Зміст

1. Вступ

2. Технологічна частина

2.1. Типи синхронних машин та їх будова

2.2. Способи збудження синхронних машин

2.3. Магнітне поле синхронної машини

2.4. Реакція якоря синхронної машини

2.5. Рівняння напруг синхронного генератора

2.6. Характеристики синхронного генератора

2.7. Втрати і ККД синхронної машини

2.8. Синхронні двигуни

2.9. Пуск синхронних двигунів

3. Розрахунково-конструкторська частина

3.1. Перевірочний розрахунок електродвигуна

4. Висновки

5. Література

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. Літ. Арк. Акрушів
Перевір. 1 1
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.
 Вступ

Життя сучасної людини неможливо уявити без широкого спектру самого

різноманітного електрообладнання. Познайомившись з подібними приладами з
дитинства, ми не розлучаємося з ними до самої старості, що не дивно – адже
саме вони роблять наше життя більш комфортним, зручним та динамічним.
День сучасної людини, як правило, починається з чашки гарячої кави, а
закінчується вимиканням світильника.
Великого значення в загальній електротехніці набули електричні машини
змінного і постійного струму. Їх використовують практично усюди, а саме: в
промисловості, в транспорті, в авіації, в системах автоматичного регулювання,
на електричних станціях та різних підприємствах.
Ці машини характеризуються своїм подвійним характером, а саме
оборотністю машини. Тобто можливістю машини працювати в режимі
двигуна, коли електрична енергія перетворюється в механічну, та режимі
генератора, коли навпаки механічна енергія перетворюється в електричну.
Також ці машини можуть слугувати як перетворювачі струму з постійного в
змінний і навпаки.
За видом споживання струму електричні машини можна поділити на
машини постійного та змінного струму. Але найчастіше використовуються
електричні машини змінного струму, що діляться на колекторні, синхронні та
асинхронні (які можуть бути з короткозамкненим або фазним ротором, а за
функціональним призначенням – загальнопромислові, кранові, вибухобезпечні,
ліфтові та екскаваторні). В свою чергу вони можуть бути однофазними і
багатофазними. Всі вони відрізняються номінальною напругою, споживчою
потужністю, частотою обертання якоря чи ротора та частотою обертання
магнітного потоку.
Щодо розмірів машин, то слід сказати, що електричні машини бувають
різних розмірів, в залежності від конструкції, потужності та потреб споживача.
Принцип дії синхронної машини базується на двох основних законах
електрики і магнетизму, які діють у ній одночасно: закони електромагнітної
індукції й закони електромагнітної взаємодії струму й магнітного поля. Закон
електромагнітної індукції визначає величину і напрямок електрорушійної сили
в контурі із провідників, які рухаються у магнітному полі.
Закон електромагнітної взаємодії струму в провіднику і магнітного поля є
основним для пояснення рухової дії електричної машини. В електричній
машині провідники рухаються перпендикулярно відносно магнітних ліній поля.

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. І Літ. Арк. Акрушів
Перевір. 1 2
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.
 Для збільшення електрорушійної сили і електромагнітних сил електричні
машини мають обмотки, які складаються із великої кількості провідників, що
з'єднуються між собою так, щоб електрорушійні сили у них мали однаковий
напрямок. З’єднання в цих провідниках може бути зіркою та трикутником.
Основним енергогенеруючим вузлом будь-якої сучасної дизельної
електростанції є генератор, який, залежно від своєї конструкції, може бути
синхронного або асинхронного типу.
Асинхронні генератори встановлюються в найбільш дешеві моделі
електростанцій. Проте при своїй невисокій вартості вони володіють цілим
рядом недоліків, основним з яких є низька якість електроенергії, що
виробляється.
При цьому генератори подібного типу можуть не витримувати миттєвих
високих навантажень, які виникають у момент включення практично всіх
складних побутових приладів або електродвигунів.
Синхронні генератори встановлюються в дорожчі і надійніші моделі
електростанцій побутового, напівпромислового і промислового призначення.
Вони виробляють електроенергію високої якості і легко справляються з
високими навантаженнями, коли миттєва споживана потужність зростає в 3-5
разів від номінальної.

Арк.

2
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 2. Технологічна частина

2.1.Типи синхронних машин та їх будова

Синхронні машини, як і інші електричні машини, можуть

використовуватись як генератор і як двигун. За будовою синхронні машини
мають багато спільного з асинхронними.

Рис.1. Будова синхронної машини

Статор (рис.1а) синхронної машини нічим не відрізняється від статора

асинхронної – станина (рис.1а 1) де знаходиться зібране з листової сталі (рис.1а
2) осердя, той же принцип виконання і з’єднання його обмотки. Ротор являє
собою електромагніт постійного струму (індуктор). Він може бути
короткозамкненим (рис.1б) і фазним (рис.1в). На валу (рис.1б,в 4) знаходяться
контактні кільця (рис.1в 5), через які подається напруга на обмотку ротора
(рис.1б,в 3) Його обмотка живиться від стороннього джерела.
З’єднання обмотки ротора з джерелом постійного струму здійснюється за
допомогою двох контактних кілець на валу і нерухомих щіток. Як джерело
постійного струму для живлення обмотки збудження ротора використовують
генератор постійного струму, який монтують на одному валу з ротором. Такий
генератор називають збуджувачем. Потужність, необхідна для живлення
обмотки збудження, невелика і відповідно потужність збуджувача становить
близько 5% від номінальної потужності синхронної машини. Для великих
машин встановлюють ще резервний збуджувач. Можливе також живлення
обмотки збудження від мережі змінного струму, підключеної до статора через
випрямлячі.

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. Літ. Арк. Акрушів
Перевір. Р 1 18
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.
 Синхронні машини діляться на 2 типи, в залежності від типу
встановленого ротора. Застосовують два типи ротора синхронних машин –
ротор неявнополюсний (рис.2), або з неявно вираженими полюсами, і ротор з
явно вираженими полюсами, або
явнополюсний (рис.3).

Рис.2 Неявнополюсний ротор СМ Рис.3 Явнополюсний ротор СМ

У першому випадку осердя ротора являє собою масивне циліндричне тіло,

виготовлене зі сталі із поздовжніми пазами, в які розміщують обмотку
збудження. Пази й обмотка збудження розміщаються так, щоб одержати
синусоїдальний розподіл індукції в зазорі між осердями ротора і статора.
Явнополюсний ротор складається з масивного сталевого колеса,
насадженого на вал. На зовнішній поверхні колеса кріпляться виготовлені з
листової сталі осердя полюсів.
Для малих машин і при не занадто великому числі полюсів замість колеса
на вал встановлюють сталеву втулку, до якої кріпляться полюси. Обмотка
збудження у вигляді котушок розміщується на осердях полюсів. Для одержання
синусоїдального розподілу індукції зазор між поверхнею полюсного
наконечника і внутрішньою поверхнею статора робиться нерівномірним за
рахунок особливої форми полюсних наконечників. Синусоїдальний розподіл ін-
дукції в зазорі необхідний для одержання синусоїдальної ЕРС в обмотках
статора. Обмотка змінного струму синхронної машини розміщується в пазах
осердя статора.
Для трифазних машин - це три фазні обмотки, зміщені у просторі на 120
електричних градусів. Ротор несе на собі обмотку збудження, що живиться по-
стійним струмом. Механічні частини включають литий або зварений корпус,
вал, підшипникові щити або стояки та інші деталі, необхідні для монтажу і
зборки машини. Ротор синхронної машини як джерело магнітного поля
називають індуктором. Частину машини, в обмотці якої при роботі індукується
ЕРС, прийнято називати якорем.

Арк.

2
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 2.2. Способи збудження синхронних машин

У синхронних машинах застосовується 2 способи збудження:

електромагнітне та збудження від постійних магнітів. Основним способом
збудження є електромагнітне.
Збудження СМ відбувається за рахунок залишкового магнетизму полюсів
при відключених шунтових обмотках. Для зниження струму до 50 - 70%
номінального знижують частоту обертання машини або включають в ланцюг
якоря додатковий опір. Збудження створюється за допомогою постійних
магнітів, хоча існують прилади і з електромагнітним збудженням. Обмотка
збудження машини намотана з товстого мідного дроту прямокутного перерізу.
Обмотка збудження машини живеться постійним струмом і служить для
створення основного магнітного поля за допомогою двох ліній магнітної
індукції. Збільшення збудження машини розширює область саморозкачування.
Система збудження машини повинна бути виконана з максимальною
надійністю. Неприпустимо використовувати збуджувач для будь-яких інших
цілей, крім збудження. До останнього часу для живлення обмотки збудження
(ОЗ) застосовували генератори постійного струму незалежного збудження,
названі збуджувачами. ОЗ збудника живиться від іншого генератора постійного
струму паралельного збудження, що називається підзбуджувачем.
Ротор синхронної машини, якоря збуджувача і підзбуджувача
розташовується на спільному валу й обертаються одночасно. Струм в обмотку
збудження подається через контактні кільця та щітки.
Для регулювання струму збудження синхронної машини у колі збудження
збуджувача і підзбуджувача вмикають регулювальні реостати. У СМ середньої і
великої потужності струм збудження регулюється автоматичним пристроєм.
У синхронних генераторах (СГ) великої потужності використовують
безконтактні системи електромагнітного збудження. В якості збудження
використовують генератор змінного струму, обмотка збудження якого
ввімкнена в коло якоря генератора постійного струму паралельного збудження.
Оскільки збуджувачем є генератор змінного струму, то на вихід трифазної
обмотки якоря вмикають напівпровідниковий випрямляч (діод), закріпленим на
валу синхронної машини.
У синхронних генераторах (СГ) має широке поширення принцип
самозбудження, коли енергія змінного струму відбирається від обмотки статора
та через понижувальний трансформатор і діод перетворюється в постійний
струм, який подається на контактні кільця (рис.3а).
Для реалізації процесу самозбудження необхідна наявність залишкового
магнітного потоку. На рис.3б представлена принципова схема автоматичної
системи збудження синхронного генератора із випрямним трансформатором
(ВС) і тиристорним перетворювачем (ТП).
Енергія змінного струму з кола статора передається (після перетворення в
постійний) в обмотку збудження (ОЗ) через блок захисту (БЗ) обмотки
збудження і тиристорного перетворювача.

Арк.

4
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Рис.3 Системи електромагнітного збудження СГ

Управління тиристорним перетворювачем здійснюється автоматичним

регулятором збудження (АРЗ), на вхід якого подаються сигнали напруги (СГ)
через трансформатор напруги (ТН) і струми навантаження через трансформатор
струму (ТС).
За типом збудження машини постійного струму поділяють на машини з
паралельним, послідовним і змішаним збудженням. У відповідності з цим на
головні полюси надіті різні котушки. Обмотка збудження шунтової машини
приєднана паралельно виводам якоря. Струм збудження такої машини залежить
від напруги на якорі й опору кола збудження. Обмотка збудження машини з
послідовним збудженням (серієсна машина) з'єднана послідовно з обмоткою
якоря. Струм збудження визначається струмом якоря. У машині змішаного
збудження (компаундна машина) є як мінімум дві обмотки збудження: одна
послідовна, а друга – рівнобіжна (паралельна).

2.3. Магнітне поле синхронної машини

У режимі неробочого ходу синхронної машини, тобто за відсутності

струму в обмотці статора ( І1=0), магнітне поле створюється тільки МРС
обмотки збудження (F3).
Форма магнітного поля збудження в зазорі визначається конструкцією
ротора. Амплітуда основної гармоніки цього поля Взт1 визначається
коефіцієнтом форми поля збудження

kf=Bзт1/Взт, (1)[1, стр.393]

де Взт – найбільше значення дійсного розподілу магнітної індукції поля
збудження.

Арк.

5
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 На рис. 4а показаний розподіл магнітного поля збудження Вз (χ) у
повітряному зазорі в межах одного полюсного ділення для неявнополюсної
машини. Цей розподіл носить трапецієвидний характер і залежить від
відношення обмотаної частини полюса ротора до полюсного ділення γ=2∙α/τ.
Звичайно γ=0,67…0,8.

Рис. 5. Магнітні поля збудження неявнополюсної (а) та явно полюсної (б)

машин

Для неявнополюсного ротора коефіцієнт форми поля збудження

визначається за формулою

kf=8sin γ∙90º/(π2∙ γ); (2)[1, стр.393]

За відсутності насичення kf=1,065÷0,965.

У неявнополюсній машині поліпшення форми поля збудження досягається
вибором співвідношення між частинами полюсного ділення, що має і не має
обмотки. Найменший склад вищих гармонік магнітного поля має місце при
γ=2∙α/τ=0,75.
На рис. 3б показаний розподіл індукції Вδ (χ) для явнополюсної синхронної
машини при незмінному повітряному зазорі під полюсним наконечником
(δ=const), що являє собою прямокутник.
Форма кривої розподілу індукції в зазорі явнополюсної СМ і коефіцієнт
форми поля збудження kf залежить від співвідношень bp/τ і δmax/δ.
Для наближення кривої поля збудження до синусоїди полюсні
наконечники скошують, тобто збільшують повітряний зазор під краями
полюсів. Однак цілком синусоїдального розподілу поля збудження досягти
неможливо. Тому поле збудження можна розкласти на основну та вищі
гармоніки, що індукують в обмотці якоря, відповідно, основну та вищі
гармоніки ЕРС.

Арк.

6
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Вищі гармоніки ЕРС невеликі, тому що малі гармоніки поля. Крім того,
вибором кроку та числа q обмотки якоря досягається ще більше зменшення
вищих гармонік ЕРС. Тому в теорії синхронних машин враховується основна
гармоніка ЕРС, а потік першої гармоніки магнітного поля збудження Фз
називають потоком взаємоіндукції між ротором і статором.

2.4. Реакція якоря синхронної машини

При вмиканні навантаження в кожній фазі обмотки якоря виникає змінний

струм І1, що створює МРС якоря Fα і магнітне поле якоря Фα, що обертається
синхронно з ротором.
У неявнополюсній синхронній машині повітряний зазор рівномірний
(δ=const), і тому просторове положення вектора МРС якоря Fа відносно осі
полюсів не впливає на величину і графік розподілу індукції поля якоря.
У явнополюсній синхронній машині повітряний зазор нерівномірний і поле
якоря поділяють на поле якоря по повздовжній осі Фd та поле якоря по
поперечній осі Фq.
При чисто індуктивному навантаженні (ZH=XL) струм в обмотці якоря І1
відстає в часі від індукованої полем збудження ЕРС Е0 на кут π/2 (рис. 6б).

Рис. 6. Реакція якоря при чисто індуктивному навантаженні

При цьому, якщо 2р=2, то струм досягає свого максимального значення І1max
тільки після повороту ротора вперед на кут π/2 відносно його колишнього
положення, що відповідає максимуму ЕРС Е0max (рис. 6а).
При цьому МРС Fα діє по осі полюсів ротора МРС збудження F3. Така дія
МРС якоря послабляє результуюче поле машини. Отже, реакція якоря в СМ при
чисто індуктивному навантаженні має поздовжньо розмагнічуючу дію.
При чисто ємнісному навантаженні ZH=XC, ψ=-π/2 і струм якоря випереджає
за фазою ЕРС Е0 на кут π/2 (рис. 7б).
Свого найбільшого значення струм І1max досягає перш, ніж ЕРС, Е0max, тобто
коли ротор займе положення, як на рис. 7а.

Арк.

7
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 МРС якоря Fа так само, як і в попередньому випадку, діє по осі d полюсів, але
тепер згідно з полем збудження F3. При цьому відбувається посилення
результуючого поля. Реакція якоря при чисто ємнісному навантаженні СГ має
повздовжню намагнічуючу дію.
У загальному випадку навантаження машини змішане. Якщо припустити, що
навантаження ZH=R+jXL, то вектор МРС Fа відстає від вектора ЕРС Е0 на кут ψ.

Рис. 7. Реакція якоря при чисто ємнісному навантаженні

Дію реакції якоря слід розглядати по поздовжній і поперечній осях окремо.

Такий підхід називають методом двох реакцій.
Теорія двох реакцій заснована на принципі роздільного розгляду поздовжніх
і поперечних полів та подальшого їхнього накладення без врахування впливу
зміни насичення магнітного кола.
Вектор МРС якоря Fа розкладають по осях d і q на поздовжню і поперечну
складові:
Fd=Fa∙sin ψ; (3)[1, стр.399]
Fq=Fa∙sin ψ;

Вектор струму якоря І1 також можна розкласти на струми якоря поздовжній

та поперечний осях:
Id=I1∙ sin ψ; (4)[1, стр.399]
Iq=I1∙ sin ψ;

Значення МРС Fad повздовжньої реакції якоря визначається за формулою:

Fad=Fpd=kad/kf ∙Fd=kd∙ Fd; (5)[1, стр.399]
kd= kad/kf;

2.5. Рівняння напруг синхронного генератора

Арк.

8
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Напруга на виводах синхронного генератора, що працює з навантаженням,
відрізняється від напруги в режимі неробочого (холостого) ходу. Це
пояснюється впливом ряду факторів: реакцією якоря, наявністю магнітного
потоку розсіяння обмотки якоря, падінням напруги на активному опорі обмотки
якоря.
У навантаженій машині діють декілька МРС, що, взаємодіючи, створюють
результуючий магнітний потік. Однак при врахуванні факторів, що впливають
на напругу СГ, умовно виходять із припущення незалежної дії всіх МРС
генератора, тобто передбачається, що кожна МРС створює свій власний
магнітний потік.
В явнополюсному синхронному генераторі:
1) МРС обмотки збудження F3 утворює магнітний потік Ф3, що індукує в
обмотці статора ЕРС Е0;
2) Повздовжня складова МРС реакції якоря Fad утворює повздовжній
потік реакції якоря Фad, що індукує в обмотці якоря ЕРС реакції якоря по
повздовжній осі Еad=-jxad ∙Id;
3) Поперечна складова МРС реакції якоря Faq утворює поперечний потік
реакції якоря по поперечній осі Еaq=-jxaq∙Iq;
4) Магнітний потік розсіяння обмотки якоря Фσ1 індукує в обмотці якоря
ЕРС розсіяння Е σ1=-jI1∙x1, де x1 – індуктивний опір розсіяння обмотки статора;
5) Струм в обмотці якоря I1 утворює активне падіння напруги в активному
опорі фазної обмотки статора I1∙r1.
Геометрична сума усіх вище зазначених величин дає значення напруги на
виводах синхронного явнополюсного генератора

U1= Е0+ Еad+ Еaq+ Е σ1- I1∙r1. (6)[ 1, стр.191]

Робочий процес у синхронній явнополюсній машині може бути

представлений у вигляді структурного ланцюжка, наведеного на рис.8.
У неявнополюсній синхронній машині реакція якоря характеризується
повною величиною МРС реакції якоря Fа без поділу її по осях. ЕРС реакції
якоря пропорційна індуктивному опору реакції якоря xa, тобто
Еa-jxa∙Ia, (7)[ 1, стр.192]

Рівняння електричної рівноваги для неявнополюсної синхронної машини

має вигляд:

U1= Е0+Еa+ Е σ1-I1∙r1, (8)[ 1, стр.192]

Арк.

9
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Рис.8. Структурний ланцюжок робочого процесу в явнополюсній СМ

Крім того, оскільки потік реакції якоря Фa та потік розсіяння Фσ1

створюються тим самим струмом I1, то індуктивні опори xa і x1 у
неявнополюсних синхронних машинах доцільно розглядати як суму

хс= xa+x1, (9)[ 1, стр.192]

де хс називають синхронним індуктивним опором неявнополюсної

машини. Тоді рівняння (8)[ 1, стр.192] можна записати у вигляді:
U1= Е0+Ес-I1∙r1, (10)[ 1, стр.192]

де Ес – синхронна ЕРС неявнополюсної синхронної машини. Вона

визначається за формулою:

Ес= Еa+ Е σ1=-jI1∙xa-jI1∙x1=-jI1∙xс, (11)[ 1, стр.192]

Підставивши (11)[ 1, стр.192] у (12)[ 1, стр.192], ми одержимо значення
напруги на виводах синхронного неявнополюсного генератора.

2.6. Характеристики синхронного генератора

Зовнішніми характеристиками синхронного генератора

називють залежність напруги на затискачах генератора від струму
навантаження при незмінному струмі збудження, частоті і cos φ. Найбільший
інтерес предсталяє зовнішня характеристика U = f(I) при номінальній
швидкості, cos φ і струмі збудження в діапазоні струмів навантаження від I = 0
до I = Iном.
Характеристики знімають на підвищення і на пониження напруги. При
знятті зовнішніх характеристик на підвищення напруги номінальна напруга

Арк.

10
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 гнератора встановлюють при номінальному навантаженні, потім, не змінюючи
обертів, струму збудження та величини cos ф, поступово розвантажують
генератор, записуючи показання приладів.
Струм збудження при номінальному навантаженні, тобто при Uн, Iн, cos φн,
називається номінальним струмом збудження.
Генератори розраховують для роботи з номінальним коефіцієнтом
потужності cos φн = 0,8-0,9 для змішаного активно-індуктивного навантаження.
Зовнішня характеристика для цього випадку має вид кривої 1 (Рис.9), яка при
зменшенні навантаження від Iн до холостого ходу досить швидко зростає. Від-
носна зміна (підвищення) напруги при цьому може досягати декількох десятків
відсотків. Під відносною зміною напруги розуміють виражене у відсотках до
номінального підвищення напруги при переході від режиму номінального на-
вантаження до холостого ходу. Воно дорівнює
∆U=U0- Uн/Uн∙100, (15)[ 3, стр.247]
Оскільки cos φ навантаження може відрізнятися від номінального, то це, у
свою чергу, відбивається на зовнішній характеристиці генератора. На Рис.9
крива 2 зображує зовнішню характеристику при активному навантаженні (φ =
0), крива 3 при активно-ємнісному навантаженні (φ<0). Зовнішню
характеристику можна побудувати за допомогою векторних діаграм або за
даними досліду.
При змішаному активно-індуктивному навантаженні напруга із
зменшенням навантаження буде збільшуватися ще більше, оскільки, окрім
зникнення падіння напруги на активному і індуктивному опорі обмоток
генератора, зникне також розмагнічуюча дія реакції якоря, обумовлена
індуктивною складовою струму навантаження.
При змішаному активно-ємнісному навантаженні напруга із зменшенням
навантаження буде знижуватися, тому що при знятті навантаження зникне
підмагнічуюча дія реакції якоря, обумовлена ємнісною складовою струму
навантаження.

Арк.

11
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Рис.9. Зовнішні характеристики синхронного генератора

При змішаному активно-ємнісному навантаженні напруга із зменшенням

навантаження буде знижуватися, тому що при знятті навантаження зникне
підмагнічуюча дія реакції якоря, обумовлена ємнісною складовою струму
навантаження.
За зовнішніми характеристиками на підвищення напруги можна визначити,
наскільки зростає напруга генератора при скиданні ним номінального
навантаження. Згідно ГОСТ, підвищення напруги при цьому не перевищує 50%
номінальної напруги генератора.

Рис.10. Зразкова характеристика СГ

Регулювальними характеристиками синхронного генератора називають

залежність струму збудження від струму навантаження при постійній частоті,
постійній напрузі на затискачах генератора і постійному cos φ. Регулювальна
характеристика показує, як потрібно змінювати струм збудження, щоб при
зміні навантаження напруга на затискачах генератора підтримувалась постійно.
При збільшенні активного навантаження струм збудження потрібно
збільшувати, внаслідок чого зросте ЕРС генератора і збільшення падіння

Арк.

12
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
напруги при зростанні струму навантаження не викличе зниження напруги
генератора.
На електростанціях для автоматичного регулювання напруги іноді
встановлюють вугільні регулятори напруги або компаундний пристрій.

2.7. Втрати і ККД синхронної машини

Коефіцієнт корисної дії (ККД) електричної машини визначається

відношенням корисної потужності до підведеної та виражається у відсотках:

η=Р2/Р1∙100, (13)[ 4, стр.195]

або

, (14)[ 4, стр.195]

де Р1 – потужність, яка підводиться до електричної мережі;

Р2 – корисна потужність електричної машини;
ΣР – сумарні втрати в машині, що дорівнюють Р1- Р2.
Оскільки під час випробувань завжди контролюється електрична
потужність, то перший вираз у формулі (14)[ 4, стр.195] використовується для
визначення ККД двигунів, а другий – ККД генераторів.
Машина під час визначення ККД не повинна мати вібрацій, недопустимих
шумів, а її підшипники, підп’ятники, контактні кільця і щітки повинні бути
припрацьовані, а температура всіх частин машини має дорівнювати робочій
температурі. Температура охолоджувального середовища не повинна
перевищувати граничних значень, які встановлено стандартами. Для
визначення ККД електричної машини використовують два методи:
безпосередній та непрямий. Безпосередній метод визначення ККД із
використанням формули (13)[4,стр.195] застосовується, як правило, для машин
з ККД не більшим 85%.У цьому випадку ККД визначають такими способами:
– спосіб вимірювання потужності, за використання якого потужність, яка
підводиться та віддається, визначається за допомогою електровимірювальних
приладів;
– спосіб гальмування, під час якого обертовий момент, що розвивається
двигуном, та відповідну йому потужність, яка віддається, визначають за
допомогою пристрою гальмування, а електричну потужність, яка підводиться, –
за допомогою електровимірювальних приладів;
– спосіб навантаження (спосіб тарованої машини), під час якого
електрична потужність, що споживається двигуном, визначається за допомогою
електровимірювальних приладів, а механічна потужність двигуна, яка
віддається, вимірюється за допомогою тарованої машини, потужність якої
повинна бути сумірна з потужністю випробуваної машини. Тарованою
 машиною вважається електрична машина з відомими витратами в будь-якому
режимі роботи.
Непрямий метод визначення ККД із використанням формули
(14)[4,стр.195] застосовується для машин з ККД більшим 85%.
Він базується на вимірюванні таких втрат потужності в електричній
машині:
Рст – втрати потужності в сталі;
Рмех – механічні втрати;
Ре1+Ре2 – основні втрати потужності в колах робочих обмоток машини;
Рдод – втрати потужності в перехідних контактах щіток на збудження та
додаткові втрати, які не враховані в інших випадках.
Сумарні складові основних втрат у колах робочих машин, втрати в
перехідних контактах щіток та втрати на збудження визначаються шляхом
розрахунків, а втрати в сталі та механічні втрати – дослідним шляхом. Щодо
додаткових втрат, то для синхронних машин потужністю більше 100 кВА їх
рекомендують визначати дослідним шляхом, а для інших машин –
розрахунковим. В останньому випадку вони приймаються рівними 1% від
потужності, яка віддається некомпенсованими генераторами постійного струму
або 1% від потужності, яка підводиться до некомпенсованих двигунів
постійного струму. Для інших машин додаткові втрати приймаються рівними
0,5% від потужності, виробленої генераторами або спожитої двигунами.
Втрати в паралельних обмотках збудження розраховують за струмом та
напругою збудження. В машині зі збудженням від незалежного джерела втрати
на збудження визначаються за струмом збудження та опором обмотки
збудження на постійному струмі, який зведено до розрахункової робочої
температури. У випадку збудження від електромашинного збуджувача
враховуються втрати в збуджувачі та усіх пристроях, які входять в його
комплект, за виключенням механічних втрат.
Для експериментального визначення втрат потужності в сталі та
механічних втрат (а також додаткових втрат синхронних машин потужністю
більше 100 кВА) можна використовувати способи обертання в режимі
ненавантаженого двигуна та тарованої машини.
Вказані способи використовуються за усталеного теплового стану частин
машини, яка випробовується.
Спосіб обертання в режимі ненавантаженого двигуна використовується
для машин усіх типів, які допускають обертання в режимі холостого ходу під
час живлення від джерела напруги.
Машина, що випробовується, обертається в режимі холостого ходу з
номінальною частотою та напругою, яка змінюється від значення, з якого
проводиться випробування міжвиткової ізоляції на електричну міцність, до
найменшого значення, яке забезпечує стійке обертання з цією частотою.
Постійність частоти обертання досягається підтриманням незмінної
частоти прикладеної напруги в машинах змінного струму та регулюванням
струму збудження в машинах постійного струму. Збудження синхронних

Арк.

13
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 машин та машин постійного струму за будь-якої системи збудження
здійснюється від незалежного джерела. Для машин постійного струму
вимірюють прикладену напругу, струм і частоту обертання, а для машин
змінного струму, крім того, частоту мережі та активну потужність, яка
підводиться.
Суму втрат потужності в сталі та механічних втрат визначають
відніманням від виміряної підведеної потужності основних втрат, які
створюються в обмотках робочого кола машин, і втрат в перехідних контактах
щіток. Основні втрати розраховують за опором обмоток одразу після
закінчення досліду.
Спосіб тарованого двигуна використовується для синхронних машин та
машин постійного струму. Машину, яка випробовується, приводять в обертання
з номінальною частотою тарованим двигуном та збуджують від незалежного
джерела. Для визначення втрат в сталі та механічних втрат напругу на виводах
обмотки розімкненого якоря машини змінюють регулюванням струму
збудження від найбільшої напруги, яка відповідає випробуванням міжвиткової
ізоляції, до напруги, яка відповідає залишковому намагнічуванню за
розімкненої обмотки збудження. Одночасно вимірюють потужність, яка
підводиться до тарованого двигуна, і усі величини, які необхідні для
визначення втрат в ньому.
Суму механічних втрат і втрат потужності в сталі машини, яка
випробовується, розраховують як різницю підведеної потужності та втрат в
тарованому двигуні.
Даний спосіб використовується для визначення суми основних втрат в
обмотці якоря та додаткових втрат синхронних машин потужністю більше 100
кВА.
Спосіб самогальмування використовується для машин постійного струму
та асинхронних машин, які мають значний момент інерції ротора. Для
визначення втрат частоту обертання машини доводять до значення, яке дещо
перевищує номінальне, після цього джерело енергії вимикають. В ході
випробувань машин постійного струму проводять два досліди:
самогальмування без збудження та самогальмування на холостому ході й
струмі збудження, якому відповідає номінальна напруга на виводах розімкненої
обмотки якоря за номінальної частоти обертання.
Для синхронних машин потужністю більше 100 кВА додатково проводять
третій дослід – самогальмування для симетричного КЗ на виводах обмотки
якоря та номінального струму в цій обмотці. Діапазон зміни частоти обертання
в досліді складає 110,90% від номінальної, а в деяких випадках може бути
зменшений до 105¸95%. Під час досліду записується зміна частоти обертання n
в функції часу, а також контролюються покази електровимірювальних приладів
в момент проходження номінальної частоти обертання. Розрахунок втрат
виконується за осцилограмою n(t) з використанням формули:

Арк.
КП 5.14010201080207 ПЗ 14
15
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 , (15)[ 4, стр.197]
де P – втрати в машині, які викликають її гальмування;
J – момент інерції ротора (або роторів, у випадку використання для
розгону допоміжного двигуна), значення якого відоме;
nH – номінальна частота обертання машини;
– сповільнення ротора в точці n=nH.
У випаду використання допоміжного двигуна повинні бути відомі його
механічні втрати та момент інерції ротора.

2.8. Синхронні двигуни

У синхронному двигуні (СД) електрична енергія змінного струму, що

надходить з мережі на статор, перетворюється на механічну на валу. За
принципом будови синхронний двигун не відрізняється від генератора. В
основі створення обертового моменту синхронного двигуна лежить взаємодія
змінного струму статора з постійним магнітним полем ротора.
Для того щоб напрям сили, що діє на ротор, при цьому зберігся,
необхідно, щоб за той же час ротор повернувся на один полюс і зайняв
положення, що зображено на рис. 11. Однак внаслідок інерції ротор за
час Т/2 при частоті f=50Гц практично залишиться на місці і тому у наступний
півперіод часу на нього діятиме сила зворотного напрямку. Внаслідок цього
синхронний двигун не може самостійно розкрутитися.
Але якщо за рахунок зовнішньої сили ротору попередньо додати таку
швидкість, при якій забезпечується зазначена умова, то двигун зможе
продовжувати обертатися з синхронною швидкістю за рахунок власного
електромагнітного моменту.
Для з'ясування особливостей цієї взаємодії скористаємося рис. 11. На
ньому зображені елементи дуги статора і ротора. Нехай у деякий момент часу
напрям струму в провідниках статора і положення полюсів відповідають рис.
11 а. Відповідно до правила лівої руки кожний з провідників статора буде
відчувати механічну силу від взаємодії його струму з полем ротора,
спрямовану проти годинникової стрілки. Сила, що діє на полюси ротора,
буде направлена протилежно.
 Рис.11. Принцип дії синхронного двигуна

Напрям обертання трифазного СД визначається чергуванням фаз

живильної мережі. Таким чином, робота двигуна здійснюється при
синхронній швидкості обертання, що не залежить від навантаження.
Зміни навантаження позначаються лише на куті просторового зсуву між
осями результуючого поля якоря і поля ротора.
На відміну від генератора ротор синхронного двигуна відстає від
результуючого поля якоря на θ електричних градусів. У двигуні ведучим є
поле якоря, за ним слідує ротор. Обертовий електромагнітний момент
синхронного двигуна виражається такою ж формулою, як і для генератора,
тобто

, (16)[ 3, стр.211]

Якщо момент опору навантаження перевищить максимальне значення

(при θ=90°), то рівновага моментів виявляється неможливою, двигун випадає
з синхронності і зупиняється. При швидкості обертання меншій за синхронну
неминучі положення ротора, коли 360>θ>180. При цьому момент двигуна
змінить свій напрямок і ще більше сповільнить ротор, прискорюючи його
зупинку.
Для включення синхронного двигуна у мережу він повинен бути
попередньо синхронізований з нею. Вимоги при цьому такі ж, як і при
включенні на паралельну роботу генераторів.
Щоб надати ротору двигуна, що синхронізується, синхронну швидкість
до включення до мережі, необхідний спеціальний розгінний двигун. Ця
незручність значною мірою стримувала застосування СД. Сучасні синхронні
двигуни як правило пускаються в хід способом асинхронного пуску, при
якому розгінний двигун не потрібний.

2.9. Пуск синхронних двигунів

При вмиканні двигуна механічна інерція ротора велика і обертаючий

момент на валу практично дорівнює нулеві. Тому для пуску треба розкрутити
вал двигуна до швидкості, близької до синхронної. Складний пуск значною
мірою обмежує використання синхронного двигуна. Для самостійного пуску
(без розгінного двигуна) у
роторі синхронного
двигуна укладається
спеціальна
короткозамкнена пускова

Арк.
КП 5.14010201080208 ПЗ 16
17
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата 01080208 ПЗ
обмотка по типу білячої клітки. Її елементи показані на Рис.12.

Рис.12. Пускова обмотка типу білячої клітки

Для самостійного пуску (без розгінного двигуна) у роторі синхронного

двигуна укладається спеціальна короткозамкнена пускова обмотка по типу
білячої клітки. Вона складається із стрижнів, які укладаються в передбачені
для цього пази, полюсних наконечників і двох замикаючих кілець, якими по
торцях ротора стрижні з'єднуються між собою. Стрижні виготовляють з
латуні, алюмінієвої бронзи та інших сплавів з підвищеним питомим опором.
Іноді обходяться без пускової обмотки, але в цьому випадку полюсні
наконечники роблять суцільними. По торцях вони електрично з'єднуються
накладками, що утворюють короткозамкнений контур, який виконує роль
пускової клітки.
У швидкохідних двигунах з неявнополюсним ротором функції білячої
клітки виконують поверхневі шари масивного циліндричного осердя ротора.
При цьому синхронний двигун пускається способом асинхронного пуску.
Статор двигуна включається в мережу трифазного струму на повну на-
пругу (прямий пуск) або на знижену напругу, якщо необхідно зменшити
вплив пускового струму. Обертове магнітне поле статора індукує у пусковій
короткозамкненій обмотці ЕРС і струм, який взаємодіє з полем і створює
обертовий момент.
Ротор приходить в обертання, як і в асинхронному двигуні. За рахунок
асинхронного моменту він досягає швидкості обертання, при якій ковзання
звичайно не перевищує 0,05. Виконання пускової обмотки із збільшеним
активним опором дозволяє одержати достатній пусковий момент. На час
розгону ротора до зазначеного ковзання (s = 0,05) обмотка збудження
замикається на зовнішній опір Rп, який повинен бути в 10 - 15 разів більшим
за її власний.
Це необхідно тому, що обертове поле індукує також в обмотці
збудження ЕРС, яка в початковий момент пуску може виявитися значною,
небезпечною для ізоляції обмотки і для персоналу. Після досягнення ротором
швидкості, близької до синхронної (s ≈ 0,05), обмотка збудження
 перемикається на живлення постійним струмом від збуджувача. При цьому,
крім асинхронного моменту, пропорційного ковзанню, з'являється
синхронний момент від взаємодії струму якоря з постійним магнітним полем
ротора, який залежить від струму збудження (ЕРС Е0) і кута θ.
Внаслідок ковзання кут θ безупинно змінюється і в проміжки часу, коли
0 < θ< 180°, синхронний момент, додаючись до асинхронного, прискорює ро-
тор, і ковзання зменшується. При досягненні s = 0 двигун після деяких хитань
біля синхронної швидкості входить у синхронізм і продовжує працювати як
синхронний. Кут θ при цьому більший за нуль і менший за 90°. В робочому
режимі струм і ЕРС пускової обмотки дорівнюють нулю, дорівнює нулю і її
асинхронний момент, оскільки ротор обертається з синхронною швидкістю.
Однак при змінах навантаження, коли відбувається зміна кута θ і кута
між осями полів θ/р , пускова клітка позитивно впливає, зменшуючи хитання
ротора біля нового положення, що відповідає навантаженню, яке змінилося.
Використовують також асинхронний пуск синхронного двигуна з
наглухо підключеним збудником. Схема такого пуску показана на рис.
12.12,б. У цьому випадку обмотка збудження підключається до якоря
збуджувача (змонтованого на одному валу з ротором СД) з самого початку
пуску. В міру розгону двигун збуджується і по досягненні швидкості,
близької до синхронної, входить у синхронізм.
Асинхронному пуску синхронного двигуна властиві ті ж недоліки, що й
пуску асинхронних короткозамкнених двигунів, головним з яких є великий
пусковий струм. Для обмеження пускового струму великих двигунів
прибігають до зниження напруги, за допомогою реакторів. Керування пуском
синхронного двигуна у сучасних установках звичайно автоматизують.

Арк.

18
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 3. Розрахунково-конструкторська частина

3.1. Перевірочний розрахунок електродвигуна

Дані для розрахунків
Р2 190 потужність електродвигуна
U 220 напруга мережі
f 50 частота мережі
n2 2750 синхронна частота обертання ротора
D0 5,8 діаметр розточки статора
l0 4,3 довжина пакету статора
Z1 24 число пазів статора
Z2 18 число пазів ротора
Dз 12,5 зовнішній діаметр пакету статора
hп1 0,4 висота пазів статора
δз1 0,45 мінімальна товщина зубців статора
hc1 1,2 висота спинки статора
Qп1 0,28 проріз паза статора
t1 0,88 зубцевий крок по колу розточки статора
р 1 число пар полюсів

Число пар полюсів:

Р=1 (1)

де: f – частота мережі;

n1 – синхронна частота обертання ротора.

Крок обмотки статора по пазах:

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. Літ. Арк. Акрушів
Перевір. 1 12
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.
 τ = 12 (2)

де: Z1– число пазів статора;

р – число пар полюсів.

Обмоточний коефіцієнт обмотки статора:

Ku = Kp ∙ Ky = 0,85 (3)

де: Kp – коефіцієнт розприділення обмотки;

Ky – коефіцієнт скорочення кроку обмотки.

Полюсний крок по пазах:

τ = 8,347 см, (4)

де: Da – діаметр розточки статора;

р – число пар полюсів;
π = 3,14.

Магнітний потік, утворений МРС обмотки:

Ф = α ∙ τ ∙ l0 ∙ Bδ ∙ 10-4 = 0,5 ∙ 8,347 ∙ 4,3 ∙ 0,25 ∙ 10-4;

Ф = 0,004 Вб, (5)

де: α – відношення середньої індукції до амплітуди, яка знаходиться в
межах: α = 0,5÷0,75;
τ – полюсний крок по пазах;
l0 – довжина пакета статора;
Bδ – амплітуда магнітної індукції в повітряному зазорі: Bδ = 0,25÷0,65Тл.
Число витків робочої обмотки:

Wр= 207,885 (6)

де: K1 = 0,8÷0,9;
U – напруга мережі;
f – частота мережі;
Ku – обмоточний коефіцієнт;
Ф – магнітний потік МРС обмотки.

Арк.
П 2
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Число витків пускової обмотки:

Wn = 103,943 (7)

де: Wp – число витків робочої обмотки.

Струм, що проходить по робочій обмотці:

І = 4,380 А, (8)

де: π = 3,14;
D0 – діаметр розточки статора;
Wp – число витків робочої обмотки;
AS = 100 – лінійне навантаження статора.

Переріз дроту робочої обмотки статора:

qр = 0,973 мм2, (9)

де: I – струм робочої обмотки;
j – 4,5 А/мм2 – густина струму в робочій обмотці.

Переріз і діаметр провода пускової обмотки:

qn = 0,195 мм2, (10)

де: qp – переріз дроту робочої обмотки.

Стандартні перерізи і марки провода вибираємо по ГОСТ 16507-70
(Додаток Е)
qр = 0,973 мм2; dp = 1,1 мм;
qn = 0,195 мм ;
2
dn = 0,5мм.

Активний опір робочої обмотки в холостому стані (t=200С)

Арк.

3
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 R20oC = 1,073 Ом, (11)

де: Wp – число витків робочої обмотки;

qp – переріз дроту робочої обмотки.

Середня довжина провідника обмотки статора:

l01 = 14,317 см, (12)

де: l0 – довжина пакета статора;

К2 = 1,2÷1,6 – коефіцієнт провідності;
τ – полюсний крок по пазах.

Зовнішній діаметр пакета статора:

Dз = D0 + 2(hn1 + hc1);
Dз = 12,5 см, (13)

де: D0– діаметр розточки статора;

hn1 – висота паза статора;
hc1 – висота спинки статора.

Розрахунок ротора з «білячою кліткою»:

В асинхронних двигунах повітряний зазор знаходиться в межах:
δ = 0,01÷0,03 см.

Діаметр кільця ротора:

Dр = 5,760 см, (14)

де: – діаметр розточки статора;
δ – повітряний зазор.

Струми стержнів і короткозамкнених кілець ротора:

Icт = 25,800 А, (15)

Арк.

4
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Iк = 74,514 А, (16)

де: I – сила струму, що протікає по робочій обмотці;

Ku – обмоточний коефіцієнт;
WP – число витків робочої обмотки;
Z2 – число пазів ротора;
p – кількість пар полюсів;
π = 180о.

Опір стержня ротора при 75оС:

Rст = 0 Ом, (17)

де: p = 0,035 Ом∙мм/м – питомий опір алюмінію;

l0 – довжина пакету статора;
qcm – переріз стержня ротора.

Переріз стержня ротора:

qcm = 2,580 мм2, (18)

де: Icm – струм стержня ротора;

j ≤ 10 А/мм2 – густина струму в стержні.

Опір частки короткозамкнених кілець між стержнями ротора:

Rk = 0 Ом, (19)

де: p = 0,035 Ом∙мм/м – питомий опір алюмінію;

Dp – діаметр кільця ротора;
Z2 – число пазів ротора;
qk – переріз кільця ротора;
π = 3,14.

Арк.

5
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Переріз кільця ротора:

qk = 7,451 мм2, (20)

де: Іk – струм короткозамкненого кільця ротора;

j ≤ 10 А/мм2 – густина струму в стержні.

Опір ротора:

R2 = 0 Ом, (21)

де: Rcm – опір стержня ротора про 75оС;

Rk – опір частки короткозамкненого кільця між стержнями ротора.

l = 0,834 (22)

де: π = 180о;
p – число пар полюсів;
Z2 – число пазів ротора.

Приведений опір обмотки ротора до обмотки статора:

j2 = 1,627 Ом, (23)

де: R2 – опір ротора;

Wp – число витків пускової обмотки;
Ku – обмоточний коефіцієнт;
Z2 – число пазів ротора.

Магнітна система двигунів

Коефіцієнт повітряного зазору, що враховує збільшення магнітного

опору зазору внаслідок зубчастості поверхні статора і ротора:

Арк.

6
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Kδ = 1,350 (24)

де: Qn1 – проріз паза статора;

l1 – зубцевий крок по колу розточки статора;
δ – повітряний зазор.

МРС для повітряного зазору:

Fδ = 108 А, (25)

де: Bδ – амплітуда магнітної індукції повітряному зазорі;

Kδ – коефіцієнт повітряного зазору;
δ – повітряний зазор.

МРС для зубців статора:

Bзс = 0,562 Тл, (26)

де: δз1 – мінімальна товщина зубця статора;

t1 – зубцевий крок по колу розточки статора;
Bδ – амплітуда у повітряному зазорі.

МРС для зубців статора:

Fзс = 6,4 (27)

де: hn1 – висота пазів статора;

Q∙ωс = 7,9÷8,3 – із кривої намагніченості.

Індукція в сердечнику статора:

Bc = 22,523 Тл, (28)

де: Ф – магнітний потік МРС обмотки;

Арк.

7
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 l0 – довжина пакета статора;
hc1 – висота спинки статора.

МРС для сердечника статора

Fl = 141,928 А, (29)
Q∙ωс = 7,9÷8,3 – із кривої намагніченості.

Середня довжина шляху магнітного потоку в сердечнику статора:

Lc = 17,741 см, (30)

де: Dз – зовнішній діаметр пакета статора;
hc1 – висота спинки статора;
π – 3,14.

Загальна МРС холостого ходу:

Fu = 281,961 А, (31)

де: Fδ – МРС повітряного зазору;

Fзс – МРС для зубців статора;
Fl – МРС для сердечника статора;
с = 1,1÷1,3 – коефіцієнт, який враховує розсіювання магнітного потоку.

Реактивна складова струму холостого ходу:

Іср = 1,773 А, (32)

де: p – число пар полюсів;

Fu – загальна МРС холостого ходу;
Ku – обмоточний коефіцієнт;
Wp – число витків пускової обмотки.

Вага активної сталі двигуна

Арк.

8
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Вага зубців статора:

mзс = 1,773 кг, (33)

де: Z1 – число пазів статора;

δз1 – мінімальна товщина зубця статора;
hn1 – висота пазів статора;
l0 – довжина пакета статора.

Вага сердечника статора:

mc = 2,665 кг, (34)

де: Dз – зовнішній діаметр пакета статора;

l0 – довжина пакета статора.

Діаметр кола основи пазів:

Dзс = 6,6 см, (35)

де: D0 – діаметр розточки статора;

hn1 – висота пазів статора.

Магнітні втрати в активній сталі

Втрати в пазах статора:

Рзс = 0,046 Вт, (36)

де: Kс = 1÷1,2 – втрати в сталі статора;

Взс – індукція в зубці статора;
f – частота мережі;
mзс – вага зубців статора.

Втрати сердечника статора:

Арк.

9
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Рсс = 1351,988 Вт, (37)

де: Kс = 1÷1,2 – втрати в сталі статора;

Вс – індукція в сердечнику статора;
f – частота мережі;
mcс – вага сердечника статора.

Загальні магнітні втрати в активній сталі ротора:

Рс = Рзс + Рсс;

Рс = 1352,034 Вт, (38)

де: Рзс – втрати в пазах статора;

Рзс – втрати сердечника статора.

Втрати на тертя в кулькових підшипниках:

Ртр = 2,464 Вт, (39)

Кф = 1÷3 – коефіцієнт тертя;

n1 – синхронна частота обертання ротора.

Вага ротора:

mp = 0,896 кг, (40)

де: j1 = 8 – середня об’ємна маса ротора;

π – 3,14;
Dp – діаметр кільця ротора;
l0 – довжина пакета статора.

Втрати в міді обмотки статора при холостому ході:

Рм = 3,372 Вт, (41)

Арк.

10
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 де: Іор – реактивна складова струму холостого ходу;
R20oC - активний опір робочої обмотки в холодному стані.

Електричні, магнітні і механічні втрати холостого ходу:

Ро = 1357,87 Вт, (42)

де: Pм – втрати в міді обмотки статора при холостому ході;
Рс – загальні магнітні втрати в активній сталі ротора;
Ртр – втрати на тертя в кулькових підшипниках.

Активна складова струму холостого ходу:

Іс.а = 6,172 А, (43)

де: Р0 – втрати холостого ходу;

U – напруга живлення.

Струм холостого ходу двигуна:

Іо = 6,422 А, (44)
де: Іс.а – активна складова струму холостого ходу;
Іср - реактивна складова струму холостого ходу.

Втрати в міді робочої обмотки статора

Рм1 = 25,113 Вт, (45)

де: І – сила струму, що протікає по робочій обмотці;

Опір робочої обмотки при t=75оС:

R75oC = 1,309 Ом, (46)

R20oC – активний опір робочої обмотки в холостому стані.

Арк.

11
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 Рм2 = 1,853 Вт, (47)
де: kз = 0,3÷0,6;
R20oC – активний опір робочої обмотки в холостому стані;
І – сила струму, що протікає по робочій обмотці.

Загальні втрати в двигуні:

∑Р = 1464,3 Вт, (48)

де: ku = 1,06÷1,3 – коефіцієнт, який враховує додаткові втрати в двигуні;

(Рм1), (Рм2) – втрати в міді обмотки статора і обмотки ротора;
Рс – загальні магнітні втрати в активній сталі ротора;
Ртр – втрати на тертя в кулькових підшипниках.

ККД асинхронного двигуна:

η = 0,115 (49)

де: Р2 – потужність електродвигуна.

Споживана з мережі активна потужність двигуна:

Р1 = 1654,3 Вт, (50)

де: Р2 – потужність електродвигуна;
∑Р – загальні втрати в електродвигунів.

Коефіцієнт потужності двигуна:

cosφ = 1,717 (51)

де: Р1 – споживана з мережі активна потужність двигуна;
U – напруга живлення;
І – сила струму, що протікає по робочій обмотці.

Арк.

12
Змн. Арк. № докум. Підпис Дата
 4. Висновок
На даній курсовій роботі було розглянуто синхронні машини. Синхронні
машини можуть працювати в режимі двигуна і в режимі генератора. В будові
вони суттєво не відрізняються від асинхронних. Використовують синхронні
машини здебільшого в великих підприємствах, заводах, та там, де потрібне
додаткове джерело струму. Найчастіше вони служать в якості генератора.
Порівняно з асинхронними машинами синхронні більш надійні, тому і ціна у
них відповідна. Класифікуються вони на 2 типа, в залежності від виду
встановленого ротора. Ротор такої машини може бути явнополюсним або
неявнополюсним. Збудження синхронних машин відбувається за рахунок
залишкового магнетизму полюсів при відключених шунтових обмотках. У
синхронних генераторах має широке поширення принцип самозбудження,
коли енергія змінного струму відбирається від обмотки статора та через
понижувальний трансформатор і діод перетворюється в постійний струм.
При вмиканні навантаження в кожній фазі обмотки якоря виникає змінний
струм І1, що створює МРС якоря Fα і магнітне поле якоря Фα, що обертається
синхронно з ротором. У навантаженій машині діють декілька МРС, що,
взаємодіючи, створюють результуючий магнітний потік. Синхронні
генератори характеризуються зовнішніми та регулюючими
характеристиками. У синхронному двигуні електрична енергія змінного
струму, що надходить з мережі на статор, перетворюється на механічну на
валу. Синхронні машини мають ряд недоліків та одним із найголовніших є
відсутність пускового моменту. Тому для пуску треба розкрутити вал
двигуна до швидкості, близької до синхронної.

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. Літ. Арк. Акрушів
Перевір. 1 1
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.
 5. Література

1. Бєлікова Л.Я., Шевченко В.П. «Електричні машини». Вид. «Веселка».

2. Бєлов М.П., Новіков В.А., Розсудів Л. Н. «Автоматизований електро-привод

типових виробничих механізмів і технологічних комплексів». Вид.

«Академія».

3. Бондар В.М., Гаврилюк В.А., Духовний А.Х., Павлишин М.М., Печеник М.В.

«Практична електротехніка». Вид. «Веселка» 1997 р.

4. Гуржій А.М., Бойкова В.О., Поворознюк Н.І. «Електротехніка з основами

промислової електроніки». Вид. «Веселка».

5. Попов Ю.П., Шовкошитний І.І. «Основи електротехніки, радіо та

мікроелектроніки». Вид. «Оріяна-Нова» 2001 р.

Змн. Арк. № докум. Підпис Дата

Розроб. Літ. Арк. Акрушів
Перевір. 1 1
Синхронні машини
Н. Контр.
Затверд.