Передумови

З відомих на наш час документів (зокрема[22]) випливає висновок про

свідому організацію керівництвом Радянської Росії (пізніше — СРСР)
винищення голодом саме українців. Голод організовувався на всіх
їх етнічних землях, а не лише в межах УСРР. Організаційні дії та
відкритий грабунок селян, який спричинював голод серед селянства, із
застосуванням війська, розпочалися не пізніше 1920 року, із часу, коли
Україна була, як зараз відверто пишуть, — «завоевана Красной
армией в 1920»[23]. І першими організаторами й керівниками цих дій
були В. Ульянов-Ленін і Л. Троцький.
Селяни здають хліб у Баришівському районі Київської округи, 1930 рік
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій
хвилі колективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про
хлібозаготівлі, згідно з яким колгоспи мусили здавати державі від
чверті до третини зібраного збіжжя. Тим часом, внаслідок Великої
депресії ціни на сільськогосподарську продукцію на Заході стрімко
впали. Радянський Союз став на порозі економічної кризи, адже
довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати за
собою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено
збільшити обсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні
плани різко і невмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже
весь урожай, що мотивувало селян відмовлятися від праці на землі, і
породило масову неконтрольовану урбанізацію. Для боротьби із цим
явищем у грудні 1932 року в СРСР було запроваджено
внутрішні паспорти.

 На знак протесту проти дій уряду СРСР та щоб привернути увагу світової
громадськості до трагедії України, ОУН організувала замах на консула СРСР
у Львові. Виконати вирок ОУН зголосився 19-річний гімназист Микола
Лемик. 21 жовтня (22 жовтня) 1933 року він застрелив начальника
канцелярії консулату СРСР у Львові Олексія Майлова (емісара ГПУ,
особистого представника Й. Сталіна). Негайний суд у Львові, який відбувся в
жовтні-листопаді 1933 року, засудив Лемика до смертної кари. Через деякий
час смертну кару замінили на довічне ув'язнення.
 Коли в УСРР, на Кубані та в Автономній республіці німців Поволжя лютував
голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про
допомогу від німців, що жили у СРСР. Голова уряду Німеччини А.
Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що
збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував
1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога
потрапляла і до українців та поляків, що жили разом із німцями. Місцеві
комуністи називали її «гітлерівською» і, за наказом із Москви, примушували
голодуючих відмовлятися від допомоги[75].