Зимовий холоднеча охопила весь Нью Йорк.

В одному з сирих вузеньких двориків починається

бійка. Худорлявий русявий з ніг до голови покритий веснянками юнак побліднів,отримуючи
чергові удари в тулоб. Єдиний рятівник ,що не злякався 3 колоритних нападників в
полосатих костюмах, не розрахувавши свої фізичні можливості ,не зміг втекти від фатального
удару в голову і опинився біля самих ніг непритомного юнака. Саме так починається ця проста
історія дружби зовсім непростих людей.

Знайшовши ще трішки сил рятівник встав і покликав на допомогу прохожих адже люблячі
нападники почистили його кишені. Діставшись до лікарні, він довго чекав на пробудження
рижого друга . Чи справді він так переживав чи то просто чекав якоїсь подяки за своє
заступництво він сам і гадки не мав. Та чекав він настільки довго що вже встиг перечитати про
всі існуючі на землі венеричні захворювання з привабливих кольорових брошурок в
приймальні і дістати кілька номерів перспективних медсестер. Почувши нарешті шум в палаті
Карла ,він стрімголов спотикаючись забіг всередину. А там 4 медсестер розмовляють з
непритомним. Так номер цих треба точно викинути подумав він. Тоді він вперше взнав як
звати того завдяки кому він був подібний на недогримованого аватара. Карл? Карл його звуть?
Як ?Ви таки знайшли його гаманець? Я його пильно шукав

Та всі вони давно були знайомі з ним. Всі вони ще памятали як рижий малюк бігав і обмінював
свої віршкики на ще одну порцію його улюбеного апельсинового желе в старших пацієнтів.

Тільки він знову встиг відкрити рота , як пронизливий розїдаючий вуха сигнал прозвучав прямо
над йог головою. Вже через секунду медсестри дуже чітко, злагоджено і швидко почали знову
заводити його серце потужними електричними розрядами запущеними прямісенько в
худорляву грудну клітку юнака. А Сем ,споглядаючи це все з відкритим ротом, ніяк не міг
збагнути звідки цей спокій, що повністю наповнив серця цих медсестер. 10 секунд позаду і
чути першу відчайдушну спробу захоплення повітря легеннями Карла І організм повністю
перезапущенно як старенький макбук. Розплющивши очі ,на лиці розквіла посмішка коли він
побачив вже добре йому знайомі обличчя.

Першими його словами були:

І знову привіт.Давно ми вже не бачилися. Що знову перезапуск? Питає Карл ледве

розплющенними очима і з великою вдячною усмішкою.Не давши часу на відповідь, Джуллі-
одна з медсестер, що була в палаті взяла Сема міцно за руку і вивела з кімнати мовляв що
зараз Карлу необхідний відпочинок . А ви хто здивовано промовила вона непамятаючи щоб
коли небуть на Карла чекали в лікарні хтось із родичів.Ви його брат?

А що ми схожі? Питає усміхненний Сем

Ні ви точно геть різні що на вигляд що й начинка різна

Я лище той хто врятував його життя – гордо піднявши голову і розправивши плечі, мовив він

А ну тоді все ясно нехай покищо Карл відпочиває не турбуйте його

Сем ніяк не міг збагнути звідки ця байдужість до відважного принца що кидається на допомогу
перехожим, рятуючи їхні життя. Розгнівавшись, одним чітким рухом він зняв свій піджак з
спинки великого мякого крісла що стояв посеред приймального віділення і направився
прямісенько до виходу. Це вже був ранок. Сем, як справжнісінький коріннний Нью-йорський
житель попрямував до кавярні, що була поблизу центрального парку, в якому він часто любив
гуляти з своїм улюбленим псом для пошуку нових знайомств. Взявши собі тости з полуничним
варенням і каву на соєвому молоці, він все ще думав про свого загадкового друга.

В голові лунали сотні питань: Як? Чому? Звідки? Та одне все ж ніяк не давало йому спокою
якшо ж ті безсердечні медсестри так добре знали його чому не подзвонили до його батьків,
родичів чи друзів. Чому їх там не було? Чому їх не було поруч коли вони так потрібні?

Не знайшовши ніякої розумної відповіді в своїй голові, він чітко вирішив повернутись туди і не
йти поки не знайде того логічного пояснення. Зайшовши всередну він вже на мить
засумнівався в правильності цього поспішного рішення, та його ноги самі вели його і не
дозволяли зупинятися. В палаті вже й сліду не лишилося від Карла. Швидко вибігаючи з палати
він зачепив вже добре йому знайому медсестру що прийшла поміняти постіль.

Де він? Як? Де?- прокричав Сем прямісенько в лице Джулії.

Там й де завжди в дитячому корпусі

Знову збиваючи все , що траплялося на його шляху, він вибіг на пошуки. Побачивши здалеку
рижо волосу голову він опинився в дитячому реабілітаційному центрі, а саме в кімнаті для
відпочинку. Там посеред сотні дітей чувся чіткий голос, що розповідав казку про неймовірного
лицаря, що захищає нічний Нью-Йорк це й був голос Карла. Нарешті- вигукнув на весь зал Сем

Ви когось шукаєте? – тонким ніжним голосом запитує Карл.

Вже ні. Я знайшов тебе нарешті.Що ти тут забув?

Вибачте ми знайомі? Не пригадую вас

Як часто ви забуваєте тих хто врятував вам життя?- запитує з неймовірно впевненним поглядом
задоволенним своїми ж словами

Та власне з памятю в мене невеличкі проблеми. Ви не ображайтесь та про вас я геть нічого не
здатний пригадати

Ви хоч знаєте як сюди потрапили?-гнівно запитує Сем

Кожного разу щоб не сталося потрапляю в це місце тому я перестав рахувати і пррррообуваттти
згадувати –сказавши це він почав наче зламання іграшка дригатися зморщуючи лицеві мязи

Зрозумівши що відбувається, Карл посунувши рукою Сема, вибіг з кімнати щоб діти не бачили
цього. Сем був в стані легкого шоку і нічого не міг зрозуміт.

Дурний конченний світ і ці замозакохані дурні навколо щоб їм воллося повипадало- голосно
прокричав Карл в сторону стіни.

Сем й далі не розумів, що коється, потім вирішив не мовчати, щоб не продати свою гідність і
так само емоційно і голосно він викрикнув:
Таких невдячних наглих егоїстичних покидьків я ще не зустрічав. Та Карл вже не встиг почути
цього його давно вже не було видно на горизонті. Роздратований він побіг назад до палати
загадкового покидька. Збиваючи все і всіх на своєму шляху, його зупинила сильна рука Джулії,
що вчепилася за запястя Семової правої руки.

Здається ви не знаєте де саме знаходитеся. Бігати тут розкрикуючи гнівні погрози нашим
пацієнтам.

То вашим пацієнтам можна так поводитися а мене за це вже ладні вигнати?

Така поведінка не виправдовується для жодного відвідувача не враховуючи людей з таким

синдромом як у вашого друга.

В цей момент Сема вже повністю захопило почуття нерозуміння, шоку і гніву.

Який синдром? Синдром невдячно\