Соломія Критчак, IV курс ФБФ

Рефлексія на статтю «LOGOS-SARX CHRISTOLOGY AND THE SIXTH-

CENTURY MIAENERGISM»
Головним питанням ранніх християн, яке було розглянуте на Ефеському
соборі (431 р.), було питання реальності двох природ, – людської і
божественної, в Ісусі Христі. Рішенням Нікейського собору (325р.), на якому
представники Олександрії навели найбільше аргументацій, стало визнання
Ісуса Христа, як Сина, єдиносущим (consubstantial) з Отцем, тобто Богом. На
противагу аріанам, Афанасій Олександрійський, не позбавляв людськість
Ісуса розуму. Відбувається синергія двох природ. Христос, як Бог, завдяки
своєму людському тілу, здійснює роль Спасителя. Основна проблема
Афанасія – приписування людського досвіду, страждань Ісуса Христа
виключно тілу. Його наступником у розумінні пасивності людського тіла
Христа є Аполінарій. Він вважав, що Христос є єдиносущий з Богом за
духом, а не за плоттю. Єдність природи не є сумісною з наявністю людського
розуму у Христі, не можуть співіснувати два розуми, які наділені волею,
тому що постійно будуть протистояти один одному. Тому Аполінарій
позбавив людськість Ісуса розуму. Для нього Христос одна природа, одна
іпостась, одна особа, цілий Бог і ціла людина. Кирило Олександрійський є ще
одним представником вчень Афанасія, який більше розвинув його думки. На
його думку, Логос передавав славу божественної дії до власної плоті. В
цьому полягає божественно-людська дія. Олександрійська школа
наголошувала на божественності Христа.
З іншого боку маємо Антіохійську школу, яка більше говорила про
людськість Христа. Одними з представників були Теодор Мопсуестійський і
Несторій. Вони вірили у єдину волю і дію Христа. Проте через їхні теоріі
переваги людськості Ісуса, виникла суперечка між Кирилом
Олександрійським і Несторієм на Ефеському соборі (431р.). Рішенням
зібрання стало те, що Христос був людиною з розумною душею і реальною
плоттю, але водночас був єдиносущий з Батьком, згідно з божеством.
Халкедонський собор (451р.): Христос є однією іпостассю у двох природах.
Ці природи з’єднані між собою нероздільно, незлитно, незмінно, нерозлучно.
Кожна природа має свої властивості. Противниками Халкедонського
розуміння виступили монофізити, які стверджували, що Христос має єдину
божественну природу і може бути лише з двох природ, а не у двох природах.
Северус (+538р.) був відомим монофізитом. Він визнає одну божественно-
людську природу, іпостась і одну втілену природу Логоса. Кожен поштовх до
діі йде від Логосу і через людську діяльність відтворюється. У VI ст.. виник
нео-халкедонський рух, представником є Леонтій Візантійський (+544р.). Є
два співвідношення: 1. Логос знаходиться в однакових відносинах з Богом. 2.
Логос інший від Отця. В більшості нео-халкедонці зрінювалися з думкою
Кирила Олександрійського.