ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач спеціальної кафедри № 4

_________ В.П. Романенко
(підпис) (ініціали, прізвище)
___.___.20__

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення лекції

з навчальної дисципліни “Основи теорії кіл”.
Тема 1. Методи аналізу лінійних електричних кіл.
Заняття 1/7. Метод контурних струмів. Електричні кола зі взаємними
індуктивностями.

Обговорено та ухвалено
на засіданні спеціальної кафедри № 4
Протокол № __
від “__” ___________20__ р.

2018 рік
 2
Мета заняття: вивчити метод контурних струмів та методику складання рівнянь
для кіл зі взаємними індуктивностями.
Час: 2 години.
Місце заняття: навчальна аудиторія.
Навчальні питання заняття:
1. Метод контурних струмів.
2. Методика складання рівнянь для кіл зі взаємними індуктивностями.

На сам. роботу: Генератори напруги і струму.

Література
1, с. 107-1121.

1. Метод контурних струмів.

В методі контурних струмів в якості невідомих, незалежних величин,
являються контурні струми.
Контурним струмом називається струм, який протікає по всім елементам,
які входять в даний контур. Для елемента, який входить тільки в один контур,
струм в елементі рівний контурному струму даного контуру. Якщо який-небудь
елемент входить в декілька контурів і через нього протікає декілька контурних
струмів, то струм через елемент визначається як алгебраїчна сума контурних
струмів.
Метод контурних струмів дозволяє знайти реакції кола, використовуючи
число рівнянь, рівне числу незалежних контурів

N = N2 = Nє - Nу + 1
Z4 Розглянемо цей метод на
прикладі.
IIII I2 II По І закону Кирхгофа
складемо рівняння для вузлів 1, 2,
III Z2 2 IV Z5
1 3 3
IIV IIV
II
Z1 I III Z6

E1 I1 I3 E2

рис. 1
I
  
 I II  I III  0


(1)
I

   

 I II  I IV  I V  0
   

 I III  I V  I VI  0

 3
Для трьох незалежних контурів складемо рівняння по II закону Кірхгофа
I 
Z1

 I II Z 2

 I IV Z 3 

E 1


(2)
I

   

 I II Z 2  I V Z 5  I I II Z 4  0
    

 I I V Z 3  I V Z 5  I VI Z 6   E 2


Введемо контурні струми І1, І2, І3 по числу незалежних контурів.

На основі вище висловленого можна записати
     

I  I ; I  I ; I  I ;
1
(3) І 2 ІІІ 3 VІ

Для визначення струмів в інших гілках використаємо систему рівнянь (1).


З першого рівняння знаходимо струм I ІІ
    
I ІІ  I І  I ІІІ  I1  I 2 (4)

З третього рівняння знаходимо струм IV
  
I V  I VІ  I ІІІ  I 3  I 2
 
(5)

З другого рівняння знаходимо струм I ІV
        
I ІV  I ІІ  I V  I1  I 2  I 3  I 2  I1  I 3 (6)

З виразу 4, 5, 6 випливає, що струм у гілці дорівнює алгебраїчній сумі

контурних струмів, які протікають через дану гілку. При цьому контурі струм в
суму входить зі знаком (+), якщо він за напрямком збігається з струмом гілки і
зі знаком (–) – в протилежному випадку.
 
Підставимо значення струмів I І - I VІ в систему рівняння (2). В результаті
отримаємо
I
Z1
 
 ( I1  I 2 ) Z 2
 
 ( I1  I 3 ) Z 3 

E1
 1

     

( I 1  I 2 ) Z 2  ( I 2  I 3 )Z 5  I 2 Z 4  0
      

(  I 1  I 3 ) Z 3  ( I 3  I 2 )Z 5  I3 Z 6   E2


Згрупуємо доданки за номерами контурних струмів

I
   
( Z1  Z 2  Z3 )  I 2 Z 2  I3 Z3  E1


(7)
1

   

 I1 Z 2  I 2 (Z 2  Z 4  Z5 )  I3 Z5  0
    

 I 1 Z 3  I 2 Z5  I 3 (Z 3  Z5  Z6 )   E2

I
   
Z 11  I 2 Z 12  I3 Z 13  E1
 1

(8)
 

 I 1 Z 21  I 2 Z 22  I 3 Z 23  0
    

 I 1 Z 3 3  I 2 Z 32  I3 Z 33   E2


Тут Zkk – власний комплексний опір k–го контуру. Воно дорівнює сумі
комплексних опорів, які входять до r–го контуру, тощо
Z 11  Z 1  Z 2  Z 3
Z 22  Z 2  Z 4  Z 5
Z 33  Z 3  Z 5  Z 6 .

Z kv – взаємний комплексний опір між контурами k і v, так як опір, який

включено в обидва контури з номерами k і v.
Аналіз рівняння (8) дозволяє сформувати правило, за яким складено кожне
рівняння:
1. В ліву частину рівняння входить зі знаком (+) добуток власного
комплексного опору даного контуру на комплексний контурний струм і зі
знаком (+) чи (–) добутку взаємних опорів на комплексні струми сусідніх
контурів, які протікають через взаємні комплексні опори. Якщо напрямок
контурного струму сусіднього контуру збігається з струмом даного контуру, то
 4
такий доданок входить в рівняння зі знаком (+), в протилежному випадку зі
знаком (–).
2. В праву частину рівняння входять алгебраїчні суми е.д.с. діючих в
контурі комплексних напруг, незалежних джерел напруг. Зі знаком (+),
якщо напрямок напруги збігається з напрямком контурного струму, і зі
знаком (–) при зустрічному напрямку.
  
Рішення системи рівняння (8) відносно незалежних струмів I 1 , I 2 , I 3
здійснюється будь-яким відомим методом.
Взагалі при допомозі метода теорії визначників до системи рівнянь (8) за

правилом Крамера можна знайти значення I 1

Z 11 Z 12 Z 13

Д
I1  1 , де Д  Z Z 22 Z 23
Д 12

Z 13 Z 32 Z 33

E1 Z 12  Z 13
Д1  0 Z 22 Z 23

 E1 Z 32 Z 33
Д1 знаходимо з Д шляхом заміни першого стовпця при невідомому струмі

I1 стовпцем правої частини системи рівнянь (8).
Якщо розкрити визначник Д1 по елементам першого стовпця, то отримаємо
 
Ä 1  E1 (1) 2 M 11  0(1) 3 M 21  E 2 (1) 4 M 31 ,
де (1)k  1M – алгебраїчне доповнення визначника Д відносно його k-ої
k1

строки і першого стовпця.

M – мінор визначника відносно його k-ої строки і першого стовпця.
k1

2. Методика складання рівнянь для кіл зі взаємними

індуктивностями.
Відомо, що при протіканні через котушку індуктивності струму, що
змінюється в часі, навколо неї утворюється магнітне поле, яке приводить к
виникненню в котушці індуктивності ЕРС. Це явище називається
самоіндукцією, а виникаюча при цьому ЕРС – ЕРС самоіндукції.
Якщо в магнітному полі, зв’язаному з провідниковою частиною кола з
змінним у часі струмом, мається інше провідне коло, то виникаюча в ній ЕРС
називається ЕРС взаємоіндукції. Кола, в яких наводяться ЕРС взаємної індукції,
називаються індуктивно зв'язаними колами.
Зв'язок потокозчеплення ψ взаємної індукції одного електричного кола з
величиною струму в другому колі характеризується величиною взаємної
індуктивності М.
Величина М являється скалярною величиною, рівною відношенню
ψ
M  та виміряється в Генрі (як і індуктивність).
i (t )
 5
Розглянемо дві індуктивно зв'язані котушки індуктивності, для яких
магнітний потік однієї котушки індуктивності пронизує витки іншої котушки
індуктивності. При цьому напруга на затисках кожної котушки вміщує складові
самоіндукції та взаємоіндукції.
М
i1 L1 L2 i2

U1 U2
рис. 2
Напруга на кожній котушці індуктивності визначається наступним виразом
di1 di
U 1  L1 M 2
dt dt
(9)
di di
U 2  L2 2  M 1
dt dt

Перші доданки визначають напругу, виникаючу за рахунок явища

самоіндукції, а другі – за рахунок взаємоіндукції. В комплексному вигляді дані
вирази мають наступний вигляд
  
U m1  jωL1 I m1  jωM I m 2
   (10)
U m 2  jωL2 I m 2  jωM I m1

Величина М в загальному випадку визначається наступним виразом:

M  k L1 L2 ,

де k – коефіцієнт зв’язку двох зв’язаних котушок, 0  k  1 .

Знаки у других додатках у виразах (9) і (10) залежать від напрямку відліку
струмів і1 та i2. Знак (+) становиться при узгодженому виборі напрямку відліку
струмів в котушках, а знак (–) – при зустрічному виборі напрямків відліку.
Вибір напрямків відліків струмів буде узгодженим, якщо напрямок відліку
струмів однаковій по відношенню до однойменних затисків котушок.
(наприклад, від початку відліку до його кінця, чи навпаки, від кінця до
початку). В цьому випадку при однакових знаках струмів і1 та i1 магнітні потоки
самоіндукції і взаємної індукції в кожній котушці додаються.
Якщо напрямок відліку струмів не однаковий по відношенню до
однойменних затисків котушок, то такий вибір напрямків відліку буде
являтися зустрічним.
На схемах однойменні затиски індуктивно зв’язаних котушок визначають
спеціальним знаком – крапкой.
Розглянемо приклад.
М
 Нехай послідовно з’єднані дві котушки з
Im L1 L2 індуктивностями L1 та L2, виконані на
   загальному осерді.
Um U m1 U m2

рис. 3
 6
Розглянемо, чому рівна еквівалентна індуктивність такого з’єднання.
Згідно другого закону Кірхгофа
   
U m  I m ( jωL1  jωL1 )  jωM I m1  jωM I m 2
М

а)
Н К Н К

б)
Н К Н К
рис. 4

Якщо кінець першої котушки з’єднаний з початком другої котушки, то

вийде обумовлене включення (рис. 4(а)). В цьому випадку величина М береться
зі знаком (+)
 
U m  jω I m ( L1  L2  2M ) .

Для рис. 4(б) кінець першої котушки індуктивності з’єднаний з кінцем

другого, значить виходить зустрічне включення. В цьому випадку величина М
береться зі знаком (–)
 
U m  jω I m ( L1  L2  2M ) .

Перехід від узгодженого до зустрічного включення можливо здійснити

шляхом змінення положення однієї котушки відносно другої. Цей принцип
використовується в варіометрах.
Приклад 2.
Для вибраних напрямків струмів має місце узгоджене включення
індуктивностей, тобто і1 та і2 втікають в початок котушок індуктивностей L1 та
L2. Це означає, що величина взаємної індуктивності М буде входити в рівняння
зі знаком (+).
I
.
  

 ( jωL  R )  jωM I
m1 U
1 1 m2 m . âõ
  

 jωM I m1  ( jωL2  R2  Rí ) I m 2  0

Висновок: таким чином при створенні рівнянь для електричних кіл, які
мають індуктивно зв’язані елементи, необхідно враховувати характер
включення індуктивності з напрямком протікання струмів.

Розробив доцент спеціальної кафедри №4

Павлов В.П.
___.___.20__