Жан-Поль Сартр ( 21 червня 1905 — 15 квітня 1980) —

французький філософ, драматург, письменник. Сартр був одним із найвідоміших і

найвпливовіших мислителів свого часу. У творах Сартра поєднуються літературні і
філософські погляди. У своїх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та
природі особистості.
Одним з центральних понять для всієї філософії Сартра є поняття свободи.
У Сартра свобода представлялася як щось абсолютне, раз і назавжди дане («людина
засуджена бути вільною»). Вона передує сутності людини. Сартр розуміє свободу не як
свободу духу, провідну до бездіяльності, а як свободу вибору, яку ніхто не може відняти у
людини: в'язень вільний прийняти рішення — змиритися чи боротися за своє визволення,
а що буде далі — залежить від обставин, що знаходяться поза компетенцією філософа.
Концепція свободи волі розгортається у Сартра в теорії «проекту», згідно з
якою індивід не заданий самому собі, а проектує, «збирає» себе як такого. Тим самим, він
повністю відповідає за себе і за свої вчинки. Для характеристики позиції Сартра підходить
ним самим наведена в статті «Екзистенціалізм — це гуманізм» цитата французького поета
та есеїста Франсіса Понжа: «Людина - це майбутнє людини».
«Екзистенція» і є постійно живий момент діяльності, взятий суб'єктивно. Цим поняттям
позначається не стійка субстанція, а постійна втрата рівноваги. У своєму романі «Нудота»
Сартр показує, що світ не має сенсу, людське «Я» не має мети. Через акт свідомості і
вибору «Я» надає світу значення і цінності.
Саме людська діяльність надає сенсу навколишньому світу. Предмети — це знаки
індивідуальних людських значень. Поза цим вони — просто даність, пасивні та інертні
обставини. Надаючи їм того чи іншого індивідуально-людського значення, сенсу, людина
формує себе як так чи інакше окреслена індивідуальність..

З поняттям свободи в Сартра пов'язане поняття «відчуження».

Сучасного індивіда Сартр розуміє як відчужену істоту:
його індивідуальність стандартизована (як стандартизований офіціант з професійною
посмішкою і точно розрахованими рухами); підпорядкована різним соціальним
інститутам, які наче «стоять» над людиною, а не походять від неї (наприклад, держава, яка
представляє відчужений феномен — відчуження у індивіда здатності брати участь у
спільному управлінні справами), а отже, позбавлена найважливішого — здатності творити
свою історію.
Відчужена від себе людина має проблеми з матеріальними предметами — вони тиснуть на
неї своїм нав'язливим існуванням, своєю в'язкою і солідно-нерухомою присутністю. На
противагу цьому Сартр стверджує особливі, безпосередні, цілісні людські стосунки.

Діалектика Сартра
Суть діалектики за Сартром полягає в синтетичному поєднанні в цілісність
( «тоталізація»), оскільки лише всередині цілісності мають сенс діалектичні закони.
Індивід «тоталізує» матеріальні обставини і відносини з іншими людьми і сам творить
історію - в тій же мірі, в якій вона - його. Об'єктивні економічні та соціальні структури
виступають в цілому як відчужена надбудова над внутрішньо-індивідуальними
елементами «проекту». Вимога тоталізації передбачає, що людина розкривається у всіх
своїх проявах цілком.Тоталізація розширює простір людської свободи, так як індивід
усвідомлює, що історія створюється ним самим.
Екзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia —
існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну
духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним
проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого
вибору.

Гуманізм — ( лат. humanitas — «людяність», humanus — «людяний», homo — «людина») 

це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов
для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку, надання права у вільній
формі визначати зміст і форму свого життя.

Соціальний інститут чи суспільний інститут - історично сформована або створена

цілеспрямованими зусиллями форма організації спільної життєдіяльності людей,
існування якої диктується необхідністю задоволення соціальних, економічних,
політичних, культурних чи інших потреб суспільства в цілому або його частини.
Інститути характеризуються своїми можливостями впливати на поведінку людей за
допомогою встановлених правил.

Субстанція - те, що існує самостійно, саме по собі, на відміну від акціденцій, існуючих в
іншому і через інше.

Діалектика (грец. Діалєктікі - мистецтво сперечатися, вести міркування) - метод

аргументації в філософії, а також форма і спосіб рефлексивного ( тобто обміркованого )
теоретичного мислення, досліджує протиріччя, які виявляються в мислимому змісті цього
мислення.