Professional Documents
Culture Documents
Грабович - неісторичні нації
Грабович - неісторичні нації
1
Див.: Grabowicz George G. Toward a History of Ukrainian Literature // Harvard Ukrainian Studies. —
1978. — l, № 4. — P. 407-523. Виправлене окреме видання з’явилося у "Harvard Series in Ukrainian
Studies" (Cambridge, 1981). Див. у цьому виданні розділ "До історії української літератури".
2
Пор. вихідну тезу професора Рудницького: "Полишаючи поки що питання про ’вищість’ і
’нижчість’, скажу, що я розглядаю поняття ’історичності’ й ’неісторичності’ (або, відповідно, ’повноти’
й ’неповноти’) націй як повновартісні категорії історичного пізнання. Вони вписуються в контекст
східноєвропейської й особливо української історії": Лисяк-Рудницький Іван. Зауваги до проблеми
’історичних’ та ’неісторичних’ націй // Історичні есе: В 2 т.- К.: Основи, 1994. — Т. 1. — С. 29-39; тут
— с. 29.
3
Див.: Smith Anthony D. Theories of Nationalism. — New York, 1972. — P. 186-189; пор. також весь
розділ "Дефініції", с. 153-191.
5
Див. у цьому виданні розділ "До історії української літератури".
6
"У строгих гердерівських термінах Гегель розглядав релігію, а також мораль і мистецтво як вияв
народного духу (Volksgeist). Кожен народ має власний Volksgeist, що вбирає у себе єдність життя, яка
характерна для нього... Наслідуючи "християнство і національні релігії" Гердера, Гегель стверджував,
що кожен народ має власні специфічні соціокультурні інститути, які відповідають його національному
характеру": Avineri Shlomo. Hegel and Nationalism // Hegel’s Political Philosophy/ Red. Walter Kaufmann.
— New York, 1970. — P.116-117.
7
Див.: Bittner Konrad. Herders Geschichtsphilosophie und die Slaven. — Reichenberg, 1929.
8
Так, наприклад: "Наша форма аналізу предмета (тобто універсальної історії) є в цьому аспекті
теодицеєю — виправданням Божих шляхів... Для того щоби зло, яке є у Світі, можна було збагнути". І:
"Те, що історія Світу з усіма мінливими сценами, що їх містять її аннали, є цим процесом розвитку і
втілення духу — це правдива Теодицея, виправдання Бога в історії": Hegel Georg.The Philosophy of
History / Trans, by J. Sibree. — New York, 1900. — P. 15 i 457.
9
Hegel G. Op. cit. — P. 18.
10
lbid.-P. 18-19. Використовуючи поняття "германські", я пристаю на аргументацію Авінері: "Гегель,
— зазначає він, — називав останню фазу історичного розвитку die germanische Welt (германський світ),
а не die deutsche Welt (німецький світ)... У німецькому слововживанні термін "германський" завжди
використовувався для означення культурної сфери і не мав жодних політичних імплікацій.." ("Hegel and
Nationalism", c. 130).
11
Згідно з Кауфманом і Авінері, точний переклад цього речення мусить бути такий: "Держава
повинна бути (дослівно — є) шляхом Бога у світ". "Гегелю йдеться, — продовжує Авінері, — не про те,
що держава є "походом Бога" на землі чи щось у такому дусі, а про те, що саме існування держави —
частина "божественної стратегії", а не просто людський випадковий артефакт": Avineri Shlomo. Hegel’s
Theory of the Modern State. — Cambridge, 1972. — P. 177.
12
"In dem Dasein eines Volkes ist der substantielle Zweck, ein Stat zu sein und als solcher sich zu erhalten;
ein Volk ohne Statsbildung — (eine Nation als solche) hat eigentlich keine geschichte, wie die Volker vor ihrer
Statsbildung existieren". Hegel Georg.Enzyklopadie der Philosophischen Wissenschaften im Grundrisse. —
Hamburg, 1959. — S. 428.
13
Наприклад: "Слов’янські нації" були сільськогосподарськими. Цей життєвий стан зумовлює
стосунки пана і кріпака. У сільському господарстві домінує природний чинник; людська промисловість
й суб’єктивна діяльність на цьому робочому терені назагал придатна менше, ніж деінде. Тим-то
слов’яни не набули так швидко чи охоче, як інші нації, фундаментального відчуття чистої
індивідуальності — свідомість універсальності, — що ми означили вище як "політичну владу", і не
могли розділити вигоди щойно народженої свободи" ("The Philosophy of History". — P. 420). Чи навіть
ще гостріше: "Всі ці народи [слов’яни. — Г.Г.] не беруться нами до уваги, позаяк досі вони не заявили
про себе як незалежний елемент у ряді тих фаз, що їх Розум набув у світі. Нас не обходить зараз
питання про те, чи станеться це в майбутньому; в історії ми маємо до діла з минулим"; (Ibid. — P. 350).
14
Див., зокрема, працю: Popper Karl. The Open Society and Its Enemies. — London, 1945; і
спростування Кауфмана в "Hegel’s Political Philosophy".
15
Герцену приписують жарт, що, згідно з гегельянцями, Бог нині мешкає у Берліні; див.: Rosdolsky
Roman. Zur nationalen Frage: Friedrich Engels und das Problem der "geschichtslosen" Volker. — Berlin, 1979.
— S. 168. Проблема може бути почасти термінологічною: див. вище прим. 6. Водночас Авінері
виступає апологетом Гегеля, і він-таки недооцінює його етноцентризм.
16
Мається на увазі критика Бенедетто Кроче: "Єдиними фактами, що, як на його (Гегеля. — Г.
Г.) погляд, мають значення для історії, є ті, які репрезентують рух духу чи історію держави. Решта
специфічних фактів є надмірною масою, що, ретельно зібрана, здатна пригнічувати й затемнювати ті
об’єкти, які варті історії; сутнісну характеристику духу і епох завжди заховують великі події... Хто б не
розмірковував над цими словами, неодмінно знайде в них найчіткіше виражену шкідливу дистинкцію
між двома видами фактів — історичними й неісторичними, суттєвими й несуттєвими, — що згодом
часто повторювалися у працях учнів Гегеля": What is Living and What is Dead in the Philosophy of Hegel.
— London, 1915. — P. 145-146.
17
Так, на початку "Філософії історії" він говорить: "Спочатку слід зауважити, що досліджуваний
нами феномен — універсальна історія — належить до сфери духу". Або: "Результатом спекулятивної
філософії є те, що свобода є єдиною правдою духу". Або: "Дух — самодостатнє існування" (с.16-17;
пор. також "Вступ", с. 16-27, та ін.).
Як твердить Авінері, "Геґелівська теорія в жодному разі не може бути так побудованою, щоб
18
стосуватися будь-якої існуючої держави; Геґель має справу з ідеєю держави, а будь-яка існуюча
держава може бути тільки наближенням до такої ідеї" (HegePs Theory of the Modern State. — P.177).
19
Сам термін Volk (що може використовуватися у значенні "народу" чи "нації") з’ясовується лише у
системі теорії: "Бути народом означає бути організованим у політичну структуру — за таким
принципом визначається Volk як тут (1796, есеї про християнську релігію. — Г. Г.), так і в пізніших
політичних творах Геґеля... Згодом Геґель писав про прусський Volk чи баварський Volk, позаяк
ці держави існували": Avineri Shlomo. Hegel and Nationalism. — P. 120.
20
Лисяк-Рудницький Іван. Зазнач. праця. — C. 32.
І далі:
21
Цит. за: Kann Robert A. The Multinational Empire: nationalism and national Reform in the Habsburg
Monarchy, 1848-1918. — New York, 1977. — 2. — P. 44-45. Для українського марксиста Романа
Роздольського пояснення (і виправдання) цієї постави — основне завдання його книжки, присвяченої
Енгельсу і питанню національностей. Проте цікаво зауважити, що перед тим, як сформулювати
проблему, він категорично заперечує обгрунтованість теорії: "Die Theorie der ""geschichtlichen" und
’geschichtslosen’ Völker ist allerdings seit langsam tot, und niemanden (insbesondere keinem Marxisten)
würde es mehr einfallen, sie wieder beleben zu wollen. Worauf es heute allein ankommen kann, ist zu erklären,
wie ein materialischer Denker vom Range eines Engels diese theorie vertreten konnte?" [У всякому випадку,
теорія ’історичних’ і ’неісторичних’ народів вже давно мертва, і нікому (тим більше жодному
марксистові) не припало би на думку її воскрешати. Про що сьогодні може бути мова — це з’ясувати,
як матеріалістичний мислитель рангу Енґельса міг заступати цю теорію.]: Rozdolsky Roman. Zur
nationalen Frage... — S. 122.
22
Див.: Kann Robert A. Op. cit. — P. 43- 67.
23
Канн не зовсім послідовний: він згадує "нації без історії" у лапках чи без лапок, але його остаточне,
робоче формулювання, здається, є "національності без незалежної національної політичної історії" (Op.
cit. — 1. — P. 46).
24
Див.: Smith Anthony D. Theories of Nationalism. — P. 202.
25
Пор.: Лисяк-Рудницький Іван. Зазнач. праця. — С. 32-33.
Там само.
28
Пор., наприклад, те місце в праці Канна, де йдеться про деякі німецькі відгуки на чеські
30
31
Див.: Филипович Павло. Соціальне обличчя українського читача 30-40 рр. XIX віку // Література. —
Нью-Йорк, 1971. — С. 110-180. — Хоч ця стаття присвячена читачам українського письменства
означеного періоду, вона також проливає світло і на саму творчість.
32
Лисяк-Рудницmкий Іван. Зазнач/ праця. — С. 33.
Замість припущення, що Рудницький говорить лиш про українців Австро-
Угорщини (воно не є адекватним, позаяк йдеться про всю, хоч і "відсталу",
націю, і позаяк навіть і галичани мали свою "еліту" — духівництво, яке не було
цілком безсловесним), і замість припущення, що він розглядає лише короткий і
нетворчий період, можливо у XVIII ст. (воно тут також не адекватне, бо
обговорення, безперечно, зосереджується на тривалих періодах і, зокрема, на
XIX ст., де проблему національної свідомості можна з’ясовувати з певністю), ми
повинні виснувати, що центральним орієнтиром є насправді питання
"репрезентативності" і навіть більше — політичної свідомості. По суті,
політична свідомість і влада служать критерієм для визначення ступеня і якості
державності, а держава (як це з усією очевидністю засвідчило обговорення
Рудницьким Польщі XIX ст.), залишається основним мірилом 33.
Там само.
33
***
Попри всі очевидні вади й спадщину його хибних тлумачень, поняття
"історичних" і "неісторичних" націй спочатку мало — у філософії Геґеля —
теоретичну базу. На відміну від нього, поняття повноти/неповноти націй — і
літератур зокрема — не має жодного обгрунтування: ні теоретичного, ні
логічного, ні емпіричного забезпечення, ні евристичної користі, ні, що
найважливіше для цих спостережень, чіткого роз’яснення. Воно виникає,
перефразовуючи відомий образ, як привид, що переслідує українські
дослідження чи, може, точніше — деяких українських учених. Як на мене,
йдеться щонайбільше про почуття чи враження, що прикидається об’єктивним
аналітичним судженням.
Мої заперечення щодо цього поняття були докладно з’ясовані в праці "До
історії української літератури" 35. Стисло кажучи, я розглядаю цей критерій як
беззастережно нормативний і оцінковий, теоретично невиразний, неминуче
імпресіоністичний в застосуванні на практиці та як такий, що передбачає радше
статичне, аніж динамічне відчуття суспільства і культури, а відтак і літератури.
34
Жодної користі також не приносить те, що цілковита більшість еміграційної громади наполегливо
ототожнює "українську" культуру з "народною" культурою.
35
Див. у цьому виданні однойменний розділ.
Див. його працю "Гегель в России" (Париж, 1939) та за його редакцією "Hegel bei den Slaven"
36
(Darmstadt, 1961). Останнє видання містить не лише оригінальну велику статтю (згодом книжку)
Чижевського про Геґеля в Росії, але також його дослідження про Геґеля серед словаків.
39
Див.: зокрема: Зілинський О. Духова генеза першого українського відродження // Стежі. — Інсбрук;
Мюнхен. — 1946/47. — 1, № 7/8 (на обкладинці: 7/10/). — С. 6-20.
40
Зокрема відсилаю читача до підрозділу про класицизм.
41
Frye Northrop. Anatomy of Criticism. — New York, 1966. — P. 18. Взагалі варто було б згадати
афоризм, що його використовував Гердер для наголошення на характерності й унікальності культурних
феноменів й, зокрема, на безцільності їхнього вимірювання за певним абсолютним стандартом:
"Шекспір не був Софоклом, Мільтон не був Гомером, Боллінгбрук не був Періклом" ("Indeen żur
Philosophie der Geschichte der Menschheit," Kn.13,
roz.7).
Лисяк-Рудницький Іван. Зазнач. праця. — C. 30.
42
47
Можна було б показати, наприклад, що не лише Метлинський (пор. його вірш "Смерть
бандуриста"), але одного разу навіть Куліш (у його "Михайлові Чарнишенку") говорив про українську
мову (і літературу) як про конаючу. Вона не тільки не померла, але й не збиралася: гіперболічна
метафора вказувала на період драматичних змін, який, по суті, став відродженням. Що ж до листа
Максимовича до Зубрицького (котрого я цитую та обговорюю; див. також у цьому виданні розділ
"Теорія та історія: "горизонт сподівань" і рання рецепція нової української літератури"), то слід
зазначити, що його англійський переклад, зроблений Рудницьким (с.360), включає слово "повний",
взяте у квадратні дужки. Насправді Максимович ясно говорить, що існуючі твори українською
мовою не становлять, як на нього, літератури, — чи то "повної" чи "неповної".
48
Лисяк-Рудницький Іван. Зазнач. праця. — С. 37.
(Роман Якобсон, кажуть, зреагував на пропозицію надати Владіміру
Набокову кафедру російської літератури у Гарварді таким чином: "Слон —
шляхетна тварина, але через те ми не робимо його професором зоології".) Їхні
ролі, їхні твори і погляди — матеріал для аналізу, а не методологічна настанова.
Сподіваюся, мої зауваження увиразнили те, що модель і стратегія
української літературної історії повинні зважати на складність предмета. Слід
розглянути ряд внутрішніх і зовнішніх взаємин. З цих міркувань будь-яка
штучна ізоляція, будь-яке відчуття націй як "ізольованих, автаркічних монад",
що його Рудницький якимсь чином догледів у моєму підході 48, хоч я не бачу
його тут взагалі, були б недоречними. Навряд чи треба також переконувати
мене у потребі порівняльної перспективи, що практично відсутня у "Історії"
Чижевського (хоча він і напрочуд кваліфікований, аби її подати). Така
перспектива, однак, не має, як на мене, нічого спільного з оцінкою та
ієрархізацією націй і літератур, до чого відверто вдається Рудницький. І хоч я й
не збираюся провіщати політичне майбутнє України, але певен, що майбутня
історія української літератури не буде переслідуватися привидом неповноти.
1981