Ятрогенії, або ятрогенні захворювання – це патологічні процеси, які

виникають від необережних, помилкових, некваліфікованих дій лікаря, та

охоплюють широке коло ускладнень: від психічної травми до негативних
наслідків діагностичного дослідження, анестезіологічного забезпечення,
консервативного і хірургічного лікування.
Вчення про ятрогенії, тобто про «хвороби, які породжуються лікарем», виникло
ще в двадцятих роках минулого століття і було піддане суттєвому
переосмисленню зі зростанням науково-технічного прогресу. Саме поняття
«йатрогенія» («ятрогенія») зобов’язане своєю появою у 1925 році німецькому
лікарю O. Bumke, який трактував його як психічний розлад, обумовлений
шокуючим впливом лікаря на психіку хворого (В.В.Серов, 1999). Однак вже з
початку сімдесятих років, коли з’явилися нові методи профілактики, діагностики
та лікування, погляд на «йатрогенію» в якості виключно «психогенного розладу»,
спровокованого лікарем, змінився. На сьогодні ятрогенії – це також, на жаль,
звичні стани – інфаркти та анафілактичний шок після ангіографії, різноманітні
ускладнення після застосування цитостатиків, променевої терапії та інших
сучасних методів лікування. Прикро, але головного постулату стародавніх
цілителів «не нашкодь!» в сучасній медицині не завжди дотримуються. Згідно з
даними В.В.Серова (1999), в наш час ятрогенії мають місце у 20% хворих і
становлять 10% госпітальної смертності.
Навіть такі неінвазивні променеві діагностичні дослідження, як УЗД, РКТ та
МРТ, особливо при численних повторних дослідженнях, негативно впливають на
імунну систему, провокують розвиток запізнених генетичних та канцерогенних
ефектів, порушення обмінних процесів (В.В.Серов, 1999; D.F. Cahill, 1983; А.О.
Martin, 1984; M. W. Miller, 1985).
За останнє десятиріччя ятрогенії, обумовлені анестезіологічними та інвазивно-
діагностичними маніпуляціями і, насамперед, хірургічними втручаннями, втричі
переважили кількість лікарських ускладнень (В.В.Серов, 1999).
У зв’язку з цим, в усьому цивілізованому світі росте недовіра до медицини
взагалі, а до хірургічних втручань – особливо. Населенню земної кулі не зовсім
зрозуміло, чому при значних витратах на охорону здоров’я, які спостерігаються у
найбільш розвинутих країнах, прогнозованого поліпшення якості медичної
допомоги не досягнуто. Згідно з даними ООН, ще у 1995 році доходи світової
індустрії медичної допомоги перевищили 2 трлн доларів (А.П. Радзиховський,
Л.В. Кейсевич, 2002). Це саме стосується і США, де за останні 20 років витрати на
охорону здоров’я збільшилися з 4% до понад 12,1 % національного доходу (В.Я.
Найштетик, 2000; A. S. Relman, 1988).
За даними US Institute of Medicine Report (2008), близько 100000 громадян
США щорічно помирають через помилки медиків (восьме місце в упорядкованих
за частотою чинниках смерті).
Можна тільки уявити, наскільки жахливіша ця статистика в інших країнах,
особливо з перехідною економікою, до яких належить Україна, де реальні витрати
на охорону здоров’я становлять менше 1% від скромного національного доходу
країни.

Ятрогенії або ятрогенні захворювання – це патологічні процеси, які виникають від

необережних, помилкових, некваліфікованих дій лікаря, та охоплюють широке
коло ускладнень: від психічної травми до негативних наслідків діагностичного
дослідження, анестезіологічного забезпечення, консервативного і хірургічного
лікування.
Різновиди ЛОР-ятрогеній

Перша група охоплює ускладнення патологічних процесів, обумовлених

помилками та огріхами обстеження: неправильний збір анамнезу, недостатній
загальний огляд хворого, хибна інтерпретація інструментальних, інтраскопічних,
морфогістологічних та інших лабораторних результатів дослідження.
Друга група включає вади та огріхи інвазивних (насамперед) та інших
інструментальних методів дослідження, а також лікарських маніпуляцій та
анестезіологічного забезпечення.
Третя група містить ускладнення консервативної терапії.
Четверта група охоплює різновиди ятрогенних ускладнень під час
хірургічного втручання і в післяопераційному періоді.
П’ята група ятрогенних процесів обумовлена психологічною травмою,
завданою або спровокованою медичним персоналом, за принципом: «Слово лікує,
слово й калічить».

Перша група ятрогенних захворювань

Ніхто не заперечуватиме той факт, що неправильно зібраний анамнез,

недостатній обсяг обстеження хворого та неправильна оцінка діагностичних
досліджень є причиною помилкового діагнозу і, як наслідок, – неадекватного
лікування.
Негативні наслідки неправильно зібраного анамнезу можуть дуже дорого
обійтися як пацієнтові, так і лікарю.
1) Недооцінка анамнестичних даних та характеру скарг хворого, а також
недостатнє загальне обстеження пацієнта обумовлені неуважністю, недостатньою
професійною дисципліною (відповідальністю) і браком необхідних фахових знань
і, як наслідок, відсутністю настороженості щодо онкологічних та інших тяжких
(флегмонозних) та специфічних (туберкульоз, цукровий діабет) патологічних
процесів.
2) Стосовно помилкової інтерпретації результатів діагностичних (насамперед,
морфологічних) досліджень слід відмітити, що хибні результати, поряд з
недостатньою професійною підготовкою лікаря, залежать від маскувальних
процесів в тканинах навколо, глибини залягання патологічного вогнища,
неправильного вибору дослідження або від обмеженого обсягу можливості
діагностичного методу.
В цьому зв’язку пропонують наступні заходи попередження (усунення)
ятрогенних ускладнень вищезгаданого типу:
1. Підвищення відповідальності та професійної дисципліни лікаря, підвищення
(удосконалення) його фахової підготовки. Виховання настороженості щодо
онкологічних та інших тяжких захворювань.
 2. Розширення необхідного діапазону методів діагностичного дослідження
хворих.
3. Удосконалення фахових знань стосовно можливостей та обмежень
спеціальних методів діагностики (мікроскопія, інтраскопія тощо).
4. При сумнівному результаті дослідження необхідне застосування (підбір)
оптимального комплексу діагностичних методів для отримання точного діагнозу
та якісних топічних даних.
5. При найменшому сумніві у достовірності діагнозу (біопсія), бажано повторне
проведення дослідження, з урахуванням можливих помилок та вад.

Друга група ятрогенних ускладнень

Друга група ятрогеній охоплює численні ускладнення різних методів

дослідження (променевих і насамперед інвазивних), а також лікарських
маніпуляцій та анестезіологічного забезпечення.
Як згадувалося у вступі, променеві (інтраскопічні) дослідження (УЗД, КТ, МРТ,
радіонуклідна діагностика) при не виправданих повторних обстеженнях
негативно впливають на імунну систему, призводять до чутливого променевого
навантаження, що провокує виникнення генетичних вад та канцерогенних
ефектів, порушують обмінні процеси. Стосовно інвазивних методів дослідження,
слід брати до уваги, що вони можуть  слугувати як в якості діагностичного засобу,
так і бути лікарською маніпуляцією або операцією. Типовими прикладами є
пункція верхньощелепної пазухи та тотальне видалення пухлинного утворення
голосової складки.
Ятрогенні процеси другої групи досить численні та різноманітні, у більшості
випадків виникають від необережних або некваліфікованих дій медичних
працівників, рідше – від аномалій анатомічної будови та трагічного збігу
обставин. Профілактичні заходи базуються на підвищенні фахових знань,
вдосконаленні техніки проведення інвазивних діагностичних досліджень,
медичних маніпуляцій та анестезіологічного забезпечення, на настороженості,
уважності та відповідальності лікаря.

Третя група ятрогенних процесів

Ця група ятрогеній охоплює численні ускладнення, викликані негативною

побічною дією тих чи інших чинників консервативної терапії.
Типовими ятрогеніями ІІІ групи можна вважати променеві реакції та
ушкодження ЛОР-органів у онкоотоларингологічних хворих. Консервативна
(променева) терапія злоякісних новоутворень, разом із значною лікувальною
дією, може ускладнитися цілою низкою ятрогенних захворювань. Функціональні
та органічні зміни різних органів і тканин, викликані дією високоенергетичних
джерел випромінювання, в залежності від стійкості їх клінічних проявів,
поділяються на променеві реакції і промені ушкодження. Променеві реакції – це
зворотні зміни, що виникають у ділянці опромінення і проходять із часом або під
впливом медикаментозного лікування. Незворотні променеві зміни у тканинах
слід вважати променевими ушкодженнями. За часом виникнення ця патологія
поділяється на ранні й пізні променеві реакції та ушкодження, хоч такий поділ
досить умовний.
Відомо, що протеолітичні ферменти з успіхом застосовуються при лікуванні
гнійно-запальних процесів у приносових пазухах та в середньому вусі. Разом із
тим, Р.Д. Карал-Огли та Ю.Р. Карал (2001) повідомляють про виникнення тяжких
ускладнень (алергічний набряк гортані та язика, тяжкий анафілактичний
шок) при застосуванні протеолітичних ферментів (хімотрипсина) у хворих з
отитами та синуїтами.
На сьогодні, на жаль, набули значного розповсюдження випадки токсичної дії
низки антибіотиків на сенсорний апарат внутрішнього вуха. Гостра
нейросенсорна приглухуватість внаслідок нераціонального застосування
ототоксичних антибіотиків (неоміцину, мономіцину, каноміцину, гентаміцину,
стрептоміцину) виникає у дітей в 10 – 15% спостережень (А.А. Лайко, 1998).
Автор звертає увагу на особливу токсичність аміноглікозидів (неоміцин,
каналіцин, мономіцин), які уражають слухову ділянку n. Vestibulochlearis
(присінковозавиткового нерва). Щодо інших ототоксичних антибіотиків
(стрептоміцин, гентаміцин), слід сказати, що вони ушкоджують вестибулярну
ділянку цього нерва.
Відомо, що глюкокортикоїди негативно впливають на імунологічну
реактивність, зменшують кількість лімфоцитів з інволюцією лімфоїдної тканини
та тімуса, що веде до зниження опору організму бактеріальній та вірусній
інфекції.
Ці гормональні препарати при тривалому застосуванні можуть викликати
помутніння рогівки і навіть глаукому. Відомі й випадки розвитку гострого
панкреатиту під час лікування гідрокортизоном.
При застосуванні даних препаратів нерідко виникають алергійні реакції у
вигляді кропивниці, ангіоневротичного набряку, ознак бронхіальної астми,
мультіформної ерітеми.
Загрозу здоров’ю і навіть життю несуть будь-які ліки, при безконтрольному
тривалому застосуванні. Один з апологетів тибетської медицини, даоський монах
Лао-дзи (VII ст. до н.е.) казав: «У природі немає такої речовини, яка в малій дозі
не могла би слугувати ліками, а у великій кількості – в якості отрути». До
останнього часу ми вважали препарати срібла (коларгол, протаргол, колоїдне
срібло тощо) абсолютно нешкідливими для організму людини. В 2004 році в
США був зафіксований ятрогенний випадок: дівчина із штату Іллінойс із сірим
кольором обличчя, яка протягом 3 років користувалася краплями колоїдного
срібла в зв’язку з хронічною нежиттю. Сірого кольору пігментоване обличчя було
визнано американським судом як ятрогенне захворювання, обумовлене
кумулятивною дією срібла.
Для успішного запобігання та ефективної боротьби з ятрогенними ускладненнями
консервативної терапії лікарям слід оволодіти відповідними знаннями і уважно
вивчати та аналізувати дії різних консервативних чинників на організм людини,
навіть якщо, на перший погляд, вони виглядають зовсім нешкідливими.

Четверта група ятрогенних захворювань

 Ця група охоплює численні та різноманітні ускладнення, які виникають під час
хірургічних втручань або в післяопераційному періоді. Не всі ці ускладнення
обумовлюються «людським фактором», тобто неуважністю або не
кваліфікованістю лікаря. В оториноларингології, як і в будь-якій іншій
хірургічній спеціальності, неможливо досягти 100% ефективного лікування.
Не можливо не погодитися з думкою О.Е. Боброва (2003) про можливість
виникнення конфлікту між ідеалізованою вимогою суспільства і реальними
можливостями медицини. Розв’язання цієї проблеми вищезгаданий автор бачить у
розробці та введенні стандартів, у тому числі й хірургічних втручань. Якою б
малою була вірогідність виникнення через збіг обставин нестандартної ситуації
(патології), нехтувати цим не можна. Лікар, тим паче той, який оперує, повинен
постійно дбати про підвищення свого фахового рівня та бути готовим знайти
вихід із будь-якої нестандартної ситуації. Збагачений знаннями хірург мусить (в
ідеалі) передбачити будь-яку ситуацію.
Для запобігання численних ятрогенних ускладнень внаслідок хірургічних
втручань необхідно мати відповідний рівень кваліфікаційної підготовки, весь час
його підвищувати, знати причини і обставини, які ведуть до побічних процесів,
бути уважним при їх очікуванні, старатися передбачати будь-які, навіть дуже
рідкісні, казуїстичні випадки.

П’ята група ятрогенних процесів

П’ята група помилок та ускладнень в оториноларингологічній практиці

обумовлюється психологічними травмами і пов’язана з питаннями деонтології.
Відомо, що 70% усіх хворих, у тому числі й з онкологічними захворюваннями,
належать до психосоматичних. Отже, необережне слово, недоречний жарт
стосовно здоров’я пацієнта негативно впливають на перебіг захворювання,
пригнічують його душевний стан. Брутальність, нечутливість по відношенню до
хворого також обумовлюють тяжкість клінічного перебігу захворювання,
виникнення психоневрологічних реакцій. В разі особливо гострої психологічної
реакції на своє захворювання (реакції ураження на стрес) у пацієнта може
розвинутися справжній реактивний психоз, нерідко з суїцидальними спробами. Не
менш тяжку стресову ситуацію, нервове напруження відчуває й лікар, від якого
очікується витримка, співчуття та дипломатичність у спілкуванні, з нерідко
розлюченими пацієнтами, їх родичами та близькими.
Отже, краще не допустити психічної травми, ніж лікувати її наслідки. Однак не
тільки брутальність, нечутливість до хворого обумовлюють виникнення
психоневрологічних реакцій. Сама тяжка хвороба, безрадісне оточення пацієнта,
відчуття безпорадності є достатніми умовами для виникнення стресових реакцій і
пов’язаних з ними захворювань.
До важливих і складних проблем, з точки зору психології і біоетики, належить
допомога хворим, які перебувають у термінальній стадії. Якщо соматичне
лікування таких хворих полягає у зменшенні або знятті болю, тоді психотерапія
необхідна не тільки для самого приреченого, але й для його родичів, інших
пацієнтів, які його оточують.
 Крім того, щоб не збільшувати контингент п’ятої групи, лікар мусить пам’ятати
про важливість збереження медичної таємниці, душевно ставитися до хворих, їх
родичів, зберігати витримку і високу культуру поведінки в конфліктних
ситуаціях.
Таким чином, незважаючи на психонервове навантаження, від лікаря вимагається
особлива витримка і справжня професійна мужність та знання при проведенні без
ускладнень необхідних бесід, обстежень, маніпуляцій і складних хірургічних
втручань.

Ятрогенні ускладнення при пункції верхньощелепної пазухи

Як приклад ятрогенних ускладнень в ЛОР практиці можна розлянути

ускладнення при пункції гайморової пазухи.
Ускладнення при пункції верхньощелепної пазухи можуть бути пов’язані з осо-
бливостями анатомічної будовою пазухи (незвичайна її форма, товщина та
розташу- вання кісткових стінок), так і з наявністю у ній патологічних змін, а
також з рядом інших причин. Ускладнення, що виникають при звичайних
анатомічних відношеннях (відсутності відхилень в будові пазухи), пов’язані з
неправильною методикою і технікою її виконання, від неповного обстеження
хворого і недостатнього досвіду лікаря. При аномаліях розвитку ускладнення
можуть виникати і у досвідчених спеціалістів. Крім того, вони можуть
зумовлюватись і супутніми захворюваннями пацієнта: гіпертонічною хворобою,
атеросклерозом, хворобами крові, інфекційними хворобами. В цих випадках
уважний збір анам- незу та ретельне загальноклінічне обстеження перед пункцією
попередять непри- ємний наслідок.
Ускладнення пункції верхньощелепної пазухи бувають загальні і місцеві. Серед
загальних ускладнень описані: загальна слабкість, блідість, ціаноз обличчя,
нудота, блювання, серцевосудинні порушення, порушення з боку нервової
системи, непритомність, запаморочення, диспное, судоми, втрата свідомості,
температурна реакція, істеро-епілептичні напади, напади бронхіальної астми,
рефлекторний шок, істерична сліпота, інфаркт міокарда, повітряна емболія судин
головного мозку і серця, крововилив в мозок, сепсис, менінгіт тощо. Серед
місцевих ускладнень відмічені: прокол через орбітальну або передню стінку
пазухи, іноді в крилопіднебінну ямку, емфізема щоки, набряк щоки, інфільтрат
щоки, гематома щоки, абсцес щоки, емфізема орбіти, набряк клітковини орбіти,
абсцес орбіти, ретробульбарний абсцес орбіти, флегмона орбіти, емфізема повік,
емфізема крилопіднебінної ямки, флегмона крилопіднебінної ямки, флегмона
позадущелепового простору, емфізема шиї, носова кровотеча тощо. Частота
виникнення ускладнень пункції верхньощелепної пазухи невисока і у переважної
більшості авторів становить близько 1 %.
Проаналізувавши дані літератури про ускладнення пункції верхньощелепної
пазухи можна поділили їх на 4 групи: 1) ускладнення, що виникли під час
проведення анестезії; 2) такі, що виникли під час проколу і промивання пазухи; 3)
такі, що сталися після закінчення пункції і промивання пазухи; 4) пізні
ускладнення.
 1. Ускладнення, що виникли під час проведення анестезії. Частота ускладнень
цієї групи мабуть найбільша серед всієї їх кількості. Серед ускладнень місцевої
анестезії найчастіше трапляються: загальна слаб- кість, поблідніння шкіри,
акроціаноз, нудо- та, серцебиття, порушення серцевого ритму, частоти та глибини
дихання, запаморочен- ня, порушення свідомості, непритомність, рефлекторний
шок тощо. Причинами виникнення цієї групи ускладнень є неправильний підбір
та якість анестетика, його токсичний вплив на центральну нервову та серцево-
судинну системи, а також передозування при аплікаційній формі знеболення.
Описані смертельні випадки при місцевій аплікаційній анестезії кокаїном і
дикаїном слизової оболонки носа при пункції верхньощелепної пазухи.
Причинами смерті були: рефлекторний шок, що наступив внаслідок подразнення
рефлексогенної зони слизової оболонки носа, інтоксикація кокаїном і дикаїном,
параліч серця.
Токсичні властивості дикаїну і кокаїну, а також етичні міркування, обумовили
той факт, що зараз ці анестетики майже не застосовуються у клінічній практиці.
Явища інтоксикації вдвічі рідше бувають при застосуванні лідокаїну. В останній
час на фармацевтичному ринку України постійно з’являються нові, менш
токсичні анестетики, які можна застосовувати для знеболення перед пункцією. Їх
використання дозволить зменшити кількість ускладнень, пов’язаних із
знеболенням.
Для попередження ускладнень потрібно слідкувати за тим, щоб не
передозувати анестетик та зменшити його загальну токсичну дію на організм. З
цією метою у молодих людей рекомендують використовувати нижчій відсоток
розчину анестетика (розбавляти його фізрозчином), обов’язково додавати до
нього розчин адреналіну з метою звуження судин, недовго утримувати ватник в
нижньому носовому ході та змащувати слизову оболонку носа не більше трьох
разів. При цьому слід завжди віджимати ватничок, яким виконується анестезія,
щоб видалити надлишок препарату.
У разі виникнення клінічних симптомів ускладнень лікар повинен швидко
визначити глибину порушень вітальних функцій організму і бути готовим
провести необхідні заходи. Передусім слід надати пацієнту лежачого положення,
підняти нижні кінцівки (для притоку крові до голови), дати вдихнути пари 10 %
розчину аміаку, вколо ти підшкірно 0,15-0,5 мл 0,1 % р-н адреналіну, 0,5-1 мл 0,1
% розчину атропіну та 4-8 мг дексаметазону (чи інший глюкокортикоїд). При
неефективності введення адреналіну можна повторювати (кожні 20 хв. до трьох
разів), краще якщо це введення буде здійснено внутрішньовенно, в цьому випадку
дозу адреналіну можна збільшити до 0,5 мл, та повторювати введення кожні 3-5
хв. В разі неефективності заходів та прогресуванні порушень діяльності серця та
дихання лікар повинен бути готовий терміново самостійно здійснити реанімаційні
заходи (закритий масаж серця, штучну вентиляцію легень за допомогою мішка
Амбу або дихання „рот в рот”, дефібриляцію тощо), просити допомоги
реаніматолога чи іншого фахівця. В разі зменшення клінічних про явів слід
обов’язково проконтролювати стан пацієнта протягом декількох годин після
виникнення ускладнень і для попередження подальшого розвитку негативних
явищ – госпіталізувати пацієнта.
 2. Ускладнення, що виникли під час проколу і промивання пазухи. Вони
можуть бути загальними і міс- цевими [56]. За даними Г.С. Протасевича [56],
ускладнення під час проколу і промивання пазухи мали місце у 0,6 % випадків.
Серед загальних ускладнень трапляються: слабкість, блідість обличчя, акроціаноз,
потовиділення, нудота, блювання, судоми, диспное, зупинка дихання,
запаморочення, непритомний стан, втрата свідомості, рефлекторний шок. Вказані
явища пов’язують із деякою болючістю при проколі стінки пазухи в тих
випадках, коли вона товста і анестетик не подіяв на рецептори внутрішньої стінки
синусу. Больові відчуття виникають також при заповненні пазухи промивною
рідиною, особливо при повному блоку сполучення пазухи із носом. Підвищений
тиск рідини, що діє на неанестезовані стінки пазухи викликає різкий біль та появу
низки перерахованих вище симптомів. Не можна виключити і сукупну
рефлекторну реакцію разом з токсичною дією анестетика, що проявлялась дещо
пізніше, в описаних вище випадках. Тому вводити рідину в пазуху потрібно без
форсування, підкреслює автор. Особливо тяжким ускладненням з цієї групи є
рефлекторний шок, який нерідко закінчується летально. Felix описав випадок,
коли промивання верхньощелепної пазухи холодною водою привело до смерті
хворого, очевидно, з причини інгібіторної дії на серце. І.Я. Темкіна відмітила
смерть від рефлекторного шоку в 4 випадках на 106 ускладнень пункції
верхньощелепної пазухи. Випадки рефлекторного шоку з летальним наслідком
наведені А.М. Шуляком. В походженні цих станів можуть мати значення страх
хворого, застосовувані для анестезії препарати, підвищена больова чутливість.
Грізним ускладненням, яке може ви- никати під час виконання проколу верх-
ньощелепної пазухи, є повітряна емболія судин головного мозку.] або серця. Такі
випадки нерідко мають летальні наслідки.
Виникнення такого тяжкого ускладнення пояснюється травмуванням і
відшаруванням слизової оболонки верхньощелепної пазухи кінцем пункційної
голки і по- паданням повітря в пошкоджені, запально розширені артеріальні і
венозні судини. Це ускладнення зустрічається при пункції малих пазух з товстими
стінками. Голка при цьому не проколює, а лише відшаровує слизову оболонку
пазухи чи носа. Особливо небезпечні артеріальні емболи, коли пухирці повітря
поступають в легеневі капіляри і викликають блокаду кровообігу або, проходячи
через легені і попадаючи у велике коло кровообігу, викликають емболію судин
головного мозку з ураженням життєво важливих центрів. Повітряна емболія при
пункції верхньощелепної пазухи частіше всього є наслідком продування пазухи
через пункційну голку до чи після промивання антисептиком. Емболія виникає
також при підсиленому нагнітанні рідини в пазуху під час промивання, а іноді
спричиняється невеликою порцією повітря, яке залишається в промивній системі,
якщо вона попередньо не була заповнена промивною рідиною.
Уникнути повітряної емболії можна, дотримуючись відповідних правил,
зокрема, перед промиванням пазухи варто заповнити гумову трубку, що йде від
шприца до голки, промивною рідиною, не варто з підси- ленням нагнітати рідину
в пазуху, треба уникати її продування після промивання. Для перевірки
правильного положення кінця голки після проколу стінки пазухи роблять
невеликі легкі коливальні рухи; якщо голка пройшла через дві стінки, то такі рухи
виконати не вдається. При подвійному контрасту ванні для видування контрастної
речовини з верхньощелепної пазухи можуть бути використані закис азоту і
вуглекислий газ, що не викликають повітряної емболії.
Одним з місцевих ускладнень пункції верхньощелепної пазухи є пошкодження
пункційною голкою орбітальної, передньої або задньої стінок пазухи. При таких
станах промивна рідина, повітря або патологічний вміст пазухи може проникати
за її межі – в орбіту, в м’які тканини щоки, або в крилопіднебінну ямку, , що
спричинює їх інфікуван- ня, розвиток запалього процесу [63, 64] з подальшим
абсцедуванням. Головною причиною таких уражень є відсутність обмежувача в
голці, що використову- ється для проколу, або невміння отоларинголога
своєчасно зупинити рух голки одразу ж після проникнення через внутрішню
стінку пазухи. Якщо такого обмежувача немає, внаслідок великої сили,
прикладеної лікарем для проникнення через медіальну стінку пазухи, голка з
великою швидкістю проходить через всю порожнину, встромлюєтся в
протилежну стінку, пробиває тонку кісткову пластину і занурюється в м'які
тканини. В залежності від напрямку, наданому голці, можуть ушкоджуватись
перед- ня, верхня або задня стінка пазухи, спричиняючи відповідні симптоми.
При відсутності промислово створеного на голці обмежувача (їх переважна
більшість) найзручніше в якості «стопора» використовувати безіменний палець
або мізинець руки лікаря, в якій він тримає голку Куліковського. При такій
методиці, у випадках, коли голці надано високої швидкості через велику товщину
медіальної стінки пазухи, безіменний палець впреться в щоку пацієнта, зупинить
рух голки, попередивши занадто глибоке проникнення її робочого кінця та
травмування протилежної стінки пазухи. Якщо ж таке травмування сталось, слід
трішечки подати голку назад, щоб гострий кінець її вийшов з тканин, при цьому
голка стане мобільнішою. Це дозволить не ін’єктувати рідину, яка
використовується для промивки пазухи, в товщу тканин.
Найчастіше під час проколу ушкоджується передня (зовнішня) стінка
верхньощелепної пазухи. Це явище отримало назву "щічна пункція". Проявом
такого ускладнення є поява різкого болю і набряклості щоки та її інфільтрація під
час промивання синусу антисептиком, або виникнення підшкірної емфіземи
обличчя у випадках, коли в пазуху нагнітають повітря. Підшкірна емфізема може
займати щоку, повіки і навіть переходити на шию.
У разі виникнення підшкірної емфіземи або набряку щоки слід одразу ж
припинити промивання пазухи, витягнути голку, провести щільну тампонаду
нижнього носового ходу марлевою турун- дою, щоб припинити подальше
проникнення повітря в пазуху і накласти тиснучу повязку на щоку. При
правильному догляді за хворим, призначенні потужних ан тибактеріальних
засобів ліквідація підшкірної емфіземи повік і щоки наступає через 5-7 діб.
3. Ускладнення після закінчення пункції і промивання пазухи. Вони виникають
відразу після закінчення пункції і промивання пазухи, або через декілька хвилин
чи годин, та бувають загальними і місцевими. Серед загальних ускладнень
описані судоми, істероепілептичні напади, церебральні розлади, психотичний
стан, непритом- ність, ускладнення з боку нервової системи, менінгеальний стан
тощо [71, 74, 80, 89, 94]. Одним з загальних ускладнень після закінчення пункції
верхньощелепної пазухи є крововилив в мозок, геміплегія.
 Раптова, або повна втрата зору на одне чи обидва ока – рідке, але грізне
ускладнення після пункції верхньощелепної пазухи, викликане в більшості
випадків повітряною емболією судин головного мозку і сітківки ока, а також
істерією чи рефлекторною дією і токсикоз-алергічною нейропатією зорового
нерва як реакцією на застосування анестетика при пункції верхньощелепної
пазухи. Порушення з боку органа зору можуть бути при відсутності погрішностей
при виконанні пункції, коли кінець пункційної голки знаходиться вільно в пазусі.
Причиною цього ускладнення можуть бути дегісценції і деструктивні процеси в
верхній стінці пазухи.
4. Пізні ускладнення. Вони також бувають загальними і місцевими. Виникають
на другий день, а іноді і пізніше після виконання пункції верхньощелепної пазухи.
Одним з пізніх загальних ускладнень пункції пазухи є сепсис.
З місцевих пізніх ускладнень пункції верхньощелепної пазухи описані
періостит, субперіостальний абсцес щоки, абсцес орбітальної клітковини,
ретробульбарний абсцес орбіти, абсцес орбіти, абсцес крилопіднебінної ямки.

На завершення варто зазначити, що не всі побічні процеси пов’язані з

діяльністю або бездіяльністю лікаря. На жаль, існують хворі з атиповим перебігом
хвороби, і сучасними методами обстеження своєчасно встановити точний діагноз
неможливо. Існує також такий збіг негативних обставин об’єктивного (аномальне
розташування органу, збій чи поломка апаратури, псування реактивів тощо) та
суб’єктивного (неадекватна поведінка хворого) характеру, який трагічно
позначається на результаті лікування. Але всі ці випадки слід ретельно
аналізувати і вживати відповідних заходів для зменшення негативних наслідків
обстеження та лікування. Давнє римське прислів’я зазначає: «Людині властиво
помилятися» («Erarum hominum est»). І справді, будь-яка діяльність людини може
супроводжуватися помилками.
 Національна медична академія післядипломної освіти
імені П. Л. Шупика
Кафедра оториноларингології
Зав. кафедрою: проф. Шкорботун В.О.

Реферат
На тему:
«Ятрогенні захворюванняння в отоларингологічній практиці»

Куратор: доц. Лакиза С.О.

Виконав: лікар-інтерн 2-го року

 Андрусенко Д.О.

Київ-2015
Список використаної літератури:
1) Абизов Р.А, Пелешенко О.О., Шкоба Я.В. Ятрогенії в нашій лікарській
практиці // Журнал сімейного лікаря та сімейної медсестри. - 2008. - №4.
2) Амдурская Ц.А. Об осложнениях после пункции верхнечелюстной пазухи //
Государственный НИИ уха, горла и носа: труды. – М.: Б.и., 1953.
3) Баєва О.В. Правові засади ятрогеній // Другий Всеукраїнський конгрес з
медичного права, біоетики і соціальної політики. - К.: Видавництво "КІМ,
2011. .
4) Безшапочний С.Б., Заболотний Д.І. Хвороби носа та приносових пазух //
Оториноларингологія / За ред. Д.І. Зоболотного, Ю.В. Мітіна, В.Д.
Драгомирецького. – К.: Здоровя, 1999.
5) Черникова, Н.М. Ятрогении - коллизия современной медицины / Н.М.
Черникова, М.М. Зарецкий // Новости медицины и фармации. - 2009. - № 7. -
апрель.