Питання на ЗАЛІК (28.

05 о 12-20)

дисципліна “Правове забезпечення ІТ-бізнесу”

Прєподи:

1. Баранов Олександр Андрійович- Професор кафедри.

2. Дубняк Марія Вікторівна - Старший викладач

1. ІТ сфера: поняття та характеристики її складових елементів.

Інформаційні технології (англійська абревіатура - IT, а повністю - "information technologies")

- сукупність галузей діяльності людини, а також навчальних дисциплін, що мають
відношення до процесів створення, зберігання, обробки даних, а також управління ними з
використанням комп'ютерів (і інших видів обчислювальної техніки).
Це:дата-центри, хостинг, хмарні технології. Договори про розробку програмного
забезпечення

Інформаційна технологія - це процес, що

використовує:
сукупність методів, способів і програмно-технічних засобів, об'єднаних у технологічний
ланцюжок,
призначених для:
збору, обробки, передачі та використання даних з метою отримання інформації про об'єкти,
процеси або явища.

Сфера інформаційних технологій (ІТ) – це сукупність:

• інформації, інформаційних продуктів та ресурсів,
• результатів надання послуг та виконання робіт,
• інформаційно-технологічної інфраструктури,
• суб'єктів, що надають послуги, виконують роботи та використовують їх результати за
допомогою ІТ,
• суспільних відносин, які при цьому виникають,
• системи її правового забезпечення,
• інституційної системи державного управління та регулювання цією сферою.
• Класифікація інформаційних технологій
Базові:
• обробка даних;
• інформаційні технології управління;
• інформаційні технології підтримки прийняття рішень;
• інформаційні технології експертних систем.
Допоміжні:
• інформаційні технології документообігу;
• інформаційні технології електронних комунікацій (зокрема, мережа Інтернет);
• інформаційні технології захисту інформації.

2. Загальна характеристика суб’єктів та об’єктів діяльності ІТ бізнесу.

Загальна характеристика суб’єктів:

У сфері ІТ бізнесу найбільш типовими є наступні суб’єкти:
 • надавачі послуг;
• виконавці робіт;
• замовники надання послуг та виконання робіт;
• фізичні та юридичні особи.
  Надавачі послуг чи виконавці робіт – це юридичні та фізичні особи, які працюють з
ІТ в інтересах інших осіб.
При цьому юридичні особи мають різноманітні організаційно-правові форми, які
передбачені законодавством.
Професії ІТ бізнесу:
1) фахівець з програмування – програміст, веб-програміст,
2) інженер з телекомунікацій, локальних мереж тощо;
3) системний адміністратор тощо;
4) фахівець з електронних ресурсів (e-сontent),
5) експерт цифрової медіаіндустрії (Digital Media);
6) фахівець із створення и аналізу змісту веб-сайтів (веб-райтери, блогери и модератори
веб-спільнот, веб-аналітики, інформаційні архітекторі, веб-дизайнери тощо);
7) менеджер веб-проектів (контент-менеджер, менеджери по роботі з веб-клієнтами,
менеджери з репутації тощо;
8) фахівець з електронної комерції,
9) фахівці з реклами в Інтернет,
10) керівник Інтернет-проекту тощо.

Професії ІТ бізнесу:
Зміст функціональних повноважень фахівців ІТ бізнесу передбачає виконання роботи,
яка має переважно творчий характер, тому зміст трудових контрактів та посадових
інструкцій потребує уважного ставлення як зі сторони роботодавця, так і зі сторони
працівника.

Об'єкти - ІТ робота:
 створення (розроблення) компонентів інфраструктури ІТ:
• локальних мереж,
• операційних систем,
• прикладного програмного забезпечення,
• веб-сайтів та веб-порталів,
• СУБД тощо;
 розроблення ІТ платформ,
 інтеграція різних окремих ІТ рішень тощо.

Об'єкти - ІТ робота:
Розробка:
• пакетів програмного забезпечення;
• системного, користувацького та прикладного програмного забезпечення;
• програмного забезпечення для випробувань авіаційної техніки;
• освітнього програмного забезпечення;
• мережевого програмного забезпечення (для мереж Інтернет та Інтранет);
• програмного забезпечення для редагування веб-сторінок;
• програмного забезпечення для роботи з документами, графікою, зображеннями тощо.

Об'єкти - ІТ послуги
 супроводження компонентів інфраструктури ІТ:
• мережевої (телекомунікаційної) інфраструктури,
• операційних систем,
 • прикладного програмного забезпечення,
• веб-сайтів та веб-порталів,
• СУБД тощо;
 обстеження (аудит) об’єктів автоматизації тощо.

Об'єкти - ІТ послуги
• консультаційні з питань апаратного забезпечення;
• щодо комп'ютерного програмування, консультування та суміжні послуги;
• щодо консультування стосовно комп'ютерної техніки;
• щодо консультування стосовно систем і програмного забезпечення;
• щодо технічної допомоги у сфері інформаційних технологій;
• щодо керування комп'ютерними засобами;
• у сфері інформаційних технологій та стосовно комп'ютерної техніки, інші.

Серед актуальних проблем правового регулювання:

• здійснення інформаційних послуг для іноземних контрагентів та сервісні контракти
на розробку ПЗ;
• питання охорони та захисту інтелектуальної власності в ІТ та укладання
ліцензійних договорів;
• нерозголошення конфіденційної інформації (складання NDA, Non-disclosure
agreement);
• укладання угод про заборону конкуренції і переманювання працівників (Non-
competition and Non-solicitation agreements);
• договорів на виконання роботи та контрактів за англо- американською правовою
системою.

3. Система правового забезпечення ІТ бізнесу та її особливості.

Правове забезпечення ІТ бізнесу:

Система правового забезпечення ІТ бізнесу –
це комплексне правове явище, яке має на меті забезпечити ефективне правове
регулювання всіх суспільних відносин, що пов’язані із функціонуванням бізнесу в сфері
ІТ.
До основних складових системи правового забезпечення ІТ бізнесу відноситься:
• теоретична база,
• джерела права,
• правотворча,
• правозастосовна,

Теоретична база – теорія загальної системи права та різних галузей права.

Джерела права – правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий
договір, нормативно-правовий акт (законодавство).
Правотворення – Верховна Рада України, Президент України, КМУ, міністерства,
органи місцевого самоврядування тощо.
Правозастосовна – органи державної влади та місцевого самоврядування, юридичні
та фізичні особи;
Правоохоронна – судові та спеціальні правоохоронні органи.
Підготовка кадрів – юридичні навчальні заклади, а також інші навчальні заклади
різного фахового спрямування.
Правове забезпечення ІТ бізнесу:
Основна увага джерелам правового регулювання:
• актам міжнародного права,
• актам національного та іноземного законодавства
різного галузевого спрямування, які є дотичними до сфери ІТ.
Увага теоретичним аспектам різних галузей права буде приділятися увага
лише у випадку появи особливостей застосування їх норм, пов’язаних з об’єктами
правовідносин – інформації, інформаційних продуктів та інформаційної
діяльності.

Дотичними до сфери ІТ бізнесу є такі галузі права та законодавства:

• конституційне,
• цивільне,
• інформаційне,
• трудове,
• податкове,
• митне,
• зовнішньоекономічне,
• фінансове,
• адміністративне,
• кримінальне тощо.

Критерії окремої галузі права:

Наявність власних:
• автономного предмета правового регулювання;
• методу або комплексної системи методів правового регулювання;
• системи специфічних принципів;
• системи правових інститутів;
• термінологічної системи.

ІТ право – це не може бути окремою галуззю права тому, що воно не має

відповідних кваліфікуючих критеріїв.
ІТ право – це комплексна галузь законодавства, дотичного до регулювання всіх
аспектів суспільних відносин, що пов’язані з функціонуванням бізнесу в сфері
інформаційних технологій.

Сучасні тренди
Глобалізація:
зріст конкуренції як на національному, так і на міжнародному рівні;
знання особливостей інших юрисдикцій (навіть на рівні окремих штатів - Делавер);
Прискорення темпів розвитку та життя:
збільшення швидкості реакції на виклики - мобільності бізнес-процесів;;
підвищення якості реакції на запити;
формування комплексної спеціалізації;
Горизонтальні відносини:
пріоритет саморегулюванню;
пріоритет міжнародному праву.

4. Види організації та структурування ІТ бізнесу, інструменти

структурування.
 Структурування бізнесу - це комплекс юридичних послуг пов'язаний із вибором
організаціно-правових форм діяльності юридичних осіб, їх реєстрації (в тому числі в
іноземних юрисдикціях) з метою ефективного розподілу функцій тадиверсифікації
ризиків
Диверсифіка́ція (новолат. diversificatio — зміна, різноманітність; від лат. diversus —
різний і facere — робити) — володіння найрізноманітнішими фінансовими активами,
кожен з яких має різний рівень
ризику, з метою зниження загального ступеня ризику портфеля в цілому

5. Особливості організаційно-правових форм юридичних осіб в

ІТ бізнесі.
існують наступні основні організаційно-правові форми підприємств:
1. Sole Proprietorship (приватний підприємець, одноосібне володіння);
2. Partnership (партнерство);
3. Corporation (корпорація);
4. Limited Liability Company (товариство з обмеженою відповідальністю, ТОВ).
У США також існують філії (Foreign Corporation), представництва (Foreign Corporation
Representatives) міжнародних корпорацій, спільні підприємства (Joint Ventures), але ми не
розглядатимемо їх в цій статті, бо вони менш підходять для реєстрації IT-компанії на
території США українськими громадянами.
Безумовно, у кожної організаційно-правової форми є свої плюси і мінуси, тому неможливо
чітко сказати, який тип компанії буде для клієнта кращим, без попереднього аналізу
структури його бізнесу, без визначення найближчих планів розвитку компанії, розуміння
внутрішніх бізнес-процесів клієнта, порядку розподілу прибутку, обсягу одержуваного
прибутку, контрагентів тощо.
Бо тип компанії визначається  залежно від потреб клієнта, а не навпаки. І що для одного
клієнта може бути добре – може бути зовсім недобре для іншого.
Важливо: процедурні аспекти створення цих типів компаній можуть відрізнятися і залежать
від того, в якому саме штаті реєструється компанія. Також можуть відрізнятися вимоги до
корпоративного управління і звітності.
При цьому незмінним залишається вплив федерального податкового законодавства, яке
застосовується незалежно від штату реєстрації IT-компанії.
Отже, нюанси кожного типу компанії.

Sole Proprietorship (приватний підприємець)

Організаційно-правова форма подібна до нашої ФОП (фізична особа-підприємець).
Підприємець не платить собі зарплату, а просто знімає прибуток у міру необхідності.
Щороку він повинен платити прибутковий податок з усього оподатковуваного доходу
бізнесу незалежно від того, чи отримав він прибуток, чи ні.
Дуже часто подібну форму діяльності обирають фрілансери, консультанти, невеликі сервісні
підприємства, продовольчі кіоски. Навіть іноземець може бути підприємцем у США: для
цього людині необхідно отримати індивідуальний податковий номер.
Плюси:
 найпростіша форма ведення бізнесу;
 не передбачено наявності будь-якої бізнес-структури;
 немає необхідності реєструватися в службі внутрішніх доходів США (Internal Revenue
Service, IRS). Як податковий ідентифікатор використовується номер соціального
страхування;
 вільне розпорядження коштами після сплати податків, немає необхідності платити
зарплату, якщо немає співробітників;
 немає суворої звітності, обов'язкових аудитів та ін. Звіти подаються в спрощеній
формі.
Мінуси:
 весь отриманий дохід зазвичай податковується FICA*;
 підприємець відповідає перед кредиторами усім своїм майном;
 цю форму діяльності не можна продати будь-кому. Продаються лише окремі активи;
 незацікавленість інвесторів у співпраці з такими приватними підприємцями (якщо
тільки це не певні спільні проекти).
*FICA – дохід обкладається як федеральним прибутковим податком, так і податком на
соціальне забезпечення та медичну страховку.
Станом на 2019 рік податок FICA становить 6,2% від доходу до $132 900, а також 1,45%, що
ви заплатите незалежно від суми доходу.
Якщо ви найманий працівник, як правило, податкове навантаження лягає на роботодавця за
6,2% податку і на співробітника за решту 6,2% податку на соціальне забезпечення (плюс ще
1,45% – медична допомога).
Однак якщо ви є одноосібним власником, вам буде необхідно платити весь податок
самостійно, що становить 15,3% (12,4% плюс 2,9%).

Partnership (партнерство)
Як ви, напевно, здогадалися, партнерство – це організаційно-правова форма бізнесу
декількох людей (партнерів). Причому їхня кількість не обмежується.
Плюси:
 простота заповнення і подачі документів для реєстрації, ведення звітності,
адміністрування;
 може бути як з обмеженою, так і з необмеженою відповідальністю. При цьому при
необмеженій відповідальності всі бізнесмени-засновники повністю відповідають за
борговими зобов'язаннями компанії – вони є генеральними партнерами. А при
обмеженій відповідальності можуть бути бізнесмени, які мають особисту
відповідальність лише в межах зазначеної в установчому договорі суми;
 партнером або генеральним партнером може бути іноземний громадянин;
  партнери отримують не заробітну плату, а гарантовані платежі за свої послуги. Тобто,
якщо в компанії працюють два партнери і більше немає найманих працівників, немає
необхідності заповнювати платіжну відомість, подавати звіти про заробітну плату і т. д
.;
 вільне розпорядження коштами після сплати податків.
Мінуси:
 весь оподатковуваний дохід партнерства зазвичай оподатковується FICA. Це, мабуть,
основна причина, через яку більшість великих високоприбуткових компаній (зокрема,
IT) не є партнерськими;
 партнери відповідають перед кредиторами всім своїм майном, якщо тільки це не
партнерство з обмеженою відповідальністю;
 можливі конфлікти інтересів між партнерами, які буде складно вирішити, зважаючи на
специфіку форми ведення бізнесу та управління.
Тому так важливо укласти між партнерами партнерську угоду, що передбачатиме їхні права і
обов'язки, а також регулювати питання, пов'язані з управлінням (чи здійснюватиметься воно
спільно, чи лише генеральним партнером), розподілом прибутку (не обов'язково розподіляти
його  пропорційно), виходом з бізнесу і т. д.

Корпорації
У міру того як у компанії вимальовується певна бізнес-структура і вона починає генерувати
дохід, індивідуальне підприємництво, а також партнерські відносини стають менш
привабливими. Власники починають замислюватися про те, як би заощадити на податках,
оптимізувати структуру і бізнес-процеси. На допомогу їм приходять корпорації.
Плюси:
 обмежена відповідальність;
 привабливість для інвестування, так як в цьому випадку простіше стежити за
використанням коштів і зрозуміла корпоративна структура управління;
 можливість залучати капітал через продаж акцій;
 можливість залучати до роботи висококваліфікованих співробітників шляхом продажу
останнім акцій корпорації (співробітники стають співвласниками компаній, в яких
працюють).
Мінуси:
 відкриття компанії вимагає витрат на запуск, утримання і податки;
 складніша корпоративна структура порівняно з партнерством і приватним
підприємництвом;
 буде необхідна допомога юриста і бухгалтера (самі не розберетеся): дуже багато
звітної документації;
 навіть якщо немає найманого персоналу, все одно повинна виплачуватися розумна
заробітна плата учасникам, подаватися звіти і т. д.
S і С Corporation: у чому різниця?
Після створення корпорації у її засновників є вибір стати на податковий облік у США як S
або C Corporation. Різниця між цими двома підвидами корпорації досить істотна.
1. В оподаткуванні
Прибуток C Corporation зазвичай оподатковується двічі – необхідно віддавати гроші як з
доходів самої фірми, так і з дивідендів, зарплати, премій, розподілених між акціонерами.
Аналогічно тому, як відбувається з юридичними особами в Україні.
У S Corporation немає такої проблеми. Там один податок, який за своєю суттю є прибутковим
податком її акціонерів. При цьому доходи не обкладається FICA.
1. У кількості акціонерів
Акціонерами C Corporation може бути необмежена кількість як юросіб, так і фізосіб, як
резидентів, так і нерезидентів США.
Що стосується S Corporation, то їх можуть утворювати лише фізособи і тільки резиденти
США в кількості до 100 осіб включно.
1. У класі акцій
У C Corporation акції можуть бути різних класів (привілейовані чи ні, які голосують чи ні, і т.
д.).
У S Corporation акції лише двох видів – ті, що голосують, і ті, що не голосують.
1. У публічності
C Corporation можуть стати публічними.
Як правило, цю форму вибирають швидкозростаючі стартапи, які шукають публічного
фінансування. Вони змушені обирати саме таку форму, оскільки це істотно розширює список
осіб, які можуть інвестувати в C Corporation.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТOВ)

Товариство з обмеженою відповідальністю є тільки організаційно правовою формою
юридичної особи і не є окремим видом платника податків у США. При створенні ТОВ
власники (учасники) повинні привласнити йому один з описаних вище податкових статусів
(Sole Proprietorship, Partnership, C Corporation або S Corporation).
Найчастіше ТОВ вибирають для захисту особистих активів власника/власників. Перед
кредиторами власник відповідає виключно в межах активів цього самого ТОВ.
Плюси:
 обмежена відповідальність;
 тут менше паперової тяганини, ніж в корпораціях. Наприклад, корпорації часто
зобов'язані проводити щорічні збори акціонерів, вести протоколи, готувати інші
документи для організації зборів, імплементації прийнятих рішень і т. д., тоді як ТОВ,
оподатковуване податком як корпорація, може цього всього не робити.
 невеликі витрати на реєстрацію;
  гнучкість при подальшій зміні юридичної особи (можна зареєструвати як партнерство,
а потім, коли компанія зміцніє, змінити статус на S Corporation).
Мінуси:
 незручність залучення інвесторів через відсутність акцій і специфіку корпоративного
управління.

6. Сучасні правові форми залучення інвестицій в ІТ бізнес.

Інвести́ція, капіта́льні вкла́дення (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська

операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів,
корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.
Тепер поговоримо про основні типи інвестицій.

Купівля акцій компанії. Один з найпопулярніших видів інвестицій. В цьому випадку ви

купуєте акції вже відомої, що має репутацію компанії, яку самі вибираєте (наприклад,
Facebook, Google, Apple і т. Д.). Це дозволяє знизити ризики, якщо порівнювати з
вкладеннями в початківці проекти, які можуть закритися ще на початковому етапі. До
придбання акцій вивчіть динаміку обраної компанії на ринку.

Інвестиції в стартапи. Ризиковано, але привабливо. З одного боку, навіть якщо провести
грамотний аналіз, можна з упевненістю стверджувати, вистрілить чи проект - занадто
велика кількість чинників на це впливає. Також потрібно досить терпіння, щоб серед
безлічі неперспективних проектів знайти щось дійсно гідне. З іншого боку, історії IT-
гігантів, таких як Amazon, Google і т. Д., Мотивують інвесторів вкладатися в стартапи в
надії. Таких грандіозних історій успіху - одиниці, і навіть хорошого стартапу знадобиться
багато часу, щоб почати приносити прибуток. Але якщо дійсно знайдете самородок і
наберетеся терпіння, можете досягти чималого успіху.

Вкладення в гейм-індустрію. Ігри стають все складніше і цікавіше, вони перестали бути
розвагою для школярів і офіційно визнані одним з видів мистецтва. І в цьому випадку
художник не хоче і не може бути голодним - без інвестора хорошу гру не зробити.
Потрібно враховувати, що вартість продукту може бути не так вже й велика, якщо це,
наприклад, гра для смартфона. Але такі стратегії націлені на масштабування, адже
потенційно гру можуть завантажити сотні тисяч людей, і тоді навіть при малій вартості
вона принесе хороший дохід.

На що варто звернути увагу при виборі проекту для інвестицій.

1. Наявність власних коштів, нехай і невеликих, вкладених в проект. Це показує, що

творці готові витрачати свої гроші, а значить - вірять в те, що роблять.

2. Бажано, щоб в команді працювало кілька людей. Один співробітник навряд чи зможе
добре виконувати всю роботу, не делегуючи завдання іншим.

3. Наявність ринку збуту для продукту, який команда хоче реалізувати.

4. Масштабованість проекту.
Плюси і мінуси інвестування в IT-сферу
 Головний фактор, який приваблює інвесторів, - відносно невелика сума інвестицій. Щоб
відкрити, наприклад, кафе, ресторан або магазин, потрібні величезні вкладення, які по
кишені далеко не всім інвесторам, особливо початківцям. Що стосується IT-бізнесу, тут
все набагато простіше і дешевше. Для старту компанії необов'язковий навіть офіс.
Команда може працювати віддалено, синхронізуватися через таск-менеджери і
месенджери. При подальшому масштабування можна набирати фрілансерів, це обійдеться
дешевше, ніж наймати співробітника в штат, надавати йому робоче місце і т. Д.

Другий плюс - великий потенціал. IT-індустрія дуже швидко росте, розвивається і не

збирається знижувати темпи. Багато інвесторів напевно сподіваються, що саме їх стартап
здійснить справжній прорив. Але навіть якщо ідея не буде грандіозної, при хорошому
виконанні вона буде приносити стабільний дохід.

Але є і мінуси, про які теж варто пам'ятати. В першу чергу, це величезна конкуренція. В
таких умовах складно створити щось принципово нове: найчастіше ідеї підглядають у
конкурентів. Чи буде продукт краще або гірше, ніж у інших, залежить від виконання, але
навіть якісний проект в IT-індустрії складно просунути без реклами. Тому приготуйтеся
до того, що будуть потрібні чималі вкладення в маркетинг.

По-друге, як уже було сказано, бажано мати досвід роботи в індустрії, а якщо його немає,
вивчити матеріали у відповідних джерелах. Це зажадає певних зусиль і часу.
7. Правові особливості бізнес-моделей для стартап проектів

Особливості правового регулювання трудових та цивільно-правових відносин в ІТ

компаніях.
На ринку IT існує неписане правило: чим успішніше бізнес, тим частіше його перевіряє
податкова.
Основними претензіями з боку перевіряючих є:
• заниження IT-компаніями зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) і
• заниження суми фонду оплати праці, на який нараховується єдиний соціальний внесок
(ЄСВ).
Слід визнати, що такі претензії не безпідставні.
Дійсно, з метою оптимізації оподаткування IT компанії часто використовують тіньові
схеми винагороди співробітників.
Зазвичай це виглядає наступним чином.
Персонал компанії реєструється як Фізичні особи підприємці (ФОП) – платники єдиного
податку 3 групи. Надалі ФОП-єдинник укладає цивільно-правовий договір з
підприємством (хоча фактично виконує трудову функцію). Після отримання винагороди
ФОП декларує і сплачує свої податки за ставкою для ФОП (для 3-ї групи – це 5% без
ПДВ), тим самим зменшуючи податкове навантаження роботодавця.
Безумовно, для бізнесу ця схема є зручною. Однак податкова, такі операції не визнає,
розцінює їх як фіктивні і донараховує підприємству зобов’язання по оплаті ПДФО та
ЄСВ.
Підставою для проведення позапланової податкової перевірки в таких випадках є п.
78.1.13 Податкового Кодексу України (ПКУ), згідно з яким перевірка проводиться у разі
отримання інформації про ухилення від оподаткування заробітної плати, в тому числі в
разі неукладення трудових договорів з найманими працівниками.
Крім податкових перевірок, такі операції тягнуть також і штрафні санкції за порушення
трудового законодавства. Так, наприклад, згідно зі статтею 265 Кодексу законів про
працю України: за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового
договору і виплату заробітної плати (винагороди) без нарахування податків і внесків
підприємству загрожує штраф в розмірі 30 мінімальних заробітних плат, що на
сьогоднішній день становить 96 000 грн. Органом, уповноваженим накладати такі
штрафи, є Державна служба з охорони праці.
При цьому законодавство не визначає яким чином перевіряючі органи можуть
встановити факт наявності трудових відносин, та якими доказами вони можуть
обґрунтовувати свої висновки. Тому, як правило, всі суперечки щодо результатів
перевірок закінчуються в судах.
Цивільно-правові договори vs трудові
Розглядаючи трудові спори, суди в першу чергу встановлюють ключові відмінності між
цивільно-правовими та трудовими договорами.
За умовами цивільно-правового договору ФОП повинен мати свободу в діях, нести
особисту відповідальність і бути націленим на результат. Сторона-виконавець не
підпорядковується правилам трудового розпорядку, самостійно планує свій час і
організовує роботу на власний розсуд. При цьому ФОП позбавлений будь-яких
соціальних гарантій.
У трудових договорах – навпаки: основними умовами є підпорядкування трудовому
розпорядку, виконання трудової функції без прив’язки до результату і з низьким рівнем
відповідальності.
Відмінності за умовами роботи
На думку судів, основною ознакою, що відрізняє трудові договори від цивільно-
правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її
організацію, а в цивільно-правових договорах процес організації трудової діяльності
залишається поза межами регулювання, і метою такого договору є отримання певного
матеріального результату.
Так, наприклад, у своєму рішенні від 15 квітня 2015 Вищий спеціалізований суд України
з цивільних та кримінальних справ не визнав наявності трудових відносин, оскільки не
встановив факту прийняття позивача на конкретну посаду; роз’яснення позивачу його
прав і обов’язків, інформування під розписку про умови праці, пільги і компенсації.
Верховний суд України у рішенні від 12 квітня 2011 року, навпаки, встановив наявність
трудових відносин, оскільки в даному випадку замовником проводилася організація
робіт: проведення інструктажу, замовлення перепусток та оформлення зарплатних карт.
Державна податкова адміністрація України висловила своє бачення проблеми
відмінностей трудового договору від цивільно-правового. Так, в листі У листі № 1558 /
П / 17-0715 від 29.03.2007 року ДПА України прийшла до таких висновків: «За договором
про надання послуг оплачується не процес праці, а його конкретний результат, який
визначається після закінчення роботи та оформляється актом прийому-передачі
виконаних робіт (наданих послуг). У той же час, якщо в договорі вказаний період і час
 виконання роботи, а також обумовлено надання не разовою послуги, а щоденне надання
послуг, то такий договір має ознаки трудового».
Тобто, для того, щоб підприємствам, які використовують працю ФОП, уникнути
податкових ризиків необхідно чітко формулювати умови цивільно-правових договорів:
передбачати самостійність ведення діяльності, залучення ресурсів, відсутність
безперервності, наявність заходів відповідальності, чітку ідентифікацію результатів
виконаних робіт та інше.
Відмінності за формою договору
Крім різних умов трудові та цивільно-правові договори мають також різну форму.
Згідно КЗпП України працівник не може бути допущений до виконання роботи без
наявності трудового договору, оформленого наказом власника і повідомленням в
податкові органи. Тобто для належного документування трудових відносин необхідно:
видати наказ про прийняття на роботу і повідомити податкову про даний факт.
Що стосується цивільно-правових договорів, то для них законодавством передбачена
обов’язкова письмова форма. Так, у статті 208 Цивільного кодексу заначено, що усі угоди
між фізичною та юридичною особою слід укладати в письмовій формі.
Відсутність письмового договору з ФОП, тягне за собою ризики визнання факту
трудових відносин.
Наприклад, в рішенні Сумського Окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року
по справі № 818/706/16 суд встановив: «Відповідно до п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України правочини
між фізичною та юридичною особою належить укладати в письмовій формі. Письмового
договору між сторонами не існувало. Таким чином, оскільки відносини цивільно-правового
характеру оформлені були, а особа фактично допущено до роботи, суд вважає
обґрунтованими висновки відповідача про існування між сторонами трудових відносин».
Відмінності за оплатою праці
Ще однією відмінністю між трудовими і цивільно-правовими відносинами є порядок їх
фінансування.
За трудовим договором оплата здійснюється систематично, як правило, двічі на місяць
(аванс і зарплата). У цивільно-правових відносинах послуги оплачуються за фактом
виконання (одноразово).
Тому, якщо в цивільно-правовому договорі передбачені жорсткі графіки платежів, висока
ймовірність того, що такі договори будуть визнані трудовими.
Так, наприклад, Київський апеляційний адміністративного суд у постанові в справі №
826/11822/15 констатував: в ході дослідження змісту цивільно-правових договорів
перевіряючі прийшли до висновків, що такі договори відповідають ознакам трудових
відносин. Працівникам за такими договорами щомісяця виплачувалося винагороду у
вигляді авансу і заробітної плати одночасно з іншими штатними співробітниками
підприємства (це винагорода вираховується згідно акту прийому-передачі, який
складається один раз на місяць. У той же час з текстів договорів цивільно-правового
характеру здійснення авансових виплат виконавцями не передбачено).
Як уникнути ризиків
Щоб уникнути ризиків перекваліфікації цивільно-правових договорів у трудові компанії
повинні слідувати простим рекомендаціям:
складати цивільно-правові договори з ФОП в письмовій формі;
– враховувати, що вид діяльності ФОП повинен відповідати умовам цивільно-правового
договору;
– передбачати в договорі пункт, за яким ФОП особисто несе відповідальність за
виконання робіт, і отримує винагороду в залежності від їх результату;
– уникати в договорі опису будь-яких соціальних гарантій, чи-то відпустку, оплату
лікарняних або відшкодування транспортних витрат.
Довести наявність цивільно-правових відносин зі співробітниками IT компаній –
завдання не з легких. Однак, за умови правильного складання документів – це цілком
реально.

8. Договір про нерозголошення та договір про неконкуренцію.

У своїй базовій формі договір про нерозголошення конфіденційної інформації — це
юридично значуща угода. Вона регулює відносини між особою, яка зберігає якусь таємницю,
й особою, якій буде розкриватися секрет.
Договори про конфіденційність зазвичай виконують три ключові функції:
1. Захищають секретну інформацію. Підписуючи NDA, учасники обіцяють не
розголошувати або не поширювати відомості, отримані в процесі своєї роботи, третім
особам. Якщо інформація, зазначена як «таємниця», просочиться, постраждала
сторона (довіритель відомостей) має право вимагати виплати відшкодування за
порушення договірних умов.
2. У разі розробки нового продукту або його концепції договір про нерозголошення
конфіденційної інформації може допомогти винахідникові зберегти його патентні
права. У багатьох випадках публічне розкриття відомостей про новий винахід стає
причиною втрати патентного права. Правильно підготовлений і коректний із
юридичної точки зору договір NDA дозволяє початковому творцеві зберегти права на
продукт або ідею.
3. Договори про конфіденційність і NDA чітко описують, яка інформація є приватною і
яка є публічною. У багатьох випадках договір такого типу служить документом, який
класифікує різні види інформації і визначає те, що може бути оприлюднено, як і те,
що не повинно стати надбанням громадськості.
Тип інформації, який охоплюється NDA, практично необмежений.
Фактично будь-які знання, якими обмінюються залучені за договором сторони, можуть
вважатися конфіденційними. Результати тестів, списки клієнтів, програмне забезпечення,
паролі, системні специфікації та аксесуари — цей список не є вичерпним.

типи договорів про нерозголошення

Є, як мінімум, 4 різновиди договору про нерозголошення. Вибирати відповідний саме для
вас потрібно згідно із ситуацією.
1. Традиційний контракт НДА. Найбільш поширена версія договір про нерозголошення
конфіденційної інформації. Це загальний шаблон, який може використовуватися
 практично в будь-якій ситуації, коли компанії або особі потрібен правовий захист ідей
і досягнень.
2. NDA для винахідників. Цей тип договору може бути використаний винахідниками
для захисту своїх непатентованих рішень/інновацій. Винахідники часто стикаються із
ситуаціями, коли їм потрібно обговорити свій проект із зацікавленою стороною. У
цьому випадку важливо, щоб автор міг зберігати впевненість у тому, що інформація
про об’єкт патентування не матиме дострокового розголошення. У цьому документі
описується, що вважається «Конфіденційною інформацією» для обох сторін, включно
з проектами, схемами й бізнес-операціями.
3. НДА для працівників. Дана версія цього договору використовується для повідомлення
співробітників компанії про те, що вони не повинні обговорювати певну ділову
інформацію за межами робочого місця. Аби підприємства могли захистити
комерційну таємницю, цей документ змушує співробітників роботодавця визнати той
факт, що обговорення фінансово значущої інформації є порушенням умов трудового
контракту.
4. NDA для співбесід. Бувають випадки, коли під час співбесіди необхідно розкрити
секретну інформацію. У цих випадках компаніям слід подбати про те, щоби їхні
потенційні співробітники підписували такий договір до співбесіди.
Оскільки кандидати, які просто беруть участь у співбесідах, не підписують договори, які
укладаються з найманими працівниками, спеціалізований NDA гарантує, що вони не
зможуть обговорювати конфіденційну інформацію з третіми особами.

Обов’язкові елементи договору NDA (приклад)

Незалежно від його функції або інформації, яку вона захищає, NDA повинні містити кілька
конкретних частин.
1. Визначення і винятки з конфіденційною інформацією.
2. Права й зобов’язання всіх залучених людей або сторін.
3. Термін дії договору про конфіденційність.
Визначення конфіденційної інформації відображає категорії або типи інформації, яку
охоплює договір. Цей конкретний елемент служить для встановлення правил або
предмета/розгляду договору без фактичного вивільнення точної інформації. Наприклад,
NDA для магазину дизайнерського одягу може включати в себе таке визначення:
«Конфіденційна інформація включає списки клієнтів і історію покупок, кредитну та
фінансову інформацію, інноваційні процеси та дані про продажі».
Водночас, договір про конфіденційність часто представляє винятки або відомості, які не є
об’єктом захисту. Винятки можуть включати в себе інформацію, яка вважається об’єктом
загального знання або дані, зібрані до підписання угоди.
NDA чітко вказує на те, що особа, яка отримує певну інформацію, має зберігати її в таємниці
й обмежувати її використання. Не можна порушувати договір, спонукати інших до подібних
дій або надавати доступ до конфіденційної інформації. Наприклад, якщо веб-дизайнер
вирішив створювати прототип сайту відомої компанії в барі, і за цим заняттям його виявив
репортер, — це порушення договору конфіденційності NDA, який був підписаний
дизайнером під час найму його на роботу компанією або залучення в окремий проект.
Термін дії договору про конфіденційність та зобов’язань — ще одна обов’язкова умова, яка
прописується в подібних договорах. Зазвичай довіритель інформації вказує відрізок часу,
упродовж якого відомості, отримані іншою стороною в процесі роботи, можуть бути
розголошені третім особам. Цифри ці рідко збігаються: інформація про патент може
поширюватися вже після реєстрації авторських прав, у той час, коли відомості про клієнтів
компанії, їхні контактні дані за таким договором не можуть бути розголошені зовсім.

Де й коли може стати в нагоді договір NDA?

Договори про нерозголошення й конфіденційності інформації поширені в рамках
становлення сучасних бізнес-відносин. Зазвичай договори НДА створюються для захисту:
 бізнес-моделей, які будуть представлені венчурної групи для можливого
фінансування;
 інформації про інноваційний продукт/ідеї до його (її) патентування;
 інформації про клієнтів і все, що стосується особливостей ведення їхнього бізнесу;
 результатами лабораторних досліджень, різних тестувань тощо.
Договори NDA широко поширені в IT-бізнесі, оскільки вони пропонують один із
найнадійніших способів захисту конфіденційної інформації. Інформація, яка захищена NDA,
може включати в себе відомості про продукт-локомотив компанії, інформацію про клієнтів і
замовників, плани продажів і маркетингового розвитку або опис унікального виробничого
процесу.
Практика застосування NCA є показником здорових відносин і бажання бізнесу бути
конкурентноспроможним. Угоди про неконкуренцію надають можливість безпечно
реалізувати перспективну ідею, розробити і вивести на ринок по-справжньому унікальний
продукт, унікальну технологію. NCA договір доповнює заходи, направленні на оформлення і
захист об’єктів права інтелектуальної власності. Реєстрація і патентування гарантує
юридичний захист від неправомірного використання об’єктів права інтелектуальної
власності. Non-compete agreement покликаний доповнити цей механізм інструментарієм
дисциплінарного і організаційного характеру. Сам факт витоку унікальних знань і
напрацювань за межі компанії – неприємний виклик. У разі, коли мова йде про перетікання
персоналу з унікальним досвідом до конкурента, Ваша компанія може опинитись у
критичній ситуації. Договір про неконкуренцію не виключає всі подібні випадки, але
відчутно зменшує їх кількість. Слід визнати, що в Україні у рамках трудових відносин між
роботодавцем і найманим працівником Non-compete agreement і санкції цієї угоди мають
обмежене практичне застосування. Норми КЗпП України (Кодексу законів про працю
України) не дозволяють обмежувати права працівника на реалізацію права на працю.
Положення статей 2, 2-1, 5-1 та 22 гарантують кожному право на професійну самореалізацію
і вільний вибір роботодавця. Тобто, чинне законодавство про працю не дозволяє обмежувати
працівника у виборі роботодавця, сфери зайнятості та способу використання професіних
навичок. Судова практика в Україні у більшості своєму теж не на користь роботодавців.
Відносини “Замовник – виконавець (підрядник)”, особливо зі статусом ФОП (фізичної
особи-підприємця) – інша справа. Навіть у реаліях України Non-compete agreement ідеально
доповнить договір про надання послуг (виконання робіт) та забезпечить належний результат.
Чи має сенс укладати NCA договір в Україні? NCA договір та інші угоди про неконкуренцію
мають в Україні обмежені можливості і обмежене застосування. Незважаючи на це, укладати
Non-compete agreement в Україні сенс є. Договір про неконкуренцію буде корисним навіть з
усіма обмеженнями. Результативне застосування NCA матиме успіх у випадках: Відносин з
фізичними особами-підприємцями. Всім відомий спосіб податкової оптимізації – реєстрація
ФОП на фактично найманих працівників. За такою схемою вибудовано роботу 80%
українських компаній у сфері інформаційних технологій. У рамках цивільно-правових
відносин (не трудових). Однак, будьте обережні у використанні цивільно-правових угод з
фактичними працівниками. Відносини за довготривалими цивільно-правовими угодами
небезпечні для “де-факто роботодавців”. Такі угоди розглядаються Державною службою
України з питань праці як приховані трудові угоди. Фахово складена скарга до Держпраці
призведе до накладення суттєвих штрафів, та навіть до кримінальної відповідальності –
Стаття 172 Кримінального кодексу України (Грубе порушення законодавства про працю).
Оформлення додатком до договору про створення на замовлення програмного забезпечення
та передачу майнових прав, інших подібних за змістом угод. У відносинах, де замовником
робіт/послуг виступає нерезидент і правова система країни резидентства якого дозволяє
використовувати практику укладення NCA договорів. Як “психологічний” елемент
організації інформаційної і технологічної безпеки на підприємстві. Таку функцію NCA
виконає навіть у рамках української правової системи. Суттєві штрафи, передбачені у тексті
Non-compete agreement, змусять задуматись навіть освіченого у юридичних питаннях
працівника і підрядника. Договір про неконкуренцію рекомендується використовувати разом
з NDA (Non-disclosure agreement, договір про нерозголошення). NDA – це договір, який
встановлює перелік конфіденційної інформації, яка стає або може стати доступною іншій
стороні договору та не підлягає розкриттю, за виключенням випадків прямо передбачених у
тексті NDA. Практика застосування Non-disclosure agreement і Non-compete agreement разом
є усталеною, перевіреною і ефективною. Роль і значення NDA розкриті у консультації
юриста – Що таке Non-disclosure agreement?

9. Юридичний супровід матеріально-технічного забезпечення ІТ

компаній.

Юридична підтримка IT – це інструментарій, свого роду legal toolkit, який допомагає IT-
бізнесу грати за правилами, вигравати і досягати позитивного результату. Подібний
правовий toolkit забезпечить правильну побудову (правову організацію) IT-бізнесу в Україні
та допоможе без проблем із законом організувати взаємовідносини з партнерами-
нерезидентами. Ваша діяльність не зводиться виключно до схеми “Замовник – Виконавець”.
Ви так чи інакше працюєте у правовому полі України або іншої юрисдикції, тому важливо
організувати надійний правовий захист від обґрунтованих та необґрунтованих претензій
представників державних органів та органів місцевого самоврядування. Кваліфікована
юридична підтримка IT забезпечує надійний захист і у рази знижує негативні наслідки
“дружніх” візитів з податкової та інших контролюючих органів. Спеціалісти Legal Support
пропонують юридичну допомогу як великому і середньому бізнесу, так і індивідуальним
підприємцям або фрилансерам. Ми проведемо правову організацію роботи, захистимо Ваші
авторські права, матеріальні статки а також допоможемо законно легалізувати доходи,
отримані від Вашої професійної діяльності. Юридична підтримка IT-бізнесу в Україні.
Юридична підтримка IT від наших юристів серед іншого передбачає: Розробку правової
моделі роботи IT-бізнесу, вибір системи оподаткування та форми ведення бізнесу.
Написання установчих документів – якщо Ваша діяльність у сфері IT потребує утворення
юридичної особи. Реєстрацію підприємництва “під ключ” в Україні та інших юрисдикціях.
Впровадження профілактичних заходів для зменшення ймовірності появи у Вас на порозі
різного роду “Маски Шоу”. Інтеграцію правових механізмів, які значно зменшать ризики
проведення перевірок контролюючими органами, сприятимуть зменшенню кількості візитів
правоохоронних органів, а також зведуть до мінімуму потенційні негативні наслідки.
Проведення юридичної експертизи Вашого стартапу, у тому числі такого, що запускається у
формі IEO/ICO. За необхідності підготуємо юридичний блок для White paper та надамо
ґрунтовну правову консультацію. Розробку пакету документів для IT-бізнесу та IT-
фрилансерів на кожен день, у тому числі підготовка ліцензійних угод, контрактів,
документів, необхідних для Ваших додатків під iOS та Android, EULA, NDA, NCA, Terms of
Use (TOU), Privacy Policy тощо. Постійний правовий супровід і вирішення поточних
юридичних задач. GDPR консалтинг і аудит для IT-компаній в Україні: З введенням в дію
нових правил обробки персональних даних ще більшого значення набула професійна
правова організація процесу збору і обробки таких відомостей. Наші юристи проведуть
аудит, нададуть консультацію і допоможуть організувати правильну роботу з персональними
даними користувачів. Ми надамо практичну підтримку в розробці Політики
Конфіденційності для сайтів і сервісів, а також підготуємо застереження до господарських
договорів відповідно до норм GDPR. Більше інформації про проведення комплексного
правового аудиту, спрямованого на належний GDPR compliance, у нашій статті –
Юридичний GDPR аудит в Україні. Самостійним напрямком спеціалізації наших юристів є
правова організація роботи блокчейн-компаній та юридичний супровід бізнесу в сфері
криптовалют і криптоінвестицій. Правова допомога і консультації для індивідуальних
підприємців, зайнятих в IT: Індивідуальним підприємцям (ФОП), зайнятим в IT, надаємо
консультації з правильної організації бізнесу із застосуванням спрощеної системи
оподаткування та інших приємних можливостей, що передбачені чинним законодавством
України. А вже працюючому IT-бізнесу допомагаємо впровадити заходи з податкової
оптимізації та захисту від вищезгаданих “Маски Шоу”. Юридична допомога IT-підприємцям
носить комплексний характер. Як зазначено вище, у компетенції наших юристів: розробка
контрактів та публічних оферт (EULA, Terms of Use, Privacy Policy), правова організація
роботи з бізнес-партнерами і юридичний супровід переговорів.

10. Загальна характеристика договорів в ІТ сфері.

послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного

договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним
замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції 2005 р.)
послуга – це коли одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони
(замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або
здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену
послугу, якщо інше не встановлено договором.
Цивільний кодекс України, ст. 901
робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його
властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих
потреб.
Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції 2005 р.)
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну
роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та
оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на
виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Приклади для сфери інформаційних технологій:
• послуга – це якщо завданням виконавця є:
 інсталяція,
 налаштування,
 підтримка готового програмного продукту, певного технічного пристрою
тощо,
оплачується час, протягом якого виконавець виконує завдання;
 • робота – це якщо є завдання:
 вироблення,
 вдосконалення,
 зміни
комп’ютерної програми, з переданням результату у вигляді програмного (об’єктного або
вихідного) коду,
Загальні ознаки предмету договору надання послуг
• благо, яке споживається в процесі його надання, тобто має нематеріальний характер;
• якість та зміст може бути з’ясовано лише в процесі надання послуги;
• предметом договору є дії, які можуть привести до певного результату;
• якщо дії або бездіяльність з надання послуги пов’язана з певною річчю або зі
створенням певної річчі та послуга є невід’ємною від неї, то такі дії відносяться до
предмету договору послуги.
Характеристика договору надання послуг:
• двосторонній або багатосторонній;
• сторони – виконавець і замовник;
• виконавець:
– можуть бути спеціальні вимоги (наявність ліцензії, освіти, сертифікації,
дозволів тощо);
• замовник:
– юридична особа або фізична особа, яка замовляє послугу для особистих
потреб, має юридичний статус споживача відповідно до законодавства про
захист прав споживачів;
– не зобов'язаний мати спеціальні знання про властивості і характеристики
послуг, дій, що складають її;
• консенсуальний, тобто такий, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди
за всіма істотними умовами;
• форма – визначається за загальними правилами, але можуть бути галузеві
особливості;
– може бути публічним;
– письмовий або усний;
• оплатний – замовник зобов'язується оплатити надану якісно та в повному обсязі
послугу, якщо інше не встановлено договором.
Загальні ознаки предмету договору виконання роботи
• матеріальний характер;
• якість та зміст виконаної роботи може бути з’ясовано лише після закінчення договору
виконання роботи;
• предметом договору є регламентація виконання роботи та результати роботи, опис
яких надається у договорі;
• результат роботи передається замовникові для подальшого використання;
• оплата виконаної роботи.
• двосторонній або багатосторонній;
• сторони – виконавець і замовник;
• виконавець:
• можуть бути спеціальні вимоги (наявність ліцензії, освіти, сертифікації,
дозволів тощо);
• зобов'язаний передати в обумовлений строк тільки той результат роботи, який
відповідає умовам договору виконання роботи;
• замовник:
• юридична особа або фізична особа, яка замовляє послугу для особистих
потреб, має юридичний статус споживача відповідно до законодавства про
захист прав споживачів;
 • має право перевіряти хід і якість робіт у будь-який час не втручаючись у
діяльність підрядника;
Порівняння типів договорів
За предметом договору:
• договір виконання роботи – результат роботи;
• договір надання послуги – благо, яке споживається в процесі його надання;
За оплатою:
• договір виконання роботи – оплачується конкретний матеріалізований продукт, який
був створений виконавцем;
• договір надання послуг – оплачується сам процес надання послуги.
Форма договору
Договори укладаються в письмовій формі.
Практика - укладання договорів шляхом обміну:
• скан-копіями за допомогою електронної пошти;
• електронними листами.
Передача результату виконання договору
Особлива увага:
• детальним положенням про передачу результатів роботі (комп’ютерної програми),
зокрема майнових та немайнових прав, що є необхідною умовою договору виконання
роботи;
• безумовному виконанню порядку передачі виконаних робіт або наданих послуг, який
зазначено в договорі;
• можливості визнання договорів виконання роботи трудовими;
• переходу майнових та немайнових прав на створене програмне забезпечення,
зокрема, на перехідні та кінцеві результати роботи;
• змісту Акту передачі-прийому результату виконаних робіт (надання послуг).

Waterfall договір (каскадна модель) передбачає послідовне виконання всіх етапів

процесу розробки ПЗ в строго фіксованому порядку.
Перехід на наступний етап означає повне завершення робіт на попередньому етапі.
Вважається, що на історично ранніх етапах розроблення ПЗ, коли на самому початку
розробки можна досить точно і повно сформулювати всі вимоги до системи, каскадна модель
була ефективною.
У таких договорах чітко визначається технічне завдання, яке, як правило, є Додатком до
договору і підписується одночасно з ним.
Часто замовник не має фахівців відповідної кваліфікації, які б мали змогу здійснити оцінку
змісту ТЗ.
Саме відповідність технічним завданням в судовій практиці часто стає предметом експертизи
і вирішальним фактором в суперечках про неякісне виконання договору з розробки ПЗ.
Переваги каскадної моделі:
• на кожному етапі формується закінчений набір проектної документації, який
відповідає критеріям повноти і узгодженості;
• виконувані в логічній послідовності етапи робіт дозволяють планувати терміни
завершення всіх робіт і відповідні витрати;
• прогнозованість отримання результату розроблення ПЗ.
Основні недоліки каскадної моделі:
• реальний процес створення системи, а значить і ПЗ, ніколи повністю не вкладається в
заздалегідь визначену жорстку схему;
• постійно виникає потреба в поверненні до попередніх етапах і уточнення або перегляд
раніше прийнятих рішень.
• Agile - сімейство процесів розробки, а не єдиний підхід в розробці програмного
забезпечення, і визначається Agile Manifesto.
 • Гнучка методологія розробки (англ. Agile software development, agile-методи) - серія
підходів до розробки програмного забезпечення, орієнтованих на використання
ітеративної розробки, динамічне формування вимог і забезпечення їх реалізації в
результаті постійної взаємодії всередині самоорганізованих робочих груп, що
складаються з фахівців різного профілю.
• Ітеративний підхід (англ. Iteration - «повторення») в розробці програмного
забезпечення – це виконання робіт паралельно з безперервним аналізом отриманих
результатів і коригуванням попередніх етапів роботи.
Основні ідеї:
 особистості та їх взаємодії важливіше, ніж процеси та інструменти;
 працююче програмне забезпечення важливіше, ніж повна документація;
 співпраця з замовником важливіше, ніж контрактні зобов'язання;
 реакція на зміни важливіше, ніж дотримання плану.
Принципи, які закладені у Agile Manifesto:
• задоволення клієнта за рахунок ранньої і безперебійної поставки цінного ПЗ;
• вітання змін вимог, навіть в кінці розробки (це може підвищити
конкурентоспроможність отриманого продукту);
• часта поставка робочого ПЗ як того бажає замовник (кожного місяця або тижня або ще
частіше);
• тісне, щоденне спілкування замовника з розробниками протягом усього проекту;
• проектом займаються мотивовані фахівці, які забезпечені потрібними умовами
роботи, підтримкою і довірою;
• рекомендований метод передачі інформації - особиста розмова (обличчям до обличчя);
• працююче ПО - кращий вимірювач прогресу;
• спонсори, розробники і користувачі повинні мати можливість підтримувати постійний
темп на невизначений термін;
• постійну увагу на поліпшення технічної майстерності і зручний дизайн ;
• простота - мистецтво НЕ робити зайвої роботи;
• кращі технічні вимоги, дизайн та архітектура виходять у самоорганізованої команди;
• постійна адаптація до обставин, що змінюються.
Переваги моделі Agile:
• зниження рівня формалізму в процесі розробки ПЗ;
• високий рівень розуміння замовником та виконавця стосовно якостей та
характеристик ПЗ.
• замовник має постійну освіченість щодо справ з розроблення ПЗ;
• замовник має змогу оперативно змінювати пріоритети , виявляти неточності у
постановці завдання;
• часті поставки прототипів ПЗ дозволяють уникнути великих розбіжностей між
очікуваннями замовника і варіантами, запропонованими виконавцями рішень;
• помилки у визначенні часу на розробку та у фінансуванні на кожному етапі не великі і
можуть бути прогнозовані.
етапі.

Недоліки моделі Agile:

• застосування модулі Agile тому, що це тренд, це модна;
• уявна простота методології і туманні обриси її меж та етапів;
• відсутність ефективних та простих методик комунікацій, потрібність у фасилітаторах;
• не визначеність потрібного обсягу робіт, відповідно не визначеність бюджету;
• погано пристосована для розроблення багатофункціонального і інтеграційного ПЗ;
• майже повна відсутність супутньої документації для ПЗ;
• недостатнє розуміння процесів промислового виробництва ПО, організації постачання
та підтримки продукту.
 11. Основні вимоги до договорів в ІТ бізнесі, особливості формування
предмету та істотних умов.

Загальні відомості щодо договорів

Відповідно до статті 626 ЦКУ:
а) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
У процесі створення ПЗ завжди приймають участь як мінімум дві сторони, але є
поширеною практикою залучення більшої кількості сторін: замовник, виконавець,
тестувальники, інтегратори, суб’єкти, які здійснюють технічну підтримку або
супроводження ПЗ тощо.
б) договір є двостороннім або багатостороннім в залежності від того, скільки сторін наділено
відповідними правами та обов'язками в рамка договору.
Для ІТ сфери, яка є інноваційною та креативною за суттю процесів, що в ній відбуваються, є
важливими наступні положення цивільного права:
а) щодо певної варіативності змісту договорів по відношенню до актів цивільного
законодавства (стаття 6 ЦКУ):
• сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного
законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства;
• сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного
законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами;
• сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і
врегулювати свої відносини на власний розсуд;
• Для ІТ сфери, яка є інноваційною та креативною за суттю процесів, що в ній
відбуваються, є важливими наступні положення цивільного права:
• б) щодо свободи договору (стаття 627 ЦКУ), тобто сторони є вільними:
• в укладенні договору,
• виборі контрагента
• визначенні умов договору
• але з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв
ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
•  
Істотні та важливі умови договору в ІТ сфері.
а) загальні істотні умови.
Вважається (ст. 638 ЦКУ), що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про:
• предмет договору;
• умови, що визначені законом як істотні;
• умови, що є необхідними для договорів даного виду;
• усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 180 ГКУ зазначено, що на додаток до умов, визначених ст. 638 ЦКУ при
укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити:
• предмет;
Необхідно зазначати в тексті договору найменування (номенклатуру, асортимент)
та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості, які
визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів,
зазначених у статті 15 ГКУ, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з
додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і
послуг.
 Формулювання предмету договору має відповідати результату його виконання, який
буде передаватися замовнику відповідно акту прийму- передачі та за отримання
якого замовником будуть сплачені грошові кошти.
• ціну;
Визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами
Кабінету Міністрів України.
Якщо ціна вказується в іноземній валюті, то важливим є валютне застереження.
Бажано чітко вказати курс НБУ щодо до валюти та зазначити валютні ризики і
врахувати їх в тексті договору.

У ст. 180 ГКУ зазначено, що на додаток до умов, визначених ст. 638 ЦКУ при
укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити:
• строк дії договору.
Строком є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли
на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє
сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Особливу увагу необхідно приділяти при передачі авторських прав. Якщо термін дії
договору не збігається з терміном можливого використання розробленого ПЗ, то
краще взаємовідносини щодо передачі ПЗ та його подальшого використання
врегулювати за допомогою ліцензії.
Окремим пунктом має бути прописано право на одностороннє припинення договору,
яке може відбуватись за певних негативних умов (несплата, банкрутство, суттєва зміна
умов, порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо). Право на
припинення договору має бути у всіх сторін договору.
Інші важливі умови договорів в ІТ сфері.
 
• технічна підтримка і гарантійні зобов'язання.
Цей пункт є важливим як для замовника, так і для виконавця. Виконавець отримує
впевненість щодо забезпечення працездатності ПЗ, а виконавець – отримує лояльність
замовника, що є важливим фактором в довгостроковій конкурентній стратегії.

• застава вихідного коду (source code escrow).

Така умова є запобіжником на випадок банкрутства виконавця або відсутності змоги
подальшої технічної підтримки та дозволяє замовнику отримати доступ до вихідного
коду ПЗ, що створює умови або для самостійного обслуговування ПЗ, або для
залучення третьої сторони.
• субпідрядники.
В інтересах замовника забезпечити контроль за залученням третіх осіб до створення
ПЗ, тому бажано умови такого залучення узгодити в договорі.
• конфіденційність інформації.
Забезпечення конфіденційності інформації договору є чутливим як для замовника, так
і для виконавця.
Інші важливі умови договорів в ІТ сфері.
 
• заборона на найм працівників (non-solicitation).
Це положення в договорі створює певні умови для запобігання виконавцем
переманювання замовником ключових розробників. Однак, такий стан контракту
може порушувати норми конституційного та трудового права, тому якщо співробітник
сам, за своєю особистою ініціативою проявить бажання змінити місце роботи
(розірвати з вам цивільно-правовий договір), ви не зможете йому перешкодити. Тому
аналогічний пункт за сенсом доцільно внести до трудових контрактів з працівниками.
• додатки, що є невід’ємною частиною договору.
 До таких додатків можуть бути віднесені будь-які документі, що за думкою сторін
вплине на більшу прозорість та визначеність як тексту договору, так і його виконання.
В ІТ сфері це, насамперед, мова може йти про технічне завдання (ТЗ), про взаємне
тлумачення стандартів, які будуть використані про створенні ПЗ тощо.

12. Правове регулювання процесу створення, розповсюдження та

використання комп’ютерної програми.

Правовий статус комп’ютерної програми:

Об'єктами авторського права є твори – комп'ютерні програми, які охороняються як
літературні твори (ст. 433 ЦКУ);
Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва –
комп'ютерні програми (ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на
комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження (ст. 18 Закону
України «Про авторське право і суміжні права»).

13. Договір розробки, поставки та технічної підтримки програмного забезпечення.

послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного
договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним
замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції 2005 р.)
послуга – це коли одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони
(замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або
здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену
послугу, якщо інше не встановлено договором.
Цивільний кодекс України, ст. 901
робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його
властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих
потреб.
Закон України «Про захист прав споживачів» (в редакції 2005 р.)
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну
роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та
оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на
виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Приклади для сфери інформаційних технологій:
• послуга – це якщо завданням виконавця є:
 інсталяція,
 налаштування,
 підтримка готового програмного продукту, певного технічного пристрою
тощо,
оплачується час, протягом якого виконавець виконує завдання;
• робота – це якщо є завдання:
 вироблення,
 вдосконалення,
 зміни
комп’ютерної програми, з переданням результату у вигляді програмного (об’єктного або
вихідного) коду,
Загальні ознаки предмету договору надання послуг
• благо, яке споживається в процесі його надання, тобто має нематеріальний характер;
 • якість та зміст може бути з’ясовано лише в процесі надання послуги;
• предметом договору є дії, які можуть привести до певного результату;
• якщо дії або бездіяльність з надання послуги пов’язана з певною річчю або зі
створенням певної річчі та послуга є невід’ємною від неї, то такі дії відносяться до
предмету договору послуги.
Характеристика договору надання послуг:
• двосторонній або багатосторонній;
• сторони – виконавець і замовник;
• виконавець:
– можуть бути спеціальні вимоги (наявність ліцензії, освіти, сертифікації,
дозволів тощо);
• замовник:
– юридична особа або фізична особа, яка замовляє послугу для особистих
потреб, має юридичний статус споживача відповідно до законодавства про
захист прав споживачів;
– не зобов'язаний мати спеціальні знання про властивості і характеристики
послуг, дій, що складають її;
• консенсуальний, тобто такий, що вважається укладеним з моменту досягнення згоди
за всіма істотними умовами;
• форма – визначається за загальними правилами, але можуть бути галузеві
особливості;
– може бути публічним;
– письмовий або усний;
• оплатний – замовник зобов'язується оплатити надану якісно та в повному обсязі
послугу, якщо інше не встановлено договором.
Загальні ознаки предмету договору виконання роботи
• матеріальний характер;
• якість та зміст виконаної роботи може бути з’ясовано лише після закінчення договору
виконання роботи;
• предметом договору є регламентація виконання роботи та результати роботи, опис
яких надається у договорі;
• результат роботи передається замовникові для подальшого використання;
• оплата виконаної роботи.
• двосторонній або багатосторонній;
• сторони – виконавець і замовник;
• виконавець:
• можуть бути спеціальні вимоги (наявність ліцензії, освіти, сертифікації,
дозволів тощо);
• зобов'язаний передати в обумовлений строк тільки той результат роботи, який
відповідає умовам договору виконання роботи;
• замовник:
• юридична особа або фізична особа, яка замовляє послугу для особистих
потреб, має юридичний статус споживача відповідно до законодавства про
захист прав споживачів;
• має право перевіряти хід і якість робіт у будь-який час не втручаючись у
діяльність підрядника;
Порівняння типів договорів
За предметом договору:
• договір виконання роботи – результат роботи;
• договір надання послуги – благо, яке споживається в процесі його надання;
За оплатою:
 • договір виконання роботи – оплачується конкретний матеріалізований продукт, який
був створений виконавцем;
• договір надання послуг – оплачується сам процес надання послуги.
Форма договору
Договори укладаються в письмовій формі.
Практика - укладання договорів шляхом обміну:
• скан-копіями за допомогою електронної пошти;
• електронними листами.
Передача результату виконання договору
Особлива увага:
• детальним положенням про передачу результатів роботі (комп’ютерної програми),
зокрема майнових та немайнових прав, що є необхідною умовою договору виконання
роботи;
• безумовному виконанню порядку передачі виконаних робіт або наданих послуг, який
зазначено в договорі;
• можливості визнання договорів виконання роботи трудовими;
• переходу майнових та немайнових прав на створене програмне забезпечення,
зокрема, на перехідні та кінцеві результати роботи;
• змісту Акту передачі-прийому результату виконаних робіт (надання послуг).

Waterfall договір (каскадна модель) передбачає послідовне виконання всіх етапів

процесу розробки ПЗ в строго фіксованому порядку.
Перехід на наступний етап означає повне завершення робіт на попередньому етапі.
Вважається, що на історично ранніх етапах розроблення ПЗ, коли на самому початку
розробки можна досить точно і повно сформулювати всі вимоги до системи, каскадна модель
була ефективною.
У таких договорах чітко визначається технічне завдання, яке, як правило, є Додатком до
договору і підписується одночасно з ним.
Часто замовник не має фахівців відповідної кваліфікації, які б мали змогу здійснити оцінку
змісту ТЗ.
Саме відповідність технічним завданням в судовій практиці часто стає предметом експертизи
і вирішальним фактором в суперечках про неякісне виконання договору з розробки ПЗ.
Переваги каскадної моделі:
• на кожному етапі формується закінчений набір проектної документації, який
відповідає критеріям повноти і узгодженості;
• виконувані в логічній послідовності етапи робіт дозволяють планувати терміни
завершення всіх робіт і відповідні витрати;
• прогнозованість отримання результату розроблення ПЗ.
Основні недоліки каскадної моделі:
• реальний процес створення системи, а значить і ПЗ, ніколи повністю не вкладається в
заздалегідь визначену жорстку схему;
• постійно виникає потреба в поверненні до попередніх етапах і уточнення або перегляд
раніше прийнятих рішень.
• Agile - сімейство процесів розробки, а не єдиний підхід в розробці програмного
забезпечення, і визначається Agile Manifesto.
• Гнучка методологія розробки (англ. Agile software development, agile-методи) - серія
підходів до розробки програмного забезпечення, орієнтованих на використання
ітеративної розробки, динамічне формування вимог і забезпечення їх реалізації в
результаті постійної взаємодії всередині самоорганізованих робочих груп, що
складаються з фахівців різного профілю.
 • Ітеративний підхід (англ. Iteration - «повторення») в розробці програмного
забезпечення – це виконання робіт паралельно з безперервним аналізом отриманих
результатів і коригуванням попередніх етапів роботи.
Основні ідеї:
 особистості та їх взаємодії важливіше, ніж процеси та інструменти;
 працююче програмне забезпечення важливіше, ніж повна документація;
 співпраця з замовником важливіше, ніж контрактні зобов'язання;
 реакція на зміни важливіше, ніж дотримання плану.
Принципи, які закладені у Agile Manifesto:
• задоволення клієнта за рахунок ранньої і безперебійної поставки цінного ПЗ;
• вітання змін вимог, навіть в кінці розробки (це може підвищити
конкурентоспроможність отриманого продукту);
• часта поставка робочого ПЗ як того бажає замовник (кожного місяця або тижня або ще
частіше);
• тісне, щоденне спілкування замовника з розробниками протягом усього проекту;
• проектом займаються мотивовані фахівці, які забезпечені потрібними умовами
роботи, підтримкою і довірою;
• рекомендований метод передачі інформації - особиста розмова (обличчям до обличчя);
• працююче ПО - кращий вимірювач прогресу;
• спонсори, розробники і користувачі повинні мати можливість підтримувати постійний
темп на невизначений термін;
• постійну увагу на поліпшення технічної майстерності і зручний дизайн ;
• простота - мистецтво НЕ робити зайвої роботи;
• кращі технічні вимоги, дизайн та архітектура виходять у самоорганізованої команди;
• постійна адаптація до обставин, що змінюються.
Переваги моделі Agile:
• зниження рівня формалізму в процесі розробки ПЗ;
• високий рівень розуміння замовником та виконавця стосовно якостей та
характеристик ПЗ.
• замовник має постійну освіченість щодо справ з розроблення ПЗ;
• замовник має змогу оперативно змінювати пріоритети , виявляти неточності у
постановці завдання;
• часті поставки прототипів ПЗ дозволяють уникнути великих розбіжностей між
очікуваннями замовника і варіантами, запропонованими виконавцями рішень;
• помилки у визначенні часу на розробку та у фінансуванні на кожному етапі не великі і
можуть бути прогнозовані.
етапі.

Недоліки моделі Agile:

• застосування модулі Agile тому, що це тренд, це модна;
• уявна простота методології і туманні обриси її меж та етапів;
• відсутність ефективних та простих методик комунікацій, потрібність у фасилітаторах;
• не визначеність потрібного обсягу робіт, відповідно не визначеність бюджету;
• погано пристосована для розроблення багатофункціонального і інтеграційного ПЗ;
• майже повна відсутність супутньої документації для ПЗ;
• недостатнє розуміння процесів промислового виробництва ПО, організації постачання
та підтримки продукту.

14. Вільні ліцензії на користування програмним забезпеченням.

Ліцензія на використання програмного забезпечення (англ. EULA - End User License
Agreement) – вид ліцензії, що визначає умови використання комп'ютерного програмного
забезпечення, які можуть бути відмінними від загальних, визначених законодавством про
авторське право, або умови обмеження використання.
Наприклад:
 мати дозвіл на копіювання програмного забезпечення;
 одноосібне або багато осібне користування програмним забезпеченням;
 обмеження користування, копіювання, модифікації та розповсюдження.
Ліцензія може надавати переваги користувачам, наприклад:
 отримання технічної підтримки;
 своєчасне оновлення (модернізацію, апгрейд, up grade) програмного забезпечення
тощо.
Ліцензійна угода – угода, що визначає права та обов'язки розробника та користувача
програмного забезпечення.
Види ліцензій на програмне забезпечення:
Freeware, Shareware, Trial, trialware, Demo, demoware, Adware, Nagware, begware, Public
domain, Donateware, donationware, Open source, Linkware, Registerware, Guiltware,
Crippleware, Abandonware, Orphanware, Cardware, postcardware, Hostageware, Betaware,
Commercial тощо.
Моделі відкритості ПЗ:
– закрите програмне забезпечення (Proprietary software) - автор утримує за собою
низку прав, а користувач має лише обмежене право користування ПЗ. Зокрема,
заборонено або закрито доступ до коду, заборонено внесення будь-яких змін до нього,
використання більш ніж на одному комп'ютері, тиражування та розповсюдження,
перепродаж, копіювання тощо;
– відкрите (вільне) програмне забезпечення (Free/Open Source Software) – базовий
набір майнових прав передається ("ліцензується") власникові кожного екземпляра
програми, що надає право та можливість користувачу здійснення певних дій з ПЗ.
Характеристика закритого ПЗ
• недоступність вихідного коду, що виключає можливості її вивчення та модифікації;
• недостатні можливості оцінки якості програмування;
• монополізація послуг із подальшого супроводу програм;
• право вільного копіювання, модифікації і декомпіляції комп'ютерних програм може
бути реалізовано користувачем виключно за умови, які визначені в ст. 24 Закону
України "Про авторське право і суміжні права".
Характеристика відкритого ПЗ
• вільна модифікація, адаптація, локалізація, документування існуючої комп’ютерної
програми; використання для різних цілей, зокрема здійснюється вільно:
 доступ до програмного коду;
 копіювання (тиражування) і публічного поширення копій програми;
 зміни і поширення як оригінальної програми, так і зміненої;
 дослідження механізмів функціонування програми та можливість використання
механізмів (принципів) функціонування і будь-яких довільних частин коду програми
для створення інших програм та/або адаптації до потреб користувача без додаткової
згоди автора (або іншого власника), обов'язкових грошових відрахувань тощо.
• відсутність або суттєве обмеження монополії;
• вільне право введення в цивільний обіг додаткових або модернізованих екземплярів
програм.
Порушення прав на програмне забезпечення може відбуватись наступним чином:
• відтворення й розповсюдження програмного забезпечення на дискетах та компакт-
дисках;
• установка "піратського" програмного забезпечення на комп'ютер, що продається;
• відтворення й розповсюдження програмного за допомогою мережі Інтернет.
 15. Службовий твір. Розподіл майнових та немайнових прав між сторонами.

Службовий твір - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків

відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і
роботодавцем (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Автор може бути штатним або позаштатним працівником.
Виконання роботи може бути здійснено:
• як протягом робочого часу, так й у позаробочий час,
• незалежно від місця створення службового твору;
• як із застосуванням засобів і матеріалів, що належать роботодавцю, так і без
застосування таких засобів та матеріалів.
• Роботодавець – особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом)
• ст. 1 Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".
• Автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.
• (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Основні положення щодо службового твору:
• авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору;
• виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю , якщо інше не
передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором
між автором і роботодавцем;
• за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода,
розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та
(або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Основні положення щодо службового твору:
• особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з
виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт;
• у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної
власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у
якої працює працівник;
• майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням
трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або
фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено
договором;
• особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений
у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.
Трудовий договір та створення об’єктів авторського права
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи,
організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою:
• працівник зобов'язується:
– виконувати роботу, визначену цією угодою,
– дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку;
• власник (підприємства, установи, організації) або уповноважений ним
орган чи фізична особа зобов'язується:
– виплачувати працівникові заробітну плату;
– забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці.
• З метою врегулювання питань інтелектуальної власності на службовий твір доцільно
передбачити створення працівником об’єктів авторського права трудовим договором,
посадовими інструкціями, офіційними дорученнями тощо.
• Роботодавець і автор-працівник, крім трудового договору (контракту), можуть
додатково укласти договір розподілу майнових прав на службовий твір.
• Предметом договору є розподіл майнових прав на твір, створений працівником при
виконанні службових обов’язків відповідно до службового завдання/трудового
договору (контракту) між ним і роботодавцем.
• В інших випадках для врегулювання відносини щодо майнових прав на службові
твори між роботодавцем і працівником може укладатися цивільно-правовий договір.
Увага!!!
Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської
винагороди за створений твір у зв’язку з виконанням трудового договору.

Заробітна плата – це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов.

Авторська винагорода – це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються
авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених
авторським правом.

Особливості трудових прав та обов’язків працівників щодо створення певних творів

визначені спеціальними законами, зокрема:
 ст. 30 Закону України „Про архітектурну діяльність” (щодо прав та обов’язків
творчих працівників у сфері архітектурної діяльності);
 ст. 60 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” (щодо прав та обов’язків
творчих працівників телерадіоорганізацій);
 ст. 49, 50 Закону України „Про вищу освіту” (щодо прав та обов’язків педагогічних
та науково-педагогічних працівників);
 ст. 11, 16 Закону України „Про кінематографію” (щодо прав та обов’язків авторів,
виконавців та виробників фільму);
 ст. 6, 32 Закону України „Про інформаційні агентства” (щодо прав та обов’язків
творчих працівників інформаційних агентств).

16. Особливості реєстрації авторського права на комп’ютерну програму.

Так, програми для комп’ютерів, мобільні додатки охороняються
авторським правом як твори літератури. Це означає, що захист
авторським правом поширюється саме на текст коду і не поширюється
на принципи, методи, процеси або процедури, які використовуються в
програмі. По суті, авторське право захищає не алгоритм (ідею), а її
матеріальне втілення, представлене у вигляді набору чисел, слів, кодів,
схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, який може зчитувати
комп’ютер.

      Особливості реєстрації цього об’єкту полягають також в комплекті

документів, які складають заявку, що подається до Державної служби
інтелектуальної власності. Як і для інших об’єктів авторського права, на
реєстрацію програмного забезпечення потрібно зібрати наступні
документи:

а) заяву, викладену українською мовою, що складається за формою,

затвердженою Державною службою;

б) примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у матеріальній

формі;

в) документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору;

г) документ про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського

права на твір або копія документа, що підтверджує право на звільнення
від сплати збору;

ґ) документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копія

документа, що підтверджує право на звільнення від сплати мита за
видачу свідоцтва;

д) довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо заявка від

імені автора або його спадкоємця подається довіреною особою, або
копію довіреності, засвідченої  відповідно до законодавства;
е) документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора
(якщо заявка подається спадкоємцем автора);

є) інші документи згідно з переліком, визначеним спеціальним

законодавством.

Окрім документів, зазначених вище, додається настанова щодо

використання програми, пояснювальна анотація чи інструкція, а також
назва програми, опис її основних функцій, системних вимог, специфіки
користування. Визначальним же для органу, уповноваженого
здійснювати реєстрацію авторського права, є вихідний код або
фрагменти коду програмного забезпечення (текст коду), на який автор
хоче отримати повноваження. Фрагменти обираються самим автором.
Вони мають якнайкраще ідентифікувати програму серед інших.Розгляд
заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір та
реєстрацію договору, який стосується права автора на твір,
здійснюється протягом місяця від дати надходження до Державної
служби правильно оформлених документів заявки. Видача свідоцтва
здійснюється Державною службою у місячний строк від дати
реєстрації. Отже, у випадку подання заявки з правильно оформленими
документами, максимальний строк – 2 місяці. Щодо вартості процедури,
то за підготовку до державної реєстрації авторського права і договорів,
які стосуються права автора на твір, сплачуються збори. За видачу
охоронного документу також сплачується державне мито. Як бачимо,
реєстрація авторського права на комп’ютерну програму не є затратною.

Щодо веб—сайтів, то їх складність як об’єкта інтелектуальної

власності, полягає у виокремленні відразу декількох речей, що пов’язані
з авторським правом на веб-сайт: скрипти, музичні композиції, текстові
частини, відео, графіка. В такому випадку рекомендуємо отримувати
свідоцтво на кожен з даних об’єктів. Так Ви застрахуєте себе від
зловживання витвором.

рім того, що комп’ютерні програми, зокрема веб-сайти, створюються

згідно з договорами замовлення і їх авторами виступають наймані
працівники, то в такому випадку реєстрації підлягають також
безпосередньо договори про передачу майнових прав на комп’ютерну
програму від авторів до замовника.
 Хоча зареєстровані та незареєстровані твори, згідно Закону
охороняються однаково, реєстрація авторського права на твір дає
можливість отримати документ (свідоцтво), який підтверджує
приналежність авторських прав тій чи іншій особі. Свідоцтво є єдиним
переконливим засобом підтвердження свого авторства на твір у разі
його неправомірного використання іншими особами, в судових справах,
при укладанні угод на отримання винагороди за використання твору
тощо. По-друге, реєстрацією авторського права фіксується дата
завершення роботи над твором, тобто дата виникнення авторських прав.
По-третє, в уповноваженому органі буде зберігатиметься примірник
твору. Все це може бути використано як доказ в суді.

17. Поняття, характеристика веб-сайту. Характеристика правовідносин

пов'язаних з його створенням та функціонуванням.
веб-сайт  - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об’єктів
авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов’язаних між собою і
структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього
веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може
складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси
за Інтернет-протоколом.
веб-сторінка – складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну
(цифрову) інформацію, інші об’єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо.
Ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
Зазначена дефініція терміну «веб-сторінка» не містить відмінних відзнак, які б дозволили
відрізнити цей термін від терміну «веб-сайт».
власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і
умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту
вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до
веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;
власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується
для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну
(цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником
веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно,
незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та
управляти нею;
адреса мережі Інтернет - визначений чинними в Інтернеті міжнародними
стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній
системі доменних назв (ст. 1 Закону України «Про телекомунікації»);
Функціональне призначення веб-сайту (сайту) безпосередньо пов'язано з метою його
використання. Переважна більшість сайтів має ярко виражену функціональність. Деякі з
них є полі-функціональними.
Функціональне призначення сайтів може класифікуватись за різними ознаками.
За ознаками діяльності.
Оскільки, в цілому використання ІКТ спрямовано на підвищення ефективності будь-якої
суспільної або особистої діяльності, то можлива класифікація веб-сайтів за основним
профілем діяльності з питань:
 освіти,
 охорони здоров’я,
 законодавства,
 новин,
 дозвілля,
 державного управління,
 адміністративних послуг,
 податків,
 сільського господарства,
 рітейлу тощо
За типом:
 портал – це веб-сайти інформаційного типу, мета – надання користувачеві
максимального обсягу системної інформації певної спрямованості;
 онлайн-представництво – це комерційні веб-сайти, які створюються заради
залучення потенційних покупців засобами інтернет-реклами;
 агрегатор – цей сайт дозволяє більшій кількості компаній або фізичних осіб
розміщувати інформацію про їх пропозиціях або потребах. Мета – створення
можливості порівняння різних варіантів пропозицій;
 сервіс – це сайти, що мають метою максимально простий і швидкий спосіб реалізації
потреб користувача;
За видами представництва організації: .
 сайт-візитка, який містить основну інформацію про організацію, її контакти,
діяльність та про основні послуги, що надаються. Як правило, їх замовляють компанії
з невеликим оборотом і приватні особи;
 корпоративні сайти – сайти, притаманні для компаній середнього та великого
бізнесу, він містить повну інформацію про компанії. Мета – просування бізнесу
компанії і автоматизація її діяльності;
 каталог продукції – сайт, який містить детальний опис товарів або послуг компанії.
На ньому можна зробити покупку, можна лише ознайомитися з описами товарів та
послуг, що надаються.
 інтернет-магазин - сайт, за допомогою якого клієнт може замовити та придбати
товари або послуги.
 промо-сайт – мета це просування будь-якого товару або послуги компанії.
За типами інформаційного спілкування:
 соціальна мережа - це сайти призначені для побудови і відображення соціальних
взаємин між різними людьми шляхом забезпечення інформаційних комунікацій;
 форум – це сайт, який забезпечую майданчик для спілкування як широкого
(необмеженого) круга суб’єктів, так і спеціалізованої спільноти;
 блог – це сайт який містить інформаційні матеріали, авторами яких є фахівці або
експерти з певних питань.
1. Правовідносини: об’єкт та його складові.
a) комп’ютерна програма (програмне забезпечення):
• створення;
• експлуатація;
• підтримка;
• модернізація;
• купівля-продаж;
• реєстрація, як об’єкта авторського права;
б) доступ до ресурсів сайту:
• доступ до всіх або окремих ресурсів;
• використання ресурсів;
• користування сайтом;
в) твори:
• реєстрація, як об’єкта авторського права и суміжних прав;
• передача авторського права и суміжних прав;
• захист авторського права и суміжних прав;
1. Правовідносини: об’єкт та його складові.
г) інформація (інформаційні продукти):
• розміщення;
• використання;
• видалення;
• захист прав та інтересів суб’єктів;
д) послуги:
• оферта;
• акцепт оферти;
• ідентифікація та верифікація суб’єктів.
Особливості кожного з зазначених об’єктів суспільних у урахування використання
інтернет-технологій може мати особливості у правовому регулюванні.
Правовідносини: суб’єкти.
Суб’єктами правовідносин можуть бути:
а) загальні суб'єкти:
• фізичні та юридичні особи національної та іноземної юрисдикції,
• органи державної влади та місцевого самоврядування;
б) спеціальні суб'єкти:
• фізичні особи з обмеженою дієздатністю;
• фізичні особи з обмеженими можливостями;
• Державний комітет телебачення і радіомовлення України – моніторинг
функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади;
• розпорядники публічної інформації;
• розпорядники публічних електронних реєстрів;
• надавачі електронних адміністративних послуг. тощо.

18. Договори щодо веб-сайту: створення, SEO-оптимізація,

обслуговування, технічна підтримка, аудит.

З юридичного боку створення веб-сайту як комп’ютерної програми не має суттєвих

відмінностей від процесу створення будь-якого іншого програмного забезпечення, як це
було описано в лекції «Договори щодо розробки програмного забезпечення».
Але, для такого класу комп’ютерних програм як «веб-сайт» є чутливими питання
авторського права на них, оскільки веб-сайти це програмне забезпечення публічного
доступу та використання.
Особливо критичним це питання стає для веб-сайтів які застосовуються як засіб надання
унікальних послуг, просування певних товарів, спосіб іміджевого просування певних
організацій або акцій тощо.
Є дуже поширеною практикою, коли замовник має за істотну умову договору створення
дизайну веб-сайту відповідно власним ідеям. Виникає питання визначення автора твору –
дизайну веб-сайту.
Відомо, що авторське право не поширюється на ідеї та процеси, методи діяльності або
математичні концепції як такі ( ч. 3 ст. 433 ЦКУ).
В цьому випадку доцільно в договорі на створення веб-сайту чітко визначити суб’єктів
(співавторів) авторського права на твір та розподіл майнових авторських прав на нього. В
певних випадках серед авторів можуть бути представники як замовника, так і виконавця,
в інших – виконавця, а іноді – лише замовника.
Особливості укладання договорів на відповідно до різних етапів створення комп’ютерної
програми для веб-сайту.
Технічні умови (технічне завдання) щодо створення комп’ютерної програми веб-сайту
можуть мати такі вимоги:
• словник термінів і визначень, які використовуються у технічному завданні;
• мета застосування сайту і його цільова аудиторія;
• структура сайту і кількість веб-сторінок;
• побажання по дизайну (кольору, використання фірмового стилю тощо);
• використовувані технології і функціонал;
• порядок надання, обробки або створення графічної і текстової інформації;
• вимоги до контенту сайту (читабельність, грамотність, розмір і колір шрифту,
унікальність (без плагіату);
• система навігації на сайті;
• технічні вимоги до сайту (швидкість завантаження, видимість пошуковими
системами, синхронізація роботи модулів тощо);
• реєстрація доменного ім’я;
• вимоги з безпеки;
• порядок і умови тестування сайту.
Етап тестування
Вимоги:
• наявність зручної системи управління сайтом (швидке редагування, можливість
внесення правок, додавання нових сторінок тощо);
• доступ до адміністрування сайту (адреса, логін, пароль).
• доступ до аккаунту на хостінгу (за необхідності);
• наявність налаштованого файлу robots.txt (впливає на видимість та індексацію сайту в
пошукових системах);
• наявність карти сайту (інформація про склад сторінок сайту);
• кросбраузерності верстки (коректне відображення сайту у всіх топових браузерах);
• наявність інструкція (документація) до системи управління сайтом.
• Серед умов укладання та виконання договорів щодо веб-сайтів є вимога щодо
визначення коду предмету закупівлі або коду продукції чи послуги, які є результатом
діяльності що здійснюється відповідно договору.
• Код продукції або послуги визначається відповідно до Державного класифікатора
продукції та послуг (далі - ДКПП), затвердженого наказом Міністерства економічного
розвитку і торгівлі України від 16 лютого 2017 року № 211.
• Коди та назви продукції та послуг, які відповідають темі веб-сайтів, за виключенням
комп’ютерних програм, розміщуються в розділі 72000000 " Послуги у сфері
інформаційних технологій: консультування, розробка програмного забезпечення,
послуги мережі Інтернет і послуги з підтримки".
Особливості договору купівлі-продажу функціонуючого веб-сайту:
Предмет купівлі-продажу веб-сайту
1. інформаційне наповнення (контент);
• текст,
• відео и аудіо файли,
• фільми,
• графічні зображення,
• світлини,
• картини тощо;
2. бази даних;
3. дизайн веб-сайту та його графічні та образотворчі елементи (рисунки світлини тощо);
4. комп’ютерні програми;
5. доменне ім'я;
 6. авторські права на твори, що входять до складу сайту;
7. товарні знаки, пов'язані з будь-яким брендам, які використовуються на самому сайті;
8. товарні знаки, пов'язані з доменним ім'ям (докладніше про товарні знаки ми писали
раніше);
9. інші об'єкти, що входять до складу сайт;
10. хостінг.
Аудит сайту
Аудит сайту (консалтинг) – своєрідний аналіз сайту, його конструкції, відвідувачів, основних
показників. Він складається з двох частин: зовнішньої та внутрішньої.
Внутрішня аналізує його технічні аспекти, сумісність з різними пошуковими системами та
ефективність обміну інформацією між ними та сайтом.
Зовнішня ж перевіряє якість роботи сайту з різними посиланнями та деякі інші аспекти, що
можуть впливати на ефективність роботи сайту відповідно до визначеної мети його
застосування.
Комплексний аудит сайту може включати в себе одночасно кілька напрямків аналізу.
Технічний аудит – це перевірка сайту на відповідність: стандарту веб-сторінок, грамотності
кодів, вимогам якості та швидкості завантаження, кросбраузерності верстки, безпека тощо.
Здійснюється якісна оцінка функціонування хостингу, структури сайту, функціонуванню
програмної частини, доступ до системи управління сайтом тощо.
Маркетинговий аудит сайту – це оцінка його як інструменту здійснення ринкових відносин.
Оцінка якості сервісів, статистики сайту, ефективності контекстної реклами, наявності і
потужності конкурентів, конкурентоспроможності та тематичної відповідності. Одночасно
доцільно здійснити аудити сайтів бізнес-конкурентів і сайтів бізнес-партнерів для більш
грамотного планування подальшої політики розвитку веб-ресурсу.
Аудит і аналіз юзабіліті – вивчення корисності і зручності користування сайтом, що дає
можливість створити користувачеві на сайті найсприятливіші умови і збільшити
відвідуваність.
Пошуковий аудит сайту (SEO-аудит) – це вивчення рівня позицій сайту у різних пошукових
системах. Цей аналіз враховує мета-теги, ключові слова, карту сайту, якість контенту. Що
стосується ключових слів і семантичного ядра – багато сайтів не мають належного успіху
тільки тому, що неправильно визначають семантичне ядро і некоректно формулюють ключові
запити.
SEO-оптимізація
SEO-оптимізатори займаються пошуковим просуванням сайтів, розроблених, в основному,
іншими компаніями. Завдяки вузькій спеціалізації в змозі відслідковувати постійні зміни в
алгоритмах пошукових систем і досягати необхідних результатів.
Предметом договору щодо SEO-оптимізації є послуги, що надаються для покращення
позицій певного сайту в пошукових системах.
Такі договори доцільно вважати договором з надання послуг, незважаючи на те, що в процесі
пошукової оптимізації іноді здійснюють певну модернізацію сайту. Вони укладаються на
певний термін з метою отримання покращення позицій сайту у пошукових системах при
введення певних ключових слів.
Сторони договору – це суб’єкт, що є володільцем або розпорядником ресурсу певного сайту,
та суб’єкт, що спеціалізується на наданні послуг з пошукової оптимізації.
В договорі на пошукову оптимізацію необхідно визначити термінологію, адже цей договір є
досить специфічним та потребує спеціальних знань для його розуміння.
Терміни
 пошукова оптимізація — комплекс дій, спрямованих на покращення взаємодії сайту
з пошуковими системами;
 глибока пошукова оптимізація — послуги пошукової оптимізації, які складаються з
аналізу веб-сайту, надання відповідних рекомендацій щодо внесення змін в веб-сайт;
  пошуково-маркетинговий аудит — послуги з аналізу структури веб-сайту,
визначення ефективних пошукових фраз, цільових сторінок та змін на сайті,
необхідних для результативного та економного просування в пошукових системах;
 просування веб-сайту в лідери пошукових систем — послуги з підвищення позицій
веб-сайту по визначених фразах до спеціально рівня;
 пошуковий PR — послуги з підвищення позицій бажаних іміджевих матеріалів та
зниження позицій повідомлень, які дискредитують діяльність компанії Замовника.
 

19. Правові режими використання веб-сайту та його складових.

На нашу думку, Інтернет-сайт – це складний об’єкт ІТ права та права інтелектуальної

власності, оскільки:
– містить в собі програмні засоби (відповідні комп’ютерні програми, завдяки яким веб-
сайт функціонує);
– має інформаційне наповнення (тексти, зображення тощо);
– має унікальне ім’я (доменне ім’я);
– інформація, що міститься на веб-сайті, зберігається на віддаленому комп’ютері (цей
процес характеризується як хостинг);
– доступ до Інтернет-сайту можливий з будь-якого комп’ютера (або іншого пристрою), що
підключений до мережі Інтернет, завдяки використанню відповідного програмного
забезпечення (публічний доступ будь-якої особи).
З наведених вище ознак вбачається, що без відповідного програмного забезпечення
неможливе функціонування Інтернет-сайту з технічної точки зору. Зокрема, йдеться про
комп’ютерні програми, які працюють «всередині» веб-сайту. За загальним правилом
правова охорона комп’ютерної програми здійснюється авторським правом. Водночас
комп’ютерна програма може бути складовою частиною винаходу (корисної моделі), яка
виконує певну функцію в межах винайденого технічного рішення. Про це свідчить і
судова практика, наприклад, у справі за позовом винахідників до Міжнародного науково-
навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та МОН України, про
стягнення винагороди суд встановив, що позивачі (винахідники) створили службовий
винахід «Спосіб комп’ютерної ідентифікації особи за зображенням її обличчя» [10].
Такий спосіб комп’ютерної ідентифікації особи (або інший подібний процес) може
використовуватися як складова частина веб-сайту. Тому програмні засоби Інтернет-сайту
містять об’єкти авторського права і можуть містити певне технічне рішення, яке є
винаходом чи корисною моделлю.
Інформаційне наповнення Інтернет-сайту зазвичай є інтелектуальною власністю певної
особи. На веб-сайті можуть бути розміщені об’єкти авторського права (тексти, малюнки,
музичні твори тощо), суміжних прав (фонограми, відеограми тощо), об’єкти патентного
права (наприклад, зображення промислового зразка), засоби індивідуалізації (комерційне
найменування, зображення знаку для товарів і послуг) тощо. У більшості випадків на веб-
сайтах розміщують саме об’єкти авторського права, бо в основному веб-сторінки – це
текстова інформація.
Інтернет-сайт має доменне ім’я, яке є унікальним. Зазвичай доменне ім’я відображає або
знак для товарів і послуг, або комерційне найменування, або ім’я фізичної особи. Відтак у
багатьох випадках використання домену (як назви Інтернет-сайту) є способом
використання таких об’єктів права інтелектуальної власності як торговельна марка або
комерційне найменування. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг» порушенням прав власника свідоцтва на знак для товарів і
послуг вважається використання знаку без його згоди в доменних іменах. Доменне ім’я є
 частиною системи доменних імен та функціонально забезпечує адресацію в мережі
Інтернет. У науковій літературі висловлюється позиція, що доменне ім’я є самостійним
об’єктом права інтелектуальної власності як засобу індивідуалізації учасників цивільного
обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет [11, С. 8]. Вважаємо, що позиція
заслуговує на увагу, але вона не підтримана судовою практикою, оскільки доменне ім’я
може бути складовою торговельної марки, іншого засобу індивідуалізації учасників
цивільного обороту або може бути самостійним комерційним чи некомерційним
позначенням. З визначення домену, що наведене в Законі України «Про телекомунікації»,
вбачаються ознаки (вимоги) доменного імені: це частина ієрархічного адресного простору
мережі Інтернет, тобто використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті;
наявність унікальної назви, що її ідентифікує; відповідність технічним вимогам
(визначена кількість символів, обмеження щодо застосування окремих символів тощо); не
повинно порушувати законодавство про торговельні марки, інші засоби індивідуалізації
учасників цивільного обороту; обов’язкова реєстрація; обслуговується групою серверів
доменних імен; централізоване адміністрування; не існує поза мережею Інтернет;
екстериторіальний характер, зумовлений особливостями мережі Інтернет.
Інформація, яка розміщена на веб-сайті, повинна зберігатися на певному комп’ютері, так
званому «сервері», що має назву – хостинг. Хостинг включає надання дискового простору
на сервері для зберігання інформації (інформаційного наповнення Інтернет-сайту), а
також забезпечує постійне підключення до мережі Інтернет, завдяки чому інформація, яка
є на веб-сайті, стає публічно доступною. Визначення хостингу в законодавстві України не
наведено, але відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
постачальником послуг хостингу є особа, яка надає власникам веб-сайтів послуги і (або)
ресурси для розміщення веб-сайтів або їх частин у мережі Інтернет та із забезпечення
доступу до них через мережу Інтернет.
Доступ до Інтернет-сайту є можливим не лише зі стаціонарного комп’ютера, а й з будь-
якого іншого пристрою, завдяки якому особа може підключитися до мережі Інтернет
(йдеться про ноутбуки, планшети, телефони тощо). На сьогодні недоречно обмежувати
можливість доступу до мережі Інтернет шляхом використання тільки комп’ютера,
оскільки з кожним роком збільшується кількість пристроїв, які підтримують функції
доступу до мережі Інтернет.
Також доступ до веб-сайту можливий з будь-якого місцезнаходження особи, де є
підключення до мережі Інтернет, незалежно від країни, населеного пункту тощо, що
зумовлено екстериторіальним характером Інтернету.
http://tspartners.lviv.ua/articles/internet-sajt-jak-objekt-it-prava-/

20. Політика конфіденційності. Угода користувача. Захист

персональних даних. Відповідальність.

В глобалізованому світі отримала нове звучання та акцентуацію інформаційна безпека,

виконання вимог щодо забезпечення якої повинно знаходити відображення у правовому
регулюванні будь-яких суспільних відносин.
Актуальність забезпечення інформаційної безпеки обумовлена широким використанням ІКТ,
зокрема, використанням веб-сайтів в багатьох сферах діяльності.
В останні часи однією з основних загроз інформаційній безпеці людини визнається
незадовільний стан конфіденційності її персональних даних.
В ЄС з травня 2018 року вступив дію Загальний регламент по захисту даних (ЗРЗД,
General Data Protection Regulation, GDPR) 2016/679, який в деяких випадках має
екстериторіальну юрисдикцію.
В Україні обробка персональних даних здійснюється відповідно до Закону України
«Про захист персональних даних».
Положення зазначених нормативно-правових актів необхідно враховувати для
забезпечення інформаційної безпеки користувачів веб-сайтів.
Політика конфіденційності (англ. Privecy policy) – документ, який визначає:
методи, засоби і механізми, за допомогою яких здійснюється:
збір, використання, захист, передача третім особам, віддалення та управління
персональними даними користувача веб-сайту.
Дані особи, які мають бути віднесені до персональних даних, визначаються
відповідно до національного законодавства, законодавства інших країн та
міжнародного права в залежності від мети функціонування веб-сайту та його
юрисдикційної спрямованості.
1. Збір персональних даних.
В документі має бути читко зазначена мета збору та використання персональних
даних, їх конкретний перелік, законодавчі підстави для наявності повноважень щодо
такого збору, термін їх використання.
2. Використання інформації.
Зрозумілим для пересічної людини необхідно викласти основні положення щодо
використання персональних даних. Рекомендується чітко сформулювати зміст дій
спрямовані на захист прав користувачів веб-сайту, наприклад:
зібрані персональні дані призначені для внутрішнього і використання лише в
інтересах осіб та ніколи не будуть продаватись третім сторонам;
персональні дані анонімізуються та/або шифруються для захисту від
несанкціонованого доступу та використання;
персональні дані зберігаються лише протягом часу, необхідно для виконання мети їх
збору тощо.
 

 
3. Супутня інформація (профілювання)
Для багатьох веб-сайтів є типовою ситуація, коли поряд з офіційно зібраними
персональним даними особи збираються великі обсяги супутньої інформації про:
виявлені інтереси до товарів, книжок, автомобілів, подій, осіб, місця знаходження,
покупки, звички та уподобання,
номери банківських карток та інших документів тощо.
Тобто мова йде про інформацію яка начебто офіційно не збирається, але яка
накопичується та яка може бути ідентифікована з конкретною фізичною особою.
Бажано щоб Політика конфіденційності відповіла на виправдані побоювання щодо
несанкціонованого розголошення подібної інформації.
 
4. Розкриття інформації третій стороні.
Повинна бути чітко описана політика, що стосується зобов’язань веб-сайту перед
третіми суб’єктами щодо передачі інформації на основах визначених законами і
виключно законами. з третіми сторонами.
В ідеалі, ваш сайт не буде продавати чи ділитися особистою інформацією, якщо не
існує юридично обґрунтованої причини.
Також повинно бути детально описано, що робить ваша компанія з не приватними
даними.
 

 
5. Інформаційна безпека та відстеження
Найкращі Політики конфіденційності це ті, які висвітлюють підробці забезпечення
інформаційної безпеки, технології її забезпечення, засоби та інструменти взаємодії з
користувачами у випадку виникнення певних інцидентів з безпекою, використання
файлів cookie.
6. Методи та засоби отримання згоди, відмови від підписки.
В кожній Політиці конфіденційності доцільно виважено надати інформацію щодо
фіксації юридичного факту надання згоди на збір персональних даних, отримання
певної інформації та послуги або її відкликання.

 
7. Інші положення.
Політика конфіденційності повинна мати чіткий опис механізмів забезпечення та
захисту всіх прав суб’єктів, які користуються веб-сайтами, мати стислий та
зрозумілий опис їх основних прав при користуванні веб-сайтом, зокрема порядку
доступу до власних персональних даних для ознайомлення та можливого корегування.
8. Згода з запропонованою Політикою конфіденційності.
Бажано щоб для веб-сайту було передбачено відповідно до пункту 6 отримання
погодження користувачів з політикою конфіденційності.

 
Угода користувача.
Угода користувача (Угода) – це перелік правил та обов’язкових умов користування
веб-сайтом будь-яким суб’єктом.

 
1. Умови, форми та засоби фіксації приєднання до Угоди.
Зазвичай на веб-сайтах застосовується механізм приєднання за замовчення. Тобто,
якщо відбувся доступ суб’єкта до веб-сторінок, перегляд даних або інше використання
сайту, то вважається, що це вказує на його згоду з усіма положеннями Угоди.
Але в певних випадках, коли положення Угоди є дотичними до можливого порушення
чутливих прав або інтересів людини, то рекомендується виважено підійти до відбору
засобів та механізмів фіксації юридичного факту приєднання суб’єкта до Угоди.
12. Використання Сайту.
Зазначається правовий режим користування веб-сайтом з урахуванням наявності
певних обмежень та застережень у доступі, використанні та розміщенні інформації,
зокрема, в частині інтелектуальної власності, застереження від порушення
конституційних та законодавчих вимог щодо забезпечення інформаційних прав та
свобод людини, порушення вимог інформаційної безпеки. Оголошуються можливі
санкції у разі порушення положень Угоди.
3. Обліковий запис.
Оприлюднюються умови формування, використання та збереження облікового запасу
користувача веб-сайту, визначається відповідальність за незабезпечення його
конфіденційності або надання недостовірних даних.

 
3. Електронні комунікації
Визначаються можливі засоби та канали інформаційної комунікації з користувачами
веб-сайту, умови погодження або відмови від такої комунікації.
4. Відгуки та коментарі
У випадку застосування поширених інтерактивних форм спілкування як з
користувачами, так і між користувачами викладаються умови та вимоги до публічного
розміщення будь-якої інформації, а також зазначається її правовий режим.
5. Інтелектуальна власність.
 Особо описується ситуація з захистом прав інтелектуальної власності інформаційних
матеріалів, розміщених на сторінках веб-сайту.
Крім того, необхідно звернути увагу на визначення обмеження відповідальності
стосовно інформації, правового режиму посилань, можливість міжнародного доступу
до веб-сайту тощо.

 
21. Визначення, умови та правова характеристика застосування
блокчейн технологій.

Технології блокчейн усувають необхідність в звичних економічних, правових і

політичних інститутах, які в економіці виконують роль посередників довіри, замінюючи
довіру доказами (Р. Меллон).
Блокчейн – нова технологія, яка усуває необхідність третіх осіб для забезпечення довіри до
фінансових, договірних та виборних дій (Світовий економічний форум в Давосі, 2015 р.) .
Блокчейн – це послідовна база даних інформації, яка захищена методами криптографічного
доказу і пропонує альтернативу класичним фінансовим книгам (David Yermack, 2017 р.).
Блокчейн – публічна база всіх здійснених транзакцій різного типу в рамках єдиної системи,
які шикуються певним чином і з них формується ланцюжок блоків.
Блокчейн – це мережа, що складається з елементів (комп'ютери/суб'єкти), які називаються
вузлом, кожен з яких містить (зберігає) інформацію у формі ланцюжка блоків (книги).
Новий блок одним з вузлів в мережі поміщається в оновлену версію книги (реєстру, бази
даних), в якій містяться всі попередні блоки. Всі блоки блокчейна криптографічним
методом пов’язані один з одним таким чином, що внести зміни в будь-який з них
неможливо.

Всі блоки блокчейна пов’язані один з одним криптографічним методом таким чином,
що внести зміни в будь-який з них неможливо.
Кожен блок містить набір транзакцій, здійснених з моменту закінчення формування
попереднього блоку мережі до моменту складання цього блоку, розмір якого залежить від
того, скільки транзакцій було завершено в заданий інтервал часу.
Повідомлення про транзакції включає відомості про публічне адресу одержувача, вартості
транзакції і криптографічного цифрового підпису, який доводить справжність
транзакції.
Вузли мережі, отримавши повідомлення від будь-якого іншого вузла, підтверджують
справжність і дійсність повідомлення шляхом дешифрування цифрового підпису.
Різні мережі блокчейнов використовують різні методи прийняття рішення про
сумлінність транзакції і відсутність шахрайства.
Для перевірки цілісності та достовірності інформації, що передається та зберігається,
застосовується криптографічне перетворення для вирахування хэш-функції.
Криптографічне перетворення за одним алгоритмом одного и того повідомлення різними
учасниками блокчейн об'єднання призводить до однакового результату.
Для будь-якого обсягу інформації, будь-то одна буква або роман Льва Толстого «Війна і
мир» існує унікальний і неповторний хеш - короткий символьний рядок.
Причому, якщо в тій же «Війні і світі» змінити хоча б один символ, додати один лише
знак, - хеш зміниться кардинально.
Наприклад, це буде:
ef3c82303f3896044125616982c715e7757d4cd1f84c34c6b2e64167d2fde766
Якщо додати лише знак оклику в кінці тексту, то буде
a6123e137d1d7f0aad800cdbc0918a65bb7a778a607cb993043d99718ec5a9e1
Технології блокчейн мають наступні основні властивості в рамках певної мережі
блокчейн, що об’єднує деяку обмежену сукупність суб’єктів:
• можливість зберігання інформації для кожної транзакції суб’єкта у вигляді
незалежних записів;
• можливість зберігати для кожної транзакції різноманітну інформацію, наприклад, про
права власності, звіти по кредитуванню, якість товарів і так далі;
• реєстр транзакцій не зберігається в певному місці, а розподіляється на тисячі
комп’ютерів (суб'єктів) по всьому світу;
• наявність вільного доступу у суб’єктів до всього реєстру (книги) транзакцій.
На думку експертів, блокчейн буде застосовуватися в самих різних областях, такі як:
• грошові перекази,
• мікроплатежі,
• розумні контракти (або смарт-контракти),
• ідентифікація фізичних об’єктів і активів,
• державне управління,
• оборона і безпека,
• міжнародна діяльність тощо.
В цілому, передбачається, що в майбутньому технології блокчейн можуть стати драйвером
радикальних змін в широкому спектрі галузей, бізнес-моделей, соціальних і операційних
процесів. До тестування та впровадження технологій блокчейн приступили в ряді країн і
багато великих корпорацій.
Правове забезпечення широкого застосування технологій блокчейн потребує вирішення
певної низки проблем, зокрема, в рамках інформаційного права:
1. Систему правового регулювання застосування технологій блокчейн доцільно
розробляти в парадигмі максимальної інтеграції в традиційну національну правову
систему.
2. Для низки публічних додатків технологій блокчейн задля зниження ризиків необхідно
визначення юридичного статусу мережі блокчейн, її реєстру і записів транзакцій,
формування правових вимог до їх форми і змісту.
3. Визначення юрисдикції реєстру мережі блокчейн, в тому числі, при наявності
транскордонних транзакцій.
4. Дослідження особливостей правовідносин, пов'язаних з технологіями блокчейн,
юридичних прав, обов'язків і відповідальності сторін.
5. Дослідження проблеми визначення юридичних ризиків та обмежень використання
технологій блокчейн в різних сферах застосування.
6. Формування правових механізмів нагляду, встановлення відповідальності за
порушення прав суб’єктів мережі блокчейн і відшкодування завданих збитків або при
наявності помилок в комп’ютерній програмі.
8. Вирішення правовими засобами проблеми наявності неповної спостережливості з боку
суб’єктів мережі блокчейн всіх прихованих дій програмного забезпечення, що реалізує ту
чи іншу функцію технології блокчейн, що може привести до небажаного збитку.
9. Розробка правових механізмів верифікації суб’єктів мережі блокчейн (в разі
необхідності), які здійснюють транзакцію, на момент її здійснення.
10. Вирішення протиріччя між законодавчими вимогами обмеження доступу до
персональних даних та іншої чутливої інформації суб’єктів мережі блокчейн, яка може
міститися в реєстрі цієї мережі, і відкритістю інформації для всіх суб’єктів по всіх
транзакціях та їх зберіганням в кожному вузлі мережі блокчейн.
11. Установити правову регламентацію забезпечення, перевірки і сертифікації (при
необхідності) кібербезпеки як програмного забезпечення, що підтримує функціонування
мережі блокчейн, так і програмно-апаратних платформ, на яких розміщується це
програмне забезпечення.
12. Розробка пропозицій щодо процесуальних особливостей розгляду у суді суперечок,
пов’язаних з мережами блокчейн.
 22. Характеристика, зміст та визначення смарт-контрактів, переваги та
недоліки їх застосування.

Розумний контракт – це набір обіцянок, зазначених в цифровій формі, включаючи

протоколи, в якій сторони виконують ці обіцянки”
(Історично перше визначення - Н. Сабо)
Аналіз дефініцій визначень РК
Розумний контракт – це:
• набір обіцянок, зазначених в цифровій формі;
• набір правил;
• договір, який існує в формі програмного коду, що імплементовано на платформі
блокчейн;
• договір, який самостійно виконується у разі настання заздалегідь визначених в ньому
обставин;
• набір комп’ютерного коду, який використовується для формулювання, перевірки і
виконання договору;
• програмні коди, в які вбудовуються умови контракту і які працюють в мережі і є
еквівалентною заміною контракту, що “виконується” комп’ютером;
• угоди, що виконуються автоматизовано за допомогою комп’ютерних програм ,
реалізація яких відбувається без людського впливу.
Дефініція в інтересах юридичних досліджень.

Розумні контракти – інноваційна форма контрактів, укладення, виконання та

припинення яких відбувається за участю або без участі людини, але з використанням
мережевих комп’ютерних програмних та/або програмно-апаратних засобів, що мають
взаємозв’язок з фізичними або цифровими об’єктами.
Відмінною рисою цього визначення є те, що:
• розумний контракт - еквівалент традиційного контракту, який за допомогою ІКТ може
укладатися, виконуватися і припинятися за участю або без участі людини;
• участь людини може проявлятися навіть в простому ініціюванні виконання розумного
контракту;
• інваріантне до типу використовуваних технологій і до типу використовуваних мов
програмування.
• Переваги РК
• 1. Висока швидкість – використання смарт-контрактів, дозволяє значно прискорити
бізнес-процеси.
• 2. Ефективність – для повторюваних, однотипних контрактів.
• 3. Достовірність – принцип побудови блокчейн-ланцюжків виключає внесення змін до
його тексту змін, не санкціонованих усіма сторонами контракту.
• 4. Спостережність – прозорість і простота звітності про вчинені транзакції.
• 5. Економічність – зменшення транзакційних витрат завдяки виключенню
посередників, зменшення витрат людської праці.
• 6. Надійність – мінімізація ризику виникнення механічної помилки в процесі
виконання контракту, можливість відновлення даних у разі їх втрати, висока стійкість
проти кіберзагроз.
• 7. Універсальність – можливість застосування в найрізноманітніших сегментах
людської діяльності.
• Деякі дослідники в результаті юридичного аналізу доходять такого висновку: в
реальному житті складно розглядати інтелектуальний контракт як розумний, так і як
контракт тому, що в даний час це просто автоматизований комп’ютерний код.
Проблема визначення правових механізмів для розумних контрактів:
 • визнання “тексту” договору, викладеного в комп’ютерному коді, еквівалентним
письмовій формі;
• визнання систем верифікації сторони контракту , які використовуються в мережевих
комп’ютерних програмних та/або програмно-апаратних засобах, еквівалентними
законодавчо схваленим системам ідентифікації суб’єктів за допомогою електронного
або електронно-цифрового підпису;
• визначення місця укладення контракту з урахуванням можливої різної національної
юрисдикції і мобільності сторін договору, наприклад, якщо сторона договору
перебуває на борту літака, що летить;
• нотаріального посвідчення та державної реєстрації розумних контрактів.
• Чотири функціональних властивості звичайних контрактів
• 1. Спостережність – здатність сторін спостерігати за виконанням контракту іншою
стороною.
• 2. Верифікованість – здатність сторін контракту довести арбітру, що контракт був
виконаний або порушений, або здатність арбітра визначити це іншими способами.
• Спостережність та верифікованість – важливо для своєчасної індикації навмисних чи
ненавмисних порушень.
• 3. Секретність (privity) – принцип, згідно з яким знання та контроль за змістом і
виконанням контракту повинні розподілятися між сторонами лише в тому обсязі,
наскільки це необхідно для виконання цього контракту.
• 4. Здатність до виконання – реалістичність виконання контракту, що мінімізує
необхідність в додаткових заходах для забезпечення виконання контракту.

23. Основні проблеми правового регулювання застосування смарт-

контрактів.

Завдання, що стоять перед правою наукою і практикою:

Інтеграція системи правового регулювання застосування розумних контрактів, що буде
розроблятись, в традиційну національну правову систему.
Визначення юридичного статусу розумного контракту, формування правових вимог до його
форми і змісту.
Визначення юрисдикції розумних контрактів, в тому числі, за наявності транскордонних
транзакцій.
Дослідження особливостей правовідносин, пов’язаних з розумними контрактами, юридичних
прав, обов’язків і відповідальності його сторін.
Дослідження проблеми визначення юридичних ризиків та обмежень використання розумних
контрактів в різних сферах застосування.
6. Формування правових механізмів нагляду, встановлення відповідальності за порушення
умов розумного контракту і відшкодування завданих збитків або за наявності помилок в
комп’ютерній програмі.
7. Формування правових вимог щодо забезпечення достовірності індикації та фіксації
подій або явищ в реальному світі, факт наявності яких є причиною для здійснення певних
дій сторін при виконанні розумного контракту.
8. Розв’язання правовими засобами проблеми наявності неповної можливості для
учасників договору спостерігати за всіма прихованими діями програмного забезпечення
розумного контракту, що може призвести до небажаного збитку.
9. Розробка правових механізмів верифікації сторін контракту, що здійснюють
транзакцію, на момент її здійснення.
10. Розв’язання протиріччя між законодавчими вимогами обмеження доступу до
персональних даних та іншої чутливої інформації сторін контракту, яка в ньому може
міститися, і відкритістю інформації за всіма транзакціями для всіх учасників публічної
децентралізованої мережі блокчейнів і її зберіганням в кожному вузлі блокчейн-
ланцюжка.
11. Правова регламентація забезпечення кібербезпеки як програмного забезпечення, що
підтримує використання розумних контрактів, так і програмно-апаратних платформ, на
яких розміщується це програмне забезпечення.
12. Розробка пропозицій стосовно процесуальних особливостей розгляду в суді
суперечок, пов’язаних з розумними контрактами.
Загальні висновки
1. Розумні контракти – створюють умови для реалізації на практиці переваг технологій
Інтернету речей.
2. Розумні контракти – інноваційна форма контрактів, укладення, виконання та
припинення яких відбувається з використанням мережевих комп’ютерних програмних
та/або програмно-апаратних засобів, що мають взаємозв’язок з фізичними або цифровими
об’єктами, за участю або без участі людини, що вимагає проведення системних і
комплексних правових досліджень в рамках цивільного, фінансового, інформаційного
права тощо.
3. Доцільно орієнтуватися на стратегію максимально можливого використання правових
механізмів традиційної системи права з необхідним удосконаленням або розвитком
окремих правових положень.
До створення нових правових конструкцій слід вдаватися тільки в тому випадку, коли в
існуючому законодавстві не знаходиться навіть віддаленої аналогії.

24. Правові умови використання криптовалют. Правові моделі взаємообміну

криптовалюти та фіатних грошей.