ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет

імені академіка Степана Дем’янчука»

Економічний факультет

Індивідуальна робота

з навчальної дисципліни «Фінанси зарубіжних корпорацій»

Студентки 2 курсу
групи ЕФД-81
Пастушенко Катерини

м. Рівне-2020
 Варіант 6

1. Корпорація як один з активних суб’єктів фінансового ринку.

2. Стратегічне фінансове планування, його значення для зміцнення.

конкурентної позиції.

3. Задача.
 1) Корпорація — один з найактивніших суб’єктів фінансового ринку; вона
відіграє на ньому роль як великого емітента цінних паперів, так і роль
інвестора, вкладаючи свої вільні кошти в цінні папери, що обертаються на
ринку. У корпорації емісійна діяльність превалює над інвестиційною, тому
вона є нетто-позичальником на фінансовому ринку. Це основоположний
принцип теми, який слід твердо засвоїти.

Корпорація активно функціонує в усіх сферах фінансового ринку — на

фондовому та грошовому ринках, на ринку банківських позичок. На
фондовому ринку вона емітує довгострокові або безстрокові цінні папери з
метою фінансування довгострокових проектів розвитку, на грошовому —
короткострокові цінні папери для фінансування поточних потреб оборотного
капіталу, на ринку банківських позик корпорація є позичальником
короткострокового (інколи середньострокового) капіталу з метою покриття
поточних потреб у оборотному капіталі.

Нові випуски цінних паперів корпораціями в США характеризуються

двома тенденціями: по-перше, переважанням облігацій над акціями (у 80—
90-ті рр. в США це співвідношення становило 85:15); по-друге, високою
часткою емісій фінансових корпорацій та корпорацій, що працюють з
нерухомістю (у США частка названих корпорацій за облігаціями становить
45—76 %, за акціями 34—55 %). Це становище свідчить про розширення
посередницької фінансової діяльності корпорацій на фінансовому ринку.

Треба знати економічне значення розвитку ринку акцій як ринку, на якому

відбувається рух акціонерного капіталу, його переміщення в нові галузі, що
бурхливо розвиваються.

Необхідно розуміти сутність основних показників розвитку ринку акцій:

по-перше, це капіталізація, тобто поточна вартість акцій на фондовому
ринку, показник активності ринку; по-друге, частка капіталізації у ВВП,
відношення до валового внутрішнього продукту; по-третє, частка емісій
акцій у фінансуванні капітальних вкладень, тобто роль акцій у
нагромадженні капіталу та економічному розвитку.

З курсу «Фінансовий ринок» треба згадати такі категорії, як «первинний

ринок» і «вторинний ринок», а також способи первинного розміщення —
публічний (відкритий) продаж, розміщення через інвестиційні банки як
посередників, через фондову біржу. Слід також згадати особливості
первинного розміщення цінних паперів у США, причини розвитку
позабіржового ринку, його особливості.

Під час опанування курсу «Фінанси зарубіжних корпорацій» ці категорії

належить застосовувати відповідно до фінансових потреб корпорації.

Особливу увагу слід приділити емісіям цінних паперів, які пов’язані зі

злиттям, поглинанням та приватизацією державних компаній. Процеси
поглинання та злиття, характерні за своєю сутністю для ринкової економіки,
в останнє десятиріччя значно загострилися. Відбуваються злиття найбільших
компаній всередині країни, транснаціональних компаній та банків, у
результаті чого утворюються надмонополії.

Фінансові аналітики США підкреслюють, що з початку 90-х рр. біржовий

оборот за акціями почав швидко зростати, дві третини цього обороту можна
віднести на рахунок зростання активності поглинань.

Злиття корпорацій може відбутися за згодою, після офіційної пропозиції

про купівлю фірми, при цьому корпорація, яка поглинає, має розмістити в
пресі оголошення про купівлю контрольного пакета акцій (а інколи й усіх
акцій корпорації, що обертаються на ринку).

Потрібно знати, як відбувається процес поглинання: купівля акцій

компанією, яка поглинає, відбувається за рахунок заново випущених акцій,
що передаються старим акціонерам. У такий спосіб акціонери поглиненої
компанії стають співвласниками компанії, яка поглинає.
 Треба підкреслити, що Комісія з цінних паперів та бірж контролює
процеси злиття та поглинання. Наприклад, у США, Великобританії в разі
придбання інвесторами 5 % акцій однієї компанії фінансовий посередник, що
здійснює цю операцію, повинен повідомити про це в Комісію, відповідній
біржі та компанії, чиї цінні папери скуповуються. Бажано орієнтуватися в
методах захисту корпорацій від поглинання: «золоті парашути», «отруєні
пігулки», захист Пек-Мена («кращий захист — напад»).

Слід звернути увагу на те, що негативне ставлення до злиттів та

поглинань, яке існувало раніше, змінюється на краще. Поширюється думка,
що поглинання може бути ефективним завдяки застосуванню нових
технологій. Воно йде на користь акціонерам у тому разі, коли формуються
сучасні виробничі структури, а фондовий ринок приймає нові акції,
відбувається так званий синергічний ефект (2 + 2 = 5). Також не треба
забувати, що після злиття нова компанія отримує податкові пільги.

Потрібно знати про нові фінансові інструменти, що з’явилися на

фінансовому ринку у зв’язку з поглинаннями. У США — «сміттєві» облігації
(junk bonds); їх у кінці 70-х рр. почали випускати дрібні, але швидко
зростаючі компанії для створення фондів для поглинання. Зі зрозумілих
причин біржовий ринок їх не прийняв, але поступово ці облігації
перетворились у високоліквідні цінні папери, які приносять високі доходи.
Але у 80-х рр. виявилися слабкі сторони цього фінансового інструменту, які
призводять до зростання пасивів та погіршання коефіцієнта боргу, зростання
процентних платежів за боргом. Економічна криза 1989 р. лише підсилила ці
процеси. У банку, що провадив операції з цими облігаціями, були виявлені
порушення, шахрайство; вони втратили попит та різко знецінилися. Хто ж, на
вашу думку, найбільше постраждав від запровадження цих фінансових
інструментів? На початок 1989 р. 30 % «сміттєвих» облігацій було у
власності страхових компаній, 30 % — взаємних фондів та 15 % — пенсійних
фондів. У кінцевому підсумку кошти та доходи на них утратили, як завжди,
дрібні інвестори — вкладники й учасники згаданих фондів і компаній.

Являє інтерес порядок випуску акцій, пов’язаний із приватизацією

державних компаній. Потрібно знати, що в країнах з ринковою економікою
закінчується приватизація державної власності, яка проводилася протягом 15
років. Вона мала на меті такі цілі: дерегулювання економіки, ліквідація
державних монополій у галузях інфраструктури та створення мобільних та
менш капіталомістких підприємств, розширення кола власників акцій та ін.

У Великобританії приватизацію найбільших державних компаній («Бритіш

петролеум», «Бритіш телеком» та ін.) уряд здійснював через відкритий
продаж контрольних пакетів акцій, якими він володів. Акції продавалися за
ціною, що перевищувала номінал у 4—5 разів, на виплат не тільки на
Лондонській фондовій біржі, а й на інших світових біржах. Кількість
акціонерів зросла, так, у «Бритіш петролеум» їх налічується 2,3 млн осіб.
Однак уряд не втратив повністю контролю над колишньою власністю,
оскільки одна привілейована акція номіналом 1 ф. ст. має спеціальні права та
належить номінальному інвестору — Міністерству фінансів. Ця акція у
фінансовій літературі називається «золотою», вона дає власникові право вето
на рішення зборів акціонерів з низки важливих питань.
 2)Сучасне поняття стратегії щодо бізнесу з'явилося в середині XX століття.
Стратегія розглядалася як комплекс дій підприємства, сформований
відповідно до визначеної ситуації. Так, П. Друкер стверджував, що стратегія
вимагає від менеджера з'ясування головного питання про ресурси
підприємства: що вони являють собою в даний час і якими вони повинні бути
у майбутньому. У практику управління підприємствами поняття "стратегія"
було введено на початку 60-х років професором Гарвардського університету
Кен Ендрюсом і Роландом Кристенсеном. Вони сформулювали концепцію
стратегії розвитку компанії як засобу, що здатний пов'язати в єдине напрями
діяльності та виявити сильні і слабкі сторони відносно конкурентів. Відтоді в
корпораціях почали функціонувати підрозділи перспективного
(стратегічного) планування. 60-ті роки XX ст. ознаменувалися істотними
змінами на товарних, фінансових ринках, у режимах економічного
регулювання міжнародного бізнесу, жорсткістю конкуренції у всіх сферах
підприємництва, появою нових напрямів у економічній науці, зокрема -
стратегічного менеджменту. Багато американських учених-економістів і
керівників фірм проявили науковий інтерес до проблем у цій сфері. Так, у
1962 році А. Чендлер провів аналіз стратегії на більш ніж двадцятилітньому
досвіді діяльності чотирьох найбільших американських промислових
корпорацій - General Motors, DuPont, Standard Oil of New Jersey, Sears
Roebuck, в результаті чого він прийшов до таких висновків: у рамках
стратегії визначаються довгострокові цілі підприємства, формується
програма дій, розміщуються ресурси, необхідні для реалізації визначених
цілей.

І.Ансофф, визначав стратегію як загальну головну ланку (common thread),

що пронизує всю діяльність підприємства, товари і ринки. Уявлення
дослідників більш пізнього періоду полягають у тому, що стратегія - це
зведення правил для прийняття управлінських рішень щодо діяльності
підприємства в майбутньому, яка містить такі чотири компоненти:
 1) "продукт/ринок", тобто вироблений продукт і ринок, на якому
підприємство здійснює свою діяльність;

2) вектор росту, тобто зміни, які підприємство передбачає здійснити у полі

"продукт/ринок";

3) конкурентна перевага, що забезпечує підприємству, в деталях, особливі

характеристики виробленого товару і значно зміцнює ринкову позицію
підприємства в порівнянні з конкурентами;

4)синергія, що означає такий ефект, коли результат функціонування різних

складових підприємства за їхньою спільною діяльністю перевищує загальний
результат, який би досягався за їх окремої діяльності.

На думку К. Ендрюса, стратегія - це модель можливостей, цілей, задач,

політики і планів підприємства по досягненню мети, що визначає, яким
насправді є підприємство і яким воно хоче бути в майбутньому.

М. Мінцберг визначає поняття стратегії через так звану комбінацію п'яти

"П":

1. стратегія - план дій;

2.стратегія - прикриття, тобто дії, націлені на те, щоб перехитрити своїх

конкурентів;

3.стратегія - порядок дій, тобто якщо план не можна реалізувати, то у будь-

якому випадку має бути забезпечений порядок дій;

4. стратегія - позиція в навколишньому середовищі, тобто зв'язок зі своїм

оточенням;

5. стратегія - перспектива, тобто бачення того стану, до якого треба

прагнути.
 Отже, стратегія підприємства - це ідеологія розвитку, якісна конкретизація
щодо орієнтирів і стану підприємства, послідовність дій по досягненню
визначених цілей.

Стратегії властиві такі відмінні риси:

• процес розроблення стратегії не закінчується конкретною дією і

визначенням напрямів, проходження яких забезпечує зростання і зміцнення
позицій підприємства;

• сформульована стратегія повинна використовуватися для розробки

проектів методом пошуку. Роль стратегії полягає в зосередженні уваги на
визначених ділянках чи можливостях та ігноруванні тих з них, які несумісні
зі стратегією;

• необхідність розробленої стратегії відпадає, за досягнення підприємством

передбаченого рівня розвитку;

• при формулюванні стратегії не можна передбачити всі можливості, що

відкриються при розробленні проекту заходів. Тому інформація про
альтернативи може бути нечіткою і неточною;

• з появою більш точної інформації може виникнути питання про

необхідність використання первісної стратегії.

Уся розмаїтість стратегій може бути зведена до трьох їх основних типів:

стратегії стабільності, зростання та скорочення. За змістом вказані стратегії
характеризуються наступним.

Стратегія стабільності - це зосередження на існуючих напрямах діяльності

і їх підтримка. Вона використовується великими підприємствами, які
домінують на ринку. Конкретним проявом цієї стратегії можуть бути зусилля
підприємства, спрямовані на те, щоб уникнути державного контролю або
санкцій за монополізацію (спосіб дій, характерний для українських
підприємств-монополістів).
 Стратегія зростання (росту) - збільшення підприємства, часто через
проникнення і захоплення нових ринків.

Різновидами стратегії росту є:

• вертикальна інтеграція;

• горизонтальна інтеграція.

Стратегія зростання здійснюється трьома способами:

1. поглинання конкуруючих фірм шляхом активізації (придбання

контрольного пакета акцій);

2. злиття - об'єднання на приблизно рівноправних умовах у рамках єдиної

організації;

3. створення спільного підприємства - об'єднання організацій різних країн

для реалізації спільного проекту, який не під силу одній зі сторін.

Стратегія скорочення застосовується в тих випадках, коли виживання

підприємства перебуває під загрозою. Її різновидами є три стратеги -
розвороту, виділення і стратегія ліквідації.

Стратегія розвороту - використовується, якщо підприємство працює

неефективно, але ще не досягло своєї критичної точки (межі). Це означає
відмову від виробництва нерентабельних продуктів, надлишкової робочої
сили, неефективно працюючих каналів розподілу та подальший пошук
необхідного механізму використання ресурсів. У тому випадку, коли
стратегія розвороту дала позитивні результати, надалі можна зосередитися на
стратегії зростання.

Стратегія виділення - має місце, якщо підприємство включає кілька видів

бізнесу і один з них є неефективно працюючим, розробляється план заходів
щодо відмови від нього через продаж цієї ділової одиниці або перетворення її
в окреме підприємство.
 Стратегія ліквідації - використовується у випадку досягнення критичної
точки - банкрутства, коли відбувається ліквідація підприємства, розпродаж
його активів. Ця стратегія є найбільш небажаною, та створює незручності і
збитки як для власників (акціонерів), так і для працівників підприємства.

Частиною загального стратегічного планування виступає конкурентна

стратегія, що націлена на досягнення конкурентних переваг, якщо
підприємство зайняте тільки одним видом бізнесу. Якщо ж підприємство
включає кілька структурних ділових одиниць (стратегічних підрозділів), то
кожна з них розробляє власну цільову стратегію.

Для кожного функціонального простору підприємства спеціально

розробляються функціональні стратегії. Вони включають такі елементи:

1. Стратегія НДДКР, яка узагальнює основні ідеї про новий продукт - від
його первісної розробки до впровадження на ринку. Вона має дві
різновидності: інноваційну стратегію й імітаційну стратегію. Інноваційні
стратегії, тобто стратегії розробки принципово нових продуктів і послуг,
вимагають великих витрат і є дуже ризикованими: в середньому тільки одна
із семи інновацій має ринковий успіх, інші шість перетворюються у
невідшкодовані для підприємства витрати. Тому більш популярними є
імітаційні стратегії, що широко застосовуються навіть у сучасних
високотехнологічних галузях, наприклад у комп'ютерній галузі.

2. Виробнича стратегія зосереджена на рішеннях про необхідні

потужності, розміщення промислового устаткування, основних елементах
виробничого процесу, регулювання замовлень. Найбільш важливими є два
аспекти виробничої стратегії:

• контроль за витратами;

• підвищення ефективності виробничих операцій.

 3. Маркетингова стратегія полягає у визначенні тих продуктів, послуг і
ринків, яким вони можуть бути запропоновані. Визначає найбільш
ефективний склад комплексу маркетингу.

4. Фінансова стратегія відповідальна за прогнозування фінансових

показників стратегічного плану, оцінку інвестиційних проектів, планування
майбутніх продажів, розподіл і контроль фінансових ресурсів.

Стратегія підприємства відрізняється від його політики. Політика - це

правила і напрями, що встановлюють внутрішні обмеження, в які повинні
укладатися дії підприємства. Політика покликана орієнтувати процес
прийняття рішень у потрібному для стратегії напрямку. Часто ці правила
носять характер прийнятих рішень для усунення конфлікту між
специфічними цілями. Так само як і цілі, політика тісно пов'язана з
організаційною структурою підприємства.

За визначенням С. І. Ожегова, політика - це "діяльність органів державної

влади і державного управління... суспільних класів, партій... зумовлена
Їхніми інтересами і цілями".

Поняття "політика" відрізняється від поняття "стратегія" більш широким і

фундаментальним характером.

Метою розробки стратегії підприємства є виявлення основних напрямів

його ефективного функціонування на основі максимальної реалізації
існуючого науково-технічного потенціалу у взаємозв'язку з
внутрішньовиробничими резервами і зовнішнім навколишнім середовищем.

Стратегічні цілі підприємства спрямовані на зміцнення конкурентних

переваг на ринку. Вони передбачають збільшення таких показників, як обсяг
прибутку, віддача від інвестицій, надходження готівки, розміри позик,
дивідендів тощо. Стратегічні цілі відносяться до конкурентоспроможності
підприємства і спрямовані на забезпечення вищих темпів зростання, ніж в
середньому по галузі, на збільшення частки ринку, поліпшення якості
продукції і наданих послуг у порівнянні з конкурентами, досягнення
низького рівня витрат. Для забезпечення реалізації стратегії підприємства
необхідно врахувати підходи до стратегічного визначення цільового стану
підприємства.

Складність формування стратегії пов'язана з необхідністю врахування

безлічі цілей і орієнтирів. Сутнісними рисами стратегії підприємства є:

- відсутність миттєвої її реалізації;

- використання стратегії для розробки конкретних стратегічних проектів;

- відсутність необхідності використання стратегії для досягнення поточних

завдань;

- неможливість передбачення стратегією усіх альтернатив;

- необхідність зворотного зв'язку для успішної реалізації стратегії;

- добір проектів й орієнтирів при використанні стратегії, що є

взаємодоповнюючими.

Більшості стратегій властиві такі ризики, як:

- ризик прийняття необгрунтованих рішень у результаті ускладнення цілей

та їх неконкретності;

- ризик невідповідності організаційної структури її стратегічним цілям;

- ризик відхилення від стратегічної мети при реалізації оперативних

планів.

Процес розроблення і реалізації стратегії складається з п'яти

взаємозалежних управлінських завдань:

1. Формування стратегічного бачення майбутнього підприємства

(визначення довгострокової перспективи розвитку, формулювання
майбутнього образу і цілей підприємства).
 2. Постановка цілей, трансформація стратегічного бачення в практичну
площину.

3. Розробка стратегії.

4. Реалізація стратеги.

5. Оцінка результатів і коригування стратегічного бачення, глобальних

цілей, стратегії і її реалізації з урахуванням набутого досвіду, появи нових
ідей і можливостей.
 3) Задача.

Визначте ціну акції, якщо сума щорічного дивіденду складає 10000 дол., а
ставка дисконту - 10%

Визначаємо вартість акції:

Сума щорічного дивіденду = Вартість акції * Ставка дисконту

Отже, 10000 дол. = Вартість акції * 10%

Вартість акції = 10000 дол. / 0,1% = 100000 дол