1.

Гідравлі́чна маши́на (гідромаши́на)— енергетична машина, призначена для перетворення

механічної енергії твердого тіла в механічну енергію рідини (або навпаки).
Гідравлічні машини — основний компонент гідроприводів.
Види гідромашин
Найпоширенішими різновидами гідравлічних машин є насоси і гідродвигуни.
Насосом називають пристрій, який перетворює механічну енергію обертання в гідравлічну
енергію течії робочої рідини . Насос слугує для напірного переміщення (всмоктування,
нагнітання) рідини в результаті надання їй енергії. Основне призначення насосів – підвищення
повного тиску середовища, яке переміщується.
Гідродвигуном називають гідромашину для перетворення механічної енергії потоку рідини в
механічну енергію вихідної ланки. За характером руху робочого органа гідравлічні двигуни
поділяються на двигуни обертового руху (гідромотори), поступального руху (гідроциліндри),
поворотного руху (поворотні гідродвигуни)
Подача насоса — це кількість рідини, що нагнітається насосом за одиницю часу. Найуживанішою
є об'ємна подача Q (м³/с).
Напір насоса — повна питома енергія, що передається насосом потокові рідини. Тобто це різниця
повних питомих енергій потоку (повних напорів) на виході і вході насоса.

2. Електроста́нція (електрична станція) — промислове підприємство або комплект обладнання

для виробництва електроенергії з різних форм первісної енергії.
Загальна характеристика
Електростанції, що продукують у великій кількості тепло для потреб споживачів, називаються
теплоелектроцентралями.
Залежно від виду первісної енергії, електростанції поділяються на:
 класичні теплові,
 атомні теплові,
 гідроелектростанції, а також такі, що використовують:
 як первісну енергію тепло надр Землі — геотермальні електростанції,
 сонячну енергію (сонячні електростанції),
 кінетичну енергію вітру (вітрові електростанції).
 енергію хвиль.
Поки що широкого розповсюдження не набули електростанції, які використовують різницю
температури різних шарів морської води, енергію морських хвиль і припливів.
Понад 60 % світової електроенергії виробляють класичні теплові електростанції, близько 17 % —
атомні і близько 20 % — гідроелектростанції.
 3. Реакти́вний двигу́н — двигун-рушій, що створює реактивний рух внаслідок
швидкого витікання робочого тіла із сопла, найчастіше робочим тілом є гарячі гази,
що утворюються внаслідок спалювання палива у камерах згоряння. Бувають
турбореактивні, пульсаційні (безкомпресорні), прямоточні (ефективно працюють
лише за надзвукових швидкостей) та ракетні двигуни. Реактивний двигун не може
працювати без кисню,який надходить з повітрязабірника.
Різновиди:
 Ракетний двигун
 Повітряно-реактивний двигун
 Турбореактивний двигун
4. Термодинáміка — розділ класичної макроскопічної фізики — загальна
феноменологічна наука про енергію, яка досліджує різноманітні явища природи
(фізичні, хімічні, біологічні, космічні і т. ін.) у світлі основних законів (начал)
термодинаміки. Термодинаміка і статистична фізика вивчають теплову форму руху
матерії, однак, істотна різниця між ними полягає в методах дослідження.
Термодинаміка не використовує ніяких гіпотез, тобто припущень, що вимагають
подальшої дослідної перевірки. Зокрема, термодинаміка не використовує ніяких
гіпотез і теорій будови речовини. Статистична фізика, навпаки, з самого початку
спирається на молекулярні уявлення про будову фізичних систем, широко
застосовуючи методи теорії вірогідності. 
Метод термодинаміки — дедуктивний. Він полягає в строгому математичному
розвитку постулатів термодинаміки — початкових аксіом, що є узагальненням
загальнолюдського досвіду пізнання природи і допускають пряму експериментальну
перевірку в усіх областях природознавства.  З цієї причини висновки, до яких
приходить термодинаміка, мають таку ж міру достовірності, як і закони, що лежать
в її основі.  Зародившись як наука про перетворення теплоти на роботу (технічна
термодинаміка), термодинаміка стала проникати в найрізноманітніші галузі науки і
техніки. Таким чином народилися такі відносно самостійні її розділи як фізична
(загальна) термодинаміка, хімічна термодинаміка,біологічна
термодинаміка, термодинаміка чорних дір, тощо.
№ Нотація Постуляція
Зміна внутрішньої енергії закритої системи, яка відбувається
в рівноважному процесі переходу системи із стану 1 в стан 2,
I
дорівнює сумі роботи, зробленої над системою зовнішніми
силами, і кількості теплоти, наданої системі
II закон про не спадання ентропії в ізольованій системі
II
ентропія прямує до нуля при абсолютному нулі температури
I
5. Основи гідродинаміки
Наука, що вивчає закони рівноваги і переміщення рідин,
називається гідравлікою.
Рідинами називають речовини, які під дією сил зсування проявляють
текучість, тобто одні шари речовини переміщуються відносно інших.
Ідеальна рідина – це рідина, що не має в’язкості і об’єм якої не залежить
від температури і тиску.
Переміщення такої рідини по трубопроводам не потребує затрати енергії.
Реальні рідини мають в’язкість, тому при їх переміщенні виникають
сили внутрішнього тертя, на долання яких необхідно затрачати енергію.
Гідродинаміка вивчає зв'язок між силами, що діють на рідину і
швидкістю її переміщення в каналах різних форм і розмірів.
Основними задачами гідродинаміки є:
-визначення затрат енергії (втрат тиску) при переміщенні рідин в даному
каналі при заданій швидкості:
P = (w,ℓ,d,,)
- визначення швидкості переміщення рідини в каналі заданих розмірів
при заданій втраті тиску:
W = (P,ℓ,d,,)

6.Керований термоядерний синтез – це фізичний процес, в основі якого лежить синтез важких ядер атома
з легких. Цей процес відрізняється від вибухового термоядерного синтезу, як традиційного джерела ядерної
енергетики, керованістю процесу. Також в основі керованого процесу – синтез атомних ядер, а в основі
вибухового термоядерного синтезу – розщеплення їх же. Незабаром для проведення цього процесу буде
використовуватися дейтерій і тритій. Зараз вивчається використання для процесу синтезу – гелій-3 і бор-11.
Як же проходить керована термоядерна реакція? Під дією теплового руху два або кілька ядер атомів
зближуються на стільки близько, що взаємодія між ними набагато сильніша і вона долає силу
кулонівського відштовхування. Після подолання цієї сили народжуються ядра інших елементів з великими
ядерними масами. Найбільш підходящі елементи для синтезу ядер, ті елементи, у яких не високий
електричний заряд.
Дослідним шляхом вчені прийшли до висновку, що на сьогоднішній день найбільш підходящі елементи для
синтезу – це дейтерій і тритій. Це пояснюється тим, що для синтезу енергії витрачається набагато менше,
ніж виділяється під час процесу.
Однак вчені не зупиняються на досягнутому і виділяють як мінімум чотири види палива:
1. Реакція на основі дейтерію і тритію. Це реакція, яку найпростіше провести, з огляду на сучасні
технології, і в результаті її виділяється значна кількість енергії. У процесі злиття цих елементів,
вивільняється до 17,6 МеВ енергії і ядро гелію-4. Але є і недоліки використання цього палива. В результаті
цієї реакції утворюється нейтронна радіація і до того ж один з компонентів палива (тритій) досить дорогий.
2. Реакція з використанням дейтерію і гелію-3. Це дуже складна реакція через те що ізотоп гелій-3 дуже
дорогий і промислово не проводиться. Його отримують на атомних електростанціях з тритію або методом
видобутку на Місяці. У процесі цієї реакції вивільняється енергія в розмірі 18,4 МеВ.
3. Реакція на основі монопалива. В якості монопалива виступають два атома дейтерію. Але процес злиття
цих ядер відбувається важче, ніж злиття дейтерію і гелію-3. Це повільно протікаюча реакція. Енергія що
вивільняється варіюється від 3,268 МеВ до 4,032  МеВ в залежності від того, що вивільняється в результаті
реакції.
4. Інші реакції. Під поняттям інших реакцій, розуміються реакції, з використанням палива з огляду на
дорожнечу і доступність складових компонентів, величину енергії, що вивільняється і легкість протікання
самого процесу. Виходячи з цього, можна виділити безнейтронні реакції і процес на легкому водні.
Безнейтронні реакції не породжують в результаті процесу синтезу радіоактивність. Вони є найбільш
перспективними, оскільки потужність енергетичного потоку, який вивільняється, не зменшується.
Реакції з використанням легкого водню. Вони тільки теоретично можливі. На практиці реалізувати цей
процес неможливий, тому що потрібно мати реактор нескінченно великих розмірів.
Станом на 2013 рік промислово керований термоядерний синтез не запущено, а експериментальний
міжнародний реактор ще тільки в стадії будівництва.
Існує два види реакторів:
– в яких магнітне поле в режимі високої температури і низькому тиску, утримує і нагріває плазму. Такі
системи називаються квазістаціонарними;
– процес синтезу відбувається при нагріванні мішені за короткий проміжок часу надпотужними лазерами.
Ці системи називаються імпульсними.
Не вщухають суперечки про фінансову доцільність виробництва електроенергії за допомогою керованого
термоядерного синтезу. За розрахунками фахівців вартість електроенергії з використанням термоядерного
синтезу порівнянна з найдорожчим виробництвом електроенергії за допомогою традиційних джерел.
Подальший розвиток цього напрямку повністю залежить від того, наскільки ефективно його
використовуватимуть, від доступності палива для синтезу, а також від вартості утилізації реактора.

8.Азотна станція — установка для отримання азоту із повітря шляхом розділення

його на компоненти. Існує три способи газорозділення.
Технологія
Заснована на відділенні молекул азоту зі стиснутого повітря, що проходить через
половолоконні мембрани. Атмосферне повітря стискається в компресорному модулі,
після чого проходить очистку і осушку в модулі підготовки повітря і надходить в
мембранний модуль газорозділення, в якому відбувається розділення повітря на
пермеат (повітря з підвищеним вмістом кисню) і газоподібний азот.
Принцип дії
Заснований на різній швидкості проникнення газів через полімерну мембрану під
дією перепаду парціальних тисків на ній. Проходячи всередині мембрани,
легкопроникні компоненти газу (водень, вуглекислий газ, пари води, кисень) через
пористу оболонку мембрани просочуються в міжмембранний простір і відводяться
на скидання в атмосферу. Труднопроникні компоненти газу (азот, метан, окис
вуглецю) проходять по всій довжині мембрани і далі надходять споживачеві. На
виході — газова суміш із вмістом азоту до 99,5%.
9.Принцип дії холодильних машин та теплових двигунів
Теплова машина уявляє собою пристрій, який багатократно здійснює деякий цикл,
результатом якого є перетворення теплової енергії в механічну роботу. Причому ця
робота повинна бути позитивною. Тоді її можна використати і машина буде
корисною.

 Всяка теплова машина складається із трьох невід’ємних частин : 1) нагрівника з

температурою Т1, як джерела теплової енергії; 2) робочого тіла, як носія енергії і
посередника між тепловою і механічною енергіями; 3) холодильника.
Необхідність перших двох частин не викликає сумніву, а третьої, холодильника,
потребує обгрунтування. Доведемо необхідність холодильника, тобто необхідність
викидання певної кількості теплоти в холодильник, як правило оточуюче
середовище. При розширенні газу він виконує певну позитивну роботу. Щоб
машина працювала відносно довго, робоче тіло необхідно повернути в початковий
стан, затративши на це меншу роботу. Тільки тоді А>0 і машина буде корисною.
Отже зворотний процес стискування робочого тіла повинен пройти нижче, ніж
прямий, а значить при нижчій, ніж прямий, температурі. При стискуванні газ
нагрівається. Щоб знизити його температуру, необхідно відбирати частину тепла і
викидати в холодильник.
Таким чином, ми впевнились, що неможлива теплова машина, яка б повністю
перетворювала всю теплоту в роботу. Така машина називається вічним двигуном
другого роду і він нгеможливий. В цьому полягає суть другого начала
термодинаміки.
Слід зауважити, що процес, при якому все тепло перетворюється в роботу є – це
ізотермічний процес. Але ж для роботи теплової машини необхідно проводити
замкнутий процес, тобто цикл.

 Холодильна машина, це пристрій, призначенням якого є відбирання тепла від

холодного тіла і передача його більш гарячому, тобто охолодження холоднішого
тіла. Ця машина працює по оберненому циклу теплової машини. Ефективність
роботи холодильної машини характеризує відношення забраної кількості
теплоти Q2 до роботи А, тобто холодильний коефіцієнт.
 
10. Нетрадиційні джерела енергії покликані замінити собою природні енергетичні
вуглецеві копалини, що найбільш активно використовуються людством – нафту,
 вугілля, природний газ. Зростання інтересу до нетрадиційних джерел енергії
викликано декількома факторами:
 постійно зростаючі ціни на традиційні енергоносії
 обмежений запас вуглецевих викопних енергоносіїв, крім того, з
кожним роком ускладнюється їх видобуток
 згоряння традиційного палива (нафти та її похідних, вугілля,
природного газу) супроводжується виділенням великого об’єму вуглекислого газу,
що вкрай негативно позначається на екологічній обстановці
 нерівномірність розподілу запасів традиційних енергоносіїв, в
результаті чого більшість країн змушені закуповувати енергоносії, потрапляючи в
певну залежність від країн-постачальників. Сучасний ринок і можливості логістики
не дають можливості швидко і без втрати обсягів електрогенерації (а також
промислового виробництва і зростання цін на енергоносії) поміняти постачальника
енергоресурсів.

Нетрадиційні джерела енергії: основні види

До нетрадиційних джерел енергії прийнято відносити практично всі поновлювані
природні види енергії. Розглянемо основні види нетрадиційних джерел енергії, які
вже використовуються в господарській діяльності людства:
 сонячна енергетика – використовує енергію сонячного
випромінювання, перетворюючи його з використанням термодинамічного або
фотоелектричного методу. Фотоелектричний метод забезпечує пряме перетворення
сонячної радіації в електрику. Фототермічний метод заснований на перетворенні
сонячної енергії в теплову, яка може бути використана як для генерації електрики,
так і для обігріву приміщень, гарячого водопостачання тощо
 вітроенергетика – перетворення кінетичної енергії вітру в електричну.
Найбільшого поширення набула в прибережних областях, останнім часом зростає
частка вітрогенераторів, встановлених у відкритому морі
 геотермальна енергетика – вироблення теплової та електричної енергії
за рахунок використання/перетворення теплової енергії, що утворюється всередині
планети Земля. Один з найбільш поширених способів – тепловий насос. Інший
варіант – використання гарячих пароводяних (геотермальних) джерел, які широко
поширені в регіонах активного вулканізму
 мала гідроенергетика – заснована на використанні енергії водяного
потоку. Головна відмінність від традиційної гідроенергетики – відсутність
необхідності зводити великі гідротехнічні об’єкти
 хвильова енергетика – перетворення потенційної енергії хвиль в
електрику. Інший варіант приливні електростанції, які використовують енергію
припливів, точніше кажучи – кінетичну енергію, яка виникає в результаті обертання
Землі і гравітаційних сил Землі і Місяця
  біогазова енергія – отримання горючої суміші газів (біогазу), що
утворюється в результаті метанового бродіння (анаеробного мікробіологічного
процесу), викликаного розкладанням органічних речовин
 воднева енергетика – заснована на використанні водню,
найпоширенішого на планеті хімічного елемента.

11. Електри́чне осві́тлення — застосування електрики для цілей освітлення.

Галузі :
 ЖКГ
 тепличне господарство
 дорожня інфраструктура
Вуличне освітлення
Загальної кількості джерел штучного світла (особливо вуличного) настільки багато,
що його достатньо аби легко бачити міста вночі з висоти польоту або космосу. Це
світло є джерелом світлового забруднення, що турбує астрономів та інших
науковців.
Штучне освітлення виділяє найбільш розвинені і густозаселені області поверхні
Землі, в тому числі узбережжя Європи, східну частину Сполучених Штатів, Індії,
Японії і Південної Кореї. 

12. Рейнольдс встановив, що критерієм режиму руху рідини є безрозмірна величина,

яка являє собою відношення добутку швидкості потоку на характерний лінійний
розмір до коефіцієнта кінематичної в’язкості рідини. Цю величину пізніше було
названо числом (критерієм) Рейнольдса і позначено через Re.
Значення числа Рейнольдса, яке відповідає переходу від ламінарного режиму течії в
турбулентний і навпаки, називають критичним.
Витікання рідини через отвори є однієї з найбільше «старих» задач практичної
гідравліки. Над її рішенням працювали багато вчених, серед яких найбільший
внесок внесли Торрічелли і Бернуллі. Ця задача не втратила актуальності і сьогодні.
Витікання рідини через отвори і насадки (короткі трубки) — процес, характерний
для багатьох технічних пристроїв. Наприклад, плин бензину через жиклери різних
паливних систем двигунів внутрішнього згоряння — це також витікання рідини
через отвори і насадки. Робота гідравлічних амортизаторів, широко
використовуваних у різних конструкціях мотоциклів і автомобілів, у шасі сучасних
літаків, а також робота гальмових противооткатных систем гарматних стовбурів
виробляється в основному в результаті' витікання рідини через малі отвори. В
авіаційній і ракетній техніці витікання рідини через насадки відбувається при подачі
палива в камери згоряння газотурбінних і рідинно-реактивних двигунів. Задача про
витікання рідини зводиться головним чином до визначення швидкості витікання і
витрати рідини при різноманітних формах отворів і насадок. При цьому умови
витікання можуть бути різними. Струмінь, що випливає, на виході з отвору і насадка
може попадати в атмосферу, і тоді вона буде знаходитися під атмосферним тиском;
можливі випадки, коли струмінь випливає під рівень рідини, що знаходиться в іншій
судині чи водоймищі. Як у першому, так і в другому випадках на швидкість і
витрату рідини будуть впливати сила ваги і напір Н (при витіканні в атмосферу) чи
різниця рівнів z (при витіканні з затопленого отвору чи насадка). Напір Н чи різниця
рівнів z можуть у процесі витікання залишатися постійними, а можуть змінюватися,
що, безумовно буде впливати на параметри витікання. Характер витікання рідини
також залежить від виду чи отвору насадка. Розрізняють отвору малі і великі, а
також отвори в тонкій і в товстій стінці. Отвір називають малим, якщо його діаметр
d (для круглих отворів) чи висота а (для прямокутних) дуже малі в порівнянні зі
значенням напору Н.

13. Двигун зовнішнього згоряння — клас двигунів, в яких джерело тепла чи

процес згоряння палива відокремлені від робочого тілана відміну від двигуна
внутрішнього згоряння, в якому паливо згорає в робочій зоні. До класу
належать парові машини, парові турбіни, двигуни Стірлінга, газові турбіни
зовнішнього згоряння, а також інші типи двигунів.
Значний ринок для двигунів зовнішнього згоряння сформувався у другій половині
19-го століття, зокрема, у зв'язку з більш дрібними сферами застосування, де їх
можна було безпечно експлуатувати без необхідності в послугах кваліфікованих
операторів.
Після винаходу двигуна внутрішнього згоряння в кінці 19-го століття виробництво
двигунів зовнішнього згоряння суттєво зменшилось, оскільки вартість виробництва
двигуна внутрішнього згоряння нижче порівняно з вартістю виробництва двигуна
зовнішнього згоряння.
 Останнім часом, через пошуки екологічних технологій, інтерес до двигунів
зовнішнього згоряння зріс, оскільки зовнішнє згоряння надає можливість
зменшення викидів внаслідок повнішого згоряння палива, ніж у двигунах
внутрішнього згоряння.
Переважно такі двигуни невибагливі до якості палива.

14. Парова турбіна – паровий двигун безперервної дії, що перетворює теплову

енергію водяної пари в механічну роботу обертання ротора. Парова турбіна
використовує не потенційну енергію, а кінетичну енергію пари. Більшість сучасних
парових турбін проектуються, будуються і експлуатуються відповідно до ASME —
«PTC 6» парові турбіни.
Парова турбіна виявилась дуже зручною для приводу обертових механізмів
(генератори електричного струму, насоси) та суднових гвинтів; вона виявилася дуже
легкою, швидкісною та економічною. Процес вдосконалення парової турбіни
відбувався дуже швидко, як щодо поліпшення економічності та підвищення одиниці
потужності, так і щодо створення спеціалізованих парових турбін різного
застосування.
Реактивна парова турбіна Парсонса деякий час застосовувалась (на військових
кораблях), але поступово поступилася місцем більш досконалим турбінам.

15. Енерге́тика України — сукупність галузей господарства країни, які вивчають і

використовують енергетичні ресурси з метою вироблення, перетворення, передачі і
розподілу енергії

16. Гідравлі́чний двигу́н (гідродвигу́н) —— гідравлічна машина, що

перетворює механічну енергію рідини на механічну енергію
веденої ланки (вала, штока та ін.).
За принципом дії розрізняють:
 лопатеві (динамічні) гідродвигуни — гідравлічні двигуни, у яких
ведена ланка переміщається внаслідок зміни моменту кількості руху потоку рідини,
котрий взаємодіє з лопатями робочого органа (гідротурбіни, водяного колеса);
 об'ємні гідравлічні двигуни, котрі діють від гідростатичного напору в
результаті наповнення рідиною робочих камер і переміщення витискачів (під
витискачем розуміється робочий орган, що безпосередньо здійснює роботу в
результаті дії на нього тиску рідини, виконаний у вигляді поршня, пластини, зуба
шестерні тощо).
17. Гідростати́чний тиск— тиск рідини в будь-якій точці об'єму цієї рідини. Тиск у
рідині, що перебуває у стані спокою, створений сумою тиску газу на її вільній
поверхні і зумовленого силою тяжіння тиску стовпа рідини, розташованого над
точкою вимірювання. Гідростатичний тиск залежить від глибини занурення.
Вимірюється в одиницях висоти стовпа рідини або в одиницях тиску.
Різновиди
Гідростатичний тиск умовний— тиск, який створюється стовпом прісної води
(густина 1000 кг/м3) висотою від гирла свердловини до розглядуваного пласта.
Величину цього тиску використовують звичайно для виявлення відповідності або
невідповідності пластового тиску гідростатичному.
Гідростатичний тиск діючий – різниця між напорами в двох точках потоку рідини.
Гідростатичний тиск пластовий – пластовий тиск у пласті-колекторі, який
характерний для інфільтраційних водонапірних систем і створюється в результаті
гідростатичного навантаження пластових вод, які переміщуються в сторону
регіонального заглиблення пласта, і зростає пропорційно глибині (ґрадієнт тиску
близько 0,01 МПа на 1 м глибини).

18. У статті представлено результати дослідження сучасного стану та перспектив

розвитку альтернативної енергетики в Україні, проведено аналіз рівня державного
стимулювання розвитку «зеленої» енергетики, розроблено рекомендації щодо
удосконалення регулюючої функції держави у сфері альтернативної енергетики.
Ключові слова: альтернативна енергетика, відновлювальні джерела енергії,
ефективність використання, державне регулювання.
Постановка проблеми. В умовах сучасної світової економічної кризи все більша
увага світової спільноти приділяється посиленим структурним перетворенням
паливно-енергетичних комплексів країн. Основний зміст зазначених процесів
полягає в підвищенні економічної ефективності використання енергоресурсів та
зменшенні залежності від їх імпорту, що є вкрай актуальним для України. Таким
чином, очевидною є необхідність поглибленого наукового розгляду вищевказаних
процесів з метою локалізації існуючих проблем, а також розробки рекомендацій
щодо їх вирішення.

19. Гідравлі́чна турбі́на (гідротурбі́на) — лопатева машина (турбіна), що

безперервно перетворює енергію руху води на механічну енергію обертання вала.
Основне застосування гідротурбіни знайшли на гідроелектростанціях.
 Класифікація
За принципом дії гідротурбіни поділяють на:
 активні турбіни (вільноструменеві) — гідравлічні турбіни, в яких
використовується кінетична енергія потоку;
 реактивні турбіни (напірноструменеві) — гідравлічні турбіни, в яких
використовується кінетична і потенціальна енергія потоку.
За розташуванням вала робочого колеса гідротурбіни поділяються на вертикальні,
горизонтальні і похилі.
Активні гідротурбіни
До найпоширеніших активних гідротурбін належать ковшеві турбіни (колесо
Пелтона), робоче колесо яких являє собою диск, по обводу якого розміщено лопаті у
вигляді подвійних ковшів. Напрямним апаратом (одним або кількома соплами)
струмінь води під атмосферним тиском з великою швидкістю підводиться до ковшів
і з малою швидкістю під тим самим тиском сходить з колеса. Витрату води, а отже, і
потужність турбіни регулюють голкою, що її переміщує спеціальний привод.
Потужність ковшевих гідротурбін може досягати 250 МВт, діаметр робочого колеса
буває в межах від 0,35 до 5,2 м; робочий напір (різниця між рівнями води перед
входом у гідравлічну силову установку і за нею) 40…250 (невеликі турбіни) і 300…
1700 м (великі турбіни).
Реактивні гідротурбіни
Реактивні гідротурбіни за напрямом руху води в робочому колесі (відносно його осі
обертання) поділяють на осьові (поворотно-лопатеві або турбіни Каплана,
пропелерні) і неосьові (радіально-осьові або турбіни Френсіса, діагональні).
Основними елементами проточної частини реактивної гідротурбіни є: турбінна
(спіральна) камера, що забезпечує рівномірне надходження води по всьому контуру
напрямного апарата; напрямний апарат з профільованими лопатками, що регулює
витрату води (вона виходить з апарата під тиском, вищим за атмосферний); робоче
колесо (з поворотними або нерухомими лопатями), вал якого з'єднано з валом
гідрогенератора; дифузорна відсмоктувальна труба, що зменшує швидкість води і
тим самим дає змогу використовувати значну частину кінетичної енергії водяного
потоку.
20. Розвиток атомної енергетики у світі

14/08/2015/
Вже до середини 1939 року науковці світу досягли важливих теоретичних та
експериментальних відкриттів у галузі ядерної фізики, що дозволили розпочати
велику програму досліджень у цьому напрямку. Виявилося, що атом урану можна
розщепити на дві частини. При цьому вивільняється величезна кількість енергії.
Крім того в процесі розщеплення виділяються нейтрони, які в свою чергу можуть
розщепити інші атоми урану й викликати ланцюгову ядерну реакцію. Ядерна
реакція поділу дуже ефективна й далеко перевершує найбурхливіші хімічні реакції.
Так, наприклад, при розпаді молекули тротилу виділяється 10 електрон-вольт
енергії, а при розпаді ядра урану – 200 млн. електрон-вольт, тобто в 20 млн. разів
більше.Перша у світі промислова атомна електростанція потужністю 5 МВт була
введена в експлуатацію у СРСР (м.Обнінськ) у 1954 році. Розвинені індустріальні
країни розпочали проектування та будівництво АЕС з реакторами різних типів. До
1964 року сумарна потужність АЕС у світі зросла до 5 млн.кВт. вже до 1968 року в
світі працювали на АЕС 365 енергоблоків сумарною встановленою потужністю 253
млн.кВт. практично за 20 років потужність АЕС збільшилася в 50 разів.У той час
надзвичайно популярними були дослідження Римського клубу – авторитетного
співтовариства науковців зі світовими іменами. Висновки авторів досліджень
зводилися до неминучості досить близького вичерпання природних запасів
органічних ресурсів, у тому числі нафти, ключових для світової економіки, їх
стрімкого подорожчання у найближчий перспективі. З огляду на це розвиток
атомної енергетики відповідав вимогам часу. Потенційні запаси ядерного палива
(238U, 235U, 232Th) на тривалу перспективу вирішували життєво важливу проблему
паливозабезпечення за різних сценаріїв розвитку атомної енергетики.Умови
розвитку атомної енергетики були вкрай сприятливими, причому економічні
показники АЕС також додавали оптимізму, АЕС вже могли успішно конкурувати з
ТЕС.Розвиток атомної енергетики базувався на сформованому енергетичному
секторі воєнно-промислового комплексу – досить добре опанованих промислових
реакторах і реакторах для підводних човнів з використанням вже створеного для цих
цілей ядерного паливного циклу (ЯПЦ), набутих знаннях і значному досвіді.

21. Гідравлі́чний— явище підвищення або зниження гідромеханічного тиску в

напірному трубопроводі, викликане зміною в часі і в будь-якому перерізі
трубопроводу швидкості руху рідини (наприклад, через відкривання або
закривання засувки).
Гідравлічний удар у трубопроводі— різка зміна тиску рідини в трубопроводі при
раптовій зупинці насосів, що поширюється у рідині зі швидкістю звуку в напрямі,
протилежному її течії. Зона зниженого тиску, що виникає за засувкою
трубопроводу, поширюється за течією потоку. При значному зниженні тиску і
розриві суцільності потоку за закритою засувкою може виникнути зворотний
гідравлічний удар (викликається різким припливом рідини в порожнину низького
 тиску). Гідравлічний удар у вигляді хвиль збурення поширюється вздовж
трубопроводу зі швидкістю звуку в даному середовищі.
Якщо гідравлічний удар являє собою хвилю підвищення тиску (миттєве закривання
труби), то він називається додатнім; удар, зумовлений зниженням тиску
(відкривання затвору), — від'ємним.

22. Двигу́н вну́трішнього згоря́ння — тип двигуна, теплова машина, в якій хімічна
енергія палива, що згоряє в робочій зоні, перетворюється на механічну роботу. ККД
= 10-42%.
Нарівні з електричним двигуном двигун внутрішнього згоряння є одним із
найпоширеніших типів двигунів. Найчастіше він використовується у транспортних
засобах: автомобілях, мотоциклах, поїздах, авіації, водному транспорті тощо.
Двигуни внутрішнього згоряння застосовуються також в автономних електричних
генераторах для виробництва електроенергії.
Назва двигуна внутрішнього згоряння пов'язана з тим, що, на відміну від парової
машини, горіння відбувається в закритій камері, в яку спеціально сконструйованими
системами подається рідке або газоподібне паливо та повітря, кисень у складі якого,
виконує роль окисника. Гарячі гази, що утворюються при згорянні палива,
створюють значний тиск, енергія якого перетворюється у механічну роботу.
У двигунах внутрішнього згоряння процеси згоряння палива, виділення теплоти й
перетворення її в механічну енергію відбуваються безпосередньо у середині
двигуна. До двигунів внутрішнього згоряння належать:
 поршневі та роторно-поршневі двигуни;
 газові турбіни;
 реактивні двигуни.
Найекономічнішими є поршневі двигуни внутрішнього згоряння. Основним
недоліком цих двигунів є наявність кривошипно-хитунового механізма, що
ускладнює конструкцію й обмежує можливість підвищення частоти обертання.

23.

25. Тепловими машинами в термодинаміці називаються теплові

[1]
двигуни і холодильні машини (термокомпресори) . Різновидом холодильних машин
є теплові насоси.
Вибір принципу дії теплової машини ґрунтується на вимозі безперервності робочого
процесу і необмеженості його в часі. Ця вимога несумісна з односторонньо
 спрямованою зміною стану системи, при якому монотонно змінюються її параметри.
Єдиною, практично здійснимою, формою зміни системи, що задовольняє цій вимозі,
є круговий процес, або круговий цикл, що періодично повторюється. Теплові
двигуни здійснюють перетворення тепла на роботу. У теплових двигунах джерело з
більш високим температурним рівнем має назву нагрівник, а джерело з більш
низьким температурним рівнем ─ холодильником. Необхідність наявності нагрівача
і робочого тіла зазвичай не викликає сумнівів, що ж до холодильника, як
конструктивної частини теплової машини, то він може бути відсутнім.

27. Гідродина́міка — розділ гідромеханіки про рух нестисливих рідин під дією

зовнішніх сил і механічну взаємодію між рідиною й твердими тілами при їх
відносному русі.

28. Двигу́н вну́трішнього згоря́ння — тип двигуна, теплова машина, в якій хімічна
енергія палива, що згоряє в робочій зоні, перетворюється на механічну роботу. ККД
= 10-42%.
Нарівні з електричним двигуном двигун внутрішнього згоряння є одним із
найпоширеніших типів двигунів. Найчастіше він використовується у транспортних
засобах: автомобілях, мотоциклах, поїздах, авіації, водному транспорті тощо.
Двигуни внутрішнього згоряння застосовуються також в автономних електричних
генераторах для виробництва електроенергії.
Назва двигуна внутрішнього згоряння пов'язана з тим, що, на відміну від парової
машини, горіння відбувається в закритій камері, в яку спеціально сконструйованими
системами подається рідке або газоподібне паливо та повітря, кисень у складі якого,
виконує роль окисника. Гарячі гази, що утворюються при згорянні палива,
створюють значний тиск, енергія якого перетворюється у механічну роботу.
У двигунах внутрішнього згоряння процеси згоряння палива, виділення теплоти й
перетворення її в механічну енергію відбуваються безпосередньо у середині
двигуна. До двигунів внутрішнього згоряння належать:
 поршневі та роторно-поршневі двигуни;
 газові турбіни;
 реактивні двигуни.
Найекономічнішими є поршневі двигуни внутрішнього згоряння. Основним
недоліком цих двигунів є наявність кривошипно-хитунового механізма, що
ускладнює конструкцію й обмежує можливість підвищення частоти обертання.
 29. Електрозва́рювання — зварювання матеріалів, яке ґрунтується на
використанні електричної енергії, яка в зоні з'єднуваних ребер перетворюється
на теплову енергію.
Основними способами електрозварювання є такі:
 дугове зварювання,
 електрошлакове зварювання,
 електроннопроменеве зварювання,
 контактне зварювання,
 плазмове зварювання,
 індукційне зварювання (високочастотне зварювання).
За принципом створення зварного шва той чи інший вид електрозварювання
належить до зварювання плавленням або тиском. У процесі електрозварювання
плавленням рідкий метал, застигаючи, утворює зварний шов. У разі
електрозварювання тиском попередньо нагріті й від цього пластичніші краї
з'єднують механічним способом.
Електрозварювання зручне, легко регулюється, дає змогу зварювати тугоплавкі
метали.
1934 року в Києві засновано Інститут електрозварювання АН УРСР (нині Інститут
електрозварювання імені Євгена Патона НАН України).
У 1990-х роках у Києві під керівництвом Бориса Патона було також розроблено
спосіб електрозварювання м'яких живих тканин.

30. То́пка, паливник — частина (камера згоряння) парогенератора, водогрійного

котла чи печі, в якій горить органічне тверде, рідке чи газоподібне паливо і
утворюються гарячі димові гази та виділяється зола.
Тепло топкових газів використовують безпосередньо для технологічних або інших
цілей (плавлення, сушіння тощо), а також для нагрівання робочого
тіла — теплоносія (переважно води або пари), що його потім застосовують
у теплообмінних апаратах, парових двигунах тощо.
Конструктивні особливості
До основних частин топки належать пальник (або сукупність пальників) і топкова
камера (або топковий простір), де відбувається і закінчується горіння. У деяких
топках є топкові екрани (системи сталевих труб, всередині яких рухається вода або
пароводяна суміш), застосування яких дає змогу захищати («екранувати») стінки
 топки від налипання шлаку і впливу високих температур, знижувати температуру
димових газів на виході з топки.
Топкова камера (камера згоряння) може мати різні розміри і форму, які
проектуються інженерами-теплотехніками. До основних характеристик камери
згоряння належать:
 об'єм камери;
 теплова потужність;
 коефіцієнт корисної дії;
 потужність і склад продуктів згоряння (в тому числі доля механічного і
хімічного недопалу, що знижує ККД топки, і доля шкідливих речовин).
Фронтом (передньою стінкою) топки називається сторона, де розташовані
завантажувальні дверцята і/або пальники; у деяких топок може бути два фронти
один навпроти одного. У протилежній стінці (задній) зазвичай розташовується отвір
для виходу продуктів згоряння (в енергетичних котлах носить назву «вихідне
вікно»); іноді гази видаляються в іншому напрямі, наприклад, вгору.
Принцип роботи
У топкову камеру для забезпечення горіння подається паливо (тверде, рідке чи
газоподібне) і окиснювач, звичайно повітря.В топках парогенераторів продукти
згоряння віддають своє тепло теплоносієві, що циркулює по екранних трубах,
розміщених на стінках топкової камери.В пічних технологічних топках тепло
димових газів використовується у робочому просторі печі для теплової обробки
матеріалів (або виробів).
31. Рівня́ння Берну́ллі — рівняння гідродинаміки, яке визначає зв'язок між
швидкістю течії v, тиском p та висотою h певної точки в ідеальній рідині. Встановив
його у 1738році Даніель Бернуллі.
32. Вітроенерге́тика — галузь відновлюваної енергетики, яка спеціалізується на
використанні кінетичної енергії вітру.

Вітер як джерело енергії є непрямою формою сонячної енергії, і тому належить до

відновлюваних джерел енергії. Використання енергії вітру є одним із найдавніших
відомих способів використання енергії із навколишнього середовища, і було відоме
ще в давні часи.
Одним з найперших винаходів використання вітру було вітрило десь у п'ятому
тисячолітті до н. е. У першому сторіччі до нашої ери давньогрецький вчений Герон
Александрійський винайшов вітряк, що керував органом.
33. Закон Паскаля (основне рівняння гідростатики) — тиск на рідину в стані
теплової рівноваги передається в усіх напрямках однаково.

34. Сонячна енергія — енергія від Сонця в формі радіації та світла. Ця енергія
значною мірою керує кліматом та погодою, та є основою життя. Технологія, що
контролює сонячну енергію називається сонячною енергетикою.
У верхні шари атмосфери Землі постійно надходить 174 PW сонячного
випромінювання (інсоляції)[1]. Близько 6 % інсоляції відбивається атмосферою, 16
% поглинається нею. Середні шари атмосфери в залежності від погодних умов
(хмари, пил, атмосферні забруднення) віддзеркалюють до 20 % інсоляції та
поглинають 3 %.Атмосфера не тільки зменшує кількість сонячної енергії, що
досягає поверхні Землі, але і дифузує близько 20 % з того що надходить, та фільтрує
частину його спектру. Після проходження атмосфери близько половини інсоляції
перебуває у видимій частині спектру. Друга половина перебуває переважно в
інфрачервоній частині спектру. Тільки незначна частина цієї інсоляції припадає на
ультрафіолетове випромінювання.Сонячне випромінювання поглинається
поверхнею суходолу, океанами (покривають близько 71 % поверхні земної кулі) і
атмосферою. Абсорбція сонячної енергії через атмосферну конвекцію,
випаровування і конденсацію водяної пари є рушійною силою кругообігу води та
керує вітрами. Сонячне проміння абсорбоване океаном та суходолом підтримує
середню температуру на поверхні Землі, що нині становить 14 °C. Завдяки
фотосинтезу рослин, сонячна енергіяРозсіювання сонячної енергії під час її
проходження крізь атмосферу, де вона частково поглинається й остаточно
відбивається поверхнею (пустелі, снігові простори, моря) до космосу. Значення
виражено в Петаватах.
може перетворюватись на хімічну, що зберігається у вигляді їжі, деревини та
біомаси, яка зрештою перетворюється на викопне паливо
35. Рівняння Ван дер Ваальса  — модельне рівняння стану неідеального газу.

де P — тиск, V — об'єм, N — число молекул, T — температура, kB — стала

Больцмана, a та b — характерні для кожного реального газу сталі, які будуть
визначені нижче.
Рівняння ван дер Ваальса описує збільшення тиску при
зменшенні об'єму розріджених газів, перенасичену пару, перегріту рідину, різке
зменшення стисливості в рідкій фазі. Рівняння ван дер Ваальса визначає
також критичну температуру, вище якої газ не зріджується при жодному тиску.
Фактично рівняння Ван дер Ваальса описує різницю між станом реального
та ідеального газів. Поправки a і b мають більше значення при високих тисках газів.
Наприклад, для азоту при тиску порядку 80 атм розрахунки проведені за рівняннями
ідеального та реального газів різняться приблизно на 5%, а при тиску порядку 400
атм різниця складає вже 100%.
36. Запаси внутрішньої енергії в земній корі й океанах можна вважати практично
необмеженими. Але володіти запасами енергії ще недостатньо, необхідно вміти за
рахунок енергії приводити в рух верстати, засоби транспорту, машини, обертати
ротори генераторів електричного струму тощо. Людству потрібні двигуни, тобто
пристрої, здатні виконувати роботу. Більша частина двигунів на землі - теплові
двигуни, тобто пристрої, які перетворюють внутрішню енергію палива в механічну
енергію. Для того, щоб двигун виконував роботу, необхідна різниця тисків по два
боки поршня двигуна або лопатей турбіни. Незважаючи на велику різноманітність
видів теплових двигунів, усі вони мають загальний принцип дії. У роботі двигунів
можна виділити такі загальні ознаки:
1) у будь-якому тепловому двигуні відбувається перетворення енергії палива в
механічну енергію;
2) для роботи теплового двигуна потрібні нагрівник, холодильник і робоче тіло. У
процесі роботи теплового двигуна робоче тіло забирає від нагрівника певну
кількість теплоти Q1 і перетворює частину цієї теплоти в механічну енергію, а
неперетворену частину теплоти Q2 передає холодильнику. За законом перетворення
і збереження енергії Q1 = Q2 + A;
3) робота будь-якого теплового двигуна полягає у повторюванні циклів зміни стану
робочого тіла.

37. Експериментальні дослідження показали, що втрати енергії при русі в’язкої

рідини суттєво залежать від режиму руху рідини. На наявність різних за структурою
потоків режимів течії звернули увагу ще в першій половині ХІХ сторіччя (Хаген,
Дарсі та ін.). В 1880 р. Д.І.Менделеєв вказав на наявність двох різних видів руху
рідини, які відрізняються один від одного характером залежності сил тертя від
швидкості руху. А в 1883 р. англійський фізик Осборн Рейнольдс обґрунтував
теоретично і наочно показав існування двох принципово різних режимів течії рідини
: ламінарного (від латинського lamina –шар) і турбулентного (від лат. turbulentus -
безладний ).
Ламінарний режим характеризується шаруватою течією рідини без перемішування
окремих її шарів і без пульсацій швидкості і тиску. Ламінарний режим може
установлюватися в капілярних трубках при малих швидкостях руху води, а також
при русі рідин з великою в’язкістю (нафта, масла, гліцерин тощо).
При турбулентному режимі течія рідини супроводжується інтенсивним
перемішуванням окремих її частинок і пульсаціями швидкостей і тиску. Цей режим
характерний при русі води в системах водопостачання і інших рідин при відносно
великих швидкостях руху.

38. Робо́че тіло — у технічній термодинаміці газоподібна або рідка речовина, за

допомогою якої відбувається перетворення будь-якої енергії для
одержання механічної роботи (у двигунах), холоду (в холодильних
машинах), теплоти (у теплових насосах).
У теоретичних розробках робоче тіло зазвичай має властивості ідеального газу.
На практиці робочими тілами теплових двигунів є: продукти
згоряння вуглеводневого палива (бензину, дизельного палива тощо) у поршневих
двигунах внутрішнього згоряння чи газових турбінах, або водяна пара у парових
турбінах й парових машинах, що мають високі термодинамічні параметри
(початкові: температура, тиск, швидкість і т. д.).
У гідравлічних (пневматичних двигунах) робочим тілом є рідина (повітря), що
перебувають під тиском та/або у русі.
У холодильних машинах як робоче тіло (холодоагент) використовуються фреони,
аміак, гелій, водень, азот.
У ракетобудуванні робочим тілом називають речовину, що відкидається від ракети з
метою отримання імпульсу тяги. Наприклад, в електричному ракетному
двигуніробочим тілом є іонізована витратна речовина.
У лазерній техніці робочим тілом називається оптичний елемент лазера, в якому
відбувається формування когерентного електромагнітного випромінювання.

39. Закон Архімеда (англ. Archimed's law; нім. Archimedisches Prinzip n) — основний
закон гідростатики та аеростатики, згідно з яким на будь-яке тіло, занурене в рідину
або газ, діє виштовхувальна сила, яка дорівнює вазі витисненої даним тілом рідини
(газу) і за напрямом протилежна їй і прикладена у центрі мас витісненого об'єму
рідини (газу). Згідно із законом Архімеда вага всякого тіла в повітрі менша за вагу
його в пустоті на величину, рівновазі витісненого повітря.
Відкрив закон видатний давньогрецький математик і механік Архімед.
Якщо сила тяжіння тіла G більша виштовхувальної (Архімедової) сили Р, тобто G >
P, то тіло тоне. Якщо G = P, то тіло знаходиться в спокої на тій глибині, на яку воно
занурено(плаває). Якщо G< P, то тіло спливає, причому спливання припиниться
тоді, коли виштовхувальна сила дорівнюватиме силі тяжіння тіла. Сила тяжіння
рідини в об'ємі рівному об'єму зануреної в неї частини тіла називається
водовантажністю, а центр ваги цього об'єму — центром водовантажності.
Цей закон також допомагає пояснити поведінку тіла частково зануреного у рідину
(плаваюче тіло). Тіло, частково занурене у рідину має центр ваги (SC) і центр
плавучості (SW). При зміні кута нахилу центр плавучості переміщається і тіло може
повернутися у вихідне положення (стабільний стан) або відхилятись повністю
(нестійкий стан). Чи буде тіло стійким чи ні, визначає положення метацентру(MC).

40. Ене́ргія біома́си — енергія, яку одержують з біомаси.

Загальна характеристика
Щорічно приріст біомаси у світі оцінюється в 200 млрд т в перерахунку на суху
речовину, що енергетично еквівалентно 80 млрд т нафти. Одним із джерел біомаси є
ліси. При переробці деревини 3-4 млрд т становлять відходи, енергетичний
еквівалент яких становить 1,1-1,2 млрд т нафти. Світова потреба в енергії становить
тільки 12 % енергії щорічного світового приросту біомаси. Частка і кількість
біомаси, використовуваної для одержання енергії, постійно знижується, що можна
пояснити порівняно низькою теплотою згоряння біомаси внаслідок високого вмісту
в ній води.
Все частіше як 8-20%-а добавка до звичайних бензинів для підвищення октанового
числа використовується паливний етанол, а в деяких випадках — гідролізний спирт.
Сировиною для одержання етанолу служать різні продукти природного біосинтезу.
У Канаді для цього використовується зерно кукурудзи, з 1 т якої одержують 400 л
етанолу і високопротеїновий корм для худоби. У Бразилії спирт одержують з
особливого сорту тростини. Досвід використання етанолу як добавки до бензину є і
в Україні.
Певне застосування в енергетиці можуть знайти сільськогосподарські відходи:
солома, відходи життєдіяльності тварин і птиці тощо.

41. Якщо на рідину, що перебуває у нерухомій судині, діє лише сила ваги, то такий
стан рідини називають абсолютним спокоєм (відносно Землі). Нехай рідина
перебуває в судині й на неї діє тільки сила тяжіння. Тиск на поверхню рідини
позначимо через Р0.
42. Геотерма́льна енерге́тика — промислове отримання енергії, зокрема
електроенергії, з гарячих джерел, термальних підземних вод.

Сьогодні близько 90 країн світу мають значний потенціал для виробництва тепла й
електрики, 24 з них використовують геотермальні технології на практиці. Сумарна
потужність діючих ГеоТЕС (теплових) і ГеоЕС (електричних) у світі становить
близько 85 ГВт, з яких приблизно 15 % припадає на виробництво електрики, а решта
— на виробництво теплової енергії.
Геотермальна енергія: загальна характеристика
Геотермальна енергія (природне тепло Землі), акумульована в перших десятьох
кілометрах Земної кори, за оцінкою МРЕК-ХІ досягає 137 трлн т у.п., що в 10 разів
перевищує геологічні ресурси усіх видів палива разом узятих.

З усіх видів геотермальної енергії мають найкращі економічні показники

гідрогеотермальні ресурси — термальні води, пароводяні суміші і природна пара