ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ПРОФЕСІЙНО – ОРІЄНТОВАНИХ

ДИСЦИПЛІН

Тема 1. Специфіка організаційної роботи у хореографічному

колективі.

Завдання для теоретичної підготовки:

1. Охарактеризувати особливості хореографічного процесу в умовах

шкільного / позашкільного навчального закладу.

Шкільна та позашкільна освіта України законодавчо визначена Законами

України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про загальну середню
освіту», постановами Кабінету Міністрів України й іншими урядовими
документами. Відповідно до цього позашкільна освіта займає важливе місце в
системі безперервної освіти, є її невід’ємною ланкою та спрямована на
створення умов для творчого, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку
дітей і учнівської молоді у вільній від навчання час, підготовку учнів до життя
в соціумі, задоволення їх потреб у різних видах творчої діяльності.
Шкільна та позашкільна хореографічна освіта спрямовує свої зусилля на
естетичне виховання підростаючого покоління зокрема засобами
хореографічного мистецтва й розвиток інтелектуальних, творчих здібностей
особистості дитини на основі надбань культури й мистецтв українського
народу, народних традицій. Позашкільні навчальні заклади у своєму арсеналі
мають усі можливості для художньо – естетичного виховання дітей та
оволодіння основами високого художнього смаку, бажання займатися
улюбленим видом мистецтва.
Навчально – виховний процес у позашкільних навчальних закладах
здійснюється диференційовано відповідно до індивідуальних можливостей,
інтересів, нахилів дитини з урахуванням їх психофізіологічних особливостейю
Стосовно змісту позашкільної освіти – значне місце належить українській
національній ідеї, духовності, демократичним засадам навчання і виховання,
гуманістичним цінностям.
 Основними формами роботи в позашкільних навчальних закладах є гуртки,
групи, студії, секції та інші творчі об’єднання які класифікуються за такими
ознаками: напрямом і змістом діяльності, віком дітей, тривалістю та
стабільністю проведення занять.
Згідно з типовими програмами Міністерства освіти і науки України освіта й
навчання в хореографічних гуртках позашкільних навчальних закладів та
школах здійснюється на трьох рівнях:
• початковий — діяльність спрямована на загальний розвиток вихованців,
виявлення їх здібностей та обдарувань, прищеплення інтересу до творчої
діяльності;
• основний — розвиток інтересів вихованців, допомога у здобутті знань,
набуття практичних навичок й умінь, задоволення потреби в професійній
орієнтації;
• вищий — творчі об’єднання за інтересами для здібних і обдарованих
вихованців, які створюються й діють у позашкільному навчальному закладі
відповідно до діючого законодавства.
На початковому рівні (підготовчі групи) діти ознайомлюються з основами
хореографії. В програмі навчання — ритміка та гімнастика.
Заняття з ритміки мають важливе виховне значення. Вони допомагають
розвиткові музикальності та почуття ритму в дітей. У спеціальних рухах, іграх,
танцях діти цілком сприймають емоційний зміст того чи іншого музичного
твору. Щоб виховати в дітей здібності до емоційного й цілісного сприймання
музики, необхідно ознайомити їх із засобами музичної виразності і навчити
рухатися в характері й темпі музики; точно починати і закінчувати рухи разом з
музикою; передавати рухами динамічні відтінки музики (форте, піано);
виконувати нескладні ритмічні рисунки, розрізняти й виконувати в рухах
музичні тривалості — четвертні, восьмі, половинні ноти; знати музичні розміри
2/4, 3/4, 4/4; розрізняти побудову музичних фраз із затакту.
Значне місце відводиться формуванню правильної постави, виворотності ніг,
танцювального кроку, гнучкості, еластичності суглобів, м’язів і зв’язок, силу
м’язів. Цьому сприяє партерна гімнастика, яка сприяє зміцненню здоров’я,
фізичному розвиткові, коригуванню недоліків постави дитини, загартовуванню
організму, формуванню життєво необхідних рухових навичок. Вправи на
підлозі або партерна гімнастика дозволяють з найменшими витратами енергії
без навантаження на хребет та опорну ногу зосередити увагу на роботі певної
групи м’язів і досягти відразу усіх вищезазначених цілей.
М’язи й суглоби готуються до класичного, народно – сценічного екзерсису,
джаз і модерн танцю, що потребує високого фізичного напруження. Вправи
покликані сприяти виправленню деяких недоліків у корпусі, ногах; розвивати
виворотність ніг, гнучкість хребта, еластичність стоп, поліпшувати розтяжку.
Навчання відбувається за принципом «від простого до складного», в ігровій
формі. Вправи можна називають умовними словами, які в процесі виконання
нагадують предмет або образ, наприклад: «жаба», «кішечка», «кільце»,
«берізка», «місток» і т.д.
На другому — основному рівні (молодші та середні групи) — діти
поступово здобувають «фундамент» знань з класичного й народно – сценічного
танців. Значно розширюється програма, збільшується обсяг вивчених вправ, які
ґрунтуються на матеріалі попередніх років навчання і потребують стійких
навичок володіння руками, спиною, певного рівня координації, добре
поставленого тулуба. Активно вивчаються репертуарні номери.
На третьому рівні — вищому (старші групи) — увага приділяється
розвиткові творчих здібностей кожного учня, досягнення досконалості,
віртуозності, виразності у виконанні вправ класичного й народного танців.
Відбувається знайомство й опанування різних стилів і напрямів сучасного
танцю. Виконуються складніші номери репертуару, що потребують високого
рівня виконавської та акторської майстерності.
Види та форми організації хореографічних занять у школах та ПНЗ:
колективні, групові та індивідуальні заняття.
Види та типи уроків хореографії: навчальний, тренувальний,
контрольний, розминковий, показовий; навчально – тренувальні заняття;
концертні виступи; фестивалі; відвідування музеїв; перегляд театральних
вистав та концертів провідних самодіяльних і професійних хореографічних
колективів (або відео перегляди), обговорення вражень з аналізом побаченого.
Навчальний рік у позашкільному навчальному закладі починається 1
вересня. Комплектування груп здійснюється в період з 1 по 15 вересня, який
вважається робочим часом керівника. Тривалість навчального року в різних
типах позашкільних навчальних закладів установлює Міністерство освіти і
науки України або інший центральний орган виконавчої влади, до сфери
управління якого належить позашкільний навчальний заклад, за погодженням з
Міністерством освіти і науки України. У канікулярні, вихідні та святкові дні
позашкільний навчальний заклад може працювати за окремим планом,
затвердженим керівником цього закладу.
Керівники гуртків працюють відповідно до розкладу занять,
затверджених керівником позашкільного навчального закладу. Обсяг
педагогічного навантаження визначає керівник позашкільного навчального
закладу згідно із законодавством і затверджує для держаних і комунальних
позашкільних навчальних закладів відповідний орган виконавчої влади чи
орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить цей
заклад, а для приватних позашкільних навчальних закладів – засновник
(власник).
Для успішного функціонування хореографічного колективу важливим є
створення матеріальної бази, яка включає:
 приміщення для занять (репетиційний зал) – просторе (5 – 6 м. кв. на
кожного учасника), світле, чисте, легко провітрюване, естетично
оформлене (портрети майстрів хореографічного мистецтва,
композиторів, видатних балетмейстерів, педагогів хореографів, схеми
з методичними матеріалами, танцювальними позами і ін.), з
дерев'яним (палубним) покриттям, обладнане дзеркалами і 2-х
рівневими верстатами (відповідно до вимог), температура повітря
повинна бути приблизно +15 – 16;
 роздягальні і душові кімнати;
 фонди для придбання репетиційного одягу, взуття, костюмів;
  методичне забезпечення навчально-виховного процесу (навчально-
методична література, нотний та наочно-ілюстративний матеріал
тощо);
 технічне забезпечення (музичні інструменти, відео і аудіоапаратура).
Приміщення та обладнання для зали мають відповідати професійним,
санепідеміологічним і технічно безпечним вимогам.
Робота дитячого хореографічного колективу є багатогранною і поділяється
на декілька етапів, а саме:
- навчально – виховний;
- постановчо – творчий;
- фестивально – конкурсний.
На сучасному етапі розвитку суспільства запорукою процвітання
дитячого хореографічного колективу стає правильна організація навчально –
виховної діяльності.
Отже, специфіка роботи дитячого хореографічного колективу полягає у
створенні сприятливих умов навчання, планомірному та систематичному
проведенні навчально-виховної роботи, своєчасному вирішенні конфліктних
обставин завдяки ініціативній позиції керівника, врахуванні індивідуально –
диференційного підходу до кожного учня, доцільності танцювального
репертуару, використанні цікавого та зрозумілого матеріалу у постановчій
роботі, активній участі дітей у фестивально – конкурсній роботі.
Таким чином, при органічному поєднанні всіх етапів роботи дитячого
хореографічного колективу, здійснюється всебічний і гармонійний розвиток
особистості, формування її індивідуального творчого почерку, професійна
підготовка до самостійної професійної хореографічної діяльності.
В умовах сьогодення спостерігається активізація створення державних та
авторських програм, розрахованих на різні типи дитячих хореографічних
колективів, комплексів, шкіл, що забезпечують ґрунтовну комплексну
хореографічну підготовку його учасникам.
 2 Проаналізувати форми і види аматорських хореографічних
колективів в системі закладів позашкільної освіти (гурток, секція,
клуб, студія, ансамбль, творче об’єднання та ін.., їх диференціація за
видом хореографічної діяльності, віком учасників).

Ознайомлення з хореографічним мистецтвом в Україні здійснюється через

систему аматорських художніх об’єднань – відповідних гуртків, колективів,
студій. З точки зору педагогіки, аматорське хореографічне об’єднання є
педагогічно керованою системою, що функціонує в умовах вільного часу
людини з метою її виховання шляхом залучення до активної творчої
танцювальної практики.

Дитячий хореографічний колектив – це:

1) цілісна педагогічна система, яка має своєрідну структуру, навчальний

процес якої спрямований на отримання учнями хореографічних знань, умінь,
навичок і розвиток якостей, пов’язаних зі сферою почуттів: моральних
(доброзичливість, чуйність, емпатія, стриманість, справедливість), естетичних
(почуття краси, зокрема танцювальних рухів, музики), художніх (художній
смак, відчуття композиційної довершеності хореографічних творів);

2) широко доступна організація освіти, яка надає дітям та юнацтву

додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, вмінь і навичок з
хореографічного мистецтва, а також забезпечує потреби особистості у творчій
самореалізації та організації змістовного дозвілля;

3) група об’єднаних загальною метою і завданнями людей, що досягли в

процесі спільної танцювальної діяльності певного рівня розвитку;

4) форма масового залучення дітей та молоді до занять хореографією, яка є

дієвим засобом 40 розповсюдження масової танцювальної культури;

5) співдружність індивідуальностей з урахуванням їх танцювальних даних і

вікових особливостей, об’єднаних загальною художньо-творчою задачею, в
рішенні якої значну роль грають педагогічні умови, створені керівником
хореографічного колективу.

В хореографічному колективі формується особливий тип міжособистісних

відносин, для яких характерні: висока згуртованість; колективістське
самовизначення; колективістська ідентифікація; соціально важливий характер
мотивації міжособистісних виборів; висока референтність членів колективу у
ставленні один до одного; об’єктивність у покладанні й прийнятті
відповідальності за результати спільної танцювальної діяльності. У сучасній
педагогіці «сучасним колективом» називається група дітей, для якої характерна
спільна, відповідним чином організована та спланована, діяльність.

У системі позашкільної освіти дитячі колективи прийнято називати

гуртками, під якими розуміють творчі об’єднання, які забезпечують надання
позашкільної освіти одного профілю за одним рівнем навчання, терміном та
програмою.

Діяльність хореографічних колективів визначають за класифікаційними

характеристиками: за ознаками, видами, формами.

Класифікаційні ознаки хореографічних колективів:

 рівень професійної підготовки керівника та хореографічних здібностей

вихованців (професійні, аматорські);

 цільова спрямованість (навчальна, концертна діяльність);  віковий загал

учасників (хореографічні колективи, дитячі хореографічні колективи).

Класифікація хореографічних колективів за видами:

 ансамбль народно-сценічного танцю;  ансамбль сучасного спортивно

бального танцю;  ансамбль сучасної хореографії;

 ансамбль естрадного танцю;

 фольклорно-хореографічні ансамблі;
  танцювальні групи при народних хорах, ансамблях пісні і танцю;

 балетні студії;

 шоу-групи та шоу-балети;

 змішані колективи, що включають декілька видів хореографічного

мистецтва (театри танцю, естрадно-спортивні та ін.).

Класифікація за неординарними ознаками:

 державний хореографічний колектив (статус);

 національний хореографічний колектив (статус);

 академічний хореографічний колектив (статус);

 заслужений хореографічний колектив (звання);

 народний хореографічний колектив (звання);

 зразковий і показовий дитячий хореографічний колектив (звання).

Почесні звання самодіяльним хореографічним колективам в Україні

присвоюються за вагомий внесок у справу виховання учнівської молоді,
відродження і примноження надбань національної культури та художньої
спадщини українського народу, високий художній рівень.

Класифікація за формою:

 професійні хореографічні колективи України: хореографічні колективи

(Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені П.
Вірського); хореографічні групи при народних хорах (Національний
заслужений академічний український народний хор України імені Г. Вірьовки;
заслужений академічний Закарпатський народний хор України Закарпатської
обласної філармонії); ансамблі пісні і танцю (академічний ансамбль пісні і
танцю «Поділля» Вінницької обласної філармонії); фольклорні ансамблі
(Український академічний фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина» (м.
Київ), Заслужений академічний фольклорноетнографічний ансамбль
«Славутич» Дніпропетровського обласного комунального підприємства
культури;

 аматорські хореографічні колективи України: хореографічні колективи при

мистецьких навчальних закладах (театр народного танцю «Заповіт» Харківської
державної академії культури); дитячі хореографічні колективи при навчальних
закладах (народний хореографічний ансамбль «Сонечко» Житомирської міської
школи хореографічного мистецтва, Зразковий ансамбль народного танцю
«Росток» Київської дитячої школи мистецтві № 3); хореографічні колективи
при палацах культури (Заслужений самодіяльний ансамбль пісні і танцю
України «Лтава» імені В. Міщенка Полтавського міського будинку культури;
Заслужений ансамбль танцю України «Юність» Державного палацу культури
естетичного виховання учнівської молоді (м. Львів); зразковий дитячий
ансамбль танцю «Джерельця Карпат» Закарпатського обласного будинку
культури профспілок (м. Ужгород).

За Положенням про позашкільний навчальний заклад (від 6 травня 2001

року) творчі об’єднання позашкільного навчального закладу класифікуються за
трьома рівнями:

- початковий рівень (творчі об’єднання, діяльність яких спрямована на

загальний розвиток вихованців, виявлення їх здібностей та обдарувань,
прищеплення інтересу до творчої діяльності);

- основний рівень (творчі об’єднання, які розвивають інтереси вихованців,

дають їм знання, практичні уміння та навички, задовольняють потреби у
професійній орієнтації);

- вищий рівень (творчі об’єднання за інтересами для здібних і обдарованих

вихованців).

Хореографічним колективам, які мають досягнення в галузі танцювального

мистецтва, надаються звання: «Зразкові художні колективи» (не менше п’яти
років роботи); «Народні художні колективи» (мають звання Зразковий і
працюють понад 8 років). Звання присвоюється за вагомий внесок у справу
виховання учнівської та студентської молоді, відродження і примноження
надбань національної культури та художньої спадщини українського народу,
високий художній рівень.
 Завдання для практичної роботи :

1. Ознайомитися і проаналізувати документацію хореографічного

колективу (журнал відвідування учасників, облік концертних
виступів, графік роботи колективу).

Перелік документації керівника хореографічного колективу

позашкільного навчального закладу:
— Журнал планування та обліку гурткової роботи;
— Навчальна програма з позашкільної освіти;
— Робочий навчальний план;
— План виховної роботи;
— Заяви батьків про вступ в ПНЗ;
— Список гуртківців;
— Особова справа учня ПНЗ;
— Репертуарний план;
— Конспект заняття;
— Сценарій (план проведення) виховного заходу;
—Журнал реєстрації інструктажів з безпеки життєдіяльності.

Журнал планування та обліку роботи – один з основних документів

керівника гуртка, який відображає навчально-виховну роботу. Одночасно це
й важливий фінансовий документ, на підставі якого заповнюють табель
обліку робочого часу та здійснюють нарахування заробітної плати.
Згідно з номенклатурою справ, журнал зберігають в архіві не менше 5
фінансових років. Протягом цього часу його можуть перевірити
контролюючі органи. Записи в журналі педагог має вести регулярно. До
п’ятого числа кожного місяця він повинен здавати журнал на перевірку зав.
відділом. Журнал затверджує директор установи.
Структура журналу планування та обліку роботи гуртка складається з
таких розділів:
1) вказівки до ведення журналу планування та обліку роботи гуртка;
 2) мета й основний зміст роботи;
3) план роботи гуртка на І (ІІ) півріччя навчального року;
4) відомості про членів гуртка;
5) облік відвідування (І, ІІ півріччя);
6) облік роботи гуртка (І, ІІ півріччя);
7) висновки та зауваження до роботи гуртка.
Журнал планування та обліку гурткової роботи заводиться для кожної
групи гуртка окремо на весь навчальний рік та літній період. Перед
заповненням журналу необхідно познайомитись із посадовими обов’язками
керівника гуртка та вказівками до ведення журналу планування та обліку
роботи. Журнал заповнюється керівником гуртка після кожного проведеного
заняття. Усі записи в журналі повинні вестися чітко і розбірливо державною
мовою кульковою ручкою чорного кольору, відповідно до норм правопису.
На обкладинці журналу вказується повна назва гуртка, повна назва
закладу та навчальний рік. Керівник гуртка зазначає своє прізвище, ім’я, по
батькові та прізвище, ім’я старости групи, початок та закінчення ведення
журналу.
На наступній сторінці записується назва гуртка, повна назва навчальної
програми з позашкільної освіти, ким і коли вона затверджена
(рекомендована чи схвалена до використання), рівень та рік навчання, мета і
короткий зміст роботи гуртка.
Нижче зазначається розклад роботи гуртка по місяцях на І, ІІ півріччя та
літній період. Зміни в розкладі роботи гуртків допускаються на
початкукожного семестру та напередодні літнього періоду і затверджуються
наказом директора навчального закладу. Журнал підписує керівник закладу.
Свій підпис ставить керівник гуртка. Підписи розшифровуються.
У розділі «Мета й завдання гуртка» розкривають основні освітні,
розвиваючі та виховні завдання, а також ті цілі, які ставить педагог на
конкретний навчальний рік.
Плани роботи гуртка заповнюються обов’язково в кожному журналі
відповідно до обраної навчальної програми з позашкільної освіти.
 У розділах «План роботи гуртка» зазначаються теми занять, кількість
годин, відведених для їх вивчення, записуються календарні строки (число і
місяць року), коли буде вивчатися тема.
Керівник гуртка планує роботу на кожне заняття окремо. Дати занять
записуються за календарем (включаючи дні канікул ЗОШ), планування
роботи гуртка в дні державних свят суворо заборонено. План роботи на
півріччя планується і записується у журналі у відведених для цього
сторінках. Внизу керівник гуртка ставить свій підпис та розшифровує його.
«План роботи гуртка» обов’язково затверджується директором навчального
закладу, у строки зазначені у плані роботи закладу. Нумерація темзанятьз
першого півріччя продовжується у другому півріччі.
У розділі «Відомості про гуртківців» заповнюються в обов’язковому
порядку всі графи (крім дати та причини вибуття з гуртка) до початку
гурткових занять – до 15 вересня. Слід звернути увагу: прізвища, імена та
по-батькові дітей записуються повністю, в жодному разі не допускаються
ласкаві та скорочені імена дітей. В останній графі можна відмічати дітей, які
належать до пільгових категорій. Протягом року відомості про членів гуртка
можуть оновлювати: дописувати новоприбулих, навпроти прізвищ вибулих
записувати дату й причину вибуття.
У розділі «Облік відвідування» записується список вихованців (Прізвище
та повне ім’я дитини), який надалі переписується з урахуванням руху дітей
на кожній наступній сторінці журналу даного розділу. Також записується
число, місяць проведення заняття. Керівник гуртка в дні занять групи
перевіряє присутність дітей та вживає такі умовні знаки: 80 був відсутній з
невідомої причини – «нб», був відсутній з поважної причини – «пов», був
хворий – «хв». У розділі «Облік роботи гуртка» після кожного заняття
записується дата, тема та короткий зміст заняття, його тривалість та
ставиться підпис керівника гуртка. У випадку, коли заняття гуртка не
проводилися з поважної причини (лікарняний, відпустка без збереження
зарплати, навчальна сесія, відрядження, карантин), запис у даному розділі
робиться, лише замість підпису керівника гуртка вказується причина. Разом
з тим, з метою виконання програми, пропущений матеріал вивчається в
обов’язковому порядку шляхом ущільнення тем. Навчальна програма
повинна бути виконана в повному обсязі протягом навчального року.
Кількість записаних годин має повністю відповідати тижневому
навантаженню керівника гуртка та табелю робочого часу. Облік робочого
часу в дні відсутності дітей (на випадок карантину, на підставі наказів
відділу освіти) керівник гуртка веде у розділі «Масова та суспільно-корисна
робота», вказуючи дату, зміст основної діяльності, кількість годин, підпис.
Обов’язково протягом навчального року керівник гуртка веде розділи
«Методична та практична допомога», «Список готових робіт», «Реєстрація
інструктажів з безпеки життєдіяльності».
У розділі «Масова і суспільно-корисна робота» записуються проведені
масові заходи у гуртку, участь вихованців у загальних заходах
позашкільногонавчального закладу, виконана суспільнокорисна робота
тощо. Розділ «Методична та практична допомога» складається з семи граф:
записується дата, вказується вид наданої допомоги, назва школи чи
установи, якій надається допомога, кількість годин та число присутніх (за
необхідністю).
У розділі «Реєстрація інструктажів з безпеки життєдіяльності» на першій
сторінці записується список вихованців гуртка, навпроти своїх прізвищ
вихованці, які досягли 81 14-річного віку, ставлять підписи, що підтверджує
засвоєння ними інструктажу, ставиться підпис керівника гуртка, що є
підтвердженням його проведення.
Журнал планування та обліку роботи систематично перевіряється
адміністрацією закладу. Результати перевірки заносяться до розділу
«Висновки та зауваження до роботи гуртка». Якщо під час перевірки
виявлені зауваження до роботи гуртка, керівник гуртка повинен їх усунути у
вказаний термін, поставити дату усунення зауваження та підпис. В кінці
журналу керівник гуртка заповнює річний звіт вкінці I, II семестрів та за
літній період. Керівник гуртка ставить свій підпис під річним цифровим
звітом, який розшифровується.
 Перелік питань, які розкриває керівник гуртка у звіті:
 Аналіз виконання навчальної програми та досягнення поставленої
мети.
 Наповнюваність гуртка та збереження контингенту.  Аналіз охоплення
дітей у залежності від віку (за класами).
 Аналіз охоплення дітей пільгового контингенту: сироти, напівсироти,
діти із багатодітних сімей, дітичорнобильці, діти із малозабезпечених сімей,
пересиленці.
 Форми і методи інновації, які використовуються під час навчально-
виховного процесу.
 Організаційно-масова робота (бесіди, екскурсії, виставки, конкурси,
свята і т.д.). Нові форми.
 Результативність і досягнення (участь у міських та обласних заходах). 
Работа з обдарованими дітьми, її результативність.
 Работа щодо охорони життя та здоров’я дітей.
 Работа з батьками, їх допомога.  Проведення відкритих занять (дата,
тема).
Журнал зберігається в позашкільному навчальному закладі протягом
усього навчального року. Виносити журнал за межі навчального закладу
заборонено. Після закінчення навчального року журнал здається в архів, про
що адміністрація робить запис 82 на останній сторінці. На титульній
сторінці журналу вказують назву гуртка та назву установи позашкільної
освіти, а також навчальний рік, прізвище керівника гуртка та старости, якого
обрано загалом гуртківців і який є помічником керівника з організаційних
питань. Список гуртківців заповнюється керівником гуртків окремо на
кожну групу. Обов’язковим є заповнення усіх полів. Записи ведуться
акуратно, чітко, прізвища дітей бажано записувати в алфавітному порядку.
На затвердження директору списку подаються разом з батьківськими
заявами у двох примірниках. Один – зберігається у директора, інший у
робочій папці керівника гуртків. Протягом року, якщо гуртківців вибувають
чи прибувають. У списки гуртківців керівником гуртка вносяться відповідні
корективи на основі наказу, заяви батьків та записів у журналі обліку
гурткової роботи. Списки гуртківців ведуться і в електронному варіанті.
Списки гуртківців складаються керівником гуртків до 15 вересня. Заява на
вступ до позашкільного навчального закладу – основний документ на
зарахування дитини на навчання до позашкільного закладу.
Особова справа (картка вихованця) заповнюється керівником гуртків при
вступі дитини в гурток і ведеться протягом усього перебування дитини в
ПНЗ. Записи ведуться чітко, акуратно, містять лише достовірну інформацію.
План виховної роботи керівник гуртка може вести у довільній формі.
Проте обов’язковими розділами є:
 Мета та завдання виховної роботи
 Методична проблема керівника гуртка
 Склад органу дитячого самоврядування  Склад батьківського комітету
 Участь у закладових масових заходах
 Проведення виховних заходів у гуртку
 Робота з батьками гуртківців
 Організація роботи з безпеки життєдіяльності План роботи повинен
бути складеним до 30 вересня на весь навчальний рік та директором закладу.
Зберігається план виховної роботи в робочій папці керівника гуртків
протягом навчального року.
Керівник гуртка планує виховну роботу відповідно до профілю гуртка,
методичних рекомендацій щодо виховання підростаючого покоління та
плану роботи закладу на рік. З метою всебічного розвитку вихованців
керівник гуртка планує екскурсії, походи, конкурсно-розважальні програми,
ігри, які проводитиме з дітьми протягом навчального року. До плану
виховної роботи заноситься перелік обов’язкових інструктажів з
вихованцями, який передбачено планом роботи закладу на навчальний рік,
дати їх проведення.
Також педагог планує заходи, які відображатимуть роботу з батьками
протягом навчального року. Керівник гуртка обов’язково проводить
організаційні (на початку навчального року) та звітні (в кінці навчального
року) батьківські збори. Також можливе проведення конкурсно-
розважальних програм, занять для батьків тощо. Усі ці заходи мають бути
відображені у плані роботи.
Репертуарний план колективу розподіляється на 2 види: діючий і
перспективний. Він може складатися в вигляді таблиці.
Концертна діяльність також може плануватися у вигляді таблиці. Така
форма планування буде зручною як для працівників позашкільного закладу
(організатори, художня рада) так і для звітності керівника, який по
закінченню навчального року може визначити результативність планування
та запиту організаторів концертних програм на танцювальний репертуар
колективу.
Вся документація колективу «РЕМІКС» оформлена належним чином,
заняття проводяться згідно навчального плану, у журналі відмічаються
присутні на кожному занятті.
 2. Проаналізувати функції керівника дитячого хореографічного
колективу (діагностична, організаторська, навчальна, виховна,
балетмейстерська, прогностична, комунікативна, естетична,
соціально – педагогічна).

Організатором, керівником, вихователем хореографічного колективу є

балетмейстер – педагог, що веде організаційну, навчально – тренувальну,
виховну роботу, формує репертуар колективу, концертно – гастрольну
діяльність.
Керівник хореографічного колективу – це передова людина свого часу,
людина високої культури і глибоких знань, яка досконало володіє основами
професійної майстерності. Від його світогляду та естетичних позицій залежать
напрямки діяльності всього творчого колективу. Він повинен розбиратися в
складних явищах сучасного мистецтва, відрізняти прогресивні тенденції від
помилкових, шкідливих. Повинен вміти мислити хореографічними образами,
бути мислителем, психологом і педагогом.
На сьогодні діяльність керівника танцювального колективу
характеризується багатоаспектністю і визначає ряд функцій, які він повинен
виконувати:
1) організаційно – керівна (керівник-хореограф виступає організатором
колективу і керує його функціонуванням);
2) навчально – виховна (керівник навчає виконавській майстерності та
відповідає за духовно – естетичне виховання учнів);
3) розвиваюча (керівник відповідає за всебічний розвиток учнів шляхом
рівноцінного фізичного, емоційного, естетичного, інтелектуального,
креативного виховання);
4) балетмейстерська (керівник є головним його балетмейстером –
постановником, за виключенням колективів, або танцювальних номерів, для
яких працюють запрошені балетмейстери);
5) репетиторська (керівник здійснює репетиційний процес, виконуючи
функції головного педагога-репетитора);
 6) концертно – виконавча (керівник планує та здійснює виступи на
концертах, виховних та суспільних заходах, участь у конкурсах, фестивалях).
Діагностична функція (від гр. diagnosis – розпізнавання, бачення)
педагогічної діяльності керівника колективу пов'язана з розпізнаванням і
вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як
реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку
учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально – виховного процесу,
встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня
розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють
успішному здійсненню цілей хореографічної освіти. Діагностика можлива за
умови спостережливості педагога, за наявності уміння "вимірювати" знання,
уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати
педагогічні явища.
У нерозривному зв'язку з постановкою мети і діагностуванням
здійснюється прогнозування; воно виражається в умінні педагога передбачати
результати своєї діяльності в конкретних умовах і виходячи з цього визначити,
що і як потрібно робити. Педагог, який не вміє заглядати вперед, не розуміє, до
чого він прагне, уподібнюється бреде навмання подорожньому, який може
досягти мети тільки випадково.
Орієнтаційно – прогностична функція. Управління педагогічним
процесом в дитячому хореографічному колективі передбачає орієнтацію на
чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки
педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку
учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis – передбачення розвитку чогось,
що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи
під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому
проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно.
Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які
можуть бути сформовані за певний проміжок часу.
Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння керівника колективу
прогнозувати розвиток особистості – розвиток її якостей, почуттів, волі і
поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід
педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів,
прийомів і засобів навчання та виховання.
У ході прогнозування необхідно дати відповіді на такі запитання:
- Що маємо роботи на початку?
- Що хотіли б отримати в ідеалі?
- Що для цього необхідно зробити?
- Який для цього повинен бути резерв? (матеріальний, людський тощо).
Наприклад, прогнозування є основою для створення навчальної програми
– моделі майбутньої діяльності.
Конструктивно – проектувальна функція діяльності керівника
хореографічного колективу органічно пов'язана з орієнтаційно –
прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-
виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше
реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона
вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання
на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів,
можливості маеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і
другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу.
Спираючись на сприятливий прогноз, педагог приступає до складання
проекту навчально – виховної діяльності. Діагноз, прогноз, проект стають
підставою для розробки плану навчально – виховної діяльності – їм
завершується підготовчий етап педагогічного процесу. Хороший педагог не
увійде в клас без продуманого у всіх деталях, чіткого, забезпеченого всім
необхідним плану.
Організаторська функція діяльності керівника хореографічного
колективу потребує умінь організовувати діяльність колективу і залучати до неї
учнів. Для цього необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес
до навчання хореоргафічному мистецтву, працелюбності, формувати потребу в
знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці;
організовувати соціально – орієнтовані етичні, трудові, естетичні, та інші
виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти
розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної
діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями
моральних вчинків.
Організаційна діяльність педагога – хореографа пов'язана з залученням
дітей в намічену роботу, співробітництвом з ними в досягненні наміченої мети.
Керівник колективу – головне джерело інформації для учнів. Він знає все про
все, а своїм предметом, педагогікою, методиками і психологією володіє
досконало.
Навчальна функція передбачає забезпечення керівником колективу
освітніх потреб учнів: засвоєння початкових знань, основних понять,
елементарних уявлень про види і жанри хореографії, особливості художньо –
образної мови хореографічного мистецтва у взаємозв’язку з синкретичними
мистецтвами; - розширення художньо – естетичного світогляду, опанування
елементарних художніх умінь, навичок у практичній діяльності; набуття
початкового досвіду, створення хореографічних образів упроцесі власної
діяльності.
Не менш важливим моментом в діяльності керівника є його виховна
функція. Виховання в колективі здійснюється за допомогою методів, які
являють собою певну систему роботи керівника з учасниками в процесі
навчально – виховної роботи. Особливу роль відіграє особистість керівника,
його професійний авторитет.
- виховання в учнів естетичного та емоційно – цілісного ставлення до
хореографічногомистецтва;
- виховання здатності сприймати, інтерпретувати, оцінювати хореографічні
твори, висловлюючи особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки
та оцінки;
- виховання хореографічних інтересів, смаків, морально – естетичних
ідеалів, потреб у художньо – творчій самореалізації та духовно – естетичному
самовдосконаленні.
 Художній керівник колективу сам є прикладом для наслідування. Своїми
діями, поведінкою, характером, манерою спілкування, своєю захопленістю
створює настрій творчого натхнення, тобто таку обстановку, при якій кожен
учасник колективу може показати все, на що він здатний як танцюрист, як
людина.
Особливу увагу керівник повинен приділяти вихованню дисципліни в
колективі.
Більшість художніх керівників самі є і балетмейстером, і автором, і
постановником, і репетитором в одній особі у своїх колективах. Саме в цьому
проявляється балетмейстерська функція.
Балетмейстерська робота в танцювальному колективі – це гармонійний
розвиток пластики тіла учасників засобами хореографії. Навчання основ
класичного танцю прищеплює почуття форми, художній смак, сприяє
фізичному вдосконаленню.
Художній керівник повинен володіти знаннями і здібностями режисера –
постановника, мати глибокі знання та вміння з балетмейстерської роботи
(вимоги до дитячого репертуару, закони драматургії та композиції танцю,
системи запису танців, методику роботи над постановою танців, їх сценічним
оформленням та інше); щоб правильно вибудувати номер або програму
концертного виступу колективу. Він повинен володіти допитливим розумом і
жагою до знань, займатися самоосвітою: багато читати (спеціальної та
художньої літератури), відвідувати музеї та виставки, концерти і театральні
прем'єри, тобто знайомитися з визначними досягненнями інших мистецтв, що
розширює кругозір, розвиває розум і художній смак. Висока професійна і
загальнокультурна освіта необхідна художньому керівникові нашого часу.
Комунікативно – стимуляційна функція педагогічної діяльності
керівника хореографічного колективу пов'язана з великим впливом, що його
здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура,
вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями,
власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально – пізнавальної,
трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей,
теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних
взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту
педагога, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і
набуттям рівня моральної досконалості.
Комунікативна функція передбачає:
• встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими
учнями і групами учнів;
• ділове спілкування з іншими педагогами та адміністрацією освітнюого
закладу;
• контакти з державними і громадськими організаціями;
• налагодження взаємодії з батьками учнів;
• уміння знаходити меценатів (спонсорів) тощо.
Педагог – хореограф постійно займається естетичним вихованням дітей,
щоб вони були всебічно підготовлені до художнього сприйняття і творення
дійсності. У основі цього виховання лежить формування любові до своєї
національної культури, народної творчості, інтересу і розуміння краси
навколишнього світу, спілкування.
Керівник дитячого хореографічного колективу має навчити вихованців
сприймати об’єкт естетично, бачити і розуміти сутність і глибинний зміст
художнього твору, через емоції передавати побачене. Педагог повинен
розвивати здатність аналізувати естетичні об’єкти: хореографічні рухи,
ритмічні образи в музиці, вчити знаходити потрібний сценічний грим до танцю,
підбирати костюм для виконання хореографічного номера; вчити давати
обґрунтовану естетичну оцінку танцю; висловлювати власні думки щодо його
виконання; відображати рухами образний характер музики; передавати
мімікою, жестами, позами різноманітну гаму почуттів.
Крім своїх безпосередніх професійних функцій, педагог виконує функції
громадські, цивільні, сімейні. Соціально – педагогічні функції керівника
хореографічного колективу конкретизуються в професійних функціях. Духовне
відтворення людини, створення особистості – найважливіша соціальна функція
і призначення педагога в суспільстві. Сприяючи формуванню людини як творця
всіх матеріальних і духовних цінностей і як основної духовної цінності
суспільства, педагоги безпосередньо впливають на розвиток продуктивних сил
суспільства, долучають підростаюче покоління до всіх досягнень світової
культури і створюють тим самим, передумови для подальшого прогресу
людства.
Педагог допомагає вихованцям пристосуватися до мінливої
соціокультурної ситуації сучасного суспільства. Виконує роль «двигуна» в
суспільстві, каталізатора (прискорювача) громадського прогрессу. Передає
досвід історичного минулого суспільства перспективному майбутньому,
виконуючи роль «акумулятора», що накопичує в собі соціальний досвід.
Педагог виступає як фахівець, що оцінює культуру суспільства, досвід
суспільних відносин, взаємин і поведінки людей. Педагог – це особа,
уповноважена суспільством представляти світ молоді перед старшим
поколеніем. Ще одна, чи не головна, соціальна функція педагога – формування
духовного світу молоді відповідно до принципів та цінностей конкретного
суспільства.
Сьогодні праця керівника дитячого хореографічного колективу та її
успішність вимагає великого обсягу знань, умінь та навичок не тільки з
фахових дисциплін, але з основ психології, педагогіки, менеджерсько –
продюсерської діяльності тощо. Тому, педагог – хореограф постійно повинен
вчитися, переосмислювати нові життєві реалії, систематизувати свої фахові
знання та, удосконалюючи набутий досвід, застосовувати все це у своїй
практичній діяльності.
У нинішніх умовах діяльність керівника хореографічного колективу
відбувається на чотирьох основних напрямах: організаційна; навчально-
тренувальна та виховна робота, формування репертуару, концертно-гастрольна
діяльність. Усі ці види діяльності тісно переплітаються між собою та
спрямовані на досягнення загального успіху й визнання нашої роботи.
 Педагог хореографічного колективу «РЕМІКС» намагається виконувати
всі функції керівника, зазначені вище, працює над собою, прагне досягти
розуміння з вихованцями та створити сприятливу атмосферу для виховання
дітей.
 3. Підготувати і провести профорієнтаційний захід для ознайомлення
вихованців хореографічного колективу з професією хореографа.

«Його Величність Танець »

Сценарій заходу

Мета: естетичне виховання дітей, ознайомлення з професією хореографа.

Завдання:
1. Організація змістовного дозвілля дітей.
2. Розширення кругозору учнів в області танцювального мистецтва.
3. Створення умов для виховання художнього смаку і любові до прекрасного.
4. Профорієнтація.

Вчитель . Доброго вечора, шановні друзі, гості, шанувальники музичного,

танцювального мистецтва.
Звучить пісня Б.Окуджави «Музикант»

Музика супроводжує людину протягом усього життя - від народження й до

поховання. Її люблять діти…
Без музики не можуть жити театр, кіно, фонтани…
Без музики не могла б жити і хореографія.
Перед початком нашого вечора ми провели експрес-опитування і задали питання:
"Що вам подобається в танцювальному мистецтві?".
Відповіді були такі: "Це красиві рухи", "гарна музика", "грація, яскраві
костюми", "танець викликає відчуття насолоди", "приносить радість" і т.д. В кожній
вашій відповіді є слово "краса!"
Отже, сьогоднішній вечір ми присвячуємо красі, красі танцю - найбільш
хвилюючому, найбільш піднесеному і прекрасному із всіх мистецтв, оскільки танець -
не просто відображення життя, танець - це життя!
Звучить музика.
 Вчитель . Мистецтву танцю навчає надзвичайно творча, з багатогранним
баченням світу людина – хореограф.
І сьогодні, щоб відчути всю специфіку цієї професії, спробувати передати свої
вміння та досвід іншим, вам, діти, пропонується наступна гра «Повтори за мною».
Мета гри – дати дітям можливість відчути на собі увагу дітей, спробувати
навчити їх новим рухам, організувати учасників у спільну діяльність.
Умови гри.
Діти стають у коло, музика для кожного, хто виходить в центр («ведучого-
хореографа») змінюється. Під музику, яка звучить, ведучий показує три рухи, яким
навчає всіх учасників гри. По черзі «ведучі» змінюються.

Вчитель .Сьогодні я хочу ознайомити вас з видатними хореографами XXI

століття. Ці люди досягли висот в своїй професії, їх вклад в мистецтво відіграв
важливу роль. (слайди)
Вчитель . А тепер проведемо інтелектуальну вікторину на тему
хореографічного мистецтва.

Питання для вікторини.

1. Муза танцю в грецькій міфології? (Терпсихора.)
2. Назвіть найдавніший вид народного танцювального мистецтва. Виконується і
сьогодні. (Хоровод.)
3. Як звали вчителя танців у казці Ю.Олеши "Три товстуни"? (Раздватрис.)
4. Вальс із хіта О.Розенбаума - ... (Бостон.)
5. Коли відзначається Міжнародний день танцю? (29 квітня)
6. В Аргентині 11 грудня танцюють всі. Адже цього дня спеціальним декретом
уряду оголошено національним святом і називається він... (Свято танго.
"Аргентинське танго" - відомий і улюблений у всьому світі танець.)
7. Танець з криками "Асса!" - ... (Лезгинка.)
8. Як називають партнера в танці? (Кавалер)
Орденоносець.
Лауреат.
 Кавалер.
Кавалерист.
10. Найприємніший для артистів шум під час вистави - це ... (Оплески).
11. Сама балетна спідниця - це ... (Пачка.)
12. Яка якість має бути у хорошої балерини?
Виворотність.
Вертлявість.
Спритність.
Неповороткість.
13. На думку Ілзе Лієпи, «танець допомагає зробити красивою не тільки тіло,
але і ...». (Душу)

Ведуча.

Проходить час, немов одна година.

Завжди в турботах жила людина.
Та у дні свята і дозвілля
Веселий танець заводив довкілля.
Проходить час, за роком рік.
Нехай між нами розтане сніг.
І хай на нашій великій планеті
Танцюють люди мов птахи у злеті.

Перегляд Відеозапису «Вальс» (Джонатан Вілкінс та Катюша Демідова)

 Тема 2. Навчально-тренувальна робота у хореографічному колективі

Завдання для теоретичної підготовки:

1. Ознайомитися з призначенням, методичними вимогами, змістом,

принципами добору навчально-тренувальних вправ в системі
хореографічної підготовки.

Призначенням навчально-тренувальних вправ є стимулювання низки

фізіологічних функцій організму. Це, насамперед, стосується діяльності
серцево-судинної і дихальної систем. У результаті проведення тренажу швидко
підвищується загальний тонус організму, пожвавлюється діяльність серцево-
судинної системи, внаслідок чого ліквідуються осередки застійної, депонованої
крові, зокрема, у черевній порожнині. Посилюється функція дихання:
збільшується його глибина, поліпшується легенева вентиляція. Покращується
також і діяльність шлунково-кишкового тракту, нирок, поліпшуються процеси
обміну речовин тощо.

Методичні вимоги до навчально-тренувальних вправ:

 чітка система поточних завдань, щоб уникнути проявів стихійності і

випадковості у навчанні;
 простий, посильний для певного віку матеріал;
 урахування віку дітей;
 послідовне підвищення вимог до якості виконання, поступове
ускладнення й збільшення обсягу матеріалу від молодшого до старшого
віку;
 Організаційна діяльність – це перша ланка, з якої починає функціонувати
хореографічний гурток, діяльність якого забезпечує перелік законів
(Закон України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Положення про
 позашкільний навчальний заклад»), що виводять організаційну роботу в
правову площину та регулюють діяльність творчих об’єднань.
 Організація роботи ХК базується на відповідних принципах (принцип –
від лат. початок, основа – першооснова, те, що лежить в основі певної
теорії, вчення, науки, світогляду тощо):
  принцип гуманізації визначає пріоритет формування гуманної,
людяної, доброзичливої особистості, здатної до творчої самореалізації;
передбачає створення умов для виявлення обдарованих і талановитих
учнів;
  принцип багатоукладності та варіативності передбачає можливість
широкого вибору змісту, форм і засобів навчання та виховання,
запровадження поліваріативності навчальних програм, поглиблення і
розширення їх практичної спрямованості;
  принцип єдності культури і освіти передбачає орієнтування на
вітчизняні та світові мистецькі, зокрема хореографічні, цінності як
духовні надбання людства; орієнтування на національні пріоритети
освіти дітей в Україні;
  принцип використання педагогічного потенціалу мистецтва
(виховний, мотиваційний, комунікативний, творчоспонукальний,
інформативно-пізнавальний, гедоністичний, релаксаційний, естетико-
культорологічний);
  принцип взаємозв'язку процесу виховання і навчання спрямований
на вирішення виховних завдань в процесі хореографічних занять та
розширення світогляду учнів в процесі проведення виховної роботи;
  принцип виховання в діяльності передбачає формування
особистісних якостей в процесі хореографічної діяльності; виховання в
колективі та через колектив;  принцип колективної праці передбачає
розвиток у дітей почуття причетності до суспільного життя та праці
дорослих, виховання колективізму, громадської активності та свідомої
дисципліни;  принцип стимулювання передбачає підтримку успіхів
учасників колективу в навчанні, творчості та самоосвіті;
   принцип міждисциплінарності й інтеграції передбачає взаємовплив
різних видів хореографії та видів мистецтва;
  принцип доступності передбачає добір змісту хореографічного
навчання, який відповідає віковим особливостям учнів, рівню їх
хореографічних здібностей;
  принцип природовідповідності, особистісноорієнтованого,
індивідуально-диференційованого підходу до дитини (орієнтація на
особистісні, вікові особливості дітей, статеві відмінності хлопчиків і
дівчаток);
  принцип самостійності і активності особистості полягає у
забезпеченні психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню,
розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої
активності, прояву обдарованості і таланту;
  принцип практичної спрямованості передбачає набуття учнями
певних допрофесійних умінь і навичок;
  принцип систематичності і послідовності передбачає плановість
організації роботи, виключає прояв випадкових заходів;
  принцип комплексності передбачає вплив на всі сторони особистості
учня з метою всебічного та гармонійного його розвитку;
  принцип добровільності передбачає право вибору учнями творчого
колективу за власним бажанням;
  принцип регіональності передбачає ознайомлення з культурними
надбаннями свого регіону, включення в зміст танцювального репертуару
номерів, які б відображали особливості культурних традицій відповідного
краю;
  принцип самобутності колективу відображає його неповторність та
оригінальність.

Загальний принцип побудови комплексу тренажу полягає в тому, щоб

забезпечити участь основних м'язових груп у русі, що своєю чергою активно
впливає на роботу внутрішніх органів. При виконанні хореографічних
комплексних вправ потрібно також звертати увагу на дихання.
Складання комплексу тренажу містить низку послідовних етапів. Передусім
визначають його загальну тривалість відповідно до фізичної підготовленості й
рухових можливостей учнів.
Далі визначається зміст і послідовність виконання вправ. Однак, незалежно
від вибору вправ і послідовності їх виконання, урок або заняття повинно мати
суворо визначену структуру: підготовчу (розігрів), основну і заключну частину.

Після оволодіння основними вправами можна збільшувати навантаження за

рахунок кількості повторень, зміни темпу виконання та музичного супроводу
(4/4, 2/4, 3/4).
 2. Проаналізувати специфіку та призначення екзерсису у колективі
сучасного та естрадного танцю.

В основі навчальної танцювальної підготовки учня лежить система

підготовчих вправ класичного танцю. Він вважається головним у процесі
підготовки виконавців. І це закономірно, оскільки класичний танець і його
школа є єдиною всеосяжною системою виховання людського тіла, існує вже
більше чотирьохсот років. Екзерсис, заснований на класичному танці, давно
довів право на перше місце в освоєнні танцювального мистецтва. Ця система є
найбільш розробленою, стрункою і продуманою. Вправи класичної системи
дуже послідовні, кожне з них має свою певну задачу. Вправи класичної системи
не тільки тренують тіло людини, вони збагачують її і запасом рухів, які стають
виразним засобом танцю. Помилково думати, що тренаж класичного танцю
необхідний лише майбутнім класичним танцівникам і танцівницям. Він дає
розвиток і навички, вкрай потрібні для всякого роду сценічних танців. У
системі хореографічної освіти він залишається основою основ, і на викладання
його доводиться звертати дуже пильну увагу. Які б нововведення ні привносив
в хореографію час, які б сучасні напрямки не з'являлися в танці, класичний
екзерсис є стрижнем, на основі якого розвиваються інші танцювальні
екзерсиси.

Ця система рухів, покликана зробити тіло дисциплінованим, рухливим і

прекрасним, перетворює його в чуйний інструмент, слухняний волі
балетмейстера і самого виконавця. 

Основи класичного танцю настільки універсальні, що навіть досвідчені

танцюристи інших танцювальних напрямків не припиняють занять класикою.
Заняття класики корисні дуже для дітей. З раннього віку закладається
правильна постава і поступово виправляються різні випадки викривлень хребта.
На уроці класичного танцю у дітей виробляється відповідальність перед
справою, якою вони займаються, а також повага до мистецтва.
 Займаючись тренажем, учень розігріває суглобово-зв'язковий апарат,
попереджаючи цим розтягування і вивихи при розучуванні і виконанні
складних танцювальних рухів. Класичний екзерсис біля станка важливий для
танцівників, перш за все тим, що виробляє правильну постановку і стійкість
корпусу, який при екзерсисі повинен триматися на опорній нозі з прямою
підтягнутою спиною. Як вказує професор А. Я. Ваганова, «правильно
поставлений корпус - основа для будь-якого па». «Правильно поставлена спина
дає абсолютну свободу руху». Тому завдання класичного екзерсису -
домогтися належної постановки корпусу і спини. Класичний екзерсис біля
верстата розвиває і зміцнює також весь суглобово-м'язовий апарат тіла, дає
правильну постановку голови, рук і ніг, виробляє точність, свободу,
еластичність і координацію рухів. Крім того, класичний верстат значною мірою
допомагає звільнитися від наявних фізичних недоліків: сутулості, перекосу
плечей, опущення шийного хребця, клишоногості і т.п. Разом з тим вправи
екзерсису сприяють розвитку сили, витривалості і спритності, а також
зібраності уваги, тобто якостей, необхідних для танцівника.

Крім сприяння фізичному вихованню учня, класичний верстат переслідує

і завдання суто танцювального характеру. Він повинен виробити в учнів
основні технічні навички, необхідні для виконання різних танців.
Отже, основне завдання класичного екзерсису біля верстата полягає в тому,
щоб шляхом доцільно підібраних, постійно повторюваних тренувальних вправ
допомогти учням розвинути тіло і навчитися вільно і пластично управляти
своїми рухами.
 Завдання для практичної роботи

1. Розробити комплекс навчально-тренувальних вправ для розвитку

різних груп м’язів у вихованців хореографічного колективу.

Розминка по колу.

1) Крок на півпальцях по 1 п.н., руки зібрані в замок за спиною,

ускладнюємо високим підняттям колін;
2) Біг на півпальцях;
3) Стрибки по 6 п.н.;
4) Біг з високим підняттям колін, на «3» - пауза, фіксуємо високо підняте
коліно;
5) Кидок ногою на 90гр і вище на кожен крок – вперед та вбік.

Вправи на середині зали.

1) Утримуємо тіло на півпальцях – 6 п.н., руки підняті вгору – 10 рахунків;

2) Releve на двох ногах, по черзі, руки на поясі по 6 п.н, по 1 п.н., по 2 п.н.
3) Plie по 2 п.н., руки підняті вгору– 10 рахунків. Наступні 10 р.
ускладнюємо вправу підняттям на півпальці в Plie.
4) Стрибаємо з 6 п.н. в 2-гу, руки зібрані в замок, піднімаємо їх знизу вгору.
5) Боковий мах ногою на 90 гр. і вище, опорна нога в цей час сідає в Plie.
6) Ноги широко розкриті, тягнемось двома долонями до підлоги.
7) 6 п.н., долоні опущені на підлогу, коліна втянуті, присідаємо – встаємо,
залишаючи руки на підлозі.
8) Руки нахрест зібрані на плечі, робимо коло тулубом.

10) Руки підняті вправо вбік, ноги в 2 невиворітній п.н. різкі нахили вниз,
переводимо руки вліво. Повторюємо 10 разів.

11) Руки зібрані за спину в замок, нахили вниз, виводячи руки вперед.

12) Рухи кругові руками - згинаємо в ліктях, не згинаємо, велике коло.

13) Кругові оберти головою.

Вправи par terre.

1) Робота над стопами. Натягуємо стопи – скорочуємо. Руки і підлогу

опущені.
2) Ноги витягнуті вперед, руки в 1 поз. – відкриваємо в 3-тю з поворотом
корпуса вправо-вліво.
3) Ноги зігнуті, руки під колінами, їх обіймають. Випрямляємо ноги –
лягаємо в складку, повертаємось в вихідне положення, фіксуємо рівні
ноги над підлогою. Повтор вправи 8 разів.
4) Сидимо в положенні «метелик», лягаємо вперед, руки витягти впред,
сісти рівно, відкрити ноги всторони за стопи. Повтор вправи 8 разів.
5) В.п. – на спині, руки всторони, ноги разом, над підлогою на 90гр. 2 рази
згинаємо ноги в колінах – випрямляємо, 2 рази скорочуємо стопи.
Повторити вправу 8 разів.
6) В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті, 2 р.
згинаємо ноги в колінах, напружуючи м’язи, 2 р.
7) В.п. на спині, руки всторони, ноги підняті на 90 градусів, натягнуті стопи
6-1 позиції, скорочені стопи 6-1 позиції. Повторюємо 10 р.
8) В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо по черзі ногу в коліні виворітно, невиворітно – опускаємо.
9) В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо одразу дві ноги в колінах виворітно, розкриваємо в сторони,
зводимо разом зі скороченими стопами.
10) Поперечний шпагат – утримуємо 20 рахунків.
11) В.п. на животі витягуємо тулуб на руках, відводимо плечі назад,
дивимось вгору, витягуємо руки вперед, робимо різкий мах вгору правою
ногою. Повтор по 8 разів кожною ногою.
12) В.п. на животі, руки витягнуті вздовж тулуба, затримати ноги над
підлогою та верхню частину тулуба 10 сек. Повторити.
13) В.п.сидячи, ноги разом, стопи натягнуті, руки в 3 п., лягаємо на
підлогу, піднімаємось – лягаємо в складку. Повторити 10 разів.
14) В.п. на боку, махи ногою по 10 р. кожною, затяжки.
15) В.п. сидячи, ноги разом, витягнуті вперед, затяжки на кожну ногу
вперед.
16) Сидячі на колінах випрямлюємо праву ногу вперед, руки опускаємо
до підлоги, нахиляємось до рівної ноги – зафіксувати положення.
Повторити на ліву ногу.
17) Напівшпагат, руки вперед - лежим 10 сек. На кожну ногу,
відводимо руки назад – прогин по 10 сек. На кожну ногу.
18) Повздовжні шпагати.
 Тема 3. Методи і прийоми хореографічної роботи у дитячому
танцювальному колективі.

Завдання для теоретичної підготовки:

1. Ознайомитися з основними компонентами методичної системи

роботи педагога-хореографа у позашкільному дитячому
танцювальному колективі, проаналізувати критерії добору методів і
прийомів навчання хореографії.

Засобами танцювального мистецтва прищеплюється любов до всього

красивого, витонченого. Саме така мета стоїть перед викладачами
хореографічних відділів, загальноосвітніх шкіл та керівників танцювальних
гуртків, оскільки естетичне виховання треба починати у ранньому віці.
Викладачам хореографії завжди варто пам’ятати, що танець, як мистецька дія,
не може бути беззмістовним, бо він, як і всі види мистецтва, сприяє вивченню
дійсності, допомагає формуванню світогляду.

Хореографічне виховання неможливо собі уявити без піклування про її

фізичний розвиток. Танцюрист, який легко володіє корпусом і легко координує
рухи, повніше і глибше розкриває зміст танцю. Кожен хореографічний твір
вимагає від учня емоційності, творчої активності, мобілізації всіх його
фізичних і духовних сил. Завдання педагога-хореографа полягає в тому, щоб
невпинно підвищувати хореографічну культуру дітей, знайомлячи їх з кращими
зразками танцювального мистецтва, з життям і діяльністю провідних
хореографів, танцюристів і художніх колективів. Діти, які систематично
займаються хореографією, набувають гарної, стрункої постави, легко і граційно
рухаються. При цьому зникають такі фізичні вади, як сутулість, ходьба з
піднятими плечима, похилена голова, розмашиста хода і т.п. Крім того педагог-
хореограф повинен навчити своїх підопічних основ танцювального мистецтва,
дати їм необхідні знання, навики, танцювальну техніку, враховуючи вікові
властивості учнів.
 Важливим моментом організації роботи колективу є його комплектація.
Набір у колектив проходить за принципами: масовості, добровільності, обліку
вікових особливостей і територіального принципу.

Форми та методи набору в колектив: реклама у засобах масової інформації

(радіо, телебачення, газети, журнали), розповсюдження рекламних буклетів про
набір у колектив; концертні виступи з оголошеннями про набір, бесіди з дітьми
і батьками в школах і дошкільних установах та ін.

Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних

прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:

1.Показ. Він полягає в тому, що приступаючи до вивчення нового руху,

пози, самостійного руху рук, голови, корпусу, педагог супроводжує його
точним показом, який обов’язково повинен мати зміст і образ. При такому
показі рух набуває певної естетичної форми. У показі педагог виконує рух у
закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей. Цей метод
можна назвати методом розчленування руху. Тільки після послідовного
вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху.
Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі
органи чуттів і, насамперед на розумову діяльність. З початком руху у дітей
одночасно починається розвиток образного мислення, уявлення про час і
простір. І.Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу
він розцінював як регулятор поведінки. Саме тому завдання педагога при показі
полягає в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином,
дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його
розвитком. Необхідно, домогтися, щоб вивчаючи рух, діти творчо
висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його потрібно
виконувати. Це веде до чіткішого уявлення образу руху, що в свою чергу,
впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій
духовний світ. Якщо ж вона не розуміє фор- ми руху і педагогові не вдається
добитися цього розуміння, то дитина не зможе правильної виконати, що в
подальшому призведе до зниження якості виконання і змісту танцю, тобто
танець втратить своє виховне значення. При неувазі до змісту, образу танцю
творчість дітей стає беззмістовною і формальною. Починаючи з перших занять,
дітей треба вчити спочатку основного – серйозного сприйняття та точного
відтворення.

2.Зразок – це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання

педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути
танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частина хороводу, танцю, етюду, гри.
При показі зразка застосовується метод цілісної вправи. У своєму виконанні
педагог образно розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини
з’явилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність дитини буде
творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його
деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи пов’язані
між собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу,
стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання. Після
аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям самим
виконати його по пам’яті. Перші зразки повинні бути короткими і простими,
але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від віку, вони
ускладнюються і стають довшими.

3.Словесний метод – це уміння користуватися словом. Методичні

прийоми показ і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок.
Психологічна сила впливу слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають
перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і до речі
сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії,
спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, зміцнюють
упевненість дитини в своїх діях. Слово може бути великим стимулятором, але
ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити її віру в себе. Саме тому
користуватися словом і інтонацією педагог повинен обережно і артистично,
щоб не прин6изити, не образити дитину, яка в дошкільному віці дуже вразлива
і надовго може замкнутися в собі. Давати дітям завдання або робити
зауваження слід доброзичливо, в голосі педагога повинно звучати бажання
допомогти дитині поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй
самій можливості.

4.Музичний супровід. Музика є одним з найсильніших засобів

виховання. Коли дитина слухає її у неї, незалежно від бажання і свідомості,
виникають певні думки, почуття, образи; збагачується емоційна сфера, яка
впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає формувати осанку,
розвиває координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збудження і
гальмування. Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії,
не можна досягти без відповідного щодо якості музичного матеріалу. Добирати
його рекомендується з класичних і сучасних творів, зарубіжної музики, а також
народної у професійній обробці. За своїм змістом ці твори повинні відповідати
внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і розвиткові образів.
Виховати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний смак –
одне з важливих завдань педагога, і починається це виховання з музичного
оформлення уроку. Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку до уроку з
урахуванням вікових особливостей дітей – головне, чим треба керуватися у
доборі музичних творів. Завдання це складне, вимагає перспективного річного
планування, виходячи з якого педагог складає поурочні плани, що витікають
одне з одного.

5.Ігровий метод змагання. Суть його полягає в тому, що педагог

підбирає для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою на
краще виконання того чи іншого завдання. Гру можуть придумати і самі діти. 6.
Метод виховання підсвідомої діяльності. Повноцінна творча діяльність не може
протікати без участі підсвідомості. Чим багатша підсвідомість, тим яскравіше,
несподіваніше у момент творчого процесу вона підкаже рішення, яке не
підкаже свідомість. Виховання підсвідомої діяльності починається з
дошкільного віку, і відбувається воно шляхом накопичення вражень – зорових,
слухових, чуттєвих. Велику роль у цьому процесі відіграють прогулянки, під
час яких діти вивчають рідну природу, вчаться бачити і відчувати її красу;
читання казок, дитячих оповідань, втілення на заняттях казкових образів,
знайомство з книжковими ілюстраціями, альбомами репродукцій живопису для
дітей тощо.

Кожен колектив має цільну педагогічну програму на весь період занять в

колективі, на декілька років і на кожен рік окремо. Крім того, на кожну групу
окремо. Такий підхід до роботи в дитячому хореографічному колективі буде
сприяти розвитку кращих людських якостей, таких як дружба, повага до
старших, уважне відношення старших до молодших, хлопців до дівчат, буде
формувати свідому дисципліну та культуру поведінки, сприяти фізичному
росту та артистизму. Керівник хореографічного колективу повинен враховувати
і психофізичні особливості дітей. У дітей дошкільного і підготовчого класу, (за
віком), увесь кістково-м’язовий апарат, а також і зв’язковий, ще дуже слабкі,
перебувають у стадії розвитку, і тому не можна перевантажувати їх. У цьому
віці недостатньо розвинена ступня (23 градуси), а в молодших стопи тримають
майже паралельно. Розгортання ступні з віком поступово збільшується.
Зважаючи на це, на заняттях не можна форсувати формування виворітності, а
проводити їх варто в не виворітних позиціях. З віком у дитини розвивається і
стрибок. Швидкість рухів залежить від швидкості протікання фізіологічних
процесів у нервово-м’язовому апараті і центральних відділах нервової системи.
Паралельно з віком, розвитком дитини, зростає і швидкість ходи.

У своїй роботі педагог-хореограф не повинен перевтомлювати дітей

невідповідними їхнім психофізіологічним можливостям темпами і тривалістю
занять. Точність відтворення м’язового напруження у дітей 7-10 років ще не
велика, а у молодших – просто мала, як і здатність нервової системи до
тривалого, безперервного збудження нервових центрів при постійному
напруженні. Виходячи з цього, педагогові необхідно пам’ятати, що тривалі
навантаження під час вивчення танцю в одному і тому ж ритмі давати не
рекомендується, потрібно чергувати їх з фазами переключення, у вигляді більш
легких м’язових зусиль.
 2. Проаналізувати зміст і стуктуру хореографічних занять в умовах
позашкільної освіти.

Керівники гуртків працюють відповідно до розкладу занять, затверджених

керівником позашкільного навчального закладу. Обсяг педагогічного
навантаження визначає керівник позашкільного навчального закладу згідно із
законодавством і затверджує для держаних і комунальних позашкільних
навчальних закладів відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого
самоврядування, до сфери управління якого належить цей заклад, а для
приватних позашкільних навчальних закладів – засновник (власник).

Тривалість одного заняття в позашкільному навчальному закладі

визначають навчальні плани та програми з урахуванням психофізіологічного
розвитку й допустимого навантаження для різних вікових категорій й становить
для вихованців: віком від 5 до 6 років – 30 хв.; віком від 6 до 7 років – 35 хв.;
старшого віку – 45 хв. Короткі перерви між заняттями є робочим часом
керівника гуртка та визначаються режимом щоденної роботи позашкільного
навчального закладу. Перерозподіл або зміну педагогічного навантаження
протягом навчального року здійснює керівник позашкільного навчального
закладу в разі зміни кількості годин за окремими навчальними програмами,
передбаченими робочим навчальним планом, а також за письмовою згодою
педагогічного працівника з дотриманням законодавства про працю. Керівник
хореографічного колективу не має права самоусуватись від виконання
професійних обов’язків, крім випадків, передбачених законодавством. Керівник
підлягає атестації, як правило, один раз на п’ять років відповідно до порядку,
встановленого Міністерством освіти і науки України.

У початкових мистецьких навчальних закладах (школах естетичного

виховання) кількісний склад визначається типовими навчальними планами
затвердженими Міністерством культури України. Під час прийому учасників до
хореографічного колективу керівник разом з викладацьким складом: 
проводить співбесіду, визначає пропорційність фізичних параметрів і загальну
фізичну підготовку дитини, перевіряє відчуття ритму, координацію рухів; 
визначає рівень хореографічної підготовки;  формує групи за списками; 
призначає загальні збори колективу.

Заняття з дітьми можна проводити у груповій та індивідуальній формі. Та

при будь-якому варіанті основним залишається урок, мета якого – ознайомити,
навчити, закріпити. Воно має будуватися на різноманітному матеріалі, який
подобається дітям, оскільки одноманітна діяльність стомлює їх. Не слід також
довго затримувати увагу дітей на одному рухові, тому що вона у них ще
нестійка. Між складовими частинами уроку треба робити паузи, щоб
переключити увагу дітей.

Побудова уроку. Починати його слід з 3-5-хвилинною «розминкою».

«Розминка» - це підготовка до початку уроку, нею починається емоційне
проникнення в образ, активізується уява для загального звільнення у дітей
рухової реакції – вони вчаться у рухах переживати музику. Урок, як правило,
складається з трьох частин, кожна з яких має бути не затягнутою і цікавою.

Перша частина уроку: розучування рухів у ігрових завданнях.

Друга частина уроку: молодша група – вільні ігри за вибором дітей,

середня – ігри за придуманими самостійно сюжетами, старша – розучування
етюдів до танців.

Третя частина уроку: молодша група – ритмічні завдання, спочатку без

супроводу, а пізніше – із супроводом; середня – ігрові етюди до танцю; старша
– розучування частин танцю.

За бажанням педагога може бути і четверта частина уроку: молодша

група - прослуховування музики до наступного ігрового завдання або ритмічної
вправи; середня – показ самостійно підготовленого завдання; старша – показ
самостійно створеного етюду або маленького танцю.

Кожна частина уроку повинна включати повторення попереднього і

виклад нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням. Кожна частина
уроку повинна ставити конкретні завдання, пов’язані між собою і спрямовані на
виконання програми в цілому. Новий матеріал краще подавати в невеликому
обсязі, з наростанням ступені складності, повторюючи його до свідомого
засвоєння дітьми.
 Завдання для практичної роботи:

1. Скласти план-конспект хореографічного заняття

План-конспект хореографічного заняття у колективі естрадного та

сучасного танцю «РЕМІКС» (для дітей віком 7-9 років)

«Магія Весни»

План заняття

1). Уклін

2). Розминка

3). Тренаж

4). Музично-ритмічні ігри

5). Повторення вивчених номерів

6). Розучування комбінації танцю

Хід заняття

1. Уклін

В.п. – V п.н., руки в підготовчій позиції.

1-2 – права нога batman tendu вбік, пр..рука в 2 п., ліва – 3 п.

3-4 – degage вбік, руки в 2 п.

5-6 – ліва нога закривається в v п. попереду, руки в підготовчу п.

7-8 – підняти погляд en face

Відтворити в зворотньому порядку.

 2. Розминка по колу.

Використовуємо атрибут - обруч « ріжки травневого жучка». Діти

«перевтілюються» в травневих жучків, уявляють, що вони літають по зеленій
весняній галявині, грає весела музика.

- Крок на півпальцях
- Крок на п’ятку
- Біг на півпальцях
- Біг з високим підняттям колін
- Крок по 6 п.н. в пліє
- Стрибки по 6 п.н.

3. Тренаж.

Всі «жучки» знаходять собі «листочок» (килимок), на якому виконують вправи

на зміцнення та розтягнення м’язів.

1) Натягуємо стопи – скорочуємо. Руки у підлогу опущені.

2) Ноги витягнуті вперед, руки в 1 поз. – відкриваємо в 3-тю з поворотом
корпуса вправо-вліво.
3) Ноги зігнуті, руки під колінами, їх обіймають. Випрямляємо ноги –
лягаємо в складку, повертаємось в вихідне положення, фіксуємо рівні
ноги над підлогою. Повтор вправи 8 разів.
4) Сидимо в положенні «метелик», лягаємо вперед, руки витягти впред,
сісти рівно, відкрити ноги всторони за стопи. Повтор вправи 8 разів.
5) В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо по черзі ногу в коліні виворітно, невиворітно – опускаємо.
6) В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо одразу дві ноги в колінах виворітно, розкриваємо в сторони,
зводимо разом зі скороченими стопами.
7) Поперечний шпагат – утримуємо 20 рахунків.
8) В.п. на животі витягуємо тулуб на руках, відводимо плечі назад,
дивимось вгору, витягуємо руки вперед, робимо різкий мах вгору правою
ногою. Повтор по 8 разів кожною ногою.
9) В.п. на животі, руки витягнуті вздовж тулуба, затримати ноги над
підлогою та верхню частину тулуба 10 сек. Повторити.
10) В.п.сидячи, ноги разом, стопи натягнуті, руки в 3 п., лягаємо на
підлогу, піднімаємось – лягаємо в складку. Повторити 10 разів.
11) В.п. на боку, махи ногою по 10 р. кожною, затяжки.
 12) В.п. сидячи, ноги разом, витягнуті вперед, затяжки на кожну ногу
вперед.
13) Сидячі на колінах випрямлюємо праву ногу вперед, руки опускаємо
до підлоги, нахиляємось до рівної ноги – зафіксувати положення.
Повторити на ліву ногу.
14) Напівшпагат, руки вперед - лежим 10 сек. На кожну ногу,
відводимо руки назад – прогин по 10 сек. На кожну ногу.
15) Повздовжні шпагати.

«Жучки» стрибають на середині зали:

Pas soute, Changement de pieds.

4. Танцювальна гра «Квіткова галявина».

Всі діти отримують штучні квіти, розташовуються в шахматному
порядку по залу, кожен запам’ятовує своє «місце». Під музику,
враховуючи її характер, рухаються по залу, коли музика зупиняється –
«квіточки на галявинці» займають свої початкові позиції.

Музично-ритмічна гра «Звуки весни».

Вчитель включає запис звуків природи, притаманні весні, діти
відгадують, що це за звук, рухами його передають.
Наприклад : шум вітру (хитають руками, немов кроною дерева), краплі
дощу (стрибають легко, як краплинки по землі) і т.д.

5. Повторення вивчених номерів.

«Квіткові феї», «Комахи на Дні народженні».

6. Розучування комбінації танцю «Невгамовні».

1-4 – 4 кроки вперед;

5-8 – 3 підскоки, вистрибнути в 2-гу не виворітну позицію, руки підтягуються в

кулачках до стегон – хлопок перед собою – до стегон – відкриваються в
сторони;

1-4 – «замок» над головою: 2 рази опустити нахрест до правого-лівого коліна,

підняти руки знову в гору;

5-6 – 6 п.н., 2 долоні зібрати внизу перед собою

7-8 – пауза

1-4 – 3 кроки з високим підняттям колін, поворот спиною;

5-6 – дві руки вгору – махи вправо – вліво;

7-8 – поворот обличчям.

 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2

МЕТОДИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ХОРЕОГРАФІЧНИМ

КОЛЕКТИВОМ

Тема 1. Навчально-виховна робота в хореографічному колективі.

Зміст і структура хореографічної діяльності.

Завдання для теоретичної підготовки

1. Проаналізувати види занять в хореографічному колективі

(навчальне, контрольне, відкрите), розкрити їх мету і алгоритм
проведення.

Заняття — основна форма навчання, як в загальноосвітньому, так і в

позашкільному навчальному закладі. Через нього проходять усі діти. І треба,
щоб він обов’язково був сучасним, методично грамотним, цікавим Заняття в
гуртку – та навчальна ситуація, той «сценічний» майданчик», де не тільки
викладаються знання, а й розкриваються, формуються та реалізуються
особистісні особливості вихованців. Враховуючи специфіку роботи в гуртках
кожен керівник вишукує, випробує власні знахідки, що відповідають його
напряму роботи, його вихованцям.
Основні вимоги до якісного сучасного заняття
- науковість - використання новітніх досягнень науки, передової
педагогічної практики;
- системність - побудова заняття на основі закономірностей
навчальновиховного процесу; зв'язок з раніше отриманими знаннями та
вміннями, опора на вже досягнутий рівень розвитку вихованців;
- оптимальність - реалізація на занятті в оптимальному співвідношенні
всіх дидактичних принципів та правил; забезпечення належних умов для
продуктивної пізнавальної діяльності вихованців з урахуванням їх інтересів,
нахилів, потреб;
- ефективність - ефективне використання педагогічних засобів; зв’язок з
життям, особистим досвідом дітей; формування практично-необхідних знань,
умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності; формування
уміння вчитися;
- можливість відтворення.
Заняття проводяться за встановленим розкладом, у певній послідовності,
що забезпечує планомірне, систематичне засвоєння хореографічних знань,
умінь і навичок. У процесі занять також вирішуються завдання виховання,
всебічного розвитку і оздоровлення учнів. У танцювальній практиці ці форми
занять називають репетиціями.
Форма навчання – це спосіб організації навчально-виховної і художньо-
творчої діяльності членів колективу, який використовується керівником у
процесі навчання. Форма організації заняття – зовнішнє вираження узгодженої
діяльності педагога та вихованців, яка здійснюється в певному режимі та по
порядку.
У хореографічній педагогіці розрізняють декілька класифікацій
хореографічного заняття:
1. За організацією і складом учнів: колективні (15-25 дітей - викладається
і освоюється загальний матеріал); групові (окремо хлопчики та дівчатка;
половина групи (4-10 дітей); індивідуально-групові (1-3 учні – це діти, які
виявили особливі здібності, які претендують на роль солістів, виконавців
головних ролей); зведені (з різними віковими групами). Традиційно для занять
хореографією утворюється група за віковим принципом.
2. За видовою спрямованістю: заняття класичним танцем, заняття
народно-сценічним танцем, заняття українським народним танцем, заняття
спортивним бальним танцем, заняття сучасним танцем (джаз-модерн, брейк,
хіп-хоп, диско та інші). На початковому рівні навчання використовують заняття
ритмікою та партерною гімнастикою.
3. За цільовою спрямованістю: вступні (ознайомчі), контрольні, відкриті
(показові), тематичні (навчально-пізнавальні та навчально-виховні), сюжетні,
корекційно-профілактичні, музично-ритмічні, партерно-гімнастичні, тренінгові,
творчопостановочні, інтегровані, комбіновані заняття.
 Залежно від педагогічних завдань заняття хореографії можна
класифікувати на:
1. Первинне (ознайомче)
2. Навчальне
2. Тренувальне
3. Контрольне
4. Розминкове
5. Показове
Важливого значення в роботі керівника хореографічного колективу
набуває первинне (ознайомче) заняття, спрямоване на формування загальних
уявлень про танцювальне мистецтво та напрямок роботи колективу, в якому
вони будуть займатися; ознайомлення з керівником, педагогами-репетиторами,
акомпаніаторами, досягненнями колективу, правилами його відвідування;
виявлення хореографічних здібностей складу групи (анатомо-фізіологічних,
музично-ритмічних, творчих та артистичних) шляхом виконання простих
завдань; створення дружньої, доброзичливої атмосфери та збудження інтересу
до танцювальної діяльності.
Навчальне заняття. Основне завдання даного виду заняття – освоєння
окремих елементів і з’єднань. Одночасно з цим вирішуються завдання
фізичного розвитку, виховання музикальності, виразності.
Навчальне заняття притаманне переважно для підготовчого періоду
тренування. Характерними особливостями його є використання роздільного
методу проведення вправ з багаторазовим повторенням їх і розчленуванням
з’єднань на окремі компоненти, виконання низки підготовчих вправ, що
підводять до відточення рухів.
У багаторічній підготовці даний вид заняття знаходить найбільше
застосування на етапах початкової, спеціальної та поглиблено – спеціальної
підготовки при освоєнні нових композицій.
Тренувальне заняття. Головне завдання цього виду заняття – підготовка
організму до майбутньої роботи, а також збереження досягнутого рівня
спортивної майстерності. Такий урок можна застосовувати замість вільних
вправ або як окремий вид тренувального заняття. В останньому випадку підбір і
дозування вправ спрямовані на вирішення завдань спеціально – рухової
підготовки, вдосконалення виразності, музикальності, пластики рухів.
У порівнянні з навчальним заняттям тренувальне є більш
вузькоспрямованим, насичується елементами обов'язкової і довільної програми,
скорочується за часом за рахунок зменшення кількості вправ, проведення їх
серійно – потоковим методом.
Контрольне заняття. Мета цього заняття – підведення підсумків
освоєння чергового розділу хореографічної підготовки. Наприклад, після
освоєння елементів класичного танцю провести "контрольне заняття",
виставляючи оцінку (за п'ятибальною чи дванадцятибальною шкалою) кожному
учню. Можливе проведення контрольного заняття у вигляді прийому
нормативів, включаючи елементи хореографії в тести з технічної підготовки
(наприклад, виконання повороту на 360 °). Контрольні заняття дозволяють
виявити рівень знань та вмінь, які отримали діти за навчальний рік, та намітити
основні завдання на наступний період навчання.
Розминкове заняття. У період безпосередньої підготовки до змагань
рекомендується виконувати стабільний комплекс вправ, мета якого – розігрів
організму і зняття зайвої психологічної напруженості (збудження або, навпаки,
загальмованості)! Цьому сприяють звичні, індивідуально підібрані вправи, які в
міру засвоєння учні виконують самостійно (індивідуальна розминка).
Відкриті заняття мають на меті демонстрацію батькам, керівникам
інших колективів або адміністрації закладу, на базі якого працює колектив,
особливостей проведення навчально-виховного процесу, рівень розвитку
педагогічної майстерності керівника та хореографічної підготовки дітей.
Відкриті заняття можуть бути поточними та контрольними.
Інноваційні види занять: ділова гра, змагання, театралізоване заняття,
взаємонавчання вихованців, залік, творчий звіт, конкурс, рольова гра, концерт,
конференція, семінар, екскурсія, салон, мандрівка, імпровізація тощо.
 Показове заняття. Головне в такому занятті – це видовище, яке буде
визначатися оригінальністю підібраних вправ, зміною темпу, характеру рухів,
узгодженістю роботи і високою індивідуальною майстерністю учнів.
Тренінгові заняття спрямовані на засвоєння й удосконалення техніки
виконання танцювальних рухів.
Корекційно – профілактичні вирішують завдання розвитку сили та
еластичності окремих груп м’язів, профілактики й корекції незначних анатомо-
фізіологічних недоліків.
Музично – ритмічні заняття сприяють розвитку почуття ритму, музично-
рухової координації, музичної пам’яті, уваги та уяви.
Творчопостановочні допомагають засвоїти танцювальний репертуар,
активізують діяльність дітей, розкривають їх творчий потенціал, розвивають
танцювальність та акторську виразність.
Тематичні заняття (тематично-виховні, тематично-пізнавальні)
розширюють та поглиблюють знання, отримані дітьми в інших видах
діяльності, вирішують виховні завдання.
Більш змістовними й ефективними для початкового рівня навчання є
комплексні заняття, які поєднують у собі завдання вищеназваних видів занять
та забезпечують усебічний, багатоаспектний педагогічний вплив на учнів.
Структура заняття з хореографії.
Структура заняття хореографії є класичною: підготовча, основна,
заключна частини.
У підготовчій частині заняття вирішуються завдання організації,
мобілізація учнів до майбутньої роботи, підготовка до виконання вправ
основної частини заняття.
Це різновиди ходьби і бігу, різні танцювальні з'єднання на основі
народних танців, загально – розвиваючі вправи. Такі вправи сприяють
мобілізації уваги, готують суглобово – м'язовий апарат, серцево – судинну і
дихальну системи для подальшої роботи. Для проведення вправ застосовуються
різні методи: роздільний, в русі, ігровий (наприклад, у вигляді музичної гри).
 Та частина заняття, в якій вирішуються основні завдання, є основною.
Рішення поставлених завдань досягається застосуванням великого арсеналу
різноманітних рухів: елементів класичного танцю, елементів народних танців,
елементів вільної пластики, акробатичних і загально розвиваючих вправ.
Основні частини заняття поділяють на три види:
— перший будується на основі класичного танцю;
— другий заснований на елементах народних, сучасних бальних
танців;
— третій переважно побудований на рухах вільної пластики.
Форма основної частини залежить від організації заняття. Найбільш
проста форма – одночастинна, коли вправи проводяться тільки біля опор і на
середині. Можлива двохчастинна і трьохчастинна форми. При тривалості уроку
25-30 хв. рекомендується одночастинна форма, якщо ж тривалість заняття 45-60
хв., то застосовуються двох – і трьохчастинні форми.
У заключній частині заняття необхідно знизити навантаження за
допомогою спеціально підібраних вправ: на розслаблення, на розтягування
(помірної інтенсивності). При стомленні для емоційного налаштування до
подальшої роботи рекомендується застосовувати танцювальні рухи і
комбінації. У заключній частині заняття підбиваються підсумки. Під час
контрольного заняття дається оцінка кожному учню.
 2. Проаналізувати зміст і структурні компоненти хореографічних
занять (в залежності від типу та призначення).

Структурно побудова будь-якого заняття чи уроку включає наступні

компонуючі частини:
І. Вступна частина — повідомлення теми та мети заняття, очікуваних
результатів; актуалізація опорних знань.
II. Основна частина: висвітлення керівником матеріалу нової теми;
оволодіння новими теоретичними та практичними знаннями; залучення учнів
до самостійного осмислення нового матеріалу, самостійна робота; підведення
гу ртківців до узагальнень, висновків.
III. Заключна частина: обґрунтування можливості використання отриманих
знань, умінь, навичок; загальний підсумок заняття із зазначенням його
позитивних та негативних моментів; повідомлення завдань на наступне заняття;
домашнє завдання (якщо є).
Усі три частини мають бути не затягнутими й цікавими.
На кожному занятті треба розказати дітям, що саме вони сьогодні
робитимуть, чому повинні навчитись, зосередити їхню увагу на досягненні
поставленої мети.
Починати хореографічне заняття слід з розминки – це підготовка до
основного матеріалу уроку, нею починається підготовка сецево – судинної та
м’язової системи до подальшого навантаження, емоційне проникнення в образ,
активізується уява для загального звільнення у дітей рухової реакції і вони
вчаться у рухах переживати музику.
Кожна частина уроку повинна включати повторення попереднього й
виклад нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням (самостійне
виконання завдань). Шляхом повторення непомітно накопичується матеріал,
яким дитина зможе користуватись у самостійній діяльності.
Кожна частина уроку повинна ставити конкретні завдання, пов’язані між
собою і спрямовані на виконання програми в цілому. Даючи завдання дітям,
педагог має враховувати їхні вікові особливості, серйозно продумати, на які,
властивості розвитку дитини спрямоване це завдання, як організувати дитяче
сприйняття, включити уяву, мислення і так побудувати урок, щоб дитина
активно думала над його вирішенням. Тільки за таких умов урок буде
ефективним. Відповідно до поставлених завдань педагог обирає і методичні
прийоми.
Коли діти оволодіють певною кількістю умінь і навичок, можна давати їм
завдання додому, оскільки урок – лише частина процесу навчання й виховання,
яка доповнюється самостійною роботою вдома. Перші домашні завдання мають
бути невеликими й нескладними, наприклад: придумати рух або тему для
завдання, повторити вивчений на уроці рух, придумати сюжет для етюда тощо.
Поступово, з віком, вони ускладнюються. Старшій групі можна давати
різноманітні завдання додому після попередніх детальних порад і настанов, як
краще виконувати той чи інший рух, досягти правильної форми. Вдома діти
заздалегідь готуються до занять. Зростає їхня активність, самостійність,
ініціатива і креативність, почуття відповідальності. Для розвитку уяви їм
доцільно поступово пропонувати комбінувати знайомі рухи, змінювати відоме
завдання, етюд, танець.
На наступному занятті відбувається перевірка домашнього завдання.
Педагог викликає дітей для показу і пояснень. Після цього аналізує кожен
виступ, робить певні узагальнення й висновки.
Побудова занять різних хореографічних напрямів має свої специфічні
відмінності.
Зміст і структурні компоненти уроку класичного танцю
Головне завдання уроку класичного танцю – гармонійний розвиток
пластики тіла, що дозволяє засвоювати рухи будь-якого танцю. Навчання
основам класичного танцю прививає учасникам почуття форми, художній смак,
сприяє фізичному удосконаленню.
Урок класичного танцю ділиться на дві основні частини. Перша
проводиться біля станка, друга – на середині залу. Співвідношення їх
рівноцінне за своєю вагомістю, що в процесі навчання, у відповідності до
завдань та мети, корегується належним чином. У перший період заняття біля
станка займають більшу частину уроку, надалі це співвідношення збільшується
на користь занять на середині залу.
Екзерсис – перша частина уроку класичного танцю, яка складається із
вправ, завданням яких є виховання професійних навичок, необхідних для
виконання танцювальної техніки: розгорнутість та силу м'язів ніг, постановка
корпусу, рук та голови, розвиток м'язів та зв'язок апломб та рівновагу,
координаціюрухів у танцівника. Послідовність екзерсису не повинна бути
випадковою. В залежності від ступеню важкості, потрібно враховувати корисне
і логічне поєднання рухів, не з’єднуючи їх у комбінації тільки для малюнка
вправ.
Орієнтовна послідовність вправ екзерсису біля опори: grand plié; різні
види battement tendu; rond de jambe par terre; battement fondu et battement sutenus;
різні види battement frappés; battement relevé lent et battement développés; rond de
jambe en l’air; grand battement jeté; petit battement sur le cou-de-pied.
Екзерсис на середині залу, як правило, ні чим не відрізняється від
екзерсису біля станка, він лише більш компактний, коротший та більш
технічний. Сюди ж входять різноманітні пози, port de bras, танцювальні кроки,
оберти, піруети.
Друга частина уроку – adagio – це робота над всебічним оволодінням
позами класичного танцю і найрізноманітішим їх зв’язком.
Третя частина уроку – allegro – засвоюються стрибки класичного танцю.
Якщо в екзерсисі засвоюються елементарні навички, в adagio ведеться робота
над позами та танцювальною фразою у повільному темпі, то тут усе це
сумується і відпрацьовується у темпі стрибка, великого та малого, простого та
складного, м’якого та трамплінного, стриманого та рвучкого.
Четверта, завершальна частина уроку призначена для того, щоб організм
учнів після напруженої праці остаточно прийшов у стан спокою за допомогою
виконання різних форм port de bras.
Така побудова заняття дозволяє проводити його з поступовим
ускладненням, без різних підйомів та спадів. При цьому кожна частина уроку
також повинна мати свою криву з поступовим наростанням і деяким спадом у
кінці, що дозволяє учням переходити до виконання наступної частини уроку зі
свіжими силами.
Уроки класичного танцю – це надзвичайно трудомістка і важка навчальна
праця, котра наповнена безкінечним скурпульозним повторним
відпрацюванням раніше засвоєних і нових прикладів виконавчої техніки.
Зміст і структурні компоненти уроку народно – сценічного танцю.
Головним завданням народно – сценічного танцю є навчання на матеріалі
народних танців, відпрацювання уміння сприймати особливості стилю й
характеру народної хореографії.
У зв’язку з особливою актуальністю вивчення української національної
хореографії особлива увага приділяється вивченню українського народно
-сценічного танцю, завданням якого є поглиблене вивчення хореографічної
культури нашого народу, удосконалення танцювальної техніки, відпрацювання
навичок та вмінь відтворювання особливостей стилю й характеру танців різних
регіонів України.
Урок українського народно – сценічного танцю можна будувати як на
матеріалі хореографічної лексики конкретного регіону, так і на матеріалі
одного з основних регіонів.
Заняття з народно – сценічного танцю необхідно максимально наближати
до сценічних умов. Урок доцільно будувати за принципом поступового
оволодіння характерними рухами танців, комбінаціями етюдами.
Структура уроку народно – сценічного танцю має три основні частини :
вправи біля станка, на середині залу та етюдна робота.
Орієнтовна послідовність вправ біля станка:
- напівприсідання та глибокі присідання (demi-plié et grand plié);
- вправи для розвитку рухливості стопи (battements tendus);
- каблучні вправи;
- маленькі кидки (battement tendus jetés);
- коло ногою по підлозі (rond de jambe et ronde de pied par terre);
- м’які розвороти ноги (battements fondu);
- підготовка до «вірьовочки»;
 - вправи з ненапруженою стопою (flic-flac);
- повороти стопи («змійка») (pas tortillé);
- відкривання ноги на 90° (battements développé);
- вправи на вистукування;
- великі кидки (grands battements jetés);
- піднімання на пів пальці, розтяжки, перегинання корпуса та підготовчі
рухи до складних технічних вправ.
Мета та завдання екзерсису на середині залу – побудова вправ і
комбінацій, відповідно до хореографічного матеріалу, для засвоєння технічно
складних рухів і вироблення впевненої манери їх виконання.
Останню частину уроку з народно – сценічного танцю доцільно будувати
з тренувальних вправ на розвиток технічно складних рухів, таких як
різноманітні крутки, стрибки, присадки, закладки тощо, це дасть можливість
якісно підвищити технічний рівень учасників колективу. Навчальний матеріал
– це певною мірою розгорнута комбінація чи невеличкий танцювальний етюд,
створений на основі народної хореографічної лексики. Особливістю цього
тренажа є те, що він виконується усіма учасниками одночасно.
Таким чином, ми бачимо, що ця дисципліна несе подвійне навантаження:
з одного боку вона є навчально – тренувальною, з другого – ближче знайомить
учасників з хореографічною культурою українських танців, особливостями
хореографічної лексики та пластики, характеру та манери виконання,
композиції танцю.
Зміст і структурні компоненти занять бального танцю
На відміну від класичного або характерного народно – сценічного танців,
де рухи засвоюються спочатку біля станка, особливістю тренажу бального
танцю є розучування і виконання всіх вправ на середині залу без опори.
Основу навчально – тренувального комплексу вправ, який
використовується при навчанні бальному танцю, становлять найбільш корисні
для бальної хореографії вправи класичного і народного танців.
Послідовність заняття:
Вхід до зали танцювальним кроком.
 На початку уроку група займає положення в залі в шаховому порядку:
перші лінії – дівчата, задні лінії – хлопчики (юнаки), іноді побудова в залі може
бути попарно.
Уклін і привітання.
Розминка під музику по колу або в шаховому строю. Завданням цього
етапу уроку є оволодіння правильною постановкою корпусу, голови, ніг, рук,
розвиток координації рухів, необхідної для виконання танців, правильною
постановкою дихання. Педагог використовує весь багатий арсенал вправ
класичного, бального танцю і сучасної танцювальної пластики. Вправи, що
включаються в розминку, допомагають учням придбати виразність і красу в
рухах. Розминка змушує учнів не тільки розігріти м'язи, але і психологічно
налаштуватися на розучування елементів, з яких потім складуться танцювальні
варіації.
Основна частина розпочинається з виконання тренувальних вправ.
Тренувальні вправи підбираються виходячи з конкретної мети, завдань
навчання та інших умов. Педагог повинен також враховувати індивідуальні
особливості учнів. Із розвитком координації рухів вправи можуть і повинні
ускладнюватися.
Наступна частина уроку – побудова пар та безпосереднє розучування
танцювального матеріалу. Розучування танців проводиться в певній
послідовності.
Перед розучуванням нового танцю педагог повідомляє про нього деякі
відомості. Потім слухається музика до танцю, визначається її характер, темп,
музичний розмір, ритмічний малюнок, визначається будова (частини музичного
пропозиції, фрази).
Наступний етап – розучування елементів танцю, танцювальних рухів, поз,
переходів і малюнка танцю та їх відпрацювання.
Заключна частина. Підведення підсумків і уклін.
 Зміст і структурні компоненти занять модерн – джаз танцю
Кожне заняття складається з таких частин:
Розігрів – неамплітудні нахили, розігрів стопи, різні варіанти розтяжок в
положеннях стоячи або лежачи на підлозі, можна застосовувати класичний або
джазовий станок. Основне завдання – привести тіло в робочий стан, дати
навантаження на різні групи м'язів. На першому етапі «розігрів тіла» не
повинен перевищувати 5 – 6 вправ, при подальшому тренування вправи
збільшуються;
Вправи посеред залу (Jazz Exsercice) – ізоляція та координація – вправи
для розвитку координації, ізоляції та комбінування голосів тіла з елементами
танцювальності на середині класу, їй піддаються всі центри: голова, плечі,
грудна клітка, тазостегнова частина, руки, ноги і вправи для хребта. Основне
завдання – дати можливість руху для ізольованих центрів. Спочатку рухи
вивчаються в «чистому» вигляді тобто Arhc, Body roll, Roll down, Flat back,
Twist;
Рівні або партер – партерні вправи, на основі предмету спортивної
акробатики та партерної гімнастики під джазову та сучасну музику. На відміну
від класичного танцю, в джаз – модерн танці активно використовується не
тільки переміщення танцюриста в горизонтальній площині, а й у вертикальній.
Розташування в різних рівнях – це положення танцюриста щодо площини
підлоги. Основні види рівнів: стоячи, сидячи навпочіпки, на сідницях, стоячи
на колінах, лежачи А, також використання акробатичних етюдів, шпагати,
стійка на руках, колесо та інше;
Кроси (Jazz Cross) – пересування в просторі. Тут різного типу кроки,
використовуючи Contractіon і Release, стрибки, обертання, зміна напрямків,
комбінування стрибків і обертань в комбінації та зміна рівнів. Можна робити по
діагоналі, але найкраще по парам, це розвиває танцювальність і технічність;
Танцювальні комбінації та імпровізація – це завершальний розділ заняття,
включає в себе різні види кроків, рух ізольованих центрів, обертання, все це
складається в комбінацію. У партері всілякі спіралі, твісти торсом, свінги, а
також перекати і перекиди. Тут завдання виробити танцювальність, технічність,
використання певного малюнка рухів, чергування сильних і слабких акцентів
музики в рухах. Тут необхідно використовувати всі засоби танцювальної
виразності, розвиваюче індивідуальність виконавця. В старших класах
додається джазова імпровізація на завдання педагога – ритмічна, для окремих
голосів тіла, мелодична, поліфонічна. Виходячи з мети уроку, допускається
зміна структури уроку педагогом.
Кожне заняття повинно бути заздалегідь продумане, обґрунтоване й
записане. Наступне заняття має продовжувати попереднє, логічно розвиваючи,
деталізуючи й ускладнюючи його. Матеріал, який не потребує продовження,
буде, природно, вичерпуватися на уроці. Спланувавши й розподіливши його
таким чином, педагог чітко бачитиме всю логічну послідовність вивчення
матеріалу.
 3. Ознайомитися з основними компонентами методичної системи
роботи педагога – хореографа у танцювальному колективі, проаналізувати
критерії добору спеціальних методів і прийомів навчання хореографії.

Результати естетичного виховання засобами хореографії, як і будь-якого

іншого, залежать від методів викладання. При правильно обраній та науково
обґрунтованій методиці, що вибудовується з урахуванням єдності форми
змісту, при провідній ролі змісту, природні задатки дитини виявляються,
розвиваються, формуються різносторонньо.
Методика перебуває в постійному розвитку, змінах, збагачується новими
методами і прийомами відповідно до вимог часу. Педагог повинен постійно
стежити за змінами в методиці і розвитком її, оскільки застосовування
шаблонних, застарілих прийомів може призвести до того, що у дитини буде
знищено творчу основу її інтелектуального розвитку. Успіх викладання
можливий тільки тоді, коли педагог у своїй роботі користується
різноманітними сучасними методичними прийомами, збагачує їх у
повсякденній роботі власними інноваціями.
Вікова класифікація членів хореографічного колективу: дошкільний вік,
молодший шкільний вік, підлітковий вік, рання юність; фізичні та соціально –
психологічні ознаки різних вікових груп; особливості кістково – м'язової
системи та опорно – рухового апарату; розвиток уявлення, уваги, мислення,
пам'яті у дітей накладають певні рамки в підборі методів і прийомів в навчанні
хореографії.
Головне у навчанні – це уміння педагога включити в роботу різні
каталізатори, що збуджують думки й почуття дитини. І. Сєченов зазначав, що
коріння думок дитини лежить у почуттях, а К.Ушинський вказував: «Якщо ви
бажаєте, щоб дитина щось добре засвоїла, то примусьте брати участь у цьому
засвоєнні якомога більшу кількість раз. При такій дружній взаємодопомозі всіх
органів в акті засвоєння ви переможете і найледачішу пам’ять».
Застосовуючи відповідні методичні прийоми, педагог успішно може
вирішити це важливе завдання. Наприклад, при вивченні рухів йому слід
підібрати такі ігрові завдання, зміст і образи яких активізують думку,
викликають у дітей ряд почуттів, пов'язаних з роботою уяви, якістю
сприйняття, уваги, фантазії тощо, що в свою чергу викликає естетичні
переживання і, отже, включає емоційну сферу. Без комплексного навчання, що
залучає найбільшу кількість почуттів, виховання буде беззмістовним,
формальним, пригасить емоційну сферу дитини. Тому матеріал, навіть його
окремі елементи, педагог повинен подавати в ігровій формі, бо прагнення до
навчання, до відповідної роботи у дітей, особливо дошкільнят, поєднується з
прагненням до гри.
Для того, щоб діти могли не тільки проявити, але й застосувати при
виконанні танцю викликані почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість
не тільки цим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Вирішальна
роль у вихованні інтересу до занять з хореографії належить тільки педагогу, а
результат залежить від тих методів, які він застосовує. Насамперед – це
створення атмосфери, в якій дитина може радісно й невимушено працювати без
надмірних зусиль.
Яким би незначним не був результат, педагог завжди повинен
підтримувати зусилля дітей, стимулювати їх. Перед дитиною ставиться ясна й
доступна мста. Зацікавлена у досягненні цієї мети (якщо вона їй зрозуміла),
дитина проявить і свою власну ініціативу, що необхідно для виховання
творчого начала.
Дитячу ініціативу педагогові слід вчасно помітити й підтримати, саме
тоді дитина побачить результати своєї праці, і це принесе їй радість, а педагог
при цьому досягне результативності у навчанні та вихованні. На успіхи
конкретної дитини треба звернути увагу всього колективу, обговорити їх.
з’ясувати, чому саме вона досягла такого результату, домогтися, щоб її праця
послужила прикладом для інших.
Навчальний процес будується на активній взаємодії педагога з дітьми.
Після детального пояснення й показу чергового завдання, яке повинно
викликати у дітей яскраві танцювальні враження, педагог зосереджує свою
увагу на тому, як вони виконують це завдання, як проявляються їхня
активність, почуття, мобілізується увага і, особливо, як діти перемагають
труднощі при засвоєнні матеріалу. Педагогу потрібно бути стриманим,
тактовним, нічого не нав’язувати їм, діти повинні невимушено проявляти
власну ініціативу.
Дитячу активність слід виховувати не поспішаючи, обережно,
послідовно. Дітям мають бути ясні й зрозумілі вимоги й поради педагога,
тільки така цілеспрямована робота забезпечить потрібну активність та працю
дітей.
Виконуючи завдання педагога, діти повторюють його декілька разів, їхня
активність в цей період повинна спрямовуватися на те, щоб з кожним повтором
краще виконати завдання, виправляючи помилки, на які вказав педагог.
Засвоюючи матеріал, діти набувають упевненості в своїх силах, у них
з’являється прагнення до самостійної дії. Самостійне виконання завдання
допомагає краще засвоїти матеріал, сприяє розумовому й художньому
розвитку, відкриваючи простір творчій ініціативі. І тому одне з головних
завдань педагога — зуміти прищепити в ранньому дитинстві риси
самостійності, так потрібні для майбутньої діяльності. Людина, що звикла до
самостійності, зуміє цікаво організувати свою роботу, знайти життєву
перспективу, виробити характер і яскраву індивідуальність.
Діти з радістю виконують різні доручення, прагнуть зробити наіть
більше, ніж від них вимагають. І ці бажання необхідно підтримувати, уважно
стежити за тим щоб навантаження були помірними, бо нерідко непосильне
завдання, яке бере на себе дитина, може негативно вплинути на її нервову
систему. Тому педагогу підбирати і давати завдання слід обережно, враховуючи
індивідуальні можливості, особливості нервової системи кожної дитини.
Виховання самостійності слід починати з дуже простого й однакового для
всіх завдання, наприклад, самим придумати гру, рух для передачі образу
тварини, птаха, ляльки; запам’ятати послідовність рухів; у завданні, етюді,
танці знайти рух і образ, відповідні до музики й т. ін.
Спостерігаючи за дітьми, педагог виявить, що серед них є сміливі й жваві,
які швидко виконують завдання, а є сором’язливі і їм на виконання цієї роботи
потрібно більше часу, хоча потенціал у обох груп - однаковий. Дітей вразливих,
сором’язливих треба «розкривати» поступово, не поспішаючи, без примусу,
щоб не завдати їм травми, не викликати почуття невпевненості, думки, що вони
гірші від інших. Інакше такі діти замикаються в собі, здібності їхні
гальмуються. Ось чому при загальних завданнях педагогові слід орієнтуватись
на пасивніших дітей, а в індивідуальних - виходити з можливостей кожного.
Самостійну діяльність дітей варто починати тоді, коли накопичений
певний матеріал: запас рухів, умінь, навичок, знань.
З розвитком самостійності дитина стверджує себе як особистість, свідомо
бере участь у житті колективу і відповідає за свій колектив.
Педагогу необхідно виховувати в дітях зазначені вище риси, оскільки
вони готують дитину до художньої діяльності, що є вищою формою вияву
інтелекту, здібностей та індивідуальності. Тільки творча діяльність допомагає
розкрити обдаровання кожної дитини, це допоможе їй створити свій ідеал, до
якого вона прагнутиме, це - тонкий і складний педагогічний процес, але саме
він формує творчі задатки в людині, які конче необхідні не тільки дитині, сім’ї,
але й суспільству в цілому.
Тут потрібні чуйність, знання різноманітних методичних прийомів, щоб,
виходячи з можливостей кожної дитини, індивідуально застосовувати саме той
прийом, який відповідає особливостям її роз витку і вирішенню поставленого
завдання.
Хореографічна педагогіка виконує не тільки загальноосвітні, виховні,
творчі функції, а й оздоровчі, оскільки здійснює й фізичне виховання. Щоб
досягнути певних результатів, педагог ставить перед дітьми, по можливості,
конкретні завдання, приміром, виховання вольових якостей шляхом подолання
фізичних труднощів, задля досягнення поставленої мети.
Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних
прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:
1. Показ. Він полягає в тому, що, приступаючи до вивчення нового
руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпуса, педагог супроводжує його
точним показом, який обов’язково повинен мати зміст і образ, внутрішнє
наповнення. Рух при такому показі набуває відповідної естетичної форми.
 У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до
розбору його деталей – однієї рухової дії, тобто методу вирішення окремих
рухових завдань, навчанню рухових навичок. Тільки після послідовного
вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху.
Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на всі
органи чуттів і, насамперед, на розумову діяльність. З початком виконання руху
у дітей одночасно починається розвиток образного мислення й уявлення про
час і простір. Жоден рух не повинен бути без осмислення, без його
внутрішнього наповнення, це допоможе дитині в креативному розвитку,
навчить її мислити творчими образами.
Саме тому завдання педагога при показі й полягає не тільки в тому, щоб
навчити дітей просто повторювати рух, але, головним чином, дати цьому
образне розуміння та власну інтерпретацію. Треба домогтися, щоб, вивчаючи
рух, діти творчо висловлювали свої почуття. Це веде до чіткішого усвідомлення
образу руху, що, в свою чергу, впливає на розвиток фантазії, яка допомагає
дитині глибше розкрити свій духовний світ. Якщо ж вона не зрозуміє форми
руху і педагог не доб’ється від неї цього розуміння, то дитина не зможе
правильно його виконати, що в подальшому призведе до зниження
майстерності виконання і змістовності танцю. При недбалому відтворенні
змісту, образу танцю творчість дітей стає беззмістовною і формальною, що
призводить до їхнього розчарування в хореографії.
Починаючи з перших занять, дітей треба вчити бачити форму: її основне
надбання – виразність і образ, а тоді вже деталі.
Педагог виховує спостережливість, вчить виконувати поставлені ним
вимоги, домагається, щоб діти прагнули до досягнення хороших результатів.
Показ розрахований на те, щоб привчати їх до чіткості, грамотності виконання
рухів і прищеплювати їм танцювальну культуру. Домагатися цього треба
послідовно, непомітно підводячи дітей до формування та удосконалення
їхнього ідеалу. Ніякого зазубрювання та копіювання точної форми з дітьми
дошкільного віку бути не може.
 2. Зразок – це правильне, емоційне, виразне й красиве виконання
педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути
танцювальна комбінація, частина етюду, гри. При показі зразка застосовується
метод відтворення цілісної форми. У своєму виконанні педагог образно
розкриває зміст і значення кожного уривка так, щоб у дитини з’явилось
бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність її буде творчою.
Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі,
знаходити в них вже вивчені й знайомі рухи і те, як ці рухи пов’язані між
собою. Такий процес навчання сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює
розумову діяльність і є передумовою якісного виконання.
Після аналізу педагог повторює виконання зразка, а потім пропонує дітям
самим виконати його по пам’яті. Перші зразки повинні бути простими й
короткими, але поступово, в процесі практичної діяльності і в залежності від
віку, вони ускладнюються.
Спочатку у своєму виконанні діти наслідують зразки педагога, засвоюють
його досвід, і непомітно він стає їхнім власним досвідом. З його появою
розвивається фантазія, яка дає можливість впевнено «увійти» в образ. Ширше
проявляється й ініціатива, що відіграє вирішальну роль у навчанні дітей
виразності рухів танцю. Поряд з цим вони опановують і технічні навички,
уміння самостійно користуватись ними, але вносять у виконання вже свою
індивідуальність.
За виявленням, а пізніше розвитком індивідуальності педагогу треба
пильно стежити, щоб не загасити її і не дати нівелюватися в наслідуванні
іншим дітям. При недостатньому досвіді й нестійкості рухових навичок
показаний педагогом зразок діти відразу точно передати не зможуть, а
виконають його відповідно до своїх можливостей. Враховуючи це, педагог
поступово підводить їх до більш точної передачі. Деякі діти (переважно
сором’язливі, які не відразу розкривають свої можливості) довгий час не
можуть його відтворити. Прискорювати цей процес не слід, діти з часом при
допомозі педагога переборють ці труднощі. Не менш важливо стежити за тим,
щоб наслідування не носило механічного характеру, тобто, лише копіювання
показаного педагогом, оскільки тоді вплив хореографічного матеріалу буде
негативний. Наслідуючи зразок, дитина повинна виявляти своє ставлення до
нього, своє розуміння і своє вирішення. Це сприяє розвитку творчих здібностей
дітей, допомагає формуванню їхньої самостійності, проявленню ініціативи,
активності в подоланні труднощів і виконанні власних творчих задумів.
3. Словесний метод – це уміння користуватись словом. Методичні
прийоми і хореографічний текст не можуть існувати без словесних пояснень,
вказівок. Психологічна сила впливу слова й інтонації, з якою воно сказане,
відкривають перед педагогом великі можливості в спілкуванні з дітьми. Вчасно
й до речі сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії,
спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, до якісного
виконання; зміцнюють упевненість дитини в своїх силах. Слово може бути
могутнім стимулятором, але ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити
її віру в себе. Саме тому користуватися словом і інтонацією педагог повинен
обережно і артистично, щоб не принизити, не образити дитину, яка в
дошкільному віці дуже вразлива й надовго може замкнутися в собі.
Давати дітям завдання або робити зауваження слід доброзичливо, в голосі
педагога повинно звучати бажання допомогти дитині поступово розкрити в
кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості.
Показ хореографічного матеріалу служать ілюстрацією до слова. Слово у
формі конкретних вказівок допомагає розкрити в показі суть руху, його зміст,
значення деталей. Таку ж роль відіграє воно і в супроводі зразка. У грі, етюді,
танці доброзичливе слово педагога підтримує творчу ініціативу дітей, а сказане
з роздратуванням – пригнічує її.
Ознайомлюючи дітей із завданням, педагог не повинен віддавати
перевагу словесному методу, оскільки знання, одержані тільки за допомогою
або з перевагою його і не підкріплені достатньою наочністю, тобто почуттєвим
досвідом, - неефективні. Правильне співвідношення між наочністю і словом
допомагає дітям самостійно знаходити засоби творчої виразності для втілення
своїх задумів. Таке співвідношення повинно полягати у взаємодії наочного й
словесного, наприклад, перед показом руху педагог характеризує його,
розкриває значення, яке він матиме для танцю, зміст, образ, і сказане одразу
підкреслює показом спочатку в загальній формі, а потім – кожної деталі,
зокрема, говорячи про значення її для загальної форми.
Показ необхідно повторити декілька разів, але вже без пояснень. Діти,
сприймаючи його наочно, свідомо приступають до виконання. Ускладнювати
методи взаємодії наочного й словесного подразників педагог може тільки тоді,
коли об’єкт уже добре знайомий дітям: поступово, від молодшого віку до
старшого, роль слова повинна зростати, а функції наочності – відповідно
зменшуватись. При показі у дітей утворюються тимчасові зв’язки в корі
головного мозку, тобто участь бере головним чином перша сигнальна система,
а при поєднанні показу й слова беруть участь перша – друга сигнальні системи.
Словесний метод відіграє важливу роль у розвитку розумової діяльності
дошкільнят, оскільки лише словом можна викликати у дитини справжнє
бажання творити і тим самим включити в дію всю її емоційну сферу. Але
користуватись самим словом, без показу і зразка, у роботі з дітьми у віці
чотирьох – шести років не слід. Для дітей шести – семи років при складанні
завдань, невеликих етюдів, побудованих на рухах за вже пройденим
матеріалом, можна дати тільки словесне завдання, але часто застосовувати
такий метод недоцільно.
4. Музичний супровід як методичний прийом. Музика є одним з
найсильніших засобів виховання. Коли дитина слухає її, у неї, незалежно від
бажання й свідомості, виникають певні думки, почуття, образи; збагачується
емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика допомагає
формувати осанку, координацію, знімає втому. Вона викликає стан збудження й
гальмування.
Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії, не
можна досягти без якісного музичного матеріалу. Добирати його
рекомендується з народної музики, класичних і сучасних творів української та
зарубіжної музики. За своїм змістом ці твори повинні відповідати
внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і сприяти розвиткові
художнього мислення дитини.
 Виховати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний
смак – одне з важливих завдань педагога, і починається це виховання з
музичного оформлення уроку. Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку
до уроку з урахуванням вікових особливостей дітей – головне, чим треба
керуватися в доборі музичних творів. Завдання це складне і вимагає копіткої
роботи педагога.
Умілий добір музичного матеріалу для вправ, етюдів, ігор, танців з
перших же уроків відкидає формальний підхід дітей навіть до найпростіших
вправ, оскільки вони несуть в собі зародки тих емоцій, які діти втілять у
майбутніх танцях. Застосовуючи метод показу, педагог програє супровід,
розкриває закладений в ньому зміст і образ, а у дітей виникають життєві
асоціації, викликані музикою. Прослуховування привчає їх до активного
сприйняття музики, збагачує мислення, що в свою чергу допомагає їм
передавати в танцях думки, почуття й настрої.
Супровід слід програти кілька разів, щоб діти добре вслухались в нього.
Адже серед них є такі, у яких сповільнена реакція на музику: вони не можуть
точно вступити з початком музики, виконуючи вправу, десь, можливо,
зіб’ються. На перших заняттях, коли діти тільки починають вчитись ходити під
музику, деякі не можуть поєднувати ходу з її ритмом. Педагогу необхідно
одразу ж окремими поясненнями, додатковими заняттями допомогти їм
позбутися цих недоліків. Ні в якому разі не слід залишати цих дітей без уваги,
сподіваючись, що поступово вони самі привчаться чути музику. їхня скованість
у музично-ритмічних рухах може призвести до психологічної загальмованості,
від якої важко вдається звільнити дітей.
У своїй роботі з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку слід
активно використовувати гру, як головний засіб їхнього сприйняття та пізнання
світу. Суть цього методу полягає в тому, що педагог підбирає для дітей таку
гру, зміст якої передбачає змагання між собою за краще виконання того чи
іншого завдання (між групами або індивідуально). Гру можуть придумати й
самі діти.
 Педагог повинен дотримуватися послідовності в застосуванні методичних
прийомів, які відповідають кожній віковій групі.
У методичних прийомах від конкретних вказівок, які діти точно
виконують, слід поступово переходити до практичних порад, що спрямовують
їхню діяльність; і, нарешті, будувати заняття так, щоб діти здійснювали свої
творчі задуми, самостійно вносячи в них власну ініціативу.
Музичний матеріал повинен добиратися для кожної групи з урахуванням
її вікових особливостей. Неправильний його добір може викликати емоції, що
не відповідають вікові дитини, а це шкідливо вплине на її нервову систему й
відверне увагу від засвоєння рухових навичок.
Методи навчання рухових дій (виконання руху чи комбінації).
Залежно від способу освоєння структури рухової дії в процесі
розучування методи поділяються на:
 метод розучування вправи по частинах (расчлененно – конструктивний);
 метод розучування вправи в цілому (цілісно – конструктивний);
 метод сполученого впливу.
Метод росчлененно-конструктивний передбачає розучування окремих
частин рухуабо комбінації з подальшим їх з'єднанням.
Метод цілісно-конструктивного вправи. Сутність його полягає в тому,
що техніка рухової дії освоюється з самого початку в цілісній структурі без
розчленування на частини. Цілісний метод дозволяє вивчити структурно
нескладні рухи (наприклад, біг) і застосовується на будь-якому етапі навчання.
Недолік цього методу полягає в тому, що в неконтрольованих фазах
можливе закріплення помилок. Отже, при освоєнні вправ зі складною
структурою його застосування небажано.
Окремо використовується метод створення полегшених умов виконання
вправи чи руху, використання підвідних і імітаційних вправ.
 Метод повторення рухів, завдань, етюдів, танців – обов’язковий елемент
процесу засвоєння матеріалу, який має сенс тільки тоді, коли при кожному
повторенні ставляться додаткові завдання.
У практиці навчально – виховної роботи хореографічного колективу
широко використовується метод переконання та навіювання. Для закріплення
набутого позитивного досвіду й стримування негативних спонукань,
використовуються методи заохочення та покарання.
Формування суспільно значимих якостей учасників відбуваються під
впливом колективу, цьому сприяють різноманітні виховні ситуації:
колективний розбір виступу, здійсненого вчинку; гастрольної поїздки та ін. У
такі моменти методи виховання використовуються у різноманітних поєднаннях
і керівникові необхідно ними вправно володіти.
В аматорський хореографічний колектив приходять всі бажаючі,
незалежно від професії, віку, освіти. Ця особливість вимагає від керівника
диференційованого підходу до навчально – виховної роботи, з урахуванням
психології, індивідуальних якостей кожного учасника колективу. Плануючи її,
керівник повинен зробити так, щоб кожному члену колективу як досвідченому,
так і новачку було цікаво, комфортно, хотілося б працювати, а працюючи, і
відпочивати від основного виду діяльності.
 4 Проаналізувати призначення і тематику танцювальних ігор і
вікторин у дитячих групах хореографічного колективу.

Залучення дітей до хореографії йде різними шляхами, починаючи з

доступних за віком цікавих вправ, музичних ігр, етюдів, танців, хороводів, що
допомагають малюку зрозуміти та полюбити мистецтво хореографії.
          Заняття з дітьми 5 - 6 річного віку бажано проводити в ігровій формі, яка
є домінантною формою організації занять для дітей цього віку.
          Гра - це активна діяльність, спрямована на виконання музично-ритмічних
завдань, вона викликає у дітей веселий, бадьорий настрій, впливає на
активність процесу розвитку рухів, формує музичні здібності, сприяє розвитку
дитячої творчої ініціативи.    
          Гра вводить дитину в життя, в спілкування з оточуючими, з природою,
сприяє придбанню знань. Вона завжди має певну мету.
          В музично-ритмічних іграх метою є розвиток інтелекту, почуття ритму і
такту, пам'яті, музичного слуху, самої творчої діяльності дитини. Ігри сприяють
швидкому запам'ятовуванню вивченого матеріалу, інтенсивності вивчення,
позбавлення від комплексів.
          Ритмічні ігри, найтіснішим чином пов'язані з моторикою, м'язовою
реактивністю людини, тому  треба навчити дитину фізично відчувати ритм.
Нервова система, як і мускулатура, піддається розвитку, тому людина, що
володіє почуттям ритму, буде краще грати, співати, танцювати і т.і.
Виховується  у дітей почуття ритму, підвищується раціональна організованість
рухів, їх працездатність, розвивається дихання.

          Джерела використання музики і руху з метою виховання та розвитку

дитини сягають давньогрецької системи "мусічної освіти", тобто на основі
сукупності мистецтв (Аристотель, Платон, Сократ). Сімейні та суспільні
традиції залучати малят до гри, хороводу, до забави з піснею, заохочувати
вільний танець дітей властиві педагогічним системам багатьох  народів, тому
що музичний рух відповідає потребам і можливостям дитини.
          В.М. Верховинець, український композитор, хормейстер, хореограф,
етнограф і  педагог, розглядав народні ігри зі співом, хороводи, танцювальні
рухи як необхідну діяльність для дитини. На його думку, гра є
"найвідповіднішою формою руху" для дітей засобом виховання почуттів і волі,
чемного поводження. У грі розвивається розум, пам'ять, уява дітей,
виховуються дружні взаємини, "виникає потреба співробітництва" з дорослим.
Користь гри для дітей  визначається її ритмічними виконанням, можливістю
фантазувати у рухах. У розробках В.М. Верховинця йдеться мова "про
пристосування гри до дитячого віку", "маючи на увазі дитячу психіку". Автор
радить повторне використання гри у зміненому вигляді.
Отже, цінність доробку В.М. Верховинця полягає в урахуванні природних
потреб дитини у грі, русі, ритмі; визначенні виховної значущості гри для
дитини; виявленні рухової, ритмічної, творчої користі ігор.
          Ф. Фребель вважав, що дитяча гра  - "дзеркало життя" і "вільний прояв
внутрішнього світу. Гра - місток від внутрішнього світу до природи". Природа
представлялась Фребелю у вигляді єдиної та різноманітної сфери .          
Л.М. Коган вважає, що ігри, танці розвивають творчі здібності дітей. Ряд
авторів вказують на те, що "дитяча рухлива творчість виявляється у створенні
образу, в грі, імпровізації рухів під музику" та "найлегше діти творять під
танцювальну музику".
          Старший дошкільний вік характеризується в психолого-педагогічній
літературі, як сенситивний період в вихованні та розвитку дитини, коли
відбувається найбільш інтенсивний психологічний та фізичний розвиток дітей.
        
Ігровий танець може слугувати однією з основ донесення дитині
основних моральних цінностей, підсвідомо закладаючи підґрунтя не тільки
морального виховання, а фізичного, оскільки в такі танці, починаючи з
дошкільного віку, можна закласти серйозні комплексні вправи для подальшого
розвитку хореографічної майстерності.

Музично-рухові забави треба розуміти як музично-ритмічні завдання

лаконічного образного змісту, що виступають для дитини у вигляді
невеличкого ігрового фрагмента, де можна бавитися в уявній ситуації
{наприклад, «Два маки», «Подай ручку!»). Вони нагадують вправу, але
порівняно з нею в забавах створюються умови для розважання дітей за чарівних
обставин, для відчуття себе в певному образі, для спілкування один з одним під
впливом музики, пісні та із застосуванням нескладних рухів. Пріоритетність
ігрових обставин і виховного аспекту в музичноруховій забаві дають змогу
формувати в дітей танцювальні навички та вміння невимушено, у процесі
привабливої для них «роботи» над створенням образу, виявленням ставлень
одне до одного тощо. Для дітей шкільного віку забави краще розробляти на
пісенній основі (малі жанри). У такій забаві завдяки віршованій основі зміст
стає яскравішим для дитини, а дії набувають більшої виразності.
Гра-хоровод (хороводна гра) з піснею або на основі танцювальної музики
чи у їх поєднанні. У ній домінує ігровий компонент, взаємодія ігрових
персонажів. Властиві ігрові мотиви «зайвого», відрив одного а учасників від
ланцюжка, швидке орієнтування щодо оволодіння вільним місцем, зміна
партнерів, обирання пари у результаті змагання, діалогічні змагання,
імпровізація під час гри тощо. Підсилюючи ігровий мотив, можна створювати
нові варіанти хороводу для дітей. Гра-хоровод особливо приваблива для дітей
молодшого шкільного віку. У ній ігровий елемент, інтерпретація рухів, вигадка-
імпровізація в розгортанні сюжету і створенні дітьми персонажів можуть бути
розвинуті педагогом на користь дітям. У ігровому хороводі гармонійно
взаємодіють усі синкретичні компоненти (поетичний текст, мелодія,
танцювальні рухи, ігрові та драматичні елементи), завдяки чому і розкривається
зміст. Значну роль відіграє діалог між групами учасників, групою і солістами,
прояв прихильності одне до одного, можливість кожному виконати роль соліста
тощо. Ігровому хороводу властиві: традиційна стимуляція сольної імпровізації,
рухливість темпу і чіткість ритму, ілюстративнозображальні та імітаційні дії
всіх учасників, різноманітна лексика, відповідність музичної та танцювальної
структури в хореографічних фігурах, колові та лінійні побудови тощо. Для
дітей сюжет розгортається через дійство-спілкування усіх учасників, ігровий
мотив, танцювальну імпровізацію, різноманітну лексику тощо.
 Музично-рухові вправи широко застосовуються як метод вправляння і
вид дитячої хореографії. Вправа є завершеною лаконічною формою для
засвоєння танцювальних рухів і набуття дитячої майстерності виконавства
загалом. У ній поєднуються два-гри рухи, пропонується певна координація та
низка інших музично-рухових задач. Так, дітям пропонують різні вправи.
Наприклад, інтерактивні музично-рухові вправи у колі «Передай вітання
іншому», «Мандрівка оплесків», «Ритм мого ім’я» та інші, які сприяють
формуванню навичок комунікації в хореографії, а через це – у житті в цілому.
Серед них вправи образно-творчого характеру – «Рухливі струмочки»,
«Винахідливе коло Терпсихори» та інші.
 Завдання для практичної роботи

1. Схарактеризувати методи і прийоми хореографічної роботи у

танцювальному колективі.

У колективі естрадного та сучасного танцю «РЕМІКС» педагог

використовує наступні методи та прийоми хореографічної роботи

- Показ.
Приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук,
голови, корпуса, педагог супроводжує його точним показом, який обов’язково
повинен мати зміст і образ, внутрішнє наповнення. Рух при такому показі
набуває відповідної естетичної форми.
Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і
працює над формою всього руху.
- Зразок .
Це правильне, емоційне, виразне й красиве виконання педагогом
завдання, яке він ставить перед дітьми. Зразком може бути танцювальна
комбінація, частина етюду, гри.
- Словесний метод
Показ хореографічного матеріалу служать ілюстрацією до слова. Слово у
формі конкретних вказівок допомагає розкрити в показі суть руху, його зміст,
значення деталей. Таку ж роль відіграє воно і в супроводі зразка. У грі, етюді,
танці доброзичливе слово педагога підтримує творчу ініціативу дітей, а сказане
з роздратуванням – пригнічує її.
- Музичний супровід як методичний прийом.
Музика є одним з найсильніших засобів виховання. Коли дитина слухає
її, у неї, незалежно від бажання й свідомості, виникають певні думки, почуття,
образи; збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів.
Музика допомагає формувати осанку, координацію, знімає втому. Вона
викликає стан збудження й гальмування.
 Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку до уроку з урахуванням
вікових особливостей дітей – головне, чим треба керуватися в доборі музичних
творів. Завдання це складне і вимагає копіткої роботи педагога.
2. Скласти план-конспект хореографічного заняття.

План-конспект заняття у танцювальному колективі «РЕМІКС»

(для дітей віком 10-12 років)

План заняття

1). Уклін
2). Розминка
3). Тренаж
4). Вивчення комбінацій у стилі contemporary-dance
5). Повторення вивчених номерів
6). Розучування комбінації до танцю «Streem Energy»
1. Уклін
2. Розминка по колу.

1). Крок на півпальцях по 1 п.н., руки зібрані в замок за спиною,

ускладнюємо високим підняттям колін;

2). Біг на півпальцях;

3). Стрибки по 6 п.н.;

4). Біг з високим підняттям колін, на «3» - пауза, фіксуємо високо підняте
коліно;

5). Кидок ногою на 90гр і вище на кожен крок – вперед та вбік.

3. Тренаж.
Вправи на середині зали.

1). Утримуємо тіло на півпальцях – 6 п.н., руки підняті вгору – 10 рахунків;

2). Releve на двох ногах, по черзі, руки на поясі по 6 п.н, по 1 п.н., по 2 п.н.

3). Plie по 2 п.н., руки підняті вгору– 10 рахунків. Наступні 10 р.

ускладнюємо вправу підняттям на півпальці в Plie.

4). Стрибаємо з 6 п.н. в 2-гу, руки зібрані в замок, піднімаємо їх знизу вгору.

5). Боковий мах ногою на 90 гр. і вище, опорна нога в цей час сідає в Plie.

6). Ноги широко розкриті, тягнемось двома долонями до підлоги.

7). 6 п.н., долоні опущені на підлогу, коліна втянуті, присідаємо – встаємо,

залишаючи руки на підлозі.

8). Руки нахрест зібрані на плечі, робимо коло тулубом.

9). Руки підняті вправо вбік, ноги в 2 невиворітній п.н. різкі нахили вниз,
переводимо руки вліво. Повторюємо 10 разів.
10). Руки зібрані за спину в замок, нахили вниз, виводячи руки вперед.

11). Рухи кругові руками - згинаємо в ліктях, не згинаємо, велике коло.

12). Кругові оберти головою.

Вправи par terre.

1). Робота над стопами. Натягуємо стопи – скорочуємо. Руки і підлогу

опущені.

2). Ноги витягнуті вперед, руки в 1 поз. – відкриваємо в 3-тю з поворотом

корпуса вправо-вліво.

3). Ноги зігнуті, руки під колінами, їх обіймають. Випрямляємо ноги –

лягаємо в складку, повертаємось в вихідне положення, фіксуємо рівні ноги
над підлогою. Повтор вправи 8 разів.

4). Сидимо в положенні «метелик», лягаємо вперед, руки витягти впред,

сісти рівно, відкрити ноги всторони за стопи. Повтор вправи 8 разів.

5). В.п. – на спині, руки всторони, ноги разом, над підлогою на 90гр. 2 рази
згинаємо ноги в колінах – випрямляємо, 2 рази скорочуємо стопи.
Повторити вправу 8 разів.

6). В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті, 2 р.
згинаємо ноги в колінах, напружуючи м’язи, 2 р.

7). В.п. на спині, руки всторони, ноги підняті на 90 градусів, натягнуті стопи
6-1 позиції, скорочені стопи 6-1 позиції. Повторюємо 10 р.

8). В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо по черзі ногу в коліні виворітно, невиворітно – опускаємо.

9). В.п. на животі, руки зігнуті в ліктях, ноги разом, стопи натягнуті.
Згинаємо одразу дві ноги в колінах виворітно, розкриваємо в сторони,
зводимо разом зі скороченими стопами.

10). Поперечний шпагат – утримуємо 20 рахунків.

11). В.п. на животі витягуємо тулуб на руках, відводимо плечі назад,
дивимось вгору, витягуємо руки вперед, робимо різкий мах вгору правою
ногою. Повтор по 8 разів кожною ногою.

12). В.п. на животі, руки витягнуті вздовж тулуба, затримати ноги над
підлогою та верхню частину тулуба 10 сек. Повторити.

13). В.п.сидячи, ноги разом, стопи натягнуті, руки в 3 п., лягаємо на підлогу,
піднімаємось – лягаємо в складку. Повторити 10 разів.

14). В.п. на боку, махи ногою по 10 р. кожною, затяжки.

15). В.п. сидячи, ноги разом, витягнуті вперед, затяжки на кожну ногу
вперед.

16). Сидячі на колінах випрямлюємо праву ногу вперед, руки опускаємо до

підлоги, нахиляємось до рівної ноги – зафіксувати положення. Повторити на
ліву ногу.

17). Напівшпагат, руки вперед - лежим 10 сек. На кожну ногу, відводимо

руки назад – прогин по 10 сек. На кожну ногу.

18). Повздовжні шпагати.

4. Вивчення комбінацій у стилі contemporary-dance

5. Повторення вивчених номерів
6. Розучування комбінації до танцю «Streem Energy»
Тема 2. Основні етапи творчо – постановочного процесу у
хореографічному колективі.
Завдання для теоретичної підготовки:
1. Схарактеризувати принципи формування танцювального
репертуару в хореографічному колективі.
Репертуар – слово французького походження і означає підбір п'єс,
музичних (хореографічних), літературних творів, що йдуть в будь-якому театрі
(колективі) за певний проміжок часу. Репертуар, може розповісти про історію
колективу, так як визначає всю його діяльність.
Репертуар – «обличчя» колективу, і не важливо, до якого виду творчої
діяльності цей колектив відноситься (вокальної, інструментальної,
хореографічної). Принципи створення репертуару скрізь однакові. Підбір
репертуару в сучасній хореографічній діяльності справа непроста, хоча,
звичайно, вироблені й прийняті єдині критерії і принципи його оцінки.
Складнощі ці пов’язані в першу чергу з тим, що кожен колектив
індивідуальний в своєму розвитку, різноманітний за віковими категоріями його
учасників, володіє властивим тільки йому технічними та художніми
взаємовідносинами, відповідно до яких керівнику доводиться робити
постановки.
Репертуар, насамперед, залежить від профілю хореографічного колективу
і будується з урахуванням потреб учасників, їх підготовленості до сприйняття
творів і роботі над ними, а також з метою підтримки інтересу до даного виду
діяльності.
Репертуар є одним з показників розвитку хореографічного колективу,
несе в собі певні педагогічні функції. Так репертуар дитячого колективу
повинен бути відмінним від репертуару дорослого. Тому підбір репертуару
вимагає від керівника чіткого перспективного бачення педагогічного процесу
як цілісної та послідовної системи, в якій кожна ланка, кожен структурний
підрозділ, кожен фактор доповнюють один одного, забезпечуючи тим самим
рішення єдиних художньо-творчих і виховних завдань.
 Проте в даний час в педагогічній практиці існує така тенденція, що
хореографи дитячих колективів, намагаючись різноманітити, ускладнити»
репертуар, використовують різноманітні прийоми. Як правило, це – складна «не
дитяча» драматургія або занадто перевантажена «трюкова» танцювальна
композиція. Таким чином, стираються межі між дитячим, легким,
безпосереднім, несучим відчуття свята і дорослим, серйозним, драматичним. Це
веде до протиріч між теорією і практикою хореографічного мистецтва.
Складаючи репертуарний план, керівник хореографічного колективу має
враховувати такі вимоги:
− ідейність (цінність основної думки хореографічної постановки, сучасна
спрямованість, виховна значущість);
− художність (логічний розвиток подій; продуманість та стислість
композиції; виразність, точність, яскравість лексичного матеріалу, його
відповідність темі та ідеї танцю; чітке співвідношення драматургічних частин
постановки);
− доступність: урахування вікових можливостей виконавців (здатність
зрозуміти ідею твору, емоційно передати його зміст), вікових інтересів та рівня
хореографічної підготовки (здатність технічно впоратися з виконанням того або
іншого танцю);
− виховна і пізнавальна цінність репертуару ( як для виконавців, так і для
глядачів);
− відповідність видової стилістики постановок напряму роботи
колективу;
− різноманітність (наявність постановок різних за формами та жанрами);
− наявність сюжетної лінії та акторсько-ігрових елементів (особливо для
дитячого репертуару);
− оригінальність;
− наявність постановок з відображенням особливостей свого регіону;
− яскраве художнє оформлення (оригінальність костюмів, реквізиту).
Планування концертного репертуару залежить від напряму роботи
колективу, віку та рівня хореографічної підготовки учнів, балетмейстерських
здібностей керівника, завдань роботи колективу на рік та плану роботи
навчального закладу, на базі якого працює колектив. До репертуару слід
включати тематику, що відповідає статевим інтересам окремо дівчат і
хлопчиків, а також танці для їх сумісного виконання. Джерелами
танцювального репертуару можуть виступати: народна творчість, класична
спадщина (танці за записом, відеоматеріали), види мистецтва (музика, живопис,
література, кіно й інші), сучасна дійсність; героїко-патріотичний діапазон,
національна й інтернаціональна тематика, історичні факти, фантастика, зміст
пісень, ігор та мультиплікаційних фільмів, виробнича, спортивна, шкільна та
природознавча тематика, фольклор (зміст доступних для сприйняття і
виконання народних традицій і обрядів).
Репертуарний план колективу розподіляють на два види: чинний та
перспективний. Чинний включає постановки, які є в репертуарі колективу і які
можуть у процесі тренувальної роботи удосконалюватись, ускладнюватись,
перероблятись, переноситись з однієї вікової категорії на іншу. Перспективний
репертуарний план має на меті планування постановок на період від 1-5 років.
Репертуар колективу може складатися на основі декількох джерел.
Особливу роль у створенні самобутнього репертуару в хореографічному
колективі може зіграти фактор використання місцевого танцювального
фольклору. На основі фольклорно-естетичного матеріалу балетмейстер створює
сценічний варіант, при цьому він повинен враховувати, що це не просто
перенесення ретельно вивчених рухів і малюнків на сцену. Це процес
відтворення виконання, образності, музики, костюма. Це процес відтворення
атмосфери життя танцю, його дихання і того таїнства спілкування виконавців,
яке в ньому народжується, обумовлюючи його цінність і необхідність.
У тих випадках, коли учасники не можуть освоїти художнє рішення
хореографічних образів, керівник зобов'язаний відмовитися від такого танцю і
відкласти його до тих пір, поки учасники не набудуть необхідні виконавські
навички. Замість цієї постановки керівнику слід намітити іншу, яка
відображатиме ту ж тему і характер, але за змістом більш доступну, відповідну
виконавським можливостям учасників колективу.
 У кожній новій постановці треба прагнути знайти оригінальне рішення
майбутнього танцю, щоб при подоланні виконавських і технічних труднощів
учасники колективу у своїй творчій діяльності отримували б більшу суму
естетичних вражень і переживань.
В даний час досить широко використовується як джерело формування
репертуару відеоматеріал. Творчість інших балетмейстерів може не тільки дати
керівникові можливість використовувати готові хореографічні твори для
поповнення репертуару свого колективу (із збереженням авторства, звичайно),
а й надихнути на постановку власного твору, заснованого на враженні від
переглянутого відеоматеріалу.
Один з найпоширеніших і найбільш суперечливих джерел поповнення
репертуару – запозичення репертуару професійних ансамблів танцю
аматорськими колективами. Створені великими майстрами хореографії,
сценічні композиції професійних колективів відрізняються художньої
закінченістю і, безумовно, можуть служити зразками, освоюючи які,
танцюристи-аматори знаходять виконавську культуру, технічні навички, знання
законів сценічного хореографічного мистецтва.
Однак не всякий хореографічний твір, перенесений з професійного в
аматорський колектив, може бути під силу його виконавцям. Балетмейстерові
слід, перш за все, досить точно оцінити виконавські можливості учасників
колективу, свої якості репетитора, кількість репетиційного часу і ряд інших
аспектів з тим, щоб пропонований до постановки номер не втратив своєї
художньої значущості в результаті такого перенесення. Розрахований автором
на певний склад артистів, на їх технічні, професійні можливості, танець є
цілісним, і зміна загрожує втратою художності. Таким чином, вибір танців з
репертуару професійних ансамблів повинен співвідноситися з можливостями їх
повноцінного виконання, готовністю до цього колективу. На практиці ми часто
зустрічаємося з такими змінами, які фактично роблять танець невпізнанним.
Так, танці, розраховані на велику кількість виконавців, через брак їх в
аматорському ансамблі, переробляються на меншу кількість, що, природно,
видозмінює композицію. Або, скажімо, чоловічі партії найчастіше
переробляють на жіночі і задумане хореографом, ламаючись, лише віддалено
нагадує сам зразок.
Все вищесказане не заперечує можливості використовувати танці,
створені у фахових ансамблях майстрами – хореографами, в якості джерела
формування репертуару аматорського колективу. Хотілося лише підкреслити
ступінь відповідальності тих, хто звертається до цього джерела, перед твором
сценічного мистецтва і його автором.
Творча фантазія хореографа – є, безсумнівно, головним джерелом
формування репертуару, створює самобутнє, неповторне обличчя творчого
колективу. Необхідно, щоб кожен номер репертуару був не надто легким для
виконання, щоб він ставив завдання, які треба подолати в роботі, досягаючи
більш високого професійного рівня. Безумовно наявність в колективі людей
різних здібностей до танцювального мистецтва ставить перед керівником при
формуванні репертуару таку серйозну задачу, як розвиток індивідуальності
учасників колективу. У цьому одна зі складностей у виборі репертуару, і тут,
мабуть, керівнику слід опиратися не на загальний середній рівень, а на
своєрідних творчих лідерів колективу. Для цього корисніше всього одночасно
вводити в постановочну роботу не один, а два або навіть три номери, пробуючи
на участь в них якомога більше число виконавців. Для одних виявиться
ближчим один танець, для інших – інший. Освоєння кожним посильної задачі
(певний елемент змагання) дозволить рухатися вперед всьому ансамблю і
визначить виконавців для кожного твору.
В даний час в репертуарі колективів значне місце займають масові
постановки, що дозволяють залучити максимальну кількість виконавців. Масові
танці, розраховані на велику кількість виконавців, «усереднюють» здібності та
індивідуальне зростання кожного танцюриста. Фактично, крім трюкових
елементів в танці, сольних номерів у репертуарі багатьох танцювальних
колективів немає або ж вони вкрай рідкісні. При такому підході більш
обдаровані від природи та цікаві учасники змушені виконувати ті ж масові
танці, що і менш здібні. Обдаровані особистості є для багатьох учасників
колективу зразком для наслідування, дають стимул для роботи, прагнення
тягнутися за лідерами і можливість досягти більш досконалого і яскравого
прояву своїх знань, умінь у складній майстерності мистецтва танцю. Поруч з
масовим репертуаром, необхідний і сольний репертуар, а також дрібногрупові
постановки як підготовка до сольних. Подібний підрозділ збагатить концертні
програми, дозволить будувати їх за принципом чергування.
Для забезпечення нормальної діяльності колективу йому необхідний свій
репертуар, відповідний специфічним особливостям колективу і виконуваних їм
функцій.
При створенні репертуару для дітей основними критеріями є, перш за все,
змістовність танцю, його відповідність сучасним завданням естетичного
виховання і віковим особливостям учасників, урахування специфіки їх роботи і
реальних можливостей.
Дорослий репертуар відрізняється від дитячого тим, що постановки
містять більш глибокий сенс і вимагають від виконавців осмислення і
розуміння сутності втілюваних сюжетів. Як правило, такий репертуар носить
камерний характер. Робота над камерним репертуаром вимагає великої
виразності, поглибленої роботи над образом, осмислення виконавських завдань,
повної зосередженості і мобілізації особистості, оскільки в ньому на перший
план висувається художня індивідуальність виконавця, його особиста творча
ініціатива. У камерному репертуарі максимально проявляється рівень
обдарованості і майстерності виконавця.
Важливу роль камерний танцювальний репертуар грає і у вихованні
культури глядацького сприйняття, оскільки від глядача тут також потрібна
зосередженість, чуйність, уміння осягати музично-пластичний образ. Тривала і
важка навчальна, репетиційна робота може не дати позитивного ефекту
педагогічного, художнього, якщо було взято твір завищеної важкості і з ним не
впоралися або навпаки, воно виявилося легким, що не вимагає напружених
пошуків, показу всього, на що здатні виконавці.
Репертуар дитячих колективів більш різноманітний за своїми формами.
Як правило, в таких постановках використовується не складна лексика, але
завдяки своєрідному композиційному рішенню і якісному виконанню вони
мають заслужений успіх у глядачів і фахівців.
Хореографам варто пам'ятати, що класичний танець при формуванні
дитячого репертуару повинен використовуватися з обережністю. Керівникам і
педагогам колективів необхідно проявляти тут особливий такт і почуття міри.
Класичний танець пред'являє ряд жорстких вимог до виконання, без
дотримання яких він втрачає свою художню цінність і перестає бути засобом
естетичного виховання. Це відноситься, в першу чергу, до фізичних даних
виконавця, а також до якості його навчання. При цьому важливі не тільки
правильність виконання окремих па і технічних прийомів, але, головне,
точність манери і стилю виконання. Тому доручати такий репертуар можна
лише учням, які мають відповідні дані. Оскільки можливості учнів дитячого
віку, в більшості випадків, обмежені, основний шлях створення репертуару на
основі класики – постановка оригінальних творів, розрахованих саме на даних
виконавців і які не ставлять перед ними непосильних завдань, а також не
претендують на порівняння з класикою на сцені професійного театру. Саме
тому, навряд чи допустимо, виконання шедеврів світової хореографії, які
можливі для виконавців – професіоналів. Володіючи сформованими технікою і
психікою, дорослим виконавцям під силу виконувати складні по суті танці, які
у виконанні дітей виглядають недоречними і комічними.
Так величезний найцікавіший пласт для створення репертуару дитячого
хореографічного колективу представляє собою історико-побутовий танець.
Робота над цим матеріалом ставить перед виконавцями цікаві творчі завдання
необхідність осягнути особливості, стиль і манери танцю, створити образ
певної епохи, відточити техніку, а також передбачає поглиблене проникнення в
музичний матеріал різних епох і стилів. Все це багато дає як для розвитку
виконавських здібностей, так і для загального культурного розвитку учнів.
Проте робота над таким репертуаром ведеться в дуже не багатьох дитячих
колективах і студіях.
Отже, репертуар – це основа навчально-виховної і художньотворчої
роботи колективу, а також ефективний засіб ідейного й естетичного впливу на
глядача. Правильно дібраний репертуар дозволяє учням не тільки закріплювати
й удосконалювати музично-рухові навички, реалізувати свої виконавські
можливості й творчий потенціал, але і вирішує численні проблеми освітньо-
виховного процесу. Останнім часом у танцювальних постановках
простежуються негативні риси: низький рівень духовних та культурних
цінностей, відсутність навчальних та виховних основ, невідповідність
тематичного та лексичного діапазону віковим здібностям учнів.
 2. Охарактеризувати основні етапи творчо – постановочної роботи
над танцювальною комбінацією (етюдом, номером) у
хореографічному колективі.

Постановочна робота в будь-якому хореографічному колективі різного

напряму та стилю складається з двох етапів:
- самостійна робота постановника над твором;
- розучування хореографічного тексту та «розводка» танцю на учасниках.
Відбираючи художній матеріал для майбутньої постановки, балетмейстер
повинен оцінювати його з точки зору актуальності теми, відповідності рівня
підготовки учасників та глядача, адекватності хореографічної лексики та
відповідності музики. Все це вимагає від постановника широких знань щодо
стану та тенденцій побутування сучасного мистецтва. Цьому, в значній мірі,
сприятиме аналіз стану хореографічного мистецтва, що відслідковується
шляхом перегляду матеріалів сучасних фестивалів, конкурсів, спеціалізованих
телевізійних програм, участь у різноманітних семінарах, перегляд програм
професійних хореографічних колективів.
Із вищезазначеного, можна зробити висновок, що для правильного вибору
й виявлення суспільної та художньої значимості того чи іншого
хореографічного твору, керівник повинен володіти значним комплексом
професійних знань та навичок. Від того, наскільки вони досконалі, залежить
успіх майбутньої постановки.
Етап підготовки починається з визначення ідеї, теми і розробки сюжету.
Ідея (з грец. – поняття, уявлення) – провідна думка художнього твору, що
відтворює ставлення митця до дійсності. Ідея твору повинна бути керівною
силою, завдяки якій автор концентрую основні думки, враження, бачення і яка
сприяє правильному обраню жанру, лексики, музики, оформленню
майбутнього хореографічного твору. Сюжет – тема, предмет, перебіг епізодів,
розвиток дії, які розкривають суттєві риси життєвого процесу. В сюжеті
обов’язків конфлікт, а звідси – і розвиток (починаючи з експозиції, зав’язки,
розвитку дії, кульмінації і розв’язки). Сюжет – основа форми твору. Тема –
коло життєвих явищ, і тісно з ними пов’язана соціальна проблема.
 Завершується підготовчий етап створенням постановочного плану, в
якому деталізуються час і місце дії, образи та характери, найбільш типові
ситуації, пози, жести тощо.
Приступаючи до роботи над створенням нової постановки балетмейстер
повинен пам’ятати про основні закони драматургії (експозиція, зав’язка,
розвиток дії, кульмінація і розв’язка). У танці може бути відсутня сюжетна
лінія, про те, закони драматургії обов’язкові для всіх танців.
Важливим моментом постановочної роботи є підбір музичного матеріалу.
Музика і не просто супровід танцювальних рухів, а перш за все – засіб
глибокого розкриття змісту танцю, його художніх образів, балетмейстер не має
права “підганяти” музику під свій задум. Музика задає ритм і настрій
постановки та, вбираючи в себе драматургію танцю, сама набуває дієвого
значення.
Маючи готову фонограму, слід детально вивчити її, визначити загальну
структуру твору, музичні теми, образи, темп виконання, її характер і настрій.
Наприклад: музика, що звучить у високому регістрі, часто вимагає дрібних
бісерних рухів та особливої м’якості й легкості.
Велике значення в музиці й танці має темп, тому часто стан хвилювання
передається в швидкому темпі, стан спокою – в повільному.
Важливим виражальним засобом у музиці є лад. Переважно радість,
урочистість, веселість виражаються в мажорі; горе та смуток – у мінорі.
Музична думка виражається в мелодії. Балетмейстер не може не
враховувати руху мелодії вгору чи вниз; вгору – переважно пов’язаний з ростом
напруги, рух донизу – з її спадом.
Не можна не звертати увагу на динамічні відтінки, так як настрій в музиці
часто передається за рахунок сили звуки. Музиці урочистого характеру
притаманне більш сильне звучання, мрійливість переважно передається
засобом тихого звучання. Балетмейстер повинен тонко відчувати й розуміти
музичний текст, а для цього йому необхідно постійно вдосконалювати свою
музичну освіту.
 Добре продумавши зміст танцю, підібравши для нього музичний
матеріал, можна приступати безпосередньо до створення танцю, використавши
таку композиційну структуру, яка б органічно розкривала його зміст.
Розробивши композицію танцю, керівник переходить до створення
хореографічного тексту. Рухи повинні бути виразними, відповідати характеру
танцю та його образам, напрямку та стилю, національному колориту.
Що стосується масових танців, то не варто перевантажувати його
великою кількістю рухів та комбінацій, різноманітність тут повинна досягатися
в основному за рахунок малюнка танцю.
Не варто танці робити дуже довгими (парний, сольний танець – 2-2,5
хвилини; масовий – 3-4 хвилини) Коли постановка затягнута, то увага глядачів
слабне, в результаті чого втрачається загальне враження від номера.
Весь композиційний план, послідовність рухів, комбінацій, постановнику
варто занотувати на папері.
Другим етапом постановочної роботи є вивчення рухів та постановка
танцю в колективі, приступаючи до якого, керівник повинен пам’ятати, що до
бажаного результату може привести тільки усвідомлене виконання завдань
учасниками. Недостатньо коли тільки сам постановник глибоко й всебічно
переймається змістом постановки. Все продумане і вирішене необхідно донести
до колективу, добиваючись, щоб всі учасники правильно зрозуміли та
пройнялися ідейним задумом постановки, захопилися виконанням поставлених
завдань.
На цьому етапі передбачається:
- ознайомлення учнів з частиною твору (комбінацією);
- вивчення рухів у повільному темпі під арифметичний рахунок;
- уточнення і відпрацювання рухів, поступово переходячи до того темпу, в
якому вони повинні виконуватися;
- робота над їх виразністю і відповідністю характеру музики;
- розвиток самостійності дітей, усвідомленості у виконанні рухів;
- розводка і робота над хореографічним малюнком.
 У процесі роботи над номером, велике значення має не тільки технічне
відпрацювання рухів, але й образність їх виконання, внутрішнє наповнення. Як
відомо, майстерність виконання складається з техніки зовнішньої та
внутрішньої. Кожному танцюристу мало володіти тільки зовнішньою технікою,
йому необхідно постійно відшліфовувати внутрішню техніку, майстерність
актора. Все це в комплексі є необхідною умовою виразності та створення
повноцінного художнього образу з усім багатством його внутрішнього змісту.
Чим більше деталей у танці, тим він правдивіший і зрозуміліший глядачеві.
Сьогодні сам по собі танець мало цікавий людям. Глядач прагне бачити
на сцені видовище. Саме тому, доцільно використовувати в номері різноманітні
аксесуари та атрибути, з якими варто працювати учасникам з перших
репетицій. З цією метою, по можливості, розробляються елементи декорації та
світлове оформлення номера.
У значній мірі успіх танцю залежить і від сценічного костюма, який є
засобом індивідуальної характеристики дійової особи. Це стосується характеру
загального силуету, довжини сукні чи спідниці, ширини штанів, конструкції
крою. Окремі деталі костюму й сама форма силуету мають бути виразними та
добре проглядатися з великої відстані. Орнамент в сценічному костюмі
доцільно робити великим і чітким, щоб він добре “читався” із зали глядачами,
де дрібні елементи орнаменту не проглядаються або зливаються,
перетворюючись у безформні плями. Важливо, щоб костюм відповідав
характеру танцю. Якщо танець швидкий, з використанням великої кількості
круток, то бажано підкреслити орнаментом чи оздобленням низ спідниці чи
сукні і тим самим привернути увагу глядача до ніг виконавців. Якщо танець
повільний і будується на пластиці рук, то слід звернути увагу на оформлення
рукава.
При театралізації костюмів необхідно, щоб у них були збережені основні
національні признаки: колір, вишивка, прикраси, крій, головні убори та взуття.
Важливим є питання підбору тканини для костюмів, це стосується як його
здешевлення так і його “роботи” на сцені. З метою перевірки роботи костюма,
доцільно виготовляти сигнальні екземпляри для перевірки його дії в
конкретному танцювальному русі, що дає можливість впевнитися у доцільній
довжині костюма, його фасону, загальному співвідношенні кольору та
відтінків, як в парному танці, так і в загальній масі танцюристів.
Хоча головним виражальним засобом у хореографічному мистецтві є тіло
(тіла) танцюристів, але психологія людського сприйняття не дозволяє глядачам
розглядати його ізольовано від світового фону та декорацій.
Способи освітлення, світлові ефекти, цікаві світлові поєднання,
оформлення танцювального номера є могутнім засобом емоційного впливу на
глядача.
Важливим для оформлення танцю є також і грим, при допомозі якого,
виконавець може підкреслити окремі риси чи навіть змінити своє обличчя,
надавши йому більш виразної форми, що допомагає виконавцю всесторонньо
розкрити сутність образу.
По завершенні підготовки танцювального номера та його оформлення
керівник проводить генеральну репетицію на сцені в костюмах з повним
освітленням, використанням реквізиту та, у міру необхідності, інших технічних
засобів. Це дає йому можливість своєчасно внести корективи як в хореографію,
композицію, так і в костюм, освітлення декорації, атрибутику тощо.
При прем’єрному показі номера в концертних умовах особливу увагу слід
звернути на реакцію глядача в конкретних частинах постановки та, з
урахуванням реакції глядачів, внести корективи на підсилення емоційного
сприйняття певних моментів у хореографічній постановці.
 Завдання для практичної роботи

1. Проаналізувати репертуар досліджуваного хореографічного

колективу, визначити його тематичні напрями.

Репертуар хореографічного колективу «РЕМІКС» складається з

сучасних, стилізованих українських та естрадних хореографічних
номерів.

Постановки для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку

виповнені в естрадному стилі, всі мають сюжет, зрозумілий зміст дітям.
Це: «Моя мама-найкрутіша!» «Поварята», «Малесенькі долоньки»,
«Комахи на Дні народженні», «Квіткові Феї», «Нове Покоління»,
«Смайлики».

В усіх номерах діти виходять на сцену у яскравих образах, даруючи

посмішку та гарний настрій глядачам.

Постановки для дітей середнього шкільного віку мають ширшу

палітру, більш різнопланові. Це і «Мені Казково» - запальний хіп-хоп, і
зворушливий контемп «Янголи Любові», «Відчуття Свободи», є
українські стилізовані танці - «Моя Мрія», «Україно, ти як мати!» та
масовий шоу-номер, виконаний на хореографіїї стилю модерн – «У
Володіннях Царства Моря».

Діти проймаються кожним образом, заданим у номері, переживають

танець, немов свою історію.
2. Підготувати план роботи з вивчення танцювальної комбінації,
(етюду, концертного номеру).

План роботи з вивчення концертного номеру

1. Підбір танцювального образу, ідеї номера, музичного супроводу.

2. Пояснення учням ідеї номера, образу, слухання музики до танцю.
3. Вивчення танцювальних рухів у тому стилі, в якому буде виконано
номер.
4. Вивчення танцювальних комбінацій у заданому стилі.
5. Відпрацювання танцювальних комбінацій під музику концертного
номера.
6. Розводка малюнків танцю.
7. Відпрацювання рухів, зміни малюнків танцю.
8. Робота над костюмами, реквізитами (за необхідності).
9. Відпрацювання емоційної частини номеру, передача заданого
настрою виконавцями.
10.Генеральні репетиції у костюмах та з реквізитами (якщо вони
використовуються).