Professional Documents
Culture Documents
ФОСБЕРИ ФЛОП
ФОСБЕРИ ФЛОП
Д.І. ЛЬОПА
Затверджено
вченою радою ЗДУ
протокол № 3 від 30.11.2004
Запоріжжя
2004
Навчальне видання
Рецензент:
заслужений тренер СССР Мальцев М.П.
4
Зміст
1. Вступ....................................................................................................... 4
2. Техніка стрибка..................................................................................... 6
2.1. Загальні відомості.................................................................................. 6
2.2. Техніка стрибка у висоту "Фосбері - флоп"........................................ 7
2.3 Розбіг....................................................................................................... 8
2.4. Відштовхування...................................................................................... 13
2.5. Перехід через планку............................................................................ 16
2.6. Помилки у фазі переходу через планку............................................... 17
3. Навчання техніці стрибка у висоту способом "Фосбері - флоп"....... 19
4. Методика початкового навчання.......................................................... 22
4.1. Початкове навчання............................................................................... 22
5. Удосконалення технічної майстерності............................................... 27
5.1. Завдання удосконалювання технічної майстерності.......................... 28
6. Тренування стрибуна............................................................................. 35
7. Планування, побудова тренувального процесу стрибунів у
висоту...................................................................................................... 40
7.1. Основні принципи блокової побудови тренувального
процесу.................................................................................................. 40
5
1. ВСТУП
2.3. РОЗБІГ
Цій частині стрибка приділяється визначальна роль у реалізації стрибуном
у відштовхуванні досягнутого рівня підготовленості, розвитку максимальної
потужності і вертикальної швидкості переміщення загального центру ваги тіла,
тобто кількість бігових кроків, їхня довжина, темп і швидкість розбігу
підпорядковані вирішенню цього завдання.
У найсильніших стрибунів, як правило, довжина розбігу складає 9,11,
рідше 13 бігових кроків.
У виняткових випадках досягає 15 бігових кроків. Але це виняток,
оскільки використання в розбігу більше 11 кроків далеко не завжди представляє
можливим через обмеженість розмірів стрибкового сектора. Більше того, не
завжди розбіг, що перевищує 11 бігових кроків, виправданий, хоча можна і
припустити, що в майбутньому саме це і відбудеться, оскільки досягнення
результатів рівня 250 см. у чоловіків і 215см. у жінок вимагатиме нового,
принципового, більш високого рівня спеціальної підготовленості стрибунів і
нових умов його реалізації.
10
Довжина розбігу залежить від рівня спеціальної фізичної підготовленості і
технічної майстерності стрибуна; психологічної установки на виконання
стрибка, сформульованої тренером:
1. на рівномірний ритм прискорення темпу останніх кроків розбігу;
2. на трикроковий ритм прискорення темпу кроків розбігу у фазі
підготовчих дій до відштовхування;
3. на досягнення найбільшої швидкості і темпу кроків до кінця розбігу;
4. на швидке (концентрування) виконання відштовхування.
Найбільш ефективним є такий варіант, що передбачає використання
трикрокового ритму прискорення темпу кроків і досягнення максимальної
швидкості в кінці розбігу відповідно до досягнутого рівня підготовленості
стрибуна.
З ростом спортивної майстерності можна збільшити кількість кроків
розбігу стрибуна, але незначно (не більш 2-3 кроків). У стрибунів, що досягли
високого рівня спортивної майстерності, як правило, кількість кроків розбігу
буває незмінним протягом всієї спортивної кар'єри. У рідких випадках
збільшення кроків розбігу було продиктовано органічною необхідністю і
зрослим рівнем соціальної фізичної підготовленості. Зустрічний вітер або інші
несприятливі умови, що виникають у ході тренувального процесу і змагань, у
висококваліфікованих стрибунів не є підставою для зменшення кількості
бігових кроків розбігу. За таких умов у якості корекції вони зменшують
загальну довжину розбігу, але при цьому зберігають кількість бігових кроків,
швидкість і динаміку темпу в передштовхової фазі стрибка.
Ефективність розбігу багато в чому визначається високою стабільністю
рухів стрибуна. Існують два варіанти початку розбігу: із підходом у 3-5 кроків і
з місця. Обидва варіанти використовують висококваліфіковані стрибуни. Більш
поширеним є перший варіант, із підходом.
Відмінною рисою техніки стрибунів високого міжнародного класу є
висока ефективність і стабільність рухів в усіх фазах розбігу і стрибка. Початку
виконання кожного стрибка передує відповідне настроювання, своєрідний
11
ритуал поведінки в ході якого у свідомості "програється" весь малюнок
стрибка. Якщо в стрибку не автоматизований руховий навик якогось елемента,
на ньому концентрується увага. Як правило, акцент робиться на елемент, який
виконуєтся у фазі підготовчих дій до відштовхування або в самому
відштовхуванні. Встановлено, що при виконанні стрибка спортсмен повинен
тримати під контролем не більш одного елемента техніки. У тому випадку,
коли стрибун акцентує свою увагу на 2-3 елементах, відбувається свого роду
"разсіювання" установки на стрибок, що обмежує можливість, реалізації
наявного рівня підготовленості на спортивний результат.
Спортсмени високого класу виконують розбіг вільно і легко при широкій
амплітуді рухів ніг. Постановка ніг на опору здійснюється на передню частину
стопи (тільки на останньому кроці постановка махової і поштовхової ніг
здійснюється з п'ятки), при цьому стопа пружна. У стрибку у висоту (і в
легкоатлетичних стрибках узагалі) біг на пружній стопі є дуже важливою
умовою, що забезпечує високу динаміку взаємодії стрибуна з опорою.
Проштовхуючись стопою вперед, стрибун збільшує темп і швидкість бігових
кроків у міру при наближені до відштовхування. По розміру рухової активності,
що виявляється в розбігу без порушення правильної структури рухів, можна
судити про характер спортсмена, про рівень його спортивної агресивності.
Значення спортивної агресивності при виконанні стрибка у висоту -
надзвичайно важливий чинник. Чим більше його у стрибуна, тим швидше
зростають спортивні результати. Про це свідчить статистика. Установлювали
світові рекорди і перемагали на чемпіонатах Європи, світу й олімпійських ігор
стрибуни з агресивним характером виконання стрибка, психологічно
мотивовані на перемогу, на показ запланованого результату. Висота планки,
умови проведення змагань і ситуація спортивної боротьби не були для них
чинником, що збиває, для появи помилки в розбігу, відштовхуванні або
подоланні планки.
12
Висококваліфіковані стрибуни 3/4 розбігу виконують перпендикулярно
подовжньої проекції планки. Тільки останні 3-4, у деяких випадках 5 кроків
виконують по дузі.
При виконанні по дузі (і при виконанні відштовхування) на стрибуна діє
відцентрова сила. Сила її впливи залежить від радіуса дуги повороту,
швидкості, довжини і темпу кроків у предштовховій фазі розбігу, ростовагових
показників стрибуна. Майстри високого міжнародного класу уміло протидіють
впливу відцентрової сили шляхом нахилу тулуба у бік радіуса дуги повороту.
Якщо дивитися на стрибуна зі спини під час його розбігу по дузі, то
створюється таке враження, що начебто він падає у середину дуги повороту.
Образно говорячи "вписується" у дугу, активно противодіючи впливу
відцентрової сили. Техніка передштовхової кроків розбігу, виконуваних
стрибуном в умовах дії відцентрової сили, відіграє визначальну роль у
кінцевому результаті стрибка.
Ефективність підготовчих дій стрибуна до відштовхування визначається не
тільки нахилом тулуба у середину радіуса дуги повороту, але і цілим рядом
взаємопов’язаних між собою чинників і технічними діями: рівнем агресивності,
установки на відштовхування, характером постановки ніг, положенням стоп
відносно до лінії розбігу, характером роботи рук і положенням плечей відносно
до тулуба, сполученням довжини кроків, динамікою швидкості і темпу кроків
розбігу, часу взаємодії ніг з опорою.
Для техніки рухів висококваліфікованих стрибунів у фазі виконання
підготовчих дій до відштовхування характерна постановка ніг на опору точного
по лінії радіуса дуги повороту, при цьому носки стоп не розвертаються в бік,
стопа поштовхової ноги спочатку торкається зовнішньої, а махова -
внутрішньої частини стопи (при правильній постановці ніг і положенні тулуби
в стрибуна виникає почуття падіння у середину дуги розбігу), збільшується
активність роботи рук, плечі не розвертаються в боки і не піднімаються вгору,
їхнє положення відносно до тулуба залишається незмінним.
13
Початок радіуса дуги повороту, як правило, збігається з початком
прискорення, тобто якщо попередні кроки розбігу виконуються з рівномірним
збільшенням темпу, то останні з прискоренням. У цьому зв'язку введено таке
поняття, як "трикроковий і чотирикроковий ритм прискорення темпу". По його
розміру і динаміці судять про рівень спеціальної фізичної і технічної
підготовленості. У чоловіків при рості 195 - 200 см. він досягає 4,8 - 5 кроків
/сек., а в жінок, ріст котрих 180 - 185 см., його розмір коливається у межах 5,0 -
5,5 крок./сек. У порівнянні з четвертим або п'ятим кроком від відштовхування
темп збільшується на останніх кроках за рахунок прискорення на 1 - 1,2
крок./сек.
Зберігаючи широку амплітуду бігових рухів і завдяки руховій активності у
взаємодії з опорою на останніх трьох, чотирьох кроках розбігу відбувається
природне зниження загального центру ваги тіла стрибуна. При збереженні
довжини кроків зберігається тривалість опорних фаз (у межах 0,193 - 0,203 сек.)
і зменшуються польотні фази.
Які помилки в техніці рухів стрибунів найбільш часто зустрічаються при
виконанні підготовчих дій до відштовхування?
Першопричиною виникнення цілого ряду помилок у фазі підготовчих дій
спортсмена до відштовхування є установка на стрибок, на характер виконання
відштовхування. Спираючись на численні дані наукових досліджень, є всі
підстави стверджувати, що в основі 3/4 помилок у передштовховії фазі
обумовлюється низьким або недостатньо високий рівень спортивної
агресивності багатьох стрибунів. Це приводить до:
недостатньо високого рівня і динаміки темпу останніх кроків розбігу;
зменшення (у кращому випадку збереження) швидкості розбігу;
зниження рухової активності стрибуна у взаємодії з опорою, особливо
на момент проходження опори маховою ногою;
використання двукрокового замість три або чотирикрокового ритму
прискорення темпу;
зменшення амплітуди бігового кроку;
14
збільшення часу опори і зменшенню часу польоту;
зміни характеру постановки ноги на опору;
збільшення кутів згинання в гомілковостопному, колінному і
стегновому суглобах;
неприродного зниження загального центру ваги тіла стрибуна;
збільшення часу відштовхування;
зменшення потужності відштовхування від вертикальної швидкості
переміщення загального центру ваги тіла стрибуна.
Радіус дуги повороту не повинен перевищувати 3-5 бігових кроків. При
підборі дуги останніх кроків розбігу треба збільшувати рівень спеціальної
фізичної підготовленості стрибуна, його координаційні здібності, властивості
нервової системи до прояву зусиль, кут відштовхування відносно проекції
планки, характер виконання махових рухів. Стрибуни з високим рівнем прояву
швидкісних якостей і виконуючі у відштовхуванні махові рухи ногою і руками,
як стрибуни в довжину, повинні мати більший радіус дуги розбігу і
відштовхуватися під більш гострим кутом до проекції планки у зв'язку із
здатністю виконати потужне відштовхування за більш короткий проміжок часу.
Кожна по значимості помилка, допущена у фазі виконання підготовчих дій до
відштовхування, обмежує реалізацію досягнутого рівня фізичної
підготовленості стрибуна у спортивний результат.
2.4. ВІДШТОВХУВАННЯ.
Кращими зразками техніки виконання відштовхування на сьогоднішній
день є стрибки экс - рекордсмена світу І. Пакліна і рекордсменки світу С.
Костадинової. Поштовхова нога ставиться на опору зверху з п'ятки з наступним
переходом на зовнішню частину стопи, а потім на всю стопу. При постановці
ноги тазостегновий і колінний суглоби жорсткі, усе тіло пружне. На відміну від
С. Костадинової, та й багатьох найсильніших стрибунів, І.Паклін ставить
поштовхову ногу на опору "накатом", а не в "захват". Така постановка
штовхової ноги має плюси (забезпечує збереження амплітуди бігового кроку і в
15
більшій мірі розтягує м'язи стегна) і свої мінуси, обумовлюючи замість
трикрокового ритму прискорення темпу його збереження на останньому кроці.
Час відштовхування в стрибках у проведені стрибунів світу коливається в
межах 0,150 сек. до 0,2000 сек. Стрибуни, які досягли більш високих
швидкісних результатів, відрізняються великою потужністю відштовхування і
наростання її сили, яка розганяє загальний центр ваги тіла у відштовхуванні, що
дозволяє їм на момент завершення відштовхування мати більш високу
вертикальну швидкість переміщення, що сприяє досягненню більшої висоти
польоту.
Більш короткий час відштовхування і більш висока швидкість
переміщення загального центру ваги тіла стрибуна - це результат високого
рівня спеціальної фізичної підготовки й ефективної структури руху при
виконанні підготовчих дій до відштовхування і в самому відштовхуванні. Чим
вище рівень спортивної майстерності стрибуна, тим менше в процесі
відштовхування змінюються кутові характеристики в колінному і
тазостегновому суглобах. Це свідчить про те, що ріст результатів стрибунів у
висоту пов'язаний із зменшенням амортизаційної фази відштовхування за
рахунок збільшення жорсткості в колінному і тазостегновому суглобах. У
цьому зв'язку зростає роль амплітуди і кутової швидкості згинання - розгинання
гомілковостопного суглоба. Зі збільшенням висоти стрибка зростають вимоги
до стану м'язів гомілки, до їхніх швидкісних властивостей. В умовах
скороченого часу, в той час як м'язи, які беруть участь у роботі тазостегнового і
колінного суглобів, протидіють реактивним силам, що не дозволяють
використовувати велику амплітуду рухів у цих суглобах, основною ланкою, що
розганяє, є м'язи стопи.
При виконанні відштовхування махові рухи рук і поштовхової ноги
активні, по характеру руху концентровані.
Вони беруть участь у розвитку максимально можливої потужності
відштовхування.
16
Відіграють важливу роль у протидії впливу відцентрової сили, у створенні
умов для досягнення вертикального положення загального центру ваги тіла
стрибуна на момент закінчення відштовхування.
Від ефективності їх виконання залежить швидкість переміщення і висота
загального центру ваги тіла стрибуна в кінці відштовхування.
Досягнення високих спортивних результатів забезпечується висотою
підйому загального центру ваги тіла стрибуна, що складається з висоти
положення загального центру ваги тіла на момент закінчення відштовхування і
висоти злету. Перше визначається ростом стрибуна, кутом відштовхування,
ступенем розгинання опорної ноги у всіх суглобах, висотою положення рук і
махової ноги на момент закінчення відштовхування. Високий злет тіла
забезпечується потужним відштовхуванням за рахунок концентрації великих
зусиль у відносно короткий час.
Критерієм ефективності рівня технічної майстерності є положення тіла
стрибуна на момент завершення відштовхування. Якщо в цей час загальний
центр ваги тіла стрибуна знаходиться перпендикулярно опору поштовхової
ноги, то це значить, що його технічні дії в підготовчій частині до
відштовхування і в самому відштовхуванні були правильними.
До не використання у відштовхуванні досягнутого рівня підготовленості
приводять наступні помилки:
- постановка штовхової ноги не по лінії радіуса дуги розбігу;
- постановка штовхової ноги з розворотом п'ятки стопи у бік планки;
- нахил тулуба у бік планки;
- поворот до планки спиною;
- виконання махового руху ногою не в усередину радіуса дуги повороту;
- виконання махового руху прямо або майже прямою ногою;
- несинхронне виконання фінальної частини махових рухів ногою і руками.
Наявність таких помилок у рухах стрибуна при відштовхуванні приводить
до втрати результату до 10 - 15 см.
17
2.5. ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ ПЛАНКУ
Дії стрибуна при переході через планку спрямовані на максимально повну
реалізацію придбаної висоти злету. Звідси, чим ближче пройде загальний центр
ваги тіла над планкою у своїй вищій точці траєкторії, тим більше економічними
будуть дії стрибуна. Для цього на момент переходу через планку треба
використувати компенсаторний ефект у вертикальному переміщенні частин
тіла, а саме: при підніманні над планкою одних частин тіла інші повинні
розташовуватися якнайнижче. У "фосбері-флоп" при послідовному
поперечному переносі тіла через планку надаються найбільші можливості
використання компенсаторного ефекту.
Сам перехід через планку можна умовно розділити на 3 фази: вхід на
планку, перехід через планку і відхід від планки.
Вхід на планку здійснюється головою і плечами, перехід на момент
досягнення найвищої точки траєкторії і відхід позв'язані з перенесенням ніг.
При цьому характерно, що плечі і ноги проходять планку на той момент, коли
загальний центр ваги знаходиться нижче планки. У першому випадку
перенесення плеча відбувається у фазі висхідної траєкторії, а перенесення ніг
здійснюється, коли ЗЦВ, пройшовши планку, починає опускатися вниз. Таз
стрибуна переходить через планку в найвищій точці підйому.
Найважливішою вимогою ефективного переходу через планку є
максимально вузьке положення плечей і ніг при найбільш високому піднятті
таза.
Прогин тіла повинен здійснюватися дугоподібно відповідно до осі
обертання тіла, що перекидає його назад. Для досягнення такого положення
необхідно, щоб при перенесені голови через планку і перекиданням на плечі
підборіддя не піднімалося вгору, а було взято на себе. Інакше відбувається
прогин хребта у поперековій частині, що знижує висоту таза над планкою і
зменшує обертальний (що перекидає) момент тіла при переході через планку.
Раніше було сказано, що дії в польоті закладаються вже при
відштовхуванні. Зміст цих дій полягає в тому, щоб при максимально повному
18
використанні потужності поштовху для придбання можливо більшого злету,
створити перевертаючий момент. При цьому стрибун спиною до планки
переходить у горизонтальне положення.
Поворот спиною до планки обумовлюється енергійним махом вільною
ногою від стегна і деяким виведенням однойменного з маховою ногою плеча
вперед - вгору. Сам поворот спиною з нахилом плечей до планки здійснюється
після поштовху в міру наближення голови стрибуна до планки.
Далі стрибун, прогинаючись усім тілом, із максимально опущеними
ногами, входить головою і плечами на планку. При цьому поступово
опускається махова нога до рівня поштовхової. Водночас голова, повернена у
бік планки, утримується в цьому положенні, і стрибун контролюючи свої дії,
звертає погляд на планку.
Завершуючи стрибок при піднятій голові, стрибун приземляється на
поролонові мати на спину і потім перекочується через голову назад.
2.6. ПОМИЛКИ У ФАЗІ ПЕРЕХОДУ ЧЕРЕЗ ПЛАНКУ
Помилки в цій фазі обумовлюються насамперед помилками, допущеними в
розбігу і в поштовху.
До таких помилок - наслідкам можуть бути віднесені: поперечний переліт
через планку внаслідок раннього завалу стрибуна плечами до планки; занадто
плоский і далекий проліт тіла (при поперечному положенні тіла) вздовж планки
через малий кут вильоту; ранній поворот спиною або недостатній поворот
спиною, обумовлені помилками в техніці поштовху - роботою рук і махової
ноги.
Що ж стосується безпосередніх, тобто основних, помилок у фазі польоту
при гарному виконанні попередніх дій, то вони позв'язані з рухами махової
ноги, рук і з виконанням прогину тіла над планкою. Зокрема, махова нога після
її викидання вгору занадто довго затримується в положенні закінчення
поштовху і не опускається вниз на момент входу плечами на планку. Це
утримання ноги знижує компенсаторний ефект при переході тіла через планку.
19
Помилки в русі рук при переході через планку позв'язані з далеким їхнім
відведенням від загального центру ваги тіла і виражаються в закиданні рук
назад за голову, відведенні убік або підйомі вгору. Це викликає збільшення
моменту інерції і зменшує кутову швидкість обертання навколо тазової осі при
поперечному переході тіла через планку.
Можна відзначити так само й відштовхування голови при переході плечей
і тулуба, що приводить до прогинання лише в поясничной частині тіла й
затрудняє підйом таза. Водночас це погіршує орієнтування рухів відносно
планки. Звідси недостатньо точний розрахунок рухів, що приводить до двох
крайностей: ранньому підйому стегон, до того як таз пройшов через планку, що
викликає зниження таза, і пізньому підйому стегон і гомілок внаслідок
затягування підкидання таза прогином для переносу його через планку. У
другому випадку стрибун не встигає вчасно піднести гомілки і збиває планку
плечами.
20
3. НАВЧАННЯ ТЕХНІЦІ СТРИБКА У ВИСОТУ
СПОСОБОМ "ФОСБЕРІ - ФЛОП"
ВАРІАНТ I
Послідовність застосування засобів навчання:
1. Біг у структурі розбігу по прямій.
24
2. Біг у структурі розбігу по віражу.
3. Біг у структурі розбігу по дугоподібному розбігу.
4. Пробігання по розбігу з позначенням відштовхування.
5. Те саме, що і вправа 4, у секторі для стрибків у висоту. Після
відштовхування - злет вгору вперед, вздовж планки, встановленої на
рівні зросту спортсмена.
6. Пробігання по розбігу з відштовхуванням. Після відштовхування
заплигнути в положення сидячи на купу матів.
7. Те саме, що і вправа 6. Після відштовхування заплигнути на купу матів
у положення переходу через планку.
8. Цілісний стрибок у висоту з розбігу.
Цей варіант послідовності застосування засобів навчання прийнятий для
спортсменів, що мають здатність до погодженої взаємодії поштовхової і
махових ланок у відштовхуванні на швидкості.
ВАРІАНТ II
Послідовність застосування засобів навчання:
1. Імітація махових рухів рук у відштовхуванні.
2. Імітація махового руху "вільної" ноги у відштовхуванні.
3. Імітація махових рухів "вільної" ноги і рук у відштовхуванні.
4. Вистрибування вгору, перекочуючись із п'ятки на носок на кожний
крок.
5. Вистрибування вгору, перекочуючись із п'ятки на носок з акцентом на
поштовхову ногу.
6. Те саме, що і вправа 5, по колу.
7. Те саме, що і вправа 5, по дугоподібному розбігу.
8. Два вистрибування вгору з акцентом на поштовхову ногу по
дугоподібному розбігу, після третього вистрибування заплигнути на
мати в положення сидячи.
25
9. Те саме, що і вправа 8, заплигнути в положенні переходу через планку
на мати.
10. Те саме, що і вправа 8, з подоланням планки.
11. По прямий три вистрибування вгору, перекочуючись із п’ятки на носок
з акцентом на поштовхову ногу - три бігових кроки, вистрибування
вгору вперед.
12. Те саме, що і вправа 11, по дугоподібному розбігу. Після виконання
трьох бігових кроків вистрибнути вгору вперед вздовж планки,
встановленої на рівні зросту спортсмена.
13. Те саме, що і вправа 11. Після виконання трьох бігових кроків
заплигнути на мати в положення сидячи.
14. Те саме, що і вправа 1. Після виконання трьох бігових кроків
заплигнути на мати в положення переходу через планку.
15. Те саме, що і вправа 11. Після виконання трьох бігових кроків
відштовхування з наступним подоланням планки.
16. У бігу по прямій серійні вистрибування вгору на кожний третій крок.
17. Те саме, що і вправа 16, у бігу по колу.
18. Те саме, що і вправа 16, по дугоподібному розбігу, в останньому
відштовхування вистрибуванні вгору вперед вздовж планки,
встановленої на рівні зросту спортсмена.
19. Те саме, що і вправа 16. Після виконання третього відштовхування
заплигнути на мати в положення сидячи.
20. Те саме, що і вправа 16. Після виконання третього відштовхування
заплигнути на мати в положення переходу через планку.
21. Те саме, що і вправа 16. Після виконання третього відштовхування
подолати планку.
Цей варіант послідовності застосування засобів навчання підходить для
спортсменів, що не володіють яскраво вираженою здатністю до погодженої
взаємодії штовхової ноги і махових ланок у відштовхуванні на швидкості,
26
однак структурою рухів володіють, що гарною біговою, і достатнім рівнем
попередньої акробатичної підготовленості.
ВАРІАНТ III
Послідовність застосування засобів навчання:
1. Стоячи на поролонових матах, упасти на спину, руки вздовж тулуба,
підборіддя взяти на себе.
2. Імітація переходу через планку з положення лежачи на спині на матах.
Зігнути ноги, опертися стопами, високо підняти таз.
3. Імітація переходу через планку з положення лежачи на спині, ноги
підняті вгору, упираються спотами в стінку або руки партнера.
Спираючись на плечі, високо підняти таз. Після фіксації положення
переходу через планку опустити таз, випрямити гомілки або виконати
перекид назад.
4. Імітація переходу через планку у висі на поперечині. Цю вправу можна
виконувати як самостійно, так і за допомогою партнера за аналогією з
вправою 3.
5. Імітація переходу через планку з вихідного положення стоячи на
поролонових матах - відштовхнутися і приземлитися в стійку на
лопатках. Підборіддя взяти на себе.
6. Стрибок у висоту з місця з двох ніг із положення стоячи спиною до
натягнутої на стійках гуми. Бажано, щоб місце відштовхування було на
одному рівні з місцем приземлення. Високе розташування місця
відштовхування дозволяє краще відчути рух над планкою.
7. Стрибки у висоту з двох ніг із підбігу розбігаючись по прямій
перпендикулярно планці.
8. Те саме, що і вправа 7, але розбіг виконується по дузі.
9. Стрибки у висоту з одного, двох, трьох, чотирьох кроків розбігу,
відштовхувючись із підвищення (10-20 см.).
27
10. Те саме, що і вправа 9, але у звичайних умовах, поступово подовжуючи
розбіг до 7-9 бігових кроків. Цей варіант послідовності застосування
засобів для починаючих спортсменів, що не володіють сміливістю
виконати приземлення на спину або в стійку на лопатки, внаслідок
недостатньої попередньої акробатичної підготовленості, крім того, що
не володіють умінням відштовхуватися на швидкості, проте володіють
гарною біговою структурою рухів.
28
5. УДОСКОНАЛЮВАННЯ ТЕХНІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ