МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Інститут філології та масових комунікацій
Кафедра української мови та літератури, іноземних мова та перекладу

Особливість діалектів східної та західної Японії

Кваліфікаційна робота
освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»
студентки ІV курсу бакалавру
спеціальності 035 Філологія (японська)
Никитюк Анастасії Володимирівни

науковий керівник: кан.філол.н.,доцент Величко М.П.

КИЇВ – 2020
 2

ЗМІСТ
ВСТУП……..……………………...…………………….………………………...5
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ЯПОНСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ........................................... 8
1.1. Регіональні діалекти до 1800-х років........................................................... 8
1.2. Ера Едо (1603-1868рр) та ранній Мейдзі (1628-1912 рр) .......................... 8
1.3. Ґенбун-ічі (言文一致) .................................................................................. 11
1.4. Особливості 1900-1940 років...................................................................... 12
1.5. Особливості 1945 року та нашого часу ..................................................... 13
Висновки до І розділу ........................................................................................... 16
РОЗДІЛ ІI. ДІАЛЕКТИ СХІДНОЇ ТА ЗАХІДНОЇ ЯПОНІЇ ....................... 18
2.1. Специфіка Східної Японії ........................................................................... 18
2.2. Особливості діалекту Тохоку (都北方言) .................................................... 18
2.2.1. Північний Тохоку .................................................................................. 18
2.2.1. Діалект Тсуґару (津軽弁). .................................................................... 18

2.2.1.2.Діалект Наньбу (南部弁). ................................................................... 21

2.2.1.3.Діалект Шимокіта（下北弁）. .......................................................... 23

2.2.1.4.Діалект префктури Івате (岩手弁). .................................................... 24

2.2.1.5.Діалект Акіта (秋田弁) ....................................................................... 25

2.2.2. Південний Тохоку ................................................................................. 28
2.2.2.1.Діалект Сендай (仙台弁). ................................................................... 28

2.2.2.2.Діалект Ямаґата (山形弁). .................................................................. 29

2.3.2.3.Діалект Фукушіма (福島弁). .............................................................. 31

2.3.2.4.Діалект Айзу (合図弁). ...................................................................... 31

2.3. Характерні риси діалекту Хоккайдо (北海道方言) .................................. 32

2.4. Властивості діалекту Канто (関東方言) .................................................... 35
2.4.1. Західний Канто ...................................................................................... 35
2.4.1.1.Діалект Токіо (東京弁) ...................................................................... 35

2.4.1.2.Діалект Тама (丹間弁) ........................................................................ 38

2.4.1.3.Діалект Сайтама (埼玉弁). ................................................................. 38

 3

2.4.1.4.Діалект Ґунма (群馬弁). ..................................................................... 40

2.4.1.5.Діалект Канаґава (神奈川弁). ............................................................ 41

2.4.2. Східний Канто........................................................................................ 42
2.4.2.1.Діалект Ібаракі (茨城弁) ..................................................................... 42

2.4.2.2.Діалект Тоґічі (栃木弁)....................................................................... 44

2.4.2.3.Діалект Чіба (千葉弁). ........................................................................ 45

2.5. Своєрідінсть Токай-тосанських діалектів ................................................. 46
2.5.1. Діалект Наґано-Яманаші-Шізуока ....................................................... 46
2.5.1.1.Діалект Наґано (⾧野弁).. ................................................................... 46

2.5.1.2.Діалект Ідзу (伊豆弁). ......................................................................... 47

2.5.1.3.Діалект Шізуока (静岡弁).. ................................................................ 47

2.5.1.4.Діалект Еншю (遠州弁) ...................................................................... 48

2.5.1.5.Діалект префектури Яманаші (山梨弁). .......................................... 49

2.5.2. Діалект Ечіґо (越後方言) ...................................................................... 50

2.5.2.1.Діалект Ніґата (新潟弁) ...................................................................... 50

2.5.2.2.Діалект Наґаока (⾧岡弁).. ................................................................. 51

2.5.3. Діалект Гіфу-Айчі (岐阜・愛知方言).................................................. 51

2.5.3.1.Діалект міно (美濃弁). ........................................................................ 52

2.5.3.2.Діалект Хіда (肥田弁). ........................................................................ 52

2.5.3.3.Діалект Мікава (三河弁)..................................................................... 53

2.6. Специфіка Західної Японії .......................................................................... 53
2.7. Діалект Хокуріку (北陸方言)...................................................................... 53
2.7.1. Діалект Каґа (加賀弁). ............................................................................. 54

2.7.2. Діалект ното (能登弁). . ........................................................................... 54

2.7.3. Діалект Тояма (富山弁).. ......................................................................... 55

 4

2.7.4. Діалект Фукуї (福井弁)............................................................................ 56

2.8. Характерні риси діалекту Кінкі або Кансайського діалекту (近畿方言・

関西弁).................................................................................................................... 57
2.8.1.Діалект Кіото (京言葉). ......................................................................... 58

2.8.2.Діалект Осака (大阪弁).......................................................................... 59

2.8.3.Діалект Кобе (神戸弁). .......................................................................... 60

2.8.4.Діалект Нара (奈良弁) або Ямато (大和弁).. ....................................... 61

2.8.5.Діалект Танба (丹波方言)...................................................................... 62

2.8.6.Діалект баншю (播州弁)........................................................................ 63

2.8.7.Діалект Шіґа (滋賀弁), або діалект Оумі (近江弁).. ........................... 63

2.8.8.Діалект Вакаяма (和歌山弁).. ............................................................... 65

2.8.9.Діалект Вакаса (若狭弁) або діалект Рейнан (嶺南方言)................... 65

2.9. Особливості діалекту Чюґоку (中国方言) ................................................. 66

2.9.1. Діалект Хірошіма (広島弁) ................................................................... 66

2.9.2. Діалект Бінґо (備後弁). ......................................................................... 67

2.9.3. Діалект Окаяма (岡山弁)....................................................................... 67

2.9.4. Діалект Ямаґучі (山口弁) ...................................................................... 68

РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДОМ ІНДИВІДУАЛЬНОГО
АНКЕТУВАННЯ НОСІЇВ ДІАЛЕКТІВ ......................................................... 70
5.1. Механізм «зміни мовних кодів» ................................................................ 71
5.2. Мовна свідомість носії східного та західного діалекту .......................... 72
Висновки до ІІІ розділу .................................................................................. 73
ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 74
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ............................................... 76
ДОДАТОК 1
ДОДАТОК 2
 5

ВСТУП
Сучасна японська мова – одна з далеко-східних мов, є рідною для 125
мільйонів людей. Це фактично національна мова Японії, зі складним
систематичним походження серед інших мов. Виділяються два типи лексики,
один з якої є в алтайських мовах, інший – в австронезійських мовах.
В японській мові є дві назви. Зазвичай поняття ніхонґо (日本語)

(«японська мова») використовується для зазначення інших мов світу та

викладання. Але слід зауважити, коли ми говоримо про мову як про частину
національної культури, рідну і національну мову слід називати кокуґо (国語)

(«мова країни» або національна мова).

Як ми знаємо кожна мова характеризується наявністю територіальних
відгалужень, тобто, наріччя, діалекти, говірки. Їхнє виникнення сягає
глибокої давнини. Вивчення діалектів дає цінний, цікавий та глибокий
матеріал для вивчення найглибших виток мов, історичне минуле і цим самим
дозволяє оцінити і зрозуміти особливості та розвиток становлення
літературної норми.
Актуальність теми даної роботи пояснюється особливою роллю,
відведеної діалектам в культурі Японії. Існує точка зору, що діалекти – це
«вульгарна мова», що вживається так би мовити нижчим класом. Але таке
судження є невірним, а тим більше суперечить саме собі, адже літературна
норма складається на основі одного або й навіть кількох місцевих діалектів,
мовні особливості будь-якого місцевого діалекту обумовлені строгими
історичними закономірностями та подіями.
Було би примітивно і не вірно уявляти собі мову носіїв діалектів як
однорідну, що складається лише з діалектизму на всіх мовних рівнях
(фонетика, лексика і т.д.). Широке розповсюдження літературного стандарту,
міждіалектні контакти, вплив соціальних мовних зразків, радіо та
телебачення і навіть шкільна освіта – все це має свій вплив. Навіть мова
 6

окремих носіїв діалекту в межах одного міста, села має свої специфічні
особливості.
Мета дослідження даної бакалаврської роботи полягає в тому, щоб
вивчити характерні особливості східних та західних діалектів Японії. Щоб
досягнути мети потрібно вирішити ряд завдань:
1. Роздивитись фонетичні і граматичні особливості східного та
західного діалекту.
2. Диференціювати діалекти сходу та заходу.
3. Проаналізувати діалекти з точки зору лінгвістики та соціального
функціонування.
4. Провести анкетування носіїв східного та західного діалекту.
5. Проаналізувати механізм «зміни мовних кодів» і особливості
мовного освідомлення носіїв східного або західного діалекту на
основі аналізу результату анкетування.
Потрібно пояснити використання терміну «зміна мовних кодів». Під
цим терміном розуміється механізм переключення від мовної або діалектної
системи до іншої в залежності від соціальної ситуації.
Об'єктом дослідження даної роботи є мовні варіанти і діалектна мова
в різні періоди часу Японії та розвиток японської мови.
Предметом дослідження є східні та західні діалекти японської мови
їхній сучасний стан, а також аналіз діалекту з точки зору соціального
функціонування.
Методи, які були використані при написанні курсової роботи:
вивчення публікацій, статей, книг, порівняння, дослідження діалектів
сучасної та стародавньої Японії, метод узагальнення, анкетування носіїв
діалектів.
Наукова новизна одержаних результатів закладається в тому, що
ця тема не дивлячись на її вивченість, залишається цікавою і пізнавальною
для лінгвіста, адже включає в себе як лінгвокраїнознавчий, географічний так
 7

і історичний матеріал. І для написання своєї роботи, нам довелось вивчити

научні і публіцистичні статті по історії і географії Японії. І об’єднати історію
Японії з географічними особливостями.
Практичне значення цієї курсової роботи полягає в тому, що
одержані у праці результати можуть бути використані у професії філолога,
викладача іноземної мови, адже трапляються діалектні структури в усній та
письмовій формі, ми повинні правильно використовувати їх. Результати
можуть бути використані для проведення теоретичних курсів по вивченню
японської мови.
Дипломна робота складається з вступу, 3-х розділів, висновку.
 8

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ ЯПОНСЬКИХ ДІАЛЕКТІВ

1.1. Регіональні діалекти до 1800-х років

Антологія японських віршів «Майньошу» розповідає про існування
діалектів японців. Так звані «東歌» «Східні пісні» та «防人歌» «Пісні варти»

показують риси східного діалекту, які відрізняються від діалекту Нари -

столиці того часу[19, с.185].
Необхідно зазначити, що зважаючи, на те, що Тоджо Місао в японській
мові виділяв чотири гілки діалектів (східну, західну, південну та група
діалектів Рюкю), основними в японській мові прийнято вважати саме
діалекти східних та західних гілок. Це можна пояснити, тим, що діалекти
острови Рюкю настільки відрізняються від інших японських діалектів, що
деякі вчені відносять до самостійної мови.
На початку XVII століття єзуїтські місіонери з Португалії закінчили
дві книги: Ніппо-джішо (японсько-португальський словник), опубліковану в
1603 році, і Ніхон дайбунтен (Arte da Lingoa de Iapam), опубліковану в 1604-
1608 рр [15, c.11 ]. Священикам потрібно було слухати сповіді місцевих
жителів села, які, як правило, включали діалект та сленг. З іншого боку, в
проповідуванні від них вимагалося вміти використовувати більш
стандартизовану японську мову, щоб вони могли звертатись до людей вищих
класів та інтелігенції . Ніппо-джішо містить близько 400 слів діалекту Кюсю,
до якого часто звертались священнослужителі. Ці слова супроводжуються
приміткою, що говорить «Шімо (下)» на відміну від кіотського діалекту, яка

називалася «Камі (上)» [15, c.13].

1.2. Ера Едо (1603-1868рр) та ранній Мейдзі (1628-1912 рр)

У 1603 році Токугава Іеясу створив феодальний уряд (江戸幕府, Едо

бакуфу) в Едо (нинішній Токіо), перемістивши столицю Японії з Кіото на

північ. За цей час Японія була розділена на різні окремі області, якими
 9

керували дайми, військові лорди, що обслуговували шьоґунів. Хоча діалект

Кіото спочатку все ж залишався більш престижним, діалект Едо
перетворився на унікальний діалект і поступово став впливати на інші
частини країни завдяки постійному переміщенню людей, включаючи буші,
між столицею та доменами. Більшість мандрівників були дайми-
домогосподарствами, яким потрібно було жити в Едо та їхніх областях
протягом альтернативних років за системою санккінґтай (参勤交代) .

Оскільки Едо був зв'язком усіх цих подорожей та обміну, діалект Едо
прогресивно розвивав риси спільної мови[14, с.59].
Схожість між корейською та японською мовою були відзначені Арай
Хакусекі в 1717 році. Ідея про те, що дві мови можуть бути пов’язані вперше
було запропоновано Тейкан Фуджі в 1781р. Вовін зазначає, що досліди
досучасних мов показують великі розбіжності. Дві мови не мають родинних
(крім запозичених) слів.
Шьококу Хоуґен Бутсуруй Шьоко (諸国方言物類称呼, Як називати

речі в регіональних говірках), написаний у 1775 році, визнаний першим

діалектним словником Японії.
Місцеві «方言書» (хоуґен-шо, діалектні книги) можуть розповісти нам

про перехід стандартної мови з кіотського на діалектський Едо. «方言書»

були використані для фіксації відмінностей між регіональними говірками для

використання в перекладі.
До середини епохи Едо кіотський діалект використовувався для
порівняння в 方言書. В середині ХІХ століття автори-упорядники почали

переходити на діалект Едо для порівняння.

Від Кіото до Едо. в кінці епохи Едо діалект Едо почав частіше
застосовуватися серед інтелектуальних класів по всій Японії
 10

З часом діалект Едо поширився на інші регіони Японії та розвинув

більше рис спільної мови протягом періоду Едо. Але в той же час Японія
стала більш роздробленою. Оскільки більшій частині людей, крім домашніх
господарств, рідше дозволялося подорожувати, політичні кордони відрізали
спілкування між людьми, які живуть у домені одного дайми, від людей, що
живуть у сусідніх районах . Це призвело до ситуації, коли мовні відмінності,
якими розмовляли в різних областях зросла через те, що мова, якою
розмовляли в кожному домені, залишалася досить згуртованою[14, с.86].
Приклад щоденника подорожей Фурукава Косокан, урядового інспектора,
який родом з Окаями і їздив до Тохоку.
Фурукава (1783 р.) Говорить, що у нього були проблеми зі
спілкуванням в кожному місці, куди він поїхав, і навіть не міг зрозуміти
цифри. Мовна фрагментація стала очевидною, коли контроль над шгуном
нарешті провалився, а громадянська війна та політичні потрясіння привели в
контакт армії та фракції з різних районів. Примітно, що великі відмінності
між регіональними діалектами залишалися серед простих людей, тоді як
діалект Едо став загальним стандартом серед людей вищого класу та
інтелігенції до Мейджі. Ця ситуація є ключовою для розуміння майбутніх
проблем зі стандартизацією мови та стигмою навколо регіональних діалектів
На початку 1900-х років. В ранньому Мейджі серед науковців та
політиків виник рух за об'єднання японської мови (генбун-ічі). Наприкінці
періоду Едо розмовна мова в Японії була розділена на ряд регіональних
діалектів, оскільки взаємодія між доменами була заборонена.
Коли народ Японії почав спілкуватися між собою, як настала епоха
Мейдзі, виникла потреба встановити форму вираження, зрозумілу для всіх
стиль та словниковий запас[12, с.39].
Іншими словами, враховуючи ситуацію, коли оголосили про свій регіон
та соціальний клас, стало необхідним створити образ мови, якою розмовляли
 11

анонімні «нації», «невизначені» ким може бути хтось із вищого чи нижчого

класу самураїв, торговців чи селян».

1.3. Ґенбун-ічі (言文一致)

Позначає рух за модернізацію японської мови, що розпочався в період
Мейджі. Уявлення про єдину мову в основному було зосереджено на
письмовій формі. Ґенбун-ічі спрямований на прийняття розмовного стилю
письма, який у той час використовував інший стиль розмовної мови[6, с.42].
Цей рух був сильно пов'язаний зі стандартизацією регіональних діалектів,
оскільки виникла потреба у виборі моделі для роду (розмовна мова).
Прохання Маеджіми Хісоки про повне скасування канджі в 1866 році
було однією з основ ґенбун-ічі. Пізніші вчені, такі як Канда Такахіра, Мозуме
Такамі та Басіл Холл Чемберлен, також виступали за ґенбун-ічі.
Письменник Ямада Бімьо стверджував, що ґенбун-ічі повинен
прийняти токійську (колишій Едо) мову в якості свого стандарту в ґенбун-
ічі-рон-гайяку 言文一致 論 概略, (контур теорії генбун-ічі, 1887). Він був

проти прихильників футсу-бун (普通文, загального письмового стилю), які

«намагалися наблизити розмовну мову до написаної». Ямада стверджував,

що: «різні вирази, характерні для кожного діалекту, незалежно від їх коренів
у класичній мові, не можуть розглядатися як «загальне» використання мови»,
і висловив припущення, що токійська мова задовольнятиме потребу в ролі
спільної мови, оскільки навряд чи існує місце, де мова Токіо зовсім не
зрозуміла. Інший приклад, який вказує на розповсюдження мови Токіо, -
стаття Тоукьоґо но тсуйоу (東京語の通用, Загальне використання токійської

мови), написана автором на ім’я Асанебо (朝寝坊) у 1885 році. Асанебо

писав: «якщо хтось запитає мене, яка з місцевих мов щоденного вживання
стане загальною японською, я б легко відповів, що це буде говір Токіо».
Романісти, серед яких Футабатей Шімей, Морі Огай та Озакі Койо,
 12

досліджували стилі письма, які впливали на токійську мову, і тим самим

сприяли поширенню токійської мови для читання та письма.
1.4. Особливості 1900-1940 років
Японія перемогла Китай у китайсько-японській війні (1845-1895), і ця
перемога пішла на руку людям Мейджі з національною свідомістю та новою
силою та престижем своєї нації. Після китайсько-японської війни та
російсько-японською війною (1904), мова все ще була глибоко розділена
регіональними діалектами, урядові органи вирішили вимагати, щоб усі
громадяни Японії розмовляли лише однією японською мовою, щоб об'єднати
Японію. Ідея викорінювати регіональні діалекти та пропагувати стандартні
японські мови супроводжувалася такими гаслами, як 方言 矯正 (Хоуґен

кьосей, виправлення діалектів) та 方言 撲滅 (Хоґен бокуметсу, знищення

діалектів). Уніфікація мови, запропонована Уедою, базувалася на поняттях

очищення та збереження краси мови. Зусилля щодо викорінення діалектів
були вкладені для того, щоб усі громадяни Японії розмовляли однаковою
стандартною мовою з метою зробити націю більш уніфікованою. Хоча
значна кількість людей прагнули вивчити «звичайну мову» (футсуґо1, як
називали стандарт у віддалених регіонах), покарання Хоуґен-Фуда
студентами розглядали як надмірно каральну, а рух протистояти системі та
говорити на окінавському діалекті виникли у школах. Для подолання цього
опору в 1917 р. Був встановлений указ управління діалектом, і покарання за
використання діалектів, набагато суворіша покара, ніж та, що застосовується
до інших видів злочинів
Поліванов Євген в період з 1914 по 1916 рр, зазначав що японська мова
має музикальний наголос в більш-менш чистому виді. Також Поліванов
вивчав діалект в пригороді Наґасакі, але допустив помилку, діалект для

1
Термін futsū-go ніколи не був офіційно визнаний і не використовується в
урядових документах.
 13

японців – засіб спілкування зі «своїми», людина іншої раси не могла

сприйматись за «свою».
За весь час своїх поїздок Поліванов зібрав матеріал по чотирьом
діалектам: Токіо, Кіото, Наґасакі, Тоса, два останніх вивчались вперше, а в
інших було вивчені лише фонологія та наголоси[1, c.345].
По словам Мартина Ірма, японська мова показує вплив до інших мов,
більше ніж будь-яка інша мова. В кінці 19-го ст., були зроблені спроби
показати своє генеалогічне відношення до мов, таких як айна, корейська
мова, китайська мова, алтайський, уральский, тібето-бірманський.

1.5. Особливості 1945 року та нашого часу

З кінцем Другої світової війни (15 серпня 1945 р.) Ситуація навколо
японської мови сильно змінилася. Потсдамська декларація оголосила, що
«суверенітет Японії обмежується островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю,
Шикоку. Діалектологія в Японії продовжувала розвиватися і після війни,
сприйняття людей діалектами в гіджюнськом навчанні спочатку не сильно
змінилося. Діалект продовжував мати негативне зображення. Що стосується
зміни середовища оточуючих діалектів, після війни спостерігається все
більший інтерес до питань національної мови та національної писемності (国

語国字問題, кокуґо кокуджі мондай) відповідно до різко зміненої

національної обізнаності - усвідомлення, яке було інкапсульовано терміном

«демократизація» (Міншука, 民主化). Японія взяла на озброєння

одухотворене поняття демократизації. Люди більше захоплювались кокуго

кокуджі мондай після війни, оскільки вважали це важливою частиною
демократизації ( 21, c. 246). Наприклад, у «Історії Кокуго» Кокуджі Мондай
(国語, 字問題の歴史, 1948), захисник ромаджі (римського письма) Хірай

Масао говорить, що оскільки мирна демократизація Японії була в процесі

 14

після війни, і широка громадськість здобула основні права людини, Кокуґо

Мондай, який раніше вважався аспектом регресивної політики, став
популярною темою обговорення в суспільстві та в політичних колах. Хоча
люди не мали прямого впливу на мовну політику, Хірай захоплює загальне
розуміння кокуґо кокуджі мондай. Основні питання в кокуґо – кокуджі
мондай після Другої світової війни було зосереджено на демократизації
кокуґо (国語 民主化, кокуґо міншю-ка), яка мала на меті раціоналізувати

сценарій та допоміжні конвенції, щоб громадяни могли без проблем

використовувати їх . Більше того, Ясуда протиставляє демократизацію після
Другої світової війни та довоєнне «феодалістичне» (封建的, хокен-текі)

суспільство як «яскравий образ» (明るいイメジ, акаруй імеджі) на відміну

від «темного образу» (暗いイメージ, курай імеджі). Цей контраст японського

суспільства та уявлення людей про кокуґо має вирішальне значення при

обговоренні післявоєнної ситуації навколо діалектів.
Шибата (1978) згадує три фактори, що сприяли дифузії кьотсу-ґо. По-
перше, він стверджує, що демократія допомогла кьотсуґо поширюватись,
оскільки демократія спонукає людей говорити незалежно від їхньої здатності.
Навіть у демократичній атмосфері деякі люди могли б вагатися говорити
своєю місцевою загальною мовою через діалектний комплекс. По-друге, він
зазначає, що клімат місцевої автономії, який тривав деякий час після війни,
сприяв приверненню уваги людей до місцевої культури та регіональні
діалекти. По-третє, Шибата зазначає, що зникнення «важких діалектів» (ひど

い方言) працювало на користь розкриття значення діалекту. Він також

зазначає, що діалекти були високо оцінені в кьотсу-ґо джідай Ясуда. Вказує,

що Шибата ігнорував той факт, що демократія приніс об'єднання всій Японії,
а натомість нелогічно стверджував, що цінності діалектів стали визнані через
зростання місцевої автономії . Тим не менше, Ясуда визнає, що точки
 15

Шибата все ще допомагають пояснити фундаментальний зміст «діалектної

реабілітації» (方言の復権, хоуґен но фуккен), який обговорювався в 1980-х

роках...
(方言ブーム, діалектний бум) в Японії. Японський мовний бум і

діалектний бум почалися близько 2006 року; він згадує про збільшення
виробництва засобів масової інформації, пов'язаних з японською мовою та
діалектом[18, c.60]. Наприклад, п'ять комерційних телеканалів мали
регулярні програми на японській мові, включаючи популярну програму
намарі тей (なま り亭), в якій японські знаменитості говорять на діалектах

свого рідного міста. Діалектичні рухомі рухи спостерігалися ще до цього.

Наприклад, у 1978 році була двогодинна радіопрограма під назвою
«Кутабаре Хьоджун-ґо», яка представляла місцеві діалекти. Для цієї
програми місцеві комерційні радіостанції співпрацювали та впроваджували
на діалекті різні теми, такі як прогноз погоди на діалекті та живі
повідомлення сумо на діалекті. Насправді, в 1970-х та 80-х роках у Японії
було 72 програми з місцевими говірками. Частіша поява діалектів говорить
про те, що ставлення змінювалося починаючи з кінця 1970-х.
Щорічну національну конвенцію про діалект, яка відбулася в Мікава-
Мачі, Ямаґата, з 1978 по 2003 рік. Ця конвенція була запропонована та
впроваджена з метою просування міста. Програма мала різноманітний зміст,
наприклад, розповідь місцевих мовців діалектів з різних міст Японії та ток-
шоу з експертами-діалектами. Конвенція мала неабиякий успіх і сприяла
доходам Міакава-мачі та її просуванню. Конвенцію було припинено,
оскільки комітет вичерпав теми і втомився від цього, але справа була і в
фінансуванні центральної влади на місцеві ініціативи сильно було згорнуто,
коли японська економіка вибухнула в середині 1980-х. Пов'язане чи ні
припинення конвенції зі зниженням діалектного буму невідомо, але успіх
щорічної діалектної конвенції також свідчить все більший інтерес людей до
 16

діалектів стверджує, що на діалектний бум впливає перехід від «часу

стандартизації» (хьоджун-ка но джідай, 標準化の時代) до 1970-х років до

«часу дестандардизації» (хі-хьоджун но джідай, 非標準の時代) протягом

1980-х років і після[7, с. 44]. Він стверджує, що норми найбільше впливали

на Мейджі протягом 1970-х років. Починаючи з 1980-х років все більше
людей цінували індивідуальність, різноманітність та нестандартність.
Завдяки змінам цінностей людей в Японії покоління, яке народилося після
1970 року, виросло з різними інгуїстичними перспективами, і це є прикладом
у їх мовному житті. Крім того, розвиток національних медіа та економічне
зростання на початку 1970-х років вважаються чинниками, що сприяють
мовному буму.
Кобаяші використовує термін хоуґен но акусесарі-ка (方言のアクセリ

ー化, аксесуаризація діалектів) для опису використання молодими людьми не

лише стилю кьотсу-ґо, але й деяких діалектних елементів для додання

психологічного ефекту (Це тлумачення базується на уявленні, що молодь в
мегаполісі Токіо в основному використовує кьотсуґо і використовує діалекти
як «аксесуари». Але це не стосується молоді в Кансаї (або інших регіонах)
тому що їх діалект досі функціонує як стиль, а також система [7, с. 47] [10, с.
105-107]. Примітно, що сьогодні численні японці
лінгвісти (Кобаяші, Інуе, Санада) розглядають феномен діалекту як
процес, завдяки якому деякі регіональні діалекти перетворюються на
соціальні діалекти.

Висновки до І розділу
Таким чином, підсумовуючи викладене у І розділі, можна зробити такі
висновки: діалект- це феномен, що яскраво описує народ. Діалекти японської
мови почали вивчати ще з давнини і ми можемо зустріти їх в віршах,
класичних літературних текстах наприклад в «Піснях варти», «Східних
 17

піснях», словниках, книгах де торкається культурологічна сторона пояснення

тих чи інших причин використання в тексті діалекту .
Історія показує, що діалекти часто змінювались, мали неоднозначність
через те, що кожен домен мав свою говірку. Діалекти Японії значно
відрізняються регіонально. Навіть знищення діалекту, що несло за собою
мету встановити єдину стандартну мову, не викорінило діалекти.
Телебачення немало вплинуло на діалекти, адже завдяки цьому японці ,
в яких був «діалектний комплекс» перестали соромитись свого діалекту, і
навіть навпаки – почали пишатись і говорити на них.
 18

РОЗДІЛ ІI. ДІАЛЕКТИ СХІДНОЇ ТА ЗАХІДНОЇ ЯПОНІЇ

2.1. Специфіка Східної Японії

2.2. Особливості діалекту Тохоку (都北方言)
Говорять на діалекті Тохоку на північно-східному районі японського
острова Хонсю. Фільми, які знімають на діалекті, у всій Японії афішують з
субтитрами. Японці з південної частини вважають діалект Тохоку мовою
ледарів, через те, що має повільну вимову. Для діалекту Тохоку властиво що
передові голосні (い 、う) нейтралізуються, тому слова «寿司» (суші) та «獅

子» (лев) вважаються омофонами – словами, що звучать однаково. Інші

голосні також часто змінюються, тому діалект дразнять «зу-зу-бен». Всі глухі
приголосні ( «п», «т», «к») перетворюються на дзвінкі. Дзвінкі приголосні
стають напівносовими («角» (куток) вимовляється як «かんど»). Особливо це

чути, коли «ґ», стає схожим на англійський звук «ng».

В регіоні Тохоку, на узбережжі Японського моря, в північній частині
регіону Тохоку, голосна «う», змінюється на «お»[25, c. 84-85).

2.2.1. Північний Тохоку

2.2.1.1. Діалект Тсуґару (津軽弁). На діалекті Тсуґару розмовляють

у регіоні Тсуґару в префектурі Аоморі.

Діалекти в префектурі Аоморі розділяються на діалект Тсуґару та на
діалект Нанбу, на якому розмовляють в південному окрузі[50, c. 2-4). Ці
області були територією клану Тсуґару та клану Нанбу. Межа між містами
проходить посеред містом Хіранай Карібазава та кінним воріттям в Нохеджі,
навіть не зважаючи на те, що між містами відстань в одному кілометрі,
проглядатиме чітка діалектна різниця.
Оскільки діалекти відрізняються жителі можуть не розуміти один
одного, тому це обтяжує спілкування. Скориставшись цим, деякі місцеві
 19

телепередачі в префектурі Аоморі проводять програми, які розповідають про

діалект Тсуґару в південній частині. Внутрішня різниця діалекту Тсугару
менша, ніж в діалекті Нанбу. Відмінні риси в діалекті зустрічаються вздовж
берегу Японського моря (навколо Фукаури та Аджіґасави).
Ввічливі вирази майже не використовуються в говірці Тсугару, що
відрізняється від діалекту Хірокати, якою говорили при замкові Хіросакі.
Навіть в наші часи жителі Тсуґару вважають діалект Хіросакі «чистим» та
«витонченим», тому є так званою стандартною мовою діалекту Тсуґару[50, c.
28-29]. В діалекті Хіросакі ввічливим виразом є «ごす» що є еквівалентом

літературного «ございます», а частки «ねさ», «ねは» і використовуються в

основному жінками. Ці вислови все рідше і рідше можна почути в наші дні.
Для японців діалект відомий, як екзотичний, оскільки його вимова
відрізняється від загальної, і багато фраз різняться. Люди поза межами
Тсуґару майже не розуміють цей діалект, тому можуть відчути себе
іноземцями. Загально-національні телевізійні канали вносять субтитри на
загальній мові. Лікарі, які не проживають і не розмовляють на діалекті
Тсуґару не розуміються на місцевих медичних сайтах.
Відомими афоризмами діалекту Тсуґару є «どさ» та «ゆさ», вони добре

віддзеркалюють характеристику діалекту. Якщо зненацька вигукнути «どさ»

перехожому, він не зрозуміє, адже це буде звучати як фраза вирвана з

контексту. «どごさ行ぐの» - «куди йдеш ?», «湯さ行ぐどご» - «я йду в

лазню» - в японській літературній мові звучить як: «どこに行きますか»

«お湯に行きます».

Ходять перекази, що діалект з’явився в часи кланових війн, щоб навіть

підслухавши бесіду, ворог не зміг зрозуміти значення, те чого дізнався.
 20

Діалект Тсуґару заснований на говірці Ямато (大和言葉), що була

мовою айнів, які жили в архаїчні часи на північному-сході. В результаті чого

деякі слова на діалекті Тсугару набули акцент, але на сьогодні вони вгасають.
Характеристика вимови діалекту Тсуґару спільна для інших говірок
Тохоку.
 Голосна «え» схожа вимовою на «い»;

 «シ» і «ス», «チ» і «ツ», «ジ» і «ズ» не відрізняються в вимові:

 В кінці або середині слова склад стає дзвінким, тобто «カ» стає «ガ».

Наприклад: «みかん» (мандарин) ー «みがん», «いちご» (полуниця, суниця)

ー «いじご»;

 В зв’язку з вищесказаним, звук в середині слова перед дзвінким приголосним

вимовляється носовою «ん». Наприклад: «あぶら» (олія) ー «あんぶら»[51, c.

28-29];
 «せ» іноді вимовляється, як «しゅ» або «じゅ», частіше – «ひぇ» або «へ».

«さ», «ぞ», «ざ» відповідно вимовляються як «しゃ», «じょ», «じゃ».

В дієсловах також часто відбувається відмінювання. Наприклад: «行こ

う» (ходімо) «行くべ», «買う» (купити) «かる». Слова, що

закінчуються на «ろ» замінюються на «れ». Наприклад: «起きろ»

(прокидайся) ー «起きれ».

Прикметники. До прикладу: «赤い» (червоний) стає «あげぁ». В

минулій формі часу «あげぁくてあった» (був червоним).

В іменниках форма НЕ змінюється.

 21

Форма «…ている» на говорі Тсуґару буде змінятись на «...てら» або

«…でら». Наприклад: «食べている» (їсти (в цей момент)) ー «くってら».

Частки «さ», «きゃ», «の», «な», «ね». «さ», «きゃ» - зазвичай

використовуються жінками, «の» - як чоловіками, так і жінками, «な» -

тільки чоловіки. Якщо добавити «す» до частки «ね» - то речення стане

більш люб'язне. Жінки поважного віку використовують «ねす», що робить

вираз більш елегантним [75, c. 236].

Частка «に» ＝ «さ». Наприклад: «先生に聞く» (запитати у вчителя) ―

«先生さ聞く».

В займеннику від першої особи вживається «わ», також

використовується «おら». «わ» походить від давноминулого «な». Множина

«わ» «わんだい» (ми), «おら» «おめんだし» (ми (фамільярно)).

2.2.1.2. Діалект Наньбу (南部弁). Західна половина префектури

Аоморі – була під впливом клану Тсуґару. східну половину префектури

займав клан Хачінохе і клан Моріока, який говорив на діалекті Нанбу. Тому
діалект в префектурі Аоморі розділяється на дві говірки[28, c. 43].

Вимова є загальною з іншими діалектами Тохоку. В діалекті «シ» і «

ス», «チ» і «ツ», «ジ» і «ズ» на відміну від діалекту Тсугару відрізняються,

але все ж на прибережжі префектури Івате та мешканцями народженими в

Мейджі існує неоднаковість в вимові.
Діалект хоч і вбачає особливості питомі усім діалектам східно-
японської частини, але все ж деякі вирази, які притаманні діалекту Кінкі
іноді зустрічаються в набережній зоні. «すけ» і «すて» які пішли з частки «
 22

さかい», зустрічаються на півострові Шимокіта, а «けに» і «け» - в

центральній частині Санріку. Вважається, що західно-японські діалекти

вплинули на Санріку.
Дієслово «する» вимовляється як «し・す», таким чином заперечна

форма «しない» (не робити) відповідно буде «しねぁ» або «さねぁ» [ 52,

c.19, 15-22].
В діалекті можна почути звук «ん» в середині складу. Наприклад: «書

けば» (якщо написати…) «かけ（ん）ば».

В прикметниках є практика злиття послідовних голосних. Тому замість

звиклого «高い» (високий) жителі Нанбу скажуть «たげぁ», в негативній

формі – «たげぁくねぁ»（高くない）(не високий).

В кінці な-прикметників іноді використовується «だ», таким чином «

静かな森» (тихий ліс) стає «静がだ森». «静がだら»（静かなら) (якщо

тихо…), а в північній області «静かだらば».

 23

2.2.1.3. Діалект Шимокіта（下北弁）. На діалекті шимокіта

розмовляють більшість районів півострова Шимокіта, префектури Аоморі (м.

Мутсу в районі Шимокіта, м. Йокоґама в районі Камікіта та північний
Нохеджі). Належить до діалектів Кітау. Півострів Шимокіта – був під
впливом південного клану. Сам діалект Шимокіта є частиною південних
говірок. Хоч це і найпівнічніша частина Хонсю, тут знаходиться зона
активного обміну говірок з іншими районами, тому має аспекти, подібні на
діалект Тсуґару та діалект Хоккайдо[53, c. 223-224].
За часів феодальної епохи півострів Шимокіта належав до південного
домену (клан Моріока). Незважаючи на ворожнечу клану Нанбу та Тсуґару
люди з Шимокіти все ж спілкувались з жителями Тсуґару,.
Саме таким чином сформувалась говірка Шимокіта – під впливом різих
регіонів.
Після війни в Бошині близько 15.000 людей з Айзу емігрували на
півострів Шимокіта, що стало причиною для зароджування деяких якостей
східних областей.
Особливостями є привітливі вирази та ввічливі закінчення речення,
тому «おら» не часто використовується від першої особи.

Рівнозначним літературному «そうです» (саме так) є «ほんだにし». «

にし・にす» вживається в кінці речення, є видозміною від «ねす・ねし»

діалекту Тсуґару. У північно-західній частині села Сай та села Вакіносава

використовується «ぬす・ぬし». «にし» застосовується в питальному

реченні – «どうだべがにし» (どうでしょうか) (як на рахунок…?).

«ひ» змінюється на «ふ». Наприклад: «人» (людина) «ふと», «広い»

(широкий) «ふろい».
 24

«私» (я) ＝ «わい», «わら». Саме це є головною прикметою діалекту

Шимокіта. Варто зазначити, що перша особа, яку часто використовують у

розмові, відрізняється від діалектів Нанбу та Тсуґару в регіонах Камікіта та
Санхачі. «わい» застосовується як чоловіками, так і жінками, «わら» -

тільки жінками. «おら», «おれ», які вживаються в діалекті Тохоку,

використовуються зрідка .
2.2.1.4. Діалект префктури Івате (岩手弁). Префектура Івате

розташована на північному-сході Тохоку.

В древні часи префектура Івате була розділена на дві частини, тож є в
діалекті розбіжності, такі як: вимова.
Цей діалект можна почути в місті Моріока. Він є одним із основних
діалектів префектури Івате і класифікується як північний діалект Тохоку. Він
належить до діалекту Нанбу, але самі діалекти протилежні. В епоху Едо
Моріока вважався територією клану Моріока, тому його характеристики
відрізняються від інших діалектів . Основні особливості говору такі:
 Є фразеологізми вираження ввічливості;
 Акцент, який розповсюджений від префектури Фукушіма до міста
Сендай;
 Вимова жителів схожа на мову самураїв.
«あのなはん» (あのね) (вибачте, дозвольте) та «んだなはん» (そうだよ

ね) (це вірно) - ввічливі вирази, які використовуються у близьких стосунках

з людиною. Частіш за все їх використовують жінки.

«そうでがんです» (そうです) (саме так) - застосовується в кінці

речення, виражає типову ввічливість.

Називна частка «が» та частка «ば» зазвичай опущені.
 25

Кінцеву або заперечну частку «な» в префектурі Івате використовують

і жінки, і чоловіки. В префектурі Аоморі вживаються «な» та «ね», якщо до

них добавити «す・し» речення стане більш ввічливим.

2.2.1.5. Діалект Акіта (秋田弁). Використовується в префектурі

Акіта. Діалект Акіта входить до східно-японського діалекту.

Говір Акіта не має значної різниці в порівняні з діалектами сусідніх
префектур (Аоморі, Ямаґата, Івате та ін.), але все ж існує діалектна межа, що
поділяє діалект на: північну, центральну та південну частину [23, c. 12-14].
В діалекті можна помітити відмінності в вимові.
Фонема схожа з діалектом Тохоку, тому різниця з загальною мовою
значно відчувається.
Склади нерідко стають дзвінкими. Наприклад: в «おととい» (вчора)

озвучується перший склад «と», тому він буде звучати «ど» (おどとい). В

«秋田» (Акіта), «き» не стає «ぎ», адже це приглушений звук.

В діалекті Акіти є шість голосних фонем, це на одиницю більше, ніж в

літературній мові. «あ» і «お» при вимові потібно відкривати рот трохи

вужче, ніж в літературній мові, але різниця майже не помітна. Інші голосні не
відрізняються вимовою в спільних з національною мовою словах.
В говорі звук «い» ближче до «ゆ». Вимовляється з трохи

закругленими губами.
Говірка не використовується привселюдно і не має орфографії. Є книги
та статті, пов’язані з діалектологією, що містять старі історії на діалекті
Акіти. Причина полягає в тому, що фонеми діалекту Акіти суттєво
відрізняється від кіотського та токійського діалекту. Склади «し» і «す», «ち»
 26

і «つ», «じ» і «ず» зливаються між собою в діалекті Акіти, що заважає

використовувати правопис (飯豊・日野・佐藤編 (2002), стор. 282-283).

В граматиці діалекту Акіта є різноманітні характерні явища, які

пересікаються з іншими сусідніми префектурами.
Із слів, які можуть утворювати словосполучення, вживаються частини
мови, такі як дієслова, прикметники тощо. Вживання діалекту дещо
спрощено, порівняно з іншими говірками, зокрема прикметники майже не
вживаються.
Формальний іменник – це іменник, який спочатку мав значення для
позначення живої істоти і тепер використовується як доповнення. Діалект
має різноманітні формальні висловлення іменників.
«物» - використовується в якості кінцевої частинки, щоб пом’якшити

інформацію. Форми як «ンベオ», «ンベオン», «ンビヨン» - вживається, щоб

зробити висновки.
«奴» - використовується як еквівалент частки «の». Існують винятки в

залежності від регіону. «ナ» вживається для передачі того ж сенсу в півенній

частині префектури.
Іменники діляться на: власні, загальні, займенники та формальні,
функції не відрізняються з літературною мовою.
В діалекті Акіта, як чоловіки, так і жінки використовують «おう» або «

おえ». «おめあ» - частіш за все використовується для звертання до іншої

особи. Коли задають запитання «хто це?» вживають «ダレ» (або «ダエ»), «ド

エジ», «ドナダ») [67, c. 87-89].

 27

Відмінною рисою діалекту: вживання «こ» в кінці складу. Наприклад: «

くらしっこ» (子供) (дитина). Це робить тональність ввічливою. Склад «こ»

завжди йде після іменника .

«ど», «んど» особливість північної частини, «だ» - поширено в

центральній та південних частинах. «だじ» - тільки в південній частині.

Наприклад: «おらーだじ» (おれたち) (ми (неформально)), «おめーだ» (おま

えたち) (ми (неформально)).

Вимова звуку «が» нечітка.

Розбіжності в лексиці спостерігаються в префектурі Акіта, у

префектурах півночі та півдня. Якщо між північчю та півднем префектури
стоять розбіжності, то у центральній частині може спостерігатися чіткий
розподіл.
Типовий дисонанс між північчю та півднем префектури зустрічається у
слові «走る» (прокидатись). «ハシェル» вживається у північній частині

префектури, а «サラウ» використовується в південній частині префектури

[67, c. 834].
1.2.6. Діалект Шонай (省内弁). На діалекті говорять в префектурі

Ямаґата в регіоні Шонай. Належить до східного діалекту.

Відмінності можна побачити між східним діалектом, на якому говорять
в Тсуруока-Таґава і північним діалектом, на якому говорять в Саката-юса.
У діалекті Шонаї деякі слова пішли з кіотської мови. Завдяки
дослідженням існує думка про те, що вплив діалекту Едо та внутрішнього
діалекту Ямагата впливає на діалект Шонай.
 28

Замість літературного «こんばんは» (добрий вечір ) жителі Шоная

скажуть «おばんです» або «おばんかた».

2.2.2. Південний Тохоку

2.2.2.1. Діалект Сендай (仙台弁). Це діалект заснований на мові,

яку використовували звичайні люди в Сендаї в період Едо.

Кордон Матсушіма вважається змішаною зоною північного та
південного акценту.
Говорили на діалекті сендай територія домену Сендай, префектура
Івате (південна частина) префектури Міяґі, місто Шінчі, префектура
Фукушіма.
До пізнього періоду Шьова (昭和)2 діалект Сендай, визначався в межах

клану Сендай, тому жильці префектур південної Івати та Міяґі належать до

домену Сендай.
Через вплив економіки в місті Сендай відбувається еміграція жителів,
тому багато людей використовують літературну мову. Діалект в більшості
використовують юнаки.
Діалект Сендай має наступні особливості, які розповсюджені в інших
діалектах регіону Тохоку:
 До «だろう», «しよう» в кінці добавляється «べ»;

 Є частка «さ», що вказує напрямок та на предмет обміну.

Особливості діалекту Сендай, які не зустрічаються в інших діалектах

Тохоку:
 «やー» додається в кінці фрази. Має сенс, що і звичайне «さー».

Наприклад: «今日やー» (今日さー);

2
Період Шьова – часи правління імператора Хірохіто з 25 грудня 1926 року
по 7 січня 1989 року
 29

 «っちゃ», «だっちゃ», «ださ» («だよね», «だよな») використовується

до ідіом [64, c. 30-43, 101].

 «や» ставиться в кінці питального речення. Наприклад: «誰や» (誰だ)

(хто це ?);
 Натомість «んだよ» використовується «のや». Наприклад: «さみいの

や» (寒いんだよ) (дуже холодно).

2.2.2.2. Діалект Ямаґата (山形弁). Поширений в префектурі

Ямаґата, є однією з говірок групи діалектів Тохоку. Розділяється на декілька

регіональних гілок:
Шьонайський діалект (система діалекту Кітаоку):
 Шонайський діалект
 Діалект Оґуні
Діалект Найріку:
 Діалект Шінджьоу
 Діалект Мураяма
Діалектна різниця виникла через географічну незалежність та
існуванням кланів.
2.2.2.2.1. Діалект Мураяма. Розмовляють в районі Мураяма
префектури Ямаґата, зокрема в областях навколо міста Ямаґата. Це типовий
«зу-зу-бен».
«すーですー» - використовується в кінці слова, для вираження

пошани.
Діалект Окітама (置賜弁). Використовується в районі Окітама на

півдні префектури Ямаґата. Також називається діалектом Йонезава, що

використовується в місті Йонезава, центрального округу Окітама. Навіть в
одному і тому ж окрузі говорять по-різному.
 30

Більша частина регіону Сонай, району Моґамі (за винятком міста

Моґамі та міста Фунаґа) та місто Оґуні використовує наголос в токійському
стилі, в той час як область Мураяма та Окітама не мають акценту.
В діалекті немає різниці між «ジ» «ヂ» та «ズ» «ヅ».

«じっちゃ» («おじいちゃん») (дідусь). Сленгове слово, але це не

стандартна мова, і немає визначення в словниках[31, c. 5].

«べ»・ «べぇ» використовується для вираження дії.

«け» - добавляється до пропозиції пригостити.

«ぐ» - добавляється до згоди прийняти пропозицію або гостинець.

2.2.2.2.2. Діалект Шінджьо (新庄弁). Використовується в районі Моґамі,

який знаходиться в місті Шінджьо в північній частині префектури Ямаґати. Є

багато спільних рис з діалектом Мураяма.
Клан Шінджьо займав цю область протягом всього періоду Едо.
Замість звичного «て», «に» ставиться частка «さ». Наприклад: «山形

さ行く» (поїхати в Ямаґату).

«し» та «じ» вимовляються як «す» та «ず». Наприклад: «しんじょう»

(віра, прницпи) «すんじょう».

«あい» змінюється на «え». Наприклад: «知らない» (не знаю) «し

ゃね».

«を» змінюється на «ば». Наприклад: «パンば買う» (パンを買う)

(купити хліб).
Замість «の» використовується «んな». Наприклад: «誰んなや» (誰の

ですか) (чиє це ?).

 31

«っぺ» буде в кінці слова, також може використовуватись форма «ん

ぺ». Наприклад: «仕事すっぺ» [74, c. 329] (працювати).

Щоб отримати згоду від співрозмовника, носії діалекту

використовують «にゃ». Наприклад: «今日はさみにゃ» (今日は寒いね)

(сьогодні так холодно).

2.3.2.3. Діалект Фукушіма (福島弁). На діалекті говорять в

префектурі Фукушіма. Відносно належить до південного діалекту. Схожий

на діалект Айзу.
Особливості діалекту:
 Звук стає дзвінким. Наприклад: «酒» (саке) «さげ»;

 Немає акценту, поширений в південній частині Тохоку та північно-

східної частини регіону Канто. Тому, якщо іноземці цього не знають, то
можуть не зрозуміти, що мається на увазі. В селі Хіноемата на південно-
західній частині префектури є акцент;
 «じゃないですか», «でしょう» (чи не так ?) буде звучати як «たべ»,

«たべした». А поблизу міста Коріама та Ніхон-матсу – «たばい», «たっばい

».
Своєрідним для діалекту Фукушіма є слово «くわっせ» (食べなさい)

[66, c. 3] (будь ласка їж).

2.3.2.4. Діалект Айзу (合図弁). На діалекті розмовляють в регіоні

Айзу.
Між містами Айзу-Вакаматсу та Оку-Айдзу, що заснований в південному
районі Айзу існує велика різниця в вимові та є деякими відмінностями між
словами. У селі Хіноемата говірка звучить ближче до західного Канто.
Діалект на якому говорили в Аґачо, префектурі Ніґата сильно впливає на
 32

діалекті Айзу у зв’язку з історичним походженням Хіґаші-Камобара, що було

ареалом клану.
Особливістю діалекту Айзу є те, що літні люди в кінці власних назв
використовують «あね» або «あんつぁ».

«あねさ» - ввічливе звертання до жіночої половини, старше за віком.

«あんちゃ» - ввічливе звертання до чоловічої половини, старше за

віком.
Замість «少し» (трішки) використовується «ちいっと». Наприклад: «

こめらはちいっとけ» (子供は少し食べる) (дитина мало їсть).

2.3. Характерні риси діалекту Хоккайдо (北海道方言)

Оснований на діалекті Тохоку і відноситься до діалектів східної Японії.
Більшість міст говорять на відносно однорідних діалектах, близьких до
спільної мови, але Хоккайдо має регіональні контрасти і різницю між
поколіннями.
Діалект Хоккайдо розділений на: прибережні діалекти Оманбе, діалект
півострова Ошіма, південні і прибережні райони Хоккайдо. На відміну від
внутрішнього діалекту, який близький до загальної мови, прибережні
діалекти, особливо говір хама, тяжко зрозуміти навіть жителям з Хоккайдо.
Крім того, Хоккайдо займає велику територію, тому розбіжності між
прибережним діалектом Абашірі, Сетана та Тасутсу і між внутрішніми
говірками такими як Саппоро, Асахіґава та Фурано, трапляються зчаста.
Переселення японців до Езочі (Кітакюсю) відноситься до часів
завоювання Езо та Шюджін в епоху Асука, а наприкінці ери Хейан (平安時

代 )3 японці переселяються з Тохоку до південної частини півострова Ошіма,

3
Ера Хейан — період з 794 по 1185 рік
 33

в місто Каімнокуні і Есамі. В періоди Камакура (鎌倉)4 та Муромачі (室町時

代)5 більша частина півдня півострова Ошіма стала землею Японії в епоху

Едо. В областях, де були поселені люди з Тохоку установився прибережний

діалект[26, c.3]. На лексику також впливають діалекти Хокуріку і Кінкі.
Після періоду Мейджі люди з усієї Японії переселились на Хоккайдо. У
внутрішній зоні діалекти з різних точок Японії змішались, тому був
потрібний спільний говір, який дозволить спілкуватись між собою. Таким
чином утворився внутрішній діалект, близький до загальної мови. Багато хто
з жителів вважає, що їхній діалект є загальним, а в Саппоро аналогічний
говір з Токійським діалектом. В діалекті Хоккайдо є унікальні слова,
закінчення, акценти та інтонації.
Зараз, особливо у внутрішньому районі Хоккайдо, через вплив СМІ,
шкільну освіту, телебачення та збільшення кількості людей, які
подорожують, вирази та наголоси, унікальні для діалекту Хоккайдо
зникають. Це добре помітно серед молодого покоління, які не знають або не
використовують діалектну лексику. Деяким людям незручно застосовувати
акцент. Діалекти вживані переселенцями успадковуються в районах, де
відбулися групові місцеві поселення, але згодом відмінності в діалектах
стали майже непомітними.
Навіть в областях де діалект Хоккайдо все ще існує (напр. говір хама), з
кожним поколінням стає ближче до спільної мови.
Мовлення та фонеми майже однакові з діалектом Тохоку. Іншими
словами «イ» та «ウ» звучать однаково. «シ» і «ス», «チ» і «ツ», «ジ» і «ズ»

не відрізняються.
Акцент в токійському стилі.

4
Період Камакура – період з 1185 року по 1333 рік
5
Період Муромачі – період з 1336 року по 1573 рік
 34

В діалекті Хоккайдо використовується не «から» , а «け» або «すて».

Прикметники майже не використовуються.

Скорочуються слова. Наприклад: «はよけーれ» (早く帰れ) (повертайся

скоріше).
Люди народженні в Хоккайдо, чують відмінності між діалектом
Хоккайдо та акцентом Токіо [40, c. 49-50].
 В слові «20 (にじゅう)» наголос падає на «じゅ»;

 «15 円» - наголос падає на «円»;

 «よかった» (добре, гаразд) - наголос падає на «よ». В

стандартній мові на «よ».

Вищесказане є типовою консолідацією словесних висловлювань, що

здійснюється у всій країні, починаючи з діалекту Кінкі. Подібний наголос час
від часу лунає в столичному діалекті.
У говірці літні людей «食べて» (їж) часто звучить як «け» або «けぇ».

«あそこ» (там) іноді вимовляється як «あすこ». У прибережних

районах зустрічається «あこ» та «あっこ».

Дикція та наголоси часто анонсують на місцеві назви через загальний

наголос теле- та радіоведучих, вплив людей, які живуть за кордонами
Хоккайдо. Для японської мови допускаються як місцеві, так і мовні акценти,
тому існує два типи акцентів.
Іноді словоформи є такими ж, що і загальні слова, але мають різний
сенс.
 «大して» (не дуже, не особливо) вимовляється як «大した». У

спільній мові йде як негативний вислів, але в діалектах

 35

Хоккайдо використовується як в позитивному значенні, так і в

негативному.
 «こわい» має значення стомлений, або ледачий, а не страшний,

страшно.

2.4. Властивості діалекту Канто (関東方言)

Діалект Канто – загальний термін для японських діалектів, що
вживаються в регіоні Канто.
Діалекти в регіоні Канто, як правило поділяються на: західний Канто
та східний Канто [69, c. 1]. Існує багато спільних особливостей [59, c. 6],
таких як використання граматики «べー», але фонеми та наголоси суттєво

розбігатимуться. Діалект західного Канто схожий на діалект Токай-

Хіґашіяма, поширені говірки з токійським акцентом, тоді як діалект східного
Канто є безголосним. Діалект Токіо може відобразити діалект Канто, але
насправді токійський діалект є специфічним порівняно з оточуючим
традиційним діалектом Канто, що має західно-японський діалект.
У сучасної молоді, канто (столичний діалект (новий діалект, що
заснований на загальних мовах)) є домінуючою альтернативою традиційному
діалекту Канто. У декотрих випадках діалекти Канто, особливо в містах,
плутають з загальними мовами, але це є різними мовними поняттями.
Частка, що вказує напрямок «へ», є спільною для діалектів Канто, та

відрізняється від «さ» що є спільною рисою для діалектів Тохоку.

2.4.1. Західний Канто

2.4.1.1. Діалект Токіо (東京弁) . Діалект на якому говорять в Токіо.

Існують різні визначення, але основні такі:

1. Збірний термін для діалектів, які існують у старому діапазоні.
2. Загальний термін для діалектів, які існують в Токіо. Окрім, таких
діалектів, як Тама, Хачіджьо, Оґасава, островів північного Ізу.
 36

3. Новий діалект, який став популярним у сучасному Токіо. Також

його називають «новим токійським діалектом».
4. Поняття, яке охоплює все вищезазначене.
На токійському діалекті говорили ще в Едо.
Відбувається плутанина, ніби більшість загальних мов були побудовані
на основах говірок середнього класу, і що загальна мова та токійський
діалект – одне і те ж поняття[77, c. 166].
Мова Едо є попередником токійського діалекту. Діалект заснований на
корінному діалекті, але на нього впливають інші говірки. З точки зору
граматики було запозичено елементи західно-японського діалекту, до
прикладу говірка Каміґата ( кіотський діалект), яка в той час була основною
мовою. До того ж, це місто з найбільшим населенням у світі, що стало
поштовхом для так названого «острова мови», ізольованого від
навколишнього діалекту Канто.
У більш пізньому періоді Едо діалект ставав все вишуканіше, і зміцнив
свою позицію національної мови. Після реставрації Мейджі столиця
змінилась з Кіото на Токіо, а токійський діалект вважався національною
мовою і став основою розмовного стилю.
Особливості діалекту.
Приголосні вимовляються чіткіше, ніж голосні, а голосні, що розміщені
між не дзвінкими приголосними - незвучні. Зокрема, послаблення голосного
звуку в кінці. Це успадкували столичні діалекти. Наприклад: «ネクタイです»

(некутай дес) – «нектай дес» (краватка).

У традиційному токійському діалекті середина та кінець складу
вимовляються нечітко. Але на зараз ця тенденція занепадає.
Часто можна почути, як звуки «アイ» та «オイ» між не дзвінкими

приголосними, вимовляються як «エー». Наприклад: «甘い» (солодкий)

«あめえ», «行きたい» (хочу піти) «行きてえ».

 37

«じゅ» часто змінюється на «じ», а «しゅ» на «し». Наприклад: «美術»

(мистецтво) «びじつ».

«し» змінюється на «ひ». Наприклад: «人» «しと».

В Токіо майже не використовують допоміжні дієслова, на відміну від

інших регіонів.
«してしまう» стає «しちょう», «しちゃう». Існує думка, що це пішло з

епохи Мейджі (国立国語研究所『東京方言および各地方言の調査』).

З часів Мейджі збереглись унікальні слова, які використовують жінки,

такі як «わ», «こと», «てよ» [57, c. 51].

Лінгвістична ситуація в Токіо значно змінилась через неоднозначність

регіону, зменшення кількості літніх людей, приплив місцевих жителів
(особливо в післявоєнний період). В теперішній час не тільки говірка Едо, а й
Говірка Ямато мали великий вплив на утвердження стандартної мови в епоху
Мейджі.
2.4.1.1.1. Діалект Яманоте (山手弁). Це японський діалект, який

використовувався в Яманоте. Він був створений ще в епоху Мейджі на основі

говору, який використовували самураї в епоху Едо. Стандартна японська
мова була сформована з говору Ямато - середнього класу. Однак його
називають токійським діалектом, адже відрізняється від загальної мови.
Фрази для вираження ввічливості досі розвиваються. Існують вирази,
які майже не використовуються в сучасних столичних діалектах.
Норма токійського діалекту, щодо носової вимови включена в шкільну
освіту, але остаточно не встановлена. Використання носових звуків
насьогодні зменшується.
 38

«ごきげんよう» - вираз використовується, коли запитують про

здоров’я іншої людини, коли зустрічаються чи прощаються. Навіть зараз,

деякі приватні школи використовують для привітання між учнями.
«ざ（あ）ます» - ввічливий вираз, використовується жінками.

2.4.1.2. Діалект Тама (丹間弁. Японський діалект використовується

в районі Тама, Токіо, в північній частині префектури Канаґава та районі

Ірума, префектурі Сайтама, входить до діалекту західного Канто[71, c. 153].
Разом із суміжним діалектом Сайтама його ще називають діалектом Бушу.
Західна частина Токіо до 1986 року належала до Хіґашіяма, тому
говірка на якій говорили, була ідентичною з діалектом Тама.
Зазвичай жителі Тама говорять не «来ない» (не піти), а «きない». Деякі

носії діалекту використовують «き», для дієслова «来る» (піти).

Звук може подовжуватись, тобто «だよ” вимовляється як «だぁよ”

[62, c. 288].

2.4.1.3. Діалект Сайтама (埼玉弁). Використовується в префектурі

Сайтама (префектура розташована в центральній частині регіону Канто і

здійснює взаємодію з прилеглими регіонами) . Хоч і класифікується як
діалект західного Канто, але все ж можна побачити елементи східного
Канто.
У говорі Сайтама майже немає характеристик, які є загальними для
префектури Сайтама. Тобто у східній частині префектури він близький до
діалекту Тоґічі та діалекту Ібаракі, у центральній та південній частині
близький до мови Едо, а в північній частині – до діалекту Гунми. Діалект
району Чічібу, в західній частині має деякі спільні риси з діалектом Кошю.
Префектура Ірума сильно пов’язана з діалектом тама.
 39

Спочатку префектура Сайтама була територією Мусаші, вплив Едо був

доволі сильним, тому говір жителів Сайтами був дуже близький до загальної
мови, особливо у південній частині префектури. У районі, що примикає до
Токіо, мова почала змінюватись, тому говір молоді з Токіо має сильний
вплив на говір молоді в Сайтама, і навпаки.
В східній частині префектури є акцент під назвою «особливий ацент
Сайтама». Всі особливі акценти можна почути в Кіта-Адачі, східній частині
півночі Сайтами, по всій області південної Сайтами та по всій області
Касушіка.
На діалекті говорять в основному в районі Касушіка, тому його ще
називають діалектом касушіка . В особливих акцентах Сайтама,є різниця
залежно від регіону. Але в останні роки загальна мова витісняє акценти.
 «なさんし», «なせぇ», «なさい», «ください» - використовувались в

різних ввічливих фразах, але після війни не вживається. Наприклад: «おいで

なさん” ＝ «おいでください” - «проходьте, будь ласка», «ごめんなさんく»

＝ «ごめんください» - «вибачте».

2.4.1.3.1. Діалект Чічібу (秩父弁). Використовується в префектурі

Чічіба, розташованому в західній префектурі Сайтама. Існує майже не

примітна зміна лексики, залежачи від району. Є багато спільного з
діалектами сусідніх префектур.
 Звук «い» перемінюється на «え». Наприклад: «入れる»

(заходити) - «えれる», «若い» (солодкий) «わけ».

 В діалекті Чічібу дієслово «повертатись» вимовляється не «帰る»

(вертатись), а «けえる».
 40

2.4.1.4. Діалект Ґунма (群馬弁). На діалекті говорять в префектурі

Ґунма. Префектура Ґунма відома як батьківщина діалекту Джоушю.

Діалект належить до того ж західного Канто, що і діалект Босо,
Сайтама, Тама та діалект Канаґава. Діалект Ібаракі та Тоґічі (за винятком
району навколо міста Ашікаґа) на тому ж північному Камбо належать до
діалекту східного Канто і значно різнитимуться від діалекту Кунми.
Діалекти, якими говорять у префектурі Ґунма спільними з діалектрм
Джоушю, але вони також відрізняються в залежності від області та району в
префектурі Ґунми. Район Ораку на південному сході має аналогічні елементи
з західним та східним Канто.
Акцент діалекту Ґунма – акцент в токійському стилі.
Коли до негативного дієслова «ない» додається «来る», слово буде

мовитись, як «きない», або «きねえ». Але в Аґатсума можна почути таку

вимову – «こねえ».

В префектурі Ґунма виразу волі і допущення висловлюються «べえ»,

а догадки, як «たんべ».

«早く» (швидше, рано) та «もう» (вже) - не використовуються в

діалекті, на заміну прийшло «はあ» .

Замість звиклого «なるほど» (зрозуміло) жителі Ґунми скажуть: «あぁ

ね».

«あなた» (ви) та «君» (ти) висловлюються одним словом – «われ».

 41

2.4.1.5. Діалект Канаґава (神奈川弁). Суцільний термін для

діалектів, якими говорять у префектурі Канаґава.

Діалект Канаґава сформувався з діалекту західного Канто, діалекту
Ґунма, Сайтама та говіркою Тама. Більшість фонем, наголосів, граматики та
лексики є загальними для західного Канто, позаяк вони близькі до
токійського діалекту [65, c. 42].
На тепер узвичаєні діалекти занепали через вплив національної мови, а
столичні діалекти стали більш визнаними. Ця тенденція найбільше помітна в
міських районах, таких як Кавасакі, Саґаміхара, Йокоґама.
В основному у всіх префектурах схожа фонологія, а акценти практично
однакові, але якщо подивитись на граматику та слова, то можна виявити
діалектний антагонізм. Найбільший діалектний конфлікт проходить між
північною та південною частиною, сходом та заходом.
Вимова і граматика однакова з західним Канто, але бувають
виключення.
 Злиття голосних. «アイ» змінюється на «エ». В Аміґарі та Тсукуї

зазвичай мінитиметься на «ャア». Ця особливість є спільною для діалектів

префектур Шізуока та Яманаші. Наприлад: «帰ろ» (вертаємся) «きゃあろ

».
 В деяких словах фонетичні звуки можуть ставати звучними.
Наприклад: «いくたんべ» «いぐたんべ».

 На узбережжі затоки Саґамі іноді використовують незвичайні

фонеми «いえ», «しぇ».

 На півострові Міура іноді використовують незвичайну фонему

«じぇ».

Усі префектури мають токійський наголос.

 42

Використовується менш ввічливих зворотів, ніж в Токіо. Це також є

загальною рисою діалекту Канто, за винятком токійського діалекту.
Аміґарі та Тсукуї іноді використовує допоміжне дієслово для здогадів
«ずら». Це э спільною рисою для префектур Шізуока та Яманаші.

Наприклад: «そうずら».

Коли персона вказує на предмет, іменник часто використовується

повторно. Наприклад: «この魚は何なの» «Що це за риба ?», «あ、サバ

だ、サバ» - «А, це скумбрія, скумбрія».

На запитання: «〇〇をしっているの», як правило відгукуються : «知ら

ない», але жителі префектури відповідають: «しってね».

Відрізняється і слово «冷たい» (холодний), що мовиться як «しゃっこ

い», тому люди, поза межами Канаґави, можуть не зрозуміти, що мається на

увазі.
2.4.2. Східний Канто
2.4.2.1. Діалект Ібаракі (茨城弁). На діалекті Ібаракі говорять в

префектурі Ібаракі. В префектуру Ібаракі вступають: Хітачі та північ

Шімуші.
Діалект Ібаракі разом з діалектом Тоґічі входить в класифікацію
діалекту східного Канто[24, c. 10-13) . Не зважаючи на це, є немало
загального з діалектом Тохоку та токійським діалектом. Він є спільним для
діалектів префектури Фукушіма, в південній частині регіону Тохоку та
префектури Тоґічі, котра є сусідньою префектурою на півночі регіону Канто.
Діалект Івакі (префектура Фукушіма), може входити, і навіть фактично
належить до частини діалекту Ібаракі.
 43

Діалекти префектури Ібаракі включають в себе діалект Тохоку та

Канто.
В діалекті Ібаракі вживання привітливих виразів – явище рідкісне.
Також практично не використовуються службові дієслова («せられる», «さ

せられる»). Наприклад: «先生が来られる» (прийшов учитель) «先生が来

る».

Граматика Ібаракі в більшості випадках збігається з загальною мовою.

Одначе у Ібаракі є частки та допоміжні дієслова, що відрізняються від
новітньої японської мови, деякі з них походять з стародавніх говірок і
можуть використовуватись разом з національною японською мовою[49, c. 38-
41]. Це є ознакою діалекту Ібаракі.
 «ます»・ «て» - форми, що суміжні зі стандартною мовою;

 У діалекті Тохоку та діалекті Ібаракі є багато спільних слів. Втім

існують відмінності:
1. Більш короткі звуки в Тохоку. В Ібаракі також є, але вони не ваговиті
2. Переміна «き» на «ち» - явище, яке спостерігається в говірках

Тохоку і Рюкю, і в декотрих говірках Ібаракі. Наприклад: «60 キロ»

― «ろくじっちろ».

Діалект Ібаракі зберігає так звану говірку Едо. Діалекти в районі Канто
значною мірою постраждали, але в Ібаракі досі спостерігається ця
особливість.
У різних місцях лексикон, пов’язаний з тваринами та рослинами,
культура та звичаїв є різними, а діапазон вжитку обмежений. Крім цього, є
словеси, які впливають на навколишні райони, за винятком Канта.
 44

Сучасна стандартна мова була створена на говорі Ямато в древні часи,

після реставрації Мейджі, і особливо відбилася на новітній діалект Ібаракі з
розповсюджуванням радіо та телебачення [47, c. 10-13].
Серед слів є унікальні для Ібаракі – «おがる» (увійти, або зайти) «こわ

い» (слово, яке виражає стан фізичної втоми). Слова, які не вживаються в

діалектах префектури Канто, використовуються в Тохоку.

На відміну від літературної мови, стверджувальне речення інтонаційно
вище, а запитання – нижче.
2.4.2.2. Діалект Тоґічі (栃木弁). Діалект використовується в

однойменній префектурі Точіґі. Багато ерудованих розділяють діалект Точіґі

та діалект Ібаракі, як тип діалекту Тохоку, проте діалект Точіґі має багато
спільних рис з діалектом Фукушіма, такі як вимова та граматичні
особливості. Діалект Точіґі не є загальним у префектурі Точіґі[44, c.154].
Діалект відрізняється навіть в кордонах префектури. В цілому
класифікується на: північну частину (м.Отавара), центральну частину
(м.Утсуномія), південну частину (м.Амікаґа), східну частину (м.Машіко),
західну частину (м.Нікко).
В діалекті Точіґі немає акценту, себто «雨が» (дощ…) розбігатиметься

наголосом у токійському діалекті та загальних мовах, але Точіґі має

монотонну вимову. Через те, що немає виділення, його називають «діалектом
нетипового акцентування».
Ввічливі вирази засновані на діях та мовознавстві і зрідка базуються на
почесних формах. Східні японські діалекти (хоча деякі райони розробили
особисті відзнаки (токійський діалект, діалект Моріока, діалект Сендай))
практично не мають ввічливих термінів, але в префектурах Точіґі та Ібаракі
це найдужче помітно.
 45

Мішанина між «イ» та «エ». Наприклад: «色えんぴつ» (кольоровий

олівець) «いろいんぴつ».

Існує заміна звуку «シュ» на «シ», а вимова «シュン»гучить як «シン».

Хоча і існують відмінності між регіонами, але «べ»・ «ぺ» часто

додаються в кінці. Наприклад: «言ったっぺ» (言ったでしょう) (я ж казав).

Запитання часто позначається «け». Наприклад: «言ったっけ» (言った

かな) (що сказав ?).

2.4.2.3. Діалект Чіба (千葉弁). Використовують діалект в

префектурі Чіба. Також відомий, як діалект Босо. Регіон Босо – це

перехідний район між діалектом західного Канто та діалектом східного
Канто [76, c. 10,16].
Незважаючи на те, що класифікується як діалект західного Канто,
дослідник діалектного походження Юічі Ійдеро називає діалект префектури
Чіба «південно-східним кантоським діалектом» разом зі східною частиною
префектури Сайтама. Діалект панував в ранніх 1940-х роках на північному-
заході та урбанізованих районах, але і на зараз молодь іноді використовує
його, найяскравішим словом «かたす» (прибирати).

Наголоси в північній, південній та центральних частинах – в

токійському стилі, а поблизу міста Нода немає акценту.
Характеристики діалекту мають цікавості. Наприклад: «たんべ», «たっ

ぺ» = «たべ», а «へ» еквівалент «さ».

Від типового жителя Чіби ніколи не можна почути літературного «私の

家» (мій дім) , мешканець скоріше скаже: «うちんち».

 46

«にす» є синонімом до «あなた (ви)».

2.5. Своєрідність Токай-тосанських діалектів

2.5.1. Діалект Наґано-Яманаші-Шізуока
Діалект Наґано-Яманаші-Шізуока, або діалект наяші, використовується
в префектурах Наґано, Яманаші та Шізуока.
Хоч і належить до східно-японського діалекту, проте зустрічаються
деякі елементи західної Японії. Фонеми і акценти майже однакові. Однак
діалекти Іґава, Нарада, Акіямаґо мають особливу лексику та наголоси і
значною мірою відрізняються від оточення. Сусідні діалекти Гіфу, Айчі та
західний канто мають токійський акцент та граматично суцільні. З цієї
причини ці діалектні кордони, розділяють на префектурні межі.
2.5.1.1. Діалект Наґано (⾧野弁). В цьому говорі спостерігається

поява слів з багатьох сусідніх районів. Діалект Наґано входить переважно до

східних діалектів, тобто використовується в східній частині Хонсю, також
можна стрінути в регіонах Іна та Кісо[78, c. 98].
Замість частки «だ» використовується «じゃ».

Заперечна форма «ない» замінюється на «ん».

«まいか» використовується в кінці питального речення. Наприклад: «行

こまいか» «行こうか» (ходімо ?).

До い - прикметників додається «し». Наприклад: «古い» «ふるしい».

Коли японець, довго не бачився з колегою, знайомим, однокласником

він скаже співбесіднику: «お久しぶり» (давно не бачились), але житель

Наґано скаже: «やっとめ» або «やっとかめ».

 47

Для виразу подяки житель Наґано скаже: «おかたじけ» (ありがとう)

(дякую).
2.5.1.2. Діалект Ідзу (伊豆弁). Говорять у регіоні Ідзу префектури

Шізуока. Схожим діалектом говорять у місті Нумазу та райони Тотенба.

Акценти в токійському стилі.
Дієприслівник «だ», що є характерним для східнояпонського діалекту,

відміняється як «ない» або «ねぇ».

Для припущення використовують «ずら» або «ら», але в деяких

районах можна спіткати «べ». «べ» - більше для вираження наміру.

2.5.1.3. Діалект Шізуока (静岡弁). Є схожості з діалектами Наґано

та Яманаші. Серед діалектів всієї країни найбільш схожий до національної

мови, після діалектів Токіо та західного Канто, особливо за фонологією та
акцентом. Що стосується лексики та граматики то можна здибати відтінки
західних діалекту. Різниця відчувається між сходом та заходом (いる お

る、ない ん).

Добре відомі спекуляцій вирази «ら» та «だら». Вони поширені майже

у всіх префектурах, особливо «だら» вживає молоде покоління, переважно в

західній частині префектури.

 В східній частині від Фуджікави на півострові Ідзу та східній частині
Суруґи. В цих частинах є характеристики діалектів західного Канто (べ

ー), а також характеристики няйського діалекту (ずら,ら ) .

 48

 Центральна частина від міста Фуджі до сходу міста Какеґава. Також

входить західний Суруга і східний Еншу. Тут не використовується «べ

ー». Для минулого часу використовується «け».

 Західна частина - міста Фукуї, захід Морімачі, Еншу, крім району Тоен.
При запитаннях використовується не «さー», а «まいか».

 В селі Ікава використовується старі вирази, та немає акцентів.

Крім того різниця між західним і центральним діалектами може бути
проведена до Ойґави та розділити на схід-захід [30, c. 168]. Тобто негативна
форма «ないーん» знаходиться поблизу міст Шимада та Ойґава. «よ»

частіше можна почути на захід від Фуджікава.

Злиття голосних звучить у східній частині. «アイ» та «エ», «エァ» та

«や» тощо. «オイ» та «ウイ» також зливаються, це робить схожим на говірку

Наґої. Злиття голосних майже не використовується в місті Шимада та на

заході від Ойґава, іноді можна почути в околицях Хамаматсу. Наприклад: «お

前» (ти (неформально)) «おめぁあ».

У центральній та західній частинах префектури частка «を»

вимовляється як «ウよ».

Місцеві хлопці використовують «うちら» (私たち) (ми), але в останній

час можна це висловлювання чути і від жіночої половини.

2.5.1.4. Діалект Еншю (遠州弁). Використовується в західній

частині. Він розташований на межі Ітоґава та Хаманако.

Це діалект східної частини Японії, але «ん» можна нерідко почути.

Район Косай на захід від озера Хамана межує з префектурою Айчі, тому
 49

відчуваються деякі прикмети говірки Мікава. Схід від Какеґова досить

близький до діалекту західної частини Суруги, тому є різниця в акценті в
середньозахідної частини Еншю.
«おる» - дієслово для опису існування живої істоти.

«け” - для мовців є більш м’якшим. В основному використовується

після словосполучень. Може добавлятись як до ідіом, так і до фраз, але

потрібно бути обережним, адже можна помилитися, коли щось запитують.
«えらい» (大変). Використовується задля того, щоб висловити

незадоволення ситуацією та для вираження співчуття до співбесідника.

2.5.1.5. Діалект префектури Яманаші (山梨弁). Навіть у

префектурі Яманаші діалект сильно відрізняється між сходом так заходом.

Оскільки регіон Чукоку має багато спільних рис з Суруґано через
річку Фуджі, то лексика на кшталт «ずら» доволі схожа на діалект Шізуока.

Його ще називають діалектом Наяші, який є поєднанням діалектів Наґано,

Яманаші та Шизуока. Наголос в токійському стилі.
Допоміжне дієслово «ない» звучить як «ん». Причина поширення

полягає в наступному: спочатку «ん» використовували в районах Сува та

Матсумото префектури Наґано , але в епоху Едо говорили «ない» зі сходу

вздовж Накасендо, тому «ん» залишився в Кошю.

«ずら», «ら» приєднується до дієслова або прикметника. «ら»

використовується в кінці дієслова, «ずら» - для здогадки в минулому часі.

Форма «た» змінюється на «と». Це є особливістю діалекту Нара.

 50

Для слів «що », «чому» використовується «イク» (何). Наприклад: «イ

クしているか» (何しているか) (що робити?).

2.5.2. Діалект Ечіґо (越後方言)

Використовується в префектурі Нііґата, за винятком островів Садо та

Ава.

Через різні фактори (вплив національної мови та засобів масової

інформації) діалектні характеристики втрачаються, особливо зникнення
діалекту помітно в містах.
У старі часи весь говір Ечіґо був схожий на діалект регіону Канто.
Однак, завдяки розвитку морського руху, рейси прибережних районів у стилі
Кансай після кінця Середньовіччя розширилися, після цього почала впливати
мова Едо. Вважається, що в Джоетсу манера Канто [54, c. 149-153].
Частка «を» з’являється в якості «コト». Наприклад: «本コト読む»

«本を読む» (читати книгу).

Частка, що вказує напрямок «へ» в діалекті Ечіґо – «サ».

«なせ» «なさい». Тобто, якщо людина, щось просить зробити, то

використовує саме 「なせ」, але в тільки в кінці речення. Наприклад: «早よ

行ぎなせ» (早く行きなさい) (йди швидше).

2.5.2.1. Діалект Ніґата (新潟弁). Діалект використовується у

префектурі Нііґата.
У діалекті Ніґата немає відмінностей між «イ» та «エ», тому

вимовляються з однаковим звуком. Залежно від мовця вимова може бути

схожа більше до «イ» або «エ», особливо це чується у літніх людей. У людей
 51

середнього віку звук може різнитись, але виникає плутаниця. Молодше

покоління не має проблем з розумінням.
Подвоєння голосних не є рідкістю. Тобто, «あい», «あえ», «おい»

змінюються на «え». Наприклад: «しーれ» «白い» (білий), «たーけ» «

高い» (високий).

2.5.2.2. Діалект Наґаока (⾧岡弁). Використовують у районі Чуетсу

префектури. Входить до говорів Ечіго. Навіть у регіоні Чуетсу він може

вельми відрізнятись залежно від людини чи місця.
Діалект Наґаока відносять до токійської акцентної групи.

«が» - найвідоміша риса діалекту. Зазвичай використовується в кінці

речення, щоб переінакшити інтонацію. Частка подібна до літературного «の

だ» частіш за все звучить як «がー». Якщо підвищується інтонація на кінці,

це є питальним реченням, знижується – це показує, що слухач розуміє

співбесідника. «だ», «です», «ます» можуть пропускатись при використанні

«が».

2.5.3. Діалект Гіфу-Айчі (岐阜・愛知方言)

Використовуються діалект в префетурах Гіфу та Айчі. Відомий як

діалект Гіай.
Цей діалект вважається одним з говірок Токай та Ішіяма. Фонеми та
акценти майже однакові.
Акценти належать до токійського типу. Наголоси в стилі Кейхан
поширені на західній стороні префектури Гіфу.
Граматика має характеристики діалекту західної та східної Японії.
 52

«か» ＝ «まい». Себто в кінці питального речення використовується «

まい».

«もん» ＝ «から». Наприклад: «大学もん行く» (йти з університету).

2.5.3.1. Діалект міно (美濃弁). Говорять у регіоні Міно в південній

частині префектури Гіфу. Міно має регіональні відмінності з точки зору

лексики, граматики та фонології.
У префектурі Наґано та Хокуріку різниця на кордоні Кінкі помітно
велика.
 Злиття голосних частіше зустрічається на півдні, ніж на півночі;
 Вирази питання. На півночі: «いかまいか», на півдні: «いこまい

か» ;

 В словах «いつ», «どこ»по-різному ставиться наголос. На півночі

падає на перший склад, а на південній частині на другий[43, c.

234].
Коли діалект міно вивчають люди за межами префектури, то часто
називають його «діалектом Кансай». Але насправді вони дещо різні, говір
міно так називають, тому що має токійський наголос.
2.5.3.2. Діалект Хіда (肥田弁). Говорять в регіоні Хіда, в

префектурі Гіфу.
У діалектології північний міно іноді входить до діалекту Хіда.
Префектура Гіфу разом з префектурою Айчі є буферною зоною між
діалектами східною та західної Японії, тому вони є змішаними.
Допоміжне слово «や» використовувалось лише до епохи Тайшо6.

6
Епоха Тайшо – часи правління імператора Йошіхіто з 30 липня 1912 року по
25 грудня 1926 рік
 53

До ввічливих допоміжних словесів належать «おいでる», «ござる»,

«おくれる», «くだれる». «ござる» має менший рівень поваги, ніж «おいでる

», але використовують лише літні люди. «おくれる» теж має нижчу ступінь

ввічливості, ніж «くだれる».

2.5.3.3. Діалект Мікава (三河弁). Говорять у східній префектурі

Айчі.
На діалекті Мікава говорять між Наґоя та Оварі в префектурі Айчі та
діалектом Еншю в префектурі Шізуока[32, c. 56-57]. До того як Токуґава
ввійшли в Наґою, говіркою схожою на Мікаву розмовляли навіть в регіоні
Оварі. Але на Оварі вплинув діалект Наґої, що сформувався при замку Наґої
в період Едо. До кінця епохи Едо була помітна чітка діалектна різниця.
Відмінності між Наґоя та Мікава такі:
1. «アイ» робиться «あ» чи «え» в діалекті Наґоя, але в діалект не змінюється

взагалі, або стає «え».

2. У діалекті Мікава вживаються допоміжні дієслова «だら», «ずら», «ら».

2.6. Специфіка Західної Японії

Західні діалекти японської мови мають деякі характерні особливості,

які «властиві» не всім, але багатьом з них від Кінкі до Кюсю. Це наприклад
використання «おる» замість «いる», а «じゃ» або «や» замість «だ».

2.7. Властивості діалекту Хокуріку (北陸方言)

На цьому діалекті розмовляють на острові Садо в префектурі Ніґата та

в місті Ітоґава, префектурі Тояма, префектурі Ішікава та регіоні Рейхоку в
префектурі Фукуй[60, c. 33, 52, 57].
 54

Хоча граматика як правило західно-японська, але все ж має щось

спільне з діалектом Тохоку. Акценти різняться від регіону. На діалект сильно
впливає кіотський говір.
У діалектах Кінкі, Шикоку, Чюкоку є система фонеми, близька до
загальної мови, але діалект Унпаку і Хокуріку мають схожі фонетичні
особливості, як діалект Тохоку.
 Кінкі, Шикоку, Чюукоку чітко вимовляють голосні та не
відбувається злиття голосних
 У діадектах Кінкі, Шикоку, Санйо «う» вимовляється з

округленими губами
 Носових звуків не виникає, за винятком деяких діалектів
Хокуріку та Кінкі.

2.7.1. Діалект Каґа (加賀弁). На діалекті говорять в регіоні Каґа,

префектури Ішікава. Він орієнтовано розділений на схід та північ. Діалект

Каґа трактується як діалект Каназави.
«まっし» - використовується в Каназаві. Але не застосовується в місті

Каґа.

Часто «がや» є еквівалентом «のだ».

2.7.2. Діалект ното (能登弁). Розмовляють в північній частині

префектури Ішікава. Тип діалекту Хокуріку. На говір впливає діалект Кіото.

Акцент діалекту ното це щось середнє між акцентом у манері Кейхан
та токійським акцентом. Перша форма іменника має наголос на останні два
склади: «かぜ» або «かぜが». Друга та третя форми по середині – «いけ» та

«いけが». Четверта форма не має наголосу – «うみ» і «うみが». В п'ятій

 55

формі іменника акцент падає на другий склад – «あめ», але, коли

приєднується частинка наголошується лише останній склад «あめが».

Діалект ното має деякі спільні риси з діалектом Тояма (まっし) та

діалектом Каназава (っちゃ).

2.7.3. Діалект Тояма (富山弁). На діалекті говорять в префектурі Тояма

тип діалекту Хокуріку. Його ще називають діалектом Ечю 越中方言 (えっち

ゅうほうげん).

Префектура Тояма стикається з Японським морем на півночі, а на сході

діалект Тояма - східна межа з діалектом Західної Японії, тому як гори Хіда
блокують транспортний рух. Префектура Тояма орієнтовно поділена на три
регіони, причому Куреха- проходять в центрі префектури як кордон, схід
називається Куре, а захід - Косей. Діалект Тоями ділиться на три діалекти,
східний Куре, західний Куре та діалект Гокаяма [11, c. 311-315].
Гокаяма відрізняється від інших регіонів. Діалект має характеристики
діалекту східної Японії, фонологічна система має спільні риси з діалектом
Тохоку.
Різниця між діалектами в префектурі Тояма невелика. Західна частина
Куре разом із більшою частиною Шінкави належала до домену Каґа, тому
декотрі слова спільні з префектурою Ішікава.
«や», «じゃ» - допоміжні дієприкметники, додають в кінці речення.
Наприклад: «そんながや». Також можна зустріти такі варіанти, як «だ», «で
ぁ» [73, c. 237].

Ввічливі вирази «おられる», «してられる», «おられた», «しとられた»,

використовуються у всіх префектурах . Винятками є «てや», «てった», які

вживаються в місті Такаока та Хімі.

 56

«しゃい». Часто використовується в регіоні Імідзу, Уодзу. Наприклад:

«しっしゃい» (しなさい).

Частку «ぜ» в діалекті Канто вживається переважно чоловіками, проте

в Тояма використовують і жінки. Наприклад: «いかったぜ» (良かったよ)

(чудово).
«にゃ» збігається з літературним «ね». Використовується в Імідзу, в

більшості літніми людьми. Наприклад: «そうやにゃ» (そうだね) (саме так).

2.7.4. Діалект Фукуї (福井弁). На діалекті Фукуї розмовляють у регіоні

Рейхоку префектури Фукуї. Тип говірки Хокуріку.

Діалект Рейнан, яким розмовляють у районі Рейнан префектури Фукуї,
має інший акцент і класифікується як діалект Кінкі.
Діалект Фукуї має своєрідну інтонацію, характерну для діалекту
Хокуріку. Односкладові слова вимовляються як «目え» (око), «手え» (рука).

Склад «ga» вимовляється носовим звук.

Граматика має характеристики західного діалекту (や・ん). Все ж

розбіжності теж існують, якщо в західній Японії «おる», то в діалекті Фукуї –

«いる».

Літературне «いない» (немає) жителі Фукуї не використовують, вони

скорочують до «いん» або «えん». Наприклад: «誰かえんのか» (誰もいない

か) (нікого немає ?).

Частки «の», «ん», «が», «げん», які зустрічаються в діалектах

Канадзава та Тояма, не використовуються.

Частки характерні для Фукуї:
 57

 «つさ» вживають, коли запрошують іншу людину, також може

вживатись як «っせ». Наприклад: «いこっさ» (行こうよ)

(ходімо);
 «ざ» застосовується, коли людина наполягає на чомусь.

Використовується жінками;
 «が» має однаковий сенс з «ざ», але підкреслює наполягання. «げ

» використовується чоловіками рівносильне «じゃないか» (чи не

так ?);
 «け» використовується в питальному реченні. В Ішікава та Тояма

вживають як чоловіки, так і жінки, а в Фукуї лише чоловіки.

2.8. Характерні риси діалекту Кінкі або Кансайського діалекту (近畿方

言・関西弁)

Діалект Кінкі термін для діалектів, що використовуються в регіоні

Кінкі. З першого сторіччя до середини ери Хейсей (平成) в діалекті

основними говірками були Кінай та Камікамі. Вони і досі мають великий

вплив. Діалект Кінкі ще називають діалектом Кансай, але терміни різні,
діалекти всієї західної Японії називають «діалектом Кансай» [27, c. 188].
Від першого сторіччя до раннього періоду сучасної ери центром
японської культури та економіки був Кінай, тому кіотський діалект був
основною говіркою протягом ери Хейан. З давніх часів на цьому діалекті
писали майже всю літературу.
В другій половині періоду Едо, коли мова Едо процвітала з розвитком
культури міщан, тому було протистояння двох найвпливовіших діалектів. Це
вплинуло на діалекти Кансай та Канто.
 58

До середини Едо говір Каміката вважався солідним, його

використовували воїни та освічені люди. Коли статус мови Едо
покращувався, говір Каміката був скасований. Якщо подивитись з іншого
боку, Каміката поширений в Кабукі, п'єсах, тощо. Існував стереотип, що
слова на зразок «わしは知らめのじゃ» використовують «похилі люди та

влада»[70, c. 22-27].
Едо був епохою, коли місто Осака розвивалось як комерційне місто.
Фонологічна система діалекту Кінкі майже така ж як і в токійському
діалекті.
На регіон Кінкі впливає акцент Кійхана, значно відрізняється від
токійського наголосу, що суттєво впливає на діалект Кінкі.

2.8.1. Діалект Кіото (京言葉). На діалекті говорять в Кіото. В старі часи

називали кьодан (京談).

Місто Кіото було столицею Японії понад 1000 років, а діалект –

основною мовою. Діалект Кіото сильно впливав на інші говірки.
Кіото вважається консервативним містом, тому збереглись традиції,
але діалект продовжує змінюватись, а стародавні словотворення зникли з
періоду Хейан. Існує думка, що до та після реставрації Мейджі відбулось
багато змін, а типові «どす», «やる», «はる» виникли в кінці періоду Едо[34,

c. 9-12].
Одним з факторів, які роблять говір Кіото елегантним є вимова та
наголос. Також діалекту притаманні якісь подовження голосних, а темп як
правило, повільний, що створює м’яку вимову.
Ввічливі фрази удосконалились, адже діалект поширився на звичайних
людей. Жінки віддають перевагу саме ввічливій мові, тому жіноча половина
скаже «うまい», а не «美味しい».
 59

«よし» додається до дієслова. Поширилось з епохи Тайшо. Наприклад:

«早よ行きよし» (早く行きなさい) (швидше йди).

«どす» використовується в кінці речення, щоб зробити мову більш

формальною, відповідає літературному «です». Використовувалось з

пізнього періоду Едо до епохи Шьова, в наш час можна почути від літніх
людей та гейш.
Характерним для діалекту є слово «おかぼ» (カボチャ) (гарбуз) [58, c.

122].
Діалект Кіото поділяється на:
Гошо (старокіотський);
Муромачі (старий діалект кіотських тогровців);
Ґіон (діалект ґейш Ґіона).

2.8.2. Діалект Осака (大阪弁). На діалекті говорять в місті Осака.

Людська взаємодія активна переважно в місті Осака, того різниця в діалекті

невелика порівняно з іншими префектурами. Діалект Сеншу у регіоні Сеннан
є найбільш специфічним діалектом у префектурі [63, c. 12].
З-за занепаду та зміни традиційних діалектів різниця між поколіннями
більша, ніж регіональна.
Осака є економічним та культурним центром, осакський діалект
значно впливає на діалекти регіону Кінкі. Як і в Кіото у жителів є деяка
прихильність і гордість до діалектів, тому багато людей продовжує вживати
за межами рідного міста. Словниковий запас продовжує змінюватись,
набувати нових слів.
З періоду Едо до сучасності існували різні слова, що вживали залежно
від району та\або ієрархії. Сенба (говір купців), Тенма (офіційний стиль =
говір Едо), Тенноджі (говір селянів), Шиманоучі (говір акторів), Наґамачі
 60

(говір жителів нетрів), Кізу (говір торговців на ринку) тощо. З другої

половини епохи Мейджі слова була гомогенізовані та спрощені.
Жителі намагались використовуватись як можна більше ввічливих
виразів, з цієї причини «ござります» та «ごわす・ごあす» вживались

частіше, ніж «おます» «だす». «ござります» та «ごわす» вживали торговці,

а «おます» «だす» звичайні громадяни.

У літніх людей вимова приголосних має незрозумілу вимову.

Наприклад: «すみません» (вибачте) ー «すまへん».

Відбувається втрата голосних (変わる (міняти) ー かーる). У юнаків

тон більш в'ялий, а в літніх людей шумний.

«行けへん» - в Осаці звучить як «行かぬ» .

Осакський діалект поділяється на:

Сенба (старий діалект осакських торговців);
Кавачі (використовує східний район Осаки);
Сеншю (використовує південна частини Осаки).

2.8.3. Діалект Кобе (神戸弁). Використовується в південно-східній

частині префектури Хеґо, навколо міста Кобе. Належить до діалекту Харіма,

але деякі особливості відрізняються від діалекту Сеттсу.
Існують наступні відмінності між діалектом Кобе та Осака:
 В Кобе часто вживають «いる», а в Осаці «いてる» (робити);

 В Кобе є поняття процес дії (よ) та завершення дії «と».

Для негативної форми використовується «へん» або «ん». Щоб вказати

минулу форму часу - «ず». Наприклад: «行かへん» (行かない) (не піду) «行

かずや» (行なかった) (не пішов).

 61

Ввічлива фраза «いらっしゃいます» (ласкаво просимо),

виговорюється як «おってです».

Стверджувальна частка «や», часто зустрічається в діалекті Кінкі. В

ввічливій формі стає: «です», «でっせ», «ですね», рідше можна почути «だ

す» , а «どす», що розповсюджено в Кіото взагалі не використовується.

2.8.4. Діалект Нара (奈良弁) або Ямато (大和弁). Розмовляють в

префектурі Нара.
Північна центральна частина префектури Нара в давнину була центром
Японії, а з періоду Хейан місто з’єднувало Кіото, Ісе та Осаку. Тому має
багато спільних рис з діалектом Кейхана.
Діалект префектури Нара ділиться на північний та південний діалект
[13, c.13].
«なあ» та «のお» є у всіх префектурах, але в діалекті Нара частіше

використовують «のお».

Частки «が» «を» «と» «は» в розмові майже не звучать.

2.8.4.1. Діалект Окуйошіно (奥吉野方言). Розмовляють на діалекті

село Тотсукава, Шімокітояма, Тенкава та Камікітояма в південній префектурі

Нари.
Село Шімокітояма географічно ізольоване, тому має однаковий акцент
з містом Кіхоку У двоскладовому іменнику 1 форми (牛・風) не мають

акценту, іменник 2.3 форми (石・足) мають наголос на перший склад, 4 та 5

форми іменника (糸・雨) мають наголос на два склади зазначав лінгвіст

Ямаґучі.
 62

Хоча Нара невелика, але все ж існує різниця між південною та

північною частинами. На сьогодні діалект швидко змінюється через вплив
засоби ЗМІ, переселення мешканців, депопуляцію.
У селі Тенкава однією з особливостей є чергування «た» та «さ».

Наприклад: «人» - «ひそ・いそ».

Коли потрібно виразим повагу до іншої людини в діалект Нара

застосовуються допоміжні дієслова. Але в діалекті Окуйошіно
використовуються лише частки в кінці речення. Існують тонкі регіональні
відмінності у виразах, навіть якщо одна форма все ж значення може
відрізнятись залежно від регіону. В Окуйошіно «なあ» - ввічлива частка, «の

お» - звучить більш фамільярно (в інших регіонах - навпаки). «おら» -

використовується для поваги до батьків у селі Тотсукава, але не слід

використовувати в селі Шімокітаяма, це буде занадто грубо. «なや»

використовується як «ねや», в Отомура і Тенкава «にゃ», а в селі Тенкава

«にょお».

2.8.5. Діалект Танба (丹波方言). Розмовляють в регіоні Танба, який

розташований в центральній частині Кіото та східній префектурі Хеґо.

Від Хьоґо до Кучі існує плутанина між «ざ» та «だ». Наприклад: «ぜん

ぜん» (зовсім, взагалі) - «でんでん».

У стані прогресу (ている) використовується «とる» в діалекті Танба,

«てる» - в деяких частинах Кучі.

«とる» та «てる» в декотрих районах з’єднуються, «とる»

використовують в більшості чоловіки. Ця частка вказує на прогрес (в даний

час) і на початок (з цього часу, відтепер).
 63

2.8.5.1. Діалект Майдзуру (舞鶴弁). Розмовляють в місті Майдзуру.

Місто Майдзуру належить до колишньої країни Танґо, але існують

деякі нюанси в говірках У діалекті Танґо «だ» використовується як

дієприкметник, а наголос у токійському стилі, тоді як у діалекті Майдзуру

«や» (), а наголос в стилі Таруй.

В діалекті Майзуру існує граматика, яка виражає повагу «сполучне

слово+てや». Минулий час виражається - «ちゃった», а дія, що відбувається

зараз – «とって». Цей діалект також відомий як: ちゃった弁.

2.8.6. Діалект баншю (播州弁). Розмовляють на діалекті у регіоні

Харіяма в південно-західній частині префектури Хеґо. Хоч і входить до

діалекту Кінкі в лексиці є багато спільного з діалектом Чюґоку.
Діалект баншю межує з діалектом Тоджіма та Окаяма, що належать до
діалекту Чюґоку.
Як і в інших діалектах Кінкі, слова з одним складом подовжуються,
скорочуються слова.

2.8.7. Діалект Шіґа (滋賀弁), або діалект Оумі (近江弁).

Використовується в префектурі Шіґа.

Культурний обмін з Кейханом ведеться з давніх часів, тому в них є
багато спільних рис. З ранньої до довоєнних дій багато людей з префектури
Шіґа здійснювали комерційну діяльність в Кейхані, а в Косайському регіоні
існувала традиція відправляти дочок та синів до Кіото для навчання та
службової підготовки. Хоча його іноді описують як діалект, який є основним,
оскільки він близький до Кьоґо Рьотаро Шиба писав, у своїх творах : ««Омі -
це країна з м’якою вимовою, а слова міста Хіконе близькі до кіотських слів.
У Хіконе, бабуся розмовляла зі мною, її манера вимови лунала, як музика»,
але це сільський та грубий діалект порівняно з самим Кьоґо. Ічійо Матсуї
 64

зазначав: «Слова в діалекті Шиґа схожі на слова в діалекті Кіото, але вони
бідьш динамічні і грубі. Хоча відчувається і «тепло»» [52] . Крім того завдяки
шкільній освіті, засобам СМІ, багато жителів використовують два діалекти.
Дієслова «いる», «おる» та «ある». «いる» в західній Японії

використовуються не часто. «いる» та «おる» - не є синонімами і вживаються

для передачі різного сенсу. «いる» (бути, знаходитись) - нейтральне дієслово,

слід застосовувати для позначення присутності людини або людей. «おる» -

для тварин і людей, але дія триває в даний час, якщо використати до людей
вищих або рівним за статусом, це буде не ввічливо. Якщо використати «おり

ます» до співбесідника або родича, то таким чином показується смиренність,

а «おられる» - зображує чемність.

В діалекті Оумі є система ввічливості, що орієнтується на допоміжні

дієслова. Використовуються різні вирази відповідно до статусу. Загалом
вирази в діалекті зосереджені на зверненні до третьої сторони. Особливості
діалекту добре зберігає нове покоління. До того існують регіональні вирази,
які часто можна почути, це також є показником походження та вікової групи
мовця.
«ござん» - вживають в більшій частині літні люди. Також

використовується як допоміжне дієслово. Наприклад: «読んでござん» -

«Прочитайте, будь ласка».

«や» використовується як твердження, раніше використовували

«じゃ» («ざ» в храмі Ейґен).

«にい» - вираз, який використовують, щоб почути від людини згоду

або вживається як запрошення. Наприклад: «行こにい» - «Ходімо»

 65

2.8.8. Діалект Вакаяма (和歌山弁). На цьому діалекті розмовляють в

префектурі Вакаяма та південній префектурі Міе.

Оскільки це гірський район, межі, що з'єднували схід і захід Японії,
були закриті, тому можна побачити стару вимову і слова, які рідкісні в Кінкі
(У місті Кумано "を" не використовується з іменниками [33, c.31].

Діалект різниться тим, що майже немає ввічливих виразів. Навіть люди

нижче статусом майже не використовують ввічливі вирази, адже це буде не
чемно. Причина полягає в рівності, яка прижилась з давнини.
Уродженці Кішю, які переїхали до інших префектур, важко
адаптуються, через те що не використовують ввічливих виразів.
Але діалект зберігає чемні слова, що використовувались раніше,
найяскравішим прикладом є «おまえ» (ти), «おまん» використовується до

другої особи. Навіть, якщо при знайомстві використати «おまん» це буде на

рівні літературного «君» та «あなた» (залежно від контексту), або й таке ж

значення як і в інших частинах Японії. Через це жителі Окаями помиляються.

2.8.9. Діалект Вакаса (若狭弁) або діалект Рейнан (嶺南方言).

Розмовляють на діалекті в районі Рейнан, префектури Фукуї. Це свого роду

діалект Кінкі. Діалект на якому говорять в районі Вакаса – називається
діалект Вакаса.
Діалект Рейхоку в тій же префектурі класифікується як діалект
Хокуріку, тоді як діалект Рейнан прийнято вважати діалектом Кінкі.
Діалект можна поділити на східний діалект (м. Теуруґа, Міхама,
Вакаса) та західний (Обама, Ой, Такахама).
У діалекті Рейхоку «てる» використовується для аспектної форми «い

る» у дієслові «бути», тоді як в діалекті Рейнан «おる» та «とる» .

 66

Акцент в стилі Кейхан широко використовується, на відміну від

регіону Рейхоку, де жодних акцентів немає. Однак акценти в стилі Таруї
використовуються в місті Такахама (Tetsuo Nitta «Small Dictionary» Words of
Hometown Fukui Prefecture» («Language»), Daishukan Shoten, січень 2003р.,).

2.9. Особливості діалекту Чюґоку (中国方言)

Діалект Чюґоку використовується в префектурі Ямаґучі. До діалекту

входить префектура Шимане (Івамі), Хірошіма, Окаяма, Тоттарі, східна
центральна частина (Інаба, східна частина Хокі), північна частина
префектури Хоґе (Тоджима), північна частина Кіото (західна частина Танґо).
Діалекти східної частини префектури Шимане та західної префектури
Унпаку не входять до Чюґоку, адже їхні фонологічні системи мають значну
різницю.
2.9.1. Діалект Хірошіма (広島弁). Діалект використовується в

префектурі Хірошіма.
Словами та формулюванням речень близький до західного сусіда
діалекту Ямаґучі (префектура Ямаґучі) та північного сусіда діалекту Івамі
(префектура Шимане).
«じゃ» використовується як стверджувальне допоміжне дієслово, але є

райони, де використовується «だ» (в північній частині біля префектури

Шимане).
«七» (сім) вимовляється як «ひち» [29, c.21). «のお» відповідає частці «

ねえ».
 67

«けえ» або ж «けん» використовується як частка, що вказує на

причину. Існує думка що походить від стародавнього «けに». У Хірошімі

часто вимовляють як «けえ».

2.9.2. Діалект Бінґо (備後弁). Японський діалект на якому розмовляють

у регіоні Бінґо та навколо нього в східній префектурі Хірошіма (м. Касаока,

Іхара, префектура Окаяма, тощо).
Діалект префектури Хірошіма ділиться на діалект регіону Акі на заході
та діалект Бінґо на сході. Бінґо ближче до діалекту Окаяма, ніж до діалекту
Акі, і іноді входить до «діалекту Хіґашіяма» разом з діалектом Окаяма. Хоча
місто Касаока та місто Іхара в префектурі Окаяма знаходяться в районі Бічу,
вони все ж були під впливом домену Фукуяма, тому використовується
діалект близький до Бінґо.
Акцент у токійському стилі. Граматика майже однакова з іншими
говірками.
У багатьох західних японських діалектах «している» відрізняється

станом прогресом дії7 та станом продовженням дії8. Діалект бінґо не є

виключенням, для стану подовження дії використовується «とる», а для

стану прогресу дії – «おる» .

2.9.3. Діалект Окаяма (岡山弁). На діалекті розмовляють в префектурі

Окаяма.
Говірки в префектурі мають спільні риси, за винятком декількох
населених пунктів з унікальним діалектом. У колишньому Бічу на діалектах

7
Стан прогресу дії – форма вказує, на те, що виконується дія.
8
Стан продовження дії – це форма, яка вказує на те, що результат певної дії
досі триває.
 68

близьких до Бінґо розмовляють у регіонах, які перебували під впливом клану

Бінґо-Фукуяма (м. Іхара та м.Касаока).
«もげる» - слово використовується, коли людина немає високої

тональності, але бере високий діапазон [48, c. 73].

2.9.4. Діалект Ямаґучі (山口弁). Використовується в префектурі

Ямаґучі.
Хоча діалект Ямаґучі належить до діалекту Чюґоку, все ж він має
багато спільного з діалектом Кітакюсю особливо лексика та фонологія.
Характерним для діалекту Ямаґучі є злиття голосних та змішання
звуків . Акцент в токійському стилі. Має багато спільного з національною
японською мовою – особливо фонеми.
В діалекті чергуються голосні (イ・ウ) на це вплинув діалект Кюсю.

Наприклад: «あそこ» (там ) - «あし».

Висновки до ІІ розділу
У ІІ розділі були розглянуті східні та західні діалекти японської мови.
Були описані: граматика, лексика, походження слів та історія кожного
діалекту, а також зрівняли ці діалекти.
Як можна побачити діалекти мають спільні риси, адже навіть в давнину
не дивлячись на протистояння кланів люди обмінювались говірками, але не
втратили свою унікальність. Часто зустрічається більша різниця саме в
діалекті, на це впливає різниця між поколіннями, географічні особливості,
засоби СМІ.
Східним діалектам притаманно озвучення глухих звуків, дзвінкі звуки
стають глухими, чергування голосних, скорочення слів, в кінці або середині
слова склад стає дзвінким. Голосна «え» схожа вимовою на «い»,
 69

Використання звуку «ん» в середині складу притаманна для східнів діалектів

риса.
Західним діалектам характерно використання ввічливих виразів ( «おら

れる», «してられる», «おられた», «しとられた»), じゃ або や замість だ, і

утворення заперечення за допомогою ん, (行かん «не піти»). Використання «

おる» замість «いる».

 70

РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДОМ ІНДИВІДУАЛЬНОГО

ВНКЕТУВАННЯ НОСІЇВ ДІАЛЕКТУ

В якості матеріалу на розгляд були використані результати

анкетування, проведеного серед носіїв західного або східного діалекту. В
ході дослідження було опитано 15 чоловік. Вікова структура опитуваних
представлена в діаграмі 1:

Діагарама 1

З діаграми 1 можна зробити висновок, що серед респондентів

перебільшують лиця у віці від 20 до 29 років та від 50-59 років (30%).
В опитуванні також приймали люди, які перебрались і нині
проживаються в інших районах країни. Японськими лінгвістами інституту
NINJAL було доведено, що віком формування мовної особистості є період з 5
до 13 років, названий періодом мовного формування[72, с.205]. Ми також
погоджуємось з Кіндаічі Харухіко, який пише, шо людина є носієм діалекту
певної місцевості, якщо він прожив там до закінчення старшої школи. Таким
чином, в якості мінімального терміну проживання на території сходу або
заходу нами був прийнятий саме вік проживання старшої школи.
Опитування має ціль: підтвердити або спростувати наявності
особливостей діалекту в мові жителів.
 71

Методика досліду – індивідуальне анкетування. Анкета складається з

відкритих і простих питань (див. Додаток №1). Питання анкети розділено на
2 блоки:
І. Питання спільного плану для визначення вікової групи опитуваних,
виявлення особливостей їхнього повсякденного життя (як часто дивляться
телевізор, читають газети і т.д.). Це дозволить виявити рівень їхнього
контакту зі сферою діяльності японської мови.
ІІ. Питання для аналізу механізму «зміни мовного коду» ( система
японської мови, змішання мовних кодів). При цьому в якості визначального
параметру комунікативного акту були вибрані різні соціальні ситуації.
Питання, призвані наявність або відсутність у носіїв діалекту
зацікавленість до свого діалекту.

5.1. Механізм «зміни мовних кодів»

Російські соціолінгвісти відзначають, що використання діалекту, як
правило, обмежується сімейними і побутовими ситуаціями[2, c.66]. В ході
даної анкети ми хотіли провірити, які саме зміни в умовах комунікації
змушують змінювати респондентів мовний код.
На питання; «Яку підсистему ви використовуєте в спілкуванні з літніми
людьми?» відповіді розподілились наступним чином: 46, 7% респондентів
відповіли, що змішують діалект з стандартною японською мовою, 40%
використовують лише діалект, в той час як 13,3% розмовляють на
використовують стандартну японську мову. Нам здається природнім, що
розмовник звертається до співбесідника, використовуючи саме ту мовну
підсистему, яка більш зрозуміла і близька останньому.
При розмові з друзями з місцевості, де народився і виріс сам
респондент, 46,7% використовують в мові елементи японської мови і свого
територіального діалекту, 33.3% розмовляють на діалекті та 20% лише
стандартну японську мову.
 72

В інших умовах спілкування, де вимагається офіційно-діловий стиль,

наприклад, з приятелями по роботі, 53,3% респондентів використовують
японську мову, а повністю використовують діалект 13,3% опитуваних.
Спостерігається значне збільшення використовування японської мови, що, як
ми вважаємо, зумовлено також зміненням теми спілкування на офіціальну –
«виробничу», яка потребує відповідної лексики і термінології.
При відвідуванні людних місць, наприклад, магазинів куди
респонденти часто ходять за покупками, 53,3% опитуваних використовують
японську мову, а ще 33,3% змішують підсистеми стандартної японської мови
та діалекту. Таким чином, в побутових ситуаціях, переважає використання
діалекту.
При зміні адресата на туриста, подорожуючого по країні, 66,7%
респондентів повністю переходять на японську мову, інші 26,7% змішують
японську мову та діалект.
При розмові з іноземцями спостерігається значне збільшення
використання мови на японській мові (73,3%). Це явище ми вважаємо
природнім, адже відмова перейти на систему японської мови, яка з більшою
вірогідністю буде знайома співбесіднику, буде розцінюватись як небажання
спілкуватись і ігнорування його комунікативних запитів.

5.2. Мовна свідомість носії східного та західного діалекту

Для початку ми вирішили з’ясувати відношення респондентів до їхньої
«малої батьківщини». 53,3% опитуваних відповіли, їм подобається місце
проживання. 33,3% - хотіли би перебратись, до таких міст як: Міяґі, Ойта,
Ямаґучі, Фукуока та навіть за кордон Японії.
На питання про те наскільки часто використовують діалект, думки
респондентів розділились. 46,7% відповіли, що розмовляють на діалекті
часто. Ті хто рідко та майже не використовує діалект розділили однакову
кількість - 13,3%. 26,7% взагалі не має потрібності використовувати діалект.
 73

В заключенні соціонлінгвістичного дослідження було задане питання,

чи вважають респонденти доцільним збереження діалекту, як важливу
частину культурного наслідку. Значна частина 80% цілком погодилась з цим
твердженням. Серед головних причин називались, що діалект - це соціальна
діяльність, де можна відчути оригінальність японської мови на, різниця в
походженнях, що є обов'язком передати середовище та культуру. Оскільки
початкова культура місцевості знижується, тому люди повинні плекати
власну культуру, також це збереження традицій, відмітили значність діалекту
в якості інструмента вираження емоцій і думок. Ми вважаємо важливим
зазначити, що 6, 7% заявили про непотрібність діалекту, причиною стало те,
що стандартна мова більш зрозуміла і легша.

Висновки до ІІІ розділу

Під час розгляду східних та західних діалектів з точки зору
соціолінгвістики була вибрана, що діалекти в японській публіці в цілому
оцінюється нижче.
Проаналізувавши діалекти з точки зору соціального функціонування,
ми прийшли до думки, що головною умовою зміни мовного коду можна
вважати зміну адресата. Крім того, важливу роль грає зміна теми
спілкування.
Дані анкетування також показали, що носії діалектів мають високі
здібності переключитися з діалекту на стандартну японську мову, що
свідчить про досить високі степені володіння двома підсистемами мови та
відсутності «комплексу діалекту».
Більшість респондентів продемонструвало активну зацікавленість до
збереження діалектів як частину культурного наслідку Японії. Але важливо
запобігти «консервацію» діалекту лише в наукових трудах, тому слід
зауважити, що активне використання діалекту самими японцями знижує
подібні побоювання.
 74

ВИСНОВКИ
Отже, вивчивши і проаналізувавши літературу по історії, географії, і
лінгвокраїнознавству, на основі літератури, а також на основі проведеного
дослідження була написана бакалаврська робота.
Предметом дослідження були східні та західні діалекти Японії. Таким
чином ми розкрили наступні питання:
1. Роздивились фонетичні і граматичні особливості східного та західного
діалекту.
2. Диференціювали діалекти сходу та заходу.
3. Проаналізували діалекти з точки зору лінгвістики та соціального
функціонування.
4. Провели анкетування носіїв східного та західного діалекту.
5. Проаналізували механізм «зміни мовних кодів» і особливості мовного
освідомлення носіїв східного або західного діалекту на основі аналізу
результату анкетування.
Також було досліджено і описано вплив історичних епох на формування
діалектів різних територіальних зон Японії.
Ми намагались описати різницю в територіальних діалектах і привести
достатню кількість прикладів. З теоретичної частини ми можемо зробити
висновок, що діалекти завжди існували не дивлячись на те що, вони
змінювались під впливом різних історичних та соціальних причин. Основною
причиною є кордони, які розділяють діалекти є гори, річки, морські проливи.
Спостерігається різниця на кордоні річки Тоне на південній частині
префектури Ібаракі і північній частині префектури Чіба.
Що стосується ситуації сучасної Японії то в цілому ситуація
неоднозначна. Вважається, що діалекти вимирають і вони значно
зменшуються з кожним днем.
 75

Японська мова зазнала значні зміни, обумовлені не тільки географічними,

але і соціальними причинами, адже діалекти масово засуджувались
суспільством.
Місцеві діалекти можуть відрізнятися по компонентам мови: звуку,
граматики, лексиці. Ці відмінності іноді не є значними, тому люди, які
розмовляють на різних діалектах можуть добре розуміти один одного.
Не можна не помітити, що діалекти настільки відрізняються від
національної мови і інших діалектів, що спілкування з людьми, які не
володіють тим чи іншим діалектом, є тяжким або взагалі неможливим.
Але все ж в справжній час майже всі японці володіють національною
мовою, хоча і існує плутанина в значенні слів. І як ми можемо побачити з
результатів анкетування японці можуть використовувати як і діалект, так і
систему японської мови. І у 73,3% опитуваних батьки або старші члени сім’ї
використовують діалект, хоча він оцінюється нижче.
 76

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Алпатов В. М. Мовознавці. Сходознавці. Історики / В. М. Алпатов. –
Москва: Мови слов’янських культур, 2012. – 376 с. – (ISBN 978-5-9551-
0515-4).
2. Бикова С. А. Загальна мова в Японії і її територіальні особливості / С.
А. Бикова. – Вісник ЯрГУ, 2013. – 125 с. – (Гуманітарні науки).
3. Беліков В. І. Соціолингвистика / В. І. Беліков, Л. П. Крисін. – РГГУ,
2001. - 337 с. – (27).
4. Вендіна Т. І. Введення і мовознавство: навчальний посібник / Т. І.
Вендіна. – Вища школа, 2005 – 288 с.
5. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность / Л. В. Щерба. –
Наука. Ленінгр. відділення, 1974 – 428 с.
6. Heinrich P. The making of monolingual Japan: Language ideology and
Japanese modernity / Heinrich. – Bristol: Channel View Publications, 2012.
– 216 с. – (9781847696564). – (Multilingual Matters).
7. Jinnouchi M. 方言の年齢差―若者を中心に / Jinnouchi. – 日本語学,
2006.
8. Kaneda K. Collection 8 / K. Kaneda, H. Kaneda. – Tamagawa University
Press, 2005.
9. Kazuki A. Rotwelsch / A. Kazuki, K. Kioku. – Levook Co.,Ltd, 2009. –
(ISBN 978-4-434-13282-7).
10. Kobayashi Т. アクセサリーとしての現代方言 / Т. Kobayashi. – 社会
言語科学, 2004. – 304с.
11. Iitoyo K. Lecture dialect 6 Chubu dialect / K. Iitoyo, J. Shizumi, R. Sato. –
Kokusho Publishing, 2003. – 423 с.
12. Lee Y. The ideology of kokugo / Lee. – Honolulu: University of Hawai’i
Press, 2010. – 288 с.
13. Minoru U. Comprehensive Study of Kinki Dialects / Minoru. – Tokyo:
Sanseido, 2002. – 346.
14. Ramsey A. Wording, Meaning and Linguistic Ideology / Ramsey. –
American Anthropologist, 2004. – 361 с.
15. Sanada S. 標準語はいかに成立したか / Sanada. – Tokyo: Sotakusha,
2001. – 222с.
16. Sanada S. Kiite oboeru Kansai Ōsaka-ben nyūmon. / S. Sanada, M.
Okamoto, Y. Ujihara. – Tokyo: Hituzi SyoboPublishing, 2006. – (ISBN
978-4-89476-296).
17. Sato R. CD of National Dialectic Dictionary by Prefecture / Sato. –
Sanseido, 2009.
 77

18. Sato R. 方言の復活と方言大会―山形県三川町の全国方言大会を中心

に / Sato. – 日本語学, 2006. – 68c.
19. Shibatani M. The languages of Japan / Shibatani. – New York: Cambridge
University Press, 2000. – 428 с.
20. Niita T. Small Dictionary Words of Hometown Fukui Prefecture
(«Language») / Niita. – Daishukan Shoten, 2003. – (Січень).
21.Yasuda T. 国語と方言の間: 言語構築の政治学 / Yasuda. – Tokyo: Jinbun
Shoin, 2000. – 412с.
22.南山形ことば集 [Електронний ресурс] // 東北文教大学. – 2008. –
Режим доступу до ресурсу: http://gassan.t-bunkyo.ac.jp/minamiyamagata/.
23. 秋田県教委. 2000р. – 325 c.
24. 小野寺. 茨城「地理・地名・地図」の謎 / 敦 小野寺. – 実業之日本社,
2014. – 192 c. – (ISBN 978-4-408-45517-4). – (じっぴコンパクト新書).
25. 飯豊. 講座方言学 1 方言概説 / 毅一 飯豊., 2008. – 442с. – (ISBN 4-
336-01972-X).
26. 平山 輝. 北海道のことば / 輝男 平山., 2001. – 228с. – (978-
4625522017). – (日本のことばシリーズ).
27. 国語学会編. 国語学大辞典 / 国語学会編. – 東京: 東京堂出版, 1995. –
1253с. – (81000846).
28. 佐藤. 青森県のことば / 和之 佐藤., 2003 – 286 с. – (4625623030). –
(日本のことばシリーズ).
29. 神鳥. 広島県のことば / 武彦 神鳥. – 東京: 立大学名誉教授・文学博
士, 2008. – 233 с. – (462552234X). – (ニホンノコトバシリーズ 34).
30. 講座方言学 6 中部地方の方言, 2004. – 442 с.
31.方言・米沢弁・米沢でしゃべらっちぇきた言葉集 [Електронний
ресурс]. – 2008. – Режим доступу до ресурсу:
http://okitamanpo.web.fc2.com/nikki2020/yonezawazaben_sa_to.pdf.
32. 高橋. 三河ふるさと辞典 / 昌也 高橋., 2001. – 155 с. – (978-
4833151108).
 78

33. 丹羽 一. 三重県のことば / 一彌 丹羽., 2000. - 257 c. –

(ISBN4625623006). – (ニホンノコトバシリーズ 24)
34. 井上. 日本列島方言叢書 復刻 １５ 近畿方言考 ３ 滋賀県・京都府 /
史雄 井上., 2006. – 543 с. – (ISBN：4-89668-838-4).
35. 井上史雄・鑓水兼貴・篠田勝夫「埼玉県」2004. – 345 c.
36. 井上. 日本地名と「地元放送局アクセント」～積年の課題に解を求め
て～ / 裕之 井上., 2017.
37. 佐藤亮一, 都道府県別 全国方言辞典 CD 付き, 2009.
38. 佐藤亮一編『都道府県別 全国方言辞典 CD 付き』、三省堂、2009.
39. 佐藤亮一編『都道府県別全国方言辞典 CD 付き』三省堂、2009. 寺島
浩子・古川悠「京都府」.
40. 『日本言語地図』地図画像 [Електронний ресурс] // 国立国語研究所.
– 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://mmsrv.ninjal.ac.jp/laj_map/.
41. 地域語の経済と社会―方言みやげ・グッズとその周辺, 2007. – (「盛
岡弁の自販機でがんす」).
42. 大淵.「京ことば」の人間関係学: 丁寧なほどおそろしい / 幸治 大淵.,
2000. – 260 c. – (4-396-61116-1).
43. 奥村 三. 岐阜県方言の研究 / 三雄 奥村., 2006. - 467 c.
44. 字. レッツゴー!栃木: U 字工事の熱血お国自慢 / 工事 U 字., 2009. –
200с. – (4270004738).
45. 宮本慎也, 2016. (грудень).
46. 小林. 第 5 章 文法化 / 隆 小林 // シリーズ方言学 2 方言の文法 / 隆 小
林., 2006. – 223 c. – (978-4-00-027118-9).
47. 小野. 茨城「地理・地名・地図」の謎 / 寺敦 小野., 2014. – 192с. –
(ISBN 978-4-408-45517-4). – (じっぴコンパクト新書).
48. 新田. 岡山の法則 / 哲嗣 新田., 2014. – 175с. – (ISBN 4803005893).
49. 川嶋. 都道府県別 全国方言小辞典 / 秀之 川嶋., 2002. – 255с.
50. 平山. 3 岩手県のことば / 輝男 平山., 2003. – 212с.
 79

51. 平山. 3 岩手県のことば / 輝男 平山., 2004. – 245с.

52. 平山. 3 岩手県のことば / 輝男 平山., 2001. – 243 с.
53. 平山.日本のことばシリーズ 2 青森県のことば/ 輝男 平山. 明治書院.
2004р. - 315 c.
54. 彦坂. 朝倉日本語講座 10 方言（新装版) / 佳宣 彦坂., 2018. – 280с. –
(ISBN978-4-254-51650-0). – (朝倉日本語講座).
55. 患者の津軽弁、医師ら誤解多く 方言教育の重要性学会発表- 陸奥新
報、2010.
56. 放送文化研究所 NHK.柴田実監修『NHK21 世紀に残したい ふるさと
日本のことば④近畿地方』. 2005. (学習研究社).
57. 文化審議会. 敬語の指針（文化審議会答申） [Електронний ресурс] /
文化審議会 // 文化庁. – 2007. – Режим доступу до ресурсу:
keigo_tousin.pdf.
58. 札埜和男. 大阪弁「ほんまもん」講座 / 札埜和男., 2006. – 195 с.
59. 東条操. 日本方言学 / 東条操. – 東京: 吉川弘文館, 2007. – 433с. –
(54001520).
60. 東条操. 日本方言学 / 東条操. – 東京: 吉川弘文館, 2003. – 456 с.
61. 柴田武. 岩波講座日本語 11 方言 / 柴田武., 2001. – 378 c. –
(4000100718).
62. 楳垣. 2002. - 587 c.
63. 橋爪紳也. 大阪の教科書 大阪検定公式テキスト / 橋爪紳也., 2009.
– 160 с.
64. 玉懸元. 宮城県仙台市方言の終助詞「ッチャ」の用法 / 玉懸元., 2001.
– 286с. – (國語學).
65. 田中ゆかり. 小辞典 ふるさとのことば 神奈川県 / 田中ゆかり., 2003.
– 176с.(大修館書店).
66. 福島郷土文化研究会. 誰にでもわかる福島県の方言―方言で話せば心
が伝わる/ 福島郷土文化研究会., 2000. – 335с. – (4897574048).
67. 秋田県教委. 秋田県言語地図 / 秋田県教委., 2000. – 1000 c.
 80

68. 近藤清兄. ターミネーション論 秋田県男鹿方言の用言句終結構造

/ 近藤清兄., 2017.
69. 都竹通年雄.日本語の方言区分けと新潟県方言都竹通年雄/群馬国語
文化研究所, 2000 p. – 479 c.
70. 金水敏. ヴァーチャル日本語 役割語の謎. /金水敏. 岩波書店. 2003. -
240 c., (ISBN 978-400006827-7).
71. 金田一春彦.金田一春彦著作集第七巻. /金田一春彦玉川大学出版部.,
2005. – 673 c.
72. 金田一春彦. 四 : 方言の世界/ 日本語セミナー. /金田一春彦. 東京: 筑摩
書房., 1983. – 298 с.
73. 飯豊毅一. 日野資純・佐藤亮, 下野雅昭「富山県の方言」 / 飯豊毅一.,
2003. – 345с.
74. 飯豊毅一, 講座方言学 4 北海道・東北地方の方言// 飯豊毅一., 国書刊
行会., 2002. – 373с.
75. 飯豊毅一., 講座方言学 4 北海道・東北地方の方言. /飯豊毅一・日野
資純・佐藤亮一., 国書刊行会.,1982. – 496 c.
76. 飯豊毅一.,講座方言学 5 関東地方の方言.（国書刊行会）/飯豊毅一・
日野資純・佐藤亮一., 2004. - 432 c.
77. 飯豊毅一. 講座方言学 1 ―方言概説―./飯豊毅一・日野資純・佐藤亮
一. 1998. - 198 c.
78. 馬瀬良雄.⾧野県方言辞典. /馬瀬良雄., 2010. – 751 c. (ISBN
4784071261)
79. 前田達朗. 鹿児島県の国語教育における標準語/方言イデオロギー
戦中の「指導書」と戦後の教育雑誌を手がかりとして / 前田達朗.,
2013. – (東京外国語大学国際日本研究センた)
 ДОДАТОК 1
Зміст анкетування
共通語化と方言意識の調査

第１ブロック 「紹介」

1。何県に住んでいらしいますか？

2。ずっとここにいらしゃいますか。出身はどちらですか。そこからすぐこちらにいらしたの
ですか。

3。年齢

4。別の土地に住んでみたいと思いになったことはありますか？

• ここがよい

• 教えたことがない

• 行きたい ( )

5. 何の方言を話をされますか

6。方言がよく話をされますか

•よくする

• ときどきする

• あまりしない

• 全くしない

7。祖父母や両親はよく方言を話をされますか

• よくする

• ときどきする

• あまりしない

• 全くしない

8。新聞は読まれますか？(またはニュースサイト)

• 毎日読む

• 読んだり読まなかったり
• 読まない

9。新聞の名前を教えてください

• 朝日新聞

• 毎日新聞

• その他 ()

10。テレビのニュースはご覧になりますか

• 毎日見る

• 見たり見なかったり

• 見ない

11。 アニメとドラマはご覧になりますか。

• よく見る

• ときどき見る

• あまり見えない

• 全然見えない

12。子供のころはアニメをご覧になりましたか。

• よく見る

• ときどき見る

• あまり見えない

• 全然見えない

第 2 ブロック 「共通語と方言の使い分け」

正しいものについて○を付けてください

1. 自宅で家族といろいろな話をする時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる
2. 祖父母や地域の高齢者と話をする時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

3. 同じ出身地の友人と話す時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

4. 仕事仲間と話す時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

5. よく行く店で買い物をする時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

6. 旅行者などと話をする時

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

7. 外国人と話すとき

• 共通語を使う

• 方言を使う

• 両方が混ざる

第 3 ブロック 「方言意識」
1. 住んで場所に方言があると教えてらっしゃいますか

• ある

• 少しある

• あまりない

• 全くない

• 分からない

2.「方法は日本の大事な文化だから、使い続けるべきだ」と思われますか

• 賛成

• 少し賛成

• どちらともいえない

• 反対

• わからない

理由を教えてください
 ДОДАТОК 2
Результати анкетування по блоку №2
Респондентам було запропоновано 3 варіанта відповіді: система
японської мови (далі в діаграмах СЯМ), діалект і змішення мовних підсистем
(далі в діаграмах «змішання»)
Питання 1. «Яку підсистему ви
використовуєте вдома?»

33,30% 27,70% СЯМ

Діалект
Змішання
40%

Питання 2. «Яку підсистему Ви

13,30% використовуєте в спілкуванні зі
СЯМ старшими родичами або літніми
46,70%
Діалект
40% Змішання
людьми?»

Питання 3. «Яку підсистему Ви

використовуєте при розмові з друзями
з місцевості, де Ви народились?»
 Питання 4. «Яку підсистему Ви
використовуєте в спілкуванні з

33,30% СЯМ
друзями по роботі?»
53,30% Діалект
Змішання
13,30%

Питання 5. «Яку підсистему ви

33,30% СЯМ використовуєте при відвідуванні
Діалект
53,30%
Змішання магазину, в який часто ходите за
13,30%
покупками?»

26,70% Питання 6. «Яку підсистему Ви

СЯМ

66,70%
Діалект використовуєте в спілкуванні з
6,70% Змішання
туристами?»

Питання 7. «Яку підсистему ви

використовуєте в спілкуванні з
іноземцями?»
26,70%
СЯМ
Діалект
Змішання
73,30%