Навчання видів мовленнєвої діяльності

передбачає у процесі навчання ІМіК одночасний розвиток мовленнєвих

умінь (в аудіюванні, в говорінні, у читанні, у письмі, в перекладі) в рамках
визначеного навчальною програмою їх послідовно-часового співвідношення
на основі загального мовного матеріалу і за допомогою спеціальних вправ.
Особливостями реалізації цього принципу є наступне: об’єктом навчання
виступає мовленнєва діяльність; в ході навчання забезпечується одночасність
у розвитку видів мовленнєвої діяльності; навчання організовується в рамках
певного послідовно-часового співвідношення видів мовленнєвої діяльності і
сфер спілкування, яке визначається для кожного уроку й етапу навчання;
навчання видів мовленнєвої діяльності організується на загальному мовному
матеріалі (інтегровано) з його виділенням для рецептивного і продуктивного
засвоєння; у процесі навчання використовуються вправи мовного і
мовленнєвого характеру з переважанням останніх.
Цей принцип отримав обґрунтування в рамках комунікативно-діяльнісного
підходу до навчання і розходиться з установками представників прямого
(інтуїтивного) підходу, орієнтованого на послідовне навчання видів
мовленнєвої діяльності при значному усному випередженні.
Оскільки стратегічною метою навчання ІМ на сучасному етапі, як
зазначалося вище, є розвиток в учнів здатності до міжкультурного
спілкування, саме спілкування є засобом досягнення цієї мети і засобом
навчання мови і культури його носіїв. При цьому спілкування трактується як
активність людей, які взаємодіють між собою, в ході якої вони впливають
один на одного за допомогою знаків (у тому числі й мовних) та організують
спільну діяльність. Спілкування починається з мотиву і мети, тобто з того,
заради чого щось говориться, сприймається на слух, читається, пишеться,
перекладається і з якою метою.
Спілкування — це не простий обмін інформацією, спрямований на
досягнення визначеної мети, а активна взаємодія учасників цього процесу,
мета якого найчастіше носить “немовний” характер. Мова у цьому випадку
виступає як засіб здійснення такої взаємодії. Тому важливо, щоб учні з
самого початку навчалися спілкуватися природною ІМ, яка притаманна
носіям цієї мови, результатом чого має бути оволодіння ними способами
соціальної взаємодії. Учнів необхідно вчити передавати різні значення, вміти
заповнювати паузи, переривати або продовжувати розмову, використовувати
різні способи спрямування бесіди тощо.
Процес активної взаємодії людей характеризується їхнім взаємовпливом і
взаєморозумінням. Узгоджена діяльність людей, які спілкуються, плюс
взаєморозуміння є своєрідною формулою взаємодії. Відомо, що процес
мовленнєвого спілкування не завжди характеризується повнотою розуміння і
необхідним рівнем контактності. Взаєморозумінню можуть перешкоджати
соціальні і психологічні бар’єри у свідомості людей, що спілкуються, а в
міжкультурних ситуаціях спілкування — культурні бар’єри (культурний
шок). Перші обумовлені соціальними обмеженнями у засвоєнні культури і
соціальною диференціацією. До психологічних факторів, що впливають на
процес взаєморозуміння, відносять психологічну несумісність партнерів по
спілкуванню, сором’язливість, недовіру до людей тощо. Культурні бар’єри
пов’язані з належністю до різних, відмінних одна від одної, традицій, звичок,
у тому числі й на побутовому рівні. У зв’язку із сказаним вище у процесі
навчання, що має на меті розвиток в учнів рис вторинної мовної особистості,
необхідно формувати у школярів уміння не лише вибудовувати свою
мовленнєву поведінку з носіями ІМ (коректно у мовному відношенні), але й
досягати при цьому взаємопорозуміння з ними/з чужою культурою.
Таким чином, згідно принципу інтегрованого навчання видів мовленнєвої
діяльності та аспектів мови оволодіння учнем ІМ як засобом міжкультурного
спілкування можливе лише в умовах спілкування, наближених за своїми
основними характеристиками до реального спілкування. В умовах
інтегрованого навчання різних видів мовленнєвої діяльності та аспектів мови
відбувається опора на всі види почуттів (зорові, слухові, мовленнєворухові і
моторні) і кожен вид мовленнєвої діяльності виступає не лише як мета
навчання, але і як засіб, що сприяє формуванню інших видів мовленнєвої
діяльності та аспектів мови. Взаємопов’язане та інтегроване навчання різних
видів мовленнєвої діяльності забезпечує розвиток навичок і вмінь мовлення у
комплексі. Наприклад, лексичні або граматичні навички формуються й
удосконалюються у процесі вправляння в говорінні, письмі, слуханні,
читанні і перекладі. Розвиток уміння знайти головну або другорядну
інформацію в тексті, який сприймається, відбувається і в аудіюванні, і в
читанні.
Кожен з видів мовленнєвої діяльності має свої особливості і специфічні
механізми, які повинні враховуватися при відборі та організації змісту
навчання. Однак, зважаючи на те, що сучасне навчання ІМіК організується як
комунікативна діяльність, яка наближається за своїми основними
параметрами до реального міжкультурного спілкування, то реалізація даного
принципу спрямована не на формування розрізнених умінь “розуміння на
слух”, “говоріння”, “читання”, “письма” і “перекладу” на основі мовленнєвих
навичок (фонетичних, лексичних, граматичних тощо), а на формування
іншомовної комунікативної компетентності, яка охоплює і мовленнєві і мовні
компетентності.
Практична реалізація цього принципу на уроках передбачає необхідність:
враховувати специфіку кожного виду мовленнєвої діяльності; забезпечувати
взаємопов’язаний характер навчання усіх видів мовленнєвої діяльності;
здійснювати інтегрований характер навчання видів мовленнєвої діяльності та
аспектів мови; подавати й активізувати одиниці мови у реченнях, які є
комунікативною одиницею навчання.