№1 види перекладів

Переклад - один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, дієвий спосіб міжкультурної
комунікації. Мета будь-якого перекладу - донести до читача, який не володіє мовою оригіналу, і ближче
ознайомити його з відповідним Види перекладу:
1. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.
Усний переклад може бути послідовним або синхронним.
Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування.
Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.
2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.
Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та
граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад He had his photo taken. Він мав свою
фотографію зробленою (Він сфотографувався).
Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної
мови, наприклад: Help yourself! – Беріть, будь ласка!
3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:
суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-
політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, прес-конференцій тощо;
художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу
кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної
культури
науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною
інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.
Повний переклад наукового тексту здійснюють за такими етапами: читання всього тексту з метою
усвідомлення змісту; поділ тексту на завершені за змістом частини, їх переклад; стилістичне редагування повного
тексту (слід оформити текст відповідно до норм літературної мови, усунути повтори; усі терміни і назви мають
бути однозначними; якщо думку можна висловити кількома способами, перевагу слід віддати стислому, якщо
іншомовне слово можна без шкоди для змісту замінити українським, то варто це зробити).
Реферативний переклад - 1) письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають
зв'язний текст; 2) виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжується висновками й оцінюванням.
Реферативний переклад у 5-10 і більше разів коротший за оригінал.
Анотаційний переклад - це стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить
критичну оцінку. Такий переклад дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис,
науково-популярна книга), про його структуру (які питання розглянуто, у якій послідовності, висновки автора),
про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків тощо. Обсяг анотації не може перевищувати
500 друкованих знаків.
Автоматизований (комп'ютерний) переклад. Машинний переклад у сучасному розумінні цього терміна
вперше було зроблено 1954 року в Джордж-таунському університеті.
Переклад термінів
Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників
приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія,
галузевий словник, універсальна енциклопедія.
Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне",
тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.
Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі
обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з
іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими
термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним,
тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що
можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).
 №2Види трансформацій в перекладі

Перекладацькі трансформації — це міжмовні перетворення з метою досягнення перекладацької

еквівалентності. Це навмисні відступи від структурного та семантичного паралелізму між текстом оригінал (ТО) і
текстом переклад (ТП) на користь їх рівноцінності. Трансформація — основа більшості прийомів перекладу.
Полягає в зміні формальних (лексичні або граматичні трансформації) або семантичних (семантичні
трансформації) компонентів вихідного тексту при збереженні інформації, призначеної для передачі
Залежно від характеру змін в перекладі трансформації поділяються на:
Семантико-синтаксичні
Суть цих трансформацій полягає в зміні синтаксичних функцій слів і словосполучень. Зміна синтаксичних
функцій в процесі перекладу супроводжується перебудовою синтаксичної конструкції: перетворення одного типу
додаткової пропозиції в іншу; додавання і вилучення слів
Лексичні
Це різного роду зміни лексичних елементів мови оригіналу під час перекладу з метою адекватної передачі їх
семантичних, стилістичних і прагматичних характеристик із врахуванням норм мови перекладу. Пряме
запозичення, транскрипція, транслітерація, калькування.
Граматичні
Так само як лексичні, трансформації вимагають внесення додаткових слів або, навпаки, опущення яких-небудь
елементів. Дослівний переклад, членування речення, граматичні заміни, синтаксичне калькування.
Лексико-семантичні
Сутність цих трансформацій виражається у заміні окремих лексичних одиниць вихідної мови лексичними
одиницями мови перекладу, які не є словниковими еквівалентами і, тобто, які мають нове значення, відмінне від
значення лексичної одиниці вихідної мови. Диференціація, конкретизація, узагальнення (генералізація),
змістовний розвиток, цілісне перетворення, еквівалентна заміна.
Лексико-граматичні
Трансформації, які вимагають внесення додаткових слів або, навпаки, опущення яких-небудь елементів.
Антонімічний та синонімічний переклад, компенсація, описовий переклад.
Стилістичні
Під цими транформаціями розуміють, такі способи перекладу, за допомогою яких перекладач змішує
стилістичні акценти, нейтралізуючи або, навпаки, актуалізуючи кононотавні відтінки значення, або ж адаптуючи
мову перекладу до стилістичних норм. Логізація, модуляція, зміцнення акценту, еквіваленція.[1]
 №3 поняття перекладацької еквівалентності
Поняття еквівалентність
Одне з головних завдань перекладача полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило,
фактична спільність змісту оригіналу і перекладу дуже значна.
В сучасному перекладознавстві можна знайти три основних підходи до визначення поняття
«еквівалент»:                    
Деякі означення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад
повинен повністю зберігати зміст оригіналу.
 Другий підхід у вирішенні проблеми перекладацької еквівалентності полягає в спробі знайти в змісті
оригіналу якусь інваріативну частину, збереження якої необхідно і достатньо для досягнення еквівалентності
перекладу. Іншими словами, якщо переклад може виконати одну й ту ж саму функцію чи описує ту ж саму
реальність, то він еквівалентний.
 Третій підхід до визначення перекладацької еквівалентності можна назвати емпіричним (практичний, не
теоретичний.). Суть його полягає в тому, щоб не намагатися вирішувати, у чому повинна полягати спільність
перекладу й оригіналу, а зіставити велике число реальне виконаних перекладів з їх оригіналами і подивитися, на
чому ґрунтується їхня еквівалентність.
Під еквівалентністю, у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової,
семантичної, стилістичної і функціонально — комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі.
Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це насамперед спільність розуміння
інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта і
яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу
залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування
еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними,
функціональними, комунікативними, прагматичними, жанровими і т. п. характеристиками. Причому всі зазначені
в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від
тексту, умов і способу перекладу.
 №4 види трансформацій, причини їх використання
Лексичні перекладацькі трансформації необхідні, тому що обсяг значень лексичних одиниць мови-джерела
і мови-перекладу рідко співпадає у всьому об’ємі значень. Причинии:
 Відсутність еквіваленту- борщ borch
 У мові перекладу є схоже слово, проте з різною семантикою arm-hand
 Існує декілька варіантів перекладу master- масте, вчитель
Види:
Транскрибування і транслітерація – способи перекладу лексичної одиниці оригіналу шляхом відтворення її
форми за допомогою букв мови перекладу. При транскрибуванні відтворюється звукова форма іншомовного
слова, а при транслітерації – його графічна форма (буквений склад).
Калькування calquing – переклад лексичної одиниці шляхом заміни її складових частин – морфем чи слів –
їх лексичними відповідниками у мові перекладу; при цьому нове слово копіює структуру лексичної одиниці
мови-джерела. „словосполучення” – „word-combination”, „консерви” – „conserves”
Генералізація – це заміна мовної одиниці оригіналу, яка має більш вузьке значення, одиницею перекладу з
більш широким значенням.
He bought the ulon tea. Вона купила китайський час.
Конкретизація specification – це процес, протилежний генералізації
He is at school. Він вчиться (працює) в школі
Модуляцією, або смисловим узгодженням називається заміна слова / словосполучення мови-джерела
одиницею мови перекладу, значення якої впізнається не на базі словарних відповідностей, а логічно виводиться із
контексту.
His offer was so unusual. I had to think over once more.
Його пропозиція була такою незвичайною. Я повинен був ще раз подумати над нею.
Друге речення з цієї пари доцільніше доповнити словом „нею” згідно контексту.
Додавання addition- Цей прийом перекладу передбачає необхідність додавання лексичних одиниць
відповідно до норм мови перекладу
I begun the book. Я почав читати (писати перекладати) книгу.
Опущення omission При перекладі найчастіше підлягають опущенню слова, які є семантично зайвими, а їхнє
використання у перекладі становить собою порушення мовних норм. The experimenter leaned forward to take the
volumetric flask. – Експериментатор нахилився, щоб узяти вимірну колбу. Зрозуміло, що він нахилився вперед,
тому це слово в перекладі опускається. Одним із найбільш яскравих прикладів зайвості є властиве англійській
мові використання парних синонімів – паралельно вживаних слів, однакових або близьких за значенням. На
відміну від англійської мови українській мові це не властиво, тому у таких випадках при перекладі необхідно
вдаватися до вилучень: Air pollution results in acid rain which ruins buildings by corroding metal and dissolving stone.
– Забруднення повітря є причиною кислотного дощу, який руйнує будівлі, роз’їдаючи метал і камінь.
Відсутність однослівного відповідника може зумовити необхідність цілісного переосмислення вислову
holistic. Цей перекладацький прийом полягає у розумінні стійкого словосполучення (фразеологізму) та передачі
його мовою перекладу за допомогою зовсім інших лексичних засобів. How do you do? Як справи? Привіт
Contextual replacement контекстуальна заміна це така лексична перекладацька трансформація, внаслідок
якої перекладним відповідником стає слово або словоспо-лучення, що не є словниковим відповідником і що
підібрано із врахуванням контекстуального значення слова, яке перекладається, його контексту вживання та
мовленнєвих норм і традицій мови перекладу: Materials are anything from which products can be made. Матеріали
— це все те, з чого можна виробити вироби.
Змішаний вид, який поєдную граматичні і лексичні. Прийом антонімічного перекладу полягає у передачі
поняття протилежним, часто із запереченням, тобто антонімом українського відповідника даного слова. Take your
time. - Не поспішай. Take it easy. - Не утруднюйте себе.
Прийом компенсації втрат полягає у передачі смислового або стилістичного відтінку не там, де він
виражений в оригіналі. Дуже часто один стилістичний засіб заміняється при компенсації втрат іншим.
Необхідність у компенсації виникає в зв'язку з тим, що у ряді випадків неможливо знайти повний відповідник
(тобто смисловий і експресивно-стилістичний) для передачі у перекладі окремого елемента оригіналу.
 Експлікація (описовий переклад) – коли лексична одиниця мови оригіналу замінюється словосполученням,
яке дає пояснення чи визначення цього значення. Часто застосовується для пояснення термінів або екзотизмів.
Eggnog – традиційний американський напій зі збитого молока, цукру, яєць та алкоголю.
Граматичні
Заміна частин мови. Англійські іменники можуть бути замінені на українські прикметники. stone hendge -
кам'яна огорожа. Англійські прикметники, використані предикативно, замінюються дієсловами. She was silent. -
Вона мовчала
Заміна членів речення. підмет, виражений іменником, замінюється прислівним модифікатором часу, місця,
причини і т.д. For example: Last year saw many political events. – У минулому році відбулося багато політичних
подій.
 №5 Поняття мовної еквівалентності Дж. Кетфорда

Якнайповнішим втіленням англійських перекладацьких концепцій періоду 60-х років ХХ ст. (1965) стала
робота Дж. Кетфорда "Лінгвістична теорія перекладу" (Catford J. А Linguistic Theory of Translation. – London,
1965), що зіграла значну роль в становленні сучасної теорії перекладу. Книга Дж. Кетфорда – це перша спроба в
англійському перекладознавстві побудувати цільну і закінчену теорію перекладу на основі певних уявлень про
мову і мовлення. Вона представляється зразком послідовного розповсюдження на переклад загальнотеоретичних
постулатів лінгвістичної школи Дж. Ферса, до якої належить і автор книги. 
Дж. Кетфорд заявляє, що термін "еквівалентність" – поза сумнівом ключовий у визначенні перекладу і що
центральна задача теорії перекладу полягає в тому, щоб визначити природу перекладацької еквівалентності й
умови її досягнення. Значну увагу надане в книзі способу визначення еквівалентності. Дж. Кетфорд пропонує
встановити еквівалентність двох уривків тексту емпіричним шляхом: аналізуючи вже виконані переклади або
пропонуючи досвідченому перекладачеві перевести уривок тексту оригіналу. При цьому знайдені еквіваленти
зовсім не обов'язково формально відповідатимуть один одному, тобто займатимуть приблизно однакове місце в
системах ВМ і ПМ. Не будуть вони мати й однакові значення, оскільки кожна мова має власну систему значень, і,
отже, значення одиниць оригіналу не можуть співпадати зі значеннями одиниць перекладу. 
Дж. Кетфорд демонструє розбіжність значень еквівалентних одиниць в оригіналі і перекладі, аналізуючи склад
англійського речення "I have arrived" і його українського перекладу – "Я прийшла". 
В англійській фразі методом опозиції можна виділити 5 елементарних значень: 1) особа мовця: I
протиставлено he, we та ін.; 2) "прибуття" – "arrive" протиставлено іншим подіям – "leave, depart" та ін.; 3) подія,
що відбулася у минулому – have arrived протиставлено arrive; 4) минула подія, пов'язана з іншим моментом часу,
– have arrived протиставлено arrived; 5) минула подія, пов'язана з теперішнім часом, – have arrived протиставлено
had arrived. 
В українській фразі виявляються 6 смислових елементів, з яких лише 3 співпадають з англійськими: 1) особа
мовця: "я" протиставлено "він, ми" тощо.; 2) жіночий рід – "прийшла" протиставлено "прийшов"; 3) "прибуття" –
"прийшла" протиставив "пішла" і т.п.; 4) "пішки прийшла" протиставлено "приїхала"; 5) подія, що відбулася у
минулому – "прийшла" протиставлено "приходжу"; 6) закінчена подія – "прийшла" протиставлено "приходила". 
Таким чином, перекладацька еквівалентність не означає ні формальної відповідності, ні рівності значень.
Єдиною умовою еквівалентності Дж. Кетфорд вважає вимогу, щоб вони могли замінювати одна одну в даній
ситуації, що і виявляється при емпіричному аналізі. Елементарні значення і є пучком різних ознак як сукупності
ситуативних рис, які є істотними для даного тексту. Звідси витікає, що еквівалентність при перекладі виникає
тоді, коли встановлюється відповідність між розрізняльними ознаками (або, принаймні, між деякими з них)
тексту вихідною мовою і тексту мовою перекладу. 
 №6 Причини найбільшого поширення лінгвістичних концепцій перекладу
Лінгвістичні теорії перекладу отримали найбільше розповсюдження і мають найбільше число прихильників
серед перекладознавців. Саме ці концепції зробили основний внесок в розвиток науки про переклад. Якщо взагалі
існує теорія перекладу, то здебільшого завдяки лінгвістичним уявленням про сутність перекладу. Для успішного
формування лінгвістичного перекладознавства існував цілий ряд важливих засновків.
 1) Лінгвістичні теорії дають перекладачу середнього рівня певну базу в його роботі, певний "твердий
ґрунт", на який він може спертися.
 2) Лінгвістичні теорії (як найпростіші) відповідали задачам масової підготовки професійних
перекладачів в умовах значно зрослої потреби в перекладі в сучасному світі. Домінування в перекладі в ХХ
в. текстів спеціального характеру, в яких на перший план виходять власне мовні проблеми.  Лінгвістична
спрямованість теорії перекладу була пов'язана також зі змінами в характері перекладацької діяльності. В ХХ
столітті все більш важливе місце – і за об'ємом, і за соціальною значущістю – стали займати переклади текстів
спеціального характеру – інформаційних, економічних, юридичних, технічних тощо. На відміну від перекладів
творів художньої літератури, де основні труднощі для перекладача були пов'язані з задачею передати в перекладі
художньо-естетичні особливості оригіналу, створювані, зокрема, індивідуально-авторським використовуванням
мови, в таких перекладах на перший план виступили власне мовні проблеми. Подібного роду тексти, які можна
охарактеризувати як інформативні або прагматичні, часто є анонімними, більш менш стандартними за формою і
мовними засобами; і перекладачу в першу чергу доводилося вирішувати суто лінгвістичні проблеми, обумовлені
відмінностями в семантичній структурі і особливостями використовування двох мов в процесі комунікації. А,
отже, вивчати такі перекладацькі проблеми доцільно лінгвістичними методами. 
3) Лінгвістичне вивчення перекладу багато дає самому мовознавству (дослідження з компаративістики,
контрастивної типології). Стало очевидно, що включення перекладацької діяльності в сферу інтересів
мовознавців могло чимало дати і самій лінгвістиці. Переклад може розглядатися як великомасштабний
природний експеримент із зіставленню мовних і мовленнєвих одиниць у двох мовах у реальних актах міжмовної
комунікації, і його вивчення дозволяє знайти в кожній з цих мов важливі особливості, які можуть залишатися
невиявленими в рамках "одномовних досліджень" (тобто досліджень з компаративістики, контрастивної
типології). 
4) Система машинного перекладу базується переважно на лінгвістичних концепціях. Залученню уваги
лінгвістів до перекладацької діяльності сприяли і спроби створити систему машинного перекладу, передати
функції перекладача комп'ютеру, здатному виконувати цю роботу набагато швидше і дешевше. Переконавшись у
тому, що основні перешкоди в цій області полягають не в обмежених можливостях комп'ютера, а в недостатності
наших знань про сутність перекладацького процесу, необхідних для створення повноцінних програм, багато
розробників-лінгвістів звернулися до вивчення перекладу "людського", сподіваючись таким шляхом розв'язати
виниклі проблеми. 
5) Суб'єктивний чинник: перекладачів готують університетські викладачі та вчені – філологи і
лінгвісти.  Певну роль грав і суб'єктивний чинник. Виникла потреба в масовій підготовці професійних
перекладачів призвела до заснування численних перекладацьких шкіл і відділень, які в основному створювалися
в університетах та інститутах іноземних мов. В ролі викладачів перекладу, разом із самими перекладачами,
виявилися університетські вчені – філологи і лінгвісти, – які одні з перших усвідомили необхідність теоретичного
осмислення перекладацької діяльності для розробки науково обґрунтованих учбових програм. 
№7 інтерпретативна теорія перекладу Даниці Селескович і Маріанни Ледерер

Досвідчений перекладач і викладач перекладу Даніца Селескович засновує свою теорію перекладу на
спостереження за процесом усного, в першу чергу синхронного, перекладу. Загальнотеоретичні висновки її
концепції знайшли якнайповніше відображення в книзі "Інтерпретувати для того, щоб перекладати" (1987),
написаної спільно з М. Ледерер (Seleskovich D., Lederer M. Interpréter pour traduire. – Paris, 1987). 
В основу своєї концепції Д. Селескович кладе незаперечні лінгвістичні і психологічні чинники, що
розкривають зв'язок мови і мислення в процесі спілкування між людьми. Згідно останніх уявлень, спілкування
здійснюється за допомогою не одиниць мови, а мовних висловів – текстів, які хоча і будуються з мовних
одиниць, але володіють значенням, що не зводиться до простої суми значень таких одиниць. Спілкуються
конкретні люди в певній обстановці, в певний час і у визначеному місці. Значення будь-якого висловлювання
багато в чому залежатиме від цих чинників, а також від попереднього досвіду комунікантів, їх знань, смаків і
намірів. Один і той самий вислів може мати різний сенс залежно від контексту і ситуації, в яких воно
використовується. Мета спілкування і полягає в передачі такого конкретного значення, яке і розуміється
адресатом. 
На думку Д. Селескович, розуміння значення є його інтерпретацією, тобто витягання значення, минувши
мовний зміст. Це відбувається миттєво та інтуїтивно, і в пам'яті перекладача зберігаються лише витягнуте
значення, яке він і передає в перекладі. Звернення до мовного змісту, до значень мовних одиниць оригіналу
тільки утрудняє і спотворює розуміння, а отже, і переклад. 
Таким чином, всякий переклад – це інтерпретація, в якій виділяються три елементи: 
• мовленнєві вислови на мові X ; 
• розуміння перекладачем значення цього висловлювання – вже поза цієї мовою; 
• перевираженння цього значення на мові Y. 
З цієї концепції перекладу, яку можна назвати інтерпретативною, Д. Селескович робить далекоглядні
висновки. Вона вважає, що подібна інтерпретація краще і легше за все вдається перекладачу-синхроністу,
оскільки у нього немає часу аналізувати мовну сторону висловлювання і він безпосередньо "схоплює" те єдине
значення, яке виникає у момент інтуїтивного сприйняття висловлювання і повинен бути переданий
("перевиражений") в перекладі. 
Таким чином, на погляд Д. Селескович, саме усний переклад якнайповніше відображає суть перекладацького
процесу, оскільки в ньому перекладач опиняється в природному положенні учасника мовного спілкування.
Точніше, він поперемінно виконує дві ролі: інтуїтивно розуміє значення сказаного і природним чином, як будь-
який мовець виражає це значення іншою мовою. Отже, інтерпретативна теорія передбачає високий рівень
володіння перекладачем іноземною мовою. Лінгвістичні ж теорії передбачають пересічне володіння і підводять
теоретичну базу під навчання перекладу. 
Проте Д. Селескович вважає, що її концепція не тільки пояснює процес усного перекладу, але і справедлива
для будь-якого виду перекладу. Тільки в письмовому перекладі ця сутність перекладу затемнюється і
спотворюється з вказаних вище причин. Тому письмовому перекладачу рекомендується використовувати
процедуру усного перекладу (У1): прочитати уривок оригіналу (скажімо, абзац), закрити книгу, повідати
"схоплене значення" мовою перекладу і лише потім подивитися, чи є необхідність додати до переданого значення
якісь додаткові деталі, пов'язані з мовним змістом оригіналу. 
Крім підкреслення особливої ролі усного перекладу концепцію Д. Селескович відрізняє і її протиставленість
власне лінгвістичним теоріям перекладу. Оскільки перекладач повинен прагнути якнайскоріше позбутися мовної
форми оригіналу, не може бути і мови про яке-небудь співвідношення між окремими одиницями текстів
оригінала і перекладу. Д. Селеcкович визнає, що можуть існувати деякі труднощі у зв'язку з певними одиницями
або структурами ВМ або ПМ. Але, на її думку, вони відносяться до мовної компетенції перекладача, до
недостатності його знань, а не до процесу перекладу, який в ідеалі передбачає, що перекладач так само легко і
швидко розуміє і продукує вислови, як і будь-яка людина, що вільно володіє відповідною мовою.
 №8 літературознавчі теорії перекладу
Якщо вважати художній переклад в першу чергу мовним явищем, то і видатні художні твори можуть бути
віднесені до області мовознавства. 
Проте художній переклад зовсім не відшукання тільки мовних відповідностей. Більш того, практика
підтверджує, що кращі переклади виконуються не стільки за допомогою лексичних і синтаксичних
відповідностей, скільки творчими шуканнями художніх відповідностей, по відношенню до яких мовні
відповідності грають підлеглу роль. 
^ Теорія А.А. Смирнова (30-і роки ХХ ст.). В цій теорії висловлюється основна думка про допоміжну,
навчально-методичну роль мовних відповідностей. Автор оригінального твору є майстром однієї мови, а
перекладач – майстром двох мов. За умови, що він хороший знавець мови оригіналу і в той же час бездоганно
володіє рідною мовою, для нього проблеми мовних відповідностей в свідомій формі не існує, за винятком
окремих випадків, які можуть зустрітися і в оригінальній творчості. 
Знайдений художній засіб може бути мовною відповідністю оригіналу, а може у багатьох випадках і не бути,
можливо, унаслідок великої різниці між мовами. З першого погляду, це парадокс, але саме відмінність мов
створює необхідність у підборі не мовних відповідностей, а художніх засобів. Одну й ту саму художню задачу
різні мови вирішують за допомогою різних мовних засобів. 
^ Перекладач і літературознавець Іван Андрійович Кашкін: 
"Мовні закономірності розповсюджуються на літературний переклад у тому ж ступені, як і на будь-який
літературний твір, а хіба оригінальну книгу ми вивчаємо тільки з лінгвістичної точки зору? 
Абстрактне вивчення мовних прийомів і стилістичних фігур (коли в одному ряду оцінюються приклади з
Корнеля і Гюго, Меріме і Діккенса, Анатоля Франса і Драйзера) – це відгомін старої теорії словесності, а не нова
теорія художнього перекладу" (Вопросы художественного перевода, 1955, с.162). 
^ Гіві Гагечіладзе (грузинський теоретик художнього перекладу). 
В концепції Гагечіладзе творча роль перекладача прирівнюється до ролі творця оригінального твору. Він
вважає, що отримання адекватного художнього перекладу можливо лише літературознавчим шляхом. Художній
переклад – це творчість і вона залежить від світогляду перекладача і виконується відповідно до його художнього
методу. 
 №9 ж. мунен як перекладознавець
Відомий французький мовознавець Жорж Мунен у фундаментальних роботах "Теоретичні проблеми
перекладу" (1963), "Теорія і історія перекладу" (1965), "Лінгвістика і переклад" (1976) розглядає широке коло
питань, що розкривають зв'язок мовознавства з теорією перекладу. 
Ж. Мунен не прагнув розробити цілісну лінгвістичну теорію перекладу. Він ставить перед собою задачу
розкрити великі можливості використання понять і методів дослідження, якими оперує сучасне мовознавство,
для вивчення перекладацьких проблем. Ерудований лінгвіст, Ж. Мунен вирішує цю задачу ніби "від
протилежного". Перш за все, він розглядає на високому науковому рівні сучасні концепції про мову, які ставлять
під сумнів саму можливість перекладу. 
Лінгвістичні перешкоди для перекладу об'єднуються у три групи проблем: 
1) специфічність семантики мовних знаків; 
2) несумісність картин світу, створюваних різними мовами для відображення позамовної реальності; 
3) відмінності в самій цій реальності, в культурі і цивілізації носіїв різних мов. 
(1) Сучасні (йому) концепції мови не припускають підходу до мови як до простої номенклатури. Разом з тим
багато лінгвістичних теорій, до яких звертається Ж. Мунен, визнаючи наявність у кожного мовного знака
стійкого, лише йому властивого значення, не вважають за можливе описувати таке значення з достатім ступенем
об'єктивності і на цій підставі пропонують обмежувати лінгвістичний аналіз лише формальною стороною мови,
його планом вираження (= структурно-семантичні дослідження).  Оскільки переклад завжди передбачає
розуміння перекладності тексту, відлучення значення від об'єктивного опису стає перешкодою для теоретичного
вивчення перекладацького процесу. 
(2) Другою лінгвістичною перешкодою для розробки теорії перекладу є, на думку Ж. Мунена,
неогумбольдтіанські концепції в сучасному мовознавстві, які стверджують, що кожна мова створює власну
картину світу, членує відбивану в ньому дійсність тільки їй властивим способом. При цьому мова немовби
нав'язує кожному наступному поколінню таку картину світу, змушуючи його бачити навколишній світ крізь
концептуальну сітку даної мови. З відомої гіпотези Сепіра-Уорфа виходить, що відмінність мов передбачає також
відмінність логічних категорій і характеру мислення у людей, що говорять цими мовами. Стверджується,
наприклад, що Аристотелева логіка відображає особливості грецької мови і що, якби Аристотель був індіанцем
племені Дакоба, то його логіка була б зовсім іншою. А оскільки картини світу, створювані різними мовами,
незвідні одна до одної, то й зміст тексту оригіналу не може співпадати зі змістом тексту перекладу і вся
процедура перекладу виявляється фікцією. 
(3) Як третя перешкода для можливості здійснення перекладу і його теоретичного обґрунтовування Ж. Мунен
указує на висновки сучасної соціолінгвістики, що свідчать про істотні культурно-етнічні особливості, які
знаходять відображення в перекладних текстах. Стверджується, що культура одного народу специфічна і
непроникна для іншого народу, що кожний з них має свої звичаї, асоціації, свою психологію, своє ставлення до
реальності. Тут йдеться не тільки про відмінності в картинах світу, але і про те, що і самі світи виявляються
різними. Цитуючи праці Ю. Найди, Ж. Мунен указує на труднощі перекладу, пов'язані з особливостями екології,
матеріальної культури, культури соціальної, релігійної та лінгвістичної. Як перекласти слово "пустеля" мовою
племені, що живе в гущавіні тропічного лісу? Що може означати фраза "міські ворота" для кочівників, які ніколи
не бачили ні міста, ні воріт? Як бути, якщо у мові даного народу немає поняття "брат", а є тільки "старший брат"
або "молодший брат"? Як перекладати специфічні релігійні терміни мовою народу, не знайомого з теологічними
поняттями і ритуалами? Відмінність цивілізацій і власне мовні відмінності створюють серйозну перешкоду для
повноцінного перекладу. 
 №10 теорія перекладознавства в працях Юджіна Найди
Величезний вплив на розвиток лінгвістичної теорії перекладу не тільки в США, але й у всьому світі здійснив
видатний американський лінгвіст Ю. Найда. Юджин Альберт Найда займався багатьма мовами, як класичними,
так і сучасними, опублікував ряд значних робіт з проблем синтаксису і семантики. Він зацікавився проблемами
перекладу завдяки своїй багаторічній діяльності в Американському біблійному товаристві (American Bible
Society), де він займав пост Виконавчого секретаря і наукового консультанта відділу перекладів, під
керівництвом якого створювалися переклади Біблії 200 мовами сімдесяти п'яти країн. На підставі досвіду цієї
роботи Ю. Найда написав цілий ряд книг і статей, в якій розглядалися багато важливих аспектів перекладацької
діяльності. Найважливішу роль в розвитку лінгвістичного перекладознавства зіграла його книга "До науки
перекладати", опублікована в 1964 р.
Велике значення для подальшого розвитку лінгвістичної теорії перекладу мали концепція перекладацької
еквівалентності, викладена Ю. Найдою в розділі 8. Пропонується розрізняти два види еквівалентності :
формальну і динамічну. Формальна еквівалентність, як її визначає Ю. Найда, "орієнтована на оригінал" і має
на меті забезпечити можливість безпосереднього зіставлення різномовних текстів. Подібна еквівалентність
досягається обов'язковим збереженням частини мови при перекладі, відсутністю розчленовування або
перестановки членів речення оригіналу, збереженням пунктуації, розбиття на абзаци, а також вживанням
принципу конкордансу (тобто переклад певного слова завжди одним і тим же відповідником). Крім того, всі
ідіоми калькуються, будь-які відхилення від букви оригіналу пояснюються у виносках і т.п. Динамічна
еквівалентність "орієнтована на реакцію рецептора" і прагне забезпечити рівність впливу на читача перекладу.
Це передбачає адаптацію лексики і граматики, щоб переклад звучав, наче "автор написав би іншою мовою". 
Симпатії автора цієї концепції явно на стороні динамічної еквівалентності. Задачею перекладу Ю. Найда
вважає створення на мові перекладу "найближчого природного еквівалента" ("closest natural equivalent") тексту
оригіналу. Очевидно, що формально-еквівалентний переклад не може бути природним, а найбільша близькість
визначається перш за все рівністю реакції рецепторів, що передбачається лише при динамічній еквівалентності.
Напевно, вже сам термін "формальна" має на увазі збитковість і сумнівність подібної еквівалентності. 
Робота над перекладами Біблії спонукала Ю. Найду звернути основну увагу на проблему передачі при
перекладі комунікативного ефекту оригіналу, його прагматичної дії на рецептора. Переклад Біблії відрізняється
від усіх інших видів перекладу як характером перекладних матеріалів, так і славленням до них перекладачів і
тими задачами, які переслідує перекладач у своїй роботі. Ці задачі полягають перш за все в прагненні
перекладача донести до рецепторів перекладу "слово боже", укріпити їх віру або залучити до неї, добитися
бажаного впливу. Задля досягнення своєї мети перекладач повинен весь час мати на увазі особливості людей, для
яких він призначає переклад, враховувати, в якому ступені і як той чи інший варіант перекладу може зачепити їх
розум і почуття в бажаному напрямі, яка буде їх реакція на перекладені повідомлення. Тому недивно, що
центральним поняттям перекладацької концепції Ю. Найди стала "реакція рецептора". Саме вона визнається
головним критерієм оцінки якості перекладу, яка визначається не зіставленням з оригіналом, а пред'явленням
перекладу рецепторам і спогляданням за їх реакцією. 
Такий підхід закономірно привів Ю. Найду до описаної вище концепції "динамічної еквівалентності", яка
знайшла багато прихильників серед перекладознавців у всьому світі
Культурна адаптація в розумінні Ю. Найди. Орієнтованість на переклади Біблії зумовила ще одну
особливість перекладознавчої школи Ю. Найди – її акцент на культурно-етнічні аспекти перекладу. Перекладачі з
Американського біблійного товариства виконують переклади Біблії здебільшого на мови численних племен, що
живуть у віддалених районах Африки або Американського континенту у відносній культурній ізоляції від решти
світу. Передбачається, що необхідний вплив на рецепторів подібного роду можна забезпечити лише за умови,
якщо текст перекладу не міститиме чужих для них культурно-етнічних фактів або заснованих на таких фактах
образів або асоціацій. З цього виходить необхідність істотної культурної адаптації тексту при перекладі. Так,
оскільки жителі тропіків ніколи не бачили снігу, вираз "білий як сніг" пропонується перекладати їхньою мовою –
"білий як перо чаплі". Якщо Христос говорить про себе як про "хліб життя", то при перекладі мовою
мексиканських індійців, для яких головною їжею є не хліб, а кукурудзяний коржик – тортіл’я, він порівнюватиме
себе не з хлібом, а з коржиком. Якщо рецептори перекладу ніколи не бачили вовків, але добре знайомі з
койотами, то "вовки" в оригіналі виявляться "койотами" в перекладі. 
 Таким чином, принцип динамічної еквівалентності доповнювався вимогою істотної адаптації перекладу, що
гіпертрофує культурно-етнічні відмінності між народами і недооцінює здатність людини засвоювати елементи
чужої йому культури, розуміти, що інші люди можуть мати інші звичаї, жити в інших умовах, тощо. 
Вказана концепція отримала широке розповсюдження в численних працях послідовників Ю. Найди. Проте
слід відзначити, що сам автор концепції в більш пізній роботі (1976 р.), спеціально присвяченій ролі культурних
відмінностей у перекладі, відійшов від крайності попередніх монографій. Підкреслюючи необхідність добитися
адекватного розуміння рецептором образів, асоціацій і символів, пов'язаних з культурно-етнічними
особливостями оригіналу, Ю. Найда вже не вимагає такої адаптації тексту перекладу, яка перемістила б його в
нове культурне середовище і тим самим в значній мірі віддалила б переклад від оригіналу. Тепер упор робиться
на забезпечення культурних реалій за допомогою посилань і приміток. Таким шляхом досягається правильне
розуміння тексту рецептором перекладу, але вже йдеться не про забезпечення однакового впливу, як це вимагав
принцип динамічної еквівалентності. 
 №11 Теорія закономірних відповідностей рецкер
Однією з перших лінгвістичних теорій перекладацької діяльності, висунутих у вітчизняному
перекладознавстві, була «теорія закономірних відповідників» Я. і. Рецкер, в 1950 р опублікував статтю «Про
закономірних відповідностях при перекладі на рідну мову». Однак подібні з ним погляди висловлював у своїй
відомій праці «Введення в теорію перекладу» (1953) і А. В. Федоров.
Розроблена цими вченими теорія лежить в основі багатьох навчальних і практичних посібників з
перекладу, що видавалися в нашій країні. Крім того, вона послідовно розроблялася Л. с. Бархударова, а окремі її
елементи використані в концепціях В. н. Коміссарова, В. Коллера і ін.
Позитивна роль теорії закономірних відповідностей полягала перш за все в тому, що вперше здебільшого
імпресіоністичні міркувань про переклад, його якості, що панував до того в публікаціях з даної тематики, була
протиставлена ??науково (лінгвістично) обгрунтована теорія. Відповідно до неї можна було розглядати
перекладацьку діяльність як процес і аналізувати її результати. Іншими словами, виявилося можливим виділити
деякі принципи вибору варіантів перекладу того чи іншого слова, обороту в процесі здійснення перекладацької
діяльності. Результат її - текст перекладу - теж можна було розглядати з точки зору реалізації закономірних
відповідностей. Авторам вдалося показати, що перекладач діє не просто з натхнення, коли з'являлося натхнення,
що існують певні закономірності у виборі міжмовних відповідностей.
Емпіричної базою для побудови теорії закономірних відповідностей послужив накопичений
перекладачами-практиками великий досвід. Особливою заслугою Федорова і Рецкер слід визнати те, що вони
брали до уваги не тільки художній переклад, як це робилося до них (пор. «Високе мистецтво» К. і. Чуковського).
Дослідники спиралися на досвід перекладачів, які працювали також в інших сферах, хоча художній переклад,
звичайно, превалював.
Свої дослідження дослідники будували на матеріалах численних перекладацьких рішень тих чи інших
проблем перекладу. Розглад випадків з практики наштовхнуло вчених на думку про те, що, при всій відмінності
їх один від одного в подібних лінгвістичних умовах перекладачі беруть в більшій чи меншій мірі аналогічні
рішення. Тому, очевидно, можна виділити хоча б найзагальніші закономірності, якими керується перекладач при
пошуку міжмовних відповідностей.
Зрозуміло, що розроблялася теорія закономірних відповідників, що розглядала переклад поки як
виключно мовну діяльність, на основі вже сформованого на той час порівняльного мовознавства. У
компаративістики, в рамках якої вже більше століття активно ведуться дослідження по виявленню подібностей і
відмінностей в мовах, накопичився великий фактичний матеріал і були відпрацьовані інструменти теоретичного
осмислення зібраних мовних явищ.
Теорія закономірних відповідностей поширила свій вплив на різні мовні яруси від лексики до синтаксису і
стилю. Відразу було заявлено про формування лінгвістичної основи теорії перекладу. Така позиція викликала
протистояння у багатьох перекладачів-практиків, особливо у тих, хто займався художнім перекладом. Вони
бачили в який з'явився новому науковому напрямку загрозу перекладу як творчого акту. З іншого боку, лінгвісти
сприйняли перекладознавчі дослідження такими, що підпадають виключно до сфери прикладної лінгвістики і
нею обмежуються. Зараз, через півстоліття, ясно, що ці скептичні погляди на знову з'явилося науковий напрям
виявилися неспроможними.
 Суть теорії Рецкер полягає в класифікації відповідностей, які враховуються при перекладі з однієї мови на
іншу. У цій класифікації виділено три групи відповідностей: 1) еквіваленти; 2) аналоги (іноді звані також
«варіантних відповідниками"); 3) адекватні заміни.
Під еквівалентами розуміються постійні, не залежать від контексту відповідності одиниць ВМ одиницям
ПЯ. Перш за все це - однозначні терміни. Наприклад, англійської the United Nations відповідає російське
Організація Об'єднаних Націй. Такого роду відповідності незалежні від контексту, вони завжди постійні, хоча їх
порівняно небагато. Друга група-аналог, або варіантні відповідності, - група набагато більш численна. Аналогами
їх можна назвати в тому сенсі, що між даною одиницею ІЄ і відповідної їй одиницею ПЯ встановлюються
аналогові -відносини: серед синонімічних одиниць ПЯ, відповідних даної одиниці ВМ, підшукується варіант
передачі сенсу, найбільш підходящого для даного контексту, Іншими словами, перед нами вже не однозначні
відповідності, а набори відповідних один одному одиниць ВМ і ПМ. Вибір кожної конкретної пари
відповідностей визначається контекстом. Так, англійське слово fair можна переводити на російську мову як
чесний і як справедливий. Словосполучення fair share ми переведемо, використовуючи слово справедливий:
справедлива частка. А словосполучення fair deal - за допомогою слова чесний: чесна угода. Саме контекст
словосполучення, в якому вжито англійське слово, вплинув на наш вибір російського відповідності.
Третю групу закономірних відповідностей в класифікації Рец-кер складають так, звані адекватні заміни.
До них перекладач вдається тоді, коли для вірної передачі думки оригіналу найдоцільнішим представляються
відхід від «букви оригіналу», т. Е. Спожитих в оригіналі слів, і рішення що стоїть перед ним завдання «виходячи
з цілого». Тут в класифікації Рецкер виявляється протиріччя, оскільки еквіваленти і варіантні відповідності не
можуть бути поставлені в один ряд з адекватними замінами. Дійсно, перші дві групи беруть за основу мовні
одиниці, які можна визначити як відповідності, в той час як третя група передбачає не підбір відповідних один
одному одиниць ВМ і ПМ, а якісь дії перекладача зі встановлення відповідності між тими чи іншими одиницями
ВМ і ПМ, т. е. мова йде про прийоми перекладу.
До прийомів перекладу Рецкер відносить конкретизацію недиференційованих і абстрактних понять,
логічний розвиток понять, антонімічний переклад та компенсацію. Пізніше до цих прийомів було додано так
зване «цілісне переосмислення», коли перекладач вирішує переводити дане слово або вираз, грунтуючись на
розумінні цілого висловлювання, часом відходячи від конкретних його елементів досить далеко. Це можна
проілюструвати тим, як переводяться, наприклад, фразеологізми {A good riddance! - Скатертю доріжка?).
Очевидно, тут намічаються вже принципи опису процесу перекладу. Справді, Рецкер пов'язує свою класифікацію
з діями перекладача під час здійснення переказу. Він також пропонує її для навчання перекладачів.
Згідно Рецкер, в свідомості перекладача виникають спочатку еквіваленти, потім починається пошук
аналогів. Якщо ні те ні інше не підходить, він вдається до адекватних замін. У тій же послідовності слід навчати і
перекладачів: спочатку вчити їх знаходити еквіваленти, потім - аналоги, нарешті здійснювати адекватні заміни. .
Особливе місце в теорії Рецкер займає так зване незакономірний встановлення еквівалентів, що забезпечує
творчий характер перекладацької діяльності, який виключає автоматичний підбір відповідностей.
Треба сказати, що запропонована Рецкер класифікація закономірних відповідностей при перекладі
неодноразово уточнювалася і самим автором, і іншими теоретиками перекладу.
 Так, з приводу першої групи - еквівалентів - вказувалося на те, що еквіваленти можуть бути
односторонніми і двосторонніми. Відповідність типу вищенаведеного the United Nations - Організація Об'єднаних
Націй відноситься до двосторонніх еквівалентів, оскільки англійське словосполучення завжди буде переводитися
на російську однаково. Те ж вірно і щодо перекладу в зворотну сторону, з російської мови на англійську.
Але «однозначна інтерпретація мовної одиниці в термінах іншої мови може мати місце лише в одному
напрямку» [Швейцер, 1973. С. 20]. Так, російське слово ЕОМ {електронно-обчислювальна машина)
перекладається англійською computer, але то, в свою чергу, - або як ЕОМ, або (в наш час частіше) як комп'ютер.
Щодо другої групи Швейцер пропонує розрізняти кілька видів аналогів (варіантних відповідностей).
Аналоги можуть перебувати між собою у відносинах синонімії, як в наведеному вище прикладі з англійським
словом fair і Двома його російськими відповідниками справедливий і чесний. Але синонімія аналогів, якими
володіє перекладач в ПЯ, буває не тільки идеографической (на рівні сенсу) або стилістичної {хороший, класний,
чудовий), коли на вибір того чи іншого аналога, вариантного відповідності впливає контекст. Вона може бути
абсолютною, т. Е. Не залежить від контексту: Grand Jury можна з рівним правом перевести і як Велике журі і як
Велика рада присяжних. Отже, однозначність / неоднозначність і залежність / незалежність від контексту, як
справедливо зауважує Швейцер, не завжди збігаються.
Крім того, в мовах існують багатозначні слова, яким в інших мовах відповідають слова, які не є один
одному синонімами. Маються на увазі омоніми. Так, англійське слово fair може перекладатися на російську мову
і як чесний, і як білявий. Вибір того чи іншого російськомовного відповідності, буде залежати від того, в якому
словосполученні вжито слово fair в оригінальному тексті англійською мовою. Якщо це, наприклад,
словосполучення by fair means, то переклад буде чесним шляхом / чесно. Якщо fair вжито в словосполученні fair
hair, то його потрібно буде перевести як світле волосся.
Є певні неточності і в описі прийомів перекладу, запропонованому Рецкер. Наприклад, в розділі,
присвяченому доантоніміческому перекладу, наводяться ілюстрації, в яких немає антонімів. У прикладах, про які
йде мова, стійкі вирази на ІМ замінюються відповідними їм стійкими виразами на ПЯ: Take your time - Не
поспішайте; Mind your own business - He втручайтеся в чужі справи. Зрозуміло, що в даному випадку проблема в
невдалої термінології, хоча описані явища, без сумніву, відображені точно і вірно.
 №12 ситуаційна теорія гака
(Підшукування мовних еквівалентів за посередністю ситуації. Прагматична обумовленість мовної
еквівалентності). 
Прихильники цієї теорії, і перш за все такий визначний лінгвіст, як В.Г. Гак, затверджують, що найкращі
результати при перекладі досягаються тоді, коли перекладач, сприймаючи текст оригіналу, з'ясовує собі, яку
ситуацію він описує або яка мовна ситуація цей текст породила, а після цього знаходить мовленнєві одиниці, які
використовуються в аналогічній ситуації на мові перекладу. Так, наприклад, якщо від'їзд французької делегації
додому українською мовою (французька делегація вилетіла на батьківщину) позначають за допомогою слів, що
виражають спосіб пересування + недостатньо конкретне місце призначення, то у французькій на перше місце
виходить і неконкретизована сема "повернення", а місце призначення
конкретизується: La Délégation française regagne Paris. В ситуації пересилки вантажу, що містить крихкі
матеріали, український відправник указує матеріал ("Обережно, скло!"), а англійський – його якість ("Fragile!").
Таким чином, ситуаційна теорія відштовхується від значення висловлювання, як об'єктивної даності,
ототожнюючи значення з ситуацією. В рамках цієї теорії перекладач діє як висококваліфікований лінгвіст, що
володіє теорією і практикою двох мов. 
 №13 англо-американське перекладознавство: протиставлення перекладу «що освоює» та перекладу
«що відчужує»
Провідною тенденцією перекладу в Європі і в США протягом всього XX-го століття став переклад
опановуючий, смисловий, природний, тобто такий, який повинен читатися "легко", справляти враження
оригінального твору. Адже буквальний переклад порушує читацький "горизонт очікування", вносить відчуття
"сторонності". Уявлення про "опановуючий переклад" виникло в рамках лінгвістичної теорії Ю.А. Найди
(динамічна еквівалентність). Як відомо, американський теоретик перекладу послідовно проголошує пріоритет
змісту по відношенню до форми. 
Останнім часом в англо-американському перекладознавстві посилюється інтерес до
"відчужуючого"перекладу, перекладу, покликаному виявити незвичність форми, синтаксису, образного мислення
перевідного тексту. Переклад розглядається як спосіб і засіб ввести читача в чужий йому світ. Така установка
пов'язана в першу чергу з німецькою традицією перекладацької думки – з іменами Гете (1768-1831),
Шлейермахера (1768-1834), Гельдерліна (1770-1843), Георге (1868-1933), Вальтера Біньяміна (1892-1940). 
Великий інтерес у сучасних перекладознавців останнім часом викликає ставше багато в чому класичним
есе Вальтера Біньяміна "Задача перекладача", де як одна з вимог "хорошого перекладу" декларується принцип
точного копіювання синтаксису оригіналу твору. 
Біньямін виходить з того, що переклад призначений власне не для "звичайного читача". Мета перекладу
полягає в тому, щоб виявити специфіку мови перекладу. Якщо для Найди "дух" твору полягає в значенні, то за
Біньяміном, він криється в синтаксичній структурі, тобто у формі. Сьогоднішніх дослідників перекладознавства
привертає своєрідність і несхожість чужої мови і мислення, що, звичайно ж, відображається і на синтаксичному
рівні. Сучасні дослідники більшою мірою ніж коли-небудь, стурбовані відношеннями автор – перекладач – читач,
усвідомленням і збереженням індивідуальної своєрідності кожного з учасників цього нерідко непростого
комунікативного ланцюжка. 
Серед найвпливовіших дослідників, які полемізують сьогодні з концепцією і практикою "природного",
"смислового" перекладу, слід назвати Дж. Стайнера (Steiner G. After Babel: Aspects of language and translation. –
Z.: Oxford Univ. press, 1976.), Л. Венуті (Venuti Z. The Translator's Invisibility: A history of translation), Д. Робінсона
(Robinson D. The Translator's Turn. – Baltimore. – The John's Hopkins Univ. Press, 1991). 
Визнаючи всю несхожість підходів, запропонованих цими авторами, можна помітити, що всі вони
оспорюють статус і задачі перекладача в сучасному світі, оспорюють уявлення про перекладача як про прозоре
скло між культурами, що склалося століттями, уявлення про те, що перекладач виступає як транслятор, який
нічого не привносить "від себе", що кожний перекладач "утискує" себе в перекладі. 
Венуті і Стайнер звинувачує "природний" переклад в культурному нарцисизмі, в тому, що подібного роду
переклад в деякому розумінні даремний, оскільки в центрі уваги такого перекладу – не чужа культура, не чужа
своєрідність, а своє власне (в кращому разі) уявлення (часто дуже поверхневе) про те, якою повинна бути "чужа
культура". 
Д. Робінсон полемізує і з тим, що відчужуючим, і з опановуючим перекладом. Робінсон відзначає, що в
області перекладознавства спостерігається нерозв'язний (можливо, поки що?) розрив між теорією і практикою
перекладу. Робінсон пропонує розглядати перекладача як особистість творчу, мислячу, тобто визнати те, що
будь-який перекладач, виконуючи будь-який переклад, привносить – хоче він цього чи ні – у твір щось і від себе
також. 
 №14 Концепція синекдохи маріанни ледерер – крайнє вираження інтерпретаційної теорії.
Співавтор і співробітник Д. Селескович Маріана Ледерер є також автором монографії "Теоретичні основи
синхронного перекладу" (1980) (Lederer M. La traduction simultane. Experience et theorie. – Paris, 1981), в якій
можна знайти додаткові висновки на користь інтерпретативної теорії перекладу. 
Книга М. Ледерер присвячена проблемам синхронного перекладу, проте автор неодноразово підкреслює,
що основні положення її теоретичної концепції застосовні і до письмового перекладу і, більш того, має
загальнолінгвістичну значущість, оскільки вивчення синхронного перекладу проливає світло на спосіб виразу
думки за допомогою мови. 
Детально описуючи процес синхронного перекладу, М. Ледерер весь час підкреслює, що перекладач
оперує не з мовними одиницями, а із значенням тексту, що виникає в мові, а не даному наперед. Вона указує на
ряд чинників, що свідчать про те, що перекладач переводить не те або не зовсім те, що він чує. 
По-перше, в усному мовленні значення сказаного розуміється і у разі неповноти або неправильності
висловлювання: слухач (перекладач) легко відновлює правильні форми або заповнює пропущене. Більш того,
саме подібні "спотворення" є нормою усного мовлення, забезпечують її природність і легкість сприйняття. По-
друге, слухач завжди доповнює одержану інформацію за рахунок знань, що зберігаються в його
короткостроковій і довгостроковій пам'яті, і тому загальне значення висловлювання значно збагачується завдяки
фоновій інформації. По-третє, вислів ніколи повністю не описує об'єкт або ситуацію, а указує на неї, називаючи
лише деякі її риси або ознаки, через які адресат одержує уявлення про ситуацію в цілому. 
 Концепція "синекдохи". На основі всіх цих міркувань М. Ледерер висуває свою концепцію
"синекдохи", яка розповсюджується як на переклад, так і на мовленнєву діяльність взагалі. Як
відомо, синекдохою називається відоме семантичне явище, коли частина використовується для найменування
цілого або навпаки. М. Ледерер вважає, що тому принципу формується значення слова і значення
висловлювання. В основі найменування об'єкту звичайно лежить якась ознака цього об'єкту. Значення слова не
описує об'єкт, а лише указує на нього через один або декілька таких ознак. Таким чином, ціле (об'єкт) іменується
через його частину (ознака), тобто має місце свого роду синекдоха (Приклад: сухар – в основу найменування
встановлена ознака черствості, а не інші ознаки (продукт живлення, консервований продукт). 
Те ж саме стосується і висловлювання, і тексту в цілому. Як вже наголошувалося, значення
висловлювання складає лише частину його загального значення. Висловлювання не описує думку, а лише вказує
на неї, позначає її. Загальне значення не тільки не зводитися до значень мовних одиниць, що становлять
висловлювання, але і може істотно відрізнятися від них. Наприклад, японський дипломат, прощаючись з
господарем будинку, може сказати йому: "Ви дуже багата людина", що фактично означає "Спасибі за
гостинність". М. Ледерер, згадує, як вона була шокована, коли її знайома англійка, кажучи про свою любов і
відданість чоловіку, сказала: "I am а one man's dog". На її думку, вживання слова "chien" по-французьки виражало
б крайній ступінь рабства і приниження. 
Загальне значення висловлювання – це те, що повинен зрозуміти і передати перекладач. А для цього він
повинен не аналізувати кожне слово в оригіналі, а намагатися, відволікаючись від значень слів, дістатися до
значення. 
 М. Ледерер знов і знов повторює, що переклад – це операція не зі словами, а зі значенням. Головна задача
перекладу полягає в тому, щоб забезпечити негайне розуміння змісту. Якщо в англійському оригіналі сказано:
"He disposed stolen vehicle" і ясно, яким способом він це зробив, то переклад повинен бути: "Він продав вкрадену
машину". " Strategic negotiations " можуть стати в перекладі "Переговори про скорочення стратегічних озброєнь",
якщо таке значення цього обороту в оригіналі. 
 №15 критика інтерпретативних теорій перекладу.
Інтерпретативна теорія перекладу є спробою підвести теоретичну базу під інтуїтивні уявлення усного
перекладача про характер своєї діяльності. Проте у цієї теорії є ряд уразливих сторін в теоретичному плані. 
1. Інтерпретативна теорія перекладу ґрунтується на психологічних концепціях, що гіпертрофують роль
інтуїтивно-безпосереднього в мовленні. На обмеженість таких концепцій вже неодноразово указувалося.
Наголошувалося, що швидке і легке інтуїтивне розуміння можливо лише відносно порівняно простих текстів, що
суб'єктивне відчуття його правильності часто не має об'єктивних підстав і недоказове для інших, що реальне
значення складного тексту складається з багатьох компонентів, для вираження яких необхідний усесторонній
свідомий аналіз. 
2. Недостатньо обґрунтовано і звеличення усного перекладу (У 2) як найточнішого і надійного способу
передачі значення оригіналу. Відомо, що усний перекладач (особливо перекладач-синхроніст, що працює в
екстремальних умовах) нерідко вимушений задовольнятися передачею лише основної думки автора,
компенсувати при перекладі значення вихідного тексту, допускати пропуски, відхилення, обмовки і помилок в
мовленні випадково досягнення максимальної точності не висувається звичайно як головна задача усного
перекладу. Навпаки, письмовий перекладач, що має нагоду детально аналізувати значення оригіналу, вдаватися
до допомоги словників і довідників, неодноразово зіставляти свій переклад з оригіналом і вносити необхідні
корективи, здатний якнайповніше передати зміст оригіналу (у тому числі і його глибинне значення, що становить
намір мовця). 
3. Не можна повністю погодитися і з тим, як Д. Селескович трактує роль мови в створенні значення
тексту. Значення висловлювання в конкретному контексті може не зводитися до його змісту, але він завжди
інтерпретується через цей зміст і на його основі. Учасники комунікації витягують значення висловлювання.
застосовуючи всю сукупність свого попереднього досвіду і знання обстановки спілкування саме до даного
мовного змісту, який визначається набором мовних одиниць і способи їх організації у висловах. 
4. Навряд чи правильно також стверджувати, як це робить Д. Селескович, що висловлювання має лише
миттєвий, неповторний сенс, що створюється у момент комунікативного акту і принципово іншій для кожного
нового комуніканта, сприймаючого висловлювання в інший момент і в інших умовах і маючого інші значення і
попереднім досвідом. Крім такого суб'єктивного значення, пов'язаного з індивідуальними особливостями і
багатьма асоціаціями кожного з комунікантів, будь-яке осмислене висловлювання необхідний належний містити
деяку інформацію, загальну для всього колективу, що користується даною мовою як засобом комунікації. В
осоружному випадку виявилися б неможливим мовне спілкування між людьми і їх спільна діяльність. І для
витягання такої загальної інформації немає іншого шляху, як розуміння мовного змісту, як максимальне
наближення до тексту через мову. Хоча при інтуїтивно-безпосередньому сприйнятті усної мови перекладачу-
синхронізму може здаватися, що він зрозумів оригінал, минувши його мовний зміст. Насправді він дуже швидко і
неусвідомлено ідентифікував почуті мовні одиниці, інтерпретував їх значення по відношенню один до одного і
до описуваної реальності і визначив мовний зміст висловлювання з більшою лили меншою точністю. І лише
після цього або разом з цим він може здійснити розуміння значення, що виводиться з цього змісту, який
відображає вже не стільки те, що реально сказав мовець, скільки те, що він хотів сказати, яку він цим
переслідував мету, які висновки можна зробити на підставі сказаного і т.п. В деяких випадках передача в
перекладі мовного змісту дає можливість одержувачу перекладу витягнути і це значення. В інших випадках для
передачі такого значення доведеться провести деякі перетворення. У будь-якому випадку основою для ухвалення
рішення служить саме мовний зміст оригіналу. 
 №16 перекладацькі праці жана деліла (канадського перекладача і викладача перекладу)
Свідоцтвом тісного ідейного зв'язку перекладознавців Франції і Канади можуть служити публікації
канадського перекладача і викладача перекладу Жана Деліла. Якнайповніше теоретичні установки Ж. Деліла
відображені в його книзі "Аналіз дискурсу як метод перекладу", виданій в Оттаві в 1980 р. (Delisle F. L'analyse du
discours comme méthode de traduction. Otawa, 1984). 
Початкові положення Ж. Деліла знаходяться повністю в руслі інтерпретативної теорії перекладу. Він
також наполягає на принциповій відмінності вузькомовного і комунікативно-мовного підходу до перекладу. І для
нього характерне негативне ставлення до використання в теорії перекладу порівняльного аналізу двох мов. У
зв'язку з цим він піддає різкій критиці концепцію Ж.-П. Віне і Ж. Дарбельне, указуючи, що перекладач зовсім не
порівнює знаки ВМ із знаками ПМ, а інтерпретує цілісне значення висловлювання для його подальшого
перевираження. 
Помірну інтерпретативну теорію Жанна Деліла (на відміну від радикальних інтерпретативних теорій
Даніци Селескович і Маріани Ледерер, в основі яких лежить витягання тільки значення) можна віднести до
інформаційних теорій перекладу. 
В його підході можна угледіти деякі розбіжності з класичними канонами інтерпретативної теорії: мовні
одиниці розглядаються не як перешкода до витягання значення, а як об'єкт аналізу, що становить важливу
частину процесу розуміння. Також зсув акцентів, можливо, пояснюється тим фактом, що Ж. Деліл займається не
усним, а письмовим перекладом. 
На думку Ж. Деліла, навчання перекладу повинне цілком будуватися на основі урахування
комунікативного характеру перекладацького процесу і тих умінь, які потрібно створити у перекладача.
Перекладач ніколи не перекладає ізольовані фрази, а завжди має справу з реальними текстами, призначеними для
певної аудиторії. Тому і в процесі навчання майбутні перекладачі повинні вправлятися не в перекладі окремих
фраз або словосполучень, а в вирішенні реальних комунікативних задач. 
Значна частина книги Ж. Деліла присвячена системі вправ для навчання перекладу. За задумом автора,
такі вправи повинні бути не лінгвістичними, а чисто комунікативними, тобто учити не перекладати якісь мовні
одиниці, а вирішувати певні комунікативні задачі. Для цього перед кожною вправою подається вказівка про мету,
яка досягається його виконанням. Такі цілі формулюються для всіх етапів перекладацького процесу. 
В цілому праці Ж. Деліла, хоча і спираються на інтерпретативну теорію перекладу, уникають крайнощів
цієї концепції, надаючи достатню увагу власне мовним аспектам перекладу. Це пояснюється головним чином
тим, що він має справу з письмовим перекладом і прагне знайти шляхи до практичного використання
теоретичних положень в процесі навчання майбутніх перекладачів. Роботи Ж. Деліла свідчать про можливість
зближення різних перекладацьких теорій для усестороннього опису процесу перекладу. 
 №17 психолінгвістичне дослідження перекладацького процесу ханса п. крингса
Задачу заповнити певною мірою прогалину відносно вивчення розумових операцій перекладача в процесі
перекладу поставив перед собою німецький перекладознавець Ханг П. Крінгс, який провів цікаве
психолінгвістичне дослідження перекладацького процесу, детально описане їм у фундаментальній монографії
"Що відбувається в головах перекладачів?" (1986 р.) 
Робота П. Крінгса носила новаторський характер, як щодо поставлених задач, так і щодо методу
дослідження. Для емпіричного вивчення спостережуваного процесу перекладу він застосував відомий в
психології експериментальний метод "міркування вголос" (think aloud). Учасникам експерименту, що мали досвід
перекладацької роботи, пропонувалося переводити тексти (з рідної мови на іноземну і навпаки), вербалізуючи
при цьому всі свої роздуми, так би мовити, мислячи вголос. Все виказане випробовуваними записувалося на
плівку і потім детально аналізувалося, включаючи зафіксовані на плівці невербальні, соматичні і паралінгвістичні
звуки, паузи, супутні дії і т.п. 
Центральним в аналізі експериментальних даних у Х. Крінгса є поняття "перекладацька проблема".
Вивчення висловлювань випробовуваних (протоколів експерименту, отриманих шляхом транскрибування
магнітофонних записів) показує, що окремі частини тексту перекладач перекладає не замислюючись (нічого не
вербалізуючи), автоматично на основі еквівалента в його пам'яті, міцно асоційованого з даною одиницею
вихідного тексту. У всій решті випадків, коли перекладач утрудняє відразу дати переклад, вважається, що він
зіткнувся з перекладацькою проблемою. Х. Крінгс особливо піклується про те, щоб забезпечити об'єктивну
процедуру виділення перекладацьких проблем. Він пропонує два ряди критеріїв їх виділення. Перший ряд
головних критеріїв, наявність кожного з яких вважається достатньою, включає: 
1) прямі або непрямі висловлювання перекладача, що він зазнає труднощі; 
2) вказівка на звернення до словника; 
3) проблеми в перекладі, усвідомлені перекладачем; 
Другий ряд включає другорядні критерії, яких повинні бути не менше двох, щоб ідентифікувати
перекладацьку проблему. До таких критеріїв відносяться: 
1) обговорення перекладачем двох або більше альтернативних варіантів перекладу; 
2) внесення виправлень в текст перекладу; 
3) підкреслення будь-яких (важких) місць в оригіналі; 
4) висловлювання перекладачем незадоволеності результатами перекладу; 
5) звернення в ході міркування до загальнотеоретичних принципів перекладу; 
6) наявність паузи; 
7) наявність паралінгвістичних вказівок на утруднення (зітхання, стогони, сміх); 
8) помилки у перекладі. 
Таким чином, перекладацька проблема може виникати як наслідок браку у перекладача якихось знань, так
і при необхідності вибору серед декотрих вже відомих йому варіантів. 
Далі, висловлювання перекладачів дають можливість виділити серед перекладацьких проблем:
1) труднощі розуміння; 2) труднощі передачі. 
 При цьому останні можуть бути суто труднощами передачі (наприклад, при повному розумінні тексту) і
можуть бути пов'язаними з труднощами розуміння. 
Основна частина аналізу протоколів експерименту присвячена виявленню "перекладацьких стратегій",
які визначають характер дій перекладача, що складають процес перекладу. 
Наголошується відмінність перекладацької стратегії при перекладі на іноземну мову і з іноземної мови.
При перекладі на іноземну мову важлива роль в цій стратегії належить перевираженю думці в оригіналі
("внутрішній переклад" в ВМ) з метою полегшення пошуку еквівалента, а також звернення до словника. 
Наголошується принципова асиметрія перекладацького процесу при перекладі на іноземну мову і з ВМ, і
в той же час виявлена в ході експерименту ведуча роль в обох випадках рідної мови. При перекладі на ВМ – це
широке використання перевираження оригіналу (на рідній мові) в процесі пошуку еквівалентів. При перекладі з
ВМ – переважання оцінок варіантів перекладу по ступеню їх доцільності і прийнятності їх в рідній мові. 
Великий інтерес представляють нагляди Х. Крінгса про процедуру оцінки і вибору варіантів. Вибір
варіантів обумовлюється або тим, що він задовольняє перекладача або тим, що він здається йому краще за інші ("
за відсутністю кращого"). 
Цікавий список загальних правил, якими керуються перекладачі. На першому місці тут стоїть вимога
дослівності: перекладач віддає перевагу варіанту, який більш дослівно відтворює оригінал. Потім йде вимога
уникати багатослівних описів: вважається, що об'єм перекладу не повинен перевищувати об'єм оригіналу, більш
ніж на 10%. До числа таких принципів також відносяться: вимоги перекладати однакові слова одним і тим же
словом, а різні слова (не синоніми) різними словами; вимоги віддавати перевагу місцевим словам а не іноземним
(не запозичення). 
Пошук закінчується, коли перекладач задоволений знайденим еквівалентом або вирішує, що кращого у
нього немає. Можуть бути і такі випадки, коли перекладач незадоволений жодним із знайдених варіантів. В
цьому випадку перекладач обирає шлях, який Х. Крінгс називає "стратегією редукції". Вона включає відмову від
відтворення метафорична або окремої семантичної ознаки, пряме перенесення в переклад іноземного слова.
Виявляється також використання своєрідної "стратегії перестраховки", коли перекладач, будучи невпевнений, що
йому вдалося правильно розв'язати перекладацьку проблему, вибирає самий загальний варіант з неясним або
амбівалентним значенням, який можна тлумачити по-різному. 
Х. Крінгс указує і на деякі особливості поведінки його випробовуваних, які не можуть бути визнані
правильними. Його перекладачі не замислюються про мету перекладу, функції оригіналу, характері адресата, для
якого вони призначають переклад. Вони часом неохоче користуються словником, намагаються перекладати, не
розуміючи, віддають перевагу "туманним варіантам", порушують норми рідної мови. Подібні недоліки
пояснюються, мабуть, тим, що випробовувані у Х. Крінгса не були професійними перекладачами, хоча і
достатньо багато перекладали в процесі вивчення іноземної мови. 
 №18 перекладацькі праці катарини райс і ханса фермєєра(німечинна)
В книзі "Основи загальної теорії перекладу" (1984 р.), написаної спільно з Х. Фермеєром відповідність
перекладу оригіналу в текстовому і функціональному аспекті відступає на другий план і потрактує як окремий
випадок, що не визначає "переклад" в цілому. Ще менше місце в цій теоретичній концепції займає огляд мовних
особливостей оригіналу, тих "внутрішньомовних конструкцій (відповідностей)", які раніше розглядалися як
частина вимог, пред'являємо ы х до перекладу. Головним і фактично єдиним критерієм оцінки перекладу є його
відповідність тієї мети, ради якої він був здійснений. 
Ця концепція, яку автори назвали "скопус-теорія" (від лат. скопус – мета), виходить з того, що переклад –
це перш за все вид практичної діяльності, а успіх всякої діяльності визначається тим, в якому ступені вона
досягає поставленої мети. Переклад завжди здійснюється для чогось. Перекладач прагне виконати певну задачу,
яку він вибрав сам або отримав від замовника, в чиїх інтересах і по чиєму дорученню здійснюється процес
перекладу. Цілі перекладу можуть бути самими різними, і відповідні їм тексти перекладу принципово
відрізнятимуться один від одного. При цьому неістотно, в якому ступені переклад виявляється близький до
оригіналу, коли скоро він відповідає своїй меті. 
В певних випадках мета перекладу може полягати в досягненні максимальної близькості до оригіналу. В
інших випадках мета може бути іншою: повідомити одержувачу якусь інформацію, переконати його в чому-
небудь, добитися висновку операції, ввести його в оману і т.д. 
Виходячи з поставленої задачі, перекладач вибирає відповідний спосіб перекладу: відтворюючий
оригінал; що відхиляється від оригіналу; нехтуючий оригіналом. 
В концепції Катарини Райс і Ханса Фермеєра перекладач виступає не як простий посередник, а як мовний
консультант-текстовик (пор. спеціальність "Документознавство та інформаційна діяльність"), фахівець, добре
знаючий мову, культуру, економіку відповідної країни і здатний створити такий текст, який потрібен для
успішної діяльності з представниками цієї країни. Можна представити і такий крайній випадок, коли тексту
оригіналу не існує, і перекладач самостійно створює свій текст, керуючись знанням мети або вказівками
замовника. Таким чином, перекладач перетворюється на центральну фігуру міжмовної комунікації. 
Розробка скопус-теорії представляє безперечний внесок в сучасне перекладознавство. Вона відкриває
новий напрям досліджень. По-перше, вона охоплює весь спектр функцій, виконуваних перекладачем. Вона
ставить задачу опису різних цілей перекладацької діяльності. Вона має й етичний аспект, адже в ній
підкреслюється важливість роботи перекладача. 
Разом з тим узагальнений розгляд всіх видів мовного посередництва не усуває необхідність спеціального
наукового аналізу найскладнішого і важливого аспекту різноманітної діяльності перекладача – здійснення
"власне перекладу", що має на меті створення тексту, здатного повноцінно замінити оригінал в процесі
міжмовної комунікації. 
 №19рівні еквівалентності
Перший рівень еквівалентності
Однією з головних задач перекладача є максимально повне передання змісту ориґіналу. Слід розрізняти
потенційно досяжну еквівалентність, під якою розуміється максимальна спільність змісту двох різномовних
текстів, припущена різницею мов, і перекладацьку еквівалентність – реальну смислову близькість текстів
ориґіналу й перекладу, яка досягається перекладачем у процесі перекладу.
Межею перекладацької еквівалентності є максимально можливий (лінгвістичний) ступінь зберігання
змісту ориґіналу при перекладі, але у кожному окремому перекладі смислова близькість з ориґіналом різною
мірою та різними засобами наближається до максимальної.
Різниця у системах МД і МП й особливостях створення текстів на кожній з цих мов різним ступенем
можуть обмежувати можливість повного зберігання у перекладі змісту ориґіналу. Тому перекладацька
еквівалентність може ґрунтуватися на зберіганні (та відповідно втраті) різних елементів смислу, що містяться в
ориґіналі. Залежно від того, яка частина змісту передається у перекладі для забезпечення його еквівалентності,
розрізняються різні рівні (або типи) еквівалентності. На будь-якому з них переклад забезпечує міжмовну
комунікацію.
Будь-який текст виконує якусь комунікативну функцію: повідомляє про факти дійсності, виражає емоції,
встановлює контакт між комунікантами, вимагає від Рецептора якоїсь реакції або дії тощо. Наявність у процесі
комунікації такої мети визначає загальний характер повідомлень, що передаються, а також їх мовного
оформлення. Порівняємо такі відрізки мовлення, як: «На столі лежить яблуко», «Як я люблю яблука!», «Дай мені,
будь ласка, яблуко», «Ти чуєш, що я сказав?». У кожному з цих висловлювань, окрім значень окремих слів та
структур і конкретного змісту усього повідомлення, можна виявити й узагальнений функціональний зміст:
констатацію факту, експресію, спонукання, пошук контакту. Текст може послідовно або одночасно виконувати
декілька комунікативних функцій – вищенаведені висловлювання можуть створити зв’язний текст.
Частина зміста тексту (висловлювання), яка вказує на загальномовленнєву функцію тексту в акті
комунікації, складає його мету комунікації. Вона являє собою «похідний» («припущений», «переносний») смисл.
Він присутній у висловлюванні в прихованому вигляді й виводиться із висловлювання як смислового цілого.
Окремі мовні одиниці беруть участь у створенні такого смислу вже не безпосередньо через своє власне значення,
а побічним шляхом, складаючи з іншими одиницями смислове ціле, яке слугує основою для вираження за його
допомогою додаткового смислу. Сприймаючи висловлювання, Рецептор має не тільки збагнути з усього змісту,
витягнути з нього додаткову інформацію. Вона повідомлює не тільки про те, що говорить Джерело, але і для чого
він це каже, «що він хоче цим сказати».
Еквівалентність перекладів першого типу полягає у збереженні тільки тієї частини змісту ориґіналу, яка
складає мету комунікації: (1) Maybe there is some chemistry between us that doesn’t mix. – Бывает, что люди не
сходятся характерами. (2) That’s a pretty thing to say! -- Постыдился бы! (3) Those evening bells, those evening bells,
how many a tail their music tells. – Вечерний звон, вечерний звон, как много дум наводит он.
 У прикладі (1) мета комунікації полягала в переданні переносного значення, яке і складає головну частину
змісту висловлювання. Тут комунікативний ефект досягається за рахунок своєрідного художнього зображення
людських відносин, які порівнюються із взаємодією хімічних елементів. Такий непрямий опис інформіції визнано
перекладачем неприйнятним для МП і замінено іншим, певним чином менш образним висловлюванням, яке
забезпечує, однак, необхідний комунікативний ефект.
У прикладі (2) мета комунікації полягає у вираженні емоцій мовця, обуреного попереднім
висловлюванням співрозмовника. Для відтворення у перекладі цієї мети перекладач використав одну із
стереотипних фраз, що виражають обурення у рідній мові, хоча мовні засоби, які складають її, не відповідають
одиницям ориґіналу.
І нарешті, у прикладі (3) загальною функцією ориґіналу, яку перекладач прагне усіма засобами зберегти, є
поетичний вплив, оснований на звукопису, рифмі й розмірі.
Як видно з наведених прикладів, метою комунікації є найзагальніша частина змісту висловлювання,
властива висловлюванню цілком. Вона і визначає його роль у комунікативному акті.
Для відношень між ориґіналами й перекладами такого типу характерним є:
1) непорівнянність лексичного складу й синтаксичної організації; 2) неможливість зв’язати лексику та
структуру ориґіналу й перекладу відношеннями семантичного перефразування або синтаксичної трансформації;
3) відсутність реальних чи прямих логічних зв’язків між повідомленнями в ориґіналі й перекладі, які б дозволяли
стверджувати, що в обох випадках «повідомлюється про одне й те саме»; 4) найменша спільність змісту
ориґіналу й перекладу порівняно з усіма іншими перекладацькими, які визначаються еквівалентами.
Таким чином, у даному типі еквівалентності в перекладі говориться ніби-то «зовсім не те», про що
йдеться в ориґіналі. Цей висновок справедливий стосовно усього повідомлення в цілому, навіть якщо одне чи два
слова в ориґіналі мають прямі чи непрямі відповідники у перекладі. Англійське прислів’я A rolling stone gathers
no moss описує ситуацію, яка досить легко передається в російському перекладі, наприклад: «Катящийся камень
мха не собирает». Але з цієї ситуації Рецептор перекладу не отримає тієї мети комунікації, яка міститься в
ориґіналі. Для нього сама ситуація не вказує досить чітко, як до неї слід віднестися, «добре», чи «погано», що
немає «моху». У той же час для англійського рецептора ясно, що у цій ситуації “мох” втілює добробут, багатство,
добро і що його відсутність – явище негативне. Таким чином, ситуація, що описується англійським прислів’ям,
припускає висновок, що слід не вештатися по світу, а сидіти вдома, накопичуючи добро. Еквівалентним
перекладом буде російська фраза, яка має аналогічну емотивну настанову і максимально відбиває стилістичну
(поетичну) функцію ориґіналу (форму прислів’я). Оскільки опис тієї ж ситуації не забезпечує необхідного
результату, перекладач має використовувати повідомлення, що описує іншу ситуацію. Спроба задовольнити
вказані вимоги дає приблизний переклад: “Кому на месте не сидится, тот добра не наживет”.
У другому типі еквівалентності загальна частина змісту ориґіналу й перекладу не тільки передають
однакову мету комунікації, але й відображають одну й ту саму позамовну ситуацію. Ситуацією називають
сукупність об’єктів і зв’язків між ними, те, що описується у висловлюванні. Будь-який текст містить інформацію
про щось, є співвіднесеним з якоюсь реальною чи уявленою ситуацією. Комунікативна функція тексту
здійснюється через ситуативно-орієнтоване повідомлення. Не можна уявити зв’язний текст, у якому б шлося “ні
про що”, так само як не може існувати думка без предмета думки.
 Більш повне відтворення зміста ориґіналу в другому типі еквівалентності порівняно з першим, де
зберігалася лише мета комунікації, аж ніяк не означає передання усіх смислових елементів ориґіналу. Зберігання
вказування на однакову ситуацію супроводжується у перекладах цього типу значними структурно-семантичними
розбіжностями з ориґіналом. Справа в тому, що визначувана ситуація – це складне явище, яке не може бути
описаним в одному висловлюванні повністю, у всьому розмаїтті його сторін, властивостей та особливостей.
Кожне висловлювання описує відповідну ситуацію шляхом вказування на деякі її окремі ознаки. Одну й ту саму
ситуацію можна описати через різні комбінації властивих особливостей. Наслідком цього є можливість і
необхідність ототожнення ситуацій, що описуються з різних сторін. У мові з’являються набори висловлювань,
котрі сприймаються носіями мови як синонімічні, незважаючи на повне неспівпадіння мовних засобів, які їх
складають.
У зв’язку з цим виникає необхідність розрізняти саме факт вказування на ситуацію та спосіб її опису,
тобто частину змісту висловлювання, що вказує на ознаки ситуації, через які вона відображається у
висловлюванні. Ті, хто користується мовою, здатні усвідомлювати ідентичність ситуацій, описаних різними
засобами. А це означає, що у змісті будь-якого висловлювання наявна інформація, яка дозволяє судити як про те,
яка ситуація описується, так і про те, які ознаки використано для її опису. Різниця між ідентифікацією ситуації та
засобом її опису відображає своєрідність відносин між мовою, мисленням і реальністю, що підлягає опису. У
змісті висловлювання присутні не самі ситуації та їхні ознаки, а лише їхні мовленнєві образи, які передаються у
вигляді якихось відомостей чи інформації, тобто у вигляді повідомлення. Характер відображення обраних ознак
та внутрішня організація інформації про них складають логічну структуру повідомлення. Одиниці смислу, що
відображають окремі ознаки ситуації, являють собою загальні поняття – змістовні категорії. Спільність змісту
таких ситуацій цілком ґрунтується на екстралінгвістичному досвіді комунікантів. Із життєвого досвіду нам
відомо, що для того, щоб людину можна було побачити у даному місці, необхідно, аби вона туди прийшла, тобто
знаходилася там. З цього робиться висновок, що “вона там майже не буває” та “ми її рідко там бачимо”
означають “одне й те саме”.
Спільність змісту можна виявити і за рахунок різних змістовних категорій, наприклад: Ніч уже майже
минула. – Незабаром буде світанок. Вона нікуди не виходить. – Вона веде самітний спосіб життя. Вона добре
збереглася. – Вона виглядає молодшою за свій вік. Тут наявні логічні, головним чином причинно-наслідкові
зв’язки.
Ідентифікація ситуації – це відображення у змісті висловлювання якоїсь реальної ситуації шляхом одного
з можливих способів її опису. У свою чергу, спосіб опису ситуації– це відображення у змісті висловлювання тих
ознак ситуації, які використано для її ідентифікації й узагальнено у вигляді змістовних категорій.
При другому типі характерна ідентифікація в ориґіналі й перекладі однієї й тієї ж ситуації при зміненні
способу її опису. Основою слугує універсальний характер відносин між мовою й екстралінгвістичною
реальністю.
Другий тип перекладацької еквівалентності не базується на спільності значень використаних мовних
засобів. Ось декілька прикладів: He answered the telephone – Він зняв слухавку. You are not fit to be in a boat – Тебе
не можна пускати в човен. You see one, you have seen them all – Усі ведмеді схожі один на одного.
 У цих висловлюваннях більшість слів та синтаксичних структур не знаходить безпосередньої
відповідності у тексті перекладу. Разом з тим можна стверджувати, що між джерелом і перекладом цієї групи
існує більша спільність змісту, ніж при еквівалентності першого типу. Зіставимо, наприклад, переклади:
(1) That’s a pretty thing to say – Посоромився б! (2) He answered the telephone – Він зняв слухавку.
У (1) йдеться про різні явища, між якими не можна побачити якогось реального зв’язку. Спільність
ориґіналу й перекладу полягає лише в тому, що в обох випадках можна зробити однакові висновки про емоційне
ставлення мовця до попереднього зауваження його співрозмовника. У (2) незіставні мовні засоби ориґіналу й
перекладу фактично описують один і той самий вчинок, вказують на однакову реальність, оскільки спілкуватися
по телефону можна тільки знявши слухавку. В обох текстах йдеться про різне, але те саме. Про такі
висловлювання часто кажуть, що вони “виражають іншими словами одну й ту саму думку”: Stop, I have a gun! –
Стій, стріляти буду! Reduction on taking a quantity – Оптовим покупцям знижка.
Для відносин перекладацької еквівалентності другого типу характерним є:
1) непорівнянність лексичного складу та синтаксичної організації;
2) неможливість зв‘язати лексику й структуру ориґіналу й перекладу відносинами семантичного
перефразування або синтаксичної трансформації;
3) збереження у перекладі мети комунікації, оскільки збереження домінантної функції висловлювання є
обов‘язковою умовою еквівалентності;
4) збереження у перекладі вказівки на одну й ту саму ситуацію, що доводиться існуванням між
різномовними повідомленнями прямого реального або логічного зв’язку, який дозволяє стверджувати, що в обох
випадках “повідомляється одне й те саме”.
Третій рівень еквівалентності може бути охарактеризований такимиприкладами: Scrubbing makes me
bad-tempered. – Від миття підлоги у мене псується настрій. London saw a cold winter last year. –- В прошлом году
зима в Лондоне была холодной. That will not be good for you. -– Це може погано для вас скінчитися.
Зіставлення ориґіналів та перекладів цього типу виявляє наступні особливості:
1) відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;
2) неможливість зв’язати структури ориґіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;
3) збереження у перекладі мети комунікації та ідентифікації тієї ж самої ситуації, щой в ориґіналі;
4) збереження у перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в ориґіналі,
тобто збереження тієї частини змісту первісного тексту, яка називається “засобом опису ситуації”.
Відносини між змістами ориґіналу й перекладу в цих випадках класифікуються формально-логічними
відносинами між поняттями: рівнозначності, підпорядкування, контрадикторності, перехрещення. Наявність
таких зв’язків слугує додатковим показником більшої смислової спільності з ориґіналом порівняно з
вищерозглянутими випадками. Ця спільність основних понять означає збереження структури повідомдення, коли
для опису ситуації в ориґіналі й перекладі обираються одні й ті самі ознаки. Якщо у попередніх типах
еквівалентності у перекладі зберігалися відомості відносно того, “для чого повідомлюється зміст ориґіналу” та
“про що у ньому повідомлюється”, то тут уже передається і “що повідомлюється в ориґіналі”, тобто яка сторона
ситуації, що описується складає об’єкт комунікації.
У межах одного способу опису ситуації можливі такі види семантичного варіювання:
 1) ступінь деталізації опису (означає більшу чи меншу експліцитність перекладу порівняно з
ориґіналом: I saw there was a question asked. – Я бачив у газетах, що був запит.); 2) спосіб об’єднання у
повідомленні ознак, що підлягають опису (поняття, узагальнюючі обрані ознаки ситуації, сполучаються у
повідомленні за певних правил його побудови); 3) напрямок відносин між ознаками (при описі ситуації з різних
точок зору синонімічні повідомлення можуть пов’язуватися відносинами конверсивності: “Професор приймає
іспит у студентів. – Студенти складають іспит професорові”); 4) розподіл окремих ознак у повідомленні
(порядок слідування ознак у тексті перекладу може бути іншим ніж в ориґіналі).
Якби два висловлювання в ориґіналі й перекладі були повністю тотожними, необхідно, щоб повністю
збігалися не тільки мета комунікації опис ситуації, але і їхні лексичні одиниці, а також синтаксичні відношення
між ними. Змісту висловлювання не існує повз значення мовних одиниць, що його складають. Вони не тільки
сумісно виражають функціонально-ситуативні аспекти змісту висловлювання, але й вносять у цей зміст і
додатковий зміст, який також входить у повідомлення.
У різних умовах комунікації на перший план виступають окремі смислові елементи висловлювань, і в
такому разі вибір того чи іншого слова або синтаксичної структури набуває важливої ролі у змісті всього
повідомлення.
Якщо у перших трьох типах еквівалентності елементи смислу зберігалися при незначному збігу мовних
засобів, то в четвертому типі еквівалентності відтворюється і значна частина значень синтаксичних структур
ориґіналу. Тут уже зберігаються відомості не тільки «для чого», «про що» й «що» говориться у тексті ориґіналу,
але, частково і «як це говориться». Максимально можливе збереження синтаксичної структури ориґіналу й
перекладу називають синтаксичним паралелізмом.
Відношення між ориґіналом та перекладом четвертого типу еквівалентності характеризуються такими
особливостями:
1) значний, хоча і неповний паралелізм лексичного складу – для більшості слів ориґіналу можна підібрати
відповідні слова в перекладі з близьким змістом;
2) використання у перекладі синтаксичних структур, які аналогічні структурам ориґіналу або пов’язані з
ними відносинами синтаксичного варіювання;
3) зберігання у перекладі трьох частин змісту ориґіналу і мети комунікації, вказання на ситуацію та спосіб
її опису.
Зміст висловлювання має значну спільність, відрізняючись лише додатковою інформацією, що міститься
у кожній окремій структурі: He was never tired of old songs. – Старі пісні йому ніколи не набридали.
Порядок слів має важливе значення при четвертому типі еквівалентності, тому що використання
аналогічної структури нерідко стає можливим лише за умови змінення порядку слідування слів у даній структурі.
Можливо при перекладі й варіювання між простими, складно-сурядними та складно-підрядними
реченнями. Різниця між типами речень має певну комунікативну значущість.
Стилю англійських газет та публіцистичних матеріалів властиве поєднання в одному реченні різнорідних,
відносно незалежних ідей. Це не є властивим для мови перекладу. Тому при перекладі таких речень збільшується
їхня кількість. Водночас змінення кількості речень може здійснюватися й у бік зменшення.
 Еквівалентність окремих слів в ориґіналі та перекладі передбачає максимально можливу близькість не
тільки предметно-логічного, а й конотативного значення співвіднесених слів, що відображають характер
сприйняття мовцями тієї інформації, що міститься у слові. Найбільшу роль у передачі конотативного аспекту
семантики слова ориґіналу відіграють його емоційний, стилістичний та образний компоненти.
Емоційна характеристика значення слова може бути позитивною чи негативною. У будь-якій мові
існують слова, що співпадають з предметно-логічним значенням, але розрізняються за наявністю або характером
емоційного компонента в семантиці слова. Наведемо пари англійських та українських слів, перше з яких
нейтральне, а друге – емоційно марковане: dog – doggie, cat – pussy, womanly – womanish, smell – fragrance; кішка
– кішечка, буржуа – буржуй, сидіти – розсістися. Як правило, загальний характер емоційності може зберігатися
при перекладі, тобто можливо підібрати у МП таке слово, яке відображає таке саме схвальне чи несхвальне
відношення мовця до предмета, як і в МД. Передання емоційного характеру полегшується завдяки тому, що
реалізація значення у висловлюванні розповсюджує відповідну характеристику на висловлювання цілком: робить
висловлювання емоційним, стилістично забарвленим або образним. Ось чому в перекладі цей елемент змісту
може бути відтворений нелокально, тобто в іншому місці висловлювання, в семантиці іншого слова: Sometimes I
feel about eight years old, my body squeezed up and everything else tall. – А інколи здається, що я восьмирічний
хлопчисько, сам малесенький, а все навколо величезне.
Збереження у перекладі емоційної характеристики висловлювання шляхом використання слів з
відповідним конотативним значенням є виключно важливим у досягненні еквівалентності. Недотримання цієї
вимоги може зробити переклад цілком нееквівалентним.
Так само еквівалентність п’ятого типу передбачає збереження у перекладі стилістичної характеристики
ориґіналу. Найпростішим з цієї точки зору є переклад термінів, які мають термінологічні відповідники у МП. Але
з рештою слів усе набагато складніше, бо вони можуть бути нейтральними чи емоційно забарвленими, з чого
випливає питання їх доречності/недоречності у відповідних висловлюваннях.
Еквівалентність конотативного значення у МД і МП передбачає також і відтворення асоціативно-
образного компоненту. Семантика деяких слів включає інформацію, пов’язану з певними асоціаціями у
свідомості мовців. Для мешканців багатьох країн “сніг” – це не просто вид атмосферних опадів, але й еталон
білизни, з яким прийнято порівнювати інші білі предмети. Крейда теж біла, але з нею порівнюють лише колір
обличчя. Російське “щепка” застосовується для образного опису худоби людини, “баня” – не тільки місце, де
миються, але і спека, тоді як англ. bath позбавлене цієї характеристики.
 №20 культурологічні аспекти перекладознавства

    Переклад є важливим засобом міжкультурних контактів, оскільки він допомагає ознайомитися з
фактами чужої культури. При цьому вкрай важлива роль мови, що виступає як засіб передачі бачення світу
представниками іншої культури. Це світобачення в культурологічному змісті є унікальним, і його передача
засобами чужої мови (у тому числі при перекладі) часто виявляється складним завданням. Саме в цьому випадку
про переклад варто говорити як про процес "нескінченної приблизності" або "нескінченної відносності", оскільки
немає однозначної відповідності тим часом, як різні мови в змісті своїх одиниць і структур відображають ознаки
реальної дійсності, тим більше, коли мова йде про специфічні елементи культури [4, 39].
    Художній текст представляє собою досить своєрідне явище з культурної точки зору, тому що він
описує дійсність, що є зовсім особливою стосовно реального, оскільки вона створюється автором тексту,
оскільки "письмовий текст - це в більшості випадків оброблений автором словесний твір з метою оптимального
впливу на читача" [3,312]. Проте, між цими світами (реальним і вигаданим) може спостерігатися аналогія. Світ
художнього тексту повинен бути схожим на дійсність, у якій мислить себе реципієнт, інакше світ художнього
тексту виявиться для нього недоступним.
    Для полегшення проникнення в "текстовий" світ реципієнтові надаються певні "ключі", що
представляють собою маркери, які дозволяють віднести текстовий світ до певної культури. Як підказки можуть
використовуватися явні посилання на певні моделі культури або ж імпліцитні вказівки на дії, учинки, специфічні
риси, які звичайно асоціюються з моделями тієї або іншої культури. Наприклад, власні імена є елементами
культури, і навіть самі гарячі шанувальники буквального перекладу не передають прізвище Smith як "Коваленко".
Власна назва Smith, використовується в художньому тексті, вказує на англомовнокультурний текстовий світ
[1,135].

    Можливі три типи відносин між текстовим світом і реальним світом читача: А) текстовий світ
маркується як стосовний до культурного соціуму реципієнта, Б) текстовий світ маркується як стосовний до
культурного соціуму, відмінному від того, до якого належить реципієнт, В) текстовий світ взагалі не маркований,
він є, так би мовити, культурно нейтральним [5,33].

    Автор як представник вихідної культури, "розставляє" по всьому тексту маркери, що служать
"ключами", що допомагають реципієнтові проникнути в текстовий світ й ідентифікувати культуру. Автор може
розставляти маркери "несвідомо", тобто не задаючись метою наповнити текст тою чи іншою кількістю
культурних елементів, які дозволяють реципієнтові розпізнати культуру. Це відбувається тому, що автор описує
культуру, перебуваючи "усередині" неї. Іншомовний й іншокультурний реципієнт спостерігає текстовий світ і
культуру, котра цей текст представляє, "ззовні". Спостереження за будь-якою системою зсередини або ззовні
призводить до розходжень у характері оцінок цієї системи. При спостереженні зсередини від сприйняття людини
можуть вислизати деякі істотні моменти або ж вони можуть оцінюватися не так, ніби система спостерігалася
ззовні.. Реципієнтові тексту перекладу надається роль такого стороннього спостерігача, що може сприймати
ззовні ту частину системи чужої культури, що представлена в текстовому світі письменника. Звідси необхідна
множинність поглядів (plurality of views)[див:6,130] на описуваний світ. По-перше, це точка зору самого автора,
найбільш "чиста", недоторкана впливом іншої культури. По-друге, точка зору перекладача, який є посередником
між двома культурами - вихідною і цільовою - і враховує лінгвістичні й когнітивні знання реципієнтів перекладу,
що відображають особливості їхньої культури [2,126]. По-третє, погляд іншомовного й іншокультурного
реципієнта, котрий оцінює культуру текстового світу з позицій людини, (в ідеальному випадку) гранично
дистанційованого від культури автора.
    Велике значення для взаємопроникнення культур має міжмовна, особливо, перекладацька діяльність.
Переклад допомагає здійснювати процес знайомства із чужою культурою. Можна сказати, що він займає
проміжне положення між мовою й культурою, виконуючи посередницькі функції між цими двома сутностями.
Перекладацькі проблеми, пов'язані з існуючими культуральними артефактами, переборні в процесі міжмовної
комунікації як за посередництвом прирівнювання структур вихідної й цільової мов, так і за допомогою різних
способів передачі артефактів чужої культури.
 21. Екстралінгвістичні труднощі в перекладі
Екстралінгвістичні проблеми є традиційними для теорії перекладу проблемами. До них відносяться
пошук способів передачі реалій, специфічних для того світу і тієї культури, яку обслуговує вихідний мова,
засобами мови перекладу. При перекладі реалій існують в принципі дві можливості:
1) передати відповідний сенс, використовуючи зіставні за значенням одиниці мов,
2) зберегти в перекладі назву реалії, прийняте у вихідній мові. Вибір однієї з цих можливостей залежить
від різних факторів і в будь-якому випадку пов'язаний з певними інформаційними втратами. Переклад (1), будучи
безумовно зрозумілим для читача, спирається на інші знання про світ, викликаючи тим самим у свідомості
адресата не цілком адекватні уявлення. Переклад (2) може виявитися малозрозумілим і вимагає додаткових
коментарів.
Для встановлення значення висловлювання та його перекладу українською мовою необхідний контекст,
тобто група слів, пропозицій або група пропозицій, об'єднаних в межах одного мовного відрізка. Однак нерідкі
випадки, коли навіть широкий контекст недостатній для з'ясування змісту висловлювання; іншими словами, сенс
висловлювання не вичерпується його лінгвістичним значенням. Це відбувається в тих випадках, коли для
розуміння того чи іншого слова або виразу необхідно знання відповідної реалії або знайомство з тим історичним
фактом або літературним твором, на який є посилання в тексті. Розуміння реалії засноване на знанні реального
факту дійсності, що стоїть за словами.
Деякі реалії транскрибуються, наприклад: Wall Street – Уолл Стріт, Whitehall – Уайтхолл, які як відомо,
означають в переносному значенні відповідно: американський фінансовий капітал, англійське уряд; інші
калькируются, наприклад: White House – Білий дім, або передаються транслітерацією: Westminster – Вестмінстер.
Однак велика кількість реалій, що зустрічаються в англійському та американському суспільно-політичних
текстах, вимагають при перекладі розкриття їх сенсу. Подібні реалії зустрічаються, наприклад, в наступному
реченні: Apparently, the officers who overthrew the president timed their coup for Aug. 15, the anniversary of Indian
independence. They figured that the government would be preoccupied that day - “a sort of Yom Kippur war situation”,
as a Western diplomat put it. Мабуть, офіцери, що повалили президента, приурочили переворот до 15 серпня,
річниці проголошення незалежності Індії. Вони розраховували, що в індійського уряду буде в цей день багато
турбот у зв'язку з цим святом. Один західний дипломат охарактеризував ситуацію в той час ситуацію як
аналогічну тій, яка склалася під час арабо-ізраїльської війни 1973 року.
Yom Kippur – назва свята, що відзначається в Ізраїлі в жовтні. Yom Kippur war - арабо-ізраїльська війна
1973 року, яка почалася саме в день цього свята. Назва цього свята нічого не говорить російському читачеві.
Тому і вимагає описового перекладу.
 22. Культурна адаптація при перекладі
Культурна адаптація при перекладі в лінгвістичній літературі виступає однією з проблем прагматичних
аспектів перекладу, серед яких постає питання про передачу прагматичних значень слів оригіналу і трактування
прагматичного аспекту перекладу як завдання конкретного перекладацького акту. Перекладач, виступаючи в ролі
рецептора оригіналу, намагається якомога повніше витягнути інформацію, що міститься в ньому, для чого він
повинен володіти тими ж фоновими знаннями, які мають в своєму розпорядженні "носії" початкової мови.
Успішне виконання функцій перекладача припускає всебічне ознайомлення з історією, культурою, літературою,
звичаями, сучасним життям і іншими реаліями народу, що розмовляє початковою мовою. Перекладач враховує,
що рецептор перекладу належить до іншого мовного колективу, ніж рецептор оригіналу, володіє іншими
знаннями і життєвим досвідом, має іншу історію і культуру. Для того, щоб забезпечити «усередненому»
одержувачеві перекладу адекватне розуміння тексту оригіналу, перекладачеві необхідно адаптувати текст за
наступними параметрами: лексичні зміни тексту, синтаксичні зміни тексту, стилістичні зміни тексту. Лексичні
зміни тексту припускають:
1.1. Внесення додаткової інформації. Особливо часто це відбувається у зв'язку з використанням в
оригіналі імен власних, географічних назв і найменувань різного роду культурно-побутових реалій. Наприклад,
речення Part o f the nuclear station in Cumberland has been closed down перекладається як Частина атомної
електростанції в графстві Камберленд була закрита. У наведеному прикладі пояснюючий елемент графство
стає необхідним при перекладі з англійської мови на українську, оскільки українському читачеві без включення в
текст цього елементу може бути не цілком зрозуміло, що мова йде про населений пункт, територіальну одиницю.
1.2. Для того, щоб уникнути в тексті перекладу незрозумілих елементів, перекладач може піти на
опущення незначної інформації в перекладі деталей, невідомих пересічному одержувачеві перекладу. Наприклад:
His company, Matrix Capital, was found to have made 900 small loans to government officials. При перекладі
оминається назва компанії , яка нічого не говорить українському читачеві, а тільки нагромаджує речення
незрозумілими елементами. Його компанія була спіймана на видачі 900 дрібних хабарів місцевим державним
діячам.
1.3. Незрозумілі елементи замінюються зрозумілішими. Інформація, яка в оригіналі тільки мається на
увазі, оскільки очевидна для одержувача оригіналу, може при перекладі замінюватися додатковою. Наприклад,
She says the relationship with the kiwi man became abusive and he tried to control her. Відносини з новозеландцем
ставали нестерпними і він почав загрожувати їй. У перекладі зроблена заміна за територіальною ознакою.
Пересічному рецептору може бути незрозумілим, що ж таке kiwiman тому при перекладі перекладач звертається
до того, де ростуть ківі. Ківі ростуть в Австралії і Новій Зеландії, але по контексту всієї статті відомо, що жінка
вийшла заміж за людину з Нової Зеландії. Тому ця інформація тут і пояснюється.
1.4. Конкретизація. Іноді слово із загальним значенням замінюється при перекладі словом з конкретнішим
значенням. Наприклад: The British people are still profoundly divided on the issue of joining Europe. На відміну від
англійця, українському читачеві може бути незрозумілим, в якому сенсі в даному вислові згадується слово
Europe. Тому в перекладі за допомогою прийому конкретизації доцільно розкрити, що мається на увазі в
англійському оригіналі. У англійському народі до цих пір існують глибокі розбіжності з приводу вступу до
Європейського союзу.
 2. Синтаксичні зміни тексту.
2.1. Перекладачу англійських інформаційно-описових матеріалів нерідко доводиться стикатися з однією
специфічною особливістю матеріалів цього жанру. У англійських і американських газетах майже кожне речення
друкується з нової строки. We commit our nations to working together to advance freedom and security grounded in
democratic principles and institutions.
We will work together to strengthen democratic institutions in Ukraine and to advance freedom in Europe.
We also commit to work together to back reform, democracy, tolerance and respect for all communities.
Абсолютно очевидно, що всі три абзаци складають єдине смислове ціле: абзаці пов'язані займенником we. При
перекладі їх треба поєднати. Ми доручаємо нашим країнам працювати разом в справі просування свобод і
забезпечення безпеки, спираючись на демократичні принципи і інституції. Ми разом працюватимемо над
посиленням демократії на Україні і просуванням свободи в Європі. Ми також доручаємо нашим націям спільно
підтримувати перетворення, демократію, терпимість і взаємну пошану у всіх країнах.
2.2. Ще однією синтаксичною особливістю англійського газетноінформаційного жанру є прагнення
вміщати в рамки одного речення якомога більше інформації. Таке "нанизування" в одному вислові думок, слабо
зв'язаних логічно, невластиво українській мові. Наприклад: Several governments are still failing to repeal laws that
explicitly discriminate against women, a decade after 189 countries agreed at a United Nations conference in Beijing to
remove them. ГІри перекладі необхідно членувати речення. Ряд урядів як і раніше не можуть відмінити деякі
закони, що несуть дискримінаційний сенс від носно жінок. І це за 10 років після конференції ООН в Пекіні, на
якій 189 країн домовилася про вилучення цих законів з своїх кодексів.
2.3. Газетно-публіцистичні тексти відрізняються великою різноманітністю. Найбільш стислими, діловими
і сухими по стилю є повідомлення і статті інформаційного характеру. Точність в перекладі подібних статей часто
досягається синтаксичною перебудовою речень, структурними замінами. Наведемо приклад: Taking part in the
discussion with the President will be the new Secretary o f State, the Defence Secretary and the special assistant to the
President for National Security Affairs. Типова для стилю коротких повідомлень інверсія не зберігається в
перекладі. У нараді з президентом братимуть участь новий державний секретар, міністр оборони і спеціальний
помічник президента по питаннях національної безпеки.
2.4. Ще однією особливістю є використання численних визначень до іменників, які при перекладі можуть
бути іншими членами речення. Напри клад: The New Zealand earthquake was followed by tremors lasting an hour. 3a
землетрусом в Новій Зеландії послідували підземні поштовхи, які продовжувалися годину. У даному прикладі
визначення New Zealand передане об ставиною місця, оскільки в українській мові поєднання "новозеландський
землетрус" неможливе.
3. Стилістичні зміни тексту. Під час перекладу українського тексту на англійську мову не можливо не
звертати уваги на стилістичні норми мов.
3.1. Для англійських і американських газетних матеріалів характерне використання розмовних оборотів в
найсерйозніших за змістом текстах. Наприклад: What is the meaning of the North Korean Foreign Ministry's strange
statement on Thursday that it now had «nukes» (yes, used that English colloquial term)? Що ж все-таки примусило
міністра закордонних справ КНДР оголосити те, що країна володіє ядерною зброєю. Nuke - розм. ядерна зброя
(словник Мюллера). У даному прикладі перекладач замінив розмовне слово англійською мовою на більш
загальновживане слово в мові перекладу. Всі ці фамільярно-розмовні форми давно стали звичними для
англійського читача. Якщо їх залишити в перекладі, то на читача вони справлять значно сильніше враження через
їх незвичність. Тим самим при перекладі буде порушено стилістичне забарвлення оригіналу, оскільки
нормальний для англійського читача текст буде переданий незвичайним українським текстом, який
сприйматиметься українським читачем як щось легковажне і недоречно фамільярне.
3.2. У інформаційно-описових матеріалах англійських і американських газет завжди прийнято зазначати
титул політичного діяча. Якщо прізвище політичного діяча уживається без згадки титулу або посади, перед нею
завжди ставиться скорочення Mr. (Mister) або Mrs. (Mistress). Таким чином, Аденауер - це завжди Chancellor
Adenauer або Doctor Adenauer, де Голль - General de Gaulle, Черчшль - Sir Winston Churchill (або Sir Winston). Всі
ці титули мають в англійському тексті суто формальне значення і тому при перекладі ці титули, зазвичай,
опускаються.
3.3. У газетно-публіцистичному стилі нерідко використовуються метафори, засновані на перенесенні
окремих слів і цілих виразів з конкретного контексту, в якому вони вживаються в своїх логічних значеннях, в
іншу сферу. Which of the two men is more likely to conduct a steady and steadfast foreign policy? And which o f them
has the asbestos backbone to stick it out in the four-years heat of the White House Kitchen? У перекладі цього речення
образ може бути збережений лише частково шляхом вживання виразу в розжареній атмосфері, оскільки інші
фігуральні вирази, такі як кухня білого дому і тим більше вогнетривкий характер не відповідають змісту статті
(кухня у переносному розумінні означає інтриги, темні махінації, що автор не мав тут на увазі). Лексичні
трансформації викликають необхідність додаткових слів для надання закінченості вислову, який в оригіналі
дається в стислій формі (four-years heat o f the White House Kitchen). Тому пропонується наступний варіант
перекладу: Який з двох виявиться більш здатним проводити тверду і стабільну зовнішню політику? І хто з них
володіє достатньою стійкістю і силою духу, щоб витримати розжарену атмосферу, в якій доводиться діяти
президентові в перебігу чотирьох років перебування в Білому домі?
3.4. У газетно-інформаційних матеріалах нерідко зустрічаються багатозначні терміни, терміни-синоніми,
скорочені терміни і назви. Термін state у політичній термінології США може означати як державу, так і штат.
Both the state and Federal authority are bent on establishing a police state. У першому випадку термін state стоїть в
одному ряду з визначенням федеральний і поза сумнівом означає уряди штатів на відміну від уряду всієї країни.
У другому випадку state вжите у значенні держава. Таким чином, для збереження прагматичного потенціалу
тексту оригіналу перекладачу необхідно вносити до тексту перекладу різні зміни. Для здійснення таких змін
недостатньо просто володіти лише мовою перекладу. Треба адаптувати матеріал, враховуючи екстралінгвістичну
ситуацію, постійно бути в курсі подій в середовищі мови перекладу, весь час поповнювати свої знання. Ця
культурна адаптація тексту залежить не тільки від праГматиКи тексту, але й від перекладача, його фонових
знань, попереднього досвіду, психологічного стану та інших особливостей
 23. Критика лінгвістичних концепцій перекладу
Багато вчених, що зробили значний внесок в розвиток сучасного перекладознавства, не вважають себе
лінгвістами, хоча і займаються комунікативно-мовними аспектами перекладу, а деякі з них особливо
підкреслюють обмеженість і неправомірність лінгвістичного підходу до дослідження перекладацької діяльності. 
Подібне неприйняття лінгвістичної концепції перекладу пояснюється головним чином двома причинами: 
• По-перше, перекладознавство в цілому – це, поза сумнівом, особлива наукова дисципліна, що має багато
інтердисциплінарних аспектів. Лінгвістика може описати і пояснити цілий ряд найважливіших чинників, що
визначають характер і результати перекладу, але вона не може описати і пояснити цілий ряд найважливіших
чинників, що визначають характер і результати перекладу, всю багатогранність цього складного виду людської
діяльності. Ця обставина, проте, не зменшує важливої ролі лінгвістичних концепцій для вивчення основного
механізму перекладу. 
• По-друге, критика лінгвістичного підходу до перекладу явно виходить з уявлення про лінгвістику як про
дисципліну, задача якої зводиться до опису різних мовних систем. Мається на увазі головним чином структурна
лінгвістика, що не цікавиться семантичними аспектами мови і не розглядає структуру більш крупних одиниць,
ніж речення. Зрозуміло, що така мікролінгвістика дійсно не може претендувати на всесторонній опис
перекладацького процесу, об'єктом якого є зміст іншомовних текстів. Як вже зазначалося, сучасне мовознавство
подолало таке обмежене розуміння свого предмету. 
 Відповідь сучасного мовознавства на критику лінгвістичних концепцій перекладу. У другій половині XX-
го століття мовознавство значно розширило сферу своїх інтересів. Від виняткової уваги до розвитку і структури
мовних систем воно звернулося до широкого кола проблем, що визначають можливість використання мови як
знаряддя думки і засобу мовної комунікації. В центрі уваги лінгвістів опинилася смисловий бік мовних одиниць і
мовних творів, зв'язок мови з мисленням, реальною дійсністю, із суспільством і його культурою, з іншими
знаковими системами (семіотикою). З'явилися нові лінгвістичні дисципліни та області дослідження, такі як
когнітивна лінгвістика, психолінгвистика, соціолінгвістика, лінгвістика тексту, теорія мовних актів, тощо.
Мовознавство перетворилося на справжню макролінгвістику – цілий комплекс лінгвістичних дисциплін, що
вивчають усе різноманіття форм, способів, результатів і особливостей існування мови в людському суспільстві.
Тільки така лінгвістика і могла зайнятися теоретичним переосмисленням сучасної перекладацької діяльності,
такої необхідної у зв'язку з її новими небувалими масштабами, зрослими вимогами до якості перекладів і
задачами масової підготовки професійних перекладачів. 
Через перетворення мовознавства на макролінгвістику рівень лінгвістичного аналізу текстів оригіналу і
перекладу ускладнився. Цей аналіз тепер враховує і комунікативну задачу оригіналу (його прагматичну
спрямованість), і соціокультурну спрямованість мови (функціональні стилі і жанри, соціальні діалекти). 
Проте, не дивлячись на антропоцентричність (орієнтацію на людину) сучасного мовознавства,
лінгвістичні теорії перекладу виключають аспект інтуїції, творчості перекладача. Наскільки б не ускладнився
аналіз відповідностей, вони залишаються стандартними (хоча і прив'язуються, наприклад, до ситуації
спілкування). 
 24. Синтетичний та аналітичний переклад
Радянська школа перекладу (визнаючи її неоднорідність, ми вважаємо за можливе говорити про школу)
склалася і зміцнилася в своїй єдності і цілісності в боротьбі з буквалізмом в 20-30-і роки XX ст. За вільним (на
противагу буквальному, формальному) перекладом стояла сильна традиція, що склалася ще в минулому столітті.
Радянське перекладознавство відкинуло і вільний, і буквальний переклад, а практику вітчизняного перекладу, що
склалася, було вирішено назвати реалістичною. Термін, запропонований І.А. Кашкіним, носив суто оцінне
значення (ідеологічне) і нічого не говорив по суті. 
Характеризуючи практику реалістичного перекладу, сучасний дослідник культури В.П Руднєв пропонує
назвати її "синтетичною" (Руднев В.П. Винни Пух и философия обыденного языка. – М.: Аграф. – c. 50–51).
В. Руднєв вважає, що "задача синтетичного перекладу. полягає в тому, щоб примусити читача забути не тільки
про те, що перед нами текст перекладений з іноземної мови, але і про те, що це текст написаний будь-якою
мовою. Синтетичний переклад панував в радянській перекладацькій школі" (там же, с. 51) [ Процитований вище
вислів Руднєва вельми уразливий і не здається таким вже й однозначним]. 
На противагу синтетичному перекладу В. Руднєв виділяє переклад аналітичний (З 2). "Основна задача
аналітичного перекладу – не дати читачу забути ні на секунду, що перед його очима текст, перекладений з
іноземної мови, що зовсім по-іншому, ніж його рідна мова, структурує реальність; нагадувати йому про це
кожним словом, з тим щоб він не занурювався бездумно в те, що "відбувається", тому що насправді ніщо не
відбувається, а детально стежив за тими мовними засобами, які розігрує перед нами автор, а в даному випадку
також і перекладач." (Там же, с. 51). 
Аналітичний принцип перекладу набагато вище, він багато в чому близький основним установкам
аналітичної філософії. Аналітичний переклад В. Руднєв порівнює з театром Брехта, а синтетичний – з театром
Станіславського. Прикладом аналітичного перекладу служить переклад "Вінни-Пуха" А. Мілна, виконаний
самим В. Руднєвим. 
Переклад складних термінів складається з двох основних процедур - аналітичної та синтетичної. Велику
роль при перекладі словосполучень відіграє саме аналітичний етап - переклад окремих його компонентів. А для
цього необхідно правильно визначити компоненти складного терміну, оскільки ними можуть бути не тільки
слова, а й словосполучення, що входять до складу складного терміну. Важливо також встановити, в яких се-
мантичних відносинах перебувають компоненти між собою та з головним компонентом терміна-
словосполучення. Характер цих відносин й визначає порядок та сам зміст перекладу складного терміну.
Синтетичний етап перекладу передбачає вибудування компонентів в залежності від зазначений семантичних
відносин і отримання остаточного варіанту перекладу складного терміну.
 25. Теоретична концепція Вольфрама Вілса
Вона є спробою пояснити суб'єктивний аспект перекладацької діяльності, досліджувати людську
інтуїцію. 
Серед головних праць В. Вілсса особливе місце займає його книга "Пізнання і переклад. До теорії і
практики людського і машинного перекладу" (1988 р.), в якій перекладацька проблематика розглядається з
позицій когнітивної психології. 
Теорія перекладу, на думку В. Вілсса, вивчає не об'єктивні (матеріальні), фізичні об'єкти, а ідеальні
об'єкти – розумові дії і операції. Для неї більш важливі не загальні закони, а особливі – створення конкретного
тексту. Тому вивчаються такі психологічні і когнітивні (пов'язані з пізнанням) поняття, як "дія", "поведінка",
"вирішення проблеми", "вибір", "творчість", "інтуїція", "стратегія перекладу", "метод, техніка, стереотип
перекладу". В. Вілсс вважає, що знання можуть отримуватися і використовуватися людиною або аналітичним
шляхом, на основі об'єктивного аналізу фактів і ситуацій, або шляхом герменевтики, тобто суб'єктивно –
інтуїтивно. Звідси витікає, що при описі процесу перекладу не можна обмежуватися свідомим, об'єктивним і
закономірним, а треба надавати належну увагу і інтуїтивному, суб'єктивному і одиничному. Це обмежує
"науковість" теорії перекладу, але цього не слід боятися. Ступінь науковості визначається сутністю і складністю
об'єкту. Не всякий об'єкт піддається об'єктивному і узагальненому опису. 
В центрі уваги В. Вілсса опиняється пізнавальна діяльність перекладача. Так перекладач здійснює 3 види
пошуку: 
• Випадковий;
• систематичний;
• евристичний (що скорочує інтуїтивно шлях пошуку). 
Саме цей останній є основним, вирішальним і повинен бути головним предметом вивчення. Перекладач
використовує різні типи розумових операцій: 
1) рефлексія, заснований на об'єктивному аналізі доступної інформації; 
2) імпульсний, інтуїтивний, заснований на суб'єктивних рішеннях; 
В. Вілсс вважає, що через такий характер перекладацької діяльності наука про переклад не повинна бути
дуже строго сформульованою, оскільки узагальнюючі концепції методи і моделі завжди охоплюватимуть лише
об'єктивний аспект перекладу, залишаючи осторонь найважливіший суб'єктивний аспект. 
Саме на цей суб'єктивний аспект і може, на думку В. Вілсса, пролити світло когнітивна психологія, що
намагається досліджувати людську інтуїцію. З її позицій процес перекладу слідує, перш за все, розглядати як
операцію рішення проблем. При цьому переводиться відмінність між задачею і проблемою. Задача розв'язується
відомими методами або шляхами, а для вирішення проблеми доводиться йти новими шляхами, незнайомими для
даного перекладача. 
В процесі перекладу використовуються два види знань перекладача: позитивні, що зберігаються в його
пам'яті, і евристичні (здатність здобувати нову інформацію). 
Обидва види цих знань повинні формуватися при підготовці майбутніх перекладачів. В процесі такої
підготовки корисно практикуватися в рішенні різних проблем, навіть якщо не можна дати строгих процедур
рішення. 
 Процес ухвалення рішень безпосередньо пов'язаний з характерним для даного перекладача типом
поведінки. Типологія його поведінки ґрунтується на ряду опозицій: цілеспрямований – що коливається (синдром
"Пілата"), упертий – скептичний, вдумливий – честолюбний, меткий – обмежений, логічний – непослідовний.
В. Вілсс вважає, що перекладачу необхідно нейтралізувати несвідомий вплив типу своєї особи, зробити
несвідоме свідомим. При всій важливості інтуїції їй повинен передувати роздум. 
В своїй роботі В.Вілсс намагається з'ясувати єство таких складних і важко визначуваних понять, як
перекладацька творчість і перекладацька інтуїція. 
Наявні роботи по психології творчості указують на його непрямий зв'язок з інтелектом, знаннями і
досвідом людини, на його цілеспрямованість і систему цінностей. 
В області перекладу особливий характер творчості визначається тим, що воно є поєднанням розуміння і
винахідливості і в ньому беруть участь розум, розуміння, інтуїція і фантазія перекладача. Тут необхідно також
розрізняти власне творчість і творче відтворення вже існуючого. В акті творчості пропонується розрізняти чотири
фази: 1) підготовка; 2) визрівання; 3) осяяння; 4) перевірка результату. 
Перекладацька інтуїція визначається, як здатність спонтанно знаходити вирішення проблем, що не
заснована на знанні і не спирається на логічні міркування. 
Якоюсь мірою інтуїція заснована на раціональному, але вона виходить за його межі. В. Вілсс указує, що
традиційне перекладознавство направлено на виявлення закономірностей і тим самим принципово ігнорує
інтуїцію. В процесі перекладу перекладач повинен користуватися відомими йому методами і зразками, але він
також повинен бути готовий використовувати свою інтуїцію, яка не піддається регулюванню, впорядкованості,
обґрунтованості, аналізу і вербалізації. 
В кінці монографії В. Вілсс розглядає проблематику машинного перекладу, демонструючи його обмежені
можливості і теоретичну і практичну неможливість забезпечити високу якість перекладу, покладаючись лише на
логічний і лінгвістичний аналіз і виключивши недоступну машині інтуїцію. 
 26. "Теорія релевантності" Ернста-Августа Гутта
Працюючий в Англії Ернст-Август Гутт написав в 1991 році книгу "Переклад і релевантность", в якій він
запропонував новий підхід до розробки теорії перекладу, заснований на концепції релевантності англійських
психологів Сперберга і Уілсона. 
В першому розділі книги Ернст-Август Гутт дає огляд сучасних теорій перекладу і приходить до
висновку, що всі вони неспроможні. На його думку, їх недоліки носять фундаментальний характер. В основі всіх
теорій лежить дескриптивно-кваліфікаторський підхід і вибір якогось одного аспекту перекладу як об'єкту опису.
Таких аспектів виявляється дуже багато, що веде до збільшення числа важко сумісних класифікаційних схем.
Тексти перекладу неосяжні і не підкоряються єдиним закономірностям, а опис процесу перекладу не дає
достатніх підстав для оцінки дій перекладача. 
Пропонується змінити область теорії, роблячи упор не на внутрішню властивість об'єкту (перекладу), а на
розумову діяльність перекладача, оскільки будь-які чинники впливають на переклад тільки через мислення
людини. Потрібен не просто опис, а оголошення дій перекладача. Переклад розглядається як частина комунікації
в новому розумінні: не як процес кодування, передачі і декодування повідомлень, а як реалізація здібності до
інференції, що лежить в основі будь-якої комунікації (здібності робити висновки з поведінки інших людей –
невербального і вербального). 
Теорія релевантності, на основі якої Е.-А. Гутт будує свою концепцію, прагне пояснити яким чином в
процесі людського спілкування виводиться значення мовних висловів. Комунікація розглядається як когнітивний
ланцюжок з трьох ланок: стимул – контекст – інтерпретація. Стимулом служить остенсивне (мовне)
висловлювання, якому комуніканти приписують певну семантичну репрезентацію. Контекст складається з
деякого числа допущень, вибираних з "когнітивного середовища", тобто з сукупних знань комунікантів.
Інтерпретація полягає у виведенні на основі семантичної репрезентації і контексту ментальної сутності у формі
пропозиції. 
Особливий інтерес для теорії перекладу становить відмінність, яку автори теорії релевантності проводять
між двома способами використання мови і двома видами відносин між пропозиціями (тобто ментальними
репрезентаціями або думками). Мова може використовуватися дескриптивно для безпосереднього опису
реальності або інтерпретативно, дозволяючи економно описувати іншу реальність. Слухаючий завжди вирішує,
як використовується одержуване їм повідомлення. Наприклад, фраза "Білл – справжній гангстер", може
використовуватися дескриптивно, якщо йдеться дійсно про гангстера, або інтерпретативно, якщо Білл лише
порівнюється з гангстером. 
Е.-А. Гутт пропонує використовувати поняття релевантності для опису і пояснення феномена перекладу.
В світлі цієї концепції переклад – це перш за все текст іншою мовою, інтерпретативно, що використовується, по
відношенню до тексту оригіналу. Інакше кажучи, переклад завжди є міжмовним інтерпретативним
використанням мови. 
Е.-А. Гутт розуміє, що сама по собі концепція міжмовного інтерпретативного використання мови
недостатня, щоб пояснити особливості перекладу. Тому він намагається заповнити її аналогією з відмінністю між
прямою і непрямою мовою. Вводиться термін "прямий переклад" (дослівний переклад), який повинен позначати
щось більше, ніж проста інтерпретативна репрезентація оригіналу. Подібно прямій мові, що цитує якийсь
висловлювання, відтворюючи не тільки його значення, але і поверхневі мовні ознаки, прямий переклад є
міжмовною імітацією цитування оригіналу. " Цитування " – тому що він прагне передати не тільки те, що
сказане, але і як це сказано, тобто відтворити мовний стимул, що служить основою інтерпретації. " Імітація " –
тому що поверхневі мовні ознаки не можуть бути збережені в перекладі. Зберігаються лише " комунікативні
ключі " – здатність мовних ознак направляти інтерпретацію відповідно до наміру автора оригіналу.
Комунікативні ключі створюються різними семантичними, синтаксичними і просодичними засобами, логічними
зв'язками, елементами конотації і т.п. Може трапитися так, що цілі комунікації не вимагають повної подібності і
буде достатньо дотримати принцип релевантності. Це означає, що переклад буде таким же релевантним для його
читачів, і забезпечуватиме відповідну інтерпретацію (іншими словами, буде інтерпретативно тотожним
оригіналу), не вимагаючи великих зусиль для обробки інформації. Фактично ця вимога зводиться до того, щоб
переклад був вірним і природним. Перекладач вирішує, які допущення будуть релевантні в когнітивному
середовищі його читачів. Слід, проте, помітити, що відтворення самих релевантних рис оригіналу зовсім не
звільняє перекладача від обов'язку передавати менш релевантні його риси, коли це виявляється можливим. 
 27. Етичний аспект перекладацької діяльності
У будь-якій сфері діяльності є свої норми і закони професійної поведінки, які не можна порушувати. За
допомогою таких норм і законів професія стверджується у суспільстві, а суспільство, зі свого боку, впливає на
етику професії. Перекладацька діяльність не є винятком з правил. Сучасні дослідники, а також діючі перекладачі,
продовжують стверджувати, що статус професії перекладач і сьогодні є недостатньо високим, наголошуючи на
незадовільних умовах праці, відсутності соціального захисту, а що найголовніше, відвертій неповазі замовників
до складної роботи перекладача, яка проявляється небажанням виплачувати гідні винагороди. Ось чому виникла
нагальна потреба сформулювати постулати професійної етики перекладача, яка включає моральні принципи,
норми професійної поведінки, вимоги до професійної придатності, правовий статус та технічне забезпечення
перекладу [8]. Формулювання морально-етичних принципів професійної діяльності перекладача є надзвичайно
складним завданням. Складність полягає у тому, що перекладач уособлює у собі дві сутності – сутність
професійного знавця мови і культури, а також сутність звичайної людини з позитивними якостями та вадами.
Дисгармонія, незбалансованість існування цих сутностей може привести до негативних наслідків. Так,
наприклад, якісний перекладач здатен передавати (з точки зору техніки) до 80% вихідного тексту (об’єктивні
дані) у процесі усного перекладу, але ігнорування, як вада особистості, може призвести до повного блокування
інформації, тобто неякісної роботи перекладача.
Саме тому протягом багатьох років проблему перекладацької етики намагається вирішити світова
спільнота перекладачів разом з науковцями. І вони досягли певних результатів, сформулювавши наступні
морально-етичні принципи перекладача: 1. Перекладач – не співбесідник, не опонент клієнта, а його транслятор,
який передає усний чи письмовий текст, створений однією мовою, засобами іншої мови.
2. Текст для перекладача є недоторканим. Перекладач не має права змінювати зміст і наповнення тексту
за власним бажанням у процесі перекладу, скорочувати або розширювати текст, при умові, якщо замовник не
наголошував на додаткових завданнях, на кшталт адаптувати текст, зробити вибір, доповнення
3. У процесі перекладу перекладач прагне за допомогою відомих йому професійних дій максимально
передавати інваріант вихідного тексту, орієнтуючись на функціональні домінанти оригіналу.
4. У ситуації усного перекладу перекладач зобов’язаний дотримуватися етики усного спілкування,
поважаючи свободу особистості клієнта і не принижувати його гідності.
5. У деяких випадках, виконуючи послідовний або синхронний переклад, перекладач стає особою, яка
отримує дипломатичні повноваження (наприклад, перекладаючи висловлювання видатних політиків на
міжнародних зустрічах). Якщо перекладач офіційно наділений дипломатичними повноваженнями, тоді він має
право відійти від вихідного тексту, виконуючи підтримуючу функцію у дипломатичних стосунках, але не
повинен захищати інтереси однієї з сторін.
6. У інших випадках перекладач не має права втручатися у стосунки сторін, а також проявляти власну
позицію з приводу змісту тексту оригіналу.
7. Усний перекладач повинен враховувати індивідуальні особливості мови оратора, тому що мова оратора
не завжди стандартна. Він може розмовляти діалектом (територіальне відхилення); у мові можуть зустрічатися
окремі риси місцевого варіанту норми; можуть проявлятися індивідуальні дефекти мовлення; можуть
використовуватися слова-паразити; він може говорити на ламаній мові. У будь-якому випадку перекладач
замінює такі відхилення моделями літературної норми мови перекладу. Особливою прикметою мови оратора
бувають затягнення і повтори. Якщо ці повтори випадкові або ж навпаки вони мають функцію підкреслити
значення висловлювання, перекладач може скоротити їх, але з обов’язковим коментарем (наприклад, ,,Шановний
пан мер тричі підкреслив необхідність тісних контактів”). Як відомо, перекладач не машина, а звичайна людина,
яка не володіє глибокими знаннями про всі явища й інформацією про всі події, яка не може утримувати в пам’яті
всі слова, словосполучення, фрази мови носіїв. Окрім цього, усний перекладач працює в стресовій ситуації, в
умовах дефіциту часу і не має можливості використовувати словники або довідники. Тому одним з важливих
правил професійної етики перекладача є наступне: не приховуй, що не знаєш про таке явище; не приховуй, що не
зрозумів оратора. У такій ситуації професійні перекладачі не соромляться задавати уточнюючі запитання,
просять повторити речення, пояснити, якщо недочули або не запам’ятали, якщо не знають того чи іншого
терміну. Але, незважаючи на те, які несподіванки чекатимуть перекладача у процесі роботи, він зобов’язаний
підготуватися до перекладу. Зазвичай, перекладачу заздалегідь повідомляють тематику перекладу (наукова
конференція, ділові переговори) і завдання перекладача підготуватися до роботи, тобто скласти словник-тезаурус
та проконсультуватися зі спеціалістами.
8. Більшість зазначених вище морально-етичних принципів актуальні і для перекладача, який виконує
письмові переклади. Так як продуктом письмового перекладу є написаний текст, то до морально-етичних норм
належать додати ще одну. А саме, віддзеркалення структури тексту та обов’язковість дотримання правил
оформлення письмового тексту. Завдання перекладача зберегти всі текстові одиниці оригіналу (заголовок, титул
авторів, посилання, підписи під ілюстраціями тощо) та чітко наслідувати структурні частини тексту оригіналу.
Слова і фрагменти тексту на інших мовах, окрім мови оригіналу (наприклад, в англійській мові є фрагменти
латини, грецької і інших мов), переносяться в текст перекладу без змін. Хоча у більшості випадків перекладачеві
доводиться консультуватися зі спеціалістами стосовно змісту цих фрагментів для того, щоб зрозуміти загальний
зміст тексту. У тексті перекладу позначають сторінки вихідного тексту, щоб полегшити використання готового
продукту користувачем. Засоби графічного виділення також відображаються у тексті перекладу або замінюються
на рівнозначні. Скорочення уживані у тексті оригіналі, по можливості, розшифровуються у тексті перекладу або
залишаються у вигляді абревіатури, перекладеної на цільову мову (наприклад, UNO – Організація об’єднаних
націй або ООН). Закінчивши переклад, перекладач обов’язково перевіряє текст щодо збереження всіх текстових
одиниць оригіналу та дотримання структури тексту оригіналу. Дотримання зазначених правил забезпечує
взаєморозуміння між перекладачем та замовником.
9. Останньою морально-етичною нормою є дотримання перекладачем правила нерозголошення
конфіденційної інформації, якщо перекладач співпрацює з відомствами (військові, юридичні, комерційні), які
володіють такою інформацією, а також приймає участь в урядових, ділових та особистих переговорах.
Співпрацюючи з зазначеними відомствами перекладач зобов’язаний підписати документ про нерозголошення
таємниці і, у разі невиконання накладених на нього зобов’язань, він може бути притягнутий до кримінальної
відповідальності. У інших випадках, коли готовий перекладацький продукт без грифу секретно, перекладач, як
правило, не несе додаткових юридичних зобов’язань і може поділитися змістом перекладеної інформації з
колегами.
 Морально-етичні принципи загалом стосуються якості перекладацької діяльності, тобто якості виконання
роботи та якості готового продукту. А поведінка перекладача у ситуації перекладу пов’язана, головним чином, з
загальнолюдськими поведінковими нормами.
Правила ситуативної поведінки передбачають повну адаптацію перекладача до ситуації, у якій він
працює. Незважаючи на манеру та поведінку людини, яку перекладач транслює, він завжди повинен бути
непомітним, тобто не привертати до себе уваги, акуратно вдягненим та поводитися відповідно до ситуації,
дотримуючись загальноприйнятих правил поведінки. Наприклад, під час офіційного обіду перекладач, як
правило, не п’є і не їсть, а під час спілкування співрозмовників перекладачу заборонено підтримувати тему
бесіди, навіть якщо тема йому цікава. Недотримання перекладачем дрес-коду та правил ситуативної поведінки
може ускладнити сприйняття інформації співрозмовниками.
Рамки професійних обов’язків перекладача часто невизначені, тому перекладач у кожному окремому
випадку самостійно визначає коло своїх обов’язків. Якщо перекладача-синхроніста попросити перекласти вночі
декілька сторінок, навряд чи він буде спроможний робити синхронний переклад наступного дня. У такому
випадку перекладач повинен пояснити замовникам, що додаткова нічна роботи може суттєво вплинути на якість
виконання перекладу наступного дня. Особливо складною є ситуація перекладача, який супроводжує групи до
інших країн. Йому доводиться виконувати обов’язки не тільки особистого перекладача кожного члена групи і
перекладати на всіх офіційних прийомах і неофіційних зустрічах, але й бути гідом-екскурсоводом,
міжкультурним консультантом, а також помічником менеджера, письмовим перекладачем всієї документації,
самостійно вести всі телефонні переговори, ділові та особисті. Як бачимо, для досягнення найбільшої
ефективності роботи перекладач самостійно повинен контролювати об’єм своєї зайнятості і наполягати на тому,
щоб її обмежували до ,,рамок розумного”.
 28. Теоретична концепція Юсти Хольц-Мянттярі
Одним з ведучих перекладознавців Скандинавії, поза сумнівом, є німецька перекладачка і педагог Юста
Хольц-Мянттярі, що живе і працює у Фінляндії. Ю. Хольц-Мянттярі викладає переклад в університеті м.
Тампере, організовує семінари з теорії і практики перекладу, активно співробітничає з виданням журналів "
Studia translatologia " і " Textcon Text ". Вона автор ряду теоретичних робіт, в яких обґрунтовується і розвивається
концепція перекладу, запропонована К. Райс і Х. Фермеєром ("скопус-теорія"). В її трактуванні ця концепція
набуває крайньої форми, яка майже повністю не орієнтується на оригінал.
Біологічно-соціальні аспекти. Додаток до біологічно-соціальної концепції до перекладу. Безперечний
інтерес представляє спроба Ю. Хольц-Мянттярі пов'язати свою концепцію з біологічно-соціальними аспектами
перекладацької діяльності. Творець тексту (текстовик), яким є перекладач, здійснюючи свою діяльність, прагне
правильно побудувати її структуру, щоб добитися поставленої замовником мети.
Проте створення будь-якої структури може відбуватися двома шляхами: еволюційно-природним і
штучно-професійним.
Перший шлях – це спосіб існування і розвитку всього живого, вироблений в процесі еволюції і
реалізований на всіх рівнях, починаючи з найпростішої клітки і закінчуючи складними біологічно-соціальними
співтовариствами. Його суть полягає у взаємодії (речовинному і інформаційному) з навколишнім середовищем,
яка здійснюється стихійно, вибірково, творчо створюючи нову структуру, відмежовану від оточуючого. Таким
чином, на основі невеликої кількості висхідного матеріалу будуються складні структури шляхом перероблення
зовнішніх імпульсів, вибір яких відбувається завжди по-різному залежно від відповідності вихідної структури. В
цьому випадку кінцевий результат індивідуальний і непередбачуваний (неповторюваний).
Прикладом другого шляху –штучно-професійного – може служити збірка машини з наперед виготовлених
деталей, кожна з яких має строго певну форму і призначення. Результат збірки може бути передбачений наперед,
і вона проводиться у встановленій послідовності по певній схемі. Тут немає вибірковості, безліч початкових
елементів повністю входить в кінцеву структуру.
Ю. Хольц-Мянттярі вважає, що теорії перекладу, прагнучі встановити певні закономірності
перекладацького процесу або рекомендуючі перекладачу повністю поставити себе на місце автора оригіналу
("влізти в його шкуру"), підходять до перекладу як до "машинної діяльності". Насправді ж біологічна основа
будь-якої розумової діяльності додає їй еволюційно-природний характер, і переклад знаходить всі властиві їй
особливості.
^ Пояснення творчості і інтуїції. Обґрунтовувавши це положення
Ю. Хольц-Мянттярі спирається на роботи Р.М. Бергстрама, де діяльність мозку пояснюється взаємодією
("дарвіновською боротьбою") двох потоків інформації. Мозок є свого роду диполя, двополюсну антену, що
приймає сигнали, що відображають стан самого організму. З боку кори головного мозку поступають
впорядковані, структуровані сигнали, сприймані органами чуття з навколишнього світу. В мозку також присутні
сліди колишніх сигналів, що зберігаються в пам'яті.
В результаті боротьби перших двох сигналів в центрі мозку (іменованого self – його) утворюється нова
розумова освіта, яка містить випадкове, кожного разу інше поєднання свідомого і несвідомого. Саме
випадковість і непередбачуваність такого поєднання дозволяє продукувати новий несподіваний зміст, створюють
творчий і інтуїтивний аспект людського мислення.
Можна помітити, що в концепції Ю. Хольц-Мянттярі поняття "переклад з однієї мови на іншу відступає
на другий план. Перекладач – це текстовик, творець тексту, що відповідає бажанню замовника. Представлення
цього бажання у вигляді іншого (початкового) тексту, особливо на іншій мові, лише ускладнює задачу, не
міняючи її єства. Початкового тексту (оригіналу) може і не бути, послуги текстовика можуть використовуватися і
при комунікації в рамках однієї мови.
Концепція Ю.Хольц-Мянттярі, як і лежачі в її основі ідеї Х. Фермеєра, поза сумнівом, має свої сильні і
слабкі сторони. Вона включає переклад в широку категорію текстовиведення, підкреслює соціальну значущість
перекладача, відповідальний і творчий характер його діяльності. В той же час вона залишає осторонь вельми
важливу частину цієї діяльності – власне переклад, цілком орієнтований на якнайповніше і точне відтворення
іншомовного оригіналу і вимагаючий особливого підходу і особливого уміння від перекладача, роль якого в
цьому випадку не зводиться до функції текстовика.
 29. Критика "скопус-теорії" А.Ф. Келлетатом
Проте далеко не всі співвітчизники Ю. Хольц-Мянттярі розділяють її позицію по відношенню до ідей
Катарини Райс і Ханса Фермеєра. Для протилежної точки зору характерна робота фінського перекладознавця
А.Ф. Келлетата, яку він багатозначно озаглавив "Крок назад в теорії перекладу" (1986 р.).
Відзначивши складність і багатогранність перекладацької проблематики, особливо в області художнього
перекладу, і неправомірність спроб вирішити всі ці проблеми тільки лінгвістичними методами, А.Ф. Келлетат
указує, що пропонована К. Райс і Х. Фермеєром "загальна теорія перекладу" не тільки не сприяє їх рішенню, але і
є кроком назад в серйозному вивченні перекладацької діяльності. На його думку, ця теорія антиісторична; вона
не має чітко сформульованого об'єкту; багато в чому повертає нас до давно пройденого етапу в історії перекладу,
коли перекладачі дозволяли собі переінакшувати оригінал, переносячи його в іншу культуру, в інші географічні і
тимчасові рамки.
"Скопус-теорія", на думку А.Ф. Келлетата, означає перенесення на перекладацьку діяльність відомого
принципу "Мета виправдовує засоби". Що приводяться авторами цієї теорії доводи представляються
непереконливими. Наприклад, вони затверджують, що німецький читач інакше, ніж фінський, сприймає відомий
у Фінляндії роман Алексиса Хіви "Семи братів". Але які ж зміни у зв'язку з цим слід вносити в переклад? Не
переносити ж дію роману в околиці Мюнхена? Автори теорії не дають відповіді на це питання, але, судячи з їх
теоретичних установок, і такий варіант вони визнають за можливе і правомірним, оскільки вони принципово
вважають сумнівним будь-яке визначення перекладу, пов'язане з його відношенням до оригіналу.
А.Ф. Келлетат, зокрема, указує, що вся обширна Римська література може розглядатися як переклади з
Грецького. Фактично стирається всяка відмінність між перекладом і перекладенням, твором "по мотивах" і
просто самостійним твором на аналогічний сюжет.
На якій підставі всі ці види творчості вважати перекладами? К. Райс і Х. Фермеєр засновують свої
положення не на перекладах, а на всіляких адаптаціях і переробках, створення яких абсолютно не пов'язано з
перекладацькою проблематикою (наприклад, викладом змісту "Дон Кіхота" в книзі для дітей).
А.Ф. Келлетат указує, що, претендуючи на створення нової концепції, автори "скопус-теорії" фактично
повторюють кінці теоретичних установок, добре відомих в історії перекладу, що отримали усестороннє
обґрунтовування у перекладачів XVIII століття. Вслід за ними К. Райс і Х. Фермеєр говорять про "імітацію"
оригіналу в перекладі. Цей термін, що відображав поетичну практику XVI і XVII століть і пізніше що вийшов з
вживання у зв'язку з вимогою точності перекладу, знов витягуються на світло в спробі відмовитися від всього, що
було досягнуте за останні 250 років завдяки вивченню того, що таке переклад і яким він повинен бути.
А.Ф. Келлетат іронізує над прикладом, пов'язаним з постановкою текстових п'єс, який приводять К. Райс і
Х. Фермеєр. Вони указують, що п'єси Шекспіра ставляться в сучасних інсценуваннях; в них актори "виступають в
модних сучасних костюмах, але все ще іменуються Цезар, Антоній і Брут". А.Ф.Келлетат задає питання: яке
відношення має перекладач Шекспірівської п'єси до режисера або художника по костюмах? А що означає "все
ще"? Можливо, в майбутніх перекладах вони називатимуться Коль, Геншер і Франц-Йозеф Штраус?
Такий підхід виправдовує перекладацьке свавілля, і, як єхидно помічає А.Ф.Келлетат, студенти, що
здають екзамен з перекладу, з радістю сприймуть цю концепцію, проте у перекладачів вона навряд чи заслужить
схвалення.
 Хоча К. Райс і Х.Фермеєр весь час говорять про переклад, і зокрема, про переклад художній, фактично
вони створюють не теорію перекладу, а теорію "перетекстовки", якою часто займається професійний перекладач,
що має справу з рекламними каталогами, ярликами, проспектами, інструкціями з використання, діловим
листуванням і т.д., і якої дотепер наука не цікавилася. Зрозуміло, що така теорія "перекладацької поведінки"
(термін Ю. Хольц-Мянттярі) ні термінологічно, ні методологічно не може бути пов'язаний з мовознавством або
літературознавством.
Звідси витікає, що "Основи загальної теорії перекладу" мало що дають професійним перекладачам,
оскільки вони не зачіпають найскладніших і творчих перекладацьких проблем і надають дуже велике значення
тривіальним аспектам ремісникувань прагматичного перекладу. Не розкривають вони і нових можливостей для
підготовки майбутніх перекладачів. Викладачі перекладу як і раніше повинні буде спиратися на лінгвістичну
науку про переклад, щоб дати студентам уявлення про моделі перекладацького процесу, і вивчати художні
переклади, щоб показати специфічні проблеми цього виду перекладу. Приклади, К. Райс, що використовуються, і
Х. Фермеєром, звичайно, стануть в нагоді на заняттях, присвячених перекладу рекламних каталогів і інструкцій з
використання. Але про нову "загальну теорію" говорити не доводиться.
 30. Інтегруюча концепція М. Снелл-Хорнбі
Сучасне перекладознавство характеризується великою різноманітністю теоретичних концепцій і напрямів
досліджень. В той же час деякі теоретики намагаються знайти шляхи до створення узагальнюючої єдиної
концепції, що охоплює всю перекладацьку проблематику. Серед таких спроб великий інтерес представляє книга
М. Снелл-Хорнбі (англійського перекладознавця) "Перекладацькі дослідження. Інтегрований підхід " (Snell-
Hornby M. Translation Studies. An Integrated Approach. – Amsterdam / Philadelphia, – 1998).
В першому розділі книги висловлюється основна думка автора. Розглядаючи історію перекладацьких
вчень і сучасні теорії перекладу, М.Снелл-Хорнбі, як і автор когнітивної теорії релевантності Ернст-Август Гутт,
приходить до висновку, що всі вони незадовільні.
Всі вони засновані на дихотомії, на виділенні і ізолюванні протиставлених категорій і областей
дослідження. Так, традиційно роздільно вивчаються мова і література і відповідно, розділяється вивчення
технічного і художнього перекладу. При цьому лінгвістичний підхід відкидає художній переклад. Роботи з
художнього перекладу фактично часто зводяться до порівняльного літературознавства. Теорії, орієнтовані на
якусь одну з виділених категорій, дають, на думку М. Снелл-Хорнбі, дуже мізерні результати. Вони охоплюють
лише окремі ділянки об'єкту і носять або загальний, або вузькообмежений характер.
Не існує задовільної перекладацької типології текстів, оскільки їх автори прагнуть виділити чіткі
категорії, протиставити один тип тексту іншому. Насправді між категоріями немає чітких меж, а в кожній
категорії є центр (прототип) і периферія, більш менш плавно перехідна в інші категорії. Тому потрібна не
типологія, а прототипологія – єдина динамічна система відносин, в якій рубрики – це ідеальні фокуси, а між ними
– шкала розпливчатих і пересічних відтінків.
Виходячи зі сказаного, М. Снелл-Хорнбі пропонує свою стратифікацію – модель предмету
перекладознавства, що охоплює всі аспекти перекладу і релевантні чинники без жорстких розмежувань між
ними. Ця модель складається з шести рівнів. На кожному рівні указуються основні категорії, які складають шкалу
взаємозв'язаних і перехідних один в одного елементів. Рівні розташовуються на схемі зверху вниз – від самих
загальних категорій на першому рівні до найголовніших – на останньому.
Перший рівень (а) представляє загальні види перекладу, які традиційно невиправдано ізолювалися один
від одного. Вони включають на одній стороні (смузі) художній переклад, на іншій – переклад спеціальних
текстів, а між ними – "загальний мовний переклад". Підкреслюється, що на схемі це не дихотомія, а рухомий
спектр, де чисто літературні прийоми, наприклад, гра слів або алітерація, можуть включитися в загальномовні
газетні тексти і рекламні оголошення, і, навпаки, прототипічно технічні, політичні або побутові терміни можуть
використовуватися як художні засоби в літературі.
На другому рівні (b) представлена прототипологія основних видів текстів.
Третій рівень (з) займають "екстраперекладацькі дисципліни": історія культури і літератури,
соціокультурні і країнознавчі дослідження, вивчення спеціальних предметів.
Четвертий рівень (d) відображає особливості процесу перекладу. Тут виділяються три підрівні:
Першим є етап розуміння, де передбачається урахування творчого розвитку мовних норм в літературі,
думка про можливу інтерпретацію оригіналу, з'ясування понятійного змісту.
 Другий відноситься до створення тексту перекладу (зближується з лінгвістичними теоріями), де
згадуються такі чинники, як відтворення "мовних вимірювань", "ступінь диференціації" (пояснення реалій),
урахування релевантності критеріїв еквівалентності і збереження інваріантності.
Третій обходить функції перекладу (комунікативні аспекти) від можливої зміни функціональної
перспективи до збереження комунікативної або інформативної функції.
На п'ятому рівні (е) дається широкий спектр лінгвістичних дисциплін, релевантних для теорії перекладу:
від лінгвістики тексту до психолінгвістики, включаючи контрастивну лінгвістику, соціолінгвістику,
прагмалінгвістику і ряд інших областей мовознавства.
І, нарешті, на шостому рівні (f) поміщені звукові особливості мови, її ритмічна організація і фонологічний
ефект, що досягається.
Стисло охарактеризувавши окремі компоненти загальної схеми, М. Снелл-Хорнбі присвячує чотири
розділи своєї книги розгляду вузлових проблем перекладознавства.