Тараненко А. В.

Студентка 51 групи факультету мистецтв

Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії

Використання інтерактивних художньо-педагогічних технологій

на уроках музичного мистецтва в загальноосвітній школі

В статті розглядається проблема використання інтерактивних

художньо-педагогічних технологій на уроках музичного мистецтва в
загальноосвітній школі.
Ключові слова: інноваційні технології, інтерактивні технології,
інтерактивне навчання, навчально-виховний процес, музичне мистецтво.
Постановка проблеми. Педагогічна наука є динамічним феноменом, що
активно розвивається, реагуючи на виклики часу. Традиційна школа вже не
спроможна задовольнити потреби суспільства, тому для сучасного освітнього
процесу характерне активне впровадження інновацій.
Цей процес пов'язаний зі змінами, спрямованими на поліпшення і
розвиток виховання та освіти. Інноваційне навчання орієнтоване на динамічні
зміни в навколишньому світі, використовує оригінальні методики розвитку
різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-
адаптаційних можливостей особистості.
Одним із поширених видів інноваційних технологій є інтерактивні
технології – в їх основі лежить спілкування та активна взаємодія вчителя з
усіма учнями класу.
Нагальною вимогою постіндустріального суспільства стає оволодіння
способами спілкування на основі не лише вербальних, а й не вербальних форм
комунікації за допомогою новітніх інформаційних технологій. Повноцінне
розуміння аудіовізуалізації мови широкого спектра медіа-текстів, уміння
аналізувати їх художні форми надають учням своєрідний естетичний захист у
сучасному глобалізованому світі. Недостатньо мати доступ до світових
інформаційних ресурсів, треба бути готовим до адекватного їх розуміння і
тлумачення, критичного осмислення і конструктивного застосування цих знань
на благо, а не на шкоду людині, тобто мати духовний імунітет проти можливих
руйнівних впливів технічного соціому.
Аналіз досліджень публікації. В сучасній музикознавчій науці дана
проблема розглядалась різними авторами, серед яких С. Бондар, С. Гончаренко,
С.Пальчевський, О. Пєхота, О. Пометун, О. Савченко, Г. Селевко, С.Сисоєва, П.
Сікорський, М.Монтессорі, С. Подмазін, Г.Селевко, В.Сєріков, Ілона
Дичківська.
Формулювання цілей статті. Метою даної статті є проблема
застосування інтерактивних художньо-педагогічних технологій з учнями
підліткового віку на уроках музичного мистецтва в загальноосвітній школі.
Виклад основного матеріалу. Інтерактивний (від англ. іntеractіоп —
взаємодія) означає «здатний до взаємодії, співробітництва, діалогу».
Інтерактивне навчання, на думку О. Пометун, Л. Пироженко, — це
специфічна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретно
передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожний
учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність. Головне —
інтерактивні методи створюють умови для міжособистісної взаємодії учнів.
Метою інтерактивних технологій навчання є набуття учнями
інтеркультурної компетентності — готовності, здатності до комунікативної і
кооперативної діяльності, оволодіння комплексом відповідних умінь. З огляду
на велику кількість інтерактивних умінь, класифікуємо їх у такі основні групи:
• уміння слухати партнерів і виявляти до них прихильність,
доброзичливість, толерантність;
• уміння переконувати, аргументувати власну думку, керувати
емоційним станом;
• уміння дискутувати, підтримувати зворотний зв’язок, ініціювати
спілкування, доходити компромісу;
• уміння взаємодіяти, співпрацювати, встановлювати ділові кон-
такти, працювати в парі, малих групах, колективно.
Отже, основою інтерактивних педагогічних технологій є спілкування.
Спілкування — це форма діяльності, психічного контакту, що здійснюється
між людьми як рівноправними партнерами і виявляється в обміні інформацією,
взаємовпливі, взаєморозумінні. Спілкування буває вербальне і невербальне.
Проблема спілкування є предметом спеціального вивчення багатьох наук
(філософії, етики, естетики, лінгвістики, соціології, психології, педагогіки). На
відміну від поняття «комунікація» (передача інформації) спілкування
характеризується психічними зв’язками між людьми, духовними стосунками,
адже взаємовідносини суб’єктів відбуваються навіть і тоді, коли інформація як
предмет взаємодії відсутня (наприклад спілкування через погляди, жести).
Фахівцями виділяються чотири функції спілкування: перша пов’язана з
предметною діяльністю, друга характеризується спілкуванням заради нього
самого, третя виявляється в процесі передачі духовних цінностей, четверта
спрямована на залучення до цінностей іншого.
Гуманізація навчально-виховного процесу передбачає здійснення
особистісно-орієнтованого спілкування з учнями (Ш. Амонашвілі, І. Бех, І.
Зязюн, В. Семиченко, Н. Щуркова). Академік І. Бех акцентує на розвиваючий
ролі спілкування у виховному процесі як домінуючої і розводить поняття
«мовленнєве спілкування» і «педагогічне спілкування» . Своєрідність
останнього вчений убачає в тому, що у виховному процесі два суб’єкти мають
альтернативні позиції: вихователь виступає носієм і транслятором
особистісних цінностей, а вихованець мусить ними лише оволодіти. У
мовленнєвому спілкуванні, навпаки, наявна єдність думок і поглядів.
Неодмінною умовою здійснення духовного впливу на учнів під час
педагогічного спілкування є майстерне володіння словом і організація діалогу
— процесу міжособистісної взаємодії.
На уроках мистецтва в школі, як свідчить практика, зазвичай панує
монолог учителя, хоча в організації будь-якого виду художньо-пізнавальної
діяльності можна знайти належне місце діалогу і полілогу. Нерідко педагогічні
відносини, які ззовні нагадують діалог (розмова, бесіду), підміняються
псевдодіалогом, а інколи набувають рис антидіалогу (за наявності
імперативних прав в однієї сторони, наприклад учителя, «який завжди правий»,
та відсутністю таких самих прав в іншої сторони — учня, який «завжди по-
миляється»).
Діалогічні форми педагогічного спілкування є засобом стимулювання
інтерпретаційної діяльності учнів, прояву рефлексії в процесі пізнання
мистецтва.
Педагогічний діалог — це своєрідна поліфонія взаємодії, де специфічні
дії вчителя, який моделює навчально-виховний процес на основі партнерських
стосунків (відкритість, довіра, повага, симпатія тощо), створюють умови для
самовираження кожного учня. Завдання вчителя — гуманного, а не
авторитарного — допомагати школярам долати чи нейтралізувати психічні,
смислові та інші бар’єри спілкування, емоційно захоплювати спільною
діяльністю, розкривати й підтримувати творчий потенціал особистості.
Під терміном «діалог» розуміють не просто розмову, бесіду (дослівний
переклад з грецької), а насамперед ланцюжок взаємозалежних вербальних і
невербальних дій-спілкувань між педагогом і учнями на основі партнерських
відносин, обміну особистісними духовними цінностями. Діалогова педагогічна
взаємодія має бути забарвлена позитивними емоційно-естетичними
переживаннями школярів і ґрунтуватися на емпатійному ставленні вчителя до
всіх учнів (співучасть, допомога, підтримка). За таких умов у дітей виникає
захоплення художньою діяльністю, домінують відчуття успіху, насолоди від
бодай мінімальної самостійної участі на шляху до пізнання мистецтва.
Значну роль у мистецькій педагогіці має стиль художнього спілкування.
Як підкреслює О. Рудницька, художні твори, з одного боку, здатні моделювати
людські стосунки, з іншого — мистецтво у своїй сутності само є спілкуванням,
діалогічним за своєю природою комунікативна функція мистецтва виявляється
в різних видах спілкування: діалог з митцем, діалог з образом твору, діалог
культур, діалог особистісних смислів у системі «учень — учень» або «вчитель
— учні», внутрішній діалог. Отже, розуміння мистецтва — це творчий процес
співпереживання та інтерпретації; що носить активно діалогічний характер.
Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес
відбувається за умови постійної, активної, позитивної взаємодії всіх учнів.
 Інтерактивні технології навчання О. Пометун, Л. Пироженко поділили на
4 групи:
1) групове навчання;
2) фронтальне навчання;
3) навчання в грі;
4) навчання в дискусії.
1. Групова (кооперативна) навчальна діяльність – це форма (модель)
організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною
метою. За такої організації навчання учитель керує діяльністю кожного учня
опосередковано, через завдання, за допомогою яких він спрямовує діяльність
групи.
Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі
своїми однолітками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини
до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів щодо засвоєння
знань і формування вмінь. Така модель легко та ефективно поєднується із
традиційними формами й методами навчання і може застосовуватися на різних
етапах навчання.
Співпраця (кооперація) – це спільна діяльність із метою досягнення
загальної мети. У межах спільної діяльності діти намагаються досягти
результатів, що є вигідними для них самих і для решти членів групи. Спільні
зусилля сприяють досягненню всіма членами групи взаємної користі.
Зрештою виграють усі (“Твій успіх іде на користь мені, а мій – на користь
тобі ”). Учні усвідомлюють, що всі члени групи приречені на спільну долю
(“Або ми потонемо, або випливемо, але разом”). Успіхи кожного визначаються
не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів (“Ми не можемо обійтися
без тебе”). Усі члени групи пишаються успіхами одне одного і разом святкують
перемогу, коли когось із членів групи похвалять за особливі досягнення (“Ми
всі вітаємо тебе з успіхом!”). У ситуаціях кооперативного навчання існує
позитивна взаємозалежність мети. Навчальну мету учнів можна структурувати
по-різному: одні стимулюють спільні зусилля, другі – конкуренцію, треті –
лише зусилля окремої особистості. На відміну від ситуації кооперативного
навчання, ситуація конкуренції виникає, коли учні змагаються між собою для
досягнення мети, що насправді є досяжною тільки для одного чи кількох учнів.
Вони зосереджуються на власних інтересах і персональному успіху,ігноруючи
успіхи й невдачі інших.
Зарубіжні дослідження кооперативного, конкурентного та
індивідуального навчання доводять,що співробітництво, на відміну від
конкуренції та індивідуальних зусиль, зумовлює:
а) вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;
б) панування турботливіших, чуйніших і відданіших взаємин;
в) міцніше психологічне здоров’я дітей, соціальну компетентність і
самоповагу.
Позитивний ефект співробітництва у досягненні важливих результатів
робить групове навчання одним із найцінніших інструментів в арсеналі
педагога.
Основні ознаки групової роботи:
 Об’єднання учнів у групи з метою досягнення конкретного
навчального результату;
 Склад групи не може бути постійним впродовж тривалого часу. Він
змінюється залежно від змісту й характеру навчальних завдань;
 Кожна група розв’язує певну проблему, визначену завданням, що
може бути таким самим за складністю для різнорідних (гетерогенних) груп або
диференційованим для однорідних (гомогенних);
 Завдання в групі виконують у такий спосіб, щоб можна було
оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи та групу загалом.
Оптимальною вважається група з 3 – 6 осіб, адже за меншої кількості
учням складно всебічно розвивати проблему, а за більшої – складно визначити,
яку саме роботу виконав кожен учень. Розбіжності думок складніше подолати у
групах із парною кількістю членів. Групам із непарною кількістю властива
краща спроможність вибиратися з глухого кута.
Об’єднання в групи може здійснювати учитель або самі учні за власним
вибором. Можна запропонувати учням розрахуватися на «перший, другий…»;
розкласти на партах нотки різної тривалості ( восьмі, четвертні, половинні і т.
ін.); або ноту, зображену на нотному стані (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі); або
зображені знаки альтерації (дієз, бемоль, бекар тощо). Бажано об’єднувати в
одну групу хлопчиків і дівчаток, сильних, середніх і слабких учнів, таким
чином стимулююче творче мислення й інтенсивний обмін ідеями.
Метою групової роботи є не стільки розв’язувати й розв’язати, скільки
віднайти, знайти, побудувати визначити спосіб рішення. Саме тому замість
індивідуальних рішень учні пропонуючи одне одному різні способи
розв’язання, обговорюють їх. Процес визначення мети змушує кожного
учасника орієнтуватися щодо завдань, визначених групою під час обговорення.
Зміст групової роботи – розглянути якнайбільше відходів до досягнення
поставленої мети й критично оцінити кожен із них.
До групового навчання можна віднести: роботу в парах, ротаційні трійки,
роботу в малих групах.
Під час роботи в парах та малих групах можна використовувати такі
вправи:
- обговорити завдання;
- взяти інтерв’ю;
- визначити ставлення партнера до того чи іншого питання;
- зробити критичний аналіз робот и один одного;
- сформулювати підсумок теми.
2. До фронтальних технологій відносять такі:
1) «Мікрофон»;
2) «Незакінчені речення»;
3) «Мозковий штурм»;
4) «Дерево рішень».
Мікрофон
Можна пояснити метод «Мікрофон» з методом «Незакінчені речення».
Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: «На сьогоднішньому
уроці для мене найбільш важливе відкриття було…», «Слухаючи музичний твір
я уявив…».
 Вміння лаконічно довести свою думку , висловитись кожному з
присутніх. Тим самим забезпечити невимушену атмосферу, коли учні вільно
висловлюють свої думки.
3. Навчання в грі.
Будь-яка гра передбачає широкий спектр напрямів, ліній взаємодії
(інтеракції) між її учасниками: учитель – учень, учень – учень, учитель –
підгрупа, підгрупа – підгрупа, учень – підгрупа тощо.
Використання ігрової діяльності навчальному процесі дозволяє успішно
формулювати й закріплювати позитивне ставлення до навчальної праці. Діти
стають психічно розкутими та здатними максимально виявити свої творчі
здібності. Не помітно для себе дитина залучається до навчальної праці,
пізнаючи її радість. Перевага гри полягає в тому, що вона досягає своєї мети не
помітно для вихованця, не потребуючи жодних способів насильства над
особистістю дитини.
4. Навчання в дискусії – фасилітована дискусія.
З-поміж низки інтерактивних методів, доцільних для організації аналізу-
інтерпретації творів мистецтва, високу ефективність має фасилітована дискусія.
Фасилітована дискусія як одна з форм педагогічного спілкування полягає
в колективному обговоренні певної проблеми, що має на меті колегіально
наблизитися до результату.
Важлива відмінність цієї інтерактивної технології від традиційної —
відсутність додаткової інформації про авторів творів, час їх створення, художні
засоби тощо.
Висновки. Інтерактивні технології відіграють важливу роль у сучасній
освіті. Їх перевага в тому, що учні засвоюють всі рівні пізнання (знання,
розуміння, застосування, оцінка). У класах збільшується кількість учнів, які
свідомо засвоюють навчальний матеріал, учні займають активну позицію у
засвоєнні навчального матеріалу, зростає їхній інтерес у засвоєнні знань,
значно підвищується особистісна роль учителя – він виступає як лідер-
організатор.
Але треба зазначити, що проектування і проведення уроку за
інтерактивними технологіями потребують перш за все компетентності в цих
технологіях учителя, його вміння переглянути і перебудувати свою роботу з
учнями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Василюк А. Сучасні освітні системи : посіб. / А. Василюк. — Ніжин,
2002. — 140 с.
2. Гаврилюк 0. Сучасні технології навчання оновлення освітнього
процесу в профтехучилищі / 0. Гаврилюк // Рідна школа. — 2000. — № 12. — С.
32—36.
3. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології : навч. посіб. /
І.Дичківська. — К.: Академвидав, 2004. — 352 с.
4. Пометун О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання /
О.Пометун, Л. Пироженко. — К.: А.С.К., 2005. — 192 с.