nef.kiev.ua - лютий 2017

Аналітичний центр «Нова Економіка»
ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ РОБІТ

УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ
НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ, АСПІРАНТІВ ТА МОЛОДИХ УЧЕНИХ
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ
ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН:
ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ
ФАКТОРИ ВПЛИВУ
24-25 лютого 2017 року
Частина І
Київ
2017
УДК 339.9(063)
ББК 65.88я43
Р 64
Розвиток міжнародних економічних відносин: внутрішні та

Р 64 зовнішні фактори впливу: збірник тез наукових робіт учасників
Міжнародної науково-практичної конференції для студентів,
аспірантів та молодих учених (м. Київ, 24-25 лютого 2017 р.). – К.:
Аналітичний центр «Нова Економіка», 2017. – 116 c.
УДК 339.9(063)
ББК 65.88я43
Організатори конференції не завжди поділяють думку учасників.

У збірнику максимально точно відображається орфографія та пунктуація,
запропонована учасниками.
Усі матеріали подаються в авторській редакції.
© Аналітичний центр «Нова Економіка», 2017

ЗМІСТ
СЕКЦІЯ 1. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
Валіулліна З. В., Паламарчук К. О.
ДЕЗІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІКАХ СВІТУ............. 6
Власенко Л. В.
ПОЗИЦІОНУВАННЯ УКРАЇНИ У ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНІЙ
СТРАТЕГІЇ КНР ..................................................................................................................... 9
Зикова С. І.
ВАЛЮТНА ДИЛЕМА У СВІТОВОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПОРЯДКУ ...................... 13
Ліфанова М. І.
ВПЛИВ ЦИКЛІЧНОСТІ НА РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ...................... 17
Поворозник М. Ю.
СОЦІАЛЬНІ ЕФЕКТИ РОЗВИТКУ СФЕРИ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ .............................................................................................. 20
П’ятковська О. Р.
ОСНОВІ ТРЕНДИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОБІЛЬНОСТІ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ ....................... 22
СЕКЦІЯ 2. ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ
Гармашова Ю. О.
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ........................................................................................ 26
Гнeлиця Д. Д.
ЗМICТ МEXAНIЗМУ ТEРИТОРIAЛЬНОГО
ПОДAТКОВОГО AДМIНICТРУВAННЯ .......................................................................... 30
Діденко А. В., Лазебник Л. Л.
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ
АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ ................................................................................... 33
Земницький О. П.
РЕФОРМУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ........................... 37
СЕКЦІЯ 3. ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Кулик В. О.
СТЯГНЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
НА ПРИКЛАДІ ПОДІЛЬСЬКОЇ ОДПІ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ ................................... 41
Логінова К. С.
УТОЧНЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРИХОВАНІ ВИТРАТИ» ................................................... 44
Ніколаєнко Т. В.
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА ............................ 47
Панченко А. О.
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ
УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА ............................................................ 50
3
Пташник С. А.
ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ........................................................... 53
Сергієнко Л. О., Сидорко Н. Л.
УТРИМАННЯ ПДФО ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ.......................................... 57
СЕКЦІЯ 4. ІННОВАЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Гончар А. О.
ТЕХНОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ НА СТРАХОВОМУ РИНКУ .......................................... 60
Бидзинашвили Давит, Слезко Е. А.
ИННОВАЦИОННЫЕ ЭКОСИСТЕМЫ И ИХ ФИНАНСОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ
В ГРУЗИИ ............................................................................................................................. 63
СЕКЦІЯ 5. ДЕМОГРАФІЯ, ЕКОНОМІКА ПРАЦІ,

СОЦІАЛЬНА ЕКОНОМІКА І ПОЛІТИКА
Братченко Л. Є.
БЕЗРОБІТТЯ – НАДЗВИЧАЙНО ГОСТРА ПРОБЛЕМА
ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ............................................................................................ 67
Фадєєва О. В.
ДО ПИТАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ ........................ 71
СЕКЦІЯ 6. ГРОШІ, ФІНАНСИ І КРЕДИТ

Гайдук І. С.
ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ В ОЦІНЦІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ.......... 75
Гайдучок О. І., Ступницький О. І.
СУЧАСНІ ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ НА РИНКУ В УКРАЇНІ ................................... 79
Гербст О. Л.
ДИНАМІКА ЗМІНИ КЛЮЧОВИХ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК
ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ СВІТУ ...................................................................................... 82
Дропа Я. Б., Ткачик Л. П.
ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ
БЮДЖЕТНИХ РЕСУРСІВ.................................................................................................. 86
Ярыев C. C.
УКРАИНСКИЙ РЫНОК ДЕРИВАТИВ ............................................................................ 90
Ященко В. С.
УПРАВЛІННЯ ОФІЦІЙНИМИ МІЖНАРОДНИМИ
РЕЗЕРВАМИ УКРАЇНИ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА ЕКОНОМІКИ ......................... 94
СЕКЦІЯ 7. СТАТИСТИКА
Motuzka O. M.
EFFICIENCY OF THE UKRAINIAN AGRICULTURAL INVESTMENT ....................... 98
СЕКЦІЯ 8. МАРКЕТИНГ
Островская И. В.
ОСОБЕННОСТИ МАРКЕТИНГОВОГО АУДИТА ....................................................... 101
Рапінчук К., Мозгова Г. В.
ІНСТРУМЕНТИ ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ ............ 103
4
СЕКЦІЯ 9. ЛОГІСТИКА ТА ТРАНСПОРТ
Котис Н. В.
ЛОГІСТИЧНА СКЛАДОВА У СТИМУЛЮВАННІ РОЗВИТКУ
СЕКТОРА ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ ..................................................................... 108
Матузка А. В.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЛОГІСТИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
У КОНТЕКСТІ ЕВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ:
ЗАГРОЗИ ТА МОЖЛИВОСТІ .......................................................................................... 111
5
СЕКЦІЯ 1. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
І МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ
Валіулліна З. В.
кандидат економічних наук,
доцент кафедри міжнародної економіки
Паламарчук К. О.
студентка
Національний університет водного господарства
та природокористування
м. Рівне, Україна
ДЕЗІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
В НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІКАХ СВІТУ
У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси

міжнародної економічної інтеграції. Дослідники визначають, що у сучасному
світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два
різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть
мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у
Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної
взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою об’єктивні
взаємопов’язані процеси. Більш того, дезінтеграція формує передумови
інтеграції на нових кількісних та якісних засадах [1].
Зазначимо, що інтеграційні процеси на макрорівні розвиваються на основі
створення економічних об’єднань країн. Інтеграційні імпульси виходять,
насамперед, із інтеграційних регіональних угруповань загальноконти-
нентального значення. У Європі яскравим проявом інтеграційного процесу є
Європейський союз, у колі якого формуються інтеграційні інтереси не тільки
західноєвропейських, а й східноєвропейських країн. На американському
континенті слід відзначити Північноамериканську угоду про вільну торгівлю.
Щодо до Азії то інтеграційна політика концентрується в більшій мірі навколо
створення інтеграційного угруповання як за кількістю країн-учасниць, та і за
сукупним потенціалом. Велику кількість учасниць інтеграційних угрупувань
сконцентрована на взаємовідносинах країн Латинської Америки і Африки.
В даному дослідженні розглянемо дезінтеграційні процеси на північноамери-
канському континенті. Самим розвинутим регіональним інтеграційним
угрупуванням на американському континенті є Північноамериканська зона
6
вільної торгівлі («North American Free Trade Area» – НАФТА), утворена в січні
1994 року США між Канадою і Мексикою. Варто відзначити, що НАФТА на
сьогоднішній день найбільшою в світі регіональною зоною вільної торгівлі.
Економічна криза 2008 і 2009 рр. саме почалася зі США, а потім переросла у
світову економічну кризу. Банкрутство деяких страхових компаній та
транснаціональних банків похитнуло американську економіку. Зокрема,
виявилася неефективною політика щодо надання у необмеженій кількості
незабезпечених кредитів, спекуляції із цінними паперами призвели до
утворення фінансових «мильних бульбашок», яка зазнала краху в 2008 році.
Відзначимо, що уряд Барака Обами ставив за мету здійснювати більш
урівноважену економічну політику, зокрема, намагався скоротити дефіцит
бюджету за рахунок великих витрат на обслуговування військових
контингентів за кордоном. Барак Обама і його уряд намагалися підвищити
соціальне спрямування економічної стратегії США.
З кінця минулого століття в США відбувається рішуча реструктуризація
економіки. Енергійно форсується розвиток інформаційних технологій і
програмних продуктів. Відбувається перехід в індустріалізації до інформації.
Хоча в цей час паралельно до американської економіки вживаються терміни
«деіндустріалізація» й «делокалізація». З одного боку, зростає попит на людей
розумової праці високої кваліфікації; з іншого боку, постає проблема масової
перекваліфікації робітників переробної промисловості. Так, ще в 50-х роках
минулого століття в обробній промисловості працював кожній третій
працюючий американець, то сьогодні – лише кожний дев’ятий.
В 2011 р. промисловість США мала 22,1% частки ВВП, тоді як послуги –
76,7%. Серед американських економістів і політиків виникає побоювання, що
індустрія поступово буде відходити з території США («делокалізація») в
країни, що більш динамічно розвиваються (в НІК, БРІК), а американці будуть
інформаційно обслуговувати чужу економіку [2, c. 19].
Прогнозується, що і найближчим десятиліттям США будуть втрачати свої
позиції у світовому валовому продукті. Але суттєва перевага в технологіях,
інформатиці, продуктивності праці ще надовго забезпечить США фактичне
лідерство в міжнародних економічних відносинах.
Щодо сучасної політики, то Д. Трамп багаторазово сприяв протекціонізму.
Він дорікав неодноразово північноамериканському договору про зону вільної
торгівлі, бо через нього в США зменшилася кількість робочих місць.
Тихоокеанський договір про вільну торгівлю ТПП є, на думку Трампа,
«жахливим договором» для країни. Він повідомив, що обидва договори будуть
7
анульовані. Загалом очікується, що переговори стосовно вільної торгівлі між
США та ЄС, які зайшли в глухий кут, будуть налагоджені [3].
Замість того, щоб руйнувати торгові бар’єри, Д. Трамп сподівається знову їх
відбудовувати. Тут найбільш агресивно він звертається до Китаю і хоче
впровадити захисні митні тарифи для китайських товарів [3].
Про масштаби економічного взаємозв’язку США, Канади та Мексики на
основі взаємної торгівлі і руху капіталу можна судити за наступними даними.
В США реалізовується близько 75-80% канадського експорту (20% ВВП
Канади). Частка США в іноземних прямих інвестиціях в Канаді – понад 75% і
Канади в США – 9%. В США прямує близько 70% мексиканського експорту, а
звідти поступає 65% мексиканського імпорту. Частка США в загальному
притоці прямих іноземних інвестицій до Мексики перевищує 60%. ВВП США в
14,5 раз перевершує ВВП Канади і в 19 разів – Мексики [4].
НАФТА володіє потужним (особливо завдяки США) економічним
потенціалом, наприклад, щорічний обсяг виробництва товарів і послуг США,
Канади та Мексики дорівнює 5 трильйонів доларів, а їх частка в світовій
торгівлі складає близько 20%. Угода про створення Північноамериканської
зони вільної торгівлі (НАФТА), що включає США, Канаду і Мексику, набрала
чинності 1 січня 1994 року, закріпивши підписану в 1988 році Угоду про зону
вільної торгівлі між США і Канадою. В 2003 році була створена зона вільної
торгівлі в основному, а з 1 січня 2008 року – остаточно на основі ліквідації до
цього наявних митних зборів і кількісних обмежень між США і Мексикою, між
Канадою і Мексикою (у відносинах між США і Канадою усунення торгових
бар’єрів сталося в 1998 р.). Потужність економічної діяльності країн НАФТА
характеризується розміром ВВП її країн–учасниць, що складає у 2013 році для
США – 16720 млрд. дол., Канади – 1825 млрд. дол., Мексики – 1327 млрд. дол.
При цьому загальний ВВП країн НАФТА у 2013 році – 19,8 трлн. дол. ВВП на
душу населення країн–учасниць НАФТА у 2013 році становить для США –
52.8 тис. дол., Канади – 52.7 тис. дол., Мексики – 11.4 тис. дол. [4].
Індекс конкурентоздатності країн НАФТА, визначений Світовим
економічним форумом, на 2013 – 2014 рр. становлять 5,48 для США, 5,20 для
Канади і 4,34 для Мексики. Індекси для 2014 – 2015 рр. становлять 5, 54, 5,24,
4,27 відповідно. Загальний індекс конкурентоспроможності залишається
незмінним – 5,0.
Проблемою економічних відносин у НАФТА є різний рівень розвитку країн
що входять до регіонального інтеграційного угрупування, як за економічними
так і за науково-технологічними показниками. Якщо Канаді за останні
десятиліття вдалося наздогнати США за макроекономічними показниками, то
8
Мексика помітно відстає від краї що входять до НАФТА. Як наслідок отримано
специфічні економічні відносини, при яких зв’язуючим ланцюгом є США.
За результатами проведеного дослідження, можемо зробити висновок, що
інтеграційні та дезінтеграційні процеси являють собою об’єктивну
взаємопов’язану систему. Відзначимо, що дезінтеграційні процеси формують
передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах і навпаки. У
окремих випадках можуть складатися умови для реінтеграції.
Отже, аналізуючи сучасні тенденції національних економік світового
розвитку, можемо стверджувати, що для України виникає гостра необхідність
процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських зв’язків для
успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку.
Література:
1. Інтернаціоналізація економіки: сутність та форми, чинники та фактории [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/international-relations/19288.
2. Страны и регионы мира: экономико-политический справочник / [Булатов А.С. и др.] ;
под ред. А.С. Булатова ; Московский гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) М-ва
иностранных дел Российской Федерации. – 3-е изд. – Москва : Проспект, 2009. – 698 с.
3. Економічна політика Дональда Трампа [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://iac.org.ua/ekonomichna-politika-donalda-trampa.
4. Ложечко М.С. НАФТА в интеграционных процессах: проблемы и перспективы /
М.С. Ложечко // Внешняя торговля. –2000. – № 5-6. – С.23-26.
Власенко Л. В.
аспірант, старший викладач кафедри міжнародних економічних відносин
Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій
м. Запоріжжя, Україна
ПОЗИЦІОНУВАННЯ УКРАЇНИ
У ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНІЙ СТРАТЕГІЇ КНР
Протягом останніх двадцяти років Китайська Народна Республіка

перетворилася з регіональної держави в одного з лідерів та центрів тяжіння
глобальної економіки. Українсько-китайська двостороння торгівля, за умови
ефективної зовнішньоекономічної політики та раціонального використання
ресурсного потенціалу двостороннього співробітництва, має значні
перспективи розвитку.
Проте відносин між Україною та КНР ускладнюються унікальністю цього
торговельного партнера. Китай має власну концепцію економічного устрою
доповнену унікальною теорією міжнародних відносин та своєрідною
9
практикою здійснення міждержавних зв’язків. Для того, щоб визначити місце
України серед інших партнерів КНР та розробити ефективну стратегію
взаємодії необхідно визначити здійснити аналіз сучасної політики та
зовнішньоекономічної діяльності цієї держави. Систематизуючи існуючі
напрацювання та останні зміни у зовнішній політиці та економічному розвитку,
виділимо наступні основні тенденції глобальної зовнішньоторговельної
стратегії КНР.
1. Домінантою зовнішньоторговельної політики КНР, яка визначає вид
торговельної стратегії та геополітичної доктрини цієї держави є залежність від
імпорту сировини, в першу чергу енергоносіїв. Головною метою КНР є
встановлення контролю над джерелами постачання сировини через придбання
іноземних компаній або прямі контракти та концесії на розробку природних
ресурсів підприємствами КНР. Сучасна географія придбання китайськими
інвесторами зарубіжних сировинних компаній охоплює всі п’ять континентів
планети. Альтернативним засобом досягнення енергетичної безпеки є
вироблена китайським урядом та приватними фірмами практика
довгострокових закупівель великих об’ємів сировини. При цьому КНР
зацікавлена не в негайній розробці родовищ, а в їх резервуванні для
майбутнього освоєння [1, с. 94-95].
2. Встановлення тісних контактів з слаборозвиненими експортерами
сировини КНР здійснює через реалізацію довгострокових соціально-
економічних програм допомоги. На відміну від РФ та США, для КНР основним
є не політичні або ідеологічні критерії, а перш за все економічна ефективність
процесу просування на зовнішні ринки, тобто співставлення витрат і
результатів [2]. Стратегія КНР щодо слаборозвинених країн базується на трьох
принципах: отримання доступу до природних ресурсів, необхідних для
забезпечення економічного зростання КНР; демонстрація можливостей КНР у
реалізації довгострокових міждержавних проектів, підвищення репутації та
іміджу КНР як зростаючою відповідальної наддержави, яка має власні
геополітичні інтереси та реалізує їх виключно мирним, еволюційним шляхом;
створення надійних, контрольованих ринків збуту для китайських товарів у
країнах, що розвиваються, поступове перетворення реципієнтів китайських
інвестицій та гуманітарної допомоги на країни-«клієнти» [2; 3].
3. КНР здійснює індивідуальний підхід до формування міждержавних, перш
за все зовнішньоторговельних відносин з кожним окремим партнером.
Головною метою є економія транзакційних витрат при просуванні китайського
бізнесу в іноземні економіки. Диференціація підходів пояснюється: позицію
принципового нейтралітету КНР, готовністю співпрацювати з будь-якими
10
режимами за умови, що вони визнають принцип «одного Китаю» та не ставлять
вимог щодо політичної позиції КНР; інтенсивними дипломатичними
контактами, у тому числі на рівні вищих осіб держави; гуманітарною
допомогою, кредитними лініями, інфраструктурними проектами, поставкою
зброї та дипломатичною підтримкою дружніх країн; поєднанням приватної та
державної ініціативи через створення багатобічних форумів та торгово-
промислових палат у країнах, де КНР має стратегічні інтереси [2; 4].
4. Однією з головних умов подальшого економічного зростання КНР є пошук
менш розвинених у технологічному відношенні ринків збуту, а також країн з
більш низькою ніж у КНР вартістю виробництва [1, с. 94]. При цьому,
перенесення китайського виробництва у зазначені країни не гарантує зростання
кількості робочих місць для місцевого населення або покращення рівня життя,
оскільки для освоєння ресурсів інших держав використовуються здебільшого
саме китайські працівники. Місцеве населення залучається лише до самої
низькокваліфікованої та небезпечної роботи, яка при цьому оплачується по
найнижчих ставках [2; 5].
5. Прагнення китайського бізнесу зменшити витрати при роботі на зовнішніх
ринках призводить до загроз деградації біосфери та навколишнього
середовища. Жорстка економія, базована на відмові від екологічно чистого
виробництва і відтворення природних ресурсів використовується всюди, де це
можливо [2]. Через це екстенсивний шлях розвитку китайських компаній
обертається важкими екологічними наслідками.
6. КНР активно використовує існуючу за кордоном діаспору для
встановлення зовнішньоекономічних, у тому числі торговельних стосунків.
Система зарубіжних компаній, заснованих китайськими мігрантами, що мають
тісні зв’язки з материковою частиною КНР через складну систему сімейних та
кланових стосунків, отримала назву «бамбукова сітка» або «Китайська
Співдружність». «Бамбукова сітка» поєднує підприємства, власниками яких є
етнічні китайці, у єдину систему з центральною бюрократією і, таким чином,
неформально виконує функцію міждержавної торговельної організації. При
цьому сімейні та дружні зв’язки відграють в управлінні цим неформальним
об’єднанням більше значення, ніж формалізовані стосунки. Підприємства, які
вважаються частиною «бамбукової сітки», розташовані переважно у Малайзії,
Індонезії, Філіппінах, Таїланді, В’єтнамі та у Сінгапурі. Проте, окремі елементи
цієї системи можуть виникнути у будь-якій державі, яка має чисельну або
впливову китайську діаспору та слаборозвинену систему державного контролю
або ліберальне фінансове законодавство [6].
11
7. Незважаючи на лібералізацію зовнішньої торгівлі, зовнішньоторговельна
стратегія КНР та дії окремих китайських компаній знаходяться під впливом
державного регулювання. Здійснення інтернаціоналізації господарської
діяльності китайських підприємств та створення на їх основі великих ТНК є
пріоритетним напрямком державної політики КНР. Підтримка цих ТНК, які
отримали назву «національні чемпіони», є новим стратегічним курсом
китайського уряду. Тому, сучасна широкомасштабна міжнародна експансія
здійснюється не тільки завдяки діяльності окремих китайських компаній, а й як
частина діяльності державного сектору найбільшої за розмірами ВВП та
людським потенціалом економіки світу [1, с. 93]. Безпосередня допомога
китайським компаніям з боку держави є продуманою системою заходів. Вона
включає дипломатичну підтримку інвестиційних програм китайських компаній.
Саме уряд КНР, налагоджуючи рівноправні відносини з іншими державами,
визначає напрями просування китайських компаній за кордон на довгострокову
перспективу [2].
8. Визначальним інструментом торгової політики КНР як країни-члена СОТ
виступають митні тарифи, нетарифне пряме та приховане регулювання. КНР
пропонує своїм партнерами преференційні режими двосторонніх та
регіональних торгових угод. Значну роль у формуванні зовнішньої
торговельної політики відіграє протекціонізм, який реалізується завдяки
нетарифним інструментам. Необхідно зауважити, що КНР має три категорії
імпорту: без обмеження, з обмеженнями та заборонений. Імпортні кількісні
обмеження застосовуються з метою національної безпеки та процвітання, і з
метою захисту невідновлюваних природних ресурсів. Відповідно до
Міжнародного торгового права, КНР дотримується імпортних заборон на
товари за наступних підстав: державна безпека; публічна мораль; здоров’я
людей, тварин та рослин; захист навколишнього середовища; виконання
міжнародних зобов’язань [5].
Наведені вище домінанти розвитку китайської торгівлі зумовлюють як
характер сучасної зовнішньоторговельної співпраці між Україною та КНР, так і
стратегічні пріоритети та засади здійснення зовнішньоторговельної співпраці у
майбутньому. Їх необхідно враховувати при розробці повноцінної стратегії
зовнішньоторговельної співпраці з КНР та оптимізації двостороннії українсько-
китайської торгівлі.
1. Данильченко А. Внешнеэкономическая стратегия государства в условиях глобализации
мировой экономики: опыт Китайской Народной Республики / А. Данильченко,
Д. Калинин, Ху Цзунь Жун // Журнал международного права и международных
отношений. – 2008. – № 4. – С. 92-97.
12
2. Чень Цзюнь Система економічної безпеки (екосестейт) : сутність, структура
[електронний ресурс] / Цзюнь Чень // Ефективна економіка. – 2014. – № 11. – Режим
доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3555
3. Ван Гэпин Социально-экономическое развитие Китая [Электронный ресурс]: Автореф.
дис. канд. социол. наук / Ван Гэпин // – Режим доступа: http://www.dissercat.com/
content/sotsialno-ekonomicheskoe-razvitie-kitaya
4. Петиненко И.А. Особенности внешнеторговой политики Китая в условиях глобализации:
ценовой аспект / И.А. Петинеко // Вестн. Том. гос. ун-та. Экономика. – 2012. – №1 (17).
5. Дейч Т.Л. Китайские компании на африканских сырьевых рынках // Институт Африки
РАН [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.inafran.ru/node/57
6. Ren, Bing, Kevin Au and Na Shen, «The bamboo network in China», in Handbook of East
Asian Entrepreneurship ed. Fu-Lai Tony Yu and Ho-Don Yan . (Abingdon: Routledge,
21.10.2014), accessed 14.01.2017, Routledge Handbooks Online.
Зикова С. І.
студентка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
м. Київ, Україна
ВАЛЮТНА ДИЛЕМА У СВІТОВОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПОРЯДКУ
Валютні відносини історично й закономірно розвиваються, органічно

поєднуючи дві складові: національні валютні системи (які традиційно викону-
вали і певною мірою продовжують виконувати структурно-організаційну
функцію щодо світової і регіональної валютних систем) і міжнародні валютні
системи (що з розвитком процесу інтернаціоналізації економічних відносин
набули особливої значимості, сформувавши специфічний інституційний
механізм функціонування і регулювання валютних відносин як в масштабах
світової економіки, так і на рівні регіональних інтеграційних утворень).
«Невід’ємним функціональним інструментом формування економічної
глобалізації є світові гроші», – пише А. Гальчинський. Оскільки «світова ціна
виступає грошовим вираженням інтернаціональної вартості товару, економічна
тотожність міжнародного обміну та пропорційність можливі лише за умови
функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за своїм
змістом вартісного еквіваленту». За допомогою світових грошей забезпечується
абсолютна обмінюваність товарів у масштабах світового господарства» [1].
Роль світових грошей, де-факто, виконують національні гроші. Водночас
відкритим залишається питання щодо ключових детермінант
інтернаціоналізації національних валют. Відомий економіст Р. Манделл у
якості ключового фактора називає впевненість у стабільності валюти, яка
залежить від: масштабів економіки (чим більша економіка, тим вища
13
ліквідність валюти і захищеність економіки від шоків); стабільності грошової
політики (у тому числі її передбачуваності й послідовності); відсутності
валютного контролю; політичної стабільності і «сили» держави; резервного
забезпечення [9].
Гроші лежать в основі глобалізації… вони за своєю суттю вміщують у собі в
зародку весь процес глобалізації [8]. Відома дилема Трифіна наголошує: без
необмеженої емісії долара світ втратить єдиний ліквідний фінансовий засіб,
вартість якого базується на довірі до економіки США, а необмежена бюджетна
емісія долара неминуче підірве довіру до економіки США. У найближчій
перспективі сумарне значення двох ключових резервних валют – долара США і
євро – у міжнародних трансакціях збережеться. При цьому стійкій
конкурентній позиції долара буде сприяти те, що він залишається основною
валютою котирування світових цін на ключові сировинні товари і передусім на
нафту.
Сучасна світова валютна система з багатостороннім механізмом коригування
платіжних балансів де-факто не створила ефективного механізму забезпечення
внутрішньої і зовнішньої збалансованості національних економік, не
запропонувала надійного, стабільного, універсального платіжного засобу для
проведення міжнародних операцій. Невирішеною залишається проблема
надлишкової доларової маси у світовій економіці і використання національної
валюти – долара США у якості світової резервної валюти. Сукупний ВВП
держав доларової зони (з урахуванням США) складає близько 50% світового
валового продукту; половина усіх валютних операцій проводиться у доларах;
також у доларах США номіновано 39% усіх емітованих у світі боргових
інструментів. Обвал американської валюти може зумовити значні втрати для
власників американських державних цінних паперів, спровокувати значне
зниження конкурентоспроможності торговельних партнерів США та ймовірний
колапс світового фінансового ринку. Накопичені дисбаланси у світовій
валютній системі несуть у собі небезпеку провокування світової фінансової
кризи [7].
Генеральна Асамблея ООН у 1974 р. Програмою дій щодо встановлення
нового міжнародного економічного порядку визначила необхідність докласти
всіх зусиль для проведення реформи міжнародної валютної системи. Передусім
наголошувалося на усуненні її нестійкості, зокрема «...нестійкості обмінних
курсів, оскільки це негативно позначається на торгівлі сировинними товарами;
підтриманні реальної вартості валютних резервів країн, що розвиваються, через
попередження їхньої ерозії внаслідок інфляції та знецінення обмінного курсу
резервних валют» [6].
14
Нині не бракує пропозицій щодо створення єдиної валюти. Особливо
активізувалося їхнє обговорення через кризу. Проте йдеться насамперед про
резервну валюту. Як вважає директор-розпорядник МВФ Д. Кан
(2007–2011 рр.), «це питання має право на існування, однак його вирішення
буде тривалим. Наднаціональна резервна валюта має зберігати стабільність у
довгостроковій перспективі» [2]. Керівництво США, наголошуючи, що позиції
долара «дуже сильні» і потреби в єдиній світовій резервній валюті немає.
Професор Каліфорнійського університету в Берклі Б. Айхенгрін вважає
«...єдиним, що могло б призвести до втрати долара, – неефективне управління
економікою США. Одним із популярних сценаріїв є хронічна інфляція. Та це
неможливо. Коли закінчиться епізод з нульовими відсотковими ставками, ФРС
США подбає про те, щоб підтвердити свою прихильність ціновій
стабільності… Інший сценарій – вихід з-під контролю дефіциту бюджету.
Пророкування повного дефолту надумані. Проте великі борги означатимуть
високі податки» [10].
Точка зору українських науковців полягає в тому, що «поява нової
універсальної символічної (на відміну від матеріального золота) валюти,
найімовірніше, призведе до подальшої віртуалізації фінансово-валютного
ринку, тоді як зараз треба рухатися у протилежному напрямку» [4]. Функцію
резервної валюти виконують спеціальні права запозичення (СДР) МВФ.
В аспекті формування нового світового економічного порядку важливо
вирішувати проблему створення єдиної наднаціональної, тобто загальносвітової
валюти. Йдеться про таку грошову одиницю, що обертатиметься як у
міжнародних розрахунках, так і в розрахунках у середині держави в готівковій і
безготівковій формах. Це означає, що нова грошова одиниця має бути визнана
кожною країною світу як національна. Вигоди від її введення в обіг мають
отримати країни як економічного центру, так і економічної периферії.
Розробка єдиної світової грошової одиниці може базуватися на використанні
теорії і практики впровадження регіональних валют. Найбільш успішною серед
них є євро, що реально функціонує як альтернатива долару і повністю замінила
в 28 країнах національні валюти. Створення валютних зон в останні десятиліття
XX ст. підтвердило економічні переваги єдиної валюти, пов’язані із
забезпеченням «...нижчих трансакційних витрат у торгівлі та меншої
невизначеності в питаннях про відносні ціни» [10].
Перехід до єдиної світової валюти потребує виконання й інших умов.
Насамперед потрібно створити умови для розширення руху капіталу, розробити
принципи міжнародної та внутрішньонаціональної адаптованості фіскальних
систем, субсидій та допомог. Ефекти переходу до єдиної світової грошової
15
одиниці можна буде отримати при пожвавленні міжнародної торгівлі,
вирівнюванні цін на фактори виробництва і товари та, зрештою, до
вирівнювання рівнів економічного розвитку.
Світова економічна і фінансова криза спонукає нації та їхні уряди до пошуку
нових, більш ефективних шляхів розвитку. Науковці пропонують перейти на
міжнародні розрахунки за торговими та інвестиційними операціями у СДР,
трансформуючи їх у повноцінну валюту. Коло валют, що формують нинішній
валютний кошик СДР, має розширитися за рахунок країн «Великої двадцятки».
Механізм використання СДР як грошової одиниці має запустити Світовий
центральний банк з функціями Федеральної резервної системи з грошової
емісії. Введення СДР-валюти має відбуватися на добровільній основі та за
дотримання принципів рівності всіх держав-членів МВФ і цілковитої
забезпеченості СДР ліквідними активами. Найбільш зацікавлені в такому
переході країни-експортери нафти та інші держави, економіці яких «курсові
гойдалки» завдають величезної шкоди.
Отже, незважаючи на глобальність постановки проблеми, реальні спроби
заміни наявних валют у міжнародних розрахунках – це не пропозиції зі
створення ще однієї валюти (та ще й на базі кількох наявних), яка
обертатиметься паралельно з провідними. Проте, якщо ставиться завдання
досягнення радикальних змін у функціонуванні світової економіки, потрібно
радикально змінювати і валютну систему. Для цього необхідно спочатку
прийняти як одну з важливих вихідних умов нової міжнародної фінансової
архітектури створення нової грошової одиниці, а після цього розроблення
механізму переходу до неї в усіх міжнародних розрахунках.
1. Гальчинський А.С. Економічна методологія. Логіка оновлення: курс лекцій /
А.С. Гальчинський. – К.: АДЕФ–Україна, 2010. – С. 538.
2. Вопрос создания новой резервной валюты обострился [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://top.rbc.ru/ finances/27/03/2009/290289.shtml.
3. Кравчук Н.Я. Дивергенція глобального розвитку: сучасна парадигма формування
геофінансового простору / Н. Кравчук. – К.: Знання, 2012. – 784 с. – С. 156–244, 181–244.
4. Лук’яненко Д.Г. Глобальна економічна інтеграція: моногр. / Лук’яненко Д.Г. – К.: ТОВ
«Національний підручник», 2008. – 220 с.
5. Попов Г. Об экономическом кризисе 2008 года / Г. Попов // Вопр. зкономики. – 2008. –
№ 12. – С. 113.
6. Проект резолюции III Шестьдесят третей сессии Генеральной Ассамблеи ООН
«Установление нового международного экономического порядка». – 12 декабря 2008 г.
7. Чебанов С. Финансовые проблемы США и их влияние на глобальные процессы в
валютной сфере / С. Чебанов // Мировая экономика и международные отношения. –
2011. – № 7. – С. 6–7.
8. Шаров О. Глобалізація валютної системи / Олександр Шаров // Журн. європ.
економіки. – Т. 6. – 2007. – № 4. – С. 432–453.
16
9. Eichengreen B. The Death-Defying Dollar [Електронний ресурс] / Barry Eichengreen //
Project Syndicate. – 2009. – 22 October. – Режим доступу: http://www.project-syndicate.org/
commentary/eichengreen.
10. Mundell R. The Euro and the Stability of the International Monetary System [Electronic
resource] / Robert Mundell. – January 1999. – P. 5 – Access mode: www.robertmundell.
Monetary%20System.pdf/
Ліфанова М. І.
аспірант кафедри міжнародної економіки
Тернопільський національний економічний університет
м. Тернопіль, Україна
ВПЛИВ ЦИКЛІЧНОСТІ НА РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Глобалізація як історичний процес носить циклічно-хвилеподібний характер.

Економіка розвивається не лінійно, а динаміка її розвитку має складний
циклічний характер. Такий напрямок розвитку означає, що основні показники
цього процесу мають хвильовий характер, який повторюється через певні
періоди часу. Хвилеподібні спади та підйоми в економіці спостерігаються на
протязі останніх двох століть.
Першими вченими, які озвучили можливість циклічних коливань економіки і
можливість виникнення кризових явищ були вчені, що поставили під сумнів
постулати класичної економічної школи про самодостатність ринку та його
здатність до саморегулювання.
Спочатку, вчені, зацікавившись феноменом економічних коливань і криз,
бачили причину цих явищ в екзогенних факторах [1, c. 205].
Ж. Сісмонді був одним з перших, хто шукав першопричину виникнення криз
і циклічних коливань у розвитку економіки. Він у своїй теорії ринків
припустив, що причиною кризи служить недоспоживання, яке в свою чергу
викликано невідповідністю між рівнем доходів власників робочої сили та
обсягом пропозиції і рівнем цін на ринку.
В основу теорії «хвиль інновацій» І. Шумпетера покладена гіпотеза про те,
що нововведення створюють імпульс для довгострокового економічного
зростання.
Також наприкінці XIX – поч. XX ст. зароджуються концепції довготривалих
циклічних коливань. Російський вчений М.Д. Кондратьєв, у своїй роботі
«Світове господарство і його кон’юнктура під час і після війни» вперше описав
проблему існування довгих економічних циклів.
17
У першій половині ХХ ст. І. Фішер і Р. Хоутрі обґрунтували своє бачення
причин виникнення циклічних коливань економіки в кредитно-грошовій
концепції циклу. Автори монетарної теорії пов’язують циклічність розвитку
економіки з періодичним розширенням і стисненням грошової маси.
Згідно психологічної теорії А. Пігу в основі циклічного характеру розвитку
економіки лежить зміна в очікуваннях споживачів.
У. Джевонс, звернув увагу на періодичність коливань врожаю, обсягів
виробництва та прибутку і пов’язав ці явища зі зміною сонячної активності.
У 1930-і рр. Дж. Ріггольмен і В. Ньюмен створили концепцію «будівельного
циклу», тривалість якого становить 20 років і в основу економічних коливань
покладено обсяг житлового будівництва: активна фаза або застій.
Якщо циклічність розвитку національних економік ХІХ-ХХ ст. виявляла
динаміку розвитку капіталістичної ринкової системи окремих країн від фази
економічного зростання до спаду та їх тимчасового розв’язання через кризу, то
циклічність розвитку світових економік початку ХХІ ст. в умовах глобалізації
набуває синхронізованого характеру у територіальному, галузевому та
часовому вимірах, що стверджує про поступове формування моделі
глобального економічного циклу [2].
Високий рівень глобалізації світової економіки ХХІ ст. в фінансовій сфері
обумовлює її значну відмінність від економіки минулих століть. Це
проявляється у значному багаторазовому перевищенні обсягів фіктивного
капіталу над обсягами промислового капіталу, які відображають світовий
валовий продукт. Таке перевищення вартості накопиченого фіктивного
капіталу над промисловим, не маючи матеріального підкріплення, є одною з
головних причин сучасних фінансово-економічних криз.
Швидкість поширення економічних коливань в глобальному середовищі
зумовлене станом національної економіки країни-першоджерела, а також сам
факт виникнення таких коливань, стає у багатьох випадках зовнішнім шоком
для решти країн.
Враховуючи домінування розвинутих країн у світовій економіці та значну
економічну залежність від них країн, що розвиваються, поширення циклічних
коливань у світовій економіці має чітко визначений характер. По-перше, саме
розвинуті країни генерують глобальні потрясіння (у вигляді коливань
економічної активності, фінансових потоків, товарних цін та валютних курсів),
до яких країни, що розвиваються, повинні пристосовуватися та певним чинам
реагувати. По-друге, розвинуті країни є творцями економічної політики, а
решта світу виступає її «отримувачем». Головним макроекономічним
фактором, що створює цю ситуацію, є міжнародний статус національних валют
18
провідних розвинутих країн. Тому їх внутрішня грошово-кредитна політика,
спрямована на управління внутрішніми економічними циклами,
опосередковано сприяє міжнародному поширенню аналогічних циклічних
коливань, зумовлюючи зміни у кон’юнктурі глобального фінансового ринку та
генеруючи певні зовнішні ефекти для економік країн, що розвиваються.
Найбільш обґрунтованими та важливими з економічних циклів є довгі хвилі
М. Кондратьєва, тривалість яких 40-60 років. Вони включають в себе значну
концентрація економічних, соціальних та політичних подій в період висхідної
хвилі в порівнянні з низхідною хвилею, а також зростання темпів змін у
господарській системі [3, c. 89].
Світова економіка зараз находиться на низхідній хвилі п’ятого циклу
М. Кондратьєва. Формування цього циклу відбулося на основі досягнень у
галузі мікроелектроніки, інформаційних технологій, генної інженерії,
біотехнологій, фармакології, нових видів енергії, головними елементами нового
циклу стали «штучні інтелектуальні галузі», економіка інтелектуальних
активів, розвитком яких є не виробництво та впровадження, а наявність ідеї,
проекту, програми.
Враховуючи, що кожен цикл Кондратьєва відзначається використанням
нового виду енергії, можна припустити, що пошук нових технологій та зміна
способу виробництва здійснюється не лише завдяки прагненню до розширення
економіки, а й за причиною обмеженості того виду ресурсів, які
використовувались на попередньому етапі розвитку.
Таким чином, можна зробити висновок, що існування великої кількості
теорій економічних циклів пов’язано з тим, що постійна трансформація
економічних процесів призводить до зміни причин, які викликають зміну
«напряму» розвитку економіки (визхідної або низхідної хвилі циклу).
1. Швецова Н.Є. Особливості циклічного розвитку глобальної економіки / Н.Є. Швецова //
Вісник Донецького національного університету. Серія В. Економіка і право – 2014. –
Вип. 2. – С. 205-209.
2. Шкодіна І.В., Юрків Н.Я. Циклічний розвиток світової економіки в умовах фінансової
невизначеності // Збірник наукових праць Харківського інституту банківської справи
Університету банківської справи НБУ «Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії і
практики». – 2011. – № 1(10) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://fkd.org.ua/archive_1(10)2011_eng.html
3. Шкурупій О.В. Циклічність розвитку ринку нерухомості: сучасний контекст:
монографія / О.В. Шкурупій, Т.О. Білоброва. – Полтава: ПУЕТ, 2012. – 190 с.
19
Поворозник М. Ю.
здобувач кафедри міжнародного обліку і аудиту
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана
СОЦІАЛЬНІ ЕФЕКТИ РОЗВИТКУ СФЕРИ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Кваліфікація здоров’я населення як економічної категорії в якості

обов’язкового елемента передбачає економічну оцінку як здорового людського
життя, так і здоров’я учасників процесу суспільного виробництва, розподілу і
споживання матеріальних і духовних благ, медичної допомоги з урахуванням
рівня її складності, а також лікарняного і медико-технічного забезпечення.
Зрозуміло, що для прискорення процесу нагромадження людського капіталу
вкрай необхідним є ефективний економічний механізм, здатний не тільки
забезпечувати здоров’я населення шляхом профілактики захворювань, надання
медичної допомоги, поліпшення умов праці, життя і харчування; але й сприяти
прояву кожною людиною усіх своїх потенційних можливостей на основі її
особистої зацікавленості. При цьому забезпечення зростання потенціалу
здоров’я населення стає можливим тільки на основі сучасної медичної
індустрії, яка характеризується посиленням інтеграції індустріального
комплексу, соціальної допомоги і страхування з медичними послугами, а
отже – створенням єдиного медико-індустріального і медико-соціального
комплексу.
Не слід скидати з рахунків і особливої соціальної ролі, яку виконують нині
медичні послуги. Вона полягає у формуванні системою охорони здоров’я
людинолюбної етичної атмосфери та реалізації нею найвищого принципу
гуманізму і соціальної справедливості. Це набуває свого концентрованого
вираження насамперед у подовженні тривалості життя людей, підвищенні рівня
здоров’я і якості медичної допомоги, скороченні рівня захворюваності, наданні
доступної й ефективної медичної допомоги у закладах охорони здоров’я
різного рівня, а також доступі хворих до безкоштовних і недорогих лікарських
препаратів, призначених лікарем. Не випадково, ключовими пріоритетами
реалізації Стратегії Всесвітньої організацією охорони здоров’я (ВООЗ) з
досягнення здоров’я у ХХІ ст., яка носить назву «Здоров’я–2020»,
проголошено: поліпшення здоров’я для усіх жителів планети і скорочення
нерівності стосовно доступу до систем його охорони; удосконалення лідерства
та колективного керівництва в інтересах здоров’я на основі нарощування
20
інвестування у людське здоров’я на всіх етапах життя людини і розширення
прав і можливостей громадян, розв’язання найбільш актуальних проблем у
галузі охорони здоров’я, зміцнення соціально орієнтованих систем охорони
здоров’я, розвитку потенціалу охорони громадського здоров’я, підвищення
готовності та вдосконалення епіднагляду та реагування при надзвичайних
ситуаціях, а також створення підтримуючого середовища та забезпечення
стійкості місцевих спільнот до зовнішніх негативних впливів [1].
Саме досягнення вищеназваних пріоритетів стратегії «Здоров’я–2020», на
думку експертів ВООЗ, дасть змогу не тільки досягти цільових показників
щодо зниження рівня захворюваності населення та подовження очікуваної
тривалості його життя, але й знівелювати міжкраїнові диференціації у здоров’ї
населення та доступі до систем його охорони, а також забезпечити населення
доступною й якісною медичною допомогою та поліпшити соціально-економічні
й екологічні умови його життя, у тому числі на основі широкого залучення
громадськості до справи охорони здоров’я.
Ще одним вагомим соціальним ефектом розвитку сфери медичних послуг є
докорінні зміни у структурі суспільних потреб, а саме: пріоритизація людських
потреб в охороні здоров’я, пов’язаних із забезпеченням високої якості життя
особистості. Так, суттєве ускладнення техніки і технологій, підвищення
стандартів життя населення і його соціальної активності, а також постійний
якісний розвиток людського ресурсу зумовили поступове розширення спектру
суспільних потреб, пов’язаних із збереженням і відновленням здоров’я
населення. Більше того, вибухоподібний розвиток сфери медичних послуг та їх
стрімка диверсифікація у глобальних умовах стають ключовим драйвером
формування у структурі потреб людини таких запитів у медичних послугах, про
які вона раніше не мала жодного уявлення. Йдеться, зокрема, про послуги
естетичної медицини та косметології, пілінгу та мезотерапії, біоревіталізації та
контурної пластики, пластичної хірургії та дермабразії, антропометричної
косметології та естетичної стоматології та ін.
Характеризуючи медичні послуги, слід особливо відзначити, що у
нинішньому форматі суспільного розвитку саме вони акумулюють у собі
найпередовіші інновації у сфері наук про життя, досягнуті за весь історичний
період людської цивілізації. Даний вид сервісної індустрії зорієнтований на
задоволення як усталених, традиційних людських потреб у підтримці й
зміцненні здоров’я, так й якісно нових запитів, пов’язаних з підвищенням
естетичних, екологічних і гармонійних норм людської життєдіяльності.
У даному контексті принагідно відзначити не тільки глибокі якісні зміни,
яких зазнає суб’єктна структура системи медичних послуг у глобальних
21
умовах, але й докорінну трансформацію форм, методів та інструментарію
медичного менеджменту. Так, якщо протягом другої половини ХХ ст.
превалюючим методом регулювання соціально-економічної сфери було пряме
втручання держави в економіку на засадах кейнсіанства, то на сьогодні уряди
розвинених країн світу надають перевагу неоліберальним методам
регулювання, здійснюючи його через кредитно-грошову, фіскальну, монетарну,
конкурентну і, навіть, зовнішньоекономічну політику.
1. «Здоров’я-2020»: Основи Європейської стратегії у підтримку дій всієї держави і
суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя. – Копенгаген : ЄРБ ВООЗ, 2012.
П’ятковська О. Р.
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник
Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою
Національного університету «Львівська політехніка»
м. Львів, Україна
ОСНОВІ ТРЕНДИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОБІЛЬНОСТІ

НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ
Стрімкі зміни сучасного світу, які зумовлені інноваційним прогресом,

переформатовують глобальний устрій, ставлячи людство перед новими
можливими викликами четвертої індустріальної революції, обґрунтування якої
було презентовано на Глобальному економічному форумі в Давосі 2016 р.
Сьогодні можливості мільярдів людей, поєднаних через мобільні пристрої, з
безпрецедентними технічними потужностями, накопичувачами пам’яті та
постійним доступом до будь-якої інформації є не обмежені. Ці можливості
будуть множитися на нові технологічні прориви в таких сферах, як штучний
інтелект, робототехніка, автономні транспортні засоби, 3-D друк,
нанотехнології, біотехнології, інноваційні методи зберігання енергії і квантових
обчислень та ін. Усе це, на думку провідних економістів світу, призведе до
істотних трансформацій на глобальному ринку праці та його чітку сегментацію
на висококваліфіковану і низькокваліфіковану робочу силу з чіткою
поляризацією рівнів заробітних плат, що може в подальшому сприяти
поглибленню диспропорцій у економічному розвитку країн чи регіонів [6].
Таким чином, напередодні четвертої індустріальної революції боротьба за
кваліфіковану робочу силу на глобальному ринку праці є очікуваним явищем.
22
За таких умов дослідження трендів міжнародної студентської мобільності як
ключового елементу перерозподілу висококваліфікованого трудового
потенціалу у світі є вкрай актуальним та потребує глибокого аналізу.
Глобальний обсяг студентів, які мігрують за кордон з метою навчання у
іноземних ВНЗ, постійно зростає. Так, у 2014 р. він досяг майже 5 млн. осіб на
фоні 2,1 млн. у 2000 р., при цьому, щорічне зростання протягом цього періоду
становило близько 10% [5]. Згідно розрахунків експертів Організації
Економічного Cпівробітництва і Розвитку, чисельність міжнародних студентів
до 2025 р. зросте до 8 млн. осіб щорічно [5].
Порівняльний аналіз двох глобальних досліджень, проведених протягом
2008-2009 та 2012-2013 рр., щодо мотивацій та очікувань студентів-мігрантів
засвідчив наявність таких трендів: (1) розширення спектру альтернативних
країн для навчання, зокрема це прослідковується щодо мовного середовища
країн призначення: якщо до цього часу домінували англомовні країни, то з
2013 р. ця тенденція змінюється у бік інших країн, наприклад, Німеччини;
(2) певні зміни серед найбільш вагомих факторів, які впливають на вибір країни
навчання: наявність стипендій чи інших фінансових стимулів та можливість
працевлаштування і кар’єрного зросту після закінчення ВНЗ стають більш
вагомими стимулами, натомість знижується важливість таких факторів як
культурне середовище та мовні навички [7]. Міжнародне визнання кваліфікацій
все ще залишається домінуючим чинником при виборі країни навчання, однак
також дещо втрачає свою важливість [7]. Стосовно спеціальностей, які
студенти їдуть вивчати за кордон, то на першому місці знаходяться так звані
FAME (англ. – finance, accounting, management, economics) дисципліни, однак
рівень зацікавленості у них з 2009 до 2013 рр. скоротився на 8,5%. Натомість
бажання вивчати STEM (англ. – science, technology, engineering, mathematics)
дисципліни за кордоном зросло на 4,1% [7].
Щодо основних країн-реципієнтів студентської мобільності, то до топ-
п’ятірки входять США, де навчається 907 тис. іноземних студентів, Велика
Британія – 429 тис., Австралія – 266 тис., Німеччина – 229 тис. та Канада –
151 тис. [3]. Водночас, основними країнами-донорами міжнародних студентів у
світі залишаються Китай (791 тис. мобільних студентів) та Індія (234 тис.) [3].
Загалом, студенти з Азії становлять близько 53% усіх іноземних студентів у
світі, при цьому ¾ з них навчаються в країнах-членах Організації Економічного
Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) [4].
Якщо розглянути студентську мобільність до країн-членів ОЕСР у відносних
показниках, тобто частку іноземних студентів відносно усіх студентів, то США
23
та Німеччина демонструють показник нижчий, ніж середньостатистичний по
усіх країнах ОЕСР (рис. 1).
60% 57%
50%
50% 46%
40% 31% 33%
30% 24%
18% 20% 21% 21%
20% 16% 16%
11% 12%
10%
0%
Рис. 1. Частка іноземних студентів відносно усіх студентів,

що навчаються у вибраних країнах ОЕСР, 2014 р.
За: [1]
На наш погляд, високу частку студентської мобільності в Австралії можна

пояснити значно нижчим показником населення цієї країни, а також близькістю
основної країни-донора міжнародних студентів – Китаю.
Щодо Німеччини, то чисельність іноземних студентів з 2013-2015 рр. зросла
майже на 14% завдяки політиці уряду, спрямованої на «стратегічну
інтернаціоналізацію» ВНЗ [2]. Сьогодні, в умовах міграційної кризи та
зростання чисельності шукачів притулку в Німеччині питання освітньої
інтеграції стає найбільш пріоритетним, зокрема, у 2015 р. німецький уряд
виділив 110 млн. дол. США на наступні 4 роки для сприяння залучення
біженців до начальних програм [2].
Натомість політика нового президента США Дональда Трампа скерована на
скорочення обсягів іммігрантів [8]. Очевидно, антиіммігранційні підходи
можуть торкнутися і студентської мобільності, що може призвести до
скорочення потоків студентів до США та їх переорієнтацію на інші країни [8].
Підсумовуючи, можемо зазначити, що студентська мобільність сьогодні
набирає певних рис трудової міграції, орієнтуючись на економічній переваги
отримання нових навичок та можливостей їх застосування у країні-
призначення, натомість міграційна політика країн-реципієнтів та їх відносини з
основними країнами-донорами може впливати на тренди студентської
24
мобільності, що в подальшому може призвести до зміщення центрів тяжіння
студентської міграції.
1. Education at a Glace 2016: OECD Indicators. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.oecd-ilibrary.org/education/education-at-a-glance-2016_eag-2016-en
2. Education in Germany. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://wenr.wes.org/2016/11/education-in-germany?utm_campaign=WENR-Monthly-
November-2016&utm_source=2016-November-Country-
Spotlight&utm_medium=email&mkt_tok=eyJpIjoiTkRFNU56Qm1PV1ExT1dRMSIsInQiOiJ
CKzhackxyY0swZnh2T3N2cnFXZ2VPTVBMdlFWYXQybTBVWFlhZmo4WnVrMU9sTTV
GdHh1eFZxZGx2T0Y5dityQU9TU0JleTBLdTlORTFjNDBlXC9MdWU5R1ZGTE9uXC9tSjJ
pd2FXZkdJVmtZPSJ9
3. Global Flow of Tertiary-Level Students. UNESCO. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://uis.unesco.org/en/uis-student-flow
4. How is International Student Mobility Shaping Up? / Education in Focus OECD
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.oecd.org/edu/skills-beyond-school/
EDIF%202013--N%C2%B014%20(eng)-Final.pdf
5. International Trends in Higher Education 2015. Oxford University [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://www.ox.ac.uk/sites/files/oxford/International%20Trends%20in%20
Higher%20Education%202015.pdf
6. The Fourth Industrial Revolution: what it means, how to respond. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://www.weforum.org/agenda/2016/01/the-fourth-industrial-revolution-
what-it-means-and-how-to-respond/
7. Trends in International Student Mobility. A comparative Study of international student choices,
motivations and expectations 2009-2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://cdigital.uv.mx/bitstream/123456789/38557/1/QS.pdf
8. Trump Could Impact Influx of Student Talent [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://poetsandquants.com/2017/01/14/trump-impact-influx-student-talent/
25
НАЦІОНАЛЬНИМ ГОСПОДАРСТВОМ
Гармашова Ю. О.
кандидат економічних наук
Класичний приватний університет
м. Запоріжжя, Україна
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Банківська система значною мірою впливає на ефективність функціонування

національної економіки, можливості підвищення її конкурентоспроможності та
інтеграції у світовий економічний простір.
В умовах економічної нестабільності та серйозних кризових явищ в Україні
питання щодо нинішнього стану розвитку банківського сегменту національної
економіки є вкрай актуальними.
Банківська система України включає Національний банк України, інші
банки, а також філії іноземних банків, що створені і діють на території
країни [1].
Враховуючи важливість банківського сектору для економіки країни, виникає
необхідність у постійному моніторингу його стану розвитку на основі аналізу
певного набору показників, які доцільно розглядати в динаміці.
Кількість банків, що знаходяться у Державному реєстрі, скоротилася на
8,08%, починаючи з 2011 року, і становила 182 банки за станом на 1 листопада
2016 року. Тенденція щодо скорочення спостерігалася і відносно банків, що
мають банківську ліцензію – 42% за 2011 – 2016 роки. Загальне число діючих
банків зменшилося на 43% [2].
Зі всієї кількості діючих банків число таких, що мають іноземний капітал,
скоротилося на 24,5% і станом на 01.11.2016 року банків з іноземним капіталом
налічувалося лише 40, хоча на кінець 2011 року їх кількість складала 53. Однак,
при цьому, частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків загалом
зросла на 32,7%. Отже, іноземні акціонери поки що остаточно не втратили
зацікавленості до українських банків [2].
Скорочення кількості філій, звичайно, є негативною тенденцією, оскільки
свідчить про вимушеність банків зменшити адміністративні видатки з метою
економії.
26
Загальна сума активів банківської системи за період 2012 – 2015 років зросла
майже на 19% і склала на 1 січня 2016 року 1 254 385 млн. грн. Таке збільшення
відбулося, передусім, за рахунок зростання кореспондентських рахунків в
інших банках – на 65%, наданих кредитів суб’єктам господарювання – на 35%,
обсягу готівки та банківських металів – на 27%. Збільшився обсяг вкладень у
цінні папери – майже на 127%. Обсяг кредитів, наданих фізичним особам,
зменшився на 12,8%, приблизно на стільки ж скоротився за досліджуваний
період обсяг коштів у Національному банку України – на 12,5% [2].
Зростання розміру наданих кредитів в 2013 – 2014 роках І. Дрозд пояснює
швидким знеціненням національної валюти, а не зростанням кредитної
активності. При цьому, зниження кредитної активності банків автор називає
виправданим явищем в результаті погіршення фінансових можливостей
позичальників, падіння купівельної спроможності населення, відсутності
фінансових можливостей здійснювати виплати по заборгованостях [3].
Негативною тенденцією стало стрімке збільшення частки простроченої
заборгованості у загальній сумі кредитів – на 130% за 2012–2015 роки. Це було
викликано нестабільністю економічного середовища та значною девальвацією
національної валюти у 2014 році, що призвело до суттєвого підвищення
боргового навантаження на позичальників [4].
Однак зростання обсягу активів банківської системи не виступає критерієм її
надійності та привабливості для інвесторів. Більш важливим показником може
слугувати спроможність банківської системи ефективно використовувати
наявні активи [4].
В структурі активів банків України станом на 01.01.2016 року найбільшу
питому вагу мали надані кредити – 71,2%, вкладення у цінні папери – 14,7%,
кореспондентські рахунки в інших банках – 9,6%, кошти в НБУ – лише 2% [2].
Загальний обсяг ресурсів банківської системи України збільшився майже на
19% за 2012 – 2015 роки [2].
Збільшення обсягу ресурсів стало можливим за рахунок підвищення розміру
статутного капіталу – на 20%, та банківських зобов’язань – на 28%. Обсяг кош-
тів суб’єктів господарювання збільшився на 70,5%, а коштів фізичних осіб –
лише на 27%. При цьому, починаючи з 2014 року, обсяг строкових коштів
суб’єктів господарювання почав зменшуватися. Це сталося з причини вимуше-
ності підприємств вилучати строкові депозити для фінансування їх поточної
діяльності. Відбулося також скорочення строкових вкладів фізичних осіб, що
було спричинено зниженням реальних доходів та зростанням рівня інфляції [4].
Загальний обсяг доходів банківської системи України збільшився у
досліджуваному періоді на 39,5%, і склав в 2015 році 199 193 млн. грн. Слід
27
зазначити, що найбільш суттєві позитивні зміни спостерігалися у розмірі
результату від торговельних операцій – в 5,4 разів, в обсязі інших доходів – в
4,4 рази, та сумі повернення списаних активів – в 3 рази. Обсяг витрат
збільшився на 76,6% і становив в 2015 році 265 793 млн. грн., що перевищило
розмір доходів. Найбільш значне збільшення стосувалося такої статті витрат, як
відрахування в резерви – 213,7%, комісійних витрат – 90,3%, та процентних
витрат – 61,5%. Найсуттєвіше зменшення спостерігалося за такою статтею
витрат, як сплата податку на прибуток – 133,5% [2].
В структурі доходів банків України на протязі досліджуваного періоду
процентні доходи займали найбільшу частку – 67,8% у 2015 році. Тобто,
кредитування залишається основним напрямком діяльності банків. Наступною
за величиною була частка комісійних доходів – на рівні 14%. Питома вага
результату від торговельних операцій у загальній сумі банківських доходів
складала 10,8% у 2015 році. Частка інших операційних доходів
становила 4,8% [2].
У структурі витрат банківської системи України найбільшою була частка
відрахувань в резерви – 43,1% у 2015 році, значна частка припадала також на
долю процентних витрат – 36,1%, а питома вага загальних адміністративних
витрат становила 13,8% [2].
Від’ємний результат функціонування банківської системи впродовж
досліджуваного періоду було зафіксовано за підсумками 2011, 2014 та
2015 років, причому розмір збитку за останні роки суттєво збільшився – з
майже 53 млрд. грн. у 2014 році до 66,6 млрд. грн. у 2015 році. Від’ємний
фінансовий результат в 2014 – 2015 роках було отримано, передусім, у зв’язку
зі значним збільшенням обсягу відрахувань у резерви на випадок можливих
втрат від активних операцій [2].
Банківський сектор України на сьогодні знаходиться у досить складному
стані. Існує низка проблем, серед яких, в першу чергу, слід назвати: низький
рівень довіри до банківської системи, значний розмір проблемної
заборгованості, скорочення обсягу строкових вкладів фізичних та юридичних
осіб, зменшення величини регулятивного капіталу, збитковість діяльності,
відсутність розробленого дієвого механізму управління ризиками тощо.
Виходячи з вищезазначеного, можна розробити наступні рекомендації для
покращення стану розвитку банківського сектору української економіки:
– створення сприятливих умов для іноземних інвесторів з метою
недопущення їх виходу з банківської системи, оскільки саме завдяки ним
вдається зберігати певну стабільність та протистояти кризі;
28
– державний контроль за часткою іноземного капіталу в статутному капіталі
українських банків, що дозволить підтримувати вітчизняних інвесторів;
– підвищення конкурентоспроможності банків із вітчизняним капіталом;
– підвищення довіри до банківської системи з боку вкладників, а також
покращення репутації банків за рахунок, передусім, стабілізації курсу
національної валюти, розробки налагодженої системи обов’язкового
гарантування вкладів, зміцнення банківської системи шляхом її санації тощо;
– активізація кредитування банками реального сектору економіки з метою
скорочення обсягів проблемної заборгованості;
– удосконалення нормативно-правової бази, що регулює банківську
діяльність, та закріплення на законодавчому рівні механізмів управління
банками в умовах кризових явищ;
– підвищення інвестиційної привабливості банківської системи;
– посилення інноваційного розвитку банківського сектору економіки.
1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III
[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.
2. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.bank.gov.ua.
3. Дрозд І.В. Банківський сектор економіки України: огляд проблем і перспектив розвитку /
І.В. Дрозд // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2015. –
№ 11. – С. 229–235.
4. Благун І.І. Механізм формування стратегій управління банківською системою України :
дис. … канд. екон. наук: 08.00.08 [Електронний ресурс] / І.І. Благун. – Івано-Франківськ,
2015. – Режим доступу : http://www.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2015/12/dis_blagun.pdf.
5. Дудинець Л.А. Аналіз стану і динаміки проблемних активів банківської системи
України / Л.А. Дудинець, М.М. Глущенко // Регіональна економіка. – 2013. – № 4. –
С. 130–140.
6. Тисячна Ю.С. Сучасний стан та розвиток банківської системи України в контексті
забезпечення безперервності відтворювальних процесів / Ю.С. Тисячна // Економіка та
управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. –
2012. – № 4 (20). – С. 28–51.
29
Гнeлиця Д. Д.
студентка
Нaуковий керівник: Лaзeбник Л. Л.
доктор економічних наук,
профecор кaфeдри eкономiки пiдприємcтвa
Унiвeрcитeт дeржaвної фicкaльної cлужби Укрaїни
м. Ірпінь, Київська область, Україна
ЗМICТ МEXAНIЗМУ ТEРИТОРIAЛЬНОГО

ПОДAТКОВОГО AДМIНICТРУВAННЯ
Aдмiнicтрувaння подaткiв cклaдaєтьcя iз cукупноcтi прaвовиx норм,

згруповaниx в пeвну cиcтeму. Подaтковe aдмiнicтрувaння – цe нормaтивно
рeглaмeнтовaнa оргaнiзaцiйно-розпорядчa дiяльнicть дeржaвниx оргaнiв у
гaлузi кeрувaння процecaми оподaткувaння з цiллю зaбeзпeчeння здiйcнeння
вимог подaткового зaконодaвcтвa учacникaми подaтковиx вiдноcин.
У нaвeдeному визнaчeннi продeмонcтровaно, що:
– подaтковe aдмiнicтрувaння виконуєтьcя нe тiльки виконaвчими оргaнaми, a
й повновaжними урядовими оргaнaми вcix гaлузeй влaди, aлe тiльки тими, якi
мaють нaлeжнi повновaжeння;
– подaтковe aдмiнicтрувaння – цe нормaтивно рeглaмeнтовaнa дiяльнicть, якa
ґрунтуєтьcя нa здiйcнeннi прaвовиx зacaд;
– подaтковe aдмiнicтрувaння цiлecпрямовaнe нa прaктичнe кeрувaння
процecaми оподaткувaння, тобто процecaми формулювaння подaткової бaзи,
розрaxунку cуми подaтку, cплaти подaтку i звiтувaння про здiйcнeння
подaткового обов’язку [1].
Тeорeтико-мeтодологiчнi тa нaуково-прaктичнi оcнови подaткового
aдмiнicтрувaння як чacтки нaуки про оподaткувaння доcлiджeно головними
зaкордонними доcвiдчeними вчeними, мiж якими: М. Aллiнxeм, C. Брю,
A. Вaгнeр, E. Eнгeль, A. Лaффeр, E. Лiндaль, П. Лорaнж, К. Мaкконeл, Ф. Нiттi,
A. Caндмо, A. Cмiт, Ж. Cиcмондi, В. Пaрeто, П. Прудон, C. Xолл тa iн. Мeтод
подaткового aдмiнicтрувaння – цe cукупнicть тeорeтичниx, cиcтeмaтичниx i
приклaдниx положeнь, пiдxодiв, зacобiв зa cприянням котриx рeaлiзуєтьcя
подaтковe aдмiнicтрувaння в xодi здiйcнeння подaткової полiтики дeржaви.
Пояcнюючи питaння про мeтод подaткового aдмiнicтрувaння, потрiбно
придiлити увaгу нa обґрунтувaння мeтодологiчниx оcнов його оргaнiзaцiї, що
можнa рeaлiзувaти шляxом xaрaктeриcтики нaлeжниx eлeмeнтiв подaткового
aдмiнicтрувaння [2].
Мexaнiзм подaткового aдмiнicтрувaння як cклaдовa фicкaльного мexaнiзму
мaє зaбeзпeчити дeржaву cтaлими тa пeвними подaтковими нaдxоджeннями (вiд
30
60 до 90% доxодiв бюджeтiв cучacниx дeржaв утворюютьcя зaвдяки подaткaм),
зробивши подiбним чином умови для рeaлiзaцiї дeржaвою поклaдeниx нa нeї
функцiй шляxом фiнaнcувaння cтворeння потрiбниx cуcпiльниx блaг. Мexaнiзм
подaткового aдмiнicтрувaння зaбeзпeчує доцiльну рeaлiзaцiю модeлi
фicкaльного рeгулювaння, що зaпровaджeнa в дeржaвi. Мexaнiзм подaткового
aдмiнicтрувaння нa прaктичному рiвнi зaзвичaй розмiщує подaтковe
прогнозувaння i плaнувaння, облiк плaтникiв подaткiв, iнформaцiйно-
aнaлiтичнe зaбeзпeчeння процeciв оподaткувaння, подaтковий контроль,
подaтковe конcультувaння [3-4]. Мeтa i зaвдaння подaткової полiтики можуть
бути виконaнi тiльки зa умови будови тa функцiонувaння рeзультaтивного
мexaнiзму подaткового aдмiнicтрувaння. Подaток нa прибуток пiдприємcтв є
нeвiд’ємною cклaдовою cучacниx подaтковиx cиcтeм як вaгомий iнcтрумeнт
рeгулювaння cоцiaльно-eкономiчниx процeciв крaїни. Нaявнi нeдолiки в cиcтeмi
оподaткувaння обумовлюють нeобxiднicть пошуку нaпрямiв покрaщaння
cиcтeми оподaткувaння, подaткового aдмiнicтрувaння, в тому чиcлi в обcягax
рeaлiзaцiї.
Проблeмою aдмiнicтрувaння подaткiв приcвячeно прaцi бaгaтьоx доcвiдчeниx
вчeниx, зокрeмa В.П. Вишнeвcького, C.В. Онишко, Т.В. Пaєнтко, К.I. Швaбiя,
A.I. Луцикa, О. Гeрмaновa, О.A. Плугaтaр тa iншиx. Розгляд cучacниx
публiкaцiй iз зaзнaчeниx проблeм дозволяє припуcтити, що eфeктивнicть
cиcтeми aдмiнicтрувaння подaткiв в Укрaїнi є нeзнaчною, до того ж cпiрними є
як cуджeння cклaдовиx чacтин cиcтeми нaцiонaльного подaткового
aдмiнicтрувaння, тaк i нaпрямiв пiдвищeння його eфeктивноcтi [5]. Cxодячиcь з
думкою aвторiв, вaрто зaувaжити, що нa cьогоднi утримуєтьcя зaмaло
розроблeний мexaнiзм aдмiнicтрувaння подaтку нa прибуток як cпоcобу
протидiї уxилeнню вiд cплaти дaного подaтку. Aдмiнicтрувaння подaтку нa
прибуток рeгулюєтьcя Подaтковим кодeкcом Укрaїни. Подaтковa звiтнicть з
подaтку нa прибуток тa додaтки до нeї подaютьcя плaтником подaтку
нeзaлeжно вiд того, чи з’явилоcя у звiтному пeрiодi в плaтникa подaтковe
зобов’язaння чи нi. Якщо плaтник подaтку лiквiдуєтьcя (у тому чиcлi до
зaвeршeння пeршого звiтного подaткового пeрiоду), оcтaннiм подaтковим
пeрiодом приймaєтьcя пeрiод, нa котрий бeрeтьcя дaтa тaкої лiквiдaцiї.
Плaтник подaтку, який до почaтку його пeрeвiрки подaтковим оргaном
caмоcтiйно розкривaє фaкт зaнижeння подaткового зобов’язaння попeрeднix
подaтковиx пeрiодiв, зобов’язaний:
– aбо нaдicлaти уточнюючий розрaxунок i зaплaтити cуму тaкої нeдоплaти тa
пeню у вeличинi 3 % вiд cуми нeдоплaти до подaння уточнюючого розрaxунку;
31
– aбо зобрaзити cуму тaкої нeдоплaти у cклaдi дeклaрaцiї, що подaєтьcя зa
мaйбутнiй подaтковий пeрiод, збiльшeну нa cуму пeнi, з нaлeжним зроcтaнням
зaгaльної cуми подaткового зобов’язaння з подaтку [6].
Для дeтaльнiшого опиcу фaктичнi дaнi нaдxоджeнь подaтку до бюджeту
привeдeно в тaблицi 1.
Тaблиця 1
Aнaлiз нaдxоджeння подaтку нa прибуток зa 2014–2016 роки
по Гaйcинcькiй ОДПI в Вiнницькiй облacтi, тиc. грн.
Aбcолютнe
Вiдноcнe відхилення
ППП 2014 2015 2016 вiдxилeння
2016/2014 2016/2015 2016/2014 2016/2015
плaн. 44 886,4 81 950,3 121 250,7 76364,30 39300,40 270,13 147,96
Фaкт 46 884,2 76 450,96 127 755,1 80870,90 51304,14 272,49 167,11
У пeрiод з 2014 по 2016 роки проcлiдковувaлacь тeндeнцiя збiльшeння cум

нaдxоджeння подaтку до бюджeту, що позитивно вплинулa нa зaгaльний cтaн
eкономiки. Зa 2016 рiк плaновий покaзник зрic мaйжe нa 150%, порiвняно з
2015 роком нa 270%, порiвняно з 2014 роком, з чого можнa cкaзaти, що
cуб’єкти гоcподaрювaння вeдуть aктивну гоcподaрcьку дiяльнicть, цим caмим
aктивно нaповнюючи бюджeт, тa поcтупово виводячи крaїну з eкономiчної
кризи [7].
Отжe, провiвши доcлiджeння ми виявили, що подaтки є об’єктивно
нeобxiдною чacтиною фiнaнcового гоcподaрювaння будь-якої cучacної
дeржaви. Зa рaxунок подaткiв утворюєтьcя пeрeвaжнa бiльшicть доxодiв
бюджeтiв вiдмiнниx рiвнiв, що допуcкaє нaкопичувaти цeнтрaлiзовaнi фiнaнcовi
рecурcи зaдля фiнaнcувaння cтворeння cуcпiльниx блaг вiдповiдної якоcтi тa
потрiбної кiлькоcтi. Eлeмeнти подaткового aдмiнicтрувaння вiдобрaжaють змicт
тa влacтивоcтi визнaчeниx функцiй оргaнiв прaвлiння у гaлузi оподaткувaння.
Мeтa i зaвдaння подaткової полiтики можуть бути доcягнутi (виконaнi) лишe
зa умови побудови й функцiонувaння eфeктивного мexaнiзму подaткового
aдмiнicтрувaння. Подaтковe aдмiнicтрувaння зaбeзпeчує повнi тa cвоєчacнi
нaдxоджeння подaткiв, зборiв, iншиx нeобxiдниx плaтeжiв. Мexaнiзм
подaткового aдмiнicтрувaння цiлecпрямовaний нa cприяння виcокої
рeзультaтивноcтi подaткової cиcтeми, якa вирaжaєтьcя у вiдповiднiй рeaлiзaцiї
вcix притaмaнниx їй функцiй.
32
1. Криcовaтий A.I. Плaнувaння тa прогнозувaння подaтковиx нaд – xоджeнь : нaвч. поciб. /
A.I. Криcовaтий, A.Я. Кiзимa, В.В. Мacлiй; Тeрноп. нaц. eкон. ун-т, Ф-т фiнaнciв. – Т. :
ТНEУ, 2011. – 260 c.
2. Мeльник В.М. Проблeми тexнологiї aдмiнicтрувaння оcновниx бюджeтоутворюючиx
подaткiв в Укрaїнi / В.М. Мeльник // Нaуковий вicник : Одecький дeржaвний
eкономiчний унiвeрcитeт. Вceукрaїнcькa acоцiaцiя молодиx нaуковцiв. – 2007. – №
10(470. – C. 13–25.
3. Подaтковий кодeкc Укрaїни // Вce про буxгaлтeрcький облiк. Cпeцвипуcк. – 2012. – №
17–18. – 24 лютого.
4. Подaтковий мeнeджмeнт : пiдручник / [Ю.Б. Iвaнов и др.]. – К. : Знaння, 2008. – 525 c.
5. Пришвa Н.Ю. Подaтковe прaво : нaвч. поciб. / Н.Ю. Пришвa. – К. : Юрiнком Iнтeр, 2010.
– 365 c.
6. Проcкурa К.П. Модeль упрaвлiння подaткового нaвaнтaжeння нa мaкрорiвнi / К.П.
Проcкурa // Формувaння ринковиx вiдноcин в Укрaїнi. – 2007. – № 5. – C. 9–16.
7. Cкрипник A.В. Вплив нeпрямиx подaткiв нa фiнaнcовий cтaн пiдприємcтвa в умовax
фiнaнcової кризи / A.В. Cкрипник, К.П. Проcкурa // Нaуковий вicник Нaцiонaльного
унiвeрcитeту Дeржaвної фicкaльної cлужби Укрaїни (eкономiкa, прaво). – 2009. – №
1(44). – C. 98–107.
Діденко А. В.
студентка
Лазебник Л. Л.
доктор економічних наук, професор,
завідувач кафедри економіки підприємства
НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ
В ринкових умовах та налагодження партнерських відносин між

податковими органами та платниками податків, особливого значення набуває
робота з адміністрування податків. Проблеми податкового адміністрування все
частіше висвітлюються в наукових виданнях і в практичних роботах. Однак
недостатньо дослідженим є питання результативності податкового
адміністрування, визначення критеріїв оцінки та методологічного забезпечення,
що і зумовлює актуальність даного дослідження.
Відомо, що адміністрування податків і зборів є однією з найважливіших
ознак держави та необхідною умовою її існування. Адміністрування (від англ.
«administration») означає управління, організація, виконання, здійснення,
нагляд (контроль); у широкому розумінні це – організаційно-розпорядча
діяльність керівників і органів управління, що здійснюється через накази і
33
розпорядження [2, с. 33–34]. Вітчизняні науковці у зміст адміністрування
податків закладають:
– управлінську діяльність і властиві їй усі етапи управління (проте таке
трактування сутності адміністрування потребує уточнення, які саме дії включає
в себе адміністрування в розрізі функцій управління);
– правовідносини, які складаються у сфері здійснення уповноваженими
державними органами заходів з погашення податкового боргу і передбачають
застосування методів владно примусового характеру до платників податків;
– принципи ефективного управління податковою системою за існуючих
соціально-економічних умов і суспільно-політичних обставин.
Таким чином, узагальнивши наявні підходи до визначення сутності
адміністрування податків, вважаємо, що адміністрування податків являє собою
комплекс правових, економічних і фінансових заходів держави для формування
системи оподаткування, забезпечення своєчасної і повної сплати податків і
зборів з метою задоволення фінансових потреб суспільства в цілому, а також
розвитку економіки країни завдяки перерозподілу фінансових ресурсів..
Система адміністрування податків – це сукупність окремих елементів
адміністрування, які пов’язані між собою, регламентуються правовим
забезпеченням та функціонують за допомогою відповідного апарату
управління.
Виділимо такі елементи системи податкового адміністрування: організація
податкових відносин; прогнозування і планування податкових надходжень;
адміністративне регулювання податкових відносин; консультативна робота;
податковий контроль; адміністрування податкового боргу; упровадження
сучасних технологій податкового адміністрування.
Особливої уваги заслуговує діяльність органів державної влади, спрямована
на удосконалення роботи з платниками та на сприяння добровільному
виконанню платниками вимог податкового законодавства.
Ефективність проведення податкового адміністрування відображається
певними показниками. До найбільш важливих показників ефективності
податкового адміністрування відносяться податковий розрив і витрати коштів
на справляння податків і зборів.
Поняття податкового розриву відображає співвідношення між запланованими
обсягами податків, що передбачаються до виплати, та проведеними платежами.
Податковий розрив розраховується як різниця між сумою податків, що мають
бути сплаченими (згідно з вимогами податкового законодавства) та
фактичними обсягами їх сплати.
34
Показник податкового розриву відображає величину податків, які
передбачалися до виплати, але в дійсності є не сплаченими платниками [3].
Проаналізуємо показник податкового розриву на прикладі надходжень ПДВ до
Гайсинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області. Розглянемо планові та
фактичні обсяги надходжень податку за три роки.
Таблиця 1
Аналіз надходжень ПДВ за 2014 – 2016 роки до Гайсинської ОДПІ
в Вінницькій області, тис. грн.
ПДВ 2014 2015 2016
План 1890 2255 2768
Факт 1381,1 2431 2836
Абсолютне відхилення -508,9 176 68
Відсоток виконання 73,1 107,8 102,5
За даними таблиці можна спостерігати збільшення планових та фактичних

надходжень податку на додану вартість до бюджету що є позитивною
тенденцією в загальній структурі надходжень непрямих податків, а також
показує високу ефективність адміністрування ПДВ.
Проблеми системи адміністрування податків в Україні доцільно розділити на
наступні групи.
Проблеми організаційного характеру – це проблеми, які виникають на
організаційному етапі процесу адміністрування податків. В сучасних умовах
ринкової економіки якісне адміністрування податків забезпечується сукупністю
певних факторів, а саме:
–наявністю висококваліфікованих спеціалістів в особі фіскальних органів;
–наявністю якісного методичного забезпечення діяльності фіскальних
органів;
–запровадженням передових новітніх технологій, які дають можливість
здійснювати багато операцій в електронному вигляді і, таким чином,
полегшують виконання певних процедур як для платників податків, так і для
посадових осіб органів ДФС за рахунок економії часу та коштів на виконання
цих процедур тощо [4, с. 169].
Щодо запровадження та використання новітніх технологій у процесі
адміністрування податків, то в цьому аспекті спостерігаємо позитивні
зрушення. Податкові органи встановлюють програмні продукти, створюють
єдині бази даних, умови для подання податкової звітності в електронному
вигляді, надають консультації в режимі он-лайн тощо.
35
В основі проблем соціально-психологічного характеру лежить конфлікт
інтересів фіскальних органів і платників податків.
Проблеми економічного характеру пов’язані з недостатньою економічною
ефективністю функціонування системи адміністрування податків.
Напрями подолання проблем адміністрування податків: удосконалення
Податкового кодексу України, зокрема в частині адміністрування податків;
активізація масово-роз’яснювальної роботи з питань ролі податків в
економічному та суспільному розвитку держави та тлумачення норм
податкового законодавства; проведення щорічних курсів підвищення
кваліфікації працівників фіскальних органів (стажування в країнах ЄС);
щорічне тестування знань посадових осіб фіскальних органів на предмет
законодавчих змін і засвоєння матеріалу курсів підвищення кваліфікації;
активне використання новітніх технологій у процесі адміністрування податків;
формування податкової культури серед дітей та молоді; постійне проведення
цілеспрямованої пропаганди серед платників податків щодо необхідності
своєчасної та в повній мірі сплати податкових платежів як виконання свого
громадянського обов’язку; підвищення відповідальності осіб фіскальних
органів за незалежне виконання своїх професійних і посадових обов’язків;
розвиток взаємовідносин між фіскальними органами та платниками податків на
паритетній основі; здешевлення процесу адміністрування податків
Діяльність фіскальних органів щодо підвищення ефективності
адміністрування податків і зборів повинна не лише бути спрямованою на
мобілізацію фінансових ресурсів у державну казну, а й сприяти покращенню
податкових взаємовідносин з платниками податків, підвищенню рівня їх довіри
до фіскальних органів насамперед шляхом інформування громадськості про
діяльність Державної фіскальної служби України.
Масово-роз’яснювальна робота серед платників податків проводиться згідно
квартальних та щомісячних планів. Її методичне забезпечення, а також
контроль за її проведенням здійснює Департамент взаємодії із засобами масової
інформації та громадськістю. Представникам засобів масової інформації за
2016 рік надано 33 прес-релізи, організовано 81 інтерв’ю та понад 1 тис.
коментарів з керівництвом та провідними фахівцями Гайсинської ОДПІ в
Вінницькій області, надано відповіді на 185 запитів представників провідних
засобів масової інформації.
Описані проблеми та недоліки засвідчують недосконалість практики
адміністрування податків в Україні. Законотворці та фіскальні органи
володіють інформацією про проблемні аспекти функціонування вітчизняної
36
системи адміністрування податків, а також системи оподаткування та реагують
на них.
1. Податковий кодекс України
2. Бандурка О.М. та інші. Податкове право. Науково-практичний посібник. – К.: Центр
учбової літератури, 2011. – 312 с.
3. Разработка стратегии в области реформы налоговой службы: опыт и руководство.
Подготовлено Карлосом Сильвани и Кэтрин Баэр. Рабочий доклад МВФ.
Международный валютный фонд, 1997. – 88 с., – С. 3-5.
4. Паславська Р. Проблемні аспекти функціонування вітчизняної системи адміністрування
податків / Р.Ю. Паславська // І Міжнародна наукова інтернет-конференція студентів,
аспірантів та молодих учених «Стратегічні орієнтири розвитку економіки України»
(27.02.2013 р., ЛНУ ім. І. Франка). – Львів, 2013. – С. 169-170.
Земницький О. П.
студент
Науковий керівник: Лазебник Л. Л.
доктор економічних наук, професор
Навчально-науковий інститут економіки, оподаткування та митної справи
РЕФОРМУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ
У сучасних умовах господарювання невід’ємним елементом становлення

ринкових відносин є мале підприємництво. Саме цей сектор економіки
вирізняється гнучкістю та динамічністю щодо змін і є одним із важелів
вирішення цілої низки соціально-економічних проблем сьогодення, основними
з яких є розширення зайнятості населення за рахунок створення нових робочих
місць, посилення економічного потенціалу регіонів і сприяння розвитку
конкуренції. Мале підприємництво потребує підтримки з боку держави, яка на
сьогодні проявляється за допомогою фіскальних методів впливу через систему
оподаткування. Спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності у
вітчизняній економічній літературі відводиться достатньо уваги. Дослідженню
цього питання присвячені праці М.П. Войнаренка, Л.В. Ємчук, Ю.Б. Іванова,
О.Р. Квасовського, П.А. Лайка і Р.П. Жарка, І.О. Лютого та М.В. Романюка,
Ю.Ю. Ярмоленка та інших авторів. Сприяння розвитку малому підприємництву
через економічні важелі, зокрема податковий механізм, є одним із важливих
завдань податкової політики держави. В Україні це питання належить до
найактуальніших і, починаючи з 1999 року, реалізується через спрощену
37
систему оподаткування, обліку та звітності. Проте, за цей, більш як
п’ятнадцятирічний термін, практика виявила істотні недоліки в оподаткуванні
суб’єктів малого підприємництва, коли створювалось не лише пільгове
середовище, але й сприятлива атмосфера для ухилень від сплати податків, що
призводило до зростання стимулів застосування підприємствами інших галузей
національної економіки різних схем заниження платежів, в яких важлива роль
відводилась платникам єдиного податку. Структурний аналіз єдиного податку
відображає абсолютну перевагу його надходжень з фізичних осіб і щорічне
зменшення цієї частки з юридичних осіб. Якщо у 2014 році загальна величина
надходження єдиного податку до місцевих бюджетів становила
131573726,45 грн., а його частка у структурі складала 57,3%, то станом на
2016 р. ця сума зросла до 320523037,41 грн. і 78,6%. Водночас, як свідчать
розрахунки на основі оприлюднених Мінфіном матеріалів, для значної частини
ФОП податкове навантаження зросло: з поточних 0,5-6% до 6-8% від виручки,
яка у Податковому кодексі називається доходом, у 2016 році та зросте до
12-16% від виручки у 2017 році. У разі скасування єдиного соціального
внеску – ЄСВ – з 2018 року рівень оподаткування знизиться до 10-12% від
виручки. Рівень оподаткування може бути нижчим для ФОП, які
відповідатимуть двом умовам. Перша – ФОП будуть вести облік видатків
додатково до обліку доходів, який ведуть всі користувачі ССО. Друга – частка
видатків перевищуватиме певні нормативи: 60% виручки – у 2017 році, 40% – з
2018 року. У 2016 році було запропоновано внести зміни до спрощеної системи
оподаткування. Відповідно до проекту Закону України «Про створення
конкурентних умов в оподаткуванні та стимулювання економічної діяльності в
Україні» для 1 групи платників єдиного податку базові елементи залишаться
без змін, однак 2 та 3 групу єдинників об’єднають в одну, встановивши для них
критерій річного доходу до 2 млн. грн., а також скасують 3 групу, до якої
входять юридичні особи. До 3 групи платників єдиного податку належали б
сільськогосподарські товаровиробники, частка сільськогосподарського
товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік яких дорівнюватиме
або перевищуватиме 75%, а річний обсяг доходу не буде більшим 2 млн. грн.
Також передбачалося ввести заборону щодо застосування спрощеної системи
оподаткування для фізичних осіб – підприємців, які ведуть господарську
діяльність з юридичними особами та одночасно перебувають з ними у трудових
відносинах і для платників 2 групи, які здійснюють виробництво, постачання,
продаж (реалізацію) верхнього одягу з хутра та натуральної шкіри та у сфері
готельного господарства. Заборона застосування спрощеної системи
оподаткування також поширюватиметься на виробництво, постачання, продаж
38
(реалізацію) дорогоцінних металів, каміння, напівдорогоцінного каміння,
ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, окрім надання послуг
населенню з ремонту ювелірних виробів. До переваг таких нововведень можна
віднести:
– Зменшення зловживань системою спрощеного оподаткування (серед таких
зловживань – реєстрація фіктивних ФОП для зменшення зобов’язань із сплати
податку на прибуток та ПДВ, оформлення працівників як ФОП для скорочення
зобов’язань із сплати ПДФО та ЄСВ, приховування виручки, використання
платників єдиного податку як конвертаційних центрів, виплата зарплат «в
конвертах» співробітникам, які працюють на платників єдиного податку);
– Зниження бар’єрів для зростання малих підприємств (дослідження свідчать,
що надання пільг за критеріями розміру створює перешкоду для зростання
підприємств понад розмір, який дає право на отримання пільг);
– Можливість зменшення податкового навантаження у періоди збитків (якщо
підприємець веде облік витрат, і ці витрати перевищують виручку, він не
платитиме ПДФО та, ймовірно, ЄСВ).
До недоліків реформування спрощеної системи оподаткування можна
віднести: частина платників єдиного податку буде вимушена піти з ринку або
перейти в «тінь», оскільки вони не зможуть здійснювати прибуткову діяльність
в результаті зростання витрат на сплату податків та зростання конкуренції;
спосіб вирівнювання податкового навантаження може бути неоптимальним,
зокрема у деяких випадках воно буде надмірним: рівень оподаткування
підприємств, які використовують загальну систему оподаткування – ПДВ та
податок на прибуток, зазвичай становить 5-15% від їх виручки. Тому підняття
рівня оподаткування для ФОП у 2017 році до 12-16% виручки може бути
надмірним для ФОП, структура витрат яких є подібною до витрат підприємств,
і які продають товари чи послуги платникам ПДВ.
Отже, з одного боку, реформа покликана усунути спотворення конкуренції,
знизити бар’єри для входу на ринок та для зростання підприємств, що
використовують ССО, а також полегшити їх доступ до зовнішнього
фінансування. З іншого боку, посилення конкуренції може спричинити вихід з
ринку або перехід у «тінь» частини платників єдиного податку і збільшити
витрати підприємств на облік. Безумовно позитивним результатом реформи
стане зниження рівня оподаткування найдрібніших підприємців – з оборотом
до 50-60 тис грн. на рік у другій і третій групах платників єдиного податку, що
має соціальне значення. Однак загальна оцінка впливу реформи на ринок праці
та інших соціальних ефектів є складним завданням, бо припинення діяльності
39
одних підприємств може бути компенсоване за рахунок прискорення зростання
інших, більш ефективних.
1. Про створення конкурентних умов в оподаткуванні та стимулювання економічної
діяльності в Україні [Електронний ресурс]: Проект Закону України від 11.12.2015 –
Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57388.
2. Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів
України [Електронний ресурс]: Закон України від12.2014 №76-VIII – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/76-19.
3. Податковий кодекс України від 28.12.2014 року № 72-VIII / [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://sfs.gov.ua/nk/.
4. Гогой І.Ю. Спрощена система оподаткування: переваги та недоліки / І.Ю. Гогой //
Управління розвитком. – 2014. – № 5. – С. 78-80.
5. Зубенко В.В. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за січень-вересень
2014 року / В.В. Зубенко, А.Ю. Рудик, І.В. Самчинська // ІБСЕД, Проект «Зміцнення
місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-II) впровадження, USAID. – К., 2014. – С. 50-51.
40
ПІДПРИЄМСТВАМИ
Кулик В. О.
студентка
Науковий керівник: Красуленко Т. Г.
старший викладач
СТЯГНЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

НА ПРИКЛАДІ ПОДІЛЬСЬКОЇ ОДПІ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Одним із напрямів реформування податкової системи України є

удосконалення механізму контролю за справлянням обов’язкових платежів у
цілому та його окремого виду – контролю за погашенням податкового боргу.
Виконання податкового контролю безпосередньо впливає на надходження
коштів до Державного та місцевих бюджетів.
Встановлюючи фінансову відповідальність, законодавець дуже оригінально
вирішив порядок її застосування. Глава 11 «Відповідальність» і глава 12
«Пеня» – це вперше у законотворчій практиці щодо застосування різноманітних
санкцій (штрафних, фінансових, адміністративно-господарських) здійснена
своєрідна мінікодифікація у структурі Податкового Кодексу України [1].
Платники податків та інші суб’єкти інформаційних відносин зобов’язані
подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її
документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом
15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не
передбачено цим Кодексом) (до 01.01.2017 вказаний термін становив один
місяць). У разі проведення зустрічної звірки платники податків та інші суб’єкти
інформаційних відносин зобов’язані подавати інформацію, визначену в запиті
контролюючого органу, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем
отримання запиту.
Стягнення податкової заборгованості в Подільській ОДПІ Одеської області
відбувається практично в кожному відділку.
Кожне відділення відслідковує податкові повідомлення, в яких вказується
сума заборгованості, та наслідки у разі непогашення заборгованості у строки
вказані у цьому повідомленні. До функціональних обов’язків також входить
41
відслідковування недоїмки (заборгованості) платників податків, що несплачена
у встановленні терміни. Після надіслання другого податкового повідомлення,
що направляється через 30 календарних днів після першого податкового
повідомлення, відбувається опис активів та майна, яке є у боржника і воно
переходить у податкову заставу. У разі непогашення податкового боргу, майно
боржника, яке описано на суму податкового боргу, виставляється на продаж і
після його реалізації, кошти від продажу надходять в рахунок погашення
податкового боргу до бюджету [2].
Подільська ОДПІ під час своєї роботи взаємодіє з іншими органами з різних
питань.
Взаємодія відбувається з такими органами:
– Державним казначейством України з питань звірок про надходження до
бюджету коштів від податків, зборів, обов’язкових платежів та інших
неподаткових надходжень;
– Управлінням по боротьбі з організованою злочинністю з питань злочинних
діянь у господарській сфері;
– Управлінням по боротьбі з економічними злочинами з питань злочинів у
сфері економічних злочинів;
– Прокуратурою;
– Фінансовим відділом;
– з різними міністерствами і відомствами з питань, що відносяться до
компетенції податкових органів та координують з ними свою роботу.
З 1 квітня 2017 року наберуть чинності зміни, що регулюють правовідносини
з податковими консультаціями. За зверненням платників податків контролюючі
органи будуть надавати їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з
питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого
законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі
органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого
звернення даним контролюючим органом. (до 01.04.2017 року – протягом
30 календарних днів). Будуть встановлені вимоги для звернення платників
податків на отримання індивідуальної податкової консультації. Звернення в
письмовій формі повинно містити: найменування для юридичної особи або
прізвище, ім’я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також
номер засобу зв’язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні; код згідно
з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки
платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для
фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від
прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
42
офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають
відмітку у паспорті); зазначення, в чому полягає практична необхідність
отримання податкової консультації; підпис платника податків; дату підписання
звернення [3].
ДПІ погашенням прострочених податкових зобов’язань займаються як
Управління оподаткування фізичних осіб, так і Управління оподаткування
юридичних осіб.
У своїй роботі працівники секторів керуються Конституцією України,
Податковим Кодексом України, іншими законодавчими актами України,
указами і розпорядженнями Президента України, постановами та
розпорядженнями Міністерства фінансів, а також іншими нормативними,
інструктивними, методичними документами, наказами та розпорядженнями
ДПС України.
Завданнями відділів є погашення (стягнення) прострочених податкових
зобов’язань боржників, організація, координація та контроль роботи по
виявленню, обліку, зберіганню, оцінці і реалізації безхазяйного та іншого
майна, що переходить у власність держави [4].
У Подільській ОДПІ станом на 01.01.2017 року податковий борг
платників,зареєстрованих у Подільській ОДПІ до Зведеного бюджету
становить – 222675,4 тис грн., в тому числі борг юридичних осіб –
2 215 22,9 тис. грн., борг фізичних осіб-підприємців – 1002,3 тис. грн., борг
фізичних осіб по орендній платі за землю 230,7 тис. грн.,по платі за землю з
населення – 180,4 тис. грн.
В порівнянні до 01.01.2015 року податковий борг збільшився на –
188 750,1 тис. грн.
Загальна кількість боржників станом на 01.01.2017 року становить –
312 СГД., в тому числі юридичних осіб – 49 СГД, фізичних осіб – 263 СГД.
З початку 2016 р. відсутні надходження коштів від реалізації дебіторської
заборгованості, від стягнення з банківських рахунків, від вилучення готівкових
коштів в зв’язку з відсутністю реальних боржників.
1. Податковий кодекс України: зі змінами та допов. За станом на 01.01.2017 р. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://urist-ua.net/%D0%BA%D0%BE%D0%B4
2. Про затвердження Порядку списання безнадійного податкового боргу платників
податків, наказ Міністерства фінансів України від 14.12.12 № 1329
3. Другий відео огляд податкових змін – 2017: – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://ck.sfs.gov.ua/data/material/000/208/281240/Tezi_Grishko.pdf
4. Офіційний портал: Подільська об’єднана державна податкова інспекція Головного
управління ДФС в Одеській області. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://od.sfs.gov.ua/okremi-storinki/struktura/114104.html
43
Логінова К. С.
аспірант кафедри політичної економії
Харківський національний економічний університет
імені Семена Кузнеця
м. Харків, Україна
УТОЧНЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРИХОВАНІ ВИТРАТИ»
Витрати відображають процеси господарської діяльності людей на різних

етапах розвитку суспільства. Витрати постають однією з найважливіших
категорій виробництва, оскільки вони впливають не тільки на розміри прибутку
підприємства та можливості для його розширення, але і на доцільність
функціонування підприємства на ринку. Науково-технічний розвиток
суспільства та зростання вимог до продукції виробників стимулює посилення
конкуренції, що, в свою чергу, потребує постійного вдосконалення
виробництва та підвищення складності його структури. Все це призводить до
збільшення витрат ресурсів на виробництво.
Окрім перерахованих чинників зростання витрат підприємства, існує ще один
чинник, який не враховується органами державного обліку і контролю – це
прихована складова. Прихована економіка має розгалужену систему
господарювання і прямо чи опосередковано впливає на кожний господарюючий
суб’єкт, створюючи власні приховані витрати для підприємств та споживачів.
Середовищем утворення прихованих витрат є прихована економіка.
Перш ніж визначити економічну природу прихованих витрат, слід
розмежувати поняття неявних і явних, прихованих і очевидних, внутрішніх та
зовнішніх витрат, прямі та непрямі, оскільки, саме ці категорії нечітко
розмежовані та часто змішуються. Всі ці категорії різняться за класифікаційною
ознакою і не є відносно одна одної родовим поняттям або видовим.
Слід зазначити, що явні витрати та неявні часто асоціюють із
бухгалтерськими та економічними. Бухгалтерські витрати – це витрати, які
фактично фіксуються бухгалтерським обліком, а,отже. Економічні витрати – це
витрати, які могло б отримати підприємство у разі більш вигідного
альтернативного варіанту використання комбінації ресурсів. В свою чергу, явні
витрати – це альтернативні витрати, які приймають грошову форму платежів
(це можуть бути платежі постачальників ресурсів), а неявні – це альтернативні
витрати використання ресурсів, які належать самому підприємству. Отже,
бухгалтерські та економічні витрати не можуть повністю співпадати, але вони
дотичні до явних і неявних витрат. Бухгалтерські витрати повністю містять в
собі явні витрати, а економічні – суму явних та неявних витрат [1].
44
О.Г. Кулакова представляє прямі витрати як витрати, передбачені
технологією виробництва конкретного виду продукції, які можуть бути
безпосередньо віднесені на собівартість об’єкта калькулювання в момент
їхнього виникнення або нарахування. Непрямими є витрати, пов’язані з
організацією й обслуговуванням виробничого процесу, управлінням
підрозділами [2].
Щодо визначення поняття очевидних та прихованих витрат існує декілька
підходів, найпоширенішим з яких є бухгалтерський. Цей підхід розглядає
очевидні та приховані витрати лише як спосіб відображення нелегальних
витрат підприємства. Найчастіше приховані витрати завуальовані у вигляді
пожертвувань, фінансової допомого та безповоротних позик, які фінансують за
рахунок незаконних кас [1].
Отже, приховані витрати – це витрати пристосування до функціонування в
прихованій економіці, які містять в собі результати опортуністичної поведінки
всередині підприємства та в зовнішньому середовищі. Необхідно зазначити, що
саме це визначення запропоноване автором і в ході дослідження приховані
витрати будуть розумітися як: нелегальні витрати, які створюються в
нелегальному або легальному секторі економіки та виступають одиницею
виміру прихованої (нелегальної, тіньової) економіки.
Для детального аналізу економічної природи прихованих витрат необхідно
зазначити, що визначення понять та класифікації витрат підприємства мають
неокласичний характер, але не беруться до уваги трансакційні витрати, які на
сучасному етапі розвитку детермінують розвиток зовнішнього та внутрішнього
середовища підприємства, а розгляд такого складного поняття лише з одного
боку, не висвітлює певні характеристики та не розкриває повної суті поняття.
З огляду на інституційну теорію, благо (товар, продукція) мають два типа
характеристик – фізичну та соціальну складові (вартісна та правова складова).
Цим характеристикам відповідають два типи функцій – трансформаційна та
трансакційна. Трансформаційною називається функція, здійснення якої
направлено на зміну фізичних властивостей речі. Трансакційною вважається
функція, яка здійснюється шляхом зміни характеристики речі, що стосується
прав власності [3, с. 213]. Отже, неокласичний та обліковий підходи
відображають економічний зміст витрат та характеризують трансформаційну
функцію товару.
З цієї логіки випливає наступна структура витрат підприємства в ринковій
економіці (за властивістю об’єкта витрат). Її можна умовно визначити як три
групи [4]:
45
1) трансформаційні витрати – витрати, що пов’язані із трансформацією
фізичних властивостей продукції в процесі використання певних факторів
виробництва;
2) організаційні витрати – це витрати, понесені на організацію діяльності
підприємства на початковій стадії його функціонування (витрати на створення,
на рекламу [5];
3) трансакційні витрати – це витрати взаємодії між господарюючими
суб’єктами, тобто, витрати, які безпосередньо не приймають участі у
виробничому процесі, але забезпечують ефективну реалізацію виробничого
процесу.
Таким чином, ресурси, які приймають учать у реалізації трансформаційної
функції, складають елементи трансформаційних витрат, а ті ресурси, що
направлені на реалізацію зміни правових характеристик речі, формують
елементи трансакційних витрат [6, c. 612].
Оскільки, у розвитку національної економіки, виробники стикаються з
проблемою перманентного існування прихованої економіки, яка, у свою чергу,
утворює свої «приховані витрати». то і приховані витрати як загальна категорія
для визначення витрат нелегальної діяльності, мають таку ж саму структуру, а
саме: приховані трансформаційні витрати, приховані трансакційні витрати,
приховані організаційні витрати.
Для детального аналізу економічної природи прихованих витрат, слід
уточнити природу кожного компоненту цієї категорії.
Приховані трансформаційні витрати пов’язані із трансформацією фізичних
властивостей продукції, що вказує на ресурсний підхід до визначення поняття
«витрати», яке надано вище. Природа трансформаційних витрат і є загальний
аналіз поняття «витрати». На погляд автора, аналіз цього поняття детально
надано вище, тому не потребує додаткового теоретичного викладу.
З огляду на аналіз понять прихована економіка, її структури та витрати,
приховані витрати – це сукупність виражених у грошовій формі нелегальних
(прихованих) витрат підприємства, пов’язаних з незаконним виробництвом
продукції та послуг.
К. Ерроу пропонує розглядати економічну систему як систему
життєзабезпечення, тоді трансакційні витрати вступають як витрати
експлуатації цієї системи [7, с. 66]. Так як прихована економіка – це система,
яка існує разом із легальною економікою в системі національного господарства,
то приховані витрати виступають трансакційними витратами. Цей висновок
підтверджує трансакційну сутність прихованих витрат, але, в той же час,
заперечує тіньову сутність всіх трансакційних витрат.
46
Отже, приховані витрати – це витрати, які створюються в нелегальному або
легальному секторі економіки та виступають одиницею виміру прихованої
(нелегальної, тіньової) економіки, а також як єдність двох складових –
трансакційної та трансформаційної, утворюючи приховані трансформаційні
витрати та приховані трансакційні витрати. Приховані трансформаційні
витрати – це витрати тіньового виробництва. Приховані трансакційні витрати –
це витрати, які безпосередньо не приймають участі у як у легальному, так у
нелегальному виробництві товарів та послуг, це витрати на збір та пошук
необхідної для діяльності нелегальної інформації, укладення різноманітних
нелегальних угод, контрактів тощо.
1. Мочерний С.В. Основи економічних знань [Електронний ресурс] / С.В. Мочерний. – 2-е
вид., уточнене . – Київ : Академія, 2001 . – 312 с. – Режим доступу:
http://library.if.ua/book/41/2762.html
2. Кулакова О.Г. Современные методы управления [Електронний ресурс] / О.Г. Кулакова. –
Режим доступу:www.cis2000.ru/Budgeting
3. Шаститко А.Е. Новая институциональная экономическая теорія / А.Е. Шаститко. –
[3-е изд.]. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2002. – 591 с.
4. Внутрішній економічний механізм підприємства [Електронний ресурс] / М.Г. Грещак,
О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; за ред. М.Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 228 с. –
Режим доступу: http://library.if.ua/book/114/7680.html
5. Воронко Р.М. Облік у зарубіжних країнах [Електронний ресурс] : навч.посібник /
Р.М. Воронко. – Львів : Магнолія 2006, 2009. – 744 с. – Режим доступу:
http://westudents.com.ua/knigi/51-oblk-u-zarubjnih-kranah-voronko-rm.html
6. North D. Integrating institutional change and technical change in economic history: a
transaction cost approach / D. North, J. Wallis // Journal of institutional and theoretical
economics. – 1994. – № 4. – P. 609-624
7. Arrow K. J. Methodological individualism and social knowledge / Kenneth J. Arrow //
American Economic Review, special issue: Papers and Proceedings of the Hundred and Sixth
Annual Meeting of the American Economic Association. – 1994. – № 84 (2). – P. 1–9.
Ніколаєнко Т. В.
студентка
УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА
Для того, щоб досягти бажаного соціально-економічного розвитку нашої

держави, в умовах ринкових перетворень потрібно забезпечити ефективне
функціонування підприємств. А це, в свою чергу у великій мірі залежить від
фінансових ресурсів самого підприємства. Маючи достатнє фінансове
47
забезпечення господарської діяльності, обираючи правильний спосіб та
джерела залучення фінансових ресурсів, а також, визначивши найбільш
оптимальні напрями використання таких ресурсів, можливо досягти збільшення
доходів підприємства. Отже, можемо відмітити, що успіх підприємницької
діяльності залежить від кількості та якості фінансових ресурсів [1, с. 23].
Відкривши економічну енциклопедію, бачимо, що поняття «управління»
означає: вплив на процес, об’єкт чи систему для того, аби зберегти їхню
стійкість або, залежно від цілей та мети, перевести з одного стану в інший.
Якщо ж подивитися у фінансовому словнику, то такий термін розглядається як
вид діяльності, пов’язаний з вибором мети, способів та засобів її реалізації.
М. Мескон та Ф. Хедоурі вважають, що «управління – це процес планування,
організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і
досягти цілей організації» [2, с. 158].
Отож, досконало розібравши такі два поняття як «управління» та «фінансові
ресурси» можемо перейти до наступного етапу дослідження теми. Адже на
сьогодні саме проблема управління фінансовими ресурсами стає все більш
актуальною. По-перше, тому, що діяльність підприємств за умов нинішньої
фінансової нестабільності призвела до зменшення оборотних активів, не досить
ефективного використання ресурсів, що є у наявності, зростання витрат і збит-
ків. Як наслідок, з’явилася необхідність дослідити в повному обсязі теоретичні і
практичні аспекти управління фінансовими ресурсами.
Управління фінансовими ресурсами належить до основних завдань
фінансового менеджера на будь-якому підприємстві, оскільки їх структура і
вартість значною мірою впливають на основні показники фінансово-
господарської діяльності підприємства та на ефективність діяльності
господарюючого суб’єкта в цілому. До основних складових управління
фінансовими ресурсами підприємства відносять управління власним капіталом,
залученими коштами.
При наявності ринкових умов управління фінансовими ресурсами набуває
особливого значення. Це пояснюється існуванням досить жорсткої конкуренції
українських підприємств між собою та із іноземними також. Ще одним
чинником є те, що вимоги споживачів до товарів і послуг підвищилися.
Ринкова вартість з кожним роком зростає правильне і ефективне управління
фінансовими ресурсами буде сприяти їх формуванню та розподілу. Тому
наступними шляхами вирішення проблеми недостатньої ефективності
управління фінансовими ресурсами є:
1) Децентралізація прямого управління фінансовими ресурсами.
48
Тобто, при делегуванні права ухвалювати рішення з управління фінансовими
ресурсами вищестоящими підрозділами в нижчестоящі, швидкість їх ухвалення
підвищиться і надасть можливість здійснювати прямі угоди передачі фінан-
сових ресурсів між підрозділами підприємства.
2) Побудова механізму стратегічного управління фінансовими ресурсами.
Стратегічне управління здійснюється при виконанні опосередкованих дій.
Тобто, це встановлення найбільш важливих лімітів і меж істотних показників
ризику.
3) Кожне підприємство має знати, як «працюють» фінансові ресурси, що
перебувають у його розпорядженні, наскільки сумлінно, ефективно виконують
покладені на них функції люди, які обіймають посади, пов’язані з прийняттям
рішень у сфері фінансової діяльності підприємства [4, с. 185].
Після проведеного аналізу можна зробити наступні висновки: фінансові
ресурси підприємства виконують вирішальну роль в ефективному
функціонуванні, вони необхідні для виконання підприємствами своїх
фінансових зобов’язань, здійснення розширеного відтворення та економічного
стимулювання.
А головне, в процесі фінансового управління повинні розв’язуватися
проблеми формування фінансових ресурсів і їх раціонального розміщення, а
також забезпечувати діяльність підприємства необхідним обсягом фінансових
ресурсів.
Таким чином, управління фінансовими ресурсами підприємства може
вважатись ефективним у тому випадку, коли воно дає можливість не тільки
раціонально використовувати наявні ресурси, але й забезпечувати активний
пошук можливостей подальшого розвитку підприємства й отримання прибутку.
1. Безбородова Т.В. Удосконалення механізму управління фінансовими ресурсами
підприємств / Т.В. Безбородова // Держава та регіони. – 2008. – № 5. – С. 21–23.
2. Горбан А.П. Управління фінансовими ресурсами підприємства / А.П. Горбан //
Економічні науки. – 2010. – № 15. – С. 25-27.
3. Козачок І.А. Формування та управління ефективним використанням фінансових ресурсів
підприємства / І.А. Козачок // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної
академії. – 2011. – № 7. – С. 277-283.
4. Хрущ Н.В. Аналіз та оцінка рівня прибутковості фінансових ресурсів підприємства /
Н.В. Хрущ // Економіст. – 2007. – № 7. – С.28–31.
49
Панченко А. О.
студент
Дніпропетровський національний університет
імені Олеся Гончара
м. Дніпро, Україна
ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ

КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА
Сучасний стан розвитку економіки України та її інтеграція у світовий

економічний простір зумовлює необхідність пошуку для вітчизняних
підприємств нових способів функціонування. У зв’язку з цим зростає роль
механізму управління капіталом підприємства в сучасних умовах
господарювання.
Управління капіталом підприємств, в цілому, є неупорядкованим, технічний
стан його об’єктів у більшості випадків теж залишається незадовільним. При
дослідженні цього питання особлива увага повинна приділятися не лише
вивченню джерел фінансування, а саме визначенню напрямів управління
капіталом. Саме це і зумовлює необхідність та актуальність досліджень у цьому
напрямі.
Метою роботи є формування достатнього обсягу капіталу за рахунок
удосконалення методів розподілу капіталу та проведення ефективної
інвестиційної політики.
Визначенню сутності та змісту капіталу підприємств, аналізу його
формування і використання присвячені дослідження таких вчених:
Г.М. Азаренкова, І.Т. Балабанова, М.М. Бердар, І.А. Бланка [2], А.В. Рязанова,
Г.В. Савицької і багатьох інших.
Теоретичну основу дослідження питання управління капіталу підприємства
склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як:
Андрійчук В.Г., Бланк І.О., Поддєрьогін А.М., Жданов С.А., Ізмайлова К.В.,
Лахтіонова Л.А., Шеремет А.Д. та інших, закони України.
Що стосується безпосередньо теми роботи, то питанню управління капіталом
підприємства присвячена досить значна кількість праць.
Головною метою управління капіталом за Л.Л. Куц є максимізація ринкової
вартості підприємства, за рахунок чого забезпечується максимізація добробуту
власників підприємства в поточному і перспективному періодах [2].
Особливої уваги, на мою думку, заслуговує дослідження Івко А.В., який
розглядає механізм управління капіталом підприємств. У своїй роботі він
акцентує свою увагу виокремленні організаційно-економічного механізму
50
управління структурою капіталу підприємства від загального механізму
управління капіталом, бо вважає, що чітке розуміння організаційно-
економічного механізму функціонування та управління структурою капіталу
суб’єкта господарювання, його складових елементів та взаємозв’язку між ними
дозволяє підвищити якість управління капіталом, зокрема та фінансового
управління на підприємстві взагалі [3].
На сучасному етапі розвитку є дуже багато проблем в управлінні капіталом, а
саме:
– недостатнє формування розміру капіталу підприємства та необхідних
темпів його економічного розвитку;
– проблеми пов’язані з розподілом сформованого капіталу по видам
діяльності;
– незабезпеченні умови максимальної дохідності капіталу при можливому
рівні фінансового ризику;
– оптимізація обороту капіталу;
– забезпечення реінвестування капіталу.
Ефективність діяльності будь-якого суб’єкта господарювання залежить від
правильно вибраної стратегії управління капіталом підприємства. Однією з
найважливіших проблем, з якою стикаються акціонерні товариства, є
недостатня ефективність організації управління їхнім власним капіталом. З
огляду на те, що власний капітал чи не найважливіший чинник економічного
добробуту, управління ним необхідно сьогодні тлумачити як центральну ланку
усього комплексу заходів, спрямованих на забезпечення економічного
розвитку.
Трансформація економічних відносин на сучасному етапі розвитку економіки
України потребує значних грошових вкладень, тому потрібно вирішувати
питання збільшення власного капіталу, ефективного інвестування та методів
розподілу капіталу.
Для того, щоб удосконалити сучасний механізм управління капіталом
підприємства необхідно здійснити відповідну фінансову політику, яка буде
характеризується кількома послідовними діями.
Спочатку проаналізувати загальний обсяг формування капіталу підприєм-
ства, темпи його зміни порівняно з базисним і попереднім періодами, відповід-
ність обсягу власного фінансового капіталу розміру необоротних і оборотних
активів, питома вага власних засобів у сукупному капіталі підприємства.
Після цього розглянути джерела формування власного капіталу, здійснити їх
вартісну оцінку, вивчити питання про достатність власних засобів і рівень
самофінансування підприємства в динаміці.
51
Далі здійснити оцінку вартості окремих елементів капіталу за джерелами
залучення (внутрішніх і зовнішніх) та розробити висновок про доцільність
їхнього залучення у плановому періоді.
Визначити планову потребу у капіталі підприємства для фінансування
необоротних і оборотних активів, розміри приросту власного та позикового
капіталу порівняно зі звітним періодом.
Оптимізувати співвідношення окремих частин капіталу за джерелами
фінансування, які залучаються для формуванню капіталу підприємства.
Основним критерієм такої оптимізації може бути коефіцієнт рівня
фінансування підприємства за рахунок зовнішніх і внутрішніх власних коштів.
І нарешті розробити і прийняти рішення щодо залучення відповідних обсягів
фінансових ресурсів із внутрішніх і зовнішніх джерел для формування капіталу
підприємства.
Реалізація розробленої політики може бути досягнута у результаті
застосування фінансового механізму управління капіталом підприємства, який
включає ряд підсистем: підсистему управління формуванням прибутку;
підсистему управління максимізацією прибутку; підсистему розподілу чистого
прибутку; підсистему управління амортизаційними відрахуваннями; підсистему
управління залученням зовнішніх джерел власних фінансових ресурсів
Формування власного капіталу має певну специфіку, зумовлену
організаційно-правовою формою діяльності підприємств, у відповідності до
чинного законодавства України. Цю специфіку слід враховувати як при
заснуванні того чи іншого виду підприємства, так і для забезпечення
ефективної господарської діяльності даного підприємства у майбутньому.
Збільшення власного капіталу можливе за умови росту величини складових, які
позитивно впливають на його розмір та мінімізації тих елементів, які
спричинюють на нього негативний вплив.
1. Бланк, І.А. Основи фінансового менеджменту [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.alleng.ru/d/econ-fin/econ-fin175.htm
2. Л.Л. Куц. К 95 Капітал підприємства: формування та використання. Опорний конспект
лекцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/
316497/8053/1/.pdf
3. Івко А.В. Організаційно-економічний механізм функціонування та управління
структурою капіталу підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Nvfbi/2011_3/07.pdf
52
Пташник С. А.
аспірант кафедри фінансів, банківської справи та страхування
Уманський національний університет садівництва
м. Умань, Черкаська область, Україна
ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Інноваційна політика здійснює значний вплив на діяльність

сільськогосподарських підприємств, адже без інновацій неможливо підвищити
конкурентоспроможність вітчизняної сільськогосподарської продукції.
Важливими факторами підвищення продуктивності та залучення інвестицій у
сільське господарство є динамічні інноваційні системи в аграрному секторі.
Необхідно сприяти партнерству між національними і міжнародними
дослідницькими установами, кращому реагуванню досліджень на попит, а
також ефективно захищати права інтелектуальної власності в процесі
розбудови дійових інноваційних систем.
Дослідження і розробку у сільському господарстві України виконують
чотири типи організацій: Національна академія аграрних наук (НААН), –
головна організація; 15 науково-дослідних інститутів (НДІ) за секторами, що
підпорядковані Мінагрополітики, чотири з яких фінансуються з Державного
бюджету; установи вищої аграрної освіти; підрозділи дослідження і розробки
великих аграрних компаній, що виконують власні дослідження, що
фінансуються з приватних джерел [2].
Дослідження і розробка у сільському господарстві стикаються з декількома
проблемами:
по-перше, – обмежена співпраця з галуззю. До речі, не існує механізм, що
дозволяв би залучати приватний сектор до визначення пріоритетів наукових
досліджень, і в наслідок цього – невідповідність дослідницьких проектів і
розробок НААН потребам агробізнесу [2; 4].
По – друге, інтенсивність досліджень і розробок залишаються на низькому
рівні, порівняно до країн-членів Організації економічного співробітництва і
розвитку (ОЕСР) (рис. 1).
У відповідь на скорочення державних видатків на дослідження і розробку
НААН збирається тісніше співпрацювати з приватним сектором, що зазначено
у стратегії на наступні п’ять років, яку оприлюднено у квітні 2015 р. для
консультацій з європейськими партнерами. Стратегія також передбачає надання
фермерам оплачуваних послуг дослідження і розробки та консультацій [3].
53
Угорщина
Словацька Республіка
Австралія
Велика Британія
Нідерланди
Бельгія
0 0,5 1 1,5 2 2,5 3 3,5
% державних видатків на дослідження і розробку у сільськогосподарському

ВВП
Рис. 1. Інтенсивність досліджень і розробок у сільському господарстві, 2013

Джерело: розраховано за даними Організації економічного співробітництва і розвитку
(ОЕСР)
Інвестиції безпосередньо пов’язані з інноваціями у своєму впровадженні,

тому обсяг інвестицій фактично унормовує висновок про динаміку інновацій та
ефективність ринку інноваційного продукту [5]. Дані, наведені на рис. 2,
підтверджують невпинне зростання іноземних інвестицій у сільське
господарство, з 206 млн. дол. США у 2005 р. до 838,3 млн. у 2012 р., що вказує
на відносно якісне сприйняття інновацій підприємствами галузі, і це за
відсутності головної інституційної умови активізації інноваційного процесу –
ринку земель сільськогосподарського призначення. Таким чином, тут можна
стверджувати, що інституційно-організаційна будова інноваційного процесу є
нестійкою, а часті зміни загальноекономічних інституційних умов призводять
до зниження інвестиційно-інноваційної привабливості (починаючи з 2013 р.)
900
813,3 838,7
800
793 800,7
700
600
557,3
500
404,3
400
300
206 309,6
200 224
100
0
2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013
Прямі іноземні інвестиції в сільське господарство, млн.дол. США
Рис. 2. Прямі іноземні інвестиції в сільське господарство, млн. дол. США

Джерело: сформовано на основі статистичних даних та опрацьованої літератури
54
Нами визначено чинники, що перешкоджають інноваційній діяльності в
аграрній сфері, а також ефективному функціонуванню ринку інновацій: цінові,
інформаційні та ринкові чинники, причини інноваційної діяльності, а саме:
нестача власних коштів, майже однаковою мірою заважають впроваджувати
передові промислові технології такі чинники, як великі витрати на
нововведення, недостатня фінансова підтримка держави, високий економічний
ризик, тривалий термін окупності нововведень, недосконалість та недостатність
інформаційного забезпечення інноваційної діяльності аграрних підприємств.
Відсутність чіткої методології формування облікової інформації та
впорядкованої системи внутрішньої звітності щодо інноваційної діяльності
підприємств стає перешкоджати ефективному управлінню інноваційними
процесами. Детальніше розглянуто у таблиці 1.
Таблиця 1
Чинники що перешкоджають інноваційній діяльності в аграрній сфері
Чинники Характеристика
Інформаційні Відсутність кваліфікованого персоналу
чинники Відсутність інформації про технології та ринки
Труднощі знаходження партнерів для інноваційної діяльності
Цінові Відсутність фінансування за межами підприємства
чинники Низькі витрати на інноваційну діяльність
Нестача коштів у межах підприємства
Ринкові чинники На ринку домінують певні підприємства
Не визначений попит на інноваційні товари та послуги
Джерело: сформовано автором за результатами наукових досліджень
Всеохопливими і за своєю функціональною спрямованістю і оціночними

ефектами є інститут ринку (як система та середовище взаємодії економічних
агентів), а також інститут конкуренції (рис. 3). Інститут конкуренції охоплює
відносини між усіма типами економічних суб’єктів на всіх рівнях управління.
Конкуренція залежить від інституційної організації суспільства, причому
остання визначає сукупність суспільних механізмів взаємодії при максимізації
корисності від раціонального вибору, при виробництві і розподілі благ.
Загострення конкуренції стимулює збільшення інвестицій у НДДКР,
використання інновацій, підвищує якість продукції і веде до зниження витрат.
Відсутність доступу до отримання повної інформації та прозорості ринкових
відносин загострює конкуренцію і супроводжується використанням її
недобросовісних форм.
55
КОНКУРЕНЦІ
РИНОК ІНФРАСТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВО
ВИРОБНИКИ ІННОВАЦІЙ
ПОПИТ ПРОПОЗИЦІЯ
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІНИЙ
Рис. 3. Організаційно-економічні параметри інституту ринку

та конкуренції в інноваційній діяльності й у аграрній сфері
Джерело: розроблено автором
Різні інституційні системи мають неоднакові інноваційні можливості.

Відсталі регіони, країни втрачають свій інноваційний потенціал, оскільки
інституційне середовище не створює необхідної бізнес впевненості для
підприємців, як це організовано в індустріально розвинених країнах.
Інституційна конкуренція виражається в тому, наскільки функціонуючі
інститути (організації), традиції, звичаї, норми, правила стимулюють розвиток
суперництва, змагальності та використання конкурентних переваг в умовах
недосконалої [6].
Висновки. Отже, впровадження інновацій у виробничу діяльність агарних
підприємств дозволить: сформувати інфраструктуру ринку інноваційної
продукції сукупністю організацій, колективів, окремих спеціалістів, потенційно
спроможних виконувати інноваційну діяльність; забезпечити платоспромож-
ність сільськогосподарських товаровиробників, що підвисить попит та обсяги
придбання інноваційного продукту; збільшити обсяги не лише зовнішніх, а і
внутрішніх інвестицій при здійсненні трансферу завершених розробок;
прискорити частоту та обсяги пропозиції інновацій та подолання існуючого
дефіциту інвестиційного капіталу; стимулювання з боку держави агарних
підприємств до інноваційного оновлення шляхом дотацій та преференцій.
1. UCAB, Consultations with UCAB in February and March 2015.
2. MAPF, Interviews held at, presentations and website of MAPF, February-April 2015.
3. NAAS, Interviews with NAAS in April 2015 and website of NAAS.
4. OECD, Agricultural Policy Monitoring and Evaluation 2013: OECD Countries and Emerging
Economies, OECD Publishing.
5. OECD, OECD study visit to L’viv to set up a pilot internship scheme, September 2014.
56
6. OECD, OECD.Stat Extracts, Gross domestic expenditure on R-D by sector of performance and
field of science, https://stats.oecd.org/Index.aspx?DataSetCode=GERD_COST# accessed on
16 April 2015.
Сергієнко Л. О.
студентка
Сидорко Н. Л.
кандидат економічних наук, старший викладач
УТРИМАННЯ ПДФО ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ
Постановка проблеми. Важливу роль у формуванні державного бюджету

відіграє податок на доходи фізичних осіб. Податок на доходи фізичних осіб є
загальнодержавним обов’язковим платежем до бюджету України, умови та
порядок нарахування, обчислення і сплата якого регулюються Податковим
кодексом України (далі Кодекс) та справляється по всій території України.
Аналіз публікацій. Питаннями, що пов’язані з податком з доходів фізичних
осіб займалось чимало вчених у різні часи, зокрема такі вітчизняні вчені:
К. Безверхий, О.І. Коблянська, Т.Д. Даценко, Журавлева Н.
У зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Податкового
кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення
збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 р.
№ 909-VIII було спрощено порядок нарахування та сплати ПДФО. Відбулася
зміна ставки ПДФО на заробітну плату: у 2015 році ставка становила 15%, а у
2016 – 18%, без застосування прогресивної шкали оподаткування для доходів
понад 10 мінімальних заробітних плат [1].
Метою дослідження є розкриття порядку нарахування та сплати податку з
доходів фізичних осіб із заробітної плати в Україні.
Виклад основного матеріалу. Податок з доходів фізичних осіб –
загальнодержавний обов’язковий податок, який стягується з доходів фізичних
осіб (резидентів та нерезидентів), які отримують дохід з джерел походження їх
в Україні.
Згідно з Податковим Кодексом України, платниками ПДФО є: фізичні
особи – резиденти, фізичні особи – нерезиденти, податкові агенти.
До виплат, що входять до загально місячного (річного) оподаткованого
доходу платника податку, належить доходи у вигляді заробітної плати,
57
нараховані відповідно до умов трудового договору. Згідно з пп. 14.1.48
Податкового кодексу заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата,
інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються)
платнику податку [2].
Особа, яка відповідає за нарахування, утримання і сплату (перерахування) до
бюджету ПДФО, є платник податку, у тому числі податковий агент, який
виплачує доходи фізичним особам. Податок, утриманий із доходів фізичних
осіб, зараховується до бюджету.
Податковий Кодекс передбачає, що платники податку повинні бути
зареєстровані або взяті на облік в територіальних органах ДФС України.
Не оподатковується та не включаються до загально місячного або річного
оподатковуваного доходу платника податку благодійна, у тому числі
гуманітарна допомога, яка надається платнику податку, який постраждав
внаслідок: екологічних, техногенних та інших катастроф; стихійного лиха,
аварій, епідемій загальнодержавного або місцевого характеру. Також не
включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної
допомоги (допомога, яка надається без встановлення умов або напрямків
використання), у тому числі матеріальної, що надається резидентами на користь
платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не
перевищує суми місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної
особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого встановленого
на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн. [3].
З 1 січня 2016 року встановлено одну ставку ПДФО із заробітної плати, яка
становить 18% бази оподаткування. ПДФО сплачується (перераховується) до
бюджету податковими агентами під час виплати оподатковуваного доходу
платникам податку [4].
Під час нарахування доходів у будь-якій не грошовій формі базою
оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами,
правила визначення яких встановлені згідно з Кодексом, помножена на
коефіцієнт.
Платник податку має право на зменшення суми загального місячного
оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді
заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
У 2016 році розмір звичайної податкової соціальної пільги становить 50% від
розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. ПСП застосовується до
заробітної плати тільки за одним місцем її нарахування. ПСП застосовується до
заробітної плати на підставі заяви працівника, тому працівник самостійно несе
відповідальність за неправомірне її застосування [5].
58
Висновки. Отже, в даній роботі ми дослідили утримання ПДФО із заробітної
плати, і з’ясували, що у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення
змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України
щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від
24.12.2015 р. № 909-VIII ставка ПДФО із заробітної плати становить 18%. Такі
зміни податкового законодавства допоможуть зменшити зловживання при
адмініструванні податків, а також надання прозорості та ясності податковій
системі.
1. Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких
законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень
у 2016 році» від 24.12.2015 р. № 909-VIII – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/
laws/show/915-19
2. Журавлева Н. Податок на доходи фізичних осіб по-новому: [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://ukr.buhgalter.com.ua/articles/details/4616/
3. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами – [Електронний
ресурс] – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1054050342752/
buhgalterskiy_oblik_ta_audit/utrimannya_zarobitnoyi_plati
4. О.І. Коблянська, Т.Д. Даценко «Облік і фінанси АПК» – [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://magazine.faaf.org.ua/utrimannya-pdfo-iz-zarobitnoi-plati-za-novimi-
pravilami.html
5. К. Безверхий // Бухгалтерський облік і аудит. – 2015. – № 12. – С. 26-35. 320 с.
59
СЕКЦІЯ 4. ІННОВАЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Гончар А. О.
студентка
Науковий керівник: Волосович С. В.
доктор економічних наук, доцент кафедри фінансів
Київський національний торговельно-економічний університет
ТЕХНОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ НА СТРАХОВОМУ РИНКУ
У сучасних умовах розвитку фінансового сектору у глобальному масштабі

активізується процес конвергенції звичних і віртуальних засобів,
започатковується ера, коли споживачі з будь-якого місця можуть одержати
доступ до одержання фінансової послуги, одночасно використовуючи цифрові
інформаційні та аналітичні ресурси, портали магазинів, мобільний зв’язок,
соціальні мережі й платіжні системи. Це стосується й страхового ринку, що
характеризується високим ступенем насиченості продуктами, що є основним
стимулом для розвитку інноваційної діяльності.
Інноваційна діяльність страхових організацій має два аспекти. З одного,
розробляються інноваційні страхові продукти, а з іншого боку, впроваджуються
технологічні інновації. При цьому інновації реалізуються у відповідності з
основними принципами – інноваційність, клієнтоорієнтованість, фінансова
забезпеченість і послідовність бізнес-процесів [2, с. 14].
Підґрунтям для застосування технологічних інновацій на страховому ринку є
Blockchain-технології. Існує думка, що виникнення технології blockchain є
найбільшою технологічною революцією з появи Інтернету. У 2009 році
впровадження blockchain в якості основи для здійснення цифрових валютних
операцій Bitcoin вважалася експериментальною і незрозумілою. Проте близько
п’яти років тому, фінансові інститути та центральні банки зацікавилися
blockchain-технологіями, яка дозволить знизити витрати на інфраструктуру
банків у межах $15-20 млн. на рік до 2022 року [1, c. 75]. У 2015 році понад
1,5 млрд. дол. США було інвестовано компаніями у blockchain-технології.
Згідно з Глобальним опитуванням FinTech 22% страхового бізнесу, бізнесу з
управління активами мають перспективи зростання та відриву від інших
учасників ринку внаслідок застосування фінансових технологій. При цьому
60
майже три чверті опитаних лідерів страхового ринку вважають, що страхування
буде самою активною у цьому напрямі індустрією.
Уряди окремих країн проявляють зацікавленість blockchain-технологіями.
Так, Китайська Народна Республіка є яскравим прикладом вивчення blockchain
урядовими органами. У серпні 2016 року було оголошено про створення
робочої групи з питань blockchain, метою якої стало прискорення розробок і
впровадження технології в економіку країни. У розробці документа
«Керівництво за технологією блокчейн і розробці додатків», опублікованого
18 жовтня 2016 року, взяло участь багато компаній і організацій, зокрема
Alibaba Ant Finance, WeBank, Ping’an Insurance Group та Інститут по
стандартизації і дослідженню цифрових технологій. Керували розробкою
міністерство промисловості і інформатизації, Національний комітет по
стандартизації і Китайський форум з питань блокчейна і індустріального
розвитку. У керівництві містяться роз’яснення щодо застосування технології з
акцентуванням уваги на фінансовій сфері.
Окрім того, слід зазначити, що вже 42 найбільших світових банки, зокрема,
Bank of America, Morgan Stanley, Citi увійшли до консорціуму і створили
компанію R3, яка займеться розробкою blockchain-додатків для фінансової
сфери. Ще 13 фінансових організацій серед яких можна виділити ABN AMRO,
BNP Paribas, JPMorgan, Accenture вже вклали понад 50 мільйонів доларів в
компанію DAM, яка також розробляє blockchain-платформу для фінансової
галузі. Зовсім недавно найбільша консалтингова компанія PwC сформувала
команду з провідних фахівців для розробки blockchain-рішень. Очевидно, що
інтерес до технології blockchain у всьому світі зростає.
Blockchain являє собою розподілений реєстр для зберігання статичних
записів і/або дані динамічної транзакції без централізованої координації з
допомогою механізму на основі консенсусу для перевірки справжності
операцій. В якості основи Bitcoin, blockchain був першим вирішенням проблеми
подвійного витрачання, яка не вимагає існування централізованого
адміністратора. Ця технологія підходить для додатків, що вимагають
прозорості записів з безперервністю часу і дати, такі як права, історії
документів і послуги нотаріуса.
У Blockchain всі транзакції реєструються у вигляді незмінних записів,
включаючи інформацію про дату, час, учасників, обсяги кожної угоди. Кожен
агент довіри у мережі володіє повною копією Blockchain і в разі приватного
консорціуму Blockchain, угоди перевіряються з використанням сучасних
криптографічних алгоритмів. Математичні принципи також забезпечують
61
автоматичну і безперервну домовленість цільових агентів про поточний стан
Blockchain і кожної угоди в ньому.
Застосування технології Blockchain можна порівняти із присутністю
нотаріуса при укладенні кожної угоди. Це забезпечує доступ кожного учасника
до одного джерела інформації, що підтримує високий рівень довіри до даної
технології. При цьому відбувається програмування правил для страхувальників
та вигодонабувачів у Blockchain заздалегідь. Це дає можливість для тих, хто їх
дотримується, уникнути бюрократичних процедур у майбутньому.
Першим кроком для застосування Blockchain-технологій страховими
компаніями, ймовірно, буде укладення смарт-контрактів з подальшим пошуком
підтвердження ідентичності та створенням нових структурних механізмів, коли
сторонам вже не потрібно знати або довіряти один одному. Автоматизація за
рахунок використання смарт-контрактів призводить до значного зменшення
бюрократії, що заощаджує неймовірну кількість часу бухгалтерів, контролерів
та страхових організацій у цілому. Нині банки активніше страховиків
використовують технології Blockchain, здійснюючи при цьому значні інвестиції
в них. Хоча такі європейські страховики як Axa, Aviva і Allianz, поряд з
американським і азіатським MassMutual Ping An здійснюють успішне
інвестування в стартапи, які можуть мати відношення до їх основного бізнесу.
Проте лише 13% інноваційних інвестицій страховиків, що здійснювалися
протягом 2010-2015 років в технології, використовувалися у безпосередній
діяльності страхових компаній.
Страхові організації повинні не просто копіювати існуючі Blockchain-
технології, а так само як банки та посередники фондового ринку, здійснювати
експерименти в рамках страхового сектору.
Страховики повинні працювати з Blockchain-орієнтованими прискорювачами
та інкубаторами (Blockchain-focused accelerators and incubators), як
outlierventures.io в Європі або Digital Currency Group у США і підключитися до
недавно створених стартапів і технологій.
В Азії Aviva створила спеціальний простір у Сінгапурі, в рамках якого
технічні фахівці, творчі дизайнери і комерційні групи досліджують,
розробляють і тестують нові страхові ідеї і послуги, які роблять фінансові
послуги більш пристосованими і доступними для клієнтів. У Європі
нідерландська компанія Aegon, швейцарські компанії Swiss Re і Zurich, а також
німецькі компанії Munich Re і Allianz об’єднали свої зусилля для створення
власного Блокчейн-консорціуму. Метою даного об’єднання є вивчення нових
технологічних можливостей, які дозволять страховим організація надавати
своїм клієнтам більш захищені і якісні послуги.
62
Таким чином, для підвищення своєї конкурентоспроможності страхові
компанії повинні використовувати технічні інновації, зокрема Blockchain. При
цьому існує три типи стратегій поведінки страховиків: інвестування у
створення стартапів; створення консорціумів з дослідження інноваційних
технологій та їх адаптації у умов страхового ринку; копіювання Blockchain-
технологій, що застосовуються банками, учасниками фондового ринку.
1. Волосович С.В. Віртуальна валюта: глобалізаційні виклики і перспективи розвитку //
Економіка України. – 2016. – № 4. – С. 68-78.
2. Волосович С.В. Інноваційні платіжні послуги як інструмент розвитку торгівлі //
Економічний вісник університету. – 2016. – № 29. – Т. 1. – С. 12-18.
Бидзинашвили Давит
профессор
Горийский Государственный Университет
г. Гори, Грузия
Слезко Е. А.
ведущий научный сотрудник
Институт экономики и прогнозирования
Национальной академии наук Украины
г. Киев, Украина
ИННОВАЦИОННЫЕ ЭКОСИСТЕМЫ
И ИХ ФИНАНСОВОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ В ГРУЗИИ
Как известно, надежная и неуклонная защита прав интеллектуальной

собственности представляет основу инновационной экономики, фундамен-
тальный аспект международной торговой системы, которая основывается на
важнейшей части и правилах законности.
Опыт ведущих стран Европы и юго-восточной Азии (Финляндия, Ирландия,
Сингапур, Гонконг, Южная Корея) подтверждает, что этими странами
достигнут заметный прогресс в результате развития инновационной экономики,
основанной на науке и образовании. По решению Парламента создан Совет по
изучению и развитию инноваций. Совет рассматривает все инновационные
предложения и научные труды.
Переход на инновационную экономику считаем обязательным. Весьма
значительно развитие и внедрение новых технологий. Будут сбережены
производственные расходы, возрастет производительность труда. Для этого
63
Грузия располагает очень важными ресурсами, неприменение которых
равносильно преступлению.
В течении последних лет в Грузии проведены значительные экономические
реформы. Реформы были направлены на формирование привлекательной
предпринимательской среды, способствующей притоку иностранных
инвестиций, созданию новых рабочих мест, росту предпринимательской
активности во всех областях экономики и повышению благосостояния
населения страны. Наряду с этим, диверсификация экономики в значительной
мере способствовала ее стабильному развитию.
Правительство подготовило стратегию национального развития Грузии, в
которой отражены перспективы улучшения конкурентоспособности страны.
Все это должно способствовать притоку еще более долгосрочных инвестиций,
которые будут использованы для модернизации экономики, создания
инновационных сервисов и продуктов, еще больших усилий в области
исследований и развития, также для улучшения навыков рабочей силы.
Указанная стратегия также должна способствовать еще большему развитию
частного предпринимательства, расширению мелких и средних предприятий,
поскольку им отводится важнейшая роль в создании новых рабочих мест.
По заявлению Министра экономики и устойчивого развития Правительство
Грузии рассматривает возможность совместной подготовки с Всемирным
банком стратегии страны по развитию инноваций и информационно-
коммуникационных технологий. По информации Министра во Всемирном
банке выразили готовность помочь Правительству Грузии как человеческими
ресурсами, так и инвестициями по созданию парков инновационных и
IT-технологий.
По заявлению Министра экономики и устойчивого развития к 2020 году
Грузия должна оказаться на передовых позициях ведущих мировых
информационных и коммуникационных индексов. Таким образом, главным в
этом направлении является рост доступности Интернета, повышение
компьютерной грамотности, развитие сервисов электронного государства,
поддержка бизнес- инноваций в указанном направлении.
Цель мероприятия – стимулировать создание новых IT инновационных
компаний в стране и повышение уровня знаний грузинских специалистов путем
учета международного опыта.
Инновация – это внедренное новшество, которое качественно улучшает
производственные процессы, качество продукции и которого требует рынок.
Инновационная экономика же основывается на потоке инноваций, на
постоянном технологическом совершенствовании, производстве и экспорте
64
высокотехнологичной продукции. Большую часть прибыли создаёт интеллект
новаторов и учёных, а не индустриальное производство или концентрация
капитала. Ставить такую цель – весьма смелая и амбициозная заявка [1, с. 38].
Как известно, надежная и неуклонная защита прав интеллектуальной
собственности представляет основу инновационной экономики, фундаменталь-
ный аспект международной торговой системы, основывающегося на
важнейшей части и правилах законности [2, с. 392].
Инновационная, или же основанная на знании экономика – это новый этап
цивилизации, на который постепенно, но неоспоримо и все более растущими
темпами выходит человечество. Ее важнейшая характеризующая – превраще-
ние знания в главное богатство человечества и основной производственный
ресурс, существенно меняющий эволюцию общества, парадигму его
экономического развития, т.е. резко сокращает зависимость экономического
роста от природных ресурсов, основного капитала, людского капитала и
экстенсивных факторов той или иной страны [3, с. 48].
Мировая практика свидетельствует, что инновации – это весьма мощный
рычаг решения противоречий и преодоления кризисов. Поэтому в современных
условиях инновационная активность предприятия считается одним из главных
факторов его выживания в конкурентной среде [4, с. 108].
Опыт ведущих стран Европы и юго-восточной Азии (Финляндия, Ирландия,
Сингапур, Гонконг, Южная Корея) подтверждает, что этими странами
заметный прогресс был достигнут в результате развития инновационной
экономики, основанной на науке и образовании. Решено, что формирование
подобной инновационнной экономики в Грузии должно стать главным
направлением. По решению Парламента создан Совет по изучению и развитию
инноваций. Совет рассматривает все инновационные предложения и научные
труды.
В последние годы, к сожалению, в Грузии мало кто заботится о развитии
инновационной экономики. Труды грузинских изобретателей с большим
успехом внедрялись и внедряются в зарубежных странах. Грузия не
использовала этот большой потенциал и авторы вынуждены были продать за
бесценок свои новшества на уровне идеи. В развитых странах же лицензии
продаются и этим государство получает большой доход. Конечно, желательно,
чтобы в Грузии настало время, когда страна сможет применить свой
интеллектуальный потенциал.
В советское время в Грузии число изобретателей было в пять раз больше, чем
после 1990 года. В последние годы этот показатель еще больше сократился,
если в 2007 году было зарегистрировано до 250 изобретений, то в настоящее
65
время их количество сократилось до 140. Еще один пример: в США только от
запатентованных в университетах изобретений имеют приблизительно
2,3$ миллиарда дохода, а для предприятий объем доходит до сотен миллиардов.
В Грузии же университеты вообще не располагают патентами и 98% заявок
приходится на физические лица. Если в советский период мы были первыми,
сейчас опережаем только Казахстан, Киргизию и Таджикистан.
Для улучшения инновационной деятельности в Грузии созданы несколько
новых полезных организаций. Например, Агенство инноваций и технологий
Грузии (GITA).
Экономика всех передовых стран основана на новых знаниях, новых теориях,
новых технологиях. Будущее только у той страны, которая развивает
основанную на знаниях экономику. Главное то, что идея создания
инновационной экономики возведена в государственный ранг. Этот путь
выбрали все страны, чьи достижения впечатляют, в том числе послевоенная
Япония и консервативная Англия. Чем раньше начнется переход на рельсы
инновационной экономики, тем лучше. Необходимо пять-десять лет для
укоренения в стране инновационных подходов. В недавно опубликованных
исследованиях ООН по людским ресурсам Грузию причислили к странам
высокого уровня развития.
Литература:
1. Э. Бараташвили, В. Даташвили, Г. Накаидзе, Р. Кутателадзе – «Инновационный
менеджмент», Тбилиси, 2008. – С. 302.
2. Ш. Вешапидзе – «Мировая экономика», Тбилиси, 2014. – С. 496.
3. Л. Чикава – «Инновационная экономика», Тбилиси, 2006. – С. 452.
4. Т. Шенгелия – Инновационные процессы: политика, регулирование, эффективность»,
Тбилиси, 1997. – С. 206.
66
СЕКЦІЯ 5. ДЕМОГРАФІЯ, ЕКОНОМІКА ПРАЦІ,
СОЦІАЛЬНА ЕКОНОМІКА І ПОЛІТИКА
Братченко Л. Є.
старший викладач кафедри соціології та економіки
Криворізький державний педагогічний університет
м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна
БЕЗРОБІТТЯ – НАДЗВИЧАЙНО ГОСТРА ПРОБЛЕМА

ДЛЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
В сучасних ринкових умовах безробіття стає надзвичайно гострою

проблемою в Україні. Сьогоднішній стан української економіки не дає ніякої
надії на поліпшення ситуації на ринку праці. Прогнози експертів невтішні –
кількість безробітних українців зростатиме. Економічна криза в Україні згубно
позначається на зайнятості в країні. Тому, дослідження проблеми безробіття в
сучасних умовах господарювання для України є вкрай актуальним.
Більшість економістів і соціологів розглядають безробіття як соціальне зло.
Саме з безробіттям пов’язані такі деструктивні явища як падіння виробництва,
бідність, соціальна напруга, криміналізація. Безробіття багатофакторне явище, і
воно впливає на всі сфери суспільного життя.
Великий внесок у розвиток теоретичних та практичних питань безробіття
досліджували видатні зарубіжні та вітчизняні науковці, такі як: А. Оукен,
Жан Батіст Сей, С. Іванов, Г. Кондратьєв, Т. Черниш, П. Нікіфоров,
А. Вольська, В. Пиц, Г. Мамонова, О. Піжук, Н. Тілікіна, В. Ярошенко,
Т. Панюк та інші. Проте, при всій значущості проведених наукових досліджень
окремі теоретико-методичні та практичні питання безробіття досліджені
недостатньо.
Тому є необхідність у дослідженні сучасного стану безробіття в Україні та
з’ясування його основних причин, наслідків та напрямків подолання.
Безробіття – це соціально – економічне явище, для якого характерно
незайнятість частини робочої сили (економічно активного населення) у сфері
економіки. Тобто у реальному житті безробіття виступає як перевищення
пропозиції робочої сили над попитом на неї [2, с. 85].
При безробітті частина економічно активного населення не може знайти
роботу, стає «зайвим» населенням – резервною армією праці.
67
З’ясуємо, що ж є причинами безробіття в Україні за сучасних умов господа-
рювання? Досліджуючи це питання можна сказати, що головними причинами
безробіття є: структурні зміни в економіці; спад виробництва на підприємствах;
добровільне звільнення з метою пошуку більш сприятливого варіанта трудової
діяльності; обмеженість попиту на товари і послуги; зниження попиту на ряд
професій, дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді.
Для України, внаслідок впливу різних фінансово-економічних чинників, за
останні три роки (2014–2016 рр.) кількість безробітного населення змінювалась.
Аналіз показує, що чисельність безробітного населення у віці 15-70 років за
9 місяців 2016 року становила 1706,1 тис. осіб та, у порівнянні з 9 місяцями
2015 року вона знизилась на 28,5 тисяч осіб і становила 1677,6 тис. осіб, а у
порівнянні з 9 місяцями 2014 року до 2016 року зросла на 65,7 тисяч осіб і
становила 1771,8 тис. осіб.
Рівень безробіття за 9 місяців 2016 року склав 9,9%, та, у порівнянні з
9 місяцями 2015 року він знизився на 0,23% та склав 9,67%. А, якщо
порівнювати рівень безробіття за 9 місяців 2016 року та рівень безробіття за
9 місяців 2014 року, то він знизився на 0, 67% та склав 9,23%.
Якщо проаналізувати чисельність безробітного населення (за методологією
МОП) за місцем проживання (міське населення) у віці 15-70 років за 9 місяців
2014-2016 рр., то можна говорити, що за 9 місяців 2016 року безробітне міське
населення становило 1113,5 тис. осіб, порівняно з відповідним періодом
2015 року воно зросло на 1,2 тис. осіб (0,1%) і становило 1112,3 тис. осіб, а у
порівнянні з 9 місяцями 2014 року безробітне міське населення знизилось на
134 тис. осіб (12%) та становило 1247,5 тис. осіб.
Аналіз чисельності безробітного населення (за методологією МОП) за місцем
проживання (сільське населення) у віці 15-70 років за 9 місяців 2014-2016 рр.
показує, що за 9 місяців 2016 року безробітне сільське населення становило
548,7 тис. осіб, а порівняно з відповідним періодом 2015 року воно зросло на
23,4 тис. осіб (4,3%) і становило 525,3 тис. осіб, а у порівнянні з 9 місяцями
2014 року воно зросло на 15,2 тис. осіб (2,8%) та становило 533,5 тис. осіб.
Аналіз безробітного населення (за методологією МОП) за статтю у віці
15-70 років за 9 місяців 2014-2016 рр. говорить про те, що за 9 місяців
2016 року безробітне населення жіночої статі становило 641,7 тис. осіб
порівняно з відповідним періодом 2015 року знизилось на 48,2 тис. осіб (7,5%) і
становило 689,9 тис. осіб, а у порівнянні з 9 місяцями 2014 року безробітне
населення жіночої статі знизилось на 29,9 тис. осіб (4,7%) і становило
671,6 тис. осіб.
68
Аналіз безробітного населення (за методологією МОП) за статтю у віці
15-70 років за 9 місяців 2014-2016 рр. говорить про те, що за 9 місяців
2016 року безробітне населення чоловічої статі становило 1020,5 тис. осіб
порівняно з відповідним періодом 2015 року зросло на 72,8 тис. осіб (7,1%) і
становило 947,7 тис. осіб, а у порівнянні з 9 місяцями 2014 року безробітне
населення чоловічої статі знизилось на 89 тис. осіб (8,7%) і становило
1109,5 тис. осіб [3].
Отже, проаналізувавши чисельність безробітного населення за місцем
проживання у віці 15-70 років 2014-2016 рр. (за 9 місяців) можна говорити про
тенденцію до зниження міського безробітного населення та про зростання
безробітного сільського населення.
А аналіз чисельності безробітного населення за статтю у віці 15-70 років
2014-2016 рр. (за 9 місяців) говорить про тенденцію до зниження безробітного
населення як жіночої, так і чоловічої статі.
Особливо гострою постає проблема зайнятості молоді в умовах ринкової
економіки. Майже половина безробітних у світі – це молодь у віці від 15 до
24 років. Молодь складає лише чверть загальної кількості населення
працездатного віку, але вірогідність безробіття молодих людей втричі вища,
ніж для дорослих.
Молодь формує особливий спектр ринку праці, який значно відрізняється від
інших складових ринку. З одного боку, молодий вік сприяє високій
мобільності, відкритості, готовності до змін та пошуку роботи, а з іншого –
молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможною на
ринку праці. Тому безробіття молодих людей (до молоді, за статистикою,
належать громадяни у віці від 16 до 30 років) є однією з найгостріших
соціально-економічних проблем сучасної України [1].
З’ясуємо контингент безробітної молоді та основні причини молодіжного
безробіття в Україні.
Вивчення цього питання показало, що значну частину безробітної молоді
становлять випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів, які
здобули професію (спеціальність) і вперше виходять на ринок праці. На думку
фахівців, тенденція до зростання на ринку праці кількості освіченої молоді
поглиблюватиметься і в найближчій перспективі.
Серед причин молодіжного безробіття в Україні можна виділити такі:
небажання роботодавців приймати на роботу недосвідчену та некваліфіковану
молодь; відсутність дійових стимулів для роботодавців при працевлаштуванні
молоді; низькі офіційні зарплати для молодих працівників, які пропонуються на
робочих вакансіях, і, відповідно, небажання молоді їх заповнювати; високий
69
рівень корупції при влаштуванні на «престижні» вакансії, особливо в
державних установах і на великих підприємствах.
Аналіз рівня зареєстрованого молодіжного безробіття (за методологією
МОП) (вік: 15-24 роки; 25–29 років) в Україні за 2015 рок показує, що
0,4 млн. молоді України шукали роботу вперше та не мали її досвіду. До них
належала молодь, яка була не працевлаштована після закінчення навчальних
закладів.
За 9 місяців 2016 року, порівняно з тим же періодом 2015 року, молодіжне
безробіття зросло на 1% у віці 15-24 роки і склало 22,8%, а у віці 25–29 років
його зростання відбулось на 0,3% і становило 11,1% [3].
Стан на ринку праці молоді (віком від 15 до 29 років) є незадовільним і
потребує активних дій держави у сприянні зайнятості молодого покоління, бо
соціально-економічні наслідки можуть бути більш складними та глибокими,
ніж у безробіття дорослого населення.
Проте, усе економічно активне населення повинне враховувати те, що в
ринкових умовах господарювання на ринку праці відбувається досить жорсткий
відбір найбільш здібних, підприємливих. Ринок стимулює висококваліфіковану
працю, високу дисципліну, сприяє створенню жорсткого взаємозв’язку між
внеском кожного (граничною продуктивністю праці) і оплатою праці.
1. Кудіна Л. Проблеми молодіжного безробіття та шляхи його подолання / Л. Кудіна. –
Молодіжна Альтернатива, 2011. – 64 с.
2. Лопатіна К.А. Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні /
К.А. Лопатіна // Управління розвитком. – 2011. – № 16. – С. 85-86.
3. Статистика по занятости и безработице в Украине [Электронный ресурс]. – Режим
доступа: www.ukrstat.gov.ua.
70
Фадєєва О. В.
студентка
Науковий керівник: Митяй С. А.
старший викладач
ДО ПИТАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ
Людина виступає основним фактором виробництва, оскільки саме вона знає

як можна використати усі інші фактори виробництва для отримання
максимального прибутку та задоволення суспільних потреб. Як винагороду за
свою працю працівник отримує заробітну плату, яка повинна сприяти
відтворенню здатності до праці та бути вагомим її стимулом. Як показали
результати дослідження в Україні, заробітна плата не виконує навіть
відтворюючу функцію. Особливо гострою ця проблема є для працівників
бюджетної сфери, яка відчуває нестачу фінансових ресурсів.
Дослідженню проблем, пов’язаних з оплатою праці, присвено ряд праць
вітчизняних науковців: Богиня Д.П., Данюк В.М., Колот А.М., Куліков Г.Т.,
Лібанова Е.М., Семикіна М.В., Петюх В.М., а також інші вчені. Проте проблема
оплати праці працівників бюджетної сфери не достатньо є розкритою та
вивченою.
Професійна підготовка працівника є базою формування людського капіталу,
тому важливим є її якісний розвиток, та не дивлячись на це в Україні, професія
викладача є мало престижною та непривабливою. У листопаді 2015 року
Міжнародним кадровим порталом HeadHunter Україна було проведено
опитування, в якому взяли участь 2089 респондентів із різних регіонів України.
За його результатами професія викладача увійшла в 10 найменш перспективах
професій, посівши 3 місце в даному рейтингу. Загальновідомо, що
перспективність професії визначалася не лише попитом на її носіїв, але й
рівенем оплати праці, а також швидкістю розвитку галузі, до якої належить
професія. Виявлено, що 14% опитаних респондентів вважають, що професія
викладача не принесе перспектив [1]. Така ситуація вказує на актуальність
проблеми оплати праці працівників бюджетної сфери.
Правовою основою для встановлення заробітної плати викладачів є: Кодекс
законів про працю України [2], Закон України «Про оплату праці» [3], Наказ
Міністерства освіти і науки України № 557 [4] та інші нормативні документами.
Так, відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України найнижчий
тарифний розряд має викладач-стажист – 15, тарифний коефіцієнт при цьому
71
становить 2,58, а найвищий – ректор, з тарифний розрядом – 24, та тарифним
коефіцієнтом 4,36 [4].
На рис. 1 наведено динаміку розміру основної заробітної плати науково-
педагогічних працівників вищих навчальних закладів, середньомісячної
заробітної плати по Україні та прожиткового мінімуму.
Грн
6000
Ректор
5000
Декан
4000
Професор
3000
2000 Викладач-стажист
1000 Середньомісячна заробітна

плата по Україні
0 Прожитковий мінімум
01.01.2011 01.01.2012 01.01.2013 01.01.2014 01.01.2015 01.01.2016
Рік
Рис. 1. Динаміка основної заробітної плати науково-педагогічних

працівників, середньомісячної заробітної плати
та прожиткового мінімуму
Розраховано та побудовано автором на основі статистичної інформації [5]
З рис. 1 видно, що основна заробітна плата науково-педагогічних працівників

вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації за останні 6 років була
вищою за прожитковий мінімум в Україні, проте не завжди вищою за
середньомісячну по Україні: так, основна заробітна плата ректора
перевищувала середньомісячну заробітну плату по Україні до 2014 року
включно, а декана – лише в 2013 році. Основна заробітна плата науково-
педагогічних працівників, що займають нижчі посади, за останні 6 років не
перевищила її рівня. Отже, кваліфікація працівників не завжди визначає високу
оплату праці. Проте, науково-педагогічні працівники мають можливість
збільшити розмір своєї заробітної плати за рахунок надбавок, доплат та премій.
У табл. 1 наведено розміри надбавок та підстави для їх отримання. Зауважимо,
що граничний розмір надбавок для одного працівника не повинен
перевищувати 50 відсотків посадового окладу. Таке обмеження не
поширюється на працівників національних закладів (установ).
З табл. 1 видно, що підставами до отримання надбавок переважно є особливі
досягнення працівників, що не завжди пов’язано із основними
функціональними обов’язками працівників.
72
Таблиця 1
Розміри надбавок для науково-педагогічних працівників
та підстави до їх отримання
Розмір надбавки
(у відсотках до Підстава до отримання надбавки
посадового окладу)
10% – спортивне звання «майстер спорту»*;
– знання та використання в роботі однієї європейської
мови**;
15% – спортивне звання «майстер спорту міжнародного класу»*;
– знання та використання в роботі однієї східної, угро-
фінської або африканської мови**;
20% – звання «заслужений»*;
– спортивні звання «заслужений тренер», «заслужений
майстер спорту»*;
25% – знання та використання в роботі двох і більше іноземних
мов**;
40% – почесне звання України, СРСР, союзних республік СРСР
«народний»*;
До 50% – високі досягнення у праці;
– виконання особливо важливої роботи;
– складність, напруженість у роботі.
* Надбавки за почесні та спортивні звання встановлюються працівникам, якщо їхня
діяльність за профілем збігається з наявним почесним або спортивним званням. За наявності
двох або більше звань надбавки встановлюються за одним (вищим) званням;
** Надбавка не встановлюється працівникам, для яких вимогами для зайняття посади
передбачено знання іноземної мови.
Складено автором на основі Наказу Міністерства освіти і науки України [4]
Доплати працівникам встановлюються у розмірі до 50 відсотків посадового

окладу за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників, за суміщення
професій (посад) та за розширення зони обслуговування або збільшення обсягу
виконуваних робіт. Зазначені види доплат не встановлюються керівникам
навчальних закладів, установ освіти та наукових установ, їх заступникам,
керівникам структурних підрозділів навчальних закладів, установ освіти та
наукових установ, їх заступникам. За вчене звання професора доплата
встановлюється у граничному розмірі 33 відсотки посадового окладу, доцента,
старшого наукового співробітника – у граничному розмірі 25 відсотків.
Зазначена доплата встановлюється працівникам, якщо їхня діяльність за
профілем збігається з наявним ученим званням. За наявності у зазначених
працівників двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним
73
(вищим) званням. Доплата за науковий ступінь доктора наук встановлюється у
граничному розмірі 25 відсотків посадового окладу, кандидата наук – до
15 відсотків посадового окладу. Зазначена доплата встановлюється
працівникам, якщо їхня діяльність за профілем збігається з наявним науковим
ступенем. За наявності у працівників двох наукових ступенів доплата
встановлюється за одним (вищим) науковим ступенем.
Таким чином, заробітна плата науково-педагогічних працівників за рахунок
доплат, надбавок та премій може перевищувати розмір посадового окладу
більше ніж вдвічі. Вважаємо, що таке стимулювання не є ефективним, оскільки
такі заходи дієво стимулюють до наукової діяльності, але не активують до
викладацьких обов’язків. У зв’язку з цим, необхідно підвищити розмір
посадових окладів науково-педагогічних працівників, що дозволить підвищити
рівень оплати праці даної категорії працівників.
1. Які спеціальності мають майбутнє? Рейтинг найбільш перспективних професій. –
[Елекронний ресурс]. – Режим доступу: https://hh.ua/article/17930
2. Кодекс законів про працю України. – [Елекронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/кзпп
3. Закон України «Про оплату праці». – [Елекронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80
4. Наказ Міністерства освіти і науки України № 557 «Про впорядкування умов оплати
праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ
освіти та наукових установ». – [Елекронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1130-05/page
5. Середня заробітна плата за видами економічної діяльності за місяць – [Елекронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
74
СЕКЦІЯ 6. ГРОШІ, ФІНАНСИ І КРЕДИТ
Гайдук І. С.
аспірант
Академія фінансового управління
м. Переяслав-Хмельницький, Київська область, Україна
ІНДЕКС ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ

В ОЦІНЦІ ЯКОСТІ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ
Головна особливість демографічного відтворення України на початку ХХІ ст.

полягає у феноменальному природному зменшенні населення. З часів
незалежності населення України скоротилося на 18,5%: з 52 млн. осіб до
42,4 млн. осіб у листопаді 2016 р. Якщо така тенденція зберігатиметься,
прогнозується скорочення населення до 2050 р. майже на 40% – до
36,2 млн. осіб [1, с. 7].
Людський потенціал визначається як системна сукупність інтелектуальних і
фізичних можливостей відтворення здоров’я, знань, професійної кваліфікації,
вмінь і навичок, отримання доходу, сприйняття і розвитку культури і етики, яка
в певних умовах, при необхідних ресурсах забезпечує можливість
життєдіяльності. Відповідно до основних цілей і пріоритетів розвитку
людського потенціалу його зміни визначаються індексом людського розвитку
(ІЛР) – інтегрованим показником, який розраховується як усереднене значення
таких трьох узагальнених показників (індексів людського розвитку): індексу
очікуваної тривалості життя (довголіття), індексу досягнутої освіти, індексу
рівня життя, що визначається як скоригований реальний ВВП на душу
населення [3, с. 400-401].
За рекомендаціями в якості нормативів ІЛР застосовують максимальну
тривалість життя (85 років) і мінімальну (25 років) і при розрахунку розвитку
людського потенціалу.
В табл. 1 представлено рейтинг з 10 країн за ІЛР з 2011 по 2015 рр. Перших
п’ять із них в різний час перебували на найвищих щаблях за показниками
людського розвитку, решта – Польща, Угорщина, Росія та Японія мають
особливий інтерес для розгляду, так як за територіальним розміщення та
перспективами розбудови є близькими до України.
75
Таблиця 1
Рейтинг країн за ІЛР за 2011-2015 рр.
Приріст за
Місце Індекс Місце Індекс Місце Індекс
№ Країна 2011-2015 рр.
в 2011 р. 2011 рік в 2014 р. 2014 рік в 2015 р. 2015 рік
(+/-)
1 Норвегія 1 0,943 1 0,944 1 0,944 + 0,001
2 Австралія 2 0,929 2 0,933 2 0,935 + 0,006
3 Нідерланди 3 0,910 4 0,915 5 0,922 + 0,012
4 США 4 0,910 5 0,914 8 0,915 + 0,005
5 Німеччина 5 0,905 6 0,911 6 0,916 + 0,011
6 Польща 39 0,813 35 0,834 36 0,843 + 0,030
7 Росія 66 0,755 57 0,778 50 0,798 + 0,043
8 Угорщина 38 0,816 43 0,818 44 0,828 + 0,012
9 Японія 12 0,901 17 0,890 20 0,891 - 0,010
10 Україна 76 0,729 83 0,734 81 0,747 + 0,018
Як свідчать дані приросту по ІЛР, особливий скачок зі знаком плюс

відмічаємо по Росії (+0,043) та Польщі (+0,030), найнижчі темпи
спостерігаються по Норвегії (+0,001), але це не перешкоджає їй впевнено
перебувати на першому місці в рейтингу всі досліджувані роки. Україна в плані
приросту покращила свій ІЛР на 0,018.
Якщо говорити окремо про період 2011 року, то Україна в цей час займала
уже 76 місце серед 185 країн по розвитку людського потенціалу (за даними
ООН від 3 листопада 2011 року). Лідирують знову ж таки Норвегія (0,943) та
Австралія (0,929), третє місце займають Нідерланди (0,910), четверте – США
(0,910), п’яте – Німеччина (0,905).
За період з 1990 по 2015 роки значення Індексу людського розвитку України
зросло з 0,705 до 0,747 – тобто на 6 %, в середньому – на 0,024 % за рік. Цей
показник належить до категорії високого рівня розвитку і ставить Україну в
2015 році на 81 місце серед 188 країн (2011 – 76, 2014 – 83).
По світу ж у цілому ІЛР зріс на 0,122 – тобто втричі більше, ніж по Україні.
Країни першої групи (з найвищим рівнем людського розвитку) збільшили ІЛР
на 0,083 – тобто практично вдвічі більше, ніж Україна; другої групи (куди
входить і Україна) – на 0,128, тобто втричі більше, ніж Україна; навіть країни
Європи та Центральної Азії збільшили ІЛР більше, ніж Україна.
На основі даних з табл. 1 побудуємо діаграму приросту ІЛР досліджуваних
країн за 2011-2015 рр. (рис. 1).
В. Мандибура виділяє ряд чинників, що впливають на формування якості
життя населення: економіко-географічне положення, природно-кліматичні
умови, природно-ресурсний потенціал, демографічний потенціал, структура
76
населення, структура і спеціалізація господарства, фінансова забезпеченість,
тип соціально-економічного розвитку регіону [2, с. 125].
0,9
0,8
0,7
0,6
0,5
0,944
0,944
0,943
0,935
0,933
0,929
0,922
0,916
0,915
0,915
0,914
0,911
0,905
0,901
0,891
0,91
0,91
2011
0,89
0,843
0,834
0,828
0,818
0,816
0,813
0,798
0,778
0,4
0,755
0,747
0,734
0,729
2014
0,3
2015
0,2
0,1
Рис. 1. Приріст ІЛР провідних країн світу та України за 2011-2015 рр.
Деякі учені поняття «якість життя» виводять безпосередньо зі стандарту. Так,

французький соціолог Р. Арон висуває ідею про те, що «якість життя
визначається рівнем життєвого стандарту і виявляється в зростанні пропорцій
індивідуального прибутку, який витрачається на предмети споживання, що є
розкішшю або близькі до неї, і на такі нематеріальні речі, як послуги, дозвілля і
культура» [4, с. 8]. А. Тойнбі виходить з ідеї, що життєвий стандарт – це спосіб,
а якість життя – мета людини [5, c. 69].
Згідно рейтингу індексу якості життя за 2016 рік, перші 5 країн мають
наступні показники: Німеччина – 83,1%, Данія – 83%, Фінляндія – 82%,
Норвегія – 81,7%, Швеція – 81,6%. США займає місце позаду країн
Європейського Союзу з двох причин: більш низький бал за миролюбство
(згідно з Глобальним індексом світу) через свій ядерний арсенал і участь в
збройних конфліктах, а також низький бал за свободу поселення.
Україна, як і передбачалося, займає нижні рядки рейтингу, поряд із такими
країнами, як Білорусь (82 місце), Казахстан (83), Південна Африка (89), Бенін
(85) та іншими. У 2015 році наша країна отримала 30,2% і опустилася з 78 на
87 місце.
Як наголошується в доповіді Всесвітньої організації охорони здоров’я
(ВООЗ) «Світова статистика охорони здоров’я», середня тривалість життя
людей у світі зросла на 5 років з 2000 по 2015 рік.
77
Найбільшого прогресу досягли країни з низьким рівнем доходу, проте досі
між багатими і бідними державами є значні відмінності. Прогнозована
тривалість життя дітей, народжених в 2015 році, на сьогоднішній день складає
71,4 року (73,8 – для дівчаток і 69,1 – для хлопчиків). Однак на прогноз
значною мірою впливає регіон народження: у розвинених країнах прогнозована
тривалість життя перевищує 80 років, а в бідних – становить менше 60 років.
Тривалість здорового життя, за підрахунками фахівців ВООЗ, для народжених у
2016 році може скласти 63,1 рік. Серед чоловіків найдовше будуть жити жителі
Швейцарії (81,3 року). З іншого боку, в країнах Африки, зокрема, в Сьєрра-
Леоне, тривалість життя для жінок і чоловіків становить всього 50,8 і 49,3 року
відповідно.
Отже, саме людський потенціал є ресурсом особливого роду, якості якого
визначають ефективність господарської діяльності, створення високоякісних
товарів та послуг, масштаб і темп науково-технічних та організаційних
перетворень. Індекс же людського розвитку демонструє світові надбання
провідних країн в плані задоволеності людей своїм життям, рівнем освітченості
та тривалістю періоду трудової діяльності. Саме якість життя перебуває у
нерозривному зв'язку із розвитком людського потенціалу, що в результаті
приводить до все більшої забезпеченості в матеріальному та духовному плані
самої людини.
1. Людський розвиток в Україні : можливості та напрями соціальних інвестицій /
НАН України ; Ін-т демографії та соц. дослідж. ; Держ. ком. статистики України ;
Е.М. Лібанова (ред.). – К. : Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України, 2006. – 356 с.
2. Мандибура В.О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів
його регулювання / В.О. Мандибура. – К. : Парламентське вид-во, 1998. – 256 с.
3. Социальная политика. Энциклопедия / под ред. д-ра экон. наук, проф. Н.А. Волгина и
д-ра филос. наук, проф. Т.С. Сулимовой. – М. : Альфа-Пресс, 2006. – 416 с.
4. Aron R. Progress and Disillusion / R. Aron. – Ney York, Washington, London. – 1968. – 8 р.
5. Toynbее А. America and the World Revolution / А. Toynbее. – London, New York, Toronto. –
1962. – 69 р.
78
Гайдучок О. І.
пошукач кафедри міжнародного бізнесу
Ступницький О. І.
професор кафедри міжнародного бізнесу
Інститут міжнародних відносин
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
СУЧАСНІ ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ НА РИНКУ В УКРАЇНІ
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку для національної

фінансової системи властиві значні розриви у розвитку окремих її сегментів, що
призвело до поглиблення дисбалансів та подальшої її фінансової дестабілізації.
Результатом поєднання політичної та фінансово-економічної криз, які носять
системний довготривалий характер, ескалація військового конфлікту, повільне
впровадження структурних реформ, розбалансування державного бюджету,
зниження економічної активності, погіршення торгівельного балансу, відплив
депозитів та суттєве скорочення обсягів кредитування є посилення загрози
формування інфляційно-девальваційної «спіралі», дискретний та
непропорційний характер розвитку фінансової системи. Сьогодні в Україні
хоча й діє Закон «Про кредитні спілки», він є малоефективним для цілей
мікрофінансування, а інституціональне забезпечення функціонування
механізмів останнього є недосконалим, що спричиняє повільний розвиток
ринку мікрокредитування малого і середнього бізнесу. Загалом мікрофінансові
організації складають 77,4% від загальної кількості фінансових установ, але
через їх невеликий розмір у них задіяно лише 14,8% працівників фінансового
сектору, при цьому обсяг реалізованих послуг досить низький, що є однією з
причин загальної збитковості галузі [1].
Однак останнім часом почали з’являтися нові ефективні методології надання
мікрофінансових послуг, особливо мікрокредитних, причому «піонерами»
більшості цих інновацій стали неурядові організації, для яких не існує
офіційного законодавства, що дозволяє їм займатися фінансовим
посередництвом. Державні структури, донори і практики багатьох країн зараз
говорять про нові легальні структури для мікрофінансування і, перш за все,
мова йде про Р2Р-кредитування [2, с. 3].
Вже у квітня 2016 р. ПриватБанк, відслідковуючи тенденції на ринку
банківських послуг, розгорнув систему такого кредитування і розповсюдив
принципово новий для України сервіс kub.pb.ua, що дозволяє МСБ та
індивідуальним підприємцям залучати на свій розвиток кошти громадян і
79
компаній, а населенню країни – вкладати кошти безпосередньо в український
бізнес. Зацікавлені в залученні інвестицій підприємці та підприємства
реєструють на майданчику заявки на отримання фінансування до 300 тис. грн,
причому у заявці можна не лише представити бізнес і плани його розвитку, але
й запропонувати додаткові бонуси та знижки для майбутніх інвесторів. Доходи
інвесторів у рамках нового проекту будуть вищі, ніж пропонують банківські
депозити, за рахунок прямого інвестування в бізнес без посередництва самої
фінустанови. Інвестиції можна перерахувати з будь-якої банківської картки, а
дохід у розмірі 25% річних буде виплачуватися щомісяця на картку. При цьому
ПриватБанк, як організатор майданчика, бере на себе зобов’язання
перекредитувати позичальника в разі, якщо він зіткнеться з труднощами під час
погашення кредиту інвестору, таким чином інвестор обов’язково отримає свої
кошти назад [3]. Тільки за перші три тижні після запуску сервісу «Кредити
українському бізнесу», першої в Україні платформи «народного» кредитування
малого бізнесу, гроші на розвиток бізнесу отримали 36 підприємців на суму
понад 13 млн. грн. Вперше в сучасній українській історії гроші на розвиток
справжнього малого бізнесу – невеличких магазинів, сімейних кафе, пралень і
СТО – дають звичайні люди, які користуються послугами цих же магазинів або
пралень.
У свою чергу, НБУ 26 квітня 2016 року запропонував банкірам і профільним
відомствам обговорити механізм законодавчого врегулювання Р2Р креди-
тування, адже такий спосіб інвестування є більш ризикованим порівняно з
традиційними банківськими депозитами, оскільки повернення коштів не
гарантується державою, а підхід до вибору позичальників досить ризикований.
Тим не менше, ряд банків України вже почали використовувати інструмент
Р2Р кредитування, пропонуючи в середньому дохід на 5% річних більше, ніж за
вкладами. Це зацікавило значну кількість клієнтів і станом на 1 квітня
поточного року обсяг таких операцій досяг 1,5 млрд. гривень, у тому числі із
березневим приростом 0,6 млрд. гривень. У той же час такий вид кредитування
не підпадає під дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» і не
регулюється ані Нацбанком, ані іншими регуляторами фінансового ринку.
«Онлайн-сервіси взаємного кредитування фізичних осіб, а також платформи зі
збору фінансування для підприємств отримали широкий розвиток у світі. На
сьогоднішній день світовий обсяг такого кредитування оцінюється в $64 млрд.,
а в 2020 році, за оцінками аналітиків Morgan Stanley, може досягти
$300 млрд.», – зазначила заступник голови НБУ Катерина Рожкова.
Варто зазначити, що ПриватБанк в свою чергу 26 квітня 2016 року
оприлюднив на своєму сайті інформацію про готовність виступити
80
модератором широкого обговорення банківським співтовариством перспектив і
принципів розвитку ринку та сервісів мікрофінансування, в тому числі
P2P-кредитування, оскільки вважає цей ринок ключовим для підтримки малого
бізнесу та самозайнятості в країні. Максимальна сума підприємницького
кредиту сьогодні – до 300 тис. грн., і тут найважливіше питання в зручності
доступу до кредиту. Головне завдання сервісів «народного» кредитування – це
консультаційна підтримка учасників проекту на всіх етапах його реалізації».
Наразі в Україні з 2015 р. затверджена «Стратегія реформування державного
регулювання ринків небанківських фінансових послуг на 2015-2020 роки»,
основною метою якої є, на основі принципів відкритості, прозорості,
неупередженості, професійності, передбачуваності, законності, недискриміна-
ційності діяльності регулятора, забезпечення сприятливих умов подальшого
розвитку ринку мікрокредитування для підвищення інвестиційної
привабливості та відновлення довіри споживачів небанківських фінансових
послуг. При цьому важливим є прийняття Закону «Про мікрофінансову
діяльність і мікрофінансові організації», вдосконалення Національної програми
розвитку мікрокредитування у напрямі розвитку механізмів державної
підтримки небанківських фінансових установ і особливо впровадження
інноваційних технологій дистанційного фінансового обслуговування [3, с. 1].
Останні не вимагають значних витрат, оскільки використовують існуючу
телекомунікаційну інфраструктуру, водночас дозволяють суттєво розширити
перелік фінансових послуг, що надаються мікрофінансовим позичальникам,
оскільки МФО через обмеження по ризиках досить часто не мають права на
операції грошових переказів і платежів.
1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.ukrstat.gov.ua
2. Національний банк ініціює врегулювання питання P2P кредитування [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/
3. ПриватБанк пропонує банківському співтовариству використовувати мікрофінансування
для реальної підтримки малого бізнесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://privatbank.ua/news/privatbank-predlagajet-bankovskomu-soobschestvu-ispol-zovat-
mikrofinansirovanije-dl-a-real-noj-podderzhki-malogo-biznesa/
81
Гербст О. Л.
аспірант кафедри банківської справи
Київський національний торговельно-економічний університет
ДИНАМІКА ЗМІНИ КЛЮЧОВИХ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК

ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ СВІТУ
Ставка рефінансування – це розмір процентів в річному вимірі, що належить

до сплати центральному банку по кредитам, які він надає банкам. Ключова або
облікова процентна ставка центрального банку є основним індикатором змін у
грошово-кредитній політиці та орієнтиром вартості залучених та розміщених
грошових коштів для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку.
Облікова ставка встановлюється на основі комплексного аналізу та прогнозу
макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку держави,
здійснюваного центральним банком. Дуже часто економісти і фінансисти
схиляються до думки, що в умовах глобалізації ключова процентна ставка
повинна слугувати не тільки відображенням стану економіки і монетарної
політики держави, а й бути гнучкою до зміни ключових процентних ставок в
сусідніх країнах.
Облікова ставка Національного банку України – один із монетарних
інструментів, за допомогою якого Національний банк встановлює для банків та
інших суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і
розміщених грошових коштів на відповідний період. Облікова ставка є базовою
процентною ставкою щодо інших процентних ставок Національного банку
України і використовується ним одночасно як засіб реалізації грошово-
кредитної політики та орієнтир ціни на гроші. Рівень і характер змін облікової
ставки залежить від тенденцій економічного розвитку країни,
макроекономічних і бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку
тощо. Облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо
прогнозованого рівня інфляції, який визначається Кабінетом Міністрів України
на відповідний рік і враховується при складанні державного бюджету. Облікова
ставка є найнижчою ставкою серед процентних ставок, за якими Національний
банк України може підтримувати ліквідність банків [1, с. 1]. Динаміка облікової
ставки характеризує основні напрями змін грошово-кредитного регулювання.
Як зображено на рис. 1, облікова ставка НБУ приймала своє максимальне
значення в 300% річних в 1996 році, мінімальне – в 6,5% в 2013 році.
82
Облікова ставка Національного банку України, 1992-2016 рр.
300
250
200
150
100
50
0
25.06.1992
01.05.1993
15.08.1994
01.01.1995
07.04.1995
21.08.1995
01.01.1996
01.04.1996
22.05.1996
10.01.1997
08.07.1997
15.11.1997
18.03.1998
07.07.1998
28.04.1999
24.03.2000
10.03.2001
09.08.2001
11.03.2002
05.12.2002
09.11.2004
01.06.2007
15.06.2009
08.07.2010
10.06.2013
17.07.2014
04.03.2015
22.04.2016
29.07.2016
Рис. 1. Динаміка зміни облікової ставки НБУ в 1992-2016 рр.
Розроблено автором [3]
Центральним банком Росії (ЦБ РФ) визначення ключової процентної ставки

тлумачиться наступним чином: ключова ставка – це мінімальна процентна
ставка, по якій ЦБ надає кредити комерційним банкам на термін в 1 тиждень, і
одночасно це максимальна ставка, по якій ЦБ РФ готовий приймати від банків
кошти на депозити. Вона відіграє ключову роль при встановленні процентних
ставок по банківським кредитам і впливає на рівень інфляції і вартість
фондування банків [4]. Ключова ставка є економічним і фінансовим
інструментом в сфері грошово-кредитної політики держави. Її було введено
ЦБ Росії у вересні 2013 року при реформуванні ЦБ РФ і переходу до
інфляційного таргетування, як до конституціонального механізму проведення
грошово-кредитної політики для поступового зниження інфляції з подальшим
підвищенням рівня інвестицій. Зростання ключової ставки ЦБ РФ в
2013-2015 рр. пояснювалося економічною невизначеністю, обумовленою
нестабільністю зовнішніх умов і збільшнням волатильності на фінансових
ринках, а також заходами щодо обмеження інфляційних наслідків курсової
динаміки і підтримання фінансової стабільності. В другому півріччі 2014 року
підвищення ключової ставки ЦБ РФ пояснювалося прагненням уповільнити
зростання споживчих цін [4].
З 1 січня 2016 року ЦБ РФ прив’язано до ключової ставки ставку
рефінансування ЦБ РФ і їх значення прирівнюються. Ставка рефінансування до
сих пір використовується в якості довідкової, оскільки до неї прив’язані
законодавчі акти Росії [5].
83
250
200
150
100
50
0
1.01.1992
30.03.1993
29.06.19933
15.10.1993
02.06.1994
01.08.1994
17.11.1994
19.06.1995
10.02.1996
21.10.1996
28.04.1997
11.11.1997
02.03.1998
27.05.1998
24.07.1998
07.03.2000
04.11.2000
26.12.2005
29.01.2007
29.04.2008
12.10.2008
14.05.2009
10.08.2009
30.10.2009
24.02.2010
01.06.2010
26.12.2011
14.06.2016
Рис. 2. Динаміка зміни базової процентної ставки ЦБ РФ в 1992-2016 рр.
Одим із важливих завдань Європейського Центрального банку є формування

і реалізація монетарної політики в країнах Європи, що включає в себе
використання інструментарію ключових процентних ставок. Адміністративна
Рада ЄЦБ встановлює наступні ключові процентні ставки для Єврозони:
1) процентна ставка по основним операціям рефінансування, які забезпечують
значну частину ліквідності банківської системи; 2) ставка по депозитним
операціям, яка використовується банками для розміщення овернайт депозитів в
Євросистемі; 3) ставка з маржинального кредитування, за якою банки
отримують овернайт кредитування в Євросистемі [5].
Ставка рефінансування Європейського Центрального банку,

1999-2016 рр.
5,00
4,50
4,00
3,50
3,00
2,50
2,00
1,50
1,00
0,50
0,00
Рис. 3. Динаміка зміни ставки рефінансування ЄЦБ в 1999-2016 рр.

84
Центральним банком США є Федеральна Резервна система (ФРС), однією з
основних функцій якої є забезпечення фінансової стабільності США. Ставка по
федеральним фондам (FED interest rate) є процентною ставкою, за якою банки
США надають свої надлишкові резерви. як правило, в кредит овернайт іншим
банкам. Цільова ставка по федеральним фондам встановлюється на засіданні
Федерального комітета ФРС. Ефективна ставка по федеральним фондам являє
собою середньозважене значення по ставкам міжбанківського ринку.
Ставка по федеральним фондам ФРС США, 1991-2016 рр.

8
7
6
5
4
3
2
1
0
Рис. 4. Динаміка ставки по федеральним фондам ФРС США

в 1991-2016 рр.
Ключові процентні ставки центральних банків інших країн світу станом на

січень 2017 року мають наступні значення: ставка Банку Англії – 0,25%,
Центрального банку Польщі – 1,5%, ставка Центрального банку Японії – 0,00%,
Центрального банку Канади – 0,5%, Центрального банку Китаю – 4,35%,
центрального банку Австралії – 1,5%, Центрального банку Південної
Африки – 7%, Центрального банку Швейцарії – -0,75%, Центрального банку
Швеції – -0,5%. Рівень ключових процентних ставок центральних банків
залежить, як правило, не тільки від стану макроекономічного розвитку
держави, рівня інфляції, від рівня власних історичних значень, а й від значень
ключової процентної ставки в сусідніх державах.
1. Положення про процентну політику Національного банку України // Постанова
Правління Національного банку України від 18.08. 2004 р. № 389 [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123475
2. Національний банк України. Монетарна політика. [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=875457
85
3. Фінансовий портал Fin.Org.UA. Облікова ставка Національного банку України
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.fin.org.ua/news/1095306
4. Банк России. Ставка рефинансирования Центрального банка Российской Федерации
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cbr.ru/print.asp?file=/statistics/
credit_statistics/refinancing_rates.htm
5. European Central Bank. Key ECB interest rates. Statistics Bulletin – Euro Area Statistics
Online, 06-09-2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ecb.europa.eu/stats/
monetary/rates/html/index.en.html
6. USA Federal Reserve System. Economic Research & Data [Електронний ресурс] – Режим
доступу: https://www.federalreserve.gov/releases/h15/
Дропа Я. Б.
доцент кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту
Ткачик Л. П.
доцент кафедри фінансів, грошового обігу і кредиту
Львівський національний університет імені Івана Франка
м. Львів, Україна
ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ ЯК ДЖЕРЕЛО ФОРМУВАННЯ

БЮДЖЕТНИХ РЕСУРСІВ
Унаслідок військових дій та окупації частини території України було

втрачено значний виробничий та, відповідно, податковий потенціал держави.
Подолання системних кризових явищ в економіці, підвищення конкуренто-
спроможності національного товаровиробника, активізація ділової активності в
країні, створення нових робочих місць, в тому числі для внутрішньо-
переміщених осіб, та водночас зростання видатків на оборону нашої країни
зумовило дефіцит бюджетних ресурсів і необхідність його покриття за рахунок
позикових джерел.
Ринкові умови господарювання дають змогу використовувати широке коло
фінансових інструментів з метою забезпечення безперервності процесу
формування і використання фінансових ресурсів у країні. Саме державні
запозичення є запорукою ефективного функціонування фінансової системи
України. Збільшення обсягу кредитних операцій за участю держави пов’язано із
постійно зростаючими потребами у фінансуванні поточних і капітальних
видатків економічного та соціально-культурного спрямування, загостренням
конкуренції на фінансовому ринку та підвищенням значення залучених джерел
у формуванні фінансових ресурсів держави.
86
Сьогодні за умов глобалізації уряди багатьох країн світу одним із ефективних
методів залучення коштів для розв’язання соціально-економічних проблем
вважають запозичення, які відіграють важливу роль у фінансуванні державних
видатків. Державне кредитування – це розвинена ланка державних фінансів, що
впливає на перспективи розвитку фінансово-кредитного механізму управління
національною економікою країни. Дослідження особливостей здійснення
урядових запозичень та їхнього впливу на розвиток національної економіки не
обмежується лише пошуком джерел залучення коштів, а розглядається у
широкому аспекті, який стосується регулювання процесу економічного
відтворення та його впливу на фінансову стабільність соціально-орієнтованої
держави.
Дослідженню теоретичних і практичних аспектів державного кредитування
присвятили свої праці такі вітчизняні науковці: О. Д. Василик,
В. Г. Дем’янишин, А. В. Кулінська, В. Д. Лагутін, І. О. Луніна, Н. П. Лубкей,
І. О. Лютий, В. М. Опарін, Ю. В. Пасічник, О. Р. Романенко, М. І. Савлук,
В. М. Федосов, С. І. Юрій та ін.
Державні запозичення є важливим інструментом регулювання економіки,
зокрема джерелом фінансування бюджетного дефіциту та економічного
розвитку держави, інвестиційним ресурсом у впровадженні суспільно
необхідних і водночас рентабельних інвестиційних проектів.
За таких обставин, узагальнивши підходи вітчизняних науковців до
з’ясування сутності категорії державний кредит, пропонуємо власне
тлумачення, як сукупності економічних відносин між урядом та суб’єктами
господарювання й домогосподарствами щодо розподілу частини вартості
валового внутрішнього продукту, у процесі якого на умовах терміновості,
зворотності, платності і цільового використання відбувається формування
позичених фінансових ресурсів держави. Державний кредит є джерелом
надходжень коштів до бюджету за умов перманентної дефіцитності постійних
джерел фінансування та економічного спаду в країні, проте призводить до
виникнення державного боргу, погашення якого лягає тягарем на наступні
покоління.
Зауважимо, що до позитивних наслідків застосування державного
кредитування відносять: поліпшення стану фінансово-кредитної складової
національної економіки у короткотерміновому періоді (зниження податкового
навантаження, підвищення доходів суб’єктів господарювання та приватного
споживання); можливість прискорення темпів зростання національного доходу
за рахунок потенційних інвестицій та стримування інфляційних процесів;
підвищення внутрішнього попиту та посилення ефекту мультиплікатора
87
(збільшення обсягів виробництва призводить до зростання рівня зайнятості, і,
відповідно, доходів домогосподарств, що збільшує споживчі та інвестиційні
витрати їх та суб’єктів господарювання); стабілізація національної економіки в
умовах зниження ділової активності та економічного спаду; забезпечення
фінансування державних капіталовкладень, що сприяє задоволенню суспільних
потреб, економічному розвитку, зростанню податкового потенціалу суб’єктів
господарювання і домогосподарств, збільшенню майбутніх бюджетних доходів
із постійних джерел та, відповідно, поверненню позикових коштів.
Водночас негативними для національної економіки є такі наслідки:
створення передумов для втручання у господарську систему країни-боржника;
підвищення чутливості до світових фінансових криз; зростання державних
видатків; підвищення відсоткових ставок на фінансовому ринку; відтік
фінансових ресурсів із ринків країни-позичальника внаслідок допуску
нерезидентів на фондовий ринок; підвищення попиту на іноземну валюту і
девальвацію національної грошової одиниці у разі погіршення економічної
ситуації [3, с. 34-35].
Беручи до уваги зазначене вище, державний кредит є органічною складовою
функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем
макроекономічного регулювання та інструментом реалізації національної
стратегії розвитку. Водночас динаміку обсягу державних запозичень та їхніх
наслідків в Україні подано на рис. 1.
Рис. 1. Динаміка обсягів ресурсів зведеного бюджету,

державних запозичень, витрат на обслуговування державного боргу
та його частки у ВВП [4; 5]
88
Дані рис. 1 вказують на постійне зростання державних запозичень, а,
відповідно, і витрат на обслуговування боргу, частка яких у доходах зведеного
бюджету за період 2005-2015 рр. зросла з 10,28 до 78,85 % (на 68,57 пунктів) та
набула загрозливого для економіки України розміру, і може призвести до
дефолту, оскільки в останні роки державне кредитування здійснюється для
обслуговування раніше отриманих позик. Крім того, у 2014 та 2015 роках
частка державного боргу у ВВП перетнула гранично допустиму межу 60 %, і, з
огляду на значний обсяг запозичень у 2016 році, надалі зростала.
За даними Міністерства фінансів України, у гривневому еквіваленті загальна
сума державного та гарантованого державою боргу станом на 31.12.2016 р.
становила 1 929 млрд грн., що на 22,7 %, або на 357,58 млрд. грн. більше від
аналогічного показника за попередній рік. З урахуванням оцінок номінального
ВВП України за 2016 рік, оприлюднених Національним банком України, на
рівні 2,358 трлн. грн., показник державного боргу на кінець року становив
81,8 % ВВП [2].
Розрахункові дані щодо розвитку національної економіки у 2017 р.
визначають прогнозний граничний обсяг державного боргу на 31 грудня 2017 р.
в сумі 1,717 трлн. грн., гарантованого державою боргу – 579,4 млрд. грн., що в
сумі становить 2,296 трлн грн. Згідно з пояснювальною запискою до Закону
України «Про Державний бюджет України на 2017 р.», державний борг,
розрахований у національній валюті, становитиме 66,4 % ВВП, а в сумі
державний і гарантований державою борг – 88,8 % ВВП [1]. Отже, у 2017 р.
негативна тенденція у сфері державних запозичень та їх обслуговування буде
зберігатися. Її подолання знаходиться у площині фінансових ресурсів суб’єктів
господарювання як базового сектору фінансової системи та домашніх
господарств, що в сучасних умовах набувають ознак головної ланки
національної економіки, оскільки їхня частка в обсягах випуску продукції та
сплаті податків у централізовані фонди держави постійно зростає.
Отже, запозичення є важливим джерелом формування фінансових ресурсів
держави та у випадку дефіциту постійних надходжень здатні забезпечити
зниження податкового навантаження на суб’єктів господарювання у
короткотерміновому періоді. Варто наголосити, що отримання країною позик
веде до виникнення державного боргу, який суттєво збільшує фінансове
навантаження на майбутні покоління та сприяє загостренню суспільних
протиріч. Однак, з метою підвищення ефективності державного кредитування
необхідно спрямовувати залучені фінансові ресурси на фінансування важливих
для суспільства та прибуткових інноваційних проектів, які б у майбутньому
89
сприятимуть зростанню податкового потенціалу та створенню умов для
обслуговування й погашення позик.
1. Бюджет-2017: держборг очікується на рівні 2,3 трильйона гривень, або 88,8% ВВП
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://economics.unian.ua/finance/1528298-
byudjet-2017-derjborg-ochikuetsya-na-rivni-23-trilyona-griven-abo-888-vvp.html.
2. Держборг України за рік зріс на 8% – до $71 мільярда. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://economics.unian.ua/finance/1757767-derjborg-ukrajini-za-rik-zris-na-8-do-
71-milyarda.html.
3. Лубкей Н. Державний кредит як система кредитних відносин за участю держави /
Н. Лубкей // Світ фінансів. – 2008. – №4(17), грудень. – С. 28- 34.
4. Офіційний сайт Державної служби статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: www.ukrstat.gov.ua.
5. Офіційний сайт Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень «IBSED»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ibser.org.ua.
Ярыев C. C.
аспирант кафедры «Финансовые рынки»
Киевский национальный экономический университет
имени Вадима Гетмана
УКРАИНСКИЙ РЫНОК ДЕРИВАТИВ
Рынок производных финансовых инструментов является крупнейшим

сектором систему государства. С их помощью участники получают
возможность регулировать риски, присущие фондовым рынкам. Это особенно
актуально для украинской экономики, где потребность в анализе и оценке
рисков сильнее, чем в какой-либо другой стране, несмотря на то что Украина
по количеству инструментов и объему торгов отстает от ведущих фондовых
рынков западных государств. Украинских рынок производных финансовых
инструмент имеет значительный потенциал роста. Есть одна но сегодня
отечественный рынок производный финансовый инструмент играет крайне
незначительную роль на рынке Украины в целом удельный вес производный
финансовый инструментов не достигает и 1%.
Рынок деривативов или производных инструментов в современных развитых
странах мира является важной и значимой частью финансового рынка,
имеющий большие обороты. Так, в США, Япония, Европе именно рынок
производных инструментов является самой крупной частью финансового
рынка.В большинстве стран с развитым фондовым рынком операции с
90
деривативами составляют до 70% от объемов финансового рынка [2, с. 15]. На
фонловых рынках различных стран обращаются более сотни различных видов
контрактов, а их дневной объем по сделкам перевалил за 2 трлн долларов.
Рынок деривативов- это крупнейший сегмент мировой финансовой системы.
История рынка ценных бумаг насчитывает уже более столетия, в то время
как рынок деривативов- категория, вошедшая в лексику экономистов и юристов
всего мира только в 1970-х в результате совокупности многих экономических и
политических процессов. Для того чтобы появились новые продукты,
необходимы, как острая потребность в них, так и наличие соответствующей
законодательной основы, глубокой экономической теории и т .п. Рынок
деривативов понятие достаточно новое, но которое, как видим, уже получило
общемировое признание. Категория «дериватив» получила свое название от
английского термина «derivative»- «производный» и означает финансовый
инструмент, механизм выпуска и обращения которого связан с куплей-
продажей определенных финансовых или материальных активов и стоимость
которого является производной от стоимости базовых инструментов,
положенных в основу соглашения. Другими словами, дериватив, как и ценные
бумаги, является разновидностью более общего понятия финансовых
инструментов, он тесно связан с ценными бумагами, но значительно отличается
по правовой и экономической природе [5, с. 26].
Подайдем более детально к определению деривативов. В разных странах
делается различный акцепт на определение производных инструментов, и, в
зависимости от этого, есть особенности в их обращении на фондовом рынке.
Так, согласно ст. 5 Ордонанса Швейцарии, деривативы – это финансовые
договоры, цена которых производна от активов, товаров, акций, облигаций,
драгоценных металлов, либо других, первоначальных величин, таких как:
процентные ставки по кредитам, курсы валют, индексы. То есть то, что
обращается не биржевых и внебиржевых рынках. Здесь акцент делается, в
первую очередь, на форвардные и фьчерсные контракты. В Законе Германии
«О торговле ценными бумагами», согласно пункт. 2.2 от 9.09.98 года,
отмечается, что деривативы- это права, торговля которыми организуется и
производится на отечественном или зарубежном рынках и чья свободно
устанавливаемая рыночная цена прямо или косвенно связана с изменением
рыночной цены первичных ценных бумаг или иностранной валюты. а также с
изменением уровня процентных ставок. Акцент сделан на опционы и свопы.
В США, Комиссией по фьючерсной торговле, дериватив определяется, как
договор, цена которого определяется как производная от цен одной или
нескольких базовых ценных бумаг, товаров, индексов, других производных и
91
долговых инструментов, а также любого согласованного сторонами ценного
индекса потребительских цен или зафрахтованных тарифов.
В Украине процесс регистрации производных ценных бумаг начался с
2000 года. С того времени ДКЦПФР (Державна комісія з цінних паперів та
фондового ринку) зарегистрированы выпуски опционов, осуществленные
26 эмитентами.
Если проанализировать законодательную базу, операции с деривативами в
нашем государстве регулируются, в первую очередь, статье 14 пункт 1.45
Налогового кодекса Украины дериватив – стандартный документ, который
удостоверяет право и / или обязательство приобрести или продать в будущем
ценные бумаги, материальные или нематериальные активы, а также средства на
определенных им условиях. Стандартная (типичная) форма деривативов и
порядок их выпуска и обращения устанавливаются законодательством.
К деривативам принадлежат: своп, опцион, форвардный контракт, фьючерсный
контракт ( фьючерс) [1, с. 15].
На пути использования срочных( производных) финансовых инструментов
(деривативов) в Украине существуют определенные проблемы. Большинство
отечественных производителей отказываются от использования производных
ценных бумаг по причинам недоверия к новым неизвестным финансовым
инструментам, а также, по причине опасения использования их непривычных
форм. Специалисты к основным препятствиям развития срочного рынка
относят отсутствие обоснованной законодательной базы (ведь существует лишь
Проект Закона Украины «О производных (деривативах)»), которая бы отвечала
реальной экономической ситуации в Украине и общепринятым в мировой
практике понятиям и регулятивным механизмам, которые действуют на рынке
деривативов. Спорные нововведения в Закон Украины «О ценных бумагах и
фондовом рынке» также касаются непосредственно понятия «дериватив»,
поскольку долгое время были правовые основания называть их целом
финансовыми инструментами или гражданско-правовыми договорами, но
никак не производными ценными бумагами. Например, Налоговый кодекс
Украины, Гражданский кодекс Украины и Хозяйственный кодекс Украины не
отождествляют деривативы с ценными бумагами. Правого регулирования
рынка деривативов в Украине частично посвящены общие положения Законы
Украины «О депозитарной системы Украины» и Закона Украины
«О государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине» в части
выпуска и обращения с ценными бумагами и их производными. Вместе с тем,
существует большое количество подзаконных нормативно-правовых актов по
данному вопросу, среди которых постановления Кабинета Министров
92
Украины, приказы отдельных министерств, а также решения Национальной
Министров Украины, приказы отдельных министерств, а также решения
Национальной комиссии по ценным бумагам и фондовому рынку.
Хотел бы затронуть о производных(деривативах), который ряд ключевых
вопросов: требования к участникам рынка деривативов, организаторам
торговли, торговцам, положения по клирингу за производными ценными
бумагами, способы по снижению риска неисполнения обязательств по срочным
контактам, особенности опционных сертификатов и фондовых варрантов, а
также государственное регулирование и контроль этих процессов. Я бы сказал
это достаточно прогрессивный акт, направленный на дальнейшее
интегрирование Украины в европейское и мировое экономическое сообщество.
Необходимо отметить, что Национальная комиссия по ценным бумагам и
фондовому рынку вместе с Министерством финансов Украины, Министерством
экономического развития и торговли Украины, а также при сотрудничестве с
IMF, EBRD, USAID разработала ряд законопроектов, в том числе и по
комплексному регулированию рынка финансовых инструментов (среди них и
деривативы), в которых учтена передовая международная практика, последние
законодательные изменения а Евросоюзе и рекомендации Международной
ассоциации свопов и деривативов(ISDA), Директоры Евросоюза о рынках
финансовых инструментов (MİFIR), а также регламент о внебиржевых
производных инструментах, центральных контрагентах и торговых
депозитариях(EMIR)
Среди важных нововведений необходимо отметить:
a) возможность заключать деривативы как на организованном рынке, так и за
его пределами, поскольку доля деривативов, которые продаются на биржах,
уменьшается;
b) полная классификация деривативов по разным критериям, в частности, по
типу базового актива на деривативы денежного рынка, товарные, фондовые и
другие;
c) внесение изменений в другие законы касательно массовой замены термина
«рынок ценных бумаг» на «рынок финансовых инструментов», что даст
правовые основания распространения уже действующего законодательства на
существующие на рынке деривативов отношения между его участниками;
d) формирование организованного рынка, поведение, его к единным
стандартам;
e) согласование противоречий в существующих нормативно-правовых актах
и т. п.
93
1. Налоговый кодекс Украины
2. Закон Украины «О ценных бумаг и фондовым рынке»
3. Єпіфанова А. О. Оцінка кредитної та інвестиційної привабливості суб’єкта
господарювання [Текст] – Суми : УАБС НБУ, 2007. – 286 с.
4. Дериватив курс для начинающих автор серия REUTERS 2009. – 199 c.
5. Роберт У. Колб Финансовый деривативы
6. А.В. Кавкин Рынок кредитный деривативов 2001 г. – 288 с.
Ященко В. С.
студентка магістерської програми «Банківський менеджмент»
Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана
УПРАВЛІННЯ ОФІЦІЙНИМИ МІЖНАРОДНИМИ

РЕЗЕРВАМИ УКРАЇНИ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА ЕКОНОМІКИ
Важливу роль у реалізації стратегії економічного розвитку кожної країни,

забезпеченні стабільності її фінансової системи відіграє ефективне управління
офіційними міжнародними резервами, яке належить до компетенції
центрального банку і є складовою монетарної політики держави. Управління
міжнародними резервами є процесом, що забезпечує наявність офіційних
іноземних активів державного сектора в розпорядженні відповідних органів і
під контролем останніх для вирішення певного кола завдань. В Україні
повноваження щодо управління офіційними міжнародними резервами
покладені на Департамент відкритих ринків Національного банку України.
Згідно із ЗУ «Про Національний банк України», джерелами формування
міжнародних резервів є такі:
– сума коштів, що отримані від продажу експортерів країни;
– залучені кошти від операцій на внутрішньому валютному ринку;
– кошти що отримані в кредит від таких організацій як МВФ, МБРР, ЄБРР,
Світового банку, міжнародних валютно-фінансових організацій та іноземних
держав;
– доходи країни від операцій проведених зі своїми коштами на валютному
ринку;
– власних коштів Національного банку України (прибутку) згідно з
розподілом, затвердженим Правлінням банку [1].
Основним елементом політики центрального банку, пов’язаним з
управлінням міжнародними резервами країни, є формування їх збалансованої
94
структури. На даний час основним структурним елементом міжнародних
резервів є сукупність валютних, які дають змогу центральному банку
здійснювати регулятивний вплив на валютні відносини й організацію
зовнішньоекономічної діяльності в країні. Структура офіційних резервів країни
та рівень її диверсифікації має залежність від сходинки, яку займає країна у
світовій економіці, та загального стану економіки держави, стійкості її
національної валюти, впливу валютної політики країни на
зовнішньоекономічну діяльність та масштабів експортно-імпортних операцій.
40 000,00
35 000,00 Монетарне золото
30 000,00
25 000,00 СПЗ
20 000,00
15 000,00
10 000,00 Резервна позиція в МВФ
5 000,00
0,00 Валюта та депозити в іноземній
01.10.2016 валюті
2002
2003
2004
2005
2006
2007
2008
2009
2010
2011
2012
2013
2014
2015
Цінні папери в іноземній валюті
Рис. 1. Зміна структури міжнародних резервів України

за період з 2002 по 2016 роки, млн. дол. США
Джерело: побудовано автором на основі: [3-9]
Аналіз тенденцій формування й використання офіційних міжнародних

резервів України за минулі роки та їх стану у 2016 році показав, що їх
структура є розбалансованою, а обсяг – недостатнім для виконання всіх
відведених їм функцій. Проаналізувавши динаміку формування резервів, ми
побачили вагоме збільшення міжнародних резервів у 2007 р. в порівнянні з
2006 р., на 10 120, 96 млн. дол. США, або на 45,3%. У зв’язку з розгортанням
повномасштабної кризи на світових фінансових ринках у 2008 р., у 2009 р.
простежується скорочення обсягу міжнародних резервів НБУ (фактично на
5038,09 млн. дол. США або на 15, 97%). Обсяг міжнародних резервів було
відновлено, і досягнуто максимального їх обсягу у 2010 році, а саме –
34576,40 млн. дол. США. Проте, починаючи з 2010 року, ми бачимо поступове
зниження даного показника – до критичної межі у 2014 році. Це було повˈязано
з: нестабільною економікою в Україні, постійною підтримкою фіксованого
валютного режиму, погіршенням політичної ситуації, початком військових дій
на території України, проведенням валютних інтервенцій з боку НБУ у значних
95
розмірах та ін. Станом на кінець 2016 року міжнародні резерви України
становили 15539,33 млн. дол. США та мають тенденцію до збільшення [2].
Міжнародні резерви, а також платіжний баланс посідають особливе місце у
механізмі валютного регулювання нашої країни. Аналіз динаміки платіжного
балансу показав, що при зміні сальдо платіжного балансу, як в позитивну, так і
негативну сторони, Національний банк України здійснює валютні інтервенції
для згладжування ситуації на валютному ринку та стабілізації валютного курсу.
При виникненні профіциту платіжного балансу, НБУ поповнює міжнародні
резерви та має більше можливостей для здійснення валютного регулювання.
У разі ж виникнення дефіциту платіжного балансу, центральний банк
змушений скорочувати обсяги резервів задля його фінансування, і тим самим,
має менший ступінь впливу на раптові коливання валютного ринку України.
Особливо гостро в Україні постає саме питання довіри населення до
банківського сектору, в тому числі, повˈязаних з іноземними валютами.
З настанням відчутних коливань в економіці та нестабільної політичної
ситуації, в комерційних банках України спостерігалось різке зменшення обсягів
депозитів фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валютах. Нині, у
населення, тобто поза банками, країни знаходяться значні обсяги іноземної
валюти, які значно перевищують міжнародні резерви на сьогодні. Це
безпосередньо вилучені депозити в іноземній валюті, заощадження, а також
надходження з-за кордону через непідзвітні канали. Проте, вкладати її в
банківський сектор люди бояться, що спричинює більший розвиток тіньового
сектору та спекуляцій на валютному ринку.
Проведення аналізу зарубіжного досвіду управління міжнародними
резервами підкреслило непрозорість даного процесу в Україні, порівняно з
іншими країнами, в яких він описаний детально та розгорнуто. На мою думку,
НБУ варто звернути увагу на даний аспект. Загалом, Україні варто переймати
досвід у інших, схожих за розвитком, країн, задля успішної стабілізації ситуації
в країні, викорінення корупції та виведення економіки з кризового стану.
Незважаючи на наявність значної кількості проблем в нашій країні, вона має
значний потенціал, який потребує ефективного управління. Чому посприяють
наступні дії з боку держави та НБУ:
1) скорочення обсягів імпорту, і стимулювання вітчизняного виробництва –
необхідно розробити ефективну програму імпортозаміщення. Згідно з якою,
наприклад, ми не купуватимемо постійно готову продукцію, а придбаємо
станки для її виготовлення, адже ресурсна база України є значно більшою, ніж
у деяких розвинених державах, і дозволяє це робити;
96
2) втілення в життя дієвої системи боротьби з корупцією і відтоку валюти за
кордон;
3) переорієнтація на мобілізацію валюти поза комерційними банками;
4) повернення довіри до банківської системи.
Втілення в життя всіх цих дій, як єдиного комплексу заходів, дасть
можливість Україні нарощувати міжнародні резерви країни, підвищити
ефективність державного управління у цій сфері, забезпечити
платоспроможність держави на зовнішніх і внутрішніх ринках.
1. Закон України «Про Національний банк України» [Електронний ресурс]. Режим доступу.
– http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/679-14/page3
2. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс]. Режим доступу. –
http://www.minfin.gov.ua/news/view/ukraina-otrymala-tretii-transh-vid-mvf-v--
mlrd?category=mizhnarodne-spivrobitnictvo&subcategory=mvf
3. Річний звіт НБУ 2009 [Електронний ресурс]. ˗ Режим доступу:
http://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=66438
https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=121938
97
СЕКЦІЯ 7. СТАТИСТИКА
Motuzka O. M.
PhD in Economics,
Associate Professor of Department of
Foreign Economic Activity,
National Academy of Statistics, Accounting and Audit
Kiev, Ukraine
EFFICIENCY OF THE UKRAINIAN AGRICULTURAL INVESTMENT
Now Ukraine is the third global exporter of grain after U. S. and EU. Ukraine has
the competitive advantage in the production of grain due to the high fertility of lands,
low production costs and the strategic geographic location; the estimated domestic
capacities are 100 million tons [1]. Also, Ukraine is the largest producer and exporter
of sunflower seeds, the third global exporter of corn, the fourth global exporter of
barley, the six global exporter of soya beans, and the seventh global exporter of
chicken’s meat. Wheat, barley and corn account for 60% of lands with cultivated
crops. The output of crops has doubled over the latest decade, and the animal
production has considerably grown in the latest years.
Although the share agriculture in the Ukrainian GDP fell from 25.6% to 9.3%, and
the share of its employment reduced from 19.8% to 17.2% in 1990–2012, this sector
was the only one demonstrating 5 percent growth in 2015 relative to 10 percent
decline in industry and services sector [2]. With the 20 percent share in the total
exports, the agricultural exports have remained the main driving force for the
Ukrainian economy. Several latest bilateral trade agreements, eliminating trade
barriers, broaden the opportunities for the development of exports.
The Ukrainian agricultural sector accounts for the largest share in the export
revenues, which more than 40%. Ukraine has perfect soil and climatic conditions for
agricultural business. The share of agricultural lands is nearly 80% of the total
Ukrainian area. Agricultural sector has taken the leading position in the Ukrainian
economy. Its development issues have been clearly articulated at political level. The
Law of Ukraine “On Agriculture» has been adopted.
However, Ukraine has poor experiences of reforms in agricultural sector.
Improvements are required in statistical methodologies, applied statistical and
econometric methods, collection and processing of information. Regional
administration offices are badly in need of reliable and transparent statistical data,
98
advanced methods and tools for substantiation and performance assessment of
development programs for agriculture.
Dissemination of good practices of countries with successful reforms is one of the
most effective mechanisms to enhance management performance in agricultural
sector. A success story of agriculture reforms can be found in Visegrad countries,
where well planned and effectively implemented reforms have allowed for the
impressive economic advancement and harmonization of national standards with the
European ones [3].
Integration of Ukraine in the global economic area poses the need for international
comparisons on the increasing spectrum of social and economic phenomena and
processes by use of advanced methodological standards and harmonization of the
Ukrainian statistics with foreign statistical systems, including methods for statistical
observation and analysis. Training of professionals of new generation requires a
review of program tools used in EU member countries.
Investment in the agriculture is capable to deal with a number of key economic
objectives: support and stimulation of macroeconomic growth, sustaining of
ecological safety, decreasing of the poverty rate in the long run.
Also, stable investment in the agriculture is capable to give impulse for the
development of new innovative technologies. It is well known that the agricultural
sector is tightly integrated with chemical industry, power engineering and others.
The regulatory role of the government in agriculture investment is critical, because
only the government is capable to push up investment inflow in this sector.
The agriculture is focused on production of foods; with the increasing population
of the planet, the demand for foods will be growing, and will never disappear. This is
a very strong argument for investors. Because the most important thing for an
investor is that an investment object will be continuously growing and profit making.
Also, investment in the agriculture is immune to some essential investment risks,
such as fluctuations of prices for finished products of agriculture, volatility of
demand etc.
Another irrefutable argument for agricultural investment is the existence of
underused capacities in developing countries that have everything needed for the
effective agricultural activities but abandon them due to the lack of funding.
Nowadays these markets are most attractive for potential investors interested in
agriculture [4].
Today, nearly all the agricultural entities on the Ukrainian territory are either cost-
ineffective at all or operate with minimal profit rate. It is obvious that a performance
like this is not investment friendly, as nobody will seek to invest in a cost-ineffective
99
business. It needs to be realized that investors are willing to invest only in businesses
with an acceptable profit rate.
Although the Ukrainian agriculture requires comprehensive modernization, the
internal funds and government’s subsidies are lacking [5] . It is the reason why
foreign and domestic investment in the agriculture gets critical importance for future
performance of this sector.
According to the expert community, opportunities to attract foreign investment are
opened only for the enterprises that have undergone complete modernization and
come up to a stable profit rate. The government needs to fund technical re-equipping
of domestic farms (agricultural enterprises) and open access for them to agricultural
loans on preferential conditions. It needs to be done to let agricultural enterprises get
clear of debts and begin to work with profit.
Therefore, sound investment policy in agriculture needs to be an essential tool to
recover the agricultural sector from the production, financial, material and technical
stagnation. The government must have impact on the motivation of investment
activities in the agricultural sector through economically valid use of regulatory tools
such as tax, pricing, budget, monetary-credit and antimonopoly policy. Solutions to
investment problems will promote rational and effective use of the invested funds,
control over their flows and their timely returns.
References:
1. Review of Agricultural Investment Policies of Ukraine (2015). Retrieved from:
http://www.oecd.org/globalrelations/eurasia.htm
2. Official welb-site of the State Statistics Service of Ukraine. Retrieved from
http://www.ukrstat.gov.ua/ [in Ukrainian]
3. Agra Europe (2015), Agra Europe No. 2963, 24 April 2015.
4. Lupenko, Yu. O., Mesel-Veselyak, V.Ya. (2012). Stratehichni napryamy rozvytku silskoho
hospodarstva Ukrainy za period do 2020 roku [Strategic directions of agriculture development
in Ukraine till 2020]. 2nd edition, revised and enlarged. Kyiv: NNTs IAE [in Ukrainian].
5. Crane, K., and Larrabee, F. S. (2007). Encouraging trade and foreign direct investment in
Ukraine. Santa Monica, CA: Rand Corporation. Retrieved from: http://www.rand.org/content/
dam/rand/pubs/monographs/2007/RANDMG673.pdf.
100
СЕКЦІЯ 8. МАРКЕТИНГ
Островская И. В.
студентка
Национальный авиационный университет
ОСОБЕННОСТИ МАРКЕТИНГОВОГО АУДИТА
История маркетингового аудита сопровождалась появлением и

периодическим обновлением отдельных элементов маркетинга, пока в 50-х 60-х
годах в связи с обострением проблем сбыта маркетинг не сформировался в
определенную систему. История возникновения маркетингового аудита как
части системы управления маркетинговой деятельностью тесно связана с
этапами развития рынка и ориентацией коммерческих предприятий в
дальнейшем на конкурентные рынки.
В настоящее время наиболее актуальными в маркетинговом аудите вопрос
качества его проведения и связанные с этим проблемы соответствующей
подготовки кадров в области маркетинга. Постоянные изменения в экономике
предполагают принципиально новые подходы к подготовке и аттестации
профессиональных маркетологов, работающих или планирующих работать в
области маркетингового аудита [3].
Маркетинговый аудит является способом исследования среды, стратегий,
реализации деятельности компанией которое характеризуется независимостью,
периодичностью, всесторонностью. Цель, которою преследует маркетинговый
аудит современности, – выявление скрытых и неиспользуемых возможностей
компании, разработка планов по совершенствованию процессов маркетинга в
компании [1, c. 32].
Когда нужен маркетинговый аудит на практике?
В первую очередь в таких ситуациях:
– у компании есть отдел маркетинга, но никто не знает, чем он занимается и
зачем существует;
– ассортимент товаров или продукции предприятия меняется стихийно, на
складе есть неликвидные запасы, а «ходового» товара не хватает;
– необходимость существенно увеличить объем продаж, а предприятие
устало от «ценовых войн» с конкурентами;
101
– информации о внешней середе слишком много или наоборот ее всегда не
хватает;
– не выполняются не оправдываются планы и прогнозы предприятия по
закупкам, продажам и финансовым результатом.
Кому нужен маркетинговый аудит?
– тому, кто желает знать «чего хотят клиенты и почему они уходят к
конкурентам?»;
– сколько предприятие сможет продать «завтра», какой будет его позиция на
рынке через 1 год, 3,5 лет;
– куда двигаться дальше? Какие есть возможности для дальнейшего развития
и что следует предпринять для их реализации? [3].
Самой важной особенностью деятельности маркетинговых аудиторов,
является исследование с точки зрения, характерной для клиента, с позиции
удовлетворения клиента. Только благодаря такому подходу стало возможным
выявление моментов которые называют «продающими», то есть тех аспектов
маркетинговой деятельности компании, которые оказываются наиболее
эффективными и продуктивными. Выявление сильных сторон деятельности не
может обойтись без выявления недостатков реализации маркетинговой
стратегии. Маркетинговый аудит дает возможность скорректировать действия
так, чтобы и кажущиеся мелочи работали на благо компании.
Особенности маркетингового аудита могут разниться в зависимости от
сферы деятельности компании, ее миссии, способов реализации, особенностей
внешнего и внутреннего рынка и иных факторов. Однако есть 3 ключевых
момента, которые присутствуют в любом маркетинговом аудите на любом
предприятии. К ним относят:
1) исследование компании;
2) исследование товаров и услуг;
3) исследование рынка.
Исследуя компанию, стоит уделять внимание таким вопросам, как история
становления и развития, категория, выбранная в качестве основной
деятельности, структура управления, принятия управленческих решений,
наличие заслуг, наград, квалификации сотрудников всех уровней, а также иные
вопросы, касающиеся сферы внутреннего развития, становления, истории
компании. Характеристика этих элементов позволяет выявит, особенности,
сложившиеся исторически, найти наиболее эффективные пути развития,
повышения квалификации сотрудников, а также выявить и укрепить те
элемент, которые находятся в полном порядке [2].
102
Оценивая товары и услуги стоит обращать внимание не только на
внутренние особенности, но и на те моменты, в которых товар компании
уступает или превосходит аналогичные товары-конкуренты. Искать
возможности расширения, продвижения, увеличения поставок и продаж.
При оценке рынка также должны учитываться исторические особенности его
формирования, отдельные элементы и сегменты, характерные для
современного этапа, прибыльные и эффективные сегменты, которые
задействует компания.
Полный, всесторонний, качественный маркетинговый анализ, проводимый с
определенной периодичностью, может стать одной из ступеней, ведущей
компанию к реальному успеху и эффективности.
1. Тюрин Д. В. Маркетинговый аудит: Учебник – М.: ИНФРА – М, 2012. – 251 с.
2. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://biznec-info.ru/osob ennosti-marketingovogo-
audita.php
3. Электронный ресурс. – Режим доступа: http://ukrbukva.net/page,3,45186-Marketingovyiy-
audit-v-turizme.html
Рапінчук К.
студентка економічного факультету
Мозгова Г. В.
кандидат економічних наук, доцент,
доцент кафедри маркетингута менеджменту
зовнішньоекономічної діяльності
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
м. Харків, Україна
ІНСТРУМЕНТИ ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ
У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ
Стрімке зростання популярності соціальних мереж серед платоспроможної

аудиторії Інтернет є однією з головних тенденцій розвитку Інтернету. Це
призводить до необхідності та доцільності дослідження можливостей
використання соціальних мереж в якості майданчика реалізації Інтернет-
маркетингу.
Інтернет-маркетинг – це процес використання сучасних інформаційних
Інтернет-технологій при проведені маркетингових досліджень, розробки
товару, встановлення ціни, доведення до споживача та впровадження нових
103
підходів з стимулювання збуту з метою максимального задоволення потреб
споживачів через інноваційну організацію матеріального та інформаційного
обміну [1].
Соціальна мережа – це інтернет-співтовариство користувачів, об’єднаних за
будь-якою ознакою на базі одного сайту, який і називається в цьому випадку
соціальною мережею [2].
Головною особливістю сучасних соціальних мереж є інструменти пошуку
потрібних контактів та встановлення зв’язків між людьми. Кожен користувач
має можливість створити свій віртуальний портрет – в ньому вказуються
детальні дані про себе, досвід роботи, інтереси, вподобання та інше. Його
наявність дозволяє знаходити однодумців, колег, корисних контактів.
На відміну від інших мережевих форм спілкування, де люди зазвичай
ховаються за «нікнеймами», прізвиськами та несправжніми зображеннями,
особливістю більшості соціальних мереж є максимально наближене до
реальності спілкування (люди зі своїми реальними іменами та фотографіями
контактують с такими самими реальними людьми).
Таким чином, соціальні мережі – це унікальна можливість для представників
бізнесу мати безпосередній контакт зі споживачами. Кожен день люди діляться
своїми враженнями та думками, що може як покращити, так і зіпсувати
репутацію компанії. Ці знання дозволяють маркетологам планувати свої
кампанії, завдяки тому, що користувачі все більше часу проводять саме в
соціальних мережах. Крім того, нові функції відкривають перед ними все
більші можливості для використання маркетингових інструментів.
З метою визначення основних інструментів Інтернет-маркетингу в
соціальних мережах, було виконано дослідження можливостей реалізації
комунікаційної, товарної, цінової та розподільчої маркетингових політик в
«ВКонтакті», як однієї з найпоширеніших серед українського споживача
соціальній мережі.
Основними інструментами товарної політики у «ВКонтакті» можуть бути
наступні сервіси цієї соціальної мережі:
− Максимально повне надання інформації про товари чи послуги в
електронному вигляді з текстовим, графічним, аудіо- та відео-підкріпленням.
− Забезпечення підтримки іміджу компанії через можливість редагування
адреси сторінки, створення обкладинки, наліпок з адресом спільноти та інше.
− Механізм зворотнього зв’язку – крім стандартного спілкування через
повідомлення, з’явилася функція «Повідомлення спільноти». Вона дає
можливість адміністраторам вести особисту переписку з користувачами від
імені спільноти, надавати он-лайн консультації.
104
Головні інструменти маркетингової політики комунікацій згруповано в
таблиці 1.
Таблиця 1
Основні інструменти маркетингової політики комунікацій
в соціальній мережі «вКонтакті» розроблено за [3; 4]
Інструменти Характеристика Переваги
Створення Спочатку, з ініціативи самих споживачів, в Можливість швидко
спільноти соціальних мережах створювалися віртуальні розповсюджувати
групи брендів, де зацікавлені користувачі інформацію,
обговорювали переваги та недоліки продуктів, інформувати споживачів
ділились враженнями на інше – але для ефективної про спеціальні заходи,
взаємодії не вистачало зворотного зв’язку. Саме анонсувати нові
тому компаніям необхідно самим ініціювати продукти, виявляти
створення спільнот для взаємодії з лояльною вподобання, тощо.
аудиторією (відповідати на запитання, вдовольняти
побажання, заохочувати до покупки).
У соціальній мережі «Вконтакті» зареєстровано
71 938 212 спільнот.
Рекламні У жовтні 2013 року «Вконтакті» відкрила доступ − Зручний інструмент
записи в до біржі реклами у спільнотах. Реклама управління записами
спільнотах розміщується адміністраторами спільнот як − Можливість підбору
звичайна об’ява. За умовами розміщення повинна спільнот.
бути на першому місці протягом 1 години, а потім − Надається розширена
24 години знаходитися у стрічці новин. Ціни на статистика для
розміщення формуються ринком і встановлюються розрахунку ефективності
адміністраторами груп чи публічних сторінок. рекламних кампаній.
Використан- Це вид реклами, що дозволяє показувати її певній − Дозволяє всього за
ня групі цільових покупців, виходячи з різних кілька хвилин створити
таргетованої індикаторів. У перекладі з англійської слово рекламне оголошення і
реклами «target» означає ціль, тобто вузьку цільову групу. почати показувати його
Інструмент надає можливості вибору цільової потенційним клієнтам.
аудиторії за різними чинниками, в т.ч.: − Надає можливість
− Стать, вік, сімейний стан, країна і місто звертання тільки до
проживання. цільової аудиторії.
− Вуз, факультет, школа, рік здобуття вищої освіти. − Оплата за унікальні
− Посади, райони, станції метро і навіть вулиці. переходи або за покази.
− Інтереси, захоплення, улюблені фільми, книги, − Можливість змінити
ігри і т.д дизайн і текст оголошень
у будь-який момент.
− Докладна статистика
ефективності кампаній.
Просування Новий формат таргетованої реклами ВКонтакті, Можна прикріпити до
записів який дозволяє наглядним чином розповісти про запису не тільки текст та
товари, послуги або заклади. ілюстрації, але й відео,
Надає можливість розмістити в стрічці новин опитування, карту
користувача рекламні матеріали від імені спільноти проїзду, документи,
компанії. Зовні подібні публікації не відрізняються фотоальбом та інші
від звичайних, проте містять позначку «Рекламний матеріали, що дозволяє
запис». Просування записів органічно вписується в якнайкраще розповісти
стрічку новин соціальної мережі, дозволяючи в про продукт, послугу або
наглядному вигляді донести звернення компанії до заклад.
людини з точністю таргетингів ВКонтакті.
105
Інструменти Характеристика Переваги
Спеціальні Щодня десятки мільйонів користувачів грають в Спеціальні пропозиції
пропозиції в ігри ВКонтакті і використовують додатки. За можуть бути старгето-
іграх допомогою спеціальних пропозицій є можливість ваними на користувачів
пропонувати користувачам виконувати різні дії в по географії, статі, віку
обмін на винагороду в сотнях ігор, підключених до та іншим параметрам.
платформи. Дія може бути будь-якою – від простої Можна вибирати
реєстрації на сайті або вступу до спільноти до конкретні ігри та
оформлення замовлення на послугу або товар. додатки для спеціальні
пропозиції.
Суттєвою перевагою для маркетолога є також зручність проведення

маркетингових досліджень. Аналітичні сервіси соціальних мереж можуть
допомогти за незначний час зібрати стільки даних, скільки за допомогою
традиційних методів збирається дуже довго. Крім того, дослідження
користувачів соціальних мереж може бути більш точним, ніж традиційні
ринкові дослідження. Особливістю «Вконтакті» є функція статистики спільнот,
за допомогою якої можна слідкувати за динамікою кількості підписчиків, їх
активністю, відвідуваннями, охватом записів та ін..
Розглядаючи інструменти політики розподілу у соціальній мережі
«Вконтакті», слід сказати про альтернативу створення окремого Інтернет-
магазину, а саме – новий сервіс «Товари».
Він призначений для тих, хто займається торгівлею з допомогою цього сайту
[5]. Його основні переваги:
− Безкоштовність. Компанія нічого не витрачає, якщо вирішить
використовувати цей функціонал соціальної мережі.
− Повноцінна вітрина. Картка товару включає в себе опис характеристик,
фотографії, ціну, умови доставки та контакти продавця.
− Пошук та фільтри. Користувачі можуть з легкістю шукати товари за різним
критеріям та категоріям. Також існує можливість сортування за ціною та датою
публікації.
− Зручна комунікація між продавцем та покупцем. Замовник може зв’язатися
з адміністратором прямо з карточки товару.
Корисними інструментами формування ціни на товар стали групове
ціноутворення – приватні особи та організації об’єднуються в групи для
спільних покупок за більш низькими цінами (ціна «у складчину») та аукціони.
Перевагами використання інструментів цінової політики у соціальних
мережах є: можливість застосування індивідуального ціноутворення;
відкритість інформації про рівень цін конкурентів; можливість запропонувати
товар споживачеві за більш низькими цінами ніж у офф-лайновому бізнесі [1].
106
Як висновок можна сказати, що використання наведених інструментів
Інтернет-маркетингу у соціальних мережах надає можливість сучасному
українському бізнесу знизити витрати, здійснювати ефективні маркетингові
дослідження, автоматизувати процес продажу, покращити комунікації між
продавцем та споживачем, що призведе до підвищення загальної ефективності
електронного бізнесу.
1. Мозгова Г.В. Інструменти Інтернет-маркетингу та їх переваги для сучасних українськи
підприємств [Електронний ресурс] / Г.В. Мозгова // Електронне наукове фахове видання
«Ефективна економіка». – 2013. – № 10. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2429
2. Історія виникнення соціальних мереж [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://igroup.com.ua/seo-articles/sotsialna-merezha/
3. Таргетована реклама, таргетинг у соціальних мережах [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://dmedia.by/targetingovaya-reklama/
4. Реклама ВКонтакті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vk.com/ads
5. Товари ВКонтакті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vk.com/dev/goods
107
СЕКЦІЯ 9. ЛОГІСТИКА ТА ТРАНСПОРТ
Котис Н. В.
доцент кафедри менеджменту та публічного управління
Тернопільський національний економічний університет
м. Тернопіль, Україна
ЛОГІСТИЧНА СКЛАДОВА У СТИМУЛЮВАННІ РОЗВИТКУ

СЕКТОРА ДОМАШНІХ ГОСПОДАРСТВ
У розвитку логістики можна виділити ряд послідовних етапів: застосування у

військовій сфері, фрагментарне використання для зниження витрат під час
різних логістичних операцій, дослідження теорії логістики для її практичного
застосування, розширення логістичної системи за межі економічного
середовища. Специфіка сучасної логістики передбачає врахування соціальних
та екологічних аспектів, інтеграції логістичних функцій та операцій як
ефективних інструментів менеджменту Нові соціально-економічні умови, що
характеризуються зміцненням ринкових відносин, вимагають глибшого
вивчення та аналізу логістичних аспектів функціонування сектора домашніх
господарств.
Донедавна логістичні підходи та принципи логістики не використовувалися у
сфері дослідження функціонування та розвитку сектора домашніх господарств.
Термін «логістика» у публікаціях, які стосуються проблем життєдіяльності
домогосподарств вживається вкрай рідко, хоча для цього є усі підстави, адже
класична модель економічного кругообігу описує взаємодію сектора домашніх
господарств, підприємств та державного сектора.
Висока значимість сектора домашніх господарств у порівнянні з іншими
учасниками економічної системи підтверджується наступним:
– по-перше, саме домогосподарства є кінцевими споживачами товарів;
– по-друге, у структурі домашнього споживання покупка товарів є головним
напрямком витрат домогосподарств.
Варто підкреслити, що потужність потоку товарів і послуг від торгівельних
підприємств та підприємств сфери послуг до домогосподарств, досить значна
(рис. 1).
108
100%
сектора домашніх господарств

Частка кінцевого споживання 90%
80%
у структурі ВВП 70%
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
2010 2011 2012 2013 2014 2015
Роки
Рис. 1. Динаміка кінцевих споживчих витрат сектора домашніх

господарств у структурі ВВП у 2010-2015 роках
Сформовано автором на основі даних Державної служби статистики України [1]
Офіційні дані Державної служби статистики України у 2014 році засвідчили,

що фактичне кінцеве споживання сектора домашніх господарств становило
1316757 млн. грн. або 82% до валового внутрішнього продукту. Кінцеві
споживчі витрати домогосподарств склали 1120876 млн. грн., тобто майже 71%
до ВВП. Сукупні середньомісячні витрати домогосподарства – 4952 грн., при
цьому з них на долю споживчих витрат припало 92% [1].
Сектор домашніх господарств є кінцевим споживачем створених
суспільством матеріальних благ та послуг [2, с. 8]. Проведені дослідження
дозволяють стверджувати, що у якості кінцевого споживача товарів у системі
постачання слід розглядати саме сектор домашніх господарств, адже як
правило, під споживачами і покупцями маються на увазі саме
домогосподарства [3, c. 186; 4, c. 84]. Водночас домогосподарства є
виробниками продукції та послуг. Виробництво домогосподарств може бути як
товарне, так і натуральне. У першому випадку його мета – продаж чи обмін на
ринку. У другому – домогосподарства продукують товари та надають послуги
для власного кінцевого споживання і валового нагромадження основного
капіталу.
Домогосподарства займають особливе стратегічне положення, у певному
сенсі є економічно незалежними, оскільки у межах своїх грошових доходів
можуть купувати найбільш підходящі для задоволення своїх потреб товари та
послуги. Свобода їх споживчого вибору зумовлює поведінку усіх суб’єктів
ринкових відносин, створює базу для конкуренції, визначає напрямки
державної політики та забезпечує розвиток національної економіки.
109
Аналіз світового та вітчизняного досвіду та проведені дослідження
засвідчили, що для домашніх господарств як кінцевих самостійних
економічних осередків суспільства в тій чи іншій мірі притаманні всі
функціональні області логістики, насамперед закупівельна, транспортна,
інформаційна та інші.
Застосування логістики у сфері сектора домашніх господарств передбачає
розробку категорійно-понятійного апарату, що включає визначення сутності
об’єкта дослідження, його місця в логістичній системі, складу і основних форм
його організації. Враховуючи вищевикладене, логістика сектора домашніх
господарств – це комплексна система управління вхідними, вихідними і
внутрішніми потоками товарів, продуктів та послуг, спрямована на вивчення
споживчої поведінки домогосподарств на ринку, оцінку їх впливу на усі
елементи логістичної системи, оптимізацію і інтегрування зовнішніх і
внутрішніх матеріальних і нематеріальних потоків для досягнення оптимальних
цілей у сфері виробництва, обігу та споживання. Під оптимальними цілями слід
розуміти мінімізацію запасів у логістичних системах (включаючи запаси
домогосподарств), скорочення часу просування товарів до домогосподарств,
розвиток сфери послуг, які надаються споживачам після продажу товарів та
гарантійного обслуговування, скорочення споживчих витрат тощо.
Застосування логістичних підходів для забезпечення розвитку сектора
домашніх господарств полягає у пошуку та застосуванні нових шляхів для
кардинального підвищення ефективності використання торгового і
виробничого капіталу, а також забезпечення конкурентоспроможності
учасників інтегрованих логістичних ланцюгів.
Розглядаючи національний товарний ринок як логістичну систему, яка
включає домогосподарства, можна виявити диспропорції, вивчити і оцінити
внутрішні резерви для активізації виробничо-торгівельної діяльності та
соціальної політики з метою покращення функціонування сектора домашніх
господарств. Розвиток логістичної системи товарного ринку забезпечить
стабілізацію загальноекономічних, політичних і соціальних умов в країні та
регіонах, адаптацію промислових і торгових організацій до ринкових відносин,
підвищить рівень життя населення, збільшить грошові доходи вітчизняних
домогосподарств.
1. Офіційний сайт Державної служби статистики України. – [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: www.ukrstat.gov.ua
2. Мельник А.Ф, Ціщик Н.В. Сектор домогосподарств у сучасній економічній системі:
теоретичні та емпіричні аспекти / А.Ф. Мельник, Н.В. Ціщик // Вісник Тернопільського
національного університету. – Тернопіль: Економічна думка, 2008. – №3. – С. 7 –21.
110
3. Зырянов А.В. Инвестирование и размещение торговых предприятий: Учеб. пособие. 3-е
изд., перераб. и доп. / А.В. Зырянов // Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. экон. ун-та,
2001. – 203 с.
4. Зырянов А.В. Потребительские запасы – сущность и подход к анализу / А.В. Зырянов //
Вопросы статистики. 2004. – №8. – С. 84-86.
Матузка А. В.
студент
Чернігівський національний технологічний університет
м. Чернігів, Україна
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЛОГІСТИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

У КОНТЕКСТІ ЕВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ:
ЗАГРОЗИ ТА МОЖЛИВОСТІ
Логістика може розглядатися як: 1) наука про оптимальне управління

матеріальними, інформаційними та фінансовими потоками в економічних
адаптивних системах із синергічними зв'язками; 2) галузь бізнесу або функція в
корпорації, завданням якої є забезпечення переміщення та зберігання продукції
та сировини для забезпечення виробництва та продажу. Сучасне уявлення про
логістику сильно відрізняється від початкового. Якщо раніше термін описував
фізичний рух сировини і товарів, то тепер він включає планування, закупки,
транспортування та зберігання. Подальшим розвитком логістики є термін
«управління ланцюгом поставок» (Supply Chain Management), що є свідченням
розуміння компаніями важливості координації всіх функцій і бізнес-процесів.
Для виміру ефективності результатів діяльності логістики використовують
Logistics Performance Index(LPI) – Індекс Ефективності Логістики. До основних
показників, які входять до цього індексу належать діяльність митної служби,
інфраструктура, міжнародні перевезення, компетентність логістики, «трекінг і
трейсінг» (фіксування й відстеження шляхів), внутрішні витрати на логістику
та своєчасність доставки. Динаміка за LPI наведені у таблиці 1 – для
співставлення було узято декілька країн-членів ЄС та країн-членів СНД [1].
Складові індексу ефективної логістики оцінюються за 5-бальною шкалою, де
1 – мінімальне значення, 5 – максимальне значення показника. Індекс
виводиться як середнє арифметичне по шести комплексним показникам. Більш
високий рейтинг отримують регіони з більш високими значеннями індексу
логістичної ефективності. Найсильнішими сторонами вітчизняної логістики
були визнані своєчасність та відстеження вантажів, найслабшою –
інфраструктура (таблиця 2).
111
Таблиця 1
Порівняльна характеристика деяких країн
за Індексом ефективної логістики (LPI)
Рік Місце у рейтингу
Україна Росія Білорусь Німеччина Польща Франція
2007 73 99 74 3 40 18
2010 102 94 - 1 30 17
2012 66 95 91 4 30 12
2014 61 90 99 1 31 13
2016 80 99 120 1 33 16
Попередні роки Україна мала позитивну динаміку показників. Так, у

2010 році за LPI вона зайняла 102 місце, а вже у 2012 році – 66 місце, набравши
2,85 бали, про що йдеться у звіті Світового банку «Розбудовувати зв’язки, щоб
конкурувати». Піднявшись одразу на 36 позицій, Україна випередила усі країни
СНД, а також більшість пострадянських країн. Стрімке покращення
підсумкового показника LPI пов’язують з вдосконаленням якості торгової та
транспортної інфраструктури України у зв’язку з проведенням Євро-2012 та
налагодженням міжнародних торгових зв’язків [2]. У 2014 р. продовжилася
позитивна тенденція і Україна посіла 61 місце серед 160 країн. За результатами
оцінки найкраще значення серед індикаторів Міжнародного LPI України має
показник своєчасність поставок вантажів (3,51 з 5), а найгірше значення –
якість торговельної та транспортної інфраструктури (2,65 з 5).
У 2016 р. тенденція стрімко змінилася: погіршився бал за всіма показниками,
крім найсильнішого (своєчасність – 3,51). Але відзначимо, що Білорусь та Росія
також значно поступилися місцями у рейтингу. Для України ця тенденція є
відображенням впливу загальноекономічної важкої ситуації, та відповідно
відсутності фінансування даного сектору економіки.
Таблиця 2
Складові індексу ефективної логістики України, його динаміка
Рік Місце Серед- Діяль- Інфра- Міжна- Якість Відсте- Своє-
ній бал ність струк- родні логістич- ження часність
митної тура переве- них вантажі
служби зення послуг в
2007 73 2.55 2.22 2.35 2.53 2.41 2.53 3.31
2010 102 2.57 2.02 2.44 2.79 2.59 2.49 3.06
2012 66 2.85 2.41 2.69 2.72 2.85 3.15 3.31
2014 61 2.98 2.69 2.65 2.95 2.84 3.20 3.51
2016 80 2,74 2,30 2,49 2,59 2,55 2,96 3,51
112
Єврологістика – це управління логістичними процесами в межах
європейського економічного простору, розглядається як важлива складова
процесу євроінтеграції, що забезпечує його інфраструктурну основу. Зокрема,
концепція європейських транспортних осей (1983 р.) передбачала створення
осей швидкісних залізниць та осей внутрішніх водних шляхів.
250
200
150
100
50
Рис. 1. Розмір логістичного ринку країн-членів ЄС

(перші 10 країн) у 2012 р., млрд. €
Обсяги ринків країн-членів ЄС (рис. 1) поєднують у собі всі витрати на

логістичні послуги, які були понесені вказаними країнами. Вони включають в
себе вартість аутсорсингу логістичних послуг, а також логістичної діяльності,
яку проводили самі логістичні підприємства. Тому розмір ринку ґрунтується не
на обороті, а на вартості персоналу, транспортних засобів, акцій, а також
управлінні і плануванні матеріально-технічного забезпечення діяльності.
Загальні витрати на логістику для членів ЄС складають € 877,8 млрд [3].
Концепція «Wider Europe» – «Широка Європа» (розширення Єдиного
європейського простору на схід) передбачає в якості невід'ємної частини
єврологістику, тобто створення єдиної Європейської транспортно-логістичної
системи, яка через мережу міжнародних транспортних осей, зон і логістичних
центрів буде пов'язана з транспортно-логістичними системами Азії та інших
континентів і частин світу. Україна в силу свого надзвичайно вигідного
транзитного становища може зайняти в цій системі важливе місце [4].
Багато країн, особливо європейських: Польща, Німеччина, Угорщина, Чехія,
Австрія, Нідерланди, країни Балтії, – володіючи відносно невеликою
територією, використовуючи вигідне географічне положення, давно перетво-
рили транзит в суттєву статтю доходів бюджету. Зокрема, Нідерланди стали
113
найважливішим перехрестям Європи, а частка їхніх доходів від транзиту в
загальних доходах від експорту послуг складає більше 40%. Активізація участі
України в процесах Єврологістики повинна бути спрямована на те, щоб значна
частина транзитного потоку товарів проходила через її транспортну систему.
За прогнозами фахівців, Основні світові фінансові та товарні потоки будуть
зосереджені в трикутнику США – Європа – Далекий Схід. Важливою
тенденцією буде боротьба за транзитні вантажопотоки. У цих умовах Україна
повинна грати роль геополітичного моста між країнами Європи та Азії. Однак,
запізнення в розвитку транспортно-логістичної інфраструктури міжнародного
рівня на території України може привести до того, що частина потоків вантажів
і пасажирів перейде на паралельні шляхи за її межами.
Найбільшою проблемою в даній галузі є надзвичайно застарілі основні
фонди: так, за даними служби статистики України рівень зносу в галузі
транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності є
найбільшим серед інших секторів економіки і в 2013 р. склав 96,7 %, а
в 2014 р. – 97,9 % [5, с. 252], що звичайно тягне за собою небажані наслідки:
аварії, простої, підвищені витрати на ремонт.
Таким чином, одним з базових пріоритетів політики України має бути
прискорена інтеграція в світовий логістичний простір, що потребує значної
уваги до розвитку сектору, в тому числі фінансової. Логістичні послуги можуть
бути значним джерелом доходів для економіки України, але щоб перетворити
потенціальні можливості на реальні доходи, треба розвивати цей сектор,
інвестувавши у нього, використовуючи як державні, так і приватні джерела.
1. International LPI from 2007 to 2016 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://lpi.worldbank.org/.
2. Крюкова Ю.О. Оцінка ефективності логістики // Scientific Journal «Science Rise», 2015. –
№ 1/1(6).
3. Олійник Я.Б., Смирнов І.Г. Міжнародна логістика – К.: Обрії, 2011. – 223 с.
4. Логістика: Навч. посіб. / Н.М. Тюріна, І.В. Гой, І.В. Бабій. – К.: «Центр учбової
літератури», 2015. –392 с.
5. Статистичний щорічник України за 2015 рік / за ред. Жук І.М. – К.: Державна служба
статистики України, 2016. – 575 с.
114
НОТАТКИ
115
Наукове видання
ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ РОБІТ

УЧАСНИКІВ МІЖНАРОДНОЇ
НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ, АСПІРАНТІВ ТА МОЛОДИХ УЧЕНИХ
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ
ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН:
ВНУТРІШНІ ТА ЗОВНІШНІ
ФАКТОРИ ВПЛИВУ
м. Київ, 24-25 лютого 2017 року
Частина І
Аналітичний центр «Нова Економіка»

Адреса кореспонденції: 01103, м. Київ, а/с 40
Електронна пошта: info@nef.kiev.ua
сайт: www.nef.kiev.ua T: +38 066 999 20 81
Підписано до друку 28.02.2017 р. Здано до друку 28.02.2017 р.
Формат 60х84/16. Папір офсетний. Цифровий друк.
Ум.-друк. арк. 6,74.
Тираж 100 прим. Зам № 1702-02.

nef.kiev.ua - лютий 2017

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

nef.kiev.ua - лютий 2017

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Аналітичний центр «Нова Економіка»

ЗБІРНИК ТЕЗ НАУКОВИХ РОБІТ

24-25 лютого 2017 року

Розвиток міжнародних економічних відносин: внутрішні та

Організатори конференції не завжди поділяють думку учасників.

Усі матеріали подаються в авторській редакції.

© Аналітичний центр «Нова Економіка», 2017

СЕКЦІЯ 2. ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ

СЕКЦІЯ 3. ЕКОНОМІКА ТА УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

СЕКЦІЯ 4. ІННОВАЦІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

СЕКЦІЯ 5. ДЕМОГРАФІЯ, ЕКОНОМІКА ПРАЦІ,

СЕКЦІЯ 6. ГРОШІ, ФІНАНСИ І КРЕДИТ

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси

Протягом останніх двадцяти років Китайська Народна Республіка

ВАЛЮТНА ДИЛЕМА У СВІТОВОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ ПОРЯДКУ

Валютні відносини історично й закономірно розвиваються, органічно

ВПЛИВ ЦИКЛІЧНОСТІ НА РОЗВИТОК ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Глобалізація як історичний процес носить циклічно-хвилеподібний характер.

СОЦІАЛЬНІ ЕФЕКТИ РОЗВИТКУ СФЕРИ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Кваліфікація здоров’я населення як економічної категорії в якості

ОСНОВІ ТРЕНДИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Стрімкі зміни сучасного світу, які зумовлені інноваційним прогресом,

Рис. 1. Частка іноземних студентів відносно усіх студентів,

На наш погляд, високу частку студентської мобільності в Австралії можна

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

Банківська система значною мірою впливає на ефективність функціонування

ЗМICТ МEXAНIЗМУ ТEРИТОРIAЛЬНОГО

Aдмiнicтрувaння подaткiв cклaдaєтьcя iз cукупноcтi прaвовиx норм,

У пeрiод з 2014 по 2016 роки проcлiдковувaлacь тeндeнцiя збiльшeння cум

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

В ринкових умовах та налагодження партнерських відносин між

За даними таблиці можна спостерігати збільшення планових та фактичних

РЕФОРМУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ

У сучасних умовах господарювання невід’ємним елементом становлення

СТЯГНЕННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ

Одним із напрямів реформування податкової системи України є

УТОЧНЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПРИХОВАНІ ВИТРАТИ»

Витрати відображають процеси господарської діяльності людей на різних

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Для того, щоб досягти бажаного соціально-економічного розвитку нашої

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ

Сучасний стан розвитку економіки України та її інтеграція у світовий

Інноваційна політика здійснює значний вплив на діяльність

% державних видатків на дослідження і розробку у сільськогосподарському

Рис. 1. Інтенсивність досліджень і розробок у сільському господарстві, 2013

Інвестиції безпосередньо пов’язані з інноваціями у своєму впровадженні,

Рис. 2. Прямі іноземні інвестиції в сільське господарство, млн. дол. США

Всеохопливими і за своєю функціональною спрямованістю і оціночними

РИНОК ІНФРАСТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВО

Рис. 3. Організаційно-економічні параметри інституту ринку

Різні інституційні системи мають неоднакові інноваційні можливості.

УТРИМАННЯ ПДФО ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. Важливу роль у формуванні державного бюджету

ТЕХНОЛОГІЧНІ ІННОВАЦІЇ НА СТРАХОВОМУ РИНКУ

У сучасних умовах розвитку фінансового сектору у глобальному масштабі

Как известно, надежная и неуклонная защита прав интеллектуальной

БЕЗРОБІТТЯ – НАДЗВИЧАЙНО ГОСТРА ПРОБЛЕМА

В сучасних ринкових умовах безробіття стає надзвичайно гострою

ДО ПИТАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПЕРСОНАЛУ ОСВІТНЬОЇ СФЕРИ

Людина виступає основним фактором виробництва, оскільки саме вона знає

1000 Середньомісячна заробітна

Рис. 1. Динаміка основної заробітної плати науково-педагогічних

З рис. 1 видно, що основна заробітна плата науково-педагогічних працівників