Соціоло́гія наука про умови та процеси у суспільстві, а також їхні дослідження.

Соціологія постала з
епохи Просвітництва як системно-критична наука соціального і зайняла проміжне місце між
природничими та гуманітарними науками.

Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та

відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Навіть зараз багато вчених
розуміють то широко. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія – то позитивна наука про
суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний”
у нього визначалась як “колективна”. Макс Вебер вважав соціологію наукою про соціальну
поведінку, яку вона прагне зрозуміти та тлумачити.

соціологія — це розгалужена система знань, яка

включає в себе загальну еорію про становлення,
розвиток і функціонування соціальних спільностей
різного рівня і відносини між ними, це галузеві і
спеціальні соціологічні теорії, які охоплюють
порівняно вузьку предметну сферу, а також ще більш
вузькі спеціалізовані прикладні розробки часткових
соціальних проблем.

Внесок о. Конта в розвиток соціології

Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання,
тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив що став
парадигмальним тезу про те, що соціальна реальність - частина загальної системи
світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно
індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як
«соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і
людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.)

Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму

розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії.Він обґрунтував поділ суспільств на
військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його
ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував
висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій:
підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником
однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те, що структура і
розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто
будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в
тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в
суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються
методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п.
Навіть його містичний «суб'єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

В етичному аспекті важливу роль у розвитку соціології зіграло обґрунтування Контом

видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової
науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у
голосному заклику не «проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим
самим він актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики теза
Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб'єктивній»
соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з
такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм,
безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв'язувався саме з такою
етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.

От позитивизма к антипозитивизму
В конце XIX века среди немецких философов зарождается антипозитивизм,
представители которого считали, что социология должна порвать с методами
естественных наук и дальше развиваться самостоятельно. Новую методологию
предложили немецкие ученые Геогр Зиммель (1858-1918) и Макс Вебер (1864-1920).

Макс Вебер - известный философ, историк, экономист и социолог, автор теории

социального действия и родоначальник "понимающей социологии". Вебер заявлял, что
социология - это наука, стремящаяся истолковать и объяснить социальное действие. С
Макса Вебера намечается поворот в развитии социологии, переход от системного к
поведенческому определению предмета социологии.

Действием называется человеческое поведение, в том случае и постольку, если и

поскольку действующий индивид или действующие индивиды, связывают с ним
субъективный смысл. Социальным мы называем такое действие, которое предполагаемым
действующим лицом соотносится с действиями других людей и ориентируется на них.

Социальное взаимодействие, в отличие от естественного, всегда сознательно, и поэтому

социологии необходимо понимать почему и для чего людей вступают во взаимодействие.
Для понимания этого, Вебер предложил методику "отнесения к ценностям". Вебер
утверждал, что все социальные действия всегда направлены на достижение определенной
цели и таким образом ориентируются на какие-то ценности. Ценности - это разделяемые
большинством людей убеждения, относительно целей к которым необходимо стремиться.

В каждом обществе существует своя система и выстраивается своя иерархия ценностей.

Точно также внутри общества ценности дифференцируются согласно социальной
структуре общества. Ценности имеют значения для всех "изучаемых субъектов действия",
т.е. являются надсубъектными, потому отношение к ценностям всегда объективно. При
этом, Макс Вебер указывал на необходимость различать отнесение к ценностям и оценку
действия. Отнесение к ценностям всегда объективно, а оценка всегда субъективна.

Изучая социальные действия, Макс Вебер выделил четыре основных вида:

1.цели-рациональные - определяются, через ожидание какого-либо поведения от других

людей или предметов внешнего мира и при использовании этого ожидания как условия
или как средства для достижение рационально-направленных или регулируемых целей;
2.ценностно-рациональные - определяются через сознательную веру в этическую,
эстетическую, религиозную или какую-либо иначе понимаемую ценность определенного
поведения;
3.аффективные - определяются через эмоции и чувства;
4.традиционные - определяются через привычку или установку.
Понять поведение человека и смысл социального взаимодействия возможно только
проведя процедуру отнесения к действиям и отнесения к виду социального действия.
Общество, по Веберу, образует система действий.

Вебер, резко выступая против социального реализма и социологизма Эмиля Дюркгейма,

отрицал все теории, которые в качестве исходной реальности брали социальные
всеобщности - общество, государство, экономику и т.п. Реальным, по Веберу, являются
только рационально действующие индивиды. Вопрос о первичности общества или
индивида, Вебер решал в пользу индивида.

Для изучения общества и социальных процессов, Макс Вебер предложил свою методику
идеальных типов. Идеальные типы - это мысленные конструкции, включающие в себя
наиболее типичные характеристики, свойства и признаки, изучаемого объекта. Идеальные
типы формировались в качестве определений социальных теорий.

Изучая развитие общества, Макс Вебер пришел к выводу, что главной движущей силой
общественного прогресса является религиозное мировоззрение. Религиозное
мировоззрение определяет систему и иерархию ценностей общества, а это формирует
систему цели- и ценностно-рациональных действий. Проанализировав в своей работе
"Протестантская этика и дух капитализма" основные религии и их внутренние учения,
Вебер пришел к выводу, что наиболее динамично развиваются страны, народы которых
исповедают протестанизм. Далее идут католицизм и православие. Такие религии, как
ислам и буддизм, тормозят развитие общества, поскольку ориентируют на традиционные
ценности, не поддерживающие перемены в обществе и прогресс.