Загальна характеристика

За своєю основою Ренесансу властивий гуманістичний світогляд, звернення до культурної

спадщини античності, її «відродження» . Його провісниками виступили поет Данте, художник
Джотто та інші. Але родоначальниками Відродження вважаються Франческо Петрарка (1304—
1374), автор «Книги пісень» і Джованні Бокаччо (1313—1375), автор «Декамерону». В малярстві
піонером була Флорентійська школа на чолі з Філліппо Брунеллескі (1377—1446), Донателло (1386
—1466), Мазаччо (1401—бл.1428). Це період так званого «Раннього Відродження». Таким чином,
перша в історії людства культура, антифеодальна за спрямуванням, виникла в італійських містах —
державах, що першими стали на капіталістичний шлях розвитку економіки і вибороли політичну
незалежність у аристократії та князів церкви. Останні — перейшли на позиції підтримки нової
ідеологічної течії, водночас або породжуючи компромісні форми між ренесансними настановами і
католицизмом, або обмежуючи розповсюдження гуманізму. Відомі ренесансні центри навіть в
Італії (Флоренція, Венеція, Ріміні, Падуя, частково Рим) існували в тісному оточенні феодальних
князівств і феодальних державних утворень на Європейському континенті.

Новий поштовх для розвитку ідей гуманізму дає винахід друкарства у 15-му ст., яке дозволяє
зробити літературні твори надбанням ширших верств. Починається період «Високого
відродження». Це епоха нових географічних відкриттів, розвитку науки, в архітектурі створення
великої кількості світських будівель, у живописі відображення всього багатства дійсності новими
художніми засобами, зображення людського тіла, у тому числі й оголеного. Видатними
представниками цього періоду були Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаель, Джорджоне,
Тіціан (Італія), Альбрехт Дюрер, Ульріх фон Гуттен, Г.Гольбайн (Німеччина), Франсуа Рабле
(Франція), Шекспір, Томас Мор (Англія), Мігель Сервантес, Лопе де Вега (Іспанія), Еразм
Роттердамський, П. Рубенс, Х. Рембрандт (Нідерланди, Фландрія) та багато інших.

Відродження в Італі

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. Відродження — це

могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., в ході якого відбулося подолання духовної
диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей
до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука;
небувалого розквіту досягло у ту пору образотворче мистецтво.

Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду

пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало
великих змін. У XIV—XV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст Італії та
Фландрії, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.),
розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей
період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба
за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не
вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.Усі ці явища готували підґрунтя
для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.
Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження,
була давньоримська античність . Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити
античну спадщину і надати їй великого практичного значення.

Поняття «гуманізм» (лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у

двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш
вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована
на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв
природних людських почуттів і здібностей.

Між гуманізмом і неоплатонізмом Ренесансу існувала не тільки єдність, а й тотожність.

Зачинателем гуманістичного руху вважається італійський громадський діяч і демократ Колюччо
Салютаті (1331—1404).

Передвідродження (або проторенесанс з французької) — важливий етап розвитку італійської

культури і мистецтва, який розпочався в надрах пізнього романського стилю і місцевого варіанту
готики.

Доба Кватроченто

Кватроченто — тобто «чотириста», «чотирихсоті роки») — мистецький термін для позначення

мистецтва Італії у XV столітті. Охоплює часовий термін приблизно у 100 років (1400—1499), але в
творчості деяких майстрів протримався довше за 1499 рік і співіснував з добою так званого
Високого Відродження.

У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну готиці, в Україні — на початку XVI —
пол. XVII ст., за доби розвитку міст і зростання міщанського стану. Пам'ятки Ренесансу характерні
насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого приїздили кваліфіковані
майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо Петро, Італієць Петро, Красовський Петро, Римлянин
Павло й ін.) і Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Генріх, Шольц Гануш та ін.). Елементи Ренесансу
помітні в перебудові (у Кам'янці-Подільському, Меджибожі — 1545) і будові замків (Сенявських у
Бережанах — 1534 — 55, С. Конецпольського у Підгірцях та ін.). Свідоцтвом раннього Ренесансу є
кам'яниця Орсеттіх у Ярославі (1570), синагога в Сатанові (1532) й ін. Львів після пожежі 1527, яка
знищила будови візантійської і готичної доби, відбудувався у стилі Ренесансу: «Чорна кам'яниця»
(1577), дім Корнякта (1580) в Ринку, ансамбль Братсько-Успенської церкви з каплицею Трьох
Святителів і вежею, монастир-фортеця Бенедиктинок з лоджиєю (1595), синагога Золотої Рози
(Ренесанс у поєднанні з готикою, 1582), каплиці Боїмів і Кампіянів — початок 17 ст., костьол
Бернардинів (Ренесанс з маньєризмом, 1600-30). Зразком пізнього Ренесансу, що переходить у
бароко, є Іллінська (Богданова) церква в Суботові (1653). Деякі елементи Ренесансу мали також
перебудовані церкви старокняжої доби в Києві, Чернігові та ін. Поряд з мурованим будівництвом і
з певною аналогією до нього розвинулося дерев'яне церковне будівництво (церква св. Духа в
Потеличі, святого Юра і Воздвиженська в Дрогобичі, собор Благовіщення в Ковелі, Крехівський
монастир й ін.). Прикладом містобудування доби Ренесансу за принципами регулярного плану
можуть бути Жовква (будівничий А. Прихильний) і Броди (архітектор Дель'Аква, інженер Боплан).