Загальний довідник PDF

зно
ДПА 2016
Гісем О.В.
ІСТОРІЯ
УКРАЇНИ
ДОВІДНИК + ТЕСТИ
Повний повторювальний курс,
підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання
та державної підсумкової атестації
♦ ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
♦ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ. ПЕРСОНАЛІЇ
♦ 800 ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
♦ ПОРТРЕТИ ІСТОРИЧНИХ ПЕРСОНАЛІЙ
♦ ПЕРЕЛІК ПАМ'ЯТОК АРХІТЕКТУРИ ТА
ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ОБОВ'ЯЗКОВИХ
ДЛЯ РОЗПІЗНАВАННЯ АБІТУРІЄНТАМИ
ТА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ЦИХ ІЛЮСТРАЦІЙ
♦ ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
♦ ВІДПОВІДІ ДО ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ
ш
Кам’янець-Подільський
ФОП Сисин О.В.
І Абетка
Е 1 2016
УДК 947.7
ББК 63.3(4УКР)я729
Г51
Рецензенти:
РибакІ.В., професор, завідувач кафедри історії народів Росії і спе
ціальних історичних дисциплін Кам'янець-Подільського
національного університету імені Івана Огієнка.
Газін В.В., кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Украї
ни Кам'янець-Подільського національного університету
імені Івана Огієнка.
Схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах

комісією з історії Науково-метолдичної ради з питань освіти
Міністерства освіти і науки України
(лист від 5 червня 2015 року №14.1/12-Г-405)
Гісем О.В. Історія України. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний

Г51 курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної
підсумкової атестації / Олександр Гісем. - Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин
О.В., 2 0 1 6 .-6 6 0 с.
ІБВМ 978-617-539-187-7.
Матеріал довідника сформовано відповідно до програми з історії України для загальноосвітніх
навчальних закладів, затвердженої Міністерством освіти і науки України та програми зовнішнього
незалежного оцінювання з історії України.
Пропонований посібник є інтегрованою розробкою, що поєднує теоретичні відомості з історії
України від найдавніших часів до наших днів та систему тестових завдань, які охоплюють усі розді
ли шкільного курсу історії.
Кожна із запропонованих тем розпочинається хронологією подій. Основний матеріал теми
поділено на пункти. Завершують висвітлення кожної теми поняття і терміни та персонали.
Посібник містить перелік пам'яток архітектури та образотворчого мистецтва обов'язкових
для розпізнавання абітурієнтами та тестові завдання до цих ілюстрацій та портрети історичних
персоналій.
Для зручності користування наприкінці довідника подано алфавітний покажчик понять,
термінів, персоналій, основних подій та відповіді до тестових завдань.
Для учнів шкіл, ліцеїв, гімназій та абітурієнтів, студентів вищих навчальних закладів, учителів.
УДК 947.7
ББК 63.3(4УКР)я729
© Гісем О.В., 2016;

ІБВІ^ 978-617-539-187-7 © ФОП Сисин О.В., 2016
ЗМІСТ
Тема 1. Вступ до історії України....................................................................................................................................9
1.1. Історія України як наука. Періодизація. Джерела..................................................................9
Тема 2. Стародавня історія України (Тема 1 (за програмою ЗНО))........................................................ 11
2.1. Первісна доба на території України.............................................................................................11
2.2. Племена трипільської культури................................... 14
2.3. Індоєвропейці............................................................................................................................................14
2.4. Кіммерійці й таври................................................................................................................................... 15
2.5. Скіфи і сарм ати..........................................................................................................................................17
2.6. Античні міста-держави в Північному Причорномор'їта Криму.......................... 20
2.7. Походження слов'ян, розселення їх в Україні........................................................................21
2.8. Господарство, побут, звичаї та вірування слов'ян................ .............................................23
Тема 3. Київська Держава (Теми 2, 3, 4 (за програмою ЗНО)).....................................................................33
3.1. Виникнення Київської держави. Київське князівство за перших князів.............. 33
3.2. Походження назв «Русь» та «Україна»......................................... „ ............................................. 36
3.3. Київська держава за правління Олега та Ігоря......................................................................37
3.4. Київська держава за правління Ольги та Святослава...................................................... 39
3.5. Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі...................................... 41
3.6. Київська держава за правління Ярослава М удрого................................... 43
3.7. Київська держава за Ярославичів.................................................................................................45
3.8. Відновлення могутності Київської держави
за Володимира Мономахата Мстислава Веливого...........................................................47
3.9. Політична роздробленість Київської держави.....................................................................48
3.10. Боротьба руських князівств із кочівниками.........................................................................50
3.11. Самостійні князівства на українських землях .................................................................... 52
3.12. Історичне значення Русі ....................................................................................................................53
3.13. Особливості соціально-економічного розвитку Київської д ер ж ави .................. 54
3.14. Культура Київської держави ІХ-ХІ с т .......................................................................................... 56
3.15. Культура Русі-України у другій половині XI - першій половині XIII с т ..................58
Тема 4. Галицько-Волинська держава. Монгольська навала (Теми 3, 4 (за програмою ЗНО))..... 77
4.1. Галицьке й Волинське князівства. Утворення Галицько-Волинської держави 77
4.2. Галицько-Волинська держава за Данила Галицького ..................................................... 79
4.3. Монгольська навала на українські землі, її н аслідки ...................................................... 80
4.4. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького........................ 82
4.5. Культура Галицько-Волинської держави .................................................................................83
Тема 5. Литовсько-руська держава. Українські землі у складі Великого князівства
Литовського та інших держав (у другій половині XIV - першій половині XVI ст.) ...93
5.1. Польська експансія на українські землі в ХІУ-ХУ с т .........................................................93
5.2. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.......................................95
5.3. Українські землі у складі Угорщини, Османської імперії та Московської
держави. Кримське ханство........................................................................................................... 99
5.4. Господарське життя в Україні в ХІУ-ХУ с т .............................................................................101
5.5. Соціально-політичні процеси в Україні в ХІУ-ХУ с т ....................................................... 102
5.6. Культурне і церковне життя в другій половині ХІУ-ХУ с т ........................................... 104
Тема 6. Українські землі у складі Речі Посполитої (друга половина XVI ст.)................................... 114
Тема 7. Українські землі у складі Речі Посполитої (перша половина XVII ст.)............................ 114
6.1. Люблінська унія 1569 р. та її вплив на долю українських зе м е л ь .........................115
6.2. Формування українського козацтва. Виникнення Запорозької Січі
та реєстрового козацтва.................................................................................................................116
З
6.3. Політичний та військовий устрій Війська Запорозького............................................ 119
6.4. Козацькі повстання 90-х років XVI ст. ......................................................................................120
6.5. Реформаційні та контрреформаційні рухи на українських з е м л я х .....................122
6.6. Берестейська церковна унія 1596 р...........................................................................................123
7.1. Походи козаків проти татар і турків.
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.............................................................................. 124
7.2. Козацькі рухи в Україні у 20-30-ті рр. XVII с т .......................................................................126
7.3. Церковне життя наприкінці XVI - у першій половині XVII с т .....................................128
7.4. Культура України в XVI - першій половині XVII с т ............................................................131
Тема 8. Національно-визвольна війна українського народу під проводом
Б. Хмельницького середини XVII ст..................................................................................................... 146
8.1. Початок війни. Б. Хм ельницький................................................................................................146
8.2. Розгортання національно-визвольної війни в 1648-1649 рр.
Зборівський мир ...................................................................................................................................149
8.3. Утворення Української козацької держави .........................................................................151
8.4. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.......................................................................................152
8.5. Україно-московська державна угода 1654 р.
Продовження війни 1654-1657 рр............................................................................................. 154
8.6. Місце України в тогочасних міжнародних відносинах.................................................157
Тема 9. Українські землі в другій половині XVII ст....................................................................................... 164
9.1. Україна за гетьманування І. Виговського. Гадяцький договір 1658 р................... 165
9.2. Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на
Лівобережну і Правобережну У кр аїну....................................................................................167
9.3. Посилення впливу Московської держави на українську державну політику.
Андрусівське перемир'я 1667 р....................................................................................................168
9.4. Правобережна та Лівобережна Гетьманщини в 60-80-х рр. XVIIс т .......................169
9.5. Запорозька Січ у другій половині XVII ст. Кошовий отаман ІванС ір к о .............175
9.6. Виникнення та розвиток Слобідської України................................................................... 177
Тема 10 Українські землі наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст........................................... 186
10.1. Українська держава за гетьманування Івана М азепи.................................................. 186
10.2. Гетьман Пилип Орлик. Конституція П. О р ли ка................................................................. 189
10.3. Посилення колоніальної політики Російської імперії .................................................191
Тема 11. Українські землі в другій половині XVIII ст......................................................................................200
11.1. Кирило Розумовський. Ліквідація Гетьманщини ............................. 200
11.2. Зруйнування Запорозької С іч і.....................................................................................................202
11.3. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської
імперії у другій половині XVIII ст. Приєднання Криму до Р о с ії...............................204
11.4. Національно-визвольна та антикріпосницька боротьба в Україні
в середині та в другій половині XVIII с т ..................................................................................205
11.5. Російсько-турецькі війни другої половини XVIII ст. та участь у них
українських козаків.............................................................................................................................208
11.6. Заселення та розвиток Півдня України..................................................................................210
11.7. Поділи Польщі й входження Правобережної України до складу
Російської ім п ер ії................................................................................................................................ 211
11.8. Особливості і основні здобутки розвитку української культури
другої половини XVII—XVIII с т ........................................................................................................ 212
Тема 12. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII —
у першій половині XIX ст.............................................................................................................................. 225
12.1. Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ
українських земель у складі Російської імперій................................................................225
4
__________________________ _ _ _________________________________
12.2. Війна Росії з наполеонівською Францією та участь у ній українців.....................226
12.3. Політичний розвиток Наддніпрянської України в 20-30 рр. XIX с т ......................227
12.4. Декабристський рух в У кр аїн і......................................................................................................228
12.5. Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні........................ 230
12.6. Кирило-Мефодіївське товариство - перша політична організація.
Т. Шевченко.............................................................................................................................................. 231
Тема 13. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії
наприкінці XVIII - у першій половині XIX с т ...................................................................................239
українських земель у складі Австрійської імперій......................................................... 239
13.2. Реформи Марії-Терезіїта Йосифа II та їх вплив на розвиток
західноукраїнських земель ............................................................................................................240
13.3. Національне відродження і піднесення національно-визвольної
боротьби в Галичині в 20-30 рр. XIX ст. «Руська трійця»............................................ 241
13.4. Події революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях.
Головна руська р а д а ...........................................................................................................................244
Тема 14. Культура України в першій половині XIX с т ....................................................................................250
14.1. Особливості розвитку і здобутки української культури
першої половини XIX с т .................................................................................................................... 250
Тема 15. Наддніпрянська Україна у другій половині XIX с т .....................................................................258
15.1. Участь українців у Кримській війні. Оборона Севастополя..................................... 258
15.2. Антикріпосницький рух в Україні в 50-60 рр. XIX ст.
(«Київська козаччина», «У Таврію за волею» та ін.)...........................................................259
15.3. Здійснення реформ 60-70 років XIX ст. в У кр а їн і............................................................260
15.4. Громадівський рух у Наддніпрянській Україні у 1860-1890 рр.
В. Антонович, М. Драгоманов....................................................................................................... 262
15.5. Братство «тарасівців», його роль у розвитку українського
національно-визвольного р уху...................................................................................................265
15.6. Становлення української н ац ії.....................................................................................................266
15.7. Національне гноблення в Україні в другій половині XIX с т....................................... 268
15.8. Народницький рух в У кр а їн і.........................................................................................................268
15.9. Економічний розвиток Наддніпрянської України в 60-90-х рр.XIX с т ...............269
Тема 16. Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії
у другій половині XIX с т.............................................................................................................................. 278
16.1. Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті західно
українських земель у другій половині XIX с т ...................................................................... 278
16.2. Заснування та діяльність Наукового товариства ім. Т. Ш евченка......................... 279
16.3. Виникнення політичних партій в Західній Україні наприкінці XIX с т .................. 280
16.4. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель
у другій половині XIX с т .................................................................................................................... 281
16.5. Трудова еміграція (міграція) ............................... 283
Тема 17. Культура України в другій половині XIX - на початку XX ст..................................................289
17.1. Розвиток культури України в другій половині XIX с т ....................................................289
17.2. Українська культура й духовне життя на початку XX ст.............................................. 290
Тема 18. Наддніпрянська Україна в 1900-1914 рр.......................................................................................... 297
18.1. Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні
наприкінці XIX - на початку XX с т ............................................................................................. 297
18.2. Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX с т ....................298
18.3. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр..................................... 300
18.4. Діяльність українців у І та II Державних д у м а х ................................................................. ЗОЇ
5
___________________________________ ___________________________________________________ ■
18.5. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки.............................................. 302
18.6. Національна політика самодержавства в Україні (1907-1914 рр.).
«Справа Бейліса».................................................................................................................................. 304
18.7. Український національний рух у 1907-1914 рр. у Наддніпрянській Україні ..307
Тема 19. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорської імперії
у 1900-1914 рр....................................................................................................................................................317
на початку XX с т .................................................................................................................................... 317
19.2. Український рух на західноукраїнських землях на початку XX ст. ...................... 319
Тема 20. Україна в Першій світовій в ій н і..............................................................................................................327
20.1. Українські землі напередодні Першої світової війни.
Плани воюючих держав щодо У кр аїни .................................................................................. 327
20.2. Бойові дії на території України в роки Першої світової війни
(1914-1918 р р .).......................................................................................................................................328
20.3. Українські політичні партії та організації в роки Першої світової війни ........ 329
20.4. Бойовий шлях Українських січових стрільців (УС С ).......................................................331
Тема 21. Українська революція....................................................................................................................................337
21.1. Передумови і причини української революції. Утворення Української Цен
тральної ради, її політична програма..................................................................................... 337
21.2. Українізація армії. Створення Вільного козацтва............................................................338
21.3. Розвиток української революції у квітні-червні 1917 р. І Універсал...................340
21.4. II Універсал Центральної ради та його місце в історії
української револю ції....................................................................................................................... 341
21.5. Зростання політичної боротьби в Україні в липні-жовтні 1917 р. З їзд понево
лених народів Росії у К и є в і.............................................................................................................343
21.6. III Універсал Центральної ради і проголошення
Української Народної Республіки.............................................................................................. 344
21.7. Соціально-економічна політика Центральної р ади .......................................................346
21.8. Проголошення радянської влади в Україні. Війна радянської Росії проти УНР
(кінець 1917- початок 1918 р.). Причини поразок українських в ій сь к ........... 347
21.9. IV Універсал Центральної ради та його історичне значення ................................ 350
Тема 22. Україна у боротьбі за збереження державної незалежності (1918-1921 рр.)...........358
22.1. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-
австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні..................................... 358
22.2. Гетьманський переворот 1918 р. в Україні.
Внутрішня і зовнішня політика П. Скоропадського....................................................359
22.3. Проголошення Західно-Української Народної Республіки,
її внутрішня та зовнішня політика .........................................................................................360
22.4. Україна в період Директорії УНР ........................................................................................... 362
22.5. Злука УНР і ЗУНР, її історичне значення.............................................................................364
23.6. Політика більшовиків в Україні в 1919 р. «Воєнний комунізм»...........................365
22.7. Україна в другій половині 1919 р........................................................ ....................................366
22.8. Українське питання на Паризькій мирній конференції........................................... 368
22.9. Радянсько-польська війна і Україна.....................................................................................368
22.10. Україна на початку 1920 р........................................................................................................... 370
22.11. Розгром Червоною армією Врангеля та м ахновців...................................................371
22.12. Другий «зимовий похід». Припинення визвольних зм ага н ь ............................... 372
22.13. Культура й духовне життя в Україні в 1917-1921 рр...................................................373
22.14. Історичне значення та уроки боротьби українського
народу за незалежність у 1917-1921 рр.............................................................................374
6
Тема 23. Українська РСР в умовах нової економічної політики (1921-1929 р р .)..................... 384
23.1. Особливості переходу до нової економічної політики в Україні...................... 384
23.2. Голод 1921-1923 рр. в Укр аїні...................................................................................................386
24.3. Входження України до складу С Р С Р ......................................................................................387
23.4. Перебіг і наслідки українізації в 1920-ті рр.......................................................................388
23.5. Розвиток літератури та мистецтва в Україні в 1920-ті рр..........................................390
23.6. Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні в 1920-ті рр................. 391
Тема 24. Утвердження тоталітарного режиму (1929-1939 рр.)................................................................401
24.1. Сталінська індустріалізація України та її соціальні наслідки................................401
24.2. Більшовицька політика колективізації та розселянювання
України. Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки......................... 403
24.3. Становище культури в Україні в 1930-х рр.
«Розстріляне відродження» .......................................................................................................405
24.4. Сталінський терор в Україні у 1930-х рр.............................................................................406
Тема 25. Західна Україна в 1921-1939 рр.............................................................................................................. 416
25.1. Західноукраїнські землі під владою іноземних держав.
Економічний, соціальний, політичний розвиток.......................................................... 416
25.2. Створення та діяльність О УН .....................................................................................................419
25.3. Проголошення незалежності Карпатської України.
Окупація Закарпаття угорськими військами ..................................................................421
Тема 26. Україна під час Другої світової війни (1939-1945 р р .)............................................................427
26.1. Включення західноукраїнських земель до складу УРСР
в 1939-1940 рр. Радянізація західних областей України.........................................427
26.2. Напад Німеччини та її союзників на СРСР.
Бойові дії на території України у 1941 р..............................................................................429
26.3. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 рр................................................................ 431
26.4. Внесок працівників тилу України в перемогу над ворогом у роки
Другої світової війни ...................................................................................................................... 433
26.5. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни.........................................................434
26.6. Звільнення України від нацистських загарбників (1943-1944 рр.).
Україна на завершальному етапі Другої світової війн и........................................... 435
26.7. Втрати України в Другій світовій в ій н і..................................................... 437
Тема 27. Україна в перші повоєнні роки (1945 - на початку 1950-х рр.)..........................................448
27.1. Адміністративно-територіальні зміни України після Другої
світової війни. Формування сучасної території України..........................................448
27.2. Зовнішньополітична діяльність УРСР у 1940-1950-ті рр.......................................... 450
28.3. Відбудова господарства України після Другої світової в ій н и ...............................451
27.4. Голод 1946-1947 рр., його причини, масштаби і наслідки.
Демографічна ситуація. Рівень життя та побут
населення у повоєнний ч а с ......................................................................................................452
27.5. Радянізація західних областей України, боротьба ОУН-УПА
у другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр.......................................................... 454
27.6. Культурне життя в Україні в другій половині 1940-х -
на початку 1950-х рр.......................................................................................................................458
Тема 28. Україна в умовах десталінізацм (1953-1964 рр.).........................................................................467
28.1. Хрущовська «відлига» та Україна......................................................... 467
28.2. Культура й духовне життя в Україні за часів хрущовської «відлиги» .............. 470
28.3. Дисидентський рух у 1950-1960-ті рр. в Україні........................................................... 471
Тема 29. Україна у період загострення кризи радянської системи (1965-1985 р р .)...............481
29.1. Кризові явища в соціально-економічному, політичному та культурному
житті України (друга половина 1960-х - середина 1980-х р р .)............................481
7
29.2. Зміни в демографічному і соціальному складі населення України
в 1960-1980-ті рр................................................................................................................................482
29.3. Загострення екологічних проблем у 1970-1980-ті рр
Чорнобильська катастрофа та її наслідки ........................................................................ 483
29.4. Дисидентський рух в 1970-1980-ті рр.
Українська Гельсінська спілка та її діяльн ість................................................................ 484
Тема 30. Розпад Радянського Союзу та відродження незалежності України
(1985-1991 р р .)................................................................................................................................................... 491
30.1. Перебудова й Укр аїна....................................................................................................................... 491
30.2. «Гласність». Повернення наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. народу
правди про минуле України.......................................................................................................... 492
30.3. Зростання політичної активності українського суспільства
в другій половині 1980-х рр. Нові громадські об'єднання.........................................493
30.4. Декларація про державний суверенітет України та її історичне значення ....495
30.5. Здобуття Україною незалежності................................................................................... 496
Тема 31. Україна в умовах незалежності............................................................................................................... 504
31.1. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності.....................................504
31.2. Становлення і розвиток багатопартійної системи в Україні................................. 506
31.3. Конституція України - Основний Закон держави.
Обставини прийняття та значення Конституції України ..........................................508
31.4. Державна символіка України та її історичне походження......................................509
31.5. Створення власної грошово-фінансової системи незалежної У кр а їн и ........510
31.6. Економічні проблеми незалежної України.
Становище в соціальній сфері ................................................................................................. 511
31.7. Релігія і церква в сучасній У кр аїн і......................................................................................... 512
31.8. Українці східної та західної діаспор. Внесок української діаспори
в становлення незалежності Укр аїни ....................................................................... 514
31.9. Зовнішня політика незалежної України в 1991-2013 рр........................................... 516
31.10. Політичний розвиток України (1994-1999 рр.) .............................................................518
31.11. Політична боротьба 1999-2004 рр......................................................................................... 519
31.12. Вибори Президента України 2004 р. «Помаранчева револю ція».....................521
31.13. Політичний розвиток України 2005-2010 рр...................................................................523
31.14. Україна в 2010-2014 рр. «Революція гідності» (2013-2014 рр.).................... „......526
31.15. Агресія Росії проти України......................................................................................................... 532
32.16. Вибори 2014 р. Президента України і дострокові вибори Верховної Ради
України................... 539
31.17. Характер та тенденції розвитку міжнаціональних відносин
у сучасній У кр а їн і.............................................................................................................................. 541
31.18. Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.
Чорнобильська катастрофа та її наслідки. Досягнення України
в космічній га л у з і.............................................................................................................................. 542
31.19. Наука, освіта та культура в сучасній Україні.................................................................... 543
Хронологічна таблиця..-......................................................................................-....................................................................553
Портрети історичних персоналій.........................................................................................................................................562
Перелік пам'яток архітектури та образотворчого мистецтва........................... 591
Відповіді до тестових завдань................................................................................................................................................621
8
Тема 1
ВСТУП ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

1.1. Історія України як наука. Періодизація. Джерела і и— іііні і
Слово «історія» має давньогрецьке походження й перекладається як «досліджен
ня», «оповідь про події». Давньогрецький письменник і вчений Геродот, якого вважа
ють «батьком історії», називав «історіями» свої оповідання про греко-перські війни.
Термін «історія» має кілька значень. Історія як наука вивчає минуле людських
спільнот, котрі заселяли нашу планету від найдавніших часів і до сьогодення.
Учених, які досліджують те, що відбувалося в минулому людських спільнот, нази
вають істориками. В основу їхньої цікавої, але й дуже складної праці покладені дослі
дження історичних фактів та історичних подій.
Іст оричні факти - дійсні, не вигадані випадки, які відбувалися насправді.
І Іст оричні події-сукупніст ь пов'язаних між собою важливих фактів суспільного

життя, які становлять єдине ціле.
Невід'ємною складовою всесвітньої історії є історія України. Це наука, що вивчає
розвиток людського суспільства на українських землях у хронологічній послідовності
та визначає його основні закономірності. Вона досліджує історію українського народу
та інших народів, що населяли, населяють територію сучасної України, його боротьбу
за державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, драми, тріумфи і трагедії.
Історична наука не стоїть на місці. Завдяки новим відкриттям вона оновлює й по
глиблює наші знання про історичні події.
Історію людства дослідники поділяють на певні періоди. Періодизація історії
України в цілому відповідає всесвітній історії, але має також особливості, які відо
бражають специфіку становлення та розвитку людського суспільства на українських
землях.
Іст орична періодизація - поділ історії на певні періоди, що є історичними ета
І пами суспільного або культурного розвитку країн та народів і характеризують

ся визначними подіями, явищами або процесами.
Відповідно до існуючої сьогодні періодизації історію України поділяють на:
СТАРОДАВНЮ ІСТОРІЮ - найтриваліший період, що охоплює події від появи
людей на території України і до Великого переселення народів;
- СЕРЕДНЬОВІЧНУ ІСТОРІЮ, яка розповідає про події, що відбувалися в період
від Великого переселення слов'ян і до кінця XV ст.;
НОВУ ІСТОРІЮ, що характеризує розвиток українських земель у XVI—XIX ст.;
НОВІТНЮ ІСТОРІЮ, яка знайомить із подіями від початку XX ст. і до сього
дення.
Відлік часу в історії
Хронологія (від грецького «хроноо>- час, «логос» - наука про час,
що встановлює точні дати історичних подій: число, місяць рік)
До нашої ери (до >

ГІЗДВО
Христове________ /ч
І тис И ти с Л
'Ш Н- - * -------
9
Одиниці відліку часу в історії_____________________________ |
і ______________ і ~
1 000 років = 1 тисячоліття (тис.) 100 років = 1 століття (ст.)
Пізнання минулого відбувається на основі вивчення й аналізу дослідниками істо

ричних джерел.
Іст оричні д ж е р ел а -усе створене в процесі діяльності людини, збережене до на
ших днів, що дозволяє вивчати минуле людського суспільства і відображає його
історичний розвиток.
Досліджуючи різноманітні історичні джерела, учені дізнаються про те, яким було
життя людей у різні історичні періоди. Існують різні типи історичних джерел, серед
яких основними є речові, усні, писемні, мовні, етнографічні, фото- і кінодокументи.
Кожне окреме джерело відображає лише певну грань минулого і містить обмежений
обсяг історичної інформації. Оскільки творцями всіх пам'яток минулого були люди,
то історичні джерела відображають їхнє бачення і сприйняття подій. Унаслідок цьо
го повну картину життя людей у певний період можна відтворити лише шляхом по
єднання і порівняння інформації з різних історичних джерел, їх критичного аналізу.
Завдання історика - так поставити питання до джерела, щоб більше дізнатися і той же
час не стати жертвою обману.
Основними історичними джерелами, за якими вчені досліджують середньовічну
історію України, є речові, писемні, усні, мовні та етнографічні.
Д ж ерела вивчення се р ед н ь о в іч н о ї іс то р ії Укр аїни
Типи істо р и ч н и х дж ерел
Залишки будівель, поховання, знаряддя праці, побуту,
Речові джерела
зброя, прикраси тощо
Писемні джерела Літописи, документи, договори тощо
Усні джерела Легенди, билини, перекази, казки, пісні тощо
М овні джерела Дані з історії розвитку мови
Етнографічні джерела Результати досліджень етнографів
Добувати історичні джерела і їх досліджувати допомагають різноманітні допо
міжні історичні дисципліни: археологія, сфрагістика, топоніміка, нумізматика тощо.
Історія вивчає минули у просторі і часі. Для орієнтування в історичному просторі
використовують історичну карту, яка у картографічній формі відображає політичні,
економічні, соціальні зміни, що відбувалися упродовж певного періоду.
Поняття і терміни
Еволюція (від лат. еволютіо - розгортання) - Лінія часу - інструмент для орієнтування в
це процес поступових змін у процесі історич історичному часі.
ного розвитку. Наслідком є пристосованість Цивілізація - 1) це людська спільнота, яка
до нових історичних умов. протягом певного періоду має стійкі особливі
Хронологія - наука, що вивчає історичний риси в соціально-політичній організації, еко
час. номіці та культурі, спільні духовні цінності та
Періодизація - поділ історичного процесу ідеали, ментальність; 2) певний рівень роз
на певні періоди за певною ознакою. витку відмінний від варварства.
10
_______________________________________________________________________________________
Тема 2.
СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

__________ ____________ __________________Основні поди _
1 млн років тому - ймовірна поява найдав II тис. років до н. е. - бронзовий вік
ніших людей на території сучасної України І тис. до н.е. - 1тис. н. е. - ранній залізний вік
1 млн - XI тис. тис. до н.е. - палеоліт (давній IX—VII ст. до н. е. - панування у північних сте
кам'яний вік) пах України кіммерійців
Близько 100 тис. років тому - виникнення VII—III ст. до н. е. - перебування на україн
материнського роду ських землях скіфів
Близько 40-35 тис. років тому - поява на III ст. до н .е.-ІІІ ст. н.е. -проживання на півд
території сучасної України людини сучасного ні України сарматів
типу (кроманьйонці)
1-11 ст. - перші згадки про слов'ян-венедів у
X—VII тис. до н. е. - мезоліт (середній кам'я
писемних джерелах
ний вік)
III—IV ст. - перебування готів на українських
VI—IV тис. до н. е. - неоліт (новий кам'яний
землях
вік)
IV— VI ст. - Велике переселення народів
Початок IV - середина III тис. до н. е. - енео
літ (мідно-кам'яний вік) V—VII ст. - Велике розселення слов'ян
2.1. Первісна доба на території України т

Історія України розпочинається з появи перших людей на території сучасної
України. Науково доведено, що первісні люди (архантропи) потрапили на українські
землі з півдня Європи приблизно 800 тис. - 1 млн років тому. Найдавніша стоянка
архантропів виявлена в 1974 р. поблизу с. Королеве на Закарпатті київським архео
логом В. Гладіліним.
При вивченні стародавньої історії України вчені застосовують археологічну пе
ріодизацію, в основі якої покладені характери основних матеріалів, із яких виготов
ляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю тощо. Відповідно до цього виділяють
такі періоди:
Давній кам'яний вік (палеоліт). Загалом вчені виявили на території України понад
тисячу поселень епохи палеоліту. Найвідомішими стоянками цього періоду є Лу-
ка-Врублівецька (Подністров'я), Заскельне (Крим), Антонівка (Донбас), Мізин (Черні
гівщина), Межиріч (Київщина). Первісні люди в цей час користувалися примітивними
знаряддями праці з дерева і каменю (загострені палиці, рубила, скребла, гостроко
нечники), займалися збиральництвом і полюванням, навчилися добувати вогонь. У
пошуках їжі вони часто переходили з місця на місце, їхні колективи не були сталими
(первісне людське стадо). Жили в печерах або куренях, зроблених із дерева та кісток
мамонта. Близько 150 тис. років до н. е. на території України відбулося велике зледе
ніння з різким похолоданням.
Упродовж палеоліту на території України проживали люди кількох типів: піте
кантропи (архантропи) -1 млн-150 тис. років до н. е., неандертальці (палеантропи) -
150-35 тис. років до н. е., кроманьйонці (неоантропи, людина розумна) 35-40тис.
років до н. е. Першою формою людського суспільства було первісне людське стадо,
яке приблизно 100 тис. років до н. е. замінюється родовою общиною. Спорідненість
у роді визначалася за материнською лінією через домінування жінки в суспільному,
11
Тема 2
економічному житті людського колективу (матріархат). Окремі роди об'єднувалися

в племена. Виникає релігія (у формі фетишизму, тотемізму, анімізму, магії], мисте
цтво (наскельні розписи, різьбярство, скульптура з глини). Цей період в історії най
довший.
Основні події
Палеоліт (давній кам'яний вік) Від появи людини - XI тис. до н. е.
Мезоліт (середній кам'яний вік) XI—VII тис. років до н. е.
Неоліт (новий кам'яний вік) VI—IV тис. до н. е.
Енеоліт (мідно-кам'яний вік) IV—III тис. до н. е.
Бронзовий вік II тис. до н. е.
Ранній залізний вік XI ст. до н. е. - IV ст. н. е.
Середній кам'яний вік (мезоліт). На території України відомо понад 300 пам'я
ток цієї доби - стоянки, могильники, окремі поховання, культові місця. Мезолітичні
пам'ятки знаходять по всій територїїУкраїни. Близько 11-10тис. до н. е. встановилися
природно-кліматичні умови, які мало відрізняються від сучасних. З'являються нові
знаряддя праці: кам'яні сокири і тесла; шила, голки, наконечники списів із кісток і
рогів тварин. Застосовуються технології мікро- і мегалітів. Було винайдено лук і стрі
ли (перший механічний пристрій); мисливство стає провідною галуззю господарства,
розпочалось приручення тварин (собака стала першою прирученою твариною).
Розвивається рибальство (винайдено рибальський гачок, гарпун, човен, пліт тощо).
Ширше використовується вогонь. Формується племінна організація.
Новий кам'яний вік (неоліт). Саме в цей час людина переходить від привласню
ючого господарства до відтворюючого (землеробство і скотарство). Історики нази
вають цей перехід «неолітичною революцією». Люди переходять до осілого спосо
бу життя, будують хати, займаються прядінням і ткацтвом, плетінням сіток для лову
риби, виготовляють досконаліші знаряддя праці з каменю (ножі, серпи, зернотерки)
і кісток (гачки, гарпуни, мотики). Використовуються технології свердління, шліфуван
ня, пиляння каменю. У цей період людина створила перші штучні матеріали - керамі
ку (природна глина, яка після певної обробки і обпалення набувала необхідної міц
ності) і тканини. Крім того, людина навчилася добувати вогонь.
Територія України, як і загалом Європи, не належала до регіонів зародження ско
тарства і землеробства на нашій планеті. Поширення нових форм господарства на
українських землях датується 6-4 тис. до н. е. Відбувалося воно внаслідок переселення
сюди племен землеробів і скотарів, а також через запозичення місцевим населенням
нових досягнень. На українських землях археологи виокремлюють понад 10 неолітич
них культур, які поділяють на землеробсько-скотарські (існували на півдні в степовій,
лісостеповій смугах) і мисливсько-рибальські (існували в лісовій смузі). Першим земле
робами були племена Буго-Дністровської археологічної культури, які займалися мо
тичним землеробством.
Мідно-кам’яний вік (енеоліт). Люди опановують технології виробництва й оброб
ки першого відомого людині металу - міді; вдосконалюється землеробство (започат
ковано орне землеробство), скотарство. Формуються великі племена, територіальні
общини.
12
С т ародавня іст о рія України _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
За доби енеоліту на теренах України сформувалися дві господарські системи -

землеробська і скотарська, які відрізнялися своєрідним життєвим ритмом, менталі
тетом, матеріальною і духовною культурою. У лісостеповій смузі набула поширення
Трипільська культура (4-3 тис. до н.е.).
Власні способи пристосування до умов існування винайшли за енеоліту мешканці
степу. Провідною галуззю господарства тут на тисячоліття стало кочове скотарство,
яке остаточно сформувалось у ранній залізний вік. Археологічними культурами сте
пових скотарів цієї доби є Середньостогівська, ранні етапи Нижньомихайлівської та
Ямної. Існує точка зору, що носії цих культур належали до індоєвропейської спільно
ти, від якої бере початок переважна більшість народів Європи, а також багато народів
Азії. Вимушені багато мандрувати зі своїми отарами скотарі залишили мало поселень.
Головним джерелом вивчення їх життя і побуту є поховання.
Індоєвропейці були першим народом, який розпочав зводити поховальні кургани,
що й понині височать в українському степу. Виокремлення землеробства і скотарства в
окремі галузі господарства називають першим суспільним поділом праці.
Бронзовий вік. У цей період поширюються вироби з бронзи - першого штучно
створеного людиною металевого сплаву міді з кольоровими металами (оловом). Ос
новними галузями господарства залишаються землеробство (лісостеп) і скотарство
(степ). Подальшого розвитку набувають ремесла. Було приручено коня, винайдено
колісний транспорт. Триває поглиблення першого суспільного поділу праці. Відбува
ється перехід до батьківської (патріархальної) общини; зростає майнова і соціальна
нерівність (особливо в скотарів). У добу бронзи на теренах України існувало близь
ко 20 археологічних культур: тшінецько-комарівська, катакомбна, зрубна, культура
шнурової та багатоваликової кераміки тощо.
Ранній залізний вік. Цей період характеризується появою залізних знарядь праці.
Перехід до залізного віку ознаменувався зростанням соціальної нерівності й форму
ванням ранньодержавних утворень. Значні зміни відбулися в усіх сферах діяльності,
особливо господарстві й військовій справі, у степах Північного Причорномор'я від
бувся перехід від пастушого до кочового скотарства, у Лісостепу остаточно зміцні
ло орне землеробство. Відтак у межах історичних природно-географічних регіонів
склалися два світи з різним способом життя, побутом і звичаями - осілих землеробів
та степових кочовиків (номадів). Одночасно розпочалася тривала боротьба землеро
бів Лісостепу із нападами номадів. У залізному віці відбувся другий суспільний поділ
праці - ремесло відокремилось від землеробства. Унаслідок цього виникає виробни
цтво речей безпосередньо для обміну, тобто товарне виробництво. Набуває розвит
ку торгівля, яка поступово виходить за межі окремих племен.
На українських землях початок залізної доби пов'язаний із кіммерійськими пле
менами, що в ІХ-УІІІ ст. до н. е. заселяли Північне Причорномор'я. У цей же час у лісо
вій зоні жили племена-носії чорноліської культури, яких ототожнюють із предками
слов'янських племен.
Отже, найдавніші люди, які заселяли територію України, спочатку утворювали
людські стада, потім - роди і племена, спільно працювали, володіли майном і зна
ряддями праці, порівну розподіляли між собою продукти харчування, розвивали
матеріальну і духовну культуру. Історію первісного суспільства завершив ранній
залізний вік.
13
- _________________________________________________________________________________________________________________________________________________ •_______________________________________________________ Тема 2
2.2. Племена трипільської культури . ’ -

Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка поблизу села Трипілля
(Київщина) відкрив археологічну культуру, яка на честь місця першого її виявлення
дістала назву трипільська.
Носії цієї культури заселяли в IV - першій чверті III тис. до н. е. територію від
Дніпра до Карпат. Походження трипільців остаточно не з'ясовано, але більшість
вчених вважають, що це прийшлі племена, які частково злилися з неолітичними
племенами Буго-Дністровської культури. Головним їх заняттям було зернове зем
леробство (сіяли жито, пшеницю, ячмінь, просо). Крім того, вони займалися садів
ництвом (вирощували абрикоси, сливи, аличу), скотарством та рибальством. Для
обробки землі використовували мотики, а згодом і рало. Зернові культури збирали
дерев'яними серпами з роговими та крем'яними вкладками. Господарство велось
так інтенсивно, що через 50-100 років земля виснажувалась і люди змушені були
переселятися.
Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виро
бами з міді. Проте основною сировиною для виготовлення знарядь праці та зброї
залишалися кремінь та дерево.
У трипільців, як ніде в Європі, була добре розвинена житлова архітектура. Хати
мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна ро
дина. Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організа
ції. Вони були розташовані по колу, посеред якого стояв громадський будинок для
сходин та спільних культових обрядів. Трипільці селилися у басейні річок і залиши
ли цікаві пам'ятки - невеликі поселення, а також поселення-«гіганти» (протоміста).
Протоміста займали площу до 400-450 га, б о н и мали квартальну забудову з дво- або
триповерховими будинками. Кількість населення таких міст сягала 50 тис. осіб. Най
більшими протомістами є Майданецьке і Доброводи на Уманщині.
Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Вона добре
випалена та орнаментована. Провідними мотивами орнаменту були спіралі та волю
ти, виконані темно-гнідою, іноді аж чорною і білою фарбами на чорному тлі посуди
ни. Крім того, на мальованому посуді зустрічаються схематичні малюнки свійських
тварин, зображення жінок, що мали магічне значення. Такі зображення збереглися
в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в україн
ських великодніх писанках.
Виявом мистецького хисту трипільських племен стали керамічні фігури з глини.
Найбільше було зображень жінки, їх фігурки мали культове значення і втілювали об
раз праматері-родоначальниці в матріархальній родині.
На початку III тис. до н. е. трипільську культуру охопила криза і вона поступово
зникає. Стосовно причин занепаду цієї культури висувалися різні гіпотези, зокрема,
погіршення кліматичних умов та падіння врожаїв через брак навичок поновлення ро
дючості землі, експансія зі степу кочових племен.
2.3. Індоєвропейці
Наприкінці XVIII ст. англійські дослідники Вільям Джонс, Генрі Томас Кольбрук та
Чарльз Вількінс зробили відкриття, яке спричинило справжній переворот в історич
ній науці. На підставі вивчення священних текстів аріїв - давніх завойовників Ін дії-
вони прийшли до висновку про споріднення мов індійців та європейських народів.
14
С т ародавня іст о рія України ______________
Подальші дослідження та відкриття археологів прояснили деякі аспекти виник

нення індоєвропейської спільноти й одночасно викликали декілька гіпотез стосовно
розташування їхньої прабатьківщини. На думку багатьох учених, найбільш перекон
ливою є та гіпотеза, за якою прабатьківщина індоєвропейців розташована в степах
Східної Європи. Праіндоєвропейська спільнота в цьому регіоні почала складатися
на межі палеоліту й мезоліту й проіснувала тут приблизно 5 тис. років, до енеоліту.
Переважання скотарства з його рухливим способом життя зробили неминучим роз
селення цієї спільноти. Важливу роль у цьому відігравала потреба скотарів у вели
ких пасовиськах у поєднанні з їх військовою перевагою над землеробами завдяки
прирученню коня й пристосуванню його для верхової їзди. Приблизно на початку
4 тис. до н. е. індоєвропейська спільнота поступово почала розселятися з півдня
України в різних напрямках - у Центральну Європу, на Балкани й до Анатолії, а також
до Ірану та Індії. Цей процес тривав протягом тисячоліть. До індоєвропейської спіль
ноти разом з іншими сучасними європейськими народами належать і українці.
2.4. Кіммерійці й таври

Південними сусідами праслов'ян у IX—VII ст. до н. е. були кіммерійці. Жили вони
в степах Північного Причорномор'я від Дону до Дунаю. Були дуже войовничими. Це
перший народ на території України, назва якого дійшла до нас. Уперше про кіммерій
ців згадується у давньогрецьких поемах Гомера. Найбільше і найдостовірніше розпо
вів про кіммерійців грецький історик V ст. до н. е. Геродот.
Згадки про них знаходимо також в ассирійських джерелах. Ассирійська назва
«кімміраї» означає «велетні».
Існує три версії щодо походження кіммерійців. Перша - це давньоіранський на
род, який прийшов на землі України через Кавказ. Друга - кіммерійці з'явилися внаслі
док поступового історичного розвитку праіранської степової культури, а їхньою пра
батьківщиною було Нижнє Поволжя. Третя - кіммерійці були місцевим населенням.
Археологи знаходять речові пам'ятки кіммерійців у Північному ПричорноморТ,
на Північному Кавказі, у Поволжі, на нижній течії Дністра та Дунаю. Кіммерійці були
іраномовним народом.
Ранні кіммерійці вели осілий спосіб життя. Пізніше, у зв'язку з настанням по
сушливого клімату, вони стали кочовим народом і розводили, в основному, коней.
Племена кіммерійців об'єднувалися у великі союзи племен, які очолював цар-
вождь. Вони мали велике військо, що складалося з рухливих загонів вершників,
озброєних сталевими і залізними мечами та кинджалами, луками й стрілами, бойови
ми молотами й булавами. Кіммерійці воювали з царями Урарту та Ассирії.
Поселення кіммерійців були тимчасовими, в основному - табори, зимівники. Але
вони мали свої кузні й ковалів, які виготовляли залізні та сталеві мечі й кинджали, най
кращі на той час у стародавньому світі. Самі кіммерійці метал не добували, користу
валися залізом, добутим лісостеповиками або кавказькими племенами. їхні майстри
виготовляли кінські вудила, наконечники стріл, прикраси. Кіммерійці мали високий
рівень розвитку керамічного виробництва. Особливо гарними були кубки з лощеною
поверхнею, прикрашені геометричним орнаментом.
Кіммерійці вміли добре обробляти кістки. Дуже красивими були у них прикраси,
зроблені з напівкоштовного каміння. До наших днів збереглися зроблені кіммерійця
ми кам'яні могильні плити із зображенням людей.
15
Я__________ -- ■ Тема 2
Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово в

них виділяється військова знать. Цьому значною мірою сприяли війни, основною ме
тою яких було пограбування сусідніх племен і народів.
Про релігійні уявлення кіммерійців відомо за матеріалами поховань. Знатних
людей ховали у великих курганах. Були чоловічі й жіночі поховання. У чоловічі по
ховання клали кинджали, вуздечки, набір наконечників для стріл, кам'яні бруски,
жертовну їжу, коня. У жіночі - золоті та бронзові кільця, скляне і золоте намисто,
глиняний посуд.
Археологічні знахідки показують, що кіммерійці мали зв'язки з племенами При-
азов'я, Західного Сибіру та Кавказу. Серед виробів мистецтва знаходили жіночі при
краси, оздоблену зброю, кам'яні стели без зображення голови, але з добре відобра
женим кинджалом і сагайдаком зі стрілами.
Центральну частину українського лісостепу займали нащадки білогрудівської
культури доби бронзи, носії чорноліської культури, яких вважають предками східних
слов’ян. Основним джерелом вивчення життя чорнолісців є поселення. Знайдено
як звичайні селища із 6-10 жител, так і укріплені городища. Лінія з 12-ти городищ,
побудованих на межі зі степом, захищала чорнолісців від нападів номідів. Городища
були розташовані на добре захищених природою майданчиках. їх оточував вал, на
якому будувалася стіна з дерев'яних зрубів, та рів. Чорноліське городище, південний
форпост оборони, захищали три лінії валів та ровів. Під час нападів за їхніми стінами
знаходили захист жителі сусідніх поселень.
Основу господарства чорнолісців складало орне землеробство й присадибне
скотарство. Неабиякого рівня розвитку досягло металообробне ремесло. Залізо
використовувалося перш за все на виробництво зброї. На Суботівському городищі
знайдено найбільший в тогочасній Європі меч зі сталевим клинком. Загальна довжи
на меча -1 0 8 см.
Необхідність постійної боротьби із нападами кіммерійців примусила чорнолісців
створити піше військо й кінноту. У похованнях знайдено чимало частин кінської збруї
й навіть кістяк коня, покладеного поряд із небіжчиком. Знахідки археологів засвідчи
ли існування в період кіммерійської доби в Лісостепу досить могутнього об'єднання
праслов'ян-землеробів, яке тривалий час протистояло загрозі зі Степу.
Життя і розвиток кіммерійських племен були перервані на початку VII ст. до н. е.
навалою скіфських племен, із якими пов'язаний наступний етап стародавньої історії
України.
Майже одночасно з кіммерійцями в південній частині Криму проживало корінне
населення - таври (від грецького слова «таврос» - тур). Від таврів походить і назва
Кримського півострова -Таврида, введена царським урядом після приєднання Криму
до Росії в 1783 р. Давньогрецький історик Геродот у своїй книзі «Історія» розповів, що
таври на гірських плато займалися скотарством, у долинах річок - землеробством, а
на чорноморському узбережжі - рибальством. Вони займалися також і ремеслами -
були вправними гончарами, уміли прясти, обробляти камінь, дерево, кістки, роги, а
також метали.
Від другої половини І тис. до н. е. у таврів, як і в інших племен, з'явилася майнова
нерівність, сформувалася родова аристократія. Навколо своїх поселень таври спо
руджували укріплення. Спільно з сусідами-скіфами вони воювали проти грецького
міста-держави Херсонеса, який захоплював їхні землі.
16
С т ародавня Іст орія У к р а ї н и ____________________ ' ' ' ■
_______________________________________________________ ________________ ' ■ ' . '
Подальша доля таврів була трагічною: сп о чатку-у II ст. до н. е. - їх підкорив пон-

тійський цар Мітрідат VI Євпатор, а в другій половині І ст. до н. е. захопили римські
війська. У середні віки таври були винищені або асимільовані татарами, які заселяли
Крим. Самобутня культура таврів була втрачена.
2.5. Скіфи і сармати , % • ■ л, чі

Територія України в нову історичну добу - добу раннього залізного віку- була
заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні зем
леробські племена - пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди
переселяються греки-колоністи.
Від VII ст. до III ст. до н. е. загрозу племенам Східної Європи та Близького Сходу ста
новили племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись у Північне Причорно
мор'я. Скіфи завоювали величезну на ті часи територію між Доном, Дунаєм і Дніпром,
частину Криму (територію сучасної Південної і Південно-Східної України), утворивши
там державу Скіфію. Найґрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів
залишив давньогрецький історик Геродот. У V c t . д о н . є . в ін особисто відвідав Скіфію
і склав її опис. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою мі
фологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.
Геродот виділяв серед скіфів такі групи: царські скіфи, які жили в пониззі Дніпра
і Дону і вважалися верхівкою союзу племен; скіфи-орачі, що мешкали між Дніпром і
Дністром (історики вважають, що це були переможені скіфами нащадки чорноліської
культури); скіфи-землероби, що жили в лісостеповій зоні, та скіфи-кочівники, які осе
лилися в степах Причорномор'я. Серед названих Геродотом племен власне скіфами
були племена царських скіфів і скіфів-кочівників. Вони панували над усіма іншими
племенами.
Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє дер
жавне об'єднання на чолі зі скіфами, до складу якого увійшло місцеве населення
степових і лісостепових регіонів (сколоти). Причорноморська Скіфія, за Геродотом,
поділялася на три царства; одне з них очолював головний цар, а два інших - молодші
царі (ймовірно, сини головного).
Скіфська держава - перше політичне об'єднання на півдні Східної Європи в ран
ньому залізному віці (центром Скіфії у V—III ст. до н. е. було Кам'янське городище по
близу м. Нікополя). Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, при
значені скіфськими царями.
Найвищого піднесення Скіфія досягла в IV ст. до н. е., і було воно пов'язане з ім'ям
царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цар
Атей карбував власну монету. Могутність Скіфії не похитнулася навіть після поразки
від македонського царя Філіг.па II (батька Александра Македонського). Могутньою
лишалася держава скіфів і після смерті 90-літнього Атея в 339 році до н. е. Проте на
межі IV—III ст. до н. е. Скіфія занепадає. Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів
Велика Скіфія поступово припиняє своє існування. Частина скіфського населення ві
дійшла на південь і створила дві Малі Скіфії. Одну, що називалась Скіфське царство
(III ст. до н. е. - III ст. н.е.) зі столицею в Неаполі Скіфському, у Криму, інш у- у нижній
течії Дніпра.
Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядо
вих общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела свій родовід від одного
з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира, для
17
_______________________________ • _________________________________ ' - ____________________ ■■■■ __________________ Тема
■
■ 2
жерців - чаша, для общинників - плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою ша
ною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями
всього сущого на Землі.
Геродот описав обряд поховання скіфського царя: перш ніж поховати свого царя
на священній території - Геррах (Придніпров'я, на рівні Дніпровських порогів), скіфи
возили його забальзамоване тіло по всіх скіфських племенах, де над ним здійснюва
ли обряд пам'яті. У Геррах тіло ховали в просторій гробниці разом із дружиною, най
ближчими слугами, кіньми та ін. Біля небіжчика клали золоті речі, коштовні прикра
си. Над гробницями насипали величезні кургани - що знатніший був цар, тим вищий
курган. Це свідчить про майнове розшарування в скіфів.
Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфсько
го виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне
для життя - коней, м'ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення
Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі тощо, причому хліб сіяли не тільки для
себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися
на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.
Скіфи були войовничим народом. Вони активно втручалися в конфлікти між держа
вами Передньої Азії (боротьба скіфів із перським царем Дарієм І та ін.).
Приблизно у 514-512 рр. до н. е. скіфів вирішив підкорити перський цар Да-
рій І. Зібравши величезне військо, він переправився наплавним мостом через Ду
най і рушив углиб Великої Скіфії. Військо Дарія І, за свідченням Геродота, налічувало
700 тис. воїнів, проте учені вважають, що ця цифра в декілька разів перебільшена.
Скіфське військо мало налічувати, ймовірно, щонайменше 150 тис. бійців. За пла
ном скіфських воєначальників, їхнє військо мало уникати відкритого двобою з пер
сами і, поступово відступаючи, заманювати ворога вглиб країни, знищуючи на його
шляху криниці та пасовиська. За цей час скіфи планували зібрати сили та завдати
поразки ослабленим персам. Ця «скіфська тактика», як назвали її пізніше, виявила
ся вдалою.
Дарій І спорудив табір на березі Азовського моря. Долаючи величезні відстані,
перська армія марно намагалася відшукати ворога. Коли скіфи зрозуміли, що сили
персів підірвані, вони стали діяти більш рішуче. Напередодні вирішальної битви скіфи
надіслали цареві персів дивні дари: птаха, мишу, жабу та п'ять стріл. Зміст «скіфського
дару» Дарію І його радник витлумачив так: «Якщо, ви, перси, не станете птахами і не
полетите високо в небо, або мишами і не сховаєтесь у землю, або жабами і не постри
баєте в болота, то ви не повернетесь до себе, вас згублять оці стріли». Невідомо, про
що думав Дарій І, дивлячись на ці дари та на скіфів, які шикували загони до бою. Однак
уночі, залишивши в таборі поранених, які мали підтримувати багаття, він із залишками
своєї армії втік.
Так ганебно скінчилася спроба одного із наймогутніших володарів тогочасного
світу підкорити Велику Скіфію. Завдяки перемозі над перською армією, яка вважалася
тоді найсильнішою, скіфи здобули славу непереможних воїнів.
Занепад, а згодом і розпад Скіфії були спричинені такими факторами, як погір
шення кліматичних умов, висихання степів, занепад економічних ресурсів лісосте
пу тощо. Крім того, у ІІІ-І ст. до н. е. значну частину Скіфії завоювали сармати.
Сучасні дослідники вважають, що перші паростки державності на території
України виникли саме в скіфські часи. Скіфи створили самобутню культуру. У мисте
цтві домінував так званий «звіриний» стиль.
18
С т ародавня Іст орія У країн и _______________ - '. ' ' • ~ ~ - " Ь
Широко відомі пам'ятки скіфської доби - кургани Солоха й Гайманова Могила на

Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині, Куль Оба та ін. Знайде
но царські прикраси (золоту пектораль), зброю тощо.
Протягом наступних 600 років (III ст. до н. е. - III ст. н. е.) у Північному Причорномор'ї
панували сармати, які прийшли з приволзько-приуральських степів.
Як називали себе ці племена, ми не знаємо. Греки і римляни називали їх сар-
матами, що перекладається з давньоіранської як «оперезані мечем». Геродот твер
див, що предки сарматів жили на схід від скіфів, за річкою Танаїс (Дон). Він також опо
відав легенду про те, що сармати ведуть свій родовід від амазонок, які побралися зі
скіфськими юнаками. Однак добре оволодіти мовою чоловіків вони не змогли, й тому
сармати розмовляють зіпсованою скіфською мовою. Частина істини в твердженнях
«батька історії» є: сармати, як і скіфи, належали до іраномовної групи народів, і в них
дуже високий статус мали жінки.
Заселення причорноморських степів сарматами не було мирним. Вони винищи
ли залишки скіфського населення і перетворили більшу частину їхньої країни на пу
стелю. Згодом на території Сарматії, як називали ці землі римляни, виникли декілька
сарматських племінних об'єднань - аорси, сіраки, роксолани, язиги, алани.
Оселившись в українських степах, сармати стали нападати на сусідні римські
провінції, античні міста-держави та поселення землеробів-праслов'ян зарубинецької
культури лісостепу. Свідченням нападів на праслов'ян стали численні знахідки нако
нечників сарматських стріл при розкопках валів зарубинецьких городищ.
Сармати були скотарями-кочівниками. Необхідні продукти землеробства і реміс
ничі вироби вони отримували від осілих сусідів шляхом обміну, данини й звичайного
пограбування. Основою таких відносин була військова перевага кочівників.
Велике значення в житті сарматів мали війни за пасовиська та здобич.
Жодного сарматського поселення археологами не знайдено. Єдиними пам'ят
ками, які вони залишили, є кургани. Серед розкопаних курганів є багато жіночих
поховань. У них знайдені чудові зразки прикрас, виконані в стилі, що згодом дістав
назву «сарматського». Неодмінним атрибутом чоловічих поховань є зброя і споря
дження для коня.
На початку нашої ери влада сарматів у Причорномор'ї досягла вищої точки. Від
булася сарматизація грецьких міст-держав, протягом тривалого часу сарматська ди
настія правила Боспорським царством.
У сарматів, як і в скіфів, існувала приватна власність на худобу, що була ос
новним багатством і головним засобом виробництва. Значну роль у господарстві
сарматів відігравала праця рабів, у яких вони перетворювали захоплених під час
безперервних війн полонених. Проте родоплемінний лад сарматів тримався до
сить стійко.
Кочовий спосіб життя сарматів і торговельні зв'язки з багатьма народами (Ки
тай, Індія, Іран, Єгипет) сприяли поширенню серед них різних культурних впли
вів. їхня культура поєднувала в собі елементи культури Сходу, античного Півдня і
Заходу.
Від середини III ст. н. е. сармати втрачають провідну роль в причорноморських
степах. У цей час тут з'явилися вихідці з Північної Європи - готи. Спільно з місцевими
племенами, серед яких були й алани (одне із сарматських угруповань), готи здійсню
вали спустошливі напади на міста Північного Причорномор'я.
19
'_________________________ ' ' ' _________________________ ___________________ : -■ __________________________________________________________ ■- ____________________ Тема 2
2.6. Античні міста-держави в Північному Причорномор'ї та Криму п ю

Колонізація Північного Причорномор'я була складовою так званої Великої грець
кої колонізації VIII—VI ст. до н. е. Основною причиною, що штовхала греків у далекі
краї, стала нестача землі в Греції, а відтак, і продуктів харчування.
Першими грецькими поселеннями в Причорномор'ї (VII ст. до н. е.) були такі:
Істрія (у Придунав'О і Борисфеніда (на острові Березань). У VI ст. до н.е. у пониззі Пів
денного Бугу виникло місто Ольвія. На узбережжі Керченської протоки були заснова
ні міста Пантікапей (що стало столицею Боспорського царства), Гермонасса, Німфей,
Мірмекій, Фанагорія. На початку V ст. до н. е. на території Західного Криму з'явилось
античне місто Херсонес. Одним із останніх у III ст. до н. е. тут виникло місто Калос-
Лімен. Розміри міст не перевищували 50-60 га.
Кожне місто мало сільську округу (хору), яка забезпечувала його жителів необ
хідними продуктами харчування. Вироблене продавали в місті. Серед жителів хори
було багато вихідців із навколишніх племен.
Усі причорноморські міста-поліси, крім монархічного Боспору, були демократич
ними або аристократичними республіками, де раби, жінки та іноземці не мали прав
громадянства. Найвищим органом законодавчої влади були народні збори. Вико
навча влада перебувала в руках колегій і чиновників. Окремо існувала судова влада.
У політичному розвитку античних міст-держав розрізняють два етапи: на пер
шому (VII-! ст. до н. е.) вони були незалежними утвореннями, на другому (середина
І ст. до н. е. - 70-ті рр. IV ст. н. е.) перебували в залежності від Риму.
Грецькі колоністи займалися переважно хліборобством й виноградарством.
Важливу роль відігравали тваринництво та рибний промисел. Високого рівня дося-
гло ремесло. Найпоширенішими з ремесел були керамічне, склоробне, ювелірне,
ткацтво, металообробка, вичинка шкіри. Вишукані ювелірні вироби виготовлялися,
зокрема, на замовлення заможних скіфів. Значна кількість цих виробів знайдена в
скіфських царських курганах. Найбільш масовим було керамічне виробництво, яке
забезпечувало населення необхідним посудом. Важливу роль відігравала торгівля.
Головними експортними товарами були зерно, яке закуповували купці в греків-
колоністів та сусідніх племен, а також худоба і раби. У торгівлі з Великою Скіфією про
відну роль відігравала Ольвія, яку називали «торжищем Борисфенітів». Місцевому
населенню Північного Причорномор'я греки продавали передусім ремісничі виро
би, зброю, вино. Торгівля велась із місцевими племенами переважно шляхом обміну.
У містах-державах для потреб торгівлі карбували власну монету.
У зовнішній політиці поліси спочатку орієнтувались на Грецію. У ІІ-І ст. до н.е.
Ольвія потрапила в залежність до Кримської Скіфії. На межі ІІ-І ст. дон.е. Причорно
морська Україна була втягнута в орбіту боротьби між найсильнішими державами -
Римом і Понтом. Цар Понту Мітрідат VI Євпатор підкорив Боспорське царство, завдав
поразки Кримській Скіфії і поширив владу на все Причорномор'я, включаючи Ольвію.
Зазнавши врешті поразки від римлян, Мітрідат заподіяв собі смерть у Пантікапеї
(сучасна Керч), а римські війська оволоділи його царством. Політика грецьких міст
переорієнтовується на Рим. У свою чергу, для Риму грецькі держави були своєрідним
бар'єром перед натиском кочівників та інших варварських племен. Рим допомагав
Херсонесу в його сутичках зі скіфами, у грецьких містах розміщувались римські гар
нізони. У середині ІІ-ІІІ ст. до н. е. Тіра, Ольвія, Херсонес увійшли до складу римської
провінції Мезії. У політичну залежність від Риму потрапляє й Боспор.
20
С т ародавня Іст орія У країн и ___________________________________________________________________ __________________________________ ’________________________ ___________________ ___
Побут і культура причорноморських грецьких держав мали багато спільного зі

способом життя і культурою античного світу. Жителі міст вважали себе греками, тому
офіційною мовою була грецька. Фізичне виховання та навчання молоді здійснювало
ся в закладах-гімназіях. Населення міст переважно було письменним. У суспільному
й культурному житті важливе місце посідав театр. Дуже популярним був спорт.
У містах працювали вчені-філософи та історики. У V ст. до н. е. Ольвію відвідав «батько
історії» Геродот, який залишив найдавніший опис України-Скіфії.
Основу релігійних вірувань колоністів становило багатобожжя. Особливо попу
лярним серед богів був Аполлон - заступник колоністів. Поряд із культами божеств
існували культи героїв Ахілла й Геракла. Відправленням культів керували жерці. Пев
ного поширення набули також скіфські й сарматські культи родючості, а в римські
часи - культи римських імператорів.
Наприкінці І ст. н. е. грецькі міста-держави стали одним зі шляхів поширення на
українські землі перших паростків християнства.
У мистецтві переважали еллінські художні традиції, хоча значного поширення
набули варварські елементи. Художники малювали твори на релігійні й міфологічні
сюжети, створювали портрети. Інтер'єри будинків, гробниці розписували фресками.
Підлогу багатьох будинків вимощували мозаїкою. Красиво розмальовували вази.
Міста прикрашали статуї.
Культуру грецьких міст-держав Північного Причорномор'я дослідники ви
значають як чорноморський варіант античної культури.
Смертельного удару грецьким містам-державам завдала варварська навала, яка
відбулась двома хвилями (у III ст. - готи, у IV ст. - гунни). У III ст. під тиском готів заги
нула Ольвія та інші міста, а в IV ст. навала гуннів знищила Боспорське царство. Уціліли
лише Херсонес і Пантікапей, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.
Грецькі міста-держави були осередками античної цивілізації в Північному При
чорномор'ї. Вони мали значний вплив на розвиток місцевого населення цього регіо
ну українських земель. Завдяки грецьким поселенцям місцевий люд отримав можли
вість прилучитися до передових для свого часу надбань античної цивілізації.
2.7. Походження слов'ян, розселення їх в Україні аявян и м ш п ш и н м ш

Походження слов'ян у сучасній історичній науці залишається предметом жва
вих дискусій. Зокрема, існує концепція, що витоки слов'янства сягають щонайменше
кінця III тис. до н. е. У цей час у лісостеповій смузі України внаслідок розселення ін
доєвропейської спільноти з'явилася культура шнурової кераміки, яку ще називають
культурою бойових сокир. ЇЇ носії вважаються предками германців, слов'ян та балтів.
Вона охоплювала значні території центральної та північної Європи. її наступницею
в українському лісостепу та Поліссі, а також у південно-східній Польщі була тши-
нецько-комарівська культура праслов'ян - попередників східних і західних слов'ян.
Із праслов'янами пов'язують також білогрудівську культуру, що виникла на її місці
на українських землях. Предками слов'ян, як уже зазначалося, вважають населення
чорноліської культури кіммерійської доби, нащадками якого були ті, кого Геродот на
зивав скіфами-орачами.
Від часів виділення праслов'ян з індоєвропейської спільноти відбувався безпе
рервний процес формування слов'янства. Його поділяють на два періоди: венедський,
або зарубинецький, та антсько-склавинський, або пеньківсько-празький.
21
Тема 2
Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх по

стійних нападів праслов'яни переселялися на Десну, верхів'я Дніпра та Південного
Бугу. У Європі вони були відомі як венеди. Батьківщина венедів, як описав її дав
ньоримський історик Тацит, охоплює простори від східних відрогів Карпат до Верх
нього Подніпров'я й збігається з територією поширення зарубинецької культури
(НІ ст. до н. е. - II ст. н. е.). Кінець венедському етапу розвитку слов’янства поклало
Велике переселення народів. Переселення охопило практично всю Європу й суттєво
змінило її політичний, культурний та етнічний вигляд.
У II ст. у східному напрямку на Волинь просунулись германські племена готів, ви
нищуючи місцеву слов'янську людність, а звідти долиною Південного Бугу вийшли
в причорноморські степи. Рятуючись від готів, венеди тікали в Подністров'я та По
дніпров'я. Відтак територія розселення праслов'ян була розрізана готами долиною
Південного Бугу на східну та західну частини. Надалі вони розвивалися самостійно,
набуваючи специфічних рис, що врешті-решт призвело до формування антів Подні
пров’я та склавинів Подністров'я й Волині.
У добу панування готів у Причорномор'ї поширилася Черняхівська культура
(ІІІ-ІУ ст). Її пов'язують із названою готським істориком Йорданом державою Гер-
манаріха, до якої, окрім власне готів, входили слов'яни, фракійці й сармати. Готів із
Причорномор'я вигнали в останній третині IV ст. гунни. Приблизно в цей час при
пинила своє існування черняхівська культура. Правитель розбитих готів Вінітарій,
ймовірно, відступаючи під тиском гуннів на захід, розпочав війну з антами. Він убив
їхнього князя Божа й розіп'яв на хрестах 70 антських старшин. Тоді гунни виступи
ли на захист антів й убили Вінітара. Більшість готів переселилася на Середній Дунай.
Територія розселення антів у VI ст., описана Йорданом, збігається з тією, де була по
ширена пеньківська культура, а склавинів - відповідає празько-корчацькій культурі
(V—VII ст.). З антами пов'язане існування слов'янського воєнно-політичного об'єднан
ня, яке називають Антським царством.
У цей час Західну Римську імперію заполонили племена варварів, які прийшли
туди разом із гуннами й утворили гуннську державу на чолі з Аттілою. Однак, унаслі
док розгрому гуннів на Каталаунських полях (451 р.) та смерті Аттіли (453 р.), ця дер
жава розпалася. Складовою частиною наступного розселення народів стало Велике
слов'янське розселення V—VII ст. Спочатку анти й склавини перейшли південний берег
Дунаю та осіли на Балканах у візантійських володіннях. Вони започаткували південну
гілку слов'ян. Склавини через деякий час рушили далі, уверх по Дунаю, й просунулися
у межигір'я Одри та Ельби, поступово інтегруючись із західними слов’янами.
У середині VI ст. через українські степи пройшла нова орда кочівників-аварів або
обрів. За дозволом Візантії вони оселилися в Паннонії на середньому Дунаї, де засну
вали свою державу - Аварський каганат. Однак через деякий час авари почали на
пади на візантійські володіння. Від моменту своєї появи в причорноморських степах
авари воювали з антами, оскільки землі останніх були форпостом осілих землеробів
на межі зі степом. Ця боротьба була тривалою і виснажливою. Остання згадка про
антів міститься у візантійських хроніках під 602 р. У цей рік каган (князь) аварів на
правив своє військо в землі антів й наказав винищити їх як союзників візантійців. Піс
ля цього рештки антського населення перейшли Дунай і оселилися у візантійських
володіннях. Північна частина антів злилася зі склавинами і брала участь у формуван
ні праукраїнської спільноти.
22
С т ародавня іст о рія У країн и ___________ -__________________________________________________________________ _____________________________________________________________ -
За часів правління імператора Іраклія (610-641 рр.) Візантія використовувала

аварів для боротьби зі склавинами, щоб зупинити їх переселення на свої землі. Лі
тописець Нестор повідомляє в «Повісті минулих літ», що авари підкорили дулібів, які
мешкали на Волині, й беззаперечно були склавинами. Вони сформували союз пле
мен, відомий з арабських джерел як Валіняна, на чолі з князем Маджаком, який в
VII ст. було знищено аварами.
Отже, слов'яни за своїм походженням є автохтонним (тим, що сформувалося на цій
території) населенням українських земель індоєвропейського походження. Як окрема
етнічна спільнота вони сформувалися на початку нашої ери. У VII—VIII ст. у східних
слов'ян активно розгортається процес державотворення, що набув логічного завер
шення у IX ст. із виникненням Київської держави (Русі-України).
2.8. Господарство, побут, звичаї та вірування слов'ян

Основним заняттям ранніх слов’ян було землеробство. Найдавнішим способом
вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окре
мих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином про
водили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсі
кали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і
спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років викори
стання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на
берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні слов'яни вико
ристовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівало
ся до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле зали
шалося для «відпочинку», а використовувалося інше. У той час вільних земель було
багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і
ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить
добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й
дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику
рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним това
ром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством),
у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поши
реним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і
ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх на
половину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати
розташовувалися печі - для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів,
палили «по-чорному», дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах
відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів - угро-фіннів і південних
степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким
підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма - льох, де
слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї,
у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли
окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями.
Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися «гніздами». Група
23
_____________________________ _____________________ ______________________ ____________________________________________________________________________________________________________ уу ________________________ Тема 2
таких «гнізд» об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись

у союзи племен.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індо
європейської спільноти. Слов'янське язичництво - це не просто релігія, але й сві
тогляд - цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському
світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де
на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі проти
стояли одне одному.
Основи слов'янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов'ян доби
бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог
пов'язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий
«бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на
благо, так і на зло.
На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і
здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та
Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (пере
кладається як «бог спеки») був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він
відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів
Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця,
грім - то звук його колісниці, а колесо - то сонячний диск. Перун у праслов'ян був
богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич- найімовірніше, захисник
ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею
шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга - захисницею неодружених дівчат,
богинею весни й першої зелені.
Головними постатями нижнього, підземного світу були Род - володар землі й
усього живого та Велес - господар підземного світу. Велес вважався противником
Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу. До богів підземного світу
належала, ймовірно. Мати Сира Земля - богиня землі, врожаю, Велика Мати всього
живого. Мокош, як ії називали, була, вірогідно, дружиною Сварога та матір'ю Лади.
Пантеон богів не залишався незмінним упродовж слов'янської історії. Зміни в
господарстві та суспільно-політичному житті обумовили зміни в ієрархії богів. Знач
но змінився культ Велеса: він став уважатися богом скотарства, а згодом й торгівлі.
У давнину слов'яни часто використовували при розрахунках худобу, і Велес став за
хисником купецтва та гарантом договірних взаємин. Він також став уважатися богом
урожаю, оскільки, як вирішили слов'яни, поховані в землі пращури захищають вро
жай. Під час жнив для Велеса завжди залишали на полі останній сніп хліба. Із Веле
сом пов'язувалося й володіння потаємними знаннями «волхвування», уважалося, що
він - провідник душ померлих у потойбічний світ.
Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної вла
ди в І тис. до н. е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про
це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вва
жають, що тільки один бог - творець блискавок є володарем усього світу, й прино
сять йому в жертву биків та всіх інших тварин». Поруч із культом цих провідних богів
збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов'янських
часів. Як й інші народи, давні слов'яни вірили в життя після смерті, ушановували духів
предків.
24
С т ародавня іст о рія України ____________________________________
Пам'ятками релігійного життя давніх слов'ян стали знайдені археологами рештки

їх святилищ. Вони були двох типів. У центрах селищ споруджувалися місцеві закриті,
під дахом, святилища, у яких ідол ставився в ніші перед вогнищем. Великі відкриті свя
тилища споруджувалися на пагорбах та узгір'ях, на певній відстані від селищ, де на
впроти вогнища розміщувалися один чи кілька ідолів. Обряди та жертвоприношення
здійснювали жреці. Існували також святилища, де жертвоприношення темним богам
здійснювали відьми та віщуни. Верховним главою культу в слов'ян вважався князь.
Історичні джерела - сукупність різноманіт ширюються вкладишеві (набірні) знаряддя -
них об'єктів, які відображають історичний макроліти та мікроліти, з'являються лук та
процес і створюють можливість вивчати стріли, човни й плоти тощо.
минуле людського суспільства; усе, що було Неоліт - новий кам’яний вік. Етап розвитку люд
створено в процесі людської діяльності й збе ства, коли відбувався перехід до виробництва
реглося до наших часів. продуктів шляхом вирощування рослин та одо
Археологія - галузь історичної науки, що ви машнення тварин, з'явилися племена земле
вчає минуле за допомогою дослідження ре робів та скотарів, які вели осілий спосіб життя.
чових знахідок. Проте основним матеріалом для виготовлення
Археологічна пам'ятка - група винайдених знарядь залишався, як і раніше, камінь.
в одному місці речей, які є матеріальними Енеоліт - міднокам'яний вік. Період в історії
рештками діяльності людини або змінені її людства, коли воно освоїло перший метал -
працею.
мідь. Унаслідок цього поряд з кам'яними
Археологічна культура - велика група ар
знаряддями праці стали використовуватися
хеологічних пам'яток, що датуються однією
виготовлені з міді. В цей період виникають
історичною добою, мають спільні ознаки та
розташовані на певній території. перші ремісничі виробництва, пов’язані з ме
Антропологія - наука, що вивчає похо талургією та металообробкою, набуває поши
дження і розвиток людського роду. рення розвинене землеробство і скотарство.
Архантроп - найдавніша людина або homo Бронзовий вік - період в історії людства, під
erectus (людина з прямою ходою). З'явилася час якого при виготовленні знарядь пра
1,5 мли років тому в Африці. Близько 1 млн - ці стали використовувати бронзу - перший
800 тис. років тому архантропи з півдня Євро штучний метал, отриманий унаслідок дода
пи потрапили на територію сучасної України. вання до міді олова. У цей час розвивалися
нові ремесла (гравірувальне, ковальське),
Неандерталець, або палеонтроп- давня
людина. З'явилася 150-100 тис. років тому в вдосконалювалося землеробство.
Азії, Африці та Європі. Найдавніші людські Ранній залізний вік - період історії людства,
рештки, знайдені археологами на українських що прийшов на зміну бронзовому віку. Харак
землях (печера Кіїк-Коба в Криму) належать теризується поширенням зброї та знарядь
палеоантропам. праці, виготовлених із заліза. На території
Кроманьйонець, або неоантроп - нова лю України відповідає кіммерійському, скіфсько
дина сучасного фізичного типу, homo sapiens. му та сарматському етапам її історії.
З'явилася у багатьох регіонах нашої планети Неолітична революція - термін, яким
40-30 тис. років тому. ЇЇ поява завершила про англійський археолог Гордон Чайлд визначив
цес антропогенезу на Землі й започаткувала зміни, що відбувалися в епоху енеоліту, остан
історію людства. ^ ньої доби кам'яного віку. В їх основі був пере
Палеоліт - давній кам'яний вік, найдавніша хід від привласнюючого до відтворюючого
доба в історії людства, коли первісна людина господарства.
виготовляла знаряддя праці з каміння. Ремесло - дрібне виготовлення готових ви
Мезоліт - середній кам'яний вік, перехідна робів за допомогою простих знарядь праці
доба від палеоліту до неоліту. У цей час по для задоволення широких побутових потреб.
25
Тема 2
Осілий спосіб життя - той, який пов'язаний з Велике переселення народів - умовна наз
постійним проживанням на одному місці. ва сукупності пересувань й розселень гер
Кочовий спосіб життя -то й , який пов'язаний манських, сарматських, слов'янських та інших
з періодичною зміною місця проживання. племен у IV—VII ст. по території Азії, Європи і
Матріархат - форма життя родової громади, Північної Африки.
за якої особливе місце надавалося жінці-матері. Привласнююче господарство - форма го
Патріархат - форма життя родової громади, сподарювання, за якої все необхідне для
життя людина бере в природі в готовому
за якої чолозікові належить головна роль у
вигляді. Це такі форми господарювання: зби
господарстві, сім'ї і суспільстві.
ральництво, полювання, рибальство.
Колонізація - заселення вільних територій;
Відтворююче господарство - форма госпо
захоплення якої-небудь країни чи області й
дарювання, за якої все необхідне для свого
насильницьке перетворення її на колонію.
життя людина виробляє самостійно (земле
Венеди - слов'янські племена, які на межі на
робство, скотарство, ремесло).
шої ери заселяли землі між річками Одрою і
Суспільний поділ праці - відокремлення
Дніпром та поблизу Карпат. Уперше згадують
різних видів трудової діяльності в середині
ся у І ст. суспільства за основними родами діяльності
Анти - об’єднання слов'янських племен, що (землеробство, промисловість, сфера матері
згадується у візантійських джерелах VI ст. За ального і нематеріального виробництва). Пер
селяли територію між Дністром і Дніпром. шим великим суспільним поділом праці було
Склавини - назва, яку вживали візантійські відокремлення пастуших племен і поділ сіль
автори VI—VIII ст. щодо слов'янських племен, ськогосподарського виробництва на земле
котрі мешкали на захід від Дністра на тери робство й тваринництво. Це вже були зачатки
торії сучасної Південної Польщі, Словаччини, виникнення товарного виробництва. Однак
Трансільванії. зауважимо, що обмін відбувався не всередині
Родова громада - сталий колектив родичів, племен, а на стиках їх зіткнення. Причиною ви
що мають спільну власність і працюють ра никнення першого поділу праці був розвиток
зом. ії основою був рід. виробничого досвіду членів общин та поява
принципово нових засобів праці, а головне -
Плем'я - група родових громад, які мають
нових потреб. Другий великий суспільний
спільну мову, територію, вірування, матері
поділ праці - відокремлення ремесла, яке
альну та духовну культуру.
раніше було підсобним заняттям землероба,
Кіммерійці - назва кочових племен індоіран від сільського господарства. Передумовами
ської мовної групи, які заселяли степову і ча виникнення другого поділу праці були поява
стково лісостепову зони українських земель у металевих знарядь праці, винахід технології
IX—VII ст. до н. е. металообробки і підвищення продуктивнос
Скіфи - назва іраномовних племен, які у ті праці. Цей етап вважають особливо поміт
VII ст. до н. е. - III ст. н. е. жили у Північному ним кроком у зародженні товарного вироб
Причорномор'ї й підкорили племена лісосте ництва. Це сприяло подальшому зростанню
пової зони України. продуктивної сили праці, її спеціалізації та
Сармати - назва кочових іраномовних пле кооперації, поглибленню обміну виробничої
мен, які в III ст. до н. е. - IV ст. н. е. заселяли діяльності людей у зв'язку з виробництвом
матеріальних і духовних цінностей, які вико
територію степів від Західного Казахстану до
ристовує людина, виникненню гончарного
Дунаю.
виробництва, ткацтва, ковальського ремесла.
Готу; - назва групи північногерманських пле
Третій суспільний поділ праці - ознамену
мен, які у III ст. до н. е. переселилися з берегів вався відокремленням торгівлі (купецького
Балтійського моря до Північного Причорно капіталу). Торгівля стала самостійною галуззю
мор'я, господарства. Це був новий крок до розвитку
Гуни - кочовий народ тюркської мовної гру товарно-грошових відносин. Подальший по
пи, що сформувався у Центральній Азії і в IV ст. діл праці пов'язаний з виникненням і розвит
прийшов на територію України, розпочавши ком машинної індустрії, формуванням нових
своїм рухом Велике переселення народів. галузей виробництва.
26
С т ародавня іст о рія У к р а ї н и _______________________________________
Персонали і С -.г’ і.Ч-.і“'. ■■

Атей (? - 339 р. до н. е.) - скіфський цар, за мена Поволжя. Вів війни з антським союзом
правління якого Зелика Скіфія досягла най племен, очолюваним вождем Божом. Після
більшого розквіту. її територія простягалася того як готський племінний союз розгромили
від фракійських племен на Дунаї до Дону. гуни, покінчив життя самогубством.
Карбував власну монету, вів війну проти царя Геродот (між 490-480 - між 430-425 рр.
Македонії Філіппа II, у якій і загинув. до н. е) - давньогрецький історик, автор «Іс
Аттіла (? - 453) - вождь племені гунів у 434- торії греко-перських воєн». Його праця є цін
453 рр. За його правління утворився гунський ним джерелом з географії, історії та етногра
союз з центром у Паннонії (суч. Угорщина). фії Українського Північного Причорномор'я.
Він контролював території від Кавказу на схо Залишив систематичний опис життя і побуту
ді до Рейну на заході, від кордонів Римської кіммерійців, таврів, скіфів та інших племен, що
імперії на півдні до островів Датського архі заселяли у ті часи причорноморські степи.
пелагу на півночі. Хвойка Вікентій (1850-1914 рр.) - україн
Бож (Бус; ? - бл. 375) - князь антів, який очо ський археолог-аматор, один із засновників
лював їхню боротьбу проти готів. Був захо Київського міського музею старовини і мисте
плений у полон готами і страчений разом зі цтва (нині - Національний історичний музей).
своїми синами та 70 старійшинами. Дослідив Кирилівську стоянку пізнього пале
Германаріх (? - 375) - остготський король, оліту на Старокиївській горі у Києві, відкрив
який у IV ст. підкорив своїй владі остготів, пам'ятки трипільської, зарубинецькоїі черня-
вестготів, а також дрібні фіно-угорські пле хівської культур.
Тестові завдання ш. 2 » іу д ій ш та ж ж і'.й

Завдання з вибором однієї правильної відповіді
1. Яка подія взаємопов'язана з Великим розселенням слов'ян?
А Велика грецька колонізація А Б В Г
Б утворення Великої Скіфії
В Велике переселення народів
Г занепад Трипільської культури
2 . Якому періоду історії України відповідають
зображені історичні джерела?
А Стародавня історія України А Б В Г
5 Середньовічна історія України
В Нова історія України
Г Новітня історія України
3. Для орієнтації в історичному часі використовується
А історична карта. А Б в Г
5 історичний документ.
З лінія часу.
Г годинник.
4. Основну масу історичних джерел періоду стародавньої історії України складають
А речові. [А Б В Г
Б писемні.
В усні.
Г етнографічні.
27
Н П О іт іІ'ІІМЇЦЧІІР іР ІІІШД *ТМГ!ГІШІІ?ПІРГГОіІІШНИІІШ№ПИИж1Нй Тема 2
Позначте дату появи на території сучасної України перших людей.

А близько 2 млн років тому А Б в г
Б близько 1 млн років тому _
В близько 150 тис. років тому
Г близько 40 тис. років тому
6. У який період розвитку первісного суспільства на українських землях з'являються
наскальні малюнки, різьблені орнаменти на виробах, прикраси?
А палеоліт А неоліт А Б вТІ
Б мезоліт Г бронзовий вік -
7. Позначте назву доби, коли люди винайшли лук зі стрілами.
А палеоліт В неоліт А Б В Г
Б мезоліт Г енеоліт
У який період кам'яного віку люди почали виготовляти керамічний посуд?
А палеоліт В неоліт А Б В
Б мезоліт Г енеоліт
9. Позначте назву археологічної культури хліборобів доби енеоліту на території су
часної України.
А Буго-Дністровська В Трипільська А Б В Г
Б Дніпро-Донецька Г Середньостогівська
10.3 появою яких племен на півдні України збігається початок раннього залізного
віку?
А кіммерійці В сармати |а Б В Г
Б скіфи Г готи
1 1 .Велика Скіфія включала в себе
А територію степової частини України, А Б В Г
Б територію степової і лісостепової частини України.
В територію степової і лісостепової частини України, а також грецьких міст-дер-
жав Північного Причорномор'я та Криму.
Г територію лісостепової частини України.
12.Під якими номерами на карті позначено грецькі поліси Тіра і Херсонес?
А 2і6 А Б В
Б 2і5 J п
В 3і5
Г 1і4
13 .Позначте назву грецького міста-колонії, яке виникло в середині VI ст. дон. е. на

правому березі Бузького лиману.
А Ольвія А Б В Г
Б Тіра 1
В Херсонес
Г Пантікапей ____________________________________
28
С т ародавня іст о рія Україн и ________________________________________________________________ ______________________ ' к/ • .. .
14.Якими були головні причини грецької колонізації Північного Причорномор'я та

Криму у \ZII-VI ст. до н.е.?
А соціально-економічними □В ЕШ
Б політичними I II І І
В культурними
Г воєнно-стратегічними
15. У мистецтві яких племен був поширений «звіриний» стиль?
А кіммерійців і таврів А Б в|г|
Б скіфів і сарматів _A J
В аварів і антів
Г готів і гунів
16. Свідченням панування скіфів у Північному Причорномор'ї в УІІ-ІІІ ст. до н.е. є
А кургани Товста могила, Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила. А Б В Т\
Б руїни античних міст Тіри, Херсонеса, Ольвії. 1
В стоянки Королеве, Мізин, Межиріч.
Г поселення Майданецьке, Трипілля, Черняхівське.
1 7 .Позначте дату, якою датуються перші згадки про слов'ян-венедів у писемних дже
релах.
А II СТ. до н. е. 1-Мст. н. е. А Б
Б ІІ-І ст. до н. е. Ill ст. н. е. н
1 8 .Вторгнення яких племен до Східної Європи започаткувало Велике переселення
народів?
А готи В авари А Б в г
Б гуни Г слов’яни
19.Який з зазначених народів, що проживали у Причорноморських степах та Криму,
вели осілий спосіб життя?
А кіммерійці В сармати А Б В ГІ
Б скіфи Г готи
2 0 .Позначте дату останньої згадки про антів у писемних джерелах.
Е
А 375 р. В 602 р. А Б в
Б 476 р. Г 800 р.
21. Гунська навала у Північне Причорномор'я допомогла антам позбутися залежності від
А сарматів. В римлян. А Б В Т]
Б готів. Г аварів. 1
22.Язичницька релігія у слов'ян передбачала віру
А в єдиного бога Перуна. Б ІВ ІГ
Б у багатьох богів, які уособлювали природні сили.
В у духів предків, що воскресають.
Г у надприродні сили людини.
2 3 .Волхвами слов'яни називали
А родових старійшин. А Б В г
Б виборних воєнних вождів.
В жерців язичницьких культів.
Г жертвоприношення богам.
29
— ■' ' -.У.-' _________________________________________________________________________________________________________ Тем а 2
24.Винайдення зображеного знаряддя праці свідчило про появу

А землеробства, А Б в Г|
Б скотарства,
В загінного полювання,
Г рибальства.
25. Прочитайте уривок і позначте назву грецького міста колонії, про яке йдеться. «Був
заснований наприкінці V ст. д. н. вихідцями з Гераклеї Понтійської на крайній пів
денно-західній частині Кримського півострова».
А Ольвія В Пантікапей І А І! Б | В 1г і
Б Тіра Г Херсонес ]
26. Про який період історії слов'ян йде мова в уривку історичного джерела?
«...Вони спустошили й спалили їх міста й фортеці, взяли полонених і стали панами
на землі. Вони осіли на ній панами, як на своїй без страху... І нині вони лишаються
тут, живуть і спокійно перебувають у країні ромеїв».
А панування скіфів у Причорноморських степах А Б В г
Б переселення готів у Причорномор'я та Крим
В велике розселення слов'ян
Г утворення Київської Русі
Завдання на встановлення відповідності
27. Установіть відповідність між типами історичних джерел та історичними пам’ятками.
1
усні А ікона ій е ш с ііїн
писемні
2 Б фотографія л ■ ■■ ■ ■
речові я ■ ■
3 В літопис
я ■■ 1 ■ ■
4
етнографічні Г обряд вінчання п ■■ ■ ■
Д билина
28. Встановіть відповідність між поняттями і їх визначеннями.
1 Етнографія А наука, що вивчає історичний час ■□□□нгп
2 Археологія Б наука, що вивчає матеріальні історичні па
3 Хронологія джерела і відтворює за ними минуле яв
яв
4 Антропологія людського суспільства пв
В наука, що вивчає історичний простір
Г наука, що досліджує побут та звичаї народів,
їх матеріальну і духовну культуру
д наука, що вивчає кісткові залишки первісних людей
29 . Установіть відповідність між періодами найдавнішої історії людства та пов'язани-
ми 3 НИМИ ПОДІЯМИ.
1 Палеоліт А існування Трипільської культури » □ □ □ и г л
2 Мезоліт Б південь України заселяли і _
2
3 Неоліт племена кіммерійців
£
4 Енеоліт В поява людини розумної, або А _ _
кроманьйонця
Г перехід від полювання і збиральництва
до землеробства і скотарства
Д людина приручила собаку, яка стала першою
домашньою твариною___________________________
ЗО
С т ародавня іст о рія У країн и __________ _■_______________________________ ' _________________ _______________________________________________ - ________________________
3 0 . Встановіть відповідність між винаходами і періодами давньої історії.

1 гарпун А палеоліт Й И И О Р ГП
2 мотика Б мезоліт п ■■■■ ■
я ■
3 спис В неоліт
п ■■
4 колісний транспорт Г енеоліт п ■ ■■■ ■
Д бронзова доба
Завдання на встановлення правильної послідовності
31. Установіть послідовність подій.
А перші згадки про слов'ян-венедів »□□□а
у писемних джерелах пи ■■■
пи ■
Б похід Дарія І в Скіфію П І ■■
В період існування черняхівської культури пи ■■и
Г період існування трипільської культури
32 . Установіть послідовність подій.
А утворення Боспорського царства АБв г
Б початок переселення сарматських племен у 1
2
Північне Причорномор'я .3
В переселення готів з південних берегів Балтійського моря у 4
Північне Причорномор'я
Г період існування середньостогівської культури
Завдання з короткою відповіддю множинного вибору

33 . Які твердження характеризують життя людей на українських землях у період
неоліту?
1 Значні зрушення у природі: остаточно відступив льодовик
і встановилися близькі до сучасних природні умови.
2 Людське суспільство перейшло від привласнюючих до відтворюючих форм
господарства.
3 З'явилися нові способи обробки каменю: шліфування, пиляння і свердлення.
4 Винайдення людиною луку і стріл.
5 Виникнення виробництва кераміки, прядіння і ткацтва.
6 Початок використання мідних знарядь праці.
7 Приручення коня і використання його для потреб ведення господарства.
34 . Які твердження характеризують основи господарювання, суспільний устрій та ду
ховний світ давніх слов'ян?
1 Основою їхнього господарства було кочове скотарство.
2 Вели осілий спосіб життя, провідною галуззю
господарства було рільництво.
3 За свідченням Геродота, головною богинею у них була
богиня-матір Табіті.
4 У них були поширені підсічно-вогнева, перелогова і парова
системи землеробства.
Зі
- ■ у __________________________________ ;________________________ ' • ■ ■
______________ ______________________________________________________________
5 За свідченнями сучасників вони не скорялися владі якоїсь

однієї людини, а жили так, як вирішувала громада.
6 їхні племена очолювали вожді або царі, що мали необмежену
владу над одноплемінниками.
7 Будували міста на узбережжі Чорного моря і вели жваву
торгівлю з скіфами.
ЗО.Які винаходи первісних людей пов'язані з розвитком привласнюючого господар
ства?
3 1 .Під якими іменами в письмових джерелах згадуються давньослов'янські пле

мена?
1 роксолани
2 анти
3 готи
4 склавини
5 гуни
6 скіфи
7 венеди
32
Тема З
КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА
Кінець VIII - початок IX ст. - утворення 1054 р. - перша згадка у літописі Києво-Печер
Київського князівства ського монастиря
860 р. - перший похід русичів, очолюва 1054-1093 рр. - правління трьох братів Яросла-
них князем Аскольдом на Константино вичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода
поль (Царгород) 1056-1057 рр. - створення «Остромирового
882 р. - убивство князя Аскольда і за Євангелія» - найдавнішої з книг, яка збереглася
хоплення князівської влади у Києві Оле до наших днів
гом. Виникнення держави Київська Русь 1068 р. - поразка Ярославичів у битві проти по
907, 911 рр. - походи князя Олега на ловців на р. Альта. Повстання у Києві проти князя
Царгород Ізяслава. Розпад триумвірату
941, 944 рр. - походи князя Ігоря на Ві 10 73,1076 рр, - створення «Ізборників для князя
зантію Святослава Ярославича»
945 р. - повстання деревлян і вбивство 1097 р. - Любецький з'їзд князів
князя Ігоря
1 1 0 3 ,1 1 0 9 ,1 1 1 0 ,1 1 1 1 рр. - походи руських кня
946 (957) р. - посольство княгині Ольги зів проти половців
до Царгорода
1108 р. - заснування онуком Ярослава Мудрого
964-966 рр. - похід князя Святослава Святополком Михайлівського Золотоверхого мо
проти Хазарського каганату настиря у Києві
968 р. - перший Балканський похід кня 1 1 1 3 р .- народне повстання у Києві
зя Святослава
1 1 1 3 р .- прийняття «Статуту» Володимира Моно
969-971 р р .-д р у ги й Балканський похід ма ха
князя Святослава
1113 р. - завершення ченцем Києво-Печерської
988 р. - початок запровадження князем лаври Нестором написання літопису «Повість ми
Володимиром християнства як держав нулих літ»
ної релігії Київської Русі
1117 р .-уклад ан ня «Повчання» Володимира Мо-
992-996 рр. - споруджено Десятинну номаха
церкву у Києві 1169 р. - розорення Києва ростово-суздальським
1036 р. - розгром князем Ярославом князем Андрієм Боголюбським
Мудрим печенігів під Києвом 1185 р. - невдалий похід новгород-сіверського
1037 р. - завершення спорудження Со князя Ігоря Святославича проти половців, що став
фійського собору у Києві підґрунтям для поеми «Слово о полку Ігоревім»
1037-1039 рр. - при Софійському со 1187 р. - перша літописна згадка назви «Україна»
борі у Києві створено літопис, названий стосовно земель Південної Київщини і Переяс
Найдавнішим Київським зводом лавщини
3.1. Виникнення Київської держави. Київське князівство

за перших К Н Я З ІВ ■ ■
У VIII ст. політична карта Європи суттєво змінилась. Римську спадщину поді
лили три великі імперії середньовіччя: Візантія, Франкська держава та Арабський
халіфат. У Візантії продовжували існувати античні міста, зберігалися традиції імпе
раторської влади та християнської церкви. Степи, які простягалися від Монголії до
Причорномор'я, були тим коридором, яким до Європи хвиля за хвилею приходили
кочові тюрські племена. Між Степом, Франкською і Візантійською імперіями на тере
нах Східної Європи розселялися слов'яни. .
33
_____________________ _________________ _________________________________________________________ Гемо з
На цих землях слов'яни утворювали союзи племен - військово-політичні об'єд

нання, найрозвинутіші з яких нагадували західноєвропейські «варварські королів
ства» раннього середньовіччя. Візантійці називали ці союзи «Славініями». Першими
з них були союзи антів та склавинів. У «Повісті минулих літ» Нестор Літописець навів
назви й місця розселення східнослов'янських союзів племен. На території України
існували Славінії бужан і волинян, полян, уличів, тиверців, деревлян, білих хорватів,
сіверян. Поступово союзи племен перетворювались на племінні князівства - тери
торіальні політичні союзи державного типу. Ці князівства або «землі» мали численні
поселення - гради (по кілька сотень у кожному князівстві), своїх князів і стольні міста,
які були адміністративними, культовими й ремісничими центрами.
У VIII—IX ст., за свідченням арабських авторів, на східнослов'янських землях існу
вали три осередки державності: Куявія - сучасні дослідники ототожнюють її з Київ
ською землею; Славія - із Ладогою, а пізніше Новгородською землею; Артанія - роз
ташування якої історики не можуть визначити.
Появу князівств історики співвідносять із певним історичним етапом - військо
вою демократією, суть якої полягає в тому, що реальна влада належала вічу (племін
ним зборам), у якому могли брати участь лише чоловіки здатні носити зброю. Посту
пово роль віча занепадає: тепер його скликають тоді, коли потрібно князеві. Втра
чається значення збройного ополчення, оскільки навколо князів формувалася дру
жина - об'єднання постійних бойових соратників, друзів князя (професійних воїнів).
Дружина була постійною військовою силою, члени якої (дружинники) брали участь в
управлінні князівством та особистим господарством князя.
Виділення дружини - важливий етап у перетворенні влади князя з родоплемін
ної в державну. За допомогою дружини князь завойовує нові землі, збирає дани
ну. Голоси дружинників можуть бути вирішальними в питаннях війни чи миру та в
розв'язанні інших важливих проблем. Найбільш знатні дружинники становили раду,
що була постійним дорадчим органом при князеві. Поступово формувався прошарок
найближчого оточення князя - бояр, які отримували від князя за службу земельні во
лодіння. Більша частина селянства - смерди- були вільними. Проте вони сплачували
князеві данину і виконували різні повинності.
Східнослов'янська державність розвивалася в умовах постійного тиску сильні
ших сусідів. Північно-західними сусідами східних слов'ян були войовничі народи
Скандинавії, або нормани («північні люди»), як їх називали в Європі. їх бойові дружи
ни називалися вікінги. Наприкінці VIII - на початку IX ст. загони вікінгів (або варягів,
як їх називали слов'яни) стали з’являтися в землях ільменських слов'ян. Поступово
вони намагалися просунутись углиб східнослов'янського світу. Нестор Літописець
під 859р. записав у «Повісті минулих літ...», що варяги брали данину з ільменських
слов'ян та кривичів. Саме варяги проклали шлях через землі східних слов’ян до Ві
зантії. Це був відомий шлях «із варягів у греки», який проходив через Фінську зато
ку, далі Невою і Ладозьким озером, а потім річкою Волхов через Ільменське озеро,
річкою Ловать до верхів'я Дніпра і до Чорного моря. Варяги, прямуючи до Візантії,
установлювали контакти із слов'янами, вели з ними торгівлю, а часто й осідали на їх
землях, засновуючи торгівельні факторії.
Такий великий вплив на життя слов'ян у цей час мав Хазарський каганат - одна з
наймогутніших тогочасних держав, розташована між річкою Волгою, горами Кавказу
і річкою Дніпро. За повідомленням Нестора Літописця, хазари обклали даниною ра
димичів, в'ятичів, сіверян та полян.
34
К иївська д ер ж ава . ___________________________________________________ ______________________________________________ _____________________- ■ - - -- , > . ■
Кожне зі с х і д н о с л о в 'я н с ь к и х племен мало свій центр, де жили князь і дружина,

розміщувались основні культові споруди, присвячені язичницьким богам, і були зо
середжені економічні ресурси. Ці племінні центри найчастіше мали укріплення із
земляних валів та ровів, були справжніми фортецями. У годину небезпеки за стінами
такої фортеці переховувалися місцеві жителі - селяни, ремісники.
Досить швидко серед інших слов'янських градів став виділятися Київ. Цьому
сприяло його географічне положення. Київський князь міцно тримав ключі від Верх
ньої Наддніпрянщини, оскільки мав можливість контролювати річки-протоки Дні
пра. Водні шляхи були основними торговельними артеріями середньовіччя. Київ був
ключовим пунктом на шляху «із варягів у греки». Навколо нього в Середньому Подні
пров'ї упродовж другої половини VII - у VIII ст. формувався державний центр східних
слов'ян - Полянський союз, до якого увійшли землі полян, деревлян й сіверян.
Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами -
Києм, Щеком та Хоривом та їхньою сестрою Либіддю, які збудували перше городище
на Старокиївській горі. «І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, - писав Нестор Лі
тописець,- а Щек сидів на горі, що й нині зветься Щековиця, а Хорив сидів на третій
горі, що від нього прозвалася Хоривиця. І в ім'я брата свого старшого заклали городок
і назвали його Київ». Ця слов'янська легенда переповідається вірменським хроністом
VIII ст., який пише про заснування Києва - Куара в землі Полунія (від «поляни») брата
ми Куаром, Ментеєм і Хорсаном.
У легенді є зерно правди, оскільки археологічні дослідження виявили в Києві три
окремих міста, що об'єднались лише за княжої доби. Згідно з археологічними роз
копками, час виникнення Києва датують кінцем V - початком VI ст. (для святкування
1500-річчя Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату).
Археологами в 1908 р. (В. Хвойка) і в 1960-1980 рр. були виявлені залишки укріплень
на Старокиївській горі, культових споруд (язичницькі капища, де стояли ідоли), за
лишки слов'янських жител, а також численні знахідки речей, пов'язаних із побутом
і одягом дружинників (металеві частини шкіряних поясів, застібки від плащів), візан
тійські монети, посуд тощо. Зокрема, встановити час виникнення Києва допомогли
знайдені археологами візантійські монети імператорів Анастасія І (491-518 рр.) та
Юстиніана І (527-565 рр.). Археологічні дослідження показали, що такі знахідки мог
ли належати політичному та економічному центру, укріплення якого підтвердили, що
це була княжа резиденція. На межі VIII—IX ст. Київ перетворився на значний політич
ний центр східних слов'ян.
В останні роки дослідники, вивчивши свідчення ранньосередньовічних хронік
(вірменської та візантійської), дійшли висновку, що Кий був реальною історичною
особою, жив наприкінці - V у першій третині VI ст. і був полянським князем. Літо
писи повідомляють, що в 528 р. Кий відвідав Царгород на запрошення імператора
Юстиніана. Мандруючи до Візантії, Кий заснував фортецю на Дунаї і назвав її Киє-
вець. Від нього походить східнослов'янська князівська династія Києвичів. Останніми
представниками цієї династії, як вважають чимало істориків, були названі в літописі
Аскольд і Дір. Саме за них досягло розквіту Київське князівство, яке виникло на межі
VIII—IX ст. у результаті розвитку Полянського союзу. Землі цього союзу літописець на
зиває Руською землею або просто Руссю.
У давньоруських літописах Аскольд і Дір завжди виступали разом, але, на думку
вчених, князювали вони не одночасно: Дір у 30-ті рр. IX ст., а Аскольд заступив його
в 60-ті рр. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше - про Аскольда.
35
___________________ ______________' __________ ■ ■ _________________ __________________________________________ Тема З
Територія Київського князівства Аскольда була невеликою - воно охоплювало

землі навколо Києва, головним чином, колишнього княжіння полян. Але її держав
ний, економічний і воєнний потенціал був значним. Це доводить і політика, яку про
водив Аскольд: започаткував збирання земель союзів східнослов'янських племен
навколо Києва. У 852-853 рр. дружини князя Аскольда на прохання мешканців Кахетії
в Східній Грузії брали участь у відсічі арабського наступу на Закавказзя. У 864 р. руські
воїни з'явилися поблизу міста Абесчун на південному березі Каспійського моря.
Справжнім жахом для візантійців стала поява 18 червня 860 р. під стінами Кон
стантинополя 200 лодій руського флоту князя Аскольда. Так уперше Київське кня
зівство сповістило середньовічний світ про своє існування й розпочало тривалу
боротьбу з Візантією за першість на Чорному морі та перетворення його в «Руське
море». Семиденна облога міста русичами змусила візантійців визнати Київське кня
зівство як державу і укласти вигідний для нього торговельний договір. Нестор Літо
писець зазначає, що відтоді князівство стало називатися «Руська земля».
Існують відомості, що Аскольд ходив походами проти хозарів, дунайських бол
гар, уличів, деревлян. Щоб підняти авторитет своєї влади, Аскольд прийняв титул
кагана, що за тих часів прирівнювався до титула імператора. Разом зі своїми дружин
никами він прийняв християнство. Повернувшись додому, князь здійснив спробу за
провадити на Русі християнство (у візантійських джерелах цю подію датують 866 р.).
Проте Аскольду не вдалося впровадити християнство як державну релігію. Проти
християнізації виступили прихильники язичництва. Вони заручились підтримкою
новгородського правителя варяга Олега. Олег здійснив похід на Київ і підступно вбив
Аскольда.
Отже, Київське князівство стало територіальним і політичним ядром східних
слов'ян, на його основі згодом виникла Київська Русь (Русь-Україна).
Періодизація історичного розвитку Київської Русі

Період Особливост і
Швидке територіальне зростання Київської Русі й поступова консолідація
882-972 рр.
держави. Охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.
Економічний і культурний розквіт Київської держави, досягнення нею вер
980-1054 рр. шини політичної могутності. Охоплює князювання Володимира Великого і
Ярослава Мудрого.
Поступове політичне ослаблення Київської Русі, князівські усобиці. Охо
1054-1132 рр. плює правління Ярославичів. Зміцнення і відновлення одноосібної влади
київського князя за правління Володимира Мономаха і Мстислава Великого.
Поліцентризація Русі, яка була насильно перервана монгольською нава
лою. У землях-князівствах формуються місцеві династії - Ольговичів, Рос-
1132-1241 рр.
тиславичів, Мономаховичів, Мстиславичів тощо, які були гілками династії
Рюриковичів.
Із процесом становлення державності у слов'ян середнього Подніпров'я тісно

пов'язаний термін «Русь». У давньоруських писемних пам'ятках він має чотири зна
чення: етнічне - народ, плем'я; соціальне - суспільний прошарок або стан; географіч
не - територія, земля; політичне - держава. Існує багато концепцій походження сло
ва «Русь»: скандинавська (від місцевості зі схожою назвою), наддніпрянська (від назв
36
К иївська держ ава_________ _______________________________ ^ЗЯЯИШ вШ ЯШ ЯН ЯЯИ Ш Ш ЯЯВШ ЯЯЯШ ВЯШ ЯШ Ш ВЯН Ш Ш Ш Ш
річок із коренем «рос» у басейні Дніпра), фінська (від слова «гію їбі », яким фіни нази
вали варягів) та ін. Достеменно відомо, що «руссю» називали спочатку скандинавів,
що складали дружини новгородських і київських князів. Поступово варязькі дружи
ни князів поповнювалися слов'янами й назва «русь» поширювалася взагалі на всіх
дружинників. Згодом вона стала застосовуватися до східних слов'ян у значенні «русь
кий народ» або «народ Русі» та стала назвою території, яку вони заселяли - Руська
земля. Термін «Руська земля» вживається як у вузькому значенні (стосовно земель
полян, сіверян і деревлян), так і широкому значенні (до всієї етнічної і державної те
риторії східних слов'ян).
Назва «Україна» щодо українських земель уперше зустрічається в Київському
літописі під 1187 р. Того року в битві з половцями загинув переяславський князь
Володимир Глібович («І плакали по ньому всі переяславці. За ним же Україна багато
потужила»). За тих часів назва «Україна» поширювалась на Київщину, Переяславщину,
Чернігівщину. Під 1189 р. у тому ж літописі вжито назву «Україна Галицька» стосовно
Галицького князівства.
Про походження назви «Україна» існує кілька припущень. Згідно з одним, її виво
дять від слова «край» («кінець») зі значенням «погранична територія». Деякі дослід
ники пов'язують походження назви «Україна» зі словом «край» - у значенні «рідний
край, країна, земля». За іншою гіпотезою, вона походить від дієслова «украяти» - «від
різати», а первісне її значення - «шматок землі, відрізаний (украяний) від цілого».
Назва «Русь» («Руська земля») тривалий час використовувалася поряд із назвою
«Україна». Стосовно українських земель, зокрема, всередині XVII ст. Б. Хмельницький
звертався у своїх універсалах до українців як до «народу руського». Населення За
карпаття і сьогодні називає себе «русинами», а свій край - «Підкарпатською Руссю».
3.3. Київська держава за правління Олега та Ігоря ■нздкі&гзш в д о ш н ш

У той час, коли в Подніпров'ї розвивалося й міцніло Київське князівство, на пів
ночі східнослов'янського світу єдності не було. Спочатку ільменські слов'яни вигнали
варягів, але внаслідок постійних чвар знову запросили в 862 р. для наведення поряд
ку очолювану Рюриком варязьку дружину. Ця напівлегендарна розповідь літописця
про закликання варягів спричинила появу в історичній науці норманської теорії по
ходження Русі.
Понад 200 років навколо розповіді літопису про закликання варягів між норма-
ністами та антинорманістами тривають суперечки. Перші вважають засновниками
східнослов'янської державності норманів, другі - доводять її місцеве походження й
заперечують вагому роль варягів у виникненні Київської Русі. Серед українських іс
ториків погоджувалися із положеннями норманськоїтеорГі історики так званої «дер
жавної школи» західноукраїнської історіографії 20-30-х рр. XX ст. - С. Томашівський,
М. Кордуба, Б. Крупницький. Заперечували її положення М. Костомаров, В. Антоно
вич, М. Грушевський.
Сучасна наука відкидає крайнощі обох підходів, виходячи з того, що до літопис
ного закликання варягів східні слов'яни вже мали власні державні утворення, і, вод
ночас, визнає, що нормани зі своїми дружинами служили слов'янам й започаткували
династію Рюриковичів. Однак кількість норманів була досить незначною, і тому вони
швидко слов'янизувалися, розчинившись серед місцевого населення. Одночасно з
цим вивчення взаємозв'язків між східними слов'янами й скандинавами сприяє кра-
щому розумінню розвитку Європи в ранньому середньовіччі.___________________________
37
Тема З
Після смерті Рюрика в 879 р. залишився його малолітній син Ігор, яким опікувався
воєвода Олег. У 882 р., зібравши велику дружину, Олег рушив на Київ. Як повідомляє
літописець, він убив князів Аскольда та Діра й став правити об'єднаною державою від
імені малолітнього Ігоря. Історики здавна сперечаються, що стояло за цими подіями.
Дехто вважає, що рушити на південь Олега змусив опір ільменських слов'ян, незадо-
волених правлінням варягів. Інші переконані, що Олега до Києва запросила місцева
язичницька знать, незадоволена розпочатою Аскольдом християнізацією. У цілому
можна стверджувати, що це був палацовий переворот, унаслідок якого було скинуто
династію Києвичів і владу захопила норманська династія Рюриковичів. Його наслід
ком стало об'єднання Півночі з Півднем і початок перетворення Київського князів
ства на об'єднану Давньоруську державу - Київську Русь. Своїм стольним градом,
«матір'ю міст руських» Олег оголосив Київ.
Майже увесь період свого князювання Олег (882-912 рр.) вів наполегливу бо
ротьбу за визнання племінними князівствами влади нової династії. Поступово він
підкорив полян, деревлян, сіверян, радимичів, словенів і кривичів та неслов'янські
племена - меря, чудь, весь. На їхніх землях створювалися опорні пункти князівської
влади на місцях, визначалися розміри данини. При цьому, щоб не викликати опору,
Олег залишав при владі місцевих князів, а данину встановлював невелику.
Підкоривши полян, сіверян і радимичів Олег увійшов у конфлікт з хозарами, які
не бажали мати сильного противника на своїх кордонах, утрачати джерело надхо
дження невільників і прибутків від транзитної торгівлі (руський князь тепер контро
лював шлях «із варягів у греки»). Війна Олега з хозарами скінчилася тим, що він по
громив їхні порти на Каспійському узбережжі.
Князь на Русі був монархом, який зосереджував у своїх руках одноосібну владу.
Правив він за допомогою дружини, у якій переважали варяги, що збирали данину,
здійснювали судочинство на місцях, виконували доручення князя.
Варяги збирали данину з підвладного населення Київської Русі спочатку в най-
примітивнішій та насильницькій формі полюддя. Візантійський імператор Костян
тин Багрянородний (912-959 рр.) описав, як відбувалося стягнення полюддя на Русі:
«Коли настане листопад, одразу ж їхні князі виходять з усіма росами з Києва і виру
шають у полюддя, що іменується кружлянням», а саме - 8 Славінії (слов’янські зем
лі) деревлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов'ян, що є данниками росів.
Годуючись там протягом усієї зими, вони знову, починаючи з квітня, коли розтане
лід на річці Дніпро, повертаються до Києва». Вибравши данину, руси споряджали
лодії-однодеревки й пливли до Константинополя продавати зібране.
Необхідність забезпечити ринок збуту зібраної данини спричинила військові по
ходи Олега до Константинополя. Надзвичайно успішним для русичів був похід на Ві
зантію у 907 р. У ньому взяло участь 2 тис. лодій із 80 тис. воїнів. За укладеною угодою
Візантія сплачувала Русі щорічну данину, надавала руським купцям право безмитної
торгівлі в Константинополі й зобов'язувалася їх утримувати за свій рахунок протя
гом шести місяців. У 911 р. Олег здійснив новий успішний похід до Константинополя,
коли візантійці порушили ці домовленості. Незабаром після цих подій Олег помер.
Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912-
945 рр.). Його дружиною з 903 р. була псковитянка Ольга.
Князь Ігор розпочав своє правління боротьбою з деревлянами та уличами, які
вийшли з покори. Після перемоги деревлян він наклав на них значно більшу, ніж ра
ніше, данину. У 915 р. поблизу кордонів Київської Русі вперше з'явилися нові кочів-
38
К и ївсько держ ава _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ники - печеніги. Спроба домовитися з ними була невдалою, оскільки до нападів на

швидко міцніючу Русь їх підбурювала Візантія. Від того часу напади печенігів стали
досить частими. Князь Ігор організував 941 р. грандіозний похід на Візантію, у якому
брало участь 10 тис. лодій. Однак він закінчився невдало. Флот русичів було спалено
«грецьким вогнем» під Константинополем. Через три роки Ігор розпочав наступний
похід, але цього разу до битви не дійшло. Візантійці запропонували укласти угоду,
що й було зроблено. Цікавим є повідомлення літописця про те, що частина дружини
із самим Ігорем скріпила договір клятвою на каплиці Перуна в Києві, а дружинни-
ки-християни присягалися в церкві Святого Іллі на Подолі.
Похід дружини Ігоря у 944 р. на Закавказзя також мав антивізантійську спрямо
ваність, оскільки його метою було нейтралізувати союзника Візантії, лідера горців
південного Прикаспію Марзубана. За свідченнями арабських джерел, руські дружи
ни, долаючи запеклий опір, оволоділи Дербентом, Ширваном і столицею Кавказької
Албанії містом Бердаа. Проте далекі військові походи поглинали значну кількість
ресурсів й вимагали багато коштів. Ймовірно, для того щоб розплатитися з дружин
никами, Ігор організував додаткове збирання данини з деревлян. Це спричинило ви
бух незадоволення. Очолювані своїм князем Малом, деревляни в 941 р. розгромили
князівську дружину, а самого Ігоря вбили. «Якщо понадився вовк до отари,- сказали
вони при цьому,- то не заспокоїться, доки всіх овець не передушить». Смерть Ігоря
знаменувала завершення початкового етапу становлення Київської Русі. Справу впо
рядкування відносин між центром й окремими землями вирішила вдова Ігоря Ольга.
Доба правління Олега та Ігоря започаткувала період територіального зростання
Київської держави і поступової консолідації східних слов'ян.
3.4. Київська держава за правління Ольги та Святослава ш в ш ш ш ш ш
Важливу роль у становленні Київської держави відіграла княгиня Ольга
(945-964 рр.) - дружина Ігоря, яка правила в часи неповноліття їхнього сина Святос
лава. Давньоруські літописці називали її «мудрішою за всіх людей», характеризува
ли як вродливу й розумну жінку, енергійну, далекоглядну, холоднокровну та досить
жорстоку правительку. Де й коли народилась майбутня київська княгиня, невідомо.
Літопис повідомляє лише про те, що «привели Ігореві дружину із Пскова на ім'я Оль
га». Вважають, що вона була не лише дружиною князя, але й мудрою помічницею в
його справах, брала на себе за відсутності Ігоря всі турботи з управління державою.
Загибель чоловіка під час деревлянського повстання поставила Ольгу в скрутну си
туацію, але вона не розгубилася. Чотири помсти княгині вбивцям її чоловіка, про які
згадується в літописі, спричинили фактичне знищення деревлянського князівства.
Відтепер їх землі було підпорядковано безпосередньо Києву.
Водночас княгиня, ймовірно, розуміла нагальну потребу впорядкувати систему
полюддя. Ольга здійснила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі,
із яких через певні проміжки часу мала стягуватися визначена кількість данини. Вста
новлювались спеціальні місця для збору данини «пости» і «становища». За княжою
казною було закріплено «ловища» - землі, багаті хутровим звіром, що забезпечувало
її постійним прибутком. Встановлювалися «уроки» й «оброки», які мали виконувати
підлеглі в розмірах, що не позбавляли їх засобів існування. Запровадження «уставів»,
ймовірно, було спрямоване на впорядкування адміністративних й судових функцій,
які виконували на місцях княжі дружинники. Влаштовувалися також становища й
княжі погости - місця зберігання зібраної данини та осередки центральної влади.
39
_ ____________________________________________ _______________________________________________________________________________________ _________________________________________ ___________________________________ Тема З
У часи правління Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. У Києві

з'явилася нова князівська резиденція - Ольжин двір з «теремом кам'яним». Архео
логічні розкопки свідчать, що це був, ймовірно, двоповерховий, вкритий червоним
шифером кам'яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою. За
свідченням літопису, Ольга збудувала в Києві дерев'яну християнську церкву Свя
тої Софії. Недалеко від цієї церкви, що згоріла у 1017 р., Ярослав Мудрий побудував
кам'яний Софійський собор.
У зовнішній політиці Ольга надавала перевагу дипломатії перед війною. У 946 р.
(за іншими даними - 957 р.) вона відвідала Константинополь. Це були перші в істо
рії відвідини головою Київської держави на чолі мирного посольства Візантії. Візит
руської княгині на чолі великого посольства з 1500 осіб справив велике враження
на візантійців, про що свідчить опис, залишений імператором Костянтином Багряно-
родним. Було укладено русько-візантійську угоду, за якою руські дружини служили
імператору і Візантія за це сплачувала данину Русі. На її виконання Ольга надсилала
руських воїнів допомагати Візантії у війні з арабами в 961 р., боротися з норманами
й болгарами.
Ймовірно, Ольга вела таємні переговори про хрещення своєї держави. Сама вона
хрестилася вдома напередодні подорожі до Візантії. Княгиня просила імператора
призначити для Русі єпископа, але, прочекавши на відповідь півтора місяця, діста
ла відмову. Можливо, її спричинило те, що, як вважали візантійці, Ольга правила від
імені свого сина, а великий князь київський Святослав був переконаним язичником.
У 959 р. Ольга надіслала своїх послів до німецького імператора. Вона бажала
встановити дружні відносини з імперією Оттона І - наймогутнішою державою того
часної Європи, й просила надіслати єпископа для хрещення Русі. Однак прибічники
Святослава нерадо зустріли ченця Адальберта, який прибув для виконання цієї місії,
й примусили його повернутися ні з чим.
Померла Ольга в 969 р. в Києві в той час, коли її син Святослав воював у Болга
рії з Візантією. Нащадки належно вшанували княгиню Ольгу. Християнська церква її
канонізувала (прилучили до лику святих) й визнала її діяльність рівноапостольною.
Недовге правління Святослава (964-972 рр.) залишилося в історії Київської дер
жави перш за все як доба майже безперервних військових походів, у яких князь на
магався вирішити першочергові завдання зовнішньої політики.
Про дитячі та юнацькі роки Святослава відомо мало. Замолоду він був перекона
ним язичником і відкидав намовляння Ольги прийняти християнство, побоюючись
незадоволення дружинників. Молодий князь, згідно з літописом, одержав владу з рук
старіючої Ольги в 864 р. Це був час, коли Візантія намагалася всілякими засобами по
слабити Русь. Вона підштовхувала до нападів на неї печенігів, намовляла Хазарський
каганат й Волзьку Булгарію не пропускати через свої володіння руських купців. Най-
дійовішим шляхом розв'язання цих проблем Святослав вважає війну. Своїм мечем
він прокреслював нові кордони своєї держави. Перший похід проти Хозарського ка
ганату мав характер блискавичної кампанії, під час якої Святослав, пройшовши че
рез землі вятичів, завдав поразки Волзькій Булгарії й пустився на човнах Волгою до
хозарської столиці - міста Ітіль. Розгромивши в його брамі військо хозарів, він рушив
на Північний Кавказ й підкорив племена ясів та касогів. Із чималою здобиччю та по
лоненими повернувся Святослав до Києва.
У своєму стольному граді князь довго не затримався й рушив у Дунайську Бол
гарію. Візантія, яка просила його про це, розраховувала руками русичів виграти
40
Київська держава ШШШвШШШШЯШШШШШШШШШШЯШШЯШШШШШШЯвШЯЯШЯИЯШШЯШШШЯЯШвЯШЯШШШШЯЯ
війну з болгарами. За чотири роки перебування там Святославу сподобалася ця
країна з її теплим кліматом, екзотичними плодами й близькістю до Константино
поля - центру тодішньої цивілізації. Він відмовився виконувати свою угоду з візан
тійцями й залишати їм завойовану Болгарію та вирішив перенести до Подунав'я
столицю своєї держави.
Для того щоб вигнати з Болгарії руського князя, Візантія й хозари підкупили пе
ченізьких ханів, які в 968 р. напали зі своїми ордами на Київ. Стрімким маршем князь
рушив додому й розбив печенігів. Після цього він вирішив остаточно розправитися
із підступними хозарами. Результатом другого хозарського походу стало знищення
Хозарського каганату як держави. Це мало однозначні й далекосяжні наслідки для
Київської Русі: з одного боку, було остаточно ліквідовано хозарську загрозу на пів
денно-східних кордонах, з іншого - знищення Хозарського каганату відкрило шлях у
причорноморські степи новим кочівникам, які рухалися на захід із глибин Азії.
Кияни, як твердить літописець, дорікали: «Ти, княже, шукаєш чужої землі, а свою
покинув». Однак Святослав турбувався й про рідну землю. Звільнивши її від сплати
данини хозарам, він приєднав до Русі землі вятичів. Перед тим як розпочати дру
гий болгарський похід, князь здійснив адміністративну реформу. Зробивши синів
своїми намісниками в племінних княжіннях, він зміцнив князівську владу на місцях.
Старший син Ярослав правив у Києві, Олег - в Овручі, центрі землі деревлян, Воло
димир - у Новгороді. Повернувшись до Болгарії, Святослав погрожував підступним
візантійцям, що незабаром захопить Константинополь і вижене їх до Азії. Він швидко
завоював усю Північно-Східну Болгарію та рушив до візантійської столиці. Військові
успіхи Святослава примусили імператора укласти мир із переможцями. Однак дотри
муватися його Візантія не збиралася, а використала лише для зібрання величезної
100-тисячної армії. Руські дружини, у яких, ймовірно, було 10-20 тис. воїнів, опини
лися в скрутній ситуації. Візантійці оточили військо Святослава в Доростолі. Через
три місяці, коли в місті розпочався голод, князь вирішив дати генеральну битву. Пе
ред нею Святослав звернувся до русичів зі словами: «Уже нам нікуди дітись, а волею
й неволею доведеться стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо
кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми,- то сором нам. Тож
не втечемо, а станемо кріпко, а я перед вами йду...»
Натхненні князівською промовою, русичі билися настільки хоробро, що примуси
ли імператора зневіритися у можливості захопити місто й піти на переговори. Князь
Святослав і імператор Цимісхій зустрілися посеред Дунаю на човнах і уклали угоду,
за якою візантійці зобов'язалися відпустити військо Святослава зі зброєю додому
та навіть забезпечити його харчами на зворотній шлях. Одночасно з цим київський
князь вимушений був відмовитися від земель Подунавіїта Криму й зобов'язатися до
помагати Візантії у війні з арабами. Однак навіть переможений Святослав залишався
небезпечним. Візантійський посол за великі гроші намовив печенігів знищити князя.
Святослав загинув у бою біля Дніпрових порогів. Печенізький хан звелів зробити з
його черепа чашу, із якої від того часу пили вино печенізькі хани.
3.5. Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі

Після смерті Святослава (972 р.) між його синами Ярополком, Олегом та Володи
миром спалахнула боротьба за великокняжий престол. У цій боротьбі, спираючись
на підтримку варязьких загонів, переміг Володимир. Ставши Великим князем київ
ським, він багато зробив, аби зміцнити державу, встановити лад і порядок. За його
41
Тема З
князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла

вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розвитку.
За часів Володимира в загальних рисах завершилося формування держави. Він
приєднав до Києва східнослов'янські племінні князівства й союзи племен: білих хор
ватів і волинян (981 р.).
Видатний політик і адміністратор Володимир здійснив серію реформ. Спочатку
він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом
країни, а в 988 р., переконавшись у віджилості старої віри, запровадив на Русі христи
янство. Близько 988 р. великий князь провів адміністративну реформу, позбавивши
влади місцеву знать (князьків) і замінивши її великокняжими посадниками, своїми
синами й наближеними боярами. На зміну родоплемінному поділу держави при
йшов територіальний, що є однією з найважливіших ознак справжньої держави. Було
запроваджено усний збірник правових норм - «Закон земляний».
Володимир, як і інші київські князі, піклувався про розбудову свого стольного
граду. Його князювання розпочалося з будівництва нової міської системи укріплень
«міста Володимира» площею 10 га. Центральну частину Києва, або Гору, оточили ви
сокі земляні вали з баштами.
Головне місце в міжнародних відносинах Русі займали, як і раніше, взаємини з
Візантією. У 988 р. Володимир допоміг візантійському імператору Василію II прибор
кати бунтівних феодалів. На знак вдячності за це і розраховуючи на допомогу в май
бутньому, Василій II видав за князя сестру, принцесу Анну. В останні роки X ст. Воло
димир зосередив свої зусилля на боротьбі з кочівниками-печенігами, що загрожува
ли Русі з півдня. Він зміцнив у Подніпров'ї системи захисних валів і фортець, відомих
як «Змієві вали», не раз виходив з військом супроти печенігів і перемагав їх. Літопис
умовчує про останні 15 років життя князя. Але з іноземних джерел відомо, що 1011 р.
померла Анна і князь одружився з германською принцесою. Наприкінці життя проти
Володимира повстали сини. Під час підготовки до походу на Новгород проти Ярос
лава 15 липня 1015 р. Володимир раптово помер. Князя поховано у зведеній за його
велінням Десятинній церкві.
Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із за
сновників Давньоруської держави. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель,
що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційною релігією в Київській
державі.
Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене
попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела
повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р.
Християнкою була бабка Володимира - Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря
також були християни. Реформа язичницьких культів - проголошення Перуна вер
ховним богом Київській Русі - не сприяла державному будівництву, усталенню при
вілеїв панівної верстви суспільства, розвитку писемності й культури, налагодженню
зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині
80-х рр. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якіс
но нової релігії - християнства. Проте він виявляв інтерес і до інших релігій - ісламу,
іудаїзму.
Незадовго до прийняття нової віри відбулась низка важливих політичних подій.
У 987 р. у Візантії розпочалося повстання проти Василія II. Імператор попросив допо
42
К и ївська держ ава __________________________________________________________________________________
моги в київського князя Володимира. Той погодився, але за умови: імператор віддасть
за нього свою сестру Анну. Василій II не мав вибору, тож погодився на вимогу. Воло
димир, у свою чергу, зобов'язався прийняти християнство. Коли минула небезпека,
імператор не поспішав виконувати обіцянку. Тоді Володимир оголосив війну Візантії,
рушив на Херсонес і захопив його. Імператор змушений був відправити до Херсонесу
сестру. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі Святого Василія й
обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення.
Істо р и ч н е зн ач е н н я п р и й н я ття х р и сти я н ств а для р о зв и тк у К и їв сь к о ї Русі
•
Сприяло остаточному розкладу родових відносин у східних слов’ян.
•
Стало підґрунтям для створення могутньої централізованої держави; консолі
дації суспільства; зростання авторитету і могутності княжої влади, яка була
освячена церквою.
• Під впливом християнства поступово відбувалися докорінні зміни у світо
сприйнятті та світорозумінні східних слов'ян.
• Сприяло зростанню міжнародного авторитету Київської Русі.
• Сприяло формуванню якісно нових підвалин у культурній сфері, на яких роз
вивалася писемність, література, мистецтво тощо.
Навесні 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещен
ню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі відбувався повільно, а
нерідко й хворобливо. Однак за Володимира більшість населення країни було на
вернуто, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру
й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі.
Саме для того, щоб світ дізнався про появу нової християнської держави, за нака
зом Володимира розпочалося карбування золотих і срібних монет за візантійським
зразком. На лицевій стороні монет було зображено Володимира в короні, що сидів
на троні з хрестом у руці, на зворотній - його герб - «тризуб». Запровадження хри
стиянства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася
до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської
держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави. Надзвичайно піднісся й
авторитет самого князя.
Прийняття християнства дало змогу Володимиру розпочати так звану «шлюбну
дипломатію»: одруження своїх дітей із представниками королівських династій євро
пейських країн. Київ ставав відомим у всій Європі. Подорожуючі, що відвідували його
наприкінці князювання Володимира, були вражені вісьмома ринками, 40 церквами
й багатонаціональним натовпом на його вулицях і майданах, де можна було зустріти
скандинавів, германців, греків, вірмен тощо.
Таким чином, у період князювання Володимира Великого Київська Русь досяг
ла значного політичного, економічного і культурного розвитку і стала однією з най
більших держав Європи. Учені небезпідставно порівнюють її з великою Франкською
імперією Каролінгів.
З.б. Київська держава за правління Ярослава Мудрого

Після смерті князя Володимира Великого між його синами почалася кривава вій
на за владу. У ній загинули улюблені сини Володимира Борис і Гліб, яких церква про
голосила першими святими на Русі. У 1019 р. у битві на річці Альті Ярослав переміг
свого головного суперника - пасинка Володимира Святополка, прозваного за вбив
ство братів Окаянним. Із братом Мстиславом Ярослав у 1024 р. уклав угоду, за якою
43
Тема З
вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом,

Мстислав - Лівобережжя з Черніговом. По смерті Мстислава (1036 р.) Ярослав зро
бився, за словами «Повісті минулих літ», «самовладцем Руської землі».
Ярослав Мудрий князював у Києві 35 років (1019-1054 рр.). Він послідовно про
довжував державотворчу політику свого батька. Головну увагу Ярослав приділяв
внутрішнім проблемам, а також відбудові країни та захисту її кордонів. 1036 р. він
розбив і відкинув назавжди від Києва печенігів, на початку 1030-х рр. відвоював у
Польщі Червенські міста і Белзьку волость, здійснив успішні походи проти ятвягів і
Литви. Для захисту західних рубежів держави київський князь заснував над р. Сяном
місто Ярослав, підкорив племена чуді, на березі Чудського озера заклав місто Юрїв
(християнське ім'я Ярослава - Юрій, Георгій). Після розгрому печенігів південні кор
дони Київської Русі на Правобережжі відсунулися від річки Стугни до Росі приблизно
на 100 км. На Росі було збудовано Юрг(в (сучасна Біла Церква) та інші міста-форте-
ці. Київська Русь стала найбільшою державою в Європі, її кордони простягалися від
Волги до Карпат і від Росі до Балтійського моря. У 1043 р. був здійснений похід на
Константинополь.
Могутність Київської держави була визнана всією Європою, і правлячі династії
почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини. Самого Ярослава
Мудрого звали «тестем Європи». Його дружиною була дочка шведського короля Ін-
гігерда (Ірина). Сестра князя Добронега була дружиною польського князя Казимира.
Одна його дочка Анна стала французькою королевою, друга, Єлизавета - норвезь
кою, третя, Анастасія - угорською. Син Ярослава Всеволод одружився з дочкою ві
зантійського імператора Костянтина Мономаха Марією, від цього шлюбу народився
майбутній київський князь Володимир Мономах.
Ярослав розбудував Київ, спорудивши величне «місто Ярослава», головною окра
сою якого стали Золоті ворота та Софіївський собор. Відтепер місто захищали земляні
вали заввишки 14 м із міцними дубовими стінами та баштами й ровами, які простя
галися на 3,5 км. Територія «міста Ярослава» у сім разів перевищувала площу «мі
ста Володимира». Могутність захисних укріплень Києва не мала собі рівних на Русі.
У 1051 р. на схилах Дніпра був заснований Печерський монастир - майбутній центр
утвердження християнства й культури на Русі. Із поширенням християнства Ярослав
у 1051 р. призначив київським митрополитом видатного письменника русина Ілла-
ріона. Тим самим була послаблена залежність Русі від візантійського імператора.
З ім'ям Ярослава пов'язаний розквіт давньоруської культури, писемності й нау
кових знань. За любов до книжок і науки його й прозвали Мудрим. Літописець пише,
що сам князь читав книжки вдень і вночі. Він організував переклад трактатів з історії,
філософії, права і природничих наук з іноземних мов на давньоруську. За правління
Ярослава Мудрого виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви і монасти
рі. Так, у Софіївському соборі Києва зберігалася бібліотека Ярослава Мудрого, діяла
школа, існувала книжкова майстерня (скрипторій), де переписувалися й створюва
лися нові літературні твори, велося літописання. З ім'ям Ярослава Мудрого пов'яза
не створення першого літописного зводу 1037-1039 рр. та першого писаного зводу
законів Київської Русі. Він мав назву «Правда Ярослава», або «Найдавніша правда»
Сії датують 1016 р„ коли вона була дана Ярославом новгородцям). Ця збірка законів
увійшла складовою частиною до «Руської правди». Існують понад 100 списків «Русь
кої правди», які поділяють на три редакції - коротку, розширену та скорочену Корот-
44
К иївська держ ава _________________________________ ____________________________________________________________________________________________________________________ ______________________________________
ка редакція складається з «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів» і двох статей -

«Покон вірний» та «Урок мостникам».
«Правда Ярослава» була грамотою, яку Ярослав близько 1016 р. видав Новгоро
ду. Вона містила всього 18 статей. У ній ішлося про покарання за вбивство, побої, вчи
нення каліцтва, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа
тощо. Зберігалося право родичів на кровну помсту за вбивство, яка могла бути замі
нена грошовим штрафом у 40 гривень.
Близько 1024-1026 рр. Ярослав видав закон «Покон вірний», що визначав розмі
ри данини, яка збиралася з населення на користь дружинників князя, які приїжджали
в общину чинити судочинство і збирати карні штрафи - віри.
Основним об'єктом захисту, за «Руською правдою», стало життя, тілесна недотор
каність людини, хоч і різні за фінансовою оцінкою (за вбивство селянина встанов
лювався штраф у 6 гривень, а князівського дружинника - 80 гривень). На відміну від
багатьох аналогічних європейських юридичних пам'яток (так званих «варварських
правд»), вона не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи
інших аналогічних покарань. А кровна помста хоча й допускалася за часів Ярослава
Мудрого, уже його синами була категорично заборонена «Руська правда» відіграла
важливу роль у розвитку суспільства та становленні держави на Русі.
За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й мо
гутності, стала в ряд із головними країнами середньовічного світу: Візантією та Свя
щенною Римською імперією. Та сини князя не змогли утримати державу на тому рівні,
на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.
3.7. Київська держава за Ярославичів

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р., залишивши заповіт. У ньому він ви
значив систему престолонаслідування, яка мала б усунути загрозу боротьби за вла
ду між його нащадками. В основу системи було покладено принцип вікового стар
шинства, коли на зміну померлому князеві приходив його брат, а згодом і син. Таким
чином, майже кожному князеві гарантувалося перебування на київському престолі.
Ще за свого життя Ярослав заповідав київські землі старшому синові Ізяславу, черні
гівські - Святославу, переяславські - Всеволоду, Володимирсько-Волинські - Ігорю,
Смоленські - В'ячеславу.
Однак після смерті батька брати Святослав і Всеволод не визнали Ізяслава вер
ховним володарем Київської держави. Міста і землі, які заповів їм батько, Ярославичі
вважали своїми особистими спадковими володіннями - «отчинами». Мабуть, саме
тому Ізяславу довелось погодитися на спільне з братами правління державою. Пе
ріод 1054-1073 рр. в історії Київської Русі називають добою триумвірату, співправлін-
ня Ізяслава, Святослава і Всеволода.
Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших бра
тів Ігоря та В'ячеслава від державних справ вони усунули й привласнили після смерті
останніх їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Ярославичів й за
клало підґрунтя майбутніх усобиць.
У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочівників-торків, яка
з'явилася на південних кордонах Русі, й розгромили її. Перша сутичка між старши
ми Ярославичами та обділеними ними родичами відбулась у 1064 р. Захоплені цією
боротьбою тріумвіри не змогли своєчасно організувати відсіч новим ордам кочівни-
ків-половців (кипчаків). На початку вересня 1068 р. половці напали на Переяславську
--------------------“ 45
*■ зам* Тема 3
землю. Битва військових дружин тріумвірів із половцями відбулась на річці Альта і

завершилася перемогою останніх. Князі втекли із залишками військ під захист сво
їх фортець. Обурені кияни вимагали від Ізяслава видати зброю, щоб поквитатися з
половцями. Відмова князя спричинила повстання. Ізяслав змушений був рятуватися
втечею. Через півроку за допомогою польського війська він повернув собі престол.
Київське повстання унаочнило слабкість влади тріумвірів.
Від цього часу негаразди між Ярославичами не припинялися. Востаннє свою єд
ність вони продемонстрували в 1072 р., коли зібрались на з'їзд у Вишгороді й прийня
ли новий збірник законів «Правду Ярославичів». Через деякий час між тріумвірами
спалахнув черговий конфлікт, унаслідок якого Святослав зі Всеволодом вигнали Ізяс-
лава з Києва. Упродовж 1073-1076 рр. Київським князем був Святослав. Після його
смерті князівський престол повернув Ізяслав. Загибель останнього в боротьбі з об
діленими членами родин молодших Ярославичів спричинила перехід влади до Все
волода, який князював у Києві упродовж 1078-1093 рр. У цей час на Русі відновилася
одноосібна монархія. Однак вона значно поступалася владі київських князів у часи
Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого.
Всеволод вів запеклу боротьбу із обділеними родичами, що домагалися сво
їх уділів, але врешті-решт пішов на поступки й надав їм князівства. Унаслідок цього
центральна влада та єдність держави значно послабли. В умовах постійних нападів
половців на руські землі спалахи усобиць були дуже небезпечними. Ймовірно, саме
тому син Всеволода Володимир Мономах після смерті батька поступився престолом
сину Ізяслава Святополку (1093-1113 рр.). Необхідність подолати незгоди й об'єдна
ти сили для боротьби підштовхувала до зближення. Велику роль в організації бороть
би з половцями відіграли періодичні князівські з'їзди - «снеми». На них намагалися
розв'язати питання, важливі для всіх руських земель.
Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з'їзд 1097 р. у Любечі. На ньому
князі домовились про запровадження засад спадкового володіння князівствами
(«Кожен хай держить отчину свою») та вирішили розглядати захоплення чужої «отчи-
ни» як злочин й разом виступали проти того, хто спробує це вчинити. Нова система
престолонаслідування сприяла зміцненню окремих земель, а згодом їх відокремлен
ню. Було також ухвалено рішення про спільні дії проти половців: «Відтепер з'єднай
мося в одне серце й захистимо Руську землю». Однак ці рішення не були втілені в
життя. Одразу після з'їзду спалахнула кривава війна, яка тривала три роки. Припинив
її князівський з'їзд 1100 р. у с. Витичеві (Уветичах).
Про необхідність спільних дій проти половецьких нападів йшлося на з'їзді кня
зів на Золотчі в 1001 р. Вирішальним в організації боротьби з половцями став з'їзд
навесні 1103 р. біля Долобського озера поблизу Києва. За повідомленням літописця,
дружинники Святополка київського відмовлялися йти навесні в похід проти полов
ців, оскільки це завдасть збитків смердам (селянам) та їхнім посівам і коням. Головну
роль у прийнятті рішення про спільний похід відіграла відповідь Володимира Моно-
маха: «Дивуюсь я, дружино, що коней шкодуєте, на яких орють. А чому не помислите
про те, що ось почне орати смерд і, приїхавши, половчин застрелить його з лука, а
коня його забере, а в село його приїхавши, забере жінку його й дітей його, все майно
його?! Так коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?» Похід 1103 р. започаткував
низку переможних походів Русі проти половців у 1103-1116 рр.
Князівські з'їзди відіграли важливу роль в організації відсічі нападам половців на
руській землі.
46
К иївська держ ава _______________________________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________
3.8. Відновлення могутності Київської держави

за Володимира Мономаха та Мстислава Веливого ш пигттуїі г — ге
Велике значення для історії Русі мало правління онука Ярослава Мудрого, сина
Всеволода Ярославича і Марії-Анастасії, дочки візантійського імператора Костянтина
Мономаха - Володимира Мономаха (1053-1125 рр.). Його називали так за родовим
ім'ям матері. Існує також легенда, що Костянтин Мономах прислав йому символи
царської влади - барми і корону, так звану «шапку Мономаха».
Своє дитинство Володимир провів при дворі батька в Переяславі. Коли Всево
лод Ярославич у 1078 р. став князем київським, Володимир отримав в уділ Чернігів.
Шістнадцять років правив Володимир Черніговом (1078-1094). Це був період роз
квіту Чернігівської землі, зростання міст і будівництва храмів. Після смерті батька в
1094 р. Володимир добровільно поступився чернігівським уділом на користь свого
брата Олега Святославича, що мав переважні права на ці землі й повернувся до Пе
реяслава. Володимир також не намагався захопити київський престол, хоча мав для
цього можливість, поступившись ним на користь Святополка, сина старшого брата
Всеволода Ізяслава, який за тогочасними законами заміщення князівських престолів
мав переважні права на Київ. Історики вважають, що він гідно вчинив, виявляючи по
вагу до законів, встановлених його дідом Ярославом Мудрим, і не бажаючи розпочи
нати нову хвилю міжкнязівських чвар.
Переяславський період життя Володимира Мономаха (1094-1113) пов'язаний з
постійною боротьбою князя проти нападів половців на руські землі. Йому вдалося
організувати декілька спільних походів руських князів проти половців - у 1103,1109,
1110 та 1111 рр. Особливо відомий грандіозний похід руських дружин проти полов
ців 1111 р.
Натхненник походу, Володимир Мономах надав йому характер хрестового похо
ду на зразок західноєвропейських хрестових походів, спрямованих на мусульман
ський Схід.
Звістки про перший хрестовий похід 1096 р. західноєвропейського рицарства
у Святу Землю й звільнення Єрусалима поширилися в усьому християнському сві
ті. Одним із тих, хто повідомив про нього русичів, став ігумен Даниїл, який відвідав
Єрусалим на початку XII ст. У майбутньому він став одним із прибічників Мономаха.
Можливо, саме Даниїлу належала ідея надати походу руських лицарів проти полов
ців характер хрестового походу. Із цим пов'язана роль духівництва, яке супроводжу
вало руське військо, та хрестова символіка походу.
Перед вступом до половецького степу на річці Ворсклі духівництво на пагорбі
встановило великий дерев'яний хрест, прикрашений золотом та сріблом. Князі цілу
вали його на очах усієї дружини, а руські лицарі, отримавши благословення, рухали
ся вперед. Перед штурмом половецького міста Шаруканя духівництво, на прохання
Мономаха, знову освятило руські дружини. Похід завершився перемогою русичів.
Близько 10 тис. половців загинуло у вирішальній битві на річці Сольниці. Залишки
половецьких орд переселилися на схід, за Волгу.
Повідомлення про хрестовий похід русичів до половецького степу були на
діслані у Візантію, Польщу, Чехію, Угорщину, Рим. Таким чином, на початку XII ст. бо
ротьба руських князів із половцями стала складовою наступу європейського христи
янського світу на Схід.
Тогочасні літописці не згадують про жодну поразку Володимира Мономаха. Сам
князь наприкінці життя твердив, що лише великих походів проти половців, у яких
47
Тема З
брав участь, пам'ятає 83. «Я уклав з половцями 19 мирних угод, - писав Мономах у
«Повчанні дітям», - взяв у полон понад 100 кращих їхніх князів і відпустив їх, а понад
200 стратив і втопив у річках».
Перемагати половецькі орди, які завжди мали чисельну перевагу, князеві допо
магав неабиякий військовий талант і знання особливостей західноєвропейського ли
царства. Володимир Мономах, як вважають, першим серед руських князів зрозумів
переваги використання в боротьбі з кочівниками блискавичних атак важкоозброє-
ної кінноти. Руське лицарство, як і західноєвропейське, відігравало вирішальну роль
у битвах. Воно збивало на землю, затоптувало й долало легкоозброєних половців.
Спираючись на виплекану бойову дружину, Володимир майже щорічно здійснював
походи й примусив половців врешті-решт залишити південноруські степи.
Великим князем Мономах став у 1113 р„ коли йому вже виповнилося 60 років.
Коли київський князь Святополк у квітні 1113 р. помер і київський простолюд почав
грабувати двори лихварів, київське боярство запросило до Києва «на стіл отчий і дід-
ній» Володимира Мономаха. Оскільки князь вагався, до Переяслава приїхало друге
посольство, яке змалювало небезпеку, що загрожувала у випадку продовження на
родних хвилювань: могли постраждати двори вдови-княгині та бояр, монастирі.
Володимир погодився. У Києві він скликав нараду за участю київських бояр і по
слів чернігівського князя. Було розроблено «Статут Володимира Мономаха», який
став доповненням до «Руської правди». Нові статті обмежили безконтрольну діяль
ність лихварів і землевласників.
Володимир Мономах під час київського правління (1113-1125) в останнє об'єд
нав під своєю владою більшу частину Русі - землі Київську, Переяславську, Смолен
ську, Волинську, Турово-Пінську, Мінську, Новгородську, Ростово-Суздальську. Було
припинено князівські усобиці. Верховну владу київського князя визнавали навіть
чернігівські та галицькі князі. Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно
вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові госпо
дарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом було спору
джено дерев'яний міст через Дніпро. Мономах написав видатний літературний твір
«Повчання дітям».
Перед смертю Мономах поділив руські землі між своїми синами. Коли Володи
мир помер, великокнязівський престол перейшов до його старшого сина Мстисла
ва (1125-1132). Новий київський князь швидко домігся підпорядкування своїй владі
всіх руських князів. Мстислав продовжував політику батька щодо збереження єднос
ті Русі. Успішною була також відсіч князя спробам половців скористатися смертю
Володимира Мономаха й повернутися в південноруські степи. Як писав літописець,
Мстислав «багато лота утер за землю Руську». Після його смерті міжкнязівські усобиці
спалахнули з новою силою й дуже швидко Русь розпалася на півтора десятка земель і
князівств, володарі яких безперервно змагалися між собою за першість.
3.9. Політична роздробленість Київської держави

Кінець XI - середина XIII ст. увійшли в історію Русі-України як період політичної
роздробленості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпад
Давньоруської держави. Набирають сили відцентрові тенденції. Уже в XII ст. на те
ренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське,
Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смо-
ленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новго-
48
К иївська д е р ж а в а ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
родська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий

характер. Так, якщо в XII ст. утворилось 12 князівств (земель), то на початку XIII ст. їх
кількість досягла 50, а в XIV ст. - 250.
Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки визначальними
причинами його були утвердження і подальший розвиток землеволодіння, виділен
ня окремих земель і поява значних політичних центрів, їх прагнення до самостійності
та незалежності від головного державного центру - Києва.
Політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька факторів.
• Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
За часів Володимира Русь простягалась майже на 800 тис. км2, що, залежно від
обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слаб
кості. Великий князь в цей час не володів достатньо міцним, структурованим і роз
галуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої інфраструктури (транспорт,
дороги, засоби зв'язку та ін.) для ефективного здійснення своїх владних повноважень
на такій величезній території. Посиленню відцентрових тенденцій сприяла поліетніч-
ність Київської Русі. Поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: на півночі
та північному сході - чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні - печеніги, половці,
турки, каракалпаки, на північному заході - литва і ятвяги. Варто підкреслити, що про
цес механічного приєднання та завоювання нових земель у Київській Русі помітно
випереджав два інші процеси - формування та зміцнення апарату центральної влади
та глибинну консолідацію нових народів і територій, їх своєрідне «переважання» та
органічне включення в структуру Давньоруської держави, що врешті-решт і створю
вало ґрунт для зростання відцентрових тенденцій.
• Зростання великого землеволодіння. Панування натурального господарства
Розвиток продуктивних сил сприяв появі та зміцненню великого землеволо
діння. Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість,
воно посилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресую
чого формування процесу економічної самостійності та політичної відокремленості
давньоруських земель.
Велике землеволодіння утворювалось різними шляхами: захопленням земель
сільської общини, освоєнням нових земель та їх купівлею. Наприкінці XI - у XII ст. на
буває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове во
лодіння (вотчину) в нагороду за службу князю. За підрахунками фахівців, вотчинних
володінь усіх рангів у Київській Русі було понад 3 тис. Спочатку це сприяло зміщен
ню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись
у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Але цілком
опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева
верхівка дедалі більше відчуває потяг до економічної самостійності та політичної
відокремленості земель.
• Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.
Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князів
ської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого по
коління - від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення
чисельності нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило
той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, поча
ли енергійно виступати за «отчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до
49
___________________________________ ____________ ________________________ ___________________________________________________________________ _______________________________________________ _____________________ Тема З
сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизна

ченість і неврегульованість питання про ключовий принцип престолонаслідування
досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних
війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який у той час був не
тільки символом, а й засобом влади. Лише за одне століття (1146-1246 рр.) київський
стіл 46 разів переходив із рук у руки. Найдовше правління тривало 13 років, 35 князів
перебували при владі не більше одного року.
• Розвиток і піднесення удільних князівств і земель, що спричиняло загострен
ня міжкнязівських взаємин, породжувало місцевий сепаратизм попри те, що
всі князі належали до однієї династії Рюриковичів.
• Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі.
Наприкінці XI ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шля
хи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній
торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше,
слабіюча Візантія в 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеціїторгу-
вати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; по-друге, хрестові
походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях
на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Унаслі
док цього Київ залишився осторонь основних торгових шляхів. Такий стан справ
не тільки зумовив певний занепад Києва, а й сприяв появі поліцентрії в зовнішній
торгівлі. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володи-
мир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Варто підкреслити, що зростаючі
на торгівлі міста в цей час були джерелом фінансових доходів, опорою політичного
впливу місцевих князів.
• Постійні напади кочівників.
Лише половці, за свідченням літописців, у 1055-1236 рр. здійснили 12 великих
походів на руські землі, хоча, як вважають дослідники, насправді їх було набагато
більше. До того ж половці понад ЗО разів брали участь у міжкнязівських усобицях.
Особливості роздробленості:
• остаточно не з'ясова природа роздробленості: політична, феодальна, ет
нічна.
• всі князі належали до однієї династії.
• одночасно з процесом децентралізаціїу суспільній свідомості утверджувала
ся ідея єдності руських земель.
• кордони уділів, як правило, були незмінними.
Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним
етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєв
ропейські тенденції.
3.10. Боротьба руських князівств із кочівниками

Відносини з кочовими племенами, що з давніх-давен заселяли Південь сучасної
України, були однією з найважливіших проблем для київських князів. Ще до утво
рення Київської Русі київським князям довелося вести боротьбу з хозарами - напів
кочовими тюркомовними племенами, які прийшли в Східну Європу після гуннської
навали (IV ст.) і проіснували до XI ст. У середині VII ст. в низинах Дону й Волги та на Пів
нічному Кавказі вони утворили свою державу - Хозарський каганат. Найбільшої мо
гутності вона досягла у VIII ст. Хозари підкорили багато слов'янських племен - полян,
50
К иївська дер ж а в а _____________________________________________________ ' ' \ т ;
сіверян, радимичів та в'ятичів. Формою залежності підкорених племен була сплата

данини. У процесі формування Київської Русі ці племена були поступово звільнені.
У 60-х рр. X ст. внаслідок війн із русичами і тюрками Хозарський каганат припинив
своє існування.
У 915 р. літописи фіксують першу появу біля кордонів Русі печенігів - угрупован
ня кочових тюркомовних племен, які в цей час воювали з хозарами. Вони уклали з
київським князем мирну угоду, але вже через кілька років князь Ігор воював із ними.
Пізніше печеніги були найманцями у війську Ігоря під час походу на Візантію.
Після перемог київського князя Святослава над Хозарським каганатом печенізькі
племена, яких до цього стримувала Хозарія, рушили до кордонів Русі. Вони почали
часто турбувати Русь своїми нападами. Сам Святослав загинув у бою з печенігами
біля дніпровських порогів. Як свідчать літописи, упродовж 915-1036 рр. Київська
Русь 16 разів воювала з ними, не рахуючи дрібних сутичок.
Остаточну поразку печенігам під стінами Києва в 1036 р. наніс Ярослав Мудрий.
Після цього вони майже не згадуються у літописах. Частина печенігів на початку XI ст.
підтиском торків і половців підкорилася їм, частина ж переселилася на Балканський
півострів. Досить значне угруповання печенігів визнало владу руських князів, осе
лилося на землях Русі і ослов'янилося. У XII ст. літопис згадує печенігів у складі об'єд
нання «чорних клобуків» (так їх називали за вигляд головних уборів), що виникло в
Пороссі.
Із літописів відомо про племена торків (або гузів), які часто виступали союзни
ками київських князів. Торки також належали до кочових тюркомовних племен, які
в другій половині X - першій половині XI ст. прийшли в причорноморські степи з
північно-східного Прикаспію. У 1060 р. об'єднані війська руських князів розгромили
торків. Під тиском половців вони вимушені були звернутися за захистом до Русі та,
отримавши його, оселилися разом з угрупованнями печенігів і берендеїв у Пороссі,
увійшовши до Чорноклобутського об'єднання.
У 1055 р. на кордонах Русі вперше з'явився новий кочовий народ - половці. Це
тюркомовне угруповання племен, відоме в західних джерелах під назвою «куманів»,
у другій половині XI ст. прийшло з Північно-Західного Казахстану в причорноморські
степи, витіснивши звідти печенігів. Від цього часу Південь України згадується в лі
тописах як половецька земля. Цей край стає для Русі, за висловом автора «Слова о
полку Ігоревім», «землею незнаною», яка розкинулася від Посулля (територія вздовж
річки Сула) на півночі до Корсуня на півдні та Волги на сході.
Українські князі не раз ходили походами в половецьку землю, щоб припини
ти набіги половецьких орд. Великі походи 1103, 1107, 1109 та 1111 рр. закінчилися
перемогою княжих військ. Походи проти половців доповнювалися заходами щодо
зміцнення південних кордонів Русі. Наприкінці XI ст. було побудовано нові лінії обо
ронних укріплень по річках Сула, Рось і Дніпро. Особливо важливу роль відігравала
Посульська лінія, що захищала від половецьких нападів лівобережні землі Русі.
У другій чверті XII ст. прикордонні руські землі були фактично спустошені внаслі
док посилення нападів половців.
У 70-х рр. XII ст. хан Кончак об'єднав половецькі орди в басейні Сіверського Дін
ця. Саме він у 1185 р. очолив половців у битві з новгород-сіверським князем Ігорем
Святославичем. Похід Ігоря, як відомо, був невдалим, а сам князь потрапив у полон
до половців. Навесні наступного року Ігор із допомогою половця Овлура втік із поло
ну, повернувся на Батьківщину і продовжив боротьбу.
51
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Тема З
У середині XIII ст. основна маса половців була підкорена монголо-татарами, а ча
стина переселилася до Угорщини.
Кочові народи залишили помітний слід в історії України. Заселяючи Північне При
чорномор'я, вони впродовж тривалого часу впливали на матеріальну і духовну куль
туру населення українських земель.
3.11. Самостійні князівства на українських землях

У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чер
нігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волин
ське та Галицьке князівства (останні два були об'єднані в 1199 р.).
Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське
князівство, де розташовувалась столиця Русі. Київська земля, що була давнім по
літичним і територіальним центром Київської Русі, не перетворилась, на відмі
ну від інших земель, на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній. Упродовж
XII - першої половини XIII ст. до неї ставилися як до власності великокнязівського
київського престолу і навіть як до загальнодинастичної спадщини давньоруського
князівського роду. Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масшта
бу. Водночас Київ найбільше страждав від князівської колотнечі. В історію увійшов
страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. ростово-суздальським князем Андрі
єм Боголюбським.
Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі
полян, деревлян, дреговичів і уличів. Київщина належала до найбільш розвинених в
економічному відношенні земель Русі, у літописах згадується близько 80 міст.
Чернігівське князівство, разом із Київським та Переяславським, складали держав
не і територіальне ядро Русі, яке сформувалося в IX ст. Формування Чернігівського
князівства завершилося в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні
землі радимичів, в'ятичів, а також Муромську волость і Тмуторокань (сучасна Тамань),
посадив там свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно
розвинених. Серед міст виділявся Чернігів - другий після Києва центр Русі. Усередині
князівства існувало 1б уділів (найбільший - Новгород-Сіверське князівство).
Переяславське князівство як один із трьох осередків формування Русі склало
ся ще під час розподілу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від інших кня
зівств, у XII - першій половині XIII ст. Переяславське князівство не мало політичної
самостійності й було цілком залежним від Києва, а пізніше - від Суздаля і Чернігова.
У ньому, як правило, сиділи князі, які повинні були отримати київський стіл, або ті, хто
отримував це князівство як компенсацію за відмову від претензій на Київ. Територія
князівства була порівняно невеликою: на заході межа Переяславщини проходила по
Дніпру; на півночі - по верхів'ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла; на сході й півдні переяс
лавські землі межували зі Степом. Тут розташовувались опорні пункти оборони від
кочівників: фортеці Воїнь, Лубни, Полтава. Окрім стольного Переяслава, інших вели
ких міст земля не мала.
Волинь була порівняно невеликою західною окраїною Київської землі, але досить
щільно заселеною. Залежність її від Києва спричинило те, що історикам навіть важко
визначити межі цієї землі. Свою назву Волинська земля дістала за її давнім центром-
м. Волиня на Бузі (плем'я волинян). Однак вже на початку XI ст. він поступився місцем
новому стольному місту Володимиру.
52
К иївська держ ава ______________ ' . ■ • '____________________________________________________________________________________:і - г г " • ___________________________
Галицьке князівство формується наприкінці XI ст. Багатолюдні простори зі знач

ними природними багатствами, віддаленість від Києва давали змогу місцевій знаті
зміцнювати свою владу і вести незалежну політику. Галицьке князівство характеризу
ється бурхливою політичною боротьбою між князем і боярами.
3.12. Історичне значення Русі ^т ш ш ш ш ааш т ат т ш ш т т ш т

Київська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX—XIII ст. її внесок до
середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був
надзвичайно вагомим. Русь поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми
країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу.
Київські князі уклали угоди з Візантією й Священною Римською імперією, Поль
щею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх часом династичними шлюба
ми, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя. Руські князі підтримували
династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Германією, Угорщиною, Норвегією,
Візантією. Київська Русь відігравала вагому роль у міждержавних відносинах.
Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з ви
соким рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними було землеробство
і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні
зв'язки Київської Русі. Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому
тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці тор
гували в руських містах.
За рівнем розвитку міст і торгівлі в Х-ХІ ст. Київська Русь, на думку дослідників,
навіть випереджала країни Західної Європи. Недарма варяги називали її «країною
міст», а чимало сучасників порівнювали Київ зі «Столицею світу» - Константинопо
лем. Доцільно звернути увагу на віротерпимість і повагу до інших народів, яка пану
вала на Русі. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії німців, поляків, вірмен,
готів, варягів тощо.
Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і непов
торна, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і в той же час відчутно
впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини
були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами
вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою. Лише в тогочасному Києві
працювали майстри 60 спеціальностей.
Могутня Київська держава середньовічної Європи прискорила економічний,
політичний і культурний розвиток східних слов'ян, стала етапом формування схід
нослов'янських народностей, відстояла свої землі перед загрозою ворогів. Завдяки
державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матері
альна й духовна культура їхнього населення.
Русь сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неруських народів,
які здавна проживала на її території або по сусідству.
Загалом на Подніпров'ї, Галичині й на Волині, у Причорномор'ї та Приазов'ї закла
далися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час україн
ська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й
культурного розвитку. На думку видатного українського історика й політичного діяча
М. Грушевського, «Київська Русь є першою формою української державності». Його
багатотомна праця так і називається: «Історія України - Руси».
53
явшшшшшшшяшшшшяшшшшвшшшввшшяшшвяшшшшяяяшшшяявшшяшяшшшяш Тема 3
Монголська навала перервала і деформувала розвиток Русі. Вона остаточно пе

рестала існувати як спільність, загинули сотні тисяч людей, у вогні пожеж були знище
ні міста і села, палаци і храми, книги й ікони. Та народи, що населяли Русь, зберигаючи
традиції і культуру, зуміли витворити нові форми суспільно-політичного та еконміч-
ного життя.
Таким чином, історична роль Київської Русі полягає в тому, щ о:...
• в межах однієї держави були об'єднані усі східнослов'янські племена;
• сприяла соціально-економічному, політичному, культурному розвитку схід
них слов'ян та інших народів;
• стала перепоною для експансії тюркських племен на захід;
• стала вагомим чинником міжнародних відносин у Східній Європі.
3.13. Особливості соціально-економічного розвитку Київської держави

Питання соціально-економічного розвитку Київської Русі є дискусійним в істо
ричній науці. Суть питання полягає в тому, чи є Київська Русь феодальною державою,
як інші держави Західної Європи.
Значна частина вчених стверджує, що Русь була феодальним суспільством. У той
же час інші вчені вказують на те, що:
• у Київській державі не було чіткої системи васалітету (основної ознаки феода
лізму);
• значною була роль торгівлі й міст;
• знать і сам великий князь перевагу віддавали торгівлі, а не організації праці
залежних селян;
• переважну частину населення складало вільне селянство, яке мало більше
прав, ніж західноєвропейський селянин;
• значна частина ремісників працювала не на замовлення, а на ринок.
Усі ці та інші особливості дають нам право робити висновок, що Київська Русь
була унікальною і самобутньою соціальною системою, яка, однак, розвивалась в бік
європейського феодалізму.
Суспільство Київської держави поділялося на декілька основних верств
• Панівна верства складалася з князів, бояр, дружинників Князі належали до
правлячої династії Рюриковичів і перебували в досить складних відносинах
залежності від київського князя. Бояри сформувалися з представників дав
ньої родоплемінної знаті та дружинників великого князя київського, які стали
землевласниками. Дружинники складали найближче оточення князя, що до
помагало йому у військових і господарських справах.
• Міське населення поділялося на «людей» - міську знать (купці, пов'язані з
міжнародною торгівлею), «молодших людей» - мешканці міст (дрібні торгов
ці, крамарі, ремісники) та «чернь» - найбідніші прошарки міста (вантажники,
підмайстри та ін.).
• Селянство становило найчисельнішу верству суспільства. Його переважну
більшість становили смерди - особисто вільні селяни, що мали власне госпо
дарство, володіли землею і сплачували данину державі. Селян, що втратили
власне господарство і опинилися в залежності від землевласників, називали
закупами.
• До найнижчих соціальних верств належали наймити (селяни або міщани, що
наймалися працювати до землевласників), рядовичі (селяни, які працювали
54
К иївська держ ава _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
в землевласників за договором - «рядом»), челядь (різні категорії залежного

населення, яке можна було продавати, заповідати і дарувати) та холопи (осо
би, становище яких нагадувало рабів, що обслуговували потреби панського
двору). Раби були одним з основних товарів, що продавали київські купці.
У рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники.
• Окремою групою населення були ізгої - ті, хто внаслідок певних обставин
втратили зв'язок зі своєю соціальною групою. Вони залишалися особисто
вільними, хоча і не мали прав і обов'язків своєї групи. На Русі ізгоями були
вільні селяни, купці, діти духівництва і навіть князів.
• Із прийняттям християнства виникає ще один значний прошарок суспільства -
духівництво, яке замінило собою волхвів та інших служителів язичницьких
богів, культів. Воно було привілейованою соціальною групою і поділялося на
вище (митрополит, єпископи тощо) і рядове (священики, ченці тощо).
У Київській Русі 13-15 % населення жило в містах і селищах, яких налічувалось
близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4-5 тис. осіб. Серед міст
вирізнявся Київ, у якому жило 35-40 тис. осіб. На той час це було одне з найбільших
міст Європи. Міста в Київській Русі були як осередками ремесла і торгівлі, так і адміні
стративно-воєнними центрами.
Торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких важливих торго
вельних шляхів, як шлях «із варягів у греки» (з Балтійського у Чорне море), по Волзі
до узбережжя Каспійського моря.
Незважаючи на значну роль торгівлі й ремесла, переважна частина населення
займалась землеробством і різними промислами. У землеробстві використовувався
плуг із залізним ралом і дво-, трипільна система сівозміни. Значне місце посідало ско
тарство. Розводили велику рогату худобу, коней, свиней та ін.
Зміни форм правління Київської держави IX—XIII ст.

Ет апи розвит ку Форма
Характ ерні риси
держ авност і правління
В основу був закладений примітивний апа
рат управління, судочинства і збирання да
Дружинна
Становлення нини, який сформувався на основі княжої
держава
дружини, що виконувала роль не лише
війська, а й радників князя.
Уся повнота влади зосереджувалася у руках
князя, дружина відходила на другий план.
Централізована В управлінні державою князь спирався на
Розквіт
монархія князівську раду, до якої входили старші дру
жинники і вихідці зі старої племінної знаті -
бояри.
Влада князя обмежувалася його уділом. Най
важливіші для усієї Русі питання вирішували
Федеративна
Роздробленість ся на князівських з'їздах (снемах). Боротьба
монархія
за Київ між різними гілками династії Рюрико-
вичів. Зростання ролі віче і боярства.
55
__________________________________________________________ ;__________________ _________________________________________________________________________________________________________________________________Тема З
3.14. Культура Київської держави ІХ-ХІ ст.

До наших часів збереглась лише незначна частина культурних надбань періоду
розквіту Київської держави. Ті, що лишилися, свідчать про високий рівень розвитку
як матеріальної, так і духовної культури.
Особливості розвитку культури Київської Русі:
• Мала зв'язки з візантійською культурою, культурою західноєвропейських та
азіатських країн. Проте запозичення і творче переосмислення візантійських
традицій і канонів у культурному розвитку Русі переважало.
• Основу культури Русі складали місцеві елементи, притаманні народному сві
тосприйняттю і світорозумінню. Народні традиції і звичаї у поєднанні з різ
номанітними культурними впливами створювали підґрунтя для виникнення
нової культурної єдності.
• Базою для створення місцевої самобутньої культури було дохристиянське
культурне середовище.
• Після хрещення Русі християнство справляло домінуючий вплив на культур
не середовище.
• Виникнення і становлення власної державності сприяло культурному посту
пу східних слов'ян, появі нових культурних явищ.
Виникнення східнослов'янської писемності та розвиток української мови.
Школи. Поява власної писемності мала надзвичайно важливе значення для розвит
ку східнослов'янської спільноти. Збереглися повідомлення про те, що в XI ст. східні
слов'яни мали власну писемність, або «руські письмена». Зокрема, у творі «Сказан
ня про письмена» болгарського письменника Чорноризця Храбра, який жив на зла
мі ІХ-Х ст., згадується, що до прийняття християнства слов’яни користувалися для
письма власними «чертами і резами». Слов'янський просвітник Кирило Солунський
повідомляв, що на початку 60-х рр. IX ст. він бачив у Херсонесі писані «руськими пись
менами» Євангеліє та Псалтир.
Після запровадження християнства на Русі поширилася винайдена учнями бра-
тів-просвітників Кирила і Мефодія абетка - кирилиця. Одночасно з'явилася церков
нослов'янська (або старослов'янська) мова, яка витиснула з ужитку давнішу живу
народну мову.
Численні археологічні знахідки свідчать про широке поширення писемності се
ред різних верств населення Русі. Понад 400 написів знайдено на стінах Софійського
собору в Києві. На одній зі стін собору вирізьблено абетку з 27 літер: 23 грецьких і
чотирьох слов'янських - б, ж, ш, щ.
Найважливішою характеристикою становлення будь-якого народу є формування
власної мови. Чимало уваги приділено вченими проблемі розвитку української мови.
На думку українських мовознавців, наприкінці III ст. до н. е.- на початку І ст. н. е. в
слов'янському середовищі відбувалося поступове формування західнослов'янської і
східнослов'янської мовних територій. У I-V ст. на східнослов’янській мовній території
з'являються ознаки, притаманні майбутнім східнослов'янським мовам.
Існує думка, що спочатку східнослов'янський мовний масив розпався на дві гру
пи: північну і південну, що відповідали землям ільменських словенів і полян. Північ
була, завдяки своєму розташуванню, сприятливою до впливів із західнофінського
світу та Прибалтики. На Півдні в VI—VII ст. почали увиразнюватися ознаки майбутньої
української мови. Зокрема, тут стали використовувати в мові «м'який» г.
56
К и ївська держ ава _________________________________________ _ _ ____________________________________________________________________ ' ___________________ ______________________________ _ _
У писемних пам'ятках Київської Русі, створених в XI ст., дослідники прослідкову-

ють формування елементів, притаманних українській мові. Наприклад, досить часто
переписувачі книг плутали літери ь (ять) та і, ы та и. У «Повісті минулихліт» літописець
часто змішував українські слова, які, імовірно, були притаманні живій розмовній мові,
із церковнослов'янськими. Тут часто можна зустріти українські слова «жито», «рілля»,
«сочевиця», «зоря», «подружжя», «наймит», «орати», «вабити», «мед», «страва».
Завершальний період формування української мови, на думку вчених, розпочав
ся в XI ст. і тривав до кінця XIII ст.
За часів князювання Володимира в Києві для князівських і боярських дітей було
відкрито першу школу. За повідомленням літописця, князь Ярослав Мудрий заснував
школу, де навчалося 300 дітей старост і священиків. Основу освіти становили бого
слов'я, філософія, риторика і граматика. Вивчали на Русі й іноземні мови. Кількома
мовами володів Ярослав Мудрий, а його син Всеволод удома опанував п'ять інозем
них мов.
Осередками освіти на Русі були церкви і монастирі, які також сприяли розвитку
літератури та мистецтва.
Усна народна та музична творчість. Усна народна творчість цього періоду над
звичайно різноманітна: билини, перекази, пісні, загадки, прислів'я, приказки, казки.
У билинах оспівувалися військові перемоги київських князів та їхніх дружин. До
найдавніших належить група билин про князя Володимира Красне Сонечко, який ра
зом із богатирями Іллею Муромцем, Альошою Поповичем та Добринею Микитичем
захищає Київську Русь від ворогів.
Чимало інформації можна отримати за історичними переказами.
Найдавнішими серед східнослов'янських народних пісень є обрядові, які вини
кли ще в дохристиянські часи. Вони були пов'язані зі святкуванням настання весни і
нового року, відзначенням свят урожаю і сонця, обрядами весілля і похорону.
Загадки, прислів'я і приказки в стислій і дотепній формі відображають життєвий
досвід і мудрість народу.
До доби Київської Русі належить виникнення відомих усім казок про Бабу-Ягу,
Змія Горинича, Кирила Кожум'яку, Вернигору, Котигорошка та багато інших. У них ру
сичі висловлювали свої погляди на добро і зло, правду і кривду.
Відомо, що на Русі були поширені пісні, танці, гра на музичних інструментах. На
міських площах та в князівських палацах виступали скоморохи.
Скоморохи виступали з танцями, водили дресированих ведмедів та інших тва
рин. Із писемних джерел та за археологічними знахідками відомо, якими були того
часні музичні інструменти. Це гуслі, сопілки, гудки й бубни. На одній зі стін Софійсько
го собору в Києві зображено цілий ансамбль із семи виконавців.
Після прийняття християнства церква стала засуджувати й переслідувати скомо
рохів за їхні «сатанинські» забави. Православна церква сприяла поширенню на Русі
хорового співу, стала відома нотна система. Навчання співу стало одним з обов'язко
вих предметів, що вивчався в тогочасній школі.
Розвиток архітектури й образотворчого мистецтва. Пам'ятки, археологічні і
літописні знахідки свідчать про високий рівень розвитку архітектури Київської Русі.
Зокрема, кожен із великих руських «градів» мав досить складну для свого часу
систему оборонних укріплень. Вони складалися з валів, насипаних на дерев'яні кліті
й оточених глибоким ровом. На валах споруджувалися дерев'яні стіни з оборонними
вежами.
57
__________________________________ ' ________________________________________________________________________________________________ Тема З
Аналіз літописних свідчень дозволив дослідникам зробити висновок, що пер

шою кам'яною світською спорудою в Києві був, імовірно, палац княгині Ольги. Пер
шою кам'яною церковною спорудою Київської Русі, як ви вже знаєте, уважається Де
сятинна церква, збудована на Старокиївській горі наприкінці X ст. Вона стала кращою
будівлею «міста Володимира». Завдяки археологічним розкопкам ми знаємо, що це
був великий храм, внутрішній простір якого перекривався зводами у формі хреста, а
літопис повідомляє, що він мав багато куполів. Підлога була прикрашена мозаїкою з
кольорового мармуру надзвичайної краси, а стіни розписані фресками.
У Києві археологи також виявили залишки двох князівських палаців із повздовж
німи фасадними галереями, збудованих наприкінці X - на початку XI ст.
Справжнім шедевром архітектури Київської Русі вважається Софійський собор у
Києві. Закладаючи собор, князь Ярослав залишив йому центральне і найвище місце в
«місті Ярослава». Тому через які б ворота мандрівник не входив у Київ, йому перш за
все було видно багатокупольну споруду Софійського собору. Зовні собор вирізнявся
винятковою красою. Це був величний хрестово-купольний храм, внутрішній простір
якого складався з п'яти нефів - повздовжних просторів між рядами стовпів. Із півно
чі, заходу й півдня його оточував подвійний ряд галерей, а зверху він був увінчаний
тринадцятьма куполами.
Уражають різноманітністю образів мозаїки і фрески Софійського собору. На
чільних місцях у храмі були розташовані мозаїки Христа-Пантократора (Вседер
жителя) і Марії-Оранти (Богоматері-Заступниці). У мозаїках Софійського собору русь
кі майстри використали смальту (кольорове скло) 177 відтінків. Близько 3000 м2 у
соборі займали фрески. Особливістю Софійського собору стало те, що його при
крашають одночасно мозаїки і фрески: за візантійською традицією, їх не поєднували
в одному храмі.
Довкола Софійського собору на честь святих захисників князя Ярослава Мудрого
і його дружини Інгігерди було засновано монастирі з храмами Георгія та Ірини. Архе
ологічні розкопки виявили, що вони були схожі на Софійський собор, але мали менші
розміри. Крім Києва, в першій половині XI ст. за прикладом Софії Київської були зве
дені однойменні собори в Полоцьку та Новгороді.
У X - на початку XI ст. в храмобудівництві Київської Русі переважали візантійські
традиції. їх можна побачити в будівлях Десятинної церкви в Києві та Спасо-Преобра-
женського собору в Чернігові (1031-1036). Зведення Софійського собору стало сво
єрідною перехідною межею й унаочнило появу нових слов'янських традицій в архі
тектурі Київської Русі.
До яскравих і неповторних явищ образотворчого мистецтва Київської Русі, крім
мозаїк і фресок, належить іконопис.
Спочатку ікони завозилися з Візантії та Болгарії, але невдовзі на Русі сформували
ся місцеві традиції іконопису. Руські майстри завжди дотримувалися візантійського
канону (твердо встановленого правила, що служило зразком) іконопису, який обері
гався православною церквою, але ніколи не копіювали візантійські ікони.
3.15. Культура Русі-України у другій половині XI -

першій половині XIII ст.
О св іта. Р о зв и то к н ауко в и х зн а н ь . У другій половині XI - першій половині XIII ст.
на Русі продовжували існувати і розвиватися державні і церковні школи, приватне
навчання. «Наука книжна» - було не звичайним оволодінням письмом, а освоєння
58
К иївська держ ава _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той
з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою вихо
вання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
Провідним освітнім центром Русі був Софіївський собор, при якому продовжу
вала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода
Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час
як у Західній Європі жінки взагалі не отримували освіти. За свідченням літописів, роз
винутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в неве
личкому містечку Курськ, навчаючись в «єдиного вчителя».
Існуючі історичні джерела засвідчують широке поширення освіти серед населен
ня Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, що найдені переважно у північних мі
стах Русі (у Новгороді їх знайдено вже понад 1000), графіті на стінах культових споруд
(найбільш цінними є на стінах Софїївського собору), написи на ремісничих виробах,
предмети для письма.
Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких було багато
на Русі (в Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі. Володимирі тощо). Але найперша і
найбільш значна містилась у Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний
фонд Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Існували бібліотеки, як пра
вило, при соборах, монастирях, княжих палатах. Не мало було і приватних книго
збірень.
Для поширення книг діяли центри по переписуванню книг (скрипторії) у Києві,
Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі-Волинському, Переяславі, Ростові інших
містах.
Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім кни-
гописців і палітурників, тут були редактори, перекладачі, художники, майстри перга
менту, ювеліри.
У ХІ-ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити ве
ликий міський будинок або 12 га землі. Напевно, не менш цінною була книга і на Русі.
У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і
літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена окремих з них за умов, коли ав
торству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів.
До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити - Ілла-
ріон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.
Хоча у Київській Русі, як і всій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини
як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових
знань. Як правило, вони передавалися усно як професійні секрет з покоління у по
коління спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і
ювелірна справи потребували знань з металознавства. Для виготовлення скла, ема
лей та інших штучних матеріалів слід було знати їх хімічні властивості. Щоб здійснити
паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики
неможливо звести будівлю чи вести торговельні операції. Так, цегла і декоративна
керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали і користу
валися числом ПІ. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватися у просторі,
передбачати природні явища, вести літочислення.
59
______________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________ Тема З
Але знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, ві
зантійських, арабських, західноєвропейських авторів з різних галузей знань: історії,
географії, філософії, біології, математики тощо. Найбільш популярними на Русі були:
«Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення
світу до 842 р.; «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна; «Шестоднев» Іоанна, болгарського
екзарха, у якій подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу
Богом; «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових
(сирена, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індікоплова «Християнська топографія»
розповідалося, що земля - чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважав
ся Єрусалим. Поєднання реальної і вигаданої інформації було особливістю тогочас
них наукових знань.
Важливу і більш-менш достовірну інформацію з географії Близького Сходу містить
«Ходіння» ігумена Дмитра, який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав деталь
ний опис Єрусалима та його святих місць. «Ходіння» для багатьох поколінь прочан
стало справжнім путівником у Святу Землю.
У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця
Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була
зроблена хірургічна операція по видаленню пухлини на шиї. А онука Володимира
Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».
Усна нар о д н а тв о р ч іс ть . У народній творчості періоду другої половини XI - пер
шої половини XIII ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Про
довжували розвиватися такі види, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні,
колядки й щедрівки, казки, прислів'я і приповідки. Зі всієї сукупності народної твор
чості, що дійшла до наших днів, доволі складно виокремити ті зразки, які відносяться
саме до цього періоду. Бо на зразки попереднього періоду нашаровуються сюжети
більш пізніші. На язичницькі, по суті, колядки, щедрівки, казки накладаються христи
янські мотиви.
Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити д р у
ж инний епос, в якому оспівувалися звитяги вождя, князя та його дружини. Б или
ни доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром
«Красне Сонечко» вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячуєть
ся боротьбі зі злими силами окремих героїв - Котигорошко, Вернигора, Вирвидуб,
Кирило Кожум'яка та інші. До цієї доби належать казки, де згадується Змій-Горинич.
Літописець не один раз називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розпо
відаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах
«сокрушив голови зміям». Таким чином, вчені вважають Змія-Горинича узагальненим
образом половців.
Книж ні п ам 'я тки . Л іто п и сан н я . Як вам вже відомо книжна культура Київської
Русі формувалася на занесених з Візантії та Болгарії зразках. Але вже скоро породила
власну літературу, розквіт якої припадає на період другої половини XI - першої по
ловини XIII ст.
До нас дійшла лише невеличка частка творчого доробку тієї доби: «Остромирове
Євангеліє», «Ізборнікі» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних
літ» та вже згадувані, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоре
вім», «Києво-Печерський патерик» тощо.
Найдавнішою книгою Київської Русі, що збереглася, на теперішній день є «Остро
мирове Євангеліє», написане у 1056-1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замов
лення новгородського посадника Остромира._____________________________________________
60
К и ївська держ ава _____________________________________________________________ ____________________________________________________ ' _______________________________________________________
Ця пам'ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформ

ленню.
Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборнікі» - збірни
ки різних за тематикою творів переважно візантійських вчених, які розтлумачують
деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови.
В «Ізборніку» 1076 р. велике місце займають правила, якими необхідно керуватися у
житті людині. Вперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими.
Закликається розв'язувати його на принципах християнської моралі: загальна любов
та всепрощення.
Найбільш оригінальною формою давньоруської літератури були літописи. Тради
ції літописання склалися у Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі. «Ізбор-
нік» 1073 р. має і велике мистецьке значення.
Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім», через
яке червоною ниткою проходить думка про єдність князів і Русі.
Змістовний історичний матеріал міститься у складеному на початку XIII ст.
«Києво-Печерському патерику» - збірнику розповідей про життя святих. Зокрема у
ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монасти
ря, про живописця Алімпія і взагалі про життя Києва тієї доби.
Літописи Київської Русі становлять одне з найпомітніших історико-літератур-
них явищ середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рід
ною мовою, що робило їх популярними, надбанням загалу писемного населення.
Вони читались і переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому зберегли
ся до наших днів. Авторами літописів були ченці, попи, ігумени придворних монас
тирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають
спільний київський літописний звід, який відомий під назвою «Повість временних
літ» (кінець XI - початок XII ст.). Близько середини XII ст. спостерігається розгалу
ження єдиного літописного стовбура на ряд хронік, головним змістом яких стали
місцеві події.
До «Повісті» увійшли всі попередні, літописні зводи - 996, 1039, 1073, 1093-
1096 рр., Повість галичанина Василія 1097 р„ «Ізборник» Святослава, церковні повчан
ня, усні перекази. Датовані події у літописі доведені до 1110 р. Усталено вважається,
що автором зводу був літописець Нестор. Хоча деякі дослідники вважають, що до неї
причетний літописець Сильвестр, ігумен Михайлівського Видубецького монастиря.
Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поко
лінням, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла
держава Русь».
Літописець сумлінно розповів про героїчну боротьбу наших предків з ворогами,
про їхню нелегку історію і важке життя. Літопис має і художню цінність, як літератур
ний твір, написаний досконалим стилем і патріотичним пафосом.
Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця XII ст.
Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність
літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі зна
йшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.
Архітектура. За часів Ярославичів і Володимира Мономаха продовжується
розвиток архітектура Русі. Як і раніше архітектурний вигляд міст і сіл визначався на
самперед дерев'яними будівлями, які були багато декоровані. З дерева зводилися
61
Тема З
укріплення міст і будувалися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев'яних
храмів Києва на початку XII ст. Проте головні храми будуються з цегли та каменю.
З другої половини XI ст. спостерігається справжній був монументального будів
ництва. Так, у другій половині XI - на початку XII ст. у Києві були споруджені собори
Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Клов-
ського монастирів. Впроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна
будівля з одним куполом.
Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.).
Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за ти
пом Успенського збудовано Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Починаючи з 30-х років XII ст„ архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов'я
зано з посиленням політичної ролі удільних князівств, розбудовою їх столиць. Кіль
кість споруд значно збільшується, але зменшуються їх розміри. Також спрощуються
і архітектурні форми. Шестистопні будівлі поволі витісняються чотиристопними. Змі
нюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архі
тектурні школи, але їх об'єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам'ят
ками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці
Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви у Києві, Юрїв-
ська (1144 р.) в Канені, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-і роки XII ст.) храми
у Чернігові.
У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запози
чує з західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.
Наприкінці XII - на початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд зно
ву ускладнюються, характерним стає злет конструкцій у височінь. Новий архітек
турний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П'ятницької церкви у Чернігові
(початок XIII ст.).
М и стец тво . З архітектурою церков тісно пов'язаний монументальний живопис,
який, як і раніше, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря
й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною
схемою нагадувала Софіївський. Але зруйнування цих храмів у XX ст. знищило ці ви
твори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. З Михайлівського храму
збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрів Солонського, Стефана і
Фадея. У порівнянні з Софіївським, мозаїки Золотоверхого більш динамічні, персона
жі наділені індивідуальними рисами. Кольори більш яскраві, лінії чіткіші.
З початку XII ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки
вже не використовуються. Проте фрески, за своїм стилем виконання, нагадують мо
заїки. Фрески покривали, як правило, всі стіни храмів. У фресковому живописі теж
прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті динамічні,
фарби яскравіші. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на
Берестові.
Визначним здобутком мистецтва Київської Русі є іконопис. Ікони були перши
ми творами станкового живопису. Проте ікони - це не просто картина. Це предмет
релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері,
святим. На іконах зображено, як правило, один образ, вони є витвором окремого
майстра.
62
К иївська держ ава
Ікон часів Київської Русі збереглося дуже мало. Кожна з них є шедевром високо-
духовного мистецтва всесвітнього значення. На превеликий жаль, нині більшість з
них знаходиться за межами України - переважно у Москві та Санкт-Петербурзі.
Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написані в Києві. Стиль ви
конання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони великого розміру, що
поєднує їх з монументальним мистецтвом, мовби зі стін СофГївського собору зійшли
постаті Діви Марії та архангела Гаврила на відомій іконі «Благовіщення» (XII ст.).
Видатним живописцем Київської Русі був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський
(близько 1050-1114 рр.). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розпи
сували храми Києва. Алімпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Пе
черської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких
вважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для
Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Киє
во-Печерської лаври.
Особливим видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Це невід'єм
на складова мистецтва рукописної книги. Кажучи сучасною мовою, мініатюра - це
ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й осо
бливо витончену манеру його виконання.
Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас з часів Русі, вміщені в «Остромирове
Євангеліє». Тут на окремих аркушах вміщено три мініатюри із зображенням єванге
лістів Іоанна, Марка і Луки. Художникові, який дотримувався всіх тогочасних канонів,
вдалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний
хист. Всі лінії виконано золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує пе-
регородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до
тих, що можна побачити в Софіївському соборі Києва.
Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також
«Ізборнік» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава
Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зо
бражений князь Святослав із родиною - перший груповий портрет реальних лю
дей у давньоруському мистецтві, на правому - Спас на престолі. На третьому листі
зображено орнаментований триверхий храм, далі - чотири портретні мініатюри.
По тексту «Ізборніка» розкидані красиві заставки, ініціали. На берегах книги - знаки
зодіаку.
Особливу увагу привертають мініатюри Радзивілівського літопису початку XV ст.,
який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольо
рових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки виконані у невимушеній,
вільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської Русі, одяг,
зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися упродовж
трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софіївського собору, повстан
ня киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочівниками і князівські усобиці.
У XIII ст. заявляється в'язь - особливе декоративне письмо, яке використовувало
ся в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.
Поширеною у ці часи була і різьба по каменю. Нею прикрашалися храми пере
важно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору
Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печерського монастирів. На них вирізь
блювали орнаменти, «святих воїнів», античні і біблійні сюжети. Визначним досягнен-
63
___________________________ _____ _______________________________ _______________ Тема З
давньоруських різьбярів є невеличкі кам'яні ікони. Найчастіше на них зображені пер

ші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, св. Мико-
лай тощо.
Високого рівня розвитку досягло на Русі прикладне мистецтво. Його особливістю
було те, що на виробах співіснували елементи язичницької і християнської символі
ки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням пред
метів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.
У ХІ-ХІІІ ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегород-
частої емалі, зерні і черні.
Технологія перегородчастої емалі передбачала напаювання на коштовні речі, ви
готовлені переважно з золота, спеціальних перегородок, які утворювали порожни
ни, що заливалися різнокольоровою емаллю. Кольорова гама емалей була яскравою,
але не контрастною. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого,
зеленого і коричневого кольорів. Емалями вкривали діадеми, колти, сережки, намис
та, підвіски, хрести-складні, образи. Є навіть оздоблені емаллю дорогі палітурки книг.
Технологія зерні передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб,
що утворювали відповідний орнамент.
За допомогою техніки черні (спеціальне очорнення срібла і золота), ювеліри ви
готовляли браслети, колти, персні, хрести та інші різноманітні прикраси.
Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та
кості. Різьбою прикрашалися дерев'яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани
тощо. Різьба була плоска, орнамент - геометричний, рідко - рослинно-геометрич
ний.
Різьбою по кості давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання,
їх вироби були відомі в усіх країнах Європи. Особливою популярністю користалися
різьблені шкатулки, образки, руків'я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.
Племінний союз - об'єднання кількох пле на початку XII ст. об'єднувала всіх східних
мен, яке за певних умов ставало зародком слов'ян від Карпат до Волги та від Ладозького
державної організації. озера до Чорного моря.
Держава - система влади, за якої порядок у Релігія - світосприйняття людини, її погляд
суспільстві підтримується за допомогою спе на дійсність, відповідна поведінка та дії, що
ціальних організацій і людей - чиновників, спираються на вірі в надприродні сили (богів,
наглядачів, армії тощо. духів тощо).
Русь - 1) синонім слова «слов'яни» в період Язичництво - система уявлень про світ і міс
об'єднання східнослов'янських племен в це людини в ньому у слов'ян до прийняття
одну державу; 2) назва, яка застосовувалася християнства.
у літописі насамперед до варягів, котрі стано Християнство - одна зі світових релігій. Ви
вили дружину давньоруських князів; 3) назва никла в середині І ст. н. е. у східній частині
Київської держави, починаючи з IX ст. Римської імперії. Нині складається з великої
Руська земля - 1) у вузькому розумінні- по- кількості течій і напрямів, основними з яких є
лянські землі у Середньому Подніпров'ї; 2) дер католицизм, протестантизм і православ'я.
жавне утворення з центром у Києві, яким дав Полюддя - система стягування данини у Ки
ньоруські князі правили, спираючись на свою ївській Русі X—XIII ст. В її основі був щорічний
дружину - «русь». об'їзд князем та його дружиною власних во
Київська Русь - ранньофеодальна давньо лодінь та підлеглих племен з метою збирання
руська держава з центром у Києві, яка у IX - данини.
64
К иївська держ ава ___________________________________________________________________________
«Змієві вали» - назва системи укріплень, яка княжої дружини, а згодом також із духовен
захищала Київ від нападів кочовиків з півдня, ства.
сходу й заходу, простягаючись майже на тися З'їзд князів - періодичні зібрання руських
чу кілометрів уздовж проток Дніпра. князів у період ослаблення центральної вла
Міжусобна боротьба - незлагода, внутріш ди, на яких обговорювалися і вирішувалися
ній розбрат, війна між якими-небудь суспіль найважливіші питання державного життя Ки
ними групами або особами в державі. ївської Русі.
Шлюбна дипломатія - встановлення динас Віче - народні збори у давніх слов'ян у Київ
тичних зв'язків шляхом укладення шлюбів ській Русі, на яких вирішувалися важливі гро
між представниками різних династій. мадські та державні справи.
Червенські міста - група міст та укріплених Соціальний устрій - поділ населення певної
замків X—XIII ст. Волинської землі й Галиць держави на кілька відмінних за своїм стано
кої землі, на лівобережжі Бугу (на межі Русі з вищем верств і груп.
Польщею). Суспільні стани - групи суспільства, які ма
Усобиця - незлагода, внутрішній розбрат, ють закріплені законом права та обов'язки.
війна між якими-небудь суспільними групами Бояри - представники правлячого стану у
або особами в державі. Київській Русі, які посідали друге, після князів,
Роздробленість політична - розпад єдиної панівне становище в управлінні державою.
держави на окремі незалежні державні утво Дружинники - представники правлячого
рення. стану Київської Русі, що посідали третє, після
Федеративна монархія - форма устрою Ки бояр, місця у її соціальній структурі; склада
ївської Русі у період роздробленості, за якої ли найближче оточення князя і допомагали
вона із слабоцентралізованої держави пере йому в усіх справах, отримуючи за це відпо
творилася на об'єднання князівств, кожне з відну матеріальну винагороду.
яких мало ознаки державності, а найважливі Духівництво - представники привілейованої
ші питання внутрішнього життя вирішувалися соціальної верстви Київської Русі; окрема ка
на князівських з'їздах. тегорія осіб у церкві, священнослужителі, які
Колективний сюзеренітет - порядок прав виконують релігійні обряди і служби. У право
ління Київської Русі у період роздробленості, славній церкві поділяється на чорне та біле.
коли державою замість одного великого кня Смерди - переважна більшість селянства Ки
зя управляло об'єднання найсильніших кня ївської Русі IX—XIII ст.; особисто вільні селяни,
зів (спільні сюзерени). які мали власне господарство, земельні наді
Феодалізм - соціальна система, заснована ли, виплачували данину державі й виконува
на приватній формі власності феодалів на ли на її користь певні повинності.
землю й неповній власності на безпосеред Закупи - категорія залежних селян у Київ
нього виробника, тобто на визиску особисто ській Русі XI—XIII ст.; тимчасово залежні селя
й поземельно залежних кріпосних селян. ни, які через різні обставини втратили власне
Політичний устрій - спосіб територіального господарство і змушені були працювати на
поділу держави на певні частини (територі власника землі за купу (грошову позичку).
альні одиниці) і характер відносин між ними, Рядовичі - категорія залежного населення
а також центральною владою. Київської Русі, що згадується в історичних
Васалітет - система відносин особистої за джерелах XI—XII ст.; селяни, які укладали із
лежності одних феодалів (васалів) від інших землевласником договір (ряд) про найм і від
(сеньйорів), що набула поширення у серед повідно до цього працювали в його господар
ньовічній Європі. стві.
Князь - голова держави-князівства або Челядь - різні категорії населення Київської
окремого політичного об'єднання у багатьох Русі, що втратили своє господарство і пра
слов'янських народів. цювали на землевласника. їх дозволялося
Боярська рада - найвища рада при князе продавати, дарувати, передавати в спадщину
ві, яка складалася з представників боярства. тощо.
65
Тема З
Холопи - назва залежних людей у Київській Уроки - термін, яким на Русі називали роботу
Русі, що використовувалася стосовно осіб, визначену, доручену для виконання на пев
котрі перебували у повній залежності від сво ний час.
го господаря, що вживалася поряд із назвою Відробітки - виконання різних робіт на ко
«челядь». ристь господаря за орендування землі, по
Ізгої - особи, котрі з певних причин випали зичку тощо.
зі своїх соціальних груп населення Київської Билини - народні епічні пісні, які були пошире
Русі й втратили з ними зв'язок; були особисто ні на Русі у Х-ХІ ст. й передавалися з уст в уста.
вільними, їхнє життя охоронялося високими Літописи - історичні твори, в яких розповідь
штрафами. велася за роками, події та факти викладалися
Помісне землеволодіння - феодальна зе у хронологічній послідовності, по мірі того, як
мельна власність, яка надавалася за службу у вони відбувалися.
війську чи при дворі й яку не можна було за Мозаїка - зображення або візерунок, вико
повідати, продавати тощо. нане з окремих, щільно припасованих один
Вотчинне землеволодіння - феодальна зе до одного і закріплених на цементі різноко
мельна власність, яку можна було вільно пе льорових шматочків скла, камінчиків тощо.
редавати у спадок, продавати, дарувати тощо. Фреска - картина, написана фарбами (водя
Данина - натуральний або грошовий пода ними або на вапняному молоці) на свіжій во
ток, який сплачували своїм завойовникам гкій штукатурці.
підкорені племена і народи. Ікона - у православ'ї та католицизмі - зобра
Полюддя - форма збирання данини у Київ ження Христа, Богородиці, святих і подій зі
ській Русі X—XIII ст., за якої князь з дружиною Святого Письма, виконане в техніці живопису,
здійснював щорічний об'їзд власних воло мозаїки або рельєфу.
дінь та підлеглих племен, стягуючи з них да Книжкова мініатюра - невеличкий кольоро
нину. вий малюнок у старовинному рукописі чи книзі.
ПерсоналГі
Аскольд (? - 882) - київський князь, засновник За повідомленнями літопису син Рюрика, що
першого східнослов'янського державно став фактичним засновником династії Рюри-
го утворення у Наддніпрянщині. Уславився ковичів. Продовжував політику свого попе
своїми походами проти Візантії, здійсненими редника Олега, згуртовуючи східних слов'ян
у 860, 866 та 873 р. З ним пов'язана перша в єдину державу. Завдяки широкомасштаб
спроба хрещення русичів, здійснена князем у ним воєнним походам південний напрямок
60-х рр. IXст. У літописі завжди згадується ра у його зовнішній політиці набув пріоритет
зом з Діром. За деякими даними, вони були ного значення. Загинув під час повстання
нащадками князя Кия, за іншими - дружинни деревлян.
ками норманського князя Рюрика. Ольга (бл 910-969) - велика княгиня ки
Олег (? - бл. 912 або 922) - київський князь ївська (944-957 р р ). Управляла Київською
з 882 р., вважається, що був норманом і ра Руссю у роки неповноліття свого сина Свя
зом з Рюриком прийшов зі Скандинавії. Захо тослава. Придушила повстання деревлян, які
пив владу у Києві, забивши тамтешніх князів вбили її чоловіка, князя Ігоря, впорядкувала
Аскольда і Діра. За його князювання внаслі збирання данини. Уперше на чолі руського
док об'єднання східнослов’янських Півночі й посольства відвідала візантійську столицю
Півдня утворилася Київська Русь. Послідовно Константинополь. Була християнкою, але
й наполегливо підпорядковував центральній охрестити свою державу не змогла. Канонізо
владі племінні союзи східних слов'ян. Відзна вана православною церквою.
чався активною зовнішньою політикою сто Святослав Хоробрий (бл. 931-972) - великий
совно Візантії. князь київський (964-972), єдиний син Ігоря
Ігор (? - 944) - великий князь київський за та Ольги. Уславився перш за все як відважний
одними джерелами з 912, за іншими - з 922 р. воїн і талановитий полководець. Повернув
66
К иївська держ ава __________________________________________________________________________ ___________________________________________
до складу Київської держави племінне кня європейськими правителями. Був високо
жіння в'ятичів (964 р.), розгромив Хозарський освіченою людиною, дбав про розвиток
каганат (965-968 рр.), вів війни на Північно освіти, створив першу на Русі бібліотеку при
му Кавказі й переміг племена ясів та касогів. Софійському соборі.
Вів активну політику щодо Візантії. Здійснив Володимир Мономах (1053-1125) - князь
два Балканські походи у 968 та 969-971 рр. чернігівський, переяславський і великий
Повертаючись з другого походу потрапив у князь київський у 1113-1125 рр. Уславився
засідку, організовану біля Дніпрових походів чисельними переможними походами проти
печенігами й загинув у бою. половців, унаслідок яких вони залишили при
Володимир Великий (? - 1015) - великий кордоння Київської Русі. За роки князювання
князь київський у 978-1015 рр. Позашлюбний у Києві відновив централізовану монархію на
син Святослава й рабині-ключниці його ма Русі, що занепала після смерті Ярослава Му
тері - Малуші. Вокняжився у Києві внаслідок дрого.
перемоги у боротьбі з братами за батькову Мстислав Великий (1076-1132) - великий
спадщину. За його правління в цілому звер князь київський у 1125-1132 рр. Старший
шилося формування державності Київської син Володимира Мономаха. Успадкував
Русі. Реформував законодавство, запровадив престол після смерті батька. Продовжував
ши новий збірник законів «Устав Земляний». його справу за зміцнення великокнязівської
Зміцнив південні рубежі Русі, захистивши їх влади й захисту Київської Русі від зовнішніх
від набігів печенігів за допомогою системи ворогів. Після його смерті відносно єдина
укріплень, відомої як «змієві вали». Близько держава вступила в добу удільної роздро
988 р. провів адміністративну реформу, по бленості й розпалася на окремі незалежні
збавивши влади місцеву племінну знать. За князівства.
провадив на Русі християнство як державну Алімпій (Аліпій, Олімпій) Печерський (? -
релігію. 1114) - чернець Києво-Печерської лаври,
Ярослав Мудрий (978-1054) - великий живописець, мозаїст, ювелір та лікар. На
князь київський (1019-1054 рр.). Отримав вчався у візантійських майстрів. За даними
престол унаслідок запеклої боротьби з бра Києво-Печерського Патерика, з 1084 р. брав
тами у 1015-1019 рр., що розгорнулася після участь у розписі Успенського собору Киє
смерті батька, князя Володимира Велико во-Печерської лаври. Існує припущення, що
го. У 1024-1036 рр. правив Руссю разом з він створював мозаїки у Михайлівському Зо
братом Мстиславом. Ярослав князював на лотоверхому соборі в Києві. Малював ікони,
правобережжі та у Києві, Мстислав на Ліво які до наших днів не збереглися. Похований
бережжі та у Чернігові. 1036 р. розбив під у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Києвом і назавжди відкинув від кордонів Нестор (бл. 1055 - бл. 1113) - чернець Киє
Русі печенігів, заклавши на честь перемоги во-Печерської лаври, письменник і літопи
Софійський собор. З його ім’ям пов'язаний сець. Автор «Читання про життя і згублення...
початок створення першого писаного зводу Бориса і Гліба» та «Житія Феодосія, ігумена Пе-
законів «Руської правди». Розбудував Київ, черського». Вважається також автором «Пові
спорудивши систему нових оборонних укрі сті минулих (временних) літ». Однак деякі до
плень «міста Ярослава». За допомогою шлю слідники висловлюють щодо цього сумніви.
бів установив родинні зв'язки з багатьма Похований у Києво-Печерській лаврі.
67
Тема З
Тестові завдання
З а в д а н н я з вибором о д н ієї п р а в и л ь н о ї відповіді
1. У якому році відбулась наступна подія?
«І прибули Олегта Ігор до гір київських, і довідався Олег, що тут Аскольд і Дір удвох
княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов на бе
рег Дніпра, несучи Ігоря малого... І послав він посла до Аскольда та Діра ... Аскольд
же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові й
Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я семь роду княжого». І тут винесли
Ігоря. «А се - син Рюриків»... І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде
се мати городам руським.»
А 860 р. В 907 р. !а Б В Г
Б 882 р. Г 911 р. L
2. Позначте назву східнослов'янського союзу племен, під час повстання якого заги
нув князь Ігор.
А поляни В сіверяни Л Б в т і
Б деревляни Г дреговичі
3. Позначте правителя Київської Русі, який 946 р. (957 р.) відвідав Константинополь з
дипломатичним візитом.
А Князь Аскольд В Князь Ігор А Б в ГГ
Б Князь Олег Г Княгиня Ольга

4. Про якого князя оповідає уривок джерела?
«Хозари вийшли супроти нього з каганом, князем своїм. І зступилися війська би
тися, і сталася битва межи ними, і одолів він хозар і город їхній столицю ітіль, і
город Білу Вежу взяв. І ясів він переміг, і касогів, і прийшов до Києва».
А Олег В Аскольд а Б Вт 1
Б Святослав Г Ігор
5. Позначте ім'я київського князя, за правління якого біля південних кордонів Русі
вперше з'явилися печеніги.
А Князь Олег В Князь Святослав А Б в г
Б Князь Ігор Г Князь Володимир . _
6. На карті позначено
А напрямки завойовницьких походів варягів
Б торговельний шлях «із варягів у греки».
В походи князя Олега. А Б в т
Г межа впливу хазар у Східній Європі.
7. З чим пов'язана поява наступних термінів і понять:
«погост», «повоз», «урок»?
А із запровадженням князем
Володимиром християнства А Б В Г
Б із реформами княгині Ольги __
В зі схваленням «Руської правди»
Г із захопленням Києва князем Олегом
68
8. Як називалися народні збори, на яких у Київській державі вирішувалися важливі

громадські і державні справи?
А віче В дума
Б громада Г снем
9. Позначте ім'я князя, за правління якого було впроваджено
«Устав земляний».
А князь Олег В князь Ярослав Мудрий
Б князь Володимир Великий Г князь Володимир Мономах
Ю.Позначте ім'я князя, за правління якого у Києві було збудовано
Софійський собор.
А Ігор В Ярослав Мудрий
Б Володимир Великий Г Володимир Мономах
11 .Цьому князю літописець приділяв багато уваги. Він був героєм народних билин.
Від свого батька він отримав в уділ Новгород, де допомагав йому княжити його
дядько Добриня. Київський стіл він відвоював у свого старшого брата, яку вважа
ють першою міжусобицею на Русі.
А Святослав Ігорович В Ярослав Мудрий А Б В Г
12.Утвердження династії Рюриковичів у Києві відбулося в результаті
А об'єднання північних і південних руських земель Олегом. А Б в г
Б переможного походу князя Аскольда на Константинополь. ....
В боротьби за київський стіл між Ярославичами.
Г запровадження християнства як державної релігії.
1 3 .Що передувало подіям, описаним в уривку джерела? «Вийшов Володимир з свя
щениками цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і
влізли вони у воду, і стояли - ті до шиї, а другій - до грудей. Діти ж не відходили од
берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили у воді, а священики, стоячи,
молитви творили...»
А похід князя на Константинополь А Б В Г
Б скинення у Дніпро ідола Перуна
В будівництво Десятинної церкви
Г розгром під стінами Києва печенігів
14.0дним з підсумків князювання Володимира Мономаха було
А відновлення єдності Київської Русі. А Б В Г
Б приєднання Червенських міст.
В перенесення київського столу до Переяслава.
Г запровадження удільного устрою.
15 . Коли відбувся з'їзд князів у Любечі?
А 1036 р. В 1068 р.
Б 1054 р. Г 1097 р.
16. Які історичні факти відповідають періоду правління княгині
Ольги (945-964)?
1) Запровадження християнства на Русі.
2) Запровадження «погостів» та введення «уроків».
69
Я З в ІШ !! Тема З
3) Здійснення мирного посольства до Константинополя.

4) Розгром Хазарського каганату.
5) Започаткування «шлюбної дипломатії».
А 1,2 В 3 ,4 А Б В г
Б 2,3 Г 4,1
17.«Помер великий князь руський... І заповів синам своїм: «Тепер же поручаю я, -
замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові Ізяславу. Слухайтесь його, як
ото слухались ви мене, нехай він буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а
Всеволоду - Переяславль, а Ігорю - Володимир, а В'ячеславу - Смоленськ». Який
великий київський князь запровадив таку систему престолонаслідування?
А Володимир Великий В Володимир Мономах А Б в г
Б Ярослав Мудрий Г Мстислав Великий
18.У яких уривках із історичних джерел відображено норми права Київської Русі?
1) «Якщо уб'ють огнищанина, то з убивці стягується 80 гривень. За князівського
старосту - 12 гривень, а за князівського рядовича - 5 гривень».
2) «Якщо ж на шляхтича підніме руку, поб'є його до крові простий селянин чи
міщанин, тоді селянин чи міщанин повинен бути покараний відсіканням руки».
3) Якщо смерд умре без дітей, то спадщина його передається князю. А якщо бо
ярин чи з боярської дружини, то князю спадщина не йде».
А 1,2 Iа Б в
Б 1,3 І
19.Прочитайте уривок і напишіть ім'я князя, про якого йдеться. «Останній єдиновлад
ний правитель Київської Русі, після смерті якого держава вступила в добу роздро
бленості».
А Ярослав Мудрий В Мстислав Володимирович А Б В Г
Б Володимир Мономах Г Ізяслав Ярославич
2 0 . На карті позначена територія Київської Русі
за часів правління
А Аскольда. А Б В Г
В Володимира Великого.
Б Ігоря.
Г Ярослава Мудрого.
21 . Яке із вказаних князівств найбільше потер
пало від набігів половців у другій
половині XII - на початку XIII ст?
А Переяславське А Б В Г
В Чернігівське
Б Київське
Г Волинське
2 2 . Володіння молодших членів княжого роду у
період роздробленості називалися
А уділами. А Б в |г
В помістями. !_
Б вотчинами.
Г верв'ями._____________________
70
2 3 .У якому літописному уривку відображено деякі аспекти розвитку Київської Русі

XII ст.?
А «І не було миру на Руській землі. Воювали князь з князем, місто А Б в Т]
з містом. І той приводив половців, а той поляків, нападали й 1
перехоплювали один в одного або волость, або місто, або престол братній...»
«Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці зем
лю нашу розносять і раді є, що межи нами війни донині. Відтепер з'єднаймося
в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою...»
В «Взяв він город Переяслав списом, вибив його увесь, і церкву архангела Ми
хайла сокрушив, начиння церковне незчисленне срібне і золоте, і дороге ка
міння узяв. І єпископа преподобного Симеона вони убили...»
Г «...Прийшли іноплемінники на Руську землю, половців безліч, Ізяслав же, Свя
тослав і Всеволод вийшли на зустріч на Альту (річку)...»
24 . Яке визначення розкриває зміст поняття «колективний сюзеренітет»?
А Форма державного устрою, за якої уся влада зосереджується А Б в г
в руках одноосібного правителя
Б Розпад єдиної держави на окремі незалежні державні утворення
В Форма устрою Київської Русі у період роздробленості, за якої вона перетвори
лася на об'єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності
Г Порядок правління Київської Русі у період роздробленості, коли державою за
мість одного великого князя управляло об'єднання найсильніших князів
25. Прочитайте уривок і вкажіть ім'я князя, про якого йдеться.
«У 1185 р. на чолі порівняно невеликого війська він виступив у похід проти полов
ців. На берегах річки Каяли князь зазнав нищівної поразки та потрапив у полон.
За словами літописця, ця поразка відкрила половцям ворота на Руську землю» і
спричинила величезну паніку в Новгород-Сіверському князівстві».
А Ігор Святославич В Мстислав Володимирович А Б В г
Б Володимир Мономах Г Роман Мстиславович
26. Вплив якої культури був вирішальним на розвиток культури Київської Русі?
А західноєвропейської В тюркських кочових народів А Б В Г
Б арабсько-мусульманської Г візантійської
27. Як називалися срібні злитки, які виконували на Русі функцію грошей?
А куни В колти А Б В Г
Б гривни Г барми
28. Позначте групу, яка становила більшу частину населення Київської Русі
А смерди В закупи А Б В г
Б рядовичі Г челядь __ __
29. Яку назву використовували на Русі стосовно осіб, котрі випали зі своєї соціальної
групи і втратили зв'язок з нею?
А холопи В челядь А Б В г
Б наймити Г ізгої
30 . Який князь відкрив першу школу для дітей знаті у Києві?
А Святослав В Ярослав Мудрий А Б В г
71
Тема З
31. У якій літературній пам'ятці Русі автор намагається показати, «звідкіля єсть пішла
Руська земля»?
А «Слово о полку Ігоревім» В «Слово про закон і благодать» А Б в 1 г
Б «Повість временних літ» Г «Повчання дітям» І
3 2 . Позначте назву твору, автором якого був Володимир Мономах.

А «Слово про закон і благодать» В «Ізборнік» А Б В Г
Б «Повчання» Г «Житіє Феодосія Печерського»
3 3 .Позначте перший християнський храм на Русі, збудований з каменю і цегли
А Десятинна церква у Києві А Б |В г
Б Софійський собор у Києві __
В П'ятницька церква у Чернігові
Г Успенський собор у Володимирі-Волинському
А уділами В помістями А Б В Г
Б вотчинами Г вервями
3 5 .Позначте назву картини, написаної водяними фарбами на свіжій вогкій штукатурці.
А ікона В мініатюра А 1Б В Г
т
Б фреска Г мозаїка __ _
Зб.Які терміни і поняття слід використовувати для розкриття особливостей еконо
мічного розвитку Київської Русі?
А гердеріка, вотчина, посад В уділ, віче, верв А Б в Г
Б дружина, рать, дитинець Г волхви, колт, капище
3 7 .Яке поняття відповідає наведеному визначенню? «Поділ населення певної держа
ви на кілька відмінних за своїм становищем верств і груп».
А соціальний устрій В політичний устрій А Б В Г
Б васалітет Г система влади
3 8 .Прочитайте уривок і напишіть ім'я історичного діяча, про якого йдеться.
«Іконопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва.
Ставши ченцем Києво-Печерської лаври, він прославився написанням ікон, які
вважалися чудодійними. Вважають, що саме він брав участь у створенні мозаїк
Михайлівського Золотоверхого собору у Києві».
А Агапіт В Алімпій А Б В Г
Б Іларіон Г Феодосій Печерський
39.Прочитайте уривок і напишіть назву системи письма, про яку йдеться.
«Вона остаточно утвердилася на Русі після прийняття християнства і лягла в осно
ву сучасних української, білоруської та російської абеток. Цією системою письма
написані всі відомі нам твори XI і наступних століть».
А глаголиця В «Черти і ризи» А Б в г
Б кирилиця Г латиниця __
40.Яка риса економічного життя є характерною для розвитку Русі в ХІ-ХІІ ст.?
А формування єдиного ринку
Б створення єдиної грошової системи
В формування великого вотчинного землеволодіння
Г розвиток торговельного шляху з «варягів у греки»
72
41. Якою цифрою на схемі Києва часів Київ

ської Русі позначено так зване «місто Во
лодимира»?
А 1 А Б в г|
Б 2
В З
Г 4
42. Яке твердження є правильним?
А Торговельно-економічний частина мі
ста на Русі називалася дитинець.
Б Перший відомий договір Русі з іншою
державою був укладений за часів Во
лодимира Великого.
В У Київській Русі не існувало рабства.
Г Правові норми «Руської А Б в г
правди» не передбачали
смертної кари.
Зав д ан н я на встан о в лен н я від п о в ід н о сті

43. Установіть відповідність між подіями та правителями часів Київської Русі.
1 остаточний розгром печенігів А Олег А Б В Г д
2 посольство до Константинополя Б Ольга і
2
3 започаткування «шлюбної В Святослав 3
дипломатії» Г Володимир Великий 4
4 розгром Хазарського каганату Д Ярослав Мудрий
44.Установіть відповідність між прізвищами історичних діячів та їхніми характерис
тиками.
1 Святополк II Ізяславич старший з трьох братів Ярославичів, що
2 Всеволод Ярославич правили у 1054-1073 рр.
3 ІзяславЯрославич великий князь київський
4 Мстислав Володимирович у 1125-1132 рр.
князь - попередник
А Б В Г д Володимира Мономаха на велико
1 князівському престолі у Києві
2 Г батько Володимира Мономаха
3
4 Д великий князь київський у 1113-1125 рр.
45.Установіть відповідність між поняттями та визначеннями.
1 віче А штраф зазлочин
2 уділ Б частина родової спадщини
3 поділ представника княжого роду
4 вира В народні збори
А Б В Г Д
Г торгово-реміснича частина міста
1 об'їзд князем з дружиною підвладних
2 земель з метою збирання данини.
3
4
73
шяяшшшшшшшшшшяшшяшяяшяшяяшшшшяшшшшшшшш I Тема З
46. Усгановіть відповідність між подіями і датами.

1 Любецький зїзд князів А 1097 р. аПВОІЯНІ
2 Захоплення Києва дружинами князя Б 1113 р. о
Андрія Боголюбського В 1169 р.
3 Перша згадка у писемних джерелах Г 1187 р.
назви «Україна» Д 1199 р.
4 Повстання у Києві, запрошення на
київський стіл Володимира Мономаха
47. Установіть відповідність між основними групами залежного населення Київської
Русі та особливостями їх становища.
Смерди Особи, які укладали із землевласником договір про
Закупи найм і відповідно до чого працювали в його господарстві
Рядовичі Особисто вільні селяни, які мали власне господарство,
Челядь земельні наділи і виплачували за них данину державі
В Особи, котрі з певних причин випали зі своїх соціальних
груп і втратили з ними зв'язок
яовсіагл Особи, що втратили своє господарство і працювали на
п■■■■■ землевласника. їх можна було продавати, дарувати,
я ■■■ передавати у спадок
я ■ ■
п■■■■■ Тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втра
тили власне господарство і були змушені працювати на
землевласника за грошову позичку
48.Установіть відповідність між основними верствами населення Київської Русі та їх
характеристиками.
1 Князі А Складали найближче оточення князя, допомагали йому
2 Бояри в усіх справах, за що отримували матеріальну винагороду
3 Дружинники Б Були найчисельнішою верствою населення Київської Русі
4 Міщани В Більшість з них становили вільні ремісники і торговці,
які виплачували податки і виконували повинності
Формувалися з родоплемінної знаті, поділялися на
і _ «великих», «менших» та «земських»
2
Належали до династії Рюриковичів і перебували у
з “1
4і_ складних васальних відносинах
49.Установіть відповідність між поняттями і визначеннями.
1 Чернь, скань, зернь, емаль А жанри давньоруської літератури
2 кирилиця, глаголиця Б види ювелірноїтехніки ЯОВЕНЯГП
3 фреска, мозаїка В види писемності у 1 г
4 літопис, билини Київській Русі ї н
“ І
1
з _,
Г види давньоруського живопису Е И
Д архітектурні стилі
БО.Установіть відповідність між творами та їхнім головним змістом:
1 «Повість А опис чудес життя та подвигів ченців ш авсш т
минулих літ» Б виклад всесвітньої історії, історії і □
2 «Слово походження Русі та розвитку держави 2 ._
3. _
о полку В похвала князеві Володимиру Е С
Ігоревім» та прославлення хрещення Русі________
74
К иївська д ер ж а в а _____________________________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________
3 «Києво-Печерський Г морально-етичні норми та правила, вка

патерик» зівки Володимира для князя, життєпис ав
4 «Повчання дітям» тора, що має служити прикладом нащадкам
Мономаха Д літературно-поетичний пис трагічного
походу руської дружини проти половців
51 .Установіть послідовність подій.
А перша згадка в літописі Києво-Печерського монастиря ш вок
Б приєднання до Русі Червенських міст ■■■в
яв
В любецький зїзд князів г.Ш ■в
Г затвердження на з'їзді у Вишгороді «Правди Ярославичів» ПВ ■■■
52.Установіть послідовність подій.
А запрошення киянами на великокнязівський престол у впввіа
Києві Володимира Мономаха в ■■в
яв ■
Б розгром половцями війська, очолюваного трьома братами пв
Ярославичами на р. Альта пв ■■в
В прийняття «Статуту» Володимира Мономаха
Г обрання собором руських єпископів, без згоди константинопольського
патріарха, першого митрополита з русичів Ілларіона
ЗЗ.Установіть послідовність подій.
А обрання Ілларіона митрополитом Русі ааввіа
Б будівництво Десятинної церкви в Києві П І ■■в
пв
В будівництво Софіївського собору в Києві пв
Г розкол християнської церкви на католицьку і православну пв ■■в
54 . Установіть послідовність будівництва храмів
А заснування Києво-Печерськоїлаври навела
Б будівництво Десятинної церкви І
2
В будівництво Софіївського собору в Києві її
Г будівництво Михайлівського Золотоверхого собору а
55. Установіть послідовності події
А створення Остромирового Євангелія вавпіа
Б укладення першої редакції «Повісті минулих літ» пв ■■в
пв ■
В спорудження Софіївського собору в Києві яв в ■
Г створення «Слова о полку Ігоревім» пв в ■в
Руські дружини, очолювані Ярославом Мудрим, здійснили похід
проти Хозарського каганату
Князь Мстислав Володимирович був автором «Повчання дітям»
За князювання Володимира Великого відбулося хрещення Русі
На Любецькому з'їзді князів було запроваджено нову систему престолонаслі-
дування на Русі
Ярослав Мудрий у битві під Києвом завдав нищівної поразки половцям
Князь Святослав Хоробрий загинув під час сутички з хозарами
Князь Володимир Великий здійснив похід на Константинополь, де був хрещений
~ 75
5 7 . Укажіть особливості розвитку Київської Русі наприкінці X - усередині XI ст.
1 Вихід держави на міжнародну арену та початок її дипломатичної діяльності.
2 Перенесення уваги влади із проблеми завоювання земель на їх
освоєння та утримання.
3 Неконсолідованість території держави, постійний місцевий
племінний сепаратизм.
4 Запровадження та поширення державної монотеїстичної релігії.
5 Поява писаного кодифікованого права.
6 Зосередження уваги та сил держави переважно на зовнішній політиці.
7 Розпад держави на окремі землі-князівства
5 8 . Наведена карта дає змогу
1 визначити межі Київської Русі в X ст. --------
2 показати шляхи нападів кочівників на Русь. — —
3 вказати території, які увійшли до складу Русі за князя Святослава.
4 прослідкувати «шлях із
варягів у греки».
5 визначити місця розсе
лення східнослов'янських
племен.
6 характеризувати зовніш
ньополітичну діяльність
князя Святослава.
7 розкрити процес поши
рення християнства за
князів Володимира
і Ярослава.
5 9 .Які з наведених тверджень характеризують місце віча як елемента державної вла

ди Київської Русі?
1 Походить від племінних зборів у давніх слов'ян
2 Походить від давньослов'янської ради старійшин
3 До складу входили лише досвідчені дружинники, бояри,
єпископи, міська знать
4 Могли брати участь як заможні, так і неімущі верстви населення
5 У разі відсутності або смерті князя виконувало його функції
6 Народні збори всіх дорослих чоловіків
7 Тільки вона визначала зовнішньополітичний курс держави
76
_____________ __ ________________________________________________________________________
Тема 4
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА.
МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА
Основні поди
1152-1187 рр. - зміцнення Галицького кня 1256 р. - перша літописна згадка про м. Львів
зівства за правління Ярослава Осмомисла 1257 р .- перша літописна згадка про м. Львів
1 1 9 9 р .- об'єднання волинським князем Ро 1264 р. - смерть Данила Галицького
маном Мстиславичем Галицької і Волинської
земель Утворення Галицько-Волинського 1264-1301 рр. - князювання Лева Данило
князівства вича (сина Данила Галицького) у Галицькій і
Перемишльській землях
1200 р., близько - спорудження церкви Св.
Пантелеймона у Галичі 1269-1288 рр. - князювання Володимира
Васильковича (син Василька Романовича,
1206-1238 рр. - період міжусобиць, бояр
брата Данила Галицького) на Волині
ських змов та іноземного втручання в га
лицько-волинські справи XIII ст., друга половина - укладання Га
лицько-Волинського літопису, що містить дві
1223 р „ 31 травня - битва на р. Калка
самостійні частини: Галицьку (1201-1261) і
1238 р. - утвердження князя Данила Рома Волинську (1262-1292)
новича в Галичі
1301-1308(15) рр. - правління Юрія І Льво-
1238 р. - розгром військом Данила Галиць вича, що об'єднав л:д своєю владою всі землі
кого рицарів-хрестоносців під Дорогочином Галицько-Волинської держави
1239 р. - спустошення монголами Переяс- 1315-1323 рр. - князювання у Галицько-Во
лівської і Чернігівської земель линському князівстві Андрія і Лева II Юрійо
1240 р., кінець листопада - початок груд вичів
ня - облога й захоплення Києва військами 1324-1340 рр. - князювання у Галицько-Во
монгольського хана Батия линській державі Мазовецького княжича Бо-
1240 р., грудень - 1241 р., березень - спу леслава Юрія II
стошення монголами земель Київського і Га 1340 р. - смерть Юрія II. Перший похід поль
лицько-Волинського князівств ського короля Казиміра III на Львів. Початок
1245 р., 17 серпня - Ярославська битва. Роз боротьби за галицько-волинські землі між
гром Данилом Галицьким коаліції галицьких Литвою і Польщею
бояр, Угорщини і Польщі 1349 р. - похід польського короля Казимі
1253 р. - коронування Данила Галицького ра III на Галицько-Волинську Русь і підкорен
послами Папи Римського Інокентія IV ня більшості її земель
4.1. Галицьке й Волинське князівства.

Утворення Галицько-Волинської держави
Галичина розташована у східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях річок Дністер і
Прут. На схід від Галичини розташувалась Волинь з її розлогими та лісистими долинами.
У X ст. за правління Володимира Великого землі Галичини та Волині, заселені бі
лими хорватами, дулібами, тиверцями, уличами, увійшли до складу Київської Русі.
Обидві землі мали вдале розташування, недосяжне для нападів кочівників зі степу. Ці
землі були густозаселені, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із За
ходу. Крім того, у Галичині містилися значні родовища солі - важливого товару, яким
забезпечувалася вся Київська Русь.
У політичному розвитку обидва князівства мали істотні відмінності. У Галичині,
на відміну від Волині, існував великий вплив на управління князівством свавільних,
77
_______________ ' ________________ _________________________________________І _________________________________________________________________________________________________________________ Тема 4
багатих і могутніх бояр. Формування Галицького князівства розпочалося у другій по

ловині XI ст. Після смерті Ярослава Мудрого в Галичині формувалась династія, родо
начальником якої став онук Ярослава - Ростислав Володимирович. Сини Ростислава -
Рюрик, Володар, Василько - зміцнили незалежність Галичини, приборкали боярство
і дали відсіч угорському й польському королям, які зазіхали на ці землі. Спираючись
на успіхи попередників, син Володара Володимирко (1124-1153) у 1144 р. об'єднав
галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Найбільшої могутності Галиць
ке князівство досягло за часів правління сина Володимирка Ярослава Осмомисла
(1153-1187). За часів його правління до Галицького князівства були приєднані землі в
пониззі Дунаю. Ярослав Осмомисл вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста
на кордонах галицької землі. Найскладнішою проблемою для князя була постійна бо
ротьба з боярством, яке не хотіло погодитися з втратою свого переважаючого впливу.
Волинська земля мала традиційні зв'язки з Києвом. За часів Ярославичів київські
князі вважали її своєю вотчиною і не бажали віддавати в спадкове володіння будь-
якій князівській лінії. Унаслідок цього до середини XII ст. Волинь не мала власної ди
настії князів: вона або безпосередньо управлялась із Києва, або ж на волинському
престолі сиділи київські ставленики. Окрему князівську династію на Волині започат
кував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі
протягом 1136-1142,1146-1154 рр. За консолідацію і зміцнення Волинського князів
ства боролися його син Мстислав Ізяславич (1154-1170), а також його наступник Ро
ман Мстиславич (1170-1205).
По смерті Ярослава Осмомисла наступником князя, за батьківським заповітом,
став його позашлюбний син Олег. Законного старшого сина Володимира було поз
бавлено прав на стіл. Таке рішення спричинило нову усобицю. Галицьке боярство,
незважаючи на свою клятву Ярославу, вигнало Олега з Галича і запросило Володими
ра. Ймовірно, бояри вважали, що новий князь, одержавши престол з їхніх рук, буде
слухняно виконувати їхню волю. Проте він не виправдав цих сподівань і був вигна
ний. Тоді Володимир звернувся по допомогу до угорського короля Андрія, який ско
ристався ситуацією для захоплення Галичини. Бояри, не бажаючи змиритися з цим,
звернулися до волинського князя Романа Мстиславича, який на нетривалий час став
галицьким князем. Володимир, не скорившись долі, звернувся по допомогу до ні
мецького короля Фрідріха Барбаросси і польського короля Казимира, і в 1189 р. від
новив свою владу. Після його смерті 1199 р. династія Ростиславичів у Галичині при
пинилася. Скориставшись цим, Роман Мстиславич удруге захопив Галич і об'єднав
Галицьку й Волинську землі в єдине князівство. Після об'єднання він повів рішучу
боротьбу з галицьким боярством, не гребуючи ніякими засобами.
У 1203 р. Роман установив владу над Київською землею, Переяславщиною, підко
рив чернігівських князів. Ходив походами проти половців, Угорщини, Польщі, Литви.
Переможні походи помітно підвищили авторитет Романа Мстиславича на Русі. Літо
писець навіть називає князя «самодержцем всея Русі». Він навіть втрутився у конфлікт
між гвельфами й гебелінами у Священній Римській імперії. У 1204 р. Папа Римський
Інокентій III запропонував Роману королівську корону в обмін на прийняття князем
католицизму. Але в 1205 р. він загинув під час сутички з військом краківського князя
Лешка Білого.
Заслугою Романа Мстиславича було об'єднання Галицького й Волинського кня
зівств в єдиний політичний центр, який поступово став спадкоємцем занепадаючого
Києва, продовжувачем традицій і надбань Київської Русі.
78
Галицько-волинська д ерж ав а. М он го льська н авала _________________________________________
Причини виникнення та піднесення Галицько-Волинської держави

• Вдале географічне розташування: на перехресті важливих торговельних
шляхів, важкодоступність для набігів кочівників.
• Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади.
• Необхідність об'єднання зусиль Галицького і Волинського князівств для бо
ротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської нава
ли і наступу хрестоносців.
• Енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича і Данила Романо
вича (Галицького).
• Існування багатих родовищ солі сприяло розвитку торгівлі та економічному
зростанню цих земель.
П ер іо д и зац ія політи чн о го р о зв и тку Гали цько-В оли нського кн я зівств а
Утворення та становлення об'єднаного Галицько-Волинського князівства за
1199-1205 рр.
Романа Мстиславича.
Тимчасовий розпад Галицько-Волинського князівства. Посилення боротьби
1205-1238 рр.
бояр за владу Агресія Польщі та Угорщини, боротьба за відновлення єдності.
Відновлення єдності і піднесення Галицько-Волинського князівства за Дани
1238-1264 рр.
ла Галицького. Протистояння з монголо-татарами.
Розвиток Галицько-Волинської держави за наступників Данила Галицького.
1264-1340 рр.
Поступове політичне ослаблення і занепад держави.
4.2. Галицько-Волинська держава за Данила Галицького

Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період мі
жусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель.
Галицькі бояри, які виступали проти об'єднання Галицької і Волинської землі в
єдине князівство, прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька, від імені
яких правила вдова князя Анна, що спиралась на підтримку волинського боярства.
Під час панування галицького боярства князівство опинилося в безладі. Навіть від
бувся єдиний випадок на Русі, коли князем був проголошений боярин - Владислав
Кормильчич (1212 р.). Цим негайно скористалися поляки та угорці, які намагались
оволодіти Галичиною і Волинню.
У 1219 р. галичани запросили на престол новгородського князя Мстислава Удат
ного і за його допомогою вигнали угорців. На Волині боротьбу проти поляків роз
горнули брати Данило і Василько. Коли вони підросли, то одержали батькову вот
чину - Володимир (1215 р.). Утвердившись на Волині, Данило Романович розпочав
боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише в 1238 р. і де остаточно утвердився у
1245 р. після перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-боярською коаліцією.
Драматичний 40-річний шлях Данила Романовича до влади загартував його
характер. Приборкавши бояр, князь забезпечив собі підтримку серед селян та мі
щанства (озброєна селянська піхота зайняла місце боярських дружин). Одночасно з
цим Данило Галицький був змушений вести боротьбу з тевтонськими лицарями До-
брожинського ордену, які загрожували його володінням із північного заходу. Навесні
1238 р. він розгромив рицарів-хрестоносців під Дорогочином і зупинив їх просуван
ня на українські землі.
Данило також розпочав боротьбу за приєднання до своїх володінь Києва. Його
суперником виступав чернігівський князь Михайло Всеволодович. Спершу доля по
79
Тема 4
сміхалася Михайлу Чернігівському, який 1236 р зібрав під своєю зверхністю всі укра
їнські землі, за винятком Волині. Наприкінці 30-х рр. XIII ст. у боротьбу втрутилась
третя сила - монголо-татари, які в 1239 р. захопили Переяслав і Чернігів. Данило не
гайно скористався з цього і в 1240 р. підкорив Київ. Після цього Галицько-Волинське
князівство стало загальноукраїнською державою.
Монголи не дали Данилові часу для оборони на Дніпрі - того ж 1240 р. Батий
почав генеральний наступ і оволодів Києвом, обороною якого керував воєвода Дми
тро. Данила Галицького в період монгольської навали в князівстві не було. Він пере
бував у Польщі та Угорщині, де намагався схилити місцевих правителів до створення
антимонгольського військового союзу. 1241 р. Батий продовжив похід на Захід через
Галицько-Волинську землю. Долаючи опір, монголи оволоділи майже всіма основни
ми містами князівства. Коли війська Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на
рідну землю. Його чекали згарища, руїни, значні людські втрати.
У 1242 р. Батий вивів війська з Європи, заснувавши в пониззі Волги державу -
Золоту Орду. Данило Галицький в 1245 р. змушений був визнати зверхність хана Зо
лотої Орди, але не склав зброї, спрямувавши зусилля на створення антиординської
коаліції (переговори з послом Папи Римського, укладення союзу з угорським коро
лем, володимиро-суздальським князем та ін.).
Одночасно з цим він докладав великих зусиль для посилення боєздатності кня
зівства: було реорганізовано військо - сформовано піхоту з селян, переозброєно кін
ноту (удар важкоозброєної кінноти, як правило, монголи не витримували); укріплено
старі міста, збудовано нові - Холм, Львів тощо; побудовано ряд неприступних фор
тець у горах. Розробляючи плани організації хрестового походу проти Орди, Данило
звернувся до ідеї церковної унії. Проте ця ідея наштовхнулась на опір православної
ієрархії. Данило все ж погодився на тимчасову зверхність Папи над православною
церквою і 1253 р. був коронований в Дорогочині послами Інокентія IV королівською
короною. На жаль, сподівання на допомогу католицького Заходу не справдилися.
Тоді Данило виступив сам. У 1254-1255 рр. він завдав поразки ханському наміснику
Куремсі, але 1259 р. змушений був капітулювати перед темником Бурундаєм, пого
дившись на знищення найбільших укріплень.
Антимонгольська політика Данила Галицького зазнала краху - він не зміг досягти
звільнення своєї держави від підпорядкування Золотій Орді.
Данило Романович Галицький помер 1264 р. і був похований в Холмі Діючи в над
звичайних обставинах, перший український король відстояв свою державу і передав
нащадкам, які забезпечили існування Галицько-Волинської держави до середини
XIV ст.
4.3. Монгольська навала на українські землі, її наслідки

На межі XII—XIII ст. монгольські союзи племен, що кочували в степах на північ від
Китаю, об'єднались під владою талановитого вождя Темучина (у 1206 р. він узяв собі
титул Чингізхана, тобто Великого хана). Він зумів спрямувати енергію і військову силу
об'єднаних племен монголів на сусідній Китай. Оволодівши Північним і Центральним
Китаєм, перейнявши воєнне мистецтво китайців у штурмі фортець, Чингізхан рушив
уСередню Азію, Іран.
У 1222 р монгольські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи.
У битві, яка відбулася на Дону, половці зазнали нищівної поразки і відступили до Дні
пра, сподіваючись на допомогу руських князів. Половецький хан Кобяк звернувся
80
Галицько-волинська д ерж ава. М он го льська н авала ____________________________________________________________________________________________________________________________
по допомогу до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом із половцями зу

стріли монгольське військо на річці Калці (1223 р.). Русько-половецьке військо, хоча
й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено через ворожнечу між князями і було
поступово розгромлене. У битві загинули шість руських князів, а з простих воїнів,
за свідченням літописців, повернувся лише кожен десятий. Проте монголи також за
знали тяжких втрат і, не наважуючись продовжити похід, повернули назад, а під час
переправи через Волгу були розгромлені волзькими болгарами.
Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте в 1237 р. вони
знову на чолі з онуком Чингізхана Батиєм з'явилися на кордонах Русі. Монголь
ське військо налічувало близько 140 тис. воїнів. Спочатку вони вогнем і мечем про
йшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Воло-
димир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши
до озера Селігер, монголи повернули на південь. На цьому шляху вони натрапили
на сильний спротив невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила
опір монголам. Батий назвав Козельськ, під стінами якого загинуло близько 4 тис
воїнів, «злим містом». У 1238 р. виснажені монгольські війська відійшли в половецькі
степи, щоб відновити сили для нових походів.
Навесні 1239 р. військо Батия рушило в землі Південної і Південно-Західної Русі.
Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р ,- Київ. Кияни під керівницт
вом воєводи Дмитра протягом шести тижнів мужньо чинили опір, але його було зла
мано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Наступного
1241 р. монголи розорили галицько-волинські землі й рушили далі. Монгольські за
гони спустошили Польщу, Угорщину, Трансільванію, Словаччину, Чехію. Народи цих
країн, як і русичі, чинили запеклий опір завойовникам. 1242 р. Батий припинив похід
на Захід і повернув свої війська в пониззя Волги (тут монголи заснували свою дер
жаву Золоту Орду). Приводом до цього стала смерть головного монгольського хана
Угедея, проте причини були набагато серйознішіми: Батий не мав достатньо сил, щоб
тримати в покорі всі завойовані народи Східної та Центральної Європи.
Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором урятували Західну
Європу від монгольської навали.
Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. Із 74 міст колиш
ньої Київської Русі 49 було розорено, 14 - вже більше не піднялися з руїн, 15 - із часом
перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудо
вано жодного нового міста, а кам'яне будівництво лише через 100 років досягло до-
монгольського рівня. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секре
ти виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли,
скоротились посівні площі, занепала торгівля.
Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель.
Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголь
ських військ на Синіх Водах у 1362 (1363) р. українські землі були звільнені від їх
панування.
Особливості золотоординського панування на руських землях
• Руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за де
якими винятками).
• На території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату за
войовників.
• Толерантне ставлення монголів до християнства і православного духівництва.
81
Тема 4
4.4. Галицько-Волинська держава за наступників Данила Галицького

Після смерті князя Данила в 1264 р. з правління його наступників почався посту
повий занепад Галицько-Волинського князівства. За правління синів Данила - ІІІвар-
но, Лева і Мстислава князівство при формальному збереженні єдності фактично роз
палося на три частини. Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність
від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Вони підтримували
міцні зв'язки з Тевтонським орденом та Литвою і таким чином відстоювали свою не
залежність від зазіхань Польщі та Угорщини, контактували з Австрією, Німеччиною,
Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо.
Єдність Галицько-Волинської держави відновлювалася за правління наступника
Лева - князя Юрія І Львовича (1299-1315 рр.). Скориставшись ослабленням Золотої
Орди, він зміцнив свою владу. Юрій І, як і його дід, прийняв королівську корону і став
називатися «королем Русі і князем Володимирі!». Значним досягненням Юрія І Льво
вича було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії
(1303-1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й
сприяла зміцненню його незалежності.
Наступником Юрія І стали його сини Андрій та Лев II (1315-1323 рр.). Вони поді
лили державу на сфери впливу, але правили спільно, й тому її розпаду не відбулося.
Князі проводили активну зовнішню політику. У цей час активізується експансія Лит
ви на землі князівства, унаслідок чого було втрачено Дорогочинську і Берестейську
землі. Андрій і Лев II налагодили союзницькі відносини з Польщею і Тевтонським
орденом, які мали антилитовську спрямованість. Боротьба з Ордою закінчилася для
князів трагічно: у битві з військами хана Узбека в 1323 р. вони загинули (правда, іс
нує й інша версія загибелі князів у боротьбі з поляками). Унаслідок цього пряма лінія
династії Романовичів припинилася, що призвело до посилення політичного впливу
галицького боярства, зростання чвар і усобиць, активізації втручання сусідніх дер
жав. Майже два роки Галицько-Волинська держава залишалася без правителя і лише
в 1325 р. внаслідок компромісу між боярством, Польщею, Угорщиною, Литвою, Золо
тою Ордою новим правителем було обрано племінника Андрія та Лева II - 14-річного
мазовецького князя Юрія II Болеслава (1325-1340 рр.). Новий князь не став маріо
неткою бояр і намагався проводити самостійну політику. Проте доба могутності Га
лицько-Волинської держави залишилася в минулому, і розпочався її занепад. Юрій
II Болеслав, вихований у західній культурі, проводив відповідну політику: лояльно
ставився до католицизму та його поширення на землях князівства, сприяв пересе
ленню поляків і німців у свої володіння. Невдоволення народу політикою Юрія II дало
підставу місцевому боярству для активних насильницьких дій. Унаслідок змови князя
в 1340 р. було отруєно.
Після цього зберегти єдність Галицько-Волинської держави вже не вдалося. За
короткий час Галицько-Волинську державу було поділено між Литвою і Польщею
(1349 р.). До Литви відійшла Волинь, до Польщі - Галичина. Молдавське князівство
захопило Буковину (Шипинська земля).
Історичне значення Галицько-Волинської держави
Друга велика держава після Київської Русі, яка продовжила її культурні тра
диції.
• Зберегла від завоювання і асиміляції південну і західну гілки східних
слов'ян. Сприяла їх консолідації та усвідомленню власної самобутності.
82
Галицько-волинська д ерж ава. М он го льська навала ____________________________________________________________________________________________________________________________
•
Стала новим після занепаду Київської Русі центром політичного та економіч
ного життя, який забезпечував високий розвиток українських земель.
• Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала наступність і
безперервність розвитку державницьких традицій на українських землях.
• Своїми зв'язками з Центральною та Західною Європою сприяла долученню
до західної культури українських земель, одночасно зберігаючи власну куль
турну традицію, що мала значний візантійський вплив.
Роль Галицько-Волинського князівства надзвичайно велика. Після занепаду Киє
ва саме Галицько-Волинське князівство ціле століття утверджувало державну органі
зацію на українських землях, ставши спадкоємцем Київської Русі.
У роки найвищого піднесення воно охоплювало близько 90 відсотків української
території, охороняло Україну від поневолення та асиміляції з боку Литви, Угорщини,
Польщі, Золотої Орди, які зазіхали на благодатні українські землі. Галицько-Волин
ське князівство відкрило широкий шлях західноєвропейським культурним впливам
на Україну, зберігаючи при цьому кращі традиції української національної культури.
4.5. Культура Галицько-Волинської держави

Культура Галицько-Волинського князівства є складовою частиною культури Русі.
При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні са
мобутні риси та оригінальність. Навіть після монголо-татарської навали у продовж
століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від
сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих імпульсів, що збагати
ли всю тогочасну східноєвропейську культуру.
Культура Галицько-Волинського князівства була відкритою для впливів західної і
східної культур, але при цьому вона не втрачала свою східнослов'янську специфіку.
Великий вплив на культуру регіону мала православна церква, яка, попри полі
тичні негаразди, зберігала основні культурні традиції.
Культура Галицько-Волинського князівства стала однією зі складових формуван
ня української культури.
Незважаючи на те, що риси культури Галицької і Волинської земель мають відмін
ності, розвиток їх відбувався одночасно, а процеси тотожними. Це дає змогу вченим
розглядати культуру Галицько-Волинського князівства як цілісний феномен.
О світа. Для потреб держави і для поширення та утвердження християнської віри
були потрібні грамотні й освічені люди. Освіта в Галицьких і Волинських землях про
довжувала традиції Київської Русі. При церквах, особливо при монастирях, єпископ
ських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків з семи років. Пройшов
ши курс навчання, вони йшли писарчуками до княжої або єпископської канцелярії,
ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було і навчан
ня на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали у заміських садибах.
Існували у Галицькій і Волинській землях і бібліотеки при монастирях і княжих
палатах, де можна було поглибити свої знання. Є відомості про велику книгозбірню
князя Володимира Васильковича. Як писав про нього літописець, «...був він книжник
і філософ, якого не було у всій землі й по ньому не буде!».
Знайдені предмети для письма (бронзові та кістяні писала для писання на во
скових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі), написи на
стінах церков, на бересті (берестяні грамоти знайдено у Звенигородці та Бересті
(Бресті)), на речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників,
83
Тема 4
купців, бояр, дружинників була поширеною грамотність. Збереглися і пергаментні

грамоти князів.
Про значне поширення освіти, принаймні серед заможних кіл населення Галиць
ко-Волинського князівства опосередковано свідчать пам'ятки давньоруської писем
ності ХІІ-ХІІІ ст. У жодному іншому літописі, окрім Галицько-Волинського, не знайти
такої кількості згадок про князівські канцелярії, архіви, грамоти, заповіти, купчі, про
писців тощо.
Література і літописання. До нашого часу не збереглися пам'ятки світської лі
тератури Галицько-Волинської Русі, хоча в їх існуванні важко сумніватися (До таких
творів деякі дослідники відносять «Повість про осліплення Василька»),
Літописання у Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні
дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців,
інші - стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих пові
стей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об'єднані в єдиний твір.
Найранішою літописною пам'яткою краю є «Повість про осліплення Василька»,
написана невідомим автором у 1097 р. У ній розповідається про трагічну долю тере-
бовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь. Деякі
дослідники цей твір відносять до світської літератури.
Найяскравішою пам'яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Га
лицько-Волинський літопис». Він був відкритий у 1809 р. видатним російським істо
риком М.Карамзіним.
Його особливістю є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на
літа. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі але з великими помилка
ми. Окрім художньої самобутності, вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці,
яких, за думкою вчених, було не менше п'яти, уміло передають риси епохи, деталі
неспокійного часу.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Лі
топис Данила Галицького (оповідає про події 1205-1258 рр.) і Волинського літопису
(1258-1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об'єднані пізнішими
складачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.
Літопис дає широку картину подій і в сусідніх землях: Угорщині, Польщі, Литві,
інших руських князівствах, Орді. Відомості літопису дають змогу в основному відтво
рити події у Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.
Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними
достоїнствами, емоційністю і ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку
культури на землях Галичини і Волині.
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля, во славу руської
зброї і Руської землі.
Літопис є також цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови. Адже в
ньому багато характерних для неї слів, зворотів, прислів'їв.
Архітектура. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того
чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, кня
зівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Спочатку мурованими були лише храми
і князівські палати.
Перші муровані храми у Галичині та Волині з'являються досить рано: з кінця IX -
початку X ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але на жаль переваж-
84
Галицько-волинська д ерж ав а. М он го льська навала ____________________________________________________________________________________________________________________________
на більшість храмів кінця ІХ-ХІІІ ст. назавжди втрачена. До нас дійшли лише окремі
рештки.
У ХІІ-ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На будів
ничих Волині відчутний вплив справила Київська школа. А галицькі архітектори
використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських
майстрів.
Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володи-
мирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. за наказом князя Мстислава Ізяславо-
вича майстрами з Києва. Ця шестистопна одно купольна будівля має простий, але
водночас величний вигляд.
Його сучасник - Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осьмомис-
лом (1157 р.) - дійшов до нас у руїнах. Це був чотиристопний однокупольний храм,
оточений галереями і прикрашений білокам'яною різьбою. Він є яскравим виразни
ком галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з романського стилю
поширеного в Європі.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи
алебастру і вапняку. На території міста археологами знайдено близько 30-ти кам’я
них будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб обли
цювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів,
воїнів, з рослинними і геометричними орнаментами.
Неподалік давнього Галичу (тепер тут розташоване село Крилос) до наших днів
зберігся храм св. Пантелеймона (ХІІ-ХІІІ ст.), який теж є яскравим представником га
лицької архітектурної школи.
У Галичі, Звенигородці, Луцьку та в деяких інших містах археологи дослідили руї
ни князівських палаців.
У XIII ст. у Галицько-Волинському князівстві велося активне будівництво міст
і фортець. Так, на Волині поряд з Холмом були збудовані укріплені міста Данилів,
Крем'янець, Угровськ, в Галичині - Ярослав, Сяник. Всі вони мали оборонні споруди,
які навіть не могли здолати монголо-татари з їх облоговою технікою.
З кінця XIII ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітек
тури починається будівництво нового типу оборонних споруд - муровані «баш-
ти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти в околицях м. Хелм (с. Стовп’є)
та в м. Біла Вежа (колишній Кам'янець). Ці «стовпи» були баштами-донжонами.
У XIV ст. розгорнулось вже будівництво кам'яних замків. Серед яких першим був
замок у Луцьку (почалося будівництво наприкінці XIII ст.).
Образотворче мистецтво. Живопису належала провідна роль у мистецькій
культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним жи
вописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані про
відні храми Волині і Галича. Проте не набув значного поширення. З останньої чверті
XII ст. будуються храми, в яких не було фресок, зокрема собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення у княжих палатах. Існують
літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осьмомисла. Всі
вони носили світські мотиви.
У XIII - на початку XIV ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що
супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають
лише вівтарну частину храмів. _______________________________________________________
85
Тема 4
Проте до наших днів майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винят

ком розпису Вірменського собору у Львові, який датується ХІ\/-Х\/ ст.
При оформленні храмів на Галичині та Волині наголос робився на іконах, які утво
рювали цілі ансамблі.
Попервах храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нага
дували фресковий розпис. Згодом їх кількість збільшується. Утворюється іконостас -
особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів
ікон.
Ікони, що мали поширення у Галичині та Волині, мали візантійське чи київське
походження. Згодом на Волині і Галичині постали власні школи іконопису. Розквіт її
припадає на другу половину XIII—XIV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що
він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно,
намагалися віднайти вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на
іконах мають легку об'ємність, що суттєво їх різнить від візантійських зразків.
Найстаршою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони
«Менологія» (кінець XII - початок XIII ст.). Вона була знайдена у 1930 р. в церкві св.
Миколая у Турїї коло Старого Самбора. Але до науковців потрапила лише у 1983 р. На
ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій з малими голова
ми. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється великомученик
Георгій.
До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить
чудотворна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської цер
кви в Луцьку. Початок XIV ст.) Вона вражає глядача особливою суворістю образів Бо
гоматері і дитяти Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням про
никнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, що прикрашена вишитими
квіточками.
Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована у Польщі Ченстоховська
ікона Богоматері (XIV ст.), що була на писана в Галичині.
У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галиць
кого іконопису «Юрій Змієборець» з с.Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був тала
новитим майстром композиції та колориту. Він зумів поєднати відчуття загальної гар
монійної врівноваженості з ритмічним рухом, форму - з кольором.
Відомі й інші пам'ятки галицького живопису ХІУст., яким притаманні висока май
стерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій,
давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно
популярними були ікони із зображенням св. Миколая та святих мучеників Дмитрія,
Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.
Ще одним видом мистецтва, який набув поширення у Галицько-Волинському
князівстві, є скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким при
крашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф XIII ст.,
який зображує св. Дмитрія. Нині він зберігається у Кам'янець-Подільському музеї. Під
час розкопок руїн Успенського собору у Галичі було знайдено рельєфне зображення
дракона, з пащі якого виростає пишна гілка. Окремі частини дракона мають повний
об'єм. Багато прикрашена рельєфами і церква св.Пантелеймона у Галичі. Скульптур
ними зображеннями була прикрашена церква Іоанна Златоуста в Холмі. їх творцем
був «великий хитрець Авдій». Це перше ім'я майстра скульптури, яке знає історія
українського мистецтва.______________________________________________________________________
86
Галицько-волинська держ ава. М он го льська н авала ___________________________________________________________________________________________________________________________
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мі

ніатюрою, розквіт якої припадає на XIII ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів
належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавніший збережений ілю
стрований рукопис галицько-волинської традиції є Добрилове Євангеліє (1164 р.), в
якому містяться чотири мініатюри з сидячими євангелістами та тлі обладнання кни-
гописної майстерні
Архиєрський Служебник з Перемишля (початок XIII ст.) прикрашений трьома мі
ніатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Івана Златоуста та Григорія Бо
гослова. Як і попередні мініатюри, образи є видовженими з малими головами згідно
з канонами візантійського мистецтва.
Значна частина мініатюр XIII ст. є копіями фресок храмів, з яких походили руко
писні книги.
Виразно виділяються мініатюри Євангелія XIII ст. (невідоме походження). Вони ба
гато декоровані і промальованими дрібними деталями.
Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздо
блення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.
На території Галицько-Волинського князівства археологами виявлено багато
скарбів із всілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти,
привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галиць
ко-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, че
канку, позолоту, інкрустацію тощо.
Монголи - спільна назва усіх об'єднаних Чин- Баксак - урядовець хана Золотої Орди, який
гізханом племен, як завойовників, так і підко за його дорученням здійснював облік насе
рених, котрі у XIII ст. розпочали завоювання лення і збирання данини на підкорених мон
руських земель. голами руських землях.
Золота Орда - монгольська держава, засно Ярлик - писемний документ (грамота), який
вана ханом батиєм на початку 40-х рр. XIII ст., видавався підлеглим руським князям ханами
у залежності від якої перебували руські кня Золотої Орди на велике або удільне князю
зівства. До її складу входили Крим, Північ вання в період золотоординського пануван
ний Кавказ, Кіпчацьке ханство, Волзька Бул-
ня на Русі.
гарія, Північний Хорезм і Західний Сибір.
Іконостас - стіна з ікон у християнських цер
Золотоординське ярмо - система економіч
квах, котра відокремлює вівтар (святилище)
ної, політичної і військової залежності від Зо
від нефа - частини храму, відведеної для мо
лотої Орди, встановлена на підкорених мон
лільників.
голами руських землях.
Персонали
Андрій Юрійович (? - бл. 1323) - галиць пряма лінія князів з династії Романовичів
ко-волинський князь, син Юрія І Львови- припинилася.
ча. Правив спільно зі своїм братом Левом з Батий (1208-1255) - монгольський хан, пол
1308 р. (за іншими даними з 1315 р.). Нала ководець, онук Чингізхана. Один з учасників
годив союзницькі відносини з Польщею і завойовницького походу монголів до Схід
Тевтонським орденом, намагався послабити ної і Центральної Європи у 1236-1243 рр.
залежність від Золотої Орди. Тривалий час У 1239 р. війська Батия здобули і зруйнували
воював з золотоординцями та Литвою. Заги Чернігів та Переяслав, 1240 р. - Київ, Галич,
нув одночасно зі своїм братом Левом II Юрі Володимир. У 1242 р. повернувся зі своїм вій
йовичем у битві з монголами або литовцями, ськом на Нижню Волгу, де заснував монголь
захищаючи від них Підляшшя. Після цього ську державу Золота Орда.
87
Тема 4
Бурундай (роки народж. і смерті невідомі) - Роман Мстиславич (бл. 1152-1205) - син
монгольський воєвода, темник хана Батия. У великого князя київського Мстислава Ізясла-
1259-1260 рр. напав на Волинь, примусив Да вича, галицько-волинський князь. Уславився
нила Галицького зруйнувати міські укріплен переможними походами проти половців у
ня Володимира, Кременця, Луцька і Львова, 1197-1198, 1201 і 1204 р. У 1199 р. встановив
а волинського князя Василька Романовича свою владу у Галичі, об'єднавши Галицьку
(брата Данила) - взяти участь у походах мон і Волинську землі у єдине могутнє Галиць
голів на Литву (1258) і Польщу (1259). ко-Волинське князівство. У 1202 р. оволодів
Данило Галицький (1201-1264) - старший також Києвом, об'єднавши під своїм правлін
син Романа Мстиславовича та його другої ням всю Південно-Західну Русь.
дружини Анни, князь волинський і галиць Юрій І Львович (1252 або 1257-1308 або
кий. У 1214-1215 рр. разом із братом Василь 1315) - син Лева І Даниловича, галицько-во
ком вокняжився у Володимирі-Волинському линський князь, «король Русі, князь Лодоме-
й розгорнув боротьбу за опанування Волині. рії». Після смерті батька об'єднав під своєю
У 1245 р. остаточно вокняжився у Галичі й владою всі землі Галицько-Волинського кня
відновив єдність Галицько-Волинського кня зівства зі столицею у Володимирі (Волинсько
зівства. му). Його смерть започаткувала період зане
Казимір III Великий (1310-1370) - останній паду Галицько-Волинського князівства.
король Польщі з династії' пястів. У 1340 р. Юрій II Болеслав Тройденович (бл. 1306—
розпочав боротьбу за підкорення Галиць 1340) - останній галицько-волинський князь з
ко-Волинської держави, захопив Львів, але роду Романовичів, син дочки Юрія І Львовича
зазнав поразки. У 1349 р., після смерті глави Марії та мазовецького князя Тройдена II. Бу
боярського уряду Д. Дедька, захопив і приєд дучи католиком, прийняв православну віру й
нав до Польщі всю Галичину, а трохи пізніше - ім'я Юрій. Підтримував союзницькі відносини
Західну Волинь. Розпочав процес польської з Литвою та Тевтонським орденом для того,
та німецької колонізації українських земель. щоб протистояти експансії Польщі й Угорщи
Куремса (роки народж. і смерті невідомі) - ни. Імовірно був отруєний боярами, з якими
внук хана Джучі, монгольський темник. У вів боротьбу, намагаючись зміцнити князів
1252-1254 рр. здійснив похід на землі Галиць ську владу. Невдовзі після його смерті Галиць
ко-Волинської держави (Пониззя і Південна ко-Волинське князівство перестало існувати
Волинь), але зазнав поразки від Данила Га як незалежна держава.
лицького. Після чого його було замінено зо- Ярослав Осмомисл (? - 1187) - син Воло-
лотоординським темником Бурундаєм. димирка Володаревича, галицький князь з
Лев І Данилович (бл. 1225 - бл. 1300) - другий 1152 р. За його правління Галицьке князівство
син Данила Галицького, галицько-волинський значно розширило свою територію, приєд
князь. По смерті батька успадкував Галицьку і навши землі між Карпатами і Дністром, по
Перемиську землі. Переніс столицю своєї дер низзя Дунаю. Брав участь у боротьбі за Київ.
жави до Львова. Близько 1280 р. приєднав до Спільно з іншими князями вів боротьбу проти
своїх володінь Закарпаття із Мукачевом. половців.
88
Галиц ько-волинська держ ав а. М он го льська н авала
1. Якого галицько-волинського князя літописець першим титулував як «самодер-
жець Русі»?
А Ярослава Осмомисла В Юрія І Львовича А Б В Г
Б Романа Мстиславовича Г Данила Галицького
2. Хто з галицько-волинських правителів заснував місто Львів?
А Данило Галицький В Юрій І А Б В Г
Б Лев Данилович Г Юрій II Болеслав
3. Влада князя у Галицько-Волинській державі у другій половині XIII ст. обмежувалася
А великим київським князем. В митрополитом.
Б Папою Римським. Г монгольським ханом.
4. Про якого князя йде мова в уривку історичного джерела?
«Божою милістю був князем і дідичем королівства Русі», «...став розмножати число
латинників і їх віру», «...принаджував з різних країв католицьких священиків і бого
словів, бажаючи защепити їхню віру в русинів».
А Данило Романович В ЮрійІЛьвович А Б В Г
Б Лев Данилович Г Юрій II Болеслав
5. Позначте князя, який 1199 р. здійснив об'єднання Галицького і Волинського кня
зівств.
А Ярослав Осмомисл В Данило Романович А Б в Т
Б Ростислав Мстиславич Г Роман Мстиславич
6. Позначте місто, біля якого у 1238 р. Данило Галицький завдав поразку рицарям
ордену тевтонів-хрестоносців.
А Ярослав В Львів А Б В Г
Б Дорогочин Г Холм
7. Позначте дату битви на річці Калка.
А 1199 р. В 1239 р. А Б В Г
Б 1223 р. Г 1240 р.
8. Позначте назву будівлі, де загинули останні захисники Києва під час штурму Києва
монголами у 1240 р.
А Десятинна церква В Золоті ворота А Б в Г
Б Софійський собор Г Києво-Печерська лавра
9. Позначте нащадка Данила Галицького, який відвоював в Угорщини частину Закар
паття з Мукачевом.
А ІІІварко Данилович В Мстислав Данилович А 1Б | В г
Б Лев Данилович Г ЮрійЛьвович И
10.«...З поданого до нас прохання короля Казимира III ми недавно довідались, що,
коли схизматицький народ русинів за допомогою отрути вбив Болеслава, князя
Русі і двоюрідного родича згаданого короля, тоді король, вражений цим злочи
ном і прагнучи помститися за кривду християнської віри, напав своїм військом на
Руську землю, щоб завоювати цей народ, який і йому самому завдав багато шко
ди».
89
Тема 4
У наведеному уривку джерела вказано

А причину польської агресії проти Галицько-Волинської держави. А Б в г
Б причину литовської агресії проти Галицько-Волинської держави.
В привід до польської агресії проти Галицько-Волинської держави.
Г привід до литовської агресії проти Галицько-Волинської держави
11.Про яку битву йдеться мова у документі?
«...Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен
Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Ва
силько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через моло
дість і от вагу він не чув ран... Данило куріпко боровся, побиваючи татар. ...Кріпко
вони билися, [але] інші полки [татарські] зіткнулися з ними, [і] за гріхи наші руські
полки було переможено... Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають
вороги [і] стрільці їхні стріляють сильно, повернув коня свого на втечу - через те
що кинулися [за ним] противники... Сталася по біда над усіма князями руськими,
якої ото не було ніколи».
А на р. Калка В під Дорогочином А Б в |г
Б під Ярославом Г на р. Альта
12-Який князь у період роздробленості Русі зумів уперше об'єднати під своєю вла
дою більшість земель Південно-Західної Русі?
А Ярослав Осмомисл А Б В Г
Б Роман Мстиславович
В Ігор Святославич
Г Володимир Глібович
13.Яка подія пов'язана з правлінням Юрія І Львовича?
А ліквідація золотоординського ярма А І Б 1В І ]
Б утворення православноїГалицькоїмитрополії п
В об'єднання з Великим князівством Литовським
Г приєднання Києва до Галицько-Волинської держави
14.Прочитайте уривок і вкажіть назву міста, поблизу якого відбулася ця битва.
«Становище у Галицько-Волинському князівстві ускладнилося у 1244 р., коли кня
зю Ростиславу Михайловичу, який прагнув заволодіти Галичиною, вдалося зару
читися підтримкою Угорщини й Польщі, а також частиною місцевого боярства,
їхні об'єднані сили влітку 1245 р. виступили в похід і підійшли до міста на річці
Сян, де перебувала залога Данила Галицького. Саме тут відбулася битва, котра за
вершилася цілковитою перемогою Данила».
А Дорогочин В Львів А Б в|г |
Б Холм Г Ярослав ...
ІБ.Установіть відповідність між датами і подіями.
1 1223 р. А битва під Ярославом А Б В Г Д|
2 1238 р. Б коронація Данила Галицького і
2
3 1245 р. В захоплення Києва монголами 3
4 1253 р. Г битва на р. Калці 4
д битва під Дорогочином
90
Галиц ько-волинська д ер ж аво . М он го льська навала
16.Установіть в ід п о в ід н іс т ь між прізвищами історичних діячів та їх характеристиками.

1 Дмитро Дедько А домігся утворення окремоїГалицькоїмитрополії
2 Болеслав II Юрій від константинопольського патріарха
3 Юрій І Львович Б правив Галичиною у 1340-1344 рр. як «управитель і
4 Лев Данилович староста Руської землі»
„А Б В г д В тисяцький, який керував обороною Києва
1 від монголів
2
3
Г у квітні 1340 р. був отруєний боярами
4 __1 Д приєднав до Галицько-Волинського князівства
Закарпаття і Люблінщину
17.Установіть відповідність між термінами, поняттями та їх визначеннями
1 Орда А взяття у полон населення для продажі А Б В Г д
2 Ясир в рабство 1
2Н
3 Ярлик Б військо монголів 3
4 Баскак В данина на користь монгольських ханів 4
Г намісник хана у руських землях для
збирання данини
д грамота монгольського хана, яка давала
право на князювання
18.Установіть відповідність між іменами князів і фактами їхньої біографії.
і Святослав А запровадив християнство А Б В Г А
Ігоревич державною релігією Київської Русі. і
2 Володимир 2
Б прийняв королівську корону від
3
Святославич Папи Римського Інокентія IV 4
3 Роман В уклав першу писану збірку норм давньо
Мстиславич руського права
4 Данило Г об'єднав Галицьке та Волинське князівства
Романович в єдину державу
Д розгромив Хозарський каганат
А Коронація Данила Галицького
Б Поїздка Данила Галицького до Золотої Орди
В Похід Бурундая проти Данила Галицького
Г Битва під Ярославом
А Об'єднання Романом Мстиславичем Галицького
і Волинського князівств
Б Похід темника Куремси проти Данила Галицького
В Битва на р. Калка
Г Захоплення Києва монголами під проводом хана Батия
21. Установіть послідовність описаних літописцем подій.
А «Потім же вложив бог князю в серце добрий намір: поставив
він русина Ілларіона митрополитом
Русі у святій Софії, зібравши єпископів...»
91
Б «А на завтра в сімнадцятий день кияни вчинили раду і послали послів до Воло
димира Всеволодовича в Переяславль, говорячи: «Піди, княже, на стіл батьків
ський і дідівський...»
В «А було ж печенігів без числа. Виступив він із города, приготував до бою дру
жину. Зійшлися вони на місці, де ото нині свята Софія стоїть. І сталася січя люта,
і ледве одолів він печенігів під вечір...»
Г «У той же рік прийшов Батий до Києва з многим-множеством сили своєї, і ок-
ружив город. І обступила Київ сила татарська, і був город в облозі... і сповнена
була земля Руська ворогами...»
22 . Установіть послідовність битв.
А під Ярославом А Б В Г
1
Б під Дорогочином
2
В на р. Калка 3
Г на р. Альта 4

23 . Які з наведених тверджень характеризують діяльність князя Данила Галицького?
1 Разом з іншими руськими князями брав участь у битві
з монголами на р. Калка 1223 р.
2 Приєднав до Галицько-Волинського князівства Закарпаття.
3 Здійснив поїздку до Золотої Орди, де добився від хана Батия підтвердження
своїх прав на Волинь і Галичину.
4 У «Слові о полку Ігоревім» про князя згадується, що він «підпер гори Угорські
своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю».
5 Успішно чинив опір монгольським загонам темника Куремси, але зазнав по
разки у боротьбі з татарським ханом Бурундаєм.
6 Столицею свого князівства зробив Львів.
7 На кінець свого правління об'єднав під своєю владою Волинське, Галицьке та
Київське князівства.
24 . Які поняття і терміни слід використовувати, характеризуючи період існування Га
лицько-Волинської держа ви?
1 варяги
2 уділ
3 король
4 ярлик
5 погост
6 шляхта
7 козаки
92
Тема 5
ЛИТОВСЬКО-РУСЬКА ДЕРЖАВА.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ
ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ
(у другій половині XIV - першій половині XVI ст.)
Основні поди
1359 р. - утворення Молдавського кня 1435 р. - битва під Вількомиром (тепер
зівства і включення до нього Шипинської м. Укмерче у Литві)
землі (Буковини)
1443 р. - відокремлення Кримського ханства
1362 р. - розгром великим князем Литов від Золотої Орди
ським Ольгердом татарського війська у бит
1447 р. - перший напад військ кримського
ві на Синіх Водах і вигнання їх з українських
хана на українські землі
земель. Приєднання до Великого князівства
Литовського Київщини, Поділля і Переяслав 1458 р. - поділ Київської митрополії на Укра-
щини Їно-Білоруську і Московську
1385 р., 14 серпня - укладання Кревської 1 4 5 2 і 1471 рр.-остаточна ліквідація Волин
унії ського і Київського князівств
1387 р. - приєднання Галичини до Польсько 1462 р .- утворення Белзького воєводства
го королівства
1481 р. - «Змова руських князів»
1399 р., 12 серпня - поразка литов
сько-руського війська, очолюваного князем 1492 р. - документальна згадка про козаків
Вітовтом, у битві з ординцями на р. Ворсклі у листі великого князя литовського Олексан
дра Казиміровича до кримського хана Мен-
1410 р., 15 липня - Грюнвальдська битва
глі-Прея
(Битва підТаненбергом)
1413 р. 2 жовтня - укладання Городельської 1508 р. - повстання Михайла Глинського
унії 1526 р. - загарбання західної частини За
1416 р., липень - розорення Києва ногай карпаття австрійськими Габсбургами, схід
ською ордою хана Едигея н о ї- трансильванським князівством
1430 р. - захоплення Західного Поділля 1529 р. - прийняття Першого Литовського
Польщею. статуту
1434 р. - запровадження воєводського 1529 р. - запровадження Першого Литов
управління в Галичині і Поділлі ського статуту
5.1. Польська експансія на українські землі в XIV-XV ст. ' Я в ю ш ж ш

Із припиненням княжої династії в Галицько-Волинській державі Польща посили
ла свою експансію на українські землі. Перша спроба Польщі заволодіти Галичиною в
1340 р. була невдалою - польський король Казимир III (1333-1370 рр.) відступив від
Львова, коли дізнався, що галицькі бояри покликали на допомогу монголів. У резуль
таті досягнутого компромісу Казимир III був змушений визнати місцевого боярина
Дмитра Дедька правителем Галичини, а той, у свою чергу, погодився на формальну
зверхність польського короля. Унаслідок цього на деякий час на території колишньо
го Галицько-Волинського князівства сформувалися два державні утворення: у Гали
чині склалася автономна боярська республіка, очолювана «управителем і старостою
Руської землі» Дмитром Дедьком, а на княжому столі Волині закріпився литовський
______________ ___________________________________________ ____________________________ Тема 5. Л ит овсько-Руська д ер ж а в а . У кр а їн сь кі з ем л і у складі
князь Любарт Гедимінович. Приводом до активізації зусиль Польщі захопити Гали

чину стала смерть Дмитра Дедька в 1344 р. Казимир III домігся нейтралітету Золотої
Орди, уклав мир із хрестоносцями і в 1349 р. здійснив другу спробу захоплення укра
їнських земель. Свій завойовницький похід польський король називав хрестовим по
ходом проти схизматиків-православних і литовців-язичників. Унаслідок цієї експансії
в 1366 р. під польською владою опинилася вся Галичина і частина Волині, що збіль
шило територію польської держави в 1,5 раза.
Польська влада відразу взяла курс на перетворення українських земель у зви
чайну провінцію з польським правом і адміністративною системою. Одночасно з цим
Польський уряд насаджував католицизм та перешкоджав розвитку православної ре
лігії. Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром уЛьвові. У
1374 р. Константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митропо
лію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.
По смерті Казимира III Польща за династичною угодою була змушена передати
Галичину Угорщині. У складі Угорщини Королівство Галицьке стало володінням ко
роля Людовіка (Лайоша) Угорського, яке він передав своєму племіннику - сілезько
му князю Владиславу Опольському. Королівство Галицьке стало васально залежним
від Угорщини. Проте Владислав, який правив у Галичині у 1372-1378, 1385-1387 рр.,
прагнув позбутися залежності від Угорщини. Він створив власний апаратуправління і
навіть карбував власну монету з гербом і титулувався «самодержцем Русі». Для реалі-
заціїсвоїх планів він спирався не на місцеве українське населення, а на переселенців:
поляків, німців, угорців, активно насаджував католицизм. Така політика робила його
владу непевною, що дало змогу Польщі після смерті Людовіка у 1387 р. знов захопи
ти Галичину. Загарбанню сприяло те, що королевою Польщі було обрано молодшу
дочку Людовіка Ядвігу. За умовою Кревської унії (1385 р.) чоловіком Ядвіги і королем
Польщі став литовський князь Ягайло. Підписуючи унію, Ягайло зобов'язувався «на
вік приєднати всі свої землі, литовські і руські, до Корони Польської». Пропольська
політика Великого Князя Литовського спричинила появу опозиції, яку очолив його
двоюрідний брат Вітовт.
У результаті тривалої боротьби Вітовт визнав верховну владу Ягайла і передав
йому західну частину Поділля з Кам'янцем, а той віддав її краківському воєводі
Спитку. Після смерті Спитка його вдова продала Поділля королю. За допомогу у
війні проти Тевтонського ордену Ягайло в 1411 р. повернув Поділля Вітовту. Відразу
після смерті Вітовта в листопаді 1430 р. поляки зайняли Кам'янець та інші поділь
ські замки.
Вирішальним у запровадженні на українських землях польського адміністратив
но-територіального устрою став 1434 р. У цей рік було скасоване автономне стано
вище Галичини, яка до цього лише вважалася власністю королівського трону, і утво
рено Руське воєводство з центром у Львові. Західне Поділля було перетворено на
Подільське воєводство з центром у Кам'янці (Східне Поділля залишилося під контр
олем Литви). У 1462 р. воєводством стала також Белзька земля, що перебувала до
цього в залежності від Мазовії. За королівським привілеєм, виданим у липні 1434 р.,
у Руському та Подільському воєводствах скасовувалося українське і запроваджува
лося польське судочинство, а місцеву шляхту було зрівняно в правах з польською.
Також завершився процес закріпачення селянства (1505 р.). Незадоволення се
лян знайшло прояву ряді виступів, найбільшим із яких було повстання 1490-1492 рр.
під проводом Мухи і Борулі.
94
В ели кого к н язів ст во Л ит овського т а Ін ш их Д е р ж и« (у другій п о лов и н і X IV - пер ш ій п о л о в и н і X V I cm .) Я б Я Я Я К ч й Я Е
Отже, в основі польської експансії на українські землі в XIV-XV ст. був курс на
ліквідацію місцевих традицій національного державного життя, покатоличення і по
лонізація краю. Така політика викликала різке загострення релігійних, соціальних та
етнічних відносин на українських землях.
5.2. Українські землі у складі Великого князівства

Литовського ію м іш м м іш и ш ииеигаим я м ж м іт ' їнж^
Одними з перших на українські землі рушили литовські князі. Литовські племена,
що займали лісисті місцевості в басейні Вісли, Німана й Двіни, до середини XIII ст. не
мали власної державної організації. Процес об’єднання литовських племен був обу
мовлений, з одного боку, розкладом родового ладу, з іншого - напруженою бороть
бою з сусідами та загрозою повного знищення з боку німецьких лицарів. Засновни
ком Великого князівства Литовського був Міндовг (1230-1236 рр.), який у середині
XIII ст. об'єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягїі та оволодів
частиною західноруських (білоруських) земель. На початку 1260-х рр. Міндовг зро
бив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави починається за Гедиміна (1316-1341 рр.).
Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що
литовські князі ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони поставили за
правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовляється
від військової повинності, у того слід забирати землю. Це правило поширювалося на
всі суспільні верстви - від князів до селян. Отже, Литва на той час мала велике орга
нізоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його
попередниками, і приступив до приєднання південно-західних руських (українських)
земель. Зокрема, виявом литовських претензій на українські землі було те, що після
смерті Юрія II Болеслава на Волині князювання перейшло до сина Гедиміна Любарта,
який вважався також галицько-волинським князем. Експансія Литви на схід і північ
Русі наштовхнулась на сильний опір з боку Московського князівства, яке зміцніло за
Івана Калити (1325-1340 рр.). Вирішальна роль у захопленні українських земель нале
жить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377 рр.). Поступове витіснення татар литовцями
спричинило включення Чернігово-Сіверщини, Київщини і Переяславщини до складу
Литовської держави. До кінця 40-х рр. XIV ст. у сфері литовського впливу опинилося та
кож Поділля. У сучасній історичній літературі підпорядкування Литвою руських земель
розглядають не як завоювання, а як «мирне приєднання». Причини цього були такі:
• успіху литовців сприяло те, що руські землі були ослаблені золотоордин-
ським пануванням.
• більшість місцевого населення розглядало литовців не як завойовників, а як
визволителів від татар.
• руські князі та боярство не намагалися боротися з литовцями, а в більшості
випадків добровільно визнавали їхню владу.
• Золота Орда в цей час була ослаблена боротьбою за владу і усобицями між
ворогуючими ордами.
• литовці на землях Русі дотримувались принципу: «Старини не рушити, новин-
ни - не вводити».
Вирішальним у підкоренні українських земель Литві став 1362 р. Цього року вій
сько трьох сусідніх народів - литовського, українського та білоруського - розгро
мило військо монголо-татар на Синіх Водах, давши початок звільненню українських
земель від монгольського ira.
95
________________________ Тема Б. Лит овсько-Р уська дер ж а в а . У к р а їн сь к і з е м л і у складі
Політичні наслідки битви на Синіх Водах (1362):

• Територіальні межі Золотої Орди було відсунуто в пониззі Дністра й Півден
ного Бугу до прибережної смуги, а на Дніпрі - до порогів.
• Суттєве послаблення політичного впливу татарських орд, розташованих на
захід від Дніпра, і загострення суперечностей в Золотій Орді.
• Переважна більшість українських земель була закріплена за Литовською
державою.
Таким чином, у другій половині XIV ст. під владою Литви опинилась уся Білорусь,
частина земель Росії та значна частина території України - майже вся Волинь, Чер-
нігово-Сіверщина, Київщина, Переяславщина, Поділля. Велике князівство Литовське
стало однією з найбільших держав Європи.
Руські землі складали близько 90 відсотків усієї території Великого князівства Ли
товського, і приблизно таке ж співвідношення існувало щодо національного складу
населення. Тому литовську державу тих часів деякі дослідники небезпідставно нази
вають також Литовсько-Руською державою.
Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого сус
пільного організму, успадкованого від Київської Русі. Руські землі в економічному і
культурному відношенні стояли вище Литви. Не випадково литовські завойовники
опинилися під надзвичайно сильним культурним впливом східнослов'янських на
родів.
Чимало норм руського права, руські назви посад, станів, система адміністрацій
та інше було сприйнято Литвою. Державною мовою Великого князівства Литовського
стала мова руська, нею велося все діловодство. Навіть офіційний титул литовського
князя розпочинається словами: «Великий князь Литовський і Руський...». Саме тоді
з'явилась відома приказка: «Квітне Польща латиною, квітне Литва русиною».
Литовські князі переходили в православ'я, сприймали мову, культуру, звичаї Русі,
охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.
Отже, спочатку литовська зверхність не була надто обтяжливою для України. За
цих сприятливих для українського народу умов Волинь, Поділля та Наддніпрянщина
в межах Великого князівства Литовського зберігали свою самобутність.
Але після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князів
ства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його
історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 р.), яка поклала
початок новому періоду в історіїЛитовської держави - поступового витіснення русь
ких впливів польськими.
Згідно з Кревською унією (1385 р.), Велике князівство Литовське мало об'єднатися
з Польським королівством, литовський князь Ягайло мав одночасно стати польським
королем, одружившись із польською королевою Ядвігою, прийняти католицьку віру
і навернути до неї все населення.
Позитивним наслідком Кревської унії було те, що вона дозволила Польщі та Лит
ві об'єднати свої зусилля в боротьбі з Тевтонським орденом, який панував на Бал
тійському узбережжі та зупинити його просування на Схід і, зокрема, на слов'янські
землі. Негативним наслідком унії було посилення польського впливу і початок наса
дження католицизму на українських землях.
У Литві унія була сприйнята неоднозначно. Незадоволені згуртувалися навко
ло двоюрідного брата Ягайла Вітовта (1392-1430 рр.), який домігся поступок із боку
96
В ели кого к н язів ст ва Л ит овського т а інш их держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст .) ___________________________
Польщі. Згідно з угодою 1392 р., Вітовта було визнано довічним правителем Литов
ського князівства, а згодом він прийняв титул Великого князя Литовського. У 1398 р.
унію було скасовано.
Намагаючись зміцнити політичну єдність своєї держави і централізувати управ
ління, Вітовт ліквідує південно-західні руські князівства (Волинське, Новгород-Сівер-
ське, Київське, Подільське) і передає їх під управління своїм намісникам. Унаслідок
цього посилилося соціальне гноблення і була ліквідована колишня автономія укра
їнських земель.
Подальшим планам укріплення Литви перешкодила поразка Вітовта від монго-
ло-татар на р. Ворсклі (1399 р.). Він змушений був шукати порозуміння з Ягайлом. У
1401 р. у Вільно було укладено нову унію, згідно з якою Велике князівство Литовське
визнавало васальну залежність від Польщі. Усі землі після смерті Вітовта мали перей
ти безпосередньо до польського короля. Ця унія викликала обурення Свидригайла
Ольгердовича, молодшого брата Ягайла, який відчув можливість втратити права на
литовський великокняжий стіл. Від цього часу він постійно загрожує внутрішній ста
більності Литовської держави, намагаючись використати будь-який привід для поз
бавлення влади Вітовта.
Невдача на Ворсклі не зупинила просування Литви на Схід. У 1404 р. Вітовт приєд
нав до своїх володінь Смоленськ, у результаті війни з Московською державою (1406-
1408 рр.) Вязьма, Козел ьськ, Мценськ увійшли до складу Литви, Твер і Рязань визнали
свою васальну залежність. У Новгороді та Пскові до влади прийшли пролитовські
сили. Свидригайло перейшов на бік Москви. Але вже наступного року, коли розпоча
лась війна з Тевтонським орденом (1409-1411 рр.), він вступив у змову з хрестонос
цями. За це його на дев'ять років було ув'язнено в Кременецькому замку.
У 1409 р. Вітовт втрутився в династичні суперечки в Золотій Орді й сприяв утвер
дженню в ній Тохтамиша. Той зрікся «історичних прав» на руські землі, а також на
діслав татарські загони для участі в Грюнвальдській битві (1410 р.) на боці Литви й
Польщі.
У результаті перемоги Литви й Польщі над Тевтонським орденом становище Ві
товта ще більше зміцніло. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визна
ла литовську державність на чолі з великим князем. Свою самостійність Литва мала
зберігати й після смерті Вітовта, проте під суверенітетом польського короля. Запро
ваджувався інститут спільних польсько-литовських сеймів. Унія підтвердила приві
лейоване становище католиків у Литві, які входили до великокняжої ради і обіймали
найвищі посади. Литовська католицька шляхта отримувала ті ж права, що й польська.
Зокрема литовські землевласники-католики, на відміну від православних, отримали
право вільно розпоряджатися своїми землями (до цього їхнє землеволодіння мало
умовний характер).
Останні пункти Городельської унії викликали невдоволення православної шляхти
і князів династії Рюриковичів та православної династії Гедиміновичів. Відчуваючи їхню
могутність, уже немолодий Вітовт вирішив коронуватися і забезпечити Великому кня
зівству Литовському незалежне існування. Однак поляки, не бажаючи перетворення
князівства на самостійне королівство, перехопили корону і порубали її на частини. Це
ремонію коронації було відкладено, а 27 жовтня 1430 р. Вітовт раптово помер.
Усупереч Городельській унії, яка зобов'язувала обирати нового великого князя
лише за згодою Ягайла, литовські й руські магнати обрали князем Свидригайла Оль-
97
____________ Тема 5. Лит овсько-Р уська дер ж а ва . У к р а їн сь к і з е м л і у складі
гердовича. Це відразу призвело до війни між Литвою та Польщею. У 1431 р. війська

Ягайла завдали поразки Свидригайлу, і останній змушений був укласти перемир'я,
згідно з яким Західне Поділля відійшло до Польщі. Однак Свидригайло не відмовився
від подальшої боротьби. У своїй політиці він спирався на українських та білоруських
князів та бояр, невдоволених привілейованим становищем католиків.
У 1432 р. проти Свидригайла було влаштовано змову, у результаті якої великим
литовським князем став Сигізмунд. Проте влада його поширювалась лише на власне
литовські землі, Берестейщину, Підляшшя. Усі інші землі визнали своїм володарем
Свидригайла. У межах Великого князівства Литовського виникли дві держави - Литва
і «Велике князівство Руське», між якими розгорілася війна. Вирішальна битва відбу
лася біля Вількомира (1435 р.), у якій Сигізмунд здобув переконливу перемогу. Хоча
Свидригайлу і вдалося врятуватися і продовжити боротьбу, але вже 1438 р. Сигіз
мунд оволодів усіма землями Великого князівства Литовського.
Проте через якийсь час Сигізмунд вже сам став прагнути забезпечити незалеж
ність Литви від Польщі. У своїй політиці він намагався спертися на шляхту, що виклика
ло невдоволення магнатів як литовських, так і українських. У 1440 р. змовники на чолі
з князем Іваном Чарторийським, представником української аристократії, і воєводою
Довгердом убили Сигізмунда, намагаючись проголосити великим князем Свидригай
ла. Проте литовська знать не могла допустити такого посилення української партії.
Князем був проголошений молодший син Ягайла 13-річний Казимир (1440-1492 рр.),
який в 1447 р. став і королем Польщі. На церемонії коронації в 1447 р. Казимир видав
так званий «Віленський привілей», який розширював права і свободи шляхти, у тому
числі й православної.
Намагаючись забезпечити внутрішній спокій у державі, Казимир визнав за
Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і надав йому у володіння відновле
не Волинське князівство. Було також відновлено Київське князівство, яке повернули
династії Олельковичів, заснованій Володимиром Ольгердовичем. Проте, коли ситуа
ція стабілізувалася. Казимир, скориставшись смертю Свидригайла і Семена Олель
ковичів, ліквідував Волинське (1452 р.) та Київське (1471 р.) князівства. На українські
землі було поширено воєводський устрій.
Руські князі намагалися чинити опір ліквідації удільних князівств. Зокрема, відо
ма «змова руських князів» 1481 р., коли онуки Володимира Ольгердовича Михайло
Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський спробували усунути від влади
Великого князя литовського Казимира і посадити на його місце Михайла Олелькови-
ча. Змову було викрито.
Останню спробу відокремитися від Литви руська і білоруська знать здійснила в
1508 р., коли спалахнуло повстання під проводом М. Глинського. Проте воно також
завершилося поразкою. Від цього часу руські бояри і князі почали втрачати роль ви
разника і захисника національних інтересів та дедалі більше усуватися від участі в
політичній діяльності.
Отже, українські землі перебували в складі Великого князівства Литовського
впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого на
селення зазнало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (1569 р.) українські
землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і
посилення полонізації українського населення.
98
В еликого кн язів ст ва Л ит овського та інш их держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст .) ___________________________
5.3. Українські землі у складі Угорщини, Османської імперії

та Московської держави. Кримське ханство
Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія
та Московська держава.
Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в
30-х рр. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така
ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галиць
ко-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися «кня
зями русинів».
Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно-тери
торіальні одиниці - комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) - намісники, яких
призначав король.
Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і
русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і перехо
дила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угор
ських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве
населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.
Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали
повстання, зокрема у 1315 та 1320 рр. на Закарпатті повстання проти угорської вла
ди. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолю
ваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.
Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричини
ла розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину
Закарпаття отримала Трансільванія, а західну - Австрія. Упродовж наступних десяти
літь закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю вели
ких втрат.
Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім - Галицько-Во
линської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-во
линськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у пів
нічній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої
Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік
призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну
частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після про
голошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її
складу, де й перебувала до 1775 р. У складі МолдавГІ Шипинська земля (її територія,
в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини
XV ст свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на
Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.
У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської
імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також
потрапила під турецьке панування. У 1775 р. Буковину захопила Австрія.
У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опи
нилася в залежності від ЗолотоЮрди. У 70-х рр. XIII ст. у Північному Причорномор'ї-
від Дунаю до Дону - сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х рр.
XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і
Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські
99
____________________ Тема 5. Л и т овсько-Р уська дер ж а в а . У к р а їн сь к і з е м л і у складі
орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок

Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалеж
ної держави татарську знать, у 1428-1430 рр. утворив Кримське ханство. Згодом
воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність.
Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змуше
не визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорно
морське узбережжя Криму.
Для українських земель Кримське ханство виявилося дуже небезпечним сусідом.
Протягом наступних десятиліть вони перетворилися на головне джерело постачан
ня кримськими татарами рабів на невільничі ринки чорноморського узбережжя.
Перший великий напад кримські татари здійснили влітку 1474 р. на Поділля і Галичи
ну. Походи здійснювалися майже щорічно. їх наслідком стали величезні господарські
спустошення і людські втрати: фізичне знищення або захоплення у полон.
Від часу утворення Кримського ханства до кінця XV ст. на українські землі
було вчинено не менше 41 нападу, у тому числі 31 - на Поділля, 9 - на Руське во
єводство, 7 - на Волинь, 4 - на Київщину, 2 - на Белзьке воєводство. Унаслідок
цих нападів, окремі з яких мали характер великих військових походів, було ча
стково або повністю спустошено окремі міста та регіони, захоплено в полон
220 тис. осіб (при загальній кількості населення українських земель 3,7 млн).
У XVI ст. було зафіксовано 69 нападів протягом 63 років: на Поділля - 32, Волинь -18,
Руське і Белзьке воєводства - 17, решта - на Лівобережну Україну. Демографічні втра
ти становили 353 тис. осіб. Загалом протягом другої половини XV-XVI ст. було здійсне
но близько 110 великих турецько-татарських набігів.
Крім татарів, у набігах брали участь також підрозділи турецької армії. Турець
ко-татарська агресія зумовила опір українського населення і стала одним із важли
вих чинників формування українського козацтва.
У другій половині XV ст. завершилося формування Московської держави, що
мало велике прогресивне значення для розвитку російського народу. У цей час се
ред її правлячої верхівки сформувалася ідея необхідності поширення своєї влади на
всі землі, що входили до складу Київської Русі. Цар Іван III став титулуватися «Госуда
рем і великим князем усієї Русі» й на підставі свого «історичного права» на усі «руські»
землі намагався їх «збирати». Реалізації таких намірів сприяла й тогочасна ситуація.
Незадоволені утисками польсько-литовської влади князі прикордонних із Москов
ською державою земель стали разом зі своїми землями переходити «під государеву
руку». Зокрема, на початку 1500 р. під владу Москви перейшли князі, яким належала
більшість земель Чернігово-Сіверщини.
Ці спроби переходу під зверхність московського великого князя спричинили ли
товсько-московські війни 1487-1494 та 1500-1503 рр. В обох війнах Литва зазнала
поразки. До Москви відійшли східна частина Смоленщини та Чернігово-Сіверщина.
Таким чином, на початку XVI ст. українські землі поділили між собою Польща (Га
личина, Холмщина, Західне Поділля), Литва (Волинь, Східне Поділля, Середнє Подні
пров'я, Київщина), Угорщина (Закарпаття), Молдавське князівство, яке з 1514 р. пере
бувало у васальній залежності від Османської імперії (Буковина), Кримське ханство,
яке теж було залежне від Османської імперії (Причорноморські та Приазовські степи,
Крим), деякими причорноморськими районами безпосередньо володіла Османська
імперія, Московська держава (Чернігово-Сіверщина).
100
В еликого к н язів ст ва Л ит овського т а ін ш и х держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст .) _________ •
5.4. Господарське життя в Україні в ХІУ-ХУ ст. вкеяятвшвюетбаЕШ -хм

Упродовж ХІУ-ХУ ст. у господарському житті населення українських земель від
бувалися помітні зміни. Важливою рисою його розвитку в цей час стало зростання
великого феодального землеволодіння. Уже наприкінці XIV ст. на українських землях
налічувалося кілька десятків латифундій - великих приватновласницьких земельних
володінь із натуральним характером господарювання, у яких застосовувалися на
півфеодальні форми праці залежного населення. Основними джерелами зростання
великого землеволодіння були великокнязівські дарування, захоплення общинних
земель, купівля маєтків у їхніх власників, освоєння нових земель.
Переважна більшість земель належала великим магнатам: Острозьким, Чарто-
рийським, Радзивілам (Волинь), Ружинським, Заславським, Немиричам (Київщина,
Поділля), Замойським, Потоцьким, Язловецьким (Брацлавщина та Поділля). Зосере
дження земель у руках магнатів обумовлювало їх наступ на землі й права селянських
общин, що проявлялося у привласненні общинних земель, закабаленні селян, при
значенні на виборні посади своїх намісників тощо.
Зростання великого феодального землеволодіння обумовлювало якісні зміни у
формах організації праці. У ХІУ-ХУ ст. відбувався інтенсивний розвиток товарно-гро
шових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов
великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства
на фільварки - багатогалузеві господарські комплекси, які базувалися на постійній
щотижневій панщині залежних селян й були зорієнтовані на товарно-грошові відно
сини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.
У XV ст. набули поширення ярмарки (постійно існували у Львові, Києві, Галичі,
Луцьку та інших містах), що було першою ознакою становлення ринку. Саме в цей
час українські землі потрапили в орбіту активних торговельних відносин. Після захо
плення турками Константинополя (1453 р.) держави, які були традиційними спожи
вачами візантійського зерна (Італія, Франція та ін.), переорієнтували свою торгівлю.
Основним перевалочним пунктом зернового експорту стає місто Гданськ на Балтій
ському морі, що спричиняє істотне пожвавлення виробництва зернових у Польщі
та на українських землях. Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах
також активізувало її розведення на продаж. На ярмарках уЛьвові, Луцьку, Галичі та
інших містах волів продавали тисячами, потім їх переганяли далі на захід.
Торгівля відбувалася в умовах численних обмежень. Наприклад, купецькі карава
ни могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах.
Із 1343 р. відома «татарська дорога», що вела з Німеччини в Орду через Краків, Львів,
Кам'янець, Київ. Це був на той час, фактично, єдиний шлях торгівлі Європи зі Сходом.
Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (сучасна Феодосія)
через Київ до Москви і Новгорода. Торгівля відбувалася в спеціальні торгові дні та під
час великих ярмарок, які влаштовувалися лише кілька разів на рік. Торгівлею займа
лися купці та ремісники, що могли збувати лише товар власного виробництва.
У ХІУ-ХУ ст. став помітним процес урбанізації. Поступово відроджувалися міста,
спустошені під час монгольської навали. У цей період українські міста зберігали фе
одально-аграрний характер. Міщани займалися землеробством, скотарством, про
мислами і частково ремеслом і торгівлею. При цьому вони перебували в залежності
від магнатів і, як і селяни, виконували повинності, сплачували їм натуральний податок
(інколи грошима). У той же час значні зрушення, які відбувалися за міськими мура
101
__________________________________________________________________________________________________________ Тема 5 . Лит овсько-Р уська д ер ж а в а . У кр а їн сь кі з ем л і у складі
ми, спричиняли нові явища і процеси. Активізується розвиток торгівлі й ремесла, які
поступово стають основними заняттями жителів міст. Поглиблюється спеціалізація
ремісництва: на кінець XV ст. налічувалося вже понад 200 спеціальностей (за часів
Київської Русі - 70).
Міста ставали осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного
життя. Поширеними були промисли, передусім ті, що займалися переробкою сіль
ськогосподарських продуктів: млиновий (виготовлення різних сортів борошна, кру
пи), винокурний та пов'язаний з ним корчемний. Важливим промислом було рибаль
ство. Солеварінням займалися в Карпатах та на солоних озерах Північного Причор
номор'я. Для регулювання виробництва і захисту власних інтересів міські ремісники
певних спеціальностей об'єднувалися в особливі організації - цехи, діяльність яких
визначалася цеховими статутами. Цех володів судовою владою над своїми членами,
обкладав їх податками, у разі потреби створював власне ополчення для «оборони мі
ста». Цехи очолювалися виборними посадовими особами - цехмістрами. Ремісники
були зобов'язані випускати якісну продукцію та збувати її за однаковою ціною. Кон
куренція між членами цеху не допускалася. Тих ремісників, які не входили до складу
цеху, називали партачами. Цехи намагалися витіснити партачів за межі міст.
Перші цехи на українських землях виникли наприкінці XIV ст. на Галичині та За
карпатті, а від кінця XV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Ки
ївщини і Західного Поділля. Початковий етап запровадження цехової організації ре
месла на українських землях мав неоднозначний характер. Цех міг об'єднувати не
лише ремісників однієї спеціальності, а й осіб однієї мови, віри. Оскільки цехова ор
ганізація була запозичена з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли
ставати лише католики. Унаслідок цього православні українці позбавлялися права
ставати членами цехів.
Міста, залежно від того, на чиїй землі вони розташовувались (державній чи при
ватній), поділялися на королівські (великокнязівські) й приватні. Як і в інших євро
пейських країнах, міщани прагнули позбутися залежності від своїх власників або
державних урядовців і здобути самоврядування Із XIV ст. українські міста почина
ють отримувати так зване «магдебурзьке право», на зразок того, яке існувало в містах
Німеччини. Першим магдебурзьке право отримало від галицько-волинського князя
Юрія II місто Володимир-Волинський (1324 р.). У 1356 р. польський король Казимир III
надав це право Львову. У 1499 р. магдебурське право отримав Київ.
Міста, які здобули магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду воє
вод та старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували
виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат,
який формувався із заможних міщан. Він поділявся на лаву (суд у кримінальних спра
вах), очолювану війтом, і раду (адміністративний орган і суд у цивільних справах),
очолювану бургомістром. На початковому етапі магдебурзьке право в українських
містах поширювалося переважно на католиків, унаслідок чого православні україн
ці усувалися від управління містом. Незважаючи на це, поширення магдебурзького
права мало позитивне значення для розвитку українських міст.
5.5. Соціально-політичні процеси в Україні в XIV—XV ст.

Для тогочасного суспільства був характерним поділ на стани - великі соціально-
правові групи людей, що розрізнялися між собою спадковим, закріпленим у законах
становищем у суспільстві, певними правами та обов'язками. Для станової організа
102
В еликого кн язів ст ва Л и т ое сь к ого т а Ін ш их держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - п е р ш ій п о л о е и н і X V I ст .) ' - •
ції суспільства, що зазвичай містить декілька станів, характерна ієрархічна будова,

виражена в нерівності становища та привілеїв. В українському суспільстві XIV—XV ст.
основними станами були шляхта, духівництво, міщани, селянство.
Привілейованим, пануючим станом у Польщі, Литві, на українських та білорусь
ких землях, що в XIV—XVI11 ст. входили до складу Польського королівства, Великого
князівства Литовського, а з 1569 р. - до Речі Посполитої, була шляхта. Приналежність
до шляхетського стану забезпечувала людині широкі корпоративні права і привілеї,
що відокремлювали її від інших верств суспільства.
Головним обов'язком шляхти була військова служба за власні кошти і сплата не
великого грошового збору. За відбуття військової служби шляхта отримувала різні
привілеї.
Шляхтич входив до шляхетської корпорації, що вирішувала різні питання життя
повіту, міг бути обраним до повітових органів влади і сейму. Його життя цінувалося
дорожче за будь-чиє. Винному в образі шляхтича селянину чи міщанину відрубували
руку. Шляхта мала широкі привілеї в торгівлі та землекористуванні. Був вироблений
своєрідний кодекс шляхетської честі. У суді слово шляхтича не потребувало доказу.
Шляхтич, що вчинив злочин, позбавлявся привілеїв.
Виняткові політичні й особисті права виробили у шляхти високе почуття власної
гідності й, разом із тим, зневажливе ставлення до представників нижчих верств.
Одночасно з наданням привілеїв запроваджувалися і певні обмеження на
зростання кількості за рахунок переходу з інших станів.
Щоб очистити шляхетство від випадкових людей, великокнязівська влада в
1522 р. прийняла спеціальну ухвалу про «вивід шляхетства». За нею до шляхетсько
го стану були віднесені нащадки тих осіб, які стали боярами за правління князів Ві-
товта, Сигізмунда й Казимира. У 1528 р. був складений список шляхти, затверджений
сеймом. Наступного року в Литовському статуті було записано, що імунітетні грамо
ти шляхтичів не потрібно щороку підтверджувати, вони є постійним документом.
У 40-50 ті рр. XVI ст. були уточнені списки шляхти та її слуг. Згідно з «Уставою на воло
ки» (1557 р.), шляхтичами визнавались лише «бояри стародавні», решта поверталась
до станів селянства або міщанства.
У 1563 р., згідно з грамотою Великого князя Литовського, скасовувалися всі об
меження щодо православної шляхти. Таким чином, на середину XVI ст. правляча
верхівка була консолідована в одному шляхетському стані, який майже втратив на
ціональні особливості в межах єдиної Литовської держави, а згодом і в межах Речі
Посполитої.
Наймогутнішим князівським родом були Острозькі. За родовими переказами,
вони були нащадками князя Романа, сина Данила Галицького. Найвідомішим пред
ставником родини Острозьких був Костянтин Іванович (приблизно 1463-1530 рр.) -
великий гетьман литовський, каштелян віденський. За свою службу він отримав такі
міста: Полонне, Луцьк, Здолбунів, Красилів, Чуднів та ін. Коли одного разу було при
йнято рішення виставити у військо по одному вершнику від 8 «служб» (тобто «слу-
жебних» наділів), К. І. Острозький виставив 426 вершників. До самої смерті в 1530 р.
він захищав православну церкву від наступу католицизму, організував захист україн
ських земель системою міст і замків, здійснював походи проти татар.
Його син Костянтин теж наполегливо відстоював православ'я. Йому належить
відкриття в Острозі друкарні й школи, яка вважається першим навчальним закладом
103
_____________ _____________________________________________________________________ ______________________ Тема 5. Лит овсько-Р уська д ер ж а в а . У к р а їн сь к і з ем л і у складі
вищого типу на українських землях. Тільки останній з Острозьких Януш Костянтино

вич відступився від батьківської віри й на початку XVII ст. прийняв католицтво.
За своїм майновим становищем шляхта була неоднорідною. Умовно її можна по
ділити на три основні групи - дрібна шляхта, середня, магнати. Дрібні шляхтичі мали
від 1 до 50 селянських дворів, магнати - кілька або десятки тисяч.
Важливу роль у житті українського суспільства ХІУ-ХУ ст. відігравало духівниц
тво, яке складало майже десяту частину населення. Православне духівництво поділя
лося на дві категорії: біле (світські священики) і чорне (монахи і монашки).
Третім станом, що в ХІУ-ХУ ст. виділився в окрему верству населення, стали міща
ни - суспільний стан за доби Середньовіччя і Нового часу, до якого належало насе
лення міст і містечок. Його основними сферами занять були ремесла, промисли, сіль
ське господарство і торгівля. Ця верства не була однорідною і складалася з міської
аристократи, середнього прошарку і низів. Суттєві зміни в становищі міщанства, як
вже зазначалося, відбулись із поширенням магдебурзького права.
Найчисельнішим і найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство.
Якщо шляхта упродовж ХІУ-ХУ ст. збільшувала обсяг своїх прав і привілеїв, то селян
ство, навпаки, втрачало свої права і, головне, особисту свободу. Склад селянства, як
й інших станів, був неоднорідним. За правовим становищем селяни поділялися на
«похожих» (особисто вільних) і «непохожих» (тих, які не мали права необумовлено
го відходу від свого власника). «Непохоже» селянство формувалося спочатку за ра
хунок «холопів», «рабів» і «челяді». У другій половині XV ст., у зв'яку з поширенням
фільваркового господарства, процес обмеження особистої форми селянства набув
форми кріпацтва - феодальної залежності селян, яка полягала в прикріпленні їх до
землі, підлеглості адміністративній та судовій владі землевласника. На території Га
личини, Холмщини й Західного Поділля, які входили до складу Польщі, процес втрати
селянством особистої свободи і перетворення на кріпаків інтенсивно відбувався в
середині XV ст. На українських землях у складі Великого Князівства Литовського за
кріпачення відбувалося набагато повільніше.
За характером повинностей селянство поділялося на три групи. Служилі селяни -
слуги, які перебували на різних службах і були, як правило, заможними. Вони складали
проміжну ланку між селянством і шляхтою. Данники були найчисельнішою групою се
лянства. Тяглі селяни відбували панщину у свого землевласника. У XIV - першій полови
ні XV ст. їх кількість була відносно незначною, але мала тенденцію до зростання.
Суспільні процеси XV ст. обумовили виникнення в соціальній структурі принци
пово нової верстви - козацтва, яка, поступово набираючи сили, оформивши юридич
но свої права, стає вагомим чинником історичних процесів на українських землях.
5.6. Культурне і церковне життя в другій половині XIV—XV ст.

У культурному розвитку України ХІУ-ХУ ст. відбувалися неоднозначні, супере
чливі процеси, обумовлені різними історичними чинниками. Стримуючими, деста
білізуючими культурний процес чинниками стали: падіння Візантійської імперії, що
позбавило православ'я зовнішньої опори; відсутність власної державності; наступ
католицької церкви; татарські напади. Проте зникнення візантійського впливу спри
чинило початок активного засвоєння, на ґрунті києво-руської духовності, надбань
західноєвропейської культури. Піднесенню української культури сприяли: технічний
прогрес; виникнення друкарства; розвиток в Україні гуманістичної думки під впли
вом європейського Відродження.
104
В еликого кн язів ст ва Л и т ов сь кого т а ін ш их держ ав (у другій п о лов и н і X IV - п е р ш ій п о л о в и н і X V I ст .)
У ХІУ-ХУ ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираю

чись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. У
цей період вчителями продовжувало залишатись духівництво, яке навчало дітей при
церквах. Заможні люди наймали дяків для домашнього навчання. Богослужебні книги
використовувалися як підручники. Дітей навчали читання, письма і церковного спі
ву. Подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. Насамперед вивчали грецьку та
латинську мови. Із XIV ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці
активно починають здобувати освіту в європейських університетах: Краківському, Па
ризькому, Падуанському, Болонському, Гейдельберзькому, Празькому та ін.
У цей період помітно активізувалася діяльність українських учених на теренах
європейської культури. Найвизначнішим серед них вважався вчений-астроном
(астролог), перший з відомих докторів медицини і філософи, ректор Болонського
університету Юрій Катерман (Драгобич) (бл. 1450-1494 рр.). Він був автором першої
друкованої книги українського автора «Прогностична оцінка 1483 р.». Крім назва
ної праці, перу вченого належать сім трактатів, ряд віршованих промов і послань до
Папи Римського. Усі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: «Юрій
з Драгобича, русин».
Наприкінці XV ст. почалося друкування книг церковнослов'янською мовою. Пер
шодрукарем став Швайпольт Фіоль, який в 1491 р. надрукував кирилицею в Кракові
чотири книги для церковної служби в православних церквах: «Осьмогласник», «Ча
сослов», «Тріодь пісна», «Тріодь цвітна».
У ХІУ-ХУ ст. розвивалася світська і церковна література. Зокрема із творів світ
ської літератури привертає увагу збірник «Ізмарагд» (ХІУ-ХУ ст.), який містить близь
ко ста «слів» (повчань) на різну тематику: про книжну мудрість, повагу до вчителів,
багатство і бідність, доброчинність і гріхи тощо. Значного поширення набули пере
кладні повісті про Троянську війну, Александра Македонського. Церковна літерату
ра представлена переробками давніших Євангелій, житій святих, проповідницьких
творів. їх прикметною рисою є те, що жива народна мова відіграє значно більшу
роль, ніж раніше. Особливо помітні її елементи в Королівському Євангелії 1401 р.,
переписаному Станіславом «Граматиком многогрішним» у с. Королеве на Закарпатті.
Книга оформлена з великим, як для свого часу, мистецьким смаком, містить багато
виконаних яскравими фарбами заставок і орнаментів. Вплив народної мови досить
помітний і в редакції 1489 р. збірки житій святих «Четьї-мінеї», створеної на західноу
країнських землях.
Упродовж ХІУ-ХУ ст. на українських землях зростала кількість мурованих обо
ронних замків і фортець. Зміни в способах ведення воєнних дій викликали необхід
ність в укріпленнях, побудованих із каменю або цегли. У цей час такі оборонні спо
руди будуються у Хотині, Кременці, Кам'янці-Подільському, Олеську та інших містах.
Від початку XV ст. унаслідок постійних татарських нападів, оборонне будівництво стає
провідним. У будівництві храмів і монастирів також з'являється тенденція зводити їх
одночасно як культові та оборонні споруди, оточувати міцними стінами.
Новим явищем в образотворчому мистецтві цієї доби стало те, що іконописці
почали відходити від традиційних візантійських канонів іконографії, намагаючись
передати реальні почуття людини. Це свідчило про вплив західноєвропейського
гуманізму. Підтвердженням цьому слугують розписи каплиці в Горянах під Ужгоро
дом, Вірменської церкви уЛьвові, а також розписи українськими майстрами храмів
і палаців у Польщі. У збудованому в 1382 р. монастирі та костьолі в Ченстохові князь
10 5
____________ ~ ‘ ~ - ______________ ' _____________ __________ Тема 5. Лит овсько-Р уська д ер ж а в а . У к р а їн сь к і з ем л і у складі
Владислав Опольський помістив вивезену з українських земель ікону Белзької Бо

гоматері, яка стала однією з найбільш шанованих польських національних святинь.
Гуманістичні тенденції в розвитку образотворчого мистецтва можна побачити та
кож у Київському Псалтирі, створеному в 1397 р., де вміщено 301 ілюстрацію, що ви
конані Спиридонієм. Вони характеризуються жанровою різноманітністю, виразністю
та індивідуалізованістю облич, свіжістю кольорів.
Ситуація в релігійній сфері, що склалася на українських землях, суттєво впливала
на розвиток духовної культури. Після того, як київський митрополит у 1299 р. переїхав
до Володимира-Залеського, завдяки домаганням галицько-волинського князя Юрія І
Львовича було відкрито Галицьку метрополію (1303 р.), яка проіснувала до 1347 р.
Вступаючи в Галичину, польські можновладці одразу взяли курс на насильницьке
насадження католицизму. Користуючись підтримкою польської влади, сюди рушили
католицькі місіонери - домініканці й францисканці, закладаючи в краї густу мережу
своїх монастирів. Поряд з існуючими православними єпископствами призначалися
католицькі для ще не існуючої парафії. У 1375 р. Папа Римський задовольнив прохан
ня польського уряду про заснування в Галичині католицької митрополії (архієпископ-
ства). Йому були підпорядковані Перемишльське, Холмське, Володимирсько-Луцьке,
Кам'янецьке і Молдавське єпископства, хоча католиків у краї у цей час майже не було.
Наприкінці свого життя польський король Казимир НІ домігся від константино
польського патріарха згоди на створення окремої Галицької православної митропо
лії (кінець XIV ст.). Проте вже на початку XV ст. вона була ліквідована остаточно.
Проблема православної церкви турбувала й правителів Великого Князівства Ли
товського. Після Кревськоїунії в Литві став поширюватися католицизм. Це виклика
ло опір православної церкви і руських князів. Вони підтримали Вітовта в боротьбі з
пропольськи налаштованим Ягайлом. Зміцнивши свою владу, Вітовт здійснив спроби
вивести православну церкву на своїх землях із підпорядкування Московської митро
полії. Перша невдала спроба відбулась у 1406 р. Вдруге це було здійснено в 1415 р.,
коли за наполяганням Вітовта у м. Новогрудку собор православних єпископів україн
ських і білоруських земель обрав окремого Київського («Литовського») митрополита
Григорія Цамблака. Проте після його смерті в 1420 р. Вітовт був змушений визнати
зверхність над православними московського митрополита Фотія.
У XV ст. було здійснено спробу об'єднати католицьку та православну церкви. У
1439 р. на Вселенському соборі у Флоренції було укладено унію між Вселенським
(Константинопольським) патріархом та Римським Папою. Цю унію не визнали в ро
сійських та українсько-білоруських землях. Російське духівництво обрало своїм
митрополитом Іону, що започаткувало автокефалію московської митрополії. Із захо
пленням турками у 1453 р. Константинополя вплив московського митрополита по
силився. Литовські правителі, не бажаючи залишати своїх численних православних
підданих під впливом і зверхністю московського митрополита, 1458 р. відновили
Київську («Литовську») митрополію, яка остаточно була відділена від Московської й
безпосередньо підпорядкована константинопольському патріарху. Київська митро
полія керувала діяльність десяти єпископств, розташованих на українських та біло
руських землях: Київське, Чернігівське, Смоленське, Полоцьке, Луцьке, Володимир-
ське, Турово-Пінське, Галицьке, Холмське, Перемишльське.
Становище православного духівництва в Польському королівстві та Великому кня
зівстві Литовському дещо відрізнялося. В українських єпархіях Польщі православне ду
хівництво, на відміну від католицького, обкладалося податками. Православних єписко
106
В ели кого к н язів ст ва Л и т ов сь кого т а ін ш их держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст .)
пів не допускали до сенату (верхньої палати польського сейму). Відбувалася відверта

торгівля церковними посадами. Чинилися релігійні утиски православного населення.
У Литві ставлення до православних було терпимим, але католикам надавала
ся перевага. Митрополичою і єпископськими кафедрами розпоряджався Великий
князь Литовський. На державних землях він визначав, хто буде архімандритом або
ігуменом у православному монастирі, а на приватних землях це робили князі й пани.
Православна церква у складі Польщі та Литви перебувала в становищі другорядної і
суттєво залежала від світської влади.
Поняття і терміни ’
Литовсько-Руська держава - назва, яка ви Магдебурзьке право - норми права, за яки
користовується стосовно литовської держави ми міста звільнялися від управління і суду
ХІУ-ХУ ст. Офіційна її назва була Велике Кня великих землевласників (приватні міста) або
зівство Литовське, Руське і Жемайтійське. підпорядкування центральній адміністрації
Станово-представницька монархія - дер (державні міста) і створювали органи місце
жавний устрій, за якого влада правителя об вого самоврядування. Виникло в XIII ст. в ні
межується станово-представницькими орга мецькому місті Магдебурзі.
нами (парламентом, рейхстагом, кортесами, Магістрат - орган міського самоврядування
сеймом тощо). у містах з магдебурзьким правом, що здійс
Унія - об'єднання, союз двох або кількох мо нював адміністративно-судові функції і скла
нархічних держав під владою однієї династії. дався з двох колегій (лави і ради), члени яких
обиралися довічно. У невеликих містах поділу
Шляхта - привілейований пануючий стан у
Польщі, Литві, на українських та білоруських зем на дві колегії не було.
лях, що в XIV—XVIII ст. входили до складу Великого Лава - суд у кримінальних справах, одна
Князівства Литовського чи Речі Посполитої. з двох колегій магістрату у містах з магде
бурзьким правом. Його членами були об
Князі - найзаможніша частина шляхти на
рані довічно заможними міщанами засіда-
українських землях XIV - першої половини
телі-лавники, а очолював війт, посада якого
XVI ст., до якої належали нащадки удільних
була спадковою.
князів Рюриковичів і Гедиміновичів.
Рада - адміністративний орган і суд у цивіль
Пани - заможна шляхта на українських зем
них справах, одна з двох колегій магістрату
лях XIV - першої половини XVI ст., яка не мала
у містах з магдебурзьким правом. Складав
князівських титулів, але відрізнялася давні
ся із засідателів-райців. Очолювався бурго
стю роду, спадковим землеволодінням і пев
містром, що обирався на квартал по черзі з
ними привілеями.
райців.
Магнатське землеволодіння - землі, які пе Цехи - об’єднання ремісників однієї спе
ребували у спадковому володінні магнатів - ціальності, які проживали у містах в епоху Се
найбагатших панів і князів. редньовіччя.
Панщина - форма земельної відробіткової Ярмарок - торг, який влаштовується регу
ренти поширена (разом з оброком) за феода лярно в певну пору року і в певному місці для
лізму. Полягала в обов'язковій праці селяни продажу й купівлі товарів.
на у господарстві землевласника. Гуманізм - суспільно-ідеологічний рух епохи
Оброк - податок грошима або продуктами, Відродження, спрямований на утвердження
який стягувався землевласником із залежних моральних прав людини на земне щастя, чут
від нього селян. Форма натуральної ренти, тєві радощі, вільний вияв її прагнень і бажань.
поширена (разом з панщиною) за феодалізму. Історична пісня - словесно-музичний твір,
Кріпацтво - система суспільних відносин у зміст якого розповідає про певні історичні
добу феодалізму, за якої землевласник мав події, призначений для співу.
право на особу, працю і майно залежних від Дума - народна ліро-епічна пісня, що викону
нього селян-кріпаків. ється сольним співом-декламацією у супро-
107
■ _________________________ ____________ Тема 5. Лит овсько-Р уська д ер ж а в а . У к р а їн сь к і з е м л і у складі
воді кобзи, ліри або бандури і має нерівно зак» тюркського походження, що означає
мірну будову вірша. «вільна людина», «страж», «конвоїр», «во-
Балада - віршовий твір на героїчну, леген їн-найманець», «шукач пригод» тощо. Пер
дарну або казкову тематику; музичний твір вісно слово «козак» вживалося стосовно віль
епічного характеру для голосу або інстру них людей, які населяли південноукраїнські
мента. степи. Унаслідок Національно-визвольної
Козацтво - з XV—XVI ст. збірна назва козаків війни українського народу середини XVII ст.
в Україні й порубіжних державах. Слово «ко козацтво стало привілейованим станом.
Персонали ■:
Витовт (1350-1430) - великий князь литов Гедимін (? - 1341) - великий князь литов
ський (1392-1430). Виступав проти умов ський (1316-1341). Активно проводив полі
Кревської унії 1385 р. Отримав владу від тику захоплення і приєднання українських
двоюрідного брата Ягайла, котрий, за Крев- та білоруських земель. У 1319-1320 рр. за
ською унією, став польським королем. За хопив Берестейщину, Дорогочин, а згодом
острозькою угодою 1392 р. Ягайло визнав Ві- Кам'янець та інші міста. Після смерті Юрія II
товта довічним правителем Литви. Ліквідував Болеслава в 1340 р. поставив свого сина Лю-
Волинське, Київське, Новгород-Сіверське і барта князем Волині (Юрій II був одружений
Подільське удільні князівства, замінивши міс
з донькою Гедиміна). З цього часу Гедимін
цевих князів своїми намісниками. Вів тривалу
використовував титул «короля литовців і ру
боротьбу з татарами, намагаючись витіснити
синів»),
їх з українського Причорномор'я. Збудував
Глинський Михайло (? - 1534) - український
тут фортеці Каравул, Білгород і Хаджибей. За
князь, керівник антипольського повстан
знав поразки у битві з татарами на р. Ворсклі
ня 1507-1508 рр. української та білоруської
у 1399 р. Відіграв вирішальну роль у розгромі
шляхти. Після поразки повстання разом із
рицарів-хрестоносців у Грюнвальдській битві.
своїми братами був змушений перебратися
Володимир Ольгердович (бл.1331 - після
до Московського князівства, де отримав ве
1398) - Перший київський князь (1362-1394)
ликі земельні володіння і титул боярина.
із династії Гедиміновичів, син Великого кня
зя Литовського Ольгерда. Охрещений ма Дмитро Дедько (? - бл. 1349) - галицький
тір'ю за православним обрядом, вихований боярин. У 1340-х рр. очолював боярський
на слов'янських звичаях і традиціях, він не уряд Галичини і титулувався «управителем і
був сприйнятий в Києві як чужинець і швид старостою Руської землі». За його правління
ко порозумівся з місцевим боярством. У не Галичина зберігала незалежність, відбиваю
численних документах, що збереглися з тих чи спроби поляків, угорців і татар захопити її
часів, Володимир Ольгердович іменує себе землі. Польський король Казимір III Великий
«З Божої ласки князь Київський». Як володар зумів захопити Галичину у 1349 р. після смерті
Київського князівства провадив самостійну Дмитра Дедька.
політику, карбував власну монету. Виступив Дрогобич (Котермак) Юрій (бл. 1450-1494) -
проти політики обмеження удільних князів і, український вчений, доктор філософії і ме
програвши війну з Вітовтом, мусив уступити дицини. Був професором Краківського і
ректором Болонського університетів. Автор
Київське князівство. Вигнаний з Києва Вітов
«Прогностичної оцінки поточного 1483 р.» -
том, отримавши замість нього Копил. В остан
першого друкованого твору, написаного
нє підписався під миром Вітовта з Орденом у
українцем і виданого у Римі.
1398 р. Його старший син Олелько Володи
Любарт (християнське ім'я - Дмитро;
мирович займав Київський престол у 1440-
? - 1385) - молодший син Гедиміна, князь ли
1455 рр. А середній син Іван Володимирович
товський (1340-1385), галицько-волинський
став засновником роду Більських. Записаний
(1340-1349) і волинський (1349-1385). Був
у Києво-Печерському пом’янику. Згідно цього
одружений з дочкою галицько-волинського
пом'яника, перед смертю став ченцем. князя Юрія II Болеслава. Після смерті остан
108
В еликого кн язів ст ва Л ит овського т а ін ш их держ ав (у другій п о ло в и н і X IV - перш ій п о л о в и н і ХУ\ ст .) ___________________________
нього бояри обрали Любарта князем Галиць- на чолі з Сигізмундом Кейстутовичем. Після
ко-Волинськоїдержави. Володів Волинською, цього, спираючись на підтримку українських
Холмською і Белзською землями. У 1353— князів, вів тривалу боротьбу з Сигізмундом
1378 рр. у союзі з великим князем литовським за владу. Прихильники Свидригайла, за твер
Кейстутом вів тривалу боротьбу за галиць дженням літописця, посадили його на «вели
ко-волинські землі з Польщею та Угорщиною, ке княжіння Руське». У 1435 р. Свидригайло
але зміг відстояти лише Волинь. У Луцьку за зазнав поразки від війська Сигізмунда у бит
князювання Любарта було збудовано форте ві під Вільномиром. Після смерті Сигізмунда
цю - так званий замок Любарта. (1440) повернувся до Литви й отримав у воло
Ольгерд (бл. 1296-1377) - син Гедиміна, вели діння Волинь, зберігши титул великого князя.
кий князь литовський у 1345-1377 рр. Правив Фіоль Швайпольт (? - 1525 (1526)) - друкар,
зі своїм молодшим братом Кейстутом. Приєд ювелір, гірничий майстер. Був технічним
нав до Великого князівства Литовського ча керівником друкарні у Кракові, яка видала
стину Смоленщини, Київське князівство, Чер- перші східнослов'янські книги кириличним
нігово-Сіверщину та Поділля. Завдав поразку шрифтом: «Часослов» (1491), «Осмогласнік»
золотоординському війську 1362 р. у битві на (1491) і дві недатовані - «Тріодь пісна» та «Трі
Синіх Водах. За його правління руська мова одь цвітна». Припускають, що замовником
стала у Великому Князівстві Литовському книжок була Київська митрополія або одна з
офіційною. Здійснив три походи на Москву її єпархій. Збереглося 79 примірників цих ви
(1368,1370,1372), змагаючись з нею за право дань у бібліотеках Києва, Львова, Одеси тощо.
об'єднання східного слов'янства. Хаджи Прей (? - 1466) - татарський хан, за
Острозький Костянтин (1460-1530) - укра сновник династії Преїв і Кримського ханства.
їнський князь з поліської гілки династії Рюри- Завдяки підтримці польського короля і вели
ковичів. Упродовж життя обіймав посади тра- кого князя литовського Казиміра IV Ягеллончи-
кайського воєводи, віленського каштеляна, ка проголосив незалежність Кримського хан
вінницького і брацлавського намісника, мар- ства від Золотої Орди. Правив у 1427-1466 рр.
шалка волинського і київського воєводи. Був Ягайло (1348-1434) - великий князь литов
першим в історії Литви великим гетьманом ський (1377-1392) і польський король (1386—
литовським. Керував польсько-литовським 1434). Син Ольгерда, правив разом зі своїм
військом у московсько-литовських війнах кін дядькою Кейстутом до ув'язнення і загибелі
ця XV - першої чверті XVI ст. Ревний захисник останнього у 1382 р. Проти Ягайла розпочав
православ'я. Успішно боровся з нападами боротьбу Вітовт Кейстутович, що змусило його
татар на українські землі. За твердженням шукати підтримку Польщі. У 1385 р. уклав Крев-
літописця здобув перемогу у 60 битвах з та ську унію, одружився з польською королевою
тарами. Ядвігою й коронувався на польський престол.
Свидригайло (? - 1452) - син Ольгерда, мо За Острозькою угодою 1392 р. зрікся прав ве
лодший брат Ягайла, великий князь литов ликого князя литовського на користь Вітовта.
ський (1430-1432). Посів великокнязівський У Грюнвальдській битві 1410 р. разом з Вітов-
престол після смерті Вітовта, а втратив його том очолював об’єднане польсько-литовсько-
внаслідок змови литовських і польських панів українсько-московсько-білоруське військо.
109
Тема 5 . Л ит овсько-Руська дер ж а ва . У кр а їн ські з е м л і у складі
1. Позначте великого князя литовського, який у 20-х рр. XIV ст. приєднав до своєї
держави Берестейщину і Підляшшя.
А Міндовг В Ольгерд А Б|В|Г
Б Гедимін Г Вітовт ... ■
2. Коли відбулася битва князя Ольгерда із золотоординцями на Синіх Водах?
А 1316 р. В 1362 р. і А Б В Г,
Б 1340 р. Г 1385 р.
3. Який період розвитку Великого Князівства Литовського історики характеризують
як Литовсько-Руська держава?
А перша половина XIV ст. В перша половина XV ст. А Б В Г
Б друга половина XIV ст. Г друга половина XV ст.
4. Про яку подію йде мова в уривку джерела?
«...Ягайло, великий князь. Обіцяє всі свої багатства вжити й витратити на усунен
ня недоліків обох королівств. Як Польщі, так і Литви, якщо володарка Угорщини
вищезгадану дочку, королеву Польщі, з'єднає з ним шлюбними узам и... Нарешті.
Згаданий князь Ягайло обіцяє свої литовські й руські землі навік приєднати до
королівства Польського».
А Кревськаунія В Люблінська унія ■а Т б 1 В г
Б Віленська унія Г Городельська унія
5. Позначте литовського князя, який очолював «Велике князівство Руське»
А Сигізмунд В Любарт А Б в г
Б Свидригайло Г Ягайло
6. Яке удільне князівство на українських землях було остаточно ліквідоване вели
ким князем литовським у 1452 р.?
А Волинське В Чернігівське А Б В
Б Подільське Г Київське
А Польське королівство В Угорське королівство А ¥ [в " г

Б Молдавське князівство Г Волоське князівство __ ____
8. Позначте назву українських земель, які за московсько-литовською угодою 1503 р
увійшли до складу Московського князівства.
А Полісся В Чернігово-Сіверщина А бТ в т і
]
Б Київщина Г Смоленська земля
За правління якого князя до складу Великого Князівства Литовського було вклю
чено більшість українських земель?
А Гедиміна В Любарта 1А | Б В
Б Ольгерда Г Вітовта
10.У якому році Кримське ханство потрапило у залежність від Османської імперії?
А 1434 р. В Любарта А Б В Г
Б 1452 р. Г 1478 р.
110
В еликого к н язів ст ва Л и т ов сь кого та ін ш их держ ав (у другій п о лови ні X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст .) __________________
11. Посаду ректора якого європейського університету займав Юрій Котерман

(Драгобич)?
А Сорбонського В Болонського А 1Б В г
Б Падуанського Г Празького 1
12. Яке судження правильне?

Магдебурзьке право в містах, що знаходилися на українських зем лях,...
1) поширювалося на всіх мешканців.
2) стало засобом захисту українських громад міст від засилля іноземців.
А обидва судження правильні А Б іВ г 1
Б тільки 1-е судження правильне
В тільки 2-е судження правильне
Г обидва судження неправильні
13 . Про яку битву йде мова в уривку джерела?
«...Великий князь московський взяв град Смоленський. Король Сигізмунд... послав
свого великого воєводу, славного і великорозумного гетьмана князя Костянтина
Івановича Острозького... Самі себе не щадили і проти великої ворожої армії стали
і вдарили, і багатьох людей війська того вразили, і погубили вісімдесят тисяч, а
інших живими в полон взяли».
А битва на р. Ворскла В битва під Оршею А Б В Г
Б Грюнвальдська битва Г Вількомирська битва
14. «Система суспільних відносин у добу феодалізму, за якої землевласник мав право
на особу, працю й майно залежних від нього селян», - це
А панщина. В кріпацтво. А Б в г
Б оброк. Г експлуатація.
15 . Про якого історичного діяча йдеться у наведеному уривку?
«Після смерті Вітовта білоруські, українські й частина литовських князів обрали
його, без згоди польського короля, великим князем литовським. У 1432 р. внас
лідок палацового перевороту він втратив великокнязівський престол, але зберіг
владу над українськими і білоруськими землями. Тут було проголошено створен
ня нової держави, яку в літописі названо «Великим князівством Руським».
А Сигізмунда В Володимира Ольгердовича А Б В Г
Б Свидригайла Г Омелька Володимировича
16. У результаті якої події Польщі і Литві вдалося припинити агресію Тевтонського ор
дену на Схід?
А битва на Синіх Водах А Б В Г
Б Куликовська битва
В Грюнвальдська битва (битва підТаненбергом)
Г битва під Вількомиром
17. У якому столітті почалися систематичні набіги кримських татар на українські зем
лі, що призвело до утворення масиву вільних земель - Дикого Поля?
А XII ст. В XIV ст. А Б В Г
Б XIII ст. Г XV ст.
18. Київське удільне князівство було ліквідоване в 1471 р. владою
А Московії. В Османської імперії. іА Б
Б Польщі._____________________________________ Г Литви.__________________
111
Тема 5. Л ит овсько-Р уська д ер ж а в а . У к р а їн сь к і з е м л і у складі
19. Якою цифрою на карті позначені зем

лі, що увійшли до складу Великого кня
зівства Литовського під час правління і
>А - 1 і V
князя Ольгерда?
А 1 Iа Б В Г
Б 2
В З ? новгорбд- І /
СГВЕРСЬКШІ Г /'
Г 4
20 . Українські землі увійшли до складу
Великого князівства Литовського в ре
зультаті
А укладення Iа Б В Г
Кревської унії.
Б боротьби литовських
князів з монгольськими ханами.
В тривалої боротьби литовських
князів з московськими князями.
Г укладення династичного союзу з
останнім галицько-волинським князем.
2 1 .«Панщина» - це
А форма земельної відробіткової ренти, що передбачала А Б в Пг
обов'язкову працю селянина у господарстві землевласника. ...
Б форма натуральної ренти, податок грошима або продуктами,

який стягувався землевласником із залежних від нього селян.
В система суспільних відносин, за якої землевласник мав право
на особу, працю і майно залежних від нього селян-кріпаків.
Г велике шляхетське багатопрофільне господарство, орієнтоване
на ринок, у якому вся земля належала панові й базувалося
на праці залежних селян.
22.Установіть відповідність між датами та подіями.
1 1356 р. А початок селянського повстання під НпШШнЩ
2 1387 р. проводом Мухи і Борулі
3 1471 р. Б ліквідація Волинського удільного князівства
4 1490 р. В надання магдебурзького права Львову
Г остаточне приєднання Галичини до
Польського королівства
Д ліквідація Київського удільного князівства
23.Установіть відповідність між датами та подіями.
1 1399 р. А «Змова руських князів» А Б В Г д
2 1435 р. Б битва під Вількомиром 1
2
3 1481 р. В повстання Михайла Глинського 3
4 1508 р. Г битва на Синіх Водах А
Д битва на р. Ворскла
112
В еликого к н язів ст ва Л ит овського т а інш их д ерж ав (у другій п о лов и н і X IV - перш ій п о л о в и н і X V I ст.)

2 4 . Установіть послідовність подій.
А початок повстання литовсько-руської знаті на А Б В Г
1
чолі із Свидригайлом
2
Б укладання Кревської унії 3
В повстання Михайла Глинського 14,
Г Грюнвальдська битва
А поділ Київської митрополії на Україно-Білоруську і Московську А Б В Г
1
Б повстання під проводом Мухи та Андрія Борулі на Прикарпатті
2
В утворення Молдавського князівства 3
Г захоплення Чернігово-Сіверщини московським князем 4,
Іваном III Васильовичем
А Городельська унія А Б В Г
1
Б Кревська унія 2
В Грюнвальдська битва 3
Г Віленська унія 4

2 7 . Які поняття та терміни доречні для характеристики соціального устрою та госпо
дарського життя України другої половини ХІУ-ХУ ст.?
1 воєводство
2 фільварок
3 шляхта
4 гуманізм
5 панщина
6 іконостас
7 погост
Тема 6
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

(друга половина XVI ст.)
Тема 7
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

(перша половина XVII ст.)
1555 (1556) р. - спорудження Дмитром Ви- 1587 р. - видання в Острозі першого поле
шневецьким оборонного замку на о. Мала мічного твору Герасима Смотрицького «Ключ
Хортиця царства небесного»
1557 р. - видання у Великому князівстві Ли 1599 р. - повстання запорожців на турець
товському «Устави на волоки» ких галерах під проводом Самійла Кішки
1566 р. - прийняття Другого Литовського 1606 р. - взяття запорозькими козаками ту
статуту рецької фортеці Варна
1609 р. - похід запорозьких козаків на ту
1569 р. - укладання Люблінськоїунїї
рецькі фортеці Ізмаїл, Кілію та Аккерман
1572 р. - універсал польського короля Си-
1609-1612 р р . - участь запорозьких козаків
гізмунда II Августа про прийняття на вій
у поході польсько-литовського війська на
ськову службу 300 запорозьких козаків. По Москву
чаток реєстрового козацького війська
1615 р. - заснування Київського Богоявлен-
1577 р. - похід запорозьких козаків, очолю ського братства та школи при ньому
ваних Іваном Підковою до Молдавії 1615 р. - початок діяльності друкарні Киє
1578 р. - «Козацька реформа» короля Стефа- во-Печерського монастиря, створеної архі
на Баторія. Збільшення реєстру до 500 козаків мандритом Єлисеєм Плетенецьким
1588 р. - прийняття Третього Литовського 1616 р. - похід запорозьких козаків, очолю
статуту ваних гетьманом Петром Конашевичем-Са-
гайдачним на Кафу, взяття її і звільнення не
1591-1593 р р . - Козацьке повстання під
вільників
проводом Криштова Косинського
1617 р. - укладання Вільшанської поль
1594-1596 р р . - Козацьке повстання під сько-козацької угоди, за якою козаки, не вне
проводом Северина Наливайка сені до реєстру, повинні були повернутися
1596 р. - Берестейська церковна унія під владу шляхти
1556-1561 р р . - створення Пересопницько- 1619 р. - укладання Роставицької поль
го Євангелія сько-козацької угоди, за якою реєстр обме
1574 р. - видання Іваном Федоровим у Льво жувався 3 тис. козаків і встановлювалася за
ві «Апостола» - першої друкованої книги на борона їх походів до турецьких володінь
українських землях, та «Букваря» першого 1620-ті р р . - укладання Густинського літопи
друкованого шкільного підручника на укра су
їнських землях 1620 р. - Цецорська битва
1578 р. - заснування князем К.-В. Остроз 1620 р. - відновлення ієрархи Православної
ьким в Острозі друкарні й школи україно-білоруської церкви
1581 р. - видання 1. Федоровим в Острозі 1621 р , - Хотинська битва
першого повного видання Біблії церков 1625 р. - виступ козаків на чолі з гетьманом
нослов'янською мовою Марком Жмайлом
1585-1586 р р . - заснування Львівського 1625 р. - укладання Куруківської поль
Успенського братства. Організація братської сько-козацької угоди. Збільшення реєстру до
друкарні й школи 6 тис. чоловік
114
1630 р. - Козацьке повстання під проводом Легалізація Православної церкви. Обрання
Т. Федоровича (Трясилз). Укладення Переяс митрополитом православної церкви Петра
лавської угоди. Збільшення ресурсу до 8 тис. Могили.
1631 р. - відкриття архімандритом Киє 1635 р. - зруйнування запорозькими козака
во-Печерського монстиря Петром Могилою ми на чолі з Іваном Сулимою фортеці Кодак
Лаврської школи 1637-1638 рр. - Козацьке повстання під
1632 р. - початок діяльності Києво-Моги- проводом П. Бута (Павлюка), Я. Острянина та
лянського колегіуму, утвореного внаслідок Д. Гуні
об'єднання Братської і Лаврської шкіл 1638 р. - прийняття сеймом Речі Посполитої
1632 р. - ухвалення сеймом Речі Посполитої «Ординації Війська Запорозького реєстрово
«Статей про заспокоєння грецької віри». го»
6.1. Люблінська унія 1569 р. та її вплив на долю українських земель

Польське королівство здавна намагалося підпорядкувати собі Велике князівст
во Литовське. Проте реальні передумови для об'єднання двох держав сформували
ся лише в середині XVI ст. У цей час наростаюча криза литовської держави сягнула
критичної межі, коли вона опинилась перед загрозою воєнної катастрофи внаслідок
поразки в Ливонській війні (1558-1583 рр.) від Московської держави.
Передумови Люблінської унії:
• Глибока криза Великого князівства Литовського, зумовлена поразками в
московсько-литовських війнах XVI ст., особливо в Ливонський. Це штовхало
правлячі кола Литви на пошук реального союзника.
• Польща прагнула скористатися послабленням Литви для реалізації давніх
планів експансії на Схід, до якої штовхала шляхта, що сподівалася здобути
нові землі та маєтки.
• Українська сторона сподівалась, що об’єднана держава зможе налагодити
ефективну оборону проти татарських нападів, а також припиняться наїзди
польської шляхти на маєтки української в прикордонних областях.
• Литовські магнати, прихильники незалежності, втрачають свій вплив. Дрібна
і середня шляхта сподівається, що в результаті унії вона отримає нові приві
леї, якими користується польська шляхта.
• Польські магнати і шляхта, що були втягнуті в товарно-грошові відносини,
сподівалися здобути нові землі та залежних селян, які б давали ще більше
товарного хліба, що експортувався на захід.
• Українські князі підтримували унію за умови збереження православ'я і міс
цевих звичаїв. Українська православна шляхта сподівалася на нові привілеї,
якими користувалася польська.
Об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в одну
державу відбулося на спільному сеймі представників еліт, що зібрався в 1569 р. в
польському місті Люблін.
За умовами Люблінської унії, Велике князівство Литовське об'єднувалося з Поль
ським королівством в єдину державу - Річ Посполиту (у перекладі з польської «Ре
спубліка Польсько-Литовська») з єдиним королем, сеймом, монетою, зовнішньою
політикою та католицизмом як державною релігією. Польська і литовська шляхта
отримала рівне право володіти землями в обох частинах держави. Водночас Поль-
115
Тема 6
ща зберігала окремий державний політичний статус. У Литві також зберігалося своє

законодавство, уряд, військо, але власний сейм ліквідовувався. Усі українські землі,
що раніше належали Литві, переходили під безпосередню владу Польщі.
Українські землі в складі Польщі поділялися на великі адміністративно-терито
ріальні одиниці - воєводства: Руське (Львів), Белзьке (Белз), Підляське (Дорогочин),
Волинське (Луцьк), Подільське (Кам'янець), Брацлавське (Брацлав, а згодом Вінниця),
Київське (Київ). За Великим Князівством Литовським залишалося лише Берестейське
воєводство.
В українських землях, що перейшли від Литви до Польщі, зберігалися давні кор
дони і судовий устрій, продовжувало діяти законодавство за Литовськими статутами.
Українські магнати і шляхта отримали виняткове право на посади в місцевих урядах,
незалежно від віросповідання.
Наслідки Люблінської унії 1569 р.:
• Більшість українських земель було об'єднано в межах однієї держави, що
сприяло культурному й політичному згуртуванню українського народу.
• Зросли західноєвропейські культурні впливи, розширилась мережа культур
но-освітніх закладів.
• Через Польщу на українські землі поширилися нові форми соціального та
правового життя (принципи шляхетської демократії, корпоративної органі
зації суспільства, міського самоврядування тощо).
• Українське населення стало зазнавати національно-релігійних утисків, що
посилювалися з кожним роком.
• Поступова полонізація і покатоличення української шляхти призвела до
втрати українством своєї еліти.
Проте поступово в Україні стали дедалі більше відчуватися негативні наслідки
Люблінської унії. Так, Польща не змогла налагодити ефективну систему захисту від
татарських набігів, і за цю справу українському населенню довелося братись само
тужки. Зокрема, для селян та міщан суттєво збільшилися податки й погіршилося їхнє
соціальне становище. Особливо відчутними для українців були національно-релігій
ні утиски. За належність до православної віри людей переслідували, обмежували їх
права. В урядових установах і закладах освіти запанувала польська мова та латина. У
містах православні українці усувалися від участі в самоврядуванні, українські реміс
ники й купці опинились у набагато гірших умовах.
6.2. Формування українського козацтва. Виникнення Запорозької Січі

та реєстрового козацтва
У XV ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Слово «ко
зак» - тюркського походження і означає «вільна людина», «воїн-вершник». Упер
ше термін «козак» згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р ). У давніх
тюрків козаками називали молодих хлопців, які проходили складний і небезпечний
обряд посвячення в повноправні члени племені: юнаки йшли в степ й мусили про
жити там кілька місяців, змагаючись із ворогами й доводячи своє вміння виживати
за складних умов.
Перше писемне джерело, у якому слово «козак» вживається стосовно населен
ня українських земель,- «Польська хроніка» Мартіна та Йохима Бельських. У ній під
1489 р. уміщено опис походу королевича Яна Альбрехта на східне Поділля і зазна
116
Україн ські з ем л і у склад і Речі П о сп оли т ої (друга по ловина XVI ст.) ______________________________________________________________________________________________
чається, що шлях польському війську показували місцеві козаки. Із кожним роком

кількість згадок про козаків на теренах України постійно збільшується, й десь через
100 років усіх українців стали називати «козацькою нацією». Отже, незважаючи на ін
шомовне походження, термін «козак» став уособленням цілої епохи в історії України.
Українське козацтво сформувалося в складний період, коли українські землі пе
ребували під владою різних держав, що часто ворогували між собою. Ускладнювало
ситуацію й те, що українські землі опинилися на межі двох світів (цивілізацій) - хлі
боробського, християнського, європейського, та азіатського, кочового, мусульман
ського, які постійно протистояли одне одному.
На межі XV-XVI ст. на південь і південний схід від Черкас, Брацлава, Вінниці, Бара
та узбережжя Чорного моря та Приазов'я простягалася територія Дикого Поля -
степів, необжитих осідлим населенням, що фактично не належали жодній державі.
У південній смузі Дикого Поля кочували татари. Сусідство з ними суттєво впливало
на мешканців північніших територій. Очолювані місцевими старостами загони міщан,
бояр захищали свої міста від татарських нападників і часто здійснювали походи у від
повідь на татарські улуси (кочові стойбища).
Природні умови Дикого Поля були надзвичайно сприятливими для ведення
господарства, тому навіть постійна загроза набігів не могла утримати бажаючих осво
ювати ці землі. Міщани, бояри й селяни, переважно з півдня Київщини і Брацлавщини,
об'єднувалися у ватаги та вирушали в степові уходи (угіддя). Досить часто уходникам
доводилося займатися не лише мисливством, рибальством і бджільництвом, а й зі
зброєю у руках захищатися від татарських нападів. Процес господарського освоєн
ня земель Дикого Поля населенням південної Київщини і східного Поділля, а також
його боротьба з татарськими нападниками відіграли роль визначальних факторів у
виникненні українського козацтва.
Своєрідність феномену українського козацтва полягала в тому, що воно не лише
активно освоювало нові землі й протистояло турецько-татарській агресії, а й очоли
ло український національно-визвольний рух проти польського панування.
Військовим і організаційним центром низових козаків стала Запорозька Січ. На
зва «Січ» походить від слова «сікти», «рубати» і використовувалася спочатку для по
значення оборонного укріплення з дерева і хмизу. Відомі на сьогодні історичні дже
рела не дозволяють остаточно визначити, коли виникла перша Січ. Перша писемна
згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у хроніці польського історика Мартина
Бельського, де міститься повідомлення, що в першій половині XVI ст. на Хортиці зби
ралися козаки для нагляду за переправами, промислом і боротьби з татарами. Пізні
ше інформації у джерелах стає більше, і вона дозволяє вважати першою з відомих
Запорозьких Січей козацьку фортецю, зведену в 50-х pp. XVI ст. на острові Хортиця
відомим українським князем Дмитром Вишневецьким, прославленим в українських
народних піснях під іменем Байди. Д. Вишневецький упродовж усього життя боровся
проти татар і турків, а в 1563 р. під час походу в Молдову потрапив у полон і був стра
чений у Стамбулі.
Вагома роль в організації українського козацтва належить князеві Д. Вишневець-
кому, який наприкінці XVI ст. був черкаським і канівським старостою, та його наступ
нику Остапу Дашкевичу. Саме вони в першій половині XVI ст. зібрали стільки козаків,
що Канів і Черкаси стали центрами формування українського козацтва, а самих коза
ків до XVII ст. називали черкасами. Вважається, що О. Дашкевичу належала ідея ство
рення Запорозької Січі та козацького реєстру: 1533 р. він запропонував уряду побу
117
Тема 6
дувати на неприступному острові серед Дніпра замок і утримувати там 2 тис. козаків.
Цей задум здійснив Д. Вишневецький, заснувавши першу Січ на острові Хортиця.
Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: у 80-х роках
XVI ст. починає вживатися термін «січові козаки». Поступово вони стали відчувати
себе самостійною військово-політичною силою і вести незалежну від Польщі полі
тику: укладати договори з Московською державою, Кримом, Молдовою, здійснювати
військові походи без дозволу польського уряду.
Умовами прийому на Січ були такі: знання української мови, православна віра,
уміння володіти зброєю. Січовий козак мав дотримуватися традицій товариства і
клятви на вірність йому, бути неодруженим. Сімейні козаки могли мати своє госпо
дарство та сім'ю і проживати в містах та містечках, у селах за межами Січі.
Запорозька Січ у XVI—XVIII ст.
Назва Роки існування Місце розт аш ування
Хортицька 1553(6)- 1557 рр. о. Хортиця
Томаківська 70-ті рр XVI ст. - 1593 р. о. Томаківка
Базавлуцька 1593-1638 рр. о. Базавлук
Микитинська 1639-1652 рр. о. Микитин Ріг
Чортомлицька 1652-1709 рр. Поблизу гирла р. Чортомлик
1709-1711, Мис, утворений річковою протокою
Кам'янська
1730-1734 рр. Козацьке Річище та гирлом р. Кам'янка
Урочище Олешки на південь від
Олешківська 17 11-172 8 рр.
впадіння р. Інгул у Дніпро
Нова
17 34-177 5 рр. р. Підпільна
(Підпільницька)
Козаки здійснювали походи Чорним морем на турецькі й татарські міста, у яких
визволяли полонених, захоплювали трофеї і здобич: зброю, гроші, цінні речі, коней,
худобу тощо.
Польський уряд намагався встановити контроль над козаками через прийнят
тя їх на постійну службу. Уперше проект прийняття українських козаків на державну
службу було здійснено 1524 р. за правління Великого князя Литовського і польсько
го короля Сигізмунда І. Проте через брак коштів він не був реалізований. Після Лю
блінської унії за наказом польського короля Сигізмунда II Августа коронний гетьман
Ю. Язловецький 1572 р. прийняв на державну службу для захисту південних кордонів
300 козаків, яких поіменно записав до спеціального списку - реєстру (таких козаків
називали реєстровими). Відтоді польський уряд офіційно визнавав козаками лише
реєстрових, а тих, які не були вписані до реєстру, вважав бунтівниками і вів із ними
боротьбу. Проте загін реєстрових козаків проіснував недовго і скоро розпався.
Найбільший вплив на українське козацтво мали заходи польського короля Сте
фана Баторія. У 1578 р. він узяв на державну службу полк із 500 козаків для охо
рони південних кордонів. Для утримання зимових квартир, арсеналу і шпиталю
для поранених реєстровцям подали привілей на володіння містом Трахтемирів.
Реєстрове військо отримало назву «Військо Запорозьке Низове», а також військові
клейноди - хоругву, бунчук, печатку, герб, гармати, триби та литаври. У 1582 р. Сте
фан Баторій визнав за реєстровцями право на окремий суд, звільнив їх від сплати
податків й гарантував спадкові майнові права. Відтепер козаків не розглядали як
118
У к р а їн сь к і з ем л і у ск ла д і Речі П о сп оли т ої (друга по ловина XVI ст .)
міщан чи бояр, що козакують, а вважали новою становою групою зі своїми правами

й привілеями. Саме від цього часу козаки стали перетворюватися на новий соціаль
ний стан українського суспільства.
Спроби польського уряду протиставляти реєстрових і запорозьких козаків ви
явилися загалом не ефективними. Найчастіше вони виступали як одна військово-по
літична організація - Військо Запорозьке. Воно брало участь у повстаннях на захист
православної віри й козацьких привілеїв, а також у заборонених польською владою
морських походах до турецько-татарських володінь.
6.3. Політичний та військовий устрій Війська Запорозького

Від часу виникнення Запорозької Січі й реєстрового козацтва єдиною військо
во-політичною організацією, у межах якої до середини XVII ст. відбувався розвиток
українського козацтва, було Військо Запорозьке. Основними складовими його полі
тичного устрою були Козацька рада, влада гетьмана і військової старшини, кошова й
територіально-полкова системи.
Роль законодавчо-розпорядчого зібрання Війська Запорозького, на якому кожен
козак міг висловити свою думку, відігравала Козацька рада. Вона збиралась у вста
новлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворюва
ли широке коло, усередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки вияв
ляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових
таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики,
а також обирали військову старшину. Козацька рада обирала також гетьмана, який
мав вищу виконавчу й судову владу, був головнокомандуючим і представляв Військо
Запорозьке під час дипломатичних переговорів. У розпорядженні гетьмана були два
порученці - осавули, писар, який керував військовою канцелярією й бунчужний, що
носив бунчук (довгу палицю з металевою кулею й кінським хвостом), який вказував
місцезнаходження гетьмана на полі бою. Артилерією командував обозний, а злочин
ців судив військовий суддя.
За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у польовому
таборі під час військових походів та на території Січі. На Січі козаки жили у великих
довгих хатах-куренях. їхнє господарське й військове життя очолювали курінні ота
мани. Усього налічувалося до 38 куренів, у яких, як правило, гуртувалися земляки.
Кожен курінь мав свої риболовецькі місця, які щороку переділялися жеребкуванням
на Козацькій раді. На коші зберігався військовий скарб (військові припаси й цінності),
а також козацькі клейноди.
Територіально-полкова система Війська Запорозького сформувалась упродовж
1625-1638 рр., коли були створені й приписані до певної території полки реєстро
вого козацтва з центрами в Чигирині, Каневі, Черкасах, Білій Церкві, Переяславі та
Корсуні.
Складовими військового устрою Війська Запорозького були полки (у них налічу
валося від п'ятисот до кількох тисяч козаків), сотні й десятки, очолювані полковника
ми, сотниками і десятниками або отаманами.
Політичний і військовий устрій Війська Запорозького став зразком для україн
ської козацької держави, яка виникла в роки Національно-визвольної війни україн
ського народу під проводом Богдана Хмельницького в середині XVII ст. У межах цієї
держави, що також мала назву Військо Запорозьке, Запорозька Січ стала окремою
автономною військово-політичною одиницею.
119
Тема 6
6.4. Козацькі повстання 90-х років XVI ст.

У другій половині XVI ст. у житті українського суспільства відбувалися суттєві змі
ни. Дедалі більше селян втрачали особисту свободу і потерпали від збільшення пан
щини. У важкому становищі опинилися бояри, за якими польська влада відмовлялася
визнавати право на приналежність до шляхетства й намагалася перетворити їх на
залежних селян. Невдоволені своїм становищем селяни і бояри поповнювали ряди
козаків і разом з ними продовжували боротьбу за свої права.
Причини козацьких повстань 90-х рр. XVI ст.:
• Загострення соціальних суперечностей внаслідок посилення кріпацтва і на
ціонального гноблення.
• Розгортання експансії польської шляхти на відносно вільні українські землі,
колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхти й ко
зацтва.
• Намагання державної влади Речі Посполитої взяти під контроль українське
козацтво.
Одночасно з цим польська влада намагалася силою приборкати козацтво. За за
коном 1590 р., права й привілеї реєстрового козацтва обмежувалися: відтепер воно
опинялася під наглядом місцевої влади, а також шляхтичів, які призначалися на стар
шинські посади польським урядом. Підпорядковані польським шляхтичам реєстров
ці мали негайно усунути всіх нереєстрових козаків із Січі. Заходи державної влади
Речі Посполитої спричинили загострення соціальних суперечностей в Україні і, зо
крема, зростання незадоволення українського козацтва ігноруванням його станових
інтересів.
Перший великий збройний виступ козацтва за свої станові права розгорнувся на
Київщині в 1591-1593 рр. під проводом Криштофа Косинського. Згодом повстання
охопило Брацлавщину, Поділля та Волинь.
Маєток Косинського відібрали українські магнати Олександр Вишневецький та
білоцерківський староста Януш Острозький, і він вирішив провчити зухвальців. Під
його керівництвом перебував загін козаків, зібраних для захисту Поділля від татар.
Козаки, украй роздратовані тим, що польський уряд не видав їм обіцяної платні, охо
че підтримали заклик Косинського до повстання й обрали його гетьманом.
Повстанці в грудні 1591 р. оволоділи фортецею і містом Білою Церквою, захопили
артилерію і військові припаси. Ця подія стала поштовхом до загального повстання.
Козаки, селяни й міська біднота громили маєтки шляхти й масами сходилися до Ко
синського. Невдовзі повстанці визволили Трипілля і Переяслав, а також багато сіл. У
червні 1592 р. повстанці взяли в облогу Київський замок.
Мешканці Білої Церкви, Канева, Черкас та інших міст складали присягу Косин-
ському. На визволеній території встановлювалися козацькі порядки й запроваджува
лися податки для українського повстанського війська.
Успіхи повстанців налякали польську владу, й за наказом польського коро
ля було зібрано посполите рушення (шляхетське ополчення), очолюване князем
К. Острозьким. Під містечком П'яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва
між повстанцями і шляхетським військом. Повстанці зазнали поразки. Косинський
повернувся на Запоріжжя.
Улітку 1593 р. двотисячне повстанське військо вирушило із Січі й незабаром
взяло в облогу Черкаси. Під час переговорів Косинського підступно вбили. Але пов
120
У кр аїн ські з е м л і у ск ла д і Речі П о сп оли т ої (друга по ловина XVI cm.) _______________________________________________________________________________________________
стання не припинилося. Уже восени того ж року повстанське військо оточило Київ
і почало облогу. Та взяти місто не вдавалося: саме в цей час татарська орда крим
ського хана зруйнувала Томаківську Січ, козаки повернулися на Запоріжжя будувати
нову - Базавлуцьку Січ. Але фактично повстання не припинилося і незабаром набуло
значно більшого масштабу.
Рис козацької війни, тобто масової збройної боротьби козаків за свої станові пра-
за, набуло повстання 1594-1596 рр. Вагому роль у керівництві повстанцями відіграв
козацький ватажок Северин (Семерій) Наливайко.
Певний час він служив сотником у війську князя Констянтина (Василя) Остроз
ького. Навесні 1594 р. він залишив службу і зібрав кількатисячний козацький загін
для оборони краю від татарських нападів. Того ж року він успішно відбив татарський
напад і погнався за ворогом у Молдавію. Успішні дії козаків-наливайківців викликали
антитурецькі повстання у Молдавії та Валахії.
Повернувшись в Україну, козаки Наливайка почали громити шляхетські маєтки.
Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, Наливайко посилає своїх представ
ників на Січ, закликаючи запорожців разом виступити проти поляків. Та частина ко
заків, яка вирішила підтримати Наливайка, обравши наказним гетьманом Григорія
Лободу, вирушила на допомогу повстанцям.
У жовтні 1594 р. Україну охопило антипольське повстання. Навесні 1595 р. тут
вели боротьбу з польською шляхтою декілька десятків повстанських загонів, у яких
налічувалося понад 12 тис. осіб. Якщо під час повстання Косинського боротьба роз
горталася на території східного Поділля і південної Київщини, то дії наливайківців
поширювалися ще й на західне Поділля, Волинь, північну Київщину та білоруське
Полісся. На успішне розгортання повстання суттєво впливало те, що основна ча
стина збройних сил Речі Посполитої, очолювана коронним гетьманом Станіславом
Жолкевським, перебувала у Молдавії, де намагалася посадити на трон польського
ставленика. Стурбований подіями в Україні, польський король Сигізмунд III відкли
кав із Молдавії війська Жолкевського.
Одна з вирішальних битв відбулася наприкінці березня 1596 р. в урочищі Го
стрий Камінь неподалік Білої Церкви. Обидві сторони зазнали великих втрат. Жол-
кевський відійшов до Білої Церкви, де став чекати підкріплень, а повстанці, пере
правившись на лівий берег Дніпра, рушили до Переяслава. Отримавши необхідні
підкріплення, Жолкевський погнався за повстанцями, що намагалися прорватися
до Московської держави. Наздогнавши повсталих поблизу Лубен, в урочищі Соло-
ниця, Жолкевський примусив їх вступити в бій. Узяти козацький табір із нальоту
полякам не вдалося. Облога затягнулася на два тижні. Ініціативу повсталих стри
мувала наявність значної кількості поранених, жінок і дітей. У козацькому таборі
розгорілись суперечки між прихильниками і противниками капітуляції. Було вбито
Лободу, який розпочав переговори з поляками. У відповідь на це козаки схопили
Наливайка та інших керівників і видали Жолкевському. Наступного дня під час здачі
зброї поляки увірвалися до табору і влаштували різанину. Загинуло близько 10 тис.
осіб, переважно жінок і дітей.
Схоплених керівників відправили до Варшави, де їх стратили. Наливайку після
десятимісячного катування 25 квітня 1597 р. відрубали голову і четвертували
Придушивши повстання, польський сейм у 1597 р. проголосив козаків ворогами
держави і прийняв рішення «винищити їх до останку». Проте наступні події приму-
121
______________________ Тема б
сили уряд Речі Посполитої змінити гнів на милість. У майже безперервних війнах з
Османською імперією та Московською державою початку XVII ст. Польща потребува
ла підтримки від військових сил козаків.
Основною причиною поразки козацьких повстань кінця XVI ст. було те, що вони
зводилися до боротьби козацтва за свої вузькі станові інтереси. Знищенням маєтків
польської шляхти козаки намагалися помститися державній владі Речі Посполитої за
ігнорування своїх прав. Піднятися до того рівня, щоб закликати всі стани українсько
го суспільства до визвольної боротьби, вони не змогли. Вагому роль у цьому відігра
ло також те, що ватажки повстань не зуміли піднятися до ролі загальнонаціональних
лідерів, які захищають інтереси всього народу.
6.5. Реформаційні та контрреформаційні рухи на українських землях

Реформація, що розпочалась у Європі на початку XVI ст., набула поширення і на
теренах Речі Посполитої. Поштовхом до поширення ідей Реформації стала секуляри
зація Тевтонського ордену і введення в Пруссіїлютеранства в 1525 р. Пруссія, що була
васалом Польщі, стала центром поширення нових ідей в Речі Посполитій.
Протестантські громади на території України з'являлися, як правило, у великих
панських маєтках або містах. Серед реформаційних вчень найбільшого поширення
в Речі Посполитій набув кальвінізм, особливо серед шляхти. Шляхті імпонував демо
кратизм кальвінізму (звичайно, у межах свого стану), який давав можливість посили
ти опір королівській владі, яка прагнула до абсолютизму. Кальвінізм знайшов своїх
прихильників і серед магнатів. На Україні тривалий час прихильником кальвінізму
була родина Потоцьких. Вони побудували школи в Кам'янці-Подільському, Панівцях,
Хмельнику. На початку 50-х рр. XVI ст. кальвіністом став литовський канцлер князь
Микола Радзивіл Чорний, власник маєтків у Білорусії та Україні. Під його опікою в
Бересті було створено друкарню, видання якої сприяли поширенню ідей Рефор
мації в Білорусії та Україні. Серед них була Берестейська (Радзивілівська) Біблія. За
прикладом Радзивіла до нової віри долучилось чимало представників знатних пра
вославних родів: Вишневецьких, Кишок, Фірлеїв, Ласоцьких, Морштинів, Воловичів,
Гайських, Сапіг, Ходкевичів та ін. їхній приклад наслідували й деякі представники се
редньої та дрібної шляхти.
У другій половині 50-х рр. XVI ст. у Речі Посполитій були спроби створити націо
нальні церкви, на зразок англіканської, що мала об'єднати всі релігійні концесії.
Значним наслідком Реформації в Польщі стало утвердження віротерпимості в
60-х рр. XVI ст., щоправда, не надовго. Здавалось, що Реформація в Польщі перемогла.
Проте протестантський рух у країні мав свої особливості, що зумовило його слабкість:
• він не мав широкої підтримки серед основної маси населення (селян, міщан);
• шляхта та магнати за допомогою нових релігійних вчень прагнули домогтись
нових привілеїв й послаблення королівської влади, а не були переконаними
протестантами;
• відсутність єдності в протестантському русі (лютерани, кальвіністи, аріани,
чеські брати), а іноді й ворожнеча між його течіями;
• православне населення в основній масі було байдужим до нових вчень, його
турбувало збереження «батьківської» віри - православ'я.
Ідеї Реформації та віротерпимості мали й своїх супротивників я к у Польщі, так і за
її межами. Після Тридентського собору в Європі набуває поширення Контрреформа-
ція, головним знаряддям якої став орден єзуїтів. Спочатку, щоб убезпечитися від по-
122
У кр аїн ські з е м л і у ск л а д і Речі П о сп оли т ої (друга по ловина XVI ст .) ______________________________________________________________________________________________
ширення реформаційних ідей, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою

діяльність у Польщі (1564 р.), а після укладення Люблінської унії (1569 р.) їх діяльність
було поширено на українські землі та Литву. Унаслідок цього Річ Посполита протя
гом короткого часу вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. У 1571 р. було
відкрито єзуїтську колегію в Ярославі (Галичина), а незабаром їхні школи з'явилися у
Львові, Кам'янці, Луцьку, Перемишлі, Острозі, Новгород-Сіверському, Києві.
Діяльність єзуїтів в Україні не можна оцінити однозначно. З одного боку, єзуїти
сприяли поширенню освіти, прилучали українців до досягнень європейської науки і
культури. Серед їхніх вихованців були такі відомі діячі, як П. Сагайдачний та Б. Хмель
ницький.
З іншого боку, українцям в умовах відсутності власної держави особливого вибо
ру, де навчатись, не було. Платою за навчання нерідко було зречення «батьківської»
віри, а отже, у тих умовах - і національності. Тим більше, що після Берестейської унії
діяльність єзуїтів була спрямована проти православної церкви.
Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових
віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ
ної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад
Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень,
знайшли необхідний відгук в Україні. Православні українці отримали важливі засо
би протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи рефор
маційні ідеї для власних потреб. Разом із тим, боротьба протестантів із католицькою
церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації.
Цей вплив виявився, зокрема, у їхніх намаганнях взяти під контроль діяльність духів
ництва. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні набув спря
мованості боротьби за віру.
6.6. Берестейська церковна унія 1596 р.

Православні міщани для того, щоб чинити опір національно-релігійним утискам,
намагалися згуртуватися. Це, зокрема, спричинило зміну ролі церковних братств -
релігійних та культурно-просвітницьких товариств, що утворювалися при церквах
із метою боротьби проти національного гніту й насильницького окатоличення. За
структурою братства нагадували ремісничі цехи. Вони існували за рахунок член
ських внесків братчиків і пожертвувань. Братства засновували друкарні, школи. Осо
бливо відомими були Успенське братство уЛьвові (1585 р.), Київське Богоявленське
(1615 р.). Луцьке Чеснохрестське (1617 р.) братства та ін.
В європейських політичних і релігійних колах неодноразово порушувалося пи
тання про відновлення єдності християнської церкви. Спроба об'єднати католицьку
та православну церкви Флорентійською унією 1439 р. була невдалою. У другій поло
вині XVI ст. католицька церква активізувала свої зусилля в реалізації ідеї церковної
унії в Речі Посполитій.
Деякі православні ієрархи також почали схилятися до того, щоб визнати владу
Папи Римського. Вони сподівалися, що об'єднання з римським престолом піднесе
престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, зміцнить незалежність
української церкви від державної влади й вселенських патріархів, а також захистить
українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівалися через
унію асимілювати українське православ'я і міцніше пов'язати Україну з Польщею. На
підтримку унії виступили польський король Сигізмунд III і польські магнати.
123
Тема 7
Ініціаторами укладення унії вважаються такі єпископи: львівський Гедеон Бала

бан, луцький Кирило Терлецький, володимирський Іпатій Потій, холмський Діонісій
Зборуйський, пінський Леонтій Пельчинський. У 1595 р. справа унії була погоджена
з Папою Клементом VII. Офіційне проголошення унії відбулося в жовтні 1596 р. на
церковному соборі в Бересті. Із восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли
шість: Київська, Володимиро-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська, Полоць
ка (Перемишльська та Львівська прийняли її, відповідно, 1692 та 1700 р.). У результаті
утворилась греко-католицька церква. Згідно з умовами Берестейської унії, вона збе
рігала східний обряд, церковно-слов'янську літургічну мову, право заміщення духов
них посад, використання старого календаря, право нижчого духівництва одружува
тись тощо. Одночасно визнавалася зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї
християнської церкви та були прийняті католицькі догми. Православне духівництво,
шляхта та міщани урівнювались у правах із католиками, греко-католицьким єписко
пам були обіцяні місця в сенаті, яких вони так і не отримали. Першим греко-католиць
ким митрополитом собор затвердив Михайла Рогозу.
Спроба об'єднати християнські церкви не вдалася: одночасно в Бересті пройшов
православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але
той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежувала українське суспільство, яке
поділилося на дві конфесії: православну і греко-католицьку (уніатську). Чимало впли
вових сучасників (серед них князь К. Острозький) виступили проти унії. Не все духів
ництво погодилось на унію. Простий люд, а частково й шляхта виступили на захист
православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії рішуче
виступило запорозьке козацтво.
Берестейська церковна унія 1596 р. погіршила становище православної церкви
на українських землях. Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було за
боронено, офіційно визнавалася лише греко-католицька. Хоча православна церква
втратила свою ієрархію, українське й білоруське населення в переважній більшості
залишилось відданим їй і доклало всіх зусиль до її відновлення та реформування. На
чолі цієї боротьби стали братства. Боротьба за відновлення православної церкви та
її реформування стала основним змістом політичного життя України в першій поло
вині XVII ст.
Головним наслідком Берестейської унії для українського суспільства було виник
нення гострого протистояння на релігійному ґрунті. Захист православної віри став
тією вимогою, яка активізувала національно-визвольну боротьбу українського наро
ду наприкінці XVI—XVII ст.
7.1. Походи козаків проти татар і турків.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
Литовська і польська влада виявилися нездатними налагодити ефективний за
хист українських земель від турецько-татарських нападів. Основною силою, яка
захищала мирне населення від ворогів, стало козацтво. Із появою Запорозької Січі
відсіч татарським нападам набула характеру організованої боротьби. Козаки несли
вартову службу на основних татарських шляхах, заздалегідь попереджали про появу
нападників, розбивали загони, які гнали полонених до Криму. У 1589 р„ коли татар
ська орда здійснила напад на Поділля і Галичину, козаки здійснили швидкий перехід
із Запоріжжя до Дністра. Уночі вони напали на татарський табір і, знищивши кіль
ка тисяч татар, звільнили всіх полонених. У відповідь на турецько-татарські напади
124
Укр аїн ські з е м л і у ск ла д і Речі П о сп оли т ої (перш а по ловина X VII ст .) ___________________________________________________________________________________________
козаки спустошували татарські кочові стойбища й знищували гарнізони турецьких і

татарських фортець.
Запорозькі козаки уславилися сміливими морськими походами проти Осман
ської імперії. Свої досить далекі походи вони здійснювали на чайках - великих мо-
реходних човнах, що рухалися як за допомогою вітрил, так і весел і вміщували 50-70
озброєних козаків із невеликими гарматами. Найбільшого розмаху козацькі морські
походи проти Туреччини набули в перші два десятиліття XVII ст. Цей період назива
ють «добою героїчних походів» запорозького козацтва.
У 1606 р. запорожці захопили турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася
неприступною. У відповідь на це зухвальство розлючений турецький султан наказав
перегородити Дніпро між фортецями Асланкермен та Кизикермен залізним ланцю
гом, щоб перешкодити козакам вихід у Чорне море. Посередині Дніпра було залише
но лише вузький прохід, а весь простір поряд із ним могли прострілювати гармати
фортець. Проте це не зупинило козаків: вони волоком перетягували свої човни, ми
наючи фортеці, або хитрістю проникали через прохід.
У 1608 р. запорожці захопили Перекоп, а в наступному році вчинили напад на
придунайські фортеці Ізмаїл, Кілію та інші, а також Білгород-на-Дністрі. У 1614 р. коза
ки перепливли Чорне море, висадилися на турецькому узбережжі Малої Азії та зруй
нували Синоп і Трапезунд, а в 1615 р. з'явилися під мурами Стамбула і спалили його
портові споруди. Одним із найвідоміших був похід 1616 р., у якому козаки здобули
Кафу - грізну турецьку фортецю в Криму, а найбільший невільничий ринок, і визво
лили багато полонених.
Походи запорозьких козаків проти Османської імперії сприяли перетворенню
козацтва на впливову міжнародну силу. Вони сприяли авторитету й популярності
запорожців у Європі, а також істотно послаблювали Османську імперію і Кримське
ханство. Це блокувало і стримувало агресивні устремління Туреччини щодо європей
ських країн, сприяло визволенню підкорених нею народів.
Під час морських походів проти турків здобув славу блискучого полководця Пе
тро Конашевич (бл. 1577-1622 рр.), якого в 1610-х, а також на початку 1620-х декілька
разів обирали гетьманом Війська Запорозького. На Січі його прозвали Сагайдачним.
Петро Конашевич народився в селі Кульчицях на Самбірщині в сім'ї українського
шляхтича. Навчався в Острозькій школі та школі Львівського братства. Служив до
машнім учителем у київського судді Аксака, згодом пішов на Запорозьку Січ, де ви
явив себе як талановитий керівник. На початку XVII ст. брав участь у походах козаків
на Молдавію, Лівонію. Очолював ряд вдалих походів на Османську імперію та Крим
ське ханство. Саме з його ім'ям пов'язане взяття Варни (1606 р.) і Кафи (1616 р.). У
1618 р. Сагайдачний брав участь у поході військ польського королевича Владислава
на Москву. 20-тисячне козацьке військо на чолі з Сагайдачним взяло кілька міст, ото
чило й мало не захопило Москву, проте з невідомих причин відступило.
Сагайдачний проводив самостійну зовнішню політику. У 1618 р. він приєднався
до антитурецькоїЛіги міліції християнства, яка виникла в Європі. Завдяки цьому зріс
авторитет Війська Запорозького на міжнародній арені. У 1620 р. гетьман надіслав до
Москви спеціальне посольство до царя з проханням прийняти козаків на російську
службу.
Сагайдачний успішно командував козаками під час Хотинської війни 1621 р. -
збройного конфлікту між Османською імперією і Річчю Посполитою, який спалахнув
125
___________________________________;_____________________ ■ _______________________________________________________________________ Тема 7
унаслідок намагань Порти поширити свій вплив на Центральну Європу. Війна роз
почалась навесні 1621 р., коли султан Осман II на чолі 150-тисячного війська рушив
у Молдавію. До нього приєдналися 60 тис. кримських татар. Через малочисельність
коронного війська, очолюваного литовським гетьманом Карлом Ходкевичем (35 тис.
воїнів), йому на допомогу прийшла понад 41 тисяча козаків, очолюваних спочатку
Я. Бородавкою, а згодом П. Сагайдачним.
Головні події війни розгорнулися під стінами Хотинської фортеці, яку захищали
поляки. Понад три тижні вересня 1621 р. поблизу Хотина точилися кровопролитні
бої, у яких українські козаки відіграли вирішальну роль, і Осман II був змушений
укласти угоду з королівськими комісарами. За угоди кордон між двома країнами
встановлювався по Дністру. Турки і татари зобов'язувалися не чинити грабіжниць
ких походів на територію Речі Посполитої, а польський уряд обіцяв стримувати ко
зацькі походи.
У Хотинській війні українські козаки своїми діями врятували від турецького по
неволення Річ Посполиту. Був зупинений наступ Османської імперії на європейські
країни. Оцінюючи дії Сагайдачного, автор «Історії Хотинської війни» Я. Собеський пи
сав: «Скільки очолював Сагайдачний запорозьке військо, всюди був овіяний славою
подвигів на суходолі й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар у
степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше уславили його морські походи -
зруйнував кілька великих турецьких міст у Європі та Азії, попалив околиці Констан
тинополя. Узагалі це був чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив
життям, у битві проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, на
нарадах був обережний і у всяких розмовах неговіркий».
Сагайдачний відомий як меценат і палкий прихильник братського руху. У пе
рервах між походами Сагайдачний виявляв турботу про українську культуру, освіту.
Разом із усім Військом Запорозьким він вступив у Київське братство, сприяв віднов
ленню в Україні православної ієрархії, скасованої після Берестейської унії 1596 р.
У 1620 р. Сагайдачний забезпечив охорону єрусалимського патріарха Феофана,
який висвятив у київські митрополити Іова Борецького і п'ятьох єпископів.
Перед смертю він заповів своє майно на освітні, благодійні цілі, а 1500 злотих по
дарував Київській і Львівській братським школам. Поховано славного лицаря України
в Києві у братському монастирі на Подолі.
7.2. Козацькі рухи в Україні у 20-30-ті рр. XVII ст. в з н ана і — іі'іви п и н ш и т т и і
На початку 20-х рр. XVII ст. відносини між українськими козаками і польською вла
дою значно загострилися. Участь козацтва в Хотинській війні фактично забезпечила
перемогу Речі Посполитій, але для нього самого обернулася поразкою. За умовами
мирного договору між Річчю Посполитою і Османською імперією, козаки втратили
право на судноплавство Дніпром та вихід у Чорне море. Крім того, коли небезпека
була позаду, польський уряд так і не виплатив козакам обіцяних грошей і погодився
включити в реєстр лише 3 тис. козаків. Решта повинна була повернутися під владу
панів і старост.
Самі козаки, незважаючи на заборону польської влади, продовжували здійсню
вати блискучі напади на Стамбул, Трапезунд, інші турецькі й татарські міста на узбе
режжі Чорного та Азовського морів, вели переговори з іншими державами.
Занепокоєний фактичним створенням козацької «окремої республіки» у скла
ді Речі Посполитої, улітку 1625 р. польський уряд почав готувати каральний похід в
126
У к р а їн сь к і і ч л п і у ск л а д і Реч і П о сп о л и т о ї (перш а п о лов и н а XVII
Україну. У вересні цього ж року великий коронний гетьман Станіслав Конецьполь-

ський рушив із Бара на Подніпров'я з 30-тисячним військом. Збройний опір урядо
вим військам очолив запорозький гетьман Марко Жмайло.
Найбільша битва між 20-тисячним козацьким військом і поляками відбулася
в урочищі Ведмежі Лози поблизу Куруківського озера. Значні втрати з обох сторін
так і не визначили переможця. Тоді прихильники компромісу з поляками усунули
від булави Жмайла і передали її Михайлу Дорошенку й уклали Куруківську угоду
(1625 р.). За її умовами, козацький реєстр становив 6 тис. осіб, а плата козакам збіль
шувалась до 60 тис. злотих. За це козаки мали припинити всі війни і морські походи,
не підтримувати відносин з іноземними державами. Величезна кількість козаків, яка
опинилась поза реєстром, мала повернутися під владу панів, а на Січі мала постійно
перебувати 1 тис. реєстровців, щоб не допускати туди втікачів із панських маєтків.
Події 1625 р. показали, що запорозькі козаки здатні відстоювати свої інтереси
збройним шляхом.
Першим великим виступом козаків, який мав яскраву національно-визвольну
спрямованість, було повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила) у 1630 р.
Його спричинив конфлікт між реєстровими козаками, гетьманом яких після загибелі
Михайла Дорошенка став Григорій Чорний, та нереєстровими, які обрали собі геть
мана Тараса Федоровича (Трясила). Чорний зажадав, щоб нереєстровці вийшли з Січі
й підкорилися йому. У березні 1630 р. Тарас Трясило з 10 тисячами кінних і піших
козаків виступив із Січі. Запорожці підійшли до Черкас, оточили будинок Чорного,
схопили його і, звинувативши у зраді, стратили. Повстання незабаром охопило Лі
вобережжя і частину Правобережжя. Повстанці під проводом Тараса Федоровича
зайняли Канів, а згодом Переяслав.
На придушення повстання з 20-тисячним військом знову рушив коронний геть
ман Конецьпольський. Повстанці зуміли завдати полякам болісних ударів ще до
початку вирішальної битви. Зокрема, коли Конецьпольський переправлявся через
Дніпро, козаки зненацька вдарили на його ставку і трохи не захопили коронного
гетьмана в полон. 25 травня 1630 р. повстанці влаштували карателям «Тарасову ніч»,
знищивши Золоту роту, що складалася з представників найвпливовіших родів поль
ської шляхти.
Федорович закликав усе українське населення приєднуватися до козаків, щоб зі
зброєю в руках боротися проти польсько-шляхетського панування, захищати право
славну віру. «Хто був козаком і ті, хто ним хоче бути,- говорив він,- щоб усі прибували,
вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували».
У травні 1630 р. під Переяславом розгорілася вирішальна битва між каральним
військом і повстанцями, яка тривала п'ять тижнів. Успішні дії повстанців змусили Ко-
нецьпольського піти на переговори. Федорович, який був проти угод із поляками, склав
булаву. Новий гетьман Антон Коношевич-Бут підписав Переяславську угоду (8 червня
1830 р.). Вона зберігала основні умови Куруківськоїугоди 1625 р., проте збільшувала реє
стр із 6 до 8 тис. козаків. Ця угода теж не стала основою для примирення козаків.
Польська влада у 1635 р., щоб остаточно приборкати бунтівне Запоріжжя, позба
вити його напливу втікачів, вирішила збудувати на Дніпрі навпроти першого порогу
Кодацьку фортецю. Козаки, зрозумівши, що Кодак ізолює їх від решти українських зе
мель, вирішили її знищити. Того ж року гетьман Іван Сулима захопив і знищив форте
цю. Ця подія могла стати новим поштовхом до повстання, та суперечки між реєстро
127
Тема 7
вими і нереєстровими козаками завадили цьому. Сулима був схоплений реєстровця

ми і відправлений до Варшави на страту. Проте це лише відтягло в часі новий спалах
народного гніву.
Нове повстання почалося в 1637 р. Спочатку повстання очолив гетьман нереєст
рового козацтва Павло Бут, який згуртував навколо гасел захисту православної віри і
боротьби з «ляхами» близько 10 тис. повстанців. Повстання поширилося на все Под
ніпров'я, особливо Лівобережжя, де діяли слабкоорганізовані й погано озброєні за
гони. Вирішальна битва відбулась 16 грудня 1638 р. поблизу села Куменки неподалік
Канева. 10-тисячне повстанське військо зазнало поразки від 15-тисячного коронно
го війська польського гетьмана Миколи Потоцького. Повсталі втратили понад 2 тис.
осіб. Наступна битва відбулась біля містечка Боровиця, де повсталі знову опинились
у скрутному становищі. Спроба вступити в переговори завершилась підступним кро
ком поляків, які захопили Бута в полон і відправили до Варшави на страту. Проте пов
стання не припинилося, його очолив новий нереєстровий гетьман Яків Остряниця
(весна 1638 р.). У квітні 1638 р. він розбив польське військо під Говтвою, яким коман
дував Станіслав Потоцький. Та нові польські сили на чолі з М. Потоцьким та Я. Вишне-
вецьким у травні завдали поразки повсталим під Лубнами, а в червні - під Жовнином.
Декілька сот повсталих на чолі з Остряницею відступили на територію Московської
держави, оселившись на Слобожанщині. Повстання продовжив новообраний геть
ман Дмитро Гуня, проте його дії були невдалі. Козацьке військо було взято в облогу в
урочищі Старець. Через півтора місяця козаки були змушені капітулювати.
На радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі Канівського повіту (грудень)
козаки під тиском польського уряду визнали прийняту польським сеймом у січні
1638 р. «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою:
• скасовувалися виборність старшини та козацький суд;
• виборна посада реєстрового гетьмана скасовувалася, а його повноваження
передавалися королівському комісару;
• на посади осавулів та полковників мали призначатися виключно представни
ки шляхти;
• козацький реєстр обмежувався до 6 тис., а всі виключені з нього автоматично
ставали кріпаками;
• реєстровим козакам дозволялося жити лише на території реєстрових полків.
Незважаючи на те, що козацькі повстання 20-30-х років XVII ст. завершилися по
разкою, вони мали важливе значення для розгортання національно-визвольної бо
ротьби українського народу. Козаки вперше зі зброєю в руках виступили на захист
православ'я, проти польського панування на українських землях. Повстання спри
яли накопиченню досвіду боротьби, у свідомості народу вкорінювалося розуміння
необхідності боротьби за національне визволення.
7.3. Церковне життя наприкінці XVI - у першій половині XVII ст.

Берестейська церковна унія 1596 р. спричинила розкол Київської митрополії та
появу двох церков - «з'єднаної» (греко-католицької), яка визнавалася офіційно, та
«нез'єднаної» (православної), що існувала напівлегально. Король Сигізмунд III вима
гав від православних віруючих підкоритися духовній владі греко-католицьких єпи
скопів. Користуючись своїм правом роздавати єпископські кафедри (право подання),
він фактично намагався остаточно ліквідувати православну ієрархію. У православних
128
У кр аїн сь кі з е м л і у склад і Речі П осп оли т ої(п ер ш а п о лов и н а XVII ст .) ___________________________________________________________________________________________
силоміць відбирали церкви, монастирі, передаючи їх греко-католикам. Однак при

цьому польська влада зустрічала опір православного населення. Зокрема, завдяки
активній протидії київського воєводи князя К. Острозького не потрапив до греко-ка
толиків Києво-Печерський монастир.
Чималу роль у захисті православної віри відіграли братства. На початку XVII ст.
вони були вже церковними організаціями з широкими повноваженнями: мали право
відлучати парафіян від церкви, пильнувати дотримання священиками церковних при
писів. Такі повноваження (ставропігії - право підпорядковуватись не своїм єпископам,
а безпосередньо константинопольському патріарху) деякі братства отримали від кон
стантинопольського патріарха: Львівське - у 1586 р., Луцьке і Київське - у 1620 р.
Важливим кроком у відродженні й зміцненні православної церкви стало віднов
лення православної ієрархії. Ініціатором цього кроку було Київське братство та Вій
сько Запорозьке. Зокрема, православну церковну ієрархію було відновлено завдяки
підтримці запорожців, очолюваних гетьманом Яковом Бородавкою. Це дуже розлю
тило польську владу.
Із 1620 по 1631 р. київським православним митрополитом був Йов Борецький.
Він був високоосвіченою людиною, з 1604 р. очолював Львівську братську школу, а
в 1615 р. став першим ректором Київської братської школи. Перебуваючи на цій по
саді, великі надії у справі відродження православної церкви він покладав на освіту й
друкарство. Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих освічених учених,
письменників, які прагнули не тільки до відродження, а й до реформування право
славної церкви.
Одночасно з цим Борецький визнавав необхідність рішучих заходів у боротьбі
за православну віру. Разом із гетьманом Я. Бородавкою він таємно готував збройний
виступ проти греко-католиків. Однак їхні плани не здійснилися, оскільки наступний
гетьман П. Конашевич-Сагайдачний був за помірковані дії. (Напередодні козацького
повстання під проводом Т. Федоровича (1630 р.) саме митрополит звернувся до ко
заків із закликом захистити православних від поляків). За роки перебування Борець
кого на посаді митрополита православна церква, спираючись на підтримку козацтва,
зміцнила свої позиції в українському суспільстві.
Важливе значення для православної церкви мало її офіційне визнання поль
ською владою, проголошене королем Владиславом IV у 1632 р. Це стало результатом
наполегливої боротьби православної шляхти, козаків і міщан за право сповідувати
свою віру. Одним із тих, хто домігся від польського короля легалізації православної
церкви в Україні, став новий митрополит Петро Могила (1632(3)—1647 рр.).
Митрополитові П. Могилі судилось не тільки зміцнити православну церкву, зро
бити її найавторитетнішою з усіх східнохристиянських церков, а й визначити напрям
розвитку культури і освіти, пов'язаної з церквою. Спочатку він не користувався ав
торитетом серед козацтва - основної опори православної церкви, але повернення
з-під влади уніатів Софійського собору та інших церков і монастирів піднесло його
авторитет. Як церковний владика Могила більше нагадував вельможного князя. Він
рішуче взявся за оновлення церковного життя. Для здійснення судової влади над ду
хівництвом Могила створив митрополичу консисторію - церковний судовий орган. В
єпархіях стали регулярно скликатися церковні собори. Завдяки цьому йому вдалося
навести дисципліну, прибрати до рук ієрархів і, головне, обмежити вплив козацтва і
братств, які своїми діями іноді вносили анархію в церковне життя.
129
____ Тема 7
У процесі реформування церкви важливим завданням Могила вважав форму

вання фундаментальних догматів і впорядкування служби в такий спосіб, щоб обря
довість була логічна й однотипна. Цій меті слугувало видання твору «Православне
сповідування віри» Ісаї Трофимовича, «Служебника» (тексти Богослужінь), «Краткого
катехізису», «Требника» (тексти обрядів). Також, щоб наблизити церкву до народу, він
запровадив богослужіння українською мовою.
У справі реформування церкви найбільше уваги П. Могила надавав освіті духів
ництва. Із цією метою у 1632 р. було об'єднано Київську братську школу з Лаврською
в Києво-Братську (Києво-Могилянську) колегію.
У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою П. Моги
лу було канонізовано-визнано святим.
Греко-католицька церква від моменту свого утворення потрапила в складне ста
новище: з одного боку, католицька церква не сприймала уніатів як повноправних
членів римо-католицької церкви, з іншого - більшість українського населення стави
лась до неї, як до чужої, що зрадила «батьківську» віру. Ситуація навколо греко-като
лицької церкви загострювалась також через майнові суперечки: і уніати, і православ
ні всі церкви та монастирі грецького обряду вважали своїми.
Щоб подолати кризу церкви, ієрархи греко-католицької церкви вдались до
енергійних заходів. Особливо бурхлива діяльність розгорнулась за митрополитів
Іпатія Потія (1600-1613 рр.) і Вел'яміна Рутського (1614-1637 рр.). Спочатку гре-
ко-католицькі ієрархи намагались підняти авторитет церкви, за прикладом право
славних, створюючи церковні братства, але цей шлях виявився безперспективним,
оскільки він не усував тих недоліків церкви, що викликали найбільше нарікань
Тому було обрано інший шлях. Головна увага стала приділятись монастирям та осві
ті священиків. Був створений новий орден Василіян, що об'єднав п'ять монастирів.
У Мінську та Новогрудку виникли колегії на зразок єзуїтських, семінарії для підго
товки священиків. За розпорядженням Папи Римського було виділено 22 місця в
європейських університетах для підготовки професорів. При монастирях створю
вались народні школи, вводилась опіка над православними, які навчалися в єзуїт
ських колегіях.
Ці заходи не дали відразу відчутного результату. Вони були розраховані на пер
спективу. Тому виникла ідея об'єднання уніатської та православної українських цер
ков в єдину незалежну українську християнську церкву. Особливої актуальності ця
проблема набула після відновлення 1620 р. православної ієрархії. Зокрема, Рутський
вів переговори з питання об'єднання церков із православними митрополитами Бо
рецьким та Могилою, проте невдало.
Прихильники об'єднання сподівались у такий спосіб покласти край суперечкам
за майно й землі, реформувати й зміцнити українську церкву. Але всі спроби протя
гом першої половини XVII ст. скликати спільний собор уніатів і православних були
невдалими: то перешкоджав Папа Римський, який вимагав об'єднання на засадах
Флорентійської унії, то королівська влада, яка вбачала в цьому загрозу сепаратизму.
На початку 30-х років XVII ст. становище греко-католицької церкви, якій, спираю
чись на підтримку козацтва і братств, протистояла православна церква, ускладнило
ся. Вона не змогла залучити до своїх рядів усіх українців та білорусів. Усвідомлення
цього факту й спричинило те, що польська влада легалізувала православну церкву і
розпочала співпрацю з нею.
130
У кр аїн ські з е м л і у ск ла д і Речі П осп о л и т о ї (перш а по ловина X V II ст .) _____________________________________________________________________ _________________
7.4. Культура України в XVI - першій половині XVII ст. ш вкяяаш ш ш т ш ш

Хоча українські землі перебували під владою іноземних держав, у XVI - першій
половині XVII ст. в Україні склалися умови, які зумовили національно-культурне від
родження.
Умови розвитку української культури в XVI - першій половині XVII ст.:
• Об'єднання більшості українських земель у Речі Посполитій сприяло як по
лонізації і окатоличенню частини української шляхти, так і культурному збли
женню різних регіонів України.
• Утрата православною церквою, яка була важливим чинником культурного
процесу, свого привілейованого становища.
• Активізація впливу на українську культуру західноєвропейської. Поширення
ідей Відродження.
• Посилення боротьби українців за свою національну самобутність в умовах
польсько-литовського панування.
У складі Великого Князівства Литовського, яке успадкувало надбання культури
Київської Русі, умови для розвитку української культури були досить сприятливими.
Проте після Люблінської унії на українські землі почався наступ поляків і католицької
церкви. Перед українцями в умовах іноземної експансії та відсутності підтримки з
боку держави постала проблема збереження культури й національної ідентичності.
Водночас, в Україну потрапляли ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, на
бувала поширення західноєвропейська система освіти. Українці знайшли в собі сили,
прилучившись до здобутків західної культури, зберегти й реформувати православну
церкву, створити власну систему освіти.
Піднесення національної свідомості в Україні було тісно пов'язане з широ
ким функціонуванням української мови. Успадкувавши давньоруську писемність,
вона продовжувала й розвивала мовні традиції Київської Русі, незважаючи на по
лонізацію й окатоличення, якого зазнавав український народ у Речі Посполитій.
У XVI - першій половині XVII ст. писемну мову українців та білорусів називали русь
кою. Вона була достатньо поширеною в офіційній сфері. Зокрема, нею були написані
Литовські статути - кодекси права Великого Князівства Литовського, видані в XVI ст.
Під впливом усного мовлення в руській мові формуються риси літературної україн
ської мови.
Найвизначнішою пам'яткою перекладної літератури цієї доби було «Пересоп-
ницьке Євангеліє». Його переклали в 1556-1561 рр. з церковнослов'янської на
українську народну мову син священнослужителя з м. Сянока Михайло Василевич
та архімандрит Пересопницького монастиря на Волині Григорій. Переклади Святого
Письма українською мовою, що стали виникати в XVI ст., були відображенням рефор
маційних ідей, що охопили Європу. У наш час на «Пересопницькому Євангелії» скла
дають присягу на вірність українському народові Президенти України.
Наприкінці XVI ст. у відповідь на посилення спроб окатоличення українського на
селення стала розвиватися полемічна література. Першим із гострими полемічними
творами виступив Герасим Смотрицький. Зокрема, у творі «Ключ царства небесного»
(1587) він закликав українців і білорусів стати на захист батьківщини та її національ
них традицій. Вершиною полемічної літератури вважається творчість Івана Вишен-
ського, який у своїх посланнях з Афону в Україну закликав співвітчизників берегти
православну віру, чинити опір спробам окатоличення.
131
Тема 7
Розвитку культури й мови України великою мірою сприяло книгодрукування.

Першими друкованими творами в Україні вважаються «Апостол» та «Буквар», видані
1574 р. уЛьвові московським першодрукарем Іваном Федоровим. «Буквар» був пер
шим шкільним підручником на українських землях.
Запрошений до князя К. Острозького, Федоров у 1581 р. здійснює перше повне
видання Біблії церковнослов'янською мовою. Разом із богословською літературою
Федоров видає полемічні праці Г. Смотрицького, В. Сурозького, X. Філарета. За при
кладом Федорова створюють друкарні в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сівер-
ському, Снятині, Рогатині та інших містах. У середині XVII ст. на українських землях у
різний час діяло 25 друкарень.
Найбільшою серед них була друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архі
мандритом Є. Плетенецьким. Тут на початку XVII ст. вийшла друком ціла низка гра
матик, словників, букварів, різноманітної полемічної літератури. Побачили світ «Ча
сослов», а пізніше - «Лексикон слов'яноруський». Книгодрукування сприяло поши
ренню освіти, зміцнювало мовну єдність українського народу.
Становище освіти в Україні в умовах полонізації та окатоличення було досить
складним. В Україні здавна існували початкові школи при церквах та монастирях, де
вчителювали дяки, і домашня освіта. Проте домашнє навчання було доступним лише
для заможних людей, а початкова освіта, яку отримувала переважна більшість укра
їнського населення, вже не відповідала вимогам тогочасного суспільства. Для того
щоб іти в ногу з часом, необхідно було поряд із вивченням церковнослов'янської і
грецької мов запровадити вивчення тих предметів, що вивчалися в західноєвропей
ських країнах. Перш за все, це латинська мова та сім «вільних наук» - граматика, рито
рика, діалектика, математика, геометрія, астрологія (астрономія) та музика.
На таких засадах в Україні сформувався новий тип навчальних закладів - слов'ян-
сько-греко-латинська школа. Першим навчальним закладом цього типу в Україні
стала Острозька школа, відкрита близько 1578 р. на кошти князя К. Острозького. В
її програмі навчання були три мови (церковнослов'янська, грецька і латинська), «сім
вільних наук», поділених на предмети тривіуму (граматика, риторика, діалектика) і
квадривіуму (математика, геометрія, астрономія, музика), богословіє та елементи
філософії. Викладання двох останніх предметів робило Острозьку школу вищим на
вчальним закладом. Сучасники іноді називали школу академією. її першим ректором
був відомий письменник-полеміст Герасим Смотрицький, згодом - грек Кирило Лу-
каріс, що пізніше став александрійським і константинопольським патріархом. При
школі існувала друкарня, діяв науковий гурток. Після смерті князя К. Острозького
(1608 р.) школа занепала і за наступників князя її було перетворено на єзуїтську школу.
Слов'яно-греко-латинські школи організувалися також при братствах: Львівсько
му (1585), Київському (1615), Луцькому (1620), Кременецькому (1636). Прикметною
рисою цих шкіл було те, що вони мали всестановий характер і забезпечували досить
високий рівень навчання.
У 1615 р. заможна київська шляхтянка Гальсина Гулевичівна подарувала свою
спадкову землю на Подолі в Києві Київському Богоявленському братству. Тут було
засновано Київську братську школу. У ній працювали видатні вчені-просвітителі та
педагоги: Йов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Мелетій
Смотрицький (створив у 1619 р. навчальний посібник - «Граматику слов'янську», за
яким навчалися майже 150 років), Касіян Сакович.
132
У кр аїн сь кі з ем л і у ск ла д і Реч і П о сп оли т ої (перш а п о ловина XVII ст .) ___________________________________________________________________________________________
У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври П. Могила заснував при ній школу

вищого типу, яка за своєю програмою нагадувала єзуїтські колегіуми. Київське брат
ство вбачало в цьому небезпеку для православ'я і, спираючись на підтримку запо
розького козацтва, вступило в переговори з П. Могилою. Було досягнуто згоди про
об'єднання обох шкіл у новий навчальний заклад - колегіум (1632), який переходив
під опіку П. Могили. Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму
1 методи західноєвропейських університетів. Курс навчання тривав 12 років і поді
лявся на сім класів: підготовчий (фора), три нижчих (інфім, граматика, синтаксис), два
середніх (поетика і риторика) і вищий. Студеї (студенти), як називали тих, хто навчав
ся у вищому класі, вивчали філософію, що складалася з логіки, фізики і метафізики, та
скорочений курс богослов'я. У колегіумі, кількість учнів якого в окремі роки досягала
2 тис. осіб, могли навчатися представники всіх станів українського суспільства. За ор
ганізацією навчання Київський колегіум практично не відрізнявся від європейських
академій, проте, незважаючи на неодноразові прохання П. Могили, польський уряд
так і не надав йому цього статусу. Київський колегіум відіграв визначну роль у станов
ленні вищої освіти України, Росії та інших слов'янських народів.
Протягом XVI - першої половини XVII ст. змінюється вигляд більшості українських
міст. їх забудова починає впорядковуватися згідно з планом. Зростає кількість мурова
них споруд: церков, монастирів, світських будівель (будинки міщан і шляхти, магістрати
тощо). Проте архітектура цього періоду представлена насамперед оборонними спору
дами: замками, фортецями та іншими укріпленнями. Найбільш відомі споруди, що збе
реглись на сьогодні, такі: місто-фортеця Кам'янець-Подільський, замки Луцька, Остро
га, Меджибожа та ін. Значного успіху в будівництві оборонних споруд досягли козаки.
Зокрема, укріплення Запорозької Січі було першокласною для свого часу фортецею.
Від початку XVII ст. оборонні споруди, світські будівлі, церкви набувають рис,
притаманних ренесансному стилю (витонченість, декоративне оздоблення, вели
кі вікна, скульптури та ін.). Унікальним зразком ренесансного будівництва став ан
самбль львівської площі Ринок: будинок Корнякта та Чорна Кам'яниця, а також спору
ди, пов'язані з Львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох
святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Амброджіо
Прихильний, Петро Барбон та ін.
Основна маса споруд XVI - першої половини XVII ст. до нас не дійшла. Незважаю
чи на широке кам'яне будівництво, основна маса будівель споруджувалась із дерева.
Для образотворчого мистецтва цього періоду властиві художнє використання
народних та релігійних традицій. Його головними жанрами були церковний та світ
ський. Українським іконам XVI - першої половини XVII ст. властиве продовження й
удосконалення традицій візантійського іконопису. Дедалі частіше зображення на
образах набували реалістичних рис. Справжньою перлиною, створеною українськи
ми майстрами першої половини XVII ст., є іконостас П'ятницької церкви у Львові. До
шедеврів українського мистецтва належать також іконостас Львівської Успенської
церкви, ікони для якого малювали відомі львівські художники Федір Сенькович та
Микола Петрахнович, іконопис в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря,
Богородчанський іконостас у Скиті Манявському в Галичині видатного маляра й різь
бяра Іова Кондзелевича тощо.
Поряд із церковним розвивалися світські жанри. У цей період, зокрема, з'явили
ся портрет, батальне малярство. Показовими щодо цього є портрети К. Острозького
та львівського князя К. Корнякта.
133
________________________ :__________________________ ___ ______________________________________________________________________________ ____________________________________ Тема 7
Досконалим видом тогочасного мистецтва була книжкова мініатюра. Яскравим

прикладом використання українськими майстрами мотивів європейського Відро
дження є мініатюри Пересопницького Євангелія.
Із появою друкарства набув поширення новий вид мистецтва - гравюра (зробле
ний на папері відбиток із зображенням, вирізаним на дошці). Спочатку сюжети для
гравюр бралися зі Святого Письма. Високою майстерністю позначалися гравюри у
львівському «Апостолі» та «Острозькій Біблії» Івана Федорова. Славилася своїми гра
вюрами друкарня Києво-Печерського монастиря. Зокрема, у виданому нею «Єванге
лії учительному» (1637 р.) вміщено близько п'ятдесяти гравюр.
На початку 20-х років XVII ст. з'явилася світська гравюра. Перші такі гравюри було
вміщено як ілюстрації до книги К. Саковича «Вірші на жалосний погреб... Петра Ко-
нашевича-Сагайдачного».
Фільварок - хутір, маєток, велике шляхет Козацькі клейноди - спеціальні військові
ське господарство, орієнтоване на ринок. Був знаки, регалії та атрибути Війська Запороз
багатопрофільним господарством, у якому ького. До клейнодів українського козацтва у
вся земля належала панові й який базував XVI—XVIII ст. належали прапор (корогва), пе
ся на праці селян, котрі відробляли тяглову чатка, булава, бунчук, литаври тощо.
службу або панщину. Реєстрові козаки - частина українського
Дике Поле - необжиті осілим населенням козацтва, взятого на військову службу поль
степи між Доном, Верхньою Окою й лівими сько-литовською владою в другій половині
протоками Десни та Дніпра. XVI—XVII ст. і внесена до спеціального спис
Дніпровський Низ - терени з обох боків Дні ку - реєстру.
пра, розташовані за його порогами. Низове козацтво - частина українського ко
Великий Луг - заплава Дніпра, що про зацтва, що не була включена до складу реє
стягається з обох його боків від о. Хортиця стру й перебувала на Дніпровському Низі.
приблизно на 100 км при ширині від 3 до Каторга - назва великого дерев'яного весло
25 км. Загальна площа - понад мільйон де вого військового судна в Османській імперїі.
сятин землі. Нині майже вся територія Вели Яничари - привілейована піхота в турецькій
кого Лугу затоплена штучним Каховським армії, що поповнювалася примусовим набо
морем. ром хлопчаків з підданих-християн, які вихо
Запоріжжя - землі у нижній течії Дніпра на вувалися для військової служби.
південь від Дніпровських порогів. Ясир - бранці, яких захоплювали турки й та
Запорозька Січ - організація українського тари під час нападів на польські, українські й
козацтва, що сформувалася в першій полови російські землі.
ні XVI ст. за Дніпровськими порогами. Реформація - церковно-релігійні та соціаль
Курінь - у XVI—XVIII ст. військово-адміністра но-політичні рухи, що виникли на початку
тивна одиниця Запорозької Січі, що складала XVI ст. у Німеччині й існували кілька століть у
ся з кількасот козаків. Західній Європі (звідки поширилися в Укра
Козацька рада - загальні збори усіх козаків їну), спрямовані проти католицької церкви.
Війська Запорозького, що виконували роль Набула рис боротьби за духовне оновлен
законодавчо-розпорядчого органу. Козаць ня суспільства, викликала переосмислення
ка рада обирала гетьмана і військову стар деяких догматів християнства, розкол ка
шину. толицької церкви і виникнення протестант
Кіш - назва Запорозької Січі з її державно-по ських церков, котрі не визнавали верховен
літичним устроєм, а також запорозького вій ство Папи Римського.
ськового товариства; польовий табір козаків Братства - громадські релігійні та культур
під час походів та на самій Січі. У коші на Січі но-просвітницькі організації міщанства, що
козацтво розподілялося на 38 куренів. створювалися за зразком ремісничих цехів
134
У кр аїн ські з ем л і у ск л а д і Речі П о сп оли т ої {перш а по ловина XVII ст .)
при церковних парафіях (приходах) в Україні XVI-XVIІ ст. Автори творів полемічної літе
у ХУ-ХУІІ ст. ратури у формі дискусії заперечували бого
Контрреформація - церковно-політичний словські, політичні та інші погляди своїх про
рух у Західній Європі середини XVI - середини тивників.
XVII ст., організований католицькою церквою Шкільна драма - драматичні вистави ре
з метою протидії поширенню протестантизму лігійного змісту, побудовані у формі діалогу
і сприянню оновленню католицизму. без авторської мови, що виконувалися учня
ми слов’яно-греко-латинських шкіл.
Єзуїти - члени католицького чернечого орде
Інтермедія - коротенька сценка, переважно
ну, заснованого 1534 р. для протидії поширен
гумористично-комедійного характеру, що ви
ню протестантизму і зміцненню католицької
конувалася у перервах між актами шкільної
церкви. З середини XVI ст. єзуїти поширюють
драми.
свою діяльність на українські землі.
Вертеп - старовинний пересувний ляльковий
Православ'я - один із головних напрямів
театр, де ставилися релігійні та світські п'єси.
християнства, що остаточно оформився після
Гравюра - вид графіки, у якому зображення є
розколу християнської церкви у 1054 р.
друкованим відбитком з малюнка вирізьбле
Католицизм - один з головних, поряд із ного або витравленого на спеціально підго
православ'ям і протестантизмом, напрямів у товленій дошці або пластинці.
християнстві. Ієрархія - поділ на вищі та нижчі посади і від
Греко-католицька церква - назва церкви, повідний порядок підлеглості нижчих за по
яка виникла внаслідок проголошеного у 1596 садою осіб вищим.
р. на церковному соборі у Бересті об'єднання Ставропігія - право, що надавалося брат
католицької і православної церков. ствам константинопольським патріархом. За
Полемічна література - літературно-публі ним вони могли контролювати місцеве цер
цистична творчість церковно-релігійного ковне життя, духовенство і єпископат і підко
та національно-політичного змісту в Україні рятися лише патріархові.
Персонали
Баторій Стефан (1533-1586) - король Речі «Опис України...», де виклав дані з географи,
Посполитої з 1576 р. У 1578 р., готуючись до історії та культури України.
війни з Московською державою і намагаю Бородавка (Неродич) Яцько (? - 1621) -
чись використати у ній запорозьке козацтво, гетьман запорозького козацтва. Наприкінці
збільшив кількість реєстрових козаків до 500 1619 р. був обраний гетьманом замість П. Ко-
осіб. У 1583 р. реєстр було збільшено до 600 нашевича-Сагайдачного. 1621 р. очолив ко
козаків і надано їм певні привілеї, зокрема, зацьке військо, що брало участь у Хотинській
вони вперше отримали клейноди (прапор, війні. Через невдачі козаки невдовзі скинули
бунчук, булаву і печатку) й отримали у воло його з гетьманства й повернули булаву П. Са
діння Трахтемирів із Зарубським монастирем. гайдачному. Бородавку, за вироком козаць
Боплан Гійом Левассер (бл. 1600-1673) - кого суду, стратили.
французький військовий інженер і картограф, Бут (Павлюк) Павло (? - 1638) - один з керів
що перебував у 1630-1648 рр. на службі у ко ників козацького повстання 1637-1638 рр.
ролів Речі Посполитої. Працював переважно Брав участь у зруйнуванні Кодацької фортеці
в Україні. Керував будівництвом замків у Бро у 1635 р. разом з І. Сулимою, але уникнув по
дах, Підгірцях, Барі та Кременчуці. У 1635 р. карання. У 1637 р. на Січі очолив повстанське
збудував за наказом уряду Речі Посполитої військо, яке вирушило до Наддніпрянщини.
на правому березі Дніпра біля Кодацького Після невдалої битви під Кумейками у 1637 р.
порогу фортецю Кодак, котра мала ізолюва потрапив у полон до польського гетьмана Ми
ти Запорозьку Січ від решти України. 1639 р. коли Потоцького і був страчений у Варшаві.
Боплан відбудував фортецю Кодак, зруйнова Вишневецький Дмитро (1516-1563) - укра
ну козаками на чолі з гетьманом Іваном Сули- їнський князь, нащадок великого князя ли
мою 1648-1650 рр. склав карту України, для товського Ольгерда, перший із достовірно
якої використав власні виміри. 1650 р. видав відомих козацьких гетьманів, організатор
135
Тема 7
відсічі татарським нападам. Близько 1552 р. частини козацької старшини з коронним геть
(за іншими даними у 1554-1555, 1556 рр.) під маном Станіславом Конецпольським Жмайла
його керівництвом на о. Мала Хортиця було позбавили гетьманства. Новий гетьман М. До
збудовано замок, який став прототипом Запо рошенко уклав з поляками Куруківську угоду.
розької Січі. Унаслідок невдалого військово Жмайло і його прихильники відмовилися її
го походу до Молдови у 1563 р. потрапив до визнати та відійшли на Запоріжжя. Подальша
полону і був виданий туркам. У Стамбулі, за доля М. Жмайла невідома.
наказом султана, його стратили. Оспіваний в Жолкевський Станіслав (1547-1620) - дер
українській народній думі про Байду. жавний діяч Речі Посполитої, коронний
Вишневецький Ярема (1612-1651) - один із польний гетьман (з 1588 р.), великий корон
наймогутніших магнатів Речі Посполитої. По ний гетьман (з 1613 р.), коронний канцлер (з
ходив з українського князівського роду Виш- 1617 р.). У 1594-1596 рр. очолював польські
невецьких. Перейшов у католицтво. Володів війська, які королівський уряд направив на
величезними маєтками у Лівобережній Украї придушення повстання під проводом С. На
ні, на Волині та Поліссі. Утримував власне най ливайка. У той же час намагався використо
мане військо. Його резиденцією були Лубни. вувати запорозьке козацтво у військових екс
Брав участь у придушенні козацького повстан педиціях в інтересах Речі Посполитої. Загинув
ня 1637-1638 рр. на початку Національно-ви під час Цецорської битви.
звольної війни українського народу проти Речі Кішка Самійло (? - 1602) - український
Посполитої середини XVII ст. Маючи власну козацький гетьман. У 70-х рр. XVI ст. був
12 тис. армію з надзвичайною жорстокістю бо учасником морських походів запорожців
ровся з повстанцями. Улітку 1649 р. отримав проти турок. Під час одного з них потра
титул коронного гетьмана Речі Посполитої. пив у полон, де перебував близько 25 років.
Владислав IV Ваза (1595-1648) - король Речі У 1599 р. підняв повстання українських не
Посполитої у 1632-1648 рр. У боротьбі за вільників на турецькій галері й повернувся в
московський престол у 1617-1618 та 1632- Україну. Обраний гетьманом. Домігся від ко
1634 рр. використовував українське реєстро роля Речі Посполитої Сигізмунда III скасуван
ве козацтво. Прагнучи забезпечити підтримку ня баніції (указу про визнання козаків поза за
своїх планів козаками, в 1633 р. видав всупе коном), що призвело до визнання козацтва як
реч позиції магнатів у сеймі, «Статті для за суспільного стану. Ймовірно, загинув під час
спокоєння руського народу», якими узаконив походу в Лівонію.
(легалізував) існування православної церкви Конецпольський Станіслав (1591-1646) -
в Україні та Білорусії. великий коронний гетьман Речі Посполитої у
Гуня Дмитро (роки народження і смерті не 1632-1646 рр. Брав участь у придушенні пов
відомі) - один з керівників козацького пов станських військ під час польсько-козацького
стання 1637-1638 рр. в Україні. Наприкінці конфлікту 1625 р.Уклав від імені королівсько
1637 р. був обраний гетьманом, а навесні го уряду Куруківську угоду 1625 р. Команду
1638 р. разом із запорожцями приєднався до вав коронним військом, яке придушувало
повстання під проводом Я. Острянина. Після повстання, очолювані Т. Федоровичем у
тривалих боїв був вимушений розпочати пе 1630 р. П. Бутом, Я. Острянином, Д. Гунею у
реговори з польським командуванням і виве 1637-1638 рр.
сти залишки повстанців на Запоріжжя. Звідти Конашевич-Сагайдачний Петро (1570-
перейшов на Дон, де продовжував боротьбу 1622) - видатний український політичний
проти турків і татар. та культурно-просвітницький діяч, гетьман
Жмайло Марко (роки народження і смерті реєстрового козацтва. З 1601 р. перебував
невідомі) - гетьман реєстрового козацтва, на Запорозькій Січі. У 1606 р. був уперше об
ватажок повстанців під час польсько-козаць раний гетьманом. Організатор ряду вдалих
кого конфлікту 1625 р. Повстання охопило воєнних походів запорозьких козаків проти
майже всю Наддніпрянщину. Очолюване турок і татар. З його ім'ям пов'язане взяття
М. Жмайлом військо нараховувало 20 тис. козаками Кафи у 1616 р. У 1618 р. взяв участь
чоловік. Унаслідок переговорів поміркованої у поході польського королевича Владислава
136
Укр аїн ські з е м л і у ск ла д і Речі П осп оли т ої(п ер ш а половина X V II ст .) _____________________ _________________ _________________________________________________
на Москву. Завдяки підтримці Сагайдачного 1638 р.) разом з частиною козаків відійшов до
було відновлено православну ієрархію у Речі володінь Московської держави на територію
Посполитій. Матеріально допомагав Київ Слобідської України, де заснував м. Чугуїв. Був
ській братській школі, разом з усім Військом убитий під час козацьких заворушень.
Запорозьким записався до Київського Бого- Підкова Іван (? - 1578) - козацький ватажок,
явленського братства. Очолюване гетьманом учасник та організатор багатьох військо
козацьке військо відіграло вирішальну роль у вих походів. Унаслідок походу до Молдавії
битві під Хотином у 1621 р. Під час битви ді у 1577 р. став молдавським господарем. Під
став тяжке поранення і незабаром помер. тиском турецьких і трансільванських військ
Косинський Криштоф (? - 1593) - гетьман був вимушений повернутися в Україну. За
запорозьких козаків, керівник першого ко вимогою турецького султана був схоплений і
зацького повстання 1591-1593 рр. У лютому страчений владою Речі Посполитої.
1593 р. повстанці зазнали поразки від магнат Потоцький Микола (? - 1651) - польський
ського війська князів Острозьких у битві під державний діяч і воєначальник. З 1637 р. - ко
м. П'яткою. У травні 1593 р. Косинський був ронний польний гетьман, з 1646 р. великий
убитий в Черкасах слугами місцевого старо коронний гетьман Речі Посполитої. Керував
сти О. Вишневецького. придушенням козацького повстання 1637-
Наливайко Северин (Семерій) (? - 1597) - 1638 рр. Відзначився особливо жорстокими
козацький ватажок, керівник козацького розправами над повстанцями. Під час Корсун-
повстання 1595-1596 рр. У молоді роки ко ської битви 1648 р. був захоплений козаками у
закував на Запоріжжі, брав участь у походах полон і відданий кримському хану, звідки
проти турків і татар. Розпочавши повстання, звільнився за великий викуп. Командував корон
діяв разом із загонами гетьмана Г. Лободи. ними військами в Берестецькій битві 1651 р.
У 1596 р. повстанці були оточені коронними Сигізмунд III Ваза (1566-1632) - польський
військами біля м. Лубен на р. Солониця. На король і великий князь литовський з 1587 р.
ливайко разом з іншими козацькими стар Вів у 1609-1618 рр. боротьбу проти Москов
шинами потрапив у полон і був страчений у ського царства, у якій брало участь близь
Варшаві. ко ЗО тис. українських козаків, очолюваних
Острозький Костянтин-Василь (бл. 1526- гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Ак
1608) - український князь, магнат, культурний тивно сприяв укладанню Берестейської цер
діяч. Наприкінці XVI ст. мав великі маєтності ковної унії 1596 р. і переходу православної
на Волині, Галичині, Поділлі й Київщині; був церкви у підпорядкування Риму.
найбільшим після короля землевласником Сулима Іван (? - 1634) - гетьман нереєстро
Речі Посполитої. Був противником укладання вих козаків. Уперше згадується як гетьман
Люблінської унїї 1569 р. Брав участь у приду козаків-запорожців у 1628 р. Брав участь у
шенні повстань під проводом К. Косинського походах проти турків і татар. Улітку 1635 р.
та С. Наливайка. Засновник шкіл у Турові, Во- очолив загін запорозьких козаків, які захопи
лодимирі-Волинському, Острозі та Слуцьку, ли і зруйнували Кодацьку фортецю. Захопле
а також друкарень в Острозі, Дерманському ний у полон реєстровими козаками і виданий
і Києво-Печерському монастирях. На кошти польській владі. Страчений у Варшаві.
князя у 1581 р. Іван Федоров видав в Острозі Борецький Іван (Іов) (? - 1631) - український
перший повний текст Біблії церковнослов'ян церковний, політичний і культурно-освітній
ською мовою. Під час Берестейського цер діяч. У 1604-1605 рр. був ректором Львів
ковного собору 1596 р. виступив проти об'єд ської братської школи. Один із засновників
нання православної і католицької церков у і перший ректор Київської братської шко
формі, запропонованій його ініціаторами. ли, створеної у 1615 р. З жовтня 1620 р. і до
Острянин (Остряниця) Яків (? - 1641) - геть смерті - київський православний митропо
ман запорізьких козаків, один із керівників лит. У 1628-1629 рр. разом з митрополитом
козацького повстання 1637-1638 рр. Був В. Й. Рутським робив спроби примирити пра
обраний гетьманом на початку 1638 р. Піс вославну і греко-като/ФіЦЬку церкву, однак ці
ля поразки у Жовнинській битві (червень зусилля не мали підтримки._____________________
137
— —— —— — — — — — —— я— Тема 7
Вишенський Іван (між 1545-1550 - між 1621- ним митрополитом І. Борецьким, єпископом
1630) - видатний український письменник-по- М. Смотрицьким та архімандритом П. Мо
леміст. Навчався у Луцьку, Острозі, належав до гилою про об’єднання греко-католицької і
Острозького літературно-наукового гуртка, православної церков в окремий Київський
брав участь у діяльності Львівського братства. патріархат, підпорядкований Риму. Однак
З кінця 80-х рр. XVI ст. перебував на Афоні у проти цього виступили польська влада, Папа
Греції, що був центром православного черне Римський і українське козацтво.
цтва на Сході. Прийняв чернецтво й поселився Сигізмунд II Август (1520-1572) - поль
схимником у печері. Надсилав звідти на Укра ський король (1530-1570), великий князь
їну свої пристрасні послання, адресовані до литовський (з 1548 р.). За його правління
князя К. В. Острозького, священиків і братств. українську шляхту було зрівняно у правах з
У 1604-1606 рр. приїжджав в Україну, а по польською. Брав активну участь в укладанні
тім повернувся на Афон. Збереглися 16 (17) Люблінської унії. За його правління коронний
трактатів і послань Вишенського, написаних у гетьман Юрій Язловецький уперше прийняв
1588-1616 рр. на державну службу 300 реєстрових козаків.
Могила Петро (1596-1647) - український Смотрицький Герасим (? - 1594) - україн
культурний і церковний діяч. Походив з роду ський громадський і культурно-освітній діяч.
правителів Волоського і Молдавського кня Батько М. Смотрицького. За запрошенням
зівств. Освіту здобув у Львівській братській князя К.-В. Острозького переїхав до Острога.
школі та у Західній Європі. У складі польської З 1578 р. - перший ректор Острозької ака
армії брав участь у Цецорській та Хотинській демії. Разом з І. Федоровим готував видання
битвах. 1625 р. під впливом І. Борецького «Букваря» (1578) та Острозької Біблії (1581).
прийняв чернечий постриг. У 1627 р. став Автор першої друкованої пам'ятки україн
архімандритом Києво-Печерської лаври, а з ської полемічної літератури «Ключ царства
1632 р. - митрополитом київським і галиць небесного...» (1587).
ким. 1632 р. добився від короля Владислава Смотрицький Мелетій (1577-1633) - укра
IV легалізації' православної церкви в Україні. їнський церковний і культурно-освітній діяч.
За його участю 1632 р. було відкрито Лавр Син Г. Смотрицького. Навчався в Острозь
ську школу, яка після об'єднання у 1632 р. кій академії, Віленській єзуїтській колегії
з київською братською школою стала Киє- та, можливо, слухав лекції у Лейпцізькому,
во-Могилянським колегіумом. Автор чис Нюрнберзькому і Віттенберзькому універси
ленних полемічних праць, богословських тетах. У 1617 р. прийняв чернечий постриг, у
творів, проповідей. Підготував «Православне 1618 -1620 рр. - викладач і ректор Київської
ісповідання віри» - перший православний ка братської школи. Разом з митрополитом І. Бо
техізис, затверджений усіма східними патрі рецьким виступав проти Берестейської унії.
архами. Створив «Могилянський Атенеум» - Написав низку полемічних творів, спрямо
гурток вчених і культурних діячів, який під ваних на оборону православ'я («Антіграф»,
керівництвом П. Могили здійснив реформи «Тренос, або плач східної церкви...»). У 1627 р.
церковного життя. перейшов у греко-католицизм і став насто
Рутський Йосиф-Вельямін (1574-1637) - ятелем Деранського монастиря на Волині.
видатний діяч і реформатор греко-католиць- Найвизначніший твір - «Граматика славен-
кої церкви. Освіту здобув у кальвіністській скія» (1619), де було вперше упорядковано
школі Вільно та Карловому університеті церковнослов'янську мову.
Праги. 1614 р. був обраний митрополитом Федоров Іван (бл. 1525-1583) - засновник
Київським, Галицьким і всієї Русі греко-ка- книгодрукування у Московській державі та в
толицької церкви. 1617 р. за зразком като Україні. У 1572 р. переїхав до Львова і відкрив
лицького чернецтва і на підставі уставу Св. тут друкарню, де у 1574 р. видав «Апостол»
Василя здійснив реорганізацію греко-като- і «Буквар». Згодом за запрошенням князя
лицького чернецтва. Зобов'язав ченців-ва- К.-В. Острозького переїхав до м. Острога і за
силіян засновувати при монастирях школи. снував друкарню. У 1581 р. тут було видано
Розпочав з 1621 р. переговори з православ Острозьку Біблію.
138
У кр аїн сь кі з ем л і у ск ла д і Речі П осп о л и т о ї (перш а по ловина X V II ст .)
1. Позначте місто, де на спільному сеймі представників привілейованих станів від
булося об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського в
одну державу.
А Варшава В Люблін А Б В гІ
Б Вільно Г Краків
На які адміністративно-територіальні одиниці поділялися українські землі під
польською владою у другій половині XVI ст.?
А удільні князівства В області А Б В Г
Б полки Г воєводства __
3. Який князь близько 1555 р. спорудив оборонний замок в пониззі Дніпра на
о. Мала Хортиця.
А Дмитро Вишневецький В Михайло Литвин |А Б В г
Б Костянтин Острозький Г Ярема Вишневецький І
4. Позначте короля Речі Посполитої, за розпорядженням якого у 1578 р. було взято
на державну службу полк із 500 реєстрових козаків.
А Сигізмунд II Август В Сигізмунд III Ваза аБ В г I
Б Стефан Баторій Г Владислав IV L
А булава В бунчук А Б В Г
Б пернач Г литаври
А 1590 р. В 1593 р. А Б В г
Б 1591р. Г 1594 р. □
7. Позначте турецьку фортецю і великий невільницький ринок у Криму, який 1616 р.

здобули запорозькі козаки на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним.
А Інкерман В Бахчисарай А Б В Г
Б Гезлове Г Кафа
8. Яка причина спонукала польську владу збудувати фортецю Кодак неподалік Запо
розької Січі?
А прагнення зміцнити оборону кордонів Речі Посполитої проти набігів татар
Б прагнення встановити контроль над Січчю А Б В
В не допустити постійних нападів козаків на Польщу
Г закласти основи оборонної лінії проти Московської держави
9. Який запорозький гетьман у червні 1638 р. разом з групою козаків, рятуючись
від переслідування поляків, пробився у володіння Московської держави, на те
риторію Слобожанщини?
А Павло Бут (Павлюк) А Б В Г]
Б Іван Сулима І
В Яків Острянин (Остряниця)
Г Дмитро Гуня
139
ІО.Які клейноди були надані реєстровим козакам польським королем Стефаном Ба
торієм?
1) Пернач 3) Бунчук 5) Корогва А Б в Г
2) Литаври 4) Печатка б) Сурми
7) Булава
А 1,3, 5, 7 В 3,4, 5, 7
Б 2, 3,4, 6 Г 1,2, 3,6
11. Які території позначені на карті штрихуванням?
А райони, які зазнавали нападів козаків у її И ііііи # ^
«добу героїчних походів» Б в Г

Б райони козацьких промислів І з м а ї л 1) Ц1|іД/
^ ^ /г
В райони, що охоронялися кримськими Щ
татарами від нападів козаків
Г райони розміщення генуезьких і венеціан
ських торговельних факторій у XVI ст. Ч о р н е м о р е
12. Спираючись на подану карту, можна охарак
теризувати зовнішньополітичну діяльність
гетьмана
А Д. Вишневецького. А Б в г Г '- 'с їій бул '
Б П. Сагайдачного.
В Б. Хмельницького.
Г П. Дорошенка.
А Козацьке повстання 1591-1596 рр. завер
шилося цілковитою поразкою і загибеллю
його ватажка
Б Козацьке повстання під А Б В її
проводом С.Наливайка 1
завершилося підписанням
вигідною для козацтва угодою
В Захоплення і зруйнування козаками на
чолі з Іваном Сулимою фортеці Кодак
спонукало до складення так званих «Пун
ктів для заспокоєння руського народу»
Г Після придушення козацьких повстань 1637-1638 рр. козакам довелося пого
дитися з постановою польського сейму, що мала назву «Ординація Війська За
порозького»
14 . Церковні братства на українських землях виникають у XVI ст. при
А православних церквах. А Б В г
Б католицьких церквах.
В греко-католицьких (уніатських) церквах.
Г протестантських церквах.
13.Коли було створено Пересопницьке Євангеліє?
А 1556-1561 рр. В 1581-1582 рр. А Б в
Б 1578 р. Г 1596 р.
140
У к р а їн сь к і з е м л і у склад і Речі П о сп оли т ої (перш а по ловина X V II с т .) __________________________________________ _____________
16 . Вкажіть історичного діяча.

«У книзі «Про єдність церкви Божої» цей проповідник-єзуїт переконував читачів,
що істинною є лише римо-католицька церква і тому православним українцям та
білорусам краще за все буде об'єднатися з нею».
А Михайло Рогоза
Б Гедеон Балабан
В Іпатій Потій
Г Петро Скарга
17 . Яка подія відбулася у жовтні 1596 р. у м. Бересті?
А укладання унії про об'єднання Польського королівства А Б В г
і Великого Князівства Литовського в єдину державу

Б відкриття церковного собору, що повинен був у цілому схвалити об'єднання
православної церкви з католицькою
В єрусалимський патріарх Феофан відновив православну ієрархію на україн
ських та білоруських землях
Г король Речі Посполитої Владислав IV оголосив рішення про легалізацію пра
вославної церкви у своїй державі
1 8 .Після свого утворення греко-католицька церква підпорядковувалася
А Папі Римському. А Б в|г
Б Константинопольському патріарху. _1_
В Московському патріархату.
Г Папі Римському і Патріархам.
1 9 .Кого було висвячено київським митрополитом унаслідок відновлення православ
ної ієрархії єрусалимським патріархом Феофаном?
А Петра Могилу А Б В]
Б Іпатія Потія 1
В Мелетія Смотрицького
Г Йова Борецького
2 0 .Хто був автором виданого у 1646 р. православного «Требника»?
А Іван Вишенський В Петро Могила А Б В Г
Б Стефан Зизаній Г Йов Борецький
21.Де була відкрита перша на українських землях слов'яно-греко-латинська школа?
А уЛьвові В у Києві А Б В
Б в Острозі Г у Луцьку
2 2 .Яка з зазначених подій церковного життя пов'язана з ім'ям П. Могили?
А утворення греко-католицької церкви А Б В Г
Б досягнення визнання польською владою вищої
православної ієрархії
В докладання зусиль до розбудови греко-католицької церкви
Г відновлення вищої православної ієрархії
2 3 .Коли було надруковано перший на українських землях шкільний підручник для
навчання грамоти «Буквар»?
А 1574 р. В 1580 р. А в в г
Б 1578 р. Г 1581 р.
141
■ ■'________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ V________________ Тема 7
24.Прочигайте уривок і позначте ім'я історичного діяча, про якого йдеться.

«Один з найвидатніших православних письменників-полемістів XVI ст. Він напи
сав твори «Ключ від царства небесного...» і «Календар римський новий», що ви
йшли однією книжкою в Острозі у 1587 р.»
А Іван Вишенський В Петро Скарга
Б Мелетій Смотрицький Г Герасим Смотрицький
25. Прочитайте уривок і позначте ім'я історичного діяча, про якого йдеться.
«Займаючи з 1559 р. посаду київського воєводи вважався фактичним господарем
українського прикордоння. Був найбільшим після короля землевласником Речі
Посполитої, якого називали «некоронованим королем Русі». На його кошти було
видано перший текст Біблії церковнослов'янською мовою».
А Костянтин-Василь Острозький В Дмитро Вишневецький А Б В Г
Б Адам Кисіль Г Богдан Ружинський
26. У якому році було створено Києво-Могилянський колегіум?
А 1578 р. В 1631р. I а Б в г
Б 1615 р. Г 1632 р.
27. Що таке вертеп?
А духовна драма на біблійний сюжет |А Б в г
Б церковна пісня для триголосного ансамблю г
В пересувний ляльковий театр
Г багатоголосний спів без нот і музичного супроводу
28.Який митрополит греко-католицької церкви об'єднав греко-католицьке черне
цтво у Василиянський орден?
А М. Рогоза В Й.-В. Рутський А Б в;
Б І. Потій Г П. Скарга
29.Поширення у 20-30-х рр. XVII ст. на Волині й західній частині Київщини социніан
ства було пов'язане з розгортанням в Україні
А реформаційних рухів В селянських повстань А Б ВІГ
Б контрреформації Г козацьких повстань
ЗО.Який король Речі Посполитої погодився офіційно визнати (легалізувати) віднов
лення православної ієрархії?
А Стефан Баторій В Сиґізмунд III А 1Б в Г
Б Сиґізмунд II Август Г Владислав IV ____
31 .Установіть відповідність між історико-географічними назвами та їх визначеннями,
1 Дике поле А заплава Дніпра, що простягається з обох А Б в г Д
2 Дніпровсь його боків від о. Хортиця приблизно на і
2
кий Низ 100 км при ширині від 3 до 25 км 3
3 Великий Луг Б необжиті осілим населенням степи між Доном, А
4 Запоріжжя Верхньою Окою й лівими протоками Десни та Дніпра
В райони, які найчастіше зазнавали нападів козаків-
запорожців на узбережжі Чорного моря
Г терени з обох боків Дніпра, розташовані за його порогами
Д землі у нижній течії Дніпра на південь від Дніпровських порогів
142
У к р а їн сь к і з е м л і у ск ла д і Речі П осп о л и т о ї (перш а п о лов и н а X V II ст .)
3 2 .Встановіть відповідність між визначеннями і поняттями.

1 Ясир великий козацький човен, який мав відмінні морехідні
2 Каторга якості, вміщав від 40 до 80 козаків. Мав декілька
3 Яничар невеликих гармат, ходив як під парусом, так і на веслах
4 Чайка бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів
на українські, російські й польські землі
я с к з а іа н жіноче приміщення в будинку мусульманина,
п ■ ■■■ ■ де утримувалися жінки й наложниці господаря
я • ■ привілейована піхота в турецькій армії, що поповнювала
я ■■
сі ■ ■ ■ ■ ся примусовим набором хлопчиків підданих-християн, які
виховувалися для військової служби
назва великого дерев'яного веслового військового судна
в Османській імперії
33. Установіть відповідність між датами і подіями.
1 1620 р. А Хотинська битва А Б В Г д
2 1625 р. Б битва під Цецорою 1
2
3 1635 р. В зруйнування фортеці Кодак 3
4 1637 р. Г Куруківська угода 4
Д битва під Кумейками
34. Установіть відповідність між поняттями та їх визначеннями.
1 Шкільна драма А твір з моральними повчаннями ■ □ □ □ а гл
2 Інтермедія та тлумаченням Святого Письма п ■■■■ ■
я ■ ■
3 Ораторсько- Б коротенька одноактова сценка, переважно
я ■■■
проповід- гумористично-комедійного характеру СІ ■ ■ ■ ■ ■
ницька проза В твір у формі записок-спогадів автора про минулі події
4 Мемуари Г твір релігійного змісту, автор якого дискутував зі своїми
противниками
Д вистава релігійного змісту, побудована у формі діалогу без
авторської мови
35. Установіть відповідність між визначеннями і поняттями.
1 1578 р. А Острозька академія А Бв г д
2 1586 р. Б Львівська братська школа 1
2
3 1615 р. В Київська братська школа
3
4 1632 р. Г Лаврська школа і
Д Киево-Могилянський колегіум
36.Установіть відповідність між історичними діячами та їх характеристиками.
1 Петро Могила митрополит греко-католицької А Б В Г д
2 Йов Борецький церкви у 1614-1637 рр. 1
2
3 Йосиф-Велья- православний митрополит Київський і
3
мін Рутський Галицький у 1632-1647 рр. А
4 Іпатій Потій перший митрополит греко-католицької
церкви
митрополит православної церкви у 1620-1631 рр.
єпископ, який став митрополитом
греко-католицької церкви після смерті Михайла Рогози
143
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Тема 7

А Хотинська битва А Б В Г
1
Б ухвалення сеймом Речі Посполитої «Статей про заспокоєння
2
грецької віри» і легалізація Православної церкви 3
В відновлення ієрархії Православної церкви на українських 4
та білоруських землях
Г прийняття сеймом Речі Посполитої «Ординації Війська Запорозького
реєстрового»
Зв.Установіть послідовність подій.
А створення королем Речі Посполитої Стефаном Баторієм А Б В Г
1
полку з 500 українських реєстрових козаків
2
Б прийняття Третього Литовського статуту 3
В початок козацького повстання під проводом С. Наливайка 4
Г початок козацького повстання під проводом К. Косинського
А козацьке повстання під проводом І. Сулими А Б В г
1
Б козацько-селянське повстання під проводом П. Бута, 2
Я. Остряниці, Д. Гуні 3
В козацько-селянське повстання під проводом М. Жмайла 4
Г козацько-селянське повстання під проводом Т. Федоровича (Трясила)
А заснування київського Богоявленського братства А Б В Г
1
Б заснування Острозької школи (академії-)
2
В початок діяльності Києво-Могилянського колегіуму 3
Г заснування Львівського Успенського братств 4

А початок діяльності друкарні Києво-Печерського монастиря ■□□□а
Б заснування Петром Могилою Лаврської школи п ■ ■и ■
п ■■
В видання Іваном Федоровим у Львові «Апостола» п■ ■ ■
Г укладання Берестейської церковної унії в■ ■ ■ ■
42. Які з наведених тверджень характеризують політичний і військовийустрій Війсь-
ка Запорозького до 30-х рр. XVII ст.?
1 Роль виконавчо-розпорядчого зібрання Війська Запорозького
відігравала козацька рада
2 Гетьмана Війська Запорозького обирала військова старшина
3 Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був
головнокомандувачем і представляв Військо Запорозьке під час переговорів
4 Козацька рада обирала гетьмана і військову старшину
5 У розпорядженні гетьмана був обозний, який очолював військову канцелярію
і два осавули-порученці гетьмана
6 Полковий територіально-військовий устрій козацтва розпочав формуватися
після укладання Куруківської угоди 1625 р.
7 Вся військова здобич поділялась порівну між січовими козаками_______________
144
У кр аїн ські з е м л і у ск ла д і Речі П о сп о л и т о ї (перш а п о лов и н а X V II с т . ) ___________________________________________ _ _
43. Які твердження характеризують життя і діяльність гетьмана П. Сагайдачного?

1 брав участь у Хотинській війні
2 був серед зановників Києво-Могилянського колегіуму
3 сприяв відновленню православної церковної ієрархії
4 уславився взяттям фортеці Кафа
5 брав участь у козацько-селянських повстаннях 1620-1630-х рр.
6 відзначився вдалими походами у Молдавію
7 неодноразово обирався кошовим отаманом Запорізької Січі
44. Які воєводства були утворені на українських землях, що увійшли до складу Поль
ського королівства за умовами люблінської унії?
1 Руське
2 Волинське
3 Подільське
4 Брацлавське
5 Белзьке
6 Київське
7 Чернігівське
45. Які твердження характеризують життя і діяльність митрополита П. Могили?
1 У 1620 р. єрусалимський патріарх Феофан висвятив його
на митрополита
2 Брав участь у заснуванні Богоявленського братства у Києві
3 Домігся від польської влади визнання вищої православної церковної ієрархії
4 Був автором богослужбової книги «Требник». Зобов'язав священиків проголо
шувати по неділях і святах виховні проповіді для парафіян
5 До обрання митрополитом був настоятелем Свято-Михайлівського Золото
верхого монастиря в Києві
6 До обрання митрополитом був архімандритом Києво-Печерської лаври
7 Став ініціатором створення церковних братств для контролю над єпископами
145
Тема 8
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ПІД ПРОВОДОМ
Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО СЕРЕДИНИ XVII ст.
_______________________________________Основні події_______________________
1648 р., 25 січня - початок національно-ви 1653 р., серпень-вересень - четвертий
звольної війни. Повстання козаків на Запо молдавський похід. Загибель Тимоша Хмель
розькій Січі й обрання гетьманом Богдана ницького
Хмельницького 1653 р., 1 жовтня - земський собор у Мо
1648 р., 5-6 травня - битва під Жовтими Во скві прийняв рішення про прийняття Війська
дами Запорозького під протекцію московського
1648 р., 16 травня -б и тва під Корсунем царя
1648 р., 11-13 серпня - битва під Пилявця- 1653 р., 11 жовтня, 5 грудня - Жванецька
ми облога
1648 р., 23 грудня - урочистий вїзд гетьма 1654 р., 8 січня - козацька рада, скликана
на Богдана Хмельницького до Києва Богданом Хмельницьким у Переяславі, ухва
лила присягнути на вірність московському
1649 р., ЗО червня, 13 серпня - облога пов
царю
станським військом фортеці Збараж
1654 р., 27 березня - у Москві було укладе
1649 р„ 5-6 серпня - битва під Зборовом но «Березневі статті» - договір між Москов
1649 р., 8 серпня - укладання Зборівського ською державою та Гетьманщиною
мирного договору 1654 р., 18-20 листопада - героїчна оборо
1650 р., серпень - похід Богдана Хмель на повстанцями м. Бужі
ницького до Молдавії 1655 р., 14-17 січня - героїчна оборона
1651 р., 18-30 червня - битва під Берестеч Умані загонами Івана Богуна
ком 1655 р., 19-20 січня - битва під Охматовим
1651 р., 18 вересня - укладання Білоцерків 1655 р., 19 вересня-29 жовтня - облога
ського мирного договору Львова військом Богдана Хмельницького
1652 р., 22-23 травня - битва під Батогом 1656 р., 26 жовтня - укладання у Вільно пе
1652 р., липень-серпень - другий молдав ремир'я між Московською державою і Річчю
ський похід Посполитою
1653 р., квітень-травень - третій молдав 1657 р., 27 липня - смерть гетьмана Богдана
ський похід Хмельницького
8.1. Початок війни. Б. Хмельницький .

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20-30-х років XVII ст. в Україні
настав десятилітній період затишшя.
Польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релі
гійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.
За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і анти
феодальним.
«Золотий спокій», який запанував на українських землях після придушення
польською владою козацьких повстань 20-30-х рр. XVII ст., не був тривалим, оскіль
ки існуючі соціальні протиріччя вирішені не були. У сучасній науковій літературі
переважають погляди про те, що народне повстання, яке розпочалося в 1648 р.,
146
охопивши більшу частину території та населення України, переросло у визвольну
війну, а вона, спричинивши докорінні зміни у соціальному розвитку, набула рис
національної революції. Стосовно завершення національної революції, то перева
жають твердження про те, що вона закінчилася поразкою після падіння гетьмана
П. Дорошенка в 1676 р.
Періодизація української національної революції XVII ст.
I період (лютий 1648 - серпень 1657 рр.). Національно-визвольна війна. Утворен
ня Української козацької держави.
II період (вересень 1657 - червень 1663 рр.). Громадянська війна та поділ козаць
кої України на два гетьманства.
III період (червень 1663 - вересень 1676 рр.). Боротьба за возз'єднання козацької
України. Поразка боротьби. Розподіл українських земель між сусідніми державами.
Початок національно-визвольної боротьби українського народу в 1648 р. проти
польського панування був обумовлений об'єктивними передумовами і причинами.
Передумови національно-визвольної боротьби:
• Формування української ранньоновітньої нації, яка у межах Речі Посполитої
фактично не мала шансів на повноцінний розвиток.
• Перетворення українського козацтва на провідну політичну силу, яка внаслі
док загострення протиріч між інтересами України і великодержавними амбі
ціями Польщі відігравала роль суспільного детонатора.
• Поширення в Україні ідей боротьби за національну незалежність та особисту
свободу людини, що набули в цей час поширення в Європі.
Причини національно-визвольної боротьби:
• Посилення соціально-економічного гноблення селян, міщан, козаків, яке де
далі більше ототожнювалося з польським пануванням.
• Перетворення репресивної політики польської влади на «зразок» у боротьбі
українців за свої станові інтереси: орієнтація на силові засоби захисту своїх прав.
• Посилення національно-релігійного гніту внаслідок відвертої дискримінацій
ної політики Речі Посполитої: утиски православної церкви, усунення україн
ців від участі в міському самоврядуванні, обмеження щодо української мови
і освіти тощо.
Рушійними силами визвольної війни були козацтво, селянство, міщанство, части
на українського духівництва, дрібна та середня православна українська шляхта. Ке
рівна роль належала неполонізованій козацькій старшині. Головною метою бороть
би було звільнення від польсько-шляхетського панування, магнатського землево
лодіння і національно-релігійного гноблення. На підставі аналізу причин, рушійних
сил і цілей, характер боротьби українського народу проти Речі Посполитої в цей час
можна визначити як релігійний, соціальний та національно-визвольний.
В умовах загострення соціальних протиріч та зростання невдоволення вирішаль
ну роль для початку повстання мала наявність талановитого й енергійного ватажка.
Цю роль гідно виконав Богдан-Зиновій Хмельницький (1596-1657). Він підняв україн
ський народ на боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення і став будівничим
Української козацької держави. Хмельницький належить до найвизначніших поста
тей української історії та займає гідне місце в світовій історії.
У його житті чітко визначаються два етапи: до і після 1648 р. Прожиті до по
чатку визвольної війни 53 роки можна вважати своєрідним підготовчим етапом до
147
___________________ _______________________________________________________________________________________________________________________________________ ________________________________________________________Тема 8
майбутнього високого злету. Богдан народився в родині заможного реєстрового

козацького сотника Михайла Хмельницького, який отримав за свою службу хутір
Суботів поблизу Чигирина (на Черкащині), зростав в україномовному козацько-се
лянському середовищі і мав українську душу, яку в молоді роки не могли полонити
ні католики-єзуїти (під час навчання у Львівському єзуїтському колегіумі), ні мусуль
мани (за час дворічного перебування в турецькому полоні після невдалої Цецор-
ської битви 1620 р.).
Рано усвідомивши свій обов'язок перед Батьківщиною, Богдан все доросле життя
прослужив у складі козацького реєстру, просунувшись від рядового козака до писа
ря Війська Запорозького і чигиринського сотника. Він брав участь у багатьох воєнних
і дипломатичних акціях. Належачи до патріотично налаштованого козацтва, Хмель
ницький був учасником повстань 1630-1631 і 1637-1638 рр.
На запрошення французького уряду разом з Іваном Сірком і запорозькими коза
ками в 1646 р. брав участь на боці Франціїу воєнних діях проти іспанських Габсбургів
під час Тридцятирічної війни. Того ж року сталася подія, яка докорінно змінила його
життя. За відсутності Хмельницького на Суботів напав чигиринський підстароста
Д. Чаплинський, який пограбував хутір, убив його молодшого сина і викрав жінку,
із якою збирався одружитися щойно овдовілий Богдан (такі вчинки були звичайною
практикою шляхти в Речі Посполитій). Хмельницький намагався знайти управу на
Чаплинського в польського короля але марно. У 1647 р. на таємній нараді козаків
Хмельницький запропонував план повстання. Але незабаром був заарештований.
Утікши з-під варти, він із загоном козаків та сином Тимошем подався на Запоріжжя,
оволодів Січчю і в лютому 1648 р. був обраний гетьманом. З допомогою однодумців
Хмельницький розпочав практичне здійснення плану повстання. Йому вдалося зару
читися підтримкою кримського хана Іслам-Гірея III.
Воєнні дії розпочалися 21 квітня наступом польського війська з Черкас. Козацьке
військо і татари виступили назустріч. У квітні-травні 1648 р. у битві на Жовтих Водах
козаки здобули свою першу перемогу. На бік Хмельницького перейшла частина реє
стрового козацтва на чолі з Філоном Джелалієм.
У травні 1648 р. козаки й татари завдали нищивної поразки полякам під Корсу
нем. Унаслідок цих двох перемог було фактично знищено польську окупаційну армію
в Україні, що сприяло активізації визвольної боротьби.
Визвольна війна започаткувала другий етап у житті Хмельницького, який став
його зоряним часом. Від цього часу ім'я Богдана Хмельницького стало відомим на
весь світ.
Хмельницький був першим українським політиком, який зумів не лише очоли
ти боротьбу за національну незалежність, а й об'єднати для досягнення цієї мети всі
стани українського суспільства. В умовах одночасного розгортання селянської війни
йому вдалося пом'якшити гостроту соціальних суперечностей і запобігти їх перерос
танню в громадянську війну. Дбаючи про інтереси козацтва, гетьман водночас пішов
на визнання основних соціально-економічних завоювань селянства. На подібний
крок була здатна лише людина справді реформаторського розуму.
За Хмельницького був в основному завершений процес формування Української
держави - Війська Запорозького. Розвиваючи елементи національної державності,
сформовані на Запорожжі, він фактично створив Українську козацьку республіку з
яскраво вираженими демократичними рисами політичного устрою, що вигідно від-
148
Н а ц іон ально -визвол ьн а війна ук р а їн сь к о го н а р од у під п ро вод ом Б. Х м ельни ц ько го сер еди н и X V II ст .________________________ ___
різняли її від тогочасних монархій Європи. Б. Хмельницький чітко визначив перспек

тиву розвитку України як самостійної держави в межах етнічних українських земель.
Сформульована гетьманом національна ідея стала його заповітом для прийдешніх
поколінь українців.
Державотворчим зусиллям Хмельницького заважала вкрай несприятлива для
України міжнародна ситуація (проти намірів гетьмана виступили найсильніші монар
хи: польський король, турецький султан, кримський хан, московський цар). В оточен
ні ворожих сил гетьману доводилося маневрувати, йти на компроміси, відмовлятися
від своїх планів і задумів, переживати розчарування.
Завдяки винятковим дипломатичним здібностям Хмельницькому вдалося паралі
зувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції, утвер
дити престиж України на міжнародній арені - козацьку державу визнали десять країн.
Події Визвольної війни засвідчили блискучий полководницький талант Б. Хмель
ницького. Він став творцем однієї з найсильніших армій в тодішній Європі й не про
грав жодної з 12 великих битв, у яких брав особисту участь, завдавши Речі Посполи
тій найважчих поразок за всю її історію.
Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його тонкий розум, ерудиція,
уміння передбачати розвиток подій, сталева воля. Сучасники відзначали дивовижне
поєднання в особі Хмельницького різних, часто протилежних якостей. Це була вільна
і, разом із тим, суперечлива натура. У повсякденному житті й побуті гетьман був не
вибагливою і скромною людиною. Будучи фактичним володарем усієї країни, він не
привласнив собі жодного маєтку, жив у гетьманський резиденції в Чигирині та своє
му родовому хуторі Суботові. Помер Б. Хмельницький 6 серпня 1657 р. в Чигирині
й був похований в Суботові в збудованій на його кошти Іллінській церкві (могила не
збереглася).
На честь Хмельницького створено пісні й думи, написано твори літератури, жи
вопису, музики, споруджено пам'ятники, названо міста й вулиці, встановлено ордени.
8.2. Розгортання національно-визвольної війни в 1648-1649 рр.

Зборівський мир
Після перемоги під Жовтими Водами і Корсунем Хмельницький посилає в різні
кінці України впливових козацьких ватажків зі своїми універсалами до населення із
закликами до боротьби. Унаслідок цього розпочинається масове покозачення селян
і міщан, створюються великі повстанські загони. На початок серпня Лівобережжя, а
на середину вересня 1648 р. Правобережжя, Поділля й частина Волині були охоплені
повстанським рухом. Національно-визвольна боротьба е Україні в цей час фактично
набула рис характерних для селянських війн. Селяни, не зважаючи на національну
приналежність і віросповідання, розправлялися з панами, урядниками й оренда
рями. Вони захоплювали панські маєтки, звільнялися від різних форм експлуатації і
формували нову модель соціально-економічних відносин, в основі якої була дрібна
власність на землю.
Дізнавшись про підготовку польської армії до походу в Подніпров'я, Хмельниць
кий наприкінці липня повів повстанське військо на захід. На початку вересня 1648 р.
воно зупинилося поблизу містечка Пилява неподалік Старокостянтинова і почало
готуватися до зустрічі з противником. Битва між українською армією і польським вій
ськом відбулася 21-23 вересня 1648 р. і завершилася повною перемогою повстанців.
149
Це була стратегічно важлива перемога, яка відкрила Б. Хмельницькому шлях до виз
волення західноукраїнських земель.
29 вересня 1648 р. повстанське військо вирушило в похід на західноукраїнські
землі й вже 6 жовтня передові загони козаків і татар з'явилися в околицях Львова.
Облога міста була нетривалою. Коли козаки захопили Високий Замок, доля міста
була фактично вирішена, але гетьман не схотів руйнувати старовинне місто і, взяв
ши викуп у 200 тис. талерів, зняв облогу й рушив до Замостя. 6 листопада розпоча
лася облога Замостя, яке було стратегічно важливим містом на шляху до Варшави.
Річ Посполита опинилась на межі воєнної катастрофи. Але й українське військо було
втомлене, потребувало теплого одягу і припасів. Через це, дізнавшись про вибори
нового польського короля Яна Казимира, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я й
повернув козацьку армію назад в Україну.
2 лютого 1649 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана віта
ло все населення міста разом із київським митрополитом Сильвестром Косовим як
«Мойсея, спасителя, освободителя й визволителя народу з лядської неволі, добрим
знаком названого Богданом - від Бога даним». Саме в цей час, вважають історики,
стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів
із поляками в Переяславі в лютому 1649 р. він заявив про свій намір визволити всю
Україну та український народ з-під польської влади. Із метою заручитися підтримкою
в подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою
та укладає угоду з Трансільванією.
Обидві сторони розуміли, що війна не завершена. Поляки першими розірвали
Переяславське перемир'я і в травні 1649 р. відновили воєнні дії. Польська армія, яку
очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війсь
ка виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ поблизу
міста Збаража. Коли Хмельницький дізнався, що на допомогу тим, хто перебував в
облозі, іде з військом король, він разом із козаками й татарами рушив йому назустріч
у напрямку Зборова.
15-16 серпня 1649 р. відбулася битва української та польської армій під Збо-
ровим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле
битви. Кримський хан Іслам-Гірей вимагав, щоб гетьман розпочав переговори з
поляками. Фактично, позиція кримського хана, зацікавленого у збереженні хиткої
воєнної рівноваги між Україною і Річчю Посполитою, урятувала останню від повної
поразки. Розпочалися переговори, які завершилися укладенням Зборівського до
говору.
За цим договором, Річ Посполита визнавала існування автономної Козацької
України в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і гетьманське
правління в ній. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Селяни, які не потрапили до
реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів. На цій території заборонялося
розміщуватися польському війську, усі посади переходили до українських шляхтичів
православної віри, євреї та єзуїти жити тут права не мали. У володіння гетьмана пе
реходив Чигирин. Православний київський митрополит діставав місце в польському
сенаті. Питання про скасування уніатської церкви в Україні мав розв'язати в майбут
ньому сейм. Учасникам війни проголошувалася загальна амністія. Волинь, Полісся,
Поділля, Київ залишалися під польською владою. Польська шляхта отримала право
повернутися до своїх маєтків.
150
Н а ц іон ально -визвольн а війна укр а їн сь кого н а р о д у під про вод ом Б. Х м ельни ц ько го середини X V II ст .___________________________
Таким чином, Зборівський договір, підписаний Хмельницьким під тиском обста

вин, не міг повністю задовольнити українську сторону. Тому не дивно, що гетьман ди
вився на нього, як на тимчасовий, і намагався створити на території козацької Украї
ни нову державну організацію, незважаючи на формальні умови договору.
Фактичним результатом цього стало виникнення Української козацької держа
ви під офіційною назвою «Військо Запорозьке». Однак, по суті, Зборівський договір
був лише тимчасовим перемир'ям, і новий воєнний конфлікт рано чи пізно мав ви
никнути.
8.3. Утворення Української козацької держави — т и ііііііи н і її т и ч і м пі п

На території, яка була звільнена в 1648-1649 рр. від польсько-шляхетської
влади, встановлювалися нові порядки, в основі яких були козацькі традиції. Це
започаткувало Українську козацьку державу, яка розвивалася і міцніла в роки
визвольної війни. Її територія за часів Хмельницького складала 200 тис. км2
і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та степу. На цих землях про
живало понад 3 млн осіб.
Нова держава успадкувала від Війська Запорозького не лише назву, а й основні
засади політичного устрою. Вищим органом влади в державі була Генеральна (вій
ськова) рада, що являла собою законодавчо-розпорядчі збори козаків і вирішувала
військові, політичні, господарські, правові та інші питання. На ній обирали гетьмана і
генеральну (головну) старшину, а також усували її з посад. Проте вона не була постій
но діючою, до того ж Хмельницький для розв'язання найважливіших питань скликав
старшинську раду, що складалася з генеральної старшини та полковників.
Гетьман був главою і правителем держави і обирався безстроково. Він очолював
уряд і державну адміністрацію, був головнокомандувачем, скликав ради, відав фі
нансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати універсали - загально
обов'язкові нормативні акти. Влада гетьмана поширювалася на всі стани українсько
го суспільства. Гетьман очолював генеральний (центральний) уряд, який складався
з генеральної старшини. У своїй діяльності гетьман спирався на раду при гетьмані,
яка була дорадчим органом. Гетьманською резиденцією було місто Чигирин. Україн
ська козацька держава мала власну символіку, якою вважалися булава (символ влади
гетьмана), державна печатка із зображенням козака з мушкетом, гетьманський бун
чук і корогви.
Адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави складав
ся з полків, які поділялися на сотні. Кількість полків не була сталою: у 1649 р. їх було
16, а в 1650 р. - вже 20. На чолі полку був полковник, що обирався на полковій раді й
затверджувався гетьманом, на чолі сотні - сотник. Полковники і сотники на підпоряд
кованій їм території здійснювали військову, судову й адміністративну владу. Полков
ник очолював полковий уряд, що складався з полкової старшини (писаря, обозного,
судді, осавула і хорунжого), а сотник - сотенний уряд із сотенної старшини. Полкова і
сотенна старшина була виборною.
Зберігалися також традиції місцевого самоврядування. У містах, які мали магде
бурзьке право, діяли виборні магістрати, а в селах, містах і містечках на основі звича
євого права - виборні війти.
З адміністративно-територіальним устроєм був пов'язаний принцип формування
збройних сил. Полк складався з 1-2 тис. записаних у реєстр козаків, до яких, у разі
необхідності, приєднувалися тисячі добровольців. У 1648-1651 рр. кількість україн- 151
______ _______________________________________________________________________________________ _____________________________________________________________________________________________________________________ Тема 8
ської армії сягала 150 тис. осіб, із яких близько 100 тис. були запорожцями і реєстров
цями, а до 50 тис. - добровольцями з міщан і селян. Основу козацької армії склада
ла піхота, що вважалася кращою в тогочасній Європі. Також козацьке військо мало
кінноту, легку і важку артилерію та допоміжні служби - розвідку, сторожову, обозну,
санітарну та інші.
ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА
II
Рада при гетьмані <— ГЕТЬМАН —> Старшинська рада
______________________________________________ і ______________________________________________
Генеральний уряд
Генеральний писар - керував Генеральною військовою канцелярією, відав зовнішньою політикою
Генеральні судді - очолювали Генеральний військовий суд
Генеральний обозний - керував військовим постачанням і артилерією
Генеральний підскарбій - контролював прибутки та видатки Генеральної військової скарбниці
Генеральні старшини з особливих доручень при гетьмані:
• осавули - військові ад'ютанти гетьмана;
• хорунжий - хранитель військової коругви, ад'ютант гетьмана;
• бунчужний - хранитель гетьманського бунчука, ад'ютант гетьмана;
• наказний гетьман - тимчасовий командуючий військами на час проведення окремих
операцій
8.4. Воєнно-політичні події 1650-1653 рр.

Мир був нетривким. Обидві сторони не вважали війну завершеною і готува
лися до її продовження. На початку 50-х років XVII ст. Хмельницький, намагаючись
забезпечити сприятливі зовнішньополітичні умови для подальшої боротьби, нала
годжував відносини з придунайськими князівствами - Валахією та Трансільванією і
особливо із Молдавією. Він намагався досягнути найширшої дипломатичної ізоляції
Речі Посполитої. Для того щоб перешкодити стратегічним планам польського коман
дування використати Молдавію як плацдарм для нападу на Україну і примусити мол
давського володаря відмовитись від союзу з Польщею, Б. Хмельницький в серпні-ве-
ресні 1650 р. здійснив вдалий молдавський похід. У результаті походу молдавський
володар Василь Лупул розірвав союз із Польщею і уклав союз із Україною. Під тиском
Туреччини поновив союз із Україною і кримський хан Іслам-Гірей.
Після поразок 1649 р. Річ Посполита виношувала плани поновлення воєнних дій
проти України. Наприкінці 1650 р. сейм ухвалив рішення про початок нової воєнної
кампанії.
Військові дії між Україною та Польщею відновилися в ніч із 9 на 10 лютого 1651 р.,
коли польські війська, порушивши договір, напали на місто Красне на східному По
діллі. Козаки на чолі з полковником Д. Нечаєм мужньо боронили місто, але змушені
були відступити. Сам Д. Нечай загинув. Нищачи села й міста Поділля, наприкінці міся
ця поляки розпочали облогу Вінниці, проте захопити їі не змогли. Керував обороною
міста Кальницький полковник Іван Богун.
Вирішальна битва між основними силами польської та української армій відбу
лася 28 червня - 10 липня 1651 р. поблизу Берестечка на Волині. Битва стала най-
152
Н а ц іон ально -визвольн а війна укр а їн сь кого н а р од у під п ро вод ом Б. Х м ельни ц ько го середи н и X V II ст.___________________________
більшим воєнним зіткненням XVII ст. в Європі: польське військо налічувало близько
220-240 тис. осіб, а українське - близько 100 тис. Союзниками українців виступали
татари - 30-40 тис. осіб. У цій битві українське військо зазнало поразки, яка значною
мірою була спричинена втечею військ кримського хана з поля бою (значні втрати
татар у битві справили на них деморалізуюче враження, і вони не змогли стримати
польського натиску). Залишаючи поле битви, татари затримали при собі Б. Хмель
ницького, який намагався їх повернути. У результаті українське військо опинилося в
скрутному становищі. Лише завдяки рішучим діям Богуна основна боєздатна частина
війська була виведена з оточення. Козаки відступили на Київщину, де почали готува
тися до нових битв.
Тим часом із півночі в Україну вторглись литовські війська на чолі з гетьманом
Я. Радзивілом. Завдавши поразки українським військам під Лоєвим, 25 липня вони
вступили до Київа і з'єдналися з польськими військами.
Повернувшись на початку липня з татарського полону, Б. Хмельницький швидко
відновив боєздатну армію і вже через два місяці зупинив просування польської армії
в районі Білої Церкви. Це змусило коронного гетьмана М. Потоцького погодитись на
переговори. 18 вересня 1651 р. у Білій Церкві було укладено мирний договір. Його
умови були важкими. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб, територія геть
манського управління обмежувалася лише Київським воєводством, у Брацлавське й
Чернігівське воєводства поверталася польська адміністрація, шляхта отримувала на
зад свої маєтки, гетьману заборонялося вести переговори з іноземними державами,
він підпорядковувався польському королю і зобов'язувався розірвати союз із крим
ським ханством. Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті право
призначати і звільняти гетьманів переходило до польського короля.
Білоцерківський договір насправді не влаштовував обидві сторони. Польський
сейм відмовився його схвалити, оскільки поляки розраховували на швидку і остаточ
ну перемогу. Для Української держави договір був важким ударом. Він спричинив не
лише піднесення національно-визвольної війни проти Польщі, а й хвилю антигеть-
манських виступів, а також хвилю масових переселень селян і козаків на територію
Московської держави (майбутню Слобідську Україну).
Усвідомлюючи, що дотримання умов договору може спричинити громадянську
війну, Хмельницький навесні 1652 р. почав готувати армії до нової війни. У квітні того
ж року гетьман оголосив про початок нового походу і рушив із 35-тисячним військом
(із яких 20 тис. - татари) на Поділля. У битві біля гори Батіг поблизу міста Ладижина
(1-2 червня 1652 р.) українська армія вщент розгромила 35-тисячне польське вій
сько. Ця перемога сприяла розгортанню антипольського повстання на Поділлі й
фактично спричинила втрату чинності умов Білоцерківського миру. Але перемога
не означала завершення війни, яка набувала рис затяжної. Тим часом міжнародна
ситуація складалася не на користь України. Спроби Б. Хмельницького зробити своїм
союзником Молдавію і посадити на її трон свого старшого сина Тимоша спричинили
утворення антиукраїнської коаліції в складі Трансільванії, Валахії та Польщі. Проти
стояти такій коаліції українська армія наодинці не могла, до того ж серйозним ударом
по планах Хмельницького стала загибель його сина Тимоша, якого він бачив своїм
наступником.
Упродовж 1653 р. тривали бойові дії на Брацлавщині, де козаки під проводом
І. Богуна розгромили під Монастирищем польські підрозділи на чолі зі Стефаном
153
аза Тема 8
Чернецьким. Восени того ж року польське військо на чолі з королем Яном II Кази
миром потрапило в облогу під Жванецьким замком на Поділлі (кінець жовтня - се
редина грудня 1653 р.). Від остаточної поразки поляків урятували татари, підкуплені
королем. В околицях м. Кам'янця вони уклали сепаратний мир, за яким воєнні дії при
пинялися, а татари отримали право брати ясир на західноукраїнських землях. Щодо
прав козацької України, то, як підкреслюють сучасні українські історики В. Смолій і
В. Степанков, «вона передбачала не відновлення умов Зборівського договору (як це
часто стверджується в історичній літературі), а лише передбачених ним прав і воль
ностей козацтву».
Таким чином, для української козацької держави наслідки Жванецької кампанії
виявилися вкрай несприятливими. Для знесиленої тривалою війною України стало
очевидним, що завершити боротьбу можливо лише за підтримки сильного союзника.
8.5. Україно-московська державна угода 1654 р.

Продовження війни 1654-1657 рр.
В умовах погіршення внутрішнього становища України, спричиненого воєнним
лихоліттям, гетьман і старшина дедалі більше усвідомлювали неможливість здобути
перемогу і зберегти державу без зовнішньої допомоги. На той час отрмати її було
можливо або від Османської імперії, або від Московської держави.
Після переговорів українських дипломатів у Стамбулі султан надіслав Хмель
ницькому булаву, шаблю та інші клейноди. Цей символічний акт свідчив про його зго
ду прийняти українську козацьку державу під свій протекторат. Проте більшість ко
зацької старшини і широких мас населення надавали перевагу союзу з Московською
державою. Це було обумовлено спільністю історичного коріння, приналежністю до
православної віри, близькістю мов і культур.
Б. Хмельницький підтримував листування з московським царем Олексієм Михай
ловичем з червня 1648 р. Він неодноразово звертався з проханнями про надання
військової допомоги і прийняття України «під свою руку». Проте спочатку Москва не
реагувала на ці прохання, бо не була готовою до війни з Річчю Посполитою. Однак,
коли перспектива переходу України під турецьке покровительство стала досить ре
альною, вона змінила свою позицію.
11 жовтня 1654 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення просити царя, щоб
«Військо Запорозьке з містами і землями прийняти під государеву високу руку задля
православної християнської віри і святих Божих церков». На підставі цієї ухвали, цар
відрядив в Україну спеціальне посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним,
яке й прибуло до Переяслава, де мало зустрітися з гетьманом і старшиною для пере
говорів.
Уранці 18 січня 1654 р. в Переяславі відбулася таємна нарада Хмельницького з
генеральною старшиною і полковниками, на якій було схвалено рішення прийняти
протекцію московського царя. Того ж дня на міському майдані було скликано Гене
ральну раду, яка підтримала цю пропозицію. Проте україно-московські переговори
мало не були зірвані через те, що московські посли відмовилися присягати від імені
царя, що він оборонятиме Україну від поляків і не порушуватиме вольностей і прав
усіх станів українського суспільства. Бутурлін відмову мотивував тим, що цар є са
модержавцем і своїм підданим не присягає. Урешті-решт українська старшина пого
дилася з посиланням послів на царське слово, яке за тих часів прирівнювалось до
присяги монарха.
154
Н а ц іон ально -визвольн а війна ук р а їн сь к о го н а р од у під п ро вод ом Б . Х м ельни ц ько го середини X V II ст . ___________ '
Бутурлін одержав від гетьмана перелік зі 177 міст і містечок, які були під його
владою, і надіслав туди московських стольників, щоб провести складання присяги
цареві. Протягом січня-лютого цареві присягнули понад 127 тис. українців.
Проте не всі погоджувалися присягати московському цареві. Незгодні були у Ки
єві, Полтавському, Кропив'янському та Уманському полках. Відмовилися присягати
відомі полковники І. Богун та І. Сірко. Тривалий час не бажали присягати козаки Запо
розької Січі. Складати присягу відмовилося вище православне духівництво.
У березні 1654 р. очолюване генеральним суддею Самійлом Богдановичем-За-
рудним українське посольство відбуло до Москви з проектом договору із 23 статей.
У результаті двотижневих переговорів із московськими боярами був узгоджений і за
тверджений царем договір з 11 статей, який отримав назву «Березневі статті 1654 р.».
Основні положення Березневих статей 1654 р.
• Збирання податків на користь царської скарбниці здійснюватиметься україн
ськими урядниками.
• Визначення розмірів платні і привілеїв для генеральної, полкової і сотенної
старшини.
• Заборона дипломатичних відносин гетьмана з Річчю Посполитою та Осман
ською імперією.
• Підтвердження прав київського митрополита і всього духівництва на маєтно
сті, якими вони володіли.
• Зобов’язання московського уряду весною 1654 р. вступити у війну з Річчю
Посполитою.
• Утримання на кордонах України з Річчю Посполитою московських військ.
• Організація у випадку татарських нападів на Україну спільних україно-мос-
ковських походів.
• Вимога до гетьмана: негайно приступити до укладання реєстру у кількості
60 тис. козаків і після складення надіслати його до Москви.
Крім «Березневих статей», 1654 р. були видані царські жалувані грамоти:
• про прийняття України до складу Московської держави, збереження прав і
вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і надання геть
ману військової печатки;
• про підтвердження прав і вольностей гетьмана і всього Війська Запорозького;
• про передачу на гетьманську булаву Чигиринського староства.
У цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містилися в україн
ському проекті з 23 статей, але не увійшли до Березневих статей. Усі названі доку
менти разом розглядаються як україно-московська державна угода 1654 р. Договір
вважався «вічним», але через тогочасну персоніфікацію міждержавних відносин пе-
резатверджувався у вигляді гетьманських статей з обранням кожного нового україн
ського гетьмана.
Уклавши цей договір, Україна здобула собі сильного союзника в боротьбі з Річчю
Посполитою. За життя б. Хмельницького вона зберігала широкий державний сувере
нітет. «І нема вини Богдана в тому,- вважає сучасний український історик П. Толочко,-
що його наступники на гетьманському престолі не змогли не лише примножити його
здобутків, але й зберегти їх».
У лютому 1654 р. польський уряд, дізнавшись про присягу Війська Запорозького
московському цареві, розпочав підготовку до нового воєнного походу. Навесні того ж
155
________ _____________________________________________________ ________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________________ Тема 8
року у війну вступила Московська держава. її війська за підтримки 18 тис. українського

корпусу під командуванням Івана Золотаренка розгорнули вдалі дії на Смоленщині та
Білорусії. Усю Білорусію та частину Литви підпорядкували російсько-українські війська.
Тим часом українські війська витіснили поляків із Брацлавщини. У липні 1654 р.
Річ Посполита та Кримське ханство уклали військовий союз проти України та Мос
ковської держави. Це ускладнило становище в Україні. Польська армія на чолі з ко
ронним гетьманом С. Потоцьким та 30-тисячне татарське військо вщент спустошили
Брацлавщину (тільки татари забрали в ясир 200 тис. осіб). Через брак сил ефективно
протидіяти наступу Б. Хмельницький не міг. Лише прибуття в січні 1655 р. москов
ських військ на чолі з воєводою Василем Шереметьєвим дало змогу україно-москов-
ському війську рушити в похід. Із наближенням україно-московських військ поляки
зняли облогу з Умані й виступили назустріч. Вирішальна битва відбулась 29 січня -
1 лютого 1655 р. під Охматовим на Київщині. З обох сторін загинуло до ЗО тис. осіб,
але ніхто з супротивників перемоги не здобув. Проте подальше просування вглиб
України польського війська було зупинено.
У липні-листопаді 1655 р. Хмельницький на чолі україно-московського війська
здійснив похід на західноукраїнські землі, аби визволити їх із-під польського пану
вання й об'єднати Україну в її етнічних кордонах. Одночасно з цим війну проти Поль
щі розпочав шведський король Карл X Густав, який претендував на польську корону.
Хмельницький на зустрічі зі шведським послом обіцяв йому допомогу в цій війні. По
хід Хмельницького був успішним, проте, унаслідок протидії шведського короля, який
не бажав зміцнення Української держави, гетьман був змушений відступити.
Московський уряд, наляканий воєнними успіхами шведів у війні з поляками, ви
рішив різко змінити своїзовнішньополітичні орієнтири. Швеція прагнула закріпитися
в Прибалтиці й не пускати туди Московську державу. Унаслідок цього царський уряд
у травні 1656 р. оголосив війну Швеції і пішов на примирення з Річчю Посполитою.
На початку грудня 1656 р. було підписано Віленське перемир'я, за яким Московська
держава й Річ Посполита припиняли воєнні дії. Українське посольство, надіслане на
переговори Хмельницьким на вимогу московської сторони, до вироблення умов пе
ремир'я не допустили.
Ведучи переговори про перемир'я, московська сторона прагнула закріпити за
собою всі завойовані землі, але Польща проявила твердість і пішла лише на незначні
поступки. Щодо Української держави, то Віленське перемир'я визнавало її територію
в межах Києвського воєводства, тобто відповідно до умов Білоцерківського миру.
Хмельницький розцінив умови Віленського перемир'я як зраду з боку москов
ського царя і розпочав пошук нових союзників у боротьбі з Польщею. Він вирішив
зробити ставку на Швецію та Трансільванію. Проте ці держави як союзники Хмель
ницького виявилися досить ненадійними, бо не бажали зростання могутності Укра
їнської держави. Зокрема, вони заперечували претензії Хмельницького на західноу
країнські землі. Швеція ж погоджувалась у разі успіху передати їх Трансільванії.
Бойові дії союзників проти Польщі розпочалися в січні 1657 р. наступом трансіль
ванського князя Дьєрдя II Ракоці. На допомогу трансільванцям Хмельницький вислав
корпус на чолі з наказним гетьманом Антоном Ждановичем, а згодом ще декілька пол
ків на чолі з І. Богуном. Навесні того ж року в наступ перейшли шведи, рушивши на Вар
шаву. Та дуже швидко становище союзників ускладнилося. Військо трансільванського
князя капітулювало. Козаки, побоюючись, що князь Дьєрдь II Ракоці видасть їх поля
кам, відступили. Таким чином, західноукраїнські землі залишилися під владою Польщі.
156
Н а ц іон ально -визвол ьн а війна ук р а їн сь к о го н а р од у під п ро вод ом Б. Х м ельни ц ько го середи н и X V II с т . __________________
Ці події розгорталися в той час, коли Хмельницький був важко хворий. Передчу
ваючи наближення смерті, у другій половині 1657 р. він скликав старшинську раду,
яка обрала спадкоємцем його сина Юрія. Існує думка, що це був вирішальний крок до
утворення в Українській державі монархії у формі спадкового гетьманства династії
Хмельницьких. Реалізація цього рішення могла б консолідувати українську еліту й
народ навколо династії як символу легітимності влади й соборності держави.
6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький помер. Уважається, що важкого удару гетьма
ну завдала звістка про поразку походу А. Ждановича. Наступні події показали, що
смерть Хмельницького стала непоправною втратою для українського народу.
8.6. Місце України в тогочасних міжнародних відносинах ш ш ш с а и

У середині XVII ст. в Європі відбулись значні зміни: Центральна Європа була спу
стошена Тридцятилітньою війною, було закріплено політичну роздрібненість Німеч
чини, Голландія остаточна домоглась своєї незалежності, в Англії вибухнула револю
ція, у Франції утверджувалась абсолютна монархія.
У результаті перших перемог козаків під керівництвом Б. Хмельницького та від
родження Української держави відбулися вагомі зрушення у Східній Європі. Речі По
сполитій, одній із наймогутніших на той час держав, опорі католицького світу, було
завдано могутнього удару. Це відразу порушило рівновагу в регіоні. Традиційні су
перники та вороги Польщі намагалися скористатися ситуацію, що склалася. У кон
флікт безпосередньо і опосередковано були втягнуті Кримське ханство, Молдавія,
Трансільванія, які були васалами Османської імперії, Московська держава, Швеція,
Венеція, Австрія. Б. Хмельницький намагався використати зміни, що відбулись у Схід
ній Європі.
Особливістю національно-визвольної боротьби українського народу середини
XVII ст. стало те, що зовнішньополітичний чинник був одним із провідних. До того ж,
в очах європейських правителів Б. Хмельницький був самозванцем, неспроможним
підтвердити свого походження, яке б давало йому право стати правителем держави.
Йому потрібен був покровитель або якась династична комбінація. Зокрема цим по
яснюється участь Хмельницького в боротьбі за молдавський престол і спроба одру
жити Тимоша на дочці молдавського володаря.
Уже на початку визвольної боротьби союз із татарами дав змогу Б. Хмельницько
му перемогти в кількох вирішальних битвах. Але зростання могутності Української
держави не входило до планів Кримського ханства. Спроби залучити до боротьби
проти Польщі Молдавію й Трансільванію були невдалими, а тривала боротьба висна
жила сили народу. Залишався один вихід - союз із Москвою. У перші роки визволь
ної боротьби Московська держава хоча й зберігала нейтралітет, пильно стежила за
розвитком подій. Звернення Б. Хмельницького по допомогу вона вирішила викори
стати у своїх інтересах: стати домінуючою силою в Східній Європі, максимально осла
бити основного свого суперника - Польщу. Переяславська угода (1654 р.) створила
нову розстановку сил, у якій Україна стала фактично розмінною монетою у великій
політичній грі між Польщею, Московською державою та Туреччиною. Усвідомивши
це, Б. Хмельницький намагався вирвати Україну з такого плину подій. Війна Швеції з
Польщею дала Україні шанс стати самостійним гравцем європейської політики. Але
реалізувати цю можливість так і не вдалося через змову Москви й Польщі, смерть
Б. Хмельницького й наступне наростання деструктивних процесів у державному
житті України.
157
! Тема 8
Національно-визвольна боротьба - рухи Козацька старшина - військовий та адміні
поневолених народів за звільнення від іно стративно-політичний керівний склад Запо
земного панування, ліквідацію національного розької Січі, реєстрового козацтва, Гетьман
й колоніального гноблення, завоювання наці щини, а також Слобідської України.
ональної незалежності. Полки - військові й адміністративно-тери
Національно-визвольна війна українсько торіальні одиниці в Лівобережній та Слобід
го народу проти Речі Посполитої середини ській Україні XVII—XVIII ст.
XVII ст. - війна українського народу під про Сотні - військові й адміністративно-терито
водом Богдана Хмельницького за визволення ріальні одиниці в Лівобережній та Слобід
від польсько-шляхетського панування, скла ській Україні XVII—XVIII ст. Складова частина
дова частина Української національної рево полків.
люції 1648-1676 рр. її основним результатом Березневі статті - комплекс документів,
стало утворення Української козацької дер укладених у березні 1654 р. у Москві, що рег
жави - Гетьманщини (1648-1782 рр.). ламентували політичне і правове становище
Військо Запорозьке - у роки Національно-ви Гетьманщини після Переяславської ради і
звольної війни українського народу проти Речі прийняття нею протекції Московського цар
Посполитої середини XVII ст. офіційна назва Укра ства.
їнської козацької держави, створеної на теренах, Конфедерація - союз окремих суверенних
звільнених від польсько-шляхетського пануван держав, об'єднаних спільними керівними
ня. Унаслідок того, що главою держави був геть органами, створений для певних цілей, пере
ман, неофіційно її також називали Гетьманщиною. важно зовнішньополітичних і воєнних.
Персонали
Богун Іван (? - 1664) - козацький полково ким. Надавав підтримку гетьману загонами
дець. Походив з української шляхти. Учасник татарської кінноти. Проте був зацікавлений у
козацького повстання 1637-1638 рр. Брав взаємному виснаженні українських козаків і
участь у всіх битвах Національно-визвольної польської армії у тривалій війні.
війни українського народу проти Речі Поспо Калиновський Мартин (? - 1652) - польсь
литої середини XVII ст. Особливо відзначився кий державний діяч і полководець. З 1646 р.
у Берестецькій битві 1651 р., де за відсутно був польним гетьманом, з 1651 - великим ко
сті Б. Хмельницького, виконуючи обов'язки ронним гетьманом. Був власником великих
наказного гетьмана, організував оборону ко земельних маєтків в Україні. Разом із М. По-
зацького табора і вихід козаків з оточення. У тоцьким очолював польську армію у битві під
1654 р. виступив проти прийняття протекції Корсунем в 1648 р. Після поразки у битві опи
московського царя і відмовився скласти при нився у полоні кримських татар, звідки був
сягу. По смерті Б. Хмельницького підтримував викуплений наприкінці 1650 р. На початку
курс І. Виговського на розрив з Московою. 1651 р., очолювані ним польські війська від
Жданович Антін (? - після 1660) - козацький новили воєнні дії, призупинені після укладен
полковник, наказний гетьман, дипломат. З ня Зборівської угоди, нападом на м. Красне. У
серпня 1649 р. був київським полковником. Берестецкій битві командував лівим крилом
Учасник багатьох дипломатичних місій до польської армії. Загинув під час Батозької
Польщі, Туреччини і Московської держави у битви.
1650-1656 рр. 1657 р. призначений Б. Хмель Карл X Густав (1622-1660) - генералісимус
ницьким наказним гетьманом 20-тис. корпу шведської армії (з 1648 р.), шведський король
су, який спільно з військами трансільвансько (1654-1660). У 1654 р. прийняв перше україн
го князя Юрія II Ракоці й шведського короля ське посольство, яке за дорученням Б. Хмель
Карла X Густава брав участь у бойових діях ницького запропонувало йому створити ан-
проти Польщі. Після смерті Б. Хмельницького типольську коаліцію у складі Гетьманщини,
підтримував І. Виговського. Брав участь у Ко Швеції, Трансільванії, Молдавії, Волощини і
нотопській битві. Бранденбургу. У 1655-1660 рр. вів війну про
Іслам Гірей III (1604-1654) - кримський хан ти Польщі. У 1656-1657 рр. вів переговори з
у 1644-1654 рр. 1648 р. уклав союз, спрямо Б. Хмельницьким про створення україно-
ваний проти Речі Посполитої, з Б. Хмельниць- шведського воєнного союзу. У жовтні 1657 р. у
158
Н а ц іон ально -визвольн а війна укр а їн сь кого н а р од у під п ро вод ом Б . Х м ельни ц ько го середи н и X V II ст.____________
Корсуні було підписано договір про україно- торії утворилася Українська козацька держа
шведський союз. ва «Військо Запорозьке». У роки війни виявив
Косов Сильвестр (? - 1657) - український себе також як талановитий полководець і
церковний і культурно-освітній діяч. Разом блискучий дипломат. Під тиском складної
із П. Могилою брав участь у створенні Киє- внутрішньої і зовнішньополітичної ситуації
во-Могилянського колегіуму. 1647 р. обра прийняв рішення про об'єднання на основі
ний київським митрополитом Православної конфедерації з Московською державою.
церкви. Був противником обраного Б. Хмель Хмельницький Тимош (1632-1653) - стар
ницьким курсу на зближення Гетьманщини ший син гетьмана Б. Хмельницького, актив
з Московською державою. Засудив рішення ний учасник Національно-визвольної війни.
Переяславської ради, відмовився підпоряд Разом із батьком брав участь у поході україн
ковувати Київську митрополію Московському ської арміїу Галичину, Зборівській, Берестець
патріархові й присягатися на вірність цареві кій і Батозькій битвах, а також у Молдавських
Олексію Михайловичу. походах 1650, 1652 та 1653 р. Для зміцнення
Кривоніс Максим (? - 1648) - один із визна україно-молдавського союзу одружився з Ро-
чних козацьких полководців Національно-ви зандою - донькою господаря Молдавії В. Лу-
звольної війни українського народу проти пула. Був смертельно поранений при обороні
Речі Посполитої середини XVII ст. На початку фортеці Сучава.
війни був черкаським полковником. Керував Шереметєв Василій (1622-1682) - москов
козацькими загонами в усіх вирішальних бит ський державний і військовий діяч, боярин. У
вах війни. У червні-липні 1648 р. за наказом квітні 1654 р. був направлений московським
Б. Хмельницького створив на Правобережжі урядом на допомогу Б. Хмельницькому. У
майже 20-тис. армію, яка протистояла надвір 1655-1656 рр. та 1658-1660 рр. команду
ним військам польських магнатів Я. Вишне- вав московськими військами в Україні. Брав
вецького і В. Заславського. Помер унаслідок участь в Охматівській битві 1655 р. Після
епідемії чуми, яка спалахнула в українській смерті Б. Хмельницького вів боротьбу проти
армії під час облоги Замостя. гетьмана І. Виговського. Унаслідок битви під
Лупул Василь (1593-1661) - господар Мол Чудновим на Житомирщині влітку 1660 р. по
давського князівства у 1634-1653 рр. За його трапив у полон до кримських татар, де про
правління у Молдавії було видано перше зве був (до сплати викупу) 21 рік.
дення законів і відкрито у Ясах, за сприяння ки Юрій II Ракоці (1621-1660) - трансіль
ївського митрополита П. Могили, Слов'яно-гре- ванський князь у 1648-1660 рр. Був пре
ко-латинський колегіум. Розпочавши боротьбу тендентом на польський престол. Ведучи
за підпорядкування Волощини, уклав союз з боротьбу за нього, намагався заручитися
Б. Хмельницьким. Для зміцнення союзу видав підтримкою Б. Хмельницького. Після Молдав
свою дочку Розанду за сина гетьмана Тимоша ських походів, занепокоєний посиленням
Хмельницького. У вересні 1653 р. після загибелі його впливу у Молдові, перейшов на бік
Тимоша і відступу з Молдавії козацьких загонів польського короля Яна II Казиміра. 1654 р.
був позбавлений престолу. відновив дружні стосунки з Б. Хмельницьким.
Олексій Михайлович (1629-1676) - другий За україно-трансільванською угодою 1656 р,
московський цар з династії Романових, що гетьман погодився підтримати кандидатуру
правив у 1645-1676 рр. 1654 р. уклав договір Юрія II Ракоці на польський престол й надати
(«Березневі статті») про прийняття під про йому військову допомогу. 1657 р. трансіль
текцію Московської держави Гетьманщини. ванські війська, очолювані князем, разом із
Відповідно до нього 1654 р. розпочав воєнні корпусом козаків А. Ждановича здійснили по
дії проти Речі Посполитої. Зайнявши за допо хід до Польщі, котрий завершився поразкою.
могою козацьких загонів значну частину біло Ян II Казимір (1609-1672) - король Речі Поспо
руських і литовських земель, припинив війну, литої у 1648-1668 рр. Після обрання королем
уклавши Віленське перемир'я 1656 р. всі сили спрямовував на придушення Націо
Хмельницький Богдан (1595-1657) - визна нально-визвольної війни в Україні. Особисто
чний український політичний діяч, полково очолював польські війська у битвах під Збо
дець, гетьман України (1648-1657). Очолив ровом, Берестечком і Жванцем. Після 1654 р.
боротьбу українського народу проти пану докладав зусиль, щоб повернути Гетьманщину
вання Польщі у роки Національно-визвольної під владу Речі Посполитої. Глибока криза, у якій
війни середини XVII ст. Під його проводом на опинилася Річ Посполита за його правління,
звільненій з-під влади Речі Посполитої тери змусила Яна II Казиміра зректися престолу.
159
Тема 8
1. Яка причина спонукала Б.Хмельницького укласти з Річчю Посполитою Білоцерків
ський договір?
А смерть польського короля Владислава IV А Б в Т]
Б спустошення поляками Брацлавщини

В поразка козацько-селянського війська у битві під Берестечком
Г перехід кримських татар на бік Польщі
2. Де відбулася перша велика перемога повстанського війська на чолі з Б. Хмель
ницьким над польським військом, очолюваним Стефаном Потоцьким?
А Пилявці В Жовті Води А Б в г
Б Корсунь Г Зборів ..
3. Хто виступав союзником Б.Хмельницького у національно-визвольній війні україн
ського народу у період 1648-1653 рр.?
А поляки В турки в г
Б шведи Г татари т
4. У якому році Б.Хмельницький направив московському царю листа такого змісту:
«Шведи - люди чесні: пообіцявши дружбу і союз, вони дотримуються слова. Проте
цар, уклавши перемир'я з поляками і маючи намір повернути в їхні руки, вчинив
ши з нами безсердечно»?
А 1649 р. В 1656 р. А Б
Б 1653 р. Г 1658 р.
5. Коли відбулася облога повстанським військом Львова і Замостя?
А 1648 р. В 1650 р. Iа Б в|
Б 1649 р. Г 1651р. □
6. Облога козацьким військом Збаража у 1649 р. завершилася

А захопленням Збаразького замку і польського табору А Б в Г І
козацькими й татарськими військами. -_ □
Б зняттям облоги за рішенням прийнятим на переговорах під Зборовом.

В відступом і поразкою козаків.
Г здачою у полон всього польського війська з королем.
7. Якою кількістю козаків обмежувався реєстр за умовами
Зборівської угоди?
А 25 тис. осіб А Б в Г|
Б ЗО тис. осіб
В 35 тис. осіб
Г 40 тис. осіб
8. Перемога козацького війська під Батогом у 1652 р.
відкрила шлях до укладення династичного союзу з А Б в _Г
Молдавським князівством, ...
призвела до відновлення союзницьких відносин з
Кримським ханством.
сприяла укладенню «Березневих статей» з Московським царством,
забезпечила умови для відновлення Козацької держави.
160
Н а ц іон ально -визвольн а війна ук р а їн сь к о го н а р о д у під п ро вод ом Б. Х м ельни ц ько го середи н и X V II ст.
9. Перебіг подій якого періо

ду Національно-визвольної
війни українського народу
середини XVII ст. відображе
но на карті?
А від початку повстання до
Зборівського договору
Б від Зборівського до Біло
церківського договору
В від Білоцерківського договору до Переяславської ради А Б В Г
Г від Переяславської ради до смерті Б.Хмельницького

10.У якому році відбулася описана подія?
«В Білій Церкві було укладено мирний договір, за яким територія, підвладна геть
ману, обмежувалася лише Київським воєводством, а козацький реєстр зменшу
вався до 20 тис. осіб».
А 1650 р. В 1652 р. А Б В Г
Б 1651 р. Г 1653 р.
П .Я к а подія вважається початку Національно-визвольної війни?
А Зруйнування Д. Чаплинським родинного хутора Б. Хмельницького
Б втеча Б. Хмельницького з в’язниці у Чигирині А Б В Г
В оволодіння Б. Хмельницьким без бою Запорозькою Січчю __

Г обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорозького
12.Який договір підписали у 1656 р. Московська держава і Річ Посполита?
А Деулинська угода В Андрусівське перемир'я А Б в г
Б Поляновський мир Г Віленське перемир'я
13 .На карті заштрихована територія Гетьманщини від
повідно до умов
А Зборівського мирного А Б В Г
договору 1649 р.
Б Білоцерківського мирного договору 1651 р.
В Бахчисарайського мирного договору 1681 р.
Г «Вічного миру» 1686 р.
14.Яке місто Гетьманщини було її столицею і резиден
цією Б. Хмельницького?
А Чигирин В Переяслав А Б В Г
Б Київ Г Трахтемирів
1 5 .Після яких битв Національно-визвольної війни укра
їнського народу під проводом Б.Хмельницького
укладалися мирні договори з Річчю Посполитою?
А на Жовтих Водах та під Корсунем А Б В 71
Б під Корсунем та під Пилявцями

В під Пилявцями та під Зборовим
Г під Зборовим та під Берестечком
161
______________________________________________________ ______________________________________________________________________________ Тема 8
16. Який був головний соціальний наслідок Національно-визвольної війни україн

ського народу під проводом Б.Хмельницького?
А ліквідація особистої залежності селян від панів
(ліквідація кріпацтва)
Б формування козацтва, як провідної верстви А Б в г
В злиття верхівки козацтва зі шляхтою _ _
Г формування великого козацького землеволодіння
17. На які стани суспільства в Українській козацькій державі поширювалася влада гетьмана?
А козаків Б козаків і селян А Б в Т]
В козаків і шляхту Г усі стани українського суспільства _ 1
18. Установіть відповідність між назвою битви Національно-визвольної війни
українського народу середини XVII ст та її наслідками.
1 битва під остаточне знищення карального війська, відісланого
Жовтими на Січ Річчю Посполитою; початок селянського повстання
Водами на Київщині та Брацлавщині
битва під звільнення козацькими військами Поділля та Волині;
Корсунем відкриття шляху на Західну Україну й власне польські землі
битва під перша велика військова невдача козацького війська;
Пилявцями згортання повстання, утрата всіх земель, ■□□□пн
битва під за винятком Київського воєводства ПІ ■■■■
Збаражем зняття облоги польського табору після яи ■■
ПІ ■■
укладення Зборівського миру ПІ■■■■
Д перша перемога повстанського війська, знищення
передового загону польського карального війська
19.Установіть відповідність між назвою органу державної влади Війська Запорозько
го та його характеристикою.
Генеральна А вища посадова особа Війська ■□□□ІЛГП
військова рада Запорозького, голова держави п■■■■
Генеральна Б вищий орган судової влади я■ ■■ ■
я ■■■ ■
старшина Війська Запорозького я■ ■■
Генеральний війсь В уряд Війська Запорозького, що діяв
ковий суд при гетьмані й складався з генерального писаря,
Генеральна війсь генерального обозного, двох генеральних
кова канцелярія осавулів та двох генеральних суддів
Г вища адміністративна установа Війська Запорозького,
очолювана генеральним писарем
Д загальні збори війська, а також представників міщан,
селян та духовенства, які мали вищу владу в державі
20.Установіть відповідність між подіями і їх наслідками.
1 облога Збаража А загибель ^Хмельницького У □□□ІІГЛ
2 битва під Берестечком Б Зборівський мир О■ ■■■■
3 четвертий Молдавський В перехід кримських татар похід я ■ ■ ■ ■ ■
я■ ■■■
4 переяславська рада на бік Польщі п■ ■■■
Г Віленське перемир'я
Д Білоцерківський мир.
162
Н а ц іон ально -визвольн а війна у к р а їн с ь к о ю н а р о д у під п ро вод ом Б. Х м ельни ц ько го середи н и X V II ст.
21 .Установіть відповідність між битвами Національно-визвольної війни та їх характе

ристиками.
1 Битва на А відбулася влітку 1651 р. і
Жовтих Водах завершилася поразкою української армії
2 Зборівська Б відбулася в травні 1652 р„ Хмельницький з'ясував,
битва що розміри табору значно перевищують кількість
3 Берестецька польської армії і, атакувавши його одночасно з
битва усіх боків здобув перемогу
4 Жванецька В перша битва Національно-визвольної війни, яка
облога завершилася перемогою Хмельницького
Г її наслідком стало укладення в усній формі
А Б В Г Д Кам'янецького кримсько-польського договору
1 Д її наслідком стало укладення угоди, за якої під
2
3
владу гетьмана перейшли Брацлавське, Київське
4] та Чернігівське воєводства.
А битва під Берестечком А Б В Г
1
Б облога Збаража
2
В битва під Батогом 3
Г битва під Зборовом 4

А битва під Охматовим А Б В Г
1
Б Жванецька облога
2
В загибель Тимоша Хмельницького 3
Г укладання Віленського перемир'я 4

24.Із земель яких колишніх воєводств, згідно з умовами Зборівського договору скла
далася територія Української козацької держави?
1 Київське воєводство
2 Подільське воєводство
3 Волинське воєводство
4 Брацлавське воєводство
5 Руське воєводство
6 Чернігівське воєводство
7 Белзьке воєводство
163
Тема 9
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.
_________________________________________Основні події
1657 р., 25 жовтня - Генеральна козацька Многогрішним україно-московської угоди -
рада у Корсуні обрала гетьманом Івана Ви- Глухівських статей
говського 1669 р„ 10-12 березня - старшинська
1658 р„ 15 травня - придушення І. Вигов- козацька рада у Корсуні за пропозицією
ським антигетьманського виступу, очолю П. Дорошенка ухвалює рішення про визнан
ваного полтавським полковником М. Пуш ня протекторату Османської імперії над Пра
карем та запорозьким кошовим отаманом вобережною Україною
Я. Барабашом
1672 р.г 13 березня - обрання на козаць
1658 р.( 6 вересня - укладання украї- кій раді у Конотопі гетьманом Лівобереж
но-польської Гадяцької угоди ної України Івана Самойловича. Укладання
1658-1659 рр. - україно-московська війна україно-московських Конотопських ста
тей
1659 р., 28-29 червня - Конотопська битва
1659 р., 11 вересня - зречення гетьманства 1672 р., 18 жовтня - укладання Бучацького
І. Виговським за вимогою козацької ради під мирного договору між Річчю Посполитою та
Германівкою Османською імперією
1659 р., 17 жовтня - новообраний гетьман 1673-1676 рр. - польсько-турецька війна за

Юрій Хмельницький підписав з Москов Правобережну Україну
ською державою Переяслівські статті 1676 р. - укладання Журавненської мирної
50-ті рр. XVII ст. - Формування Харківського, угоди між Річчю Посполитою та Османською
Острогозького, Сумського, Ізюмського та Охтир- імперією
ського козацьких полків на Слобожанщині 1677 р. - перший Чигиринський похід ту
1660 р., серпень-вересень - чуднівська рецько-татарської армії
кампанія 1677-1681 рр. - Московсько-турецька війна
1660 р., жовтень - укладання україно-поль- за Правобережну Україну
ського Слободищенського трактату 1678 р. - другий Чигиринський похід ту
1663 р. - поділ Війська Запорозького на ліво рецько-татарської армії
бережний і правобережний гетьманати 1681 р., 13 січня - укладання Бахчисарай
1663-1665 рр. - гетьманування на Правобе ської мирної угоди між Московською дер
режжі Павла Тетері жавою, Кримським ханством та Османською
1665 р. - укладання лівобережним гетьма імперією
ном Іваном Брюховецьким україно-москов- 1685 р. - відновлення урядом Речі Поспо
ської угоди - Московських статей литої козацького устрою на Правобережній
1666 р., січень - на козацькій раді у Чигири Україні - Богуславського, Брацлавського,
ні правобережним гетьманом обрано Петра Фастівського і Корсунського полків
Дорошенка 1686 р., 6 травня - укладання «Трактату про
1667 р., ЗО січня - укладання між Москов вічний мир між Московською державою і Річ
ською державою і Річчю Посполитою Андру- чю Посполитою»
сівського перемир'я 1687 р., травень-червень - перший крим
1669 р., З березня - укладання новообра ський похід об'єднаної московсько-україн
ним лівобережним гетьманом Дем'яном ської армії
164
9.1. Україна за гетьманування І. Виговського.
Після смерті Б. Хмельницького в Україні склалася досить суперечлива політична

і соціально-економічна ситуація:
• московсько-українські відносини загострилися внаслідок ігнорування цар
ським урядом інтересів України;
• через невдалу україно-трансільванську воєнну компанію 1657 р. проти Речі По
сполитої не вдалося об'єднати всі українські землі в межах козацької України;
• тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства
й козацтва. Чимало козаків, які не отримували платні за службу, йшли на Запо
розьку Січ, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху;
• у середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не по
діляли принципу спадковості гетьманату і розгорнули боротьбу за владу.
У боротьбі за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—
1659 рр.). 15 вересня 1657 р. старшинська рада в Чигирині обрала до повноліття Юрія
Хмельницького гетьманом Виговського. Проте вже в жовтні козацька рада в Корсуні
обрала його ж повноправним гетьманом без будь-яких обмежень.
Постать І. Виговського в історії України посідає особливе місце. Він фактично пе
рейняв гетьманську булаву з рук Б. Хмельницького. Очолюючи Генеральну військову
канцелярію, Виговський мав не одну нагоду довести свою вірність українській справі.
Він знав багато державних таємниць, був знайомий з багатьма іноземними політич
ними діячами, брав участь в усіх походах гетьмана. Походженням та освітою він теж
відповідав вимогам державця високого рангу: походив із православного шляхетного
роду, освіту здобував, очевидно, у Києво-Могилянському колегіумі, мав військовий
та політичний досвід. Проте чимало козаків не любили Виговського, називали «ля
хом», дорікаючи йому за шляхетське походження.
Після обрання гетьманом Виговський продовжував дотримуватися зовнішньопо
літичного курсу, виробленого Б. Хмельницьким. Підтримував союзницькі відносини зі
Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Зміст своєї
політики стосовно останньої держави Виговський сформулював лаконічно: «Нехай Ве
ликоросів буде Великоросією, Україна - Україною, ми є військо непереможне». Розри
вати зв'язки з Московською державою він не поспішав, але виразно давав зрозуміти,
що відтепер він - гетьман України, і всі державні справи вирішуватимуться тільки з його
згоди. Звичайно, таке ставлення і така політика не могли сподобатись Москві.
На час обрання гетьманом Виговський вже був досить досвідченим державним
діячем. Однак він допустився досить серйозних прорахунків у своїй соціально-еко
номічній політиці:
• гетьман узяв курс на підтримку козацької старшини і шляхти, нехтуючи при
цьому інтересами простих козаків, селян і міщан;
• згубним для Української держави стало те, що для боротьби з антигетьман-
ськими виступами Виговський почав шукати допомоги Москви і скористався
допомогою кримського хана.
Прорахунки гетьмана спричинили те, що з жовтня 1657 р. в Україні розпочалися
козацькі заворушення, які очолив кошовий отаман запорожців Мартин Пушкар. Ке
рівники повстанців звернулися по допомогу до московського уряду, який офіційно в
події в Україні не втручався, але стосунки з повстанцями підтримував.
165
Тема 9
Для того щоб придушити повстання, Виговський уперше в історії України вико
ристав кримських татар і розплатився за їхню допомогу дозволом брати ясир із Пол
тавщини. Під час кровопролитних боїв у травні-червні 1658 р. між прихильниками
і противниками гетьмана в Україні загинуло близько 50 тис. осіб. Фактично ці події
започаткували період громадянської війни. В українській історії його також назива
ють добою Руїни.
Навесні 1658 р. Виговський пішов на докорінну зміну своєї зовнішньополітичної
орієнтації. Розпочалося налагодження україно-польських відносин. У Межиріччі про
тягом кількох місяців тривали переговори стосовно умов повернення козацькоїУкра-
їни до складу Речі Посполитої. За результатами цих переговорів 16 вересня 1658 р.
на козацькій раді неподалік м. Гадяча було схвалено україно-польську угоду, за якою:
• Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під
назвою «Руське князівство» входить до складу Речі Посполитої як третя скла
дова федерації - поряд із Польським Королівством і Великим Князівством
Литовським;
• федерація об'єднувалася особою спільного короля, обраного представника
ми всіх трьох держав;
• на чолі Руського князівства був гетьман, якого затверджував король із чо
тирьох кандидатів - представників козацької старшини. Гетьман обирався
довічно;
• гетьманові заборонялися зовнішньополітичні відносини з іншими державами;
• польські та литовські війська не мали права перебувати в Україні;
• козацький реєстр мав становити ЗО тис. осіб. Гетьман мав право представля
ти королю щорічно по 100 козаків із кожного полку для надання їм шляхет
ського звання;
• церковна унія мала бути скасованою. Водночас п'ять православних ієрархів
отримували місце в сенаті;
• дозволялося заснувати в Руському князівстві дві академії та необмежену
кількість гімназій, шкіл і друкарень.
На думку сучасних українських істориків В. Смолія і В. Степанкова, «Гадяцький до
говір зводив нанівець суверенітет козацькоїУкраїни й істотно змінював її політичний
лад ...унеможливлював досягнення незалежності й соборності (лише частина укра
їнських земель входили до князівства), ліквідував соціально-економічні завоювання
селян, міщан і неєрестрових козаків, його основні положення запізнилися щонай
менше на 100 років». Проте існують й інші думки. Зокрема, історик В. Шевчук вважає,
що «саме Гадяцький договір став вищою політичною ідеєю українців, котрі змагалися
за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України».
Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував
його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати його поляки не зби
ралися. Водночас, в Україні договір підтримала лише частина козацької старшини, а
рядове козацтво, селяни й міщани його не сприйняли.
Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману, й восени 1658 р., ого
лосивши Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну великої армії. Розпо
чалася україно-московська війна 1658-1659 рр. Скориставшись існуючими в Україні
протиріччями, Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Части
на лівобережних козацьких полків перейшла на бік росіян.
166
У кр аїн сь кі з ем л і в другій п о л о в и н і X V II с т . ______________________________________________________________ .______________________________________________________________________
Вирішальна битва відбулася 8-9 липня 1659 р. під Конотопом. У ній Виговський
разом із татарами і поляками завдав нищівної поразки московській армії. Проте унас
лідок гострої внутрішньополітичної ситуації скористатися результатами перемоги
гетьман не зміг. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя й Правобережжя.
Гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан Мехмед-Гірей, бо вінницький пол
ковник І. Сірко разом із запорожцями здійснив військовий похід на Аккерман. Неза-
доволена політикою Виговського, козацька старшина на чолі з І. Богуном об'єдналася
навколо Ю. Хмельницького й висувала його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. під
містечком Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим геть
маном Ю. Хмельницького. Виговський врятувався втечею до поляків. У 1664 р. його
звинуватили в змові проти Польщі й розстріляли.
9.2. Гетьманство Ю. Хмельницького. Поділ українських земель на

Лівобережну і Правобережну Україну ?*ш ш ш т ат ш ш аяш ш вш аш ш і
Вирішивши примиритися з Московською державою, прихильники Ю. Хмель
ницького на раді в Жердовій Долині неподалік Трахтемирова розробили проект май
бутнього договору, за яким погоджувалися визнати владу московського царя. Статті
передбачали, зокрема, поновнення союзу з Москвою, включення до складу козацької
держави Північної Чернігівщини, заборону перебування на її території московських
військ і воєвод (за винятком Києва), вільне обрання гетьмана, скасування заборони
на проведення самостійної зовнішньої політики тощо.
Однак у ході переговорів у Переяславі московські воєводи відхилили україн
ський проект і нав'язали ухвалення нового договору, що отримав назву «Переяс
лавські статті 1659 р.» Фактично це були сфальсифіковані Березневі статті 1654 р. з
додатком до них нових пунктів.
Основні положення Переяславських статей 1659 р.
• Позбавлення права старшини без дозволу царя переобирати гетьмана.
• Втрата гетьманом права самостійно призначати, звільняти чи засуджувати до
страти старшину й полковників.
• Розміщення московського війська, окрім Києва, у Переяславі, Ніжині, Черні
гові, Брацлаві та Умані.
• Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху (цю статтю
пізніше було скасовано).
• Заборона українському уряду підтримувати дипломатичні відносини з інши
ми державами й організовувати військові походи без дозволу Москви.
Переяславські статті викликали глибоке обурення в більшості козаків.
Тим часом Річ Посполита і Московська держава готувалися до нової війни, щоб
остаточно завершити боротьбу за українські землі. У воєнній кампанії 1660 р. на
Правобережній Україні польсько-татарська армія завдала поразки московсько-укра
їнській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків
й підписання Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Га-
дяцької угоди, але з деякими змінами:
• вилучено статтю про Руське князівство;
• гетьман зобов'язувався надавати військову допомогу Речі Посполитій в її вій
нах з іншими державами;
• підтверджувалася заборона гетьману вести самостійну зовнішню політику;
польській шляхті й магнатам поверталися всі маєтності на українських землях.
167
ним и— — мийника — гаяв — В — Т*ма 9
Укладення Слободищенського трактату спричинило політичний розкол укра

їнського суспільства. Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулась восени
1660 р. у Корсуні, схвалила його умови, то козаки деяких лівобережних полків відмо
вилися їх підтримати й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полков
ника Якима Сомка. Ю. Хмельницький з допомогою татар спробував відновити свою
владу на Лівобережжі й усунути від влади Сомка, що спирався на допомогу москов
ських військ. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобе
режжя визнало владу Москви. Наприкінці 1662 р., зневірившись у власних можли
востях об’єднати під своєю булавою всю Україну, Ю. Хмельницький зрікся гетьман
ства й постригся в ченці під іменем Гедеон.
У цей час остаточно утвердився поділ території України на Правобережжя,
яке визнавало польську владу, і Лівобережжя, підвладне Московській державі.
В обох частинах Української держави у 1663 р. було встановлено окремі гетьма
нати:
• на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом
Павла Тетерю;
• на Лівобережжі 27 червня 1663 р. козацька рада в околицях Ніжина обрала
гетьманом Івана Брюховецького.
Отже, Україна розпалася на дві частини з протилежною політичною орієнтацією,
на дві держави, що боролися між собою: одна - на боці Польщі, інша - на боці Москви.
Українська державність опинилася в стані глибокої кризи. Незабаром цей розподіл
був закріплений.
9.3. Посилення впливу Московської держави на українську державну

П О ЛІТИ КУ. А н Д Р У С ІВ С Ь К Є П е р е м и р 'я 1 6 6 7 р . -Ті
Обрання гетьманом Лівобережжя кошового отамана Запорозької Січі Івана
Брюховецького відбулося перш за все завдяки російській підтримці. Іншим претен
дентом на булаву був Я. Сомко, який виступав за сильну гетьманську владу і засу
джував свавільні дії московських воєвод в Україні. Москва вирішила зробити ставку
на Брюховецького, який не приховував своїх відверто промосковських настроїв і пу
блічно солідаризувався зі знедоленими масами. Новообраний гетьман неодноразо
во висловлювався за ліквідацію гетьманату в Україні й перетворення її на князівство,
очолюване московським царевичем Федором.
У листопаді 1663 р. підписав новий гетьман з представниками царського уряду
Бутуринські статті. Окрім підтвердження договорів із Московською державою Богда
на та Юрія Хмельницьких, він містив п'ять нових пунктів:
• гетьманський уряд зобов'язувався безоплатно забезпечувати продуктами
харчування московські гарнізони, розташовані в Україні;
• гетьманський уряд зобов'язувався здійснити заходи для охоплення і повер
нення російських втікачів, їх переховування мало каратися смертю;
• встановлювалася заборона для українських купців у Московській державі
продавати вино й тютюн, оскільки це завдавало збитків царській монополії
на продаж даних товарів;
• заборонявся продаж хліба на Правобережну Україну й кримським татарам;
• необхідно було скласти перелік усіх козаків, міщан й поселян із зазначенням
розмірів їхніх земельних володінь.
168
У кр аїн ські ік м л і в другій п о ло в и н і X V II ст. ~__________________ _______________________________________________________________________________________________________________________
У вересні 1665 р. Брюховецький першим з українських гетьманів здійснив ві

зит до Москви, де підписав нові статті, що значно посилювали залежність козацької
України від царського уряду.
Основні положення Московських статей 1665 р.
• Українські землі та міста проголошувалися володіннями московського царя.
А з їх населення (крім козаків) стягувалися до царської казни податки.
• Вибори гетьмана відбувалися в присутності московських представників, а
гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував від царя.
• Дипломатичні відносини гетьмана з іншими державами заборонялися.
Київську митрополію мав очолити московський ставленик.
• Гетьман позбавлявся права надавати українським містам самоврядування,
відтепер це здійснювалося виключно царем.
• Збільшувалася кількість московських гарнізонів. Вони розміщувалися в усіх
основних містах, а повноваження російських воєвод суттєво збільшувалися
(збирання податей із некозацького населення, хліба на утримання гарнізонів,
податків із купців, грошових зборів із винних оренд тощо).
Сам Брюховецький за виявлену поступливість отримав від московського царя
титул боярина і великі маєтки. Московські статті стали важким ударом для україн
ської державності.
Коли московські воєводи, відповідно до нових статей, стали переписувати укра
їнське населення і стягувати з нього податки, це спричинило народні заворушення й
повстання.
У лютому 1668 р. Брюховецький, розчарований царським підданством, праг
нучи втримати владу, оголосив про розрив із Москвою і підняв повстання. Невдов
зі з більшої частини Лівобережної України було вигнано царських воєвод. У червні
1668 р. правобережний гетьман Петро Дорошенко, щоб домогтися возз'єднання
України, вступив на Лівобережжя. Козаки лівобережних полків убили Брюховецького
і приєдналися до Дорошенка.
У цей час продовжувалася тривала війна між Московською державою та Річчю
Посполитою. Унаслідок виснаження матеріальних і людських ресурсів обидві держа
ви схилялися до примирення. У результаті тривалих переговорів ЗО січня 1667 р. в
селі Андрусово під Смоленськом між Росією та Польщею було досягнуто угоди про
перемир'я на 13,5 років (Андрусівське перемир'я), згідно з яким було закріплено по
діл України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя
залишилося за Росією. Запорожжя мало визнавати владу обох держав.
Андрусівське перемир'я санкціонувало розчленування України між Росією та Річ
чю Посполитою, стало юридичною перешкодою на шляху до об'єднання Правобе
режжя і Лівобережжя під однією гетьманською булавою, прирікало її на політичний
занепад.
9.4. Правобережна та Лівобережна Гетьманщини в 60-80-х рр. XVII ст.

Про підготовку польсько-московської угоди 1667 р. українці не знали, і на її під
писання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні
новообраного правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676 рр.).
Петро Дорошенко народився у 1627 р. у Чигирині в козацькій родині. Його дід
Михайло Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького, а батько - полковником
за часів Б. Хмельницького. Здобув ґрунтовну освіту. Брав активну участь у визвольній
169
_________________________________________________________ ______________________________________________ ■
__________________________________________________________________ Тема в
війні, ставши одним із найближчих соратників Б. Хмельницького. Коли булава пере

йшла до рук І. Виговського, він уже був полковником. Перебуваючи в Чигирині, він
мав нагоду познайомитися з державними проблемами і виробити власний погляд на
становище в Україні, яке було дуже тяжким. Коли після так званої «Чорної» (загальної)
козацької ради в Ніжині в 1663 р„ Україна поділилася на два гетьманати - Лівобереж
ний і Правобережний - розпочався період кривавих заколотів та міжусобиць, які під
ривали силу народу, руйнували господарство, перетворюючи значні простори укра
їнської території на пустелю. Цей час називають Руїною. Залишившись без підтримки,
правобережний гетьман Павло Тетеря склав у 1665 р. булаву й виїхав до Польщі. За
мість нього гетьманом було обрано Петра Дорошенка.
Ставши гетьманом Правобережжя, Дорошенко відразу взявся за впорядкування
країни. Його головною метою було об'єднання земель козацької України. Спочатку
Дорошенко підпорядкував своїй владі все Правобережжя і за допомогою суворих
заходів навів там лад. Від польського уряду правобережний гетьман домагався ви
знання автономії на умовах Зборівського договору. Проте, довідавшись про зміст
російсько-польських домовленостей в Андрусові, Дорошенко розірвав відносини з
Річчю Посполитою і пішов на зближення з Кримським ханством.
Заручившись підтримкою хана, на початку вересня 1667 р. гетьман вирушив у
Західний похід, намагаючись дійти до річки Вісли. Проте цей похід було зірвано по
ходом харківського полковника Івана Сірка з запорожцями на Крим. Дорошенко був
змушений укласти з поляками Підгаєцький договір. За цим договором, Дорошенко
визнав своє підданство королю і дозволив польській шляхті повернутися до своїх
маєтків.
Гетьман звернувся з пропозицією до московського царя прийняти його протек
цію за умови возз'єднання козацької України. Для Москви це б означало розрив Ан-
друсівської угоди, а на це вона не бажала йти через наявність внутрішніх проблем.
У червні 1668 р„ після того як лівобережний гетьман Іван Брюховецький підняв
антимосковське повстання, Дорошенко виступив у похід на Лівобережжя, щоб до
могтися возз'єднання України. Після заколоту лівобережних козаків проти Брюхо-
вецького на загальній козацькій раді Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької
України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влашто
вував сусідні держави.
Для організації опору Польщі Дорошенко був змушений повернутися на Право
бережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного.
Останній, не витримавши московського наступу, перейшов на бік Москви. На стар
шинській раді в грудні 1668 р. він був проголошений новим лівобережним гетьманом
(1668-1672 рр.). Козацька Україна знову була розколота на два гетьманства.
Під час обрання Многогрішного гетьманом на загальній козацькій раді лівобе
режних полків у березні 1669 р. у Глухові були ухвалені нові договірні статті. Підпису
ючи Глухівські статті, царський уряд, наляканий розмахом антимосковських настроїв,
пішов на деякі поступки. Зокрема, російські воєводи мали перебувати лише в п'яти
містах (Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Остері), а їхні функції обмежувалися лише
військовими справами. Збір податків із місцевого населення переходив до гетьман
ських урядників. Гетьманові, як і раніше, заборонялося мати зовнішньополітичні
відносини, але його представникам дозволялося бути присутніми на посольських
з'їздах, де вирішувалися питання, пов'язані з козацькою Україною. Гетьман отримав
170
Україн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V II с т . ____________________________ ______________________________________________ ~ . ___________________________________
право на створення найманого кінного війська «компанійців» кількістю 1 тис. осіб. На

них покладалися функції підтримання порядку (попереджувати про «всякне шатости
й изменьї», перешкоджати самовільному вступу до козацтва тощо). Окрема стаття пе
редбачала повернення в Україну захоплених вояками Г. Ромадановського у фортецях
і монастирях гармат, дзвонів, срібних речей і книг. Перехід селян у козаки обмежу
вався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і горілкою у московських містах.
Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман розпочав
курс на відновлення прав козацької України часів Б. Хмельницького й перестав уз
годжувати свою політику з Москвою. Він відновив зв'язки з П. Дорошенком й став на
давати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох проросійськи налаштова
них старшин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про «зраду» гетьмана
й відправили його до Москви. Новим гетьманом Лівобережжя було обрано лояльно
налаштованого до Москви Івана Самойловича (1672-1687 рр.). Під час його обран
ня були ухвалені Конотопські статті, які в основному повторювали Глухівські статті
1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана:
• Гетьман не мав права звільнити з посад і судити старшину без ради з усією
старшиною.
• Гетьману заборонялося без царського указу і згоди старшинської ради писа
ти до іноземних государів і, особливо, до гетьмана П. Дорошенка.
• Положення про необхідність присутності представників гетьмана на з'їзді по
слів при обговоренні справ, що торкалися України, були вилучені.
Гетьманування Самойловича тривало 15 років. Він намагався возз'єднати козаць
ку Україну силою, спираючись на російські війська. Щоб виснажити своїх противни
ків, він руйнував правобережні міста і села, а їхнє населення примушував пересе
лятися на лівий берег Дніпра. Проте приєднати Правобережжя Самойлович так і не
зміг, оскільки в боротьбі за нього зіштовхнулися інтереси Речі Посполитої, Москов
ської держави та Османської імперії.
Рішучими заходами гетьман протидіяв спробам Запорозької Січі відігравати
роль самостійної політичної сили. Гетьман, по суті, поклав край скликанню загальних
козацьких рад і називав себе «верховним володарем і господарем вітчизни». Самой
лович започаткував інститут «бунчукових товаришів», до якого належали діти стар
шини, які з юнацьких років, перебуваючи в оточенні гетьмана, готувалися обійняти
в майбутньому керівні посади. Гетьман сприяв становленню старшинського земле
володіння. Сам він був великим землевласником. Володів містом Гадяч і 14 селами.
Прагнення Самойловича до одноосібної влади, явне тяжіння до запровадження
монархічної форми правління в Україні непокоїло царський уряд. До того ж, серед
лівобережної старшини було чимало незадоволених жадобою і здирництвом гетьма
на. Саме за доносом старшини, який повідомив, що Самойлович збирається зрадити
царя, його й було усунуто з посади.
На Правобережжі наприкінці 60-х років XVII ст. ситуація була дуже важкою. Усві
домлюючи відсутність достатніх сил для того, щоб самостійно звільнити й об'єднати
Україну, Дорошенко вирішив прийняти протекцію турецького султана. При цьому
гетьман погоджувався її прийняти лише за дотримання наступних умов:
• об'єднання всіх українських земель і визнання України в її межах як удільної
держави;
• довічне перебування гетьмана на посаді;
171
_________________________________________________________________ - _________________________________________ ____________________________________________________________________________________________ Тема 9
• звільнення українського населення від сплати податків;

• заборона спорудження на українських землях мечетей.
Після отримання згоди султана козацька рада в березні 1669 р. поблизу міста Кор-
суня прийняла рішення про прийняття турецької протекції. Однак це рішення мало
негативні наслідки для Дорошенка. Козацтво, яке традиційно вважало турків своїми
ворогами, відвернулося від гетьмана. Запорожці в травні 1669 р. обрали собі гетьма
ном Петра Суховія. Останній, спираючись на підтримку кримського хана, розгорнув
кровопролитну боротьбу з Дорошенком. При цьому Суховій також виступав за об'єд
нання козацької України, закликав старшину припинити протистояння й об'єднатися
для боротьби з ворогом. У серпні того ж року на козацькій раді в Умані гетьманом
замість Суховія проголосили Михайла Ханенка (1670-1674 рр.), який займав відверто
пропольську позицію. Фактично Правобережжя знову охопило полум'я громадян
ської війни і, одночасно, військове суперництво за цей регіон розгорнули Польща,
Московська держава й Туреччина.
Польський уряд визнав правобережним гетьманом М. Ханенка і влітку 1671 р.
розпочав воєнні дії проти Дорошенка. У 1672 р. на боці останнього виступила Туреч
чина. Вона вимагала від Польщі передати їй Східне Поділля. Найстрашнішим було те,
що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного в
братовбивчій війні.
Отримані поразки змусили поляків підписати в жовтні 1672 р. у Бучачі угоду з
Туреччиною. За Бучацьким мирним договором Річ Посполита визнавала існування
Української козацької держави під протекторатом турецького султана в межах Бра-
цлавщини і Південної Київщини. Східне Поділля переходило під владу Туреччини, а
решта Правобережжя залишалося під польською владою. Бучацький мир фактично
засвідчив помилковість політичного курсу Дорошенка, який сподівався спертися в
боротьбі за об'єднання України на Туреччину.
Водночас Московська держава сприйняла Бучацький договір як відмову Речі
Посполитої від Правобережної України й наприкінці 1673 р. розпочала воєнні дії
проти П. Дорошенка. До початку березня 1674 р. 70-тисячне московсько-українське
військо під командуванням воєводи Ромодановського і лівобережного гетьмана Са-
мойловича оволоділо основними містами Правобережжя України. На старшинській
раді в Переяславі 17 березня 1674 р. Самойловича за пропозицією Ромодановсько
го, проголосили гетьманом «обох боків Дніпра». Однак об'єднання всієї України під
однією булавою не було тривалим. Турки й татари, які прийшли на допомогу Доро
шенку, змусили московсько-українське військо відступити на Лівобережжя. Турець
кі загони розташувалися в стратегічно важливих містах, руйнували церкви, вима
гали сплати данини, грабували й захоплювали в полон населення. До того ж Бра-
цлавщину знову захопили поляки. Становище Дорошенка стало критичним. Його
влада поширювалася лише на Чигирин та його околиці. У цих умовах він вирішив
відмовитись від турецького протекторату й визнати владу московського царя. У ве
ресні 1676 р., коли московська армія оточила Чигирин, П. Дорошенко, щоб уникнути
кровопролиття, виїхав і перед брамою поклав булаву. Колишній гетьман поставив
одну умову; дозволити йому вільно проживати в Україні. Самойлович погодився. Не
забаром Дорошенко оселився в Сосниці. Проте в 1679-1682 рр. Дорошенко проти
власної волі за наказом царя був призначений в'ятським воєводою. Після цього, по
вернувшись до Москви, проживав у своєму маєтку в селі Ярополче Волоколамсько-
го повіту. Там він і помер. _____________________________________ ______________
172
У кр аїн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V II с т . ______________________________ _____________________________________________________________________________ _____________________________
Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку істориків, завершився останній

етап Української національної революції. Через політичні помилки та прорахунки,
зраду союзників, прагнення Речі Посполитої, Московської держави й Османської ім
перії встановити своє панування в Україні, Дорошенко втратив підтримку народних
мас та не зміг об'єднати всі українські землі в соборній козацькій державі.
Особливості Української національної революції
середини XVII ст. (за В. Смолієм і В. Степанковим)
• Національно-визвольна боротьба, що спалахнула в 1648 р., велась не лише
проти Речі Посполитої, а й так само проти інших ворогів української незалеж
ності - Московської держави, Кримського ханства.
• Існував тісний взаємозв'язок: взаємодія національно-визвольної, конфесій
ної та соціальної боротьби.
• Соціальна боротьба переросла в Селянську війну 1648-1652 рр., що завер
шилася утвердженням нової моделі соціально-економічних відносин.
• Розвиток революції був нерівномірним і суперечливим, супроводжувався
спалахом соціально-політичної боротьби, яка в 1658-1663 рр. набула форми
громадянської війни.
• Протягом осені 1649-1651 рр. від участі в революції відійшло населення за
хідного регіону, яке в жорстоких реаліях боротьби часто ставало заручником
і жертвою воєнних дій української, польської, кримської, московської та ту
рецької армій.
• Провідну роль у розвитку революції відіграло козацтво - стан дрібних зем
левласників фермерського типу.
• Більшість панівного класу суспільства - князі, магнати, пани і шляхта - зради
ла національні інтереси і спільно з поляками, литовцями і білорусами приду
шувала визвольну боротьбу України за соборність і незалежність.
• Міський патріціат, інтелігенція, вище та середнє духівництво мали слабкий
позитивний вплив на події революції.
• У ході революції переважали збройні форми боротьби, яка часом набувала
жорстокого характеру й супроводжувалась проявами етнічних чисток.
• Украй негативну роль відіграв геополітичний фактор, бо уряди сусідніх дер
жав усіляко протидіяли виборенню Україною незалежності й прагнули вклю
чити українські землі до своїх володінь.
Історичне значення Української національної революції
середини XVII ст. (за В. Смолієм і В. Степанковим)
• Спричинила виникнення національної держави, частина якої у формі Ліво
бережного Гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської
імперії до початку 80-х рр. XVIII ст.
• Зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поко
лінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність.
• Стала потужним імпульсом для розвитку національної самосвідомості.
• Відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти.
• Зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна» й започат
кувала зміну назви «руський народ» на «український народ».
• Істотно збагатила традиції боротьби проти національного, релігійного та со
ціального гноблення.
173
Тема 9
• Упродовж тривалого часу після її завершення козаки, міщани та селяни кори

стувалися плодами її соціально-економічних завоювань.
• Стала каталізатором розвитку (переважно на Лівобережжі) усної народної
творчості, мови, освіти, літописання, літератури тощо.
Після зречення гетьманства Дорошенком турецький уряд спробував утрима
ти під своїм протекторатом Правобережжя за допомогою Юрія Хмельницького.
У 1677 р. його викликав великий візир і наказав написати звернення до правобе
режних козаків із закликом повернутися під владу султана. Константинопольський
патріарх здійснив «розтріч» Юрія Хмельницького (він був архімандритом одного
з грецьких монастирів), а султан Магомет IV вручив йому булаву з гучним титулом
«князя Сарматїї та України, володаря Війська Запорозького». Навесні 1677 р. разом
із турецькою армією Хмельницький з'явився в Україні. Проте місцеве населення із
недовірою поставилося до його закликів підкоритися туркам і не виявило особливої
готовності йти за новим гетьманом.
На початку серпня 1677 р. 100-тисячна турецько-татарська армія разом із заго
ном прибічників Хмельницького підійшла до Чигирина і взяла його в облогу. Москов
ське військо обороняло фортецю, а козаки - саме місто. Спроби Ю. Хмельницького
схилити козаків на свій бік були марними. Турки спрямували основний удар на місто,
але козаки його відбили. Після того як на допомогу гарнізону міста прибуло 57-ти-
сячне московсько-українське військо, очолюване Рамодановським і Самойловичем,
турки змушені були зняти облогу і відійти.
У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову вступила в Україну і
вдруге спробувала захопити Чигирин. На допомогу обложеним прибули 70-тисячне
російське (Ромодановський) і 50-тисячне козацьке військо (Самойлович). За свідчен
ням сучасників, турки ніколи не наражалися на такий відчайдушний опір захисни
ків міста і несли значні втрати. Зрештою турки за допомогою підкопів підірвали вал і
увірвалися у нижнє місто. Козаки відступили до фортеці. Московське військо відмо
вилося прийти на допомогу. Ромодановський мав таємний наказ царя здати місто,
але все зробити так, ніби турки його захопили. Цар резонно вважав, що, пожертву
вавши туркам Чигирин, він утримає за собою Лівобережжя.
Турки, що увірвалися до Чигирина, улаштували криваву різанину населення
і вщент зруйнували місто. Це був крок відчаю, бо знекровлені тривалою облогою
турки вже не змогли продовжити наступ і повернулися до Молдавії. Другий Чи
гиринський похід, як і Перший, завершився невдачею. Захопити все Правобережжя
турки не змогли. Водночас для українців знищення козацької столиці стало болю
чою втратою.
У наступні роки протистояння між Московською державою і Туреччиною за укра
їнські землі тривало, але воно переросло у повільний конфлікт, у якому жодна зі сто
рін не мала достатньо сил, щоб вирішити питання на свою користь. Зрештою 13 січня
1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мир, за яким:
• кордоном між державами вважалася річка Дніпро;
• Лівобережна Україна, Київ із навколишніми містами та Запоріжжя визнава
лися за Московською державою, а Південна Київщина і Поділля - за Туреччи
ною;
• обидві сторони зобов'язувалися не споруджувати і не відбудовувати укрі
плення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;
174
Україн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V II ст.__________________ ’ ___________________________________________________________________________________________
•татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запо

розькі козаки і все населення - ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати
і пересуватися річками до Чорного моря;
• турецький султан і кримський хан зобов'язувалися не допомагати ворогам
Московської держави.
Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Східній
Європі й примусило польський уряд піти на примирення з Московською держа
вою. 6 травня 1686 р. у Москві було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно
до якого;
• Лівобережжя, Запоріжжя й Київ з околицями визнавалися за Московською
державою, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь)
- за Польщею. Московська держава також визнавала за Польщею Поділля,
якщо та зуміє відвоювати його в Туреччини;
• правобережні землі Подніпров'я, спустошені польськими і турецько-татар
ськими військами, мали залишитися незаселеними;
• поляки зобов'язувалися забезпечити православному населенню на своїй те
риторії вільне віросповідання;
• Росія і Польща вступали в спільний військовий союз, спрямований проти
Османської імперії та Кримського ханства.
Фактично «Вічний мир» 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укла
дені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнарод
ному рівні її поділу на дві частини. Саме через це проти договору виступав гетьман
Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.
Після укладення «Вічного миру» для Московської держави склалися сприятливі
умови, щоб активізувати боротьбу за Північне Причорномор'я і покласти край ту
рецько-татарським нападам. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Крим
ський похід 150-тисячного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з
князем В. Голіциним та І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Про
вину за це склали на Самойловича, що стало однією з причин усунення його з геть
манства.
9.5. Запорозька Січ у другій половині XVII ст.

Кошовий отаман Іван Сірко
Після створення Української козацької держави Запорозька Січ підпорядковува
лася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Запо
розька старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козаць
кої України. Це послаблювало владу гетьмана, дестабілізувало ситуацію в державі.
Розуміючи це, Б. Хмельницький та його наступники силою придушували антигеть-
манські виступи запорожців. Одночасно з цим, протистояння між гетьманами і за
порозькою старшиною царському уряду було вигідним. Зокрема, за гетьманування
Виговського звернення кошового отамана Якова Барабаша по допомогу до Москви
дало їй зайвий привід до втручання у внутрішні справи козацької України. Оскільки
запорожці виступали за обмеження гетьманської влади, то царському урядові було
вигідно підтримувати їх у конфліктах, що виникали. Завдяки підтримці запорожців
і сприянню Москви здобув гетьманську булаву відомий своїми проросійськими на
строями отаман Січі Іван Брюховецький.
175
____________ _____________________________________________________________________________________ _ ______________________________________________________________________________________________________________ Тема 9
Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. Запорозька Січ перебувала

під подвійним контролем Речі Посполитої і Московської держави, а за «Вічним ми
ром» 1686 р. - підпорядковувалася лише московському цареві. Саме від цього часу
були заборонені будь-які стосунки запорожців із Польщею та Кримським ханством, а
для контролю над козаками на запорозьких землях збудували фортеці, де розмістили
московські залоги.
Одним із найвідоміших отаманів Запорозької Січі другої половини XVII ст. був Іван
Сірко (початок XVII ст. - 1680). Прикметним є те, що запорожці обирали його кошовим
як мінімум 15 разів. Він був видатним полководцем, здійснив понад 60 переможних битв
проти військ Османської імперії. Кримського ханства та ногайських орд. На думку дея
ких дослідників, під керівництвом Сірка запорожці звільнили понад 100 тисяч бранців.
На політичну арену Сірко вийшов навесні 1645 р., коли разом із Б. Хмельницьким
подався до Франції для переговорів про участь козаків у Тридцятилітній війні на боці
Франції.
Під час Визвольної війни ім'я Сірка не набуло такої популярності, як Богуна чи
Кривоноса. Уперше письмові джерела згадують про нього в 1653 р. Подільські козаки
обирають його вінницьким (кальницьким) полковником у 1658-1660 рр. Сірко був
серед тих, хто виступав проти гетьмана І. Виговського. Саме він організував і здійснив
військовий похід на Аккерман, що спричинив розпад україно-татарського союзу й
завадив Виговському скористатися результатами перемоги під Конотопом. І. Сірко зі
своїми козаками примусив Виговського зректися булави і зробив усе можливе, щоб
вона потрапила до рук Ю. Хмельницького. За це від російського царя він отримав
винагороду - «двісті золотих та на триста рублів соболів».
Сірко активно підтримував обрання гетьманом Ю. Хмельницького, але після під
писання Слободищенського трактату 1660 р. виступив проти нього, залишив полков
ництво й пішов на Запорожжя, де перебував до кінця життя. У 1660-1661 рр. брав
участь у походах запорозьких козаків проти Кримського ханства. Кошовим отама
ном тоді був Іван Брюховецький. Після обрання гетьманом Сірко в 1663 р. уперше
став кошовим отаманом Війська Запорозького. Відтоді кожного року Сірко водив
запорожців у походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, Молдавію та Польщу.
У 1663 р. Сірко здійснив два вдалі походи до Криму, завдавши відчутних поразок хан
ським ордам. Наступного року спільно з московськими військами він здійснив похід
на Правобережжя і розгромив загони польського полковника Стефана Чернецького
і правобережного гетьмана Павла Тетері. Проте Брюховецький не скористався з цієї
перемоги для визволення всього Правобережжя та возз'єднання його з Лівобереж
ною Україною.
Після укладення Андрусівського перемир'я 1667 р. між Московською державою
та Річчю Посполитою І. Сірко рішуче засудив його умови. Деякий час він підтримував
П. Дорошенка в боротьбі за возз'єднання козацької України, але після того як пра
вобережний гетьман вирішив прийняти протекторат турецького султана, виступив
проти нього. Восени 1667 р. І. Сірко, який тоді на деякий час залишив Січ і став пол
ковником Харківського полку на Слобожанщині, разом із новим отаманом Іваном
Ждан-Рогом здійснив похід у Крим. 8-тисячне козацьке військо розгромило татар
ську орду поблизу самої Кафи (Феодосії) і визволило близько 2 тис. бранців. Цей пе
реможний похід обернувся поразкою для Дорошенка в боротьбі за об'єднання Укра
їни, він втратив союзників-татар.
176
У кр аїн ські п и л і в другій п о л о в и н і X V II ст.______________________________________________________________________________________________________________________________________________
У 1670 р. запорожці знову обрали Сірка своїм кошовим. А влітку того ж року він
здійснив похід на Очаків, турецьку твердиню на узбережжі Чорного моря, захопив і
зруйнував її.
У жовтні 1671 р. Сірко разом із Михайлом Ханенком присягнув Речі Посполитій і
зобов'язався воювати з Кримським ханством.
У 1672 р. після усунення і заслання до Сибіру Многогрішного І. Сірко вирішив по
боротися за гетьманську булаву. На заваді його планам стали Дорошенко і Самой-
лович. У цій боротьбі Сірко зазнав поразки. Полтавський полковник Федір Жученко
захопив Сірка в полон і передав московському цареві. Сірка засудили і відправили
до Сибіру.
Навесні 1672 р. на Україну рушило 300-тисячне турецьке військо, а також крим
ська орда. Турки загрожували спустошенням не лише українським землям, а й Речі
Посполитій та Московській державі.
Виявилось, що полководця, який зміг би протистояти навалі, не було. І тоді, за
проханням польського короля, І. Сірка звільнили. У червні 1673 р. він уже знову був
на Січі. Зібравши козаків, славний ватажок запорожців штурмом взяв Аслам, потім
Очаків, захопивши великий загін ординців.
У 1674 р. розгніваний султан Мехмед IV відправив до козаків листа з вимогою
припинити напади, здатися й прийняти його протекцію. Запорожці відповіли до
шкульним листом, який, певно, переповнив султана бажанням помститися за образу
(за цим історичним сюжетом художник Ілля Репін створив відому картину «Запорожці
пишуть листа турецькому султану»).
Узимку 1675 р. турецько-татарське військо несподівано рушило на Січ. У ніч на
Різдво 40-тисячна татарська орда оточила Січ, а 15 тисяч турецьких яничарів пішли
на штурм. Проте козаки, хоча й запізно помітили ворогів, не злякалися й кинулися у
рукопашний бій. Із Січі втекло лише півтори тисячі яничарів, 150 потрапили в полон.
Запорожці в цій битві втратили лише 50 людей убитими.
Улітку 1675 р. І. Сірко здійснив похід у відповідь. Він зруйнував чимало міст і се
лищ, а також столицю ханства місто Бахчисарай. Військо хана було розбите, а сам він
змушений був рятуватися втечею у горах. Це був один із найвизначніших походів Сір
ка. Проте скористатися з перемог отамана Україна не могла, Руїна давалася взнаки.
У 1676 р. під час зречення влади П. Дорошенка Сірко прийняв від нього клейно-
ди гетьмана. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. кошовий боровся проти
турецько-татарських військ і загонів Ю. Хмельницького. Свій останній похід проти
турків Сірко здійснив на початку 1679 р., коли дощенту зруйнував фортеці, що пере
шкоджали виходу козацьким «чайкам» із Дніпра в Чорне море. За цю зухвалу акцію
султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте коли турки дізналися,
що козаки підготувалися до оборони і чекають, то за краще вирішили повернути на
зад. Це була остання перемога Сірка.
Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер на своєму хуторі
Грушівка (тепер Іллінка Томаківського району Дніпропетровської області).
9.6. Виникнення та розвиток Слобідської України

Слобідська Україна (друга назва - Слобожанщина) - історична область, до якої
входила територія сучасних Харківської, східна частина Сумської, північ Донецької та
Луганської областей України; південно-східна частина Воронезької, південно-західна
частина Бєлгородської, південь Курської областей РосГЇ.
177
Тема 9
Починаючи від другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожан
щину почали поступово заселяти українські селяни й козаки з Лівобережної та Пра
вобережної України, які втікали від польсько-шляхетського гноблення.
У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Остря-
нином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівсько
го та Ніжинського полку на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці
з містечка Ставищі Білоцерковського полку на чолі з Г. Кондратьєвим, які оселилися
на Суминому городищі, заснували Суми.
Масове переселення до Слобожанщини українського населення розпочалося у
другій половині XVII ст. і було пов'язане з Руїною. У верхів'ях Сіверського Дінця, Вор
скли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень.
Наприкінці XVII ст. населення Слобожанщини налічувало близько 250 тис. осіб, серед
яких більшість становили українці.
Поселення, які засновували переселенці на нових землях, називалися «слобода
ми» (звідси й назва «Слобідська Україна»). Одночасно Слобожанщину заселяли мос
ковські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод.
У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х рр. XVII ст. царський уряд
сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Ри-
бинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський
полк. Полки були як військовими козацькими підрозділами, так і адміністративно-те
риторіальними одиницями. Старшину обирали на загальних козацьких радах.
Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного,
судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управ
ління складалося з сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративни
ми, судовими, фінансовими й військовими справами в полках відали полковники, у
сотнях-сотники.
Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобожанщині нерідко траплялося
успадкування посади полковника. Це було пов'язано з особливостями заселення
краю: полковники, як правило, були ватажками переселенських груп. Полковники
підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Обраного полковника
спочатку погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві затвердити
на цій посаді. Посади гетьмана на Слобожанщині не було.
Царський уряд використовував українських переселенців для господарського
освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів крим
ських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселен
цями козацькі привілеї і самоврядування. Система землеволодіння у Слобожанщині
мала свої особливості. У другій половині XVII ст. там ще було багато незаселених зе
мель і діяло право займанщини. Кожен поселенець міг вільно займати стільки зем
лі, скільки був спроможний обробити. Із часом із метою регулювання займанщини
навколо міста або села стали визначати певну земельну ділянку, яка розподілялася
серед поселенців. Лісами, луками, річками та озерами населення користувалося
спільно. Кожен полк мав певний резерв незайманих земель, якими розпоряджався
полковник. Однак багато поселень відмовлялися від наділів із полкового фонду, оскіль
ки за них необхідно було записуватися в козаки й нести важку і небезпечну військову
службу. Тому селяни здебільшого оселялися на землях полкової й сотенної старшини,
де мали можливість заводити досить велике господарство. Одержуючи у власність ді
лянку, вони мали ходити за неї на відробітки - виконувати панщинні роботи.
178
У кр аїн сь кі з ем л і в другій п о л о в и н і X V II ст.________________________________________________________________________________________________________________________________________ ___
Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господа

рів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами і хуторами. Упродовж дру
гої половини XVII ст. відбувався процес перетворення багатої старшини на великих
землевласників. Серед великих землевласників Слобідської України можна назвати
родини полковників Шидловського, Донця, Кондратьєва.
П оняття і терм іни

Руїна - термін, який був запроваджений істо Слобідська Україна - регіон, що утворився у
риком Миколою Костомаровим для періоду XVII—XVIII ст. у прикордонні Московської дер
в історії Української козацької держави дру жави, Речі Посполитої і Кримського ханства
гої половини XVII ст. Існують два підходи до на теренах Дикого Поля. Назва виникла від
розуміння Руїни. За першим підходом вона найбільш поширених населених пунктів -
охоплювала 1657-1687 рр„ поширювалася
«слобод», населення яких мало відносно
на терени Лівобережжя і Правобережжя, а її
«вільне» становище.
змістом був розпад Гетьманщини, за другим -
1663-1687 рр., поширювалася лише на Пра Колонізація - заселення і господарське
вобережжя, а її змістом було страхітливе зне- освоєння вільних територій або захоплення
люднення і спустошення цих земель. певної країни й насильницьке перетворення
Чорна рада - назва, яка використовувалася її у колонію.
в другій половині XVII ст. на Україні стосовно Городове козацтво - офіційна назва козаць
загальних козацьких рад. кого стану, яка вживалася в Україні від сере
Лівобережна Гетьманщ ина - східна частина дини XVII - до 80-х рр. XVIII ст.
Гетьманщини, розташована на лівому березі Старш инське зем леволодіння - землі Пра
Дніпра (разом з Києвом). Назва з'явилася піс вобережної, Лівобережної і СлобідськоїУкра-
ля укладання Московською державою і Річчю їни, що перебували у спадковому володінні
Посполитою Андрусівського договору і поді козацької старшини.
лу Української козацької держави. Бєлгородська лін ія («Засічна смуга») - одна
Правобережна Гетьманщ ина - західна ча з ланок у системі оборонних укріплень на
стина Гетьманщини на правому березі Дні південному кордоні Московської держави, з
пра. Назва з'явилася після поділу Української метою захисту від нападів татар у XVI—XVII ст.
козацької держави Московською державою Її наявність сприяла заселенню і освоєнню
і Річчю Посполитою за умовами укладеного південних чорноземних районів. Службу на
ними Андрусівського договору 1667 р. Бєлгородській лінії несли українські слобід
Протекторат - форма залежності однієї ські козаки і московські стрільці Проходила
держави від іншої, коли основні питання її через міста-фортеці Охтирка - Білгород - Ко-
суспільно-політичного життя вирішує на свій роча - Новий Оскіл, Острогозьк - Воронеж -
розсуд протектор. Усмань - Тамбов - Ва луйки.
Персоналії
Брю ховецький Іван (? - 1668) - гетьман Лі Виговський Іван (? - 1663) - гетьман України
вобережної України у 1663-1668 рр. Обраний у 1657-1659 рр. Один з найближчих соратни
гетьманом Лівобережної України на Чорній ків Богдана Хмельницького, з 1648 р. був ге
Раді у Ніжині. Відразу після цього уклав із неральним писарем Війська Запорозького. На
Московською державою Батуринські статті Корсунській раді 1657 р. обраний гетьманом
1663 р. Був першим з українських гетьманів, України. На посаді гетьмана здійснював ан-
який здійснив візит до Москви й підписав там тимосковську політику. Уклав Гадяцьку угоду
нові Московські статті, що значно обмежува (1658 р.) з Річчю Посполитою, що різко змен
ли права Гетьманщини. У 1668 р. лівобережні шила підтримку гетьмана серед козацтва. У
козаки, дізнавшись про наближення військ жовтні 1659 р. зрікся булави і виїхав до Польщі
правобережного гетьмана П. Дорошенка, Дорошенко Петро (1627-1698) - гетьман
стратили Брюховецького. Правобережної (1665-1676) та всієї України
179
Тема 9
(1668-1669). Один із найближчих соратників втратив владу над Правобережжям. Команду
Богдана Хмельницького і продовжувач його вав козацькими військами в першому Крим
справи. Рішуче виступав проти поділу Геть ському поході 1687 р., був звинувачений у
манщини за умовами Андрусівського дого його провалі й позбавлений гетьманства.
вору 1667 р. У 1668 р. домігся возз'єднання Сірко Іван (? - 1680) - відомий ватажок укра
Української козацької держави і був обраний їнського козацтва другої половини XVII ст.,
її гетьманом. В умовах загострення боротьби кошовий отаман Запорозької Січі (вперше
з Річчю Посполитою і Московською держа обраний 1663 р.). Виступав проти політики
вою у 1669 р. прийняв протекторат Осман гетьмана І. Виговського. Спочатку підтриму
ської імперії. Унаслідок цього Правобережжя вав гетьмана Ю. Хмельницького, але після
стало ареною виснажливої війни польської, укладання Слободищенської угоди виступив
московської й турецько-татарської армій. У проти нього. Організував і здійснив десятки
цій ситуації Дорошенко зрікся гетьманства. переможних походів запорозьких козаків
Многогрішний Дем'ян (бл. 1630 - піс проти Османської імперії і Кримського хан
ля 1701) - гетьман Лівобережної України у ства. Спираючись на підтримку козаків завж
1668-1672 рр. Підтримував політику гетьмана ди займав власну позицію щодо політики
П. Дорошенка. У 1668 р. після того як останній П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка,
був змушений повернутися на Правобереж Д. Многогрішного та І. Самойловича. Прагнув
жя, став наказним гетьманом Лівобережжя. не допустити послаблення впливу Запороз
1669 р. на Генеральній військовій раді у Глу- ької Січі на події в Україні. Не завжди послі
хові обраний гетьманом Лівобережної Украї довні дії Сірка інколи суперечили держав
ни. Уклав Глухівські статті з московським ца ницьким намірам українських гетьманів.
рем. Спочатку боровся проти П. Дорошенка, Сомко Яким (? - 1663) - наказний гетьман
а потім пішов на зближення з ним і розпочав Лівобережної України у 1660-1663 рр. Після
таємні переговори про перехід Лівобережної підписання гетьманом Ю. Хмельницьким Сло-
Гетьманщини під протекторат Османської ім бодищенського трактату виступив проти ньо
перії. У 1672 р. був заарештований незадово- го, відстоюючи союзницькі відносини з Мос
леною цим козацькою старшиною і виданий ковською державою. Після обрання наказним
московському уряду. гетьманом Лівобережної України виступав
Ромодановський Григорій (? - 1682) - мос за дотримання Березневих статей 1654 р.,
ковський державний і військовий діяч. У що викликало незадоволення московського
1654-1669 рр. був воєводою московських уряду. Навесні 1662 р. на старшинській раді
військ в Україні, брав активну участь у по у Козельці був обраний гетьманом усієї Укра
літичному житті Гетьманщини. Разом із їни, але не був затверджений московським
О. Трубецьким очолював московські війська, царем. Зазнав поразки у боротьбі за гетьман
розбиті армією гетьмана І. Виговського у Ко ську булаву на «Чорній раді» 1663 р. у Ніжині
нотопській битві 1659 р. Командував москов з І. Брюховецьким. За наказом останнього був
ськими військами у поході 1668-1669 рр. на заарештований і страчений.
Правобережжя проти гетьмана П. Дорошенка Суховій Петро (1645- ?) - гетьман Правобе
та під час Чигиринських походів 1677 і 1678 рр. режжя від імені Запорозької Січі та частини
Самойлович Іван (? - 1690) - гетьман Ліво правобережного козацтва у 1668-1669 рр.
бережної України у 1672-1687 рр. За гетьма До цього займав посаду кошового писаря на
нування Д. Многогрішного був генеральним Січі. Виступав проти політики гетьмана П. До
суддею. Підтримав змову козацької старшини рошенка. У 1669 р. поступився гетьманською
проти Д. Многогрішного й 1672 р. на старшин булавою на козацькій раді під Уманню М. Ха-
ській раді обраний лівобережним гетьманом. ненку. Обстоював ідею незалежності України
На Переяславській раді 1674 р. обраний геть від Речі Посполитої та Московської держави.
маном усієї України. Проте фактичне об'єд Після 1672 р. доля не відома.
нання Лівобережної і Правобережної України Тетеря Павло (бл. 1620-1671) - гетьман пра
відбулося після зречення булави П. Дорошен вобережної України у 1663-1665 рр. Був од
ком. За Бахчисарайським договором 1681 р. ним з найвизначніших дипломатів за правлін
180
У к р а їн сь к і з е м л і « другій п о л о в и н і Х У П ст . М И И И И И М И И Н М И И И И И И И И — — 1
ня гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського ва України - Переяславські статті 1659 р.

та Ю. Хмельницького. Був одним з авторів з Московською державою і Слободищен-
Березневих статей 1654 р., Гадяцької угоди ський трактат 1660 р. з Річчю Посполитою.
1658 р. і Слободищенського трактату 1660 р. Усвідомивши здійснені помилки і втрату під
Після обрання гетьманом намагався об'єд тримки козацтвом, 1663 р. зрікся гетьман
нати під своєю владою Лівобережну та Пра ства. Під час боротьби за владу на Правобе
вобережну Україну за умови збереження над режжі спочатку підтримував П. Дорошенка,
нею зверхності польського короля. У 1665 р. а потім П. Суховія та М. Ханенка. У 1669 р.
не здобувши широкої підтримки своїх планів був захоплений татарами і відправлений до
козацтвом, залишивши замість себе наказним Стамбула. На початку 1677 р., коли турець
гетьманом М. Ханенка, виїхав до Варшави й кий султан розпочав активну боротьбу за
більше до України не повернувся. Правобережну Україну, Ю. Хмельницького
Ханенко Михайло (бл. 1620-1680) - геть він призначив гетьманом і «князем мало
ман Правобережної України у 1669-1674 рр. російської України» на правах свого васала
Наказний гетьман Правобережної України, зі столицею у Немирові. Спроби Ю. Хмель
призначений у 1663 р. П. Тетерею перед його ницького об'єднати під своє владою Україну
від'їздом до Варшави. У 1669 р. від імені ча були невдалі. Після укладання Бахчисарай
стини правобережних полків незадоволе- ського миру 1681 р. був позбавлений геть
них політикою П. Дорошенка проголошений манства і відкликаний до Стамбула. Подаль
правобережним гетьманом. У 1670 р. уклав ша його доля невідома.
Острозький договір з Річчю Посполитою про Ян III Собеський (1629-1696) - польний геть
перехід під її протекторат. Разом із польськи ман Речі Посполитої (1666-1668), великий
ми військами воював проти полків П. Доро коронний гетьман (1668-1674), король Речі
шенка та армії турецького султана Мехмеда IV Посполитої (1674-1696). Ставши королем,
на Правобережжі. У 1674 р. склав гетьманську вів постійні війни з Османською імперією.
булаву на користь І. Самойловича, перейшов 1683 р. очолювана ним армія, у складі якої
на Лівобережну Україну і склав присягу мос були українські полки, здобула перемогу над
ковському царю. турецьким султаном Мехмедом IV під Віднем.
ХмельницькийЮрій(бл.1641 - після 1681)- Провадив політику обмеження прав Право
молодший син Б. Хмельницького, гетьман бережної України, протидіяв державотвор
усієї України у 1657 та 1659-1663 рр. і Пра чим планам П. Дорошенка. У 1685 р. видав
вобережної України у 1677-1681 та 1685 рр. універсал, яким узаконив існування козацтва
На посаді гетьмана намагався продовжува на Правобережній Україні й відновив там
ти справу батька й шукав союзника, котрий полковий козацький устрій. Уклав «Вічний
гарантував би самостійність і цілісність мир» 1686 р. з Московською державою, що
Гетьманщини. Під тиском обставин підписав закріпив поділ українських земель між Річчю
договори, що обмежували державні пра Посполитою і Московською державою.
181
Тема 9
Тестові завдання т я т ж я їт ■ ли н а

1. Коли відбулися Чигиринські походи турецької армії?
А 1672 р. В 1677-1678 рр. » □ □ В
Б 1675-1676 рр. Г 1681-1683 рр.
2. У якій з груп зазначені гетьмани Лівобережної Гетьманщини?
А І. Виговський, Ю. Хмельницький, П. Тетеря, П. Дорошенко риині
Б Я. Сомко, І. Сірко, П. Суховій, М. Ханенко 1 1 1 1
В П. Дорошенко, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, В. Золотаренко
Г І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович, І. Мазепа
3. У якому році відбулася Конотопська битва?
А 1657 р. В 1659 р. П О В ІЗ
Б 1658 р. Г 1660 р.
4. Кого було обрано гетьманом Правобережної України на раді у Чигирині, склика
ній на початку січня 1663 р.?
А П. Тетерю В П. Дорошенка А Б В
Б Ю. Хмельницького Г І. Брюховецького
5. Хто з українських гетьманів у 1665 р. вперше поїхав до Москви?
А Ю. Хмельницький В Д. Многогрішний Iа Б в г
Б І. Брюховецький Г Я. Сомко г
б. Яке судження правильне?
Відповідно до умов Андрусівського договору
1) під владою Московської держави закріплювалася Лівобережна Україна і на
два роки Київ.
2) Запорозька Січ одночасно перебувала під контролем Московської держави і
Річі Посполитої.
А обидва варіанти правильні
Б тільки перший варіант правильний
В тільки другий варіант правильний
Г обидва варіанти не правильні
7. Яку назву мала угода, укладена у 1686 р. між Річчю Посполитою і Московською
державою?
А Андрусівське перемир'я В «Вічний мир» Га ] бТ вТ П
Б Бахчисарайський договір Г Бучацький договір !— 1— 1— і— І
8 . Якого гетьмана було усунуто від влади внаслідок провалу Першого Кримського
походу?
А І. Самойловича В І. Брюховецького А Б в г
Б Д. Многогрішного Г М. Ханенка
9. Як називають в історичній літературі Запорозьку Січ, що існувала протягом 1652-
1709 рр.?
А Томаківська В Базавлуцька !а Б вТг
Б Микитинська Г Чортомлицька Г 1
182
У кр аїн сь кі з е м лі в другій п о л о в и н і X V II ст.___________________________________________________________ ____________________ ___________________________ __________________________________
10. Якого козацького ватажка було на початку 1673 р. звільнено із московського за
слання у Сибіру за клопотанням майбутнього польського короля Яна Собеського
і запорожців для організації відсічі турецької загрози?
А П. Дорошенка В М. Ханенка [ А і Б | В | Ґ]
Б І. Сірка Г П.Суховія І І Т І ]
11. Який кошовий отаман Запорозької Січі у 1658 р. виступив проти гетьмана Івана
Виговського?
А Я. Барабаш В М. Пушкар [ДІБ І В І Г І
Б І. Брюховецький Г І. Сірко І— І—І— І—І
1 2 .Чим уславився запорозький отаман І.Сірко?
А переможними Чигиринськими походами [ДІБ І В ІГ І
Б переможними походами проти кримських татар і турків І— І— І— І— І
В переможними походами проти Речі Посполитої
Г переможними походами проти Московської держави
13.Якому поняттю відповідає наведене визначення?
«Заселення і господарське освоєння вільних територій або захоплення певної
країни і насильницьке перетворення її у залежну».
А протекторат В контрибуція А Б В Г
Б колонізація Г конфіскація п
14. Коли московський уряд добився від константинопольського патріарха згоди на
підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату?
А 1682 р. В 1686 р. [А[ВІВ І СІ
Б 1684 р. Г 1689 р. І ГТ І І
15. Спираючись на підтримку якої держави гетьман П. Дорошенко намагався відно
вити єдину Українську козацьку державу?
А Московської держави В Османської імперії шзон
Б Речі Посполитої Г Швеції
16. Які держави у 1686 р. поділили українські
землі так, як зображено на карті?
А Османська імперія і Річ Посполита
Б Московська держава А Б ІТ Т і
і Османська імперія 1
В Московська держава і Річ Посполита
Г Велике Князівство Литовське
і Московська держава
17. Якої старшинської посади не існувало в Сло
бідському козацькому війську?
А осавула А Б В т
Б полковника
В генеральний писаря
Г полкового обозного
18. Які українські землі увійшли до складу
Османської імперії в роки «Руїни»?
А Східна Галичина В Лівобережжя А Б в Г
Б Запорожжя_________________________ Г Західне Поділля 1
183
— — — Тема 9

19.Установіть відповідність між назвою угоди, укладеної в XVII ст„ та її основними по
ложеннями.
1 Гадяцький договір впввнв
2 Бахчисарайський мир ас г
3 Андрусівське перемир'я па
па
4 Вічний мир па
А Польща і Московія припиняли воєнні дії одна проти одної і зобов'язувалися не
укладати сепаратного миру зі Швецією
Б кордон між Московією і Польщею проходив по Дніпру, Київ і Запоріжжя закрі
плювалися за Москвовією
В кордон між Московією і Османською імперією встановлювався по Дніпру, ме
жиріччя Дністра і Бугу на 20 років повинно було залишатися незаселеним
Г Польща і Московія припиняли воєнні дії на 13,5 років; в Україні кордон між
ними встановлювався по Дніпру (за винятком Києва, який на два роки відхо
див до Росії), Запорожжя перебувало у спільному володінні держав
Д Гетьманщина на рівноправних засадах входить до федерації з Польщею і Лит
вою під назвою Велике Князівство Руське
20.Установіть відповідність між назвою битви (військової кампанії) та іменем гетьма
на, із яким вона пов'язана.
1 битва під Охматовим А І. Самойлович іаавви н
2 битва під Конотопом Б Ю. Хмельницький і □
3 битва під Чудновим В І. Виговський 2 □
1
4 перший Кримський похід Г І. Брюховецький ї □
Д Б. Хмельницький

А захоплення турецькими військами Чигирина вовво
Б обрання гетьманом І.Самойловича п ■в ■в
ив в в
В укладення Бахчисарайського мирного договору п ■в в в
Г зречення П.Дорошенком гетьманської булави СІв в в в
А рішення старшинської ради в Корсуні прийняти турецький А Бв г
1
протекторат над Гетьманщиною 2
Б Конотопська битва - розгром московських військ 3
В Перший чигиринський похід турецького війська А
Г Перехід Київської митрополії під зверхність Московського патріархату
А Корсунська угода вивши
Б Бахчисарайський мирний договір 1
1
В Гадяцький договір І.
Г Андрусівське перемир'я 4.
184
Укр аїн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V II ст.______________________________________________________________________________________________________________
24 . Установіть послідовність правління гетьманів.

А Іван Виговський А Б В Г
1
Б Іван Самойлович
2
В Петро Дорошенко 3
Г Петро Тетеря 4,
З а в д а н н я в короткою відп о відд ю м н о ж ин н о го ви б о р у

2 5 . Позначте твердження, які характеризують зміст Гадяцького договору1658 р.
1 Україна в межах Київського, Чернігівського й Брацлавського
воєводств ставала державою Велике Князівство Руське,
яке входила до складу Речі Посполитої
2 найвища законодавча влада у Великому Князівстві Руському належала депута
там від усіх земель князівства
3 гетьман був головою виконавчої влади, обирався довічно і затверджувався ко
ролем
4 українське військо мало налічувати 60 тис. козаків
5 Велике Князівство Руське мало власну судову і фінансову системи
6 виконавча влада зосереджувалася в руках руського князя, якого король при
значав з осіб православного віросповідання
7 влада гетьмана передавалась спадково
Тема 10
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVII -

У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст. Ш Ш Ш Р
1687 р., 25 липня - обрання гетьманом Івана 1711 р., 12 липня - укладання росій
Мазепи. Укладання українсько-московських сько-турецького Прутського договору
Коломацьких статей 1711-1734 рр. - Олешківська Січ
1689 р. - другий Кримський похід москов 1712 р. - укладання російсько-турецького
сько-української армії Адріанопольського договору
1694 р. (або 1701 р.) - Києво-Могилянська 1720 р. - указ Петра 1про заборону друку
колегія отримує статус вищого навчального вати книги українською мовою
закладу - академії 1722 р., 2 квітня - указ російського імпе
1699 р. - постанова сейму Речі Посполитої про ратора Петра 1 про скасування в Лівобе
ліквідацію козацтва на Правобережжі під про режній Україні гетьманств і утворення для
водом Семена Палія управління нею Малоросійської колегії
1700-1721 рр. - Північна війна Росії зі Швецією 1723 р. - подання царю Петру 1українською
1702-1704 рр. - національно-визвольне по старшиною на чолі з наказним гетьманом
встання проти польського панування на Пра П. Полуботком Коломацьких чолобитних
вобережжі під проводом Семена Палія 1727 р. - заснування Харківського колегі
1704-1716 рр. - діяльність у Києво-Могилян- уму
ській академії Феофана Прокоповича - профе 1727 р., червень - обрання гетьманом Да
сора філософії й богослов'я, ректора нила Апостола
1708 р., жовтень - перехід 1. Мазепи з 5-тис. 1728 р. - прийняття «Рішительних пунктів»
козацьким військом на бік шведського короля 1730-1740-ві рр. - укладання зводу пра
Карла XII вових актів Гетьманщини «Права, за якими
1709 р., 14 травня - зруйнування за наказом судиться малоросійський народ»
царя Петра 1ЧортомлицькоїСічі 1734 р. - Гайдамацьке повстання проти
1709 р„ 27 червня - Полтавська битва польського панування на Правобережжі,
1709-1711 рр. - Кам'янська Січ очолюване Верланом
1710 р., 5 квітня - прийняття Конституції 1734-1750 рр. - управління Гетьманщи
П. Орлика - «Пактів і Конституції прав і свобод ною Правлінням гетьманського уряду
Війська Запорозького» 1734-1775 рр. - Нова (Підпільненська) Січ
1711 р., весна - похід П. Орлика разом з тата 1738-1745 рр. - виступи опришків під про
рами на Правобережну Україну водом О. Довбуша на Прикарпатті
10.1. Українська держава за гетьманування Івана Мазепи
Улітку 1687 р. на р. Коломак (притока Ворскли), де отаборилося після невдалого
Кримського походу російсько-українське військо, за наказом В. Голіцина відбулися
вибори нового гетьмана замість усунутого ним І. Самойловича. Гетьманська булава
дісталася генеральному осавулу Івану Мазепі (1687-1709 рр.).
Тоді ж було ухвалено новий україно-російський договір - Коломацькі статті.
Основні положення Коломацьких статей:
• Декларативне підтвердження 30-тисячного козацького реєстру, прав і приві
леїв гетьмана та старшини.
• Заборона гетьману змінювати генеральну старшину на її «урядах» без дозво
лу царя.
• Заборона гетьману самостійно здійснювати дипломатичні відносини з іншими
державами і зобов'язання дотримуватися «Вічного миру» з Польщею (по суті,
_________ він не повинен був намагатися повернути під свою владу Правобережжя).
186
_______ ________
• Зобов'язання гетьману за наказом царя надсилати козацькі війська проти
Криму й Туреччини.
• Перебування, як і раніше, у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині й Острі
російських воєвод із залогами і розташування для контролю над гетьманом
російського стрілецького полку в столиці Гетьманщини місті Батурині.
• Запровадженя спеціальної статті, яка тлумачила взаємини між Гетьманщи
ною й Московською державою: заборонялося «"голосом испущать", що...
Малоросійський край гетьманского регименгу», а лише говорить, що він є
складовою єдиної держави московського царя.
• Забезпечення вільного переходу з Московської держави в Україну.
• Зобов'язання гетьманського уряду «народ малороссийский всякими меры
и способы с великороссийским народом соединять и в неразрывное и кре
пкое сугласие проводить супружеством и иным поведением».
Коломацькі статті стали наступним кроком на шляху обмеження державних прав
України Московською державою.
Іван Мазепа народився 1639 р. в родині українського шляхтича в селі Мазепинці
неподалік Білої Церкви. Для свого часу він мав блискучу освіту: навчався в Київсько
му колегіумі, єзуїтській колегії у Варшаві. Коштом польського короля Яна Казимира
вивчав військову справу в Голландії, Франції, Німеччині, Італії. Як королівський посол
відвідував Запорозьку Січ, возив листи короля до І. Виговського та Ю. Хмельницько
го, вручав гетьманські клейноди П. Тетері. На посаді генерального осавула служив
П. Дорошенку та І. Самойловичу. Відвідуючи в службових справах Москву, налагодив
тісні стосунки з впливовими царедворцями. Усе це було запорукою успішної діяльно
сті на гетьманській посаді.
На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відно
син із Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, по
силав козацькі полки то в далекі північні райони (Північна війна 1700-1721 рр.), де
Росія вела боротьбу за вихід до балтійського узбережжя, то в Польщу, то на південь.
За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це
Мазепа отримував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману.
У соціально-економічній політиці гетьман зробив основну ставку на підтримку
козацької старшини й української шляхти, прагнучи перетворити їх на міцну відда
ну привілейовану соціальну верству. Мазепа сприяв зростанню великого старшин
ського і монастирського землеволодіння, запровадженню панщини для селян. За
роки його гетьманування старшина, монастирі та великі купці отримали у свої во
лодіння сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам гетьман мав близько 100 тис. селян
в Україні та 20 тис. - у Росії. Наслідком такої політики стало посилення всіх форм ви
зиску селян, козаків і міщан, загострення соціальних суперечностей в українському
суспільстві.
Одним із найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була
культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва,
архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з держав
ної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий
спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Промовистим є факт,
що лише під його безпосереднім наглядом і керівництвом споруджувалося 12 хра
мів. За гетьманування Мазепи було відновлено багато старовинних храмів княжої
187
Тема 10
доби. Внесок Мазепи в розвиток архітектури й будівництва настільки значний, що на

віть тогочасний архітектурний стиль дослідники називають «мазепинським бароко».
Багато нових споруд з'явилося в Києві. У 1690 р. було збудовано нове приміщення
Києво-Могилянського колегіуму, у 1698 р. - Богоявленську церкву Братського монас
тиря, дзвіницю Софіївського собору, до 1695 р. - обнесено новим муром Києво-Пе
черську лавру.
Інша царина культурницької діяльності Мазепи - друкарська справа. Видання
мазепинськоїдоби були одними із кращих українських книгодруків. До речі, сам геть
ман мав чи не найкращу в Україні книгозбірню й обдаровував книжками з цієї біблі
отеки монастирі, церкви, окремих осіб. Не менш, ніж церквами й монастирями, опі
кувався Мазепа Києво-Могилянською колегією, сприяючи її перетворенню в 1701 р.
на академію. Дбав Мазепа й про виникнення нових осередків культури. Зокрема, у
1700 р. в Україні було засновано новий навчальний заклад - Чернігівський колегіум.
На думку дослідників, така цілеспрямована й всеохоплююча культурницька ді
яльність Івана Мазепи дозволяє говорити про неї не просто як про меценатство, а як
про сплановану далекоглядну державну політику.
Улітку 1702 р. на Правобережній Україні спалахнуло національно-визвольне пов
стання проти польського панування, очолюване фастівським полковником Семеном
Палієм. Ще до початку повстання Палій звертався до царя, а також до Мазепи з про
позицією приєднання Правобережжя. Проте стратегічні цілі царя Петра І йшли далі,
ніж приєднання Правобережжя, він прагнув встановити контроль над всією Річчю
Посполитою. Лише навесні 1704 р. російські війська з українськими козаками, очо
люваними гетьманом, виступили в похід у Польщу, щоб надати допомогу її королю у
боротьбі зі шведами. Зі вступом Мазепи на Правобережжя навесні 1704 р. повстанню
було покладено край. Палія, як можливого претендента на гетьманську булаву, він
заарештував й домігся від царя його заслання. Фактично правобережні землі опини
лись під управлінням Мазепи. Але Петро І заборонив Мазепі приєднувати ці землі.
Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав
ламати основи української автономії. Особливо швидко цей процес розгорнувся у
роки Північної війни. Ця війна жодним чином не була пов'язана з інтересами Укра
їни. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях,
воюючи на територіях Московської держави, Прибалтики, Речі Посполитої не проти
своїх ворогів, а обстоюючи інтереси царя. Ці походи були важким тягарем для ко
зацтва. Адже козаки за свою службу не отримували ніякої винагороди, а, навпаки,
потерпали від утисків й образ московських воєначальників. Жорстоке ставлення з
боку командування й тяжкі умови служби викликали скарги й нарікання, а часом й
самовільне повернення додому. Приводом для незадоволення було й те, що досить
часто козаків використовували як дешеву робочу силу під час будівництва каналів,
нових доріг, фортець та інших укріплень. Справжнім лихом стала Північна війна й для
інших верств українського населення, бо саме його коштами споряджалися козацькі
війська для щорічних походів на північ. Гетьманщина мусила також утримувати в ряді
міст московську армію й воєнні гарнізони. Крім того, з України у великих кількостях
вивозився хліб й інші продукти. Усе це призводило до занепаду господарства й тор
гівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.
Крім воєнних негараздів, козаків непокоїло обмеження царським урядом їхніх
станових прав. Так, зокрема, гостру реакцію викликав указ 1705 р. про перетворення
188
У кр аїн сь кі з е м л і н а п р и к ін ц і X V II - у перш ій п о л о в и н і X V III ст.__________________________________________________________________________________________________________
двох козацьких полків, висланих до Пруссії, на регулярні драгунські. Серед козаць

кої старшини поширювалися чутки про ще суттєвіші зміни: усунення козацького са
моврядування, насадження губернаторів і воєвод, переселення козацького війська
в Московію тощо. Непевність щодо майбутнього України примушувала старшину й
гетьмана замислюватися над подальшою долею Гетьманщини. Охоплена антимос-
ковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа почав розуміти
згубність відносин України з Московською державою.
Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московської держави, І. Ма
зепа розпочав таємні переговори зі шведським королем Карлом XII. Коли шведський
король у ході військових дій просувався територією України, гетьман перейшов на
його бік. У квітні 1709 р. було підписано угоду з Карлом XII. Вона передбачала утво
рення з українських земель, що перебували у складі Росії, очолюваного І. Мазепою
князівства під формальною протекцією Швеції. Питання про долю правобережних і
західноукраїнських земель не порушувалося, оскільки шведський король визнавав
їх частиною Польщі.
Та цим планам не судилося здійснитися. Коли військо Карла XII вступило в Украї
ну і Мазепа розкрив козакам свої наміри, то багато з них його залишили. Вони не
зрозуміли несподіваної зміни поглядів гетьмана: напередодні гетьман закликав бути
вірними російському цареві й боротися зі шведами. Основна маса українського на
селення розглядала шведів як загарбників. Також далася взнаки непопулярна соці
альна політика гетьмана в попередні роки. До того, ж Петро І вжив рішучих і швидких
дій проти Мазепи. Його було оголошено зрадником, новим гетьманом обрано Івана
Скоропадського (1708-1722 рр.), зруйновано гетьманську столицю Батурин і Запо
розьку Січ.
Вирішальна битва Північної війни відбулася 8 липня 1709 р. під Полтавою і завер
шилася поразкою Карла XII й Мазепи.
Карл XII і Мазепа із залишками армії і своїми прибічниками були змушені відсту
пити в турецькі володіння. 2 жовтня 1709 р. у передмісті Бендер І. Мазепа помер.
Місце і роль І. Мазепи в історії українського народу визначається тим, що в умо
вах розгортання централізаторської політики Петра І він здійснив спробу вибороти
незалежність України. Проте його орієнтація на верхівкові методи боротьби і під
тримку лише вузького кола однодумців-змовників, а також відірваність від життєвих
потреб народу значною мірою спричинили крах планів І. Мазепи.
10.2. Гетьман Пилип Орлик. Конституція П. Орлика

Після смерті І. Мазепи 16 квітня 1710 р. під Бендерами відбулася козацька рада.
На ній було обрано нового гетьмана - найближчого сподвижника Івана Мазепи, гене
рального писаря його уряду Пилипа Орлика (1672-1742). Він очолив першу україн
ську політичну еміграцію в Західній Європі й уряд в екзилі (еміграції).
Пилип Орлик походив із давнього чеського роду. Його батько загинув у Хотин
ській війні. Навчався спочатку в єзуїтській колегії у Вільно, а потім у Києво-Могилян-
ському колегіумі. Був освіченою людиною, знав кілька європейських мов. Займав
посади в Генеральній військовій канцелярії, згодом став генеральним військовим
писарем і найближчим радником гетьмана Мазепи.
Під час козацької ради 16 квітня було прийнято написаний ним документ «Пакти й
конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ отримав
189
Тема 10
назву «Конституція Пилипа Орлика», або «Бендерська Конституція»). Це була угода між
старшиною і запорозькими козаками, з одного боку, та гетьманом з другого.
Саме це відрізняло прийнятий документ від традиційних гетьманських статей, які
ґрунтувалися на угодах між гетьманом і монархом-протектором. Уперше новообра
ний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови,
за яких він отримував владу.
Документ складався зі вступу та 16 статей. У ньому проголошувалася незалеж
ність України від Московської держави та Речі Посполитої; обґрунтовувалася протек
ція шведського короля та союз із Кримським ханством; територія України визнача
лася Зборівським договором 1649 р ; козакам поверталися їхні традиційні території
в Подніпров'ї; при гетьманові утворювалася Генеральна Рада із законодавчою вла
дою, яка складалася з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від
кожного полку та з делегатів від запорожців; рада збиралася тричі на рік - на Різдво,
Покрову, Великдень; справи про кривду гетьманову та провини старшини розглядав
Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і
майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана при
значалися окремі землі; встановлювалася виборність полковників, сотників із на
ступним їх затвердженням гетьманом; спеціальна комісія мала здійснювати ревізію
державних земель, якими користувалася старшина, а також повинностей населення;
гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повиннос
тей, допомагати козацьким удовам і сиротам.
Таким чином, проголосивши фактично республіканський політичний устрій
Української держави, «Конституція Пилипа Орлика» стала найвищим щаблем того
часної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі. Жодна з країн на той
час не мала подібних документів. Конституція обмежувала права гетьмана, передба
чала створення представницького органу - Генеральної ради. У ній були закладені
підвалини принципу розподілу законодавчої, виконавчої та судової влади, упрова
джувалась виборність посад.
Зміст цього документу відповідав інтересам козацької старшини, яка завдяки
послабленню гетьманської влади отримала можливість ширшої участі в державному
управлінні. «Конституція Пилипа Орлика» до 1714 р. діяла на тій частині Правобереж
ної України, де зберігався військово-територіальний полковий устрій.
Подальші дії Пилипа Орлика були спрямовані на створення коаліції для звільнен
ня України з-під російської влади. Він уклав угоду з кримським ханом Девлет-Гіреєм,
шведським королем Карлом XII, прибічниками поваленого польського короля Ста
ніслава Лєщинського. Угоди передбачали спільне визволення Гетьманщини й Слобо
жанщини. До цієї коаліції приєдналась Туреччина, яка 20 листопада 1710 р. оголо
сила війну Росії. За спільним планом союзників передбачалось здійснити військову
експедицію зі звільнення Правобережної України. Об'єднані сили кримського хана,
поляків і козаків на чолі з Орликом мали примусити московські війська відійти з Пра
вобережжя. Завершити операцію мала турецька армія.
На початку 1711 р. Орлик із 5 тис. запорожців, 20-30-тисячною татарською ордою
і загоном поляків рушив на Правобережжя. Він здобув Немирів, Брацлав, Вінницю і
взяв в облогу Білу Церкву. До нього приєдналося близько 11 тис. місцевих козаків.
Однак, коли прийшла звістка про наближення російських військ, татари припинили
облогу і розпочали брати ясир. Місцеві козаки залишили гетьмана і кинулися ряту
190
У кр аїн сь кі з е м л і н ап ри кін ц і X V II - у перш ій п о лов и н і XVIII ст.__________________________________________________________________________________________________________
вати своїх близьких. З Орликом мало хто залишився, він був вимушений припинити
похід і з невеликим загоном прибічників повернувся до Бендер.
Улітку 1711 р. Петро І розпочав воєнну кампанію проти Османської імперії. Ро
сійська армія вирушила на Молдавію, де її володар підняв антитурецьке повстання.
8-9 липня 1711 р. відбулася вирішальна битва над Прутом. Армія Петра І була ото
чена турецьким військом, і їй загрожувала капітуляція. Петро І вирвався з оточення
лише завдяки підкупу та великим політичним поступкам.
За Прутським мирним договором 1711 р., російська сторона повертала Туреччи
ні Азов, знищувала свої фортеці, нещодавно збудовані на Запорожжі, й зобов'язува
лася не втручатися в проблеми Речі Посполитої.
Окремий пункт стосувався українських земель, від яких Росія повинна була від
мовитися і повернутися під протекторат Кримського ханства та Туреччини. Проте
його сформулювали дуже нечітко, і було незрозуміло, мова йде про Запорожжя, Пра
вобережжя чи всю Гетьманщину.
Росія з виконанням умов договору зволікала. Зрештою наприкінці 1711 р. Туреч
чина висунула російській стороні вимогу передати всю Наддніпрянську Україну з Ки
євом під її протекторат, відповідно до умов Прутського миру. Росія від цього відмови
лася. У результаті переговорів за сприяння англійського і голландського послів було
досягнуто домовленість, що росіяни відмовляються від Правобережжя (окрім Києва
з околицями) і західної частини Запорожжя (землі на правому березі Дніпра з Кода-
ком), а турки - не висувають претензій на інші запорозькі землі й Лівобережну Укра
їну. Ці домовленості були зафіксовані в російсько-турецькому договорі, підписаному
в квітні 1712 р. та Адріанопольському договорі 1713 р. Вони стали тяжким ударом для
Орлика та його сподвижників. Адже Україна залишалася знову розділеною. Влада ж
Орлика над Правобережною Україною, отримана згідно з султанським указом, була
нетривалою. У квітні 1714 р. між Туреччиною й Польщею було укладено договір, за
яким Правобережна Україна залишалася за Польщею. Таким чином, сподівання Ор
лика щодо швидкого звільнення України виявилися нездійсненними. У червні 1714 р.
Орлик виїхав із Бендер у подорож до країн Європи, де намагався створити нову ан-
тиросійську коаліцію.
На запрошення Карла XII Пилип Орлик зі своїми прибічниками прибув до Швеції.
У 1720 р. переїхав до Німеччини, а згодом до Франції.
Однак політичної підтримки своїх планів у правителів європейських держав
Орлик не знайшов. Європа втомилася від війн, що вирували на континенті з почат
ку XVIII ст. Після підписання російсько-шведського Ніштадського мирного договору
1721 р. на перебування українських політичних емігрантів у всіх європейських столи
цях дивилися як на небажане.
У 1722 р. Орлик був змушений переїхати на територію Туреччини, де й прожив
20 останніх років. Усі його дипломатичні зусилля виявилися марними. Поява нової
держави на карті Європи не входила до планів тодішніх володарів Європи. Проте
завдяки його діяльності в європейських дипломатичних колах стали краще уявляти
складнощі політичної ситуації на українських землях і прагнення українців.
10.3. Посилення колоніальної політики Російської імперії

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для посилення ан
тиукраїнської політики. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя у місті
191
Тема 10
Лебедині, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресова

но і страчено, а їхнє майно конфісковано. Одночасно з цим відбувався форсований
наступ на українську автономію. Коли новообраний гетьман І. Скоропадський за
пропонував цареві підтвердити в нових Решетилівських статтях традиційні права та
вольності, то отримав від Петра І відповіді: «Українці й так мають із ласки царя стільки
вольностей, як жоден народ у світі».
До гетьмана був приставлений для нагляду царський міністр-резидент. А восени
1722 р. царський уряд створив Малоросійську колегію, яка приймала від населення
скарги на українські суди, контролювала фінанси, стежила за відносинами козацтва і
старшини. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що по
глиблював прірву між українською елітою та народом. Характерними рисами політи
ки російського царату щодо української автономії були:
• установлення контролю над владою гетьмана та її обмеження;
• економічні утиски (українські товари дозволялося вивозити за кордон лише
через російські прибалтійські порти, водночас заборонялося ввозити певні
товари в Гетьманщину із Західної Європи, а купувати замість них продукцію
російських фабрик);
• експлуатація демографічного потенціалу (на будівництві Ладозького каналу
працювало 10 тис. козаків, із яких близько 3 тис. загинуло; у Дербентському
поході 1725 р. із 6790 козаків загинуло 5183 тощо);
• культурні обмеження (із Києво-Могилянської академії за наказом царя були
виключені всі студенти з Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні
будь-які книги, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці і
осібного наріччя не було»);
• надання росіянам великих землеволодінь в Україні, що спричинило появу ве
ликих територій, непідконтрольних гетьману.
Діяльність П. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною, він усіляко
намагався засвідчити свою вірність цареві. Це допомогло йому утримувати гетьман
ську владу, але водночас сприяло розгортанню царської політики обмеження геть
манської влади.
Після смерті І. Скоропадського Петро І заборонив вибори нового гетьмана. Наказ
ним гетьманом у 1722-1723 рр. був чернігівський полковник Павло Полуботок, люди
на енергійна, палкий поборник української автономії (Петро І вважав його навіть не
безпечнішим за І. Мазепу). Він не змирився з претензіями президента Малоросійської
колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу.
Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу
(зробив Генеральний суд колегіальним, установив порядок подання апеляцій), розгор
нув боротьбу з хабарництвом. Став звертатися зі скаргами в Сенат (верховний розпо
рядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських
законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.
У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на
р. Коломак склали так звані «Коломацькі чолобитні» на ім'я царя, у яких вимагали
скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обран
ня гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув'язнити П. Полуботка
і 15 опозиційних українських старшин. У грудні 1724 р. у в'язниці наказний гетьман
помер. Після цього нового гетьмана обирати не дозволили. Уся влада в Гетьманщині
192
У к р а їн сь к і з е м л і н ап ри кін ц і X V II - у перш ій п о ло в и н і X V III ст.__________________________________________________________________________________________________________
була передана до рук Малоросійської колегії. Смерть П.Полуботка породила легенду

про його скарби, які шукають до цього часу.
Зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії й загроза нової вій
ни з Туреччиною спричинили її скасування в 1727 р. і певне пом'якшення російської
політики в українському питанні - було дано дозвіл на проведення виборів гетьмана.
Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол (1727-1734 рр.). Ді
яльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» - відповіддю на «Статейні
пункти», надані Апостолом цареві.
Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.:
• Дозвіл обирати гетьмана, але лише за згодою царя.
• Гетьманщину повернуто з відання Сенату під юрисдикцію Міністерства за
кордонних справ.
• Зменшення кількості російських військових, розташованих на території Укра
їни; гетьман не має права без дозволу царя карати смертю старшину й прово
дити зовнішню політику;
• Уведення російських представників до складу Генерального суду.
• Генеральну старшину і полковників із 2-3 кандидатів на посаду затверджує
цар, а не гетьман.
• Скасування податків, запроваджених Малоросійською колегією.
• Відновлення Генерального військового скарбу, але підконтрольного російсь
кому уряду.
Спираючись на обмеження дій російських представників в Україні певними
юридичними нормами, Данило Апостол енергійно взявся за відновлення втраченої
автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, провів ряд за
ходів із впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив заходів щодо
вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, упорядкував українську торгівлю,
підпорядкував гетьманській владі місто Київ, реорганізував судову систему, добився
дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках і засну
вання ними Нової Січі на р. Підпільній.
Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землево
лодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729-
1730 рр. здійснило ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. За спри
яння Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід
законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закрі
пити автономний статус й привілеї Гетьманщини в складі Російської імперії. Звід було
завершено вже після смерті гетьмана, але російська імператриця категорично відмо
вилася його затвердити.
Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову забо
ронила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано
«Правлінню гетьманського уряду». «Уряд» складався з трьох представників козацької
старшини і трьох російських урядовців. У своїй діяльності він керувався Рішительни
ми пунктами 1728 р. Однак російський уряд у цей час знову перестав звертати увагу
на місцеві українські закони і звичаї, втручався в різні сфери місцевого життя. Україн
ські справи знову було повернуто до Сенату.
19 3
Тема 10
Малоросія - назва, яка стала вживатися у для керівництва Гетьманщиною за указом
Російські державі з кінця XVIII ст. стосовно Лі Петра І від 2 квітня 1722 р. Перша Малоросій
вобережної України (Гетьманщини). Походить ська колегія існувала у 1722-1727 рр., друга
від назви «Мала Русь», котра з початку XIV ст. Малоросійська колегія - у 1764-1781 рр.
стала використовуватися у константинополь Наказний гетьман - особа, котра тимчасово
ському патріархаті стосовно Галицько-Волин виконувала обов'язки гетьмана.
ського князівства з огляду на його церков Правління гетьманського уряду - орган,
но-адміністративну приналежність. створений російським урядом для управлін
Малоросійська колегія - орган державно ня Гетьманщиною після смерті Д. Апостола.
го управління Російської імперії, заснований Існував до 1750 р.
Персонали
Апостол Данило (1654-1734) - український до м. Бендери у турецьких володіннях. Після
військовий і державний діяч, гетьман Ліво смерті І. Мазепи уклав союз з його наступни
бережної України у 1727-1734 рр. Під час ком П. Орликом (гетьманом в еміграції! про
Північної війни спочатку був прибічником спільну боротьбу проти Московської держа
незалежницької політики І. Мазепи, а потім ви і оголосив себе «протектором України».
перейшов на бік Петра І. За правління першої Повернувся до Швеції у 1715 р.
М алоросійської колегії разом із значною Мазепа Іван (бл. 1640-1709) - гетьман Лі
частиною генеральної старшини обстоював вобережної України у 1687-1708 рр. Ідеал
автономні права Гетьманщини. Став ініціа суспільно-політичного устрою вбачав у Речі
тором складання Коломацьких челобитних Посполитій. Піклувався про розвиток науки,
1723 р. до Петра І, за що й був заарештова освіти і культури. У жовтні 1708 р. перейшов
ний за його наказом. У 1725 р. звільнений. на бік шведського короля Карла XII. Укладе
У 1727 р. обраний гетьманом Лівобережної на ним україно-шведська угода передбачала
України. У своїй діяльності керувався «Ріши- відновлення державної незалежності Геть
тельними пунктами» 1728 р., що значно обме манщини у союзі зі Швецією. Після поразки у
жували автономію Гетьманщини. Полтавській битві 1709 р. відступив разом зі
Гордієнко Кость (? - 1733) - кошовий отаман шведами в турецькі володіння (м. Бендери).
Запорозької Січі у 1702-1728 рр. (з перерва Провал планів гетьмана спричинив його хво
ми). Навесні 1709 р., будучи кошовим отама робу і смерть.
ном Запорозької Січі, разом з 8 тис. загоном Орлик Пилип (1672-1742) - гетьман України
запорожців приєднався до військ гетьмана в еміграції у 1710-1742 рр. З 1707 р. був гене
І. Мазепи. Після поразки у Полтавській битві ральним писарем в уряді гетьмана І. Мазепи і
1709 р. разом з І. Мазепою та шведським ко його найближчим радником. Після поразки у
ролем Карлом XVII залишив Україну й відсту Полтавській битві 1709 р. разом із І. Мазепою
пив до м. Бендери у турецьких володіннях. залишив Україну. 1710 р. на козацькій раді у
Після смерті І. Мазепи підтримував П. Орлика, Бендерах обраний гетьманом Війська Запо
брав участь у створенні Конституції 1710 р. розького. Під час обрання Орлика гетьманом
У 1711-1728 рр. перебував на Олешківській між ним і козацтвом було укладено угоду -
Січі, обирався її кошовим отаманом. «Пакти і Конституція прав і вольностей Війсь
Карл XII (1682-1718) - шведський полково ка Запорозького», котру називають також
дець і король (з 1697 р.). Керував шведською «Конституцією П. Орлика». На посаді геть
армією у Північній війні 1700-1721 рр., під мана укладав угоди зі Швецією, Кримським
час якої уклав шведсько-український союз з ханством, намагався підштовхнути до війни з
гетьманом І. Мазепою. У 1708-1709 рр. здійс Московською державою Османську імперію.
нив похід на Москву через українські землі. У 1711 р. Орлик на чолі 16-тис. війська здійс
У Полтавській битві 1709 р. шведсько-укра нив похід до Правобережної України, який
їнське військо зазнало поразки й відступило завершився провалом. У 1714 р. переїхав
194
У к р а їн сь к і з е м л і н а п р и к ін ц і X V I I - у перш ій п о ло в и н і X V III ст.
спочатку до Швеції, а потім до Австрії, Чехи і (1708-1709) та опозиційна діяльність козаць

Франції. З 1722 р. змушений був перебратися кої старшини, очолюваної П. Полуботком
до турецьких володінь. (1722-1723). У 1722 р. за наказом царя було
Палій Семен ( ? - 1710) - керівник національ фактично ліквідовано гетьманство в Україні й
но-визвольної боротьби українського народу створено для управління нею першу Малоро
на Правобережжі наприкінці XVII - на почат сійську колегію.
ку XVIII ст., фастівський і білоцерківський пол Полуботок Павло (бл. 1660-1724) - наказ
ковник (1684-1704, 1709-1710). Наприкінці ний гетьман Лівобережної України у 1722—
80-х рр. XVII ст. разом із С. Самусем, 3. Іскрою 1724 рр. Після смерті І. Скоропадського
та А. Абазиним розгорнув боротьбу проти козацька старшина обрала його наказним
польського панування. Вів переговори на гетьманом. На цій посаді Полуботок намагав
возз'єднання Правобережної України з Лі ся протидіяти нехтуванню Петром І автоном
вобережною з гетьманом І. Мазепою, але не ними правами Гетьманщини. Навесні 1723 р.
знайшов підтримки. У 1702-1704 рр. очолив за організацію опозиційної діяльності разом
національно-визвольне повстання на Право зі своїми сподвижниками був викликаний до
бережжі. У 1704 р. на Правобережну Україну Петербурга. Після подання Петру І Коломаць-
вступили війська гетьмана І. Мазепи. За його ких челобитних 1723 р. і прохання скасува
наказом Палія було заарештовано, а повстан ти Малоросійську колегію заарештований і
ня придушено. У 1709 р. після антимосков- ув'язнений до Петропавлівської фортеці, де
ського виступу І. Мазепи, Палія було поверну й помер.
то із заслання й призначено білоцерківським Скоропадський Іван (1646-1722) - геть
полковником. ман Лівобережної України у 1708-1722 рр.
Петро І (1672-1725) - російський цар (з Обраний гетьманом на козацькій раді у Глу-
1682 р.) та імператор (з 1721 р.). Засновник хові після позбавлення гетьманства І. Мазе
Російської імперії та реформатор усіх сфер пи. Очолював козацькі полки в Полтавській
її життя. Вів успішну Північну війну (1700— битві (1709) у складі російської армії. У пе
1721 рр.) зі Швецією за вихід до Балтійського ріод свого гетьманування намагався посла
моря. Провадив політику обмеження автоно бити царський тиск на Україну, обстоював
мії Гетьманщини у складі своєї держави. За інтереси козацької старшини. Створення
його наказом було зруйновано гетьманську у 1722 р. М алоросійської колегії фактично
столицю Батурин (1708) та Запорозьку Січ позбавило гетьмана реальної влади і стало
(1709). Наслідками політики Петра І стосов для нього важким ударом, що прискорив
но України були виступ гетьмана І. Мазепи його смерть.
195
Тема 10
1. Правління якого гетьмана розпочалося з підписання Коломацьких статей?
А І. Самойлович В І. Скоропадський А І Б 1В Г |
Б І. Мазепа Г Д. Апостол 11
2.
А !. Самойлович В І. Скоропадський А 1Б В Г І
Б І. Мазепа Г Д. Апостол
3. Коли відбувся другий Кримський похід?
А 1687 р. В 1689 р. А 1Б В г
Б 1688 р. Г 1690 р. 1
4. Створення Першої Малоросійської колегії відбулося у період правління
А І. Мазепи. В Д. Апостола. [~А| Б | В | Г |
Б І. Скоропадського. Г К. Розумовського. 1 1 1 1 ]
5. Яка подія перекреслила плани гетьмана І.Мазепи на визволення Гетьманщини
з-під влади російського царя?
А повстання під проводом С. Палія А Б в |г
Б знищення російськими військами Батурина
В поразка шведських військ у Полтавській битві
Г підписання Коломацьких статей
6. Яке місто було резиденцією гетьмана І.Мазепи?
А Батурин В Глухів А Б в г
Б Чигирин Г Київ
Яку назву мала Запорозька Січ, зруйнована за наказом царя Петра І у 1709 р.?
А Базавлуцька В Олешківська А | Б в|
Б Кам'янська Г Чортомлицька
Кого було обрано гетьманом у вигнанні після смерті І. Мазепи?
А К. Гордієнка В І. Скоропадського А Б ВІ
Б П. Орлика Г П. Полуботка ... !
9. Яка міжнародна подія мала вирішальний вплив на долюЛівобережноїГетьманщи-
ни на початку XVIII ст.?
А розгром турків під Віднем польським військом на чолі А Б в |г
з королем Яном Собеським
Б перший поділ Австрією, Пруссією та Росією Речі Посполитої
В повстання під проводом С. Палія
Г Північна війна
10.Який козацький гетьман, за переказом французького історика XVIII ст. Жан-Бенуа
Шерера, звернувся до російсько царя з такими словами: «Знаю і бачу, царю, що
ви хочете згубити мою Батьківщину по злісних наклепах пихатого Меншикова; ви
ставите себе понад усіма законами і хочете знищити всі привілеї, урочисто ствер
джені вашими попередниками і вашою величністю; ви хочете підкорити сваволі
народ, котрого свободу самі визнали; ви, не вагаючись, посилаєте його на важкі й
принизливі роботи, приневолюєте козаків, неначе рабів, копати канали у ваших
196
У кр аїн сь кі з е м л і н а п р и к ін ц і X V II - у перш ій п о ло в и н і X V III ст.
володіннях; а що для нас найобразливіше - позбавляєте нас нашого права оби

рати вольними голосами гетьманів і інших старшин; ви настановили нам суддями
великоросів, які не знають, або вдають, що не знають наших прав і привілеїв та
повсюдно всіма способами нас неволять і ображають».
А П. Дорошенко В П. Орлик А Б в г
Б І. Мазепа Г П. Полуботок
11 .Який навчальний заклад за указом російського царя Петра І отримав статус акаде
мії?
А Києво-Могилянський колегіум В Ніжинська гімназія А Б в ТІ
Б Кременецький ліцей Г Львівський університет
12.Який орган державного управління Російської імперії був створений для керівни
цтва Гетьманщиною за указом Петра І у 1722 р.?
А Малоросійський приказ А Б В Г
Б Малоросійська колегія
В Правління гетьманського уряду
Г Таємна канцелярія
13.1. Мазепа намагався розширити територію Гетьманщини за рахунок
А Галичини. В Західної України. А Б в Гг
Б Слобожанщини. Г Правобережної України.
14 . Кого було обрано гетьманом Лівобережної України у 1727 р.?
А І. Скоропадського В П. Орлика А Б В г
Б П. Полуботка Г Д. Апостола
15. У якому році була зруйнована Чортомлицька січ?
А 1700 р. В 1721р. А Б В Г]
Б 1709 р. Г 1734 р.
16 . На яку із зазначених територій не поширювалася влада гетьмана наприкінці
XVII ст.?
А Лівобережжя В Запоріжжя А Б в Г
Б Київ Г Слобідську Україну . ___
17. Установіть відповідність між історичними діячами та їх характеристиками.
1 С. Палій навесні 1704 р. війська цього гетьмана перейшли
2 І. Мазепа Дніпро і зайняли Київщину та Волинь
3 Д. Апостол перебуваючи у липні 1709 р. з козацьким військом
4 І. Скоропадський у таборі під Решетилівкою, звернувся до
Петра І з 14 пунктами статей
А Б В Г д фастівський полковник, який у 1702 р. розпочав
1 боротьбу з польською владою на Правобережжі
2
3
наказний гетьман, що був заарештований 1723 р.
4 за наказом Петра І у Петербурзі
д з метою впорядкування землекористування у
Гетьманщині в 1729-1731 рр. провів генеральне
слідство про маєтності
197
Тема 10
18.Установіть відповідність між подіями і наслідками.

1 подання Петру 1 А ухвалення «Пактів і А Б В Г д
«Коломацьких чолобитних» Конституцій прав і 1
2
2 обрання гетьманом вольностей Війська 3
Пилипа Орлика Запорозького» 4
3 поразка шведських військ Б втеча гетьмана 1. Мазепи і його наближених
під Полтавою до володінь Османської імперії
4 виступ 1. Мазепи проти Петра 1 В знищення російськими військами
Батурина разом з його мешканцями
Г здійснення московськими військами
Азовських походів
Д ув'язнення наказного гетьмана Павла
Полуботка і представників старшини
За в д а н н я на в стан о в л ен н я п р а в и л ь н о ї по сл ід о в н о сті
А Зруйнування Чортомлицької Січі А Б В Г
1
Б Укладання Прутського договору 2
В Другий Кримський похід 3
Г Обрання гетьманом Д. Апостола А

А Заснування Нової (Підпільненської) Січі А Б |В Г
1
Б Початок Північної війни
2
В Утворення першої Малоросійської колегії 3
Г Прийняття Конституції П. Орлика [4,

А Полтавська битва А Б В Г
1
Б указ Петра І про створення Малоросійської колегії
2
В указ Петра І про заборону друкування в Україні книг, 3
текст яких відрізнявся від московських і петербурзьких видань 4
Г схвалення Конституції П. Орлика
2 2 . Установіть послідовність подій. А Б В Г
1
А «Нам стало відомо, що ворог наш, король шведський, бачачи
2
виснаження сил своїх і не маючи надії збройно проти наших... 3
військ стояти і перемогу.. здобути..., бажаючи швидким і А
лукавим походом випередити військо наше, в Малоросійський край за запро
шенням і присиланням зрадника Мазепи ввійшовши, його завоювати і, взявши
найвідоміші міста, в них засісти, а потім цю землю тяжкими данями, податками
і полоненням людей аж до остаточного розорення довести ...»
Б «Ваша величносте, мушу сказати Вам, що я добре бачу, як Ви без будь-яких
підстав, а лише через лихі намови добродія Меншикова хочете погубити мою
Батьківщину... І хай краще я помру найлютішою смертю, аніж побачу страшне
видовище повної загибелі мого народу»
В «Це робиться для вашого блага... бути під російським судом і управлінням, щоб
тим самим малоросійському народу всі неправі суди і марні тяготи припинені
були»
198
У к р а їн сь к і з е м л і н а п р и к ін ц і X V II - у перш ій п о ло в и н і X V III ст._________________________________________________________________________________________________ __
Г «У гетьманській резиденції тричі на рік має збиратися Генеральна рада: на Різд

во, Великдень і Покрова. На ній, окрім названих вище представників, мають
бути посли Запорозького Низового війська, тобто Січі...»
З ав д ан н я з короткою в ід п о відд ю м нож инного вибору
23. Які події з історії України відносяться до першої половини XVIII ст.
1 арешт наказного гетьмана П. Полуботка
2 остаточне знищення Запорозької Січі
3 будівництво оборонної Української лінії
4 Конституція П. Орлика
5 остаточне скасування гетьманства в Україні
6 обрання гетьманом І. Мазепи
7 створення другої Малоросійської колегії
2 4 . Позначте події з історії України, що відносяться до періоду гетьманування
І. Мазепи.
1 заснування Олешківської Січі
2 Азовські походи Петра І
3 повстання під проводом С. Палія
4 ув'язнення наказного гетьмана П. Полуботка
5 похід шведського короля Карла XII в Україну
6 завершення Північної війни
7 перший поділ Речі Посполитої
25. Які заходи царської влади можна характеризувати як обмеження автономії Геть
манщини?
1 утворення Правління гетьманського уряду
2 заснування Нової (Підпільненсько'О Січі
3 укладення Коломацьких статей
4 видання Рішительних пунктів
5 здійснення Кримських походів
6 придушення повстання С. Палія
7 утворення Першої Малоросійської колегії
199
Тема 11
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.

_______________________________________Основні події____________________________________
1722-1794 рр. - роки життя філософа і поета 1769-1779 рр. - перебування Дмитра Борт
Григорія Сковороди нянського в Італії і створення опер «Алкід»,
1738 р. - заснування Переяславського коле «Креонт», «Квінт Фабій»
гіуму 1772 р. - перший поділ Речі Посполитої
1738 р. - відкриття співацької школи у Глухові 1774 р., 10 липня - укладання російсько-ту
1745-1760 рр. - спорудження у Львові собо рецького Кючук-кайнарджийського мирного
ру Св. Юра - кафедрального собору греко-ка- договору
толицької церкви (архітектор Б. Меретин) 1775 р. - укладання австрійсько-турецької
1747-1753 рр. - спорудження Андріївської Константинопольської конвенції. Захоплен
церкви у Києві (архітектор Ф. Б. Растреллі) ня Австрією Буковини
1750 р. - відновлення гетьманства на Ліво 1775 р., 4 червня - зруйнування російськими
бережній Україні. Початок гетьманування військами Нової (Підпільненської) Січі
К. Розумовського 1775 р. - заснування запорожцями, які пе
1751 р. - утворення Гетьманом К. Розумов- реселилася до турецьких володінь Задунай
ським придворного театру у Глухові ської Січі
1752- 1755 рр. - спорудження у Києві цар 1783 р., 8 квітня - указ Катерини II про при
ського Марийського палацу (архітектори єднання до Російської імперії Криму
Ф. Б. Растреллі та І. Ф. Мічурін) 1783 р., З травня - указ Катерини II про за
1753 р. - утворення Слов'яно-Сербії кріпачення селян Лівобережної і Слобідської
1753- 1755 рр. - спорудження Кловського України
палацу у Києві 1785 р., 21 квітня - видання Катериною II
1764 р., 10 листопада - указ Катерини II про «Грамоти на права, вольності й переваги бла
ліквідацію гетьманства на Україні й утворен городного російського дворянства», за якою
ня другої Малоросійської колеги українській козацькій старшині надавалися
рівні права з російським дворянство
1765 р. - ліквідація козацького полкового
устрою на Слобожанщині 1787-1791 рр. - російсько-турецька війна
1768 р.( травень - початок Коліївщини - гай 1788 р. - створення Війська вірних козаків
дамацького національно-визвольного пов (Чорноморського козацького війська)
стання на Правобережжі 1791 р. - укладання російсько-турецького
1768- 1774 рр. - російсько-турецька війна Ясського мирного договору
за вихід до Чорного моря. Участь у ній ліво 1792 р. - переселення Чорноморського ко
бережних і запорозьких козаків зацького війська на Кубань
1769- 1774 рр. - укладання Григорієм Ско 1793 р .-др уги й поділ Речі Посполитої
вородою збірника «Басні харьковскія» 1795 р .-тр етій поділ Речі Посполитої
11.1. Кирило Розумовський. Ліквідація Гетьманщини

У часи правління імператриці Єлизавети Петрівни було дозволено обрати ново
го гетьмана. Ним став брат Олексія Розумовського, із яким Єлизавета таємно взяла
шлюб, - Кирило Розумовський (1750-1764 рр.). За часів його гетьманування україн
ські справи знову були передані з Сенату до Міністерства закордонних справ. Улітку
1751 р. К. Розумовський прибув до Гетьманщини і досить символічно обрав своєю
резиденцією раніше зруйнований російськими військами мазепинський Батурин.
Більшість часу новий гетьман проводив у Санкт-Петербурзі: доля реформ, заплано
ваних ним у Гетьманщині, більше залежала від справ у столиці імперії, ніж у самому
Батурині. Усі гетьманські справи за нього вирішував Г. Теплов - соратник і товариш
Розумовського.
200
________________ : -у . ■■ __________________ • _________________ . ____________________________
Основні заходи політики гетьмана Кирила Розумовського:

• здійснив реорганізацію козацького війська: було вдосконалено артилерію,
запроваджено однакове озброєння й однострої;
• розпочав здійснення судової реформи, за якої Гетьманщину було поділено на
20 повітів, кожен з яких мав власний суд;
• намагався поновити право гетьмана вести самостійну закордонну політику,
але успіху в цьому не досяг;
• створив інституційно оформлений старшинський дорадчий орган, що мав
законодавчу ініціативу. «Генеральні збори» мали тенденцію до перетворення
у шляхетський парламент на зразок польського сейму;
• відстоював фінансову автономію Гетьманщини;
• виношував плани відкрити в Батурині університет.
За часів К. Розумовського Гетьманщина знову стала автономним утворенням у
межах Російської імперії. У своїй політиці він спирався на поширені тоді ідеї освіче
ного абсолютизму і намагався сприяти перебудові Гетьманщини на зразок держави
європейського типу. Важливе значення мало також те, що за Розумовського завер
шився процес еволюції козацької старшини, яка за своїм статусом практично зрівня
лася з російським дворянством і польською шляхтою.
У 1762 р. престол Російської імперії посіла Катерина II, прибічниця політики цен
тралізму, яка остаточно ліквідувала автономний статус Гетьманщини.
У 1764 р. було ліквідовано гетьманство, а управління Гетьманщиною було переда
но Другій Малоросійській колегії (1764-1786 рр.) і її президенту, а згодом малоросій
ському генерал-губернатору Петру Рум'янцеву. У 1765 р. було позбавлено автономії
Слобідську Україну: за маніфестом Катерини II, п'ять слобідських козацьких полків
ліквідовувалися, а замість них створювалися регулярні гусарські полки.
Після успішного завершення російсько-турецької війни (1768-1774 рр.), коли
зникла потреба в Запорозькій Січі, Катерина II вирішує ліквідувати останній оплот
української вольниці й захисника прав та свобод України. Із ліквідацією Запорож
жя 1775 р. царський уряд провів реорганізацію адміністративного устрою України.
У 1782 р. було ліквідовано полково-сотенний устрій ЛівобережноїУкраїни і створено
Малоросійське генерал-губернаторство, до складу якого увійшли три намісництва -
Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Місцеве управління також реорганізо
вувалося за загальноімперським зразком: у губернських містах створювалися наміс
ницькі правління, судові палати кримінальних і цивільних справ, губернський магі
страт тощо. У кожному з повітів, на які поділялися намісництва, діяла подібна система
управління. Усі новостворені органи місцевого управління діяли на основі загально-
імперського законодавства.
У 1783 р. було ліквідовано лівобережні козацькі полки й створено десять регу
лярних кавалерійських полків (від 1784 р. перейменовані в карабінерські). Козацька
старшина отримала чини російської армії. Козаки, які не пішли до карабінерів, були
перетворені на казенних хліборобів й мали давати рекрутів до карабінерських пол
ків. Унаслідок цього українське козацтво було ліквідовано як стан.
Правове становище інших станів українського суспільства було приведено у від
повідність до загальноімперських норм. У 1783 р. Катерина II видала указ про запро
вадження в Україні кріпацтва, а в 1785 р. - «Грамоту на права, вольності і переваги
благородного російського дворянства», яка урівнювала українську старшину в пра
вах із російським дворянством.
201
_________________ __________________ ________________________ .___________ - . : -_____________ Гемо 1 1
11.2. Зруйнування Запорозької С і ч і ........... ...... її пі 11 ■■■■■■■■■■■■■■

Після Полтавської битви запорожці змушені були податися в турецькі володін
ня. Одна частина, очолювана кошовим отаманом К. Гордієнком, разом із І. Мазепою
подалася до Бендер, інші - залишилися у пониззі Дніпра й заснували на межі воло
дінь Запорожжя і Кримського ханства в гирлі річки Кам'янка в 1709 р. Кам'янську Січ.
Однак у 1711 р. російські війська примусили їх відступити вглиб татарських воло
дінь і в урочищі Олешки заснувати Олешківську Січ. Унаслідок цього змушені брати
участь у походах ханського війська запорожці почали просити в російської влади до
зволу повернутися в Україну. Такий дозвіл було отримано влітку 1733 р., й у березні
1734 р. козаки, які повернулися, заснували Нову Січ на півострові, що омивався річ
кою Підпільною і правою протокою Дніпра.
Нова Січ, як і раніше, поділялася на 38 куренів, її очолював кошовий отаман, а
найважливіші питання вирішувалися Козацького радою. Запорозькі землі називалися
Вольностями Війська Запорозького й поділялися на паланки - адміністративно-тери
торіальні округи. Усю повноту адміністративної, військової й судової влади мала па
ланкова старшина (полковник, писар та осавул), підпорядкована запорозькому Кошу.
Тривалий час російська влада була зацікавлена в існуванні Запорозької Січі, роз
глядаючи її як надійний заслон від Османської імперії й Кримського ханства. Унаслі
док перемоги в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. Росія здобула вихід до Чор
ного моря, її нові кордони пролягли далеко на південь від Запорозької Січі.
Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою
часу. Основні причини ліквідації Запорозької Січі:
• Несумісність демократичного державного устрою Січі з імперськими поряд
ками.
• Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної
боротьби з імперією.
• Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.
• Недоцільність існування в межах імперії державного утворення, що пере
шкоджає вільному доступу до Чорного моря зі своєю митною системою.
• Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.
■ Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-ви
звольної боротьби українців.
• Перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу
для розвитку кріпосницького господарства імперії.
Відповідний, на думку імперського уряду, момент для розв'язання запорозької
проблеми з'явився після успішного завершення російсько-турецької війни 1768-
1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської ім
перії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза
татарських нападів, для захисту від яких імперія потребувала запорозьких козаків.
Одразу після завершення російсько-турецької війни, поки російські війська по
верталися додому, генерал Петро Текеля несподівано отримав наказ зайняти Січ і ро
зігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили
на Запорожжя і рушили на Січ. Ні в кого з козаків це не викликало підозри. Ніхто
не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар російські
війська збираються знищити Січ.
4 червня вони непомітно зняли вартових і оточити січову фортецю. Звістка про
намір Текелі була зустрінута козацтвом із обуренням. Козаки хотіли дати бій ро-
202
У кр аїн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V III cm . ■ ■
_______________________________________- __________________________^ ~ ______________
сійським військам, але сили були надто нерівні. З огляду на це старшина вмовила
козаків не вступати в бій. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі
двотисячний гарнізон склав зброю. Інші війська також без бою захопили паланкові
центри.
Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Кошового отамана, 80-річ-
ного Петра Калнишевського, було відправлено на довічне ув'язнення в Соловецький
монастир, де він провів у засланні 25 років. У 1801 р. його звільнили, але він залишив
ся доживати віку в монастирі й помер там у 1803 р. у віці 113 років. Землі Запорожжя
увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російсь
кі порядки й органи влади.
Нову Січ зруйнували, та січове товариство залишилося. Згідно з указом Катери
ни II, запорожцям дозволялося вступати до кінних пікінерських полків, повертатися
туди, звідки вони прийшли на Січ, або залишатися жити на Запорожжі, отримавши
землю для розвитку господарства. Повертатися додому ніхто не захотів. Чимало ко
лишніх запорожців залишилося господарювати в степах. Але не минуло й двох ро
ків, як вони пожалкували про це рішення. Царський уряд роздавав запорозькі землі
своїм вельможам, не звертаючи увагу на розташування козацьких зимівників. Нові
господарі відбирали землю в козаків, інколи перетворюючи їх на кріпаків.
Значна частина козаків-запорожців після ліквідації Січі подалася в турецькі воло
діння (близько 5 тис. осіб). Колишні запорожці просили турецького султана прийняти
їх під свою протекцію і надати землі для будівництва Січі. їхнє прохання задовольни
ли. Так виникла Задунайська Січ.
Чимало козаків переселилося також до австрійських володінь. Для їхнього роз
селення було призначено землі в провінціях Банат і Бачка біля річки Тиса. Близько
8 тис. козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську Січ.
Така ситуація не на жарт стурбувала російський уряд. Замість знищення запороз
ького козацтва і перетворення його на регулярне військо, сталося інакше. Задунай
ська Січ, яка стала продовжувачем традицій запорожців, стала небезпечним ворогом
Росії.
В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р.,
царський уряд намагався привернути козацтво на свій бік. У 1788 р. імперський уряд
дозволив колишнім козакам-запорожцям створити «Військо вірних козаків», пере
йменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. У війську дозволялося відно
вити запорозькі порядки: повернуто козацькі військові клейноди, виборність стар
шини, ради, курені. Однак це, звичайно, не відновило запорозької вольниці. Служити
імперії погодилися 12 тис. колишніх запорожців.
У російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. козаки-чорноморці брали активну
участь в усіх великих битвах і відіграли в них важливу роль. Після завершення війни
у 1792 р. депутація козаків домоглася від Катерини II грамоти на землі «Таманського
півострова та його околиць» (майже 3 млн десятин землі) на правому березі р. Ку
бань. Туди й переселилося того ж року Чорноморське козацьке військо, яке згодом
було перейменоване в Кубанське козацьке військо.
Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української істо
рії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. У тривалій бо
ротьбі з козацькою християнською республікою перемогу здобула імперія. Проте в
історичній перспективі майбутнє було саме за тим світом, який репрезентувало запо-
203
___________________________ • __________________________________________ ;_____________________________ ________________________ ■ - ■
______________________________________ Тема 11
розьке козацтво. Хоча Запорозька Січ загинула, згадка про неї навіки закарбувалась
у пам'яті українського народу. Запорозькі козаки уславилися героїчною боротьбою,
яку впродовж трьох століть вели проти іноземних загарбників, і обороною південних
рубежів України. Вони очолювали національно-визвольну боротьбу українського на
роду впродовж століть. Завдяки цьому створювалися умови для розвитку економіч
ного і культурного життя українців. Разом із тим, наявність Січі була тим фактором,
який стримував закріпачення українських селян, бо саме в запорозьких степах зби
ралися втікачі з усієї України.
Заявивши про себе як воєнна організація, козацтво цим не обмежилось. Ним
були визначені нові форми соціального, політичного та економічного життя, які ви
явилися більш вдалими, ніж ті, що пропонували імперії українському народу.
Для українського народу запорожці були і залишаться уособленням кращих люд
ських якостей і виразниками незламного національного духу, прикладом для наступ
них борців за незалежність України.
11.3. Соціально-економічний розвиток українських земель

у складі Російської імперії у другій половині XVIII ст.
Приєднання Криму до Р о си в ЕМ Я ю в я а ш н к іііід ііі» іітііи ттігР ія і'и » р < іі'ітг
Протягом другої половини XVIII ст. в соціально-економічному розвитку україн
ських земель у складі Російської імперії відбулися значні зміни. Наприкінці XVIII ст.,
як вже зазначалося, на українські землі в складі Російської імперії було поширено
загальноімперський становий поділ. За жалуваними грамотами Катерини II, усе насе
лення поділилося на чотири головні «роди людей»: дворянство, духівництво, «місь
ких обивателів» та «сільських обивателів». Козацтво як окремий соціальний стан
ліквідовувалося. Козацька старшина набула однакових прав із російським дворян
ством: володіти землею й продавати її разом із прикріпленими до неї селянами, мати
власний суд, звільнятися від усіх податків і тілесних покарань.
Сільське господарство було основною формою життєдіяльності населення. Тор
гівля і промисловість залишалися слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією.
Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало освоєння зе
мель на Півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на високу якість ґрунтів,
продуктивність праці істотно не змінилася. Урожайність була вкрай низькою (збір
зерна лише в 3—4 рази перевищував посіяне). Це пояснюється запровадженням крі
посницьких відносин, застарілим реманентом та методами господарювання. При
загальній млявості розвитку українського села все ж були помітні певні зміни. На
прикінці XVIII ст. були впроваджені нові культури - кукурудза, картопля. Завоювання
Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній торгівлі через чорномор
ські порти.
Почало поширюватися використання найманої праці малоземельних та без
земельних селян, заробітчан, бурлаків, голоти, а також зростання поряд із відробіт
ковою рентою (панщина) грошової. Це сприяло втягуванню українського села в то
варно-грошові відносини. Великі землевласники почали вкладати кошти в розвиток
сільськогосподарського виробництва. Першою ознакою цього процесу стала поя
ва значної кількості млинів як водяних, так і вітряних. Почалося масове будівницт
во гуралень. На середину XVIII ст. у кожному полку Гетьманщини налічувалося їх не
менше 50. Інші землевласники брались за розведення племінної худоби. Помітного
204
Укр аїн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V III ст._____________________________ __________________________________ ______________ ____________________ .
розвитку отримала й торгівля, незважаючи на відсутність транспорту і нормальних

шляхів сполучення.
Внутрішня торгівля зосереджувалася на ярмарках та базарах. На Лівобережжі
щороку збиралося близько 390 ярмарків, а на Слобожанщині - понад 200. Найбільші
ярмарки відбувались у Ніжині, Ромнах, Києві, Переяславі, Харкові.
Українські купці розвивали зовнішню торгівлю й були відомі на ринках Вроцлава,
Відня, Константинополя (Стамбула), Ґданська, Лейпциґа, Ясс. Традиційними товарами,
які вивозилися на продаж з України, були прядиво, худоба, тютюн, хліб, горілка тощо.
Із розвитком товарно-грошових відносин значні зміни відбуваються також у ре
меслі. Цехове виробництво дедалі більше орієнтується на ринок, набуває поширення
використання вільнонайманої праці.
Незважаючи на всі перепони, продовжували розвиватись і мануфактури. В ос
новному це були мануфактури з виробництва посуду (фарфорового, скляного), па
перу, які належали переважно великим землевласникам й церкві. У той же час були
створені казенні суконні мануфактури на Слобожанщині з використанням праці при
писних селян.
Розвиток торгівлі, ремесла, мануфактур стимулює зростання міст. Найбільшими
містами були Київ (42 тис. жителів), Ніжин, Охтирка, Харків. Проте відбуваються зміни
в національному складі міського населення: зростає кількість євреїв і росіян.
Соціальні зрушення й економічний розвиток Лівобережжя і Слобожанщини в
другій половині XVIII ст. означали поступове входження цих регіонів до системи все
російського ринку, що мало помітний вплив на господарське життя України і Росії.
Зростання попиту на українські товари в Росії спричиняє збільшення їх виробництва
і активізацію торгівлі. Разом із тим, економічна самостійність українських земель у
загальноімперській економічній системі зникає.
Таким чином, на кінець XVIII ст. у соціально-економічному розвитку Україна пере
творилась у звичайну провінцію Російської імперії, а над українським народом нави
сла загроза асиміляції.
11.4. Національно-визвольна та антикріпосницька боротьба в Україні в

середині та в другій половині XVIII ст.
У 30-60-х рр. XVIII ст. Правобережжя і Галичина, що входили на той час до складу
Речі Посполитої, стали ареною активних виступів українського населення проти всі
ляких утисків.
Доля Правобережжя в другій половині XVII ст. складалася нещасливо. Війни
вщент зруйнували й обезлюднили ці землі, які колись були колискою козацтва й ос
новним осередком української держави - Гетьманщини, що постала в результаті ви
звольної війни Б. Хмельницького.
Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити
колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були роз
поділені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Серед них ви
ділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Браницьких, Сангушків та
Ревуцьких.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними
наділами і звільненням від усіляких повинностей терміном на 15-20 років. Завдяки
цьому Правобережжя швидко почало поповнюватися переселенцями з Галичини,
Лівобережжя та інших районів та відроджувалося до життя. Із закінченням терміну
205
____________________________ __________ . ________________ Тема 11
слобід зростали вимоги панів до селян. Почалося відродження кріпацтва. Панщина

сягала 5-6 днів на тиждень.
Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 р., знову почали утиски
православ'я. У 60-ті рр. XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише по
одинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков.
Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення
широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва, як це було в роки
гетьманування Б. Хмельницького, позбавляла народний опір організованості. Учас
ників народного руху називали гайдамаками. Слово «гайдамак» тюркського похо
дження («гайде» - гнати, переслідувати) і означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки
називали так селян-утікачів, що об'єднувалися у ватаги і ховалися по лісах, а час від
часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети і далеко
сяжних планів своєї діяльності, вони керувалися прагненням помститися магнатам та
шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши в них власність.
Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратуван
ня, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.
Зростання кількості невдоволених наслідками посилення кріпацтва, малочи
сельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січ
чю, яка стала постачальником ватажків для повстанців, перетворили гайдамацький
рух на силу, яка намагалася знищити польське панування на Правобережжі.
Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі розго
рілася боротьба навколо обрання нового польського короля.
Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського у місті Шаргороді на Бра-
цлавщині Верлан утік із війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін
(близько тисячі гайдамаків та селян), він поділив його на десятки й сотні, запровадив
військові чини, себе проголосив полковником і рушив у похід Брацлавщиною, Во
линню та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії.
Гайдамаки штурмом здобули Жванець, Кременець, Броди. Завдяки воєнній допо
мозі Росії польська влада розгромила загони Верлана, а сам він змушений був шукати
порятунку в Молдавії.
Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків вже більші сили. Нові загони
гайдамаків перетворили життя шляхти на справжнє пекло. Щоб приборкати гайдама
ків, шляхта вдавалась до жорстокостей. Правобережжя знову стає ареною кривавих
подій. Проте гайдамацький рух не вщухав. Зрештою, поляки вдалися до тактики: «По
діляй і володарюй». їм вдалось залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву
Чалого, який став завзято нищити колишніх своїх побратимів. Проте зрада не зійшла
йому з рук, його було вбито запорожцями.
Новий спалах гайдамацького руху вибухнув навесні 1750 р. Очолювали гайда
мацькі загони Олексій Лях, Кирик Ус, Михайло Сухий, Іван Подоляка та інші ватажки.
За своїм розмахом рух перевищив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, По
ділля були фактично звільнені від шляхетського панування.
Повстання частково перекинулося на Лівобережжя, Слобожанщину, а також бі
лоруські землі.
Росія, яка весь час спостерігала за розвитком подій, зрозуміла, що події почина
ють набирати негативного для неї забарвлення, ввела свої війська на Правобережжя
і приборкала повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.
206
У кр аїн ські з ем л і в другій п о ло в и н і X V III с т . ______________ ~ ~ ______________________________________________________________________________________ _____________________
Рух народних месників мав поширення і на західноукраїнських землях, особливо

в Карпатах. Там їх ватаги називалися опришками, які діяли з XVI ст. Виступаючи про
ти всіляких утисків, діючи невеликими загонами, вони нападали на шляхту, лихварів,
євреїв-орендаторів, купців, а награбоване добро роздавали бідним. Маючи гарні схо
ванки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.
Найбільш відомим ватажком опришків у XVIII ст. був Олекса Довбуш. Він наро
дився у селі Печеніжині (тепер Коломийський район Івано-Франківської обл.) в сім'ї
бідного селянина. Із дитинства пізнав злидні, безправ'я, несправедливість. Разом із
вірними побратимами Олекса стає на шлях боротьби проти панів. Очолюваний ним
загін громив панські маєтки, розправлявся з сільськими глитаями. Опорним пунктом
опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрого
бич, Солотвин, Рогатин, Надвірну й інші міста. Про виняткову хоробрість народного
героя, його винахідливість складалися легенди. Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від
кулі найманця, який спокусився грішми, які обіцяла шляхта. Незважаючи на смерть
народного ватажка, рух опришків продовжувався. Загін вірного побратима О. Дов-
буша, Василя Баюрака кілька років громив шляхту в Галичині, Північній Буковині й
Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук.
Масштабні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрійською імпері
єю. Це був протест проти запровадження нових податей і сплати оброку. Опір селян
набув таких загрозливих розмірів, що місцева австрійська адміністрація змушена
була направляти в села й містечка військові команди.
У 1768 р. на Правобережжі спалахнуло нове найбільше повстання гайдамаків, яке
увійшло в історію під назвою «Коліївщина» (від слів «кіл», «колоти»).
Нове гайдамацьке повстання спалахнуло на Подніпровії’ і Брацлавщині внаслідок
взаємодії низки причин:
• у 60-х рр. XVIII ст. у цьому регіоні, заселеному пізніше жителями інших земель
Правобережжя після спустошливих часів Руїни, розпочалося запровадження
кріпацтва;
• відбувалося загострення релігійної ситуації. Ігумен Матронівського монасти
ря Мелхіседек Значко-Яворський розгорнув діяльність із метою повернення
уніатів у православ'я. Уніати, очолювані митрополитом Ф. Володкевичем, за
допомогою польських військ намагалися не допустити цього - православних
ув'язнювали, карали різками тощо. Ігумен М. Значко-Яворський домігся зу
стрічі з Катериною II, яка пообіцяла свою підтримку й заступництво. Під тис
ком російської цариці польський король С. Понятовський підписав указ про
формальне зрівняння в правах католиків, православних і протестантів. Це рі
шення викликало обурення частини польської шляхти, яка в лютому 1768 р.
у місті Бар на Поділлі з метою реалізації свого права непокори створила кон
федерацію - політичне і воєнне об'єднання шляхти проти короля. Кривавим
смерчем конфедерати пройшлися Київщиною, Поділлям та Волинню, убива
ючи православних, глумлячись над їхніми святинями, руйнуючи православні
храми і монастирі. На прохання польського короля для боротьби з конфеде
ратами були введені російські війська. Місцеве населення сприйняло це як
привід для активізації зусиль звільнитися від польського панування. Набула
поширення чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту», у
якій закликала жителів Правобережжя до боротьби проти польської шляхти.
207
_ _ _ _____________________________________ ;___________________________ ;___________________ _____________________________'________________________________________________ ________________________________ Тема 11
Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив Максим Залізняк - запорозький

козак, син бідного селянина з села Медведівки на Чигиринщині. Рано втративши бать
ка, він тривалий час наймитував у січової старшини, змалку пізнав злигодні й поне
віряння. Тривале перебування на Запорожжі, спілкування з козаками та простим лю
дом сприяли формуванню переконання в необхідності боротьби за справедливість.
Документи донесли до нас образ відважного й талановитого народного ватажка.
Виступивши з урочища Холодний Яр наприкінці травня 1768 р., військо повстан
ців визволило від шляхти десятки сіл і містечок Київщини і підійшло до Умані - добре
укріпленої фортеці. Очолювані сотником Іваном Гонтою козаки, що захищали форте
цю, перейшли на бік гайдамаків. Це істотно зміцнило повстанські загони. 10 червня
вони спільним ударом оволоділи містом, яке було форпостом польського пануван
ня на Правобережжі. Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони
гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони
знищували польські органи влади, встановлювали народне самоврядування та про
голошували ліквідацію церковної унії. Поміщицька земля розподілялась між селяна
ми, ліквідовувалися важкі повинності.
Такий розвиток подій не влаштовував царський уряд, який небезпідставно по
боювався, що повстання може поширитися на Лівобережжя. Російські війська отри
мали наказ придушити повстання. Упродовж липня-серпня більшість гайдамацьких
загонів було розгромлено, а остаточно Коліївщину придушили навесні 1769 р.
Гонту та інших повстанців, що мали польське підданство, передали Польщі. Роз
права була надзвичайно жорстокою. Лише в селі Кодня (поблизу Житомира) поля
ками було страчено 3 тис. осіб Гонту піддали жорстоким тортурам: здерли шкуру,
порубали на куски, а відрубану голову повісили на воротах міста Могильова. Росія
зі своїми підданими повелася більш поблажливо, не бажаючи відштовхнути від себе
населення Правобережжя. Залізняка і 250 повстанців спочатку приговорили до роз
стрілу, а потім замінили його на довічне ув'язнення.
Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам 'яті.! Шевченко
присвятив боротьбі українського народу проти польської шляхти поему «Гайдамаки».
11.5. Російсько-турецькі війни другої половини XVIII ст. та участь у них

українських козаків
Російсько-турецькі війни за чорноморське узбережжя точились не одне століття.
У другій половині XVIII ст. ця боротьба вступила в завершальну фазу. Вона ознамену
валася двома виснажливими війнами - 1768-1774 та 1787-1791 рр. Обидві сторони
готувались до вирішальної битви. У планах підготовки до війни Росія значне місце
відводила Україні. На її території створювалися запаси продовольства та фуражу, ве
лися оборонні роботи, готувалися транспортні засоби.
Головною тиловою базою російське командування обрало Київ, вигідно розта
шований на перехресті річкових і сухопутних шляхів. Велике значення надавало
ся використанню людських ресурсів України. Зокрема, у російсько-турецькій війні
1768-1774 рр. брало участь запорозьке військо. До його складу, станом на березень
1769 р., входило 7,5 тис. кінних та 5,8 тис. піших козаків.
Приводом до війни 1768-1774 рр. стало те, що один із правобережних гайда
мацьких загонів, переслідуючи конфедератів, перейшов турецький кордон у районі
місті Балта. Туреччина, посилаючись на те, що серед гайдамаків є російські піддані
(запорозькі козаки) висунули вимоги до Росії- вивести свої війська з Правобережжя.
208
У кр аїн ські з ем л і в другій п о л о в и н і X V III ст . ___________________________________________________________________ ' ___________________ .
У відповідь на відмову турецький султан 14 жовтня 1768 р. оголосив війну Ро

сії. Бойові дії були успішними для російської сторони. Вона завоювала Північне При-
азов'я, оволоділа Кримом, завдала поразок турецькій армії на Дунаї та Кавказі.
Від самого початку й до кінця війни 1768-1774 рр. ун ій активну участь взяло ко
зацтво України. Його рухливі, добре озброєні кавалерійські частини громили турків
у районі Очакова, Бендер, під Фокшанами, на річці Римнік, під Ізмаїлом. Запорозькі
козаки прославилися у морських операціях, їх швидкохідні та маневрені чайки по
топили, наприклад, турецьку флотилію в гирлі Дунаю (1770 р.). У наступний період
війни козаки продовжували завдавати ударів по морських комунікаціях противника,
брали участь в облозі турецьких фортець.
Навесні 1774 р., унаслідок численних поразок, Туреччина змушена була піти на
укладення миру, що того ж року був підписаний у Кючук-Канарджі.
Договір містив такі основні положення:
• Туреччина виводить свої війська з Криму, Кубані й Тамані, а Росія - з Дунай
ських князівств та Кавказу.
• Туреччина визнавала незалежність Кримського ханства і зобов'язувалася не
втручатися у його справи.
• До Росії відходила східна частина Керченського півострова, Азов із навколи
шніми районами, територія між Дніпром і Південним Бугом у їх нижній течії
до узбережжя Чорного моря.
• Росія отримувала право вільного торгового судноплавства Чорним морем і
заходу до турецьких портів, а російським купцям гарантувалися такі ж права,
як англійським і французьким.
• Туреччина зобов'язувалася сплатити Росії контрибуцію в розмірі 4,5 млн крб.
Після укладення Кючук-Кайнарджійського миру Кримське ханство фактично
опинилося під контролем Росії. У 1776 р. Росія ввела на півострів 25-тисячне військо
і поставила на трон свого ставленика Шагін-Прея. У 1778 р. для того, щоб позбавити
ханський уряд економічної самостійності, із півострова було примусово виселено
все християнське торгово-ремісниче населення. Унаслідок цього ханська скарбниця
дуже швидко спорожніла. Хан втратив контроль над ситуацією. У квітні 1783 р. було
оголошено про приєднання ханства до Російської імперії.
Із ліквідацією Кримського ханства було також покладено край спустошливим на
падам на українські землі татар та турків. Разом із тим, для татарського народу була
втрачена можливість самобутнього і незалежного розвитку.
У серпні 1787 р. Туреччина оголосила війну Росії. Вона прагнула анулювати умо
ви Кючук-Кайнарджійського договору і повернути Крим. У цій війні 12,5 тис. козаків
Чорноморського козацького війська взяли участь у війні на боці Росії. Козаки здій
снювали раптові напади на турецькі загони і гарнізони, забезпечували глибоку роз
відку, брали участь в облозі Очакова. У листопаді 1788 р. вони знищили великі склади
турецьких припасів у Хаджибеї, захопили фортецю на о. Березань. Козацька флотилія
разом із російським грибним флотом під Очаковом вела успішні морські бої з турець
ким флотом.
Активну участь брали козаки в наступальних операціях російської армії 1789 р. у
Північному Причорномор'ї. Своїми діями в авангарді вони прикривали рух головних
сил: знищували турецькі пікети, захоплювали «язиків», вели розвідку тощо. Успішно
діяли чорноморці у 1790 р. під час штурму Кілії, Тульчі, Ісакчі. Значну роль відіграли
козаки у взятті «неприступної» фортеці Ізмаїл. Саме козацька флотилія під команду-
209
швшяшшшявшвшшшшшшвшвяшшвшшшяшияяшшяяшяишшшшяшшшшшшшшяшшяшяшшшяшшш Тема 11
ванням полковника Антона Головатого забезпечила десант через Дунай під стіни мі
ста. Уся козацька старшина за бої під Ізмаїлом отримала бойові нагороди. Наступного
року кінний загін козаків разом із російським підрозділом біля озера Бабадач роз
громив 10-тисячний загін турецької кінноти.
Поразки примусили Туреччину укласти в січні 1792 р. Ясський мирний договір,
за яким:
• до Росії відходила територія між Південним Бугом і Дністром;
• Туреччина визнавала приєднання Криму до Росії.
Укладення Ясського миру означало, що Російська імперія досягла остаточного
розв'язання одного зі своїх найважливіших зовнішньополітичних завдань - уста
новлення контролю над Північним Причорномор'ям. Для України це мало важливе
значення, оскільки внаслідок цього було остаточно ліквідовано загрозу турецько-
татарських набігів на її землі. У той же час це дало поштовх швидкому заселенню і
освоєнню Півдня України.
11.6. Заселення та розвиток Півдня України

Південноукраїнські степи у XIV—XVII ст. називали Диким Полем. Саме тут відбував
ся процес формування козацтва.
У XVIII ст. відбулася активізація заселення цих земель. Російський уряд став ство
рювати на кордонах Вольностей Війська Запорозького поселення сербських військо
вих поселенців. У 1752 р. в північно-західній частині Запорожжя було створено Нову
Сербію, а роком пізніше у північно-східній частині виникла Слов'яносербія. Офіцій
ною метою створення цих адміністративно-територіальних одиниць був захист пів
денних кордонів Російської імперії від турецько-татарських нападів. У 1754 р. на землі
Нової Сербії було переселено українських козаків із Гетьманщини, із яких сформова
но Новослобідський полк. У 1764 р. царським указом було ліквідовано Нову Сербію
і Слов'яносербію, а їхні землі включили до новоствореної Новоросійської губернії.
Новий етап розвитку Південної України розпочався в останній чверті XVIII ст.
Унаслідок ліквідації Запорозької Січі та російсько-турецьких війн 1768-1774 рр. та
1788-1791 рр. Росія стала володарем величезних територій. Надзвичайна родючість
причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки і робила Південь
найпривабливішим для освоєння з усіх регіонів, що увійшли до складу Росії в XVIII ст.
Після зруйнування Запорозької Січі рядових козаків, що проживали в старих ко
зацьких слободах, перетворили на воєнних поселенців. Російський уряд закликав
переселятися на ці землі усіх бажаючих. Іноземці отримували грошову допомогу. До
1784 р. на нових землях було роздано 4470 млн десятин землі, переважно німцям,
болгарам, румунам, угорцям, сербам, грекам і росіянам.
Після ліквідації Нової Січі її землі були включені до складу Азовської та Новоро
сійської губерній. Генерал-губернатором обох губерній у 1776 р. був призначений
князь Григорій Потьомкін (1739-1791). У 1783 р. із цих двох губерній створили Кате
ринославське намісництво, до якого увійшов і Крим (Таврійська область). Потьомкін
чимало зробив для впорядкування цих територій. Було проведено перепис населен
ня, складено докладні карти, списки володарів землі. Щоб прискорити заселення По
тьомкін запровадив порядок, за яким поміщик мав забезпечити впродовж 10 років
переселення сюди селян у співвідношенні: одне селянське господарство на 60 де
сятин. Максимальний наділ для поміщиків визначався у 12 тис. десятин. Він також
заборонив повертати з цих земель селян-втікачів._________________________________________
210
У кр аїн ські з е м л і в другій п о л о в и н і X V III ст. ' ~:г-- '
Одночасно з господарським освоєнням краю з'явилося чимало нових міст. Такі

міста, як Єлисаветград (сучасний Кіровоград), Новомиргород і Новоархангельськ,
виросли на місці фортець, закладених у 40-50-ті рр. XVIII с т на території Нової Сер
бії. Олександрівськ (сучасне Запорожжя) виник на основі укріплення, збудованого в
1770-1771 р. для Дніпровської оборонної лінії. На місці козацької слободи Половиці
в 1776 р. розпочалося будівництво Катеринослава (сучасний Дніпропетровськ). Для
греків, яких російський уряд примусив пересилитися з Криму, на місці станиці Пе-
тровської в 1779 р. було засновано Маріуполь. У 1788 р. у гирлі Інгули виник Мико
лаїв, де були створені нові корабельні майстерні. У 1795 р. на місці турецької фортеці
Ені Дунай (Новий Дунай) у місцевості Хаджибей було розпочато будівництво Одеси.
У 1797 р. після скасування Катеринославського намісництва більша його терито
рія увійшла до складу Новоросійської губернії. За землями краю закріпилася назва
Новоросія. її населення, станом на 1796 р., становило 554 тис. осіб.
У господарстві Півдня України на початку освоєння нових земель переважало
вівчарство, а потім товарне виробництво зернових, які йшли на експорт. Нові пор
ти стали основними у зовнішній торгівлі Росії. Таким чином, зі степового пограниччя
Південь України став перетворюватися на житницю Європи і торгові ворота Росій
ської імперії, а згодом - і промислову базу.
11.7. Поділи Польщі й входження Правобережної України

до складу Російської імперії . :. г т -. " г
У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільварко
ва система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розви
ток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.
Ослабленням Польщі скористалися сусідні держави - Росія, Пруссія та Австрія.
Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території
свої володіння. їх лякала також можливість поширення через Польщу ідей Просвіт
ництва, а згодом і Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 р.,
унаслідок якого майже всю територію Руського (без Хомської землі), Белзького, за
хідну частину Волинського та Подільського воєводств отримала Австрія. У результаті
об'єднання цих українських земель із південною частиною польських (Краківського,
Сандомирського та Люблінського) воєводств було створено так зване «Королівство
Галичини і Ладомерії».
До Пруссії відійшла північно-західна частина Польщі з Гданськом, до Росії - схід-
нобілоруські землі з Полоцьком і Вітебськом.
Приводом до другого поділу Польщі стало те, що чотирирічний сейм (1788—
1792 рр.) розпочав у країні важливі реформи, зокрема прийняв конституцію, у якій
відбилися ідеї Французької революції. Противники реформ і конституції, яка обме
жувала сваволю магнатів і шляхти, звернулися по допомогу до сусідів. І вони не заба
рилися. Щоб не допустити поширення революційних ідей і зміцнення Польщі, Росія
і Пруссія 12 січня 1793 р. підписали конвенцію про другий поділ Польщі. За ним до
Пруссії відійшли західнопольські землі з Познанню, до Росії - Правобережна Україна
(Київщина, Брацлавщина, Поділля) і центральна частина Білорусії з Мінськом.
Другий поділ Польщі викликав у країні піднесення національно-визвольного
руху. У березні 1794 р. у Кракові розпочалося польське визвольне повстання під про
водом Т. Костюшко. На Правобережній Україні поширювалися листи й прокламації із
211
______________________________________ __ ________________________________________ Тема 11
закликами приєднатися до повстання. Проте великої популярності серед населення

вони не мали: переважна більшість українського селянства залишилась пасивною.
Урешті-решт повстання придушили російські війська, очолювані О. Суворовим. Після
цього у 1795 р. було здійснено третій поділ Польщі, за яким Росія отримувала Волинь,
Західну Білорусь, Литву і Курляндію; Пруссія - решту польських земель із Варшавою;
Австрія - Люблін і Краків із прилеглими районами.
За результатами третього поділу Речі Посполитої, польський народ втратив свою
державність. Основну частину території {62 %) і 45 % населення колишньої Речі По
сполитої отримала Росія. 18 % території і 32% населення - Австрія, 20 і 23 % відповід
но дісталися Пруссії. Такі радикальні зміни політичної карти Східної Європи суттєво
вплинули на долю українців. Близько 80 % українського населення опинилося у скла
ді Російської імперії.
Австрія, скориставшись ослабленням Туреччини в російсько-турецьких війнах,
окупувала в 1774 р. Буковину. Згідно з Константинопольським протоколом, вона ви
знавалася за Австрією. Відтепер у складі Австрійської монархії Габсбургів опинилися
всі західноукраїнські землі: Східна Галичина, Закарпаття і Північна Буковина.
На Правобережній Україні після її приєднання до Росії було запроваджено за-
гальноросійський адміністративний поділ: спочатку намісництва, а потім губернії.
У 1797 р. було створено Київську (з центром у Києві), Волинську (Новоград-Волин-
ський) і Подільську (Кам'янець-Подільський) губернії. Однак для того щоб не загост
рювати стосунки з місцевою польською шляхтою, царський уряд гарантував їй ста
нові права й привілеї. Вона отримала російське дворянство, зберегла право на воло
діння маєтками і залежними селянами. Зберігалося старе шляхетське законодавство.
Водночас керівні посади в управлінні краєм посіли представники російської адміні
страції. Для українського селянства, що становило переважну більшість населення
Правобережжя і потерпало від сваволі польських панів, ніяких змін не відбулося.
11.8. Особливості і основні здобутки розвитку української культури

другої половини XVII—XVIII ст.
Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався в склад
них, суперечливих умовах. Національно-визвольна війна середини XVII ст. й відро
дження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського наро
ду. Важливим чинником розвитку української культури була культурницька політика
її гетьманів. Водночас розвиток української культури протягом другої половини XVII—
XVIII ст. гальмувався внаслідок Руїни, розчленування українських земель і колоніаль
ної політики Росії та Польщі. Кращі інтелектуальні сили українського народу напри
кінці XVII та у XVIII ст. залучалися до праці в Росії; багато діячів української культури
очолили російські церковні й освітні установи (Феофан Прокопович, Стефан Явор-
ський, Дмитро Туптало та ін.).
Хоча в результаті русифікації українська культура почала втрачати свою самобут
ність, та все ж у XVIII ст. спостерігалося піднесення української культури. Про це свід
чить, зокрема, розвиток освіти.
У середині XVIII ст. на території семи полків Гетьманщини діяло 866 початкових
шкіл, тобто на тисячу жителів одна школа. На Слобожанщині одна школа припадала
на 2,5 тис. осіб. Усі ці школи утримувалися коштом місцевого населення.
Система початкової освіти складалася з циферних, полкових та гарнізонних шкіл.
Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працювали домаш-
212
У кр аїн ські іг м / іі в другій п о л о в и н і X VIII ст. Н — — — И — — — — і ~
німи вчителями в заможних сім'ях. Дітей панівної верхівки, як правило, навчали вихо
ванці Києво-Могилянської академії.
Важливу роль у розвитку освіти відігравали колегіуми - середні навчальні закла
ди, що були засновані в Чернігові (1700 р.), Харкові (1727 р.), Переяславі (1738 р.).
Вони готували церковних слухачів, державних службовців та вчителів початкових
класів.
Єдиним вищим навчальним закладом залишалася Києво-Могилянська колегія,
яка в 1701 р. за наказом Петра І отримала статус і права академії. На початку XVIII ст. в
ній навчалося 2 тис. студентів.
Досить складною була ситуація з освітою на Правобережжі й західноукраїн
ських землях. У селах при православних церквах працювали дяківські школи, однак
українські селяни часто не мали змоги навчати в них своїх дітей.
Наступ католицизму спричинив занепад і закриття багатьох братських шкіл. Офі
ційно влада підтримувала єзуїтські колегіуми (Луцький, Кам'янецький, Львівський,
Перемишльський та ін.).
Центром вищої освіти в західноукраїнських землях був Львівський університет,
заснований ще в 1661 р. Проте його діяльність суворо регламентувалася, а навчання
здійснювалося лише латинською мовою.
Важливе значення для розвитку освіти і культури в цілому мало книгодрукуван
ня. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. в Україні діяло 13 друкарень - у Києві, Львові,
Чернігові, Луцьку, Кременці, Умані та інших містах. Найбільшою була друкарня Києво-
Печерської лаври, яка лише в 1760 р. надрукувала 2 тис. Букварів.
Культурний процес на українських землях значною мірою ускладнювався мов
ною політикою російської та польської влади. Спочатку польський уряд за законом
1696 р. вилучив з адміністративної сфери українську мову і залишив її лише в церков
ному вжитку, а з 1720 р. російська влада заборонила друкувати книжки українською
мовою і посилила тиск на освітні установи. Від другої половини XVIII ст. всі освітні
заклади Лівобережжя та Слобожанщини поступово перейшли на російську мову ви
кладання.
У XVIII ст. відбувалися певні зміни в розвитку наукових знань. Наука ще не являла
собою завершеної системи, але в окремих галузях активно відбувалося їх накопи
чення. Зокрема, серед українських вчених посилилась увага до природознавства, що
було в XVIII ст. велінням часу. Ф. Прокопович у своїй промові «Про заслуги і користь
фізики», яку він виголосив перед студентами й професорами Києво-Могилянської
академії, закликав до наукового пізнання світу. В академії існувала могутня матема
тична школа, яку представляли вчені Ф. Прокопович, С. Яворський, С. Кулябка, Я. Мар-
кович. Ф. Прокопович активно пропагував вчення Декарта, Локка, Бекона, Коперни-
ка і Галілея. І. Галятовський активно вивчав причинно-наслідкові зв'язки між різними
природними явищами (сонячне і місячне затемнення, дощ, вітер, блискавка тощо).
Відносно високий рівень, досягнутий українською медичною наукою, засвідчує те,
що багато лікарів-українців (М. Крижень, Н. Максимович, І. Полетика, І. Руцький та
ін.) здобули вчені ступені докторів медицини. Засновником української епідеміології
вважається Данило Самойлович (1744-1805), який розробляв протиепідемічні захо
ди для боротьби з холерою та чумою, запроваджував віспощеплення. Він був авто
ром праці про боротьбу з чумою, яка була перекладена на французьку і німецьку
мови. Самойловича обрали своїм членом 12 академій наук світу.
213
• *; ~ ' ■- ■ ■ : ■
■■ . Тема I I
В українському театральному мистецтві XVIII ст. розвиваються як традиційні фор

ми - шкільна драма, інтермедія, вертеп,- так і з'являються й нові - театр балагана,
професійний театр. Студенти Києво-Могилянської академії, Чернігівського і Харків
ського колегіумів знайомили глядачів із творами Ф. Прокоповича, М. Довгалевсько-
го, М. Козачинського. Популярними персонажами інтермедій були козаки-запорожці,
шляхтич-самодур та інші.
У XVIII ст. шкільний театр занепав. Йому на зміну прийшов балаган («балаганом»
називали приміщення театру), який поєднував традиції шкільної драми й народного
театру.
У XVIII ст. заможні пани, за європейською модою, влаштовують театральні вистави у
своїх маєтках. Акторами в них виступали селяни. У 1798 р. в Харкові було організовано
першу професійну акторську трупу, яка поставила п'єсу Д. Фонвізіна «Недоросль».
Найвідомішими центрами музичної освіти були Глухівська співацька школа і
Києво-Могилянська академія. В їх стінах здобули музичну освіту такі визначні компо
зитори, як М. Березовський (1745-1777), Дмитро Бортнянський (1751-1825) та А. Ве
день (1767-1808). Вони були першими українськими композиторами, які написали
опери, що були поставлені на сценах Італії. Березовський створив оперу «Демофонт»
(1773), Бортнянський - «Креонт» (1776), «Алкід» та «Квінт Фабій» (1778).
Видатним українським філософом і просвітителем був Григорій Сковорода. Ви
вчивши п'ять мов та філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів. Сково
рода зіткнувся з нерозумінням і ворожістю до його нетрадиційних поглядів і змуше
ний був вести життя мандрівного філософа. Основні філософські твори він написав
у період подорожей. Г. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки
тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнання й праця, яка від
повідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя.
Г. Сковорода став одним із найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі.
В Україні кінця XVII—XVIII ст. поглибилась увага до історії. У цей час з'являються
козацькі літописи С. Величка, Г. Грабянки, Самовидця. Основною темою їхніх творів
були події Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої
середини XVII ст. Автори літописів уперше намагалися перейти від хронологічного
переліку подій до їх осмислення. Вони були написані в модному на той час стилі ро
мантизму, що робило із них справжні літературні твори. Перший систематизований
підручник з історії під назвою «Синопсис, або стислий опис від різних літописців про
початок слов'яно-руського народу» вийшов 1674 р. із друкарні Києво-Печерської
лаври.
Заходи російського царизму проти української культури протягом другої поло
вини XVII—XVIII ст.1720 р.- Петро І заборонив книгодрукування українською мовою.
1729 р - Петро III звелів переписати з української мови на російську всі держзвні по
станови і розпорядження.1763 р. - Катерина II заборонила викладати українською
мовою в Києво-Могилянській академії. 1775 р. - Синод розпорядився вилучити з усіх
шкіл українські букварі.
У другій половині XVII—XVIII ст. в архітектурі та образотворчому мистецтві Украї
ни домінуючим був мистецький стиль бароко. Його поширення в українських землях
пояснюється особливостями української ментальності, появою нової еліти, тріум
фальними перемогами початкового етапу Національно-визвольної війни. Під впли
вом народних традицій цей європейський стиль трансформувався в козацьке баро
ко, для якого характерні більша зваженість та поміркованість.___________________________
214
У кр аїн ські з г м л і в другій п о л о в и н і X V III с т . _________________________ ~ _____________________ ' ' ' -______________________________
Поява і розвиток бароко на українському ґрунті - це спроба української культури

повномасштабно скористатися надбаннями західної цивілізації після виходу Украї
ни з-під впливу візантійських канонів. Одночасно це була спроба вписати українські
землі в межі європейського історичного процесу.
Бароко - стиль у мистецтві кінця XVI—XVIII ст., для якого характерні підкреслена
урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. Світоглядні принципи
стилю в Україні були розроблені Г. Кониським, Ф. Прокоповичем, С. Яворським та ін.
Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю,
поміркованістю в декоративності, спокійністю форм. Найпомітнішим був місцевий
вплив в архітектурі, менш відчутним - у скульптурі та живописі.
На Правобережній Україні та західноукраїнських землях бароко розвивалося
на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У
цьому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, собор Св. Юра і костьол
домініканців у Львові, ратуша в Бучачі, Андріївська церква в Києві.
На Лівобережжі та Слобожанщині поширення набуло козацьке бароко. Пер
линами цього стилю стали Покровська церква. Велика дзвіниця Києво-Печерської
лаври та дзвіниця собору Св. Софії (архітектор Йоганн Шедель) у Києві, Троїцький
храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря в Полтаві, собор Різдва в Ко
зельці.
Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є запорозь
кий собор у Новомосковську (Самарі), збудований народним майстром Я. Погребня-
ком. Видатними архітекторами українського бароко були І. Григорович-Барський,
С. Ковнір та ін.
Певні зміни вніс бароковий стиль і в живопис. Незважаючи на те, що основна
увага митців навіть наприкінці XVII ст. зосереджувалася на релігійних сюжетах, усе
ж відбувалося творче переосмислення традиційної тематики під впливом гуманіс
тичних ідей; застосовувалися нові засоби - світлотіньове моделювання, просторова
перспектива; під впливом фламандської школи композиції стали більш динамічними,
зображення - реалістичними. Найвідомішими художниками цього періоду в україн
ських землях були І. Руткович, Й. Кондзелевич, В. Петранович. Розвитку набув і світ
ський живопис. Провідними портретистами були Д.Левицькийта В. Боровиковський.
Помітного розвитку набуло барокове граверство, якому властива складна символіка,
геральдичні знаки, алегорії, пишність та декоративність.
Одночасно з професійним в Україні розвивалося й народне малярство. Зразками
цього живописного жанру були ікони народних майстрів, а також народні картини,
наприклад, «Козак Мамай», які стали символом народного прагнення до волі.
В останній третині XVIII ст. бароковий стиль почав поступатися місцем більш
строгому стилю раннього класицизму, в основі якого було наслідування класичних
зразків античного мистецтва.
В архітектурі його прикметними ознаками були строгий зовнішній вигляд спо
руд, відсутність химерних ліпних прикрас тощо. У цьому стилі було збудовано чимало
споруду новозаснованих містах Південної України.
Отже, XVIII ст. стало періодом помітних змін і зрушень у розвитку української
культури. Визначальним вважається поширення гуманістичних тенденцій, урізно
манітнення форм культурного життя, методів і засобів художнього самовиразу, по
ступове витіснення у сфері культури релігійних підвалин світськими.
215
_______________________:__________ •______ Тема 11
Поняття і терміни ■ ■ ■ ■ шш ■
Гайдамаки - учасники національно-визволь живопис, скульптури, що вирізняються гран
ної боротьби українського народу проти діозністю й пишнотою.
польського панування на Правобережній Козацькі літописи - історико-літературні
Україні у XVIII ст. твори, що висвітлювали історію України XVII—
Опришки - учасники народно-визвольної XVIII ст.
боротьби проти соціального гноблення, па Козацьке бароко - назва стилю, що набув по
нування польської, угорської та австрійської ширення в українській архітектурі другої по
шляхти в XVI - першій половині XIX ст. у Гали ловини XVII—XVIII ст. внаслідок поєднання рис
чині, на Буковині й Закарпатті. європейського бароко і місцевих традицій.
Коліївщина - селянсько-козацьке повстання Колегіуми - середні та вищі навчальні закла
на правобережжі у 1768 р., спрямоване проти ди в XVI—XVIII ст. у Західній Європі, Москов
соціального, національного і релігійного гно ській державі та Україні.
блення українців шляхетською Польщею. Курйозні вірші - один з поетичних жанрів,
Вольності Війська Запорозького - назва що розвивався у XVII—XVIII ст., до якого нале
території останньої Запорозької Січі (Нової жали різноманітні часто малозмістовні, але
або Підпільненської), що охоплювала землі завжди бездоганні за своєю технікою вір-
степової України на південь від річок Тясмин ші-жарти, словесні ігри, фігурні вірші, хроно-
та Оріль. Нині - цілком або частково охоплює вірші тощо.
Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоград Просвітництво - широка ідейна течія, що
ську, Миколаївську, Херсонську, Луганську і відображала антифеодальні, антиабсолю-
Донецьку області. тистські настрої мислителів другої половини
Паланка - адміністративно-територіальна XVII—XVIII ст. ЇЇ представники вважали метою
одиниця, на які поділялися землі Вольностей суспільства людське щастя, а шляхом до його
Війська Запорозького. досягнення - переустрій суспільства на ро
Задунайська Січ - організація колишніх зумних засадах за допомогою реформ і роз
запорозьких козаків, що існувала в 1775— витку освіти.
1828 рр. на території Османської імперії в Антропоцентризм - сукупність філософ
гирлі р. Дунай. ських поглядів, за якими людина є центром і
Бароко - епоха в історії образотворчого мис найвищою метою Всесвіту.
тецтва, архітектури, музики і літератури країн «Філософія серця» - назва напрямку фі
Європи, колоніальної Центральної і Півден лософської думки, в основі якого уявлення
ної Америки кінця XVI - середини XVIII ст., Г. Сковороди та його послідовників про те, що
для якої характерні святково-монументальні у своїх вчинках людина повинна керуватися
ансамблі, театральні та музичні постановки, не розумом, а покликом серця.
Персонали
Березовський Максим (1745-1777) - ви гент. Спочатку навчався у Глухівській співочій
датний український композитор. Навчався в школі, а потім у Петербурзькій придворній ка
Київській духовній академії, де почав писати пелі. У 1769-1779 рр., продовжуючи навчан
музику. Із 1758 р., завдяки гарному голосу, ня в Італії, створив опери «Креонт», «Алкід» і
перебував у придворній капелі у Петербурзі «Квінт Фабій». Після повернення працював
та італійській оперній трупі в Орієнбаумі. У капельмейстером придворної капели в Гатчи
1769-1773 рр. вчився у Болонській академії в ні й Павловську. У цей час створив опери «Со
Італії, де здобув звання академіка-композито- кіл», «Свято сеньйора», «Син-суперник». автор
ра. У 1774 р. в Ліворно (Італія) поставив пер понад 100 хорових релігійних творів, створив
шу українську оперу «Дмофонт». Вважається перші зразки фортепіанної сонати.
першим представником раннього класично Ведель Артемій (1767 (1770 або 1772) -
го стилю в українській музиці. 1808 рр.) - видатний український компози
Бортнянський Дмитро (1751-1825) - видат тор, хоровий диригент і співак. До 1787 р.
ний український композитор і хоровий дири навчався в київській духовній академії, де був
216
У к р а їн сь к і з е м л і в другій п о л о в и н і X V III ст . ; ' »<■
співаком-солістом, а пізніше - регентом хору. Залізняк Максим (початок 40-х рр. XVIII ст. -
У 1787-1798 рр. керував хоровими капелами ?) - один з ватажків повстанців під час Коліїв
у Москві, Києві й Харкові. Із 1798 р. став по щини 1768 р. Навесні 1768 р. зібрав у Холод
слушником Києво-Печерської лаври. У 1799 р. ному Ярі поряд з Чигирином загін гайдамаків,
заарештований, оголошений божевільним й котрий розпочав боротьбу проти пануван
утримувався у лікарні для розумово хворих ня польської шляхти на Правобережжі. Під
Кирилівського монастиря. Автор 29 церков Уманню об'єднався із загонами І. Гонти. Разом
них концертів, на яких позначився вплив із І. Гонтою був підступно захоплений у полон
української народної пісенності. російськими військами. Вважався російським
Величко Самійло (бл. 1670 - після 1728) - підданим, був засуджений до покарання бато
український історіограф. Навчався у Киє- гами, таврування і довічної каторги.
во-Могилянській колеги. Служив канцеляри Калнишевський Петро (1690-1803) - ос
стом у генерального писаря та у Генеральній танній кошовий отаман Запорозької Січі у
військовій канцелярії. Автор першого систе 1762, 1762-1775 рр. Намагався зменшити
матичного викладу історії Гетьманщини «Ска- залежність Січі від російської влади, сприяв
занія о войне козацкой з полякамі через Зи колонізації запорозьких земель. Під час ро
новія Богдана Хмельницького, що розповідає сійсько-турецької війни 1768-1774 рр. очо
про події 1648-1700 рр. Літопис написаний лювані ним запорожці брали активну участь
українською літературною мовою XVIII ст. з у бойових діях. Після зруйнування у 1775 р.
елементами народної мови. Нової Січі був засланий до Соловецького мо
Гонта Іван (? - 1768) - один з ватажків настиря. Звільнений у 1801 р., але за власним
повстанців під час Коліївщини 1768 р. Напе бажанням залишився у монастирі, де і помер.
редодні повстання служив сотником надвір Катерина II (1729-1796) - російська імпе
них козаків у графа Потоцького в Умані. Після ратриця у 1762-1796 рр. Політичний курс
наближення гайдамацького війська, очолю Катерини II стосовно українських земель ха
ваного М. Залізняком, до Умані перейшов на рактеризується поступовою ліквідацією їх
бік повстанців і допоміг їм оволодіти містом. автономії та русифікацією. У 1764 р. було лік
Захоплений у полон російськими військами і відовано гетьманство, у 1775 р. - Запорозь
виданий полякам як підданий їх держави. Піс ку Січ, у 1781 р. на території колишньої Геть
ля жахливих катувань страчений. манщини запроваджено загальноросійську
Граб'янка Григорій (? - бл. 1738) - україн систему адміністративно-територіального
управління. Указом Катерини II у 1783 р. на
ський історіограф. Навчався у Києво-Моги-
Лівобережжі й Слобожанщині було юридич
лянській колегії. Із 1686 р. на службі в козаць
но оформлено кріпосне право. За її правління
кому війську. Учасник багатьох походів і битв.
було приєднано до Росії правобережну Украї
Автор історичного твору літописного харак
ну та Крим, придушено Коліївщину, повстання
теру «Действия предельной и от начала по-
у Турбаях та інші селянські виступи.
ляков кровавшой небивалой брани Богдана
Прокопович Феофан (1681-1736) - пись
Хмельницкого с поляками. Року 1710», де ви
менник, учений, церковний і культурно-освіт
кладено події української історії з давніх часів
ній діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській
до 1709 р. Головною ідеєю твору є прагнення
колегії та Римському єзуїтському колегіумі. Із
автора показати історичну, правову суспільну
1704 р. викладав піїтику, риторику і філосо
й політичну самобутність українців-козаків.
фію у Київській академії, а з 1711 р. був її рек
Довбуш Олекса (1700-1745) - керів тором. У 1716 р. за наказом Петра І переїхав
ник загону опришків у Західній Україні у до Петербурга. Був активним прихильником
30-40-х рр. XVIII ст. У 1740 р. здійснив похід на його реформ і одним із найближчих радників
Чорногору, на Прикарпаття, Закарпаття і Бу Петра І у справах перетворень православної
ковину. У 1744-1745 рр. здійснював напади на церкви. Допоміг царю ліквідувати патріархію
Солотвин, Надвірну, Дрогобич та інші міста. і створити підконтрольний йому Синод. Брав
Загинув від руки місцевого багатія у с. Косма- участь в організації і створенні Академії наук.
чах на Івано-Франківщині. Одним із перших у Росії здійснюючи наукові
217
■■■■»»■■■■■■■■■■■■■■■■■»■МДЯИМ— — I— Ttma 11
спостереження став використовувати мі яльністю на посадах генерал-губернатора і
кроскоп і телескоп. президента Малоросійської колегії. Здійснив
Растреллі Варфоломій (1700-1771) - відо у 1782 р. остаточну ліквідацію автономного
мий архітектор, основний представник архі устрою України і її поділ на губернії.
тектури російського бароко середині XVIII ст. Самойлович Данило (? - 1805) - видатний
Італієць за походженням. У 1730-1763 рр. український лікар, засновник епідеміології
працював придворним архітектором в Роси. в Російській імперії. Освіту отримав у 1756-
За йог проектами у Києві збудовано Андріїв 1765 рр. в Київській академії та Петербурзь
ську церкву (1747-1753) та Царський (Ма кій медичній школі. Чимало своїх праць при
рийський) палац (1752-1753 рр.). Творчість святив лікуванню чуми і засобам боротьби
Растреллі мала значний вплив на українських з її поширенням. Його наукові дослідження
архітекторів. здобули визнання в європейських медичних
Розумовський Кирило (1728-1803) - остан колах. Самойловича обрали своїм членом
ній гетьман Лівобережної України у 1750- 12 медичних академій світу.
1764 рр. Гетьманство отримав за сприяння Сковорода Григорій (1722-1794) - видат
свого старшого брата Олексія Розумовсько- ний мислитель, просвітник, письменник і
го - фаворита російської імператриці Єли поет. У 1734-1753 рр. з перервами навчався
завети. За свого правління намагався відсто у Києво-Могилянській академії. Працював
ювати перед російським урядом автономні викладачем у Переяслівському і Харків
права Гетьманщини. Так дії' Розумовського ви ському колегіумах, а також домашнім учи
кликали незадоволення у правлячих колах телем. Останні 25 років життя проповідував
імперії, особливо після воцаріння Катерини II, свої погляди, мандруючи по Слобожанщині.
спричинили його усунення від гетьманства й 13 творчої спадщини Сковороди найбільш
скасування посади гетьмана. відомі «Сад божественних песней» (1756) і
Румянцев Петро (1725-1796) - російський «Басні Харьковскія» (1774). За життя митця
державний діяч і полководець. Брав участь його твори не видавалися. Своїми творами
у російсько-турецьких війнах 1768-1774 і створив передумови для формування на
1787-1791 рр. У 1764-1794 рр. перебував на народній основі нової української народної
Україні, поєднуючи військову кар'єру з ді мови.
У кр аїн ські з е м л і • другій п о л о в и н і X V III сіл. ~
Тестові завдання т^ ш енш ка^ ш киеаш яш ааваш ввнянш вввнм авш нш ві

1. Коли розпочалося гайдамацьке повстання Коліївщина?
А 1766 р. В 1768 р. ж м ш
Б 1767 р. Г 1769 р.
2. Назвіть найвідомішого ватажка опришків, що загинув у 1845 р.
А І. Гонта В І. Бойчук А Б В г
Б М. Залізняк Г О. Довбуш 1
3. Про яку історичну особу йдеться у наведеному уривку?
«Найбільшого успіху гайдамаки досягли під Уманню. Долю міста було вирішено
після того, як сотник надвірних козаків графа С. Потоцького разом зі своїм заго
ном перейшов на бік повстанців».
А М. Кречетнікова В М. Гриву 1-А1БІВ1Г~1
Б О. Довбуша Г І. Гонту І 1Т Т І
4. Коли відбувся третій поділ Речі Посполитої?
А 1783 р. В 1793 р. [АІБІВІГІ
Б 1785 р. Г 1795 р. Г І....І Т і
5. Хто був останнім гетьманом України?
А П. Калнишевський В П. Рум'янцев о га о е
Б К. Розумовський Г П. Полуботок і м м
6. Яка з наведених подій відбулася у 1764 р.?
А остаточна ліквідація гетьманства в Україні □О СШ
Б указ Катерини II про закріпачення селянства I II І
В скасування царським урядом козацького устрою на Слобожанщині
Г зруйнування за наказом Катерини II Нової Січі
7. Хто очолював другу Малоросійську колегію?
А К. Розумовський В Г. Теплов □ □ c m
Б О. Шаховський Г П. Румянцев
8 . Який регіон був охоплений гайдамацьким рухом у XVIII ст.?
А Правобережна Україна В Галичина □□□а
Б Лівобережна Україна Г Запоріжжя і і і і
9. Який з наведених документів Катерина II видала у 1785 р.?
А указ про скасування полково-сотенного устрою у Слобідській Україні
Б грамоту на права, вольності й переваги благородного
російського дворянства
В розпорядження про створення на Лівобережжі замість А 1Б 1В Г
козацьких полків регулярних карабінерських т г
Г указ про скасування усіх адміністративних і судових
установ колишньої Гетьманщини
Ю .На які адміністративно-територіальні округи поділялися Вольності Війська Запо
розького в другій половині XVIII ст.?
А полки В курені А Б в Г
Б паланки Г повіти
219
' ' ■ 1 ' ' У • ' ; - : ■
__________________' ; _________________________ -_________________ Тема 11
11 .Коли відбулася описана подія?

«Російські частини, очолювані генералом П. Текелією, які поверталися з росій
сько-турецької війни оточили Нову Січ і оволоділи її укріпленнями. Гарнізон Січі
склав зброю, а вищу старшину було заарештовано і віддано до суду».
А 1764 р. В 1775 р. [А ІБ І В ІГ І
Б 1768 р. Г 1788 р. I 1 -L1 J
12. Коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії?
А 1775 р. В 1788 р. ІА ІБ | В ІГ І
Б 1783 р. Г 1793 р. M i l l
13 . Яка з указаних ознак є головною у визначенні поняття «кріпацтво»?
А особиста залежність селянина від пана ІА ІБ І В І Г І
Б щоденний відробіток селянами панщини І— І—І—І—І
В сплата селянами натурального чи грошового оброку
Г виконання певних повинностей у маєтку поміщика
14. У результаті якої події у 1774-1775 рр. Буковина увійшла до складу володінь ав
стрійських Габсбургів?
А у результаті окупації краю австрійськими військами, що була закріплена Кон
стантинопольським протоколом між Австрією і Туреччиною
Б у результаті Першого поділу Речі Посполитої
В у результаті придушення польського повстання під [А |.Б (В |Й
проводом Тадеуша Костюшко І— І— І— І— І
Г у результаті Третього поділу Речі Посполитої
15 . «Мала Росія, Ліфляндія (Латвія) і Фінляндія (Карелія) суть провінції, які правляться
підтвердженими їм привілеями, порушити які раптовою відміною було б вельми
непристойно, проте називати їх чужоземними і так поводитися з ними більш ніж
помилка, що можна сказати із впевненістю. Ці провінції... потрібно найлегшим
способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися, як вовк у ліс.
Для цього вельми легкий приступ, якщо у тих провінціях будуть обрані начальни
ками розумні люди; коли ж у Малороси не буде гетьмана, то треба старатися, щоб
час і назва гетьманів щезли». Якому російському монарху належать ці інструкції?
А Петру III Г А ІБ Іа ІГ ]
Б Анні Іоанівні І— І—І—І— і
В Єлизаветі Петрівні
Г Катерині II
16. У якому місті за гетьманування Д. Апостола було відкрито співочу школу?
А Батурині В Ніжині IA j Б | В | Г~|
Б Глухові Г Чернігові І— І— І— L
17.Яке поняття відповідає наведеному визначенню: «Широка ідейна течія, що від
ображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої мислителів другої полови
ни Х\/ІІ-Х\/ІІІ ст. Її представники вважали метою суспільства людське щастя, а шля
хом його досягнення - переустрій суспільства на розумних засадах за допомогою
реформ і розвитку освіти»?
А бароко В відродження гш с ш
Б просвітництво Г реформація І— І— І—1—І
220
У к р а їн сь к і з е м л і в другій п о л о в и н і X V III ст.
18.Що було прикметною рисою розвитку української архітектури XVIII ст.?

А будівництво замків і мурованих фортець у ренесансному стилі IГа Б В Ті
Б початок використання регулярного планування у забудові міст п
В розвиток цивільного будівництва: спорудження магістратів,
друкарень, військових канцелярій тощо
Г початок використання у будівництві замість дерева каменю й цегли
19.Яку назву мала перша українська опера, поставлена Максимом Березовським в
Італії?
А «Креонт» В «Квінт Фабій» О ВЕШ
Б «Алкід» Г «Демофонт»
20.Який з колегіумів постав раніше?
А Харківський В Чернігівський А Б в Г
Б Переяславський Г Києво-Могилянський
21.3а проектом якого архітектора у 1731-1744 рр. було споруджено Велику дзвіницю
Києво-Печерської лаври?
А В. Растреллі В І. Мічурін [Д ІБ [В ІГ І
Б Й. Шедель Г С. Ковнір I I і І .]
22 . У якій галузі культури плідно працювали М. Березовський, Д. Бортнянський,

А. Ведель?
А театр В музика
Б література Г живопис
23. У якому уривку з історичного джерела йдеться про роль
і місце в українській культурі зображеного діяча?
А «Будучи останнім представником поезії українського
бароко, він став предтечею нової української літератури,
просякнувши її ідеями гуманізму та Просвітництва...»
Б «З його ім'ям пов'язаний поворот до нового літературного
і культурного розвитку. Його славу зачинателя
нової української літератури, доповнює слава «батька»
українського театру»
В «Він став самобутнім виявом імпресіонізму в літературі,
вдаючись до аналізу психологічного стану своїх героїв. О ВЕШ
Його творчість остаточно розвіяла сумніви, чи зможе І— І—І— І—І
українська література стати великою літературою»
Г «Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і став
велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові...
шляхи книжним ученим»
24 . У якому році відбулася описана подія?
«Здійснюючи політику зросійщення України царизм встановив контроль Синоду
над українськими друкарнями. Було заборонено друкувати книжки українською мо
вою».
[ш
А 1720 р. В 1763 р. А В Г
Б 1735 р. Г 1785 р.
221
Тема 11
25. Назвіть історичного діяча, який у 1763 р. звернувся до царського уряду із прохан
ням перетворити Києво-Могилянську академію на університет і відкрити універ
ситет у Батурині.
А В. Каразін А Б в!
Б Ф. Прокопович
8 К. Розумовський
Г П. Орлик
26 . Хто був автором творів «Сад божественних песней» та «Басні харковскія»?
А Г. Граб'янка В Ф.Прокопович А Б В Г
Б Г. Сковорода Г А.Ведень
27. Хто був автором «козацьких літописів»?
А Ф. Прокопович, Г. Сковорода А Б в гі
Б Г. Граб'янка, С. Величко .
В С. Ковнір, І. Григорович-Барський
Г Д. Левицький, В. Боровиковський
28.У період правління якого гетьмана в Україні було збудовано найбільше споруд у
стилі козацького бароко?
А І. Самойловича А Б в Г|
Б І. Мазепи
В І. Скоропадського
Г К. Розумовського
29.У яких століттях на території України було поширено в архітектурі «козацьке ба
роко»?
А ХУ-ХУІст. В ХУ-ХУІІст. А Б В ТІ
Б ХУІ-ХУІІст. Г ХУІІ-ХУІІІ ст.
3 0 . Який мистецький стиль був домінуючим в українській культурі за часів гетьману
вання І. Мазепи?
А ренесанс В рококо Iа Б в Т і
Б бароко Г класицизм Ґ 1
31. Установіть відповідність між подіями та їх наслідками.
1 Коліївщина А російський уряд утворив на цих землях ■ □ □ □ и гл
2 Поділи Речі Новоросійську та Азовську губернії і став Е _
2
Посполитої оселяти тут іноземних колоністів і
3 Ліквідація Б правобережжя було об'єднано з А
Гетьмащини рештою українських земель у
4 Ліквідація складі Російської імперії
Запорозької В ці події сприяли формуванню національної
Січі свідомості українців, Т. Шевченко присвятив
їм свою поему «Гайдамаки»
Г активізація процесу імперського наступу Росії на
автономію Лівобережжя
Д спираючись на підтримку місцевого населення
повстанські загони перейшли до партизанської
тактики боротьби з гнобителями
222
Укр аїн ські з ем л і в другій п о ло в и н і X V III ст. __________________ ___________________________________ ’ '______________________
32.Установіть відповідність між діячами культури та їх творами.

1 Бартоломео А «Ярмарок», «Исповедь А Б В Г д
Растреллі 1789 года февраля-дня» 1
2
2 Іван Григорович- Б Андріївська церква у 3
Барський Києві, Марийський палац 14
3 Григорій Сковорода В «Креонт», «Алкід»,
4 Дмитро Бортнянський «Квінт Фабій»
Г «Байки Харківські»,«Сад
божественних пісень»
Д Кирилівська, Покровська,
Дмитрівська та
інші церкви у Києві,
міський водогін тощо
33.Установіть відповідність між діячами і сферами їх діяльності.
1 Г. Левицький-Нос А гравірування ■ □ВО Н И
2 Й. Пінзель Б музика 1 __
3 1. Григорович-Барський В скульптура 2 ——— —
і __
4 Д. Бортнянський Г література А _
Д архітектура
А Відкриття співацької школи у Глухові В О В В ІЗ Н
Б Перше видання «Синопсису» в друкарні п■ ■ ■ ■ ■
Києво-Печерської лаври и ■ ■
я■ ■ ■
В Укладання Г. Сковородою збірника «Басні харковскія» п■ ■ ■ ■ ■
Г Спорудження у Києві Андріївської церкви
А перший поділ Речі Посполитої »□ВВП
Б приєднання Криму до Російської імперії п■■■■
и■ ■ ■
В ліквідація полкового козацького устрою на Слобожанщині и ■■
Г захоплення Австрією Буковини п ■■
А створення Чорноморського козацького війська ■□ВВП
Б указ Катерини II про закріпачення селян Лівобережної л■ ■■■
я
і Слобідської України и■
В Другий поділ Речі Посполитої п■ ■■ ■
Г зруйнування російськими військами Нової Січі
А ліквідація Запорозької Січі ЖЭВВН
Б приєднання Галичини до володінь австрійських Габсбургів п а ■■в
Р Ш ■■
В входження Буковини до володінь австрійських Габсбургів Я Ш ■■ 1
Г ліквідація полкового устрою на Слобожанщині п а ■■в
223
_________ . -______ _____
. - ______ - , ,_____ . _____ _____
; " . ; ~________________

3 8 . Позначте події історії України, що мали місце у 1783 р.
1 скасування полково-сотенного адміністративного
устрою на Слобожанщині
2 ліквідація Кримського ханства
3 оприлюднення «Жалуваної грамоти дворянству»
4 перший поділ Речі Посполитої
5 видання указу Катерини II про запровадження кріпацтва на Лівобережжі і
Слобожанщині
6 реорганізація десяти лівобережних козацьких полків у регулярні частини
російської армії
7 знищення Запорізької Січі
39 . Які з наведених територій відійшли до Російської імперії в результаті російсько-
турецьких війн другої половини XVIII ст.?
1 узбережжя Чорного моря між Південним Бугом і Дністром
2 узбережжя Чорного моря між Дніпром і Південним Бугом
3 гирло Дунаю
4 узбережжя Чорного моря між Дністром і Дунаєм
5 фортеця Азов та навколишні землі
6 Кримський півострів
7 Північна Буковина
40. Які з названих історичних діячів були авторами козацьких літописів?
1 Ф. Прокопович
2 С. Величко
3 Р. Ракушка-Романовський
4 М. Ханенко
5 Я. Маркович
6 Г. Граб’янка
7 Г. Полетика
Тема 12
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ

ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII -
У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. Ш І Ш Ш Н Н І
1791 р.- таємна місія Василя Капніста до 1825 р. - збудовано перший в Україні паро
прусського короля Фрідріха Вільгельма II плав
1798 р. - видання у Петербурзі перших трьох 1825 р., 25 грудня - 1826 р., 4 січня - пов
частин «Енеїди» І. Котляревського стання чернігівського полку під впливом ді
1806-1812 рр. - російсько-турецька війна яльності декабристів
1806 р. - утворення Новоросійського 1826 р. - організація у Харківському уні
(Усть-Дунайського Буджацького) козацького верситеті таємного молодіжного демокра
війська (існувало до липня 1807 р.) тичного гуртка
1812 р. - російсько-французька війна 1827- 1830 рр. - діяльність таємного демо
1813-1835 рр. - Антикріпосницький селян кратичного гуртка в Гімназії вищих наук у
ський рух під проводом Устима Кармелюка Ніжині
на Поділлі 1828- 1829 рр. - російсько-турецька війна
1817 р. - створення перших військових по 1830-1831 р р . - польське національно-ви
селень у Слобідсько-Українській губернії звольне повстання. Поширення дій повстан
1817- 1818 рр. - повстання бузьких козаків ців на Волинь, Поділля і Київщину
на Херсонщині 1832-1864 рр. - роки існування Азовського
1818- 1819 рр. - діяльність масонської ложі козацького війська
«Любов до істини» у Полтаві 30-ті рр. XIX ст. - початок промислової рево
1 8 1 9 р .- повстання військових поселенців у люції в Україні
Чугуєві 1845 р., грудень - 1847 р., березень - ді
1819 р. - організація В. Лукашевичем Мало яльність таємного Кирило-Мефодіївського
російського таємного товариства у Полтаві братства у Києві

українських земель у складі Російської імперій
Наприкінці XVIII ст., унаслідок трьох поділів Польщі, російсько-турецьких війн,
ліквідації Гетьманщини і Запорозької Січі, українські землі опинилися під владою Ро
сійської та Австрійської імперій.
Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і
Півднем, що складало близько 85 % земель, заселених українцями. У складі Австрій
ської імперії перебувало приблизно 15 % українських земель, а саме Східна Галичи
на, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської
імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, а ті, що входили до складу
Австрійської імперії, - західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було по
ширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину XIX ст. із
10 генерал-губернаторств Росії три розташовувалися в Наддніпрянщині. Генерал-гу
бернаторство - велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої вхо
дило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор,
він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову).
225
______ __ _______________
До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило дев'ять гу
берній, у яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губер
нії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населен
ня. На Лівобережжі українці становили 95 % населення, Слобожанщині - 86 %, Пра
вобережжі - 85 %, Півдні - 74 %. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини
Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
Адміністративно-територіальний устрій
українських земель у складі Російської імперії
Історико-географічні регіони
Правобережжя Лівобережжя і Слобожанщина Південь
і 4 4
Губернії
Київська Чернігівська Катеринославська
Волинська Полтавська Таврійська
Подільська Слобідсько-Українська Миколаївська
(з 1835 р. - Харківська) (з 1803 р. - Херсонська)
і 4 4
Генерал-губернаторства
Новоросійсько-Бессарабське
Київське Малоросійське (разом із Бессарабською
областю)
Найчисленнішою національною меншиною на українських землях були євреї.

Після першого поділу Польщі російський уряд запровадив у 1791 р. для євреїв «сму
гу осілості», за межами якої їм селитися заборонялося. Вона проіснувала до 1917 р.
Уся Наддніпрянщина, крім Слобожанщини, входила до «смуги осілості». Крім цього,
євреям було заборонено селитися у Києві, Миколаєві, Севастополі, державних та
козацьких селах Полтавщини. У багатьох містах були створені спеціальні єврейські
квартали.
12.2. Війна Росії з наполеонівською Францією та участь у ній українців

12(24) червня 1812 р. Наполеон напав на Росію. «Велика армія» Наполеона на
лічувала 640 тис. солдатів і 1372 гармати. їм протистояла російська армія кількістю
597 тис. осіб. Але вона була розділена на три частини: перша, яку очолював генерал
Барклай-де-Толлі, захищала шлях на Петербург, друга, яку очолював генерал Багра-
тіон, захищала шлях на Москву, третя, яку очолював генерал Тормасов, захищала
шлях на Київ. Військове командування обрало стратегічний план, який передбачав
поступове виснаження ворога дрібними сутичками і розтягування його комунікацій,
при цьому російська армія не вступала у вирішальні бої.
Значне місце у своїх планах Наполеон приділяв Україні, яку він планував перетво
рити на осередок антиросійського руху. Правобережжя він обіцяв повернути поль
ському королю, Галичину та Волинь - австрійському імператорові, Крим і Північне
Причорномор'я - турецькому султану. Решта території мала ділитися на військово-
адміністративні колоніальні області (наполеоніди) і стати джерелом постачання
французької армії продовольством, фуражем, кіньми, волами і навіть солдатами.
226
У кр аїн сь кі з е м л і у ск ла д і Р о сій сь ко ї ім п ер ії н априкін ці X V III - у перш ій п о ло в и н і X IX ст. г- і ^ ’ :
Із метою не допустити поширення антиросійського повстання на Україні, Олек

сандр І видав маніфест, у якому закликав українське населення боронити свою зем
лю. До козацьких та ополченських полків вступило майже 70 тис. осіб. До війська
вступало вільне селянське населення, селяни-кріпаки. У формуванні одного козачо
го полку брав участь видатний український поет і письменник І. Котляревський. У ре
гулярній російській армії українці становили значний відсоток. Так, серед рядового
складу він дорівнював 50 %, серед молодшого офіцерського складу - 80 %, старшого
офіцерського складу - 20 %. Серед українського населення існувало два погляди на
цю війну. Перший - погляд автономістів, які сподівалися за допомогою Наполеона
здобути автономію. Другий - «консерваторів-малоросів», що схилялися до Олександ
ра І і сподівалися після перемоги над наполеонівською армією знову поставити пи
тання про автономію. Тому український народ пожертвував на військові потреби ве
ликі суми грошей, багато продовольства, фуражу, волів, коней, засобів пересування,
брав активну участь у будівництві оборонних споруд. На українське ополчення було
витрачено 9 млн крб., 13,5 пудів срібла та кілька кілограмів золота.
Досить добре підготували до відбиття ворожого нападу Київ. Навколо міста були
зведені нові укріплення, багато зробили на перебудові й подальшому зміцненні Пе-
черської фортеці. Спеціально призначеному для захоплення Києва корпусу наполео
нівських військ так і не вдалося прорватися навіть в Україну. Його вдалося зупинити
на Волині.
У бойових діях проти наполеонівської армії брали участь два бузькі, два полтав
ські та три київські козацькі полки, ескадрон херсонських козаків, загони «лісових ко
заків», велике з'єднання українських та донських козаків. Особливо прославило себе
українське ополчення на території Польщі під час облоги та взяття фортеці Замостя.
Вісім українських козацьких полків брали участь у так званій «Битві народів» во
сени 1813 р. під Лейпцігом. Це була ще одна нищівна поразка наполеонівської армії,
завдана їй коаліцією військ Росії, Англії, Австрії, Пруссії, Саксонії, Швейцарії, Іспанії та
Португалії. Переможцям відкривався прямий шлях на Париж. У березні 1814 р. шість
українських козацьких полків у складі російської армії вступили до столиці Франції.
Так війну було завершено. Сподівання українців, що їх становище після війни покра
щиться, були марними.
12.3. Політичний розвиток Наддніпрянської України

в 20-30 рр. XIX ст. ■■■■
Велика французька революція дала могутній поштовх боротьбі населення за со
ціальні та політичні права. Прагнення до змін охопили майже всі прошарки суспіль
ства. По всій Європі формувалися різноманітні клуби, таємні товариства, які ставили
собі за мету здійснити зміни в існуючому ладі. Активно формуються ліберальні, кон
сервативні, соціалістичні вчення, виникають політичні організації, таємні товариства,
масонські ложі. Усі вони прагнули змін. Під впливом цих процесів в Україні теж вини
кали таємні політичні товариства.
Безпосереднім поштовхом для їх утворення послужили настрої, якими перейня
лися російські офіцери-дворяни після перемоги над Наполеоном. Повернувшись із
переможних походів Західною Європою, вони зовсім іншими очима дивилися на ро
сійську дійсність. Політичний режим самодержавства та кріпосницькі порядки дуже
контрастували з ідеями, гаслами, які проголосила Велика французька революція:
«Свобода, рівність, братерство!»
227
___________ І_________ _______ ______________ Тема и
Таємні товариства, що виникали в Україні, мали форму модних на той час масон
ських лож. У 1818-1819 рр. такі ложі виникли в Києві («З'єднані слов'яни») та Пол
таві («Любов до істини»), Одесі, Житомирі, Кам'янці-Подільському. Серед їхніх членів
були відомі українські діячі І. Котляревський, В. Капніст, В. Лукашевич, а також П. Пе-
стель, М. Орлов, М. Бестужев-Рюмін - лідери декабристського руху, які взяли в ньому
участь пізніше. Хоч ці ложі були створені в Україні, їхня діяльність не мала українсько
го національного характеру. Однією з цілей, яку ставили перед собою організатори
перших таємних товариств в Україні, було залучення малоросійського дворянства
до опозиційного всеросійського руху. Українські дворяни-масони не висували суто
національних вимог. Інший характер мали ложі, які діяли на Правобережній Україні,
їхніми членами були польські шляхтичі, не пов'язані з російським масонством. Сво
єю головною політичною метою ці ложі вважали відновлення Польської держави в
кордонах 1772 р. Багато з членів масонських лож в Україні ввійшли до складу дека
бристських організацій. Україна поряд із Санкт-Петербургом стала основним полем
діяльності декабристів - лише в цих двох центрах декабристського руху дійшло до
відкритого збройного виступу проти самодержавства.
У 1822 р. царський уряд забороняє діяльність лож, а їх члени піддаються переслі
дуванню.
У 20-х рр. XIX ст. в Україні з'являються таємні політичні гуртки. Одним із перших
був заснований гурток «Малоросійське таємне товариство», головою якого був В. Лу
кашевич. У програмі товариства («Катехізис автономіста») проголошувалося праг
нення домогтися від'єднання України від Росії і приєднання до відродженої Польщі.
Наприкінці 20-х років XIX ст. у Харківському університеті й Ніжинській гімназії
утворилися таємні гуртки, які поширювали заборонену літературу, на своїх засідан
нях критикували існуючий лад.
На відміну від Лівобережної України, на Правобережжі не проводилося тривалий
час заходів, які б ставили собі за мету тіснішу інтеграцію цього краю до складу Ро
сійської імперії. Царський уряд мовчазно визнавав порядки, які існували ще за часів
Речі Посполитої на Правобережній Україні й залишив практично незмінними права і
привілеї місцевої польської шляхти. Значна частина правобережних шляхтичів були
потомками українських родів, спольшених після прийняття католицької віри в XVII—
XVIII ст. Вони мріяли про відновлення Речі Посполитої у кордонах 1772 р. Тому в пер
шій третині XIX ст. Правобережна Україна була тереном активізації польського руху.
Польське повстання 1830-1831 рр. проти самодержавства не було підтримано
українським населенням Правобережжя. Повстання було придушено. Козацькі пол
ки, сформовані для розгрому повстанців, було перетворено на регулярні війська,
інші переведено на Кавказ. Царський уряд закрив Віленський університет та Кре
менецький ліцей. У 1839 р. на Правобережжі було скасовано церковну унію, а всіх
греко-католицьких віруючих примусово переведено в православ'я. Репресіям було
піддано польську шляхту.
Правобережна Україна протягом 30-40-х років XIX ст. була полем битви між ро
сійським та польським впливами. Обидві сторони сходилися між собою в заперечен
ні права українського народу на вільний самостійний розвиток.
12.4. Декабристський рух в Україні ж еш вш вш яеяш яш ш ш ш ш ш ш ш ш ш ш ш

Втрата сподівання на лібералізацію царського самодержавства, скасування крі
пацтва, посилення реакції після війни 1812-1814 рр. сприяли зростанню в Росії, а
відповідно, і в Україні опозиційних настроїв. Провідну роль у цьому русі відіграва-
228
У к р а їн сь к і з е м л і у ск л а д і Р о с ій сь к о ї Ім п е р ії н априкін ці X V III - у перш ій п о ло в и н і X IX cm . - : >"*-•
ли дворянські революціонери-декабристи. Декабристи створюють таємні політичні

гуртки, які ставили за мету насамперед боротьбу за скасування кріпосного права й
ліквідацію самодержавства. В Україні першим політичним гуртком було «Малоросій
ське товариство», засноване 1819 р. повітовим маршалом дворянства В. Лукашеви-
чем. Мета товариства - домогтися від'єднання України від Росії.
Оформлення політичної опозиції царизму пов'язане з появою декабристських
організацій в Росії, а відповідно, в Україні. Так, у 1816 р. в Петербурзі був створений
«Союз порятунку», у 1818 р. - «Союз благоденства» в Москві. Вони ставили завдання
впровадити конституційне представницьке правління, ліквідувати самодержавство,
скасувати кріпосне право шляхом військового перевороту. Членами організацій були
опозиційно налаштовані офіцери. У 1818 р. після прибуття на службу до Києва гене
рала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів «Союзу благоденства».
У 1821 р. декабристи реорганізували свої об'єднання й створили два осередки -
Північне товариство із центром у Петербурзі та Південне товариство із центром у мі
сті Тульчині. Головою останнього було обрано полковника П. Пестеля, членами това
риства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Незабаром, крім Тульчинської
управи, було засновано ще дві управи: Кам'янську - на чолі з В. Давидовим та С. Вол
конським, і Васильківську, очолювану підполковником С. Муравйовим-Апостолом.
Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовува
ли Контрактовий ярмарок. Хоча на нарадах обговорювали питання спільних дій, між
цими організаціями помітними були значні розбіжності: Південне товариство було
більш радикальним, ніж Північне, яке обмежувалося в своїх планах поваленням аб
солютизму та встановленням конституційної монархії.
Голова Південного товариства П. Пестель уклав політичний трактат (Конституцію)
«Руська правда», у якому докладно визначив програму дій після повалення царизму.
За цією програмою всі народи Росії мали об'єднатися в централізовану республіку
з однопалатним парламентом. Кріпацтво скасовувалося. Усі громадяни республіки
визнавалися рівними перед законом. Зберігалась приватна власність на землю, але
половина землі вважається громадською, окремі ділянки можна брати для обробітку.
Проголошувалась повна свобода торгівлі і промисловості.
У 1823 р. у Новограді-Волинському було засновано третю таємну організацію -
Товариство об'єднаних слов'ян, фундаторами якої були брати Борисови. Своїм де
мократизмом воно відрізнялося від Південного товариства. У 1825 р. ці товариства
об'єдналися.
У грудні 1825 р. в Таганрозі помер цар Олександр І. Спадкоємцем був його брат
Костянтин, але одруження з полькою позбавляло його прав на престол. Другий брат
Микола спочатку відмовився від престолу. Настало «міжцарювання». Північне това
риство вирішило скористатися цим і 14 грудня 1825 р. підняло повстання в Петер
бурзі. Але воно не було як слід підготовлене. Солдати полків, виведених на Сенат
ську площу, навіть не знали мети повстання. Населення не підтримало акції, і царські
війська легко придушили повстанців. Почалися арешти.
Невдача петербурзького повстання примусила керівників Південного товари
ства прискорити виступ, до якого воно також не було готове. 13 грудня було заареш
товано П. Пестеля. Керівництво перейшло до С. Муравйова-Апостола, і 28 грудня він
підняв Чернігівський полк, але не пішов на Київ і втратив марно три дні, шукаючи
союзників. Тим часом назустріч повстанцям вирушили урядові війська. Уже в першій
сутичці було тяжко поранено командира полку С. Муравйова-Апостола. Щонаймен
ше 900 солдатів здалися без бою.
229
_____________________________________________________ ________________________________________________________________________ _________________________________________________________________________________ Тема 12
Керівників повстання було доставлено до Петербурга на суд. П'ятьох із них по

вішено: К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна та
П. Пестеля. Багатьох офіцерів було заслано на Кавказ і в Сибір. Солдатів було покара
но шпіцрутенами і переведено до інших полків.
Причин невдачі повстання декабристів в Україні багато, головна ж полягала в
тому, що його мета була незрозумілою для народу.
Для наступних поколінь декабристи були взірцем мужності, героїзму, самопо
жертви і відданості революційній справі. Дворяни за соціальним походженням, дека
бристи пожертвували всіма благами свого класу для прогресу суспільства.
12.5. Початок національного відродження в Наддніпрянській Україні

Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три
етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, культурницьким та по
літичним. На фольклорно-етнографічному етапі невелика група вчених із метою під
твердження самобутності власного народу збирала та вивчала історичні документи,
етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. Змістом культурницького етапу є від
родження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літера
турі та освіті. Політичний етап характеризується більшим організаційним згуртуван
ням національних сил, появою та зміцненням їх політичних організацій, усвідомлен
ням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення.
Ліквідація автономного устрою Слобідської України, Запорожжя, Гетьманщини в
60-80-х рр. XVIII ст. викликала протест серед значної частини козацької старшини,
права якої на дворянський титул неохоче визнавалися Санкт-Петербургом. До того
ж, українська шляхта користувалась ширшими привілеями, ніж російські дворяни.
Так, шляхтичі були звільнені від обов'язкової державної і військової служби, їх маєтки
не підлягали державній конфіскації, їх могли судити лише такі, як вони. Захищаючи
свої станові права та привілеї, шляхта водночас відстоювала автономні права Украї
ни. Визначними провідниками шляхти стали Григорій Полетика і Василь Капніст. Ос
танній за дорученням групи козацької старшини в 1791 р. виїхав із таємною місією
до Берліна, щоб викласти свій план відриву України від Росії і включення її до складу
Прусської держави. Більшість української верхівки, однак, не заходила у своїх погля
дах так далеко.
У середині 80-х років XVIII ст. опозиційні настрої козацької старшини згасають.
Російська влада поступово задовольнила їхні станові інтереси. У 1785 р. Катерина II
підписала «Жалувану грамоту дворянству». Домігшись задоволення своїх привілеїв,
українська козацька старшина опинилася перед проблемою надання дворянських
титулів. Перепони російської влади у визнанні колишньої служби в гетьманських ін
станціях як достатньої підстави для надання дворянського титулу зумовило інтерес
серед старшини до історії. Це, у свою чергу, дало поштовх до національного відро
дження на Лівобережжі. Крім того, українські патріоти намагалися зберегти місцеву
правову систему, засновану на Литовському статуті та магдебурзькому праві, а також
прагнули відновити козацьке військо.
Уже перші історичні дослідження з історії краю з'явилися у 70-ті рр. XVIII ст.: «Зі
брання історичне» (1770 р.) С. Лукомського, «Короткий літопис Малої Росії» (1777 р.)
В. Рубана, «Літописне повіствування про Малу Росію» (1785-1786 рр.) О. Рігельмана
та ін. Хоча ці твори мали недоліки, уже сама їх поява змушувала замислитися, що
український народ має власну історію і самобутню культуру. Копітка праця перших
230
У к р а їн сь к і з е м л і у ск л а д і Р о сій сь ко ї Ім п е р ії н априкін ці X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст . ; О "v : -У - ?, у*"-.
дослідників відіграла значну роль у розвитку наукових досліджень української істо-

рії. На початку XIX ст. з'являються досконаліші узагальнюючі праці. Серед них можна
виділити «Історію Русів».
«Історія Русів», власне, не наукова праця, а політичний трактат, який відбивав по
літичні настрої прихильників відновлення автономії України. У той же час «Історію
Русів» можна назвати першою політичною історією України. Дата створення та автор
її залишаються невідомими. Книга мала виразно антипольське і антиросійське спря
мування, а її головною ідеєю було відновлення автономних прав України на момент
її входження до складу Російської держави. Трактат закликав до виправлення істо
ричних кривд, заподіяних Росією українському народові, але ні на мить не ставив під
сумнів право російського імператора управляти Україною.
Першою узагальнюючою працею з історії України стала праця Д. Бантиш-Камен-
ського «Історія Малої Росії».
Крім автономістських настроїв нащадків козацької старшини, могутнім поштов
хом до українського національного відродження стали нові міжнародні реалії та
світоглядні й політичні теорії. Французька революція створила нову модель нації
(незалежно від суспільної верстви, усі громадяни держави вважались представни
ками єдиної нації), яка стала прикладом для інших народів Європи. Іншим сильним
подразником українського руху було поширення романтизму. Романтики прослав
ляли народ, його пісенну культуру, традиції як вияв своєрідного національного духу.
Концепції романтиків вплинули на збирання етнографічного матеріалу. У 1819 р.
в Петербурзі побачила світ перша збірка українських історичних дум, які зібрав
М. Цертелєв. У 1827 р. з'явилося видання українських пісень, підготовлених М. Мак
симовичем. Ця збірка вплинула на творчість Т. Шевченка, М. Гоголя, О. Пушкіна та ін.
Вплив романтизму особливо був відчутним на Слобожанщині. У Харківському
університеті, що був відкритий 1805 р., у 20-30-х рр. XIX ст. діяв літературний гурток,
який відіграв важливу роль у розвитку нової української літератури. Душею гуртка
був філолог І. Срезнєвський. У 1831 р. він видав «Український альманах» - збірник
народних пісень та оригінальних поезій харківських поетів, а в 1833-1838 рр. - шість
випусків «Запорожской стариньї». І. Срезнєвський став провідником ідей слов'ян
ської єдності.
Романтичний напрям в українській літературі аж до 30-40-х років XIX ст. співісну
вав із класицизмом. Це добре помітно на прикладі творчості І. Котляревського. По
ема «Енеїда» (1798 р.) є зразком поєднання літератури класицизму та романтизму,
а п'єса «Наталка Полтавка» - романтизму.
Поряд із активними спробами етнографів і літераторів розширити інтелектуальні
обрії українського світу, з'являються перші фахові історичні праці - «История Малой
России» (1822 р.) Д. Бантиш-Каменського та «История Малороссии» М. Маркевича.
Історичні й фольклористичні дослідження давали відповіді на питання про істо
ричне коріння й культурну відмінність української нації. Хоча цей літературно-науко
вий рух не мав організованої форми, збирання культурної спадщини створило спри
ятливе середовище для формування новітньої української свідомості.
12.6. Кирило-МефодГївське товариство - перша політична організація.

Т. Шевченко ■і і н н і і і і ііиіпіиіінві w i n и »ні піі— ііі
У той час як у Європі ширились ідеї Великої французької революції, соціального і
національного визволення, відбувалася політизація національно-визвольної бороть-
---- - — 23Ї
ии— — — ^________д и т - ~ ~ -а— — зи : _______________ -»-■* т«ма тг
би слов'янських народів, у Російській імперії жорстокий самодержавний режим Ми
коли І переслідував будь-які прояви лібералізму і вільнодумства.
У таких умовах на початку 1846 р. в Києві було утворено справжню нелегальну
українську політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство (братство),
назване на честь відомих слов'янських просвітителів Кирила та Мефодія. Серед за
сновників були вчитель із Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії Ки
ївського генерал-губернаторства Микола Гулак і професор Київського університету
Микола Костомаров. Активну участь у діяльності товариства брали Т. Шевченко,
П. Куліш та ін.
Головною метою товариство проголошувало боротьбу проти кріпацтва та наці
ональне визволення українського народу. Українську державу члени товариства ба
чили у федеративній спілці незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б
становити штат або розмежовувалася б на кілька штатів. Київ мав стати центральним
містом цієї федеративної спілки, у якому раз на чотири роки збирався б найвищий
спільний консультативно-регулюючий орган - собор (або сейм). Для захисту феде
рації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожен
штат, окрім того, мав би і свої збройні сили. Ідею визволення слов'янських народів
з-під іноземного гніту та їх єднання передбачалося поширювати, головним чином, лі
тературно-просвітницькою діяльністю. Вони прагнули перебудувати суспільство на
засадах християнської моралі.
Програму діяльності Товариства було викладено в історико-публіцистичному
творі «Книга буття українського народу», або «Закон Божий», який містив 109 поло
жень релігійно-навчального та історико-публіцистичного характеру. Здебільшого їх
зміст стосується подій всесвітньої та вітчизняної історії. У творі розповідається про
визвольну боротьбу українського козацтва і розвиток деспотичного самодержавства
в Росії, про Велику французьку революцію і подвиг декабристів, про поділи Польщі
сусідніми імперіями. Кирило-мефодіївці були переконані, що саме українському на
родові випала історична місія бути ініціатором боротьби за національне і соціальне
визволення слов'янських народів. Крім програми, було розроблено Статут організа
ції. У ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів, держав, громадян майбут
ньої слов'янської республіканської федерації, викладалися статутні права та обов'яз
ки членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Свою практичну діяльність кирило-мефодіївці зосередили на науково-освітній
ниві. «Братчики» збирали кошти на видання популярних книжок, складали проекти
запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, укладали шкільні
підручники.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Навесні 1847 р.
царська влада заарештувала 12 постійних членів товариства і відправила до Петер
бурга. Всіх учасників Кирило-Мефодіївського товариства було заслано до різних
місць Російської імперії. Найтяжче покарали Шевченка, бо під час арешту знайшли
рукописи його антицарських та антикріпосницьких творів. Його заслали на десять
років рядовим солдатом у малозаселені тоді оренбурзькі степи з найсуворішою за
бороною царя хоч що-небудь писати й малювати.
Значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що це була перша
спроба української інтелігенції перейти до політичної боротьби; братство вперше
розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала
прикладом для його наступників.
232
У кр аїн ські з е м л і у ск л а д і Р о сій сь ко ї ім п ер ії н априкін ці X V III - у перш ій п о ло в и н і X IX ст . - ^ ^ -•
Поняття І терміни «ГД; -СаШ?: !5.1•

Ринок - сфера товарного обміну, засновано свідомості бездержавних народів Європи. За
го на пропозиції і платоспроможному попиті змістом ці процеси фактично були націотво-
на товари у масштабі світового господарства, ренням.
країни або окремих її регіонів. Національна ідея - сукупність найважливі
Ринкові відносини - ті, що пов'язані з обмі ших уявлень про перспективи свого майбут
ном товарів на ринку на основі пропозиції й нього розвитку, що підтримується переваж
попиту на них. ною більшістю певної національноїспільноти.
Товарне виробництво - форма виробни Декабристи - учасники таємних організацій
цтва, за якої продукти виробляються не для у Петербурзі та в Україні, що планували здійс
власного споживання, а для продажу. нити у Російській імперії державний перево
Промисловий переворот (революція) - про рот проти самодержавства.
цес у розвитку продуктивних сил суспільства, Фабрика - промислове підприємство, засно
під час якого відбувається перехід від ману ване на використанні системи машин; форма
фактурного до машинного виробництва. великого машинного виробництва.
Мануфактура - форма промислового вироб Масонство - наднаціональний релігійно-
ництва, що характеризується поділом праці етичний рух, учасники якого почитали Бога як
між найманими працівниками та використан «великого архітектора Всесвіту» (при цьому
ням ручної праці. М. передувала виникненню допускаючи сповідування будь-якої релігії), за
фабрик і заводів. кликали до морального вдосконалення людей
Національне відродження - термін, що на та мирного об'єднання (незважаючи на релі
був поширення у XIX ст. та уособлював про гійні й національні відмінності) у братньому
цеси, пов'язані з пробудженням національної союзі. Виникло в Англії та початку XVIII ст.
Персонали 1 і т і '
Гладкий Йосип (1789-1866) - останній кошо ного виступу українських патріотів проти ро
вий отаман Задунайської Січі (з 1827 р.). Під сійського самодержавства.
час російсько-турецької війни 1828-1829 рр., Костомаров Микола (1817-1885) - гро
разом з 500 козаками-задунайцями перей мадсько-політичний діяч, історик, етно
шов на бік російських військ. Після завершен граф та письменник. Вищу освіту отримав у
ня війни дістав чин полковника, а пізніше - Харківському університеті. У 1846-1847 рр.
доручення сформувати Азовське козацьке ад'юнкт-професор кафедри російської істо
військо. У 1832-1853 рр. був наказним отама рії Київського університету. Був одним із за
ном цього війська. сновників Кирило-Мефодіївського братства
Капніст Василь (1758-1823) - громадський та автором його програмних документів,
діяч, просвітник, письменник кінця XVIII - по зокрема «Книги буття українського народу».
чатку XIX ст. Користувався великим авторите У 1847 р. за справою братства заарештова
том серед українського дворянства. Обіймав ний і відправлений у заслання до Саратова. З
виборні посади генерального судді, предво 1857 р. за дозволом уряду переїхав до Петер
дителя дворянства у Київській та Полтавській бурга, де до кінця життя займався науковою
губерніях. 1783 р. написав «Оду на рабство», працею.
де рішуче виступив проти закріпачення се Котляревський Іван (1769-1838) - письмен
лян України. Разом із групою українських дво- ник, драматург, перший класик нової україн
рян-автономістів у 1788 р. підготував проект ської літератури. Один із найвидатніших іде
відродження козацьких формувань в Укра ологів Просвітництва в Україні. У 1812 р. під
їні, який був відкинутий царським урядом. час російсько-французької війни сформував
1791 р. за дорученням групи дворян відвідав український козацький полк (за умови, що
Берлін, де намагався домовитися про під він буде збережений після війни як постійне
тримку прусським урядом у випадку зброй- козацьке військо). У 1817-1821 рр. директор
233
________________________________________ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ 7 > м а 12
Полтавського театру. Із 1818 р. брав участь у ністю доказів з дозволом мешкати у своєму ма
діяльності полтавської масонської ложі «Лю єтку в Борисполі під наглядом поліції.
бов до істини». Близько 1794 р. розпочав пи Микола І (1796-1855) - російський імператор
сати «Енеїду» - перший твір нової української у 1825-1855 рр. Посів престол, придушивши
літератури, що знаменував остаточне витіс повстання декабристів. Політика Миколи І
нення старої книжної мови народною мовою. щодо України була спрямована на цілкови
У 1819 р. створив п'єси «Наталка Полтавка» і ту ліквідацію особливостей її національних
«Москаль-Чарівник», що започаткували нову звичаїв і традицій. Він скасував чинність Ли
українську драматургію. товського статуту «магдебурзького права»
Куліш Пантелеймон (1819-1897) - громад (1835), ліквідував греко-католицьку церкву на
ський діяч, історик, етнограф, письменник Правобережній Україні (1839). Було розгор
і перекладач. Із 1842 р. працював вчителем нуто боротьбу з національно-визвольними
у Луцьку, Києві та Петербурзі. Один із за рухами - придушення Польського повстання,
сновників Кирило-Мефодіївського братства. переслідування членів Кирило-Мефодіїв
За участь у його діяльності заарештований, ського братства тощо.
чотири роки відбував заслання у м. Тулі. У Олександр І (1777-1825) - російський імпе
1858-1863 рр. жив у Петербурзі, де заснував ратор у 1801-1825 рр. На початку правління
власну друкарню, видавав і редагував україн здійснював політику ліберальних реформ.
ський журнал «Основа». Автор першого укра На Україні було відкрито Харківський універ
їнського історичного роману «Чорна рада», ситет (1805), що сприяло розвиткові культу
створив українську абетку, склав граматику ри і формуванню української інтелігенції. У
української мови, здійснив український пере 1803 р. відновив, а 1817 р. ліквідував Бузьке
клад Біблії. козацьке військо. Започаткував впроваджен
Лукашевич Василь (1788-1866) - громад ня військових поселень. У 1817 р. надав Одесі
сько-політичний діяч, меценат, великий зем статус вільного міста (порто-франко).
левласник. 1807 р., після відставки з держав Орлай Іван (1771-1829) - вчений-словес-
ної служби, оселився у Борисполі. Обирався ник, медик, історик, письменник, педагог і
предводителем дворянства Переяславського просвітник. Народився на Закарпатті. Вищу
повіту. Заснував школу у Переяславі. Відзна освіту отримав у Львівському, Пештському
чався палким українським патріотизмом. та Віденському університетах. Із 1790 р. жив
Член Полтавської масонської ложі «Любов до у Росії. Автор першої російськомовної історії
істини», київської - «З'єднані слов'яни», а та Закарпаття «Історія о Карпатороссах...», у якій
кож місцевої управи нелегального товариства дослідив його розвиток у IX—XVIII ст. У 1821-
«Союз благоденства». Створив Малоросійське 1826 рр. був директором Ніжинської гімназії
таємне товариство, що ставило собі за мету вищих наук, у 1826-1829 рр. очолював Ріше-
створення української самостійної держави. льєвський ліцей в Одесі. Звинувачений у віль
1826 р. заарештований за підозрою у зв'язках нодумстві, опинився під слідством, від якого
з декабристами. Згодом звільнений за відсут його врятувала смерть.
234
У кр аїн сь кі з є м н і у склад і Р о сій сь ко ї ім п ерії н априкін ці X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст . І . Ш ЯШ ЯШ Ш Ш И И Ші
Тестові завдання ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ і

1. Промисловий переворот - це
А форма виробництва, за якої виробляються переважно продукти харчування.
Б удосконалення виробництва.
В переведення виробництва з ручного на машинне. А Б В
Г обмін товарів, який визначається пропозицією та попитом.
2. На які губернії поділялася Південна (Степова) Україна з 1803 р.?
А Подільська, Новоросійська, Херсонська КШ 0П
Б Новоросійська, Таврійська І__ І__ І__ 1
__ І
В Катеринославська, Херсонська, Таврійська
Г Миколаївська, Катеринославська
3. Яке поняття відповідає наведеному визначенню?
«Сукупність найважливіших уявлень про перспективи свого майбутнього розвит
ку, що підтримується переважною більшістю певної національної спільноти».
А національно-визвольний рух В нація А Б в Г
Б національне відродження Г національна ідея .
4. Унаслідок якої війни до Росії відійшла Бессарабія, у трьох повітах якої проживали
українці?
А російсько-турецька війна 1806-1812 рр. А Б в г|
Б російсько-французька війна 1812 р. 1
В російсько-турецька війна 1828-1829 рр.
Г кримська війна 1853-1856 рр.
5. Хто з названих історичних діячів належав до полтавської масонської ложі «Любов
од істини»?
А Т. Шевченко В М. Костомаров [А ІБ ів | ГІ
Б П. Куліш Г І. Котляревський і І" І І І
6. Яке з наведених міст Південної України у 1817 р. отримало статус вільного порту
(порто-франко)?
А Херсон В Севастополь БІ в І г
Б Миколаїв Г Одеса _І_
7. Коли припинила своє існування Задунайська Січ?
А під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. ІЛ ІШ П
Б під час російсько-французької війни 1812 р. І І І II
В під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр.
Г під час Кримської війни 1853-1856 рр.
8 Якими були наслідки походу французького імператора Наполеона І на Москву у
1812 р. та його поразка для України?
А українські землі були відірвані від Російської імперії і на їх території були ство
рені «наполеоніди» - державні утворення, підконтрольні Франції
Б українські землі були розчленовані між Росією, П В ЕШ
Францією, Австрією та Османською імперією І__ 1_
ліквідацію російською владою відновлених козацьких формувань, посилення
кріпосницької залежності селян, створення воєнних поселень
вибух масового антиросійського селянського руху, зростання опозиційних на
строїв в середовищі українського міщанства
235
____________________________ ' ___________________________ ■ ■
______________________________________________________________________ ______________________________ Тема 12
9. Які форми соціального протесту населення українських земель мали поширення

у першій половині XIX ст.?
А повстання |А | Б | в і Ґ]
Б судові позови 1— І— І— І— І
В звернення з чолобитними
Г бойкоти
10 . Програма якої з таємних організацій декабристів містила наведені положення?
«Скасування кріпацтва, перетворення усіх селян на рівноправних громадян. Ро
сія мала стати республікою. Визнавалося право на самовизначення лише за поль
ським народом, українці та інші народи його не мали».
А «Товариство об'єднаних слов'ян» I
Га
Б в г
Б «Союз благоденства»
В Південне товариство
Г Північне товариство
11. Створюючи який навчальний заклад міністр освіти Російської імперїі С. Уваров
намагався «поширювати російську культуру і російську національність на споль-
щених землях Західної Росії»?
А Харківський університет ^А І Б { В ІГ І
Б Крем'янецький ліцей І— і—І—І— І
В Рішельєвський ліцей в Одесі
Г Університет св. Володимира в Києві
12. Територія якої губернії була охоплена селянським рухом під проводом Устима
Кармелюка?
А Київської ІА [Б|В|Г~ |
Б Подільської І— І—І—І— І
В Волинської
Г Катеринославської
13. Які губернії були створені російською владою на Правобережній Україні напри
кінці XVIII ст.?
А Слобідсько-Українська, Чернігівська, Полтавська [А|Б|В|Г~|
Б Катеринославська, Таврійська, Миколаївська І— І—І— 1—І
В Київська, Подільська, Волинська
Г Київська, Чернігівська, Полтавська
14. Що було однією з передумов національного відродження у Наддніпрянщині на
прикінці XVIII - на початку XIX ст.?
А заснування Кирило-Мефодіївського братства ГаТ б І в І г 1
Б похід армії Наполеона І проти Росії і— 1— І—І— 1
В поширення ідей Просвітництва, Французької революції
Г діяльність декабристських організацій і масонських лож російських дворян
ІБ.Кирило-Мефодієвське братство існувало у період

А 1825-1826 рр. [‘А ІБ|ВІГ]
Б 1830-1831 рр. І І - і - і —І
В 1846-1847 рр.
Г 1848-1849 рр.
236
У к р а їн сь к і з ем л і у ск л а д і Р о с ій сь к о ї Ім п е р ії н ап ри кін ц і X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст . И И И И И Д И И И

1 б.Установіть відповідність між історичними діячами та їх характеристиками.
П. Куліш декабрист, автор програми Південного товариства
М. Костомаров «Руськаправда»
П. Пестель член Кирило-Мефодіївського братства,
М. Муравйов автор програмних документів товариства
декабрист, автор проекту Конституції
И ЕН ЭД ВГП Північного товариства
1 декабрист, один із засновників «Товариства
2,
об'єднаних слов'ян»
ї І
5] член Кирило-Мефодіївського братства, автор
першого українського історичного роману
17.Установіть відповідність між поняттями та їх визначеннями,
і Мануфактура А промислове підприємство, засноване на
2 Фабрика використанні системи машин
3 Ринок Б процес у розвитку продуктивних сил суспільства, під
4 Промисловий час якого відбувається перехід від мануфактурного до
переворот машинного виробництва
В форма виробництва, за якої продукти виробляються не
гшвогагл для власного споживання, а для продажу
ЛВ я ■в в форма промислового виробництва, що характери
п в ■в в зується поділом праці між найманими працівниками та
па я в в
Г Л ■в в в використанням ручної праці
Д обмін товарів, який визначається попитом і
пропозицією на товари у масштабі світового
господарства, країни або регіону
Ів.Установіть відповідність між назвами, подіями і формами організації.
1 «Любов до істини» А гурток вгзвсдан
2 Південне товариство Б ложа в ■■в в
3 Польське національне повстання В управа яв ■ в в
п в ■■
4 «Руська трійця» Г загін нв в ■в в
Д воєнне поселення
19.Співвіднесіть назви міст з назвами таємних організацій, які там діяли.
1 Київ А «Понт Евксинський» »□□□вгл
2 Одеса Б «Любов до істини» пв я ■в в
3 Полтава В «Товариство об'єднаних слов'ян» пв
пв ■в
4 Тульчин Г Кирило-Мефодієвське братство аш я ■в в
д Південне товариство
А початок промислового перевороту на українських землях І гл□□в
Б вторгнення військ Наполеона І в Росію (1 в ■■в
яв ■в
В чугуївське повстання воєнних поселенців ив ■
Г видання «Історії русів» пв в
237
Р ІР Тема 12

А виникнення таємного гуртка з пропаганди волелюбних ізсш п п і
ідей у Харківському університеті па ■в в
па ■ в
Б діяльність масонської ложі «Любов до істини» па ■в в
В повстання Чернігівського полку пш ■■в
Г виникнення Малоросійського таємного товариства
22. Якими були характерні риси економічного розвитку Наддніпрянщини
наприкінці
XVIII - у першій половині XIX ст.?
1 у сільському господарстві набула поширення така форма
експлуатації, як урочна система виконання панщини
2 в аграрних відносинах набула поширення ринкова система господарювання,
що ґрунтувалася на вільнонайманій праці
3 велику роль у розвитку господарства відігравало будівництво залізниць
4 початок промислового перевороту (революції)
5 велику роль відігравало чумацтво, що переросло у торговельно-візницький
промисел
6 розпочалося активне застосування техніки в сільському господарстві
7 надання селянам права приватної власності на землю
23. Які характерні риси були притаманні становищу українських земель у складі Ро
сійської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.?
1 наприкінці XVIII ст. на підпорядкованих Росії українських
землях проживало близько 35 млн осіб
2 українські землі було поділено на дев'ять губерній
3 за рівнем приросту населення губернії Південної України мали найвищі показ
ники у Російській імперії
4 найбільшого поширення кріпосне право серед регіонів Наддніпрянщини на
було у Південній Україні
5 наприкінці XVIII ст. на підросійській Україні близько 89 % населення становили
українці
6 на території Наддніпрянської України було поширено загальноімперський
адміністративний устрій, у результаті чого вони були поділені на шість губер
ній - по дві у кожному регіоні
7 видавались укази про заборону вживання української мови
24. Які з наведених подій відбулися наприкінці XVIII ст.?
1 створення Азовського козацького війська
2 створення Чорноморського козацького війська
3 діяльність полтавської масонської ложі «Любов до істини»
4 третій поділ Речі Посполитої
5 початок утворення військових поселень в Україні
6 таємна місія Василя Капніста до прусського короля
7 вторгнення військ Наполеона І в Російську Імперію
238
Тема 13
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ

АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII -
У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
1775 р. - Константинопольська конвенція 18 4 3 -1 8 4 4 рр. - селянські виступи під
між Австрією і Туреччиною. Загарбання ав проводом Лук'яна Кобилиці у Північній Бу
стрійськими Габсбургами Буковини ковині
70-80-ті рр. XVIII ст. - реформи Марії-Терезії 1848 р., 2 травня - виникнення Головної
та Йосифа II руської ради
1782 р. - указ імператора Йосифа II про лікві 1848 р., 15 травня - ухвалення у Відні зако
дацію особистої залежності селян ну про скасування кріпосного права у Схід
ній Галичині
1810-1815, 1831 рр. - «Холерні бунти» на
1848 р., червень - перший слов'янський
Закарпатті
конгрес у Празі
1816 р. - заснування в Перемишлі «Товари 1848 р., 9 серпня - ліквідація кріпосного
ства галицьких греко-католицьких священи права на Буковині
ків для поширення письмами просвіти і куль
1848 р., листопад - 1849 р. - селянський
тури серед вірних»
рух під проводом Лук'яна Кобилиці у Північ
1833-1837 рр. - діяльність «Руської трійці» ній Буковині
1837 р. - видання «Руською трійцею» у Буда 1851 р. - розпуск австрійським урядом Го
пешті альманаху «Русалка Дністровая» ловної руської ради

українських земель у складі Австрійської імперій к а ш ш ч ш ш и
У складі Австрійської імперії землі, заселені українцями, належали до різних ад
міністративних одиниць імперії. Так, східногалицькі землі (де більшість становили
українці) і західногалицькі землі (де більшість становили поляки) потрапили в одну
адміністративно-територіальну одиницю, названу «Королівством Галичини і Ладо-
мерії» зі столицею у місті Львові. У представницькому органі краю впевнено поряд
кувала польська шляхта, хоча й вона не була вирішальною силою місцевого управ
ління. Повнота всієї адміністративної влади зосереджувалася в руках губернатора,
згодом - намісника, якого призначав сам імператор. «Королівство» поділялося на 18
округів (дистриктів), із яких 12 складали українську частину краю. Окремим округом
до 1861 р. до «Королівства» входила Буковина (також без етнічного поділу, хоча в Пів
нічній Буковині переважало українське населення, а Південній - румунське).
Закарпатська Україна підпорядковувалася Пожонському намісницькому управ
лінню Угорського королівства і поділялася на чотири комітати. Уся влада у комітатах
належала адміністраторам, які призначалися з числа великих землевласників. Пе
реважну частину населення краю складали селяни-русини, закріпачені угорськими
землевласниками.
Із загального числа населення українці складали у Східній Галичині - 71 %, на Бу
ковині - 69 %, на Закарпатті - 40 %.
Таке адміністративне розмежування було зумовлене прагненням австрійської
влади об'єднати в одній адміністративній одиниці два або декілька народів, зіткнути
їх інтереси та самим виступати арбітром в їх конфлікті, тобто сповідувала давній ім
перський принцип «поділяй і володарюй».
239
— — — И И — 1 ^ — — — — — — —
Адміністративно-територіальний устрій
українських земель у складі Австрійської імперГї
'У'-'-'-- Історико-географічні регіони
Східна Галичина Північна Буковина Закарпаття
і 1 і
«Королівство Галичини і Ладомерії» Угорське королівство
1 1
Округи (дистрикти) Комітети
Золочівський Ужанський
Чорткіський Мармароський
Львівський Берегівський
Жовківський Угочанський
Стрийський Буковина
Сяноцький (з 1861 р. окремий коронний
Тернопільський край «Буковина»)
Коломийський
Бережанський
Станіславський
Самбірський
Перемишльський
На західноукраїнських землях селяни також становили переважну більшість

населення. Власної національної еліти українці краю фактично не мали, вона була
полонізована або румунізована. Єдиним представником освічених верств у Східній
Галичині та на Закарпатті було греко-католицьке духівництво, яке й започаткувало
на цих землях національне відродження. На Буковині опір румунізації чинила лише
нечисельна верства православних священиків.
Отже, на рубежі XVIII—XIX ст. українські землі у складі Російської та Австрійської
імперій опинилися в різних умовах, що зумовлювало і відмінності в їхньому розвитку.
Провідною ідеєю, яка в XIX ст. надихала українських патріотів, стало усвідомлення
належності до єдиного народу, хоча розірваного навпіл і поневоленого двома імпе
ріями.
13.2. Реформи МарГЇ-ТерезГЇ та Йосифа II та їх вплив на розвиток

західноукраїнських земель иаіі т и г и д и м — — — — —
Входження до складу австрійської імперії спричинило для західних українців, як
і для наддніпрянських українців чимало змін. Вони також опинилися у складі імпер
ської структури управління прикметники рисами якої були перевага інтересів цен
тру, засилля чиновництва, прагнення до регламентації життя підданих розпоряджен
нями зі столиці.
Однак у ставленні Австрійської та Російської імперій до українських земель були
також значні відмінності. Австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що
українські землі є корінними імперськими землями і лише доводив своє право во
лодіти ними визначити, що їх населяють інші народи. Імперія Габсбургів була об'єд
нанням різних народів, з яких жоден не мав абсолютної більшості. Унаслідок цього
австрійська влада не намагалася нав'язувати своїм підданим єдину загальноімпер-
ську культуру. Однак, у національному житті західних українців, що потерпали рані
ше від мадьяризації на Закарпатті, румунізації у Північній Буковині та полонізації в
240
З а хід н о укр а їн ськ і з гнилі у ск ла д і А вст р ій сь ко ї ім п е р ії н априкін ці X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст. П ї'- Г ■
Східній Галичині, під владою Габсбургов відчутним стало також онімечування. В усіх
державних установах стала вживатися німецька мова, що значно посилило загрозу
денаціоналізації українців.
Західноукраїнські землі дісталися австрійській владі у досить занедбаному стані.
Габсбурги не збиралися їх утримувати за рахунок центру, а розраховували на них як
на джерело поповнення армії та надходжень до державної скарбниці. У 70-80-х рр.
XVIII ст. на західноукраїнських землях відбулося чимало змін, пов'язаних із здійснен
ням в усій імперії реформ імператриці МаріїТерезіх та її сина Иосифа II.
В аграрній сфері було здійснено перепис земель, якими володіли пани і, відпо
відно до нього, визначено повинності селян і податки із землевласників. Було також
обмежено застосування до селян тілесних покарань, заборонено панщину у неділі та
свята, примусові роботи без згоди селян тощо.
У 1780-1782 рр. Иосиф II видав декілька законів, за якими селяни звільнялися від
особистої залежності та панщина обмежувалася трьома днями на тиждень. Водно
час селянам надавалися мінімальні громадянські права - одружуватися без дозволу
пана, посилати дітей навчатися до школи, ліквідовано право пана судити селянина
тощо. У 1789 р. Иосиф II видав закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті
цю норму скасували.
В адміністративній сфері «королівство Галичини і Лодомерії» було поділено на
округи, припинено дію всіх польських законів із 1786 р. і замінено їх на загально-
імперські.
В релігійній сфері імператриця Марія-Терезія зрівняла у правах греко-католиць-
ку та римо-католицьку церкви. Римо-католикам було заборонено примушувати гре
ко-католиків змінювати віру. Імператор Иосиф II за законом 1781 р. надав рівні прав
у своїх володіннях послідовникам не лише всіх християнських церков, а й євреям.
Некатолики здобули однакові з католиками права на державну службу.
В освітній сфері імператриця Марія Терезія за шкільною реформою 1777 р. ви
знала за усіма своїми підданими право навчати своїх дітей у початковій школі рідною
«материнською» мовою. У Відні 1774 р. при церкві Св. Варвари було відкрито семі
нарію («Барбареум») для навчання греко-католицького духівництва. За правління
Иосифа II її закрили, а натомість створили семінарії у Львові та Ужгороді. З 1784 р.
відновилася діяльність Львівського університету, при якому для студентів-русинів
було створено «Студіум рутеніум» («Руський інститут»), де науки викладалися цер
ковнослов'янською мовою.
Реформи Марії-Терезії та Иосифа II, здійснені на західноукраїнських землях в ці
лому позитивно вплинули на розвиток краю, спричинили поширення серед русинів
прихильного ставлення до Габсбургів, завдяки чому їх стали називати вірними і вдяч
ними імперії «тірольцями Сходу».
13.3. Національне відродження і піднесення національно-визвольної

боротьби в Галичині в 20-30 рр. XIX ст. «Руська трійцямова’з ш а п н я і
Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) на кінець XVIII ст. опи
нилися під владою Австрійської імперії. їх включення до складу імперії збіглося в
часі з реформаторською діяльністю імператорів Марії-Терезії та Йосипа II. Реформи
сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфі
ка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основним носієм
української національної ідеї було духівництво.____________________________________________
241
____________________________________________________________________ _________________________ __________________ ___________________ Т ги а 13
Національне відродження спочатку охопило Закарпаття, де завдяки діяльності

будителів наприкінці XVIII - на початку XIX ст. з'явилася плеяда видатних діячів. Так,
першим ректором Петроградського університету був Михайло Балудянський, дирек
тором Ніжинської гімназії Іван Орлай, активно діяв на науковій ниві Юрій Гуца Ве-
нелін. У Львівському університеті викладали професори Михайло Щавницький, Іван
Земанчик, Петро Лодій.
Найвидатнішим будителем був перший історик Закарпаття Іоаникій Базилович.
Продовжив його діяльність Михайло Лучкай.
Завдяки діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809), засновника мука
чівської єпархії, та М. Лучкая вдалося зберегти і відродити національну самобутність
українського населення Закарпаття.
Від початку XIX ст. процес національного відродження охопив і Галичину. У 1816 р.
з ініціативи священика І. Могильницького в Перемишлі виникла перша в Галичині
культурно-освітня організація «Товариство священиків», навколо якого гуртувалося
патріотично налаштоване греко-католицьке духівництво. Товариство стало актив
ним поборником прав української мови та українізації шкільництва. Члени товари
ства сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення в початкову школу
української мови. Із-під пера його учасників вийшли перші граматики української
мови - І. Могильницького, Й. Лозинського, Й. Левицького.
У першій половині XIX ст. центром національного руху в Галичині став Львів. Тут
на початку 30-х років XIX ст. виникло напівлегальне демократично-просвітницьке та
літературне угруповання «Руська трійця» (засновники М. Шашкевич, І. Вагилевич та
Я. Головацький), яке виступило на захист української мови (термін «руська» для гали
чан означав українська).
Особливістю виникнення та діяльності громадсько-культурного об'єднання «Русь
ка трійця» є те, що воно, будучи яскравим самобутнім представником культурницького
етапу українського національного руху, одночасно зберігало певні риси етапу фоль
клорно-етнографічного і робило перші спроби прориву в політичний етап.
Перебуваючи під значним впливом поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Камен-
ський), етнографів (М. Максимович) та літераторів (І. Котляревський) з Наддніпрян
ської України, члени «Руськоїтрійці» своє головне завдання вбачали в піднесенні ста
тусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні
«підняти дух народний, просвітити народ», максимально сприяти пробудженню його
національної свідомості.
Свою діяльність члени гуртка почали з вивчення життя, традицій та історії власно
го народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох
містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Результатом цього своєрідно
го «ходіння в народ» стали не тільки численні добірки матеріалів із народознавства,
фольклористики, історії та мовознавства, а й знання дійсного сучасного становища
українського народу, що перебував під іноземним гнітом. Під час своїх етнографічних
подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядо
вий виступ, але «Руська трійця» не пішла за революційними змовниками, зосередив
ши свої зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.
У першому рукописному збірнику поезій та перекладів під назвою «Син Русі»
(1883) вони закликали до народного єднання та національного пробудження. На
ступним кроком «Руської трійці» став підготовлений до друку збірник «Зоря» (1834),
242
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А вст р ій сь ко ї ім п е р ії н априкін ці X V III- у перш ій п о л о в и н і X IX cm.
який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні

матеріали. Лейтмотивом рукопису було засудження іноземного панування, услав
лення боротьби народу, оспівування козацьких ватажків - Б. Хмельницького та
С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини та Наддні
прянщини. Видання цієї книги було заборонене і віденською, і львівською цензурою.
Перша намагалася придушити прояви українського руху в Галичині, побоюючись, що
він у перспективі може стати проросійським. Друга, відбиваючи інтереси консерва
тивних лідерів греко-католицької церкви, виступала не стільки проти змісту, скільки
проти форми: поява книги українською мовою посягала на монополію та авторитет
мови церковнослов'янської. Для молодих авторів забороненої «Зорі» розпочався пе
ріод переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове
звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: «Ці безумці хочуть
воскресити... мертву русинську національність».
Проте навіть у цих несприятливих умовах члени «Руської трійці» не припиняли
активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виго
лошення офіційних промов латинською, польською чи німецькою мовами, одночас
но у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мо
вою. «Трійчани» енергійно виступали проти латинізації письменства, усіляко підтри
мували повернення рідної мови у побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шаш-
кевич підготував підручник для молодших школярів - «Читанку», написану живою
українською мовою.
Наприкінці 1836 р. (на книзі зазначено 1837 р.) у Будапешті побачив світ альманах
«Русалка Дністровая». І хоча ідеї визволення прозвучали в ній менш виразно, ніж у
«Зорі», лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решта була кон
фіскована. Що ж злякало офіційну владу на цей раз? Це був новаторський твір і за
формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правопи
сом, «гражданським» шрифтом. Усе це виділяло збірку з тогочасного літературного
потоку, робило її близькою і зрозумілою широким масам. Три ідеї пронизують зміст
«Русалки Дністрової»: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами
різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів
та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення;
пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно,
що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурницько-просвітянської ді
яльності і вторглись у політичну сферу.
Аналізуючи причини заборони твору «Руської трійці», І. Оранко зазначав: «Русал
ка Дністровая», хоч і який незначний зміст, які неясні думки в ній висказані - була сво
го часу явищем наскрізь революційним». Це був рішучий виступ проти традиційних
політичних і соціальних авторитетів.
Незабаром це об'єднання розпалося. Переслідуваний світською і церковною
владою, на 32-му році життя помер М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські
позиції І. Вагилевич, який почав проповідувати ідею польсько-українського союзу під
зверхністю Польщі. Довше обстоював ідеї «Руської трійці» Я. Головацький. Але й він
під впливом М. Погодіна приєднався до москвофілів і в 1867 р. емігрував до Росії.
243
И — — — — fc ’ _____________________________ .• Т И И М И — Ш — К _______________________ T ru a 13
13.4. Події революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях.

Головна руська рада м и і і ш аїшгми м т і п піїт імдв а ш і г т і ї г м и и м д ш д и м м і
У 1848-1849 рр. Європу охопила загальноєвропейська демократична револю
ція. Вона була спрямована проти режиму реакції, який встановився після розгрому
імперії Наполеона І, проти пережитків феодалізму. У результаті революції вперше в
історії в політичному житті Європи могли брати участь широкі народні маси. В євро
пейських країнах почалося становлення демократичних інститутів, громадянського
суспільства. Демократизація життя, піднесення соціальних рухів дало поштовх до
розгортання національно-визвольної боротьби поневолених народів Східної та Цен
тральної Європи.
У роки революції центром українського національного руху стала Східна Галичи
на. Його започаткували представники греко-католицького духівництва, яке зверну
лося до австрійського імператора 19 квітня 1848 р. з петицією. У ній висловлювали
ся побажання про запровадити в школах і громадських установах Східної Галичини
українську мову, забезпечити українцям доступ до всіх посад та зрівняти в правах
духівництво всіх конфесій.
2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична орга
нізація - Головна руська (українська) рада (ГРР), яка взяла на себе роль представника
українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протя
гом 1848-1851 рр. Раду, яка складалася із ЗО постійних членів - представників світ
ської інтелігенції, вищого і нижчого духівництва, очолив єпископ Григорій Яхимович.
Друкованим органом ГРР стала «Зоря Галицька» - перша уЛьвові газета україн
ською мовою, що почала виходити з 15 травня 1848 р.
За ініціативою ГРР за національну символіку галицьких українців було прийнято
синьо-жовтий прапор та герб із зображенням золотого лева на синьому тлі. Виступа
ючи за проведення демократичних реформ, ГРР домагалася забезпечення вільного
національного розвитку українського населення Східної Галичини. Здійснення своєї
програми вони пов'язували з відданістю Австрійській конституційній монархії. У мі
стах, містечках і селах Східної Галичини організувалося близько 50 місцевих руських
рад, до складу яких обиралися представники різних верств, головним чином, селяни,
міщани, світська інтелігенція (вчителі), представники нижчого духівництва, які роз
горнули активну громадсько-політичну та культурно-освітню діяльність. Почалося
формування загонів самооборони - Національної гвардії.
Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокрем
лення Східної Галичини від Західної (польської) та перетворення її в окрему провін
цію, тобто за її національно-територіальну автономію, запровадження навчання в
усіх навчальних закладах рідною мовою тощо.
Правлячі кола Австрії, ігноруючи вимоги українців, все ж погодилися на запро
вадження з 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання
цієї мови як обов'язкового предмета в гімназіях. На початку 1849 р. було відкрито
кафедру української мови у Львівському університеті. Її першим професором став
Я. Головацький.
Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлен
ня культурно-освітнього руху в краї. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся перший з'їзд
діячів української культури і науки. Згідно з рішенням з'їзду, у Львові було засновано
«Галицько-руську матицю» - культурно-освітню організацію, яка мала завданням ви
дання популярних книг для народу.
244
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А вст р ій сь ко ї ім п ер іїн а п р и к ін ц і X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст . '
Національний рух на західноукраїнських землях 1848-1849 рр. виробив широ

ку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах
конституційної Австрійської монархії. Улітку 1849 р. після розгрому об'єднаними си
лами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсо
лютистський режим із його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську
конституцію відмінено. Улітку 1851 р. розпущено ГРР. Важливими були соціальні на
слідки революції 1848-1849 рр. Так, було скасовано панщину, селяни отримали пов
ну особисту свободу. Земля, якою селяни користувалися, переходила у їх власність.
Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.
Поняття і терміни н і н ■н н а н н н н ш
«Холерні бунти» - масові виступи закарпат вався стосовно революційних подій, які роз
ських селян, спрямовані проти всієї існуючої почалися у лютому 1848 р. у Франції і швидко
системи земельних відносин 8 краю у 1810- поширилися на Австрійську імперію, німецькі
1815 рр. та 1831 р. Приводом до них стали та італійські землі.
обмеження, запроваджені владою у зв'язку з Сервітути - врегульоване звичаєвим пра
епідемією холери. вом або нормами закону право частково або
Дідич - великий землевласник, основним спільно користуватися чужою власністю. На
джерелом доходу якого була приватна влас правах сервітуту в Україні селяни спільно з
ність на землю. поміщиками користувалися лісами, луками,
«Весна народів» - термін, який використову- вигонами, водопоями та іншими угіддями.
Персонали ш явш т ш яа ш а ш ш ш ш а ш ш ш ш шшшшашшшяяшштшаятяашт

Вагилевич Іван (1811-1866) - учений, пись Кобилиця Лук'ян (1812-1851) - керівник се
менник, громадський діяч. Закінчив Львівську лянського руху на Буковині у 40-х рр. XIX ст.,
духовну семінарію. Разом М. Шашкевичем та громадсько-політичний діяч. У 1843-1844 рр.
Я. Головацьким був одним з організаторів очолював виступ селян 16 буковинських
«Руської трійці». Співавтор «Русалки Дністро сіл проти дідичів. Під час революції 1848-
вої» (1837), де опубліковані пройняті патріо 1849 рр. в Австрії селяни Буковини обрали
тичними мотивами поетичні твори «Мадей», його депутатом парламенту. Неписьменний
«Жулин і Калина». Під час революції 1848 р. Л. Кобилиця підтримував у парламенті лівих
перейшов на полонофільські позиції та увій депутатів, які вимагали скасування кріпацтва
шов до складу Руського собору. Зазнавав і передачі землі селянам без викупу, виступав
переслідувань і відійшов від громадської ді за надання Буковині автономії і приєднання
яльності. Переклав «Повість временних літ» ії до Галичини. Після розпуску парламенту
польською мовою та «Слово о полку Ігоре повернувся на Буковину і в листопаді 1848 р.
вім» українською мовою. розпочав селянське повстання, що тривало
Головацький Яків (1814-1888) - письменник, до літа 1849 р. У квітні 1850 р. був заарештова
педагог, учений. Один із зачинателів нової ний. Помер у в'язниці.
української літератури в Галичині. Закінчив Левицький Михайло (1774-1858) - гре-
Львівський університет. Належав до «Руської ко-католицький церковний діяч. З 1813 р. -
трійці». Разом із М. Шашкевичем та І. Вагилеви- перемишльський єпископ, з 1815 р. - га
чем видав «Русалку Дністрову» (1837), де опу лицький митрополит. На посаді митрополита
блікував кілька власних патріотичних поезій. У піклувався про відкриття народних шкіл і
1848-1867 рр. був першим професором укра видання для них підручників, підтримав
їнської мови та літератури Львівського універ створення освітнього товариства священи
ситету, а з 1849 р. - його ректором. У 50-х рр. ків у Перемишлі (1816 р.). Домагався запро
став прихильником поглядів слов'янофілів і вадження викладання українською мовою
москвофілів. У 1867 р. переїхав до Російської у школах Східної Галичини. Був одним з іні
імперії, де займався науковою діяльністю. ціаторів цензурної заборони альманахів
245
Тем а 13
«Зоря»та «Русалка Дністрова», підготовлених лідером «Руської трійці». Співавтор і вида

«Руською трійцею». Під час революції 1848- вець альманаху «Русалка Дністровая» (1837),
1849 рр. в Австрії підтримав створення Го один із перших перекладачів «Слова о полку
ловної руської ради. Ігоревім» та Св. Письма (1842) українською
Могильницький Іван (1777-1831) - греко-ка- мовою. За патріотичну діяльність переслі
толицький церковний діяч, вчений, один із дувався світськими і духовними властями.
провісників українського національного від З 1838 р. і до кінця життя був священиком у
родження у Галичині. Засновник і керівник селах Львівщини.
першого в Галичині Перемишльського освіт Яхимович Григорій (1792-1863) - вчений-те-
нього товариства священиків. Домагався ра олог, греко-католицький церковний і гро
зом із М.Левицьким викладання українською мадський діяч. Під час революційних подій
мовою у школах Галичини. Уклав «Граматику 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях
язика словено-руського» - першу в Галичині очолив Головну руську раду у Львові. Брав
граматику книжної української мови. участь у роботу Собору руських учених. До
Шашкевич Маркіян (1811-1843) - письмен магався запровадження викладання укра
ник, греко-католицький церковний, громад їнською мовою у школах Галичини, вимагав
ський і культурно-освітній діяч. Вважається від священиків вживання української мови
речником західноукраїнського національ під час проповідей. З 1860 р. - Галицький ми
ного відродження. Навчався у духовній се трополит, автор численних проповідей, бого
мінари та університеті у Львові. У студентські словських праць, виступів щодо становища
роки був натхненником, організатором і українського населення в Галичині.
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А в ст р ій сь ко ї ім п е р ії н априкін ці X V III - у перш ій п о л о в и н і X IX ст . . ' - ; ;
Тестові завдання н ш в н ш а н н м н н н в ш в ш ж в н в я н н в н

1. Коли було видано альманах «Русалка Дністровая»?
А 1833 р.
Б 1835 р.
В 1837 р.
Г 1840 р. г
ІА Б в г
2. Хто заснував у 1816 р. у Перемишлі перше просвітницьке товариство греко-като

лицьких священиків?
А М. Левицький В Й.Лозинський А Б в г
Б І. Могильницький Г І. Лаврівський
3. Де у роки революції 1848-1849 рр. відбувся перший Слов'янський конгрес, на яко
му українці вперше заявили про свої національні права?
А Відні ВВ Львові А Б в г|
Б Будапешті ГГ Празі □
4. Хто з вказаних історичних діячів став «будителем» для українців Закарпаття?

А Олександр Духнович В Яків Головацький 73В ЕШ
Б Маркіян Шашкевич Г Лук'ян Кобилиця І— І— і— І-
5. Яка з названих українських земель в першій половині XIX ст. входила до складу
Угорського королівства, яке було частиною Австрійської імперїї?
А Галичина В Закарпаття І А І Б І В І Г~|
Б Пряшівщина Г Буковина І— І— І— І— І
6. Хто став першим завідувачем кафедри української мови та літератури, відкритої у
Львівському університеті?
А М. Шашкевич В І. Вагилевич [АІБІВІГІ
Б Я. Головацький Г І. Могильницький І— 1—і— І— І
7. У якому році царською владою було ліквідовано греко-католицьку церкву?
А 1795 р. В 1839 р. А Б в г
Б 1812 р. Г 1848 р.
8 . Які наслідки мали події європейської «весни народів» для українського селянства
на західноукраїнських землях?
А отримало широкі виборчі права аврка
Б скасовано панщину Ц —І
В отримало право на трудову еміграцію
Г скасовано сервітути
9. Унаслідок яких подій в Австрійській імперії було скасовано А Б в Г
панщину, проголошено конституцію, скликано парламент? --
А поразки у війні з Наполеоном І В повстання у Галичині в 1946 р.
Б революції 1848-1849 рр. Г вторгнення російських війську 1849 р.
10 . Яке прізвище є зайвим у логічному ланцюжку?
«Я. Головацький - Л. Кобилиця - М. Шашкевич - 1. Вагилевич».
А І. Вагилевич В Я. Головацький ІЗ О О К Я
Б М. Шашкевич Г Л. Кобилиця і— ^
247
___________________________________________________ ;______________________________ ' __________________________ - • Тема 13
11. У наслідок проведення 1770-1780-х роках реформ Марії-Терезії та Йосипа II в ав

стрійській імперії
А зміна правового становища українського селянства та (З В Е Ш
греко-католицької церкви. і— І
Б посилено вплив українських політичних партій, лояльних до Габсбургів
В Закарпаття включено до складу коронного краю - Королівство Галіції
і Лодомерії.
Г українці здобули перший досвід парламентської діяльності.
12. Адольф Добрянський та Олександр Духнович - це діячі українського руху в
А Галичині. В Поділлі. п в с ш
Б Буковині. Г Закарпатті. І— І— І и
13. Діяльність «Товариства галицьких греко-католицьких священиків» і «Руської трій
ці» свідчило про
А початок національного відродження на західноукраїнських землях.
Б політизацію українського руху в Австрійській імперії. [А [Б І В ІГ І
В розгортання українського руху під релігійними гаслами. І— 1— 1—І— І
Г переорієнтацію українського руху на Російську імперію.
14. Яке твердження правильне?
А Головна Руська Рада перша - українська політична організація ІА | в І в І ґ~І
на західноукраїнських землях, що діяла в 1848-1851 рр. І— І— І— І— І
Б «Інвентарна реформа» генерал-губернатора Бібікова 1847-1848 рр.
стала складовою заходів з придушення революції в
Наддніпрянській Україні
В Руський собор - представницький орган українців у
Галичині, що постав у 1848 р.
Г гурток «Руська трійця» став ініціатором скликання
першого Слов'янського з'їзду у Празі у 1848 р.
1 Б.Установіть відповідність між організаціями та їх характеристиками.
«Руська трійця» перший власний представницький орган, вперше
Центральна рада створений українцями Галичини, який висунув
народова політичну програму
Головна руська громадсько-культурне угруповання демократичного
рада спрямування, що сформувалося серед української
Руський собор студентської молоді Львівського університету і
вихованців греко-католицької духовної семінарії
ЯЕНЭДПОТ перше просвітницьке товариство греко-католицьких
ПВ ■■ в в священиків у Галичині
яв ■ в в політична організація створена 1848 р. у Львові
ПІ ввв
ов ■ в в □ з метою спрямування українського національно-
визвольного руху в польських інтересах
Польська політична ліберальна організація
Галичини, створена у Львові 1848 р. з метою
перетворення Галичини в польську автономну
провінцію у складі Австрії
248
_______________________________ ' ■ . ■ ________________________________________ ' ■ : т : т '~ г ; ~ -_____________________________
Іб.Установіть відповідність між історичними діячами та їх характеристиками.

1 Г. Якимович А у 1848-1867 рр. був першим професором української
2 Я. Головацький мови та літератури Львівського університету
3 М. Шашкевич Б ватажок опришків у Східній Галичині та Північній Буковині
4 М.Левицький у 1820-1830 рр.
В греко-католицький церковний діяч, з 1813 р. —
гш в с д а н перемишльський єпископ, з 1815 р. - галицький митрополит
п ■ ■■ ■ ■ Г греко-католицький церковний діяч, під час революції
я ■■■ ■ 1848-1849 рр. очолив Головну руську раду у Львові
нІ ■■
Я ■ ■■■ ■ Д натхненник, організатор і лідер «Руської трійці»
17.Установіть послідовність заснування наступних культурно-просвітніх організацій
в Галичині.
А «Галицько-Руська матиця» гиганте
Б Собор руських вчених ЕШ я я ■
9Л я
В Товариство греко-католицьких священиків ГМ ■
Г Гурток «Руська трійця» я ■■
А початок видання газети «Зоря Галицька» аи о сш
П І ■■■
Б «Інвентарна реформа» на Правобережжі
Р Л ■
В видання «Русалки Дністрової» П І ■
Г створення у Перемишлі просвітницького товариства П І ■■■
греко-католицьких священиків
19. Якими були особливості й зміст нововведень здійснених на західноукраїнських
землях у межах реформ Марії-Терезії та Йосифа II?
1 ліквідація панщини
2 звільнення селян від особистої залежності від поміщиків
3 представників некатолицьких віросповідань зрівняли в правах з католиками
4 цензурні установи вилучалися з відання міністерства народної освіти і підпо
рядковувалися міністерству внутрішніх справ
5 розмір панщини обмежувався ЗО днями на рік
6 за судовою реформою запроваджувався суд присяжних
7 селяни об'єднувалися в громади
20. Які з наведених подій відбулися у 1848 р.?
1 створення Центральної ради народової
2 розпуск Головної руської ради
3 скликання Собору руських учених
4 розпуск австрійського парламенту
5 арешт Лук'яна Кобилиці та кількох його товаришів
6 створення «Галицько-руської матиці»
7 заснування «Руськоїтрійці»
249
______________________;_________________________ ■ - ___________________ ■ _____________________________________________________________
Тема 14
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

___________________ _______ ___________ Основні події_____________________________________
1783 р. - відкриття уЛьвові греко-католиць- 1817 р. - заснування Рішельєвського ліцею
кої семінарії, переведеної туди з Відня в Одесі
1785 р. - відновлення діяльності Львівського 1 8 1 7 р .- заснування реальної (торгової) ака
університету демії у Львові
1805 р. - відкриття Харківського універси 1818-1821 рр. - діяльність театральної тру
тету пи на чолі з І. Котляревським та М. Щепкіним
1810 р. - утворення музею старожитностей у Полтаві
у Феодосії 1819 р. - заснування Волинської гімназії
Кременецького ліцею
1811- 1818 рр. - діяльність Філотехнічного
товариства (науково-просвітницького), ор 1820 р. - відкриття Гімназії вищих наук на
ганізованого В. Каразіним у своєму помісті кошти князя О. Безбородька у Ніжині (у
(с. Кручик Харківської губернії) 1832 р. реорганізована у ліцей)
1 8 1 2 р .- заснування Нікітського ботанічного 1828 р. - заснування археологічного музею
саду поблизу Ялти в Одесі
1812- 1829 рр. - діяльність Товариства наук 1834 р. - відкриття університету Св. Воло
при Харківському університеті димира у Києві
1 8 1 4 р .- утворення першої професійної теа 1840 р. - перше видання «Кобзаря» Т. Шев

тральної трупи у Харкові ченка у Петербурзі
1844 р. - відкриття Технічної академії у Львові
1817 р. - відкриття у Львові культурно-про
світницької установи - Інституту Оссолін- 1846 р. - видання у Москві О. Бодянським іс
ських торичної праці «Історія Русів»
14.1. Особливості розвитку і здобутки української культури

перш ої половини XIX ст. іш ж т ш ш т ш ш т к & т а ш 'Я & м в г з їі}!; шат ■■
Національне відродження в першій половині XIX ст. відбувалося переважно в га
лузі культури.
В Україні діяли навчальні заклади чотирьох розрядів: 1) парафіяльні школи - для
людей найнижчих станів; 2) повітові училища - для дворян, купців, урядових служ
бовців, ремісників; 3) гім назії-для дворян і чиновників; 4) ліцеї та університети-для
дворян. Більшість населення України було неписьменним. У цей час в Україні було
19 гімназій, два ліцеї - Одеський (1817 р.) і Ніжинський (1832 р.), Київська духовна
академія і два університети - Харківський (1805 р.) і Київський (1834 р.). На західно
українських землях діяли: Львівський університет (1661 р.), Львівська технічна акаде
мія (1844 р.), Кременецький ліцей (1805 р.).
У процесі зростання національної свідомості в Україні в цей час спостерігаємо
відродження інтересу до національної історії. Українська інтелігенція починає до
сліджувати власну історію.
Серед відомих вчених М. Костомаров (1817-1885) - видатний український історик,
письменник та громадський діяч. Йому належать праці з історії України («Б. Хмель
ницький», «Руїна»), з історії Росії («Русская история в жизнеописаниях ее главнейших
деятелей»), збірки поезій («Українські балади» і «Вітка»), історичні драми («Сава Ча
лий» і «Переяславська ніч»). Відомим є також ім'я М. Маркевича (1804-1860) - україн
ського історика, письменника, етнографа. Йому належить збірка «Українські мелодії».
250
К ульт ура Україн и « перш ій п о л о в и н і XIX ст.________________________________________ _________________________________________________________________________________________________
Відома історична праця у п'яти томах «Історія Малоросії». Цікавою є також колекція
документів з історії України XVII—XVIII ст., зібрана М. Маркевичем.
М. Максимович (1804-1873) - видатний український історик, природознавець,
філолог, фольклорист, етнограф. Написав цікаву історичну драму «Звідки пішла Русь
ка земля за розповіддю Нестерової повісті і за іншими старовинними письменами
руськими». Він також є автором низки праць з історії гайдамацького руху, опубліку
вав багато цінних документів з історії України.
У першій половині XIX ст. Харківський університет став центром наукових дослі
джень. Ректором університету з 1813 по 1820 рр. був відомий професор математики
Т. Осиповський. Він написав тритомний «Курс математики».
У 1817 р. уЛьвові була створена культурно-освітня установа під назвою «Львів
ський інститут Оссолінських» (Оссолінеум). Його засновником був польський просві
титель, бібліограф, літературознавець та історик М. Оссолінський. Інститут мав два
відділи, бібліотеку і музей.
Українську літературу першої половини XIX ст. представляє яскрава постать
Т. Шевченка (1814-1861). Творчість цього українського генія мала величезний вплив
на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його
основні твори: «Кобзар» (1840 р.), «Гайдамаки» (1841 р.), «Нззар Стодоля» (1843 р.),
«І мертвим і живим...» (1845 р.) та ін. - були не лише літературним явищем, але й полі
тичним маніфестом. Т. Шевченко був великим українським поетом, художником, мис
лителем, громадським діячем.
Варто згадати імена й інших творців нової української літератури, насамперед
І. Котляревського (1769-1838). У 1798 р. він видав поему «Енеїда». Важливу роль у
розвитку драматургії відіграла його п'єса «Наталка-Полтавка». Крім літературної ді
яльності, Котляревський брав участь у громадському житті України. П. Гулак-Арте-
мовський (1790-1865) написав кілька десятків віршів та байок. Знаменита його байка
«Пан та собака», що вийшла в 1818 р.
Творчо працював над розбудовою української культури і літератури, пробуджен
ням національно-патріотичної самосвідомості українців П. Куліш (1819-1897). Він на
магався виробити ідеологічну програму для українського народу, мріяв про розбу
дову державності в Україні, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії.
Відомі історичні твори Куліша: тритомник «История воссоединения Руси», брошура
«Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 р.», поема «Куліш у пеклі», роман
«Чорна рада».
Видатним українським прозаїком вважається Г. Квітка-Основ'яненко (1778—
1843 рр.). Найбільш відомі його сатиричні твори: «Дворянські вибори», «Шельмен-
ко-денщик», «Сватання на Гончарівці», «Конотопська відьма».
Є. Гребінка (1812-1848 рр.) - талановитий український байкар. Найпопулярніші
його твори: «Малоросійські приказки», «Ніжинський полковник Золотаренко», «Чай-
ковський» та ін.
Із народу вийшли талановиті співаки-кобзарі та лірники, які поширювали надбан
ня народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями були Андрій Шут,
Іван Крюковський, Остап Вересай, Федір Грищенко. У цей період з'явилися перші
фольклорні збірники М. Цертелєва («Досвід збирання стародавніх малоросійських
пісень») та М. Максимовича «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні».
На західноукраїнських землях фольклорним виданням був збірник «Русалка Дні
стровая», який надрукувала «Руська трійця».
251
_______________________________ ______________________________ ' _________________ . ■ _________ ;__________________________ ________________Тема 14
В українській архітектурі переважав стиль класицизму. Зразки цього стилю: опер

ний театр в Одесі (архітектор Тома де Томон), Київський університет (архітектор Бе-
ретті). Творами садово-паркового мистецтва стали чудовий Софіївський парк в Умані,
палац Галагана у селі Сокоринцях, парк «Олександрія» у м. Білій Церкві.
У галузі музики широкої популярності набули пісні-романси«Іхав козак за Дунай»,
«Віють вітри», «Сонце низенько». На слова Т. Шевченка були створені пісні-романси
«Думи мої», «Ой одна я, одна», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», на слова
М. Петренка - «Дивлюсь я на небо», В. Забіли - «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи,
соловейку». У 1809 р. з нагоди відкриття театру в Одесі виступив М. Овсянико-Кули-
ковський із своєю симфонією, створеною на основі українських народних пісень.
В українському живописі був поширений романтичний напрямок. Найвищим до
сягненням була творчість Т. Шевченка. Він створив 130 портретів. Відомі його аква
рельні картини «Пожежа в степу» та інші. Вершиною мистецької творчості стали серії
«Притча про блудного сина», «Кара колодкою», «У в'язниці».
Таким чином, усупереч антиукраїнській політиці царизму українська культура
розвивалася, збагачуючись новими досягненнями.
Поняття і терміни ■■■■■■■■■■■

Аматорський театр - той, де ролі виконува Засновником нової української літератури
ли не професійні актори, а любителі. Аматор вважається І. Котляревський.
ські трупи створювалися при гімназіях, вищих Романтизм - напрям у європейській літе
навчальних закладах тощо. ратурі та мистецтві, що виник на зламі XVIII—
Професійний театр - той, де ролі виконува XIX ст. на хвилі розчарування у результатах
лися професійними акторами, для яких їхня Французької революції. Його прихильники
діяльність була джерелом існування. привертали увагу до внутрішнього світу лю
Нова українська література - література, дини, протиставляли дійсності мрії та ідеали
котра сформувалася протягом першої поло людини, її прагнення свободи тощо. На пев
вини XIX ст. Гї визначальною ознакою вважа ному етапі романтизм пов'язаний з револю
ється введення у літературу народної мови. ційними поривами.
Персонали --Ш Щ >С! ■

' і- : ■ З-
Боровиковський Володимир (1757-1825) - Гребінка Євген (1812-1848) - письменник.
живописець, майстер портретного жанру. Походив з Полтавщини. З 1834 р. жив у Пе
З 1788 р. й до кінця свого життя працював у тербурзі, викладав літературу у військових
Петербурзі. Розвивав традиції західноєвро школах. Його твори написані як у класичному,
пейського класицизму. Створив близько 160 так і в романтичному стилях Найвідомішими
портретів. є байки «Малоросійські приказки», історичні
Вересай Остап (1803-1890) - видатний укра поеми «Гетман Свирговский» та «Богдан», ро
їнський кобзар. На четвертому році життя ос ман «Чайковский».
ліп. Виконував українські народні пісні, думи, Гулак-Артемовський Петро (1790-1865) -
псалми. Виступав у Києві, Петербурзі, інших поет і культурно-освітній діяч. Освіту отримав
містах. 1978 у с. Сокиринці, де з 1852 р. жив у семінарії та Київській духовній академії. У
О. Вересай, йому встановлено пам'ятник. 1841-1849 рр. - ректор Харківського уні
Гоголь Микола (1809-1852) - письменник. верситету. Найбільше уславився як байкар
Після закінчення Гімназії вищих наук у Ніжи У байці «Пан та собака» зобразив жахливу
ні переїхав до Петербурга. Літературну славу картину життя українських селян-кріпа-
принесли твори «Вечори на хуторі біля Ди- ків. Увів в українську літературу жанр ро
каньки», «Миргород», «Тарас Бульба», «Ніс», мантичної балади. Робив переклади творів
«Шинель», «Мертві души». Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Горація та ін.
252
К ульт ура У країн и « перш ій п о л о в и н і X IX cm . — — — — — — ■
Каразін Василь (1773-1842) - вчений, ви Маркевич Микола (1804-1860) - історик, ет
нахідник, просвітник, громадський діяч. За нограф, фольклорист, поет. Присвятив життя
його ініціативою було відкрито Харківський вивченню історії України XVII—XVIII ст. Основ
університет (1805) і створено Філотехнічне на наукова праця п'ятитомна «История Мало-
товариство (1811-1818) для поширення до росии». Серед інших праць - «Мазепа», «Геть
сягнень науки, техніки та розвитку промис манство Барабаша», «Про перших гетьманів
ловості в Україні. Автор близько 60 наукових малоросійських», «Про козаків» та ін.
праць з кліматології, агрономії, метеорології, Меленський Андрій (1766-1833) - архі
гірничої справи тощо. Він був винахідником тектор. Народився і навчався у Москві. У
парового опалення, сушильних апаратів, тех 1799-1829 рр. - головний міський архітектор
нології видобування селітри, конструктором Києва. Розробив генеральний план розбудови
сільськогосподарських машин. Києва, здійснив забудову Подолу після поже
Квітка-Основ'яненко Григорій (1778- жі 1811 р. За його проектами у місті було спо
1843) - громадсько-культурний діяч, перший руджено Контрактовий будинок, пам'ятник на
видатний прозаїк нової української літера честь повернення Києву магдебурзького пра
тури. Активний діяч громадського і культур ва, церкву Різдва Христового, церкви-ротон-
ного життя Харкова. Член Товариства наук ди на Аскольдовій могилі. Гостинного дому та
при Харківському університеті. Співвидавець ін. будівель. Будівлі Меленського мали риси,
першого в Україні науково-літературного притамані класицизму.
журналу «Украинский вестник» (1816-1817). Осиповський Тимофій (1765-1832) - уче-
У Харкові був одним із засновників професій ний-математик, педагог. У 1813-1820 рр.
ного театру, Благодійного товариства, Інсти ректор Харківського університету. Головна
туту шляхетних дівчат, губернської бібліотеки. праця -трьотомний «Курс математики» (1801,
Прихильник ідеї вдосконалення суспільства 1802,1823 рр.).
шляхом реформ та впливу на нього засобами Остроградський Михайло (1801-1861) -
літератури і театру. Його проза поділяється учений-математик, педагог. Член Петер
на бурлескно-реалістичні твори («Конотоп бурзької, Паризької, Римської та Туринської
ська відьма», «Підбрехач», «Мертвецький Ве академії наук. Освіту здобув у Харківському
ликдень» та ін.) і сентиментально-реалістичні університеті. Автор близько 40 наукових
повісті («Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна праць. Основні роботи присвячені матема
Оксана тощо). Автор соціально-побутових тичному аналізу, аналітичній механіці, ма
комедій «Сватання на Гончарівці», «Шельмен- тематичній фізиці. Відкрив формулу пере
ко-денщик». творення інтеграла по об'єму в інтеграл по
Максимович Михайло (1804-1873) - вче- поверхні, названу його іменем.
ний-природознавець, історик, літературозна Сошенко Іван (1807-1876) - живописець і
вець, фольклорист, письменник та етнограф. педагог. Закінчив Петербурзьку академію
Освіту здобув у Новгород-Сіверській гімна мистецтв. Один із найближчих друзів Т. Шев
зії та Московському університеті. У 1834- ченка, залишив спогади про нього. Автор
1835 рр. - перший ректор Київського універ портретів («Жіночий портрет», «Портрет ба
ситету Св. Володимира. Учений-енциклопе- бусі М. Чалого»), жанрових картин («Продаж
дист широкого діапазону. Автор цінних праць сіна на Дніпрі», «Хлопчики-рибзлки»), пейза
з археології. Досліджував історію Київської жів та ікон.
Русі, козаччини, Гетьманщини, гайдамацького Тропінін Василій (1776-1857) - російський
руху. Поклав початок українській фолькло художник-портретист, працював у жанрі кла
ристиці виданням збірників «Малоросійські сицизму. Учився у Петербурзькій академії
пісні», «Українські народні пісні», «Збірник мистецтв. Тривалий період творчості пов'я
українських пісень». Автор віршованого пере заний з Україною. У цей час створив жанрову
кладу «Слова о полку Ігоревім» українською і картину «Весілля в Кукавці», портрети україн
російською мовами. Праці «Основи ботаніки» ських селян («Дівчина з Поділля», «Українець»,
і «Роздуми про природу» дозволяють вважати «Українка», «Молодий український селянин»,
його основоположником української ботаніки. «Хлопчик з топірцем»),___________________________
253
в— Тема 14
Ш евченко Тарас (1814-1861) - поет, прозаїк, Щ епкін М ихайло (1788-1863) - український

художник, класик української літератури. На і російський актор, основоположник україн
родився в сім'ї селянина-кріпака. У 1838 р. ського реалістичного театру. У 1818-1863) -
викуплений з кріпацтва і цього ж року по український і російський актор, основопо
ступив до Петербурзької академії мистецтв, ложник українського реалістичного театру.
яку закінчив 1844 р. За участь у Кирило- У 1818-1821 рр. - актор Полтавського про
Мефодіївському товаристві засуджений до фесійного театру, очолюваного І. Котлярев
заслання. Після звільнення у 1857 р. жив у ським. У цей час створив вражаючі своєю
Москві, Петербурзі та Україні. У 1840 р. в Пе правдивістю образи у п'єсах І. Котляревського
тербурзі вийшла його перша збірка поезій «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник».
«Кобзар». Автор поем «Гайдамаки», «Кавказ», 1822 р. переїхав у Москву, де грав у Малому
циклу поезій «Три літа» та інших поетичних і театрі. Неодноразово приїздив з гастролями
прозових творів. Один із видатних майстрів до Харкова, Одеси, Києва, Полтави, Миколає
образотворчого мистецтва. Працював у галу ва, Херсона, Сімферополя. Першим заклав ос
зях станкового живопису, графіки, акварелі, нови «театру переживання», перевтілення у
малюнка олівцем і пером, автор понад тисячі сценічний образ, який підхопили і розвинули
мистецьких творів. його учні та послідовники.
К ульт ура У країн и в п гр ш ій п о л о в и н і X IX ст . . !______________________________ ______________________________________________________________ _____________________ _____
Тестові завдання зшашзшигвааьшш ш яш ш яш ш ш ш яаяш ш аш ш ш аш ш ш ш л

1. Який вищий навчальний заклад було відкрито у Наддніпрянській Україні в 1805 р.?
А Рішельєвський ліцей
Б Харківський університет
А Б В Г Іг
В Гімназія вищих наук у Ніжині
Г Університет Св. Володимира у Києві
2. Хто був першим ректором університету Св. Володимира у Києві?
А В. Каразін В М. Маркевич Iа Б в Т Л
Б М. Остроградський Г М. Максимович
3. У якому місті на початку XIX ст. було створено архітектурний ансамбль, основними
елементами якого стали Приморський бульвар і Потьомкінські сходи?
Й
А Миколаєві В Севастополі А Б г
Б Херсоні Г Одесі
4. Де було створено декоративно-пейзажний парк «Софіївка»?
А Умані В Батурині А Б В Г
Б Білій Церкві Г Сокиринцях і
5. Хто був автором першої в українській графіці серії офортів «Живописная Украй
на»?
А В.Тропінін В В. Боровиковський РФН |В]гн
Б Т. Шевченко Г І. Сошенко Ш
6. Яке з наведених понять відповідає наведеному визначенню?
«Один із основних напрямків європейської літератури та мистецтва, що виник у
XVII ст., прихильники якого вважали ідеальним зразком для наслідування пам'ятки
античної культури».
А просвітництво В класицизм А Б В г
Б романтизм Г відродження
7. У якому році царською владою було ліквідовано греко-католицьку церкву?
А 1795 р. В 1839 р. А Б В Г
Б 1812 р. Г 1848 р.
8. У якому з міст Наддніпрянщини в 1814 р. утворилася перша професійна театраль
на трупа?
А Полтаві В Одесі А і Б ІВ[Г|
Б Києві Г Харкові
9. Якому діячу культури відповідає наведена характеристика?
«Один із перших українських композиторів-професіоналів у Галичині. Автор му
зики до Державного гімну України».
А І. Вітковський В Й. Витвицький А 1Б в Т Н
Б М. Вербицький Г А. Єдлічна _ п
10 . Ким були наступні діячі культури?
Остап Вересай, Андрій Шут, Іван Крюковський
А акторами В кобзарями 1А 1Б в Г
Б художниками Г письменниками П _
255
_______________ яшшaaaшaяшш^шшaшяшяm^_____________ ________ Тема и
11.Якому діячу культури відповідає наведена характеристика?
«Професор Харківського університету, автор «Курсу математики», який упродовж
кількох десятиліть був основним підручником з математики у Російській імперії».
А М. Маркевич В М. Максимович □□□а
Б М. Остроградський Г Т. Осиповський І— І— і— Ь
12.Д еу 1817 р. було засновано науковий осередок інститут Оссолінських?
А Ніжині В Львові о а п и
Б Перемишлі Г Кременці
13. Що було характерним для розвитку української культури
у першій половині XIX ст.?
А формування нової української літературної мови |А Б в г
Б поширення стилю бароко в архітектурі
В копіювання кращих зразків княжої доби
Г виникнення традиційних пересувних лялькових театрів
14.У якому році на Поділлі і Волині було остаточно ліквідовано уніатську (греко-като-
лицьку) церкву у межах Російської імперїі?
А 1812 р. В 1831 р. аВП БЕ
Б 1825 р. Г 1839 р.
1Б.Установіть відповідність між творами і авторами кінця XVIII - першої половини XIX ст.
1 «Кобзар» А Іван Котляревський
2 «Закон Божий Б Тарас Шевченко <?■
(Книга буття В Микола Костомаров яв
пі
українського народу)» Г невідомий автор гт
3 «Енеїда» Д Михайло Максимович
4 «Історія русі в»
Іб.Установіть відповідність між датами і подіями.
1 1817р. А відкриття університету
2 1820 р. Св. Володимира у Києві
3 1834 р. Б Заснування Інституту Оссолінських
4 1846 р. уЛьвові
впваигп В Видання першої частини
пв ■■в в «Енеїди» І. Котляревського
яв ■■ Г Відкриття Гімназії вищих наук у Ніжині
яв в
нв ■■■■ Д Уперше вийшла друком «Історія русів»
17.Установіть відповідність між поняттями і визначеннями.
1 альманах А різножанровий, періодичний ■ п г а и г іг п
2 парафія збірник літературних творів пв ■■в в
3 меценат Б покровитель мистецтва і літератури яв
яв ■■в в
4 аматор В любитель, непрофесіонал пв ■■■
Г структурна одиниця вищого навчального закладу
Д нижча церковно-адміністративна організація,
що об'єднує віруючих, яких обслуговують
церковнослужителі одного храму
256
18. Установіть послідовність виходу в світ літературних творів.
А поема «Енеїда» І. Котляревського А Б В Г
1
Б збірка поезій «Кобзар» Т. Шевченка 2
В альманах «Русалка Дністрова» 3
Г перший український історичний 4
роман «Чорна рада» П. Куліша
А закриття професійного театру у Полтаві ■ □ □ □ ІЗ
V _
Б завершення спорудження оперного театру в Одесі
2
В відкриття Харківського університету 3
Г поява перших історичних повістей Пантелеймона Куліша 4.
20 .Установіть послідовність заснування середніх і вищих навчальних закладів на

українських землях у першій половині XIX ст.
А Ніжинська гімназія вищих наук А Б В Г
1
Б Харківський університет
2,
В Київський університет 3
Г Рішельєвський ліцей в Одесі А
2 1 .Які особливості розвитку української культури першої половини XIX ст.?
1 інтенсивний розвиток початкової освіти, заснування недільних шкіл
2 інтенсивний розвиток наукових знань
3 формування української інтелігенції
4 розквіт української періодичної преси
5 формування української літературної мови
6 інтенсивне дослідження українського фольклору
7 відкриття в університетах кафедр історії України
257
Тема 15
НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. і Ш Ш
1853-1856 рр. - Кримська війна 1865 р .- проведення цензурної реформи
1855 р. - масовий антикріпосницький рух «Ки 1865 р. - відкриття першої у Наддніпрян
ївська козаччина» щині залізниці Одеса-Балта
1856 р. - селянський рух - похід «У Таврію за 1870 р. - початок здійснення реформи
волею» системи міського самоврядування
1857 р .-ліквідац ія військових поселень у Росії 1872 р. - відновлення діяльності «Грома
1857 р. - створення Таємного комітету для під ди» у Києві
готовки селянської реформи 1873 р. - створення Південно-Західного
60 -8 0-ті рр. XIX ст. - завершення промис відділу Імператорського російського гео
лової революції (перевороту) на українських графічного товариства (Ліквідований згід
землях но з Емським указом 1876 р.)
1860 р. - створення Київської (Старої) громади 1874 р. - проведення військової реформи.
1861-1862 рр. - видання у Петербурзі щомі Запровадження загальної військової по
сячного суспільно-політичного і літературного винності
журналу «Основа» 1876 р.( 18 травня - Емський указ царя
1861 р., 19 лютого - Маніфест царя Олексан Олександра II
дра 1про скасування кріпосного права в Росії 1877 р. - «Чигиринська змова»
1863 р., 18 липня - Валуєвський циркуляр
1880-1881 рр. - діяльність «Південноро
1863-1864 рр. - польське повстання сійського робітничого союзу»
1864 р. - початок здійснення земської, судової 1892 р. - виникнення таємної студентської
та освітньої реформ організації Братство тарасівців
15.1. Участь українців у Кримській війні. Оборона Севастополя

Будучи «жандармом Європи», після придушення революції 1848-1849 рр. росій
ський царизм вважав, що зміцнив свої позиції в Європі й може приступити до розв'я
зання «східного питання». Росія прагнула встановити контроль над Балканами і Чор
номорськими протоками.
Приводом для розгортання воєнних дій став конфлікт навколо святих місць у Па
лестині, пов'язаних із життям Ісуса Христа. У червні 1853 р. російські війська раптово
перейшли кордон із Туреччиною і зайняли дунайські князівства. Упевнившись у під
тримці Великобританії і Франції, які не бажали посилення позицій царя, турецький
султан оголосив війну Росії. Спочатку хід бойових дій складався сприятливо для Росії.
Російські війська стримували наступ турецьких військ у Закавказзі, натомість самі
почали просуватися до Болгарії, окупувавши князівства Молдавія і Валахія. Турецька
чорноморська ескадра була розгромлена російським флотом у Синопській бухті. Та
перемога Росії не входила до плану Великих держав.
Австрія та Пруссія зажадали від царя вивести війська з Придунайських князівств.
Опинившись у міжнародній ізоляції, Микола І був змушений підкоритися. Але в бе
резні 1854 р. Великобританія, Франція і Сардинія оголосили війну Росії. Маючи пе
ревагу на морі, англо-французькі війська спершу вдалися до атак із моря на Одесу,
Миколаїв, Севастополь та інші міста. У квітні 1854 р. ескадра союзників наблизилась
до Одеси й почала обстрілювати місто. Під час другої атаки один з англійських фре
258
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о ло в и н і XIX ст.________________________________________________________________________________________________________________________________
гатів сів на мілину і його команда мусила здатися в полон. Третя атака в липні також
була невдалою.
На початку вересня англо-французькі війська висадились у Криму. Після поразок
царська армія під проводом князя 0 . Меншикова на річці Альта відступила на північ,
залишивши напризволяще головну військово-морську базу Росії на Чорному морі -
Севастополь.
Війна засвідчила величезну військово-технічну перевагу союзників, озброєних
новітньою технікою. Через брак залізниць російське командування (на відміну від
противника, який використовував пароплави) не могло вчасно забезпечити армію
всім необхідним.
Розпочалася облога Севастополя. її здійснювала 60-тисячна армія союзників. Гар
нізон бази налічував 18 тис. осіб, крім того, до оборони було залучено 20 тис. моряків.
Обороною міста керували П. Нахімов, В. Корнілов, В Істомін. За такого співвідношен
ня сил нападникам навряд чи вдалося 6 здобути головну базу, якби вони не мали пе
реваги в озброєнні та боєприпасах. Застарілі російські гармати не йшли в порівняння
з артилерією союзників - скорострільною, далекосяжною і точною. Умовно кажучи,
на кожні 10 гарматних пострілів ворога захисники Севастополя могли відповісти
тільки одним. Після неодноразових штурмів англо-французьким військам вдалось
оволодіти Малаховим курганом, головною опорною точкою в обороні міста.
На 349-й день боїв російські війська змушені були залишити свої позиції в півден
ній частині міста, однак продовжували утримувати північний сектор оборони. В обо
роні міста активну участь брали пластуни (розвідники) Чорноморського козацького
війська, які здійснювали вилазки на позиції ворога. Хоробрістю, кмітливістю, а також
блискучим умінням застосовувати військову хитрість відзначилися у севастополь
ській обороні матрос П. Кішка та сестра милосердя Д. Севастопольська. Зразкову
медичну службу організував у місті М. Пирогов, який на практиці розробив осново
положні принципи вчення про військово-польову хірургію. Протягом героїчної се
вастопольської епопеї царський уряд, маючи незліченні людські й матеріальні ре
сурси, так і не спромігся надіслати в Крим свіжі війська. Така кволість пояснювалася
військово-технічною і економічною відсталістю кріпосницької імперії, а також постій
ною загрозою вторгнення через західні кордони Росії. Розгортання бойових дій на
Балканах, а згодом у Криму перетворило Україну в найближчий тил військ. Територія
України стала джерелом поповнення продовольства і нових рекрутів. Під впливом
війни в Україні розгорнувся масовий антикріпосницький рух, у 1855 р. - «Київська
козаччина», а в 1856 р. - «У Таврію за волею».
У березні 1856 р. в Парижі було підписано мирний договір на умовах, продикто
ваних переможцями. Росія була позбавлена права мати військово-морський флот і
фортеці на Чорному морі. Гирло Дунаю знову переходило під владу Туреччини.
Під час війни у лютому 1855 р. помер Микола І. Наступником престолу став його
син, Олександр II, який мусив стати великим реформатором, бо Росія конче потребу
вала реформ.
15.2. Антикріпосницький рух в Україні в 50-60 рр. XIX ст.

(«Київська козаччина», «У Таврію за волею» та ін.)
Нові капіталістичні відносини, що зародилися наприкінці XVIII - першій половині
XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подаль
шого економічного розвитку. Ці протиріччя ще більше поглибила Кримська війна
(1853-1856 рр.), яка дала поштовх до початку антикріпосницького руху. Приводом до
259
■
__________ ;_____ __ __________ ___________________________ ________________' Тема 15
цього став царський маніфест від 25 січня 1855 р. про створення рухомого ополчен
ня. Селяни сприйняли зміст маніфесту як звільнення від кріпосної залежності. Вони
масово записувались у «козаки», відмовляючись виконувати повинності. У лютому
1855 р. в Київській губернії виступи селян поширились на дев'ять повітів. Уряд кинув
16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, дві роти саперів. Відбулися криваві сутички
між повсталими і військами, 39 селян було вбито, 63 - поранено. Цей рух отримав
назву «Київська козаччина».
На квітень 1856 р. припадає другий виступ селян - так званий похід «у Таврію за
волею». Після закінчення Кримської війни серед селян поширилися чутки, що можна
переселитися на Кримський півострів, уряд надасть значну допомогу і звільнить від
кріпацтва. Улітку 1856 р. біля Перекопу зібралися десятки тисяч селян. Тільки урядо
вим військам вдалося припинити цей рух.
Але селянські заворушення тривали. Кримська війна виявила економічну, полі
тичну і військово-технічну відсталість Росії. Війна ще більше загострила кризу кріпо
сницької системи.
Царський уряд вирішив піти на реформи. Селянське питання мало вирішувати
дворянство, серед якого були поширені два погляди щодо скасування кріпосного
права. Кріпосники прагнули зберегти за собою землю і право на кріпосну працю. Лі
берали відстоювали необхідність звільнення селян із наділами при обов'язковій ви
нагороді поміщикам за землю та втраченого кріпака.
У 1856 р. в Харкові, пізніше в Києві, діяло таємне політичне товариство. Членами
його були в основному студенти університету (М. Муравський, П. Завадський та ін.).
Мета товариства: визволення селян від кріпосної залежності, встановлення респу
бліканського правління. Меншість членів товариства була за встановлення консти
туційної монархії. Члени товариства вели пропагандистську діяльність, поширювали
твори О. Герцена.
Отже, у середині XIX ст. необхідність ліквідації кріпацтва була очевидна і для «вер
хів». Антикріпосницький рух, що охопив різні верстви населення, змушував уряд шу
кати вихід із ситуації. У лютому 1861 р. цар видав маніфест про скасування кріпацтва,
але це не припинило виступів селян, які протестували проти несправедливої реформи.
15.3. Здійснення реформ 60-70 років XIX ст. в Україні і

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині
XIX ст., наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подаль
шого економічного розвитку. Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна
(1853-1856 рр.), яку Росія програла.
З січня 1857 р. було створено Таємний комітет, пізніше перейменований на Голов
ний комітету селянській справі.
19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного
права та «Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». За
цими документами, селяни ставали особисто вільними, але за поміщиками залиша
лося право власності на землю.
У ході аграрної реформи територія України була поділена на регіони за специ
фікою проведення: 1) общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю);
2) подвірне землекористування (Лівобережна Україна).
Реформою було збережене велике поміщицьке землеволодіння. Селяни отрима
ли економічні права (купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, зво
дити фабрики).
260
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о ло в и н і XIX ст._____________________________________ __________________ _________________________ ' ____________________________________
Однак селянство залишалося нижчим станом у державі з обмеженим правом пе

ресування.
Унаслідок земельної реформи селяни на півдні та сході втратили ЗО % своїх на
ділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20 % з метою привернути
селян на свій бік і послабити польську шляхту.
Протягом 49 років селяни мали сплатити викупні платежі. На Правобережжі ви
купна плата була зменшена на 20 %. Впроваджувалася система селянського управ
ління: сільські громади об'єднувались у волості, встановлювалась кругова порука за
сплату податків.
Наслідки реформи:
1) відбулися корінні зміни в розподілі земельної власності;
2) товаро-грошові відносини ставали домінуючими в господарствах поміщиків
та заможних селян;
3) чіткішою стала спеціалізація окремих районів України;
4) були поширені різні методи використання землі (оренда, ведення власного
господарства);
5) підвищилась урожайність сільськогосподарських культур унаслідок викори
стання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.
У 1864 р. була проведена земська реформа. Створювалась система місцевого
самоврядування. На Лівобережній Україні було створено шість губернських і 60 по
вітових земських управ. На Правобережній Україні земське самоврядування було
запроваджене в 1911 р. Органами самоврядування в земських управах були губерн
ські земські збори. Виконавчі органи - губернські та повітові земські управи. Вибори
відбувалися за майновим цензом на три роки.
Земства займалися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти,
збирали статистичні дані, упорядковували дороги.
У 1864 р. була здійснена судова реформа. На відміну від станового і закритого
суду, ввели позастановий відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд
відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення. В Україні було створено
три судові палати: Київську, Харківську та Одеську. Вироки, винесені без участі при
сяжних, могли бути оскаржені в судових палатах. Був створений інститут мирових
суддів, які розв'язували дрібні справи. Касаційні функції виконував сенат.
У 1864 р. почали реформу освіти. За «Положенням про початкові народні учили
ща», запровадили єдину систему початкової освіти. У галузі середньої освіти створю
вали класичні чоловічі та жіночі гімназії. Плата за навчання була дуже високою. Право
вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жі
ночої гімназії прав на вступ не мали.
У 1865 р. була здійснена реформа цензури. Були створені спеціальні органи цен
зури. У 1870 р. проведена міська реформа. В усіх містах України створювали міські
думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчим органом думи була
міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.
Протягом 1864-1883 рр. відбувалася і військова реформа. В Україні було утворе
но три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила
армію. Почав діяти новий військовий статут. Запроваджувалась загальна військова
повинність (строк служби шість років, на флоті - сім). Духівництво звільнялося від
служби. Було відкрито військові училища та гімназії, юнкерські училища. Відбулося
переозброєння арм ії.____________ _______ _____________________________________________________
261
________________________________________________________________________________________________________________; _______________________________________________________________________________________________ Теча 15
У результаті фінансової реформи (1860-1864 рр.) було створено державний банк,

введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв,
збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, у
яких були зосереджені всі прибутки й витрати держави.
Реформи 1860-1870-х рр. були обмеженими, непослідовними і половинчастими,
але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових
умовах. Розвивалася промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сіль
ське населення залучалося в промисловість. Був відкритий шлях до становлення ін
дустріального суспільства.
15.4, Грсмадівський рух у Наддніпрянській Україні у 1860-1890 рр.
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. в умовах лібералізації царського режиму відбувається
відродження українського національного руху. Одним із центрів відродження стала
столиця Російської імперії Петербург, де жило чимало українців і куди, після відбуття
покарань, дозволили повернутися й обійняти високі посади колишнім братчикам: М.
Костомарову, Д. Білозерському, Т. Шевченку.
Прагнучи якомога більше прислужитися своєму народу, українські діячі Петер
бурга в 1859 р. створили першу українську громаду - культурно-освітню організацію,
що мала за мету популяризацію національної ідеї через видання книжок, журналів,
проведення вечорів, навчання в недільних школах.
Із метою поширення своїх поглядів петербурзька громада за ініціативою Біло-
зерського почала видавати журнал «Основа» (1861-1862). У 1860-ті рр. він був єди
ним українським періодичним виданням, що висвітлювало всі загальноукраїнські
проблеми - в культурі, економіці, політиці, освіті, науці, літературі, фольклорі, історії,
міжнародних відносинах. Журнал наочно показав, що існування української нації,
культури було незаперечним фактом.
Український національний рух, що відроджувався, захопив не тільки українців, а
навіть частину молоді з польських або спольщених шляхетських родин Правобереж
ної України, сумління яких мучило усвідомлення того, що їхні діди-прадіди упродовж
століть гнобили українське селянство, і які вирішили зблизитися і прислужити наро
ду. Цю групу на чолі з В. Антоновичем називали хлопоманами (походить від слова
холоп - образлива назва польських панів українських селян), хоча самі вони себе
називали «українофілами». Вони перейшли з католицької віри в православну, носили
український національний одяг, співали українських пісень, свідомо дотримувалися
народних звичаїв і не цуралися селянського товариства. На початку своєї діяльності
хлопомани під час студентських канікул та в інший вільний час мандрували селами,
збираючи народні казки, прислів'я, звичаї та обряди. Згодом вони влаштовували зі
брання, готували і зачитували реферати, випускали рукописний журнал та заснували
в 1859 р. підпільну школу, де зібрали бідних юнаків, яких «вчили в національному
напрямі». На межі 1860-1861 рр. гурток хлопоманів саморозпустився, а його учас
ники разом із викладачами і студентами Київського університету, серед яких були
П. Чубинський, М. Драгоманов, утворили нове товариство «Українська громада», яке
в 1862 р. налічувало 200 членів.
Київська громада, як і громади, що виникли в різних містах України (Чернігів,
Вінниця, Катеринослав, Одеса, Полтава, Харків), Кубані (Катеринодар) та Москві,
головним своїм завданням вважали організацію народної освіти рідною мовою (за-
262
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о ловині XIX ст.
снування шкіл, написання і видання для них підручників, підготовку вчителів тощо);
здійснення наукових розвідок у галузі етнографії, мовознавства, історії; підготовку
і видання популярних книжок тощо. Одним словом, громадівці займалися культур
ницькою діяльністю.
Відродження українського руху спершу не викликало занепокоєння в царської
влади та російської громадськості. Але підготовка і вибух польського повстання
1863-1864 рр., побоювання, що українці за культурницькою діяльністю зажадають
відродження колишніх прав, а то й незалежності, призвело до видання міністром
внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. таємного циркуляра, який увійшов в іс
торію як Валуєвський циркуляр. Він забороняв публічне вживання української мови
в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, релігійної літера
тури, крім художніх творів. Проблема української мови розв'язувалася знаменитою
фразою: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, нема та бути не може».
Не витримавши переслідувань із боку царських властей, громади одна за одною
самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені.
Проте діячі, віддані справі відродження України, не полишили працю. Основну
свою діяльність вони зосередили на досягненні успіху в царині науки або на освітній
ниві. Проте відсутність організації не давала можливості розвивати український рух.
Тільки наприкінці 1860-х років, після послаблення антиукраїнської політики, знову
з’являються громади, але як нелегальні організації. Та нелегальне становище давало
малий простір для культурницької діяльності, і тому провідники українського руху
весь час намагаються знайти легальні форми для своєї праці. Така можливість від
крилася із створенням у 1873 р. Південно-Західного відділення Російського геогра
фічного товариства (ПЗВРГТ), яке завдяки громадівцям стає центром українознавчих
досліджень. Крім того, київська громада перебрала до своїх рук редагування росій
ськомовної газети «Киевский телеграф».
Урочисте відкриття Відділу відбулось 13 лютого 1873 р.
Головою відділу було обрано Г. Галагана, високої освіти сановника з поміщиків
Лівобережжя і популярного в Києві мецената, людину, що вболівала за виховання на
ціональної інтелігенції. Управителем справ одностайно було обрано П. Чубинського.
Органом Відділу стали «Записки Юго-Западного отдела ИРГО». Неформальним орга
ном Відділу була також газета «Киевский телеграф», яка виходила в 1874-1876 рр. До
її редакційного комітету увійшли М. Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський,
М. Лисенко, П.Житецький. Газета стала захисником і ревним пропагандистом великої
і плідної роботи по вивченню духовної і матеріальної культури українського народу,
яку розгорнули діячі Київської громади під егідою ПЗВРГТ.
До роботи у Відділі були залучені значні наукові сили. Тільки дійсних членів налі
чувалося 76 осіб, серед них - В. Антонович, М. Драгоманов, В. Лисенке і М. Лисенко,
О. Ушинський (брат відомого педагога) та ін. Окрім них, для Відділу самовіддано пра
цювала велика когорта співробітників і провінційних кореспондентів, які присилали
записи про народний побут, традиції, вірування.
Крім видавничої справи, Відділ здійснив низку заходів. Одним із перших було про
ведення у 1874 р. одноденного перепису населення Києва. У результаті перепису, який
був до того ж і першим у місті, виявилося, що в ньому жителів на половину більше, ніж
офіційно вважалося (загальна кількість перевищувала 220 тис. осіб). Також був з'ясова
ний національний склад міста: українці становили найбільшу національну групу.
263
__ _______________________________________________________________• ________________________________ ________________________________________________________________ !_____________________________ Тема IS
Іншою важливою акцією Відділу, яка набула міжнародного розголосу, стало про
ведення в серпні 1874 р. Ill Археологічного зїзду, який засвідчив високий науковий
рівень археологічних досліджень на українських землях.
Не порушуючи жодних законів і циркулярів, вживаючи тільки російську мову,
вчені-гуманітарії створили науковий центр з українознавства і широкий науковий
рух за участю науковців та ентузіастів-провінціалів, збирачів різного роду матеріалів
та дописувачів до серйозних журналів. В Україні утворився зародок Національної
академії наук.
Зростав авторитет цього культурного руху. За час існування Відділу (1873—
1876 рр.) ним була проведена серйозна наукова діяльність: видано сім томів «Трудов
Юго-Западной экспедиции» (по 1200 сторінок кожен, не рахуючи додатків), два томи
«Записок Юго-Западного Отдела И. Р. Г. О.», також підготовлено матеріалу ще на три
томи праць М. Максимовича; створено етнографічний музей, бібліотеку, архів.
Але і на цей раз за науковою працею громадівців вже пильно стежила царська
поліція, яка відчула небезпеку майбутнього українського сепаратизму (відокремлен
ня). Найбільше зусиль у зведенні наклепів на українських діячів доклав М. Юзифо-
вич, полтавський поміщик, колишній член київської громади, один з організаторів
ПЗВРГТ, але відданий служитель імперії.
Наслідком доносів стало підписання царем 18 травня 1876 р. Емського указу. Він
різко посилив репресії проти української культури і наклав нові заборони на україн
ську мову. Було заборонено наступне: ввезення із-за кордону книжок українською
мовою; друкування і видання в Росії оригінальних українських творів, перекладів,
п'єс для театральних вистав, текстів до нот, крім історичних пам'яток. Указ ліквідував
ПЗВРГТ, заборонив громади, встановив жорсткий контроль над художніми творами
українською мовою, які мали друкуватися російським правописом. Заборонялася
діяльність театральних труп із суто українським репертуаром. Окремий пункт указу
стосувався персонально М. Драгоманова й Д. Чубинського, яким було заборонено
жити в Україні.
Емський указ був серйозним ударом по українській науці, культурі та українсько
му руху в цілому. Свою чинність він зберігав до 1905 р. Проте цього разу громадів-
ський рух не припинився. Громади, що збереглися, продовжували існувати підпіль
но, шукаючи нових шляхів для продовження своєї діяльності. Як і в попередні роки,
найсильнішою і найвпливовішою була Київська (Стара) громада.
У межах Російської імперії організувати легальну роботу було неможливо, і тому
громадівці сходяться на думці про організацію українського національного центру
за кордоном, який мав налагодити видання вільної від цензури української преси і
представляти український рух у Європі. Виконання такого завдання громада доручи
ла М. Драгоманову. Також на його долю випала роль виробити політичну програму
українського руху, тобто поставити перед ним чітку мету і накреслити шляхи її до
сягнення, оскільки стало зрозуміло, що без зміни існуючого ладу в Російській імперії
змін на краще для українців не буде.
Виїхавши за кордон, М. Драгоманов зав'язав тісні знайомства з українськими
діячами Галичини, разом із М. Павлюком та С. Подолинським став видавати жур
нал «Громада» (1878-1879 рр., 1882 р.). В основі запропонованої Драгомановим
програми лежали такі принципи, як демократизм (надання громадянам демокра
тичних прав і свобод та організація влади на демократичних засадах); федералізм
264
Н аддн іп рян ська У країн а у другій п о л о в и н і XIX ст.____________________________________________________________________ .
(надання українцям у складі Росії автономних прав і запровадження громадського

самоврядування); культурництво (визвольна боротьба має вестися виключно про
світницькими формами і методами); еволюційність (уникати радикальних змін, а
віддавати перевагу поступовому розвитку); європеїзм (орієнтація України в своєму
розвитку на Європу).
Висунута М. Драгомановим програма за тодішніх умов, що запанували в Росії піс
ля вбивства царя Олександра II, виявилася занадто радикальною. Саме тому Київька
громада розірвала відносини з М. Драгомановим і припинила фінансування журналу.
Вона відмовилась від політичної діяльності, яка могла викликати репресії з боку ро
сійського уряду. Єдиним свідченням українського руху на теренах Російської імперії
стало видання російськомовного журналу «Киевская старина» (1882-1907 рр.), що
продовжував українознавчі дослідження.
Така дослідницька копітка праця мало приваблювала молодь, яка прагнула дій,
прагнула зайнятися кипучою політичною діяльністю, спрямованою на повалення іс
нуючого ладу і встановлення нового, справедливого. Вона йшла в російський і поль
ський рухи, що боролися проти самодержавства революційними методами, проте це
не задовольняло її національного прагнення і не приносило користі українському
народу. Зрештою, національно свідома молодь сама стала організовувати громади,
які називалися молоді або студентські. Особливо багато постало їх у 1890-ті роки.
Найрадикальнішою зі студентських груп було Братство тарасівців (1891-1898 рр.).
Старше покоління громадівців теж прийшло до висновку, що без щоденної полі
тичної діяльності вся їх попередня культурницька праця загине. Легально здійсни
ти це в межах Російської імперії було майже неможливо, і українські діячі вирішили
закласти основи українського політичного руху в Галичині, де умови для політичної
діяльності були більш сприятливими. У той же час у Наддніпрянській Україні вони
вирішили згуртувати свої сили для більш плідної діяльності на культурницькій ниві.
У 1898 р. у Києві була створена Загальноукраїнська безпартійна організація (ЗУБО),
яка виконувала роль координатора діяльності громад. Таким чином, громади про
йшли шлях від окремих гуртів до загальноукраїнської організації, підготувавши під
ґрунтя для початку політичної боротьби. Вони забезпечили об'єднання українського
руху - на Лівобережжі та на Правобережжі. Громадівці своїми плідними досліджен
нями з історії, етнографії, фольклористики, статистики, мовознавства довели, що
українство має глибоке історичне коріння і чіткі етнічні особливості, окреслені етніч
ні межі. Вони підвели український рух до усвідомлення необхідності сформулювати
та розробити політичну програму руху.
15.5. Братство «тарасівців», його роль у розвитку українського

національно-визвольного руху -п я ш я ш ш ш в ш в ш ш в я я в т ш н ш я а ш
Наприкінці XIX ст. в українському русі в середовищі молодих інтелігентів вини
кає націоналістична течія. Вона виникла як реакція на кризу культурницького руху
(українофільства). Зрозуміло, що глибинною причиною був колоніальний стан україн
ського народу в Російській імперії.
На початку 90-х рр. XIX ст. у Києві утворився студентський гурток, до якого вхо
дили М. Міхновський, С. Шелест, А. Кучинський та ін. Цей гурток мав тісні відносини
з провідними діячами українського руху. Із цього гуртка вийшли діячі, які невдовзі
заснували таємне «Братство тарасівців». Ще в 1891 р. під час перепису рухомого май
265
ШЯШ‘_________________ ШШШШШШШЯШвШКШІШШЯШШИШШІІЯЯШЯШШШШШЯЯЯІЯЯЯІвЯШШЯЯЛ Тема is
на в Полтавській губернії відомий українофіл 0 . Русов залучив до цієї роботи бага
тьох студентів. Саме під час цієї роботи склався гурток із чотирьох студентів (І. Липа,
М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик). Улітку 1891 р. вони, склавши клятву вір
ності ідеї визволення України на могилі Т. Шевченка, заснували таємне товариство,
члени якого згодом стали називати себе «Братством тарасівців».
Першим прилюдним виступом «Братства» стало читання промови на Шевченків
ських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті. Того ж року вона була
надрукована у галицькому часописі «Правда» під назвою «Profession de foi молодих
українців». Ідеї, висловлені в промові, навряд чи можна охарактеризувати як націо
налістичні (самостійницькі), але на тлі аполітичного культурництва та загального за
непаду українського громадсько-політичного руху вони виглядали справжнім націо
нальним радикалізмом. У своїй промові вони стверджували:
• українці є окремою нацією;
• як кожна нація, українці потребують національної волі для «праці і поступу»;
• повна автономія України (на той час на це гасло не відважувався ніхто);
• єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції
соборності української держави);
• негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому ви
знали його користь для національного руху;
• радикалізм і екстремізм щодо «відступників»;
• необхідність українських шкіл;
• вживання української мови та ін.
Ідеї «Братства» знайшли своїх прихильників, але значного поширення не набули
через різко негативне ставлення «братчиків» до інших течій українського руху та осо
бисті якості лідера «Тарасівців» М. Міхновського.
«Братство тарасівців» було створено за принципами таємної організації і розби
валось на «п'ятірки», які на середину 90-х років XIX ст. діяли в Харкові, Одесі, Катери
нославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах.
Члени братства проводили в основному організаційно-виховну роботу, спрямо
вану на формування національної самосвідомості.
У 1893 р. в Києві відбувся організаційний з'їзд братства, який, можливо, мав на
дати організації більш стрункої форми. Але, оскільки «Братство тарасівців» не мало
конкретної програми дій, а подекуди просто дублювало старе культурництво в сво
єрідних екстремальних формах (наприклад, демонстративне носіння національного
одягу), воно стало занепадати. Наприкінці 90-х років XIX ст. воно фактично розпало
ся. Цьому сприяли і поліцейські переслідування членів організації.
15.6. Становлення української нації ^ •. - ^

Нація - це велика, стала група людей, об'єднаних спільним походженням та іс
торією, мовою, культурою, самосвідомістю та певними інтересами. Нація - це яви
ще історичне, яке виникає на певному етапі розвитку людства. Швидке формування
сучасних націй відбувається у період розвитку капіталістичних відносин. Важливою
умовою формування нації є зростання національної самосвідомості: свідомого згур
тування та об'єднання дій її різних представників не тільки на ґрунті усвідомлених
ними спільних рис або спільного минулого, але й на Грунті розуміння ними голов
них національних інтересів і вироблених спільних цілей (визвольної національної
266
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о ло в и н і X IX с т . _________________ ____________________________________' - - ' ^ , : '_________________
боротьби, національного відродження, розбудови національної державності тощо),

досягнення яких сприяло б розквіту й зміцненню цієї нації.
Виразниками самосвідомості українського народу на різних етапах його історич
ного розвитку були Т. Шевченко, М. Драгоманов, М. Грушевський та інші.
На формування української нації вплинув ряд чинників. Однобічне профілюван
ня економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії, поява значної
маси незайнятих селян активізувала міграційні процеси. Негативним чинником, що
уповільнював процеси становлення української нації, була відсутність власної дер
жави, національної еліти, у руках якої перебували б економічні і політичні засоби
консолідації українського народу. Україна була поділена між Російською та Австро-
Угорською імперіями. її статус як внутрішньої колонії імперій суттєво обмежував роз
виток соціальної структури українського суспільства та його національної культури.
Переважання в колоніальній адміністрації вихідців із Росії (на сході) або з Польщі
(на заході), заохочування переселення російського населення в регіони України з
бурхливими темпами промислового розвитку, так само, як і збільшення польського
населення в західноукраїнських містах, призвели до русифікації або полонізації міст
України. Та оскільки з початком модернізації саме міста перетворюються на арену ви
рішальних політичних подій, ця обставина суттєво гальмувала розвиток української
національної свідомості.
Панування в східноукраїнських містах російської колоніальної адміністрації, а
в західноукраїнських - австрійської, а фактично польської, угорської, позбавляло
українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціаль
ного й правового захисту, руйнувало їхні надії на можливість утриматися в місько
му середовищі, витримати соціальну конкуренцію з неукраїнським населенням. Це
значною мірою спричинило еміграцію українців-селян за межі України.
Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду. У 1863 р. було заборо
нено друкувати українською мовою підручники, читанки і тексти до музичних творів
(Валуєвський циркуляр), а в 1876 р. - ввозити в імперію видані за кордоном книжки
й брошури українською мовою, а також користуватися нею на сцені (Емський указ).
Крім того, русифікація і полонізація міст заважали розвитку української традиційної
селянської культури, міської української культури і масовому поширенню її серед
українства. Незважаючи на все це, діячі української культури створили чудові зразки
в галузі літератури (Т. Шевченко, І. Котляревський, Панас Мирний, І. Франко), драма
тургії і театру (І. Карпенко-Карий, М. Старицький, М. Заньковецька, М. Садовський та
ін.), музики (М. Лисенко), образотворчого мистецтва (С. Васильківський, М. Мурашко
та ін.). Українська інтелігенція відіграла важливу роль в утвердженні національної са
мосвідомості свого народу.
Процес консолідації української нації значно прискорився після ліквідації фео
дально-кріпосницьких відносин у середині XIX ст. Визначальну роль у цьому процесі
відігравала та частина українських земель, що відома в історії під назвою Наддні
прянщини. Загалом територія України XIX ст. охоплювала 850 тис. км’, із них 9/10 пе
ребувало під владою Російської, а решта - під владою Австро-Угорської імперій.
Українське населення Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття бачило в
Наддніпрянській Україні свій природний центр, а відтак - прагнуло до возз'єднання з
ним, щоб створити єдину соборну (об'єднану) незалежну національну державу.
267
______________________________________________________________________________ __________________ _______________ __________________________________________________________________________ Тема IS
15.7. Національне гноблення в Україні в другій половині XIX ст. ш в в зв ш я

Лібералізація царського режиму після скасування кріпацтва привела до пожвав
лення українського національного руху. Але навіть слабкий український рух, який не
виходив за межі культурного руху, викликав занепокоєння царизму.
У січні 1863 р. спалахнуло польське повстання, яке поширилося на Правобереж
ну Україну. Українські селяни участі в цих подіях не брали, вважаючи їх «панською
справою». Однак російські урядові кола, вважаючи український національний рух
польською провокацією, спрямували удар проти нього. 18 липня 1863 р. міністр вну
трішніх справ Росії Валуєв підписав циркуляр про заборону друкування українською
мовою книг, «навчальних і взагалі призначених для початкового читання народом»,
а також текстів до музичних творів. У спробах вживати українську мову в навчанні
й пресі царизм вбачав загрозу сепаратизму. У своєму циркулярі Валуєв стверджу
вав, що самі українці з обуренням виступають проти вживання в школах української
мови і «доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути».
Проте, хоч Валуєвський циркуляр перешкоджав поширенню українського друко
ваного слова, він не зупинив тих діячів культури, які зробили метою свого життя
утвердження національної свідомості в народних масах. Композитори М. Лисенко,
Д. Січинський, попри заборону, озвучували патріотичні вірші Т. Шевченка, О. Духно-
вича, І. Франка та інших поетів. Письменники М. Кропивницький, І. Нечуй-Левицький,
Панас Мирний, М. Старицький своєю творчістю підносили українську літературу до
європейського рівня.
У 1875 р. царський уряд створив комісію для розгляду засобів боротьби з «украї
нофільством». Гї висновки були такі: «Допустити окрему літературу простонародною
українською говіркою означало б закласти міцні підвалини для переконання мож
ливості відокремлення, хай навіть у далекому майбутньому, України від Росії». Озна
йомившись із цими рекомендаціями під час лікування на німецькому курорті Емс,
Олександр II 17 травня 187бр. підписав розпорядження про заборону видання укра
їнською мовою як оригінальних творів, так і перекладів, а також завезення до імперії
українських книг і брошур, надрукованих за кордоном. Не дозволялося навіть стави
ти п'єси й влаштовувати концерти «малоросійською говіркою». Як виняток допуска
лося видання українською мовою художньої літератури та історичних документів.
У 1881 р. Олександр III, не скасовуючи Емського указу, вніс до нього деякі посла
блення. Зокрема, дозволено було друкувати українською мовою словники, щоправ
да, російською абеткою. Питання про україномовні вистави вирішувала відтепер міс
цева влада.
Нагляд за виконанням Емського указу здійснювало Головне управління у справах
цензури. Не афішуючи переслідування мови, чиновники пильнували, щоб українські
книжки не доходили до простого люду. У 1892 р. цензорам нагадали про неприпусти
мість виходу у світ українських перекладів із російської мови. У 1895 р. спеціальним
циркуляром було покладено край друкуванню українських читанок для дітей.
Незважаючи на такі несприятливі умови, українська мова, культура продовжува
ли розвиватись.
15.8. Народницький рух вУкраїні

Народники - це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під
впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони
268
Н аддніпрянська Україн а у другій п о ло в и н і X IX ст.______________________ _ _ __________________________________________________________________________________________________
виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. З'явившись

наприкінці 60-х років XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспіль
но-політичного життя в середині 70-х років XIX ст. Народники були переконані в тому,
що збереження колективістських традицій сільської общини в майбутньому приведе
до соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від кра
їн Західної Європи, повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство
народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму.
У 1874 р. вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Однак чине всі
учасники «ходіння в народ» одразу ж зазнали репресій з боку уряду. До того ж, їх про
паганда була незрозуміла селянам. Тоді в народників визріла думка створити закон
спіровану революційну організацію «Земля і воля», що виникла наприкінці 1876 р. і
повела боротьбу за передачу землі селянам, ліквідацію викупних платежів і податей.
В Україні найвідоміший гурток цієї організації створив ще на початку 1875 р.
В. Дебогорій-Мокрієвич. У 1877 р. з гуртка виділилася група Я. Стефановича, яка ство
рила в селах Чигиринського та Черкаського повітів підпільну селянську організацію
«Таємна дружина» кількістю понад 1000 учасників. Жандарми перешкодили підготов
ці повстання й розгромили організацію.
Утративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, на
родники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В. Засулич у
генерал-губернатора Трепова в січні 1878 р. започаткував хвилю замахів на вищих
чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.
У серпні 1879 р. «Земля і воля» розпалася на самостійні організації - «Народну
волю» та «Чорний переділ». «Народна воля» відкрила новий етап революційного
руху, етап революційного терору. Вона являла собою військову організацію з кіль
кох сотень «офіцерів». Подібні гуртки існували в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших
містах України. Членами організацій було здійснено серію терористичних актів про
ти вищих сановників і царя. Винесений «народовольцями» смертний вирок цареві
Олександру II було виконано 1 березня 1881 року.
«Чорнопередільці» залишилися на платформі «Землі і волі». До керівництва цієї
організації входили, зокрема, П. Аксельрод, Я. Дейч, В. Засулич, Г. Плеханов, Я. Сте-
фанович. Гуртки «Чорного переділу» діяли в Києві, Харкові та інших містах України.
Переслідування з боку поліції змусили засновників «Чорного переділу» емігрувати.
Наприкінці 80-х - на початку 90-х років народницький рух поступається масовому
робітничому і соціалістичному руху. Мета і методи боротьби народників виявилися
помилковими.
15.9. Економічний розвиток Наддніпрянської України

в 60-90-х рр. XIX ст. , > >ж 'п
Реформи 60-70-х років XIX ст. прискорили економічний розвиток Наддніпрян
ської України. Розпочався інтенсивний розвиток промислового виробництва. Напри
кінці 60-х і особливо на початку 70-х років XIX ст. розпочався розвиток Донбасу. У
1871 р. англієць Джон Юз відкрив у Катеринославській губернії металургійний завод,
поблизу якого виникло селище Юзівка (тепер Донецьк). Від 1861 по 1900 р. видобуток
вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 разів. Донбас у 1900 р. давав понад 2/3 за-
гальноросійського видобутку вугілля. Тут зосереджувалося майже все виробництво
коксу. У 1881 р. засновано іноземне акціонерне товариство, яке розпочало розробку
269
_________ - ____________ _______ ____ ___________ Ttua IS
залізної руди на Саксаганському руднику в Криворізькому басейні. На кінець XIX ст.
Кривбас давав 57,2 % видобутку залізної руди в Російській імперії. У другій половині
80-х років XIX ст. на базі руд Кривого Рогу та коксівного вугілля Донбасу розпочалося
будівництво великих металургійних заводів у Подніпров'ї: в Олександрійську (тепер
Запорожжя), Катеринославі (Дніпропетровськ), с. Кам'янське (Дніпродзержинськ).
Наприкінці XIX ст. Наддніпрянська Україна перетворилась на основну вугільно-мета
лургійну базу Росії.
На Правобережжі та Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова,
легка промисловості. На початку 80-х років, у зв'язку з посиленим впровадженням
парової енергетики, цукрова промисловість України досягла значного розвитку. Ви
робництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло у 15 разів. У цій галу
зі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські.
На середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн пудів цукру.
У 90-х рр. Україна давала більше половини сільськогосподарських машин.
У 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в наступно
му році - Луганського машинобудівного заводів. Уже 1900 р. ці заводи випустили
233 паровози (23,3 % загальноросійського виробництва).
Індустріалізація сприяла розвитку міст. Особливо швидко розвивалася Одеса,
яка вийшла на перше місце в Україні за кількістю промислових підприємств та обся
гом промислового виробництва. У 1879 р. в Одесі було 159 підприємства, а в 1890 р. -
322 (утому числі 14 парових млинів, 11 ливарно-механічних заводів, фабрики джуто
вих мішків та ін.). Одеський порт посів друге місце за вантажооборотом серед мор
ських портів Росії (після Петербурга).
Промисловий розвиток супроводжувався інтенсивним залізничним будівни
цтвом. Перша залізниця довжиною 196 верст - Балта-Одеса - була збудована в
1865 р. Протягом 1866-1879 рр. в Україні було прокладено понад 4,5 тис. верст заліз
ничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї заліз
ничної мережі Російської імперії. Річками України ходило 220 пароплавів.
Індустріалізація збільшила частку України у промисловому виробництві Ро
сійської імперії (до 20 % в 1900 р.), привела до збільшення кількості міст (у 1897 р. у
містах проживало 16 % населення Східної України).
Процес утвердження капіталістичних відносин в Україні супроводжувався мало
земеллям та повним обезземеленням селянства. Селяни, втративши основне джере
ло існування, прагнули повернення до традиційного способу життя. Отже, найпер
шою і головною метою українських селян стають пошуки вільних земель.
Продовжився розпочатий ще від кінця XVIII- початку XIX ст. переселенський рух
українців у Поволжя і на Північний Кавказ. У другій половині XIX ст. кількість україн
ського населення досягла майже 400 тис. осіб у Нижньому Поволжі та 1,3 млн - на
Кавказі. Понад 100 тис. українців опинилися у Казахстані та Середній Ази.
Емігрували українці й у малозаселені на той час регіони Сибіру. Наприкінці XIX ст.
українців тут налічувалося близько 225 тис. осіб. Вони зробили значний внесок в ко
лонізацію та освоєння далекосхідних просторів.
270
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о л о ги м ІX IX ст. _______________________________________________________________________________ ' ■ '___________________________
Поняття і терміни ан н и к п н в ш в ж к ш я н н ш в я ш м н ш я ш п я ж ш м н іи я и і
Наділ - ділянка землі, яку отримувала у ко Завод - промислове підприємство; форма
ристування селянська родина. великого машинного виробництва.
Відрізки - землі, яких, за селянською рефор Аграрне перенаселення - поява надлишку
мою 1861 р., позбавлялися селяни, якщо до робочої сили у сільському господарстві.
цього вони користувалися більшим наділом, Переселенці - особи, котрі внаслідок різних
ніж тепер мали отримати у власність. причин переселяються до інших регіонів.
Тимчасовозобов'язані - категорія селян за «Хлопоманство» - рух української лібераль
реформою 1861 р., що вважалися такими до ної інтелігенції на початку 60-х рр. XIX ст. за
укладення викупної угоди селянина з помі зближення з селянством. Вели культурно-
щиком і повинні були з користування своїми освітню діяльністю, вивчали побут, звичаї,
наділами виконувати старі повинності - об поетичну творчість українського народу.
рок чи панщину. Громади - напівлегальні організації україн
Відробітки - виконання селянином різних ської інтелігенції культурницького й суспіль
робіт поміщикові за орендування землі, пози но-політичного спрямування, що активно дія
чені гроші, продукти тощо. ли в другій половині XIX ст.
Викупні платежі - сума грошей, яку за ре Молоді громади - нелегальні організації
формою 1861 р. селянин повинен був сплати національно свідомої української молоді, що
ти поміщикові для того, щоб отримати у влас прагнули суспільно-політичної діяльності й
ність садибну ділянку землі й польовий наділ. діяли у 1870-1880-х рр. Ідейним лідером мо
Недоїмки - борги селян перед державою; не- лодих громад був М. Драгоманов.
сплачені своєчасно у повному обсязі податки Народники - представники громадсько-по
або інші обов'язкові платежі. літичного руху, що охопив вихідців із дво
Протекціонізм - політика держави, спрямо рянства і різночинну інтелігенцію Російської
вана на захист власної економіки від інозем імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Поєднували ідеї
ної конкуренції. утопічного соціалізму з вимогами селянства,
Капіталізм - суспільно-економічний лад, за зацікавленого у знищенні поміщицьких лати
снований на ринкових відносинах, на приват фундій. Виступали як проти залишків кріпо
ній власності на засоби виробництва та вико сництва так і проти капіталістичного шляху
ристання найманої праці. розвитку суспільства.
Буржуазія - соціальна група, що виникла у «Ходіння у народ» - програма й рух росій
період пізнього середньовіччя й стала панів ських народників у 1860-1870-х рр., метою
ною унаслідок встановлення капіталізму. Во якого була освітня робота й революційна
лодіє основними засобами виробництва. пропаганда серед селян, а згодом і робітни
Пролетаріат - соціальна група капіталістич ків.
ного суспільства, до якої належать позбавлені «Чигиринська змова» - практичні дії членів
засобів виробництва наймані працівники. народницького гуртка «Південних бунтарів»,
Фабрика - промислове підприємство, засно спрямовані на підготовку і здійснення зброй
ване на використанні системи машин; форма ного повстання селян у Чигиринському повіті
великого машинного виробництва. Київської губернії.
Персонали ■ ■ п н н я я м н а м я н н м ш н н ш н н ш п и н і
Антонович Володимир (1834-1908) - гро фесор Київського університету, з 1881 р. - го
мадський діяч, історик, археолог, етнограф. лова Історичного товариства Нестора Літо
Активний учасник українського національ писця при Київському університеті.
но-визвольного руху, представник угрупо Автор багатьох історичних праць, найвідомі-
вання так званих «хлопоманів», один із орга шими з яких є «Про походження козацтва»,
нізаторів Київської громади. У 1863-1880 рр. «Про гайдамацтво», «Уманський сотник Іван
головний редактор Тимчасової комісії для Гонта», «Монографії з історії Західної і Півден
розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. - про но-Західної Росії». Був одним із ініціаторів уго
271
^ — Тула 15
ди галицьких народовців з польсько-австрій Софійського університету у Болгарії, де й про
ськими політичними колами, що дістала назву вів останні роки свого життя.
«Нова ера». Красовський Андрій (1822-1886) - рево
Валусв Петро (1815-1890) - російський дер люціонер, український патріот. Отримав
жавний діяч, у 1861-1868 рр. займав посаду військову освіту. У 1861 р. став викладачем
міністра внутрішніх справ. 20 липня 1863 р. Кадетського корпусу в Києві в чині підпол
видав таємне розпорядження, відоме як «Ва- ковника. Очолив таємний «Малоросійський
луєвський циркуляр», про заборону видава комітет», який поширював закордонні видан
ти українською мовою науково-популярну і ня О. Герцена та списки заборонених творів
релігійну літературу. Дозволялося друкувати Т. Шевченка. Ропзочав вести революційну
лише художні й наукові твори. агітацію серед солдат і селян. Заарештова
Галаган Григорій (1819-1888) - великий зем ний і засуджений до смертної кари, заміненої
левласник, меценат, громадський діяч. Брав 12 роками каторги. Під час невдалої спроби
участь у складанні проекту скасування кріпа втекти покінчив життя самогубством.
цтва, а після запровадження реформи 1861 р. Липа Іван (1865-1923) - письменник, лікар,
займався її втіленням у життя. Із 1865 р. плідно громадсько-політичний діяч. У 1891 (за ін
працював у Полтавському земстві. Утративши шими даними 1892) р спільно з Б. Грінчен-
єдиного сина Павла, заснував у Києві на його ком, М. Міхновським, Ю. Міхновським, В. Бо
пам'ять приватний навчальний заклад - Коле ровиком, М. Вороним та О. Черняхівським
гію Павла Галагана. Завдяки його сприянню і заснував «Братство тарасівців». Після його
матеріальній допомозі у Прилуках було від розгрому в 1893 р. заарештований. У 1917 р -
крито жіночу та чоловічу гімназії, кілька на український комісар Одеси, у 1919 р. - міністр
родних шкіл, ремісничі училища в Ічнянсько віросповідань УНР. Автор поезій, оповідань,
му та Прилуцькому повітах. У 1873-1876 рр. нарисів, збірки «Оповіді про смерть, війну і
був головою Південно-Західного відділу Імпе любов».
раторського російського географічного това Олександр II (1818-1831) - російський імпе
риства - першої легальної організації в галузі ратор у 1855-1881 рр. Здійснив ряд реформ:
українознавства. селянську (1861), земську та судову (1864),
Драгоманов Михайло (1841-1895) - суспіль цензурну (1865), міського врядування (1870),
но-політичний діяч, публіцист, історик, філо військову (1874), освітні та ін. Стосовно Укра
соф, літературознавець, фольклорист. Вищу їни продовжував здійснювати русифікатор
освіту здобув у Київському університеті, де ську політику, проявами якої були Валуєв-
згодом став доцентом кафедри античної іс ський циркуляр (1863). Емський указ (1876) та
торії. Одночасно був одним із активних діячів інші заходи.
Південно-Західного відділу імператорсько Олександр III (1845-1894) - російський ім
го Російського географічного товариства і ператор у 1881-1894 рр. Проводив політику,
Київської (Старої) громади. Унаслідок анти спрямовану на зміцнення самодержавства й
українських репресій 1875 р. звільнений з панівного становища дворянства. Стосовно
університету і наступного року емігрував за українців, як і інших неруських народів імпе
кордон. У Женеві, за дорученням Старої гро рії, дотримувався великодержавної шовініс
мади, заснував вільну українську друкарню, тичної політики, не визнавав їхньої культури,
де видавався перший український політич мови тощо.
ний журнал «Громада» (1878-1882 рр.). Разом Рильський Тадей (1841-1902) - культурний
із С. Подолинським та М. Павликом заснував і громадський діяч, етнограф. У 1862 р. закін
«Женевський гурток» - перший український чив Київський університет, де заприятелював
гурток соціалістичного спрямування. У 1886 і став прихильником поглядів В. Антоновича.
р. відбувся розрив Драгоманова зі Старою Учасник гуртка «Хлопоманів», член Півден
громадою, незадоволеною його ліворади но-Західного відділення імператорського Ро
кальними поглядами. Позбавлений фінансо сійського географічного товариства. Автор
вої підтримки громади, Драгоманов обійняв популярних брошур для народного читання,
посаду професора кафедри загальної історії статей з етнографії та економіки України
272
Н аддн іп рян ська Україн а у другій п о л о в и н іX IX ст . _____________________________________ '_______________________
Чайковський Михаїл (1804-1886) - полі Чубинський Павло (1839-1884) - громадський

тичний діяч та письменник, що представ діяч, етнограф, фольклорист, поет. Закінчив
ляв так звану українську школу у польській юридичний факультет Петербурзького універ
літературі. Учасник Польського повстання ситету. Улітку 1861 р. повернувся до Києва. У
1830-1831 рр., після його поразки емігру 60-70-х рр. активно співпрацював у журналі
вав до Франції. У Парижі друкував романи «Основа» та Київській (Старій) громаді. 1863 р.
й повісті, пов'язані з українською історією: опублікував вірш «Ще не вмерла Україна», який
«Козацькі повісті», «Гетьман України», «Сте згодом був покладений на музику М. Вербиць-
фан Чарнецький», «Вернигора» та ін. Очолив ким. Пісня стала національним гімномУкраїни. У
за дорученням лідерів польської еміграції 1862 р. за участь в Українському національному
східне агентство у Стамбулі, яке координува русі заарештований і відправлений у заслання.
ло підривну діяльність у південних районах Із 1869 р. оселився у Петербурзі. За дорученням
Російської імперії. Під час Кримської війни імператорського Російського географічного
1853-1856 рр. організував і очолив козаць товариства здійснював етнографічні експеди
кий полк у складі турецької армії. Прагнув ції в Україну, Білорусь та Молдову. Поруч із на
відновити Гетьманщину під протекторатом уковою діяльністю знову активно включився в
Османської імперії. Однак цей план не від український суспільно-політичний рух. Один із
повідав тогочасним реаліям і не був реалі ініціаторів створення Південно-Західного відді
зований. 1873 р. звернувся з проханням про лу Імператорського російського географічного
помилування до Олександра II і, отримавши товариства (1873) і його управитель справами.
його, повернувся в Україну, де перейшов у Після Емського указу 1876 р. відділ було закри
православ'я. то, а Чубинського знову вислано з України.
__________________________________________ _________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________ Тема 15
Тестові завдання л- т
1. У якому році у Російській імперії було здійснено перехід до загальної військової
повинності?
А 1861 р. В 1865 р. А Б в т
Б 1864 р. Г 1874 р. _
2. Коли у Наддніпрянщині остаточно завершився промисловий переворот (револю
ція)?
А 60-ті рр. XIX ст. В 80-ті рр. XIX ст. Iа І Б |в|Іг І
Б 70-ті рр. XIX ст. Г 90-ті рр. XIX ст. □ І I□
3. Які події мали місце на українських землях під час Кримської війни?
А скасування кріпацтва |А Б В Г
Б повстання воєнних поселенців
В ліквідація Задунайської Січі
Г «Київська козаччина»
4. Хто у 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український політичний журнал
«Громада»?
А Б. Грінченко В М. Драгоманов А Б В г
Б М. Чайковський Г Г. Галаган
5. Яке з наведених понять відповідає визначенню?
«Політика держави, спрямована на захист власної економіки від іноземної кон
куренції».
А капіталізм В уніфікація А Б В г
Б протекціонізм Г дискримінація
6. Яке з наведених понять відповідає визначенню?
«Нелегальні організації національно свідомої української молоді, що прагнула
брати активну участь у суспільно-політичному житті 70-80-х рр. XIX ст. Своїм ідейним
лідером вважали М. Драгоманова».
А «Братство тарасівців» В молоді громади [А Б В Г
Б старі громади Г народницькі гуртки
Яку назву мала організація народників, яка внаслідок розпаду «Землі й волі» зосе
редилася на організації політичного терору?
А «Народна воля» В «Таємна дружина» А Б в Г
Б «Чорний переділ» Г «Київська комуна»
8. На який з регіонів Наддніпрянщини до 1911 р. не поширювалася дія земської ре
форми?
А Південь В Лівобережжя Б В г]
Б Правобережжя Г Слобожанщину г _І
9. Яке з названих видань було друкованим органом Київської громади у 1874-

1875 рр.?
А «Громада» В «Киевский телеграф» А |Б В г
Б «Основа» Г «Киевские ведомости»
274
Н аддн іп рян ська У країн а у другій п о ло в и н і X IX ст.___________
1 0 . Про якого історичного діяча йдеться у наведеній характеристиці?

«У відповідь на звинувачення у зраді польських інтересів він опублікував на сто
рінках журналу «Основа» статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав
шляхтичів-поляків, які живуть в Україні й хочуть бути чесними перед собою, по
вернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки».
А Т. Рильського В В. Антоновича А Б в г
Б А.Красовського Г А. Потебню
11 . Про якого історичного діяча йдеться у наведеному уривку?
«За дорученням Київської (Старої) громади він переїхав до Женеви, де заснував
вільну українську друкарню. У ній друкувався перший український політичний
журнал «Громада». Після розриву з громадівцями, незадоволеними його лівора
дикальними поглядами, він переїхав до Болгари й оселився у Софії».
А М. Драгоманова В П. Чубинського А Б ВІГІ
Б Г. Галагана Г Б. Грінченка . _ и
12.Які міста поєднала перша залізнична лінія, споруджена 1865 р. у Наддніпрянській

Україні?
А Київ-Харків В Катеринослав - Юзівка А Б В Г
Б Київ-О деса Г О деса-Бзлта
13. Якому діячу громадівського руху належать цитовані нижче спомини?
«Я заявився до київського генерал-губернатора князя Дундукова-Корсакова, про
сив паспорт за кордон, вирішивши, якщо його не дасть,їхати без паспорта... Че
рез три дні дозвіл було одержано, і я виїхав через Галичину й Угорщину до Відня,
де почав готуватися до видання українського збірника «Громада». Водночас ав
стрійський уряд почав конфісковувати українські брошури соціал-демократично-
го змісту, а тому я вирішив перенести видання «Громади» до Женеви...»
А В. Антоновичу В П.Чубинському А Б в г
Б М. Костомарову Г М. Драгоманову 1
14 . Поява Емського указу російського імператора Олександра II пов'язаназ
А активізацією діяльності об'єднань української інтелігенції - громад. А Б в Г
Б виданням українського альманаху «Русалка Дністрова».

В викриттям владою учасників Кирило-Мефодіївського
братства.
Г участю українців у польському національно-визвольному повстанні.
15. Яка із зазначених подій було зумовлена діяльністю народників на українських
землях?
А «Київська козаччина» В «Чигиринська змова» А Б в ТІ
Б «УТаврію за волею Г «Рутенська акція»
1 6 . Що стало одним з наслідків Валуєвського циркуляру 1863 р.?
А Створення гуртка «хлопоманів»
Б Закриття недільних шкіл і журналу «Основа»
В Придушення польського повстання
Г Розпуск Київської громади
1 7 . Прочитайте уривок з жандармського звіту і визначте назву організацій, про які
йдеться мова.
«У Росії існує особливе товариство малоросів, пройнятих духом якогось патріо
тизму, товариство це має скрізь своїх послідовників, і університети Київський і Хар-
275
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Тема 15
ківський служать головними провідниками і поширювачами ідеї про можливість

відновлення Малоросії... Це молоді та пристрасні вільнодумці, які докладають усіх зу
силь для здійснення пестуваної ними думки про свободу Малоросії та принади сво
боди з тією саме метою, щоби згодом, коли уми простого народу підкоряться їхньому
впливу, діяти на шкоду монархії».
А хлопомани с ш гш
Б громади І— 1—і— 1— І
В Кирило-Мефодіївське братство (товариство)
Г Братство тарасівців
18.У якому місті було створено першу українську громаду?
А Петербурзі В Харкові [ А | Б [ в | ГІ
Б Києві Г Полтаві І— І— І— І— І
19.Установіть
1 1860 р. А створення Південно-Західного відділу житшша
2 1863 р. Імператорського російського географічного
3 1873 р. товариства
4 1876 р. Б створення Київської (Старої) громади
В початок видання у Петербурзі українського
журналу «Основа»
Г Емський указ
Д Валуєвський циркуляр
20. Установіть відповідність між роками і початком реформ.
1 1861р. А міська реформа
2 1864 р. Б земська реформа
3 1870 р. В військова реформа
4 1874 р. Г фінансова реформа
Д земельна реформа
21. Установіть відповідність між поняттями і визначеннями.
1 наділ А борги селян перед державою;
2 відрізки несплачені своєчасно у повному па ■■в в
3 недоїмки обсязі податки або інші обов'язкові
па ■
па ■ в
4 відробітки платежі па ■■в в
____
Б землі, яких за селянською реформою
1861 р. позбавлялися селяни, якщо до
цього вони користувалися більшим
наділом, ніж тепер мали отримати у власність
В сума грошей, яку за реформою 1861 р. селянин повинен
був сплатити поміщикові для того, щоб отримати у
власність садибну ділянку землі й польовий наділ
Г ділянка землі, яку отримувала у користування селянська
родина
Д виконання селянином різних робіт поміщикові за
орендування землі, позичені гроші, продукти тощо
276
22.Установіть хронологічну послідовність.
А утворення Історичного товариства Нестора Літописця А Б В Г
1
Б заснування Київської (Старої) громади
2
В початок діяльності Південно-Західного відділення 3
Імператорського російського географічного товариства 4
Г утворення Братство тарасівців
23 . Які події характеризують розгортання українського національно-визвольного
руху у 70-90-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні?
1 утворення Історичного товариства Нестора Літописця
2 створення Київської (Старої) громади, очолюваної В. Антоновичем
3 видання першого українського журналу «Основа»
4 заснування Південно-Західного відділу російського географічного товариства
5 створення Братства тарасівців
6 створення громадівцями у Києві першої недільної школи у Російській імперії
7 створення політичних партій
24 . Які явища притаманні розвитку сільського господарства Наддніпрянської Украї
ни, що проявилися під впливом реформ 1860-1870-х років у Російській імперії?
1 аграрне перенаселення
2 аграрна спеціалізація регіонів
3 витіснення іноземного капіталу національним
4 соціальне розшарування селянства
5 подолання селянами малоземелля та безземелля
6 зникнення традиційного класу феодального суспільства - дворянства
7 ліквідація традиційних селянських громад
Тема 16

АВСТРІЙСЬКОЇ (АВСТРО-УГОРСЬКОЇ) ІМПЕРІЇ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст. \
О сн о в ні події
1856-1916 рр. - життя та діяльність І.Франка1885 р. - створення Народної ради - полі
1861 р. - перші вибори до Галицького крайо тичної організації народовців
вого сейму 1890-1894 рр. - «Нова ера» україно-поль-
1861 р. - створення у Львові культурно-про ських відносин
світницького товариства «Руська бесіда» 1890 р. - утворення Русько-української
1867 р. - конституційне оформлення дуаліс радикальної партії (РУРП) - першої україн
тичної Австро-Угорської імперії ської політичної партії
1868 р. - створення у Львові культурно-про 1892 р. - створення Наукове товариство

світницького товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка (НТШ)
1895 р. - уперше до програми української
1870 р. - створення Руської ради - політичної
політичної партії було введено положен
організації москвофілів (старорусинів)
ня про домагання незалежної Української
1873 р. - заснування Літературного товариства держави
ім. Т.Шевченка
1899 р. - створення Української соціал-
1875 р .- відкриття Чернівецького університету демократичної партії (УСДЛ)
1883 р. - заснування В.Нагірним кооперативу 1899 р. - створення Української націо
«Сільський господар» нально-демократичної партії (УНДП)
16.1. Народовці, радикали, москвофіли в суспільно-політичному житті

західноукраїнських земель у другій половині XIX ст. н ш ш и кш н в
У 1867 р. утворилась Австро-Угорська імперія. Посилення угорців, а слідом за
ними й поляків глибоко вразило українців. Представники українського руху, замис
люючись над своїм майбутнім, шукали надійної опори в суспільно-політичному житті.
У своїх пошуках західні українці не були одинокі. Такі ж проблеми постали й пе
ред іншими пригніченими слов'янськими народами - чехами, сербами, болгарами
Усі вони спрямували свої погляди до Росії. Так, на західноукраїнських землях посили
лась течія прибічників Москви - москвофілів, або, як їх ще називали, русофілів. Течія
особливо зміцніла наприкінці 60-х років XIX ст. після поширення русофільських ідей
на більшість духівництва, яке мало величезний вплив на суспільне життя. Русофіль
ство стало формою протиставлення полонізації, засобом самоствердження україн
ської духовності.
Українські русофіли належали до тієї частини представників українського руху,
яка зневірилась у можливості власними силами досягти політичних чи навіть куль
турних цілей. Вони бачили марність спроб підняти активність народу і, бажаючи за
ручитись підтримкою Росії, наголошували на тотожності українців і росіян, близькос
ті їхньої культури. Проте незнання російської мови й ігнорування української призво
дило до поширення у спілкуванні польської мови, хоча для престижності русофіли
друкувалися на малозрозумілій церковнослов'янській мові. Русофіли мали значний
вплив на українські видання, їм належала найбільша газета «Слово», низка україн
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А вст р ій сь ко ї (А вст ро-Угорськор ім п е р ії у другій п о л о в и н і X IX cm . '
ських закладів. У 1870 р. вони заснували політичну організацію - Руську Раду, яку на
магались перетворити на єдиного представника всіх українців у Галичині.
Українська молодь поступово втягувалась у конфлікт із русофілами, до яких на
лежали здебільшого заможні церковні та світські чиновники. Спочатку розбіжно
сті виявились у царині мови й літератури. Русофіли пропагували твори російських
письменників-слов’янофілів. Молодь із середовища студентів, священиків, світської
інтелігенції захоплювалася творчістю Т. Шевченка, П. Куліша, М. Костомарова. Тих, хто
переймався життям і долею українського народу, орієнтувався на його проблеми, на
зивали народовцями. Провідними діячами руху були В. Барвінський, В. Навроцький,
Ю. Романчук, О. Огоновський, А. Вахнянин.
Для народовців найболючішим було питання мови й літератури. Вони виділя
ли українську націю з-поміж інших. На відміну від русофілів, народовці не шукали
підтримки зовні. Вони організували таємні гуртки, видавали часописи, розробляли
українську граматику й словники, заснували театр, культурно-освітню організацію
«Руська бесіда». У 1868 р. виникло товариство «Просвіта», яке займалося просвітою
народу.
Визначна подія сталася 1873 р. у Львові. За підтримки заможних меценатів Л. Ско-
ропадської-Милорадович та В. Симиренка тут було створено Літературне товариство
ім. Т. Шевченка. У 1892 р. воно дістало назву Наукового товариства й перетворилось
на неофіційну українську академію наук.
Після нової хвилі гонінь на українську культуру в Наддніпрянській Україні (Емсь-
кий указ 1876 р.) народовці стали тісніше спілкувалися зі східними українцями, які
звернули свої погляди до західних побратимів. Під їхнім впливом народовці порива
ють із русофілами. На противагу їхньому «Слову» вони започаткували видання газети
«Діло».
У 70-х рр. XIX ст. у русі народовців виділилася радикальна течія. Цьому сприяла,
зокрема, енергійна діяльність М. Драгоманова, який закликав молодь іти далі стар
шого покоління, не лише словом, а й ділом піднімати українське суспільство. Най
більш здібними послідовниками поглядів Драгоманова стали І. Франко та М. Павлик.
Вони розгорнули наступ на русофілів, а згодом перейшли і до критики народовців.
Це зумовило серйозні розбіжності в західноукраїнському суспільному русі, на прак
тиці означаючи інтелектуальну й ідеологічну революцію.
Політичне життя стало динамічнішим. У 1885 р. народовці заснували представ
ницький орган - Народну Раду. У 90-х рр. XIX ст. з народовців постали чотири полі
тичні партії.
16.2. Заснування та діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка ви

Наукове товариство ім. Т. Шевченка - науково-культурна громадська орга
нізація, заснована в 1892 р. на кошти прогресивної української громадськості Льво
ва та інших міст Західної України. Попередником НТШ було Літературне товариство
ім. Т. Шевченка, засноване в грудні 1873 р. Товариство було побудовано як прообраз
академії наук - з історико-філософською, філологічною та математично-природни-
чо-лікарською секціями і підсекціями, із виданням наукових записок, збірників, часо
писів. Поряд із науково-дослідницькою діяльністю НТШ проводило культурно-про
світницьку роботу серед населення. НТШ об'єднувало фахівців різних галузей знань,
письменників, культурних та державних діячів Західної і Наддніпрянської України,
інших держав. Членами і активними діячами НТШ були О. Барвінський, М. Грушев-
279
ІНВНВВ9ШЯКИНВВЯМЯНИНИННННЯВШН№ЯВНМНЯМИВЯЯНМВВНВНННВЯИНННЯНВНННВ Тим 16
ський, І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський. Іноземними членами НТШ обирались
А. Ейнштейн, М. Планк, Т. Масарик. Головою НТШ у 1897 р. був обраний М. Грушев-
ський, який переїхав до Львова з Києва. Він перейнявся ідеєю створення Української
академії наук, натхненником якої був його вчитель В. Антонович.
Творчий доробок НТШ з 1873 по 1939 рр. становив 1172 томи різних видань, у
тому числі 943 томи серійних наукових публікацій. Крім цього, НТШ стало основним
видавцем українських підручників.
Найважливіші досягнення були зроблені в галузі суспільних дисциплін: історії
(праці М. Грушевського, І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С.То-
машівського), філології та літературознавстві (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак,
О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мисте
цтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антро
пологи (Ф. Вовка, І. Раковського), бібліографії (І. Левицького, В. Дорошенка) та ін.
НТШ належать безсумнівні заслуги в розробці української наукової термінології.
Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі україно
знавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих
наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названого пізніше рент
генівським), праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького
та В. Кубійовича у дослідженні географії України та ін.
У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи вчених відновлено НТШ у м. Львові.
16.3. Виникнення політичних партій в Західній Україні наприкінці XIX ст.

Кінець XIX ст. став переломним у розвитку українського національного руху. Із ви
никненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігент
ського середовища і проникає в широкі маси. На історичну арену виходить нове,
енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України.
Перші українські політичні партії з'явилися в Галичині. У жовтні 1890 р. у Львові
було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами її створен
ня стали І. Франко і М. Павлик. За порадами Драгоманова, вони стали на позиції «нау
кового соціалізму». У 1895 р. до програми було включено положення, у яких зазнача
лося, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної україн
ської держави, а в найближчій перспективі - у межах повністю автономної провінції
Австрійської імперії. Окрім цих положень, у програмі висувалися вимоги передачі
селянам якомога більше землі. Декларувалося встановлення колективної організації
праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом. Партія
видавала для селян газети «Хлібороб» і «Громада». Для пропаганди програмних по
ложень було випущено серію брошур під загальною назвою «Радикальна тактика»
(І. Франко). Великої уваги партія приділяла пропаганді своїх ідей в селянських масах
через різноманітні установи, організації. Незважаючи на наполегливу працю, партія не
здобула собі широкої підтримки. Проти неї було налаштоване духівництво, яке забло
кувало партії доступ до селянства. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочи
сельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899 р. партія переживає кризу.
У 1899 р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку засну
вали М. Ганкевич, С. Вітик, Ю. Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання
інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником
політичної незалежності України.
У 1899 р. утворилась Українська національно-демократична партія (УНДП), яка
стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були онов-
280
З а хід н о укр а їн ські з е м л і у склад і А в ст р ій сь ко ї (Австро-Угорсько'О ім п е р ії у другій п о л о в и н і X IX ст. і ШШ Л
лені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є.Левиць-

кий, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. У своїй програмі УНДП проголосила
своєю довготривалою метою національну незалежність України, до своїх найближ
чих цілей вона відносила автономію і збереження відданості Габсбурґам. В інших пи
таннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних
питань. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихиль
ність більшої частини населення. Під її впливом перебувала «Просвіта» та інші орга
нізації й установи.
Також у 1899 р. окремі представники духівництва утворили Католицько-руський
союз. Але будучи клерикально-консервативною партією, вона не знайшла широкої
підтримки навіть серед священиків.
Зі зростанням організаційної і політичної сили українофілів у Галичині слабнув
вплив русофілів, які здавали свої позиції як на організаційному, так і на політичному
рівні. Так, «Просвіта» мала в Галичині 900 відділень, аналогічна русофільська органі
зація - лише 10б. У виборах 1913 р. до Галицького сейму було обрано ЗО українофілів
і лише один русофіл.
Сподіваючись затримати процес свого занепаду, у 1900 р. русофіли проголоси
ли «новий курс», що закликав до цілковитого ототожнення з Росією. Вони заснували
Російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була
підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух. Проте
значного впливу вона не набула.

у другій половині XIX ст.
Протягом другої половини століття кількість населення західноукраїнських зе
мель збільшилася. На 1900 рр. мешкало 3814 тис. українців. Зростання чисельності
населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. 95%
населення трудилося на землі, а близько 1% працювало на промислових підприєм
ствах. Західноукраїнська інтелігенція, з місцевим духовенством включно, була чи
сельно невеликою. Так, у Східній Галичині вона становила близько 0,5% від загальної
кількості українського населення. Рівночасно поляки, скажімо, складали 22% меш
канців Східної Галичини, а їхня інтелігенція становила понад 3% загальної кількості
населення.
Західноукраїнські землі до останніх днів існування імперії залишалися найбільш
відсталими в економічному плані територіями Австро-Угорщини з найнижчим рів
нем життя населення. Рівень життя західних українців становив лише одну десяту від
загального рівня життя решти населення на цих землях.
У 50-60-х рр., завдяки політиці віденського уряду і західних і центральних провін
ціях Австро-Угорщини швидкими темпами розвивалася промисловість, а Галичина,
Буковина і Закарпаття зберігали давній, аграрний характер економіки.
Імперський уряд фактично не вживав ніяких заходів для розвитку промисловос
ті на західноукраїнських землях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Ав
стро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги на
вивезення звідси сировини й напівфабрикатів. Навіть усередині краю західноукраїн
ським підприємцям було дуже важко вести конкурентну боротьбу з іноземними фір
мами. Дешеві фабричні товари витісняли з ринку місцеві вироби.
281
_____________________________________ _______________________________________________________ ___ __________________ , .......................................................... '___________________ _________________________Г е м о 16
У 70-х рр. західноукраїнські землі привертали дедалі більшу увагу австро-угор-

ських підприємців не лише як ринок збуту товарів, а й як джерело дешевої сировини.
Внаслідок цього стали швидко розвиватися нафтодобувна та лісозаготівельна галузі
промисловості.
Центром нафтової промисловості був Борислав. Контроль над розвитком
цієї галузі одразу встановили австрійські та німецькі підприємці. Зацікавле
ність у збільшенні експорту галицької нафти спонукала їх до застосування тех
нічних вдосконалень. Результатом цього стало зростання видобутку нафти з
20 тис. тонн на рік 1874 р. до 326 тис. тонн у 1900 р. Але віденський уряд перешко
джав спорудженню нафтоперегінних заводів у Східній Галичині. Галицьку нафту пе
реробляли на австрійських та угорських заводах. Іноземні нафтові магнати по-хи
жацькому грабували природні багатства краю, отримували величезні прибутки.
Велика кількість високоякісних лісів (дуб, смерека та бук) спричинила у другій
половині 60 - на початку 70-х рр. стрімкий розвиток лісопильної промисловості. До
лісових районів Карпат було підведено залізничні коли і цінна деревина вивозила
ся до Німеччини, Австрії, Італії, Англії. Франції, Туреччини та інших країн. На початку
XX ст. з Карпат щорічно вивозилося 608 млн куб. м лісу.
Якщо лісопильна промисловість розвивалася швидко, то темпи розвитку мебле
вого виробництва та інших галузей деревообробної промисловості були дуже по
вільними. Потреби західноукраїнського населення у меблях, папері й картоні задо
вольнялися імпортною продукцією.
До найменш розвинених галузей належали легка й металообробна промисловість.
Розвиток промисловості був пов'язаний з виникненням нової суспільної вер
стви - промислових робітників. Наприкінці XIX ст. їхня кількість у краї становила
близько 55 тис. душ. Джерелами поповнення робітництва були розорені ремісники
й селяни.
Наприкінці XIX ст. іноземний капітал посилив свої позиції в економіці західно
українських земель. Великі фірми перебирали торгівлю, банки, цілі галузі промисло
вості. Іноземні підприємці поглинали всі підприємства, чиє існування було їм неба
жане, унеможливлювали створення тих, діяльність яких суперечила їхнім інтересам.
Економічне становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини, як і ра
ніше, залишалося наближеним до колоніального. Одночасно край був резервуаром
дешевої робочої сили, яка надходила звідси на західноєвропейський та заокеанський
ринки праці.
Сільське господарство західноукраїнських земель розвивалося надзвичайно по
вільно.
Аграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції
1848-1849 рр., увільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище зали
шалося дуже тяжким. За своє вивільнення селяни мусили протягом 50 років спла
чувати щорічні платежі. У цілому реформа 1848 р. коштувала західноукраїнському
селянству понад 300 млн флоринів.
На користь поміщиків вирішувалось і земельне питання. Хоча згідно з реформою
за селянами повинні були зберігатися ті землі, якими вони користувалися, поміщики
відібрали в них більш родючі вгіддя. Західноукраїнські землі стали краєм, де в сіль
ському господарстві основну картину складали дрібні селянські господарства розмі
ром 2-5 га і великі земельні володіння по 15-20 тис. га.
Одним із найголовніших питань для селянина в той час було право користува-
тися сервітутами. Землевласники призначали заздалегідь надмірну ціну за корис-
282
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А в ст р ій сь ко ї (А вст ро-Угорськор ім п ер ії у другій п о л о в и н і X IX ст . ___________ ___
тування ними, розуміючи, що дітися селянам нікуди. Сподівання тисяч селян знайти
справедливість у судах були марними. Протягом 1848-1881 рр. у судах краю розгля
далися 32 тис. справ про права на сервітути, з яких на користь землевласників було
вирішено ЗО тис.
Неможливість більшості селян забезпечити себе необхідним завдяки праці у
власному господарстві змушувала їх йти наймитувати до великих землевласників.
Проте за свою працю вони отримували в чотири рази менше, ніж сільськогосподар
ські робітники в інших провінціях імперії Габсбургів.
Новою проблемою у напівжебрацькому житті західноукраїнського селянства
стало лихварство. Вимушені позичати гроші для сплати численних податків, селяни
швидко опинялись у залежності від лихварів, які, вдаючись до безсоромного шах
райства, під приводом сплати боргу і процентів на нього (в середньому 150-250%)
відбирали їхні господарства. Наслідком безпросвітного становища селян було поши
рення пияцтва.
Основною галуззю сільського господарства в краї було рільництво. Через зубо
жіння селян прогрес у способах обробітку землі був дуже незначним. За рівнем ме
ханізації сільськогосподарського виробництва західноукраїнські землі значно по
ступалися іншим регіонам Австро-Угорщини. Велика кількість дешевої робочої сили
безземельних селян робила невигідним імпорт недешевих машин із західних регіо
нів імперії або навіть з Англії. Повільне впровадження досягнень агрономічної науки,
відстала техніка обробітку землі обумовлювали низькі врожаї. Протягом другої по
ловини XIX ст. врожайність сільськогосподарських культур у краї була в півтора-два
рази нижчою, ніж у західноєвропейських країнах.
І все ж, хоч і повільно, вигляд західноукраїнського села змінювався. Переважну
більшість складали малоземельні господарства, господарі яких не могли проіснува
ти зі своїх наділів. Місцева слаборозвинена промисловість була нездатна поглинути
надлишок сільськогосподарського населення. Господарства середняків і заможних
селян були тією основою, з якої могла формуватися нова суспільна верства західно
українських селян-підприємців. На відміну від міської буржуазії та поміщиків, селя-
ни-підприємці були в основному українцями.
Злиденні заробітки або повна їх відсутність, страх іще не розорених селян перед
майбутніми злиднями, зубожіння більшості селянства, нестача землі, пошуки поря
тунку від голодної смерті, тягар національного гноблення й політичного безправ'я
стали основними причинами масової трудової еміграції західноукраїнських селян до
країн Європи, Північної та Південної Америки. Вона була прямим наслідком політики
віденського уряду, спрямованої на висмоктування життєдайних соків із національ
них окраїн на користь розвиненого центру імперії.
16.5. Трудова еміграція (міграція) '/•••..:•. : п. * '

У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях стрімко зросло населення
в результаті демографічного вибуху. Це загострило всі соціально-економічні пробле
ми. Хронічне малоземелля і злидні стали головними причинами, які штовхала україн
ців у пошуках кращої долі в інших землях.
Трудова еміграція почалася у 70-х роках XIX ст. У 1872 р. селяни з Галичини при
були до Бразилії, а у 1877 р. переселенці із Закарпаття - до США, влившись у лави
шахтарів штату Пенсільванія.
Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського
обробітку земельну ділянку - гомстед (земельна ділянка, яка надавалася з держав-
283
.................................. ....................................................... .......................................................................... : ............................................................................................ Тем а 16
них земельних фондів на пільгових умовах у США та Канаді тим, хто бажав вести фер
мерське господарство).
Наприкінці XIX ст. не набагато меншою за кількістю була українська іммігрантська
громада Канади. Переважну більшість становили галицькі та буковинські українці.
Вони селилися на безлюдних місцях Західної Канади, де й одержували гомстеди. От
римавши власне господарство, сусіди по гомстедах будували своїжитла, утворювали
поселення з церквою, школою, поштою. Так виникли українські селища. Як і україн-
ці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також
назвали Україною.
У новозбудованих селищах українські іммігранти зберігали національні тра
диції - і в особливостях будівництва житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві
(меблі, посуд, одяг). Масова еміграція західноукраїнського селянства розпочалася у
80-х рр. XIX ст., а найбільших розмірів досягла на початку XX ст. Відбувалася вона у
формах постійної переселенської й тимчасової заробіткової еміграції. Постійна пе
реселенська еміграція відбувалася переважно до Бразилії, Аргентини, США і Канади.
На тимчасові сезонні роботи західноукраїнські селяни щорічно виїздили до сусідніх
країн - Угорщини, Західної Австрії, Німеччини, Румунії, Росії, Франції та інших країн.
Основна маса постійних емігрантів вирушала за океан. Для організації набору
й перевезення переселенців існували спеціальні компанії. їхні агенти розповсю
джували листівки, у яких змальовували принадні умови переїзду та поселення на
нових землях, обіцяли селянам можливість безкоштовного отримання землі, добру
платню у промисловому та сільськогосподарському виробництві. Агенти компаній
були зацікавлені у збільшенні кількості емігрантів, оскільки отримували за кожного
завербованого гроші: за дорослого - 5 доларів і 2 долари за дитину. При цьому умо
ви перевезення через океан більшості західноукраїнських селян вельми нагадували
транспортування африканських рабів у минулі часи. За другу половину XIX ст. зі Схід
ної Галичини й Північної Буковини виїхало в пошуках кращої долі за океан близько
250 тис. осіб. Закарпаття упродовж 1871-1900 рр. залишили 170 тис. переселенців.
На нових місцях українські емігранти опинялись у тяжких і незвичних умовах. Для
пристосування до нових умов економічного, соціального й культурного життя потрі
бен був певний час. Для переважної більшості українців він був тяжким і тривалим.
Перша хвиля трудової еміграції з західноукраїнських земель тривала до початку
Першої світової війни. У цілому вона була частиною світового міграційного процесу,
що особливо активізувався на зламі ХІХ-ХХ ст. За масштабами вона переважала всі
наступні хвилі української еміграції. її вислідом стала поява на Американському кон
тиненті значної української діаспори.
Поняття і терміни яшокшн

Кооператив - особлива форма організа Наддніпрянській Україні наприкінці XIX - на
ції праці, за якої багато людей разом беруть початку XX ст.
участь у тому самому процесі або в різних, Трудова еміграція - явище економічного жит
але зв'язаних між собою процесах праці; ма тя, яке характеризується від'їздом працездатно
сове виробниче, торговельне та інше об'єд го населення з районів аграрного перенаселен
нання, створене його членами-пайовиками. ня або хронічної депресії для заробітку в інші
Кооперативний рух - рух за створення коо території, країни. Трудова еміграція українців
перативів - добровільного об'єднання людей набула широкого розмаху у другій половині
для спільної господарської діяльності. Набув XIX - на початку XX ст. З західноукраїнських
поширення на західноукраїнських землях і земель трудова еміграція була спрямована
284
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск л а д і А в ст р ій сь ко ї (Авст ро-Угорськоі) ім п е р ії у другій п о л о в и н і X IX ст.
переважно за Океан (США, Канада, Бразилія, українську політичну партію в Галичині - Русь
Аргентина, Австралія тощо), з Наддніпрянської ко-українську радикальну партію (1890 р.).
України до Сибіру, Далекого Сходу тощо. «Нова ера» - спроба досягнути порозуміння
Москвофіли - діячі культурницького, а зго між лідерами українського і польського рухів
дом і політичного руху, що діяв на західноу у Галичині наприкінці 80-х на початку 90-х ро
країнських землях у другій половині XIX - у ків XIX ст., яка вилилась в угоду про взаємні
першій половині XX ст. Мета руху - приєднан поступки, що діяла упродовж 1890-1894 рр.
ня західноукраїнських земель до Росії. Відігра Політична партія добровільне об'єднання
ли позитивну роль у відстоюванні інтересів громадян прихильників певної загальнонаці
українського населення у складі Австрійської ональної програми суспільного розвитку, які
(Австро-Угорської) імперії. мають головною метою участь у виробленні
Народовці - діячі культурницького, а згодом і державної політики, формуванні органів вла
політичного руху, що виник на початку 1860-х ди і місцевого самоврядування та представ
років серед української інтелігенції Галичини ництво в їх складі.
на противагу москфільству. На кінець XIX ст. «Український П'ємонт» - таку оцінку дав
рух народовців став домінуючим у Галичині. В.Антонович ролі Галичини в українському
Радикали - представники політичної течії, що русі наприкінці XIX - на початку XX ст., порів
відокремилася від народовського руху і спо нюючи з роллю Королівства П'ємонт в об'єд
відувала соціалістичні ідеї. Заснували першу нанні Італії.
шяшшяшяввяшваяшяшяшшяшшш
Бачинський Юліян (1870-1940). Один з про голова. Обирався послом до австрійського
відників радикального руху в Галичині. Один парламенту і польського сейму. Очолював
з головних теоретиків Русько-української ра у роки Першої світової війни Головну Укра
дикальної партії (РУРП), а також заснованої їнську Раду, а згодом Загальну Українську
1899 р. Української соціал-демократичної пар- Раду. Після проголошення ЗУНР став голо
тії (УСДП). Увійшов в історію передовсім як ав вою першого уряду. У 20-30-ті рр. XX ст. у
тор книги «Україна irredenta» (1895), в якій на Львові займався громадською діяльністю.
засадах марксизму обґрунтував неминучість Після вступу радянських військ у 1939 р. в
самостійної України. Саме зусиллями ровесни Галичину був заарештований. Напередодні
ків Ю. Бачинського, яких називали «молодими Великої Вітчизняної війни був звільнений.
радикалами», 1895 року черговий з'їзд РУРП Під час німецької окупації у липні 1941 р.
санкціонував включення постулату про само став засновником і головою Української на
стійну Україну в партійну програму. Невдовзі ціональної ради.
цим шляхом пішли всі інші українські партії Га Франко Іван (1856-1916) - письменник, уче
личини. У роки Визвольних змагань виконував ний, громадський діяч. У студентські роки
дипломатичні доручення. З 1923 р. в еміграції, захопився ідеями соціалізму. Був одним з
де брав активну участь у діяльності української засновників РУРП. Згодом відмовився від со
політичної еміграції, відзначався радянофіль- ціалістичних поглядів і став членом УНДП.
ськими поглядами. З 1933 р. переїздить до Активно працював в НТІІІ. Літературну твор
Харкова, де працював у редакції «Української чість розпочав у 70-ті роки XIX ст. Класик
радянської енциклопедії». Через рік його за української літератури. Писав поезію і прозо
арештували і звинуватили в намаганні організу ві твори. Творчий і науковий доробок складає
вати підпільну мережу ОУН в УРСР. Він відкинув більше 50 томів.
усі звинувачення і не визнав себе винним. Ба Павлик Михайло (1853-1915) - громадський,
чинського засудили в день його народження культурно-освітній діяч, літератор. Популяри
1935 р. Помер 6 червня 1940 р. власною смер затор ідей соціалізму в Галичині. Активно пра
тю. У СРСР його реабілітували 1957 р. цював у політичних періодичних виданнях.
Левицький Кость (1859-1941) - політичний Один із засновників РУРП. У 1895-1905 рр.
діяч. Співзасновник Української національ перший бібліотекар Н ТІІІ.У 1914 р. заступник
но-демократичної партії (УНДП), згодом її голови ГУР.
285
И Ю Ж 8 І Н ІШ ш тш ш ш шш: Ш Ш Ш 9 В Тема 16
1. У якому регіоні український рух набув найбільшого розмаху у другій половині ХІХ ст.?
А Закарпатті В Східній Галичині [А|Б|В|Г]
Б Північній Буковині Г Лемківщині і— І— І— І— І
Яка політична партія першою до своєї програми включила положення про дома
гання незалежної Української держави?
А РУРП В УНДП А Б в г
Б УСДП Г Руська рада
3. Яка течія в українському русі на західноукраїнських землях стала домінуючою на
кінець ХІХ ст.?
А москвофільська В радикальна А Б в г
Б старорусинська Г народовська І
4. У якому році створено культурно-просвітницьке товариства «Просвіта»?
А 1861р. В 1873 р. еш сш
Б 1868 р. Г 1876 р.
5. Яка організація русофілів (москвофілів) активно діяла у 70-80-ті роки ХІХ ст.?
А Руська рада В Просвіта ЕШ СШ
Б Народна рада Г Головна руська рада І— І— І
б. Позначте назву кооперативу, заснованого в Галичині у 1883 р. В.Нагірним
А «Просвіта» В «Сільський господар» а в о и
Б «Дністер» Г «Маслосоюз»
7. У якому році відбулися перші вибори до Галицького сейму як крайового органу
«Королівства ГаліцГЇ і Ладомерії»?
А 1848 р. В 1861р. ЕШ СШ
Б 1851р. Г 1867 р. L
8 . На західноукраїнських землях Василь Нагірний був одним з провідників
А громадівського руху. ЕШ СШ
Б кооперативного руху. II II
В москвофілівського руху.
Г народовського руху.
9. Коли було засновано Літературне товариства ім. Т.ІІІевченка?
А 1862 р. В 1873 р. ЕШ СШ
Б 1868 р. Г 1892 р. І І І І
Ю .До якої адміністративно-територіальної одиниці входило Закарпаття наприкінці
ХІХ ст. у складі Австро-Угорщини?
А «Королівство Галиції і Ладомерії» ЕШ СШ
Б «Коронний край Буковина»
В «Королівство Угорщини»
Г «Королівство Богемія і Моравія»
11.Яка релігійна конфесія була домінуючою в Північній Буковині наприкінці ХІХ ст.?
А православна В греко-католицька ЕШ СШ
Б католицька Г протестантська І-
286
Західноукраїнські землі у складі Австрійської (Австро-Угорської) Імперії у другій половині XIX ст. У-С'ї 'уУ;:
12. Які політичні течії українського руху в Галичині виступали проти політики «нової
ери»?
А радикали і народовці В радикали і москвофіли І А І Б І В 1Г~|
Б народовці і москвофіли Г москвофіли і соціалісти І— І— І— І— 1
13 . Який фактор мав мінімальний вплив на демографічну ситуацію в Східній Галичині
у другій половині XIX ст.?
А трудова еміграція [А ] Б | в | ґ]
Б демографічний вибух І— І— І— І—І
В міграція населення з Наддніпрянської України
Г низький життєвий рівень населення
1 4 . Що мало визначальний вплив на процес створення українських політичних пар
тій в Галичині наприкінці XIX ст.?
А політизація українського руху в Наддніпрянщині [А ІБ .ІВ І ГІ
Б поширення європейських політичних ідей та доктрин І— І— 1— І— І
В масова еміграція українців до Північної Америки
Г організаторська діяльність греко-католицької церкви
ІБ.Прочитайте уривок і запишіть абревіатуру назви товариства.
«У 1892 р. у Львові постало товариство, яке об'єднало наукові кадри українських
земель. По суті, воно стало українською академією наук, що ґрунтовно і систематич
но взялося за українознавчі та інші наукові дослідження. Його членами були видатні
учені як України, так і інших країн».
А РУРП В УНДП А Б в г
Б УГКЦ Г НТШ
Іб.П ро якого історичного діяча йде мова?
«Письменник, учений, громадський і політичний діяч. У 1875 р. закінчив Дрого
бицьку гімназію, навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університе
тах. З 1894 р. очолював філологічну секцію, а з 1898 р. - також етнографічну комісію
НТШ, редагував «Літературно-наковий вісник». Стояв біля витоків Української ради
кального партії. Свої твори почав друкувати на початку 1870-х років. Залишив значну
поетичну, прозову, публіцистичну спадщину».
А Ю.Бзчинський В І.Франко □□□В
Б Ю.Романчук Г В.Стефаник І— І—і-
17.Установіть відповідність між організаціями роками їх заснування.
1 Наукове товариство ім. Т. Шевченка А 1848 р. ЯППіПМГ'!
2 Літературне товариство ім. Т. Шевченка Б 1861 р. ї
В 1892 р. 2,
3 «Просвіта» 3
4 «Руська бесіда» Г 1873 р. 4,
Д 1868 р.
Завдання на встановлення послідовності
Ів.Установіть послідовність подій.
А «Нова ера» в україно-польських відносинах ■□НЕНІ
Б перші вибори до Галицького крайового сейму
і_
2.
В заснування Руської ради 1
Г заснування Народної ради____________________________________ й —3 — —
А вихід у світ брошури Юліана Бачинського «Україна ■ □ □ □ а
уярмлена» («Ukraina Irredenta») і
і
Б створення Австро-Угорської імперії 3
В заснування першої української партії - Русько-української 4
радикальної партії
Г заснування В.Нагірним кооперативу «Сільський господар»
20.Позначте поняття і терміни, що відносяться до історії західноукраїнських земель
другої половини XIX ст.
1 москвофіли 5 сервітути
2 воєнні поселення 6 народовство
3 громадівський рух 7 народники
4 кріпацтво
2 1 . Позначте з переліку українських політичних партій, що постали наприкінці XIX ст.,
ті, які утворилися на західноукраїнських землях.
1 Революційна українська партія
2 Українська соціал-демократична робітнича партія
3 Русько-українська радикальна партія
4 Українська національно-демократична партія
5 Українська партія соціалістів-революціонерів
6 Українська соціал-демократична партія
7 Українська радикально-демократична партія
2 2 . Які події відбувалися на західноукраїнських землях в другій половині XIX ст.?
1 початок діяльності«Братства тарасівців»
2 утворення Народної ради, центрального представницького
органу народовців
3 публікація брошури Ю. Бачинського «Україна уярмлена» {«Ukraina Irredenta»)
4 створення молодіжної організації «Пласт»
5 утворення Української національно-демократичної партії
6 заснування інституту Оссолініум у Львові
7 видання журналу «Громада»
2 3 . Які галузі виробництва були розвинуті на західноукраїнських землях наприкінці
XIX ст.?
1 нафтодобувна 5 електротехнічна
2 лісопереробна б суднобудівна
3 харчова 7 металургійна
4 машинобудівна
24 . Які заходи стали результатами «нової ери» в україно-польських відносинах?
1 відкриття кафедри історії України у Львівському університеті
2 відкриття Львівського університету
3 створення ощадного товариства «Дністер»
4 надання Літературному товариству ім. Т.ІІІевченка статусу наукового
5 створення кооперативного товариства «Сільський господар»
6 створення української більшості в Галицькому сеймі
7 заснування молодіжної організації «Пласт»
288
_____________________
Тема 17
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX -

НА ПОЧАТКУ XX ст. Ш І Ж М Ш М № Й І в «
1860-1862 рр. - існування українських не 1865 р .- відкриття Новоросійського уні
дільних шкіл у Наддніпрянщині верситету
1862 р. - створення С. Гулаком-Артемов- 1875 р. - відкриття Чернівецького універси
ським першої української опери «Запоро тету
жець за Дунаєм» 1882 р. - під керівництвом М.Кропивниць-
1864 р. - заснування у Галичині першого кого в Єлисаветграді створено першу профе
українського професійного театру при това сійну трупу
ристві «Руська бесіда»
17.1. Розвиток культури України в другій ПОЛОВИНІ XIX ст. ш а я я ш ш я ш я

Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, про
довжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли, по-перше, реформи 60-70-х ро
ків XIX ст. (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи);
по-друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин.
В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х років XIX ст. Молода інтелігенція,
студенти, що об'єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл.
У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них велося українською
мовою, видані були букварі та підручники, у тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Але
того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх органі
заторів та викладачів було заарештовано.
Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти
української культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 р., який
загальмував розвиток української культури. Лише з початку 70-х років XIX ст. в Украї
ні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. У цей час значну підтримку шкільній
освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання й будів
ництво шкіл. Від 1871 по 1895 рр. асигнування зростають у 6 разів. Нового удару по
розвиткові української культури завдав Емський указ Олександра II у 1876 р. Але й
після цього прогресивні тенденції в культурі не зникають. У 1865 р. з ініціативи М. Пи
рогова в Одесі було засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ні
жинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський по
літехнічний, Катеринославський гірничий інститути. Певних здобутків у галузі освіти
було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький уні
верситет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної меди
цини, із 1869 р. запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років.
Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київ
ському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне,
фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників
природи, історичне товариство Нестора Літописця. На Західній Україні в 1873 р. було
створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. перетворене у Науко
ве товариство (НТШ). У товаристві існувало три провідні наукові секції - історико-фі-
лософська, філологічна й математично-природничо-лікарська, а також ряд комісій, у
289
тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін.
Значний внесок у зміцнення наукового потенціалу товариства зробив М. Грушев-
ський, який очолював його роботу з 1897 по 1913 р.
Наукові дослідження проводились в основному в університетах. Важливий вне
сок у розвиток магнетизму електротехніки зробив М. Д. Пильчиков, який тривалий
час працював у Харківському університеті. М. Бекетов, завідувач кафедри хімії цього
університету, вперше в світі став викладати курс фізичної хімїі. Талановитий біолог
І. Мечников, працюючи в Одеському університеті, створив учення про фагоцитоз та
захисні властивості організму. У 1886 р. І. Мечников та М. Гамалія заснували в Одесі
першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію. У другій половині XIX ст. поміт
не піднесення відбувалося в гуманітарних науках, особливо в історичній. Широким
визнанням користувалися праці М. Костомарова, який присвятив низку глибоких
досліджень історії України періоду Руїни та Гетьманщини. Копітку працю над дослі
дженням історичних документів проводив В. Антонович, який саме тоді вивчав істо
рію українського козацтва та гайдамацького руху. У 80-90 рр. XIX ст. почалась активна
дослідницька діяльність молодого покоління істориків - О. Я. Єфименко, Д. І. Баталія,
Д. І. Яворницького, М. С. Грушевського. У галузі дослідження історії української мови,
літератури, фольклору плідно працював П. Житецький. Ряд важливих праць із про
блем мовознавства належить О. Потебні.
Кращі драматурги були також провідними режисерами і керівниками театраль
них труп. Професійний український театр виник на базі аматорських колективів, що
діяли в 60-70 рр. XIX ст. У 1882 р. під керівництвом М. Кропивницького в Єлисавет-
граді було створено першу українську професійну трупу, до якої були запрошені
М. Садовський, М. Заньковецька, О. Маркова, І. Бурлака та ін. У 1883 р. трупу очолив
М. Старицький, а режисером залишився М. Кропивницький. На Західній Україні укра
їнський професійний театр був заснований 1864 р. О. Бачинським під назвою «Руська
бесіда».
У музичному мистецтві відзначалася творчість С. Гулака-Артемовського. У 1862 р.
він створює першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».
Основоположником української класичної музики був М. Лисенко, який в цей
період написав чудові опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка», «Тарас
Бульба», оперету «Чорноморці», опери для дітей «Пан Коцький», «Коза-Дереза» тощо.
На Західній Україні слід відзначити творчість М. Вербицького.
В українській архітектурі другої половини XIX ст. поширення набуває еклектизм
різноманітних стилів. Найзначнішими здобутками в цей період відзначались архітек
тори О. Беретті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії у Києві), В. Шредер
(будинок оперного театру і театру Соловцова у Києві), П. Главка (будинок резиденції
митрополита Буковини в Чернівцях).
Таким чином, друга половина XIX ст. була складним і суперечливим періодом у
розвитку української культури. Незважаючи на труднощі, культура збагатилася ви
значними здобутками практично в усіх провідних галузях.
17.2. Українська культура й духовне життя на початку XX ст.янш вм им

У цей час у культурній сфері чітко вимальовуються дві тенденції - збереження
національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на україн
ський ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм).
Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала «нова школа»
290
К ульт ура У країн и в другій п о ло в и н і X IX - на п о ч а т к у X X ст . ї: ‘ - :- г Т 'У
української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина),

яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури
якості (етнографізм, розповідь від першої особи та ін.) з новітніми європейськими
здобутками - символізмом та психоаналізмом.
В українській літературі першим модерністські гасла висунув у 1901 р. поет М. Во
роний, який на сторінках «Літературно-наукового вісника» в програмному відкри
тому листі закликав повернутись до ідеї «справжньої запашної поезії», тематично і
жанрово розширити існуючі в тогочасній літературі рамки. Естафету у М. Вороного
прийняла група галицьких письменників «Молода муза» (П. Карманський, В. Пачов-
ський, О. Луцький та ін.), яка в 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні
зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався на загальноєвропейські зраз
ки та тенденції.
Наприкінці XIX - на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в україн
ській архітектурі, що знайшло свій вияв у геометрично чітких лініях споруд, дина
мічності їх форми. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жме
ринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими
постатями архітектурного модернізму були В. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін
та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали за мету забезпечити
максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість у лініях фасаду.
Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модерністських тенденцій.
Під впливом західних мистецьких шкіл формується ціла плеяда українських скульпто-
рів-модерністів - М. Гаврилко, М. Пара щук, В. Іщенко, П. Війтович та ін. їхній творчості
властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Так, О. Архипенко
збагатив мову пластики XX ст.: він змусив порожній простір стати органічним і дуже
виразним елементом композиції. Йому належать твори «Ступаюча жінка», «Жінка, яка
зачісується» та ін.
У живописі прихильниками модерністських експериментів були М. Жук, О. Нова-
ківський, В. та Ф. Кричевські та ін.
Варто підкреслити, що український варіант модернізму був досить своєрідним і
мав своїособливості. Через те, що українські землі не мали власної державності, були
роз'єднані й фактично перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був
уповільненим, порівняно з провідними європейськими країнами, отже, і конфлікти
між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці
фактори і визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер україн
ського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінцій
ність та глибоку традиційність української культури.
Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а ви
являвся лише в творчості окремих митців. Цей стиль, особливо в літературі, зазнав
значного впливу романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю укра
їнського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення в будь-
яку добу. Своєрідність українського варіанта модернізму полягає в тому, що він із
естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою
подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної
культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував
перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тоб
то вирізнення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення - визначення
свого місця й ролі в сучасному світі.
291
- - _________________________________________________________________________________________ '____________________________________ ' ___________________ Тема 17
Поняття і терміни . .. .
Професійний театр - театр, в якому грали Реалізм - одна з основних властивостей мис
професійні актори. тецтва і літератури, яка полягає у прагненні
Меценат - багатий покровитель наук і мис до правдивого об’єктивного відображення і
тецтв, а також їх представників. відтворення дійсності у формах, що їй відпо
Жанри мистецтва - види творів, які характе відають. У вужчому розумінні - течія в мисте
ризуються певними сюжетними та стилістич цтві, що протистояла модернізму та авангар
ними ознаками. дизму.
Передвижники - у Російській імперії другої Модернізм - загальна назва напрямів і течій
половини XIX ст. передовий художник-реа- у літературі та мистецтві XX ст., які поривали з
ліст з демократичними поглядами, учасник реалістичною традицією.
популярних пересувних виставок.
Секта - 1) релігійна громада, що відокреми
Нація - це велика, стала група людей, об'єд
лася від панівної церкви; 2) відокремлена гру
наних спільним походженням та історією, мо
па осіб, що замкнулась у своїх вузьких групо
вою, культурою, самосвідомістю та певними
вих інтересах..
інтересами.
Персонали м иш а м и
Мечников Ілля (1845-1916) - біолог, патолог, Кропивницький Марко (1840-1910) - україн
імунолог, бактеріолог. Лауреат Нобелівської ський письменник, драматург, театральний
премії. актор. З його ім'ям пов'язані створення ук
Яворницький Дмитро (1855-1940) - історик, раїнського професійного театру й наступний
археолог, фольклорист, письменник. У цен етап розвитку реалістичної драматургії.
трі наукового інтересу Яворницького було Карпенко-Карий Іван (Іван Карпович Тобі-
запорозьке козацтво, якому він присвятив левич, 1845-1907) - за висловом І. Франка:
більшість своїх праць. Найвідомішою його «Один з батьків новочасного українського те
працею є тритомна «Історія запорозьких ко атру». Актор, театральний режисер. З 1883 р.
заків». під псевдонімом Карпенко-Карий починає
Нечуй-Левицький Іван (1838-1918) - про видавати літературні твори, переважно дра
ми, які збагатили українську літературу і те
заїк, літературний критик, драматург, публі
атр. Найвідоміші - «Наймичка», «Безталанна»,
цист, фольклорист та етнограф. Вчителював.
«Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», Сава
Уславився такими літературними творами:
Чалий» тощо.
«Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Маруся
Богуславка», «Князь Єремія Вишневецький», Садовський Микола (1856-1933) - видат
«Гетьман Іван Виговський». ний український актор і режисер, один з
засновників українського професійного те
Мирний Панас (Панас Руденко, 1849-1920) -
атру. У 1898-1900 р. три видатні українські
видатний український прозаїк. Творча діяль
театральні трупи Сакса ганського, Кропив-
ність почалася у 1872 р. під псевдонімом Па
ницького і Садовського об'єдналися в в трупу
нас Мирний. Найвідоміший його роман «Хіба
корифеїв українського театру. У 1905-1906 рр.
ревуть воли, як ясла повні?». Перу письмен
Садовський у Львові очолював театр «Руська
ника належить також оригінальний переспів
бесіда». У 1907 р. разом з М. Заньковецькою
«Слова о полку Ігоревім». створив у Києві перший стаціонарний профе
Леся Українка (1871-1913) - поетеса, драма сійний український театр.У 1921-1926 рр.жив
тург, прозаїк, перекладач, літературознавець, на еміграції. Згодом переїхав до УСРР.
публіцист і громадський діяч. Одним з найві- Саксаганський Панас (1859-1940) - видат
доміших її творів є «Л ісова пісня». ний український актор, режисер, театраль
Старицький Михайло (1840-1904) - пись ний діяч. Творче життя розпочав 1883 р. на
менник, актор і режисер, громадський діяч. сцені театру під керівництвом М. Стариць-
Учасник Київської громади. Один з фундато кого і М. Кропивницького. З 1890 р. разом з
рів українського професійного театру. І. Карпенком-Карим очолив власну трупу.
292
К ульт ура У країн и в другій п о л о в и н і X IX - на п о ч а т к у X X a n . І Я Ш в Ш В Ш Ш Ш Я Ш Ш т Ш в Я Я Ш Ш Я Ш Я Ш Я Я Ш Ш
У 1918 р. заснував Народний театр у Києві зумів поєднати побутовий жанр з поетичним
(тепер Львівський державний академічний національним пейзажем. Автор 715 картин
театр ім. М. Заньковецько'О. Зіграв понад 100 і рисункв. Найвідоміші картини «Весілля в
основних ролей. Київській губернії», «Свати», «По воду», «Во
Заньковецька Марія (справжнє прізвище - рожіння», «Жнива», «Ярмарок», «Українська
Адасовська; 1854-1934) - українська драма ніч» та ін. У творчості свідомо уникав трагіч
тична актриса. Вперше вийшла на сцену в них сюжетів, з великою любов'ю, ідеалістично
1876 р. у ніжинському театрі. До кінця свого зображував своїх героїв і створював світлий,
життя не поривала зв’язків з театральним ко піднесений образ України.
лом Ніжина. 27 жовтня 1882 р. - у міському те Кримський Агатангел (1871-1942) - схо
атрі Єлисаветграда (нині Кіровоград) під ору дознавець, мовознавець, літературознавець,
дою М. Кропивницького розпочався творчий історик, фольклорист, етнограф, письменник,
шлях видатноїукраїнськоїактриси. Вперше на перекладач.
професійній сцені вона зіграла роль Наталки Коцюбинський Михайло (1864-1913) -
(«Наталка Полтавка») Івана Котляревського. письменник, громадський діяч. Один з най
Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей визначніших представників імпресіонізму в
псевдонім на згадку про щасливе дитинство в українській літературі. Шедевром прози Ко
рідному селі Заньки) працювала в найпопуляр- цюбинського є повість «Тіні забутих предків».
ніших і найпрофесійніших українських трупах Стефаник Василь (1871-1936) - видатний
М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садов- український письменник і громадський діяч.
ського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого. Літературну діяльність розпочав у 1890 р.
В її репертуарі більше ЗО ролей на сцені. Майстер реалістичних психологічних новел.
Лисенко Микола (1842-1912) - композитор, У 1908-1910 рр. був послом австрійського
етнограф, диригент, громадський діяч. Тво парламенту у Відні. Події Першої світової вій
рив у різних музичних жанрах. Він є автором ни і визвольних змагань повернули його до
перших опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан творчості. Ним була створена збірка новел
Коцький», опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Земля». Його творчість вплинула на наступ
«Тарас Бульба», симфонічних творів, роман не покоління українських письменників.
сів, п’єс для фортепіано та інших інструмен Леонтович Микола (1877-1921) - україн
тів. Заклав основи національного класичного ський композитор, хоровий диригент, гро
музичного мистецтва. Збирав і досліджував мадський діяч, педагог. Автор широковідомих
українські народні пісні. Виступав із концер обробок українських народних пісень для
тами як піаніст, організовував хори, концер хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».
тував з ними по Україні. Влаштовував щорічні Його обробка «Щедрика» відома у всьому сві
Шевченківські концерти. ті як різдвяна колядка «Carol o f the Bells».
Пимоненко Микола (1862-1912) - художник, Крушельницька Соломія (1872-1952) - сла
майстер реалістичного жанрового живопи ветна у всьому світі українська співачка з Га
су. Один з перших в українському малярстві личини, лірико-драматичне сопрано.
2 9 3
НМ ЯВИШ ПЯИ0НВЕШ ЯШ ШШШЯШШШШШШШЯШШвШШШШЯШШШШ Тема 17
1. Скільки університетів було відкрито на українських землях у другій половині XIX ст.?
А 1
Б 2
В з
Г 4
АІБ
0
2. У якій галузі мистецтва у другій половині XIX ст. плідно працювали М.Пимоненко,
К. Костанді, А. Куїнджі?
А архітектурі В літературі ІА Б |В Г
Б живописі Г скульптурі г
3. Хто був засновником у 1875 р. Київської малювальної школи?
А М. Пимоненко В І. Іжакевич А Б в Г
Б О. Мурашко Г М. Мурашко
4. Хто є основоположником української класичної музики?
А С. Гулака-Артемовський В М. Вербицький ІА Б в г
Б М.Лисенко Г М. Аркас .
5. Коли на західноукраїнських землях було запроваджено обов'язкову початкову
освіту?
А 1861р. В 1875 р. А ІБІВІ ГП
Б 1869 р. Г 1888 р. □ □ і
6. Який з зазначених університетів на українських землях був заснований у другій
половині XIX ст.?
А Харківський В Львівський А Б ВІГ
Б Київський Г Чернівецький
7. У якому році було створено Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ), що відігра
вало роль Академії наук України?
А 1873 р. В 1892 р. А ІБ В І
Б 1882 р. Г 1895 р.
8. У який період відбувся розквіт українського театрального мистецтва?
А 1870-ті рр. В 1890-ті рр. ЕЗПОН
Б 1880-ті рр. Г на початку XX ст. І— І—І—І—
9. Хто написав опери «Наталка-Полтавка», «Тарас Бульба», «Енеїда», «Коза-дереза»?
А І. Гулак-Артемовський В М.Леонтович ІАІБІ В|пп
Б М.Лисенко Г М. Вербицький г п □
10.У якій цариці культури працювали такі майстри, як О.В. Беретті, В.О. Шредер,
П. Главка, І. Гохбергер, В. Садлівський?
А музика В архітектура ІА |Б|!В ІГ П
Б образотворче мистецтво Г театр □ □
11 .Наприкінці XIX - на початку XX ст. роль української академії наук виконувало

А Наукове товариство ім. Т.Шевченка (НТШ).
Б Південно-західне відділення російського географічного товариства.
В Кирило-Мефодіївське товариство (братство). І А і Б] в І г і
Г Товариство Нестора-Літописця. І— І— І— І— І
294
К ульт ура У країн и в другій п о ло в и н і X IX - на по чат ку XX ст.___________________________________________________________________________________________________________
12.3а стильовими ознаками мож

на встановити, що зображена
пам'ятка культури України є
прикладом архітектури
А модерну А Б В гп
Б бароко □ LLJJ
В класицизм
Г готики
13 . Яке твердження правильне?
А на кінець XIX ст. остаточно
завершилося формування
української нації
Б українські підприємці активно підтримували українську культуру
В промисловий переворот на українських землях завершився А Б В Г
на початку XX ст.
Г зусиллями українських вчених була створена Академія наук України
01
>
А у другій половині XIX ст. більшість видатних літературних творів в Г
українських письменників були створені у реалістичному стилі Z L
Б перша професійна українська театральна трупа була створена
М.Кропивницьким три товаристві «Руська бесіда» у Львові
В наприкінці XIX ст. в архітектурі відбувається відродження українського бароко
Г особливістю української літератури другої половини XIX ст. стало те, що основ
на маса творів була присвячена історичним подіям часів Київської Русі і доби
козацтва
15. Які судження характеризують розвиток культури українських земель у другій по
ловині XIX - на початку XX ст.?
А Повна русифікація системи освіти на українських землях А Б В Г
у складі Російської імперії.
Б Домінування модерністських течій в українському образотворчому мистецтві.
В Відкриття кафедр українознавчих досліджень при Харківському, Київському,
Новоросійському університетах.
Г Досліджування романтизму в українській літературі.
16.Яке твердження правильне?
А протягом другої половини XIX ст. з'явилась плеяда видатних українських уче
них світового рівня, яких зараховують до росіян, поляків чи інших народів, на
землях яких через різні обставини їм доводилося працювати.
Б завдяки підтримці урядів Росії і Австро-Угорщини у другій |А|1В ! в 1Г|
половині XIX ст. сформувалася українська наукова школа, □ L u J
яка вела перед серед природничих наук.
В завдяки освітнім реформам другої половини XIX ст. в Російській та Австро-
Угорській імперіях на кінець століття вдалося подолати безграмотність насе
лення українських земель.
Г завдяки запровадженню у 1884 р. нового університетського статуту було лікві
довано залежність університетів від урядових структур.
295
ч Я ! 2 3 Г >'? і - р т г а г с * ; •*-з;\\::■ід * з
тттт ш ш яш ш ш яш ш ш ш я ш я ш — — —
17.Про якого історичного діяча йде мова?

«Видатний письменник, .громадський діяч, учений, талановитий організатор і
пропагандист у суспільно-політичному житті Прикарпаття. Його вважали «Тарасом
Шевченком західноукраїнських земель». Протестом проти утисків українців були,
зокрема, його вірші «Вічний революціонер» і «Каменяр». Був одним із засновників
соціал-демократичного руху в краї, але згодом чітко перейшов на націонал-демокра-
тичні позиції. Виступав за соборність і незалежність України».
А В. Антоновича В І. Франка □ В ІЇШ
Б М. Грушевського Г П. Чубинського I I 11 1
Ів.Установіть відповідність між діячами і сферами їх діяльності.
1 І. Мечников А мовознавство ■□всиат
2 Д.Яворницький Б музика я ■■■■■
3 А. Кримський В історична наука п
п ■■
4 М.Леонтович Г образотворче мистецтво СІ■■■■■
Д біологія, медицина
19.Установіть відповідність між митцями та сферами їхньої творчості
1 М. Микешин А театральне мистецтво ■□□□іагп
2 І.Труш Б монументальна скульптура пв ■в в в
3 М. Кропивницький В музичне мистецтво пв
пв
4 С. Гулак-Артемовський Г живопис пв ■■в в
архітектура й містобудування
А написання П. Чубинським вірша «Ще не вмерла Україна» □ 0 П ІЯ
Б видання брошури М. Міхновського «Самостійна Україна» у Львові I-
В перше видання трьох частин «Енеїди» І. Котляревського в Петербурзі
Г перше видання «Кобзаря» Т. Шевченка в Петербурзі
А скасування заборони російським міністром внутрішніх ш з п а
справ Лоріс-Меліковим на українські театральні постановки
Б спорудження пам'ятника Б. Хмельницькому у Києві за проектом
скульптора М. Мікешина
В заснування Наукового товариства ім. Т. Шевченка
Г заснування товариства «Просвіта»
22.3 переліку видатних діячів української культури другої половини XIX ст. виберіть
представників образотворчого мистецтва.
1 І. Іжакевич
2 І. Мечніков
3 С. Васильківський
4 М. Пимоненко
5 Д. Багалій
6 М. Гамалія
7 А. Кримський
296
___________________________________________________________
Тема 18
НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В 1900-1914 рр.

О сн о в ні П О Д ІЇ
1900 р. - створення першої у Наддніпрян листопад 1905 р. - повстання на Чорномор
ській Україні української політичної партії - ському флоті у Севастополі під керівництвом
революційна українська партія (з 1905 р. - лейтенанта ІІІмідта; виступ солдат-саперів і
українська соціал-демократична робітнича робітників у Києві під керівництвом Б.Жада-
партія) нівського
1900-1903 рр.-економ ічна криза 1905 р. - видання першої україномовної га
1903 р. - II зїзд РСДРП - заснування партії, зети у Наддніпрянщині «Хлібороб»
виникнення більшовицької і меншовицької 1906, 1907, 1907-1912, 1912-1917 рр. - пе
течії в партії ріоди діяльності І, II, III, IV Державної думи
1905-1907 р р .- перша російська революція Росії
червень 1905 р. - повстання моряків на 1906, 1910 р. - видання указу і закону про
броненосці «Потьомкін» проведення аграрної (Столипінської) рефор
ми, третьочервневий переворот
17 жовтня 1905 р. - маніфест царя
1908 р. - утворення Товариства українських
грудень 1905 р. - збройні повстання в Мо
поступовців (ТУП)
скві, Донбасі
1911 р. - убивство у Києві П.Столипіна
1905 р. - відкриття першої «Просвіти» у Над
дніпрянській Україні 1911-1913 рр. - «Справа Бейліса»
18.1. Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській

Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. ї-ж & ш ш м іш а
Кінець XIX - початок XX ст. характеризувався новими явищами в суспільно-по
літичному житті українських земель. Початком «відродження нації» називав цей час
відомий український письменник та громадський діяч В. Винниченко. Український
національний рух набирає політичного характеру. В Україні починають утворювати
ся перші національно-політичні партії.
Першою національною партією в Наддніпрянській Україні (тобто на централь
них, південних та східних землях України) була Революційна українська партія (РУП),
заснована 29 січня 1900 р. у Харкові діячами студентських громад Д. Антоновичем,
М. Русовим, Г. Андрієвським, Л. Мацієвичем та ін. Політичною програмою РУП у 1900-
1903 рр. була брошура М. Міхновського «Самостійна Україна». М. Міхновський, свого
часу член «Братства Тарасівців», активний учасник українського визвольного руху,
адвокат за професією, був одним із ідейних натхненників РУП на початку її існування.
Цей видатний політичний діяч України першим у Наддніпрянщині підняв гасло наці
ональної незалежності. Головною метою він вважав створення за будь-яку ціну само
стійної України «від Карпат аж до Кавказу». Основою української нації РУП вважала
селянство. Із 1903 р. рупівці перейшли на засади Ерфуртської програми західноєв
ропейських соціал-демократів, вимагали національно-культурної автономії в межах
Росії.
У 1902 р. від РУП відійшло найбільш радикальне крило й утворило свою партію -
Народну українську партію (НУП) на чолі з М. Міхновським. Партія була відверто на
ціоналістичною. Головний програмний документ «10 заповідей» проголошував ство
рення самостійної демократичної республіки, гасло «Україна для українців». У 1903 р.
з РУП вийшло ще одне угруповання, очолене Б. Ярошевським. Воно назвало себе
297
_______________ Тема 18
Українською соціалістичною партією (УСП). Як НУП, так і УСП були нечисленними і, не

маючи скільки-небудь масової опори у суспільстві, скоро занепали.
Наприкінці 1904 - на початку 1905 р. після нового розколу в РУП утворилася нова
політична організація - Українська соціал-демократична спілка (скорочена назва
«Спілка») на чолі зі студентами М. Меленевським-Баском та О. Скоролис-Йолтухов-
ським. «Спілка» була досить численною для того часу (близько 6 тис. членів). Вона за
кликала пролетарів міста і села розгортати страйковий рух. Збройного повстання як
форми революційної боротьби вона не схвалювала. Земельне питання пропонува
ла розв’язати демократичним шляхом: постановою спеціально для цього скликаної
всенародної конституційної ради. У 1905 р. Спілка влилася до меншовицької фракції
РСДРП на правах її автономної секції.
На початку XX ст. утворились українські партії ліберального спрямування. Так, у
1904 р. утворилась Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими
громадськими діячами О. Лотоцьким, Є. Чикаленком та ін. Згодом від неї відокреми
лась Українська радикальна партія (УРП) на чолі з письменниками Б. Грінченком та
С. Єфремовим. Обидві партії були нечисленними за складом. За своїми основними
програмними положеннями були близькими до російського «Союзу визволення»
(зародок майбутньої кадетської партії), обстоювали встановлення в Російській імпе
рії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні
соціальні зміни не йшлося). Уже наступного року УРП та УДП злилися в Українську
демократично-радикальну партію (УДРП).
У 1905 р. відбулася й реорганізація залишків РУП, яка після цього отримала наз
ву - Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). Її провідниками ста
ли Д. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.
УСДРП і Спілка не змогли виробити чіткої тактики своєї діяльності та співпраці з
іншими партіями та громадськими організаціями. 1909 р. Спілка розпалася. Керівни
ки ж УСДРП С. Петлюра і В. Садовський стали шукати союзника в новоорганізованому
1908 р. міжпартійному політичному блоці українських ліберальних діячів (здебільшо
го з колишніх членів УДРП, яка самоліквідувалася) - Товаристві українських поступо
вців (ТУП). Провідники ТУП - М. Грушевський, С. Ефремов, Д. Дорошенко - обстоюва
ли конституційно-парламентський шлях боротьби за «українську справу».
Отже, за винятком НУП, яка своїм ідеалом проголосила самостійну українську
державу, інші національні партії Наддніпрянської України (РУП, УСП, Спілка, УСДРП,
УДП, УРП та ін.) взяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у
складі Росії.
Серед загальноросійських партій, які мали свої комітети в Наддніпрянській Укра
їні, слід відзначити Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП), що піс
ля 1903 р. розкололась на більшовиків на чолі з В. Ульяновим (Леніним) та меншо
виків, провідником яких був Ю. Цедербаум (Мартов); Партію соціалістів-революціо-
нерів (есери), конституційних демократів (кадети), «Союз 17 жовтня» («Октябристи»).
Діяли також Польська партія соціалістична та єврейський «Бунд» («Союз»).
18.2. Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку XX ст.

Рубіж XIX і XX ст. був в Україні періодом завершення промислового перевороту і
переходу до індустріалізації, суть якої полягала в розбудові крупної машинної інду
стрії, якісній зміні структури господарства (промисловість повинна була переважати
над сільським господарством, а важка промисловість - надлегкою). Ці великомасш-
298
Н аддн іп рян ська У країн а в 1900-1914 р р . ____________ ____________________________ ______________________ _________________ _________________________ ____ ___________________________
табні кардинальні зміни відбувались у надзвичайно складних умовах. Російська імпе

рія, як і більшість передових країн світу, у 1900-1903 рр. пережила економічну кризу.
У 1904-1908 рр. були роками депресії, і лише в 1909-1913 рр. почалося промислове
піднесення.
Українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економіч
них тенденцій, водночас завдяки деяким обставинам (вигідне географічне розташу
вання; природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої
особливості. Економічна криза, загостривши конкуренцію, посиливши поляризацію
підприємств, змусила буржуазію максимально сконцентрувати й об'єднати сили. Уже
на початку XX ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в ос
новних галузях була не тільки лідером Російської імперії, а й посіла одне з перших
місць у світі. П'ять найбільших південних металургійних заводів (Юзівський, Дніпров
ський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юріївський) виробляли близько
25 % загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Яро-
шинськогота Бобринського виробляли близько 60% цукру-рафінаду у Російській ім
перії. На великих підприємствах (понад 500 осіб) в Україні працювало понад 44 % усіх
робітників, у той час я к у США - лише 33 %.
Концентрація промислового виробництва підготувала ґрунт для процесу моно
полізації', і тому утворення монополій почалося спочатку саме у найбільш «концен
трованих» галузях - металургійній, кам'яновугільній, залізорудній та ін. На початку
століття виростають синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопрода-
жа» (1902), «Гвоздь» (1903). Це були досить могутні об'єднання. Наприклад, утворе
ний у 1904 р. синдикат «Продуголь», до якого входили 18 окремих акціонерних то
вариств, контролював 75 % видобутку кам'яного вугілля у Донецькому басейні. Хоча
буржуазія й одержувала надприбутки навіть у кризових умовах, монополії водночас
гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сфе
ру регулюючої дії ринкових відносин.
Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані не тільки з російською
буржуазією, а й з іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезні
природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок.
Показово, що понад 25 % іноземних інвестицій в промисловість Російської імперії
припадає саме на Україну. Наприклад, у вугільній промисловості 63 % основного ка
піталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії - 90 %. Могутній
синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвестора
ми. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської
України, а й усієї Російської імперії, адже вітчизняний виробник витіснявся з ринку,
а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних
військових замовлень, вивозилася за кордон.
Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний роз
виток її регіонів. Якщо південь України досить швидко перейшов на капіталістичні
рейки і почав бурхливо розвивати промислове виробництво, то південно-західний
район орієнтувався переважно на аграрний сектор, і тут домінував дрібнобуржуаз
ний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відстало від ін
ших регіонів України.
Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових ра
йонів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн - мар-
299
_______________________________ __________________________________________________________________ ___ ___________________________________________________________________________________________________________ Тема 18
ганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя -

цукрової. Ці центри промислового виробництва з часом набули загальноросійсько-
го значення. Цьому процесові сприяли значно швидкі, порівняно з загальноімпер-
ськими, темпи розвитку ключових галузей промисловості. Якщо за період між 1870 і
1900 р. виробництво залізної руди на Уралі частка промисловості в загальному обсязі
продукції всього народного господарства становила 48,2 %, у той час як еквівалент
ний загальноімперський показник складав лише 40 %. Українські землі наприкінці
XIX - на початку XX ст. стали одним із ключових промислових районів Російської ім
перії. Саме тут у 1913 р. вироблялося 69 % загальноросійської продукції чавуну, 57 %
сталі та 58 % прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % усієї продукції машино
будування та металообробної промисловості Росії.
Однак, незважаючи на те, що на території України був зосереджений величезний
промисловий потенціал, вона все ж залишалася сільськогосподарським районом ім
перії, у якому в селах проживало 80 % населення.
Імперський центр, проводячи традиційну політику, гальмував і деформував еко
номічний розвиток України, вбачаючи у цьому регіоні передусім потужну сировинну
базу. За деякими даними, саме на українську промисловість у 1913 р. припадало май
же 70 % усієї сировини та напівфабрикатів Російської імперії і тільки 15 % продукції
обробної промисловості.
18.3. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.

Початок XX ст. ознаменувався гострою кризою російського самодержавства. До
затяжної економічної кризи (1899-1903 рр.) додалася поразка в російсько-японській
війні (1904-1905 рр.). Країну охопили заворушення, які вилились у демонстрації,
страйки, що мали здебільшого політичний характер.
Причини революції:
• невирішеність аграрного питання;
• самодержавство, відсутність демократичних свобод;
• колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.
9 січня 1905 р. за наказом царя було розстріляно робітничу демонстрацію у
Санкт-Петербурзі. Загинуло близько тисячі чоловік. Петербурзький розстріл викли
кав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії
застрайкувало 440 тис. чол. (із них в Україні 70 тис. чол.). У червні 1905 р починаються
селянські виступи, які відбулися в 64 із 91 повітів 9 українських губерній.
У червні виступи населення перекинулись і на армію - останню опору режиму.
14 червня повстали матроси броненосця «Потьомкін». На кораблі було піднято чер
воний прапор. Повсталі, не маючи чіткої програми дій, 24 червня здались румун
ським властям.
На початку жовтня 1905 р. розпочався всеросійський політичний страйк. Прагну
чи придушити його, уряд запровадив військовий стан у багатьох містах, у тому числі
Києві і Харкові. Університети було закрито, на фабрики і заводи введено поліцію і
війська. В Україні в страйку взяло участь 120 тис. чол.
Голова уряду граф С. Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р.
цар Микола II видав Маніфест, який «дарував» народу громадянські свободи - не
доторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання
законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революцій-
300
Н аддн іп рян ська Україн а в 1900-1914 рр. __________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ний табір: прихильники ліберальних поглядів вважали революцію завершеною і за

кликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні
політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення само
державства.
Під час жовтневого політичного страйку постали політичні організації ро
бітничого класу - ради. Загалом по імперії їх виникло близько 50. В Україні перша
рада з'явилась у Катеринославі (очолював Г. Петровський). Згодом ради виникли в
Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому. Таким чином, у країні одночасно виникли за
родки двох типів влади: парламентаризму (Державна дума) і диктатури пролетаріату
(ради). Крім рад, в Україні з'явились і профспілки, яких налічувалося близько 80. Вони
об'єднували кілька десятків тисяч чоловік.
Революція 1905-1907 рр. сприяла короткочасному розквіту українського націо
нального життя. Так, було скасовано Емський указ. Відкрито нові кафедри україноз
навства в Одеському та Харківському університетах. Почала створюватися мережа
«Просвіт». У 1905 р. з'явилася перша україномовна газета «Хлібороб». У 1906 р. піс
ля декількох невдалих спроб у Києві почала виходити газета «Рада». ії видавцем був
Є. Чикаленко. У 1907 р. у Петербурзі вийшло повне видання «Кобзаря» Т. Шевченка. У
тому ж році М. Грушевський у Києві засновує Українське наукове товариство.
Відбулися зміни і в розстановці українських політичних сил. У 1905 р. РУП пере
йшла на марксистські позиції і перейменувалася в Українську соціал-демократичну
партію (УСДП, лідери В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич). Восени 1905 р.
зі складу УДП виділилась Українська радикальна партія, але вже наприкінці року
УДП і УРП об'єднались в УРДП, яка проіснувала до 1908 р., до утворення Товариства
українських поступовців (ТУП). На початку 1907 р. із розрізнених гуртків утворилась
Українська партія соціалістів-революціонерів (УПРС).
Українці взяли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І Думі україн
ська громада налічувала 45 депутатів, у II - 47.
У грудні 1905 р. у Донбасі спалахнуло збройне повстання, яке було швидко при
душено. У 1906 р. відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом
лейтенанта П. Шмідта і повстання саперів у Києві під керівництвом Б. Жаданівського.
Але всі ці розрізнені виступи робітників, солдатів, інтелігенції, селян були придушені.
У країні запанувала реакція.
18.4. Діяльність українців у І та II Державних думах г г

У період спаду першої російської революції 1905-1907 рр. працювали І і II Дер
жавні думи. І Державна дума працювала в Петербурзі протягом 27 квітня - 8 липня
1906 р. Ліві партії вибори в Думу бойкотували. Перемогу здобули кадети. У виборах
брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна пар
тія. Серед 102 депутатів від дев'яти українських губерній налічувалось 24 поміщики,
42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За пар
тійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 - трудови
ками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка
об'єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.
Українська думська громада (тобто фракція Державної думи, що складалася з
національно свідомих депутатів від губерній України) у складі 45 осіб сформувалася
майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч із Чернігівщини І. Шраг.
301
Тема 18
Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію,

запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо го
ловного питання революції - аграрного - у громаді не існувало єдиної думки. Кадет
ські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп,
а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналі
зацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкова
ний орган - журнал «Украинский вестник», у якому співробітничали М. Грушевський,
І. Франко, М. Туган-Барановський. І Дума була розпущена трохи більше, як через 2 мі
сяці від початку її роботи.
На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної думи. Вибори в II
Думу не бойкотувалися, а тому її склад значно «полівішав»: із 518 депутатів 65 були
соціал-демократами (у І Думі - 18), 157 - трудовиками (разом із есерами) порівняно з
94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків,
34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів (утому числі шість
членів «Спілки», три меншовики, один більшовик, 1 представник УСДРП). За соціаль
ним станом українські губернії були представлені: 1б - поміщики, 4 - священики, 17 -
інтелігенти, 59 - селяни і б - робітники. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські
депутати. II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.
Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Вона видавала
журнал українською мовою «Рідна справа (Вісті з Думи)». Платформа громади скла
далася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'яз
ням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація
школи, судочинства й церкви. Нова думська громада також не мала єдиної позиції
щодо аграрного питання.
II Державну Думу було розігнано. З червня 1907 р. Микола II видав новий вибор
чий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і
представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду
революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як держав
ний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесте 17 жовтня 1905 р.
про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.
У країні Почалась політична реакція. Діяльність політичних партій була фактично
призупинена. Однак досвід першої російської революції був використаний україн
ськими політичними діячами у майбутньому, зокрема в 1917 р.
18.5. Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки я ш т *ь і ?ї И

Придушивши революцію 1905-1907 рр„ царський уряд розумів, що одними ре
пресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних при
чин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міні
стрів і міністр внутрішніх справ П.Столипін. У листопаді 1906 р. ним було видано указ,
який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились ос
новні положення реформи.
При розробці реформи П. Столипін виходив із положення, що ліквідація помі
щицького землеволодіння призведе до втрат виробників товарного хліба, а з часом
знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське
господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських
земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою
царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.
302
Н аддн іп рян ська Україн а в 1900-1914 р р . ___________________________________________ ' ~ ________________________________________________________
Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі,
селянам - 96,4 млн. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні ра
дикально б ситуацію не змінив.
Столипінська аграрна реформа передбачала:
• руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час ре
волюції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем зе
мельної ділянки, яка йому належить;
• надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;
• переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Се
редньої Азії'.
Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої
ділянки в один так званий «відруб» і або залишатися на старому помешканні, або ви
селитися на хутір, побудований на власній землі.
Столипін у проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не були
зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо
есерів, більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати
соціальної напруги на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опиралися реформі.
В Україні реформи просувалися найбільш успішно. Протягом 1907-1915 рр. в
індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48 % селян, на Півдні -
42 %, на Лівобережжі - 16,5 %. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів
(14 % селянських дворів).
Ці показники були значно вищі в порівнянні з європейською Росією, де з общини
вийшло 24 % господарств, а на хутори - 10,3 %.
У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку,
який протягом 1906-1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі,
переважно поміщицької.
Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір,
Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—
1912 рр. переселилось близько 1 млн осіб, але майже чверть їх повернулась.
Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного сво
го завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної
напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин - поміщик додався
конфлікт між заможним і бідним селянином.
Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилося виробни
цтво товарного хліба, місто за рахунок розорення частини селян поповнилося деше
вою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.
Від 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис.
десятин і загалом становила 22,9 млн десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого
валового збору зернових: 1200 млн пудів. Третина всієї продукції сільського госпо
дарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в екс
порті Російської імперії становила 25 %, а щодо вивозу зернових - іще більше: понад
40 %, (250-300 млн пудів щорічно). Вона могла б бути ще більшою.
Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалося. 1 вересня 1911 р. його було
застрелено в Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печер
ської лаври.
303
Тема 78
18.6. Національна політика самодержавства в Україні (1907-1914 рр.).

«Справа Бейліса»
Після поразки російської революції 1905-1907 рр. настав період реакції. Цей
період жорстокого придушення передового, демократичного, нещадних репресій
проти учасників визвольних рухів - національних, соціальних, політичних, культур
но-освітніх - увійшов в історію під назвою «столипінщини», «столипінська реакція»
(на честь тодішнього глави царського уряду).
Період реакції позначений і новим посиленням національного гніту в Україні.
Було категорично заборонено викладання українською мовою. Не дозволялося на
віть користуватися рідною мовою при тлумаченні окремих незрозумілих учням слів.
Цензура заборонила вживати в будь-яких публікаціях слова «Україна», «український
народ». Царською владою було заборонено збирання коштів серед населення Украї
ни для спорудження пам'ятника Т. Шевченкові на його могилі в Каневі. Одна за одною
були закриті «Просвіти».
Утілювана в життя царським урядом політика русифікації оформлялася законами
III Державної думи, яка розпочала свою діяльність 1 листопада 1907 р. Новий вибор
чий закон забезпечив кількісне переважання в Думі депутатів-поміщиків, яких налі
чувалося 202, із них 64 - були з українських губерній. Натомість депутатів-селян з
України було лише 20 осіб. Народ справедливо назвав III Державну думу «панською».
Переважна більшість депутатів-росіян за своїми ідейними переконаннями належала
до великодержавних шовіністів. А чимало з них були членами «Союзу руського наро
ду», «Союзу Михаїла Архангела» та інших чорносотенних організацій.
У 1908 р. великодержавна російська шовіністична депутатська більшість прова
лила запропонований кількома десятками депутатів з України законопроект про
впровадження української мови в навчальний процес початкової школи. Так само
провалили й пропозицію депутата Думи, авторитетного професора історії Київського
університету І. Лучицького, вести в Україні судочинство українською мовою.
Допомагати репресивній політиці самодержавства щодо українства активно
взявся «Клуб націоналістів» - самодіяльна організація, що виникла в Києві в 1908 р. її
відділи за підтримки царської влади згодом повідкривались у десятках міст і містечок
України. «Гасіть пожежу, доки не пізно!» - говорили діячі «Клубу», залякуючи учасни
ків українського національного руху, яких вони називали не інакше, як «мазепинця-
ми», яким, мовляв, місце у тюрмі. У публічних лекціях і доповідях, друкованих попу
лярних брошурах, збірниках праць діячі «Клубу» намагалися переконати українців,
що вони лише «гілка» єдиної російської народності, яка довічно повинна гуртуватися
на основі однієї віри і навколо царя.
У 1910 р. царський уряд розіслав усім губернаторам розпорядження, яким забо
ронялося по всій Російській імперії створення будь-яких товариств з «інородців». До
останніх були зараховані й українці. Більше того, глава уряду Столипін наступного,
1911 р., інструктуючи своїх підлеглих, вважав за потрібне звернути окрему увагу на
український національний рух, бо в його основі, мовляв, лежить ідея «відродження
старої України на автономних, національних територіальних основах». Антиукраїн
ські репресивні дії не припинилися й після вбивства Столипіна.
Після зміни виборчого закону (3 червня 1907 р.) депутатський склад Державної
думи докорінно змінився: більшість депутатів були великими землевласниками і пе
реконаними російськими шовіністами. Така картина спостерігалася і серед депутатів
від українських губерній (у III Думі - 95, IV - 96). Крайньо шовіністичними погляда-
304
Н аддн іп рян ська Україн а в 1 9 0 0 - 1 9 1 4 р р . __________________________________________________________________________ _____________________ '
ми вирізнялися граф О. Бобринський, В. Шульгін, В. Милорадович, В. Волконський.

Але заходами О. Лотоцького та В. Піснячевського в Думі був створений невеликий
гурток симлатиків України, який складався переважно зі священиків - колишніх їхніх
товаришів по духовній семінарії та академії. Однак у Думі всі вони сиділи дуже тихо, і
коли заходила мова про Україну, її потреби, то здебільшого відмовчувалися. Єдиним
активним депутатом в III Думі від України був кадет І. Лучицький. Проте, за спогадами
сучасників, із ним було важко домовитись про якусь українську акцію в Думі.
Таке становище зумовило те, що серед питань, які для українства мали суттєве
значення, у III Думі було піднято лише питання про українську школу, допущення
української мови до місцевого судочинства, введення земств на Правобережжі та
створення Холмської губернії.
Уперше за всю історію Державної думи українське питання було винесене на роз
гляд 29 березня 1908 р. Це був законопроект 36 депутатів про введення української
мови у початкових школах, згідно з яким передбачалося в 1908/1909 навчальному
році запровадити навчання українською мовою в районах етнічного розселення
українців і забезпечення викладання необхідними навчальними посібниками. При
цьому вивчення російської мови було обов'язковим. Автори законопроекту посила
лися на Указ Святого Синоду від 12 жовтня 1907 р. про дозвіл викладати українською
мовою в церковних школах Подільської губернії. Але законопроект «36-ти» був роз
глянутий лише частково при обговоренні основних напрямів діяльності міністерства
народної освіти.
Досить цікаво захищали законопроект деякі депутати, так, К. Рудич говорив:
«Українська школа не потрібна, але якщо її вимагають українофіли - дайте їм її, щоб
вони самі переконалися в безглуздості своїх вимог».
Після обговорення законопроекту його було передано до комісії з питань народ
ної освіти, де і він був похований в бюрократичній волокіті.
Остання крапка в питанні введення української мови в початковій школі була по
ставлена в жовтні 1910 р., коли після тривалих обговорень у результаті голосування
українська мова в школі була знову заборонена.
Друге питання, яке привернуло увагу думців до української справи, був законо
проект про запровадження рідної мови в місцевих судах, що обговорювався в грудні
1909 р. Депутати А. Булат (голова фракції трудовиків, литовець) та І. Лучицький (про
фесор Київського університету) порушили питання про допуск української мови в су
дочинство. Проти цього категорично виступили ультраправі депутати, особливо Бо
бринський, Шульгін та ін. Вони навіть організували «виступ від народу», який нібито
містив таке твердження: «Вони, українці, самі не хотіли української мови в судочин
стві». За результатами голосування, українській мові було перекрито доступ і в суди.
Слід зазначити, що за весь період діяльності III Думи на її розгляд жодного разу
не виносилися факти урядового і поліцейського свавілля щодо українського руху. Так
унаслідок поступового скасування закону про товариства і союзи почалося масове
закриття українських товариств, стали реальністю факти адміністративного переслі
дування, обшуків за збереження легальних українських видань, навіть траплялися
випадки побиття учнів у школах за користування українським перекладом Євангелія.
Таким чином, Державна дума в національному питанні повністю орієнтувалася
на урядовий курс.
Дещо іншими були справи в IV Думі (1912-1917 рр.). Хоча депутатський склад
Думи був подібним, українські питання були більш вагоміші. Під час передвиборчої
305
___________________________________________ ' ______________________________________________ __________________________________________________ Тема 18
компанії до IV Думи українські діячі ліберального спрямування, що були об'єднані в

Товариство українських поступовців (ТУП), уклали угоду з кадетами про те, що остан
ні будуть захищати українські права в Думі.
За два роки роботи Думи до початку Першої світової війни українське питання
в ній поставало два рази. Так, у червні 1913 р. фракції кадетів та трудовиків внесли
запит до уряду з приводу переслідування в Україні українських громадських установ.
Саме під час обговорення цього питання українська справа в Думі дістала надзви
чайно широке висвітлення. З українського питання висловилися всі політичні сили,
представлені в Думі. На захист українців виступили кадети (П. Мілюков), трудовики
(В. Дзюбинський), соціал-демократи (Г. Петровський). Виступ опозиції на захист укра
їнства викликав шалену лють депутатів правої більшості Думи, які відстоювали уря
дову політику щодо України.
Удруге українське питання постало в Думі з приводу урядових заборон щодо
Шевченківських урочистостей. 26 лютого 1914 р. в день 100-літнього ювілею Шев
ченка фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів внесли
запит, у якому звинувачували міністра внутрішніх справ у тому, що, заборонивши
вшанування пам'яті Шевченка, він перевищив надані йому владні повноваження. Як і
попереднє, це обговорення української справи набуло широкого громадського роз
голосу.
У 1911 р. в Державній Думі Росії постало питання впровадження земств у шести
західних губерніях (Вітебській, Мінській, Могильовській, Київській, Волинській, По
дільській). Незважаючи на те, що питання стало приводом для чергового протистоян
ня між головою уряду П. Столипіним, Думою та Державною радою, його обговорення
не могло не поставити на порядок денний питання національної політики Російської
імпрії. Тривале невпровадження земств у цих губерніях пояснювалося побоювання
ми царського уряду, що поляки, які становили більшість землевласників у цьому регі
оні, отримають легальний шанс до творення осередків національного життя.
П. Столипін, уважаючи, що земства відіграють важливу роль у житті країни, за
пропонував запровадити їх у вказаних губерніях, але зробити всестановими, тобто
нейтралізувати голоси польських поміщиків українськими і білоруськими селянами.
Проте противники цього законопроекту були стурбовані тим, що за зразком за
хідних земств будуть реформовані й інші, а це може підірвати самодержавну владу
царя. Дума і уряд опинилися перед дилемою: або демократизація земств, або на
ціональні поступки полякам. Столипін наполіг на першому Проте йому це дорого
коштувало: він остаточно зіпсував відносини з думськими депутатами, Державною
радою і царем.
Для українського населення Правобережжя запровадження земств стало важли
вою школою для отримання досвіду демократії. Проте реалізувати його не вдалося,
бо вже через три роки розпочалася Перша світова війна.
Ще одним важливим питанням, що торкалось українського населення, було ви
ділення Холмщини і Підляшшя зі складу Царства Польського й утворення Холмської
губернії. Уперше це питання постало під час роботи II Думи. Його ініціаторами були
російські націоналісти. Звичайно, їх турбували не національні інтереси українського
народу. Приводом до розробки законопроекту стала боротьба за «звільнення право
славного населення від польського наступу». Офіційним доповідачем у справі проек
ту був депутат від Поділля В. Чихачов. Проте законопроект не набрав потрібної кіль-
306
Н аддн іп рян ська Україн а а 1900-1914 рр. ____________________________________________________________________ _______________________________________________ ______________________________
кості голосів. На жаль, українські депутати виступили проти цього законопроекту:

солідарність із польськими соціалістами взяла гору.
Наступна, III Дума, де праві парти мали повну більшість, схвалила цей проект.
Поляки намагалися перешкодити прийняттю цього законопроекту, називаючи його
«четвертим поділом Польщі». Остаточне голосування відбулось 9 травня 1912 р., і рі
шення про створення Холмської губернії було схвалено. Як і першого разу, українські
депутати знову голосували проти.
Із метою відволікти населення від боротьби з самодержавством царський уряд
намагався поширити в Україну антисемітські настрої. У роки революції мали місце єв
рейські погроми, які організовувалися російськими чорносотенними організаціями
і покривалися поліцією.
Навесні 1911 р. в печерах Бабиного Яру було знайдено тіло 13-річного Андрія
Ющинського. І хоч поліція швидко виявила вбивць, члени російських чорносотенних
організацій почали поширювати чутки, ніби це зробили євреї для одержання крові
в ритуальних цілях (приготування маци). За підозрою у скоєнні злочину був зааре
штований М. Бейліс (батько п'яти дітей). Судовим процесом над ним самодержавство
намагалося спровокувати єврейські погроми. «Справа Бейліса» тривала майже два
роки і завершилася великим судовим процесом у Києві. На захист М. Бейліса висту
пила демократична громадськість України й РосГЇ. Гнівні статті протесту проти прово
кацій царизму висловили М. Грушевський, А. Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко.
Присяжні виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.
19.7. Український національний р ух у 1907-1914 рр.

у Наддніпрянській Україні ят ш т ш т т ш ш ат яш т ят ят т т т т ш явт вяят я
Після урядових репресій здавалося, що український рух припинив існування.
Тільки невелика частка національно свідомої інтелігенції його підтримувала. Але в
умовах Російської імперії, де будь-яка опозиційність ставила партію або рух поза за
коном, сила руху залежала не від кількості його учасників, а від потенційних мож
ливостей підняти на боротьбу значну частку населення в умовах лібералізації або
падіння царського режиму. Приклад революції 1905-1907 рр. доводив, що мобіліза
ційна можливість українського руху є високою: за короткий проміжок часу він зумів
розгорнути масову культурно-просвітницьку і політичну діяльність. А участь в укра
їнському русі значної частини українського селянства доводила, що останнє досить
легко сприймає національні гасла. Слабкість українського руху полягала не у відсут
ності масової підтримки, а у відсутності сприйнятної для всіх прошарків суспільства
програми, яка б поєднала національні та соціальні вимоги.
У період 1907-1914 рр. український рух, незважаючи на урядові переслідування,
продовжував розвиватися. Осередками його розвитку були «Просвіти», що виникли
в роки революції: київська, катеринославська, одеська, кам'янецька та ін. Найбільш
впливовою серед «Просвіт» була київська, у якій зосередилися провідні діячі укра
їнського руху. «Просвіти» в Наддніпрянській Україні, на відміну від своїх західноу
країнських аналогів, не складали єдину організаційну структуру. Кожна з них діяла
окремо, більшості з них заборонялось мати філії у селах. Незважаючи на свою суто
культурницьку роботу, як то: читання лекцій, організація вечорів, свят на українську
тематику, відзначання ювілеїв діячів української культури, поширення українських
книжок, заснування бібліотек тощо, діячі організації зазнавали переслідувань із боку
307
_________________________________________________~ ____________________________________________________________________________________________ ________________________ __ _____________________________ Тема 18
властей. їх робота неодноразово переривалася обшуками, перереєстраціями. До

статутів товариств вносилися всілякі обмеження і заборони. Голова Ради Міністрів
Росії П. Столипін видав розпорядження, у якому зокрема говорилося: «Якщо товари
ство здійснило спроби, які загрожують громадянській безпеці та спокою, то губерна
тори і градоначальники мають припиняти діяльність такого товариства, порушуючи
питання про його закриття». Найбільшим ударом для «Просвіт» став указ П. Столипіна
1910 р. «Про закриття деяких інородницьких товариств...».
У результаті урядових переслідувань на 1914 р. продовжувала свою роботу лише
катеринославська «Просвіта».
Великою заслугою «Просвіт» у період реакції було те, що вони не дали згаснути
українському національному життю. їх культурницька діяльність в умовах урядових
репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку україн
ського руху.
Переслідування українського руху дало ще один, несподіваний для царської ад
міністрації наслідок: він поширився й на економічну сферу у вигляді кооперативного
руху.
У роки реакції ініціатором, натхненником і організатором кооперативних това
риств стала земська сільська інтелігенція. «В кооперацію,- як писав один із перших
дослідників українського кооперативного руху П. Височанський, - втягується все кра
ще, що було в українській народній інтелігенції, іде сільський вчитель, іде лікар, агро
ном, іде літератор. Виробляється особлива форма «кооперативного культурництва»,
яка складає цілу епоху нашого громадсько-політичного руху». Одним із найвидатні-
ших діячів цього руху був літератор, учений, діяч ТУП В. Доманицький. Людина різ
нобічних інтересів, надзвичайно талановита і, незважаючи на смертельну хворобу,
достатньо енергійна, він здобув велику популярність серед української громадськос
ті. Після його смерті в серпні 1910 р. місцева влада заборонила ховати його в Києві,
побоюючись маніфестацій.
За активної участі інтелігенції кооперативний рух в Україні набув масових форм.
Кількість кооперативних товариств із 1906 по 1912 р. збільшилась із 572 до 2476, а в
1914 р. її налічувалося вже 3054, що становило третину кооперативів у Російській ім
перії. Зусиллями інтелігенції цей рух набував усе виразнішого національного забарв
лення. На кооперативному з'їзді в Києві (1908 р.), наприклад, уже пролунала вимога
селян-депутатів видавати кооперативні часописи українською мовою. На наступно
му зіїзді в 1913 р. українські кооператори спробували відстояти свою автономність
від російської кооперації.
Утім, це були тільки перші кроки поєднання національно-політичних вимог з еко
номічним розвитком.
Поразка революції призвела майже до повного розгрому українських партій. Так,
якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. учасників, то вже через декілька
місяців її кількість зменшилась у десятки разів. У 1908-1909 рр. єдиною ознакою іс
нування партії була легальна газета «Слово», яка виходила в Києві за редакцією В. Са-
довського, С. Петлюри, М. Порша та Я. Міхури, які також утворювали Центральний
комітет партії.
Починаючи від 1908 р., провідники партії, що не були заарештовані або зуміли
емігрувати, здійснюють спроби відновити діяльність УСДРП. Результатом цієї робо
ти стало створення Організаційного комітету українських соціал-демократів вищих
308
Н аддн іп рян ська Україн а в 1900-1914 р р . ______________ _______________ ____ _________________________" " ;
навчальних закладів та Київської робітничої організації. Улітку 1909 р. представники

відновлених місцевих організацій зібралися на нараду у Львові, яка мала відродити
партію. Але цього не сталося. Розбіжності у поглядах на подальшу долю партії і про
грамні положення не дали змоги виробити спільну позицію і, відповідно, відновити
партію. Також завершилася невдачею спроба об'єднатися з РСДРП через розбіжність
у поглядах на національне питання.
Після цих невдач більшість провідників УСДРП стають на чітко визначені наці
оналістичні позиції. До них приєднуються і деякі лідери «Спілки», зокрема М. Ме-
леневський та Скоропис-Йолтуховський. Нарада уЛ ьвові 1911 р. засвідчила таку
радикальну зміну в поглядах провідників української соціал-демократії. Проте ви
різнялося декілька позицій: В. Липинський відстоював позицію, що українці в націо
нально-визвольній боротьбі мають спиратися на власні сили; В. Степанківський та
B. Кушнір відстоювали позицію, що в боротьбі треба спиратися на Австро-Угорщину;
помірковану позицію займав А. Жук, а Л. Юркевич був узагалі за боротьбу.
Зрештою, ці зміни призвели до утворення двох самостійницьких організацій:
Українського інформаційного комітету, ініціатором створення якого був А. Жук, і Мо-
лодоукраїнської партії, створеної за ініціативою В. Степанківського, В. Дорошенка.
Проте остання так і не почала роботу.
Український Інформаційний Комітет протягом 1912-1914 рр. розгорнув доволі
активну роботу, інформуючи європейську громадськість про українські справи. Най
більш активно діяв Комітет в Англії, Франції, Австро-Угорщині та інших державах.
Тим часом як провідники колишньої УСДРП, що були в еміграції, ставали на са
мостійницькі позиції, члени партії, які продовжували діяльність у Російській імперії,
створили дві літературні групи в Москві й Києві та організували видання суспіль
но-політичних журналів «Украинская жизнь» (Москва) і «Дзвін» (Київ).
«Украинская жизнь» (почав виходити в 1912 р.) був єдиним журнал, хоча і росій
ськомовним, що висвітлював становище українства в Російській імперії, висловлю
вав його прагнення і потреби. Авторами його статей були провідні діячі українського
руху. Офіційно він вважався органом УСДРП. Редагував його С. Петлюра. На основі
матеріалу, зібраного редакцією, П. Стеблицький і О. Лотоцький у 1914 р. підготували
книгу «Українське питання», де було викладено і систематизовано всі аспекти вимог
українства.
У той час як УСДРП намагалася хоч якось відновити партійну роботу після насту
пу реакції, УДРП була змушена повністю припинити свою діяльність. Як писав згодом
один із лідерів цієї партії: «Демократично-радикальна партія поступово вмирала і,
нарешті, 1907 р. зовсім умерла, хоч і без офіційних похорон, а просто перестала існу
вати». Така доля УДРП була спричинена тим, що вона орієнтувалася майже виключно
на легальні методи роботи, а в умовах післяреволюційних переслідувань, відсутності
думської фракції вона просто не могла діяти.
Розуміючи неможливість партійної діяльності, члени Ради УДРП Б. Грінченко,
C. Єфремов, Є. Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осеред
ків відновити колишню загальну безпартійну організацію. На з'їзді УДРП у 1908 р.
ідея була підтримана і, за пропозицією О. Лотоцького, нова організація отримала
назву «Товариство українських поступовців» (ТУП). Організація виступила за феде
ративний переустрій Російської імперії, надання Україні автономії, упровадження
української мови в школах, створення в Київському та Одеському університетах
українських кафедр.
309
_________________________________________________________________ ______________________________ _______________________________________________________ Тема 18
Свої вимоги тупівці прагнули реалізувати шляхом досить важких і тривалих пере
говорів із російськими лібералами: партіями та організаціями (кадети, земства, фрак
ції трудовиків у Думі тощо), які мали б донести до урядових кіл вимоги українців і хоча
б трохи зменшити урядові репресії проти них.
У 1911-1913 рр. ТУП використовував різноманітні загальноросійські зТзди
земств, учителів із питань народної освіти, виховання для проведення через них ре
золюцій про запровадження в школах навчання українською мовою.
Для конкретизації своїх вимог у квітні 1912 р. керівництво ТУП провело з'їзд, на
якому була вироблена «українська платформа», тобто вимоги організації: запрова
дження загальної освіти українською мовою; викладання української мови, літера
тури та історії як окремих предметів у середніх і вищих навчальних закладах; запро
вадження української мови в церкві, судах та громадських організаціях в Україні;
скасування заборони на привезення з-за кордону літератури, виданої українською
мовою тощо.
Для пропаганди «української платформи» ТУП уклала угоду з кадетами, що мали її
відстоювати в Думі, популяризувала її через журнал «Украинская жизнь».
Таким чином, незважаючи на урядові переслідування, українських рух ширився,
шукав нові ідейні основи. Свідченням його могутності став Шевченківський ювілей
1914 р., який став останнім напередодні вирішальних подій в українській історії.
Царський уряд, усвідомлюючи, що шевченківський ювілей стане могутньою
маніфестацією українства, заборонив будь-яке публічне вшанування його пам'яті.
Напередодні Шевченківських днів міністр внутрішніх справ М. Маклаков розіслав
усім губернаторам суворий наказ, який зобов'язував забороняти будь-яке публічне
відзначення 100-ліття від дня народження Т. Шевченка, у тому числі урочисті збори,
присвоєння імені українського поета школам, вулицям, фондам, стипендіям, і пильно
стежити за тим, щоб встановлення пам'ятників не мало характеру громадських уро
чистостей.
За цих умов українська демократична громадськість, очолювана ТУПом, щоб
уникнути можливих провокацій, вирішила демонстративно відмовитися від прове
дення в Україні, особливо в Києві, ювілейних Шевченківських урочистостей і закли
кала студентів не брати участь в стихійних вуличних демонстраціях, а оголосити од
ноденний страйк.
Демонстративно відмовившись від святкування, ТУП вирішив надати урядо
вій забороні всеросійського і міжнародного розголосу. Із цією метою до Думи було
внесено запит саме в день роковин Шевченка, 26 лютого. Проти урядових заборон
виступили фракції трудовиків, кадетів, октябристів, соціал-демократів. Запит і обго
ворення запиту не лише викрили ганебну національну політику царизму, а й сприя
ли пропаганді ідей українського руху. Незважаючи на заборони і заклики ТУПівців,
25-26 лютого в Києві відбулися вуличні демонстрації робітників і студентів. Подібні
виступи відбулися в Катеринославській, Полтавській, Херсонській, Волинській губер
ніях, Москві, Петербурзі, Тифлісі.
Таким чином, Шевченківські свята 1914 р. стали подіями, які сприяли зростанню
української самосвідомості й подальшому розвитку українського руху, до яого долу
чилися ті, хто раніше був до нього байдужий.
Незважаючи на жорстокі переслідування з боку царизму, доноси і нападки чор
носотенців, український національний рух у передвоєнні роки продовжував розви
ватися, охоплюючи широкі маси української громадськості.
310
Н аддн іп рян ська Укр а їн а в 1900-1914 р р .
Поняття і терміни і
Економічна криза - раптове падіння, ско Хутір - окреме поселення однієї чи декількох
рочення виробництва, що супроводжується родин, що виділялося з сільської громади для
розоренням значної частини підприємств, ведення.
зростанням безробіття, падінням заробітної Інвестиція - грошові, майнові, інтелектуальні
плати і курсу акцій. цінності, що їх вкладають у різні види діяльно
Депресія - застій в економіці країни. сті у виробничій та невиробничій сферах.
Концентрація виробництва - максимальне Артіль - форма колективного господарства;
зосередження виробничих потужностей у група людей однієї професії або ремесла,
власності небагатьох. які об'єдналися для спільної праці на основі
Акціонерне товариство - об'єднання капіта усуспільнення засобів виробництва.
лу декількох власників шляхом купівлі акцій Картель - форма монополістичного об'єд
товариства із подальшим отриманням при нання підприємств, що виробляють однорід
бутку та розподілом його залежно від внесе ну продукцію. Учасники синдикату зберігають
ної частки. власність на засоби виробництва і виробничу
Монополія - встановлення підприємцем
самостійність, але втрачають комерційну са
або групою підприємців контролю над од мостійність. Вироблена продукція реалізуєть
нією чи кількома галузями виробництва з ся як власність синдикату через створену для
метою збільшення прибутків і ліквідації кон цього контору (товариство тощо).
куренції. Трест - форма монополістичного об'єднання
підприємств, які втрачають будь-яку само
Синдикат - форма монополістичного об'єд
стійність. Власники підприємств отримують
нання підприємств однієї галузі. Учасники
акції на суму внесеного паю.
об'єднання укладають угоду щодо цін і розпо
Лібералізм - політична течія, спрямована на
ділу ринків збуту, зберігаючи свою власність і
комерційну самостійність. утвердження парламентського ладу, вільного
підприємництва, демократичних свобод.
Ради робітничих депутатів - форма самор-
Консерватизм - течія громадської думки і
ганізації робітництва, орган місцевої влади в
політичної практики, яка обстоює старе і чи
умовах відсутності традицій демократичних
нить перепони новому, ставить над усе ідею
інститутів влади.
традиції та спадкоємності в соціальному та
Політичний страйк - форма політичної бо культурному житті.
ротьби, яка передбачає припинення роботи
Клерикалізм суспільно-політична течія, яка
як засіб вимагання задоволення політичних
прагне до домінуючої ролі церкви в політич
вимог.
ному та духовному житті суспільства.
Профспілка - об'єднання робітників, з ме
Соціалізм - політична течія, суспільний лад
тою захисту своїх професійних і соціально- соціальної рівності та гармонії, заснований на
економічних прав. засадах соціальної справедливості.
Конституційна монархія - форма державно Марксизм - філософське, економічне і по
го правління, за якої влада монарха обмеже літичне вчення, основоположниками якого
на нормами конституції були К.Маркс і Ф.Енгельс.
Третьочервнева монархія - назва режиму, Сіонізм (від назви пагорба Сіона в Єрусали
що встановився в Російській імперії після мі) - ідеологія і політика, яка панує в Ізраїлі та
придушення революції 1905-1907 рр. Голов багатьох єврейських громадах різних країн
ною його ознакою було самодержавство, яке світу. Пропагує створення в Палестині єврей
трималося на армії та поліції. ської держави й переселення туди всіх євреїв.
Відруб - назва ділянки общинної землі, яку Як будь-яка інша форма націоналізму, містить
виділяли селянинові в особисту власність, ідею національної зверхності й національної
коли він виходив з общини у період реалі винятковості. Засновник С. - журналіст Тео-
зації Столипінської аграрної реформи 1906- дор Герцль (1860-1904). Вперше ідеї С. викла
1916 рр._____________________________________ дені у його книзі «Єврейська держава» (1896).
311
шшяшшттштятштшшттшаяштштшшшяяавттшшяшшшашштшатвтшжштяшшшш гмиг*
Видатним ідеологом С. був Жаботинський. в суспільному розвитку. У політиці Н. - визна
Вперше термін С. було використано у 1893 р. чальний принцип державного устрою абсо
доктором Натаном Бірбаумом у першій єв лютної більшості країн нашої планети, в яких
рейській газеті Німеччини, яку він заснував. націю розуміють як одержавлений етнос.
Антисемітизм - одна з форм національної Партикуляризм - прагнення окремих ча
нетерпимості виражена у ворожому ставлен стин держави до відособлення, до недотор
ні до євреїв - від нехтування у побуті, право каності місцевих, приватних прав, привілеїв
вої дискримінації, до єврейських погромів. на шкоду загальнодержавній справі.
А. сформувався історично на базі релігійної «Справа Бейліса» - політичний скандал в
мотивації', як реакція на конфесійні особли Росії, який викривав антисемітські настрої у
вості іудаїзму. На рубежі ХІХ-ХХ ст. А. пере вищих ешелонах влади і суспільстві. На весні
творився у достатньо впливову політичну 1911 р. в одному з київських ярів було знай
ідеологію, остаточно втратив релігійну осно дено тіло 13-річного Андрія Ющинського. І
ву. Найбільш теоретично розробленим був хоча поліція виявила вбивць, члени росій
німецький А. Його класиками були німецькі ських чорносотенних організацій почали
публіцисти Е.Дюрінг, О.Глагау, В.Марр. Після поширювати чутки, ніби це зробили євреї у
Першої світової війни нацистська пропаганда ритуальних цілях. За підозрою у скоєнні зло
у Німеччині стала свідомо розпалювати у су чину заарештували Менделя Бейліса, батька
спільстві А., звинувачуючи євреїв в усіх пораз п'ятьох дітей. Судовим процесом над ним
ках німців у роки війни. З 1933 р. А. у Німеччи самодержавство намагалося спровокувати
ні став офіційною ідеологією, що була втілена єврейський погром. Слідство велося майже
в реальну практику Голокосту. два роки і завершилося великим судом у Ки
Націоналізм - психологія, ідеологія та полі єві. На захист Бейліса виступили провідні ді
тика в національному питанні, основою яких є ячі Росії і України. Суд присяжних виправдав
визнання пріоритету національного чинника Бейліса.
Персонали ■ н ш н н п к
Столипін Петро (1862-1911) - російський ській Україні. Був засновником Української
державний діяч. Активний захисник самодер народної партії. У роки Української революції
жавного правління в Росії. Став ініціатором виступав за створення української армії.
цілої низки реформ, ключовою в яких була Чикаленко Євген (1861-1929) - громад
земельна, яка забезпечила стрімкий еконо ський діяч, публіцист, меценат. Все своє
мічний розвиток Російської імперії'. життя присвятив українській справі. Спо
Міхновський Микола (1873-1924) - адвокат, чатку набув слави як популяризатор сільсь
громадсько-політичний діяч. Започаткував когосподарських знань серед хліборобів. З
націоналістичну течію в українському русі. 1895 р. почав надавати фінансову допомогу
Брав участь у діяльності гуртка «Братство українським культурним і громадським ініці
тарасівців», написав програму («Самостійна ативам. Один з провідних діячів Української
Україна») для Революційної української пар радикально-демократичної партії, Товари
тії - першої української партії в Наддніпрян- ства українських поступовців.
312
Н аддн іп рян ська Україн а в 1900-1914 р р . тшт штттшшвжьтшші&шшшшвшятишвт
Тестові завдання ііііііиямівніиіі и іііі ііі — і і 'і в ш
1. Яка подія стала приводом до революції 1905-1907 рр. в Росії?
А повстання на броненосці «Потьомкін» [А Б В г
Б розстріл мирної демонстрації. «Кривава неділя» [_
В загальноросійський політичний страйк
Г поразка у війні з Японією
2 . У якому місті на українських землях виникла перша рада робітничих депутатів?
А Києві В Юзівці А Б в Г
Б Катеринославі Г Одесі г
3. Яку назву отримала Революційна українська партія після своєї реорганізації в

1905 р.?
А Українська радикально-демократична партія ІА Б в г
Б Українська партія соціалістів-революціонерів І
В Українська соціал-демократична робітнича партія
Г Українська радикальна партія
4. У яких скликаннях російської Державної думи були створені українські думські
громади?
А І і II В І і IV ІА І В І В І Г 1
Б НІНІ Г III і IV ГП 11
5. Позначте нову губернію, яка була створена на українських землях у 1912 р. у скла
ді Російської губернії.
А Малоросійська В Галицька А Б в г
Б Холмська Г Вінницька
Укажіть причину аграрного перенаселення Наддніпрянської України на початку
XX ст.?
&
А демографічний вибух і збереження великого землеволодіння | А || Б | ІгЯ
Б соціальне розшарування та зростання чисельності робітників
В скасування панщини та міграція селян із західноукраїнських земель
Г поразка першої російської революції та проведення
Столипінських реформ
7. Яке з висловлювань є правильним?
на початку XX ст. українські політичні партії Наддніпрянської СШ ЕШ
України не виступали під гаслом «Незалежність Україні!»
Б на початку XX ст. у судах було дозволено користуватися українською мовою
В Столипінська аграрна реформа мала найбільший успіх на Лівобережній Україні
Г під час революції 1905-1907 рр. у Наддніпрянській Україні стала створюватися
мережа культурно-просвітніх товариств «Просвіта»
8 . У якому році постало Товариство українських поступовців (ТУП)?
А 1905 р. В 1911р. О и О и
Б 1908 р. Г 1914 р. І 1 І 1 ..І
9. Який соціальний прошарок був чисельно переважаючим на українських землях
на початку XX ст.?
А промисловці і підприємці В селяни ІА І Б|Ів І|Г|
Б промислові робітники Г духовенство I І і
313
__________________ - ' - .____________________________________ ___ __________________________________________________________ • ____________________________________________Тема 18
10.3 яким процесом пов'язані поняття «відруб», «хутір», «Сірий клин», «Зелений
клин»?
А селянською реформою 1861 р. паста
Б аграрною реформою Столипіна
В селянськими виступами під час революції 1905-1907 рр.
Г «Ходіннями у народ» народниками
11.У якому році на кошти української громадськості було відкрито у Полтаві пам'ят
ник І. Котляревському?
А 1903 р. В 1908 р. с ш а п
Б 1905 р. Г 1911р.
А М. Міхновський В І. Шраг А Б в ТІ
Б М. Грушевський Г В. Шемет і
ІЗ.Щ о з названого було складовою частиною столипінської аграрної реформи?

А припинення виплат селянами викупних платежів А Б в Т]
Б заохочення створення селянами хуторів і виділення відрубів 1
В розширення повноважень селянської общини (громади)
Г заборона селянам купувати поміщицькі землі
14.Яке з висловлюваннь є правильним?
А у роки революції 1905-1907 рр. у Наддніпрянській Україні А Б в Г
стали виникати культурно-просвітні товариства «Просвіти» г
Б під час революції 1905-1907 рр. українські політичні партії об'єдналися для
спільної боротьби проти російського самодержавства
В приводом до революції в Росії 1905-1907 рр. стало повстання моряків на броне
носці «Потьомкін»
Г під час революції 1905-1907 рр. українські політичні партії організували зброй
не повстання у Донбасі
15.Яке висловлювання є правильним?
міста на українських землях у складі Російської імперії були П О В ІЇ
за своїм національним складом переважно неукраїнськими 1— 1—!— 1— і
для єврейського населення Російської імперії була визначена смуга осілості,
яка включала всю Україну
на початку XX ст. у Наддніпрянщині розгортається масове залізничне будів
ництво
масова трудова еміграція з західноукраїнських земель почалася внаслідок
скасування панщини на цих землях
Іб .Я ке з висловлювань є правильним?
А на початку XX ст. цукрова промисловість найкраще розвивалась у Херсон
ській, Катеринославській і Таврійській губерніях
Б у результаті економічної кризи 1900-1903 рр. відбулася швидка монополізація
виробництва на українських землях
В на початку XX ст. українські землі втрачають свій статус А Б В г|
житниці Російської імперії

Г після економічної кризи 1900-1903 рр. Одеса втрачає
статус центру міжнародної торгівлі
314
Н аддн іп рян ська У к р а їн а в 1900-1914 р р . ~ ______________________ _ _____________________________________________________________
17.Які зміни в суспільному житті Наддніпрянської України відбулися після оприлюд

нення цитованого документа?
«Від заворушень, що виникли, може з'явитися загроза цілісності та єдності держа
ви загальноросійської... До обов'язків уряду Ми віднесли виконання непохитної
нашої волі: 1) дарувати населенню непорушні основи громадської свободи сові
сті, слова, зібрань і союзів...»
А створення губернських зборів і земських управ [А]|Б|Ів і г
Б утворення Української автокефальної церкви п п [ 1
В поява перших україномовних періодичних видань
Г відкриття в усіх університетах кафедр історії України
Ів .Х то наймовірніше є автором цих слів?
«Часи вишиваних сорочок... минули і ніколи вже не вернуться. Українська інте
лігенція стає до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить в сили свої, і вона
виповнить свій обов'язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина,
нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж до Кавказу... Наша нація сту
пила на новий шлях життя, а ми мусимо стати на її чолі, щоб вести до здійснення
великих ідеалів»... Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а
державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних від
носин».
А М. Грушевський В Д. Донцов 1А ІБ і ВІ Г~]
Б М. Міхновський Г М. Драгоманов І 1 І і 1
19. Який напрям політики царського уряду щодо України після революції 1905-
1907 рр. розкриває поданий нижче уривок з історичного джерела?
«Українська мова непридатна для створення рідної малоросам обласної культу
р и ... Південноросійська народна школа не має потреби в малоросійських підруч
никах і навчанні. Підручники та книги на українській мові не тільки некорисні, але
й небезпечні...»
А великодержавний шовінізм о га а сй
Б земельна реформа П. Столипіна
В міграція росіян на Південь і Схід України
Г подолання сепаратизму поляків-землевласників Правобережжя

20 . Установіть відповідність між періодами і подіями.
1 1900-1903 рр. А «Справа Бейліса» иаипапі
2 1905-1907 рр. Б діяльність Української думської громади п ■■■■■
3 1906-1916 рр. В економічна криза в Російській імперії я ■■
я
4 1911-1913 рр. Г Перша російська революція п ■■■■■
Д Столипінська аграрна реформа
А «Справа Бейліса» ■сзізпіа
Б утворення ТУП я ■■■□
я ■■■
В третьочервневий переворот я ■ ■■
Г убивство у Києві П.Столипіна л ■■■
315
____________________________________. : -

22. Які події мали місце на території України в роки революції 1905-1907 рр.?
1 вбивство у Києві прем'єр-міністра Росії П. Столипіна
2 повстання саперного полку під керівництвом підпоручика Б.Жаданівського;
3 повстання на броненосці «Потьомкін»
4 повстання селян у Великих Сорочинцах
5 створення Товариства українських поступовців (ТУП)
6 справа М. Бейліса
7 створення Холмської губернії
23. Яку мету переслідували реформи прем'єр-міністра Росії П.Столипіна?
1 ліквідація поміщицького господарства
2 відновлення селянської общини (громади),
ліквідація приватної власності на землю
3 створити соціальну опору царизму на селі; ліквідувати соціальну базу для ре
волюційного руху на селі
4 ліквідувати аграрне перенаселення у центральних районах Росії, України,
освоїти простори Сибіру і Далекого Сходу
5 модернізувати сільське господарство, збільшити виробництво сільгоспродукції
6 приборкати національні руху в Російській імперії
7 зміну територіально-адміністративного устрою українських земель
24. Які позитивні наслідки революції 1905-1907 рр. для українства Наддніпрянської
України?
1 скасування Емського указу
2 запровадження української мови у школах і судочинстві
3 створення українського університету
4 поява української преси
5 надання окремого представництва українцям у Державній Думі Росії
6 поява різноманітних українських організацій, було здобуто перший досвід
парламентської діяльності
7 поява українських політичних партій
316
Тема 19

АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ У 1900-1914 p p .H R
1898 р. - створення пожежно-гімнас 1907 р. - запровадження загального виборчого
тичного товариства «Сокіл» права в Австро-Угорщині
1900 р. - створення пожежно-гімнас 1908 р. - убивство українським студентом М. Сі-
тичного товариства «Січ» чинським намісника Галичини графа А. Потоцького
1901 р. - митрополитом УГКЦ стає 1911 р. - заснування бойскаутської організації
А. Шептицький «Пласт»
1902 р. - загальний страйк сільгосп- 1914 р .- схвалення Галицьким сеймом законопро
робітників у Галичині екту про реформування крайового статуту

П очатку XX СТ. ■В Н М В Ш ЯЯ О Н ЯВ В ЯЯЯ Н В В П Н КП В В В Ш Н Н В Я П Н
Якщо українські землі у складі Російської імперГІ, хоч і деформовано, динамічно
розвивалися, на західноукраїнських землях провідною тенденцією було цілеспрямо
ване стримування промислового розвитку, що перетворило край в один із найвідста
ліших кутків Європи. Іншими провідними тенденціями були такі:
• понад 94% промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий
характер. Великих підприємств налічувалося тільки 220;
• активно розвивалися лише ті галузі, які мали сировинний характер, -
нафтоозекеритова, лісопильна, борошномельна, соледобувна. Найшвидше
зростала нафтова промисловість. На початку XX ст. на Галичині припадало
5% світового видобутку нафти;
• інтенсивне проникнення іноземного капіталу (австрійського, німецького,
англійського, американського, французького, бельгійського), який майже
повністю контролював промисловість краю і хижацьки експлуатував його
природні багатства;
• перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.
Напередодні першої світової війни нафтовидобуток випереджав інші галузі про
мисловості Галичини. На нафтопромислах працювало близько 6000 робітників. На
фтовик заробляв у середньому 100 крон на місяць, що становило дворічний дохід
галицького селянина. Одначе робота на нафтопромислах була вельми небезпечною.
Окрім нафторозробок, Галичина мала монополію у видобутку озокериту - ґрун
тового воску. Його використовували для виготовлення церковних свічок, у бджіль
ництві, для ізоляції електричного дроту тощо. Крім нафти й озокериту, існували неве
ликі копальні бурого вугілля, що його використовували на місцевих залізницях.
У Галичині та Закарпатті були значні поклади солі. Копальні у Величці (біля Крако
ва), Калуші, Стебнику, Солотвині забезпечували сіллю майже всю імперію.
Другим після нафти найбільшим багатством краю був ліс. Від початку XX ст. щоро
ку тут вирубувалося близько 10 млн куб.м деревини.
Отже, на початку XX ст. для здійснення індустріалізації краю існували об'єктивні
причини: значні природні багатства, надлишок робочої сили, кваліфіковані спеціа
317
______________ _____________________________________________ ;_______ :________ Тема 19
лісти, розвинена мережа комунікацій - залізниці (понад 4000 км), зв'язок, ємний вну
трішній ринок. Єдине, чого бракувало, то це капіталовкладень у промисловість.
На початку XX ст. Галичиною зацікавився іноземний капітал, а надто найприбут-
ковішими галузями промисловості краю - нафтодобувною та лісообробною. Від кін
ця XIX ст. поступово зростала і обробна промисловість. В основному це були філії
великих австрійських, німецьких, італійських монополій, таких як «Сіменс», ФІАТ та ін.
І все ж, попри позитивні зрушення в розвитку промисловості, західноукраїнські
землі залишалися найменш розвиненими регіонами Австро-Угорщини. Безробіття,
злидні змушували людей емігрувати. Лише за перше десятиліття XX ст. з Галичини ви
їхали 224 тис. осіб.
На українських землях у складі Австро-Угорщини, як і в Наддніпрянщині, тривав
болісний процес пристосування поміщицьких і селянських господарств до ринко
вих умов. Скоротилася кількість поміщицьких господарств, земля концентрувалась
у руках елітних поміщицьких груп. Так, якщо 1893 р. в Галичині налічувалося 4,5 тис.
поміщиків, то 1902 р. їх залишилося тільки 3 тис. 493 поміщицькі родини володіли
57% поміщицьких земель. Процес диференціації набагато болючіше зачепив селян:
5% складали заможні селяни, 80% - бідні. Характерною рисою селянського землево
лодіння було помітне збільшення кількості селянських господарств внаслідок дро
блення, яке супроводжувалося прогресуючим зменшенням земельних наділів. Ось
що писав політичний діяч Галичини КЛевицький: «Син з батьком не хочуть сидіти на
однім ґрунті, донька з матір'ю ділять півморга, і кожна окремо ґаздує». Іншою при
кметною рисою стала боротьба між селянами й поміщиками за сервітути. На судо
ві процеси з цього приводу селяни витратили понад 20 млн гульденів, проте лише
2 тис. випадків із 32 тис. вони домоглися свого.
На початку XX ст. поміщики Галичини почали засновувати промислово-рільничі
господарства - багатогалузеві маєтки, в яких діяли промислові підприємства з пе
реробки сільськогосподарської продукції, що вирощувалася. Запроваджувалися но
вітні агрономічні досягнення. Для обробітку землі селяни почали використовувати
залізний плуг.
Попри такі позитивні тенденції, у краї й надалі не вистачало свого хліба, його до
водилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинуте тваринництво, яким
більше переймалися селяни (91% поголів'я). Експорт худоби став одним із головних
джерел прибутку краю.
Серед усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів
було найтяжчим. Земельна реформа початку 50-х рр. уже вичерпала свій потенціал.
51% селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками)
розміром до 1 га (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потріб
но було 3-5 га. 128 великих землевласників володіли 32,2% земель, а найбільшими
з-поміж них були Шенборни і Телекі (відповідно 233 тис. і 37 тис гольдів).
За наполяганням мукачівського єпископа Ю.Фірцика, занепокоєного станови
щем селян, угорський уряд вислав у Закарпаття спеціаліста з сільського господар
ства Едмунда Егана для перевірки.
Еган ретельно поставився до виконання своїх обов'язків. Подорожуючи від села
до села, він склав детальну картину становища русинів краю, яка виявилась навіть
гіршою, ніж уявлялося. «Цей народ поволі занепадатиме матеріально і морально що
раз то нижче, доки не загине зовсім ... Якщо уряд думає допомогти русинам... необ
хідно взятися за оздоровлення всього недужого організму».
318
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск л а д і А лст р о -У го р сь ко ї ім п е р ії у 1900-1914 р р . ^ _________________ ' ________________
Розроблені Еганом заходи лягли в основу організації «Верховинської господар

ської акції», яка почала здійснюватися з середини 1897 р. Попервах було арендова-
но у графа Шенборна 12 600, а згодом 20 000 гольдів землі, переважно пасовиськ,
на яких розводили завезену з Німеччини та Швейцарії худобу високопродуктивних
молочних порід роздану місцевим селянам. Для переробки молока, що його здава
ли селяни, у Нижніх Воротах було створено спеціальне молочне господарство. Крім
скотарства, акція сприяла розвиткові кролівництва, птахівництва, бджолярства та на
родних промислів.
Важливим заходом Егана було обмеження свавілля лихварів, які стали справж
ньою напастю для селян. Ось що писав начальник Свалявської округи Болайті у
1900 р.: «Через декілька років лихварі відберуть у селян усе рухоме й нерухоме май
но і перетворять їх на бездомних».
У 1899 р. було створено кредитну спілку, яка під низькі відсотки давала селянам
позички.
Важливим завданням було впорядкування виїзду селян на сезонні роботи до ма
єтків великого землевласника Альфреда (5-10 тис. душ).
Хоча ці заходи мали поверхневий характер, вони певною мірою сприяли покра
щенню життя населення. Але не всім сподобалася діяльність Егана: занепокоїлися
лихварі, місцеві чиновники, деякі політичні діячі. 20 вересня 1901 р. за таємних об
ставин його було тяжко поранено, а за два дні він помер. Відтак «Рутенська акція»
зійшла нанівець. Населення краю, як і перше, потерпало від утисків панів, лихварів
та неврожаїв. Ось що писав український етнограф початку XX ст. В. Гнатюк: «Життя за
карпатських селян не можна назвати навіть життям, а скоріше животінням». Єдиним
виходом стала масова еміграція.
19.2. Український рух на західноукраїнських землях на початку XX ст.

На початку XX ст. український рух у Галичині досяг таких відчутних результатів,
що не звертати на нього уваги вже було неможливо. На місці пригнобленої безправ
ної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це
цілковито змінило співвідношення сил між поляками й українцями в Галичині. Хоча
польська еліта і надалі зберігала монополію на владу в краї, українці за рівнем своєї
згуртованості й свідомості мали відчутну перевагу над поляками. Така зміна в розста
новці сил була явно не на користь поляків. Маючи за собою такий вагомий аргумент,
українські провідники розгорнули боротьбу за відвоювання нових політичних прав
для українців. Ця боротьба набирала різних форм: передвиборчі кампанії, демон
страції, сутички з поліцією, судові процеси, парламентська діяльність, закулісні пере
говори, убивства тощо. Політична боротьба поєднувалась із соціальними виступами
галицького селянства і робітництва. Водночас українці продовжували наполегливу
працю з розбудови національного життя: продовжувала розвиватися мережа освіт
ніх, громадсько-культурних, наукових установ, кооперативів та ін.
На початку XX ст. україно-польські відносини набрали гостроконфліктного ха
рактеру. Конфронтація розгорталася навколо трьох основних пунктів: селянське пи
тання, суперечки навколо університету й вимоги проведення виборчої реформи як
до Віденського парламенту, так і до Галицького сейму.
Ведучи гостру політичну боротьбу за права українців, провідники українського
руху не забували про головне - розбудову інфраструктури національного життя. Ме-
319
____________________________ |>ч-_________________ ________________________________________________________________________________ Гемо 19
режа культурно-освітніх і господарських організацій охопила практично всі повіти

краю, сягнувши найдальших куточків. Кооперативний рух був представлений майже
500 кредитними організаціями, кооперативними магазинами, спілками для продажу
сільськогосподарських продуктів. Він підтримувався і координувався українським
ощадним товариством «Дністер» (1892), спілкою «Сільський господар» (1898), яка
мала густу мережу агрономічних гуртків, та створеним у 1908 р. Крайовим земель
ним банком. У 1914 р. товариство «Просвіта» налічувало 77 філій та близько 3 тис.
читалень, 509 домів-читалень, 2364 бібліотеки. При читальнях діяли аматорські теа
тральні гуртки, хори, оркестри.
Поряд із традиційними культурно-освітніми і господарськими організаціями ви
никають спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898 р.) і «Січ» (1900 р.), які займа
ються військовою підготовкою молоді. А в 1911 р., на зразок бойскаутських організа
цій, з'являється українська - «Пласт».
Система української освіти була представлена 3 тис. початкових шкіл, б держав
ними і 15 приватними гімназіями. У Львівському університеті діяло 10 українських
кафедр.
Активно діяло під керівництвом М. С. Грушевського Наукове товариство ім. Т. Шев
ченка, яке виконувало роль української академії наук.
Боротьба за університет була одним із проявів національної боротьби за Гали
чину. У 1900 р. в Галичині та на Буковині відбулися численні віча під гаслами поділу
Галичини на українську і польську частини та прилучення до неї української части
ни Буковини, щоб у такий спосіб створити єдиний український край. У свою чергу,
студенство скликало своє віче 14 липня 1900 р., щоб публічно заявити про вимоги
української самостійності. Л. Цегельський, тодішній студент, а згодом визначний гро
мадсько-політичний діяч, виголосив на вічі програмну промову: «Залишається одне:
створити свій власний державний організм, свою власну незалежну самостійну укра
їнську національну державу в етнографічних границях по всій території, заселеній
українським народом... Тільки в такій державі, тільки в самостійній Україні зможе
відповідно зажити наша нація».
Водночас студенти стали на чолі боротьби за український університет. 8 жовт
ня 1901 р. відбулося академічне віче, на якому поряд зі студентами був присутнім і
М. Грушевський. Це віче започаткувало серію політичних демонстрацій, у яких узя
ли участь політичні й громадські діячі. Справа почала набирати розголосу. Зрештою
19 листопада 1901 р. депутат Романчук вніс у Палату депутатів проект резолюції щодо
заснування українського університету уЛьвові. Далі справа пішла на розгляд до ав
стрійського парламенту. Час ішов, проте все залишалося без змін. Тоді студенти-укра-
інці пішли на рішучий крок: 440 студентів передали заяву про вихід з університету. Ця
акція студентів підняла питання українського університету на поверхню політичного
життя краю. Проте поляки вперто не бажали йти на поступки. Міська рада Львова
навіть закликала польську молодь, застосовуючи насилля, не допустити заснуван
ня українського університету. Дійшло до неодноразових сутичок між польськими й
українськими студентами, а також із поліцією. Жертвою цих сутичок у 1910 р. став
один із лідерів українського студентського руху А. Коцко. Зрештою у 1912 р. австрій
ський уряд пообіцяв створити український університет до 1916 р.
На початку XX ст. багато селян уже не бажали дивитися на еміграцію як на єдиний
спосіб розв'язання своїх труднощів. Усі виїхати не могли і не бажали, потрібно було на
320
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск л а д і А вст р о -У го р сь к о ї ім п е р іїу 1900-1914 р р . _____________________________________________
батьківщині боротися за краще життя. У 1902 р. селяни, яких підбурювали радикали,

а також, хоч і з запізненням, націонал-демократи, розпочали масовий бойкот жнив у
великих маєтках Східної Галичини, вимагаючи підвищення платні та впорядкування
процесу еміграції. У своїх відозвах селянські страйкові комітети писали: «Браття, не
в Канаді й не в Бразилії наш хліб! Наша Канада й Бразилія на тій землі, котру наші
прадіди кров'ю зливали, за котру батьки і діди буки брали». Страйк охопив близько
200 тис. селян та сільськогосподарських робітників. Координувати страйк, підтриму
вати дисципліну та спокій серед його учасників допомагали численні місцеві комі
тети українських партій. Завдяки цьому страйк набув водночас соціального і націо
нального характеру.
Перелякані цією несподівано вдалою демонстрацією селянської солідарності,
поміщики закликали уряд до відновлення порядку. Незважаючи на сотні арештів,
страйк продовжувався. Спроба польських поміщиків мобілізувати польську громад
ськість націоналістичними закликами: «Українці хочуть витіснити нас зі спадкових
земель!»,- ще більше додала рішучості страйкуючим. Зрештою поміщики змушені
були піти на поступки і задовольнити вимоги страйкуючих. Страйк, крім позитивних
зрушень у житті селян, мав неабияке значення для українського руху: він активізу
вав багатьох селян, залучивши їх до політичної боротьби. Маючи за собою могутню
народну підтримку, українські провідники від початку XX ст. розгорнули боротьбу за
здобуття нових прав для українського населення. Під впливом російської революції
1905-1907 рр. Австро-Угорську імперію охопив могутній рух за введення загально
го виборчого права. Особливого розмаху він набув у 1906 р. 22 січня австрійський
імператор Франц Йосип у цій справі прийняв українську делегацію, від імені якої го
ворив митрополит А. Шептицький. Щоб підтримати вимоги делегації, Народна рада
на 2 лютого скликала народне віче, яке відбулося уЛьвові за участю близько 50 тис.
учасників.
Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів, нарешті, парламент
ську реформу, яка забезпечила українцям в імперському парламенті вагоме пред
ставництво (27 депутатів від Галичини і п'ять від Буковини). Проте це представництво
могло бути значно більшим, якби не махінації з виборчими округами, зловживання і
розправи над українськими виборцями під час голосування. Протестуючи проти та
кої несправедливості, український студент М. Січинський застрелив галицького на
місника графа А. Потоцького.
Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані
на скасування польської монополії на владу. У цій боротьбі використовувались як
парламентські (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапар
ламентські (віча, страйки, демонстрації) засоби. У результаті такої цілеспрямованої
діяльності, а також під тиском австрійського уряду, який не бажав загострення кон
флікту в Галичині напередодні конфлікту з Росією, поляки змушені були піти на по
ступки. 14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу кра
йового статуту. Вона порушила монополію поляків на владу в Галичині, і це відкри
вало для українського руху нові перспективи для подальшої боротьби за поділ краю
на українську й польські частини. Однак угоду так і не було втілено у життя, оскільки
через кілька місяців розпочалася Перша світова війна.
Визначну роль у становленні українського руху на західноукраїнських зем
лях відіграла Греко-католицька церква, будучи його провідником. Проте це надало
321
___________________________________________________________ _ _______________________________________________________________________________________________________________________________________________ Тема 19
українському руху дещо консервативного клерикального забарвлення. На кінець

XIX ст„ коли національний рух стає переважно світським, це призвело до зростан
ня антицерковних настроїв і до загострення відносин між церквою і провідниками
українського руху. Особливо відзначилась антицерковними виступами Радикальна
партія. Таке становище погрожувало відривом широких народних мас, особливо
селянства, від провідників українського руху. Ситуацію врятував прихід у 1901 р. на
галицький митрополичий престол А. Шептицького. Молодий Зб-річний метрополит
поставив участь греко-католицьких священиків у громадському житті в залежність
від дотримання національним рухом принципів християнської моралі. Замість ста
рої ролі національного провідника церква від цього часу покликана була виступа
ти у новій іпостасі - як духовний і моральний авторитет українського суспільства.
Нова роль не відразу знайшла підтримку і розуміння українських провідників. Сама
постать Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала у них підозру.
Проте наполегливість, із якою митрополит проводив свою лінію, і його виступи на
захист українства зрештою дали змогу відновити єдність українського руху і церкви,
яка його освячувала.
Напередодні Першої світової війни в українській політичній думці, як і в середо
вищі деяких інших європейських національних рухів, визріла ідея використання між
народних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто
ідея сепаратизму.
У грудні 1912 р. на таємному засіданні трьох головних українських політичних
партій Галичини було прийнято заяву: «З огляду на добро і будучність української на
ції по обох боках кордону, коли прийде до війни між Австрією і Росією, то все україн
ське громадянство стане на боці Австрії проти Російської імперії як найбільшого во
рога України».
Подібне рішення ухвалив II Всеукраїнський студентський зїзд у Львові (липень
1913 р.). Більш конкретно цю ідею сформулював майбутній ідеолог українського ін
тегрального націоналізму Д. Донцов, який взяв участь у роботі з'їзду. Реферат його
доповіді пізніше вийшов окремою брошурою під назвою «Сучасне політичне поло
ження нації і наші завдання». Центральним пунктом доповіді Донцова була ідея по
літичного сепаратизму щодо Росії. «Не буду розважувати ту т... - підкреслював він,-
автономізму і сепаратизму, бо вважаю це за річ другорядну. Тим самим полишаю ос
торонь і питання «самостійності України». Бо актуальним є не гасло самостійності -
мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією!.. Актуальним,
більш реальним, більш конкретним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Росії,
зірвання всякої злуки з нею - політичний сепаратизм». Передбачаючи неминучість
конфлікту між Росією та Австро-Угорщиною, Д. Донцов радив українцям стати на бік
Австрії задля реалізації програми сепаратизму. На його думку, «всяка поразка Росії,
всяке відірвання хоч кавалки української території Австрією приведе до консолідації,
до скріплення українського елементу в Австрії... і в Росії, і наблизиться час остаточ
ного визволення нашого краю».
322
З а хід н о укр а їн ськ і з гм п і у склад) А в с т р о -У ю р сь к о ї ім п г р іїу 1900- 1914 р р . • ___________________
Поняття і терміни *г. тс.э-ЯШ ЯШ Ш Ш Ш Ш Ш Ш Ш Ш аШ Ш Ш Ш ЯЯШ Ш Л

Загальне виборче право - один з ключових Студентське віче - форма політичної бо
принципів демократизації суспільства, який ротьби в Галичині наприкінці XIX - на почат
передбачає надання голосу максимальній ку XX ст. Зібрання студентів, громадськості з
метою засвідчення перед владою вимог, які
кількості дорослого населення (як правило
відбивають прагнення народу.
з 18 років), не залежно від статі, становища у
Молодіжна спортивно-фізкультурна орга
суспільстві, майнового становища, освітнього
нізація - форма залучення молоді до націо
рівня. нально-визвольної боротьби в Галичині, під
Національна автономія - автономія за на готовка до воєнного вишколу. Існували такі
ціональним принципом. організації', як «Сокіл», «Січ».
Персонали ■ ш н а н н м м а м н н н н м м м н м м а в ш н в а в ш м а ш м а ш
Шептицький Андрей (1865-1944) - митро світової війни очолював Бойову управу УСС,
полит Української греко-католицької церкви брав участь у роботі ГУР і ЗУР. Брав активну
у 1901-1944 рр. Завдяки його діяльності УГКЦ участь у діяльності органів влади під час існу
стала ідейним і моральним авторитетом укра вання ЗУНР. Емігрував. Згодом повернувся до
їнського руху в Галичині. Галичини, де займався адвокатською діяль
Трильовський Кирило (1864-1941) - гро ністю, публіцистикою.
мадсько-політичний діяч, адвокат, публіцист, Боберський Іван (1873-1947) - громадський
видавець. З студентських років брав участь діяч, засновник українського спортивно
у діяльності РУРП. У 1900 р. заснував перший го руху. Став одним з організаторів сокіль-
осередок в Галичині пожежно-гімнастичного сько-стрілецького руху. У 1910-1914 рр. очо
товариства «Січ», згодом очолив об'єднан лював «Сокіл-Батько». У роки Першої світової
ня «Січей». Був організатором селянського війни входив до складу Бойової управи УСС
страйку 1902 р. Брав участь у кооперативно і ГУР. Діяч ЗУНР. 1920 р. виконував диплома
му русі. Обирався послом до віденського пар тичні доручення уряду ЗУНР в СІ1ІА. У 1932-
ламенту і галицького сейму. У роки Першої 1947 рр. жив у Югославії у м. Тржичі.
Тема 19
Тестові завдання с л г - т . : : ? ■:
1. Яка бойскаутська організація виникла у 1911 р. у Галичині?
А «Пласт» В «Сокіл» А Б в г
Б «Січ» Г «Просвіта»
2 . Австрійська влада на початку XX ст. йшла на поступки українцям Східної Галичини
з огляду на конфронтацію з
А Німеччиною. В Італією. А Б в ТІ
Б Росією. Г Сербією.
3. Яка була основна вимога революційних виступів в Австро-Угорській імперії у
1906-1907 рр., у яких активну участь взяли і українці?
А запровадження загального виборчого права А Б В Г
Б розподіл поміщицьких земель між селянами

В надання автономії Галичині
Г об'єднання українських земель в єдиній державі
4. Який фактор мав мінімальний вплив на демографічну ситуацію в Східній Галичині
у другій половині XIX - на початку XX ст.?
А трудова еміграція А Б В Г
Б демографічний вибух
В міграція населення з Наддніпрянської України
Г низький життєвий рівень населення
5. Під якими гаслами розгортався український національний рух у Східній Галичині
А «скасування панщини», «доступ українцям до державних посад», А Б в 7|
«національно-територіальний поділ Галичини» _ .. І
Б «приєднання Буковини до Галичини», «зрівняння у правах
греко-католиків і католиків», «запровадження у школах
української мови навчання»
В «відкриття Львівського університету», «усунення поляків з урядових посад»,
«затвердження українського правопису»
«запровадження загального виборчого права», «надання автономії Східній Га
личині», «створення українського університету»
А деревообробна В нафтовидобувна А Б в Т]
Б металургійна Г текстильна
7. Хто очолював делегацію галицьких українців, яка 22 січня 1906 р. звернулася до
австрійського імператора з проханням про зміни у виборчому законодавстві для
населення краю?
А Ю. Романчук В А. Потоцький ІА Б в Г
Б А. Шептицький Г М. Січинський
8.
А 1900 р. В 1905 р. А Б в Г
Б 1902 р. г 1907 р.
324
З а хід н о укр а їн ськ і з е м л і у ск ла д і А ест р о -У го р сь к о ї Ім п ерГїу 1900-1914 р р .
9. Який з методів НЕ застосовували у боротьбі українські політичні парти Галичини у

1900-1914 рр.?
А страйк
Б народне віче Н 555
В діяльність парламентської опозиції
Г збройне повстання
ІО.Яка течія в українському русі Галичини домінувала на початку XX ст.?
А народовська В радикальна п с ш п
Б москвофільська Г теократична І II II
11 .Хто був засновником сокільсько-стрілецького руху в Галичині на початку XX ст.?
А Іван Боберський о в о п
Б Євген Петрушевич
В Кирило Трильовський
Г Андрей Шептицький
12 . У якому році А.Шептицький став митрополитом УГКЦ?
А 1901р. В 1906 р. I а Б в г
Б 1902 р. Г 1910 р.
13. Які українські землі на початку XX ст. називали «Українським П'ємонтом»?
А Закарпаття В Північну Буковину П ВЕШ
Б Східну Галичину Г Західну Волинь
14.Яка українська політична партія на початку XX ст. користувалася найбільшою під
тримкою населення Галичини?
А УНДП В РУРП І А| Б[ В ІГІ
Б УСДП Г РНП П Т У
ІБ.Поставте події у хронологічній послідовності.
А виборча реформа в Австро-Угорщині на засадах загального ІАІБІВ | ГІ
виборчого права І__ І__ 1__ 1__ І
Б селянський страйк в Галичині
В обрання митрополитом Української греко-католицької церкви
А.Шептицького
Г створення української бойскаутської організації «Пласт»
16. Яке твердження характеризує економічний розвиток західноукраїнських земель
А Австро-угорський уряд проводив політику протекціонізму, обмежуючи вплив
іноземців в економіці Галичини
Б Імперський уряд заохочував повернення трудових емігрантів ІА | Б | В | ГІ
зі США до Галичини та Буковини І— І— 1— І— І
В 90 % населення Закарпаття було зайнято в нафтодобувній та деревоперероб
ній промисловості
Г Західноукраїнські землі відставали в економічному розвитку від інших регіо
нів Австро-Угорщини
17 . Яке висловлювання є правильним?
А У результаті виборчої реформи 1907 р. українські депутати |а | б | в | г ]
мали більшість у Галицькому сеймі і Віденському парламенті І— І— І— І— І
325
Б На початку XX ст. Українська греко-католицька церква знову стала на чолі
українського національно-визвольного руху в Галичині
В Приводом до убивства у 1907 р. галицького намісника графа Антея Потоцько-
го українським студентом Мирославом Січинським стали зловживання влади
на виборах до Галицького сейму і Віденського парламенту
Г На початку XX ст. більшість українських партій в Галичині дотримувалися соці
алістичних поглядів
18.Який регіон охопив у 1902 р. селянський страйк під гаслом: «Браття, не в Канаді
й не в Бразилії наш хліб! Наша Канада і Бразилія на тій землі, котру наші прадіди
кров'ю зливали, за котру батьки і діди буки брали»?
А Східну Галичину В Закарпаття А Б В Г
Б Північну Буковину Г всі західноукраїнські землі
19.Установіть відповідність міжвизначеннями і поняттями.
1 Адам Коцко ідеолог українського інтегрального націоналізму,
2 Мирослав у 1913 р. висунув ідею політичного сепаратизму
Січинський щодо Росії
3 Дмитро Донцов український студент, загибель якого стала
4 Кирило Трильовський могутнім каталізатором українського руху
в Галичині
■ОЕНЗИНІ В засновник першого осередку пожежно-
1 гімнастичного товариства «Січ»
2 Г студент, який здійснив замах на галицького
І
Е _ намісника графа А.Потоцького
Д один з організаторів сокільсько-стрілецького
руху в Галичині
2 0 .Установіть послідовність подій.
А створення «Пласту» а] Б. в
п
Б запровадження загального виборчого права в Галичині
□1
В призначення митрополитом греко-католицької
церкви А.Шептицького ш
Г створення пожежно-гімнастичного товариства «Січ»
21 .Які національно-спортивні, бойскаутські українські організації діяли на західно
українських землях на початку XX ст.?
1 «Пласт»
2 «Братство Тарасівців»
3 «Сокіл»
4 «Хлопомани»
5 «Січ»
6 «Громада»
7 «Дністер»
326
Тема 20
УКРАЇНА В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ в ій н і а в н і

1914-1918 р р .- Перша світова війна 1 9 1 5 р .- бій на горі Маківка
серпень 1 9 1 4 р .- Створення Головної Україн 1915 р. - створення Загальної Української
ської Ради (ГУР) Ради (ЗУР)
серпень 1914 р.-червень 1918 рр. - діяль 1916 р .- бій на горі Лисеня
ність Союзу визволення України (СВУ) травень-червень 1916 р. - «Брусилов-
1914 р. - створення Легіону Українських Січо ський прорив»
вих Стрільців (УСС) 1917 р. - створення Українського фронту
серпень-вересень 1914 р .- «Галицька битва» Першої світової війни
1915 р. - взяття російськими військами фор грудень 1917 р. - перемир'я на Східному
теці Перемишль фронті
20.1. Українські землі напередодні Першої світової війни.

Плани воюючих держав щодо України й ,й ;:і,Ь :К й ш гїі5 г
Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишати
ся в складі двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Вони різнилися за рівнем
економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм.
Обидві імперії проводили політику, спрямовану на знищення національної самобут
ності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у націо
нальному відношенні зазнавало українське населення, яке перебувало під владою
Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якшою,
вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.
До складу Російської імперії входили дев'ять губерній, об'єднаних у три великі ре
гіони: Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна
Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Катеринослав
ська, Херсонська, Таврійська губернії). Українці також заселяли великі райони Кубані,
Чорноморської губернії, Курщини, Воронежчини, Холмщини, Берестейщини.
Територія Західної України (сучасна територія Львівської, Тернопільської, Іва
но-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входила до
складу Австро-Угорщини.
У сільській місцевості проживало близько 80 % жителів України, у місті - до 20 %.
За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто -
багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських
землях - польським та єврейським. Українці в містах України становили близько
1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. У селі розмов
ляли українською мовою, у місті - здебільшого російською, а на заході - польською,
німецькою та угорською.
В економічному відношенні більш розвинутими були українські землі в складі
Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас став вугледобувною і ме
талургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу
були основними показниками могутності країни. Крім того, українські землі були і
житницею Європи.
На українських землях у складі Австро-Угорської імперії промисловість була май-
же відсутньою. Набули розвитку лише лісообробна, нафтодобувна і харчова галузі.
327
____________________________________________________ __________________________________________________________________________________________________________________________ Т .. -- Гем о 20
Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емі
грувати або вирушати на заробітки за океан.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, мала загарбницький характер з
боку обох ворогуючих блоків. Об'єктом їх експансії були й українські землі. На них пре
тендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія, не проти була щось отрима
ти і Османська імперія.
Росія, яка на міжнародній арені декларувала себе захисником слов'янських на
родів, прагнула здійснити мрію всіх російських царів - об'єднати всі землі колишньої
Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалася оволодіти Галичи
ною, Буковиною, Закарпаттям. Тому російський Генеральний штаб вістря наступу ро
сійської армії спрямовував на Галичину.
Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни
австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських
землях Австро-Угорщини й відділених від РосГЇ територіях буде створено окрему ад
міністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-
Угорщини.
У Німеччині широкі плани щодо України розроблялись як із боку військових, так
і з боку промисловців і політиків. Особливо привабливою Україна з її сировинними і
продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли
власні ресурси цієї європейської держави були виснажені.
20.2. Бойові д ії на території України в роки Першої світової війни

(1914-1918 рр.) н ш н н н в н м м ш и н н н я н н
Відразу після початку Першої світової війни українські землі перетворилися на
театр воєнних дій між російською армією та військами австро-німецького блоку, або
прифронтову зону. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт, до
якого у 1916 р. додався ще й Румунський. У серпні-вересні 1914 р. російські війська,
відбивши наступ австро-угорських армій, спрямували свій удар на Галичину. Ця опе
рація отримала назву Галицька битва, у результаті якої російська армія оволоділа
Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшла до Карпатських перевалів. Ро
сійські війська вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська
втратили 400 тис. осіб, із яких 100 тис. потрапили в полон. Тільки завдяки терміновій
допомозі з боку Німеччини і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорщина
уникла остаточного розгрому.
Наступним успіхом російських військ стала облога фортеці Перемишль, яка ка
пітулювала 22 березня 1915 р. У результаті були взяті в полон ще 120 тис. австрійців і
захоплено 400 гармат. На завойованій території російська влада встановила режим,
який, за словами голови російської адміністрації Галичини генерал-губернатора гра
фа О. Бобринського, мав запровадити «русские начала» в житті населення краю. Так,
у Галичині закривалися українські школи та інші навчальні заклади, культурні органі
зації, запроваджувалися російська мова і російське законодавство. Почалося повер
нення греко-католиків у православ'я. Майже всіх представників української еліти, що
залишилися в краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополи
том А. Шептицьким було вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми.
Російська окупація тривала до весни - літа 1915 р. Уже в лютому австрійські ча
стини вступили до Чернівців, 22 червня - до Львова, а до кінця червня захопили всю
Галичину й Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини,
328
Укр аїн а в П ерш ій світ овій війн і _________________________________________ - ________________ __________________________________________________________________________________________
австро-німецькі війська під час наступу 1915 р. окупували західну Волинь, Холмщину,
Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Наступ австро-німецької армії було зупинено
на лінії Кам'янець-Подільський-Тернопіль-Кременець-Дубно.
Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депорта
цією населення. Поряд із цим, до відступаючих російських частин додалися біженці,
які боялися репресій із боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено по
над 100 тис. українців. Депутат російської Державної думи П. Мілюков назвав росій
ську політику в Галичині «європейським скандалом».
Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Бруси-
лова завдали несподіваного удару, який увійшов в історію як Брусилівський прорив.
Російські війська розпочали наступ 22 травня 1916 р. і після нетривалої артпід
готовки просунулись по всьому фронту вглиб на 80-120 км, знову оволоділи Чер
нівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусилівського прориву австро-
угорські війська зазнали значних втрат: понад 1 млн осіб убитих і поранених, понад
400 тис. військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис. осіб.
Після завершення цього наступу лінія фронту залишалася майже незмінною ці
лий рік. Тим часом у березні 1917 р. в Росії відбулась революція. Новий російський
уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, улітку 1917 р. розпочав новий
наступ, який завершився повним провалом і новими жертвами. Контрудар австро-
німецьких військ примусив російські війська повністю залишити Галичину, відійти
навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення перемир'я
(грудень 1917); Берестейського миру (січень 1918 р.).
20.3. Українські політичні партії та організації в роки

Першої світової війни ШШШЯШШШШШШЯШШЯИШШ
Війна обернулась колосальною трагедією для українського народу. Майже
3,5 млн українців було мобілізовано до російської армії, а 250 тис. українців Галичини
й Буковини - до австро-угорської.
Воєнне протистояння обох імперій - Росії та Австро-Угорщини, що супрово
джувалося масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме
українство. Розкол на прибічників і противників війни відбувся як між українцями
воюючих сторін, так і в рамках Російської та Австро-Угорської імперій. Відверто про-
австрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. уЛьвові Головна українська
рада (ГУР) на чолі з К.Левицьким. ГУР являла собою міжпартійний блок із представни
ків радикальної, соціал-демократичної, націонал-демократичної партій. ГУР зверну
лась до українського народу з Маніфестом, у якому, зокрема, зазначалося: «Ненасит
ність царської імперії загрожує також нашому національному життю... яке знайшло
захист в конституційному ладі австрійської держави... Нехай українське громадян
ство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог Украї
ни був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!»
У 1914 р. з ініціативи ГУР було сформовано легіон Українських січових стрільців
(УСС).
У травні 1915 р. Головна українська рада реорганізувалася у Відні в Загальну
українську раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом україн
ського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впрова
дження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині,
згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського
329
-_________________________________________________________________________________________________2 _____________________________ ____________________________________________________________________Г е м а 20
університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримала ідеї неза

лежної України, але задовольнила низку другорядних вимог, зокрема щодо організа
ції окремих таборів для військовополонених українців. У таборах засновували шко
ли, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням української національної
самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і
гнобительки українського народу. Із часом з українських полонених у Німеччині та
Австро-Угорщині було створено, відповідно, дві дивізії - «синьожупанну» і «сірожу-
панну», названі так за колір їхньої форми.
5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили створення
самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входи
ли до складу Російської імперії, а згодом і Галичини. На знак протесту Загальна україн
ська рада саморозпустилася. Керівництво українським рухом на західноукраїнських
землях зосередилось в українському парламентському представництві.
У той же час політичні емігранти зі Східної України заснували уЛьвові Союз ви
зволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організаці
єю. Організаторами СВУ були колишні діячі Української соціал-демократичної партії
(УСДРП) - А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов, і Української соціал-демократичної спілки
(«Спілки») - М. Меленевський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.
У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна
мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституцій
но-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину,
німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.
СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі,
Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коа
ліцію непримиренних ворогів Російської імперії, ці представники вступали у відкриті
чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими
політичними емігрантами, в основному з більшовиками і меншовиками. Але досягти
згоди не завжди вдавалося.
У 1915 р. члени СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії газету
«Робітничий прапор», розгорнули агітаційно-пропагандистську роботу в таборах вій
ськовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ здійс
нював широку пропагандистську діяльність. Діячі СВУ виступали з лекціями і доповідя
ми не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії. Вони налагодили регулярне
видання українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською,
хорватською, італійською та шведською мовами багатьох науково-популярних видань
з історичного минулого та сучасного України. Серед них «Кобзар» Т. Шевченка, праці
українських історіографів М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, ученого-географа
С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Були надруковані
окремі праці М. Грушевського, хоч сам він ставився до СВУ неприхильно. Допомога,
що надавалася державами Четверного союзу, зараховувалась як державний борг май
бутньої самостійної України. СВУ припинив свою діяльність у червні 1918 р. Історичною
заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій прого
лосив своєю метою утворення самостійноїукраїнської держави.
На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві «Карпато-
русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати російську армію як
визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.
330
Укр аїн а $ Перш ій світ овій війн і ___________________________________________ _________________________________________________________
Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні.

Редактор журналу «Украинская жизнь» у Москві С. Петлюра закликав українців чесно
виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої полі
тики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.
Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не став
ши на платформу С. Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українських діячів до ро
сійського самодержавства не пом'якшувала його упередженості щодо України. Це
переконувало українців, що тільки в рамках національного руху можна розв'язати
українське питання.
Починаючи з 1916 р., у містах України масово починають виникати націона
лістичні гуртки молоді, переважно студентів, які виступали за незалежність України.
20.4. Бойовий шлях Українських січових стрільців (УСС) - гж т ■ :т я я

У серпні 1914 р. ГУР у Львові створила Бойову управу УСС, яка звернулась до ав
стрійського уряду з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових
стрільців (УСС). Запис до УСС проводився на цілком добровільних засадах. Бажаючих
вступити виявилось 28 тис. осіб. Основний контингент становили вихованці молодіж
них воєнізованих українських організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». Австрійський уряд,
стурбований наявністю такого великого національно свідомого військового форму
вання, зарахував до УСС лише 2,5 тис. осіб. Легіон, який складався з трьох куренів,
увійшов до австрійської групи військ генерала Бормана. Із наближенням фронту до
Львова австрійське командування намагалося кинути непідготовлений легіон у бій.
Але тодішній тимчасовий командир Т. Рожанковський відмовився виконати цей на
каз. Згодом легіон очолив поручник М. Галущинський. Після прийняття присяги ле
гіон було перекинуто на Закарпаття. Плани австрійського командування полягали в
поступовому знищенні УСС у боях із противником. Окремі підрозділи легіону були
кинуті для захисту Верецького й Ужоцького перевалів (вересень 1914 р.). Решті було
наказано групами по 20 осіб пробиватися в тил російських військ для здійснення
диверсій. Проте такі операції виявилися малоефективними, а січовики зазнавали
значних втрат. Зрештою, австрійське командування змінило свої погляди на долю
стрільців, які виявились одними з найбільш боєздатних солдатів австро-угорської
армії. У грудні 1915 р. добровольчий легіон УСС був переформований на регулярний
полк УСС австрійської армії. УСС відзначились у боях за гору Маківка (березень 1915р.),
у звільненні Галичини від російської окупації. Але бій за гору Лисоня на Тернопільщині
(вересень 1916 р.) став останнім для полку УСС. Залишки полку були переведені на Во
линь, де стрільців зобов'язали допомагати австрійській окупаційній владі поповню
вати австрійську армію рекрутами з місцевого населення. Скориставшись цим, січові
стрільці відразу розпочали велику освітню роботу. Так, вони організували близько
100 початкових шкіл і працювали там учителями. Після переформування полку в лю
тому 1917 р. січовики повернулися на фронт під м. Бережани. У березні-жовтні 1918 р.
полк УСС під командуванням сотника О. Микитки, згідно з умовами Берестейського
миру 1918 р., у складі австро-угорськоїармії здійснив похід у Наддніпрянську Україну
(Жмеринка-Херсон-Олександрівськ). На початку жовтня 1918 р. полкУСС було пере
ведено на Буковину, у Чернівці. Після проголошення ЗУНР у листопаді 1918 р. полк
було передислоковано до Львова, де він став ядром Української галицької армії (УСА)
після проголошення ЗУНР.
331
Наприкінці грудня 1917 р. із колишніх полонених січовиків і вихідців із Галичини у
Києві було створено Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. Курінь січових
стрільців (так він став називатися від початку 1918 р.) повністю підтримав УЦР, а зго
дом став однією з кращих частин арміїУНР і поступово був реорганізований у корпус.
Таким чином, січові стрільці, узявши активну участь у Першій світовій війні, ста
ли основою майбутньої української армії як на західноукраїнських землях, так і в
Наддніпрянщині, яка до 1921 р. вела непосильну боротьбу, відстоюючи завоювання
української революції.
Перша світова війна - конфлікт між дво світової війни склад союзу зазнав змін - Італія
ма воєнно-політичними блоками Антантою приєдналася до Антанти, а союз поповнився
і Троїстим (Четвертним) союзом, який набув Туреччиною (1914 р.) та Болгарією (1915 р.).
світового масштабу. Проте головні бойові дії Проіснував до 1918 р.
велися у Європі. Приводом до війни стало Окупація - тимчасове загарбання території
убивство у Сараєво сербським терористом іншої держави. Форма встановлення контро
наступника австрійського престолу Франца лю агресором над загарбаними територіями.
Фердинанда. Війна носила загарбницький Політична криза - форма прояву комплексу
характер з обох боків. Кровопролитна війна політичних протиріч, які розвинулися і по
тривала з 1 серпня 1914 р. по 11 листопада глибилися на основі кризи економічної і по
1918 р. Загинуло 10 млн. чол. Перемогу здо літичної нестабільності. Виражається у формі
були країни Антанти. падіння авторитету правлячих кіл, нездатно
Антанта (дослівно «сердечна згода») - во сті офіційної влади приймати раціональні рі
єнно-політичний союз, що склався на початку шення, полагоджувати інтереси сторін; може
XX ст. Спочатку мав характер угоди з коло бути слідством діяльності опозиційних сил,
ніального питання між Англією та Францією направлених на ліквідацію існуючої політич
(1904 р.) та Англією і Росією (1907 р.). Під час ної системи. Унаслідок кризи відбувається
Першої світової війни до союзу приєдналося модернізація політичних структур, еконо
більше 20 держав. мічні перетворення, примирення інтересів
Троїстий (Четверний) союз - воєнно-полі різних соціальних груп, наступ реакції або
тичний союз, що склався наприкінці XIX ст. відновлення раніше існуючої влади.
між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італі Загальна суспільна криза - криза, що охо
єю (1882 р.). Союз прагнув до перерозподілу пила всі прошарки суспільства, яка породжує
світу на свою користь. У 1915 р. під час Першої загальне невдоволення.
Персонали
Бобринський Григорій (Георгій) - граф, у Самостійно вивчив українську мову. Брав
1914-1915 рр. галицько-буковинський гене участь у Першій світовій війні. У квітні
рал-губернатор. Відзначився жорсткою анти 1918 р. був призначений командиром УСС.
українською політикою. Прагнув запровади У 1919-1920 рр. співробітничав з С. Петлю
ти «русские начала» в Галичині. рою. У 1921 р. повернувся до Відня. Був тіс
Вишиваний Василь (Вільгельм Габсбург) но пов'язаний з українською еміграцією. У
(1895-1950(7)) - онук австрійського імпера 1947 р. заарештований радянськими спец
тора Франца-Йосифа, австрійський архік- службами. Загинув у радянських таборах.
нязь, ерцгерцог. З молодих років прожи Автор збірки поезій українською мовою
вав в українському середовищі Галичини. «Минають дні» (1921 р.).
332
Україн а в Перш ій світ овій війні
Тестові завдання т ят ^ Ш іет .п '& яяш ш ш ш ш ш ш ш аш ш ш аяш ш ш ш ш ш ш ш ш ш

1. Суть планів воюючих сторін у Першій світовій війні щодо України полягала в прагненні
А захопити українські землі, що входили до складу держави-противника.
Б створити Українську державу під протекторатом Австро-Угорщини та Росії,
В розв'язати «українське питання» на європейській післявоєнній А Б в г|
мирній конференції. н
Г включити Правобережну Україну та Східну Галичину до складу Польської держави.
2. Які заходи були характерними для політики російського царизму на окупованих
західноукраїнських землях в роки Першої світової війни?
А закриття українських шкіл, підтримка місцевих поміщиків, А Б В г
поширення антивоєнних настроїв серед селян
депортація греко-католицьких священиків вглиб імперії, підтримка просвіт
ницьких українських товариств і місцевих капіталістів
В підтримка місцевих поміщиків, закриття українських шкіл, створення україн
ських громадських організацій
Г заборона українських періодичних видань, діяль
ності товариств, громадських організацій, депорта
ція греко-католицьких священиків вглиб імперії
3. Що стало наслідком подій, перебіг яких
відображено на карті?
А створення Галицько-Буковинського
генерал-губернаторства А Б В Г
вступ у світову війну Німеччини
на боці Австро-Угорщини
В демократична революція та
повалення самодержавства в Росії
Г капітуляція Австро-Угорщини
та проголошення ЗУНР
4. «Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також україн
ському національному життю, яке знайшло охорону у конституційному устрої
австрійської держави. По біда Росії мала би принести українському народові
австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне ЗО мільйонів українського
народу в Російській імперії...»
Яка українська політична організація виступила з таким зверненням до україн
ського народу на початку Першої світової війни?
А Головна українська рада (ГУР) О ВГИ й
Б Союз визволення України (СВУ)
В Товариство українських поступовців СТУП)
Г Загальна українська рада (ЗУР)
5. Чи правильне судження?
Напередодні Першої світової війни Україна
1) була об'єктом міжнародних відносин.
2) виступала суб'єктом міжнародних відносин.
А обидва варіанти правильні В тільки 2 варіант правильний ІА Б в г
Б тільки 1 варіант правильний Г обидва варіанти не правильні г
333
•______________________________ _ ______________________________________________ • • _________________ __________________________________________________________________ Тема 20
б. Яка зазначена абревіатурою українська організація була заснована у роки Першої

світової війни на території Австро-Угорщині емігрантами з Наддніпрянщини?
А ГУР В СВУ М ОСШ І
Б ЗУР Г ТУП
7. Яка країна на початку XX ст. визнала свої зовнішньополітичні пріоритети таким
чином: «1) приєднати західні землі та з належною поступовістю викорінити тут
мазепинський дух; 2) заволодіти протоками, які мають для нас виключне значен
ня для виходу нашого флоту... в Середземне море»?
А Російська імперія В Німеччина |А І|б |1В1
|г-і
Б Австро-Угорщина Г Франція [ 1І 1 □
8 . За ініціативою якої української організації було створено легіон Українських січо
вих стрільців (УСС)?
А Товариство українських поступовців (ТУП) !А Б В Г
Б Головна українська рада (ГУР) г
В Загальна Уукраїнська рада (ЗУР)
Г Союз визволення України (СВУ)
9. У якому році було створено Український фронт Першої світової війни?
А 1914р. В 1916р. [ІГ Б В Г
Б 1915р. Г 1917р.
Ю.Яка подія увійшла в історію під назвою «Галицька битва»?
А наступ російської армії і захоплення нею Східної Галичини і А Б в ті
Північної Буковини у 1914 р. □
Б «Брусилівський прорив» 1916 р.
В прорив німецьких і автро-угорських військ російської оборони
у районі м. Горлиця
Г облога російськими військами австрійської фортеці Перемишль.
11 .У якому році було створено полк Українських січових стрільців?
А 1914р. В 1916р. іа в о г а ї
Б 1915р. Г 1917р.
12.Яке з висловлювань є правильним?
А російська окупація Галичини тривала до виходу Росії з Першої світової війни
Б російська окупаційна політика на західноукраїнських землях ІА ІБ І в Г
переслідувала мету остаточно приєднати ці землі до імперії
на захоплених в Австро-Угорщини українських землях Росія утворила Галиць
ко-Волинську губернію
щоб завоювати прихильність українців у 1915 р. генерал-губернатором Гали
чини був призначений О. Брусилов.
13.Яка події періоду Першої світової війни на території українських земель отримала
назву «Європейський скандал»?
А репресивна антиукраїнська політика Росія на захоплених у А Б В г
1914-1915 рр. землях Галичини і Буковини
Б репресивна антиукраїнська політика Австро-Угорщини на українських землях
В розгром росіянами австро-угорської армії в Галичині
Г поразка і відступ російської армії у 1915 р.
334
14.У якому році було створено Український фронт під час Першої світової війни?
А 1914р. В 1916 р.
Б 1915р. Г 1917р.
15.Які фронти російської армії проходили українськими землями у роки Першої сві
тової війни?
А Південний і Південно-Західний А Б в Т]
Б Південно-Західний і Румунський □
В Західний і Південно-Західний
Г Південний і Західний
16. Хто був головою Головної української ради (ГУР), що постала у 1914 р.?
А К. Левицький [А16 [ВІГ~1
Б Є. Петрушевич І— І— І— І—І
В М. Грушевський
Г Д. Дорошенко
17 . На які українські землі у складі Російської ім
перії претендувала Австро-Угорщина напе
редодні Першої світової війни?
А 1,2 (З В Е Ш
Б 2,3 II І II
В 3,4
Г 1,4
18 . На фрагменті карти штриховкою
позначено територію Галицько-
Буковинського генерал-
губернаторства, ство
реного російським
урядом на окупованих
землях станом на
А вересень 1914р.
Б травень 1915 р.
В жовтень 1915 р.
Г грудень 1916 р.
19 . Про яку операцію
військ Південно-
Західного фронту часів
Першої світової війни
йдеться в цитованому
документі?
«У порівнянні з надіями, що покладалися на цей фронт навесні 1916 року, його
наступ перевершив усі очікування. Він виконав поставлене перед ним завдання -
врятувати Італію від розгрому та виходу її з війни, окрім того, полегшив становище
англійців і французів на фронті, змусив Румунію стати на наш бік та зіпсував усі
плани й наміри австро-угорців і німців на цей рік».
А Галицька битва В бої за гору Лисеня А і Б |В г
Б взяття фортеці Перемишль Г Брусилівський прорив І І
335
____________ • ' . >; " : ■ . _____ ■
.• ■ ________ • ■ ___________
•

1 1914 р. А взяття російськими військами фортеці Перемишль Ш П П П ІІП
2 1915 р. Б «Брусилівський прорив» т □
2 ^ п
3 1916 р. В укладення Брестського миру
ІЗ
4 1917р. Г створення легіону УСС ІП _ □
Д останній наступ росіян в Галичині
А створення Загальної української ради (ЗУР) [А [І в Г
Б початок формування легіону УСС ■
■
В Берестейський (Брестський) мир ■
Г Брусилівський прорив ■
22. Установіть послідовність подій. Ш П О Н Ц І*
т
А бій на горі Маківка В оборона Карпатських перевалів 2 і
Б бій на горі Лисоня Г похід на Правобережну Україну 3
:
23. Установіть послідовність подій. * □
А припинення діяльності Союзу визволення України (СВУ)

Б створення Загальної української ради (ЗУР) і п
2
В створення Головної української ради (ГУР) 1
Г створення легіону Українських січових стрільців а
24.У яких з перерахованих боїв у роки Першої світової війни брав участь підрозділ
Українських січових стрільців (УСС)?
1 взяття фортеці Перемишль похід у складі німецької
2 бій за гору Маківка армії на Лівобережну Україну
3 визволення Львова похід у складі австрійської
4 бій на горі Лисеня армії на Правобережну Україну
взяття Варшави
25. Які явища соціально-економічного розвитку українських земель були притаманні
періоду Першої світової війни?
1 падіння промислового виробництва, зростання цін, інфляція
2 зростання виробництва сільгоспродукції
3 швидкий розвиток залізничного транспорту
4 міграція населення
5 зростання експорту сільгоспродукції
6 формування механізмів державного регулювання економікою
7 стрімке зростання заробітних плат і життєвого рівня населення
26. Які з зазначених подій відбулися на українських землях у 1914-1916 рр.?
1 створення Загальної української ради (ЗУР)
2 «Галицька битва»
3 створення Союзу визволення України (СВУ)
4 створення Головної української ради (ГУР)
5 «українізація» частин російської армії
6 укладення Брестського миру між УНР і державами Четвертного союзу
7 укладення перемир'я на Східному фронті
336
Тема 21
УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
------ -----------------------------------
--------------------------------------------------------------------------- ----------------------------- - . —
Основні п о д ії
липень 1917 р. - «Тимчасові інструкції...» Тимча
1 9 1 7 р .- початок Української революції
березень 1917 р. - створення Україн сового уряду Генеральному Секретаріату
ської Центральної Ради (УЦР) серпень 1917 р. - Корніловський заколот
10 червня 1 9 1 7 р .- проголошення Пер вересень 1917 р. - з'їзд народів Росіїу Києві
шого універсалу УЦР листопад 1917 р. - проголошення Третього уні
червень 1917 р. - створення Генераль версалу УЦР
ного Секретаріату грудень 1917 р. - ультиматум Раднаркому Росії
липень 1917 р. - проголошення Друго грудень 1917 р. - перший з'їзд рад у Харкові.
го універсалу УЦР Проголошення радянської влади в Україні
липень 1917 р. - виступ самостійників січень 1918 р. - проголошення Четвертого уні
(полуботківців) версалу УЦР
21.1. Передумови і причини української революції. Утворення

Української Центральної ради, її політична програма ■■■■■■■■■■■
Українська революція стала визначною подією в історії українського народу
XX ст. Вона засвідчила палке прагнення українців до створення власної держави.
Незважаючи на тривале імперське'поневолення, український народ знайшов у собі
сили, щоб у вкрай несприятливи^’умовах протягом тривалого часу (1917-1920 рр.)
вести запеклу збройну боротьбу, відстоюючи свою державність.
У 1917 р. український народ одержав історичний шанс звільнитися від іноземної
залежності й створити власну соборну демократичну державу.
Причини і передумови революції
1. Залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика
щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини.
2. Важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність
аграрного питання і проблеми соціального захисту робітників.
3. Піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та
ідеологічне його оформлення.
Безпосереднім поштовхом до революції стала Перша світова війна, яка загостри
ла проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом
Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу в боротьбі
за свою державність.
Перемога Лютневої демократичної революції в Російській імперії 27 лютого
1917р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпо
чався складний, суперечливий, але дуже важливий етап її суспільно-політичного й
духовного розвитку.
2 березня 1917р. у Петрограді було створено Тимчасовий уряд, який визнав себе
правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма терито
ріями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд
передав губернським і повітовим комітетам на чолі з комісарами. Крім органів Тим
часового уряду, майже одразу виникли інші структури влади - Ради робітничих і сол-
датських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери,
337
Тема 21
більшовики. Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України

стала Українська Центральна рада (УЦР), яка була створена 7 березня 1917р.
УЦР поступово перетворилася у справжній керівний осередок національно-де
мократичної революції, своєрідний український парламент, яким, крім ТУП, об'єдну
вав представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпар
тійних прихильників українського національно-державного відродження. До складу
УЦР увійшли представники православного духівництва, культурно-освітніх, коопера
тивних, військових та студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств.
У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад
восени 1917 р. становив 822 особи. Керівником (головою) УЦР було обрано М. Гру-
шевського - видатного українського історика й політичного діяча, одного з керівни
ків ТУП, а з 1917 р - члена партії українських есерів, прихильника автономістських
настроїв. Важливу роль у діяльності УЦР також відіграли лідер УСДРП В. Винниченко,
С. Петлюра, а також С. Єфремов, Б. Мартос, І. Стешенко, П. Христюк та ін.
На початку своєї діяльності УЦР відігравала лише роль київської міської організа
ції. Не змогла вона одразу сформувати й політичну платформу. Спочатку вона закли
кала український народ домагатися від Тимчасового уряду «всіх прав, які тобі при
родно належать», обмеживши їх, проте, публічним використанням української мови
в державних, судових та освітніх установах.
Основну роль у розробці стратегії УЦР відігравав М. Грушевський. У своїх публі
цистичних статтях «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі
українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде», опубліко
ваних у 1917 р., головною метою Грушевський поставив вимоги національно-тери
торіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну
демократичну республіку.
Національно-територіальна автономія України, за Грушевським,- це терито
ріальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах ши
рокого демократичного громадського самоврядування. Об'єднання самостійно ви
рішуватиме всі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо,
розпоряджатиметься своїми доходами, землями, природними багатствами, матиме
власні законодавство, адміністрацію і суд. Іншими словами, автономна Україна по
винна мати всі атрибути державності.
Федерацію М. Грушевський бачив як об'єднання в одній союзній (федератив
ній) державі кількох національних. До функцій федеративної влади він відносив
«...справи війни і миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республі
ки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами,
телеграфами... надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв,
стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин
у краєвім законодавстві».
Таким чином, М. Грушевський розумів федералізм не як основне заперечення
незалежності української державності, а як крок їй назустріч. У квітні 1917 р. йому
здавалося можливим і реальним налагодити національно-державне життя України.
21.2. Українізація армії. Створення Вільного козацтва .дешаьяш&ммьаг

За часів Першої світової війни царський уряд провів в Україні мобілізацію майже
3,5 млн осіб чоловічого населення. Саме солдати-українці, за спогадами сучасників,
становили найбільш дисципліновану і підготовлену частину російської армії._________
338
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія _________________________________________ ________________________■- ' • _____________________ ■ ______________________________'
Із поваленням царизму (лютий 1917 р.) почалася швидка революціонізація армії.

По всій території російської держави, де б не перебували створені з українців вій
ськові частини, почали організовуватися українські військові комітети, громади, клу
би, а пізніше й окремі українські відділи. Солдатська маса, що складалася з українців,
у численних заявах і резолюціях вимагала, щоб військові частини, які розташувалися
в Україні, набирали з українців, щоб негайно перевести в Україну частини російської
армії, які складалися з українців. Військові віча, збори, маніфестації, що відбувалися
на фронті та в гарнізонах, пробуджували та підсилювали національну свідомість сол
датів та офіцерів-українців.
22 березня 1917 р. за ініціативи поручика М. Міхновського в Києві відбулися пер
ші збори українських старшин і вояків київського гарнізону, які звернулися з відоз
вою до Тимчасового уряду надати автономію Україні. Через кілька днів на розши
реній нараді військових-українців було створено Український військовий клуб імені
гетьмана П. Полуботка. Після промови М. Міхновського одностайно було прийнято
рішення про «негайну організацію власної національної армії як могутньої своєї мілі
тарної сили, без якої не можна й подумати про здобуття повної волі України».
Із розвитком російської революції набирав сили український національний рух
в армії. 25 березня 1917 р. відбулась 20-тисячна військова демонстрація вояків-
українців, які перебували у складі Петербурзького гарнізону. Проходила вона під
синьо-жовтими прапорами за участю солдатів, офіцерів, козаків і справила великий
вплив на громадськість. 1 квітня 1917 р. відбулась 100-тисячна демонстрація в Києві,
у якій брали участь ЗО тис. вояків Київського гарнізону. 1травня 1917р., на заклик по-
луботківців, із солдатів-українців, які квартирувалися в Києві, було створено Перший
український козачий полк ім. Б. Хмельницького.
Щоб надати українському національному руху організованого характеру, Цент
ральна рада 18 травня 1917 р. скликала перший Всеукраїнський військовий з'їзд із
700 представників усіх армій російського фронту, Балтійської та Чорноморської ес
кадр.
Поряд із політичними питаннями (національна територіальна автономія України,
Центральна рада - вищий компетентний орган України тощо) було ухвалено рішен
ня про «негайну націоналізацію армії на національно-територіальному принципі».
На зїзді було обрано Український генеральний військовий комітет (В. Винниченко,
С. Петлюра, М. Міхновський та ін.). Військова розбудова, яка розпочалася в Україні,
викликала негативну реакцію як Тимчасового уряду, так і більшовиків. Одні вважали
дії українців небезпечними для фронту, бо збиралися воювати до «переможного кін
ця», інші вважали, що українські ініціативи шкодять єдності революційних сил.
Щоб перебрати на свій бік український військовий рух, до певних маневрів вдав
ся російський генералітет, який однаково ненавидів і уряд Керенського, і більшови
ків. Так, Верховний Головнокомандуючий Російської армії генерал Л. Корнілов запро
понував генералові П. Скоропадському українізувати 34-й корпус і перетворити його
на 1-й український корпус. У вересні 1917 р. почалась українізація 4-го російського
корпусу, що стояв на Південно-Західному фронті.
Базуючись на соціалістичних позиціях, керівники Центральної ради вважали за
необхідне активізувати участь українського народу в створенні збройних сил Украї
ни. Генеральний Секретаріат підтримав місцеві ініціативи створення Вільного коза
цтва. Вільне козацтво- своєрідна революційна народно-військова організація. Пер
339
______ ' - __________________ ___ ________ .
; _____________________ Тема 21
ший кіш було сформовано в квітні 1917 р. у Звенигородському повіті на Київщині.

У серпні 1917 р. добре озброєні загони «вільних козаків» діяли в Бердичівському,
Канівському, Черкаському, Ніжинському та Уманському повітах. Відділи Вільного ко
зацтва створювалися із національно свідомих селян і робітників віком старше 18 ро
ків. Устрій «вільних козаків» нагадував славні запорозькі традиції: виборна система,
військовий устрій (сотня - курінь - полк - кіш).
Спочатку Вільне козацтво виконувало суто міліцейські функції: охорона порядку
в краї, боротьба з бандитизмом і дизертирством тощо.
3-7 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся перший Всеукраїнський з'їзд Вільного коза
цтва, на якому було прийнято Статут і обрано Генеральну раду на чолі зі П. Скоро
падським. У цей час Вільне козацтво налічувало вже 60 тис. осіб.
Із наступом більшовицьких військ в Україну Вільне козацтво перетворилося на
активну бойову силу, що стала на захист української революції. За розпорядженням
Генерального секретаріату УЦР, вільне козацтво було реорганізовано в регулярну
частину - Реєстрове вільне козацтво. У січні-лютому 1918 р. Вільне козацтво вело ге
роїчну боротьбу проти наступаючих на Київ частин полковника М. Муравйова. Навіть
після падіння Києва «вільні козаки» під командуванням отамана Ю. Тютюнника утри
мували Звенигородський повіт до повернення української влади. У зв'язку зі вступом
німецьких військ в Україну навесні 1918 р. на вимогу кайзерівських генералів Вільне
козацтво було розформовано. Проте значна частина вояків увійшла до складу армії
Української Народної Республіки.
21.3. Розвиток української революції у квітні-червні 1917 р. І Універсал

Активізація суспільно-політичного життя в Україні відбувалася під впливом Цен
тральної ради, яка оголосила про скликання Українського національного конгресу
(6(19) квітня 1917 р.). Таким чином, із київської міської організації Рада перетворюва
лась на всеукраїнський політичий центр.
Від різних українських політичних, громадських, культурно-освітніх і професій
них організацій на конгрес прибуло близько 900 делегатів. У перший же день роботи
конгресу вони виступили за національно-територіальну автономію України. Делега
ти конгресу обрали 118 членів Центральної ради. Головою УЦР став М. Грушевський,а
його заступниками - В. Винниченко і С. Єфремов. У повному складі УЦР збиралася на
загальні збори (Велику раду), а основна робота велась у Малій раді.
У цей час провідні діячі УЦР вбачали стратегію революції у досягненні національ
но-територіальної автономії у складі федерації - держави, яка б об'єднувала кілька
національних держав. У цьому напрямку відбувався розвиток національно-демокра
тичного руху в Україні навесні та влітку 1917 р.
Про силу рішень конгресу свідчать резолюції Всеукраїнського військового зіїз-
ду (травень 1917 р.). Делегати з'їзду в категоричній формі зажадали від Тимчасового
уряду надати Україні національно-територіальну автономію, оголосили боротьбу за
українізацію військових частин і обрали Український військовий комітет, який в пов
ному складі ввійшов до УЦР.
Підтримка військових надала рішучості Центральній раді. Для переговорів з Тим
часовим урядом до Петрограда було направлено делегацію на чолі із заступника
ми голови УЦР. Мета цієї місії - переконати Тимчасовий уряд у доцільності надання
Україні автономії. Але в умовах двовладдя в російській столиці не вдалося досягти
340
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія ________________________________________________ __________________________________________ - ____________________________________________________________________
порозуміння ні з Тимчасовим урядом, ні з Петроградською радою робітничих депу

татів. Такий результат переговорів переконав діячів УЦР у необхідності поглиблення
української революції. Ідея встановлення автономії без згоди Петрограда стала над
звичайно популярною. 10 червня 1917р. УЦР оприлюднила свій /Універсал.
Основні положення І Універсалу:
• «Однині самі будемо творити наше життя». Розбудова України, «не одділяю-
чись від усієї Росії».
• Найвищим державним органом України проголошувалась УЦР.
• Заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представників,
прихильних до української справи.
• Запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні права,
визнавши їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія,
що в самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські наро
ди, що проживають в Україні.
• Скликання Всеукраїнських установчих зборів.
• Тільки Всеукраїнські установчі збори (Сейм), що будуть обрані загальним, рів
ним, прямим і таємним голосуванням, мають право приймати закони України.
• Запровадження особливого податку на власну справу.
• Визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації по
міщицьких, казенних, царських, монастирських земель, згідно з яким право
порядкувати українськими землями, користуватися ними належало тільки
народові України.
Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нову
хвилю національного піднесення. Такий розвиток української революції змусив пе
реглянути своє ставлення до Центральної ради з боку російських революційних де
мократів і Тимчасового уряду. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР.
21.4. II Універсал Центральної ради та його місце в історії української

революції
Населення з ентузіазмом сприйняло І Універсал. Продовжувалась організація на
ціонально-державної влади. Невдовзі створили Малу раду й Генеральний секретарі
ат - уряд на чолі з В. Винниченком.
Тимчасовий уряд і консервативні кола Росії засудили І Універсал, оголосивши
його проявом сепаратизму. На цих позиціях стояли й загальноросійські партії, що ді
яли в Україні. Уряд був готовий застосувати проти УЦР силу, але його бездіяльність
у соціально-економічній сфері й курс на війну до переможного кінця призвели до
послаблення популярності урядових партій і, врешті-решт, до червневої політичної
кризи. Незадоволення посилив і провал наступу на Південно-Західному фронті, коли
за місяць боїв російська армія втратила 150 тис. осіб.
У такій ситуації конфронтація Тимчасового уряду з УЦР була недоречною. Незва
жаючи на негативне ставлення до національного руху. Тимчасовий уряд змушений
був шукати компромісу з УЦР. 29 червня 1917 р. до Києва прибула делегація міністрів
Тимчасового уряду в складі О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі. Після напру
жених переговорів було вироблено основні засади компромісу. Найголовнішим для
українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати УЦР державним орга
ном негайно, не чекаючи Установчих зборів.
341
Тема 21
Зміст досягнутої угоди текстуально оформлявся у двох різних за формою до

кументах. Документ Тимчасового уряду назвали проектом постанови «Про націо
нально-політичне становище України». УЦР побажала його оформити від себе як
Іі Універсал. Обидва документи мали оголошуватись одночасно. Оскільки росій
ські міністри не мали повноважень від імені уряду, вони повезли опрацьований
документ до Петрограда, звідки повинні були повідомити про його затвердження
телеграфом. Після цього Центральна рада одержувала право опублікувати II Уні
версал.
На засіданні 2 липня 1917 р. Тимчасовий уряд заслухав звіт про переговори й
досягнуту угоду. Засідання було бурхливим і призвело до урядової кризи. Три міні
стри від партії кадетів виступили категорично проти надання українцям автономного
устрою і на знак протесту вийшли з уряду. Міністр шляхів сполучення М. Некрасов
проголосував за угоду з УЦР, але мусив вийти з партії кадетів. З липня 1917р. УЦР опу
блікувала текст II Універсалу.
З одного боку:
• офіційно визнавалось право України на автономію, УЦР доручалося підготу
вати Закон про автономний устрій;
• УЦР отримала статус вищого органу революційної демократії, Генеральний
Секретаріат - вищого органу крайового управління;
• Тимчасовий уряд погоджувався на українізацію військових підрозділів.
З іншого боку:
• Закон про автономний устрій України мали затвердити Установчі збори, а до
цього УЦР зобов'язувалася не здійснювати самочинно автономії України;
• не уточнювалась територія, на яку поширювалась влада УЦР і Генерального
секретаріату, а також повноваження останнього;
• склад Генерального секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР
поповнювалася представниками національних меншин;
• комплектування окремих військових частин виключно українцями здійсню
ється під контролем російського командування й військового міністра.
Оцінка II Універсалу не може бути однозначною. Зміст Універсалу свідчив про те,
що УЦР зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-ви
звольний рух. Однак сам факт вимушеного визнання Центральної ради з боку Тим
часового уряду мав історичне значення. В умовах ослаблення центральної влади те,
якими будуть наслідки компромісу для долі української державності, залежало пе
редусім від уміння УЦР використати владні повноваження, що опинилися в її руках
Фактичний відступ Центральної ради перед російським урядом (хоч він був обу
мовлений історичною ситуацією) викликав в Україні масове незадоволення патріо
тично налаштованих сил. У ніч із 4 на 5 липня 1917 р. у Києві проти Тимчасового
уряду повстав полк ім. Гетьмана П. Полуботка. Повстання відбулося стихійно, без уз
годження з Центральною радою та Українським військовим комітетом. Організатори
повстання намагалися збройним шляхом взяти владу в Києві й змусити Центральну
раду проголосити незалежність України. Полуботківці протягом дня захопили основ
ні державні установи міста - військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, ін
тендантські склади. Центральна рада у взаємодії зі штабом Київського військового
округу (КВО) змогла без жертв придушити повстання. Полк полуботківців було від
правлено на фронт.
342
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія _____________________________ ____________ ___________________________________________________________________________________________________________________________ _______________
21.5. Зростання політичної боротьби в Україні в липні-жовтні 1917 р.

З'їзд поневолених народів Росії у Києві
3-4 липня 1917 р. у Петрограді сталися криваві сутички між прибічниками біль
шовиків та Тимчасового уряду. Двовладдя в Росії завершилося перемогою Тимчасо
вого уряду та переходом більшовиків на нелегальне становище. У столиці було за
проваджено надзвичайний стан. У цей же час загострилася соціально-економічна
ситуація в країні.
Усі ці події не могли не вплинути на розвиток української революції. Керівники
Центральної ради змушені були маневрувати в досить складній і суперечливій сус
пільно-політичній ситуації.
16 липня 1917 р. УЦР прийняла «Статут Генерального секретаріату», намагаю
чись реалізувати домовленості, оформлені II Універсалом. Згідно зі «Статутом...», се
кретаріат формувався Центральною радою, звітував перед нею, але затверджувався
Тимчасовим урядом; усі урядові установи в Україні підпорядковувалися Генерально
му секретаріату. Для затвердження «Статуту...» УЦР відрядила на переговори з Тим
часовим урядом делегацію на чолі з В. Винниченком.
Тимчасовий уряд на чолі з О. Керенським намагався вгамувати розбурхану ре
волюцією державу і розпочав наступ на завоювання української революції. 4 серпня
1917 р. Тимчасовий уряд, відхиливши «Статут...», видав «Тимчасову інструкцію для
Генерального секретаріату», якою значно обмежувалися права останнього: він мав
стати органом Тимчасового уряду, а не Центральної ради, яка до того ж позбавлялася
законодавчих прав; територію України звужували до п'яти губерній: Київської, Волин
ської, Подільської, Полтавської і Чернігівської. Із компетенції Генерального секрета
ріату вилучалися військові, судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта,
телеграф, право призначення державних посадових осіб.
«Тимчасова інструкція...» спричинила кризу в УЦР. Після тривалих дискусій було
прийнято рішення не приймати цю інструкцію, а взяти її до уваги.
Тим часом політична криза, яка охопила Росію, не тільки не зупинилася, а ще біль
ше загострилася. Праві сили намагалися покінчити з революційною анархією, скину
ти Тимчасовий уряд і встановити в країні військову диктатуру. Діставши підтримку
Державної наради представників промислових кіл та інших заможних прошарків
суспільства, у серпні 1917 р. Верховний Головнокомандуючий Російської армії гене
рал Л. Корнілов здійснив заколот проти Тимчасового уряду. Однак армія генерала не
підтримала, заколот був ліквідовано, його керівники заарештовані. Перед загрозою
диктатури 28 серпня 1917 р. УЦР створила Комітет порятунку революції, який віді
грав провідну роль у придушенні заколоту в Україні.
Корніловський заколот дозволив більшовикам знову легалізувати свою діяль
ність завдяки активній участі в його придушенні. Вони починають захоплювати ке
рівництво в Радах (більшовизація Рад). У жовтні 1917 р. в Україні вже діє 15 тис. озбро
єних червоногвардійців.
Тимчасовий уряд вживає спроб перехопити ініціативу. У вересні 1917 р. він у
Петрограді скликає Демократичну нараду, яка мала обрати Раду республіки (Перед
парламент). Росія проголошується республікою. Проте нарада продемонструвала
зростання національних рухів в імперії, зокрема українського. Це посилило проти
стояння Тимчасового уряду і УЦР
У вересні 1917 р. у Києві за ініціативою Центральної ради відбувся З'їзд поневоле-
них народів Росії. Національний склад делегатів з'їзду був представлений українця-
343
Тема 21
ми (10 осіб), латишами (10 осіб), євреями (10 осіб), литовцями (10 осіб), молдованами
(7 осіб), естонцями, білорусами, поляками, а також російськими соціалістами-рево-
люціонерами. З'їзд вимагав перетворення нової Росії на федерацію вільних народів.
Було прийнято рішення про створення у Києві Ради народів із представників кож
ного народу, делегати якого брали участь у роботі з'їзду. Головою Ради було обрано
М. Грушевського.
Восени 1917 р. ще більше зросла напруга в політичному житті України. Тимчасо
вий уряд усіма силами перешкоджав Центральній раді організувати українську владу
і скликати Установчі збори. Активно ширилася в Україні й пропаганда більшовиків,
особливо серед військових і задавлених злиднями пролетарів. В умовах повної анар
хії і безладдя 7 листопада (25 жовтня) 1917 р. більшовики в Петербурзі усунули Тим
часовий уряд і взяли владу в свої руки.
21.6. III Універсал Центральної ради і проголошення

Української Народної Республіки
У жовтні 1917 р. спалахнув черговий конфлікт між Центральною радою та Тим
часовим урядом, який планував притягнути до судової відповідальності членів Гене
рального секретаріату. Але такий перебіг подій був перерваний виступом більшови
ків у Петрограді 25 жовтня (7 листопада за новим стилем, запровадженим у 1918 р.).
Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив більшовицький російський уряд на чолі з
В. Ульяновим (Леніним) і прийняв два важливі документи: «Декрет про мир» та «Де
крет про землю».
Діставши звістку про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет з охоро
ни революції в Україні. 27 жовтня (9 листопада) Генеральний секретаріат виступив
із відозвою «До всіх громадян України», у якій заявляв, що буде рішуче протистояти
будь-яким спробам підтримки більшовицького перевороту на місцях. Раду народних
комісарів - уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд централь
них районів Росії. Ця відозва загострила відносини між УЦР та більшовиками.
У той час у Києві сформувалися три ворогуючі табори, які протистояли одне од
ному. Прихильники повалення Тимчасового уряду згрупувалися навколо штабу Київ
ського військового округу (10 тис. озброєних захисників). Більшовики спирались на
Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних осіб. Центральна
рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прихильників.
Ініціативу в подальших подіях проявили більшовики, які 29жовтня 1917р. розпо
чали в Києві збройне повстання проти прихильників Тимчасового уряду. Бої тривали
три дні, але жодна зі сторін не мала вирішальної перемоги. Тоді в події втрутилися
війська УЦР. Спеціальна комісія з представників ворогуючих сторін виробила угоду,
згідно з якою війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася вій
ськам Центральної ради.
У результаті в місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролю
валося військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання
Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було схвалено ідею «реконструюва
ти» УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
«Реконструкція» передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Централь
ний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим
часом УЦР вела підготовку до проведення українських установчих зборів, які мали б
констатувати новий суспільно-політичний та економічний устрій України.
344
Укр аїн ська р е в о л ю ц ія , ’ -. і Н " _____________________________ -3— — В6 ■ - ■' 5 Т _________________ Я —
Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засідан

ні Малої ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило III Універсал.
Основні положення III Універсалу.
Україна проголошувалася Українською Народною Республікою. «Не відділяючись
від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі,
щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федера
цією рівних і вільних народів», «маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою і
властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усеї Росії», -
говорилося в документі.
• До Установчих зборів вся влада в Україні переходила до УЦР і Генерального
секретаріату.
• Територія УНР визначалася у межах Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщи
ни, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії (без
Криму). Остаточні кордони УНР, а також прилучення частини Холмщини, Кур
ської, Воронезької та суміжних областей, де більшість населення українське,
«має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів».
• Скасовувалося право власності на землю поміщиків та інших нетрудових гос
подарств, а також на удільні, монастирські, кабінетні та церковні землі.
• Земля проголошувалася власністю народу і передавалася йому без викупу;
мова йшла про негайне прийняття закону про порядок користування землею
обраними Земельними комітетами до українських установчих зборів.
• Установлювався 8-годинний робочий день для робітників.
• Установлювався (разом із робітниками) державний контроль над продукцією
в Україні, її виробництвом і розподілом.
• Уряд обіцяв негайно розпочати мирні переговори.
• Проголошувалося скасування смертної кари.
• Надання повної амністії всім політичним в'язням і засудженим.
• Декларувалася реформа судочинства, прагнення «привести його до згоди з
правними поняттями народу».
• «Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самовряду
вання».
• Проголошувалися свобода слова, друку, віросповідань, зібрань, страйків, не
доторканність помешкання, можливість вживання різних місцевих мов у від
носинах з усіма установами.
• Надавалася національно-персональна автономія росіянам, євреям, полякам
та ін.
• Наголошувалася особлива увага на проблемі продовольства.
• 9 січня 1918 р. (27 грудня 1917 р.) визначалося днем виборів до українських
Установчих зборів, а 22 (9) січня 1918 р. - днем їх скликання.
За визначенням В. Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як І Уні
версал. Накреслена в III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла
значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу
поміщицької землі.
Також не відповідали духу часу і пункти, що проголошували Україну складовою
частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалася до
помогти створити.
345
Тема 21
Особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі «прав і ре

волюції не тільки нашої землі, а й усієї Росії». Це було непосильне й непотрібне для
України завдання.
Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної
ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження влас
ної держави.
21.7. Соціально-економічна політика Центральної ради ■ ввп н в вд н вв

Діяльність створеної в березні 1917 р. Української Центральної ради була зосере
джена, головним чином, на вирішенні національного питання, досягненні автономії
України. Партії, які входили до Центральної ради, певний час цілком свідомо ухиля
лися від обговорення гострих соціально-економічних питань, підхід до яких у них
значно різнився. Це з часом послаблювало вплив УЦР на широкі верстви українсько
го населення, яке, підтримуючи гасла національного визволення, чекало від револю
ції поліпшення свого матеріального становища, аграрної реформи, вирішення інших
соціально-економічних проблем.
Програма соціально-економічних перетворень УЦР була викладена в її універса
лах, зокрема в III і IV.
Проте в реалізації накресленої III Універсалом програми уряд УНР не виявив ні
послідовності, ні рішучості. Так, УЦР поступово відмовилася від негайного вирішення
аграрного питання. 10 листопада 1917 р. на нараді представників поміщицьких орга
нізацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального секретаріату УНР
В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене
на українських Установчих зборах. Через кілька днів спеціальним роз’ясненням УЦР з
аграрного питання заборонялося «свавільне захоплення земель та іншої власності».
Селянські виступи проти поміщиків наказано придушувати силою зброї. Було оголо
шено, що в землевласників, які мають менше 40 десятин, землі взагалі не відбирати
муть. Не підлягали розподілу також площі під виноградниками, хмелем тощо.
Невдалою виявилася і політика УЦР у фінансовій та промисловій сферах. Брак
коштів був катастрофічний, «...а чіпнути банки, де лежали потрібні для краю гроші,
ми ніяк не могли»,- писав пізніше В. Винниченко. Не був встановлений державний
контроль над промисловістю. Робітники не зрозуміли його суті, а підприємці зустріли
вороже. На промислових підприємствах України зростало безробіття. Тільки в Києві у
листопаді-грудні 1917 р. налічувалося до 10 тис. безробітних. Вони вимагали від УЦР
виведення з підприємств військовополонених, які там працювали. Генеральне секре
тарство праці розв'язало це питання своєрідно: було прийнято постанову вислати з
Києва всіх неукраїнців.
Помилки УЦР у сфері державотворення, непослідовність у вирішенні соціально-
економічних питань викликали розчарування народних мас. Цим, зрештою, скори
сталися більшовики, які, використовуючи свої демагогічні гасла «земля - селянам,
фабрики - робітникам, мир - народам», здобували все більшу популярність. У грудні
1917р. більшовики проголосили встановлення радянської влади в Україні, почалась
перша україно-радянська війна.
У ці тривожні дні Центральна рада 9 (22) січня 1918р. приймає свій останній, ^ У ні
версал, яким УНР оголошувалася незалежною державою. Крім того, він, як і III Уні
версал, містив низку соціально-економічних положень. Щодо аграрного питання,
в універсалі повідомлялося: «Земельна комісія... вже виробила закон про передачу
346
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія ___________________________________________________ . _____________________________________________________________________________________
землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і со
ціалізацію землі». Проект закону планувалося розглянути і прийняти на найближчо
му засіданні УЦР, «щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулася ще до
початку весняних робіт». Усі ліси, води і надра конфісковувались у попередніх влас
ників і переходили у власність держави. Уряду приписувалося «приступити до пере
ведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних
насамперед трудящим масам».
УIV Універсалі також ішлося про необхідність вжити термінових заходів щодо лік
відації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку
і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація «найважливіших
галузей торгівлі», встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Усі
банки мали контролюватися державою.
Підтверджувалися всі демократичні права і свободи громадян, рівність пред
ставників різних націй УНР. Усвідомлюючи нестійкість і непевність свого становища
УЦР проголошувала: «Все, чого не встигнемо зробити ми, те довершать, справлять і
до останнього порядку приведуть українські Установчі збори». УЦР не встигла реалі
зувати основні положення IV Універсалу. 26 січня (8 лютого) 1918 р. Київ перейшов до
рук більшовиків.
Успіхи більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. На мирних
переговорах у Бресті-Литовському 2 7 січня (9лютого) 1918р. було підписано договір
між УНР і чотирма державами Четвертного союзу.
Повернувшись до Києва на багнетах німецько-австрійських військ, УЦР не змогла
реалізувати проголошених в Універсалі положень. 29 квітня 1918 р. УЦР була усунута
П. Скоропадським у результаті перевороту.
Таким чином, нерішучість і зволікання із соціально-економічними реформами
призвели до втрати УЦР соціальної опори і поразки.
21.8. Проголошення радянської влади в Україні. Війна радянської

Росії проти УНР (кінець 1917 - початок 1918 р.).
Причини поразок українських військ ■■м м ш н н н ш ш ш м в ш ш в н і
Провал спроби більшовиків наприкінці жовтня збройним шляхом захопити владу
в Україні змусив їх змінити тактику. Більшовики взяли курс на усунення УЦР шляхом її
переобрання на Всеукраїнському з'їзді рад. 6 (17) грудня 1917р. об'єднаний виконком
Київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукра
їнського з'їзду Рад. На з'їзд запрошувалися представники губернських, міських і по
вітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва
були розроблені таким чином, щоб найбільше делегатів було від рад які перебували
під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори
до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голо
суванням і дотриманням принципу пропорційного представництва.
Використовуючи політичні методи боротьби за владу, більшовики не забували
про збройні сили. У Києві було створено Військово-революційний комітет (ВРК), який
готував нове повстання. Раднарком Росії протиправно проголосив Україну в стані об
логи і зобов'язав місцеві революційні гарнізони (55 запасних революційних полків)
рішуче діяти проти ворогів революції, тобто проти УЦР.
У відповідь на дії Раднаркому Росії Генеральний секретаріат наказав розрізненим
українським частинам, що перебували за межами України, повернутися на батьків
" 347
_________________________________ ■ ________________________________________________________ _________________________ _____________________ Тема21
щину, а ЗО листопада (12 грудня) 1917 р. обеззброїв і вислав із Києва більшовицькі

частини. Провалом закінчилася спроба більшовиків захопити Київ силами 2-го ар
мійського корпусу, який перебував під іжнім контролем. У Вінниці корпус перехопили
сили 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, роззброїли і вислали за
межі України.
Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві, але за тиждень до ньо
го змінила свою позицію, розіславши на місця лист із вимогою направити на з'їзд яко
мога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин.
На з'їзд у Київ зібралося понад 2 тис. делегатів, серед яких більшовиків було тіль
ки близько 100. Делегати з'їзду однозначно висловилися на підтримку УЦР.
Більшовики вирішили продовжувати роботу в Харкові. Вони об'єдналися з деле
гатами обласного з'їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи
першого Всеукраїнського з'їзду Рад. На ньому були представлені всього 82 Ради. Де
легатів від селянства, яке становило щонайменше 2/3 населення України, майже не
було.
Перший Всеукраїнський з'їзд Рад у Харкові працював 11-12 (24-25) грудня 1917 р:,
більшістю голосів він висловився за встановлення радянської влади і проголосив
Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (Радянська
УНР). З'їзд закінчив свою роботу обранням Центрального виконавчого комітету (ЦВК)
у складі 41 особи (з них 35 - більшовики). Головою ЦВК було обрано українського
соціал-демократа Є. Медведєва. ЦВК затвердив перший радянський уряд України -
Народний секретаріат. До його складу увійшли С. Бакинський, Є. Бош, В. Затонський,
Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін. Кілька місяців уряд не мав
голови. На його засіданнях головувала Є. Бош.
Народний секретаріат відразу скасував заборону на вивезення хліба до Росії і
опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального Секретаріату. Та
кож Народний секретаріат звернувся до Раднаркому Росії за воєнною допомогою в
боротьбі проти УЦР.
Поряд із «війною декретів» розгорталася збройна боротьба. Ще 17 грудня 1917 р.
Раднарком надіслав ультиматум УЦР за підписами В. Леніна і Л. Троцького, який міс
тив такі вимоги:
• відмовитись від спроби дезорганізації спільного фронту;
• без згоди Верховного головнокомандуючого Раднаркому не пропускати ніякі
війська, що йдуть у бік Дону та Уралу;
• пропустити більшовицькі війська на південний фронт для боротьби з Каледіним;
• припинити будь-які спроби роззброєння радянських військ.
У разі невиконання вимог Раднарком вважатиме УЦР у стані відкритої війни про
ти радянської влади в Росії й Україні.
20 грудня 1917 р. УЦР відхилила цей ультиматум. Більшовицьке керівництво ві
дразу ухвалило «вважати Раду в стані війни з нами».
Наявність в Україні двох центрів влади - київського національного і харківського
радянського - дала змогу РНК Росії формально залишатися осторонь подій в Україні,
представивши їх як внутрішній конфлікт між Радами робітничих і солдатських депута
тів та УЦР. Активізувалася підготовка до відкритої збройної боротьби.
Радянські війська концентрувалися в Харкові, у районі Гомеля і під Брянськом.
Вище політичне керівництво здійснював В. Антонов-Овсієнко, а військове - колишній
348
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія _______________________________________________________________________________________________ ____________________________________________________________________________'
царський полковник М. Муравйов. Більшовицькі сили, які налічували 160 тис. бійців,
складалися із частин регулярної армії, червоногвардійських загонів із Росії та Украї
ни, загонів моряків. їх тактика полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні
контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Ради розрахо
вували на допомогу робітничих загонів у цих містах.
Воєнні сили УЦР складали підрозділи Вільного козацтва - добровольчі форму
вання, які створювалися в ході війни. За кількістю війська УНР не поступалися ра
дянським, але були розпорошені по всій території України, у той час як більшовицькі
сили діяли на головних стратегічних напрямках.
Радянське командування насамперед встановило контроль над Харківською та
Катеринославською губерніями. До середини грудня 1917 р. було захоплено важ
ливі залізничні вузли і станції-Лозову, Павлоград, Синельникове. 26 грудня 1917 р.
у Катеринославі впала влада УЦР. До кінця грудня з Донбасу були витіснені каледінці.
У другій декаді січня 1918 р. радянська влада була встановлена в Миколаєві, Одесі,
Херсоні.
Узгодженими ударами з півночі та сходу більшовики розгорнули наступ на Київ.
Використовуючи перевагу в кількості й озброєнні, діючи рішуче й жорстоко, заго
ни М. Муравйова швидко просувалися до столиці України. Становище УЦР ставало
критичним. В умовах деморалізованості й дезорганізованості регулярних частин УНР
символом національної честі став подвиг кількохсот київських студентів і гімназистів
на чолі з сотником Омельченком, які 16 (29) січня 1918р. неподалік станції Крути всту
пили в нерівний бій із переважаючими силами противника й загинули за українську
ідею.
16 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин місько
го гарнізону і робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. 22 січня війська
УНР під командуванням С. Петлюри та Є. Коновальця придушили повстання в Києві.
Однак це вже не мало стратегічного значення.
Наступ більшовицьких військ тривав. 25 січня члени Малої ради й Ради Народних
Міністрів (таку назву дістав Генеральний Секретаріат після проголошення III Універ
салу) залишили Київ, перебравшись спочатку до Житомира, а потім - до Сарн. Тепер
урятувати УЦР від остаточного більшовицького розгрому могла лише допомога країн
Четвертного союзу. 26 січня 1918 р. радянські війська увійшли у Київ.
Причинами поразки військ УЦР слід вважати: ослаблення соціальної опори УЦР
(повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовх
нули селянство, у той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсут
ність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності, що вияви
лося у відсутності регулярної і централізованої армії; високий ступінь організовано
сті та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла
соціальна демагогія рад.
Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовим «чер
воним терором». Лише в Києві радянські війська під командуванням колишнього
полковника царської армії М. Муравйова знищили до 5 тис. осіб. Це, зрозуміло, не
викликало прихильності народу України до нової влади. Непопулярними були й інші
заходи більшовиків, особливо експропріації і націоналізація власності. Зрештою вла
ду більшовиків в Україні було повалено (весна 1918 р.).
349
V '■ ______________________________ ________________________________________________________________________________________ __________________________________________________________________ Тема 21
21.9. IV Універсал Центральної ради та його історичне значення м и в

Тривалий час серед української інтелігенції переважали автономістсько-феде
ралістські погляди та надії на російську демократію. Проте ситуація, що склалася,
змусила керівництво Української Центральної ради позбутися ілюзій щодо перетво
рення Росії на демократичну федеративну республіку. Байдужість населення до долі
української державності, яка проявлялася під час наступу радянських військ, свідчи
ла про слабкість національного руху і неспроможність керівництва повести за собою
народні маси. Більшовики Росії під федералістськими гаслами намагалися здійснити
свої імперські наміри. Ця істина поступово ставала очевидною дедалі більшому колу
українських політиків. Формальне відокремлення від режиму більшовицької дикта
тури ставало першорядним завданням. До цього додавалася необхідність проводити
самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками.
Зважаючи на ці обставини, а особливо на наступ більшовицьких військ на Київ,
закритим засіданням Малої ради, яке почалося 9 (22) січня 1918 року, було затвер
джено IVУніверсал. Його текст було розроблено на основі проектів М. Грушевського,
В. Винниченка, М. Шаповала.
У ніч на 12 (25) січня 1918 р. М. Грушевський оголосив IV Універсал. У ньому го
ворилося: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не
залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми
державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми
хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостій
ної Української Республіки, - власть у ній буде належати тільки народові України...»
Проголошувалося також, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені
якого виступатимуть українські Установчі збори. До їх зібрання мала правити Укра
їнська Центральна рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних
Міністрів.
Одним із найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і
знайшли своє відображення в IV Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її
союзниками. Для цього в Брест була відправлена мирна делегація. Крім того, Універ
сал містив положення соціально-економічних перетворень.
У день проголошення IV Універсалу УЦР прийняла Закон про національно-тери
торіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома най
більшими національними групами - росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці,
чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли одержати це право за умови, якщо
їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.
Мирні відносини з провідними державами і організація з їхньою допомогою обо
рони України стали реальним порятунком у ході війни з більшовиками. Лише прого
лошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної міжнародної полі
тики. Цій меті служив IV Універсал Центральної ради.
Прийняття IV Універсалу стало визначною подією в житті українського народу.
Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом - проголошенням не
залежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну українську державу і
сприятлива нагода відродження і закріплення своєї державності зазнала краху, але
ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського
народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне
історичне значення IV Універсалу Центральної ради.
350
Укр аїн ська р ев о л ю ц ія ____________________ - ___________________________________ ___________________________________________________________ " :
Поняття і терміни юеаииидзнш ш ш »ііш ш ^ ш шаивгітиям і?,іп«прііииимшнааи

Національно-демократична революція - 1917 р. За цим документом Раднарком, з одно
революція, учасники якої прагнуть домогтися го боку, визнавав УНР та право «національної
національної незалежності (або національно незалежності українського народу», а з друго
го відродження, якщо формально держава не го - відмовлялася сприймати «Раду як повно
є залежною) і встановити в країні демокра важного представника трудящих і експлуато
тичної системи правління. ваних мас Української республіки», оскільки
Демократична революція - докорінний пе- остання не визнавала радянської влади в
реустрій суспільних відносин на демократич Україні. У Маніфесті було сформовано вимо
них засадах. ги Раднаркому до УЦР: «1. Чи зобов'язується
Українська революція - складова загально- Рада відмовитися від спроб дезорганізації
російської революції, що почалася у лютому загального фронту? 2. Чи зобов'язується Рада
1917 р., спрямована на повалення імпер не пропускати надалі без згоди верховного
ського панування і здобуття національного головнокомандуючого ніяких військових ча
визволення. Носила демократичний, націо стин, що направляються на Дон, Урал або інші
нально-визвольний характер. Приводом до місця? 3. Чи зобов'язується Рада сприяти ре
революції стало повалення самодержавства волюційним військам у справі їх боротьби з
в Росії' (2 березня 1917 р.). В результаті рево контрреволюційним кадетсько-каледінським
люції постала Українська Народна Республіка. повстанням? 4. Чи зобов'язується Рада при
пинити всі свої спроби роззброєння радян
Автономія (грецькою «сам» і «закон») - само
ських полків та робітничої Червоної гвардії
врядування певної частини держави (насе
на Україні і повернути негайно зброю тим, у
лення), що здійснюється в межах, передбаче
кого вона була віднята? У разі неодержання
них загальнодержавними законами.
задовільної відповіді на ці питання протягом
Федерація - форма державного устрою; 48 годин РНК вважатиме Раду в стані відкри
союз держав, що складається з державних тої війни проти Радянської влади в Росії і в
утворень, які мають Обмежений суверені Україні». Генеральний секретаріат від імені
тет - обмеження верховенства і самостій УЦР дав рішучу відповідь на ультиматум. Про
ності влади. те незабаром розпочалися бойові дії Першої
Самостійники - прихильники негайного в радянсько-української війни.
умовах революційних подій 1917 р. проголо Червоний терор - арешти або знищення
шення незалежності України; члени Україн противників більшовиків з метою залякуван
ської народної партії (Української партії соці- ня і фізичного усунення.
алістів-самостійників).
Радянізація - процес встановлення радян
Українізація армії - процес формування у ської влади, насадження її у всіх сферах життя
складі російської армії влітку-восени 1917 р. суспільства. Складові радянізації: формуван
українізованих частин. ня радянських органів влади, націоналізація,
Універсал - форма звернення до народу; де аграрні перетворення, колективізація, «куль
кларативний документ вищих органів влади. турна революція», обмеження впливу цер
Корніловський заколот - заколот на чолі з кви, атеїстична пропаганда, репресії проти
головнокомандуючим російської армії Л.Кор- незгодних і потенційних противників, інду
ніловим, підтриманий правими політичними стріалізація тощо.
силами, у серпні 1917 р. проти Тимчасового Реквізиція - примусове вилучення держа
уряду Росії на чолі з О.Керенським. Завершив вою майна власника (приватної або юридич
ся поразкою. ної особи) в державних інтересах з виплатою
Ультиматум Раднаркому - Маніфест до або без виплати йому вартості майна.
українського народу з ультимативними ви Конфіскація - безоплатне вилучення майна,
могами до Української ради від 4(17) грудня цінностей.
351
______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ Т 'м а 2 1
Персонали ш ящ ш яаш ш ааяш ш ш ш ш ят ш ш ш ш ш ш ш ш яяш ш ш ш ш ш ш яяя

Грушевський Михайло (1866-1934) - істо Винниченко Володимир (1880-1951) - пись
рик, видатний діяч національно-визвольного менник, публіцист, політичний діяч. З студент
руху, голова Української Центральної ради. ських років бере участь у революційній бо
Політичну діяльність М.С.Грушевський поєд ротьбі. Член РУП і УСДРП.
нував з великою титанічною працею істори До 1914 р. жив у Австрії, Франції, Італії, потім
ка (йому належить близько 2 тис. наукових нелегально приїхав в Україну, де його заста
праць). Завершивши навчання в Київському ла світова війна. Жив нелегально в Катери
університеті, М.Грушевський бере активну нославі, Москві, продовжував революційну
участь у діяльності Старої київської громади. та літературну роботу, брав участь у виданні
У 1894 р. М.Грушевський очолив кафедру легального журналу «Промінь». Після Лютне
історії України (офіційно - «всесвітньої істо вої революції 1917 р. прибув до Києва і брав
рії») у Львівському університеті. Львівський участь в організації Української Центральної
період життя Грушевського був насичений і ради, редагував орган ЦК УСДРП «Робітничу
активною громадсько-політичною роботою. газету». У кінці червня 1917 р. очолив Гене
Він обирається головою наукової секції (іс- ральний Секретаріат (до 22 січня 1918 р.). Під
торико-філософської) Наукового товариства час Гетьманщини став головою Українського
ім.Шевченка, підтримує розвиток української національного союзу, потім очолив Дирек
освіти в Галичині. У 1899 р. він став одним із торію. Вийшов з її складу й емігрував. Після
засновників Української національно-демо закордонної конференції УСДРП (вересень
кратичної партії. У період першої російської 1919 р.) вийшов з партії і організував у Відні
революції 1905-1907 рр. переїздить до Укра Закордонну групу Української комуністич
їни і бере активну участь у революційній ді ної партії (УКП), від імені якої видавав газету
яльності. З початком Першої світової війни «Нова доба». У 1920 р. на короткий час повер
російською владою був висланий з України. нувся в Україну. З 1934 р. жив у Франції, відмо
Лютнева революція в Росії 1917 р. і розвал вився співробітничати з фашистами.
Російської імперії висунули М.Грушевського Єфремов Сергій (1876-1937) - громадсько-по
в провідники українського національно-ви літичний діяч, публіцист, вчений літературозна
звольного руху. Під його керівництвом поча вець. Зі студентських років долучився до рево
ла роботу Українська Центральна рада, яка за люційної національно-визвольної боротьби.
час свого існування пройшла шлях від вимог Входив до Загальної української безпартійної
автономії України до проголошення незалеж організації (ЗУБО), Української демократичної
ності. Очолив Українську партію соціалістів- партії (УДП), був одним із засновників Україн
революціонерів. Після гетьманського пере ської радикальної партії (УРП) та Української
вороту П.Скоропадського (29.04.1918 р.) він демократично-радикальної партії (УДРП). Одно
відійшов від активної політичної діяльно часно працював в Селянській спілці, редагував
сті й емігрував за кордон. 1919 р. заснував журнал «Нова громада», співробітничав у бага
Український соціологічний інститут у Відні, в тьох українських виданнях.
1920-1922 рр. редагував орган українських Після поразки першої російської револю
есерів «Борітеся - поборете», часописи «Схід ції 1905-1907 рр. - один із засновників ТУП,
на Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, член його ради. Після Лютневої революції -
Берліні, Парижі. У березні 1924 р. переїхав до голова президії Союзу автономістів-федера-
радянської України. У 1924 р. обраний чле лістів, голова Тимчасової ради відновленої
ном Української академії наук, 1929 р. - ака УДРП, очолював Головний комітет Української
деміком академії наук СРСР. У березні 1931 р. партії соціалістів-федералістів. У цей же час
був заарештований і звинувачений у причет займався дослідженням архівів Київського
ності до діяльності антирадянського «Україн головного жандармського управління (ГЖУ)
ського національного центру». Невдовзі його та охоронного відділення, заступник голо
звільнили і вислали до Москви. 25 листопа ви Української Центральної ради, перший
да 1934 р. під час лікування в Кисловодську Генеральний секретар у міжнаціональних
М. Грушевський помер.___________________________ справах.____________________________________________
352
Укр аїн ська р е в о л ю ц і я ______________ ' __________________________ |М Д || ^ м ^ в р и м ^ р м т и » и и д у — и м и — і
У 1919 р. відійшов від активної політичної вав більшовицькими військами при відступі з
діяльності. Тоді ж був обраний академіком, України в 1918 р. Був членом Народного се
а 1922 р. - віце-президентом Всеукраїнської кретаріату. У 1919 р. командував Українським
академії наук (ВУАН). Очолював історико-лі- фронтом. З 1924 р. на дипломатичній роботі.
тературне товариство та ряд комісій у галу З 1933 р. нарком юстиції СРСР. Розстріляний
зі літературознавства. За радянської влади НКВД СРСР.
неодноразово (1919, 1921, 1922, 1929 рр.) Коцюбинський Юрій (1896-1937) - більшо
заарештовувався. Засуджений за процесом вицький державний, партійний і військовий
Спілки визволення України (СВУ) до смертної діяч. Син видатного українського письменни
кари, яку було замінено на 10 років ув'язнен ка М. Коцюбинського. Входив до складу уря
ня. Покарання відбував у Ярославлі та Воло дів радянської УНР та УСРР. 3 1920 по 1930 рік
димирі. на дипломатичній роботі. Голова Держплану
Антонов-Овсіснко Володимир (1883-1938) - і заступник голови Рад наркому УСРР. Входив
більшовицький військовий діяч, дипломат. до складу ЦК КП(б)У, член ВУЦВК. У 1935 р.
Брав участь у розробці плану бойових дій заарештований, а згодом розстріляний. У
більшовицьких загонів проти УНР. Команду- 1955 р. реабілітований.
______ ________________ __________ _____________________________________________________ • Тема21
Тестові завдання м в а ж ш а н н н ш ш и ш я н ш н м а ш ш ш п ш ш к н ш и ш в я і
1. Які політичні сили складали більшість в Українській Центральній раді (УЦР)?
А ліві і центристи В ультраліві і ліві |А Б в іП
Б праві і центристи Г ультраправі і праві и
2. У якому році відбувався процес «українізації» частин російської армії?

ІАІ ІВІІгі
□ ІБІ [ І
А 1916р. В 1918р.
Б 1917р. Г 1919р.
3. Після проголошення якого з Універсалів Української Центральної ради (УЦР) було
створено український уряд - Генеральний секретаріат?
А Першого В Третього А Б в Т]
Б Другого Г Четвертого
4. Згідно з яким Універсалом УЦР поповнювалась представниками національних
меншин?
А І В III ІА Б в Г
Б II Г IV
5. Що стало приводом до збройного виступу самостійників під час Української рево
люції?
А більшовицький переворот у Петрограді ЕШ ЕШ
Б оприлюднення II Універсалу УЦР
В небажання українізованих частин російської армії йти на фронт
Г оприлюднення І Універсалу УЦР
6. Позначте назву радянського уряду України, створеного у грудні 1917 р.
А Генеральний секретаріат
Б Народний секретаріат №
В Кабінет Міністрів
Г Рада Народних Комісарів
7. Укажіть характерну ознаку політики Української Центральної Ради (УЦР) щодо на
ціональних меншин.
А ігнорування УЦР потреб національних меншин І А І Б І!в !ЇЩ
Б надання УЦР переваг російськомовному населенню □ Г 1п
В формування УЦР національних автономних округів у складі УНР
Г визнання УЦР права на національно-персональну автономію
8. На які губернії поширював свою владу Генеральний секретаріат УЦР згідно з «Тим
часовими інструкціями...» Тимчасового уряду Росії?
А Київську, Полтавську, Подільську А Б В
Б Київську, Полтавську, Подільську, Волинську
В Київську, Полтавську, Подільську, Волинську, Чернігівську
Г Київську, Полтавську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Харківську
9. Хто був Головою Української Центральної ради?
А С. Петлюра В М. Грушевський Iа Б В г
Г С. Єфремов г
Б В. Винниченко
354
У к р а їн сь к а р гв о л к щ ія ________________________________________ :" : ' , - У У ' - ' ___________________________
10.Яка з названих подій стала свідченням про патріотизм і самовідданість україн

ської молоді у боротьбі з більшовицькою агресією проти УНР?
А бій на горі Маківка О О П із
Б бій під Крутами
В бій під Мотовилівкою
Г бій на горі Лисеня
11 .Який орган очолював В. Винниченко влітку 1917 р.?
А Генеральний секретаріат Української Центральної Ради п о с ш
Б Раду Народних Міністрів УНР
В Директорію УНР
Г Державний секретаріат ЗУНР
12.Який Універсал Української Центральної ради (УЦР) справив найбільший вплив на
українське суспільство?
А Перший В Третій С Ш О ІЯ
Б Другий Г Четвертий
13.3 якими державами УНР уклала Брестський мирний договір?
А Четвертного союзу п а с
Б Антанти
В Радянськими республіками
Г Малої Антанти
14.Яка подія збіглася в часі з роботою в Києві II Українського військового з'їзду?
А поїздка делегації Центральної ради до Петрограда І А І Б | В І ґ]
Б формування першого українського полку ім. Б. Хмельницького І— І— І— 1—І
В прийняття Центрально радою І Універсалу
Г приїзд до Києва делегації Тимчасового уряду
15.У якому році німецькі і автро-угорські війська здійснювали окупацію всієї терито-
рії України?
А 1914 р. В 1917 р. £ДО СШ
Б 1915 р. Г 1918 р.
16.У якому місті було проголошено радянську владу в Україні у грудні 1917 р?
А Київ В Катеринослав ІА [ Б | ВІ Г~]
Б Харків Г Одеса І І І І -]
17.Хто у березні 1917 р. очолив Українську Центральну раду?
А С. Петлюра ооам
Б С. Єфремов
В В.Винниченко
Г М. Грушевський
Ів .Я к і обставини підштовхнули лідерів Української Центральної ради створити Кра
йовий комітет з охорони революції?
А ультиматум раднаркому радянської Росії п о а о і
Б корніловський заколот
В більшовицький переворот у Петрограді
Г повстання полку ім. Полуботка
355
19 . Про якого діяча йдеться в уривку з історичного джерела?
«Він залишався романтиком, навіть очолюючи перший український уряд - Гене
ральний секретаріат, він жив більше емоціями та образами, ніж реаліями повсякден
ного життя. Риторикою, пафосом, його революційним ідеалізмом були просякнуті
навіть акти державної ваги - Універсали Центральної ради до творення яких він мав
безпосереднє відношення».
А М. Грушевський І А І В і в !г п
Б В.Винниченко и 1 1
В Д. Дорошенко
Г С. Петлюра
2 0 . На карті позначена територія
А Української Народної Республі
ки згідно з III Універсалом.
Б Української держави гетьмана
П.Скоропадського.
В контрольована Директорією
УНР після антигетьманського
повстання.
Г на яку поширювалася влада Ге
нерального секретаріату згід
но з Тимчасовими інструкціями
Тимчасового уряду Росії.
А Б В Г
Чорне ) /м оре

21.Установіть відповідність між визначеннями і поняттями.
1 ультиматум А рішення революційного виконавчого апвгашп
2 терор органу влади, яке має силу закону і _ □
3 універсал Б форма звернення до народу,
2 II _і□
3 □
4 декрет декларативний документ а ” 1□
вищих органів влади
В форма звернення з категоричними вимогами
Г залякування, фізичне знищення політичних
противників або ні в чому не винних громадян
Д безоплатне вилучення майна, цінностей
А Брестський (Берестейський) мирний договір між УНР і
країнами Четвертного союзу
Б ультиматум Раднаркому РСФРР Українській Центральній раді
В повстання у Києві робітників заводу «Арсенал»
інспіроване більшовиками, і придушення його українськими
військами під командуванням С.Петлюри
Г І Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові. Проголошення
радянської влади в Україні
356
Укр аїн ська р е в о л ю ц ія ................................................. ............................................ ............................' " ' ___________________________ _______________________

23. Укажіть положення, що розкривають основний зміст Другого Універсалу Україн
ської Центральної ради.
1 проголошення автономії України в складі федеративної Росії
2 пропозиція Тимчасовому уряду затвердити Генеральний
секретаріат як найвищий крайовий орган влади
3 поповнення Центральної ради представниками національних меншин
4 поширення влади Центральної ради на Київщину, Поділля, Волинь і частину
Чернігівщини
5 командирування представників Центральної ради до військового міністер
ства, Генерального штабу та Ставки Верховного головнокомандування
6 оголошення про початок мирних переговорів з країнами Четвертного союзу
7 націоналізація землі і ліквідація поміщицького землеволодіння
24. Які вимоги містив «Маніфест Ради Народних Комісарів до українського народу з
ультимативними вимогами до Центральної ради»?
1 відмовитися від спроб дезорганізації спільного фронту
(тобто відмовитися від створення Українського фронту)
2 не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони з ворожи
ми Раднаркому урядами
3 забезпечити безперебійне постачання хліба з України до Росії;
4 повернути рухомий склад залізниць
5 обмежити владу УЦР п'ятьма губерніями
6 пропускати більшовицькі війська на Південний фронт; припинити роззброєн
ня радянських полків і червоногвардійців в Україні
7 повернути російські культурні цінності
Тема 22
УКРАЇНА У БОРОТЬБІ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ

ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (1918-1921 рр.ІИВШ
січень (лютий) 1918 р. - Брестський мир 1 листопада 1918 р. - українське повстання у
між УНР та державами Четвертного союзу Львові («Листопадовий зрив»)
лютий - листопад 1918 р. - окупація листопад 1918 - проголошення ЗУНР
України військами Німеччини та Австро- 14 листопада 1918 р. - Утворення Директорії
Угорщини
грудень 1918 р. - відновлення УНР
березень 1 9 1 8 р .- відновлення влади УЦР
22 січня 1919 р. - Акт Злуки УНР і ЗУНР
в умовах німецько-австрійської окупації.
Ухвалення УЦР Конституції УНР листопад 1918-листопад 1921 р. - друга ра
дянсько-українська війна, поразка українсько
29 квітня 1 9 1 8 р .- державний переворот і
го визвольного руху
прихід до влади П.Скоропадського
18 березня 1921 р. - Ризький мирний договір
серпень1918 р. - утворення Українського
РСФРР та УСРР з Польщею
національного союзу
22.1. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-

австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
Вихід із війни був одним із головних питань на початку української революції. Для
лідерів національно-визвольного руху підписання миру означало підтримку народу,
а зволікання у цій справі - втрату популярності.
Ініціатива у проведенні мирних переговорів належала більшовикам, які на Дру
гому Всеросійському зїзді Рад проголосили Декрет про мир. Раднарком звернувся
до всіх воюючих сторін із пропозицією розпочати мирні переговори, на яку відгук
нулися лише Німеччина та її союзники. Переговори розпочались у Брест-Литовську.
Перемир'я було укладено 2(15) грудня 1917року.
Керівники Української Центральної ради, не бажаючи бути заручниками росій
сько-німецької змови, вирішили втрутитись у переговорний процес. У Бресті відбула
ся неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-
Угорщини. 11 (24) грудня 1917 р. Генеральний секретаріат звернувся до всіх воюючих
і нейтральних країн із нотою, у якій говорилося, що УНР до утворення федеративного
російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Указуючи на
те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат за
явив, що угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні
лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УНР. У відповідь делегація УНР була запро
шена до участі в переговорах. Напередодні від'їзду делегації, яку очолив В. Голубо
вич (згодом О. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський.
Делегація мала домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Букови
ни, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови - утворення з цих земель у
складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії.
Переговори розпочались 2 8 грудня 1917р. (ІОсічня 1918р.). Російську делегацію
очолював Я. Троцький, який був змушений визнати делегацію УНР. Наприкінці січня
в переговорах було оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цією пе
358
рервою для встановлення контролю над Україною. До складу російської делегації
було включено представників «радянської УНР». Але повноважність цієї делегації не
була визнана представниками Четвертного союзу. До того ж, виконуючий обов'язки
голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і
зажадав визнання УНР незалежною державою.
9 лютого 1918 р. було укладено договір УНР із країнами Четвертного союзу. За
договором, УНР зобов'язалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів
хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 млн яєць та іншої сільськогосподарської продукції
і сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання
Холмщини та Підляшшя до УНР і утворення на західноукраїнських землях окремого
коронного краю.
Після підписання мирного договору делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває
у важкому становищі й вимагає негайної допомоги.
У лютому 1918 р. війська Четвертного союзу перейшли в наступ на території
України, попереду них просувались українські частини. З березня 1918 р. у Бресті-
Литовському РСФРР підписала мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною,
Болгарією і Туреччиною. Росія зобов'язувалася визнати право українського народу на
самовизначення, законність влади Української Центральної ради на території Украї
ни, визнати договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мирний
договір, вивести з її території частини Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію
і пропаганду проти уряду і громадських установ УНР.
У цій ситуації керівництво «радянської УНР» опинилося у скрутному становищі.
У своєму розпорядженні Народний секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців.
Для оборони Києва було ледь набрано 3 тис. осіб. Чинити опір 450-тисячній німецько-
австрійській армії було недоцільним.
1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ, а вже 7 березня сюди повер
нулась УЦР. Протягом березня-квітня радянські війська були витіснені з території
України.
Берестейський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню Украї
ни як незалежної держави і продемонстрував успіх молодої української дипломатії.
22.2. Гетьманський переворот 1918 р. в Україні.

Внутрішня і зовнішня політика П. Скоропадського авн ятон в
Після звільнення України від більшовицької окупаціїУкраїнська Центральна рада
повернулася до Києва.
Перед УЦР відразу постало безліч питань, які потребували негайного вирішення:
забезпечення спокою і порядку в країні, а головне - виконання договору з Німеччи
ною про постачання продовольства. Але УЦР виявилася нездатною для виконання
цих завдань. Тоді командування німецьких військ, які фактично окупували Україну,
почало виношувати плани державного перевороту. Вибір припав на генерала П. Ско
ропадського.
29 квітня 1918 р. відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, на якому
П. Скоропадський був проголошений гетьманом.
У ніч на ЗО квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними уста
новами і розігнали УЦР. Останнім рішенням УЦР стало прийняття Конституції й об
рання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
359
______________________ _____________________________ ______________________________ _______________________________________________________________ •_____________________________________________ _______________ Тема 22
П. Скоропадський видав маніфест - «Грамоту до всього українського народу», у

якому повідомлялося про розпуск Української Центральної Ради і земельних комі
тетів, проголошувалося право приватної власності. Також було видано закон «Про
тимчасовий державний устрій України», за яким назва «УНР» була замінена назвою
«Українська держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосере
джувалась у руках П. Скоропадського, якого було проголошено гетьманом.
П. Скоропадський доручив сформувати уряд полтавському поміщику Ф. Лизогу-
бу. Особливість уряду гетьмана полягала в тому, що він формувався не за партійною,
а за професійною ознакою, а в своїх діях керувався не програмно-політичними або
ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Головним завданням
було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархїї, налагодження
державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні
верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян. Соціально-еконо
мічна політика викликала опір у значної частини населення, спричинила розгортан
ня повстанського руху.
П. Скоропадський багато уваги приділяв розбудові армГЇ, але його широким пла
нам не судилося здійснитися. Формуванню українських військових сил перешкоджа
ла Німеччина, яка боялася створення сильної української армії. Більш успішною була
національно-культурна політика П. Скоропадського.
У зовнішньополітичній діяльності українська держава мала значні обмеження.
Союзницькі відносини з державами Четвертного союзу стримували відносини з кра
їнами Антанти. Незважаючи на це, П. Скоропадському вдалося встановити дипло
матичні відносини зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. У міждержавних
відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічно
го розселення українців. Так, до Української держави були приєднані Гомельський,
Путивльський, Суджанівський, Гайворонський, Бєлгородський, Корочанський, Ва-
луйський, Річицький, Пінський, Мозирський повіти, Холмщина, Підляшшя, 12 повітів
Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Розроблялися
проекти федеративного входження Кубані до України. Велись українсько-румунські
переговори про повернення окупованих етнічних українських земель.
Восени 1918 р. напрямок зовнішньої політики П. Скоропадського різко змінився.
Після поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки в країн Антан
ти. 14 листопада 1918 р. він відважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про
федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьма
на, і 13 грудня 1918 р. він змушений був зректися влади.
22.3. Проголошення Західно-Української Народної Республіки,

її внутрішня та зовнішня політика -'гжшзт&ж мчім 11 11 и11н
іи
Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до скла
ду Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина
(центр - Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачево), Холмщина і Підляшшя.
Поглиблення кризи габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національ
ного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення
власної держави. Про це було зроблено заяву 78 жовтня 1918 р. Цей день вважається
днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву
Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).
360
У кр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) ЯИ И ВИ И І Ш Ш ЛИ И ШИ И І '
Наміри українських політиків суперечили намірам поляків щодо утворення «ве

ликої» польської держави у кордонах 1772 р., до складу якої планували включити за
хідноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці
збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських
офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу в свої руки. У ніч із 31 жовтня на 1 ли
стопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль Львів, а наступного
дня інші міста Галичини. Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робо
чого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення. Але поляки, що теж
стали на шлях відродження своєї держави, повели боротьбу проти ЗУНР. Спалахнула
україно-польська війна (1918-1919 рр.).
Інакше розвивалися події на Буковині й Закарпатті, б листопада 1919 р. на Буко
вині розпочалося національне повстання, влада перейшла до Крайового комітету на
чолі з О. Поповичем. Але вже 11 листопада край окупували румунські війська. Закар
паття, що стало ареною протиборства українських, чеських і угорських організацій,
також було зайняте іноземними військами.
5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з'явилася програмна деклара
ція Національної ради, відповідно з якою ЗУНР проголошувалася демократичною
республікою, соціальну основу якої становили робітники. 9 листопада було при
значено тимчасовий уряд - Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким. Факт
проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р„ після зречення
імператора від престолу.
22-26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради,
наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів сто
яла на національно-ліберальних позиціях, надаючи перевагу будівництву держав
ності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом
ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин,
яким було віддано ЗО % депутатських місць.
Соціальна стабільність забезпечувалася розпочатою в квітні 1919 р. аграрною
реформою, яка передбачала експропріацію маєтків великих власників (переважно
поляків), передачу земель малоземельним і безземельним українським селянам.
Надзвичайно важливим актом державності стало об'єднання УНР і ЗУНР 22 січня
1919р. (Актзлуки). Назву ЗУНР було змінено на Західна область Української Народної
Республіки (ЗОУНР) при повній її автономії.
Українсько-польська війна, фактична міжнародна ізоляція ЗУНР негативно впли
нули на її долю. Безрезультатною виявилася діяльність ЗУНР та УНР на Паризькій мир
ній конференції. 25 червня 1919 р. представники Антанти визнали права Польщі на
окупацію Східної Галичини, хоч і підкреслювали тимчасовий характер окупації. Особ
ливо вороже ставилася до ЗУНР Франція, яка вбачала у сильній Польщі противагу
Німеччині на сході.
Порівняння історичного досвіду ЗУНР та УНР показує:
• на Західній Україні вдалося уникнути радикальних перегинів у соціально-
економічній політиці;
• на першому місці стояло завдання національної державної розбудови. Сво
єчасні соціально-економічні перетворення забезпечували авторитет ЗУНР
серед українського населення;
• належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.
ЗУНР увійшла в історію як героїчний епізод боротьби українського народу за не
залежність, вільний, демократичний розвиток.
361
- _____________ _ ____________ ' ' _________________ Тшма 22
22.4. Україна в період Директорії УНР і і иі чил » і !!■■№

( їмі —ииі аніші і
В умовах кризи гетьманського режиму П. Скоропадського, що особливо заго
стрилася восени 1918 р., в Україні активізувалися сили, які виступали за відновлення
УНР. У серпні 1918 р. у Києві було створено Український національний союз (УНС), го
ловою якого було обрано В. Винниченка. Поміркована частина членів УНС схилялася
до легальної діяльності, порозуміння з гетьманською владою, опозиційна частина
наполягала на повстанні. На середину жовтня 1918 р. переважив вплив опозиційних
гетьманові сил.
Створення 24 жовтня 1918 р. коаліційного уряду, до якого ввійшло п'ять пред
ставників УНС, не сприяло руху Української Держави шляхом консолідації суспіль
ства. Більше того, невдовзі П. Скоропадський зробив остаточний вибір між двома
протилежними політичними таборами на користь консервативних проросійських
сил. 14 листопада 1918 р. гетьман опублікував грамоту про федерацію України з не-
більшовицькою Росією. Був призначений новий уряд проросійської орієнтації без
представників УНС, почалося формування офіцерських загонів. Отже, із незалежною
Україною було покінчено.
Реакцією УНС на оголошення П. Скоропадським нового державного курсу було
оголошення повстання проти влади гетьмана. Для керівництва повстанням із метою
відновлення УНР у ніч із 13 на 14 листопада 1918 р. на засіданні УНС було створено
тимчасовий орган - Директорію.
До складу Директорії увійшли представники різних політичних напрямків. Від
українських соціал-демократів були В. Винниченко (голова Директорії!, С. Петлюра,
А. Макаренко; від українських есерів - Ф. Швець; від соціалістів-самостійників -
П. Андрієвський. Директорія у своєму зверненні до українського народу закликала
до повстання проти гетьмана.
13 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було
офіційно відновлено. 14 грудня воєнні частини Директорії вступили до Києва.
Диктатура Директорії призвела до кризи влади. Серед членів Директорії існува
ла розбіжність думок щодо напрямків найближчої політики. Діяльність цього органу
паралізувалася також особистим суперництвом В. Винниченка і С. Петлюри. 11 люто
го (за іншими даними, 10 лютого) 1919 р. В. Винниченко подав у відставку і С. Петлюра
став одноосібним носієм верховної влади в державі.
На відміну від помірковано-консервативного гетьманського режиму, Директорія
УНР була радикальним урядом соціалістичного спрямування, що визначило її вну
трішню та зовнішню політику.
Внутрішня політика Директорії:
• прагнення утвердити в Україні національний варіант радянської влади без
крайнощів більшовицького максималізму;
• проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.;
• законодавча влада передавалася Трудовому конгресу, який обирався без
участі «поміщиків і капіталістів»;
• скасування законів гетьманської влади, відновлення 8-годинного робочого
дня, встановлення робітничого контролю.
Аграрна політика Директорії передбачала конфіскацію поміщицьких земель.
Землі площею до 15 десятин не конфісковувалися. Не підлягали конфіскації землі
промислових підприємств, цукрових заводів, а також землі, що належали інозем-
362
Укр аїн а у б ор от ь б і га ібгрш ж ання д а р ж а а н о ї нчап ш ж но ст і (1918-1921 р р .)
цям. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за поміщиками

польського походження статусу іноземних громадян, у зв'язку з чим їхня власність
оголошувалася недоторканною. Терміни і порядок розподілу землі не визначалися.
Директорія у стислий термін розширила міжнародні зв'язки України. Диплома
тичні відносини було встановлено з Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Нідерландами,
Італією, Ватиканом. Однак їй не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків із
тими країнами, від яких значною мірою залежала доля України, тобто країнами Ан
танти, Польщею та радянською Росією.
Директорія не змогла навести порядок і налагодити ефективне управління краї
ною. Селянська стихія, розбурхана антигетьманським повстанням, почала швидко
перероджуватися в руйнівну анархію. Директорія поступово втрачала контроль над
територією, яку перебирали місцеві отамани. Українська армія розпадалася на пар
тизанські загони, які воювали тільки поблизу своїх осель, а коли складалися неспри
ятливі умови, розпорошувалися без бою, прихоплюючи із собою зброю. Так, під час
падіння гетьманського режиму в середині грудня 1918 р. Директорія мала 100-ти-
сячну армію, а наприкінці січня 1919 р., перед здачею Києва,- приблизно 21-тисяч
ну. Отамани вдавалися до самоуправства, організовували єврейські погроми. Цен
тральна влада неспроможна була спинити анархію. Ситуація ще більше ускладнила
ся через висадку в листопаді 1918 р. на півдні України військ Антанти, в основному,
французьких. Своє пряме завдання - взяти під контроль території, які залишали армії
німецького блоку,- підрозділи Антанти повністю не виконали. Проте вони підтрима
ли в Україні великодержавну російську білогвардійську контрреволюцію і стали при
чиною подальшого поглиблення розколу всередині Директори.
Серед членів Директори не було єдності: одні виступали за союз із більшови
ками (В. Винниченко, В. Чехівський, М. Шаповал), інші - за союз із Антантою проти
більшовиків (С. Петлюра). Діяльність Директорії паралізовувалася також особистим
суперництвом В. Винниченка та С. Петлюри. Після виходу В. Винниченка зі складу
Д иректоріїїї очолив С. Петлюра, який від кінця 1919 р. став фактично одноосібним
керівником цього органу державної влади.
Доля Директорії вирішувалася насамперед на радянсько-українському фрон
ті (друга війна радянської Роси проти УНР - кінець 1918 р. і початок 1919 р ). У січні
1919р. війська Директорії залишили Харків, який став столицею радянської України.
Протягом трьох тижнів було розгромлено Лівобережне угруповання армій УНР. Во
єнні дії перекинулись на Правобережжя. 5 лютого більшовики ввійшли у Київ. Із захо
пленням 19 березня 1919р. Жмеринки Український фронт розділився на два фронти:
Південно-Західний та Північно-Західний.
Провівши в армії реформу, позбувшись напівпартизанщини, С. Петлюрі вдалося
дещо стабілізувати становище на фронті й на початку червня 1919 р. закріпитися на
лінії Старокостянтинів-Проскурів-Кам'янець-Подільський. Над рештою території
України (крім Надзбруччя і західних областей) знову було встановлено радянський
контроль.
Причини поразки Директорії
• Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим.
• У результаті перетворень Директорії ослабла її соціальна опора (інтеліген
ція, значну частину якої зарахували до «поміщиків і капіталістів»; селянство,
особливо біднота, яка звинувачувала Директорію в прокуркульській політи-
363
__________ __________________________________________ ___________________________________ _ _ _________________________________ Тги а 22
ці; робітники, бо Директорія або її отамани придушували страйки, забороня

ли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки).
• Недооцінка впливу більшовицької агітації та пропаганди на населення.
• Широкі маси українського населення, особливо селянство, не зовсім усві
домлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміц
нення власної держави.
• Відсутність єдності національно-демократичних сил.
• Вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.
22.5. Злука УНР і ЗУНР, її історичне значення ■ ■ ■ ■ н ш в я в н в н ш н н н н і

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві
українські держави: Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна
Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними і міжнарод
ними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обста
винами, що склалися.
УНР основну увагу приділяла соціальним питанням, правам національних мен
шин, у той час як для ЗУНР основним питанням було національне. Суттєво різнилася
у правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР були молоді урядовці, які у
своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складав
ся з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід
парламентської боротьби і в своїй діяльності виходили з потреб часу
Незважаючи на розбіжності й власні амбіції, лідери двох українських держав пе
ред загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об'єднання. Здійснювалася
мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.
Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі пе
ред обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула
делегація Української національної ради з проханням воєнної! морально-політичної
підтримки в гетьмана П. Скоропадського. П. Скоропадський пообіцяв підтримку. До
Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 ли
стопада 1918 р. Українська національна рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державно
му секретаріатові проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в
єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.
Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому
процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднан
ня. З січня 1919 р. у Станіславі Українська національна рада ЗУНР урочисто проголо
сила об'єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну Республіку. 16 січня 1919 р. деле
гація ЗУНР відбула до Києва.
Урочистий Акт Злуки розпочався 22 січня 1919р. о 12-й годині. Державний секре
тар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української націо
нальної ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив Універ
сал, у якому зазначалося: «... Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна
від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка (Галичина,
Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковіч
ні мри, якими жили і за які вмирали кращі сини України.
Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім
поривом своїх власних сил, має змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення
нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду».____
364
У кр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д ер ж а ен оі'н еза леж н о ст і (1918-1921 р р .) у ■ '? ;-ч - • -
Також в Універсалі зазначалося, що Акт Злуки має бути затверджений Установчи

ми зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР
залишалась окремим державним утворенням.
Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбув
ся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної ради ЗУНР, було обрано до
складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав
військову і продовольчу допомогу.
Проте справжнє об'єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення
злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі
ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт Злуки фактично втратив чинність, і напри
кінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.
Попри все. Акт Злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт ре
ального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.
23.6. Політика більшовиків в Україні в 1919 р. «Воєнний к о м у н із м »м н

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком Надзбруччя і
західних областей) знову було встановлено радянський контроль. Формування дер
жавних інститутів розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уря
ду України, який пізніше було перейменовано в Раду народних комісарів (РИК) Украї
ни. Очолив його авторитетний більшовик, професійний революціонер, болгарин за
національністю X. Раковський, присланий із Москви. Більшість членів уряду станови
ли росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в ра
дянській Росії. 6 січня 1919р. назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р -Укра
їнська Народна Республіка, була скасована. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р.
офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка [УСРР,
після 1937р. - УРСР). Вищим органом державної влади визнавався Всеукраїнський з'їзд
Рад, у період між зїздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).
На місцях влада належала місцевим Радам. 10 березня 1919 р. Третій зїзд Рад ухвалив
Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.
Ця Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, скасовувала приватну
власність і позбавляла експлуататорські класи виборчих прав. Пролетарський харак
тер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.
У процесі становлення радянської влади здійснювалися спроби від'єднати від
України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі рес
публіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.
Найважливіші риси процесу радянізацїі України:
• відбувався «зверху вниз»;
• здійснювався за зразком РРФСР та під її керівництвом;
• мав антинаціональний характер;
• відзначався суворим централізмом;
• значна частина вищих чиновників мала неукраїнське походження.
Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореній насильницькій
ломці існуючої в Україні економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових
відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на дер
жавних чиновників. Така політика дістала назву «воєнного комунізму» і була доказом
можливості негайної заміни капіталізму соціалізмом._____________________________________
365
______________________________ ____________________ Тема 22
Найважливіші заходи політики «воєнного комунізму»:

• скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати праці (картко
ва система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл);
• проведення повної націоналізації всіх підприємств, державний контроль над
виробництвом;
• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);
• заборона приватної торгівлі;
• уведення продрозкладки (фактично, реквізиція врожаю селян продзагонами
з Росії; до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів кількістю 1,5 тис. бійців;
у 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, до на
ступу денікінських військ вдалося зібрати не більше 7 млн пудів);
• початок колективізації селянських господарств (на літо 1919 р. було створено
близько 500 колективних господарств).
Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалося різким обме
женням її суверенітету:
• КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично
були філіями відповідних російських організацій і контролювалися Москвою;
• РИК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
• утравні-червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських рес
публік; об'єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської
Федерації підлягали військова організація і військове командування народ
ного господарства, залізниці, фінанси; 4 червня було ліквідовано Український
фронт, а з підрозділів, що входили до його складу, утворили три армії.
Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населен
ня республіки, викликала невдоволення в середовищі селянства, інтелігенції та ро
бітників.
22,7. Україна в другій половині 1919 р. ' . ,^ ^ М Ш Ш Ш ЯШ Ш Я Л

Друга половина 1919 р. характеризувалася гострою боротьбою в Україні між
трьома силами: Червоною армією, білогвардійцями і військами УИР. На середину
року більшу частину України контролювали більшовики. Але їхня попередня політи
ка «воєнного комунізму» викликала обурення населення і, відповідно, позначилася
на боєздатності частин Червоної армії, що перебували на фронті.
У травні 1919 р. білогвардійські війська генерала Денікіна, які контролювали
Донбас, Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшли в рішучий наступ. Подолавши опір
Південного фронту Червоної армії, вони оволоділи майже всією Лівобережною Укра
їною і рухалися далі на Київ. У той час інші частини армії Денікіна, згідно з директивою
від 25 червня 1919 р., розгортали наступ на Москву.
Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ ча
стини армії УИР. Сталося це після того, як 17 липня Українська галицька армія (УГА)
та керівництво ЗУНР під тиском польських військ залишили Східну Галичину і пере
правилися на правий берег р. Збруч. Згідно з угодою між урядами УИР і ЗУНР, УГА
влилася в армію УИР для продовження спільної боротьби за незалежність України
під гаслом «На Львів через Київ!». Кількість об'єднаної армії становила 80 тис. осіб, із
яких 50 тис. були галичани. Об'єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних
напрямках: на Київ та Одесу. На Київ наступали галичани, а на Одесу - частини армії
Збб
Укр аїн а у б о р о т ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) /
УНР. Спочатку наступ розвивався успішно і вже ЗО серпня галичани вступили в Київ.
Одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили частини Білої армії під команду
ванням генерала Бредова. Спроба знайти порозуміння з денікінцями не мала успіху,
і українські частини змушені були відійти до Василькова. Відступ із Києва дорівню
вав поразці. Ця подія увійшла в історію як «Київська катастрофа». Українці втратили
символ незалежної держави. До морально-психологічної поразки додалися й інші
негаразди: між українською і Білою арміями розпочалися бої, тим часом польська
армія оволоділа Західною Волинню і Поділлям, позбавивши українську армію тилу;
армію вразила епідемія тифу та інших хвороб, у результаті чого її кількість скороти
лася на 70 %.
Першою припинила збройний опір УГА, яка після сепаратних переговорів пере
йшла на бік денікінців. Є. Петрушевич виїхав до Відня. Директорія розпалася. Війська
УНР під командуванням С. Петлюри ще деякий час чинили опір. Опинившись в ото
ченні, залишки української армії перейшли до партизанських методів боротьби. Ге
нерал М. Омелянович-Павленко очолив рейд частин військ УНР, що рушили по тилах
денікінських військ і Червоної армії (цей рейд увійшов в історію як перший «зимовий
похід» (грудень 1919 р.- травень 1920 р.)).
С. Петлюра з найближчим оточенням у грудні 1919 р. виїхав до Варшави, де роз
почав переговори з польським керівництвом про визнання УНР і спільну боротьбу з
більшовиками.
Наприкінці літа 1919 р. денікінці окупували майже всю Україну і поділили на
три області - Харківську, Київську та Новоросійську. На чолі кожної стояв губер
натор із необмеженими повноваженнями. Політика денікінців в Україні проводи
лася під гаслом відновлення «Великої Росії». Український національний рух був
проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Назва «Україна» була за
боронена. Жорстокі репресії чекали всіх, хто запідозрювався в опозиції до ре
жиму. У промисловості та на селі стали відроджуватися старі порядки: на підпри
ємствах скасовувалися всі завоювання революції, на селі відновлювалося помі
щицьке господарство. За допомогою каральних загонів у селян конфісковували
будівлі, реманент, худобу. Згідно із законом про врожай 1919 р., селяни повинні
були віддавати третину зібраного врожаю поміщикам. Також був запроваджений
податок - 5 пудів зерна з кожної десятини на потреби армії. Затримки й ухилян
ня каралися смертю. Такі порядки призвели до вибуху народного невдоволення:
страйки й повстання робітників, розгортання масового селянського руху (парти
занський рух загонів Н. Махна та інших отаманів), із яким денікінці не змогли впо
ратися. Усі успіхи денікінців на фронтах проти більшовиків зводилися нанівець
повним розвалом їхнього тилу. Зрештою, у жовтні 1919 р. Червона армія завдала
контрудару по денікінцях. Після запеклих боїв їх головні сили були розгромлені
(кінні корпуси Шкуро і Мамонтова) і залишки денікінців, що відступали, на почат
ку 1920 р. закріпилися в Криму. Денікін склав із себе обов'язки головнокоманду
ючого. Із поразкою Денікіна частини УГА опинилися у складному становищі й у
лютому 1920 р. перейшли на бік більшовиків. З'єднання одержало назву Червоної
української галицької армії (ЧУГА).
Таким чином, бойові дії другої половини 1919 р. призвели до третього приходу
більшовиків на Україну. Головні противники більшовиків: Армія УНР і Біла армія -
були розгромлені.
367
Тема 22
22.8. Українське питання на Паризькій мирній конференції

На Паризькій мирній конференції «українське питання» не стояло окремим пунк
том до розгляду. Воно виникало в процесі визначення повоєнних кордонів Польщі,
Румунії, Чехо-Словаччини. Представники українських делегацій не визнавалися пов
ноправними представниками українського народу. Українці були єдиним народом,
право якого на самовизначення на конференції було проігноровано.
Загарбання Польщею Східної Галичини й Волині не дістало належної оцінки на
Паризькій мирній конференції. Не прийнявши формального рішення, керівники Ан
танти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь
Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі, особливо наполягали Франція і
США. При цьому вони ігнорували виступи українських представників у західних краї
нах за природне право українського народу на самовизначення.
Із більшим розумінням до вирішення українського питання на Паризькій мирній
конференції поставились англійці. Це пов'язують, зокрема, із тим, що радником бри
танського міністерства закордонних справ у справах Галичини був Л. Намієр, украї
нець за походженням.
25 червня 1919 р. Польща одержала повноваження на окупацію всієї Галичини та
введення цивільної адміністрації на цій території. Умовою було забезпечення автоно
мії Галичини, політичної, релігійної та особистої свободи населення.
Тактично гнучку дипломатичну лінію з метою заволодіти Закарпаттям проводили
Президент Чехо-Словаччини Т. Масарик і міністр закордонних справ Е. Бенеш. Свої
дії вони узгоджували із західними державами і заручились підтримкою закарпатської
еміграції у США. У січні 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород. 8 травня в Парижі
було ухвалено рішення про передачу Закарпатської України Чехо-Словаччині. У верес
ні 1919р. воно ввійшло в Сен-Жерменський мирний договір.
У столиці Франції обговорювалися також питання про долю Північної Буковини
та Бессарабії. Вони були відторгнені на користь Румунії. Україна та Росія не визнали
законність цих рішень.
22.9. Радянсько-польська війна і Україна

Після розгрому Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керів
ництва, була неминучою. Спроби РСФРР нормалізувати відносини виявилися невда
лими. 25 квітня 1920 р. польські війська розгорнули наступ на радянську територію.
Причиною війни стали великодержавні прагнення керівництва Польщі, яке хотіло
відновити Річ Посполиту в її кордонах «від моря до моря», тобто від Балтики до Чор
ного моря. До цієї держави мали увійти Литва, Білорусія та Україна.
Вторгненню польських військ передувало підписання представниками УНР і
Польщі 21 -24 квітня 1920 р. трьох конвенцій, які одержали назву «Варшавська угода».
Польська держава визнавала право УНР на незалежне існування, а Директорія та Го
ловний отаман С. Петлюра визнавалися найвищою владою в Україні. Натомість Захід
на Україна з населенням 5,2 млн осіб мала залишитися у складі Польщі. Війська УНР
разом із польськими військами мали взяти участь у радянсько-польській кампанії, у
результаті якої передбачалося відновити суверенітет УНР над захопленими більшо
виками районами України.
Перший етап радянсько-польської війни (квітень-травень 1920 р.) складався
успішно для Польщі, війська якої 7 травня разом із військами УНР і бригадами УГА
368
У кр аїн а у б о р о т ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) 1& К У ~ -у ;
зайняли Житомир, Вінницю, Київ та інші міста. Маючи потрійну перевагу проти ра
дянських дивізій Південно-Західного фронту, поляки сподівалися і на антибільшо
вицькі повстання в тилу радянських військ.
Однак польський окупаційний режим відразу ж викликав незадоволення. До
Польщі вивозилися промислове устаткування, товари та сировина, і головне - від
новлювалося поміщицьке землеволодіння. Повернення поміщикам землі й маєтків
супроводжувалося репресіями проти українського населення і викликало сплеск се
лянських повстань.
У середині травня 1920 р. ситуація на польсько-радянському фронті змінилася
на користь радянської сторони. Для боротьби з поляками радянське командування
перекинуло найбільш боєздатні дивізії. План контрнаступу передбачав здійснення
основного удару в Білорусії силами Західного фронту (командувач М. Тухачевський)
в напрямку Варшави і допоміжними силами Південно-Західного фронту (командувач
О. Єгоров) на Рівне-Брест. Контрнаступ Західного фронту, що розпочався 14 травня,
був невдалим. 26 травня розгорнув наступ Південно-Західний фронт. 5 червня 1-ша
Кінна армія С. Будьонного прорвала польську оборону, 7 червня червоні зайняли
Житомир і Бердичів, 12 червня вступили до Києва. До кінця червня воєнні дГЇ були
перенесені на територію Західної України.
4 липня 1920 р. почався новий наступ Західного фронту. У другій половині липня
Червона армія вступила на територію Польщі. Такий розвиток подій занепокоїв уря
ди країн Антанти. 22 липня 1920 р. польський уряд запропонував Москві розпочати
переговори. Червона армія не припинила наступу. Тепер нею рухали надії більшо
виків на світову революцію, про що свідчить створення Польського ревкому на чолі
з Ф. Дзержинським і Ю. Мархлевським. Радянські війська опинилися недалеко від
Варшави. Але радянське командування переоцінило свої можливості. Тили Черво
ної армїї не встигали за передовими частинами; два радянські фронти наступали в
різних напрямках (Західний - на Варшаву, Південно-Західний - на Львів); радянський
наступ не призвів до посилення класових протиріч, а навпаки, консолідував поляків;
Франція надала суттєву допомогу Польщі зброєю та спорядженням.
27 серпня 1920 р. польські війська з району Любліна завдали удару у фланг
Західного фронту, поставили його на межу повного розгрому. Почався загальний
відступ радянських військ. Фронт в Україні стабілізувався на лінії Коростень-Жи-
томир-Бердичів. Обидві сторони були знекровлені. 12 жовтня 1920 р. у Ризі було
підписано перемир'я між Польщею та радянською Росією. Це означало розрив від
носин Польщі з УНР.
Українські війська, кількість яких зросла до 35 тис. осіб, продовжували вести
боротьбу самостійно. Але сили були нерівні. У листопаді 1920 р. радянські частини
відтіснили війська С. Петлюри до р. Збруч, останні змушені були переправитися на
окуповану поляками територію. Там українські війська були інтерновані.
18 березня 1921 р. між Польщею і радянською Росією було укладено Ризький мир.
До підписання миру було допущено делегацію УСРР. Польща визнавала існування
УСРР. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. За
лишалася за Польщею і Східна Галичина.
Таким чином, Ризький мир був для України ще тяжчим, ніж Варшавський договір.
Організована боротьба регулярних українських військ за незалежну Україну закінчи
лася їх поразкою. Україна знову була розчленована між своїми сусідами: Румунією,
369
■ »^ »■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И І Тшма22
Чехо-Словаччиною, Польщею і радянською Росією. Такий статус України, одна части
на якої була під іноземною окупацією, а в іншій встановився антинаціональний то
талітарний режим, визнавався міжнародним співтовариством і зберігався до Другої
світової війни.
22.10. Україна на початку 1920 р.

На початку 1920 р. влада на більшій частині України знову перейшла до більшо
виків. Але після запеклої боротьби з українським національно-демократичним ру
хом вони стали обачнішими. У грудні 1919 р., ще під час наступу радянських військ,
конференція РКП(б) ухвалила резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшови
ки оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була демагогічна політична
заява, бо насправді ставилися завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення
України від Росії. Обіцяно було «на ділі» реалізувати право на використання україн
ської мови, що означало відмову від русифікаторської політики. Для посилення впли
ву більшовиків в Україні на місця направлялися агітатори, яких Я. Троцький переко
нував: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати
не може».
Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селян, які
становили в Україні більшість населення. Тому безоглядну колективізацію було при
пинено. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і
комун. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою,
передавалися селянам без викупу. Радгоспам відводилося землі майже втричі мен
ше, ніж у 1919 р. У поміщиків відбирали всю землю, реманент і маєтки.
Опорою РКП(б) в Україні була Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У).
Однак у КП(б)У підтримали ту частину ЦК РКП(б), яка виступила проти мілітаризації
економіки, концтаборів, продовження політики «воєнного комунізму». На опозицію
чекала розправа. Центральний комітет КП(б)У було розпущено. За участю присланих
із Росії понад тисячі партпрацівників було проведено перереєстрацію членів Ком
партії України, після чого її склад зменшився на третину. Розправа розкрила справж
ню роль, яку більшовики відводили Компартії України.
Крім КП(б)У, в Україні існували й інші партії. На українське селянство та націо
нальну інтелігенцію орієнтувалася Українська комуністична партія (боротьбистів)
(УКП(б)). Боротьбисти прагнули повної незалежності України.
Національною комуністичною організацією були укапісти - члени Української ко
муністичної парт ії(УКП). Побачивши, що вона не становить небезпеки, більшовики
дозволили її існування, але не допустили до вступу в Комуністичний Інтернаціонал.
Частина партій не визнавала більшовицького режиму в Україні, і їхнє існування,
утім, як і інших партій, крім КП(б)У, було приреченим.
Державність УСРР мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєд
нував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) - надзвичайний орган,
створений 1і грудня 1919р. Він скасував усі розпорядження і закони білогвардійської
влади і Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування ор
ганів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ,
і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним ор
ганам, більшовики пояснювали впливом соціал-зрадників у місті та куркулів на селі.
Всеукрревком разом із чекістськими органами розпочав в Україні «червоний терор».
Розстрілювали всіх, кого вважали ворогами революції. При формуванні органів вла-
370
Україна у б ор от ь б і і а зб е р гж гн н я д г р ж а в н о ін г за л гж н о с т і (1918-1921 р р .) і ~ ,г
ди провідна роль відводилася членам Компартії. Інші партії витіснялися з політично

го життя. Боротьбисти саморозпустилися, керівників партії лівих есерів заарештува
ли й кинули до концтабору, над меншовиками розпочали судовий процес.
У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження Раді народ
них комісарів УСРР і Всеукраїнському центральному виконавчому комітету. У берез-
ні-квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків
були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній
боротьбі. Більшовики завоювали в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Од
нак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймалися орга
нами РКП(б). На селі з березня 1920 р. діяли комітети незаможних селян, теж наділені
владними функціями.
22.11. Розгром Червоною армією Врангеля та махновців м в ш м в ш м в

На початку 1920 р. кораблі Антанти евакуювали до Криму залишки військ Денікі-
на. Кримське угруповання білогвардійців очолив командир козацького корпусу ба
рон П. Врангель. Переформувавши війська, а також внісши зміни в ідеологію білого
руху, він розпочав наступ. На кінець червня 1920 р., скориставшись тим, що основні
сили Червоної армії були зайняті у війні з Польщею, П. Врангель захопив Північну
Таврію, південну частину Катеринославщини, створивши загрозу Донбасу. Усі спроби
здійснити десанти на Таманському півострові й підняти Донське і Кубанське козацтва
на антибільшовицьке повстання були невдалими. Радянське командування, занепо
коєне таким розвитком подій, у серпні прийняло рішення про створення Південного
фронту, який очолив М. Фрунзе. Сюди були перекинуті додаткові сили, але їх було
недостатньо для розгрому П. Врангеля.
Із метою залучити додаткові сили у вересні між урядом УСРР і махновцями була
укладена угода про спільні дії проти П. Врангеля. Махно висунув політичні вимоги:
надати автономію Гуляйпільському району, дозволити пропаганду анархістських
ідей, звільнити з в'язниць анархістів і махновців, надати допомогу зброєю. Радян
ське керівництво УСРР після узгодження з Москвою погодилося із цими вимогами.
У результаті угоди, Червона армія одержала добре озброєного мобільного (основну
бойову силу махновців становили кілька тисяч кулеметних тачанок) союзника в заво
юванні Криму.
7 серпня Червона армія перейшла в контрнаступ. У районі Каховки вона пере
правилася через Дніпро і захопила плацдарм, який становив загрозу для тилу і флан
гу військ П. Врангеля. Усі спроби ліквідувати цей плацдарм не мали успіху. Невдало
завершилися рейд білогвардійців на Правобережжя і прорив у Донбас. У середині
жовтня білогвардійці тримали оборону по всьому фронту. 28 жовтня Червона армія
розпочала рішучий наступ, який завершився повним розгромом угруповання військ
Врангеля у Північній Таврії. Білогвардійці втратили 50 % живої сили і 40 % зброї. За
гнані у Крим, вони становили ще серйозну загрозу. Політбюро ЦК РКП(б) прийняло
рішення будь-що до зими завершити розгром П. Врангеля.
Червона армія налічувала майже 100 тис. осіб. їй протистояло угруповання кіль
кістю 28 тис. осіб, яке обороняло сильні перекопські укріплення на Кримському
перешийку. Командування Червоної армії прийняло рішення наступати через Си
ваш в обхід укріплень, а частину війська кинуло на штурм Турецького валу. Протя
гом 8-11 листопада 1920 р. оборонні позиції білих ціною значних втрат були взяті.
13 листопада частини Червоної армії вступили в Сімферополь, а 17 листопада весь
371
МИИИИИИИИИИИШИИИИИИИИЖИИШМММИИИИИИИИИИМИИИИИИМИИМИИИ Тшта22
Крим був у їхніх руках. Залишки Білої армії та біженці (близько 150 тис.) поспіхом ева
куювалися на кораблях до Туреччини та Болгарії. Але близько 300 тис. цивільних і
військових не змогли або не захотіли залишити батьківщину. Вони стали об'єктом для
розправи з боку радянської влади. Загалом було знищено від 40 до 150 тис. осіб.
Після розгрому П. Врангеля радянське командування вирішило розправитись із
махновцями. 20 листопада були заарештовані, а згодом розстріляні командири Крим
ської групи махновської армії С. Каретніков і П. Гавриленко. 25 листопада почалась
операція зі знищення махновських частин у Криму. У районі Євпаторії вони були ото
чені. Але легку перемогу здобути не вдалося. Після жорстокого бою частинам мах
новців вдалося вирватися із Криму, але під Тимошівкою вони зіткнулися зі значними
частинами червоноармійців і зазнали поразки. Тільки небагатьом махновцям вдало
ся прорватися, і згодом вони з'єдналися з рештками повстанців на чолі з Махно, які
вирвалися з оточення в районі Гуляйполя. На боротьбу з повстанцями було кинуто
2/3 військ Південного фронту. Репресії проти повсталих і населення, яке їх підтриму
вало, посилювали повстанський рух. На березень 1921 р. під командуванням Махна
було вже 15 тис. осіб. А загалом в Україні діяло майже 40 тис. повстанців. Кульміна
цією селянського антибільшовицького руху стало літо 1921 р. Для придушення пов
стання на території України було зосереджено майже 1 млн червоноармійців. Зреш
тою, повстанський рух через репресії і загрозу голоду став спадати. Н. Махно разом
із невеликою групою прибічників у вересні 1921 р. перейшов радянсько-румунський
кордон, а потім перебрався до Франції.
22.12. Другий «зимовий похід». Припинення визвольних змагань ш я я я

У листопаді 1921 р. відбувся другий «зимовий похід» арм ії УНР. Після поразки військ
УНР у боротьбі з більшовиками залишки їх були інтерновані за наказом польського
уряду в табори для військовополонених. Тим часом в Україні розгортався масовий
селянський повстанський рух (Поділля, Київщина, Катеринославщина, Полтавщина).
У жовтні 1921 р. командуванням військ УНР та Повстанчою командою було розро
блено план допомоги повстанському руху з метою підняти населення на всенародне
антибільшовицьке повстання.
Для здійснення цього плану в таборах для інтернованих таємно від польської ад
міністрації було створено Повстанську армію. Вона складалася з трьох груп: Волин
ської (близько 800 бійців під командуванням генерала Ю. Тютюнника), Бессарабської
(300 бійців, якими командував генерал А. Гулий-Гуленко) і Подільської(400 бійців під
командуванням підполковника М. Палія, згодом - полковника С. Чорного). Загальне
командування здійснював Ю. Тютюнник. Усі три групи прорвали радянський кордон
у різних місцях і приступили до здійснення операції. Першою прорвалася група Гу-
лого-Гуленка, але виконати своє завдання не змогла і була змушена відійти на тери
торію Румунії.
Подільська група, прорвавшись у районі м. Гусятина (Тернопільщина), із боями
пройшла все Поділля і вийшла в район Бородянки (60 км від Києва). Але далі змушена
була припинити своє просування, бо їй не вдалося об'єднатися з Волинською гру
пою. Повернувши назад, 29 грудня 1921 р. вона перетнула польський кордон.
Волинська група рушила в рейд 4 грудня 1921 р. Уже 7 грудня вона заволоділа
м. Коростень. Подальше просування групи було зупинено переважаючими сила
ми Червоної армії. Відступаючи під тиском радянської кінноти під командуванням
Г. Котовського, група потрапила в оточення. 17 грудня відбувся вирішальний бій.
372
Укр аїн а у б ор от ь б і і а зб е р еж ен н я дгрж оан оїн ш зал еж н ост і (1918-1921 р р .) і : ~ : г
Повстанці були розбиті. Частина учасників походу потрапили в полон. Іншій частині
(150 осіб) вдалося вирватися з оточення та відійти на територію Польщі. Щонаймен
ше 359 бійців, що потрапили в полон, були розстріляні.
Другий «зимовий похід» став останньою спробою збройним шляхом здобути не
залежність України під час визвольних змагань 1917-1921 рр.
22.13. Культура й духовне життя в Україні в 1917-1921 р р .я и а ш в в м к

Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному підне
сенню українського народу. Царська імперія розпалася, а більшовицька не встигла
сформуватися, і це давало надії на становлення і розвиток української держави та,
відповідно, національної культури. Однак в умовах жорстокої боротьби за владу осві
та, наука і культура стали заручниками політиків. Жорстокі класові зіткнення поро
джували нову ідеологію і мораль, які не вкладалися в традиції українського народу
і споконвічні загальнолюдські цінності. Масове деформування свідомості, численні
втрати серед носіїв культури внаслідок загибелі чи еміграції надавали культурному
процесу 1917-1921 рр. в Україні трагічного відтінку.
У 1917-1921 рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних
сил. Центральна Рада і Гетьманат проводили українізацію школи. Відкривалися нові
українські гімназії, вводилися навчальні програми, які передбачали обов'язковість
вивчення української мови, історії та географії України.
Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій розсуд, дбаючи на
самперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму. Радянська влада з
побоюванням ставилася до проявів національного життя і перекреслила україніза
цію народної освіти. Неспроможні досягти бажаного результату мирними засобами,
більшовики вдавалися до насильницьких дій і командних методів. Так, Всеукраїнська
вчительська спілка, яка не сприймала радянських реформ у шкільній галузі, була роз
пущена. Така ж доля спіткала національні культурно-освітні організації - «Просвіти».
Вони були особливо популярними на селі й об'єднували всіх, хто дбав про українську
культурну спадщину.
Радянська влада намагалася реформувати освіту, зробити її систему підконтроль
ною і спрямованою на зміцнення більшовицького режиму. У 1920 р. зросла кількість
шкіл і учнів, певних успіхів було досягнуто в ліквідації неписьменності серед дорос
лого населення.
Активна боротьба розгорнулася за вищу школу. Передусім на навчання прийма
лися вихідці з робітничого класу та селянства. Університети були ліквідовані, замість
них з'явилися інститути народної освіти. Оскільки вступ до вузів вимагав певного рів
ня знань, то для підготовки майбутніх студентів було відкрито робітничі факультети.
У добу Гетьманату було створено Українську академію наук. її першим президен
том став В. Вернадський. Після встановлення радянської влади деякі видатні вчені
емігрували, але більшість продовжувала працювати.
Нелегко складалася творча доля українських письменників і поетів. Вони вболі
вали за українську національну революцію, болісно переживали події громадянської
війни. У цей час голосно заявили про себе талановиті поети П. Тичина, В. Соаора, В. Чу
мак. Ще один із обдарованих поетів - О. Олесь - назавжди залишив Батьківщину.
Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський.
Відкривалися українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було за
сновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під прово-
373
шшшшіштатшататттяшяятваштшаяштштяятютвиттявяюшатааашт пиши
дом 0 . Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Нові музично-драматичні устано
ви та творчі колективи з'явилися в Україні і в 1919-1920 рр.
Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І. Франка, який очолю
вав Г. Юра, колективу митців на чолі з Лесем Курбасом, відомих виконавців О. Мар'я-
ненка, Г. Борисоглібської, композиторів М. Леонтовича, Б. Лятошинського, Г. Верьовки.
Завдяки діяльності Центральної ради в Києві наприкінці 1917 р. було відкрито
Українську академію мистецтв, яка об'єднала видатних художників. У цей час в Укра
їні творили майстри живопису і графіки М. Бойчук (перший ректор академії), В. та
Ф. Кричевські, Г. Нарбут, О. Мурашко. Г. Нарбут є автором проектів грошових знаків
Центральної ради і гетьманського уряду, державного герба і печатки, поштових ма
рок, військової форми.
У роки революції і визвольних змагань у середовищі українських віруючих і ду
хівництва зріло прагнення мати самостійну (автокефальну) церкву. Однак Російська
православна церква намагалася не допустити втрати контролю над єпархіями ко
лишньої царської імперії.
Проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі в січні
1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партія розгорнула запеклу бороть
бу з релігією та церквою. Закривалися храми і монастирі, віруючі й духівництво за
знавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальної православної
церкви (УАПЦ) стала частиною українського національно-визвольного руху.
22.14. Історичне значення та уроки боротьби українського

народу за незалежність у 1917-1921 рр. і— іиїї и 11 її пні ні ' ї ї
Визвольні змагання українського народу 1917-1921 рр. закінчилися поразкою.
Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції
1917 р„ зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні здобутки, залишили
ся нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання
взялася більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного
поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для
себе русло.
Становлення української державності відбувалося у складних політичних умовах.
Для багатьох пересічних громадян, навіть для видатних політичних лідерів, характер
ною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними
утвореннями.
Протягом короткого часу визначилися прихильники державної незалежності
України - Центральна рада, гетьман П. Скоропадський, Директорія УНР, національ
но-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли не-
узгоджено, навіть ворогували між собою.
Українська революція показала, що ідея незалежності України живе в різних соці
альних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою
вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію по
глядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком
їхніх пошуків стала переконаність у необхідності національно-державного суверені
тету України і співпраця з іншими демократичними державами.
Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток
держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати.
374
Укр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) . *
Українську самостійність заперечували російські білогвардійці й більшовики. їм про

тистояла українська інтелігенція і селяни, меншою мірою - робітники. Прагнення
мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою),
що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку
незалежності України і навіть здійснити в 1920-х рр. конкретні кроки на шляху укра
їнізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним,
більшовицька Росія, по суті, не відмовилася від імперських амбіцій царизму.
Історичне значення визвольних змагань 1917-1921 рр. полягає в тому, що було
збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок
від часів Київської Русі. Українці знову нагадали всьому світові про себе як про окре
му націю, що має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці та
Західно-Українській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалеж
ність і стати в ряди європейських держав. Набутий досвід і уроки стали надбанням
наступних поколінь борців за українську державу і знадобилися наприкінці XX ст.
Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголо
шення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завж
ди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації
боролися між собою. Невміння захищатися від зовнішніх ворогів, пошуки опори за
межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-еконо
мічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки
української революції.
Поняття і терміни ",

Гетьманський переворот - переворот державної влади; 2) період в історії визволь
29 квітня 1918 р., здійснений прихильниками них змагань (кінець 1918 р. - перша полови
генерала П.Скоропадського, який був прого на 1919 р.). Діяльність отаманів припадає на
лошений гетьманом Української держави. У період 1918-1923 рр. Окремі загони діяли і
результаті перевороту було розігнано УЦР і до 1925 р. Діяльність отаманів була проявом
ліквідовано Українську Народну Республіку. селянської війни за землю, проти політики ре
Переворот був здійснений за згоди і підтрим жимів, що встановлювалися в Україні. Загалом
ки німецьких окупаційних військ. в Україні діяло декілька сот отаманів. Якщо
Українська держава - офіційна назва Украї використовувати сучасну воєнно-політичну
ни за часів гетьманування П.Скоропадського термінологію, то їх можна назвати польовими
(квітень-грудень 1918 р.). командирами, які номінально підпорядкову
Гетьманат - форма політичної влади - різ ються якомусь політичному керівництві, але
новид воєнної диктатура. У руках гетьмана на практиці здійснюють власну політику, яка
була зосереджена вся повнота влади. часто йшла у розріз з політичною лінією ке
Директорія - 1) тимчасовий революційний рівництва.
орган, створений у ніч з 13 на 14 листопада Анархо-комунізм - суспільно-політична те
1918 р., керівний орган антигетьмансько- чія, яка виступає за повну ліквідацію держави.
го повстання; 2) верховний державний ор Основою суспільної організації мають стано
ган УНР. Сформована у складі п'яти чоловік: вити самоврядні громади.
В.Винниченко, С.Петлюра, А.Макаренко, Націоналізація - перехід приватних підпри
Ф.Швець, П.Андрієвський. Фактично припи ємств та іншої приватної власності у власність
нила існування у листопаді 1919 р. держави як шляхом експропріації, так і на ос
Отаманщина (як синонім використовується нові викупних операцій.
термін махновщина) - 1) засилля різноманіт Продовольча диктатура - політика більшо
них збройних формувань, як правило з се виків на селі, яка передбачала надзвичайні
лян, в умовах відсутності (вакууму) реальної заходи в роки громадянської війни спрямова
375
_____________________________ ______________________ Гемо 22
ні на забезпечення продовольством робітників Комнезами - комітети незаможних селян,

та Червоної армії. Вона передбачала централі організації незаможних селян України в 1920-
зацію заготовки і розподілу продовольства, мо 1933 рр., утворені за ініціативою ЦК КЛ(б)У.
нополію хлібної торгівлі, продрозкладку та інші Правом вступу до них користувалися біднота
заходи у межах політики воєнної диктатури. й середняки, що мали до трьох десятин зем
Продовольча розкладка (продрозвер- лі і звільнялися від продрозкладки. Основне
стка) - безоплатне вилучення у селян про їхнє завдання полягало в тому, щоб сприяти
довольчих надлишків. У житті виливалася у Радам і волосним виконкомам у здійсненні
повне вилучення продовольчих ресурсів спе земельної та продовольчої політики радян
ціальними продзагонами. ського уряду, у культосвітній роботі на селі,
«Воєнний комунізм» - соціально-економіч в організації допомоги Червоній армії, у бо
ний курс більшовиків в 1918-1921 рр., спря ротьбі з селянськими виступами, в «ліквідації
мований на мобілізацію ресурсів для пере куркульства як класу», в масовій колективіза
моги у громадянській війні, перша спроба ції сільського господарства. З перемогою кол
негайного запровадження елементів комуніс госпного ладу були ліквідовані.
тичного суспільства у реальне життя. Ревком - революційний комітет, революцій
Боротьбисти - члени Української комуніс ний орган влади. Формується без системи
тичної партії' (боротьбистів), що утворилась виборів.
у травні 1918 р. після розколу Української Продзагони - спеціальні загони робітників,
партії соціалістів-революціонерів. З 1919 р. бійців Червоної армії для збирання продо
співпрацює з більшовиками. Виступала за не вольчої розкладки (продрозверстки). У прак
залежність УСРР. Лідерами боротьбистів були тиці застосовували насильницькі дії.
В.Блакитний, Г.Гринько, Л.Ковалів, ПЛюбчен- УГА - Українська галицька армія (1918-
ко, О.Шумський та інші. 1920 рр ). Збройні сили ЗУНР.
Персонали
Скоропадський Павло (1873-1945) - воєн ському русі, революційні події вплинули на
ний, державний і політичний діяч. Нащадок його погляди, він став прихильником ідеї
славного козацького роду Скоропадських. відновлення Української держави, створен
Отримав військову освіту. Брав участь у ро ня українського війська. Проте у генерала не
сійсько-японській війні (1904-1905 рр.), де склалися відносини з УЦР, лідери якої були
отримав чин полковника і в нагороду золоту противниками ідеї створення регулярної
георгіївську зброю. Далі Павло Скоропад армії. 25 грудня 1917 р. П.Скоропадський по
ський швидко просувався по службовій дра дав у відставку. У березні 1918 р. він засну
бині: з присвоєнням звання генерал-майора вав Україську громаду, яка стала в опозицію
був зарахований до імператорського полку. і центром об'єднання всіх консервативних
У роки Першої світової війни дослужився сил, які були противниками соціально-еко
до чину генерал-лейтенанта, командував номічних експериментів УЦР. За їх допомо
34-м корпусом на Волині. Був нагороджений гою та підтримкою німецького командуван
Георгіївським хрестом IV ступеня. Револю ня Скоропадський здійснив переворот і став
ція 1917 р. круто змінила долю генерала. Він гетьманом проголошеної Української Держа
став командуючим 1-го українізованого кор ви. Проте за дев'ять місяців свого правління
пусу російської армії, що став найбільш боє він не зумів створити міцну опору своєму ре
здатною частиною армії. Саме частини цього жиму, який був повалений в результаті пов
корпусу врятували УЦР від наступу збільшо- стання, організованого Директорією. Опи
визованих частин на Київ. Дії Скоропадського нившись в еміграції, Скоропадський жив
сприяли зростанню його авторитету. У жовтні у Німеччині. Під час Другої світової війни,
1917 р. на з'їзді Вільного козацтва його було користуючись своїми зв'язками в німецьких
обрано гетьманом Вільного козацтва, яке ста колах, визволив чимало українців з тюрем і
ло вагомим чинником політичного життя. концтаборів. Загинув у 1945 р„ потрапивши
Хоча Скопадський не брав участі в україн- під бомбардування.
376
Укр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) ■" ' ____________ ______________
Петлюра Симон (1879-1926) - громад Вітовський Дмитро (1887-1919) - військовий

сько-політичний, воєнний і державний діяч, і державний діяч, полковник УГА. У студент
публіцист. З молодих років долучився україн ські роки брав активну участь у національ
ського національно-визвольного руху. но-визвольній боротьбі. Був одним з організа
З початком Першої світової війни Петлюра до торів товариства «Січ». У роки Першої світової
кладає всіх зусиль, щоб добитись толерантно війни воював у складі УСС. Був організатором
го ставлення російської армії до українського «Листопадового зриву» у Львові, який призвів
населення Австро-Угорщини. У період з 1916 до утворення ЗУНР Активно створював УГА.
по 1917 р. Петлюра - заступник уповноваже Брав участь у Паризькій мирній конференції
ного «Союзу земств» від західного фронту. 1919-1920 рр. як член делегації УНР. Загинув в
У квітні 1917 р. Петлюру на з'їзді у Мінську авіакатастрофі.
було обрано головою Української військової Петрушевич Євген (1863-1940) - політичний
ради Західного фронту. Звідти У8Р його де і державний діяч. Відігравав провідну роль
легувала на І Український військовий з'їзд у у політичному житті на західноукраїнських
Києві, де його обрали головою Генерально землях. Юрист за освітою, доктор права.
го військового комітету, що був створений Займався адвокатською практикою. У 1908-
при Центральній раді. Після більшовицького 1918 рр. посол австрійського парламенту,
жовтневого перевороту в Росії УЦР призна заступник голови. З 1910 р. член Галицько
чає його міністром військових справ. На цій го сейму. Перебуваючи на чолі Української
посаді він розгорнув активну роботу по роз парламентської репрезентації у Відні, він рі
будові української армії, але, будучи в полоні шуче обстоював українські інтереси в сеймі
соціалістичних ідей, заперечував створення та парламенті. У роки Першої світової війни
регулярної армії. був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником
Через розбіжності з Винниченком та проте прагнень галицьких українців до національ
стуючи проти Брестського миру, Петлюра, ного самовизначення. Для вирішення долі
будучи прихильником Антанти, подає у від українських земель Австро-Угорщини скли
ставку. Петлюра разом з Січовими стрільцями кав 18 жовтня 1918 р. до Львова Українську
зіграє головну роль у локалізації більшовиць конституанту (загальні збори українських
кого повстання у січні 1918 р. в Києві. суспільно-політичних діячів Галичини і Бу
У період Гетьманату Симон Петлюра безу ковини), що перетворилася на очолену ним
спішно намагається схилити гетьмана П.Ско- Українську національну раду, яка 13 листо
ропадського до більш демократичної полі пада 1918 року проголосила створення на
тики. Після повалення Гетьманату (Петлюра українських землях Австро-Угорщини неза
був одним з керівників повстання, членом лежної держави - Західноукраїнської Народ
ДиректорГЇ) знову очолює армію УНР. 11 люто ної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і
го 1919 року після відставки Винниченка Пет став голова Національної ради Євген Петру
люра стає головою Директорії, згодом Голов шевич. 1 грудня 1918 року Державний секре
ним отаманом. Викликає суперечку істориків таріат ЗУНР уклав з Директорією УНР договір
його угода з Пілсудським про спільну бороть про злуку обох українських держав в одну
бу проти більшовиків (Варшавська угода, державну одиницю. 22 січня 1919 р. було
квітень 1920 р.). Після поразки визвольних проголошено акт об'єднання століттями ві
змагань разом з урядом УНР Симон Петлюра дірваних одна від одної частин єдиної Укра
емігрував у Польщу. З кінця 1924 р. Петлюра їни. 9 червня 1919 р. отримав диктаторські
оселяється в Парижі, де він продовжує плід повноваження. Після державної катастрофи
ну роботу, беручи участь в конференціях як у листопаді 1919 р. Є. Петрушевич оселив
представник Українського уряду в екзилі. Та ся у Відні, де створив уряд (1920-1923 рр. -
його визвольна діяльність не могла не зачіпа Уряд диктатора в екзилі (у вигнанні)), який
ти інтересів Радянького Союзу і тому 25 трав при підтримці краю боровся на міжнародній
ня 1926 р. його підступно було вбито радян арені за успішне вирішення галицької спра
ським агентом С.Шварцбартом. Похований на ви. У 1923 р. він виїхав до Берліну, щоб ве
сти дипломатично-пропагандистську працю
Монпарнаському кладовищі в Парижі.
377
Тема 22
на користь Галичини перед міжнародними Тютюнник Юрій (1891-1929) - український

колами вже особисто. Не зрікаючись своїх військовий діяч, генерал-хорунжий Армії
поглядів, Є.Петрушевич провів останні роки УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917-
життя в скрутних матеріальних обставинах у 1918 рр. член Центральної ради. Один з ор
Берліна, де й помер в 1940 р. ганізаторів селянського повстання проти
Щорс Микола (1895-1919) - більшовицький австро-німецьких окупантів і гетьмана П.Ско-
військовий діяч. Брав участь у Першій світовій ропадського. Разом з отаманом Григор'євим
війні. У 1918 р. вступив до партії більшовиків. брав участь у звільненні Херсона та Одеси
У лютому 1918 р. очолював більшовицький від військ Антанти. У 1918-1919 рр. - началь
збройний загін на Чернігівщині. Згодом ко ник штабу військ Директорії. У 1920 р. під
мандував різними збройними формуваннями час радянсько-польської війни командував
дивізією Армії УНР. Разом з Петлюрою після
більшовиків, що діяли на Україні. У 1919 р. був
поразки Армії УНР емігрував до Польщі. У
комендантом Києва. Застрелений за згодою
1920-1921 рр. очолював партизансько-пов
радянського командування під час перебу
станський штаб петлюрівців. У 1923 р. в ре
вання на передовій.
зультаті чекістської операції був вивезений в
Боженко Василь (1869-1919) - робітник,
УСРР. У 1929 р. розстріляний.
червоний командир. У 1917 р. створив біль
Вернадський Володимир (1863-1945) - гео
шовицьку організацію в Києві. Член Київської
лог, геохімік, академік Російської АН (з 1909),
ради робітничих депутатів. Командував за
академік УАН (з 1918). У 1885 закінчив фізико-
гонами червоної гвардії під час повстань у
математичний факультет Петербурзького уні
жовтні 1917 р. і січні 1918 р. Під час німець
верситету. В 1917-1921 жив і працював в Укра
ко-австрійської окупації у «нейтральній зоні»
їні, взяв активну участь у створенні УАН, був
сформував партизанські загони для боротьби
її першим президентом (1918-1921). У 1922 р.
з окупантами. У вересні 1918 р. став команди
переїхав до Петрограда. Досліджував основ
ром Таращанського полку, згодом бригади,
ні геохімічні закономірності будови й складу
Першої української радянської дивізії, яка Землі, хімічний склад земної кори, гідросфери,
здійснювала наступ на Київ під час Другої атмосфери, міграцію хімічних елементів у зем
війни між радянською Росією і УНР. Помер від ній корі, роль і значення радіоактивних еле
запалення легенів. ментів в її еволюції, розподілив хімічні елемен
Махно Нестор (1888-1934) - український ти за їх поширенням в названих шарах Землі.
повстанський отаман, один з лідерів анар Ідеї Вернадського про роль живої речовини
хістського руху в Україні. Вів тривалу збройну в житті земної кори стали фундаментом ство
боротьбу проти більшовиків, денікінців, пет реної ним науки - біогеохімії. Вернадський -
люрівців. Укладав ситуативні союзи з більшо засновник вітчизняної школи геохіміків, осно
викам. Відіграв значну роль у розгромі військ воположник учення про біосферу та ноосферу.
білих генералів Денікіна і Врангеля. 28 серпня Член багатьох академій наук та наукових това
1921 р. з 77 бійцями перетнув кордон Румунії. риств. У 1943 АН СРСР встановила премію, а в
Жив в еміграції в Румунії, Польщі, Франції. 1963 р. - золоту медаль імені Вернадського.
378
Укр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .)
Тестові завдання ?: *;■

'... * т а ш -т 'ях тсхзявкг *: - 7
1. Який вищий законодавчий орган існував у період ДиректоріїУНР?
А Українська Центральна рада В Трудовий конгрес А Б в Г
л
Б Директорія Г Державна дума __
2. Уривок якого документа має наступне положення: «Віднині народ український,
визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднаними дружни
ми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Україн
ську на благо і щастя всього її трудового люду»? і А І Б І в | г~|
А IV Універсал І І І' І И
Б Грамота гетьмана П. Скоропадського «До всього українського народу»
В Акт Злуки УНР і ЗУНР
Г Варшавський договір
3. На фото зображений
А гетьман України П. Скоропадський,
Б головний отаман С. Петлюра,
В голова Центральної Ради М. Грушевський.
Г голова директорії УНР В. Винниченко.
А Б В 0
__
«Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-

Угорської монархії Українська Держава і її найвища власть - Українська націо
нальна рада. З нинішнім днем Українська національна рада обняла власть в сто
личнім місті Львові і на цілій території Української Держави». Яку назву отримала
проголошена держава?
А ЗУНР В УНР !А Б в Г
Б ЗОУНР Г Україна
5. Яке визначає розкриває зміст поняття «червоний терор»?
А політика масових репресій та вбивств, яку проводили більшовики А Б В Г І
в Україні проти класових ворогів та мирного населення
Б політика Центральної Ради проти тих, хто не визнав її повноваження
В акції повстанських загонів під керівництвом отаманів
Г політика масового знищення всіх прихильників радянської влади, яку прово
дили білогвардійці
б. Яка битва визначила подальшу долю гетьманського режиму П. Скоропадського?
А під Мотовилівкою В під Чортковим А Б в ті
Б під Крутами Г під Перекопом
7. Які території України опанували у 1919 р. «Збройні сили Півдня Росії» під команду
ванням генерала А. Денікіна?
А Південь, Лівобережжя, Слобожанщину, Донбас і Київ СШ СШ
Б Південь, Правобережжя, Лівобережжя
В Донбас, Лівобережжя і Київ
Г Південь, Донбас ______________________________________________ ___
379
ницим нішіні іиіііііїї'і 'і іііііпшітштяпгтіштп ■ и в п м а т в н м гммхг
8 . Позначте персональний склад Директорії УНР.
А В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, А. Макаренко, О. Андрієвський
Б М. Грушевський, X. Раковський, С. Ефремов, В. Винниченко, С. Петлюра
В С. Петлюра, М. Міхновський, С. Ефремов, В. Винниченко, О. Бош
Г В. Винниченко, С. Петлюра, X. Раковський, □ □ □ а
И. Махно, Ф. Кричевський. І J
9. Коли було підписано Варшавську угоду між С.Петлюрою і Ю.Пілсудським?
А квітень 1920 р. В січень 1921 р. А,|Б |В.|Г |
Б жовтень 1920 р. Г березень 1921 р.
10.3 якою метою в листопаді 1918 р. Український національний союз утворює Дирек
торію?
А підготовка Акта злуки УНР та ЗУНР А Б в Г
Б організація повстання проти режиму гетьмана П. Скоропадського н
В боротьба проти наступу радянських військ
Г боротьба проти білогвардійських військ генерала А. Денікіна
11.Однією з причин падіння Української Центральної ради (УЦР) була
А відмова УЦР від виконання умов Брест-Литовського мирного договору,
Б втрата УЦР підтримки серед широких верств населення, А Б в Г
В реалізація УЦР аграрної реформи та передання всієї землі селянам,
Г відкрита підтримка УЦР селянських виступів і робітничих страйків.
12.Яка подія за межами України сприяла падінню режиму гетьмана П. Скоропадського?
А прихід більшовиків до влади в Росії А Б в
Б Листопадова революція в Німеччині н
В відкриття Паризької мирної конференції
Г підписання Брестського миру між радянською
Росією і країнами Четвертного союзу
13.«Допомагаючи українському урядові і його боротьбі з насильниками та грабіж
никами, ці війська не мають ніяких ворожих намірів, бо Німеччина і Австро-Угор
щина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна
праця трудящого люду» (3 відозви уряду УНР). Яку «велику потребу» в Україні мали
Німеччина та Австро-Угорщина?
використати людські ресурси, щоб компенсувати мільйонні втрати на фронтах
створити збройні сили для боротьби з проникнення комунізму в Европу
забезпечити свої країни продовольчими і сировинними ресурсами А | Б І В І
включити Україну до складу Четвертного союзу. 5
14.Яка подія сприяла проголошенню наступної декларації Директорії УНР?
«Уповноважена силою і волею трудящих клас України верховна влада Україн
ської Народної Республіки, Директорія, цими заходами довершила перший акт соціа
льного та національно-політичного визволення українського народу. Слідуючим
етапом нашої революції є творення нових, справедливих, здорових і відповідних до
реального відношення сил у державі, соціальних і політичних форм».
А початок антигетьманського повстання А Б в Г
Б повалення гетьманської влади і вступ Директори до Києва
В відкриття роботи Трудового конгресу
Г оголошення Директорії УНР війни радянській Росії
380
У кр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) Ш ВЯШ Ш Ю ЯЯШ Г ?| ИІ Ш Ш ЯШ ШШШЛ И И
15.Яка подія передувала наступному наказу командувача Південним фронтом

М. Фрунзе: «Наказую: військам фронту вважати Махна та всі його загони ворогами
Радянської республіки і Революції..., командирам червоних частин махновські за
гони роззброювати, а ті, що будуть чинити опір, - знищувати...»?
А розгром білої армії П. Врангеля у Криму
Б підписання Ризького миру між Польщею і радянськими республіками
В початок «Другого зимового походу» Повстанської а и п н
арміїУНР
Г переходу загонів Махна на бік білої армії
Іб.Голова Галревкому В. Затонський доповідав Голові Раднаркому РСФРР В. Леніну
наступне: «За час свого перебування у Галичині ми не зробили десятої частини
того, що можна було б зробити... Взагалі все йшло стихійно... Стихія - справа хо
роша, коли революція виникає самочинно, але набагато гірше, коли її необхідно
насаджувати ззовні».
У якому році відбувалися описані події?
А 1919 р. В 1921р. ОООСї
Б 1920 р. Г 1923 р.
381
•; ________________ ;_____________________________________ ■ ________________________________Тема 22
19.На карті заштриховано територію...

А дій повстанських загонів Н. Мах-
на проти адміністрації гетьмана
П. Скоропадського у листопаді
1918р.
Б регіональної радянської респу
бліки, створеної більшовиками у
березні 1919 р.
В охопленої антибільшовицьким
повстанням отамана Григор'єва
Г яка залишилась під контролем Бі
лої армії на осінь 1920 р.
001
[ 1 М 1
20 .Установіть відповідність між державними утвореннями на українських землях і
міжнародними договорами, що вони укладали.
УНР Українська А Ризький мирний договір ■□□□ПН
Центральна рада Б Варшавська угода пв ■■в в
Українська держава В Брестський мирний договір гт вв
пв ■■в в
гетьмана Г попередній договір про припинення пв ■■в в
П. Скоропадського стану війни між Україною
Директорія УНР та радянською Росією
УСРР Д Декрет про мир
21 .Установіть відповідність між назвами державних утворень і подіями, з ними пов'я
заними.
1 УНР А Україно-польська війна ЙШ 0ИШ ГІ
2 ЗУНР Б Брестський мир пв □ _
7Ш
3 Українська В розгром генерала 1
пв І
держава гетьмана Денікіна пв 11'
П. Скоропадського Г радянсько-українські
4 УСРР мирні переговори
д створення легіону УСС
22.Установіть відповідність між визначеннями і поняттями.
1 ультиматум А рішення революційного виконавчого япвсдан
2 терор органу влади, яке має силу закону і _
3 універсал Б форма звернення до народу, декла і
і
4 декрет ративний документ вищих органів Н
влади
В форма звернення з категоричними
вимогами
Г залякування, фізичне знищення політичних противників
або ні в чому не винних громадян
Д безоплатне вилучення майна, цінностей
382
У кр аїн а у б ор от ь б і за зб е р еж ен н я д е р ж а в н о ї н езалеж н ост і (1918-1921 р р .) і

23 . Установіть послідовність існування державних утворень на українських землях у
1918-1920 рр.
А Українська Народна Республіка періоду Української Центральної ради
Б Українська Соціалістична Радянська Республіка ВЕШЕШ
В Українська Народна Республіка періоду Директорії Р1■■■
? 'М ■■
Г Українська держава гетьмана П.Скоропадського ля■■■
24. Установіть послідовність подій. ПІ ■
А «Листопадовий зрив»
Б створення Української Центральної ради
В Гетьманський переворот
Г окупація України німецько-австрійськими військами
25.Які твердження характеризують внутрішню політику гетьмана П. Скоропадського?
1 розроблено й опубліковано «Проект загальних основ земельної реформи»;
2 декларування необхідності вилучення у поміщиків без викупу й наділення нею
селян; при цьому поміщики мали отримати компенсацію за вдосконалення, які
були здійснені раніше у маєтках
3 було конфісковано поміщицькі землі й передано їх у
підпорядкування державних органів
4 видано Універсал про відновлення козацтва на Лівобережжі та Слобожанщині;
5 з метою «рівномірного розподілу продуктів споживання й кращої організації
праці» встановлювався державний контроль над виробництвом
6 обмежено свободу профспілкової діяльності, відновлено дореволюційне за
конодавство про покарання за участь у страйках
7 націоналізація великих і середніх підприємств, запровадження загальної тру
дової повинності
2б.Позначте назви регіональних радянських республік, створених більшовиками
взимку та на весні 1918 р.
1 Донецько-Криворізька Республіка
2 Українська Народна Республіка
3 Кримська Автономна Республіка
4 Одеська радянська республіка
5 Радянська Соціалістична Республіка Тавриди
6 Українська Соціалістична Радянська Республіка
7 Галицька Соціалістична Радянська Республіка
383
__________________________
Тема 23
УКРАЇНСЬКА РСР В УМОВАХ НОВОЇ

ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921-1929 рр.)
О снов мі п о д ії
1921 р. - запровадження нової економічної 1922 р. - створення театру «Березіль»
політики (непу) 30 грудня 1922 р. - створення СРСР
1921-1923 рр. - голод в Україні 1923 р. - запровадження політики коре-
1921-1930 рр. - існування Української авто нізації (українізації)
кефальної православної церкви 1928 р. - «Шахтинська справа»
23.1. Особливості переходу до нової економічної політики в Україні н и

За роки громадянської війни територія України зазнала найбільших руйнувань.
Збитки народного господарства України становили 10 млрд крб. Із 11 тис. підпри
ємств у 1921 р. змогли відновити роботу 2,5 тис. Найбільших втрат зазнав Донецький
вугільний басейн, металургійна, машинобудівна, цукрова, соляна та інші галузі ви
робництва.
Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, побори призвели до розорення сіль
ського господарства. Політика «воєнного комунізму», яку проводили більшовики,
викликала погіршення соціально-економічного становища селян. У 1920 р. продроз-
кладка в Україні була виконана на 40 %. На Україну було накладено непомірно висо
кий продовольчий податок, третину якого (28,5 млн пудів) було вивезено в Росію. До
економічних проблем додався голод 1921-1923 рр., який вразив майже 15 % насе
лення України (3,8 млн).
Важкою для радянської влади залишилася політична ситуація. Більша частина
України була охоплена селянським повстанським рухом.
У березні 1921 р. X з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) прого
лосив курс на проведення нової економічної політики (неп). Всеукраїнський цен
тральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень,
спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть непу полягала в заміні
продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися
не всі лишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продпо-
даток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово
відмовився від створення колективних господарств. Швидко відроджувалася ко
операція. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. У 1927 р. в
Україні земель оброблялося на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні
земельні угіддя були в руках поміщиків і куркулів, то за роки непу українське село
стало значною мірою середняцьким, виділилися і заможні господарі, серед яких
було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників
боротьби за радянську владу.
Існувала в Україні й система колективних господарств - колгоспів і комун. Ство
рювали їх переважно біднота, сільські комуністи і комсомольці. Однак колгоспи
об'єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.
Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95 % від рівня 1913 р., а валовий
збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років._______________________________
384
______ ______________ ~
____ ]______ ■ ............................: _____________________
У промисловості колишнім власникам поверталися відібрані після 1917 р. неве
ликі виробництва, заохочувалися іноземні капіталовкладення. В Україні з'явилося чи
мало приватних закладів. Дозволялося засновувати власні фабрики й заводи, брати в
оренду націоналізовані раніше підприємства.
У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розширилися
площі оброблюваних земель, покращувалося виробництво предметів споживання.
У роки непу посилилася роль товарно-грошових відносин. Державні підприємст
ва переводилися на господарський розрахунок. Ліквідовувалася зрівнялівка в оплаті
праці, яка стала залежати від кількості й якості виробленої продукції.
Велику роль в піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні
грошова реформа (жовтень 1922 р.). В обіг було введено банківський білет, який до
рівнював 10 золотим карбованцям,- «червінець». Спочатку нова грошова одиниця
використовувалася для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з'я
вилася можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.
Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радян
ська влада лише зміцніє, бо всі командні висоти в економіці залишаються в руках дер
жави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм
власності.
Відбудова промисловості почалася з переведення діючих заводів і фабрик на
господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань
підприємства об'єдналися за галузевим та територіально-галузевим принципами - у
трести. Перші трести з'явилися восени 1921 р. я ку важкій промисловості («Донвугіл-
ля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій («Текстильтрест», «Шкір-
трест», «Цукортрест»), На початок 1922 р. Українській раді народного господарства
підпорядковувалися вже 24 трести, які об'єднували близько 450 підприємств усіх
галузей.
Для здійснення торговельних операцій, закупки сировини, збуту однорідної про
дукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлінні виробни
цтвом, відбувся перехід на оплату, яка залежала від кількості й якості праці. Зарплата
стала враховувати економію палива, сировини, раціоналізацію виробництва.
Комуністична партія намагалася використати для відбудови народного госпо
дарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Набули популярності суботники і не
дільники, дні ударної праці тощо.
Мешканці міст істотно відчули позитивні наслідки непу, що досить швидко про
явилися в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утво
ренні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення,
передусім дрібних виробників. На селі стають до ладу десятки тисяч олійниць, різних
типів млинів (парових, водяних, вітряків), підприємств із виробництва ковбас, копче
ностей, різних маринадів.
Неп сприяв швидкій відбудові країни. Незважаючи на труднощі відбудовчого пе
ріоду 1925-1926 рр., у більшості галузей промисловості Україна вийшла на рівень
1913 р. (особливо це стосувалося легкої і харчової промисловості).
Успіхи відбудови дали змогу реалізувати план ДЕЕЛРО (рос. ГОЗЛРО) (електри
фікація країни), що був затверджений в 1920 р. Було прийнято рішення про початок
будівництва Дніпрогесу - найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Укра
їні було споруджено 50 електростанцій, у тому числі Харківську, Луганську, Полтав
ську, Артемівську, що перевищило план у 2 рази.
385
ш Тема 23
Однак політика непу не супроводжувалася політичними змінами в Україні. Респу

бліка, як і раніше, мала формальний суверенітет і виконувала продиктовані з Москви
завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залиша
лася одним із загонів РКП(б). Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП)
об'єднатися з КП(б)У і створити самостійну організацію закінчилися розпуском УКП.
Неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму і
необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення гос
подарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємцями
або непманами призвели до примирення українського селянства з більшовицьким
режимом, що сприяло його утвердженню в Україні.
Особливості непу в Україні.
• «Зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси
українців.
• Здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося приду
шенням національно-демократичних сил.
• Реалізація непу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.
23.2. Голод 1921-1923 рр. в Україні х

Серед головних причин голоду в Україні в 1921-1923 рр. слід назвати заборону
ринкової реалізації хлібних надлишків та їх примусове вилучення державою, що зу
мовило падіння в 1918-1920 рр. товарності сільського господарства. Селяни не були
зацікавлені в розвитку виробництва і зменшували посіви, зокрема в районах актив
ного здійснення продрозкладки (Чернігівська, Харківська, Полтавська губернії! На
віть світова і громадянська війни, які зруйнували матеріальну базу сільського госпо
дарства, завдали менших збитків селянським господарствам. «Викачування» хліба
містом із села з одночасним скороченням промислового виробництва завершило
процес занепаду ринкових відносин. Але голод 1921 р. був зумовлений ще й дією
природної стихії. Поштовхом став неврожай, спричинений великою посухою.
Урожай 1921 р. був значно менший, ніж у 1920 р. Це не могло забезпечити навіть
прожитковий мінімум.
Не можна було розраховувати й на можливість поповнення хлібного дефіциту за
рахунок Росії. У 1921 р. в Росії був більший недорід, ніж на півдні країни, і керівництво
РКП(б) поставило перед українським керівництвом завдання збільшувати постачан
ня продуктів для Росії.
Голод охопив південні райони України: повіти Донецької, Миколаївської, Одесь
кої, Катеринославської, Полтавської губерній. Кількість голодуючих у степових
губерніях зросла з грудня 1921 р. по травень 1922 р. більше ніж утричі - із 1,2 до
3,8 млн осіб, а в усіх губерніях - до 5,6 млн осіб, що становило 25 % жителів цих гу
берній.
Улітку 1922 р. південь України вразив новий неврожай. Посуха охопила 21 повіт.
А криза в тваринництві досягла кульмінації. Голод загострив чимало інших соціаль
них та економічних проблем.
Визнання факту голоду в Україні, як і надання допомоги голодуючим, прийшло
з великим запізненням. Вважалося, що в Росії голод, а в Україні - неврожай. Лише
після врожаю 1923 р. ситуація почала поліпшуватися. Збільшення зернових ресурсів
дало змогу покращити харчування населення, почався процес відновлення поголів'я
худоби. Державна кредитна система, податкова і земельна політика, а також держав-
386
Укр аїн ська PCP в у м о ва к н ово) екон ом ічн о) по літ ики (1 9 2 1-1 9 29 р р.) ___________________ 3 — — — — — —
на торгівля і кооперування селян повинні були стимулювати сільськогосподарське

виробництво. Використовувалася можливість благодійної допомоги із залученням
коштів з-за кордону.
24.3. Входження України до складу СРСР яякт т ш т т т вш ш т ш т ш ш ш т т т

Після завершення громадянської війни радянські республіки мали статус неза
лежних держав. Такий статус мала й УСРР. Однак це була імітація державності, оскільки
на території радянських республік поширювалися закони Російської Соціалістичної
Федеративної Радянської Республіки (РСФРР) і саме з Москви здійснювалося управ
ління країною. Механізм влади був простий: Російська комуністична партія (більшо
виків) взяла на себе всю повноту влади і визначала внутрішню і зовнішню політику
держави. Республіканські ж партійні організації були складовою РКП(б) і виконували
волю більшовицького Центрального комітету.
У роки громадянської війни радянські республіки позбулися суверенних прав у
галузі військової, економічної і дипломатичної діяльності. Центральні відомства, роз
ташовані в РСФРР, не враховували в достатній мірі інтереси республік, розглядаючи
їх як адміністративно-територіальні одиниці. Наростання відцентрових сил свідчило
про необхідність вироблення більш гнучких форм союзних відносин.
Між Україною і Росією велися переговори щодо упорядкування взаємовідносин.
Це ж питання хвилювало й інші народи колишньої Російської імперії, на території
якої існували тепер радянські республіки. Комісію ЦК РКП(б) з підготовки проекту
рішення про відносини РСФРР з іншими республіками очолював Й. Сталін. Він був
противником державного суверенітету республік. Очолювана ним комісія виробила
проект, згідно з яким радянські республіки мали ввійти до складу Російської Феде
рації на правах автономії, тобто ніяке право на державність не визнавалось. Перший
секретар ЦК КП(б)У Д. Мануїльський підтримав цей план. Проти виступив голова
українського уряду X. Раковський.
В. Ленін втрутився у підготовку документів, пов'язаних з об'єднанням радянських
республік. Він небезпідставно побоювався, що сталінський план лише посилить від
центрові тенденції і призведе до протилежного результату. Тому В. Ленін запропо
нував нове державне об'єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Рес
публік (союз зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього). Однак
партія при цьому не змінювала своєї структури і функцій, що визначило майбутній
унітарний характер держави.
З'їзди Рад радянських республік схвалили проекти Декларації про утворення
СРСР і Конституції СРСР. ЗО грудня 1922 р. відбувся І зїзд Рад СРСР, що проголосив
утворення Союзу, до якого увійшли Російська і Закавказька федерації, Українська і
Білоруська PCP.
Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніхто ні
коли не затверджував і не підписував. Замість нього в Конституції 1924 р. з'явився
розділ «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», а Кон
ституція - це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.
У складі СРСР права радянських республік ще більше звузилися. У підпоряд
куванні Центру залишилися найважливіші функцїі: зовнішньополітичні та зов
нішньоекономічні відносини, армія, флот, засоби зв'язку, транспорт. Республікан
ський уряд мав право керувати внутрішніми справами (звітуючи при цьому перед
центральними органами), вирішувати деякі питання у сільськогосподарській галузі,
387
___________________________________________________________ ____________________________________ -___________________________________________________ ____________________________________________________________ Тема 23
у галузі освіти, охорони здоров'я тощо. Однак позитивним було те, що визнавала
ся територіальна цілісність України, її власні, хоч і обмежені у своїх правах, органи
управління. Україна стала чітко окресленим національним і територіальним утво
ренням, що відображало її національну самобутність.
23.4. Перебіг і наслідки українізації в 1920-ті рр. а - -• ■■лняш я т ж к

Важливою складовою культурних процесів в Україні в 1920-1930-ті рр. була по
літика коренізацїї, задумана більшовицьким керівництвом із метою створення на
ціонального підґрунтя для проведення своєї політики, а також для створення пози
тивного образу радянської влади як усередині країни, так і за її межами. Політика
коренізацїї була започаткована рішеннями XII зізду РКП(б) (квітень 1923 р.), на якому
були сформульовані її основні положення:
• підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності;
• урахування національних факторів при формуванні партійного й державно
го апарату;
• організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси,
книговидавничої справи мовами корінних національностей;
• вивчення національної історії, відродження та розвиток національних тради
цій і культури.
В Україні політика коренізацїї проходила у формі українізації. Важливим її ас
пектом були заходи, спрямовані на розвиток національних меншин в Україні. Пер
шими реальними кроками на шляху реалізації цієї політики стали декрети ВУЦВК від
27 липня і 1 серпня 1923 р., у яких проголошувалася рівність мов і вказувалося на
необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови.
Українізація поширилася на всі сфери життя. Її результати у 1920-х рр. були ваго
мими. На українську мову навчання перейшли понад чверть інститутів і більше по
ловини технікумів, працювало українське радіомовлення, кількість українців серед
службовців державного апарату зросла до 54 %. Та якщо серед членів і кандидатів
у члени КП(б)У збільшилася кількість українців до 52%, то в ЦК КП(б)У їх було біль
ше чверті, а генеральними секретарями ЦК КП(б)У українці не обиралися. У 1927-
1928 рр. українці становили майже половину всіх студентів республіки. У другій по
ловині 1920-х рр. вдалося перевести на українську мову діловодство 75 % державних
установ і організацій.
Політика коренізацїї активно здійснювалася в районах України, населених на
ціональними меншинами. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну
Молдавську республіку, протягом 1924-1925 рр - 7 німецьких, 4 болгарських, 1 поль
ський, 1 єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних
меншин, 100 містечкових рад. У цей час в Україні діяло 566 шкіл із німецькою мовою
навчання, 342 - єврейською, 31 - татарською.
Політика українізації викликала духовний ренесанс, виникнення різних літе
ратурних організацій та об'єднань, появу молодого покоління українських митців.
У 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе піднесення.
Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням, українська
культура досягла світового рівня.
Процес українізації активізував оформлення автокефальної православної церкви.
У жовтні 1921 р. було скликано собор, який обрав митрополитом В. Липківського і
остаточно оформив Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Релігійна
388
Укр аїн ська PCP в у м о в а х н о в о ї ек о н о м іч н о ї політ ики (19 2 1-1 9 29 р р . ) _________________________________________________________
служба відправлялася українською мовою, у церковному житті було здійснено бага

то демократичних нововведень. УАПЦ швидко почала завойовувати авторитет серед
віруючих України та за її межами. Але в 1926 р. проти української церкви розпочався
широкий наступ, який у 1930 р. закінчився її ліквідацією.
Наприкінці 1920-х- на початку 1930-х рр. почалося згортання політики україні
зації і загалом коренізації. Оскільки українізація сприяла розвитку культури, підне
сенню національної самосвідомості корінного населення, вона в майбутньому могла
стати загрозою для існування федерації. Поки Й. Сталін вів боротьбу за владу в партії,
партійно-радянське керівництво Центру мирилося з наслідками коренізаціі в націо
нальних республіках.
Зміцнивши владу, Й. Сталін і Л. Каганович починають боротьбу з так званим «на-
ціонал-ухильництвом» окремих відповідальних партійних працівників, які, з точки
зору Центру, приділяли подвійну увагу національному питанню. Така доля спіткала
наркома освіти О. Шумського, який був одним із основних провідників українізації.
Він на початку 1926 р. у листі до Сталіна вимагав, щоб на посаду керівника ЦК КП(б)У,
а також на посаду голови українського уряду призначалися українці. Він стверджував
також, що українці повинні обіймати посади в партійному та державному апаратах.
Позиція Шумського була засуджена, а він сам змушений був переїхати до Москви. У
1933 р. його було заарештовано і ув'язнено на 10 років.
Наступник Шумського на посаді наркома освіти М. Скрипник продовжив лінію
свого попередника на розвиток українізації. Будучи відданим комуністом, він вод
ночас прагнув якомога більше прислужитися своєму народу. Проте його діяльність
на цій посаді припала на період, коли сталінське керівництво вже прийняло рішення
про згортання українізації. Його дії зустріли жорстку критику. Не витримавши тиску,
він у 1933 р. заподіяв собі смерть. Смерть М. Скрипника стала символом завершення
українізації.
Також був засуджений молодий економіст/И. Волобуєв, який опублікував у газеті
КП(б)У «Більшовик України» статтю, у якій доводив, що УРСР, як і Україна перед ре
волюцією, продовжує залишатися російською колонією. Волобуєв стверджував, що
економіка СРСР становить не єдине ціле, а комплекс економічних компонентів, од
ним із яких є Україна. Ці компоненти можуть функціонувати самостійно, без посеред
ництва російської економіки. Такі погляди могли набути поширення, що підірвало б
владу РКП(б) в Україні. Тому погляди М. Волобуєва, так звана «волобуєвщина», теж
були засуджені як «націоналістичний ухил».
На початку 1930-х рр. українізація стала помітно гальмуватися, її здобутки лікві
дувалися. У 1930 р. було закрито державні курси української мови і Центральні дер
жавні курси українознавства; у 1932 р. - українські школи всіх типів та газети й жур
нали за межами республіки; в Україні було ліквідовано національні райони, а згодом
(1938 р.) усі школи національних меншин переведено на російську мову навчання;
поступово скорочувалося викладання українською мовою в середніх спеціальних і
вищих школах, припинено вивчення української мови в усіх вищих навчальних за
кладах, крім філологічних факультетів; згорталося україномовне діловодство, укра
їнська мова витіснялася з наукової сфери. Особливо активно ліквідовувалися досяг
нення українізації з другої половини 1940-х рр., зокрема в галузі освіти, коли стали
масово переводити (насамперед у містах) школи з українською мовою навчання на
російську мову з необов'язковим для учнів вивченням української.
389
_________________________________ ' ____________ •_______________£_____________ __________________________ Гемо 23
Оцінюючи історичне значення процесу українізації, слід визнати, що, попри
всю непослідовність її здійснення, розпочата у 1920-х рр„ але не доведена до ло
гічного завершення, вона мала досить помітний вплив на зміну суспільної ролі та
функцій української мови, яка завдяки цьому, хоч і ненадовго, уперше в новітній
історії стала мовою державних установ, зросла її культура й помітно розширилася
сфера вживання.
23.5. Розвиток літератури та мистецтва в Україні в 1920-ті рр. дої&яєкяе

Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки
української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь), голос
но заявило про себе молоде покоління літераторів.
Найвідомішими об'єднаннями цього часу були «Плуг» - спілка селянських пись
менників (П. Панч, А. Головко), «Гарт» - спілка пролетарських письменників (В. Ел-
лан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ- Вільна Академія Пролетарської
Літератури (П. Тичина, М. Бажан, Ю. Смолич, Ю. Яновський). Виділялися групи неокла
сиків (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, Ю. Клен), символістів (П. Тичина, Ю. Ме-
женко), футуристів та ін. Великою популярністю користувалися твори драматургів
І. Кочерги, М. Куліша.
Жваві дискусії про шляхи розвитку української літератури викликала діяльність
М. Хвильового. Він був росіянином, членом більшовицької партії, проте щиро прагнув
розвитку української культури. Виступаючи в дискусіях 1920-х рр., М. Хвильовий на
голошував на тому, що без Європи українське відродження неможливе. Його статті
викликали захоплення в середовищі українських письменників.
У середині 1920-х рр. в Україні налічувалося 45 професійних театрів. У цей час на
сцені ряду міст України виступали талановиті українські актори, які склали справж
ню плеяду представників українського театрального мистецтва. Театр «Березіль» у
1922-1933 рр. очолював талановитий реформатор і експериментатор театру, актор
і режисер Лесь Курбас. Він сміливо запроваджував нові ідеї та форми західноєвро
пейської культури. На сцені театру «Березіль» виступали видатні майстри - А. Бучма,
М. Крушельницький, О. Мар'яненко, П. Саксаганський, Ю. Шумський.
У 1920-ті рр. працювала Одеська кінофабрика, будувалась Київська кіностудія.
Свій творчий шлях розпочав геній українського і світового кіномистецтва О. Довжен
ко (фільми «Звенигора» і «Арсенал»). У театрі та в кіно успішно працювала М. Занько-
вецька.
Українську культуру збагатила творчість композиторів М. Леонтовича, К. Сте-
ценка, Г. Верьовки, П. Козицького, Л. Ревуцького. Популярними були хорова капела
«Думка», Київський симфонічний ансамбль, національні театри опери та балету в
Харкові, Києві та Одесі.
Правдиве відображення дійсності проголосила своїм завданням Асоціація ху
дожників Червоної України. Члени Асоціації - С. Іжакевич, К. Трохименко, Ф. Кричев-
ський та інші - за допомогою нових виразних засобів поглибили розвиток україн
ського образотворчого мистецтва. Плідно продовжував працювати М. Бойчук та по
слідовники його оригінальної школи («бойчукісти»). З'явилися нові імена таланови
тих художників та скульпторів - А. Петрицький, В. Касіян.
Отже, у 1920-х рр. українські література та мистецтво переживали бурхливе під
несення. Пройнята національною духовністю, усупереч ідеологічним обмеженням,
українська культура досягла світового рівня._______________________________________________
390
Укр аїн ська PCP в ум о в а х н о в о ї е к о н о м іч н о їп о л іт и к и (19 2 1-1 9 29 р р . ) _______________________________ '______________________ ____________________
23.6. Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні в 1920-ті рр.

Радянська влада з перших днів свого утвердження в Україні вела відкриту анти-
церковну атеїстичну політику. Духовність і церква оголошувалися ворогами нової
влади. Вона всіляко намагалася обмежити вплив церкви на суспільне життя. Найне-
безпечнішим релігійним супротивником радянська влада вважала Російську пра
вославну церкву на чолі з новообраним патріархом Тихоном, який піддав анафемі
радянську владу. Із метою підірвати вплив православної церкви радянська влада не
перешкоджала виникненню релігійних груп. Така ситуація сприяла українізації пра
вославної церкви, незважаючи на опір патріарха Тихона і православної ієрархії.
У жовтні 1921 р. відбувся перший Всеукраїнський православний церковний собор,
на якому було обрано власну ієрархію, затверджено канони та устрій УАПЦ. Закон
про автокефалію (самостійність) було прийнято в УНР ще 1 січня 1919 р., але тоді у
зв’язку зі зміною влади його не було реалізовано. Всеукраїнська церковна рада об
рала митрополитом священика В. Липківського. Нова церква швидко зростала і на
кінець 1920-х рр. була другою за кількістю парафій та віруючих після Української пра
вославної церкви. Головними засадами УАПЦ були національність і незалежність від
світської влади, демократизм, прагнення до поновлення давніх українських звичаїв.
Богослужіння проводилось українською мовою. Священикам заборонялося носити
ризи, бороди і довге волосся. Церковна ієрархія будувалась на виборних засадах.
Швидкий успіх УАПЦ занепокоїв більшовицьке керівництво. До того ж, УАПЦ кри
тично ставилася до радянської влади. Спочатку влада намагалася розкласти церкву
із середини, підтримуючи розкольницькі церковні організації. У 1924 р. з'явилась Ді
яльна Христова церква (ДХЦ), на чолі якої став М. Мороз з осередком у Михайлівсько
му монастирі в Києві. Але вона виявилася нежиттєздатною і в 1927 р. припинила своє
існування. У 1925 р. виникає Соборно-єпископальна церква під проводом Ф. Булдов-
ського. Ця церква була лояльнішою до радянської влади, але відстоювала українську
церковну незалежність. Незважаючи на всі перешкоди, УАПЦ залишалася найвпли-
вовішою українською церквою. Поряд зі спробами внести розкол в українську цер
кву радянська влада розгорнула широку пропаганду, яка зводилася до висміювання
релігії та знущань із віруючих. «Релігія - опіум для народу!»,- таке було гасло цієї кам
панії. Багато храмів було закрито або зруйновано. Священики зазнавали пересліду
вань. Так, було розігнано монахів Києво-Печерської лаври, а вона була перетворена
на антирелігійний музей.
Наприкінці 1920-х рр. влада перейшла у відкритий наступ на УАПЦ. У жовтні
1927 р. під тиском Державного політичного управління (ДПУ) було усунуто і заареш
товано митрополита УАПЦ В. Липківського. Його звинуватили в українському націо
налізмі. У зв'язку з процесом над Спілкою визволення України, УАПЦ була звинува
чена в антирадянській діяльності. Запроваджений 1928 р. Адміністративний кодекс
УСРР містив розділ «Правила про культи». Аналогічні документи, які фактично скасо
вували право на свободу совісті й віросповідань, в інших союзних республіках були
прийняті лише через рік.
На початку 1930 р. Синод УАПЦ прийняв рішення про саморозпуск. Це не вряту
вало колишніх священиків УАПЦ від переслідування. На 1941 р. в живих залишились
один єпископ і 270 священиків, а решта були знищені.
Відродження УАПЦ відбулося на соборах 1989 р. у Львові та 1990 р. у Києві. Упер
ше в історії українського православ'я було обрано патріарха. Ним став М. Скрицник.
391
т д т щ р т т Ц Т 4 Г У Л И ІГ Т К Т Щ Т Т М Я Т П С Т П И ІТ Т О Т ІІТ Т Е тМ І У і^ ^ 1***^ ^ Тема 23
Господарська розруха - розвал господар щоб зберегти національний фасад радян
ського життя в результаті тривалих бойових ської державності в Україні і притому утри
дій, революцій або невдалих економічних мати її під своїм контролем, 1 червня 1919 р.
експериментів. було опубліковано декрет Всеросійського
Нова економічна політика (неп) - еконо ЦВК, згідно з яким об’єднувалися: 1) військові
мічний курс уряду більшовиків, прийнятий організації і військове командування; 2) ради
на X зїзді партії в березні 1921 року. Перед народного господарства; 3) залізничне управ
бачала забезпечення виходу з економічної і ління й господарство; 4) фінанси; 5) комісаріа
політичної кризи влади шляхом повернення ти праці. Керівництво цими галузями зосере
до підконтрольної і регульованої державою джувалося в руках «єдиної колегії». ЦК РКП(б)
приватної власності в промисловості, замі дозволив залишити звання «нарком УСРР» за
ну продрозкладки продовольчим податком, головами всіх об'єднаних відомств, крім вій
проголошення свободи торгівлі та ін. ськового. Але відповідні наркоми вважалися
Продподаток - натуральний фіксований по лише уповноваженими наркомів РСФРР.
даток селянства на користь радянської дер Автономізація - форма входження наці
жави, запроваджений як складова непу. Мав ональних утворень (республік) до складу
стати стимулом для відновлення сільського РСФРР запропонована Й. Сталіним як спосіб
господарства після тривалої громадянської створення СРСР. Перетворення незалежних
війни і угамування селянських антирадян- національних радянських республік на авто
ських виступів. номії у складі радянської Росії.
Трест - у період непу об'єднання кількох під «Договірна федерація» - система від
приємств однієї галузі; централізоване управ носин між радянськими республіками.
ління, апарат такого об'єднання. 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР було укла
Синдикат - у період непу - об'єднання дено союзний робітничо-селянський договір,
трестів певної галузі промисловості для пла за яким дві республіки вступали у воєнний
нових закупок сировини, збуту виробів і т. ін. та господарський союз. Договір лише під
Госпрозрахунок - метод планового господа твердив ті міжреспубліканські відносини, які
рювання, заснований на порівнянні в грошо склалися в умовах «воєнного комунізму». Ха
вій формі витрат і результатів господарської рактерно, що об'єднані наркомати входили
діяльності. до складу РНК РСФРР і мали уповноважених
Нееквівалентний обмін - штучно утворе при РНК УСРР на правах народних комісарів.
ний дисбаланс між цінами на сільгосппро За УСРР залишилося право на окремі військо
дукцію і промислові товари («ножиці цін») ві формування. Це означало, що керівниц
з метою викачування ресурсів з сільського тво найважливішими сферами життя УСРР
господарства. здійснювалося з Москви. Подібні угоди були
Концесія договір, угода про передачу в укладені РСФРР і з іншими радянськими рес
експлуатацію на певних умовах державних публіками. Тим самим відбулось об'єднання
земельних ділянок, покладів корисних копа радянських республік під зверхністю Москви
лин, підприємств іноземним чи національним у «договірну федерацію».
монополіям. Союз PCP (Союз Радянських Соціаліс
Воєнно-господарський союз (військо тичних Республік) - форма об'єднання ра
во-політичний союз) - форма контролю дянських республік, що постали на теренах
більшовиків на національними радянськи колишньої Російської імперії. Утворений
ми республіками і використання їх ресурсів; ЗО грудня 1922 р. Хоча за формою він мав ста
повторне вторгнення більшовиків в Україну ти союзом незалежних держав, по суті, став
(Друга радянсько-українська війна кінець унітарною державою, яка у новій формі від
1918-1919 рр.) супроводжувалося насаджен родила Російську імперію.
ням того управлінського апарату, який вже Українізація (складова коренізації) - полі
був сформований у радянській Роси. Проте, тика більшовицького керівництва у 1920-х
392
Укр аїн ська PCP в ум о ва х н о в о ї ек о н о м іч н о ї політ ики 11921-1929 р р .) ______________________________ ___________________________________________________________
роках, спрямована на збільшення представ «Плуг»; «Гарт»; ВАПЛІТЕ - назви і абревіату

ництва українців в органах влади, культури, ри творчих об'єднань 1920-х рр.
освіти, державних установ; розширення Продподаток - форма натурального податку
сфери застосування української мови в су з селянства, запроваджена зі схваленням но
спільстві; пробудження інтересу до націо вої економічної політики.
нальної української культури. Основна мета Хлібозаготівельна криза - небажання се
лянства здавати державі сільгоспродукцію
українізації - утвердження радянської влади
за низькими закупівельними цінами. За роки
в Україні, створення для неї національного
непу відбулося три кризи 1925,1927,1928 рр.
підґрунтя. Технікум - заклад середньої спеціальної тех
Націонал-комунізм - течія в українському нічної освіти
русі, яка намагалась поєднати ідеї комунізму Автокефальна церква - форма українського
(соціалізму) з національним визволенням і православ'я, незалежна від іноземних релі
розвитком українського народу. гійних центрів.
Персонали н а ш и м яииииав-иванавяимім и т а и ийазжазв

Християн Раковський (справжнє ім'я і ваного НКВС відкритого процесу у справі «Ан-
прізвище - Кристю Станчев) (1873-1941), тирадянського правотроцькістського блоку».
партійний діяч, дипломат. Народився в сім'ї У 1938 р. засуджений до 20 років тюремного
заможного торговця. Освіту одержав у Же ув'язнення. Після початку Великої Вітчизняної
невському університеті (1897). З 1889 р. брав війни заочно, 8 вересня 1941 р., був засудже
участь у соціал-демократичному русі Болга ний до страти. Розстріляний в Орловському
рії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії. централі. У 1988 реабілітований і відновлений
Неодноразово заарештовувався і висилався з у партії.
різних країн. Будучи однією з найяскравіших Скрипник Микола (1872-1933) народився в
постатей у лівому русі, позиція X. Раковського Катеринославській губернії у родині заліз
є типовим прикладом еволюції від соціал-де- ничного службовця. Навчався в Ізюмській
мократичних ідей до комуністичних. У 1917 р. реальній школі та Санкт-Петербурзькому тех
увійшов до лав РСДРП(б), вів партроботу в нологічному інституті. Із 1901 р. професійний
Одесі і Петрограді. Учасник громадянської революціонер. Був активним учасником вста
війни, учасник мирних переговорів з Німеч новлення радянської влади в Україні, одним
чиною. З 1919 р. член ЦК РКП(б). У 1918 р. з організаторів створення КП(б)У, членом ЦК
один із керівників НК в Україні, голова Вер КП(б)У. Обіймав посади наркома внутрішніх
ховної колегії з боротьби з контрреволюцією. справ, наркома юстиції і Генерального проку
У 1918 р. голова Тимчасового робітничо-се рора УРСР. У 1927-1933 рр. керував роботою
лянського уряду України. З березня 1919 р. по народного комісаріату освіти УРСР. Скрипник
липень 1923 р. голова РНК і нарком закордон активно сприяв проведенню політики украї
них справ України. У 1919-1920 рр. член Ор нізації. У 1933 р. на пленумі ЦК КП(б)У він був
гбюро ЦК. Один із організаторів радянської обвинувачений у націоналізмі й помилках
влади в Україні. Входив до складу радянської теоретичного і практичного характеру. Ці не
делегації на Генуезькій конференції (1922 р.). справедливі обвинувачення призвели його
З 1923 р. полпред у Великій Британії, у 1925— до самогубства. Фанатична віра у комуністич
1927 рр. - у Франції. У 1927 р. виключений з ні ідеали і відданість ідеям українства та несу
партії XV з'їздом ВКП(б) разом з іншими учас місність цих двох сторін світогляду спричини
никами троцькістської опозиції. У 1928 р. ли особисту трагедію Скрипника.
був засланий до Астрахані, потім до Барнау Шумський Олександр (1890-1946) наро
ла. З 1934 р. начальник управління середніх дився у бідній селянській родині. У 1915 р.
медичних навчальних закладів Наркомату вступив до Московського ветеринарного
охорони здоров'я РСФРР. У 1935 р. відновле інституту. Став членом Української партії
ний у ВКП(б), голова Радянського товариства соціалістів-революціонерів. Після розколу
Червоного Хреста. У 1937 р. Х.Раковський був УПСР був одним з провідників боротьбистів
заарештований і притягнутий до фальсифіко (комуністів). Після розпуску УКП(б) вступив
393
_________________ явне ■ тмшіии * ниті ___________________ — Гемо 23
до складу КП(б)У, входив до складу ЦК партії, пресивних заходів щодо селянства, в першу
був представником УСРР у Комінтерні. У 1921- чергу українського, б липня 1932 р. на кон
1922 рр. повноважний представник УСРР у ференції КП(б)У разом з В.Молотовим звину
Варшаві. У 1924-1927 рр. був наркомом осві ватив керівників КП(б)У у провалі колективі
ти УСРР. Активно втілював у життя політику зації і виступив проти пропозиції українських
«українізації». У 1927 р. на об'єднаному пле комуністів зменшити норми хлібозаготівель в
нумі ЦК КП(б)У був обвинувачений у «націо Україні, значно завищені плани яких стали од
налістичному ухильництві» (так званий «шум- нією з головних причин голоду 1932-1933 ро
ськізм») і направлений на другорядну роботу ків. У 1935-1945 керував роботою наркоматів
в ЦК ВКП(б). Очолював ЦК профспілок праців СРСР з важкої і нафтової промисловості, шля
ників освіти. Під тиском розгорнутої проти хів сполучення. З серпня 1938 р. - заступник
нього політичної кампанії визнав «помилко голови Раднаркому СРСР. У березні 1947 р.
вість» своєї позиції. Заарештований у 1933 р. знову був призначений першим секретарем
За звинуваченням у приналежності до Укра ЦК КП(б)У. Продовжував традиційну для біль
їнської військової організації засуджений до шовиків політику репресій проти української
10-річного ув'язнення. У грудні 1935 р. тюрем інтелігенції, звинувативши її в «українському
не ув’язнення замінили засланням у Красно буржуазному націоналізмі», провів обшир-
ярськ. У відповідь на це рішення розпочав го ну чистку серед українських національних
лодування, добиваючись повної реабілітації. кадрів. Брав активну участь у ліквідації наці
У 1937 р. тяжко хворого О. ІІІумського знову оналістичного підпілля та особисто керував
заарештували у зв'язку зі справою боротьби боротьбою проти частин Української пов
стів. У листопаді 1939 р. через хворобу і від станської армії. У грудні 1947 р. відкликаний
сутність матеріалів, які б свідчили проти ньо до Москви. Після смерті Й.Сталіна очолював
го, справу було припинено. Після закінчення ряд міністерств, був першим заступником
терміну заслання через хворобу змушений голови Ради Міністрів СРСР. У 1957 разом з
залишитися у Красноярську. Вбитий за особи В.Молотовим, Г.Маленковим, Д.Шепіловим та
стим розпорядженням вищого керівництва ін. створив опозиційну тодішньому партійно
СРСР по дорозі з Саратова до Києва. му курсу групу, яка зробила спробу змістити
Каганович Лазар (1893-1991) - радянський з посади першого секретаря ЦК КПРС М.Хру-
партійний і державний діяч. Один з орга щова.У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх чле
нізаторів геноциду українців 1932-1933 ро нів групи (зокрема і Кагановича) було усуне
ків. З 1911 р„ ставши членом РСДРП(б), брав но від керівних державних і партійних посад.
активну участь у більшовицькому русі. Ак 1962 виключений із КПРС, після чого реальної
тивний учасник революційних подій. У 1925- участі у політичному житті не брав.
1928 - будучи генеральним секретарем ЦК Волобусв Михайло (1903-1972) - україн
КП(б)У, став запеклим противником україні ський економіст. У 1928 р. в журналі «Біль
зації. Політикою переслідування націонал-ко- шовик України» (№ 2-3) було вміщено статтю
мунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК Волобуєва під назвою «До проблеми україн
КП(б)У про «націоналістичних зрадників», бе ської економіки». У статті, що мала дискусій
резень 1928 р.) довів до розколу Комуністич ний характер, було окреслено фази розвитку
ну партію Західної України, добився арешту, а колоніальної політики царату в Україні до
згодом, і знищення її провідних членів - Й.Крі- жовтневих подій 1917 і спростовано версію
лика (Васильківа), М.Косара (Заячківського), про повну єдність дореволюційної росій
К.Саврича (Максимовича), Г.Іваненка (Барабу), ської економіки. На думку В., ця економіка
Р.Кузьму (Турянського) та ін. 1928 - призначе була комплексом національних економік.
ний секретарем ЦК ВКП(б), з 1933 р. очолював На думку Волобуєва, єдиний господарський
сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б). Був комплекс являла собою Україна, що, однак,
одним з найближчих прибічників Й.Сталіна. ігнорували і російські економісти, і керів
Беззастережно підтримував ідею Сталіна про ники Держплану СРСР, які взагалі уникали
суцільну колективізацію, наполегливо доби навіть самої назви «Україна», віддаючи пере
вався її реалізації шляхом застосування ре- вагу термінам «Південь», «Південний район»,
394
Укр аїн ська PCP в у м о в а х н о в о ї вк о н о м іч н о їп о л іт и к и (1 9 2 1-1 9 29 р р .) ____________________
«Південно-Західний», «Південь Європейської вій укр. культурі. Його літературне гасло «Геть
Росії», «Південноросійське господарство», від Москви! Дайош Європу!» набрало політ,
вважаючи Україну колонією європейського звучання. З позицією Хвильового солідаризу
типу, що увійшла до складу СРСР. Волобуєв вались укр. націонал-комуністи, літературна
стверджував, що Україна має власні шляхи група «неокласиків» на чолі з М. Зеровим та
розвитку і що вона мусить підготуватись до широкі кола нац. свідомої укр. інтелігенції.
вступу у світове господарство у випадку пе Такі його погляди були засуджені партійними
ремоги революції «не лише в колишній Росії, керманичами, і він зазнав переслідувань. На
а по всій земній кулі» як рівноправна части знак протесту проти голодомору 1932-33 рр.
на цього світового комплексу. Хоча Волобуєв та арешту свого приятеля Михайла Ялового
підкреслював, що написав статтю не для по (став початком нової хвилі масових репре
глиблення розходжень між Росією і Україною, сій проти укр. творчої інтелігенції) 13 травня
саме це йому було інкриміновано, а його по 1933 р. покінчив життя самогубством. Смерть
гляди були кваліфіковані як економічна плат Хвильового стала символом краху ідеології
форма «націонал-ухильництва». Незважаючи укр. нац. комунізму й кінця укр. нац. відро
на те, що Волобуєв 1928 р. у журн. «Більшовик дження 1920-30-х рр.
України» надрукував листа, в якому оголосив Гнат Юра (1888-1966) - актор, режисер. Сце
свою позицію помилковою, а в 1930 р. вмістив нічну діяльність розпочав у 1904 р. в ама
там же «самокритичну» статтю «Проти еконо торському гуртку. Та вже через три роки
мічної платформи націоналізму. (До критики дебютував як професійний актор у трупі
волобуївщини)», брутальні звинувачення на С. Максимовича. Через деякий час, разом з
його адресу не припинялися. У 1933 був за Лесем Курбасом, працював у Львові в театрі
арештований за обвинуваченням в участі в «Руська бесіда». Протягом 1917-1919 років -
«українській контрреволюційній організації, актор і режисер у київському Молодому теа
що прагнула до повалення Радянської влади трі та Першому на той час державному театрі
збройним шляхом». Рішенням трійки був засу України ім. Т. Шевченка. У роки Першої світо
джений до 5 років виправних таборів (вирок вої війни Гнат Юра перебував у російському
замінений на заслання до Казахстану). Після та австрійському таборах для інтернованих
відбуття терміну жив у Краснодарському краї. осіб. Згодом був мобілізований до царської
Під час війни з нацистською Німеччиною ви армії. У 1920 р. Гнат Юра стає одним із за
конував спеціальні завдання радянської роз сновників українського драматичного театру
відки. Після війни займався викладацькою ім. І. Франка у Вінниці (з 1923 року - в Харкові,
роботою. з 1926 року - Київський академічний україн
Хвильовий Микола (Фітільов, 1893-1933) - ський драматичний театр ім. І. Франка). До
український прозаїк, поет, публіцист, один з 1961 року - талановитий митець, його худож
основоположників пореволюційної україн ній керівник і режисер, деякий час співпра
ської прози. Ще у шкільні роки долучився до цює разом з Мар'яном Крушельницьким. Крім
революційної боротьби. Брав участь у першій того, він був професором Київського інститу
світовій та громадянській війнах, з 1921 р. - ту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Ка-
живе й працює в Харкові, де активно заявив рого. Не полишав роботи і на літературній
про себе як один з організаторів літератур ниві. Зокрема, він є автором таких літератур
но-художнього життя, член-засновник бага них праць з питань театрального мистецтва,
тьох тогочасних літературних організацій - як: «20 років» (1940), «Життя і сцена» (1962),
«Гарту», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронту». Під час «Режисер у театрі» (1962). Був двічі лауреатом
літературної дискусії в Україні (1925-1928 рр ). Державної премії СРСР.
висловив вимогу перед новою українською Курбас Лесь (повністю - Олександр-Зенон
літературою перестати наслідувати Москву Степанович Курбас; 1887-1937) - україн
й орієнтуватися на «психологічну Європу». ський режисер, актор, теоретик театру,
Вважав, що на зміну провідній ролі Європи в драматург, публіцист, перекладач. У 1916 р.
культ, процесі має прийти «євразійський Ре вступає до театру Садовського. Акторська
несанс», в якому провідну роль відводив но творчість Курбаса в театрі Миколи Садов-
395
июаздк; Тема 23
ського обіцяла розвинутися, але сталося владою у контрреволюційній фашистській ді

так, що він приніс свій акторський талант яльності. Після тривалих допитів «трійка» при
у жертву режисерському. Головна увага й судила Бойчука без суду до розстрілу. Вирок
енергія молодого митця були скеровані на було виконано в Києві 13 липня 1937 р.
організацію студії молодих акторів, з якої ви Довженко Олександр (1894-1956) - україн
ріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий ський письменник, кінорежисер, кінодрама
театр» з'явилася вже влітку 1917 р. Молодий тург, художник, класик світового кінемато
театр - це театр пошуків нових форм втілен графу. Народився в селі Сосниці Чернігівської
ня сучасної та класичної драматургії. З цього губернії на Україні. Закінчив Глухівський
театру взяли початок кілька українських теа вчительський інститут (1914). Учився в Київ
трів. Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх ському університеті і Комерційному інституті
кращих акторів, хто добровільно приєднався в Києві. Викладав фізику, природознавство і
з Київського театру ім Шевченка, і під назвою гімнастику в гімназії (1914-1917). Коли ж у Ки
«Кийдрамте»(Київський драматичний театр) єві відкрилася Академія мистецтв, Довженко
трупа почала своє турне по містах Київщини. стає її слухачем. У 1918-1920 р. у лавах Чер
Лесь Курбас був засновником спочатку полі воної армії. У 1920-1921 брав участь у ство
тичного (1922-1926), а потім і філософського ренні Київського відділу народного утворен
(1926-1933) театру в Україні. У виставах свого ня, у 1921-1923 - на дипломатичній службі в
філософського театру «Березіль» (Харків) Кур Польщі і Німеччині. Вчився живопису в Мюн
бас малює всесвіт, де головним стає особлива хені й у Берлінському художньому училищі.
довіра до життя людини у всіх його супереч У 1923-1926 - художник-ілюстратор газети
ностях. Можливо, саме тому, що режисер не «Вісті ВУЦВК» у Харкові. Після переселення
відступив, не поступився своїми переконан у тодішню столицю місто Харків Олександр
нями, його було наклепницьки обмовлено, Довженко починає цікавитись літературним
звільнено з посади керівника «Березолю» і мистецтвом, згодом стає одним з засновни
заарештовано у Москві, де він кілька міся ків ВАПЛІТЕ, через яке згодом зближається
ців працював у єврейському театрі на Малій з ВУФКУ. В 1920-х роках починає активно
Бронній. Його було вислано на будівництво цікавитись акторскою майстерністю та ре
Біломорсько-Балтійського каналу на Мед- жисурою. З 1926 - режисер-постановник на
вежу Гору, потім його відправили на Солов- кіностудіях Одеси, Києва, Москви. Серйозний
ки. 1937 р. після повторного суду його було успіх настиг Довженка після виходу у 1929 р.
розстріляно в урочищі Сандармох. У 1957 р. фільму «Звенигора». Далі Олександр Довжен
посмертно реабілітовано. ко подорожує різними країнами, де пропонує
Бойчук Михайло (1882 -1937) - український до перегляду свої кінострічки. Деякі роботи
художник, маляр-монументаліст, лідер групи Довженка як кінорежисера з успіхом були
«бойчукістів». Член НТШ з 1912 р. У 1917 р. прийняті у європейських країнах, при цьо
бере участь у заснуванні Української академії му їх не так добре зустріли в Україні. Після
мистецтв, стає професором майстерні мону повернення на Батьківщину він продовжує
ментального живопису. З 1924 р. - професор свою діяльність в області кіно режисури і зні
Київського художнього інституту. Заклав ос має ще декілька стрічок, в числі яких «Аеро-
нови українського монументального мисте град», «Щорс», «Мічурін», «Зачарована Десна»
цтва, майстри якого об'єдналися в Асоціацію і так далі. У 1949-1951 і 1955-1956 - викладач
революційних митців України. У 1919 р. бойчу- ВГИКА. Заслужений діяч мистецтв Української
кісти виконали розписи Луцьких казарм у Киє PCP (1940). Народний артист РСФСР (1950).
ві, санаторію ВУЦВК в Одесі (1928 р.), Червоно- Лауреат Ленінської премії (1959 - посмертно
заводського театру в Харкові (1933-1935 рр.) за літературний сценарій «Поема про море»).
та ін. 26 листопада 1936 р. М.Бойчук був зааре У 1957 р. Київській кіностудії художніх фільмів
штований НКВД і звинувачений радянською привласнене ім'я О. П. Довженка.
396
Українська PCP в умовах нової економічної політики (1921-1929 рр.) ? ' ~ _____________________
Тестові за вдання
1. У якому році 1-й з'їзд Рад СРСР затвердив Декларацію про утворення Союзу PCP та
Союзний договір між РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР?
А 1920 р. В 1924 р. А Б в г
Б 1922 р. Г 1926 р.
Яка подія збіглася в часі з ухваленням ВУЦВК і Раднаркомом УСРР постанови про
українізацію?
А Татарбунарське повстання українського населення в Румуни U U U U
Б створення у Відні Організації українських націоналістів (ОУН) І І II
В прийняття Радою послів Антанти рішення про включення
Східної Галичини до складу Польщі
Г утворення Української автокефальної православної церкви на
Церковному соборі у Києві
3. Яке завдання вирішувалося радянською владою в галузі культури в 1920-ті роки?
А Ліквідація не писемності серед дорослого населення І А) Б [ В [ Г]
Б Запровадження загальної обов'язкової середньої освіти І— І— І— І— І
В Створення системи університетської освіти
Г Згортання політики «українізації»
4. Про яку політику радянської влади свідчать наступні поняття і терміни: госпро
зрахунок, трест, концесія, продподаток?
А «воєнного комунізму» ЕШ ЕШ
Б нову економічну політику (неп) І---1-- Ь
В колективізації та індустріалізації
Г радянізації
5. Однією з причин запровадження непу в Україні було
А прагнення більшовиків подолати політичну та економічну кризи. lsq ejo i
Б бажання здобути міжнародне визнання і стати членом Ліги націй. І— І—І—І—І
В бажання підвищити соціальні стандарти, визначені політикою «воєнного кому
нізму».
Г прагнення позбутися комуністичної ідеологи, яка дискредитувала себе у роки
громадянської війни.
6. Що існувало під такими назвами у 1920-і рр.: «Гарт», «Плуг», «Ланка», «Молодняк»,
«Авангард»?
А перші колективні господарства (колгоспи) |АІБ В ч
Б літературно-художні об'єднання П Ш І
В перші революційні театри
Г наукові гуртки
7. Яке місто було столицею УСРР у 1920-ті рр.?
А Київ В Катеринослав ЕШ ЕШ
Б Харків Г Одеса І— І—і—І—І
8. Уособленням якої політики партійно-державного керівництва УСРР був М.Скрипник?
А «воєнного комунізму» В «українізації» А Б в Г
Б «непу» Г «колективізації»
397
______ ' _________ . ____________ ■ ______________________ Тема 23
9. Яке висловлювання є правильним?

А неп сприяв швидкому відновленню сільського господарства після тривалого
періоду бойових дій на території України
Б неп створив сприятливі передумови для колективізації [А | Б [ В | г~)
сільського господарства 1 1 1 1 1
В позитивні результати непу примусили більшовиків відмовитися від подальших
комуністичних експериментів
Г у роки непу вдалося подолати таке явище, як безробіття
10. У 1925 р. в УСРР нараховувалось 79,1% шкіл з українською мовою викладання. У
1930 р. цей відсоток зріс до 85. Що обумовило це зростання?
А утворення Всеукраїнської академії наук ІАІ1Б 1в
Б здійснення владою політики «українізації» □
В входження УСРР до складу СРСР
Г відновлення діяльності університетів
11.Чим пояснюється підтримка у 1920-і рр. Української автокефальної православної
церкви (УАПЦ) радянською владою?
А повагою до релігійних вірувань українців
Б прагненням сприяти розвитку релігійного життя
В прагненням послабити Російську православну церкву, яка вороже ставилась
до більшовицького режиму
Г прагненням використати церкву у поширенні комуністичних ідей
12.Що визначає зміст політики «українізації», яка з 1923 р. стала офіційним партій
но-державним курсом у радянській Україні?
А повне витіснення російської мови з державних А Б в г
та культурних установ республіки
Б проголошення української мови державною
В залучення до органів влади представників корінної (української} нації, розши
рення мережі навчальних закладів з українською мовою викладання, держав
на підтримка української культури
надання переваг українцям при влаштуванні на роботу, отриманні освіти, усу
нення представників інших національностей з державних посад
ІЗ.Ч и м пояснюється підтримка у 1920-і рр. Української автокефальної православної
церкви (УАПЦ) радянською владою?
А повагою до релігійних вірувань українців А Б в
Б прагненням використати церкву у поширенні комуністичних ідей _1
В прагненням сприяти розвитку релігійного життя як основи
народного життя
Г прагненням послабити Російську православну церкву, яка
вороже ставилась до більшовицького режиму
14.Що з названого відноситься до проявів кризи непу?
А повстання моряків у Кронштадті Iа Б В|Г
Б відмова селян здавати хліб державі і
В масовий голод
Г дії загонів отаманів
398
Укр аїн ська PCP в ум о в а х н о в о ї екон ом ічн о) п оліт ики (19 2 1 -1 9 2 9 р р .)
15. Яке поняття відповідає визначенню:

«Договір, угода про передачу в експлуатацію на певних умовах державних зе
мельних ділянок, покладів корисних копалин, підприємств іноземним чи націо
нальним монополіям»?
А трест В оренда О Н ЕШ
Б концесія Г монополія І II II
16. Хто був головою раднаркому УСРР у період запровадження непу?
А Д. Мануїльський В X. Раковський
Б Г. Петровський Г Е. Квірінг
с ш и т
17. Олександр Шумський і Михайло Волобуєв у 1920-х роках і і і і і
А критикували кадрову та економічну політику союзного керівництва в Україні.
Б засуджували «націонал-комуністичний ухил» партійного керівництва України.
В виступали за згортання політики українізації та політики колективізації.
Г були послідовними прихильниками сталінського плану «автономізації».
18. Яких сфер життя суспільства найбільше торкалася політика «коренізації»?
А економічної і політичної А Б В [гП
Б соціальної та економічної □ J □
В культурної і політичної
Г соціальної і культурної
19. Яке з висловлювань є правильним?
під час голоду 1921-1923 рр. більшовики здійснили пограбування церков
України під приводом, що останні приховують багатства, на які можна закупи
ти продовольства за кордоном
перші відчутні позитивні результати непу мали місце у розвитку £№ □11
промисловості УСРР
В голод 1921-1923 рр. призвів до розгортання масового антибільшовицького се
лянського збройного повстанського руху
Г у роки непу припинилися політичні репресії проти противників радянської влади
20. Підводячи підсумки «шахтинської справи» на липневому (1928 р.) пленумі ЦК
ВКП(б) Й. Сталін висунув тезу, яка стала визначальною для його наступної політи
ки. Суть її зводилась до наступного:
А «класова боротьба буде загострюватися в країні по мірі її
просування до соціалізму».
Б «можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні».
1* Б в г
г
В «жити стало краще, жити стало веселіше».
Г «теперішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».
1 1920 р. А проголошення створення Союзу ■ □В ЕЗЕШ
2 1921 р. Радянських Соціалістичних Республік пв ■■ в в
3 1922 р. Б запровадження непу в УСРР "В
4 1923 р.
пв ■■ в
В розгром Червоною армією військ пв ■ в в в
П.Врангеля в Криму
Г проголошення Української Соціалістичної
Радянської Республіки (УСРР)
Д запровадження політики коренізації (українізації)
399
_______________ ' _______ •______’_______.________ і___ ._______ ■ _________________________
А створення СРСР
Б початок першого радянського голоду 1□
2
В започаткування коренізації 3 _,
Г «Шахтинська справа» 4
23.Які з зазначених подій мали місце в УСРР в роки реалізації політики українізації?
1 розпуск і ліквідація Української автокефальної православної церкви
2 діяльність Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ)
3 започатковано товариство «Геть неписьменність!»
4 заснування літературного об'єднання «Плуг»
5 прийняття постанови Раднаркому УРСР та ЦК КПУ
«Про обов'язкове вивчення російської мови в неросійських школах України»
6 утворення Всеукраїнської Академії Наук
7 утворення Української академії мистецтв
24.Які з зазначених заходів мали місце в УСРР в роки реалізації нової економічної
політики (непу)?
1 «Другий Зимовий похід»
2 судовий процес «Шахтинська справа»
3 здійснення політики «воєнного комунізму»
4 ліквідація шкіл національних меншин
5 завершення будівництва Дніпрогесу
6 антицерковна компанія, пограбування церков
7 проведення компанії з розкуркулення
Тема 24
УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

(1929-1939 рр.)
1928/1929 - 1932 рр. - перша п'ятирічка 1932 р. - пуск Дніпровської ГЕС
1929 р. - «рік великого перелому». Утвердження листопад 1929 р. - проголошення курсу
одноосібної влади Й. Сталіна на суцільну колективізацію
1937 р. - завершення колективізації в
1932- 1933 рр. - Голодомор в Україні
Україні
1933- 1938 р р .-д р уга п'ятирічка
1930 р. - судовий процес над СВУ
1938-1941 рр. - третя п'ятирічка (не завершена) 1934 р. - перенесення столиці України з
1931 р. - пуск Харківського тракторного заводу Харкова до Києва
24.1. Сталінська індустріалізація України та її соціальні наслідки н м н в

Після зміцнення своєї влади більшовики розпочали докорінний переустрій краї
ни, який отримав назву «радянська модернізація».
Складові радянської модернізації України: індустріалізація, колективізація, масові
репресії, «культурна революція».
У грудні 1925 р. відбувся XIVз'їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію
СРСР. Наступний, XVз'їзд, у 1927р. визнав пріоритет державного плану над ринком,
що означало згортання непу і знищення товарно-грошових відносин. На думку Ста
ліна, плани повинні були мати не прогнозуючий, а директивний характер, тобто бути
обов’язковими для виконання. Передбачалося досягти 19 % щорічного приросту
промислової продукції, а в 1929 р. XVI конференція ВКП(б) затвердила ще вищі темпи
розвитку. Противники надзвичайних заходів і штурмівщини - М. Бухарін, О. Риков,
М. Томський та інші - були оголошені «правим ухилом» і під час «чистки» партії виклю
чені з її лав. На основі показників першого п'ятирічного плану на 1928/29- 1932/33 рр.
відповідно були розроблені плани економічного розвитку України, затверджені
XI Всеукраїнським з'їздом Рад.
Перша п'ятирічка становила суму річних планів, які постійно коригувалися у бік
збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого ма
шинобудування, хімічної промисловості, видобутку електроенергії. Фактично закрі
плювалась дореволюційна структура господарства, розрахована не на впроваджен
ня нових технологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів.
На тлі світової економічної кризи 1929-1933 рр. створювалося враження швид
кого економічного прогресу в СРСР. Це породжувало в більшовицьких лідерів бажан
ня ще більше напружити сили народу і здійснити великий стрибок у соціалізм. Сталін
установив темпи приросту промислової продукції на другий рік п'ятирічки 32 %, а
далі - 45 %. Така «надіндустріалізація» не підкріплювалася реальними можливостя
ми. Окремі галузі економіки розвивалися з випередженням, інші відставали. Унаслі
док цього на новобудовах не вистачало коштів, кваліфікованих кадрів, устаткування.
Для залучення нових ресурсів використовувалися будь-які заходи.
Джерела індустріалазацїі: доходи державного сектору економіки; доходи від дер
жавної монополії на зовнішню торгівлю, збільшення експорту сировини і сільгосп-
401
_______________________________________________________________________________________________________________________' __________________________________________________ Тема 24
продукції за кордон; «ножиці цін» між промисловою продукцією і сільгосппродукці

єю; націоналізація промисловості, ліквідація приватного сектора економіки (згортан
ня непу); скасування конвертації червінців, інфляція; збільшення норм виробітку при
збереженні існуючих зарплат; подовження робочого дня; колективізація, «розкурку-
лення»; примусові державні позики; праця в'язнів; трудовий ентузіазм, стаханівський
рух; підвищення цін на винно-горілчані напої; продаж за кордон національно-куль
турних цінностей; антирелігійна кампанія, пограбування церков; збільшення прямих
і непрямих податків; запровадження карткової системи розподілу продуктів і пред
метів першої необхідності, зниження життєвого рівня населення.
З'явилося таке поняття, як «штурмівщина», коли плани капітального будівництва
неодноразово переглядались, але кожен із них мав виконуватись.
У роки першої п'ятирічки в Україні будувалося близько 400 нових підприємств,
у тому числі Дніпровська гідроелектростанція (Дніпрогес), завод інструментальних
сталей у Запорожжі «Дніпроспецсталь», Харківський тракторний завод, шахти в Дон
басі та інші. Велика промисловість України перейшла в підпорядкування загально
союзних наркоматів. Таким чином, Україна, як й інші республіки, була позбавлена
економічної самостійності. Адміністративно-директивні методи управління стали
головними в розвитку радянської економіки.
Щоб довести тріумф першої п'ятирічки, Сталін маніпулював статистичними по
казниками. Спеціальним рішенням Політбюро окремим відомствам було забороне
но друкувати підсумки своєї роботи. Зростання промислової продукції подавалося
не в конкретному обчисленні, а в карбованцях. Отже, досить було встановити великі
ціни на нову продукцію, як валові показники різко зростали. Це дало змогу оголосити
про виконання першої п'ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Щорічний приріст промислової
продукції в середньому становив близько 16 %, тобто менше, ніж було заплановано.
У роки другої п'ятирічки 1933-1937 рр. темпи зростання були визначені на рівні
16,5 %. В Україні стали до ладу гіганти металургійної промисловості - «Запоріжсталь»,
«Криворіжсталь», «Азовсталь», а також Новокраматорський завод важкого машино
будування - один із найбільших в Європі.
Виконання перших п'ятирічок потребувало надзвичайних зусиль народу
СРСР. Причому п'ятирічки не були розраховані на підвищення матеріального добро
буту. Більше того, голод 1932-1933 рр. знищив мільйони людей, село запустіло, мі
ста й новобудови поновлювалися дешевою робочою силою. «Шахтинська справа» в
Донбасі - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості - започаткувала
організоване цькування фахівців із дореволюційними дипломами.
Більшовики не надавали належного значення матеріальним стимулам праці.
Карткова система давала можливість робітникам і службовцям придбати мінімум
товарів. Ігноруючи економічні важелі підвищення продуктивності праці, керівники
більшовицької партії і уряду намагалися скористатися ентузіазмом мас, а також нео-
плачуваною працею мільйонів безневинно ув'язнених. Соціалістичне змагання (ста
ханівський рух та ін.) надовго стало головною формою боротьби за вищі показники
праці.
Передбачене в більшовицьких планах витіснення капіталістичних елементів ви
лилося у фізичну ліквідацію значної частини економічно активного населення - так
званого «куркульства» на селі та власників приватних підприємств у місті. Посилився
товарний голод, бо зусилля в галузі важкої промисловості супроводжувалися хро
402
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (19 2 9-1 9 39 р р .) ______________________________________________________________________________________________________________
нічним занепадом соціальної сфери і легкої промисловості. Щоб зберегти темпи

розвитку промисловості, робітників та інженерно-технічних працівників фактично
прикріпили до підприємств і установ, а порушення дисципліни прирівнювалося до
кримінального злочину.
Отже, позитивним підсумком індустріалізації України стало зростання підпри
ємств важкої промисловості (майже в 11 разів), будівництво нових шахт, електро
станцій і, як результат, перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка
за рівнем окремих галузей промисловості випередила деякі європейські держави.
Негативні наслідки: підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової про
мисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; посилена
централізація управління промисловістю; ігнорування економічних механізмів роз
витку економіки; зниження життєвого рівня населення (поширення державних по
зик, торгівля алкогольними напоями, черги, продовольчі картки, хронічний дефіцит
товарів і послуг, житлові проблеми тощо).
24.2. Більшовицька політика колективізаціїта розселянювання

України. Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки ж г
Радянське керівництво, взявши курс на модернізацію промислового потенціалу
країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами: коштів, сировини і робочих рук для
розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило пере
важну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фі
гурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався про
мисловістю. Держава не могла забезпечити прискорені темпи індустріалізації, маючи
справу з мільйонами одноосібників. Маючи певний мінімум засобів виробництва, він
мало залежав від державних структур. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і
що відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати мі
сто та армію. Ось чому під приводом турботи про піднесення добробуту сільського
населення партія хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але в сталінських планах колективізація - це не лише зручний засіб забезпечен
ня населення міст та армії продовольством, а промисловості - сировиною і робочою
силою. Крім цього, вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази диктатури
пролетаріату: з одного боку, колективізація стимулювала процес пролетаризації се
лянства (процеси розкуркулювання і розселянювання), з іншого - разом із індустріа
лізацією вона відкривала шлях до ліквідації багатоукладності в економіці.
Перший п'ятирічний план передбачав, що 8 Україні в колгоспи буде об'єднано
ЗО % селянських господарств. Але вже на листопадовому 1929 р. пленумі ЦК ВКП(б)
було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор
підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція
пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала в
Україні найвищі темпи колективізації з усіх союзних республік. У січні 1930 р. Україну
віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 -
навесні 1932 р.
У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:
1929-1930рр, - час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, на ко-
мунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю;
ситуація ускладнювалася надмірними зусиллями місцевої влади: на 20 січня 1930 р.
403
2 Тема 24
у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня -

62,8 %; у багатьох місцях відбулися антирадянські виступи селян, село поринуло у
вир самознищення. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псу
вати реманент. У 1928-1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби;
1930 р - маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на
місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «За
паморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу
з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»). Почався масовий вихід із кол
госпів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше третини селянських дворів,
причому переважно незаможницьких;
1931-1933 рр - новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закін
чення в основному колективізацїї в Україні (колективізовано 70 % дворів);
1934- 1937рр.- завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 %
посівних площ.
Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулення», а фактич
но, розселянювання села. Спочатку, у 1927-1928 рр., до заможного селянства засто
совувалася політика обмеження - збільшували податки, обмежували оренду землі,
забороняли використовувати найману працю, купувати машини, реманент. У квітні
1929 р. Сталін визначив нове стратегічне завдання - перехід від політики обмеження
до політикиліквідаціїкуркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікова
на постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах
суцільної колективізацїї». Починаються масові репресії проти заможного селянства
та всіх, хто не бажав вступати в колгоспи. В Україні за роки суцільної колективізацїї
було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями -
1,2-1,4 млн осіб, із них - 860 тис. виселили на північ Сибіру).
Одним із найжорстокіших злочинів сталінізму був Голодомор 1932-1933 рр., який
став геноцидом українського народу. Безпосередньо його причиною було насиль
ницьке вилучення хліба у селян. Загалом же причинами голодомору в Україні була
сукупність національно-політичних та соціально-економічних чинників:
• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної
верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви;
• непомірні для селян хлібозаготівлі;
• надмірний хлібний експорт;
• небажання колгоспників працювати в громадському господарстві;
• конфіскація владою продовольчих запасів;
• економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєн
но-комуністичними методами.
Протягом січня-листопада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба,
за такий же період 1931 р. - 380 млн пудів. Вилучався навіть посівний фонд. 7 серпня
1932 р. ВЦВК і РИК СРСР приймають закон «Про охорону соціалістичної власності»,
який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл або
позбавлення свободи терміном не менше 10 років із конфіскацією майна. У народі
цей драконівський документ назвали «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену жорстокість, виконати план хлібозаготівлі в 1932 р.
не вдалося. Із метою «виправлення» ситуації в Україну направляється надзвичай
на хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.
404
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (1 9 2 9 - 1939 р р .) ______________________________________________________________________________________________________________________
«Зміцнюється» керівництво КП(б)У-другим секретарем ЦК і секретарем Харківського

(столичного) обкому партії стає особистий посланець Й. Сталіна - П. Постишев, про
водяться репресії проти комуністів. У селян конфіскують тепер не тільки зерно, а й усі
продукти харчування.
Точну цифру людських втрат від Голодомору 1932-1933 рр. встановити неможли
во. Дослідники називають дані від 3,5 до 12 млн осіб.
Унаслідок Голодомору було остаточно зламано опір селян колгоспній системі й
суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний
лад став однією з основ командної економіки і тоталітарного режиму.
Головним результатом колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за
який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і Голодо
мору, втратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією та дезорганізаці
єю сільського господарства.
24.3. Становище культури в Україні в 1930-х рр.

«Розстріляне відродження»
Унаслідок політики українізації, розпочатої в 1920 - на початку 1930-х рр., україн
ська культура ще зазнавала піднесення. Українська мова використовувалася в дер
жавному апараті, у галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, періодиці,
театральному мистецтві тощо. Поряд із українською розвивалися також мови націо
нальних меншин. Однак період національного піднесення був нетривалим. Україні
зація від самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці
1920-х рр. з'явився сигнал згортання українізації, а разом із нею і загального наступу
на українську культуру.
Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з
якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою
мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками
української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. Розгортала
ся боротьба проти «націоналістичних ухилів». М. Скрипник, який відповідав в уряді
за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної
контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи
стали й інші члени комісії з українізації.
Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно позначилося
на становищі національних меншин. У квітні 1938 р., коли першим секретарем ЦК
КП(б)У був М. Хрущов, Центральний Комітет прийняв постанову, згідно з якою ство
рення навчальних закладів для національних меншин оголошувалося насадженням
вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування
було визнане «недоцільним і шкідливим». Усі ці заклади закрили, були ліквідовані на
ціональні райони, національні сільські та міські ради. Як і в передреволюційні роки,
національні меншини опинилися перед загрозою зникнення.
Розвиток культури в Україні в 1930-ті рр. мав складний і суперечливий характер.
Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перева
гу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої «культур
ної революції». За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту
і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утверджен
ні радянської системи цінностей. Фактично культурна революція покликана була
405
Тема 24
обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом із тим розвиток культури

мав наслідки для економічного й духовного прогресу.
Вагомим здобутком була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси,
гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 1930-х рр. лише 15% дорослого
населення було неписьменним. У 1930 р. було започатковано загальне обов'язкове
чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного
навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, учителів, підручників. Кількість
шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Ідеологічний контроль за шко
лярами був переданий комсомольським та піонерським організаціям.
Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості
існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалася членам партії і профспі
лок, червоноармійцям, вихідцям із робітників. Відновили свою діяльність університе
ти, відкрилися нові середні навчальні заклади. Однак недовіра до старих спеціалістів,
підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелек
туальної і моральної спадкоємності української інтелігенції. Наступ адміністратив
но-командної системи нівелював творчу особистість, породжував повне безсилля
перед сталінщиною.
Під жорстким пресом терору опинилися науковці в Україні. Причому утисків
зазнавали не тільки вчені-суспільствознавці, яких карали за найменший відступ від
марксизму, а й працівники технічних галузей. Незважаючи на це, окремі вчені й ко
лективи досягли вагомих успіхів у галузі фізики, математики, електрозварювання,
біохімії і медицини. У 1930-х рр. в науково-дослідних установах України працювали
відомі вчені: О. Богомолець, І. Курчатов, Л. Ландау, О. Палладій, М. Стражеско, М. Хо
лодний.
Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літера
турно-художніх організацій» творчість митців підпадала під контроль партії за посе
редництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголо
шувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним
завданням діячів культури. Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були
час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильниць
ку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими
стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Соаори, А. Малишка, М. Бажана, проза
їків А. Головка, Н. Рибака, П. Панча, Ю. Яновського та багатьох інших.
Репресії 1930-х рр. торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав
переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косин
ка. Нищення молодої порослі представників української культури, літераторів і мит
ців назвали «розстріляним відродженням».
У 30-ті роки продовжилася і антицерковна компанія. Друга п'ятирічка була ого
лошена «п'ятирічкою знищення релігії». Ця кампанія мала сумні наслідки: в Україні на
середину 1930-х рр., порівняно з 1913 р., залишилось лише 9 % церковних споруд.
Решту було закрито або зруйновано. Загинуло тисячі історичних пам'яток.
24.4. Сталінський терор в Україні у 1930-х рр.

1929 р і к - рік «великого перелому»-став одночасно переможним для Й. Сталіна в
боротьбі за владу. Він повністю підпорядкував собі партію, діяльність якої пронизува
ла все суспільство. Україна стала частиною радянської імперії, де суворий централізм
і одноосібна влада становили основу тоталітарного режиму._______ ___________________
406
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (1 9 2 9-1 9 39 р р.) _______________________ _______________________________________________________________________________________________
Сталін і його оточення створили власну теорію побудови соціалізму, у якій не

було місця незгодним. Досягнення, хоч і дорогою ціною, певних успіхів в індустріалі
зації зміцнювали позиції Сталіна. У переважно аграрній країні встановлювати дикта
туру пролетаріату було нелегко. Тому сталінський терор в Україні, одній з найбільших
національних республік із переважаючим сільським населенням, набув великого
розмаху.
Першого удару в Україні було завдано по старій інтелігенції, особливо тих, хто
раніше співпрацював з українськими урядами і небільшовицькими партіями. Хоча
насправді опозиція сталінському режиму внаслідок тотального контролю була не
значною, розпочалися судові процеси із викриттям неіснуючих таємних організацій.
Це потрібно було, щоб довести наявність в СРСР ворогів, які загрожують суспільному
й державному ладу.
На початку 7929 р. прокотилася хвиля арештів діячів української науки, культу
ри й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес.
До різних термінів ув'язнення було засуджено 45 осіб, у тому числі два академіки,
11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. їм приписува
лося створення контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення Украї
ни», яка шляхом збройного повстання начебто збиралася повалити радянську владу
в Україні.
Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл.
«Буржуазних націоналістів» виганяли зі Всеукраїнської академії наук, закривали її
секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зробили й М. Грушевсько-
го. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізич
но винищувалися. Уся освіта спрямовувалася на виправдання існуючого режиму і
насаджування російської культури.
Тяжких переслідувань зазнала церква. Українську автокефальну православну
церкву змусили саморозпуститися. Митрополита М. Борецького та сотні священиків
заслали до таборів.
Чи не найбільшою в історії українського народу є трагедія голодомору 1932-
1933 рр. Загнані в колгоспи, селяни змушені були безплатно працювати, у результаті
чого зменшився обсяг хлібозаготівель. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія
на чолі з В. Молотовим, яка взялася за вилучення всіх запасів зерна, у тому числі по
сівного. Проводилися подвірні обшуки. Незабаром масовий голод винищив близько
3,5 млн селян.
Хвиля репресій спрямовувалася проти членів партії. Виключення з партії за «іде
ологічні помилки» означало розстріл або заслання. Найбільших переслідувань зазна
ли ті українські комуністи, які активно проводили політику українізації. Але репресій
не уникли і учасники боротьби за радянську владу. Більшість керівників КП(б)У і Ради
народних комісарів зазнали репресій. Майже весь Центральний Комітет, обраний на
XIII з'їзді Компартії України, у 1937 р. був знищений.
У другій половині Т930-Х рр. репресії посилились. їхнім «виправданням» ста
ли теорія загострення класової боротьби в період побудови соціалізму і вбивство
С. Кірова.
Сталінський терор був спрямований також і на військових. Стратили Й. Якіра -
командуючого Київським військовим округом; фізично винищили весь штаб цього
округу. Крім того, загинули або потрапили до концтаборів сотні інших військових ко
мандирів і спеціалістів, що підірвало боєздатність Червоної армії.
407
Тема 24
Напередодні Другої світової війни «велика чистка» охопила весь Радянський

Союз. Судові й позасудові органи («трійки») виносили смертні вироки, які одразу ж
виконувалися, а рідні репресованих одержували тавро «члена сім'ї ворога народу».
Жертвами сталінської сваволі стали всі категорії населення - інтелігенція, робітники,
селяни, військові, духівництво, представники партійного і державного апарату. Ре
пресії завдавали непоправної шкоди всім народам СРСР і загрожували самому існу
ванню української нації.
Індустріалізація - процес створення велико Радгосп - державне сільськогосподарське
го машинного виробництва в промисловості, підприємство.
що веде до соціальних і культурних змін спо Куркуль (куркульство) - поширена назва
собу життя населення. заможних селян, господарів в Україні. Ярлик,
Криза хлібозаготівель - відмова селян зда який радянська влада навішувала противни
вати продукти сільського господарства за за кам колгоспного будівництва на селі. Перед
ниженими державними цінами. Мали місце у бачалося знищити як класового ворога.
1925-1929 рр. Як правило, долалися шляхом Розкуркулення - кампанія експропріації се
підвищення закупівельних цін, але під час лянських господарств у 30-ті роки, складова
кризи 1929 р. щодо селян були застосовані
частина примусової колективізації. Здійсню
насильницькі воєнно-комуністичні методи.
валася на основі постанови ЦК ВКП(б) від
Форсована індустріалізація - намагання ра ЗО січня 1930 р. «Про заходи у справі ліквідації
дянського керівництва прискорити темпи ін куркульських господарств у районах суціль
дустріалізації шляхом виконання економічно ної колективізації». Формально спрямована
необгрунтованих планів.
проти найзаможніших селян (в Україні їх було
П'ятирічка - план розвитку народного госпо 1,5%), на практиці вилилась у репресії про
дарства СРСР. Реалізація п'ятирічних планів ти значної кількості середняків, які в Україні
була запроваджена у 1928-1929 рр. складали 2/3 селян. Поряд із примусовою ко
Політика «ножиць цін» - штучне завищен лективізацією розкуркулення стало переду
ня цін на промислові товари і заниження на мовою занепаду сільського господарства й
сільськогосподарську продукцію з метою ви голодомору.
качування ресурсів з села. Застосовувалася
«Закон про п'ять колосків» - назва в народі
радянським керівництвом у 1920-30-ті роки.
постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.
Суцільна колективізація - політика насиль «Про охорону майна державних підприємств,
ницького перетворення сільського господар
колгоспів і кооперативів та про зміцнення сус
ства наприкінці 20-х-ЗО-х рр. XX ст. на основі
пільної (соціалістичної) власності», яка перед
«розкуркулювання» і суцільного насадження
бачала жорсткі заходи за найменші посяган
колективних форм господарства (колгосп) з
ня на суспільну (соціалістичну) власність. За
усуспільненням значної частини селянської
рік дії постанови було засуджено 54 тис. чол.
власності.
з них 2 тис. до вищої міри покарання.
Колгосп - колективне господарство; фор
Голодомор - штучно створений голод з
ма колективного господарства, що набула
метою досягнення певної мети. Голодомор
поширення в СРСР після проведення колек
тивізації. Землі, реманент, техніка колгоспу з 1932-1933 рр. в Україні був визнаний геноци
формальної точки зору були власністю тих, дом українського народу.
хто його утворив. Але за радянської дійсно Геноцид (від грец. бепоз - рід, племя і ла
сті фактично селяни втратили будь-які права тин. Саесіо - вбивати) - знищення окремих
власності на усуспільнене майно. При утво груп населення за расовими, національни
ренні колгоспу усуспільненню підлягали зем ми, етнічними або релігійними мотивами, а
лі, реманент, робоча худоба, у власності селян також штучне створення життєвих умов, не
залишалася лише присадибна ділянка, птиця, сумісних з життям Термін Г. вперше викори
дрібна худоба, корови. став польсько-єврейський юрист Рафаель
408
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (19 2 9-1 9 39 р р.)
Лемкін (1901-1959) у книзі «Європа під вла невиправданих соціальних експериментів.

дою вісі Берлін-Рим» (видано у 1944 р. англ. Знищення цілих прошарків суспільства.
мовою) для позначення політики і практики Зокрема, в СРСР було знищено приватних
винищення євреїв нацистами. Прояви Г. були власників, селянство як дрібних власників
відомі людству і раніше (наприклад, масо тощо.
ве вбивство вірмен у Туреччині у 1895-1896, «Культурна революція» - 1) форма подо
1915-1916 рр., українців під час Голодомору лання культурної відсталості, боротьба з не
1932-1933 рр. та ін.). Після другої світової вій письменністю, насадження соціалістичної
ни Г. і підбурювання до нього було визнано культури, єдиної ідеології в СРСР; 2) політика
злочином. 11 грудня 1946 р. ГА ООН прийняла силового придушення опозиції, що здійсню
резолюцію, яка засудила Г. з точки зору між валася в комуністичному Китаї у 1966-1978 рр.
народного права. 9 грудня 1948 р. ГА ООН «К.Р.» призвела до формування культу особи
одноголосно схвалила конвенцію «Про попе Мао, масових жертв, хаосу.
редження злочину Г. і покарання за нього». Ця Соціалістичний реалізм - напрям у культу
конвенція була ратифіковано і вступила в дію рі; найбільшого поширення набув у СРСР, де
12 січня 1951 р. У відповідності з конвенцією він уважався частиною офіційної ідеології.
покаранню підлягають також підбурювання Основні риси: присутність нового героя - ре-
до Г., спроби Г, співучасть у змові з метою волюціонера-пролетаря, комуніста, оспіву
здійснення Г. Дія конвенції поширюється на вання комуністичних ідеалів, відображення й
будь-якого злочинця незалежно від його со оцінка життєвих ситуацій з точки зору марк-
ціального становища. Вона застосовується у сизму-ленінізму, багатогранність художніх
рівній мірі як до посадових, так і приватних форм і проявів. Митці, які не вписувалися у
осіб, а також до тих, хто несе відповідальність визначені межі соцреалізму, підлягали го
за прийняття законів про Г. Згідно конвенції, нінню або вигнанню. Попри офіційність та
під Г. розуміють: 1) вбивство членів якої-не- ідеологічну спрямованість чимало творів со
будь групи; 2) нанесення серйозних тілесних цреалізму мали і мають художню та історичну
ушкоджень або розумового розладу чле цінність.
нам такої групи; 3) навмисне створення для «Розстріляне відродження» - термін, яким
якої-небудь групи таких життєвих умов, які позначається знищення провідних діячів
розраховані на повне або часткове її знищен української культури 20-30-х років XX ст. Зага
ня; 4) заходи, розраховані на попередження лом було знищено близько 500 діячів.
народження дітей у середовищі якої-небудь Соціалістичне змагання - форма трудово
групи; 5) насильницька передача дітей з одні го ентузіазму робітників, намагання пере
єї людської групи в іншу. вершити, перемогти когось у чому-небудь,
Репресії' - система заходів, які передбачають домагаючись кращих, ніж у когось, результа
усунення, ізоляцію, знищення політичних во тів, показників. Використана партійним ке
рогів (справжніх або надуманих), конкурую рівництвом в СРСР та інших соціалістичних
чих соціальних груп чи прошарків, етнічних державах як обов'язкова форма праці, що
спільнот з метою встановлення панування заохочувалася, як правило, моральними сти
або зламу опору. мулами.
Соціальна деформація - порушення со Стаханівський рух - форма соціалістичного
ціальної структури суспільства у результаті змагання, започаткована О. Стахановим.
Персонали
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович знайомився з марксистською літературою
(1879-1953). Народився у невеличкому мі і почав брати участь у марксистських гурт
стечку Горі (Грузія). Його батько чоботар, на ках, що в той час виникали по різних містах
полягав, щоб син успадкував його професію, Російської імперії. За порушення дисципліни
але мати настояла на тому, щоб син навчався. був виключений з семінарії. Влаштувався на
Так, Йосип опинився у духовній семінарії, де роботу в обсерваторію. Проте головним за
навчався до 1899 р. Під час навчання він по- няттям стала революційна діяльність. З 1902
409
Тема 24
по 1913 р. шість разів зазнавав арештів і ви оретиком. Ідеї марксизму були використані
сипався у заслання. Чотири рази втікав. Не Сталіним як підтвердження його абсолютної
тривалий час перебував за кордоном. Жит правоти, а хто був не згодним, автоматично
тя професійного революціонера посилило ставав ворогом партії і народу. Для Сталі
в ньому такі риси характеру як скритність, на був притаманний прагматизм. Мораль
замкненість, нелюдимість, грубість. У період но-етичні, правові норми визнавалися лише
між арештами Сталін (партійний псевдонім) тоді, коли це було вигідно. Корисним було
брав участь у роботі з'їздів партії, схилявся до лише те, що зміцнювало владу. Для досягнен
більшовиків. У 1912 р. був обраний до складу ня абсолютної влади Сталін використовував
ЦК партії. Сталін на партійній роботі зареко будь-які засоби: від пропаганди до масового
мендував себе організатором нелегальної ді терору. Досягнувши абсолютної влади, він ви
яльності, зокрема був організатором ряду те магав від оточуючих лакейського підкорення.
рористичних актів, нападів на банки, поштові Всі успіхи країни приписувалися його особи
вагони, на інкасаторів для поповнення пар стому генію, а невдачі - оточуючим. Помер
тійної каси. Деякі дослідники стверджують, Сталін у 1953 р.
що він мав відносини і з царською охранкою, Молотов В'ячеслав (псевдонім, справжн.
співробітничав з нею. прізв. - Скрябін; 1890-1986) - радянський
У 1913 р. Сталін знову був заарештований і партійний та державний діяч. З 1906 р. - член
повернувся з заслання лише після повалення РСДРП(б). Після лютого 1917 року - член Ви
в Росії царату. Напередодні більшовицько конкому Петроградської ради і Петроград
го перевороту 1917 р. бере активну участь ського військово-революційного комітету. У
у його підготовці. Після приходу до влади вересні 1920 р. рішенням партійного керів
більшовиків він стає наркомом у справах на ництва був направлений у Донбас, у жовт
ціональностей. У національному питанні від ні 1920 р. обраний секретарем Донецького
значився як прихильник централізаторських губкому більшовицької партії. З листопада
ідей. Маючи репутацію здібного організатора, 1920 р. по березень 1921 р. обіймав пост пер
в роки громадянської війни виступає в ролі шого секретаря ЦК КП(б) України. Перебува
спеціального уповноваженого партії на важ ючи на цьому посту, проводив жорстку цен-
ливих ділянках фронту. У 1922 р. Сталін стає тралістську політику, боровся з українським
генеральним секретарем ВКП(б). Ця посада повстанським рухом, втілював програму про-
передбачала керівництво канцелярією партії, дрозкладки і виступав проти заміни її продпо-
ведення її поточних «паперових» справ. Кори датком, що призвело до голоду 1921-1922 рр.
стуючись тим, що більшість партійних лідерів в Україні. Березень 1921 р. -1930 р - секретар
нехтували цією роботою, а також хворобою ЦК ВКП(б), з 1926 р. - член Політбюро партії, в
Леніна, Сталін поступово сконцентрував у грудні 1930 р. призначений головою РНК СРСР.
своїх руках основні важелі реальної влади, Найближчий співробітник Й. Сталіна, вважав
зокрема призначення основних керівників ся його «правою рукою». Молотов став разом
на місцях. з Й. Сталіним організатором геноциду проти
У боротьбі за владу, що розгорілася в партії українського народу - голоду 1932-1933 рр.
в 20-ті роки, Сталіну вдалося встановити над Власне, Молотов визначив значно завище
нею безроздільне панування. 1929 р. він наз ний план хлібозаготівель для України в роз
вав роком «великого перелому». Він розпра мірі 356 млн. пудів і спільно з Л.Кагановичем
вився з усіма своїми суперниками. Спочатку добився його прийняття в липні 1932 р. на
стравлюючи їх один з одним, а згодом, за до III Всеукраїнській конференції КП(б)У. В жовт-
помогою інтриг усував інших. Він не вступав у ні-листопаді 1932 р. за дорученням Сталіна
теоретичні суперечки, а вів боротьбу репре очолював надзвичайну комісію в Україні, яка
сивними адміністративними методами. Під керувала примусовою колективізацією селян
час публічних виступів викладав ясні істини, ських господарств та тотальною реквізицією
які були зрозумілі малограмотній більшості зерна в селян-одноосібників. Очолювана Мо
партії і партійним функціонерам. При цьому лотовим комісія розробила надзвичайні за
він не був яскравим оратором і видатним те ходи для збільшення хлібозаготівель шляхом
410
У т л ер д ж ен н я т о т а л іт а р н о го р е ж и м у(1 9 2 9 -1 9 3 9 р р .] Г : ' ‘ ІГ ' _________________________
розгортання адміністративного тиску і про і згодом під час встановлення інших рекор
ведення масових репресивних заходів щодо дів справжнє число гірників не вказувалось,
селянства. З метою активізації планів при а все видобуте вугілля записували тільки на
скорення виконання планів хлібопоставок рахунок вибійника. У вересні 1935 р. О.Ста-
він видав розпорядження про створення ханов поновив своє досягнення, видобувши
спеціальних репресивних комісій: вилучення 175 т, а через кілька днів - 227 т. Спочатку
хліба, призначеного для потреб громадсько стаханівський рух дав поштовх до поліпшен
го харчування; повну економічну блокаду сіл ня виробничих показників. На шахтах розпо
(заборона торгівлі, припинення постачання чалося змагання вибійників за встановлення
сіл тощо). На початку 1933 р. наказав вивезти абсолютного рекорду. У лютому 1937 р. гір
всі колгоспні фонди, включаючи і насіннєвий, ник М.Ізотов нарубав відбійним молотком
у рахунок заборгованості по планах хлібо з допомогою 12 кріпильників 607 т вугілля.
заготівель, що перетворило штучно створе Невдовзі правляча партійна верхівка почала
ну продовольчу кризу в Україні на широко використовувати почин О. Стаханова для роз
масштабний голодомор. 1937 р. - відіграв дмухування рекордоманії. Показово, що на
головну роль в проведенні партійної чистки шахті імені Сталіна (колишня «Центральна-Ір
ЦК КП(б)У. В 1939-1949 рр. - народний комі міне») лише за неповний 1937 р. зафіксовано
сар (з 1946 р. - міністр) закордонних справ тисячі «найрізноманітніших рекордів на всіх
СРСР. З травня 1939 р. разом з гітлерівською видах вугільних робіт», але при цьому шахта
владною верхівкою взяв участь у підготовці виконала лише 70 % встановленого плану.
планів розподілу Центрально-Східної Євро Стаханівський рух почали насаджувати в усіх
пи, яка завершилася укладенням пакту Моло- галузях народного господарства.
това-Ріббентропа. В 1941-1957 рр. - перший Постишев Павло (1887-1939) - радянський
заступник голови Ради Народних Комісарів державний і партійний діяч. Брав участь в ре
(з 1946 р. - Ради Міністрів) СРСР. У 1953— волюційному русі з 1904 р. У роки громадян
1957 рр. - міністр закордонних справ СРСР. ської війни активний учасник партизансько
Після смерті Й.Сталіна Молотов став одним го руху на Далекому Сході. У серпні 1923 р.
з керівників опозиції щодо нового курсу направлений в Україну. Секретар Київського
М.Хрущова. У червні 1957 р. разом з Л.Кага- обкому. У 1933 р. в розпал Голодомору був
новичем, Г.Маленковим та Д.Шепіловим виве особистим представником Й.Сталіна з необ
дений із складу ЦК КПРС. У 1957-1962 рр - на меженими повноваженнями. Прихильник
дипломатичній роботі у Монголії та Австрії. У насильницьких методів у здійсненні колек
1961 р. - виключений із партії. тивізації. Очолював кампанію цькування
Стаханов Олексій (1906-1977) - шахтар, но М.Скрипника. У 1934 р. з його ініціативи від
ватор у вугільній промисловості, засновник новлено святкування Нового року. У 1938 р.
Стаханівского руху, Герой Соціалістичної Пра арештований і розстріляний.
ці (1970). У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник Косіор Станіслав (1889-1939) - радянський
кадіївської шахти «Центральна-Ірміне» О.Ста- партійний і державний діяч. У 1918 р. член
ханов протягом зміни видобув 102 т вугілля українського радянського уряду. У 1928-
(норма - 7 т). Весь видобуток записали на 1938 рр. очолював ЦК КП(б)У. Причетний до
рахунок О.Стаханова, не врахувавши роботи всіх злочинів сталінізму в Україні. У 1938 р.
кріпильників, які йому допомагали. Власне, арештований і розстріляний.
411
_____________________________ _____________ ■■ 'ШШШаШШШЯЯШШШШЯІвШвКШШКвШЯШІШВе-- __________________ і____________________ Тема 24
Тестові завдання п— шпиііиіиі ти^іііпііпііммиимвмиїшмтииніїиашмн

1. Яка мета здійснення суцільної колективізації?
А зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарського ІА Б В|Г|
виробництва та піднесення добробуту селян L
допомога держави процесу колгоспного будівництва та удосконалення агро
техніки й агрокультури
В встановлення державного контролю над сільськогосподарським виробни
цтвом і використання його ресурсів для модернізації всього господарства
Г подолання продовольчої кризи в країні, заміна екстенсивного сільськогоспо
дарського виробництва інтенсивним
2. З якими подіями світової історії співпало здійснення в УСРР політики форсованої
індустріалізації?
А Велика депресія В повоєнне врегулювання А Б в Г
Б «Проспериті» Г хвиля міжнародного визнання СРСР
3. Конституція Української PCP 1937 р. законодавчо закріплювала
А входження республіки до складу СРСР без права виходу з Q u u u
його складу, функції її органів державної влади та управління. І— І—1—1—І
Б перемогу соціалізму та побудову основ соціалістичного суспільства,
В диктатуру трудящих мас, завданням якоїє здійснення переходу від буржуазно
го ладу до соціалізму шляхом проведення соціалістичних перетворень.
Г побудову розвиненого соціалістичного суспільства та керівну роль комуніс
тичної партії в суспільному і державному житті.
4. Що стало головною причиною Голодомору 1932-1933 рр.?
А засуха та неврожай А Б в ТІ
Б цілеспрямована політика вищого партійного керівництва J
В провал політики індустріалізації
Г агресивна політика проти УСРР сусідніх держав
5. Які соціальні прошарки зникли в радянському суспільстві на кінець 1930-х рр.?
А селянин-власник, підприємці, духовенство і А Ів і в І Ґ1
Б підприємці і промисловці, селяни-власники 1— І— І— І— І
В наймані робітники, куркулі, промисловці
Г інтелігенція, куркулі, духовенство
6. Для розкриття якого історичного явища можна використати наступні поняття і
терміни: показові судові процеси, ОГПУ, НКВД, «трійки», позасудові органи?
А червоний терор В масові репресії А Б в т
Б білий терор Г дискримінація
7. У 1939 р. група літераторів з України - М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра, П. Ти
чина, А. Малишко та ін. - створили колективну поему «Наш рідний Сталін». Що
штовхнуло їх на такий крок?
А бажання врятуватися від репресій А Б В г
Б безмежна відданість вождю . . .
В сліпа віра в комуністичні ідеали

Г зміцнити культ особи Сталіна
412
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (19 2 9-1 9 39 р р .) ’
8. Позначте назву процесу, сфабрикованого ОДПУ, за яким було репресовано акаде

міка С. Єфремова?
А процес над Українським національним центром аоаа
Б процес над «шкідниками (так звана «шахтинська справа») І— 1-
В процес над «Українською військовою організацією»
Г процес над «Спілкою визволення України»
У якій формі передбачалося створення колгоспів у роки суцільної колективізацй?
А артіль В ТСОЗ П ІЗ П Р
Б комуна Г радгосп І— І— І— І— І
Ю.Прочитайте уривок джерела і виконайте завдання.
«Ми маємо ряд індустріальних велетнів що їх побудовано... і першим найліпшим
є Дніпрельстан... У нас пущено за ці роки дванадцять доменних печей... Наша
машинобудівна промисловість зростає нечуваними кроками...Ми збудували Кра
маторський машинобудівний завод... Луганський паротягобудівельний завод...
Треба відзначити побудову Харківського тракторного заводу...»
Про що йде мова у фрагменті доповіді голови Раднаркому УСРР В.Чубара?
А про причини індустріалізації ЕШ ЕШ
Б про наслідки індустріалізації
В про джерела індустріалізації
Г про передумови індустріалізації
11 .Який з названих київських храмів був зруйнований у 1930-ті рр.?
А Успенський собор Києво-Печерської лаври е ш е №
Б Михайлівський Золотоверхий собор і м м
В Софіївський собор
Г Володимирський собор
до категорії «куркулів» радянське керівництво відносило еш еш
лише тих селян, які вели боротьбу проти радянської влади І— І—І—І
у роки громадянської війни
Б процес індустріалізації УРСР був завершений у результаті Першої п'ятирічки
В у більшовицькому керівництві не було однозначного ставлення до непу
Г суцільна колективізація не зустріла опору з боку українського селянства
13.3 якою політичною метою проводився масовий терор в СРСР у 1930-ті рр?
А показати перед світовою громадськістю могутність СРСР АІБІВ
Б подолати економічні труднощі завершити перехід до комунізму Е
В ліквідувати реальних і потенційних противників радянської влади,
одноосібної влади Й. Сталіна всередині країни
скоротити населення СРСР
14.Що зумовило можливість реалізувати більшовицькому керівництву плани з фор
сованої колективізації українського села?
А українські селяни щиро вірили в ідеали комунізму А Б В Г
та підтримували політику КП(б)У _ п
Б масштабні репресії і Голодомор
В колгоспи швидко довели селянам свою ефективність
Г широка агітаційна кампанія і економічна зацікавленість селян
413
• ■.___________________________________________________
' ____________________ ______
- Тема 24
:
15 . Політика колективізації в УРСР у 1930-ті роки призвела до

А зростання життєвого рівня селянства. А Б в Т]
Б зростання збору зернових у республіці.
В фактичної ліквідації індивідуального селянського господарства.
Г формування нових прошарків селянства - «куркулів» і «підкуркульників».
1 6 . Кого у роки колективізації 1930-х рр. називали «куркулями»?
А заможних селян □ □ ста
Б противників політики колективізації І— І—І— Ш
В противників радянської влади
Г всі вищеназвані категорії
17.3 якою метою в Україні була направлена комісія на чолі з В. Молотовим, що діяла
упродовж жовтня 1932-січня 1933 рр.?
А проведення кадрових змін в партійному керівництві республіки Iа Б в Т І
Б контроль за створенням політвідділів МТС _]
В контроль за повним виконанням хлібозаготівельного плану
Г участь у розслідуванні справи «Української військової організації»
Ів .Я к і причини зумовили соціальні зміни в структурі населення України у 20-30-ті рр
XX ст.?
1) соціалістичною модернізацією
2) міграційними процесами через стихійні лиха
3) насильницьким винищенням окремих соціальних груп
4) значною еміграцією за кордон
5) частою зміною влади
А 1,2 В 4,5 ІА Б В г
Б 2,3 Г 1,3
1 9 . Виступаючи на з'їзді КП(б)У С. Косіор заявив: «На Україні класова боротьба більш
напружена, ніж в інших містах, і ворог-куркуль, націоналіст - у нас більш досвід
чений, лютіший, ніж де б то не було в інших республіках і областях Союзу». Ця теза
стала теоретичним підґрунтям для
А здійснення Голодомору 1932-1933 рр. ІА Б в г
Б здійснення масових репресій другої половини 1930-х рр. Г
В проведення кампанії з розкуркулення 1929-1932 рр.
Г згортання політики коренізації на початку 1930-х рр.
20. Установіть відповідність між роками і урядовими заходами.
1 1929 р. А перенесення столиці УСРР з Харкова ШГЛІЗИОРП
2 1930 р. до Києва яв _
3 1934 р. Б започаткування політики індустріалізації
'Ш І
5Г —
4 1937 р. в УСРР пв
В здійснення політики «пацифікації» у
Східній Галичині
Г рік «великого перелому», згортання непу в УСРР
д завершення колективізації на території УРСР
414
Ут вердж ення т от аліт арного р еж и м у (19 2 9-1 9 39 р р . ) ___________________________________________________________________________________

А рік «великого перелому» кіі А Б В Г
Б початок здійснення планів першої П'ятирічки О
0
В Голодомор в Україні п
Г ліквідація Української Автокефальної Православної Церкви п
А ліквідація української автокефальної православної церкви (УАПЦ) А Б В Г
Б Голодомор в Україні
В проголошення курсу на «ліквідацію куркульства як класу»
Г початок здійснення планів Першої п'ятирічки
2 3 .Які основні складові радянізації 1930-х рр.?
1 приватизація
2 індустріалізація
3 демократизація
4 масові репресії
5 пацифікація
6 колективізація
7 реабілітація
24-Хто із зазначених осіб були першими (генеральними) секретарями ЦК КП(б)У в
1920-30-ті рр.?
1 X.Раковський
2 В. Чубар — — —
3 Е. Квірінг
4 Д. Коротченко
5 С. Косіор
6 Л.Каганович
7 О. Стаханов
415
Тема 25
ЗАХІДНА УКРАЇНА В 1921-1939 рр.

О с н о в н і п о д ії
1919 р. - згідно з Сен-Жерменським догово 1924 р. - Татарбунарське повстання
ром Закарпаття увійшло до складу Чехосло- 1929 р. - створення Організації українських
ваччини, а Буковина до складу Румунії
націоналістів (ОУН)
1920 р. - ухвалення країнами Антанти Бес
1930 р. - польська «пацифікація» в Східній
сарабського протоколу про передачу Бесса
Галичині
рабії Румунії
1938 р. - надання Закарпаттю автономних
1923 р. - рішення Ради амбасадорів(послів)
прав у складі Чєхословаччини
великих держав на Паризькій конференції
про остаточну передачу Східної Галичини 15 березня 1939 р. - проголошення Карпат
Польщі на правах автономії ської України
25.1. Західноукраїнські землі під владою іноземних держав.

Економічний, соціальний, політичний розвиток -т ію п т
Після поразки визвольних змагань західноукраїнські землі опинились у складі
Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. До польської окупації потрапили землі Східної
Галичини та Західної Волині, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн україн
ців. У складі Румуніїукраїнці (790 тис. осіб) проживали у Північній Буковині, Хотинсько
му, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії. На території Підкарпатської
Русі, що ввійшла до складу Чехо-Словаччини, проживало понад 450 тис. українців.
Кожна з держав, до складу яких входили українські землі, повинна була визначитись
у ставленні до української меншини.
Загалом можна визначити такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР: а) насиль
ницька асиміляція; б) стримування економічного розвитку, його колоніальний ха
рактер; в) репресії проти діячів національно-визвольного руху; г) національний гніт;
д) відмова від міжнародних зобов'язань щодо надання автономних прав українцям.
Форми, у яких здійснювалася ця політика, різнилися - від м'якої в ЧСР до жорсткої
в Румунії. У Польщі, де проживало найбільше українців, до того ж із високою національ
ною свідомістю, українське питання стояло найгостріше. Польський уряд, переслідую
чи стратегічну мету - повна полонізація загарбаних українських земель, залежно від
внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс. За 1919-1939 рр. чітко вирізня
ються три періоди політики польських правлячих кіл щодо українських земель.
У 1919-1923рр. польське керівництво намагалося довести світовій громадськості
свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права
національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українців на
рідну мову на побутовому рівні й у навчанні в початкових школах. Крім цього, закон
від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (Львівське, Станіслав-
ське, Тернопільське воєводства). Але тільки-но 14 березня 1923 р. Рада послів Англії,
Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі, усі ці права зали
шилися на папері. У цей період українське населення теж намагалося відстояти свої
права, вдаючись до акцій протесту, збройних виступів, бойкоту перепису 1921 р„ ви
борів 1922 р. до сейму. Але в існуванні української державності ніхто в Європі не був
зацікавлений.
416
У 1923-1926 рр. польські правлячі кола наполегливо проводили політику, спря
мовану на асиміляцію поневолених народів. Для здійснення цієї мети уряд Польщі
поділив країну на дві господарські території: Польща «А», до якої входили корінні
польські землі, і Польща «Б», що складалася переважно із західноукраїнських і біло
руських земель. До різних частин, відповідно, проводилась і різна політика. Стосовно
Польщі «Б» застосовувалася політика штучного стримування соціально-економічного
розвитку і повного скасування поступок національним меншинам. 31 липня 1924 р. був
прийнятий закон, за яким польська мова проголошувалася державною. Почалося за
криття українських шкіл. Польський уряд намагався витравити самі поняття «Україна»,
«українець». На українські землі переселялися польські колоністи, яким виділялися
кращі землі. Протягом 1921-1929 рр. сюди переселились 77 тис. поляків.
Політична криза 1926 р. призвела до нового повороту в політиці щодо українців.
Третій період (1926-1937 рр.) пов'язаний зі встановленням режиму «санації» на чолі
з Ю. Пілсудським. Нова політика передбачала деякі поступки і компроміси в стосун
ках із національними меншинами, зокрема з українцями. Суть нового курсу полягала
в державній асиміляції національних меншин і відмові від національної асиміляції.
Важливим елементом нової моделі національної політики стала спроба перетворен
ня Волині на «колиску польсько-українського порозуміння». Було збільшено держав
ні інвестиції на Волинь, почалося масове створення двомовних шкіл, дозволено пев
ну українізацію православної церкви.
Така політика проводилася з метою розколу в середовищі українців: між гали
чанами і волинянами, між прихильниками і противниками порозуміння з Польщею.
Вона повинна була створити позитивний імідж Польщі як держави, що толерантно
ставиться до національних меншин, і надати привабливості для українства на тлі
жорсткої антиукраїнської політики в СРСР у 1930-ті рр. (голодомор 1932-1933 рр.,
масові репресії, у тому числі проти членів КПЗУ). У 1935 р. найбільша українська пар
тія - Українське народно-демократичне об'єднання - взяла курс на «нормалізацію»
польсько-українських відносин. її лідер В. Мудрий став віце-маршалом польського
сейму. Були амністовані в'язні концтабору в Березі Картузькій.
Але, починаючи з 1937 р„ польські правлячі кола знову змінюють курс. Перед за
грозою Другої світової війни вони боялися, що українське питання стане розмінною
картою у великій грі, а будь-які поступки українцям - сприятливим підґрунтям для
зростання сепаратизму. Прокотилася нова хвиля репресій.
У політиці ЧСР щодо українців теж можна виділити кілька етапів. Так, на початку
1920-х рр. чеський уряд намагався створити враження сумлінного виконання своїх
міжнародних зобов'язань щодо надання Підкарпатській Русі автономних прав, зазна
чених у Сен-Жерменському договорі. Свої зволікання з наданням автономії вони по
яснювали непідготовленістю населення краю до самостійного життя через низький
рівень освіти і відсутність підготовлених кадрів.
У другій половині 1920-х - у 1930-ті рр. уряд ЧСР провів серію реформ, покли
каних забезпечити запровадження системи освіти, проведення земельної реформи
тощо. Здійснюючи ці заходи, він докладав зусиль, аби відвернути населення від бо
ротьби за автономію, зосереджуючи його увагу на «мовному питанні».
У другій половині 1930-х рр. урядові кола ЧСР зіткнулися з розгортанням нової
хвилі боротьби населення за автономію і, зрештою, під тиском Німеччини змушені
були в жовтні 1938 р. надати краю автономію.
417
_________________________________________________________________________________ Тги а 35
Як і в Польщі, урядові кола ЧСР не сприяли розвитку економіки краю. Вони усві
домлювали, що край входить до ЧСР тимчасово, і розвивали лише ті галузі, що не
потребували значних капіталовкладень.
Румунія від самого початку взяла курс на повну асиміляцію українців, позбавив
ши їх будь-якої змоги розвиватися. В економіку краю не надходило ніяких капіталов
кладень. Безробіття, малоземелля, хижацьке використання природних ресурсів -
ось чим характеризувалося становище краю.
Незважаючи на антиукраїнську політику правлячих кіл Польщі, ЧСР та Румунії,
їхні політичні режими допускали певну політичну діяльність. Використовуючи цю
можливість, українці створили політичні партії, покликані захищати їхні інтереси. Так,
у Польщі в 1925 р. існувало 12 українських політичних партій, що представляли ши
рокий політичний спектр. УНДО, яке утворилося у 1925 р„ було за суттю ліберальною
партією інтелектуальної еліти краю. Лідерами об'єднання були Д. Лввицький, В. Му
дрий, С. Баран, О. Луцький. УНДО виступало за конституційну демократію і незалеж
ність України. Вагомою політичною силою була Українська соціал-радикальна партія
(УСРП), що утворилася як партія соціалістичного напряму. Її підтримували селяни,
сільська інтелігенція. Радикали прагнули поєднати принцип демократичного соціа
лізму з ідеєю незалежності України. Розв'язання найважливіших соціально-економіч
них проблем пов'язувалося із завоюванням незалежності. Її лідерами були Л. Бачин-
ський і І. Макух. Ще однією впливовою політичною силою була Комуністична пар
тія Східної Галичини, яка в 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної
України (КПЗУ) і увійшла до Компартії Польщі. На чолі КПЗУ стояли Й. Клірик, Р. Кузь
ма. Політика українізації та непу, що проводилася в УСРР, сприяла зростанню впливу
КПЗУ. Але наступні кроки радянського керівництва (колективізація, голодомор, ре
пресії) викликали критику з боку членів КПЗУ. Під час перебування в СРСР чимало
західноукраїнських комуністів було репресовано, а Компартію Польщі, до складу якої
входила КПЗУ, за рішенням Комінтерну було розпущено.
Українські партії намагалися максимально використати легальні можливості
впливу на формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боро
лися за місця у польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво
українців у сеймі складалося з 25 послів і б сенаторів, то в липні 1930 р. - із 50 послів
і 14 сенаторів.
У Закарпатті політичне життя було особливо складним. Суто української партії,
яка 6 діяла самостійно, тут тривалий час не було. Нечисленні політичні групи Закар
паття були зв'язані з близькими їм чехословацькими партіями і діяли під їхнім «при
криттям». Усі найвпливовіші партії ЧСР мали свої організації в Закарпатті, які відбива
ли настрої та уподобання різних груп населення. Разом із тим кожна з них схилялася
до певних національно-культурних традицій, що історично склалися в краї. Найвпли-
вовішими течіями були русинство і народовство. Русинський напрям, що користу
вався найбільшою підтримкою населення, домагався автономії краю. Лідером на
пряму був А. Бродій, призначений у жовтні 1938 р. головою автономного уряду. Але
вже за два тижні його було усунуто з цієї посади. Народовський напрям послідовно
відстоював український характер населення краю і виступав за автономію. Лідером
руху був А. Волошин.
У Румуни були найменш сприятливі умови для діяльності українських політичних
партій. Лише в 1927 р. утворилася партія, що відстоювала національні інтереси україн
ців,- Українська національна партія (УНП). Це була партія ліберального спрямування,
що діяла виключно легальними методами. Лідером партії був В. Золозецький. Молоде
418
За хід на Україн а в 1921-1939 р р . ? , __________________________________________ ■ __________________________________
покоління українських діячів, невдоволене поміркованою політикою УНП, у середині

1930-х рр. утворює конспіративну радикальну націоналістичну організацію, близьку
за програмними засадами і діями до Організації українських націоналістів (ОУН).
25.2. Створення та діяльність ОУН в в я в а и я в н і в н н н а ї

Організація українських націоналістів (ОУН), створена 1929 р. у Відні, оформила
націоналістичний напрям в українському русі. Засновниками ОУН стали Українська
військова організація (УВО), що об'єднувала колишніх офіцерів української армії і
вела збройну боротьбу проти польської окупації Східної Галичини, студентські ор
ганізації - «Асоціація української націоналістичної молоді» (Львів), «Українська на
ціоналістична молодь» (Прага), «Легіон українських націоналістів» (Подєбради, ЧСР)
та інші націоналістичні групи. На чолі ОУН став керівник УВО, командир УСС у роки
визвольних змагань, полковник Є. Коновалець. Ідеологією ОУН став інтегральний на
ціоналізм, розроблений Д. Донцовим. Як і його наступники Д. Андрієвський та М. Сці-
борський, Донцов відкидав демократичні ідеали, стверджуючи, що демократична
м'якотілість стала причиною поразки визвольних змагань 1917-1921 рр. Найвищою
цінністю він проголошував національну державу, на чолі якої мав стати верховний
провідник - вождь. Єдність вождя і народу мали забезпечувати корпорації, коаліції,
профспілки, виборні ради. А єдина партія - ОУН - мала надати ідеологічний провід
держави. Ідеологи інтегрованого націоналізму мало уваги приділяли майбутньому
соціально-економічному устрою держави. Основою теоретичних міркувань було
бажання довести, що український народ має право на самостійну соборну державу
і визначення шляхів здобуття незалежності. Ідеологи ОУН вважали, що незалежність
української держави можна здобути шляхом національної революції- всенародного
повстання проти окупантів під керівництвом ОУН. Для підготовки національної рево
люції потрібно всіма можливими засобами розхитувати окупаційний режим (індиві
дуальний терор, саботаж, напади, демонстрації, акції протесту) і одночасно готувати
населення до повстання.
Цій законспірованій організації із суворою військовою дисципліною судилося
стати на чолі визвольного руху українців протягом 1930-1950-хрр. Чому саме ця ра
дикальна організація, а не інші партії чи групи, що існували на той час, очолила укра
їнський рух? Це пояснюється:
• жорстокою антиукраїнською політикою як у Польщі, так і в СРСР;
• зневірою в демократичних ідеалах;
• загальноєвропейською тоталітарною тенденцією національно-визвольних
рухів;
• привабливим прикладом Італії, Німеччини, що кинули виклик Версальській
системі й створювали сильні національні держави;
■ неможливістю легальної боротьби за відновлення української державності.
У 1930-ті рр. ОУН розгорнула активну діяльність на західноукраїнських землях.
Вважаючи терор однією з найдієвіших форм боротьби, вона здійснила ряд замахів,
які набули широкого розголосу. Загалом протягом 1921-1939 рр. УВО і ОУН вчини
ли 63 замахи, жертвами яких стали 36 українців, 25 поляків, 1 росіянин та 1 єврей.
Ці замахи здійснювалися більше з метою привернути увагу світової та української
громадськості до українського питання. Так, убивство в 1934 р. міністра внутрішніх
справ Польщі Б. Пєрацького, з одного боку, було помстою за політику пацифікації, а
з іншого - викликом світовій громадськості в зв'язку з порушенням Польщею прав
419
~ .г У_________________________• ______________________________________________________________ , У ' ___________________ Тем а 2 5
національних меншин. Убивство радянського дипломата невисокого рангу мало

нагадати жахливу трагедію українського народу - голодомор 1932-1933 рр. Терор
був спрямований не лише проти зовнішніх ворогів, а, в основному, проти «внутріш
ніх» - тих українців, які йшли, на думку ОУН, на співробітництво з існуючою владою.
Так, у Львові було вбито директора Української академічної гімназії. Такі акції не до
давали авторитету ОУН, викликали масові репресії з боку польської влади. У 1935-
1936 рр. після масових арештів членів ОУН відбулися Варшавський, а згодом Львів
ський процеси, під час яких С. Бандера, М. Лебедь та інші були засуджені до страти,
яка, за амністією, була замінена на довічне ув'язнення. Сотні членів ОУН опинились
у концтаборі Береза Картузька.
Серйозним ударом по ОУН стало вбивство чекістом Судоплатовим у травні
1938 р. лідера організації Є Коновальця. Напередодні вирішальних для історії Європи
та світу подій організація залишилася без керівника. Усередині ОУН намітився роз
кол між її закордонним осередком, на чолі якого був А. Мельник, і структурою ОУН на
західноукраїнських землях, яку очолював з 1933 р. С. Бандера. Перші серйозні роз
біжності між двома лідерами виникли під час подій в Карпатській Україні. А. Мельник,
будучи більш обізнаним у європейських справах передвоєнної Європи, категорично
заборонив перехід членів ОУН із Галичини до Закарпаття. Він знав, що А. Гітлер від
дасть цей край Угорщині. Але галицька молодь і Провід на чолі з Бандерою, керовані
прагненням розбудувати в Закарпатті Українську державу, навколо якої мали б об'єд
натися всі інші українські землі, прагнула дій. Для багатьох це закінчилося трагічно:
одні загинули під час переходу через польсько-чехословацький кордон, інші - у боях
з угорськими військами. Тільки втручання Німеччини, на прохання А. Мельника, уря
тувало життя багатьом членам ОУН, що потрапили до рук угорців.
У 1940 р. між Мельником і Бандерою відбулася зустріч, яка завершилася розри
вом між двома лідерами. У квітні 1941 р. у Кракові на II Великому зборі ОУН Бандеру
було проголошено провідником, а Мельник був виключений з організацій. Після того
виникли дві організації - ОУН(Б) та ОУН(М). II Великий збір також був присвячений
підготовці до здобуття влади в Україні напередодні нападу Німеччини на СРСР. Урахо
вуючи обставини, ОУН(Б) пішла на співробітництво з Німеччиною. Стратегічний задум
оунівців передбачав використати напад Німеччини для захоплення влади в Україні.
Створювалися спеціальні похідні загони, які, рухаючись на схід, в умовах міжвладдя
повинні були організовувати українські владні структури. У складі вермахту створю
вався український легіон, який складався з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд». Ко
мандували ними гауптштурмфюрери СС Р. Шухевич і Є. Побігущий.
У перший же день вступу німецьких військ до Львова (ЗО червня 1941 р.) на уро
чистому зібранні представників українських партій та безпартійних Провід ОУН(Б)
проголосив Акт відновлення української державності. Цей Акт благословив митро
полит Греко-католицької церкви А. Шептицький. Також був створений уряд на чолі з
Я. Стецьком. Німецька окупаційна влада негативно поставилася до Акта. Після невда
лих спроб примусити українських провідників відмовитися від нього почалися масо
ві арешти: С. Бандера, Я. Стецько та інші були заарештовані й кинуті до в'язниці. Поча
лися репресії проти членів ОУН і всього українського народу. Україна була розділена
на декілька штучних адміністративних одиниць, установлено жорстокий окупацій
ний режим. Батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» були розпущені. У таких умовах ОУН
приймає рішення розпочати збройну боротьбу проти німецької окупації. У 1942 р.
створюється Українська повстанська армія, на чолі якої стає Р. Шухевич, розгортає
420
З а хід н а У країн а в 1921-1939 рр. __________________________________________ ' __________________________________________________________
свою діяльність оунівське підпілля. Практика боротьби проти сталінського і фашист

ського тоталітаризму змусила дещо переглянути ідеологічні засади організації. Вони
стали наближатися до демократичних ідеалів. Керівники ОУН зрозуміли, що здобути
незалежність України можливо лише спільно з іншими поневоленими народами.
25.3. Проголошення незалежності Карпатської України.

Окупація Закарпаття угорськими військами н н н п н н в н
Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпатська Україна опинилася у складі
Чехо-Словаччини. За Сен-Жерменським договором, ЧСР повинна була надати авто
номію цій території. Але, за Конституцією 1920 р., ЧСР стала унітарною державою.
Невиконання своїх обіцянок уряд ЧСР пояснював непідготовленістю краю до само
врядування через низький рівень освіти, відсутність політичної еліти.
Мюнхенська угода 1938 р. примусила уряд ЧСР реорганізувати країну на феде
ративних засадах. Перед Закарпаттям відкрилася можливість урешті-решт дістати
автономію. 11 жовтня 1938 р. уряд ЧСР доручив лідеру русинського руху А. Бродію
сформувати автономну адміністрацію. До адміністрації автономії увійшли і представ
ники народовського (українського) руху. Через деякий час лідеру народовського
руху А. Волошину було доручено сформувати адміністрацію автономії. А. Бродій був
звинувачений у співробітництві з угорською розвідкою і в прагненні приєднати край
до Угорщини. Нова адміністрація краю опинилася у скрутному становищі. Населення
краю переважно підтримувало русофільський рух. Від краю, за рішенням Першого
віденського арбітражу, були відторгнуті найбільш економічно розвинуті райони і
міста: Ужгород, Мукачеве, Берегове та інші, які були передані Угорщині. У краї діяли
диверсійні загони з Угорщини та Польщі, які дестабілізували становище.
Незважаючи на це, автономна адміністрація краю взялась до активної держа
вотворчої діяльності. Не маючи достатньої опори серед населення, вона починає
користуватися допомогою ОУН. Діячі ОУН, які зайняли найважливіші посади в адміні
страції краю, взялися до створення збройних формувань.
Державотворчі процеси в краї стали розгортатися згідно з теорією інтегрально
го націоналізму. Так, у краї було заборонено діяльність усіх політичних партій, крім
Українського національного об'єднання. Усіх незгодних було ізольовано в концен
траційному таборі (це не був табір смерті, які утворювали фашисти). Вибори в січні
1939 р. були фальсифіковані, у результаті було оголошено, що за УНО проголосувало
86 % виборців. Спроба створити збройні загони «Карпатська Січ» викликала конфлікт
із чехами. Так, у ніч із 13 на 14 березня 1939 р. частини чехословацької армії завдали
поразки загонам «Карпатської Січі», які намагалися оволодіти складами зі зброєю, а
згодом усунули помірковане керівництво Карпатської України. Цей конфлікт виник
напередодні вторгнення на територію краю угорських військ. 14 березня 1939 р.
40-тисячне угруповання угорських військ вдерлося на територію краю. Чеські війсь
ка, за наказом із Праги, не стали чинити опір. За таких складних умов на захист краю
стали загони «Карпатської Січі» (2 тис. осіб). їх завзятий опір перетворив наступ угор
ської армії з «прогулянки» на складну воєнну операцію. Вирішальні бої розгорнулися
на Красному полі під Хустом.Тим часом, 15 березня 1939р. у приміщенні гімназії Хуста
зібрався Сейм Карпатської України, на якому було проголошено її незалежність.
Сейм ухвалив закон, що містив такі положення:
1. Карпатська Україна є незалежна Держава.
2. Назва Держави є Карпатська Україна.
421
М М М И И И И И М И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И И ^ И М И Гема 25
3. Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом
Карпатської України.
4. Державною мовою Карпатської України є українська мова.
5. Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта.
Президентом Карпатської України було обрано А Волошина. Засідання Сейму від
бувалося під акомпанемент наступаючих угорських військ. 18 березня 1939 р. тери
торія краю була повністю окупована. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії.
До кінця квітня окремі загони, застосовуючи партизанські методи боротьби, чинили
опір угорським окупантам, однак зупинити агресію не змогли. До того ж, Карпатська
Україна опинилась у міжнародній ізоляції. Сталінське керівництво СРСР ставилося до
неї з відкритою неприязню, вбачаючи тут небезпечне вогнище українського само-
стійництва.
Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів. Історичне значення незалеж
ної держави карпатоукраїнців полягало в тім, що було ще раз продемонстроване
непереборне прагнення українського народу до створення власної держави. Крім
того, західноукраїнське населення пересвідчилося в неспроможності й небезпечно
сті орієнтації на підтримку чужих держав. Стало незаперечним, що зацікавленість Ні
меччини «українським питанням» була продиктована бажанням використати його у
власних загарбницьких цілях.
Поняття і терміни аащазрчдццц, » « ■ мшлідиі.чці ж ш ш в

Русинство - політична течія, що виступає за повстання під керівництвом ОУН. Для підго
те, що слов'янське населення Закарпаття є товки національної революції потрібно всіма
окрема нація. Походить назва від самоназви можливими засобами розхитувати окупацій
українського населення до XIX ст., що зберег ний режим і одночасно готувати населення
лася на Закарпатті - русин. до повстання.
Русофільство - політична течія, яка запере Український монархізм - маловпливова по
чує існування української нації, стверджуючи, літична течія в українському русі 20-30-х ро
що українці - це частина великого російсько ків, яка виступала за запровадження монархії
го народу. в Україні у формі гетьманату.
Інтегральний націоналізм - ідеологія ОУН, Асиміляція - процес, в результаті якого
розроблена ДДонцовим та його наступника члени однієї етнічної групи втрачають свою
ми - націоналізм, що об'єднує всю націю; він первинну культуру і усвоюють культуру ін
відкидає демократичні ідеали, а найвищою шої етнічної групи, з якими вони знаходяться
цінністю проголошує національну держа у безпосередньому контакті. Нав'язування
ву, на чолі якої має стати верховний провід однією етнічною групою своєї мови, звичаїв,
ник - вождь. Єдність вождя і народу мають культури, духовних цінностей іншій.
забезпечити корпорації, коаліції, профспілки, Пацифікація (умиротворення) - 1) приду
виборні ради. Єдина партія - ОУН - має ство шення каральними заходами народного пов
рити ідеологічний провід держави. Ідеологи стання, заколоту; 2) акція, проведена поль
інтегрального націоналізму мало уваги при ською поліцією і військами проти українських
діляли майбутньому соціально-економічно селян у 1930 р.
му устрою держави. Основою теоретичних Нормалізація - спроба порозуміння між
міркувань було доведення прав українсько частиною лідерів українського руху в Польщі
го народу на самостійну соборну державу і урядовими колами.
і визначення шляхів здобуття незалежнос Осадники - польські поселенці на україн
ті. Ідеологи ОУН уважали, що незалежність ських землях.
української держави можна здобути шля Польща «А» - територія етнічно польських
хом національної революції - всенародного земель у Другій Речі Посполитій.
422
За хід н а Україн а в 1921-1939 р р .
Польща «Б» - території Другії Речі Посполи ни, сформовані з членів ОУН і націоналістич
тої, заселені етнічними меншинами - захід но налаштованої місцевої молоді, що діяли на
ноукраїнські і західнобілоруські землі. території Карпатської України в 1938-1939 рр.
Анексія насильницьке приєднання, загар 15 березня 1939 р. були визнані збройними
бання, утримання однією державою території силами Карпатської України. Вели збройну
або частини території іншої держави. боротьбу з агресією Угорщини. Вирішальний
Карпатська Січ - добровільні збройні заго бій відбувся на Красному полі під Хустом.
Персонали
Коновалець Євген (1891-1938) - у студент Донцов Дмитро (1883-1973) - політичний діяч,
ські роки активіст українського руху в Гали публіцист, ідеолог українського націоналізму.
чині. У роки Першої світової війни був мобі Походив з козацько-старшинського роду. На
лізований до армії Австро-Угорщини. Під час вчався в Царськосельському ліцеї, на юридич
бою на горі Маківка потрапив до російського ному факультеті Петербурзького університету,
полону. Під час Української революції став ор з якого виключений за участь в українській
ганізатором Галицько-Буковинського куреню демонстрації 1905. У 1905 член РУП (згодом
Січових стрільців, який незабаром перетво УСДРП). Під час Першої світової війни - пер
рився в одну з найбоєздатніших частин армії ший голова Союзу визволення України (1914),
Української Народної Республіки. У листопа з якого вийшов у 1915. У 1917 жив у Львові, де
ді 1918 р. Січові стрільці під командуванням здобув ступінь доктора права. В березні 1918
Коновальця підтримали Директорію УНР у виїхав до Києва, де очолював Українське те
повстанні проти влади гетьмана П. Скоро леграфне агенство, був членом української
падського і в Мотовилівському бою 1918 р. делегації на переговорах з РСФРР. Один із ке
розбили гетьманські частини. Коновалець рівників Української хліборобсько-демокра
брав активну участь у зміцненні боєздатно тичної партії. В 1919-1921 - у Швейцарії. Під час
сті республіканських армії. В 1918-1919 рр. Другої світової війни мешкав у Берліні, Львові,
Коновалець командував дивізією, корпусом Празі, в 1945 - у Парижі, в 1946 переїхав до
і групою Січових стрільців під час бойових Великої Британії. З 1947 в еміграції в Канаді. У
операцій проти більшовицьких і денікінських своїх працях, найбільш ґрунтовнішими з яких є
військ. Полковник Армії УНР. Поразка наці «Націоналізм» (1926), «Росія чи Європа» (1955),
онально-визвольних змагань 1917-1921 рр. «Клич доби» (1968), виклав доктринальні заса
спонукали Коновальця до пошуку нових ди українського націоналізму.
методів боротьби за незалежність України. Волошин Августин (1874-1945) - видатний
Він став одним з організаторів і керівників український педагог, науковець, релігійний і
УВО (з 1920 р.), у 1929 р. став головою Про громадський діяч. У 20-30-ті рр. очолював на-
воду Організації Українських Націоналістів. родовський рух в Закарпатті.У 1938 р. очолив
23 травня 1938 р. Коновалець загинув у Рот автономний уряд Підкарпатської Русі. У бе
тердамі (Голландія) в результаті спецоперації, резні 1939 р. президент Карпатської України.
проведеної органами НКВД СРСР. Вбивство 1939-1945 рр. - ректор Українського вільного
Коновальця виконав співробітник НКВС Пав університету у Празі. Арештований радян
ло Судоплатов. ськими спецслужбами. Помер у тюрмі.
423
м и и я и н м т а я м ш ін я д ипш м вг. ж авш а — І Д И — — И— — Щ Я— Т и м 25
Тестові завдання ^ Ф з т ш т ш т ш и ж & ш ш ш ш яяяш яш яяяяяяяа ш ш яяи ш т »

1. Хто очолював перший автономний уряд Підкарпатської Русі (Карпатської України)?
А А. Волошин В С. Фенцик С Ш ЕЗН
Б А. Бродій Г І. Росоха Ь
У якій країні щодо українського населення здійснювалася політика пацифікації?
А Угорщині В Польщі А Б в Г
Б Чехословаччині Г Румуни
3. Який міжнародний договір передбачав надання Закарпаттю статусу автономії у
складі Чехословаччини?
А Версальський В Тріанонський А Б в ГІ
Б Сен-Жерменський Г Ризький
4. Позначте назву єдиної легальної української політичної партії на Буковині в 1927-
1938 рр.
А Організація українських націоналістів ІА Б в п
Б Українська національна партія _
В Українська радикальна партія
Г Українське національно-демократичне об'єднання
5. Які українські землі перебували у складі Чехо-Словаччини у 1918-1939 рр?
А Східна Галичина В Буковина А ГБ в Т
Б Підкарпатська Русь Г Закарпаття □
6. Яка організація була попередницею ОУН?
А СВУ В КПЗУ А Б в г
Б УНДО Г УВО . . . .
7. У якому році відбулися події, що увійшли в історію під назвою «Татарбунарське

повстання»?
А 1919р. В 1924р А Б В Г
Б 1921р. Г 1930р
8. Що стало причиною до зникнення радянофільських поглядів лідерів українських
політичних партій на західноукраїнських землях?
А Голодомор 1932-1933 рр. та політичні репресії в УСРР А Б в ті
Б початок колективізації
В початок індустріалізації
Г підписання Пакту про ненапад між Польщею та СРСР
9. За умов зростаючої загрози з боку Німеччини у другій половині 1930-х років
Українське народно-демократичне об'єднання перейшло на позицію компро
місу з урядом, відповідно до якого влада припиняла антиукраїнську політику,
а УНДО - антипольську пропаганду.
Як називався компроміс між УНДО та польським урядом?
А денаціоналізація В пацифікація А Б !В Г І
Б нормалізація Г асиміляція __ 1
10. У якій країні на українських землях масово розселялися осадники?

А Угорщині В Польщі А Б в
Б Чехословаччині Г Румунії__________________ _1
424
За хід на У країн а в 1921-1939 рр. _______________________________________________
11 .Яке висловлювання є правильним?

А найбільш сприятливі умови для розвитку українців А Т]
10
00
в міжвоєнну добу були у Польщі □
Б українці мали своє окреме національне представництво
у парламенті Чехословаччини
В українські землі у складі Румунії користувалися правом автономії
Г найбільш організованим український національно-визвольний
був у Східній Галичині
12. Коли було проголошено незалежність Карпатської України?
А 29 вересня 1938 р. В 15 січня 1939 р. А Б в ТІ
Б 11 жовтня 1938 р. Г 15 березня 1939 р.
13. У складі якої держави українські землі мали назву «східні креси»?
А Польщі А Б в Т]
Б Чехословаччини _
В Румунії
Г Угорщини
14.Який з зазначених термінів характеризував польську політику на західноукраїн

ських землях у 1930-і роки?
А коренізація А Б В г
Б пацифікація
В модернізація
Г радянізація
15.Яка політична партія була правлячою у Карпатській Україні за часів прем'єрства
А. Волошина?
А Українське національне об'єднання А Б В Г
Б Українське національно-демократичне об'єднання
В Русинський блок
Г Організація українських націоналістів
16-Які українські землі стали предметом розгляду під час І Віденського арбітражу
(1938 р.)?
А Східна Галичина А Б в Г
Б Північна Буковина .
В Закарпаття
Г Хотинщина
17.Згідно з Сен-Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 р., Чехосло-
ваччина зобов'язувалася, що «...територія південнокарпатських русинів буде мати
сейм самоуправління. Цей сейм матиме законодавчу владу у справах мовних,
шкільних та релігійних, а також у питаннях місцевого самоуправління та у всіх ін
ших питаннях, якими буде наділений законами чехословацької держави». У якому
році Підкарпатська Русь (Закарпаття) отримало автономні права у складі Чехосло
ваччини?
А 1922 р. В 1933 р. А Б в Ч
б 1925 р. Г 1938 р.
425
_______________________________________________ ________________________________________
18.Установіть відповідність між українськими землями і їх державною приналежні
стю на 1937 р.
1 Наддніпрянщина А Польща ■ □□□П РИ
2 Східна Галичина і Б Угорщина _ _
2
Західна Волинь В Румунія 3_
3 Закарпаття Г УРСР у складі СРСР 4І
4 Північна Буковина, д Чехословаччина
Південна Бессарабія
і їх програмовими цілями,
19.Установіть відповідність між партіями
1 Українське національно- А під впливом здійснення А Б В Г д
демократичне непу та політики україні і
2
об'єднання зації в УСРР пропонувала
3
2 Радикальна партія ідею возз'єднання західно 4
3 Комуністична партія українських земель з Радянською Україною
Західної України Б вважала найвищою цінністю інтереси
4 Організація українських нації. А своєю головною метою - здобуття
націоналістів незалежності України, для досягнення
якої можливі будь-які методи
В орієнтація на здобуття Україною самостійності (не вдаючись, однак, до теро
ристичних методів боротьби) і майбутній демократичний розвиток україн
ської держави
Г поєднання соціалістичних ідей з національними інтересами, прагнення поєд
нати ідеї демократичного соціалізму з перспективою відродження України
Д повне заперечення існування незалежності України. Відстоювання автоном
них прав у складі Польщі
А створення Українського національно-демократичного А|Б ж г
об'єднання (УНДО) 1
1
Б створення Української військової організації (УВО) _ L
В створення Організації українських націоналістів (ОУИ) г г п
Г перетворення Комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ)
на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ)
21. Під владою яких держав перебували західноукраїнські землі у 1920-ті роки?
1 Литви
2 Польщі
3 Угорщини
4 Румунії
5 Чехословаччини
6 Молдовської PCP
7 Білоруської CPP
426
Тема 26
УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

(1939-1945 рр.)
23 серпня 1939 р. - пакт про ненапад 22 червня 1941 р. - напад Німеччини на СРСР
між Німеччиною та СРСР і таємний про ЗО червня 1941р. - проголошення Акту про від
токол до нього (Пакт Ріббентропа-Мо- новлення Української Держави
лотова)
22 липня 1942 р. - завершення окупації України
1 вересня 1939 р.-2 вересня 1945 рр,-
нацистськими загарбниками
Друга світова війна
14 жовтня 1942 р. - створення УПА
17 вересня 1939 р. - Червона Армія
перейшла польський кордон б листопада 1943 р. - визволення Києва від на
28 вересня 1939 р , - договір про друж цистських загарбників
бу і кордони між Німеччиною та СРСР та 28 жовтня 1944 р. - завершення визволення
таємні протоколи до нього України від нацистських окупантів
15 листопада 1939 р. - Західну Україну 8-9 травня 1945 р. - День пам'яті та примирен
включено до складу УРСР ня і День Перемоги, завершення розгрому на
2 серпня 1940 р. - Бессарабію і Північ цистської Німеччини. Завершення бойових дій
ну Буковину включено до складу УРСР у Європі
26.1. Включення західноукраїнських земель до складу УРСР

в 1939-1940 рр. Радянізація західних областей України ■■■■■■■
23 серпня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а
також таємний протокол Ріббентропа-Молотова, який визначав зони впливу двох
держав у Східній Європі. За цим протоколом, східні польські території (тобто західні
області колишньої території України) мали бути передані СРСР.
Радянсько-німецький договір розв'язав Гітлеру руки для агресії в Європі. 1 верес
ня 1939 р. нацистські війська вторгайся в межі Польщі.
17 вересня, коли головні сили польської армії були розбиті, радянські війська пе
рейшли польсько-радянський кордон у Західній Україні та Західній Білорусії. Розпо
чався «визвольний похід» Червоної армії, а фактично реалізація таємного протоколу
Ріббентропа-Молотова. По суті, СРСР вступив у Другу світову війну на боці Німеччи
ни і включився у поділ світу. Польські війська не чинили опору.
22 вересня частини Червоної армії вступили до Львова. Того ж дня у Брест-
Литовську на честь успішного завершення польської кампанії відбувся парад ра
дянських і німецьких військ. 28 вересня радянсько-німецький воєнно-політичний
альянс, скріплений сумісними бойовими діями проти майже беззахисної Польщі (на
передодні німецькі війська окупували Варшаву), був підтверджений новим догово
ром - про дружбу і кордон.
Для узаконення радянського режиму в Західній Україні 22жовтня 1939р. під конт
ролем нової влади було проведено вибори до Народних зборів, які наприкінці жовтня
прийняли Декларацію про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з
УРСР. У листопаді 1939 р. сесії Верховної Ради СРСР і УРСР ухвалили відповідні закони.
На території Західної України, офіційно включеної до складу УРСР, було створено
шість областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську, Дро
г о б и ц ь к у ^ ^ _____________________ ____________________________________________________________
427
________________________________________________________________________________________ _____________________________________________________Тема 26
Менш як через рік було законодавчо оформлено і включено до складу УРСР те
риторію Північної Буковини та придунайські землі. У червні 1940 р., ураховуючи ра
дянсько-німецьку домовленість про розмежування сфер впливу, СРСР заявив Румунії
ультиматум щодо передачі йому Бессарабії та Буковини. 28 червня південна група
військ Червоної армії під командуванням Г. Жукова перейшла р. Дністер і вступила на
ці території. 2 серпня 1940 р., за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР, було утворено
Молдавську PCP, а в Північній Буковині організовано Чернівецьку область й передано
її УРСРД о складу УРСР були включені також Хотинський, Аккерманський та Ізмаїль
ський райони.
У листопаді 1940 р. між УРСР і МРСР було встановлено новий кордон. У результа
ті від України було відчужено Придністров'я з етнічним українським населенням.
Після включення до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох по
вітів Бессарабії населення України збільшилося на 8,8 млн осіб і на середину 1941 р.
становило понад 41,6 млн осіб, а її територія розширилася до 565 тис. кмг.
Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес їх радя-
нізації, тобто зміни в усіх сферах життя відповідно до вироблених за роки радянської
влади зразків. У процесі радянізації виділяються два етапи:
• до весни 1940р., коли режим хоча б зовні зберігав демократичність, а рефор
ми зустрічали підтримку більшості населення;
• із весни 1940 р. відбувається поглиблення соціалістичного змісту перетво
рень, що супроводжуються масовими репресіями через неприйняття цих
перетворень більшістю місцевого населення.
Підтримку в населення зустріли такі заходи: ліквідація польського держапарату,
конфіскація земель великих власників, націоналізація торгівлі та промисловості (ці
галузі були в руках поляків та євреїв), українізація та зміцнення системи освіти (кіль
кість українських шкіл збільшилася до 6,5 тис. з одночасним скороченням польських,
Львівський університет було перейменовано на честь І. Франка, мовою викладання
стала українська тощо), розвиток системи соціального забезпечення, особливо охо
рони здоров'я.
Невдоволення викликали такі заходи: заміна польських чиновників на місцевих
комуністів та людей, присланих зі Сходу України, насильницька колективізація (на
червень 1941 р. в колгоспи було об'єднано 15 % господарств), тиск на церкву (як гре-
ко-католицьку, так і православну), розгром політичних партій і громадських об'єд
нань, у тому числі таких шанованих у народі, як «Просвіта», масові репресії.
Репресії розпочалися практично відразу після зайняття краю Червоною армією,
але спочатку вони торкнулися переважно поляків - депортація на Схід СРСР мільйо
на поляків, розстріл 15 тис. польських військовослужбовців.
Серед українців раніше за інших зазнали репресій активісти політичних партій.
Єдиною організованою силою опору новій владі залишалась ОУН.
Навесні 1940 р. режим розпочав широкомасштабні репресії: до Сибіру і Казахста
ну було депортовано 400 тис. українців; десятки тисяч людей перейшли на польські
території, окуповані німцями; люди переслідувалися без суду і слідства, але з метою
залякування населення інколи проводилися показові процеси.
З осені 1939 р. по осінь 1949 р. у Західній Україні за політичними звинуваченнями
було репресовано і депортовано близько 10 % населення (318 тис. сімей, близько
1,2 млн осіб). Смертність серед депортованих становила 16 %.
428
Укр аїн а під ч ас Д р у їо їс в іт о в о їв ій м и (19 3 9 -1 9 4 5 р р .) - Т ■У І . _________________________
Радянізація західних областей України особливо наполегливо здійснювалася піс

ля вигнання фашистських загарбників. У післявоєнні роки цей процес мав такі основні
етапи:
• організаційно-кадрова робота (направлення різного роду кадрових праців
ників з інших районів СРСР: 44 тис. учителів, 29 тис. робітників, 2 тис. інженер
но-технічних працівників, 15 тис. фахівців сільського господарства; створен
ня мережі партійних і комсомольських організацій, профспілок);
• індустріалізація і колективізація (створюються нові галузі промисловості:
швейна, хімічна; розширюється видобуток і переробка природного газу; ве
деться пошук нових родовищ корисних копалин; формується система вироб
ничої та торгово-споживчої кооперації; до середини 1950 р. у колгоспи було
об'єднано майже 93 %, а до середини 1951 р. - понад 95 % селянських госпо
дарств);
• ліквідація греко-католицької церкви (1946 р.) і перехід її в підпілля;
• боротьба з ОУН-УПА, депортація українського населення тощо.
Об'єднання західноукраїнських земель з УРСР мало позитивне значення: уперше
за кілька століть своєї історії українці були в одній державі. Але принесений на баг
нетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав західноукраїнське
населення в тому, що його майбутнє в творенні незалежноїсоборноїукраїнської дер
жави.
26.2. Напад Німеччини та її союзників на СРСР.

Бойові дії на території України у 1941 р.шда®шр&?
22 червня 1941 р. війська ницистської Німеччини та її союзників здійснили на
пад на СРСР. Німецький план «Барбаросса» був розрахований на швидке просування
військ до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром ра
дянських частин у прикордонних боях.
В Україну було спрямовано наступ групи армій «Південь», до якої входили та
кож румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського особливого та
Одеського військового округів.
Загалом ворожі війська поступалися радянським в Україні як кількісно, так і в
озброєнні. У перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом.
Але події розгорнулися інакше. Уже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких
військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст
Луцьк-Рівне-Дубно-Броди. Розгорілась перша грандіозна танкова битва Другої сві
тової війни, що тривала до 29 червня. Хоча Червона армія зазнала поразки, їй вдало
ся зупинити просування німецьких військ на тиждень.
Після поразки в прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію
укріплень старого кордону («лінія Сталіна»), на якій передбачалося зупинити просу
вання німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по
відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5-ї і 6-ї
радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей день вважається почат
ком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке команду
вання оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою
найближчого часу. На 21 липня Птлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам
не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не
429
_______________ Тема 26
змогли її подолати. Перший штурм Києва 11 -14 липня виявився для ворога невдалим.
Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для
ворога були і наступні спроби оволодіти містом. 21 серпня Птлер приймає рішення
припинити лобові атаки міста. У боях за Київ ворог утратив 100 тис. осіб. Наступ на
Київ тимчасово припинився.
Тим часом оперативна ситуація навколо Києва ускладнювалася. На Правобе
режжі радянські війська були оточені й розгромлені в районі Умані. Ворог вийшов
до Дніпра на південь від Києва. На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі
форсували Десну і в районі Кременчука Дніпро. Радянські війська Південно-Західно
го фронту опинилися під загрозою оточення. Єдиний спосіб врятуватися від оточен
ня - залишити Київ. Але Сталін на це не погодився, що дало змогу німецьким військам
усередині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ.
Лише 17 вересня Ставка віддала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війсь
ка Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Загинуло
практично все керівництво фронтом на чолі з М. Кирпоносом. У полон потрапило
663 тис. червоноармійців. 19 вересня німецькі війська вступили в Київ.
5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало на
ступ на Одесу. Після героїчної оборони Ібжовтня 1941 р. захисники залишили місто.
Евакуйовані частини було перекинуто до Севастополя, який перебував у ворожому
оточенні. Оборона міста тривала 250 днів.
За п'ять місяців війни ворогу вдалося просунутись на 900-1200 км углиб України.
Неокупованими залишалися лише території на сході України.
Причини поразки радянських військ:
• радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для
належної підготовки радянських військ до війни; постійне мусування тези, що
пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною,
дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія
про підготовку Німеччини до нападу на СРСР називалася провокаційною);
• серйозних прорахунків припустилися Й. Сталін і Генеральний штаб у визна
ченні напряму головного удару ворога. Радянське командування помилково
головним вважало наступ на Україну, тоді як, згідно з планом «Барбаросса»,
головний удар мала наносити група армій «Центр»;
• значний бойовий досвід німецького командування і бойових частин у веден
ні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і
літаків;
• невдале розміщення радянських військ для ведення оборонних боїв. Розта
шування радянських військ трьома ешелонами (52-ї, 57-ї і 62-ї дивізій) при
звело до того, що з'єднання вступали у бій по черзі, і це давало можливість
розбити їх частинами;
• радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв, оскільки передба
чалося вести війну «малою кров'ю і на території ворога». Склади боєприпа
сів та іншого воєнного майна розташовувалися занадто близько до кордону і
вже в перші дні опинились у руках ворога;
• оборонні споруди на новому кордоні не були завершені до початку бойових
дій. До того ж, вони були невдало розташовані («лінія Молотова»). Оборонні
споруди на старому кордоні були роззброєні;
430
Укр аїн а під чек Д р у г о ї св іт о в о ї війни (1 9 3 9 - 1 945 рр.) ____________________________________________________ . _______________________________________________ ____
•масові репресії в армії 1937-1938 рр. та в подальші роки призвели до ви

нищення кращих командних кадрів Червоної армії. Було знищено понад
37 тис. осіб командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь ко
мандний склад Київського військового округу). Нові командири не мали до
статнього бойового і життєвого досвіду;
• війська не були вчасно приведені до бойової готовності (за окремим виклю
ченням), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське
керівництво отримувало попередження про можливий напад;
• авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розпорошена по польо
вих, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни
на 66 аеродромах було знищено 579 літаків).
Із початком бойових дій на території України почалася мобілізація ресурсів для
боротьби з ворогом. Промисловість переводилась на воєнні рейки, йшла мобілізація
до лав Червоної армії. Так, у перші місяці війни в 16 областях України було мобілізо
вано 2,5 млн осіб. До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. осіб.
У липні 1941 р. у винищувальних загонах налічувалося 158 тис. осіб.
Просування ворога територією України вимагало в терміновому порядку орга
нізувати евакуацію промислових об'єктів, ресурсів, цінностей углиб країни; було ева
куйовано 550 великих підприємств, які вже наступного року стали випускати зброю
на сході СРСР.
Героїчний опір Червоної армії і прагнення німецького командування оволодіти
ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ із
центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) на Україну. Не
зважаючи на поразку радянських військ в Україні та її окупацію, героїчний опір Чер
воної армії привів до зриву планів «блискавичної війни» і був завершений розгромом
ворога під Москвою (зима 1941-1942 рр.).
Здобувши перемогу в битві під Москвою, радянське керівництво стало помил
ково вважати, що ворога можна перемогти, розгорнувши загальний наступ по всіх
фронтах. Навесні 1942 р. було заплановано низку наступальних операцій в Україні
(район Харкова) та в Криму.
У той самий час німецьке командування влітку 1942 р. готувало великий наступ
на Південному фланзі фронту з метою виходу до Сталінграда і Кавказу. Для цього по
трібно було завершити розгром радянських військ у Криму (Керченський півострів і
Севастополь).
За такого стратегічного розкладу сил рішення радянського командування вия
вилося помилковим і призвело до двох нових поразок радянських військ (травень
1942 р.). У районі Харкова було оточено і потрапило в полон 227 тис. осіб. Радян
ські війська також зазнали поразки і на Керченському півострові (у полон потрапило
180 тис. осіб). 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони було взято Севастополь
(у полон потрапило близько 100 тис. радянських бійців).
Поразки радянських військ дали можливість ворогові розпочати великий наступ
на південь, що призвело до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецькими вій
ськами.
26.3. Окупаційний режим в Україні в 1941-1944 рр.

Протягом року німецькі війська та їх союзники окупували територію України
і встановили «новий порядок». Окупаційна політика здійснювалася згідно з планом
431
____________ ____________ ' ■ _________ - ' _______________ Тема 26
«Ост», за яким Україна розглядалася як «лебенсраум» - життєвий простір для ні

мецького народу. Україні відводилася роль постачальника продуктів та сировини
«новій Європі». Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або
виселенню. Та частина населення, що залишалася, перетворювалася на рабів. Після
завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8-9 млн німецьких
колоністів.
Окупанти фактично ліквідували саме поняття «Україна», розчленувавши її тери
торію на три частини. Західноукраїнські землі під назвою «дискрикт «Галичина»» ві
дійшли до генерал-губернаторства, створеного на території Польщі. Румунії були пе
редані південні райони під назвою «Трансністрія». Решта територГЇ належала рейхс-
комісаріату «Україна» на чолі з катом українського народу Е. Кохом.
Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція
(гестапо), загони СС, служба безпеки (СД), поліція. Із місцевого населення формувала
ся допоміжна поліція та найнижча ланка окупаційної адміністрації.
Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто
та концентраційні табори. Проводилися масові розстріли військовополонених та
мирного населення. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр
у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У містах штуч
но створювався масовий голод. На українських землях фашистами було закатовано
понад 5 млн мирного населення, на каторжні роботи до Німеччини вивезено майже
2,5 млн молоді.
Окупаційний режим проводив політику планомірного і систематичного знищен
ня єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей
процес отримав назву Голокост.
Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. 29 вересня 1941 р. тут за один день
було знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і щоп'ят
ниці здійснювали у Бабиному Яру розстріли людей різних національностей, переваж
но євреїв (загалом 150 тис. осіб).
За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири айнзац-
групи (дві з них діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо
євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефективними для «остаточного
вирішення» (айнзацгрупи знищили в Україні близько 500 тис. євреїв). У січні 1942 р.
нацистське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести
таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур,
Майданек, Освенцім, Белжець), до яких вивозились євреї із західних областей Украї
ни. Для концентрації євреїв перед знищенням створювалась система гетто та єврей
ських житлових кварталів.
Створення таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням населення
гетто, яких в Україні налічувалося понад 350. Загалом на території України було зни
щено близько 1,4-1,6 млн євреїв.
Величезних масштабів набуло економічне пограбування України. До березня
1943 р. до Німеччини було вивезено близько 6 млн тонн пшениці, 1,4 млн тонн карто
плі, 3 млн голів худоби, тисячі тонн масла і цукру. Крім продовольчих ресурсів, виво
зились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина, матеріали
і навіть чорнозем та фруктові дерева.
Окупаційний режим викликав могутній опір загарбникам. У тилу ворога розгор
нулася підпільна та партизанська боротьба.
432
Укр аїн а під ч ас Д р у г о ї св іт о в о ї війни (193 9-1 9 45 p p .) ____________________________ ________________________________________________________________
26.4. Внесок працівників тилу України в перемогу над ворогом у роки

Другої світової війни ; t л . - V ^;
Врятуванню та відновленню воєнно-економічного потенціалу України сприяла
своєчасна, загалом успішно проведена (головним чином, із Лівобережної України)
евакуація найціннішого устаткування 550 найбільших підприємств машинобудівної,
металургійної, легкої та інших галузей промисловості, майна радгоспів, МТС, колгос
пів, науково-дослідних установ, у тому числі Академії наук, 70 вузів, понад 40 театрів,
а також 3,5 млн робітників, рільників, механізаторів, службовців та їхніх сімей. Те, що
не можна було вивезти, підлягало знищенню. Однак чимало матеріальних цінностей
й об'єктів стратегічного значення потрапило до рук ворога.
Спочатку наслідки евакуації здавалися жахливими: рівень виробництва провід
них галузей промисловості суттєво знизився. Фронт якийсь час майже не отримував
танків, літаків. Але поступово становище змінювалося на краще. Цьому сприяли два
фактори. По-перше, це економічно грамотні рішення щодо розміщення евакуйова
них продуктивних сил і спеціалістів. І, по-друге, безпрецедентні, навіть порівняно з
роками «соціалістичного будівництва», трудові зусилля. Усупереч усім негараздам,
економіку врятували самі трудівники.
У надлюдському напруженні працювало сільське населення. Тракторів, механіз
мів було обмаль. На польових роботах широко використовували корів, а нерідко самі
жінки та підлітки впрягалися замість худоби. Майже все вирощене забирала держава.
Такою дорогою ціною армія і місто забезпечувалися сільськогосподарською продук
цією. За роки війни українські колгоспи і радгоспи здали державі 6,5 млн тонн зерна,
400 тис. тонн м'яса, майже 250 тис. тонн молока.
Більшість евакуйованих підприємств почала давати продукцію вже навесні
1942 р. А в середині того ж року воєнна перебудова народного господарства завер
шилася. На сході країни небаченими темпами, по суті, була заново створена першо
класна і високоефективна воєнна економіка. Протягом усієї війни Німеччина виро
бляла сталі, електроенергії та вугілля в 1,5-2,5 рази більше, ніж СРСР. Але на кожні
100 німецьких танків у Радянському Союзі випускалося 170.
Вагомий внесок у перемогу зробили українські вчені. Так, колектив Інституту
електрозварювання АН УРСР, очолюваний 6. Патоном, успішно застосував свої до
воєнні розробки для налагодження автоматичного дугового зварювання корпусів
танків Т-34 під флюсом. Група українських учених на чолі з академіком М. Доброхо-
товим розробила нові методи виплавки броньованих сталей. Колектив Фізико-тех-
нічного інституту АН України розробив висококалорійний терміт для мін і снарядів,
більш досконалі конструкції торпед, створив радіолокатор та автоматичні системи
пеленгації, прилад для знешкодження морських мін. Колективи лікарів України на
чолі зі М. Стражеско, В. Філатовим, Р. Кавецьким, О. Палладіним повернули до життя
сотні тисяч воїнів. Дослідники Інституту клінічної фізіології АН УРСР під керівництвом
академіка О. Богомольця розробили ефективні методи лікування інфекційних, трав
матичних, шлункових та інших захворювань.
Тилова економіка ґрунтувалася і на праці мільйонів в'язнів ГУЛАГу, серед яких
українці були однією з найчисленніших груп. В'язні працювали в основному у видо
бувній промисловості та на капітальному будівництві. їхнє становище було страхіт
ливим. Вони тисячами гинули від голоду, хвороб і виснаження, багато з них прагнули
потрапити на фронт, погоджуючись воювати навіть у штрафних підрозділах. Але, ого
лошені «ворогами народу», вони залишалися за колючим дротом.
433
__________________ ■
_____________________ _______________________________________________________________ Тема 26
Ідеї справедливої визвольної війни надихнули на напружену творчу діяльність

літераторів та митців - М. Бажана, П. Тичину, М. Рильського, В. Сосюру, А. Малишка,
М. Стельмаха, 0. Корнійчука, О. Довженка (кіноповість «Україна в огні»), В. Касіяна,
0. Шовкуненка.М.Литвиненка-Вольгемута, П. Вірськогота сотні інших. Понад 300 чле
нів Спілки радянських письменників України пішли в Червону армію, частина з них
загинула на фронтах. Чимало діячів культури, які опинилися в гітлерівському тилу,
боролися проти окупантів як у складі радянських партизанських загонів і підпільних
організацій, так і оунівських.
26.5. Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни нзвш зш зЕЯ & ззат
Напад Німеччини та її союзників на СРСРта окупація значних територій зумовили
розгортання руху Опру. Поразки на початковому етапі війни примусили Москву тер
міново переглянути довоєнну теорію війни, згідно з якою, у разі нападу противника
на СРСР, бойові дії будуть вестися «малою кров'ю і на території ворога». У 1930-х рр.
було ліквідовано створену в лісах мережу матеріально-технічних баз для розгортан
ня, у разі потреби, партизанського руху. Підібрані для можливої партизанської бо
ротьби кадри звинуватили в підготовці замаху на Сталіна і знищили. Тому з поспіхом
зібраних і недосвідчених 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп, залише
них на окупованій території, улітку 1942 р. лишилося лише 22 загони, інші розпалися
або були розгромлені. Проти недосвідчених підпільників і партизанів діяли досвідче
ні фашистські каральні органи: гестапо, поліція, СС, СД.
В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й
Поліссі. Рух набрав організованого характеру в 1942 р., коли було створено Україн
ський штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. У русі Опору брали участь
утікачі-військовополонені, партійні й безпартійні, дорослі й діти.
Причини розгортання руху Опору, окупація батьківщини загарбниками; жорсто
кість окупаційного режиму; цілеспрямована діяльність радянського керівництва з
організації руху Опору на окупованих територіях.
Пасивні форми опору, різноманітна допомога партизанам; відмова співробітничати
з окупаційною владою; саботаж заходів окупаційної влади; випуск бракованої продук
ції; зрив поставок продовольства для окупаційної армії; ухиляння від робіт тощо.
Активні форми опору, партизанський рух; діяльність підпілля; диверсійна діяль
ність; пропагандистська діяльність.
Джерела формування партизанських загонів.
• Залишення в тилу ворога спеціально сформованих загонів.
• Окремі солдати і підрозділи, що опинилися в оточенні й не мали змоги про
рватися для з'єднання з фронтовими частинами.
• Окремі громадяни, які не були призвані до армії, але були здатні носити
зброю і за своїми переконаннями і бажанням готові були вести партизанську
боротьбу.
Відомими командирами радянських партизанів стали С. Ковпак, О. Федоров,
М. Наумов.
В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Миколаїв
ській області до їх складу входили старшокласники с. Кримки. У вересні 1942 р. —січні
1943 р. підпільна молодіжна організація «Молода гвардія» діяла в м. Краснодоні. Крім
антигітлерівської пропаганди, молодогвардійці здійснили низку диверсій і бойових
операцій.___________________________________________________________________________ ____________
434
Укр аїн а під час Д р у г о ї св іт о в о ї війн и (19 3 9-1 9 45 р р .) _________________________________________________________________________________________________________________________
Крім радянського руху Опору, в Україні виникає і націоналістичний, організато

ром якого виступила ОУН. У 1942 р. була сформована Українська повстанська армія
(УПА). ії головнокомандувачем став член Проводу ОУН(Б) Р. Шухевич. Партизанська
армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини.
У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України
та східних українців створили Українську головну визвольну раду (УГВР), яка заклика
ла неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.
Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни вів боротьбу як
проти ницистських окупантів, так і за створення української держави. Комуністичний
і націоналістичний партизанський та підпільний рухи наближали час перемоги. Од
нак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА
перебували в стані відкритої війни.
У той же час на західноукраїнських землях діяв і польський рух Опору (Армія Кра
йова і Гвардія Людова).
26.б. Звільнення України від нацистських загарбників (1943-1944 рр.).

Україна на завершальному етапі Другої світової війни м зєи к ш м к
Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з Украї
ни. Першим населеним пунктом, звільненим наприкінці грудня 1942 р. від німецьких
військ, було с. Півнівка Міловського району Луганської області.
Однак невдовзі стрімке просування радянських військ зупинилося. У лютому
1943 р. німці завдали відчутних контрударів. 15 березня знову взяли Харків, а 18 бе
резня - Бєлгород. Утворився Курський виступ, так звана «Курська дуга», де від квітня
до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві армії готувалися до рішучих боїв.
Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ. Радянські
війська, хоч і мали чисельну перевагу, перейшли в стратегічну оборону. Унаслідок
важких кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Вирішаль
ний танковий бій відбувся біля с. Прохорівка. Склалися сприятливі умови для насту
пальних операцій Червоної армії, у тому числі й в Україні.
Німецьке командування, реально оцінюючи свої можливості, вирішило перейти
до оборони. 11 серпня було віддано наказ про будівництво на річках Дніпро і Молоч
на системи укріплень, яка одержала назву «Східний вал».
Поки тривало спорудження «Східного валу», гітлерівці всіма можливими засоба
ми стримували Червону армію на Правобережжі й у Донбасі. Але перевага в живій
силі й техніці визначила результат воєнних дій на користь Радянської армії.
У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-
Бєлгородську операцію. У ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а
вранці місто було звільнено від окупантів.
У вересні-жовтні 1943 р. окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, інду
стріальні центри Подніпров'я. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобереж
жя на пустелю. Рейхскомісар України Е. Кох у розпорядженні представникам німець
кої адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в
тил. Лише стрімкий наступ радянських військ урятував Лівобережну Україну від пов
ного знищення.
Урешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобе
режжі неможливо. Тепер уся надія покладалася на «Східний вал». Німецьке коман
дування намагалося використати повноводну річку з високим правим берегом як
природне укріплення. Населення зганялося з 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра.
435
тМКЯК.'Ж Тема 26
Значна частина міст - Дніпропетровськ, Кременчук, Полтава - була розорена й спа

лена. На Дніпрових кручах гітлерівці зосередили групу армій «Центр» у складі 62 ди
візій. Загалом тут налічувалося 1240 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 12 тис. гармат
і мінометів, 2,1 тис. танків, стільки ж бойових літаків.
Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 кілометрів уздовж
лівого берега Дніпра. За планами осінніх операцій 1943 р., першочерговим завданням
було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і розгортан
ня наступальних операцій на Правобережжі. Радянські війська за підтримки партиза
нів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили
плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були і на ділянках, південніше Дніпра.
Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Праг
нучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебіль
шого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий,
Південно-Західний і Південний фронти, відповідно, в 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські
фронти. Спочатку вирішальний наступ передбачалося розпочати з Букринського
плацдарму, але всі спроби вирватись на оперативний простір не мали успіху. Тоді
головний удар було перенесено на Лютізький плацдарм. Звідси почався наступ тан
кового угруповання, перекинутого з Букринського плацдарму.
Вирішальні бої за Київ почалися у перші дні листопада. Сталін віддав наказ узяти
Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943 р.
Київ було звільнено. Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто
не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, так званих «піджа
ків» - неозброєних, ненавчених юнаків, поспіхом мобілізованих у придніпровських
областях України, стали жертвою штурму. їх тіла вкрили плацдарми на Правобереж
жі. Пояснювалося це тим, що в Ставці вищого радянського керівництва і військово
го командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України.
Вона нерідко переростала у мстивість, прагнення примусити жителів республіки
«спокутувати кров’ю» своє перебування в окупації. Це був один із виявів жорстокості
війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму.
Пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпи
лися там, відбили контрнаступ німецьких військ і створили умови для подальшого
наступу вглиб української території. За героїзм, проявлений у битві за Дніпро, 2438
воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, це більше, ніж під час будь-
якої іншої операції Другої світової війни.
У січні-лютому 1944 р. під Корсунь-Шевченківським війська 1-го Українського
фронту під командуванням М. Ватутіна і 2-го Українського фронту на чолі з І. Коновим
оточили і знищили фашистське угруповання кількістю понад 50 тис. осіб. Крім того,
в Україні було проведено Рівненсько-Луцьку, Нікопольсько-Криворізьку, Проску-
рівсько-Чернівецьку, Умансько-Ботошанську, Одеську, Кримську та Львівсько-Сан-
домирську операції. Під час останньої в боях під Бродами було розгромлено вісім
німецьких дивізій, у тому числі створену з українських добровольців дивізію «Гали
чина». Завершальне визволення України відбулося під час проведення Яссько-Киши
нівської та Карпато-Ужгородської операцій. Останній населений пункт УРСР в її до
воєнних меж ах-с.Лавочне Дрогобицької області - німці залишили 8 жовтня 1944 р.,
а Закарпаття було повністю визволене від окупантів 28 жовтня 1944 р.
Протягом жовтня 1944 р. Україна була звільнена від нацистських окупантів. Роз-
почалося визволення країн Центральної і Південно-Східної Європи. Перемоги ра-
436
Україн а під час Д р у г о ї с в іт о в о ї війни (1 9 3 9-1 9 45 р р.) _________________________________________________________________________________________________________________________
дянських військ в Україні дали можливість союзникам перейти в наступ у Західній

Європі.
Завершальний етап Другої світової війни для України припадає на 7944 р. - 2 ве
ресня 1945 р У 1944 р. відкрилася нова сторінка в боротьбі національних сил, зорієн
тованих на здобуття незалежності України. Коли радянські війська наблизилися до
головних баз УПА, на розгром повстанців були кинуті з'єднання НКВС і прикордонних
військ. Це була жорстока й кровопролитна боротьба. З боку УПА в ній брало участь
близько 100 тис. осіб, яких підтримувало численне оунівське підпілля.
УПА користувалася в Західній Україні підтримкою населення. Зламати цю силу
можна було лише з допомогою масових репресій. Сталінський режим без вагань пі
шов на це. Сотні тисяч жителів західноукраїнських областей були заарештовані та ви
слані до Сибіру.
У 1943-1945 рр. розпочато відбудову народного господарства України. Аж до пе
ремоги над нацистською Німеччиною 9 травня 1945 р. економіка України була повні
стю підпорядкована фронту. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працюва
ли на забезпечення Радянської армії всім необхідним.
У час, коли тоталітарний сталінський режим зміцнював свій контроль над Украї
ною, регулярні сили Радянської армії вели наступальні бої за її кордонами, у країнах
Центральної і Південно-Східної Європи. На цьому етапі кожен четвертий-п'ятий сол
дат був жителем України. Своїм ратним подвигом у складі багатонаціональних радян
ських з'єднань вони наближали спільну перемогу над країнами Вісі. Чотири Україн
ські фронти взяли участь у визволенні від нацизму Польщі, Чехословаччини, Румунії,
Болгарії, Угорщини, Австрії, Німеччини, Югославії.
26.7. Втрати України в Другій світовій війні

Серед колишніх республік Союзу PCP, а також держав світу, що були втягнуті в
Другу світову війну, Україна зазнала найбільших матеріальних і людських втрат. Без
посередні прямі матеріальні збитки, завдані фашистськими окупантами народному
господарству УРСР, становили 285 млрд крб у цінах 1940 р„ або майже 42 % усіх втрат,
завданих тодішньому Союзу PCP. Ця сума в 5 разів перевищувала видатки УРСР на
спорудження нових підприємств, залізниць, об'єктів енергетики, МТС та інших буді
вель упродовж трьох довоєнних п'ятирічок. Уся сума збитків, яких зазнали народне
господарство і населення України, сягнула майже 1200 млрд крб.
За час війни завойовники зруйнували в Україні 714 міст, 28 тис. сіл, понад
15 тис. промислових підприємств, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів, 1,3 тис. МТС, майже
33 тис. шкіл, середніх і вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, понад
18 тис. установ охорони здоров'я. Із музеїв УРСР було вивезено близько 40 тис. кар
тин, експонатів, інших художніх цінностей.
Проте найтрагічніші соціальні втрати - це загибель людей у боях із ворогом, роз
стріляне, вивезене на каторжні роботи до фашистської Німеччини мирне населення.
Від часу закінчення Другої світової війни минуло більше півстоліття, але точних відо
мостей про людські втрати України у воєнному вогнищі все ще немає. За оцінками
вчених, демографічні втрати становили 9 млн осіб (22 % населення), із яких 3,5 млн
загинули на фронтах.
Україна зробила винятково важливий внесок у перемогу держав антигітлерів
ської коаліції. Із 7 млн орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської
армії, 2,5 млн одержали жителі України._____________________________________________________
437
___________ нвишннмянннвявнявяя Гем а 26
Депортація - примусове, насильницьке пе «Ост»-план - план к о л о н із а ц ії « ж и т т єв о го
реселення людей за межі місць їх постійного п р о с т о р у » на Сході, передбачалось висе
проживання. лення 31 млн. осіб н е а р ій с ь к о г о походжен
Бліцкриг - теорія досягнення швидкої пере ня і заселення 10 млн. німецькими к о л о
моги у війні, побудована на тому, що против н іс т а м и . Передбачалось втілення у життя
них буде захоплений зненацька і не встигне після завоювання СРСР. Після провалу « б л и
розгорнути свої сили. Б. був використаний с к а в и ч н о ї в ійн и » проти СРСР втілювалися
Німеччиною у Другій і Першій світовій війнах. лише окремі положення плану, особливо
Мобілізація - 1) призов військовозо ті, що торкалися економічного пограбуван
бов'язаних на службу в діючу армію у зв'язку ня і масового знищення «н еа р ій ц ів » . У «За
із запровадженням воєнного стану; 2) пере уваженнях і пропозиціях до генерального
ведення всіх галузей промисловості у воєн плану «Ост» від 27 квітня 1942 р. Г. Гіммлер
ний стан; 3) залучення кого-небудь для вико запропонував перед к о л о н із а ц іє ю «ліквіду
вати 5-6 млн. єв р е їв , що мешкають на цій
нання якогось важливого завдання, масового
заходу. території». На Н ю р н б е р з ь к о м у п р о ц е с і був
визнаний злочинним.
Евакуація - вивезення населення, поранених,
День пам'яті та примирення і День пере
полонених, а також матеріальних засобів з міс
моги - державне свято на честь перемоги
цевостей, що перебувають під загрозою напа
над Нацистською Німеччиною, що відзнача
ду або загарбання ворогом, стихійного лиха.
ється 8-9 травня.
«Рейкова війна» - назва операції радянських
Український визвольний рух - ціле
партизан.
спрямована, організована боротьба україн
«Новий порядок» - назва окупаційного ре
ства за національне визволення і створення
жиму, встановленого нацистами на загар
незалежної держави.
баних територіях. Відзначався особливою
Плацдарм - місцевість, район, де підготовля
жорстокістю і масовими знищеннями мирних
ється та розгортається військова операція. Те
громадян.
риторія, країна, яку використовує будь-яка дер
Остарбайтер (з нім. - «східний робітник») -
жава для підготовки нападу на іншу державу.
німецький термін для позначення осіб, які
Окупаційні зони (в Україні) - адміністратив
були вивезені нацистами зі східних окупова
но-територіальні зони, створені н а ц и ст а м и
них територій під час Другої світової війни на
після о к уп а ц ії України. Передбачали розчле
примусові роботи до Німеччини.
нування території України, знищення її як
Рух Опору - національно-визвольний рух на єдиного цілого. На території України було
родів, окупованих Німеччиною та її союзни створено Р ей хско м іса р іа т У к р а їн а , д ист р и кт
ками у роки Другої світової війни. Боротьба Галичина, Т р а н сн іст р ія і зона військової адмі
набирала різних форм від духовного опору ністрації, яка включала східні райони України
до збройної боротьби. до Азовського моря і Крим.
Голокост - планомірне і організоване зни Партизани - добровільні іррегулярні
щення єврейського населення в роки другої збройні формування, які ведуть збройну
світової війни. Жертвами Г. стали 6 млн євреїв боротьбу з існуючим режимом. Термін П.
(в Україні - 1,4 млн). Це складало близько 63% стосовно подій Другої світової війни на те
європейського і 36% світового єврейства. Не ренах України застосовується переважно
існує єдиної точки зору щодо періодизації Г. щодо радянської течії в р у с і О п о р у . У пар
Одні дослідники вказують на період 1933- тизанському русі (радянському) на Україні
1945 рр., інші - на 1941-1945 рр. тобто період брали участь більше 3 тис. є в р е їв . Невелика
систематичного масового знищення. кількість євреїв була і в українському ( У к р а
Колабораціонізм - явище, яке притаманне їн с ь к а п о в с т а н с ь к а а р м ія ) та польському
періоду Другої світової війни. Співробітни (Армія Крайова) націоналістичних парти
цтво урядів, окремих осіб з окупантами. занських загонах.
438
Укр аїн а під ч ас Д р у г о ї св іт о в о ї війни (19 3 9-1 9 45 р р .) V
Персонали
Кирпонос Микола (1892-1941) - воєначаль обраний Президентом УГВР (1944). 13 вересня
ник, Герой Радянського Союзу (1940 р.), на 1944 р. заарештований, ув'язнений у Дрого
початку радянсько-німецької війни команду бицькій тюрмі (1944-1947), Владимирській тюр
вач Південно-Західним фронтом, організатор мі (1948-1960), де й загинув 16 травня 1960 р.
оборони Києва в 1941 р. Загинув при виході з Бандера Степан (1909-1959) - політичний
оточення. діяч, ідеолог українського націоналістичного
Ковпак Сидір (1887-1967) - один з органі руху. Народився в Галичині у родині свяще
заторів радянського партизанського руху в ника. З 1927 член Української військової ор
Україні. Його партизанське з'єднання здійс ганізації (УВО). З 1929 зі створенням ОУН став
нило 5 рейдів по тилах ворога. Найвідоміший її членом, а згодом одним із керівників. У 1934
карпатський рейд 1943 р. був засуджений польським судом до смертної
Сабуров Олександр (1908-1974) - радян кари, заміненої на довічне ув'язнення. В 1939
ський військовий діяч, Герой Радянського з початком війни був визволений. В лютому
Союзу (1942), генерал-майор військ НКВС (з 1940 Бандера зі своїми однодумцями ство
1943). У жовтні 1941 р. очолив радянський рює Революційний провід ОУН, а в 1941 на II
партизанський загін. З березня 1942 р. до квіт Великому зборі Проводу стає його головою.
ня 1944 р. командував партизанським з'єд У 1947 обраний головою Проводу ОУН, ке
нанням, що діяло у Сумській, Житомирській, рував боротьбою українського націоналіс
Волинській, Рівненській та ін. областях Украї тичного підпілля проти радянської влади. У
ни. За особистим розпорядженням Й. Сталіна своїх статтях обстоював ідеї християнського
у 1942 р. Сабуров увійшов до складу неле революційно-визвольного націоналізму, не
гального ЦК КП(б)У. З жовтня 1942 р. - началь залежності України. 15 жовтня 1959 вбитий
ник штабу з керівництва партизанського руху у Мюнхені агентом радянських спецслужб
Житомирської області, був членом Житомир б. Сташинським.
ського обласного комітету КП(б)У. Радянські Мельник Андрій (1890-1964) - у 1914-
партизани під командуванням Сабурова, ча 1916 рр. командував сотнею легіону Україн
сто переодягнені в німецьку уніформу, здій ських січових стрільців на австрійсько-росій
снювали терористичні акції і чинили масові ському фронті. Сотня Мельника відзначилась
насильства щодо місцевого населення. Влітку під час боїв на Маківці, під Заваловом і над
1944 р. очолив управління НКВС Дрогобиць Стрипою. Під час боїв на Лисоні 4 вересня
кої області. Сабуров був безпосереднім орга 1916 р. Мельник потрапив у російський по
нізатором військових операцій проти Україн лон. Під час Української революції став одним
ської повстанської армії і підпілля ОУН, чим з організаторів підрозділу Січових стрільців.
активно сприяв утвердженню сталінського Полковник арміїУНР, один з найближчих спів
тоталітарного режиму на західноукраїнських робітників Євгена Коновальця. Один з органі
землях. Особисто брав участь у репресіях заторів УВО. З 1938 р. - голова Проводу ОУН.
проти членів сімей учасників Руху Опору. У Проте не зміг зберегти єдність організації,
1950-х роках перебував на керівній роботі в у 1940 р. очолив ОУН (М). На початку Другої
органах внутрішніх справ УРСР і СРСР. Депу світвої війни виступав за співробітництво з
тат Верховної Ради СРСР. нацистською Німеччиною. Але згодом роз
Осьмак Кирило (1890-1960) - Член УПСР, чарувався. В'язень німецьких концтаборів.
член Центральної ради (1917-1918). Агроном, З 1945 р. - в еміграції. У 1947 р. на Третьому
організатор кооперативів. Заарештований у великому зборі Українських націоналістів
м.Харкові у 1928 р., у Москві (1930), засудже Мельник обраний довічним головою ПУН.
ний на п'ять років за справу СВУ, достроково Післявоєнний період свого життя присвятив
звільнений. Працював у народному господар боротьбі за консолідацію емігрантських сил.
стві (1932-1938). Знов ув'язнений (1938-1940). У 1957 р. висунув ідею створення світового
На волі жив з родиною в Києві (1940-1941). конгресу українців і союзу українців, реалі
Мав зв'язок з сіткою ОУН, переїхав до Львова, зовану в 1967 р. зі створенням Світового кон
працював у УЦК. Учасник великих зборів УГВР, гресу вільних українців.
439
__________________________________________________________________________________ •_______________________________________________________________ і__________________________________________________________ Тема 26
Тимошенко Семен (1895-1970) - радянський прагнучи скористатись можливістю відро

воєначальник. 3 1915р. брав участь у Першій дити Українську державу. Р.Шухевич відразу
світовій війні. З 1918 р. служив у Червоній відгукнувся на події в Карпатській Україні. Він
армії. У 1930-ті роки командуючий воєнни прибуває до краю, де стає одним з організа
ми округами. У вересні 1939 командуючий торів і керівником «Карпатської Січі»(1938-
Українським фронтом Червоної Армії під час 1939). У 1939-1940 рр. працює у Проводі ОУН
«визвольного походу» на західноукраїнські на посту референта зв'язку з Українськими
землі. Під час радянсько-фінської війни 1939- землями у складі СРСР. У 1940-1941 рр. вхо
1940 рр. командував військами Північно-За дить до складу Проводу ОУН. Бере участь у
хідного фронту. З 7 травня 1940 р. - маршал Другому Великому Зборі ОУН (весна 1941).
Радянського Союзу, нарком оборони СРСР Після Збору стає крайовим провідником
(до 19.07.1941). На початку радянсько-ні ОУН на українських землях Польського гене
мецької війни 1941-1945 рр. призначений рал-губернаторства. Також постійно працює у
заступником наркома оборони, головноко Головному військовому штабі ОУН. Викладає
мандувачем військ Західного (згодом - Пів на таємних курсах кадрів ОУН. Розраховуючи
денно-Західного) стратегічного напряму, на допомогу Німеччини у визволенні України
командувачем Західного (липень-вересень і відродженні державності, Р.Шухевич стає
1941), Південно-Західного (вересень-грудень організатором і керівником Українського ле
1941, квітень-липень 1942), Північно-Західно гіону (батальйони СС «Нахтігаль» і «Роланд»).
го (жовтень 1942 - березень 1943) фронтів, у Цей легіон бере активну участь у нападі Ні
1943-1945 - представник Ставки Верховно меччини на СРСР. Але після загарбання Укра
го головнокомандування з координації дій їни німецьке командування розпускає легіон.
військ ряду фронтів і Чорноморського флоту. Антиукраїнська політика Німеччини змушує
У післявоєнний час командував військами Ба- Р. Шухевича перейти від співробітництва до
рановицького (1945-1946), Південно-Ураль боротьби з німецькою окупацією. Весною
ського (1946-1949) і Білоруського військових 1943 р. він стає військовим референтом у
округів (1949-1960). У 1961-70 рр. - голова Проводі ОУН. В середині 1943 р. Третій над
Ради комітету ветеранів війни. звичайний Великий збір ОУН обирає Р.Шухе-
Федоров Олексій (1901-1989) - генерал-ма вича на пост голови Бюро Проводу ОУН (в
йор, двічі Герой Радянського Союзу, радян цей час він відомий під псевдонимом Тур). З
ський партійний і державний діяч, в роки осені стає Головним командиром УПА і вже
радянсько-німецької війни - командир Черні відомий як генерал Тарас Чупринка. У листо
гівсько-Волинського партизанського з'єд паді 1943 р. Шухевич стає ініціатором і орга
нання, перший секретар Чернігівського і Во нізатором проведення на Волині Конференції
линського підпільних обкомів КПРС. поневолених народів. Ця конференція стала
Ш ухевич Роман (1907-1950). По закінченню свідченням значних змін в ідеології ОУН: про
середньої школи вступив до Львівського полі відною стала теза про те, що визволити Україну
технічного інституту, який з успіхом закінчив. від поневолення можна лише в союзі з іншими
Із студентських років починає брати активну поневоленими народами і що необхідно вра
участь у національно-визвольній боротьбі. У ховувати інтереси національних меншин, які
1925-1929 рр. член Української військової ор проживають в Україні. З 1944 р. під псевдоні
ганізації (УВО). Стає одним з провідних її дія мом Лозовий очолює уряд (Генеральний се
чів. У 1929 р. в числі перших стає членом ОУН. кретар Головної української визвольної ради),
Довгий час працює на посту бойового ре Секретаріат військових справ, командує УПА,
ферента в Крайовій екзекутиві ОУН. За свою є Головою Проводу ОУН. На цих посадах він
діяльність був заарештований польськими залишається до своєї смерті. У 1945 р. Провід
властями і кинутий до в'язниці. Через деякий ОУН видав Декларацію, в якій взяв на себе зо
час був звільнений за амністією. Відомий під бов'язання, що не залишить території України
псевдонімом «сотник Щука». В умовах, коли і буде вести боротьбу. 5 березня 1950 р. у селі
в Європі ось-ось мала розпочатись Друга сві Білогорщі під Львовом він загинув під час бою
това війна, ОУН активізувала свою діяльність, з радянськими військами.
440
Укр а їн а п ід ч ас Д р у г о ї св іт о в о ї війни (19 3 9-1 9 45 р р !
Теліга Олена (1907-1942) - поетеса, полі партію. У серпні 1943 р. УНРА була поглинена
тичний діяч. У 1932 р. вступила до лав ОУН. Українською повстанською армією. Напри
Після розколу організації була прихильницею кінці 1943 р. Т.Боровець був заарештований
А.Мельника (ОУН(М)). У 1941 р. разом з чоло гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі
віком О.Ольжичем переїхала до Львова, а зго Заксенгаузен. Звільнений у вересні 1944 р.
дом у складі похідної групи ОУН до Києва, де З 1948 р. жив в еміграції у Канаді, створив
утворила Спілку українських письменників, Українську національну гвардію, брав участь
редагувала літературно-мистецький додаток у керівництві Спілки визволення України. Ав
до газети «Українське слово» - часопис «Ли тор спогадів «Армія без держави», видавав
таври». 7 лютого 1942 р. разом з чоловіком журнал «Меч і Воля». ~ -
заарештована нацистами і розстріляна у Ба Ватутін Миколай (1901-1944) - воєначаль
биному Яру. ник, брав участь у громадянській війні на боці
Боровець Тарас (псевдоніми: Тарас Бульба, «червоних». У роки радянсько-німецької вій
Чуб, Гонта; 1908-1981) - діяч українського ни займав посади командуючого фронтів. Під
повстанського руху часів Другої світової вій його командуванням 1-й Український фронт
ни. У 1920-ті роки проводив пропагандист 6 листопада 1943 р. визволив Київ від нацист
ську роботу на Поліссі. Удейно був близький ських загарбників. 29 лютого 1944 р. дістав
до С.Петлюри. У 1930 р. заснував організацію поранення у сутичці з бійцями УПА, від якого
Українське Національне Відродження. Де 15 квітня помер.
кілька разів заарештовувався польськими Берест Олексій (1921-1970) - український
спецслужбами, в 1934-1935 рр. ув'язнений радянський військовий, Герой України, лей
у Березі Картузькій. У 1939-1941 рр. під час тенант Червоної Армії, що встановив, разом з
більшовицької окупації продовжував робо Михайлом Єгоровим та Мелітоном Кантарією,
ту по організації націоналістичного підпіл Прапор Перемоги на даху німецького Рейх
ля на Поліссі й Волині. На початку Великої стагу о 21.50 30 квітня 1945 року.
Вітчизняної війни сформував Поліську Січ, Дерев'янко Кузьма (1904-1954) - україн
яка вела боротьбу проти оточених частин ський радянський військовий діяч. Герой
Червоної армії. Під тиском німецького ко України, генерал-лейтенант. Учасник Радян
мандування була розпущена, але відновила сько-фінської війни 1939-1940 і Другої Світо
діяльність як партизанська армія - Україн вої війни. 2 вересня 1945 р. від імені радян
ська повстанська Армія, що вела боротьбу ського Верховного Головнокомандування
проти нацистських окупантів і радянських приймав капітуляцію Японії. За кілька днів
партизан. У липні 1943 р. Т.Боровець перей після атомного бомбардування міст Хіросі-
менував очолювані ним загони в Українську ма та Нагасакі генерал Дерев'янко відвідав
народно-революційну армію (УНРА) і ство радіоактивну місцевість та склав детальний
рив Українську національно-демократичну звіт з фотографіями.
441
. Г 1 і? л ___________________________________________ ‘ __________________________________ Гемо 26
Тестові завдання ю к ш я ш ш м Ш Н Н Ш Н Н Н Н Н і
1. Які області були утворені на українських землях, що були приєднані до УРСР у
1939-1940 рр.?
А Львівська, Тернопільська, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, А Б в Г|
Івано-Франківська □
Львівська, Тернопільська, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, Станіславська,
Ізмаїльська
В Львівська, Тернопільська, Волинська, Дрогобицька, Рівненська, Чернівецька,
Станіславська, Ізраїльська
Г Львівська, Тернопільська, Волинська,Дрогобицька, Рівненська, Івано-Франків
ська, Станіславська, Чернівецька, Ізмаїльська
2. Коли відбулася описана подія?
«Польська держава та її уряд фактично перестали існувати. Таким чином припи
нили свою чинність договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана сама собі й
залишена без керівництва, Польща перетворилася на зручне поле для всіляких
випадковостей, несподіванок, які можуть створити загрозу для СРСР. Тому... радян
ський уряд не може... байдуже ставитися до того, що єдинокровні брати - українці
та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залиши
лися беззахисними. Унаслідок таких обставин радянський уряд дав розпоряджен
ня Головному командуванню Червоної Армії віддати наказ перейти кордон і взяти
під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії».
А 23 серпня 1939 р. В 17 вересня 1939 р. І А І Б І В І Ґ1
Б 1 вересня 1939 р. Г 28 вересня 1939 р. І І.І О
3. У районі яких міст відбулася найбільша танкова битва початкового періоду війни
нацистської Німеччини проти СРСР?
А Луцьк-Рівне-Броди-Дубно і А І Б І В ІГ І
Б Вінниця-Житомир-Бердичів-Біла Церква І__ І__ І__ І__ І
В Львів-Перемишль-Чернівці-Драгобич
Г Житомир-Бердичів-Київ-Біла Церква
4. Де були здійснені контрнаступи радянських військ в Україні навесні 1942 р.?
А в районі Харкова, у Криму А Б в Г
Б під Одесою, Севастополем Г Г
В в районах міст Києва і Дніпропетровська
Г у Криму, в районі Києва
5. Коли відбулася зазначена подія?
«Волею українського народу Організація українських націоналістів під проводом
Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої
голови цілі покоління найкращих синів України...»
А 17 вересня1939 р. В 22 червня 1941 р. | А [Б [ в ) Ґ]
Б 22 жовтня 1939 р. Г ЗО червня 1941 р. і—1—1—1 ]
б. Як називався план нападу гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР?
А «Ост» В «Барбаросса» 1*1ІБ |1В Іі г і
Б «Вайс» Г «Цитадель» □ п г і
442
Україн а під час Д р у г о ї св іт о в о ї війн и (19 3 9-1 9 45 р р .) і « « Я — : __________________________ З — — —
7. Що у роки Другої світової війни називалося «Східним валом»?

А радянські укріплення вздовж лівого Дніпра O D O R
Б німецькі укріплення вздовж правого Дніпра
В лінія радянсько-польського кордону, що існував у 1921-1939 рр.
Г східний кордон Третього Рейху
8 . Яке визначення відповідає поняттю «рейкова війна»?
А операція радянських партизанів із руйнування залізниць, с ш о а
мостів, ешелонів, здійснена напередодні та під час Курської битви І і м і
операція передових радянських військових частин на Лівобережній Україні
влітку 1943 року з широкомасштабним використанням бронепоїздів
операція підпілля ОУН та загонів УПА зі знищення великих залізничних вузлів
і станцій Галичини та Правобережної України упродовж липня-серпня 1942
року
військово-диверсійні операції Червоної армії проти залізничних частин вер
махту
9. У визволенні яких країн брали участь війська чотирьох Українських фронтів?
А Польщі, Чехословаччини, Угорщини А Б в гч
Б Румунії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини □ п □ 1 і
В Румунії, Болгарії, Польщі Чехословаччини, Угорщини, Югославії
Г Румунії, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Німеччини, Австрії,
Югославії
10.У якому році відбувся карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака?
А 1941р. В 1943 р. * ВІВ. Г
Б 1942 р. Г 1944 р.
11 .Як називався план, розроблений нацистами, що передбачав колонізацію загарба
них земель, винищення мирного населення, пограбування матеріальних ціннос
тей, експлуатацію природних і людських ресурсів тощо?
А «Барбаросса» В «Новий порядок» ІАІБІвІҐ]
Б «Ост» Г «Остаточне вирішення...» І— І—І— І— І
12.У результаті якої операції радянських військ було завершено визволення терито
рії України від німецько-фашистських загарбників?
А Львівсько-Сандомирівської В Яссько-Кишинівської ІАІБІВІГІ
Б Карпатсько-Ужгородської Г Кримської І— І— І— І— І
ІЗ.Я ка головна мета об'єднувала всі течії Руху Опору в Україні?
А проголошення незалежності України А Б в ті
Б відновлення радянської влади __
В вигнання окупантів з території України
Г відновлення УНР
14.Внаслідок якої події почалося визволення Правобережної України від нацистської
окупації?
А Корсунь-Шевченківської операції !А ]|б |І В1г 1
Б Курської битви □ 11
В «Битви за Дніпро»
Г Харківської операції
443
_________________________ _______________________________________________________ ;________________ _________________________________________________ •__________________________ Т ч *а 2 6
15.У який період Великої Вітчизняної війни

(1941-1945 рр.) зроблено зображені фото?
А серпень-вересень 1939 р.
Б червень-липень 1942 р.
В вересень-листопад 1943 р.
Г січень-лютий 1944 р.
Е1СШ|
Іб.Яким терміном позначається співробіт

ництво урядів, окремих осіб з окупантами
у роки Другої світової війни?
А волюнтаризм
Б космополітизм
В пацифізм
Г колабораціонізм
1 7 . Що було одним із наслідків депортації 1944 р. кримських татар
із території Криму?
А кардинальна зміна національного складу населення регіону А Б в ІП
Б надання кримській області автономії в складі УРСР 1
В розформування кримсько-татарських частин Червоною армією
Г утворення Татарського автономного округу в Узбекській PCP
18. У якому році розпочався радянський партизанський і підпільний рух проти на
цистських окупантів України?
А 1941р. В 1943 р. О О ЕШ
Б 1942 р. Г 1944 р.
19.Яке місто під час Великої Вітчизняної війни упродовж 73 днів знаходилося в обло
зі, чинило опір німецьким і румунським військам, які неодноразово намагались
його взяти штурмом?
А Київ В Одеса [ А 1ВІ В ( В
Б Севастополь Г Керч І— І—І— І— І
20.Що називають «волинською трагедією»?
А збройне протистояння між українцями і поляками на Волині у 1943 р.,
що супроводжувалося значними людськими жертвами з обох сторін
Б каральна акція нацистських окупантів, що супроводжувалася □ ЕЗЕШ
масовим знищенням мирного населення 1— 1
В обмін населенням між Польщею і УРСР, який супроводжувався
насильним вигнанням поляків
Г насильницьке насадження радянської влади на Волині у 1939-1941 рр.
2 1 .Видатними представниками радянського партизанського руху в роки
Великої Вітчизняної війни були
А С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров оо кзі
Б С. Тимошенко, М. Кірпонос, М. Ватутін
В О. Довженко, О.Теліга, О. Ольжич
Г А. Мельник, С. Бандера, Р. Шухевич
444
Україна під ч ас Д р у г о ї св іт о в о ї війн и 11939-1945 р р .) ______________________________________________________________________________ ■ _______________________________
22.«Постановою Державного комітету оборони намічено широке використання

електрозварки під слоем флюса у виробництві танків та авіабомб. За найближчі
4 місяці заводи повинні запустити біля 60 автозварювальних установок...» Хто був
автором цього винаходу?
А Є. Патон В М. Доброхотов А Б в 71
Б О. Богомолець Г О. Палладій Л
2 3 .Яка дата відзначається як День визволення України від нацистських загарбників?

А б листопада 1943 р. В 28 жовтня 1944 р. А Б в|г
Б 8 жовтня 1944 р. Г 9 травня 1945 р. Л ^
24.Який твір на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) Й. Сталін охарактеризував наступним

чином?
«...Насамперед дуже дивно те, що в кіноповісті Довженка, ...що мала б показати
повне торжество комунізму, під прапором якого Червона армія успішно визволяє
Україну від німецьких загарбників, немає жодного слова про нашого вчителя -
великого Леніна... Кіноповість є антирадянською, яскравим виявом націоналізму,
вузької національної обмеженості...»
А «Партизани в степах України»
Б «Зачарована Десна»
В «Земля»
Г «Україна в огні»
25.На карті позначено лінію фронту

часів Другої світової війни станом
на
А серпень 1941 р.
Б жовтня 1941р.
В листопад 1943 р.
Г січень 1944 р.
|А Б в т і
1
2б.Серед пронумерованих на карті

адміністративних зон на окупова
них українських землях позначте
зону, на яку розповсюджувалася
влада цивільної адміністрації на
чолі з рейхскомісаром Е. Кохом.
А 1
Б 2
В З
Г 4
А Б в гГ
445
■' ~~ • •______________________ : • '■ Тема 26

27.Установіть відповідність між ознаками і особами.
1 один із авторів «Акта проголошення А М. Кирпонос п Бі г А
відновлення Української держави» Б Я. Стецько ■
у 1941 р. В В. Кубійович
■
2 эпископ, який був ініціатором д Г. Костел ьн ик ■
«возз'єднання УГЦК» з право
слав'ям, ліквідації Берестейської
церковної унії
3 командувач Південно-Західного
фронту у 1941 р.
4 керівник Українського централь
ного комітету - єдиної легаль
ної організації на окупованих територіях
у роки Другої світової війни
28.Установіть відповідність між подіями Другої світової війни на території України та
їх наслідками.
1 Встановлення «нового порядку» А Евакуація матеріальних і
в Україні людських ресурсів на схід
2 Поразка Червоної армії в Україні Б вивезення працездатного
3 Приєднання Західної України населення на примусові
до СРСР і, відповідно, до УРСР роботи і економічне пограбування
4 Визволення території УРСР В радянізація, депортація
від нацистських загарбників частини населення
шзізенип Г окупація Карпатської України
п■■■■■ угорськими військами
я Д початок відбудови зруйнованого
я ■
п■■■■■ господарства
29. Установіть послідовність подій
А початок масового вивезення українців на примусові ■□□□аги
роботи в Німеччину _ і
Б початок радянського партизанського руху 2, □
і
В початок масових розстрілів нацистами у Києві у Бабиному Яру Е
Г завершення окупації України нацистською Німеччиною та їх союзниками
30. Установіть послідовність подій в Україні в роки Другої світової війни.
А «Нема більше Севастополя з його акаціями і каштанами, чистенькими вулиця
ми, парками, невеличкими світлими будинками. Він зруйнований».
Б «На смертний бій... піднялася вся Україна..., почалася наша ■□□□агп
велика священна Вітчизняна війна...» л■■■■■
В «У багатьох селах Галичини, куди вступала більшовицька армія, я■ ■■
я ■ ■■
якась частина населення нерідко зустрічала їх квітами» п■■■■■
Г «До останнього дня наше радіо запевняло: «Київ був, є і буде
радянським. Ворог не пройде!..» І раптом наші війська відходять».
446
Україн а під час Д р у г о ї св іт о в о ї війни (19 3 9-1 9 45 р р . ) ________________________________________________________________________________________________

31. Які заходи радянізації західноукраїнських земель у 1939-1941 рр. були позитивно
сприйняті українським населенням?
1 ліквідація польського і румунського державних апаратів
2 запровадження безкоштовного медичного обслуговування,
українізація системи освіти
3 ліквідація політичних партій
4 репресії і депортації
5 ліквідація земель великих власників і розподіл їх між селянами
6 колективізація
7 проведення операції «Вісла»
32. Які з зазначених події відбулися на території УРСР під час Другої світової війни у
1943-1944 рр.?
1 Курська битва
2 рейди партизанських загонів Ковпака від Путівлі до Карпат
3 Сталінградська битва
4 Третій надзвичайний збір ОУН
5 битва за Дніпро
6 оборона Севастополя
7 проголошення незалежності Карпатської України
Тема 27
УКРАЇНА В ПЕРШІ ПОВОЄННІ РОКИ

(1945 - на початку 1950-х рр.)
О сн о в ні п о д ії
1945 р. - участь української делегації в роботі уста 1947 р. - грошова реформа, скасуван
новчої конференції ООН ня карткової системи, «ждановщина»
1946 р. - схвалення плану IV п'ятирічки - «п'ятиріч 1947 р. - операція «Вісла»
ки відбудови» 1949 р. - ліквідація Мукачівської
1946 р. - неканонічний Львівський собор, «само єпархії греко-католицької церкви
розпуск» Української греко-католицької церкви 1950 р. - загибель командуючого УПА
1946-1947 рр. - голод в Україні Р.Шухевича
27.1. Адміністративно-територіальні зміни України після Другої

світової війни. Формування сучасної території України ■ ш яш яш в
Друга світова війна призвела до значних змін в Україні. У повоєнні роки вона
в багатьох відношеннях дуже відрізнялася від тієї, якою була до війни. Хоча у війні
Україна і зазнала значних збитків (зруйнований економічний потенціал, значні люд
ські втрати), проте суттєво розширились її кордони, зросла політична й економічна
вага в СРСР; республіка вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права,
докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, уперше за багато століть
майже всі українські землі опинились у межах однієї держави.
Питання про західний кордон СРСР, а відповідно, й України, гостро постало під
час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорю
валося у ході Тегеранської (1943 р.), Ялтинської (1945 р.) та Потсдамської (1945 р.)
конференцій лідерів держав Антигітлерівської коаліції. Остаточно обриси повоєнних
кордонів УРСР сформувалися у процесі україно-польського, україно-чехословаць-
кого та україно-румунського територіальних розмежувань, а також юридичного за
кріплення західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939—
1945 рр. Особливо складними і тривалими були врегулювання територіальних пи
тань із Польщею та Чехословаччиною. На цей процес значно впливало міжнародне
становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі.
Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування
була Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим комітетом націо
нального визволення від 9 вересня 1944 р., відповідно до якої частина споконвічних
українських земель (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина), де прожи
вало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керів
ництво намагалося підтримати польський прорадянський уряд і зменшити негатив
не сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р.
Домовленість між СРСР і Польщею була досягнута 16 серпня 1945 р., коли був
укладений договір щодо радянсько-польського державного кордону. Ця угода закрі
плювала кордон по «лінії Керзона» з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі)
на 5-8 км, а на окремих ділянках - сімнадцятикілометрове (район Немирів-Ялувка) і
навіть тридцятикілометрове (район р. Солонія і м. Крилів) відхилення.
Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р.,
коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, унаслідок якого
448
___________________________________________ ________
до Львівської області увійшли землі в районі міста Кристополя (згодом переймено
ваного в Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола міста Нижні Устрики
Дрогобицької області.
Із наближенням радянських військ до кордонів Чехословаччини постало питан
ня про подальшу долю Карпатської України. У радянсько-чехословацьких перегово
рах з емігрантським урядом Е. Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і піс
лявоєнне співробітництво між ЧСР і СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську
Україну вирішувалося на користь Чехословаччини.
Але зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація
змінилася. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий страте
гічний плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі.
Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало анти
фашистський і національно-визвольний рухи населення краю.
Зі звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля як Народні комі
тети, які стали відігравати роль органів місцевого самоврядування, так і комуністи, які
19 листопада 1944 р. створили самостійну Комуністичну партію Закарпатської Украї
ни. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалося. Більша частина краю
була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації.
У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних
комітатів, на якому схвалено Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною, об
рано Народну раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України
і сформовано уряд. Досить швидко було створено всі атрибути державності Закар
патської України - суд, прокуратуру, збройні сили, органи управління на місцях та ін.
Події в Закарпатті турбували уряд ЧСР. Міністр закордонних справ Я. Масарик від
верто заявив, що Закарпаття ніхто не віддасть, бо «Росію не можна пускати в Європу».
Та хід подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Пози
ція населення Закарпаття була чіткою і послідовною - до України. СРСР, порушуючи
попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь.
Усі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення повоєнної міжнародної
конференції наражалися на опір сталінського керівництва. Зрештою уряд ЧСР зму
шений був піти на поступки. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закрі
пив рішення з'їзду в Мукачевому. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної
Ради СРСР про утворення в складі УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно
без згоди населення ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.
Виступаючи ЗО червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР, М. Хрущов заявив, що
український народ уперше возз'єднався в єдину Українську державу.
Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено
10лютого 1947р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким ви
знавалося право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридич
но закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.
Отже, повоєнний процес урегулювання кордонів УРСР відбувався методами,
притаманними тоталітарному режиму, з урахуванням його стратегічних інтересів, які
збіглися з прагненням українців об'єднатися в єдину державу.
Процес урегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки:
були остаточно визначені та юридично визнані кордони республіки; територія УРСР
збільшилася на 110 км2; відбулися демографічні зміни; основну частину українських
земель було об'єднано в складі однієї держави.
449
Ш — — — — — — — — Tt ua 27
Об'єднання українських земель, вихід на міжнародну арену зумовили зміну дер
жавної символіки республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР
прийняла указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР, Державний гімн
УРСР. Червоний прапор із написом «УРСР» було замінено двоколірним: верхня части
на, що становила 2/3 ширини полотна, була червоною, а нижня мала світло-блакит
ний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа
і молота, а над ними п'ятикутна зірка. Деяких змін зазнав і герб УРСР. З 1950 р. було
започатковано виконання гімну УРСР.
Формування сучасної території України завершилося у 1954 р. Цього року про
ходило святкування 300-річчя Переяславської угоди. Центральною подією ювілей
них торжеств стала передача Криму УРСР. 19лютого 1954 р. Президія Верховної Ради
СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та
тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом та Україною, прийня
ла указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Як зазна
чалося, цей акт є «свідченням дружби російського народу».
Непорушність існуючих кордонів була підтверджена двосторонніми договорами
незалежної України з Польщею (1996 р.), Росією (1997 р.), Румунією (1997 р.).
27.2. Зовнішньополітична діяльність УРСР у 1940-1950-ті рр. M M M M i

Наприкінці Другої світової війни Україна знову виходить на зовнішньополітичну
арену. Проте, будучи складовою частиною Радянського Союзу, вона не спроможна
була проводити самостійну зовнішню політику.
27 січня 1944 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про розширення
прав союзних республік у сфері міжнародних відносин. X сесія Верховної Ради СРСР
(28 січня - 1 лютого 1944 р.) прийняла закон про перетворення Наркомату закордон
них справ із загальносоюзного на союзно-республіканський. А в березні 1944 р. Вер
ховна Рада УРСР прийняла закон про утворення Народного комісаріату закордонних
справ республіки, який очолив Д. Мануїльський.
Цей крок сталінського керівництва був продиктований такими стратегічними ці
лями: по-перше, представити приєднання західних областей України і Білорусії як акт
возз'єднання етнічних територій; по-друге, збільшити кількість своїх прихильників у
міжнародній організації, переговори про створення якої активно велись наприкінці
війни.
На Кримській конференції у лютому 1945 р. США та Англія зобов'язалися під
тримати пропозицію Радянського уряду щодо прийняття УРСР і БРСР у члени ООН.
6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на Установчу
конференцію ООН і активно включилась у роботу. Д. Мануїльський очолив комітет із
підготовки тексту преамбули (вступу) і першого розділу Статуту ООН - «Цілі та прин
ципи» міжнародної організації. Інші члени української делегації - І. Сенін, О. Палла
дій, В. Бондарчук, М. Петровський, П. Погребняк - теж взяли активну участь у роботі
комітетів. На першій сесіїГенеральної Асамблеї ООН у 1946 р. Україну було обрано до
складу Економічної і Соціальної ради, а в 1948-1949 рр. - обрано непостійним чле
ном Ради Безпеки ООН. Із перших років свого відродження українська дипломатія
брала участь у роботі Паризької мирної конференції [29 липня - 15 жовтня 1946 р ), у
лютому 1947 р. поставила свій підпис під мирними договорами з Італією, Румунією,
Угорщиною, Болгарією та Фінляндією, у 1948 р. також брала активну участь у роботі
450
Укр аїн а е перш і п о во єн н і р о к и (1 9 4 5 - н а п о чат ку 1 9 5 0 - х р р . ) ____________________________ - ' : ■* ? __________________________
Дунайської конференції, яка вирішувала питання режиму торгового судноплавства на

Дунаї. У розпал «холодної війни» УРСР увійшла до Всесвітньої Ради Миру, запропону
вала цілу низку мирних ініціатив.
Незважаючи на таку бурхливу зовнішньополітичну діяльність, Україна не виходи
ла за межі політики московського центру. Так, угоди з Польщею та Чехословаччиною
про врегулювання питання кордонів підписувалися представником союзного Нар
комату закордонних справ. А пропозиції Великої Британії (1947 р.) та Судану (1956 р.)
щодо встановлення прямих дипломатичних відносин з УРСР так і залишилися без
відповіді.
Таким чином, вихід УРСР на зовнішньополітичну арену був зумовлений стратегіч
ними інтересами СРСР.
28.3. Відбудова господарства України після Другої світової війни ■■■■

Зі звільненням території від загарбників розпочалася відбудова народного
господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44 % довоєнних потужностей маши
нобудівної і ЗО % легкої промисловості, уведено в дію 123 великі й 506 дрібних шахт
Донбасу. Проводилися певні роботи і по відновленню житлового фонду, шкіл, вузів,
медичних закладів.
Однією з визначальних рис політичного життя України було зміцнення адміні
стративно-командної системи, стержнем якої була комуністична партія. На 1 січня
1946 р. КП(б)У налічувала 320 тис. членів, і її кількість неухильно зростала. Партій
ний апарат прагнув установити тотальний контроль над усіма сферами суспільного
життя.
У лютому І 947 р. були проведені вибори до Верховної Ради, унаслідок чого від
новилася традиційна для мирного часу структура вищих органів державної влади.
У грудні 1947 р. відбулися вибори до місцевих рад. Водночас було скасовано органи
управління воєнного часу. Реорганізовувалася система управління промисловістю і
сільським господарством. У 1946 р. Раду Народних Комісарів було перейменовано у
Раду Міністрів УРСР.
Підприємства і установи переходили на нормальний режим роботи. Скорочува
лися асигнування на оборону. Промисловість переходила на випуск мирної продукції.
У березні 1946 р. Верховна Рада УРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і
розвитку народного господарства на 1946-1950 рр. Модель відбудови господарства
була копією індустріалізації з усіма її недоліками. Нехтуючи потребами і можливостя
ми людей, план передбачав менше, ніж за 5 років (експерти вважали, що Радянському
Союзу для відбудови потрібно декілька десятиліть) відбудувати зруйновані райони,
відновити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку і на
віть його перевищити (підвищити продуктивність праці на 36 %). Обсяг капіталовкла
день на п'ятирічку становив 65 млн крб, що перевищувало рівень капіталовкладень
за три передвоєнні п'ятирічки. Таким чином, виснажене війною населення змушене
було працювати на межі фізичних можливостей.
Особливості відбудови в Україні:
• значні масштаби відбудовчих робіт, більші, ніж у будь-якій іншій країні Європи;
• розрахунок лише на власні сили й ресурси Радянського Союзу, а не на зов
нішню допомогу. «Холодна війна» робила неможливим використання захід
ної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги;
451
_____ .. ____ Тема 27
• під час відбудови ставка робилась на важку промисловість та енергетику

(80 % капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери
та сільського господарства (на розвиток останнього відводилось лише 7 %
капіталовкладень);
• відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом;
• економіка України відбудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодо
статній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи. Крім
того, завдяки розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та у Ка
захстані частка України в загальносоюзному виробництві знизилася з 18 %
у довоєнний період до 7 % у 1945 р.;
• вагома роль у цьому процесі належала адміністративно-командній системі.
Саме вона давала змогу за короткий проміжок часу мобілізувати і зосередити
значні матеріальні й людські ресурси на певному об'єкті;
непропорційно велика роль ідеології, яка знаходила свій вияв у широко
масштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах - соціалістичних зма
ганнях, рухах передовиків і новаторів;
• ускладнення відбудовчого періоду голодом 1946-1947 рр.;
• нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування,
обладнання і технологій.
Результати відбудовчого періоду були неоднозначними. З одного боку, було за
гоєно рани війни, відбудовано промисловість України, протягом 1946-1950 рр. в
4,4 рази збільшився обсяг виробленої продукції, що на 15 % перевищувало рівень
1940 р. Проте обсяги виробництва в легкій промисловості в 1950 р. складали лише
80 % довоєнного рівня. З іншого боку, ціна відбудови була дуже високою: зниження
реального рівня життя, важкі житлові й побутові умови більшості населення. Ска
сування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи в
1947 р. ще більшим тягарем лягло на плечі народу. Іншим негативним наслідком ста
ло остаточне розорення сільського господарства. На селян, що отримували мізер
ні заробітки, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати
паспорт, а відповідно - вільно пересуватися. їм доводилося сплачувати великі по
датки на присадибне господарство. Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське
керівництво продовжувало використовувати примусові та репресивні методи.
Незважаючи на надзвичайні зусилля селян, на кінець п'ятирічки так і не вдалося
досягти показників довоєнного розвитку. Так, у 1950 р. валовий збір зернових скла
дав лише 85 % довоєнного рівня.
27.4. Голод 1946-1947 рр., його причини, масштаби і наслідки.

Демографічна ситуація. Рівень життя та побут
населення у повоєнний час ййгдц1
Одним із наслідків радянської моделі відбудови народного господарства був го
лод 1946-1947 рр. У повоєнний час на селі склалося вкрай несприятливе станови
ще: скоротилися посівні площі, зменшилось поголів'я худоби, не вистачало техніки,
а особливо робочих рук. Усе це вимагало зміни державної політики щодо села. Але
сталінське керівництво і думки не мало про якісь зміни, село повинне було стати од
ним із головних джерел для проведення відбудови. Під тиском Москви уряд УРСР
та ЦК КП(б)У планував на 1946 р. форсовано збільшити посівні площі, урожайність і
хлібозаготівлю.
452
Укр аїн а « п гр ш і п о воєн н і роки (1945 - на п о чат ку 1950-х р р . ) _____________________________________________________________________________________________________
Навесні-улітку 1946 р. 16 областей України вразила посуха. Озимі та ярі куль

тури загинули, а там, де вони збереглися, врожайність зернових складала 2-3 ц/га
(у 1940 р - врожайність 14,6 ц/га, 1944 р - 10,8 ц/га). Валовий збір зерна був у 3 рази
менший, ніж у 1940 р. Керівники деяких областей наполегливо зверталися до уряду з
проханням зменшити планові завдання хлібозаготівлі, які в липні 1946 р. були збіль
шені з 340 до 360 млн пудів. Відповіддю на звернення про допомогу стали репресивні
заходи. Було відновлено дію «Закону про п'ять колосків», за яким було засуджено і
ув'язнено тисячі селян. Селяни почали тікати від голодної смерті у більш благополуч
ні райони (Західну Україну) та міста. Щоб уникнути обезлюднення сіл, каральні орга
ни почали відшукувати і повертати селян назад.
Посуха загострила і проблему кормів, що відбилося на тваринництві. Почався
падіж худоби. У той час, коли за межі країни ешелонами вивозився хліб, в Україні
розпочався голод, жертвами якого стали майже 1 млк осіб. Наслідками голоду стало
ускладнення і без того важкого процесу відбудови, скорочення трудових ресурсів
села і його можливостей, падіння морального духу населення, невиконання планів
п'ятирічки з відбудови сільського господарства.
Голод 1946-1947рр. поряд із іншими факторами - втрати у війні, міграції населен
ня, входження до складу УРСР західноукраїнських земель, відбудова - мав значний
вплив на демографічне становище України. Через демографічні зміни 1940-х рр. на
селення республіки в 1951 р. становило 37,2 млн осіб, що на 4,1 млн менше, ніж у до
воєнному 1940 р. Значно змінився і етнічний склад УРСР. Зменшилась кількість таких
національних меншин, як євреї, поляки, німці та інші, натомість збільшилася частка
росіян.
Суттєвий вплив на демографічні процеси мала відбудова та подальший розвиток
промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню кількості
сільських жителів.
Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя насе
лення. Не вистачало продовольства і найнеобхідніших речей. Гостро постали житло
ва проблема, проблема безпритульних дітей, злочинності та ін. Але на їх вирішення,
за планом четвертої п'ятирічки, виділялися незначні ресурси. Це зумовило те, що на
кінець п'ятирічки легка промисловість досягла лише 80 % рівня 1940 р. Значна частка
мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім'ю
продуктами харчування.
У грудні 1947 р. Рада Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) прийняли постанову про відміну
карток на продовольчі й промислові товари та перехід до відкритої торгівлі за єди
ними державними роздрібними цінами. Водночас зі скасуванням карткової системи
було проведено грошову реформу, що мала на меті ліквідувати наслідки війни у фі
нансово-грошовій сфері та упорядкувати всю фінансову систему. Ці реформи мали
неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем
позитивним, воно свідчило про певну стабілізацію народного господарства, з іншого,
ця акція носила більш пропагандистський характер та мала засвідчити як населенню,
так і світові переваги соціалізму. Проте після 1947 р. заробітна плата більшої частини
населення підвищилась лише наполовину, але суттєво відставала від нових держав
них цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Унаслідок цього склалася
парадоксальна ситуація: прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м'ясопродук
ти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було.
453
____________________ _________________ _____________________________________________ ____ _____________________ __________________ . • -■ . - . ' ________________ Тема 27
Деякий вплив на життєвий рівень населення мала і грошова реформа. З одного

боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб
господарства, з іншого - призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні
суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб обмін грошових знаків здійс
нювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб було проведено скорочення заощаджень
на третину, а понад 10 тис. крб - на дві третини. Особливо боляче реформа вдарила
по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ
Ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався з
розрахунку 1:10.
Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відсу
нула вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття.
27.5. Радянізація західних областей України. Боротьба ОУН-УПА

у другій половині 1940-х - на початку 1950-х рр. ■ в ш ш в н н і
У період 1939-1941 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не
встиг зміцнитися. Тому після війни процес радянізацГі було продовжено. Він включав
у себе колективізацію, індустріалізацію, культурну революцію і масові репресії проти
невдоволених новою владою. Зробити це намагалися у найкоротший термін, незва
жаючи на опір місцевого населення. Західні українці, пам'ятаючи перші уроки спілку
вання з радянською владою, не бажали набувати статусу «радянський народ», жаха
лися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті. їхні побоювання виявилися
недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну були
направлені політичні та військові сили.
Відразу ж за вступом Радянської армії в Західну Україну на роботу в місцеві ор
гани влади, господарську, політико-партійну та інші сфери зі східних областей були
направлені працівники різних спеціальностей (86 тис. спеціалістів). Місцевим кадрам
на той час не довіряли. Так, наприкінці 1946 р. з 15,1 тис. номенклатурних посад в об
комах партії у Західній Україні місцеві працівники займали лише 1,8 тис. (12,1 %). Пер
шими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних
місцевих органів влади у формі Рад. Здійснювалася націоналізація промисловості,
реквізиція цінностей у банках, одержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, уста
нови культури, школи, інші навчальні заклади, був оголошений державною власністю
залізничний транспорт та вся сфера його обслуговування, ліси, надра тощо. Великі
маєтки конфісковувалися, а їхні землі передавалися безземельним і малоземельним
селянам. Власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населен
ня прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано у відда
лені райони СРСР.
Один із перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала
величезний вплив на західноукраїнське населення, виступала натхненником націо
нально-визвольної боротьби, відкидала політику більшовиків.
Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А. Шептицького стала сигналом до
початку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували у співпраці з наци
стами.
Наступник А. Шептицького Й. Сліпий намагався знайти спільну мову з новою
владою. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо
ліквідації УГКЦ, згідно з якою у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з
454
Укр аїн а в п ерш і по вокн н і р о к и (1945 - н а п о ч а т к у 1950-я р р . ) _______________________________________________________________________________
митрополитом Й. Сліпим. Усім їм було запропоновано «добровільно» возз'єднатися

з Російською православною церквою. Протягом короткого часу було закрито цер
ковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також
заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів, монахинь. У 7946 р. у Києві від
бувся закритий процес проти греко-католицької ієрархи на чолі з митрополитом
Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний синод, який прийняв рішення
про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування гре
ко-католиків Російській православній церкві. УГКЦ змушена була перейти в підпіл
ля. Ініціатор і організатор собору єпископ Г. Костельник був застрелений на одній із
вулиць Львова.
За схожим сценарієм розгорталися події в Закарпатті. До липня 1947 р. у Мука
чівської єпархії відібрали 73 церкви, 15 священиків було вислано до Сибіру, трьох
убито, а 36 втекли за кордон. На мукачівського єпископа Г. Ромжу було вчинено за
мах, але він залишився живим. Пізніше його отруїли в лікарні. Після цього закрили
всі греко-католицькі церкви і 50 священиків засудили на різні терміни ув'язнення.
Наслідком усіх цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріар
хом «добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з Російською православною
церквою». Ліквідація УКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїн
ських земель. Вона повинна була підірвати опору національно-визвольного руху і
духовну опору західних українців.
Визволення західних земель від німецько-фашистських загарбників поста
вило на порядок денний питання відбудови і подальшого розвитку краю. Уже
в грудні 1944 р. при РНК УРСР було утворено Раду допомоги у відбудові та від
родженні цього регіону. У 1944 р. на відбудову було виділено 10 млрд крб.
Із метою координації проведення радянізації західних областей встановлювалися
спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було
утворено спеціальний відділ у справах західних областей.
Уже на кінець 1945 р. було відбудовано 1700 промислових підприємств і 500 про
мислових артілей. Проте процес відбудови і подальшого розвитку промисловості
західноукраїнського регіону проходив набагато складніше, ніж на сході України.
Це було зумовлено цілою низкою причин:
• одночасністю процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної
революції та їх форсованими темпами;
• слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайня
то в промисловості);
• майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;
• неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, пасив
ним і активним опором радянізації.
Найболючішим для краю був процес колективізації. Колективізація в краї пе
реслідувала декілька цілей: зламати приватновласницьку психологію місцевого
населення; встановити тотальний контроль над селянством; уніфікувати розвиток
західноукраїнських земель із центральними і східними регіонами УРСР; позбавити
підтримки рух опору тоталітарній системі.
Колективізація проводилася притаманними для радянської системи методами,
що були відпрацьованими під час колективізації 1930-х рр.: примус, шантаж, заляку
вання, провокації, висилки до Сибіру, убивства.
455
_________________ ■ - ^ . г : _________ г«мо27
У результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів зросла
з 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. До них входило 93 % селянських господарств. На
базі великих маєтків створювалися радгоспи. Для прискорення колективізації впро
ваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). З метою посилен
ня керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювалися спеціальні
політвідділи. Таким чином, на кінець четвертої п'ятирічки процес колективізації був
в основному завершений.
Були здійснені значні перетворення і в промисловості, які докорінно змінили і
модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала:
• вирівнювання розвитку різних регіонів України;
• включення західноукраїнських земель в єдиний союзний промисловий
комплекс;
• модернізацію існуючої промисловості;
• освоєння місцевих природних ресурсів;
• зміну соціальної структури населення.
За період індустріалізації в Західній Україні було збудовано 2,5 тис. великих і се
редніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції на 1950 р. зріс у 3,2 раза.
Процес індустріалізаціїу Західній Україні, порівняно з індустріалізацією 1930-х рр.,
мав свої особливості:
• значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних облас
тей становили 4,7 % від загальної кількості підприємств, а в 1949 р - вже 12,6 %;
• відбулись якісні зміни в традиційних галузях виробництва: лісовій, нафтодо
бувній. їхня продукція стала перероблятися на місцях, а не у вигляді сирови
ни вивозитись за межі краю;
• були створені нові для західних областей галузі індустрії - металообробна, ма
шинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, ре
конструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;
• визнання пріоритетності розвитку краю сприяло забезпеченню цього регіо
ну найсучаснішим устаткуванням і обладнанням, що вивозилося з Німеччини
за репараціями;
• організована за сталінським зразком, вона успадкувала її традиційні вади:
диспропорцію розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої,
домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологіч
ного циклу в межах певного регіону.
На кінець 1950-х рр. промисловий рівень розвитку Західної України був таким
самим, як і в східних областях України.
Важливим у здійсненні радянізації було формування нової системи освіти, яка б
охоплювала всіх громадян. Справжнім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація
неписьменності, але поряд із цим давалася взнаки й ідеологізація освіти, покликана
виховувати населення у комуністичному дусі й витравити у нього національну са
мосвідомість. У вищих навчальних закладах лекції читалися переважно російською
мовою. У західні області на постійну роботу було направлено понад 50 тис. учителів.
Доставлено тисячі підручників і наочних посібників. Створювалася мережа профе
сійно-технічної та вищої освіти. Позитивним для розвитку краю стало забезпечення
безкоштовного медичного обслуговування. Із цією метою туди було направлено сот
ні медичних працівників вищої та середньої кваліфікації.
456
Укр аїн а в п е р ш і п о в о ін н і р о к и (1 9 4 5 - н а п о ч а т к у 1950-х р р .) > , ________________________________________________________________________________
Процес радянізації в основному був завершений наприкінці 1950-х рр.

Незважаючи на це, місцеве населення чинило опір тоталітарному режиму, вдаю
чись до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором
цього була УПА, яка в 1947 р. об'єдналася з підпіллям ОУН в єдину структуру ОУН-
УПА. Політичною надбудовою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) -
організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в
Україні. УГВР очолювали Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебедь, Ю. Липа та ін. УГВР прийняла
низку законодавчих актів - «Устрій», «Платформу», «Універсал», але основну увагу зо
середжувала на підготовці бойових дій.
На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН, УПА вело актив
ну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 рр. УПА (кількість
20-25 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершен
ня бойових дій в Європі радянська влада кинула проти УПА війська МВС-МДБ. Величез
ні райони на території Волині та в передгір'ях Карпат блокувалися і прочісувалися. Усіх,
хто хоч якось був пов'язаний з опором, знищували або відправляли в Сибір.
Зазнавши великих втрат, УПА здійснювала спроби прорватися у Західну Німеччи
ну та Австрію. Ті, хто не змогли цього зробити, розділилися на невеликі групи й чини
ли напади на активістів радянської влади, завдавали шкоди колгоспам, МТС та іншим
господарчим об'єктам. Пропаганда та жорстокість радянських каральних органів, а
також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили
неможливим продовження опору. У березні 1950р. в сутичці під Львовом загинув ко
мандир УПА Р. Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Його наступник В. Кук уже не міг
координувати дії розрізнених загонів, які в основному боролися за виживання. Не
великі загони діяли до середини 1950х рр. Зрештою, рух опору згас. 170 тис. членів
ОУН-УПА було засуджено і відправлено до таборів.
Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Поль
щею, згідно з договором, пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». На поль
ській території опинилися великі землі, які споконвічно заселяли українці. Водночас
частина польського населення опинилася на радянській території. За домовленістю
між Польщею і СРСР, передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте
насправді від самого початку він супроводжувався насильством і численними жер
твами. До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було вивезено майже півмільйона осіб.
У 1947 р. виселення українців із південно-східної Польщі вступило в завершальну
стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада, за погоджен
ням із радянським керівництвом, провела широкомасштабну воєнно-репресивну
депортаційну операцію «Вісла», метою якої було переселення залишків українського
населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі, на
так звані «повернуті землі». Це була помста тоталітарної влади українцям, які підтри
мували формування УПА, що діяли тут під час війни. Операцію «Вісла» спланували
спецслужби Польщі у взаємодії з радянськими консультантами. Близько ЗО тис. поль
ських солдатів та офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили україн
ських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багатьох із них. Під загро
зою розстрілу в стислий термін з обжитих місць було переселено 140 тис. українсько
го і змішаного українсько-польського населення. Для тих, хто уникав переселення
або повертався додому, було створено концентраційний табір на базі колишнього
німецького концтабору Освенцім.
457
_____________________________________________________________________ ________________________.__________________• ■■ і-.. , У : ._________________________________ Тгма27
Унаслідок депортаційних акцій землі на території Польщі, заселені українця
ми, були полонізовані. Одночасно з території України переселяли поляків (близько
1 млн осіб), і також властивими радянській владі насильницькими методами.
27.6, Культурне життя в Україні в другій половині 1940-х -

на початку 1950-х рр. н в ш ш и в аш ш в н в ш ш я н я н м н и н в в ш Б ам г
Відродження культурного життя в Україні в післявоєнні роки зіткнулося з вели
кими труднощами. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим
принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток процесів, які взаємовиклю-
чали одне одного: зміцнення тоталітарного режиму (офіційно вважалося та активно
пропагувалося, що саме він забезпечив кінцевий успіх) і зростання суспільної свідо
мості (перемогла армія, народ). Війна радикально підірвала ідеологію «гвинтика»,
адже її могли виграти лише самостійно мислячі, а не сліпі виконавці волі вождя.
Суттєвий вплив на світосприйняття українців справило перебування їх за кордо
ном, знайомство із західним способом життя. Війна відкрила народові всю амораль
ність, антигуманність режиму абсолютної особистої диктатури, створивши переду
мови для критичної оцінки суспільством і системи влади, і особи керівника. Існувало
переконання, що після величезних жертв і перемоги український народ, як й інші
народи СРСР, заслуговує на поліпшення матеріального життя і справедливий лад.
Однак сталінський режим відповів на це посиленням контролю над суспільством,
особливо в царині ідеології. Прояви національної самосвідомості, критичний підхід
до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандист
ських стереотипів - усе це кваліфікувалося як український буржуазний націоналізм,
космополітизм, антирадянська діяльність і, як наслідок, вело до морального і фізич
ного знищення діячів культури.
Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ
почалося після визволення території України від німецько-фашистських загарбників.
Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних при
міщень силами, засобами, руками самого населення - «методом народної будови».
На 1950 р. довоєнна мережа шкіл практично відновилася, але для налагодження нор
мальної системи освіти цього не вистачало. Значна кількість цих закладів, особливо
в сільській місцевості та в робітничих селищах, розміщувалася у мало пристосованих
для занять приміщеннях. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках,
зошитах та навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки тих, кого батьки не
могли забезпечити мінімумом необхідного для навчання, створювався фонд всеобуча.
Реалії часу потребували освічених людей. У 1953 р. було здійснено перехід до
обов'язкової семирічної освіти, що створило додаткові труднощі: не вистачало при
міщень, учителів, навчальних посібників. Як і в довоєнні роки, більшовицька партія
прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення контролю над
учнівською молоддю. Була відновлена робота піонерських та комсомольських ор
ганізацій. Виховання відданості Сталіну та ідеалам комунізму оголошувалося най
важливішим покликанням школи. У повоєнні роки починається процес неухильного
скорочення українських шкіл та учнів, що в них навчалися. Закривалися національні
школи (польські, угорські, румунські та ін.). Усі вони перепрофілювалися на російські.
Протягом четвертої п'ятирічки було відновлено і систему вищої освіти. Унаслі
док проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в
УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів зросла з 99 до 325 тис. осіб у 1956 р.,
458
Україна в п е р ш і пово€н ні р о к и (1945 - на п о чат ку 1950-х р р .) ■■ - '
правда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях. Викладан

ня в більшості вузів велося російською мовою.
Відновили роботу науково-дослідні установи України. Зміцнювалася, хоча й по
вільно, їх матеріально-технічна база. Зростав кадровий потенціал. Кількість науков
ців у 1950 р. досягла 22,3 тис. осіб. Головною науковою установою України залишала
ся Академія наук УРСР, яку очолював О. Палладій.
Учені України досягли значних успіхів у дослідженні фундаментальних наук, їх
наближенні до потреб господарства. У республіці в 1946 р. було запущено перший
в СРСР атомний реактор. У 1956 р. генеральним конструктором будівництва косміч
них кораблів у СРСР став виходець із Житомирщини С. Корольов. Під керівництвом
С. Лебедєва у Києві в 1948-1950 рр. було виготовлено першу в Європі цифрову об
числювальну машину. Значним технічним досягненням була побудова в 1953 р. най
більшого на той час суцільнозварного моста через Дніпро довжиною понад 1,5 км.
У стислий термін завдяки новій автоматичній технології зварювання було спорудже
но газопровід Дашава-Київ.
Проте всі досягнення науки і техніки були в галузях, що стосувалися воєнного або
суміжного з ним виробництва. Суспільні науки остаточно перетворилися на служни
цю існуючої системи.
Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала «лисенківщина» - засилля в
науці посередностей, людей споживацького типу, авантюристів. У 1947-1948 рр. від
новилися переслідування генетиків. Президент Всесоюзної академії сільськогоспо
дарських наук Т. Лисенко, підтриманий Сталіним, оголосив ген міфічною частинкою.
В Україні зазнали переслідувань вчені-біологи Д. Третяков, М. Гришко, І. Шмальгаузен,
І. Поляков, С.Делоне, що на багато років загальмувало розвиток біологічної науки.
У складних умовах працювали діячі літератури і мистецтва. Усупереч обставинам
протягом 1940-1950-х рр. було створено чимало творів, що залишили помітний слід
у художній культурі українського народу.
Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О. Гончара, автора
трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили також прозаїки В. Ко
заченко, В. Собко, письменник і режисер О. Довженко, гуморист Остап Вишня (П. Гу-
бенко), поети М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра.А. Малишко, Л. Первомайський.
Переможне завершення війни сприяло зміцненню особистого авторитету Й. Ста
ліна. Але післявоєнні реалії потребували зміцнення сталінського режиму і його ново
го ідеологічного забезпечення. Адже чимало людей вперше побували за кордоном,
побачили «загниваючий капіталізм». Повернувшись на батьківщину, вони відчували
себе переможцями і мріяли про краще, заможне і вільне життя. У західних областях,
включених до складу СРСР напередодні війни, узагалі ставилися вороже або з не
довірою до комуністичної ідеології, політичної й економічної практики. До того ж, у
народу залишилася грізна зброя - вільнодумство і національні почуття, виразниками
яких була в першу чергу інтелігенція. Саме проти неї і було спрямоване вістря сталін
ських репресій.
Й. Сталін прагнув поєднати комуністичну ідеологію з ідеєю винятковоїмісії росіян
у світовій історії (російським великодержавним шовінізмом). Для кожного західного
винаходу радянські пропагандисти знаходили росіянина, який розвинув цю ідею ра
ніше, для кожного видатного західного автора був кращий за нього російський автор.
Це нове ідеологічне забезпечення сталінського режиму мало особливо негативні
наслідки для українців. У 1950 р. Сталін, виступаючи в дискусії з мовознавства, ви
459
______ ' _________________ :_______ ■■
' _____ . ■■ . , • ___________ Тема 27
сунув тезу, що російська, українська і білоруська нації є результатом розгалуження

«єдиноїдавньоруської». Цю «єдину давньоруську народність» дозволено було тлума
чити як давньоросійську, але в жодному випадку не як давню українську.
Так, у СРСР з'явилось явище, яке отримало назву від імені його головного про
відника А. Жданова. «Ждановщина» (1946-1949 рр.) означає широкий наступ сталін
ського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою вста
новлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.
Жданов виступав офіційним теоретиком і організатором цього наступу.
За тодішньою термінологією, боротьба розгорталася проти «безідейності, без
принципності, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Захо
дом», проти «буржуазного націоналізму». За період з 1946 по 1951 р. було прийнято
12 партійних постанов з ідеологічних питань. Початок було покладено постановами
ЦК ВКП(6) «Про журнали «Звезда» і »Ленінград», спрямованими проти творчості А. Ах
матово) і М. Зощенка, «Про кінофільм «Большая жизнь»« та ін. За шаблоном, виго
товленим у Москві, цього ж 1946 р. ЦК КП(б)У ухвалив кілька постанов «Про пере
кручення і помилки у висвітленні української літератури в «Нарисі історії української
літератури»«, «Про журнал сатири і гумору «Перець»«, «Про журнал «Вітчизна»«, «Про
репертуар драматичних і інших театрів України» та ін. Для «зміцнення керівництва»
українською парторганізацією з Москви було направлено Л. Кагановича (М. Хрущов
був переміщений на другорядну посаду голови уряду). Каганович розгорнув бурхли
ву діяльність по боротьбі з «українським буржуазним націоналізмом». Ним фактично
була підготовлена велика розстрільна справа, жертвами якої мав би стати цвіт укра
їнської інтелігенції того часу: А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський та ін.
Та ініціатива Кагановича виявилася невчасною, і він був відкликаний до Москви. На
порядку денному у сталінського керівництва стояло питання боротьби з «низькопо
клонством» перед Заходом, проти «космополітизму». Об'єктом переслідувань були
обрані літератори, митці, учені.
Ця кампанія мала за мету посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянсько
го суспільства, протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити
шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес русифікації, відновити образ
внутрішнього ворога, так необхідного для тоталітарного режиму.
Сигналом до атаки проти космополітів стала редакційна стаття «Про одну антипа
тріотичну групу театральних критиків», опублікована в січні 1949 р. у газеті «Правда».
Відгомоном цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів»
на літературних і театральних критиків О. Борщагівського, А. Гозенпура та ін.
Кампанія боротьби з космополітами мала негативні наслідки для розвитку
культури: у літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; поглиби
лась ізоляція від надбань західної культури; театральна та літературна критика пе
ретворилася із засобу стимулювання творчого розвитку на засіб утримання митців у
межах офіційної ідеології; обмеження свободи творчості.
Від початку 1950-х рр. насувається нова хвиля звинувачень української інтеліген
ції. Цькували не лише письменників. Переслідувань зазнали українські композитори
б. Лятошинський, М. Колесса, М. Вериківський, К. Данькевич (опера «Богдан Хмель
ницький»), науковці. Особливо лютій і нещадній критиці було піддано В. Сосюру за
вірш «Любіть Україну» (1944 р.), який оголошувався «ідейно порочним твором».
«Ждановщина» призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва
в країні, породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції, викликала
460
Укр аїн а в п е р ш і п о во єн н і роки (1 9 4 5 - н а п о чат ку 1950-х р р .) ________________________________ '_________________________________________________
її розмежування. Сталінський режим остаточно протиставив владу і народ, ліквіду

вав патріотичне піднесення років війни, паростки відродження української культури.
У міжнародному плані «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від
досягнень світової культури, стала ідеологічним обґрунтуванням конфронтаційної
зовнішньої політики СРСР.
Поняття і терміни ш п ю ш м в ш ш н ш м п я п в н н п м н в н и н
Відбудова - 1) відновлення зруйнованого під но-ядерних і звичайних озброєнь, боротьбу
час бойових дій; 2) період в історії країн, що розвідувальних служб, ідеологічні диверсії,
зазнали значних матеріальних втрат у резуль глобальне воєнне протистояння, стратегію
таті Другої світової війни. взаємного ядерного залякування, змагання
«Холодна війна» - термін «холодна війна» в галузі оборонної науки, нарощування про
вперше вжито на початку XIV ст. кастиль тистояння воєнно-політичних блоків, гонку
ським принцем Хуаном Мануелем - полко в галузі космічних досліджень і озброєнь
водцем і письменником. Розмірковуючи про тощо.
тривалу боротьбу між християнами і мусуль «Буржуазний націоналізм» - евфемізм, яр
манами на Іберійському (Піринейському) лик, який за радянських часів застосовувався
півострові, Мануель зокрема зазначав, що для навішування на будь-які прояви націо
«гарячі» і «холодні» війни відрізняються тим, нальної свідомості українців.
як вони закінчуються. «Гарячі» війни закінчу Космополітизм ( в ід грец. громадянин сві
ються або загибеллю, або миром, а «холодні ту) - ідеологія т.зв. світового громадянства,
війни» не приносять ні миру, ні честі тому, яка надає пріоритетне значення загально
хто їх розпочав. Термін «Х.в.» застосовуєть людських цінностей і другорядне - націо
ся для характеристики подій, пов'язаних нальних проблем.
з протистояння між двома наддержавами «Ждановщина» - система заходів другої по
(СРСР і СІІІА) з кінця 40-х років до початку ловини 40-х - на початку 50-х років XX ст., які
90-х років XX ст. Поняття «холодної війни» мали забезпечити відновлення ідеологічного
включає в себе пропагандистську війну, контролю над радянським суспільством.
активну участь у регіональних конфліктах, «Лисенківщина» - явище в радянській науці
боротьбу за впливи в «третьому світі», еко кінця 40 - початку 50-х років XX ст.; засилля
номічну війну, технічну блокаду, гонку ракет проходимців і бездар.
Персонали' ■ п н и в и н а н н п н ш в н и в м и н и м
Костельник Григорій (1886-1948) греко-ка- режиму. Член РСДРП. Після жовтневого пере
толицький священик. 35 років безперервно вороту направляється партією для роботи в
прослужив у Львові. Також викладав Закон Україні. У 1918 р. стає членом Всеукраїнського
Божий у гімназіях, а до 1930 р. був профе ревкому, а згодом народним комісаром зе
сором духовної академії й редактором цер мельних справ. У 1921-1923 рр. перший секре
ковно-релігійного журналу «Нива». 1939- тар ЦК КП(б)У. З 1944 р. знову на роботі в Украї
1941 рр. він і його родина зазнали репресій ні, очолює народний комісаріат закордонних
з боку радянської влади. У 1945 р. очолив справ УРСР і стає заступником голови уряду
рух духовенства й віруючих трьох галицьких республіки. У 1945 р. очолює делегацію УРСР
греко-католицьких єпархій за возз'єднання на міжнародній конференції в Сан-Франциско,
з Православною церквою. Був одним з орга де було оформлено створення ООН.
нізаторів неканонічного Львівського собору Галан Ярослав (1902-1949) - український
8-10 березня 1946 р., який скасував Брестську письменник, публіцист. Писав антифашист
унію 1596 р. 20 вересня 1948 р. був убитий ські та антиклерикальні очерки, памфлети
агентом НКВС. (збірники «Фронт в ефірі», «їх обличчя»), п'є
Мануїльський Дмитрій (1883-1959) - дер си. Удостоєний Державної премії СРСР. Член
жавний і партійний діяч. З молодих років бере КПЗУ з 1924 р. Після приєднання Західної
участь і підпільній діяльності проти царського України до СРСР працював кореспондентом
461
т пш _________________ Тема 27
львівської обласної газети «Вільна Україна» 1912 р. - в Інсбруку, де здобув 1918 р. ступінь
(1939-1941), республіканських газет - «Прав доктора богословія. Рукоположений митро
да Украиньї» та «Радянська Україна» (1942- политом Андреєм Шептицьким, молодий
1948). Під час війни був коментатором на священник продовжував свої студії. У 1922 р
радіостанції імені Тараса Шевченка (Саратов, Йосип Сліпий - професор догматики духов
1942), на радіостанції «Радянська Україна» ної семінарії у Львові, а згодом її ректор. Під
(Москва, 1943) та на пересувній прифронто його керівництвом семінарія була розбудо
вій радіостанції «Дніпро» (1943), працював у вана в Греко-католицьку Богословську Ака
групі журналістів при ЦК КП(б)У. Від листопа демію. Друга світова війна була поворотнім
да 1945 до квітня 1946 - спеціальний корес пунктом у житті Й.Сліпого. Окупація Західної
пондент газети «Радянська Україна» на Нюрн України більшовиками поставило УГКЦ у важ
берзькому процесі. У воєнні та повоєнні роки кі умови. Пристарілий і хворий митрополит
Ярослав Галан засуджував ідеї української А.Шептицький шукав собі заміни. 25 листопа
державності, засуджував ОУН, УПА, а також да 1939 р. Й. Сліпий був призначиним наступ
греко-католицьку церкву. Його стаття «Плюю ником на митрополичому престолі. У роки
на Папу» стала відповіддю на відлучення його німецької окупації (1941-1944) Йосип відро
від церкви папою Пієм XII. Загинув у робочо див духовну семінарію, а також діяльність
му кабінеті за загадкових обставин. богословського наукового товариства. Після
Гончар Олесь (1918-1995) - видатний україн повернення радянської влади Йосип Сліпий
ський прозаїк. Писати літературні твори по був заарештований і засуджений на 8 років
чав, ще навчаючись у школі. Навчався в Хар примусових робіт. Згодом він був засуджений
ківському технікумі журналістики, а згодом ще три рази, пробувши у в'язницях і таборах
на філологічному факультеті Харківського до 1963 р. За наполяганням Папи римського
університету. Добровольцем пішов на фрот і світової громадськості він був звільнений
Великої Вітчизняної війни. Після війни ви і прибув до Риму. Тут він розпочав бурхли
дає трилогію «Прапороносці». Найвідоміші ву діяльність: відновив на чужині колишню
його твори: «Земля гуде», «Тронка», «Людина Львівську духовну академію (Український Ка
і зброя», «Собор», «Твоя зоря» тощо. У 1959- толицький Університет), Монастир Студитів,
1971 рр. очолював правління Спілки пись діяльність Українського Богословського То
менників України. Був народним депутатом, вариства та видання часопису «Богословіє».
головою Українського комітету захисту Миру 25 січня 1965 р. його було обрано кардина
і членом Всесвітньої Ради миру. Академік НАН лом і владикою (патріархом) УГКЦ. На дев'я
України. носто третьому році обірвалось життя Й.Слі
Сліпий Йосип (1892-1984). Після закінчення пого. Згідно з його заповітом він у 1992 р. був
школи студіював теологію у Львові, а з осені перезахоронений у Львові.
462
Укр аїн а в п ерш і п о во єн н і р о к и (1945 - на п о чат ку 1950-х р р .) і шяшшшшнявшшшяшявшшшшшшшшшшш
Тестові завдання г ш я ш ш а в н н в
1. Яка нова область утворилася у складі УРСР у 1946 р.?
А Кримська В Черкаська А Б в Г
Б Кіровоградська Г Закарпатська
2. Які етнічні українські землі об'єднує поняття «Закерзоння»?
А Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщина А Б ВІГІ
Б Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщина, Пряшівщина
В Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщина, Пряшівщина, Закарпаття
Г Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Холмщина, Пряшівщина, Закарпаття, Бере
стейщина
3. У якому році загинув командуючий УПА Р.Шухевич?
А 1945 р. В 1955 р. А Б ІВ г
Б 1950 р. Г 1960 р.
4. Яку назву отримав ідеологічний наступ на радянське суспільство сталінського ре
жиму після завершення Другої світової війни?
А «лисинківщина» В «волобуєвщина» ІА||БІ!ВІГ|
Б «ждановщина» Г «шумськізм» Пп гп
5. На що сподівалися бійці УПА, ведучи нерівну боротьбу у 1940-1950-і рр. з ра
дянськими каральними органами?
А на загальне повстання населення проти радянської влади А Б |В І
Б на початок війни між СРСР і країнами Заходу
В на зміну влади в СРСР
Г на проголошення УРСР своєї незалежності
6. «ЦК КП (б)У відзначив, що автори «Нарису історії української літератури» перекру
тили марксистсько-ленінське розуміння історіїукраїнської літератури і подали її в
буржуазно-національному дусі». Проявом чого була така постанова ЦК КП(б)У?
А «лисинковщини» В космополітизму БІВІГ
Б «ждановщини» Г українізації
7. У якому повоєнному році було остаточно усталено кордон між УРСР і Польщею?
А 1945 р. В 1951р. А Б -ВЇЇН
Б 1947 р. Г 1954 р. _ Л
8. Що стало однією з причин проведення операції «Віспа»? А Б в Г
А активна діяльність підпілля ОУН і загонів УПА на Закерзонні
Б прагнення радянського керівництва приєднати Закарпаття до УРСР
В переселення у західні області УРСР спеціалістів з Наддніпрянщини
Г намагання забезпечити відбудову промисловість Донбасу робочою силою
9. Яку мету переслідував комуністичний режим у Польщі, здійснюючи у 1947 р. опе
рацію «Вісла»?
А підрив соціальної опори збройного опору УПА, полонізація українських земель
Б провести делімітацію радянсько-польського кордону
В внести розкол у спільну боротьбу УПА і Армії Крайової А Б в
проти комуністичного режиму г
Г засвідчити перед радянським керівництвом приналежність цих земель Польщі
463
шшшдвшшяшвшштшштяяаяят Тема 2 7
Ю.Плакат, що зображений на фото, пропагував? А Б Г

А радянізацію західних областей України.
Б мету боротьби Української повстанської армії.
В установлення незалежної Карпатської України.
Г розгортання радянського партизанського руху.
11.Значною подією у соціальній сфері у повоєнний період
1945-1953 рр. вважається
А видача паспортів селянам А Б в Г
Б скасування карткової системи Н
В масове будівництво окремого житла
Г запровадження для селян пенсійного забезпечення
12.«Існуюча в УРСР система керівництва наукою створюва
ла умови для засилля авантюристів. Так, на сесії Всесо
юзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна невіглас і шахрай Т. Лисенко
після тривалої боротьби, розпочатої ще в 30-ті роки, здобув остаточну перемогу
над своїми науковими опонентами-генетиками. Почалися переслідування і роз
прави. У Харкові було звільнено з роботи завідуючого кафедрою генетики і дарві
нізму Харківського університету Г. Полякова і професора сільськогосподарського
інституту С. Делоне. Така ж доля спіткала ряд учених і в інших наукових центрах
республіки. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії радянської
науки». Яка головна причина існування такого явища в радянській науці?
А ідеологізація В ксенофобія і антисемітизм І А [ БІВІ Г~1
Б космополітизм Г провінціалізація І— І— І—І— І
13 .Чим було зумовлене таке повідомлення сільгоспвідділу ЦК КП(б)У: «З лютого
1946 р. почався масовий наплив населення Брянської, Калузької, Орловської,
Одеської, Полтавської, Київської, Вінницької та інших областей у західні області
України за хлібом...»?
А нова хвиля колективізації [ А [ Б І в І Г~|
Б голод 1946-1947 рр. І ї ї І 1
В радянізація західних областей України
Г мобілізацією до УПА
14.4 жовтня 1946 р. було видано постанову ЦК КП(б)У «Про журнал «Вітчизна», в
якій «ЦК КП(б)У зазначає, що літературно-художній журнал «Вітчизна» - орган
Спілки радянських письменників України - ведеться зовсім незадовільно. За ос
танні півроку, поряд з вдалими і корисними творами радянської літератури у
журналі вміщено низку шкідливих творів і статей, у яких протягаються ворожі
радянському суспільству ідеї і концепції...». Проявом якої політики стала ця по
станова?
В поява самвидавської і тамвидавської літератури

Г домінування авангардних форм мистецтва
464
Укр аїн а а перш і п о во єн н і р о к и (1945 - на п о чат ку 1950-х р р .) Я Ш Й Ш Ш Ш т Ш ■ :
16. Якими цифрами на карті позначено регіони

України, що увійшли до її складу у 1945 р.?
А 1 А Б В Г
Б 2,4
В 1,2,3
Г 3,4
17. Установіть відповідність між датами і подіями
1 1945 р. А ліквідація Української
2 1946 р. греко-католицької
3 1947 р. церкви (УГКЦ)
4 1950 р. Б загибель командую
чого УПА Р. Шухевича
вповив В приєднання Криму до
п■ ■ ■ ■ ■ УРСР
я ■ Г участь української
я ■ ■
п ■■■ ■ делегації в роботі
установчої конференції ООН у Сан-Франциско
Д здійснення польськими військами операції «Вісла» по
виселенню українського населення з Закерзоння
18. Установіть відповідність між прізвищами історичних осіб та їх біографічними даними.
1 Р Шухевич український письменник, публіцист. Писав антифашистські
2 Я. Галан та антиклерикальні очерки, памфлети, п'єси. Трагічно загинув
3 Д. Манільський радянський державно-політичний діяч. У повоєнні роки
4 Й. Сліпий міністр закордонних справ УРСР
очолив УГКЦ після смерті А. Ше птиць кого. Зазнав репресій
вповив від радянської влади. Після звільнення з радянських
п■ ■ ■ ■ ■ таборів проживав у Ватикані. Обраний кардиналом
я ■■ і владикою УГКЦ
я■ ■ ■ ■ ■
п■ ■ ■ ■ ■ видатний український прозаїк. Очолював правління
Спілки письменників України
Д член УВО і ОУН. Командуючий УПА. Загинув у сутичці
з радянським каральним загоном
19. Установіть відповідність між подіями та їхніми наслідками.
1 утворення А звільнення військовослужбовців зі збройних в п о в и в
Народного сил, закордонних справ УРСР повернення 1
комісаріату евакуйованих, полонених, репатрійованих 2
3_
2 завершення Б відновлення та зміцнення ідеологічного Е
Другої контролю над суспільством
світової війни В посилення державної антицерковної кампанії
3 загибель Г затухання організованого збройного опору
командира УПА радянській владі на західноукраїнських землях
РШухевича Д перетворення України на суб'єкт міжнародних
4 кампанія боротьби відносин
з проявами «буржуазного
націоналізму»
465
_____________ ■ : - ._________
20.Установіть послідовність подій. В ЕШ ЕН !
А смерть Й. Сталіна ■■ ■ в
п и ■■ в
Б завершення реалізації планів IV п'ятирічки па в
В проведення операції «Вісла» п а ■■ в
Г «саморозпуск» Української греко-католицької церкви
21. Які з зазначених тверджень вказують на особливості відбудови в Україні після
Другої світової війни?
1 відбудова здійснювалася за рахунок іноземної допомоги
2 відбудова здійснювалася згідно з чітким директивним планом, пріоритетними
при відбудові були визначені галузі важкої промисловості та енергетики
3 відбудова ускладнювалася голодом 1947 р. і збройною боротьбою
на західноукраїнських землях
4 найшвидшими темпами відбудовувався житловий фонд,
бо 10 млн осіб не мали даху над головою
5 відбудова економіки України здійснювалася як складова загальносоюзної еко
номіки
6 для реалізації планів відбудови використовувалася праця полонених та енту
зіазм населення
7 відбудова супроводжувалася легалізацією ринкових відносин
22. Які з вказаних подій відбулися в один рік?
1 грошова реформа
2 операція «Вісла»
3 Львівський собор про скасування унії
4 початок четвертої п'ятирічки
5 загибель командуючого УПА Р.Шухевича
6 скасування карткової системи
7 передача Криму до складу УРСР
23. Які з зазначених явищ мали місце у розвитку культури України у другій половині
1940-х - початку 1950-х рр.?
1 відбудова закладів освіти, науки і культури
2 висилка видатних діячів культури за кордон
3 «культурна революція» на західноукраїнських землях
4 перехід на обов'язкову середню освіту
5 ідеологічний наступ «ждановщина»
6 набуття українською культурою космополітичних рис
7 формування дисидентського руху
466
__________________ . ' ? і . - '.У . ■
_______________________
Тема 28
УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ

(1953-1964 рр.)
О с н о в н і п о д ії
1953 р. - смерть Й.Сталіна. Поча- лютий 1954 р. - входження Кримської області до скла-
то к десталінізації дуУРСР
1954 р. - початок освоєння цілини 1956 р .- X X з'їзд КПРС
1954 р. - обрання 0 . Кириченка 1961 р. - грошова реформа
першим секретарем ЦК КПУ 1963 р. - обрання П.Шелеста першим секретарем ЦК КПУ
28.1. Хрущовська «відлига» та Україна а

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Ця дата стала початком процесу, що згодом
отримав назву «відлига» - процес спроб лібералізації суспільно-політичного життя,
проведення значних соціально-економічних реформ. Розвиток і поглиблення цього
процесу стали основою десталінізації - тобто відходу від найбільш одіозних проявів
сталінського тоталітарного режиму. Найбільш радикальних рис цей процес набув
після XX з'їзду КПРС [1956 р.).
Складові десталінізації:
• Ліквідація системи ГУЛАГу, припинення масових репресій.
• Амністія. Реабілітація незаконно засуджених.
• Реформа силових відомств. Упровадження в їх діяльність принципу законності.
• Послаблення ідеологічного тиску. Тимчасове припинення кампанії проти
«українського буржуазного націоналізму».
• Децентралізація управління. Послаблення командно-адміністративної системи.
• Розширення прав і повноважень союзних республік. Зростання частки
українців у партійному і державному апараті. Зростання впливу української
партійно-державної еліти в союзному керівництві.
Початок процесу десталінізації супроводжувався гострою боротьбою за владу
між прихильниками Хрущова та Берії, у якій переміг перший. Ця боротьба мала своє
відлуння в Україні. Республіканська партійна організація підтримала Хрущова. Че
рез кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченням у русифікації вищої освіти
в Західній Україні та дискримінації місцевих кадрів було усунуто з посади Першого
секретаря КПУ росіянина Л. Мельникова. Натомість було призначено О. Кириченка,
першого на цій посаді українця (з того часу на цю посаду призначалися лише україн
ці). Після цього пішла широка хвиля висування на керівні посади представників міс
цевих кадрів. Вихідці з України зайняли провідні місця і в союзному керівництві. Так,
Р. Малиновський, А. Гречко та К. Москаленко досягли високого рангу маршала Радян
ського Союзу, а два перші згодом навіть були міністрами оборони СРСР. В. Семичас-
ний обіймав посаду голови союзного КДБ, а чотири українці - О. Кириченко, М. Підгор-
ний,Д. Полянський та П. Шелест - увійшли до складу Політбюро ЦК КПРС.
Зростання ролі й кількості українців у партійно-державному апараті супрово
джувалося процесом перебудови і вдосконалення самого апарату. У міністерствах,
відомствах та органах управління на місцях протягом 1955-1956 рр. було ліквідова
но 4,8 тис. структурних підрозділів, організацій та установ, скорочено 92,5 тис. посад
467
T ___________ • '_________ _______________ М К1: Ttua28
адміністративно-управлінського апарату. Водночас розширювалися права місцевих
органів влади. Ці процеси позитивно вплинули на суспільно-політичне життя країни.
Крім змін у партійному та державному керівництві, почався процес поступового
відходу від найбільш одіозних проявів сталінського режиму. Припинилися масові ре
пресії, було ліквідовано систему ГУТАБу (рос. - ГУЛАГ - Главное управление лагерей),
почався обережний процес реабілітації репресованих у 1930-1940-ві рр. і повернен
ня депортованих осіб, пов'язаних із діяльністю ОУН-УПА. До 1957 р. було звільнено
понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.
Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В. Чубар, С. Косіор, В. За-
тонський, М. Скрипник, Ю. Коцюбинський та ін.). У липні 1956 р. в пресі з'явилися
повідомлення про реабілітацію драматурга М. Куліша, режисера Леся Курбаса та
ін. Загалом до листопада 1959 р. державні інстанції, органи прокуратури і КДБ пе
реглянули 4 млн 263 тис. справ на 5 млн 481 тис. осіб. З їх числа було реабілітовано
2 млн 684 тис. осіб, що становило 58,2 % тих, на кого були заведені справи в репре
сивних органах України.
Нове радянське керівництво, що прийшло до влади після смерті Сталіна, усвідом
лювало, що майбутнє Радянського Союзу залежить від успіхів СРСР в економічному
змаганні із Заходом. Успіхи в цьому змаганні зміцнили б внутрішнє становище радян
ської системи, а з іншого боку, довели б переваги комуністичної системи.
Початок реформування було покладено на вересневому (1953 р.) Пленумі ЦК КПРС,
який намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передба
чалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення
мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, зменшення по
датків на присадибне господарство, списування заборгованості колгоспів, поліпшення
якісного складу керівників сільськогосподарських підприємств та ін.
Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рен
табельним. Середина 1950-х рр. стала періодом найбільшого піднесення в історії
колгоспно-радгоспної системи СРСР. Валова продукція сільського господарства
за 1954-1958 рр., порівняно з попередньою п'ятирічкою, зросла в Україні на 65 %
(СРСР - 35,3 %).
Позитивні зрушення були б більш вагомими, якби не волюнтаристські нереа
лістичні надпрограми, утілення яких розпочалося вже в 1954 р. Першою такою про
грамою стало освоєння цілинних і перелогових земель, суть якої полягала в освоєнні
майже 13 млн га (пізніше цю цифру збільшили до 28-30 млн га) у Казахстані, Сибіру та
Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилася роль джерела матеріальних
і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу гру
пу українських механізаторів. Загалом протягом 1954-1956 рр. на постійну роботу в
цілинні райони виїхало 80 тис. осіб; а до 1961 р. в цілинні райони було відправлено
90 тис. тракторів і сільгоспмашин.
Другою надпрограмою стало поспішне і невиправдане розширення площ посівів
кукурудзи та інших «диво-культур». У червні 1954 р. Хрущов звернувся із закликом
про розширення посівів кукурудзи. Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішен
ня про збільшення площі посівів кукурудзи більш ніж у 2 рази.
Протягом 1950-х рр. відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апа
рат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС, а їхня техніка перейшла до колгоспів.
Але зміни тривали недовго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили під-
468
Укр аїн а в у м о в а х дест апін ізац ГЇ( 1953-1964 р р .) : - ____________________________________________________
собні господарства колгоспників, які розглядалися як джерело нетрудових доходів

громадян. Власники підсобних господарств обкладалися величезними податками,
місцева влада взяла під пильний контроль діяльність громадян, які не були членами
колгоспів.
Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело
до того, що обсяг валової продукції сільського господарства України в 1958-1964 рр.
зріс лише на 3 % (в 1950-1958 рр. - 65 %). За добу М. Хрущова вперше за всю історію
радянської влади країна стала ввозити зерно.
Незважаючи на те, що нове радянське керівництво звертало велику увагу на
розвиток сільського господарства, все ж пріоритетним залишався розвиток проми
словості. У республіці розвивалися галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-
енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудуван
ня і воєнної промисловості.
Паралельно із сільським господарством хрущовські реформи здійснювались
у промисловості. Відбулася заміна галузевого управління промисловістю терито
ріальним. Уряд України взяв під своє керівництво майже 10 тис. промислових під
приємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна в середині
1950-х - на початку 1960-х рр. перетворилася в один із найбільших регіонів машино
будування, металургії, інших галузей. Тепер перед Хрущовим стояло завдання пере
ведення підприємств на господарський розрахунок, запровадження нового госпо
дарського механізму, який включав би в себе максимум самостійності підприємств
та активний процес матеріального та морального заохочення трудящих. На цей крок
М. Хрущов не наважився. Половинчасте реформування промислової сфери не дало
очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався переважаю
чим, радянські товари в більшості були неконкурентноздатними. Проте навіть окре
мий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалося
небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей із підвалів і комуна
лок переселились у світлі та затишні квартири, в багатьох сім'ях з'явилися товари,
про які не можна було навіть мріяти у сталінську добу: телевізори, магнітофони, хо
лодильники, пральні машини.
Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов поділив
апарат за виробничим принципом.
Хрущовська «відлига» привела до часткової лібералізації суспільного життя. На
всіх рівнях у партійному середовищі відбувалася ревізія політики сталінського періо
ду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювалися десятиріччя,
пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм, командно-адміністра
тивні методи управління державою, критики зазнав культ особи Сталіна.
«Відлига» мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, по
жвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки.
Політична «відлига» привела до нової хвилі українізації. Знову було поставлено
питання про збереження і розвиток української мови. Саме із цими позиціями ви
ступили М. Рильський, Н. Рибак, С. Крижанівський та ін. У 1957 р. українські історики
заснували «Український історичний журнал», з'являється монографія І. Крип'якевича
«Богдан Хмельницький».
Подією історичної ваги став розвиток «шістдесятництва» в Україні. «Шістдесятни
ками» називали видатних українських митців, які відкрито виступили проти фальші,
469
помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, відстоювали національ
но-культурне відродження України. Українська культура збагатилася новими твора
ми О. Гончара, М. Стельмаха, В. Сосюри, Д. Павличка, Ліни Костенко, І. Драча, В. Си-
моненка, Б. Олійника, В. Коротича, В. Стуса, і. Дзюби, І. Світличного, Є. Сверстюка,
В. Чорновола та ін.
Політична «відлига» сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне співісну
вання тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим. 1957 р. за
вказівкою М. Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р. було ліквідо
вано майже половину всіх релігійних установ. Посилилися русифікаторські тенденції
в системі народної освіти. Почалося переслідування дисидентів. Хрущов особисто
вимагав для них смертної кари. Переслідувань зазнало «шістдесятництво».
Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила
згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Це наочно підтвердив роз
стріл робітничого страйку в Новочеркаську (1962 р.).
Партійний апарат давно очікував на можливість відлучити М. Хрущова від влади.
Загальне незадоволення народу дало змогу опонентам Хрущова перейти в наступ.
Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних
посад. Неосталіністам, яких очолив Л. Брежнєв, вдалося зупинити реформи лібералі
зації радянського суспільства.
Хоча реформи М. Хрущова мали непослідовний і незавершений характер, проте
вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського
суспільства.
28.2. Культура й духовне життя в Україні за часів хрущовської «відлиги»

Хрущовська «відлига» позитивно вплинула на розвиток культури і духовного
життя. Реабілітація в'язнів сталінських концтаборів торкнулася й групи діячів укра
їнської культури. Однак за ними ще довго залишалося тавро «ворогів народу» або
«українських буржуазних націоналістів». Раніше вилучені з бібліотек і книготорго
вельної мережі твори репресованих повільно поверталися до читача. Така доля спіт
кала, зокрема, праці В. Блакитного, В. Гжицького, О. Досвітнього, М. Ірчана, І. Мики-
тенка. Український культурно-мистецький фонд поповнювався раніше невідомими
або недоступними творами авторів доби «розстріляного відродження».
Твори тих, хто захищав українську державність, національну самобутність наро
ду, залишалися забороненими. їх піддавали критиці, не показуючи читачеві. Носії на
ціональної думки вважалися особливо небезпечними для радянського суспільного
ладу. Так, повернення в українську культуру одного з провідних діячів Української
Народної Республіки письменника В. Винниченка відбулося аж в 1990-х рр.
Хрущовська «відлига» породила надію на припинення свавілля й на більш гідне
життя людей. Це надихало письменників і поетів, інших діячів культури на творчу ді
яльність, викриття художніми засобами жахливого минулого і оспівування щасливо
го майбутнього.
У 1950-1960-х рр. українська література поповнилася талановитими творами
В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського, Д. Павличка, Ліни Костенко та ін. Одвічні
проблеми людського буття - війни і миру, кохання й ненависті, щастя та лиха - утілив
у яскравих образах О. Гончар (роман «Людина і зброя», роман у новелах «Тронка»).
Епічні полотна про долю українського села створив М. Стельмах (романи «Кров люд
470
ська - не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда», «Дума про тебе»). Одним із кращих
творів українського кіномистецтва став фільм С. Параджанова та Ю. Іллєнка «Тіні за
бутих предків».
Важливим суспільно-політичним явищем 1960-х рр. став національно-культур
ний рух молодих українських письменників, критиків, поетів, художників, компози
торів. їхня творчість і громадсько-політична активність зумовили хвилю піднесення
української духовності та культури. Довкола клубів творчої молоді в Києві та Львові
об'єдналися молоді інтелектуали, які прагнули нових форм художнього самовира
ження, переосмислення історичного минулого, національного відродження культу
ри і суспільства.
Однак незабаром «шістдесятники» переконалися у неможливості корінних змін
у межах тоталітарної системи і прагнули оновлення суспільства на ґрунті загально
людських цінностей. Завдяки їм в Україні виникли національно-культурні осередки
і сформувався рух дисидентів, що стало важливою передумовою національно-дер
жавного будівництва в 1990-х рр. До «шістдесятників» належали А. Горська, М. Вінгра-
новський, І. Дзюба, І. Драч, Ліна Костенко, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус, В. Чор-
новіл та ін.
«Відлига» в культурі й духовній сфері, як і в інших галузях суспільного життя, була
насичена суперечностями, породженими прагненням М. Хрущова та його оточення
щось змінити, не зачепивши основ тоталітарної держави. Тому лібералізація суспіль
ства супроводжувалася гоніннями на діячів культури і мистецтва, критика сталін-
щини співіснувала з посиленням ідеологічного наступу, реформування економіки й
обіцянки комуністичного майбутнього поєднувалися з адміністративно-командними
методами управління суспільно-політичним, у тому числі й духовним життям, процві
танням партійно-державної бюрократії.
Паростки національно-культурного відродження, викликані «відлигою», загро
жували існуючій політичній системі, панівній ідеологи, тому тиск на творчу інтелі
генцію набирав нових форм і масштабів. Це призвело до ресталінізації і стагнації су
спільства, але не могло знищити духовний потенціал народу, прогресивні тенденції
культурно-історичного розвитку.
28.3. Дисидентський р у х у 1950-1960-ті рр. в Україні нм вш янм вам ж м і

Дисидентство - рух незгодних, рух інакомислячих. У різних масштабах диси
денти протягом усієї історії СРСР виявляли протест проти антинародних дій партій
но-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних
порушень соціальної справедливості. Його представники в Україні спочатку висту
пили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей,
порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за
вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидент-
ства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово
викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспіль
стві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.
Дисидентський рух в Україні, що неминуче набрав національно-демократичного
забарвлення, заявив про себе ще в середині 1950-х - на початку 1960-х рр. «Шістде
сятники» - молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі ви
знання не тільки творчою, а й громадською діяльністю.
471
и — я
Тема 28
Серед перших дисидентських організацій і груп в Україні були:

• Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), створена у 1958 р. Л. Лук'я-
ненком. Завдання спілки: несиловими методами домогтися виходу України
зі складу СРСР, стати незалежною державою. За офіційними даними органів,
спілка мала політичну програму і об'єднувала близько ЗО членів.
У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління
КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес («справа юристів») над членами
УРСС. Л. Лук'яненка засудили до розстрілу (згодом замінили 15 роками ув'язнення),
інших членів спілки - на різні терміни ув'язнення (від 10 до 15 років).
«Справа юристів» засвідчила новий етап руху Опору в Україні: його учасники не
відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше за часів то
талітарного правління в умовах України за нової історичної обстановки політичний
опір владі набуває конкретних організаційних форм. «Справа юристів» розповсю
джувалася шляхом самвидаву, один примірник якого потрапив за кордон. На Заході
в 1967 р. світ побачила брошура «Українські юристи під судом», яка була справжньою
сенсацією для світової громадськості;
• Об'єднана партія визволення України;
• Український національний фронт. Видавав журнал «Воля й Батьківщина»;
• Український національний комітет.
Судові процеси над представниками політичної опозиції відбувалися в Києві, До
нецьку, Запоріжжі, Рівному, Тернополі, Чернівцях, Луганську. При цьому радянське
керівництво заявляло про відсутність переслідувань із політичних мотивів.
Після зміщення М. Хрущова репресії проти дисидентів посилюються. У серпні-ве-
ресні 1965 р. були заарештовані літературний критик І. Світличний, художник П. За-
ливаха, публіцист та історик В. Мороз, поет-перекладач С. Караванський та ін. (усього
близько 20 осіб). Ще раніше П. Григоренка позбавили генеральського звання, кинули
на примусове «лікування» у психіатричну лікарню.
Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «відлиги» стала робота
І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
У русі опору активну участь брали також робітники й службовці, дії яких виявля
лися в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. У 1953 р. в м. Христи-
нівка на Донеччині вибухнуло повстання будівельників, які виступили проти побиття
свого товариша, молодого будівельника, у результаті чого він помер.
Виступи робітників були некоординованими. Схожий випадок стався у Прилуках
Чернігівської області. Тут робітники міста взяли участь у страйковому виступі у зв'яз
ку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Вони висловлювали різ
ку критику на адресу місцевих органів влади з приводу порушення конституційних
прав людини і свавілля. Перелякана місцева і обласна влада намагалася заспокоїти
розгніваних людей; фактично всі вимоги, які вони висували, були задоволені.
У багатьох регіонах України робітники виступали проти махінацій керівництва
підприємств під час нарахування зарплати. У 1963 р. в Кривому Розі відбувся страйк,
викликаний підвищенням цін на продукти харчування. Заворушення відбулися в Гор-
лівці, Одесі, Львові. Виступи відбивали невдоволення політикою тоталітарної держа
ви, механізмом визискування трудового люду, пресом експлуатації, невідповідністю
дій урядових інстанцій конституційним положенням, систематичними порушеннями
органами влади основного закону - Конституції.
472
Укр аїн а к умотах д гст а л ін іх а ц ії (1 9 5 3-1 9 64 р р .) В И Я В И Ч а И В Е Ш М К И Я В Д в ™ м Д * іМ Я Д ІіЯ И г а И В И И Я И Р * ю ^
Значення боротьби дисидентів полягає в тому, що відбулось організаційне

й ідейне оформлення національно-демократичного руху, викривалася тоталітарна
суть й антиукраїнський характер радянського режиму, подальшого розвитку набули
національна самосвідомість і національна культура, підтримувалася віра в можли
вість опору репресивній державі.
Національно-демократичний рух 1950-1960-х рр. заклав основу для подальшого
розгортання дисидентського руху, у якому зрештою виділились три основні напрями:
• національно-визвольний - боротьба за вільний розвиток української мови й
культури, за відновлення самостійної України;
• правозахисний - вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини,
викриття злочинів тоталітарної системи;
• релігійний рух - за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, за
свободу віросповідання.
Поняття і терміни и а ш ш ш ш и н я
Відлига - період в історії СРСР 1953-1964 рр., ся всі досягнення народу і партії, але жодна
який характеризується спробами реформу з поразок чи провалів. Подібне становище
вання радянської моделі розвитку М.Хрущо досягається шляхом широкомасштабної про
вим, відмовою від найбільш одіозних проявів паганди, ліквідації противників тощо. Культ
сталінського режиму. особи можливий лише за тоталітарного полі
Д есталінізація - процес ліквідації найбільш тичного режиму.
одіозних проявів сталінського режиму. Скла Реабілітація - відновлення в правах, віднов
дова хрущовської «Відлиги». Періоди: І пе лення доброго імені.
ріод -1953-1956 рр.; 2 період - 1956-1964 рр. Децентралізація - система управління, за
Д. включає у себе: реабілітацію незаконно якої частина функцій центральної влади пе
репресованих, ліквідація системи репресив
реходить до місцевих органів самоврядуван
них органів (позасудових органів, ГУЛАГу,
ня; розширення прав низових органів управ
припинення політичних процесів і масових
ління.
репресій), розвінчання культу особи Сталі
Науково-технічна революція (НТР) - корін
на (XX з'їзд КПРС), преведення діяльності
на, якісна зміна виробництва і продуктивних
правоохоронних органів у відповідність з
сил, що базується на значному прискоренні
принципами законності, прийняття нових
темпів науко-технічного прогресу, підвищен
карного, адміністративного, цивільного ко
ню кваліфікації інженерів і робітників, покра
дексів, розширення прав союзних республік,
перебудову державного апарату, зменшен щенню умов праці та ін. Для НТР характерне
ня адміністративно-управлінського апарату, швидке нарожування об'ємів відкриттів і ви
розширення прав органів місцевого само находів, що призводять до зростання випуску
врядування тощо. Д. проводилася непослі тієї та іншої продукції, підвищенню її якості.
довно і виявилася обмеженою: реабіліта Початок НТР прийнято відносити до початку
ція охоплювала не всі незаконно засуджені 50-х років. Вважається, що на теперішній день
категорії, послаблення ідеологічного тиску НТР вступила у свій третій етап.
супроводжувалося тяжкими рецедивами, де Постіндустріальне суспільство - нове сус
мократизація саботувалася адміністративним пільство, ведуча роль у якому буде належати
апаратом, розвінчання культу особи Сталіна науці, теоретичним та експериментальним
супроводжувалося приховуванням значної інститутам.
частини злочинів тощо. Раднаргосп - державний орган, який здійс
Культ особи - політичний феномен, що вини нював управління дорученою йому галуззю
кає у випадку, коли який-небудь лідер (глава промисловості (до 1962 р будівництвом у
держави) підноситься над своїми колегами межах економічних адміністративних райо
до такого становища, коли йому приписують- нів). Створені у 1957 р., ліквідовані у 1965 р.
473
_________________________ _________________________________________ ______________________________________________________________________________________________________________ Тема 28
На території УРСР спочатку було створено Суб'єктивізм (від лат. ЗиЬіесбуиз - голов
11, потім збільшено до 14, а згодом зменше ний) - 1) ідеалістичний напрям у філософії,
но до 7. Ідея раднаргоспів полягала в тому, який заперечує існування об'єктивної ре
щоб ліквідувати протиріччя між галузевими альності як джерела відчуттів і твердить, що
і територіальними інтересами. Раднаргоспи реальний світ існує лише у людській свідомо
поліпшили управління економікою регіонів, сті; 2) напрям у соціології, який твердить, що
але виявилися неспроможними у розв'язанні розвиток суспільства визначається не об'єк
міжгалузевих проблем. Після їх ліквідації еко тивними закономірностями, а суб'єктивни
номіка повернулась до галузевого принципу ми факторами (волею, прагненням окремих
управління. осіб); 3) суб'єктивно-обмежений погляд на
Волюнтаризм (від лат. моІиШа$ - воля) - що-небудь; брак об’єктивності; 4) у політиці та
1) теорія, згідно з якою воля є першоосновою суспільному житті довільні рішення, які ігно
й творцем дійсності, основним чинником у рують існуючі умови, закономірності.
психічному житті людини всупереч розумові; Шістдесятники - назва покоління національ
2) соціально-політична діяльність, яка, нехту но свідомих діячів української культури 60-х
ючи об'єктивні закони історичного розвитку, років.
керується суб'єктивними бажаннями й до Дисиденти - інакомислячі люди, що не поді
вільним рішенням осіб, які її здійснюються. ляють пануючої ідеології.
Персоналії щ з ія ж ж й ж ж т іїх ш ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ « й ш ^ ш
Хрущов Микита (5(17).4.1894 - 1971) - відо блеми, бурхливу енергію, настирливість, яка
мий партійний і державний діяч СРСР, гене межувала з грубістю. З іменем Хрущова пов'я
ральний секретар ЦК КПРС (1953-64). Трудову зані широкомасштабні кампанії освоєння ці
і революційну діяльність розпочав на Донба линних земель та повсюдного запроваджен
сі. У 1918 р. вступив у більшовицьку партію. У ня кукурудзи як «цариці полів»; «промивання
1918-20 рр. брав участь у громадянській вій мізків» радянській інтелігенції; продовольча
ні. У 1920-28 - на партійній роботі в Донбасі, криза поч. 1960-х років; третя програма Ко
у 1928-29 - у Харкові та Києві. З 1931 - партій муністичної партії (прийнята у 1961 на 22 з'їз
ний функціонер у Москві. З 1935 - перший се ді КПРС), що поставила завдання побудови
кретар Московського міського та обласного комунізму за 20 років; Карибська криза (жов
комітетів ВКП(6). З січня 1938 (з перервами у тень 1962), яка ледве не призвела до почат
квітні-листопаді 1947) до грудня 1949 - пер ку атомної війни. Проведена за Хрущова ре
ший секретар ЦК Компартії України. Під час форма шкільної освіти (1958) відкрила двері
німецько-радянської війни 1941-45 - член для прискореної русифікації неросійських
військових рад Південно-Західного напрям республік, у першу чергу - Української PCP.
ку, Південно-Західного, Сталінградського, Найбільшою заслугою Хрущова були викрит
Південного, Воронезького, 1-го Українського тя культу особи Сталіна, що дало можливість
фронтів. З лютого 1944 - Голова Раднаркому реабілітувати сотні тисяч колишніх жертв то
(згодом - Ради Міністрів) України, а в грудні талітарного режиму в СРСР (реабілітація не
1944 - перший секретар ЦК КП(б) України. З поширювалась, однак, на засуджених за ан-
грудня по березень 1949 - секретар ЦК і пер тирадянську і націоналістичну діяльність), та
ший секретар Московського обласного комі відносна лібералізація радянської системи у
тету партії. З березня 1953 - секретар, з верес другій пол. 1950 - першій пол. 60-х років (т. зв.
ня 1953 до жовтня 1964 - перший секретар «відлига»). За ініціативою Хрущова почалося
ЦК КПРС, одночасно в 1958-64 - Голова Ради скорочення озброєнь, відбувся перехід на
Міністрів СРСР. З 1934 - член ЦК ВКП(б), 1938- п’ятиденний робочий тиждень, збільшилися
39 - кандидат у члени Політбюро, з 1939 до масштаби виробництва легкої промисловості
1952 - член Політбюро, з 1952 до 1964 - член та житлового будівництва. Хрущов пробував
Президії ЦК КПРС. Історична роль Хрущова є реформувати радянську адміністративну си
дуже суперечливою. Сучасники відзначали стему шляхом ліквідації галузевих міністерств
його прагнення вирішувати масштабні про й заміни їх територіальними органами управ-
474
Укр аїн а в ум о в а х д е с т а л ін ііа ц іїІ1 9 5 3 -І9 6 4 р р .) И Я Щ _______ •_____________ ________________
ління (раднаргоспами, 1957) і введенням Лук'яненко Левко (1927 р.н.) У 1944 р. був
принципу ротації (регулярної заміни) партій мобілізований до Червоної Армії. У 1956 р. за
ного та державного керівництва. Усі реформи кінчив юридичний факультет Московського
Хрущова зазнали невдачі, що наочно про університету й одержав призначення на ро
демонструвало принципову неможливість боту в Західній Україні, де працював штатним
реформування радянської системи Значна пропагандистом у Радехівському і Глинян-
частина життя Хрущова була безпосередньо ському райкомах партії, згодом - адвокатом.
пов'язана з Україною. Стрімка партійна кар'є Під впливом ще свіжої пам'яті про збройну
ра X. у 1920-30-х роках була можлива завдя боротьбу ОУН-УПА, спілкуючись з місцевим
ки підтримці Л. Кагановича і Й. Сталіна, які населенням, ЛЛук'яненко вирішив присвя
довіряли йому як виконавцю лінії Компартії тити себе боротьбі за незалежність України.
в Україні та Москві. Хрущов відповідальний У 1958 р. він разом з Іваном Кандибою (теж
за репресії та чистки 1930-40 років в Украї юрист) заснували осередок Української робіт
ні, зокрема за каральні дії спецпідрозділів ничо-селянської спілки. Л Лук'яненко разом з
МВС-МДБ проти цивільного населення за Степаном Віруном написав проект програми
хідноукраїнських земель під час боротьби з УРСС, в якому теоретично обґрунтовувалося і
формуваннями ОУН-УПА. Разом з тим під час осмислювалося положення нового, безкров
голоду 1946-47 рр. в Україні Хрущов допові ного етапу боротьби за незалежність України.
дав Й. Сталіну про неможливість виконання В документі піддавалась критиці соціально-
планових поставок зерна з України та про економічна і національна політика КПРС. За
сив допомоги з державних запасів. За це був значалося, що в дійсності Україна позбавлена
усунутий з березня по грудень 1947 з поста проголошених Конституцією суверенітету та
першого секретаря ЦК КП(б)У і замінений прав вільно виступати у політичні й економіч
Л. Кагановичем (за ін. версією, усунення Хру ні відносини з іншими державами. В респу
щова було пов'язане з його невдачами у при бліці українська мова не тільки стала держав
душенні повстанського руху в Західній Украї ною, а взагалі майже витіснена з офіційного
ні). Піднесення Хрущова після смерті Сталіна вжитку. Тому Україні потрібно використа
та його перемога у боротьбі з колишніми со ти надане їй право (ст.14 Конституції УРСР,
ратниками (Л. Берією, Г. Жуковим, Л. Кагано ст.17 Конституція СРСР) і вийти зі складу СРСР.
вичем, В. Молотовим та ін.) стали можливи Характерною особливістю УРСС було те, що її
ми завдяки підтримці української партійної засновники для визначення та обґрунтуван
та державної еліти, з якою Хрущова єднали ня своїх ідеологічних засад використовували
старі зв'язки. Це, в свою чергу, призвело до праці К.Маркса, ВЛеніна. У 1961 р. за доносом
появи вихідців з українського істеблішменту діяльність УРСС було викрито. ЛЛук'яненка
на всесоюзній арені в період перебування було засуджено до страти. Після 73 денного
Хрущова у Кремлі. Одночасно критика Хру очікування виконання вироку у камері смерт
щова українського керівництва спричинила ників вона була замінена на 15-річне ув'яз
виникнення опозиції у середовищі вищих нення. Після повернення з ув'язнення продо
партійних і державних функціонерів (М. Під- вжив боротьбу за незалежність України. Став
горний, П. Шелеста ін.), які відіграли важливу одним із засновників Української гельсінської
роль в усуненні Хрущова та приходу до вла групи. У 1978 р. був знову заарештований і
ди Л. Брежнєва. засуджений до 10 років ув'язнення і 5 років
Кириченко Олексій - перший секретар ЦК заслання. У січні 1989 р. повернувся в Украї
КПУ в 1953-1957 рр. ну. Очолив Українську гельсінську спілку. У
Підгорний Микола - перший секретар ЦК 1990 р. був обраний народним депутатом.
КПУ в 1957-1963 рр. В цьому ж році очолив Українську республі
Симоненко Василь, Костенко Ліна, Горська канську партію. У 1992-1993 рр. - Надзвичай
Алла, Драч Іван, Світличний Іван, Свер- ний і Повноважний посол України в Канаді.
стюк Євген - поети-шістдесятники. З 1994 р. - знову народний депутат. Голова
Всеукраїнської асоціації дослідників голодо
Дзюба Іван - дисидент, автор праці «Інтерна
ціоналізм чи русифікація» (1965 р.) морів в Україні.
475
— ї ї ! ____І і ___ ' у 1 • -* - - • • ••• г ' х- ' ‘ ,-'~г -~-••---'■•-•• ■'■ ■ ~ '• • ■’ : '' ~ 1■ " • , ~ • ■• . Тема 28
Т е сто в і з а в д а н н я

Яку сільськогосподарську культуру М.Хрущов вважав важливим засобом підне
сення сільськогосподарського виробництва?
А пшеницю В кукурудзу А:Б!В л
Б картоплю Г сою -- - - -
2. Управління галузями народного господарства УРСР через систему раднаргоспів
здійснювалося впродовж
А 1945-1953 рр. В 1957-1965 рр Га Гб Т в Тг і
Б 1954-1964 рр. Г 1964-1972 рр. і_1_ і І І
3. Процес лібералізації суспільно-політичного життя в СРСР у період «Відлиги»
А не змінив суті радянської тоталітарної моделі розвитку ДІ Б ВІГ
І
Б забезпечив повну реабілітацію жертв сталінських репресій __І__
В створив передумови відновлення збройної боротьби УПА
Г сприяв переходу до ринкових методів господарювання
4. Яка партійна система існувала в УРСР після засудження культу особи Сталіна?
А однопартійна безпартійна
Б багатопартійна двопартійна № 5
5. Позначте прізвище одного з представників поетів-шістдесятників
А В. Стус В І. Дзюба
Б В. Чорновіл Г В. Симоненко
б. Який захід партійно-радянського керівництва СРСР і УРСР в 1950-60-ті роки впли
нув на життєвий рівень населення України?
А ведення широкомасштабного індустріального
житлового будівництва
Б упровадження державних позик і збільшення присадибних А 5 в
І л
ділянок колгоспників
В створення сфери побутових послуг і системи громадського харчування
Г заборона робітникам і службовцям самочинно
змінювати місце своєї роботи
7. Які з поданих джерел відображають процеси, що мали місце в 1953-1964 рр.?
1) «. . . У рік, коли було одержано найбільший урожай, на цілині працювало понад
75 тисяч юнаків і дівчат з України. Сотні тисяч механізаторів і фахівців, мобілізова
них у сільському господарстві багатьох регіонів, приїхали на цілину й організува
ли радгоспи. ...Українські механізатори організували 54 цілинних радгоспи...»
2) «Збирання кукурудзи важко піддавалося механізації й тому постійно доводи
лося мобілізовувати з міст сотні тисяч чоловік. Строки навчання у вузах пересува
лися, а обсяг навчального матеріалу скорочувався, тому студенти тепер мали ще
один «кукурудзяний» семестр...»
А о б и д в а в ід о б р а ж а ю т ь >А |~5 } в і г~І
Б тіл ь к и п е р ш е І— і— і— І—
В тіл ь к и в д р у ге
Г ж о д н е не в ід о б р а ж а є
476
Укр аїн а в ум о в а х д*ст ат нізсщ іп 1953-1964 р р .) ' _______________
8. Що стало поштовхом до ліквідації системи ГУЛАГу в СРСР?

А перемога Радянського Союзу у Другій світовій війні А |Б в г
Б повстання політичних в'язнів в сталінських концтаборах 1
В засудження культу особи Сталіна на XX з'їзд КПРС
Г зміна адміністративно-територіального устрою УРСР
9. Яке визначення розкриває зміст поняття «раднаргоспи»?
А органи управління, на які покладалася координація промислової
кооперації підприємств у рамках Ради Економічної Взаємодопомоги
Б організації, які керували системою державних закупівель ЕШ ЕШ
сільськогосподарської продукції в Україні _І_
В державні органи, які здійснювали укрупнення колгоспів,
продаж їм техніки, машинно-тракторних станцій (МТС)
Г органи державного управління, утворені за територіальним принципом, які
керували промисловістю у межах економічних адміністративних районів
Ю .Яка з наведених характеристик умов розвитку української культури у другій поло
вині 1950-х - першій половині 1960-х рр. відповідає дійсності?
процес десталінізації дозволив діячам культури творити без О ІЗ П Г ?
обмежень та висловлювати в своїх творах ідеї, яке є несумісними 1
з комуністичною ідеологією
«відлига» дала змогу багатьом діячам української культури почати реалізовува
ти свої таланти, але не всі їхні твори могли стати надбанням суспільства, оскільки
існуючий режим забороняв будь-які відхилення від офіційної ідеології
попри десталінізацію, українська культура зазнала нового
погрому, а визначні її діячі зазнали репресій і переслідувань
оскільки десталінізація відбувалася у чітко визначених межах,
під пільним контролем партійно-державного апарату,
то про появу талановитих творів не могло бути і мови
11.Укажіть діячів - «шістдесятників» в українській літературі
А І. Драч, Л.Танюк щ ш щ
Б Л. Танюк, Л. Костенко м і м
В Л. Костенко, В. Симоненко
Г В. Симоненко, Т. Яблонська
12.Які права отримала УРСР в економічній сфері у роки «хрущовської відлиги»?
А право самостійно розпоряджатися податками, ЕШЕЗІЗі
що сплачувало населення України 1_
Б право формувати бюджет, самостійно розпоряджатися
випущеною продукцією на території республіки
В дещо розширилися права республіки у формуванні свого бюджету,
у питаннях матеріально-технічного постачання та збуту продукції
Г право розпоряджатися виробленою сільгосппродукцією
13.Якій меті були підпорядковані реформи М.Хрущова в економічній сфері?
А «догнати і перегнати США» А Б В
Б побудувати комуністичне суспільство ї ї
В покращити життєвий рівень населення
Г всьому вищеназваному
477
___________________________________________________ ________________ _______________________________________________________________________________ '_______________________________________________ Тема 28
14.Наприкінці 1950-х рр. в СРСР розпочалася реформа шкільної освіти одним з по
ложень якої передбачався вибір батьками мови навчання дітей. Українська інтелі
генція виступила проти цього положення тому, що воно
А сприяло русифікації системи освіти в УРСР. НООКй
Б не відповідало Закону «Про мови в УРСР».
В створювало умови для дискримінації російської мови.
Г відновлювало практику політики «коренізації»! 920-х рр.
15.Унаслідок упровадження в 1957 р. територіального принципу
управління народним господарством
А відбулося створення вільних економічних зон. гл и гш
Б відбулося поглиблення регіональної спеціалізації.
В ліквідовано товарно-грошові відносини.
Г відбулося посилення централізованого планування.
А десталінізація дала новий поштовх збройній боротьбі Української Ш Э ЕШ
Повстанської армії гп _ □
Б десталінізація дала поштовх до формування багатопартійної
системи в УРСР
В у роки десталінізації реабілітація майже не поширювалася на діячів
українського національно-визвольного руху
Г у роки десталінізації була законодавчо відновлена
державна політика українізації, що відбувалася у 20-ті
роки XX ст.
17.Виникнення в УРСР руху «шістдесятників» зумовлено
А лібералізацією суспільно-політичного і духовного життя. и сш н
Б збільшенням фінансування культури та народної творчості.
В відновленням творчих контактів українських митців з діаспорою.
Г поверненням в українську культуру забутих і репресованих імен.
1 в.Поява дисидентського руху в УРСР
А була причиною «застою». п и с ш
Б була проявом кризи радянської моделі розвитку.
В стала приводом до розпаду СРСР.
Г була проявом появи проблеми міжнаціональних відносин в СРСР.
19.«Ця так звана «праця» має явно виражений антирадянський характер... в ній зво
диться наклеп на національну політику КПРС, робиться спроба... розпалити во
рожнечу між українським і російським народом. З цією метою автор вдається до
спотворення положень ленінської національної політики, змісту творів класиків
марксизму-ленінізму з національного питання». На чию адресу лунало це звину
вачення?
А В. Стуса
Б І.Дзюби
В В. Чорновола
Г Л.Лук'яненка
478
Україн а в ум о в а х дестапімізацГі (19 5 3-1 9 64 р р .) у . : _________________________________________

20 .Установіть відповідність між назвами періодів в історії України та поняттями й тер
мінами, які потрібно використовувати, характеризуючи їх.
1 радянська модернізація реформа, раднаргоспи, культ особи,
(1929-1938 рр.) демократизація,
2 Велика Вітчизняна війна реабілітація, «шістдесятники»
(1941-1945 рр.) холодна війна, голод,
3 післявоєнна відбудова «ждановщина», радянізація,
(1945-1953 рр.) «безрідний космополітизм»,
4 десталінізація операція «Вісла»
(1953-1964 рр.) п'ятирічка, колективізація, «закон про
п'ять колосків», Голодомор, масові
■ □ В ЕШ ГП репресії, «розстріляне відродження»
П ■ ■■ ■ «розвинутий соціалізм», номенклатура,
И ■■ в дефіцит, правозахисники, «самовидав»
п ■■
п ■ ■■■ ■ неосталінізм.
мобілізація, евакуація, Голокост, «новий
порядок», рух Опору, депортація.
21 .Установіть відповідність між поняттями та їх основним змістом.
1 волюнтаризм А практика, згідно з якою головним чинником досягнення
2 дисидентство мети є суб'єктивне бажання та довільні рішення
3 космополітизм осіб, які її здійснюють
4 ксенофобія Б негативна емоціональна реакція на чужинців, ворожість
щодо них
ан в сн іп і В морально-політична опозиція до існуючого державного
п■ ■ ■ ■ я (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідеологій
р ■ та цінностей
и ■
0 ■■■ ■ Г теорія і практика, у основу яких покладено тезу про
пріоритетність цінностей над цінностями окремих націй
Д теорія і практика, основою яких є ставлення до
людини як до найвищої цінності, захист її прав
та свобод, розвиток її здібностей
А початок освоєння цілинник і перелогових земель »□ □ п а
Б завершення в основному повоєнної відбудови п ■ ■■■
п ■■■
В обрання О.Кириченка першим секретарем ЦК КПУ 1
Г запуск першого супутника Землі п ■■■
23 .Які з перерахованих заходів були здійснені радянським керівництвом у сільсько
му господарстві у 1953-1964 рр.?
1 створення МТС (митно-транспортних станцій)
2 перетворення частини колгоспів на радгоспи
3 освоєння цілинних і перелогових земель, надмірне поширення посівів кукурудзи
4 ліквідація «неперспективних» сіл
479
5 повна ліквідація присадибних господарств колгоспників
6 запровадження програми по створенню потужностей, які б забезпечили збіль
шення виробництва молока і м'яса під гаслом «Догнати і перегнати США»
7 запровадження «Продовольчої програми», створення агропромислових комп
лексів
24.Які з наведених положень були складовими політики десталінізації (1953-1964)?
1 ліквідація системи ГУЛАГу, амністія та реабілітація незаконно засуджених
2 ліквідація монополії КПРС на владу, передача влади З'їзду
народних депутатів СРСР
3 розширення прав і положень республік в адміністративно-політичній,
фінансовій, матеріально-технічній сфері
4 лібералізація державної політики щодо церкви, розширення мережі
церковних громад
5 реформи силових відомств та впровадження в їх діяльність принципу
законності
6 реорганізація партійного апарату та створення національних
комуністичних партій
7 легалізація приватної власності, дозвіл на створення кооперативів
____________ — »-• • шяшяшшяшшшяяяяавяяшяашяашвашв
Тема 29
УКРАЇНА У ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ
РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (1965-1985 рр.) Ш
О сн о вні п о д ії
вересень 1965 - акція протесту диси- 1976 р. утворення Української Гельсінської гру-
дентів в столичному кінотеатрі «Україна» пи (УГГ)
1965, 1972, 1982 - хвилі арештів диси- 1978 р. - прийняття нової Конституції УРСР
дентів 1982 р. - прийняття Продовольчої програми,
друга половина 1960-х рр. - економічні початок створення агропромислових комплек-
реформи («реформи О.Косигіна») сів (АПК)
29.1. Кризові явища в соціально-економічному, політичному

та культурному житті України (друга половина 1960-х -
середина 1980-х рр.) ■ ннкш нам ш вяввш ош ’ш вн н ви вш ш ш н ш ш і
Із приходом до влади Л. Брежнєва в жовтні 1964 р. була здійснена спроба еко
номічного реформування радянського суспільства. Батьком економічних реформ
став голова ради міністрів СРСР О. Косигін. Не зачіпаючи стовпів командно-адміні
стративної системи, він намагався інтенсифікувати базові галузі народного госпо
дарства за рахунок переведення виробництва на господарський розрахунок та
матеріального заохочення трудових колективів. Реформи 1966-1970 рр., не зважа
ючи на їх досить перманентний характер, дали певні результати. Восьма п'ятирічка
(1966-1970 рр.) виявилася найрезультативнішою за всі попередні 35 років. Промис
ловість України освоїла 440 зразків нової техніки, було введено в дію 30 повністю
автоматизованих виробництв, більше 3 тис. цехів та дільниць, 8 тис. автоматичних і
напівавтоматичних ліній, знято з виробництва 1,1 тис. найменувань застарілої тех
ніки. Ця п'ятирічка була названа фахівцями «золотою».
Події в Чехословаччині 1968 р. («Празька весна») налякали радянське керівництво.
Це підштовхнуло до припинення економічних реформ в СРСР і повернення до ста
лінських методів управління. Панівним залишався екстенсивний шлях розвитку
народного господарства. У 1981-1985 рр. приріст промислової продукції в Україні
склав 19 %. Національний дохід скоротився у 2,5 рази, реальні доходи населення -
у 2,6 рази. Традиційний підхід до розвитку легкої і харчової промисловості як дру
горядних галузей викликав постійний дефіцит товарів народного споживання. При
цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської но
менклатури.
Катастрофічними були наслідки панування командно-бюрократичної системи
в сільському господарстві. З 1966 до 1985 р. унаслідок небаченої безгосподарності
посівні площі України скоротилися більш ніж на 1 млн га. Зібраний урожай зерно
вих (1981-1985 рр.) складав 39,3 млн тонн (у 1976-1980 рр. - 43 млн тонн). Не дивля
чись на значні капіталовкладення в сільське господарство (протягом 1966-1985 рр. -
101 млрд крб), його віддача залишалася низькою. Екстенсивний підхід до сільського
господарства довів свою неефективність. Виникла продовольча проблема - ознака
кризи тоталітарної системи.
481
_______________________________ ___________ _____________ Тема 29
Чим гірше йшли справи в економіці, тим більше розгортався політичний та іде
ологічний наступ тоталітаризму. У 1972 р. відбулися зміни в керівництві Україною.
Замість П. Шелеста ЦК КПУ очолив В. Щербицький. Брежнєвське керівництво запідоз
рило Шелеста у недостатній лояльності до режиму, одночасно було розгорнуто різку
критику його книги «Україна наша Радянська», у якій Москва побачила націоналіс
тичні тенденції. Не дивлячись на те, що П. Шелест залишався вірним захисником ко
муністичної ідеї, він виступав за принцип паритету, згідно з яким Україна повинна
була одержувати від СРСР фонди, товари і послуги, рівні її внеску в загальносоюзну
економіку.
В умовах наростаючої економічної та політичної кризи в 1977 р. була прийнята
Конституція СРСР, а в 1978 р. - Конституція УРСР - конституція розвинутого соціа
лізму. Стаття б закріплювала роль КПРС (та КПУ я к ії бойового авангарду) як керівної і
спрямовуючоїсили радянського суспільства. Це означало повне всевладдя партійної
номенклатури в усіх сферах життя радянського суспільства. Такого не було навіть у
сталінській конституції 1936 р. Новий основний закон гарантував широкі політичні та
економічні права громадян, але реальне життя давало інші приклади.
Поруч із карними діями офіційна влада посилювала ідеологічний тиск на сус
пільство. У суспільстві постійно говорилося про те, що в СРСР національне питання
вирішено, утворена нова історична спільність - радянський народ. Активно під
тримувалася русифікаторська політика. У 1978 р. вийшла постанова ЦК КПРС про
посилення вивчення та викладання російської мови та літератури, у 1983 р - «Ан-
дроповський указ» - постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови
в школах.
Загострилась екологічна ситуація. У 1980 р. на території республіки діяли дев'ять
енергетичних об'єктів. Але кожна з електростанцій мала застаріле обладнання, рі
вень техніки безпеки був низьким. Хижацьке ставлення до видобутку нафти і газу (в
1970-х рр. Україна повністю забезпечувала себе власним природним газом і на 50 %
нафтою) призвело до того, що до середини 1980-х рр. видобуток газу зменшився
вдвічі, нафти - утричі. Недбалість у сільському господарстві призводила до руйну
вання природного середовища. Унаслідок бездумної експлуатації, рапортоманії до
партійних з'їздів, варварського використання скоротилися лісові й водні ресурси. На
тлі економічних негараздів та ідеологічної брехні зростали пияцтво, алкоголізм, нар
команія.
1970-1980-ті рр. висвітлили глибоку соціально-економічну та духовну кризу в
країні. У межах старої системи виникло невирішене протиріччя між потребою гли
боких реформ у суспільстві і намаганням правлячої еліти без змін зберегти суспільні
порядки. Ставка робилась на силу та ідеологію тоталітаризму. Але це вже була агонія
командно-адміністративної системи.
29.2. Зміни в демографічному і соціальному складі населення України

в 1960-1980-ті рр.
Протягом 1960-1980-х рр. виявилася загальна тенденція до збільшення абсо
лютної кількості населення України. Між державними переписами населення 1959 і
1989 рр. його кількість збільшилася з 41,8 до 51,7 млн, або майже на 10 млн осіб. Вод
ночас не можна не помітити, що темпи абсолютного приросту населення республіки
істотно скоротилися. _______________
482
Укр а їн а у п еріод з а ю с т р г н н я к ризи р а д я н сь к о ї сист ем и (1965-1985 р р .) ________________■ _______________________ ____________________________
Дані свідчать, що до кінця 1970-х рр. абсолютний приріст населення зменшився

фактично більш ніж удвічі. Це було загальним явищем, що проявилося відповідною
тенденцією: зменшенням приросту населення України.
Водночас виявилися інші чинники, що негативно впливали на демографічні про
цеси в українському суспільстві. Якщо раніше це були голодомори, то останнім часом
даються взнаки такі чинники, як загальний стан здоров'я населення, а також надзви
чайно згубні рецидиви наслідків чорнобильської катастрофи.
У проміжку часу між 1959 і 1989 рр. визначальними тенденціями змін у соціаль
ному складі населення України були зростання урбанізації населення, збільшення
кількості жителів міст, індустріальних центрів з одночасним зменшенням абсолютної
кількості сільського населення. Так, у 1959 р. кількість сільського населення України
становила 22,6 млн осіб (53 %). Перепис 1989 р. зафіксував скорочення кількості сіль
ського населення до 17,1 млн осіб.
Стосовно селянства, динаміка скорочення його кількості мала певні відмінності
в часі. Найвищим воно було наприкінці 1960-х - у 1970-ті рр. (майже 250 тис. осіб).
На загальному тлі цих процесів наведемо низку областей, становище в яких можна
кваліфікувати як відносно благополучне: Закарпаття, Буковина, Крим. Одночасно в
Чернігівській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській областях сільське населення
скоротилося майже вдвічі, а в Сумській - ще більше.
Від 1979 р. в Україні спостерігається неприємне соціально-демографічне явище -
депопуляція, тобто переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на
1000 осіб. Цей процес зафіксовано в сільській місцевості спочатку на Чернігівщині,
Сумщині, а потім на Полтавщині, Вінниччині і з початку 1990-х рр. у державі загалом.
29.3. Загострення екологічних проблем у 1970-1980-ті рр.

Чорнобильська катастрофа та її наслідки
У 1970-1980-ті рр. економіка СРСР розвивалася в основному екстенсивним шля
хом. Це мало негативний відбиток на Україні. У ці роки, за рішенням Центру, споруджу
вали гіганти індустрії, що були зорієнтовані на випуск продукції для Союзу. У цьому
плані розвивалися підприємства ВПК, металургійні, машино-та верстатобудівні гіганти.
Чимало їх, у тому числі гіганти металургії, гірничі та хімічні комбінати, споруджували з
орієнтацією на старі технології та проекти. їх експлуатація надзвичайно погіршувала
екологію довкілля, а за рівнем забрудненості повітря, зокрема в Донбасі, середньому
Подніпровії та інших регіонах, Україна мала найвищі показники серед регіонів колиш
нього Союзу Кожне п'яте з найбільш забруднених міст було в Україні. Серед них виді
лялися Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Маріуполь, Горлівка, Нікополь та ін.
Особливо жахливою виявилася аварія на Чорнобильській АЕС, що сталася в ніч
з 25 на 26 квітня 1986 р. За наслідками забруднення вона була справді світовою ка
тастрофою, особливо для країн Європи. Навколо ЧАЕС було утворено спеціальну
30-кілометрову зону, із якої було відселено все населення. В Україні, за офіційними
даними, вважають забрудненими території 16 областей, а фактично - всі області рес
публіки, у тому числі й Київ. На ліквідацію наслідків катастрофи тільки в 1988-1990 рр.
витрачено в тодішньому масштабі цін понад 20 млрд крб. Загалом на потреби ліквіда
ції наслідків аварії щорічно витрачається 5-7 % коштів Державного бюджету України.
Радіаційне забруднення після катастрофи є збудником онкологічних захворю
вань серед населення, зокрема дітей дошкільного та шкільного віку; воно шкідливо
позначається на загальному стані здоров'я населення.___________________________________
483
Тема 29
29.4. Дисидентський рух в 1970-1980-ті рр.

Українська Гельсінська спілка та її діяльність
Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в
Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх під
даних) у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію
радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об'єднання,
які, на їх думку, мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гель
сінський комітет було засновано в Москві в травні 1976 р. Незабаром з'явилися
аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами
встановилися тісні зв'язки. У липні 1976 р. члени московської групи О. і В. Гінзбурги
приїхали до Львова, щоб відвідати сім'ю українського політв'язня І. Геля. Перебуваю
чи в Західній Україні, вони обговорювали з українськими дисидентами можливість
створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В укра
їнських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов'язаний зі створенням у
грудні 1971 р. громадського комітету захисту Н. Строкатої-Караванської. 9 листопа
да 1976 р. М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська,
О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української
групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався
колишній генерал-майор Радянської армії, українець за походженням, П. Григоренко.
УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Деклара
цією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитації в
Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства, ін
формування світової громадськості про факти порушень в Україні Декларації прав
людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час існування
Українська гельсінська група нараховувала 37 осіб. З 1976 до 1980 р. вона зробила
ЗО заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п'яти подібних груп УГГ
була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах чинного законодавства
і підтримувала контакти з аналогічними об'єднаннями в СРСР, ставлячи мету «інтер
націоналізувати» захист громадянських і національних прав. На противагу різним на
ціоналістичним угрупованням, українські дисиденти ставилися з глибокою повагою
до інших народів.
Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не перешко
дили радянським органам вчинити її погром. До 1980 р. три чверті членів Української
гельсінської групи були ув'язнені. Із 23 ув'язнених членів УГГ шістьох було засуджено
на 15 років, трьох - на 12 років, 13 - від 3 до 9 років і лише одного - на рік.
У 1984-1985 рр. у тяжких умовах ув'язнення померли члени УГГ В. Стус, О. Тихий,
В. Марченко і Ю. Литвин. Наступ карально-репресивної системи не загальмував роз
виток націонал-демократичного руху. У середині 1980-х рр., із початком перебудови,
він дістав новий імпульс. Улітку /988р. у Львові на базі УГГ сформувалася організація
республіканського масштабу Українська гельсінська спілка (УГС) на чолі зі звільненим
у грудні цього року політв'язнем Л. Лук'яненком. Програмним документом УГС була
Декларація принципів, написана В. Чорноволом та братами М. і Б. Горинями. Автори
Декларації вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, пере
дати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР
на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, упрова
дження ринкової економіки й громадянського контролю над карними органами.
484
Україна у п е р іо д загост рен н я к ризи р а д я н сь к о ї сист еми (19 6 5-1 9 85 р р . ) __________________________________________________________________________
Запропонована УГС програма була схвалена багатьма правозахисними і нефор

мальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (ли
пень 1990 р.).
У квітні 1990 р. близько 500 делегатів з'їзду УГС, які представляли її однодумців
з усіх областей республіки, заявили про розпуск УГС і створення Української респу
бліканськоїпартії (УРП), метою діяльності якої було проголошення Української не
залежної держави. Головою партії було обрано Л. Лук'яненка. На травень 1992 р. УРП
налічувала понад 14 тис. осіб. На III з'їзді (травень 1992 р.) від партії відокремилося
радикальне крило на чолі зі С. Хмарою, яке вирішило утворити нову партію. Головою
УРП було обрано М. Гориня, почесним головою - Л. Лук'яненка.
Командно-адміністративна система - по- в Україні і поширення серед громадян УРСР
літико-економічна модель управління сус відомостей про порушення прав людини в
пільством, економікою, заснована на цен республіці.
тралізованій ієрархічній системі управління з Урбанізація (від лат. игЬапиз - м іс ь к и й ) -
директивними наказами. процес зростання кількості і населення міст і
Стагнація - застій в економіці. посилення їхньої ролі в економічному й куль
Воєнно-промисловий комплекс - об'єд турному житті суспільства.
нання військових підприємств, керівництва «Розвинутий соціалізм» - концепція, вису
збройних сил, урядової бюрократи, мілітари нута у 1967 р. і закріплена у преамбулі Кон
зованих наукових установ, які розробляють і ституції СРСР 1977 р., яка стверджувала, що
виготовляють військову продукцію. неможливо здійснити негайний «стрибок» у
Диспропорція в промисловості - розмі комунізм. Має пройти час, упродовж якого
щення промислових об'єктів без врахування соціалізм повинен розвиватися на власно
наявності сировинної бази, впливу на еколо му ґрунті. Саме такий соціалізм називається
гію, потреб розвитку регіону. «зрілим», «розвинутим». Основні складові
Системна криза суспільства - довготривала «розвинутого соціалізму» - це «загальнона
криза, що охоплює всі сфери життя суспіль родна держава» і «нова історична спільнота
ства людей - радянський народ». Стверджувалося,
що при розвинутому соціалізмі суспільство
Номенклатура (від лат. МотепсІаШга - пе
розвивається без конфліктів під «науковим»
релік, список) - перелік посад, кадри яких
керівництвом КПРС. Генеральний секретар
затверджують вищестоящі органи. Також пе
ЦК КПРС Ю.Андропов концепцію «розвину
релік назв, термінів.
того соціалізму» дещо узгодив з існуючими
Депопуляція - зменшення абсолютної чи
реаліями, визнавши існування у радянсько
сельності населення якої-небудь країни або
му суспільстві протиріч і національних про
території; зниження відтворення населення.
блем. Але вирішення цих проблем повинне
Русифікація - насильницьке запровадження здійснюватися шляхом «наведення порядку»
російської мови, культури тощо. і прискореного науково-технічного прогресу.
«Самвидав» - підпільна література, що ство Побудова розвинутого соціалізму не повинна
рена дисидентами і таємно поширювалася в припиняти «ідеологічну боротьбу З ВПЛИВОМ
СРСР в обхід державної цензури. За створен Заходу».
ня, поширення і зберігання такої літератури Неосталінізм - назва політичного режи
передбачалися жорстокі покарання. му періоду «застою», що склалася за часів
Українська гельсінська група - назва диси перебування при владі в СРСР Л.Брежнева,
дентської організації, що існувала і діяла в В.Андропова та К.Черненка, який характе
Україні у 1976-1982 рр. Основною своєю ме ризувався спробою поновлення деяких рис
тою вважала повідомлення світової громад сталінського режиму без заходів масових ре
ськості про стан дотримання прав людини пресій.
485
________________ _________________ ____________ Тема 29
Застій - публіцистична назва періоду в іс ненця відносної соціальної та матеріальної
торії СРСР 1964-1985 рр. Поняття «застій» стабільності.
відбиває загальні тенденції соціально- Інфляція - надмірне збільшення маси папе
економічного і політичного розвитку ра рових грошей, що знаходиться в обігу, у по
рівнянні з реальною пропозицією товарів і
дянської системи. «Застій» не передбачає
послуг.
припинення розвитку. У цей час здійсню
Д еф іц и т-перевищення видатків над дохода
валися реформи, реалізовувалися плани ми, збиток; мала кількість чого-небудь порів
пятирічок, активно велося будівництво няно з потребами.
промислових об'єктів, житлових будинків Правозахисник - той, що захищає чиї-не-
тощо. Для цього періоду характерне досяг- будь громадянські права.
Персонали' ■ н н а и м ш Щ іНІИіУНШМІІІІНІІ ДИМІ ■Іі ІІІІГд* м™ идия,м

Брежнєв Леонід - генеральний секретар цього був запідозрений вищим керівництвом
ЦК КПРС 1964-1982 рр. СРСР у недостатній лояльності, усунутий з
Бердник Олесь, Григоренко Петро, Горинь посади першого секретаря ЦК КПУ і переве
Богдан, Горинь Михайло, Литвин Микола, дений до Москви одним із заступників Голо
Марченко Валерій, Романюк Василь, Ру ви Ради Міністрів СРСР (1972). Водночас було
денко Микола (засновник і керівник УГГ), розгорнуто різку критику його книги «Україна
Стус Василь (поет), Тихий Олексій, Хмара наша Радянська» за «недостатній інтернаціо
Степан - українські дисиденти 70-80-х років налізм». Невдовзі Шелест був виведений із
XX ст. Політбюро і відправлений на пенсію.
Параджанов Сергій (1924-1990) - визначний Щербицький Володимир (1918-1990) - По
вірменський і український кінорежисер. Екра літична кар'єра В. Щербицького розпочала
нізація п’єси М.Коцюбинського «Тіні забутих ся ще за часів Й. Сталіна в Дніпродзержин-
предків» (1964 р.) принесла йому всесвітню ську наприкінці 40-х - у першій половині
славу і визнання. Один з засновників україн 50-х рр. У 36-річному віці його обирають дру
ського поетичного кіно. У 1973-1977 рр. був гим, а через рік першим секретарем Дніпро
ув'язнений. петровського обкому партії. На цих посадах
Шелест Петро (1908-1996) - партійний та зарекомендував себе здібним організатором
державний діяч. Народився на Харківщині. і господарником. 1961 р. його призначають
Трудову діяльність почав у 1923 робітником головою Ради Міністрів УРСР. Принципова
на залізниці. По закінченні Маріупольського позиція В. Щербицького, його критичне став
металургійного інституту (1935) працював лення до деяких хрущовських нововведень,
на заводах Маріуполя і Харкова. З 1940 - се крутий і непоступливий характер були не до
кретар Харківського міськкому КП(б)У. Під вподоби М. Хрущову. Тому в 1963 році В. Щер
час Великої Вітчизняної війни працював у бицького повертають до Дніпропетровська.
партійних органах Челябінська, Саратова. У За часів Л. Брежнєва за активної підтримки
1948-1954 - директор заводів у Ленінграді московського керівництва в жовтні 1965 року
та Києві. З 1954 - на партійній роботі. У 1957- знову очолює український уряд. У квітні 1971
1962 - перший секретар Київського обкому, року його обирають членом Політбюро ЦК
у 1963-1972 - перший секретар ЦК Компар КПРС. Зрозуміло, що присутність двох пред
тії України. Був членом Політбюро ЦК КПРС ставників України в найвищому партійному
(1966-1972). За переконаннями Шелест був керівному органі країни була явищем тим
непохитним комуністом. Водночас він спри часовим, що й знайшло своє конкретне під
яв самоствердженню української нації, до твердження в травні 1972 року, коли В. Щер
магався паритету в економічних відносинах бицького обирають першим секретарем ЦК
республіки в рамках союзної держави, вра Компартії України.
хування потреб України при економічному Досить довго обіймаючи високу посаду пер
плануванні в Радянському Союзі, наголошу шого секретаря ЦК КПУ (до 1989 р.), він на
вав на необхідності національно-культурно- магався якомога ефективніше розвивати
го, мовного розвитку українців. Унаслідок промисловість, сільське господарство, науку
486
У к р а н а у п еріод за гост р ен н я кризи р а д я н сь к о ї сист ем и ( 1965-1985 р р .)
республіки. У часи послаблення московсько на те чи інше питання. Тяжким гріхом В. Щер-

го диктату, особливо наприкінці 70-х рр., він бицького перед народом України стала аварія
рішуче захищав інтереси України. Водночас на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Цю
В. Щербицький не протистояв антиукраїн електростанцію збудовано на небезпечному
ським акціям Москви, не зупинив процесів піщаному ґрунті, усупереч протестам вітчиз
русифікації, які охопили Україну. Не зовсім няних науковців. Під тиском М. Горбачова він
справедливе твердження, що він повністю не повідомив народ своєчасно про страшну
йшов у фарватері московської політики. Про небезпеку в перші дні після аварії, не вжив
те вирватися з цього кола В. Щербицький так рішучих заходів для термінової евакуації на
і не зумів, хоч було цілком очевидним, що він селення з небезпечної для життя людей зони,
ніколи не був сліпим виконавцем чужої полі свідомо замовчував об'єктивну інформацію
тичної волі, завжди мав і захищав свої погляди про катастрофічні наслідки аварії для України.
1. Яка зовнішньополітична подія сприяла згортанню «реформи О.Косигіна»?
А революція в Угорщині А Б В г
Б будівництво Берлінського муру
В «Празька весна»
Г початок розрядки напруженості в міжнародних відносинах
2 . Хто з партійних керівників УРСР мав серед партійно-державної верхівки СРСР ре
путацію «націоналіста»?
А М. Хрущов В П. Шелест А Б В Г
Б Л. Мельников Г В. Щербицький
3. Який період в розвитку економіки УРСР можна охарактеризувати як «стагнація»?
А 1953-1964 рр. В 1971-1985 рр. А Б В Г
Б 1965-1970 рр. Г 1985-1991 рр.
4. Хто з радянських керівників намагався децентралізувати систему управління?
А М. Хрущов В Ю. Андропов А Б В г
Б Л. Брежнєв Г К. Черненко
5. Яка особливість економічного розвитку України 1970-80-х років підтверджується
поданими нижче даними?
«У республіці, на яку припадає 2,6% території СРСР, було збудовано майже 40%
атомних електроблоків, продукувалося близько 40% усієї радянської сталі, 34%
вугілля, 51% чавуну. ...частка промисловості, що працювала на споживчий ринок,
становила 29%, а в розвинутих країнах цей показник сягав 50-60%...»
А деформація структури економіки | А 5 1в | Ґ~
Б посилення економічної самостійності І— — І— 1—
В зростання конкурентноспроможності продукції
Г зниження матеріало- та енергомісткості виробництва
6. Що стало приводом для усунення П.Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ?
А книга «Україно, наша Радянська»
Б підтримка М.Хрущова на жовтневому пленумі ЦК КПРС 1964 р.
В «Празька весна» ІА 6 в Г
Г судовий процес над УРСС [_
487
Тема 29
7. Яка організація українських дисидентів існувала у 1970-1980-х роках?

А Український робітничо-селянський союз □ □ □ ка
Б Клуб творчої молоді І— І— І— І— і
В Український національний комітет
Г Українська гельсінська спілка
8 . Яке поняття розкривав І.Світличний у своїй роботі, говорячи, «це послідовна, чіт
ко спрямована, а часто й стихійна світоглядність людей, не сумісна (повністю чи
частково) з офіційно проголошеною комуністичною ідеологією, а також розбудо
ваною на основі цієї ідеології політичною системою однопартійної тоталітарної
диктатури панівної імперської нації й веденою нею політикою...»?
А дисидентство В колабораціонізм загаєш
Б патріотизм Г зрадництво І II II
9. У період перебування на посаді якого першого секретаря процес русифікації
України відбувався найшвидше?
А О. Кириченка В П. Шелеста ВИ ДИ
Б М. Підгорного Г В. Щербицького І— І—І—1_
10. Яким шляхом розвивалася економіка УРСР у 1970-1980-ті рр.?
А регресивним В екстенсивним | А | В | В | Г~1
Б інтенсивним Г пропорційним І— І— І— І— І
11 . Хто був автором кінострічок «Камінний хрест», «Криниця для спраглих», «Тіні забу
тих предків»?
А С. Параджанов В М. Руденко |А |В |В ІГ І
Б Ю. Іллєнко Г Є. Сверстюк І І І 1 І
1 2 . Що спричинило хвилю арештів і насильства щодо українських дисидентів у
1972 р.?
А зміна вищого керівництва КПУ О0ЕШ
Б акція дисидентів під час перегляду в кінотеатрі І І І II
«Україна» в Києві фільму «Тіні забутих предків»
В заснування дисидентами Української гельсінської групи
Г видання дисидентами журналу «Український вісник»
13. Установіть відповідність між визначеннями і поняттями.
1 «самвидав» А перевищення видатків над доходами,
2 дефіцит збиток; мала кількість чого-небудь порівняно з потребами
3 стагнація Б довготривала криза, що охоплює всі сфери життя суспільства
4 інфляція В підпільна література, що створена дисидентами і
таємно поширювалася в СРСР в обхід державної цензури
■□□□агп Г застій в економіці
пв ■■в в Д надмірне збільшення маси паперових грошей, що
~в в знаходиться в обігу, у порівнянні з реальною пропозицією
пв ■в в в
пв ■в в в товарів і послуг
488
Укр аїн а у п е р іо д заго ст р ен н я кризи р а д я н сь к о ї сист ем и (19 6 5-1 9 85 р р .) ■ Г л :

14.Установіть хронологічну послідовність подій.
А заснування Української Гельсінської групи зш в си а
Б перша велика хвиля арештів українських дисидентів п ■■■■
п ■■ ■
В друга велика хвиля арештів українських дисидентів п ■
Г видання В.Чорноволом часопису «Український вісник» п ■■■■
15. Які причини зумовили фактичний розгром дисидентського руху в Україні на по
чатку 1980-х рр.?
1 нечисленність дисидентів
2 відсутність підтримки їх діяльності з боку населення
3 діяльність дисидентів була дискредитована зв'язками
з іноземними розвідувальними службами
4 перехід дисидентів до терористичних методів боротьби
5 їх ідеї були не актуальними і не своєчасними
6 оперативність і жорстокість каральних органів
7 демократизація радянської моделі розвитку
16. Які завдання ставила перед собою Українська громадська група сприяння вико
нанню Гельсінських угод?
1 домагатися припинення втручання у внутрішні справи
соціалістичних країн Східної Європи
2 ознайомити широкі кола української громадськості
із Загальною Декларацією прав людини
3 добиватися ліквідації системи ГУЛАГута реабілітації
незаконно засуджених
4 домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси;
ознайомити світову громадськість з фактами порушень
прав людини в Україні
5 добиватися внесення до Конституцій СРСР та УРСР положень
про свободу слова, друку, віросповідання, мітингів, зборів
6 домагатися, щоб на міжнародних нарадах з питань безпеки та
співробітництва в Європі Україна була представлена окремою делегацією
7 домагатися розпуску КПРС
17 . Які характерні риси були притаманні демографічним процесам в українському су
спільстві упродовж 1970-1980-х рр.?
1 високі темпи росту чисельності жителів міст
2 перевага темпів зростання жителів села над містом
3 зменшення чисельності корінного етносу
4 перевищення народжуваності над смертністю серед
сільських жителів
5 високі масштаби міграції з республіки
6 зростання чисельності корінного етносу
7 значні масштаби нелегальної еміграції
489
55в5ЯЯИИЯРЯЯИИіЯЯЯИИИВЯЕ^т"'’>^'?^"-'” ^'Г5’ЇГ:ТТ' “ :“ "г-г .щ т т -т ”''—1-"®- *?"''-'г ' ? ч -^ т г "/у**“ •'■<
18 .Вкажіть риси, притаманні розвитку народного господарства УРСР упродовж дру

гої половини 1970-1980-х рр.
1 бюрократизація управління, домінування командно-
адміністративних методів організації виробництва
2 розквіт колгоспно-радгоспної системи, її вдосконалення,
впровадження нових агротехнологій і культур
3 домінування важкої промисловості, остаточне формування воєнно-промисло
вого комплексу, криза виробництва товарів народного споживання;
4 розвиток індивідуального підприємництва у сфері послуг населенню та у сіль
ському господарстві
5 пріоритетний розвиток наукомісткого виробництва, масове впровадження
досягнень науково-технічної революції
6 дефіцит товарів масового споживання, загострення продовольчої та житлової
проблем
7 приватизація підприємств сфери послуг
. ' '_____ ............... ........ ................ :_____ - ____________________________________
Тема ЗО
РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ВІДРОДЖЕННЯ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (1985-1991 рр.) ШШШШШ
— — — -------- -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- і----------------- ---------------------------------------------------------------------------------
1985-1991 р р .- період перебудови і розпа- 17 березня 1990 р. - референдум про долю
ду СРСР СРСР
26 квітня 1986 р. - катастрофа на Чорно- 16 липня 1990 р. - прийняття Верховною Ра-
бильської АЕС дою Декларації про державний суверенітет
липень 1989 р. - загальноукраїнський України
страйк шахтарів 3 серпня 1990 р. - закон «Про економічну са-
вересень 1989 р. - виникнення Народного мостійність УРСР»
руху України 1989-1991 рр. - формування багатопартійної
жовтень 1989 р. - прийняття Верховною системи в Україні
Радою України закон УРСР «Про мови в 24 серпня 1991 р. - Верховна Рада УРСР при-
Українській PCP» йняла Акт проголошення незалежності України
березень 1990 р. - перші альтеративні ви- 1 грудня 1991 р. - референдум і вибори Пре-
бори до Верховної Ради зидента України
30.1. Перебудова й Україна і х ї -ж -: «к з к ш ■■ ■ ■ ■ Н і

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на
посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативою
розпочалася перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять
провідних сфер життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних
методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація сус
пільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни»
та побудова спільного європейського дому); соціальну сферу (покращення матеріаль
ного та культурного добробуту населення); ідеологію (ліквідація цензури, гласність,
вільний вияв думки громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію,
але, як показало життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протя
гом шестирічного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування
радянського суспільства.
Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, еко
номічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво
України на словах однозначно підтримувало дії кремлівського керівництва, а на
справді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.
Перебудова мала чотири етапи: березень 1985 р - січень 1987 р - перебудова
здійснюється під гаслом «більше соціалізму»; 1987-1988 рр. - основний лейтмотив -
«більше демократії»; 1989-1990р р - розмежування і розкол у таборі провідників пе
ребудови; 1991 р - перемога радикал-реформізму, розпад СРСР.
Перебудовчі процеси в Україні контролювались управлінською номенклатурою
тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 рр. в Україні не існувало політичних сил у
вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, аналогічних до тих, що виникли
в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі
загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалася віднос
но стабільною. ____________„_______
491
яиадюиаидишикшашшиивааимиииаяишииюамимиимінаяиаини— — її і.....
Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках по
чалася із гострої критики перших партійних керівників і партноменклатури різного
рангу. В. Щербицький, який сімнадцять років очолював Компартію України, залишав
ся ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з опонентів М. Горбачова.
Преса називала Україну заповідником застою.
Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.) сприяла пожвавленню суспільно-
політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся перший за роки
радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним про
блемам. Крім питань екології, гострій критиці були піддані посадові особи, винні в
чорнобильській трагедії та її наслідках.
У 1989 р. Україною прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поруч з еконо
мічними вимогами гостро ставили і політичні питання - відмова в довірі номенклату
рі та чиновникам-бюрократам.
В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і не
впинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 р. відбулися перші де
мократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.
У вересні 7989р. виникла масова політична організація - Рух (Народний рух Украї
ни за перебудову). Одна за одною створювалися політичні партії України (Українська
республіканська партія, Демократична партія України, «Партія зелених». Партія де
мократичного відродження України та ін.).
16/іипня 1990р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний сувере
нітет України, яка стала передвісником незалежності нашої держави.
30.2. «Гласність». Повернення наприкінці 1980-х- на початку 1990-х рр.

народу правди про минуле України м іним l^l■l^llllll■l ні і
У середині 1980-х рр. у СРСР розпочалася «перебудова». Ініціатива перебудови
належала невеликій групі керівних діячів КПРС, які об'єдналися навколо нового ге
нерального секретаря ЦК М. Горбачова. Сьогодні, коли політична кар'єра Горбачова
закінчилася, можна зробити висновок, що реформатори від самого початку не ста
вили своїм завданням знищення тоталітарного ладу. Задумані реформи не були чіт
ко окреслені. Йшлося про «прискорення», «оновлення», повернення до «ленінських
принципів», «нове обличчя соціалізму» тощо.
Перебудова починалася з інформації. Виник суто радянський термін «гласність»,
який увійшов в іноземні мови без перекладу. В умовах переходу від тоталітаризму
до демократії гласність означає своєрідний перехідний етап між довготривалим пе
ріодом мовчазного однодумства до свободи слова. Гласність - це право знати, що
відбувається в країні та у світі.
У другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр. у державі, де вся інформаційна
структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху
до свободи слова, як гласність, був особливо потрібним. Завдяки гласності люди до
лали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати
ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспіль
ство стрімко політизувалося.
Роль першопроходців у захисті української культури, навколишнього середови
ща, «білих плям» історії відіграла Спілка письменників України та її центральний ор
ган - газета «Літературна Україна». Широкий розголос мали виступи О. Гончара, Р. Бра-
492
Р озпад Р адян сь кого С ою зу т а а ід р о д я см и я н гга п т ш о ст і У країн и (1985-1991 р р .) Л ■
туня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда та багатьох інших. В Україну почали вертатися твори
В. Винниченка, С. Петлюри, представників «розстріляного відродження», зокрема
М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомаро
ва та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брай-
чевського «Приєднання чи возз'єднання?», репресованих у роки «застою» В. Стуса,
Є. Сверстюка, І. та І. Калинців та інших, повертається з еміграції письменник та один із
засновників Української гельсінської групи (УГГ) М. Руденко.
У республіці стали поширюватися «самвидавські» газети і журнали. Частина з них
готувалася за межами України і відбивала загальносоюзні проблеми, інші готувалися
в республіці. Ще в 1987 р. В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника».
Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії XX ст„
як Центральна рада, голод 1921-1922 рр., Голодомор 1932-1933 рр., насильницька
колективізація, сталінські репресії, діяльність ОУН-УПА, інші трагічні сторінки історії
українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку.
Зростання інтересу до історичного минулого українського народу проявлялося в
активній участі мас у святкуванні роковин подій, про які раніше офіційна історіогра
фія писати уникала або які висвітлювала необ’єктивно. Найбільшого відгуку політика
гласності набула у Львові. У червні та липні 1988 р. було проведено кілька несанкці
онованих і безпрецедентних за своїми масштабами мітингів, які очолювали колишні
дисиденти В. Чорновіл, брати Горині, І. та І. Калинці. На цих мітингах відкрито говори
лося про численні утиски, яких зазнають українці.
У червні 1986 р. українські письменники, серед яких були О. Гончар, Д. Павличко,
І. Драч, виступили проти витіснення з ужитку у школах республіки української мови.
За даними міністра освіти В. Фоменка, в Україні в 1987 р. в російськомовних школах
навчалося більше половини всіх учнів, а в Києві з 300 тис. учнів українською мовою на
вчалися лише 70 тис. Однак ця статистика не хвилювала тодішніх партійних функціо
нерів. Партійний апарат України не поспішав змінювати національну політику.
У лютому 1989 р. були засновані Товариство української мови ім. Т. Шевченка, що
діяло поза партійним контролем, «Товариство Лева», «Зелений світ». Швидка політи-
зація суспільства проявилася в мітингах і демонстраціях, наймасовішим із яких став
людський ланцюг 21 січня 1990 р. з нагоди святкування річниці Акту злуки УНР і ЗУНР.
Під тиском демократичних сил Верховна Рада УРСР у 1989 р. прийняла Закон про
мову, за яким українська мова набула статусу державної. Громадянам України нада
валися правові гарантії вільного використання російської мови та мов інших народ
ностей, що проживали на території республіки. На початку серпня 1990 р. у Дніпро
петровській і Запорозькій областях як всеукраїнське свято пройшли Дні козацької
слави, присвячені 500-річному ювілею українського козацтва.
Гласність, лібералізація, повернення народові правди про його минуле підірвали
радянські ідеологічні штампи, прискорили процес досягнення справжнього сувере
нітету України.
30.3. Зростання політичної активності українського суспільства

в другій половині 1980-х рр. Нові громадські об'єднання яш ш вяш ш
На початку 1980-х рр. суспільство дедалі глибше втягувалося в тотальну соціаль
но-економічну, політичну та ідеологічну кризу, а в «низах» наростало невдоволення,
зневіра і байдужість. У »верхах» формувалися реформаторські сили, які об'єдналися
493
^ЯМ — — — — — — — Гема ЗО
навколо нового Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова, обраного на цю по

саду в березні 1985 р.
У 1986р. XXVIIз'їзд КПРС визначив курена «прискорення» - подолання відставання
СРСР від передових країн світу. На січневому пленумі ЦК КПРС 1987р. М. Горбачов про
голосив курс на перебудову, тобто вдосконалення, оновлення радянської системи, та
гласність. Україна була серед останніх, хто втягнувся у ці процеси.
Оскільки проведення економічної реформи наштовхнулося на опір усередині
самої КПРС, М. Горбачов узяв курс на лібералізацію режиму. Він намагався за допомо
гою «гласності», «соціалістичного плюралізму» під гаслом «перебудови» сталінської
моделі соціалізму та повернення до «ленінських принципів» активізувати народні
маси й, контролюючи цю активність згори, послабити реакціонерів.
В Україні політична ситуація змінювалася дуже повільно, оскільки лідери респу
бліки займали консервативну позицію. У перші роки перебудови гласність, проголо
шена в Москві, мало змінила обличчя республіканської преси.
В умовах лібералізації в Україні виникають групи «зелених», політичні клуби, про
світницькі українознавчі організації («Товариство Лева» 1987 р„ клуб «Спадщина»
1988 р. та студентське об'єднання «Громада»), їхня діяльність одразу виходить за межі
суто просвітницької і набуває політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник
Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію
до другої річниці аварії на Чорнобильській станції кількох лідерів УКК було заарешто
вано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення й повертаються в Україну відомі пра
возахисники, зокрема, В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р,- Л. Лук'яненко. У 1988 р.
офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане
дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УКЦ.
Великий вплив на ситуацію в Україні мало виникнення в СРСР народних рухів,
насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська гельсінська спілка, ство
рена на основі відновленої УГГ, оприлюднила Декларацію принципів, що за рядом
положень була близькою до програмних принципів народних рухів республік Балтії:
перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української
мови; звільнення всіх політв'язнів тощо.
У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої істо-
рико-просвітницьким товариством «Меморіал» (установча конференція - травень
1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція -
лютий 1989 р.), виникла масова політична організація - Рух (Народний рух України за
перебудову).
Бойовим хрещенням для активістів нових громадських об'єднань стали вибори
народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато десятиріч у радян
ській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів, та ще й висуну
тих «знизу». Незважаючи на антидемократизм Закону про вибори, вдалося провести
ряд депутатів від опозиції. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали закли
ки до страйку.
Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР,
у тому числі Донбас (страйкувало 250 тис. осіб) і Львівсько-Волинський басейн. Хоча
вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже вистав
ляти себе захисником інтересів робітничого класу. Започаткували страйк шахтарів
Донбасу гірники шахти «Ясинуватська-глибока».
494
Р озпад Р адян сь кого С ою зу т а відродж ен ня н езалеж н ост і Україн и (1985• 1991 р р .) _____________
Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори
до Верховної Ради УРСР, зокрема було знято представництво від громадських органі
зацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мови, згідно з яким українська мова
проголошувалася державною.
У 1989-1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. Активізація політичного
життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р.
почався рух за вихід із СРСР. 16липня 1990р. Верховна Рада УРСР прийняла Деклара
цію про державний суверенітет України, де проголошувалися верховенство, само
стійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність
і рівноправність у зовнішніх відносинах.
Проявом подальшого протистояння комуністичної влади й опозиції стало полі
тичне голодування студентів у жовтні 1990 р., що увійшло в історію як «Студентська
революція на граніті». Організоване Українською студентською спілкою та «Студент
ським братством». Розкинувши наметове містечко в центрі Києва, студенти висунули
вимоги відставки голови Ради міністрів УРСР В. Масола, призначення навесні 1991 р.
нових виборів на основі багатопартійності, прийняття постанови про націоналізацію
майна КПРСта ВЛКСМ на території України. Підтиском опозиційних сил 17 жовтня ВР
УРСР прийняла постанову, яка задовольняла вимоги страйкуючих студентів. Проте
із прийнятих рішень було виконане одне — у відставку пішов голова Ради міністрів
В. Масол.
30.4. Декларація про державний суверенітет України та її історичне

значення диіїї
У складі депутатів Верховної Ради УРСР XII скликання (1990-1994 рр.) абсолютну
більшість депутатів (239 осіб) складали члени КПУ. Однак ідея національного відро
дження, незалежності заявляла про себе все активніше й наполегливіше устами мен
шості - національно-демократичної частини депутатів. Партійно-державне керівниц
тво республіки не могло протистояти цим настроям і пішло на крок, що суперечив
політиці центру.
Прийнята 16 липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України про
голосила волю народу України самостійно вирішувати свою долю.
Декларація складається зі вступу (преамбули) та десяти розділів:
I. Самовизначення української нації
II. Народовладдя
III. Державна влада
IV. Громадянство Української PCP
V. Територіальне верховенство
VI. Економічна самостійність
VII. Екологічна безпека
VIII. Культурний розвиток
IX. Зовнішня і внутрішня безпека
X. Міжнародні відносини
Основні положення Декларації:
• народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;
• закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту
і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівно-
правність у зовнішніх зносинах; ________________________________________________
" 495
_____________________ • ___________________ ___________ ; _________ Гема ЗО
• поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;
• виняткове право народу України на володіння, користування і розпоряджен
ня національним багатством;
• самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, науки, культур
ного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;
• миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;
• визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;
• гарантія права на вільний національно-культурний розвиток усіх національ
ностей, що проживають на території України;
• необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб
українців за межами Республіки.
Через нерішучість і непослідовність дій більшості народних депутатів Деклара
ції' не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися
планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість на
родних депутатів погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошу
вала верховенство законів Української PCP над союзними законами. Цей важливий
крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.
Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в
тому, що суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку
української нації; визначено основні напрямки діяльності щодо досягнення реаль
ного суверенітету.
30.5. Здобуття Україною незалежності в в я н м н в и и в н ш н и

У 1989-1990 рр. в СРСР поряд із соціально-економічними проблемами гостро
постало питання щодо зміни державного ладу країни. 17березня 1991 р. відбувся Все
союзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. В Україні під час його
проведення Верховна Рада запропонувала жителям республіки додаткове запитан
ня: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних
Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?»
Народ України відповів позитивно як на основне (70,2 % від тих, хто взяв участь
у голосуванні), так і на додаткове запитання (80,2 %). Незважаючи на суперечливість
результатів референдуму й опитування, було очевидно, що громадська думка в Укра
їні схиляється в бік незалежності.
Після проведення референдуму розпочався так званий «Новоогарьовський про
цес» - переговори керівників дев'яти республік, включаючи Україну, із президентом
СРСР М. Горбачовим про новий союзний договір. Попереднє підписання договору
планувалося провести 20 серпня 1991 р. Це була остання спроба М. Горбачова вряту
вати державну цілісність СРСР шляхом компромісу між республіками і центром. У цей
процес втрутилися консервативні сили, які прагнули не лише зберегти єдину союзну
державу, а й не допустити її оновлення у будь-якій формі.
19 серпня 1991 р. реакціонери здійснили спробу державного перевороту. Блоку
вавши М. Горбачова на дачі у Форосі, найближчі співпрацівники президента СРСР
оголосили про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС,
рос. - ГКЧП), до якого увійшли вісім осіб. Серед них віце-президент СРСР Г. Янаєв,
прем'єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, міністр
внутрішніх справ Б. Пуго.
496
Р озпа д Р адян сь кого С ою зу т а оідр одж ян н я н язал яж но ст і Україн и (1985-1991 p p .j ШЯ ;
Вони заявили про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду
СРСР. Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій і масо
вих рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Встановлю
вався контроль над засобами масової інформації. У деяких регіонах Радянського Со
юзу на шість місяців запроваджувався надзвичайний стан.
Проте заколотники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РРФСР
на чолі з Президентом Росії Б. Єльциним. На захист демократії виступили десятки ти
сяч жителів Москви, а також інших міст СРСР. Серед захисників Білого дому в Москві
були й представники України під синьо-жовтими прапорами. Рішучі дії Б. Єльцина
підтримали більшість урядів країн світу. Заколот провалився.
Заколот висвітив реальні, а не декларативні позиції й наміри всіх політичних сил
і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників.
Секретаріат ЦК надіслав на місця шифрограму, у якій схвалювався переворот і парт-
комам пропонувалося організувати підтримку дій ДКНС.
Присланий до України генерал Варенников заявив, що в разі непідтримки рішень
ДКНС проведення страйків, акцій непокори будуть застосовані війська. Л. Кравчук та
очолювана ним Президія Верховної Ради України (де була більшість представників
КПУ) закликали до спокою і витримки. Але при цьому Л. Кравчук заявив, що будь-які
зміни повинні відбуватися на основі закону і підстав для введення в республіці над
звичайного стану немає.
Послідовно й рішуче виступила проти заколотників в Україні тільки опозиція -
представники Руху і новоутворених демократичних партій. Вони виступили з про
позицією засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР. За умов бло
кування Президією Верховної Ради спроб дати належну оцінку дій ДКНС, демократи
розгорнули широку роботу в масах. Почалася підготовка до страйку.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української PCP прийняла історичний документ-
Акт проголошення незалежності України, у якому, зокрема, підкреслювалося: «Вер
ховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує
незалежність України та створення самостійної української держави - України. Те
риторія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають
чинність виключно Конституція і закони України». Тим самим було покладено край
юридичному існуванню УРСР. На політичній карті світу з'явилася нова суверенна дер
жава - Україна. Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого став
національним святом держави, не був випадковим явищем. Прагнення до національ
ного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення - це право народу
самому визначати свою долю.
Отже, Акт проголошення незалежності України - це документ великої історичної
ваги, який, відновивши історичну справедливість, став закономірним наслідком про
цесу розвитку українського народу.
Згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права наро
ду України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і
мало вирішуватися виключно Всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня
було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності
України», якою передбачалося провести 1грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум
на підтвердження Акта проголошення незалежності України.
497
•у - :_________________________________________________ • ____________________________________________________________________________________________________________________________ Тема 30
Референдум відбувся у намічений термін; 90,32 % громадян, які брали участь у

референдумі, на запитання в бюлетені щодо підтвердження Акта відповіли: «Так, під
тверджую». Позитивну відповідь дало населення всіх областей України і Криму не
залежно від їх національного складу. Підсумки референдуму засвідчили прагнення
народу бути повноправним господарем на власній землі, а не «молодшим братом»,
частиною ще однієї імперії з оновленим фасадом. Результати голосування ознамену
вали повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав.
Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.
7 грудня 1991 р. Україна обирала першого Президента своєї самостійної держави.
До виборчого бюлетеня по виборах Президента України було включено шість канди
датів - В. Гриньова, Я. Кравчука, Л. Лук’яненка, Л. Табурянського, В. Чорновола, і. Юх-
новського. Кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби
зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Опозиція не
спромоглася виставити єдиного кандидата: Рух висунув голову Львівської обласної
Ради В. Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і Українська республі
канська партія, агітували за голову УРП Л. Лук'яненка, Партія демократичного відро
дження України (ПДВУ) - за керівника Народної ради в парламенті України, академіка
І. Юхновського, та за одного з лідерів ПДВУ, народного депутата В. Гриньова.
Уже в першому турі, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради
України, у недалекому минулому завідуючий ідеологічним відділом ЦК КПУ, секретар
ЦК КПУЛ. Кравчук. Він став першим Президентом незалежної України.
«Нове мислення» - система поглядів, кон передачу повноважень місцевим органам
цепція політичної діяльності, яка сприяє управління і партійного апарату, проведення
об'єктивному усвідомленню соціальних ре відкритих виборів і обіцянки запровадження
алій сучасної доби, масштабів глобальних багатопартійності у майбутньому. Але вже
проблем. Серцевиною нового мислення' є на початок 1990 р. став очевидним провал
положення про приорітет загальнолюдських політики перебудови. Ситуація вийшла з-під
цінностей та визнання того, що в сучасних контролю: почалося падіння економічних по
умовах війна як знаряддя політики повинна казників, загострилися міжнаціональні про
бути виключена з життя суспільства. Концеп блеми, підняли голову консервативні сили.
ція «нового мислення» активно впроваджу Зрештою перебудова завершилася перево
валася у життя генеральним секретарем ЦК ротом ГКЧП і розпадом СРСР.
КПРС М.Горбачовим. «Нове мислення» сприя «Гласність» - політичний курс керівництва
ло закінченню «холодної війни». КПРС у роки «перебудови», спрямований на
Перебудова - спроба генерального секре введення обмеженої, контрольованої свобо
таря ЦК КПРС М.Горбачова вдихнути нове ди слова в країні в інтересах проведення по
дихання в радянську економіку, що знахо літики М. Горбачова.
дилася у перманентній кризі. Перебудовою «Прискорення» - гасло періоду перебудови,
стали також називати його спроби оновити яке передбачало стимулювання економіки
Радянський Союз шляхом запровадження СРСР шляхом запровадження новітніх техно
елементів ринкової економіки, децентралі логій. Передбачалося на початок XX! ст. по
зації управління промисловістю і демокра двоїти економічний потенціал СРСР.
тизацією партійного і державного апарату. Політичний плюралізм - політична систе
Найбільші успіхи мала перебудова у зовніш ма при якій відсутній диктат однієї ідеології,
ній політиці. Перші кроки проведення полі можливість дотримуватися і висловлювати,
тики перебудови являли собою поступову відстоювати різні політичні погляди.
498
Р озпад Р адян сь кого С ою зу т а від род ж ен н я н езалеж н ост і Україн и (1985-1991 р р .) ”
Багатопартійна система - політична систе роченням загального об'єму виробництва і

ма при якій функціонує і ведуть боротьбу за закупівель товарів. Інфляція незмінно супро
владу багато партій, які виражають інтереси воджується зростанням цін і падінням життє
різних прошарків суспільства. вого рівня населення.
«Революція на граніті» - масовий виступ Емісія - друк (видання) додаткових грошей
студентів (демонстрації, голодування) 2-17 (акцій та інших цінних паперів).
жовтня 1990 р. проти комуністичної влади Спекуляція - скуповування (як правило не
в Україні. Деякі вимоги студентів були реалі законне) та перепродаж товарів, цінних папе
зовані, зокрема, відставка прем'єр-міністра рів тощо для подальшого їх перепродажу за
В.Масола. Але головна вимога студентів,зміна завищеними цінами.
комуністичної влади, не була реалізована. Плюралізм - багатоманітність, розмаїття рів
Референдум - спосіб прийняття законів або ноправних конкуруючих течій, сил у політиці,
важливих рішень загальнодержавного чи ідеології, релігії тощо.
місцевого значення шляхом голосування на Страйк - форма боротьби, яка полягає в ко
селення. лективному відмовленні робітників і служ
Державний суверенітет - верховенство, бовців від праці з пред'явленням роботодав
самостійність, повнота і неподільність влади цю або урядові економічних чи політичних
держави в межах її території та незалежність вимог.
і рівноправність у міжнародних відносинах. Купони - відрізна частина цінних паперів, із
Інфляція - знецінення грошей, пов'язане з поданням якої у встановлений строк мають
їх надлишковим друком державою або ско сплачуватися проценти; замінник грошей.
Персонали ; : яаш ш ш ш ш ш ш ш ш ш ш І■
Горбачов Михайло (1931 р.н.) - генеральний Зазнавав переслідувань, ув'язнень. Автор книг
секретар ЦК КПРС у 1985-1991 р. Президент «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви теро
СРСР 1990-1991 рр. Започаткував процес пе ру». Редагував самвидавський часопис «Україн
ребудови СРСР. ський вісник» (1970-1972). З 1990 р. депутат Вер
Чорновіл Вячеслав (1937-1999) - дисидент, ховної Ради України. У 1992 р. очолив Народний
політичний і державний діяч. Співзасновник УГГ. рух України. Загинув у автокатастрофі.
499
т | 'ш шашяшишшшшшишатяившяшатшвтшшшвяші______ і а т ш т я Тта зо
Тестові завдання ■ ■ ■ ■ ■ ш н в п н я я и ш н ш я в п н в м я н а а і
1. У якому році В. Щербицького було усунуто з посади першого секретаря і члена
політбюро ЦК КПУ «у зв'язку з виходом на пенсію»?
А 1986 р. після Чорнобильської катастрофи а а с ш
Б 1989 р. під час засідання пленуму ЦК КПУ за участю М. Горбачова
В 1990 р. в результаті виборів до Верховної Ради УРСР
Г 1991 р. після прийняття Акта проголошення незалежності України
2. У якому році в СРСР була започаткована політика «перебудови»?
А 1985 р. В 1987 р. О В 0 В
Б 1986 р. Г 1988 р. І І І 1 і
3. У якому уривку з історичного джерела охарактеризовані окремі аспекти соціаль
но-економічного розвитку України в період «перебудови»?
А «В Україні понад мільйон осіб, винних у порушенні ОІЗОО
антиалкогольного законодавства, зазнали адміністративних 1__ 1__ І__ 1— І
стягнень. У Закарпатті та в Криму знищили виноградники
унікальних сортів»
Б «Продукція соціалістичної індустрії України зросла вдвоє.
Почали діяти нові підприємства (Запорізький комбінат,
Ново краматорський машинобудівний завод,
Криворізький металургійний завод)...»
В «Характерним для цього періоду було суттєве зниження плану заготівель зер
на, підвищення у 1,5-2 рази цін на сільськогосподарську продукцію, збільшен
ня капіталовкладень у сільське господарство...»
Г «За оцінками експертів у вітчизняному виробництві частка тіньового сектору
фактично зрівнялась з часткою офіційною. Це явище супроводжувалося зрос
танням обсягу нелегального вивозу капіталу...»
4. У якому році православна церква святкувала тисячоліття хрещення Русі, що по
клало початок релігійному відродженню в УРСР та СРСР?
А 1980р. В 1988 р. І.А |Б ІВ ІГ |
Б 1985р. Г 1990 р. Рі П І
5. Яке питання було винесено на референдум 1 грудня 1991 р.?
А про запровадження посади Президента України І АІ Б | в | ґ]
Б про підтвердження Акта проголошення незалежності України І 1-і І І
В про реформування СРСР на демократичних засадах
Г про внесення змін у Конституцію України
6. З якого року Верховна Рада Україні почала працювати у парламентському режимі
(постійна основа і тривалі сесії)?
А 1989р. В 1991р. і А | БІ В 1ГІ
Б 1990р. Г 1992 р. Г 1 1-І 1
7. Яке визначення відповідає поняттю «номенклатура»?
А узагальнююча назва посадовців різних рівнів, що є ланками [А|6|В|г]
командно-адміністративної системи І— І— І— 1— і
Б система, за якою функціонують і ведуть боротьбу
за владу політичні партії
500
Р озпад Радян ського С ою зу т а відродж ен ня н езалеж н ост і У країн и (1985-1991 р р .) - 1
В політика розміщення промислових об'єктів без врахування наявної сировин

ної бази, трудових ресурсів, екологічної ситуації, потреб регіону
Г система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до
місцевих органів самоврядування
8 . Яку позицію займало партійно-політичне керівництво УРСР на чолі з В. Щербиць-
ким щодо реформаторського курсу М. Горбачова упродовж 1985-1987 рр.?
А повна підтримка та активне впровадження в республіці курсу [А і БІ в.| ґ]
на демократизацію суспільного життя І— І— І— І— І
Б підтримка курсу «перебудови» на словах при фактичному ігноруванні та бло
куванні реформаторських кроків центрального партійного керівництва
В категорична відмова від підтримки «перебудови», ініціювання заходів консер
вативних партійних кіл, спрямованих на усунення М. Горбачова від влади
Г розробка власної концепції реформування УРСР на основі ринкових відносин
в умовах господарської самостійності республіки
9. Яку вимогу страйку-голодування студентів у Києві в жовтні 1990 р. задовольнила
Верховна Рада УРСР?
А націоналізація власностіКПУ такомсомолу ІАІБ | в | г~]
Б відставка прем'єр-міністраВ. Масола І— І— І— І— І
В відбування призовниками військової служби на території України
Г непідписання Україною нового союзного договору
Ю.Працівники якої шахти започаткували шахтарський страйк в Україні у 1989 р?
А «Ясинуватська-Глибока» і А І Б 1в [ Г~!
Б «Центральна-Північна» І— 1—1—і—І
В «Червоногвардійська»
Г «Центральна-Ірміно»
11.3 яким радянським лідером пов'язують появу понять «гласність», «нове політичне
мислення», «демократизація»?
А Л. Брежнєвим
Б Ю. Андроповим 1_
В К. Черненком
Г М. Горбачовим
12. Що стало приводом до спроби державного перевороту в СРСР 19-21 серпня 1991 р.?
А призначення дати підписання нового союзного договору ІА І Б І В І Г
Б раптова хвороба М.Горбачова

В декларація про державний суверенітет України
Г результати Всесоюзного референдуму
А Легалізація Української греко-католицької церкви відбулося р в а в
у 1989 р. після візиту М. Горбачова до Ватикану. і і і м
Українська православна церква Київського патріархату постала у 1988 р. під
час святкування тисячоліття хрещення Русі.
Перебудовчі процеси в СРСР були освячені Російською православною цер
квою у 1988 р.
Українська автокефальна православна церква утворилася після проголошен
ня незалежності України у 1991 р.
501
■ВЯИИШ СТЯДДИВШ — I Тит ЗО
14. У грудні 1991 р. Президентом України було обрано
А В. Щербицького. В Л. Кравчука. о о а в
Б В. Чорновола. Г Л. Кучму. [
15 . Які наслідки для України мав заколот ГКЧП (ДКНС) у Москві?
А усунення В.Щербицько від влади в УРСР к зн еш
Б негайний вихід КПУ зі складу КПРС
В підписання УРСР нового союзного договору
Г проголошення незалежності України
1 6 . Розширення кооперативного і поява приватного секторів економіки стало ре
зультатом економічних перетворень в УРСР у період перебування при владі в
СРСР ___________
А Й. Сталіна. В Л. Брежнєва. ЕШ СЮ
Б М. Хрущова. Г М.Горбачова. г п _ _
17. Установіть відповідність між датами і законодавчими актами.
1 28 жовтня 1989 р. А Закон про економічну ВЕЗЕІСНІН
2 16 липня 1990 р. самостійність УРСР п а ■■в в
3 З серпня 1990 р. Б Декларація про державний па
ГіВ ■ в
4 17 березня 1991 р. суверенітет УРСР па ■в в в
В Референдум щодо
подальшої долі СРСР
Г Акт проголошення незалежності України
Д Закон про мови в Українській УРСР
18.Установіть відповідність між назвами періодів в історії України та висловлювання
ми, що були характерними для них.
Післявоєнна «Прискорення, гласність та «очищення» соціалізму від
відбудова негативних нашарувань минулого. Ось головні завдання.
Відлига Так вимагає час, іншої альтернативи для нас немає».
Застій «Зворотній бік буржуазного націоналізму - безрідний
Перебудова космополітизм, який проявляється в плазуванні перед
буржуазною культурою і в низькопоклонстві перед
ЯГЗВЕШГП іноземцями...»
п в ■в в в «Замість цивілізованого переходу до ринку
гІВ ■ в варварськими методами відбувається первісне
ПВ в
пв в в в в нагромадження капіталу. Відбувається тотальна
криміналізація суспільного життя...»
«Основою партійного підходу розв'язання економічних
проблем розвинутого соціалізму є незмінна вимога -
все в ім'я людини, все для блага людини»
«Той, хто оволодіє кукурудзою, той зможе добитися
піднесення у тваринництві. Той, хто займатиме щодо
цієї культури консервативну позицію, буде викинутий
життям з сідла...»
502
Р озпад Радян ського С ою зу т а від род ж ен н я н езалеж н ост і У країн и (1985-1991 р р .) гга в д з» -
19. Установіть відповідність між поняттями і визначеннями.

1 інфляція А політичний курс керівництва КПРС у роки «перебудови»,
2 гласність спрямований на введення обмеженої, контрольованої
3 плюралізм свободи слова в країні в інтересах проведення політики
4 лібералізація М. Горбачова
цін Б злочинне використання державними чиновниками та
іншими посадовими особами своїх формальних прав
ШПВШПП1 з метою особистого збагачення
лв я я я я В процес пом'якшення або скасування контролю держави
7Л я за системою утворення цін.
ПІя я
гл я я я я Г політична система, при якій відсутній диктат однієї
ідеології, можливість дотримуватися і висловлювати,
відстоювати різні політичні погляди.
Д надмірне збільшення маси паперових грошей, що
знаходиться в обігу, у порівнянні з реальною пропозицією
товарів і послуг.
2 0 . Розташуйте перебування на посаді перших секретарів ЦК КПУ у хронологічній по
слідовності.
А П. Шелест ■□□□о
Б М. Підгорний ПІа в ■
В В. Щербицький
ПІв в ■
ПІв
Г В. Івашко в■ па
А «Живий ланцюг» від Львова до Києва на відзнаку річниці ІШ ВВН
Акта злуки між УНР і ЗУНР Е Я ■в в
'Ш в
Б Прийняття Верховною Радою УРСР Закону про мову лв ■в в
В Перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР пв в в в
Г Початок багатопартійності в Україні
503
Тема 31
УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
жовтень 1991 р. - прийняття Верховної 16 квітня 2000 р. - референдум за народ

Радою України Закону «Про громадянство ною ініціативою
України» 15 грудня 2000 р. - закриття ЧАЕС
грудень 1991, липень 1994, жовтень-ли- листопад-грудень 2004 р. - «помаранчева
стопад 1999, жовтень-грудень 2004 рр. - революція»
президентські вибори
8 грудня 2004 р. - внесення змін до Консти
б грудня 1991 р. - створення збройних сил туції України
України
2005 р. - приєднання України до Булонсько-
1992 р. - створення Української православ го процесу (реформування вищої освіти)
ної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП)
2005 р. - україна отримала статус країни з
1992 р. - україна стає членом НБСЄ ринковою економікою
(з 1994 р. ОБС6)
2008 р. - вступ України до Світової організа
1993 р. - прийняття Основних напрямів зов ції торгівлі (СОТ)
нішньої політики України
2010 р. - обрання В. Януковича Президентом
1993-1994 р. - період гіперінфляції України
березень 1994, березень 1998, бере 2010 р. - скасування змін до Конституції
зень 2002, березень 2006, вересень 2007, України внесених у 2004 р.
2009, 2012 рр. - парламентські вибори
листопад 2013 р. - лютий 2014 р. - «рево
1995 р. - Україна стала членом Ради Європи люція Гідності», повалення режиму В.Януко-
28 червня 1996 р. - прийняття Конституції вича
України 20 лютого 2014 р. - початок російської
вересень 1996 р. - запровадження націо збройної агресії проти України
нальної валюти гривні 2014 р. - підписання Україною Угоди про
1996 р. - створення ГУАМ асоціацію з Європейським Союзом (ЄС).
1997 р. - підписання «Договору про дружбу, травень 2014 р. - обрання Петра Порошен-
співробітництво і партнерство між Україною ка Перезидентом України
і Російською Федерацією» жовтень 2014 р. - позачергові вибори Вер
2000 р. - початок економічного зростання ховної Ради України
31.1. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності «■■■■■■

Державотворчим процесом називається процес формування і становлення ос
новних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних
інтересів.
Суспільна ситуація, що склалася в Україні після розпаду СРСР і проголошення неза
лежності України, поставила перед українським народом нові завдання і, перш за все:
• будівництво власної суверенної держави;
• ліквідація тоталітарних політичних структур і будівництво правової демокра
тичної держави;
• трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, рин
кову, орієнтовану на соціальні потреби людей;
• національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;
• встановлення зв'язків із далекими та ближніми державами-сусідами на осно
ві рівноправ'я.
504
■ __________________________________ ;__________________-і. . • -: ______________________________
Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох

основних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Поряд із цим необхідно
було створювати управлінські структури на місцях, налагодити ефективну взаємодію
місцевої та центральної влади.
За роки незалежності компетенція органів влади неодноразово змінювалася.
Спочатку Україна була президентсько-парламентською республікою, згодом стала
парламентсько-президентською. Така трансформація відбулась у результаті законо
давчого закріплення зменшення повноважень Президента України в 1995 р. (Консти
туційний договір між Президентом і ВРУ), 1996 р. (Конституція України), 2006 р. (вступ
у дію змін і доповнень до Конституції України, прийняті в 2004 р.)). У 2010 р. були
відновлені повноваження Президента, які передбачалися Конституцією 1996 р.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада
України. Становлення парламентаризму в незалежній Україні пройшло кілька етапів.
За роки незалежності працювала ВРУ: І скликання (почала свою роботу як ВР УРСР
XII; 1990-1994 рр.), 11(1994-1998 рр.), III (1998-2002 рр.), IV (2004-2006 рр.), У(2006-
2007 рр.), VI (2007-2012), VII (2012-2014). Змінювалась й система виборів до Верховної
Ради І, II скликання - мажоритарна система; III—IV - мішана; з V—VI пропорційна. Вибо
ри 2012 р„ 2014 р. - мішана.
Важливим етапом у діяльності ВР України стало формування в 2002 р. парламент
ської пропрезидентської більшості, яка, однак, виявилася ситуативною та нестабіль
ною. Від 2006 р. парламентська система в Україні перебуває в перманентній кризі.
Главою держави є Президент України (до 1996 р. був одночасно й головою вико
навчої влади). За роки незалежності Президентами України були Я. Кравчук (1991-
1994 рр.), Л. Кучма (1994-2005 рр.), В. Ющенко (2005-2010 рр.), В. Янукович (2010—
2014 рр.), П. Порошенко (2014-...).
Виконавчі органи влади: вищий - Кабінет Міністрів України; центральні - мініс
терства, комітети, відомства; місцеві - державні адміністрації. За роки незалежнос
ті відбулося збільшення повноважень уряду і зменшення його залежності від Пре
зидента. Новим явищем у діяльності Кабінету Міністрів України стало створення з
2001 р. коаліційних урядів на партійній основі.
Судова гілка влади представлена Конституційним Судом і судами загальної юрис
дикції. Але, незважаючи на всі реформи, судова влада не стала вагомим інструмен
том демократизації життя суспільства. На сьогодні головними проблемами влади в
Україні є корупція, неефективність функціонування, боротьба за повноваження.
Результатом процесу державного будівництва стало прийняття в 1996 р. нової
Конституції. До 1996 р. Україна жила за підправленим Основним Законом зразка
1978 р.
28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію
України. Процес юридичного оформлення української державності можна було вва
жати в основному завершеним. Проте ця Конституція містить положення, які на цей
час потребують уточнення і змін. Це стосується перерозподілу владних повноважень
у трикутнику Президент - Прем'єр-міністр (Кабінет Міністрів) - Верховна Рада. Усі
спроби внести такі зміни й доповнення в 2000-2004 рр. не мали успіху. Лише 8 грудня
2004 р. під час «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення
змін і доповнень до Конституції України, які набувають чинності з січня 2006 р., були
скасовані в 2010 р. і відновлені в 2014 р.
505
Важливим компонентом державотворчого процесу є формування власних
збройних сил. Становлення Збройних сил незалежної України розпочалося восени
1991 р. зі створення Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято За
кон про Збройні сили України, 19 жовтня 1993 р - військову доктрину України, яка
виходить із того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою
безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної
та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи
Міністерства внутрішніх справ України, Національна гвардія (розпущена в 1999 р.),
частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжуєть
ся реформування Збройних сил України відповідно до стандартів НАТО. Серйозним
випробуванням для Збройних сил України постала збройна агресія Роси.
Особливості державного будівництва в Україні:
• становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із
процесами формування української політичної нації та національної самосві
домості;
• тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини
населення в ідеї суверенності, чим прагнули скористатись явні й прихова
ні противники незалежності, що призвело до гострої кризи державності у
2013-2014 рр.
31.2. Становлення і розвиток багатопартійної системи в Україні н ш

Політична партія - це об'єднання громадян - прихильників певної загальнона
ціональної програми суспільного розвитку. Право громадян на свободу об'єднання
в політичні партії є їхнім невід'ємним правом і гарантується Конституцією України.
Обмеження цього права допускається виключно в інтересах національної безпеки та
громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших
людей. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений
у праві добровільного виходу з неї. Забороняється відмова у прийнятті або виклю
ченні з політичної партії особи за ознаками раси, кольору шкіри, статі або національ
ної належності.
Органам державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовим особам за
боронено відкрито виявляти своє ставлення до певних політичних партій чи нада
вати їм привілеї. Кожна політична партія має свою програму, яка є викладом цілей
та завдань партії, шляхів їх досягнення. Партія може розробити власну символіку -
партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз тощо. Політичні партії України
не можуть укладати угоди, які ставлять їх у підпорядковане або залежне становище
до будь-якої іноземної організації чи політичної партії. Необхідною умовою станов
лення демократичної правової держави є багатопартійність. Вона дає можливість
враховувати інтереси всіх громадян у державній політиці й сприяє стабільному і ди
намічному розвитку суспільства.
Головні причини становлення багатопартійності в Україні:
• розширення демократизації суспільного життя, гласність;
• історичне коріння багатопартійності в Україні;
• виникнення й розвиток в Україні дисидентства;
• нездатність КПРС виконувати керівну роль у суспільстві, яку вона собі при
власнила.
506
Укр аїн а в ум о в а х н езалеж н ост і
Правову основу для формування багатопартійності заклав позачерговий Третій

з'їзд народних депутатів СРСР (березень 1990 р.), що вніс зміни до Конституції СРСР,
скасувавши, зокрема, й шосту статтю про керівну і спрямовуючу роль КПРС. У жовтні
1990 р. було прийнято закон СРСР «Про громадські об'єднання».
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією
(ст. 15) і законами України. Свобода об'єднання у політичні партії та громадські ор
ганізації гарантована громадянам нашої держави статею 36 Конституції України.
В історії становлення багатопартійності виділяють три етапи.
1. 1988-1989рр. - створення умов багатопартійності. Виникнення опозиційних
до КПРС неформальних об'єднань та рухів, що пізніше трансформувалися у
політичні партії. У цей час в Україні розгортають активну діяльність Україн
ська демократична спілка (УДС), пізніше перейменована в Українську народ
но-демократичну лігу (УНДЛ), Українська Гельсінська спілка (УГС), Народний
рух України за перебудову (НРУ).
2. 1989-1990 рр. - етап безпосереднього започаткування багатопартійності.
Протягом цього часу в республіці створено більше 20 партій, що об'єднували
понад ЗО тис. осіб.
3. Початок 1991 р - серпень 1991 р - кардинальні зміни у процесі становлення
багатопартійності. Заборона діяльності КПУ після спроби державного пере
вороту в Москві 19-21 серпня 1991 р. у зв'язку з доказами на його підтрим
ку керівництвом КПУ. 24 серпня 1991 р. проголошено Акт про незалежність
України.
Виникнення, становлення й утвердження політичних партій, тобто процес їх
нього конституювання, контролюють державні інституції. Партійні формування
обов'язково повинні мати нормативні документи (статут, програму), відповідну кіль
кість членів, первинних організацій (не тільки в столиці, а й в областях, містах, райо
нах) тощо. Реєструються політичні партії Міністерством юстиції України. Так, якщо у
1994 р. налічувалося ЗО політичних партій, у 1998 р.- 53, то в 2002 р. - 127. На сьогодні
перереєстрацію пройшли понад 100 політичних партій різного спрямування та орі
єнтації: праві, ліві, центристські, релігійні, економічні, екологічні тощо. В Україні діє
досить велика кількість молодіжних об'єднань, у тому числі й політичних. Більшість
політичних партій мають дочірні молодіжні організації.
Така кількість партій свідчить про незавершеність структурування українського
суспільства, молодість української демократії. Партії в Україні організовуються зде
більшого під конкретного лідера, вони є нечисленними і не мають вагомого впливу
в масштабах держави. їхні осередки на місцях ведуть певну пропагандистську й ор
ганізаційну діяльність, активізуючись, як правило, під час виборчих кампаній. У цей
період відбувається формування блоків партій. Між політичними партіями точиться
суперництво за вплив на маси, залучення до своїх лав нових членів, що визначає по
літичну атмосферу українського суспільства в умовах незалежності.
Зміцненню і розвитку політичних партій в Україні сприяють зміни у виборчому
законодавстві. Так, у 1998 і 2002 рр. вибори до Верховної Ради України здійснювали
ся за змішаною виборчою системою (половина депутатів обиралася за виборчими
списками партій). З 2006 р. до 2012 р. вибори до ВР України проводилися за пропо
рційною виборчою системою, яка передбачала обирати склад парламенту лише за
партійними списками. У 2012 р., 2014 р. вибори відбувалися за змішаною системою.
507
Тема 3 1
31.3. Конституція України - Основний Закон держави.

Обставини прийняття та значення Конституції України
Конституція - політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний Закон),
який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утво
рення, принципи організації й діяльності державних органів, права та обов'язки гро
мадян. Конституція є могутнім засобом політичного управління суспільством, юри
дичною базою всього законодавства держави, основою наукових розробок у сфері
права, найважливішим джерелом права.
Конституції України як Основному Закону держави властиві особливості право
вого статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нор
мативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.
Конституційний процес в Україні розпочався з прийняття Декларації про дер
жавний суверенітет України, яка передбачала прийняття нової Конституції. Для цьо
го було утворено комісію з вироблення нового Основного Закону (Конституційна
комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була
схвалена Верховною Радою.
Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР
1978 р. в тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня
1991 р. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення неза
лежності й референдум 1 грудня 1991 р. сприяли активізації конституційного про
цесу. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який в липні того ж року було
винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований з урахуванням зауважень і
пропозицій проект Конституції у травні 1992 р. було подано до Верховної Ради. Удру
ге це сталося в жовтні 1993 р. Із різних причин, як об'єктивних, так і суб'єктивних, усі
ці проекти так і не були прийняті. Так закінчився перший етап сучасного конституцій
ного процесу в Україні.
Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994 р.) дещо спо
вільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. Конституційну комісію було
переформовано, її очолили Я. Кучма та О. Мороз.
Життя вимагало невідкладного розв’язання багатьох складних проблем держа
вотворення. Як результат виникла ідея Малої Конституції України, що знайшла своє
втілення у проекті закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні».
Але Верховна Рада України відхилила цей проект. У зв'язку з цим виникло певне про
тистояння між Президентом України, виконавчою й законодавчою владами.
Спробою розв'язання цього конфлікту стало прийняття 8 червня 1995 р. Кон
ституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про
основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самовря
дування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».
11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції й переда
ла його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 трав
ня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту
Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні
комісія підготувала доопрацьований проект Конституції.
Розпочалась копітка робота з його обговорення. Але політичні суперечки зава
жали плідній роботі, і до 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жод
ного розділу Конституції. Президент України, вважаючи неприпустимим затягування
508
Україн а в ум о в а х н е з а л е ж н о с т і _____________________________________________________________________________________________________________________________________________
конституційного процесу, підписав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїн

ського референдуму щодо затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада
України відновила роботу з обговорення Конституції, змінивши технологію розгляду.
Було створено робочі групи з найболючіших питань - власності, символіки, організа
ції влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч.
28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України.
Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет україн
ської держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи громадян України.
Із прийняттям Конституції конституційний процес в Україні не завершився.
У 2004 р. до неї були внесені зміни, які перерозподіляли повноваження між Прези
дентом, Кабінетом Міністрів і Верховною Радою України. У 2010 р. у незаконний спо
сіб вони були скасовані, а після «Революції гідності» - відновлені.
31.4. Державна символіка України та її історичне походження ш їз ш їЗВК

Державними символами України є прапор, герб і гімн, що визначено статтею
20 Конституції України. Опис державних символів України та порядок їх використан
ня встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від кон
ституційного складу Верховної Ради України.
Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформ
лення української державності постала нагальна потреба у власних державних
атрибутах і символіці. Заходи на державному рівні - візити, прийоми, підписання
міждержавних угод - треба було проводити, маючи власні прапор, гімн, герб, пе
чатку тощо. Певний час із їхньою відсутністю доводилося миритись. До прийняття
нових державних символів в органах влади, установах і організаціях діяла симво
ліка Української PCP.
Утвердження нової символіки відбувалося за умов гострої політичної боротьби.
Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили за
провадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже
4 вересня 1991 р. над її будинком замайорів національний синьо-жовтий прапор. Та
кий само прапор піднімався під час візиту Голови Верховної Ради України Л. Кравчука
до США і Канади у вересні-жовтні 1991 р.
28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державний прапор. Держав
ний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жов
того кольорів. Ці кольори здавна використовувалися в символіці на українських зем
лях, а в Галичині в XIX ст. були визнані національними. Подекуди українські патріоти
віддавали перевагу малиновому та червоному кольорам. Однак на зламі ХІХ-ХХ ст.
утвердився жовто-блакитний прапор. Він із деякими змінами використовувався в пе
ріод УНР та Української Держави гетьмана П. Скоропадського, у Західно-Українській
Народній Республіці, як державний прапор Карпатської України, а також українськи
ми центрами в еміграції. У 1949 р. Українська національна рада за кордоном виріши
ла, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою Украї
ни національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу).
Великий Державний герб, за Конституцією України, встановлюється з урахуван
ням малого державного герба та герба Війська Запорозького. Головним елементом
Великого Державного герба України є знак Княжої Держави Володимира Великого.
В історичній літературі є прийнятим, що герб - це усталене відповідно до законів
геральдики зображення, яке належить державі, місту або родині. Найстаріший герб
509
___ Тема 31
української держави - земель Володимира Великого і його династії-тризуб, відомий

із X ст. У галицьких князів гербом служило зображення лева, а у Війську Запорізько
му - лицаря, козака з мушкетом. Після Акта злуки УНР і ЗУНР в 1919 р. тризуб було
прийнято й на західноукраїнських землях. Династичний знак Володимира Великого
став символом соборної України.
19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гер
бом. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.
У XIX ст. українці, які не мали власного гімну, співали «Многая літа», пісні й вірші
«Дай, Боже, в добрий час», «Мир вам, браття, всім приносим», «Заповіт» Т. Шевчен
ка, молитву «Боже, Великий Єдиний» та інші твори. У 1863 р. у львівському часописі
«Мета» було надруковано вірш П. Чубинського «Ще не вмерла України...». Того ж року
композитор М. Вербицький написав до нього музику. Пісня швидко поширилася на
українських землях і за кордоном. А в 1917 р. була офіційно визнана гімном україн
ської держави.
6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Державний гімн України».
Згідно зі статтею 1 цього закону, Державним гімном України є національний гімн на
музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинсько
го з незначними змінами.
«Революція гідності» стала вагомим чинником для гордості національними сим
волами України.
31.5. Створення власної грошово-фінансової системи незалежної України

Гроші - це специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального екві
валента. Вони відіграють важливу роль для нормального функціонування економіки,
розвитку ринкового господарства. У процесі суспільного відтворення гроші обслуго
вують усі сфери економічних відносин, виконуючи при цьому функції міри вартості,
засобів обігу, платежу, нагромадження, світових грошей. Форми організації грошово
го обігу в країні, установлені державним законодавством, - це і є грошова система.
У Радянському Союзі основним засобом платежу були карбованці (рублі). На
прикінці 1980-х рр. почав набирати темпи процес знецінення грошей. Незважаючи
на зростання готівкової емісії, тобто додаткового випуску грошей, банки виявилися
неспроможними задовольнити потреби в готівці. Зростання номінальних доходів
населення без забезпечення розвитку товарного виробництва зумовило зникнення
багатьох товарів першої необхідності. У 1991 р. в Україні та інших радянських респу
бліках розпочався гострий «грошовий голод». У зв'язку з цим до рублів додавались
купони, без яких на території України неможливо було зробити жодної покупки. Ру
блі, які друкувалися в Росії, взагалі перестали надходити до України. Україна вийшла з
рубльової зони, випустивши в 1992 р. в обіг власні грошові знаки - купони з написом
«карбованці». Такі гроші незабаром втратили свої функції і стали гальмом економіч
ного розвитку України. До цього додалися проблеми приватизації, масові випадки
ошукування громадян різними об'єднаннями посередників, трестами, переведення
капіталів за кордон тощо.
Із другої половини 1994 р. Україна взяла курс на скорочення масштабів інфляції
жорсткими монетарними заходами. Розпочався процес залучення іноземних інвес
тицій, активізувались зв'язки з Міжнародним валютним фондом та Європейським
банком реконструкції і розвитку.
510
Україн а в у м о ва х н езалеж н ост і ‘ • ■ ’ • _________________ -________________________________________________________________
У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа, в обіг уведено нову грошо
ву одиницю - гривню. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну
гривню.
Назва гривні бере свій початок від часів Київської Русі. У 1918 р. у гривнях ви
пускались кредитні білети Державного банку Української Народної Республіки. Після
проголошення Акта про незалежність України гривнею було вирішено назвати влас
ну грошову одиницю, зберігши назву «копійка» для розмінних монет.
Українська грошова система ґрунтується на обігу кредитних і паперових грошей.
Величина будь-якої національної грошової одиниці визначається її золотим вмістом,
який встановлює держава за валютним курсом.
Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національ
ний банк України веде жорстке планування й регулювання грошового обігу. Кількість
грошей в обігу визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів одно
йменних грошових одиниць. Отже, існує пряма взаємозалежність рівня виробництва
в державі й кількості грошей в обігу.
Певна стабілізація грошової одиниці є одним із досягнень економіки незалежної
України. Однак грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить як від ста
ну національної економіки й ходу ринкових реформ, так і від фінансових коливань на сві
товому ринку. Так, гривня пережила своє падіння в 1998-1999 рр. під впливом внутрішніх
чинників і азійської фінансової кризи. Серйозним випробуванням для неї стала і світо
ва фінансова криза 2008 р., вихід з якої виявився болючим і тривалим. Найсерйозніший
удар по гривні завдала агресія Росії 2014-2015 рр. Проте ситуацію вдалося стабілізувати.
31.6. Економічні проблеми незалежної України.

Становище в соціальній сфері ж ^ т т я т ш їіт т я ш ш ш ш ш ш ш ^ ^ ш
Економічний розвиток сучасної України має як негативні, так і позитивні момен
ти. Основними проблемами є реформування промисловості й сільського господар
ства, забезпечення стабільного зростання виробництва, припинення руйнації куль
тури, науки і освіти, створення надійної системи соціального захисту, інтеграція до
європейського та світового співтовариства.
Позитивні тенденції розвитку економіки України пов'язують із припиненням па
діння промислового виробництва. Стабілізація і зростання відбувається в основному
за рахунок базових галузей промисловості (металургія, енергетика).
2000 рік став переломним для України, почало окреслюватися стійке економічне
зростання.
Вагомим досягненням економіки України є певна стабілізація грошової одиниці.
Економічна криза початку 1990-х рр. суттєво стримала становлення аграрного
ринку. Ситуацію вдалося виправити лише в процесі аграрної реформи - було віднов
лено зростання обсягів сільськогосподарського виробництва.
У 2001-2002, 2008,2013-2014 рр. зібрано найбільший за останні роки врожай зер
нових, що дозволило повністю задовольнити внутрішні потреби та експортувати зер
но. Україна знову увійшла до когорти основних світових експортерів агропродукції.
Україна здійснює активні зовнішньоторговельні операції з більшістю країн світу.
До останнього часу зберігалась стійка тенденція скорочення обсягів торгівлі з кра
їнами колишнього СРСР і нарощування торговельних зв'язків з іншими державами.
Україна має позитивне торговельне сальдо; 60%-70% продукції йде на експорт.
511
_______________________________________ ■
■
■ • ' . ___________________________ .____________________________________________________________ Тема 31
Основні економічні й торговельні партнери України - країни Європейського Со
юзу та Російська Федерація, Китай, Туреччина. Після підписання асоціації з Європей
ським Союзом експортні потоки України були переорієнтовані з Росії в Європу.
Специфіка видів промислової діяльності обумовлює значну галузеву диферен
ціацію щодо рівнів заробітної плати працівників. Так, у нафтодобувній, нафтопере
робній, газовій промисловості, на метрополітені вона в два і більше разів перевищує
середні показники. На відміну від цього, заробітна плата працівників громадського
харчування, освіти, охорони здоров'я залишається нижчою в чотири рази. Розрив у
доходах населення набрав величезних масштабів.
Становище в соціальній сфері кілька років поспіль залишається напруженим,
хоча й відбулися вагомі зрушення. На початок 1998 р. загальна заборгованість із за
робітної плати становила понад 5 млрд гривень. У 1999-2001 рр. були погашені за
боргованості в бюджетній сфері, у виплаті пенсій. Найбільша заборгованість із заро
бітної плати спостерігається у вугільній промисловості, машинобудуванні, сільсько
му господарстві.
Починаючи з 2000 р. в соціальній сфері відбуваються позитивні зрушення. Але
вони були короткочасними. Переривалися кризами і війною з Росією.
За роки незалежності виникло нове соціальне явище - безробіття. У 1998 р.
в Україні налічувалося 600 тис. офіційно зареєстрованих безробітних. На кожне віль
не робоче місце претендувало майже 20 осіб. Тільки з 2000 р. ситуація на ринку праці
стала дещо покращуватися, кількість зайнятих у цілому в країні зростає. Із 2007 р. на
віть спостерігається нестача висококваліфікованих спеціалістів і людей із робітничи
ми професіями. Одним із чинників, який впливає на ринок праці в Україні, є масовий
виїзд громадян економічно активного віку на заробітки за кордон (від 5 до 7 млн).
Наслідком соціальної кризи, невирішеності багатьох питань в економіці стало по
ширення страйкового руху та інших форм протесту, зростання злочинності.
Тривають негативні процеси у відтворенні населення. За кілька останніх років
кількість населення в Україні скоротилась із 52 млн до 40 млн осіб.
31.7. Релігія і церква в сучасній Україні

Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зберегли своє місце в суспіль
стві. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви і релігії вважати 1988 рік - рік від
значення 1000-літнього ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування ювілею
відбувалося в Києві та Москві за участю понад 100 офіційних представництв церков
і релігій з усього світу. Особливої урочистості цій акції надало те, що ця дата була ви
знана ООН видатною історичною подією в цивілізації людства.
Із проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: помітно
зростає кількість релігійних громад, зводяться храми (у 1991-2004 рр. було побудо
вано та велося будівництво близько 4 тис. храмів), відроджуються монастирі, духовні
навчальні заклади, недільні школи. У 1997 р. в державі діяло 64 конфесії, у яких понад
18 тис. релігійних громад (із них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991-1995 рр.),
понад 100 монастирів (серед яких Києво-Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 ре
лігійних навчальних закладів. У 2004 р. вже діяло понад 100 конфесій і сект. В Україні
працюють близько 20 тис. служителів культу, виходять у світ понад 50 періодичних
релігійних видань. Пожвавилися зв'язки релігійних організацій та окремих віруючих
з одновірцями за межами України.
512
Укр аїн а в у м о в а х н езалеж н ост і ______________________________________________ _____________________________ ____________________________________________________________________________________
Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій,

у нашій країні регулюють Конституція України (ст. 35 - право на свободу світогляду
і віросповідання) і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій»
(23 квітня 1991 р.), який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових пе
реконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення грома
дянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних
обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність гро
мадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні
відокремлені від держави, а школа - від церкви.
Завдяки вдосконаленню системи законодавства, адміністративним та організа
ційним заходам вдалося нормалізувати релігійну ситуацію.
Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ'ї Украї
ни, яке функціонувало на платформі Російської православної церкви (РПЦ). Собор
православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав
себе Українською православною церквою (УПЦ) і звернувся до Московського патрі
архату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський
собор категорично відхилив прохання Українського собору, а Філарет, який на той
час уже мав титул Блаженніший екзарх патріарший, був підданий злісним нападкам.
Тим самим Московський патріархат продовжив політику щодо православної церкви
в Україні в старому руслі, у якому православ'я в Україні, її церква розглядалися вто
ринним явищем порівняно з РПЦ в Росії.
Більше того, не без зацікавленості Московського патріархату ініціювалася і була
проведена нарада частини українських єпископів у Харкові, яку оголосили собором.
Предстоятелем православної церкви в Україні було призначено єпископа Ростов
ського і Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира
(в миру Сабодана), який на Харківському соборі навіть не був присутній. Слідом за
тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів і монастирів прибічниками Во
лодимира. Унаслідок такого протистояння до РПЦ Московського патріархату відхо
дить більше 5 тис. церковних громад, деякі монастирі.
У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ і УАПЦ (яка діяла паралельно).
Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ—КП) - так
вона фактично почала називатися після об'єднання - обрали Мстислава (Скрипник),
а його заступником - Філарета (Денисенко). Та єдина УПЦ-КП тоді не склалася, того
не побажав Мстислав, який невдовзі пішов із життя. Після його смерті розкол погли
бився й був закріплений собором УАПЦ, на якому її патріархом було обрано Димитрія
(у миру Ярема).
У свою чергу, на соборі УПЦ-КП у жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали
колишнього політичного репресанта, українського правозахисника Володимира
(у миру Романюк), а його заступником став Філарет. У липні 1995 р. патріарх Во
лодимир пішов із життя, його похорон у Києві переріс у справжню соціальну тра
гедію. Через деякий час патріархом УПЦ-КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї
конфесії в Києві обрали Філарета. І Володимир, і Філарет порушували питання щодо
об'єднання всіх гілок православ'я. їхні пропозиції знаходили порозуміння в уряді,
оскільки були спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім ві
руючого населення. Ідея об'єднання всіх православних церков і дотепер залиша
ється нереалізованою.
513
___________________________________________________________________ . : Д Н — — — — — ■ — — ■ .. Тема 3 І
Таким чином, у православТ Української незалежної держави існує кілька конфе

сій: УПЦ-КП, УПЦ-МП (Московського патріархату), УАПЦ, УПЦ - катакомбна і УПЦ Ан
дрія Первозванного. Крім того, певна кількість церковних громад, зокрема в східних
областях країни, підпорядковується безпосередньо Московському патріархату, тоб
то перебуває поза впливом патріархів, що працюють в Україні.
Новий конфлікт між православними церквами спалахнув у 2004 р. під час прези
дентських виборів, коли УПЦ-МП відкрито підтримала на виборах кандидата у Пре
зиденти України В. Януковича, тим самим порушивши основний принцип діяльності
церков - невтручання в політичне життя. У 2010-2014 рр. УПЦ-МП була активним
провідником впливу Роси на внутрішнє життя України, насаджувала «русский мир»,
активно підтримувала сепаратистські рухи в Криму та на сході України.
Серед інших конфесій - Українська греко-католицька церква, протестантські
об'єднання євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня та ін., не-
християнські конфесії представників іудаїзму й мусульманства. Відроджуються до
християнські вірування слов'ян. Створюються й нелегальні об'єднання. Серед них,
зокрема, сатанисти. Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової
відповідальності за протизаконну, антигуманну діяльність, сектантське об'єднання
Муна та ін.
Таким чином, попри існуючі проблеми, громадяни України, живучи в умовах
свободи, не тільки шукають матеріального, а й прагнуть жити з Богом, відродити ду
ховність у власних серцях. І в цьому криється надія на краще майбутнє для молодої
української держави. «Революція гідності» дала новий поштовх до створення єдиної
помісної православної церкви України.
31.8. Українці східної та західної діаспор. Внесок української діаспори

в становлення незалежності України ■в п н в в н ж п я ш в в м в н в в в м й і
Українська діаспора - це концентровані та розпорошені поселення українців
поза межами України. Під східною діаспорою розуміють поселення українців у рес
публіках колишнього Радянського Союзу та Азії, під західною - поселення українців у
Європі, Америці, Австралії.
Через різні обставини поза межами України опинились мільйони українців.
Так, частина українців живе в межах етнічних українських територій, що тепер на
лежать Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові, Росії та Білорусі. Але значна частина
українців опинилася за межами батьківщини в результаті еміграцій: політичної, еко
номічної (трудової). Початок політичної еміграції був покладений в XVII—XVIII ст., а
трудової - у XIX ст. На сьогодні поза межами української держави проживає близько
11 млн українців, із них у східній діаспорі - близько 8 млн Найчисленнішою є україн
ська діаспора в Росії (за переписом 2002 р. - 2,94 млн осіб). Значна частина українців
проживає в Казахстані - 900 тис. осіб та Молдові - 650 тис. осіб.
Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція через відсут
ність українських шкіл та інших навчально-виховних закладів. Тільки завдяки зусил
лям ентузіастів робляться перші спроби щодо збереження української самобутності
й відродження духовності.
Близько 2,5 млн українців проживає за межами колишнього СРСР. Українців захід
ної діаспори умовно можна поділити на три групи: 1) ті, чиї предки покинули батьків
щину три-чотири покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлен
514
Укр аїн а а у м о в а х н езалеж н ост і
ня про свої національні витоки); 2) ті, хто порвав зв'язки з батьківщиною одне чи два
покоління тому (вони знайомі з українською культурою та шанують її); 3) невелика,
але найактивніша група - ті, кому вдалося зберегти свою національну самобутність.
Вони і становлять серцевину українських громад.
Найбільш організовані та активні громади західної діаспори зосереджені в Кана
ді (понад 950 тис. осіб), США (понад 730 тис. осіб), Польщі (понад 250 тис. осіб). Хоча
українці становлять лише 3 % населення Канади, однак вони досягли значних успіхів
у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. Визнанням цього факту є
обрання українців на найвищі державні посади. Центрами українства в Канаді є Ед
монтон (тут працює Канадський інститут українських студій), Вінніпег, Торонто, де
діють кафедри українознавства, перебуває осередок Всесвітнього конгресу вільних
українців.
У Бразилії (близько 360 тис. осіб) та Аргентині українці перебувають у більш
складному економічному становищі. Одна з найкраще організованих громад - 35-ти-
сячна громада в Австралії. Останнім часом найбільших поневірянь зазнали українці в
колишній Югославії, більшість яких під час громадянської війни покинули місця сво
го проживання.
У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освіт
ні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи. Функціонують політичні партії,
громадські та молодіжні організації та об'єднання, організовується видавнича діяль
ність. Діють спеціальні дослідні установи (Мюнхен, Гарвард), факультети з викладан
ням української мови та історії при вищих навчальних закладах.
Характер зв'язків українців зарубіжжя з батьківською землею залежав від бага
тьох об'єктивних і суб'єктивних чинників, насамперед від суспільно-політичної си
туації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори.
Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема
за океаном, завжди прагнули до зріднення із землею, яку покинули перші емігранти
і яку не бачили більшість їхніх нащадків. Це прагнення відбилося в започаткуванні
рухів солідарності й допомоги українському народу.
Проголошення 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність України викликало не
тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але й зміцнило її надії
на те, що цього разу справа розбудови самостійної демократичної української дер
жави буде доведена до кінця. У всіх країнах, де проживають українці, цей акт відзна
чався як найбільше свято.
На окрему увагу заслуговує питання культурних зв'язків діаспори з Україною, які
практично ніколи не припинялися.
Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через то
вариство «Україна», різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у
зміцненні цих зв'язків відіграє часопис «Українська діаспора», що видається Інститутом
соціології Національної академії наук України та редакцією Енциклопедії української
діаспори при НТШ (США). Важливого значення для взаємодії різних частин українсько
го етносу набули Перший форум української діаспори (серпень 1990 р., Польща), Пер
ший форум представників східної діаспори (січень 1992 р., Київ) та Всесвітній форум
(серпень 1992 р., Київ). Від цього часу Всесвітні форуми стали регулярними.
Із метою координації зв'язків українського етносу в червні 1993 р. було створе
но Міністерство України у справах національностей та міграції (нині - Державний
515
___________________________ ________ Я Тема 31
комітет). У розроблених цим відомством програмах значне місце відведено заходам,

що мають сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті Украї
ни. Одним із таких кроків стало запровадження статусу закордонного українця.
Попри вагому роль діаспори у створенні позитивного образу україни у світі і
лобіювання її інтересів, ставлення української влади до неї було неоднозначним.
Найбільш напруженими були відносини Української влади з діаспорою у період пре
зидентства В. Януковича. Діаспора жорстко критикувала його за проросійський курс
і згортання демократичних процесів. Діаспора активно підтримала «революцію гід
ності» в Україні.
31.9. Зовнішня політика незалежної України в 1991-2013 р р . н ш в н ш в

Із проголошенням незалежності Україна взяла курс на набуття статусу поза-
блокової, без'ядерної держави. Це забезпечило їй підтримку з боку світової громад
ськості - Україна стала рівноправним суб'єктом міжнародної співдружності, її визна
ли 180 країн світу. На сьогодні Україна підтримує дипломатичні відносини більше, ніж
із 50 державами. Так, основними завданнями зовнішньої політики є утвердження та
розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільнос
ті міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави
та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до Світової
економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення до
бробуту населення, захисту прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за
кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й
вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення
у світі образу України як надійного й передбачуваного партнера.
Засади зовнішньої політики України відображає також Конституція України. Так,
стаття 18 проголошує; «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на за
безпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного
співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».
У Конституції також закріплено, що Верховна Рада України схвалює рішення про на
дання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних
сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав
на територію України. Повноваженнями Верховної Ради є також надання у встановле
ний законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України. У стат
ті 92 Конституції України записано, що виключно законами України визначаються за
сади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.
У міжнародних відносинах Україну представляє Президент. Він здійснює керів
ництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає між
народні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, при
значає та звільняє керівників дипломатичних представництв України в інших держа
вах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі та відкличні грамоти тощо. Орга
нізацією й забезпеченням зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи
займається Кабінет Міністрів України (ст. 116).
У першій половині 1990-х рр. головним завданням зовнішньої політики України
було забезпечити її міжнародне визнання й посісти відповідне місце в системі між
народних відносин, відстояти статус позаблокової держави, домогтися міжнародних
гарантій незалежності в обмін на ліквідацію ядерної зброї.
516
Укр аїн а в у м о ва х н езап гж н ост і _______________________ __________________________________________________________________________________________________________________________________________
У другій половині 1990-х рр. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовек-

торності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголоше
ні США, Росія, Польща та інші держави. Проте підтримувати рівнозначні відносини з
основними своїми партнерами виявилось неможливим, хоча були досягнуті значні
успіхи у двосторонніх відносинах. Так, були укладені Великий договір із Росією та уго
да про розподіл Чорноморського флоту (1997 р.); урегульовані відносини із сусід
німи державами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією (залишається про
блема острова Зміїний і судноплавства в дельті Дунаю), Молдовою; закладені основи
для диверсифікації постачання енергоносіїв (збудовано нафтопровід Одеса-Броди,
нафтотермінал, укладені договори з Туркменістаном, Азербайджаном тощо). У той же
час відносини зі США характеризувалися нестабільністю, що було спричинено вну
трішньополітичною боротьбою в Україні й недовірою до українського уряду на чолі
з Л. Кучмою. Поставали проблеми у відносинах із ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням
Україною взятих на себе зобов'язань.
Зрештою, Україна опинилася під ударом антидемпінгових розслідувань, перед
санкціями БАТБ (Міжнародної групи з розробки фінансових заходів боротьби з від
мивання грошей) тощо. Україна постала перед вибором: або інтеграція в Євроатлан
тичні структури (НАТО, ЄС), або союз із Росією (СНД, ЄврАзЕС, Ташкентський договір).
У травні 2002 р. Україна оголосила про європейський вибір, проте шлях у цьому на
прямі не передбачався легким. Для цього потрібні були реформи, які б забезпечили
досягнення європейських стандартів розвитку. У липні 2002 р. відбувся саміт «Украї
на -ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою
економікою та асоційованого членства в ЄС. Під час роботи саміту зазначалося, що
Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мали
увійти до ЄС у 2004 р. та 2007 р. У 2003 р. Україна отримала статус «країни-сусіда ЄС».
Єдиним успіхом у цьому напрямку стали домовленості із сусідніми державами про
спрощення візового режиму. Але із входженням країн-сусідів до Шенгенськоїзони ці
угоди втратили чинність.
Щоб домогтися підтримки США, уряд України в 2003 р. направив до Кувейту, а
згодом до Іраку воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція в країні була
сприйнята неоднозначно. Перебування українських військових у регіоні призвело
до їх втягування у збройне протистояння між іракськими партизанами й окупаційни
ми військами і, відповідно, до болючих втрат (загинуло 18 осіб).
Курс на інтеграцію України до Європейського співтовариства зазнав поразки. Ке
рівництво України на чолі з Л. Кучмою взяло курс на інтеграцію в межах СНД. У люто
му 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення
Єдиного економічного простору (ЄЕП). Але ця угода так і не вступила в дію.
Після президентських виборів 2004 р. Україна знову повернулась на шлях євро-
інтеграції.
У 2005 р. Україна отримала статус країни з ринковою економікою, що дала змогу
більш активно співпрацювати з країнами ЄС. На теперішній час ведуться переговори
про надання Україні статусу асоційованого члена ЄС. Головними противниками всту
пу України в ЄС є Німеччина та Франція. Також невтішними є результати інтегруватися
у структури НАТО. У 2010 р. нове українське керівництво на чолі з 8. Януковичем за
конодавчо закріпило позаблоковий статус України.
У той же час Україна продовжує шлях до участі в глобальних процесах. У 2008 р.
вона стала членом Світової організації торгівлі (СОТ).
517
___________________ ,__________________: ■ ____________________ Тема 31
Крім європейської інтеграції та тісних відносин із Росією, основними пріоритета

ми зовнішньої політики України є:
• економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв'язки повинні
підкріплюватися й економічною співпрацею;
• розвиток зв'язків зі стратегічними партнерами;
• створення позитивного іміджу України;
• забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;
• підтримання відносин зі світовим українством (українська діаспора);
• реалізація переваг свого геополітичного положення.
Важливим напрямом української зовнішньої політики стала участь українських
військових у миротворчих операціях ООН.
У 2010 р. після президентських виборів відбувся різкий поворот у зовнішній по
літиці України. Було взято курс на більш тісну співпрацю з Росією. З підписанням Хар
ківських угод було подовжено перебування Російського Чорноморського флоту на
території України ще на 25 років. Україна відмовила від курсу на вступ до НАТО. Але
такий курс викликав спротив у суспільстві. Непідписання В. Януковичем асоціації з
Європейським Союзом стало приводом до «революції гідності».
31.10. Політичний розвиток України (1994-1999 рр.) и н н н ш м н і

Перехід до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної
ситуації в країні, що, в свою чергу, призвело до загострення політичної ситуації. На
селення висловлювало незадоволення діяльністю Верховної Ради України і Прези
дента. Зрештою, було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і
Верховної Ради України.
Вибори до Верховної Ради України відбулись 27 березня 1994 р. Було обрано в
338 народних депутатів, половину з яких становили члени політичних партій. Більше
всього місць отримала КПУ - 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму),
СП У- 14, СелПУ- 18, Рух - 20. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил.
18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза, Прем'єр-міністром
затверджено В. Масола.
Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибо
ри, що відбулися в червні-липні 1994 р. У другому турі виборів перемогу здобув
Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Автоном
на Республіка Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу.
Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху, що зміна
влади в пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом.
За президентства Л. Кучми здійснювались радикальні ринкові перетворення,
проте спад виробництва продовжувався.
Важливою подією 1998 р. стали вибори до Верховної Ради України, які вперше
проходили за мішаною (пропорційно-мажоритарною) виборчою системою, відпо
відно до якої з 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на
основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних
партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому
окрузі на основі пропорційного представництва.
За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі
4%-й бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, із 30 виборчих блоків подо-
лали: КПУ (24,65 %; 84 депутатські мандати), Народний рух України (9,4 %; 32), вибор
518
Україна в ум о в а х н езалеж н ост і _____________________________________________________________________________________________________________________
чий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (8,6 %; 29), Партія зелених
України (5,4 %; 19), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об'єднання
«Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %; 14) - за
галом вісім партій (блоків).
12 травня 1998 р. Верховна Рада XI скликання розпочала свою роботу. Після три
валих дебатів Головою Верховної Ради України було обрано представника блоку Со
ціалістичної і Селянської партії О. Ткаченка.
Вибори Президента України було призначено на 31 жовтня 1999 р. У цей день у
голосуванні взяли участь 70 % виборців, які мали зробити вибір серед тринадцяти
кандидатів.
Починаючи з літа 1999 р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із
кандидатів у Президенти України висловлював упевненість у перемозі й демонстру
вав готовність узяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати -
Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник та О. Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали усіх
кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір напередодні виборів
висунути єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Напередодні ви
борів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь
лідера Компартії України П. Симоненка.
Результати голосування 31 жовтня показали, що жоден із кандидатів у Президен
ти не набрав потрібної кількості голосів. Перше місце посів діючий Президент Украї
ни Л. Кучма, друге - П. Симоненко, третє - О. Мороз, четверте - Н. Вітренко. Шість
кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначила на 14 листопада
другий тур голосування.
За результатами голосування другого туру президентських виборів Президентом
України вдруге було обрано Л. Кучму. За нього віддали голоси 56 % виборців, а за
П. Симоненка - близько 38 %.
Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в цен
тральних, а й у західних та східних областях України. Президентські вибори 1999 р. в
Україні переконливо довели перемогу курсу реформ, небажання суспільства повер
татися до комуністичного минулого.
31.11. Політична боротьба 1999-2004 рр.

З обранням нового Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем'єр-мі
ністром України було призначено В. Ющенка, голову Національного банку України.
На посаді Прем'єр-міністра він пробув до квітня 2001 р. За період його прем'єрства
в економічному житті країни відбулись важливі позитивні зрушення. Уряд В. Ющен
ка зазнавав значного тиску від різних політичних сил і фінансово-промислових груп,
але наполегливо втілював свою програму.
Визначною подією, що вплинула на прискорення державотворчих процесів і
проведення реформ, стала поява в складі Верховної Ради України парламентської
більшості. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій,
а також деякі позафракційні депутати кількістю 237 осіб. Більшість надала підтримку
уряду В. Ющенка. Формування більшості призвело до зміни керівництва Верховною
Радою України, яку очолив І. Плющ. Крім того, 19 із 24 Комітетів ВР України очолили
представники більшості, які зосередили основну увагу на підвищенні ефективнос
ті законодавчої роботи. Було розглянуто і прийнято значну кількість законодавчих
519
Тема 31
актів. Серед них нові Кримінальний та Земельний кодекси. Останній закріпив право
приватної власності на землю. Внесено зміни у процес приватизації тощо.
Під час другого терміну президентства Я. Кучма взяв курс на проведення полі
тичної реформи. 16 квітня 2000 р. за народною ініціативою відбувся Всеукраїнський
референдум. Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за
двопалатний парламент, скорочення кількості депутатів із 450 до 300; ліквідацію пра
ва депутатської недоторканності; за те, щоб Президент мав право достроково припи
няти повноваження Верховної Ради України в разі, якщо остання протягом одного мі
сяця не сформує постійно діючої парламентської більшості або в разі незатверджен-
ня нею протягом трьох місяців підготовленого й поданого в установленому порядку
Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.
Виконання рішень референдуму поставило на порядок денний питання про вне
сення суттєвих змін до Конституції України й виборчого закону. Проте процес імплі-
ментації через різні причини гальмувався.
Узимку-навесні 2001 р. Україну вразила політична криза, яка була пов'язана
із вбивством опозиційного журналіста Г. Гонгадзе. У процесі слідства стали прояв
лятися негативні явища у вищих ешелонах влади. Опозиція вирішила скористатись
представленою нагодою до зміни влади в країні. Були організовані масові демон
страції та акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!» (започаткована 3 грудня
2000 р.), які 9 березня 2001 р. завершились сутичками з міліцією. Наприкінці весни
наступ опозиції пішов на спад, владі вдалось подолати кризу. Але авторитет влади
був суттєво підірваний як у країні, так і за кордоном.
Важливою подією політичного життя країни 2000-2001 рр. стало перегрупуван
ня політичних сил, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У січні
2001 р. було знято з посади Ю. Тимошенко, а 26 квітня 2001 р. Верховна Рада України
відправила у відставку уряд В. Ющенка. Це стало поштовхом до формування могут
ньої опозиції режиму Л. Кучми. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування
передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали
опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну!».
Вибори в березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою.
За підсумками голосування з 30 виборчих блоків перемогу отримали: блок «Наша
Україна» на чолі з В. Ющенком - 23,55 %, КПУ (Л. Симоненко) - 20,01 %, блок «За єдину
Україну!» (В. Литвин) - 11,79 %, блок Юлії Тимошенко - 7,25 %, СПУ - 6,87 %, СДПУ(о) -
6,27 %.
На початку роботи ВР України нового скликання партії і блоки, що перемогли на
виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшли 177 депутатів
(кількість фракцій указана на момент їх утворення), до «Нашої України» - 118 депута
тів, до КПУ - 64, СДПУ(о) - 31, Б ЮТ - 23, СПУ - 22, 12 депутатів побажали залишитись
позафракційними. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво ВР України: головою
став В. Литвин («Єдина Україна»), першим заступником - Г. Васильєв («Єдина Украї
на»), заступник - О. Зінченко (СДПУ(о)). Ключові комітети ВР України очолили пред
ставники «Нашої України».
Фракція «Єдина Україна» виявилась нежиттєздатною і вже в червні 2002 р. розпа
лася на шість фракцій; фракція «Партії регіонів» - 52 депутати, фракція партії «Трудова
Україна» - 31, фракція Партії промисловців і підприємців - 20, фракція «Народовлад
дя» - 17, фракція «Аграрії України» (Аграрна партія України) - 17, фракція «Демокра
520
Україна в ум о в а х н езапеж н ост і____________________________________________________________________
тична ініціатива» - 15. Проте проурядові фракції за рахунок депутатів, які обиралися
в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши
перемогу опозиції.
2002-2004 рр. в Україні пройшли в гострій політичній боротьбі. Л. Кучма намагав
ся реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повнова
жень у трикутнику Президент - Прем'єр-міністр - Верховна Рада. Проте всі проекти
та комбінації не знайшли підтримки в парламенті. Наближення президентських вибо
рів 2004 р. все більше активізувало політичне життя 8 країні.
31.12, Вибори Президента України 2004 р. «Помаранчева революція»

Вибори Президента України 2004 р„ як і передбачалось, стали переломними в іс
торії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні
сили країни, як урядові, так і опозиційні, стали готуватися до них. Тривалий час була
незрозумілою позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України ви
знав, що він, згідно з Конституцією України (1996), перебуває при владі лише пер
ший термін, хоча фактично перебував при владі вже два терміни. Зрештою, Л. Кучма
відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від існуючої влади став діючий
Прем'єр-міністр України В. Янукович. Для створення його позитивного іміджу було
задіяно всі можливі та неможливі засоби: від прямого використання адмінресурсу
до відкритого поширення неправдивої інформації. Використовуючи своє службове
становище, В. Янукович ужив ряд популістських заходів, зокрема, пенсіонерам було
надано доплату до пенсій, підвищено заробітну плату. Проте такі заходи ледь не при
звели до економічної кризи в країні.
Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України», колишнього го
лови Національного банку України, Прем'єр-міністра 1999-2001 рр. В. Ющенка.
Однією з особливостей передвиборчої кампанії стала велика кількість кандида
тів у Президенти України - більше двадцяти. Проте головна передвиборча боротьба
точилася між двома кандидатами В. Януковичем і В. Ющенком.
Президентські вибори відбулися 31 жовтня 2004 р. У результаті голосуван
ня голоси виборців розподілилися таким чином: В. Ющенко - 39,26 % голосів,
В. Янукович - 39,11 %, О. Мороз - 5,82 %, П. Симоненко - 4,97 %, Н. Вітренко - 1,53 %,
A. Кінах - 0,93 %. Решта кандидатів набрали менше 1 % голосів.
Під час проведення виборів проявилась заангажованість Центральної виборчої
комісії (ЦВК) на чолі із С. Ківаловим, яка впродовж десяти днів не оприлюднювала
остаточні результати голосування. Крім того, з'ясувалося, що робота комп'ютерної
мережі ЦВК зазнавала зовнішнього втручання.
Такий розподіл голосів не виявив переможця виборчих перегонів, який мав би
набрати більше 50 %. Другий тур виборів було призначено на 21 листопада 2004 р.
Основними політичними суперниками в цьому турі, як і в першому, були В. Ющенко і
B. Янукович. Після першого туру про підтримку В. Ющенка заявили О. Мороз та А. Кі
нах. В. Януковича підтримала Н. Вітренко.
Новим у другому турі було те, що між двома кандидатами у Президенти України
відбулись відкриті теледебати.
Голосування другого туру відбулося зі значними фальсифікаціями та махінаціями
на користь кандидата від влади. Як результат, оприлюднювані ЦВК дані про перемогу
В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзитполів, які засвідчували перемогу
521
Тема 31
В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозицій

ного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг
на центральній площі Києва - майдані Незалежності. Наступного дня мітинг переріс
у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. та отримала назву
«Помаранчева революція».
За вимогою частини депутатів відбулося позачергове засідання Верховної Ради
України, щоб обговорити ситуацію, яка склалася, і прийняти відповідне рішення. Про
те проурядові фракції та комуністи відмовилися взяти в ньому участь. На цьому за
сіданні В. Ющенко як політичний акт прийняв присягу Президента України. Ця акція
додала наснаги мітингуючим, кількість яких із кожним днем зростала. У різні дні під
час акції громадського протесту на майдані Незалежності перебувало від 500 тис. до
1,5 млн осіб.
Попри все, 24 листопада о 18.30 ЦВК оголосила переможцем у виборах В. Януковича.
Така неприхована зневага та несправедливість сприяли радикалізації дій проте
стуючих. Лідери опозиції заявили про створення Комітету національного порятунку
і проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметового
містечка на Хрещатику й майдані Незалежності. Київська міська влада та жителі міста
надавали всіляку допомогу протестантам. Лідери опозиції закликали мітингуючих
узяти в облогу будинок Адміністрації Президента України, а згодом - і Кабінет Міні
стрів України.
Того ж дня до Києва стали зТжджатися і прихильники В. Януковича (загалом
близько 20 тис. осіб), які розбили наметове містечко навпроти будинку Кабінету Мі
ністрів України.
У країні склалася вкрай напружена ситуація: загроза силових дій як із боку пра
воохоронних органів, так і з боку прихильників ворогуючих таборів, політична криза,
загроза економічної кризи.
Тим часом Верховний Суд України наклав заборону на публікацію результатів ЦВК
до моменту оголошення свого рішення. 27 листопада відбулося засідання Верховної
Ради України, на якому було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, ви
знано факт фальсифікації виборів та фактично анульовано рішення ЦВК. Парламент
висловив недовіру ЦВК і назвав неприпустимим застосування сили проти учасників
акції громадської непокори.
Прихильники В. Януковича взяли курс на сепаратизм, на розкол країни. «ЗТзд де
путатів всіх рівнів» у Сєвєродонецьку закликав до проголошення Південно-Східної
Автономної Республіки. Провідну роль у цьому процесі відігравали лідери Донецької,
Луганської, Харківської та інших областей. У той же час у західних і центральних ре
гіонах країни місцеві Ради приймають рішення про визнання Президентом України
В. Ющенка.
Для розв'язання складної ситуації до України з посередницькою місією прибули
представники Польщі, Литви, Росії, ОБСЄ та ЄС. Зрештою, за допомогою міжнародних
посередників сторони конфлікту (ПрезидентУкраїни Л. Кучма та кандидати у Прези
денти України В. Ющенко і В. Янукович) виробили формулу політичного врегулюван
ня кризи. Але все залежало від рішення Верховного Суду України, який 29 листопада
взявся до розгляду скарги, поданої довіреними особами В. Ющенка про визнання
незаконними дій ЦВК щодо оголошення переможця другого туру виборів і відміни
відповідної постанови про його підсумки.
522
У кр аїн а в у м о в а х н езалеж н ост і _______________________ ___________________ ________________________________________ _ _ _ ______________________________________________ _ _
Засідання Верховного Суду України широко транслювалося, і всі громадяни змог

ли довідатися про ті зловживання і фальсифікації, які відбувалися під час виборів.
Своїм рішенням від 3 грудня 2004 р. Верховний Суд України визнав недійсними ре
зультати другого туру президентських виборів, оголошених ЦВК 26 листопада 2004 р.,
і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.
7 грудня Л. Кучма підписав Указ про відпустку В. Януковича на період передви
борчої кампанії і призначив М. Азарова виконуючим обов'язки Прем'єр-міністра
України.
Щоб унеможливити масові фальсифікації під час переголосування, було розро
блено зміни до Закону «Про вибори Президента України». Ці пропозиції, згідно з до
мовленостями, були поставлені на голосування у Верховній Раді України в пакеті зі
змінами й доповненнями до Конституції України (політична реформа). Як і передба
чали, із вересня 2005 р. відбувся перерозподіл владних повноважень між Верхов
ною Радою України, Президентом України і Прем'єр-міністром. Також голосувався
проект у першому читанні про реформування системи місцевого самоврядування.
8 грудня пакет було проголосовано переважною більшістю депутатів. Відразу в се
сійній залі проголосовані документи були підписані Президентом України Л. Куч
мою. На цьому засіданні Верховна Рада України затвердила й новий склад ЦВК, який
очолив Я. Давидович.
Таким чином, політична криза в країні була розв'язана шляхом компромісу, на
род України відстояв свої права мирним шляхом, засвідчивши свою прихильність
демократичним ідеалам.
Після цього масові акції на майдані Незалежності в Києві припинилися, але намето
ве містечко на Хрещатику продовжувало функціонувати. До переголосування команда
В. Януковича підійшла в новому складі та з новими гаслами. В. Янукович заявив про свою
опозиційність до Л. Кучми, у той же час залишаючись Прем'єр-міністром у відпустці.
Під час переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних
спостерігачів - 12 тис. осіб, які засвідчили демократичний характер голосування
26 грудня.
Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за В. Ющенка проголо
сувало 51,99 % виборців, які взяли участь у голосуванні, за В. Януковича - 44,21 %.
Інаугурація нового Президента України В. Ющенка відбулась 23 січня 2005 р.
Прем'єр-міністром країни стала Ю. Тимошенко.
31.13. Політичний розвиток України 2005-2010 рр. м а н н м а м м ш ш і

Після призначення Прем'єр-міністром країни Ю. Тимошенко новий уряд узявся
активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані. Програма уряду була під
тримана більшістю депутатів ВРУ, за неї голосували й опозиційні депутати. Проте вті
лення в життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою.
Уряд поставив перед собою кілька ключових завдань: 1) наповнити державний
бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіля
ких тіньових схем отримання доходів; припиненням контрабанди, маніпуляціями з
поверненням НДС; 2) підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної
плати, розширення соціальних виплат тощо; 3) реприватизація незаконно привати
зованої власності. Крім того, відбувалися значні кадрові зміни, що призвели до замі
ни понад 13 тис. посадовців різних ланок. Відбулись арешти окремих осіб, що звину
523
; ' " " ____________________________________;__________________ ' ' ____________________________ ______________________________________________________________________ Тема 3 1
вачувалися в корупції та інших злочинах. Резонансними стали самогубства міністра

транспорту і зв'язку М. Кірпи, екс-міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка. Планува
лося започаткувати адміністративну реформу.
Але реалізація такого курсу Президента та уряду викликала як розбіжності в
самій команді, так і опір тих сил, інтереси яких зачіпали перетворення. Починаючи
з весни 2005 р., стрімко зросли ціни на м'ясо (поштовхом стала програма уряду по
боротьбі з контрабандою (Контрабанда - STOP!) і зростанням попиту в результа
ті збільшення доходів громадян), потім на нафтопродукти (спровоковані стрімким
зростанням світової ціни на нафту і змовою російських нафтотрейдерів, які моно
польно володіли українським ринком), а згодом і на цукор (прагненням «цукрових
королів» отримати надприбутки), як наслідок - розкручувався маховик інфляції. Для
подолання цих негараздів уряд удався до адміністративного втручання, тим самим
заперечуючи проголошені принципи вільного ринку. Відштовхнуло від України іно
земних інвесторів питання реприватизації. Загалом погіршилися економічні показ
ники. Своє невдоволення політикою уряду стали висловлювати середні та дрібні
підприємці, яка найбільш підтримували «помаранчеву революцію». Неодноразово
спалахували конфлікти в середині урядової команди, 80 % якої не були однодумцями
Ю. Тимошенко. Особливо загострилося протистояння між керівником РИБО України
П. Порошенком і Ю. Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня 2005 р., коли перший
держсекретар В. Ющенка О. Зінченко звинуватив П. Порошенка, помічника прези
дента О. Третьякова і лідера фракції «Наша Україна!» М. Мартиненка в корупції. Через
три дні президент відправив у відставку Ю. Тимошенко, П. Порошенка і О. Третьякова.
Таким чином, у команді президента відбувся розкол. Спроба помирити сили під час
святкування першої річниці Майдану була невдалою, і на парламентські вибори ко
лишні «помаранчеві» сили пішли різними командами.
У той же час відбувається консолідація антипомаранчевих сил. Після перших мі
сяців розгубленості та переховувань вони починають активно заявляти про себе, ви
користовуючи промахи «помаранчевої» влади. Перший масовий виступ опозиції від
бувся у травні 2005 р., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис. своїх прихильників.
Також опозиція використала на свою користь арешти І. Різака, Б. Колеснікова (голову
Донецької облради) і Є. Кушнарьова. Але найбільший «подарунок» опозиції дав сам
В. Ющенко, який в обмін на підтримку в парламенті кандидатури Ю. Єханурова на
посаду Прем'єр-міністра фактично зняв усі звинувачення в причетності до фальсифі
кації виборів 2004 р.
Така ситуація призвела до того, що Партія регіонів, навколо якої консолідувалися
опозиційні сили, стрімко стала набирати популярність, підбираючи у свої ряди всіх
«ображених» «помаранчевою» владою. Така ситуація мала відбиток на передвибор
чій кампанії.
Ще одним провалом «помаранчевої» влади стали переговори з Росією щодо по
стачання газу. Ціна газу зросла майже вдвічі, а сама схема поставок була заплутаною
та непрозорою через посередницьку структуру РосУкрЕнерго.
У виборах 2006 р. взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3 % бар'єр подолали лише
п'ять партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14 %), другу позицію по
сів «Блок Юлії Тимошенко» (22, 29 %), далі йшли «Наша Україна» (менше 14 %), Соціа
лістична партія (5,6 %), Комуністична партія (3,6 %). Вибори 2006 р. вперше відбулися
за пропорційною системою. Проте головну роль у виборі відіграли не партійні про-
524
грами, а авторитет лідерів. Парламентська кампанія фактично стала продовженням
президентських виборів 2004 р., а перемога Партії регіонів розглядалася як реванш
за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів регіоналам було недостат
ньо для формування самостійної парламентської більшості. До того ж «помаранчеві»
сили в сукупності мали більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговор
ний процес і жорстку боротьбу навколо створення парламентської більшості.
6 липня 2006 р. Головою Верховної Ради України було обрано О. Мороза. Це стало
свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів,
КПУ і СПУ. Так, у результаті переходу СПУ до стану антипомаранчевих сил «помаран
чеві» потерпіли поразку. До того ж вступали в силу поправки до Конституції України,
які значно зменшували повноваження Президента України.
У таких умовах В. Ющенко зробив спробу врятувати становище шляхом підписан
ня всіма політичними силами Універсальної єдності після проведення відповідного
Круглого столу. Хоча цей документ і був підписаний, але він не набув ніякої юридич
ної сили. Ю. Тимошенко не підписала документу й наполягала на розпуску парламен
ту і призначенні нових виборів.
В. Ющенко не наважився на розпуск парламенту й подав до Верховної Ради
України кандидатуру В. Януковича на посаду прем'єр-міністра. Передбачалося ство
рення широкої коаліції між Партією регіонів і «Нашою Україною», проте спільної ро
боти не вийшло: міністри нашоукраїнці були по черзі звільнені. Почалась боротьба за
повноваження Президента, які не були остаточно розмежовані в результаті змін до
Конституції (2004 р.). Крім того, частина депутатів «Нашої України» та БЮТ перейшла
до складу Антикризової коаліції, яка оголосила себе Коаліцією національної єдності.
Виникла загроза створення в парламенті конституційної більшості в 300 депутатів під
керівництвом Партії регіонів. Це б нівелювало волевиявлення виборців, більшість
яких голосувала за «помаранчеві» партії. Крім того, така більшість могла в будь-який
момент змінити конституційні засади України. У такій ситуації Президент України
В. Ющенко 2 квітня 2007 р. видав Указ «Про дострокове припинення повноважень
Верховної Ради України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.».
Більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали
указ Президента України, вважаючи його неконституційним. їх підтримав Прем'єр-мі
ністр В. Янукович та члени Кабінету Міністрів України, які також відмовилися визна
вати цей указ і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. У країні розго
рілась гостра політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів
на вулицях Києва (прихильники коаліції зібралися на майдані Незалежності, а опо
зиція - на Європейській площі), боротьбою в Конституційному Суді України та Ге
неральній прокуратурі, новими указами Президента, постановами Верховної Ради
України. Зрештою 27 травня 2007 р., коли обидві сторони усвідомили, що посилення
конфлікту не є перспективним, у результаті переговорів було досягнуто політичних
домовленостей. Сторони конфлікту заявили про завершення політичної кризи. До
мовленість передбачала складання повноважень 150 опозиційних депутатів, що має
стати законною підставою для розпуску Верховної Ради України і призначення поза
чергових виборів. Четвертим Указом Президента України від 31 липня 2007 р. вибори
було призначено на ЗО вересня.
2 серпня 2007 р. в Україні почалася передвиборча кампанія, у якій узяли участь
20 партій і передвиборчих блоків. Таким чином, результати виборів до Верховної
525
___________________________________________________________________________ '______________________________________________________ - ^ Тема 3 1
Ради України 26 березня 2006 р. і розстановка політичних сил після них створили
передумови для позачергових виборів 2007 р. На виборах 3%-ий бар'єр подолали
три партії: Партія регіонів (34,37 %), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71 %), Блок «Наша
Україна - Народна самооборона» (14,15 %), Комуністична партія України (5,39 %),
«Блок Литвина» (3,96 %). Соціалістична партія України набрала 2,86 % і до парла
менту не потрапила.
У новому складі Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Наша
Україна - Народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227
депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано А. Яценюка, а Прем'єр-мі
ністром України - Ю. Тимошенко. Але Демократична коаліція виявилась нежит
тєздатною. Весь час виникали конфлікти між Прем'єр-міністром Ю.Тимошенко та
адміністрацією Президента В. Ющенка. У вересні 2008 р. коаліція припинила своє
існування. Відбулося її переформатування. До неї долучився Блок Литвина. У груд
ні Головою ВРУ було обрано В.Литвина. Нова коаліція теж виявилась нежиттєздат
ною. Продовжувався конфлікт між Президентом і Прем'єр-міністром, який чим далі
набував гостріших форм. Навіть фінансова і економічна криза, що вразила країну
наприкінці 2008 р., не вгамувала політичні пристрасті і не сприяла об'єднанню
політичних сил. Економічні негаразди і політичні чвари у владній команді призве
ли до стрімкого падіння її авторитету у суспільстві, особливо пропрезидентських
політичних сил. На такому тлі у країні розпочалась передвиборча президентська
кампанія. Вибори були призначені на 17 січня 2010 р. Перший тур голосування не
виявив переможця. Голоси виборців розподілилися наступним чином: В.Янукович,
Ю.Тимошенко, С.Тигіпко.
У другому турі з мінімальною перевагою перемогу здобув В.Янукович. Обрання
нового президента призвело до чергового переформатування в парламенті. З по
рушенням діючої Конституції було створено нову пропрезидентську коаліцію чи
сельністю 235 депутатів у складі фракцій Партії регіонів, Комуністичної партії, Блоку
Литвина, позафракційних депутатів і депутатів, що погодилися увійти до коаліції на
основі індивідуального членства. Коаліція сформувала новий уряд на чолі з М.Азаро
вим. Новий уряд і Президент круто змінили зовнішньополітичний курс і внутрішню
політику країни.
31.14. Україна в 2010-2014 рр. «Революція гідності» (2013-2014 рр.) ■■■

Прийшовши до влади, В.Янукович та уряд М.Азарова декларували проведення
негайних реформ для подолання наслідків світової економічної кризи 2008-2009 рр.
і періоду правління «помаранчевих» («попередніков»). Було проголошено прове
дення податкової, пенсійної, судової та інших реформ, скорочення бюрократично
го апарату, просування у бік європейської інтеграції. Наочним втіленням активної
діяльності нової команди мала бути успішна підготовка до проведення фіналу чем
піонату Європи з футболу «Євро 2012». Але вже перші кроки стали підставою для
накопичення протестних настроїв у суспільстві. Першим таким кроком Януковича
стало підписання з Росією Харківських угод, які на 25 років продовжували базування
Чорноморського флоту Роси в Криму, Україна натомість отримувала знижку на ціну
на природній газ у розмірі 100 доларів на тисячу кубометрів. Щоб якось показати
суспільству, що новий президент сприймається на Заході, була організована його зу
стріч з президентом США Б.Обамою в обмін на здачу Україною запасів збагаченого
526
Україн а в у м о ва х н е з а л г ж н о с т і ___________________ _____ __________________ : >• У-. г~. . _______________________
урану, який використовувався у науково-дослідницьких цілях. Також Янукович піс

ля зустрічі з президентом Європейської комісії Жозе Мануелем Баррозу заявив, що
Україна приступить до реалізації курсу на європейську інтеграцію. У рамках цього
курсу почалась підготовка угоди про асоціацію з ЄС. У той же час було ухвалено рі
шення про позаблоковий статус України. Такі маневри нагадували повернення до ба-
гатовекторної зовнішньої політики часів Л.Кучми.
У внутрішній політиці на фоні декларування необхідності проведення реформ
відбувалося поступове обмеження демократичних свобод і придушення опозиції.
З новою силою розгорнулись процеси переділу власності і корупції у вищих ешело
нах влади. Фактично доходи країни були поділені між декількома фінансово-промис
ловими групами і вищими чиновниками.
ЗО вересня 2010 р. рішенням Конституційного Суду України Закон України «Про
внесення змін до КонституціїУкраїни» від 8 грудня 2004 р. визнано неконституційним
«у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття». Та
ким чином без рішення Верховної Ради В.Янукович повернув собі повноваження, які
були у Президента України до «Помаранчевої революції».
Щоб показати суспільству видимість реформ було анонсовано скорочення бю
рократичного апарату на 10%, але в реальності він у наступні роки лише зріс.
Першим спротивом проти нової політики влади став Податковий Майдан
(22 листопада - 3 грудня 2010 р.). Поштовхом до його виникнення стало прийняття
Верховною Радою Податкового кодексу, прозваного в народі КАТ (Кодекс Азарова-
Тігіпка).
22 листопада близько двох десятків тисяч представників малого та середнього
бізнесу зібралися в Києві на Майдані Незалежності з акцією протесту проти при
йнятого Верховною Радою нового Податкового кодексу і з вимогою до Януковича
ветувати документ. Під Монументом Незалежності почалася установка наметового
містечка, а сама акція активістами оголошена безстроковою. Через п'ять днів на Май
дан до протестувальників вийшли Віктор Янукович з Миколою Азаровим і заявили,
що ймовірність ветування Податкового кодексу «досить висока», а у влади з підпри
ємцями «одна мета».
30 листопада президент частково ветує кодекс, але мітингувальники відмовили
ся залишати Майдан, вимагаючи повного ветування. У ніч на 3 грудня наметове міс
течко було знесене силовиками та комунальниками під приводом розчищення тери
торії для подальшої установки новорічної ялинки («йолки»). Розправа з Податковим
Майданом створила враження у влади ілюзію безкараності дій. 2011 р. став роком
розправою над опозиційними лідерами і впровадженням пенсійної реформи (сер-
пень-вересень 2011 р.), яка значно погіршувала умови виходу на пенсію, особливо
для жінок. Такими діями влада намагалась перекласти на суспільство прорахунки у
пенсійній політиці і «залатати діри» у бюджеті Пенсійного фонду.
З грудня 2010 р. почалися судові переслідування колишнього прем’єр-міністра
і найбільш авторитетного лідера опозиції Юлії Тимошенко. 5 серпня 2011 р. вона
була заарештована, а 11 жовтня Печерський Суд визнав її винною у перевищенні
службових повноважень і в нанесенні матеріальних збитків «Нафтогазу» у розмірі
189,5 млн дол. їй було присуджено 7 років ув'язнення і виплата збитків. Згодом до
цих звинувачень намагались додати і інші звинувачення (аж до організації замов
ного вбивства).
527
Тема 31
Арешт і ув'язнення викликав обурення як в середині країни, так і за кордоном.

Опозиція згуртувалася в Комітет опору диктатурі. Провідні світові лідери вважали
справу політично вмотивованою. Проте акції протесту в середині країни владі вда
лось придушити.
27 лютого 2012 р., після тривалого перебування у СІЗО засуджений лідер опози
ційної партії «Народна Самооборона», колишній Міністр внутрішніх справ Луценко
Юрій Віталійович. Термін покарання - чотири роки позбавлення волі з конфіскацією
майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організа
ційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох
років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1 рангу державного службовця.
З 8 червня по 1 липня 2012 р. в Україні та Польщі відбувся фінал Чемпіонату Єв
ропи з футболу. Проведення такого заходу викликало патріотичне піднесення в су
спільстві і гордість за країну. У той же час у деяких країнах Європи ширилися заклики
бойкотувати змагання на знак протесту проти політичних переслідувань в Україні.
Попри це захід було проведено на високому рівні.
Скориставшись ситуацією, по завершенню Євро-2012, влада завдала нового уда
ру по опозиції і по українській державності. На початку липня Верховна Рада України
ухвалює закон «Про засади державної мовної політики» або, неофіційно, - «закону
Ківалова-Колесніченка», який фактично розширював сферу офіційного вживання ро
сійської мови. У відповідь зібрався Мовний Майдан (3 липня - 8 серпня 2012 р.)
З липня, після ухвалення Верховною Радою скандального закону, на Європей
ській площі під Українським домом зібрався мітинг на підтримку української мови,
деякі з учасників акції оголосили голодування. Частина протестуючих залишилася
на ніч. На наступний день між мітингувальниками і співробітниками спецпідрозділу
«Беркут», стягнутими на місце подій, відбулися зіткнення із застосуванням сльозогін-
ного газу. 8 липня, незважаючи на акції протесту, що проходять не тільки в Києві, а
й у ряді інших міст України, Янукович підписує скандальний «закон про мови», який
передбачає можливість офіційної двомовності в регіонах, де відсоток представників
національних меншин становить більше 10%.
Опозиція не змогла протиставити владі реальної протидії і за місяць акція зійшла
на нівець. Але такі дії влади активізували радикальні опозиційні сили напередодні
виборів до Верховної Ради 2012 р.
Чергові вибори до ВРУ відбулися 28 жовтня 2012 р. Вони проводились за зміша
ною виборчою системою (половина депутатів обиралась за пропорційної системою,
за партійними списками, друга половина в мажоритарних округах).
Головними суперниками на виборах були Партія регіонів, до якої приєдналася
партія «Сильна Україна» на чолі з С. Тегібком та об'єднана опозиція, яка ще 22 січня
2012 р., в день Соборності підписала угоду про спільні дії.
Попри шалений інформаційний тиск, переслідування, адміністративний ресурс
Партія регіонів за партійними списками змогла набрати лише 30% голосів, їх союз
ники Комуністична партія України - 13,18%. Результати опозиції були наступними: ВО
«Батьківщина» набрала 25,54 %, УДАР - 13,96 %, ВО «Свобода» - 10,44 %. Загальний
результат виборів виглядів наступним чином.
528
Укр аїн а » у м о в а х н еза ле ж н о ст і Ш Ш
—
•
Кількість місць за Кількість місць
N8 Кількість місць за
Партія разом за одно- та
п/п багатомандатним одномандатними
багатомандатними
округом окруками
■ округами
1. Партія регіонів 72 115 187
2. ВО «Батьківщина» 62 40 102
3. УДАР 34 6 40
4. ВО «Свобода» 25 13 38
Комуністична партія
5. 32 — 32
України
6 . Єдиний центр — 3 3
7. Народна партія — 2 2
8. Радикальна партія — 1 1
9. Партія «Союз» — 1 1
10. самовисуванці — 44 44
всього 225 225 450
Як і попередні, вибори 2012 р. засвідчили регіональну підтримку Партії регіонів у

Східних і Південних регіонах країни; опозиції - у Західних і Центральних.
У новообраному парламенті різними способами поступово була утворена фрак
ція Партії регіонів з 207 членів (частина її членів це були «тушки» з опозиційних пар
тій). У союзі з КПУ це давало їй змогу ухвалювати потрібні їй рішення.
Тим часом стали посилюватися диктаторські риси режиму В.Януковича. сформу
валось вузьке коло наближених, яке отримало назву «Сім'я». На користь «сім'ї» від
бувалось фактичне розграбування державного бюджету. Інтереси країни здавались
на користь Росії, яка з кожним роком наполегливіше виступала за відновлення свого
впливу в межах колишнього СРСР. Розвиток країни фактично зупинився, корупція
сягнула небачених масштабів. Стабільність досягалась накопиченням внутрішніх і
зовнішніх боргів, що лише відтягувало крах.
Така політика правлячої верхів набувала все більшого опору у суспільстві. У бе
резні 2013 р. опозиційні започаткували протестну акцію «Вставай, Україно!». Але ба
жаного результату вона не дала. Лідери опозиції не користувалися значною підтрим
кою. Здавалось, що українське суспільство змирилось з курсом В.Януковича. Але
восени 2013 р. піднялась нова хвиля протестних акцій, які змела режим Януковича.
Поштовхом до цього стала відмова режиму від європейської інтеграції.
21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес підготовки
до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, мотивуючи це «інтересами
національної безпеки». У відповідь, вже ввечері цього ж дня люди вийшли на вулиці
в центрі Києва і зібралися на Майдані Незалежності на підтримку європейської інте
грації. Але навіть під тиском суспільства В.Янукович на самміті Східного партнерства
у Вільнюсі, що відбувся 29 листопада 2013 р. відмовився підписати Угоду про асоці
ацію з ЄС. А 4:15 ранку, 30 листопада 2013 р. Спеціальний підрозділ міліції «Беркут»
на Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти рішення
влади про призупинення переговорів з Європейським Союзом. Як розказують оче
видці, молодих хлопців і дівчат били палицями та ногами. У результаті, більш, ніж
529
___________________ • ______________ Тема 31
50 людей було поранено. Влада виправдала свої дії заявою, що протести не дозво
ляли встановити новорічну ялинку на час зимових свят. Жорстоке побиття протес
туючих, переважно студентів, на думку влади мало стати «уроком на майбутнє». Але
реакція суспільства була зворотньою.
1 грудня 2013 р. Київ зібрався на перше Віче - загальні збори громадян (з того
часу їх проводили кожну неділю опівдні). Учасники були обурені жорстокістю міліції,
проявленою до мирних і беззбройних демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету
Міністрів і розслідування подій ЗО листопада 2013 р. Згідно інформації з різних дже
рел, у цей день в центрі Києва зібралося від 700 000 до 1,5 млн людей. Щоб дискри-
литувати народний виступ була спровокована сутичка демонстрантів з міліцією біля
Адміністрації Президента. «Беркут» знову вчинив жорстоке побиття. Нові жертви де
монстрантів лише додали рішучості учасникам протестів. У центрі міста постав новий
Майдан, який отримав назву Є в р о м айдан. Протестуючі вимагали усунення існуючої
влади, проведення реформ і відновлення євроінтеграції.
Але влада залишалась глухою до вимог народу. Тоді 8 грудня на Майдані, під час
«маршу міліонів» було прийнято рішення про блокування урядового кварталу. У цей
же день у Києві було повалено пам'ятник Леніну. Це започаткувало процес, який роз
тягнувся на рік і отримав назву «ленінопад» (до кінця року в Україні було скинуто
понад 504 пам'ятника). Відповідь влади була жорсткою.
У ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. кілька тисяч бійців «Беркуту» і Внутрішніх військ
зробили спробу звільнити («зачистити») вулицю Хрещатик та Майдан Незалежності
від протестуючих. Одночасно співробітники ДАІ заблокували дороги до центру міста.
Незважаючи на це, до 5 години ранку більш, ніж 15 000 жителів Києва, яких розбуди
ли сигналізуючі про надзвичайний стан, церковні дзвони (першими почали дзвони
дзвони Михайлівського Золотоверхого собору), прийшли захищати Майдан. Зреш
тою силовики були змушені відступити.
13 грудня відбувся «Круглий Стіл» В.Януковича з трьома лідерами опозиції (А.Яце-
нюком, В.Кличко, О.Тягнибоком), але жодного питання не було вирішено.
Влада продовжувала не чути людей. Для протидії Майдану влада організувала
Антимайдан, який розташувався на площі біля Верховної Ради і в Маріїнському парку.
На Антимайдан масово звозилися прихильники Партії регіонів зі Східних і Південних
регіонів країни.
Не зважаючи на мінусову температуру повітря та провокації зі сторони чи
новників, люди на Майдані продовжували вимагати змін. Нова ескалація ситуації
була пов'язана з прийняттям 16 січня 2014 р «Диктаторських законів» (10 законів), які
значно обмежували права людей на протест. Вони передбачали блокування веб-сай-
тів, покаранням за встановлення палаток і звукового обладнання для демонстрацій,
забороною носіння шоломів під час демонстрацій, та вимогою перереєстрації органі
зацій, які отримували фінансування з-за кордону, обмежувалась свобода слова тощо.
19 січня 2014 р. ситуація загострилася. Приблизно о 15 год., після щотижневого
Віче, кілька сотень людей намагалися прорватися до будинку Верховної Ради через
блокпости підрозділів міліції на вул. Грушевського біля стадіону «Динамо» імені ВЛоба-
новського. «Беркут» відповів світло-шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумови
ми кулями та водометами (використання водометів при мінусовій температурі строго
заборонено міжнародними конвенціями). Найбільш радикально налаштовані протес
туючі застосували дручки, каміння, «коктейль Молотова», палили автомобільні шини.
530
Укр аїн а в у м о в а х н езалеж н ост і _____________________________ ' ____________________ ____________________________________________________
Щоб дискредитувати протестуючих влада найняла банди «тітушок» для погромів

у Києві. У ніч з 20 на 21 січня по всьому місту почалися підпали машин і напади на
учасників демонстрацій. Проте мешканці Києва стали самоорганізовуватися в заго
ни самооборони і не дали погромникам влаштовувати провокації. Тим часом право
охоронні органи проти протистувальників на вул. Грушевського стали застосовувати
вогнепальну зброю. 22 січня 2014 р. загинуло троє протестувальників: вірменин Сер
гій Нігоян та білорус Михайло Жизневський були вбиті з вогнепальної зброї на вул.
Грушевського, Юрія Вербицького знайшли мертвим у лісі біля Борисполя, куди його
вивезли невідомі. Також цього дня у результаті сутичок було поранено більш, ніж
90 осіб. Переважали травми від поранень резиновими кулями, осколкові поранення
обличчя та хімічні опіки. Але жодна зі сторін не бажала поступатися. На Майдані було
створено Самооборону, яка активно озброювалася шоломами, щитами, захисними
обладунка і кийками. Також протистояння перекинулось і в регіони, де прихильники
Майдану стали брати владу у свої руки, захоплюючи державні установи. З 22 січня по
27 січня було захоплено 10 адміністрацій. Це всі західні ОДА, крім Закарпатської, та
Чернігівська з Полтавською. На півдні захоплення не відбулися. Черкаську ОДА мілі
ція відбила і почала «зачистку» серед населення. Було схоплено і ув'язнено близько
56 чоловік. У всіх областях, окрім Донецької і Криму проходили мітинги на підтримку
Євромайдану.
Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події 18-20 лютого
у Києві, в ході яких загинуло близько сотні протестувальників і кілька сотень було
травмовано.
Вранці 18 лютого протестувальники розпочали ходу до Верховної Ради України,
де депутати мали розглянути зміни до Конституції України щодо обмеження повно
важень Президента. Натомість за вказівкою голови Верховної ради В.Рибака канце
лярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення протес
тувальників і призвело до зіткнень з силовиками в Марийському парку та на вулицях
Шовковична та Інтституцька. Силовики перейшли у наступ, який переріс у жорстоке
побиття беззбройних протестуючих. Протестувальники були відтіснені до Майдану
Незалежності, більше 20 осіб було вбито з вогнепальної зброї. Але протистояння не
спинилося. У ніч з18 на 19 лютого і цілий день тривали важкі бої на Майдані Незалеж
ності. Силовика застосували бронетранспортери і водомети. Згорів Будинок проф
спілок. Проте зламати опір людей не вдалося. Тим часом переговори лідерів опозиції
з Януковичем були безрезультатними.
Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у контрнаступ, і незважаючи на
значні втрати (більш, ніж 90 осіб було вбито, більшість з них були розстріляні снай
перами), змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац та відтіснити силовиків
до урядового кварталу. Тим часом було скликано позачергове засідання парламенту.
О 22:17 Верховна Рада ухвалила постанову «Про засудження застосування насиль
ства, яке призвело до загибелі мирних громадян України», в якій дії силовиків були
визнані незаконними, заборонялось використання сили проти протистувальниками
у подальшому. За прийняття цієї постанови проголосувало 236 депутатів, в тому чис
лі 35 депутатів від фракції Партії регіонів та 35 позафракційних. Жодного голосу не
дала лише фракція Комуністичної партії.
21 лютого лідери опозиції підписали з В. Януковичем угоду щодо врегулювання
кризи в Україні. Відповідно до угоди протягом 48 годин з моменту її підписання пе-
531
_________________________________________________________________________________ ' _____________________7 _______________' ___________________________________________ Тема 31
редбачалося відновити дію Конституція України в редакції 2004 р. та сформовано но

вий коаліційний уряд; до вересня 2014 р. треба було провести конституційну рефор
му; до грудня 2014 року - провести позачергові президентські вибори; також треба
прийняти нове виборче законодавство та обрати новий склад Центральної Виборчої
Комісії; провести розслідування випадків насильства під наглядом Ради Європи; та
кож влада та опозиція відмовилися від силових дій. Угоду було засвідчено главами
МЗС Польщі та Німеччини, представником МЗС Франції; представник від Росії відмо
вився поставити свій підпис.
У той же день Верховна Рада 386 голосами «за» проголосувала Постанову про
відновлення легітимного Конституційного ладу (в редакції 2004 р.), це означало, що
тепер буде сформовано новий уряд, а Янукович втратив можливість - диктувати
склад уряду.
21 лютого увечері відбувся велелюдний Майдан - вже після виступу лідерів опо
зиції, на трибуну піднявся один з «сотників Самооборони Майдану» Володимир Па-
расюк, який заявив, що Майдан не буде терпіти Януковича (який винен у розстрілі де
сятків майданівців) ще рік, до виборів у грудні 2014 р. Сотник проголосив ультиматум
(гаряче підтриманий Майданом), що якщо Янукович не піде у відставку до ранку, то
Самооборона піде на штурм. У ніч з 21 на 22 лютого Янукович залишив Адміністрацію
президента та від'їхав у Харків, де 22 лютого мав відбутися з'їзд сепаратистів. Але не
знайшовши підтримки в Харкові, Янукович тікає до Росії. Туди ж тікають і багато інших
представників його режиму.
22 лютого о 17 годині 11 хвилин Верховна Рада України 328-ма голосами народних
депутатів підтримала Постанову про усунення В.Януковича з посади Президента Украї
ни, аргументуючи таке рішення його самоусуненням від виконання своїх обов'язків, та
призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 р.
Наступного дня президентські обов'язки були покладені на спікера парламенту
Олександра Турчинова.
27 лютого 2014 р. Верховна Рада України призначила лідера партії «Батьківщи
на» Арсенія Яценюка на посаду Прем'єр-Міністра України. Був утворений новий Уряд,
підтриманий Майданом.
Події листопада 2013 р. - лютого 2014 рр. отримали назву «Револю ція гідності»,
а 107 героїв, що загинули у боротьбі проти диктатури, стали називати «небесною
сотнею ». Всім їм було присвоєно зв а н н я Герой У кр аїн и .
31.15. Агресія Росії проти України

У той час, як країна ледь оговтувалась від кривавих подій на Майдані, стрімко
розгорталася відкрита збройна агресія Росії. Першим об'єктом агресії став Крим.
Операція по захопленню півострова розпочалася 20 лютого 2014 р. Проте підготовка
до цього відбувалась вже декілька років. Агресія Росії проти України набула ознак
«гібридної війни», яка передбачає не лише військові заходи. Головна мета такої вій
ни - руйнування країни з середини, придушення волі до опору, нав'язування волі
агресора.
На час агресії Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь
який час розпалити сепаратистський рух на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Пре
зидія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії пи
тання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав мешканців півострова.
532
У к р а ш а в у м о в а х н е з а л е ж н о с т і _____________________________________ ............... . У - _____________________
Після усунення від влади Президента України В.Януковича сепаратистські на

строї в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-ти-
сячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки,
а міським головою проголошено громадянина Роси О. Чалого. 25 лютого акції сепа
ратистів були проведені перед Кримським парламентом, але вона було нівельована
проукраїнським мітингом. У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму були захопле
ні «зеленими чоловічками» (російським спецпідрозділом), над ними підняли прапор
Російської Федерації. Захоплення будівлі не завадило зібратися депутатам Верховної
ради Криму і ухвалити рішення про призначення референдуму щодо статусу пів-
острва. Того ж дня було захоплено аеропорт «Бельбек» у Севастополі, зупинено па-
ромну переправу в Керчі.
1 березня самопроголошений голова Ради міністрів АР Крим Сергій Аксьонов
звернувся до президента Росії В.Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на
території Криму. У відповідь того ж дня Президент РФ відправив до Ради Федерації
пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи
1 березня 2014 р. проголосували за введення російських військ на територію України
і, зокрема, в Крим.
Починаючи з 1 березня російські війська розпочали масштабні силові акції,
спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захо
плення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та ін
ших стратегічно важливих об'єктів. Захопити відразу жодного об'єкту не вдалося,
незважаючи на зраду командуючого флоту України Д.Березовського. Після майже
місячної облоги і силових дій воєнні об'єкти України в Криму були захоплені. Дві
третини особового складу частин перейшли на бік ворога. У той же час були непоо
динокими приклади героїзму українських військових. Так, на аеродромі в Бельбеку
українські військові на чолі з полковником Ю.Мамчуром без зброї, строєм, з роз
горнутим прапором частини, виконуючи Гімн України, розблокували частину. Мор
ські піхотинці у Феодосії вчинилили силовий спротив нападникам. Екіпажі кораблів
у заблокованому Донузлавському озері до кінця чинили опір оккупантам.Частина
курсантів воєнно-морського училища в Севастополі відмовилася давати присягу
на вірність Росії тощо.
Тим часом, 11 березня 2014 р. Верховна Рада автономної республіки Крим і Се
вастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Рес
публіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів Криму в ре
зультаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, Крим буде оголошений
суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації
з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до
складу Російської Федерації як нового суб'єкта Російської Федерації.
16 березня 2014 р. за рішенням Кримського парламенту був проведений рефе
рендум щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. Попри указ ви
конувача обов'язків Президента України О. Турчинова про призупинення рішення
кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, який
визнав оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, по
при несхвальну позицію Ради безпеки ООН, референдум було проведено. В умовах
бойкотування референдуму кримськотатарським народом, присутність великої кіль
кості озброєних російських військовослужбовців, а також масових фальсифікацій,
533
___________________ :______________________________________________________________________________________________________________ Темо З 7
референдум в АРК, буцімто, зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відпові
дає 83,10% загальній кількості виборців), з яких, нібито, 96,77% засвідчили вибір «за
возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації». Насправді, за
визнанням окремих російських парламентарів і за твердженням лідерів кримських
татар, за незалежність Криму проголосувало не більше 32-34% виборців.
18 березня 2014 р. в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Пре
зидент Росії В.В. Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С.В. Ак-
сьонов, голова новоствореної Державної Ради самопроголошеної Республіки Крим
В.А. Константинов, представник сепаратистського керівництва м. Севастополь - гро
мадянин РФ О.М. Чалий підписали так званий Договір про прийняття Криму до скла
ду Росії.
20 березня договір був ратифікований Державною Думою Російської Федера
ції (майже одноголосно), а 21 березня - Радою Федерації, і відразу набув чинності.
11 квітня відповідні зміни були внесені до конституції Росії.
З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запро
ваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крьіма».
СіІІА і Євросоюз відмовилися визнавати результати референдуму, засудили дії
Росії і запровадили санкції щодо російського бізнесу і високопосадовців, заморозив
ши їх закордонні активи і наклавши візові обмеження.
27 березня Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку тери
торіальної цілісності України. За підтримку документа проголосували 100 держав,
проти - 11 (Венесуела, Зімбабве, Сирія, Куба, Нікарагуа, Судан, Білорусь, Вірменія,
Північна Корея, Болівія), утримались - 58.
2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітни
цтва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою і заснова
ною на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.
Події у Криму стали прикладом для роздмухування сепаратистських рухів в ін
ших регіонах України.
Перші масштабні проросійські виступи на Сході та Півдні України відбулися 1
березня 2014 р. в Донецьку, Луганську, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Ми
колаєві, Херсоні та Одесі. У цей день мітингувальники намагались підняти над бу
дівлями облдержадміністрацій російські прапори, скандували «Росія!», «Путін - наш
президент!» тощо. У цих акція масово брали участь «туристи» з Росії. Мітингувальни
ки користувалися підтримкою Партії регіонів. Комуністичної партії України. Проте ці
акції зустріли спротив проукраїнськи налаштованих громадян. Відбувалися сутички.
Міліція, у більшості випадків, була бездіяльною. Такий перебіг подій з перемінним
успіхом тривав до кінця місяця. Українській стороні вдалося уникнути створення
прямого приводу для Росії здійснити вторгнення на Донбас своїми регулярними вій
ськами, які у повній готовності були зосереджені на кордонах України. В.Путін згодом
стверджував в інтерв'ю, що російські війська могли бути в Києві через два тижні.
Стрімке загострення ситуації відбулося у квітні. У зазначених регіонах відбу
лись спроби проголосити Народні Республіки: 7 квітня - Донецької та Харківської,
28 квітня - Луганської. У інших містах ці спроби були придушені українськими пра
воохоронцями. Незабаром був придушений сепаратистський рух і в Харкові. На
Донбасі на боці сепаратистів з'явилися збройні загони. Керівниками ДНР і ЛНР ста
ли громадяни Росії.
534
Укр аїн а в ум о в а х н азалет ност і _______________________________________________________ ____ _______________________ ________________________________________________________
Одним з найважливіших форпостів сепаратистів став Слов'янськ, де 12 квітня

відбулося збройне захоплення райвідділ міліції й підняли над ним прапору РФ. Дії
сепаратистів схвалила міський голова, член Партії регіонів, Н. Штепа. Участь в опера
ції брав загін «зелених чоловічків» з Криму на чолі з відставним полковником росій
ських спецслужб І.Стрелковим, до якого приєдналися місцеві мешканці.
Того ж дня було захоплено відділ міліції та виконком у Краматорську, над будів
лею виконкому піднято прапор ДНР. Те ж сталося і в Артемівську. Подібні збройні ак
ції стали ширитися регіоном.
До кінця квітня сепаратисти зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ,
Слов'янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їх контролем опинилася половина терито
рії та населення Луганської та Донецької областей. З 18 квітня російські прапори на
захоплених адміністративних будівлях сепаратисти почали замінювати прапорами
ДНР і ЛНР, які перегукувалися з символікою Росії.
Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня були проведені псевдорефе-
рендуми, на яких, буцімто, була підтримана незалежність «республік». Ініціатори ре
ферендумів оголосили заздалегіть визначені результати: явка виборців у Донецькій
області склала 74,87%: «за» ДНР проголосували 89,07%, «проти» - 10,19%, а 0,74% бю
летенів виявились зіпсованими, а в Луганській області незалежність ЛНР підтримали
1 млн 298 084 осіб (або 96% виборців), «проти» проголосувало 51 276 тис. осіб (3,8%),
а недійсними було визнано 10 тис. 600 бюлетенів при явці 75% виборців.
Зі свого боку центральний уряд у Києві оголосив 15 квітня про початок «антите-
рористичної операції» (АТО) в Донбасі, а Генеральна прокуратура 17 травня визнала
ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на досить гучні заяви, укра
їнська сторона не форсувала початок бойових дій. Повномасштабна війна почалася
тільки в останній декаді червня. Головною проблемою для України в умовах війни
стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення розпочалося форсоване форму
вання добровольчих батальйонів у складі Міністерства внутрішніх справ і ЗСУ, які
мали високий бойовий і патріотичний дух.
Новим поштовхом до загострення ситуації в країні стали події в Одесі, де були
спровоковані сутички між проросійськи і проукраїнськи налаштованими громадя
нами. Зіткнення в центрі Одеси спалахнули ближче до вечора 2 травня між уболі
вальниками ФК «Чорноморець» і «Металіст», клуби яких грали в Одесі, і проросій-
ськими прихильниками антимайдану, які намагались перешкодити маршу ультрас
«За єдину Україну». Зіткнення завершилось пожежею у Будинку профспілок, де за
барикадувалися антимайданівці. У ході цих подій поведінка міліції виявились не
професійною. У наслідок заворушень 2 травня 2014 р. в Одесі загинуло 48 чоловік
і 247 постраждало.
Тим часом на стороні самопроголошених республік на Донбасі вже воювали
збройні загони загальною чисельністю близько 15-20 тисяч осіб з танками, артиле
рією і «Градами», а міста і чисельні шахтарські селища були перетворені в обладнані
укріпрайони.
Тим часом в Україні відбулися президентські вибори (25 травня 2014 р.), на яких
перемогу здобув П.Порошенко. Він запропонував мирний план, який передбачав
12 кроків з відновлення миру. Зокрема:
1. Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів
2. Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійс
нив тяжких злочинів
535
__________________________________________ _______________________________________________________________________________________ Тема 3 1
3. З в ільн е н н я зар уч ни ків
4. Створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському кордо
ні. Вивід незаконних збройних формувань
5. Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців
6. Роззброєння
7. Створення в структурі МВС підрозділи для здійснення спільного патрулю
вання
8. Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель у Донецькій і
Луганській областях
9. Відновлення діяльності місцевих органів влади
10. Поновлення центрального теле-і радіомовлення у Донецькій і Луганській об
ластях
11. Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови,
проект змін до Конституції)
12. Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови по
годження єдиної кандидатури, при розбіжності - рішення приймає президент)
13. Дострокові місцеві і парламентські вибори
14. Програма створення робочих місць у регіоні
15. Відновлення об'єктів промисловості та соціальної інфраструктури
Ця ініціатива була підтримана ООН, €С, ОБСЄ, лідерами провідних держав світу,
світовою громадськістю. Також з 20 по ЗО червня діяло одностороннє припинення
вогню з боку українських військових. Але проросійські терористи ігнорували мирні
ініціативи та не припиняли напади. Зрештою бойові дії відновилися.
Спочатку українські війська спробували відновити контроль над кордоном, тоб
то відрізати ДИР і ЛНР від Росії. Протягом одного тижня наступом в північно-східному
напрямку на «ДНРІвській ділянці» був пробитий «коридор» вздовж кордону протяж
ністю близько 100 кілометрів і шириною від 10 до 20 кілометрів. На цьому наступ
Збройних Сил України (ЗСУ) захлинувся, а досягнутий раніше результат фактично
втратив значення, бо в руках противника залишилася ділянка кордону з Росією у 120
кілометрів, через яку йшло підкріплення у вигляді російських добровольців, зброї та
боєприпасів.
Більш того, затиснуті у вузькому «коридорі» частини ЗСУ опинилися під система
тичним артилерійським обстрілом гармат і «Градів» з російського боку. Такого під
ступного удару командування ЗСУ не очікувало, а відповісти вогнем по артилерій
ських позиціях на території РФ не наважувалося. У кінцевому підсумку, з великими
втратами ЗСУ довелося з боєм відводити частини від кордону.
Тим часом успішніше розвився наступ на центральній ділянці фронту. Повільно
просуваючись із заходу на схід, частини ЗСУ до середини липня відновили контроль
над містами Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дзержинськ, Дебальцеве. На пів
дні був зайнятий стратегічно важливий Маріуполь. На початок липня все узбережжя
Азовського моря і 100-кілометрова ділянка сухопутного кордону на північ від нього
були під контролем української армії.
17 липня 2014 р. сталася трагедія в результаті терористичного акту. Російський
ракетний комплекс «Бук» М1 збив пасажирський літак Boeing 777 компанії Malaysia
Airlines, внаслідок якого загинули всі пасажири та екіпаж (загалом 298 осіб). Ця тра
гедія дещо збила плани Росії з нагнітання ситуації в Україні і відстрочила пряме ро-
536
Укр аїн а в у м о в а х н еза л е ж н о ст і _____________________ ____________________________________________________________________________________________________________________________________
сійське вторгнення. США і країни Заходу запровадило нову порцію санкцій проти
Росії.
Новий етап наступу ЗСУ почався у серпні. Потужним танковим ударом вдалося
пробити 40-кілометровий «коридор» від Дебальцеве до Тореза, одночасно зустріч
ним ударом від кордону на північний захід війська ЗСУ відтіснили противника до
лінії Іловайськ - Шахтарськ. Станом на ранок 24 серпня донецьке угруповання про
тивника була відрізане від луганського, тобто від ліній постачання з території Росії. На
півночі війська ЗСУ зайняли Лисичанськ, Первомайськ, Латугіно, станицю Луганську і
майже повністю оточили «столицю ЛНР» - місто Луганськ. Контрольована сепаратис
тами територія зменшилась до однієї п'ятої від території Луганської та Донецької об
ластей. Але на цей момент українські війська були виснажені, значними були втрати
у техніці (переважно через технічні проблеми). Деякі підрозділи фактично втратили
боєздатність і були виведені на переформування.
Вранці 24 серпня (у День незалежності України) основне ударне угруповання ро
сійських регулярних військ перетнуло кордон в районі Амвросіївки і при потужній
артилерійській підтримці почало наступ у західному напрямку - на Кутейникове -
Старобешеве. Мало чисельні українські підрозділи у цьому районі не очікували тако
го удару в спину і почали неорганізований відступ.
25-26 серпня противник просунувся на 35-40 кілометрів від кордону і в районі
міст Іловайськ та Кутейникове оточив частини ЗСУ і МВД (в «котлі» опинилися під
розділи п'яти добровольчих батальйонів і окремі частини регулярних військ). Вжиті
27 серпня спроби деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 червня колона
українських військ, яка за домовленостями з російською стороною виходила з ото
чення, була піддана на марші масованому обстрілу. Загинуло понад 400 українських
вояків. Вирватися з-під вогню вдалося лише окремим розрізненим підрозділам і по
одиноким бійцям. У цілому втрати ЗСУ за п'ять днів боїв в районі Амвросіївки та Іло-
вайська склали майже половину від сукупних втрат за весь час боїв.
Одночасно з цим російські війська і сепаратисти почали наступ уздовж узбереж
жя Азовського моря на Маріуполь, але героїчними зусиллями батальону «Азов» та
інших підрозділів ЗСУ, були зупинені в східних передмістях міста.
На Луганщині українські війська теж були атаковані російськими військами. Пер
ший їх натиск було зупинено з великими втратами для них, але надалі українські
війська були змушені зняти облогу Луганська, здати повністю зруйнований аеропорт
міста і відступити на північ, за р.Сіверський Донець, зосередившись біля стратегічно
важливого селища Щастя. У цілому за 10 днів контрольована проросійськими силами
територія збільшилася вдвічі.
Хоча українська армія була змушена відступити, вона не була розгромлена. Втра
ти агресора перевищили у п'ять разів українські. У цій ситуації 5 вересня в Мінську
було підписано угоду про припинення вогню, а 19 вересня - про розмежування сто
рін і відведення важкого озброєння з лінії зіткнення. Проте сепаратисти і російські
війська не дотримуються домовленостей (Росія продовжує заперечувати присут
ність своїх військ в Україні). Під виглядом «гуманітарних конвоїв» відбувається поста
чання терористам зброї, боєприпасів і амуніції. Регулярно здійснюються обстріли і
атаки українських військ від ЗО до 100 раз на добу. Робилися спроби прорвати оборо
ну Маріуполя, вибити українські війська з Донецького аеропорту, Щастя і важливого
транспортного вузла Дебальцеве, але безрезультатно. Оборона Донецького аеро
порту стала символом незламності українського духу.
537
_________ Тема 3 1
9 грудня 2014 р. українська сторона знову пішла на односторонній крок, щоб

примусити Росію і її ставлеників виконувати Мінські домовленості. Був оголошений
«режим тиші». Українська армія намагалась не відповідати на провокації проросій-
ських бойовиків.
Крім прямої воєнної агресії Росія здійснює і економічний тиск на Україну. Розгор
нута «торгівельна війна», у захоплених регіонах відбувається пограбування промис
лових об'єктів (демонтуються і вивозяться в Росію), вивозиться сировина. 16 липня
було припинено постачання газу в Україну. Але Україні завдяки допомозі країн €С
та СІІІА вдалося організувати реверсні поставки газу з Європи, а також і тимчасово
врегулювати газову ситуацію до весни 2015 р.
Війна стала серйозним випробуванням для української економіки. Втрата знач
ної частини промислового потенціалу, наплив біженців (офіційно зареєстровано по
над міліон осб), нестача енергоносіїв поставили з новою силою питання негайного
проведення реформ.
Одночасно війна і санкції, стрімке падіння світових цін на нафту завдали могут
нього удару по Росії, проте вона продовжда агресію проти України.
На початку січня 2015 р. почалася нова ескалація конфлікту. Скориставшись тим,
що українські підрозділм дотримувалися „режиму тиші" про російські бойовики впри
тул наблизилися до українських військ, зайнявши вигідні позиції для атак в районі
Бахмутської траси, Донецького аеропорту, Дебальцеве. Під час перемир'я сепарати
стам вдалося примусити українські підрозділи відступити з блокпосту №32 на Бах-
мутській трасі, зайняти окремі села у нейтральній полосі. Загалом ворог опанував
нову територію площею понад 500 кв.км. Зрештою в середині січня перемиря було
остаточно зірвано і проросійські терористи розгорнули широкомасштабний зимо
вий наступ метою якого згідно заяв лідерів сепаратистів було захоплення всієї те
риторії Донецької і Луганської областей та примусити Україну погодитися на вимоги
Росії: федералізація України, відновлення Україною фінансування соціальної сфери
на території ДНР і ЛНР, відмова України від європейського вибору.
Спочатку основні бої відбувалися в районі Донецького аеропорту. Ворог зумів
зруйнувати башту аероруху і захопити старий і половину нового терміналу. Спроба
провести контратаку, щоб вибити ворога і закріпитися на нових позиціях на околиці
Донецьку, була невдалою. Після підриву терористами перекритів нового терміналу
аеропорту,„кіборги" 22 січня після 242 днів оборони були змушені залишити свої по
зиції. Але українські військові зберегли вогневий контроль над аеропортом і закріпи
лися на західній його околиці і вздовж злітної смуги (с.Піски, Водяне, Опитне). У боях
за будівлі аеропорте ворог втратив понад 1500 бійців і близько 200 одиниць техніки.
Наші втрати склали понад 250„кіборгів".
У той же час проросійські сепаратисти завдали могутнього танкового удару в на
прямку Лисичанська на Бахмутські трасі. Але цей наступ був зупинений з великими
втратами для ворога.
Наприкінці січня і у лютому основні бої розгорнулися навколо Дебальцевого. Тут
сепаратисти кинули в бій всі свої боєздатні частини з метою оточити українські війсь
ка, що захищали важливий транспортний вузол. Шалені танкові атаки ворога україн
ські підрозділи відбили, завдавши відчутних втрат.
Під час зимового наступу проросійські бойовики здійснили нові злочини проти
цівільного населення. 24 січня було завдано ракетного удару по житловим масивам
Маріуполя, а 10 лютого - Краматорська, жертвами яких стали сотні мирних громадян.
538
Щоб відкиути ворога від Маріуполя, 10 лютого українські війська несподівано
перешли у наступ і звільнили 4 населені пункти, просунувшись у східному напрям
ку на 10-20 км, забезпечивши нову лінію оборони міста. Основні бої розгорнулися у
с.Широкіно.
Мужність і стійкість українських солдатів дала змогу Президенту України зайня
ти тверду позицію під час переговорів „Норманської четвірки" (лідерів України, Росії,
Німеччини та Франції) у Мінську 11-12 лютого 2015 р. Переговори дали змогу укла
сти нову угоду, яка передбачала припинення вогню з 00.00 годин 15 лютого і цілу
низку заходів, які конкретизували процес реалізації угод, що були укладені у вересні
2014 р. Також країни Заходу запровадили нові санкції проти Росії.
Не зважаючи на нові домовленості сепаратисти, посилені регулярними росій
ськими підрозділами ще більше посилили свій натиск на «Дебальцевській дузі»,
їм вдалося прорватися до траси, якою здійснювалося постачання українських з'єд-
нась на виступі. Склалася реальна загроза оточення угруповання українських військ
чисельністю понад 2 тисячі бійців. Зрештою українським командуванням було при
йнято рішення про залишення Дебальцеве транспортна інфраструктура якого була
зруйнована. 20 лютого українські війська відступили з міста. У цих боях сепаратисти
і російські війська втратили близько півтори тисячі загиблих солдат і декілька сотен
одиниць бойової техніки. Українські втрати складали близько 200 загиблих. Станови
ще на фронтах тимчасово стабілізувалося. Проте не вчухали позиційні бої біля м. Ща
стя, с. Піски і Широкіно та інших місцях.
Нове загострення ситуації на фронті відбулося влітку 2015 р. Інтенсивність об
стрілів доходили до ста на сутки. Найнебезпечнішим був наступ сепаратистів і ро
сійських військ 3 червня на Мар'янку. Але він був зупинений українськими війська
ми. Щоб унеможливити у подальшому наступи терористів по всій довжині фронту
(350 км) були створені три лінії оборони з фортифікаційними спорудами. Зрештою в
силу паритету сил і погіршенні міжнародного і внутрішнього становища Росії вдалося
домогтися припинення вогню з 1 вересня 2015 р. Але ситуація залишається взриво-
небезпечною.
32.16. Вибори 2014 р. Президента України і дострокові
Після повалення режиму В.Януковича єдиним вищим легітимним органом вла

ди залишилась Верховна Рада України. Під впливом подій «Революції гідності» від
булось переформування її більшості. Частина депутатів колишньої більшості втекла
за кордон, боячись переслідувань. Решта депутатів взяла на себе відповідальність за
долю країни. 22 лютого спікером ВР України був обраний Олександр Турчинов, він же
став і виконуючим обов'язки Президента України. За короткий час парламентом були
ухвалені важливі рішення, які відновили вертикаль влади, і впроваджені заходи по
захисту країни.
Так, були відновлені дії положень Конституції, які були скасовані режимом Яну-
ковича, скасовані «диктаторські» закони, ухвалені заходи з відновлення боєздатно
сті армії, створена Національна гвардія, добровольчі батальйони спецпризначен-
ня; прийнято пакет законодавчих актів з реформування правоохоронних органів,
антикорупційний пакет, пакет заходів з люстрації, законодавство в рамках асоціації
539
________ Тема 3 1
України і ЄС та інші. 28 лютого в країні був створений новий уряд на чолі з А.Яценю-
ком, завданням якого було уникнути економічного краху в умовах повністю розгра
бованої державної казни і розв'язаної Росією війни.
Одним з важливих завдань нової влади стало проведення виборів президента,
щоб остаточно спростувати твердження Росії про нелегітимність влади в Україні.
Вибори Президента України відбулися в один тур 25 травня 2014 р. Вперше за іс
торію незалежності голосування відбулось не по всій території країни: не мали змоги
проголосувати мешканці окупованого Росією Криму та жителі багатьох районів Дон
басу, захоплених терористами.
У бюлетені були зазначені прізвища 21 кандидата, четверо з яких заявили про
своє зняття з перегонів. Перемогу на виборах здобув Петро Порошенко (54,7% голо
сів). Приведений до присяги 7 червня 2014 р.
25 серпня 2014 року Президент України П.Порошенко публічно оголосив про рі
шення достроково припинити повноваження Верховної Ради України сьомого скли
кання. Цей крок було здійснено у строгій відповідності зі статтею 90 Конституції Укра
їни, за якою «Президент України має право достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо: 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не
сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції...».
Парламентська коаліція розпалася 24 липня 2014 року, коли фракція «УДАР» та
«Свобода» оголосили про свій вихід з неї. Протягом місяця нової коаліції не було
сформовано.
Рішення Президента України стало логічною та очікуваною відповіддю на один
з ключових запитів українського суспільства про перезавантаження влади: згідно
із соціологічними опитуваннями 80% громадян України підтримували необхідність
проведення позачергових виборів парламенту. Цим було також реалізовано одну з
головних вимог Революції гідності, оскільки вибори до парламенту є найкращим спо
собом люстрації.
9 жовтня Петро Порошенко підписав закон «Про люстрацію», ухвалений Верхов
ною Радою 16 вересня. Фінальна версія закону обмежує право для високопосадовців
режиму Януковича займати посади в органах влади на 10 років, іншим - на 5.
14 жовтня Петро Порошенко підписав указ про створення Національної ради з
питань антикорупційної політики, як консультативно-дорадчого органу при прези
денті. Згідно з указом, Нацрада готуватиме президентові пропозиці щодо визначення
та вдосконалення антикорупційної стратегії, здійснюватиме системний аналіз стану
запобігання і протидії корупції, ефективності реалізацій антикорупційної стратегії та
заходів. Того ж дня Рада прийняла закон про прокуратуру, який заборонив їй втруча
тися у цивільне життя, чинити вплив на громадян та бізнес.
Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 26 жовтня 2014 р. Вино
проводились за змішаною системою. Половину депутатів обиралось за партійними
списками, інша половина в мажоритарних огругах. Як і на президентських виборах
вони проводились не на всій території країни: не мали змоги проголосувати біль
шість мешканці окупованого Росією Криму та жителі багатьох районів Донбасу, захо
плених терористами.
540
Укр аїн а в ум о в а х н г ы л г ж н о с т ! 1
У результаті виборів Верховна Рада України отримала наступний склад:

Депутати обрані Депутати обрані
Всього
Назва в одномандатних запартийними
депутатів
округах списками
Партія «Блок Петра
69 63 132
Порошенка»
Самовисуванці 96 0 96
Партія «Народний
18 64 82
Фронт»
Партія «Об'єднання»
1 32 33
Самопоміч»
Партія «Опозиційний
2 27 29
блок»
Радикальна Партія Олега
0 22 22
Ляшка
ВО «Батьківщина» 2 17 19
Всеукраїнське об'єднан
6 6
ня «Свобода»
Партія «Сильна Україна» 1 1
Партія «Воля» 1 1
ВАО «Заступ» 1 1
Партія «Правий Сектор» 1 1
Всього: 198 225 423
У новообраному парламенті утворилась більшість у складі 302 депутатів. На пер
шому засіданні Головою ВРУ було обрано В. Гройсмана, а Прем'єр-Міністром А. Яце-
нюка. Згодом був сформований і новий уряд, до якого увійшли іноземні спеціалісти.
31.17. Характер та тенденції розвитку міжнаціональних відносин
Із перших днів незалежності Україна проголосила рівність усіх громадян держа

ви незалежно від їх національності. Рішуче були засуджені будь-які спроби нагнітан
ня міжнаціональної ворожнечі, верховенство одних націй над іншими. При цьому го
ловна увага зверталася на розвиток національних культур, мов. Безперечною заслу
гою молодої держави стала розробка законодавчої бази, що врегульовувала міжна
ціональні відносини й виключала можливості в Україні міжнаціональних конфліктів.
Після проголошення незалежності України було створено Комітет у справах на
ціональностей при Кабінеті Міністрів, згодом реорганізований у міністерство (нині -
Державний комітет у справах національностей та міграції!. На нього було покладено
функції відродження та розвитку мов, культур, вільної реалізації духовних потреб
усіх національностей, що проживають на території України.
Турбота про розвиток національних меншин стала однією з ключових проблем
національної політики Української держави. 1 листопада 1991 р. Верховна Рада Украї
ни прийняла Декларацію прав національностей України. У ній підкреслювалось, що
в Україні гарантуються рівні економічні, політичні, соціальні та культурні права всім
народам, національним групам і громадянам._____________________________________________
541
Тема З І
Іншим важливим документом став Закон «Про національні меншини в Україні».

Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, творен
ня своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, викори
стання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї
релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, ство
рення національних культурних та навчальних закладів. На теперішній час в Україні
діють сотні організацій національних меншин.
Складною залишається проблема повернення кримських татар на історичну
батьківщину, їх облаштування та надання українського громадянства, що створює
напружене становище на Кримському півострові.
Україна рішучо виступає проти проявів сепаратизму як у своїй державі, так і в
інших - Грузії, Азербайджані, Сербії та ін.
На теперішній час законодавча база щодо міжнаціональних відносин, яка
функціонує в Україні, визнана світовим співтовариством взірцевою. У Верховній Раді
України плідно працює Комітет із питань прав людини, національних меншин і міжна
ціональних відносин.
31.18. Науково-технічна революція і глобальні проблеми сучасності.

Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
Досягнення України в космічній галузі
Існують різні визначення та підходи до науково-технічної революції (НТР). Науко
во-технічна революція характеризується багатьма показниками, а саме:
• проникнення науки в мікросвіт, у структуру елементарних частинок;
• прорив людини в макросвіт, у космос;
• відкриття та використання нових видів енергії - атомної, сонячної тощо;
• освоєння виробництва штучних матеріалів;
• автоматизація виробництва, створення та поширення електронних обчислю
вальних машин;
• розвиток новітніх технологій;
• перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, диференціація науки;
• інтеграція процесів розвитку науки та освіти;
• вибухоподібне зростання кількості інформації, виникнення так званого «ін
формаційного» суспільства.
Науково-технічна революція загострила проблеми, що існували, й породила нові,
глобальні, тобто спільні для всієї планети, проблеми. їх можна розподілити на чотири
групи за сферами виявлення: міжнародні відносини, взаємодія суспільства й приро
ди, суспільства та науки, науки та людини.
Для першої групи проблем важливим є збереження миру. Нагромадження і вдо
сконалення зброї масового знищення, довільне, неконтрольоване її поширення на
планеті, у тому числі в «гарячі точки», несе в собі реальну загрозу катастрофи для
всього людства.
Екологічні наслідки людської діяльності належать до другої групи глобальних
проблем. Потепління клімату, виникнення «озонових дір» свідчать про надмірне тех
ногенне навантаження на земній кулі.
Третя група - це економічні, соціальні та політичні наслідки НТР. За деякими під
рахунками, за нинішніх темпів споживання енергоресурсів запасів вугілля на планеті
вистачить на 80 років, газу - на 50, нафти - на 40. Виснаження енергетичних ресур
542
Укр аїн а в у м о в а х н еза л е ж н о ст і _________________________________________________________ ____________________________________________ ____________
сів, дефіцит сировини і продовольства супроводжуються винайденням нових видів

матеріалів, джерел енергії та шляхів її використання. Для того щоб наука служила
прогресу, важливо послідовно здійснювати демілітаризацію у всіх країнах, об'єдну
вати зусилля щодо спільного розв'язання глобальних проблем. Запровадження до
сягнень НТР зумовило різкий якісний стрибок окремих держав і формування трьох
провідних центрів економічного розвитку: Західна Європа - США - Японія.
Відносини науки та людини набули виняткового характеру. Наука перетворилась
на безпосередню продуктивну силу. Недооцінка науки та її результатів є характерною
для економічно відсталих держав, приречених і далі відставати за рахунок власної
бездіяльності й «відпливу умів». Бурхливий розвиток науки та техніки поставив лю
дину в залежність від наукових досягнень, зумовив появу нових медичних проблем.
Аварія на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 р. показала, яку загрозу становить
бездумне ставлення до науково-технічного прогресу.
У світовому співтоваристві Україна належить до числа держав, які ведуть дослі
дження космічного простору. В Україні діє Національне космічне агентство. У 1997 р.
з території США було запущено космічний корабель, на борту якого знаходився пер
ший космонавт незалежної України Л. Каденюк.
Українські ракетобудівники мають високий авторитет у всьому світі. Українські
ракетоносії «Зеніт-2» були вибрані для здійснення запусків із плавучого космодрому
згідно з міжнародним проектом «Морський старт». Практичне значення мали роз
робки українських учених та конструкторів для створення та діяльності міжнародної
космічної станції - найграндіознішого проекту в історії космонавтики.
31.19. Наука, освіта та культура в сучасній Україні ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■

Провідним науковим центром сучасної України залишається Академія наук
України, проголошена в 1994 р. національною. Однак і в її діяльності нагромадились
серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалась падінням
престижності фундаментальних досліджень. Понад 90 % нових технологічних розро
бок не впроваджується у виробництво. Серйозною вадою є поділ науки на академіч
ну, вузівську та галузеву. Низький рівень фінансування спричинив великі труднощі в
матеріально-технічному та кадровому забезпеченні. Так, окремі інститути за останні
роки втратили 50-60 % свого кадрового складу.
Відбулося зниження професіоналізму певної частини наукових співробітників
через відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного й відкритого
обміну думками, орієнтацію української науки на російську та ізоляцію від європей
ських і світових наукових кіл. Погана технічна оснащеність наукових лабораторій,
різке зниження життєвого рівня й соціальна незахищеність призвели до зростання
процесу виїзду багатьох учених за кордон. Понад 20 % науковців перейшли до ко
мерційних структур.
Такий стан у сфері науки не дає надії на швидкий вихід України з кризи, хоча чи
мало вчених самовіддано працюють у цьому напрямі. Перебудовується робота НАН
України, змінюються пріоритети, зростає увага до фундаментальних досліджень.
Створено Міністерство України у справах науки і технологій, діє Українська наукова
асоціація. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук,
Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук, ряд інших
галузевих академій. Виникла низка дослідних інститутів та центрів як громадських
543
________________________________________________ - ____________________ ._______________________________________________________________________________________________________________________ Тема З1
об'єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, у 1989 р. відновило свою діяль

ність Наукове товариство ім. Т. Шевченка.
У складних умовах перебувала й перебуває освіта, хоч процеси оновлення охо
пили й цю важливу галузь.
Основним нормативним документом у галузі освіти є Закон України «Про освіту».
Його було прийнято в 1991 р„ а сучасну редакцію затверджено в 1996 р. Цим зако
ном освіта визнана пріоритетною сферою, основою інтелектуального, культурного,
духовного, соціального, економічного розвитку суспільства та держави, передбаче
но кардинальні зміни в її роботі. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму,
демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями та народами. Закон
встановлює основні принципи освіти, її структуру, права та обов'язки учнів, студен
тів, викладачів, батьків, порядок організації управління та самоуправління в освіті
тощо. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою.
Одним із найважливіших завдань школи є забезпечення виконання Закону про
мови (1989 р.). У республіці відкрито та поновлено сотні шкіл з українською мовою
навчання, організовано тисячі українських класів у школах із російською мовою нав
чання. Освітня система стає більш гнучкою та різноманітною. З'явилась велика кіль
кість ліцеїв, коледжів та гімназій. Значно більше уваги приділяється вивченню україн
ської історії, народознавства, помітними є зрушення у викладанні інших суспільних
наук. У 2000 р. розпочалась широкомасштабна програма реформування середньої
освіти, яка має наблизити школу до сучасних вимог життя. Із 2008 р. запроваджена
система обов'язкового зовнішнього незалежного тестування для випускників та абі
турієнтів.
Зроблено перші суттєві кроки щодо реформування професійно-технічної та
вищої освіти. Із метою більш тісного зв'язку із середньою освітою Міністерство на
родної освіти та Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти були об'єднані в
одне ціле - Міністерство освіти і науки України. Скорочуються масштаби підготовки
спеціалістів через заочну та вечірню форми навчання, здійснюється перехід на сту-
пеневу підготовку: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціа
ліст, магістр. Поряд із державними створюються навчальні заклади, які базуються на
інших формах власності.
Вузи набувають більшої самостійності у своїй діяльності. Проведено роботу з лі
цензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення про
фесійного рівня діяльності) вищих навчальних закладів. У 2005 р. Україна долучилась
до Болонського процесу реформування вищої освіти в Європі, яка дасть змогу укра
їнським студентам вільного пересування в європейському освітньому просторі.
Розвиток культури переживає значні труднощі. В умовах обмеженого держав
ного фінансування заклади культури змушені буквально боротися за виживання.
Діяльність творчих колективів, театрів, музеїв, бібліотек нерідко тримається лише на
ентузіазмі.
Правова держава - це держава, яка характе ефективною правоохоронною системою.
ризується контролем народу над владою, пану Демократична держава - це держава, в якій
ванням права в усіх сферах державного життя, вся система побудована на демократичних
реалізацією суверенних прав і свобод грома засадах, пріоритеті прав людини, виборності
дян, високою правовою культурою населення і й звітності інститутів влади тощо.
544
У кр а їн а « ум о в а х и є г а м ж м о а п і Ш Я Я Я Ш Ш Я Я Ш Ш Ш Ш Ш Ш Н Ш Ш Ш Ш Ш Ш Ш Ш Я Я Я Я Я Ш Я Ш Ш Я Я Ш Я Ш Ш Ш Ш Ш
Позаблокова держава - міжнародний ста Девальвація - пониження курсу національ

тус держави, який передбачає не входження ної чи міжнародної (регіональної) грошової
до будь-яких політичних, воєнних блоків; до одиниці стосовно валют інших країн або до
тримання принципів рівновіддаленості від рогоцінних металів. Девальвація відбиває
всіх центрів сили, що існують у світі, і співро знецінення валютних резервів у результаті
бітництва з усіма державами світу. інфляції, нерівномірності її розвитку у різних
«Партія влади» - сукупність політичних сил, країнах, дефіцит платіжного балансу. У сучас
них умовах є методом валютної політики дер
що підтримують і є опорою існуючої влади.
жав з метою стимулювання експорту, разом з
Мажоритарна виборча система - система
тим веде до зростання цін на імпортні товари
визначення результатів голосування при об
у національній валюті, прискорюючи інфля
ранні центральних і місцевих представниць
цію в країні.
ких органів, президентів та інших осіб. Це така
Грошова емісія - додатковий випуск в обіг
система підрахунку голосів, коли обраним
грошових знаків.
вважається кандидат, який отримав абсолют
Дефолт - нездатність країни сплачувати за
ну більшість голосів або просту більшість 50%
своїми борговими зобов'язаннями.
+ 1 голос.
Державний бюджет - фінансова програма
Пропорційно-мажоритарна (змішана) ви
уряду на певний строк (здебільшого на 1 рік),
борча система - вид виборчої системи, в
якою визначаються склад майбутніх доходів
якій поєднуються елементи пропорційної і
і видатків держави і кошти, що концентру
мажоритарної.
ються в руках держави для виконання своїх
Пропорційна виборча система - вид ви
функцій; централізований фонд фінансових
борчої системи, за якої порядок визначення ресурсів держави.
результатів виборів у представницькі органи
Бюджетний дефіцит - перевищення видат
проходить на основі підрахунку голосів, по
ків бюджету над доходами.
даних громадянами за кандидатів, що були
Депопуляція - процес вимирання, швидкого
включені до списків від певних політичних
скорочення, виродження, занепаду певного
партій (виборчих об'єднань).
етносу, населення певного регіону, країни.
Структурна перебудова економіки - ціле
Поліетнічна держава - держава, громадяни
спрямовані заходи з метою пристосування еко
якої належать до різних етнічних груп, націй.
номіки країни до нових реалій (стимулювання
Репатріація - повернення на батьківщину
і підтримка розвитку певних галузей виробни
цтва), до системи міжнародного поділу праці.
військовополонених, переміщених осіб, біжен
ців, емігрантів.
Приватизація - продаж або передача при
Диференціація суспільства - соціальне роз
ватним власникам державної власності.
шарування суспільства за майновою, освіт
Корупція - злочинне використання держав ньою та іншими ознаками.
ними чиновниками та іншими посадовими
Інтеграція - процес взаємного зближення і
особами своїх формальних прав з метою осо
пристосування економічної, фінансової та ін
бистого збагачення.
ших політик різних держав на взаємовигідних
Тіньова економіка - та частина економіки, основах.
яка працює поза межами державного конт Державотворчий процес - процес форму
ролю, регулювання, не сплачує обов'язкових вання державних органів влади, збройних
платежів до бюджету країни. сил, формування економічної моделі, виро
Лібералізація цін - процес пом'якшення або блення основ зовнішньої і внутрішньої полі
скасування контролю держави за системою тики.
утворення цін. «Помаранчева революція» (жовтень-гру-
Гіперінфляція - швидке зростання товарних день 2004 р.) - це мирні багаточисельні
цін і грошової маси в обігу, що веде до різко протестні виступи населення проти фаль
го знецінення грошової одиниці, порушенню сифікації результатів президентських вибо
платіжного обігу і нормальних господарських рів 2004 р., за проведення демократичних і
зв'язків. соціально-економічних реформ. Наслідком
545
ш яш ш ш яяш ш ш яш ш нш ш ат ш яш яш ш ш ш ш яш ш ш яяш ш ш Тема 3 1
революції стало встановлення парламент- сепаратизм - це прагнення частини держави
сько-президентської форми правління і об відокремитися, відділитися від цілого. Будь-
рання Президентом України Віктора Ющенко. яка держава може стати жертвою сепаратиз
Але його правління не виправдало сподіван му. Проте не варто плутати його з національ
ня більшості громадян України. Декларовані но-визвольним рухом народів.
реформи так і не були проведені. Дуже часто причиною сепаратизму в політи
«Євромайдан», «революція Гідності» (ли ці є культурно-етнічний поділ країни. Як пра
стопад 2013 - лютий 2014 рр.) - національ вило сепаратистські рухи супроводжуються
но-патріотичні, протестні акції в Україні проти збройною боротьбою нечисленних угрупо
режиму В.Януковича, передусім, проти ко вань, що підтримуються ззовні.
рупції, свавілля правоохоронних органів та «Антитерористична операція (АТО)» -
сил спецпризначення, а також на підтримку збройний конфлікт на території Донецької
європейського вектора зовнішньої політики і Луганської області України між з одного
України. Спроба влади придушити мирний боку - організованими та керованими з РФ
протест призвела до кривавих сутичок, жер незаконними збройними формуваннями До
твами яких стали більше сотні чоловік. На нецької і Луганської «народних республік»,
слідком протесту стала втеча В. Януковича, визнаних терористичними організаціями, за
прихід до влади демократичних сил, збройна підтримки регулярних військових частин РФ
агресія Росії і роздмухування нею сепаратист та з іншого боку - українськими правоохо
ських рухів у різних регіонах України. ронцями із залученням Збройних сил Украї
«Небесна сотня» - це узагальнююча назва ни. Складова частина Російсько-української
загиблих учасників «Революції гідності». війни. Початок проведення АТО було прого
21 лютого 2014 р. офіційна влада України юри лошено 15 квітня 2014 р.
дично визнала жертвами загиблих мітингу- «Анексія» - це насильницьке приєднання
вальників Євромайдану. Цього дня на Майдані державою всієї або частини території іншої
відбулось прощання із загиблими повстанця держави в односторонньому порядку. За
ми, яких в жалобних промовах назвали «Не міжнародним правом анексія - один з видів
бесною сотнею». Під час прощання з загибли агресії і спричиняє міжнародно-правову від
ми лунала жалобна пісня «Пливе кача. ..». повідальність.
«Сепаратизм» - у буквальному перекладі з «Тимчасово окупована територія» - це офі
латинської це слово означає «відділятися», ційний статус території, яка незаконно окупо
«виокремлюватися». У політичному розумінні вана, відторгнута від іншої країни.
Персонали
Фокін Вітольд, Масол Віталій, Марчук Єв ративному технікумі, а згодом у Київському
ген, Звягільський Юхим, Кучма Леонід, університеті, кандидат економічних наук.
Лазаренко Павло, Пустовойтенко Валерій, Працював викладачем політекономії,. На
Ющенко Віктор, Кінах Анатолій, Янукович партійній роботі - завідувачем ідеологічного
Віктор, Єхануров Юрій, Тимошенко Юлія, відділу ЦК КПУ, секретарем ЦК КПУ, другим
Азаров Микола, Арбузов Сергій, Яценюк секретарем КПУ. У 1990-1991 рр. - голова Вер
Арсеній - Прем'єр-міністри України ховної Ради України. 1991-1994 рр. - перший
Кравчук Леонід, Кучма Леонід, Ющенко Ві Президент незалежної України. З 1994 р. по
ктор, Янукович Віктор, Порошенко Петро - теперішній час народний депутат України. Іс
Президенти України. торичною заслугою Л. Кравчука є те, що у бо
Плющ Іван, Мороз Олександр, Ткаченко ротьбі за незалежність України йому вдалося
Олександр, Литвин Володимир, Яценюк уникнути кровопролиття і значних потрясінь
Арсеній, Рибак Володимир, Турчинов на початковому етапі державотворення. В
Олександр, Гройсман Володимир - Голови той же час у період його президенства так і
Верховної Ради України не було здійснено радикальних економічних
Кравчук Леонід народився у 1934 р. на Рів- перетворень, які б вивели країну з кризи і за
нинщині. Навчався у Рівненському коопе- безпечили стабільний розвиток.
546
[Україна вутотахнюаявжночЫ — — — І
Кучма Леонід народився 9 серпня 1938 р. на Ющенко Віктор (1954 р.н.) - український
Чернігівщині. Вищу освіту здобув у Дніпропе державний та політичний діяч. Прем'єр-мі
тровському університеті. Після його закін ністр України з грудня 1999 р. до квітня
чення працював у конструкторському бюро 2001 р. Реалізація урядової програми «Ре
«Південне», де пройшов шлях від інженера форми заради добробуту» дозволила Кабі
до першого заступника генерального дирек нету Міністрів В. Ющенка домогтися пози
тора. Тривалий час був технічним керівником тивної динаміки в економіці. На парламент
космодрому Байконур. Обирався секретарем ських виборах у березні 2002 року в бага
парткому заводу. У 1986-1991 рр. - генераль томандатному окрузі блок отримав 24,7%
ний директор ВО «Південмаш». Кандидат голосів виборців (1-е місце серед партій і
технічних наук, професор. У 1990 р. був об блоків) і сформував найбільшу фракцію у
раний депутатом до ВР УРСР. Жовтень 1992 - Верховній Раді. Був кандидатом від опози
вересень 1993 р. - прем'єр-міністр України. ційних сил на посаду Президента України
Очолював Українську спілку промисловців на чергових виборах Президента України
і підприємців. У 1994-2004 рр. - Президент 2004 року, хоча формально йшов на вибори
України. До позитивних сторін президентства як самовисуванець. Визнаний Центральною
можна віднести: здійснення приватизації і виборчою комісією переможцем повторно
формування приватного сектора економіки; го туру голосування 26 грудня 2004 року.
запровадження і зміцнення власної фінансо Після рішення Верховного Суду України від
во-грошової системи; подолання економіч 20 січня 2005 року, офіційнооголо шений
ної кризи 1990-х рр.; прийняття Конституції третім Президентом України. Із 2004 р. до
у 1996 р.; урегулювання проблеми кордонів 2010 р. - Президент України.
України; започаткування реформування сис Янукович Віктор (1950 р.н.) - український
теми освіти. До негативних наслідків прези державний діяч, політик, 4-й Президент Ук
дентства можна віднести: значне поширення раїни (з 25 лютого 2010 до 22 лютого 2014).
корупції; формування і зміцнення тіньової 22 лютого 2014 року визнаний Верховною
економіки; створення фінансово-промисло Радою України таким, що у неконституційний
вих кланів; накопичення зовнішньої забор спосіб самоусунувся від здійснення конститу
гованості; зловживання під час приватиза ційних повноважень, та є таким, що не вико
ції; несформованість державних інтересів; нує свої обов'язки.
невизначеність у відносинах між Заходом і Порошенко Петро (1965 р.н.) - український
Сходом; провал інтеграційних починань до державний та політичний діяч, підприємець,
євроатлантичних структур; низький рівень мільярдер, п'ятий Президент України, за
життя переважної частини населення; неви- сновник «Українського промислово-інвести
рішеність соціальних проблем. ційного концерну».
547
иишнниишмииаи— — — — — — — — — тла з і
1. У якому році між Російською Федерацією та Україною було досягнуто домовле
ність про розподіл Чорноморського флоту і підписано широкомасштабний Дого
вір про дружбу, співробітництво і партнерство між двома країнами?
А 1991р. В 1997р. ІА І Б І В І Г.І
Б 1995 р. Г 1999 р. ГІТ І І
2. Створення Співдружності Незалежних Держав пов'язане з іменами
А Л. Кравчука, С. Шушкевича, Б. Єльцина. А Б в г|
Б Л. Кучми, Б. Єльцина, О. Лукашенка. □
В М. Горбачова, Б. Єльцина, Н. Назарбаева.
Г Л. Кравчука, Н. Назарбаева, С. Шушкевича.
3. Які країни у 1994-1995 рр. надали гарантії безпеки Україні в обмін на ліквідацію
ядерного потенціалу і приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї?
А США і Росія □□□а
Б США, Росія, Великобританія
В США, Росія, Великобританія, Китай
Г США, Росія, Великобританія, Франція, Китай
4. Питання приналежності якого острова викликало напруженість в україно-ро
сійських відносинах у 2003 р.?
А Зміїного В Тузли Ш ЭСШ
Б Криму Г Березані с
5. Хто був першим космонавтом незалежної України?
А Ю. Гагарін В Л. Каденюк А Б в Г
Б П. Попович Г Ю. Тітов ..
6. Яка релігійна конфесія в сучасній Україні є найчисельнішою?
А Українська православна церква, Московський патріархат !А І |б 1 1 !
| В г
Б Українська православна церква, Київський патріархат Ы

В Українська автокефальна православна церква
Г Українська греко-католицька церква
7. Яке висловлювання є правильним?

А «Конституційний процес в Україні завершився у 1996 р.,
прийняттям Конституції України»
Б «У 1993-1994 рр. Україна пережила гіперінфляцію»
В «За роки незалежності вибори до Верховної Ради України
здійснювалися на змішаній і пропорційній основах»
Г «Україна стала членом ООН після проголошення незалежності»
8 . Коли відбувалися дострокові вибори до Верховної Ради України?
А 1990,2007,2014 рр. А Б в Г
Б 1994,2002,2012 рр.
В 1994,2007,2014 рр.
Г 1998,2006,2012 рр.
548
У кр аїн а • у м о в а х н е з а л е ж н о с т і З ?!
9. У якому році почалося піднесення економіки України після майже десятилітньої

економічної кризи?
А 1998 р. В 2001 р. о о ш щ
Б 2000 р. Г 2004 р.
ІО.Яка трагедія України була визнана на законодавчому рівні геноцидом українсько-
го народу?
А Голодомор 1932-1933 рр. Ш Ш
Б масовий терор 1930-х рр.
В голокост 1941-1945 рр.
Г перебування України у складі СРСР
11.У які роки вибори до Верховної Ради України здійснювалися за мажоритарною
виборчою системою?
1) 1990 р. 4) 2002 р. 7) 2012 р.
2) 1994 р. 5) 2006 р. 8) 2014 р.
3) 1998 р. 6) 2007 р.
А 1,2 3,4
Б 2,3 5,6
12.3 якими країнами НАТО і ЄС має спільний суходільний кордон Україна?
1) Угорщиною 5) Польщею
2) Румунією 6) Росією
3) Болгарією 7) Словаччиною
4) Молдовою 8) Білоруссю
А 1 ,3 ,5 , 7 В 1,2, 5,6
Б 2 ,4 ,6 , 7 Г 1 ,2 ,5 , 7 І І І І І
ІЗ.Конституція УРСР ухвалена 20 квітня 1978 р. утратила чинність у
А 1985 р. В 1996 р. О 0 0 ГЇ
Б 1991р. Г 2004 р.
14.25 листопада 1991 р. президент Росії Б.Єльцин зробив висновок: «Як тільки вони
[Україна] приймуть рішення про свою національну валюту - і все ми [СРСР] за
кінчилися». Коли було запроваджено національну валюту України?
А 1991 р. 00!
Б 1992 р.
В 1994 р.
Г 1996 р.
15.Що давало підстави Президенту України Л.Кучмі у своїй доповіді від 11 жовтня
1994 р. робити такий висновок про становище в країні: «...суспільство вже дав
но практично вичерпало ресурс виживання... Вичерпав себе ресурс суспільних
очікувань, втрачено віру населення в завтрашній день, у можливість переломити
ситуацію на краще. За цих умов альтернативи курсу на суттєве прискорення еко
номічних реформ не існує...»?
А глибока економічна криза 000Є
Б глибока економічна і перманентна політична кризи І— І— І— І— І
В могутній страйковий рух, який паралізував всі сторони життя суспільства
Г прагнення перемогти на дострокових президентських виборах
549
_______ ____________________ . _______ ІК У Ш -Г ІЯ Тема 3 1
Іб.Щ о стало приводом «Революції гідності»?

А розстріл беззбройних протестуючих А Б в
3
22 січня 2014 р. на вул.Грушевського , □
Б силовий розгін протесаної акції на Майдані
Незалежності ЗО листопада 2013 р.
В повалення пам'ятника В.Леніна в Києві 8 грудня 2013 р.
Г втеча Президента України В.Януковича з Києва 21 лютого 2014 р.
1 7 .Що примусило Партію Регіонів зробити таку заяву:
«Ми, фракція Партії Регіонів у Верховній Раді України і наші однопартійці, рішу
че засуджуємо злочинні накази, що призвели до людських жертв, до порожньої
скарбниці, величезних боргів, ганьби в очах українського народу і всього світу, в
результаті чого наша країна опинилася на краю прірви, загрози розколу і втрати
національного суверенітету»?
А «Революція на граніті» В «Помаранчева революція» А Б в г
Б «Оксамитова революція» Г «Революція гідності» .
18.Які події надихнули художника на створення такого малюнка?
А «Революція на граніті»
Б «Помаранчева революція»
В «Революція гідності»
Г Збройна агресія Росії проти України
А Б В Г
г п

19.Установіть відповідність між поняттями, термінами та їх визначеннями.
і гіперінфляція А нездатність країни сплачувати за
2 грошова своїми борговими зобов'язаннями
емісія Б перевищення видатків бюджету
3 дефолт над доходами
4 девальвація В швидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу,
що веде до різкого знецінення грошової одиниці,
з г а в с и їн порушення платіжного обігу і нормальних
господарських зв'язків
Г додатковий випуск в обіг грошових знаків
Д пониження курсу національної чи міжнародної
(регіональної) грошової одиниці стосовно
валют інших країн, або дорогоцінних металів
20.Установіть відповідність між Президентами України і Прем'єр-Міністрами Україн
1 Л.Кравчук А В.Марчук ■ □□□ПН
2 Л.Кучма - перший термін Б В.Пустовойтенко п
перебування на посаді В В.Мороз 1
3
3 Л.Кучма - другий термін Г Ю.Єхануров А.
перебування на посаді Д В.Фокін
4 В.Ющенко
550
Укр аїн а в ум о в а х н ч а л г ж н о с т ! __________________________________________ ___________________ ___ __________________________________________ _________________________________ ________________
21 .Установіть відповідність між роками і подіями.

1 1991 р. А вступ до Ради Європи (РЄ)
2 1995 р. Б підписання угоди про асоціацію
3 2008 р. з Європейським союзом (ЄС)
4 2014 р. В приєднання до Наради з безпеки і
співробітництва в Європі (НБСЄ,
и ав ш н гп згодом ОБСЄ)
Г вступ до Світової організації
торгівлі (СОТ)
Д утворення Співдружності
Незалежних Держав (СНД)
А «Касетний скандал» (ВСШЕШ
Б вибори до ВР України IV скликання пв ■■в
яв в
В початок акції «Вставай, Україно!» гя ■ в
Г «Помаранчева» революція пв ■■в
23. Установіть послідовність вступу України до міжнародних організацій.
А ГУАМ ааигзн
Б Організація Об'єднаних Націй (ООН) пв ■в в
пв
В Рада Європи я
Г Співдружність Незалежних Держав яв ■ в
А затвердження Верховною Радою України державної ао о п гі
символіки України: Гімну, Прапора, Герба п ■■■в
я ■
Б прийняття Акту проголошення незалежності України я■ в в
В схвалення Конституції України пв
Г перші вибори до Верховної Ради України за часів незалежності
25 . Установіть хронологічну послідовність подій.
А приєднання України до Договору про »□□□н
нерозповсюдження ядерної зброї в ■■в
яв
Б вступ України до Ради Європи пв
В створення Збройних сил України пв ■в
Г підписання Україною угоди про створення
Співдружності Незалежних Держав
26. Установіть хронологічну послідовність подій.
А проведення першого Всеукраїнського референдуму упнпга
Б прийняття Акта проголошення незалежності України я в ■■в
я
В схвалення Конституції України я
Г підписання Конституційного договору між пв ■■в
Президентом і Верховною Радою України
551
Завдання з короткою відповіддю множинного вибору.
27 .Яке завдання державотворення в Україні було вирішено в першій половині 1990-х
років?
1 визначено державні кордони, регламентовано режим і порядок їх охорони
2 побудовано соціально орієнтовану ринкову економіку
3 інтегровано українську економіку в європейські та світові
економічні структури
4 створення власних збройних силю організовано органи
безпеки та правопорядку
5 сформовано інститут громадянства, національну символіку
визнано державною
6 прийнято конституцію незалежної України
7 запровадження пропорційної системи виборів народних депутатів
2 8 .Членом яких міжнародних організацій Україна стала впродовж 1990-х рр.?
1 Нарада (Організація) з безпеки та співробітництва в Європі
2 Рада Європи
3 Організація Об'єднаних Націй
4 Парламентська Асамблея Чорноморського економічного співробітництва
5 Європейський Союз
6 Організація Північноатлантичного договору
7 Ташкентський договір про колективну безпеку (Ташкентський пакт)
552
ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ
1 млн. років тому - V ст. - Стародавня (дав ІІ-ІІІ ст. - переселення готів з південних бере
ня) історія України гів Балтійського моря у Північне Причорно
1 млн. - 800 тис. років - вік найдавнішої з мор'я. Заснування держави Германаріха
відкритих археологами стоянок на території II-V ст. - період існування черняхівської куль
України (с.Королеве у Закарпатті) тури
I млн. - XI тис. до н. е. - давній кам'яний вік III ст. - поширення християнського віровчен
(палеоліт) ня в Криму
Близько 150 тис. років тому - почалося най 70-ті роки VI ст. - знищення гунами більшо
більше похолодання сті античних держав у Північному Причорно
мор'ї
Близько 100 тис. років тому - з'являється
материнський рід Близько 375 р. - розгром гунами готів
Близько 40-35 тис. років тому - на території Після 375 р. - остготи завдали тяжкої пораз
України з’явилася людина розумна ки антам
XVI тис. до н.е. - середній кам’яний вік (мезоліт) V ст. - XV ст. - початок XVI ст. - Середньовіч
на історія України
VI- ІУтис. до н.е. - новий кам'яний вік (неоліт)
Середина V-VII ст. - Велике розселення
ІУ-ІІІ тис. до н.е. - мідний, або мідно-кам'я слов'ян. Панування антів на українських землях
ний вік (енеоліт)
Середина VI ст. - рух аварів через українські
Кінець V - сер. НІ тис. до н.е. - трипільська землі в Середнє Подунав'я
культура
VI-VII ст. - Балканські війни слов'ян
Кінець IV - початок III тис. до н.е. - розви
ток конярства у племен середньостогівської Кінець V - перша половина VI ст. - час життя
культури князя Кия. Заснування Києва
II тис. д о н.е. - бронзовий вік 558 р. - вторгнення аварів у Північне При
чорномор'я
ІХЛПІІ ст. до н.е. - початок залізного віку на
теренах України. У Степу рання стадія залізно 602 р. - остання згадка про антів у писемних
го віку пов'язана з культурою кіммерійців, в джерелах. їх поразка у війні з аварами
Лісостепу - з чорноліською культурою Середина VII ст. - утворення Хозарського ка-
ганату
VII- ІІІ ст. до н.е. - скіфський період
Близько 515 р. до н.е. - похід Дарія ! в Скіфію VII ст. - утворення в Приазов'і Великої Булгарії
VIII ст. - утворення князівств у східних слов'ян
VIII- УІІ ст. до н.е. - заснування перших грець
ких колоній у Північному Причорномор'ї VIII - початок IX ст. - утворення Київської
держави
V ст. до н.е. - утворення Боспорського цар
ства 839 р. - прибуття руського посольства до
Константинополя. У писемних джерелах
V ст. до н.е. - утворення Великої Скіфії вперше згадується назва «Русь»
339 р. до н.е. - загибель скіфського царя 860 р. - похід князя Аскольда на Константи
Атея. Розпад Великої Скіфії нополь
III ст. до н.е. - початок переселення сармат 860(862) р. - «Аскольдове хрещення»
ських племен у Північне Причорномор'я
882 р. - похід Олега на Київ, убивство Асколь
ІІІ-ІІ ст. до н.е. - завершується становлення да і Діра. Об'єднання північного і південного
слов'ян. На території України формується за- слов'янства в єдину державу - Київську Русь
рубинецькз культура
882-912 рр. - князювання Олега в Києві
І ст. до н.е. - 1ст. - підпорядкування грецьких
міст-держав Північного Причорномор’я владі 907 та 911 рр. - походи Олега на Царгород
Риму 912-945 рр. - князювання Ігоря
I- ІІ ст. - перші згадки про слов’ян-венедів у 941 та 944 рр. - походи Ігоря на Візантію
писемних джерелах 945 р. - повстання древлян. Загибель Ігоря
II- У ст. - черняхівська культура, основними 945-969 рр. - регентство княгині Ольги при
творцями якої були слов'яни Святославі
553
946 р. або 957 р. - посольство княгині Ольги 1 1 3 9 р .- Києвом заволоділи чернігівські Оль-
до Царгорода. Хрещення Ольги говичі. У боротьбу за київський стіл втрутився
964-967 р р . - походи Святослава на Волгу та Юрій Довгорукий
Північний Кавказ проти Хозарського каганату 1153-1187 рр. - князювання Ярослава Воло
та його союзників димировича (Осмомисла) в Галицькій землі
968-971 рр. - Балканські походи Святослава 1160 р. - спорудження Успенського собору у
968 р. - реорганізація управління Русі Свя Володимирі-Волинському
тославом 1169 р. - Київ було сплюндровано володими-
9
972 р. - загибель Святослава ро-суздальським князем Андрієм Боголюбським
980-1015 рр. - правління Володимира Вели 1185 р. - невдалий похід Ігоря Святославича
кого проти половців, який став приводом до напи
988-989 р р . - хрещення Русі сання «Слова о полку Ігоревім»
996 р. - завершено будівництво Десятинної 1187 р. - перша згадка в літописах назви

церкви - першого кам'яного храму на Русі «Україна»
1015 р. - устав Ярослава Мудрого («Руська 1141 р. - об'єднання Галицької землі Володи
Правда») миром Володаревичем
1019 р. - утвердження Ярослава Володими 1152-1187 рр. - зміцнення Галицького кня
ровича на київському престолі зівства за правління Ярослава Осмомисла
1036 р. - розгром Ярославом Мудрим пече 1170 р .- початок князювання Романа Мстис-
нігів під Киевом лавича на Волині
1037 р. - побудова собору Святої Софії в Києві 1 1 9 9 р .- похід Романа Мстиславича на Галич.
1050-1114 рр. - роки життя видатного живо Об'єднання Волині і Галичини
писця Аліпія (Алімпія) Печерського 1205 р. - загибель Романа Мстиславича під
1051 р. - обрання Ілларіона київським митро Завихвостом у Польщі
политом. Початок історії Києво-Печерської 1206-1238 рр. - міжусобиці, боярські змови
лаври та іноземне втручання в галицько-волинські
1056-1057 рр. - створення Остромирового справи
Євангелія 1223 р., 31 травня - битва на Калці поразка
1060 р. - Ярославичі розгромили турків руських дружин і половців від монголів
1068 р. - поразка Ярославичів у битві з по 1234 р. - утвердження Данила Романовича
ловцями на р.Альті. Київське повстання на галицькому престолі
1072 р. - укладення «Правди Ярославичів» 1238 р. - розгром Данилом Галицьким хрес
1073, 1076 рр. - створення «Ізборників» для тоносців під Дорогочином
Святослава Ярославича 1239 р. - спустошення монголами Переяс
1097 р . - Любецький з'їзд князів лавської і Чернігівської земель
ХІ-ХІІІ ст. - завершальний період формуван 1240 р., кінець листопада - початок груд
ня української мови ня - оборона Києва
Кінець XI - початок XII ст. - творчість Несто 1240 р., грудень - 1241 р „ березень - спу
ра Літописця стошення монголами земель Київського і Га
1 1 0 3 р .- перемога руських князів над полов лицько-Волинського князівств
цями на р.Сутінь 1245 р., 17 серпня - битва під Ярославом,
1111 р. - «хрестовий похід» руських князів перемога Данила Галицького над угор
проти половців сько-польським військом
1 1 1 3 р .- створення монахом Нестором «По 1253 р . - коронація Данила Галицького
вісті временних літ» 1254-1259 рр. - напади монгольських орд на
1113-1125 рр. - правління в Києві Володими Галицько-Волинську державу
ра Мономаха 1264 р. - смерть Данила Галицького
1125-1132 рр. - правління в Києві Мстислава 1269-1288 рр. - правління Володимира Ва-
Великого сильковича на Волині
554
■■■■■■■■■иштииииящяидмиишииииииииимиимиииииииии— им—им
Початок XIV ст. - об'єднання галицько-во 1432-1436 рр. - існування «Великого князів
линських земель під владою Лева Данило ства Руського»
вича 1434 р. - Польща оволоділа Західним Поділлям.
1301-1308 рр. - правління Юрія Львовича Створено Подільське і Руське воєводства
1323 р. - загибель галицько-волинських кня З 1435 р. - селянам Галичини дозволено пе
зів Андрія і Лева. Припинення династії Рома реходити від одного феодала до іншого тіль
новичів ки раз на рік
1340 р. - смерть Юрія II. Початок боротьби за 1435 р. - Вількомирська битва
галицько-волинську спадщину між сусідніми 1440- 1452 рр. - Волинське удільне князів
державами ство Свидригайла
1340-1385 рр. - князювання Любарта Гедимі- 1441- 1470 рр. - Київське удільне князівство
новича на Волині 1450-1494 рр. - життя та діяльність Юрія
1349 р. - загарбання польськими феодалами Дрогобича
Галичини 1458 р. - утворення незалежної від Москви
1349 р. - приєднання Шипинської землі до Київської митрополії
Угорщини 1463 р. - утворення Львівського церковного
1354 р. - патріарший собор у Константи братства
нополі, який санкціонував перенесення 1478 р. - встановлення васальної залежності
руської митрополії з Києва до Володими- Кримського ханства від Османської імперії
ра-на-Клязьмі
1481 р. - невдала антилитовська змова русь
1359 р. - утворення Молдавського кня ких князів
зівства. Входження Шипинської землі до скла 1482 р. - початок регулярних нападів татар
ду Молдавського князівства на українські землі
Близько 1362 р. - литовські князі остаточно 1489, 1492 рр. - перші письмові згадки про
заволоділи Києвом та Поділлям козаків
1362(1363) р. - битва на Синіх Водах Кінець XV ст. - перші згадки про козацтво
1370-1385 рр. - перебування Галичини у 1490-1492 рр. - селянське повстання в При
складі Угорщини карпатті під проводом Мухи та Андрія Борулі
1374 р. - надання польській шляхті привілею 1491 р. - початок українського книгодру
спадкового землеволодіння кування. Швальпольд Фіоль у Кракові над
1380 р. - підтвердження ханом Тохтамишем рукував кирилицею богослужбові книги
прав генуезців на володіння у Північному «Осьмогласник», «Часослов», «Тріодь пісна»,
Причорномор'ї «Тріодь цвітна»
1385 р .- Кревська унія Литви та Польщі 1497 р. - перша згадка назви «Буковина» у
1387 р. - перехід Галичини під владу Польщі писемних джерелах
1503 р. - захоплення Чернігово-Сіверщини
1393-1396 рр. - ліквідація Вітовтом удільних
московським князем Іваном III Васильовичем
князівств на українських землях
1508 р. - виступ Михайла Глинського
1393-1414 рр. - діяльність Федора Коріа-
товича на Закарпатті 1514 р. - битва під Оршею
1399 р. - поразка литовського війська у битві 1523 р. - ліквідація Москвою Новгород-Сі-
з татарами на р.Ворскла верського князівства
1410 р. - Грюнвальдська битва 1529 р. - перша, документально зафіксована
згадка про опришків
1 4 1 3 р .- Городельська унія
1 5 2 9 ,1 5 6 6 ,1 5 8 8 рр. - Перший, Другий і Тре
1428-1430 рр. - утворення Кримського хан тій Литовські статути. Третій статут: остаточне
ства закріпачення селян
1430 р. - включення Західного Поділля до Ко 1555-1561 р р .-створення Пересопницького
ролівства Польського Євангелія
1430-1440 рр. - повстання литовсько-русь 1557 р . - затвердження Сиґізмундом II Ав-
кої знаті на чолі з Свидригайлом ґустом «Устави на волоки»
555
1564-1578 рр. - будівництво вежі Корняк- 1637-1638 рр. - козацьке повстання під про
та - першої споруди з ансамблю Успенської водом Павла Бута, Якова Острянина і Дмитра
церкви уЛьвові Гуні
1566 р. - прийняття Другого Литовського ста 1638 р. - прийняття «Ординації Війська Запо
туту розького»
1569 р. - Люблінська унія. Об'єднання Поль 22 січня 1648 р. - початок Національно-ви
ського Королівства й Великого князівства звольної війни українського народу середи
Литовського в єдину державу - Річ Посполиту ни XVII ст.
1572 р. - створення за дорученням польсько 5-6 травня 1648 р. - битва на Жовтих Водах
го короля Сиґізмунда II Авґуста полку україн 16 травня 1648 р. - битва під Корсунем
ських реєстрових козаків 11-13 вересня 1 6 4 8 р .-битва підПилявцями
1578 р. - відкриття в Острозі слов'яно-гре- Червень-серпень 1649 р. - облога Збаража
ко-латинської школи 5-6 серпня 1649 р. - битва під Зборовом
Кінець 70-х - початок 80-х рр. XVI ст. - ви 8 серпня 1649 р. - укладання Зборівського
никнення Запорозької Січі на о.Томаківка договору
1581 р. - видання Острозької Біблії 18- 30 червня 1651 р. - битва під Берестечком
1585 р. - створення першої в Україні брат 18 вересня 1651 р. - укладання Білоцерків
ської школи у Львові ського договору
1588 р. - прийняття Третього Литовського 22-23 травня 1652 р. - битва під Батогом
статуту 1652-1709 рр. - Чортомлицька Січ
1591-1593 рр. - козацьке повстання під про 11 жовтня - 5 грудня 1653 р. - Жванецька
водом К.Косинського облога. Кам'янецька угода
1594-1596 рр. - козацьке повстання під про 8 січня 1654 р. - Переяславська рада
водом С. Наливайка 27 березня 1654 р. - укладання україно-мос-
1596 р. - укладання Берестейської церковної ковської міждержавної угоди (Березневі стат
унії ті)
19- 21 січня 1655 р. - битва під Охматовим
Перша тритина XVII ст. - «Доба героїчних по
ходів» козаків 24 жовтня 1656 р. - підписання Москов
ською державою і Річчю Посполитою Вілен-
1616 р. - запорозькі козаки, очолювані геть
ського перемир'я
маном П.Конашевичем-Сагайдачним, захопи
ли Кафу 27 липня 1657 р. - смерть Богдана Хмель
ницького
1 6 1 8 р .- похід козаків на чолі з П. Конашеви-
50-ті рр. XVII ст. - утворення слобідських
чем-Сагайдачним на Москву під час війни між
полків
Річчю Посполитою і Московією
1657 р. - обрання гетьманом І.Виговського
1620 р. - відновлення православної ієрархії
1658 р. - Гадяцька угода
на українських і білоруських землях у складі
Речі Посполитої 1658-1659 р р .-україно-московська війна
1621 р. - Хотинська війна 8-9 липня 1659 р. - Конотопська битва
1659 р. - укладення україно-московських Пе
1625 р. - виступ гетьмана Марка Жмайла
реяславських статей
проти польської влади
1660 р. - укладення україно-польського Сло-
1630 р. - козацьке повстання під проводом
бодищенського трактату
Тараса Федоровича (Трясила)
1663 р. - поділ Української держави на Пра
1632 р. - заснування Києво-Могилянського вобережну і Лівобережну Гетьманщини
колегіуму
1663 р. - обрання вперше І.Сірка кошовим
1632 р. - початок легалізації православної отаманом Запорозької Січі. Згодом ще 15 разів
церкви в Речі Посполитій Жовтень 1663 - березень 1664 рр. - похід
1635 р. - зруйнування Кодацько< фортеці за польсько-татарсько-українського війська на
порожцями під проводом Івана Сулими Лівобережжя на чолі короля Яна Казимира
556
ш ш н в н м м м ш а и я п н
1664-1665 рр. - антипольське і антигетьман- 13 листопада 1708 р. - зруйнування росій
ське повстання на Правобережжі ськими військами Батурина
1665 р. - укладення україно-московських 1708-1722 рр. - гетьманство І.Скоропадсько-
Московських статей го
1665-1676 рр. - гетьманування П-Дорошенка 25 травня 1709 р. - зруйнування російськи
ЗО січня 1667 р. - укладення між Москов ми військами ЧортомлицькоїСічі
ською державою і Річчю Посполитою Андру- 8 липня 1709 р. - Полтавська битва
сівського перемир'я. 16 квітня 1710 р. - обрання гетьманом П.Ор-
1669 р. - укладення україно-московських лика. Прийняття «Пакти і Конституції...»
Глухівських статей
1711 р. - Прутський похід Петра І. Прутський
1670 р. - укладення україно-польських мир
Острозьких статей
1 7 1 1 ,1 7 1 3 рр. - походи П.Орлика на Право
1672 р. - укладення україно-московських Ба- бережжя
туринських статей 1672 р. - укладення поль
1713 р. - Адріанопольський договір Росії з
сько-турецького Бучацького миру
Туреччиною
1676 р. - укладення польсько-турецького
1714 р. - мирний договір між Туреччиною і
Журавненського мирного договору
Польщею. Остаточна ліквідація козацького
1677 р. - перший Чигиринський похід ту устрою на Правобережжі
рецько-татарського війська
1720-1721 рр. - встановлення контролю
1678 р .-д р у ги й Чигиринський похід турець
Синоду російської православної церкви над
ко-татарського війська українськими друкарнями. Заборона друку
13 січня 1681 р. - підписання Бахчисарай вати книжки українською мовою
ського миру між Московською державою і
1722-1727 рр. - Перша Малоросійська ко
Османською імперією
легія
1686 р. - підпорядкування Київської митро
1723 р. - Коломацька чолобитна
полії Московському патріархату
1727-1734 рр. - гетьманство Д.Апостола
1684-1685 рр. - відновлення козацького
устрою на Правобережжі 1728 р. - надання гетьману Д. А постолу «Ріши-
тєльних пунктов»
1686 р. - «Вічний мир» між Московією та Річ
чю Посполитою 1732-1734 рр. - спроби ліквідації козацького
1687 р. - перший Кримський похід устрою на Слобожанщині
1687 р. - укладення Коломацьких статей, по 1734 р. - заснування Нової (Підпільненськоі)

чаток гетьманування І.Мазепи Січі
1689 р. - другий Кримський похід 1734-1739 рр. - російсько-турецька війна
1692 р. - виступ антигетьманської опозиції на 1734-1750 рр. - «Правління гетьманського
чолі з Петриком уряду»
16 95 ,1 6 9 6 рр. - Азовські походи 1722-1794 рр. - життя і діяльність Г.Сково-
роди
1699 р. - прийняття польським сеймом рі
шення про ліквідацію козацького війська і 1734 р. - гайдамацьке повстання на Правобе
устрою на Правобережжі режжі під проводом Верлана
1700 р. - Константинопольський мир між Ро 1738-1745 рр. - піднесення опришківського
сією і Туреччиною руху під проводом ОДовбуша
1700-1721 рр. - Північна війна між Швецією 1750 р .- гайдамацьке повстання на Правобе
та Росією режжі
1701 р. - указ Петра І про надання Києво-Мо- 1750-1764 рр. - гетьманство К.Розумовсько-
гилянському колегіуму статусу академії го. Відновлення і остаточна ліквідація геть
1702-1704 рр. - повстання під проводом манства в Україні
С.Палія 1764-1786 рр. - Друга Малоросійська колегія
4 листопада 1708 р. - перехід гетьмана І.Ма 1765 р. - ліквідація козацького устрою на
зепи на бік шведського короля Карла XII______ Слобожанщині___________________________________
557
1768 p. - гайдамацьке національно-визволь 1827-1828 рр. - вільнодумство в Ніжинській
не повстання. «Коліївщина» гімназії вищих наук
1768-1774 р. - російсько-турецька війна 20-30-ті рр. XIX ст. - діяльність гуртка харків
1770-1780-і рр. - реформи Марії Терези та ських романтиків
Йосипа II 30-ті рр. XIX ст. - початок промислової рево
17 7 2 ,17 9 3 ,1795 рр. - три поділи Речі Поспо люції на українських землях
литої 1830-1831 рр. - польське визвольне пов
1775 р .- ліквідація Запорозької Січі стання у Правобережній Україні
1782-1786 рр. - скасування царським уря 1833 р. - створення у Львові гуртка «Руська
дом усіх адміністративних і судових установ трійця»
Гетьманщини. Ліквідація української авто 1834 р. - заснування Київського університету
номії 1837 р. - видання «Руською трійцею» альма
1783 р. - указ Катерини II про закріпачення наху «Русалка Дністровая»
селян 1839 р. - примусове об'єднання російською
1783 р. - приєднання Росією Криму, ліквіда владою греко-католицької та православної
ція Кримського ханства церков на Правобережній Україні
1785 р. - «Жалувана грамота» Катерини II 1840 р. - видання в Петербурзі «Кобзаря»
дворянству, згідно з якою українська козаць Т. Шевченка
ка старшина зрівнювалась у правах з росій 1843 р. - Тарас Шевченко створив серію
ським дворянством офортів «Живописна Україна»
1787-1791 р. - російсько-турецька війна 1843-1844 рр. - селянські виступи під прово
1791 р. - таємна місія Василя Капніста до дом Л.Кобилиці на Буковині
прусського короля з метою знайти допомогу 1846- 1847 рр. - діяльність Кирило-Мефодіїв-
для визволення України з-під влади Росій ського товариства
ської імперії
1847- 1848 рр. - запровадження «Інвентар
1798 р. - видання у Петербурзі трьох частин них правил» на Правобережній Україні
«Енеїди» Івана Котляревського
1848 р., травень - утворення у Львові Голов
1805 р. - відкриття Харківського університе ної руської ради
ту
1848 р. - скасування панщини в Галичині та
1806-1812 рр. - російсько-турецька війна на Буковині
1812 р. - російсько-французька війна 1848 р., червень - перший слов'янський
1812-1835 рр. - селянський рух на Поділлі конгресу Празі
під проводом Устима Кармелюка 1848- 1849 рр. - селянське повстання на Бу
1 8 1 6 р .- заснування в Перемишлі Товариства ковині під проводом Л.Кобилиці
галицьких греко-католицьких священиків для 1853-1856 рр. - Кримська війна
поширення письмами просвіти і культури се
1855 р. - селянський виступ «Київська козач
ред вірних
чина»
1817-1819 рр. - діяльність масонських лож у
1856 р. - селянський виступ «Похід у Таврію
Києві, Одесі, Житомирі, Полтаві, Кам'янці-По-
за волею»
дільському
1861 р., лю тий - царський маніфест про ска
1821 р. - утворення в Тульчині таємного «Пів
сування кріпосного права в Росії
денного товариства»
1861-1862 рр. - видання в Петербурзі журна
1821 р. - створення Василем Лукашевичем у
лу «Основа»
Полтаві таємного «Малоросійського товари
ства» 1863 р. - Валуєвський циркуляр
1826 р., січень - повстання Чернігівського 1865 р. - заснування в Одесі Новоросійського
полку в Наддніпрянській Україні університету
1826-1827 рр. - діяльність таємного гуртка у 1865 р. - відкриття першої в Україні залізниці
Харківському університеті Одеса-Балта.
558
■
___________________________________________________________ ■■ Ш И Н М И И И И И И И И М И И И Ш '____________________________________________
1867 р. - перетворення Австрійської імперії 1906-1911 рр. - столипінська аграрна ре

на дуалістичну Австро-Угорську монархію форма
1868 р. - створення у Львові товариства 1908 р. - утворення Товариства українських
«Просвіта» поступовців ГГУП)
1875 р. - відкриття університету в Чернівцях 1914 р. - чергова українсько-польська угода.
1875 р. - створення Південно-Західного від Галицький сейм прийняв законопроект про
ділу Російського географічного товариства реформу крайового статуту
1876 р. - Емський указ царя Олександра III 1914 р. - масовий рух протесту проти забо
рони царатом святкування сторіччя від дня
1877 р. - «Чигиринська змова»
народження Т.Шевченка
1880-1881 рр. - діяльність «Південноросій
1914-1918 рр. - Перша світова війна
ського робітничого союзу» в Києві
1914,1 серпня -створення уЛьвові Головної
1882 р. - створення в Єлисаветграді першої
української ради
української професійної театральної трупи
1914, 4 серпня - створення у складі
1882 р. - вийшов у світ перший номер часо
австро-угорської армії добровольчого ле
пису «Киевская старина»
гіону - Українські січові стрільці. (УСС). Ство
1890 р . - утворення Русько-української ра рення у Львові Союзу визволення України
дикальної партії (РУРП) - першої української (СВУ)
політичної партії
1915, 1 травня - реорганізація Головної
1892 р. - виникнення таємного товариства - української ради в Загальну українську раду
Братства тарасівців
1916, б листопада - указ імператора Ав
1895 р. - Уперше до програми української по стро-Угорщини про автономію Галичини
літичної партії було введено положення про
домагання незалежної української держави 1917, 23-27 лютого - Лютнева буржуазна ре
волюція в Росії
1897 р. - організація київського та катеринос
лавського «Союзів боротьби за визволення 1917, 2 березня - повалення монархії в Росії.
робітничого класу» Початок Української революції
1899 р. - створення в Галичині Української 1917, 4 березня - утворення Української
національно-демократичної (УНДП) та Укра Центральної ради
їнської соціал-демократичної (УСДП) партій 1917,6-8 квітня - Всеукраїнський національ
1900 р. - заснування першої в Наддніпрян ний конгрес
ській Україні української політичної партії - 1917, 10 червня - І Універсал Центральної
Революційної української партії (РУП) ради
1902 р. - утворення Української народної 1917, 3 липня - II Універсал Центральної
партії (УНП) ради
1902 р. - масові селянські виступи в Галичині 1917, 4-9 липня - виступ самостійників
1903 р. - відкриття пам'ятника М.Котлярев- 1917, 26 серпня - заколот генерала Л.Кор-
ському в Полтаві нілова
1904 р. - утворення Української демократич 1917,25 жовтня - Більшовицький переворот
ної партії у Петрограді
1905-1907 рр. - Перша російська революція 1917, кінець жовтня - початок листопада -
1905 р. - утворення Української радикальної збройна боротьба за владу в Києві між при
партії хильниками більшовиків, Тимчасового уряду
і УЦР
1905 р. - утворення Української демократич
но-радикальної партії 1917, 7 листопада - III Універсал Централь
ної ради
1905 р. - перейменування РУП на Українську
соціал-демократичну робітничу партію (УС- 1917,4-6 грудня - Всеукраїнський з'їзд рад у
ДРП). Києві
1906 р. - вихід у світ першої україномовної 1917,12 грудня - З'їзд рад у Харкові. Прого
газети «Хлібороб» лошення радянської влади в Україні
559
■ ■ ■ ■ т и я п н г а н в ш н г а н я ш ю ій
1917, грудень - 1918 р., березень - Перша 1921-1923 р р .- голод в Україні
війна УНР і радянської Росії 1922, 30 грудня - утворення СРСР
1918,11 січня-IV Універсал Центральної ради 1923 р. - започатковано політику коренізації
1918.16 січня - бій під Крутами (українізації)
1918, 16-23 січня - повстання більшовиків у 1923 р„ 14 березня - схвалення рішення
Києві. Центр повстання завод «Арсенал» Верховною Радою Антанти про передачу Га
1918, 26 січня - вступ більшовиків до Києва личини в управління Польщі
1918, 27 січня - Брестський мирний договір 1924, січень - Конституція СРСР
між УНР і державами Четвертного союзу 1925 р. - заснування Українського національ
1918, кінець березня - повернення УЦР до но-демократичного об'єднання (УНДО)
Києва 1925, травень - Конституція УСРР
1918, 29 квітня - ухвалення проекту Консти 1928, травень-липень - «Шахтинська справа»
туції УНР. Всеукраїнський хліборобський з'їзд: 1929, 3 лютого - заснування Організації
проголошення Павла Скоропадського геть українських націоналістів (ОУН)
маном України
1930, березень-квітень - судовий процес у
1918, 1 листопада - українське національне справі «СВУ»
повстання уЛьвові. Початок україно-польської
війни (листопад 1 9 1 8 р .- червень 1919 р.) 1931, березень - судовий процес у справі
«УНЦ»
1918,13 листопада - утворення Директорії
1932-1933 рр. - Голодомор в Україні
1918, 27 листопада - відкриття Української
академії наук (УАН), з 1921 р. - Всеукраїнська 1937, січень - Конституція УРСР
Академія наук, з 1936 р. - Академія наук УРСР, 1939, 15 березня - проголошення незалеж
з 1994 р. - Національна академія наук України ності Карпатської України
1918,19 грудня - вступ Директорії до Києва 1939, 1 вересня - напад Німеччини на Поль
1918, грудень - 1919 р., квітень - Друга вій щу. Початок Другої світової війни
на УНР і радянської Росії 1939,17 вересня - Червона армія перейшла
1919, 22 січня - проголошення в Києві Акта польські кордони, «визвольний похід»
злуки УНР і ЗУНР 1939, жовтень - схвалення Народними збо
1919, лютий - виникнення Комуністичної рами рішення про входження Західної Украї
партії Східної Галичини (КПСГ), згодом - Кому ни до складу УРСР
ністична партія Західної України (КПЗУ) 1940, 10 лютого - розкол в ОУН на ОУН(Б) і
1919, березень - прийняття Конституції УСРР ОУН(М)
1919, ЗО серпня - «Київська катастрофа» 1940, 28 червня - Червона армія окупувала
об'єднаних військ УНР і ЗУНР Північну Буковину і Бессарабію
19 19 .1 6 грудня - втретє Червона Армія всту 1941,22 червня - напад Німеччини на Радян
пає у Київ ський Союз
1919, грудень - 1920, квітень - «Перший зи 1941, 30 червня - проголошення ОУН(Б)
мовий похід» військ УНР Акту відновлення Української держави
1920, серпень - заснування Української вій 1941, червень - початок окупації України ні
ськової організації (УВО) мецькими загарбниками
1920, квітень - Варшавська угода УНР і Польщі 1942, 14 жовтня - створення Української
1920 р., листопад - розгром П.Врангеля. За повстанської армії (УП А)
вершення головних бойових дій на території 1943, 6 грудня - визволення Києва від ні
України мецьких загарбників
1921, березень - Ризький мир 1944, жовтень - визволення України від ні
1921, жовтень - виникнення Української ав мецьких загарбників
токефальної православної церкви (УАПЦ) 1 9 4 5 ,26 квітня - на конференції в Сан-Фран
1921 р., жовтень-листопад - «Другий зимо циско УРСР увійшла до ООН як член-за-
вий похід» загонів УНР сновник
560
________ ' ЗМ ИИИИИМ ИИИИИИШ ИИИИИМ ИИ— —
1945,8 травня - капітуляція Німеччини 1996 р. - створення ГУАМ
1945, 9 травня - День Перемоги 1997, 31 травня - україно-російський дого
1945, 29 червня - Радянсько-чехословаць вір про співробітництво
кий договір про кордони. Закарпаття увійшло 1998, березень - вибори депутатів Верхов
до складу УРСР ної Ради України
1946, березень - Львівський церковний со 1999, 31 жовтня - обрання Президентом
бор: ліквідація Української греко-католицької України на другий термін Л.Кучми
(уніатської! церкви 2000 р. - Всеукраїнський референдум за на
1947, квітень-серпень - операція «Вісла» родною ініціативою
1947 р. - голод в Україні 2002, березень - вибори до Верховної Ради
1953-1964 рр. - «Відлига» України
1954, лютий - Указ Президії Верховної Ради 2004, жовтень-грудень - «Помаранчева
СРСР про передачу Кримської області зі скла революція». Обрання Президентом України
ду РРФСР у склад УРСР В.Ющенка
1956 р .- X X з'їзд КПРС 2005 р. - надання Україні країнами ЄС статусу
країни з ринковою економікою
1958-1961 рр. - діяльність Української робіт
ничо-селянської спілки 2006 р., березень - вибори до Верховної
1965, 1972, 1982 рр. - хвилі арештів україн Ради України
ських дисидентів 2007 р., ЗО вересня - позачергові вибори до
1965-1970 рр. - «Косигінські» реформи Верховної Ради України
1976, 9 листопада - утворення Української 2008 р. - вступ України до Світової організації
гельсінської групи Торгівлі (СОТ)
2010 р. - обрання президентом України
1986, 26 квітня - катастрофа на Чорнобиль
ській АЕС В. Януковича
2010 р. - скасування Конституційним Судом
1989, вересень - установчий з'їзд Народного
України змін внесених до Конституції України
руху України за перебудову
в 2004 р.
1989, жовтень - Закон про мови в Україн
ській PCP 2012 р. - ув'язнення лідерів опозиції Ю.Тимо-
шенко і ЮЛуценко
1989, квітень - створення Української респу
28 жовтня 2012 р. - вибори до Верховної
бліканської партії (УРП)
Ради України
1990,16 липня - Декларація про державний
суверенітет України листопад 2013 - лютий 2014 рр. - «револю
ція Пдності», повалення режиму В.Януковича
1991, 24 серпня - Акт проголошення неза
лежності України 20 лютого 2014 р. - початок російської
збройної агресії проти України
1991,1 грудня - Всеукраїнський референдум
2014 р .- підписання Україною Угоди про асо
і вибори Президента України
ціацію з Європейським Союзом (ЄС).
1991, 8 грудня - створення Співдружності
Незалежних Держав (СНД). Припинення існу 5 вересня 2014 р. - підписання Мінських
вання СРСР угод про врегулювання конфлікту на Донбасі
1992, січень - І Конгрес українців 5 вересня 2014 р. - підписання Мінських
1994, березень - позачергові вибори до Вер угод про врегулювання конфлікту на Донбасі
ховної Рада України травень 2014 р. - обрання Петра Порошенка
1994, червень-липень - позачергові вибори Перезидентом України
Президента України. Президентом обраний жовтень 2014 р. - позачергові вибори Вер
Л.Кучма ховної Ради України
1995, листопад - вступ України до Ради Європи 12 лютого 2015 р. - підписання у Мінську до
1996, 28 червня - прийняття Конституції даткових угод з врегулювання конфлікту на
України Донбасі
1996, вересень - введення національної гро 25 жовтня 2015 р. - проведення виборів до
шової одиниці - гривні місцевих органів влади
561
Портрети історичних персоналій >•
4 0 л в г (■- б/і. 912 або 922) - київський князь з 882 р , вважається, що був
-; ктга
/ * норманом і разом з Рюриком прийшов зі Скандинавії. Захопив владу у
ЯрУвШмИШ Києві, забивши тамтешніх князів Аскольда і Діра. За його князювання
?: внаслідок об'єднання східнослов'янських Півночі й Півдня утворилася
Київська Русь. Послідовно й наполегливо підпорядковував центральній
Й5 владі племінні союзи східних слов'ян. Відзначався активною зовнішньою
політикою стосовно Візантії.
Ігор (?-944) - великий князь київський за одними джерелами з 912, за

•/і іншими - з 922 р. За повідомленнями літопису син Рюрика, що став фак
тичним засновником династії Рюриковичів. Продовжував політику свого
попередника Олега, згуртовуючи східних слов'ян в єдину державу. Завдя
ки широкомасштабним воєнним походам південний напрямок у його зов
ІД У ^ / г А нішній політиці набув пріоритетного значення. Загинув під час повстання
деревлян.
Ольга (бл. 910-969)- велика княгиня київська (944-957 рр.). Управляла

Київською Руссю у роки неповноліття свого сина Святослава. Придушила
повстання деревлян, які вбили її чоловіка, князя Ігоря, впорядкувала зби
рання данини. Уперше на чолі руського посольства відвідала візантійську
столицю Константинополь. Була християнкою, але охрестити свою держа
ву не змогла. Канонізована православною церквою.
Святослав Хоробрий (бл. 931-972) - великий князь київський (964-972),

єдиний син Ігоря та Ольги. Уславився перш за все як відважний воїн і та
лановитий полководець. Повернув до складу Київської держави племінне
княжіння в'ятичів (964 р.), розгромив Хозарський каганат (965-968 рр.), вів
війни на Північному Кавказі й переміг племена ясів та касогів. Вів актив
ну політику щодо Візантії. Здійснив два Балканські походи у 968 та 969-
971 рр. Повертаючись з другого походу потрапив у засідку, організовану
ш біля Дніпрових походів печенігами й загинув у бою.
Володимир Великий (7-1015) - великий князь київський у 978-1015 рр.
Вокняжився у Києві внаслідок перемоги у боротьбі з братами за батькову
ц
спадщину. За його правління звершилося формування державності Київ
ської Русі. Реформував законодавство, запровадивши новий збірник зако
нів «Устав Земляний». Зміцнив південні рубежі Русі за допомогою «змієвих
валів». Близько 988 р. провів адміністративну реформу, позбавивши вла
ди місцеву племінну знать. Запровадив на Русі християнство як державну
релігію.
Ярослав Мудрий (97-1054) - великий князь київський (1019-1054 рр ).

Отримав престол унаслідок запеклої боротьби з братами у 1015-1019 рр.
У 1024-1036 рр. правив Руссю разом з братом Мстиславом. 3 його ім'ям
% J* Ji Ly
пов'язаний початок створення першого писаного зводу законів «Руської
правди». Розбудував Київ, спорудивши систему нових оборонних укріп
лень «міста Ярослава». За допомогою шлюбів установив родинні зв'язки з
багатьма європейськими правителями.
562
Володимир Мономах (1053-1125) - князь чернігівський, переяслав
ський і великий князь київський у 1113-1125 рр. Уславився чисельними
переможними походами проти половців, унаслідок яких вони залишили
прикордоння Київської Русі. За роки князювання у Києві відновив центра
лізовану монархію на Русі, що занепала після смерті Ярослава Мудрого.
Ярослав Осмомисл (7-1187) - син Володимирка Володаревича, галиць

кий князь з 1152 р. За його правління Галицьке князівство значно розши
рило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, по
низзя Дунаю. Брав участь у боротьбі за Київ. Спільно з іншими князями вів
боротьбу проти половців.
Роман Мстиславич (бл. 1152-1205) - син великого князя київського

Мстислава Ізяславича, галицько-волинський князь. Уславився перемож
ними походами проти половців у 1197-1198,1201 і 1204 р. У 1199 р. вста
новив свою владу у Галичі, об'єднавши Галицьку і Волинську землі у єдине
могутнє Галицько-Волинське князівство. У 1202 р. оволодів також Києвом,
об'єднавши під своїм правлінням всю Південно-Західну Русь.
Данило Романович (Галицький) (1201-1264) - старший син Романа

Мстиславовича та його другої дружини Анни, князь волинський і га
лицький. У 1214-1215 рр. разом із братом Васильком вокняжився у Во-
лодимирі-Волинському й розгорнув боротьбу за опанування Волині.
У 1245 р. остаточно вокняжився у Галичі й відновив єдність Галицько-Во
линського князівства.
Юрій І Львович (1252 або 1257-1308 або 1315) - син Лева І Даниловича,
галицько-волинський князь, «король Русі, князь Лодомерії». Після смерті
батька об'єднав під своєю владою всі землі Галицько-Волинського князів
ства зі столицею у Володимирі (Волинському). Його смерть започаткувала
період занепаду Галицько-Волинського князівства.
Юрій II Болеслав Тройденович (бл. 1306-1340) - останній галицько-во

линський князь з роду Романовичів, син дочки Юрія І Львовича Марії та
мазовецького князя Тройдена II. Будучи католиком, прийняв православну
віру й ім'я Юрій. Підтримував союзницькі відносини з Литвою та Тевтон
ським орденом для того, щоб протистояти експансії Польщі й Угорщини.
Імовірно був отруєний боярами, з якими вів боротьбу, намагаючись зміц
нити князівську владу. Невдовзі після його смерті Галицько-Волинське
князівство перестало існувати як незалежна держава.
563
— — — и— — — — — — —
Літописець Нестор (бл. 1055-бл. 1113) чернець Києво-Печерської лаври,

письменник і літописець. Автор «Читання про життя і згублення. Бориса і
Гліба» та «Житія Феодосія, ігумена Печерського». Вважається також авто
ром «Повісті минулих (временних) літ». Однак деякі послідовники вислов
люють щодо цього сумніви. Похований у Києво-Печерській лаврі.
Митрополит Іларіон (990-1088) - Митрополит Київський та всієї Руси,

перший митрополит слов'янського походження, оратор і письменник,
церковно-політичний діяч давньої України. Причислений до лику Святих.
Іконописець Алімпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (?-1114) - чернець

Києво-Печерської лаври, живописець, мозаїст, ювелір та лікар. Навчався у
візантійських майстрів. За даними Києво-Печерського Патерика, з 1084 р.
брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Існує
припущення, що він створював мозаїки у Михайлівському Золотоверхому
соборі в Києві. Малював ікони, які до наших днів не збереглися. Похова
ний у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Хаджи Прей (7-1466) - татарський хан, засновник династії Гіреїв і Крим

ського ханства. Завдяки підтримці польського короля і великого князя ли
товського Казиміра IV Ягеллончика проголосив незалежність Кримського
ханства від Золотої Орди. Правив у 1427-1466 рр.
Острозький Костянтин Іванович (1460-1530) - український князь з по

ліської гілки династії Рюриковичів. Упродовж життя обіймав посади тра-
кайського воєводи, віленського каштеляна, вінницького і брацлавського
намісника, маршалка волинського і київського воєводи. Був першим в
історії Литви великим гетьманом литовським. Керував польсько-литов
ським військом у московсько-литовських війнах кінця XV - першої чверті
XVI ст. Ревний захисник православ'я.
Дрогобич (Котермак) Юрій (бл. 1450-1494) - український вчений, доктор

філософії і медицини. Був професором Краківського і ректором Болон
ського університетів. Автор «Прогностичної оцінки поточного 1483 р.» -
першого друкованого твору, написаного українцем і виданого у Римі.
564
*v; - ; ’jjx'і .'j_r. ' iy\y 7- ■ •,'; " . • :jж . -"? Г;/-'.;: V , . '-г -fv v, ; •г: "".г'r" ; :м,.г ~r.
Василь-Костянтин Костянтинович Острозький (1526-1608) - україн

ський (руський) князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч,
один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, воєво
да Київський, маршалок Волинський, сенатор Речі Посполитої, «некоро-
щ
нований король Русі-України». Син великого гетьмана литовського князя
Ір р ь Костянтина 1Івановича Острозького.
л
Вишневецький Дмитро (Байда) (1516-1563) - український князь, наща

док великого князя литовського Ольгерда, перший із достовірно відомих
козацьких гетьманів, організатор відсічі татарським нападам. Близько
1552 р. (за іншими даними у 1554-1555, 1556 рр.) під його керівництвом
на о. Мала Хортиця було збудовано замок, який став прототипом Запо
розької Січі.
ш Смотрицький Герасим (7-1594) - український громадський і культурно-

освітній діяч. Батько М. Смотрицького. За запрошенням князя К.-В. Ост
розького переїхав до Острога. 3 1578 р .- перший ректор Острозької
академії. Разом з І. Федоровим готував видання «Букваря» (1578) та Ост
ц
розької Біблії (1581). Автор першої друкованої пам'ятки української поле
мічної літератури «Ключ царства небесного...» (1587).
Федоров Іван (бл. 1525-1583) - засновник книгодрукування у Москов

ській державі та в Україні. У 1572 р. переїхав до Львова і відкрив тут дру
карню, де у 1574 р. видав «Апостол» і «Буквар». Згодом за запрошенням
князя К.-В. Острозького переїхав до м. Острога і заснував друкарню.
У 1581 р. тут було видано Острозьку Біблію.
Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622) - видатний український

політичний та культурно-просвітницький діяч, гетьман реєстрового ко
зацтва. 3 1601 р. перебував на Запорозькій Січі. У 1606 р. був уперше об
раний гетьманом. Організатор ряду вдалих воєнних походів запорозьких
козаків проти турок і татар. 3 його ім'ям пов'язане взяття козаками Кафи у
1616 р. У 1618 р. взяв участь у поході польського королевича Владислава
на Москву.
ш
Могила Петро (1596-1647) - український культурний і церковний діяч.
Походив з роду правителів Волоського і Молдавського князівств. Освіту
здобув у Львівській братській школі та у Західній Європі. У складі поль
ської армії брав участь у Цецорській та Хотинській битвах. 1625 р. під
впливом 1. Борецького прийняв чернечий постриг. У 1627 р. став архіман
дритом Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. - митрополитом київським і
галицьким. 1632 р. добився від короля Владислава IV легалізації право-
! славної церкви в Україні.
565
■■■■иииииииииииииииииииімиимимидмииии— — — — — —
Іпатій Потій (12 серпня 1541-18 липня 1613) - державний діяч Речі По-
сполитої, клірик Православної (до 1596) і Уніацької церков (з 1596). Ми
Й
трополит Київський, Галицький та всієї Руси (26 вересня 1599 - 18 лип-
ня 1613), предстоятель Унійної церкви. Представник шляхетського роду
ПотГів гербу Вага з Берестейщини. Випускник Краківської академії. Бере
стейський земський суддя (з 1580), берестейський каштелян і сенатор
Речі Посполитої (1588-1593). 1593 року прийняв чернечий постриг. Єпи
скоп володимирський і берестейський (1593-1613). Один із організаторів
Берестейської унії (1596). Богослов, письменник-полеміст, прихильник
об'єднання православної і католицької церков, захисник унГі. Автор «Ан-
тиризиса».
Борецький Іван (Йов) (7-1631) - український церковний, політичний і

культурно-освітній діяч. У 1604-1605 рр. був ректором Львівської брат
ської школи. Один із засновників і перший ректор Київської братської
школи, створеної у 1615 р. З жовтня 1620 р. і до смерті - київський пра
вославний митрополит. У 1628-1629 рр. разом з митрополитом В. Й. Рут-
ським робив спроби примирити православну і греко-католицьку церкви,
однак ці зусилля не мали підтримки.
Хмельницький Богдан (1595-1657) - визначний український політичний

діяч, полководець, гетьман України (1648-1657). Очолив боротьбу укра
їнського народу проти панування Польщі у роки Національно-визвольної
війни середини XVII ст. Під його проводом на звільненій з-під влади Речі
Посполитої території' утворилася Українська козацька держава «Військо
Запорозьке». У роки війни виявив себе також як талановитий полково
дець і блискучий дипломат. Під тиском складної внутрішньої і зовнішньо
політичної ситуації прийняв рішення про об'єднання на основі конфеде
рації з Московською державою.
Богун Іван (?- 1664)- козацький полководець. Походив з української

шляхти. Учасник козацького повстання 1637-1638 рр. Брав участь у всіх
битвах Національно-визвольної війни українського народу проти Речі
Посполитої середини XVII ст. Особливо відзначився у берестецькій битві
1651 р., де за відсутності Б. Хмельницького, виконуючи обов'язки наказ
ного гетьмана, організував оборону козацького табора і вихід козаків з
оточення. У 1654 р. виступив проти прийняття протекції московського
царя і відмовився скласти присягу. По смерті Б. Хмельницького підтриму
вав курс І. Виговського на розрив з Москвою.
Виговський Іван (7-1663) - гетьман України у 1657-1659 рр. Один з най
Ш
ближчих соратників Богдана Хмельницького, з 1648 р. був генеральним
писарем Війська Запорозького. На Корсунській раді 1657 р. обраний геть
маном України. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику.
Уклав Гадяцьку угоду (1658 р.) з Річчю Посполитою, що різко зменшила
підтримку гетьмана серед козацтва. У жовтні 1659 р. зрікся булави і виїхав
до Польщі.
566
Тетеря Павло (6л. 1620-1671) - гетьман правобережної України у 1663-
1665 рр. Був одним з найвизначніших дипломатів за правління гетьманів
Б. Хмельницького, І. Виговського та Ю. Хмельницького. Був одним з авто
рів Березневих статей 1654 р., Гадяцької угоди 1658 р. і Слободищенського
трактату 1660 р. Після обрання гетьманом намагався об'єднати під своєю
владою Лівобережну та правобережну Україну за умови збереження над
нею зверхності польського короля. У 1665 р. не здобувши широкої підтрим
ки своїх планів козацтвом, залишивши замість себе наказним гетьманом
М. Ханенка, виїхав до Варшави й більше до України не повернувся.
Дорошенко Петро (1627-1698) - гетьман Правобережної (1665-1676) та

всієї України (1668-1669). Один із найближчих соратників Богдана Хмель
ницького і продовжувач його справи. Рішуче виступав проти поділу Геть
манщини за умовами Андрусівського договору 1667 р.
Брюховецький Іван (7-1668) - гетьман Лівобережної України у 1663-

1668 рр. Обраний гетьманом Лівобережної України на Чорній Раді у Ніжи
ні. Відразу після цього уклав із Московською державою Батуринські статті
1663 р. Був першим з українських гетьманів, який здійснив візит до Мо
скви й підписав там нові Московські статті, що значно обмежували права
Гетьманщини. У 1668 р. лівобережні козаки, дізнавшись про наближення
військ правобережного гетьмана П. Дорошенка, стратили Брюховецького.
Сірко Іван (7-1680) - відомий ватажок українського козацтва другої поло

вини XVII ст., кошовий отаман Запорозької Січі (вперше обраний 1663 р.).
Виступав проти політики гетьмана І. Виговського. Спочатку підтримував
гетьмана Ю. Хмельницького, але після укладання Слободищенськоїугоди
виступив проти нього. Організував і здійснив десятки переможних похо
дів запорозьких козаків проти Османської імперїї і Кримського ханства.
Спираючись на підтримку козаків завжди займав власну позицію щодо
політики П. Тетері, І. брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного та
І. Самойловича. Прагнув не допустити послаблення впливу Запорозької
Січі на події в Україні. Не завжди послідовні дії Сірка інколи суперечили
державницьким намірам українських гетьманів.______________________________
Хмельницький Юрій (бл. 1641 - після 1681) - молодший син Б. Хмель

ницького, гетьман усієї України у 1657 та 1659-1663 рр. і Правобережної
України у 1677-1681 та 1685 рр.На посаді гетьмана намагався продовжувати
справу батька й шукав союзника, котрий гарантував би самостійність і ціліс
ність Гетьманщини. Під тиском обставин підписав договори, що обмежува
ли державні права України - Переяславські статті 1659 р. з Московською
державою і Слободищенський трактат 1660 р. з Річчю Посполитою.
Многогрішний Дем’як (бл. 1630- після 1701) - гетьман Лівобережної

України у 1668-1672 рр. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка.
У 1668 р. після того як останній був змушений повернутися на Правобе
режжя, став наказним гетьманом Лівобережжя. 1669 р. на Генеральній
військовій раді у Глухові обраний гетьманом Лівобережної України.
567
■Ш И И Ш И Н И И М И И И И И И Н И И И И И И И И И І
Самойлович Іван (?-1690) - гетьман Лівобережної України у 1672-

1687 рр. За гетьманування Д. Многогрішного був генеральним суддею.
Підтримав змову козацької старшини проти Д. Многогрішного й 1672 р. на
старшинській раді обраний лівобережним гетьманом. На Переяславській
раді 1674 р. обраний гетьманом усієї України.
Мазепа Іван (бл. 1640-1709) - гетьман Лівобережної України у 1687-
Ш
1708 рр. Ідеал суспільно-політичного устрою вбачав у Речі Посполитій. Пі
клувався про розвиток науки, освіти і культури. У жовтні 1708 р. перейшов
на бік шведського короля Карла XII. Укладена ним україно-шведська угода
передбачала відновлення державної незалежності Гетьманщини у союзі
зі Швецією. Після поразки у Полтавській битві 1709 р. відступив разом зі
шведами в турецькі володіння (м. Бендери). Провал планів гетьмана спри
чинив його хворобу і смерть.
І Скоропадський Іван (1646-1722) - гетьман Лівобережної України у 1708-

1722 рр. Обраний гетьманом на козацькій раді у Глухові після позбавлен-
с > ’д И ня гетьманства І. Мазепи. Очолював козацькі полки в Полтавській битві
(1709) у складі російської армії. У період свого гетьманування намагався
ІВ у і послабити царський тиск на Україну, обстоював інтереси козацької стар-
шини. Створення у 1722 р. Малоросійської колегії фактично позбавило
( гетьмана реальної влади і стало для нього важким ударом, що прискорив
■ Д Н І смерть.
^ -Л Я Щ Полуботок Павло (бл. 1660-1724) - наказний гетьман Лівобережної Ук-

ллШ Ш раїни у 1722-1724 рр. Після смерті І. Скоропадського козацька старшина
обрала його наказним гетьманом. На цій посаді Полуботок намагався про-
ТИД'ЯТИ нехтуванню Петром І автономними правами Гетьманщини.
Апостол Данило (1654-1734) - український військовий і державний діяч,

гетьман Лівобережної України у 1727-1734 рр. Під час Північної війни
спочатку був прибічником незалежницької політики І. Мазепи, а потім пе
рейшов на бік Петра І. За правління першої Малоросійської колегії разом
із значною частиною генеральної старшини обстоював автономні права
Гетьманщини.
Орлик Пилип (1672-1742) - гетьман України в еміграції у 1710-1742 рр.

З 1707 р. був генеральним писарем в уряді гетьмана І. Мазепи і його най
ближчим радником. Після поразки у Полтавській битві 1709 р. разом із
І. Мазепою залишив Україну. 1710 р. на козацькій раді у Бендерах обраний
гетьманом Війська Запорозького.
568
Прокопович Феофан (1681-1736)- письменник, учений, церковний і
культурно-освітній діяч. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії та
Римському єзуїтському колегіумі. Із 1704 р. викладав піїтику, риторику і
філософію у Київській академії, а з 1711 р. був її ректором. У 1716 р. за на
казом Петра І переїхав до Петербурга. Був активним прихильником його
реформ і одним із найближчих радників Петра І у справах перетворень
православної церкви.
Розумовський Кирило (1728-1803)- останній гетьман Лівобережної

України у 1750-1764 рр. Гетьманство отримав за сприяння свого старшого
брата Олексія Розумовського - фаворита російської імператриці Єлизаве
ти. За свого правління намагався відстоювати перед російським урядом
автономні права Гетьманщини.
Калнишевський Петро (1690-1803) - останній кошовий отаман Запо

розької Січі у 1762,1762-1775 рр. Намагався зменшити залежність Січі від
російської влади, сприяв колонізації запорозьких земель. Під час росій
сько-турецької війни 1768-1774 рр. очолювані ним запорожці брали ак
тивну участь у бойових діях. Після зруйнування у 1775 р. Нової Січі був за
сланий до Соловецького монастиря. Звільнений у 1801 р., але за власним
бажанням залишився у монастирі, де і помер.
Сковорода Григорій (1722-1794) - видатний мислитель, просвітник,

письменник і поет. У 1734-1753 рр. з перервами навчався у Києво-Моги-
лянській академії. Працював викладачем у Переяслівському і Харківсько
му колегіумах, а також домашнім учителем. Останні 25 років життя пропо
відував свої погляди, мандруючи по Слобожанщині. Із творчої спадщини
Сковороди найбільш відомі «Сад божественних песней» (1756) і «Басні
Харьковскія» (1774). За життя митця його твори не видавалися.
Березовський Максим (1745-1777) - видатний український композитор.
а
Навчався в Київській духовній академії, де почав писати музику. Із 1758 р.,
завдяки гарному голосу, перебував у придворній капелі у Петербурзі та
італійській оперній трупі в Орієнбаумі. У 1769-1773 рр. вчився у Болон
ській академії в Італії, де здобув звання академіка-композитора. У 1774 р. в
Ліворно (Італія) поставив першу українську оперу «Дмофонт». Вважається
першим представником раннього класичного стилю в українській музиці.
Григорович-Барський Іван (1713-1791) - архітектор українського баро
а
ко. Більшість споруд зведено у Києві. Крім церков, дзвіниць і монастирів,
провів водогін га Подолі у Києві з фонтаном (Самсон) і звів низку громад
ських споруд. Серед пам'яток, що збереглися, виділяються Покровська
і Набережно-Микільська церкви. Декорував у стилі бароко Кирилівську
церкву і церкву Богородиці Пирогощі, які зведені ще за часів Русі.
569
Котляревський Іван (1769-1838) - письменник, драматург, перший кла
сик нової української літератури. Один із найвидатніших ідеологів Про
світництва в Україні. У 1812 р. під час російсько-французької війни сфор
мував український козацький полк (за умови, що він буде збережений
після війни як постійне козацьке військо). Близько 1794 р. розпочав пи
сати «Енеїду» - перший твір нової української літератури, що знаменував
остаточне витіснення старої книжної мови народною мовою.
Костомаров Микола (1817-1885) - громадсько-політичний діяч, історик,

етнограф та письменник. Вищу освіту отримав у Харківському універси
теті. У 1846-1847 рр. ад'юнкт-професор кафедри російської історії Київ
ського університету. Був одним із засновників Кирило-Мефодіївського
братства та автором його програмних документів, зокрема «Книги буття
українського народу».
Куліш Пантелеймон (1819-1897) - громадський діяч, історик, етнограф,

письменник і перекладач. Із 1842 р. працював вчителем у Луцьку, Києві
та Петербурзі. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. За
участь у його діяльності заарештований, чотири роки відбував заслання
у м. Тулі. Автор першого українського історичного роману «Чорна рада»,
створив українську абетку, склав граматику української мови, здійснив
український переклад Біблії.
Гулак Микола (1821-1899) - український науковець (математик, історик,

філософ, літературознавець), правознавець, громадський і політичний
діяч, педагог, публіцист, перекладач. Отримав юридичну освіту. Працював
чиновником канцелярії київського, подільського та волинського гене
рал-губернатора. Став одним з засновників і активним учасників Кирило-
Мефодіївське братство. Був ув'язнений, а потім перебував на засланні.
Після повернення з заслання працював викладачем математики, природ
ничих наук та історії у навчальних закладах Одесі (1859-1861), Керчі (1861-
1862), Ставрополі (1862-1863), Кутаїсі і Тбілісі (1863-1887). Йому належать
праці з історії, математики, філософії, юриспруденції, переклади з грузин
ської («Витязь у тигровій шкурі» Шота Руставелі) й азербайджанської літе
ратури. Зокрема, він написав 9 навчальних програм для Рішельєвського
ліцею (згодом Новоросійського університету) в Одесі з аналітичної гео
метрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії
ймовірності тощо.
Шевченко Тарас (1814-1861) - поет, прозаїк, художник, класик україн

ської літератури. Народився в сімТ селянина-кріпака. У 1838 р. викупле
ний з кріпацтва і цього ж року поступив до Петербурзької академії мис
тецтв, яку закінчив 1844 р. За участь у Кирило-Мефодіївському товаристві
засуджений до заслання. Після звільнення у 1857 р. жив у Москві, Петер
бурзі та Україні. У 1840 р. в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій
«Кобзар».
570
ш и м т п ітпїгщипмщщгііши»
Шашкевич Маркіян (1811-1843) - письменник, греко-католицький цер

ковний, громадський і культурно-освітній діяч. Вважається речником
західноукраїнського національного відродження. Навчався у духовній
семінари та університеті у Львові. У студентські роки був натхненником,
організатором і лідером «Руської трійці». Співавтор і видавець альманаху
«Русалка Дністровая» (1837), один із перших перекладачів «Слова о полку
Ігоревім» та Св. Письма (1842) українською мовою.
Вагилевич Іван (1811-1866) - учений, письменник, громадський діяч.

Закінчив Львівську духовну семінарію. Разом М. Шашкевичем та Я. Голо-
вацьким був одним з організаторів «Руської трійці». Співавтор «Русалки
Дністрової» (1837), де опубліковані пройняті патріотичними мотивами
поетичні твори «Мадей», «Жулин і Калина». Під час революції 1848 р. пе
рейшов на полонофільські позиції та увійшов до складу Руського собору.
Головацький Яків (1814-1888) - письменник, педагог, учений. Один із

зачинателів нової української літератури в Галичині. Закінчив Львівський
університет. Належав до «Руської трійці». Разом із М. Шашкевичем та
І. Вагилевичем видав «Русалку Дністрову» (1837), де опублікував кілька
власних патріотичних поезій. У 1848-1867рр. був першим професором ук
раїнської мови та літератури Львівського університету, а з 1849 р. - його
ректором.
Кобилиця Лук'ян (1812-1851) - керівник селянського руху на Буковині

у 40-х рр. XIX ст., громадсько-політичний діяч. У 1843-1844 рр. очолював
виступ селян 16 буковинських сіл проти дідичів. Під час революції 1848-
1849 рр. в Австрії селяни Буковини обрали його депутатом парламенту.
Неписьменний Л. Кобилиця підтримував у парламенті лівих депутатів, які
вимагали скасування кріпацтва і передачі землі селянам без викупу, ви
ступав за надання Буковині автономії і приєднання її до Галичини.
Могильницький Іван (1777-1831) - греко-католицький церковний діяч,

вчений, один із провісників українського національного відродження
у Галичині. Засновник і керівник першого в Галичині Перемишльського
освітнього товариства священиків. Домагався разом із М. Левицьким ви
кладання українською мовою у школах Галичини. Уклав «Граматику язи
ка словено-руського» - першу в Галичині граматику книжної української
мови.
Гулак-Артемовський Петро (1790-1865) - поет і культурно-освітній діяч.

Освіту отримав у семінарії та Київській духовній академії. У 1841 -1849 рр. -
ректор Харківського університету. Найбільше уславився як байкар. У бай
ці «Пан та собака» зобразив жахливу картину життя українських селян-крі-
паків. Увів в українську літературу жанр романтичної балади. Робив пере
клади творів Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Горація та ін.
571
Квітка-Основ'яненко Григорій (1778-1843) - громадсько-культурний
§
діяч, перший видатний прозаїк нової української літератури. Активний
діяч громадського і культурного життя Харкова. Член Товариства наук при
Харківському університеті. Співвидавець першого в Україні науково-літе
ратурного журналу «Украинский вестник» (1816-1817).
Максимович Михайло (1804-1873) - вчений-природо-знавець, історик,

літературознавець, фольклорист, письменник та етнограф. Освіту здо
був у Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті. У 1834-
1835 рр. - перший ректор Київського університету Св. Володимира. Уче-
ний-енциклопедист широкого діапазону. Автор цінних праць з археології.
Досліджував історію Київської Русі, козаччини, Гетьманщини, гайдамаць
кого руху.
Остроградський Михайло (1801-1861) - учений-математик, педагог.

Член Петербурзької, Паризької, Римської та Туринської академії наук.
Освіту здобув у Харківському університеті. Автор близько 40 наукових
праць. Основні роботи присвячені математичному аналізу, аналітичній
механіці, математичній фізиці. Відкрив формулу перетворення інтеграла
по об'єму в інтеграл по поверхні, названу його іменем.
Каразін Василь (1773-1842) - вчений, винахідник, просвітник, громад

ський діяч. За його ініціативою було відкрито Харківський університет
(1805) і створено Філотехнічне товариство (1811-1818) для поширення до
сягнень науки, техніки та розвитку промисловості в Україні. Автор близь
ко 60 наукових праць з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої
справи тощо.
Антонович Володимир (1834-1908)- громадський діяч, історик, архео

лог, етнограф. Активний учасник українського національно-визвольного
руху, представник угруповання так званих «хлопоманів», один із органі
заторів Київської громади. У 1863-1880 рр. головний редактор Тимчасової
комісії для розгляду давніх актів у Києві, з 1878 р. - професор Київського
університету, з 1881 р. - голова Історичного товариства Нестора Літопис
ця при Київському університеті.
Драгоманов Михайло (1841-1895)- суспільно-політичний діяч, публі

цист, історик, філософ, літературознавець, фольклорист. Вищу освіту здо
був у Київському університеті, де згодом став доцентом кафедри античної
історії. Одночасно був одним із активних діячів Південно-Західного від
ділу імператорського Російського географічного товариства і Київської
(Старої) громади. Унаслідок антиукраїнських репресій 1875 р. звільнений
з університету і наступного року емігрував за кордон.
572
вш ввавваш м ш і
Чубинський Павло (1839-1884) - громадський діяч, етнограф, фолькло
§
рист, поет. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету.
Улітку 1861 р. повернувся до Києва. У 60-70-х рр. активно співпрацював
у журналі «Основа» та Київській (Старій) громаді. 1863 р. опублікував
вірш «Ще не вмерла Україна», який згодом був покладений на музику
М. Вербицьким. Пісня стала національним гімном України. У 1862 р. за
участь в Українському національному русі заарештований і відправлений
Борис Грінченко (1863-1910) - український письменник, педагог, лек

сикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-
культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був
одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поши
рення української мови в школі та в установах. Автор фундаментальних
етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць,
історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури,
а «Рідного слова» - книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного
тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників
товариства «Просвіта» в Наддніпрянській Україні.
Бачинський Юліан (1870-1940) - український політичний і громадський

діяч, публіцист, член Української радикальної партії, а з 1899 року - Україн-
ськоїсоціал-демократичної партії, дипломат. У 1895 році опублікував книгу
, «Україна уярмлена», в якій обґрунтував потребу створення української со-
І борної держави під девізом: «Вільна, велика, політично самостійна Украї-
■ на, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!» З 1918 р. - член Української
Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР в Галичині. Активний учасник української
революції 1917-1920 років. Голова дипломатичної місії УНР у Вашингтоні
И І (1919-1921). Як організатор соціал-демократичної партії Галичини, вірив у
можливість співпраці з російськими більшовиками. У 1934 року був зви-
| нувачений в антирадянській терористичній діяльності. Був заарештований
та засуджений на 10-річне ув'язнення і перебував у виправно-трудових та
борах ГУЛАГу в Ленінградській області; де помер через 6 років.
Грушевський Михайло (1866-1934). У 1894 р. очолив кафедру історії
§
України у Львівському університеті. Автор «Історії України-Руси». Один
із засновників Української національно-демократичної партії (1899 р.) У
роки Першої світової війни висланий з України. У 1917 р. очолював Україн
ську Центральну Раду. Після перевороту П.Скоропадського емігрував за
кордон. 1924 р. повернувся в радянську Україну, був обираний членом
Української академії наук, а з 1929 р. - академік академії наук СРСР. У
30-х роках звинувачений у причетності до діяльності антирадянського
«Українського національного центру». Помер 1934 р. в Москві.
Євген Левицький - один із організаторів та співавтор програми першої
Ш
української партії РУРП (Русько-української радикальної партії) У 1892 р.
він був обраний головою II з'їзду слов'янської молоді у Відні та чле
ном міжнародного Центрального комітету слов'янської молоді. Разом з
І. Франком, Ю. Романчуком та М. Грушевським, стояв біля витоків Націо
нально-демократичної партії. У 1907 р. обраний послом до австрійського
парламенту. У бурхливому 1918 р. він став членом Національної ради За
хідної Української Народної Республіки.
573
ЯИ И И И И И И И И И И И И И И И И М — И— — I—
Павлик Михайло (1853-1915) - громадський, культурно-освітній діяч,

літератор. Популяризатор ідей соціалізму в Галичині. Активно працював
у політичних періодичних виданнях. Один із засновників РУРП. У 1895-
1905 рр. перший бібліотекар НТШ.У 1914 р. заступник 1 голови ГУР.
Франко Іван (1856-1916) - письменник, учений, громадський діяч. У сту

дентські роки захопився ідеями соціалізму. Був одним з засновників РУРП.
Згодом відмовився від соціалістичних поглядів і став членом УНДП. Актив
но працював в НТШ. Літературну творчість розпочав у 70-ті роки XIX ст.
Класик української літератури. Писав поезію і прозові твори. Творчий і
науковий доробок складає більше 50 томів.
Мечников Ілля (1845-1916) - біолог, патолог, імунолог, бактеріолог. Лау

реат Нобелівської премії. Розробив теорії зародкових листків, походжен
ня багатоклітинних організмів.
Заболотний Данило (1866-1929) - український мікробіолог, епідеміолог.

Президент ВУАН (1928-1929), засновник Інституту мікробіології та епіде
міології в Києві. У 1894-1895 рр. брав участь у боротьбі з епідемією холери
та дифтерії в Подільській губернії. У 1896 році разом із професором Во
лодимиром Високовичем брав участь у дослідженні й ліквідації епідемії
чуми в Індії. У 1920 році організував першу у світі кафедру епідеміології в
Одеському медичному інституті. З 1926 року Данило Заболотний - дійс
ний член Академії науки СРСР.
Яворницький Дмитро (1855-1940) - історик, археолог, фольклорист,

письменник. У центрі наукового інтересу Яворницького було запорозьке
козацтво, якому він присвятив більшість своїх праць. Найвідомішою його
працею є тритомна «Історія запорозьких козаків»
Кримський Агатангел (1871-1942) - сходознавець, мовознавець, літера

турознавець, історик, фольклорист, етнограф, письменник, перекладач,
один з організаторів Академії Наук України (1918). Брав активну участь в
українському національному житті кінця XIX ст.
_______________________________________________ аш и яі^ и м и и и и и и н и и и и м и и — —
Леся Українка (1871-1913) - поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, лі

тературознавець, публіцист і громадський діяч. Одним з найвідоміших її
творів є «Лісова пісня».
Карпенко-Карий Іван (Іван Карпович Тобілевич, 1845-1907) - за висло

вом І. Франка: «Один з батьків новочасного українського театру». Актор,
театральний режисер. З 1883 р. під псевдонімом Карпенко-Карий починає
видавати літературні твори, переважно драми, які збагатили українську
літературу і театр. Найвідоміші - «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Бо-
руля», «Сто тисяч», «Хазяїн», Сава Чалий» тощо.
Кропивницький Марко (1840-1910)- український письменник, драма

тург, театральний актор. З його ім'ям пов'язані створення українського
професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.
Садовський Микола (1856-1933) - видатний український актор і режи

сер, один з засновників українського професійного театру. У 1898-1900 р.
три видатні українські театральні трупи Сакса ганського, Кропивницького
і Садовського об'єдналися в трупу корифеїв українського театру. У 1905-
1906 рр. Садовський у Львові очолював театр «Руська бесіда». У 1907 р.
разом з М.Заньковецькою створив у Києві перший стаціонарний профе
сійний український театр.
Лисенко Микола (1842-1912) - композитор, етнограф, диригент, громад

ський діяч. Творив у різних музичних жанрах. Він є автором перших опер
для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький», опер «Різдвяна ніч», «Утоплена»,
«Тарас Бульба», симфонічних творів, романсів, п'єс для фортепіано та ін
ших інструментів. Заклав основи національного класичного музичного
мистецтва. Збирав і досліджував українські народні пісні. Виступав із кон
цертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними по Україні.
Влаштовував щорічні Шевченківські концерти.
Гулак-Артемовський Семен (1813-1873)- український композитор, спі

вак, баритон (бас-баритон), драматичний артист, драматург, племінник
письменника П. П. Гулака-Артемовського, автор однієї з перших опер на
україномовне лібрето опери «Запорожець за Дунаєм».
575
и ш яп и гім ш и щ м и — нг чгап гчяииавтаї
Пимоненко Микола (1862-1912) - художник, майстер реалістичного жан

рового живопису. Один з перших в українському малярстві зумів поєднати
побутовий жанр з поетичним національним пейзажем. Автор 715 картин і
рисункв. Найвідоміші картини «Весілля в Київській губернії», «Свати», «По
воду», «Ворожіння», «Жнива», «Ярмарок», «Українська ніч» та ін. У твор
чості свідомо уникав трагічних сюжетів, з великою любов'ю, ідеалістично
зображував своїх героїв і створював світлий, піднесений образ України.
Васильківський Сергій (1854-1917) - видатний український живописець,

пейзажист. Перші навички в мистецтві Васильківський одержав у Хар
ківській гімназії. Згодом навчався у Петербурзькій академії мистецтв. За
видатні досягнення у мистецтві отримав право на вдосконалення своєї
професійної майстерності за кордоном. Здійснив подорож Європою. Став
відомим пейзажистом. Але не забував про батьківщину. Його приваблю
вали українські краєвиди і доба козацтва. Відомі його пейзажні роботи:
«Весна в Україні», «Влітку», «Кам'яна балка», «На околиці» «На Дінці» тощо.
Картина «Сторожа Запорозьких Вольностей» вважається найзначнішим
твором митця на історичну тему. Також з під його пера вийшов один з най-
відоміших портретів Т Шевченка. Загалом митець створив понад 3 тисяч
картин, з яких збереглося близько 500.
Леонтович Микола (1877-1921) - український композитор, хоровий ди

ригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок укра
їнських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».
Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol
of the Bells».
Крушельницька Соломія (1872-1952) - славетна у всьому світі україн

ська співачка з Галичини, лірико-драматичне сопрано.
Заньковецька Марія (справжнє прізвище - Адасовська; 1854-1934) -

українська драматична актриса. Вперше вийшла на сцену в 1876 р. у ні
жинському театрі. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театраль
ним колом Ніжина. 27 жовтня 1882 р. - у міському театрі Єлисаветграда
(нині Кіровоград) під орудою М.Кроливницького розпочався творчий
шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зі
грала роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.
576
Чикаленко Євген (1861-1929) - громадський діяч, публіцист, меценат. Все
своє життя присвятив українській справі. Спочатку набув слави як попу
ляризатор сільськогосподарських знань серед хліборобів. З 1895 р. почав
надавати фінансову допомогу українським культурним і громадським іні
ціативам. Один з провідних діячів Української радикально-демократичної
партії. Товариства українських поступовців.
Єфремов Сергій (1876-1937) - громадсько-політичний діяч, публіцист,

вчений літературознавець. Зі студентських років долучився до револю
ційної національно-визвольної боротьби. Входив до Загальної україн
ської безпартійної організації (ЗУБО), Української демократичної партії
(УДП), був одним із засновників Української радикальної партії (УРП) та
Української демократично-радикальної партії (УДРП).
Петлюра Симон (1879-1926) - громадсько-політичний, воєнний і дер

жавний діяч. Учасник українського національно-визвольного руху. 1916-
1917 р. - заступник уповноваженого «Союзу земств». Квітень 1 9 1 7 р .- об
рано головою Української військової ради Західного фронту. На І Україн
ському військовому з'їзді у Києві обрали головою Генерального військо
вого комітету при ЦР, згодом - міністр військових справ. 11 лютого 1919
року Петлюра стає головою Директорії, згодом Головним отаманом. Після
поразки визвольних змагань разом з урядом УНР Симон Петлюра емігру
вав у Польщу. Оскільки його діяльність зачіпала інтереси Радянького Сою-
зу, 25 травня 1926 р. його підступно вбито._____________________________________
Микола Міхновський (1873-1924)- адвокат, громадсько-політичний

діяч. Започаткував націоналістичну течію в українському русі. Брав участь
у діяльності гуртка «Братство тарасівців», написав програму («Самостійна
Україна») для Революційної української партії - першої української партії
в Наддніпрянській Україні. Був засновником Української народної партії. У
роки Української революції виступав за створення української армії.
Шептицький Андрей (1865-1944) - митрополит Української греко-като-

лицької церкви у 1901-1944 рр. Завдяки його діяльності УГКЦ стала ідей
ним і моральним авторитетом українського руху в Галичині.
Трильовський Кирило (1864-1941) - громадсько-політичний діяч, адво

кат, публіцист, видавець. З студентських років брав участь у діяльності
РУРП. У 1900 р. заснував перший осередок в Галичині пожежно-гімнастич
ного товариства «Січ», згодом очолив об'єднання «Січей». Був організато
ром селянського страйку 1902 р. Брав участь у кооперативному русі.
577
Боберський Іван (1873-1947) - громадський діяч, засновник українсько
го спортивного руху. Став одним з організаторів сокільсько-стрілецького
руху. У 1910-1914 рр. очолював «Сокіл-Батько». У роки Першої світової
війни входив до складу Бойової управи УСС і ГУР. Діяч ЗУНР. 1920 р. вико
нував дипломатичні доручення уряду ЗУНР в США. У 1932-1947 рр. жив у
Югославії у м. Тржичі.
Волошин Августин (1874-1945) - видатний український педагог, науко

вець, релігійний і громадський діяч. У 20-30-ті рр. очолював народовський
рух в Закарпатті. У 1938 р. очолив автономний уряд Підкарпатської Русі.
У березні 1939 р. президент Карпатської України. 1939-1945 рр. - ректор
Українського вільного університету у Празі. Арештований радянськими
спецслужбами. Помер у тюрмі.
Левицький Кость (1859-1941) - політичний діяч. Співзасновник Україн

ської національно-демократичної партії (УНДП), згодом її голова. Обирав
ся послом до австрійського парламенту і польського сейму. Очолював у
роки Першої світової війни Головну Українську Раду, а згодом Загальну
Українську Раду. Після проголошення ЗУНР став головою першого уряду.
Дорошенко Дмитро (1882-1951) - політик, дипломат, історик. Активний

учасник українського руху, член Товариства українських поступовців
(ТУП), пізніше - Української партіїсоціалістів-федералістів (УПСФ). Під час
Першої світової війни був уповноваженим Союзу міст Галичини й Букови
ни. Член Української Центральної Ради. У 1918 р. - міністр закордонних
справ Української Держави. Згодом став видатним українським істориком.
Георгій Бобринський під час окупації російськими військами Галичини

й Буковини (1914-1915рр.) очолював Галицько-Буковинське генерал-гу
бернаторство. Його діяльність на посту генерал-губернатора російський
політик П.Мілюков, виступаючи в Державній Думі, розцінив як «європей
ський скандал» (проводилась відверта антиукраїнська політика).
Антонов-Овсієнко Володимир брав участь у розробці плану воєнних дій

проти Української Народної Республіки. Призначений головнокомандую
чим радянськими військами, що розпочали наступ на Україну (1917 р.).
Входив до складу радянського уряду на Україні - Народного секретаріату.
578
И И М И М И И И Н И И И И — — — — — — — — —
Юрій Коцюбинський (1896-1937) - більшовицький державний, партій

ний і військовий діяч. Син видатного українського письменника М.Ко
цюбинського. Входив до складу урядів радянської УНР та УСРР. З 1920 по
1930 рік на дипломатичній роботі. Голова Держплану і заступник голови
Рад наркому УСРР. Входив до складу ЦК КП(б)У, член ВУЦВК. У 1935 р. за
арештований, а згодом розстріляний. У 1955 р. реабілітований.
Павло Скоропадський (1873-1945) - воєнний, державний і політичний

діяч. Нащадок славного козацького роду Скоропадських. Отримав вій
ськову освіту. Брав участь у російсько-японській війні (1904-1905 рр.), де
отримав чин полковника і в нагороду золоту георгіївську зброю. Далі Пав
ло Скоропадський швидко просувався по службовій драбині: з присвоєн
ням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку.
У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта,
командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгіївським
хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. круто змінила долю генерала. Він
став командуючим 1-го українізованого корпусу російської армії, що
став найбільш боєздатною частиною армії. Саме частини цього корпусу
врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії Скоро
В
падського сприяли зростанню його авторитету. У жовтні 1917 р. на з'їзді
Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке
стало вагомим чинником політичного життя. Хоча Скопадський не брав
участі в українському русі, революційні події вплинули на його погляди,
він став прихильником ідеї відновлення Української держави, створення
українського війська. Проте у генерала не склалися відносини з УЦР, лі
дери якої були противниками ідеї створення регулярної армії. 25 грудня
1917 р. П.Скоропадський подав у відставку. У березні 1918 р. він засну
вав Україську громаду, яка стала в опозицію і центром об'єднання всіх
консервативних сил, які були противниками соціально-економічних
експериментів УЦР. За їх допомогою та підтримкою німецького коман
дування Скоропадський здійснив переворот і став гетьманом проголо
шеної Української Держави. Проте за дев'ять місяців свого правління
він не зумів створити міцну опору своєму режиму, який був повалений
в результаті повстання, організованого Директорією. Опинившись в
еміграції, Скоропадський жив у Німеччині. Під час Другої світової вій
ни, користуючись своїми зв'язками в німецьких колах, визволив чимало
українців з тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 р., потрапивши під бом
бардування.
Дмитро Вітовський (1887-1919) - військовий і державний діяч, полков

ник УГА. У студентські роки брав активну участь у національно-визвольній
боротьбі. Був одним з організаторів товариства «Січ». У роки Першої світо
вої війни воював у складі УСС. Був організатором «Листопадового зриву»
у Львові, який призвів до утворення ЗУНР. Активно створював УГА. Брав
участь у Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. як член делегації
УНР. Загинув в авіакатастрофі.
579
шшшаааяшшшкяяшшшшшшашашшшшняшшвввтшаштшшштшт.
Петрушевич Євген (1863-1940) - активний член Української національ
но-демократичної партії, посол до Австрійського парламенту (1907 р.) та
Галицького сейму (1913-1914 рр.). Очолював Українську Народну Раду, яка
в листопаді 1918 р. проголосила ЗУНР. Президент Західноукраїнської На
родної республіки. 22 січня 1919 р. уклав із Директорією УНР Акт Злуки.
Влітку 1919 р. отримав диктаторські повноваження, які означали суміщен
ня обов'язків президента і голови уряду. Попри суперечності з С.Петлю-
рою, приєднав Галицьку армію до армії Української Народної Республіки
(УНР) для спільної боротьби проти більшовиків.
Винниченко Володимир (1880-1951)- письменник, публіцист, полі

тичний діяч. З студентських років бере участь у революційній боротьбі.
Член РУП і УСДРП. У роки Української революції очолював Генеральний
Секретаріат УЦР, згодом Директорію УНР. У 1920 р. емігрує за кордон. Крім
політичної діяльності активно займається літературною творчістю, дра
матургією.
Раковський Християн (справжнє ім'я і прізвище - Кристю Станчев) (1873-

1941), партійний діяч, дипломат. Народився в сім'ї заможного торговця.
Освіту одержав у Женевському університеті (1897). З 1889 р. брав участь у
соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Ру
мунії. Неодноразово заарештовувався і висилався з різних країн. Будучи
однією з найяскравіших постатей у лівому русі, позиція X. Раковського є
типовим прикладом еволюції від соціал-демократичних ідей до комуніс
тичних.
Махно Нестор (1888-1934) - український повстанський отаман, один з лі

дерів анархістського руху в Україні. Вів тривалу збройну боротьбу проти
більшовиків, денікінців, петлюрівців. Укладав ситуативні союзи з більшо
викам. Відіграв значну роль у розгромі військ білих генералів Денікіна і
Врангеля. 28 серпня 1921 р. з 77 бійцями перетнув кордон Румунії. Жив в
еміграції в Румунії, Польщі, Франції.
Юрій Тютюнник (1891-1929) - український військовий діяч, генерал-хо-

рунжий Армії УНР. Учасник Першої світової війни. У 1917-1918 рр. член
Центральної ради. Один з організаторів селянського повстання проти
австро-німецьких окупантів і гетьмана П.Скоропадського. Разом з ота
маном Григор'євим брав участь у звільненні Херсона та Одеси від військ
Антанти. У 1918-1919 рр. - начальник штабу військ Директорії. У 1920 р.
під час радянсько-польської війни командував дивізією Армії УНР. Разом з
Петлюрою після поразки Армії УНР емігрував до Польщі. У 1920-1921 рр.
очолював партизансько-повстанський штаб петлюрівців. У 1923 р. в ре-
зультаті чекістської операції був вивезений вУСРР. У 1929 р розстріляний.
Каганович Лазар (1893-1991) - радянський партійний і державний діяч.

Один з організаторів геноциду українців 1932-1933 років. 3 1911 р., став
ши членом РСДРП(б), брав активну участь у більшовицькому русі. Актив
ний учасник революційних подій. У 1925-1928 - будучи генеральним се
кретарем ЦК КП(б)У, став запеклим противником українізації.
580
адш щ щ дтявивяяштяашяшт яшяявяяяш
': Шумський Олександр (1890-1946) народився у бідній селянській родині.
в
У 1915 р. вступив до Московського ветеринарного інституту. Став членом
Української партії соціалістів-революціонерів. Після розколу УПСР був од-
, і ним з провідників боротьбистів (комуністів). Після розпуску УКП(б) всту-
|>і пив до складу КП(б)У, входив до складу ЦК партії, був представником УСРР
И у Комінтерні. У 1921-1922 рр. повноважний представник УСРР у Варшаві.
, У 1924-1927 рр. був наркомом освіти УСРР.
Скрипник Микола (1872-1933) народився в Катеринославській губернії

у родині залізничного службовця. Навчався в Ізюмській реальній школі та
Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. Із 1901 р. професійний
революціонер. Був активним учасником встановлення радянської влади
в Україні, одним з організаторів створення КП(б)У, членом ЦК КП(б)У.
Волобусв Михайло! 1903-1972) - український економіст. У 1928 р. в жур

налі «Більшовик України» (№ 2-3) було вміщено його статтю «До проблеми
української економіки» у якій окреслено фази розвитку колоніальної по
літики царату в Україні до жовтневих подій 1917 і спростовано версію про
повну єдність дореволюційної російської економіки. Вважав, що Україна
має власні шляхи розвитку і що вона мусить підготуватись до вступу у сві
тове господарство у випадку перемоги революції «не лише в колишній
Росії, а по всій земній кулі» як рівноправна частина цього світового комп
лексу. Його погляди були кваліфіковані як економічна платформа «націо-
нал-ухильництва». У 1933 був заарештований за обвинуваченням в участі
в «українській контрреволюційній організації, що прагнула до повалення
Радянської влади збройним шляхом. Був засуджений до 5 років виправ
них таборів. Під час війни з Німеччиною виконував спеціальні завдання
радянської розвідки. Після війни займався викладацькою роботою._______
Хвильовий Микола (1893-1933) (Фітільов) - член-засновник багатьох лі

тературних організацій, зокрема, у 1925 р. Вільної академії пролетарської
літератури (ВАПЛІТЕ). Під час літературної дискусії 1925-1928 рр. висунув
гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!», тобто закликав українських літе
раторів почати орієнтуватися на європейську літературу, а не на Москву.
На знак протесту проти голодомору та арешту свого приятеля М.Ялового
покінчив життя самогубством.
Юра Гнат (1888-1966) - актор, режисер. Сценічну діяльність розпочав у

1904 р. в аматорському гуртку. Через три роки дебютував як професійний
актор у трупі С. Максимовича. Разом з Лесем Курбасом, працював у Львові
в театрі «Руська бесіда». 1917-1919 рр. - актор і режисер у київському Мо
лодому театрі та Першому на той час державному театрі України ім. Т. Шев
ченка. У роки Першої світової війни перебував у російському та австрій
ському таборах для інтернованих осіб. Згодом був мобілізований до цар
ської армії. У 1920 р. стає одним із засновників українського драматичного
театру ім. І. Франка у Вінниці (з 1923 року - в Харкові, з 1926 року - Київ
ський академічний український драматичний театр ім. І. Франка). До 1961
року - талановитий митець, його художній керівник і режисер, деякий час
співпрацює разом з Мар'яном Крушельницьким. Крім того, він був профе
сором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.
581
— — — — И — И— — — И— — — — — и — —
Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас; 1887-1937) - україн

ський режисер, актор, теоретик театру, І драматург, публіцист, перекла
дач. У 1916 р. вступає до театру Садовського. Акторська творчість Курбаса
в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він
приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й
енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих ак
торів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з'явила
ся вже влітку 1917 р.
Бойчук Михайло (1882-1937) - український художник, маляр-монумента-

ліст, лідер І групи «бойчукістів». Член НТШ з 1912 р. У 1917 р. бере участь у
заснуванні Української академії мистецтв, стає професором майстерні мо
нументального живопису. З 1924 р. - професор Київського художнього ін
ституту. Заклав основи українського монументального мистецтва, майст
ри якого об'єдналися в Асоціацію революційних митців України. У 1919 р.
бойчукісти виконали розписи Луцьких казарм у Києві, санаторію ВУЦ8К в
Одесі (1928 р.), Червонозаводського театру в Харкові (1933-1935 рр.) та ін.
26 листопада 1936 р. М Бойчук був заарештований НКВД і звинувачений
радянською владою у контрреволюційній фашистській діяльності.
Довженко Олександр (1894-1956)- український та радянський письмен

ник,кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематогра
фу. З 1926 р. режисер-постановник на кіностудіях Одеси, Києва, Москви.
Серйозний успіх мав його фільм «Звенигора» (1929 р.). Окремі його ро
боти були прийняті з успіхом у європейських країнах. Автор кіноповісті
«Україна в огні», за яку був підданий критиці. У роки «відлиги» написав
статтю «Мистецтво живопису і сучасність», у якій закликав «розширити
творчі межі соціалістичного реалізму».
Стаханов Олексій (1906-1977) - шахтар, новатор у вугільній промисло

вості, засновник Стаханівського руху, Герой Соціалістичної Праці (1970).
У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник кадіївської шахти «Центральна-Ірміне»
О. Стаханов протягом зміни видобув 102 т вугілля (норма - 7 т). Весь видо
буток записали на рахунок О.Стаханова, не врахувавши роботи кріпиль
ників, які йому допомагали. Власне, і згодом під час встановлення інших
рекордів справжнє число гірників не вказувалось, а все видобуте вугілля
записували тільки на рахунок вибійника. У вересні 1935 р. О. Стаханов
поновив своє досягнення, видобувши 175 т, а через кілька днів - 227 т.
Спочатку стаханівський рух дав поштовх до поліпшення виробничих по
казників. На шахтах розпочалося змагання вибійників за встановлення
абсолютного рекорду.
Постишев Павло (1887-1939) - радянський державний і партійний діяч.
Е
Брав участь в революційному русі з 1904 р. У роки громадянської вій
ни активний учасник партизанського руху на Далекому Сході. У серпні
1923 р. направлений в Україну. Секретар Київського обкому. У 1933 р. в
розпал Голодомору був особистим представником Й.Сталіна з необмеже
ними повноваженнями. Прихильник насильницьких методів у здійсненні
колективізації. Очолював кампанію цькування М.Скрипника.
582
_______________________________________________ _________ шшяшяшштшшяшшшяшшшшшшшшш
Косіор Станіслав (1889-1939) - радянський партійний і державний діяч.
^
У 1918 р. член українського радянського уряду. У 1928-1938 рр. очолював
ЦК КП(б)У. Причетний до всіх злочинів сталінізму в Україні. У 1938 р. аре
штований і розстріляний.
Сталін (Джугашвілі) Йосип (1879-1953). Генеральний секретар ЦК РКП(б)

(1922-1925) та ЦК ВКП(б) (1925-1934), керівник уряду СРСР (Голова Раднар-
кому від 1941, Голова Ради Міністрів у 1946-1953), Генералісимус Радян
ського Союзу (1945). На період перебування Сталіна при владі припада
ють: встановлення диктаторського режиму; створення системи репресій
і ГУЛАГу; форсована індустріалізація СРСР; примусова колективізація се
лянства; Голодомор 1932-1933; окупація прибалтійських країн, Західної
України і Західної Білорусії; перемога СРСР у Другій світовій війні; пере
творення СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промис
ловим потенціалом, безпрецедентне посилення геополітично-го впливу
СРСР у світі; депортації народів у СРСР та інших країнах; численні людські
втрати; встановлення «соціалістичного ладу» у деяких країнах Східної Єв
ропи та Східної Азії; початок холодної війни.
’ Коновалець Євген (1891-1938) під час бою на горі Маківці потрапив до

_ В російського полону. Організував Галицько-Буковинський курінь Січових
■ . У д стрільців. У листопаді 1918 р. підтримав Директорію УНР у повстанні про-
В 0
' І і £ В ти гетьмана П.,ського і в Мотовилівському бою розбив гетьманські части-
Л ни. Полковник армії УНР. Один з організаторів і керівників Української вій-
ж ськової організації (УВО), із 1929 р. був головою Організації Українських
НМ і Націоналістів (ОУН). 1938р. загинув в Роттердамі.
Донцов Дмитро (1883-1973) - перший голова Союзу визволення Украї

ни (під час Першої світової війни 1914 р.), один з керівників Української
хліборобсько-демократичної партії. Основоположник українського інте
грального націоналізму, який вибудуваний з усвідомлення високого при
значення нації й на одній із євангельських ідей про героїчну особистість
та обрану меншість, яка йде не за натовпом, а - попереду.
Бандера Степан (1909-1959) - політичний діяч, ідеолог українсько

го націоналістичного руху. Народився в Галичині у родині священика.
З 1927 член Української військової організації (УВО). З 1929 зі створенням
ОУН став її членом, а згодом одним із керівників. У 1934 був засуджений
польським судом до смертної кари, заміненої на довічне ув'язнення.
У 1939 з початком війни був визволений. У лютому 1940 р. Бандера зі
своїми однодумцями створює Революційний провід ОУН, а в 1941 р. на
Іі Великому зборі Проводу стає його головою. У 1947 р. обраний головою
Проводу ОУН, керував боротьбою українського націоналістичного підпіл
ля проти радянської влади. У своїх статтях обстоював ідеї християнського
революційно-визвольного націоналізму, незалежності України. Вбитий
радянським агентом Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 року.
583
ИІІІіИІМИІИІІИІШИЯ— Яіми
Мельник Андрій (1890-1964) - у 1914-1916 рр. командував сотнею легіо
ну Українських січових стрільців на австрійсько-російському фронті. Со
тня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над
Стрипою. Під час боїв на Лисоні 4 вересня 1916 р. Мельник потрапив у
російський полон. Під час Української революції став одним з організато
рів підрозділу Січових стрільців. Полковник армії УНР, один з найближчих
сподвижників Євгена Коновальця. Після загибелі Євгена Коновальця очо
лював ОУН.
Липківський Василь (1864-1937)- український релігійний діяч, церков

ний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекла
дач, борець за автокефалію українського православ'я, творець та перший
митрополит Київський і всієї України відродженої у 1921 році Української
Автокефальної Православної Церкви. У 1919-1927 рр. - останній настоя
тель та доглядач Софії Київської.
Тимошенко Семен (1895-1970) - радянський воєначальник. З 1915 р.

брав участь у Першій світовій війні. З 1918 р. служив у Червоній армії.
У 1930-ті роки командуючий воєнними округами. У вересні 1939 коман
дуючий Українським фронтом Червоної Армії під час «визвольного по
ходу» на західноукраїнські землі. Під час радянсько-фінської війни 1939-
1940 рр. командував військами Північно-Західного фронту. З 7 травня
1940 р.-м ар ш ал Радянського Союзу, нарком оборони СРСР (до 19.7.1941).
Кирпонос Микола (1892-1941) - воєначальник. Герой Радянського Сою

зу (1940 р.), на початку Великої Вітчизняної війни командувач Південно-
Західним фронтом, організатор оборони Києва в 1941 р. Загинув при ви
ході з оточення.
Ковпак Сидір (1887-1967) - один з організаторів радянського партизан

ського руху в Україні. Його партизанське з'єднання здійснило 5 рейдів по
тилах ворога. Найвідоміший карпатський рейд 1943 р.
Федоров Олексій (1901-1989) - генерал-майор, двічі Герой Радянського

Союзу, радянський партійний і державний діяч, в роки Великої Вітчизня
ної війни командир Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання,
перший секретар Чернігівського і Волинського підпільних обкомів КПРС.
584
Сабуров Олександр (1908-1974) - радянський військовий діяч. Герой
Радянського Союзу (1942), генерал-майор військ НКВС (з 1943). У жовтні
1941 р. очолив радянський партизанський загін. З березня 1942 р. до квіт
ня 1944 р. командував партизанським з'єднанням, що діяло у Сумській,
Житомирській, Волинській, Рівненській та ін. областях України.
Шухевич Роман (1907-1950) (Тарас Чупринка) - член Організації україн
§
ських націоналістів, політичний в'язень концтабору в Березі-Картузькій.
Брав активну участь у створені революційного проводу ОУН (Організа
ція Українських Націоналістів), який очолював Степан Бандера. У серпні
1943 р. був обраний головнокомандувачем УПА (Українська Повстанська
Армія), із липня 1944 р. - голова Генерального секретаріату Української
головної визвольної ради (УГВР). Загинув у сутичці зі спецгрупою МДБ (Мі-
► ністерства Державної Безпеки) в 1950 р. біля с. Білогорща, поблизу Львова.
Олена Теліга (1907-1942) - поетеса, політичний діяч. У 1932 р. вступила

до лав ОУН. Після розколу організації була прихильницею А. Мельника
(ОУН(М)). У 1941 р. разом з чоловіком О. Ольжичем переїхала до Львова,
а згодом у складі похідної групи ОУН до Києва, де утворила Спілку укра
їнських письменників, редагувала літературно-мистецький додаток до
газети «Українське слово» - часопис «Литаври». 7 лютого 1942 р. разом з
чоловіком заарештована нацистами і розстріляна у Бабиному Яру.
Мануїльський Дмитро (1883-1959) - державний і партійний діяч. З мо

лодих років бере участь і підпільній діяльності проти царського режиму.
Член РСДРП. Після жовтневого перевороту направляється партією для
роботи в Україні. У 1918 р. стає членом Всеукраїнського ревкому, а згодом
народним комісаром земельних справ. У 1921-1923 рр. перший секретар
ЦК КП(б)У. З 1944 р. знову на роботі в Україні, очолює народний комісаріат
закордонних справ УРСР і стає заступником голови уряду республіки. У
1945 р. очолює делегацію УРСР на міжнародній конференції в Сан-Фран-
циско, де було оформлено створення ООН.____________________________________
Гончар Олесь (1918-1995) - видатний український прозаїк. Писати літера

турні твори почав, ще навчаючись у школі. Навчався в Харківському тех
нікумі журналістики, а згодом на філологічному факультеті Харківського
університету.
Йосип Сліпий (1892-1984). Після закінчення школи студіював теологію у

Львові, а з осені 1912 р. - в Інсбруку, де здобув 1918 р. ступінь доктора
богословія. Рукоположений митрополитом Андреем Шептицьким, моло
дий священик продовжував свої студії. У 1922 р. Йосип Сліпий - професор
догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректор. Під його керів
ництвом семінарія була розбудована в Греко-католицьку Богословську
Академію. Друга світова війна була поворотнім пунктом у житті Й.Сліпого.
Окупація Західної України більшовиками поставило УГКЦ у важкі умови.
“ 585
______________________________ ■ ______________________________________________________
Пристарілий і хворий митрополит А.Шелтицький шукав собі заміни. 25 ли
стопада 1939 р. Й. Сліпий був призначеним наступником на митрополичо
му престолі. У роки німецької окупації (1941-1944) Йосип відродив духов
ну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства.
Після повернення радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і
засуджений на 8 років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще
три рази, пробувши у в'язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи
римського і світової громадськості він був звільнений і прибув до Риму.
Тут він розпочав бурхливу діяльність: відновив на чужині колишню Львів
ську духовну академію (Український Католицький Університет), Монастир
Студитів, діяльність Українського Богословського Товариства та видання
часопису «Богословіє». 25 січня 1965 р. його було обрано кардиналом і
владикою (патріархом) УГКЦ. На дев'яносто третьому році обірвалось
життя Й.Сліпого. Згідно з його заповітом він у 1992 р. був перезахороне-
ний уЛьвові.
Кириченко Олексій (1908-1975) - партійно-державний діяч. Став пер

шим українцем, який очолював Компартію України (1953 р.). Підтримував
М.Хрущова у справі повалення Л.Берії та в проведенні курсу на деста-
лінізацію. У 1957 р. був відкликаний до Москви і посів посаду секретаря
ЦК КПРС (Центральний комітет Комуністичної партії' Радянського Союзу).
Вступивши в конфлікт із найближчим оточенням Хрущова, був зміщений
зі своїх посад.
Горська Алла (1929-1970) - художниця, одна з лідерів «шістдесятників»,

одна з організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959 р.). На процесі
В. Чорновола 1967 р. уЛьвові заявила протест проти незаконного веден
ня суду. У 1968 р. підписала «Лист-протест 139» на ім'я КПРС з вимогою
припинити незаконні процеси. Загинула при нез'ясованих обставинах у
1970 р.
Дзюба Іван (1931 р.н.) - автор книги «Інтернаціоналізм чи русифікація»

(1965 р.). За відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидав-
ські матеріали був ув'язнений у 1972 р. Брав участь у створені Народного
Руху України за перебудову (1989 р.).
Костенко Ліна (1930 р.н.) - активна учасниця руху «шістдесятників», автор

поетичних збірок «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівки серця». За ро
ман у віршах «Маруся Чурай» поетеса у 1987р. удостоєна Шевченківської
премії. У 2010р. вийшов перший її прозовий роман «Записки українського
самашедшего».
586
И И И И И И И И И И И И И И И И И ИИ Н И М М ЯДМ И И И И М М М И Ш И И М И И М И Н М ИИ И
Лук'яненко Левко (1927 р.н.) У 1944 р. був мобілізований до Червоної Ар

мії. У 1956 р. закінчив юридичний факультет Московського університету
й одержав призначення на роботу в Західній Україні, де працював штат
ним пропагандистом у Радехівському і Глинянському райкомах партії,
згодом - адвокатом. Під впливом ще свіжої пам'яті про збройну бороть
бу ОУН-УПА, спілкуючись з місцевим населенням, ЛЛук'яненко вирішив
присвятити себе боротьбі за незалежність України. У 1958 р. він разом з
Іваном Кандибою (теж юрист) заснували осередок Української робітни
чо-селянської спілки.
Сверстюк Євген (1928-2015) - активний учасник київського Клубу твор

чої молоді (1960 р.), шістдесятник. У самвидаві розповсюджувались його
відомі есе «Іван Котляревський сміється», «На мамине свято». Сучасний
український публіцисті літературознавець. Один із засновників уЛьвові в
1987р.Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ).
Світличний Іван (1929-1992) - один із засновників Клубу творчої молоді

в Києві. Один із перших установив контакт з українською діаспорою на За
ході та поширював самвидав. У 1965 р. його вперше арештовують, вдруге
у 1972. На початку 80-х років 7 сенаторів і 96 конгресменів США направи
ли лист до Л.Брежнєва із закликом звільнити І. Світличного. Лише у 1983 р.
він повернувся до Києва.
Симоненко Василь (1935-1963) - поет-шістдесятник, дебютував збіркою

«Тиша і грім» (1962 р.), згодом в Мюнхені вийшла його друга збірка «Зем
не тяжіння»(1965 р.). Помер у Черкасах на 29 році життя. Його творчість
порівнювали за глибиною страждання та щирості з поезією Т.Шевченка.
Марченко Валерій (1947-1984) - український дисидент-правозахисник,

літературознавець і перекладач. За свою дисидентську діяльність був дві
чі засуджений. Помер у тюремній лікарні.
Параджанов Сергій (1924-1990) - визначний вірменський і український

кінорежисер. Екранізація п'єси М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
(1964 р.) принесла йому всесвітню славу і визнання. Один з засновників
українського поетичного кіно. У 1973-1977 р. був ув'язнений.
587
Романюк Василь (Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Во
лодимир) (1925-1995) - український православний релігійний діяч, бого
слов, Патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ-КП (1993-1995).
Руденко Микола (1920-2004) - поет, засновник Української Гельсінської

групи (1976 р.), автор численних збірок поезій і повістей (поема «Хрест»
про голод 1933 р.). Засуджений у 1977 р., підтиском громадськості звільне
ний у 1988 р. Перебував в еміграції. У 1992 р. повернувся в Україну.
Стус Василь (1938-1985) - один з активних учасників акції' протесту у ве
^
ресні 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в Києві, за що був виключений з ас
пірантури Інституту літератури ім. "Шевченка АН УРСР. У 1970 р. за кор
доном вийшла його збірка поезій «Зимові дерева», через два роки був
засуджений за «антирадянську агітацію». У 1980 р. отримав новий термін,
помер в ув'язненні.
Чорновіл В'ячеслав (1937-1999) - дисидент, політичний і державний діяч.

СпівзасновникУГГ. Зазнавав переслідувань, ув'язнень. Автор книг «Лихо з
розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору». Редагував самвидавський ча
сопис «Український вісник» (1970-1972). З 1990 р. депутат Верховної Ради
України. У 1992 р. очолив Народний рух України. Загинув у автокатастрофі.
Шелест Петро (1908-1996) - партійний та державний діяч. Народився на

Харківщині. Трудову діяльність почав у 1923 робітником на залізниці. По
закінченні Маріупольського металургійного інституту (1935) працював на
заводах Маріуполя і Харкова. З 1940 - секретар Харківського міськкому
КП(б)У. Під час Великої Вітчизняної війни працював у партійних органах
Челябінська, Саратова. У 1948-1954-директор заводів у Ленінграді та Ки
єві. З 1954 - на партійній роботі. У 1957-1962 - перший секретар Київсько
го обкому, у 1963-1972 - перший секретар ЦК Компартії України.
Щербицький Володимир (1918-1990) - Політична кар'єра В. Щербицького

розпочалася ще за часів Й. Сталіна в Дніпродзержинську наприкінці 40-х - у
першій половині 50-х рр. У 36-річному віці його обирають другим, а через
рік першим секретарем Дніпропетровського обкому партії. На цих посадах
зарекомендував себе здібним організатором і господарником. 1961 р. його
призначають головою Ради Міністрів УРСР. Принципова позиція В. Щер
бицького, його критичне ставлення до деяких хрущовських нововведень,
крутий і непоступливий характер були не до вподоби М. Хрущову.
588
ядгвдеіедмй п ш п
Івашко Володимир з 1986 р. займає пости секретаря ЦК КПУ (Цен

тральний Комітет Комуністичної партії України), політичного радника
уряду Демократичної Республіки Афганістан, члена Політбюро ЦК КПУ.
Із червня 1990 р. Володимир Івашко — Голова Верховної Ради УРСР, однак
уже в липні того ж року він склав свої повноваження у зв'язку з переходом
на роботу в ЦК КПРС (на посаду першого заступника Генерального секре
таря ЦК КПРС). Під час путчу в серпні 1991 р., коли Горбачова усунули від
влади, Івашко виконував обов'язки генсека. Займав нейтральну позицію,
не робив публічних заяв особисто.
Кравчук Леонід (1934 р.н.) Навчався у Рівненському кооперативному

технікумі, а згодом у Київському університеті, кандидат економічних
наук. Працював викладачем політекономії. На партійній роботі - завід
увачем ідеологічного відділу ЦК КПУ, секретарем ЦК КПУ, другим се
кретарем КПУ. У 1990-1991 рр. - голова Верховної Ради України. 1991-
1994 рр. - перший Президент незалежної України. Історичною заслугою
Л. Кравчука є те, що у боротьбі за незалежність України йому вдалося
уникнути кровопролиття і значних потрясінь на початковому етапі дер
жавотворення. В той же час у період його президенства так і не було здійс
нено радикальних економічних перетворень, які б вивели країну з кризи
і забезпечили стабільний розвиток.
Іван Драч (1936 р.н.) Активний діяч Клубу творчої молоді «Супутник». Як
поет-«шістдесятник» дебютував 1961, коли київська «Літературна газета»
опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Автор сценарію до філь
му Ю.Ілленка «Криниця для спраглих». У 1989 р. - голова створеної гро
мадської організації Народний рух України за перебудову.
Кучма Леонід (1938 р.н.) Вищу освіту здобув у Дніпропетровському уні

верситеті. Після його закінчення працював у конструкторському бюро
«Південне», де пройшов шлях від інженера до першого заступника гене
рального директора. Тривалий час був технічним керівником космодро
му Байконур. Обирався секретарем парткому заводу. У 1986-1991 р. -
генеральний директор ВО «Південмаш». Кандидат технічних наук, про-
фесор. У 1990 р. був обраний депутатом до ВР УРСР. Жовтень 1992 - ве
§
ресень 1993 р. - прем'єр-міністр України. Очолював Українську спілку
промисловців і підприємців. У 1994-2004 рр. - Президент України. До по
зитивних сторін президентства можна віднести: здійснення приватизації
і фор мування приватного сектора економіки; запровадження і зміцнен
ня власної фінансово-грошової системи; подолання економічної кризи
1990-х рр.; прийняття Конституції у 1996 р.; урегулювання проблеми кор
донів України; започаткування реформування системи освіти. До негатив
них наслідків президентства можна віднести: значне поширення корупції;
формування і зміцнення тіньової економіки; створення фінансово-про
мислових кланів; накопичення зовнішньої заборгованості; зловживання
під час приватизації; несформованість державних інтересів; невизначе
ність у відносинах між Заходом і Сходом; провал інтеграційних починань
до євроатлантичних структур; низький рівень життя переважної частини
населення; невирішеність соціальних проблем.
589
____________________________________________ ' •- . . г ■! М ..Л ..У ' У . - __________________________________________________________________________________
Ющенко Віктор (1954 р.н.) - український державний та політичний діяч.

Прем'єр-міністр України з грудня 1999 р. до квітня 2001 р. Реалізація уря-
дової програми «Ре форми заради добробуту» дозволила Кабінету Міні-
стрів В. Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. На парла-
ментських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок
отримав 24,7% голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформу
вав найбільшу фракцію у Верховній Раді. Був кандидатом від опозиційних
Н І. ** Ж сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента Украї-
ни 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець. Ви-
П з н а н и й Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру
ІД Н . Н І Н голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України
від 20 січня 2005 року, офіційнооголо шений третім Президентом України.
Із 2004 р. до 2010 р. - Президент України.
Янукович Віктор (1950 р.н.) - український державний діяч, політик, 4-й

Президент України (з 25 лютого 2010 до 22 лютого 2014). 22 лютого 2014
року визнаний Верховною Радою України таким, що у неконституційний
спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень, та є та
ким, що не виконує свої обов'язки.
Порошенко Петро (1965 р.н.) - український державний та політичний

діяч, підприємець, мільярдер, п'ятий Президент України, засновник
«Українського промислово-інвестиційного концерну».
590
Перелік пам'яток архітектури та образотворчого мистецтва
ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
Софійський собор в Києві

(перша половина XI ст.).
Сучасний вигляд
Мозаїки Богоматері Оранти

та Христа Вседержителя
із Софійського собору в Києві
Успенський собор Спасо-Преображенський собор

Києво-Печерськоїлаври. 1073-1087. в Чернігові. 1036.
Реконструкція. Сучасний вигляд ________ Сучасний вигляд________
Виш городська ікона Є ва нгеліст Лука. Р о дина князя
Богородиці (візант ійська М ін іа т ю р а з С в я т о сл а в а Я р о сл а в и н а .
т радиція). О ст р о м и р о в о го М ін іа т ю р а з «Ізборника».
П ер ш а п о л о в и н а XII ст . Є ва нгелія. 1056-1057 1073
КИЇВСЬКА РУСЬ ЗА ЧАСІВ РОЗДРОБЛЕНОСТІ.

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
Х о л м сь к а іко н а Б о го р о д и ц і С венська іко на Б о го р о д и ц і зі св я т и м и

(віза н т ій ська т р а д и ц ія). XI ст . А нт о н іем т а Ф ео д о сієм П ечерським и.
П о ч а т о к XII ст .
М о за їч н а к о м п о зи ц ія
«Є вхарист ія»
з М и х а й л ів сь ко го
З о л о т о в е р х о го со б ор у.
1108-1113
592
Д о р о го б у зь к а іко н а Б о го р о д иц і. Усп енськи й со б о р у В о л о д и м и р і. 1161.
О ст а н н я т р е т и н а X III ст . Р екон ст рукц ія. С уч а сни й ви гл яд
Веж а в сел і С т овп п о б л и з у Х о л м а .

С ередина X III ст .
П 'ят н и ц ька ц ер к в а в Чернігові. Ц ерква св я т о го П а н т ел ей м о н а п о б л и зу

Кінець XII п о ч а т о к XIII ст . Галича. Кінець XII ст .
593
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ
ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ
(у другій половині XIV першій половині XVI ст.)
В ір м ен сь к и й со б о р у Л ьвові.
Верхній з а м о к у Л уцьку. X IV ст .
1363-1370. А р хіт е к т о р Д о р ін г
К ам 'янець-П одільська ф о рт еця. X IV -X V !ст .
Х о т и н сь к а ф о рт еця. X III-X V I ст .
594
Х а н сь ки й п а л а ц у Б а хч и са р а ї. 1532-1764
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI ст.
Іко н а «У сп ін н я Б огор одиц і». М ін іа т ю р и П ер есо п н и ц ь ко го Є ва нгелія.

1547. О. Горо ш ко вий 1556-1561 ___________
595
У сп ен сь ка ц ер ква т а веж а К о р н я кт а у Л ь в о в і
Б уд и н о к К о р н я кт а у
Л ь в о в і ____________
596
О ст р о зьки й за м о к
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
Іко н а « Х р и ст о с п ер ед П ілот ом » з У сп ен сь ко ї Іко на «С вят ий М и к о л а й » з к и їв сь к о ї

ц ер кв и у Л ь в о в і. 1630-1638. М . П ет р а хно вич ц ер кв и С в ят о го М и к о л а я Н а бер еж но го
597
З а м о к у П ідгірцях (Л ьвівська о б л.). 1635-1640. А р хіт е к т о р А н д р еа дель А кв а
598
ДИ№ВДВІ5НВИДДИИВИ ЩвЯЯШ^ШЯШВ№ИВ№ОЯШЛ шшяш
ГсЛ Ш О С К М ^ ^ Й -М П О
П о р т р ет П ет р а Конаш евича-
С а га й д а ч н о го з к ни ги «Вірш і на П о р т р ет князя
ж а л існ и й п о г р е б ш л я хет н о го К р и ш т оф а
р и ц а р я П ет р а Конаш евича- Зб а р а зь к о го .
С агайдачн ого». 1622 П ісл я 1622
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

СЕРЕДИНИ XVII ст.
Іко н а «П окрова
Богор од иц і»
(із зо б р а ж ен н я м
Бо гд а н а
П о р т р ет Б о гд а н а Х м ел ь н и ц ь ко го ).
Х м ел ь н и ц ь ко го . Гравю ра П ер ш а п о л о в и н а
В. Гондіуса. С ер ед и на X V II ст . X V III ст .
599
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ 50-х у 80-ті рр. XVII ст.
Троїцький со б о р Троїц ько-Іллінського м о н а ст и р я в Чернігові. 1679-1689.
Свято-Троїцький собор П о кр о всь ки й со б о р

Густинського монастиря. у Х аркові. 1689
1674-1676
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НАПРИКІНЦІ XVII У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.
Іко н а «Вознесіння
Б о го р о д и ц і» з
Іко н а «А рхангел ік о н о с т а су ц еркви
М и ха їл » з іко н о ст а су Возд ви ж ени я
ц ер кв и Різдва Ч есного Х р ест а
Х р и ст о в о го м онаст иря
в м. Ж о в кв а . С кит М а н яв ськ и й .
І. Р ут ко ви ч ___________ Й. К о н д зел ев ич
600
ш ти п д я м н п н я н а тш п я а м щ а п і
Іко н а «Зуст річ М ари

з Єлиза вет о ю »
з ц ер кв и П о кро ву Б о го р о д и ц і в
С ул и м івц і на Київщ ині.
30-т і р о к и XVIII ст .
Георгіївська ц ер к в а В и дуб и ц ько го П р ео б р а ж ен сь ка ц ер ква

м о н а с т и р я в Києві. 1696-1701 _______________________ у В е л и к и х С о р о ч и н ц ях. 1732
601
ш няаиряад
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII ст.
Іко н а М о л ін н я з В о зн е се н сь к о ї У сп енськи й со б о р П о ч а їв сь к о їл а в р и .
ц еркви в Березн і. Б л и зь ко 1762 1771-1783. А р хіт е к т о р І. Гоф ман
Троїцький со б о р у Н о в о м о ск о в сь к у. 1773- П о кр о всь ка ц ер к в а в Києві. 1766.

1778. М а й ст е р Я. П о гр еб няк А р хіт е к т о р І. Гр и го р о вич -Б а р ськи й
С обор св я т о го Ю ра у Л ьвові. 1746- 1762
П а лац К и р и л а Р о зум о всько го в Б ат ур ин і А н д р їів сь к а ц ер к в а у Києві. 1754
С кул ь п т ур н а гр уп а
св я т о го Ю рія Зм ієб о р ц я П о р т р ет П а вл а Руденка
на ф а са д і со б о р у св я т о го Ю ра р о б о т и В .Б о р о в и ко всь ко го .
у Л ь в о в і. С ку л ь п т о р Й. Пінзель П о ч а т о к 1780-х р р
603
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ
ІМПЕРІЙ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
Т.Шевченко.Дари в Чигрині. 1649 року. Офорт
604
__________________________________________________________________ '___________________________________________і________________________________________________________________________________
К а р т и н и «А в т о п о р т р ет » (1840), «Кат ерина» (1842). Т. Ш евченко
К ар т и н а
«Д івчина з П оділля». 1816.
В. Тропінін
Б удівля К иївського університ ет у. 1837-1843

605
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ
ІМПЕРІЙ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
Б уд и н о к П о л т а всь ко го
гу б ер н сь ко го зем ст в а .
1903-1908.
Буд и но к з хи м е р а м и
в Києві. 1902-1903
Б уд івл я о п е р н о го т еа т р у
в О десі.
6 0 6
Б уд и н о к р е з и д е н ц ії м и т р о п о л и т а Букови ни в Ч ернівц ях
(ни н і Н а ц іо н а л ь н и й ун ів ер си т ет ). /8 6 4 -18 7 3
607
К ар т ини «Сінокіс» (1900),
«Ворож іння» (1893).
М . П и м оненко
К а р т и н и «Веснян ий день в Україні» (1883), «Козаки в ст епу» (1890). С. В а си л ь к івсь ки й

608
К а р т и н а «З а п о р о ж ц і п и ш ут ь л и ст а т ур ец ьк о м у сул т а н о ві». 1880-1891.1. Рєпін
Карт ина
«Д ніпро б іл я Києва»
І. Труш а. 1910.
Будинок Національної П а м 'ят ник Богдану Х м ельницько м у

опери України. 1901 в Києві. 1888. С кульпт ор М .М и к е ш и н
609
— и— — —
Тестові завдання ЯВНЯВИНШЯВЯЯНВКНВКЯЮЯШВЯН№ЯКІНЯИВЯБЯВИШНВЯ9ВБЯВ&НЕВЯВ
1. Вишгородська ікона Богородиці (першої половини XII ст.)
А створена за візантійським каноном
Б є свідченням відходу від візантійського канону
В була першою відомою іконою, що створена
народними майстрами
Г є зразком ікон, що ввозились на [ А І Б | в | Г~1
Русь із Західної Європи І— І— 1— 1—І
2. Яке із зображених пам'яток мистецтва часів Київської Русі є мозаїкою?
3. Який храм містив мозаїчну композицію фрагмент якої

зображено на фото?
А Софіївський собор А Б |В І и
Б Михайлівський Золотоверхий собор _ п
В Спасо-Преображенський собор
Г Володимирський собор
610
— — і— і — ш ш я п н н а я н п і
4. При якому із зображених на фото храмів Русі, згідно | А |І Б ІІ в | Г |
з літописом, була створена перша бібліотека? □ . □ п
5. Родина якого князя була зображена

в «Ізборнику» 1073 р.?
А Ярослава Володимировича(Мудрого)
Б Святослава Ярославича
В Володимира Всеволодовича (Мономаха)
Г Романа Мстиславича
6. У якому місті України розміщена зображена

на фотографії пам’ятка архітектури XIV ст.?
А Києві
Б Львові
В Чернігові
Г Луцьку
Еюяаимниимжаиимиияииимияиимииииинв
8 . Який монастир зображено на фото?

А Троїцький Межиріцький монастир-фортеця
Б Густинський монастир
В Троїцько-Іллінський монастир ІА Б в г
Г Видубицький монастир г 1
9. Яка із зображених ікон була створена видатним іконописцем

Іваном Рутковичем?
10. Твір якого іконописця зображено на репродукції?

А Й. Пінзель 1А | Б в г]
Б О. Горошковича Г Т
В Й.Кондзилевича
Г М.Петрахновича
612
ш щ яЯЯЯП Н і
1 1. З ім'ям якого гетьмана пов'язана зображена на малюнку Т.Шевченка церква?
А Б. Хмельницьким
Б І. Мазепою
В І. Сірком
Г К. Розумовським
А Б в г
и
613
_____________________________________________________________
15. Хто є автором ікони, зображеної на фото?
А М.Петрахнович
Б І.Рудкович
В Й.Конзилевич
Г О.Гореховський
1А Б в г
г
16. Яка із зображених пам'яток створена у XVIII ст.?
17. Завдяки меценатській діяльності якого гетьмана храми часів Київської Русі зобра
жені на фото набули барокових рис у своєму вигляді?
А Б. Хмельницькому А Б в Г
Б І. Самойловичу
В І. Мазепі
Г К. Розумовському
614
___________ ' _______
18. Який храм прикрашає скульптурна композиція
зображена на фото?
А Собор св.Юра уЛьвові
Б Успенська соборна церква Почаївської лаври
В Успенська соборна церква Києво-Печерської
лаври
Г Софіївський собор у Києві !А Б в г
19. Який із зображених на фотографіях
Г
храм збудований у стилі «козацького барокко»?
|А Б в Г
Р
20. У якому місті розсташова зображена на фото пам'ятка архітектури?
А Києві
Б Львові
В Чернівцях
Г Одесі
615
21. Яка із зображених репродукцій картин створена в XIX ст.?
А Б ОООБ
Г
22. Хто з діячів українського національного
відродження зображений на портреті?
А І. Котляревський А Б в ГІ
Б Т. Шевченко
В М. Шашкевич
Г П. Куліш
2 3 .Хто є автором зображеної картини?
А М. Пимоненко Г (з о н :
Б С. Васильківський
В І. Рспін
Г В. Тропінін
24.3а стильовими ознаками можна встановити,

що зображена пам'ятка культури України
є прикладом архітектури
А модерну Iа Б В г|
Б бароко □
Г готики
616
__ 2_______ ______ • • . ___________ ■
25. Хто є автором зображеної картини?
А С. Васильківський іа г а о
Б М. Пимоненко
В В.Тропінін
Г І. Рєпін
26. У якому місті збудовано зображену архітектурну
пам'ятку?
А Києві О ІІО Іі
Б Харкові
В Львові
Г Одесі
27. У якому стилі збудовано зображену архітектурну

пам'ятку?
А бароко ІА І Б І в І г І
Б романтизм І— 1— І— І— І
Г модерн
28. Наведений груповий портрет родини князя Святослава

Ярославина є
А фрескою А Б в г
Б мозаїкою
В книжковою мініатюрою
Г вітражем
29. Діяльність якого гетьмана прославляє зображена гравюра?

А Б. Хмельницького А Б в г
Б П. Дорошенка
В І. Самойловича
Г і. Мазепи
30. Зображений на фото замок був резиденцією

А Дмитра Вишневецького
Б Василя-Констянтина
Острозького
В Петра Могили
Г Івана Богуна
32. Хто є автором зображеної картини?
А М. Пимоненко А Б В Г
Б С. Васильківський
В І. Рєпін
Г В. Тропінін
33. На якій фотографії зображено палац гетьмана К.Розумовського?
618
______________________________________
Завдання на встановлення відповідностей
34. Установіть відповідність між архітектурними пам'ятками та архітектурними сти
лями, в яких вони виконані.
А модерн А Б В Г Д
1
Б візантійський 2
В козацьке бароко 3
Г класицизм 4
Д готичний
619
36. Установіть послідовність будівництва храмів Київської Русі.
□□□О
—
1 □
2
3
[4 г :□
В ід повід і
і 2 3
ргт 5 6 7 8 9 10 Т П г і Г 13 ГГІ
А А А ІА І- Б _ и А А А Б А г А Б1
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28
В А В А Б В Г Б г в Г Г Г В
29 ЗО 31 32 33
Г Б А Г Б
34 35 36
1 В 1 В 1 А
2 Г 2 А 2 В
3 А 3 Б 3 Б
4 Б 4 Д 4 Г
620
Відповіді до тестових завдань
Тема 1-2
1 2 3 4 5 7 і" 7 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 7 Г 23 24 25 26
і
в А В А Б А Б В А Б Г А А Б А В Б Г В Б Б В А Г В
В
27 28 29 ЗО 31 32 33 34 35 36
1 д 1 Г 1 В 1 Б 1 Г 1 г 2 2 1 2
2 в 2 Б 2 Д 2 В 2 Б 2 А 3 4 3 4
5 5 4 7
3 А 3 А 3 г 3 А 3 А 3 Б
4 Г 4 д 4 А 4 Д 4 В 4 В
Тема З
і 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
Б Б г Б В Б Б А Б В Б А Б А Г Б Б Б В Б А
22 23 24 25 26 27 28 29 ЗО 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42
А А В А Г Б А Г Б Б Б А А А А А В Б В А Г
43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59
1 Д 1 В 1 В 1 А 1 Б 1 д 1 Б 1 Б 1 Б 1 г т 7 1 Б 1 В 3 2 1 1
2 Б 2 г 2 5 2 В 2 д 2 Г 2 В 2 д 2 А 2 Б 2 В 2 В 2 А 4 4 3 4
6 5 6 6
3 Г 3 А 3 Г 3 Г 3 А 3 А 3 Г 3 А 3 Г 3 А 3 А 3 А 3 Б
4 В 4 Б 4 А 4 Б 4 Г 4 В 4 А 4 Г 4 В 4 В 4 Г 4 Г 4 Г
Тема 4
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
Б А г Г Г Б Б А Б В А Б Б г
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
і Г 1 Б 1 Б 1 д 1 Г 1 А 1 В 1 г 1 2
2 д 2 Г 2 А 2 А 2 Б 2 2 А 2 в 3 3
5 4
3 А 3 А 3 Д 3 Г 3 А 3 Г 3 Б 3 Б
4 Б 4 Д 4 г 4 Б 4 В 4 Б 4
ІЛ А
Тема 5
— ]
і 7 “ 3 Г 7 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21
в в Б А Б А Б В Б г в г В в Б В Г Г В Б А
22 23 24 25 26 27
1 В 1 Д 1 Б 1 В і Б 2
2 г 2 Б 2 Г 2 А 2 Г 3
5
3 д 3 А 3 А 3 Б 3 В
4 А 4 В 4 В 4 Г 4 А
621
Тема 6-7 веж
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
в Г А Б Б Б Г Б В в А Б Г А А
16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Г Б Б Г в Б Б А Г А Г В В Б Г
31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45
1 Б 1 Б 1 Б 1 д 1 А 1 Б 1 В 1 А 1 В 1 Б 1 В 3 1 2 3
2 Д 2 д 2 Г 2 Б 2 Г 2 Г 2 А 2 Б 2 Г 2 Г 2 Г 3 4 4 4
6
3 А 3 г 3 В 3 А 3 В 3 В 3 Б 3 В 3 А 3 А 3 Б 6 4 6
4 Г 4 А 4 д 4 В 4 Д 4 д 4 Г 4 Г 4 Б 4 В 4 А
Тема 8 ■ н м нш м нпннняпвянн
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17
В В г В А В Г А А Б В Г А А Г А Г
18 19 20 21 22 23 24
1 д 1 д 1 Б 1 В 1 Б 1 В 1
2 А 2 в 2 2 2 Г 2 Б 4
д Д
6
3 Б 3 Б 3 А 3 А 3 А 3 А
4 Г 4 Г 4 В 4 Г 4 В 4 Г
Тема 9
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
В Г в А Б А в А г Б В Б Б В В В В Г
19 20 21 22 23 24 25
1 д 1 д 1 Б 1 Б 1 В 1 А 1
2 в 2 в 2 Г 2 А 2 Г 2 Г 3
5
3 г 3 Б 3 А 3 в 3 А 3 В
4 Б 4 А 4 в 4 Г 4 Б 4 Б
Тема 10
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
Б В в 6 В Б Г г А Б В Г Б Г
А г
17 18 19 20 21 22 23 24 25
1 В 1 д 1 В 1 Б 1 А 1 А 1 2 1
2 2 2 2 2 3 3 4
2 А А А Г Г Г
4 5 7
3 Д 3 Б 3 Б 3 В 3 В 3 В
4 Б 4 В 4 Г 4 А 4 Б 4 Б
622
Тема 11 т
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
в Г г Г Б А Г А Б А А Г
Б В Б
16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30
Б Б В Г Г Г В А А В Б Б Б Г Б
31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
1 В 1 Б 1 А 1 Б 1 В 1 Г 1 Б 2 1 2
2 Б 2 д 2 В 2 А 2 А 2 Б 2 А 5 2 3
6 6 6
3 Г 3 Г 3 Д 3 В 3 Г 3 А 3 В
4 А 4 В 4 Б 4 Г 4 Б 4 В 4 Г
Тема 12
2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
В В г А Г Г В В А В г Б В В В
16 17 18 19 20 21 22 23 24
1 д 1 Г 1 Г 1 Г 1 Б 1 Б 1 2 2
2 Б 2 А 2 А 2 А 2 В 2 Г 4 3 4
5 5 6
3 А 3 3 3 Б 3 Б 3 А 3 В
4 В 4 Б 4 В 4 д 4 Г 4 А
Тема 13
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
В Б Г А В Б В Б Б Г А Г А А
15 16 17 18 19 20
1 Б 1 Б 1 В 1 Г 2 1
2 д 2 А 2 Г 2 В 3 3
5 6
3 А 3 Д 3 Б 3 Б
4 Г 4 В 4 А 4 А
Тема 14
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
Б В г А Б В В А Б В Б В А Г
15 16 17 18 19 20 21
1 Б 1 Б 1 А 1 А 1 В 1 Б 3
2 В 2 Г 2 2 В 2 Б 2 Г 5
Д
6
3 А 3 А 3 Б 3 Б 3 А 3 А
4 Г 4 4 В 4 Г 4 Г 4 В
д
623
Тема 15
—
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
г В г В Б В А Б А В А Г г А В Г Б А
19 20 21 22 23 24
1 Б 1 д 1 Г 1 Б 2 1
2 д 2 Б 2 Б 2 А 4 2
5 4
3 А 3 А 3 А 3 В
1 _Л _ Г 4 В 4 Д 4 Г
Тема 16 : •& ■
1 2 3 п г 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
в А Г Б А В В Б В в А В в Б Г В
17 18 19 20 21 22 23 24
1 В 1 Б 1 Б 1 3 2 1 1
2 Г 2 В 2 Г 5 4 3 2 3
6 6 5 3 4
3 д 3 Г 3 В
4 Б 4 А 4 А
Тема 17
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 п 12 13 14 15 16 17
Б Б Г Б Б Г В Б Б А Б Л Г А В
ч 1 _!|
18 19 20 21 22
1 д 1 Б 1 в 1 Г 1
2 в 2 Г 2 Г 2 А 3
4
3 А 3 А 3 А 3 Б
4 Б 4 В 4 Б 4 В
Тема 18
1 4 5 6 7 8 9 10 | 11 12 13 14 15 16 17 18 19
Б А Б А В Б А В Б А А Б В Б А
Б 8 Б
20 21 22 23 24
1 В 1 В 2 3 1
2 Г 2 Б 3 4 4
4 5 6
3 д 3 Г
4 А 4 А
624
Тема 19
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 16 17 18
А А Г Б Г А А Б А Г Б А
Б В В Б
А
15 19 20 21
1 В 1 Б 1 Г 1
2 Б 2 Г 2 В 3
5
3 А 3 А 3 Б
4 Г 4 В 4 А
Тема 20 шяшшшшвшшшшяшшшшшааашшшшшшяшшшшшяшвшшшшшш*
1 2 3 4 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
А Г А А Б в А Б Г А Б Б А Г Б А Б Б Г
20 21 22 23 24 25 26
1 Г 1 Б 1 в 1 в 2 1 2
2 А 2 А 2 А 2 Г 4 4 3
6 6 4
3 Б 3 Г 3 Б 3 Б
4 д 4 в 4 Г 4 А
Тема 21
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
А Б А Б Б Б Г В В Б А А А В Г Б Г Б Б Г
21 22 23 24
1 В 1 Б 2 1
2 Г 2 Г 3 2
5 6
3 Б 3 В
4 А 4 А
Тема 22
— — —
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
В В А А А А А А А Б Б Б В Б л Б В А в
20 21 22 23 24 25 26
1 в 1 Б 1 В 1 А 1 Б 1 1
2 Б 2 А 2 Г 2 Г 2 Г 4 4
6 5
3 А 3 Г 3 Б 3 В 3 В
4 Д 4 В 4 А 4 Б 4 А
625
Тема 23
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Б В А Б А Б Б В А Б В В г Б Б В А В А А
21 22 23 24
1 В 1 Б 2 1
2 Б 2 А 3 2
6 6
3 А 3 В
4 Д 4 Г
Тема 24
—
1 2 3 " Л 5 6 7 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
В А Б Б Б В А Г А Б Б В в Б 8 Г 8 Г Б
20 21 22 23 24
1 Г 1 Б 1 Г 3 3
2 В 2 А 2 8 4 5
6 6
3 А 3 Г 3 А
4 Д 4 В 4 Б
Тема 26
626
Тема 27
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
г А Б Б Б Б 8 А А Б Б А А А
Б Б
17 18 19 20 21 22 23
1 Г 1 д 1 д 1 Г 3 1 1
2 А 2 А 2 А 2 Б 5 2 2
6 6 3
3 д 3 Б 3 Г 3 В
4 Б 4 В 4 Б 4 А
Тема 28
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19
В В А А Г А А Б Г Б В В г А Б В А Б Б
20 21 22 23 24
1 В 1 А 1 Б 2 1
2 д 2 В 2 В 3 3
3 Б
6 5
3 Г 3 А
4 А 4 Б 4 Г
Тема 29 ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ ■ и н н н н н н н
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12
В В В А А А Г А В В А А
13 14 15 16 17 18
1 В 1 Б 1 2 2 1
2 А 2 Г 2 4 3 3
3 Г 3 В
6 6 5 6
4 Д 4 А
627
Тема 31
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18
в А г В В А Б В Б А А г В г А Б г В
19 20 21 22 23 24 25 26 27 28
1 В 1 д 1 д 1 В 1 Б 1 Г 1 Г 1 Б 1 1
2 г 2 А 2 А 2 А 2 Г 2 В 2 В 2 А 4 2
5 4
3 А 3 Б 3 Г 3 Б 3 В 3 А 3 А 3 Г
4 Д 4 г 4 Б 4 Г 4 А 4 Б 4 Б 4 В
Навчальне видання
ГІСЕМ Олександр Володимирович
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. Довідник + тести.
Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього
незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації
Підписано до друку 10.11.2015. Формат 70x100/16.
Папір книжково-журнальний. Ум. друк. арк. 51,03. Зам. N»1215.
ФОП Сисин О.В. Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців,
виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції від 27.11.2006 р. Серія ДК N»2699.
32300, Хмельницько обл., м. Кам'янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 9а; а/с 111;
Тел./факс (03849) 2-73-84; моб. 0984253404, 0501931724, 0673808375;
e-mail: abetka2006@yandex.ru, http://abetka.in.ua

Загальний довідник PDF

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Загальний довідник PDF

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

зно

Схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах

Гісем О.В. Історія України. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний

© Гісем О.В., 2016;

ВСТУП ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

І Іст оричні події-сукупніст ь пов'язаних між собою важливих фактів суспільного

І пами суспільного або культурного розвитку країн та народів і характеризують­

До нашої ери (до >

Пізнання минулого відбувається на основі вивчення й аналізу дослідниками істо­

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

2.1. Первісна доба на території України т

економічному житті людського колективу (матріархат). Окремі роди об'єднувалися

За доби енеоліту на теренах України сформувалися дві господарські системи -

2.2. Племена трипільської культури . ’ -

Подальші дослідження та відкриття археологів прояснили деякі аспекти виник­

2.4. Кіммерійці й таври

Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово в

Подальша доля таврів була трагічною: сп о чатку-у II ст. до н. е. - їх підкорив пон-

2.5. Скіфи і сармати , % • ■ л, чі

Широко відомі пам'ятки скіфської доби - кургани Солоха й Гайманова Могила на

2.6. Античні міста-держави в Північному Причорномор'ї та Криму п ю

Побут і культура причорноморських грецьких держав мали багато спільного зі

2.7. Походження слов'ян, розселення їх в Україні аявян и м ш п ш и н м ш

Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх по­

За часів правління імператора Іраклія (610-641 рр.) Візантія використовувала

2.8. Господарство, побут, звичаї та вірування слов'ян

таких «гнізд» об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись

Пам'ятками релігійного життя давніх слов'ян стали знайдені археологами рештки

Персонали і С -.г’ і.Ч-.і“'. ■■

Тестові завдання ш. 2 » іу д ій ш та ж ж і'.й

Позначте дату появи на території сучасної України перших людей.

13 .Позначте назву грецького міста-колонії, яке виникло в середині VI ст. дон. е. на

14.Якими були головні причини грецької колонізації Північного Причорномор'я та

24.Винайдення зображеного знаряддя праці свідчило про появу

3 0 . Встановіть відповідність між винаходами і періодами давньої історії.

Завдання з короткою відповіддю множинного вибору

5 За свідченнями сучасників вони не скорялися владі якоїсь

3 1 .Під якими іменами в письмових джерелах згадуються давньослов'янські пле­

3.1. Виникнення Київської держави. Київське князівство

На цих землях слов'яни утворювали союзи племен - військово-політичні об'єд­

Кожне зі с х і д н о с л о в 'я н с ь к и х племен мало свій центр, де жили князь і дружина,

Територія Київського князівства Аскольда була невеликою - воно охоплювало

Періодизація історичного розвитку Київської Русі

Із процесом становлення державності у слов'ян середнього Подніпров'я тісно

3.3. Київська держава за правління Олега та Ігоря ■нздкі&гзш в д о ш н ш

ники - печеніги. Спроба домовитися з ними була невдалою, оскільки до нападів на

У часи правління Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. У Києві

3.5. Володимир Великий. Запровадження християнства на Русі

князювання та ще потім за князювання його сина Ярослава Київська Русь досягла

З.б. Київська держава за правління Ярослава Мудрого

вони розділили по Дніпру Південну Русь. Ярослав отримав Правобережжя з Києвом,

ка редакція складається з «Правди Ярослава», «Правди Ярославичів» і двох статей -

3.7. Київська держава за Ярославичів

землю. Битва військових дружин тріумвірів із половцями відбулась на річці Альта і

3.8. Відновлення могутності Київської держави

3.9. Політична роздробленість Київської держави

родська і Псковська землі. Характерною рисою роздрібненості був її прогресуючий

сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизна­

3.10. Боротьба руських князівств із кочівниками

сіверян, радимичів та в'ятичів. Формою залежності підкорених племен була сплата

3.11. Самостійні князівства на українських землях

Галицьке князівство формується наприкінці XI ст. Багатолюдні простори зі знач­

3.12. Історичне значення Русі ^т ш ш ш ш ааш т ат т ш ш т т ш т

І пами суспільного або культурного розвитку країн та народів і характеризують

Пізнання минулого відбувається на основі вивчення й аналізу дослідниками істо

Подальші дослідження та відкриття археологів прояснили деякі аспекти виник

Зарубинецька людність була сусідом войовничих сарматів. Унаслідок їхніх по

3 1 .Під якими іменами в письмових джерелах згадуються давньослов'янські пле

На цих землях слов'яни утворювали союзи племен - військово-політичні об'єд

сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизна

Галицьке князівство формується наприкінці XI ст. Багатолюдні простори зі знач

Монголська навала перервала і деформувала розвиток Русі. Вона остаточно пе

Аналіз літописних свідчень дозволив дослідникам зробити висновок, що пер

Ця пам'ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформ

давньоруських різьбярів є невеличкі кам'яні ікони. Найчастіше на них зображені пер

41. Якою цифрою на схемі Києва часів Київ

3 «Києво-Печерський Г морально-етичні норми та правила, вка

5 9 .Які з наведених тверджень характеризують місце віча як елемента державної вла

багатих і могутніх бояр. Формування Галицького князівства розпочалося у другій по

по допомогу до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом із половцями зу

Проте до наших днів майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винят

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мі

князь Любарт Гедимінович. Приводом до активізації зусиль Польщі захопити Гали

вищого типу на українських землях. Тільки останній з Острозьких Януш Костянтино

У ХІУ-ХУ ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираю

Владислав Опольський помістив вивезену з українських земель ікону Белзької Бо

19. Якою цифрою на карті позначені зем

Ініціаторами укладення унії вважаються такі єпископи: львівський Гедеон Бала