Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин
та туристичного бізнесу
Кафедра туристичного бізнесу та країнознавства

КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: «Економіка світу»
на тему: «Тенденції проблеми та перспективи розвитку економіки Китаю»

Виконала:
студентка 2 курсу
групи УТ-22 Т.Є. Сліпченко

Перевірив:
к.е.н., доц. В.В. Баранова

Харків - 2017
 2

ЗМІСТ

ВСТУП...................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПІДВАЛИНИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
КИТАЮ…………………………………………………………………………...5
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ
КИТАЮ………………………………………………………………………….14
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КИТАЮ………………………..24
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..31
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….35
 3

ВСТУП

Актуальність моєї роботи полягає в тому, що вплив Китаю на

міжнародній арені нині зростає. Країна істотно впливає на розвиток світової
економіки. Китайська економіка стає потенційним лідером на світовій арені
та має доволі значний вплив як на окремі країни, так і на світове
господарство в цілому.
На сьогодні, не достатньо чітко визначені причини економічного дива
цієї країни, а також не досліджено вплив Китаю на економіку світу. Все ще
недостатньо опрацьованим залишається питання українсько-китайських
міждержавних взаємин, хоча його актуальність є очевидною.
У зв’язку із зростанням китайської економіки зацікавленість
української сторони у пожвавленні співпраці з Китаєм зростає. Внаслідок
збільшення ролі та частки Китаю на світовому ринку, розвиток
співробітництва України з цією країною є важливим напрямком
зовнішньоекономічної стратегії нашої країни.
Подальші перспективи економічного розвитку Китаю та можливості
його глобального економічного лідерства привертають увагу багатьох
експертів, як вітчизняних так і зарубіжних.
Метою роботи є дослідження сучасних тенденцій, проблем та
перспектив розвитку економіки Китаю, в умовах глобального лідерства
країни та тлі поточних світових економічних процесів, визначення впливу
економічного піднесення Китаю на світові ринки. Виходячи з цього, в роботі
означено такі дослідницькі завдання:
 визначити теоретичні основи функціонування економіки Китаю;
 охарактеризувати тенденції розвитку та перспективи розвитку
економіки Китаю, як однієї з лідируючих економік світу;
 назвати проблеми в економіці Китаю на тлі інших країн світу.
Об’єктом дослідження є економіка Китаю, її розвиток за 2007-2011
роки.
 4

Предметом є сучасний стан економіки Китаю, її головні проблеми та

перспективи.
Методологічною основою роботи є принципи науковості та
системності, використані і загальнонаукові методи аналізу, синтезу,
порівняння, кількісного та якісного аналізу. Крім того, статистичний та
аналітичний методи використовувались для аналізу стану і динаміки
розвитку економіки Китаю, а також для визначення її подальших перспектив.
Важливу роль у теоретичному дослідженні проблематики сутності
світового господарства в цілому відіграють праці таких вчених-економістів:
Антонюка Л.Л., Авдокушина Е.Ф., Філіпенко А.С., Кіреєва А.П., Ніколаєвої
І.П., а також інших дослідників - Кривенко К.Т., Савчука В.С., Бєляєва О.О.,
Ілларіонова А., Міхеєва В. Значний вклад у розкриття зазначеної
проблематики зробив іноземний спеціаліст з питань дослідження
ретроспективи китайської економіки - Ангус Медісон.
 5

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПІДВАЛИНИ ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ КИТАЮ

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку, в умовах

глобалізації, характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв’язки.
Це пов’язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли
національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише
товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Для
нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає
необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі
праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація не лише виробництва а й
усього господарського життя, що стало основою формування світового
господарства.
На думку Антонюка Л.Л., світове господарство - це динамічна система
взаємозв’язаних національних економік та відносин між належними до них
суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу
праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення [3]. Як вважає
Авдокушин Е.Ф., світове (всесвітнє) господарство - це сукупність
національних господарств, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці та
міжнародними економічними відносинами [2].
Світове господарство є складною комплексною системою з досить
чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не треба
ототожнювати зі світовою економікою, яка стосується здебільшого
продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей [7].
Світове господарство регулюється заходами національної та
міждержавної економічної політики. У межах світового господарства
економіка окремих країн стає все більш відкритою й орієнтованою на
міжнародне економічне співробітництво [2].
Кінець XX і початок XXI ст. є періодом формування нової системи
світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у
 6

міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва.

Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до
співробітництва і взаєморозуміння [9].
Такі вчені-дослідники як К.Т. Кривенко, В.С. Савчук та О.О. Бєляєв
зазначають, що основними віхами у розвитку світового господарства є:
 виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові
ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу.
Результатом став економічний розподіл світу;
 територіальний поділ світу великими державами і утворення
величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ
праці, визначальною особливістю якого стало нав’язування залежним
народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам
капіталу метрополій;
 виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного
світового господарства і поклало початок протистоянню двох
соціально-економічних систем [8].
Одним з ключових процесів розвитку світового господарства на межі ХХ-
ХХІ століть є прогресуюча глобалізація, яка являє собою якісно новий етап
розвитку інтернаціоналізації господарського життя.
Сьогодні у світі налічується більше 200 країн, які відрізняються між
собою як за рівнем економічного, соціального так і політичного розвитку.
Зважаючи на це, для зручності досліджень, аналізу та співставлення різних
країн за їх досягненнями та перспективами подальшого розвитку, вивчення
та обміну досвідом економічного реформування, зручно використовувати їх
певну класифікацію. Включаючи ряд певних особливостей розвитку
національних економік та світового господарства загалом, розрізняють різні
класифікації країн. Світове господарство, як цілісна система має свою
структуру, яка має різні аспекти, з огляду на аналіз певних її складових
частин. Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх
групування необхідне для того, щоб систематизувати країни відповідно до
 7

особливостей та рівня їх розвитку, виявити їх характерні риси, визначити

місце у системі світового господарства та міжнародних економічних
відносин а також визначити та передбачити імовірні перспективи їх
розвитку. Найчастіше виокремлюють галузеву, типологічну й регіональну
структури [20].
Характерною особливістю початку нового тисячоліття стало подальше
прискорення глобалізації та міжнародної інтеграції. Як наслідок - помітні
зрушення у відносинах між країнами чи групами країн, започаткування
нових геоекономічних та геополітичних союзів та утворень, послідовне
перенесення центрів економічного впливу у нові регіони, до нових країн.
Останніми роками прискорилася значимість країн, які почали активно
розвиватись у світовій економічній системі. Так, якщо на початку 1990-х рр.
частка таких країн (включаючи Китай) у світовому виробництві складала
трохи більше 20%, то у 2010 р. така частка сягнула 35%, переважно за
рахунок розвинутих країн (без врахування США, які практично зберегли
свою значимість у світовій економіці, де формується більше 23% світового
ВВП) [4].
Протягом століть Китай існує як провідна цивілізація, випереджаючи
решту світу в мистецтві і науці, але і в ХІХ і початку ХХ століть, країна
потерпає від цивільних заворушень, голоду, військових поразок, й іноземної
окупації. Після Другої світової війни, комуністи під керівництвом Мао
Цзедуна встановили самодержавну соціалістичну систему, що, в той час була
як забезпечення суверенітету Китаю. Проте з початку 1990-х років Китай
збільшив своє глобальне охоплення та участь у міжнародних організаціях.
З кінця 1970-х років Китай перейшов від закритої, централізованої
планової системи до більш ринково-орієнтованої, яка відіграє важливу
глобальну роль. Реформи почалися з поступової відмови від
колективізованого сільського господарства, а також відбувалась лібералізація
цін, фінансова децентралізація, підвищення автономії для державних
підприємств, створення диверсифікованої банківської системи, розвиток
 8

фондового ринку, швидке зростання приватного сектора та відкриття для

зовнішньої торгівлі та інвестицій.
В останні роки Китай відновив свою підтримку державних підприємств у
секторах, які є важливими для економічної безпеки. Після збереження своєї
валюти, жорстко привязаної до долара США протягом багатьох років, в
липні 2005 р. Китай здійснив переоцінку своєї валюти на 2,1% проти долара
США і перейшов на систему обмінних курсів, яка базується на кошику
валют. З середини 2005 р. до кінця 2008 р. відбувалось підвищення курсу
юаня по відношенню до долара США більш ніж на 20%, а обмінний курс
залишався практично привязаним до долара з початку глобальної фінансової
кризи до червня 2010 р. В результаті структурної перебудови економіки та
підвищення ефективності, відбулось більш ніж десятикратне збільшення
ВВП, починаючи з 1978 року.
Сьогодні китайська економіка змішаного типу - це своєрідна сукупність
соціалізму із китайською специфікою або соціалістична ринкова економіка,
за якого переважна частина ВВП (70%) виробляється у приватному секторі
під прямим контролем з боку держави. Проте, урядом країни визначено
новий шлях подальшого розвитку країни - формування інноваційної системи
[14].
В наш час Китай займає лідируючі позиції в електроніці, комп’ютерах,
офісній техніці та телекомунікаційному устаткуванні. Менш охопленими є
фармацевтична, медичного приладобудування й авіакосмічна галузі.
Неухильно зростає частка продукції високих технологій у китайському
експорті. Китай експортує останні покоління телевізорів, аудіо- і
відеотехніку, електронні засоби зв’язку, мобільні телефони, автомобілі.
Імпортує понад 70% устаткування для виробництва автомобілів, прецизійних
верстатів із автоматичним управлінням, текстилю, понад 95% складного
медичного обладнання, 100% устаткування для виробництва оптичного
волокна, телевізорів і мобільних телефонів.
 9

Китайська Народна Республіка на даний час є країною, що розвивається

дуже стрімкими темпами. З середини ХХ століття проводяться реформи
спрямовані на підвищення значущості економіки КНР на світовій арені.
Реформа 1984 року була покликана на розв’язання проблем забезпеченості
населення продуктами харчування. З того часу відбувається перехід від
планової економіки із жорстким державним регулюванням до ринкової, але і
сьогодні на кожні декілька років створюється 5-річний план розвитку Китаю.
Китай довгий час відставав від розвинутих країн у витратах на
фундаментальні дослідження. Збагнувши, що запозичені технології не
забезпечують стабільне зростання конкурентоспроможності держави, урядом
прийнято рішення про розроблення власних інновацій [14].
Співробітники Інституту економічного аналізу виділяють 5 гіпотез, що
намагаються розкрити та пояснити секрети китайського чуда [12]:
 гіпотеза 1 - відсталість. Стверджується, що зростання китайської
економіки відбувається так швидко у зв’язку з тим, що раніше рівень
розвитку там був низький, а темпи розвитку слаборозвинутих країн
вищі, ніж розвинутих. Однак більш детальне вивчення дало змогу
ствердити, що такої закономірності не існує. Адже при одних і тих же
середньодушових показників ВВП можливі стрімке зростання і глибоке
падіння. Жодна інша з слаборозвинутих країн не досягла темпів, хоча б
в якісь мірі наближених до китайських. Слід зазначити, що темпи
зростання економіки Китаю виявилися унікальними для всієї світової
спільноти.
 гіпотеза 2 - особливості структури виробництва. Стверджується, що
вирішальний внесок у прискорення економічного зростання внесла
структура китайської економіки - низька частка промисловості та
висока частка сільського господарства [15]. У дійсності, на противагу
широко поширеній омані, частка промисловості у ВВП Китаю (48,4% -
1995 р.) вища, ніж, наприклад, у Росії (35,8% - 1997 р.). Однак, значна
частка промисловості в Росії не сприяла підвищенню економічного
 10

зростання, а навпаки - значно вищий показник Китаю не спричиняв

зниженню темпів зростання порівнюючи з російським.
 гіпотеза 3 - особливості структури зайнятості. Стверджується, що вищі
темпи зростання в Китаї пояснюються високою часткою сільського
населення під час започаткування реформ. Хоча поглиблене аналітичне
дослідження свідчить про те, що це не залежить від структури
зайнятості, тому що при частці зайнятих у сільському господарстві на
рівні 70,5% (Китай, 1978 р.) значення середньорічних темпів
економічного зростання в різних країнах коливалося від -6,0% до
+8,2%. Отже, як бачимо, структура зайнятості не сприяла високим
темпам економічного зростання в Китаї.
 гіпотеза 4 - національна специфіка. Аргументується, що феноменальні
результати економічного розвитку Китаю обумовлені унікальністю рис
китайського національного характеру, зокрема такими, як
працелюбність, самовідданість, невибагливість. Проте, якщо б це було
так, тоді б Китай відрізнявся високими темпами економічного
зростання протягом усієї своєї історії. Однак протягом перших трьох
чвертей ХХ ст. китайська економіка мала дуже низькі темпи зростання,
які періодично набували негативного значення. Донедавна Китай
належав до найбільш бідних країн світу, і реальна загроза голодування
була ліквідована не так давно. До початку реформ (1976 р.) показник
ВВП за середньою купівельною спроможністю на душу населення
становив лише 13,2% (619 дол. США) від світового показника (4586
дол. США). І тільки на початку 80-х рр. відбулися зрушення в
тенденціях розвитку і Китай з шаленою швидкістю став скорочувати
своє відставання від багатьох країн світу. Відбулося те, що привело в
рух гігантський потенціал розвитку, про існування якого мало хто й міг
передбачити.
 гіпотеза 5 - характер економічної політики. Стає цілком очевидним, що
успіхи китайської економіки обумовлені застосованою моделлю
 11

економічного реформування. На відміну від інших країн, у тому числі

й України, де здійснювалися ліберальні реформи, в Китаї реформи
мали поступовий градуалістичний характер.
Інший науковець, Міхеєв В., зазначає, що однією з головних причин, що
зумовила прискорений розвиток Китаю, - характер економічної політики. На
противагу Україні, де держава відійшла з економіки, у Китаї держава
зберегла значний контроль за економікою, і її роль в економічному розвитку
помітно зростала. Результатом утілення на практиці ліберальної економічної
моделі стало безпрецедентне скорочення масштабів державного
навантаження в усіх напрямах, що забезпечило економіці КНР рекордні
темпи росту.
Ліберальна економічна політика в Китаї забезпечила не тільки
феноменальні результати, але й сприяла істотному поліпшенню всіх
показників людського розвитку. Водночас у реформуванні китайської
економіки стратегія сфокусованого розвитку відіграла важливу роль, маючи
подвійні корені:
 природне геоекономічне положення регіонів країни. Портові міста й
прилеглі до них акваторії великих рік на сході Китаю виявилися в
найкращому становищі для розвитку економічних зв’язків зі світовою
економікою;
 у КНР було застосовано стратегію точкового залучення іноземного
капіталу. Китай за допомогою створення 60 спеціальних економічних
зон у найбільш розвинутих приморських районах стимулював
надходження закордонних капіталовкладень у країну. Прямі іноземні
інвестиції, проте, відіграли роль каталізатора експортного
виробництва, половина якого продукувалася спільними чи іноземними
підприємствами;
 створення територіальних точок зростання мало в Китаї і політичний
підтекст. За 20 років, починаючи з кінця 1970-х рр., поруч із Гонконгом
і Макао було створено низку найбільш процвітаючих нині китайських
 12

спеціальних зон - Шеньчжень (біржова торгівля, фінансовий і

електронний центри - подібні до Гонконгу) і Чжухай (туристичний і
високотехнологічний бізнес - подібний до Макао). Політичний задум
цих точок зростання полягав у тому, щоб продемонструвати
громадянам Гонконгу й Макао, що після їхнього приєднання до КНР
вони виявляться у звичному для них ринковому середовищі. Далі у
2000-х рр. територіальна стратегія Китаю змінюється з концепції
сфокусованого розвитку на концепцію створення рівних умов
конкуренції в усіх регіонах КНР.
Включення в стратегічне планування розвитку економіки просторового
аспекту спонукає китайський уряд постійно шукати баланс між заходами для
формування точок зростання і вирівнювання умов господарювання та рівнів
розвитку [18].
Протягом 15 років Китай намагався вступити у Світову організацію
торгівлі шляхом тривалих переговорів. У листопаді 1995 р. Китай офіційно
запрошено приєднатися до СОТ та, 11 грудня 2001 р., Китай офіційно став
143-м членом організації.
З моменту вступу у СОТ, Китай домігся помітних успіхів в
економічному і соціальному секторах, в тому числі, став другою країною
світу за величиною ВВП, найбільшим експортером та імпортером світу, 4 та
3 місце у світі за експортом та імпортом комерційних послуг, перше місце
серед країн, що розвиваються за ввезенням прямих іноземних інвестицій.
Китай бере активну участь у всіх видах діяльності СОТ, включаючи
регулярну участь у Раді Комітету та переговорах. Китай також робить все
можливе, щоб допомогти іншим країнам, що розвиваються.
З часу вступу в організацію, Китай обмежив методи в управлінні
економікою, забезпечив нижчий рівень тарифів, що є досить низьким, навіть
порівняно з розвинутими країнами, здійснює реструктуризацію китайської
економіки, проте залишається надмірна залежність Китаю від торгівлі та він
все ще залишається країною, що розвивається [1].
 13

Ще на початку ХХ століття Китай був бідною, напівфеодальною,

напівколоніальною країною, що перебувала в залежності від
імперіалістичних держав. Однак створення у 1949 р. у результаті визвольної
війни Китайської Народної Республіки, а також подальші рішучі кроки
держави протягом 50-річного розвитку, що призвели до динамічних зрушень
у політичній, економічній, культурній сферах, відкритості китайської
економіки, призвели до вагомих результатів, визнаних світовою спільнотою.
Підсумовуючи вище сказане, можна робити висновок, що Китай
пройшов досить тривалий, важкий та гнучкий шлях реструктуризації та
модернізації своєї економіки. Ставши однією з перших країн світу, китайська
економіка перейшла від соціалізму із китайською специфікою або
соціалістичної ринкової економіки до ряду країн, які спрямовують свою
економіку на формування інноваційної системи. Китайська економіка стає
потенційним лідером на світовій арені та має доволі значний вплив як на
окремі країни, так і на світове господарство в цілому.
Як відзначають науковці, одним з головних причин швидкого розвитку
Китаю став характер економічної політики, тобто держава зберегла за собою
право на значний контроль за економікою країни. Результатом утілення на
практиці ліберальної економічної моделі стало безпрецедентне скорочення
масштабів державного навантаження в усіх напрямах, що забезпечило
економіці КНР рекордні темпи росту. Ліберальна економічна політика в
Китаї забезпечила не тільки феноменальні результати, але й сприяла
істотному поліпшенню всіх показників людського розвитку.
 14

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІКИ

КИТАЮ

Китайська Народна Республіка — потужна аграрно-індустріальна

країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна,
вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені
нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна,
електронна, машинобудування, приладобудування. Китай займає провідні
позиції у світі з видобутку вугілля, цементу, виробництва мінеральних
добрив, сталі, електроенергії. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина
(1996, тис. км) залізниць 72,9, автошляхів 1157. Головні морські порти:
Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян,
Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних
авіаліній.
Промисловість включає виплавку сталі, кольорових металів (алюмінію,
міді, цинку, олива, цина, сурми та ін.), виробництво цементу (304 млн т),
мінеральних добрив (21 млн т). Багатогалузеве машинобудування
(сільськогосподарське і транспортне машинобудування, тракторо-, авто-,
авіа-, верстато- й суднобудування, виробництво електроенергетичного і
іншого промислового обладнання, електронних приладів, а також
велосипедів, швейних машин, годинників і інш.). Але основна виробнича
база важкої промисловості успадкована від 1950-х років або створена за
тогочасними проектами. Наприкінці ХХ століття зберігалася диспропорція в
розподілі державних ресурсів на користь важкої індустрії, де працювало
близько 60% зайнятих в промисловому виробництві і вироблялося 50%
промислової продукції. Розвинена текстильна промисловість (бавовняні,
шовкові, вовняні тканини). Близько 50% всієї промислової продукції
наприкінці 1990-х виробляють дрібні й доморобні підприємства. Традиційні
ремества (мистецькі вироби з кістки, шовку, емалі, лаку, порцеляно-фаянсові,
вишивки). 1997 року в Піднебесній було вироблено сталі — 107,57 млн т,
 15

металорізальних верстатів — 150 тис., тракторів — 80 тис., автомобілів —

1,59 млн, випущено 5,4 млн т пряжі, 22 млрд м² тканин, 4,22 млн т штучних
волокон [11].
За виробництвом електроенергії Китай вийшов на друге місце у світі (у
2006 р. було вироблено 2866 млрд кВт/год. електроенергії). Тепловими
електростанціями виробляється 80% електроенергії, ГЕС - 19%, атомними
-1%. Незважаючи на високі абсолютні обсяги виробництва електроенергії, її
все ще не вистачає для потреб народного господарства.
У Китаї знаходиться 37 % світових запасів рідкоземельних металів
(молібден, ванадій, сурма). У результаті значних інвестицій у 80-х роках
минулого століття у видобуток цих копалин сьогодні Китаю належать 95 %
їх світового видобутку.
Китай є найбільшим у світі виробником абсолютної більшості видів
промислової продукції — коксу, чавуну, сталі та сталевих труб, алюмінію,
цинку, олова, нікелю, телевізорів, радіоприймачів і мобільних телефонів,
пральних і швейних машин, велосипедів і мотоциклів, годинників і
фотоапаратів, добрив, бавовняних і шовкових тканин, цементу, взуття, м'яса,
пшениці, рису, сорго, картоплі, бавовни, яблук, тютюну, овочів,
шовковичних коконів; має найбільші в світі поголів'я птиці, свиней, овець,
кіз, коней і яків, а також лідирує по вилову риби. Крім того, КНР є
найбільшим світовим автовиробником, щорічно випускає автомобілів
(більше 18 млн з 2010 р.) більше, ніж колишні лідери США і Японія разом
узяті. Китай є також одним з найбільших світових виробників
фармацевтичної продукції.
При високих темпах економічного зростання (14,2% у 1992 р., 7,8% у
1998 р.) вона має екстенсивний характер. У 1995 р., побоюючись перегріву
економіки, керівництво прийняло рішення про стримування зростання в
межах 8-9 %. Інтенсифікація виробництва приносить і побічні результати:
рівень прихованого безробіття в сільській місцевості приблизно вдвічі
 16

перевищує офіційні показники (4,6%). Китай негласно заохочує еміграцію

Рівень бідності 128 000 000 чол.(менше 1$ в день) [11].
Щоб сприяти структурним змінам, Китай розвиває власну систему
освіти, навчання студентів за кордоном (особливо в США і Японії), заохочує
імпорт технологій, що дозволяють розвивати такі прогресивні сектори
економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів,
телекомунікаційну індустрію, біотехнології, охорона здоров'я. У КНР понад
500 млн користувачів Інтернету, країна також лідирує в світі за кількістю
користувачів мобільного телефонного зв'язку, межа в 1 мільярд користувачів
пройдена в 2012 році. В районі Хайдянь, на північ від Пекіна, створена
китайська «Силіконова долина», а в ряді великих міст — також сучасні
національні індустріально-технологічні парки.
Згідно з десятирічним планом Держради КНР з модернізації
виробничих потужностей в країні (2015) китайські виробники повинні
наблизитися до рівня німецьких конкурентів і поліпшити свої позиції в
порівнянні з компаніями інших країн [6].
Приватне підприємництво посідає дедалі міцніші позиції в економіці.
Частка державних підприємств у виробництві промислової продукції
скорочується (з 80% в 1978 році до менш як 40% в 2012-му), а частка
приватних підприємств продовжує зростати і 1998 склала понад 12%. 1 січня
2002 року Китайська Народна Республіка всупила СОТ, ставши 144-м її
членом. У рамцях підписаних угод Китай зобов'язався зменшити тарифні
ставки і скасувати квоти на імпорт. Торговельний оборот в 2000 р збільшився
на 31,5% в порівнянні з 1999 р. Найбільшим експортним ринком Китаю є
азійські країни. Їхня частка становить 62% його загального експорту.
Північній Америці належить 22%, з яких 21% США. Загальний продаж заліза
і сталі у 2000 р становив $14,1 млрд, кольорові і рідкісні метали — $10,1
млрд і неметалеві корисні копалини 7,1 млрд. Більш, ніж на 10% збільшився
імпорт глинозему, алюмінію, міді і мідної руди, хроміту, залізняку, алмазів.
Експорт цементу, продукції з міді, вугілля, коксу, продукції з сталі, цинку і
 17

продукції з нього збільшився більш, ніж на 10%. У 2000 р. уряд схвалив

відкриття в Шанхаї ринку по продажу діамантів. «Великий Китай»,
включаючно з Гонконгом і Тайванем, є третім за обсягом продажу діамантів
на світовому ринку після США і Японії [11].
Китайська Народна Республіка на даний час є країною, що
розвивається дуже стрімкими темпами. З середини ХХ століття проводяться
реформи спрямовані на підвищення значущості економіки КНР на світовій
арені. Реформа 1984 року була покликана на розв’язання проблем
забезпеченості населення продуктами харчування. З того часу відбувається
перехід від планової економіки із жорстким державним регулюванням до
ринкової, але і сьогодні на кожні декілька років створюється 5-річний план
розвитку Китаю.
Економіка Китайської Народної Республіки — друга (після США)
економіка світу за номінальним ВВП, перша по ВВП за паритетом
купівельної спроможності (з 2014 року).
 18

Рис. 1. Реальне і номінальне ВВП Китаю за 2006–2011 рр.

Для економіки Китаю характерна загальносвітова тенденція зниження
частки сільськогосподарської продукції у ВВП країни, причому в 1990-1995
рр. це падіння було стрибкоподібним, а потім стало плавним.
На перший погляд, економіка Китаю є безумовно
експортоорієнтованої. Співвідношення між експортом і ВВП досягає значної
величини - 23%. За обсягом експорту КНР займає 9-е місце в світі. Однак, на
думку більшості аналітиків, експортний сектор недостатньо зрісся з
вітчизняною економікою. Фірми, повністю або частково перебувають у
власності іноземців, поглинають приблизно 50% всього імпорту і є джерелом
половини експорту з КНР. Багато експортні підприємства являють собою
найпростіші виробництва по збірці виробів з ввезених комплектуючих та
подальшого вивезення в інші країни, часто через Гонконг.
Експортний сектор з домінуючими позиціями іноземного капіталу,
особливо у спеціальних економічних зонах, розглядається дослідниками в
якості своєрідного анклаву, чимось нагадує за своїми особливостями зону
підприємств-"макіладорас" в Мексиці, що протягнулася поблизу
американського кордону. Невипадковий висновок багатьох фахівців про
слабкої інтегрованості Китаю у світову економіку. Відособленість
обертається додатковими витратами. Технології та управлінський досвід, що
вноситься іноземними фірмами, засвоюються місцевими компаніями
 19

недостатньо швидко і легко. При цьому економічне зростання стримується

через збереження багатьох елементів директивної системи управління,
торгових бар'єрів і місцевого протекціонізму, а також через відсутність
справжнього ринку капіталів. "Economist" вважає, що вступ до СОТ сприяє
створенню оптимального конкурентного середовища всередині Китаю і в
істотній мірі обмежує роль адміністративно-командної системи.
У відкритому секторі економіки ТНК вже перетворилися на
найважливіших "гравців" у сфері підприємництва. "McDonald's" і "Kentucky
Fried Chicken" створили в Китаї майже 700 підприємств. "Kodak" закріпив за
собою половину ринку фотоплівки та фотопаперу, а майже вся інша частина
належить "Fuji". "Procter & Gamble" стала найбільшим постачальником на
китайський ринок шампунів. Інофірми, перш за все "Motorola", "Ericsson" і
"Nokia", зарезервували за собою 95% ринку мобільних телефонів. Така
активність пов'язана з тим обставиною, що Китай є найбільшим ринком збуту
такої продукції, як мікротелефонні апарати. Керівництво "Coca-Cola" вважає,
що Китай незабаром стане для неї найбільшим ринком в Азії. За деякими
оцінками, іноземне участь в економіці КНР складає на сучасному етапі
приблизно 10%. За розрахунками фахівців, прийом до СОТ призведе до
подвоєння цього показника [10].
Незважаючи на всі позитивні зрушення за останні 20 років, Китай в
недостатній мірі інтегрований у світову торговельну систему. Більш того,
відсутня інтегрованість і на внутрішньо китайському рівні. Тому одна з
найважливіших завдань, що стоять перед Китаєм на сучасному етапі, -
об'єднання розрізнених елементів національної економіки. Дійсно,
ненормальним є положення, при якому відправка контейнера із Шанхая в
американський Сієтл займає менше часу, ніж із Шанхая в інший великий
промисловий центр тієї ж країни - Чунцін, розташований на річці Янцзи в
глибині Китаю. Десять років тому в КНР не було загальнонаціональної
системи автомагістралей, що зв'язує окремі провінції. В даний час
протяжність таких доріг перевищує 12 тис. км.
 20

Уряд розробив радикальні заходи з розвитку фондового ринку та

санації державних банків. Обмін боргових зобов'язань на акції сприяв
скороченню тягаря безнадійних боргів у банківській системі на 1,4 трлн.
юанів. У майбутньому надання позикових коштів буде здійснюватися тільки
фінансово надійним підприємствам. Фондовий ринок відіграє все більшу
роль у фінансуванні продуцентів.
Реформи в КНР і зростання її економіки повинні позитивно вплинути
на весь регіон, особливо в даний час, коли країни Східної і Південно-Східної
Азії відчувають негативні наслідки від уповільнення розвитку в США. Що
стосується Китаю, то значного спаду в цій країні не прогнозується.

Таблиця 1

Динаміка експорту та імпорту Китаю (100 млн. дол.)

2007 2008 2009 2010 2011
Експорт 12204,6 14306,9 12016,1 15777,5 18393,8
Імпорт 9561,2 11325,7 10059,2 13962,4 17434,8
Загальна вартість імпорту та експорту 21765,7 26632,6 22075,4 29740,0 36418,6

За даними агентства Bloomberg, КНР в 2012 році вперше обійшла США

за вартістю експорту і імпорту. Як уточнювало американське агентство, за
звітний період експорт і імпорт в країні збільшився до 3,87 трильйонів
доларів, тоді як аналогічні показники в США склали 3,82 трильйона доларів.
Таким чином, об'єми торгівлі Китаю перевищили експорт і імпорт США на
50 мільярдів доларів [17].
Реструктуризація економіки та підвищення її ефективності сприяли
зростанню ВВП КНР більш ніж у 30 разів у порівнянні 1978–2011 роки. ВВП
Китаю у 2011 році склав 7318,5 млрд. дол., а ВНП (за паритетом купівельної
спроможності) 11270,76 млрд. дол. ВНП на душу населення у 2011 році (за
ППС) склав 8390 дол.
 21

В 2011 році владою КНР було ухвалено нову програму розвитку на

2011–2015 рр. Основними її положеннями можна вважати: забезпечити
середньорічне зростання національної економіки на рівні відсотків,
прискорення темпів трансформації моделі економічного розвитку,
впорядкування економічної структури, всеохоплююче поліпшення життя
населення. Китай планує сприяти зростанню своєї економіки помітним
підвищенням її якості і ефективності, що в свою чергу вплине на розвиток
світової економіки. Новою п'ятирічкою КНР передбачається щорічний
приріст економіки на рівні 7%, що значно нижче за реальне її зростання,
зафіксоване останніми роками. Це говорить про те, що концепція розвитку
Китаю стала більш виваженою і обережною. Також планується знизити
витрати енергоносіїв на одиницю ВВП на 16 відсотків і скоротити викиди
двоокису вуглецю на одиницю ВВП на 17 відсотків.
Економічне зростання КНР в останні десятиріччя демонструє рекордні
показники, але, на думку експертів, воно не є довговічним. В економіці
країни існує низка проблем, що можуть цілком вплинути на її подальший
розвиток. Високе зростання експорту було досягнуте меркантилістською
торговою політикою (втручанням держави) і недооцінкою китайської
валюти. Високі інвестиції, з іншого боку, були прямим результатом украй
низьких відсоткових ставок.
Найбільші закордонні інвестиції, що станом на кінець 2010 року склали
1,09 трлн дол. США, в економіку країни надійшли від британської колонії
Гонконг, держав ЄС та Японії. Через обмеження урядами деяких країн
Заходу інвестицій в комуністичні країни, Гонконг, що в 1997 році отримав
статус особливого спеціального регіону й надалі, як посередник, є головним
майданчиком залучення прямих зовнішніх інвестицій з країн Заходу в Китай.
На кінець 2010 року Гонконгом було залучено майже один трильйон
американських доларів, що вдвічі більше, ніж інвестовано напряму в Китай.
Більшість іноземних інвестицій у Гонконг надходить від Віргінських
Британських островів із застосуванням офшорних схем. Гонконг і Шанхай є
 22

найпривабливішими регіонами для прямих іноземних інвестицій у КНР.

Після початку економічних реформ навколо цих міст утворились дві
найбільші агломерації Китаю. Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи
біля Гонконгу та Шанхаю відповідно. Вони стали основними центрами
виробництва та залучення прямих іноземних інвестицій в КНР.
З 2003 по 2011 рр. середня реальна ставка по кредитах була біля нуля.
Це означає, що той, хто отримував кредити від банків, отримував гроші
безкоштовно. Разом із збільшенням витрат і зміцненням валюти, експортний
сектор страждає від надмірних потужностей. Нескінченна безліч фабричних
будівель і машин була накопичена протягом десятирічного буму інвестицій в
країні. Інвестиції в Китаї росли високими темпами протягом останніх
десятиліть, чому сприяли близькі до нуля реальні процентні ставки і
прагнення до зростання ВВП. В результаті накопичення капіталу у ВВП
Китаю збільшилося з 35,1% в 2000 році до 48,4% в 2011 році.
Наступною проблемою є нерівномірність розвитку територій Китаю.
Існують дуже значні відмінності у економічному розвитку сільської
місцевості та міст, прибережних територій та внутрішньої частини, а тому у
даний час спостерігається найвищий рівень внутрішньої міграції населення
КНР у світі. Водночас міграція сільських мешканців до міст збільшує
можливості до споживання. З іншого боку проведення політики обов’язкової
реєстрації обмежує права мігрантів, шляхом обмеження прав людей на
отримання однакових соціальних послуг із місцевими жителями.
Проведення демографічної політики «однієї дитини у родині»
поступово скорочує трудові ресурси, але водночас все одно не регулює
кількість населення, що на даний час складає 1 358 069 290 чоловік та
створює додаткові можливості для розвитку корупції. Промисловість КНР
страждає від кризи перевиробництва власної продукції, зокрема металургії,
гірничодобувної промисловості, виробництва алюмінію, залізняка, цементу і
інших.
 23

Нерівномірність розподілу доходів також є ще однією серйозною

проблемою розвитку економіки, адже лише певна частка населення має
високі доходи. В цілому недооцінка китайської валюти, спотворена тарифна
політика, політика підтримки фінансової монополії, деформована
промислова політика і загарбницька земельна політика сформували в Китаї
незбалансовану модель економічного розвитку. Вона систематично
заглиблює нерівність доходів і зниження споживчої частки у ВВП рік за
роком.
Крім цього, швидке зростання економіки за рахунок максимального
здешевлення використовуваних західних технологій (у тому числі шляхом
відмови від дорогих очисних споруд) призвів до серйозних проблем з
екологією в Китаї. Уряд дуже стурбований цією проблемою і посилює
покарання за екологічні злочини аж до смертної кари. За оцінками, до 20%
орної землі Китаю забруднено. Це стало однією з причин укладання
контракту з Росією на постачання газу, так як подальше нарощування
споживання вугілля здалося занадто небезпечним [15].
Отже, КНР має всі шанси стати світовим лідером в недалекому
майбутньому навіть випередивши США за розвитком економіки, але
всередині країни існує чимала кількість проблем, які потребують негайного
пошуку рішень.
 24

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КИТАЮ

Китай на початку XXI століття є космічною та ядерною державою.

Побудова ринкової економіки здійснюється в Китаї під керівництвом
Комуністичної партії на основі п'ятирічних планів. Економіка зберігає свою
багатоукладність. При високій частці іноземних інвестицій майже 80 % всіх
іноземних інвесторів в економіку КНР — це етнічні китайці (хуацяо), які
проживають за кордоном. До 2020 р. Китай повинен за планами КПК
наздогнати США по сукупному доходу ВВП.
Щоб сприяти структурним змінам, Китай розвиває власну систему
освіти, навчання студентів за кордоном (особливо в США і Японії), заохочує
імпорт технологій, що дозволяють розвивати такі прогресивні сектори
економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів,
телекомунікаційну індустрію, біотехнології, охорона здоров'я. В КНР понад
384 млн користувачів Інтернету, країна також лідирує в світі за кількістю
користувачів мобільного телефонного зв'язку (487,3 млн користувачів на
квітень 2007 року). В районі Хайдянь північ від Пекіна створена китайська
«Силіконова долина». Інтенсифікація виробництва приносить і побічні
результати: рівень прихованого безробіття в сільській місцевості приблизно
вдвічі перевищує офіційні показники (4,6 %). Китай негласно заохочує
еміграцію.
На найближчу перспективу в КНР намічені кілька основних напрямків
перетворень, реалізація яких визначить економічний розвиток країни на
тривалу перспективу. Насамперед це реформа держсектора і банківської
системи, зміна системи обігу сільськогосподарської продукції, стабілізація
демографічної ситуації та ліквідація бідності. Однак у намічуваних
перетворень досить багато противників, які вважають, що вони призведуть
до загострення продовольчої проблеми, тим більше, що чисельність
населення протягом 25 років зросте, згідно з прогнозами, до 1,6 млрд.
чоловік. Зростання чисельності населення буде супроводжуватися зміною
 25

його статево-вікової структури. Насамперед це виражається в старінні

міського населення і зростання чисельності молодого населення. Безумовно,
це відіб'ється на майбутніх програмах соціального та економічного розвитку
країни.
У своїй роботі «Китай 2050 стратегія співрозвитку» Б. Н. Кузик і М. Л.
Титаренко висувають чотири варіанти економічного зростання Китаю:
1. Різке піднесення. Вихід Китаю на друге місце у світі, слідом за США
за абсолютним обсягом ВВП, перерахованим з юанів в долари за офіційним
курсом. Реалізація подібного сценарію вимагає тривалого збереження
високих темпів зростання. При середньорічному прирості ВВП у 7% за 20
років він виросте майже в 4 рази, а за 30 років — в 7,6 рази [5].
2. Затухання темпів зростання (після 2010 р. – до 5-6% на рік, а після
2020 р. – ще нижче). Сценарій випливає, відзначають автори з нинішніх
тенденцій розвитку і обіцяє велику «поступливість» Китаю на міжнародній
арені.
3. Застій затухання темпів зростання до рівня, що забезпечує тільки
задоволення потреб населення. Автори вважають малоймовірним його
реалізацію, так як Китай має величезний інвестиційний заділ і можливий
тільки в разі погіршення ситуації в світовій економіці.
4. Зрив. Даний варіант передбачає повне скочування країни до
призначеного відтворення. Автори вважають, що він можливий лише в разі
спроби силового відновлення суверенітету над Тайванем або системної кризи
в країні. Даний варіант розвитку малоймовірний, але гіпотетично він існує.
З представлених варіантів розвитку економіки Китаю, можливий
варіант «Затухання темпів зростання». За даними дослідницької організації
Conference Board за останні роки темпи зростання китайської економіки
знижуються, йде зменшення ВВП і темпів зростання промислового
виробництва. На рисунку 2 представлена динаміка темпів зростання
промислового виробництва Китаю [19].
 26

Рис. 2. Темп росту промислового виробництва Китаю

На сьогоднішній день Китай проводить активне впровадження

інноваційних проектів. Даний процес проходить у багатьох галузях
економіки. Зазначається ряд особливостей у інноваційному розвитку Китаю,
до таких особливостей відносяться висока ефективність досягнення цілей з
невисокою витратою ресурсів; наявність кваліфікованих та дешевих
трудових ресурсів; територіальна диверсифікація (на південно-сході більше
ресурсів для інноваційного підходу) [16].
Що ж стосується прогнозу економічного розвитку Китаю то
Міжнародний валютний фонд на підставі доповіді ICP прогнозував, що
Китай зможе обігнати США тільки в 2019 році. Але за оцінкою МВФ
китайський ВВП у поточних цінах у доларах до кінця 2014 року склав $10,4
трлн, а ВВП США – $16,8 млрд. І в майбутньому періоді до 2019 року
займане становище Китаю не зміниться.
З точки зору аналітичної організації IHS, стати найбільшою
економікою світу Китаю вдасться до 2024 року – до того часу номінальний
ВВП Китаю в доларах США складе $28,85 трлн і випередить ВВП США
($27,31 трлн). Частка китайської економіки в глобальному випуску, за
прогнозом IHS, зросте з 12% в 2013 році до 20% до 2025 року.
 27

Що ж до національної валюти Китаю, то на сьогоднішній день юань

переживає девальвацію. В результаті першої девальвації 11 серпня 2015 р.
відбулося максимальне з 1994 р. зниження юаня в 1,9% .
За підсумками липня 2015 р. профіцит торгового балансу КНР
скоротився на 8,2% по відношенню до показника 2014 р. (до 347,2 млрд. дол.
США), причому обсяг експорту в доларовому вираженні знизився на 8,3%, а
імпорт − на 8,1% [13].
В цілях підтримки експортерів Народний Банк Китаю вдався до
девальвації юаня. Так, дана міра зробить товари китайських виробників
дешевшими на світовому ринку, а значить, підвищить їх
конкурентоспроможність.
Слід зазначити, що девальвація юаня торкнулася міжнародні ринки
(валютні, товарні, фондові): знизилися курси валют, ціни на сировину, впали
у вартості багато цінні папери. у даний момент зниження курсу китайської
валюти становить серйозну загрозу для експорт-орієнтованих компаній
ключових регіонів світу. В якості відповідної реакції вартість багатьох валют,
включаючи сінгапурський долар, південнокорейську вону і тайванський
долар, також знизилася.
Після зниження курсу юаня акції найбільших американських експорт-
орієнтованих компаній суттєво знизилися в ціні. В даний час до 30%
загальносвітових продажів американських компаній припадає на китайський
ринок. При цьому зниження цін виробників паралельно з падінням нафтових
котирувань не дозволяє темпів споживчої інфляції в США досягти цільового
рівня в 2%. В цілому зниження курсу китайської національної валюти має
позитивно позначитися на економіці Китаю. Але ця дія може негативно
відіб'ється на відносинах між КНР і США.
Отже, офіційні прогнози розвитку країни на 2000-2050 р. досить
оптимістичні. Навіть якщо намічені перетворення будуть успішними, КНР
належить вирішити величезний комплекс проблем. Серед найбільш гострих
— проблеми зайнятості та екології, дефіцит ряду природних ресурсів,
 28

передусім орних площ і прісної води, нерозвиненість НДДКР, системи освіти

та охорони здоров'я. Ці та інші чинники, з одного боку, стимулюють зусилля
з нарощування економічного потенціалу, з іншого, перешкоджають руху
країни до нових рубежів [6].
На думку експертів тільки комплексна політика допоможе уникнути
зловживань, пов'язаних із спробами вирішувати проблеми лише за рахунок
іноземного капіталу, і супроводжуються значними фінансовими ризиками,
або тільки за рахунок зовнішньої торгівлі.
Піднебесна має обирати комплексну стратегію, засновану на
стимулювання зовнішньої торгівлі і залучення іноземного капіталу,
враховуючи і можливості, створювані майже необмеженими ресурсами
робочої сили, стабільною політичною обстановкою в країні, а також і
нещодавно прийнятою стратегією масштабного освоєння західних територій
країни. У східних районах країни, які протягом багатьох років залучався
іноземний капітал, і де була закладена гарна база для розвитку зовнішньої
торгівлі, провідну роль має відігравати саме зовнішня торгівля. Для освоєння
західних територій потрібні капітали і нова техніка, тому тут провідну роль
має відігравати іноземний капітал.
Але в тому і в іншому випадку повинні розширюватися торгівля
послугами, міжнародне економічне співробітництво. Іноземний капітал
потрібно направляти в сферу високих технологій, скорочуючи кількість
нетехнологічних проектів і паралельного будівництва. Одночасно потрібно
зберігати життєву силу внутрішнього ринку. Розвиток економіки,
орієнтованої на зовнішній ринок, дозволить підвищити рівень
працевлаштування, підніме попит на внутрішньому ринку. У той же час,
тільки зберігши високий попит на внутрішньому ринку, можна залучити в
країну значний іноземний капітал. Не слід відмовлятися і від імпорту
іноземних товарів.
Щоб політика розвитку економіки, орієнтовану на світовий ринок,
здійснювалася поетапно і стабільно, доцільно створити комітет зі
 29

стратегічного керівництва, який мав би і функції централізованого

планування та координації, і став би урядовим органом. У Китаї надзвичайно
багато урядових органів, відповідальних за промисловість, експорт та імпорт
товарів, які в силу протиріч відомчих інтересів досить ефективно
функціонувати не можуть. Тому потреба в такому координуючому центрі
дуже висока.
Не менш важливим завданням є удосконалення закону про зовнішній
торгівлі та інших нормативних актів, в тому числі у відповідності з вимогами
СОТ. Потрібно якомога швидше створити закони і регламенти про експорті
та імпорті товарів, в тому числі техніки, країні походження товару,
антидемпінгового діяльності, субсидіях та їх компенсації, удосконалити три
наявних закону про іноземні інвестиції.
В ході подальших перетворень необхідно, зокрема, розширити рамки
системи реєстрації, для отримання права на проведення експортних та
імпортних операцій, у тому числі підприємствами, що не перебувають у
суспільній власності, здійснити реорганізацію на акціонерних засадах
державних підприємств, ширше використовувати можливості малих і
середніх підприємств, у тому числі за рахунок таких методів, як поглинання і
реструктуризація.
Вступивши до СОТ, Китай взяв на себе зобов'язання поступово
відкривати свій ринок і знижувати податки. Більшість заходів у цьому
напрямку буде прийнято в період десятої п'ятирічки. До її закінчення середня
ставка податків виявиться на рівні нижче 10%, а до 2020 р. буде забезпечена
свобода торгівлі та інвестицій. Піднебесна далі не зможе охороняти
внутрішній ринок за допомогою високих торговельних бар'єрів. Галузей, що
заміщають промисловість імпортних товарів, стає все менше, все менше і їх
потенціал [1].
Збільшення попиту на міжнародному ринку створило сприятливі умови
для здійснення стратегії розвитку економіки, орієнтованої на експорт.
 30

Зростання економіки, орієнтованої на зовнішній ринок, для Китаю - це

і шлях до вирішення проблеми працевлаштування. Корінна причина слабкого
внутрішнього попиту і уповільнення темпів економічного розвитку в країні
полягає в недостатньому працевлаштування населення. Для вирішення
проблеми явного та прихованого безробіття орієнтація економіки на
зовнішній ринок - найбільш швидкий і ефективний вихід з положення. Про
це свідчить досвід Японії, Південної Кореї, чотири «азіатських драконів», які
завдяки стратегії розвитку економіки, орієнтованої на зовнішній ринок,
добилися справжнього економічного злету.
Таким чином, для Китаю, країни з великим населенням, але досить
бідними ресурсами, розвиток економіки, орієнтованої на два ринки -
внутрішній і зовнішній, - це довгострокова задача, рішення якої настільки ж
важливо, як «відродження країни за рахунок науки і освіти» і «політика
довгострокового розвитку».
 31

ВИСНОВКИ

Китай — одна з найбільших держав світу. На його території проживає

понад 21 % населення світу. Господарство КНР характеризується стабільно
високими темпами розвитку. Найбільш розвиненою формою
зовнішньоекономічних зв'язків Китаю є зовнішня торгівля.
Китай протягом тисячоліть був провідною країною світу. Ще в далекій
стародавності китайцями були винайдені компас, фарфор, порох, папір і
книгодрукування, згодом названі п'ятьма великими відкриттями. Піднебесна
грала важливу роль у становленні людської цивілізації, китайська імперія
мала великий вплив на розвиток сусідніх держав. Однак в кінці XIX —
початку XX ст. економічний розвиток вкрай сповільнилося, і КНР опинилася
на одному з останніх місць у світі. У 1949 р. Китай являв собою відсталу,
півфеодальну і півколоніальну країну. Економіка перебувала в повній
розрусі, народ жив у злиднях, середня тривалість життя становила близько 35
років. І тільки з кінця XX століття Піднебесна знову заявила про своє
існування.
Як відзначають науковці, одним з головних причин швидкого розвитку
Китаю став характер економічної політики, тобто держава зберегла за собою
право на значний контроль за економікою країни. Результатом утілення на
практиці ліберальної економічної моделі стало безпрецедентне скорочення
масштабів державного навантаження в усіх напрямах, що забезпечило
економіці КНР рекордні темпи росту. Ліберальна економічна політика в
Китаї забезпечила не тільки феноменальні результати, але й сприяла
істотному поліпшенню всіх показників людського розвитку.
Економіка Китайської Народної Республіки — друга (після США)
економіка світу за номінальним ВВП, перша по ВВП за паритетом
купівельної спроможності (з 2014 року).
Економічне зростання КНР в останні десятиріччя демонструє рекордні
показники, але, на думку експертів, воно не є довговічним. В економіці
 32

країни існує низка проблем, що можуть цілком вплинути на її подальший

розвиток. Високе зростання експорту було досягнуте меркантилістською
торговою політикою (втручанням держави) і недооцінкою китайської
валюти. Високі інвестиції, з іншого боку, були прямим результатом украй
низьких відсоткових ставок.
Основні проблеми економічного розвитку Китаю наступні:
 Є ще сфери економіки, де реформування здійснюється
повільними темпами. Це відноситься до державних підприємств.
З іншого боку, сучасне виробництво стикається із численними
труднощами, так як комерційні підприємства ще недостатньо
зміцніли і недостатньо численні.
 Високі темпи зростання при низькій економічній ефективності та
низькій якості виробленої продукції. ВВП на душу населення
залишається порівняно невисоким. Структура виробництва
характеризується відсталістю. Структура розподілу —
недостатньо раціональна, а науково-технічний прогрес має
порівняно невеликий вплив на економічне зростання.
 Внутрішній ринок, що динамічно розширюється. Але при цьому
існує жорстока конкуренція з боку іноземних виробників.
Китайські товари за своєю якістю часто поступаються іноземним.
Деяким національним галузям загрожує небезпека бути
знищеними іноземним капіталом. У подібній ситуації вступ у
світову економіку дуже непросто.
 При стрімкому розвитку експорту та низьку ефективність
вітчизняного виробництва китайська продукція залишається
недостатньо конкурентоспроможною.
 Розрив між східними і західними регіонами країни зростає.
 Незважаючи на збільшення масштабів економіки, безробіття
збільшується, скорочується кількість робочих місць на
державних підприємствах, прискорюється міграція сільського
 33

населення в міста, що породжує безліч соціальних проблем. Це

загострює проблему нестабільності суспільства.
 Збільшується розрив у доходах населення. Повільно зростають
доходи селян, що згубно впливає на розвиток сільського
господарства і стабільності в селі.
 Зберігається відносно низька купівельна спроможність
населення, що гальмує темпи економічного зростання.
 Не вирішено багато старі екологічні проблеми, до яких постійно
додаються нові.
 Ринок китайської робочої сили великий, але його якісні
характеристики все ще залишають бажати кращого.
 Нерозвиненими залишаються ринки: валютно-фінансовий,
нерухомості і кваліфікованих кадрів.
 Рівень освіти досить далекий від ідеалу.
Що ж до національної валюти Китаю, то на сьогоднішній день юань
переживає девальвацію.
Щоб сприяти структурним змінам, Китай розвиває власну систему
освіти, навчання студентів за кордоном (особливо в США і Японії), заохочує
імпорт технологій, що дозволяють розвивати такі прогресивні сектори
економіки як виробництво програмного забезпечення, нових матеріалів,
телекомунікаційну індустрію, біотехнології, охорона здоров'я. В КНР понад
384 млн користувачів Інтернету, країна також лідирує в світі за кількістю
користувачів мобільного телефонного зв'язку (487,3 млн користувачів на
квітень 2007 року). В районі Хайдянь північ від Пекіна створена китайська
«Силіконова долина». Інтенсифікація виробництва приносить і побічні
результати: рівень прихованого безробіття в сільській місцевості приблизно
вдвічі перевищує офіційні показники (4,6 %). Китай негласно заохочує
еміграцію.
На найближчу перспективу в КНР намічені кілька основних напрямків
перетворень, реалізація яких визначить економічний розвиток країни на
 34

тривалу перспективу. Насамперед це реформа держсектора і банківської

системи, зміна системи обігу сільськогосподарської продукції, стабілізація
демографічної ситуації та ліквідація бідності.
Вступивши до СОТ, Китай взяв на себе зобов'язання поступово
відкривати свій ринок і знижувати податки. Більшість заходів у цьому
напрямку буде прийнято в період десятої п'ятирічки. До її закінчення середня
ставка податків виявиться на рівні нижче 10%, а до 2020 р. буде забезпечена
свобода торгівлі та інвестицій. Піднебесна далі не зможе охороняти
внутрішній ринок за допомогою високих торговельних бар'єрів. Галузей, що
заміщають промисловість імпортних товарів, стає все менше, все менше і їх
потенціал.
 35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А. А. Попок, В. П. Трощинський. Китай // Енциклопедія історії

України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії
України НАН України. — К. : Наук. думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С.
305. — ISBN 978-966-00-0692-8.
2. Авдокушин Е. Ф. Міжнародні економічні відносини: навч.
посібник [Текст] / Авдокушин Е. Ф. - М.: ІОЦ "Маркетинг", 1996. - 196 с.
Солонінко К. С. Міжнародна економіка: Навч. посібник [Текст] / К. С.
Солонінко. - К.: Кондор, 2008. - 380 с.
3. Антонюк Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн:
теорія та механізм реалізації [Текст] / Л. Л. Антонюк // Економіка України. -
К.: КНЕУ, 2004. - 275 с.
4. Васильєва Н.В., Китай: формування інноваційної системи
розвитку держави [Текст] / Н.В. Васильєва // Науковий вісник Академії
муніципального управління: зб. наук. пр. - К.: АМУ, 2011. - 82-87 с.
5. «Китай — Росія — 2050: стратегія співрозвитку» Б. Н. Кузик, М.
Л. Титаренко.
6. Китай у XXI столітті. Глобалізація інтересів безпеки. Під ред. чл.-
кор. РАН Чуфріна Г.І. - М., Наука, 2007. - 327 с.
7. Козак В.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб.: 3-тє
вид., перероб. і доп. [Текст] / В.В. Козак, Л.А. Пайкова, Н.Б. Давнленко. - К.:
Знання-Прес, 2002. - 325 с.
8. Козак Ю. Г. Світова економіка: Навч. посіб. [Текст] / Ю. Г. Козак,
В. В. Ковалевський, Н. С. Логвінова, А. А. Наумчик, С. Н. Лебедєва. - К.:
Центр учбової літератури, 2010. - 328 с.
9. Кривенко К.Т. Політична економія: Навч. посібник [Текст] / К.Т.
Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.
10. Панкадж Гемават. Мир 3.0: Глобальная интеграция без барьеров.
— М.: Альпина Паблишер, 2013. — 415 с.
 36

11. Портяков В.Я. Економічні реформи в Китаї / В.Я. Портяков – М.:

Інститут Далекого Сходу РАН, 2012. – 178 с.
12. A China information base [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
http://www.chinatoday.com/
13. Девальвація юаня як спосіб вирішення економічних завдань
Китаю: [Режим доступу: http://elibrary.ru]
14. Мїхеєв В. Китай: досвід стратегії “сфокусованного” розвитку/ В.
Міхеєв. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusrev.org/
15. Міхеєв В. Китай: досвід стратегії “сфокусованного” розвитку В.
Міхеєв. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusrev.org/
16. Національна інноваційна система Китаю: [Режим доступу:
http://elibrary.ru]
17. Офіційний сайт Світової організації торгівлі. - Режим доступу:
http://www.wto.org/english/
18. China in the WTO: Past, Present and Future, 2011 [Електронний
ресурс]. - Режим доступу: http://www.wto.org/english/thewto
_e/acc_e/s7lu_e.pdf
19. The Conference Board: [Режим доступу: https://www.conference-
board.org]
20. Юрчишин В. Пост-кризові перспективи висхідних гігантів / В.
Юрчишин // Центр Разумкова - 2011, 49 с. - [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://uceps.org/upload/yurchyshyn_CHI-IND-Sep-2011.pdf