ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4

Тема. Аналіз небезпек під час роботи зі шкідливими та вибухопожежонебезпечними

речовинами.
Мета. Освоїти методику оцінювання можливих ризиків та розроблення заходів захисту
у разі використання природного газу.
Завдання. Оцінити небезпеки, які може спричинити витік природного газу в
приміщенні, та небезпеки, які можуть виникнути під час горіння природного газу.
Запропонуйте заходи для відвернення можливих небезпек.
Для виконання цього завдання необхідно встановити чи достатньо природного
вентилювання приміщення (кратності обміну повітря) для запобігання встановленню
небезпечних концентрацій, а саме:
 концентрації природного газу вище граничнодопустимої ( Спр.газ
ГДК
= 1,3 об. %);
 концентрації природного газу в межах між нижньою (
= 5 об. %) та верхньою
СНКМ пр.газ

ВКМ
( пр.газ
= 15 об. %) концентраційними межами займистості;
 концентрації кисню в повітрі, нижче допустимої межі ( С = 18 об. %);
ДК кисень

 концентрації вуглекислого газу в повітрі місць постійного перебування людей, вище

ДК
допустимої межі ( Свугл.газ = 0,1 об. %).
У розрахунках прийняти, що вміст кисню у свіжому повітрі ( Спов. ) дорівнює 21 об. %,
кисень

вміст вуглекислого газу ( Спов.

вугл.газ ) — 0,037 об. %, об’єм приміщення — V0, м3, швидкість

витікання природного газу — vпр.газ, м3/год, фактична кратність обміну повітря — К0, год-1.
Варіанти індивідуальних завдань подані у табл. II.4.1.

Теоретичні відомості
Шкідливі речовини — це речовини, які, контактуючи з організмом людини, можуть
викликати травми, захворювання чи інші відхилення в стані здоров’я, які можна виявити за
допомогою сучасних методів діагностики як під час роботи, так і в подальші роки життя
нинішнього та наступних поколінь.
Серед джерел шкідливих речовин у позавиробничому середовищі можна виділити:
засоби побутової хімії для миття у вигляді порошків, рідин та паст, відбілювальні речовини,
рідини для дезінфекції; природний газ; будівельні матеріали; розчинники, лаки та фарби;
засоби автомобільної хімії; пестициди, інсектициди (засоби для знищення комах), гербіциди
(засоби для боротьби з бур’янами); мінеральні добрива; ртутні термометри, люмінесцентні
лампи.
Під дією шкідливих речовин, які проникають в організм людини через органи дихання,
травлення і шкіру, відбуваються різні порушення в його функціюванні, зокрема гострі та
хронічні отруєння.
Гострі отруєння часто трапляються унаслідок аварій та грубих порушень безпеки праці
і характеризуються короткочасною дією відносно великої кількості шкідливих речовин та
яскравим типовим проявом безпосередньо в момент дії або через деякий невеликий
проміжок часу.
Хронічні отруєння виникають поступово під час тривалої дії речовин, які проникають в
організм у відносно невеликих кількостях. Вони розвиваються внаслідок накопичення самих
шкідливих речовин в організмі (матеріальна кумуляція) і збільшення викликаних ними змін в
організмі (функціональна кумуляція). У разі хронічного і гострого отруєння однією і тією
самою речовиною можуть бути уражені різні органи і системи організму. Наприклад, під час
гострого отруєння бензолом здебільшого уражається центральна нервова система і
простежується наркотична дія, а під час хронічного отруєння найбільше страждає система
кровотворення.
Таблиця II.4.1
Варіанти індивідуальних завдань

Фактична кратність обміну

Об’ єм приміщення V0, м3
Фактична кратність обміну
Об’ єм приміщення V0, м3
Номер варіанта

Номер варіанта

природного газу vпр.газ , м /год

природного газу vпр.газ , м /год

3
Швидкість витікання
3
Швидкість витікання

повітря
повітря
К0, год-1

К0, год-1
1 27 0,35 0,40 21 29 0,85 0,45
2 16 0,65 0,45 22 34 0,50 0,80
3 18 0,25 0,55 23 38 0,30 0,95
4 22 0,45 1,70 24 40 0,85 0,70
5 24 1,20 0,80 25 37 0,75 1,20
6 28 0,70 1,50 26 30 0,60 0,30
7 30 0,85 0,45 27 48 0,25 0,55
8 34 0,90 0,35 28 28 0,55 0,80
9 38 0,75 1,65 29 26 0,65 0,40
10 40 1,35 0,90 30 22 0,10 0,50
11 23 0,35 0,50 31 27 0,80 0,75
12 25 0,25 0,85 32 20 0,75 0,65
13 27 0,55 0,30 33 25 0,55 1,00
14 30 0,75 0,70 34 26 0,85 0,55
15 35 0,45 1,10 35 32 0,25 0,70
16 33 0,80 0,40 36 36 0,45 1,10
17 28 0,60 0,75 37 29 0,65 0,35
18 24 0,25 0,35 38 25 0,50 1,20
19 20 0,35 0,25 39 24 0,75 0,50
20 25 0,40 0,55 40 32 0,20 0,60

Під час будь-якої форми отруєння інтенсивність дії шкідливої речовини залежить від
ступеня її фізіологічної активності — токсичності. Токсичність шкідливих речовин
виявляється здебільшого в хімічній взаємодії між ними і ферментами (каталізаторами
біохімічних реакцій в організмі). Ця взаємодія призводить до гальмування або припинення
низки життєвих функцій організму. Повна інактивація ферментів викликає загальне
ураження організму і, можливо, смерть.
За токсичністю шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:
 1-й клас — речовини надзвичайно небезпечні;
 2-й клас — речовини дуже небезпечні;
 3-й клас — речовини помірно небезпечні;
 4-й клас — речовини мало небезпечні.
Небезпечність шкідливої речовини визначають за низкою показників, для кожного з
яких встановлені нормативні значення, а саме:
 граничнодопустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК) —
це така концентрація, яка під час щоденної роботи (окрім вихідних днів) протягом 8 годин чи
іншої тривалості, але не більше як 41 год на тиждень, упродовж усього робочого стажу не
може зумовити відхилень у стані здоров’я, які виявляють завдяки сучасним методам
діагностики як в період праці, так і в подальші роки та в наступних поколіннях;
  середня смертельна доза у випадку введення в шлунок — це така доза речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі одноразового введення у шлунок;
  середня смертельна доза у випадку нанесення на шкіру — це така доза речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі одноразового нанесення на шкіру;
 середня смертельна концентрація у повітрі — це така концентрація речовини, яка
викликає смерть у 50% тварин у разі 2–4-годинної інгаляційної дії.
Серед цих показників для характеристики токсичності шкідливих речовин найчастіше
використовують ГДК у повітрі робочої зони, бо переважно виробничі отруєння трапляються
внаслідок того, що шкідливі речовини надходять в організм людини через органи дихання.
Велика площа поверхні легень і значна швидкість проникнення шкідливих речовин у кров
через альвеоли сприяють інгаляційному отруєнню. На сьогодні ГДК встановлені для понад
1 400 речовин.
Крім органів дихання, шкідливі речовини потрапляють в організм через шкіру не тільки
під час її забруднення (шкідливі речовини розчиняються у поті та жировому покриві шкіри, а
потім проникають у кров), а й за наявності газів і пари у повітрі, оскільки шкіра також бере
участь у диханні. У травний тракт шкідливі речовини потрапляють у разі порушення правил
особистої гігієни, під час куріння, пиття і приймання їжі.
Багато речовин також є вибухопожежонебезпечними. Показниками такої небезпеки є
нижня та верхня концентраційні межі займистості:
 нижня концентраційна межа займистості (НКМ) — мінімальний вміст горючої
речовини у повітрі, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від
джерела запалення;
 верхня концентраційна межа займистості (ВКМ) — максимальний вміст горючої
речовини у повітрі, за якого можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від
джерела запалення.
Виникнення пожежі можливе тільки тоді, коли вміст горючої речовини у повітрі
перебуває між нижньою та верхньою концентраційними межами, а поза ними – воно
неможливе.
До головних заходів безпеки у виробничих умовах зараховують:
 зменшення кількості шкідливих та горючих речовин у приміщенні до мінімальних
потреб технологічного процесу;
 зниження концентрації шкідливих речовин до величин, нижчих за ГДК, через
дотримання проектно-кострукційних вимог та належне вентилювання приміщень;
 використання індивідуальних засобів захисту (ізолюючих костюмів, спецодягу,
спецвзуття, засобів захисту органів дихання, шкіри, очей, рук тощо).
Для забезпечення належної чистоти повітря (допустимих концентрацій шкідливих
речовин) у громадських, адміністративних та побутових приміщеннях використовують
вентилювання приміщень (рис. II.4.1), яке організовують за допомогою сукупності пристроїв
для транспортування, подання та видалення повітря. У таких приміщеннях передбачене
природне вентилювання (аерація) шляхом з’єднання приміщення з атмосферою аераційними
ліхтарями або шахтами (організоване вентилювання). Інтенсивність такого вентилювання
залежить від різниці температур повітря у приміщенні та ззовні, а також від швидкості вітру.
Крім організованого природного вентилювання, є неорганізоване, коли свіже повітря у
приміщення самовільно надходить через вікна, двері, щілини тощо. Природна вентиляція є
неефективною, суттєво залежить від метеорологічних умов, однак вона найдешевша.
Механічне вентилювання позбавлене цих недоліків, проте потребує затрат енергії та
більших коштів. За призначенням механічне вентилювання буває припливним, витяжним та
припливно-витяжним. За характером охоплення приміщень його поділяють на
загальнообмінне та місцеве. Загальнообмінне вентилювання ґрунтується на розбавленні
забрудненого повітря свіжим і приведенні до норм параметрів мікроклімату та чистоти
повітря. Місцеве вентилювання використовують за наявності у приміщенні окремих джерел
тепловиділення чи шкідливих речовин. Воно ґрунтується на видаленні забрудненого повітря
через відповідні пристрої: витяжні парасольки; відсмоктувальні пристрої, вмонтовані в
робочі столи; інструменти; обладнання тощо.
У сучасних умовах часто використовують кондиціювання повітря, яке полягає в
автоматичному підтриманні необхідних параметрів повітря в приміщенні, а саме: газового
складу, чистоти, температури та вологості.
За призначенням системи кондиціювання бувають: комфортні, технологічні та
комфортно-технологічні. Комфортні системи забезпечують оптимальні санітарно-гігієнічні
умови для людей і застосовуються в житлових, громадських та промислових будівлях.
Технологічні системи підтримують в промислових приміщеннях умови, які необхідні для
виконання технологічних процесів, надійності роботи обладнання, зберігання виробів тощо.

Рис. II.4.1. Види вентилювання приміщень

Комфортно-технологічні системи поєднують у собі функції як комфортних, так і

технологічних систем.
У залежності від потреб у кондиціонерах може здійснюватись автоматичними
системами керування нагрівання, охолодження, зволоження, осушення повітря або
комбінація цих процесів.
Важливим моментом у кондиціюванні повітря є організація його потоків за
прямоточними або рециркуляційними схемами. У прямоточних схемах використовують
тільки зовнішнє повітря, яке після підготовки в кондиціонері подають у приміщення і потім
видаляють назовні. У рециркуляційних схемах використовують тільки повітря із
приміщення, яке після підготовки в кондиціонері знову надходить в приміщення. Є змішані
схеми, у яких зовнішнє повітря поєднують із повітрям приміщень.
Отож, на сьогодні кондиціювання повітря з автоматичним регулюванням його
параметрів є найефективнішим способом нормування параметрів мікроклімату, проте він є
найдорожчим. Тому необхідно шукати компроміс між параметрами мікроклімату в
приміщеннях та енергоефективністю будівлі загалом.
Інтенсивність вентилювання характеризують кратністю обміну повітря за одну годину
К, яку обчислюють за формулою
L
K  , (II.4.1)
V
де L — об’єм повітря, яке подають у приміщення або видаляють з нього за 1 год, м 3/год; V —
об’єм приміщення, м3.
Для забезпечення належної чистоти повітря необхідно, щоб фактична кратність обміну
повітря у приміщенні К0 не була нижчою за мінімально необхідну кратність обміну повітря
Кmin:
K0  Kmin . (II.4.2)
Мінімально необхідну кратність обміну повітря розраховують теоретично для кожної
конкретної небезпечної ситуації, використовуючи обґрунтовані показники чистоти повітря.
Якщо належна чистота повітря не гарантована, то може виникнути низка небезпечних подій.
Серед можливих джерел небезпек детальніше розглянемо природний газ, оскільки його
найчастіше використовують у побутовому середовищі. Його використання є невід’ємною
складовою комфортного життя людей. Це і тепло наших осель, і гаряче водопостачання, і
найдоступніша можливість приготування їжі на газовій плиті. Але, окрім беззаперечних
благ, у разі недотримання правил безпечного використання, природний газ несе значну
небезпеку.
Основні властивості природного газу. Природний газ — суміш газів, що утворилася в
надрах землі за анаеробного розкладання органічних речовин. Головна частина природного
газу — метан (до 98 об. %). Крім того, в його склад можуть також входити інші вуглеводні:
етан, пропан, бутан, а також інші речовини: водень, сірководень, діоксид вуглецю, азот,
гелій.
Природний газ немає ні кольору, ні запаху, тому з огляду на безпеку, перед
постачанням для побутових споживачів його одорують (надають йому характерного запаху).
Найчастіше як одорант використовують етилмеркаптан (16 г на 1 000 м3 природного газу).
Природний газ є легшим за повітря (густина 0,73‒0,88 кг/м 3) і тому накопичується
нерівномірно у приміщенні. За нормальних умов і за відсутності джерела запалення
самовільно зайнятися не може (температура займання — 650‒750 °С). З повітрям утворює
вибухонебезпечну суміш у межах між нижньою та верхньою концентраційними межами
займистості: 5,0÷15,0 об. %. Граничнодопустима концентрація природного газу у повітрі
дорівнює 1,3 об. %.
Згідно статистичних даних за останні роки кількість нещасних випадків, пов’язаних з
використанням природного газу, зростає, при тому кількість потерпілих та загиблих
внаслідок отруєнь чадним газом значно перевищують кількість осіб, потерпілих чи загиблих
від вибухів. Головна небезпека полягає в тому, що у результаті неповного спалювання
природного газу утворюється надзвичайно отруйний оксид вуглецю (ІІ) — чадний газ.
Механізм дії чадного газу в організмі людини є складним, але головна його дія полягає у
здатності чадного газу взаємодіяти з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін.
Оскільки чадний газ володіє більшою приблизно в 250 разів за кисень спорідненістю до
гемоглобіну, то гемоглобін втрачає здатність зв’язувати кисень і переносити його до тканин.
Внаслідок цього в організмі виникає кисневе голодування (гіпоксія). Після декількох вдихів
повітря, яке містить за об’ємом всього 1 % чадного газу, людина непритомніє і через 1–2
хвилини помирає.
Симптоми отруєння чадним газом:
 легка інтоксикація — нудота, виснаження, головний біль, запаморочення;
 інтоксикація від середньої до сильної тяжкості — до вищеперерахованих додаються
порушення свідомості, тахіпное (пришвидшене дихання до 40–60 дихальних рухів за
хвилину), тахікардія (прискорене серцебиття до 100 ударів за хвилину та більше), конвульсії,
зупинка серця та дихання.
У разі отруєння чадним газом домедична допомога полягає у виведенні чи винесенні
постраждалого з небезпечного приміщення на свіже повітря (найкраще на вулицю) та
виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги. Для полегшення дихання
розстебніть верхній одяг потерпілого. У разі відсутності дихання у потерпілого негайно
приступаємо до серцево-легеневої реанімації. Дбаємо про власну безпеку!
Чадний газ утворюється також під час пожежі і починає накопичуватися під стелею.
Тому залишати таке приміщення потрібно тримаючи голову якомога нижче і, за можливості,
затримавши дихання.
Окрім чадного газу під час спалювання природного газу утворюється і вуглекислий газ,
який належить до задушливих, самих по собі нетоксичних або мінімально токсичних газів.
Проте збільшення його вмісту в повітрі призводить до порушення оптимального балансу між
киснем і вуглекислим газом, що безпосередньо впливає на здоров’я і самопочуття людини.
Організм людини пристосований дихати повітрям, що містить приблизно 21 об. % кисню і
0,037 об. % вуглекислого газу. У повітрі, яке ми видихаємо міститься 16 об. % кисню і 3,7–
4 об. % вуглекислого газу. Нестачу кисню людина починає відчувати вже у разі зниження
його вмісту в атмосфері до 18 об. %, а критичними для життя є 7–11 об. %. Вміст
вуглекислого газу у повітрі приміщення понад 0,1 об. % зумовлює спочатку легкі симптоми
(сонливість, втому, зниження рівня уваги, збільшення частоти дихання, почервоніння шкіри),
а подальше збільшення його вмісту зумовлює галюцинації, блідість шкіри, шум у вухах.
Нестача кисню та надлишок вуглекислого газу у повітрі приміщення сприяють розвитку
гіпоксії (зниження вмісту кисню в крові людини).
Найчастіше причинами виникнення аварійних ситуацій у побутовому середовищі є:
 необережність мешканців під час експлуатації газового обладнання;
 витік газу з газової плити чи труби, що підходить до неї;
 самовільне втручання мешканців у систему газопостачання;
 несправність систем димових та вентиляційних каналів;
 несвоєчасне обслуговування газового обладнання;
 встановлення в приміщеннях, де є газові прилади з відведенням продуктів згоряння в
димові канали, примусової витяжної вентиляції;
 вмикання газових приладів без перевірки наявності тяги (користування газовими
приладами у разі відсутності чи недостатності тяги є смертельно небезпечним!).
 Хід виконання
Можливі небезпеки під час експлуатації газового обладнання (рис. II.4. 2):
1. Отруєння природним газом. Подія відбудеться за умови перевищення у приміщенні
граничнодопустимої концентрації природного газу (1,3 об. %).
2. Вибух природного газу. Подія відбудеться за умови наявності у приміщенні
концентрації природного газу в межах від 5 до 15 об. % та джерела запалення.
3. Гіпоксія. Подія розвивається за умови 3а — зменшення концентрації кисню у
приміщенні нижче допустимої межі (18 об. %) та 3б — перевищення допустимого вмісту
вуглекислого газу (0,1 об. %).
4. Отруєння чадним газом. Подія відбудеться за умови перевищення у приміщенні
граничнодопустимої концентрації чадного газу (0,0017 об. %).
Оскільки головним заходом, який запобігає виникненню перерахованих вище потенцій-
них небезпек під час експлуатації газового обладнання, є належне вентилювання приміщень,
то для оцінювання можливості їхньої реалізації необхідно перевірити чи достатньо
фактичної кратності обміну повітря. Тому спочатку визначають мінімально необхідну
кратність обміну повітря Кmin, за якої не досягається або не перевищується характерна для
кожної події концентрація, та порівнюють її із фактичною кратністю обміну повітря К0.

Рис. II.4.2. Потенційні небезпеки під час експлуатації газового обладнання та умови
їхньої реалізації (позначення пояснено далі по тексту)
Для перевірки можливості отруєння природним газом мінімально необхідну кратність
обміну повітря розраховують за формулою:
ГДК(пр.газ)
vпр.газ 100
K min  ГДК . (II.4.3)
Спр.газ V 0
Якщо K 0  K min
ГДК(пр.газ)
, то фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була
досягнута небезпечна концентрація газу і отруєння природним газом є неможливе. Якщо ж
K 0 K ГДК(пр.газ)
min , то фактичної вентиляції приміщення є недостатньо і можливе отруєння.
Проте випадки отруєння природним газом зустрічаються дуже рідко, оскільки через харак-
терний неприємний запах людина відчуває його наявність за значно нижчих концентрацій.
Для перевірки можливості вибуху природного газу формулу (II.4.3) використовують
двічі. Спочатку, підставляючи у неї замість С ГДК значенн СНКМ , визначають мінімально
пр.газ
я пр.газ
допустиму кратність обміну повітря, коли досягається нижня концентраційна межа
займистості. Якщо K 0 K НКМ(пр.газ)
min , то фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не
була досягнута небезпечна концентрація газу і вибух газу не відбудеться. За умови, якщо
K 0 K НКМ(пр.газ)
min , фактична вентиляція приміщення є недостатньою, і вибух можливий, але за
додаткової умови, що не досягнута верхня межа вибухонебезпечності. Тому, підставляючи у
формулу (II.4.3) замість С ГДК значення СВКМ , визначають мінімально допустиму кратність
пр.газ
пр.газ
обміну повітря, коли досягається верхня концентраційна межа займистості. Якщо у цьому
випадку K 0 K ВКМ(пр.газ)
min , то фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була
перевищена верхня межа вибухонебезпечності, і за наявності джерела запалення вибух газу
відбудеться. За умови, що K  K ВКМ(пр.газ) , фактична вентиляція приміщення є настільки
0 min
слабкою, що концентрація природного газу швидко перевищить верхню межу
вибухонебезпечності і це унеможливить вибух. Таким чином, вибух природного газу є
можливим тільки за виконання двох умов одночасно, тобто коли
ВКМ(пр.газ) НКМ(пр.газ)
K min  K 0  Kmin . (II.4.4)
Для перевірки можливості зменшення концентрації кисню нижче допустимої межі
мінімально необхідну кратність обміну повітря розраховують за рівнянням:
K ДК(кисень)  vкисень 100 (II.4.5)

,
(С ДК
Скисень ) V
min пов. 
0 кисень

де vкисень — швидкість витрати кисню на згоряння природного газу, м3/год. Під час
спалювання природного газу використовується кисень повітря і згідно рівняння хімічної
реакції згоряння метану, як основного складника природного газу, маємо, що для
спалювання певного об’єму природного газу використовується подвійний об’єм кисню
повітря, тобто vкисень = 2×vпр.газ:
vпр.газ 2vпр.га vпр.газ 2vпр.газ
з

CH4 + 2O2 = CO2 + 2H2O .

22,4 л 222,4 л 22,4 л 222,4 л

Якщо К 0 К ДК(кисень)
min , то фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була
досягнута мінімально допустима концентрація кисню і гіпоксія не буде розвиватися. За
умови, що К  К ДК(кисень) , фактична вентиляція приміщення є недостатньою і створюються
0 min

сприятливі умови для розвитку гіпоксії.

Для перевірки можливості перевищення допустимої концентрації вуглекислого газу
мінімально необхідну кратність обміну повітря розраховують за рівнянням:

К ДК(вугл.газ)  vвугл.газ 100 (II.4.6)

min
(С 
С пов. ) V
ДК
вугл.газ вугл.газ 0

де vвугл.газ — швидкість утворення вуглекислого газу під час згоряння природного газу,
м3/год. Згідно рівняння хімічної реакції згоряння метану, як основного складника
природного газу, маємо, що під час спалювання певного об’єму природного газу
утворюється такий же об’єм вуглекислого газу, тобто vвугл.газ = vпр.газ. Якщо К 0 ДК(вугл.газ)
 К min , то
фактичної вентиляції у приміщенні достатньо, щоб не була перевищена максимально
допустима концентрація вуглекислого газу і гіпоксія не буде розвиватися. За умови, що
К 0  К ДК(вугл.газ)
min , фактична вентиляція приміщення є недостатньою і створюються сприятливі
умови для розвитку гіпоксії.
Щодо отруєння чадним газом, то оцінити розрахунковим шляхом можливість
досягнення його небезпечної концентрації є складним завданням, оскільки швидкість його
утворення під час спалювання природного газу залежить від багатьох чинників, які важко
врахувати. Але впевнено можна стверджувати, що зменшення вмісту кисню та збільшення
вмісту вуглекислого газу, без сумніву, сприятиме його утворенню. Тому знайдені мінімально
необхідні кратності обміну повітря за вмістом кисню та вуглекислого газу можуть служити
орієнтирами у запобіганні отруєнню чадним газом.

Приклад розрахунку.
Вихідні дані, необхідні для проведення розрахунків, подані у табл.
II.4.2: Таблиця II.4.2

Вихідні дані для проведення розрахунків

Об’єм приміщення V0 20 м3
Швидкість витікання природного газу, vпр.газ 0,305 м3/год
Фактична кратність обміну повітря, К0 0,8 год-1

Використовуючи формулу (II.4.3) розраховуємо мінімально необхідні кратності обміну

повітря, які необхідні для того, щоб у приміщенні не встановилися небезпечні концентрації
природного газу:
ГДК
1) гранично допустима концентрація природного газу ( Спр.газ = 1,3 об. %):
ГДК(пр.газ) 0,305100
Kmin   1, 2 год-1;
1,3 20
2а) нижня концентраційна межа займистості ( СНКМ = 5 об. %):
пр.газ
0, 305100
K НКМ(пр.газ)
min

-1
 0, 3 год ;
5 20
2б) верхня концентраційна межа займистості ( СВКМ = 15 об. %):
пр.газ
0, 305100
K ВКМ(пр.газ)
min 
-1
 0,1 год .
15 20
Для оцінювання можливості виникнення гіпоксії спочатку розраховуємо мінімально
необхідну кратність обміну повітря за формулою (II.4.5), враховуючи, що концентрація
кисню в повітрі не може бути нижчою допустимої межі ( Скисень ДК
= 18 об. %). Витрати кисню
на згоряння метану становлять vкисень = 2×vпр.газ = 2×0,305 = 0,61 м3/год, а мінімально
необхідна кратність обміну повітря у цьому випадку дорівнює
0, 61100
ДК(кисень)
K min   1, 0 год-1.
(2118) 
20
Далі за формулою (II.4.6) розраховуємо мінімально необхідну кратність обміну повітря,
яка забезпечує максимально допустиму концентрацію вуглекислого газу в повітрі. Для цього
приймаємо, що швидкість його утворення дорівнює швидкості витікання природного газу,
тобто vвугл.газ = vпр.газ = 0,305 м3/год, а максимально допустима концентрація вуглекислого
газу у повітрі становить Свугл.газ ДК
= 0,1 об. % і концентрація вуглекислого газу у свіжому
чистому повітрі Спов. = 0,037 об. %:
вугл.газ

0, 305100
ДК(вугл.газ)
К min   24, 2 год-1.
(0,1 0, 037) 
20
Отримані результати обчислень усіх Кmin заносимо у табл. II.4.3, порівнюємо із
фактичною кратність обміну повітря К0 та аналізуємо виконання умов настання небезпек. На
завершення робимо висновок про можливість реалізації розглянутих небезпек та пропонуємо
заходи, які дозволять запобігти їхньому виникненню.
 Таблиця II.4.3
Результати оцінювання можливих небезпек під час експлуатації газового обладнання
Потенційна ① Отруєння ② Вибух
③ Гіпоксія
небезпека природним газом природного газу
Умови реалізації Реалізується за умови Реалізується за умови Реалізується за умови
небезпеки недостатності недостатності фактичної недостатності фактичної
фактичної кратності кратності обміну повітря для кратності обміну повітря
обміну повітря для уникнення вмісту природного для уникнення вмісту
уникнення вмісту газу у повітрі між нижньою та кисню у повітрі нижче
природного газу у верхньою концентраційними його допустимої
повітрі понад його межами займистості, тобто: концентрації, тобто:
граничнодопустиму
концентрацію, тобто:
ВКМ(пр.газ)
K min НКМ(пр.газ)
 K 0 K min К0  К ДК(кисень)
min

та/або
K0  K ГДК(пр.газ)
min за умови недостатності
фактичної кратності
обміну повітря для
уникнення вмісту
вуглекислого газу у повітрі
вище його допустимої
концентрації, тобто:

К0  К ДК(вугл.газ)
min
Виконання умов: 0,8  1, 0 
 виконується; 0,8  1, 2  0,1  0,8  0, 3  та/або
 не виконується 0,8  24, 2 
Реалізація небезпеки
Так Ні Так
(ТАК/НІ)