Professional Documents
Culture Documents
Скурська Ірина (семінар №3)
Скурська Ірина (семінар №3)
Питання №1
1. Предмет фонетики
Фонетика - розділ мовознавства, що вивчає
артикуляційні й акустичні особливості звуків мови,
закономірності їх сполучуваності у мовленнєвому
потоці і пов’язані з ними позиційні зміни.
Предметом фонетики є звук, звукові засоби людської
мови в усіх її виявах і функціях. Фонетика вивчає умови
і способи творення мовних звуків, їх акустичні,
анатомо-фізіологічні властивості, різні зміни і
чергування.
В звуковій мові всі мовні значення – і лексичні, і
граматичні – виражаються за допомогою звуків. Їх
часто називають будівельним матеріалом для лексики і
граматики. Мовні звуки становлять ту реальну
матеріальну оболонку, без якої неможливе існування
мови. Звуки мови вивчаються з різних поглядів:
фізичного; анатомо-фізіологічного; функціонального.
Фізичний аспект у вивченні звуків
За акустичними ознаками: тони і шуми. У чистому
вигляді тони і шуми зустрічаються рідко. Як правило,
до тону завжди прилучається шум, а до шуму –
незначний елемент тону.
Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон.
Приголосні – звуки, в основі яких – шум.
Як уже зазначалося, з акустичного погляду звуки (тони
і шуми) розділяються за:
1.Силою 2.Висотою 3.Тривалістю 4.Тембром
Сила залежить від амплітуди коливань голосових
зв’язок, яка в свою чергу, зумовлюється силою, з якою
тисне на голосові зв’язки чи інші перепони
видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда
коливання, тим більша сила звука. Так, найбільшу
інтенсивність мають [а] , [е], найменшу [у], [і] у позиції,
коли легко переходять в [в], [j]: ішов – йшов, учора –
вчора.
Висота звука визначається частотою коливань за
одиницю часу. Одиницею висоти є Герц (Гц), який
дорівнює 1 коливанню за секунду. Чим більша кількість
коливань за одиницю часу, тим вищий звук. Вухо
людини сприймає звуки в діапазоні від 16 до 20 тис.
герц.
Тривалість звука визначається його протяжністю в часі,
яка вимірюється мілісекундами.
Тембр. У звуках людської мови розрізняють основні
тони і додаткові. Сукупність усіх додаткових тонів, їх
характер та взаємозв’язок з основним тоном надають
мовному звуку певного забарвлення, утворюють тембр
звучання. Найбільшу роль відіграє ротова порожнина.
Інваріант/варіант фонеми
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні
у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв
фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).Виявлення
фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця
в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й
ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних
особливостей людини називається головним виявом фонеми
- інваріантом. Наприклад:
сосна/с о с н а/[сосна]
/с/-[c] інваріант
/о/-[о]-інваріант
/с/ - [с] - інваріант
/н/ - [н]-інваріант
/а/ - [а] - інваріант.
Варіанти фонеми- це той відтінок у звука, якого він
набуває в слабкій позиції, тобто такій, що не сприяє
виявленню головного звукового значення фонеми.
Варіанти фонем є трьох типів: Позиційним варіантом
фонеми є звук, що вимовляється в чітко означеній
слабкій позиції: мене [м е н е] /м е н е/: /е/ - [е]-
позиційний варіант.Факультативним варіантом
фонеми називається її не обов'язковий але можливий у
літературній мові звуковий вияв. В сучасній українські
літературній мові виділяють 38 фоном: 32 приголосні
та 6 голосних. Комбінаторні варіанти фонем
з'являються у різноманітних сполученнях
приголосних, що виникають при словотворенні чи
зумовлюються іншими фонетичними причинами:
вічно /в і ч н о //а/- [в’]- комбінаторний варіант
[в’ічно],просьба /просба/ /о/-[о] - комбінаторний
варіант ,[прозба] /с/- [з] -комбінаторний варіант.
Транскрипція(фонологічна/фонетична)
Транскрипція -спосіб запису усного мовлення з метою
найточнішої передачі вимови. Основні принципи
транскрипції - обов'язкова однозначна відповідність
знака і звука: 1) кожен звук повинен мати окремий
знак; 2) знаки повинні бути однозначними.
Фонологічна (або фонематична)транскрипція записує
фонеми. Для цієї транскрипції української мови
пристосовують українську абетку; але без літер ї. є, я,
ю, щ; Ідеально кожна фонема мала б передаватися
однією літерою; тому м'які ть, дь також пишуть як т',
д', а дз, дж позначають спеціальними лігатурами.
Питання №2
Класифікація звуків мови/їхні функції/голосні і
приголосні звуки, їхні головні акустичні та
артикуляційні особливості
Фонетичні одиниці
Мовленнєвий потік членується на відрізки різного
розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними
одиницями. До них належать фрази, такти, склади і
звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.
Фраза - відрізок мовлення, що становить собою
інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох
боків паузами.Кожна фраза (фонетична
синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним
малюнком і має власний (фразовий) наголос. У
середині фрази не може бути паузи, оскільки вона
б спотворила зміст. І хоча членування на фрази
допускає варіативність, однак ця варіативність
має певні обмеження, продиктовані змістом.Такт
- частина фрази, об'єднана одним наголосом.
Також до фонетичною одиниці належить
склад.Склади мають різну структуру. Розрізняють
відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади.
Питання №3
Фраза/Склад
Мовленнєвий потік членується на відрізки
різного розміру. Ці відрізки і є основними
фонетичними одиницями.До них належать
фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою
фонетичною одиницею є фраза.Фраза- відрізок
мовлення, що становить собою інтонаційно-
змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У
тому самому значенні, що й фраза, вживається
термін синтагма, запропонований Л.В.
Щербою.Кожна фраза (фонетична синтагма)
пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і
має власний (фразовий) наголос. У середині
фрази не може бути паузи, оскільки вона б
спотворила зміст.Фраза розпадається на такти.
Такт— частина фрази, об'єднана одним
наголосом. У мовознавстві такт ще називають
фонетичним словом, оскільки службові слова, як
правило, не мають наголосу і примикають до
повнозначного слова з наголосом; нерідко і
повнозначне слово втрачає наголос, передаючи
його попередньому чи наступному слову.Такти
членуються на склади, оскільки кожен такт скла-
дається з декількох зростань і спадів звучності.
Склад у свою чергу складається зі звуків —
мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити,
що в мовленні звуки, як правило, окремо не
вимовляються, а лише в складі, який є найменшою
одиницею мовленнєвого ланцюжка.
мають різну структуру.Розрізняють відкриті,
закриті, прикриті і неприкриті склади.
Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти),
закритий закінчується приголосним (кіт),прикритий
починається з приголосного (та, він),неприкритий— з
голосного (от).
Складотворчим звуком, як правило, є голосний. Якщо
складотворчим є один голосний, то його називають
монофтонгом. Якщо в межах одного складу існує
декілька голосних, то їх називають поліфтонгами.
Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і
трифтонги. ДИФТОНГ — два голосних, які утворюють
один склад, чим і забезпечується їх фонетична
цілісність. Напр: анг [аі] (му "мій"). ТРИФТОНГ — три
голосних, які творять один склад, чим забезпечують
свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються
лише в тих мовах, де є дифтонги. Напр: англ. [аue] (our
"наш")
Наголос
Наголос— виділення в мовленні певної одиниці в ряду
однорідниходиниць за допомогою фонетичних
засобів.Залежно від того, з якою сегментною
одиницею функціонально співвідноситься наголос,
розрізняють словесний (тактовий), фразовий,
логічний і емфатичний наголос.
СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває динамічним,
музикальним і кількісним.Динамічний (силовий,
експіраторний наголос — виділення (вимова) одного із
складів слова (такту) більшою силою, тобто сильнішим
видихом струменя повітря.Музикальний(мелодійний,
тонічний) наголос — виділення наголошеного складу
інтонаційно, підвищенням основноготону.Кількісний,
або довготний, квантитативний наголос — виділення
складу більшою тривалістю звучання.
Фразовий наголос—виділення певного слова у фразі
(переважно кінцевого). Такий наголос підкреслює
завершеність висловлювання й спонукає слухача до
певної реакції.Логічний наголос— особливе виділення
якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні.
Прокліза-явище при якому слова які,втративши
наголос,приєднуються до наступних слів.(переді мною,
мимо нас)
Енкліза-це явище при якому ненаголошені слова що
стоять після наголошених утворюють з ними одне
фонет ціле (во поле, за руку)
Інтонація
Інтонація— рух,зміна, динаміка тону, що супроводжує
висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок
мовлення. Інтонація складається з мелодики,
інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.
МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ— зміна частоти основного
тону, його діапазонів, інтервалів, підвищень і понижень,
напрямку його руху (вгору, вниз, рівно
тощо).ІНТЕНСИВНІСТЬ— підвищення і посилення
голосу на слові, яке хочуть виділити (логічний
наголос).ПАУЗА— перерва у звучанні, зупинка в потоці
мовлення. ТЕМП МОВЛЕННЯ—швидкість мовлення,
вимірювана кількістю виголошуваних за секунду
складів. Темп мовлення передає ставлення мовця до
висловлюваного: вагоме вимовляється повільніше,
неважливе — швидше. ТЕМБР МОВЛЕННЯ —
емоційне забарвлення (схвильоване,веселе, сумне,
грайливе тощо). Тембр мовлення не слід
сплутувати з тембром голосу і тембром звука.
Усі елементи інтонації взаємопов'язані і становлять
єдність.
Фонетичні закони
Переважна більшість звукових змін відбувається
закономірно, тобто під впливом фонетичних законів.
Фонетичні закони - закони, що керують регулярними
змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень.
Сутність фонетичних законів полягає в регулярності
фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і
регулярності фонетичних відповідників як у різних
споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові. Так,
скажімо, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова
в російській, польській і німецькій мовах - це
фонетичний закон для цих мов. Фонетичний закон
передбачає, що коли в мові відбувається якась
фонетична зміна, то вона охоплює всі випадки, в яких
трапляються ті самі звуки в однакових умовах.
Мовні фонетичні закони суттєво відрізняються від
законів природничих наук. У математиці, скажімо,
закони є абсолютними, тобто не залежать від жодних
умов. Фонетичні закони діють у певний період і на
певній території (в одній мові чи декількох споріднених,
але не в усіх). Так, наприклад, закон відкритого складу
(принцип висхідної звучності в складі) діяв до
половини XI ст., закон палаталізації задньоязикових [ґ],
[к], [х] перед голосними переднього ряду приблизно з
IV ст. до н. е. до IV ст. н. е. В англійській мові колись
діяв закон переходу [sk] в [/]: skip -" ship [/ір]
"корабель", fish -" fish [fr/] "риба". Нині він не діє: skill
[skil] "мистецтво", score [ska:] "рахунок", skates [skeits]
"ковзани", screw [skru:] "гвинт".
Усі фонетичні зміни відбуваються за суворими
законами. Навіть їх порушення є закономірними. Усі
винятки - результат дії закону, який замінив дію
попереднього. Наприклад, в українській мові слово
кінець повинно було б звучати конець, бо [о] - у
відкритому складі. Однак у цьому випадку маємо [і],
яке виникло за законом аналогії, тобто за принципом
вирівнювання форм. В усіх інших відмінкових формах
це слово має закономірне [і] (кінця, кінцю, кінцем, кінці,
кінців, кінцям, кінцями, кінцях), оскільки [о] тут
знаходилося в закритому складі. У російській мові
слово рука в давальному та місцевому відмінках
повинно було мати форму руце за законом переходу
задньоязикових перед голосними переднього ряду
(пор. закономірне укр. руці). Однак за дією
закономірного процесу вирівнювання основи у цьому
випадку закріпилася форма руке (в усіх інших
відмінкових формах зберігся звук [к]: рука, руку, рукой,
рук, рукам, руками).Знання фонетичних законів дає
змогу встановити відповідність звуків у різних мовах.
Наприклад, українському звукові [і], який виник із
індоєвропейського [6], відповідає давньоруський [1>],
рос. [е], лит. [аі]: *кепа - цЬна - цена - ціна – каіпа.
Питання №4
Фонетичні процеси
Основними фонетичними процесами мови є такі:
Асиміляція- Це процес уподібнення приголосних звуків
одного і того ж достоїнства. Явище асиміляції - це
комбінаторні зміни, що діють в звуковій мові і тому не
отримують відображення на листі, тобто це закон
вимови, а не листи. За рідкісним винятком це правило
порушується і лист йде за вимовою: слово«Весілля»за
законами російської орфографії прагне до збереження
основного виду кореневої морфеми, і тому повинно
писатися через букву «т» (від «свати»). Однак під дією
процесу асиміляції по дзвінкості пишеться буква «д».
Дисиміляція- Це процес, зворотний асиміляції, і
складається в расподобления звуків одного і того ж
достоїнства і однакових в акустичному і
артикуляційному відношенні.
Редукцією голосних називають зміною голосного звуку
в ненаголошеній положенні, в якому вони
вимовляються більш коротко і менш напружено. Такі
голосні називаються скороченими:[въдвос].редукція
буває кількісної і якісної. Кількісна пов'язана з більш
коротким і менш напруженим вимовою звуку, що проте
не передбачає зміни якості звуку. Кількісної редукції
піддаються звуки [У], [і] [и]: [л?иса].Вона позначається
підкресленням відповідного звуку [у].Всі інші звуки
піддаються якісної редукції.
Акомодація - це пристосування поруч стоять звуків
різної вартості (голосних до згодним і навпаки). При
цьому голосні заднього і середнього ряду стають
переднім, тобто закритими, а голосні переднього ряду
стають напруженими.
Позиційні/комбінаторні/спонтанні/історичні
зміни звуків
До комбінаторних змін звуків належать акомодація,
асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.
Акомодація – це зміна одного звука під впливом іншого
,сусіднього
Асиміляція - артикуляційне уподібнення одного звука
до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або
словосполучення.
Розрізняють декілька різновидів асиміляції:
- за результатами – повна і неповна
- за спрямування – прогресивна і регресивна
- за розташуванням звуків, які взаємодіють – контактну
і дистанційну
Питання №5
Орфоепія
Орфоепія — це розділ мовознавства, що вивчає
правила літературної вимови.Орфоепією також
називають сукупність правил вимови, що
становлять систему норм літературної
мови.Орфоепія стосується насамперед усної форми
мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші
звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з
іншими звуками, у граматичних формах, групах слів
чи окремих словах. Крім норм вимови окремих
звуків, звукосполучень, словоформ,орфоепія
встановлює правильне наголошування.Вивчення
правильної вимови спрямовується на подолання
вимовних помилок, що підвищує загальну культуру
українського літературного мовлення.
Орфоепічні норми, як і орфографічні, граматичні та
інші норми літературної мови, допомагають мові
бути засобом спілкування. Дотримання норм
літературної вимовимає велике значення: це один
із найважливіших показників загальної культури
особи.
Порушення норм уважається відхиленням від
правильної літературної вимови, тобто
орфоепічною помилкою.Орфоепічна помилка
полягає в неправильному наголошенні слів,
неправильній вимові звуків у слові.
Випадки порушення орфоепічних норм
Вимова звука [г] замість [ґ] ґанок, ґава, ґудзик, ґирлиґа,
ґедзь, ґніт, ґрати та ін.
Неправильне наголошування слів:навчання, завдання,
пізнання, запитання, читання і т. д.Треба:навчáння,
завдáння, пізнáння, запитáння, читáння, визнáння, видáння,
вигнáння,але:зобов'язання.
Асиміляція приголосних щодо участі носового резонатора.
Вона полягає в тому, що попередній губний [б], [в] та
передньоязиковий [д] уподібнюються наступному [н]:
рі[мн]ий замість рівний,да[мн]о замість давно, бі[н:]ий
замість бідний, срі[мн]ий замість срібний.
М'яка вимова звуків [ж’], [ш’], [ч’], [дж’]. Ці звуки мають
бути лише напівм'якими. Порівняємо вимову звуків [ш'] і
[ш’], наприклад, у слові груша. Під час м'якої, неправильної
вимови куточки губ дуже розтягнені, як при артикуляції
звука [і], середня спинка язика піднята високо.
Грубим порушенням літературної норми є м'яка вимова [л]
перед [е]: [ел'ектриека], [л'екц'ійа], [р] у кінці слова:
[л'ікар'], [ігор'].