Тема 1.

Основні поняття торговельної діяльності

Мета – опанування студентами основних понять торговельної

діяльності та порядку її здійснення, вимог і норм, встановлених
діючим законодавством щодо її провадження: ліцензуванням,
патентування, сертифікація товарів, державне регулювання цін,
штрихкодування товарів.

1.1. Порядок здійснення торговельної діяльності. Товарооборот

та його основні показники.
1.2. Ліцензування торговельної діяльності.
1.3. Сертифікація товарів.
1.4. Види цін на товари. Державне регулювання цін.
Штрихкодування товарів.

Ключові терміни: торгівля, торговельна діяльність, товар,

роздрібна торгівля, оптова торгівля, ресторанне господарство, пункт
продажу товарів, товарооборот, роздрібний та оптовий товарооборот,
ліцензія, торговий патент, пільговий торговий патент,
короткотерміновий торговий патент, сертифікація, сертифікат
відповідності, свідоцтво про визнання відповідності, декларація про
відповідність, вільні ціни, державні фіксовані ціни, державні
регульовані ціни, штриховий код.

1.1. Порядок здійснення торговельної діяльності.

Товарооборот та його основні показники

Торгівля є однією з основних галузей економічної діяльності

держави, це найрозвиніша форма підприємництва.
Основні поняття торговельної діяльності надані у ДСТУ 4303-
2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять».
Торгівля – вид економічної діяльності у сфері товарообігу і
просування товарів від виробника до споживача у формі купівлі-
продажу та надавання пов'язаних із цим послуг.
Торговельна діяльність – ініціативна, систематична, виконувана
на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних і
фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам
або посередницькі операції, або діяльність із надавання агентських,
представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від
виробника до споживача [54].
Торговельна діяльність регулюється Господарським кодексом
України і Цивільним кодексом України (далі – ГКУ, ЦКУ), Законом
України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-ХІІ зі
змінами та доповненнями, іншими актами законодавства, а також
Порядком провадження торговельної діяльності та правилами
торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів,
затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06
№ 833 зі змінами (далі – Порядок провадження торговельної
діяльності № 833).
Торговельна діяльність може здійснюватись суб’єктами
господарювання після їх державної реєстрації, а у випадках, що
передбачені законодавчими актами, при наявності відповідних
дозвільних документів: ліцензії, торгового патенту тощо [124].
Під товаром у широкому значенні розуміється матеріальна або
нематеріальна власність, що реалізується на ринку. Товаром можуть
бути продукти фізичної і розумової праці, результати послуг, – тобто
все те, що має споживчу вартість і може обмінюватися на інший товар
(гроші) власником. У вузькому значенні під товаром розуміється
продукт праці, виготовлений та призначений для обміну.
За Податковим кодексом України (далі – ПКУ) товари – це
матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки,
земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску
(емісії) та погашення [106].
Відповідно до п. 3 Порядку провадження торговельної діяльності
№ 833 торговельна діяльність здійснюється у сфері роздрібної й
оптової торгівлі, а також у сфері ресторанного господарства [124].
Роздрібна торгівля – це вид економічної діяльності в сфері
товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому
споживачеві та надавання йому торговельних послуг [54].
Оптова торгівля – це вид економічної діяльності у сфері
товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами
поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві
через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та
надавання пов'язаних із цим послуг [54].
Оптова торгівля становить як безпосередні комерційні зв'язки в
умовах договорів купівлі-продажу і постачання між виробниками й
споживачами, так і зв'язки між ними через торгових посередників.
За ДСТУ 3862-99 «Ресторанне господарство. Терміни та
визначення» ресторанне господарство – вид економічної діяльності
суб’єктів господарської діяльності щодо надавання послуг відносно
задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля
або без нього [53].
Суб'єкт господарювання може мати:
для провадження оптової торговельної діяльності – торговельні
об'єкти оптової торгівлі, складське приміщення або мережу складів;
для провадження роздрібної торговельної діяльності – роздрібну,
дрібнороздрібну торговельну мережу;
для здійснення ресторанного обслуговування – мережу закладів
ресторанного господарства (ресторани, кафе, кафетерії тощо).
Торгівля у сфері оптової торгівлі здійснюється на товарних
складах (універсальних, спеціалізованих, змішаних) та магазинах-
складах. Оптовий продаж споживчих товарів може здійснюватися на
оптових ярмарках, виставках-продажах, оптових продовольчих ринках,
товарних аукціонах та за допомогою засобів зв'язку.
Торгівля у сфері роздрібної торгівлі здійснюється у магазинах,
павільйонах, кіосках та ятках, палатках та наметах, лотках та рундуках,
товарних складах, крамницях-складах та магазинах-складах.
Магазини класифікуються:
1) за товарною спеціалізацією – продовольчі, непродовольчі, змішані;
2) за товарним асортиментом – універсальні, спеціалізовані,
вузькоспеціалізовані, комбіновані;
3) за методом продажу товарів – з індивідуальним
обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками,
торгівлею за замовленням.
Заклади ресторанного господарства повинні розташовуватися у
спеціально призначених та обладнаних приміщеннях.
Суб’єкти господарювання, що здійснюють торговельну діяльність,
повинні забезпечити відповідність торговельному приміщення
необхідним санітарним нормам та відповідність його технічного стану
вимогам нормативних документів стосовно збереження, виробництва
та продажу відповідних товарів та охороні праці.
У торговельному приміщенні необхідна наявність на помітному та
доступному місці куточка покупця, у якому розташовується інформація
про найменування власника або уповноваженого ним органу,
розміщується Книга відгуків та пропозицій, адреси та номери
телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів.
У разі здійснення виду діяльності, що підлягає ліцензуванню та
(або) патентуванню, у торговельному приміщенні необхідно розмістити
ліцензію та/або торговий патент.
Суб’єкти господарювання повинні забезпечити продаж товарів та
їх обмін згідно з установленими правилами і нормами.
На вимогу споживача (покупця) відповідальний працівник суб'єкта
господарювання повинен надати йому Порядок провадження
торговельної діяльності № 833, Закон України «Про захист прав
споживачів», санітарні норми, ветеринарні документи, правила
продажу окремих видів товарів.
Суб'єктом господарювання самостійно вирішується питання
забезпечення торговельних приміщень необхідним обладнанням,
реєстраторами розрахункових операцій (далі – РРО) відповідно до
вимог законодавства та нормативних документів, режиму роботи
торговельного об'єкта або закладу ресторанного господарства, а у
випадках, передбачених законодавством, – за узгодженням з органами
місцевого самоврядування.
Працівники торговельного об'єкта повинні забезпечити
реалізацію прав споживачів, визначених Законом України «Про захист
прав споживачів». Працівники, залучені до виготовлення, зберігання та
реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини, зобов'язані
мати спеціальну підготовку.
У торговельних об'єктах забороняється продавати товари, що не
мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких
термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог
нормативних документів (якщо він передбачений). Забороняється
здійснювати продаж товарів, термін придатності яких минув, а також
тих, які надійшли без документів, передбачених відповідним
законодавством, зокрема, які засвідчують їх якість та безпеку. Не
допускається продаж товарів, вільна реалізація яких заборонена.
 Ціни на товари і продукцію повинні зазначатися на ярликах
(цінниках) або у покажчиках цін, у сфері ресторанного господарства –
на ярликах (цінниках) на закуплені товари та у прейскурантах і меню
на виготовлену продукцію.
Відповідно до законодавства суб'єкти господарювання –
юридичні особи для здійснення торгівлі повинні мати такі документи:
свідоцтво про державну реєстрацію;
дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі (рішення сесії місцевої ради
народних депутатів) або договір на оренду приміщення;
ліцензії або їх копії, затверджені органом, що їх видав;
відповідні документи на товари (накладні, сертифікати
відповідності та інші документи, що підтверджують походження
товару);
реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО), книгу обліку
розрахункових операцій (далі – книга ОРО), розрахункову книжку (в
окремих випадках, передбачених законодавством).
До РРО необхідно мати реєстраційне посвідчення, ключі, книгу
ОРО. Книга ОРО та розрахункова книжка повинні бути прошнуровані
та зареєстровані в органах державної податкової служби (далі – ДПС).
Громадяни, що оформлені на роботу суб'єктами господарювання
відповідно до договорів, під час роботи повинні мати: паспорт; трудову
угоду або договір підряду.
Працівники, що здійснюють продаж продовольчих товарів,
повинні мати особисті медичні книжки за встановленим зразком.
Суб'єкт господарювання, що оформив на роботу даних працівників,
зобов'язаний забезпечити організацію і своєчасність проходження
ними медичних оглядів та контроль за їх допуском до роботи при
наявності необхідного медичного висновку.
Контроль за дотриманням Порядку провадження торговельної
діяльності № 833 здійснюють органи виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування у межах їх компетенції відповідно до
законодавства. Результати перевірки оформлюються актом, один
примірник якого залишається у суб'єкта господарювання. Суб'єкт
господарювання повинен мати журнал реєстрації перевірок, в якому
особи, що їх проводять, роблять відповідні записи. За порушення
Порядку провадження торговельної діяльності № 833 суб'єкт
господарювання та його працівники несуть відповідальність згідно з
законодавством.
Одним з основних економічних показників господарської
діяльності торговельного підприємства є товарооборот, який становить
процес обміну товарів на гроші. Товарооборот характеризує процес
руху товарів через акти купівлі-продажу.
Показники товарообороту мають кількісну (обсяг товарообороту в
грошовому виразі) і якісну (структура товарообороту) характеристики.
До показників, що характеризують товарооборот торговельного
підприємства, відносяться: обсяг товарообороту у вартісному
вираженні за поточними цінами, обсяг товарообороту у вартісному
вираженні за порівняльними цінами, асортиментна структура
товарообороту за окремими групами товарів, одноденний обсяг
товарообороту, швидкість товарообороту й ін.
У торговельних підприємствах товарооборот – це сума грошової
виручки за продані товари, на підставі чого можна говорити про
значимість даного підприємства на споживчому ринку.
Товарооборот підрозділяється на роздрібний і оптовий.
Роздрібний товарооборот – це обсяг продажу товарів
споживачам для особистого, сімейного, домашнього використання та
реалізації торговельних послуг.
Роздрібний товарооборот відображає обсяг товарної маси в
грошовому виразі, який переходить до сфери особистого споживання.
Він характеризує одночасно виручку роздрібного торговельного
підприємства від продажу з одного боку, а з іншого – суму витрат
населення на придбання необхідних товарів.
Роздрібний товарооборот визначається за цінами фактичної
реалізації на момент відпуску товарів покупцю незалежно від часу
оплати товарів. До нього не включається вартість скляного посуду,
проданого з товаром, що має заставну ціну. Як статистичний показник
він відображає обсяг продажу товарів населенню через всі канали
реалізації: в офіційно зареєстрованих підприємствах, на речових,
змішаних та продуктових ринках.
Оптовий товарооборот – це обсяг продажу товарів виробниками
або торговельними посередниками покупцям для подальшого продажу
або переробки.
 Оптовий товарооборот становить форму товарних зв'язків між
підприємствами; його основна функція – постачання роздрібної
торговельної мережі товарами з найменшими витратами праці та
коштів.
Показник товарообороту є основою для розрахунку всіх
оціночних показників (валового доходу, прибутку, рівня витрат,
рентабельності). Від його динаміки багато в чому залежать результати
господарської діяльності підприємств торгівлі.
Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть
здійснюватися готівкою та/або в безготівковій формі (із застосуванням
платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) відповідно до
законодавства.
Разом з товаром покупцю в обов'язковому порядку необхідно
видати розрахунковий документ установленої форми на повну суму
здійсненої операції, що засвідчує факт придбання товару або надання
послуги.
Торговельне підприємство самостійно визначає за погодженням з
власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою)
облікову політику, встановлює організаційну форму бухгалтерського
обліку, виходячи з виду і конкретних умов господарювання, визначає
форми і методи ведення обліку з дотриманням єдиних методологічних
основ. Підприємство повинне забезпечити повноту відображення в
обліку всіх господарських операцій, результатів інвентаризації,
правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних
періодів.

1.2. Ліцензування торговельної діяльності

Порядок організації і здійснення торговельної діяльності в Україні

передбачає виконання суб'єктами господарювання певних вимог і
норм, установлених діючим законодавством. Однією з таких вимог є
ліцензування.
Окремі види підприємницької діяльності можуть здійснюватися
тільки при наявності ліцензії, яка є єдиним документом дозвільного
характеру та дає право на зайняття певним видом господарської
діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
 Ліцензія – право суб’єкта господарювання на провадження виду
господарської діяльності або частини виду господарської діяльності,
що підлягає ліцензуванню.
Згідно з Законом України «Про ліцензування видів господарської
діяльності» від 02.03.2015 р. 222-VIII  № 1775-ІІІ зі змінами та доповненнями
(далі – Закон про ліцензування) ліцензування застосовується лише до такого виду
господарської діяльності, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних
інтересів громадян, життю чи здоров’ю людини, навколишньому природному середовищу
та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного
регулювання [].
Перелік видів діяльності, що ліцензуються, регламентують Закон
про ліцензування та інші нормативно-правові документи.
У сфері торгівлі ліцензуванню відповідно до Закону про
ліцензування підлягають:
 виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і
плодовим та зерновим дистилятом, біоетанолом,
алкогольними напоями та тютюновими виробами і
пальним, зберігання пального,
 виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна
торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів
(крім активних фармацевтичних інгредієнтів) 
.
У заяві про отримання ліцензії повинна міститися
інформація про:
 1) здобувача ліцензії:
для юридичної особи - повне найменування,
ідентифікаційний код, місцезнаходження, перелік
відокремлених підрозділів, у межах яких планується
провадження господарської діяльності, що підлягає
ліцензуванню;
для фізичної особи - підприємця - прізвище, ім’я, по
батькові (за наявності), дані про місце проживання,
реєстраційний номер облікової картки платника податків
(не зазначається фізичною особою, яка через свої релігійні
переконання відмовляється від прийняття
реєстраційного номера облікової картки платника
податків та повідомила про це відповідний контролюючий
орган і має відмітку у паспорті, - подається копія цієї
 відмітки) та згода на обробку персональних даних з
метою забезпечення виконання вимог цього Закону;
 2) вид господарської діяльності (повністю або частково),
зазначений у статті 7 цього Закону, на провадження якого
здобувач ліцензії має намір отримати ліцензію.
У випадку наявності в заявника філій або інших відокремлених
підрозділів, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі
отриманої ліцензії, у заяві вказується їх місцезнаходження.
До заяви додається виписка з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають
ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії додаються документи,
перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням
спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування [165].
Заяву про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї,
приймають за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про
дату прийняття документів та підписом відповідальної особи.
Орган ліцензування повинен у термін не пізніше 10-ти робочих
днів з дати надходження документів прийняти рішення про видачу
ліцензії або відмовити у видачі ліцензії (якщо спеціальним законом, що
регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не
передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності) і
протягом 3-х робочих днів з дати прийняття відповідного рішення
надіслати або видати письмове повідомлення.
Підставою для відмови у видачі ліцензії може бути:
1) невідповідність інформації в наданих документах (нова заява
направлятиметься не раніше ніж через 3 місяці з дня прийняття рішення);
2) невідповідність заявника згідно з поданими документами
ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності,
що вказаний в заяві про видачу ліцензії (ліквідувавши невідповідність,
можна подати нову заяву).
Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж
за 3 робочі дні з дня надходження документа про сплату за видачу
ліцензії.
Якщо заявник упродовж 30-ти календарних днів з дня
направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу
ліцензії не надав документ про сплату грошових коштів за її видачу
або не звернувся за ліцензією, орган ліцензування має право
скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про
визнання такої ліцензії недійсною.
Ліцензія, видана центральним органом виконавчої влади, надає
право вести господарську діяльність на усій території України, а
ліцензія, видана місцевим органом виконавчої влади, – на території
відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Для кожної філії або відокремленого підрозділу, що будуть
здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії,
видається засвідчена органом ліцензування копія ліцензії, за видачу
кожної з них стягується плата в розмірі одного неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян.
Найрозповсюдженішим у сфері торгівлі видом господарської
діяльності, що підлягає ліцензуванню, є торгівля алкогольними напоями
та тютюновими виробами. Її ліцензування здійснюється відповідно до
Закону України «Про державне регулювання виробництва та обертання
спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв і
тютюнових виробів» від 19.12.95 № 481/95-ВР зі змінами та
доповненнями [144].
Органом ліцензування Постановою Кабінету Міністрів України
«Про затвердження переліку органів ліцензування» від 14 листопада
2000 № 1698 зі змінами визначена Державна фіскальна служба
України [143].
У м. Харкові видачею ліцензій на виробництво і торгівлю спиртом
етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та
тютюновими виробами займається Регіональне управління
Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту,
алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби
України у Харківській області (Регіональне управління Департаменту
САТ ДПСУ у Харківській області).
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої
додається виписка або витяг з Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Для отримання ліцензії
на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додається довідка
податкової служби про реєстрацію РРО (книг ОРО), що знаходяться у
місці торгівлі.
Для получения лицензии на розничную продажу алкоголя необходимо обратиться в
областное отделение ДФС с таким пакетом документов:
 1. Заявление на получение лицензии, где должны быть:
o ✓виды деятельности;
o ✓название и адрес юр. лица;
o ✓код ЕГРПОУ и данные о руководстве;
o ✓паспортные данные для ФОП;
o ✓адрес торговой точки, площадь помещения и документы на него;
o перечень кассовых аппаратов, информация о них
2. Справка из ГНИ о регистрации кассового аппарата – заверенная копия.
3. Квитанция об оплате в бюджет финансовых средств.

В течение 10 дней с рады регистрации заявления лицензирующий орган принимает

решение о выдаче лицензии или об отказе.
Существует установленная форма заявления, которую можно найти в Приложении 1 к
порядку №493.
Возможные причины для отказа в алкогольной лицензии:

 торговая площадь менее 20 кв.м.;

 ошибки в заполнении документов заявителем;
 кассовый аппарат не соответствует лицензионным условиям;
 в бюджет не поступили деньги в счет квартального платежа.

У заяві повинно бути зазначено вид господарської діяльності, на

провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати
ліцензію (імпорт, експорт, оптова, роздрібна торгівля алкогольними
напоями або тютюновими виробами).
У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними
напоями додатково зазначаються перелік РРО (книг ОРО), які
знаходяться у місці торгівлі, а також адреса місця торгівлі.
У заяві на видачу ліцензії на роздрібну торгівлю тютюновими
виробами зазначається адреса місця торгівлі.
У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними
напоями суб'єктом господарювання зазначається адреса місця торгівлі
і вказуються перелік РРО та інформація про них: модель, модифікація,
заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери
книг ОРО, які знаходяться у місці торгівлі.
Ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та
тютюновими виробами видаються строком на 5 років, а сплата
здійснюється щорічно (зараховується до місцевого бюджету).
З 1 січня 2007 року Законом України «Про внесення змін у деякі
закони України щодо плати за ліцензії й акцизний збір на виробництво
спиртів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» від 17.11.06 № 374-V
встановлено річну сплату за право оптової торгівлі алкогольними
напоями у розмірі 500 000 грн, за право оптової торгівлі тютюновими
виробами – також 500 000 грн. При чому суб’єкти підприємницької
діяльності, які отримали ліцензії на виробництво цієї продукції (термін
дії ліцензії на виробництво складає 5 років, річна плата – 780 грн) та
здійснюють її постачання підприємствам оптової та роздрібної торгівлі
й іншим українським споживачам, також повинні отримати ліцензію на
право оптової торгівлі [142].
Ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та
тютюновими виробами видаються строком на 1 рік.
Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями
складає 8 000 грн на кожний окремо вказаний в ліцензії РРО (або книгу
ОРО), що знаходиться в місці торгівлі, на роздрібну торгівлю
тютюновими виробами на кожне місце торгівлі – 2 000 грн, а на
території сіл і селищ – 500 грн, на роздрібну торгівлю алкогольними
напоями та 250 грн на роздрібну торгівлю тютюновими виробами на
тих самих умовах [142].
 На роздрібну торгівлю сидром і пері (без додавання
спирту) - 780 гривень на кожне місце.
Сплата за ліцензії на роздрібну торгівлю здійснюється
щоквартально рівними частками та зараховується до місцевого
бюджету.
Плата за видачу дублікатів ліцензій на оптову та роздрібну
торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами (у разі
втрати або ушкодження ліцензій) складає 780 грн. Термін дії дублікату
не може перевищувати термін дії, що вказаний у втраченій або
пошкодженій ліцензії.
Дія ліцензії призупиняється при несвоєчасній сплаті чергового
платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, що
видав ліцензію, поки не буде сплачено заборгованість. Дія ліцензії
вважається призупиненою з моменту одержання суб'єктом
господарювання відповідного письмового розпорядження органу
ліцензування поновлюється з моменту зарахування відповідного
чергового платежу за ліцензію до бюджету.
Якщо змінилися місцезнаходження, найменування суб'єкта
підприємницької діяльності або інші дані, зазначені в отриманій
ліцензії, то її необхідно переоформити.
У бухгалтерському обліку ліцензія, яку отримано на період більше
одного року, визнається нематеріальним активом і зараховується на
баланс за первісною вартістю. Первісна вартість складається із
загальної суми, що підлягає сплаті за весь період дії ліцензії на право
здійснення певного виду діяльності, та обліковується на субрахунку 127
«Інші нематеріальні активи» синтетичного рахунку 12 «Нематеріальні
активи».
До витрат діяльності підприємства вартість ліцензії включається
поступово шляхом нарахування амортизації упродовж терміну її
корисного використання (тобто строку її дії), як правило, за
прямолінійним методом.
Ліцензія на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та
тютюновими виробами видається тільки на один рік, тому витрати на її
придбання відносяться до витрат майбутніх періодів (рахунок 39
«Витрати майбутніх періодів»), а потім щомісячно включаються до
витрат діяльності підприємства.
Кореспонденцію рахунків бухгалтерського обліку ліцензій
представлено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Відображення у бухгалтерському обліку операцій

з придбання ліцензій

Зміст господарської операції Сума, Кореспонденція

грн рахунків
Д-т К-т
1. Перераховано плату за ліцензію на оптову торгівлю
алкогольними напоями (в розмірі річної сплати) 500 000 377 311
2. Отримано ліцензію 2 500 000 154 685
3. Здійснено взаємозалік заборгованостей 500 000 685 377
4. Сформовано нематеріальний актив 2 500 000 127 154
5. Нараховано амортизацію на ліцензію за місяць (2
500 000 : 5 р. : 12 міс.) 41 666,67 93 133
6. Списано накопичену амортизацію через 5 років у
зв'язку із закінченням строку дії ліцензії 2 500 000 133 127
7. Внесено квартальну плату за ліцензію на роздрібну
торгівлю алкогольними напоями (8 000 : 4 кв.) 2 000 377 311
8. Відображено витрати на придбання ліцензії в
складі витрат майбутніх періодів 2 000 39 377
9. Списано на витрати на збут вартість ліцензії
наприкінці місяця 666,67 93 39
 У податковому обліку згідно з Податковим кодексом України (далі –
ПКУ) витрати на придбання ліцензій, крім тих, строк використання яких
перевищує один рік (у цьому випадку ліцензію обліковують як
нематеріальний актив та амортизують упродовж строку її дії) відносяться
до інших витрат [106].

1.3. Сертифікація товарів

1.4. Види цін на товари. Державний контроль за цінами.
Штрихкодування товарів.
В умовах, коли підприємства можуть вільно купувати і продавати
товари на внутрішньому і зовнішньому ринках, важливим завданням
бухгалтерського обліку є забезпечення правильності формування цін
на товари. Ціна – це грошове вираження вартості товарів, робіт,
послуг.
Згідно зі ст..632 ЦКУ ціна визначається за домовленістю сторін,
тобто в договорі. Договори можуть укладатися в усній (здійснюючи
покупку в магазині роздрібної торгівлі, покупець укладає таким чином
усний договір, що цілком виконується в момент його здійснення) і
письмовій формах (договір, підписаний його сторонами і зміст якого
зафіксовано на папері, є звичайним для застосування в оптовій торгівлі)
[5].

Закон України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 р. 5007-VI визначає основні
засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування,
встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та
спостереження у сфері ціноутворення.

Згідно з Законом України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 р. 5007-VI

суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:
вільні ціни;
державні регульовані ціни.
Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України,
установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними
угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.
Вільні ціни встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін
на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний
вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на
товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище
на ринку.
 Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб’єктів
господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної
конкуренції.
Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати
відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та
прибуток від його продажу (реалізації).
Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що
визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне
регулювання цін.
Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв’язку із зміною умов
виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності
суб’єкта господарювання.
4. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи
та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на
товари до складу таких цін обов’язково включають розмір їх інвестиційної складової
частини.
Крім законодачовстановлених вільних та державних
регулюованих цін, можна виділити:
оптова – ціна, за якою підприємство-виробник реалізує свою
продукцію оптовим покупцям. Вона складається з ціни підприємства-
виробника (собівартість плюс прибуток) і знижки (націнки) на користь
збутової організації для покриття збутових витрат і отримання
прибутку;
роздрібна – ціна, за якою товари продаються кінцевим
споживачам. Вона містить у собі вартість витрат виробників товарів і
торговельних організацій і прибуток;
покупна – ціна, за якою товар придбавається;
продажна – ціна, за якою товар реалізується оптом, дрібним
оптом, вроздріб;
договірна – ціна, що встановлюється за домовленістю між
виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) товарів та послуг;
відпускна – ціна, що складається із собівартості, прибутку,
податків.
Торговельні підприємства мають право самостійно
встановлювати вільні ціни на товари.
Передбачені наступні види вільних цін:
вільна відпускна ціна промислового (виробничого) підприємства;
вільна відпускна ціна оптового підприємства;
вільна роздрібна ціна на товари, що реалізуються населенню.
Дотримання порядку ціноутворення на товари є важливою
умовою правильної організації на підприємстві бухгалтерського та
податкового обліку товарних, розрахункових та інших операцій.
Ціна товару, за якою він реалізується населенню, формується на
підставі та з урахуванням собівартості товару, прибутку, акцизного
збору (якщо товар підакцизний), податку на додаткову вартість (ПДВ),
торгової націнки.
Собівартість товару – це витрати, пов'язані з виробництвом і
реалізацією товарів.
Прибу́ток – це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними
витрати. Підприємства, щоб отримати прибуток, повинні реалізовувати
товари за ціною вище його собівартості.
Акцизний збір – це непрямий податок на високорентабельні і
монопольні товари (спиртні напої, тютюнові вироби й інші). Кабінетом
Міністрів України встановлюється перелік товарів і розмір ставок
акцизного збору на окремі види товарів.
Податок на додану вартість – частина знову створеної доданої
вартості, що вноситься в бюджет при кожному етапі виробництва
товарів.
Торгова націнка – це різниця між ціною продажу і ціною закупівлі
товару, яка забезпечує продавцю покриття витрат обігу з продажу даного
товару та одержання прибутку. Торгова націнка включає суму ПДВ
Наприклад, якщо підприємство встановлює торгову націнку в
розмірі 45 %, покупна вартість товару складає 200 грн., то відпускна
ціна буде складати: (200 х 145 : 100) = 290 грн.
Правильно сформована ціна є основою для отримання прибутку
підприємства. Тільки правильна цінова політика дає можливість
отримати підприємству прибуток, для чого необхідно управляти цінами
з урахуванням кон'юнктури споживчого ринку, попиту та пропозиції.
Державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної
політики і спрямована на забезпечення:
1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;
2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері
ціноутворення;
3) розширення сфери застосування вільних цін;
4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;
5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;
6) необхідних економічних гарантій для виробників;
 7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.
Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує проведення державної цінової політики;
2) здійснює державне регулювання цін, визначає повноваження органів виконавчої
влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено
законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України;
3) визначає перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються
відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом.
Реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та
динаміки цін, розроблення та внесення пропозицій щодо формування та реалізації
державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади, що
реалізує державну цінову політику.
Формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування у
будівництві, перевірка дотримання нормативних документів і нормативів обчислення
вартості будівництва об’єктів, що споруджуються із залученням бюджетних коштів,
коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, кредитів, наданих
під державні гарантії, здійснюються центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва,
містобудування та архітектури.
Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами
виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого
самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання:
фіксованих цін;
граничних цін;
граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової
надбавки (постачальницької винагороди);
граничних нормативів рентабельності;
розміру постачальницької винагороди;
розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними
суб’єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що
формуються відповідно до цін і умов світового ринку.
Міждержавний обмін товарами здійснюється за цінами, визначеними відповідно до
міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України.
Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому
від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам
господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
 Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від
економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці
між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може
бути оскаржено в судовому порядку.
Органами державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення
(далі - уповноважені органи) є:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за
цінами;
інші органи, визначені законом.
Повноваження та порядок діяльності уповноважених органів, права та обов’язки їх
посадових осіб, які здійснюють державний контроль (нагляд) за дотриманням суб’єктами
господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних
регульованих цін та державне спостереження у сфері ціноутворення, визначаються цим
Законом, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері
господарської діяльності" та іншими законами.
Основними функціями уповноважених органів є:
1) виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо
формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
2) здійснення державного спостереження у сфері ціноутворення;
3) запобігання порушенням у сфері ціноутворення.
Уповноважені органи мають право:
1) проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та
позапланові перевірки:
достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та
застосування державних регульованих цін;
бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, показників реєстраторів
розрахункових операцій та інших документів незалежно від способу подання інформації,
пов’язаних з формуванням, встановленням та застосуванням державних регульованих цін;
наявності виписки або витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та
фізичних осіб - підприємців, а також документів, що посвідчують особу, в посадових осіб;
2) одержувати відповідно до законодавства у письмовій формі пояснення, довідки і
відомості з питань, що виникають під час проведення перевірки;
3) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії
документів та інші відомості, необхідні для здійснення державного нагляду (контролю) за
дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних
регульованих цін, документів, що можуть підтверджувати їх порушення, платіжних
доручень, квитанцій, що підтверджують факт перерахування до бюджету коштів у разі
застосування адміністративно-господарських санкцій, а також довідки, підготовлені
суб’єктами господарювання на їх вимогу;
4) робити запити та одержувати від органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування в повному обсязі інформацію та документи, необхідні для виконання
покладених на них функцій;
 5) вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених
порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних
регульованих цін;
6) приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за
порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних
регульованих цін;
7) надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування,
суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень
вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;
8) звертатися до суду з позовами про стягнення до бюджету коштів у разі прийняття
рішення про порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування
державних регульованих цін.
Державне спостереження у сфері ціноутворення здійснюється шляхом проведення
моніторингу вільних цін (дослідження динаміки цінових процесів на товарних ринках) та
державних регульованих цін.
Перелік товарів, ціни на які підлягають державному спостереженню у сфері
ціноутворення, та порядок його проведення визначаються Кабінетом Міністрів України.
За результатами державного спостереження у сфері ціноутворення визначаються
методи впливу на економічні процеси та цінову ситуацію на товарних ринках.
До суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції
за:
1) порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних
регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить
позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою
за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих,
що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного
споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки;
2) стягнення плати за товари, які згідно із законодавством надаються безоплатно, -
штраф у розмірі 100 відсотків вартості проданих (реалізованих) товарів;
3) надання уповноваженим органам недостовірних відомостей - штраф у розмірі 1000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
4) невиконання приписів уповноважених органів або створення перешкод для
виконання покладених на них функцій - штраф у розмірі 2000 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Суми адміністративно-господарських санкцій зараховуються до державного бюджету.
Сума необґрунтованої виручки, одержаної суб’єктами господарювання, які на
постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача,
повертається споживачам.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про

впровадження штрихового кодування товарів” № 574 від 29.05.96 р. усі
суб’єкти господарювання зобов’язані здійснювати маркування товарів,
які виробляють та реалізують в Україні штриховими кодами [46].
 Міністерством економіки України розроблене Положення про
штрихове кодування товарів, згідно з яким підприємства роздрібної
торгівлі повинні використовувати для продажу товари, що марковані
штриховими кодами [145].
Штриховий код – це числовий код, який представлений
комбінацією послідовно розташованих паралельних штрихів і
проміжків між ними, розміри і розташування яких установлені певними
правилами і який присвоюється одиницям обліку (товару) відповідно
до нормативних документів національної нумерувальної організації.
Здебільшого на товари наносяться штрихкоди, цифрові
позначення яких мають 13 цифр, а на маленькі за розміром товари – 8
цифр.
Штрихкод можна перевірити, за допомогою створеного
електронного каталогу GEPIR, який включає в себе інформацію про усі
країни, які є учасниками Всесвітньої системи GS1. В ньому зашифровані
національна організація-член системи GS1, код підприємства, номер
товару.
Таке кодування товарів впроваджується з метою створення в
Україні інформаційної бази з контролю і управління товарно-грошовим
обігом, підвищення конкурентоспроможності українських товарів на
вітчизняному та зарубіжному ринках; скорочення часу товарообігу за
рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві
товару, його складуванні, транспортуванні та реалізації. Штриховий
код дозволяє швидко і точно зчитати інформацію про товар за
допомогою електронного пристрою – сканера. За допомогою
застосування штрихкодування товарів значно збільшується швидкість
обслуговування покупців у магазинах, а таким чином, скорочуються
черги. Сканування майже виключає припущення помилок при вводі
даних про товар.