ХУД ЛІТ ГОТОВО

Тема: Відгадування загадок, мирилки, лічилки, скоромовки
Освітні завдання:
 учити дітей усвідомлювати образну будову народної мови;
 підвести дітей до осмислення смислу загадок, побудованих на
порівнянні, зіставленні, допомогти дітям відчути їхню образність;
 продовжувати знайомити дітей зі значенням мирилок, доцільністю
їхнього використання, учити їх промовляти чітко, ритмічно;
 розвивати творче мислення.
Матеріал: пір’їна, баба (театр рукавичок).

Хід заняття
І частина. Комунікативна діяльність
(Вихователь пропонує дітям відгадати загадку).
Мамина матуся,
На неї я дивлюся.
В неї руки - золоті,
Невсипущі у труді. (Бабуся)
- До нас завітала бабуся Ганнуся. Вона прийшла до онучки Оленки, що в
групі маленькій, а до нас зайшла, щоб подивитися на садочок, на діточок,
як вони граються, чим займаються. Запросимо бабусю до себе на заняття?
ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності
Бабуся Ганнуся вітається з дітьми, звертає увагу на те, які вони дорослі.
Бабуся Ганнуся: У мене онучка ще маленька, я їй тільки казочки розповідаю,
а ви, напевно, вже й загадки відгадувати вмієте?
- Діти, а ви знаєте, що таке загадки, звідки вони беруться?
- Загадка від слова гадати (міркувати, мислити), адже предмет, про який
мовиться, не називають, про нього тільки говорять. Загадкам дуже-дуже
багато років, їх придумали люди з давніх-давен. Вони тренували розум,
щоб навчитися розв’язувати складні завдання.
Загадки бувають простими. Наприклад:
Влітку сіренький,
А взимку біленький,
Довгі вуха має,
Швидко в ліс стрибає. (Заєць)
- У цій загадці докладно й просто розказано про зайчика, про те, який він.
- А є загадки складні:
Що з землі легко піднімеш,
Та далеко не закинеш?
(Пір’їна)
- А вам які загадки загадати?
- Тоді спробуйте відгадати, що полюбляє їсти моя онучка?
Кожна загадка обговорюється окремо: чому так сказано? Із чим
порівняно і чому?)
1) Рідке, а не вода, біле, а не сніг. (Молоко)
2) Солоденьке,як медок,
Холодненьке, як льодок. (Морозиво)
3) Має хвіст - та не літає,
Має рот - не розмовляє,
Не має дзьоба, а клює,
Хто її нам назове? (риба)
- Цю загадку розібрати дуже ретельно: Хто не може
розмовляти?
Звірі можуть? Які?
А дзьоб у кого може бути? Хто ж клює?
- А знаєте, чого дуже не любить Оленка?
4) Не б’є, не лає,
а людина від неї плаче. (цибуля)
ІІ частина. Перетворювальна діяльність
- Ну, молодці, ну розумнички! Ви вже, напевно, стомилися! То пограймо
трохи! І знову в загадки. Тільки ми їх будемо не говорити, а показувати.
Гра так і називається: “Відгадай, що ми бачили?”
- Спочатку треба вибрати ведучого. Як же це зробити, щоб ви не
посварилися? (Полічити).
Раз, два, три, чотири, п’ять,

Ми зібралися пограть,
Ось сорока прилетіла
І тобі водить веліла.
ГРА
Загадки-пантоміми показують 3-6 дітей. А потім усі разом
показують загадку одній дитині
Бабуся Ганнуся хвалить діток і говорить, що її онука Оленка через те, що
маленька, говорить ще погано.
Бабуся Ганнуся: Ми з нею вчимо скоромовки, але вона ще повільно їх
промовляє.
- А що таке скоромовка?
Бабуся Ганнуся: Так, це те, що ми говоримо швидко - швидко, скоро
промовляємо, мовимо. Тому вони так і називаються - скоро-
мовки. Скоромовки теж можуть бути прості і складні.
Наприклад: Кіт котив коток по току.
Коток накотився на лапу коту.
- Яка це скоромовка?
- Так, ця скоромовка складна. Послухайте цю скоромовку і скажіть, яка
вона?
Росте липа біля Пилипа.
- Чому ця скоромовка проста?
(Розучити цю скоромовку в повільному темпі. Домашнє завдання: навчитися цю
скоромовку промовляти швидко).
IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

Бабуся Ганнуся: Як чудово, діти, з вами розмовляти!
Які ви розумнички! А зараз мені час до онучки. До побачення!
- А про що ж ми сьогодні говорили?
- Що вам сподобалося?
Тема: Метафоричні загадки. Складання загадок дітьми. Прислів’я.
Приказки
 учити дітей розуміти метафоричні загадки, їхній художній образ,
використовувати виразні засоби при складанні власних загадок;
 вправляти в доцільному використанні в різних ситуаціях
прислів’їв, приказок, підвести дітей до осмислення
узагальнювального й образного змісту прислів’я;
 розвивати творчу уяву, асоціативне мислення.
Матеріал: два малюнки до загадок, баба (театр рукавичок).


- У народі кажуть: “Немає у світі нічого дорожчого, як родина”.
- Що таке родина?
- Хто входить до складу сім’ї? Так, це мама, тато, братики та сестрички,
бабусі та дідусі. Усе це - сім’я, рід, родина.
- Ось і сьогодні знову до нас завітала з дуже дружньої сім’ї бабуся Ганнуся.
Ви її пам’ятаєте? Її онучка Оленка ще дуже маленька, але вже ходить до нас у
садочок.
Бабуся Ганнуся полюбляє загадувати діткам загадки. І сьогодні вона
принесла їх немало. Хочете їх повідгадувати?

- Та спочатку згадаймо, що таке загадка?
- Так, загадка розповідає про який-небудь предмет, але ніколи його не
називає.
- Нові загадки бабусі Ганнусі незвичайні, бо відгадки сховані за “хитрими
словами”. Тому варто не поспішати, а добре поміркувати. Ви готові?
Бабуся Ганнуся: Загадку слухайте уважно, не викрикуйте, щоб не помилитися.
Сидить Марушка
В семи кожушках.
Хто її роздягає,
Той сльози проливає.
Бабуся Ганнуся: У цій загадці Марушка - це людина?
Загадка ніколи не називає предмет, про який у ній
розповідається. Отже, це не людина.
- Що будемо шукати, розгадуючи загадку?
(П.В. - Предмет, занадто "одягнений": щоб до нього добратися. Треба зняти
“сім кожушків”.
“В кожушках” - значить цей предмет так одягнувся на зиму).
Бабуся Ганнуся: Де будемо шукати відгадку? У загадці тільки сказано “сидить”.
(П.В. ~ Десь на городі).
- Які овочі сидять на городі в “семи кожушках”?
(П.В. - Цибуля, часник, капуста).
- Про що далі говориться в загадці?
- Так, цей предмет викликає сльози. Отже, це... так, цибуля.
(Розглянути малюнок).
- Що зображено на картині?
- У що вдягнена цибуля?
- Який на ній кожух?
- Де вона сидить?
- Що зобразив художник поряд із цибулиною?
Бабуся Ганнуся: Ви дуже розумні дітки, зуміли відгадати дуже важку загадку.
- А чи зможете ви самі придумати загадку? Розгляньте цей малюнок.
- Хто тут зображений? (П.В. - Дівчина).
- Яка дівчина?
- Що вона тримає в руках? (П.В. - Хустинку).
- А що намальовано поряд із дівчиною? (П.В. - Капустина).
- Чи схоже листя капусти на хустку?
- А яка пора року на малюнку?
- Яку ж загадку можна скласти?
Варіант: Хто голівку свою влітку накриває
І по двадцять хустин на голівці має?
Бабуся Ганнуся: А чи хочете ви знати, скільки людей у сім’ї мого Омелька?
(Діти спочатку рахують членів сім’ї потім імітують).
У нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка,
Тільки він та вона,
Та старий, та стара,
Та дві дівки косатих,
Та два парубки вусатих,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.
ІІІ частина. Перетворювальна діяльність
Бабуся Ганнуся: “Поспішиш - людей насмішиш” - про кого це?
- Як ви вважаєте - це загадка?
- Це - прислів’я. Прислів’я - це мудрі народні висловлювання. Вони
вчать, як треба поводитися, чого не варто робити.
- Коли ж так кажуть: “Поспішиш - людей насмішиш”?
- А як ви розумієте таке прислів’я: “Бджола мала - і та працює”?
- Хоч ідеться про комаху, але мається на увазі людина, і не важливо яка,
маленька чи велика, будь хто має працювати старанно. Діти, ви помітили,
що в прислів'ї часто йдеться про тварин, але маються на увазі люди.
- На вашу думку, коли використовують таке прислів’я: “Знає киця, чиє сало
з’їла”? Це коли хтось зробив шкоду, не признається, проте видає себе, бо
соромно йому.
- Які прислів’я ви знаєте про сім’ю, родину?
“Без гілок - не дерево, без дітей - не сім’я”.
“До свого роду - хоч через воду”.
“Які мама й тато, таке й дитятко”.
Бабуся Ганнуся: Моя онучка Оленка не любить довго сидіти під час обіду за
столом. Коли їсть - дуже спішить. То я їй і кажу:
“Їж потрошку - тільки не з’їж ложку”. Це така примовлянка.
- А чи знаєте ви, яку примовлянку говорять тому, хто багато розмовляє:
“Помовчи, язичку, кашки дам”.
- А в яких ситуаціях говорять такі промовлянки:
“Потягушки, потягушки, на кісточки ростушки “Уже сонце котиться
- нам додому хочеться”

(Бабуся Ганнуся хвалить діток за правильні та цікаві
відповіді),
- Що ми робили на занятті? Яке завдання було цікавим? Важким?
- Чого нового дізналися?
- Як ми можемо віддячити бабусі Ганнусі? (Бабуся Ганнуся прощається з
дітьми).
Тема: Читання казки І. Франка “Лисичка і Журавель». Моделювання
 познайомити дітей із відомим українським письменником Іваном
Яковичем Франком;
 учити розуміти зміст казки, засоби емоційної виразності,
правильно оцінювати вчинки героїв, передавати інтонаційну
виразність мовлення героїв казки;
 уточнити уявлення про жанрові особливості казки;
 підвести дітей до моделювання за допомогою плану-схеми в
малюнках
Матеріал: альбомний аркуш, фломастер, геометричні фігури, план-схема,
портрет І. Франка.
Загадка:
В лісі модниця гуляє,
На всі боки поглядає.
На ній шубка хутряна -
Вся блищить, як золота. (Лисичка)
- Які казки ви знаєте, де є лисичка?
- Хто пише казки?
- Хто такий письменник?
- Яких письменників ви знаєте?
- Сьогодні я вам розповім про відомого українського письменника Івана
Франка і познайомлю з його казкою “Лисичка і Журавель”.
- Погляньте на портрет. На ньому зображений Іван Якович Франко - відомий
український письменник. На його честь названо місто Івано-Франківськ. Івана
Франка ще називають “українським казкарем”. Адже він написав дуже багато
казок для дітей. Найбільше він писав про тварин. Усі ці казки зібрані в збірці
“Коли ще звірі говорили".
- Перш ніж розповісти вам казку хочу вас запитати, як ви розумієте такі
слова: приязнь, покумались, горнятко?
- Отож слухайте казку “Лисичка і Журавель”, а потім скажете, хто вам у
казці сподобався і чому.
Читання казни.
- То хто ж сподобався вам у казці? Чому?
Чи добре вчинила Лисичка? А Журавель?
Який висновок можна зробити з казки?
- Недарма кажуть: “Яке частування - таке й дякування". Що це?
(П.В. - Приказка).
Розігрування епізодів
(Діти виходять на килимок).
Вихователь пропонує дівчаткам пройтись, як лисички, а хлопчикам - як
журавлі.
Далі вихователь пропонує зіграти казку до кінця. По ходу розповіді
вихователя діти виконують відповідні рухи. Хлопчики зображують журавлів, а
дівчатка - лисичок.
(Звернути увагу на інтонації в передачі реплік, діалогів, на міміку та жести).
(Діти сідають на місця).
- Діти, якими геометричними фігурами можна зобразити Лисичку та
Журавля?
(П.В. - Овалами).
(Якщо діти самі не зможуть назвати, запропонувати вибрати з різних
геометричних фігур).
- Чи допомогли б нам зображення Лисички і Журавля розповісти всю казку?
(П.В. - Ні).
- Чому?
(П.В. - Тому що показують тільки героїв казки).
- А як можна було б схематично намалювати Лисичку? Тож малюємо овал,
до нього менший, малюємо вушка, хвостик, ніжки.
(Вихователь малює на дошці або аркуші паперу).
- А як зобразимо Журавля?
- А я намалювала всю казку схемами. Ось подивіться. Чи зрозуміло вам, що
тут зображено?
Розібрати кожну схему. Окремо зупинитися на стрілочці, що показує рух у
певному напрямку.
Якщо буде час, разом із дітьми розповісти казку за планом-схемою.
1) 2) 3) 4)
7)

- Як називалася казка?
- Чого вчить ця казка?
- Хто її написав?
- Що сподобалося на занятті?
Тема: Слухання віршів К. Перелісної “Золота осінь” та М. Познанської
“Йдуть дощі”
 учити дітей емоційно сприймати образний зміст поетичного твору,
відчувати легкий смуток ранньої осені та сум пізньої;
 учити дітей розуміти і відтворювати у своєму мовленні образні
вислови з тексту;
 збагачувати словник емоційно-оцінювальною лексикою:
прикметниками, які означають якості (буро - золотаві, кольористий,
напівголі, золота)
 підвести дітей до усвідомлення значення метафори, переносного
значення слів.
Матеріал: ілюстрації із зображенням різних періодів осені.

- Діти, який у вас сьогодні настрій? Що ви відчуваєте, коли у вас
хороший настрій? А коли поганий?
- А чи може бути настрій в осені? Яким він може бути? Поясніть,
чому?

Послухайте вірш Катерини Перелісної “Золота осінь”, а потім скажете, чи
відчувається настрій у цьому вірші.
В парках і садочках
На доріжки й трави
Падають листочки
Буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
Килим кольористий.
Віти напівголі.
Небо синє, чисте.
Метушні немає,
Тиша й прохолода.
Осінь золотая
Тихо-ніжно ходить.
- Який настрій у цьому вірші?
(П.В. - Лагідний, ніжний, світлий).
- Розкажіть, яку осінню картину ви уявляєте?
- Як ви гадаєте, чи подобається автору така осінь? Поясніть.
(П.В. - Подобається, бо, розповідаючи про осінь, автор вживає лагідні слова,
красиві вирази).
Гра-імітація
Запропонувати дітям зобразити листочки із цього вірша, показати їхній
настрій і рухи.
Вихователь коментує рухи дітей рядками з вірша:
В парках і садочках
На доріжки й трави
Падають листочки...
Діти додають:
(П.В. ~ Буро-золотаві).
- Як ви уявляєте собі цей колір?
(П.В. - Осіннє листя має різне забарвлення, воно може бути одночасно і
бурим, і золотавим).
- Листя на землі утворює красивий “килим кольористий”. Як ви розумієте
цей вислів?
(П.В. - Різнокольоровий, різнобарвний).
Осінь золотая
Тихо-ніжно ходить...
- Як ви гадаєте, чи вміє ходити справжня осінь?
Як же тоді ви розумієте цей вислів “тихо-ніжно ходить”?
- Покажіть, як би ви могли пройти “тихо-ніжно”.
(Після виконання діти сідають на місця).
Яке небо у вірші “Золота осінь"? Поясніть, чому?
(П.В. - Небо синє, чисте, бо його ще не вкрили важкі похмурі осінні хмари).
(Вихователь виставляє картини).
Знайдіть картинку до цього вірша. Поясніть свій вибір.
(спонукати дітей під час відповіді використовувати слова з тексту вірша,
допомогти їм у цьому).
III частина. Перетворювальна діяльність
А ось послухайте вірш Марії Познанської “Йдуть дощі”. Що ви про нього
скажете?
Йдуть, і йдуть, і йдуть дощі,
Стали чорними кущі,
І дерева чорні стали,
Бо листочки всі опали.
Дощ найдовші нитки має,
Небо й землю вмить єднає.
- Який настрій викликає цей вірш? Поясніть, чому?(П.В. - Печаль, журбу, сум).
- Чи подобається автору така погода? Поясніть, чому?
- Автор тричі повторює, що йдуть дощі: “Йдуть, і йдуть, і йдуть дощі”. І ясно
відчувається, що дощі вже надоїли, складається враження, що вони йдуть
нескінченно. Що ще сказано у вірші про дощ?
(П.В. - Дощ найдовші нитки має, небо й землю вмить єднає)
- Чи справді в дощу є нитки? Що мається на увазі?
- Якими словами ви могли б описати осінній дощ?
(П.В. - Важкий, сумний, похмурий, густий, рясний, тривалий).
- Якого кольору осінь у цьому вірші?(П.В. - Чорного, темного, похмурого).
- Як про колір цієї осені сказано у вірші?(П.В. - Стали чорними кущі, і
дерева стали чорні).
- Знайдіть картину до цього вірша і поясніть свій вибір. (Спонукати дітей
під час відповіді використовувати слова
з тексту вірша).
- А вам подобається така погода? Тож прочитаймо разом цей вірш так, щоб
було зрозуміло, що вам така погода зовсім не подобається.
- Хто хотів би розповісти цей вірш сам?
(Якщо буде багато бажаючих, викликати одночасно декількох дітей.
Вихователь разом із дітьми допомагають, у разі потреби, розповісти вірш).
- Як називаються вірші, які ви сьогодні слухали?
- Який вірш вам сподобався більше?
- А який вірш ви хотіли б вивчити напам’ять?
- Кому б ви розповіли цей вірш?
Тема: Читання оповідання Л. Толстого “Кісточка”
 познайомити дітей із жанровими особливостями оповідання;
 допомогти усвідомити ідею та характери дійових осіб, розуміти значення
прислів’я;
 розвивати увагу, пам’ять, здатність робити висновки.

Літературна вікторина “3 якої казки уривок?”
І) Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила
кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці
крапельку - тільки нила, тільки й їла!”.
(П.В. - із казки “Коза-дереза”).
Ой, де ж моя курочка?
А під піччю.
Я дивилась, там нема.
Сіла та й плаче.
- Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрали. Піддай мені, хазяїне, за
курочку качечку!”
(П.В. - Із казки “Лисичка-сестричка”).
- Які герої цих казок?
(П.В. - Хитрі).
- Чи можна сказати про них, що вони брехливі?
- Чи знаєте ви когось, хто часто хитрує?
- Сьогодні я хочу розповісти вам історію про одного хлопчика.
- Записав цю історію вже відомий вам письменник, який написав казочку
“Три ведмеді”, Лев Толстой. Але зараз я прочитаю вам не казку, а оповідання,
яке називається “Кісточка".
Читання оповідання.
- Який твір ви слухали?
- Чому ви думаєте, що це - оповідання?
- Якими словами автор почав оповідання?
- А якими словами частіше за все починаються казки?
- Які події найчастіше описуються в казках?
(П.В. - Такі, які насправді бути не можуть, казкові, фантастичні).
- А в оповіданні описуються такі події, які трапляються в житті.
- Події, які описані в оповіданні “Кісточка”, могли бути насправді?
- Чому мама не дала дітям слив?
- Як поводив себе Ваня?
- Про що запитав дітей батько за обідом?
- Що відповів Ваня?
- Чому всі засміялися, а Ваня заплакав?
- Чому оповідання має назву “Кісточка”?
- Чого вчить це оповідання?
Діти зображують, як:
- Ваня ходив навколо стола і нюхав сливи;
- швидко взяв сливу і з’їв (звернути увагу на міміку, жести)]
відповідав “Ні, я не їв", “Ні, я кісточку викинув через вікно” і заплакав.

Розповідь вихователя або дітей про подібні вчинки. Разом із дітьми
розібрати, оцінити ці вчинки.
Згадати з дітьми прислів’я:
“Правда і в морі не тоне”;
“Краще гірка правда, ніж солодка брехня”;
“На злодієві і шапка горить”.
( Р о з і б р а т и прислів'я разом із дітьми. Запропонувати дітям згадати
цікаві випадки з власного життя).
Що ми сьогодні читали?
Хто написав це оповідання?
Чим оповідання відрізняється від казки?
Тема: Розповідання української народної казки “Кривенька качечка”.
Моделювання
 ознайомити дітей із композицією твору: зачин, середина, кінцівка;
 учити дітей колективно придумувати знаки-символи для зображення
героїв казки;
 закріпити знання про жанрові особливості казки, учити виділяти казкові
елементи, вживати логічні наголоси в реченні;
 виховувати здатність до співчуття, поглиблювати уявлення про чуйність,
доброзичливість.
Матеріал: ілюстрації до казки, аркуші паперу та прості олівці на кожну дитину
- Діти, які казки ви знаєте?
- Пригадайте, якими словами починаються казки?
- А ще якими?
- А якими словами закінчуються?
- Чи траплялось у вас так, що ви хотіли комусь зробити добре, а виходило
навпаки?
- Ось така неприємність трапилась і в українській народній казці
“Кривенька качечка”. Послухайте, як це вийшло.
Розповідання казки.
- Що ж хорошого хотіли зробити дід та баба, а вийшло навпаки?
- Чому дід і баба спалили гніздечко? Що вони говорили дівчинці?
- Що вона їм відповідала?
- Недарма ж у народі кажуть: “На чужому нещасті свого щастя не збудуєш”.
III частина. Перетворювальна діяльність Розігрування епізодів
Показати, як сумували дід та баба.
Хлопчикам запропонувати промовити, як дід: “Ходімо, бабо, в ліс по
грибки!”.
Показати, як ходять дід із бабою.
Дівчаткам запропонувати промовити, як баба: “Дивись, діду, яка гарна
качечка!".
- Яким тоном вона промовила?

(Запропонувати дітям зобразити здивування, коли дід і баба побачили, що в
них у хаті прибрано і їжа наварена Звернути увагу на інтонацію, міміку, рухи).
Далі вихователь пропонує пройтися, як кривенька дівчинка.
- Це смішно чи ні? Поясніть, чому?
(Вихователь виставляє овал).
- Уявімо собі, що це - казка. У кожній казці є початок, середина і кінець.
(Вихователь ділить овал на 3 частини, потім закриває першу частину).
Якби ми не знали початку, чи зрозуміли б ми саму казку? Чого б ми не

знали?
(11.В. - Як кривенька качечка потрапила до діда з бабою).
- Якби ми не знали кінця (вихователь закриває третю частину), чи цікава була б
нам казка? Про що б ми не дізналися?
(П.В. - Куди поділася дівчинка).
А без середини цікава була б казка?
- То ви зрозуміли, що казка цікава тільки тоді, коли в ній є зачин, середина і

кінець?
Далі діти беруть аркуші, поділені на 3 частини. Вихователь пропонує дітям
подумати, як казку можна намалювати схематично.
Наприклад:
- Бабу ми можемо зобразити в довгому вбранні трикутником, голову -
кружечком, на голові - хустку трикутником.
- Діда зобразимо теж трикутником, але перевернемо його. І кружечком
зобразимо голову.
дід
- А дівчинку як можна зобразити? Що ми можемо їй намалювати, щоб вона
відрізнялася від баби?
(П.В. - Кісоньки).
гніздо
Качечка піч
- Що ми намалюємо в першій частині? Пам'ятаєте, про що розповідалось у

зачині?
(П.В. - У першій частині ми намалюємо діда, бабу і качечку в гніздечку).
(Діти малюють схему зачину).
- Що зобразимо в третій частині? Як закінчилася казка? (П.В. -
Зобразимо качечку, яка відлітає).
- Що зобразимо в середині? (Діти малюють схеми).
(Розглянути схеми дітей).
- Чи зможете ви за цими схемами вдома розповісти казку? Спробуйте,
мамам і татам дуже сподобається.
ІV частина. Оцінно-контрольна діяльність
- Як ви гадаєте, чому казка називається “Кривенька качечка”?
(П.В. - Бо вона - головний герой)
- Яким голосом можна сказати кінець казки: “А дід і баба знову зосталися самі”?
(Звернути увагу на різні логічні наголоси).
Тема: Складання творчої розповіді за віршем В. Багірової “Їжачок і павучок”
та плану-схеми до неї
 учити дітей складати розповідь на тему вірша, відтворюючи жанрові
особливості казки, використовуючи засоби мовної виразності;
 продовжувати вчити дітей записувати по ходу складання оповідання план-
схему, використовуючи знаки-символи;
 розвивати образність мовлення дітей, оригінальність мислення.
Матеріал: аркуші паперу та прості олівці на кожну дитину, альбомні аркуші,

фломастери.

Загубив ось хтось клубок,
Повний гострих голочок.
Що за диво! У клубочка
Гострий носик, темні очка.
Тільки... хвостика немає,
Хто з вас це звірятко знає? (їжачок)
Сидить у куточку,
Плете довгу ниточку.
Ниточок багато,
В клубочок не змотати.
Хто ж цей господар? (Павучок)
Вправа “Скажіть, які вони і що вміють робити”.

Читання вірша Віри Багірової
Їжачок і павучок
Сам узявся їжачок
Шить на зиму піджачок.
Листя є і є голки,
Треба лиш дістати нитки.
Став просити павучка.
- Дай ниток для піджачка!
Не скупий був павучок –
Дав ниток на піджачок.
Разом шили, працювали
І веселу пісню склали:
- Не страшна тоді робота,
Коли дружба та охота.
Можна зшити піджачків
На сто тисяч їжачків.
- Придумаймо, як звали їжачка, як звали павучка?
- Якої пори року надумав їжачок шити собі піджачок? Чому?
Гра-імітація “Їжачок і павучок”

а) Показати, як ходить їжачок, як йому холодно, як ховається від холоду,
згортається в клубочок.
б) Показати, як рухається павучок, як плете павутину.
Складання казки.
- Як ви вважаєте, де жив їжачок? А павучок? Чи потрібна була їжачку
допомога, щоб пошити піджачок? Чи стали їжачок і павучок товаришами?
Складімо казку про їжачка і павучка. Якими словами ми могли б почати
казку? (Наприклад: “Десь у зеленому лісі жив-був їжачок").
- Про що далі будемо говорити? Так, розкажемо про їжачка в такій
послідовності:
- як його звали,
- де він жив,
- що любив.
Далі допомогати репліками.
- І ось одного осіннього ранку...
- Став думати їжачок...
- Вирішив він звернутися до...
- Що було далі?
- Як закінчемо казку?
Запропонувати дітям подумати, як зобразити їжачка і павучка, а потім
скласти план-схему до всієї казки.
По ходу запису можна придумати нові варіанти казки.
- Чи сподобалося вам придумувати казку?
- Важко було це робити?
- А малювати казку цікаво?
Тема: Розповідь російської народної казки "Снігуронька”
 учити розуміти й емоційно сприймати образний зміст казки;
 уточнити знання дітей про жанрові особливості казки, композиційну
структуру, мовні засоби народної казки, своєрідність початку;
 розвивати поетичний слух дітей, уміння відчувати та виділяти в тексті
засоби виразності та вводити їх в активний словник;
 розвивати мовленнєво-творчі здібності дітей: придумувати новий кінець
казки;
 розвивати творчу уяву, мислення;
 формувати оцінно-контрольну діяльність.
Матеріал: ілюстрація до казки, сніжинка, овал, що зображує будову казки.
- Діти, ви хочете дізнатися, хто сьогодні до нас завітав? То відгадайте
загадку:
З неба зіронька злетіла,
На віконце до нас сіла,
Зіронька ця - не проста
Вона гарна, чарівна. (Сніжинка)
- Сніжинка принесла нам казку, та не просту, а чарівну. Бо зима - чарівна

пора року. І взимку відбуваються різні дива, чудеса.
- Та перш ніж почути казку, вам потрібно виконати завдання сніжинки.
(Пригадати, які казки починаються словами "жили-були”). (П.В. - “Колобок”,
“Курочка Ряба”, “Івасик Телесик", “Коза-дереза”).
- Сніжинка принесла нам казку про свою подружку - Снігуроньку. Ця
російська народна казка так і називається “Снігуронька”
- У цій казці теж є слова “Були собі дід та баба”, але починається вона інакше.
Тож слухайте казку.
(Слова козубок, хмиз, суниці пояснити під час читання).
Розповідь казки вихователем.

- Зліпімо спочатку і ми снігову дівчинку.
(Діти разом із вихователем виконують відповідні рухи).
- Замість очей вставимо дві голубі намистинки. Із червоної стрічки зробимо
ротик. Подобається вам ваша Снігуронька?
- Чи пам’ятаєте ви, як у казці сказано про те, що Снігуронька подобається
діду з бабою?
(П.В. - Дивляться - не надивляться, милуються - не намилуються).
- Спробуйте відтворити це.
- Що ви робите?
(П.В. - Дивимося - не надивимося, милуємося - не намилуємося).
- Що далі сталося?
(П.В. - Снігуронька ожила).
- Хто пам’ятає , що сталося з дідом і бабою в цей час? (П.В. - Вони
здивувалися, скам’яніли).
Якщо діти самі не згадають вираз “скам’яніли", допомогти їм).
- Як це - скам’яніли? Покажіть.
- Що ви зробили? (П.В, - Скам’яніли).
- Чи сподобалася вам казка, яку принесла сніжинка?
- На початку заняття я вам говорила, що сніжинка принесла чарівну казку. А що

в ній чарівного?
(П.В. - Снігова дівчина ожила, а потім жива дівчинка розтанула).
Що в цій казці ще є незвичайного, казкового?
(П.В. - Дівчинка росла не днями - годинами).
- Тож недарма казка починалася такими словами: “Усяке на світі буває, про
всяке казка розповідає”.
- Це така приказка. Вона допомогла нам зрозуміти, що в казці будуть незвичайні
події.
- Діти, ви вже знаєте, що в кожній казці є три частини: початок, середина і кінець.
(Вихователь виставляє на дошці зображення овалу).
- Пам’ятаєте цей овал? Яким кольором зображено початок казки?
(П.В. - Голубим).
- Який же початок цієї казки? Скажіть коротко.
(П.В. - Дід із бабою зліпили снігову доньку).
- А кінець казки на овалі якого кольору?
(П.В. ~ Рожевий).
- Який кінець нашої казки? Скажіть коротко.
(П.В. - Снігуронька розтанула).
- Чи зрозуміли б ми казку, якби не було або ми не знали початку казки?
(П.В. ~ Ні, не зрозуміли б).
- Чому?
(П.В. - Бо не знали б, чому звичайна дівчинка мала таке ім’я і чому
розтанула).

- Як же називається казка, яку принесла сніжинка? (П.В. - “Снігуронька”).
- Чому саме так?
(П.В. - У ній розповідається про снігову дівчинку Снігуроньку. Вона - головний
герой казки).
- Чи сподобався вам кінець казки?
- Ви хотіли б його змінити? Як?
- Хто з дітей змінив кінець казки краще?
- Як ви подякуєте сніжинці за чудову казку?
Тема: Творчість Г.Бойка та гумор у його творах
 продовжувати знайомити дітей із поезією сучасного українського поета
Грицька Бойка;
 учити дітей знаходити художні засоби виразності: рими, переносне
значення слів, образні вирази;
 учити дітей розуміти гумор у літературних творах;
 підтримувати інтерес до гумористичних творів.
Матеріал: хустинки, спіднички та фартушки для бабусь і матусь, іграшковий
котик.
Попередня робота: роздати декільком дітям, які бажають, вірші Г. Бойка, щоб
вони вивчили їх напам’ять.

Сум за сміхом по двору
Невідступно ходить,
Сміх лікує дітвору,
Ну а сум їй шкодить.
Як дитина-вереда
Хниче без упину,
Значить, сталася біда:
Сміх її покинув.
На таку дитину гріх
Гримати і цикать.
Подаруй дитині сміх –
Перестане хникать.
В. Пагода
- Діти, а хто дарує нам сміх?
- А чи знаєте ви, що і поети можуть розсмішити дітей? ;
- Ви пам’ятаєте, кого ми називаємо поетами?
- Так, поети пишуть вірші і для дітей, і для дорослих. Вірші бувають різні,
і веселі також.

- Український поет Грицько Бойко написав дуже багато віршів для дітей, і
веселих, і повчальних. Надруковано майже 100 його книжок для дітей!
Уявляєте, як це багато?
- На сьогоднішньому занятті ми послухаємо деякі вірші Грицька Бойка.
Листопад
Сонце мало вже гріє,
Холодок повіва.
Засихає, жовтіє
На узліссі трава.
Небо хмуриться часто,
Потемніла вода...
Щоб дощами упасти,
Плине хмара важка.
Осипаються клени,
Листя з дуба летить,
Лиш ялинка зелена
Гордовито стоїть.
- Цей вірш веселий чи ні? Чому?
- Про що він розповідає?
- Подивіться, ось до нас ідуть мама із сином. Послухаймо, про що вони
розмовляють:
- Де це ти порвав штани?
Знов собак ганяв?
- Ні, це гналися вони,
Я від них тікав.
- Сподобався вірш? Який він за настроєм? І цей вірш теж написав... хто?
(П.В. - Грицько Бойко).
– А ось, послухайте розмову братика із сестричкою:
- Не тягни за хвіст кота!
Ну, кому кажу!
- Та тож тягне він хвоста,
Я тільки держу.
( Розібрати з дітьми зміст вірша, допомогти зрозуміти гумор).
А ось, до нас наближаються дві подружки. Про що ж вони говорять?
- Де ти завозилася?
Де ти забруднилася?
-Я в калюжі з сонечком
Гралася в долонечки.
(Обговорити з дітьми вірш).
Фізхвилинка
- Якщо ми вже почали веселитися, то продовжимо нашу розвагу
веселим таночком.
( Довільний танок під веселу музику).

. – Що сталося? Здається, хтось розмовляє.
Допоміг
- Денисе, агов!
-Агов!
- Тебе я знайшов?
-Знайшов!
-Ти погріб копав?
- Копав.
- У яму упав?
- Упав.
- Давно ти упав?
-Давно.
- Куди ти упав?
- На дно.
- А що там на дні?
- Струмок.
- А що в глибині?
- Пісок.
- Каміння там є?
- Нема.
- А холод пройма?
- Пройма.
-І нудно сидіть?
-Ага.
- - Що в тебе болить?
- Нога.
- Драбину чекав?
- Чекав.
- На поміч гукав?
- Гукав.
- - То, кажеш, сидиш?
- Сиджу.
- - Посидь... Я гулять біжу.
- Хто ж це розмовляв?
- Ви зрозуміли, що сталося?
(Зробити висновок).
- А одного разу в зоопарку всі помітили, що слон став невеселим.
Хочете дізнатися чому?
У слона болить нога,
Слон сьогодні шкутильга:
Гостював комар у нього,
Наступив йому на ногу.
(Підвести дітей до розуміння гумору в цьому вірші).
Послухайте, що хоче нам сказати Ліза.
У сестрички Люби І говорить Люба:
Випадають зуби. - Я тепер бежжуба.
- Хто це в куточку муркоче? Каринко, це твій котик, чого він хоче?
Мурлика муркоче - - Мурлико руденький,

Морозива хоче. Замерзнеш, дурненький.
- Усі ці вірші, які ви слухали, хто написав?
- Як називається людина, яка пише вірші?
- Усі ці вірші написав Грицько Бойко.
- Зараз послухайте наостанок ще один віршик – розмову бабусі з
онукою перед вечерею.
- Питаю я тебе, онуко,
- Чи ти помила руки?
- Аякже, - мій тобі отвіт,
- Помила з милом, так як слід.
- А де? Я тебе питаю
- Води ж у хаті в нас немає...
- Немає? - здивувалась Мила.
- А я не знала і помила.
Тема: Наталя Забіла - дітям
 збагачувати і розширювати знання дітей про життя і творчість Наталі
Забіли;
 допомогти дітям усвідомити ідею та зміст творів, відчути негативне
ставлення до впертості, лінощів, учити розуміти і пояснювати значення
прислів’їв;
 продовжувати вчити емоційно передавати характер героїв,
використовуючи потрібні інтонації, міміку та жести;
 спонукати дітей до усвідомлення того, що дружити краще, ніж сваритися;
 виховувати інтерес і любов до українського поетичного слова.
Матеріал: портрет Н. Забіли, ілюстрація із зображенням Ясочки

Вихователь показує зображення Ясочки.
- Познайомтеся, ця маленька дівчинка - Ясочка. Вона дуже розумна і
непосидюча. Коли мами немає вдома - влаштовує лялькам дитсадок, навесні з
дітьми грядку саджає, ластівку за вікном побачить - матусю про неї розпитує.
- Чи знайома вам ця дівчинка?
-А чи знаєте ви, хто написав оповідання про Ясочку?

- 1903 року в російському місті Петербург народилася дівчинка Наталочка.
Тоді ще ніхто не знав, що вона стане українською дитячою письменницею
Наталею Забілою.
(Звернути увагу на портрет).
Коли дівчинка підросла, її батьки переїхали в Україну. Дівчинка виросла,
вивчилась і стала працювати вчителькою.
Першою її книжкою для дітей стала “Ясоччина книжка".
Ясочка - донька Наталі Забіли. Це вона була тією розумною, кмітливою і
непосидючою дівчинкою, про яку писала її мама в оповіданнях.
Одного разу до Наталі Забіли зайшов відомий російський дитячий
письменник Корній Іванович Чуковський і запитав у Ясочки, котрій було тоді
три роки, чи вміє вона малювати.
- Вмію - відповіла дівчинка. - Мамо, дай мені малювець, я буду малювати!
- Ой, Ясочко, - виправила її мама, - треба ж казати «олівець»
- Ну тоді дай мені тоді олівець, я буду олівати! – відповіла дівчинка
Згодом про те, як малює її Яся, Наталя Забіла написала оповідання.
Хочете його послухати?
Читання оповідання “Олівець-малювець ”,
- Чи сподобалося вам оповідання? Розкажіть, чим?
- Чому ж так вийшло в Ясі, що вона зачорнила папір?
- Чи траплялося вам так малювати, щоб папір став “і протертим, і
продертим, і пробитим аж до дір!”. Розкажіть.
- Наталя Забіла писала для дітей не тільки оповідання, а й казки,
вірші, лічилки. Послухайте дуже цікаву і повчальну казку “Двоє
козенятˮ.
Біг струмок через лужок.
Над водою - кладка,
і прийшло на бережок
Сіре козенятко.
- Зараз, - каже, - перейду
- Я на той бік сміло! –
- А на встріч, як на біду,
Козенятко біле.
Ось на кладці тупотить
Сіре з цього боку,
А вже біле там стоїть
і назад - ні кроку!,
Ну, а кладочка вузька –
Розійтись їм ніде...
- Гей, піду спочатку я,
Потім ти вже підеш!
- Відступись з дороги!
- Ні! Перше перейду я!
- Дай дорогу ти мені –
- Кожен вередує.
Тут вони серед містка
Так зіткнулись зходу,
Що обоє сторчака
Полетіли в воду.
По камінчиках, по дну,
Ковзають копитця...
- Ой, рятуйте! Потону!
Ні за що вхопиться!
Раптом сіре як гукне:
- Не лякайся, брате!
Я тебе, а ти мене
Будемо тримати.
В нас удвох аж вісім ніг,
Це ж- міцна опора!
Хоч би як струмок тут біг,
Ми його поборем! –
Так удвох на бережок
Вибрались два бранці
І побігли на лужок
Серед квітів граться.
- По ваших очах бачу, що вам ця казка сподобалася. Розкажіть, чим
вона вам сподобалася?
- Що про цю казку можна сказати, яка вона?
(П.В. - Весела, цікава, повчальна).
_ Чого вчить ця казка?
- Так, упертість та нерозумність можуть привести до великої біди, а от
дружба і злагода будь-яку біду переможуть.
- Як ви гадаєте, чи підходить до цієї казки народна приказка "Де
дружба панує, там і горе танцює”? Поясніть, чому?
Розігрування казки
(Діти виходять на килимок), ( хлопчики й дівчатка стоять по різні боки
килимка).
- Уявіть себе цими козенятками, що стоять по різні боки кладки і не
хочуть поступатися.
- Як будуть дивитися козенята одне на одного? (П.В. - Сердито).
- Як іще можна показати, що вони сердяться?
(П.В. - Можна насупити брови, сердито дихати, поставити руки в боки).
- Козенята ще й копитцями тупотіли. Покажіть цих упертих, нерозумних
козенят.
- Пам’ятаєте, що говорили козенята одне одному? Яким голосом вони
говорили?
(Вихователь нагадує слова).
- Гей, піду спочатку я,
Потім ти вже підеш!
- Відступись з дороги!
- Ні! Перше перейду я!
- Дай дорогу ти мені...
- Виберімо двох діток і попросимо їх зіграти козенят.
- Вибирати будемо лічилкою, яку написала Наталя Забіла. Ви вже її знаєте,
тільки не знали, хто її автор.
Допомагайте мені.
Раз, два - дерева,
Три, чотири - вийшли звірі.
П’ять, шість - пада лист,
Сім, вісім - птахи в лісі,
Дев’ять, десять - це сунички Підвели червоні
личка.
(Вихователь коментує гру вибраних дітей словами з казки. Спонукає їх
грати виразно, яскраво, правильно передавати інтонації героїв).
- Мені дуже подобаються твори Наталі Забіли. А вам? Хочете ще одну
казку послухати?
Розповідь казки “Сорока-білобока”.
- Чого навчає ця казка?
- Яка приказка підходить до цієї казки? (П.В. - “Хто не робить, той не
їсть”).
- Чиї твори ви сьогодні слухали?
- Який твір вам сподобався найбільше?
- Чи хотіли б ви послухати інші казки Наталі Забіли, оповідання про
Ясочку?
Тема: Будова дитячої книжки, розповідь англійської
народної казки “Троє поросят”.
 познайомити дітей з будовою дитячої книжки (на обкладинці є малюнок,
зазначено прізвище автора, назву книжки) та її призначенням залежно від
піку дитини;
 учити розуміти образний зміст та ідею казкового т вору, вміння
пояснювати зміст прислів’їв;
 розвивати мислення дітей, уміння аналізувати і робити висновки.
Матеріал: книжки-ширми, книжки-картинки, книжки: “Червона Шапочка”,
“Троє поросят", “Читаємо у п’ять років”, “Кобзар”.
- До нас сьогодні завітали гості. Хочете знати хто? Тоді відгадайте
загадки:
Вам розкаже всі пригоди

А сама мовчить із роду (книга)
Не дерево, а з листочками,
Не сорочка, а зшита,
Не людина, а розказує. (книга)
- Так, до нас сьогодні завітала книжка. Та не одна.
- А для чого потрібні книжки?
- Хочете дізнатися, які бувають книжки?
І частина. Етап пізнавальної діяльності
- Погляньте, які книжки я вам принесла. Ось це - книжка-ширмочка.
- Як ви гадаєте, для кого вона? Поясніть свою думку.
- Так, ця книжка для маленьких діток. Тут яскраві великі малюнки. А
товсті сторінки навіщо тут?
(П.В. - Щоб малі дітки їх не порвали, бо вони ще не вміють бережно ставитися
до книг).
- Чи зрозуміло вам, про що ця книжка? Поясніть, чому?
(П.В. - Книжка про ріпку).
- І ось ця книжка-картинка для маленьких. Погляньте, які тут великі
яскраві малюнки і зовсім мало тексту.
- А ось погляньте на цю книжку. Як ви гадаєте, про кого вона?
(П.В. - Про Червону Шапочку).
- Як ви здогадалися?
(П.В. - На обкладинці намальовані Червона Шапочка і вовк).
~ Так, на обкладинці намальовані Червона Шапочка і вовк, щоб діти
бачили, про що книжка, а для тих, хто вміє читати, написана назва -
“Червона Шапочка”.
- Цю казку написав Шарль Перро, і на обкладинці обов'язково написали
його ім’я як автора казки.
- А ось до вас проситься ще одна книжка. Вона для дорослих чи для дітей?
Як ви здогадалися?
- У цій книзі багато віршів і казок для дітей, тому на обкладинці написали
просто “Читаємо у п’ять років".
- Подивіться, яка товста тут обкладинка. Для чого потрібна товста
обкладинка?
(П.В. - Щоб книга не псувалася, сторінки не рвалися, не м’ялися).
- А сторінки товсті? Чи не потрібні тут товсті сторінки? Чому?
- Що є на сторінках? (П.В. - Текст, ілюстрації).
- Чи такі ж яскраві книжки для дорослих? Погляньте, тут, в основному , один
текст. Та й на обкладинці книги для дорослих обов’язково написана назва -
“Кобзар” та їмʼя автора - Тарас Шевченко.
- Що це за книга заховалася від вас? Як ви гадаєте, про к о г о в она? Як ви
здогадалися?
- Ця казка - англійська, народна, тому тут не написано імʼя автора.
- Погляньте, яка красива ця книжка. Це-книжка-іграшка, кн иж к а - те ат р .
- Хочете послухати казку про трьох поросят?

Розповідь казки “Троє поросят”
( з одночасним показом ілюстрацій).
(Див. книгу: Троє поросят: за мотивами англійської народної казки / Ілюстр.
Н.Стешенко- Дяченко. - X.: Ранок, 2007. - 12 с.)
- Хто сподобався вам у казці? Чому?
Гра - імітація
1. Показати як весело наспівував та танцював навколо своєї хатинки Ніф-Ніф.
Запропонувати показати, як він пишався своєю роботою.
2. Зобразити зляканих поросят.
3. Зобразити голодного вовка.
ІV частина. Оцінно - контрольна діяльність
- Чи жаль вам кого - небудь у казці? Поясніть, чому?
- Які в цій казці Ніф-Ніф та Нуф-Нуф?
(П.В. -Ледарі, безтурботні, хвалькуваті).
- Чи підходить до них прислів’я: “Язиком і так, і сяк, а ділом -
ніяк"? Поясніть, чому?
- Чи хотіли б ви змінити кінець казки? Як?
Тема: Читання оповідання М. Носова “Гірка”. Моделювання
 закріпляти вміння визначати засоби емоційної виразності оповідання,
вести діалог на запропоновану тему;
 учити схематично записувати зміст твору за допомогою створених
моделей (знаків-символів);
 розвивати стійку увагу, нестандартне мислення (під час складання плану-
схеми);
 виховувати дружні взаємовідносини, товариськість;
 формувати оцінно-контрольну діяльність.
Матеріал: аркуші паперу на кожну дитину, прості олівці.
(Вихователь пропонує дітям відгадати загадки).
Блискучий, гладенький,
Дуже холодний.
Діти по ньому катаються,
Гарно розважаються.
(Лід)
Влітку відпочивають,
Взимку дітей катають.
(Лижі, ковзани, санчата)
- Діти, чи подобається вам гратися наодинці?
- Чи потрібна вам допомога, коли ви спускаєтеся з гірки? Чому санчата
легко ковзають із гірки?
II частина. Етап пізнавальної діяльності

- Сьогодні я вам розповім цікаву історію. Її написав відомий російський
письменник Микола Носов. Це - дитячий письменник, який написав багато
оповідань для дітей. Оповідання, яке ви зараз почуєте, називається “Гірка”.
Послухайте його, а потім скажете, чому це оповідання, а не казка.
- Який твір ви слухали?
- Чому ви думаєте, що це - оповідання?
- Так, це коротка розповідь, в якій описані події, що могли статися в житті
насправді.
- Як діти робили гірку?
- Що в оповіданні сказано про Костика?
!
- Що зробив Костик?
- Як можна назвати його вчинок?
- Як діти відреагували на вчинок Костика?
- Чим закінчується оповідання?
- Чого вчить це оповідання?
- Яке прислів’я підходить для цього?
(П.В. - “Любиш кататися - люби і саночки возить”).

Запропонувати дітям зіграти вірш Валентини Ланцетті “Перший сніг”
Тихо, начебто у сні,
Перший сніг у вишині.
Закружляв і зашептав:
“Як давно я не літав”.
- Подув вітер, зашуміли дерева, намело величезні кучі.
(Діти збираються разом, зображуючи кучу).
- Потім подув інший вітер, і весь сніг розлетівся в різні боки.
(Вихователь пропонує дітям подумати, якими схематичними малюнками
вони могли б намалювати це оповідання).
- Як би ми могли зобразити гірку? Як покажемо, що діти скидали
сніг? Поливали водою? Як зобразити, що діти і пішли обідати?
(Вихователь замальовує варіанти схем на дошці).
(Особливу увагу звернути на те, як зобразити падіння Костика).
Далі запропонувати дітям на аркушах намалювати схему до будь - якого
епізоду, а потім самим розповісти цей епізод.
- IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

- До якого оповідання ми намалювали схеми?
- Хто його написав?
- Чи важко складати схеми?
- Чия схема вам сподобалася найбільше?
- Xто найкраще розповів свій епізод?
План-схема до оповідання М. Носова “ГІРКА”
Тема: Спухання вірша Н. Забіли “Наша ялинка”
Освітні завдання
 продовжувати вчити дітей емоційно сприймати образний зміст
поетичного твору, відчувати його характер;
 усвідомлювати значення художніх засобів (порівнянь, епітетів),
відтворювати їх у своєму мовленні;
 збагачувати словник емоційно-оцінювальною лексикою: прикметниками,
які означають якості (м'який, ясне, чисте, пухнаста, блискучий);
 допомогти дітям розповідати вірш з опорою на план-схему;
 розвивати інтонаційну виразність мовлення.
Матеріал: для створення відповідного настрою в групі виставлені ілюстрації
сніжної зими, снігопаду.
- Чи любите ви зиму?
- За що ви її любите? Розкажіть.
- Доберіть слова, щоб сказати про зиму красиво. Яка вона?
(П.В.- Сніжно-біла, чарівна, казкова, радісна, у білому кожусі).
- Ви говорили про зиму як справжні поети. А хто такі поети?
- Поети дуже люблять зиму і складають про неї багато віршів.
- Вірш “Наша ялинка”, з яким я вас познайомлю, написала відома

українська поетеса Наталя Забіла. В вже знайомі з деякими її творами. Згадайте,
з яким творами ви вже знайомилися?
- Послухайте уважно вірш, а потім скажете, які почуття викликав у вас цей
твір.
Розповідь вірша вихователем.
Наша ялинка
З неба падають сніжинки
На дерева, на будинки,
На майдани, на садки,
На ялинки, на дубки.
Закрутилися сніжинки,
Як веселі комашинки,
Наче зграї білих мух,
Як м’який холодний пух.
Біле-біле все навколо,
Ясне й чисте, як ніколи!
Мов пухнаста ковдра, ліг
Скрізь на землю білий сніг.
І тупочуть ноженята
По блискучому сніжку.
Це ж у нас сьогодні свято
У дитячому садку!
- Який цей вірш за характером? Як ви це зрозуміли?
(П.В. - Радісний, бо говориться про свято і про сніг, який робить землю чистою,
святковою).
- Наталя Забіла для цього вірша добрала багато красивих слів, із чим вона
порівнює сніжинки?
(П.В. - Як веселі комашинки,
Наче зграя білих мух,
Як м’який холодний пух).
(Спонукати дітей відповідати словами з вірша).
- Із чим порівнюється сніг на землі, на що він був схожий?
Зима з радістю прикрашає землю снігом, святково все застилає, щоб біля
ялинки було ще веселіше. Розкажіть, якою ви уявляєте ялинку?
(П.В. - Розкішною, гарною, веселою, з прикрасами і гірляндами, блискучою).
- На що схожа ялинка, із чим її можна порівняти?
(П. В. - Наче яскравий ліхтарик, як гарна дівчина, розкішно вбрана на свято,
як яскрава цукерка).
Розігрування вірша
(Діти виходять на килимок. Вихователь розповідає вірш, а діти за допомогою
міміки і рухів передають його зміст).
- Потупаймо ще раз ногами і скажімо разом слова «І тупочуть
ноженята по блискучому сніжку”, голосніше промовляючи слово
тупочуть. Так ми допоможемо уявити, як багато діток іде до садка.
- Як би ви хотіли сказати останні слова вірша “Це ж у нас сьогодні свято у
дитячому садку!”? (П.В. - Радісно, весело).
А яке слово ви промовите голосніше? (П.В. - Свято, бо діти йому радіють).
- Скажіть останні слова радісно, дзвінко.
Чому так радісно ви говорите? Чого ви чекаєте від свята?
- У нас теж скоро новорічне свято. Ви можете вивчити цей вірш і
розповідати його Діду Морозу. Хочете?
- Допоможуть вам схеми до вірша.
(Див. план-схему до вірша після конспекту заняття № 14).
- Погляньте на першу схему, а я вам розповім, що тут зображено.
“З неба падають сніжинки
На дерева, на будинки
На майдани...”
- Чи знаєте ви, що таке майдан? Площадь російською мовою. Щоб вам легше
було згадати це слово, тут написана літера М . А ще сніг падає на садки. Як
ви гадаєте, про які садки йдеться? На схемі намальовано декілька дерев
разом, щоб вам легше було згадати це слово.
- “На ялинки, на дубки”. Навіщо тут написана літера Д? Так, щоб ви згадали
саме це дерево.
“Закрутилися сніжинки,
Як веселі комашинки,
Наче зграя білих мух,
Як м'який холодний пух.”
- Вам усе зрозуміло на цих схемах?
“Біле, біле все навколо,
Ясне й чисте, як ніколи!”
- Як ви гадаєте, навіщо тут написані дві літери Б? Так, вони нагадують слова
біле, біле. А які слова нагадують літери Я і Ч?
“Мов пухнаста ковдра, ліг Скрізь на землю білий сніг... ”
- Далі схеми вам зрозумілі? Допоможіть мені закінчити розповідати
вірш.
- Такий красивий вірш хочеться розповідати знову і знову!
- Розповімо його разом, а схеми вам допоможуть. Хто найкраще запам’ятає
вірш, зможе сам розповісти його всім.
- З яким настроєм будемо розповідати цей вірш?
( Після розповіді вірша з вихователем запропонувати дітям самим
розповісти вірш. Якщо охочих буде багато,викликати декількох дітей.
Інші діти, за потреби, допомагають тим, хто розповідає).

- Яку гарно ви розповідали вірш. А як він називається?
- Чиї слова у вірші вам найбільше подобаються? Чому?
- Кому б ви хотіли розповісти цей вірш?
Тема: Читання оповідання М. Носова “Автомобіль”
 Закріпляти знання дітей про жанрові особливості оповідання;
 допомогти усвідомити ідею та зміст оповідання;
 стимулювати відповіді-міркування;
 учити вести діалог на запропоновану тему;
 учити розуміти смішне в літературних творах.
Матеріал: малюнки або фотографії автомобілів, ілюстрації до оповідання.

(Виставити зображення автомобілів).
- Які автомобілі ви знаєте?
- Чи любите ви кататися на машині?
- А чи знаєте ви, що таке “Москвич” та “Волга”?
(Показати зображення “Волги” та “Москвича”).
- Так, це легкові автомобілі, які ще не так давно були дуже популярні.
- А чи знаєте ви, що таке капот у машині? А кузов? Бампер?
(Показати на малюнках).
- У ті часи, коли ваші дідусі і бабусі були маленькі, машин було мало.
І покататися на машині мріяло багато дітей.
Сьогодні я вам прочитаю про двох хлопців, які мріяли покататися на
машині. А написав про них відомий дитячий письменник Микола Носов.
Одне його оповідання ми вже читали. Хто пам’ятає, як воно називалося?
(П.В. - “Гірка”).
- Твір, який ви зараз послухаєте, називається “Автомобіль”. Послухайте
його, а потім скажете, чому це оповідання?
- Діти, що я вам прочитала? (П.В. - Оповідання).
- Чому ви думаєте, що це оповідання?
- Так, це коротка розповідь, в якій описані події, що можуть статися в житті
насправді.
- Який настрій у цьому оповіданні?
- Що тут смішного?
Ш частина. Перетворювальна діяльність
Гра-імітація “Водії”
- іноді трапляється, що старі машини, такі як “Москвич”, "Волга”,
ламаються, погано заводяться. Зіграймо водіїв такої машини.
Водій підійшов до машини, постукав ногою по колесах, обійшов машину
навкруги, відкрив дверцята, сів у машину. Повертає ключ, а машина не
заводиться. Ще раз повернув - тихо. Вийшов із машини, відкрив капот,
поремонтував машину, витер руки ганчіркою, закрив капот. Сів у машину. Завів.
Відкрив вікно. Поїхав. На червоне світло світлофора зупиняється. іде далі.
Машину зупиняє інспектор ДАІ.
- Лейтенант Петренко. За те, що ви не порушуєте правила руху, вам -
цукерка. Ні, я не дам вам цю цукерку, бо у вас на бампері ззаду машини діти
їдуть. Я забираю ваші права.
- Що ви скажете інспектору?
- Чи допомогли в такій ситуації шоферу хлопці в оповіданні? Чому?
- Чи добре вони вчинили?
- Чи було соромно хлопцям за свій вчинок?
- Як вони вчинили?
- Як можна оцінити цей вчинок?
- Як ви гадаєте, дійде їхній лист до адресата?
- А як же звали героїв оповідання?
- Так, ім’я одного хлопчика ми знаємо - Мишко. Чи можемо ми дізнатися
ім’я другого хлопчика?
- Від чийого імені ведеться розповідь в оповіданні?
- Так, його від свого імені розповідає автор. Пам’ятаєте, як починається
оповідання? “Коли ми з Мишком були зовсім маленькими...”. А хто написав це
оповідання?
- Так, його написав Микола Носов. То як звали іншого хлопчика?
- (П.В. - Миколка).
- Уявіть собі, що міліціонер таки зустрів хлопців. Що б він їм сказав?
- Хто хотів би поговорити з хлопцями від імені міліціонера?
- А хто хотів би відповідати від імені хлопців?
- (Викликати дітей для діалогу. При утрудненні запропонувати іншим
дітям допомогти героям. Цю ситуацію програти 2-3 рази).
- Який епізод оповідання вам сподобався найбільше? Чому?
- (Зачитати 2-3 епізоди. Звернути увагу на гумор).
- Чого навчає це оповідання?
- Який вчинок хлопців вам сподобався? Чому?
- А як би ви вчинили в такій ситуації?
Тема: Розповідь української народної казки «Кобиляча голова»
Тема:
 учити дітей розуміти й емоційно сприймати образним зміст казки,

характер образів героїв, поетичні і вирази,
 розвивати чутливість до виразності мовлення, збагачувати образну
лексику дітей художньо-поетичними виразами із казки, порівняннями,
протиставленнями;
 пояснити значення слів обмовила, досвітки, переносне значення
фразеологізму “Поніс не знати куди".

- Діти, що таке казка, ви добре знаєте, ще й багато казок пам’ятаєте .
Скажіть, що таке приказка, коли вона вживається, з якою метою?
- Так, приказка потрібна, щоб зацікавити слухачів, підготувати їх до
слухання твору.
- Я прочитаю вам казку, а до неї приказку.

- Але перш ніж слухати казку, я хочу пояснити вам деякі вислови, які
зустрічаються в казці. “Дівчата ходили на досвітки прясти". Колись у
селах, коли минала зима і вечори були довгими, матері посилали своїх
дочок прясти в чиюсь хату. Дівчата пряли, співали, розмовляли до самого
ранку, зустрічали досвітки, тобто сиділи, доки не розвиднялося.
- Коли людина вигадає на когось лихе, погане, кажуть, що вона того
обмовила, тобто наговорила дурниць про нього. Слухайте уважно казку і
дізнаєтесь, хто так робив.
- Якщо кажуть “Поніс не знати куди”, як це розуміти? Як сказати інакше?
(П.В. - Далеко-далеко, світ за очі).
- А розповім я вам українську народну казку “Кобиляча голова”.
Розповідь казки вихователем.

(Діти виходять на килим).
Розігрування епізодів казки
1) - Діти, зіграймо зустріч кобилячої голови і дідової дочки. Хлопчики
будуть говорити слова кобилячої голови, а дівчатка - слова автора. Яким
голосом говорила кобиляча голова?
(П.В. - Голосним, владним, вимогливим).
- Яким голосом відповідала йому дідова дочка?
(П.В. - Лагідним, покірним, привітним, добрим).
- Ось таким добрим голосом дівчатка будуть говорити слова автора.
(Вихователь нагадує дітям слова, не інтонуючи їх).
2) - А тепер зіграємо зустріч кобилячої голови та бабиної дочки. Яким

голосом відповідала голові бабина
дочка?
(П.В. - Сердитим, незадоволеним, зухвалим).
3) - Як ви уявляєте собі кобилячу голову, її вигляд?

- Подумайте, як могла ця голова рухатися, бігати. Покажіть.
- Чи однаково ходили дідова і бабина дочки?
- Покажіть, як ходила дідова дочка. А бабина?
Яка дівчина вам сподобалась і чому?
- Розкажіть, яка була дідова дочка?
(П.В. - Роботяща, добра, привітна).
- А бабина дочка яка була?
(П.В. - Ледача, зла, лиха, недобра).
- На вашу думку, кобиляча голова - це добрий чи злий чарівник. Поясніть, чому?
- Розкажіть, як заробила своє щастя дідова дочка.
- Що завадило бабиній дочці стати багатою і щасливою?
- Як ви вважаєте, кому співчував маленький собачка? Про що він дзявкотів?
- Ви вже знаєте, що в кожній казці є три частини. Назвіть їх.
(П.В. - Зачин, середина, кінець).
- Про що розповідається в зачині цієї казки? В середині? В кінці?
- Як одним реченням можна назвати першу частину? (П.В. - Дві доньки діда й
баби).
- А другу? (П.В. - Дідова донька в лісі).
- Третю? (П.В. - Як загинула бабина донька).
- Який висновок можна зробити із цієї казки?
- Недарма в народі кажуть: “Як гукнеш так і відгукнеться". Поясніть, як ви
розумієте цей вираз.
- Чому казка, називається саме так - “Кобиляча голова”?
- Як би ви назвами цю казку?
Тема: Читання казни С. Сахарного «Як краб кита з біди виручив»
 закріпляти знання дітей про жанрові особливості казки, композиційну
структуру;
 учити помічати й розуміти образні висловлювання у виборі означень,
порівнянь;
 збагачувати словник новими словами: краб, приплив, відплив;
 підвести до розуміння виразу “безкорислива допомога”.

- В народі є така приказка: “Хоч малий, зате сміливий, У біді завжди
допоможе”. Як ви гадаєте, чи справді це так? Поясніть, чому?
- В яких казках малий за розміром герой був розумніший і сміливіший
за великого?
( П . В . . "Коза-дереза”, "Кіт у чоботях", “Хлопчик-мізинчик”).
- Сьогодні ми будемо говорити про двох цікавих героїв, а хто вони - відгадайте.

Його домівка - океан,
Зі спини в нього б’є фонтан? (Кит)
- Чому ви гадаєте, що це саме кит? Якого розміру кит?
Панцир, як у рака,
Клешні, як у рака,
Тільки панцир крутий, і ходить він боком.(Краб)
- Якого розміру краб?
- Як ви гадаєте, чи міг би краб чимось допомогти китові? Яким чином?
- Сьогодні я вам прочитаю казку, яку написав Святослав Сахарнов. А
називається вона “Як краб кита з біди виручив’9. У цій казці будуть такі слова:
приплив та відплив в океані. Чи знаєте ви, що це таке?
- На берегах океану буває так, що вода відступає від берега далеко-далеко -
і тоді говорять, що це - відплив, вода відлилася далеко в океан.
- А вночі, коли на небі з’являється місяць, вода повертається на берег. І тоді
говорять, що це - приплив. Вода прилилася до берега. І чим вище піднімається
місяць на небі, тим приплив сильніший.
Читання казки.

- Чи сподобалася вам ця казка? Поясніть, чому?
- Чи дізнався кит про допомогу краба?
- Чи засмутився краб від цього?
- Про такий вчинок говорять, що це - безкорислива допомога. Краб урятував
кита, не сподіваючись на подяку чи винагороду.
1. Зобразити, як краб ходить боком.
2. Зобразити відплив і приплив, при цьому використати зображення місяця -
чим вище його підіймає вихователь, тим далі діти - “хвиля” - заходять на
“берег”. Дитина, яка зображує кита, залишається на краю килима під час
відпливу і "відпливає в океан” під час припливу.
- Діти, поясніть, чому прочитане вам - казка? Що тут казкового?
- Про що говориться в зачині казки? А в кінці?
- Діти, який краб у цій казці? (П.В. - Сміливий, розумний, хитрий).
- Із чого видно, що він розумний?
- Які вовки які в казці? (П.В. - Довірливі, нерозумні).
- Чому кит вилетів на берег?
- Що можна сказати про кита? (П.В. - Що він необачний, необережний).
- На що був схожий кит на піску? (П.В. - На чорну скелю).
- Чому саме зі скелею порівнює автор кита?
- Чим же здався вовкам кит на березі?
(П.В. - Горою м'яса).
- Чи дуже хотіли вовки їсти? Як про це сказано в казці?
(П.В. - 3 голоду зубами клацали, очей із кита не спускали).
- Як вдалося китові врятуватися?
- Чи довго він чекав припливу?
- Від чого залежав приплив? (П.В. - Від місяця).
- А місяць швидко рухався по небу? (П.В. - Ні, він виглянув – і поповз).
- Погляньте, всього одне слово сказав автор – поповз - і ми вже розуміємо, що
місяць ішов по небу дуже повільно. А якби він швидко рухався, як можна було б
сказати? (П.В. - Побіг, покотився).
- У казці є дивні вислови. Ось на початку казки Святослав Сахарнов сказав, що
дрібна риба в океані “хмарами ходить"? Хіба риба вміє ходити, та ще й хмарами?
Поясніть.
- А ще в казці сказано, що кит “набіг” на рибу. Хіба кит бігає? Чому так
сказано?
- Щоб казка була цікавою і зрозумілою, щоб ви краще уявляли, про що в ній
розповідається, автор застосував дуже багато цікавих виразів і слів.
- У казці ще є такий вираз: “булькатий краб”. Чому автор так сказав?
- А чому Святослав Сахарнов назвав хвіст кита “хвостищем”?
- Чи сподобався вам вчинок краба? Чому?
- Хто хотів би бути схожим на такого краба?
- Хто написав цю казку?
- Як вона називається?
- Чи хотіли б ви розповісти цю казку вдома? Чому?
Тема: Розповідь російської народної казки “Лисичка-сестричка і сірий вовк".
Знайомство з докучливою казкою. Складання схем до
епізодів казки
 познайомити дітей із докучливою казкою, допомогти відчути її гумор, а
також допомогти зрозуміти призначення докучливої казки;
 учити дітей розуміти характери і вчинки героїв казки;
 удосконалювати інтонаційну виразність мовлення;
 розвивати вміння самостійно складати схеми до епізодів казки,
переказувати епізоди на основі схем;
 розвивати чутливість до виразності мовлення.
Матеріал: аркуші паперу, прості олівці.

- Діти, ви знаєте багато казок, в яких розповідається про лисицю. А яка із
цих казок вам подобається найбільше?
- Сьогодні я вам теж розповім казку про лисичку. Як ви думаєте, якою вона
буде в казці? (П.В. - Хитрою, розумною).
- То розказати вам казочку?
Жила-була лисиця,
Сама собі сестриця,
З'їла сірого гуся –
От і казочка уся!
- Сподобалася вам казочка?
(Розповідати з гумором, щоб діти зрозуміли, що над ними посміюються).
- Це - дійсно казка, але не така, як ми розповідали раніше. Це - докучлива
казка. Іноді дорослі так дражнили дітей, або, навпаки, заохочували слухати
казку.
- Тож розказати вам казочку? Вам дуже хочеться її послухати? Слухайте
уважно, а потім скажете, якою ви уявили лисичку? Ця російська народна
казка називається “Лисичка-сестричка і сірий вовк”.
Розповідь казки.
- Хто головні герої казки?
- Розкажіть, якою ви уявили лисичку?
- Як ви зрозуміли, що вона смілива? Хитра? Зла?
- Чи жалієте ви вовка? Поясніть, чому?
- Який вовк у цій казці?
(П.В. - Довірливий, нерозумний, чуйний).
- Як ви зрозуміли, що вовчик чуйний?
(П.В. - Бо він пожалів лисичку з розбитою головою, підвіз її на спині).
- Чи пам’ятаєте ви, які слова сказав тоді вовк?
(П.В. - “Бідна ти, кумонько, нещасна, сідай на мене, я тебе підвезу”).
- Коли лисиця зібрала рибку, вона була дуже задоволена. Покажіть, яка в неї
була задоволена мордочка, коли вона їла рибку.
- А який по лісу йшов вовк? (П.В. - Голодний).
- Покажіть, який вираз був у вовчика, коли він просив лисичку поділитися
рибкою? Як про це можна сказати? (П.В. - Жалібний, прохальний).
- Розіграймо зустріч лисички та вовчика. Дівчата будуть лисичками, а
хлопчики - вовчиками.
- Як ви гадаєте, яким голосом розмовляла лисичка з вовчиком?
- (П.В. - Сердитим, незадоволеним, гордовитим).
- А вовчик яким голосом говорив? (П.В. - Прохальним).
- (Далі вихователь нагадує перший діалог дітям, не інтонуючи його, а діти
розігрують цей діалог. Звернути увагу на міміку, жести).
- (Діти сідають на місця).
- У казках мова відрізняється від тієї, якою ми розмовляємо в житті. У
казковій мові вибирають такі вирази, щоб якомога краще ви могли зрозуміти й
уявити те, про що розповідається.
- Чи пам’ятаєте, як описана лисичка, що лежала на дорозі в діда?
- (П.В. - Лежить, не ворухнеться, наче мертва).
- А щоб показати, що лисичка була обережна, сказано: “Вибрала хвилинку,
та й почала кидати рибку”.
- А коли вовка били біля ополонки, в казці вживається вираз “лупцювали”,
щоб показати, як сильно його били. А що зробив потім вовк?
- Він не просто побіг, а кинувся навтьоки. І потім він не просто йшов, а
плентався. Що значить плентався?
- Як сказав вовк лисиці про те, що його побили?
- Щоб підкреслити, що його дуже побили, він говорить, що йому боки
обламали.
- Скажіть, про що розповідається в зачині цієї казки?
(П.8. - Дід поїхав по рибу).
- Якби ми малювали схему казки, кого б ми зобразили в зачині?
(П.В, - Діда й бабу).
- Як би ми їх зображували?
(П.В. - Трикутниками і кружечками).
(Вихователь малює на дошці схематичне зображення).
Який кінець у цій казці?

(П.В. - Лисичка пішла їсти рибу, а вовк пішов голодний і побитий).
- Що б ми зобразили на схемі в кінці? Як?
(Вихователь малює схеми на дошці).
- Розкажіть, який епізод вам найбільше сподобався?
(Вислухати 2-3 дітей).
(Запропонувати дітям самостійно намалювати схеми до вибраних ними
епізодів.
У разі потреби допомогти їм придумати схематичне зображення того чи
іншого предмета або персонажа.
Найбільш вдалі схеми виставити на дошці і запропонувати дітям розповісти
ці епізоди з казки).
- Чия схема вам найбільше сподобалася? Чому?
- То яку казку ми сьогодні розповідали?
- Чи хотіли б ви бути схожими на героїв казки? Чому?
- Запропонувати дітям забрати свої схеми додому і розповісти батькам
вибраний епізод із казки та до якої казки вони намалювали схеми.
Тема: Переказ російської народної казки “Лисичка-сестричка і сірий
вовк”
 продовжувати вчити дітей переказувати казку близько до тексту за
планом-схемою, продовжуючи переказ інших дітей;
 учити виразно передавати репліки, діалоги, використовуючи необхідні
інтонації, силу голосу, міміку і жести;
 учити дітей відтворювати зміст знайомої казки в активній художньо-
мовленнєвій діяльності - розігруванні епізодів;
 учити дітей емоційно передавати характер героїв, використовуючи
потрібні засоби виразності.
Матеріал: план-схема до казки.
Сьогодні ми знову будемо розповідати казки. Послухати хочете?
Був собі хлопчик Іванчик,
На ньому синій каптанчик,
Червоненька шапочка.
Чи хороша моя казочка?
Чи казати, чи ні?
і ти кажеш: “Казати!”
Ія кажу: “Казати!”
Був собі хлопчик Іванчик... (Повторити ще 2-3
рази).
- То сподобалася вам моя казочка?
- Хто пам'ятає, як називаються такі казочки?
(П.В. - Докучливі).
- У давнину, коли малі діти надокучали старшим проханням розповісти
казку, старші жартували і розповідали ось такі докучливі казки.
- Яку казку розповідали на минулому занятті?
(П.В. - “Лисичка-сестричка і сірий вовк").
- Хто написав цю казку?
(П.В. - Це російська народна казка, її написав російський народ).
- Чому казка називається саме так?
(П.В. - Бо лисичка й вовк - головні герої).
- А які ще герої є в казці?
(П.В. - Дід, баба).
- Якими словами починається казка?
- Що дід казав бабі на початку казки?
(П.В. - “Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани, поїду по рибу").
- А що сказав дід, коли знайшов лисичку?
(П.В. - “От добра знахідка! Буде моїй старій комір на шубу”).
- А що ж сказав дід бабі вдома?
(П.В. - “Диви, стара, який знаменитий комір я привіз тобі на шубу’).

1) Діти виходять на килим.
- Яку пісню співав вовк біля ополонки? Яким голосом? Що він робив у
цей час?
(П.В. - Сидів, опустивши хвіст в ополонку).
- А що робила в цей час лисиця? (П.В. - Ходила навколо вовка).
- Що вона приказувала?
(П.В. - “Сяйте, сяйте, зірки на небі, мерзни, мерзни, вовчий хвіст!")
~ Яким голосом вона приказувала? (П.В. - Хитрим, тихим).
(Хлопчики зображують вовчиків, дівчата - лисичок. Діти самостійно
розігрують епізод. Слова промовляють по черзі).
2) - Що сказав побитий вовк лисиці, коли побачив її на дорозі?
(П.В. - “Отак ти навчила мене ловити рибу? Через тебе мені всі боки
обламали, хвіст обірвали'")
- Яким голосом говорив вовк? (П.В. - Ображеним, злим, сердитим).
- Що ж відповідала йому лисичка? (П.В. - “Ой, кумцю! В тебе хвіст
обірвали. Зате голова ціла, а мені голову розбили, бачиш, аж мозок тече,
насилу плентаюсь”).
- Яким же голосом говорила лисичка? (П.В. - Нещасним, жалібним).
- Що на це відповів їй вовк? (П.В. - “А й справді! Бідна, ти, кумонько,
нещасна, сідай на мене, я тебе підвезу”).
- Яким же голосом на цей раз говорив вовк? (П.В. - Співчутливим, добрим,
жалісливим).
(Діти розігрують епізод. Звернути увагу на те, що лисичка лежала на дорозі і
стогнала. А вовк ішов побитий. Запитати дітей, як це показати. Відзначити
дітей, у яких були найвиразніші міміка, жести, інтонація).
- Якими словами закінчується казка?
(П.В. - "Довіз вовк лисицю до лісу. Там вона зіскочила - та й до своєї нірки,
рибу їсти. А вовк пішов собі по лісі - битий та голодний”).
- Яким голосом ви б сказали ці слова? (П.В. - Тихим, осуджуючи
лисичку і жаліючи вовчика).
- Скажіть ці слова так, як ви б хотіли. (Далі вихователь виставляє на
дошці готову план-схему до казки).
- Чи зрозуміло вам, що тут зображено? (Звернути увагу на схеми № 2, 4, 5,
9, 10).
(Розповідь казки дітьми ланцюжком. Якщо дитина розповіла про епізод не
повністю, попросити дітей доповнити).
- Чи подобається вам кінець казки?
- Як би ви його змінили?
- Хто на занятті вам сьогодні сподобався?
- Хто з дітей вас здивував?
- Про що ви розповісте вдома?
План-схема до казки “ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І СІРИЙ ВОВК”

Тема: Читання оповідання В. Сухомлинського “Скажи людині: “Доброго
дня!” Етична бесіда
 роз’яснювати дітям норми і правила моралі. Допомогти дітям в
усвідомленні ними морального досвіду;
 формувати свідоме ставлення дітей до виконання правил поведінки;
 спонукати до позитивних моральних учинків;
 уточнити й закріпити знання про ввічливість;
 закріпляти вміння визначати жанр твору;
 учити користуватися формулами мовленнєвого етикету;
 продовжувати вчити дітей оцінювати власні вчинки, вчинки та поведінку
своїх товаришів і героїв твору.

- Із чого, зазвичай, починається ваш новий день?
- Так, прокинувшись уранці, ви вітаєтеся з мамою і татом. Що ви говорите
їм?
- Ви йдете до дитячого садочка, зустрічаєте друзів. Що ви їм говорите?
Якими словами ви вітаєтеся з друзями?
- Ви прийшли до дитячого садка, вас зустрічає вихователь. Як ви
привітаєтеся з нею?
- Які ще слова привітання ви знаєте?
(П.В. - Доброго дня! Доброго здоров’я! Здрастуйте! Здорові були! Радий вас
бачити!)
- Як можна назвати ці слова? (П.В. - Ввічливі).
- Чи знаєте ви, чому ці слова називають ще чарівними? Послухайте одну
історію,
Читання оповідання Василя Сухомлинського “Скажи людині: “Доброго

дня!”
- Герой цієї історії зрозумів усе сам. А ви знаєте, в чому “чарівність" цих
таких простих і звичних слів?
- Так, одна людина бажає іншій добра, здоров'я, посилає їй свою любов,
свою енергію добра й у відповідь отримує таке ж щире побажання.
- Історія, яку я вам розповіла, - це казка, вірш чи оповідання? Поясніть,
чому?
- Так, це оповідання. Написав його відомий український педагог Василь
Сухомлинський. Як ви гадаєте, як він назвав своє оповідання?
- Дуже цікаві ваші варіанти назви. А Сухомлинський назвав його так:
“Скажи людині: “Доброго дня!”.
- Які ще чарівні, ввічливі слова ви знаєте? В яких випадках їх треба
вживати?
НІ частина. Перетворювальна діяльність

- Послухайте ще одну історію.
“Іринка прийшла з дитячого садка й розповідає:
Мамо! Ганна Іванівна казала, що ми повинні бути ввічливими.
Увесь вечір Іринка намагалася бути уважною, не забувала казати
“чарівні” слова.
А другого дня її як підмінили.
- Що з тобою, донечко? - питає мама. - Хіба та забула про ввічливість?
-А сьогодні нам вихователька нічого не казала.”
Леонід Куліш-Зіньків
- Як ви гадаєте, Іринка права?

- Уявіть собі, що ви розмовляєте з Іринкою. Що б ви їй сказали?
- Чи кожного дня треба бути чемним? Можливо, іноді треба робити
вихідні? Поясніть свою думку.
- Пограймо в гру “Привітаймося”.
- Хлопчики, привітайтеся весело зі своїми друзями.
- А тепер дівчатка радісно вітаються зі своїми подружками.
- Привітайтеся чемно зі мною.
- Молодці, гарно вмієте вітатися!
- Ви, можливо, помітили, що в привітанні важливі не лише слова, а й
жести, міміка, інтонація, які їх супроводжують.
- Чи приємне буде вам похмуре привітання? Тож вітайтеся з
усмішкою, не забувайте про неї.
- Спробуйте привітатись як українці. Знаєте, як зробити це правильно?
- - Треба покласти руку до серця і сказати привітання, наприклад
“Доброго вам здоров’я!”. Привітайтесь, як українці, з ….
- А в Росії, вітаючись, уклоняються. Привітайтеся зі мною, як росіяни.
- Індуси, вітаючись, притискають обидві складені разом долоні до
грудей. Ось так. Зробімо це разом.
- А зараз станьте парами - ми будемо вітатися по – особливому
- У деяких народів люди для привітання плескають одне одного по плечу.
Спробуйте так привітатися одне з одним.
- А деякі народи Африки вітаються носами. Зумієте так?
- Як ви вважаєте, чи може чемність допомогти?
- Можливо, був якийсь випадок із вами або з вашими товаришами, коли
чемність допомогла. Розкажіть.
- Я знаю теж один такий випадок. Послухайте.
“Наталя Володимирівна винесла на ігровий майданчик лаву. Христина

швиденько сіла, розклала посуд по всій лаві й оголосила:
- Це моя квартира!
Нікому не можна було сісти навіть на краєчок.
- Це моя квартира! Я перша зайняла!
Вихователь винесла ще одну лаву і поставила під старою вербою. Всі
“безквартирні” пішли за нею. Почалася гра.
Христина залишилась сама. Трохи погралася, поклала ляльку в коляску і
пішла дивитись, як сусіди живуть. А вони увагу на неї не звертають. У кожного
своє заняття: хто в магазин, хто на “роботу”, хто борщ варить. Ходить Христина
з колискою довкола дівчат і бубонить:
- Ага, ви не хочете мене взяти до себе.
- Не хочемо, - відповідають.
Іде ображена скаржитися до виховательки:
- Наталю Володимирівно! А дівчата мене не беруть до себе.
-А ти просилася?
- Просилася.
- А яким голосом?
- Нормальним.”
Віра Паронова
- Як ви гадаєте, що порадила Христині вихователь?
- Молодці, ви добре знаєте, що робити в таких випадках. А моя історія
закінчилася так:
- Треба було лагідним, - сказала вихователька. - Ось так: “Дівчатка,
будь ласка, візьміть мене до себе”. Спробуй спочатку мене попросити.
- Після третьої спроби вийшло. Пішла Христина до дівчат,
попросилася і залишилася з ними гратися.”
- Що ви можете сказати про цю дівчинку? Яка вона?
(П.В. - Нечемна, невихована).
- Чи є серед вас такі діти?
- Для чемних і вихованих діток я хочу розповісти віршик.
Добрі слова
“Доброго ранку!”
Мовлю за звичаєм.
Доброго ранку
Кожному зичу я.
“Доброго дня вам!” –
Людям бажаю.
“Вечором добрим”
Стрічних вітаю.
І посміхаються
У відповідь люди –
Добрі слова ж бо
Для кожного любі.
Тема: Читання оповідання М. Носова “Живий капелюх”
 закріпити уявлення дітей про жанрові особливості оповідання;
 виховувати прагнення говорити виразно, яскраво, використовуючи у
своєму висловлюванні мовні образні засоби з тексту;
 учити дітей складати відповіді, використовуючи власний досвід;
 учити дітей розповідати епізоди оповідання, спираючись на готову план-
схему.
Попередня робота: познайомити дітей із кочергою та лижною палкою та
пояснити їхнє призначення.
Матеріал: план-схема оповідання.

- Як ви гадаєте, діти, чи є на світі такі люди, які б не боялися нічого-
нічогісінько?
- А чи бувають страхи даремні?
- Що таке даремний страх? (П.В. - Це коли люди даремно чогось бояться).
- Можливо, з вами таке було і ви розкажете про те, як ви даремно боялися?
(Вислухати розповіді, залежно від бажаючих, 2-4 дітей).
- Недарма в народі кажуть: “У страху очі великі”.
- Саме про такий страх написав оповідання вже відомий вам дитячий
російський письменник Микола Носов. Хто пам’ятає, які оповідання Миколи
Носова ми вже читали?
(П.В. - “Гірка”, “Автомобіль").
- А як називається це оповідання, я вам поки що не скажу. Ви послухайте
його і спробуйте самі дати йому назву.

- То яку назву ви дали б цій історії? Чому?
- А Микола Носов назвав її так: “Живий капелюх”. Як ви вважаєте, чому?

1) Вихователь просить дітей показати, як Володя йшов до капелюха,
нагнувся, як злякався і закричав: “Ой-ой-ой!”. Звернути увагу на мімічні засоби
виразності.
2) Поділивши дітей на дві групи, вихователь пропонує розіграти діалог
Володі і Вадима. Одна група говорить за Володю, друга - за Вадима.
- Яким голосом запитував Вадим? (П.В. - Здивованим).
- А яким голосом відповідав Володя? (П.В. - Зляканим).
- Тож і ви спробуйте так само запитувати і відповідати, покажіть, що ви
злякані або здивовані.
(Вихователь підказує дітям репліки, які зони повинні говорити, але без
інтонації).
- Чого ти?
- Він жи-жи-вий!
- Хто живий?
- Ка-ка-пелюх!
- Що ти? Хіба капелюхи бувають живі?
- По-по-дивись сам!
3) Вихователь пропонує дітям присісти на килимок і показати, як підскочив
капелюх і закричав: “Няв!”.
- Яким голосом ви будете кричати? (П.В. - Зляканим).
- Чому? (П.В. - Бо Васько злякався, коли в нього влучили картоплею).
4) Вихователь просить показати, як Васько пирхав і мружив очі від світла.
- А чому він мружив очі від світла? (П.В. - Бо під капелюхом було темно).
- Діти, ця історія, що розповів Микола Носов, - оповідання чи казка?
(П.В. - Оповідання).
- Чому ви думаєте, що це оповідання? (П.В. - У ньому описані події, що
справді бувають у житті, реальні, розповідь коротка)
- Якими словами автор почав оповідання? (П.В. - “Котик Васько сидів на
підлозі біля комода і ловив мух”).
- Правильно. Казки зазвичай починаються іншими словами.
- Оповідання, як і казка, має зачин, середину і кінець. Про що говориться в
зачині цього оповідання?
(П.В. - Що кіт Васько підскочив до капелюха, на який сіла муха, капелюх
зсунувся з комода і накрив кота).
- А як ви гадаєте, що в цьому оповіданні найголовніше, основне?
(П.В. - Страх хлопчиків).
- Якими словами автор описує це? (П.В. - “Ой-ой-ой").
- Коли ж стало зрозуміло, що діти даремно боялися? (П.В. - Коли з-під
капелюха з’явився Васько).
- А який кінець оповідання? (П.В. - Хлопчики зраділи, побачивши кота).
- Вадик обнімав кота і запитував, як той потрапив під капелюх. Але Васько
нічого не відповів. Він тільки пирхав і мружив очі від світла.
- Якби ми малювали схему, що б зобразили в зачині оповідання?
(П.В. - Кота, муху й капелюх).
- А в кінці оповідання що зобразили б?
(П.В. - Задоволених, радісних хлопчиків і кота).
- Як би ви зобразили кота?
(П.В. - Трикутником і кружечком).
- А як би ви зобразили хлопчиків?
(П.В. - Перевернутими трикутниками з кружечками).
- Я намалювала свою план-схему оповідання. Погляньте на неї - чи все вам
зрозуміло?
(Окремо звернути увагу на схеми N° 7, 8, 9, 10).
- Тож розкажімо про те, що зображують деякі схеми.
(Діти по одному розповідають зачин, деякі епізоди з оповідання, за бажанням,
та кінець, спираючись на план-схему. Заохочувати дітей відповідати яскраво,
виразно, цікаво).
Робота над логічним наголосом
- Діти, послухайте речення з оповідання: “Раптом капелюх поповз прямо
на нього”.
- Скажімо це речення спочатку так, щоб було зрозуміло, коли саме
капелюх поповз.
(Потім вихователь пропонує сказати речення так, щоб було зрозуміло, хто
поповз; що зробив капелюх; на кого він поповз).
- Як називається оповідання, яке ми читали?
- Чи ж була в хлопчиків причина боятися?
- Тож і справді недарма кажуть... що кажуть? “У страху очі великі”.
- Хто на занятті найкраще працював?
- Що на занятті для вас було найцікавіше?
- Що вас здивувало?
План-схема до оповідання М, Носова “ЖИВИЙ КАПЕЛЮХ”
Тема: Тарас Шевченко - великий поет України
 ознайомити дітей із життям великого сина українського народу - Тараса
Григоровича Шевченка та окремими його творами для дітей;
 виховувати любов до української поезії та української мови, повагу до
письменника;
 допомогти дітям відчути пісенність поезії Тараса Шевченка, красу його
віршів.
Матеріал: портрет Т. Шевченка, ілюстрації із зображенням хати Т. Шевченка,
пам’ятника Т. Шевченка на могилі в Каневі, ілюстрації до віршів.
- Упродовж року ви познайомилися з багатьма віршами. Чи пам’ятаєте ви їхніх
авторів? Яких поетів ви пам’ятаєте?
(П.В. - Грицько Бойко, Наталя Забіла, Катерина Перелісна).
- Це дуже гарні дитячі поети, твори яких ми читаємо й любимо.
- Та сьогодні я хочу розповісти вам про поета для всіх, про народного поета,
видатного українського творця Тараса Григоровича Шевченка, якого ще
називають генієм українського народу.
- Погляньте на портрет великого поета. Він немов дивиться на нас уважно,
лагідно і сумно.
- Чому ж так сумно? Бо все його життя було важке і безрадісне
- Було це дуже-дуже давно, майже 200 років тому. В бідній селянській
родині Шевченків, яка жила ось у такій хаті (показати малюнок), народився
син, якого назвали Тарасом. Ріс Тарасик, допомагав батькам, але найбільше він
любив малювати. Коли підріс, почав учитися в школі. Вчився він дуже добре. Та
через деякий час помирають Тарасові батьки: спочатку мати, а потім і батько. І
Тарасові довелося важко працювати, щоб якось жити. Тяжким було життя хлоп-
чика.
Нелегке було і його подальше життя. Шевченкові довелося жити далеко від
України, хоча він весь час мріяв жити на рідній землі. Помер він у далекому
Петербурзі. Друзям своїм він заповідав:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.
(Могилами тоді називали великі земляні пагорби).
Його друзі виконали цей заповіт і поховали Шевченка в Україні, на березі
Дніпра на горі, яку тепер називають Тарасовою.
Український народ дуже любить свого поета. В Києві є пам’ятник Тарасові
Шевченку (показати зображення), на його могилі теж поставили великий
монумент (показати). Пам’ятник є і в нашому місті (показати зображення).
Вірші Шевченка не забуті, вони звучать по радіо, їх учать діти в школі і
дитячих садках.
Минулого року ви теж учили вірш Тараса Шевченка “Зацвіла в долині
червона калина”. Згадаймо його.
Зацвіла в долині і защебетала.
Червона калина, Почула дівчина
Ніби засміялась І в білій свитині
Дівчина-дитина. Вийшла погуляти
Любо-любо стало, У гай на долині.
Пташечка зраділа
- Вам подобається цей вірш? Розкажіть, чим?

- Справді, цей вірш такий лагідний, приємний, красивий.
- Тарас Григорович дуже любив українську природу, він присвятив їй
немало віршів. Послухайте вірш “Встала весна”.
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила,
і на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.
- Як ви розумієте вислів “встала весна”? (П.В. - Прийшла весна).
- Яким чином весна “Чорну землю сонну розбудила”? (П.В. - На землі
виросли трава, квіти).
- Так, про прихід весни можна сказати і такими простими словами, але ж
Шевченко - великий поет, він зумів підібрати такі слова, котрі дозволяють нам
відчути й уявити чарівність весни.
- Спробуємо зіграти цей вірш. Покажіть чарівну весну. Які слова ви могли б
сказати про весну? (П.В. - Ніжна, тендітна, привітна).
- Ось і покажіть її ніжною. Весна встала після довгого сну. Потягнулася,
ніжно посміхнулася, ніжно будить землю.
(Далі вихователь читає вірш, а діти відтворюють його мімікою і жестами)
(Діти сідають на свої місця).
- Не тільки про красиву, а й про грізну природу Шевченко так писав,
ніби малював картини.
- Послухайте ці рядки.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма!
- Яку картину ви собі уявили? Розкажіть.

- Які фарби ви взяли б, щоб її намалювати?
- и схожа ця ілюстрація на ту картину, яку уявили ви? Поясніть.
(Показати ілюстрацію).
- Чи доводилося вам коли-небудь уставати затемна і спостерігати за
сходом сонця, тобто за світанком, за початком ранку? Розкажіть про це.
- А тепер послухайте, як про це написав Тарас Шевченко.
...Світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
- Яку картину ви уявили цього разу?
- Які фарби візьмете для неї? Поясніть, чому?
- Тепер погляньте на цю ілюстрацію. Схожа вона на вашу картину?
- Хочу вам розповісти улюблений вірш мого дитинства. Його теж
написав Тарас Шевченко. Називається він “Тече вода з-під явора”. Ви
знаєте, що таке явір? Так, це дерево.
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє.
А кругом них верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою,
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску розмовляє
З дітками своїми.
- Подобається вам цей вірш? Розкажіть.
- Згадаймо, про якого поета ми говорили?
- Вам подобаються його вірші? Поясніть, чим?
- Так, вірші Тараса Шевченка дуже красиві, мелодійні, вони написані
звучною й ніжною українською мовою.
- Кажуть ще, що вірші в Шевченка від початку до кінця написані
любов’ю. Ви згодні з цим?
Тема: Слухання вірша В. Ґренджа-Донського “Зажурилась
бджілка” та оповідання Г. Поволоцького «Бджола»
 учити дітей емоційно сприймати образний зміст поетичного твору,
відчувати його характер;
 допомагати усвідомлювати ідею та зміст оповідання;
 учити дітей вести діалог на запропоновану тему;
 стимулювати відповіді-міркування;
 підвести дітей до усвідомлення метафори, переносного значення слів.
частина. Комунікативна діяльність

- На одному із занять ми познайомилися з віршем Катерини Перелісної
“Золота осінь”: Зараз я вам його нагадаю, а якщо ви його пам’ятаєте, може
мені допомагати.
Розповідання вірша
В парках і садочках, Віти напівголі,
На доріжки й трави Небо синє, чисте.
Подають листочки Метушні немає,
Буро-золотаві. Тиша й прохолода.
Де не глянь, навколо Осінь золотая
Килим кольористий, Тихо-ніжно ходить.
- Що ви відчули, коли я вам розповідала цей вірш?
- Так, цей вірш викликає світлий смуток, легку печаль.
- Як ви гадаєте, який настрій така погожа осіння днина може викликати в
братів наших менших - комах, звірів? Поясніть.
І частина. Етап пізнавальної діяльності
Щоб краще вам зрозуміти, що відчувають комахи осінньої пори, послухайте
вірш Василя Ґренджа- Донського “Зажурилась бджілка”.
Зажурилась бджілка. Там ті квіти, ясні квіти,
Що робити має, Осінь притоптала.
Бо у полі жовкнуть квіти І зима надійде,
Де медок збирала. Вкриє гори й доли,
Де медок збирала, Хто заплаче за квітами
Де вона гуляла, Як не тії бджоли.
- Що ви відчули, слухаючи цей вірш?
- Xто зрозумів, який настрій у бджоли? (П.В. - Вона зажурилася).
Що в неї викликало такий настрій?
( Спонукати дітей під час відповіді використовувати слова
з тексту вірша, допомогти їм у цьому).
- Як ви зрозуміли вислів “...там ті квіти, ясні квіти, осінь
притоптала”?
- Так, ті квіти зів’яли, похилилися, засохли.
- А чому ті квіти - ясні? (П В. Тому що квіти були яскраві, красиві).
- Так в українській мові словом ясний називають щось
яскраве, красиве - ясне сонечко, ясна зіронька.
- Чому викликає у бджоли журбу те, що квіти жовкнуть?
- Так, квіти жовкнуть тому, що вони засихають, втрачають свій колір,
і бджілці ніде буде збирати нектар.
Психологічний етюд “Осіння квітка”
Росла ясна квіточка. Радісно тягнулася вона до сонечка, весело вклонялася
сусідкам, гойдала на своїй голівці бджілку.
Та подув осінній вітер - холодно їй стало. Крапля боляче вдарила по голівці,
по листячку. Здригається квіточка після кожної краплі. Похилилася вона до самої
землі.
Повторна розповідь вірша.
- Чи жаль вам бджолу? Поясніть, чому?
- Дуже жаль бджолу восени. Та іноді і влітку приходиться її жаліти.
- Послухайте історію про те, що трапилося із бджолою одного разу влітку.
Оповідання про неї написав Г .Поволоцький і назвав його просто - “Бджола”.
Читання оповідання,
- Як діти пожаліли бджолу?
- Розкажіть, чому діти вирішили допомогти бджолі?
- Що можна сказати про такий вчинок дітей?
- Так, діти вчинили по-доброму, розумно.
- А можливо, нічого не сталося б, якби діти задавили бджолу? Як ви
вважаєте?
(Якщо діти будуть утруднюватися з відповіддю, необхідно додатковими
запитаннями підвести їх до висновку, що знищувати бджіл, як і інших комах,
не можна, бо все живе має право на життя).
- Історія, яку розповів Г. Поволоцький, - казка чи оповідання? Поясніть,
чому?
- Який твір ви ще слухали на занятті?
- Що вас зацікавило на занятті?
Тема: Складання ліричної казки за віршем К. Перелісної “Пролісок”
 учити дітей складати самостійно розповідь за темою вірша, передаючи
його характер, настрій, жанрові особливості казки;
 розвивати образність мовлення дітей.
Матеріал: зображення проліска, ілюстрації ранньої весни, аркуші паперу та
прості олівці на кожну дитину.

- Відгадайте загадку, про яку квітку йдеться?
Задзвонив синенький дзвоник на стеблі.
Поскакав зелений коник по землі.
- Що за дзвоник дзвонить? (П.В. - Пролісок).
- А чи здогадалися ви, що то за зелений коник поскакав по землі?
(П.В. - Почала зеленіти травичка, яку розбудив пролісок).

(Вихователь виставляє зображення проліска).
-Погляньте на пролісок. Зверніть увагу на те, який він маленький, тендітний
(хрупкий російською мовою), але дуже сміливий, бо не боїться морозів і снігу.
Про цього сміливця Катерина Перелісна написала вірш “Пролісок”.
Я - пролісок синенький,
І перший навесні.
Сказати вам раденький:
“Кінець! Кінець зимі!”
З-під снігу мій листочок
До сонця протягну,
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме весну.
- Вам подобається цей пролісок?
- А хочете про нього придумати казку?
- Поговорімо спочатку про наш пролісок. Де він зимував?
- Чому прокинувся пролісок?
- Що він побачив, коли вийшов із-під землі?
- Чи захотілося йому далі спати? Чому?
- Хто міг звернутися до проліска? Що б він йому сказав?
- Адо кого міг звернутися пролісок? Що б він сказав?
- Хто почув дзвін проліска?
- Кому подобалася пісенька проліска?
- Хто міг прийти до нього на дзвін?
Психологічний етюд
Спить під землею пролісок. Міцно стулені в нього вічки. Та ось він відчув
тепло землі. Поворухнувся, розплющив очі, прислухався - чи не здалося це
йому? Ні, земля тепла.
Зрадів пролісок. Став він із-під землі на світ тягнутися. Підняв голівку над
землею, на всі боки озирається - чи час йому виходити?
Сонечко помітило пролісок, простягло йому свій промінчик, погладило по
голівці. Яскравий промінчик потрапив у голубі очі проліска, він їх замружив,
радісно засміявся і задзвенів.
- Як ви гадаєте, про що міг дзвеніти пролісок?
- Придумаймо казку про пролісок. Ви пам’ятаєте, чим казка відрізняється
від оповідання?
- Які історії трапляються в казках? (П.В. - Неймовірні, фантастичні).
- Якими словами ми могли б почати казку?
(П.В. - Колись... Одного разу... Було це... Жив собі...).
- Щоб краще вам було думати, я виставлю ось ці зображення весни.
Можливо, вони вам допоможуть. Потрібно, щоб казка вийшла цікава,
красива.
- Хто почне розповідати казку?
- Хто хоче продовжити казку далі?
(Далі допомагати репліками):
- Раптом...
- Тоді він...
- Почули його... і т. д.
(Спонукати дітей уживати у своєму мовленні порівняння, метафори: “Як
про це можна сказати красиво?
Із чим це можна порівняти?”).
- Як ми закінчимо казку?
- Хто хотів би розповісти свою казку?
(Якщо буде час, запропонувати дітям намалювати план-схему свого варіанта
казки).
- Сподобалося вам придумувати казку? Чому?
- Чий варіант казки вам сподобався більше?
Варіант казки вихователя

Було холодно, над землею морозний вітер гуляв, сніг землю вкривав.
А під землею солодко спав пролісок.
Пригріло сонечко. Теплий промінчик зігрів клаптик землі під деревом.
Пролісок відчув тепло, розплющив сині вічка, потягнувся і виглянув на світ.
Навкруги ще лежав сніг, але сонечко світило так ласкаво, ліс був такий
гарний, веселий від сонячного проміння, що пролісок вистрибнув із-під землі.
Він простягнув до сонечка свої ручки-листочки і сказав: “Здрастуй, любе
сонечко! Як давно я на тебе чекав”.
Сонечко здивовано поглянуло на маленького сміливця, всміхнулося і послало
проліску ще своїх синів промінчиків. А пролісок від такого тепла став ще
більшим, вдячно поглянув своїми голубими очима на сонечко і голосно
задзвенів:
- Весна прийшла! Весна прийшла!
Тема: Слухання української народної пісні “Щебетала пташечка” та вірша
І. Франка “Весна”
 продовжувати вчити дітей емоційно сприймати образний зміст і художню
форму поезії;
 допомогти відчути радість розквітлої землі, ніжне ставлення до весни;
 учити дітей розуміти й відтворювати у своєму мовленні образні вислови з
тексту;
 збагачувати словник емоційно-оцінювальною лексикою: прикметниками,
які визначають якості (багатокольорова, ясна)]
 учити добирати синоніми, порівняння до заданих слів;
 учити розуміти метафори.
Попередня робота: розповісти дітям про перлини, на що вони схожі.
Матеріал: ілюстрації із зображенням різних періодів весни.
- За вікном весна буяє, посилає нам тепло. Діти, вам подобається весна?
Доберіть слова, щоб сказати про весну, яка вона.
(П.В. - Прекрасна, тепла, ясна, уквітчана, зелена, усміхнена, красуня,
чарівниця).
- А ще можна сказати так - весна-красна. В українській мові, як і в
російській, це слово означає гарна, гожа, красива, а не червоний колір. Про
гарну дівчинку теж можна сказати - дівчина красна.
- Ось таку теплу, ясну, красну весну чекають після довгої зими птахи.
- Послухайте, як про це розповідається в українській народній пісні
“Щебетала пташечка".
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком:
“Прилинь, прилинь, чаронька, весна красная,
Як легенька хмарочка в небі ясная.
Осип луки перлами, укрий росами,
Розлийся джерелами стоголосими!"
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком.
- Що ви можете сказати про цю пісню, яка вона? (П.В. - Ніжна, ласкава,
красива).
- Які слова роблять цю пісню ніжною? (П.В. - Пташечка, віконечко, сонечко,
хмаринка).
- А які красиві слова в пісні:
“Прилинь, прилинь, чаронька, весна красная,
Як легенька хмарочка в небі ясная.
Осип луки перлами, укрий росами,
Розлийся джерелами стоголосими!”
- Як ви розумієте вислів “Прилинь, прилинь, чаронька...?”
- Так, линути в українській мові означає летіти, а чаронька - чарівниця.
- Що чарівного повинна зробити весна? Що про це щебетала пташечка?
Спробуйте відповісти словами з пісні.
(П.В. - Осип луки перлами, укрий росами, розлийся джерелами стоголосими).
- Невже й справді весна може осипати луки перлами? Поясніть.
(П.В.- Під час весни розквітають білі квіти - конвалії. Вони схожі на
перлинки, що розсипалися по зеленій траві).
- А джерела стоголосі покажімо зараз.
Психологічний етюд
Лежала купа снігу. Велика-превелика. Та ось пригріло сонечко. Купа тихенько
стала осідати під променями теплого сонечка. І повільно потекли із купи
малесенькі струмочки. Вони ще сонні і слабенькі. Та ось сонечко пригріло ще
сильніше. Струмочки прокинулись і швидко-швидко побігли, огинаючи каміння,
кущі, дерева. І кожне джерельце зашуміло - кожен струмочок своїм голосом
заспівав. Навкруги було чути багато-багато, може й сто голосів джерелець-
струмочків. Розлилася весна джерелами стоголосими.
-І ось: Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла, ясна,
Наче дівчина в вінку,
Зацвіли луги, діброви,
Повно гомону, розмови
І пісень в чагарнику.
- Що ви відчували, коли я розповідала цей вірш?
1) - Про яку весну йдеться? Знайдіть відповідну картину весни.
(Виставити ілюстрації). (Спонукати дітей під час висловлювання
використовувати слова з тексту вірша, допомагати їм у цьому).
- Як ви зрозуміли, що земля радіє весні?
- Послухайте вірш іще раз, уявіть, як поступово одягалася земля у
весняне вбрання.
- Як сказати інакше “повно гомону, розмови і пісень в чагарнику”?
(П.В. - Пташки співають, щебечуть, раді весні).
- Цей чудовий вірш, який називається “Весна”, написав Іван Франко. Він
зумів знайти такі слова, щоб ми змогли відчути всю красу весни.
- Квітучу землю автор порівнює з дівчиною у вінку. Дуже красиве
порівняння. Спробуємо сказати красиво про це самі. Як можна назвати розквітле
дерево, із чим його порівняти?
(П.В. - Наче багато метеликів сидить на гілках, наче величезний букет).
- На що схожі розквітлі луки?
(П.В. - Наче килимок постелили, наче фарбою все замалювали).

- Ви знайшли дуже красиві слова, щоб розповісти про чарівну весняну
землю. І весь наш яскравий світ навкруги стане ще красивішим, якщо ми
навчимося про це гарно розповідати.
- На занятті ви слухали чудові, дуже красиві твори. А як вони називаються і
хто їх написав?
- Першою ви слухали українську народну пісню ‘‘Щебетала пташечка
під віконечком”. Які красиві, ніжні, лагідні слова знайшли люди для цієї
пісні.
- І Іван Франко у своєму вірші “Весна” зумів знайти теж багато
гарних, чудових слів.
- Можливо, і ви навчитеся так гарно розповідати.
Тема: Розповідь української народної казки “Пан Коцький”
уточнити знання дітей про жанрові особливості казки;
учити розуміти образний зміст та ідею казкового твору;
учити розуміти й пояснювати зміст прислів’їв;
учити емоційно передавати діалоги героїв твору, використовувати
емоційне забарвлення мовлення дійових осіб;
 розвивати оцінювальне та пояснювальне мовлення;
 стимулювати відповіді-міркування.
Матеріал: альбомні аркуші, прості олівці на кожну дитину.

- Чи було вам коли-небудь страшно? Розкажіть.
- Так, страх - це величезна сила, яка відбирає в людини розум. Найчастіше
наш страх більший, ніж причина. Недарма народна мудрість стверджує: “У
страху очі великі”.
- Послухайте уважно казку, потім скажете, кого стосуватиметься це
прислів’я. Я розповім вам українську народну казку “Пан Коцький” А чи ви
знаєте, хто такий пан? Так раніше зверталися до поважних, багатих людей. Іноді
так зверталися до людини, бажаючи виказати їй повагу. Зараз звертаються до
чоловіка - пан, до жінки - пані.
Розповідь казки.
- То до кого ж із героїв відноситься приказка “У страху очі великі”? Поясніть.
1) Розіграти зустріч кота і лисички. Показати відмінність між ходою кота й
лисички, між голосом кота й лисички. Хлопчики зображають кота, дівчата -
лисичку.
- Яким голосом розмовляла лисичка з котом? (П.8.- Улесливим, ласкавим).
- А кіт? (П.В. - Гордовитим).
2) Розіграти діалог лисички та зайчика, коли той запрошував кота на обід.
Попередньо спитати дітей:
- Чому саме зайчик пішов запрошувати кота?(П.В. - Бо інші звірі злякалися).
- Чи боявся зайчик іти до лисички? (П.В. - Так).
- Яким голосом говорив зайчик? (П.В. - Чемним, трохи зляканим).
- А лисичка як говорила? (П.В. - Гордовито).
(Запропонувати дітям і голосом, і поставою зобразити гордовиту лисичку та
зляканого зайчика. Хлопчики зображують зайчика, дівчатка - лисичку).
3) - Що сказав зайчик звірам, коли прибіг від лисички?
(П.В. - “Ховайтеся, - казала лисичка, - бо пан Коцький як прийде, то й
подушить вас!")
- Яким голосом він говорить?
- Хто спробує сказати так, як зайчик?
- Хто сказав найкраще?
- Казка називається “Пан Коцький”. Як ви гадаєте, чому?
- Як би ви назвали цю казку?
- Що здалося вам найбільш незвичним, казковим?
- Пригадайте, чи хотів кіт за обідом налякати звірів?
- То чого ж тоді вони перелякалися?
- Пригода пана Коцького жахлива, страшна чи весела, смішна? Поясніть.
- Пригадайте, про що розповідається в зачині казки?
- А в кінці про що розповідається?
- Скільки героїв у казці? Назвіть усіх.
(П.В. - Сім: хазяїн, кіт, лисиця, вовк, кабан, ведмідь, заєць).
- Хто головний герой? (П.В. - Кіт).
- Якби ми намалювали схеми до казки, то всіх звірів могли б зобразити
трикутниками і кружечками. Але ж вони різні, поміркуйте, що б ми могли
домалювати, щоб звірі були схожі на себе?
- Намалюймо їх.
(Діти малюють на папері, вихователь - на дошці після пояснень дітей).
- Так, зайчику ми намалюємо довгі вуха, лисичці - пухнастий хвіст,
вовчику - довгий хвіст, ведмедю - велику голову і круглі вуха, кабану - рильце-
п’ятачок.
- А ліс як можна зобразити схематично? Намалюйте.
- Що на занятті вам сподобалося найбільше?
- Що вас здивувало?
План-схема до казки “ПАН КОЦЬКИЙ”
Тема: Розповідь дітьми казки “Пан Коцькийˮ за запропонованим планом-
схемою. Драматизація казки
 продовжувати вчити дітей переказувати казку близько до тексту за
планом-схемою, продовжуючи переказ інших дітей;
 учити емоційно передавати діалоги героїв твору, використовувати
емоційне забарвлення мовлення дійових осіб;
 учити емоційно передавати характер героїв, використовуючи потрібну
інтонацію, силу голосу, темп мовлення, міміку та жести;
 прищеплювати вміння відтворювати зміст знайомої казки в активній
художньо-мовленнєвій діяльності - драматизації.
Матеріал: по 2 маски на кожного героя, 2 шапки, штучна ялинка, макет хатки,
скатертина, по 2 муляжі капусти, буряків, картоплі, горщик меду,
горщик, щоб варити їсти, ложка для розмішування страви, сіль.

Що за звір
Вплітає сало
І кричить все:
“Мало! Мало!”
У жупані парубоцькім...
Упізнали? Це... (Пан Коцький)
- Так, ви правильно відгадали. Сьогодні в нас знову казка “Пан Коцький". Хочете
зіграти цю казку як справжні актори?
- Та спочатку розкажімо її разом, щоб ви згадали слова героїв і що відбувається в
казці.
Вихователь виставляє схеми до казки і спонукає дітей самим розповідати казку
за схемами (ланцюжками). Особливу увагу звертає на діалоги, пропонує дітям
повторювати їх разом, звертаючи увагу на інтонації залежно від характеру героя.
- Хто хотів би зіграти цю казку?
- Спочатку назвімо всіх героїв у казці, а потім виберемо, хто кого буде грати.
(Діти називають героїв, а вихователь виставляє відповідні маски, діду
виставляє шапку).
Якщо бажаючих грати буде багато, взяти подвоєний склад героїв. У разі, якщо не
буде бажаючого розповідати слова автора, цю роль бере на себе вихователь.
Решта дітей - глядачі. Згадати правила поведінки глядачів. Ці ж діти можуть, за
потреби, допомагати героям згадати слова.
На сцену-килим з одного боку виставити штучну ялинку - це ліс, з іншого - макет
хатинки. Столом буде скатертина, постелена на килимі, дерево, кущі - стільчики,
хмиз - великі смужки паперу.
Перед драматизацією запитати у “ведмедя”, куди він буде стрибати з дерева
(поряд із “кабаном”).
Попередити дітей-акторів, що глядачі будуть вибирати кращого актора.
Спонукати дітей емоційно передавати характер героїв, використовувати потрібні
інтонації, силу голосу, міміку, жести.
Драматизація казки.
- Хто з акторів сподобався найбільше?
- Хто з дітей вас здивував?
- Яке завдання здалося вам важким?
- Що сподобалося робити сьогодні?
Тема: Слухання віршів Н. Забіли “Комарі та жабки”
та П. Короля “У кущі на корчі”
форму поезії, відчувати характер твору;
 учити дітей розуміти смішне в літературних творах;
 продовжувати вчити дітей у своїх відповідях, описі уявної картини
використовувати художні засоби; означення, порівняння, метафори;
 продовжувати вчити застосовувати при передачі емоційної суті й
характеру героя відповідну міміку і жести, художні засоби.
Матеріал: керамічна жабка.
- У нас сьогодні на занятті буде дуже цікавий гість. Здогадайтеся, хто він.
- Плаває, а не риба
Стрибає, а не заєць,
Співає, а не птах,
Комара спіймать мастак. (Жаба)
- Ви вгадали, це - жаба (вихователь виставляє керамічну жабу). Погляньте
на неї. Вона вам подобається?
- Розкажіть про неї, яка вона?
(П.В. - Весела, кумедна, в неї добра усмішка. Жабка сидить на листочку,
весело поглядаючи на всі боки. Добру жабку люблять жуки - сонечки,
граються з нею).
- Ця жабка любить розповідати різні історії про своїх подружок. Ось
послухайте одну. В ній зустрінеться слово корч. Це - засохлий корінь.

У кущі на корчі
Жабка-скрекотушка
Упіймала уночі
Комара за вушко:
Щоб над лугом не гасав,
Жабеняток не кусав.
Петро Король
- Я бачу, ви посміхаєтеся. Чому вам смішно? Розкажіть.

- Як іще можна сказати про цю історію? Яка вона?
(П.В. - Смішна, казкова, весела).
- А що я вам розповіла - казку, оповідання? (П.В. - Вірш).

- Отже, можна сказати, що це вірш-жарт.
- Розкажіть, якою ви уявляєте цю жабку?
- Яким був комар?
- А скільки діток було в жабки?
- Де вона їх клала спати, чим укривала?
- Яку пісню співала на ніч?
- Що жабка сказала комару, упіймавши його за вушко?
(П.В. - Не літай над кущем, не кусай жабенят).
- А зіграймо в комара і жабку.
(Діти виходять на килимок. Дівчата зображують жабок, хлопчики - комарів)
- Ми будемо грати сумну історію чи веселу?
- Жабка сидить, дрімає, бо дуже стомилася за день зі своїми жабенятами. А
комар літає на відстані навколо, дзижчить. Жабка розплющить очі, погляне на
нього, та й знову задрімає. Комар осмілів, ближче підлетів - стала жабка його
лапками відганяти, та так набрид їй комар, що вхопила його за вушко і каже...
- Хто хоче першим поговорити з комаром? Подумайте, яким голосом ви
будете з ним говорити.
(Звернути увагу на “комара”, на його міміку й жести).
(Послухати декількох “жабок”, спитати в дітей та керамічної жабки, чия
“жабка” їм сподобалася більше).
- Як ви гадаєте, які жабенята були в цієї жабки?
(П.В. - Веселі, прудкі, галасливі, стрибучі).
- Жабенята були ще й дуже чемні, виховані. Зустрічаючи сусідніх жабенят,
вони вітались із ними по-жаб’ячому. Хочете дізнатися, як це?
- Вони спочатку віталися правими долонями (навхрест), потім лівими, потім
правими ногами, потім лівими. Ще й при цьому говорили: “Квоки-квоки, кум-
кума”.
- Спробуєте так привітатися?
(Повторити 2-3 рази). (Діти сідають на місця).
- Прийшов час, жабенята підросли, вони вже не боялися комара. Але ж і
комар уже був не один. У нього теж виросли дітки.
- Як ви гадаєте, що далі відбулося?
Наша гостя принесла нам ще одну історію про комарів та жабок, яку розповіла у
своєму вірші Наталя Забіла
Подивіться, що за сила
Над водою угорі
Довгоногих,
Довгоносих,
Тонкокрилих комарів!
День і ніч танцюють сміло
Від зорі і до зорі
Довгоногі,
Довгоносі,
Тонкокрилі комарі!
Вийшли жабки полювати,
Комарів лихих ганяти.
Тільки скік! - на язик!
Вже комарик зник!
Наловили комарів,
Почали веселий спів:
Квок-квок! Кум-кум!
Ми розвієм сум, сум...
Кум-кум! - в куширі
Жаби співи почали,
А над річкою вгорі
Знов танцюють комарі!
- А в цього вірша який настрій? Чому?
- Які фарби ви взяли б, щоб намалювати малюнок до цього вірша? Поясніть,
чому?
- Розкажіть, яку картину ви уявили, слухаючи цей вірш?
- Яку б назву ви дали цьому віршеві?
- А Наталя Забіла назвала його “Комарі та жабки”.
- Це не перший твір Наталі Забіли, з яким ви познайомилися. Які з її творів ви
пам’ятаєте?
( П.В. - “Наша ялинка”, “Сорока-білобока”, “Олівець-малювець").
- Зверніть увагу на те, які чудові слова підібрала Н. Забіла, описуючи комарів. -
-Хто їх запам’ятав? (П.В, - Довгоногі, довгоносі, тонкокрилі комарі).
- Який вірш ви хотіли б послухати ще раз?
(Вихователь читає вірш).
- Що вам сподобалося робити на занятті?
- Чи було для вас якесь завдання важке?
- Що чемні дітки скажуть нашій гості? Як ви їй подякуєте?
Тема: Складання дітьми загадок. Читання оповідання Н.Забіли
“Ясоччина грядка”
 продовжувати вчити дітей розуміти метафоричні загадки, їхній художній
образ;
 учити використовувати виразні засоби під час складання власних загадок;
 уточнити уявлення про овочі та фрукти, їхні ознаки. Допомогти усвідомити
шляхом порівняння зв’язки між ними та іншими предметами;
 допомогти дітям усвідомити ідею та зміст оповідання, відчути позитивне
ставлення до праці, спільної роботи, радість від очікування результату;
 учити дітей мислити образами, картинами, розуміти переносне значення
слів, висловів.
Матеріал: зображення овочів та фруктів.
- Чи пам’ятаєте ви, що таке загадка?
- Так, загадка - це дуже коротка розповідь про який - небудь предмет або
будь-що, але сам предмет у ній не називається.
- Ви знаєте загадки? Хто хоче загадати дітям загадки?
- Ви вже знаєте, що є загадки дуже прості, в них детально описується те, про що
загадується:
Я червоний, я гіркий,
Відгадайте, хто такий? (перець)
- Є загадки складніші, хитріші. У них згадуваний предмет
порівнюють із чимось, зіставляють.
Не вогонь, а обпікає,
Не борець, а силу має.
1 якщо зачепиш ти,
Може добре допекти. (Перець)
- Ви зрозуміли, про що йдеться? Поясніть.
- А є загадки і зовсім складні. У них предмет захований за такими
“хитрими” словами, що не відразу й зрозумієш, про що мова.
Червоний Макар довгу шаблю взяв,
По полю скакав та у борщ попав. (Перець)
- Як ви гадаєте, ця загадка про людину? Поясніть свою думку.
- Так, ця загадка не про людину, бо в загадці ніколи не називається предмет,
про який у ній розповідають.
- Як ви розумієте вислів “по полю скакав”?
(П.В. - Напевно, ріс на полі, на городі).
- Чому він у борщ попав? (П.В. - Можливо, це овоч із городу).
- Який червоний овоч із городу може в борщ попасти?
(П.В. - Томат, перець, буряк). (Виставити зображення цих овочів).
- А до чого тут довга шабля? (П.В. - Можливо, овоч на неї чимось схожий).
- То про який овоч наша загадка? Поясніть. (П.В. - Про перець гіркий, бо
його форма нагадує шаблю).
- Ви відгадали три загадки про один і той же овоч. А чи
можете ви самі скласти загадку?
(Вихователь виставляє зображення овочів та фруктів).
- Про який овоч або фрукт ви хочете скласти загадку?
(Можливий варіант - томат).

- Спочатку поговорімо про нього. Що ви можете сказати про томат, який
він? (Звертається увага на колір, форму, величину).
(П.В. - Червоний, круглий, стиглий, смачний).
- На що схожий томат? (П.В. - На яблуко, на м’яч, на кулю).
- Де він росте? (П.В. - На городі, на кущику томата).
- Поки не став червоним, який він був? (П.В. - Зелений).
- А поки не виріс, який був? (П.В. - Малий).
- Що з нього роблять? (П.В. - Томатний сік).
(Спочатку скласти колективну загадку, добираючи найбільш вдалі,
“хитрі” слова. Потім вислухати індивідуальні варіанти).
(Запропонувати дітям самим скласти загадку про овоч чи фрукт і
загадати її товаришам).
Гра-пантоміма
Вихователь пропонує дітям зобразити:
1. Достиглу велику капустину, що сидить на городі.
2. Буряки, що виглядають із-під землі.
3. Гордовитий соняшник.
4. Будь-який овоч, а вихователь та інші діти будуть його відгадувати.
- Зараз, навесні, якраз час саджати в землю насіння овочів, щоб улітку було
що зібрати. В одному дитячому садку діти теж вирішили посадити собі город.
Хочете дізнатися, що вони робили? Тоді послухайте оповідання, яке називається
“Ясоччина грядка” Вам знайоме це ім’я? Де ви його зустрічали.
(П.В. - У вірші “Олівець-малювець”).
- Хто написав оповідання про Ясочку? (П.В. - Наталя Забіла).
- Який настрій у цього оповідання? (П.В. - Радісний, веселий).
- Чому? (П.В. - Бо діти працюють радісно, весело, радіють в очікуванні
того, що в них виросте на городі).
- Працювало багато дітей, а оповідання названо “Ясоччина грядка ’. Чому?
(П.В. - Бо в ньому говориться про те, як саме маленька Яся саджала собі
грядку, як вона раділа своїй роботі).
- Чи легко було Ясюні зробити собі грядку? Поясніть, чому?
(П.В. - Маленькій Ясюні було б самій важко це зробити, та їй допомогли діти).
(У разі необхідності запитати дітей: “Хто допоміг дівчинці?").
- У народі є багато приказок та прислів’їв. Які б із них підійшли до цього
випадку? (П.В. - У гурті всяка робота вдвоє легша).
- Чому Наталя Забіла назвала дівчинку так - Ясюня? (П.В. - Бо вона
маленька, наймолодша з усіх діток),
- Як про неї розповідає Наталя Забіла, про її вигляд? (П.В. - “Чорні очка, личко
рожевеньке і кругленька вся, як огірочок").
- Смішне порівняння дівчинки з огірком. Чи помітили ви ще одне смішне
порівняння? (П.В. - Дині порівнюються зі свинками - дині, як свинки).
- Можете запам’ятати це порівняння і використати його, коли захочете
скласти загадку про диню.
Тема: Слухання віршів М. Познанської “Калинонька” та В. Шевчука
ˮГрибок”
форму поезії, відчувати характер твору, якими засобами його передано;
 розвивати вміння усвідомлювати значення змістових відтінків слів,
використовуючи найбільш влучні вирази;
 закріпляти знання про літературний жанр - вірш, уміння відчувати ритм
вірша;
 учити добирати рими до слів.
Матеріал: зображення калини.

- Упродовж року вам читали й розповідали дуже багато казок, оповідань,
віршів.
- Згадайте ваші улюблені твори, назвіть їхнього автора, а також скажіть, що
це - вірш, казка чи оповідання.
-Діти, як би ви сказали, що таке казка? (П.В. - Це історія, в якій багато
вигадок, фантастичних перетворень, тварини наділені рисами людей).
- А що таке оповідання? (П.В. - Це коротка розповідь про те, що буває
насправді).
- Так, це коротка розповідь реалістичного змісту.
(Вихователь читає вірш, попередньо вказавши назву та автора).
Калинонька
Ось калина над рікою
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
їй намистечко надів?
Червонясте, променисте –
Розцвітає, як вогні.
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонько, і мені!
М. Познанська
- Який художній твір я вам прочитала? Поясніть, чому ви так вважаєте?
- Так, це вірш. Зверніть увагу, як приємно, лагідно, красиво звучить він. Хто пише
вірші? (П.В. - Поети).
- Цей вірш написала поетеса Марія Познанська.
- Вірші майже завжди ритмічні. У них є відповідний ритм, який можна
відстукати. Зараз ми це і зробимо. Я читатиму вірш і відбиватиму долонями
ритм.
(Вихователь читає перші 4 рядки).
- А далі давайте разом.
- Послухайте вірш ще раз і скажіть, який настрій у цього
вірша.
(Вихователь читає вірш).
- То який же настрій у вірша?
(П.В. - Лагідний).
- Які слова його роблять лагідним?
(П.В. - Лагідні слова намистечко, калинонька)
- Чи є колір у цього вірша? Поясніть.
- Так, у цього вірша червоний колір, бо калина щедрою рукою вбрана в
намисто.
- Пригадайте слова з вірша, які говорять про колір намиста.
(П.В. - “Червонясте, променисте - розцвітає, як вогні").
- Погляньте на це зображення калини. Чи вірне порівняння калинового
намиста з вогнем?
1) - У вірші є такі слова: “Ось калина над рікою віти стелить по воді”. Що
означає цей вираз?
- Покажіть, як калина опустила свої віти у воду. Вода біжить, гілочки
гойдаються на хвилях. Вітерець подув, віти піднялися, струсили із себе
крапельки води, і знову опустилися.
2) - У Тараса Шевченка є такі рядки:
"Пишається над водою
Червона калина.”
- Покажіть цю калину, як вона пишається.
- Чому калина пишається собою? (П.В. - Бо вона гарна, красива).
- Про калину ще кажуть, що вона, як дівчина, вродлива. Стоїть вона над
річкою, дивиться в неї, як у дзеркало, милується своєю вродою, пишається.
- Хто краще зобразить?
- Хочу познайомити вас із ще одним цікавим віршем, який написав Василь
Шевчук.
Грибок
Біля дуба ріс грибок –
В капелюшку колобок.
Вмився, усміхнувся,
У листок вдягнувся.
Став під квіткою і жде...
День мина - ніхто не йде.
Гай стоїть-дрімає...
А дітей немає...
Увірвавсь грибку терпець,
Звівся він на корінець,
Звівся та й гукає:
- Хто грибів шукає?
- Сподобався вам цей вірш? Який у нього настрій? Поясніть, чому ви так
думаєте?
- Як би ви назвали цей вірш?
- Хочете дізнатися, як назвав його автор? Він назвав його просто - Трибок”.
- Як ви гадаєте, чи є ритм у цьому вірші? Перевірмо - будемо разом відбивати
ритм долонями.
Біля дуба ріс грибок –
В капелюшку колобок.
Вмився, усміхнувся,
У листок вдягнувся.
- Цей вірш такий ритмічний, гарний ще й тому, що в ньому слова римуються;
тобто слова підібрані так, що вони схожі за звучанням:
Грибок-колобок.
Усміхнувся - вдягнувся.
Лисичка - сестричка.
Диня - господиня.
- У цьому вірші дуже гарні рими.
(Вихователь читає вірш далі, інтонацією виділяючи останнє слово в кожному
непарному рядку і роблячи паузу перед останнім словом у кожному парному
рядку).
Став під квіткою і ЖДЕ...
День мина - ніхто... (не йде. - Додають діти).
Гай стоїть-ДРІМАЄ,
А дітей... (немає).
Увірвавсь грибку ТЕРПЕЦЬ,
Звівся він на... (корінець)
Звівся та й ГУКАЄ:
- Хто грибів... (шукає)?
- Ви зрозуміли, що таке римування?
- А зараз спробуйте самі побути поетами і придумати рими до слів:
- Сніжинки - ...(ялинки, будинки)
- Ліс - ...(ріс, ніс)
- Наша - ...(каша)
- Щічки - ...(рукавички)
- Горішки - ...(шишки)
- Котик - ...(ротик)
- Діточки -... (квіточки)
- Дощі - ...(кущі)
- Сподобалося вам бути поетами?
- Чим відрізняється вірш від казки й оповідання?
(П.В. - У ньому є ритм і рими).
- Що вас зацікавило на занятті?
- Що б ви хотіли повторити?
Тема: Читання української народної казки “Казочка про коржика”.
Зіставлення з російською народною казкою “Колобок”
 продовжувати вчити дітей емоційно сприймати зміст казки. Уважно
ставитися до казкового тексту, помічати виразні мовні засоби, відчувати
специфічність українського фольклору;
 закріпити знання казок, вивчених упродовж року.
Матеріал: коло і куля, ілюстрації до казок.

- Діти, ви знаєте дуже багато казок. Невже ви їх усі пам’ятаєте? І героїв казок
зможете впізнати? І пісеньки їхні знаєте? І хто написав їх - пам’ятаєте?
Перевіримо.
Перше завдання для вас - назвіть автора казки.
1) “Кривенька качечка” - українська народна казка (автор - український
народ).
2) “Лисичка і Журавель” - Іван Франко..
3) “Снігуронька" - російська народна казка.
4) “Кобиляча голова” — українська народна казка.
5) “Лисичка-сестричка і сірий вовк” - російська народна казка.
6) “Пан Коцький” - українська народна казка.
7) “Троє поросят” - англійська народна казка.
Друге завдання: “До якої казки ілюстрація?”.

Трете завдання: “3 якої казки пісенька?”.
1) Онде наша діва,
Онде наша іва,
На метеному дворці
На тесаному стовпці. (“Кривенька качечка")
2) Ловися, рибка, велика й велика.
Ловися, рибка, велика й велика.
(“Лисичка-сестричка і сірий вовк”)
3) Дзяв-дзяв! Дідова дочка - як ясочка,
а бабиної дочки і слуху не чути.
(“Кобиляча голова")
4) Гуси, гуси, гусенята,
Візьміть мене на крилята
Та понесіть до батечка...
(“Івасик Телесик”)
5)
Мій котику, мій братику,
Несе мене лиска
За високі гори,
За дрімучі ліси,
Порятуй мене.
(“Котик і півник”)
Остання загадка і зовсім легка для вас буде.

1) Круглий, свіжий і рум’яний,
Я тільки-но з печі,
Втік від діда, втік від баби,
Утечу і від малечі!
(Колобок)
(Попросити дітей довести, що це загадка саме про колобка, пригадати разом
із ними деякі епізоди казки, головних дійових осіб).
- Бачу, ви добре знаєте казку про колобка. Але ця загадка, можливо, про
іншого казкового героя. В українського народу є казочка про коржика, дуже
схожа на російську казку про колобка. Ось послухайте її уважно, потім
скажете, чим схожі, а чим відрізняються ці казки.
Читання “Казочки про коржика”.

- То чим відрізняються казки? (П.В. - У них різний кінець).
- А чим казки схожі? (П.В. - У них одні й ті самі герої, і весь початок і
середина казки майже такі ж самі. Ще й пісеньки однакові).
Розігрування епізодів казки

1) - Зіграймо епізод, коли лисичка хотіла з’їсти коржика.
- Ось сидить лисичка, висунула язичка, слухає коржика. Якою ви зобразите
лисичку? (П.В. - Хитрою, задоволеною).
- А потім - хап! - і схопила його зубками, зломила собі два зуби, та так їй
заболіло! Вона й випустила коржика. Як їй боляче! (Діти зображують).
2) - А ось дід і баба сидять кінець столу й плачуть. Я вам нагадаю слова, а ви
потім їх скажете так, як говорили дід і баба.
3) А коржик скочив у віконце та й каже:
Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з’їсти та й
зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали,
такий я твердий.
- Пам’ятаєте, що далі сказали дід і баба? Дівчатка, хто хоче зіграти бабу?
А хто зіграє діда?
- Чи правильно діти зіграли діда і бабу?
- Як би ви зіграли?
- Чи однаково звали героїв у казках? Порівняймо. Головних героїв як
звали?
- У російській казці - “косой”, а в українській...? (П.В. - Зайчик-лапанчик).
- У російській казці - “косолапий”, в українській...? (П.В. - Коржик говорить
“ведмедоньку - паночку").
- У російській казці просто “лисичка”, а в українській? (П.В. - Лисичка-
сестричка).
- Ви зрозуміли, чому ці казки так схожі? Бо наші народи - брати, у нас багато
спільного. Навіть деякі казки дуже схожі.
II частина. Оцінно-контрольна діяльність
- Розкажіть, як вдалося врятуватися коржикові?
- Закінчення якої казки вам більше до вподоби?
- Можливо, ви хочете придумати своє закінчення казки?
- Від чого на занятті ви отримали найбільше задоволення?
Іван Франко
ЛИСИЧКА І ЖУРАВЕЛЬ
Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От
Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
- Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і погощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила каші з молочком,
розмазала тоненько по тарілці та й поставила перед кумом.
- Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом - нічого не спіймав. А Лисичка тим часом лиже
та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з’їла. А коли кашки не стало, вона й
мовить:
- Вибачай, кумочку, більше не маю тебе чим гостити.
- Спасибі й за те, - пісним голосом промовив Журавель.
- А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
- Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, - мовить Лисичка.
На другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м’яса, бурячків,
квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у високе
горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
- Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, - припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка-добра страва! Встромила голову до горнятка - не іде голова!
Пробує лапою - годі витягнути, Крутиться Лисичка, заскакує відси і відти
довкола горнятка, - нічого не порадить. А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у
горнятко та й їсть собі шматочок за шматочком, поки всього не виїв.
- Вибачай, кумонько, - мовить, випорожнивши горнятко, - чим хата багата,
тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарався.
Розсердилася Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите,
думала, що на цілий тиждень наїсться, прийшлося додому йти, облизня
спіймавши. Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приязнь водити.
Лев Толстой
КІСТОЧКА
Купила мама слив і хотіла їх дати дітям після обіду. Вони лежали на тарілці.
Ваня ніколи не їв слив і все нюхав їх. ! дуже вони йому подобались. Дуже
хотілося з’їсти. Він усе ходив мимо слив. Коли нікого не було в кімнаті, він не
витерпів, схопив одну сливу і з’їв.
Перед обідом мати полічила сливи і бачить - однієї немає.
Вона сказала батькові.
За обідом батько й говорить:
- А що, діти, чи не з’їв хто-небудь одну сливу?
Усі сказали: “Ні”. Ваня почервонів, як рак, і теж сказав:
- Ні, я не їв.
Тоді батько сказав:
- Що з’їв хтось із вас, це недобре; але не в цьому біда. Біда в тому, що в
сливах є кісточки, і коли хто не вміє їх ЇСТИ і проковтне кісточку, то через день
умре. Я цього боюсь.
Ваня зблід і сказав:
- Ні, я кісточку викинув через вікно.
і всі засміялись, а Ваня заплакав.
Г. Поволоцький
БДЖОЛА
Повзла по доріжці бджола.
- Ой боюся? - позадкувала від неї Оксанка.
- Не бійся, вона навіть літати не може, - махнув ложкою Толик.
- Наступи на неї, тоді вона вже ніколи не вжалить, - підійшов ближче Петрик.
- Не смій! - вигукнула Ніна. - Вона ж мед носить. У мого дідуся бджіл
чимало, то ж я знаю.
- То нехай летить до твого дідуся, - сказав Толик.
А бджола повзе собі по доріжці.
- Може, вона хвора чи підбита? - тихо зауважив Петрик.
- Мабуть, вона втомилася в дорозі, - розмірковувала Ніна.
- Давайте нагодуємо її, - запропонувала Оксанка. - У мене є цукерка.
Дівчинка простягнула бджолі цукерку.
- їй тільки крихітку, - усміхнулась Ніна. - Вона ж маленька. Бджола виповзла
на цукерку і завмерла. За якусь мить
комаха полетіла.
- До побачення, бджілко! - загомоніли їй услід малята.
- До Ніниного дідуся на пасіку полетіла, - всміхнувся Толик.
КРИВЕНЬКА КАЧЕЧКА
Українська народна казка
Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони сумують, а далі дід і каже
бабі:
- Ходімо, бабо, в ліс по грибки!
От і пішли; бере баба грибки, коли дивиться - у кущі гніздечко, а в гніздечку
качечка сидить. От вона дідові:
- Дивись, діду, яка гарна качечка!
А дід і каже:
- Візьмемо її додому, нехай вона у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Взяли її
тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і
посадили туди качечку, а самі знов пішли по грибки.
Вертаються, аж дивляться, що в них так прибрано, напечено, борщик
зварений. От вони до сусідів:
- Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.
Другого дня знову пішли дід і баба по грибки. Приходять додому - аж у них і
варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знову до сусідів:
- Чи не бачили кого?
Кажуть:
- Бачили якусь дівчину, від криниці воду несла. Така, - кажуть, - гарна, тільки
трошки кривенька!
От дід і баба думали-думали: “Хто б це був?” - ніяк не згадають. А далі баба
дідові й каже:
- Знаєш що, діду? Зробімо так: скажемо, що йдемо по грибки, а самі
заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.
Так і зробили.
Стоять вони за коморою; коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з
коромислом, така гарна, така гарна, тільки кривенька трошки. Пішла вона до
криниці, а дід і баба тоді в хату; дивляться - аж у гніздечку нема качечки, тільки
повно пір’ячка, тоді взяли гніздечко та й укинули у піч, воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда і бабу та зараз до
гніздечка - аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї та кажуть:
- Не плач, Галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо любити і жалувати
тебе, як рідну дитину!
А дівчина каже:
- Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за
мною; а тепер, - каже, - не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду
від вас.
Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.
От дід зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли
ж летить каченят табуночок, побачили її й співають:
Онде наша діва,
Онде наша Іва
На метеному дворці,
На тесаному стовпці.
Кужілочка шумить.
Веретенце дзвенить.
Скиньмо по пір’ячку,
Нехай летить з нами!
А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами:
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!..
От вони їй скинули по пір’ячку, а самі полетіли далі. Коли летить другий
табуночок, і ці теж:
Кужілочка шумить,
Коли ж летить третій табуночок, побачили дівчину і зараз:
Кужілочка шумить,
Скинули їй по пір’ячку, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і
полетіла з табуночком. А дід і баба знов зосталися самі собі.
СНІГУРОНЬКА
Російська народна казка
Усяко на світі буває, про всяке й казка розповідає.
Були собі дід та баба. Мали вони всього удосталь, а дітей не було. Дуже
сумували та журилися.
Одного разу взимку випало снігу по коліно. Сусідські дітлахи на вулицю
висипали - на санчатах з гір спускатися, в сніжки гратися, та ще й сніговика
почали ліпити.
Подивився на них дід у віконечко та й каже бабі:
- Чого, стара, зажурилася, на чужих діток глядячи? Ходімо й ми
розгуляємось, зліпимо й ми снігову бабу.
А баба йому відповідає:
- Що ж, ходімо, старий, на вулицю. Тільки нащо бабу ліпити - досить із тебе
і мене одної, - виліпимо краще собі доньку Снігуроньку.
Сказано - зроблено. Пішли старі в город і почали снігову доньку ліпити.
Зліпили доньку, замість очей їй дві голубі намистинки вставили, з червоної
стрічечки ротик. Така гарна вийшла донька - Снігуронька! Дивляться на неї дід
та баба - не надивляться, милуються - не намилуються.
А в Снігуроньки ротик усміхається, волоссячко завивається.
Ворухнула Снігуронька ніжками-ручками, з місця зрушила та й пішла по
городу до хати.
Дід та баба так і скам’яніли:
- Ой, - кричать, - та це ж у нас і справді донечка жива, Снігуронька дорога!
І до хати кинулись. Що вже радощів було! Росте Снігуронька не днями -
годинами та що день, то кращою стає. Дід та баба на неї не намилуються. А
Снігуронька з себе - мов сніжинка біла, очі - мов голубі намистинки, русява коса
до пояса. Тільки рум’янцю на щічках нема, а й так дуже гарна Снігуронька.
От прийшла весна ясна, понабухали бруньки, полетіли бджілки в поле,
заспівав у небі жайворон. Усі хлоп’ята раді - радісінькі, дівчата веснянок
співають. А Снігуронька засумувала, невесела стала, все у віконечко дивиться й
сльози ллє.
От настало й красне літечко, розцвіли квіти в садах, заколосився хліб на
полях... Ще дужче Снігуронька засумувала, від сонця ховається, все б їй у
холодок та затінок, а ще краще - під дощик.
Дід із бабою бідкаються:
- Чи здорова ж ти, донечко?
- Здорова я, бабунечко.
А сама все в куток ховається, на вулицю вийти не хоче. Одного разу
зібралися дівчата в ліс по ягоди - по малину, чорницю, по червоні суниці. Стали
й Снігуроньку із собою кликати:
-Ходім та ходім, Снігуронько!
- Ходім та ходім, подруженько!
Неохота Снігуроньці до лісу йти, неохота Снігуроньці під сонечко. А дід із
бабою кажуть:
- Іди, іди, Снігуронько, іди, іди, дитинонько, повеселися з подружками!
Взяла Снігуронька козубок, пішла в ліс з подружками. Подружки по лісі
ходять, вінки заплітають, пісень співають. А Снігуронька знайшла холодний
струмочок, біля нього сидить, у воду дивиться, пальці в бистрій воді мочить,
краплинами, мов перлинами, грається.
От і вечір прийшов. Розгулялись дівчата, вінки на голови понадівали,
розклали вогнище з хмизу, почали через вогнище перестрибувати.
Неохота стрибати Снігуроньці. Та пристали до неї подруженьки. Підійшла
Снігуронька до вогнища, стоїть, тремтить, в лиці ні кровинки нема, русява коса
розсипалася... Закричали подруженьки:
- Плигай, плигай, Снігуронько!
Розбіглася Снігуронька і плигнула... Зашуміло над вогнем, застогнало
жалібно, - і не стало Снігуроньки! Потягнулася пара біла над вогнищем, звилася
легкою хмаринкою, полетіла хмаринка в піднебесну височінь.
Розтанула Снігуронька...
Наталя Забіла
ОЛІВЕЦЬ-МАЛЮВЕЦЬ
Взяла Яся олівець, олівець-малювець.
Сіла Яся біля столу, розгорнула папірець:
- Треба тут намалювати отаку здорову хату! Вікна. Дах. Димар на нім. З
димаря - великий дим!
Ось травичка. Ось доріжка. Ось дитинка. Ручки. Ніжки, ротик. Носик.
Голова. І волосся - як трава!
Ось на небі сонце сяє. Довгі промені ясні... А в сторонці, під віконцем,
квітнуть квіти запашні.
У дитинки є спідничка, а на ніжках черевички.
Ще їй кошика зробить - піде ляля по гриби.
Ліс такий густий, кошлатий, і дерев у нім багато - все ялинки та дубки. Як
щітки, стирчать гілки.
А під кожним під дубочком два грибочки, три грибочки, ось чотири, ось і
п’ять... Вже нема де малювать!
Враз на сонце, як примара, налетіла чорна хмара, чорна - чорна, наче дим...
Ось і блискавка!
І грім!
І полився з хмари дощик на грибочки, на дубочки, на ялинку, на хатинку,
на малесеньку дитинку, на волоссячко, на кошик ллється дощик, дощик,
дощик, ллється швидко, швидко, швидко!..
І нічого вже не видко!
- Що ж ти, Ясю, наробила? Зачорнила весь папір! І протерла, і продерла, і
пробила аж до дір!..
Яся каже:
- Ай-ай-ай!
Яся каже:
- Це - не я! Це такий вже олівець, олівець-малювець!
СОРОКА-БІЛОБОКА
У сороки-білобоки
П’ять малят-сороченят.
Усі чисто
Хочуть їсти.
Треба всім їм дати лад.
От сорока-білобока
Поскакала на поріг
І до хати
Працювати
Поскликала діток всіх.
Цей, здоровий,
Носить дрова,
Той, швидкий, пшоно товче...
Третій в чашку
Цідить бражку,
А малий млинці пече.
Тільки п’ятий
Хоче спати,
Помагати не біжить, -
У садочку
В холодочку
Ліг на травці та й лежить.
У сороки - білобоки
Все вже зроблено як слід.
Вся родина
Й господиня
Посідали за обід.
Ті - до кашки,
Ці - до бражки,
Ще й млинців
По п’ять, по шість.
А ледаче хай поплаче! –
Хто не робить, той не їсть.
Як почув це братик п’ятий
Не схотів на травці спати,
Аж підскочив:
- Як це так?!
Ви - в господі,
Я - в городі,
До роботи я мастак!
Ось він в полі
Бараболю
Обгортає залюбки,
До городу
Носить воду,
Поливає огірки,
Ще й на вишню
На найвищу
Лізе ягідок нарвать.
Вже й приносить
Вишень досить,
Щоб усіх почастувать.
І сорока-білобока
Не нахвалиться сама:
- В мене діти
Працьовиті,
Зовсім ледарів нема!
Микола Носов
ГІРКА
Цілий день діти працювали - будували снігову гірку у дворі. Згортали
лопатами сніг і скидали його під стінку сараю в купу. Тільки перед обідом
закінчили будувати гірку. Діти полили її водою і побігли додому обідати.
- Ось пообідаємо, - казали вони, - а гірка поки що замерзне. Після обіду ми
прийдемо із санками і будемо кататися.
А Костик Чижов із шостої квартири хитрий такий! Він гірку не будував.
Сидить собі вдома й дивиться у вікно, як інші працюють. Його діти кличуть, щоб
ішов гірку будувати, а він тільки руками за вікном розводить та головою хитає -
ніби не можна йому.
А коли діти пішли, він швидко вдягся, начепив ковзани і вискочив у двір.
Чирк ковзанами по снігу, чирк! Він же й кататися як слід не вміє! Під’їхав до
гірки.
- О, - каже, - гарна гірка вийшла! Зараз спущусь.
Тільки поліз на гірку - бух носом!
- Ого, - каже, - слизька!
Схопився на ноги і знову - бух! Разів із десять падав, ніяк на гірку видертись
не може.
- Що робити? - думає. І придумав.
- Зараз, - каже, - пісочком посиплю і злізу на неї.
Схопив він фанерку і потяг до двірницької. Там - ящик
із піском. Він і став із ящика пісок на гірку тягати. Посипає поперед себе, а сам
лізе все вище і вище. Видерся на самий верх.
- Ось тепер, - каже, - я спущусь!
Відпихнувся ногою і знову - бух носом!
Ковзани ж по піску не їдуть! Лежить Костик на животі і каже :
- Як же тепер по піску кататися? - і поліз вниз рачки.
Тут прибігли діти. Бачать - гірка піском посипана.
- Це хто тут напсував? - закричали вони. - Хто гірку піском посипав? Ти не
бачив, Костику?
- Ні, - каже Костик, - я не бачив. Це я сам посипав, бо була слизька і я не міг
на неї злізти.
- Ах ти розумник! Бач, що вигадав! Ми працювали, працювали, а він
-піском. Як же тепер кататися?
Костик подумав і сказав:
- Може, коли-небудь сніг піде, він засипле пісок, от і можна кататися.
- Так сніг, може, через тиждень піде, а нам сьогодні треба.
- Ну, я не знаю, - розвів Костик руками.
- Не знаєш! Як гірку зіпсувати, ти знаєш, а як полагодити - не знаєш! Бери
зараз же лопату!
Костик відв’язав ковзани і взяв лопату.
- Засипай пісок снігом!
Костик посипав усю гірку снігом. Діти принесли відро і знову водою полили.
- Ось тепер, - кажуть, - замерзне, і можна буде кататися.
Костикові так працювати сподобалось, що він ще збоку лопатою східці
зробив.
- Це, - каже, - щоб усім було легко вилазити на гірку, а то ще хтось прийде і
знову піском посипле!
АВТОМОБІЛЬ
Коли ми з Мишком були дуже маленькими, нам дуже хотілося покататись на
автомобілі, але нам ніяк не вдавалось. Скільки ми не просили шоферів, ніхто не
хотів нас катати. Одного разу ми гуляли на подвір’ї. Раптом дивимось - на вулиці,
біля наших воріт зупинився автомобіль. Шофер із машини виліз і кудись пішов.
Ми підбігли.
Я говорю:
- Це “Волга”.
А Мишко:
- Ні, це “Москвич”.
- Багато розумієш! - говорю я.
- Звичайно, “Москвич!", - говорить Мишко. - Подивись, який у нього капор!
- Який, - говорю, - капор? Це у дівчат буває капор, а у машини - капот! Ти
подивись, який кузов!
Мишко подивився і говорить:
- Ну, таке пузо, як у “Москвича”.
- Це у тебе - говорю, - пузо, а в машини ніякого пуза немає!
- Ти ж сам сказав “пузо”!
- “Кузов” я сказав, а не “пузо”! Ех, ти! Не розумієш, а лізеш!
Мишко підійшов до машини ззаду і говорить:
- А у “Волги” хіба є буфер? Це в “Москвича” буфер!
Я говорю:
- Ти б краще помовчав. Видумав ще буфер якийсь! Буфер - це у вагона на
залізниці, а в автомобіля - бампер. Бампер є і у “Москвича”, і у “Волги”.
- На цей бампер можна сісти і поїхати!
- Не треба, - говорю я йому.
А він:
- Та ти не бійся, поїдемо трохи і зістрибнеш!
Тут прийшов шофер і сів у машину. Мишко підбіг ззаду, всівся на бампері і
шепоче:
- Сідай скоріше! Сідай скоріше!
Я говорю:
- Не треба!
А Мишко:
- іди швидше! Ех, ти, боягуз!
Я підбіг, причепився поряд, Мишина рушила і як помчить! Мишко злякався і
говорить:
- Я зіскочу! Я зіскочу!
І вже почав опускати одну ногу. Я подивився назад - а за нами друга машина
мчить! Я кричу:
- Не смій! Дивись, зараз тебе машина задавить!
Люди на тротуарі зупиняються, на нас дивляться. На перехресті міліціонер
засвистів у свисток. Мишко перелякався,
стрибнув на мостову, а руки не відпускає, за бампер тримається, ноги по землі
волочаться. Я злякався, схопив його за комір, тягну вгору. Автомобіль
зупинився, а я все тягну. Мишко, нарешті, знову заліз на бампер. Навколо народу
зібралося.
Я кричу: Тримайся, дурню, міцніше!
Тут усі засміялися. Я побачив, що ми зупинилися, і зліз.
- Злізай, - говорю Мишкові.
А він із переляку нічого не розуміє. Насилу я його відірвав від бампера.
Підбіг міліціонер, номер записує. Шофер із кабіни вийшов - усі на нього
накинулися:
- Не бачиш, що в тебе ззаду діється?
А про нас забули. Я шепочу Мишкові:
-Ходімо!
Відійшли ми вбік - і бігом у провулок! Прибігли додому, задихалися! У
Мишка обидва коліна до крові обідрані і штани порвані. Це він коли по мостовій
на животі їхав. Дісталося йому від мами!
Потім Мишко говорить:
- Штани - це нічого, зашити можна, і коліна самі заживуть. Мені ось тільки
шофера жаль: йому, напевно, через нас дістанеться. Бачив, міліціонер номер
машини записував?
Я говорю:
- Нам треба було залишитись і сказати, що шофер був не винний!
- А ми міліціонеру листа напишемо, - говорить Мишко.
Стали ми листа писати. Писали, писали, аркушів 20 паперу зіпсували,
нарешті, написали:
“Дорогий товаришу міліціонере! Ми невірно записали номер. Тобто, Ви
записали номер вірно, але невірно, що шофер винен. Шофер не винен: винні ми з
Мишком. Ми причепилися, а він не знав! Шофер хороший і їздить правильно”.
На конверті написали:
“На розі вулиці Горького і Великої Грузинської, отримати міліціонеру”.
Запечатали листа і кинули в скриньку. Напевно, дійде.
КОБИЛЯЧА ГОЛОВА
Сказала б казки - не вмію, сказала б приказки - не вмію, сказала б небилиці -
так багато плутаниці. Ну, казки, хоч не вміючи, а треба сказать.
Був собі дід та баба. От і в діда дочка, і в баби дочка.
От баба пускає їх на досвітки прясти. Дідова ж дочка пряде, а бабина все
нічого не робить, а прийдуть додому, то ще й обмовить ту. Ну, баба й
зненавиділа дідову дочку та й каже до діда:
- Поведи свою дочку, де хоч, там її і дінь. Щоб вона в нас дурно хліба не їла!
От дід - нічого робить - і повів. Веде та й веде, та й завів її в ліс - аж там
стоїть хатка пуста. Він її в ту хатку й увів.
- Сиди ж ти, дочко, тут, а я піду дровець нарубаю.
Та й пішов. Прив’язав колодочку до віконечка, а сам подався додому. То оце
вітер повійне - стук-стук, стук - стук! А дівчина:
- Це ж мій батечко дрівця рубає!
Сидить вона собі, шиє та й не вийде подивитися, що воно собі стука. Аж уже
й стала ніч. Коли це - стукотить-гримить - кобиляча голова біжить.
- Дівко, дівко, одчини!
Вона й одчинила.
-Дівко, дівко, пересади через поріг!
Вона й пересадила.
-Дівко, дівко, дай вечерять!
Вона й вечерять дала.
- Дівко, дівко, постели!
Вона й послала.
- Дівко, дівко, - просить, - положи мене спать!
Вона й поклала.
- Дівко, дівко, за глянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь!
Вона й заглянула, а там - і лавки, і двори, і будинки великі, і всяка всячина. От як
виглянула в праве вухо - й така стала гарна! Згодом вийшла вона заміж за
хорошого парубка, і живуть собі гарно. Діждали свята, вона й каже до свого
чоловіка:
- Поїдьмо та й поїдьмо до мого батька в гості.
- То й поїдьмо, - каже чоловік.
Поїхали. От як приїхали, а мачуха аж перелякалась, як побачила, що вона
така стала, та й каже дідові:
- Поведи та й поведи мою дочку, куди свою водив!
Він узяв та й повів. Веде та й веде, - коли ліс, а в лісі пуста хатка стоїть. Він
взяв та туди її й завів:
- Отут тобі, дочко, жить!
Та й пішов собі. А вона досиділа аж до вечора, коли це - стукотить-
грюкотить - кобиляча голова біжить.
-Дівко, дівко, відчини!
А вона:
- Не велика пані, сама одчиниш.
Вона й одчинила.
- Дівко, дівко, пересади через поріг.
- Не велика пані, сама перелізеш!
Вона й перелізла.
- Дівко, дівко, дай вечерять.
- Не велика пані, й сама візьмеш!
Вона й повечеряла.
-Дівко, дівко, постели спать.
- Не велика пані, й сама постелиш.
-Дівко, дівко, заглянь мені в ліве вухо, а в праве виглянь.
Вона й заглянула. А там один ліс, такий густий та темний - оком не
проглянеш. Тут де не взявся вовк, ухопив її та й поніс не знать куди.
А в діда була собачка маленька. То оце вона лежить на призьбі та:
- Дзяв – дзяв! Дідова дочка - як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!
То баба:
- А, капосна собака, як дражниться!
Та піде й прожене собачку з призьби і поб’є. То баба в хату, а собачка знову
на призьбу та:
- Дзяв-дзяв! Дідова дочка - як ясочка, а бабиної дочки і слуху не чуть!
От баба й каже дідові:
- Піди, діду, довідайся, що воно за знак, що твоя дочка приїздить у гості, а
моєї і слуху не чуть.
Дід і пішов довідаться. Коли приходить - аж тільки хатка пуста в лісі стоїть.
Святослав Сахарнов
ЯК КРАБ КИТА З БІДИ ВИРУЧИВ
Полює кит на риб’ячу дрібноту. Риб’яча дрібнота в океані хмарами ходить.
Кит набіжить, пащу розкриє - ап! - і повний рот. Пащу закриє, воду крізь вуса
процідить. Всю дрібноту - в глотку. Глотка ж у нього маленька.
Рибка до берега. Кит - за нею. Розбігся - рраз! - і вилетів на берег. Добре, що
кит - звір, а не риба: без води не помре. Лежить на піску, мов чорна скеля - ні
туди, ні сюди. Тяжко зітхає: чекає тепер, коли вода прийде! Тут по берегу вовки
голодні нишпорять, чим би поживитися. Бачать - гора м’яса. Ледве рушиться.
Підбігли. “З якого боку починати?” - гадають.
Побачив це з-під води краб. “Кінець киту! Свій - морський звір - треба
виручати!” Виліз на берег.
- Стійте! - кричить вовкам. - І я з вами. Кита на всіх вистачить. Ось
дочекаємося - всі і приймемося.
Вовки зупинилися.
- Чого чекати?
- Як чого? Не знаєте хіба? Кита тільки при місяці їдять. Чим місяць вище, тим
китятина смачніша!
Здивувалися вовки, але сперечатися не стали. Краб в океані живе, з китом.
Йому, булькатому, видніше.
Розсілися на березі навколо кита, морду вгору задрали.
Кит лежить, зітхає.
Ось із-за гори місяць виглянув і поповз угору по небу. Вовки сидять, на кита
дивляться. Не помічають, що в океані вода піднімається. З голоду зубами
клацають. На краба поглядають: чи не час за кита прийматися?
Краб сидить собі, клешнями боки погладжує. Раптом відчувають вовки -
сидіти мокро стало. Відбігли до гори, а з кита очей не спускають. Став місяць у
вовків над головами.
Відчув і кит під собою воду. Зітхнув, набрав повні груди повітря - та як дасть
хвостом! Бризки на всі боки. Вовки - врозтіч.
Кит воду хвостом пінить, на вовків хвилю гонить. Вовки - на гору. Кит
розвернувся головою в море, забурлив хвостищем і пішов, пішов! Виплив на
глибину, набрав повітря - і пропав. Тільки його хвіст і бачили.
І краб потихеньку - боком, боком - за ним.
Отямилися вовки - ні кита, ні краба. Довго на березі сиділи. То вгору на місяць
подивляться, то вниз - на воду. Нічого не розуміють - народ сухопутний. Звідки їм
знати, що на морі-океані відпливи бувають і припливи.
І чим місяць вище - тим приплив сильніший.
ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І СІРИЙ ВОВК
Російська народна казка
Жили собі дід та баба. От якось дід каже бабі:
- Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани, поїду по рибу.
Наловив дід риби повен віз.
Їде додому й бачить: лисичка звернулася калачиком і лежить на дорозі. Дід
зліз із воза, підійшов, а лисичка не ворухнеться, лежить, наче мертва.
- От добра знахідка! Буде моїй старій комір на шубу. Взяв дід лисицю і поклав
на віз, а сам пішов попереду. А лисиця вибрала хвилинку та й почала викидати з
воза рибку за рибкою. Всю рибу повикидала, а тоді й сама зіскочила з воза і
нишком втекла.
Приїхав дід додому й кличе бабу:
- Диви, стара, який знаменитий комір привіз тобі на шубу!
Підійшла баба до воза, глянула: нема на возі ні коміра, ні риби!
А лисиця тим часом зібрала на дорозі всю рибу до своєї нірки, сіла та їсть.
Підходить до неї вовк:
-Добридень, кумонько, хліб та сіль!..
- Я їм свій, а ти подалі стій.
-Дай мені рибки.
- Налови сам та їж.
- Та я не вмію.
- Ото! Я ж наловила! Ти, кумцю, піди на річку опусти хвіст в ополонку, сиди
та приказуй: “Ловися, рибко, і велика, і мала; ловися, рибко, і велика, і мала!” От
риба сама на хвіст і поначіпляється. Як довше посидиш, так більше й наловиш”.
Пішов вовк до річки, опустив хвіст в ополонку, сидить і приказує:
- Ловися, рибко, все велика та велика!
Ловися, рибко, все велика та велика!
А лисиця ходить навколо вовка і приказує:
- Сяйте, сяйте, зірки на небі,
Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
Сидів вовк цілу ніч біля ополонки. От хвіст і примерз до льоду. Схотів вовк
підвестися - не може.
“Ого, скільки риби наловилося, - думає вовк, - аж витягти важко!”
Тим часом почало розвиднятися. Іде баба з відрами по воду. Побачила вовка
та як закричить:
- Вовк, вовк! Бийте його!
Вовк-туди-сюди, не може хвоста витягти! Збіглися баби, відра покидали та й
почали вовка лупцювати коромислами. Вовк рвався, рвався, півхвоста відірвав і
кинувся навтьоки.
А лисичка забралася в порожню хату, наїлася тіста з макітри, голову собі
тістом вимазала, вибігла на дорогу, впала й лежить стогне.
Вовк їй назустріч:
- Отак ти мене навчила рибу ловити? Через тебе мені всі боки обламали,
хвіст обірвали...
А лисиця йому каже:
- Ой, кумцю! В тебе хвіст обірвали, зате голова ціла, а мені голову розбили,
бачиш - аж мозок тече, насилу плентаюсь.
-Ай справді. - каже їй вовк. - Бідна ти, кумонько, нещасна, сідай на мене, я
тебе підвезу!
Сіла лисиця вовкові на спину. Він її й повіз. От лисиця їде на вовкові й співає
потихесеньку:
- Битий небитого везе,
Битий небитого везе!
- Що це ти, кумонько, співаєш? - питає вовк.
-А я, кумцю, отаке співаю: “Битий битого везе!”
А сама знову нишком заводить:
- Битий небитого везе,
Битий небитого везе!
Довіз вовк лисицю до лісу. Там вона зіскочила та й до своєї нірки - рибу їсти.
А вовк пішов собі по лісі - битий та голодний.
Василь Сухомлинський
СКАЖИ ЛЮДИНІ: “ДОБРОГО ДНЯ!”
Лісовою стежинкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки
чути, як десь далеко вистукує дятел та струмочок дзюркотить у лісовій гущавині.
Аж тут син побачив, що назустріч їм іде бабуся.
- Тату, куди бабуся йде? - питає син.
- Зустрічати або проводжати когось, - каже батько й усміхається. - Ось, як ми
зустрінемося з бабусею, ти й скажеш: “Доброго дня, бабусю!”
- Навіщо ж казати ці слова? - дивується син. - Ми ж її не знаємо.
- А ось зустрінемось, скажемо бабусі ці слова, тоді й побачиш, навіщо.
Ось і бабуся.
- Доброго дня, бабусю! - каже син.
- Доброго дня, - каже батько.
- Доброго вам здоров'я, - відповідає бабуся і усміхається.
І хлопчик побачив: усе довкола змінилось. Сонце засяяло яскравіше.
Верховіттям дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло. У
кущах заспівали пташки - раніше їх не чути було.
На душі в хлопчика стало легко.
- Чому це воно так? - питається син.
- Бо ми побажали людині доброго дня.
ЖИВИЙ КАПЕЛЮХ
Котик Васько сидів на підлозі біля комода і ловив мух. А на комоді, із самого
краю, лежав капелюх. І ось Васько побачив, що одна муха сіла на капелюх. Він
як підскочить - і вчепився кігтями в капелюх. Капелюх зсунувся з комода,
Васько зірвався і як полетить на підлогу, а капелюх - бух! - і впав на нього
зверху.
А в кімнаті сиділи Володя і Вадик. Вони розмальовували картинки і не
бачили, як Васько потрапив під капелюх. Вони тільки почули, як позаду щось
упало. Володя оглянувся і побачив на підлозі біля комода капелюх. Він
підійшов, нагнувся, хотів підняти капелюх і раптом як закричить: “Ой-ой-ой”.
- Чого ти? - запитує Вадик.
- Він жи-жи-вий!
- Хто живий?
- Ка-ка-пелюх!
- Що ти? Хіба капелюхи бувають живі?
- По-по-дивись сам!
Вадик підійшов ближче і став дивитися на капелюха. Раптом капелюх поповз
прямо на нього. Він як закричить:
- Ой! - і скік на диван. Володя прямо за ним.
Капелюх виповз на середину кімнати і зупинився.
Діти дивляться на нього і трусяться від страху. Тут капелюх повернувся і поповз
до дивана.
- Ай! Ой! - закричали діти.
Зіскочили з дивана - і бігом з кімнати. Прибігли на кухню і двері за собою
зачинили.
- Що ж це за капелюх такий? Чого це йому заманулося по кімнаті повзати? -
каже Вадик.
-А може, його хтось за мотузочку смикає?
- Ну, піди подивись.
- Ходім разом. Я візьму кочергу. Якщо він до нас полізе, я його кочергою
стукну.
- Почекай, я теж кочергу візьму.
-Та у нас другої кочерги немає.
- Ну, я візьму лижну палицю.
Вони взяли кочергу і лижну палицю, трохи відчинили двері, зазирнули в
кімнату.
- Де він? - запитує Володя.
- Онде, біля столу.
Капелюх лежав біля столу і не ворушився.
- Ага, злякався! - зраділи діти, - боїться лізти до нас.
- Зараз я його настрахаю, - каже Володя.
Він став стукати по столу кочергою і кричати:
- Гей ти, капелюху!
Але капелюх не ворушився.
- Давай наберемо картоплі й будемо в нього картоплею стріляти, - каже
Вадик.
Вони набрали з кошика картоплі і стали кидати в капелюх, Кидали, кидали,
раптом Вадик влучив. Капелюх як підскочить угору, як закричить:
- Няв!
Дивляться, а з-під капелюха висунувся сірий хвіст.
- Васько! - закричали діти.
Вадик схопив Васька і давай його обнімати.
- Васько, любий, як же ти під капелюх потрапив?
Але Васько нічого не відповів. Він тільки пирхав і мружив очі від світла.
ПАН КОЦЬКИЙ
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От
хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: “Нащо він мені здався, тільки дурно
буду годувати, - нехай лучче в лісі ходить”.
Покинув його й сам поїхав.
Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
- Що ти таке?
А він каже:
- Я - пан Коцький.
Лисичка й каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, - так уже йому годить:
уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве.
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві,
дикому кабанові.
Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, - та й
кажуть:
- А зготуймо обід!
і взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м’ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
-А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
-А я меду принесу на закуску.
Заєць:
-А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому
йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже.
- Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що
зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
Він і каже:
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм
паном Коцьким на обід.
А вона йому:
-Я з ним прийду, але ви поховайтеся, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
-Ховайтеся, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве
нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан
заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив,
що на столі м’яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: “От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!"
Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то
так і простягсь на столі.
А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а
він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст.
Кабан як схопиться, та навтіки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де
ведмідь сидів.
Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до
такого доліз, що й дерево не здержало - так він додолу впав - гуп! - та просто на
вовка, - мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними - забіг
не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
-Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
ЯСОЧЧИНА ГРЯДКА
Ранком сонце лине просто в хату, промені лягають на поріг. Вийшла Яся у
садок гуляти, де ще так недавно танув сніг.
А тепер - росте на гіллі листя, горобці веселі цвірінчать, і нової травки гострі
списи з-під трави торішньої стирчать.
Край паркана що це роблять діти? Скільки сміху, галасу й турбот! Підійшла
Ясюня подивитись.
- Це ж вони тут скопують город!
Сміх і галас:
- В мене будуть дині!
- В мене морква!
- В мене буряки!
А в того гарбуз зі смачним насінням і в’юнкий горох, і огірки... А Ясюня ще
така маленька, наймолодша від усіх діток: чорні очка, личко рожевеньке і
кругленька вся, як огірок.
Тягне Яся і собі лопатку, - ой, яка ж велика та ж важка!
- Буде в мене теж маленька грядка, як у всіх дітей із дитсадка!
І скопала грядку наша Яся, не відстала від усіх діток, їй, щоправда, допоміг
Михасик та Роман, та Лесь, та Ігорьок...
- Ну, мала, яке ж тобі насіння?
А мала не знає: що саджать?
- Посадити б їй солодкі дині, що під сонцем, як свинки, лежать? Чи червону
моркву? Чи салату? Чи смачні зелені огірки? Чи капусту - потім шаткувати? Чи
горошок, щоб зривать стручки?.. Узяла Ясюня по зернятку й буряків, і моркви, й
те і те... Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру. А весняне сонце
лізе вгору і пече, й цілує дітвору.
КАЗОЧКА ПРО КОРЖИКА
Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже:
- Спечи мені, старенька, хлібця!
А баба каже:
- Не спечу, бо нема борошна!
- Та, - каже дід, - піди в комору, повигрібай у засіках, повимітай з бодні, то й
знайдеться трохи!
Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! Знайшлося трохи
борошенця. Щоб розчинити хліб - мало, а спекти коржика - можна.
Взяла баба влила в те борошенце трішки води, вбила з пару яєчок, замісила,
виробила коржика, запалила в печі й спекла.
Вийняла з печі, так не можна їсти - дуже гарячий коржик. Положила баба на
вікно, щоб прохолов.
Дід уже так дожидає!
- Оце, - каже, - розломимо по половинці. Одна буде мені, а друга тобі - та й
з’їмо.
А коржик слухає та й дума:
“Еге! Так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!” Та стриб з віконця на
призьбу, а звідти на землю - і покотивсь далі, далі від дідової хатки.
Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріча його зайчик та й каже:
- Коржику, коржику! Я тебе з’їм.
А коржик каже:
- Та не їж мене, зайчику-лапанчику! Я тобі пісеньку заспіваю!
- Ну, співай! - каже зайчик.
Коржик і завів:
- Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу.
Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка. Котиться, котиться коржик
дорогою, коли зустріча його вовк та й гука:
- Коржику, я тебе з’їм!
- Ти не їж мене, вовчику-братику, бо як з’їси, то не почуєш моєї пісеньки, а я
вмію добре співати.
- Ну, співай, - каже вовк.
То й від тебе втечу!
Та й покотивсь... Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньку
послухає, й коржика з’їсть, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик
швиденько втік.
Котиться собі та й котиться, коли зустрічає його ведмідь, такий здоровий! Та
й каже:
- Стій, коржику, я тебе хочу з’їсти!
- Та ні, ведмедоньку-паночку, не їж мене, ось я тобі пісеньку заспіваю.
Та й почав:
То й від тебе втечу!
Та швиденько й покотивсь.
Біжить, біжить, коли зустрічає його лисичка та й каже: -А, який хороший
коржик! Треба його з’їсти!
- Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньку заспіваю.
- Ну, співай. Послухаю.
Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила. А коржик співа:
Я від баби втік...
Співа, а сам уже так насторочився, щоб швиденько покотиться, втекти.
Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже.
- От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула! Тільки знаєш,
коржику, я трішки недочуваю, то йди мені ближче заспівай, ось на язику в мене.
Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа:
Я від діда втік і від тебе...
Тільки що хотів співати “втечу”, а тут лисичка - хап! і схопила його зубами.
Коли це - трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та
сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він
і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика
з’їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй, вона й випустила коржика.
А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже
сам собі:
- Ану я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною
журяться?
Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.
А дід і баба сидять кінець столу й плачуть:
- Ось який у нас був хороший коржик, одним один, та й утік, а більше вже
нема борошенця, вже останнє повимітали!..
А коржик скочив на віконце та й каже:
- Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з’їсти та
й зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали,
такий я твердий!
- Е, - каже баба, - то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, та
й тих би не було!
- Еге! - озвався до баби дід, - то в тебе хоч трохи зубів є, а в мене один, то що ж би
це було, якби я останнього зуба зломив? Цур йому, тому коржикові! Піди краще,
старенька, мені картопельки вкопай та звари - буде й добреньке й м’якеньке!
- Отак і краще! - гукнув коржик, - а я ще по світу погуляю! Нехай лиш мене хто
мудрий зловить!
Та й покотивсь, покотивсь, таки співаючи пісні:
Я на яйцях печений!
Василь Чухліб
ЗОЛОТА СКРИПОЧКА
Тетянка рве траву кроленятам, аж Тарасик біжить. Побачив Тетянку - і до неї.
- Хочеш послухати музику?
- Хочу.
Тарасик подав Тетянці велику гарбузову квітку, перев’язану травичкою.
- Ось, приклади до вуха.
І справді музика! У квітці немовби маленька скрипочка грає!
- Як це ти зробив? - здивувалася Тетянка.
- А дуже просто, - розказує Тарасик. - Пішов на город, підстеріг, як бджола в
гарбузову квітку залізла. І зачинив її там. Ось і є музика!
- Ти що? - спохмурніла Тетянка. - їй треба з квітки на квітку літати, мед
збирати. Давай випустимо бджілку.
- Давай, - погодився Тарасик.
Він розкрив квітку, і з неї вилетіла бджілка. Покружляла трохи над дітьми і
подаленіла. На город чи на пасіку.
А Тарасикові і Тетянці ще довго вчувалося, що грає золота скрипочка.
Орієнтовне перспективне
планування занять з
художньої літератури
(старший вік)
Орієнтовні конспекти занять
з художньої літератури
(старший вік)

ХУД ЛІТ ГОТОВО

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

ХУД ЛІТ ГОТОВО

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Тема: Відгадування загадок, мирилки, лічилки, скоромовки

Матеріал: пір’їна, баба (театр рукавичок).

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

Раз, два, три, чотири, п’ять,

IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

Матеріал: два малюнки до загадок, баба (театр рукавичок).

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

Матеріал: ілюстрації із зображенням різних періодів осені.

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

І частина. Комунікативна діяльність

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

- Яким тоном вона промовила?

Якби ми не знали початку, чи зрозуміли б ми саму казку? Чого б ми не

А без середини цікава була б казка?

- То ви зрозуміли, що казка цікава тільки тоді, коли в ній є зачин, середина і

- Що ми намалюємо в першій частині? Пам'ятаєте, про що розповідалось у

Матеріал: аркуші паперу та прості олівці на кожну дитину, альбомні аркуші,

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

III частина. Перетворювальна діяльність

Гра-імітація “Їжачок і павучок”

- Сніжинка принесла нам казку, та не просту, а чарівну. Бо зима - чарівна

III частина. Перетворювальна діяльність

- Чи сподобалася вам казка, яку принесла сніжинка?

- На початку заняття я вам говорила, що сніжинка принесла чарівну казку. А що

IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

- Хто це в куточку муркоче? Каринко, це твій котик, чого він хоче?

Мурлика муркоче - - Мурлико руденький,

Матеріал: портрет Н. Забіли, ілюстрація із зображенням Ясочки

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

Вам розкаже всі пригоди

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

II частина. Етап пізнавальної діяльності

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

- IV частина. Оцінно-контрольна діяльність

II частина. Етап пізнавальної діяльності

- Вірш “Наша ялинка”, з яким я вас познайомлю, написала відома

ІV частина. Оцінно-контрольна діяльність

І частина. Комунікативна діяльність

 учити дітей розуміти й емоційно сприймати образним зміст казки,

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

2) - А тепер зіграємо зустріч кобилячої голови та бабиної дочки. Яким

3) - Як ви уявляєте собі кобилячу голову, її вигляд?

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

ІІІ частина. Перетворювальна діяльність

Матеріал: аркуші паперу, прості олівці.

І частина. Комунікативна діяльність

Який кінець у цій казці?

Ш частина. Перетворювальна діяльність

План-схема до казки “ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І СІРИЙ ВОВК”

І частина. Комунікативна діяльність

ІІ частина. Етап пізнавальної діяльності

Читання оповідання Василя Сухомлинського “Скажи людині: “Доброго