Семінарське заняття № 6

Тема: Творчості Милорада Павича в контексті світової постмодерністської культури

План
1. Історико-культурологічна основа оповіданні Милорада Павича «Дамаскин»:
використання фактів візантійської та поствізантійської культури
(«віртуальний історизм»).

https://www.ukrtvory.com.ua/11tz57.html

Ознаки постмодернізму

Приклади

Гра письменника з текстом і читачем

Можливість читати розділи від «перехресть» у будь-якому порядку

Інтенсивне використання фактів візантійської та поствізантійської культури

(«віртуальний історизм»)

Будівництво храмів за давньогрецькими зразками, античні статуї, міфи (про храм на

небі, про урни, у які збирають сльози та ін.)

Відтворення «місцевого колориту: балканські імена, географічні назви; побутові деталі

Імена та прізвища: Йован, Станаревич, Лаушевич, Влашич, Аксентієвич, Дмитрієвич,

Ване, Майзінгер, Бауер та ін.

Географічні назви: Карловиці, Земун, Панонія, Остєна, Танчев, Сремська Митровиця та

ін.

Їжа та напої: дрантя, «безсоромний паприкаш», чорнослив, відлежаний у тютюні для

люльки

Історичні особистості у новелі М. Павича. (Дамаскін свого часу був видатним діячем
християнської церкви, літератури і культури, духовним ватажком могутнього руху
проти іконоборства. Тоді відбувалася перша найстрашніша хвиля іконоборства, яку
підтримав імператор Візантії. Іоанн Дамаскін вивів тоді ікону з-під смертельного удару.
Він перший прийняв і витримав бій за ікону. Через наклеп імператора Дамаскінові за
зраду відтяли кисть правиці й вивісили обрубок на центральній площі столиці. Далі, як
свідчить житіє, події набули містичного характеру. Прикладена до суглоба кисть
приросла завдяки молитвам перед іконою Пресвятої Богородиці. Після зцілення на
знак подяки Дамаскін вилив із чистого срібла руку і прикріпив її до срібного окладу
Божої матері. Так з'явилася ікона Божої матері "Троєручниця". У романі Павича
Дамаскін — будівничий від Бога. Якось він виконав жіночу мармурову скульптуру і
запропонував господареві поставити її у світлиці, а коли той категорично відмовився,
майстер узяв молот і відбив скульптурі руку. Потім скульптура таємниче зникла, а
наприкінці оповідання з'явилася у саду і допомогла доньці господаря відшукати дорогу
до власного храму. Коли господар через будівничого Лсствичника захотів дізнатися,
хто він такий — Дамаскін, будівничий пояснив: "Як і святий отець Дамаскін, його
тезоіменник, ваш майстер Йован, послуговується небесною математикою, а вона
різниться від земної". Дамаскін у новелі — як святий дух: він є і його немає.
Спілкування з Атилією більше відбувається за допомогою знаків, натяків, дороговказів.
Він звів їй стіни палацу — неначе любовне листування. Прототипом Йована
Лествичника є видатний діяч православної церкви монах Іоанн, прозваний за його
основною працею "Лествичником". "Лестпиця", тобто драбина, — наскрізний символ
важкого духовного сходження — "Лествиця, що веде на небеса". У новелі Павича
будівничий Лествичник будує храми на землі й у людських душах. Хіба що не кожна
душа для нього підходить. Спершу її слід очистити.)

2. Проблеми жанру й особливості художньої структури оповідання. Семантика

заголовку. Засоби відтворення «місцевого колориту» (балканські топоніми
й антропоніми, побутові деталі тощо).

Автор визначав жанр твору: новела для комп'ютера і

плотникового циркуля.

Показовими у творі є описи зовнішності головних героїв — двох

Йованів, які свідчать ще й про риси характеру героїв. Зокрема,
таку портретну характеристику дає Милорад Павич
старшому Йовану: «Старший зодчий, испуганный
короткорукий человечек, был настолько молчалив, что, когда
его вынуждали говорить, губы у него лопались, как рыбьи
пузыри». На противагу цьому образу Милорад Павич подав
детальний опис ще одного головного героя — Дамаскина:
«Дамаскин был красивый левша с крепкими икрами ног и
жесткой черной бородкой, стянутой в хвост золотой пряжкой.
Запястья рук у него были перевязаны белыми платками, как у
всех, кто искусно владеет холодным оружием».

В центрі оповідання Милорада Павича «Дамаскин» проблема

духовності і «необхідності сходження драбиною» духовного
самовдосконалення людини, проблема гріха й спокути за
нього. Ці проблеми розкривалися у оповіданні на прикладі
головних героїв: пана Николича та його дочки Атиллії. Батько
протягом твору так і не змінився, а залишився таким же
жорстоким, егоїстичним, самовпевненим. Проте в динаміці
показана героїня Атиллія.
Милорад Павич дав їй можливість змінитися, і вона
скористалася нею. На початку оповіді героїня сказала батькові,
що всі його справи має закінчувати сама. І Атиллія таки
спокутувала гріхи батька. Передусім, дівчина щиро плакала, а
сльози стали найкращим очищаючим засобом: «Атиллія плакала
над урнами, встановленими колись уздовж доріжок нещасним
Шуваковичем для збирання сліз». Час минав, спливали місяці.
Атиллія вирішила відпустити довгу косу. Вона дочекалася
молодого місяця, підстригла волосся й поклала його під камінь,
щоб птахи до гнізд не рознесли. Але найголовнішим її кроком
було повернення будівельникам батькового боргу і покаянний
лист Йовану Лествичнику.

Отже, показавши внутрішні зміни головної героїні, Милорад

Павич підвів читача до думки, що якщо хочеш щасливо жити,
будувати й володіти храмом (домом, палацом) на землі, то
треба прагнути до моральної чистоти — будувати храм на
небі.

3.
Аналіз композиції оповідання:

1) «Будівничі» (приїзд будівничих з різних частин світу до Сербії для

відбудови храмів; Шувакович; пан Николич виганяє Шуваковича, не
заплативши)

2) «Обід» (поява Дамаскина та Лествичника; Атилія; Атилія знаходить у

Дамаскина шрам)

3) «І Перехрестя»:

А) «Третій храм» (у день Св. Андрія Первозванного будівничі починають

будувати палац і храм; «самшит перестав рости»; Дамаскин: «Ви у чомусь
зігрішили…»; «Третій храм Йован завжди будує на небі»);

Б) «Палац» (у день Св. Андрія Первозванного Дамаскин починає будувати

«палац як любовне послання»; знахідка статуї, Дамаскин відбиває їй руки;
починаються неприємності; напад на Дамаскина, його зникнення; пан
Николич намагається посварити Йованів; Лествичник віддає послання від
Дамаскина – відрубаний палець нападника).

А) «Їдальня» (Атилія знаходить у палаці корабель, зоряну карту і

відправляється у подорож; Кремсмюнстер; лист до батька з розповіддю про
те, що з нею сталося, обід у монастирі; повернення додому, її супроводжує
Александр Пишчевич: «Кращого Александра мені не знайти…»);

Б) «Спальня» (Атилія збирає сльози в урни Шуваковича і пише листа до

Лествичника, розплачується з батьковим боргом; самшит знову росте; у
палаці Атилія знаходить ключі та циркуль; статуя під вікном вказує їй
напрям подорожі; у Темишварі Атилія знаходить побудований Лествичником
храм Введення Богородиці, там їй подають дві обручки з літерами А –
подарунок від Йованів).

Композиційні елементи твору підтверджують наявність гри мистецькими

засобами.

Епізоди 5 і 6 розділів установлюють інтертекстуальні зв’язки з творами Е. По

«Золотий жук» та Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»). Дзеркальне
використання деталей: («кораблик із хлібної скоринки») повторюється двічі у
2 і 5 розділах, відрізаний палець – тричі, у 4–5 розділах.
Нова контекстуалізація веде до ресемантизації відомих топосів і мотивів.
Читач, який помітив відступ від традиційного трактування імені або мотиву,
для визначення “коефіцієнту відмінності” змушений звернутися до
первісного значення. Активізувавши за допомогою інших (не фіктивних)
джерел основний комплекс знань, який пов’язаний з ними, читач на додаток
до оповідання одержить низку енциклопедичних статей про Дамаскина,
Лествичника, Рудну, культ Богородиці, батька і сина Пишчевичів – Симеона і
Александара. Читач не просто “отримає на додаток до двох оповідань третє”
(як це було заявлено свого часу в одній зі збірок Павича), він на додаток до
художнього твору одержує фрагменти енциклопедії. Автор залишає читачеві
свободу “дописувати” його твори, утворюючи нові нашарування
віртуального гіпертексту, але не змушує його до цього. Читач може
обмежитись твором циркуля – зафіксованим текстом.

Роман “Дамаскин” сигналізує також важливість структури: суттєвою є не

лише форма, а й порядок розташування її фрагментів. Жанрова форма, в яку
поміщає автор “історію для комп’ютера та циркуля”, теж є змінною:
з’явившись друком у 1998 р. як оповідання, “Дамаскин” у книзі М.Павича
“Штучна родимка” (“Вештачки младеж”, 2009) став одним з трьох “коротких
нелінійних романів про кохання”.

Образи роману мозаїчні, складені з фрагментів. Деталі прототекстів

розсипані і реконтекстуалізовані, причому новий контекст може створювати
ефект очуднення. Коло, накреслене циркулем, відмежовує те, що дане
деміургом – у випадку “Дамаскина” ним є друкована версія твору. Натомість,
комп’ютер дає змогу відчитати гіпертекст, те що належить до сфери
віртуального та асоціативного і робить “Дамаскин” відкритим твором.
Окремий фрагмент роману є окремою історією, наповненість якої залежить
від допитливості й наполегливості читача, котрий може одержати насолоду
від читання, відчитування, вивчення “попередніх життів” фрагментів твору.
На кожному новому рівні прочитання він збагачується інформацією, яка не
просуває вперед фабулу, але просуває вперед читача. Коло оповіді окреслює
циркуль (як і будинок, зведений Дамаскином), але за його межі потрібно
вийти – вказівники є як буквальними, так і фігуративними.

Композиція: 6 розділів між якими є два перехрестя і два можливі фінали (читач
сам обирає, який розділ далі читати) – “Будівничі”, “Обід”; Перехрестя № 1:
“Третій храм”, “Палац”; Перехрестя № 2: “Їдальня” – Фінал № 1; “Спочивальня” –
Фінал № 2. Головні герої: ректор сербських шкіл міста Осієка пан Ніколлич фон
Рудна, його дочка Атиллія, зодчий Йован Дамаскин, зодчий Йован Лествичник.
Варіанти прочитання: варіант 1: “Будівничі”, “Обід”, “Третій храм”, “Палац”,
“Їдальня”, “Спочивальня”; варіант 2: “Будівничі”, “Обід”, “Третій храм”, “Палац”,
“Спочивальня”, “Їдальня”; варіант 3: “Будівничі”, “Обід”, “Палац”, “Третій храм”,
“Спочивальня”, “Їдальня”; варіант 4: “Будівничі”, “Обід”, “Палац”, “Третій храм”,
“Спочивальня”, “Їдальня”.
Оповідки для комп'ютера та циркуля. (Цей підзаголовок новели вказує на
оригінальність будови твору. Кожна оповідка — логічно вивершена Я одночасно є
складовою усієї новели. Між оповідками існують "перехрестя" — вказівки для читача як
друкованої книги, так і електронної. У перехрестях вказується, що можна читачеві
змінити послідовність оповідок, тобто на свій розсуд вирішити, як зручніше сприймати
всю новелу в цілому. Такий оригінальний прийом досі не зустрічався у літературі.
Завдяки йому виникає бажання ще раз повернутися до прочитаного. Назви оповідок
прості і лаконічні, не виокремлюють окремі епізоди і не порушують цілісності новели.
Це під силу лише справжньому майстрові.)

3. Поетика і фантасмагорія новели Павича. (У новелі є велика кількість деталей, котрі

через їхню символіку і метафоричність є незабутніми. Так, теслярський циркуль, який
був зображений на прапорі будівничих, про яких розповідається у новелі,
використовувався ними у будівельних роботах. У Павича він наділений метафоричним
змістом і є символом виміру життєвого шляху героїв, указує вибір напрямку цього
шляху. Але, щоб це зрозуміти, потрібна внутрішня духовна праця, щиросердність,
чуйність і доброта. Атилію вирізняє серед інших її особливе світобачення: вона ще в
дитинстві випестила, виростила у сні і в уяві дитя, вона любить, як у завірюху літають
птахи, вона поливає музикою квіти, вона серцем відчувала, що всім на землі керує
кохання.)
4. Основні концепції твору. Проблема історичної і культурної традицій,
самоіндентифікації сербського народу. Стрижневий мотив
будівництва.
Павичеве будівництво – літературне, тому двоє будівничих названі іменами
письменників – Йоана Дамаскина та Йоана Лествичника. Роман “Дамаскин” теж має
двох “архітекторів”: одну будівлю-оповідь будує автор, другу – читач (що відповідає
двом будівлям, які споруджуються для героїні). Читанню надається символічне
значення: Атилія «читає » знаки, які їй залишив Дамаскин. Відчитування дороговказів,
знайдених у їдальні, приводить героїню до нареченого. Декодування знаків, які
залишає в тексті «Дамаскина» Павич, приводить до перетворення тексту на
(латентний) гіпертекст.

1234
4. Улюблені художні засоби письменника («необарокові» метафори,
парадоксальні портрети та пейзажі, «плетіння словес», симулякр тощо).
Афористичність мови творів Милорада Павича.

Художні засоби
Приклади Розгорнуті (схожі на барокові) метафори — Ви гадаєте, я граю?—
усміхнулась вона до Дамаскина.— Де там! Цими звуками я поливаю квіти в
садку від вікнами.…Що можна сказати про будинки? Просто, якісь із них мають
хист нас любити, а якісь — ні. Будинки — то по суті безперервне листування між
будинком та тими, хто в них мешкає
Парадоксальні портрети Один із будівничих був старий, переляканий чоловічок,
короткорукий і такий мовчун, що коли його примушували заговорити, рот його
ляскав, наче риб’ячий міхур.Дамаскин був гарний, але лівша, з міцними литками
й цупкою чорною бородою із золотою защіпкою. Лікті та зап’ястя в нього були
перев’язані білими хустками, як це роблять шаблісти. Коли вони на- падають,
хустки розвіваються і спантеличують супротивника — той не знає точно, з якого
боку слід чекати удару. Але молодий Дамаскин не носив ані шаблі, ані ножа.
Майже весь час мовчав, хоча безупинно щось робив руками
Каталогізація, «плетення словес» Імена будівничих, географічні назви, речі
(наприклад, меблі в кімнаті всі починалися на «с»)
Іронія — невідомому, який напав на сплячого Дамаскина, не вдалося його
вбити, бо раптом «прикро забурчало в животі»;
гіпербола — в Атилії так багато мрій і відчуттів, що їх щодня доводиться
забувати «не пудами чи кілограмами, а тоннами»;
афоризми — «Якщо хочеш довго і щасливо прожити на землі, не щади себе ні в
чому»;
епітети, порівняння та ін.

Завдання
1. Виписати визначення термінів: постмодерністський роман, масова
культура, гіпертекст, симулякр, віртуальна реальність.
2. З’ясувати основні риси і етапи становлення гіперлітератури (Одаренко
Оксана. Простір розгалужених шляхів: знайомство з гіперлітературою. Всесвіт.
2003. №9 – 10. С. 161 – 168).
3. Скориставшись статтею Ковбасенка Юрія «Архіпелаг «Павич», острів
«Дамаскин» (Всесвітня література та культура в навчальних закладах України.
2003. № 12. С. 34 – 40) окреслити характерні риси творчості Милорада Павича.

Література
1. Адамович М. Внутренная сторона ветра: Проблема времени и вечности
в прозе Милорада Павича. Вопросы литературы. 2003. №6. С. 3 – 26.
 2. Білоног Ю. Художня парадигма «автор – читач» у романній творчості
Мілорода Павича: автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.03; Київ. нац. ун-т ім.
Тараса Шевченка. Київ, 2011. 20 с.
3. Бульвінська О. Перший письменник третього тисячоліття, або Милорад
Павич і гіпертекст. Всесвітня література та культура в навчальних закладах
України. 2003. №12. С. 28 – 32.
4. Гусев В. Рациональное и иррациональное в постмодернистской
литературе: Я. Вишневский, М. Павич, В. Пелевин. Гуманітарні науки. 2008. №2.
С. 139 – 145.
5. Сирова Н. Феномен Милорада Павича в світлі постмодерністської
культурної парадигми. Літературний дискурс: Генезис, рецепція,
інтерпретація. Збірник матеріалів міжнародної конференції. Київ, 2003. С. 268 –
277.
6. Сокол Л. Гіпертекст і постмодерністський роман. Слово і час. 2002. №11.
С. 76 – 80.
7. Татаренко А. Поетика форми в прозі постмодернізму (досвід сербської
літератури): монографія. Львів: ПАІС, 2010. 543 с.
8. Татаренко А. Розвиток стратегії гіпертекстуальнсоті у творчості
Мілорада Павича (на прикладі роману «Дамаскин»). Проблеми
слов’янознавства. 2009. Вип.58. С. 118 – 125.
9. Фененко В. Історико-культурологічна інтерпретація оповідання
Милорада Павича «Дамаскин». Літературний дискурс: Генезис, рецепція,
інтерпретація. Збірник матеріалів міжнародної конференції. Київ, 2003. С. 288 –
293.
Розшифровка символів. Розділ «Їдальня»
Стіл. Символ так званого «культурного обрію», престол дому. Одна з ланок
вертикального світосприйняття: підлога – стіл – стеля. Священне місце в домі, за яким
читали молитви, їли і т.д.
Небо, зорі, сонце, місяць – знаки, які використовували під час подорожей.У
міфопоетичній уяві багатьох народів, у тому числі українського, символи пов’язані із
світобудовою: небо – у багатьох народів означає «число», «гармонія», «середина»,
«порядок», «пуп», «життя»; сонце – центр світу, джерело життя, небесна духовність (в
українському народному мистецтві зображувалося з вінком, у вигляді княгині, панни,
матері); місяць – нічне Боже око, «молодик» (на нього замовляли на щастя і добробут);
у колядках і народних піснях українців сонце, місяць, зорі вважалися одною родиною
(сонце – мати, місяць – батько, зорі – діти).
Колядка Рівненщини
Ой там на горі
Церкву будують.
Приспів:
Дай йому,
Дай йому, Боже,
Щастя, здоров'я
Його дому.
Церкву будують
З трьома верхами.
Приспів.
З трьома верхами,
З трьома вікнами.
Приспів.
Перше віконце –
То ясен місяць.
Приспів.
Друге віконце –
То ясне сонце.
Приспів.
Третє віконце –
То ясні зорі
Корабель - символ Землі, що пливе у космічному просторі. Символ досягнення мети.
Розділ «Спальня»
30 поворотів ключа у замку – 30 сходинок «Лествиці», щоб відкрити спальню і знайти
подальший шлях, треба пройти 30 сходинок духовного зростання. Тут знову бачимо
використання гіпертексту, «цитування» (асоціації).
Ключ. Як емблема, відомий з середніх віків.Символізує безпеку; у гербах мігозначати
підкорення.Атилія закривається ключем у спальні; ключ відкриває її кімнату з
розгадками послання Дамаскина.
Циркуль - інструмент для креслення досконалого кола. У середні віки був символом
космічного ладу і запланованої дії. Особливе значення йому надавала таємна традиція
будівництва соборів. У давніх книгах зображено Творця, який креслить земні кола. У
вільних каменярів розведені під прямим кутом ніжки циркуля указують на ідеальний
баланс духа й тіла. Кут над циркулем символізує перевагу матеріального, проникнення
або перехрещування – рівновагу духовного та матеріального, циркуль над кутом –
володіння духовним.
Ріка, яку бачить з вікна спальні Атилія, - новий шлях, новий період у житті.
Собака- найдавніша домашня тварина. Символ відданості або сторож (наприклад,
Кербер). Собаки також означали «духовного свідка» та попереджали про небезпеки. У
Давньому Китаї собака належить до 11 тваринного кола, її символічне значення, перш
за все, у вигнанні демонів.Собака охороняє Атилію, навіть батько боїться підчепити
його ногою.
Перехрестя доріг – (знак, що далі використано у композиції оповідання;
можливо, зорі, які Атилія бачить на небі, утворюють перехрестя або
хрест)символ вікритості або магічної небезпеки, місце переходу сакрального
простору.На перехрестях ставили камені-вказівки, дерева з перехрестя вважали
негідними для будування житла. Знак вибору.
Хрест- самий універсальний серед простих символів. Він відображує орієнтацію у
просторі, дає точку пересічіння двох напрямків, обєднання багатьох систем в ціле,
відповідає людській фігурі з простертими убік руками. У багатьох культурах уява про
світобудову пов’язана з хрестом.Горизонтальна лінія хреста символізує жіноче начало,
землю, матерію, вертикальна – чоловіче, творче начало, небо і дух. Горизонталь – це
час, вертикаль – вічність, точка, в якій вони перетинаються, є джерелом енергії.
Симулякри оповідання:
Розділ 1
1. Число 800
2. Одне ім’я у майстрів (Йован)
3. Будівництво релігійних споруд (монастирі, келії, церкви, собори, храми)
4. Античні урни (для сліз)
Розділ 2
5. Женевський годинник із компасом на зворотному боці (подарунок батька)
6. Храм
7. Палац
8. Кораблик із хлібної скоринки (подарунок Дамаскіна)
9. Шрам у вигляді заплющеного ока (на плечі Дамаскіна і у вигаданого сина
Атилії) Розділ 3
10. Один вітер (вітер в один бік)
11. 7 вікон храму
12. 3 церкви (однакові: зелена, жовта, бузкова). «Хозарський словник» Павича
складається з червоної, зеленої, жовтої книги (прийом символістської поетики і
автоінтертекст).
13. Поранена голова Дамаскіна
14. Самшит перестав рости
Розділ 4
15. Долоня з двома перстнями (блакитні)
16. Жіноча мармурова скульптура (без руки)
17. Небесна математика
18. Шкатулка з закривавленим указівним пальцем
Розділ 5
19. Кораблик із хлібної скоринки
20. Сонце у вигляді золотого годинника
21. Зірка у формі золотого хреста
22. Чорна рукавичка із золотою тютюнницею у вигляді персня
23. Книжка «життєпис…» (1744–1784=40, Іоанн Листвичник усамітнився в пустелі Фола
на 40 років)
24. Срібний наперсток
Розділ 6
25. Відрізати косу
26. Відпустити косу
27. Циркуль
28. Мапа (карта)
29. М’яч земної кулі
30. Три вікна спочивальні
31. 30 разів клацнув замок
32. коло з радіусом 30 миль
33. 2 перстні з літерами А
Нам удалось визначити 33 деталі, які можна вважати як символами, так і симулякрами.
Відзначте число 33 у співвіднесенні з християнською символікою, поемою Данте і
романом Достоєвського. Прийміть до уваги алюзію на символістську літературу в
цілому, де символ є основним художнім засобом. Таким чином, деталі-симулякри – це і
є приклад пародіювання символістських засобів творення образу.
Узагальнення – один з характерних для Павича прийомів. Більшість його творів
пов’язані з історією Сербії – країни поствізантійської культури (колишня Східна
Римська імперія) з великими культурними традиціями. Саме звідти було успадковане
православне християнство, і Павич хотів, щоб ці традиції не було втрачено назавжди,
адже війни, загарбництво ведуть до руйнації та забуття, втрати народом свого коріння
та моральної основи.«Я вважаю, що культура певного народу важливіша, ніж
держава. Все, що я робив, робив зважаючи на це. Моя батьківщина - сербська
література. Візантійська культура, до якої належить сербська література,
охоплює певний простір, в якому я розвивався і в якому хотів розвиватися. В такому
просторі я себе добре відчував, я відчував себе вдома. Йдеться про так звану Східну
Римську імперію, як називають цю східну половину європейської цивілізації»(М.
Павич)
Війна з турками 18 ст. – війна у Югославії 1999 р., руйнування Белграду і потреба у
його відновленні; таким чином Павич узагальнює тему війни – відбудови. Війна та
будівництво – провідні лейтмотиви оповідання «Дамаскин»: «Котрогось року
наприкінціXVIII століття якийсь турецький поромник на Дрині, що саме варив у
конячій сечі курячі яйця, щоб довше зберігалися, з подивом сумлінно перерахував та
повідомив своїй владі, що у Сербію перейшло 800 сербських каменярів і мулярів з
Осата, й усі 800 - на ймення Йован. Потім вони в якомусь будівничому шалі гунули,
наче повінь, на бойовище, де тільки-но відгриміла війна між Австрією та
Туреччиною. У небувалому злеті злилися з ними в Подунав’ї, передчуваючи великі
справи, також муляри з Карловців, Земуна, Сремської Митровиці, Нового Саду,
Осієна, Танчева, Руми, з білого світу та з чорної рівнини. Ці “інджиніри”, “дунджери”,
“баукюнстлери”, “баугауптмани”, “будівничі та столяри”, “маормайстри”,
“мармурувальники” вдень купували лошаків, уважно придивляючись, чи ті добре
пасуться й п’ють, послуговуються всіма п’ятьма органами чуття, бо інакше нічого
не були б варті, а вночі бачили в снах, нібито стоять на березі зниклого моря, що в
їхніх снах і надалі шуміло та котило хвилі чорної ріллі з півночі на південь Панонії,
вдаряючись у Белградські гори»
Ми бачимо змішування культур, народів, мов, релігій, Павич створює
інтертекстуальний простір:
1-й пласт – історичний, життя Сербії між двома імперіями, трьома вірами і безліччю
мов.
2-й пласт – філософсько-символічний: вічні проблеми розпорошених етносів, які
прагнуть духовного відродження.
3-й пласт – асоціативний: враженняй осмислення тексту читачем відносно свого
життєвого досвіду і знань.
4-й пласт – поєднання усіх часівта історичних фактів в один світовий час існування
людства, так у творі з’являються Йовани Дамаскин та Лествичник.