Заболотських Ольги 4-Б (74)
Письмова самостійна робота №1
Тема: Література “втраченої генерації”.
Компаративний аналіз романів Е.М. Ремарка та Е.Хемінгуея
Завдання Е.М. Ремарк “На Західному фронті
без змін”
1 Образ Пауль Боймер - головний персонаж
. головног роману; дев'ятнадцятирічний школяр
о героя, разом із однокласниками
вік, добровольцем пішов на війну
ставленн
(1914-1918), піддавшись загальному
я до
патріотичному пориву і
подій,
мотиваці мілітаристській пропаганді.Пауль,
я по-дитячому вірячи в усе що йому
вчинків. говорили про «німецьку культуру», и
винятковість, про німецький гуманізм,
вірячи своєму учителю Кантореку, їде
на фронт захищати «німецьку
цивілізацію)
Але кілька тижнів військового
навчання з муштрою розвіяли у очах
юнака «класичний ідеал
батьківщини». На передову хлопець
потрапляє, вже втративши будь-які
ілюзії.
Головний герой, як і більшість
фронтовиків, відчуває тугу за рідною
домівкою, шалене бажання
врятуватися в жахливому вирі війни,
та водночас він усвідомлює
незворотність внутрішніх змін: «Нас
відрізало від справжньої діяльності,
від прагнень, від прогресу. Ми вже не
віримо в них. Ми віримо у війну».
«Таким чином, тепер ми маємо те,
чого треба солдатові для щастя: добрі
харчі та спокій. Це зовсім небагато,
коли поміркувати. Якихось два роки
тому ми страшенно зневажали б себе
за це. А тепер ми майже задоволені.
До всього можна звикнути, навіть до
траншей».
Час, проведений на фронті, дозволяє
героєві роману констатувати: «Ми
стали солдатами добровільно,
пройняті ентузіазмом; але тут робили
все, щоб вибити з нас це почуття...
Ми уявляли собі наш обов’язок
зовсім іншим і гадали, що нас
Е.Хемінгуей
“Прощавай, зброє!”
Головний герой твору – офіцер за посадою і
розумна людина по натурі – розуміє і тих, і
інших. Чому він, американець, опиняється в
гущавині європейської війни, здається, не
знає навіть він сам. Пішовши на фронт
добровільно, з часом Фредерік Генрі під
впливом окремих життєвих вражень
починає сумніватися в її доцільності. Е.
Хемінгуей зводить героя з різними людьми,
і всі вони, кожен у свій спосіб, засуджують
війну за її братовбивчий характер. Крім
того, трансформації світогляду персонажа
сприяють спостережені ним картини
людських страждань (наприклад: «Він
лежав ногами до мене, і в мигтінні світла і
темряви я побачив, що обидві вони
розтрощені над колінами. Одну геть
відірвало, а друга трималася на сухожилках
та подертій холоші, і той оцупок сіпався і
згинався, неначе жив окремим життям»).
У підсумку патріотичні ілюзії Фредеріка
Генрі остаточно розвіюються перед лицем
жорстокої дійсності. Герой зізнається:
«Мене завжди бентежили слова
«священний», «славний», «жертва» та ще
оцей вислів «не мине марно». Ми чули їх,
часом стоячи під дощем десь віддалік, так
що до нас долинали самі ті слова,
вигукувані щодуху, і читали на плакатах,
що їх наліплювано на інші плакати, але я не
бачив довкола нічого священного, а те, що
називали славним, не гідне було слави, а
жертви були такі самі з вигляду, як і в
чикагських бойнях, ото хіба що м’ясо не
пускали на продаж, а закопували в землю»
Опинившись серед затриманих,
лейтенант Генрі остаточно розуміє
антилюдяність війни, в яку він ще не так
давно вірив. Як наслідок, колишній
доброволець, рятуючи власне життя,
обирає долю втікача-дезертира.
 готують до героїчних вчинків...».
Герой загинув у жовтні 1918 року, за
кілька тижнів до закінчення війни. Це
був один із тих днів, коли на всьому
фронті було тихо і спокійно, усі
повідомлення містили лише одну
фразу: «На Західному фронті без
змін».
«Він лежав обличчям до землі. Коли
його перевернули, то помітили, що
він, напевно, недовго мучився, - на
обличчі в нього був такий спокійний
вираз, ніби він був задоволений тим,
що все скінчилося саме так»
2. Ставленні Пауль Боймер, побувавши у
до інших відпустці, відчув самотність,
людей: непричетність до всього, що діється.
кохання Він хоче повернутися в минуле,
та
відчути себе таким., яким був на
дружба
війни. Але його охоплює страшне
в житті
головно почуття відчуження..Довгі роки ми
го героя. одне одного вбивали, це стало
нашою першою професією у житті.
Все, що ми знаємо про життя,
зводиться до одного — до смерті. Що
ж буде потім? І що буде з нами? Так
з'явилися ті, кого згодом назвуть
«втраченим поколінням». Вони
зрозуміли всю безглуздість,
злочинність і антинародність війни.
3. Роль Доля сімох однокласників
інших від колишніх однокласників на
персона- момент початку роману залишилося
жів в дванадцять чоловік замість
ідейній двадцяти: семеро вже були вбиті,
концепції четверо поранені, один - потрапив у
твору божевільню, а на момент завершення
війни - нікого. Ремарк залишив на
полі бою всіх, в тому числі і свого
Показово, що за подібний вчинок Е.
Хемінгуей свого героя не засуджує.
Навпаки, у підтексті роману чітко
простежується думка, що прощання зі
зброєю для Фредеріка Генрі стає свідченням
його цілковитого прозріння. Істинна
причина дезертирства Генрі не в страхові
перед смертю, а в усвідомленні того, що
нічого важливішого й ціннішого за людське
життя, прості людські почуття під цим
небом немає. І в цьому гуманізм і оптимізм
роману Хемінгуея.
Не рятує лейтенанта Генрі й релігія. Герой
роману «Прощавай, зброє!» якийсь час
намагається відкрити для себе Бога, у чому
йому допомагає спілкування з полковим
священиком. Ще на початку твору він
зауважує, що їх «єднало багато спільного,
але дещо й роз’єднувало. Він завжди знав
те, чого не знав я...» , тобто припускає, що
священику відомо, як уберегтися від
кривавого світу й не втратити людяності в
умовах війни. Як наслідок, герой зізнається,
що Бога не любить, а іноді навіть боїться, бо
тільки жорстокий Творець міг допустити
таке кровопролиття.
Живучи в Італії, він вирішує, що краще
йому встати на сторону людей, до яких він
звик, ніж повертатися на батьківщину і
займатися нічого не значущими діями в
підготовчому військовому таборі. На
реальному фронті він має справжнє діло і
відчуває себе більш живим. Тут у нього –
друзі, дівчата, робота. Але все змінюється,
коли в життя Генрі входить Кетрін. Як
тільки у героя з’являється те, заради чого
варто жити по-справжньому, він без
докорів сумління залишає поле бою, щоб
займатися єдиним, що його цікавить – їсти,
пити, спати з коханою жінкою.
Доля коханої жінки
Розгортається на тлі війни любовна історія
між лейтенантом санітарного загону,
Фредеріком Генрі і медсестрою Кетрін.
Головний герой залишає зброю і втікає з
коханою до нейтральної Швейцарії. І теї
навколишній світ його, здається, анітрохи
не обходить, він повністю віддаєт своєму
почуттю до Кетрін, піклуванням про неї,
 головного героя - Пауля Боймера
«На Західному фронті без змін» -
роман не про героїв, а про жертви, до
яких Ремарк зараховує як загиблих, так
і тих, молодих людей,які врятувалися
від снарядів.
«Їх вирвали із звичного життя… Їх
шпурнули в криваву грязь війни…
Колись вони були хлопцями, що
вчилися жити і мислити. Тепер вони
-- гарматне м'ясо. Солдати. Тисячі і
тисячі навіки ляжуть на полях Першої
світової. Тисячі і тисячі тих, що
повернулися ще пошкодують, що не
лягли разом з убитими. Але поки -- на
західному фронті все ще БЕЗ змін…»
Герої роману «На Західному фронті
без змін» теж відчувають себе
створеними для добра і краси, а їх
змушують вбивати. Подібне
становище викликає цілком
умотивоване обурення: «Я бачу, що
хтось нацьковує народ на народ, і
люди вбивають – мовчки, слухняно,
по-дурному, не розуміючи, що
роблять, і не відчуваючи ніякої
провини» ; «Чийсь наказ перетворив
ці мовчазні постаті на наших ворогів;
інший наказ міг би перетворити їх на
наших друзів… Кожний унтер-офіцер
для новобранців, кожний класний
наставник для школярів більший
ворог, ніж вони для нас».
4. Образ В епіграфі до роману «На Західному
війни. фронті без змін» Е. М. Ремарк
Яким написав: «Ця книжка – не
чином звинувачення і не сповідь. Це лише
розкри- спроба розповісти про покоління, яке
вається занапастила війна, про тих, хто став її
у жертвою, навіть коли врятувався від
творах. снарядів».У романі «На Західному
фронті без змін» Е. М. Ремарк якраз і
відтворив ту жахливу атмосферу, яка
калічила не тільки тіла, але й, що не
менш важливо, душі людей.
«Окрім того, ми майже нічого не
знали: у нас були свої мрії, захоплення
і школа, більше ще нічого не встигли
пережити. І від цього нічого не
залишилося. Ми ще не встигли
пустити коріння - війна нас знищила».
мріє стати батьком. Але щастя його недовге
— Кетрін помирає під час пологів, гине й
дитина. Навколо нього утворилася
порожнеча. Життя втратило сенс. Істинна
причина дезертирства Генрі не у страхові
перед смертю, а в усвідом ленні того, що
нічого важливішого І ціннішого за людське
життя, прості людські почуття під цим
небом немає. І в цьому гуманізм й оптимізм
твору Хемінгуея.
Коли Кетрін вмирає від важких пологів,
роман закінчується. Хемінгуей просто і
лаконічно описує останню сцену прощання
Генрі з Кетрін, що нагадує герою «статую».
Перед смертю дівчина залишається вірна
собі: вона не хоче, щоб до неї звали ні
доктора, щоб полегшити тілесну біль, ні
священика, щоб полегшити біль духовну,
все, чого вона хоче – це Генрі.
За словами критика У. Аллена, ця книга є
однією з «найбільших любовних історій у
світовій літературі».
Війна Хемінгуея проста і безжальна, як і
його критика цього безглуздого процесу. У
ній є місце подвигу, але дурості в ній,
мабуть, ще більше. Більшість героїв роману
«Прощавай, зброє!» Ненавидять війну. Вони
б і раді з нею покінчити, але не можуть. Тих,
хто йде з поля бою, чекає або розстріл, або
сімейний ганьба. Італійський уряд надходить
хитро: сім’я зганьбився солдата
позбавляється виборчих прав, суспільної
поваги і державного захисту.
Будь-хто може прийти до неї в будинок і
зробити з її членами все, що захоче. Ніхто з
бійців не бажає такої страшної долі для
своїх рідних, тому й воює, в таємниці
сподіваючись на загострення хронічних
хвороб, отримання невеликих поранень або
кінець війни.
 Підготовка до війни зробила юнаків
«черствими, недовірливими,
безжальними, мстивими,
брутальними» - війна показала їм, що
саме в цих якостях вони потребували
для того, щоб вижити. Навчання в
казармі виробило в майбутніх солдатах
«сильне, завжди готове до дії почуття
взаємної співпраці» - війна
перетворила їх в «єдине хороше», яке
тільки вона могла дати людству -
«товариство».

На полі бою все, чого вчили героїв у

школі, виявилося непотрібним: на
зміну фізичним законам прийшли
закони життєві, які полягають у знанні
того, «як закурювати під дощем і на
вітрі» і як краще … вбивати - «удар
багнетом найкраще наносити в живіт, а
не в ребра, бо в животі багнет не
застрягає ».

5. Головні Письменник із власного досвіду знав, Непривабливі військові будні і щирі

проблем що для тих бійців Першої світової, які
и твору, повернулися додому живими й
в який фізично неушкодженими, війна не
спосіб закінчилася, вона залишилася жити в
вони їхніх спогадах і душевних ранах. Їхній
втілені в психологічний стан пізніше досить
романах. влучно назвуть пошуками «втраченої
генерації», тобто покоління, яке на
війні втратило свої колишні ідеали,
мрії, ілюзії, більше того – сенс
подальшого існування.
людські почуття забезпечили авторові
вихід на класичну художню проблематику
– усвідомлення людиною свого місця в
світі і визначення важливих життєвих
констант «війни» і «світу», «життя» і
«смерті», «віри» і «невіри», «проблема
релігії»
протистояння людини невблаганною
влади зовнішніх сил, «перемоги в
ураженні».

6. Художні У романі "На Західному фронті без
засоби змін" автор змальовує моторошні
розкрит звуки бою і неймовірну тишу перед
тя ним, показує людину з її страхом,
ідейного стражданнями і переживаннями. У
змісту жорстокій битві немає переможців і
творів. переможених, а є тільки жертви.
Розкриваючи жахливу безглузду
сутність кривавої бійні, Ремарк в
експресіоністській манері, часом
навіть натуралістичне, змальовує її
будні. Смерть тут іноді жаданіша від
життя, проте герої Ремарка за
будь-яких обставин зберігають
даровану Богом силу духу, яка не
дозволяє їм перетворитися на звіра,
допомагає зберегти в собі Людину.
В контексті роману Е. М. Ремарка це
усвідомлення своєї долі виявляється
Справжнє обличчя Першої світової
відкривається перед лейтенантом санітарної
автоколони італійського фронту Генрі
поступово, шляхом майстерного
використання Е. Хемінгуеєм можливостей
художнього синтезу. Загальна похмура
тональність задається письменником уже в
першому розділі роману: «Дорогою повз
будинок проходило військо, і курява, яку
воно збивало, припорошувала віти дерев. Та
й стовбури дерев були геть запорошені, і
падолист того року почався рано, і ми
бачили, як дорогою іде військо, як
здіймається за ним курява, як спадає листя
від подувів вітру, як проходять солдати і
врешті на голій білястій дорозі лишається
тільки опале листя». Гнітючу атмосферу
безнадії посилює авторська згадка про
зимові дощі та епідемію холери, і навіть
констатація факту про
 фатальним: не знайшовши свого місця наступні перемоги не змінює
в умовах мирного існування під час песимістичного настрою.
відпустки, Пауль Боймер повертається Навіть історія кохання, уведена
на фронт, щоб зустріти там власну письменником у роман, підпорядковується
передчасну смерть. Такий фінал антивоєнній тематиці твору: війна постійно
роману, максимально підсилює його впливає на розвиток стосунків між героями,
викривальний пафос. і чим сильнішим стає їхнє почуття, тим
Реальність виявилася жахливою, і більш трагічні картини фронтових буднів
автор фіксує її без будь-яких його супроводжують.
маскувань: «Ми бачимо людей, ще
живих, хоч їм відірвало голову;
бачимо солдатів, яким відтяло обидві
ступні, вони шкандибають до
найближчої вирви на своїх обрубках із
уламками кісток; якийсь єфрейтор
повзе два кілометри на руках і тягне за
собою перебиті ноги; інший іде на
перев’язувальний пункт, притискуючи
до себе свої кишки, а вони однаково
вивалюються; ми бачимо людей без
рота, без нижньої щелепи, без
обличчя; знаходимо чоловіка, що дві
години затискає зубами артерію у себе
на руці...» .

Можна зазаначити, що Ремарк у

зображенні війни занадто
захоплюється натуралістичною
деталізацією. Я ж переконана, що
той, хто пережив страхіття
фронтового життя, писати інакше
просто не міг.

У романі "На Західному фронті без

змін" автор змальовує моторошні
звуки бою і неймовірну тишу перед
ним, показує людину з її страхом,
стражданнями і переживаннями. У
жорстокій битві немає переможців і
переможених, а є тільки жертви.
Розкриваючи жахливу безглузду
сутність кривавої бійні, Ремарк в
експресіоністській манері, часом
навіть натуралістичне, змальовує її
будні. Смерть тут іноді жаданіша від
життя, проте герої Ремарка за
будь-яких обставин зберігають
даровану Богом силу духу, яка не
дозволяє їм перетворитися на звіра,
допомагає зберегти в собі Людину.

Висновки: В результаті компаративного аналізу двох романів Е. М. Ремарка та Е. Хемінгуея можемо

стверджувати, що зображені в них картини воєнного лихоліття та дослідження внутрішньої еволюції
безпосередніх учасників Першої світової війни є головними засобами засудження ганебної політики
мілітаризму. Кожен із письменників виявив власне ставлення до зображуваних подій, але, не зважаючи
на той факт, що всі вони були представниками різних країн, у минулому – солдатами ворожих по відношенню
одна до одної армій, висновок у всіх виявився однаковим: війнам, спрямованим на масове винищення народів,
виправдання бути не може.

Як відомо, писати про війну можна, дивлячись на неї очима історика, а можна на основі вражень звичайного
фронтовика. Е.М. Ремарк та Е.Хемінгуей, зображували її саме так: крізь призму сприйняття рядового солдата,
людини, котра з власного досвіду, а не зі сторінок офіційної преси, знала про всі перипетії воєнного лихоліття.
Причиною тому стали сторінки біографії кращих представників антивоєнної прози 20-х років ХХ століття.
Так, безпосереднім учасником Першої світової був Ернест Хемінгуей, відомий американський журналіст і
надзвичайно талановитий письменник. Дев’ятнадцятирічним юнаком він потрапив на італійський фронт.Півроку,
проведені на фронті, змінили життя Е. Хемінгуея, зробили його не просто зрілою, а й відповідальною людиною,
котра чітко визначила свою громадянську позицію: боротися з війною як явищем скрізь і завжди, у першу чергу
художнім словом. Тому саме у 20-х роках ХХ століття звинувачувальним актом усім, хто розпалює війни,
прозвучав роман Е. Хемінгуея «Прощавай, зброє!».

У воєнних окопах проходив період становлення світоглядних переконань майбутнього німецького письменника
Еріха Марії Ремарка. Він мріяв присвятити себе мистецтву, але натомість у 1916 році ще зовсім юний учорашній
гімназист потрапив на фронт. Там Е. М. Ремаркові довелося не лише змужніти, але й утратити віру в
справедливість світобудови.У підсумку з внутрішньої потреби розповісти про себе й про своє скалічене війною
покоління Е. М. Ремарк узявся за перо – так з’явився його перший антивоєнний роман «На Західному фронті без
змін».

Як бачимо, і Е. М. Ремарк та Е. Хемінгуей, пройшовши складний шлях суворих життєвих випробувань, не

змогли стерти з пам’яті того, що їм довелося пережити. У підсумку романи «На Західному фронті без змін» та
«Прощавай, зброє!» стали свідоцтвом доби, позначеної агресією та ідеологічним протистоянням. Вони зримо й
масштабно відтворювали специфіку впливу великої політики на звичайну людину, демонстрували, з одного
боку, механізми нівелювання загальнолюдських цінностей, а з іншого
– прагнення не одинаків, а цілого покоління відстоювати право на особистісний розвиток в умовах
мирного співіснування.

що свідчить про наступне :

Типологічна спорідненість романів «Прощавай, зброє!» з романом «На Західному фронті без змін» дуже чітка.
По-перше, це зображення фронтових буднів, позначених смертями й стражданнями;
по-друге, пильна авторська увага до тієї еволюції, яку пройшов головний герой від переконаності у
справедливості війни до її повного заперечення.

Митці були переконані, що, нехтуючи найбільшою цінністю на землі – людським життям, братовбивчі війни на
зразок Першої світової перетворюються на трагедію як для переможених, так і для переможців. Про це не варто
забувати ніколи, адже схильність до розпалення міжнаціональної та ідеологічної ворожнечі, на жаль,
спостерігається і в наш час.