МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ПРИВАТНИЙ

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА

АКАДЕМІЯ ІВАНА ЗОЛОТОУСТОГО
Кафедра богословя

Зубінський Ігор Любомирович

ЙОСИФ ТА ЙОГО БРАТИ

Викладач:
Доктор філософії в галузі «Богословя»

Яцишин Андрій Іванович

Зміст
1. Розділ І : Улюбленець у нарядному одязі

 Швидкий суд Іуди

 Падіння і зліт Йосифа

 Йосиф випробовує братів

 Але тепер не засмучуйтеся

2. Розділ VI: Приклад Йосифа

Розділ І
 Улюбленець у нарядному одязі

Історії Йосифа присвячена вся остання частина книги Буття, починаючи з 37-
го розділу. Передусім, це – історія сім’ї. У Якова були дві дружини,
улюблена Рахиль і нелюбима Лія. Всього від дружин і наложниць (у ті часи
це було нормою, і наложниці мали певний статус у структурі патріархальної
сім’ї) у нього народилося дванадцять синів, родоначальників дванадцяти
колін Ізраїлевих, але Рахиль народила лише двох з них – Йосифа та
Веніаміна, і останніх пологів не пережила. Таких дітей батьки люблять по-
особливому. І Яків не приховував своєї пристрасті – він навіть подарував
Йосифу особливий різноколірний одяг. Та й сам Йосиф не був занадто
скромним. Одного разу йому приснилося, що сім’я в’язала в полі снопи – і
снопи братів вклонилися снопу Йосифа. А іншим разом уві сні йому
поклонялися вже сонце, місяць і одинадцять зірок. Він не забарився
розповісти ці сни своїм домашнім, “і насварив його батько його і сказав
йому: що це за сон, який ти бачив? невже я і твоя мати, і твої брати
прийдемо поклонитися тобі до землі?” (Буття 37:10). Вони не підозрювали,
що насправді, з часом, так воно і станеться… А доки батько відправив
Йосифа провідати старших братів, які пасли худобу далеко від дому. Але
коли це зарозуміле хлопченя у своєму строкатому одіянні йшло до них
полем, у них дозрівав план: “Вб’ємо його, і кинемо його в який-небудь рів, і
скажемо, що хижий звір з’їв його; і побачимо, що буде із його снів” (Буття
37:20). Брати схопили Йосифа, кинули в пересохлий рів для збору дощової
води і сіли за трапезу – не пропадати ж батьківському пригощанню, яке
приніс для них братик. І коли вдалині показався караван купців, їм спав на
думку простіший і вигідніший спосіб позбутися брата. Дійсно, для чого його
вбивати? Можна просто продати його в рабство в чужу країну, і ніхто ніколи
більше його не побачить Красивий одяг Йосифа брати розірвали і вимазали в
крові козеняти. “Ми це знайшли; подивися, чи сина твого цей одяг, чи ні?”
(Буття 37:32) – спиталися вони батька, і той впізнав його. Здавалося б, тут
можна ставити крапку – але насправді це тільки зав’язка сюжету.

Швидкий суд Іуди

Відразу після епізоду продажу Йосифа книга Буття розповідає, здавалося б,

абсолютно сторонню історію. Насправді, дивно: життя сім’ї після втрати
Йосифа йде далі, немов нічого і не сталося. В одного з його братів, Іуди, були
три сини. Старший одружився на дівчині на ім’я Фамар, яка означає
“фінікова пальма”, але незабаром він помер. За звичаєм того часу вдову
бездітного старшого брата брав за дружину молодший, і народжений від
цього шлюбу первенець вважався нащадком брата, який помер. Незабаром
після весілля з Фамар’ю помер і другий син Іуди. Запідозривши недобре,
батько відмовився давати в чоловіки невістці останнього сина.

Тоді Фамар зважилася вчинити хитрість. Одного разу вона вбралася

блудницею і підстерегла Іуду на дорозі. Оскільки тоді блудниці закривали
обличчя покривалами, Іуда не впізнав її і охоче скористався її послугами. Як
гонорар він обіцяв прислати їй козеня, а як заставу, залишив їй свої печатку і
тростину (тодішні аналоги паспорта і кредитної картки).

Іуда дійсно незабаром відправив їй козеня з одним своїм приятелем, але той,
зрозуміло, ніяку блудницю не знайшов. А Іуді тим часом донесли про
вагітність його невістки Фамарі. Його суд був швидкий: “Виведіть її, і нехай
вона буде спалена” (Буття 38:24). Але тут Фамар пред’явила Іуді його власні
речі. “Вона права, а не я!” – визнав Іуда. Але про яку ж правоту може йти
мова в такій скандальній історії? Головна тема розповіді про патріархів –
історія збереження і примноження обраного народу, нащадків Ізраїлю.
Незважаючи на опір Іуди, саме Фамар зробила все, що могла, щоб його рід
продовжився.

Як пов’язана ця історія з історією Йосифа? Один з ранніх юдейських

коментаторів пояснює це так: “Святий, будь Він благословенний, сказав Іуді:
ти обдурив свого батька за допомогою козеняти. Фамар обдурить за
допомогою козеняти тебе самого. Ти сказав своєму батькові: “Впізнай!” –
Фамар скаже: ” Впізнай!” тобі самому”.

Це історія про покарання, адже воно не обов’язково приходить у вигляді

вогненної блискавки – дуже часто людина сама зазнає те, що змусила зазнати
інших. Адже Іуда не просто пережив приниження, не просто був обдурений –
він ще і втратив двох синів, як і його батько, Яків, втратив через Іуду свого
сина Йосифа.

Падіння і зліт Йосифа

В Єгипті, куди потрапив проданий у рабство Йосиф, Господь залишався з

ним і благословляв його. Але благословення зовсім не означає відсутність
проблем, іноді навіть навпаки. Бог провів Йосифа через безліч випробувань,
дав йому зазнати і шану, і приниження, і любов чужих, і ненависть своїх. У
результаті наївний юнак перетворився на досвідченого і терплячого чоловіка.
Бог довіряв йому, знаючи, що випробування зроблять його сильнішим і
мудрішим.

Звичайно, Йосиф міг сказати Богу: “Ти відвернувся від мене, тепер я сам
буду ковалем свого щастя, я досягну всього своїми власними силами”. Але
він не зробив цього, залишаючись вірним Богові в усіх обставинах,
дотримуючись Його заповідей і прагнучи побачити в усьому тому, що
відбувається, Його волю, а не гру випадкових обставин.
Йосиф виявився домашнім слугою одного єгипетського вельможі. Видно, у
цьому юнакові дійсно було щось особливе, і хазяїн щиро прив’язався до
нового раба, а з часом навіть зробив його головним управителем. Але, на біду
Йосифа, він приглянувся не лише хазяїну, але і його дружині. Вона
спробувала спокусити юнака, але він вирвався з її обіймів, залишивши в неї в
руках свій одяг. Тоді вона звинуватила його в спробі зґвалтування

Йосифа ув’язнили. Здавалося, звідти йому вже не вибратися. Але Господь не

залишив його і у в’язниці. Одного разу двоє інших ув’язнених побачили
дивні сни, значення яких Йосиф точно розтлумачив: незабаром один з них
був страчений, другий – наближений до фараона. На радощах він і думати
забув про цього дивного юнака в темниці. Але одного разу два загадкові сни
(знову ці парні сни!) привиділися вже самому фараонові. З річки вийшли сім
корів, гарних на вигляд і повних тілом, а слідом за ними – сім худих, які з’їли
перших. А потім приснилося стебло, на якому виросли спершу сім колосків
гладеньких і гарних, а потім – сім колосків виснажених і висушених, і вони
теж “пожерли” хороші колоски. Ніхто не міг розгадати сенс цих сновидінь.

Тоді наближений фараона згадав про Йосифа. Його витягнули з в’язниці,

причепурили і доставили до фараона. І він дав відповідь: “Що Бог зробить,
те Він показав фараонові. Ось, настає сім років великого достатку в усій
землі Єгипетській; після них настануть сім років голоду, і забудеться весь
той достаток у землі Єгипетській, і виснажить голод землю. Нехай накаже
фараон поставити над землею наглядачів збирати за сім років достатку
п’яту частину усього врожаю землі Єгипетської… і буде ця їжа в запас для
землі на сім років голоду” (Буття 41:28-30,34,36). Відповідь фараона була
гідна царя: “Оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає настільки розумного
і мудрого, як ти, і твого слова буде дотримуватися весь народ мій; тільки
престолом я буду більшим за тебе” (Буття 41:39,40).
Так Йосиф став другою людиною в Єгипті. Його пророцтво збулося, у сім
благодатних років були зроблені щедрі запаси, а в сім років голоду Йосиф
розпорядився продавати зерно населенню

ЙОСИФ ВИПРОБОВУЄ БРАТІВ

Одного разу під час голоду в Єгипет прийшли купувати хліб для своїх
близьких якісь люди з Палестини, в яких Йосиф упізнав своїх братів.
Зрозуміло, вони і подумати не могли, що цей блискучий вельможа – той
самий хлопчина, якого вони колись продали в рабство…

Здавалося б, час розплати настав. Вони були повністю в його владі, тепер від
нього залежало – стратити їх чи простити, залишити голодними чи врятувати
від загибелі. Тут кожен з нас може зупинитися і подумати: а як би я вчинив
на місці Йосифа? Покарав би їх чи простив, відкрився б їм відразу чи трохи
пограв би в кішки-мишки?

Але для Йосифа ці люди, передусім, були його рідними братами, і ніякий гріх
не відміняв цієї спорідненості. Карати їх за минулий гріх Йосиф не збирався,
але і прощати не квапився. Тепер це був вже не наївний юнак, який напоказ
виставляв особливе ставлення батька – це був досвідчений царедворець, який
пройшов через нещастя та успіх і знав ціну людським словам і вчинкам. Не
помста, але випробування було в нього на думці: що, якщо вони анітрохи не
змінилися і всі так само готові із заздрості чи жадності продати рідного
брата? Як вчинять вони зараз, якщо знову опиняться в подібній ситуації?
Саме це він і збирався перевірити.
Річ у тім, що серед братів, які продали його, не було молодшого сина Рахилі
– Веніаміна, який тоді був ще зовсім маленьким. Не пішов він з братами і
цього разу, мабуть, залишився вдома з батьком. Напевно, тепер він став
улюбленцем, якому всі заздрять. Історія повторюється?

Спершу Йосиф оголосив братам, що підозрює в них шпигунів. Якщо вони

чесні люди, нехай детально розкажуть про свою родину. І вони розповіли: і
про батька, і про Веніаміна, і про зниклого Йосифа…

Тоді так і не впізнаний Йосиф сказав їм по-єгипетські через перекладача: “Я

випробую вас. Один з вас нехай залишиться тут, а ви підіть і приведіть до
мене молодшого брата. Якщо ви говорите правду, я відпущу всіх”. Таким
чином вони доведуть, що сказали правду і вони насправді не шпигуни.

“Це покарання за те, що ми зробили з Йосифом!” – стали говорити один

одному єврейською брати. Вони ж не підозрювали, що грізний вельможа сам
говорить їхньою мовою! Йосифу довелося вийти з кімнати, щоб угамувати
сльози, які наринули. Принаймні вони пам’ятають, вони визнають свій гріх.
Але як же вони будуть поводитись тепер? Чи зрадять брата? Він знову
ввійшов до залу і наказав узяти під варту одного з братів – Симеона.

Здивовані брати повернулися додому і все розповіли батьку. Спочатку він

ніяк не хотів відпускати свого улюбленця Веніаміна в Єгипет: Йосиф
загинув, Симеон у полоні, а якщо ще з Веніаміном щось станеться. Але голод
ставав усе сильніше, і в сім’ї просто не залишалося іншого виходу, окрім як
купувати зерно в Єгипті. Брати знову відправилися в дорогу, захопивши із
собою Веніаміна і багаті дари для дивного єгиптянина. Їм залишалося тільки
покластися на його милість, довіритися його слову.

Але Йосиф не квапився розкрити свій секрет, продовжуючи випробовувати

братів. Коли вони прийшли, він усадив їх за стіл, окремо від себе, і посилав зі
свого столу страви, причому “частка Веніаміна була вп’ятеро більшою за
частки кожного з них” (Буття 43:34). Помилуйтеся на цього улюбленця, –
немов казав він братам.

Але і цього було мало. Він відпустив усіх додому, а сам велів підкласти в
мішок Веніаміна свою срібну чашу. Виявивши “крадіжку”, братів
наздогнали, обшукали, чашу знайшли. Вирок Йосифа був суворий: “Той, у
чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька
вашого” (Буття 44:17).

Зупинимося тут на хвилинку і уявимо себе на місці братів. Найлегше було б

погодитися: адже це справедливо. Веніамін залишився б жити з Йосифом в
Єгипті, напевно старший брат розповів би йому все і потурбувався би про
нього. Інші мирно повернулися б додому. Ніхто б не постраждав… окрім
невтішного батька і сімейного миру. Словом, Йосиф дав братам вибір: піти
геть, зрадивши брата, або вирішити те ж завдання по-новому, знайти кращу,
правильнішу відповідь. І тоді слово взяв Іуда: “Нехай я, раб твій, замість
отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами
своїми: бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною?” (Буття
44:33,34)

“Але тепер не засмучуйтеся”

Тепер, коли брати довели на ділі, що вже не кинуть брата в біді, Йосифу не
було сенсу випробовувати їх далі. Відіславши геть усіх єгиптян, він
заголосив і сказав приголомшеним братам слова, які, напевно, мало хто міг
би сказати кривдникам: “Я – Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет;
але тепер не засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди,
тому що Бог послав мене перед вами для збереження вашого життя.
Отже, не ви послали мене сюди, але Бог, Який і поставив мене батьком
фараонові і господарем в усьому домі його і владикою по всій землі
Єгипетській” (Буття 45:4,5,8).

Напевно, він міг би прочитати своїм братам цілу лекцію про те, що таке
добре і що таке погано, а їм залишалося б тільки скрушно мовчати чи
принижено просити вибачення. Але він вже їх простив, бо випробував і
побачив зміну в їхньому серце, а не порожні вибачення. Замість настанов він
повідомив їм щось набагато важливіше: Бог не забуває про нас, навіть коли
ми забуваємо про Нього, і Він може обернути до нашого блага самі
непристойні наші вчинки.

Так, було скоєно страшну зраду, але Бог влаштував усе так, що тепер Йосиф
зможе врятувати всю свою сім’ю від голоду. Напевно, якби брати не вчинили
того гріха, Бог усе одно знайшов би спосіб влаштувати цей порятунок,
напевно, шлях до нього був би набагато коротший і менш болісний. Але нам
важливо пам’ятати, що світ лежить у Нього на долоні і навіть наше зло Він
може переплавити на благо, якщо тільки ми довіримося Йому.

Так воно й вийшло: Яків з усім своїм сімейством переселився в Єгипет і

обійняв Йосифа, якого вже не сподівався побачити. Мир у сім’ї був
відновлений.

Сьогодні часто можна почути про “жорстоке старозавітне” ставлення до

гріха і грішника, якого необхідно покарати. Але тут, у найпершій книзі
Старого Завіту, розказана дивовижна історія про прощення, яке в той самий
час не мало нічого спільного з байдужістю до гріха. Йосиф відмовився
мститися за себе, відмовився навіть від викриття братів, які згрішили проти
нього. У нього не було до них жодних претензій і рахунків. Замість цього він
провів їх через випробування і переконався, що відбулося справжнє
покаяння: вони усвідомили, що вчинили погано, і в наступній подібній
ситуації готові були вчинити інакше. Карати їх або прощати – це Йосиф
надав Богові. Йому було важливо інше: повернути братів.

Але сім’ї, яка знову возз’єдналася, жити в Єгипті належало не вічно –

наступна книга Біблії, Вихід, розповідає про нові випробовування і нові
шляхи, якими Бог вів нащадків Якова до порятунку. Адже Священна Історія
– це історія живих людей, і кожне покоління мало наново відкривати для себе
вічні істини.

РОЗДІЛ II

ПРИКЛАД ЙОСИФА

«І сказали один одному: ось, іде сновидець; підемо тепер, і вб’ємо його, і
кинемо його в який-небудь рів, і скажемо, що хижий звір з’їв його; і
побачимо, що буде із його снів» (Бут. 37:19,20), – те, що сталася з Йосифом і
його братами, дуже нагадує ситуацію, яку описує 2-й псалом: «Навіщо
бунтуються народи і люди замишляють марне? Повстають царі землі, і
князі змовляються разом проти Господа і проти Христа Його. “Розірвемо,
кажуть, пута їхні й скинемо з себе ярмо їхнє”. Той, Хто живе на небесах,
посміється з них, Господь осоромить їх» (Пс. 2:1-4).

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які

досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – який же приклад, цінний урок ми
можемо отримати з історії Йосифа та його братів?

«Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не

дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54:23), – так Йосиф і вчинив, що в
підсумку врятувало його від багатьох лих і нещасть, і зробило переможцем.
Проте сподівання на Бога, часто на відміну від нас, у Йосифовому випадку
полягало в слідуванні заповідям Божим. І це логічно: якщо ти сподіваєшся на
Бога, то повинен жити за Його принципами, які передусім сконцентровані в
Його святих заповідях. Якщо ж ти лише на словах сподіваєшся на Бога, а твої
справи свідчать про зовсім інше, то ти… чиниш, як більшість людей, тобто
дієш нелогічно, помиляєшся, а точніше вдаєшся до самообману: «Будьте ж
виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють» (Як.
1:22).

Не так діяв Йосиф. Що він відповів дружині царедворця Потифара на

пропозицію спати з ним? – «Як же зроблю я це велике зло і згрішу перед
Богом?» (Бут. 39:9). Чи багато хто згадає про Бога, коли за світськими
мірками, саме щастя пливе в руки: багатство, пошана, увага від осіб
протилежної статі?

Втім, все у світі має свою ціну, зокрема і вірність Богу, яка може набувати
форму і тюремного ув’язнення, що і сталося з Йосифом за відмову чинити
перелюб із заміжньої жінкою. Проте Йосиф не зневірився, не став нарікати
на Господа, «і Господь був з Йосифом, і простягнув до нього милість, і
дарував йому благовоління в очах начальника в’язниці» (Бут. 39:21). Це
свідчить про те, що попри все Йосиф залишився вірним Господу: і в скруті,
як це сталося після продажі Йосифа в рабство, і в багатстві – коли Потифар
поставив його «над домом своїм» (Бут. 39:4), і знову ж таки в скруті – коли
Йосиф опинився у в’язниці за хибним звинуваченням. Залишився вірним
Богові Йосиф, коли знову отримавши багатства світу цього, зміг простити
підступних братів, бо таке прощення можливе лише в тому випадку, коли в
серці людському панує Господь.

І на останок. «Я – Йосиф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет; але тепер не

засмучуйтеся і не шкодуйте про те, що ви продали мене сюди, тому що Бог
послав мене перед вами для збереження вашого життя» (Бут. 45:4,5).
Дивними все-таки бувають шляхи Господні і до кінця не можеш бути
впевненим чим закінчаться вони. Але це не головне, головне – наша довіра
Богові, яка допоможе подолати будь-які перешкоди. Адже як відомо: «Якщо
Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31)