Professional Documents
Culture Documents
beKECaCk9tr6cjDTQ1iFZGvPptGrzpR5 PDF
beKECaCk9tr6cjDTQ1iFZGvPptGrzpR5 PDF
НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ
МЕХАНІЗМИ ЗАХИСТУ
ПРАВ ЛЮДИНИ
Тези доповідей
Всеукраїнського круглого столу
Харків 2016
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7(477)+341.231.14
ББК 67.9(4УКР)300.32+67.511.3
Н35
Оргкомітет конференції:
Головко О. М. – перший проректор Харківського національного уні-
верситету внутрішніх справ (голова);
Марчук М. І. – завідувач кафедри конституційного та міжнародного
права факультету № 4 (кіберполіції) ХНУВС (заступник голови);
Радченко О. І. – доцент кафедри конституційного та міжнародного
права факультету № 4 (кіберполіції) ХНУВС (секретар);
Мірошниченко О. С. – начальник відділу організації наукової роботи
ХНУВС;
Полховський О. М. – начальник інформаційно-технічного відділу
ХНУВС;
Процких Т. О. – директор загальної бібліотеки ХНУВС;
Тарасенко В. М. – начальник відділу організації служби ХНУВС;
Щербакова І. В. – начальник відділу зв’язків з громадськістю ХНУВС.
2
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
ЗМІСТ
Сокуренко В. В.
Права людини як фундаментальна цінність..................................................... 7
Головко О. М.
Гідність людини як моральна основа її прав ................................................. 10
Бандурка О. М.
Політичні партії як інститути громадянського суспільства ......................... 12
Райнін І. Л.
Розвиток системи охорони здоров’я населення як реалізація
права громадян на здоров’я............................................................................. 15
Безпалова О. І.
Взаємодія України та Європейського Союзу у сфері захисту прав людини.. 18
Боняк В. О.
Реальність прав, свобод, обов’язків, людини і громадянина
як принцип діяльності органів охорони правопорядку України .................. 22
Зінченко О. В.
Недоторканність майна громадян у конституціях африканських країн ...... 26
Магновський І. Й.
Гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх сутність
(теоретичне узагальнення)............................................................................... 29
Мельник К. Ю.
Право на працю: міжнародні стандарти та українська реальність............... 31
Музичук О. М.
Забезпечення прав особи під час закінчення досудового розслідування .... 34
Проневич О. С., Проневич Т. М.
Інститут омбудсмена в німецькій поліції як додатковий інструмент забезпечення
прав і свобод окремих соціально вразливих категорій населення ............... 37
Синявська О. Ю.
До питання суб’єктивних публічних прав, свобод і законних інтересів
приватних осіб в адміністративному праві .................................................... 41
Сыроед Т. Л.
Концепция гендерной проблематики в аспекте поддержания
международного мира и безопасности ........................................................... 45
Бакумов О. С.
Активне виборче право та електоральна поведінка: досвід США ............... 48
Бандурка А. С.
Кримінальна відповідальність за порушення виборчих та референдних прав . 50
Варунц Л. Д.
Конституційне правосуддя: досвід Канади .................................................... 53
Ващук Ю. О.
Захист прав людини – основний пріоритет відомчої правотворчої політики.. 56
Войціховський А. В.
Європейський механізм протидії торгівлі людьми ....................................... 59
Галан В. О.
Участь інституційної системи Європейського Союзу
у сфері протидії дискримінації........................................................................ 62
Голубов А. Є.
Забезпечення прав і свобод людини органами системи
кримінальної юстиції України як пріоритет їх діяльності............................ 65
3
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
Гринюк В. О.
Розуміння обвинувачення у кримінальному процесі в розрізі
додержання прав і свобод людини.................................................................. 68
Гришко Л. М.
Зміст права на свободу думки і слова............................................................. 71
Гудзь Л. В.
Проблеми співвідношення норм міжнародного і національного
виборчого законодавства України .................................................................. 73
Гудзь Т. І.
Проблеми правового регулювання та забезпечення права
на мирні зібрання в Україні............................................................................. 76
Даниленко А. В., Кочура О. О.
Окремі аспекти реалізації положень засади національної мови
у кримінальних провадженнях за участі німих, глухих і глухонімих.......... 79
Калєніченко Л. І.
Форми (класифікація) соціальної відповідальності ...................................... 81
Кобзєва Т. А.
Реалізація громадськими суб’єктами прав щодо управління фінансами .... 84
Колісник Т. В.
Характеристика мандату ООН на проведення миротворчої місії ................ 87
Коломієць Ю. М.
Права людини як основа громадянського суспільства.................................. 90
Коломоєць Н. В.
Система адміністративно-правового захисту прав дитини в Україні .......... 93
Коровайко О. І.
Реалізація міжнародних стандартів кримінального
судочинства в судовому провадженні ............................................................ 95
Коцан І. Д.
Історія експертно-криміналістичної служби органів
внутрішніх справ на Черкащині...................................................................... 98
Криворучко Л. С.
Актуальні питання дотримання прав людини в Україні
протягом 2015–2016 років ............................................................................. 101
Кучук А. М.
Права людини: універсальні чи регіональні?............................................... 103
Лазарєв В. В.
Основні підходи до розуміння поняття громадянства ................................ 106
Логвиненко І. А.
Права і свободи людини в Українській державі (квітеньгрудень 1918 року). 108
Мандичев Д. В.
Адміністративно-правові принципи діяльності
господарських судів України у системі правозахисних гарантій .............. 110
Марков В. В., Куцолабський Д. А.
Принцип верховенства права як ціннісна складова захисту прав
і свобод людини.............................................................................................. 113
Марчук М. І.
Проблеми реалізації принципу релігійної нейтральності
органів державної влади Республіки Польща.............................................. 116
Мураховська Т. Є.
Становлення галузі соціального права ......................................................... 119
4
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
Пампура М. В.
Поняття та види функцій правосвідомості як елемента
правозахисного механізму............................................................................. 123
Радченко О. І.
Децентралізація та деконцентрація влади: співвідношення понять .......... 126
Сапейко Л. В.
Дотримання прав боржника під час накладення арешту на майно ............ 128
Селюков В. С.
Питання правового забезпечення проходження первинної
професійної підготовки патрульною поліцією в Україні............................ 130
Сергєєв А. А.
Забезпечення прав людини в контексті реформування МВС..................... 132
Слинько Д. В.
Джерела процесуального права..................................................................... 135
Тітов Є. Б.
Концепція відповідальності міжнародних організацій ............................... 138
Тітов І. Б.
Теоретичні та практичні проблеми подвійного (множинного)
громадянства................................................................................................... 141
Устименко О. С.
Загальна характеристика стандартів професійної поведінки
працівників поліції в Англії та Уельсі.......................................................... 145
Федосова О. В.
Правові основи забезпечення прав неповнолітнього
у кримінальному провадженні ...................................................................... 148
Філяніна Л. А.
Захист свідків, потерпілих та інших осіб, які сприяють
кримінальному судочинству під час судового розгляду............................. 151
Аюпова Р. М.
Господарські суди у національному механізмі захисту прав людини ....... 154
Батраченко О. В.
Удосконалення організаційно-штатної структури Національної поліції
як суб’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку............................... 156
Больбіт Ю. Л.
Державна фіскальна служба України у системі суб’єктів
правоохоронної діяльності ............................................................................ 159
Бурбика В. О.
Характеристика взаємодії органів місцевого самоврядування
з правоохоронними органами у розрізі додержання прав і свобод
людини у правоохоронній діяльності........................................................... 161
Волощук Я. О.
Кіберполіція як запорука боротьби з порушеннями права людини
на інформацію: міжнародний досвід та проблеми національного
законодавства ................................................................................................. 164
Гільбурт А. М.
Гуманістичні засади правової політики України......................................... 166
Грушевський В. А.
Особливості забезпечення прав людини регіональними управліннями
Державної фіскальної служби України ........................................................ 169
5
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
Дякова О. О.
Правова культура поліцейського в контексті формування
«європейської» правової системи України .................................................. 171
Дьомін В. О.
Запровадження інституту префектів як елемента проекту змін
до Конституції щодо децентралізації ........................................................... 173
Євдокіменко С. А.
Особливості здійснення військовими прокуратурами нагляду за додержанням
і застосуванням законів у сфері оборонно-промислового комплексу .......... 175
Ластович Д. М.
Адміністративно-правовий статус поліції як суб’єкта захисту прав людини . 178
Логвиненко Є. С.
Права людини і громадянина у конституційних актах Української
Центральної Ради ........................................................................................... 181
Михайлов М. Б.
Безпосередня демократія як організаційно-правова основа взаємодії
суспільства та держави .................................................................................. 183
Михайлова Ю. О.
Суддівське самоврядування як елемент механізму забезпечення
права особи на незалежний суд..................................................................... 186
Мушая Є. Л.
Національна стратегія України у сфері прав людини ................................. 188
Негодченко В. О.
Діяльність Національної поліції України щодо реалізації
державної інформаційної політики............................................................... 190
Носіков Д. М.
До питання про фіскальні права особи......................................................... 193
Орлова О. Ю.
Безумовний основний дохід як механізм реалізації
достатнього життєвого рівня......................................................................... 195
Пшиннік О. В.
Захист прав і свобод людини як пріоритет протидії
економічній злочинності (адміністративно-правовий аспект) ................... 198
Рунова В. В.
Місце та особливості господарських судів
у правоохоронній системі України ............................................................... 200
Сагун А. В.
Забезпечення законності службової діяльності в судовій системі:
уточнення термінології .................................................................................. 203
Соловей Н. С.
Комунальна власність в Україні як право територіальної громади
на власність..................................................................................................... 206
Субота С. І.
Форми і принципи взаємодії поліції та громадянського суспільства ........ 208
Шатерніков М. І.
Адміністративні повноваження господарських судів
у системі національного правозахисного механізму................................... 210
Южека Р. С.
Взаємна обізнаність наречених про стан здоров’я за сімейним
законодавством України ................................................................................ 212
6
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.72
Валерій Васильович СОКУРЕНКО,
кандидат юридичних наук, доцент,
ректор Харківського національного університету внутрішніх справ
8
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
9
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7(477)
Олександр Миколайович ГОЛОВКО,
доктор юридичних наук, професор,
перший проректор Харківського національного
університету внутрішніх справ
УДК 342.728
Олександр Маркович БАНДУРКА,
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри теорії та історії держави та права
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ЯК ІНСТИТУТИ
ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Вважається, що політичні партії мають подвійну природу. З од-
ного боку, вони належать до найважливіших елементів політичної
© Бандурка О. М., 2016 12
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
13
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
14
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.72/.73(477)
Ігор Львович РАЙНІН,
кандидат наук з державного управління,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ,
голова Харківської обласної державної адміністрації
16
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
17
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 351.746.1(477)
Ольга Ігорівна БЕЗПАЛОВА,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри адміністративної діяльності ОВС
факультету № 3 (підрозділів поліції превентивної діяльності)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ
Останнім часом у світі спостерігається підвищення рівня зло-
чинності, набуття нею нових рис та форм, що є результатом глоба-
лізаційних процесів, які притаманні усім країнам. Зростання ролі та
значення Європейського Союзу в Європі та всьому світі викликано
істотним збільшенням сучасних викликів і загроз належному функ-
ціонуванню усіх сфер життєдіяльності суспільства. До числа таких
загроз належать, зокрема: поширення зброї масового ураження;
транснаціональна організована злочинність; нелегальна міграція;
ескалація міждержавних і громадянських конфліктів; стрімке по-
ширення тероризму; збільшення випадків незаконного транспорту-
вання зброї та наркотичних речовин тощо. Зазначені загрози ста-
ють дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і держави.
Отже, саме злочинність є тим чинником, що загрожує глобальній
міжнародній стабільності, негативно позначається на безпековому
середовищі будь-якої держави та здійснює безпосередній вплив на
стан захищеності основних прав і свобод людини. Зважаючи на
викладене вище одним із пріоритетних напрямів діяльності Євро-
пейського Союзу є створення для усіх держав-членів спільного
простору юстиції, свободи та безпеки, в рамках якого мають вирі-
шуватися існуючі проблеми у правоохоронній сфері шляхом роз-
робки дієвого механізму протидії злочинності та мінімізації її нега-
тивних виявів.
Надійною гарантією належного функціонування європейсько-
го простору юстиції, свободи та безпеки є забезпечення необхідно-
го рівня правопорядку не лише на території кожної держави – чле-
на Європейського Союзу та усієї міжнародної організації в цілому,
а й на прилеглих до неї територіях. Таким чином, характерною
відзнакою спільного простору юстиції, свободи та безпеки є необ-
хідність забезпечення гармонійного поєднання двох його аспектів:
зовнішнього та внутрішнього. Зрозуміло, що внутрішній аспект
цього простору передбачає об’єднання зусиль правоохоронних
© Безпалова О. І., 2016 18
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
19
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
21
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.723
Валентина Олексіївна БОНЯК,
доктор юридичних наук, доцент,
професор кафедри загальноправових дисциплін факультету № 4
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
23
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
25
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 340.5
Олена Володимирівна ЗІНЧЕНКО,
доктор історичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії держави і права
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
НЕДОТОРКАННІСТЬ МАЙНА ГРОМАДЯН
У КОНСТИТУЦІЯХ АФРИКАНСЬКИХ КРАЇН
Під час ознайомлення із відповідними статтями конституцій
низки африканських країн звертає на себе увагу схожість у їхніх
назвах і змісті за незначних структурних розбіжностей. Так, статті
Конституцій Замбії, Малаві, Сьєра-Леоне та Уганди називаються
«Гарантії проти позбавлення майна» і лише стаття основного зако-
ну Кенії – «Захист проти позбавлення майна», що фактично не змі-
нює змісту. Стаття 18 Конституції Республіки Замбії декларує:
«Жодне майно будь-якого виду не може бути примусово взяте у
володіння і жодні права чи інтереси відносно будь-якого майна
будь-якого виду не можуть бути примусово набуті, за винятком
випадків наявності наступних умов, а саме:
а) вступ у володіння будь-яким майном або набуття будь-
якого майна необхідний або доцільний
(1) в інтересах оборони, державної безпеки, громадського по-
рядку, суспільної моралі, народного здоров’я, міського й сільського
планування або земельного врегулювання; або
27
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
28
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.72/73
Ігор Йосифович МАГНОВСЬКИЙ,
доктор юридичних наук, доцент,
професор кафедри теорії та історії держави і права
Одеського державного університету внутрішніх справ
30
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.734
Костянтин Юрійович МЕЛЬНИК,
доктор юридичних наук, професор,
завідувач кафедри трудового та господарського права
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПРАВО НА ПРАЦЮ: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ
ТА УКРАЇНСЬКА РЕАЛЬНІСТЬ
Проблема нормативного закріплення та практичного забезпе-
чення права людини на працю завжди була і залишається гостро
актуальною. Це зумовлено, передусім, тим, що праця виступає ос-
новною та неодмінною умовою людського буття. Історія людства
свідчить, що завдяки праці людина виділилася зі світу тварин.
Впливаючи на навколишнє середовище та змінюючи його, люди
створюють матеріальні й духовні цінності, призначені для задово-
лення власних потреб та потреб суспільства.
Сьогодні додатково актуалізує зазначене питання зростання
кількості безробітних у світі, збільшення внутрішньої та зовнішньої
міграції, що викликано збройними конфліктами, природними та
техногенними катастрофами. Події останнього року показують, що
проблема забезпечення права людини на працю є гострою і для
таких благополучних європейських країн, як Австрія, Бельгія, Ні-
меччина та Франція.
Право людини на працю закріплено в таких найавторитетні-
ших міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини
та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
Зокрема ст. 6 Пакту передбачає право на працю, що включає право
кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя пра-
цею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується.
Особливе місце серед міжнародно-правових актів у сфері пра-
ці посідають конвенції і рекомендації Міжнародної організації пра-
ці (МОП). До найважливіших конвенцій, прийнятих МОП та рати-
фікованих Україною, належать наступні: «Про примусову або
обов’язкову працю» № 29 (1930 р.); «Про скорочення робочого
часу до сорока годин на тиждень» № 47 (1935 р.); «Про інспекцію
© Мельник К. Ю., 2016 31
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
32
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
33
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.102(477)
Олександр Миколайович МУЗИЧУК,
доктор юридичних наук, професор,
декан факультету № 1 (слідства)
Харківського національного університету внутрішніх справ
35
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
36
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [351.74:342.72/.73](430)
Олексій Станіславович ПРОНЕВИЧ,
доктор юридичних наук, професор,
головний науковий співробітник відділу досліджень проблем
організації роботи та кадрового забезпечення в органах прокуратури
Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України;
Тетяна Миколаївна ПРОНЕВИЧ,
старший викладач циклової комісії гуманітарних та соціальних дисциплін
Київського кооперативного інституту бізнесу і права
ІНСТИТУТ ОМБУДСМЕНА В НІМЕЦЬКІЙ ПОЛІЦІЇ
ЯК ДОДАТКОВИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ПРАВ І СВОБОД ОКРЕМИХ СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ
КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ
Омбудсмен є унікальним правовим інструментом здійснення
контролю за дотриманням прав і свобод людини суб’єктами владних
повноважень. Не будучи альтернативним засобом правозахисту, він
лише доповнює існуючу систему правових гарантій. Цей інститут, з
одного боку, сприяє артикуляції та практичній реалізації позиції гро-
мадян щодо легітимності адміністративних актів і процедур, а з іншо-
го боку, є важливим чинником зміцнення публічної довіри до адмініс-
трації та консолідації зусиль органів публічної влади та громадянсько-
го суспільства у розбудові правової держави. Індивідуалізована діяль-
ність омбудсмена здійснюється у рамках відносин «громадянин –
адміністрація», що об’єктивно зумовлює суттєве зростання його зна-
чення в умовах імплементації концепції належного урядування, ґрун-
тованої на визнанні індивідуального права на належну адміністрацію.
Прагнучи максимально гарантувати права і свободи окремих со-
ціально вразливих категорій населення (соціальних груп), у багатьох
© Проневич О. С., 37
Проневич Т. М., 2016
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
38
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
39
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
40
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.922(477)
Олена Юхимівна СИНЯВСЬКА,
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ДО ПИТАННЯ СУБ’ЄКТИВНИХ ПУБЛІЧНИХ ПРАВ,
СВОБОД І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПРИВАТНИХ ОСІБ
В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРАВІ
Адміністративне право наділяє адміністративною право-
суб’єктністю, тобто здатністю бути потенційним носієм відповід-
них прав та обов’язків і реалізовувати (здійснювати) їх, велике коло
учасників суспільних відносин, що підтверджується великою кіль-
кістю таких відносин у різних сферах реалізації публічної влади.
Не випадково перелік суб’єктів адміністративного права значно
ширший, ніж у будь-якій іншій галузі права.
Адміністративну правосуб’єктність розуміють як потенційну
можливість особи бути носієм певних суб’єктивних прав та
обов’язків. Суб’єктивні права якоїсь особи – це надана і гарантова-
на державою шляхом закріплення в правових нормах міра можли-
вої (дозволеної) поведінки цієї особи. Вважається, що ознаками
наявності в учасників адміністративних правовідносин суб’єктив-
них прав є: можливість певної поведінки з метою задоволення своїх
інтересів; наявність адміністративної правосуб’єктності; можли-
вість реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах;
обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм,
вихід за які є порушенням правових приписів.
Суб’єктивні публічні права регулюють відносини приватних
осіб із державою. Вони є складовим елементом їх адміністративно-
правового статусу. До галузі адміністративного права належать всі
ті права і свободи громадянина, які він використовує в сфері дер-
жавного управління і не може реалізувати без вступу у відносини з
органами виконавчої влади.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи лю-
дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності
держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голо-
вним обов’язком держави. Ці правові норми можна вважати кон-
ституційною основою регулювання публічних відносин між люди-
ною та державою.
© Синявська О. Ю., 2016 41
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
43
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
44
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 341.485
Татьяна Леонидовна СЫРОЕД,
доктор юридических наук, профессор,
профессор кафедры конституционного,
муниципального и международного права
Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина
КОНЦЕПЦИЯ ГЕНДЕРНОЙ ПРОБЛЕМАТИКИ
В АСПЕКТЕ ПОДДЕРЖАНИЯ МЕЖДУНАРОДНОГО
МИРА И БЕЗОПАСНОСТИ
С момента принятия и вступления в силу Статута ООН 1945
года, фундаментальным принципом которого провозглашен «прин-
цип равенства мужчины и женщины» (принцип гендерного равен-
ства), организация в лице ее главных органов плодотворно работает
над разработкой норм в этой сфере. Концепция деятельности Де-
партамента ООН по поддержанию мира (далее – ДОПМ) в области
гендерной проблематики и вопросов поддержания мира была зало-
жена в резолюции S/RES/1325 (2000) Совета Безопасности – первой
резолюции Совета, в которой поднималась проблема несоразмер-
ного и исключительного воздействия вооруженного конфликта на
женщин. В ней подчеркивается важность обеспечения равноправ-
ного, всестороннего и активного участия женщин в предотвраще-
нии и урегулировании конфликтов, миростроительстве и поддер-
жании мира. Резолюция призывает государства-члены обеспечить
равноправное и всестороннее участие женщин во всех усилиях по
поддержанию и укреплению мира и безопасности, а также настоя-
тельно рекомендует всем сторонам расширить участие женщин и
обеспечить учет гендерной проблематики во всех мероприятиях в
области миростроительства.
В развитие идей, сформулированных в резолюции S/RES/1325,
Совет Безопасности принял резолюцию S/RES/1889 (2009), в кото-
рой содержится призыв к дальнейшему расширению участия жен-
щин в политических процессах и разработке показателей для оцен-
ки прогресса в осуществлении резолюции S/RES/1325.
Признавая серьезные последствия сексуального насилия в ус-
ловиях конфликтов для поддержания мира и безопасности, Совет
Безопасности принял резолюцию S/RES/1820 (2008), в которой
констатируется наличие прямой связи между сексуальным насили-
ем, как военной тактикой и проблемами женщин, мира и безопас-
ности. Резолюция S/RES/1820 усиливает положения резолюции
© Сыроед Т. Л., 2016 45
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
46
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
47
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.8
Олександр Сергійович БАКУМОВ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ТА ЕЛЕКТОРАЛЬНА
ПОВЕДІНКА: ДОСВІД США
Електоральний процес, тобто вибори представників законода-
вчої та виконавчої влади різних ступенів і супутні їм кампанії, за-
ймає особливе місце в політичному житті США, а електоральна
поведінка − особливе місце в політичній поведінці американців.
Для багатьох з них участь у виборах, яка обмежується нерідко ак-
том голосування, чи не єдина, доступна завдяки своїй відносній
простоті форма участі в політичному процесі, яка не вимагає знань
і попередньої підготовки. Щоправда, як зазначають багато амери-
канських соціологів, це форма, яка має швидше символічний зміст,
бо «особа, що віддає свій голос, рідко вірить в те, що зможе суттєво
змінити політичний результат». Це скоріше акт, за допомогою яко-
го вона стверджує своє ставлення до кандидатів, до системи в ці-
лому, до національних політичних інститутів. Цим, мабуть, і можна
пояснити ту парадоксальну на перший погляд обставину, що «го-
лосують багато з тих, хто не залучений до політичного процесу, і,
навпаки, деякі з тих, хто залучений до нього, можуть не обтяжува-
ти себе голосуванням». Аналіз політичної участі американців про-
тягом декількох останніх десятиліть − а йому в США присвячена
величезна література – дозволяє виокремити низку досить стійких,
таких, що мають імовірний характер моделей, які склалися істори-
чно і забезпечують відтворення електорального процесу (в основ-
них його параметрах) і політичного життя американського суспіль-
ства в цілому.
Перше, що звертає на себе увагу при аналізі електоральної по-
ведінки в США, що лежить на поверхні і разом з тим має глибокий
внутрішній зміст, − це абсентеїзм, тобто низький відсоток участі
виборців, що мають право голосу, у виборах. Але абсентеїзм − не
просто стійке явище. Склавшись стихійно, ця традиція стала непи-
саним «правилом» електоральної «гри», conditio sine qua non елек-
торального процесу. Політики будують свої розрахунки, виходячи з
того, що у виборах не братиме участі більш-менш значна частина
© Бакумов О. С., 2016 48
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
49
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.415(477)
Анна Сергіївна БАНДУРКА,
кандидат філософських наук,
доцент Міжрегіональної академії управління персоналом
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧИХ ТА РЕФЕРЕНДНИХ ПРАВ
Загальна декларація прав людини визначає, що кожна людина
має право приймати участь в управлінні своєю країною безпосере-
дньо або через вільно обраних представників. Конституція України
© Бандурка П. С., 2016 50
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
51
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
52
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.56(71)
Лариса Дмитрівна ВАРУНЦ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
54
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
55
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 340.1
Юлія Олегівна ВАЩУК,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
57
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
58
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 341.217+341.48
Андрій Васильович ВОЙЦІХОВСЬКИЙ,
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
60
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
61
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 341.231.14
Вікторія Олександрівна ГАЛАН,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри міжнародного права
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
УДК 342.5
Артем Євгенович ГОЛУБОВ,
кандидат юридичних наук,
старший науковий співробітник, заступник декана
факультету № 1 (слідства) з навчально-методичної роботи
Харківського національного університету внутрішніх справ
66
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.133(477)
Володимир Олексійович ГРИНЮК,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри правосуддя
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
69
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
70
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.727
Лілія Миколаївна ГРИШКО,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ЗМІСТ ПРАВА НА СВОБОДУ ДУМКИ І СЛОВА
Актуальність даної проблематики викликана, перш за все,
тим, що досі немає одностайності в тому, до якого виду конститу-
ційних прав та свобод слід відносити право на свободу думки і
слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань. Деякі нау-
ковці схильні традиційно розглядати право на свободу думки і сло-
ва тільки як політичну можливість громадянина. Водночас біль-
шість вітчизняних правознавців відносять свободу думки і слова до
громадянських (особистих) прав і свобод. Так, В. Ф. Погорілко та
В. Л. Федоренко, В. О. Серьогін, О. О. Майданник та ін. відносять
вказане право до громадянських. В. Ф. Погорілко та В. Л. Федо-
ренко, крім того, звертають увагу на існування позиції, що право на
свободу думки і слова слід відносити до культурних прав людини і
громадянина, оскільки воно виражає міру можливої поведінки саме
в культурній (духовній) сфері суспільних відносин.
В свою чергу, В. І. Чушенко та І. Я. Заяць, В. В. Кравченко та
ін. право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх по-
глядів відносять до політичних прав та свобод. На нашу думку,
зведення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх
поглядів до політичних прав, суттєво звужує зміст даного права
закріпленого Конституцією України.
Відповідно до частини 1 статті 34 Конституції України, кож-
ному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вира-
ження своїх поглядів і переконань. Це право є одним із основопо-
ложних прав людини і громадянина. Кожен має право вільно зби-
рати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно,
письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав
може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,
територіальної цілісності або громадського порядку з метою запо-
бігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населен-
ня, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для під-
тримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34).
УДК 342.821
Людмила Вячеславівна ГУДЗЬ,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
Первомайського політехнічного інституту
Національного університету кораблебудування імені адмірала Макарова
74
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
75
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.729
Тетяна Іванівна ГУДЗЬ,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
77
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
78
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.13
Анастасія Володимирівна ДАНИЛЕНКО,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри кримінального процесу
факультету № 1 (слідства)
Харківського національного університету внутрішніх справ;
Олександра Олександрівна КОЧУРА,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри кримінального процесу
факультету № 1 (слідства)
Харківського національного університету внутрішніх справ
УДК 340.0;340.1
Лідія Іванівна КАЛЄНІЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
82
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
83
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.5(477)
Тетяна Анатоліївна КОБЗЄВА,
кандидат юридичних наук,
старший викладач кафедри адміністративного, господарського права
та фінансово-економічної безпеки юридичного факультету
Сумського державного університету
85
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
86
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 341.217
Тимофій Васильович КОЛІСНИК,
кандидат юридичних наук,
старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
88
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
89
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.72
Юрій Миколайович КОЛОМІЄЦЬ,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВА ГРОМАДЯНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА
Однією з найбільш актуальних проблем на пострадянському
просторі, у тому числі й в нашій державі, є проблема побудови
громадянського суспільства, якій приділяється суттєва увага. При
цьому, формування громадянського суспільства відбувається пара-
лельно із становленням правової державності, в основу якого по-
кладена ідея забезпечення прав людини і громадянина. Створення
умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод – основополо-
жне завдання держави і структур громадянського суспільства. У
свою чергу, ще Д. Локк вважав, що люди домовилися заснувати
державу саме з метою надійного забезпечення природних прав,
рівності й свободи, захисту особи та власності – цінностей грома-
дянського суспільства.
Громадянське суспільство пов’язане з утвердженням буржуа-
зного ладу і неможливе без існування правової держави, а тільки
існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства
уможливлює утворення правової держави. Високорозвинуте грома-
дянське суспільство є основою стабільного демократичного полі-
тичного режиму, оскільки створює умови для вільної самореаліза-
ції індивідів та їх різних об’єднань і утримує державу від приду-
шення індивідів і суспільства, роблячи її більш демократичною і
правовою. Як свідчить історична практика розвитку людства, тіль-
ки в умовах демократичних режимів існує пріоритет прав людини,
коли правові норми базуються на універсальному принципі рівно-
сті всіх суб’єктів суспільних відносин.
Цілком логічно, що серед головних ознак громадянського сус-
пільства є правова держава, пріоритет прав і свобод індивіда перед
інтересами держави; ідеологічний і політичний плюралізм; свобода
слова і засобів масової інформації.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Конституції Україна проголошу-
ється правовою державою, а це, насамперед, означає, що правова
держава виступає формою обмеження влади правами і свободами
© Коломієць Ю. М., 2016 90
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
91
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
92
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [342.951:342.7](477)
Наталія Володимирівна КОЛОМОЄЦЬ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри адміністративного права та процесу
Харківського національного університету внутрішніх справ
СИСТЕМА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ В УКРАЇНІ
У світі основним принципом ставлення до дитини вважається
принцип реалізації та задоволення її найвищих інтересів. У Преам-
булі Європейської конвенції про здійснення прав дітей визначено,
що держави, які підписали цю Конвенцію, переконані, що діти по-
винні мати можливість реалізовувати свої права. Відтак, права та
найвищі інтереси дітей мають враховуватися та підтримуватися
усіма державами-учасницями. Україна не є виключенням. Наша
держава взяла на себе зобов’язання вжити необхідних законодав-
чих, адміністративних та просвітницьких заходів щодо забезпечен-
ня прав та інтересів дітей. Як наслідок, захисту прав дитини на
сьогоднішній день приділяється досить багато уваги, особливо тим
дітям, які є найменш захищеними. До цієї категорії входять діти з
особливими потребами, діти – вимушені переселенці, безпритульні
діти, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах та інші
соціально незахищені групи дітей. Така позиція держави є прави-
льною, проте вона не повинна обмежуватися виключно доктрина-
льним рівнем, а бути реалізована в життя.
Коли ми говоримо про адміністративно-правовий захист прав
дітей, ми повинні розуміти, що під цією категорією варто передба-
чати, в першу чергу, діяльність органів публічної адміністрації.
Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України держава
бере на себе обов’язок щодо охорони сім’ї, дитинства, материнства
та батьківства, а також створення умов для зміцнення сім’ї, що є
прямим завданням органів виконавчої влади із впровадження та
реалізації даних положень. Систему органів публічної адміністрації
складають:
1. органи виконавчої влади;
2. органи місцевого самоврядування;
3. суб’єкти делегованих повноважень.
Саме на ці органи покладено обов’язок реалізовувати держав-
ну політику у сфері захисту прав дитини та забезпечення основних
її інтересів.
© Коломоєць Н. В., 2016 93
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
94
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.9
Олександр Іванович КОРОВАЙКО,
кандидат юридичних наук,
голова Апеляційного суду Херсонської області
96
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
97
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.982(091)(477)
Ігор Дмитрович КОЦАН,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
ІСТОРІЯ ЕКСПЕРТНО-КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ
СЛУЖБИ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НА ЧЕРКАЩИНІ
У системі органів міліції історія експертно-криміналістичного
підрозділу Черкащини як структурного підрозділу органів внутрі-
шніх справ починається зі створення Черкаської області та Управ-
ління міліції (1954 рік).
На початковому етапі в Управлінні міліції було створено нау-
ково-технічне відділення, яке очолив М. А. Корнійчук. За плідну
працю М.А. Корнійчук, окрім бойових нагород − медалей «За пе-
ремогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–
1945 рр.» і «За бойові заслуги», також нагороджений медалями «За
відмінну службу з охорони громадського порядку» і «За бездоганну
службу» II ступеня.
3 1961 року до 1978 року криміналістичний підрозділ очолю-
вав О. В. Мельник. О. В. Мельник − це людина-легенда, яка вже у
мирний час у 1957 році була удостоєна бойової нагороди − медалі
«За бойові заслуги». Окрім цього, О. В. Мельник має інші державні
та відомчі нагороди, серед яких − орден Вітчизняної війни ІІ ступе-
ня, медалі «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною у
Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «Двадцять років перемо-
ги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «50 років Збройних
Сил СРСР», «За бездоганну службу» всіх ступенів, «За відмінну
© Коцан І. Д., 2016 98
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
99
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7"2015/2016"(477)
Лариса Сергіївна КРИВОРУЧКО,
кандидат юридичних наук
УДК 342.7
Андрій Миколайович КУЧУК,
кандидат юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри теорії та історії держави і права
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ПРАВА ЛЮДИНИ: УНІВЕРСАЛЬНІ ЧИ РЕГІОНАЛЬНІ?
На сьогодні уже апріорним можна вважати положення про
значимість прав людини, саме завдяки яким біологічна істота і стає
суб’єктом соціуму. Так, нагадаю, що за часів Античності раби не
вважалися людьми і розглядалися як об’єкти (предмети). І навіть
відомі філософи Платон, Аристотель, Цицерон, визнаючи існуван-
ня природних і «державних» законів, говорячи про громадян, народ
мали на увазі «вільних людей», не відносячи до них рабів та вва-
жаючи стан рабства природним і нормальним. Не можна вести
мову про права людини поза соціумом, наприклад, права Робінзона
Крузо. Відтак цілком логічним є закріплення у ст. 3 Конституції
України положення про визнання людини, її прав і свобод, недото-
рканості і безпеки найвищою цінністю. Більш того у другій поло-
вині ХХ століття сформувались стандарти прав людини. Водночас,
процеси глобалізації, які не можуть не спричинять в тому числі і
гармонізацію законодавства, уніфікацію стандартів, підняли на
порядок денний питання унікальності різних народів (культур), їх
національних особливостей, передусім у правовій сфері загалом, і у
сфері прав людини зокрема. Окреслене вказує на актуальність до-
слідження універсальності/регіональності прав людини.
Говорячи про універсальний характер прав людини передусім
виходять з їх іманентності людини. Відтак, в якій би державі
остання не перебувала вона залишається сама собою і відповідно
володіє низкою прав (зокрема йдеться про особисті (громадянські)
© Кучук А. М., 2016 103
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
104
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
105
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.71
Віктор Вікторович ЛАЗАРЄВ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
107
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7»1918»(477)
Ігор Альбертович ЛОГВИНЕНКО,
кандидат історичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ
ДЕРЖАВІ (КВІТЕНЬГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
В історичній та історико-правовій літературі з часу існування
Української Держави і до сьогодні тривають дискусії щодо сутності
гетьманського правління в 1918 році. Так, В. Греченко, О. Ярмиш
вважають, що влада гетьмана це «надзвичайне поєднання монархі-
чних та диктаторських засад», Ю. Осадчий стверджує, що форму
правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського, можна
вважати за перехідну від парламентської до президентської респуб-
ліки. Історик права В. Капелюшний зазначає, що в результаті держав-
ного перевороту Україна з демократичної республіки перетворилася
УДК 342.56
Денис Володимирович МАНДИЧЕВ,
кандидат юридичних наук,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ
ДІЯЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ УКРАЇНИ
У СИСТЕМІ ПРАВОЗАХИСНИХ ГАРАНТІЙ
Діяльність господарських судів України ґрунтується на системі
конституційних, адміністративних та інших принципів, які обумовлені
© Мандичев Д. В., 2016 110
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
111
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
112
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [342.7:340.13](477)
В’ячеслав Валерійович МАРКОВ,
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник,
декан факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
Денис Анатолійович КУЦОЛАБСЬКИЙ,
курсант факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА ЯК ЦІННІСНА
СКЛАДОВА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
Верховенство права є одним із базових і найцінніших здобутків
людства. Дане положення зазначено у багатьох документах ООН,
115
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [342.5:322](438)
Микола Іванович МАРЧУК,
кандидат юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ РЕЛІГІЙНОЇ
НЕЙТРАЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА
Історія багатьох держав включає у себе взаємини світської і
церковної влади, держави і релігійних організацій. Останнім часом
вплив церкви, релігійних норм і цінностей на життя суспільства у
європейських країнах помітно збільшилася. Це пояснюється пев-
ною мірою істотною зміною умов життєдіяльності та підходом до
релігії як до найважливішої інтегруючої сили і фактору духовно-
морального відродження народів. Важливість даного твердження
підтверджує й практика конституційно-правового врегулювання
відносин між церквою та державою у Республіці Польща (РП).
У Польщі Католицька Церква традиційно відіграє активну
роль не лише у соціальній, а й у політичній сфері суспільства. Цер-
ква, як зазначає С. Холмс, має глибокі історичні зв’язки з польсь-
ким націоналізмом, а традиція національної церкви склалась задов-
го до традиції національної держави. Цим пояснюються досить
© Марчук М. І., 2016 116
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
117
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
118
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 340.116
Тетяна Єгорівна МУРАХОВСЬКА,
кандидат юридичних наук,
старший викладач кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
СТАНОВЛЕННЯ ГАЛУЗІ СОЦІАЛЬНОГО ПРАВА
Як відомо, визначення статусу права соціального забезпечен-
ня, медичного, пенсійного, освітянського права викликає деякі
розбіжності серед науковців, що можна пояснити поступовою
трансформацією цих утворень як структурних елементів в системі
права України. Проблема розуміння структурної приналежності
названих елементів ускладнюється одночасними тонкими дифере-
нційно-інтеграційними процесами, що проходять в системі права.
Право соціального забезпечення як самостійна галузь права
починало утворюватися ще у 50 – 60-х роках XX ст. на основі тих
юридичних норм, які виокремлювались із трудового, фінансового,
цивільного, адміністративного права. Тепер проходить процес
трансформації – галузь права соціального забезпечення перероджу-
ється в соціальне право. Переродження галузі – це процес форму-
вання, який передбачає появу нової галузі на основі повного вклю-
чення існуючої галузі (або декількох існуючих) з доповненням знач-
ним масивом нових норм, зміною предмету правового регулювання.
Суспільні відносини, що регулює галузь соціального права,
не є новими, але в умовах формування в Україні громадянського
121
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
122
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 340.1
Максим Валерійович ПАМПУРА,
кандидат юридичних наук,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
124
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
125
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.553
Олександр Іванович РАДЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ТА ДЕКОНЦЕНТРАЦІЯ ВЛАДИ:
СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ
Ключовим елементом реформування місцевого самоврядуван-
ня в Україні на теперішній час визнано децентралізацію публічної
влади. І хоча в науці конституційного права наразі не сформувало-
ся єдиного розуміння терміну «децентралізація» та його сутності, у
загальних рисах її характеризують як процес зменшення змісту,
обсягу й переліку владних повноважень, носіями і суб’єктами реа-
лізації яких центральні (загальнодержавні) органи з одночасним
пропорційним збільшенням повноважень у відповідній сфері суспі-
льних відносин органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
У цьому випадку мова йде про так звану інституційну децентралі-
зацію, що передбачає, насамперед, перерозподіл владних повнова-
жень між державними й муніципальними інституціями на користь
останніх. Проте, насправді феномен децентралізації більш склад-
ний і багатогранний й стосується перерозподілу повноважень не
тільки в сфері державного управління, а й в інших сферах, зокрема
бюджетно-фінансовій.
Децентралізація як процес, протилежний централізації, перед-
бачає формування нового базису взаємин між центральної владою
та владою на місцях. Часто відбувається ототожнення децентралі-
зації лише з процесом вилучення повноважень у органу державної
влади й включення його до компетенції органу місцевого самовря-
дування. При цьому мова йде не тільки про права (а подекуди й не
стільки про права), а й про обов’язки. Саме на останніх акцентують
свою увагу у переважній більшості випадків політики, що залучені
до розроблення конституційної реформи в Україні. Натомість, на
нашу думку, поняття децентралізації є набагато ширшим, має ком-
плексний характер і охоплює не тільки тему повноважень, що пе-
редаються на місцевий рівень, але й питання гарантій реалізації цих
повноважень, а також відповідальності за їх неналежне здійснення
або зловживання ними. По суті юридичним наслідком децентралі-
зації можна вважати набуття суб’єктом децентралізації, якому
© Радченко О. І., 2016 126
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 347.9
Людмила Василівна САПЕЙКО,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
129
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 351.74(477)
Вадим Сергійович СЕЛЮКОВ,
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри адміністративної діяльності ОВС
факультету № 3 (підрозділів поліції превентивної діяльності)
Харківського національного університету внутрішніх справ
УДК 340.12
Артем Анатолійович СЕРГЄЄВ,
кандидат юридичних наук,
провідний фахівець факультету № 3
(підрозділів поліції превентивної діяльності)
Харківського національного університету внутрішніх справ
133
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
134
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 347.9:340.114
Дмитро Вікторович СЛИНЬКО,
кандидат юридичних наук, доцент,
професор кафедри теорії та історії держави і права
Харківського національного університету внутрішніх справ
ДЖЕРЕЛА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
Процесуальне право і його джерела як форма зовнішнього ви-
раження процесуальних правил, що його складають, мають функціо-
нальну спільність, виступаючи в єдності з регулятором відносин у
сфері юридичного процесу. Тому успішне дослідження особливос-
тей джерел процесуального права неможливо без установлення спе-
цифіки самого процесуального права. За думкою К. Маркса «форма
позбавлена будь-якої цінності, якщо вона не є форма свого змісту» і
«процес є формою життя закону». У системі права України процесу-
альне право утворює окрему підсистему, оскільки визначає порядок,
спосіб реалізації прав і обов’язків, в тому числі порядок захисту,
охорони і відновлення порушених прав. Інакше кажучи – обумовлює
порядок, спосіб дій (або ж утримання від них) суб’єктів права.
Процесуальне право (поряд із матеріальним) є однією зі скла-
дових вітчизняного права, підкоряючись його закономірностям і
тенденціям розвитку й володіючи всіма загальними властивостями
й параметрами.
© Слинько Д. В., 2016 135
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
136
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
137
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 341.01
Євген Борисович ТІТОВ,
кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
КОНЦЕПЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ
За загальним правилом міжнародно-правова відповідальність,
у широкому її значенні, охоплює як проблему санкцій, так і про-
блему їх реалізації. Інакше кажучи, міжнародно-правова відповіда-
льність – це юридичні наслідки порушення норм міжнародного
права. Варто, при цьому зазначити, що проблеми інституту відпо-
відальності у міжнародному праві ускладнюються особливостями
самої системи міжнародного права, які полягають, зокрема, у не-
стачі кодифікаційних актів, а також у відсутності певної вищої
сили, яка керувала б міжнародними відносинами і за необхідності
використовувала б весь інструментарій методів примусу.
Поява на міжнародній арені численних міжнародних організа-
цій та інтеграційних утворень, у першу чергу Європейського Сою-
зу, піднімають питання їхньої відповідальності у міжнародному
праві, яка, незважаючи на те, що ґрунтується на теорії загальної
міжнародної відповідальності (відповідальності держав), проте
носить самостійний характер (lex specialis).
Дійсно, результатом створення будь-якої міжнародної органі-
зації є поява нового суб’єкта права, незалежного від держав, що
утворюють його. Ця окрема суб’єктна самостійність обов’язково
тягне за собою один з таких наслідків як дуалістична міжнародна
відповідальність, сутність якої полягає у наявності відповідальнос-
ті, як самої організації, так і відповідальності третіх осіб щодо неї.
У Консультативному висновку Міжнародного Суду 1949 р. «З
питання про відшкодування збитку, понесеного на службі в ООН»,
вказувалося, що організація – це суб’єкт міжнародного права, яка
має правоздатність мати міжнародні права і обов’язки і на цій під-
ставі має право пред’являти претензії міжнародного характеру.
Аналогічно у Консультативному висновку Міжнародного Суду
1980 р. «Про тлумачення угоди між Всесвітньою Організацією
Охорони Здоров’я та Єгиптом від 25 березня 1951 р.» зазначалося,
що міжнародні організації є суб’єктами міжнародного права і як
© Тітов Є. Б., 2016 138
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.71
Ігор Борисович ТІТОВ,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ
ПОДВІЙНОГО (МНОЖИННОГО) ГРОМАДЯНСТВА
У сучасних умовах постійного зростання у нашій країні інте-
ресу до європейської інтеграції, істотної уваги заслуговує питання
142
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
143
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
144
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 351.74(410.1+410.3)
Ольга Сергіївна УСТИМЕНКО,
кандидат юридичних наук,
старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
147
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 343.915
Олена Валеріївна ФЕДОСОВА,
кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник,
головний науковий співробітник
науково-дослідної лабораторії з проблем протидії злочинності
Харківського національного університету внутрішніх справ
149
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
150
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [343.139:343.12]
Людмила Анатоліївна ФІЛЯНІНА,
кандидат юридичних наук, доцент,
старший викладач кафедри теорії та історії держави і права
Дніпропетровського держаного університету внутрішніх справ
152
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
153
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.56
Рано Мухтарівна АЮПОВА,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
УДК 342.56
Олег Вікторович БАТРАЧЕНКО,
здобувач кафедри адміністративного, господарського права
та фінансово-економічної безпеки
Сумського державного університету
УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ШТАТНОЇ
СТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТА
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ І ПОРЯДКУ
Національна поліція України як суб’єкт забезпечення публіч-
ної безпеки і порядку в державі має відповідну організаційно-
штатну структуру, яка повинна відповідати виконанню тих завдань
та функцій, які ставляться перед цим органом. Важливість дослі-
дження даного питання обумовлена, перш за все, тим, що від опти-
мальності та ефективності організації штатної структури поліції
залежить результативність її діяльності, в тому числі в сфері забез-
печення публічної безпеки і порядку.
Організаційно-штатну структуру Національної поліції як
суб’єкта забезпечення публічної безпеки і порядку можна визначити
© Батраченко О. В., 2016 156
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
157
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
158
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.9
Юрій Леонідович БОЛЬБІТ,
здобувач кафедри адміністративного, господарського права
та фінансово-економічної безпеки
Сумського державного університету
УДК 342.9
Віталій Олександрович БУРБИКА,
здобувач кафедри адміністративного, господарського права
та фінансово-економічної безпеки
Сумського державного університету
162
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [351.749:004.056.53](477)
Ярослав Олегович ВОЛОЩУК,
інспектор першого відділу управління інформаційних технологій
та програмування у Південному регіоні Департаменту кіберполіції
Національної поліції України
165
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 323.2+342.413
Артур Максимович ГІЛЬБУРТ,
аспірант кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ГУМАНІСТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ
УКРАЇНИ
У найзагальнішому вигляді правову політику можна визначи-
ти як державну політику в галузі права (внутрішнього і міжнарод-
ного), стратегію і тактику правового шляху розвитку суспільства і
держави; як систему ідей, принципів, норм, форм і процедур ви-
знання, здійснення і розвитку засад і вимог панування права в сус-
пільному та державному житті.
У другій половині ХХ століття одночасно з підвищенням ав-
торитету і значущості прав людини відбулася інтенсифікація пра-
вової політики в даній сфері. Багато в чому це зумовлено тим, що
сучасна держава зобов’язана не тільки дотримуватися і поважати
© Гільбурт А. М., 2016 166
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
167
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
168
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК [351.713:342.7](477)
Віталій Анатолійович ГРУШЕВСЬКИЙ,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
170
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 351.74(477)
Олександра Олександрівна ДЯКОВА,
аспірант кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
УДК 342.4+342.55
Владислав Олегович ДЬОМІН,
студент юридичного факультету
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
174
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.951
Сергій Анатолійович ЄВДОКІМЕНКО,
здобувач кафедри загальноправових дисциплін
факультету № 6 (права та масових комунікацій)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ВІЙСЬКОВИМИ
ПРОКУРАТУРАМИ НАГЛЯДУ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ
І ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ
ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
З урахуванням аналізу повноважень органів прокуратури в ці-
лому та повноважень органів військової прокуратури, зокрема, мож-
на зробити висновок про тотожність за змістом наданих державою
цим органам владних засобів впливу. Тому відмічаємо, що реалізація
повноважень військових прокуратур при здійсненні нагляду за додер-
жанням і застосуванням законів у оборонно-промисловому комплексі
має власну специфіку, яка переважним чином стосується не самого
змісту (переліку наданих прав) та характеру (контрольно-наглядової
© Євдокіменко С. А., 2016 175
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
176
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.9
Даніїл Миколайович ЛАСТОВИЧ,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
УДК 342.7(091)(477)
Євгенія Сергіївна ЛОГВИНЕНКО,
викладач кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
181
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
182
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.34
Михайло Борисович МИХАЙЛОВ,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
БЕЗПОСЕРЕДНЯ ДЕМОКРАТІЯ
ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВА ОСНОВА ВЗАЄМОДІЇ
СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ
Побудова сталого демократичного суспільства в Україні від-
бувається в умовах зростання потреби народу в реалізації влади,
© Михайлов М. Б., 2016 183
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 347.962(477)
Юлія Олегівна МИХАЙЛОВА,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
187
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7
Єсенія Лацівна МУШАЯ,
студентка юридичного факультету
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ
У СФЕРІ ПРАВ ЛЮДИНИ
У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня
1990 р. підкреслювалося, що Україна бажає увійти в коло цивілізова-
них країн і, як така, ставить собі за мету, зокрема, реальне забезпечення
189
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 35.74(477)
Вадим Олександрович НЕГОДЧЕНКО,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ
Проведення ефективної державної інформаційної політики в
сучасних умовах набуло надзвичайно високої актуальності. Це
пов’язано з цілою низкою факторів. Прискорення розвитку інфор-
маційних технологій створює як нові виклики, так і нові можливос-
ті у сфері використання інформації. Окрім цього, реалізація взятого
Україною курсу на інтеграцію у світове та європейське співтовари-
ство неможлива без ефективної інтеграції у світову інформаційну
систему. Нарешті, ускладнення суспільно-політичної обстановки у
державі потребує формулювання адекватних відповідей загрозам в
інформаційній сфері. На жаль сьогодні чинне законодавство не ви-
значає чіткого переліку суб’єктів реалізації державної інформаційної
політики. У результаті аналізу чисельних нормативно-правових
актів можна дійти висновку, що одним із спеціальних суб’єктів,
© Негодченко В. О., 2016 190
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 336.02+342.7
Денис Миколайович НОСІКОВ,
здобувач НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування
Національної академії правових наук України
194
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.7
Олена Юріївна ОРЛОВА,
секретар факультету безпеки підприємств
ПВНЗ «Європейський університет»
БЕЗУМОВНИЙ ОСНОВНИЙ ДОХІД ЯК МЕХАНІЗМ
РЕАЛІЗАЦІЇ ДОСТАТНЬОГО ЖИТТЄВОГО РІВНЯ
Особливістю закріпленого в ст. 48 Конституції України поло-
ження «достатній життєвий рівень» є відсутність меж цієї достатнос-
ті, його рекомендаційне формулювання та постійна змінюваність
© Орлова О. Ю., 2016 195
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
196
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
197
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.951:343.53
Олександр Володимирович ПШИННІК,
викладач кафедри конституційного та міжнародного права
факультету № 4 (кіберполіції)
Харківського національного університету внутрішніх справ
ЗАХИСТ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ЯК ПРІОРИТЕТ
ПРОТИДІЇ ЕКОНОМІЧНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ
(АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
В умовах реформування правоохоронних органів в України та
створення нових державних органів протидії економічній злочинно-
сті важливим залишається питання захисту прав та свобод людини.
В Україні на конституційному рівні найвищою соціальною цінністю
визнано життя та здоров’я людини, її недоторканність і безпека, а
одним із головних пріоритетів гарантування прав і свобод громадян.
До системи державних органів протидії економічній злочин-
ності, що реалізують повноваження із забезпечення прав людини
відносяться: підрозділи Національної поліції України, Антикоруп-
ційне бюро України, органи Прокуратури України, органи Держав-
ної фіскальної служби та Державної контрольно-ревізійної служби
та інші. Хотілося б зауважити, що протидія економічній злочинно-
сті сприяє зміцненню національної безпеки держави. На прикладі
працівників Департаменту захисту економіки Національної поліції
© Пшиннік О. В., 2016 198
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
199
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.56(477)
Вікторія Вікторівна РУНОВА,
здобувач кафедри адміністративного, господарського права
та фінансово-економічної безпеки
Сумського державного університету
МІСЦЕ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ
У ПРАВООХОРОННІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ
Конституція України, що проголосила основні демократичні
цінності підґрунтям перебудови у всіх сферах суспільства, дала
новий поштовх розбудові української державності. Демократичні
перетворення, що здійснюються в українському суспільстві, перед-
бачають відповідні трансформації у всіх гілках державної влади з
УДК 342.565
Андрій Васильович САГУН,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
204
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
205
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 347.218.1(477)
Наталія Сергіївна СОЛОВЕЙ,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
КОМУНАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ ЯК ПРАВО
ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ НА ВЛАСНІСТЬ
Місцеве самоврядування в Україні, як демократичний інсти-
тут має неабиякий влив на соціальні, економічні, політичні процеси
в державі. Головною його функцією є сприяння оптимізації держа-
вного управління, активізації населення територій. Нещодавно
Україна взяла курс на децентралізацію влади, що передбачає під-
вищення суб’єктності органів місцевого самоврядування та реалі-
зація принципу субсидіарності, зосередити бюджетно-фінансове
управління на місцях. В таких умовах, особливо актуальним є пи-
тання розвитку та забезпечення комунальної власності, що стано-
вить фінансову основу місцевого самоврядування.
Питанням формування, забезпечення та розвитку комунальної
власності займалися такі вчені, як: В. М. Алексєєв, І. І. Каракаш,
О. М. Ковальова, І. Лукінов, М. Майський, А. Мельник, О. В. Оль-
шанський, А. Покритан, О. Фурдичко, М. Чумаченко, А. Чухно та
інші.
Сьогодні комунальна власність є самостійною і рівноправною
формою власності поряд з державною та приватною. За своєю еко-
номічною природою, комунальна власність є колективною формою
власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння
жителями міст, сіл, селищ та об’єднань коштів, об’єктів та майна
цієї власності, їх ставлення до них як до власних. Територіальна
громада, маючи статут територіального колективу громадян Украї-
ни, є колективним власником коштів, об’єктів і майна комунальної
власності.
Поняття «комунальна власність» є синонімом поняття «муні-
ципальна власність». Термін «комунальна власність» походить від
поняття «комуна», що в перекладі з французької мови «commune»
означає «община», а з латинської – «communist» спільний. У
207
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 340.111.5:061.2(477)
Сергій Іванович СУБОТА,
ад’юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ
ФОРМИ І ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ
ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Для кожної країни є характерною певна модель партнерської
взаємодії поліції і громадянського суспільства, у межах якої існує
різноманіття форм взаємодії поліції і населення. На сьогодні одні-
єю із найпоширеніших моделей партнерської взаємодії поліції і
громадянського суспільства у світі є модель («Community Policing»,
«Community-oriented Policing», «Neighborhood Policing»). У межах
моделі Community Policing поліція взаємодіє із законослухняними
громадянами, які мають належний рівень правосвідомості та пра-
вової культури, з метою забезпечення правопорядку у суспільстві.
Однією із найрозповсюдженіших форм взаємодії громадянсь-
кого суспільства і поліції у сучасних державах є сумісна діяльність
поліції і добровільних громадських формувань. До числа доброві-
льних громадських формувань правоохоронного спрямування у
Баден-Вюртемберзі та Гессені слід віднести «добровільні поліцей-
ські служби»; у Баварії і Саксонії – «Варти безпеки»; у Берліні –
«Добровільний поліцейський резерв» (Freiwillige Polizei-Reserve),
(«караульну поліцію»); у Польщі – «Громадську сторожу»; у Росії –
добровільні народні і козачі дружини, оперативні підрозділи і під-
розділи сприяння міліції, молодіжні позаштатні підрозділи дорож-
ньо-патрульної служби тощо.
Форми взаємодії поліції і громадянського суспільства у сучас-
ному світі слід класифікувати за наступними підставами: за спря-
мованістю, залежно від виду регулятивної функції права, залежно
від виду суб’єктів.
За спрямованістю форми взаємодії населення і поліції, доціль-
но поділити на функціональні та організаційні.
До числа організаційних форм відносяться: встановлення пра-
вових підстав взаємодії поліції та громадянського суспільства; роз-
робка комплексних програм боротьби зі злочинністю, планів суміс-
них дій; сумісне планування проведення заходів; узгодження полі-
цейськими структурами та інститутами громадянського суспільства
рішень, які приймаються і стосуються їх спільної діяльності тощо.
До функціональних форм взаємодії поліції і громадянського
суспільства відносяться наступні: проведення сумісних заходів та
209
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 347.97.99
Микола Іванович ШАТЕРНІКОВ,
аспірант Харківського національного університету внутрішніх справ
АДМІНІСТРАТИВНІ ПОВНОВАЖЕННЯ
ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ У СИСТЕМІ
НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВОЗАХИСНОГО МЕХАНІЗМУ
Відповідно до конституційних положень державна влада в
Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу
та судову. При цьому органи законодавчої, виконавчої та судової
влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
межах і відповідно до законів України. Слід зазначити, що судова
влада наділена визначеними у чинному законодавстві повноважен-
нями задля реалізації основного завдання – здійснення правосуддя.
Зокрема, як встановлено в ст. 2 Закону України «Про судоустрій і
211
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
УДК 342.41
Роман Сергійович ЮЖЕКА,
студент юридичного факультету
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Науковий керівник: викладач кафедри цивільно-правових дисциплін
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Анастасія Володимирівна АКСЮТІНА
ВЗАЄМНА ОБІЗНАНІСТЬ НАРЕЧЕНИХ ПРО СТАН
ЗДОРОВ’Я ЗА СІМЕЙНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ
УКРАЇНИ
Відповідно до ст. 30 Сімейного кодексу України наречені зо-
бов’язані повідомити один одного про стан свого здоров’я. Тобто
таке повідомлення стає юридичним обов’язком, невиконання якого
може мати юридичні наслідки – визнання шлюбу недійсним.
213
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
214
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
215
Національні та міжнародні механізми захисту прав людини. Харків, 2016
Наукове видання
Тези доповідей
Всеукраїнського круглого столу
(м. Харків, 20 квітня 2016 р.)
Видавець і виготовлювач –
Харківський національний університет внутрішніх справ,
просп. Льва Ландау, 27, м. Харків, 61080.
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3087 від 22.01.2008.
216