Тема.

  Експансія Османської імперії. Сулейман Пишний..

Основні дати та події:

•  1520 - 1566 роки - роки життя Сулеймана І;
•  1529 рік, 1683 рік - розгром турків під Віднем;
• 1571 рік - битва під Лепанто.
Історичні постаті: Селім I, Сулейман I, Роксолана.

Правителі Османської держави.

Захоплення Константинополя султаном Мехмедом II стало новою сторінкою в

розвитку Османської імперії. Його син Баязид II (1481-1512 рр.) продовжив батькову
справу. За часів його правління держава постійно воювала з європейськими країнами
(Венецією, Угорщиною, Австрійськими Габсбургами, Польщею), Єгиптом та Персією.
Молдавське князівство визнало васальну залежність. Також було підкорене східне
узбережжя Чорного моря.
Син Баязида II Селім I (1513-1520 рр.) підняв повстання проти батька, але був
розбитий армією султана. Кримський хан надав йому притулок. У 1512 р. в
Османській імперії відбувся переворот, у результаті якого султаном був
проголошений Селім I. Баязид II зрікся престолу. Повернувшись до Константинополя,
султан Селім I наказав убити всіх своїх родичів, за що отримав прізвисько «Грозний».
За часів його правління імперія майже не воювала з європейськими країнами. Усю
увагу султан зосередив на протистоянні з Персією та мамлюкським Єгиптом.
Результатом переможних війн стало приєднання до імперії частини Вірменії,
Курдистану, Месопотамії, Сирії, Палестини, Північної Аравії (з Меккою та Мединою)
та Єгипту. Селім I узяв титул халіфа. Помер від чуми під час підготовки чергового
військового походу.
Найбільшої могутності Османська імперія досягає за часів правління султана
Сулеймана I Пишного (Кануні) (1520-1566 рр.). Він прославився прийняттям зводу
законів, в основу яких був покладений поділ населення на мусульман та немусульман.
За Сулеймана I імперія досягає найбільших розмірів, сам султан брав участь у
13 військових походах. Із великими втратами були захоплені острів Родос та Белград.
У 1526 р. після перемоги турецького війська над чесько-угорською армією відбулося
підкорення більшої частини Угорщини. В Азії до імперії були приєднані Ірак та
частина Грузії. У Середземномор’ї Сулейман I також мав успіхи - були завойовані
Барка і Триполітанія, під залежність султана потрапив і Алжир. В Європі тривали
завоювання, була підкорена Трансільванія, але невдала облога Відня у 1529 р.
припинила просування турків. Султан вів активну дипломатичну політику і навіть
уклав союзний договір із Францією проти Габсбургів. Дружиною султана була Настя
Лісовська, відома як Роксолана. Вона мала великий вплив на султана.
З усіх синів батька пережив тільки Селім II (1566-1574 рр.), який і став його
наступником. Інші брати загинули або від хвороб, або під час боротьби за престол.
Султан Селім II не цікавився політикою та управлінням державою, переклавши всі
обов’язки на візирів. За часів його правління був укладений договір із Габсбургами,
які визнали васальну залежність Молдавії та Валахії і щороку виплачували 30 тис.
дукатів. У 1569 р. похід на Астрахань завершився поразкою, а в 1571 р. турецький
флот був розбитий у битві під Лепанто. Ненадовго турки захопили Туніс.
 Син Селіма II Мурад III (1574-1595 рр.) також не цікавився державними справами,
ними більше переймалися його мати та дружина. За часів правління Мурада III було
відновлено флот, знову підкорено Туніс та поновлено військові дії в Європі.
У результаті успішної війни з Іраном до імперії відійшла більша частина
Азербайджану, більша частина Закавказзя, Курдистан, Луристан, Хузестан та Картні.
У державі посилилася корупція.
За Османа II (1617-1621 рр.) тривала війна з Персією та Річчю Посполитою.
У 1620 р. турецька армія розбила польські війська під Цецорою, але зазнала поразки в
Хотинській битві від козацько-польської армії. Султан повернувся до імперії і
вирішив перенести столицю, але був убитий яничарами.
Султан Мехмед IV (1648-1687 рр.) був відомий прізвиськом «Мисливець». Він брав
активну участь у подіях на українських землях, воюючи з польськими та
московськими військами. За Бахчисарайським договором 1681 р. Османська імперія
отримала Північну Київщину, Брацлавщину та Поділля. У 1683 р. війська на чолі з
Яном Собеським розгромили турецьку армію під Віднем. Це був початок занепаду
Османської імперії.
10 фактів про його життя, особистість та епоху.
1. Прізвиськом "Пишний" Сулеймана найчастіше називають європейці, а не турки. І
не тому, що в Європі його так сильно поважають, а просто через труднощі перекладу.
На турецькій його прізвисько звучить як Кануні (Kanuni) - справедливий. Але
європейські літописці і географи свого часу інтерпретували це слово неправильно, так
що для них Сулейман став Пишним.
2. Сулейман глибоко цікавився
інженерною і ковальською
справою. Вважав, що за розвитком
науки і техніки майбутнє. Гармати,
якими була озброєна османська
армія, він часто відливав і тестував
особисто. Крім того, султан
цікавився архітектурою, сам проводив деякі математичні розрахунки при будівництві
будівель і мостів. Поза всяким сумнівом, він був одним з найосвіченіших людей своєї
епохи. І не тільки в Османській імперії.
3. Фігура Сулеймана була б дуже корисною в сучасній Україні, так як він був
рішучим борцем з хабарниками. В його уяві, чиновник був обличчям держави, з яким
підданий стикається безпосередньо в побуті, тому це обличчя повинне було бути
чисто і чесне. За надто розкішне життя невідповідно до своїх достатків державних
службовців при Сулеймані карали вкрай
жорстко.
4. При цьому сам Сулейман мав вкрай
складний характер. Розуміючи, що любов
народу має і зворотну сторону - заздрість
придворних, він поринув у світ інтриг,
вишукуючи найменші ознаки змови. Поступово
це призвело до справжньої одержимості і
параної. Сулейману здавалося, що кожен з
придворних щось затіває та перевіряти треба
всіх. Втім, деякі і правда задумували скинути
його з трону.Придворні та чиновники боялися
монарха і рідко сміли йому перечити
 5. У народі Сулеймана любили за те, що він сильно обмежив в Османській імперії
рабство. Звичайно, рабство в цілому нікуди не зникло, але султан звільнив чимало
місцевих ремісників і робітників, що потрапили в залежність від аристократії.
Природно, що аристократи його за це не любили.
6. До речі, та сама Роксолана, яка з часом стала його "коханою дружиною" потурала
його параної, для того, щоб розчистити шлях до трону для свого сина Селіма. Варто
було їй зародити у султановій голові думку, що хтось із придворних - зрадник, як з
підозрюваним негайно розправлялися. У самого Сулеймана, само собою, було багато
дітей від різних жінок з гарему. І деякі з них були страчені тільки тому, що могли
перешкодити Селімові стати султаном. Закони придворного життя в Османській
імперії завжди були жорстокими.
Загадки і таємниці Роксолани
7. До речі, про саму Роксолану і її походження сказати
щось конкретне дуже складно. На думку автора повісті
"Роксолана. Дружина халіфа і падишаха (Сулеймана
Великого), завойовника і законодавця "Осипа Назарука вона
була родом з Рогатина або зі Стрийщини. Поет Михайло
Гославський вважав, що з Поділля. Турецькі джерела
називають саме Рогатин, що в Галичині.
8. На жаль, але любов Роксолани до сина Селіма в
результаті привела Османську імперію до кризи і занепаду.
Правителем він виявився, не в приклад батька, слабким і
безвольним. Ще й страждав алкоголізмом, не дивлячись на
канони ісламу. В результаті згубної залежності Селім став
практично підконтрольний купцям, які поставляли йому вино, і перестав приймати
рішення самостійно.
9. На даний момент султан Сулейман I
Пишний - один з найпопулярніших
персонажів турецького кінематографа і
телебачення. Про епоху його правління няті
серіали "Хюррем Султан" і "Величне
століття", написано чимало книг, його
знають і пам'ятають як ідеал правителя, який
міг захищати і розвивати державу в той
непростий час.
10. Замість десятого факту розповімо
байку. Достовірно невідомо, чи відбувалося
це з султаном Сулейманом чи ні, але в будь-
якому випадку, історія дуже повчальна.
Вмираючи Сулейман покликав слугу, щоб
він записав його останню волю. Слуга був надзвичайно здивований трьома останніми
пунктами заповіту:
1. Він заповідав, щоб його труну несли на руках найкращі лікарі Османської імперії.
2. Щоб по всьому шляху, по якому будуть нести його табут, розкидали золоті монети
і дорогоцінні камені.
3. І щоб його руки висовувалися з табута і були на виду.
Набравшись сміливості слуга запитав у Сулеймана, навіщо йому це. На що султан
відповів наступне:
 "Нехай кращі лікарі несуть мій табут, і нехай усі бачать, що навіть найкращі лікарі
безсилі перед обличчям смерті. Розкидайте зароблене мною золото: нехай усі бачать,
що то багатство, яке ми отримуємо від життя, в цьому світі і залишається. Нехай всі
бачать мої руки і засвоять, що навіть Падишах усього світу - султан Сулейман Кануні,
пішов з цього життя з порожніми руками ".
Додатковий матеріал
Яничари - особливі підрозділи турецької армії, створеної султаном Урханом у 1330
р. на базі регулярної піхоти. Спершу набиралися з полонених юнаків міцної статури,
пізніше - примусовим набором хлопчиків із християнського населення Османської
імперії (сербів, болгарів та інших). Їх навертали в мусульманську віру і виховували в
дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху.
Яничари одержували щедру винагороду за службу, але їм було заборонено
одружуватися (до 1566 р.) та займатися господарством. Кількість яничарів постійно
зростала: спочатку їх налічувалося 1 тис. осіб, за Сулеймана I було вже 20 тис., а
згодом - понад 100 тис. Армія яничарів поділялася на 196 загонів, які відрізнялися
один від одного правами і привілеями, формою та озброєнням. Структура війська була
досить простою: воно складалося з окремих рот - ортів, члени яких проживали спільно
в одній казармі (ода). Уже на початку XVII ст. вони мали на озброєнні мушкети,
ятагани і кинджали, які носили за поясом. З яничар формувалися військові гарнізони
найбільш важливих міст і фортець Османської імперії. Яничари брали участь майже в
усіх великих війнах, становили майже четверту частину турецьких військ під час
Чигиринських походів у 1677 та 1678 рр. Від XVII ст. до їх складу почали входити
вільні мусульмани. Вони отримали право займатися ремеслами, торгівлею й жити зі
своїми сім’ями в місті.
Яничари відзначалися суворою дисципліною, хоробрістю, проте інколи виявляли
свавілля та жорстокість. Яничари становили значну частину населення
Константинополя, їх використовували як основну силу під час палацових переворотів.
Військо яничарів було ліквідоване 1826 р. наказом султана Махмуда II після спроби
заколоту проти нього.
Боротьба народів проти турецьких завойовників
Під час вторгнення турки чинили страшні спустошення. Для утримання загарбаних
територій великі міста перетворювалися на сильно укріплені фортеці, а на кращі землі
переселяли турків. Усіх чоловіків-немусульман обкладали подушним податком. Крім
того, вони виконували повинності на будівництві шляхів, фортець, мостів. Їм
заборонялося їздити верхи, носити зброю, споруджувати будинки вищі, ніж у турків.
Османська імперія лише силою зброї тримала в покорі завойовані народи, які вели
проти неї збройну боротьбу.
У Болгарії та Сербії поширився гайдуцький рух. Гайдуки нападали на турецьких
чиновників, солдатів, спалювали й вирізали мусульманські поселення.
Переховувались гайдуки в горах, лісах і сусідніх країнах. Їхні дії не мали б успіху без
підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями. Втім,
безстрашні у битвах гайдуки нерідко виявляли надмірну жорстокість, чинили грабежі
й насилля.
Християнська церква підтримувала та освячувала народні повстання проти
турецького поневолення, але без підтримки європейських держав вони зазнавали
поразок.
Попри тяжке гноблення, слов'янські народи зберегли свої культуру, звичаї, мову.
Боротьба поневолених народів підривала міць Османської імперії та послаблювала її
натиск на Європу.
 Економічний та соціально-політичний стан імперії Османа

Османська імперія в період свого розквіту поширювалася на території Європи, Азії

та Африки. За своїм устроєм імперія була абсолютною монархією, вся влада належала
султану. Він володів усією землею у державі, був головнокомандуючим та духовним
лідером усіх мусульман держави. Султан управляв державою за допомогою дивану
(уряду), який сам і призначав. Від імені султана роботою дивану керував великий
візир, а духовним життям та дотриманням шаріату (мусульманського законодавства)
опікувався шейх-уль-іслам.
У Туреччині була створена військово-ленна, або тимарна, система - воїн (найчастіше
кіннотник) отримував земельний наділ за службу. Він був зобов’язаний за першим
наказом виступити в похід з озброєнням та на коні.
Основне населення Османської імперії становили селяни. Вони були особливо
вільними, але не мали права володіти землею, тому орендували її, виплачуючи
податок у розмірі десятої частини врожаю. У містах розвивалося цехове ремесло. Ціни
на товари контролювала влада. Розвивалася торгівля, а диван проводив політику
меркантилізму. Туреччина перебувала на перетині торговельних шляхів, збирання
мита давало великі прибутки. Проте капіталістичні відносини в державі розвивалися
слабо.
Державною релігією Османської імперії був іслам, а більшість населення становили
мусульмани. Султан одночасно виступав і халіфом, тобто духовним лідером усіх
мусульман. Немусульманське населення сплачувало спеціальний податок. Ставлення
до представників інших релігій змінювалося залежно від правління певного султана,
але в основному немусульмани не зазнавали гонінь. Судочинство в державі
базувалося на шаріаті (правові, морально-етичні та релігійні норми ісламу).
Тезові характеристикою певної сфери життя Османської імперії.
( законспектувати до зошита) Після опрацювання матеріалу картки від кожної групи
виступає представник із коротким повідомленням.

Економіка
• Основа економіки - сільське господарство.
• Власник землі - султан.
• Селяни віддавали десяту частину врожаю.
• У містах розвивається ремесло (цехи).
• Розвиток торгівлі.
• Розташування на перетині торговельних шляхів (мито).

Політична система
• Султан - голова держави.
• Військово-ленна, або тимарна, система - воїн отримував земельний наділ за
службу.
• Імперія розташована в Азії, Африці та Європі.
• Чорне море - «внутрішнє».

Релігія
• Державна релігія - іслам.
• Більшість населення - мусульмани.
• Немусульмани - християни та іудеї - сплачували спеціальний податок.
• Султан - голова держави мусульман.
 • Судочинство здійснювалося на основі ісламу.

Соціальна сфера
• Основа держави - тимаріоти - військові (кіннотники), які становили більшість армії.
• Яничари - особливі війська, до яких набирали хлопчиків із підкорених країн.
• Селяни - особисто вільні, але не володіли землею.

  Відносини  Туреччини  та  Запорозької Січі

Турецько-татарські напади на Україну призводили до:
•  знищення й спустошення українських земель;
•  пограбування й спалення українських міст та сіл;
•  захоплення в полон українських чоловіків, жінок, хлопчиків та дівчат, які
потрапляли в рабство (полонених називали ясир);
•  чоловіки  ставали  веслярами на  турецьких  галерах-каторгах, жінки та дівчата
потрапляли до гаремів, хлопчиків віддавали до султанської гвардії, де з них
виховували вірних захисників султанського престолу - яничар;
•  всіх, хто чинив опір, убивали.
Д. Вишневецький на острові Хортиця заснував Запорозьку Січ для відсічі нападів
турків і татар. З часом козаки почали здійснювати походи на турецькі землі.
Найбільш  вдалими  були  походи  козаків  проти  турків  на  початку XVII  ст.  Цей 
період  увійшов  в  історію  козацтва  як  «доба  героїчних походів». Найбільш 
успішними  були  походи  під  проводом П. Сагайдачного.
1606 р. -  козаки  завдали  удару по  турецьких фортецях Аккерман, Кілії, Варні;
1608 р. - здобули Перекоп, а згодом Ізмаїл, Кілію та Аккерман;
1616 р. -  козаки  здобули Кафу - найбільший невільничий  ринок у Криму - і
звільнили бранців.
Ослаблення османської імперії
Період правління Сулеймана I був вершиною могутності імперії Османа, потім
настав час рівноваги сил та занепад держави.

Прочитати текст історичного джерела і назвати причини занепаду імперії

Османа.
Текст. Битва при Лепанто
Католицький король Філіпп II відправив свій флот до Мессіни під командою  свого 
побічного  брата  дона Хуана Австрійського,  до  якого приєднався Джан Андреа
Доріа Генуя зі своїми галерами, що перебували на утриманні того ж короля. До них
прилучився і Марк Антоніо Колонна, папський адмірал, зі своїми галерами і Себастіан
Венієро, головнокомандуючий морськими силами Венеціанської республіки...
Вранці 7 жовтня, в неділю, вони опинилися поруч двох сильних ворожих  ескадр. 
Турецька  ескадра  вийшла  з Лепанто  під  командою  адмірала  Алі,  коменданта 
Тунісу  та  Алжиру.  За  кількістю  вітрил  турки значно перевершували християнську
ескадру. Адмірал Алі мав від султана наказ  битися  з  ворогом. Саме  зараз його флот
опинився навпроти християн на рівні острова Курцолярі. Тоді обидві сторони
вишикувалися у бойовому порядку, утворюючи кожна три загони, розташовані
напівмісяцем.  Генералісимус  дон Хуан  Австрійський, що  знаходився  на одному  з 
фрегатів,  рушив  вперед...  Обидві  ескадри  супротивників зійшлися... Галери
супротивників зчепилися на абордаж, і тут з’ясувалося, хто з ворогів перевершує
іншого силою... Турецька ескадра почала безладно відступати. У результаті цієї
поразки  турок дванадцять  тисяч рабів-християн  дістали  свободу  (История 
Средних  веков:  Хрестоматия. - М.: Просвещение, 1988. - С. 42–43).
1.  Назвіть держави, які виступили проти імперії Османа.
2.  Як називалася антитурецька коаліція?
3.  Чим закінчилася битва при Лепанто?

Письмово у зошиті
1.Визначити причини занепаду Османської імперії ( письмово)
2. Скласти історичний портрет Сулеймана І Пишного.