МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
КАФЕДРА РОСІЙСЬКОЇ МОВИ, ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
ТА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ

Індивідуальна робота з курсу

«Історія зарубіжної літератури 
к. ХІХ - п. ХХ ст.»

на тему :

«Інтертекстуальність Джона Фаулза

на прикладі роману «Колекціонер»»

Виконала:

Кириченко А. В.

Перевірила: доцент

Богданова І. В.

Черкаси 2020
 Зміст

Вступ…………………………………………………………………………...3

1.Інтертекстуальність у літературному процесі………………................4

2. Інтертекстуальність в романі Джона Фаулза "Колекціонер"............5

Висновок …………………………………………………………………........8

Список використаної літератури………………………………………......9

2
 Вступ

Період англійської літератури другої половини XX століття в цілому

характеризується постмодерністською спрямованістю літературно-
художнього процесу. Саме з художньою системою постмодернізму
найчастіше співвідносять і творчість найвідомішого англійського
романіста Дж. Фаулза (1926 - 2005). Теоретичне дослідження тканини
постмодерністського тексту надзвичайно складно, і тут не варто забувати, що
сам Джон Фаулз насторожено ставився до філософії постмодернізму:
«Деконструктівізм мене відштовхує».

Однією з основних рис постмодернізму є інтертекстуальність - творення

свого тексту з чужих. Інтертекстуальність у літературному процесі стала
об’єктом наукового інтересу багатьох дослідників завдяки її актуалізації
символістами, модерністами та постмодерністами. Серед зарубіжних
учених, які займалися та продовжують і до сьогодні розробляти цю теорію,
слід відзначити М.М. Бахтіна, Ю. Крістеву, Р. Барта, Ж. Женетта, М.
Ріффатера, Ю.М. Лотмана, І.В. Арнольд, О.К. Жолковського, Ж.Є.
Фомічьову, В.П. Москвіна, І.Р. Гальперіна, Н.О. Фатєєву, Г.В.
Денисову, Н.А. Кузьміну, І.П. Смірнова, П.Х. Торопа, М. Зубрицьку .

У світлі популярності, якою користується сучасний метод

інтертекстуального аналізу, особливої актуальності набуває тема
визначення літературної наступності художніх текстів роману Джона Фаулза
«Колекціонер». Мета  індивідуальної роботи полягає у виявленні та аналізі
інтертекстуальних  зв'язків у  романі Джона Фаулза «Колекціонер».

Незважаючи на різні методи та підходи до вивчення цього

літературного феномена, усі теоретики інтертекстуальності одностайні у
тому, що значення досліджуваної концепції інтертекстуальності вийшло
далеко за межі чисто теоретичного осмислення сучасного культурного
процесу, оскільки вона відповідала на глибинний запит світової культури
з його свідомим чи несвідомим прагненням до духовної інтеграції.
Інтертекстуальність, попри усю свою обтяженість песимістичним "усі слова
колись були чиїмись", має неабиякий потенціал не лише у процесі
художньо-образного моделювання дійсності, а й при літературознавчому
аналізі твору.

1.Інтертекстуальність у літературному процесі.

3
 Поняття інтертекстуальності є одним із ключових у сучасному
літературознавчому дискурсі. У системі сучасних досліджень
інтертекстуальності є доцільним звернутися до її витоків: теорії діалогізму
М. Бахтіна, адже вчення про інтертекстуальність, введене у світ
літературознавства Ю. Крістєвою, виросло і сформувалося саме у працях
російського вченого. Зокрема, діалогічні відносини текстів, названі Ю.
Крістєвою інтертекстуальністю, розглядав М. Бахтін, ведучи мову про діалог
письменника з літературною традицією і літературою сучасності. Ідея
діалогу є ключовою в науковій спадщині Бахтіна, він відносить діалог до
універсальних категорій. Ідею діалогізму Бахтін розробив на прикладі
романів Достоєвського – і це було відкриттям нового художнього методу
письменника і водночас нової методології аналізу в літературознавстві.

Інтертекстуальність як домінантна категорія властива

постструктуралістській теорії, а в художній практиці – літературі
постмодернізму. Саме тому одне з містких визначень інтертекстуальності
подає англійська „Енциклопедія постмодернізму”: це „метод прочитання
одного тексту супроти іншого, що дає змогу висвітлити спільні текстуальні
та ідеологічні резонанси; це визнання, що всі тексти та ідеї існують у мережі
відносин”.

Інтертекстуальність у літературному творі, зокрема

постмодерністському, може мати різні вияви, залежно від форми
міжтекстових зв’язків і методології аналізу. Питанням класифікації
інтертекстів присвячено чимало досліджень, спроби визначити типи
інтертекстуальних зв’язків належать П. Торопу, Ж. Жанету, Н. П’єгеГро, Н.
Фатєєвій, Н. Ковальовій. У цьому дослідженні автор спирається на працю Н.
Фатєєвої (2000), в якій дослідниця, базуючись на теорії Ж. Жанета про п’ять
типів інтертекстуальних зв’язків – інтертекстуальність,
гіпертекстуальність, паратекстуальність, метатекстуальність,
архітекстуальність – та об’єднавши всі інші класифікації, розробила
найдетальнішу класифікацію міжтекстових зв’язків, а також на нове
дослідження Н. П’єге-Гро, яка запропонувала власну типологію
інтертекстуальності, виокремлюючи два типи відносин: співприсутності та
деривації. До першої дослідниця зараховує цитату, референцію, плагіат,
алюзію, до другої – пародію та стилізацію. Важливим у книзі П’єге-Гро є
дослідження поетики інтертекстуальності.

2. Інтертекстуальність в романі Джона Фаулза "Колекціонер"

4
 "Колекціонер" - роман Джона Фаулза, з яким він дебютував на
літературній арені в 1963 році, і який відразу здобув молодому
письменникові не лише популярність, але і репутацію культового автора, що
відкрив епоху постмодернізму в англійській літературі. Проте доля класика
новітньої англійської літератури, роман якого «Жінка французького
лейтенанта» - “The French Lieutenant’s Woman”, згідно рейтингу журналу
«Тайм», увійшов до сотні кращих творів ХХ століття англійською мовою,
спочатку не віщувала настільки бурхливої і скандальної слави.

Він народився 31 березня 1926 на південному сході Англії, в маленькому

містечку Лі-он-Сі (Leigh-on-Sea) графства Ессекс, в сім'ї процвітаючого
тютюнового комерсанта Роберта Фаулза і шкільної вчительки Гледіс Ричардз
Фаулз."The rows of respectable little houses inhabited by respectable little pe
ople had an early depressive effect on me" - «Акуратні респектабельні
будиночки нашої вулиці, населені акуратними респектабельними
людиськами, справляли на мене найбільш депресивний ефект ще в ранньому
дитинстві», - пізніше зізнавався письменник.

  Початок його біографії - типове життя англійця з пристойної сім'ї:

спочатку привілейована приватна школа у Бедфорде(Bedford School) з її
культом успіхів в навчанні і особливо в спорті. І в тому, і другом Фаулз
досягав успіху, мабуть, дуже міцно засвоївши першу заповідь закритих
учбових закладів Англії - "червоний дорожче, ніж синій", тобто диплом
про участь в спортивній команді частенько опиняється потрібнішим, ніж
атестат, що свідчить про хорошу успішність.  Пізніше Фаулз жалкував за
своєю участю в традиційній системі пригнічення англійських приватних шкіл
на посту головного старости Бедфордскої школи:

"Being head boy was a weird experience," Fowles has told. "I suppose I used

to beat on average three or four boys a day.... Very evil, I think.
Terrible system" - «Я був главою старост - бридкий досвід. Пам'ятаю, щодня
бив трьох-чотирьох учнів. Страшенно жорстоко, по-моєму. Огидна система».

Дж. Фаулз прийшов в літературне життя досить пізно, після

опублікування його першого роману «Коллекціонер» в 1963 році,
письменник, можна сказати, «на наступний день прокинувся
знаменитим". Написаний за всіма законами реалізму, роман нагадує
класичний фільм жахів, бо в розміреному, пристойному життя англійців
відбуваються дуже дивні події. Молодий клерк Фердинанд Клегг закохується
5
в студентку художнього училища Міранду. Клегг віддає собі звіт, що його
шанси незначні, але, випадково вигравши велику суму грошей, він
усвідомлює, що його фантазії можуть стати реальністю. Купивши будинок за
містом і викравши дівчину, він тримає її в ув'язненні. Їх стосунки і лежать в
основі книги. Міранда серйозно захворює запаленням легенів і, не
отримавши допомоги, котра була б рівноцінна викриттю викрадача, вмирає.
Tака сюжетна лінія роману. Роман складається з чотирьох частин, перші дві
складають основу книги. Кожна з двох інших невеликих частин, як і в «Жінці
французького лейтенанта », являє собою можливу кінцівку. Перший уривок
- фантазія Клегга: «Shе wаs wаiting fоr mе dоwn thеrе. I wоuld sау Wе wеrе in
Lоvе, in thе lеttеr tо thе роliсе. А suiсidе расt. It wоuld bе «Thе Еnd» . Друга
частина - реальна кінцівка роману, в якій Клегг говорить про Міранду в
минулому часі, готуючи тим самим читача до її смерті.

Композиційна структура роману "Колекціонер" привертає увагу

своєрідністю. Дослідники творчості Джоуля. Фаулза В.Фрейсбергс, Т.Залите,
Н.Ю.Жлуктенко, Т.Красавченко, В.В.Храпова та ін. виділяють такі риси
ускладненості композиції роману:

- композиційна дробова і неоднорідність її форм;

- несподівана часткова повторюваність інформації; інформаційне звуження

від частини 1 до частини 3;

- інформаційна закріплена частин, що чергується, то за одним, то за іншим

героєм; нелінійність інформаційного викладу;

- несподівана сюжетна місткість 4 частини при її найменшому об'ємі.

З цією точкою зору не можна не погодитися. Дійсно, композиційна

структура роману не дотримується класичної схеми лінійного розвитку
сюжету : зав'язка → розвиток конфлікту → кульмінація → спад дії →
розв'язка .

За наявності усіх необхідних елементів, структура сюжету роману

"Колекціонер" виглядає більш ніж незвично: передісторія викрадення у
викладі Клегга(зав'язка)  → варіант розвитку подій аж до смерті Міранди у
викладі Клегга(розвиток конфлікту)  → розвиток подій після викрадення у
викладі самої Міранди(альтернативне бачення розвитку конфлікту) →
кульмінація(смерть Міранди)  → дії(точніше, бездіяльність) Клегга під час
хвороби Міранди, і його міркування після трагедії(кульмінація +спад дії)  →
знахідка Клеггом щоденника Міранди і зміна намірів(розв'язка)  → натяк на
6
можливе повторення досвіду "колекціонування" дівчат(відкрита
кінцівка/потенційна зав'язка другого витка).

"Композиційний лабіринт(а ми довели його основну рису - заплутаність;

плюс - экспериментальность форми, яка співвідносить текст роману з
притчею, і, відповідно, привносить мотиви отнесенности до старовини,
вічності, смерті і так далі) поділений на чотири сполучених, таких, що
повідомляються сегменту".

Очевидно, що, тоді як оповідання від імені Міранди скомпоновано цілісно

у вигляді однієї частини, і розташовано в середній частині роману, то
розповідь Клегга обрамляє щоденникові записи дівчини. Така форма,
безумовно, зайвий раз підкреслює відчуття текстуального "замкнутого
простору" : в змістовному плані твору в другій частині ведеться детальний
звіт про те, як героїня терпить в неволі, а щоденниковий текст авторства
Міранди(згадаємо ключове поняття літературного постмодернізму - "світ як
текст") формально "поміщений" в рамки оповідання її тюремника.
Таким чином, форма посилює значення змісту, що є втіленням одного з
базових принципів постмодернізму.

Другою особливістю художнього методу постмодернізму, що проявила

себе в композиції роману вважається той факт, що розповідь про події йде від
імені то одного, то іншого героя. В результаті математичного підрахунку
з'ясовується, що 1, 3 і 4 частини, що відноситься до оповідання Клегга,
займають рівно 50% об'єму роману; щоденнику Міранди відведена друга
половина об'єму.  У другій частині роману описується безпосередньо період
ув'язнення Міранди з точки зору самої дівчини. Якщо стиль першої частини -
сухий виклад фактів у вустах Фредеріка Клегга, то тепер ми дивимося на вже
відомі нам події очима протилежного учасника подій, що, безумовно і є
ілюстрацією до гендерної природи відмінностей чоловічого і жіночого типу
сприйняття.

Таким чином, в "Колекціонерові" є подвійна перспектива, яку ще

можна знайти щонайменше в трьох інших романах, а саме творі Пола
Зиндела "Людина-свиня"(1969 р.), Роберта Суинделла "Daz 4 Zoe"(1990) і
Берли Доэрти "Дорогою Ніхто"(1991 р.). Усі ці романи використовують
прийом поєднання оповідань від імені оповідачів обох підлог; оповідачі, як
правило, теж ведуть щоденники, що також створює особливу стилістику
оповідання і сприйняття сюжету.

Висновок
7
 Роман Фаулза «Колекціонер» відрізняється різноманіттям палітри
легко пізнаваного і глибоко підтекстного цитування, що відносить нас до
різних літературних епох і культур. Літературна алюзія при цьому, як
зазначає Красавченко, сприймається як «посилання на загальний фонд
знання».

Проаналізувавши твір, слід наголосити на тому ,що цитатність

використовується автором як інструмент для вираження світобачення двох
протиставлених образів та особливо для вираження думок і емоцій Міранди,
як носія культури в цій різноманітності персонажів.

«Колекціонер» Дж. Фаулза в інтертекстуальній системі стверджує

життя як гру між необхідністю, закономірністю і спонтанними імпульсами,
що рухають життя. Насамкінець слід відзначити, що можна вести мову не
лише про інтертекстуальність, а й про, сказати б, “авто-інтер-
текстуальність” романістики (та й усієї творчості) Джона Фаулза: текст
одного його твору стає, сказати б, “інтертекстом” (“авто-інтер-текстом”) для
іншого твору/творів цього ж письменника. Останнє питання заслуговує
окремого наукового дослідження.

Список використаної літератури

8
1. Біловус Л. Теорія інтертекстуальності: становлення понять, тлумачення
термінів, систематика. – Тернопіль: Видавець Стародубець, 2003. – 36 с.

2. Ґловінський М. Інтертекстуальність // Теорія літератури в Польщі.

Антологія текстів. Друга половина ХХ – початок ХХІ ст. / Упор. Б.Бакули; За
заг. ред. В.Моренця; Пер. з польск. С.Яковенка. – К.: Вид. дім “Києво-
Могилянська академія”, 2008. – С.284-309.

3. Кораблѐва Н. Интертекстуальность литературного произведения /

Н.Кораблѐва. – Донецк : Кассиопея, 1999. – 28 с.

4. Кузьмина Н. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического

языка / Н. Кузьмина. – Екатеринбург; Омск: Изд-во Урал. ун-та; Изд-во
Омск. гос. ун-та, 1999. – 268 с.