1. 31.

1
Викладіть основні положення закону Вернера.

5.

Перший пересув приголосних складається з трьох актів, кожен з яких стосується певної
групи приголосних.

І. Індоєвропейські зімкнені дзвінкі аспіровані перетворилися на германські спіранти b‾,,

ð, g,  gw, а потім розвинулися у відповідні проривні b, d, g.

ІІ. Індоєвропейські дзвінкі неаспіровані b, d, g, gw перейшли в германські глухі зімкнені p, t, k.

ІІI. Індоєвропейські зімкнені глухі p, t, k, kw перетворилися в германських мовах на глухі
щілинні f, þ, h, hw .

Отже, усі зімкнені приголосні зазнали пересуву, окрім фрикативного s. Винятки становлять
такі випадки:

1) індоєвропейські глухі зімкнені не перетворюються на щілинні, якщо їм передує

зімкнений s. Напр.:

st>st лат. est ‘є’, гот. ist;

sp>sp лат. spuere ‘плювати’, гот. speiwan;

sk>sk лат. scindere ‘рвати’, гот. skaidan.

2) У сполучені двох зімкнених перший зімкнений стає щілинним, а другий залишається

зімкненим:

pt> ft лат. captus ‘схоплений’, гот. hafts ‘наділений чимось’;

kt> ht лат. octo ‘вісім’, гот. autau.

Основними концепціями, що пояснюють причини першого пересуву приголосних є:

1. Психологічна теорія (Я.Грімм). Пересув пов’язаний зі схильністю германців до зміни місць

проживання. Дзвінкі (слабкі) звуки перетворювалися на глухі (сильні) як прояв сміливості й
гордості давніх германців.

2. Географічна теорія (Г.Мейер, Г.Остхоф). Зміна артикуляції спричинена особливостями

проживання давніх германців у гірських районах Скандинавії.

3. Теорія субстрату (А.Мейє). Пояснює пересув приголосних впливом переможеної мови

“субстрату” на мову, що перемогла. Народи, які прийняли й засвоїли той індоєвропейський
діалект, що йому пізніше судилося стати германською мовою, зберегли свої попередні
артикуляційні навички й тенденції.
6.
Другий (верхньонімецький) пересув приголосних є особливістю давньоверхньонімецької
мови. Зміни стосуються шести глухих і дзвінких зімкнених.
1. Германські глухі зімкнені t, p, k, після голосних перетворилися на відповідні глухі спіранти
z,z,, ff, h(h).
2. Глухі германські t, p, k на початку слова, після приголосних (l, m, n, r) або при наявності
подвоєння (довготи) переходять у відповідні африкати z (zz), pf (ph), (k)ch [kχ].
3. Дзвінкі зімкнені d, b, g перейшли у відповідні глухі t, p, k.
Виключення з другого пересуву приголосних становлять групи приголосних sk, sp, st, tr, ht, ft,
в яких глухі зімкнені t, p, k залишилися без змін.
Припускають, що другий пересув почався приблизно у V–VI ст. н.е. задовго до появи
писемності. Цей процес поширювався нерівномірно з півдня на північ. Повністю пересув
відбувся в південнонімецьких (баварському та алеманському) діалектах. У
середньоверхньонімецьких (франкських) діалектах інтенсивність пересуву слабшає з
просуванням на північ. Це явище зовсім не позначилося на нижньонімецьких діалектах, що
дозволяє розмежувати нижньонімецьку та верхньонімецьку області (‘лінія Бенрата’:
Дюсельдорф на Рейні – Магдебург на Ельбі – Франкфурт на Одері).
16.
https://studopedia.su/5_14711_osoblivosti-fonomorfologichnoi-strukturi-iie-korenya.html

18.
https://studfile.net/preview/7297832/page:6/

3.

https://studfile.net/preview/7297832/page:4/#9

19.

https://studfile.net/preview/7297832/page:8/