План

1. Типи знакових систем. Мова як семіотична система.

2. Мова як засіб комунікації

3. Мова як форма людської свідомості, її зв’язок з іншими формами людської

свідомості.

4. Мова й суспільство. Загальнонародна мова. Територіальна, соціальна та

професійна диференціація мови.

5. Мова як засіб відображення навколишньої дійсності.

6. Національна специфіка мов, поняття мовної картини світу.

1. Мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона на
відміну від інших знакових систем, які є штучними, особлива, дуже складна природна
знакова система. Ця особливість стосується не тільки її структури, яка має багаторівневу
організацію, а й багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою
системою. Будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, а навпаки зробити
неможливо.

Семіотика - це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси. Семіотика досліджує знаки і
мову як знакову систему в трьох аспектах - семантичному, синтаксичному, прагматичному.

Семантика (грец. semantikos - означальний) - складова частина семіотики, теорія, яка вивчає
смисл і значення мовних виразів, аналізує мову як знакову систему за функціями означення
та позначення. Основні семантичні категорії - висловлювання, ім'я, термін, смисл, значення,
денотат, референція, дескрипція (зміст цих категорій буде визначено в 2.4).

Синтаксис (грец. syntaxis - зв'язок, побудова) - складова частина семіотики, яка вивчає
правила поєднання й розміщення мовних знаків у певній знаковій системі, абстрагуючись від
функцій означення та позначення, які досліджує семантика.

Прагматика (грец. pragma - дія, справа) - складова частина семіотики, що вивчає

способи використання знаків і мови як знакової системи в конкретних практичних ситуаціях.

Основний об'єкт дослідження семіотики - знак. Знак (лат. nota - знак, мітка, карб) -
об'єкт (предмет, образ), який репрезентує інший об'єкт, властивості об'єкта, зв'язки між
об'єктами, дії, події, ситуації, стан справ тощо у процесі практичної та пізнавальної діяльності
людей. Він містить певну інформацію про об'єкт, який репрезентує. Наприклад, відбитки
пальців на місті злочину - знак, що повідомляє: на місці злочину була людина, яку можна
потім ідентифікувати зі суб'єктом злочину.

2. Особливим, всепроникаючим і фундаментальним компонентом наукового знання є

мова. Реалізуючи думкооформляючу й комунікативну функції, мова, як природна, так і
штучна, сама, власне кажучи, виступає передумовою становлення й функціонування
наукового знання. Будучи соціальною за своєю природою й генезисом, мова в
опосередкованій, часто неявній, формі здійснює соціальну детермінацію всієї науково-
пізнавальної діяльності, а також форми й змісти самого знання. Мова, опосередковуючи
відношення суб'єкта до предметного миру, проявляє себе в цій якості як особлива,
фундаментальна основа спілкування, а також як вираження специфічного «язикового
світогляду» (по В.Гумбольдту). У цій якості природна мова здійснює первинні загальні акти
категоризації й інтерпретації, у результаті чого суб'єкт включається в єдиний соціально-
історичний процес збагнення реального миру.

Очевидно, що цей фундаментальний і не лежачий у фокусі свідомості процес не зводиться до

засвоєння термінології, але припускає також «освоєння» культурно-історичного «тексту» (і
підтексту) мови, підкріплюваного досвідом життєдіяльності самої особистості. Через систему
мови суб'єкт підключається до досвіду, який виражає язиковий колектив, до соціальної
пам'яті суспільства в цілому. Це здійснюється не тільки й не стільки у формі оволодіння
словником, синтаксисом і граматикою, скільки саме через неусвідомлюване прилучення до
фонду культури й історичного буття, що стає неявним знанням кожного індивіда.

3. Свідомість, спілкування і мова невіддільні одне від одного. Спільна діяльність людей

(суспільне виробництво, праця чи спілкування у широкому розумінні цього слова) потребує

певної знакової системи, за допомогою якої здійснюється комунікація між людьми.
Способом, який особливо опосередковує механізм взаємодії людей, дає змогу передавати
зміст свідомості від людини до людини, стає мова.

Мова - це знаряддя свідомості, та форма, у якій фіксується, виражається, передається увесь

зміст свідомості. За допомогою мови як системи знаків відбувається об'єктивація свідомості.
Внутрішній світ суб'єкта виражається у зовнішньому світі. У мові також виявляється
самосвідомість людини (внутрішня мова). Нерозривний зв'язок мови і свідомості полягає в
тому, що свідомість - це відображення дійсності, а за допомогою мови саме мислення і
свідомість отримують своє адекватне вираження. Мова - це інструмент думки.

Мова виникає водночас із розвитком людського суспільства в процесі спільної трудової

діяльності і з появою свідомості. "Мова така ж давня, як і свідомість; мова є практична,
існуюча і для інших людей і лише тим самим існуюча також і для мене самого, дійсна
свідомість, і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності
спілкування з іншими людьми".

4. Оскільки мова є суспільним явищем, то вона перебуває в тісному зв'язку із

суспільством. Мова - загальнонародне явище. Народ - творець і носій мови. Одна особа
безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними
законами.  Для кожної мови характерна диференціація, тобто існування певних
варіацій(різновидів). Ними є літературна мова, діалекти, просторіччя, койне, суржик.

Виокремлюють соціальні і територіальні діалекти.

Територіальні діалекти-локальні варіації загальнонародної мови, які мають фонетичні,

граматичні та лексичні особливості. Тер. діалекти однієї мови характеризуються високим
ступенем близькості. Лінгв.показником, що дає змогу розмежувати діалект і мову, є мовні
зміни, зокрема фонетичні. Основою розмежування мови і діалекту можуть бути історичні
обставини і умови формування. Для розмежування важливе значення також має почуття
етнічної самоідентифікації. Є пінічний, південо-західний і південно-східний.

Соціальні діалекти-корпоративні форми спілкуання, які є засобом умисного відмежування від

загальнонародної мови. Вони обовязково включають щось специфічне. До соц.діалектів
належитьжаргон, його різновидами є сленг(молодіжний жаргон), арго(конспіративний або
кримінальний, злодійський жаргон).

5. Оскільки мова — явище суспільне, усі її функції виступають не публічно, а

проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно
впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Функції мови: Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб
спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві.
Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Кожна людина
має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено
всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри.
Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження
внутрішнього світу людини. Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є
своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. Мислетворча функція реалізується в
тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути
конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим). Естетична функція мови
полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом
створення культурних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному письменстві, театрі,
пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури.
Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура
кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Усе пізнане людиною
одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається
лінгвілізацією — «oмовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами
предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. Фатична комунікація (дослівно –
беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду реальної комунікації
повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. “Це є своєрідна мовна гра, яку
зобов’язані підтримувати члени суспільства, дотримуючись етикетних настанов.” Це зачин
розмов, стримані відповіді, стереотипні запитання про життя, сім’ю, справи, здоров’я,
врожай.

6. Мовна картина світу (також мовна концептуалізація світу) — сукупність уявлень

про світ, що історично склалася у свідомості мовного колективу, цілісний образ світу, у
формуванні якого беруть участь всі сторони психічної діяльності людини. Це
концептуалізація світу, вміщена у мові. В мовній концептуалізації мова йде про якійсь-то
уявлення про світ, властиві носіям мови і культури, і сприймаються ними як щось
самоочевидне. Ці уявлення знаходять відображення у семантиці мовних одиниць так, що
оволодіваючи мовою і, зокрема, значенням слів, мовець одночасно зживається з цими
уявленнями, а будучи властивими (або хоча б звичними) всім носіям мови, вони виявляються
визначальними для ряду особливостей культури, яка користується цією мовою. Таке
уявлення про мовну концептуалізацію світу постає від ідей Гумбольта, і отримує своє
вираження в рамках відомої гіпотези Сепіра-Уорфа.