План

1. Поняття функції в мовознавстві.

2. Мова як поліфункціональна система.
3. Функції мови: комунікативна, когнітивна, кумулятивна, номінативна, регулятивна,
фактична, емотивна, метамовна, естетична, етнічна, магічна.
4. Види і функції мовлення.
5. Вербальні і невербальні засоби спілкування.
6. Мова й мислення. Роль мови в процесі пізнання.
1. Термін „функція” у лінгвістиці вживається в декількох значеннях: 1) призначення, роль
мови в людському суспільстві, 2) призначення роль одиниць мови. У першому випадку
говорять про функції мови, у другому – про функції мовних одиниць (фонем, морфем, слів,
речень).
Функції мови – це прояв її сутності. Дослідники мови не сходяться в питанні про кількість і
характер функцій. Мова виконує багато функцій (учені виділяють до 25 функцій мови і його
одиниць), однак основна функція мови, головне її призначення – бути засобом спілкування
людей.
2. Мова – поліфункціональна система, що має справу з інформацією – з її створенням,
зберіганням і передачею. Функції мови пов'язані з його сутністю, природою, призначенням у
суспільстві й у той же час взаємозалежні між собою.
4. Види і функції мовлення.
У загальній структурі мовленнєвої діяльності можна виділити різні форми організації
мовного спілкування і, відповідно, різні форми мовлення. До основних форм мовлення
належать – зовнішнє усне, зовнішнє письмове і внутрішнє.
Зовнішнє (усне і письмове) мовлення є зовнішніми способами формування і формулювання
думки і передачі інформації. Основними формами зовнішнього усного мовлення є діалогічне,
монологічне і полілогічне (групове) мовлення.
Діалогічне (діалог) – первинна за походженням форма мовлення, що протікає під час
розмови. Маючи чітко виражену соціальну спрямованість, вона служить потребам
безпосереднього живого спілкування.
Монологічне мовлення (монолог) визначається в психології мови і психолінгвістиці як
зв’язне мовлення однієї особи, комунікативна мета якої – повідомлення про які-небудь факти,
явища реальної дійсності. Монологічним мовленням є, наприклад, мова викладача, оратора,
лектора, доповідача та ін. Воно вимагає від особи, яка говорить, уміння логічно й послідовно
викладати свої думки.
Полілогічне мовлення (полілог) або групове мовлення є дуже своєрідною формою
здійснення мовної діяльності, що об’єднує в собі компоненти діалогічного і монологічного
мовлення. Полілог («багатоголосся») реалізує колективну форму масової комунікації; він
активно використовується при проведенні різних громадських і культурно-масових заходів.
Письмове мовлення за своєю комунікативною природою є переважно монологічним
мовленням. Таким воно є «за своїм походженням», хоча в «новітній історії» людського
суспільства широкого поширення набули й діалогічні варіанти мовленнєвого спілкування в
письмовій формі (у першу чергу завдяки такому унікальному засобу масової комунікації, як
Інтернет).
Існує ще один, додатковий, вид мовлення – кінетичне мовлення. Цей вид мовлення зберігся
в людини з давніх часів. Первинно це був основний і, ймовірно, єдиний вид мовлення, він
виконував усі мовні функції: позначення, вирази та ін.
Внутрішнє мовлення передусім пов’язане із забезпеченням процесу мислення. Це дуже
складне з психологічного погляду явище, що забезпечує взаємозв’язок мовлення і мислення. 
У сфері спілкування такими функціями є функції передачі інформації і регуляції поведінки. 
У мовленнєвій діяльності ці функції виявляються в одному з трьох можливих варіантів:
як індивідуально-регулятивні функції, тобто як «функції виборчої дії» на поведінку одного
або декількох людей;
як колективно-регулятивні функції в умовах так званої масової комунікації, розрахованої
на велику і недиференційовану аудиторію;
як саморегулятивні функції – при плануванні власної поведінки і діяльності.

3. Мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього

завдання і спрямовані функції, які вона виконує.
К о м у н і к а т и в н а ф у н к ц і я м о в и . Вона полягає в тому, що мова служить для
спілкування між людьми у суспільстві. Спілкуванням є не тільки усна чи письмова розмова
двох осіб.
К о г н і т и в н а ф у н к ц і я м о в и . Сутність її полягає в тому, що мова є важливим
засобом пізнання світу. Цю функцію мови ще називають пізнавальною, гносеологічною
(грец. gnosis — пізнання). В процесі історичного розвитку людство нагромаджує досвід,
збільшує обсяг знань про об'єктивну дійсність. Набуті знання накопичуються і
зберігаються в ментальному лексиконі людини, трансформуються в концепти і
відтворюються в мові.
М и с л е о ф о р м л ю в а л ь н а ф у н к ц і я м о в и . Щоб відбулося спілкування, необхідно
сформувати і сформулювати думку. Реалізування цих процесів, крім мислення, забезпечує і
мова, тобто вона виконує мислеоформлювальну функцію. Формування і формулювання
думки можуть передувати комунікації або відбуватись одночасно з нею.
Р е п р е з е н т а т и в н а ф у н к ц і я м о в и . У сучасних лінгвістичних працях її ще
називають інформаційною, референтною (лат. referens — який повідомляє). Вона полягає в
тому, що мова відображає об'єктивну дійсність: у процесі спілкування люди передають одне
одному певну інформацію про неї.
Е м о ц і й н а ф у н к ц і я м о в и . Цю функцію називають також емотивною, естетичною,
виразовою. Вона виявляється у вираженні ставлення мовця до змісту його повідомлення,
відношенні суб'єкта мовлення до об'єкта мовлення, у почуттях і емоціях мовця. Реалізуєгься
емоційна функція за допомогою вигуків, зменшувальних суфіксів, інтонації тощо.
Е к с п р е с и в н а ф у н к ц і я м о в и. Ця функція передбачає представлення у висловлюванні
самого мовця. Кожен текст, кожен акт говоріння, несучи в собі певну інформацію про
позамовну дійсність, водночас містить інформацію про автора. Наприклад, із рядків Т.
Шевченка – «І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій Не забудьте пом'янути Незлим
тихим словом» – постає образ автора як геніальної людини з величною душею.
І м п р е с и в н а ф у н к ц і я м о в и . Вона полягає в тому, що мова впливає на слухача
(реального чи уявного), тобто адресата висловлюваної думки, який є обов'язковим учасником
спілкування. Цю функцію ще називають апелятивною (лат. apellatio — звертання).
Комунікативна, когнітивна, мислеоформлювальна, репрезентативна, емоційна,
експресивна та імпресивна функції мови тісно пов'язані між собою і завжди властиві їй, тобто
є о б о в ' я з к о в и м и . Крім обов'язкових функцій мови, деякі мовознавці виокремлюють і
ф а к у л ь т а т и в н і , реалізування, яких у акті мовлення не є обов'язковим, а залежить від
ситуації. До них належать, наприклад, магічна (виявляється у замовляннях, заклинаннях
тощо), констатуюча (властива нейтральним повідомленням), питальна, фатична
(контактовстановлювальна), метамовна (тлумачення мовних актів при їх повідомленні)
функції.
5. Вербальне спілкування – усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються
висловлюваннями щодо предмета спілкування.
Вербальна комунікація використовує як знакову систему людської мови, так і природну
звукову мову, тобто систему фонетичних знаків. Загальні правила мовної комунікації:

 1. Висловлення повинне вміщати в себе рівно стільки інформації, скільки необхідно

для виконання поточних цілей спілкування; надмірна інформація іноді вводить в оману,
викликає питання і роздуми, які не відносяться до справи.
 2. Висловлення повинне бути по можливості правдивим: намагайтеся не говорити те,
що не вважаєте невірним, помилковим; не кажіть те, для чого у вас немає достатніх
приводів.
 3. Висловлення повинне бути релевантним, тобто відповідати предмету розмови:
намагайтеся не відхилятися від теми.
 4. Висловлення повинне бути ясним: уникайте незрозумілих виразів, неоднозначності,
зайвого багатослівності.

Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних

комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами
мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.

Формами невербального спілкування є міміка, постава, жести, умовні сигнали.

Міміка – вирази обличчя, спричинені рухами його м'язів, які виражають здивування й
байдужість, страх і радість, задоволення й незадоволення, гнів і спокій, порозуміння і його
відсутність тощо і є міжнародним засобом спілкування.
 Постава – звичне положення тіла людини під час сидіння, ходіння тощо; властива манера
триматися. Пози формуються тілом, руками, ногами і символізують соціальний стан або
конкретну ситуацію, в якій перебуває людина.

Жести – рухи, виконувані переважно руками, іноді й ногами. Мова жестів надзвичайно
виразна. Почувши, наприклад, неприємну звістку, людина інстинктивно витягує перед собою
руку з розкритою назовні долонею, символічно намагаючись відштовхнути небажану
інформацію.

Умовні сигнали – побудовані на основі усного мовлення системи передавання повідомлень

за допомогою жестів, зрозумілих лише для певного кола осіб. Як правило, такі сигнали
виробляються у вузьких професійних групах. Наприклад, брокери товарних бірж у всьому
світі користуються сигналами, зрозумілими лише їм, що символізують вимогу знизити або
підвищити ціну, згоду або незгоду на заявлені умови угоди тощо.

6. Мова тісно пов'язана з мисленням. Без мислення не може бути мови, а мислення
неможливе поза мовою. Мова і думка виникли одночасно і невіддільні одна від одної
протягом усієї історії людства. Однак мову і мислення не можна ототожнювати. Кожна
окрема мова належить певному колективу, групі людей (нації, народності тощо), а мислення -
явище загальнолюдське. Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що: 1) мова
закріплює результати пізнавальної діяльності. О. О. Потебня справедливо зауважував, що
«мова відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й основне» 2) мова є основним
інструментом пізнання. Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та
законами мислення. Водночас мова дала змогу людині вийти за межі безпосередніх чуттєвих
сприймань, які для тварин є основним джерелом інформації про зовнішню дійсність. Не всі,
наприклад, бачили айсберг чи ліани, але знають, що це таке, на основі того, що прочитали у
словниках чи інших книжках.