Тара́с Григо́рович Шевче́нко 

(відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814,

с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська
область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) —
український письменник, класик української літератури, мислитель, художник. Національний
герой і символ України.
Братчик Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Зміст

 1Життєпис
o 1.1Дитинство та юність
o 1.2Викуп з кріпацтва
o 1.3Вільноприхожий учень Петербурзької академії мистецтв (1838—1842)
o 1.4Перша подорож Україною (1843)
o 1.5Друга подорож Україною (1845—1847)
o 1.6Арешт (1847)
o 1.7Заслання до Орська. Аральська описова експедиція. (1847—1850)
o 1.8Другий арешт. Заслання на півострів Мангишлак. (1850—1857)
o 1.9Повернення. Подорож від Астрахані до Москви. (1857—1858)
o 1.10Петербург (1858—1859)
o 1.11Третя подорож Україною (1859)
o 1.12Останні роки життя (1859—1861)
o 1.13Смерть і поховання (1861)
o 1.14Перепоховання в Україні
o 1.15Особисте життя
 2Літературна творчість
o 2.1Поезія
 2.1.1Рання творчість
 2.1.2Період «Трьох літ»
 2.1.3Період заслання
 2.1.4Творчість останніх років життя
o 2.2Проза
o 2.3Епістолярна спадщина
 2.3.1Листи
 2.3.2Щоденник
 3Художня творчість
o 3.1Доакадемічний період
o 3.2Академічний період
o 3.3Післяакадемічний період
o 3.4На засланні: Орськ, Аральська експедиція, Оренбург
o 3.5Період заслання в Новопетровському укріпленні
o 3.6Останні роки
 4Скульптурна діяльність
 5Образ Тараса Шевченка
 6Погляди Шевченка
o 6.1Погляди щодо релігії
o 6.2Політико-правові погляди
 6.2.1Кирило-Мефодіївське товариство
 6.2.2Ставлення до слов'янофільства
o 6.3Погляди щодо культури
o 6.4Етичні та філософські погляди
o 6.5Естетичні погляди
 o 6.6Погляди щодо історії
 7Видання творів
o 7.1Видання 1840—1844 років
o 7.2Рукописні книги Тараса Шевченка
o 7.3Видання 1857—1861 років
o 7.4Буквар Шевченка
o 7.5Видання після 1861 року
o 7.6Видання XXI століття
o 7.7Видання мовами світу
 8Культурна роль та оцінка творчості Шевченка
 9Дослідження життя і творчості
 10Політичні інтерпретації постаті
 11Вшанування пам'яті
o 11.1Названі ім'ям
 11.1.1Освітні заклади
 11.1.2Кораблі
 11.1.3Премії
o 11.2Пам'ятники
o 11.3Музеї
o 11.4Нумізматика, філателія та боністика
o 11.5Фільми, пов'язані з Шевченком
o 11.6Інше
 12Див. також
 13Бібліографія
 14Примітки
 15Джерела
 16Посилання

Життєпис
Дитинство та юність
Тарас Шевченко. Хата батьків у с. Кирилівці. 1843.

Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року[1][2]:# 1 в селі Моринці,

нині Звенигородського району Черкаської області, Україна.[13]. Був третьою дитиною селян-
кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20)
листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870)[14].
За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили
від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки його
матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.[15]
1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівка Звенигородського
повіту (нині Шевченкове Звенигородського району), звідки походив Григорій Іванович [2]:# 2.
Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова
сестра Ярина[16], 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія[17] а 8 (20) березня 1821 року
народився Тарасів брат Йосип[18].
Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти у дяка Совгиря.[19] [20] Тоді ж
ознайомився з творами Григорія Сковороди.
29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона
Красицького — селянина із Зеленої Діброви, а 20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої
праці й злиднів померла мати Катерина. [2]:# 4
7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко[21], в якої вже
було троє дітей[22][2]:# 5. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим
Тарасом[23]. 22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого
батькового шлюбу[24].
Хлопець чумакував із батьком. Бував
у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький)[25]. 21 березня (2 квітня) 1825 року
батько помер,[2]:# 6 і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців.

Ілюстрація «Мені тринадцятий минало» Івана Їжакевича

Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського.[26] Як попихач носив воду, опалював школу,
обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського
й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх
селах учителя-маляра[27]. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема
(Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області)[28][29]. Також мав учителів-малярів
із села Стеблева, Канівського повіту[30] та із села Тарасівки Звенигородського
повіту[31]. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною
Коваленко. Згодом подругу свого дитинства поет не раз згадає у своїх творах і присвятить їй
поему «Мар'яна-черниця»[32]. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас
побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола[33].
1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору
у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися
в хлипнівського маляра[34]. Того ж року помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало
власністю його сина — Павла Енгельгардта[35], який призначив Тараса своїм дворовим слугою
у вільшанському маєтку.
Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі
своїм паном у Вільні[36]. 6 (18) грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням
козака Платова, героя війни 1812 року, нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні[37].
Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою[38]. Подробиці Віленського життя
маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського
університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання
1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже
професійне володіння олівцем[39].
Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, поміщик узяв із собою Шевченка[40], а щоб
згодом мати зиск на художніх творах власного «покоєвого художника», віддав його в науку на
чотири роки до живописця Ширяєва, у якого й замешкав Тарас до 1838 року[41][42]. 1833 року він
намалював портрет Павла Енгельгардта[43]. Шевченко брав участь у розпису Великого
театру як підмайстер-рисувальник[44].

Карл Брюллов. Портрет поета В. А. Жуковського. 1837—1838. Полотно, олія. Національний музей

Т. Г. Шевченка, Київ.

Викуп з кріпацтва
Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї.
Улітку 1836 року під час одного з нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився
зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком[45], а через нього — з Євгеном
Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з
упливовим при дворі поетом Василем Жуковським[46]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити
Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників[47].
Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати
його на увазі на майбутнє».
Аполлон Мокрицький (1810—1870), художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв
на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у
своєму «Щоденнику», що в середу, 31 березня 1837 р., він показав Брюллову вірш Шевченка.
Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого
чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану»[48] З цього бачимо, що в
березні 1837 р. Шевченко вже писав вірші, яких не стидався показувати знайомим і знавцям.
Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими
творами у Гребінки (липень 1836 р.).[49]
Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з
кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[50]. На той
час ця сума була еквівалентною 45 кілограмам чистого срібла[51]. Щоб здобути такі гроші, Карл
Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і
портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина[52]. Лотерея
відбулася 22 квітня (4 травня) 1838, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали
відпускну [2]:# 18 [53].

Вільноприхожий учень Петербурзької академії мистецтв (1838

—1842)

Заява Тараса Шевченка до правління Академії мистецтв про видачу квитка на право мешкання в
Петербурзі. 3  червня  1839 

Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова в будинку № 100[54] і

незабаром став студентом Петербурзької академії мистецтв[55] й одним з улюблених учнів
Брюллова[56]. Будучи вже неабияким портретистом, Тарас опанував також
мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Водночас він
наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури,
захоплювався історією та філософією.
Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» (29 жовтня 1838 р.) Шевченко написав вірш
«На вічну пам'ять Котляревському».[57] Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш
побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841)[58]. 2 (14) листопада 1838 року Шевченко
в Гатчині написав «Думку» (Тяжко, важко в світі жити…), яку вперше надрукували 1843 року
в харківському альманасі Бецького «Молодик»[59].
24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка в будинок № 307 3-го
кварталу Васильєвської частини (тепер — будинок № 47 на 4-й лінії)[60]. Наприкінці 1839 року
Тарас Шевченко захворів на тиф. Одужував у майстерні Федора Пономарьова — свого
найближчого приятеля в Академії мистецтв[61].
1840 року Тарас Шевченко видав першу поетичну книгу — «Кобзар»,[62] до якої увійшло 8
поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван
Підкова», «Тарасова ніч». Книга справила велике враження на українську громаду. Частина
російських критиків визнала непересічний талант поета. Інші — відгукнулись негативно,
закидаючи автору безперспективність «мужицької мови»[63].
Окремими виданнями вийшли також поеми «Гайдамаки» (1841),[64] «Гамалія» (1844),[65] і
«Тризна» (1844, російською мовою).[66]
Улітку 1842-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював однойменну
картину, яка стала одним із найвідоміших творів українського малярства.[67]

Перша подорож Україною (1843)

Петербурзька академія мистецтв, де у 1838-45 роках навчався Шевченко

К. П. Брюллов, наставник Шевченка в Академії мистецтв

13 (25) травня 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав до України.[68] Завітав до поета Віктора

Забіли на його хуторі Кукуріківщина під Борзною. Зупинився у Качанівці на Чернігівщині, у
маєтку поміщика Григорія Тарновського)[69]. У червні побував у Києві, де познайомився
з Михайлом Максимовичем і Пантелеймоном Кулішем.[70] На Полтавщині відвідав Євгена
Гребінку в його Убіжищі[71]. 29 червня (11 липня) 1843-го — у день св. Петра і Павла — відвідав
разом із ним пишну гостину в хрещеної матері Гребінки, вдови-генеральші Тетяни
Вільхівської в її «українському Версалі» в Мойсівці, де познайомився з поетом Олександром
Афанасьєвим-Чужбинським та офіцером Яковом де Бальменом (пізніше присвятив йому
поему «Кавказ»). У липні 1843 року в Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста —
учасника руху декабристів, сина автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда» Василя Капніста.
Обидва поїхали до Яготина, до Миколи Рєпніна-Волконського, щоб оглянути галерею картин і
на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Там
Шевченко познайомився з Варварою Рєпніною[72]. Того літа він відвідував своїх нових
знайомих: Закревських у Березовій Рудці, Якова де Бальмена в Линовиці, Петра
Селецького в Малютинцях, Олександра Афанасьєва-Чужбинського в Ісківцях,
Ревуцьких[73] в Іржавці, Ґалаґанів у Сокиринцях та Дігтярях. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року
гостював у рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині в сестри та братів[74].
Протягом жовтня — грудня 1843 року жив у Яготині в Рєпніних, де на замовлення Олексія
Капніста виконав дві копії з портрета Миколи Рєпніна (роботи швейцарського художника Й.
Горнунга).[75].
У Березані, у маєтку Платона Лукашевича, 9 жовтня 1843 р. Шевченко написав
вірша «Розрита могила». Це найраніший твір, який увійде до рукописної книги поезій «Три
літа» (1843—1850 рр.). Безпосереднім поштовхом до написання вірша були археологічні
розкопки курганів-могил, здійснювані в Україні археографічною комісією (чимало могил було
поблизу Березані). Шевченко, як інші українські поети-романтики, вважав ці могили-кургани
пам'ятками козацької доби. Отже, передовсім символом її героїчного минулого. В цей час
найбільший спротив Шевченка до Богдана Хмельницького викликала поема Євгена
Гребінки «Богдан», опублікована російською мовою 1843 р.[76] (Окремі уривки з цієї поеми
друкувались ще 1839 р.) В цій поемі Гребінка прославляє Богдана за те, що він у ніг царя
московского склав свої гетманские клейноди і щастіє пряме вказав Україні из родів у роди.
Оця похвальна тирада повинна була викликати в душі Шевченка таке обурення проти
Богдана, яке не проходило до кінця Шевченкового життя. Після того Шевченко про Гребінку,
доброго слова не промовив ніколи… і, можливо, припинив з ним приятелювання.[77]
У лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробув один тиждень і
зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським[78]. Під час першої подорожі до України
Шевченко задумав видати серію офортів «Живописна Україна». 30 жовтня (11
листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив надати Шевченкові
грошову допомогу (300 рублів) для цього видання.[79]:# 123 Перші 6 офортів («У Києві»,
«Видубецький монастир у Києві», «Судна рада», «Старости», «Казка» («Солдат і
Смерть»), «Дари в Чигирині 1649 року») вийшли у листопаді.[80].
1844 р. опубліковано передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки»
під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки»[81]. Того ж року Шевченко написав
історіософсько-політичну комедію «Сон»[82] — поему-гротеск, яка розкриває перед читачами
наслідки уярмлення України Москвою.
22 березня (3 квітня) 1845 року Тарас Шевченко подав заяву до Ради Академії мистецтв із
проханням дати йому звання художника. Рада ухвалила рішення про надання йому звання
некласного художника, яке треба було затвердити на загальних зборах Академії. Загальні
збори Академії 18 листопада 1845 р. затвердили Тараса Шевченка в академічному званні
некласний художник у малярстві історичному і портретному [79]
23 березня (4 квітня) рада Академії мистецтв видала Шевченкові за його заявою квиток на
право проїзду в Україну і назад для художніх занять, а також безперешкодного там
перебування.[79].

Друга подорож Україною (1845—1847)

Докладніше: Три літа (рукописна книга 1843-1845 рр.)  
Докладніше: Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)  
31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав із Петербурга через Москву до
Києва. У Москві зустрівся з Михайлом Щепкіним і оглянув Кремль. На шляху
до Києва Шевченко проїхав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми[83], Есмань, Кукуріківщину[84].
Весну, літо й осінь 1845 року Шевченко провів у Мар'їнському на Полтавщині
(Миргородський повіт) на запрошення маршалка шляхти Миргородського
повіту Олександра Лук'яновича. Жив у окремому від панів приміщенні, малював
портрети й краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався.[85] До
нашого часу зберігся лише портрет О. А. Лук'яновича (у Миргородському краєзнавчому
музеї).
У вересні він гостював у своїх родичів у Кирилівці, відвідав сестру Катерину в Зеленій
Діброві, побував у Княжому[86].
Ставши співробітником Київської археографічної комісії, Шевченко багато
подорожував Україною, збирав фольклорні й етнографічні матеріали та змальовував
історичні й архітектурні пам'ятки[87] [79].
 Три літа. Рукописна книга Тараса Шевченка. 1845 

Восени та взимку 1845 року Шевченко написав такі

твори: «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «І мертвим, і
живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми». Тяжко захворівши, наприкінці 1845-го
написав вірш Як умру…[88] Через яскраво антиімперський характер більшість нових
поетичних творів не могли бути надруковані, але вони розповсюджувались у списках.
Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва й оселився в будинку
(тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому
провулку «Козине болото». В той час написано балади «Лілея» та «Русалка». У квітні
Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства — таємного товариства,
заснованого з ініціативи Миколи Костомарова.
27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подав заяву на ім'я попечителя
Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання
в Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5
березня) 1847-го. Однак працювати вчителем не довелося. У березні того року після
доносу почалися арешти кирило-мефодіївців.

Арешт (1847)
5 (17) квітня 1847 Шевченка заарештували на дніпровській переправі, відібрали
папери, зокрема книгу «Три літа» й під конвоєм відправили до Петербурга. На допитах
у казематі Третього відділу імператорської канцелярії (тепер вул. Пестеля, 9) поет не
виказав нікого з членів товариства. Перебуваючи близько двох місяців за ґратами,
Шевченко написав вірші, які згодом об'єднав у цикл «В казематі». Шевченка
звинуватили в написанні віршів, з якими могли посіятись і згодом укоренитися думки
про вигадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи й про
можливість Україні існувати як окремій державі/[89] Участі поета в Кирило-
Мефодіївському товаристві слідство не довело. Шевченка як наділеного міцною
будовою тіла призначили рядовим в Оренбурзький окремий корпус із забороною
писати й малювати.[90]
Зауважимо, що Т. Шевченко був середнього зросту. У "Формулярному списку 1-го
лінійного батальйону за 1854 рік вказано: Від народження 39 років. зростом 2 аршини і
5 вершків (164,46 см).[91]:#427 [92]

Заслання до Орська. Аральська описова експедиція. (1847

—1850)
Докладніше: Другий Кобзар Тараса Шевченка (1847 р.)
Докладніше: Поезія 1847-1850 рр. (Оренбурзька або Мала книжка)
В Орській фортеці, усупереч нелюдській забороні (Трибунал під головуванням
самого Сатани не міг би проголосити такого холодного нелюдського
присуду),[93] Шевченко потай малював і писав вірші. 1847 року він написав
поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця»,
завершив цикл поезій «В казематі», заново переписав поему «Осика»
(згодом — «Відьма»), балади «Русалка» й «Лілея» (з «Другого Кобзаря»,
запланованого перед арештом).
Восени 1847 року в Орській фортеці Шевченко занедужав
спершу ревматизмом, а згодом ще й на люту цингу, про що написав у листах
до Андрія Лизогуба (11 грудня) та Михайла Лазаревського (20 грудня):[94] :35, 36
До люльок, смороду і зику став я потрохи привикать, а тут спіткала мене
цинга лютая, і я тепер мов Іов на гноїщі, тілько мене ніхто не провідає.

З весни 1848 року Шевченко брав участь в Аральській експедиції під

командуванням лейтенанта Олексія Бутакова.[95]

Тарас Шевченко. Автопортрет на березі Сирдар'ї. Раїм, червень 1848

46°03′50″ пн. ш. 61°41′00″ сх. д.

Перебування на острові Косарал стало дуже продуктивним у творчості митця.

Окрім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав
поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких
відбито емоційний стан поета.

А ти, друже мій єдиний,

Як маєш журитись,
Прочитай оцю цидулу
І знай, що на світі
Тілько й тяжко, що в пустині
У неволі жити…

За чотири роки (1847—1850) йому вдалося створити й зберегти

чотири рукописні книжечки без назв, відзначених на титульних сторінках
роками: 1847, 1848, 1849, 1850.

І четвертий рік минає

Тихенько, поволі,
І четверту начинаю
Книжечку в неволі…

Після повернення з Аральської описової експедиції, в Оренбурзі, Шевченко

зблизився з учасниками польського повстання 1830—1831 рр., і заприязнився з
польськими письменниками Броніславом Залеським та Едвардом
Желіговським, з якими пізніше листувався.

Другий арешт. Заслання на півострів Мангишлак.

(1850—1857)
«Новопетровське укріплення з моря» (1853-57)
 «У шинку» (1856-57)

У квітні 1850 року Шевченка заарештували й після піврічного ув'язнення

на гауптвахті відправили до Новопетровського укріплення (нині місто Форт-
Шевченко) на півострові Мангишлак. Там він карався сім років. Умови
укріплення були жахливими: місцева вода була солонувата, харчі здебільшого
сухі та теж солоні — через це солдати страждали на цингу, від якої дуже
страждав і Шевченко. Цинга була спільним лихом усіх степових укріплень,
особливо взимку. Щороку від хвороб, породжених тяжкими побутовими
умовами, виснажливої муштри, фортифікаційних робіт, нещасних випадків
(переважно під час навчальних стрільб) — гинули солдати. Так, у 1852 році в
укріпленні з різних причин померло одинадцять солдатів, а двох було вбито під
час стрільб. Будні укріплення для Шевченка були огидними — своїм
безглуздям, одноманітністю, пияцтвом та аморальною поведінкою деяких
офіцерів. Зрідка, щоправда, виникала потреба послати загін на боротьбу з
войовничими бандами хівинців, які грабували мирні казахські аули. За словами
Шевченка — «найбідніший, найжалюгідніший прошарок у нашій православній
відчизні. У нього відібране все, чим тільке життя красне: сімейство, родина,
свобода, одним словом, все». Через важку долю солдати знаходили хвилинну
розраду в горілці. Шевченко не відокремлював себе від солдат, жив просто,
декого з них потайки навчав грамоти. Бачачи в поетові культурну людину,
цінуючи його людяність і товариськість, солдати оберігали його від негативного
впливу солдатського побуту. Шевченко був одним з небагатьох солдатів, які
провели в укріпленні найбільш тривалий час — сім років без перерви.
«Справжня пустеля! пісок та камень; хоч би травичка, хоч би деревце — нічого немає.
Навіть гори порядної не побачиш — просто, чорт знає що! дивишся, дивишся, та така тебе
туга візьме — пр