Ле́ся Украї́нка 

(справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач, у шлюбі Ко́сач-Кві́тка; 13 (25)

лютого 1871, Звягель, нині Новоград-Волинський[5] — 19 липня (1
серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладачка, фольклористка,
культурна діячка, Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда». В сучасній українській
традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[6].
Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула
жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в
галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів
українського національного відродження.
Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і
мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-
поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний
господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Зміст

 1Життєпис
o 1.1Походження
o 1.2Дитинство і впливи
o 1.3Юність та освіта
o 1.4Зрілість: творчість та обмін досвідом
o 1.5Останні роки та діяльність
 2Творча діяльність
o 2.1Поезія
o 2.2Драматургія
o 2.3Проза
 3Значення
o 3.1Основні мотиви та теми
o 3.2Сучасний літературний аналіз
 4Список творів та видань
o 4.1Переклади
 5Адаптації та творчість за мотивами
o 5.1Кіноекранізації творів Лесі Українки
o 5.2Театральні вистави за творами Лесі Українки
o 5.3Радіовистави за творами Лесі Українки
o 5.4Аудіокниги за творами Лесі Українки
o 5.5Пісні на слова Лесі Українки
o 5.6Відеогра за мотивами «Лісової пісні»
 6Дослідження життя і творчості
o 6.1Музеї
o 6.2Документальні стрічки
 7Вшанування пам'яті
o 7.1Пам'ятники і пам'ятні дошки
o 7.2Найменування в честь
o 7.3Лариса Косач на грошах та поштових марках
o 7.4Премія імені Лесі Українки
o 7.5150 років з дня народження
 8Примітки
 9Джерела
 10Посилання

Життєпис
 МЕНЮ
0:00
Фрагмент народної пісні «Ой заїхав козак та з Україноньки», імовірно, у виконанні Лесі Українки.
Фонографічний запис із колекції Філарета Колесси, 1908

Походження
Докладніше: Косачі
Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — дворянка за походженням, поетеса й дитяча
письменниця під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою українського жіночого руху,
видавала альманах «Перший вінок». Олена Пчілка займалася всебічною освітою,
підтримкою творчості та лікуванням Лариси Косач (приватні педагоги, публікації,
подорожі), і виховувала доньку сильною людиною без надмірного виявлення почуттів. Слід
цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини».
Батько, Петро Антонович Косач — дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив
літературу і живопис, дійсний статський радник, повітовий маршалок.
Дядько — Михайло Драгоманов, учений, громадський діяч, перед вимушеною еміграцією
до Франції й Болгарії співпрацював з Франком. Формував характер племінниці згідно зі
своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона
переросла, допомагав як літературний критик і фольклорист.
Мала старшого брата Михайла та молодших — Ольгу, Оксану, Миколу та Ізидору Косачів.
Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна
1879), Луцьку (весна 1879 — травень 1882), у селі Колодяжне (з травня 1882), що
під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти,
влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі
обставини для шліфування вродженого мистецького хисту.

Леся Українка з рідними та близькими

З М З О
З
иха льг
З Рад
йло ою 
З сест ою З
м і  та 
брат рою  Дра сест
М. О.
ом М Оль гом рою 
Ком Ста
ихай гою, ано Окса
аро риц
лом, Бер вою ною,
вою ько
1890 лін, , 1906
, ю,
1899 189
188 189
4
9 6
З маті
р'ю.
Ялта,
1898

Дитинство і впливи
На десятий день після народження 23 лютого (7
березня) 1871 року Ларису охрестили в Новоград-
Волинській Соборній Преображенській церкві,
хрещеними стали полковник Степан Васильковський
та рідна бабуся дворянка Єлизавета Драгоманова. 1887 (16 р.) 1896 (25 р.)
Лариса Косач навчилася читати у 4 роки[7]. Леся (одне з сімейних імен Лариси, що стало
літературним псевдонімом. Серед інших: Зея, Зеїчка, Зеїсок, Boule vagabonde (фр. Колобок))
та Михайло, яких упродовж життя єднала тривала дружба і в сім'ї називали спільним
ім'ям — Мишелосіє, разом навчалися у приватних учителів.
У січні 1876 року Олена Пчілка з Михайлом і Ларисою приїхали до Києва попрощатися
з М. Драгомановим перед його еміграцією і деякий час жили в нього.[8]
Влітку того ж року мати з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут вона
вперше чує розповіді матері про Мавку.

…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике

враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те
або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї,
купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[9]

У шість років вчиться вишивати.

26 травня (7 червня) 1877 року народилась сестра Оля, що стане їй доброю подругою.
Згодом вона зазначить, що в Лариси:

«такі самі риси обличчя, барва очей і волосся, як у батька, так само середній
зріст, така ж постать, така сама тендітність», «однаково були лагідні та
добрі безмежно», «надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною
силою волі», «однаково делікатні у відносинах з людьми», «для любих людей чи
справ могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не
можу уявити тої людини, тої справи, взагалі тої сили, що могла б примусити,
батька чи Лесю однаково, зробити щось, що вони вважали за непорядне,
нечесне. Щоб же зробити таке для власної вигоди чи користі, чи безпечності,
то про те не може бути й мови».[10]

Лариса Косач у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки

Коли в 1878 батьки Лариси поїхали на Всесвітню виставку до Парижа, доглядати дітей

приїздить Олена Косач, сестра Ларисиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила
помітний слід в житті та творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ Петра Косача
перевели на роботу до Луцька.

…Батька нашого переведено з обжитого місця, щоб покарати за його

«українофільство» та за побачення, під час подорожі до Парижа на виставку
1878 року, з емігрантом, батьковим другом, а материним братом Михайлом
Петровичем Драгомановим  [11]

Сірий будинок Косачів, с. Колодяжне

Білий будинок Косачів, с. Колодяжне

Навесні 1879 Петро Косач перевозить до Луцька всю родину. У березні «тітку Єлю» Олену
Косач заарештовано за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна; пізніше її
вислано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років
(м. Ялуторовськ Тюменської обл., а потім у м. Тюмень)[12]. Леся, вражена звісткою, між
1879 і 1880 роками пише свою першу поезію — «Надія».
Влітку 1880 тітка Лариси Олександра Косач-Шимановська з двома синами переїздить до
Луцька, мешкає в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її
чоловіка Бориса Шимановського. «Тітка Саша» — перша Лесина вчителька музики, якій
мисткиня була вдячна все життя.
6 (18) січня 1881 під час святкування Водохреща десятилітня Лариса сильно застудилася,
що призвело до туберкульозу кісток та суглобів.
1881 мати повезла Михайла, Ларису, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом
приватних вчителів. Михайло й Лариса починають вчитись за програмою чоловічої гімназії,
Лариса бере уроки гри на фортепіано в Ольги О'Коннор, дружини Миколи Лисенка.
На початку травня 1882 року Косачі переїздять у село Колодяжне, що стає їхнім постійним
місцем проживання.

Наша сім'я жила в дуже близьких стосунках з селянами, всі ми, в тому числі й
Леся, може, ще більше, ніж хто, мали між колодяжненцями не лише знайомих, а й
приятелів, і товаришок, і товаришів, тому весь їх побут дуже скоро став нам
відомим, а далі й рідним

А тим часом Лариса з Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватних вчителів, зокрема
вивчають грецьку і латину.
Влітку 1883 року у Лариси діагностували туберкульоз кісток, у жовтні професор Олександр
Рінек прооперував їй ліву руку, видалив кістки, уражені патологічним процесом. У грудні
Лариса повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров'я поліпшується, з допомогою
матері вивчає французьку і німецьку мови, що дає змогу пізнавати скарби письменства
інших народів і культур.
29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) 1884 —
брат Микола.

Юність та освіта

Лариса Косач, Одеса, 1888 р.

З 13 літ (1884) Лариса Косач активно пише вірші. Перші спроби стараннями матері
публікувались на сторінках галицьких українськомовних
часописів «Зоря», «Дзвінок», ЛНВ («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» й ін.).
Цього року з'явився псевдонім «Леся Українка».
Маючи також художній хист, деякий час брала уроки у Київській рисувальній
школі Олександра Мурашка, звідки залишилась одна картина олійними фарбами. Пізніше
Ларисі довелося здобувати освіту самостійно, з материною допомогою.
Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер
підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукований в Катеринославі, 1918).
Знала багато європейських мов, крім слов'янських
(української, російської, польської, болгарської),
також англійську, німецьку, французьку, італійську, давньогрецьку та латину, бралася за
вивчення грузинської, шведської, іспанської. Тому багато перекладає,
зокрема Гоголя, Тургенєва, Міцкевича, Марію
Конопніцьку, Гайне, Гюґо, Свіфта, Шекспіра, Байрона, Жорж Санд, Аду Негрі, Гергарта
Гауптмана, Метерлінка, Гомера.
Серед близького оточення Лесі Українки були визначні вчені та громадсько-політичні діячі,
що вплинули на її формування: М. Драгоманов, В. Антонович, М. Старицький, М.
Лисенко, М. Ковалевський.
9 (21) березня 1888 року народжується сестра Ізидора, яку Леся безмежно любила,
називаючи лагідно Гусінькою чи жартівливо Донною Дорою, і яку неодноразово сумлінно
доглядала під час хвороб, рятуючи їй життя.

Зрілість: творчість та обмін досвідом

На відкритті пам'ятника І. Котляревському, 1903, Полтава. Зліва направо: М.Коцюбинський, В. Стефаник, Олена Пчілка,

Леся Українка, М. Старицький, Г. Хоткевич, В. Самійленко

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Косач знайомиться з культурним

бомондом Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою
Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською.
Основний зарис соціально-політичного світогляду Лариса Косач сформувала після річного
(1894—1895) перебування у М. Драгоманова в Софії і його трагічної смерті. У 1896—
1898 рр. Леся Українка стає однією зі співзасновників першої
на Наддніпрянщині української соціалістичної організації[13][якої?].

Верхній ряд — Ізидора Косач, Олександр Драгоманов, Ольга Косач; нижній ряд — Олена Пчілка,

Леся Українка, Сергій Мержинський. Зелений Гай, фото 8 (20) липня 1898 р.

Історію особистих стосунків Лариси Косач часто розпочинають із Сергія Мержинського, з

яким познайомилася у Ялті 1897 року під час лікування сухот. Називаючи ці
стосунки «дружбою», а не «коханням», оскільки її почуття до Мержинського не було
взаємним, Косач їде до Мінська попри заборону матері, щоб доглядати хворого, коли стан
здоров'я «друга моїх ідей» став критичним. Тут 18 (31) січня 1901 року за одну ніч біля
ліжка помираючого Мержинського з-під пера Лесі Українки вийшла поема «Одержима».
У листопаді 1898 року Косач знайомиться з 18-літнім першокурсником Климентом
Квіткою в літературно-артистичному гуртку Київського університету, де читала своє
оповідання «Над морем», пропонує йому записати від себе пісні, які захоплено збирає
фольклорист. Згодом знайомство переростає в стосунки. Влітку 1901 року Кльоня (так
назвали його Косачі) складає Ларисі компанію в подорожі Буковиною.

З Ольгою Кобилянською, 1901

Особливими стали стосунки Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Особисто письменниці

познайомилися в 1899 і знайшли одна в одній духовну спорідненість, розуміння, підтримку
і любов. Використовуючи в листуванні особливу ніжність («хтось», «хтосічок», «хтось
біленький», «хтось чорненький») та активно обмінюючись ідеями і поглядами на
становище жінки в Україні та Європі, мисткині засвідчили цим «процес радикального
переосмислення свого „я“ на знак протесту проти патріархальної культури», що збагатило
український літературний модерн феміністською перспективою.[14]
З юних літ постійно подорожуючи до Європи та великих міст царської Росії задля
лікування, формувала особистий та письменницький світогляд. Косач відвідала майже всі
найкращі європейські театри, слухала найславетніших музик, була в курсі світових
музично-театральних новин. Ці вимушені потребою подорожі до Німеччини, Австро-
Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Полтавщині, Одещині, у Криму,
на Кавказі збагачували та наснажували її душу та тіло.
З 20 лютого по 1 березня 1900 року мешкала в Тарту за адресою Каштанова вул., 65
(ест. Kastani tänav). 2001 року Україна встановила на цьому будинкові гранітний пам'ятний
знак з портретом поетеси та написами естонською і українською[15][16][17].
Лариса Косач постійно листується, серед адресатів, окрім родини Косачів-Драгоманових,
найвизначніші діячі доби: Михайло Павлик, Осип Маковей, Іван Франко, Михайло
Кривинюк, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Михайло Старицький, Агатангел
Кримський, Михайло Грушевський, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич, Іван Труш, Борис
Грінченко.

Останні роки та діяльність

В січні 1907 року Лесю Українку та її сестру Ольгу без жодної формальної причини
арештували. Так вона потрапила до тієї самої камери, де сидів Борис Грінченко.
Протримавши ніч, обох відпустили[18].
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва[19]. А в
кінці березня разом із Климентом Квіткою здійснила поїздку до Криму, зокрема, побувала
у Севастополі, Алупці та Ялті[20][21].

Леся Українка та Климент Квітка біля Св.-Успенського собору, Гадяч

Останнє фото. 1913

Жалобна процесія з тілом Лесі Українки на Байковому кладовищі, 7 серпня 1913 року

Попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки «з якимось

жебраком»[джерело не вказане 674 дні], як презирливо називала Климента Квітку, 7 серпня 1907 р.
вони офіційно оформили шлюб у церкві Вознесіння Господнього на Деміївці й оселилися
на вулиці Великій Підвальній, 32, кв. 11 у Києві[22]. 21 серпня разом вирушили до Криму, де
Квітка одержав посаду в суді[23]. Подружжя живе спочатку в Ялті (1907), потім у різних
містах Грузії (1908—1913), часто переїздить через нові службові призначення чоловіка.
У цей час Лариса Косач багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 написала
драматичну поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила
поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще 1903. 12 травня надіслала до
альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах», видання для допомоги
політичним засланцям[24]. У вересні пише поезію «За горою блискавиці», продовжує роботу
над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»[25].
Останні роки життя Лариси Косач пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й
на Кавказ. З чоловіком працювала над зібранням фольклору: зокрема, на кошти подружжя
організовується етнографічна експедиція Філарета Колесси, в ході якої зроблені одні з
перших аудіозаписів кобзарів[26]. У цей самий час інтенсивно опрацьовує власні драми.
На початку липня 1913 року здоров'я Косач різко погіршується, хвороба пов'язана з
нирками[яка?]. 4 липня на звістку про важкий стан Лариси до Грузії терміново приїжджають
мати та Ізидора. Матері письменниця диктувала проєкти так і ненаписаної драми «На
берегах Александрії»[27]. Символічне значення її творчості можна прочитати в мол