Пропонуємо Вашій увазі спільну презентацію на тему «Походження української мови».

Вона охоплює такі

питання: 1. Версії щодо походження української мови. 2. Періодизація української мови. 3. Перешкоди на
шляху її розвитку.

Я: Питання походження укр.мови досі є предметом особливої уваги науковців. Відповідаючи на питання
«З якого часу існує українська мова?», звичайно, слід пам’ятати слова Олександра Потебні про те, що
поява мови – це «не народження дитини і не падіння яблука, про яке при спостереженні можна сказати,
що воно сталося о такій-то годині чи хвилині. Тут встановлюється тільки сторіччя, пізніше за яке могло
відбутися виділення мови». Гіпотез щодо походження української мови зараз є безліч, однак далеко не
всі можна вважати науково обгрунтованими.

Віка: Погляди і теорії щодо походження української мови Любомир Омелянович Белей, відомий
український мовознавець та професор Ужгородського національного університету, в загальному поділив
на 3 групи:

- умовно аматорська група, до якої належать Михайло Красуський та Костянтин Тищенко;

- проросійська, до якої належать Карамзін, Михайло Погодін, Соболевський та О.Шахматов;
- теорія самостійного розвитку української мови, до якої схилялися І.Огієнко, С.Смаль-Стоцький,
Є.Тимченко, В.Ганцов, П.Ковалів, Ю.Шевельов, Г.Півторак, В.Німчук, В.Русанівський та
М.Грушевський.

Я: Представники першої групи вважали, що українська мова давніша від усіх слов’янських мов, а також
давніша від латинської та навіть санскриту.

Віка: Представники другої групи стверджували, що нібито Київська Русь – це перша російська держава, у
якій росіяни були корінним населенням і відповідно є безпосередніми нащадками культурного надбання
Київської Русі. За російсько-імперською теорією, українці на територію Київщини і Середньої
Наддніпрянщини прийшли з заходу, тобто з Карпат і Польщі наприкінці 15-го століття. Однак, за часів
СРСР великодержавницьку і відверто шовіністичну гіпотезу М.Погодіна радянські ідеологи дещо
пом’якшили, вигадавши концепцію окремого давноруського етносу – давньоруської народності, яка
нібито стала етнічною основою росіян, українців та білорусів…

Я: Що ж, перейдімо до найбільш поширеної третьої теорії самостійного розвитку української мови,

представники якої вважали, що українська мова походить із праслов’янської і виокремилась з неї у
шостому, сьомому столітті нашої ери. М.Грушевський вважає, що українська мова зародилась ще в
четвертому столітті нашої ери. Однак Шевельов та Півторак на прикладі аналізу діалектів української
мови з іншими слов’янськими мовами переконливо доводять, що час виникнення української мови
припадає саме на шосте або сьоме століття. Юрій Шевельов запропонував такі періоди розвитку
української мови:

1) протоукраїнський період (до середини ХІ ст.) – це період, коли українська мова існувала лише в
усному вигляді, а саме у вигляді говірок, які на той час ще були досить близькими з говірками інших
слов’янських мов.
2) староукраїнський період (від середини ХІ до ХІV ст.) – українська мова, а саме укр.мова на території
Київщини, розвивається під впливом старослов’янської мови (мови перекладів християнської літри,
привезених в Київ з Болгарії). Старослов’янська мова в цей період обслуговувала релігійну сферу. За
зразками старослов’янської мови у Києві розвинулось літописання та зародився офіційно-діловий стиль
у вигляді князівських грамот.
3) середньоукраїнський період.
● ранній середньоукраїнський (ХV — середина ХVІ ст.);
● середній середньоукраїнський (середина ХVІ ст. — початок ХVІІІ ст.);
● пізній середньоукраїнський (ХVІІІ ст.).
За час середньоукраїнського періоду старослов’янська мова продовжує бути мовою церкви, хоча в дещо
зміненому вигляді. Паралельно розвивається давньоукраїнська літературна мова, яка містить у своєму
складі багато старослов’янських слів і виразів. Прикладом такої мови є твори Григорія Сковороди.
4) сучасний період (від ХІХ ст. до сьогодні). На початку 19 століття з виходом «Енеїди» Котляревського
починається розвиток літературної української мови на живорозмовній основі. В основу
укр.літературної мови покладено південно-східне наріччя і найкращі зразки північного і південно-
західного. Отже, національна укр.мови зародилася в сьомому століття, а її літературна форма на
живорозмовній основі у дев’ятнадцятому столітті.
Віка: українська мова зазнавала багато перешкод на шляху до свого становлення. В основному, це були
різні політичні заборони. Ми пропонуємо розглянути лише найважливі із них:
• 1720 р. – цар Петро І видав указ про заборону в Україні друкувати книги;
• 1753 р. – указ Катерини ІІ про заборону викладання українською мовою;
• 1768 р. – указ Синоду російської православної церкви про вилучення у населення українських
букварів;
• 1775 р. – російські війська зруйнували Запорозьку Січ; були закриті українські школи;
• У 1830–1840 роках русифікація України посилюється. Навіть саму назву «Україна» перестали
вживати. Лівобережну Україну назвали Малоросією, Правобережну – Юго-Западним краєм, а
Південну – Новоросією;
• 1863 р.– заборона друкування українських книжок, циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва:
«Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может»;
• 1876 – Емський указ (російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав
таємне розпорядження про повну заборону українського письменства.)
• 1889 р. – у Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати «всіма мовами, крім
української»;
• 1895 р. – заборона української дитячої літератури;
• 1914 р. – заборона української преси;
• 1938 р. – запроваджено обов'язкове вивчення російської мови по всій Україні. І водночас
розпочалося масове закриття національних шкіл, престиж української мови знизився;
• 1926-1939 рр. – фізичні депортації українських діячів, звинувачених у націоналізмі;
• 1960 рр. – арешти, винищення молодого покоління української інтелігенції.

Я: Отже, історія розвитку української мови – довготривалий і складний процес, який

віддзеркалює історію її народу-носія, є неодмінною умовою розуміння глибинних змін, що
відбуваються в мові, можливістю усвідомити цінність та самобутність мови.
Як бачимо, протягом усієї історії наша мова пройшла тернистий шлях.

Віка: Чого тільки не застосували губителі нашої мови: і офіційно забороняли, і оголошували
неіснуючою чи придуманою німцями, і вважали діалектом російської чи польської мови, і
тримали в мовних гетто, й оцінювали як «хлопську», «колхозну», і підлаштовували її під
іншу мову з метою прискорення її злиття в ім’я світлого майбутнього всього людства, і
прославляли її «небувалий розквіт» завдяки дружнім впливам. Українська мова пройшла ці
випробування, живе і буде жити далі, незважаючи ні на що.