- Способи націєтворення (Андерсон, Грінфельд, Грох)

Андерсон:

у формуванні поняття «українська нація» вирішальну роль відіграють суб’єктивні ознаки. «Об’єктивні»
також мають велике значення, але вже в їхньому суб’єктивному втіленні. У цьому контексті
визначення нації як «уявленої спільноти» .Нація-це «уявлювана спільнота»,яка засадничо є
територіально визначеною та суверенною.Націоналізм –націоналізує народи,відокремлюючи їх від
інших та надаючи їм ідею національного самовизначення.Націоналізує територію ,окреслюючи її як
власність нації.

Грінфельд: «всі сучасні нації,крім англійської утворились в процесі протистояння і конфронтації з

іншими націями

- Особливості українського націєтворення згідно з Р, Шпорлюком. Етапи, характеристика, завдання.

В модерну епоху, коли націоналізм перетворюється на засіб глобальної модернізації відсталих

народів, починається трансформація російського і польського суспільств у національні, відбувається
становлення модерних російської і польської націй. В конкретно-історичних умовах XIX ст. українці
опинилися в ситуації, коли доводилося вибирати: або перетворитися з «окраїнного» суспільства на
частину цих модерних націй, або самим трансформуватися в таку модерну націю. Оскільки українці
мали певну історичну, культурну і навіть державницьку традицію (хоча й не національну в модерному
розумінні цього слова), а також нечисленну, проте досить високоосвічену еліту з традиціями /278/
локального патріотизму, вибір можна було передбачити. Почалося творення «України» — уявленої
спільноти, але не як чиєїсь «окраїни», а як окремої соціально-культурної і в перспективі — політичної
спільноти. Цей процес свідчив не тільки про творення нації, а й про розпад і трансформацію (making,
unmaking and remaking) інших націй, у даному випадку польської і російської, оскільки останні
претендували на те, щоб українці залишалися інтегральною частиною цих націй, вже як модерних.
Відокремлення українців від росіян і поляків, які перетворювалися на модерні нації, не означало, на
думку Р. Шпорлюка, відокремлення відсталого суспільства від передового. Українці прагнули увійти в
модерний світ не через посередництво інших націй, а самостійно, вони не хотіли залишатися
«периферією». «Змагання за незалежність, — наголошує Р. Шпорлюк, — не викликане прагненням
відокремитися від ширшого світу; навпаки — воно мотивоване бажанням брати безпосередню участь
у світових справах, не через столицю іншої держави, а через створення столиці власної держави [...].
Отже, український проект націотворення був не більше і не менше як спробою трансформації
периферій декількох націй, які у свою чергу являлися периферіями Заходу, в суверенні спільноти,
здатні безпосередньо входити в контакти з ширшим світом, з тим, що у дев’ятнадцятому, а ще більше
у двадцятому століттях вважалося зосередженням сучасної цивілізації в політиці, культурі, науці та
економіці»

Логічно очікувати, що процес творення (відродження) нації відповідає критеріям новизни,

оригінальності, унікальності. Проте існує цілком зрозуміла, але все-таки об’єктна тенденція
запозичення як ідейного змісту, так і форм організації націєтворчого процесу спільнотами, які
прагнуть стати націями, у тих, хто цього вже досяг. І справді, використовуючи зразки, можна уникнути
багатьох помилок, виграти у швидкості перетворень, але ж – програти в самобутності. Так,на думку Р.
Шпорлюка, на розроблення українського проекту націєтворення певним чином впливали проекти,
розроблювані і запроваджувані в Росії та Польщі

На думку Р. Шпорлюка, націотворення та націоналізм (ідеться про Україну) слід розглядати як

політичні з самого початку, «навіть тоді, коли ті, хто бере участь у національному русі, заперечують
будь-які свої політичні наміри чи не надають своїм діям політичного значення, чи наполягають на
тому, що їхньою єдиною метою є наукова інтерпретація народної культури, фольклору чи місцевої
історії» . Владу, вважає Р. Шпорлюк, не слід розуміти лише в класичному варіанті як чисто політичне
явище. Може бути й влада культури: право і здатність виробляти й поширювати символи, цінності та
ідеї. Отже, з міркувань Р. Шпорлюка можна зрозуміти, що «будителі нації», маючи цю владу,
опосередковано і нерідко навіть незалежно від своїх первісних суб’єктивних намірів, об’єктивно
потрапляють у сферу ідеології і відповідно — політики, їхня «культурницька» діяльність особливо в
певних суспільно-політичних умовах набуває політичного значення. Думка про те,що процес
націотворення від самого початку мав політичну спрямованість чи підтекст, потребує коментарів.
Об’єктивно, в перспективі, незалежно від безпосередніх намірів перших «будівничих нації», їхня
культуртрегерська діяльність справді потрапляла у сферу майбутніх політичних інтересів. Проте її
суб’єктивний зміст і спрямованість усе ж таки залишалися в культурницькій сфері, і в цьому
відношенні схема М. Гроха не втратила свого значення.

- Україна: одна чи декілька націй? Роль Галичини в українському національному русі.

Цікавим у міркуваннях Р. Шпорлюка є також інтерпретація геополітичних чинників «українського

проекту»: у формуванні образу нації важливу роль відіграло, зокрема, об’єднання правобережних і
лівобережних українських земель у рамках однієї імперії, колонізація південних земель тощо.
Шпорлюк звертає увагу й на ту обставину, що процеси творення нації у складі Російської імперії та
імперії Габсбургів були настільки різними, що поставало питання: «Україна — одна нація чи дві?»
Спільні етнічні корені українців Австро-Угорщини і Росії не могли бути достатньою передумовою для
виникнення єдиної нації. Це усвідомлювали «будівничі» цієї нації. Саме тому вони висунули ідею
соборної України, саме тому вони свідомо і цілеспрямовано працювали над творенням єдиної
стандартизованої мови, єдиного культурного, а згодом — і політичного простору. Р. Шпорлюк,
ілюструючи цю думку, вдається до такого формулювання:,що нібито Українці Росії та українці Австрії
стали однією нацією не тому, що розмовляли однією мовою — вони почали розмовляти однією
мовою тому, що спочатку вирішили стати однією нацією»

- Російський національний міт і особливості націєтворення. Доктрина "офіційної" народності.

- Польща і польський націоналізм та його роль у становленні української національної свідомості

- Порівняння польського, російського та українського процесів націєтворення, їх особливості.