Олекса Довбуш: соціальний розбійник чи національний герой?

Хто такий Олекса Довбуш? Простий розбійник, чи народний месник? За народними

традиціями, народ вбивць не прославляє. Але навіть із відомих документів видно, що
Олекса Довбуш був незвичайною людиною.
Розповіді та документи свідчать, що мотивацією його повстання були не лише гроші.
Вони були потрібні йому та його загону як засіб існування у ті нелегкі часи.
В своїй роботі ми використали такі дефініції:опришки,шляхтич.
Опришки-цеучасники селянського повстанського руху в Галичині,
на Закарпатті, Буковині проти польської шляхти, молдовських бояр, угорських феода
лів, згодом — також проти австрійської адміністрації. Діяли у XVI ст. — 1-й
половині XIX століття.
Шляхтич-це провідний суспільний привілейований соціальний стан,
форма аристократії у Польщі, Литві та Русі-Україні у 14 — 18 століттях.
Хронологічні межі:з 1738 року - до 1745 року.
Найбільше долучився до романтизації ватажка опришків академік Володимир
Грабовецький. У 1994 році у львівському видавництві «Світ» вийшла його
монографія «Олекса Довбуш». Наприкінці там вперше були наведені додатки –
документи XVIII століття із львівських архівів. Саме на них і будемо спиратися.
Пройшли роки, Довбуш виріс, пас вівці на полонині і мріяв про багатство. Але
зароблених на бринзі грошей вистачало лише на випивку. Тоді Олекса згадав
народну мудрість: якщо горілка заважає роботі, кидай тую роботу. Так він і зробив.

Перший його «подвиг» датований 1739 роком, коли Довбушу було вже майже 40.
Вони з братом Іваном були надзвичайно сильними й запросто могли б сьогодні
працювати вишибалами або «рішати питання». Якось до них звернувся мешканець
села Малі Лючки. Він мав конфлікт із трьома своїми братами, які його чи то
образили, чи то обділили. Тому цей ображений і попросив Олексу та Івана
розібратися з родичами. Ці завітали до села, натовкли пику братам «замовника»,
обнесли їхні хати і вирішили, що це значно краще, ніж горбатитись на панщині.

Потім брати Довбуші та кілька їхніх спільників завітали до Чорних Ослав. Власник
найбагатшого двору, побачивши озброєних чоловіків, перелякався та накрив
розбійникам пишну «поляну». Вони наїлись, напились, господаря не чіпали,
натомість… пограбували сусіднє село Лючки.

У відомій «Пісні про Довбуша» є строки, що «він (тобто Довбуш-молоденький –

Авт.), на ніжку налягає, топірцем ся підпирає». Тобто, Олекса шкутильгав. Це й не
дивно, адже опришки часто мали збройні сутички із шляхтичами, за ними полювали
поліцейські-смоляки, то ж може хтось із них поранив народного месника? Ні.
Покалічив його рідний брат Іван.

Володимир Грабовецький про цей випадок пише досить обережно:

«Навесні 1739 року Олекса й Іван разом з опришками зупинилися в печеніжинській

корчмі. Про що вони говорили, на якому ґрунті почалася суперечка, невідомо, але
Іван і Олекса дуже посварилися. Мабуть, серйозною була незгода, бо від розмов
перейшли до зброї. У бійці один з опришків був убитий, а Іван, охоплений сліпим
гнівом, так вдарив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився
кривим. З того часу назавжди розійшлись брати Довбуші. Олекса і далі діяв зі своїм
загоном у Галицькій землі, а Іван подався на захід, на Бойківщину».
А ось сучасник тих далеких подій, вже знайомий нам Олекса Жолоб, що був
односельцем братів, розповів дещо іншу історію:

«У Великодню суботу в Печеніжині так були понапивалися, що могли б їх і діти

пов’язати і порубати. Брат (Іван) затяв брата (Олексу) топірцем по нозі і другого
колегу між собою порубали».
Тут не треба довго гадати, на якому ґрунті почалася суперечка – брати просто
перепилися, а потім комусь здалося, що його недостатньо поважають… Символічно,
що першою жертвою Довбушів став їхній же товариш, який просто потрапив під
гарячу руку. До цього випадку літописи не пов’язують братів з убивством.

Олекса часто діяв ,як народний герой. Наприклад, полковник Злотницький, за свої
знущання над селянами, був тричі викликаний до польського суду, але проігнорував
його. І ось після чергових насильницьких дій проти селян на Гуцульщині, він
повернувся у свій рідний Борщів. Але він навіть подумати не міг, що Довбуш із
своїм загоном відійдуть так далеко від гір, щоб покарати його за страждання народу.

Злотницький хотів відкупитися, але Довбуш сказав, що прийшов до нього не по

гроші, а по його душу, щоб він більше не мучив людей. Після цього Олекса
власноруч зарубав полковника. Маєток Злотницького спалили, але нічого з нього не
взяли.
Народ був на боці Довбуша та часто переховував його. Тому переважаючи війська
противника не могли впіймати його. А він віддячував селянам тим, що захищав їх
від народних гнобителів та карав їх. Також був маніфест (текст якого, на жаль, не
зберігся) про вимоги до суспільства. Так як розбійники не оприлюднювали свої
вимоги письмово, то цей факт дає нам зрозуміти, що рух опришків був соціальним та
осмисленим.
Звичайно, ми зараз читаємо про те, що опришки відрубували голови своїх ворогів, та
про винищення родин шляхтичів. Але не слід забувати, що в той час були такі
криваві звичаї. Опришків взагалі четвертували та розтягували на дибі, розкидували
куски людського м`яса по всій Гуцульщині. Голова Довбуша взагалі була нанизана
на палицю.
Також Довбуш був дуже шляхетним. Про це згадує польських письменник
Карпінський. Опришки хотіли зайти до його батька, шляхтича. Коли він про це
дізнався, то одразу втік, залишивши вдома вагітну дружину, наказав їй приготувати
для опришків хліб, сир та горілку. Коли Довбуш зі своїми хлопцями прибув, то
дитина уже народилася. Олекса не тільки нічого не взяв з хати, але ще дав жінці три
злотих, та попросив назвати сина його іменем. Таким чином,наша команда
вважає,що Олекса Довбуш був соціальним розбійником,який став національним
героєм.