Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг

прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти

в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може
бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.

От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому

університеті, ні в якій академії не навчишся.
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння
сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до
свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив
у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають
образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже
тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий,
заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.

Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну

літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих
голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова
сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них.

Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні

інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до
навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні
цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.