Курсова робота на тему

Розвиток соціальної впевненості у

дітей дошкільного віку

1
 Вступ……………………………………………………………….3-5

Розділ 1. Соціальні та психолого-педагогічні основи проблеми

формування почуття впевненості у дошкільному віці.
1.1 Психолого-педагогічний аспект проблеми виховання соціально
впевненої особистості у сучасному суспільстві…………………………………
1.2. Виховання соціальної впевненості у дітей дошкільного віку………
1.3. Портрет соціально впевненої дитини……………………………….

Розділ 2. Експериментальне вивчення умов виховання соціально

впевнених дошкільників
2.1. Рівень сформованості основ соціальної впевненості дітей дошкільного
віку………..……………………………………………………………………………
2.2. Формування основ соціальної впевненості вихованців ДНЗ…………
2.3. Оцінка умов та методики організації процесу формування основ
соціальної впевненості старших дошкільників.…………………………………

Висновки…………………………………………………………………….

Список використаної літератури………………………………………...

Додатки………………………………………………………………………

2
 Вступ
Проблемі формування соціальної впевненості дітей дошкільників як
психологи та педагоги приділяють постійну увагу. Зазначимо, оскільки
дошкільна освіта – перша ланка у неперервній системі освіти, то від того, який
початковий “старт” буде дано малюкові, значною мірою залежатимуть якість та
динаміка його особистісного розвитку, життєві установки та світорозуміння
дорослої людини. У зв’язку з цим особливо актуальною є проблема розвитку
соціальної впевненості особистості вже з дошкільного віку.
На сьогоднішній день в психології та педагогіці все більше уваги
приділяється поняттю соціальної впевненості . Визнається, що навички
соціально впевненої впевненої поведінки та спілкування впливають на
ефективність навчання, а також є настільки ж значущими, як і професійна
підготовка особистості в цілому. Але, тим не менш, до цих пір залишаються
недостатньо розкритими особливості змісту, структури, умови формування цієї
якості особистості.
Проблема соціальної впевненості в собі привертала увагу науковців з
кінця XIX ст. Її вивченням займались А. Адлер, Р. Альберті, Е. Берн, Дж.
Вольпе, У.Джеймс, Ф. Зимбардо, А. Лазарус, А. Маслоу, Ф. Перлз, К. Роджерс,
А.Сальтер, Р. та Р. Ульріхи, Е. Шостром та ін. Серед російськомовних авторів –
Б.Г. Ананьєв, Ф.Є. Василюк, В.І. Гарбузов, І.В. Дубровіна, С.В.Ковальов, A.M.
Прихожан, А. Прудченков, Т.А. Репіна, В.Г. Ромек, Є.А. Серебрякова, Т.О.
Смолєва, А.В. Толстих та ін.
Вчені стверджують, що соціально-впевнені діти – це діти, які вміють та
можуть гармонійно взаємодіяти з собою, з соціумом, з зовнішнім світом.
Проблеми соціально-впевненої поведінки дітей досліджували – Н. Клюєва, Р.
Овчарова, С. Козлова та вітчизняні дослідники І. Бех, О. Кононко, І. Печенко, Т.
Поніманська.

3
 Якщо точно слідувати етимології виразу “соціальна невпевненість”, то
потрібно говорити про дисгармонійну взаємодію дитини із соціумом. Проте на
перше місце ми поставимо невміння дитини гармонійно взаємодіяти з собою,
оскільки невміння взаємодіяти з соціумом – фактично наслідок невміння
взаємодіяти із самим собою.
Проте, як показав аналіз психолого-педагогічної теорії і практики ще
недостатньо досліджені проблеми розвитку соцільної впевненості у дітей
дошкільного віку.
Складність розв’язання названої проблеми посилюється протиріччям між
об’єктивною необхідністю процесу формування соціальної впевненості дитини
та не розробленістю сучасних методик, які б враховували особливості розвитку
дітей з невпевненою соціальною поведінкою; між процесами саморозвитку та
системою традиційного виховання; авторитарними методами впливу на
соціально невпевнених дітей. Зазначені педагогічні протиріччя стану теорії та
практики дошкільного виховання в сучасних умовах підкреслюють необхідність
переосмислення і подальшого дослідження процесу розвитку соціальної
впевненості у особистості, що визначили вибір теми дослідження: “Розвиток
соціальної впевненості у дітей дошкільного віку”.
Найчастіше в педагогічній і психологічній літературі соціальна
невпевненість на рівні зовнішніх поведінкових проявів описується як
некомунікабельність, сором’язливість, актуальність, тобто як гіпоактивність.
Якщо ж невпевнену поведінку розуміти на глибинному особистісному рівні як
невпевненість в самому собі, своїй доцільності в соціумі, як конфлікт
індивідуального і соціального, та її проявом може бути і гіперактивність у
вигляді неслухняності і агресивності. І те і інше – гіперактивність і
гіпоактивність – форми часто неадекватних захисних механізмів соціально
невпевнених дітей.
Важливу роль у формуванні соціальної впевненості відіграє соціальне
середовище, включення дитини в нього та взаємодія з ним. Однак мало уваги
приділяється організації цього середовища та забезпеченню оволодіння

4
дитиною соціальним досвідом. Спосіб взаємодії особистості з іншими, надбання
нею соціального досвіду виявляється в такій складовій образу – Я як соціальна
впевненість.
У нашому дослідженні ми будемо спиратися на особистісно-орієнтований
підхід у вихованні й навчанні, будемо розглядати соціальну впевненість як
сутнісний показник морально-вольового розвитку особистості, що регулює її
поведінку, як "переживання людиною своїх можливостей, адекватних до тих
задач, що стоять перед нею в житті, а також до тих, що вона ставить перед
собою сама.

Метою нашого дослідження є: теоретичне вивчення та обґрунтування

поняття "соціальна впевненість", визначення найефективніших форм і методів її
формування у дітей дошкільного віку.
Об’єкт дослідження: гармонійний процес соціального розвитку дитини-
дошкільника.
Предмет дослідження: розвиток у дітей дошкільного віку соціальної
впевненості.
Завдання дослідження:
1. Ознайомитись з психолого-педагогічною літературою по розвиткові
соціальної впевненості дітей дошкільного віку.
2. Вивчити найсуттєвіші особливості поняття "соціально впевнені та
невпевнені діти".
3. Визначити ефективні методи розвитку соціальної впевненості у дітей
дошкільного віку.
4. Експериментально вивчити умови виховання соціально впевнених
дошкільників в практиці роботи ДНЗ.

5
 Розділ I. Соціальні та психолого-педагогічні
основи проблеми формування почуття впевненості у
дошкільному віці

1.1 Психолого-педагогічний аспект проблеми виховання

соціально-впевненої особистості у сучасному
суспільстві
В умовах сьогодення у суспільства все гостріше виникає потреба в
особистості, здатній сміливо розв’язувати складні соціальні та економічні
проблеми, приймати самостійні рішення, бути впевненою у своїх силах,
можливостях, здібностях
Формування саме такого суб’єкта життєдіяльності можливе лише за умов
навчання і виховання, спрямованих на розвиток духовно та фізично здорового
покоління, його ціннісного ставлення до себе, на розкриття індивідуальних
можливостей кожної дитини.
Якщо точно слідувати етимології виразу “соціальна невпевненість”, то
потрібно говорити про дисгармонійну взаємодію дитини із соціумом. Проте на
перше місце ми поставимо невміння дитини гармонійно взаємодіяти з собою,
оскільки невміння взаємодіяти з соціумом – фактично наслідок невміння
взаємодіяти із самим собою.
Найчастіше в педагогічній і психологічній літературі соціальна
невпевненість на рівні зовнішніх поведінкових проявів описується як
некомунікабельність, сором’язливість, актуальність, тобто як гіпоактивність.
Якщо ж невпевнену поведінку розуміти на глибинному особистісному рівні як

6
невпевненість в самому собі, своїй доцільності в соціумі, як конфлікт
індивідуального і соціального, та її проявом може бути і гіперактивність у
вигляді неслухняності і агресивності. І те і інше – гіперактивність і
гіпоактивність – форми часто неадекватних захисних механізмів соціально
невпевнених дітей. В цілому ж діти дошкільного віку з порушеним чином "Я" не
уміють гармонійно взаємодіяти самі з собою, і, як наслідок, не уміють
взаємодіяти з соціумом, із зовнішнім світом. На рівні зовнішніх поведінкових
проявів, найчастіше це проявляється, як ми вже згадували,
некомунікабельність, соромливість, тиха комфортність, аутичність, тобто
гіпоактивність. На поглибленому особовому рівні невпевненість в самому собі
переходить в невпевненість у своїй доцільності в суспільстві. Такий конфлікт
індивідуального і соціального може проявитися і гіперактивністю у вигляді
неслухняності і агресивності. Діти, що мають неадекватну самооцінку, схильні
мало не в кожній справі знаходити непереборні перешкоди, реагуючи на них
неадекватною поведінкою. Високий рівень внутрішньої тривоги не дозволяє їм
пристосуватися спочатку до дитячої групи, потім до шкільного життя, і та ж
проблема переходить в доросле життя [5].
Найбільш сильним гальмівним чинником є те, що такі діти не можуть
позитивно відноситися до себе такими, які вони є насправді - і хорошими, і
поганими. Не уміючи любити себе, людина не може полюбити іншого. Тому так
важливо вже в дитячому віці, коли закладаються основи майбутньої особи,
навчити дитину любити те, що в нім є, бути вдячним за те, що він саме такий.
Прийнявши себе, дитині легше приймати інших і любити їх такими, які вони є.
Виховувати і розвивати впевненість в дитині вкрай важливо, адже саме від цієї
риси характеру в майбутньому буде залежати дуже багато чого. Впевненість
допомагає людям добиватися своєї мети, проявляти ініціативу і приймати
правильні рішення в ризикованих ситуаціях[12].
Важливу роль у формуванні соціальної впевненості відіграє соціальне
середовище, включення дитини в нього та взаємодія з ним. Однак мало уваги
приділяється організації цього середовища та забезпеченню оволодіння

7
дитиною соціальним досвідом. Спосіб взаємодії особистості з іншими, надбання
нею соціального досвіду виявляється в такій складовій образу – Я як соціальна
впевненість.
Життєвий шлях людини, відображення нею соціально-психологічної
реальності є складною двосторонньою взаємодією її та соціального життя.
Процес їх взаємовпливу спричинює розвиток і становлення індивіда. З точки
зору соціальної психології, активність індивіда зумовлена потребою людини
належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його,
ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. Вимоги
групи до поведінки індивіда спонукають його до вироблення відповідної лінії
поведінки. Соціально-психологічне розуміння соціалізації особистості визначає
погляд на неї як на специфічне утворення, продукт соціально-психологічного
відображення соціального життя, соціальних відносин. В умовах сьогодення у
суспільства все гостріше виникає потреба в особистості, здатній сміливо
розв’язувати складні соціальні та економічні проблеми, приймати самостійні
рішення, бути впевненою у своїх силах, можливостях, здібностях. Формування
саме такого суб’єкта життєдіяльності можливе лише за умов навчання і
виховання, спрямованих на розвиток духовно та фізично здорового покоління,
його ціннісного ставлення до себе, на розкриття індивідуальних можливостей
кожної дитини. У статті 23 ухваленої Організацією Об’єднаних Націй
"Конвенції про права дитини" за кожною дитиною визнається право "вести
повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її
впевненості в собі і полегшують її активну участь в житті суспільства", а також
сприяють максимальному досягненню розвитку кожної особистості. З
положеннями "Конвенції про права дитини" перегукуються й документи,
прийняті в Україні як незалежній державі. Так, законом "Про освіту",
Державною національною програмою "Освіта" (Україна ХХI ст.), Базовим
компонентом дошкільної освіти взято за основу психологічну обумовленість
дошкільного і молодшого шкільного віку як сензитивних для формування
особистості, здатної досягати успіху і знаходити можливості для реалізації

8
власного творчого потенціалу, не боятися припускатися помилок, бути
самостійною і впевненою в собі людиною. У цих документах зазначається, що
провідною метою виховання є формування особистісних рис громадян нашої
держави, пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дітей, вироблення
в них свідомого позитивного ставлення до світу і самого себе. Дійсно, нині
робиться спроба зосередити увагу на дитині, здатній відчути своє "Я" і повірити
у власні сили, не боятися долати перешкоди, рішуче і впевнено відстоювати
власну думку[13]
У сучасних наукових дослідженнях розглядаються різні аспекти проблеми
формування впевненості в собі, а саме: психологічні механізми формування
цього процесу (І. Вайнер, В. Висоцький, Д. Ковач); специфіка виникнення і
розвитку впевненості в умовах різних видів діяльності: суспільної (Т. Маталіна),
навчальної (В. Бутовська, Є. Серебрякова, П. Чисхольм); досліджується також
вплив упевненості на досягнення успіху в діяльності (Ф. Іващенко, О. Нікітіна,
Ф. Девіс, Д. Мануель, М. Сміт та інші); впевненість вивчається як соціально-
психологічна характеристика особистості, її психічний стан (О. Папір, І. Ромек,
Є. Смаглій). Близьким до поняття впевненість виявилось поняття асертивності,
вивченням якої займалися С. Бішоп, Р. Альберті, М. Еммонс, О. Савчук [16].
У ряді досліджень проблема формування впевненості розглядається у
взаємозв’язку з супутними їй питаннями: розвитком і формуванням адекватної
самооцінки (І. Колчанова, Г. Морєва, О. Мороз, Т. Токарська, С. Якобсон та
інші); рівнем домагань (Л. Бороздіна, Л. Гаврищак, Є. Залученова, А. Капустін,
К. Левін, Л. Фестінгер); становленням самоповаги та любові до себе як
складових упевненості в собі (Н. Дятленко, Л. Вереїна, Р. Шакуров).
Окремі аспекти проблеми впевненості знайшли висвітлення у працях,
спрямованих на вивчення полярних до впевненості якостей та станів:
невпевненість, феномен та психолого-педагогічні основи подолання якої у
старших дошкільнят, молодших школярів та підлітків стали об’єктом вивчення
багатьма науковцями (В. Гарбузов, Т. Місюріна, Б. Рзаєв, Т. Смолєва);
тривожність; сором’язливість та особливості поведінки і методи виховання

9
сором’язливих дітей (А. Алексеєва, Л. Галігузова, Ф. Зімбардо). Усі вони
вважаються негативними проявами особистості [26]
Отже, треба зазначити, що проблема впевненості розглядалась багатьма
вітчизняними психологами, але спеціальні систематичні дослідження
здійснювались донедавна на матеріалах педагогічної психології. Це – вивчення
впевненості школярів та студентів в собі і своїх знаннях у співвідношенні з їх
успішністю. Але всі вони, на жаль, не були поєднані загальною методологією.
Можна сказати, що певної школи у вивченні впевненості у вітчизняній науці не
склалося.
Активізація досліджень впевненості викликана в Україні в останні
десятиріччя насамперед появою праць зарубіжних авторів у цій галузі. На Заході
інтерес до означеної проблеми зростає, починаючи з середини ХХ сторіччя.
Як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці можна виокремити два основні
напрямки в дослідженні соціальної впевненості особистості:
- по-перше, впевненість в собі як риса особистості, що досліджується за
допомогою питальників;
- по-друге, впевненість у правильності власних суджень, яка вивчається
на матеріалі виконання когнітивних завдань різного рівня складності.
Такі різні напрямки у вивченні цього поняття близькі до положення про
наявність ситуативної та похідної від неї особистісної впевненості, узагальненої
на всьому досвідові суб’єкта [12].

10
 1.2. Виховання соціальної впевненості у дітей
дошкільного віку
Традиційно сформована система виховання та навчання підростаючого
покоління спрямована на засвоєння дітьми соціокультурного досвіду, певного
кола знань, моральних та духовних цінностей. Рішення цієї проблеми має
забезпечувати не тільки отримання теоретичних знань, а й формування успішної
у соціальному сенсі особистості, здатної будувати гармонійні відносини з
оточуючим світом та з собою.
Важливу роль у цьому процесі відіграє соціальне середовище, включення
дитини в нього та взаємодія з ним. Однак мало уваги приділяється організації
цього середовища та забезпеченню оволодіння дитиною соціальним досвідом.
Спосіб взаємодії з іншими, надбання нею позитивного соціального досвіду
виявляється в такій складовій образу – Я як соціальна впевненість.
Аналіз психолог-педагогічних досліджень (Л. Виготський, Л. Божович, Д.
Ельконін та ін) свідчить, що традиційно сенситивним періодом розвитку
самосвідомості особистості вважається підлітковий вік, коли засвоюються
знання про себе, соціальні норми поведінки,вибудовується власна система
цінностей. Однак, на думку багатьох сучасних дослідників, формування
самосвідомості, розуміння себе та оточуючого світу відбувається вже на етапі
дошкільного дитинства. Тому питання наступності у вихованні соціальної
впевненості є вкрай важливим [32].
Основні проблеми виховання соціальної впевненості розроблено О.
Виготським, Г. Костюком, О. Запорожцем, В. Сухомлинським та ін.. Ученими
визначено три пріоритетні напрями вказаної роботи. Перший з них постає в
узгодженні мети на дошкільному та початковому шкільному рівнях. Так, мета
дошкільної освіти полягає у різнобічному та гармонійному загальному розвитку
особистості дитини, визначеному Базовим компонентом дошкільної освіти та
Базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" з

11
урахуванням потенційних вікових можливостей і специфіки дитинства як
самоцінного періоду життя. І тому метою дошкільної освіти є продовження
різнобічного загального розвитку дітей відповідно до специфіки загального
розвитку дітей відповідно до специфіки дошкільного життя разом з освоєння
ними навчальних навичок [18].
Другий напрям у вихованні соціальної впевненості – збагачення змісту
освіти в початковій школі. Ми згодні з низкою вчених (О. Кононко, О Проскура,
О. Савченко та ін..), які вважають, що педагогічний процес у школі слід
урізноманітнювати введенням у нього різних видів дитячої діяльності творчого
характеру, наближенням до реалій сьогоденного життя, формуванням
реалістичної картини світу та образу –-Я.
Третій напрям визначає необхідність удосконалення форми й організації
методів навчання та виховання вже в початковій школі. Сучасними вченими (З.
Істоміна, М. Под'якова та ін.) вказується на необхідність широкого
використання методів активізації мислення, завдань,що мають варіанти
"правильних рішень", ігрових прийомів; створення розвивального середовища в
дошкільному закладі, сприятливих умов для самостійної практичної діяльності.
Провідною формою спілкування дорослого з дітьми, на думку вчених, повинна
стати діалогічна форма, що сприяє розвитку активності дитини, почуття
самоповаги, довіри до себе та світу.
Аналіз наукової літератури з виявлення ступеня вивчення виховання
соціальної впевненості дошкільників дозволяє виділити декілька важливих
аспектів.
Філософський аспект. Поняття виховання у філософії розглядається у
нерозривному зв’язку з поняттям безперервності, яка виявляється у цілісності
систем, що складаються з окремих елементів, у безкінечності їх зв’язків,
поступовості змін та народженні нових якостей. До них, зокрема, належить і
соціальна впевненість. Виходячи з філософського трактування, процес розвитку
дитини підкоряється законам діалектики, згідно з яким особистість формується
завдяки розв’язанню протиріч та переходу кількісних змін у якісні. Тому

12
виховання впевненості ми розуміємо як об’єктивно необхідний зв'язок між
новим та старим, який передбачає не стільки ліквідацію старого, скільки
збереження та подальший розвиток того прогресивного, що було досягнуто на
попередніх етапах.
В основу психологічного аспекту у вихованні соціальної впевненості К.
Абульхановою-Славською, Б. Ананьєвим, Л. Виготським, П. Каптєревим та ін.
покладено ідеї гуманістичної педагогіки та психології, цілісного підходу до
розвитку особистості, надання їй певної свободи від зовнішніх детермінант,
відкритість світу, активність та безперервність розвитку та саморозвитку. Отже,
особистість кваліфікується як активний суб’єкт життєдіяльності.
З позицій гуманістичної психології Р. Стьоркіна пропонує ввести в основу
у вихованні особистості дитини розвиток такої базової якості, як довіра до себе
та до світу. Це, на нашу думку, орієнтує старшого дошкільника та молодшого
школяра на розвиток соціальної впевненості. Сутність такої виховної системи
полягає в тому, що зовнішнє стає здобутком внутрішнього, переходить у
свідомість дитини. У її основу закладено ідеї визнання особистості найвищою
цінністю, орієнтація на неї як мету, суб’єкт, результат і показник ефективності
виховання.
Чимало вітчизняних та зарубіжних фахівців досліджують проблему
гуманного ставлення дітей до світу, створення сприятливих умов для їхнього
саморозвитку, діяльнісного освоєння світу. У дослідженнях багатьох вчених
підкреслюється значущість гармонії внутрішнього світу дитини із соціумом як
важливої умови формування соціальної впевненості та позитивного
самосприйняття. Дослідники-гуманісти Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова та ін.
прагнули виховати в дітей самостійність суджень, уміння адекватно оцінювати
результати своїх дій, здатність здійснювати вибір відповідно до своїх сил та
можливостей. Такий підхід дозволяє формувати адекватні знання про себе,
розвивати позитивну "Я-концепцію" та соціальну впевненість.
Педагогічний аспект виховання соціальної впевненості у дітей
дошкільного віку розглядається як закономірний зв'язок навчання та виховання,

13
який зумовлює єдність та неперервність у розвитку особистості. Проблема
постає як педагогічне явище, яке розглядається в наукових працях багатьох
педагогів-класиків, зокрема Я. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинського,
та сучасних дослідників Д. Ельконіна, В. Котирло, Г. Люблінської.
Так, Я. Коменський висловлював важливу думку про забезпечення
необхідних умов у вихованні соціальної впевненості у дітей та у гуманному
ставленні до дитини з боку педагогів. Якщо дитина знаходить підтримку та
участь дорослого, у неї розвивається працьовитість, здатність до продуктивної
діяльності. Уявлення малюка про себе доповнюються уявленнями як про
компетентну, потрібну людину. Якщо ж дитина не засвоює навичок навчальної
діяльності, то це призводить до загальної самооцінки, соціального статусу,
регресивного розвитку образу-Я. У такому разі формуватиметься почуття
неповноцінності, невпевненості в собі.
Суттєвим є доробок у зміст і методику виховання дітей Й.-Г. Песталоцці,
який підкреслював, що керівництво цим процесом вимагає від педагога
мистецтва у доборі засобів і методів, які б ґрунтувалися на знаннях
закономірностей розвитку дитини певного віку.
Досліджуючи виховання соціальної впевненості, В. Сенько висловлює
думку, що ефективності її здійснення можна досягти, спираючись не тільки на
знання дітей, а й на їх моральний досвід. Авторка обґрунтовує сутність такого
виховання у тому, що на кожному етапі розвитку дитини потрібно закріплювати
і розширювати позитивні якості особистості. Одночасно забезпечується
виховання виховних завдань нового етапу і готується база для наступного.
Важливим в розвитку особистості дошкільника є ідея ампліфікації,
сформульована О. Запорожцем. Згідно неї важливо максимально
використовувати можливості кожного з означених вікових етапів для
повноцінного розвитку особистості на відміну від форсованого й надраннього
навчання. В основі теорії ампліфікації О. Запорожця лежать положення, згідно з
якими окремі психічні функції розвиваються не автономно, а у взаємозв’язку, як
властивості цілісної особистості. Вони є результатом засвоєння дитиною

14
суспільного досвіду в процесі власної діяльності та спілкування з оточуючими.
Новоутворення свідомості й особистості, які виникають у дошкільному та
молодшому шкільному віці, мають важливе значення для різнобічного розвитку
дитини [23].
Виховання соціальної впевненості у дітей дошкільного віку, на думку Г.
Назаренко, виступає одним з основоположних принципів неперервності освіти.
Конкретизація принципу виховання, як зазначає автор, дозволяє стверджувати,
що процес навчання та виховання повинен забезпечити плавний природний
перехід дитини від позицій дошкільника до молодшого школяра.
Виховання визначається дослідницею як двобічний зв'язок, що передбачає
з одного боку, спрямованість навчально-виховної-роботи в дошкільному
навчальному закладі на ті вимоги, які будуть пред’явлені дітям у школі, а з
іншого – опертя педагога на досягнутий старшими дошкільниками рівень
розвитку, знання та досвід дітей [30].
На відміну від традиційного виховання, де є усталеною традиція "існувати
поряд паралельно, окремо, під, над, але не разом з дитиною", Базовим
компонентом дошкільної освіти, Базовою програмою дітей дошкільного віку "Я
у Світі" впроваджено особистісно-орієнтовану модель освіти, спрямовану на
організацію повноцінної життєдіяльності дитини як активного суб’єкта.
Важливою особливістю цих документів є те, що вони фіксують самоцінність
періоду дошкільного дитинства, його відносну самодостатність, несхожість з
іншими. Водночас вони наголошують на важливості спільною роботою між
різними соціальними інститутами, насамперед родиною, дошкільним закладом.
Під час вивчення педагогічного аспекту виховання соціальної впевненості
у дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку ми спиралися на
гуманістичний підхід, який орієнтує педагога на вибір такого змісту, форм та
методів виховання, які забезпечують ефективний розвиток і саморозвиток
кожної особистості, її особистісних якостей, активне сприйняття виховних
впливів. Так, на думку Ш. Амоношвілі, Л. Занкова, С. Лисенкової та інших
важливим елементом методики є ігровий компонент, який має посісти важливе

15
місце в навчальному процесі,а відсутність оцінок як балів не просить різкої межі
між дошкільним закладом та школою.
Згідно з позицій Л. Виготського, О. Запорожця, Д. Ельконіна, проблему у
вихованні соціальної впевненості слід пояснювати через перехідні періоди, коли
дитина однаковою мірою володіє ігровою та навчальною діяльністю, жодну з
них не можна викреслити чи підмінити іншою. Тому навчальна діяльність
формується у різноманітних видах продуктивної та ігрової діяльності.
Актуальною виглядає ідея В. Давидова, яка полягає в тому, що засвоєння
теоретичних знань засобом навчальної діяльності повноцінно здійснюється тоді,
коли вони поєднуються з грою, працею, суспільними справами. Взаємозв’язок
навчальної з іншими видами діяльності слугує психологічною основою єдності
та неперервності навчання та виховання. У зв’язку з цим автор вважає, що
виховання соціальної впевненості можливе лише за умов врахування провідних
видів діяльності, у системі взаємоперехідних різних видів діяльності, зокрема
гри та навчання [19].
Важливість проблеми виховання соціальної впевненості у дітей старшого
дошкільного віку як складової загальної проблеми в роботі дитячого садка не
викликає сумнівів. Загалом можна констатувати оновлення змісту освіти,
впровадження особистісно-орієнтованої моделі виховання та навчання;
використання сучасних форм і методів їх оптимізації; розробку програм,
методик підручників; створення нових типів освітньо-виховних закладів.
Однак, як зазначають О. Кононко, С. Ладивір, Г. Люблінська, З. Плохій, Т.
Поніманська та ін., у роботі дитячого садка відсутня єдність та неперервність у
підходах до розвитку особистості на цих вікових етапах. Неузгодженість у
змісті, методах керівництва і формах організації педагогічного процесу
призводить до того, що на кінець старшого дошкільного віку не реалізується
набутий дітьми раніше набутий в дошкільному навчальному закладі досвід,
знижується пізнавальний інтерес, ускладнюється процес адаптації умов до
школи. Розв’язання зазначених суперечностей можливе за умови наступності в
роботі дошкільної та шкільної освіти [17].

16
 Аналізуючи стан забезпечення умов, форм та методів, які необхідні у
роботі дошкільної освіти даної проблеми О. Кононко наголошує, що на
сьогодні ця проблема є “найболючішою”. Однією з причин неблагополуччя, на
думку автора, є те, що кожна ланка, як дошкільна так ішкільна, визначає свої
пріоритети, відстоює їх, замість пошуку спільності. Авторитетна дослідниця
переконливо доводить, що в дошкільному закладі необхідно подбати про
послідовність, поступовість і не лише заміну старого новим, а й збереження
здобутків попереднього етапу.
Як зазначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в
Україні, особлива роль у реформуванні дошкільної ланки належить розвитку в
дитини свідомого ставлення до життя, самосвідомості, ціннісного ставлення до
себе. Не випадково, що однією з сфер життєдіяльності дошкільника названа
сфера “Я сам”. У нормативному документі підкреслено, що у складі особистості
міцно пов'язані “Я-фізичне”, ”Я-психічне”, ”Я-соціальне”, а дошкільника можна
розглядати як “будівничого” своєї особистісної сутності. Не лише навколишній
світ так чи інакше впливає на процес особистісного становлення дошкільника, ,
а сам він є стрижнем цього процесу. Це актуалізує проблему формування в
дитини відчуття своєї значущості, виховання ціннісного ставлення до себе.
Особистість, що цінує себе, найкраще розуміє, що таке “власні зусилля”, як
досягти успіху і що для цього потрібно [5].
Ідею цілісного підходу до дитини втілено в інтегрованому понятті
“життєва компетентність”. Першим показником компетентності дошкільника є
оптимальна для віку модель провідної діяльності. Компетентноє вважається
особистість, яка вміє здійснювати дитячі види діяльності та володіє
елементарними загальнонавчальними уміннями.
Другим показником життєвої компетентності дошкільника є різні форми
активності у сферах життєдіяльності природа, Культура, Люди, Я сам. У разі
більш-менш збалансованого і відповідного вікового ступеня розвитку фізичної,
соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої,

17
творчої активності дитина не почувається безпорядною, поводиться впевнено,
схильна довіряти своїм можливостям.
Третім показником компетентності дошкільника виступає сформованість
у нього базових якостей особистості, серед яких такі важливі для соціальної
впевненості як самостійність, відповідальність, самовладання.
У працях таких учених, як Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О.
Леонтьєв, М. Лісіна та ін., зазначено, що соціальна впевненість розкривається
через інтеграцію дитини в соціумі, спілкування та спільну діяльність,
визначення статусу в групі однолітків, розвиток відповідальності та здатність
дотримуватися моральних норм за відсутності контролю дорослого,опора
негативним впливам.
Джерелами соціальної обізнаності є адекватні дії старших дошкільників
перед молодшими у різноманітних життєвих ситуаціях,, насамперед, пов'язаних
з життям в дитячому садку. Переживання їх зростаючою особистістю, роздуми
над вчинками інших людей, можливість обговорити результати спостережень з
тим, кому дитина довіряє, збагачує її життєвий досвід, формує реалістичну
картину світу та самого себе.
Отже, перед дошкільним закладом стоїть важлива мета – забезпечити
різнобічний розвиток особистості, який має здійснюватися спільними зусиллями
дошкільної освіти. Сутність заявленої нами проблеми виявляється у визнанні
самоцінності дошкільного віку як найважливішого періоду розвитку
особистості, у встановленні зв'язку в змісті, методах керівництва та формах
організації навчально-виховного процесу, який спрямований на підготовку дітей
до систематичного навчання в школі.

18
 1.3. Портрет соціально впевненої дитини
Соціально впевнені діти – це діти, які вміють та можуть гармонійно
взаємодіяти з самим собою, з соціумом, з навколишнім світом.
Частіше всього в педагогічній і психологічній літературі соціальна
впевненість дітей на рівні внутрішніх поведінкових проявів описується як
комунікабельність, здатність почувати себе комфортно як в дитячому садку, так
і при спілкуванні з однолітками або ж з дорослими. При цьому ж, соціально-
невпевнені діти будуть поводити себе зовсім по-іншому: вони не вміють
гармонійно взаємодіяти з навколишнім світом, з самим собою. А на рівні
внутрішніх поведінкових проявів спостерігається некомунікабельність,
аутичність, забитість, тихість, гіпоактивність. Гіперактивність і гіпоактивність –
форми часто неадекватних захисних механізмів соціально невпевнених дітей.
Тому і однією із важливих задач є формування у дітей впевненості в собі та в
своїх силах, а також позитивного ставлення до себе і до оточуючого світу.
Також, як відомо, що для нормального розвитку кожна дитина потребує щоб
вона знаходилася в атмосфері любові і психологічного благополуччя. Якщо
всього цього дитина не отримує, то її будуть оточувати негативні переживання,
які і будуть позначатися на розвитку дитини і будуть впливати і на взаємодію
дитини із соціумом. Дитина ж сприймає любов оточуючих людей фізично,
інтелектуально, емоційно. Якщо ж дитина це не отримує по якомусь каналу, то
це підштовхує її бути з інфантальною поведінкою, з неадекватними захисними
поведінковими реакціям, формуючи соціальний страх в різних його формах –
невпевненість, страх, гнів, тобто те, що ми можемо назвати соціальною
невпевненістю. Соціально-впевнену дитину, яка знаходиться в дошкільному
навчальному закладі чи яка знаходиться в соціумі можна відразу побачити. І її
впевненість можна побачити на різних рівнях. Ось наприклад на вербальному
рівні соціально впевнені діти поводяться так:
 мовлення дитини виразне та зрозуміле для оточуючих, з
дотриманням пауз, без повторень одних і тих же самих слів;

19
  дитина може розказувати багато цікавих історій з власного
досвіду, ділитися своїми враженнями;
 своїми словами можуть виразити свій емоційний настрій;
 без проблем називають своє ім’я незнайомим, без труднощів
називають себе лагідними словами;
На невербальному рівні:
 підвищена моторна активність, дитина рухається впевнено,
намагається, щоб звернули на них увагу;
 соціально-впевнену дитину можна і впізнати в міміці обличчя: воно
веселе, яке викликає різні емоції, та на обличчі часто з’являється усмішка;
 завжди можуть встановити контакт поглядом, дивлячись на партнера,
не відводячи погляд;
На рівні соціальних контактів:
 соціально впевнені діти завжди самостійно приєднуються до
групи дітей, які граються;
 при знайомстві з незнайомими легко вступають в контакт;
 при приходженні в дошкільний навчальний заклад соціально
впевнений дошкільник легко прощається з батьками чи іншими близькими
родичами;
 ці діти самовпевнені та самоствердженні – можуть висовувати
конкретні потреби до оточуючих, можуть сказати тверде "ні" якщо воно їм
необхідно, а також при необхідності чітко висловлюють свою думку стосовно
свого "ні".
Соціально впевнена поведінка пов’язана також з підвищеною
самооцінкою. Вони впевнені в тому, що до них прийде успіх в усіх справах.
Також соціально впевнена дитина почуває себе щасливою, і це допомагає
їй краще адаптуватися і долати труднощі, маючи при цьому позитивне уявлення
про себе – позитивну Я-концепцію, яка визначається трьома факторами:
 почуття особистого значення;

20
  впевненість в можливості до якого-небудь виду діяльності,
пізнанням особистої компетенції;
 впевненістю в інших людях;
Портрет соціально-впевненого дошкільника, які мають адекватну
самооцінку схильні до того, що в кожній справі вони находитимуть подолаємі
шляхи, реагуючи на них адекватною поведінкою. Низький рівень внутрішньої
тривоги дозволяє їм пристосуватися спочатку до дитячої групи, потім і до
шкільного життя.
Тому, якщо дитина соціально невпевнена, і їй не притаманні ознаки
соціальної впевненості, то дитина не матиме успіх у свої справах і в
повсякденному житті. А також не маючи позитивних навичок в спілкуванні і у
вирішенні соціальних конфліктів чи в подоланні перешкод, то дитина на жаль,
не може бути сильною як фізично так і психічно. І через те, у віці 4-5 років
потрібно закладати основи самопізнання, яке допоможе відділити себе від
інших, почувати себе самостійною особистістю, заявляти про себе, проявляти
свою індивідуальність.
Соціально впевнена дитина може позитивно відноситися до себе такими,
якими вони є насправді – і хорошими і поганими. Тому вміючи полюбити себе,
вони зможуть і полюбити інших. Тому так важливо в дитячому віці закладати
основи майбутньої особи, навчити дитину любити те, що такі діти не можуть
позитивно відноситися до себе такими, які вони є насправді - і хорошими, і
поганими. Не уміючи любити себе, людина не може полюбити іншого. Тому так
важливо вже в дитячому віці, коли закладаються основи майбутньої особи,
навчити дитину любити те, що в нім є, бути вдячним за те, що він саме такий.
Прийнявши себе, дитині легше приймати інших і любити їх такими, які вони є.
Виховувати і розвивати соціальну впевненість в дитини вкрай важливо,
адже саме від цієї риси характеру в майбутньому буде залежати дуже багато
чого. Впевненість допомагає як і дітям так і людям добиватися своєї мети,
проявляти ініціативу і приймати правильні рішення в ризикованих ситуаціях.
Тому, деякі психологи та педагоги (Л. О. Божович, та ін.) дають деякі

21
рекомендації батькам, в яких дитина все ж таки почувається невпевненою в
оточуючому середовищі. Ось наведемо деякі з них:
 Щоб виховати в дитини впевненість,його ніколи не слід порівнювати
з іншими дітьми, нехай навіть у деяких заняттях подають великі надії. Замість
цього краще звертати увагу дитини на його особливості, унікальність, на ті
справи, де він домагається певних успіхів.
 Не акцентуйте увагу на сором'язливості і сором'язливості дитини.
Наприклад, якщо дитина соромливо сторониться інших людей,потрібно
пояснити йому, що його сором'язливість - тимчасове явище, яке швидко пройде,
варто лише йому освоїтися в незнайомому колективі.
 На власному прикладі показуйте дитині, що бути доброзичливим,
товариським, комунікабельним - це добре і нічого страшного в цьому немає.
Частіше бувайте в гостях, залучайте інших дітей в ігри з Вашою дитиною.
Дивлячись на Вас, дитина швидше навчитися придушувати в собі невпевненість
та сором'язливість.
 Не примушуйте дитини спілкуватися з іншими дітьми, брати участь в
тих іграх, які він уникає. Змушуючи дитину робити що - не будь (особливо -
спілкуватися з однолітками!), Можна лише посилити його сором'язливість і
сором'язливість.
 Але в той же час заохочуйте його перші спроби зблизитися з новим
колективом. Надавайте йому допомогу там, де це необхідно, але не будьте
обережні: не перестарайтеся. Нехай дитина вчиться самостійно вибудовувати
своє спілкування з іншими людьми, вчиться знаходити з ними спільну мову.
Вчені також великого значення при подоланні соціальної невпевненості
надають заняттю, на яких необхідно створювати умови для переживання
труднощів з іншими, радості в процесі спілкування, проявлення внутрішньої
психологічної активності: потрібно намагатися підвести дитину до переживання
особистої індивідуальності, її неповторності: допомогти йому отримати досвід
самопізнання і самовираження. Через соціальну орієнтовану діяльність потрібно

22
прагнути зорієнтувати дитину на другий суб’єкт соціального життя, розвивати
емпатію [17].
Гра служить універсальним засобом профілактики і компенсації
психоемоціальних проблем невпевненої дитини. В окремих ігрових умовах
дитина моделює відношення в наочно-дійовій формі, починає краще в них
орієнтуватися. В грі формуються реальні відношення співробітництва між
однією дитиною і його ровесниками: дитина досягає позитивний досвід
спільних дій. Граючись, дитина поетапно засвоює нові способи поведінки в
проблемних ситуаціях, засвоюючи їх.
Позитивний процес змінення дитини в грі не відбувається автоматично.
Він можливий лише тоді, якщо дорослий емоційно співпереживає дитині,
приймаючи його установки, і виражають віру в можливості дитини, створюючи
атмосферу взаєморозуміння.
Необхідно уникати і прямих оцінок особистості і характеру дитини. Не
можна на дитину накидати ярлики і віддавати негативні накази. Обережно
потрібно і відноситися до похвал – вона повинна бути не прямою, а оцінюючою,
описуючою і стосуватися лише діяльності дитини. Похвала, яка не відповідає
представленні дитини про себе, може бути сприйнята як насмішка.
Отже, в умовах зростання людського фактора ми вважаємо, що
впевненість як риса особистості відіграє особливе значення. Вона забезпечує
людині максимальне використання власних сил та можливостей. Саме такі
якості, як незалежність власної думки, висока самооцінка, повага до себе й
інших, сміливість у прийнятті рішень та вміння відстояти і довести їх, потрібні
не тільки для людини а й для дитини для досягнення успіху, для ефективної
самореалізації.

23
 Розділ 2. Експериментальне вивчення умов
виховання соціально впевнених дошкільників

2.1. Рівень сформованості основ соціальної

впевненості
Наше дослідження проводилося в межах педагогічного процесу
дошкільників в умовах дошкільного навчального закладу "Сонечко" Корецького
району, Рівненської області. В нашому експерименті брали участь 10 дітей
старшого дошкільного віку. (Див. Додаток № 1).
Констатувальний експеримент був спрямований на виявлення стану
практики роботи з дітьми та визначення рівня розвитку соціальної впевненості у
дітей в практиці дошкільного закладу. При цьому ми використовували такі
методи дослідження: спостереження за дітьми, бесіди, опитування дорослих.
Серед симптомів невпевненості дошкільників у процесі їх діяльності були
виявлені такі, як висока рухова активність, підвищена емоційна збуджуваність
(гіперактивні) та низька рухова активність, з вираженою апатією,
загальмованістю (гіподинамічні).
Результати анкетування вихователів свідчать, що педагогічні працівники
звертають увагу на емоційний стан дітей у перші дні їхнього перебування у
дитячому садку, у міру свого досвіду і можливостей прагнуть створювати умови
для формування у вихованців позитивного емоційного ставлення до
навколишнього світу. Проте завдання формування у дітей упевненості в собі і в
своїх силах, а також позитивного ставлення до себе і до навколишнього світу
ними не ставиться за мету.
У контактах вихованців дошкільного закладу ми виявили певну кількість
дітей, які погано пристосовані до життя, та не прагнуть самостійно знайти
способи рішення будь-яких життєвих задач, а прагнуть одержати готові
відповіді без власних зусиль. Вони зорієнтовані не на процес, а на результат. Як

24
показав аналіз спільних ігрових дій дошкільників, вони не здатні самостійно
виконувати певні ігрові дії без контролю дорослого; всі ігрові дії мають
спрощений емоційний фон; діти не мають ігрового досвіду, не вміють спокійно
гратися поруч з ровесниками, що призводить до підвищеного шумового фону в
ігровій кімнаті. Тому одні вихованці починають нервувати, проявляють
агресивні дії, впадають у різні стани афекту (плач, істерика). Інші через
відсутність емоційного комфорту починають виконувати компенсаторні
стереотипні дії (погойдування, монотонний спів).
Результати констатувального експерименту свідчать, що через відсутність
спеціальної методичної літератури педагогічний колектив дошкільного закладу
недостатньо підготовлений до забезпечення ефективності процесу розвитку
соціальної впевненості у дітей.
Проаналізувавши протоколи поведінки дітей в умовах дошкільного
закладу і виявивши подібні прояви порушення поведінки (негативізм, уникання
спільної діяльності, невпевненість, обмеженість і вибірковість у контактах), ми
визначили групи вихованців із задовільною (20%), частково задовільною
соціальною впевненістю (30%), а також рівнем соціальної невпевненості (50%).
До цієї групи дітей ввійшли неврівноважені, збудливі діти, негативні емоції
яких проявляються в таких афективних станах, як плач, гнів, агресія. Вони
віддавали перевагу спілкуванню з дорослими, надмірно конфліктували з
ровесниками. Такі діти схильні проявляти асоціальні форми поведінки
(провокування бійок, непослух, схильність до руйнівних дій). Але тривалість
асоціальних форм поведінки й афективних станів є короткочасною. Бажання
дитини брати участь у діяльності також залежить від її хвилинного настрою.
Рівень включення в діяльність таких вихованців найчастіше характеризується як
гіперактивний.

25
 2.2. Формування основ соціальної впевненості
вихованців ДНЗ
Для нормального розвитку кожна дитина має потребу в атмосфері любові і
психологічному благополуччі та захищеності. І якщо вона недоотримує її, то це
підштовхує до інфантильного поводження, до неадекватних захисних
поведінкових реакцій, формує соціальний страх у різних його проявах -
занепокоєнні, тривозі, провині, гніві, тобто у тому, що ми називаємо соціальною
невпевненістю.
Соціально невпевнені діти, що мають неадекватну самооцінку, схильні
мало не в кожній справі знаходити непереборні перешкоди, реагуючи на них
неадекватною поведінкою. А високий рівень внутрішньої тривоги не дозволяє
їм пристосуватися спочатку до дитячої групи, потім до шкільного життя, і та ж
проблема переходить в доросле життя. Дитина оцінює себе “очима” соціуму. І
яка її самооцінка (у ній відбита оцінка соціуму) такий її соціальний статус,
можливість взаємодіяти з соціумом, оптимальність адаптаційних характеристик
і, по суті, таке її психічне здоров'я. Відхилення від оптимальної взаємодії з
самим собою, з соціумом викликають соціально невпевнену поведінку - це шлях
до нездоров'я.
Тому програма нашого формувального експерименту була націлена на
зміцнення упевненості дитини в собі, розуміння нею своїх особистих
особливостей і можливостей в спілкуванні з однолітками. Всі ці завдання
реалізуються через ігрову діяльність дітей, створення комфортного
психологічного клімату і сприятливого предметно-просторового середовища.
Робота здійснювалася за такими напрямами: формування соціальних здібностей;
формування соціальних навичок. Головне завдання: набуття дітьми соціального
досвіду, в основі якого емоційне переживання.
Для цього ми намагалися створювати на заняттях атмосферу, що сприяє
виникненню спільності емоційних переживань і взаємної симпатії між дітьми.

26
Це ми робили за допомогою розвитку емоційної активності дитини,
пробудження жвавого інтересу до спілкування з однолітками.
Формуючий етап дослідження показав, що формувати соціальну
впевненість дошкільника потрібно під час спілкування з природою,
рукотворним світом, світом духовних надбань ровесників, із самим собою (через
внутрішній діалог). Соціальний досвід дитини збагачується завдяки
переживанню всього, з чим вона стикається у житті, її відкриттям розумінню,
усвідомленню, активній діяльності. Усе це і започатковує формування
свідомості, духовності, соціальної впевненості.
Нами була розроблена система занять з сенсорними вправами, які давали
дитині можливість пізнавати свої сенсорні відчуття, набути досвіду в здійсненні
вибору в проблемних ситуаціях, у виражені думки, у визначенні своїх бажань,
переваг і у вербальному їх позначенні, у встановленні перших соціальних
контактів, в знаходженні нових способів самовираження і самоствердження в
спільних діях з однолітками. Також велике значення має ігрова діяльність у
формуванні соціальної впевненості. Тому ми в повсякденному житті проводили
різні ігри, як давали свої позитивні результати. (Див. Додаток № 2).

2.3. Оцінка умов та методики організації процесу

формування основ соціальної впевненості старших
дошкільників
В результаті проведеної нами роботи діти почали повніше сприймати
навколишній світ, навчилися вслуховуватися в нього, спостерігати, бути
уважними. Їх контакти з світом, а пізніше із людьми стають дедалі
гармонічнішими, змінилися їх позитивне відношення до себе. Діти навчилися
розуміти світ інших людей, почали швидше встановлювати емоційний контакт з
ровесниками. І найголовніше, діти зрозуміли: щоб тебе почули, не треба
кричати, слід просто впевнено розповісти про те що ти хочеш, впевнено
попросити по допомогу і тобі обов’язково допоможуть.

27
 Висновки

Проблемі формування соціальної впевненості дітей дошкільників як

психологи та педагоги приділяють постійну увагу. Зазначимо, оскільки
дошкільна освіта – перша ланка у неперервній системі освіти, то від того, який
початковий “старт” буде дано малюкові, значною мірою залежатимуть якість та
динаміка його особистісного розвитку, життєві установки та світорозуміння
дорослої людини. У зв’язку з цим особливо актуальною є проблема розвитку
соціальної впевненості особистості вже з дошкільного віку.
Важливу роль у формуванні соціальної впевненості відіграє соціальне
середовище, включення дитини в нього та взаємодія з ним. Однак мало уваги
приділяється організації цього середовища та забезпеченню оволодіння
дитиною соціальним досвідом. Спосіб взаємодії особистості з іншими, надбання
нею соціального досвіду виявляється в такій складовій образу – Я як соціальна
впевненість.
Вчені стверджують, що соціально-впевнені діти – це діти, які вміють та
можуть гармонійно взаємодіяти з собою, з соціумом, з зовнішнім світом.
Проблеми соціально-впевненої поведінки дітей досліджували – Н. Клюєва, Р.
Овчарова, С. Козлова та вітчизняні дослідники І. Бех, О. Кононко, І. Печенко, Т.
Поніманська.
Результати проведеної нами експериментальної роботи показали, що
дошкільні заклади не забезпечені спеціальними програмами та методичною
літературою, яка дає рекомендації щодо роботи з соціально невпевненими
дітьми. Педагогічний процес, який повинен забезпечувати формування
соціально впевненої поведінки дітей в умовах життя в дошкільному закладі не
має теоретичного і методичного підгрунтя, що призводить до стихійності та
недостатньої ефективності виховної роботи з соціально невпевненими дітьми.
Тому програма нашого формувального експерименту була націлена на
зміцнення упевненості дитини в собі, розуміння нею своїх особистих
особливостей і можливостей в спілкуванні з однолітками. Всі ці завдання
28
реалізуються через ігрову діяльність дітей, створення комфортного
психологічного клімату і сприятливого предметно-просторового середовища.
Робота здійснювалася за такими напрямами: формування соціальних здібностей;
формування соціальних навичок. Головне завдання: набуття дітьми соціального
досвіду, в основі якого емоційне переживання.
Формувальний етап нашого дослідження показав, що формувати
соціальну впевненість дошкільника потрібно під час спілкування з природою,
рукотворним світом, світом духовних надбань ровесників, із самим собою (через
внутрішній діалог). Соціальний досвід дитини збагачується завдяки
переживанню всього, з чим вона стикається у житті, її відкриттям розумінню,
усвідомленню, активній діяльності. Усе це започатковує формування свідомості,
духовності, соціальної впевненості.
Здійснення дослідження дало змогу виявити низку аспектів, що
потребують подальшого вивчення: врахування індивідуальних проявів розвитку
дитини у подоланні соціальної невпевненості; визначення впливу темпераменту
на запобігання формування соціальної невпевненості.
Отже, висвітлена нами проблема формування у дітей дошкільників
соціальної впевненості дошкільників вимагає створення ефективного
розвивального соціального середовища, здійснення якого можливо в умовах
активної взаємодії навчального закладу і сім’ї. Співпраця педагогів з батьками
має будуватися на принципах системності, послідовності та неперервності,
створення сприятливого клімату в означених соціальних інститутах, а
впровадження інноваційних методик сприятиме реалізації означених психолого-
педагогічних завдань.

29
 Список використаної літератури
1. Андрущенко Е. Социальная психология. Учебн. пособие для студентов
высш. пед. учебн. заведений / Под ред. В.И. Сластенина. – М.: Издательский
центр "Академия", 2000.
2. Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. - Кн. 1: Особистісно-
орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – К.: Либідь, 2003.
3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошк. виховання. –
1999. - № 1. – с. 6 - 19.
4. Базова програма дитини дошкільного віку «Я у світі» – К.: Світоч, 2009.
5. Божович Л.И. Особа і її формування в дитячому віці. М., 1998.
6. Бернс Р. Розвиток "Я - концепції" і виховання. М.: Прогрес, 2002.
7. Великий психологічний словник/ Сост і общ. ред. Б. Мешеряков, В.
Зинченко. СПб: ЄВРОЗНАК, 2004.
8. Высоцкий Б. В. Личностные и процессуальные условия формирования
уверенности в правильности решения задачи: Дис.канд. психол. наук: – М.: ИП
РАН, 2001.
9. Вікова і педагогічна психологія: Хрестаматия./ Сост. И.В.Дубровина,
А.М. Прихожан, В. В. Зацепин. М.: Видавничий центр Академія, 2001. 368 с.
10. Голіцина Н.С. Ознайомлення дошкільників із соціальною дійсністю. –
К.: 2009.
11. Гончарова-Горянська М.В. Розвиток соціальної компетентності
дошкільнят. Збірник наукових праць. – К.: 2002.
12. Діти і соціум: особливості соціалізації дітей дошкільного та
молодшого шкільного віку: монографія / А. М. Богуш, Л. О. Варяниця, Н. В.
Гавриш, С. М. Курінна, А. П. Печенко ; наук. ред. А. М. Богуш; за заг. ред. Н. В.
Гавриш. – Луганськ : Альма-матер, 2006.
13. Дубровина И.В. та ін. Психологія. М.: Видавничий центр Академія,
2003.

30
 14. Кононко О. Л. Психолого-педагогічні умови становлення позиції "Я у
світі" на ранніх етапах онтогенезу / Олена Леонтіїївна Кононко // Теоретико-
методологічні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – К.: Пед. думка,
1999.
15. Кононко О. Л. Запорука особистісного зростання дошкільника //
Дошкільне виховання. – 1999. - № 10. – С. 3-5.
16. Кононко О. Л. Ціннісне ставлення до себе як складова соціальної
компетентності дошкільника / О. Л. Кононко // Теоретико-методичні проблеми
виховання дітей та учнівської молоді: сб. наук. пр. - 2005. - № 8. - С. 193 - 199.
17. Кононко О. Л. «Я у Світі»: нова світоглядна позиція / О. Л. Кононко //
Дошкільне виховання. - 2009. - № 1
18. Корепанова М. В. Феномен образа Я и особенность его развития в
дошкольном детстве / М. В. Корепанова. – Волгоград : Перемена, 2000.
19. Кошелева А. Д. Проблема эмоционального мироощущения ребенка в
детской практической психологии // Психолог в детском саду. – 2000. - № 2
20. Ковалев А.Г. "Психологія особи". М., Освіта, 1999.
21. Крайг Г. Психологія развития.-СПб : Пітер; 2000.
22. Кулагина И.Ю. Вікова психологія (Розвиток дитини від народження до
17 років) : Навчальний посібник. 5-е видавництво. М.: Вид-во УРАО, 1999.
23. Лисина М. И., Силвестру А.И. Психологія самопізнання у
дошкільників. Кишинів, 1983.
24. Люблинская А. А. О преемственности учебной роботы в школе / Анна
Александровна Люблинская // Преемственность в процессе обучения в школе. –
Л., 2000.
25. Мухина В. С. Вікова психологія: феноменологія розвитку, дитинство,
отроцтво: Підручник для студ.вузов. 4-е видавництво, стереотип. М.:
Видавничий центр Академія, 1999.
26. Методичні рекомендації до програми Я у світі» – К.: Світоч, 2010.
27. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для
студентів вищих навчальних закладів. – К.: "Академвидав", 2006.

31
 28. Поніманська Т. Гуманність : ціннісний аспект. Сучасні підходи до
гуманістичного виховання дошкільнят Т. Поніманська // Дошкільне виховання.
– 2002. – № 4. – С. 3–5.
29. Прищепа Т.І. Соціалізація дошкільників в умовах дошкільного
навчального закладу. – К.: 2010.
30. Папуча М.В., Кричковський Т.Д. Особистість: розвиток, соціалізація,
виховання. – Ніжин: Ред.-видавн. відділ НДПУ ім. М. Гоголя, 2001.
31. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. та ін. Вікова та
педагогічна психологія: Навч. посіб. / – К.: Просвіта, 2001.

32
 Додаток 1

Список дітей експериментальної групи

1. Балдич Олексій Олегович

2. Борисюк Іван Віталійович

3. Васильчук Віталій Валерійович

4. Герус Аліна Василівна

5. Дереженець Вадим Миколайович

6. Данилюк Денис Володимирович

7. Максимчук Діана Віталіївна

8. Мендалюк Дарина Сергіївна

9. Шандрук Дмитро Павлович

10. Шостак Роман Анатолійович

33
 Додаток 2
Ігри та вправи на розвиток соціальної впевненості

"Знайди пару"

Учасники розбиваються по парам, мовчки розглядають і запам’ятовують

один одного. Потім розходяться і з закритими очима пересовуються по груповій
кімнаті, зовсім не маючи зв’язку з партнером. Ведучий говорить: "Знайдіть
свого партнера, не говорячи ні слова". Учасники намагаються відгадати свого
партнера, доторкуючись до нього. Коли вважають, що знайшли, відкривають очі
і дивляться чи вірно вони відгадали. Потім ролями обмінюються знову і гра
продовжується.

"Хто погладив"

Група дітей ділиться навпіл. Одна група повертається спиною до іншої.

Учасники другої половини повинні підійти до першої половини і за допомогою
дотиків виразити свою доброзичливість. Потім вони відходять назад, ті що
стояли спиною повертаються до них обличчям.

Аналіз: Хто, як і що відчув? Хто кого погладив? Потім половини

міняються місцями. Друга половина повертається спиною.

"Збір рукостискань"

Ведучий дає завдання учасникам групи – зібрати якомога більше

рукостискань у всіх присутніх. Гра закінчується, визначається переможець.

Аналіз: Хто скільки рукостискань зібрав? Чому? Чим відрізняється той,

хто більше зібрав від інших?

"Я – в групі"

34
 Ведучий говорить щоб учасники закрили очі. Після того, як закриють очі,
кожному потрібно правою рукою взяти руку сусіда. Потримати руку в своїй.
Потрібно, не відкриваючи очі прислухатися на звуках, які оточують. А тепер,
все ще не відкриваючи очей, сконцентрувати свою увагу на долоні сусіда зліва і
зправа, тобто тих долонь яких ви доторкаєтеся. Потрібно зрозуміти, яка долонь
тепліша, а яка – холодніша, і запам’ятати була ця долоня сусіда – права чи ліва
(30 секунд). А тепер з закритими очима також, опустити руки і відчути як
повітря виходить через ніс, губи, як рухається грудна клітка і живіт при
кожному вдиху і видиху. Потім потрібно порахувати кожний вдих і вже на
п’ятому відкрити очі.

35