Кулієв Ілля

Тематичне оцінювання "Західноукраїнські землі в міжвоєнний період"

1. Дайте оцінку програми українського національного руху, виходячи із реалій 1930-х

років.

2. Чому український рух був представлений кількома партіями, а не однією

загальнонаціональною?
У Польші на 1925 р. існувало 12 українських політичних партій. Якщо коротко дати
відповідь на запитання, то вони не стали однією загальнонаціональною партією через
їхні різні наміри. Найбільша з них партія УНДО (Українське народно-демократичне
об’єднання) своїм головним завданням зробила захист економічних, політичних,
національно-культурних прав українців. Під впливом УНДО перебувала значна частина
українських фінансових, кооперативних та культурних закладів краю, у тому числі й
найвпливовіша газета «Діло», яка по суті, стала його неофіційним органом.
Ще однією соціалістичною партією була УСДП (Українська соціал-демократична
партія). У своїй діяльності вона спиралася на нечисленне українське робітництво.
Не менш впливовою політичною силою була КПСГ (Комуністична партія Східної
Галичини) й увійшла до Компартії Польщі. КПСГ діяла підпільно; прагнула поєднати
національні ідеї з ідеями комунізму. Вона спиралася переважно на найбідніші верстви
суспільства.
Українські партії максимально намагалися використати легальні можливості впливу на
формування державної внутрішньої політики. Із цією метою вони боролися за місця в
польському парламенті: якщо в листопаді 1927 р. представництво українців у сеймі
складалося з 25 послів і шести сенаторів, то в липні 1930 р. – із 50 послів і 14 сенаторів.
 3. Які наслідки мав розкол у рядах ОУН, чи був цей розкол неминучим?
Друга світова війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і
поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. Керівники цих партій, які
перебували в еміграції не могли вести ніякої політичної діяльності. У Німеччині рух
Скоропадського скоро втратив популярність. Тільки ОУН утвердилась скрізь, як
вирішальна сила. Але в 1940 в ОУН відбувся розкол. Члени центрального керівництва
ОУН (Провід Українських Націоналістів, ПУН) довгий час перебували за кордоном і
здійснювали управління через зв'язкових.
Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-
радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі
розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та
молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там
(Бандера, Стецько, Шухевич).
Лідер молодих революціонерів Степан Бандера вже раніше виконував важливі
завдання організації на Україні. Як крайовий провідник ОУН та крайовий комендант УВО
у 1933-34 рр., він був засуджений до смертної кари за віддання наказу вчинити замах на
міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, яка потім була замінена на пожиттєве
ув'язнення. Після утечі тюремної адміністрації він був звільнений групою українських
політичних в'язнів і повернувся до Львова.
На початку 1940 р. голова Крайової Екзекутиви в Україні Юрій Тимчій-Лопатинський,
таємно перейшовши кордон, прибув до Бандери у Відні. Вони зразу вирушили до Риму,
де в цей час перебував голова Проводу ОУН полковник А. Мельник. Вони хотіли усунути
розходження у поглядах, що виникли між ними і Мельником.
Розходження були різного роду. Так зокрема молоді революціонери хотіли
встановити нову політику і стратегію ПУН, встановити контакти з іншими державами.
Крім того молоді активісти висловлювали недовіру деяким членам ПУН і вимагали змін у
його складі. Розмова з А. Мельником в Римі не дала ніякого результату. Це був розкол.
У підсумку можна сказати, що уникнення розколу було досить таки можливе. Не
можна сказати, що це було б легко, оскільки треба було уникнути усіх розходжень і
конфліктів між керівництвом ОУН, але буде сказати, що розкол ОУН був неминучим буде
неправильно.
 4. Назвіть причини і наслідки національного гноблення українців у Румунії?
Скориставшись розпадом Австро-Угорщини і крахом Російської імперії, Румунія ще в
1918 р. окупувала частину українських земель. До складу Румунії увійшли Північна
Буковина, Ізмаїл, Акерманський і Хотинський повіти Бессарабії. Всього на румунській
території опинилося близько 800 тис. українців, що складали до 5 % населення країни.
Політика румунського уряду відносно українців мала явно дискримінаційний характер.
Тут взагалі не визнавалася українська національність, а самі українці офіційно
трактувалися як "румуни за походженням, що забули свою рідну мову".
У 1924 р. на придунайських землях Бессарабії спалахнуло анти-румунське повстання.
Озброєний виступ організували місцеві комуністи, а його центром стало місто
Татарбунари. Румунська влада кинула на придушення повстання регулярні війська з
артилерією. У ході боїв загинули більше 3 тис. повстанців, багато хто був заарештований і
кинутий до в'язниці. Ціною значних зусиль румунського уряду це повстання було
придушене.
На території Буковини румуни закрили всі українські школи, а також всі українські
кафедри Чернівецького університету. Була заборонена українська преса,
румунізовувалась українська православна церква. У 1927 р. румунський уряд почав деяку
лібералізацію окупаційного режиму на українських територіях. Відродилися українські
культурні громади, театральні групи, студентські організації, преса. У цьому ж році в
Буковині була створена Українська національна партія, яка намагалася захищати права
українців, не порушуючи лояльності по відношенню до Румунії. Партія отримала декілька
місць у румунському парламенті. Комуністи Буковини приєдналися до Комуністичної
партії Румунії та діяли у підпіллі, не маючи помітного впливу серед населення. У 1938 р.
король Румунії Кароль II встановив у країні військову диктатуру. Всі політичні партії й
організації були розпущені.
Економічний стан українців у Румунії був украй важким. У Буковині відчувався
катастрофічний брак землі, а промисловість перебувала в зачатковому стані. Цей регіон
був економічно відсталим у небагатій Румунії. Подібне положення існувало й у
придунайських землях, населених українцями.
 5. Який вплив на державну розбудову Карпатської України мала ідеологія ОУН та її
діячі? Чому Карпатська Україна не змогла відстояти свою незалежність?
Не маючи достатньої опори серед населення, уряд А. Волошина почав користуватися
допомогою ОУН та численних українських громад у світі, які надали значну фінансову
допомогу. Частина діячів ОУН вважала автономію краю слушною нагодою для
відновлення Української держави. Переважно з Польщі до краю прибуло чимало
української національно свідомої молоді. Вони обійняли найважливіші посади в
адміністрації краю, взялися за створення збройних формувань.
Державотворчі процеси в краї стали розгортатися згідно з теорією інтегрального
націоналізму. Так, у краї було заборонено діяльність усіх політичних партій, крім
Українського національного об’єднання (УНО).
Усіх незгодних було ізольовано в концентраційному таборі Думен (це не був табір
смерті, які згодом створювали нацисти). Вибори до сейму, що відбулися в лютому 1939
р., були фальсифіковані. У результаті було оголошено, що за УНО проголосувало 92,4 %
виборців.
Спроба створити збройні загони «Карпатська Січ» викликала конфлікт із чеською
адміністрацією. Так, у ніч із 13 на 14 березня 1939 р. частини чехословацької армії
завдали поразки загонам «Карпатської Січі», які намагалися оволодіти складами зі
зброєю (загинуло 102 січовики). Цей конфлікт виник напередодні агресії Угорщини.

Незважаючи на рішучий опір січовиків, 18 березня 1939 р. територія краю була

повністю окупована. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії. До кінця квітня
окремі загони, застосовуючи партизанські методи боротьби, чинили опір угорським
військам, однак зупинити агресію не змогли. Трагічно склалася доля рядових січовиків:
одні були розстріляні угорськими військовими, румунськими і польськими
прикордонниками, інші потрапили до угорського концтабору в Варюлопош, де їм було
запропоновано іммігрувати до Німеччини. Жертвами угорської агресії стали 5 тис. осіб.
Поразку Карпатської України зумовила і міжнародна ізоляція. Її не підтримали Англія
та Франція, які вважали Карпатську Україну німецькою інтригою.
Польща рішуче допомагала Угорщині, бажаючи придушити український рух, щоб він не
поширився на її територію.
Відверту неприязнь до Карпатської України висловив і Й. Сталін, який назвав її
«комашкою, що хоче прилучити до себе слона», тобто Україну. Його промова на XVIII
з’їзді ВКП(б), у якій він характеризує міжнародне становище, на думку деяких істориків,
відкрила шлях до німецько-радянського порозуміння і Другої світової війни.
Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів. Історичне значення незалежної
держави карпато-українців полягало в тому, що було вкотре продемонстровано
нездоланне прагнення українського народу створити власну державу. Крім того,
західноукраїнське населення пересвідчилося в тому, що не варто сподіватися на
підтримку чужих держав.
 6. Охарактеризуйте заходи, вжиті урядом ЧСР щодо розвитку Закарпаття в 20-30-х
роках ХХ ст.
У 20-30-х роках Чехословаччина залишалася єдиною послідовно демократичною
державою Центральної Європи. Тому ставлення до українського населення на її території
було кращим ніж у Польщі та Румунії.
Закарпаття в чехословацькій державі було окремим адміністративним краєм, що
офіційно називався Підкарпатською Руссю, а з 1928 року - Підкарпатським краєм. Це був
найвідсталіший регіон країни, і чеська влада докладала певних зусиль, аби піднести
рівень життя місцевого населення. За аграрною реформою 20-х років українські селяни
отримали додаткові наділи з колишніх маєтків угорських поміщиків. Однак
капіталовкладення в економіку регіону були надто малі, щоб піднести її низький рівень.
З точки зору освіти й культури чеська політика явила собою жадану зміну після
інтенсивної мадяризації. Передусім різко зросла кількість освітніх закладів. Між 1914 та
1938 роками число початкових шкіл зросло з 525 до 851, а гімназій - із трьох до 11.
Більше того, чеський уряд дозволив населенню користуватися в школою мовою на
власний вибір. Такий лібералізм спричинив швидке зростання культурних товариств,
таких як "Просвіта" й товариство русофілів ім. Духновича. Процвітали театральні трупи та
хори. Скромному культурному ренесансові сприяла творчість таких письменників, як
Василь Гренджа-Донський, Андрій Карабелеш, Олександр Маркуш.
Найдинамітнішою виявилася українофільська течія, що переважала в середовищі
нової світської інтелігенції, вчителів і студентів. В міру того як зростало усвідомлення
подібності у мові, народній культурі, у традиціях християнства східного обряду між
населенням по обидва боки Карпат, а також із посиленням українського національного
руху в Галичині народовці Закарпаття ставали українофілами.
Про дедалі відчутніший вплив українофілів свідчило їхнє організаційне зростання в 30-
х роках. Українофіли на чолі з Августином Волошиним, Михайлом та Юлієм Бращайками
заснували освітне товариство "Просвіта", яке швидко відтіснило конкуруюче Товариство
русофілів ім. Духновича. Особливої популярності серед молодої інтелігенції набула
організація українських скаутів "Пласт", що налічувала 3 тис.членів. У 1934 році до
Асоціації українських учителів входило близько 1200 чоловік, або дві третини всіх
педагогів Закарпаття. Особливо палкими прибічниками українства стали гімназисти та
студенти університетів.