Практичні завдання № 3 Тема: «Наука в системі культури»

Питання
1.Наукове пізнання та його специфіка.
2.Поняття науки та класифікація наукового знання.
3.Особливості наукового пізнання (критерії науковості).
4.Структура, рівні та форми наукового пізнання.
1. Наукове пізнання та його специфіка.
Наукове пізнання - це форма процесу пізнання, головною функцією якого є вироблення й
теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Передусім у структурі наукового
пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні.
Кілька сутнісних ознак характеризують специфіку наукового пізнання:
1)чітко виражена цілеспрямованість пізнавального процесу;
2)планомірність, тобто здійснення пізнавального процесу за певним планом;
3) системність, високий рівень організованості;
4) оснащення наукового пізнання спеціальними засобами.
Таким чином, наукове пізнання- це найбільш цілеспрямоване,
системно-організоване пізнання світа людиною.
Наука являє собою особливу форму суспільної свідомості. Наукове знання відіграє важливу
роль у розвитку виробничих сил суспільства. Велику роль займає значення науки в системі
духовної культури. У всьому цьому виражається соціальне значення науки. У сучасному
суспільстві склалися дві точки зору на роль науки:
1. Сциєнтизм- стверджують, що наука може все і вона є благом для суспільства.
2. Антисциєнтизм- розглядає науку як абсолютне зло, звинувачуючи її у всіх бідах
людства.
Ці дві крайнй точки зору дуже однобоко характеризують науку. Насправді, історичний
шлях науки дуже важкий, а її досягнення для людини безперечні, проте можливості науки
обмежені і вона не завжди має для людини добре значення.
2. Поняття науки та класифікація наукового знання.
Формування науки як системи знання своєрідного духовного феномену і соціального
інституту відбувається близько 16-17 століття. З цього часу наука починає розвиватися
самостійно. Вона починає ставати виробничою силою та набуває важливого соціального
значення.
Наука- це форма духовної дійсності людей, яка спрямована на виробництво знань про
природу, суспільство і про саме пізнання. Наука складається з великої кількості галузей
конкретних наук. За предметом та методом розрізнюють:
 Науки про природу
  Науки про суспільство
 Науки про пізнання та мислення
 Технічні науки
 Спеціальні науки
 Математичні науки
Існують і інші критерії класифікації наук. Це залежить від наближення до практики:
1. Фундоментальні- орієнтовані на практику
2. Прикладні- зв’язані з вирішенням практичних проблем
Кожна наука розвивається за власними закономірностями. Серед них: спадкоємність,
чергування щодо спокійних і революційних періодів розвитку, взаємодія науки і її методів.
Наука сама вивчає себе за допомогою комплекса дисциплін.
3. Особливості наукового пізнання (критерії науковості).
Питання критеріїв науковості є традиційним для теорії пізнання. Його постановка пов'язана
з прагненням з'ясувати гносеологічну природу наукового знання, що має певну специфіку в
порівнянні з численними продуктами пізнання.
Критерії науковості – це правила, за якими проводиться оцінка відповідності або
невідповідності певних знань узагальненим гносеологічним уявленням про встановлені
стандарти наукового знання.
Особливості наукового пізнання (критерії науковості):
1.Основне завдання наукового пізнання - виявлення об'єктивних законів дійсності:
природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення та ін.
2.Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання - об'єктивна істина, що осягається
переважно раціональними засобами і методами, але, зрозуміло, не без участі живого
споглядання і позараціональних засобів.
3.Наука більшою мірою, ніж інші форми пізнання, орієнтована на те, щоб бути втіленою на
практиці.
4.Наукове пізнання є складним суперечливим процесом відтворення знань, які утворюють
цілісну систему понять, що розвивається, теорій, гіпотез, законів та інших ідеальних форм,
закріплених в мові - природній або, що характерніше, штучній (математична символіка, хімічні
формули).
5.У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби, як
прилади, інструменти, так зване «наукове устаткування», використовуються такі ідеальні
(духовні) засоби і методи, як сучасна формальна логіка, діалектика, системний, кібернетичний,
синергетичний та інші загальнонаукові прийоми і методи. Указані засоби - і матеріальні, і
духовні - є предметом дослідження в науці.
6.Для наукового пізнання характерна строга доказовість, обґрунтованість одержаних
результатів, достовірність висновків. Водночас існує тут багато гіпотез, припущень,
імовірнісних думок.
 7.Для науки властива постійна методологічна рефлексія.
4. Структура, рівні та форми наукового пізнання.
У структурі науки можна виділити три базові блоки її основ: 1) ідеали і норми наукового
пізнання; 2) наукова картина світу; 3) філософські основи. Незважаючи на існування окремого
філософського блоку в структурі науки, можна впевнено сказати, що й перші два блоки
формуються під впливом філософських ідей. У найзагальнішій формі результати пізнавальної
діяльності фіксуються в філософських категоріях, які поряд із загальним стилем мислення й
панівною системою цінностей забезпечують входження наукового знання у систему культури.
Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. На емпіричному рівні
здійснюється встановлення та узагальнення наукових фактів, на теоретичному - їх пояснення.
Основними методами емпіричного пізнання є спостереження, вимірювання та експеримент.
Спостереження досліджує об'єкт в природних умовах. Воно може бути безпосереднє і
опосередковане (за допомогою приладів та інших технічних засобів). При цьому треба
пам'ятати, що кордон тут не абсолютна: зрештою, людське око - це теж складний прилад, тільки
природного походження. Вимірювання - це таке спостереження, результати якого зафіксовані в
кількісному вираженні. Експериментом називають вивчення об'єкта в штучних умовах. У
більшості випадків, найважливішою умовою наукового експерименту є принципова можливість
його повторення. Результати спостереження, вимірювання та експерименту називаються
емпіричними даними. Це ще не наукові факти. Для отримання останніх необхідно, як правило,
провести серію спостережень, вимірювань або експериментів, згідно з методиками, які кожна
наука виробляє для конкретних типів наукових завдань.
Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується перевагою раціонального
моменту і його форм (понять, теорій, законів та інших сторін мислення). Живе споглядання,
чуттєве пізнання тут не усувається, а стає підлеглим (але дуже важливим) аспектом
пізнавального процесу.
Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх внутрішніх зв'язків і
закономірностей, що осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного
знання. Ця обробка здійснюється за допомогою систем абстракцій «вищого порядку» - таких, як
поняття, висновки, закони, категорії, принципи тощо.
На основі емпіричних даних відбувається узагальнення досліджуваних об'єктів, збагнення
їх єства, «внутрішнього руху», законів їх існування, складових основного змісту теорій -
квінтесенцію знання на певному рівні. Найважливіше завдання теоретичного знання -
досягнення об'єктивної істини у всій її конкретності. При цьому особливо широко
використовуються такі пізнавальні прийоми і засоби, як абстрагування - відвернення від деяких
властивостей і відношень предметів, ідеалізація - процес створення суто уявних предметів
(«крапка», «ідеальний газ» тощо), синтез - об'єднання отриманих у результаті аналізу елементів
у систему, дедукція - рух пізнання від загального до часткового, сходження від абстрактного до
конкретного і ін.
Характерною ознакою теоретичного пізнання є його спрямованість на себе,
внутрішньонаукова рефлексія, тобто дослідження самого процесу пізнання, його форм,
прийомів, методів, понятійного апарату. На підставі теоретичного пояснення і пізнаних законів
здійснюється наукове передбачення майбутнього.
Емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов'язані, межа між ними умовна і рухлива.
Емпіричне дослідження, виявляючи за допомогою спостережень та експериментів нові дані,
стимулює теоретичне пізнання (яке їх узагальнює і пояснює), ставить перед ним нові складніші
завдання. З другого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи і конкретизуючи на основі емпірії
свій власний зміст, відкриває нові, ширші горизонти для емпіричного пізнання, орієнтує і
направляє його на пошуки нових фактів, сприяє вдосконаленню його методів і засобів.
Таким чином, всю логіку наукового пізнання, як послідовну зміну форм наукового
дослідження, можна подати так: нагромадження та усвідомлення  фактів; виникнення і
поставлення проблеми; висування гіпотези або гіпотез; побудова теорії; визначення шляхів
практичної реалізації теорії.
У сучасному науковому пізнанні, залежно від  характеру  об’єктів
пізнання,  методів  та  засобів  їх  вивчення,  від  особливостей  проблем, що вирішуються,
вирізняють  два  основних  види  наукових  досліджень.
Фундаментальні теоретичні дослідження, спрямовані на пізнання  глибинних законів
дійсності для їх можливого практичного застосування  в  майбутньому.
Прикладні наукові дослідження, вони спрямовані на пізнання  конкретних  форм  прояву
об’єктивних законів, вирішення проблем не тільки  пізнавального,  а  й соціально-
практичного  характеру.
Фундаментальні теоретичні дослідження покликані пояснювати  навколишній світ, а
прикладні, спираючись на  їхні досягнення, – перетворювати  його. Закони і методи
фундаментальних наук мають більш загальний  характер,  а  прикладних – конкретний, вузький.
У системі наук провідне місце належить  фундаментальним дослідженням, які становлять
передній край пізнавальної діяльності і власне тому ці дослідження й
називаються  фундаментальними,  що  на  їх основі  можна провести різноманітні
прикладні  дослідження. Розглядаючи специфіку наукового пізнання,
слід  охарактеризувати і основні  методи,  які  тут застосовуються.