Виконала студентка 2 курсу з.ф.н. Павлюк Т.А.

Есе на тему:

Блаженний Августин і його антропологічні погляди

Коли ми говоримо про людину та її особистість, ми завжди стикаємось з

проблемою істинності критеріїв її характеристики. Людина як творіння
Боже, має відбиток Його образу У даному дослідженні ми звертаємось до
богословської і філософської спадщини блаженного Августина, як
представника західного християнства, який дав оригінальне трактування
антропологічних проблем.

Августин народився 13 листопада 354 року у Північній Африці, у місті

Тагаст. Батько його був язичником, а мати глибоко віруючою християнкою.
У 370 році Августин вивчав риторику в Карфагені, столиці Африки. У віці
дев’ятнадцяти років він знайомиться з маніхейством, і стає його палким
прихильником аж на десять років. Закінчивши освіту, Августин викладав
риторику. Щоб ознайомитися з його приватним життям, слід почитати працю
«Сповідь». Ця книга висвітлює не тільки біографію Августина, а й певну
трагічність його особисто і людства загалом перед Обличчям Бога. У 383
році він переїжджає у Рим і викладає там риторику. Після цього Августин
опиняється у Медіолані, де єпископом тоді був усім відомий Амвросій,
проповіді якого дуже вразили молодого Августина. Одного разу молодий
Августин почув голос дитини, який сказав: «Візьми і читай». Він відкрив
рукопис послання до Римлян Апостола Павла на словах: «але зодягніться
Господом Ісусом Христом, а догоджання тілу не обертайте на пожадливість»
( Рим. 13, 14 ). Це відбулося у 386 році, а у наступному під впливом святого
Амвросія Августин приймає хрещення. Після цього він повертається до
Північної Африки, де згодом стає єпископом Гіппона, і цю посаду обіймає до
самої своєї смерті на протязі тридцяти п’яти років. Протоієрей І. Мейєндорф
так пише про єпископство Августина: «В цей період він написав багато
творів, а також приймав активну участь у церковному житті. Він став
знаменитим учасником всіх африканських соборів, Августин фактично
очолив церковне життя Африки. Його велика популярність і вплив дозволили
йому внести великий вклад у законодавчу діяльність африканської Церкви»
[ 6, с. 222 ].

Помер Аврелій Августин 28 серпня 430 року. Дослідник його творчості М.

Красін говорить, що «Августин представляє в історії римського християнства
теж саме, чим був Цицерон в історії язичницької літератури Риму»[ 7, с. 3 ].
Спадщина Августина дуже величезна. У нього ми знаходимо цілі системи і
окремі думки з богослов’я, філософії, антропології, психології, естетики і так
далі. Але у даному дослідженні нас цікавить тільки антропологічний аспект
його світогляду. Праці Августина у яких розкриваються погляди на людину
слід назвати «Сповідь», діалог «Про кількість душі», «Про безсмертя душі»
та інші. Основу вчення про людину Августин вбачає в поверненні і злитті з
Богом. Відомо, що людина – це творіння Боже, в якій Творець залишив Свій
образ. Але через гріхопадіння в Едемі відбувся розрив між Богом і першими
людьми, а гріховне життя наступних поколінь ще більше віддаляли людство
від Творця. На прикладі власного життя Августин у «Сповіді» з відвертою
щирістю розповідає про свою душу, яка знаходилась у постійному пошуці, де
б вона могла утамувати спрагу, знайти внутрішній спокій. Це шлях постійних
злетів і падінь, сумнівів і тривог, це шлях вічного пошуку Істини.
Звертаючись до Бога, він викликує: «Ти створив нас для Себе, і не знає
спокою серце наше, поки не заспокоїться у Тобі» [ 1, с. 7 ]. Августин
знаходить такий спокій у християнстві, він знаходить Істину в особистості
Ісуса Христа. Проходячи свій шлях у пошуках Бога, Августин в самому собі
пізнав боротьбу двох начал: божественного, і гріховного. Це протиріччя і
поклало початок його антропологічного світогляду. Вчення про людину
Августин формує через призму власної особистості. Це досить гарно
показано у «Сповіді», де він пише: «…я звернувся до себе і сказав: «Ти
хто?». І відповів: «Людина». Ось у мене тіло і душа, готові служити мені;
однак, знаходиться в зовнішньому світі, інша в середині мене. У кого з них
запитувати мені про Бога мого..? Краще, звичайно, те, що в середині мене…
Ми не боги; Творець наш ось Він. Внутрішній людині повідомила про це
зовнішня, яка стоїть у неї на службі; я, внутрішній, взнав про це, – я, я душа,
через свої тілесні почуття» [1, с. 188 – 189]. Таким чином, природа людини,
за блаженним Августином представляє діаду тіла і душі. Але така важливість
душі, внутрішньої людини, у Августина призводить до заниження значення
тіла, зовнішньої людини: «І ти, душа, кажу це тобі, ти краща, бо ти оживляєш
глибу тіла, в якому живеш, і сповіщаєш йому життя: ні одне тіло не може
цього дати тілу» [1, с. 189]. Тут спостерігається вплив на погляди Августина
з боку неоплатонізму, де тіло сприймалось як в’язниця душі. Так засновник
неоплатонізму Плотін (204/5 – 269/270 рр.) писав про тіло: «…Тіло,
отримуючи життя, отримує з нею і відчуття, із відчуттів народжуються
пристрасті.

Таким чином бажає тіло, тому що воно хоче користуватися тим, чого
бажає, тіло ж і боїться, бо неминуче позбавиться усіх задоволень і загине »
[8, с. 9]. Про неоплатонічні риси у поглядах Августина вивчено достатньо.
Можна звернутися хоча б до роботи Попова І. В. «Особистість і вчення
блаженного Августина », але у питанні антропології важливий не сам
неоплатонізм, а його тлумачення з позицій християнства. Сам Попов помічає
позитивний вплив на Августина з боку неоплатонізму: «Якщо в своєму
внутрішньому світі Августин не бачив нічого, окрім образів речей, які
знаходяться ззовні нас, то його думка оберталась в області предметів
зовнішнього світу. Він жив не в собі самому, а поза собою. Неоплатонізм ввів
йогo у внутрішній храм власної душі [9, с. 499 ]. Тіло, яку б негативну роль
не відігравало в процесі спасіння людини, повинно воскреснути в останні
часи, як Воскрес Христос. А таке вчення, як ми знаємо, не завжди
сприймалося тими кому проповідувалось Євангеліє. У той час як вчення про
безсмертя душі знаходило схвалення серед філософів, язичників, проповідь
про воскресіння тіла викликало недовір’я. Відоме звернення Апостола Павла
до стоїків і епікурейців в Афінському Ареопагу про Воскресіння Христа, що
призвело до насміхання: « Як почули ж вони про воскресіння мертвих, то
одні насміхатися стали, а інші сказали: « Про це будемо слухати тебе іншим
разом… » (Діян. 17, 32). Таке недовір’я і скепсис стосовно воскресіння
мертвих зводилось до неусвідомлення самої можливості з’єднання
розкладених частин померлого тіла, з іншого боку поставало питання якими
будуть ці тіла після воскресіння, якщо на час смерті вони мали фізичні вади?
Відповідаючи на ці питання блаженний Августин звертає увагу на те, « що не
можливе людині, можливе Богові ». Смерть тіла Августин розглядає як
останню земну стадію болісного процесу поступового вмирання. Якщо
вважати, що гріх – це смерть, то наше земне життя – це процес поступового
вмирання. Воскресіння у такому випадку звільняє людину від гріха,
відповідно і від подальшої смерті. Перевага душі над тілом у Августина
полягає у тому, що саме душа, а не тіло, пізнає Бога, а тіло тільки заважає
цьому процесу. Звідси висновок, людині треба як найретельніше піклуватися
про душу, а тілу обмежувати чуттєві насолоди.

В самому собі Августин у першу чергу пізнає душу, завдяки якій

відбувається богоспілкування: « Тісний дім душі моєї, щоб Тобі ввійти туди:
розшир його» [1, с. 10]. Душу він розуміє як окрему субстанцію, яка не може
бути ні властивістю тіла, ні його формою. Цим він наслідує Платонівське
(427 – 347 до Р. Х.) визначення душі, як самостійної сутності, на противагу
Арістотеля (384/5 – 322 рр. до Р. Х.), який говорить що душа – це « ентелехія
», тобто функція тіла. За Августином в душі немає нічого матеріального, вона
має тільки функції мислення, волі, і пам’яті Івід тіла вона різниться
досконалістю та безсмертям. Розвиток душі незалежний від розвитку тіла. У
своєму діалозі з учнем Еводієм, Августин говорить: «…зверни увагу на те, як
нерозумно, якщо душа виростає, ставити приріст її у залежність від тілесних
сил… Якщо ми думаємо, що душа виростає, коли надаються їй сили, то
повинні думати, що вона і зменшується, коли сили віднімаються. Але сили
віднімаються у старості, віднімаються і при наукових заняттях. А між тим в
цей час пізнання набуваються і збільшуються… Відповідно, та обставина, що
у старшому віці сили бувають більшими, не є доказом зростання душі» [2, с.
222 – 223]. Звідси Августин робить висновок, що зростання душевних сил
людини не залежить від розвитку тіла. Приступаючи до самопізнання,
Августин стикається з проблемою. Бо не можна пізнати те, що сховано від
людини. У «Сповіді» він дає зрозуміти, що процес самопізнання повинен
поєднуватися з процесом Богопізнання. Те, що знає людина про себе, це дія
Божого світла (одкровення), а те, що не знає, людина може взнавати по мірі
того, як їй відкривається Творець. З цього приводу дослідник насліддя
Августина Попов І. В. пише: «…щоб могло виникнути бажання пізнати що-
небудь, треба любити предмет пізнання, а щоб любити його, треба його
знати… Джерело пізнання для усього, що не дано у досвіді, бл. Августин
зазвичай шукає у незмінній Істині» [10, с. 454]. За Августином, людина, яка
приступає до пізнання себе, вже знає себе, бо роздумує над тим, що таке
«пізнавати» і що значить «себе». Важливість самопізнання полягає у тому,
що Христос, відповідаючи фарисеям про прихід Царства Божого говорив: «
Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: ось, там.
Бо Царство Боже в середині вас є » (Лк. 17, 21). Таким чином, Августин
беручи за основу ці євангельські слова, розміщає Царство Боже і Самого Бога
в середині людини, в її внутрішній складовій. А центром людини
внутрішньої, наслідуючи Христа, Апостолів і багатьох отців Церкви,
Августин розміщає у серці: «…я шукав Тебе поза собою і не знаходив «Бога
серця мого…» [1, с. 94].

В іншому місці своє серце Августин називає найпотаємнішим місцем

власного внутрішнього дому. Про нього він говорить немовби про іншу
особу, і це не дивно, бо серце в святоотцівській думці завжди відігравало
роль містичного місця, де зустрічається Бог і людина. Він розумів душу як
єдине, живе ціле особистості, хоча і допускав методичні підрозділи її
діяльності на декілька моментів» [5, с. 11]. Августин відкидає теорію
Платона про перевтілення душ, хоча у своїй « Сповіді » він питає у Бога: «
Господи, дай відповідь мені, чи наступило дитинство моє за якимось іншим
моїм померлим віком, чи йому передував тільки період, який я провів в
утробі своєї матері? Про нього я дещо знаю, зрештою і сам я бачив вагітних
жінок. А що було до цього, Радість моя, Господь мій? Був я де ні будь, чи був
я кимось? Розказати мені про це нікому: ні батько, ні мати цього не могли;
нема тут ні чужого досвіду, ні власних спогадів. Ти смієшся над тим, що я
запитую про це…» [4, с. 57 – 58]. Зрештою, це не важливо, тому що більш
суттєве є те, що чекає нас у майбутньому – споглядання і єднання з Богом.

Отже, основна антропологічна тема Блаженного Августина полягає у

сходженні людини до Бога. По мірі того, на скільки душа усвідомлює свій
скалічений гріхом стан і робить кроки на шляху до виправлення, настільки
вона приближає до себе пізнання Бога. А самі антропологічні погляди
Августина обумовлюються в значній мірі власним релігійним досвідом, який
спрямований до єднання з Христом.

1. Блаженный Августин. Исповедь / Пер. с лат. М. Е. Сергеенко; вступ.

ст. диак. А. Гумерова. – М.: Изд – во Сретенского монастыря, 2006. – 320 с.

2. Блаженный Августин. Творения в четырех томах. Т. 1 / Под общ. Ред. С.

И. Еремеева.– СПБ.: Изд – во « АЛЕТЕЙЯ », К.: Изд – во « УЦЫММ – Пресс
», 1998. – 744 с.

3. В. Герьє. Блаженный Августин. М. : Т – ов «Печатня С. П. Яковлева».

Петровка, Салтык. п., д. Т – ва, № 9, 1910. – 682 с.

4. Исповедь блаженного Августина, епископа Гиппонского. М., 1991. С.

57-58.
 5. Кибардин Н. П. Система педагогики по творениям блаженного
Августина. – Казань: Центральная типография, 1910. – 160 с.

6. Плотин. Эннеады. – К.: УЦЫММ – ПРЕС. 1996. – с. 236.

7. Попов И. В. Жизнь и развитие блж. Августина до его крещения //

Богословский вестник 1915. Т. 2. № 7/8. С. 474 – 511 (1 – я пагин.).
(Продолжение).

8. Попов И. В. Учение блж. Августина о познании души // Богословский

вестник 1916. Т. 1. № 3/4. С. 452 – 493 (2 – я пагин. ). (Начало).