ТЕМА КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ

§ 1 Будова комплексного іона.

В аналітичній хімії дуже часто використовують так звані комплексні

солі. Це сполуки вищого порядку, в їх складі є один або два комплексні іони.
Якщо на розчин купрум сульфату подіяти водним розчином аміаку,
то утворюється нова сполука, яка відрізняється від уже відомих сполук , що
містять Cu2+. Розчини, що містять іон Cu2+ забарвлені у блакитний колір. При
взаємодії Сu2+ із гідроксид- іонами утворюється блакитний осад Cu(OH)2.
Речовина ж, що утворилася при взаємодії CuSO4 із розчином аміаку- це розчин
яскраво - синього кольору.
З’ясовано, що ця сполука містить незвичайний іон, який утворюється
при взаємодії іону Cu2+ з аміаком
Cu2+ + 4NH3 → [Cu(NH3)4]2+
Цей іон називають комплексним іоном.
Теорія, що пояснює утворення, склад і властивості комплексних сполук,
була створена швейцарським хіміком Вернером А. у 1893 році Особливий тип
валентних сил, на якому базується утворення комплексних сполук, був названий
Вернером координаційним зв’язком, а теорія отримала назву координацій-
ної.
Згідно теорії Вернера комплексні сполуки складаються із внутрішньої та
зовнішньої координаційної сфери. Внутрішня сфера береться у формулі у
квадратні дужки.
Іон, що займає центральне положення, навкруги якого групуються
координаційно пов’язані частки, називається комплексоутворювачем або
центральним атомом.Комплексоутворювачами можуть бути позитивно заряд-
жені іони металів. Наприклад, Ag+, Cu2+, Cu+, Co3+, Al3+, Ni2+, Pb2+, Pt4+, Cr3+,
Au3+, Fe2+, Fe3+ та ін. , а також атоми неметалів, що мають позитивну ступінь
окислення: Si4+, S6+, P5+.
Частки (молекули або іони), які координовані навколо комплексоутворю-
вача, називаються лігандами або аддендами.
Комплексоутворювач та ліганди складають внутрішню сферу.
Число, що показує скільки лігандів зв’язано з комплексоутворювачем,
називають координаційним.
Найчастіше зустрічаються координаційні числа 6, 4, 2. Найбільше число час-
ток, яке може бути приєднане до центрального атома, називається макси-
мальним координаційним числом.
Комплексні іони, як і будь- які інші мають певний заряд.
Заряд комплексного іона дорівнює алгебраїчній сумі зарядів комплексоутво-
рювача і лігандів. Наприклад, заряд комплексного іона [Fe(CN)6] може до-
рівнювати 3- 6 =-3, якщо комплексоутворювач- іон Fe3+, або 2- 6 = -4, якщо
комплексоутворювач- іон Fe2+. Заряд ліганду CN дорівнює –1.
Знаючи заряд комплексного іона можна легко підрахувати заряд іона
комплексоутворювача. Наприклад, в іоні [Ag(NH3)2]+ заряд Ag+, тому що
NH3 – нейтральний ліганд, а загальний заряд комплексного іона +.
Комплексними бувають як катіони, так і аніони. Комплексні іони сполуча-
ються із звичайними іонами й утворюють комплексні сполуки.
Іони зв’язані з комплексним іоном утворюють зовнішню сферу.

§ 2 НОМЕНКЛАТУРА КОМПЛЕКСНИХ СОЛЕЙ

Назви комплексних солей будують таким чином.
1. СОЛІ, ЩО МАЮТЬ КОМПЛЕКСНІ КАТІОНИ.
Спочатку називають комплексний катіон у наступному порядку:
електронегативні ліганди із закінченням “о” (Cl- -хлоро, CN- - ціано і
т.д.). Їх кількість позначають грецьким числівником: 2- ди,3- три, 4-
тетра, 5- пента, :- гекса і т.д.
Далі називають ліганди нейтральних молекул ( NH3- амін, Н2О- акво).
В кінці називають комплексоутворювач українською назвою елемента.
Якщо комплексоутворювач має перемінну ступінь окислення, її вказу-
ють у кінці римською цифрою у дужках.

Потім називають аніон солі, який утворює зовнішню сферу комплексу (

SO42- - сульфат; NO3- - нітрат; Cl- - хлорид і т. д.)

Наприклад, [Co(NH3)4(NO2)2]Cl - динітротетраамінкобальт(ІІІ) хлорид .

2. СОЛІ, ЩО МАЮТЬ КОМПЛЕКСНИЙ АНІОН.

Спочатку називають катіон у називному відмінку.

Потім називають комплексний аніон у такому ж порядку, як і ком-

плексний катіон: першим електронегативні ліганди із закінченням “О”,
вказують їх кількість грецьким числівником, називають нейтральні
ліганди, а потім комплексоутворювач. Ступінь окислення
комплексоутворювача вказують римською цифрою у дужках перед
назвою катіона.

Наприклад, Na[Co(NH3)2(NO2)4] – натрій тетранітродиамінкобальт(ІІІ)

§ 3 ДИСОЦІАЦІЯ КОМПЛЕКСНИХ ЕЛЕКТРОЛІТІВ

Комплексні сполуки дисоціюють на іони зовнішньої й внутрішньої
сфери, які пов’язані між собою іонним зв’язком.
Наприклад, Na3[Co(NO2)6] ↔ 3Na+ + [Co(NO2)6]3-

[Ag(NH3)2]OH ↔ [Ag(NH3)2]+ + OH-

Склад комплексних іонів залишається майже незмінним.
Але комплексний іон теж дисоціює. Тому можна вважати, що дисоціа-
ція комплексів проходить ступінчасто. Перша ступінь найбільш значна, вона
проходить за механізмом дисоціації сильних електролітів.
§ 4 ЗАСТОСУВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК

В аналітичній хімії комплексні сполуки використовуються дуже

широко з різною метою.
1. Для відкриття окремих іонів у якісному аналізі.
В якісному аналізі комплексні сполуки використовують у якості реакти-
вів, за допомогою яких можна отримати нові комплексні сполуки з певним
іоном, які мають характерні зовнішні ознаки.
Наприклад, іон Fe2+ можна розпізнати по утворенню темно - синього осаду
турнбулевої сині:
3FeSO4 + 2K2[Fe(CN)6] = Fe3[Fe(CN)6]2↓ + 3K2SO4

2. Для розчинення осадів.

При аналізі суміші катіонів виникає необхідність відділити одні іони від
інших.
Наприклад, всі іони ІІ групи: Ag+ ,Hg22+, Pb2+ осаджують груповим реакти-
вом, хлоридною кислотою. А потім, обробляючи осад розчином аміаку, пере-
водимо AgCl↓ у розчин комплексної солі.
AgCl + 2NH3 = [Ag(NH3)2]Cl

3. Застосування реакцій комплексоутворення у кількісному аналізі.

Реакції комплексоутворення широко використовують і у кількісному
аналізі. Більшість металів визначають титриметрично за допомогою різ-
них комплексонів.

Вивчення процесів комплексоутворення має велике значення для розвитку

різних методів аналізу.

Законспектувати і вивчити матеріал даної лекції

ТЕМА ГІДРОЛІЗ СОЛЕЙ

Гідроліз дослівно значить - розклад водою. Розчинення речовин у воді
часто супроводжується хімічною взаємодією між речовиною й розчинником,
зокрема, водою.
Реакція обміну між сіллю й водою, яка веде до утворення малодисоційо-
ваних сполук, називається гідролізом солей.
Вода- слабкий електроліт,який дисоціює на іони гідрогену й гідроксилу:
Н2О ↔ Н+ + ОН-
При розчиненні деяких солей у воді іони розчиняємої солі взаємодіють з
іонами Н+ і ОН- води. При цьому один із її іонів (або обидва) зв’язуються
іонами розчиненої солі з утворенням малодисоційованого, або
малорозчинного, продукту.
Кожну сіль можна представити як продукт взаємодії основи й кислоти.
Кислоти й основи можуть бути сильними й слабкими електролітами. За цією
ознакою солі можна поділити на чотири типи:
1) солі, утворені катіоном сильної основи й аніоном слабкої кислоти;
2) солі, утворені катіоном слабкої основи й аніоном сильної кислоти;
3) солі, утвореної катіоном слабкої основи й аніоном слабкої кислоти;
4) солі, утворені катіоном сильної основи й аніоном сильної кислоти.
В залежності від свого складу, солі по різному взаємодіють із водою.

§ 1 СОЛІ, УТВОРЕНІ КАТІОНОМ СИЛЬНОЇ ОСНОВИ

І АНІОНОМ СЛАБКОЇ КИСЛОТИ
Прикладом солі, утвореної катіоном сильної основи й аніоном слабкої
кислоти може служити натрій ацетат NaCH3COO. При розчиненні ця сіль
дисоціює на іони Na+ i CH3COO- , які зустрічаються з іонами Н+ і ОН- води. В
результаті чого іони Н+ будуть сполучатись з іонами кислотного залишку
СН3СОО- і утворюють молекулу слабкої, тобто малодисоційованої оцтової
кислоти:
Н+ + СН3СОО- ↔ СН3СООН
В цей же час іони гідроксилу ОН- сполучатись з катіонами Na+ не будуть,
тому що гідроксид натрію NaOH, який при цьому утворюється, є сильним
електролітом і практично повністю дисоціює на іони. Оцтова кислота, як
слабкий електроліт частково дисоціює на іони Н+ і СН3СОО-.
Таким чином, виникає оборотна реакція і в кінці кінців установлюється
рівновага.
Na+ + CH3COO- + H2O ↔ Na+ + OH- + CH3COOH
Реакція між ацетатом і водою є оборотною і проходить не повністю.
Таке явище називається оборотним гідролізом.
Поступово все більша кількість Н+ буде зв’язуватись в молекулу
СН3СООН, а кількість іонів ОН- буде накопичуватись в розчині. Після
встановлення рівноваги кількість іонів ОН- буде значно перевищувати
кількість Н+, тому розчин солі ацетату натрію буде мати лужну реакцію, рН
розчину буде більше 7. Процеси, що проходять при гідролізі можна
відобразити за допомогою молекулярних і іонних рівнянь:
CH3COONa + HOН ↔ NaOH + CH3COOH
CH3COO- + Na+ + HOН ↔ Na+ + OH- + CH3COOH
 CH3COO- + HOН ↔ CH3COOH + OH-
Гідроліз солей двох - або багато основних кислот проходять поступово
в дві - або більше етапів (у залежності від основності кислоти, яка утворює
сіль), тобто є ступінчастим. Але найбільше сіль гідролізується на першій
ступені.
§ 2 СОЛІ, УТВОРЕНІ КАТІОНОМ СЛАБКОЇ ОСНОВИ
І АНІОНОМ СИЛЬНОЇ КИСЛОТИ
Прикладом такої солі може служити амоній хлорид NH4Cl. При розчи-
ненні ця сіль розкладається на іони:
NH4Cl ↔ NH4+ + Cl-
Іон амонію NH4+ буде взаємодіяти з іонами ОН- води, утворюючи молекули
слабкої основи NH4OH , а іони Н+ води сполучатись із хлорид - іонами не
будуть, тому що при цьому утворюється сильна хлоридна кислота, яка
дисоціює практично повністю.
Гідроксид амонію частково дисоціює на іони NH4+ i OH-. Виникає
оборотна реакція і встановлюється хімічна рівновага:
NH4Cl + HOН ↔ NH4OH + HCl
Або NH4+ + HOН ↔ NH4OH + H+
Сіль підлягає оборотному гідролізу. В ході реакції накопичуються іони
гідрогену, які після встановлення рівноваги значно перевищують кількість
іонів гідроксилу. Реакція середовища розчину цієї солі буде кислою, рН
менше 7.
Якщо сіль утворена двох - або багатовалентним металом, то гідроліз
проходить ступінчасто, але найбільш сильний гідроліз відбувається на пер-
шій ступені.
§ 3 СОЛІ, УТВОРЕНІ КАТІОНОМ СЛАБКОЇ ОСНОВИ
І АНІОНОМ СЛАБКОЇ КИСЛОТИ
Прикладом солі може бути амоній ацетат CH3COONH4. В цьому
випадку обидва іони солі і катіон, і аніон зв’язуються з іонами води Н+ і ОН-
у слабкі електроліти.
CH3COO- + NH4+ + HOН ↔ CH3COOH + NH4OH
Продукти реакції: оцтова кислота й гідроксид амонію все ж дисоціюють,
хоч і в незначній степені. Тому гідроліз буде оборотним.
Деякі солі при взаємодії з водою утворюють нерозчинні основи або
газоподібні речовини, які залишають розчин. Тоді ми маємо справу з так
званим необоротним або повним гідролізом.
Наприклад, гідроліз солі амоній сульфід проходить за рівнянням:
NH3↑
(NH4)2S + НОН ↔ NH4HS + NH4OH <
H2O
NH3↑
NH4HS + HOН ↔ NH4OH < + H2S↑
H2O
Зміщення гідролізу вправо в цьому випадку проходить внаслідок видалення
летких продуктів NH3 i H2S. Крім того, сірководень, який залишився у
розчині, при стоянні на повітрі, особливу на світлі, окислюється оксигеном
повітря:
2H2S + O2 = 2H2O + 2S↓
Таким чином, при довгому стоянні амоній сульфід підлягає повному
гідролізу.
Якщо в результаті гідролізу солей, утворених слабкою основою та
слабкою кислотою, утворюються речовини, одна з яких малорозчинна і
випадає в осад, а друга є нестійкою або леткою, то гідроліз проходить
повністю - необоротний гідроліз.
Прикладом може служити гідроліз хром(ІІІ) сульфіду Cr2S3:
Cr2S3 + 6H2O = 2Cr(OH)3↓ + 3H2S↑
Солі, подібні хром(ІІІ) сульфату не можуть існувати у воді й отримати
їх реакцією обміну у водних розчинах неможливо, тому що зразу утворю-
ються продукти їх гідролізу:
2CrCl3 + 3Na2S + 6H2O = 2Cr(OH)3↓ + 3H2S↑ + 6NaCl
2Cr3+ + 3S2- + 6H2O = 2Cr(OH)3↓ + 3H2S↑
Реакція середовища в розчинах солей, утворених катіоном слабкої
основи й аніоном слабкої кислоти, якщо гідроліз є оборотним, може бути
різною: нейтральною, слабко кислою або слабко лужною. В усіх випадках
говорять, що рН розчину приблизно дорівнює 7.
 § 4 СОЛІ, УТВОРЕНІ КАТІОНОМ СИЛЬНОЇ ОСНОВИ
І АНІОНОМ СИЛЬНОЇ КИСЛОТИ
При розчиненні у воді солі , утвореної катіоном сильної основи й
аніоном сильної кислоти, не проходить зв’язування ні іонів гідрогену Н+, ні
іонів гідроксилу ОН- води. Наприклад, в розчині солі хлориду калію
містяться іони К+ і Cl-. Іони ОН- води не можуть зв’язуватись іонами калію,
тому що гідроксид калію КОН є сильною основою і дисоціює націло. Точно
так іони гідрогену Н+ не можуть зв’язуватись іонами хлору Сl-, так як
хлоридна кислота НСІ є сильною і теж дисоціює націло. Таким чином,

солі, утворені катіоном сильної основи й

аніоном сильної кислоти,не
підлягають гідролізу.
Так, як рівновага дисоціації води не порушується, в розчині не буде
надлишку ні іонів Н+ , ні іонів ОН- і реакція розчину солей такого типу буде
нейтральною ( рН= 7).