Тема 12. Міжнародно-правова характеристика тероризму.

1. Геополітичні детермінанти тероризму.

2. Характеристика умов і причин тероризму з позицій соціології міжнародних
відносин.
3. Вплив глобалізаційних процесів у світовій економіці на ескалацію тероризму.
4. Місце культурологічного фактору в ескалації сучасного тероризму.

Ключові слова: геополітика, цивілізація, глобалізаційні процеси, політична мотивація,

екстремізм, тероризм, терористична діяльність, міжнародний тероризм, терористична
організація, терорист-смертник, терористичний акт, регіоналізм, сепаратизм, іслам,
конфуціанство, християнство, лібералізм.

Список рекомендованої літератури:

1. Агаєв Н.А. Сучасний тероризм – причини і прояви / [Н.А. Агаєв, М.О. Карпов,
О.Ф. Хміляр, В.В. Єфімова]. – К.: Молода нація, 2005. – 110 с.
2. Алехин В.П. Соучаствие в террористической деятельности / В.П Алехин. – М.:
Юрлитинформ, 2009. – 208 с.
3. Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом Международно-правовые
подходы: монография / В.Ф. Антипенко. – К.: ЮНОНА-М, 2002. – 723 с.
4. Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его
упреждения (криминологическое исследование) / В.Ф. Антипенко. – К., 1998. – 191
с.
5. Антонян Ю.М Типология и причины терроризма / Ю.М. Антонян. – М., 2000. – 237
с.
6. Антонян Ю.М. Тероризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование /
Ю.М. Антонян. – М.: «Щит-М», 1998. – 306 с.
7. Артамонов И.И. Терроризм: способы предотвращения, методика расследования /
И.И. Артамонов. – М.: Изд. Шумилова И.И., 2002. – 332 с.
8. Біленчук П.Д. Сучасний тероризм: світові, вітчизняні та регіональні тенденції:
навч. посібник / [П.Д. Біленчук, В.В. Кравчук, О.В. Кравчук, В.М. Кулик]. –
Хмельницький, 2008. – 212 c.
9. Вакулич В. Світ перед викликами тероризму: монографія / В. Вакулич. –
Кіровоград, 2005. – 267 с.
10. Герасимов В.И. Терроризм: религиозно-политический аспект / В.И. Герасимов. –
СПб., 2002. – 187 с.
11. Грищук В.К. Тероризм: проблема поняття // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні
розробки, пропозиції наукових та практичних працівників: міжвідомчий науковий
збірник / під ред. А.І. Комарової, Ю.О. Землянського. – К., 2000. – Т. 19(1). – С. 89–
92.
12. Грушевська С.П. Проблема конфлікту: морально-психологічний аспект: дис. … д-
ра філос. наук: спец. 19.00.01 / С.П. Грушевська. – К., 2002.
13. Гуцало М. Організація протидії сучасному тероризму: навчальний посібник / М.
Гуцало. – К.: Аратта, 2009. – 263 с.
14. Канцір В.С. Тероризм у сучасному глобалізаційному просторі: філософсько-
правовий вимір: монографія / В.С. Канцір. – Львів: Край, 2011. – 558 с.
 15. Кваша О.О. Суспільна небезпека організованої злочинності / О.О. Кваша // Молодь
у юридичній науці: збірник тез доп. Міжнар. наук. конфер. молодих вчених «Другі
осінні юридичні читання» (14–15 листопада 2003 р.). – Хмельницький, 2003. – С.
239–241.
16. Правові основи боротьби з тероризмом: збірник документів. – К.: СБ України,
2006. – 519 с.
17. Протидія порушенням прав людини засобами кримінальної юстиції / кер. авт. кол. і
відпов. ред. О.М. Костенко. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України, 2008. – 172 с.
18. Салимов К.Н. Современные проблемы терроризма / К.Н. Салимов. – М.: Щит-М,
2000. – 215 с.
19. Семикін М.В. Створення терористичної групи чи терористичної організації:
кримінально-правове дослідження: монографія / М.В. Семикін. – Х., 2003. – 145 с.
20. Словник основних термінів у сфері боротьби з тероризмом. – К.: СБ України, 2006.
– 144 с.
21. Солодовников С.А. Терроризм и организованная преступность: монография / С.А.
Солодовников – М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2008. – 173 с.

Завдання для самоперевірки:

1. Розкрийте зміст геополітичних детермінант тероризму.

Тероризм сьогодні - це особлива ідеологія насильства, яка втрачає зв’язок з

конкретними передумовами та причинами. Однак у геополітичному аналізі методологічно
хибним є поширювати поняття тероризму на усі види збройної боротьби, у т. ч. й у
історичній ретроспективі, які, зокрема, здійснювали національно-політичні рухи проти
тоталітарних імперських режимів. Адже тероризм - це насамперед жорстока війна проти
мирного населення в тих суспільствах, які забезпечують можливість політичної боротьби
за свої інтереси мирними демократичними засобами. Саме тому в боротьбі з тероризмом
завжди необхідно створювати передумови діяльності поміркованих опозиційних сил,
забезпечуючи законні потреби тих груп, чиї інтереси вони відстоюють. Водночас у
протидії тероризму опозиційних середовищ неприйнятним є державний тероризм,
спрямований також і проти мирного населення в тих районах, де терористичні групи
мають деяку підтримку в місцевого населення.

2. Охарактеризуйте вплив глобалізаційних процесів на динаміку тероризму.

Сучасні цивілізаційні конфлікти спричиняються не суто релігійними, етнічними чи

культурними чинниками, а, передовсім: а) бідністю та пов’язаними з нею наслідками; б)
майновою нерівністю етнічних груп; в) історичною несправедливістю (насильницькими
переселеннями на територію іншої країни); г) статусними відмінностями; д) зростанням
конкуренції за оволодіння природними ресурсами; е) соціальною конкуренцією.
Динамічний процес глобалізації планети висвітлив і загострив ці суперечності й, в
інформаційному полі, відчутно нівелював „дистанцію між майновою, статусною та
соціальною нерівністю”, зробив її загрозливо небезпечною і спричинив активізацію
радикальних рухів і силового спротиву.

3. Охарактеризуйте тероризм як фактор впливу на міжнародні відносини.

 На мою думку, виглядає цілком логічним, що розглядаючи такий критерій
транснаціональності тероризму, як його вплив на міжнародні відносини, необхідно
враховувати, що в сучасному світі фактично будь-який терористичний акт, особливо
пов’язаний із міжнародним фактором, навіть якщо він безпосередньо не ставить за мету
впливати на міжнародні відносини, може істотно вплинути на міждержавні відносини і на
світове співтовариство, а в окремих випадках відіграти роль детонатора міжнародного
конфлікту. Саме тому видається, що кінцева міжнародна спрямованість зберігається й у
випадку з транснаціональним різновидом міжнародного тероризму. Коли акції
державного тероризму направлені назовні, на заподіяння збитків іншим державам,
втручання в їхнє внутрішнє життя, зміну міжнародних відносин, вони набувають
одночасно характеру міжнародного тероризму. Коли аналогічне значення мають дії
змовницьких терористичних угрупувань, вони також можуть розцінюватися як форма
міжнародного тероризму. Такого значення ці дії набувають тоді, коли за терористичними
організаціями стоять зацікавлені в цьому держави та їхні спецслужби. Коли різні
йкордошгі акції терористичних груп здійснюються самостійно, і не направлені на зміну
міжнародних відносин, їх правильно кваліфікувати не як міжнародний, а як
транснаціональний тероризм.

4. Визначте зміст культурологічного впливу тероризму на формування нового

світопорядку.

Беручи за основу праці численних суспільствознавців можна визначити чотири

сценарії прояву таких перетворень у сфері культурології. Перший – гомогенний, що
означає культурну уніфікацію під впливом «культурного імперіалізму»; йдеться про
суцільну «вестернізацію» способу життя світової спільноти під проводом світового уряду.
Другий – пов’язаний з «периферійною корупцією», тобто розкладом західної культури у
периферійних зонах та утворенням «культурного звалища», внаслідок чого світ
складатиметься з країн центру, країн периферії та країн «узбіччя». Третій сценарій
презентує т. зв. «мозаїчні культури» – наявність замкнених, конкурентних та ворожих
цивілізацій. Четвертий передбачає формування елітарного світу «відкритих держав
спільного добробуту», завдяки чому така глобалізація розширить «горизонти
індивідуальної свободи», тобто забезпечить комфортне існування індивіда в
інтернаціональному культурному середовищі. Ці сценарії цивілізаційного розвитку
(зрозуміло, не вичерпні як на глобалізаційні виміри) показують не лише складність і
непередбачуваність процесу формування нового світового порядку, а й те, що при цьому,
зазвичай, інерційно застосовуються архаїчні підходи. Можливо, саме цим обумовлюються
й процеси активізації антиглобалістського руху, зокрема й у формі терористичних актів.

5. Проаналізуйте зміст таких явищ як: реґіоналізм, право націй на самовизначення,

екстремізм, сепаратизм, тероризм.

Регіоналізм - це загальний термін, який охоплює широкий спектр найрізноманітніших

подій і процесів, що відбуваються у фіксованій області міжнародних відносин.
Найчастіше регіоналізм розглядається як політична діяльність акторів (як державних, так і
недержавних) з метою систематизувати порядок в межах регіонів. Більш вузьке
трактування даного поняття відноситься до конкретного регіонального проекту.
 Право нації на самовизначення в сучасному розумінні можна розглядати як
«суверенне право нації, незалежно від її чисельності, рівня розвитку та інших
характеристик, на вільне відокремлення від інших народів (націй) та утворення власної
суверенної держави; право нації вирішувати свою долю, визначати форму державності,
входити до складу іншої держави.

Сепаратизм можна визначити як прагнення окремих груп населення чи організації до

відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її
повне відокремлення й створення нової держави. У багатонаціональних державах – це
прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави. Така
тенденція призводить не тільки до розпаду багатонаціональних держав, але і породжує
ланцюгову реакцію етнополітичних конфліктів, сприяє послабленню контролю над
поширенням звичайного озброєння, розширенню можливостей поширення зброї масової
поразки, зростанню тероризму і релігійного екстремізму.

Екстремізм – це крайня форма прихильності до певних поглядів в релігії, частіше в

політиці, яка несе загрозу безпеці населенню. Такі заходи несуть провокаційне значення,
оскільки учасники екстремістського руху радикально налаштовані проти суспільних норм
та законів. Характерною рисою є заперечення будь-яких компромісів, ведення
переговорів, угод. Екстремізмом є явище, яке виникає в процесі зміни соціально-
економічного ладу в країні при зниженні життєвого рівня населення,
веденні тоталітаризму правлячими колами.

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного

екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення
людей для досягнення певних цілей.

6. Охарактеризуйте механізми можливих впливів ТНК на формування теророгенності

соціальних систем.

Глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній (ТНК)

в окремих випадках сприяла організації терористичних груп, які, окрім іншого,
спеціалізувалися на обслуговуванні інтересів монополій (наприклад, протягом 70-80-тих
років в Анголі рух УНІТА здійснював таємні торговельні операції з алмазами за
дорученням південноафриканської ТНК “De Bierce”). Терористичні структури сьогодні
завдають більшого удару по корпоративному сектору, ніж по державному. Така зміна
акцентів сталась не випадково, а протягом порівняно тривалого періоду часу; поясненням
цього можуть бути вихід на світову економічну арену господарюючих суб’єктів, які не
існували раніше, а саме ТНК, та їх стрімке економічне й політичне посилення. Серед
деяких західних вчених існує думка про те, що мережеву структуру організації терористи
перейняли у ТНК, які демонструють видатні економічні успіхи, здійснюючи свою
діяльність на підставі цього принципу. Також слід звернути увагу на протидію
фінансуванню тероризму (насамперед це стосується транснаціональних банків (ТНБ),
яким, як вважають більшість терологів, слід уважніше відстежувати сумнівні трансакції та
стримувати зростання тарифів, а також виробляти спеціальні тарифи для
малозабезпечених клієнтів; щодо ТНК це відхід від використання неофіційних систем
переказу коштів).
 1. Геополітичні детермінанти тероризму.

Геополітика - соціально-політична концепція, що ґрунтується на ідеї визначальної ролі

географічного чинника в історії суспільства та вибудовує на її підставі програму
внутрішніх і зовнішньо-політичних дій. Поняття географічного чинника в концепціях
геополітики складається переважно з таких характеристик, зміст яких має досить широку
екстраполяцію: природні умови (ландшафт, рельєф, грунт, клімат, характер їжі),
просторове, історичне та географічне місце розташування, розмір території та її
символічна форма, наявність (або брак) корисних копалин, етнічний склад населення.

Тривалий час загальне міжнародне право уникало терміна «тероризм» через певні
політико-ідеологічні причини, хоча національне кримінальне законодавство багатьох
держав давно та добре з ним знайоме. У той же час не можна сказати, що міжнародна
спільнота була байдужою до окремих проявів тероризму. У низці договорів, прийнятих із
початку 70-х років ХХ ст., містилися описи деяких складів злочинів, які за своїми
ознаками були тероризмом, хоча цей термін у той час так і не було вжито. У середовищі
соціально однорідних держав оцінка тероризму не викликала дискусій, і в 1977 р. було
укладено Європейську Конвенцію про припинення тероризму.

Нині діє група універсальних конвенцій щодо боротьби з міжнародним тероризмом у

конкретних сферах: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден
1970 p.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки
цивільної авіації 1971 p.; Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що
користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р.;
Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського
судноплавства 1988 р.; Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими
проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі 1988
р.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов'язаного з ним персоналу 1994 р.

Ґрунтовне визначення “тероризму” запропонував В. Петрищев: “Тероризм – це

систематичне, соціально і політично вмотивоване, ідеологічно зумовлене використання
насильства або погроз застосування такого, за допомогою якого через залякування
фізичних осіб здійснюється управління їх поведінкою у вигідному для тероризму
напрямку, і досягається визначена терористами мета”.

Терористична діяльність – це соціально-деструктивна форма військової діяльності,

спрямована на підрив або ослаблення держави, направлена проти системи суспільних
відносин, на досягнення політичних цілей шляхом насильницького примусу органів
державної влади на виконання певних політичних вимог з використанням депресивних
психологічних факторів, є якісно новою і специфічною формою прояву тероризму.

Головною ознакою сучасного підходу до міжнародного співробітництва у боротьбі з

тероризмом є відмова розглядати тероризм як політичний злочин, або як злочин,
пов’язаний із політичним злочином, або як такий, що викликаний політичними мотивами.

Міжнародний тероризм — специфічна форма тероризму, що зародилася в кінці 1960-х

років та отримала досить вагомий розвиток до кінця XX — початку XXI століття.
Основними цілями міжнародного тероризму нині є дезорганізація державного управління,
завдання економічної та політичної шкоди, порушення підвалин суспільного апарату, які
мають, на думку терористів мотивувати владу до зміни політики. Загальноприйняте
визначення міжнародного тероризму поки що не визначено. У більшості випадків термін
використовується як засіб у політичній боротьбі, оскільки кожна країна, по суті сама
визначає, відноситься та або інша група до категорії «терористів» або «бійців за свободу»,
а самі акти терору виконуються локально.

На сучасному етапі простежується еволюція тероризму, що проявляється у:

Трансформація тактики тероризму. Сучасний тероризм – це вже не розрізнені

індивідуальні дії, а серії терористичних акцій, спрямованих проти широкого кола осіб та
об'єктів, ретельно підготовлених, які здійснюються кваліфікованими кадрами і добре
організованими угрупованнями. При цьому спостерігається різке кількісне зростання
терористичних актів із численними жертвами і значними матеріальними збитками, а
також об'єднання зусиль окремих екстремістських формувань і кримінальних структур на
міжнародному рівні для досягнення своїх політичних цілей. Терористичний акт - злочинне
діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій.

Терористична організація - стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою
здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій,
встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і
вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її
структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з
керівників (керівних органів) усієї організації.

Більшість рядових членів терористичних організацій – молодь, тому що у цей період

формується особистість людини. Психіка гнучка й уразлива. Терорист-смертник - це
передусім саме терорист, тобто людина, яка використовує насильство або погрозу
насильством для залякування суспільства або групи людей для досягнення власної
політичної мети. Терорист-смертник обов'язково має, по-перше, політичну мету; по-друге
- свідомо обрану стратегію на залякування; по-третє, він належить до певної організації
або ідентифікує себе з нею. Терорист-смертник свідомо обирає дії, які з великою
вірогідністю призведуть до його загибелі, для того, щоб завдати максимальної шкоди
противнику. На відміну від самогубця, акт смертника - це свідомий акт, мета якого -
атакувати противника, а не звести порахунки із власним життям через життєві негаразди.

Удосконалення структури терористичних угрупувань і посилення конспіративності їх

діяльності. Терористи почали здебільшого діяти нечисленними підрозділами, також
жорсткішою стала перевірка нових членів.

Удосконалення форм і методів терору. Використання терористичними організаціями

вкрай жорстких форм і методів боротьби підвищує небезпеку здійснення актів так званого
технологічного тероризму. До них, насамперед, належить використання чи загроза
застосування ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, радіоактивних або
високотоксичних хімічних, біологічних речовин, а також спроби захоплення
екстремістами ядерних та інших промислових об'єктів.
 Сучасними терористами взято курс на використання досягнень науково–технічного
прогресу. Розвиток прогресу породжує нові види тероризму, руйнівна сила яких постійно
зростає. Так, життя сучасного суспільства залежить від електронних баз даних та
інформації, що передається ними. У зв'язку з цим, життєво важливі сфери діяльності
будь–якої держави стали відкритими для комп'ютерних спеціалістів які чинять
неправомірний доступ до комп'ютерів та інформації. Тому загроза нового виду тероризму
– інформаційного або електронного – нині набуває особливого значення.

  Зростає тероризм, заснований на релігійній та етнічній ненависті.

Особливу небезпеку становить високий рівень нелегальної міграції, насамперед з

тих країн, де діють терористичні організації. Небезпечний потенціал несуть у собі
намагання висвітлювати терористичну проблематику без глибокого проникнення у тему і
розуміння її природи. Саме через це в публічному просторі з’являються небезпечні гасла,
зокрема, щодо зв’язку тероризму з певною релігією або національністю, висуваються
пропозиції боротьби з тероризмом, які в основному базуються на насильницьких
стереотипах.

Вибір терористичних об’єктів та жертв для реалізації своїх жорстоких задумів уже
не окреслений якоюсь державою, політичною, національною чи релігійною
приналежністю. Нині не можна бути впевненим, що система безпеки будь-якої країни не
піддасться випробуванням терористичних атак. Останні події у світі демонструють
трагічну реальність таких атак та збільшується їх наближеність до кордонів України.
Зазначені та інші обставини набувають особливої ваги враховуючи те, що Україна
сьогодні є активною учасницею антитерористичної коаліції. Вона входить до
антитерористичного комітету регіональних формувань, в тому числі й
Антитерористичного центру СНД.

Проблема боротьби з тероризмом – багаторівнева, але її розв’язання треба шукати

у багатосторонньому партнерстві з державними структурами. Незважаючи на всі
міждержавні зусилля, тероризм не тільки не послаблює своїх позицій, а навпаки
розширює вплив. Терористи, складаючи план операцій, передбачають навіть висвітлення
її в засобах масової інформації.

Так, міжнародний тероризм є геополітичним методом дестабілізації. Адже для

нанесення випереджальних ударів по потенціальних базах тероризму використовується і
пряме вторгнення в окремі країни чи регіони збройних сил з подальшою окупацією та
зміною керівництва країни. Ці вторгнення насправді є локальними війнами різної
інтенсивності і розмаху.

2. Характеристика умов і причин тероризму з позицій соціології міжнародних

відносин.

Головна (генеральна, стратегічна, кінцева) мета тероризму полягає у досягненні

певних політичних, релігійних чи інших соціальних змін. Вона формується ідеологією
терористів, публічно оголошується як конкретна вимога, визначає суб’єктів впливу, а
також контингент осіб, які можуть бути залучені до терористичної діяльності. Потрібно
відзначити одну важливу особливість генеральної мети терористичної діяльності. Ця мета
має незаконний характер і у груповій свідомості терористів є недосяжною інакшим
шляхом, ніж через застосування небезпечного насильства для залякування населення та
представників влади.

Найбільш розповсюдженими цілями тероризму в світі є, наприклад, зміна державного

устрою, прихід до влади певних політичних сил, відділення частини території держави з
метою створення нової самостійної держави або переходу до складу іншої держави, чи
набуття статусу дуже широкої автономії, повалення світських режимів в ісламських
країнах, припинення військових дій, звільнення певної категорії осіб, які відбувають
покарання у місцях позбавлення волі тощо. У деяких випадках мета терористичної
діяльності може залишатися прихованою, а терористи оголошують інші «суміжні» цілі,
які розраховані на підтримку певних верств населення, створення позитивного іміджу і
сприяють досягненню реальної мети.

Суттєвою ознакою сучасного тероризму є його зближення з організованою

злочинністю. Такий зв’язок виявляється, по-перше, у переважній організованості
терористичної діяльності. Учинення терористичних актів потребує ретельної підготовки і
планування, що можна зробити лише за наявності певної організації. Звісно, терористичні
акти можуть вчинятися і терористами-одинаками, але такі акції останнім часом носять
ситуативний характер. Отже, сьогодні терористична злочинність має переважно
організований характер.

Ще однією ознакою терористичної діяльності є її озброєний та законспірований

характер. Для терористичних злочинів, окрім власне вчинення терористичного акту,
характерний значний рівень латентності, що забезпечує нормальне функціонування
терористичних організацій. Специфікою терористів є також їх добра озброєність і
технічна оснащеність. У терористичній діяльності можуть використовуватися останні
досягнення науки і техніки, сучасні кібертехнології (наприклад, коли вчиняється
кібертероризм).

Важливою рисою сучасного тероризму є широке застосування засобів масової

інформації. Терористи й надалі продовжують використовувати легальні мас-медіа для
поширення відомостей про терористичні акти, їх значення, висувати вимоги до суб’єктів
впливу тощо. Терористичні організації дуже часто створюють і власні засоби масової
інформації на підконтрольних територіях (радіо, телебачення, газети), за допомогою яких
розповсюджують свою ідеологію, втягують населення у терористичну діяльність. Засоби
масової інформації також впливають на вибір цілей терористичних актів і постачають
терористам детальну інформацію. Широке застосування в терористичній діяльності мають
і Інтернет-ресурси, зокрема, форуми, блоги, соціальні мережі, де терористи шукають
співучасників та найманців тощо.

Значний інтерес для кримінологічного дослідження має віднесення терористичної

діяльності до того чи іншого різновиду злочинності. У кримінології вирізнення відносно
однорідної групи злочинів, що утворює новий різновид злочинності, традиційно
здійснюється на підставі таких критеріїв, як сфера функціонування і відтворення явища,
цілісний механізм заподіяння шкоди однорідним суспільним відносинам, системність
детермінант, типовість контингенту злочинців. Методологічна функція кримінологічної
класифікації явищ і понять полягає у поглибленому пізнанні окремих їх аспектів,
встановленні закономірних зв’язків між структурними елементами, визначенні місця
кожного елемента у єдиній структурі об’єкта дослідження, побудові логічно
упорядкованої системи явищ і понять, що відображають їх предметну сутність та шляхи
подальшого розвитку.

З точки зору генеральної мети, тероризм як процес уже є крайнім насильницьким

засобом вирішення певного соціального конфлікту, а окремі його прояви виступають
засобами досягнення тактичних цілей, визначаються ними та обумовлюються.

3. Вплив глобалізаційних процесів у світовій економіці на ескалацію тероризму.

Сучасні цивілізаційні конфлікти спричиняються не суто релігійними, етнічними чи

культурними чинниками, а, передовсім: а) бідністю та пов’язаними з нею наслідками; б)
майновою нерівністю етнічних груп; в) історичною несправедливістю (насильницькими
переселеннями на територію іншої країни); г) статусними відмінностями; д) зростанням
конкуренції за оволодіння природними ресурсами; е) соціальною конкуренцією.

Цивілізація – це соціокультурна система, що включає соціально-економічні умови

життя суспільства, етнічні та релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень
свободи особи – економічної, політичної, соціальної та духовної.

Термін "глобалізація" походить від французького "global", тобто планетарний,

всеосяжний та означає всеохоплюючий процес трансформації світового співтовариства у
відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-економічних,
суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв'язків і взаємозалежностей.

Динамічний процес глобалізації планети висвітлив і загострив ці суперечності й, в

інформаційному полі, відчутно нівелював „дистанцію між майновою, статусною та
соціальною нерівністю”, зробив її загрозливо небезпечною і спричинив активізацію
радикальних рухів і силового спротиву.

Щодо самого процесу глобалізації, то його по-різному тлумачать різні аналітики. Так,
американські дослідники Р. Хадсон і А. Вільямс спробували виокремити в цьому розмаїтті
основні тенденції. Одну із них, зокрема, презентують Херст і Томпсон, які вважають, що
нема підстав називати звичайне розширене відтворення капіталістичної економіки
всесвітнім процесом глобалізації. Іншу тенденцію визначає цілком протилежне
твердження проф. Робінсона про новий тип економічних відносин: „глобальна економіка –
це така економіка, в якій транснаціональний капітал нишпорить по всьому світові в
пошуках прибутку і фактично не стримується в своїй активності”. Апологети ще однієї
гіпотези (наприклад, Байєр і Драх) намагаються довести наявність „фундаментальних
зрушень в організації глобальної політекономіки”, внаслідок чого глобалізація відображає
лише кількісні зміни цього процесу. Четверта тенденція пов’язана з ідеєю не лише
переосмислення відносин між глобальною економікою та окремими державами, а й між
цією економікою і локальними громадянськими суспільствами, з одного боку, та
наднаціональними організаціями і структурами – з іншого.

На фоні процесів глобалізації світової економічної системи відзначається посилення

впливу злочинності, корупції в системі державного управління, втрата національного
суверенітету і зростання ролі тероризму, особливо його релігійно-етнічної різновидності.
Сама ж світова фінансова система перетворилася в глобальний спекулятивний
конгломерат, який функціонує не в інтересах розвитку національних економік, росту
промислового виробництва і рівня життя людей, а в інтересах зміцнення позицій країн
“золотого мільярду”. Реальні перспективи тяжких криз та конфліктів, у тому числі
збройних, які ґрунтуються на тактиці тероризму, в цьому випадку досить вірогідні.

Нестабільність сучасного світу, заплутаність і диктат економічних відносин,

деформація існуючих балансів політичного протистояння, непередбачуваність розвитку
подій у соціальній та культурній сферах очевидні.

Існування основного глобального конфлікту в значній мірі визначається тим, що

досягнення в економічній сфері, по-перше, розповсюджуються в певній мірі лише на
незначну частину населення планети, а по-друге, ці досягнення значно визначили процес в
політичній сфері таким чином, що економіка і політика входять до режиму посиленого
дисонансу. І якщо в економічній сфері світ сформувався в єдину, всеохоплюючу
оболонку, то в політичному відношенні він потерпів зростаючого розподілу.
Напруженість між цими двома прямо протилежними тенденціями породжує зіткнення і
конфлікти різної міри інтенсивності та масштабу.

Ще одна складова конфліктогенності процесу глобалізації світової економіки

знаходить своє втілення, перш за все, в активній пропаганді необхідності перерозподілу
ресурсів на користь розвиненої меншості. Її цілі пов’язані з отриманням аргументаційної
бази для пояснення недоцільності національних урядів, економічної неефективності і
екологічної загрози національних програм розвитку регіонів, які відносяться до країн
“третього” та “четвертого світу”.

Екстремізм – це крайня форма прихильності до певних поглядів в релігії, частіше в

політиці, яка несе загрозу безпеці населенню. Такі заходи несуть провокаційне значення,
оскільки учасники екстремістського руху радикально налаштовані проти суспільних норм
та законів. Характерною рисою є заперечення будь-яких компромісів, ведення
переговорів, угод. Екстремізмом є явище, яке виникає в процесі зміни соціально-
економічного ладу в країні при зниженні життєвого рівня населення,
веденні тоталітаризму правлячими колами.

4. Місце культурологічного фактору в ескалації сучасного тероризму.

Беручи за основу праці численних суспільствознавців можна визначити чотири

сценарії прояву перетворень у сфері культурології.

Перший – гомогенний, що означає культурну уніфікацію під впливом „культурного

імперіалізму”; йдеться про суцільну “вестернізацію” способу життя світової спільноти під
проводом світового уряду. Другий – пов’язаний з „периферійною корупцією”, тобто
розкладом західної культури у периферійних зонах та утворенням „культурного звалища”,
внаслідок чого світ складатиметься з країн центру, країн периферії та країн „узбіччя”.
Третій сценарій презентує так звані „мозаїчні культури” – наявність замкнених,
конкуруючих та ворогуючих цивілізацій. Четвертий передбачає формування елітарного
світу „відкритих держав спільного добробуту”, завдяки чому така глобалізація розширить
„горизонти індивідуальної свободи”, тобто забезпечить комфортне існування індивіда в
міжнародному культурному середовищі.

Ці сценарії цивілізаційного розвитку (зрозуміло, невичерпні, як на глобалізаційні

виміри) показують не лише складність і непередбачуваність процесу формування нового
світового порядку, а й те, що при цьому зазвичай інерційно застосовуються архаїчні
підходи. Можливо, саме цим зумовлені й процеси активізації антиглобалістського руху,
зокрема й у формі терористичних актів.

Глобалізаційні імперативи провідних потуг світу каталізують пошуки ефективних

механізмів реалізації цієї стратегії, використовуючи для цього традиційні силові засоби.
„Глобальний егоїзм країн-лідерів, – підкреслює О. Білорус, – одна з найбільших сучасних
загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через
нерівність технологій та умов життя...”. Саме егоїстичні інтереси спонукають ці
суперпотуги будувати свої стратегії „... на тому, щоб перемогти в конкурентній боротьбі
ослаблені країни. Вони не розуміли раніше і не розуміють тепер, що перемога над
слабкими ослаблює „переможців” і веде їх до неминучої деградації, яка матиме
незворотний характер”. Глобалізаційні тенденції сьогодення з усією очевидністю
показують, що домінування західної цивілізації втрачає перспективу, оскільки не
відповідає новітнім викликам часу. Отже, робить висновок аналітик, „Глобальні країни-
лідери (такими, до речі, він вважає США, ФРН, Великобританію, Францію, Японію,
Китай, Індію та Росію, з чим можна посперечатися) сьогодні поставлені перед
стратегічною альтернативою: або забезпечити поступовий, еволюційний, якісно новий
розвиток всього глобалізованого світу, або зіткнутися з такими новими глобальними
проблемами, з якими вони будуть самі не в змозі справитись, а світ і світовий ресурс для
них вже буде втрачено назавжди”. І яскравою ілюстрацією цього є проблема
міжнародного тероризму, спроби розв’язати яку традиційними силовими засобами
виявляються поки що не лише безуспішними, а й спричиняють появу нових видів загроз
світовій спільноті. Отже, на порядку денному – вироблення нових парадигм планетарного
співіснування, оскільки традиційний детермінізм неадекватний нинішнім реаліям.
Потрібен новий загальнометодичний підхід, що ґрунтувався б на синергетичних
положеннях про те, що системи за своєю природою перебувають переважно в стані
нестійкої рівноваги внаслідок сукупної дії різних чинників, зокрема спонтанних змін, які
так само можуть спричинити кардинальні зміни. Такий підхід, як вважає С. Кримський,
„... дає можливість врахування як найважливішої обставини руху людства або його
дискретних співтовариств (цивілізацій, держав, окремих народів) свободи волі та вибору
окремих індивідів. Саме в ній в непідвладній до кінця жодним зовнішнім обставинам
іманентній пристрасті і свободі творчої самореалізації людини, і слід, очевидно, вбачати
причину спонтанних відхилень, а отже, і випадкових, наперед непередбачуваних змін, що
призводять до далекосяжних наслідків”.

Професор Г. Ньюман виокремив три основних мотиви терористичної діяльності.

Перший – культурологічний: за логікою терористів, суспільство необхідно час від часу
«збуджувати», найкраще шляхом кровопролиття. Другий – раціональний, коли терор
трактується як ефективний інструмент політичної діяльності. Третій – ідеологічний, який
передбачає, що терор є зброєю регуляції соціальних процесів.
 Важливим аспектом протидії тероризму є досягнення пропагувальними,
культурологічними та освітніми засобами викорінення елементів насильства із широкого
спектру ідеологій, які виправдовують його використання для досягнення політичних і
будь-яких інших цілей, що ставлять перед собою конкретні люди або групи громадян.
Тобто, за словами О. Семенюка, необхідно забезпечити виконання одного із головних
завдань правового виховання мешканців планети – «досягнення відторгнення на
підсвідомому рівні самої думки про можливості застосування терористичних методів для
вирішення територіальних, соціальних, конфесійних, культурних і будь-яких інших
проблем і протиріч».

Регіоналізм - це загальний термін, який охоплює широкий спектр найрізноманітніших

подій і процесів, що відбуваються у фіксованій області міжнародних відносин.
Найчастіше регіоналізм розглядається як політична діяльність акторів (як державних, так і
недержавних) з метою систематизувати порядок в межах регіонів. Більш вузьке
трактування даного поняття відноситься до конкретного регіонального проекту.

Сепаратизм можна визначити як прагнення окремих груп населення чи організації до

відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її
повне відокремлення й створення нової держави. У багатонаціональних державах – це
прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави.

Іслам – це наймолодша світова релігія. Термін «іслам» у перекладі з арабської означає

«покірність». Ісламський тероризм — є однією з форм релігійного тероризму, свідоме
застосування мусульманами насилля для отримання різних політичних цілей в ім'я релігії.
Тактика насильницьких розправ з опонентами, що знаходить собі ідеологічне
обґрунтування та виправдання в трактуваннях мусульманського віровчення як спрямована
на захист ісламського світу від впливу чи агресії немусульманських країн та ідеологій,
особливо західного світу.

Конфуціанство – етичне, політичне і філософське вчення, засновником якого був

видатний китайський філософ Конфуцій (551-479рр. до нашої ери). В давньокитайській
філософії головною темою були проблеми регулювання між людиною і суспільством,
правителем і підлеглими, моральні засади їх взаємовідносин.

Християнство — одна зі світових релігій. Згідно з основними догматами християнство

сповідує Єдиного у Трьох Особах Бога (Бога-Отця, Бога-Сина, Бога — Святого Духа),
Творця Всесвіту і людства та ґрунтується на Божественному Одкровенні (Святому
Письмі;), даному людям через пророків і апостолів.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об'єднує

прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і
обмежує сфери діяльності держави.

Можна констатувати, що це питання є дискусійним: у культурологічних дослідженнях

нині немає єдиної точки зору щодо того, коректно взагалі розглядати тероризм як
культурний феномен чи ні. Якщо розуміти «культуру» як простір позитивних відносин,
тобто відносин, які щось стверджують, то тероризм не є «культурою». Його слід
розглядати як «акультуру» або «антикультуру», і, відповідно, релігійно мотивований
тероризм не стосується постсекулярної культури. Але якщо прийняти небезпідставну
точку зору А. Флієра, котрий стверджує, що «заборона, покарання і навіть убивство — це
такі самі тривіальні функції культури, як виховання й освіта. Гільйотина — такий же
інструмент культури, як і скрипка», то тероризм слід розглядати як культурне явище, яке є
маніфестацією постсекулярної культури, аналогічною за своїм культурним статусом,
наприклад, із релігійно ангажованим кінематографом Андрія Тарковського. Утім,
створення теорії постсекулярної культури, в рамках якої можливо коректно описати
релігійно мотивований тероризм та фільми Тарковського як одночасно проявлені
феномени постсекулярної культури, це делікатна справа, яка потребує додаткових
ґрунтовних досліджень та відповідної методології, а, можливо, також перегляду базових
категорій і концептуальних основ усієї культурологічної науки.