Самостійне вивчення Т

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
РІВНЕНСЬКИЙ АВТОТРАНСПОРТНИЙ КОЛЕДЖ
Історія України
Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів
спеціальності 274 «Автомобільний транспорт»
за освітньою програмою 5.07010602
«Обслуговування та ремонт автомобілів»
(на основі базової загальної середньої освіти)
Рівне 2019
2
Методичні рекомендації для самостійної роботи з предмету «Історія України» для

студентів спеціальності 274 «Автомобільний транспорт» за освітньою програмою
5.07010602 «Обслуговування та ремонт автомобілів» (на основі базової загальної
середньої освіти) / Укладач: О. С. Ніколайчук. – Рівне: Рівненський автотранспортний
коледж НУВГП, 2019. – 56 с.
Робота містить методичні рекомендації та навчальний матеріал, призначені для допомоги

студентам спеціальності 274 «Автомобільний транспорт» у вивченні тем предмету «Історія
України», які винесені на самостійне вивчення.
Розглянуто і затверджено предметною комісією соціально-гуманітарних

наук
Протокол № ____ від_____________ 2019р.
Голова циклової комісії Ніколайчук О.С.
3
Зміст
Пояснювальна записка………………………………………..………………………………4
Тематичний план предмета…………………………………….………………………….....5
Теми для самостійного вивчення……………………………………………………………6
Ранні слов`яни………………………………………………………………………………...8
Соціально-економічний устрій Давньоруської держави. Культура Київської Русі……..10
Розвиток Галицько-Волинського князівства за нащадків Данила Галицького………….13
Духовний та культурний розвиток України в XIV – пер. пол. XVII ст………….………16
Оцінка діяльності Б. Хмельницького в історичній науці……………………....................19
Становище українських земель під владою Речі Посполитої в кінці XVII- XVIII столітті
Культура України др. пол. ХVII – XVIII ст……………………………………...................21
Культурний розвиток України в пер. пол. ХІХ ст............................………………………25
Культура України другої половини ХІХ ст………………………………………………...27
Духовне і культурне життя України на початку ХХ ст………………………….………..29
Політична боротьба в Україні в липні-жовні 1917 року………………………………….34
Нові тенденції та чинники розвитку культури і духовного життя в 1917—1921 рр……37
Культурне і духовне життя Радянської України в добу НЕПу…………………………..42
Ідеологізація культурного життя радянської України в 20 – 30-х рр. ХХ ст……………44
Культура західноукраїнських земель у міжвоєнний період………………………………46
Розвиток науки, освіти і мистецтва в Україні в роки Другої світової війни………….....47
Культура в перші повоєнні роки (1945 — перша половина 1950-х рр.)…………………51
Розвиток культури в Україні в період хрущовської «відлиги»……………………..……54
Розвиток освіти, науки, літератури в період брєжнєвського застою…………………….56
Політика «прискорення» та її наслідки в Україні…………………………………………57
Соціально-економічний розвиток України у 2014 - 2018 рр. Особливості культурного
розвитку України (1991—2018 рр.)…………………………………………………………59
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………….……….........……….60
4
Пояснювальна записка
Міжнародна практика свідчить, що сучасний фахівець у будь-якій сфері діяльності
може ефективно реалізувати свої професійні здібності лише за умови засвоєння ним
загальнолюдських гуманітарних цінностей, які протягом століть формувалися попередніми
поколіннями людства.
Однією з провідних гуманітарних дисциплін, що входить в обов’язкову навчальну
програму усіх вищих навчальних закладів, є «Історія України». В цьому курсі висвітлено
основні етапи історії українського народу. Варто пам’ятати, що без глибокого знання
минувшини неможливе формування активної громадянської позиції, розуміння
відповідальності кожної особи за все суспільство і відповідальності держави за кожну особу.
Саме знання історії допомагає людині самостійно орієнтуватись у суспільно-політичному
житті країни й оцінювати сучасні події та явища, що відбуваються не лише в межах України,
але і в усьому світі.
Разом з тим, вивчення історії також розвиває морально-етичні переконання. Без усього
цього неможливе формування громадянського суспільства. Недарма кажуть: «Вивчаючи
предків – пізнаємо самих себе». Отож, без глибоких знань історії України неможливо
зрозуміти її сучасне становище та місце у світі. Водночас варто підкреслити, що курс
«Історія України» не є повторенням шкільної програми, а становить концептуально нову
навчальну дисципліну, що поглиблює та систематизує знання студентів з історії.
Основу змісту курсу становить суспільно-політична та державницька проблематика,
внутрішня й зовнішня політика України, діяльність партій, рухів, громадських об’єднань,
соціально-економічний та культурний розвиток України. Визначальною ознакою курсу є те,
що історія України подається в контексті розвитку світової цивілізації.
Пропоновані методичні рекомендації з курсу «Історія України» призначені для
допомоги студентам при вивченні тем, що виносяться на самостійне вивчення. Самостійна
робота студентів орієнтована на вивчення тих тем, або окремих частин відповідних теми, що
у відповідності до навчальної програми предмету, не вивчаються на аудиторних заняттях.
Самостійна навчальна діяльність має на меті формування у студентів вміння творчо
здобувати і оволодівати знаннями з предмету, розвивати якості самоорганізації та
самодисципліни.
Зміст методичних рекомендацій визначається навчальною програмою, регламентується
робочою програмою і затверджується на засіданні предметної комісії соціально-
гуманітарних дисциплін.
Зміст самостійної роботи студентів з вивчення навчального матеріалу передбачає
наступні завдання і вимоги:
а) конспектування питань відповідної теми згідно плану;
б ) оволодіння основними термінами та поняттями;
в) вміти охарактеризувати головні історичні факти і процеси, що є об’єктом розгляду
відповідної теми, чи конкретного питання зокрема.
Згідно навчального плану для вивчення предмету "Історія України" відводиться всього
90 годин, з них на самостійне вивчення – 42 годин.
5
Тематичний план предмета
всього аудиторні самостійні

1 2 3 4 5
1. Вступ. 2 2 -
2. Давня історія України. 4 2 2
3. Утворення і розвиток держави Київська 4 2 2
Русь.
4. Галицько-Волинська держава. 4 2 2
5. Українські землі під владою Литви та 6 4 2
Польщі (ХIV – перша половина XVII
століття)
6. Визвольна війна українського народу 6 4 2
середини XVII століття. Утворення
Української козацької держави
7. Соціально-економічний та політичний 4 2 2
розвиток України в другій половині XVII
– XVIII ст.
8. Українські землі під владою Російської та 4 2 2
Австрійської імперій у першій половині
ХІХ ст.
9. Українські землі в другій половині ХІХ ст. 4 2 2
10. Україна на початку ХХ століття 4 2 2
11. Україна в роки І світової війни. Початок 4 2 2
української революції
12. Українська державність в 1917 – 1921 рр. 6 4 2
13. Українська СРР в роки Нової економічної 4 2 2
політики (1921 – 1928 рр.)
14. Закріплення радянської влади в Україні 4 2 2
(1929 – 1938 рр.)
15. Західноукраїнські землі в 1921 – 1939 рр. 4 2 2
16. Україна в роки ІІ світової війни (1939 – 4 2 2
1945 рр.)
17. Україна в повоєнні роки (1945 – 1953рр.) 4 2 2
18. Україна в умовах політичної та 4 2 2
економічної лібералізації (1953 – 1964 рр.)
19. Україна період загострення кризи 4 2 2
радянської системи (1964 – 1985 рр.)
20. Розпад Радянського союзу. Відновлення 4 2 2
незалежності України (1985 – 1991 рр.)
21. Україна в умовах незалежності 6 2 4
ВСЬОГО 90 48 42
6
Теми для самостійного вивчення
№ Назва теми Зміст самостійного вивчення К-ть

год.
Походження слов'янських народів.
Стародавні слов'яни в період
великого переселення народів.
Анти. Розселення східних слов'ян.
Тема 2. Найдавніша історія України. Боротьба з готами, гуннами, 2
1. аварами. Війни слов'ян з Візантією
та їх наслідки. Заснування Києва.
Передумови утворення держави у
східних слов'ян, східнослов'янських
племен. Праукраїнський етнос.
Тема 3. Утворення і розвиток держави Соціально-економічний устрій 2
2. Київська Русь. Давньоруської держави. Культура
Київської Русі.
Розвиток Галицько-Волинського
3. князівства за нащадків Данила 2
Тема 4. Галицько-Волинська держава. Галицького. Галицько-Волинське
князівство як одна із форм
української державності.
Православні братства в Україні. 2
Брестська церковна унія.
Тема 5. Українські землі під владою Литви Культурно-релігійні рухи кінця XIV
4. та Польщі (XIV – перша половина XVII – першої половини XVII ст. П.
ст.). Могила. Роль української церкви у
збереженні українського народу.
Розвиток культури в XIV – пер. пол.
XVII ст.
Тема 6. Визвольна війна українського
Оцінка діяльності Б.
5. народу середини XVII ст. Утворення 2
Хмельницького в історичній науці.
козацької держави.
Становище українських земель під 2
6. Тема 7. Соціально-економічний та владою Речі Посполитої в кінці
політичний розвиток України у ХVII- XVII - XVIII столітті. Культура
ХVІІІ ст. України другої половини ХVII –
XVIII ст.
Тема 8. Українські землі під владою
7. Російської та Австрійської імперії у Культурний розвиток України в 2
першій половині XIX ст. першій половині ХІХ ст.
8. Тема 9. Українські землі в другій половині Культура України другої половини 2
XIX століття. ХІХ ст
Особливості розвитку культурного
життя. Освіта. Наука. Техніка.
Тема 10. Україна на початку ХХ ст. Українська преса та видавництва.
9. Література. Образотворче мистецтво. 2
Музика. Архітектура. Театр. Релігійне
життя. Традиції та побут української
сім’ї.
Тема 11. Україна в роки Першої світової Політична боротьба в Україні в липні-
7
№ Назва теми Зміст самостійного вивчення К-ть

год.
жовні 1917 року. Збройний виступ
10 війни. Початок української революції. самостійників. Корніловський заколот 2
Конгрес народів Росії. Дем. нарада
Нові тенденції та чинники розвитку 2
культури в 1917—1921 рр.
Культурні здобутки українських
урядів в освітній політиці.
Тема 12. Українська державність в 1917-
11. Культурно-освітня діяльність гром.
1921 роках.
організацій. Подвижництво творців
та діячів культури, їх внесок у
вітчизняну й світову культуру.
Діяльність більшовиків у сфері
культури. Релігійне життя.
12. Тема 13. Українська СРР в умовах нової Культурне і духовне життя 2
економічної політики ( 1921-1928 роки ) Радянської України в добу НЕПу
Ідеологізація національно-культурного 2
Тема 14. Закріплення радянської влади в життя Рад. України. Освіта. Наука.
13. Україні (1928-1939 рр.) Мистецькі спілки. Кінематограф.
Митці Розстріляного відродження.
Соцреалізм.
14. Тема 15. Західноукраїнські землі в 1921 - Культура західноукраїнських земель у 2
1939 роках. міжвоєнний період
Тема 16. Україна в роки другої світової Культура в роки війни. Освіта і наука. 2
15. війни (1939-1945). Література. Образотворче мистецтво.
Музика та кінематограф.
Тема 17. Україна в перші повоєнні роки Культура України в перші повоєнні
16. (1945 - початок 1950 - х рр). роки (1945 — перша половина 1950-х 2
рр.).»
Тема 18. Україна в умовах політичної та НТР Здобутки науки. Реформи освіти. 2
17. економічної лібералізації суспільства Посилення русифікації. Відлига в
(1953 -1964 pp.). мистецтві. Шістдесятництво в
українській культурі. Розвиток спорту.
18. Тема 19. Україна в період загострення Розвиток освіти, науки, літератури в 2
кризи радянської системи (1965-1985 рр.). період брєжнєвського застою»
Тема 20. Відновлення незалежності Політика «прискорення» та її наслідки
19. України та розпад Радянського Союзу. в Україні. Антиалкогольна кампанія. 2
(1985- 1991рр.). Стан економіки. Шахтарські страйки.
Рівень життя населення
Соціально-економічний розвиток
20. Тема 21.Україна в умовах незалежності. України у 1991 - 2018 рр. 4
Особливості культурного розвитку
України (1991—2016 рр.).
8
Тема 2. Найдавніша історія України.

Тема самостійного вивчення: «Ранні слов`яни»
Мета: поширити знання про походження слов'янських народів, ознайомити з
Розселення східних слов'ян та їх боротьбу з готами, гуннами, аварами; вміти
охарактеризувати передумови утворення держави у східних слов'ян та праукраїнського
етносу; виховати любов до Батьківщини та інтерес до історії своєї країни.
Зміст роботи:
Опрацювати матеріал підручника та розробити конспект у такій послідовності:
1) Походження слов'янських народів. Стародавні слов'яни в період великого

переселення народів. Анти.
2) Розселення східних слов'ян. Боротьба з готами, гуннами, аварами. Війни слов'ян з
Візантією та їх наслідки..
3) Передумови утворення держави у східних слов'ян, східнослов'янських племен.
Праукраїнський етнос.
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями археологічна
культура, плем’я, союзи племен, венеди, анти, склавіни..
Форми контролю: фронтальне опитування, перевірка конспектів.
Питання для самоконтролю:

1. Які існують теорії походження Київської Русі?
2. Які археологічні культури стали основою для формування східних слов`ян?
3. Назвіть причини появи держави у східнослов`янських племен?
Література:
1. Земерова Т.Ю., Скирда І. М. Історія україни: практичний довідник. - Х.: ТОВ
"Видавничий дім Весна", 2015. – С. 16 – 20, 23 – 25.
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. – С. 45 –
58.
3. Світлична В. В. Історія України: навч. посібник / В. В. Світлична. – К.: Каравела, 2002.
– С. 23 – 27.
Походження слов’ян
Є різні Теорії вчених про походження слов’ян: про територію, де відбувався процес
формування слов’ян, і про час, коли слов’яни вперше з’явилися як етнічна спільнота:
1. Автохтонна теорія доводить, що слов’яни — автохтонне (місцеве, корінне)
населення індоєвропейського походження, на яке мали вплив різні прийшлі племена.
2. Міграційна теорія доводить, що слов’яни прийшли з Передньої або Малої Азії на
сучасну територію України упертій половині І тис. н. е.
Більшість учених вважають, що слов’яни — це автохтонне населення сучасної України.
Існують різні пояснення щодо походження терміна “слов’яни”:

• слов'яни — це племена, що існують на землях венедів:
• слов’янин означає вільний, непідкорений;
• слов’яни — це “сли” (посли) народу “вене” (венедів).
9
Велике розселення слов’ян (друга половина V – VII ст.)
Територія розселення слов’ян –від Балканського півострова до Балтійського моря, від

Ельби до Сіверського Дінця.
Перші писемні згадки про слов’ян
Римські автори Пліній Старший, Тацит, Птолемей (слов’ян згадують під назвою венеди).
Візантійські Йордан, Прокопій Кесарійський (слов’яни відомі під назвою венеди,
автори анти, склавини).
Археологічна культура — це група споріднених речових пам’яток, що розташовані

на значних територіях, належать до певного історичного періоду і мають спільні
ознаки, які визначаються місцевими особливостями.
В археології досліджено такі культури предків східних слов'ян.
1. Зарубинецька культура (III ст. до н. е. - II ст. н. e.).
2. Черняхівська культура (II—VII ст.).
Антський племінний союз (IV-VII ст.)

— Анти жили між Дністром і Дніпром.
— Основні заняття — землеробство, приселищне скотарство.
— Язичницькі вірування.
— Сильна військова організація.
— Боротьба проти готів: король готів Вінітарій намагався підкорити антів, але зазнав
поразки; 375 р. — Вінітарій убиває антського князя Божа.
— VI ст. — наступ антів разом із склавинами на володіння Візантії.
— Початок VII ст. — війна антів з аварами, яка призвела до розпаду антського політичного
об’єднання.
Розселення східнослов’янських племінних союзів
— Поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю).

— Древляни (уздовж річок Прип’ять, Тетерев, Горинь).
— Сіверяни (басейн Дніпра, Десни, Ворскли, Сули, Дінця).
— Волиняни (дуліби) (басейн Західного Бугу й Прип’яті).
— Тиверці (нижня течія Дністра й Прута).
— Уличі (між річками Оріль і Дніпро, біля Південного Бугу).
— Білі хорвати (межиріччя Збруча, Дністра, Прута).
Походження держави у східних слов`ян
Утворення великих і могутніх об’єднань племен було важливим етапом еволюції

східнослов’янського суспільства на шляху до виникнення феодальної державності.
10
Причини виникнення держави:

1. Удосконалення знарядь праці та форм ведення господарства
2. Зростання продуктивності праці
3. Поява надлишків
4. Привласнення їх родоплемінною верхівкою
5. Поява майнової нерівності, виникнення соціально неоднорідного суспільства,
зародження соціальних верств та класів
6. Формування приватної власності на землю
7. Поява експлуатації
8. Виникнення суперечностей
9. Утворення держави
VI - VIII ст. Із союзів племен виникають прадержавні об’єднання - племінні княжіння,

які стали основою державності у східних слов’ян. Союзи племен очолювали вожді — князі,
які мали велику владу. Формування держави відбувалося через захоплення влади князями та
об’єднання ними слов’янських племен.
Протягом VI—VIII ст. союзи слов’янських племен еволюціонували у прадержави і
утворення — племінні княжіння. Писемні джерела зафіксували існування додержавннх
об’єднань дулібів, білих хорватів і полян.
Арабські автори називають існування у VIІІ - IX ст. таких трьох додержавних
об’єднань східних слов’ян:
• Куявія (Куябія) — вважають, що це Київська земля;
• Славія — одні вважають, що це Новгородська земля, інші — Переяславська:
• Артанія — одні вважають, що це Рязань, інші — Тмутаракань, треті — що це
Чернігів, інші — що це Ростово-Суздальська земля, деякі, що це Перемишлянська земля.
Формування держави відбувалося через захоплення плани князями та об’єднання ними
слов’янських племен Полянську державу Куявія на середньому Подніпров'ї ще називають
“Руська земля”, яка об’єднала полян, древлян, сіверян, дреговичів і полочан.
Кінець IX ст. “Руська земля” стала політичним і територіальним ядром утворення
єдиної держави слов’ян — Київської Русі.
Тема 3. Утворення і розвиток держави Київська Русь.

Тема самостійного вивчення: «Соціально-економічний устрій Давньоруської
держави. Культура Київської Русі»
Мета: поширити знання про економічний розвиток Давньоруської держави та
соціальний устрій руського суспільства ознайомити з мистецькими досягненнями культури
Київської Русі, вміти охарактеризувати масштаби впливу християнської культури
Візантійського зразка, визначити оригінальні риси вітчизняного мистецтва доби Київської
держави, виховати любов до Батьківщини та інтерес до історії своєї країни.
1) Політичний устрій Давньоруської держави.

2) Соціальний устрій.
3) Економічний розвиток Київської Русі.
4) Культура Київської Русі.
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: язичництво,
християнство, волхви, віче, князь, дружина, бояри, смерди, закупи, рядовичі, холопи, ізгої,
челядь, данина, десятина, полюддя, погост, урок, посадник, вотчинне землеволодіння, уділ,
літопис, мозаїка, фреска, книжкова мініатюра.
11

1. Яке значення мало запровадження християнської релігії на Русі? ?
2. Який політичний устрій мала давньоруська держава?
3. Назвіть основні соціальні верстви давньоруського суспільства?
4. Визначіть основні риси господарського розвитку Давньоруської держави?
5. Назвіть найвизначніші архітектурні пам`ятки Київської Русі?
"Видавничий дім Весна", 2015. – С. 47 – 51.
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. – С. 65
– 72.
3. Світлична В. В. Історія України: навч. посібник / В. В. Світлична. – К.: Каравела,
2002. – С. 34 – 37, 52 – 57.
Соціальний устрій Київської Русі
Вільне населення
Князі Були найбільшими землевласниками.
Вищий прошарок; формувалися з родоплемінної знаті та дружинників;
Бояри
отримували від князя землю за службу.
Професійні воїни, що обіймали й урядові посади; отримували за службу
Дружинники
грошову винагороду та земельні наділи.
Найосвіченіша верства, яка впливала на духовне та культурне життя;
Духовенство поділялося на верхівку (митрополит, єпископи) та рядових представників
(священики, ченці).
Міщани Мешканці міст, які займалися ремеслом і торгівлею.
Більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи,
Смерди
платили данину князю й були відносно вільними.
Люди, що втрачали зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства,
Ізгої
смерди без землі), але яких охороняв закон.
Залежне населення
Селяни, що втратили власне господарство і змушені були йти в кабалу до
Закупи
феодала за купу (грошову позичку).
Селяни, що уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою
Рядовичі
залежність і змушені були працювати за частку виробленої продукції.
Особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала; їх продавали,
Челядь
дарували, передавали у спадок.
Холопи Населення, що перебувало у повній власності феодала.
Господарське життя
Сільське господарство. Промисли
 Основа господарства — землеробство (вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо,

овес тощо); використання сохи, рала із залізним наконечником, плуга; перехід від
підсічно-вогневої до перелогової системи землеробства, до трипільної сівозміни.
12
 Городництво, садівництво; тваринництво.

 Допоміжні галузі — промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).
Міста. Ремесла й торгівля
 Розвиток ремесел (близько 80 видів); найпоширеніші — залізообробне, гончарне,

ювелірне, ткацьке виробництво тощо.
 Зростання міст як центрів ремесла й торгівлі (ІХ-Х ст. — понад 20 міст, XI ст. — 32,
напередодні монгольської навали — понад 300).
 Важливі торговельні шляхи — «із варяг у греки» (з Прибалтики до Причорномор’я
через Дніпро), «шовковий» (з’єднував Центральну Європу з Середньою Азією та
Китаєм), «соляний» та «залізний» (сполучення між Кавказом та Прикарпаттям).
 Власна грошова система («куни»; гривні; златники та срібляники).
Розвиток культури Київської Русі
Усна народна творчість
 Героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки, заклинання.

 Билинний епос (головні теми — боротьба із загарбниками, єдність і велич Русі;
билинні герої — Микула Селянинович, Микита Кожум’яка, Ілля Муромець, Добриня
та ін.
Писемність. Освіта
 Поширення писемності до запровадження християнства; створення нової абетки

просвітниками Кирилом та Мефодієм (кирилиця, глаголиця) після хрещення Русі.
 Започаткування шкільної освіти Володимиром Великим; продовження цієї традиції
наступниками.
 Заснування першої бібліотеки при Софійському соборі.
Література. Літописання
 Видатні пам’ятки давньоруської літератури:

 «Слово про закон і благодать» Іларіона;
 «Остромирове Євангеліє» (1056-1057) — рукописна пам’ятка; перша датована книга;
 «Повчання дітям» Володимира Мономаха;
 «Слово о полку Ігоревім» (1187);
 «Повість минулих літ» (1113) — літописний звід, який уклав Нестор.
Архітектура
 Домінування візантійської традиції:

13
 Софійський собор у Києві (1037);

 Спасо-Преображенський собор у Чернігові (1036);
 Успенський собор Києво-Печерської лаври (1073-1078);
 Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві;
 П’ятницька церква в Чернігові (кінець XII — початок XIII ст.).
Образотворче мистецтво
 Монументальний живопис:
 фрески — розпис водяними фарбами по вогкій штукатурці;
 мозаїки — зображення зі спеціального кольорового скла — смальти (мозаїки
Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського собору).
 Іконопис: Вишгородська ікона Богородиці; Свенська ікона Богородиці з Антонієм і
Феодосієм Печерськими; знаменитий іконописець Алімпій.
 Книжкова мініатюра: Євангеліст Лука (мініатюра з Остромирового Євангелія); родина
князя Святослава Ярославича (мініатюра з «Ізборника»).
Тема 4. Галицько-Волинська держава.

Тема самостійного вивчення: Розвиток Галицько-Волинського князівства за нащадків
Данила Галицького.
Мета: поширити знання про політичний розвиток Галицько-Волинської держави після
смерті Данила Галицького; ознайомити з особливостями соціально-економічного та
культурного розвитку Галицько-Волинської держави; формувати вміння аналізувати,
узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси; виховувати учнів у дусі
патріотизму, національної свідомості та гідності.
1) Політичний розвиток Галицько-Волинської держави після смерті Данила

Галицького.
2) Соціально-економічний розвиток Галицько-Волинської держави.
3) Розвиток культури Галицько-Волинського князівства.
Форми контролю: індивідуальне опитування, перевірка конспектів.
1. Охарактеризуйте князювання Лева І Даниловича?

2. Визначіть причини занепаду Галицько-Волинської держави?
3. Назвіть основні риси соціально-економічного розвитку Галицько-Волинського князівства?
4. Наведіть приклади культурних пам’яток доби Галицько-Волинської держави?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: Золота Орда,
ярлик, баскак.
"Видавничий дім Весна", 2015. – С. 42 – 47,
14
85.
– С. 50 – 52.
Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Галицького
Лев І Данилович (1264-1301 рр.):
— Правив у Галичині; столиця Львів.

— Приєднання Закарпатської Русі й Люблінської землі.
— Підтримка дипломатичних відносин із Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією,
Польщею, Литвою; збереження залежності від Золотої Орди.
Володимир Василькович (1268-1288 рр.):
— Правив у Волині.
— Приділення уваги будівництву міст, замків, церков (заснування Кам’янця
(Литовського), розбудова Берестя тощо.
— Опікування розвитком культури: літописець розповідав про князя як про великого
книжника й філософа, який у Володимирі (Волинському) заснував скрипторій, де
переписували й оздоблювали мініатюрами книги.
Юрій І Львович (1301-1308 рр.):
— Спочатку князював на Холмщині та Підляшші, після смерті батька в 1301 р.

об’єднав усі землі князівства зі столицею у Володимирі.
— Розквіт і економічний добробут князівства.
— Прийняття князем титулу «короля Русі».
— Відмова від завоювань, перевага дипломатії.
— 1303 р. — заснування Галицької митрополії.
Лев II та Андрій Юрійовичі (1308-1323 рр.):
— Спільне правління братів Лева II та Андрія Юрійовичів.

— Союзні відносини з Тевтонським орденом і Польщею, намагаючись ослабити
залежність від Золотої Орди.
— Загибель братів у 1323 р. під час одного з військових походів (на думку одних
дослідників, — проти литовських військ, інших, — монгольских).
— Припинення існування династії Романовичів; боярство запрошує на галицько-
волинський престол мазовецького князя Юрія II Болеслава Тройденовича — сина сестри
Лева й Андрія Юрійовичів Марії.
Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.):
— Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій.

— Боротьба проти бояр; прагнення зміцнити князівську владу.
— Підтримка розселення німецьких колоністів.
15
— Поступовий занепад князівства: посилення ординського впливу, контроль над

містами іноземців, навернення місцевого населення у католицтво.
— Масове невдоволення політикою Юрія II, яке призвело до організації змови проти
князя (1340 р. бояри отруїли князя у Володимирі).
— Перехід влади до литовського зятя Юрія II Болеслава — Любарта (у такий спосіб
Волинь опинилася у складі Великого князівства Литовського (ВКЛ)).
Розвиток суспільно-політичного й господарського життя
Суспільно-політичне життя
— Наслідування державного устрою Київської держави: належність верховної

політико-адміністративної та судової влади великому князеві.
— Обмеженість князівської влади; залежність від боярської аристократії.
— Помітна роль боярської ради.
— Особливість державного управління — наявність дуумвіратів — спільного
правління двох князів (Данило-Василько, Лев ІІ-Андрій).
— Більшість населення — смерди (вільні селяни); мешканці міст — міщани сплачували
податки на користь князів і бояр.
Господарське життя:
— Тісні економічні й торговельні зв’язки із європейськими державами, що сприяло

бурхливому розвитку міст.
— Основне заняття — землеробство.
— Розвиток тваринництва, бортництва, мисливства, рибальства.
— Розвиток ремесел (ковальство, гончарство, оброблення шкіри, зброярництво,
ювелірна справа, ливарництво тощо).
— Розвиток торгівлі: експорт солі, хутра, воску, зброї, збіжжя; імпорт вовни, сукна,
зброї, скла, мармуру, шовку, спецій тощо.
Культура Галицько-Волинської держави
Особливості розвитку:
— Піднесення культури протягом XII-XIV ст.

— Істотний вплив традицій Київської держави.
— Культурні запозичення з країн Центрально-Східної Європи.
Освіта:
— Розвиток освіти за, традиціями, започаткованими в Київській державі.

— Поширення писемності (знахідки численних «писал», які використовували для
письма на воскових табличках).
— Збільшення кількості початкових шкіл; наявність при дворах князів освітніх закладів
для навчання дітей знаті.
Літописання
— Світський характер літописання.

16
— Видатна пам’ятка — «Галицько-Волинський літопис», основний зміст якого

пронизаний ідеєю єдності Русі, необхідності оборони від зовнішніх ворогів; значне місце
посідає історія культури князівства.
Архітектура:
— Розбудова міст; спорудження замків (Луцьк, Кременець).
— Поєднання місцевих традицій зі здобутками європейської будівельної справи; один
із відомих архітекторів — Олекса.
— Зведення храмів та монастирів:
• Успенський собор у Володимирі (1160);
• церква святого Пантелеймона поблизу Галича (кінець XII ст.).
— Поєднання давніх візантійських, загальноруських і місцевих традицій:
• Холмська ікона Богородиці (XII ст.);
• Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина XIII ст.).
— Різьблення (скульптор Авдій).
Тема 5. Українські землі під владою Литви та Польщі (XIV – перша половина
XVII ст.).
Тема самостійного вивчення: Духовний та культурний розвиток України в XIV –
першій половині XVII ст.
Мета: поширити знання про православні братства та їх роль у збережені української
православної церкви; визначити причини та наслідки Брестської церковної унії; ознайомити
студентів з діяльністю П. Могили Русі; ознайомити з особливостями розвитку української
культури в умовах польсько-литовського панування та боротьби за збереження національної
ідентичності; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
історичні процеси; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Православні братства в Україні.

2) Брестська церковна унія. Культурно-релігійні рухи кінця XIV – першої половини
XVII ст.
3) Діяльність П. Могили.
4) Розвиток української культури в XIV – першій половині XVII ст.
1. Що таке православні братства?

2. Визначіть що таке Реформація та її вплив на історію України?
3. Назвіть першу друковану книгу в Україні та хто її надрукував?
4. Що таке полемічна література?
5. Визначіть причини та наслідки Берестейської церковної унії?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: унія, греко-
католицька церква, єзуїти, братство, полемічна література, реформація, друкарство,
вертеп
17
105.
3. Світлична В. В. Історія України: навч. посібник / В. В. Світлична. – К.: Каравела, 2002. –
С. 78 – 79, 89 – 93.
Братський рух
Братства — українські й білоруські національно-релігійні громадські організації

православного населення, що існували протягом XVI-XVIII ст.
Створення та діяльність
— 80-ті рр. XVI ст. — діяльність Львівського Успенського ставропігійського братства, яке
придбало друкарню, відкрило школу.
— 1615 р. — заснування Київського братства, до якого вступило багато міщан, православних
шляхтичів, Запорозьке Військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним.
— Існування у братств власних статутів.
— Участь в управлінні церковними справами.
— Контроль діяльності вищого духовенства.
— Захист інтересів православних ремісників у разі вступу до цеху.
— Просвітницька діяльність: заснування шкіл, друкарень.
Церковне життя
Реформаційні та контрреформаційні рухи
— 30—40 рр. XVI ст. — поширення на українських землях ідей
Реформація Реформації — церковно-релігійних та суспільно-політичних течій,
спрямованих проти католицької церкви, з якими пов’язане
виникнення протестантизму.
— Особливості реформаційного руху в українських землях:

реформаційні ідеї не поширювалися на значні верстви населення;
відбувалося гальмування проникнення католицизму.
— Пристосування українським православним населенням

реформаційних ідей до власних потреб: боротьба за оновлення
церковної організації (розгортання діяльності братств); переклад
Біблії народною мовою (видання на Волині Пересопницького
Євангелія (1556-1561 рр.) українською мовою).
Контрреформаці — 60-ті рр. XVI ст. — розгортання Контрреформації — боротьби
я католицької церкви проти Реформації: розгортання діяльності
католицького ордену єзуїтів, які схиляли на свій бік представників
різних верств населення; створення мережі єзуїтських колегіумів, у
яких поєднувалися високий рівень викладання з поширенням
католицизму; поширення ідеї об’єднання (унії) православної і
18
католицької церков
Берестейська церковна унія
Берестейська унія — рішення декількох православних кліриків Київської митрополії

Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з
Константинопольською православною церквою та об'єднатися з Апостольською Столицею у
1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких
догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й
офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року. Спільнота, що постала в
результаті цього акту, одержала назву уніатської (пізніше – греко-католицької) церкви.
Петро Могила (1597 - 1647)
Петро Могила — український політичний, церковний і освітній діяч. Митрополит

Київський, Галицький і всієї Русі (1633—1647), екзарх Константинопольського патріарха.
Архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627). Представник молдавського боярського
роду Могил. Народився у Сучаві, Молдавія. Син молдавського господаря Симеона Могили.
Брав участь у політичному житті Речі Посполитої. Учасник Хотинської війни (1620—1621).
Провів докорінну реформу православної церкви та освіти в Україні за католицькими,
єзуїтськими взірцями. Помер у Києві, Річ Посполита. Похований в Успенському соборі
Києво-Печерської лаври. Місцевий святий. Канонізований Українською православною
церквою Київського патріархату (1996). Батько руської теології. Автор «Требника» (1646),
співавтор катехізиса «Православне сповідання віри» (1640).
Розвиток культури й освіти
Освіта
Діяльність при церквах і монастирях початкових шкіл, у яких вчителювали дяки.
Становлення закладів середньої освіти:
• 1578 р. — відкриття слов’яно-греко-латинської школи, у якій викладали «сім вільних
наук»; при школі діяли друкарня й науковий гурток; засновник — В.-К. Острозький;
• 1586 р. — утворення першої братської школи у Львові; створення мережі єзуїтських,
протестантських колегіумів;
• 1632 р. — утворення об’єднанням Київської братської та Лаврської шкіл Києво-
Могилянського колегіуму, який згодом отримав назву академії.
Українська мова. Пересопницьке Євангеліє
XVI ст. — поява в руській мові під впливом усного народного мовлення рис
української літературної мови.
Одна з перших книг, перекладених із церковнослов’янської мови українською —
Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).
Книговидання
Значний внесок першодрукаря Івана Федорова (Федоровича): 1574 р. — видання у

Львові за кошти Львівського братства перших книг в Україні — «Апостол», «Буквар» (став
першим шкільним підручником на українських землях); 1581 р. — видання в Острозі
Острозької Біблії.
Література
19
 Поширення полемічної літератури — літературно-публіцистичної творчості церковно-

релігійного та національно-політичного змісту в Україні XVI-XVII ст., яка засуджувала
Берестейську унію і православних ієрархів, які її підтримали, відстоювала православну
віру.
 Видатні письменники-полемісти: Г. та М. Смотрицькі, І. Вишенський.
 Найвідоміші твори — «Ключ царства небесного», «Календар римський новий» Г.
Смотрицького, «Тренос» («Плач») М. Смотрицького.
 Церква Зішестя Святого Духа в Потеличі (1502).
 Унікальна пам’ятка ренесансного зодчества — споруди на площі Ринок у Львові: Чорна
Кам’яниця, будинок Корнякта, Успенська церква, вежа Корнякта, каплиця Трьох
Святителів.
 Острозький замок. Кругла (Нова) вежа (кінець XVI ст.).
 ансамбль Кафедрального костелу у Львові: каплиця Боїмів.
 Замок у Підгірцях (1635-1640).
Образотворче мистецтво. Гравюра
 Ікона «Успіння Богородиці» (1547) О. Горошковича.

 Мініатюри Пересопницького Євангелія (1556-1561).
 Євангеліст Лука. Гравюра зі львівського «Апостола» (1574).
 Портрет П. Конашевича-Сагайдачного з книги «Вірші на жалісний погреб шляхетного
рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного».
 Портрет князя Криштофа Збаразького (після 1622).
Театр
Шкільна драма (літературно-театральний твір, побудований у формі діалогу без

авторської мови та призначений для сценічного виконання; поява містерій — духовних драм
на біблійні сюжети; розігрування між діями містерії інтермедій — коротких сценок
переважно гумористичного характеру.
Популярність вертепу — пересувного лялькового театру.
Тема 6. Визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення

козацької держави.
Тема самостійного вивчення: Оцінка діяльності Б. Хмельницького в історичній науці.
Мета: ознайомити з різними підходами в історичній науці до постаті Б.
Хмельницького; формувати вміння аналізувати та критично оцінювати історичні постаті;
виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
1) Оцінка діяльності Б. Хмельницького в історичній науці.

20
1. Назвіть причини різних підходів до постаті Б. Хмельницького?

2. Яку оцінку гетьману дав М. Грушевський?
3. Охарактеризуйте сучасні підходи до постаті Б. Хмельницького?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: історіографія,

історична постать.
– С. 114 – 116.
Оцінка діяльності Б. Хмельницького в історичній науці
Діяльність Б. Хмельницького — далекоглядною політика, прекрасного дипломата,

великого полководця — вплинула не лише на подальшу долю України, а й на європейське
політичне життя.
Діяльність Б. Хмельницького в історіографії (сукупності досліджень, наукової
літератури, присвячених певній добі, періоду, проблемі, події, регіону чи країні) оцінюють
неоднозначно.
Більшість дослідників підкреслює його величезну роль у створенні козацької держави,
могутнього високоорганізованого війська, у вихованні плеяди видних військових керівників,
у відродженні почуття національної гордості українського народу в організації українського
населення на визвольну боротьбу проти польської шляхти. Вони заявляють, що Б.
Хмельницький виявив себе блискучим полководцем, тонким і вправним дипломатом, який
першим виробив принципи національної державной ідеї, що стала вирішальною у
визвольних змаганнях українського народу впродовж наступних століть. Він спрямував
енергію народних мас на розбудову соборної держави та виборення нею незалежності.
Б. Хмельницький був високоосвіченою людиною свого часу, не вимагав привілеїв і жив
дуже скромно. Він посідає гідне місце у перших рядах лідерів європейських держав.
Позитивно оцінюють діяльність Б. Хмельницького:
• Г. Сковорода називає його "героєм Богданом".

• Т. Шевченко називає Б. Хмельницького "геніальним бунтівником".
• Український історик В. Липинський дійшов висновку, що гетьман свідомо і
послідовно прагнув створити фундамент української державності.
• М. Грушевський називав Б. Хмельницького "великий діячем, людиною дійсно
великою своїми індивідуальними здібностями і можливостями. Від Хмельниччини веде свій
початок нове українське життя, і Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм
української історії”.
• Д. Дорошенко назвав Б. Хмельницького "державним діячем великого формату".
• Сучасники порівнювали українського гетьмана з Ганнібалом та іншими полководцями
античності, яких вважали еталоном військового генія.
• Більшість істориків незалежної України.
• Радянські історики схвалювали дії Б. Хмельницького, підкреслюючи його роль в
об'єднанні України з Росією.
21
Не обминули Б. Хмельницького невдачі, помилки й прорахунки, багато з яких пов'язані

з історичними обставинами, які склалися того часу. Утім провину за ці помилки багато
істориків і письменників намагалися перекласти лише на Б. Хмельницького.
Негативну оцінку діяльності Б. Хмельницького дають:
• Т. Шевченко у творах: "Розрита могила", "Стоїть в селі Суботові...", "Якби ти,

Богдане...", вказуючи, що той віддав Україну під владу Росії.
• М. Костомаров — український історик — хвалив Б. Хмельницького за налагодження
зв'язків з Росією і критикував за закулісні відносини з Туреччиною.
• М. Куліш — український мислитель — гостро критикував Б. Хмельницького, який, на
його думку, започаткував період розвалу, анархії і культурного занепаду України.
• М. Грушевський, даючи позитивну оцінку Б. Хмельницькому, висловив сумнів щодо
існування у Б. Хмельницького чіткої мети, вказуючи, що вчинки гетьмана визначалися
обставинами.
Тема 7. Соціально-економічний та політичний розвиток України в другій

половині ХVП – ХVІІІ ст.
Тема самостійного вивчення: Становище українських земель під владою Речі
Посполитої в кінці XVII- XVIII столітті. Культура України другої половини ХVII – XVIII ст.
Мета: охарактеризувати становище українських земель під владою Речі Посполитої в
кінці XVII- XVIII столітті. ознайомити з особливостями розвитку української культури за
часів існування Української козацької держави; формувати вміння аналізувати,
узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси; виховувати учнів у дусі
патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Особливості розвитку української культури другої половини ХVII – XVIII ст..

2) Розвиток освіти та науки
3) Розвиток музики та театру.
4) Розвиток архітектури та образотворчого мистецтва.
1. Назвіть вищі навчальні заклади, що діяли в Україні в другій половині ХVII – XVIII ст.?
2. Визначіть основні напрями української літератури?
3. Назвіть приклади козацьких літописів?
4. Що таке козацьке бароко?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: гайдамаки,

Барська конфедерація, Коліївщина, опришки, бароко, просвітництво, колегіум, козацький
літопис, шкільна драма, парсунний жиовпис.
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. – С. 151
– 165.
22

2002. – С. 135 – 139.
Повстання під проводом С. Палія (1702-1704 рр.)
Паліївщина — національно-визвольне повстання на Правобережжі.
Причини — Розпуск польським урядом козацьких формувань у зв’язку з передачею

Туреччиною Правобережжя Речі Посполитій, через що відпала потреба в
козацтві.
— Заселення спустошених земель Правобережжя селянами й козаками;

повернення польської шляхти, яка прагнула відновити свої володіння.
Територія Поділля, Брацлавщина, Київщина, Східна Волинь.
Перебіг подій — Початок селянських заворушень на Поділлі та Брацлавщині, згодом —
поширення на Київщину та Східну Волинь.
— Перехід на бік повстанців усіх правобережних полків; захоплення

козаками Білої Церкви, а згодом Немирова.
— 1704 р. — входження на Правобережжя російських військ і козаків на чолі

з І. Мазепою.
Результати Придушення повстання спільними діями польських і російських військ;
перехід Правобережної України під управління І. Мазепи.
Соціально-політичне становище в Правобережній Україні
• До Правобережної України цього періоду входили землі Волині, Київщини й Поділля,

За період 1657-1687 рр. вона втратила майже 70 % населення.
Провідну роль у політичному житті краю відігравали поляки (270 тис.) і євреї (200 тис.).
• Зазнавала переслідувань православна церква.
• Польська влада наступала на національно-релігійні права українців. У 60-х рр. XVIII ст. у
Київському й Подільському воєводствах залишалося 20 православних парафій. Зазнавала
переслідувань і греко-католицька церква.
• У 1768 р. польський сейм ухвалив постанову про формальне зрівняння в правах католиків,
православних і протестантів.
• Під гаслом захисту католицизму в м. Барі частина польських панів скликала конфедерацію
(Конфедерація (від лат. confoederatio — союз, об’єднання) — союз суверенних держав,
створений для досягнення політичних, економічних або військових цілей) створила свої
військові загони. Дії загонів конфедератів на Поділлі й Волині супроводжувалися
грабуванням населення, вигнанням православних священиків, руйнуванням церков. Усе це
призвело до загострення соціальної та національно-політичної ситуації.
• Кріпаки повинні були відробляти панщину 4-5 днів на тиждень, сплачувати численні
податки та грошові збори.
• Тяжким було становище міського населення.
Гайдамацький рух
Гайдамацький рух — національно-визвольний рух у Правобережній Україні, що виник
на початку XVIII ст.
Гайдамаками (назва походить від турецького слова, що означає «розбійник»,
23
«тривожити», «грабувати», «гнати», «робити наскоки») польська шляхта презирливо

називала учасників національно-визвольного руху України.
В Україні гайдамаками називали людей, які втікали від кріпацтва, переховувалися в
малодоступних місцях, звідти здійснювали набіги на панські маєтки і таким чином боролися
проти польської адміністрації та польських панів.
Причини гайдамацького руху
• панування на Правобережжі польської шляхти.

• скорочення селянського землеволодіння та зростання володінь польських магнатів та
шляхти;
• зростання панщини;
• зростання натуральної та грошової ренти;
• безправне становище кріпосних селян.
• ополячення українського народу;
• приниження української мови, звичаїв і культури. Релігійні:
• переслідування православної церкви на Правобережжі;
• утиски православних українців;
• насадження католицизму й уніатства.
Гайдамацький рух переріс у національно-визвольне повстання — Коліївщина. Назва

походить від слів «колоти», «колій», що означає «повстанець».
Навесні 1768 р. на Правобережжі почало готуватися велике повстання, яке очолив
колишній запорожець Максим Залізняк.
Максим Залізняк постійно звертався до мешканців Правобережжя з універсалами, в
яких проголошувався заклик до боротьби.
Повстанці почали визволяти Правобережну Україну, винищували шляхту, католицьке
духовенство, палили маєтки, ділили панське майно.
Під Уманню один із польських полків, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов
на бік повсталих. Повстанці здобули Умань, яка стала їхньою базою. Рада, що відбулася в
таборі, проголосила Максима Залізняка гетьманом, а Івана Гонту — полковником.
Великий розмах повстання налякав польський уряд.
На прохання польського уряду війська Росії під командуванням генерала М.
Кречетнікова включилися в ліквідацію Гетьманщини. Повстанці та їхні отамани були
запрошені російським полковником на перемови, під час яких їх заарештували.
Рух опришків
Опришок — походить від лат. oppressor — «знищувач», «порушник».
Опришками називали здебільшого селян — народних месників, які бралися за зброю,
щоб позбутися гноблення. Вони боролися на західноукраїнських землях проти релігійного,
соціального, національного гніту.
До них приєднувалися селяни-втікачі та міщани — кріпаки, наймити, міська біднота.
Опришки застосовували тактику партизанської війни, діяли невеликими загонами в
Галичині, Буковині, на Закарпатті. Вони винищували польську шляхту, орендарів, багатіїв,
католицьких та уніатських священиків.
Найбільшого розмаху опришківський рух досяг у першій половині XVIII ст., коли його
очолив Олекса Довбуш (1738—1745 рр.)
24
Особливості розвитку культури України другої половини ХVII – XVIII ст.
1. Боротьба українського народу за волю і державність та її соціально-економічні й політичні

наслідки.
2. Наявність в українців власної держави — Гетьманщини.
3. Культурницька політика українських гетьманів, які підтримували Українську православну
церкву, освіту, книгодрукування, архітектуру, мистецтво.
4. Зростання національної самосвідомості українською народу.
5. Взаємозбагачення культур українською народу та тих народів, у складі яких перебувала
Україна.
6. Значний вплив на розвиток культури України загальноєвропейських процесів: реформації,
просвітництва та зростання реалістичних тенденцій.
Розвиток культури й освіти. Києво-Могилянська академія

Початкова освіта: зростання кількості шкіл, які утримувалися на кошти
громади; вчителювання мандрівних дяків.
Середня освіта: діяльність Чернігівського, Харківського й

Освіта Переяславського колегіумів на Лівобережжі, Львівського, Каменецького
та Луцького — на Правобережжі.
Вища освіта: діяльність Києво-Могилянської академії (заклад отримав

статус академії 1701 р.); розквіт за гетьманування І. Мазепи.
Історична наука: перший підручник з вітчизняної історії — «Синопсис,
або Стислий опис від різних літописців про початок»; «Хроніка з
літописців стародавніх» Ф. Софоновича.
Внесок у розвиток природничих наук ректора Києво-Могилянської

академії Ф. Прокоповича.
Наука
Діяльність видатного філософа, гуманіста, просвітника Г. Сковороди.
Участь ректора Києво-Могилянської академії Ф. Прокоповича у створенні

Російської Академії наук.
«Літопис Самовидця», автором якого вважають Ракушку-Романовського.

Козацьке
Літопис Григорія Граб’янки.
літописання
Літопис Самійла Величка.
1798 р. — видання «Енеїди» І. Котляревського — першого твору,
Література написаного розмовною українською мовою.
Архітектура Оборонна синагога в Жовкві (1692-1698).
Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві (1696-1701).
Преображенська церква у Великих Сорочинцях (1732).

25
Домінування бароко; поява класицизму.
Собор святого Юра у Львові (1746-1762).
Андріївська церква в Києві (1747-1757).
Ратуша в Бучачі (1751).
Покровська церква в Києві (1766).
Видатні архітектори — І. Григорович-Барський, С. Ковнір.
Троїцький собор у Новомосковську (1773-1778), собор спорудив

народний майстер Я. Погребняк.
Успенський собор Почаївської лаври (1771-1783).
Палац Кирила Розумовського в Батурині (1799-1803).

Творчість художників І. Рутковича, Й. Кондзелевича.
Образотворче Ікона «Вознесіння Христове» з іконостасу монастиря Скит Манявський Й.

мистецтво Кондзелевича.
Гравюра «Іван Мазепа серед своїх добрих справ» І. Мигури.

Музика Видатні композитори: М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель.
Тема 8. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперії у першій

половині XIX ст.
Тема самостійного вивчення: Культурний розвиток України в першій половині ХІХ
ст.
Мета: ознайомити з особливостями розвитку української культури в першій половині
ХІХ ст.; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні
процеси; виховати любов до Батьківщини та інтерес до історії своєї країни; виховувати учнів
у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Особливості розвитку української культури у першій половині ХІХ ст.

1. Назвіть вищі навчальні заклади, що виникли в Україні в першій половині XІХ ст.?
2. Які напрями домінували в українській літературі?
3. Назвіть найвідоміші пам’ятки української архітектури даного періоду?
4. Хто автор «Енеїди»?
26
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: класицизм,

романтизм, русифікація, «Енеїда», «Руська трійця», національне відродження, асиміляція.
Протягом першої половини XIX ст. культурна праця української інтелігенції

розвивалася у таких трьох основних напрямах.
 збирання історичних документів, фольклору, старожитностей;
 відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр;
 створення політичних організацій, одним із завдань яких була пропаганда національної
незалежності.
Освіта
Наддніпрянщина Західноукраїнські землі
 Закриття шкіл унаслідок зубожіння  Право навчатися рідною
селян; неписьменність переважної «материнською» мовою.
більшості населення.  Початкова освіта: елементарні школи,
 Освітня реформа, яка передбачала що були однорічними в селах та
створення початкових парафіяльних трирічними в містах.
училищ для дітей нижчих станів;  Здобуття середньої освіти в гімназіях (8
початкових повітових училищ для дітей гімназій у Східній Галичині, 1 — у
міщан; гімназій, які надавали середню Північній Буковині, 9 — на Закарпатті).
освіту дітям дворян, купців.  Вища освіта: Львівський університет,
Технічна академія.
 Відкриття ліцеїв: Волинський у Кремінці  Навчання в усіх навчальних закладах,
(1805 р.), Рішельєвський в Одесі (1818 крім початкових, німецькою мовою;
р.). полонізація освіти в Галичині,
 Вища освіта: 1805 р. — відкриття румунізація — на Буковині.
Харківського університету (ініціатор —
В. Каразін); 1834 р. — відкриття
Київського університету (перший ректор
— М. Максимович).
 Заборона використовувати в навчанні
українську мову
Наука
 Видатні математики — Т. Осиповський; М, Остроградський.
 Діяльність ученого-енциклопедиста М. Максимовича (підручники «Основи біології»,
«Основи зоології»; переклав українською мовою «Слово о полку Ігоревім»).
27
 Видання «Історії Русів»; історичні праці М. Костомарова; збирання і публікація

фольклорних творів: М. Цертелєв «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень»;
М. Максимович «Малоросійські пісні».
 Домінування класицизму й романтизму.
 І. Котляревський: «Енеїда» (1798).
 П. Гулак-Артемовський: «Пан та собака».
 Г. Квітка-Основ’яненко: «Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка» «Сватання на
Гончарівці».
 Т. Шевченко: «Кобзар» (1840).
 Панування класицизму: будівля Київського університету.

 Пейзажні парки: «Софіївка» в Умані, «Олександрія» в Білій Церкві.
Скульптура
 Пам’ятник князю Володимиру в Києві (1850-1853).
 Пам’ятник градоначальнику та Генерал-губернатору А. де Рішельє в Одесі; скульптор І.
Мартос (1828).
 В. Тропінін: картина «Дівчина з Поділля».
 Т. Шевченко: картини «Автопортрет» (1840), «Катерина» (1842), офорти з серії
«Живописна Україна».
 В. Штернберг: картина «Садиба Г. Тарновського в Качанівці».
Тема 9. Українські землі в другій половині XIX століття.

Тема самостійного вивчення: Культура України другої половини ХІХ ст.
Мета: ознайомити з особливостями розвитку української культури в другій половині
ХІХ ст.; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні
процеси; виховати любов до Батьківщини та інтерес до історії своєї країни; виховувати учнів
у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Особливості розвитку української культури у другій ХІХ ст.

28
1. Які напрями домінували в українській літературі?

2. Назвіть найвідоміші пам’ятки української архітектури даного періоду?
3. Визначіть особливості розвитку образотворчого мистецтва в другій половині XIX ст.?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: класицизм,

романтизм, русифікація, румунізація, полонізація, національне відродження, асиміляція.
Розвиток української культури в другій половині ХІХ століття:
Освіта
 Початкова освіта: недільні школи, створені громадівцями; відкриття шкіл земствами,
неспроможність багатьох дітей відвідувати школу через нестатки; викладання у більшості
шкіл іноземними мовами.
 Середня освіта: класичні та реальні гімназії; колегія П. Галагана в Києві; розвиток жіночої
освіти, значну роль у поширенні якої відіграли С. Русова та X. Алчевська.
 Вища освіта: 1865 р. — відкриття Новоросійського університету; 1875 р. — відкриття
Чернівецького університету.
Наука
 Епідеміолог і мікробіолог Д. Заболотний (засоби боротьби з чумою).
 Біолог І. Мечников (лауреат Нобелівської премії з медицини; разом з М. Гамалією створив
першу в Російській імперії бактеріологічну станцію; досліджував туберкульоз, холеру,
тиф).
 Б. Грінченко (редактор «Словника української мови»).
 Сходознавець А. Кримський («Українська граматика»).
 Історик Д. Яворницький (досліджував козацтво).
 Поетеса, драматург, прозаїк Леся Українка («Лісова пісня»).
 І. Франко («Борислав сміється», «Захар Беркут», цикл поезій «Осінні думи», «Картка
любові»).
 М. Коцюбинський («Fata morgana», «Тіні забутих предків»).
Театр
 Драматург І. Карпенко-Карий («Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн»).

 Драматург М. Кропивницький (засновник першої української професійної трупи
Товариство українських акторів).
29
 Засновник українського професійного театру М. Садовський (Тобілевич): 1907 р. —

заснував у Києві перший український стаціонарний театр.
 Акторка і театральна діячка М. Заньковецька.
Музика:
 Оперний співак, композитор С. Гулак-Артемовський (автор першої української опери

«Запорожець за Дунаєм»).
 Композитор М. Лисенко (опери «Пан Коцький», «Коза-дереза», «Тарас Бульба», «Різдвяна
ніч»).
 М. Леонтович {«Щедрик», «Дударик», «Мак»).
 Видатна оперна співачка С. Крушельницька.
Архітектура:
 Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях (1864-1873).

 Володимирський собор у Києві (1862-1896).
 Будівля оперного театру в Одесі (1883-1887).
 Будинок з химерами в Києві (1901-1903).
 Будинок Полтавського губернського земства (1903-1908).
 Будинок страхового товариства «Дністер» у Львові.
 Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві (1888) скульптора М. Микешина.
Образотворче мистецтво:
 І. Рєпін «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» (1891).

 С. Васильківський «Козаки в степу» (1890).
 М. Пимоненко «Святочне Ворожіння» (1888).
 О. Мурашко «Дівчина в червоному капелюсі» (1902-1903).
 І. Труш «Портрет Лесі Українки» (1900).
Тема 10. Україна на початку ХХ ст.

Тема самостійного вивчення: Духовне і культурне життя України на початку ХХ ст.
Мета: ознайомити з особливостями духовного і культурного життя України на
початку ХХ століття; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати

30
1) Особливості розвитку української культури на початку ХХ ст.

3) Діяльність національних і спортивно-патріотичних організацій («Сокіл», «Січ»,
«Пласт»)
6) Релігійне життя України на початку ХХ ст.
1. Яким було становище української освіти у складі Російської та Австро-Угорської імперій у

на початку XX ст.?
2. Як вплинула революція 1905-1907 рр. в Росії на піднесення національно-культурного
життя України?
3. Охарактеризуйте стан розвитку музичної культури і театру в Україн?
4. Які нові течії з’явилися в архітектурі та живописі України на початку XX ст?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: модернізм,

необароко, НТШ, «Просвіта», «Сокіл», «Січ», українська преса, протестантизм.
– С. 174 – 179.
Розвиток української культури в перше десятиліття XX ст.
На початку XX ст., в умовах наростання загального революційного піднесення в

Наддніпрянській Україні посилюється також національно-культурний рух. Значною
українською національно-культурною подією стало відкриття пам'ятника класикові нової
української літератури І.Котляревському в Полтаві влітку 1903 р. Відкриття пам'ятника
обернулося широкою всеукраїнською національною маніфестацією, оскільки до Полтави
з'їхалося багато гостей з усіх регіонів України, різних місць Росії, а також прибули делегати з
Галичини та Буковини.
Нові можливості для боротьби українців за свої національно-культурні права з'явилися
під час революції 1905-1907 рр. Оголошення у жовтні маніфесту, в якому царський уряд
обіцяв запровадити політичні свободи, в тому числі і свободу слова, Україна зустріла з
надією на поліпшення політичної ситуації, а українська інтелігенція скористалася
демократичними свободами для організації видання національної преси.
Книговидавництво
Започаткував національну пресу лубенський часопис «Хлібороб», який видавав

М.Шемет. Перший номер газети вийшов наприкінці 1905 р. У грудні 1905 р. у Києві почала
виходити щоденна газета «Громадська думка». У її виданні провідну роль відігравали
лідери УДРП С.Єфремов, В.Леонтович і Є.Чикаленко. Після заборони цього друкованого
органу почала виходити «Рада». Крім Києва українські газети видавалися в Харкові, Одесі,
31
Катеринославі, Полтаві та інших містах України, а також у Петербурзі та Москві. На початок

1906 р. їх налічувалося 18.
Крім газет в Україні друкувалися й журнали, наприклад місячник «Нова громада». У
1907 р. перейшов на українську мову найдавніший на той час в Україні журнал «Киевская
старина». Він почав видаватися під назвою «Україна».
Велике значення для розвитку культури на західноукраїнських землях також мала
періодична преса. На 1913 р. західні українці вже мали 80 періодичних видань, із них 66 у
Галичині, а решта - на Буковині та Закарпатті.
Під впливом піднесення національно-визвольного руху значно урізноманітнилася

тематика та спрямованість української літератури. Письменники все гостріше висловлювали
своє ставлення до соціальних проблем того часу, не обмежувалися лише описом життя
селянства, а звертали увагу на інші верстви населення.
Прикладом такого реалістичного підходу до зображення тогочасного життя
українського суспільства була творчість В. Винниченка («Краса і сила», «Голота»,
«Талісман»). Після поразки революції 1905-1907 рр. у творах «Чесність з собою»,
«Рівновага», «Щаблі життя», «Брехня», «Великий молох» письменник показав суперечливий
і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.
Яскравою постаттю тогочасної доби серед літераторів був М. Коцюбинський
(«В дорозі», «Сон», «Сміх», «Подарунок на іменини», «Лялечка», «Fata morgana»). Глибокою
і витонченою була поезія Лесі Українки («Осіння казка», «В катакомбах», «Пісні про
волю», «Лісова пісня»). Неперевершеним майстром короткої психологічної новели був В.
Стефаник (збірки «Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»).
Надзвичайно яскраво розкрила психологію дрібних власників-селян, їхнє непереборне
прагнення мати свою землю О.Кобилянська в повісті «Земля». На початку XX ст. в
українська літературу ввійшов О. Олесь - поет-лірик (збірка «З журбою радість
обнялась» та ін.).
Освіта
Рівень писемності населення України на початку XX ст. залишався дуже низьким. 70%
населення не вміли читати й писати, в початкових, неповних середніх і середніх школах
навчалося дуже мало учнів. Так, у 1910 р. у Київському навчальному окрузі освіту
отримували лише 10% дітей шкільного віку. У 1914-1915 рр. на території Наддніпрянської
України нараховувалося 252 середніх школи, в яких навчалося 140 тис. учнів. У 27 вищих
навчальних закладах було 35,2 тис. студентів. Але загалом рівень освітив Україні залишався
незадовільним.
На західноукраїнських землях стан народної освіти був не кращим. На початку XX ст.
третина галицьких сіл не мала початкових, а кожне шосте село - будь-яких шкіл. 150 тис.
дітей шкільного віку ніде не навчалась. У Галичині налічувалося 49 середніх шкіл, і тільки в
4 з них навчання велося українською мовою. На Північній Буковині існувала лише 1
українська гімназія, а на Закарпатті у початкових школах мовою викладання була угорська.
Наука
У цей період надзвичайно плідно розвивалася історична наука. Одну з перших

узагальнюючих популярних праць з історії України «Нарис історії українського народу»
написав і видав у Петербурзі М. Грушевський. Вчений продовжував плідно працювати над
виданням багатотомної фундаментальної «Історії України-Руси». Автором ґрунтовних робіт
з історії рідного краю виступив І. Франко, який залишив серію нарисів, присвячених
визначним діячам різних часів і народів: І. Федорову, Л. Кобилиці, С. Болівару та ін.
32
Завершений О. Єфименко наприкінці 90-х рр. рукопис «Історія українського

народу» було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905-1907 рр. Там же
вийшов її двотомний збірник праць «Південна Русь». Демократичний підхід щодо
висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII-XVIII ст.
простежується у працях В. Барвінського. Слобідська Україна була в центрі
досліджень відомого історика Д. Багалія, автора фундаментальних праць з історії Харкова,
української культури Слобожанщини.
Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний «Словник української
мови», упорядкований Б. Грінченком, тритомна «Українська граматика» А. Кримського,
упорядковані й науково прокоментовані В. Гнатюком багатотомні фольклористичні та
етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини та
Закарпаття. У 1908 р. у Петербурзі опубліковано українською мовою «Історію України-
Руеи» М. Аркаса. Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у Подніпров’ї
перші пам’ятки трипільської культури.
Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Шевченка. До 1914 р.
воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді «Записок». У 1907 р. було створено
Українське наукове товариство у Києві. Ці товариства координували наукові дослідження в
Україні, виконуючи, власне, академічні функції.
На початку XX ст. в українській науці працюють І. Пулюй - винахідник променів,
пізніше названих рентгенівськими, В. Вернадський - геохімік та мінералог, засновник
вчення про ноосферу. У Київському університеті працює математик Д. Граве, який заснував
Київську алгебраїчну школу. У розвиток різних галузей математики вагомий внесок зробили
харківські вчені В. Стеклов, Д. Синцов, С. Бернштейн. Засновником харківської ніколи
радіофізики став Д. Рожанський. З питань органічної хімії пінні праці опублікував професор
Київського університету С. Реформаторський, з фізичної хімії - професор Харківського
університету І. Осипов.
Багато українських вчених працювали в галузі біології та медицини: морфолог
Д. Сєверцев, ембріолог і цитолог рослин С. Навашин, ботанік-морфолог В. Арнольді.
Визначні досягнення мали вчений-фізіолог В. Данилевський - в ендокринології, М.
Трінклер - у хірургії, Л. Гіршман - в офтальмології та ін.
Першим у світовій практиці епідеміолог і мікробіолог Д. Заболотний відкрив шляхи
поширення чуми й запропонував ефективні методи боротьби з нею. Разом з М. Гамалією,
В. Високовичем та іншими вченими він брав участь у боротьбі з епідеміями в Індії, Китаї,
Аравії, Месопотамії.
Музика
Демократичні тенденції української музичної культури найповніше проявилися у

творчості М. Лисенка - композитора, диригента, піаніста, педагога, збирача та дослідника
фольклору, засновника української класичної музики. Його творчий спадок багатогранний:
опери, кантати, хори та пісні, романси, оркестрові та камерно-інструментальні п'єси, музика
для дітей, сольні та хорові обробки народних пісень. У 1904 р. в Києві була відкрита
Музично-драматична школа М. Лисенка. У 1905 р. М. Лисенко очолив Київське музичне
товариство «Боян», у 1908 р. заснував «Український клуб». Його творча та суспільна
діяльність вплинули на розвиток української музичної культури.
В умовах гострої суспільно-політичної боротьби на початку XX ст. принципи ідейності,
реалізму та народності в музиці втілювали К. Стеценко (дитячі опери, кантати, хори,
романси), А. Кошиц (хорова музика), П. Сеница (опери «Життя - це сон», «Наймичка»,
1916; дві симфонії, 1905, 1911; хори, романси, камерно-інструментальні твори), Б.
Подгорецький (опери «Купальська іскра», 1901, «Бідна Ліза», 1916; хори, пісні, романси),
Ф. Колесса (хори, обробки українських народних пісень), О. Нижанковський (хори, пісні),
Г. Топольницький (кантата «Хустина», хорові твори), Я. Лопатанський (опера «Еней у
мандрах», 1911; романси), С. Людкевич (симфонії, вокально-симфонічна, камерно-
33
інструментальна, хорова та вокальна музика), В. Барвінський (симфонічні, інструментальні

та вокальні твори).
Видатним явищем української музики була самобутня творчість М. Леонтовича -
творця жанру хорової мініатюри без інструментального супроводу.
Театральне мистецтво
Великий вплив на розвиток української сценічної культури мав перший український

стаціонарний театр - Театр М. Садовського у Києві (1907-1919). Він розвивав прогресивні
демократичні традиції реалістичного мистецтва М. Щєпкіна та М.Кропивницького.
Зберігаючи яскраво виражений музично-драматичний характер, цей театр здійснив
постановки опер С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, М. Аркаса, Д. Сичінського,
Г. Козаченка, С. Монюшка, Б. Сметани. В репертуарі театру були також п'єси Л.
Старицької-Черняхівської та драми В. Винниченка.
У Галичині та на Буковині в цей період продовжував свою діяльність Театр товариства
«Руська бесіда» під керівництвом М. Садовського (1905-1906) та І. Стадника (1906-1912).
Тут виступала М. Заньковецька (1905-1906), починали свою діяльність А. Бучма та Лесь
Курбас. Крім цього театру, діяли ще й напівпрофесійні та аматорські театри - Буковинський
народний театр, Гуцульський театр, «Тернопільські театральні вечори» та ін.
У 1916 р. група театральної молоді, очолювана Лесем Курбасом, організувала у Києві
студію, на базі якої виникло товариство «Молодий театр», яке намагалося створити
новаторський театр на основі сучасних досягнень сценічного мистецтва.
В архітектурі початку XX ст. останнім проявом історизму став неокласицизм, який

розвивав традиції класицизму кінця XVIII ст. (Промислова виставка, 1913,
арх. Ф. Вишинський; Педагогічний музей, 1913, арх. П. Альошин; Вищі жіночі курси,
1913, арх. А. Кобелєв, усі в Києві; житлові будинки у Катеринославі, 1913-1915,
арх. А. Красносельський; Харкові, 1914, арх. В. Естрович).
На початку XX ст. пошуки національного стилю привели до створення трьох творчих
напрямків. Перший - неоукраїнський стиль: Харківська школа, для якої характерна
орієнтація на досвід народної творчості (будівля Полтавського земства, 1909,
арх. В. Кричеський; Художнє училище у Харкові, 1914, арх. К. Жуков; сільські школи у
Канівському та Лохвицькому повітах, 1913-1914, худ. А. Сластіон), Львівська школа (будівля
товариства «Днестр», 1906, арх. І.Левинський та ін.; Вищий музичний інститут ім.
М.Лисенка, 1916, арх. І. Левинський - обидва у Львові).
Другий напрямок - необароко, яке ґрунтувалося на традиціях українського бароко XVII
- початку XVIII ст. (Житловий будинок у Києві, 1914, арх. П. Альошин, не зберігся; лікарня у
Лубнах на Полтавщині, 1915, арх. Д. Дяченко). На початку XX ст. отримав певний розвиток і
третій напрямок, який походив з художньої спадщини Давньої Русі Х-ХII ст. (Церква у
с. Натальївка на Харківщині, 1908-1912, арх. А. Щусєв, скульптори С. Коненков, А. Матвеєв;
Троїцький собор у Почаєві на Тернопільщині, 1906, арх. Щусєв, худ. М. Реріх, Жіноче
училище у Лубнах, 1907, арх. Бекетов).
На рубежі ХІХ-ХХ ст. в Україні розповсюдився стиль модерн (готель в Одесі, 1901,
арх. Л.Влодек; дім архітектора В.Городецького, 1902-1903; Цирк, 1903, арх. Е.Брадтман,
обидва у Києві; вокзал у Ковелі, 1903, арх. О.Вербицький, не зберігся; Магазин, нині
Історичний музей у Харкові, 1912, арх. В.Покровський). Модерн розвивався у містах
34
Західної України під впливом архітекторів Відня (вокзал, 1904, філармонія, 1907, обидва -
арх. В.Садловський, житлові будинки по вул. Валовій, 1910-1914, усі у Львові).
Паралельно з модерном у 10 ті рр. XX ст. певний розвиток в українській архітектурі
отримав раціоналізм (театр-клуб у Катеринославі, 1909-1912, арх. А.Гінзбург;
адміністративна будівля у Києві, 1911-1913, арх. Д. Торов, І. Зекцер). Архітектурні напрямки
та течії цього періоду суттєво вплинули на подальший розвиток української архітектури.
В образотворчому мистецтві під впливом французьких імпресіоністів та

постмодерністів зростав інтерес до передачі мінливого стану природи, евітлоповітряної
перспективи, до використання фактурної виразності живопису. Посилився інтерес до життя
міських окраїн (А. Маневич), до імпресіоністичного відображення природи (М.
Бурачек). Отримав подальший розвиток жанр живописного портрету. Це портрети О.
Мурашка («Портрет дівчини у червоному капелюшку», 1902-1903; портрет
Я.Станіславського, 1906 та ін.) та його жанрові полотна («Карусель», 1906; «Селянська
сім’я», 1914), портрети та жанрові полотна Ф. Кричевського («Наречена», 1910; «Портрет Л.
Старицької», 1914) та ін.
Демократичний напрямок у мистецтві Західної України очолив І. Труш - автор
жанрових картин «Трембітарі», «Гуцулка з дитиною», портретів В. Стефаника, М. Лисенка,
Лесі Українки, пейзажів «Одинока сосна», «Дніпро» та ін. Гострота малюнка, декоративність
та експресія художнього виразу характерні для жанрових сценічних портретів та
натюрмортів А. Новаківського («Автопортрет з дружиною», 1911; «Коляда», 1907-
1910; «Втрачені надії», 1903-1908). Переборюючи вплив віденського класицизму, реалістичні
принципи в скульптурі Західної України утверджували Г. Кузнєвич («Гончар», 1901), П.
Вийтович («Після купання»; декоративні скульптури для залізничного вокзалу та оперного
театру у Львові), М. Паращук (портрети В. Стефаника та С. Людкевича, 1906; І. Франка та
М. Лисенка, 1913; цикл композицій «Поневолені»).
На початку XX ст. продовжує розвиватися монументально-декоративний живопис:
панно та орнаменти у будинку колишнього Полтавського земства (1903-1908, худ.
В. Кричевський, С. Васильковський, М. Самокиш, М. Уваров та ін.), розписи Троїцького
собору у Почаївській лаврі (м. Почаїв, Тернопільської обл.), спорудженої за проектом арх.
О. Щусєва (1910, худ. М. Реріх, В. Щербаков).
Продовжує розвиватися станкова скульптура - портрети і статуї Ф. Балавенського
(бюсти Т. Шевченка, М. Лисенка, І. Котляревського, 1903; надгробок М. Кропивницького на
харківському кладовищі, 1914).
На рубежі ХІХ-ХХ ст. у творчості окремих художників помітно знизився інтерес до
ідейно-смислової сторони мистецтва, вони захопилися поверхневою стилізацією (
В. Замирайло, Є. Судомора, Г. Золотов) та ідеалізацією старовини (П. Холодний). У той же
час значна частина художників у своїй творчості відображала гострі соціальні теми (картини
Г. Светлицького «У місто», 1907; «Музиканти», 1912 та ін.). Складні шляхи розвитку
українського мистецтва свідчили про те, що принципи реалізму та національної
характерності були в ньому визначальними; воно стало активним фактором духовного
життя, виразником визвольних прагнень народу.
Тема 11. Україна в роки Першої світової війни. Початок української революції.
Тема самостійного вивчення: Політична боротьба в Україні в липні-жовні 1917 року.
Мета: поширити знання про суспільно-політичні процеси в Україні в липні-жовтні
1917 року; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні
процеси; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
35
1) Збройний виступ самостійників у Києві в липні 1917 року.

2) Корніловський заколот.
3) Конгрес народів Росії.
1.Які причини зумовили виступ самостійників у липні 1917р.?

2. Охарактеризуй вплив корніловського заколоту на Україну?
3. Які наслідки мав З’їзд народів Росії?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: самостійники,

заколот, з’їзд народів, демократична нарада.
222.
Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії

У липні 1917 р. В. Винниченко разом з генеральними секретарями X. Барановським і
М. Рафесом вдруге поїхав до Петрограда. Переговори з Тимчасовим урядом нічого не дали.
На основі II Універсалу Мала рада виробила Статут вищого управління України, який
Тимчасовий уряд Росії не затвердив. Статут був прообразом української конституції:
визначав функції вищих органів державного управління, межі їхньої компетенції, порядок
роботи й взаємовідносин з органами в Петрограді тощо.
Натомість Тимчасовий уряд 4 серпня 1917 р. видав Тимчасову інструкцію для
Генерального секретаріату, яка суттєво обмежувала права України:
1. Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради.
2. Генеральний секретаріат має бути призначено Тимчасовим урядом на подання
Центральної Ради.
3. Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав.
4. До складу Генерального секретаріату входило не 14, а лише , 9 секретарів, 4 з яких мали
бути представниками меншин.
5. Українська територія мала становити лише п’ять губерній (Київська, Волинська,
Подільська, Полтавська, частково Чернігівська).
6. З компетенції Центральної Ради вилучалися військові, судові, продовольчі справи, а також
пошта, телеграф, суд, шляхи, транспорт.
«Тимчасова інструкція» викликала в Україні тривалі дебати, але Центральна Рада
прийняла її, хоча й з окремими застереженнями. Склалася ситуація, за якої Центральна Рада
не мала сили, щоб відкрито виступити проти Інструкції, а Тимчасовий уряд був не в змозі
реалізувати її положення на практиці.
Заколот Корнілова
36
(намагання правих сил встановити військову диктатуру) (25—30 серпня (7—12 вересня) 1917
р.)
Причини заколоту:
• загальнонаціональна криза;
• хаос у народному господарстві;
• соціальні і міжнаціональні конфлікти;
• війна;
• безсилля державної влади, її нездатність вирішувати нагальні проблеми.
Усе це створило сприятливі умови для заколоту, який очолив генерал Корнілов.
25 серпня (7 вересня) 1917 р. Новопризначений верховний головнокомандувач генерал

Л. Корнілов надіслав до військового міністерства телеграму з вимогою передати йому всю
повноту влади.
Події Корніловського заколоту в Україні
Л. Корнілов сподівався на підтримку в Україні, а саме:
• на командувачів Південно-Західного та Румунського фронтів генералів Денікіна і

Щербакова;
• на штаби Київського та Одеського військових округів, з якими підтримував тісні зв’язки;
• на перетворення Києва й Одеси на опорні пункти перевороту.
1. Головнокомандувач Л. Корнілов віддав наказ у Київський та Одеський військові округи з
вимогою направити до Петрограда надійні військові частини для здійснення заколоту.
2. Командувачам Південно-Західного та Румунського фронтів поставив завдання встановити
свій контроль над українськими губерніями.
3. Центральна Рада запропонувала українським частинам і організаціям не виконувати
наказів Корнілова.
4. З ініціативи Рад робітничих, солдатських депутатів було створено комітети для боротьби із
заколотом. Створено Комітет з охорони революції у складі всіх організацій і партій
революційної демократії, який придушив заколот.У цьому взяли участь усі українські партії.
5. Комітети арештували генералів — учасників заколоту:
• 28 серпня 1917 р. в Бердичеві заарештовано командувача Південно-Західного фронту
Денікіна, начальника штабу Маркова та багатьох штабних офіцерів;.
• у Житомирі солдати заарештували групу генералів та офіцерів;
• у Києві заарештовано начальника штабу округу генерала Оболешева (мав очолити заколот
в Україні) і відомого монархіста-чорносотенця Шульгіна.
6. Загони самооборони і Червоної гвардії не пропускали війська заколотників через
територію України до Петрограда.
7. Донський генерал Каледін не зміг виступити на допомогу Корнілову, бо його війська було
зупинено спеціальним військовим загоном, сформованим комітетом для боротьби з
заколотом.
Наслідки
• Серпневий заколот військовиків провалився завдяки єдності всіх дій лівих сил.
• Підвищився авторитет більшовиків.
37
• Сталася «більшовизація Рад». 8 вересня. Київська рада робітничих депутатів прийняла

більшовицькі резолюції.
• Зросла чисельність червоногвардійців. У жовтні 1917 р. вони вже мали в Україні понад 15
тис. червоногвардійців, з них 3 тис. — в Києві.
• За таких умов В. Ленін висунув гасло «Вся влада Радам!» через збройне захоплення влади.
З’їзд народів Росії
(скликаний у Києві 8—15 (21—28) вересня 1917 р.)
Брали участь литовці, естонці, молдавани, білоруси, грузини, євреї, буряти, донські
козаки.
Роботою з’їзду керував М. Грушевський. Центральна Рада взяла на себе ініціативу
стати координаційним центром для народів, які прагнули до автономії та федеративної
перебудови Росії.
1. Ішлося про шляхи перетворення Російської централізованої держави на
федеративний союз демократичних республік.
2. Прийнято рішення про те, що скликання Всеросійських установчих зборів не
повинно перешкоджати скликанню крайових Установчих зборів.
3. Було утворено громадську організацію — Раду народів із центром у Києві. До неї
мали входити по 4 представники кожної національності незалежно від їх чисельності.
Головою Ради обрано М. Грушевського.
Значення:
• З’їзд фактично підтримав Перший універсал Центральної Ради, в якому
проголошувалося право українського народу на скликання Українських установчих зборів.
• Центральна Рада намагалася сприяти національно-визвольному рухові інших народів,
не обмежуючись лише вирішенням власне українських питань.
Демократична нарада
(вересень 1917 р.)
Скликалася Тимчасовим урядом, щоб стабілізувати внутрішнє становище в Росії та

піднести авторитет влади.
Проводилася в Петрограді, на яку були запрошені; представники політичних партій,
громадських організацій.
Центральна Рада відправила на нараду свою делегацію, що виступила з виробленою
платформою (пропозиціями) від її імені:
• Надання всіх земель у розпорядження земельних комітетів, обраних селянами.
• Введення державного контролю за промисловістю і торгівлею.
• Вихід із Першої світової війни, укладення миру.
• Негайне скликання Всеросійських Установчих зборів.
• Визнання права націй на створення незалежної держави.
• Визнання вищою владою в Україні Центральну Раду і Генеральний секретаріат.
1. Демократична нарада платформу Центральної Ради не схвалила.
2. Був обраний Предпарламент — дорадчий орган при Тимчасовому уряді.
3. Відносини між Тимчасовим урядом і Центральною Радою й надалі загострювалися.
Тема 12. Українська державність в 1917-1921 роках.

Тема самостійного вивчення: Нові тенденції та чинники розвитку культури і
духовного життя в 1917—1921 рр.
Мета: поширити знання про розвиток української культури в роки Української
революції 1917 - 1921 рр; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично
оцінювати історичні процеси; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості
та гідності.
38
1) Зміни в розвитку культури України доби революції 1917 – 1921 рр.

2) Освітня політика українських урядів 1917 1921 рр.
3) Розвиток української науки в 1917 – 1921 рр.
4) Релігійне життя в Україні 1917 – 1921 рр.
1.Які чинники зумовили розвиток української культури після Лютневої революції 1917р.?
2. Охарактеризуй зміни в загальноосвітній школі України в 1917-1920 рр.?
3. Які процеси відбувалися в 1917-1920 рр. у вищій школі.?
4. Коли була утворена Українська академія наук.?
5. Назвіть відомих українських учених - членів академії?
6. Назвіть українських літераторів, що почали творити в 1917 -1920 рр. Які літературно-
художні напрями вони представляли?
7. Охарактеризуй релігійне життя України в 1917-1921 рр. Які чинники справляли на нього
вплив?
8. Коли була проголошена автокефалія Української православної церкви?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: панфутуризм,

символізм, неокласицизм, ВУАН, «Плуг», «Гарт», УАЦ.
Умови розвитку культури
1. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізаторською і русифікаторською

політикою.
2. Складна політична ситуація, пов’язана з громадянською війною.
3. Збройні інтервенції інших держав.
4. Господарська розруха.
5. Нестача коштів на розвиток культури.
6. Загибель та еміграція багатьох діячів науки і культури в 1917-1921 pp.
7. Загибель у вирі війни багатьох Нагромаджених віками культурних цінностей або
вивезення їх за кордон.
Чинники, що гальмували культурні процеси
 Труднощі війни, господарська розруха, нестача коштів на розвиток культури.

 Нестача наукових і освітянських кадрів.
 Класовий підхід до працівників інтелектуальної сфери.
 Постійні зміни влади.
 Жорстока боротьба, що призвела до загибелі багатьох діячів культури та культурних пам’яток або
виїзду їх за кордон, а також вивезення з України значної частини культурних цінностей.
39
 У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, байдужість до чужого горя, зневага до

людського життя.
 Своєрідність культурного процесу
 Кожний політичний режим, що утверджувався в Україні, прагнув вести власну лінію в сфері
культури.
 Кожна влада прагнула підпорядкувати своїм інтересам усі культурно-освітні та мистецькі заклади.
 Приплив в усі сфери розвитку культури представників робітників і селян, які часто не мали
достатньої освіти.
 Зріс потяг народних мас до культурних надбань людства.
 Культурна діяльність Центральної Ради і Директорії УНР мала здебільшого декларативний
характер.
 Набагато сприятливіші умови для розвитку культури склалися в Українській державі П.
Скоропадського.
 Боротьба двох напрямів у культурі — національної, заснованої на традиціях XIX ст., і нової,
пролетарської, що виникла в період революції і громадянської війни за сприяння радянської влади.
 Перетворення культури на арену політичної боротьби, а потім на засіб утвердження нових,
соціалістичних відносин.
 Більшовики тісно пов’язували ідеологію і культуру.
Культурні здобутки українських урядів в освітній політиці

1917-1921 pp..
Центральна Рада:
• взяла курс на відродження національної школи;

• створено Міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович;
• освітня політика здійснювалася в напрямку її демократизації;
• проголосила про створення єдиної обов’язкової безоплатної, загальноосвітньої, світської
демократичної школи; :
• всього у 1917 р. в Україні було відкрито 39 українських гімназій;
• активним провідником здійснення освітньої політики стала професійна організація вчителів
- Всеукраїнська вчительська спілка, яка організовувала мережу курсів з перепідготовки
вчителів для роботи в нових умовах;
• Всеукраїнська вчительська спілка започаткувала розробку українських словників з різних
галузей знань;
• діяли культурно-освітні організації «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні
гуртки і курси, видавали українські книги та журнали;
• велика увага приділялася виданню українських підручників. Лише Товариство шкільної
освіти у Києві на початку 1918 р. видало 2 млн примірників навчальних видань;
• позашкільна освіта організовувалася місцевими «Просвітами», кооперативами, селянською
та вчительською спілками;
• при багатьох школах створювалися українські дитячі народні садки;
• у вищих навчальних закладах викладання велося українською і російською мовами.
За гетьмана П. Скоропадського:
• змінилася освітня політика в напрямку жорсткої централізації;
• скасовувалися відділи освіти національних меншин та ради освіти;
• учителів призначали не місцеві органи, як було раніше, а Міністерство освіти;
• проте велася політика на розбудову української школи;
• за кошти держави відкривалися нові навчальні заклади;
40
• заохочувалася приватна ініціатива у заснуванні українських гімназій та інших середніх

шкіл;.
• відкрито близько 150 нових шкіл;
• у середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, вводилися
українознавчі предмети: українська мова, історія та географія України, історія української
літератури;
• відкрито цілу низку вищих навчальних закладів:
 6 жовтня 1918 р. — 1 -й державний український університет у Києві;
 22 жовтня 1918 р. — 2-й державний український університет у Кам’янці-Подільському;
 у Полтаві засновано історико-філологічний факультет майбутнього українського
університету.
Директорія УНР:
• процес централізації освіти, запроваджений за Гетьманату, знову змінився на

децентралізацію. Управління освітянськими справами передавалося місцевим органам;
• ще інтенсивніше проводилася українізація школи;
• у зв’язку зі швидким перебігом політичних подій закріпити результати українізації шкіл не
вдалося;
• у січні 1919 р. прийнято Закон про державну українську мову в УНР.
Наука
Розвиток науки зосередився в Українській академії наук (заснована в листопаді 1918

року), першим президентом якої став В. Вернадський.
УАН було поділено на три відділи.
Перший займався духовним життям і культурою українського народу.
Другий — фізико-математичними і природничими науками.
Третій — соціально-економічними дослідженнями.
УАН в цей час зазнала перших політичних репресій. Заарештовано С. Єфремова,
позбавлено громадянських прав В. Косинського. Після наполегливих прохань влада обом
академікам дозволила поки що. працювати.
Видатними вченими цього періоду були:
хімік Л. Писаржевський, біохімік О. Палладій, мостобудівник Є. Патон, філолог, історик,
сходознавець А. Кримський історик Д. Багалій, математик Д, Граве та інші.
Багато вчених опинилося в еміграції.
1. У період Української революції жили й творили майстри старшого покоління —

письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко.
2. Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці роки були:
А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скляренко.
3. У цей час в українську літературу прийшло багато талановитої молоді:
П. Тичина, М. Рильський, В. Чумак, М. Семенко та інші. У своїх творах вони відображали
буремні події цього періоду.
4. В Україні виникли різноманітні масові літературні організації:
«Плуг» у Харкові, «Гарт», створена у 1923 р. Спілка пролетарських письменників
України тощо.
Напрями в літературі
41
1. Революційний романтизм.
Представником цього напряму був В. Сосюра.
2. Неокласицизм (М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара).
3. Символізм (П. Тичина, Я. Савченко, Д. Загул).
4. Панфутуризм (М. Семенко).
1. Умови революції сприяли бурхливому розвитку театрального мистецтва.

2. У репертуарі театру М. Садовського були п’єси Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого,
Панаса Мирного, І. Франка, М. Старицького, М. Кропивницького та інших.
3. Л. Курбас створив у Києві товариство «Молодий театр», у репертуарі якого була
світова і вітчизняна класика.
4. За часів Гетьманату засновано Український театр драми та опери, який радянським
урядом перетворено на 1-й театр Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка.
5. Талановитими акторами цього періоду були:
Г. Борисоглібська, О. Мар’яненко, О. Сердюк.
6. Продовжували свою діяльність: Харківський міський театр, Одеська російська опера,
Маріупольський драматичний театр, Полтавське українське драматичне товариство.
7. У 1919 р. було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став
Гнат Юра. Театр заснований у Вінниці, у 1923 р. він переїхав до Харкова, а 1926 р. — до
Києва.
Музичне і хорове мистецтво
1. У 1918 р. відкрито Державний симфонічний оркестр під проводом О. Горілого, який

за радянських часів перейменовано на Республіканський симфонічний оркестр ім. М.
Лисенка.
2. Симфонічні оркестри діяли у Харкові, Катеринославі, Одесі.
3. 1918 р. В Києві створено Перший український національний хор під керівництвом О.
Кошиця.
Того самого року створено Другий національний хор. У 1919 р. обидва хори
об’єдналися в Державну мандрівну капелу («Думка»).
4. У 1920 р. засновано Київський музично-драматичний інститут.
5. В Україні в той час працювали композитори:
М. Леонтович, Я. Степовий, А. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський.
1. На початку XX ст. в Україні поширюються ідейні та художньо-естетичні течії, якими

жила Європа. Поряд з реалізмом утверджується модернізм.
2. У грудні 1917 р. відкрито Українську академію мистецтв. Вона стала центром
підготовки фахівців з малярства, різьбярства, гравюри, художніх промислів, будівництва.
3. Знаменитими художниками цього періоду були:
Михайло Бойчук, Микола Бурачек, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр
Мурашко, Георгій Нарбут.
4. Активно розвивався жанр політичного плаката. Художньо оформлені політичні
плакати були близькими і зрозумілими широкій громадськості.
5. У травні 1919 р. уряд радянської України прийняв декрет «Про знесення з майданів
та вулиць пам’ятників, збудованих царем та царськими посіпаками».
Натомість повсюдно встановлювали монументи Маркса, Енгельса, Леніна.
42
6. Перший пам’ятник Т. Шевченку роботи скульптора І. Кавалерідзе встановлено 1919

р. у Ромнах.
7. Прославився в цей час Г. Нарбут, який на замовлення урядів УНР і Української
держави зробив художнє оформлення різноманітних державних паперів — банкнот,
поштових марок, обкладинок для ратифікаційних актів, грамот тощо. Він є автором
українського державного герба і печатки багатьох ескізів військового строю. З грудня 1918 р.
став ректором Української академії мистецтв. Помер 1920 р. під час окупації Києва
польськими військами.
8. Ректором Української академії мистецтв був М. Бойчук.
Релігійне життя
У березні 1917 р. створено Виконавчий комітет духовенства і мирян, який розгорнув

активну діяльність зі створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ),
знищеної ще в XVII ст.
Прийнято рішення про скликання Всеукраїнського церковного собору. Собор розпочав
свою роботу в січні 1918 р. Утім зміна політичної ситуації і захоплення більшовиками Києва
не дозволили делегатам проголосити автокефалію.
У червні 1918 р. за гетьмана П. Скоропадського Всеукраїнський православний собор
відновив роботу, але зустрів великий опір з боку Московського патріархату. Після приходу
до влади в Україні Директорії ідея автокефалії почала нарешті перетворюватися на
реальність.
1 січня 1919 р. Директорія УНР проголосила автокефалію Української православної
церкви.
Проте політична нестабільність 1919 р. не дозволила реалізувати це рішення.
Зі встановленням радянської влади в Україні розпочався наступ проти церкви.
Раднарком проголосив Закон про відокремлення церкви від держави і школи від церкви.
Тисячі священиків і вірян стали жертвами червоного терору.
Тема 14. Закріплення радянської влади в Україні (1928-1939 рр.)

Тема самостійного вивчення: Культурне і духовне життя Радянської України в добу
НЕПу
Мета: поширити знання про розвиток культури в Радянській Україні в добу НЕПу;
формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси;
виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Політика українізації.
2) Українське культурне відродження 1920-х рр.
3) Розвиток української науки, освіти і мистецтва в 20 30-х ХХ ст
4) Антицерковна політика радянської влади
43
1.Що таке українізація.?

2. Хто став провідником політики українізації в УСРР.?
3. Які мистецькі організації виникли в Радянській Україні?
4. Яку церковну політику проводила радянська влада?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: коренізація,

українізація лікнеп, ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУАН, «Плуг», «Гарт», УАЦ.
262.
С. 224 – 225.
Політика коренізації (українізації) в УСРР
Коренізація — надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову,

готувати національні кадри, аби посилити вплив комуністичної партії в національних
районах.
1923 р. — проголошення курсу на коренізацію.
Мета
Пошук спільної мови із селянством; залучення на свій бік національної інтелігенції;
спроба більшовиків очолити й поставити під контроль національне відродження; надання
прав «культурно-національної автономії», щоб частково компенсувати республікам втрату
політичного суверенітету.
Провідники:
— О. Шумський — народний комісар освіти у 1924-1927 рр., який розпочав проведення
українізації.
— М. Скрипник — народний комісар освіти у 1927-1933 рр., виступав за розширення прав
УСРР в складі СРСР; закінчив життя самогубством.
Заходи:
 Набуття коренізації в Україні характеру українізації.
 Підготовка та залучення кадрів української національності до партійних і державних
органів та установ.
 Запровадження української мови в державних установах і навчальних закладах;
друкування газет, журналів, книжок українською мовою.
 Усебічний розвиток культури, але під контролем партійного керівництва.
 Вивчення національної історії, відродження традицій.
 Створення умов для розвитку мови й культури Національних меншин (формування
національних районів).
Кампанія з ліквідації неписьменності
Лікнеп - культурно-освітня кампанія, яку здійснювала більшовицька партія протягом

44
20-30-х рр. XX ст.; кампанію було спрямовано на подолання неписьменності серед широких
верств населення.
Наука
Економіст М. Волобуєв, який стверджував, що економічна політика СРСР основана на

нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.
Література й мистецтво
 Діяльність мистецьких спілок «Гарт», «Плуг», «Молодняк» та ін.

 1926 р. — створення Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) на чолі з М.
Хвильовим, яка ініціювала «літературну дискусію»; головна проблема — шляхи
подальшого розвитку української літератури; позиція М. Хвильового — українська
культура повинна розвиватися, спираючись на європейські досягнення.
 Лесь Курбас — видатний режисер, актор, теоретик театру, драматург; засновник театру
«Березіль».
 О. Довженко — видатний український режисер (фільми «Звенигора» (1927 р.),
«Арсенал» (1929 р.) та ін.).
 М. Бойчук — засновник самобутньої школи українського мистецтва («бойчукізм»); один
із засновників монументального мистецтва.
 Г. Нарбут: «Еней та його військо» (1919 р.).
 В. Касіян: літографія «Гуцул з квіткою», естамп «Карпатська мати».
 Ф. Кричевський: картина «Життя». Триптих «Любов. Сім’я. Повернення».
Архітектура та скульптура
 Будівля Держпрому в Харкові (1925-1928).

 Пам’ятник Т. Шевченку в Ромнах (скульптор І. Кавалерідзе).
Антицерковна кампанія
 Відверта антицерковна політика, пропаганда атеїзму.

 Арешти, переслідування, розстріли духовенства та вірян.
 Масове закриття храмів.
 Намагання внести розкол між різними конфесіями, підтримка сект.
 1921 р. — утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) на чолі з
митрополитом В. Липківським; тиск радянського керівництва при формальному
виявленні лояльного ставлення до УАПЦ; невизнання УАПЦ московським патріархом;
1930 р. — «саморозпуск» УАПЦ; хвиля арештів.
Тема 14. Закріплення радянської влади в Україні (1928-1939 рр.)

Тема самостійного вивчення: Ідеологізація національно-культурного життя
радянської України в 30-х рр. ХХ ст.
45
Мета: поширити знання про розвиток культури в Радянській Україні 1930-х рр.;
виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності..
1) Розвиток української науки, освіти і мистецтва в 20 - 30-х ХХ ст

2) Ідеологізація культурного життя в Україні. «Розстріляне Відродження».
3) Антицерковна політика радянської влади
1. Що таке Розстріляне Відродження.?

2. Як вплинуло на розвиток української культури встановлення сталінського тоталітарного
режиму?
3. Яку церковну політику проводила радянська влада?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: коренізація,

українізація лікнеп, соцреалізм, ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУАН, «Плуг», «Гарт», «Розстріляне
Відродження» УАЦ.
"Видавничий дім Весна", 2015. – С. 473 - 478
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. – С. 269 -
272
Згортання українізації
 Заміщення апарату комісаріату освіти — головного провідника українізації (на

обласному рівні — на 100%, на районному — на 90%); звільнення з роботи в
українських школах 4000 вчителів та 210 викладачів.
 1938 р. — запровадження обов’язкового вивчення російської мови; наближення
української абетки і граматики до російських.
 Зменшення кількості українських шкіл, україномовної продукції, закриття українських
театрів.
 Боротьба проти українських громадських діячів та інтелігенції, з «націоналістичним
ухильництвом», українським націоналізмом.
«Розстріляне відродження»
«Розстріляне відродження» — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління

1920 — початку 1930-х рр. в Україні, якому належать високохудожні твори в галузі
літератури, філософії, живопису, музики, театру, знищене сталінським режимом.
Ідеологічний тиск на науковців, освітян, митців та їх ув’язнення і фізичне знищення:
1933 р. — арешт М. Ялового, самогубство М. Хвильового; 1934 р. — розстріл драматурга К.
46
Буревія, поетів О. Близько, Д. Фальківського, новеліста Г. Косинки; за ґратами опинилися

письменники Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник; 1937 р. — страта понад 100
представників української інтелігенції (Лесь Курбас, М. Куліш, М. Яворський, В.
Підмогильний, М. Вороний та ін.)
Панування методу соцреалізму; звуження творчих можливостей до виробничого жанру;

провідні теми — індустріалізація й колективізація, прославлення партії й вождів: П. Тичина
(«Партія веде»), М. Рильський («Пісня про Сталіна»), А. Головко (роман «Бур’ян»), О.
Корнійчук та ін.
М. Самокиш: картина «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.» (1931 р.).
Хореографія
П. Вірський.
Музичне мистецтво
Твори композиторів М. Леонтовича, К. Стеценка, Г. Верьовки, Л. Ревуцького.
Будівля Верховної Ради УРСР в Києві (1936-1939).
Пам’ятник Т. Шевченку в Харкові (М. Манізер).
Антицерковна кампанія
 Формування атеїстичного світогляду.

 Проголошення другої п’ятирічки «безбожною».
 Державний тиск на православну церкву; утиски Української автокефальної
православної церкви (УАПЦ), унаслідок чого церква самоліквідувалася 1930 р.
 Розправа над священиками (арешт 2 тис. священиків, митрополита В. Липківського).
 Масове нищення культових споруд.
 Глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.
Тема 15. Західноукраїнські землі в 1921 - 1939 роках.

Тема самостійного вивчення: Культура західноукраїнських земель у міжвоєнний
період.
Мета: поширити знання про розвиток освіти, науки та мистецтва Західної України в
міжвоєнний період; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
47
1) Культурне життя Сх. Галичини і Волині в міжвоєнний період

2) Культурні процеси в Північній Буковині та Бессарабії в міжвоєнний період
3) Розвиток культури в Закарпатті в міжвоєнний період.
Форми контролю: індивідуальне опитування опитування, перевірка конспектів.
1. Що таке таємний український університет?

2. Які освітні організації діяли в Західній Україні в міжвоєнний період.?
3. Які наслідки мало проведення політики полонізації та румунізації в міжвоєнний перод?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: таємний

університет, просвіта, полонізація, румунізація
Прояви культурного життя на Галичині та Волині
Національний та соціальний гніт гальмував розвиток української культури, але не міг

зупинити її розвиток.
1. Головним осередком української культури залишалося наукове товариство ім. Т.
Шевченка, в якому працювало понад 200 науковців.
2. У Львові існував таємний український університет (1921— 1925 pp.), у якому
навчалося 1500 студентів.
3. Літературна діяльність західноукраїнських письменників тісно перепліталася із
політичною.
4. Західноукраїнські письменники поділялися на три напрямки:
• націоналістичний (Д. Донцов, О. Ольжич, О. Теліга);
• пролетарський (прорадянський) — Я. Галан, С. Тудор;
• ліберальний (І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева).
Під наглядом цензури у 1930 р. перебували 60 українських видавництв і близько 120
редакцій українських газет і журналів. Систематично друкувалися списки заборонених
українських книг, альманахів, календарів та інших видань, що виходили в Галичині і за її
межами. На початок Другої світової війни до них було занесено понад тисячу найменувань.
Щоб обмежити полонізацію освіти, громадськість Західної України стала засновувати
приватні українські школи.
Товариство «Рідна школа» до кінця 30-х років створило 41 народну школу, кілька
гімназій та ліцеїв.
На пожертвування української громади «Рідна школа» видавала шкільні підручники,
педагогічні журнали, засновувала шкільні бібліотеки.
Культурне життя Буковини та Бессарабії
Проводилася політика румунізації українського населення:

• українців вважали «румунами за походженням, які забули свою мову»;
• румунську мову оголошено державною;
• закривалися українські школи і культуро-освітні установи;
48
• у Чернівецькому університеті ліквідовано українські кафедри;

• людей переслідували за вживання української мови;
• накладено заборону на ввезення українських книжок і музичних творів;
• назви населених пунктів було румунізовано;
• румунізовувалися навіть прізвища та церковна служба. 80% українського населення
Північної Буковини та Бессарабії були неписьменними або малописьменними.
У 1919 р. видано закон, за яким на роботу до державних установ брали лише тих, хто
знав румунську мову.
У 1936 р. спеціальним циркуляром заборонено вживати історичні назви в офіційних
документах і в пресі.
У 1927 р. почалася деяка лібералізація окупаційного режиму, що сприяло відродженню
українського громадського життя. Відновлювалися культурні товариства, хори, театральні
групи. Виникали студентські товариства: «Кобзар», «Чорноморець», «Запорожець»,
«Залізняк», спортивне товариство «Довбуш» та ін. З’явилася українська преса: тижневик
“Рідний край”, Щоденна газета “Час” тощо.
Культурне життя Закарпаття
Певних успіхів досягнуто у сфері освіти.

Наприкінці 30-х років у Закарпатті існувало 483 початкові школи, в містах - 21
чотирирічна міська. Засновувалися українські гімназії.
Діяли такі українські організації, як Просвіта й Пласт. Створювалися українські
театральні осередки, хори тощо. Проте через відсутність вищих навчальних закладів
українська культура не могла повністю розвиватися.
Тема 16. Україна в роки другої світової війни (1939-1945).

Тема самостійного вивчення: Розвиток науки, освіти і мистецтва в Україні в роки
Другої світової війни (1939 - 1945).
Мета: поширити знання про розвиток освіти, науки та мистецтва України в роки
Другої світової війни; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
1) Наука і освіта України під час Другої світової війни.

2) Розвиток української літератури, театру, образотворчого мистецтва та кіно в роки
Другої світової війни
3) Пограбування культурних цінностей німецькими окупантами під час Другої
світової війни.
1.Куди було евакуювано освітні, наукові та культурні заклади України після початку війни?
2. Який внесок в перемогу над нацистською Німеччиною зробили українські науковці.?
3. Яку пропагандистську роль виконувало українське мистецтво під час Другої світової
війни?
4. Чому радянська влада не дозволяла публікувати твір О. Довженка «Україна у вогні»?
49
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: евакуація.
1. Земерова Т.Ю., Скирда І. М. Історія україни: практичний довідник. - Х.: ТОВ "Видавничий дім
Весна", 2015. – С. 546 – 549
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. – С. 321 – 326.
Освіта
Німецька окупація нищила українські школи. Тисячі українських шкіл було спалено,
перетворено на склади, госпіталі, казарми, стайні. Нацисти зруйнували понад 8 тис. шкіл.
Переважна більшість шкіл припинила роботу, а учні залишилися поза школою. Тільки у
Києві у 77 школах гітлерівці влаштували казарми, 9 — пристосували під склади, 8 —
перетворили на стайні, інші школи було зруйновано. Нова влада дозволяла лише початкову
освіту для дітей віком 9-12 років і то не скрізь.
28 вересня 1943 р. Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову про відбудову
шкіл у районах, визволених від ворога. Почалося звільнення і ремонт приміщень, які вціліли,
проводився облік дітей шкільного віку, вживали заходів з укомплектування шкіл учнями і
вчителями.
У роки війни вищі навчальні заклади України припинили роботу та евакуювалися до
глибинних районів СРСР. Понад 70 евакуйованих з України вищих навчальних закладів
продовжували готувати спеціалістів у містах Казахстану, Киргизії, Туркменії.
Київський, Харківський та Одеський університети евакуйовано в Кзил-Орду, де,
об’єднавшись, утворили єдиний Український державний університет, який продовжував
роботу аж до повернення в Україну.
У жовтні 1944 р., коли Україну було визволено від німецько-фашистських загарбників,
відновили роботу 113 вищих навчальних закладів.
Наука
З початком війни головні науково-дослідні центри України було передислоковано на

Схід. Лише у складі Академії наук УРСР до східних районів СРСР виїхало майже 400
академіків, членів-коресподентів і наукових співробітників.
Утворено Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН
УРСР О. Богомолець.
Плідно працювали українські вчені:
• група українських учених на чолі з М. Доброхотовим розробила технологію виплавлення
броньованих сталей;
• Інститут електорозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном застосував метод
автоматичного зварювання під флюсом під час збирання корпусів танків Т-34;
• академік О. Лаврентьєв розв’язав низку важливих проблем аеродинаміки і зробив значний
внесок у теорію крила, що сприяло розвитку військової авіації;
• значну допомогу оборонній промисловості надав колектив Фізико-технічного інституту АН
України, який розробив: висококалорійний терміт для мін і снарядів; радіолокатор;
досконаліші конструкції торпед; прилад для знешкодження морських мін;
• академік О. Богомолець разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов
сироватку для лікування ран;
• Інститут біохімії АН УРСР під керівництвом О. Палладіна створив препарат для згортання
крові;
• група науковців на чолі з М. Стражеско в Українському інституті клінічної медицини в
Уфі провела значну роботу з вивчення ранової інфекції і ранового сепсису;
50
• хірург-офтальмолог В. Філатов очилив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й

ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійцям.
В армії перебувало понад 300 співробітників Академії наук УРСР. На окупованій
території загинуло багато видатних учених. У березні 1944 р. з евакуації до Києва
повернулася Академія наук у складі 29 науково-дослідних інститутів.
1. Спілка письменників України в роки війни розгорнула роботу в Уфі.

2. 109 із 200 членів Спілки письменників України перебували на фронті.
3. Добровольцями пішли на фронт письменники: А. Головко, П. Панч, А.Малишко, Л.
Первомайський та інші. Умови роботи письменників на фронтах були такі: «День на
передовій, вечір у дорозі, ніч у землянці, де при світлі коптилки писалися вірші, статті,
нариси, замітки, а на ранок усе це вже читалося у полках і на батареях».
4. У гітлерівському тилу українські письменники боролися проти окупантів у складі
партизанських загонів, підпорядкованих як Москві (П. Вороний, Ю. Збанацький, В. Земляк
та інші), так і УПА. Вони були членами як більшовицького, так і оунівського підпілля.
5. В окупованому гітлерівцями Києві діячами ОУН було створено Українську національну
раду — національний громадсько-політичний центр. Почав виходити журнал «Українське
слово». Група письменників — членів ОУН організувала Спілку українських письменників
на чолі з О.Телігою. свого народу, до життя, яке вона собі уявляла правдивим, яскравим,
високоморальним. У грудні 1941 р. німці заарештували, а в лютому 1942 р. розстріляли у
Бабиному Яру групу українських націоналістів — Олену Телігу, поета Івана Ірлявського,
редактора газети «Українська дійсність» Івана Рогача, Ореста Чемеринського та інших. Дві
збірки О. Теліги — «Душа на сторожі» (1946 р.) і «Прапори духу» (1947 р.) — побачили світ
уже після смерті поетеси. Поезія О.Теліги довго замовчувалася. Пам'ять про велику поетесу
повернулася до нас, її подвиг не залишився забутим.
6. У радянському тилу працювали українські письменники М. Бажан, П.Тичина, О.
Корнійчук та інші. В Уфі українські письменники видавали журнал «Українська література»,
книжні серії «Фронт і тил», «За Вітчизну», де друкували твори башкирських, татарських,
українських і російських письменників.
7. Роки війни стали роками появи глибокопатріотичних творів:
«Ми йдемо на бій», «Перемагать і жить», «Похорон друга» П. Тичини;
«Слово про рідну матір» М. Рильського;
«Клятва» , поема «Данило Галицький» М. Бажана; «Любіть Україну» та інші патріотичні
твори В. Сосюри; «Перед боєм», «Мати» — глибокореалістичні оповідання О. Довженка,
«Україна в огні» — кіноповість О. Довженка (1943 p.), яку піддав нищівній критиці
Й.Сталін.
8. Важливу роль у зміцненні морального духу воїнів відігравала фронтова група українських
письменників, у складі якої були М. Стельмах, А.Головко, А. Малишко, С. Скляренко, В.
Сосюра та інші.
Театр
1. З України було евакуйовано 50 театрів.

2. Київський театр опери та балету евакуйовано до Іркутська.
3. Евакуйовані на схід українські театри створювали фронтові бригади за участі найкращих
акторів. Театральне мистецтво перемістилося на передову.
51
4. У Ворошиловграді під час оборонних боїв 1941 р. створено фронтовий музично-

драматичний колектив, який дав близько 300 спектаклів і концертів для військових частин і
госпіталів.
5. У концертах перед фронтовиками виступали майстри театрального мистецтва з України: З.
Гайдай, І. Паторжинський, М. Гришко, М.Романов, Ю. Лавров та інші.
6. Київський театр опери та балету ім. Т. Шевченка створив 22 бригади, які на фронтах дали
920 концертів.
4. 1941-1945 рр. понад 100 концертних бригад виступало на фронтах та перед трудівниками
тилу.
Музика
Музика, особливо масова пісня, яка незрівнянною силою проникає в глибину душі,
стала одним з найпопулярніших мистецтв. То стрімко-суворо, то урочисто-піднесено звучали
нові пісні воєнного часу. На фронті, в партизанських загонах, у містах і селах з великою
любов’ю до України і вірою в її визволення співали пісню про Дніпро М.Фрадкіна. В роки
війни українські композитори створили низку визначних творів:
• кантата «Україна моя» А. Штогаренка;
• композитор М. Вериківський за поемою Т. Шевченка написав оперу «Наймичка»;
• до спадщини Т. Шевченка звернулися Ю. Мейтус та В.Рибальченко, створивши оперу
«Гайдамаки».
Спілка художників розгорнула свою роботу в Ташкенті. Тема захисту Вітчизни стала
головною у творчості українських художників.
Відомими працями художників були: серія плакатів В. Касіяна «Гнів Шевченка —
зброя перемоги» (8малюнків); «Розчавимо фашистську гадину» О. Олександрова; «Україна
вільна» В. Корецького, літографія О. Довгаля тощо.
Особливо поширеними в той час були плакат, політична карикатура, гравюра, листівки
тощо.
Кіно
1. Важливу роль відігравала кінодокументалістика. Вже на початку вересня 1941 р.

випущено перший кінорепортаж «З фронтів Вітчизняної війни».
2. При штабах усіх фронтів було створено спеціальні групи кінооператорів.
3. Усього на фронті працювало 50 операторів українських кіностудій. За роки війни вони
відзняли 300 документальних фільмів і кіносюжетів.
4. О. Довженко зняв кінофільми «Битва за нашу радянську Україну» (1943р.), «Перемога на
Правобережній Україні» (1945р.).
5. Українські кіностудії було евакуйовано до Середньої Азії:
Пограбування нацистами культурних цінностей на території України
За матеріалами Державної надзвичайної комісії з розслідування злочинів нацистських

загарбників було встановлено, що фашисти зруйнували: 151 музей, 9 тис. клубів, 660
кінотеатрів, 110 вузів, 62 театрів; вивезли до Німеччини:33 тис. найцінніших музейних
експонатів, 50 млн рідкісних книг, у тому числі з бібліотеки Академії наук УРСР — 200 тис.;
зі Львова вивезли понад 5 тис. рукописів і понад 3 тис. стародруків, 40 тис. томів різної
52
літератури; чимало експонатів вивезли з Києво-Печерської лаври, у тому числі відділ давньої
зброї (до 4000 зразків), оригінали актів XV-XVII ст., колекцію давніх наукових праць,
нумізматичну колекцію тощо.
Тема 17. Україна в перші повоєнні роки (1945 - початок 1950 - х рр).
Тема самостійного вивчення: Культура в перші повоєнні роки (1945 - перша
половина 1950-х рр.).
Мета: поширити знання про розвиток освіти, науки та мистецтва України в перші
повоєнні роки; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
історичні процеси; виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
1) Розвиток освіти та науки.
2) Розвиток українського мистецтва
3) Становище української інтелігенція.
1.Як проходив процес відбудови системи освіти після Другої світової війни?
2.Назвіть здобутки українських науковців пв повоєнний період.?
3.Сформулюйте причини посилення репресивних заходів проти української інтелігенції в
повоєнний період?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: ждановщина,

боротьба з космпополітизмом.
339.
Освіта
1. Відбувалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл. У багатьох випадках зусиллями
самого населення. Початок відбудови розпочався зразу ж після звільнення території (з 1943-
1944 рр.). До 1950 р. довоєнну мережу шкіл було фактично відновлено.
2. Не вистачало приміщень, учителів, відчувалася гостра потреба у підручниках, зошитах,
навчальному обладнанні.
3. Запроваджувалася мережа вечірніх та професійних заочних шкіл, навчальних курсів для
дорослих.
53
4. 1953 р. Перехід до обов’язкової семирічної освіти.

5. Відновлювалася система вищої освіти.
Чисельність студентів зросла з 99 тис. до 325 тис. (майже половина з них навчалася на
заочних і вечірніх відділеннях). За 1946-1950 рр. в Україні було підготовлено 126 тис.
спеціалістів з вищою освітою. Викладання в більшості проводилося російською мовою.
6. Відбувалася русифікація шкіл та освіти.
На початку 50-х років в українських школах навчалося 1,4 млн дітей, а в російських і
змішаних — 3,9 млн.
7. Закривалися національні школи (польські, молдовські, угорські), зовсім зникли румунські,
узбецькі, вірменські та інші.
Наука
1. Відновлювалася робота науково-дослідних установ, зростала їх кількість з 267 до 462,

зміцнювалися науково-технічна база, науковий потенціал.
2. Провідною науковою установою залишалася Академія наук УРСР на чолі з О. Палладіним.
3. З’явилися нові, сучасні установи — інститути: радіофізики та електроніки — у Харкові,
машинознавства та автоматики — у Львові, металофізики, металокераміки, спецсплавів — у
Києві тощо.
4. Вчені працювали в таких перспективних галузях науки, як атомна і теоретична фізика,
металофізика тощо.
5. 1946 р. Пуск першого в республіці експериментального атомного реактора.
6. 1948-1950 pp. Виготовлення в Києві першої в Європі цифрової обчислювальної машини
під керівництвом С. Лебедєва.
7. Учені Інституту електрозварювання АН У PCP удосконалили і запропонували для
масового впровадження у виробництво автомати зварювання металу під флюсом. Нову
технологію було застосовано під час спорудження газопроводу Дашава — Київ, де 80%
стиків труб зварено цим способом.
8. Досягнення науки й техніки запроваджувалися насамперед у галузі воєнного виробництва.
9. Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток ядерної фізики, кібернетики,
ракетобудування, космонавтики.
1. За умов тоталітаризму українська література повоєнного часу зазнавала великого

ідеологічного тиску, що призвело до деформації, яка проявлялась у відступі їхніх
представників від правдивого відображення дійсності й надмірному вихвалянні «батька і
вчителя» Й. Сталіна. Таким творам були притаманні удаваний пафос, політична
кон’юнктура, неправдивість, брак художньої цінності. Усі митці зобов’язані були творити в
рамках так званого соціалістичного реалізму.
2. Л. Каганович розгорнув бурхливу діяльність з боротьби з «українським буржуазним
націоналізмом», жертвами якої стали А. Малишко, П. Панч, М. Рильський, Ю. Яновський, В.
Сосюра, Остап Вишня та інші.
3. Незважаючи на важкі умови праці, українські письменники створили високохудожні
твори:
«Прапороносці» О. Гончара, «Велика рідня» М. Стельмаха, «Київські оповідання» Ю.
Яновського, гумористичні оповідання Остапа Вишні.
Мистецтво
54
1. В образотворчому мистецтві нові патріотичні твори створили такі художники:

М. Глущенко, М. Дерегус, О. Шовкуненко, К. Трохименко та інші.
2. Воєнна тематика переважала у творчості художників:

«Бабин Яр» В. Овчинникова, «Ми ще повернемося» Л. Лучника, «Визволителі Києва» С.
Бесєдіна та інші.
Своє мистецтво несли народові 103 театри, які поновили роботу в республіці після війни.
У репертуарі 78 театрів були спектаклі українською мовою.
Викликала захоплення мільйонів глядачів виконавча майстерність багатьох артистів театрів
— Б. Гмирі, Г. Юри, H. Ужвій, М. Романова та багатьох інших.
Активізувалася самодіяльна народна творчість, яка широко розвивалася у містах і селах і до
якої було долучено мільйони радянських людей. Про це свідчило зростання кількості
народних колективів, проведення оглядів, творчих звітів художньої самодіяльності,
визначення переможців цих оглядів, підвищення їх виконавчої майстерності.
Музичне мистецтво
• Успішно працювали композитори: М. Вериківський, Ю. Мейтус, К. Данькевич та інші.

• Славилися: хор під керівництвом Г. Вірьовки, академічна капела «Думка», хорова капела
«Трембіта», капела бандуристів О. Міньковського, Державний симфонічний оркестр.
Кіномистецтво
1. В Україні працювало три кіностудії художніх фільмів: Київська, Одеська, Ялтинська.

2. Популярними стали кінокартини: «Сільська вчителька», «Весна на Зарічній вулиці»,
«Педагогічна поема» та інші.
3. Українська студія кінохроніки на початок 1946 р. випустила понад 100 кіножурналів
«Радянська Україна».
4. У 1950 р. на екрани вийшов талановитий фільм І. Савченка «Тарас Шевченко», роль поета
в якому зіграв С. Бондарчук.
Становище творчої інтелігенції
1. У повоєнний час посилювалася активність українських діячів культури, письменників,

публіцистів, науковців.
Причини:
• вони зробили вагомий вклад у перемогу над гітлерівською Німеччиною;
• завершилося формування території України. Фактично в межах УРСР відбулося об’єднання
українських земель;
• Україна вийшла на міжнародну арену;
• зростала економічна і політична роль республіки в Радянському Союзі;
• ширилися патріотичні почуття, почуття національної гідності, особистої значимості у
відродженні патріотичних прагнень суспільства.
55
2. Утім ідеологічна ситуація середини 40-х — початку 50-х років негативно позначилася на
розвитку літератури і мистецтва.
3. Багатьох представників творчої інтелігенції у повоєнний час було позбавлено можливості
творчо працювати.
3. Проти української інтелігенції здійснювали репресії — закривали журнали, забороняли
твори, арештовували талановитих письменників, художників, композиторів.
Тема 18. Україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства

(1953 -1964 pp.).
Тема самостійного вивчення: Розвиток культури в Україні в період хрущовської
«відлиги» (1955 – 1964 рр.)
хрущовської відлиги; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
1) Шістдесятництво.
2) Зародження дисидентського руху
3) Розвиток освіти, науки та мистецтва в роки хрущовської відлиги.
1.Що таке шістдесятництво?

2.Назвіть представників руху шістдесятників.?
3.Сформулюйте причини появи дисидентського руху?
4.Що таке науково-технічна революція?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями:

шістдесятники, дисидентський рух, НТР, космічна ера.
"Видавничий дім Весна", 2015. – С. 604 – 610
352.
Виникнення руху «шістдесятників», дисидентського руху
«Шістдесятники» — покоління молодих митців 60-х років, учасники руху за оновлення

радянського суспільства, які протестували проти заідеологізованості культури, боролися за
відродження рідної мови, піднесення національної самосвідомості, людської гідності.
56
Учасники: письменники І. Драч, В. Симоненко, Б. Олійник, Л. Костенко; художники А.

Горська, В. Зарецький; критики І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний; режисери Л. Танюк, С.
Параджанов.
 Сповідування свободи творчого самовираження, культурного плюралізму, пріоритету
загальнолюдських цінностей над класовими.
 Проведення неформальних літературних читань, художніх виставок, вечорів пам’яті
репресованих митців, постановка замовчуваних п’єс, поширення петицій на захист
української культури.
 1960 р. — створення Клубу творчої молоді «Супутник» у Києві на чолі з Л. Танюком
(учасники — І. Драч, М. Вінграновський, І. Світличний, А. Горська), який пропагував
українські традиції, займався організацією мистецьких гуртків, пошуком місць масових
поховань жертв репресій.
 Ідеологічні звинувачення на адресу «шістдесятників» (насамперед у націоналізмі);
цькування у пресі, на засіданнях спілок та різноманітних зібраннях, позбавлення
можливості видавати твори.
Дисидентський рух
Дисидентство — опозиційний рух проти панівного державного ладу, протистояння

офіційній ідеології та політиці.
 Форми боротьби: мирні, ненасильницькі форми боротьби; звернення на адресу
керівників країни; «відкриті листи» до ООН; поширення нелегальної літератури
(«самвидав»); створення дисидентських організацій.
 1959 р. — утворення Української робітничо-селянської спілки (УРСС); лідери — Л.
Лук’яненко, І. Кандиба; програма: теоретичне обґрунтування нового, безкровного етапу
українського національно-визвольного руху; незалежна Україна з радянським ладом і
соціалістичною економікою; 1961 р. — викриття УРСС органами КДБ, засудження 6-х
осіб до тривалих термінів ув’язнення, а Л. Лук’яненка — до страти (згодом була
замінена 15-річним ув’язненням).
Культура і наука
Освіта
 Русифікація (факультативність вивчення української мови в школі за реформою 1959
р.).
 Зменшення кількості українських шкіл майже на 2 тис.
 Викладання у вищій школі переважно російською мовою.
Наука
 Науково-технічна революція (НТР) — процес перетворення продуктивних сил на
основі досягнень науки й техніки.
 Початок «космічної ери» (С. Корольов): 1957 р. — запуск першого штучного супутника
Землі; 1961 р. — перший політ людини в космос (Ю. Гагарін; 1962 р. — космічний
політ за участю першого українського космонавта П. Поповича.
 Літакобудування (О. Антонов); внесок українських учених у розвиток космонавтики.
 Нові методи лікування серцевих захворювань (М. Амосов).
Мистецтво
 Картина Т. Яблонської «Хліб» (1949).
57
 Картина К. Білокур «Хата в Богданівці» (1955).

 Театр (режисери Г. Юра, М. Крушельницький; актори А. Бучма, В. Добровольський, Н.
Ужвій).
 Кіно: О. Довженко «Антарктида», «Зачарована Десна», «Поема про море»; С.
Параджанов «Перший хлопець», «Українська рапсодія», В. Денисенко «Сон» та ін.).
Тема 19. Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.).
Тема самостійного вивчення: Розвиток освіти, науки, літератури в період
брєжнєвського застою
брєжнєвського застою; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
1) Розвиток освіти.
2) Наукові здобутки.
3) Розвиток мистецтва в роки брєжнєвського застою
1.Визначіть причин русфікаторської політики радянської влади?

2. Вкажіть основні наукові здобутки українських вчених даного періоду.?
3. Назвіть представників українського поетичного кіно?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: русифікація,

поетичне кіно
364.
Освіта
— 1984 р. — реформа школи, яка передбачала запровадження навчання дітей із 6 років;

реорганізацію 8-річних шкіл у 9-річні, а середніх — в 11-річні.
— Новий етап русифікації: різке звуження сфери функціонування української мови;
зменшення кількості україномовних шкіл.
Наука
— Ядерна фізика (Л. Ландау).

58
— Математична фізика (М. Боголюбов).

— Кібернетика (В. Глушоков); створення автоматизованих систем проектування електронно-
обчислювальних машин.
— Авіабудування (О. Антонов).
Мистецтво
— «Поетичне кіно»: С. Параджанов, І. Миколайчук, Л. Биков, Ю. Іллєнко, Л. Осика, К.

Муратова та ін.; внесок до скарбниці українського кінематографа талановитих стрічок —
«Тіні забутих предків», «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Криниця для
спраглих».
— Творчість композитора В. Івасюка (пісні «Я піду в далекі гори», «Червона рута»,
«Водограй» та ін.).
— Діяльність ансамблю танцю України П. Вірського.
Тема 20. Відновлення незалежності України та розпад Радянського Союзу. (1985-

1991рр.).
Тема самостійного вивчення: Політика «прискорення» та її наслідки в Україні
Мета: поширити знання про політику «прискорення» та її наслідки в Україні;
виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
1) Політика «прискорення» та її наслідки в Україні.
2) Антиалкогольна кампанія.
3) Стан економіки. Шахтарські страйки. Рівень життя населення.

1. Визначіть причин оголошення курсу на пребудову?
2. Вкажіть, що передбачала політика прискорення?
3. Назвіть наслідки антиалкогольної кампанії М. Горбачова?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: перебудова,

прискорення, антиалкогольна кампанія, страйк.
С. 291 – 292.
Початок «перебудови»
Перебудова — політичний курс, розпочатий у квітні 1985 р. з ініціативи М. Горбачова і
спрямований на оздоровлення суспільно-політичної, економічної та ідеологічної сфер життя.
Мета:
59
Збереження радянської системи шляхом її модернізації.
Особливості в Україні:
Перебування перебудовних процесів під контролем радянської номенклатури (при
владі залишався консерватор В. Щербицький, оточення якого віддавало перевагу
адміністративно-командним методам керівництва; незмінність курсу за його наступника В.
Івашка).
Загострення соціально-економічної кризи
— Курс на «прискорення», спрямований на соціально-економічний розвиток країни,

впровадження досягнень НТП, реорганізацію управлінської структури, пріоритетний
розвиток машинобудування, спробу вирішити соціальні проблеми тощо; збереження
директивного планування, централізованого фінансування; дефіцит, різке збільшення цін,
інфляція.
— 1986 р. — «Закон про індивідуальну трудову діяльність»; 1987 р. — закон «Про державне
підприємство».
— 1989 р. — спроба переходу до ринкових методів регулювання виробництва: розширення
самостійності підприємств шляхом переведення їх на госпрозрахунок при збереженні
директивного планування; запровадження принципу трьох «С»: самостійність,
самоврядування, самофінансування.
— Поступове відродження приватного сектора економіки.
— Розгортання індивідуальної трудової діяльності.
— Розвиток орендних відносин на селі, створення фермерських господарств.
— Відмова від монополії зовнішньої торгівлі; інтеграція у світовий ринок.
Результати та наслідки:
— Реформи не змогли подолати опору тоталітарної системи і зазнали провалу.

— Падіння темпів економічного розвитку; різке падіння виробництва; сплеск інфляції.
— 1990 р. — введення карток, талонів на значну частину споживчих товарів; загострення

соціальних проблем.
Причини провалу реформ:
— Відсутність послідовної, обґрунтованої стратегії розвитку.

— Прагнення поєднати командно-адміністративну й ринкову моделі; гальмування реформ
консервативними силами.
— Засилля воєнно-промислового комплексу.
Рівень життя населення:
— Падіння життєвого рівня населення.

— Дефіцит товарів широкого вжитку.
— Поширення спекуляції (перепродаж дефіцитних товарів).
— Масове приховане безробіття (відпустки без грошового утримання).
— Інфляція, яка загрожувала перерости в гіперінфляцію.
— Низький рівень споживання.
— Формування прошарку підприємців, які почали створювати в країні легальні
приватнопідприємницькі фірми, біржі.
— Поглиблення диспропорцій рівня життя населення.
60
Загальноукраїнський страйк шахтарів
— Причини: невдале реформуванням економіки; невирішеність економічних і соціальних

питань: низька технічна оснащеність копалень; тяжкі умови праці, низька зарплатня;
зростання цін, дефіцит; непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.
— Перебіг подій: 1989 р. — початок страйку на шахті «Ясинуватська-Глибока» в Макіївці;
створення гірниками страйкового комітету, який висунув пакет вимог: надання економічної
самостійності підприємствам; встановлення єдиного вихідного дня, збільшення тривалості
відпусток; переміщення центру подій до Донецька; страйки в Луганській області.
Тема 21.Україна в умовах незалежності.

Тема самостійного вивчення: Соціально-економічний розвиток України у 2014 - 2018 рр.
Особливості культурного розвитку України (1991—2018 рр.).
Мета: поширити знання про соціально-економічний та культурний розвиток
незалежної України; формувати вміння аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати
1) Основні тенденції економічного розвитку України у 1991—2018 рр.
2) Особливості культурного розвитку України.
3) Релігійне життя в незалежній Україні.

1. Визначіть причин глибокої соціально-економічної кризи, що охопила Україна на початку
1990-х рр.?
2. Охарактеризуйте основні тенденції розвитку українського мистецтва в добу незалежності?
3. Назвіть основні здобутки українських спортсменів незалежної України?
Після опрацювання теми студент повинен оволодіти такими поняттями: приватизація,

олігарх, інфляція, криза, грошова реформа, гривня, олімпіада, чемпіонат Європи по футболу,
Євробачення.
61
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна:

"Видавничий дім Весна", 2015. - 831 с.
2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – 3-ге вид., доп. – Львів: Світ, 2002. –
520 с.
2002. – 304 с.
Додаткова:
1. Бойко О.Д. Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., вип.., доп./ Олександр
Дмитрович Бойко. – К.: Академвидав, 2007. – 688 с.
2. Грицак Я. Нарис історії України / Ярослав Грицак. – К.: Генеза, 1996. – 249 с.
3. Історія України / (В. Ф. Верстюк, О. В. Гарань, О. І. Гуржій та ін.); під ред. В. А.
Смолія. – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с.
4. Кульчицький С. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: підруч. [для 10 класу] / С. В.
Кульчицький, Лебедєва Ю. Г. – К.: Генеза, 2010. – 304 с.
5. Кульчицький С. В., Лебедєва Ю. Г. Історія України: підруч. [для 11 класу] / С. В.
Кульчицький, Лебедєва Ю. Г. – К.: Генеза, 2011. – 304 с.
6. Петровський В. Історія України: неупереджеинй погляд / Петровський В.,
Радченко Л., Семенченко В. – К.: Школа ВД, 2010. – 624 с.
7. Турченко Ф. Г. Новітня історія України: в 2-х ч. / Федір Григорович Турченко. –
К.: Генеза, 2003.

Самостійне вивчення Т

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Самостійне вивчення Т

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА

Методичні рекомендації для самостійної роботи з предмету «Історія України» для

Робота містить методичні рекомендації та навчальний матеріал, призначені для допомоги

Розглянуто і затверджено предметною комісією соціально-гуманітарних

Тематичний план предмета

всього аудиторні самостійні

Теми для самостійного вивчення

№ Назва теми Зміст самостійного вивчення К-ть

№ Назва теми Зміст самостійного вивчення К-ть

Тема 2. Найдавніша історія України.

1) Походження слов'янських народів. Стародавні слов'яни в період великого

Форми контролю: фронтальне опитування, перевірка конспектів.

Питання для самоконтролю:

Існують різні пояснення щодо походження терміна “слов’яни”:

Велике розселення слов’ян (друга половина V – VII ст.)

Територія розселення слов’ян –від Балканського півострова до Балтійського моря, від

Перші писемні згадки про слов’ян

Археологічна культура — це група споріднених речових пам’яток, що розташовані

В археології досліджено такі культури предків східних слов'ян.

1. Зарубинецька культура (III ст. до н. е. - II ст. н. e.).

2. Черняхівська культура (II—VII ст.).

Антський племінний союз (IV-VII ст.)

Розселення східнослов’янських племінних союзів

— Поляни (між притоками Дніпра — Тетеревом і Россю).

Походження держави у східних слов`ян

Утворення великих і могутніх об’єднань племен було важливим етапом еволюції

Причини виникнення держави:

VI - VIII ст. Із союзів племен виникають прадержавні об’єднання - племінні княжіння,

Тема 3. Утворення і розвиток держави Київська Русь.

1) Політичний устрій Давньоруської держави.

Форми контролю: фронтальне опитування, перевірка конспектів.

Питання для самоконтролю:

Сільське господарство. Промисли

 Основа господарства — землеробство (вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо,

 Городництво, садівництво; тваринництво.

Міста. Ремесла й торгівля

 Розвиток ремесел (близько 80 видів); найпоширеніші — залізообробне, гончарне,

Розвиток культури Київської Русі

Усна народна творчість

 Героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів’я, приказки, заклинання.

 Поширення писемності до запровадження християнства; створення нової абетки

 Видатні пам’ятки давньоруської літератури:

 Домінування візантійської традиції:

 Софійський собор у Києві (1037);

Тема 4. Галицько-Волинська держава.

1) Політичний розвиток Галицько-Волинської держави після смерті Данила

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте князювання Лева І Даниловича?

Галицько-Волинська держава за нащадків Данила Галицького

Лев І Данилович (1264-1301 рр.):

— Правив у Галичині; столиця Львів.

Володимир Василькович (1268-1288 рр.):

Юрій І Львович (1301-1308 рр.):

— Спочатку князював на Холмщині та Підляшші, після смерті батька в 1301 р.

Лев II та Андрій Юрійовичі (1308-1323 рр.):

— Спільне правління братів Лева II та Андрія Юрійовичів.

Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.):

— Будучи католиком, прийняв православну віру й ім’я Юрій.

— Поступовий занепад князівства: посилення ординського впливу, контроль над

Розвиток суспільно-політичного й господарського життя

— Наслідування державного устрою Київської держави: належність верховної

— Тісні економічні й торговельні зв’язки із європейськими державами, що сприяло

Культура Галицько-Волинської держави