1

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Охтирська гімназія Охтирської міської ради Сумської області

Секція світової літератури

Актуальність роману

Л. М. Толстого «Анна
Кареніна» для сучасного
читача

Роботу виконала
учениця 10-Б класу
Кужель Олена

Керівник роботи
учитель світової літератури
спеціаліст ІІ категорії
Романюк Олена Миколаївна
 2

Охтирка

2012р.

ЗМІСТ

ВСТУП______________________________________________________ 3

Розділ І. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Л. М. ТОЛСТОГО______ 5

1.1. Народження в Ясній Поляні_________________________________ 5

1.2. Автобіографічна трилогія___________________________________ 6

1.3. Журнал в журналі – “Солдатский листок”

Толстого в “Современнике» ____________________________________ 8

1.4. Суспільна праця Л. М. Толстого __________________________ 9

Розділ ІІ. РОБОТА НАД РОМАНОМ «АННА КАРЕНІНА» ________ _13

2.1. Історія створення роману___________________________________ 13

2.2. "Думка сімейна" у романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна»_____ 15

2.3. Відгуки читачів, критиків про роман Л. М. Толстого___________ 20

Розділ ІІІ. АННА КАРЕНІНА – ГЕРОЇНЯ НАШОГО ЧАСУ ________ 23

3.1 Анна Кареніна – героїня нашого часу ________________________24

3.2 Суперечливий образ Анни__________________________________ 26

ВИСНОВОК ________________________________________________ 28
 3

ЛІТЕРАТУРА _______________________________________________ 30

ДОДАТОК

Вступ

Після закінчення "Війни і Миру" Л.Н. Толстой продовжує цікавитися

історією декабристів, потім, захоплюючись подіями початку XVІІІ століття,
думає писати історичний роман про епоху Петра І. І ось під час обдумування
різних творчих планів виникає перед поглядом письменника образ його
майбутньої героїні. "Це було так само, як тепер, - передає розповідь Л.М.
Толстого мемуарист Істомін, - після обіду я лежав один на цьому дивані і
курив. Задумався я дуже або боровся з дрімотою, не знаю, але тільки раптом
переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної
руки. Я мимоволі почав вдивлятися в бачення. З'явилося плече, шия, і,
нарешті, цілий образ вродливої ​жінки в бальному костюмі, як би благально
дивиться на мене сумними очима. Видіння зникло, але я вже не міг
звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і дні, і ночі, і, щоб
позбутися від нього, я повинен шукати йому втілення ".

Велич Толстого-художника визнана в усьому світі й зумовлена не лише його

талантом, а й винятковою вимогливістю, яку він виявляв до своєї творчості,
високим розумінням завдань мистецтва. Працелюбність письменника
безмежна, він багаторазово виправляв, переробляв, скорочував і доповнював
написане, намагаючись "висловити те, що розумієш, так щоб інші зрозуміли
тебе, як ти сам" Чорнові редакції та варіанти його творів становлять
самостійну цінність. Така вибагливість до себе дозволила йому досягти
 4

художньої досконалості з погляду і змісту, і форми.

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років - з 1873 по

1877год. Висунута спочатку тема сім'ї виявилася пов'язаною з громадськими,
соціальними, філософськими питаннями; твір виріс до великого соціального
роману, у якому відбилося сучасне письменнику життя.

Тема. Актуальність роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» для сучасного

читача.

Метароботи довести актуальність проблем, порушених в романі, для

сучасного покоління.

Завдання роботи:

- показати історію створення роману «Анна Кареніна»; розкрити проблему

сім`ї та шлюбу в романі; охарактеризувати образ Анни Кареніної; довести
актуальність проблем, що порушував Л. М. Толстой в романі, для
сьогоднішнього суспільства.

Об`єктом дослідження є моральні людські цінності розкриті в романі „Анна

Кареніна”.

Предмет дослідження - роман Л.М. Толстого „Анна Кареніна”.

Характерною ознакою творчого методу Толстого є заглибленість у світ

людської душі. Майстерність психологічного аналізу письменника
надзвичайна. Він помічає найменші порухи людського серця, те, що М.
Чернишевський дуже влучно назвав "діалектикою душі", – показ
внутрішнього світу героїв, розкриття прихованих конфліктів особистості,
психологічної обумовленості вчинків персонажів. "Люди – як ріки", – говорив
Толстой, намагаючись збагнути плин людської свідомості й ті можливості
духовного розвитку, які в ній закладені. Письменник прагнув пробудити
 5

добро, яке, на його думку, є в кожному від Бога. Служіння добру – так
визначив митець своє творче покликання.

Значна частина російської і західноєвропейської інтелігенції кінця XIX–

початку XX ст. сприймала Льва Толстого як учителя, пророка, який
проголошував вічні істини, важливі для всього людства у будь-який час.

Розділ І. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Л. М. ТОЛСТОГО

1.1 Народження в Ясній Поляні

“Щоб жити чесно, потрібно рватись, путатись, битись,

помилятись, починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і
вічно боротися і втрачати. А спокій - душевна підлість”.

Ці слова Толстого багато чого пояснюють в його житті і творчості. “Жити

чесно” у розумінні Толстого означало перш за все жити не для себе одного, а
для людей, їхнього блага і щастя.

Лев Миколайович Толстой народився 1828 року в тульському маєтку

батьків – Ясній Поляні, де й прожив перших 13 років свого життя. Матері
Толстой не пам’ятав: вона померла, коли йому не було й двох років. Розповіді
близьких змальовують образ жінки освіченої, дуже скромної і стриманої.
Толстой рано втратив і батька, але пам’ятав його добре. Учасник походів
1813- 1815рр. Батько Толстого належав до числа поміщиків що критично
ставилися до уряду: він не забажав служити ні в кінці царювання Олександра
І, ні при Миколі. “Зрозуміло, я нічого того не розумів в дитинстві, - згадував
пізніше Толстой, - але я розумів те, що батько ніколи ні перед ким не
 6

принижувався, не змінював свого жвавого,веселого і часто насмішкуватого

тону. І це почуття власної гідності, яке я бачив в ньому, збільшувало мою
любов, моє захоплення перед ним”. Вихователькою осиротілих дітей Толстих
(чотири брати і сестра Марійка) стала далека родичка сім’ї Тетяна
Олександрівна Єргольська. “Найважливіша особа в змісті впливу на моє
життя” - говорив про неї письменник. Тітонька, як її називали вихованці, була
людиною рішучого і самовідданого характеру. Толстой знав, що Єргольська з
юності любила його батька і батько любив її, але їх розлучили матеріальні
обставини. Пізніше Тетяна Олександрівна виходить заміж за Миколу Ільїча,
батька Толстого, замінивши дітям матір і проявивши невичерпну любов до
них.

1.2.Автобіографічна трилогія

Дитинство, отроцтво і юність Толстого знайшли відображення в його

повістях, які так і називаються - “Детство”, “Отрочество”, “Юность”- і
складають автобіографічну трилогію. Більшість центральних героїв Толстого,
починаючи вже з першого його твору-повісті “Дитинство”, опублікованій в
1852 році, духовно близькі автору, наділені автобіографічними рисами. Цю
особливість творчості Толстого вперше зазначив і пояснив Чернишевський.
“Самозаглиблення”, невтомний нагляд за самим собою був для письменника
школою пізнання людської психіки (характерно, що з 19 років протягом
всього свого життя Толстой вів щоденник, що був своєрідною творчою
лабораторією письменника). Постійний самоаналіз Толстого не мав нічого
спільного з егоцентристською самозакоханістю; навпаки, він був наслідком
виключно суворої вимогливості до себе. Почуття власної відповідальності за
все, що відбувається у світі - характерна риса письменника. Невтомне
вивчання процесів людської свідомості, приготоване самоспостережливістю,
дозволило стати Толстому великим психологом і зробити важливе відкриття:
 7

в створених ним образах викривається звичайно прихована, складна,

суперечлива “діалектика людської душі”, “ледь вловимі явища…
внутрішнього життя, що замінюються одне одним з надзвичайною швидкістю
і різноманітністю” (Чернишевський). “Детство”, “Отрочесттво”, “Юность” є
не тільки точним і послідовним відображенням фактів життя письменника,
але мають і більш широке значення: в них відтворюється загальна картина
духовного росту людини. Толстой звертається в цю пору до творів
автобіографічного жанру саме тому, що самоаналіз дозволяє письменнику
вказати людям на загальнолюдські слабкості і допомогти їм таким чином
боротися з цими слабостями. Толстой заперечував проти трактування трилогії
тільки як спогадів про його дитинство. Але історія Миколи Іртеньєва,
головного героя трилогії лише в найголовнішому нагадує духовний розвиток
юнака Толстого. Як і його герой, Толстой покинув, недоучившись,
Казанський університет, але причини того, що він пішов значно відрізнялись
від тих, що зображені в “Отрочестве”. У Толстого прокинулася пристрасть до
наук, яку не могло задовольнити казенне середовище університету. І суспільні
погляди дев’ятнадцятирічного Толстого були серйозніші, ніж погляди героя
“Юности”. Судячи по його щоденнику, Толстой в цей період приходить до
думки про аморальність деспотизму, гостро відчуває свою особисту
відповідальність за безправність і убогість селян. В 1847 році Толстой
повернувся в Ясну Поляну з наміром покращити життя кріпаків і самостійно
вивчати різні науки. Але молодий поміщик скоро зрозумів безпідставність
своїх недавніх мрій про славну діяльність барина-батька і благодійника
кріпаків. Це - пройдений етап для Толстого. Куди ж іти далі? Толстой
збирався то поїхати в Сибір, то поступити на громадську службу, з захватом
взявся за вивчення музики, успішно здав в Петербурзі два екзамени на
степінь кандидата… Але, не докінчивши екзаменів, він несподівано знову
поїхав в Ясну Поляну. У цій атмосфері суєти Толстой поступово приходить
 8

до тієї головної справи, якій присвятив всю решту свого життя, до

літературної творчості. Ведення щоденника, поглиблене спостереження над
самим собою і навколишнім середовищем стає для нього обов’язковим і
серйозним ділом. Виникають перші задуми, з’являються перші нариси. В
1851 році разом з братом Миколою Толстой відправляється на Кавказ для
участі в воєнних діях проти горців і з твердим наміром стати письменником.
Толстой прослужив на Кавказі два з половиною роки. Він брав участь у
багатьох битвах і походах,зблизився з новими для нього людьми-офіцерами,
солдатами, козаками. Про інтенсивність духовного життя Толстого свідчить
той факт, що в перший рік кавказької служби він написав “Детство”. В червні
1852 року цей перший закінчений твір Толстой відправив Некрасову в
“Современник”. Некрасов зразу оцінив талант автора і опублікував повість в
вересневому номері журналу. В Росії з’явився новий визначний письменник,
не учень, а талант, - це було очевидним для всіх.

1.3. Журнал у журналі – “Солдатский листок” Толстого в

“Современнике»

У 1854 році з початком військових дій в Криму Толстой добивається переводу

в Севастополь. Російська преса знаходилась під строгим контролем цензури.
Офіційні вісті друкувались тільки в “Русском инвалиде”. Але стан справ був
таким,що Толстой і деякі інші бойові офіцери вирішують видавати своє
власне видання для правдивого освітлення стану справ. Дозвіл на видання
нового журналу, що мав називатися “Солдатский листок” вони не отримали і
Толстой направляє свій Севастопольський літопис в ”Современник”.
Некрасов друкує “Севастополь в декабре” (1854), “Севастополь в мае”,
“Севастополь в августе 1855 года”. Це був своєрідний журнал в журналі –
“Солдатский листок” Толстого в “Современнике» Некрасова, щоденник
сучасності, написаний учасником трагічних подій. Успіх Толстого був
 9

величезним. В 1856 році Толстой повертається з Севастополя в Петербург. В

«Современнике» його приймають, як свого. В ньому бачили нову прекрасну
надію російської літератури. Тоді він разом з іншими видатними
письменниками підписав «обов’язковий договір» за яким зобов’язувався всі
свої нові твори друкувати в «Современнике”. Після смерті Миколи 1 в 1855
році суспільне життя стало надзвичайно напруженим, динамічним. В країні
складається революційна ситуація. Толстой навіть припускає можливість
прямого зіткнення протилежних інтересів поміщиків та селян. “…закінчиться
тим, що нас усіх переріжуть…”Толстой, на відміну від Чернишевського та
Некрасова вважає, що остаточною ціллю має бути примирення всіх в добрі.
Він пише рішучого листа Некрасову, де виражає свою незгоду з виключно
критичним та сатиричним змістом журналу. В 1858 році “Современник”
розриває “обов’язковий договір” . З журналу пішли Тургенєв, Толстой,
Григорович та інші. Редакція журналу пояснила читачам, що неможна було
жертвувати основними ідеями видання.

1.4. Суспільна праця Л. М. Толстого

У 1861 році, повернувшись із-за кордону, Толстой з головою поринає в

суспільну працю. Він відкриває школи для селянських дітей осінню 1859
року,залучає до роботи з учнями студентів. Толстой розглядає цей почин
лише як перший крок в розгортанні широкої просвітницької діяльності серед
народу. Народна освіта, що знаходиться не в руках уряду, а в руках чесних,
освічених людей, Толстой вважає засобом вдосконалення суспільного
устрою. Письменник також вирішує заснувати журнал “Ясная Поляна”, що
виходив на протязі 1862 року. Толстой різко негативно оцінив реформу 1861
року про скасування кріпосного права вважаючи, що вона не задовольняє
народних вимог. Він відкрито виступав проти реформи, захищаючи інтереси
 10

селян, за що царський уряд встановив над ним нагляд. Вивчення

взаємовідносин кріпаків і поміщиків помогло Толстому ще ближче
познайомитися з життям народу в одну із найважчих годин його історії. Саме
ця обставина зіграла вирішальну роль в тому, що письменник знову
повернувся до художньої творчості. Підйому творчої активності сприяли і
щасливі особисті обставини: в 1862 році Толстой одружився на Софії
Андріївні Бернс, дочці відомого московського лікаря, яку палко кохав.
Спираючись на досвід Пушкіна(“Арап Петра Великого”, “Борис Годунов”),
Толстой створює нову форму історичної повісті, де розвиток подій
визначається рухом самої історії, де всі дійові особи втягнуті в історичний
потік, де в органічній єдності переплітаються окремі приватні приватні долі і
доля народу, де філософські роздуми поєднуються з сімейною хронікою,
картинами природи, сценами поєдинків. І ввесь цей різноманітний, об”ємний
матеріал пронизаний і пов’язаний одною ідеєю, яку письменник відзначив як
"думу народну”, маючи на увазі народне значення громадянської війни 1812
року. Зрозуміти і відобразити риси національного характеру великого народу,
характеру, що з особливою силою проявився в один з найгостріших
історичних моментів, - ось до чого прагнув Толстой. Намір письменника
відобразити піввікову історію народу не був здійснений. Історичні рамки
роману звужувались, але в міру роботи над ним все глибше ставав його зміст.
Народ як носій духовних цінностей займав все більше місце в новому творі
Толстого. Відображення конкретної історичної епохи набуває
загальнолюдського значення, адже роздуми письменника про роль
особистості і народних мас в історичному процесі, про людину в суспільстві
про війну і мир - це роздуми про історичні шляхи і долі всього людства. Твір,
що дістав тільки на останньому етапі роботи назву “Війна и мир”, був
результатом безперервної і напруженої шестилітньої праці (1863- 1869),
“божевільного авторського зусилля”, за словами самого Толстого. Художні
 11

шукання епохи 1805- 1820 років в “Войне и мире” примусили Толстого іти
далі, в глибину російської історії, до епохи Петра І , де письменник,
стурбований проблемами сучасної йому дійсності, бачив “початок всього”,
“вузол російського життя”. Толстой перевернув гори історичних матеріалів,
накинув декілька варіантів початку майбутнього роману, але несподівано його
захопив інший задум - із сучасного життя. Цей крутий поворот - ще одне
свідчення творчих шукань письменника, що ні на хвилину не припинялися.
Через 50 днів (до весни 1873 року) був завершений перший варіант нового
твору. Але знадобилося ще чотири роки напруженої праці, заповненої
одночасно і педагогічною роботою, і боротьбою з голодом в Самарській
губернії, знадобилося безліч переробок, що інколи доводили автора до
відчаю, перш ніж роман “Анна Кареніна” став відомий читачам. Він був
закінчений у 1877 році. Читач відразу потрапляє в атмосферу сімейних
суперечок і негараздів. “Щоб твір був гарним, потрібно любити в ньому
головну, основну думку,- говорив Толстой.-Так в “Анне Каренине” я люблю
думку сімейну, в “Войне и мире” любив думку народну…” Історія
дворянських сімей - Облонських, Щербацьких, Кареніних, Левіних -
відобразила один із переломних, трагічних періодів в історії Росії.
Революційна ситуація 1859- 1861 років не завершилася революцією, але
розхитала і частково зруйнувала економічні, політичні, моральні основи
самодержавно-кріпосницького устрою.

Восени 1881 року він переїжджає з см”єю в Москву і ось як передає в

щоденнику свої перші враження: “Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста.
Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддів, щоб
оберігати свою оргію і бенкетують”. Пристрасне викриття існуючого ладу
поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення,
непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не
революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами. Головне з
 12

них - моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житті

- спасти свою душу, стверджує Толстой; щоб спасти свою душу, треба жити
по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися,
терпіти і бути милосердним. Один з останніх значних романів Толстого -
“Воскресение” - був написаний 1899 року. У складному, розгорнутому періоді
висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній. Таке злиття
різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його
мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему
відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не
тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає. Роман
“Воскресение”- один з найвидатніших творів критичного реалізму. Завдяки
своїм романам, публіцистичним статтям, сміливим виступам проти всяких
проявів несправедливості, Толстой став не тільки одним з найвидатніших
письменників світу, але й, як тоді говорили, ”совістю всього людства”. Разом
з художніми творами, що свідчать про зростаючу викривальну силу
толстовського генія (“После бала”, “Хаджи Мурат”) з’являються десятки
статей, що наносять удари по самодержавству, поліцейському свавіллю,
викривають лицемірство і розпусту правлячих класів. Великий письменник
клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції
1905 року у статті “Не могу молчать” (1908). Толстой безстрашно викриває
недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі “Неужели так надо?” (1901).
Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад,
отруювали останні роки його життя: порвавши з поглядами превілегійованих
класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати,
поміщицької садиби, сім’я його володіла землею. Сам Толстой відмовився від
прав на маєток, відмовився від власності на свої твори. Останні роки він жив
як і всі селяни: орав, косив, носив одяг і їв їжу таку ж як і селяни. Але
усвідомлення навіть відносного благополуччя було нестерпним і заставляло
 13

його страждати. Це свідчило про безмежну вимогливість Толстого до себе, до

межі загострене почуття любові до людей,відповідальності за їхні біди.
Письменник не раз ще в 80-ті роки поривався піти з дому, але жалів свою
дружину і дітей, яких дуже любив. Та 28 жовтня 1910 року
вісімдесятидвохлітній письменник все ж таки покинув Ясну Поляну з надією
пожити в природній обстановці і продовжити боротьбу. Запалення легень
заставило його зупинитися в дорозі. 7 листопада 1910 року Толстой помер.
Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну. Згідно
з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись
приховувала свою велику таємницю “зелена палочка”.

РОЗДІЛ ІІ. РОМАН «АННА КАРЕНІНА»

2.1. Робота над створенням роману «Анна Кареніна»

Після закінчення "Війни і Миру" Л.Н. Толстой продовжує цікавитися

історією декабристів, потім, захоплюючись подіями початку XVlll століття,
думає писати історичний роман про епоху Петра 1. І ось під час обдумування
різних творчих планів виникає перед поглядом письменника образ його
майбутньої героїні. "Це було так само, як тепер, - передає розповідь Л.М.
 14

Толстого мемуарист Істомін, - після обіду я лежав один на цьому дивані і

курив. Задумався я дуже або боровся з дрімотою, не знаю, але тільки раптом
переді мною промайнув оголений жіночий лікоть витонченої аристократичної
руки. Я мимоволі почав вдивлятися в бачення. З'явилося плече, шия, і,
нарешті, цілий образ вродливої жінки в бальному костюмі, як би благально
дивиться на мене сумними очима. Видіння зникло, але я вже не міг
звільнитися від його враження, воно переслідувало мене і дні, і ночі, і, щоб
позбутися від нього, я повинен шукати йому втілення ".

Письменника захопила "думка сімейна", і він повідав своїй дружині, що

йому уявляється тип жінки, заміжньої, з вищого суспільства, але втратила
себе. "Він говорив, завдання його зробити цю жінку лише жалюгідною, і не
винуватою ..." - записала у своєму щоденнику С.А. Товста.

У 70-і роки Л.М. Толстой все частіше і глибше став замислюватися над
проблемами шлюбу і сім'ї. Навколишнє дійсність давала чимало матеріалів
для роздумів над питаннями життя сімейної. У січні 1872 року кинулася під
потяг на станції Ясенки Ганна Степанівна Пирогова. Незаконна дружина
сусіднього поміщика Бібікова. Родина Толстих добре знала загиблу жінку, і її
трагічна доля знайшла відгук у романі "Анна Кареніна".

Толстой працював над новим романом більше чотирьох років - з 1873 по

1877 рік. Висунута спочатку тема сім'ї виявилася пов'язаною з громадськими,
соціальними, філософськими питаннями; твір розрослося до великого
соціального роману, в якому відбилася сучасна письменнику життя.
Змінювався план роману, розширювалися його сюжет і композиція,
змінювалися герої і їх імена. Анна Кареніна, якою її знають мільйони
читачів, мало схожа на свою попередницю з первинних редакцій. Від редакції
до редакції Толстой духовно збагачував свою героїню і морально підіймав її,
робив її все більш привабливою. Образи її чоловіка і Вронського (у перших
 15

варіантах він носив інше прізвище) змінювалися в зворотному напрямку,

тобто духовний і моральний рівень їх знижувався.

Але при всіх змінах, внесених Толстим в образ Анни Кареніної, і в

остаточному тексті Анна Кареніна залишається, за термінологією Толстого,
одночасно і «втратила себе», і «невинуватою» жінкою. Вона відступила від
своїх священних обов'язків матері і дружини, але у неї іншого виходу не було.
Поведінка своєї героїні Толстой виправдовує, але в той же час трагічна доля її
виявляється неминучою.

Толстой будував роман "Анна Кареніна" у двох планах: викриття міського

життя і буржуазної культури (лінія Анни - Кареніна - Вронського) і
зображення патріархально-садибної життя (лінія Левіна - Кіті).

2.2. "Думка сімейна" в романі Л. М. Толстого «Анна Кареніна»

У Москві, на вокзалі Миколаївської залізниці граф Олексій Кирилович

Вронський зустрічав приїжджає з Петербурга мати. В очікуванні поїзда він
думав про юну Кіті Щербацкой, про її любов до нього, від якої він "сам себе
 16

відчував краще, чистіше". "Вронський пішов за кондуктором у вагон і при

вході у відділення зупинився, щоб дати дорогу виходила дамі. Із звичним
тактом світської людини, по одному погляді на зовнішність цієї пані,
Вронський визначила її приналежність до вищого світу. Він вибачився і
пішов було у вагон, але відчув необхідність ще раз поглянути на неї. ... Коли
він озирнувся, вона теж повернула голову. Блискучі, що здавалися темними
від густих вій, сірі очі доброзичливо, уважно зупинилися на його обличчі,
неначе вона визнавала його, і негайно ж перенеслися на пасувала натовп, ніби
шукаючи когось ". Це була Ганна Аркадіївна Кареніна. Зустрівшись
випадково, Анна і Вронський не можуть забути один одного.

Анна Кареніна - заміжня жінка, мати восьмирічного сина, вона розуміє, що

Вронський може і не повинен цікавити її. Однак на московському балу
спостерігала за нею Кіті бачить, що "Ганна п'яна вином збуджуваного нею
захоплення ..." Анна приймає рішення залишити Москву і повернутися
додому, до Петербурга, щоб не зустрічатися з Вронским. Своє рішення вона
виконала, і на другий день брат проводжав її до Петербурга. Але на зупинці в
Бологому, вийшовши з вагона, Ганна зустріла Вронського.

"-Я не знала, що ви їдете. Навіщо ви їдете? - Сказала вона ... І нестримна

радість і пожвавлення сяяли на її обличчі.

-Навіщо я їду? - Повторив він, дивлячись їй прямо в очі, - Ви знаєте. Я їду

для того, щоб бути там, де ви, - сказав він, - і я не можу інакше.

... Він сказала те саме, чого бажала її душа, але чого вона боялася розумом.
Вона нічого не відповідала, і на обличчі її він бачив боротьбу ". Сум'яття і
тривогу в душі Анни письменник підкреслює описом розбушувалася
природи. "І в той же час, як би здолавши перешкоду, вітер посипав сніг з
дахів вагонів. Затрепал якимось залізним відірваним листом, і похмуро
заревів густий свисток паровоза. Весь жах хуртовини здався їй ще більш
 17

прекрасний тепер ".

Ця зустріч вирішила долю Анни. Як не старалася вона, повернувшись

додому, жити по-старому, їй це не вдавалося. Любов до Вронського змусила
її по-іншому поглянути на своє подружнє життя. "... Я зрозуміла, що не можу
більше себе обманювати, що я жива, що я не винна, що бог мене зробив
такою, що мені потрібно любити і жити", - думає Ганна. Невміння
обманювати, щирість і правдивість втягують її у важкий конфлікт з
Кареніним і світської середовищем.

Доля Олексія Олександровича Кареніна - чоловіка Анни, безсумнівно,

трагічна, і багато що в ній змушує жаліти його.

Каренін не "зла машина", як у пориві відчаю називає чоловіка Ганна.

Толстой показує його щирість, людяність у сцені примирення з дружиною.
Навіть Вронський визнає, що в хвилину примирення Каренін був "на
недосяжній висоті". Правдиво розкриваючи всю тяжкість людських
переживань Кареніна, Толстой разом з тим глибоко аналізує його ставлення
до дружини і його поведінку. Вже не молодою людиною Олексій Олексійович
зустрівся з Ганною Аркадіївною, що була на 20 років молодший від нього.
"Він зробив пропозицію і віддав дружині все те почуття, на яке був здатний".
Створивши ту "обстановку щастя", яка увійшла у нього в звичку, Каренін
раптом виявив, що вона "нелогічним" чином поламалася. Толстой порівнює
Кареніна з людиною, який спокійно пройшов по мосту і раптом побачив, "що
цей міст розібрали і що там безодня". Безодня ця була - саме життя, міст - та
штучне життя, яке прожила Олексій Олександрович. "Живі, природні почуття
Каренін перевіряє поняттями та нормами, встановленими державою і
церквою". Дізнавшись про зраду Анни, він після "дивного почуття фізичної
жалості до неї", відчув, що його займав тепер питання про те, "як найкращим,
наіпрілічнейшім, удобнейшим для себе і тому найсправедливішим чином
 18

обтруситися від того бруду, якою вона забризкала його у своєму падінні, і
продовжувати йти своїм шляхом діяльної, чесної і корисної життя ". Але він,
безсумнівно, егоїст, так його зовсім не цікавить, чому Ганна змінила, його не
хвилює, що Анна нещасна з ним, йому необхідно лише обтруситися від
бруду. Він гідний син середовища, в якій обертається. Проте методичність,
обережність, млява систематичність - риси, характерні для вищих кіл
бюрократичної середовища - виявилися безсилі в зіткненні з життям.

Вронський пристрасно полюбив Анну, це почуття заповнило все його

життя. Аристократ і джентльмен, "один з найкращих зразків золотої молоді
петербурзької", він захищає Ганну перед світлом, приймає на себе самі
серйозні зобов'язання по відношенню до коханої жінки. Рішуче та прямо
"оголошує він братові, що дивиться на свій зв'язок з Кареніної, як на шлюб
..." В ім'я любові він жертвує військовою кар'єрою: виходить у відставку і
всупереч світським поняттям і звичаям їде з Ганною за кордон. Чим більше
Ганна дізнавалася Вронського, "тим більше вона любила його"; і за кордоном
вона була непростимо щаслива. Але "Вронський, між тим, незважаючи на
повне здійснення того, що він бажав так довго, не був цілком щасливий ... Він
скоро відчув, що в душі його піднялися бажання бажань, туга". Спроби
зайнятися політикою, книгами, живописом не дали результатів, і,
врешті-решт, відокремлене життя в італійському місті здалася йому нудною;
було вирішено їхати в Росію.

Відкритий зв'язок Анни і Вронського світське суспільство прощало

Вронському, але не Анні. Всі будинки колишніх знайомих були для неї
закриті. Вронський ж, знайшовши в собі сили знехтувати забобонами свого
середовища, не пориває остаточно з цим середовищем навіть тоді, коли
світське суспільство стало труїти улюблену ним жінку. Військово-палацова
середовище, в якому він довгий час обертався, вплинула на нього не менш
 19

ніж службово-бюрократичні сфери на Кареніна. І як Каренін не міг і не хотів

зрозуміти, що робилося в душі Анни, так і Вронський був дуже далекий від
цього.

Люблячи Анну, він завжди забував те, "що становило саму болісну бік його
ставлення до неї, - її сина з його питальний, противним, як йому здавалося,
поглядом. Хлопчик цей частіше за всіх інших був перешкодою їх відносин ".
У сцені побачення Анни з сином Сергієм Толстой з неперевершеною
майстерністю художника-психолога розкрив всю глибину сімейного
конфлікту. Почуття матері та люблячої жінки, які відчувають Ганною,
Толстой показує як рівноцінні. Її любов і материнське почуття - два великих
почуття - залишаються для неї несполученими. З Вронским у неї пов'язано
уявлення про себе як про люблячої жінки, з Кареніним - як про бездоганну
матері їх сина, як про колись вірній дружині. Ганна хоче одночасно бути і
тією і іншою. У напівнепритомному стані вона каже, звертаючись до
Кареніну: "Я все та ж. ... Але в мені є інша, я її боюся, - вона полюбила того, і
я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про ту, яка була колись. Та не я.
Тепер я справжня, я вся ". Почуття люблячої матері до залишеного дитині,
пристрасть до Вронського, протест проти помилкової моралі вищого
суспільства та невизначеність положення утворюють у долі Ганни вузол
протиріч, який вона не в силах розв'язати. Трагічно звучать її слова, звернені
до Доллі Облонской: "... я не дружина, він любить мене до тих пір, поки
любить ..." "Ти зрозумій, що я люблю, здається, так само, але обох більше
себе, дві істоти - Сергія та Олексія . ... Тільки ці дві істоти я люблю, і одне
виключає інше. Я не можу їх поєднати, а це мені одне потрібно. А якщо цього
немає, то все одно. Все, все одно ... "І коли Анна зрозуміла, що її пристрасної
любові недостатньо для щастя Вронського, і він, для якого вона пожертвувала
сином," все більше і більше хоче піти від неї ", вона усвідомила своє
 20

становище як безвихідне, як трагічний глухий кут .

Задум письменника показати жінку, що втратила себе, але не винну,

підкреслюється епіграфом до роману: "Мені помста і аз воздам". Сенс
епіграфа в тому, що судити людину, її життя і вчинки може бог, але не люди.
Не світським ханжам судити Анну. Думка епіграфа кілька разів звучить у
словах дійових осіб роману. Стара тітка Ганни говорить Доллі: "Їх буде
судити бог, а не ми". Сергій Іванович Кознишев, зустрівшись з матір'ю
Вронського, у відповідь на осуд Ганни каже: "Не нам судити, графиня".
Біблійне вислів, взята для епіграфа, Толстой протиставив державної та
релігійної законності і світської моралі, стверджував "Зло, брехня і обман".

"... Все це перевернулося і тільки вкладається" Трагічний життєвий шлях

Анни проходить в пореформену епоху. Складні питання про шлюб, любов і
сім'ю Толстой розглядає у зв'язку з самими різними сторонами сучасної йому
дійсності, коли на зміну політичним і моральним засадам кріпосницького
ладу прийшли нові, буржуазні.

У романі представлені петербурзькі сановники, військово-палацові кола,

московське і помісне дворянство; земські діячі; адвокати та інші чиновники;
службовці в дворянських родинах вчителі, лікарі, керуючі маєтками,
прикажчики, буржуазні ділки, слуги, сільські мужики - словом, всі класи і
стану в нових соціально-економічних умовах, після скасування кріпосного
права.
 21

2.3. Відгуки читачів, критиків на роман Л. М. Толстого

Роман «Анна Кареніна» почав друкуватися в журналі «Російський вісник»

зСічень 1875 і відразу викликав у суспільстві і російської критики бурю
спорів, протилежних думок і відгуків від побожного захоплення до
розчарування, невдоволення і навіть обурення ...

«Будь-яка глава« Анни Кареніна »підіймала все суспільство на диби, і не

булокінця видань, захопленню і пересудам, ніби йшлося про питання,
кожномуособисто близькому », - писала двоюрідна тітка Льва Толстого
фрейліна Олександра Андріївна Товста.

«Роман ваш займає всіх і читається неймовірно. Успіх дійснонеймовірний,

божевільний. Так читали Пушкіна і Гоголя, накидаючи накожну їх сторінку і
зневажаючи все, що написано іншими », - повідомляв

Толстому його друг і редактор Н. Н. Страхов після виходу з друку

6-ийчастини «Анни Кареніна».

Книжки «Російського вісника» з черговими розділами «Анни Кареніна»

добувалися в бібліотеках мало не з боями. Навіть відомим письменникам і
критикам дістати книжки, журнали було непросто.

«Від воскресіння до сьогодні насолоджувався читанням «Анни Кареніної», -

пише Толстому друг його молодості, уславлений герой севастопольської
кампанії С. С. Урусов.

«А «Анна Кареніна» - блаженство. Я плачу - я звичайно ніколи не плачу, але

 22

тут не можу витримати!» - ці слова належать відомому перекладачу і видавцю

Н. В. Гербелю.

Про величезний успіх роману серед широких кіл читачів розповідають не

тільки друзі і шанувальники Толстого, а й ті літератори демократичного
табору, які не прийняли і різко критикувала роман.

«Анна Кареніна» мала великий успіх серед публіки. Її всі читали і

зачитувалися нею - писав непримиренний ворог нового роману
критик-демократ М. А. Антонович.

«Російське товариство прочитало з палкою жадібністю, … роман «Анна

Кареніна», - підсумовував свої враження історик і громадський діяч О. С.
Пругавін.

Найважливіша відмінна риса справжнього мистецтва, любив повторювати

Лев Толстой, його здатність «заражати почуттями» інших людей, змушувати
їх «сміятися і плакати, любити життя. Якщо б «Анна Кареніна» не володіла
цією магічною силою, якби автор не вмів потрясти душі пересічних
читачів,змусити співпереживати його героя, не було б і шляхи роману в
прийдешні століття, не було б і вічно живого інтересу до нього читачів і
критиків усіх країн світу. Ось чому такі дорогі ці перші наївні відгуки.

Поступово відгуки стають докладніше. У них більше роздумів,спостережень.

З самого початку глибиною і тонкістю відзначилися оцінки роману поетом

ідругом письменника А. А. Фетом. Вже в березні 1876 року більш ніж за рік
дозавершення «Анни Кареніної» він писав автору: «А мабуть, вони чують
все, щоцей роман є строгий непідкупний суд всьому нашому строю життя.
Від мужикаі до яловичини-принца! »

А. А. Фет вірно відчув новаторство Толстого-реаліста. «Але якахудожницька

 23

зухвалість - в описах пологів, - зауважив він авторові в квітні 1877 року, -

адже цього ніхто від створення світу не робив і не зробить.

Уже в роки друкування «Анни Кареніна» на сторінках журналу. Українські

вчені різних спеціальностей відзначили наукову цінність багатьох
спостережень письменника. «Психолог Троїцький говорив, що на вашу
роману перевіряють психологічні закони. Навіть передові педагоги знаходять,
що в зображенні Сергія полягають важливі вказівки для теорії вихованні та
навчанні », --повідомляв автору Н. Н. Страхов.

Роман ще не був опублікований повністю, коли герої його зробили крок з

книги в життя. Сучасники раз у раз згадували Анну і Кіті, Стіву і Левіна, як
своїх давніх знайомих, зверталися до героїв Толстого, щоб яскравіше
змалювати реальних людей, пояснити і передати власні переживання.

Для багатьох читачів Анна Аркадіївна Кареніна стала втіленням жіночої

принади і чарівності. Не дивно, що, бажаючи підкреслити привабливість тієї
чи іншої жінки, її порівнювали з героїнею Толстого.

Багато пані, не соромлячись долею героїнею, жагуче бажали на неї походити.

Успіх «Анни Кареніної» серед широкого кола читачів був величезним. Але в
той же час деякі прогресивні письменники, критики та читачі були
розчарована першими частинами роману.

Перші глави роману привели в захоплення А. А. Фета, М. М. Страхова, Н. С.

Лєскова - і розчарували І. С. Тургенєва, Ф. М. Достоєвського, В. В. Стасова,
викликали осуд М. Е. Салтикова-Щедріна.

Погляд на «Анну Кареніну» як на роман пустий і беззмістовний розділяло

частина молодих, прогресивно налаштованих читачів. Коли в березні 1876
року в газеті «Новий час» її редактор А. С. Суворін опублікував позитивну
 24

рецензію на роман, він отримав сердите лист від гімназистів

восьмикласників, обурених поблажливістю ліберального журналіста до
«Пустого беззмістовного» роману Толстого.

Вибух обурення викликав новий роман у літератора й цензора миколаївських

часів А. В. Нікітенко. На його думку, головний порок «Анни

Кареніна »-« переважного зображення негативних сторін життя ». Улисті до

П. А. Вяземському старий цензор звинувачував Толстого в тому, в чому
реакційна критика завжди звинувачувала великих російських письменників:
відсутності ідеалів, «смакування брудного і минулого».

Читачі і критики атакували автора питаннями, просили підтвердити вірність

свого, найчастіше вкрай вузького, обмеженого розуміння роману.

Читачі роману відразу розділилися на дві «партії» - «захисників» і «Суддів»

Анни. Прихильники жіночої емансипації ні хвилини не сумнівалися в правоті
Анни і були не задоволені трагічним кінцем роману. «Толстой дуже жорстоко
вчинив з Анною, змусивши її померти під вагоном, не могла ж вона все життя
сидіти з цим кислим Олексієм Олександровичем », - говорили деякі
дівчата-курсистки. завзяті поборники «свободи почуття» вважали ухід Анни
від чоловіка і сина справою настільки простою і легкою, що прямо-таки
дивувалися: чому мучиться Анна, що її гнітить?

Роман Толстого змусив багатьох жінок задуматися над власною долею. На

початку 80-х років «Анна Кареніна» перетнула кордони Росії.

Перш за все, в 1881 році роман був перекладений на чеську мову в 1885
році,він вийшов у перекладі на німецьку та французьку. У 1886-1887 роках –
англійську, італійську, іспанську, датську і голландську мови.
 25

РОЗДІЛ ІІІ. АННА КАРЕНІНА – ГЕРОЇНЯ НАШОГО ЧАСУ

3.1. Анна Кареніна – героїня нашого часу

Осуджує, чи оправдовує Толстой Анну Кареніну? І як слід розуміти таємничі

слова епіграфа: “Мне отмщение, и Аз воздам”? Невже страшна смерть –
заслужена кара цієї жінки, що до самого кінця залишається для читача
чистою і прекрасною?

Герой трагедії не може бути людиною з нецільними, роздрібленими

почуттями. Людина з маленькими, почвертованими почуттями і
компромісними думками не може охопити своїми чи думками, чи почуттями
всю реальність і зачіпити саме основне, не може протистояти цілому світу,
висуваючи до нього високі вимоги, ціною власного життя, не може показати
справжнє нещастя багатьох людей. Це і зробила героїня Толстого – Анна.
Своєю любов’ю вона хотіла охопити весь світ. І холодний, жорстокий світ,
який оточував її, не прийняв її світлу любов.

В образі Анни, Толстой показує чарівну аристократку, а перш за все, ніжну,

жіночну натуру, з сумними очима, що просили автора розгадати загадку
людського життя.

Дружина Толстого – Софія Андріївна записала слова автора: “Он говорил,

что задача его сделать эту женщину только женственной и невинной”. Тим
самим він якби погоджувався з роздумами Анни: “Я не виноватая в том, что
 26

Бог меня сделал такою, что мне нужно любить и жить…”

Треба сказати, що Толстой розвиває в “Анні Кареніній” одну із основних тем

своєї творчості, тему відчуження світу від людини і велике бажання людства
– бажання присвоєння всього світу людині. Анна Кареніна була готова
полетіти назустріч всьому світу. І зрозуміло, що любов, що виникла в світлій
душі, Анна була готова подарувати цілому світу. Любов Анни висока і
прекрасна, бо в ній відчувалась потреба життя і любові до всіх взагалі, і
кожного окремо.

Та Вронський і Анна своєю любов’ю убили її. Лиш починаючи свою любов,
вони миттєво починали знищувати її. Любов Анни була самим життям. Але і
ця любов була самою смертю. Невже це означало, що смерть прикинулась
життям? Так, вона це вміє робити. І було зрозуміло, що любов Анни і
Вронського просто була приречена на крах. Хоча сама природа покликала
Анну до кохання. І, водночас, та сама природа осуджує її за любов, що жила в
душі Анни.

Не треба забувати, що переживання Анни за її почуття, за її совісність, її

готовність осудити себе – водночас протестом проти цього. Між почуттями
Анни і думками Толстого проходить границя, яка пролягає через весь роман:
границя між відношенням Толстого до Анни і його відношенням до брехні і
зла, у які вона ввійшла і в своїх почуттях до Кареніна, і в почуттях до
Вронського. І в цей час від неї відвертається весь світ. І небо, і сонце, і
зелень осуджують її…

На жаль саме любов Анни убиває її. Не знайшовши щастя з своїм чоловіком,
вона прагне побачити його з Вронським, але знову і знову розчаровується.
Вронський – людина не для сімейного життя, а тим більше для справжньої
любові. Так як і Каренін, він не є людиною, щоб жила заради людей. Але
Анна усвідомлює це тільки згодом. Розчарувавшись у житті і в коханні, вона
 27

не може знайти себе в житті і бачить вихід тільки зробивши такий

відчайдушний крок – крок до смерті. В образі Анни, на мою думку, Толстой
показав жінку, що кинула виклик світу в якому вона жила, яка відкрито
“крикнула” про свої почуття.

На жаль у наш час є дуже багато жінок з долею Анни Кареніної. І треба
сказати, що завжди людська душа буде прагнути до щастя, а основне, до
взаємної любові, та дуже рідко вона буде знаходити. І ми можемо твердо
сказати, що Анна Кареніна є героєм нашого часу, вона є поштовхом до
боротьби за свою любов, своє щастя.

3.2 Суперечливість образу Анни Кареніної

Образ головної героїні роману Л. М. Толстого «Анна Кареніна» є

суперечливим в своїй органічній єдності. Якщо виходити з епіграфа,
поставленого автором до свого твору: «Мне отмщение, и аз воздам», то Анна
є героїнею «негативною», що порушила свій «супружній» обов’язок і була за
це покарана долею. Так робить Толстой і в плані сюжетному, привівши свою
головну героїню до самогубства. Разом з тим і порушення Анною свого
сімейного обов’язку є в творі російського письменника цілком обгрунтованим
та неминучим, і не тільки з точки зору характеру Анни, а й з точки зору всіх
обставин, теж всебічно представлених у романі.

Анна - натура щира, відверта, енергійна, позбавлена лицемірства.

Полюбивши Вронського, вона повністю віддається цьому почуттю і не може
й не хоче, навіть зовні, обмежитися в даному разі рамками лише звичайного
світського роману, яких в її дворянському середовищі було чимало, і на які
світська публіка дивилася «крізь палвці». Кареніна - свого чоловіка. Анна
ніколи не любила: заміж вийшла, може, без прямого примусу, але й не за
велінням серця. її чоловік ніколи не був для неї справжнім авторитетом, не
був і другом, якого б вона поважала, з яким би рахувалася, якщо й не кохала
 28

його.

Анна могла наважитися на розрив, навіть на розлучення офіційне із своїм

чоловіком, але не ціною відмови від свого сина. Будучи добропорядною
жінкою, яка звикла до поваги до себе з боку оточуючих, Анна тяжко
перенесла зневагу, виявлену їй світським середовищем, після розриву з
Кареніним. Якщо б вона не мала власної гордості як жінка і як людина, вона б
більш-менш терпеливо зносила зневагу оточуючих і те, що любов Вронського
до неї поступово згасала.

Але зрозумівши те, що становище її стало безвихідним - Вронський не

тільки вже майже не любить її, а й сприймає зв’язок з нею як непереборний
тягар; Каренін ніколи не віддасть їй сина ї не дасть навіть можливості з ним
бачитися, а її становище добропорядної жінки безповоротно втрачено - Анна
кінчає життя самогубством, хоч і грішить в даному разі ще раз, занапастивши
власну душу і покинувши сиротами двох своїх дітей: сина і зовсім маленьку
дочку.

Анна не змогла бути щасливою не лише в першій сім'ї - з Кареніним, але і в

другій – з Вронським. Хто ж винен у цьому? Вронський? Каренін?
Суспільство? Чи, можливо, сама Анна? Толстой показує трагедію особистості
як наслідок багатьох процесів – і соціальних, і моральних. Головною
особливістю їх є порушення принципів добра, правди, людяності, забуття
духовної єдності, без чого неможливе щастя ні окремої людини, ні всього
людства. Але письменник виступає у романі не як суддя, а як гуманіст. Не
засудити грішницю, а зрозуміти витоки її трагедії, як і трагедії всього
суспільства, – таке завдання ставить перед собою і читачем митець. Це
підтверджує епіграф твору: "Мне отмщеніє, і аз воздам" . Толстой наголошує,
що ніхто не має права судити людину, крім вищого суду – Бога. Про цей
вищий суд письменник прагнув нагадати всьому бездуховному, ницому
 29

суспільству, яке позбавляє людину права на свободу вибору і щастя

ВИСНОВОК

«Анна Кареніна» - один з найдорожчих, улюблених книг читачів всього

світу. Роман належить до тих рідкісних створінь світової літератури, які з
насолодою читають всі - люди, що стоять на різних рівнях культури та освіти.

Роман ніби підтверджує думку Толстого про те, що у справді великих

творах мистецтва «принадність картини, звуків, образів заражає будь-яку
людину, на якому б вона не перебувала ступені розвитку ».

«Анна Кареніна» читається легко тому, що автор «вводить в дію

одразу», з перших рядків «схоплює і не відпускає» читача, підкоряючи
абсолютною художньою вірогідністю, фізичної відчутністю і драматизмом
оповідання, змушуючи напружено стежити за тим, як вирішиться драма
Облонських, як складуться відносини між Анною і Вронським, Левіним і Кіті

Читати «Анну Кареніну» - висока художня радість, тому що ми як того

і хотів Толстой, «зливаємося почуттями з героями», «починаємо жити життям
 30

описуваних осіб », хвилюватися і страждати разом з ними.

З особливою силою захоплює читачів драматична історія кохання і

загибелі Анни Кареніної, розкрита, за справедливим зауваженням Федора
Михайловича Достоєвського, «страшною глибиною і силою, з небувалим досі
у нас реалізмом художнього зображення».

У той же час міра розуміння великої книги у різних читачів дуже різні.
Читачі роману дихають повітрям епохи, входить не тільки на бали і у світські
салони, але і в кабінети міністрів, зайняті «важливими» державними
справами, зустрічає людей різних класів і шарів суспільства (у романі 50
персонажів - і кожен зі своїм обличчям, своїм неповторним характером), чує
їх суперечки з різних питань: про шляхи розвитку Росії, жіночої емансипації,
народну освіту ...

Не випадково в персонажах «Анни Кареніна» - в переживання Анни -

дружини,матері, пристрасно люблячої жінки, в думах і у відчуттях Левіна
біля колиски новонародженого сина і у ложа вмираючого брата, в характерах
інших героїв --люди різних країн світу впізнають себе.

І в цій радості пізнавання - одна з головних привабливих сторін

читання Толстого.

Герої «Анни Кареніна» для кожного з нас - живі, знайомі люди. У той
же час створені Толстим характери настільки складні, багатогранні і мінливі,
що їхня оцінка викликає постійні суперечки, суперечливі судження. Нерідко
залучені одними словами та вчинками героїв, читача і критики не помічають
інших і спрощують толстовських образи. Навряд чи варто доводити, що до
кінця зрозуміти і пояснити складний образ Анни та інших героїв роману
можна лише вдумливо аналізуючи всі їхні вчинки,думки і почуття ...

У «Анни Кареніної» Толстой вже «... з великою наочністю викривав

 31

внутрішню брехню всіх тих установ, за допомогою яких тримається сучасне

суспільство, церква, суд, мілітаризм, «законний» шлюб, буржуазну науку »і в
той же час силою і свіжістю, властиво геніальним художникам,ставив
питання, які завжди будуть хвилювати людство: про любов, її місце в житті,
сім'ї справжньої і уявної, вини і моральної відповідальності, тонких і
складних відносинах між людьми про значення селянської праці та трудової
моралі, зв'язку людини з народом і природою як необхідним умовам
повноцінної гармонійного життя; вів читача роздумами над найважчими
вічними проблемами буття: у чому сенс і мета людського життя перед
обличчям смерті?

Це лише мала частина думки і почуттів, які виникають і постійно

будуть виникати у читачів великої книги.

Список використаних джерел

1. Азарова Н. И. Пушкинский роман Льва Толстого: (О романе "Анна
Каренина") // Октябрь. – 1999. – № 9. – С. 177-186

2. Бабаев Э. «Анна Каренина» Л.Н. Толстого. – М.: «Художественна

литература». – 1978. – 155 с.

3. Зарубіжна література ХІХ ст. – К.: Видавничий центр «Академія». –

1999. – 360 с.

4. Ермилов В. В. «Толстой – романист» М.: «Художественная

литература», - 1979. – 248 с.

5. Марченко Г. О. Вивчення роману Л. Толстого "Анна Кареніна":

Система уроків. 10 клас //Зарубіжна література в навчальних закладах.– 2004.
– № 9. – С. 8-13

6. Рачко Н. Сімейні стосунки в романі Л. Толстого "Анна Кареніна" //

 32

Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2002. – № 6. – С. 15-16

7. Тарасов А. Б. О "поэзии" разнообразия и "прозе" однообразия в

романе Л.Н.Толстого "Анна Каренина" // Литература в школе. – 1997. – № 4. –
С. 32-41

8. Толстой Л.Н. Собрание сочинений. – т. 3. – М.: «Классика». – 2001. –

485 с.

9. Яблонский Г. Сон ясновидящего и смерть Анны: (О романе

Л.Толстого "Анна Каренина") // Новый журнал. – 2000. – № 220. – С. 270-286

1. http://public-library.narod.ru/Tolstoy.Lev/annak.html
2. http://www.ukrtvory.com.ua/10tz20.html
3. http://www.dissercat.com/content/poetika-romana-ln-tolstogo-anna-karenina-idi
llicheskie-motivy-i-eskhatologicheskaya-simvolik
4. http://coolreferat.com/Критики_о_романе_Л_Н_Толстого_Анна_Каренина