Сергійко.

Ви впевнені, що це будинок нашого викладача, він якось занадто

сучасно виглядає?

Петро. Та ні, ви навіть не уявляєте скільки заробляють такі люди, як він. Тим
паче інтернет не може брехати.

Сергійко, Петро та ще декілька студентів, як завжди, лінувалися та ніколи не

могли подумати, що предмет, філософія, може їм завадити успішно
завершити семестр. Хоча Володимир Петрович мав сувору постать, його
серце було добрим, тому великі прохання учнів вдруге, скласти іспит, не
були марними. І тепер вони йшли до нього додому. Дійшовши до зазначеного
будинку, Петро підштовхнув однокурсника постукати в двері.

Викладач. Хто там, це мої улюблені студенти?

Петро. Так це ми.

Викладач. Тоді заходьте, двері відчинені, зачекайте, будь ласка, декілька

хвилин.

Студенти почали уважно розглядати квартиру.

Петро(пошепки). Ви теж помітили ці фотографії?

На світлинах можна було побачити молодого солдата.

Сергійко. Слухайте, він чимось схожий на нашого вчителя. Ви так не

гадаєте?

Марійка(однокурсниця). Та ні, це неможливо.

Почувши кроки Володимира Петровича, всі миттєво замовкли.

Викладач. О, я не думав, що стількох цікавить філософія. Ну що, всі готові

покращити свої оцінки?

Студенти. Так.

А насправді в очах студентів було видно зовсім інше…

Викладач. Ну що ж, тоді почнем! Моє питання »Що таке патріотизм?»

Настала тиша.

Зачекавши декілька хвилин, вчителю стало прикро, адже він не почув жодної
свідомої відповіді.

Викладач. Коли я був молодим, ви знаєте це були зовсім інші часи, так само
як і ви, я навчався в університеті та познайомився з прекрасною жінкою,
Катрусею. Багато хто з моїх друзів пішли добровільно захищати Україну. Я
теж палав бажанням, але батьки хотіли захистити мене, тому наполегливо
відмовляли усіма шляхами.

Моє серце розривалось між друзями, сім’єю, та коханою, але коли я

усвідомив, що, захистивши Батьківщину, я візьму під своє крило всіх інших,
я вирішив піти в бій. Як писав М. Грушевський: » Велике щастя загинути так,
в боротьбі, а не дезертирами, не нейтралами, не загубленими у натовпі
боягузами, які безбілетними пасажирами силяться прослизнути у нове
царство української свободи».

Я прибув на станцію »Крути», вже настала зима, на вулиці був неможливий

холод і сильний вітер. Я хочу вам сказати, діти, мені дуже пощастило, адже я
отримав зброю. Я впевнений, ви точно спитаєте чому пощастило, зброї
вистачило далеко не всім, але ніхто не здавався і йшов у бій неозброєним.

Марійка(до групи, пошепки). Ого то це він на світлинах! Я б ніколи не

подумала!

Викладач. Але найбільший страх був через неочікуваність, і, чесно кажучи,

я ще ніколи не тримав зброю у руках і не вмів стріляти. І тоді я себе спитав:
»Навіщо я сюди прийшов, я ж все одно не зможу нічим допомогти». Але
потім задумавшись я зрозумів, що я це роблю не заради себе, а за тих, кого
люблю, щоб моя сім’я могла вільно пересуватися по запашним полям, бачити
ці чудові краєвиди кожен день. Я не встиг навіть озирнутися, як почався
сильний крик та неймовірно голосні постріли, я просто стріляв у різні
сторони, не бачивши цілі. На жаль, на цьому закінчуються мої спогади, я
лише пам’ятаю, як Катруся міцно тримала мене за руку та як зраділи коли
прокинувся.
В очах студентів можна було побачити сум та співчуття, але Петро нарешті
відповів на раніше поставлене питання.

Петро. Справжня любов до Батьківщини – це насамперед любов до свого

народу, адже він і сформував наш рідний край. Якщо ми в змозі полюбити
кожен міліметр землі та будь-кого хто духовно та фізично належить до
певної країни, то ми можем полюбити справді Батьківщину. А ще мені
здається що людей можна підштовхнути, але в ніякому випадку не спонукати
їх, адже таким чином змушуючи людину щось любити ми можемо викликати
огиду до країни де народився і виріс. Також любов до Батьківщини- це не
політика, а обов’язок кожного усвідомленого. Ми маємо шанувати культуру,
нашу незалежність та бути вдячними тим, хто боровся за неї. Треба жити так,
щоб бути прикладом для інших народів, дбати про Батьківщину, щоб вона
зростала як духовно, так і матеріально. Але не потрібно забувати, що любов
до Батьківщини не виключає справедливості до інших народів. Байдужість до
Батьківщини-це відсутність патріотичних почуттів та любові до неї. Як писав
Т. Шевченко в «Енеїді»:

Свою Україну любіть!

Любіть її!… Во врем’я люте,

В останню тяжкую мінуту,

За неї Господа моліть!

Викладач. Справжня любов до Батьківщини- це не коли ти очікуєш від

країни, що вона тобі щось винна, а коли ти прагнеш змінити її на краще.

Вже наступив вечір, а вони ще довго-довго шукали відповіді на питання «У

чому полягає любов до Батьківщини?». Та змогли дійти одного висновку:
справжня любов та патріотизм ґрунтуються на почуттях. Він виховує гідність
та допомагає шанувати інших, є навіть провідником і вчителем протягом
всього життя.